33069

Гуманізм

Доклад

Логика и философия

Гуманізм епохи Відродження – це сукупність навчань що представляють людини мислячої що вміє не тільки плисти за течією але і здатного пручатися і діяти самостійно. Саме гуманізм епохи Відродження проголосив інші принципи формування особистості. Гуманізм епохи Відродження прочинив цю завісу.

Украинкский

2013-09-05

14.01 KB

0 чел.

До середини XIV століття в Європі з’являється нове філософське протягом – гуманізм, який ознаменував собою нову еру в розвитку людського суспільства під назвою епоха Відродження. Середньовічна Європа в ті часи перебувала під важким тягарем церковних забобонів, усяка вільна думка жорстоко придушувалася. Саме в той час у Флоренції і зародилося філософське вчення, що змусило поглянути на вінець творіння божого по-новому.

Гуманізм епохи Відродження – це сукупність навчань, що представляють людини мислячої, що вміє не тільки плисти за течією, але і здатного пручатися і діяти самостійно. Основним його напрямом є інтерес до кожного індивідууму, віра в його духовні і фізичні можливості. Саме гуманізм епохи Відродження проголосив інші принципи формування особистості. Людина в цьому вченні представляється як творець, він індивідуальний і не пасивний у своїх думках і вчинках.

Нове філософський напрямок взяло за основу античну культуру, мистецтво і літературу, акцентувавши увагу на духовній сутності людини. У середні віки наука і культура були прерогативою церкви, яка дуже неохоче ділилася накопиченими знаннями та досягненнями. Гуманізм епохи Відродження прочинив цю завісу. Спочатку в Італії, а потім поступово і по всій Європі почали утворюватися університети, в яких, поряд з теософської науками, стали вивчати і світські предмети: математику, анатомію, музику та гуманітарні предмети.

Найвідомішими гуманістами італійського Відродження є: Піко делла Мірандола, Данте Аліг’єрі, Джованні Боккаччо, Франческо Петрарка, Леонардо да Вінчі, Рафаель Санті та Мікеланджело Буанаротті. Англія дала світові таких гігантів, як Вільям Шекспір, Френсіс Бекон. Франція подарувала Мішеля де Монтеня і Франсуа Рабле, Іспанія – Мігеля де Сервантеса, а Німеччина – Еразма Роттердамського, Альбрехта Дюрера та Ульріха фон Гуттена. Всі ці великі вчені, просвітителі, художники назавжди перевернули світогляд і свідомість людей і показали людини розумної, красивої душею і мислячого. Саме їм зобов’язані всі наступні покоління за подаровану можливість поглянути на світ інакше.

Гуманізм в епоху Відродження на чолі всього поставив чесноти, якими володіє людина, і продемонстрував можливість їх розвитку в людині (самостійно або за участю наставників).

Антропоцентризм відрізняється від гуманізму тим, що людина, згідно з цим течією, є центром світобудови, а все, що розташовується навколо, повинно служити йому. Багато християн, озброївшись цим вченням, проголосили людини вищим створенням, при цьому зваливши на нього і найбільший тягар відповідальності.
Антропоцентризм і гуманізм епохи Відродження дуже істотно різняться між собою, тому потрібно вміти чітко розмежовувати ці поняття. Антропоцентріст – це людина, що є споживачем. Він вважає, що йому всі зобов’язані чим-небудь, він виправдовує експлуатацію і не замислюється над знищенням живої природи. Його основним принципом є наступний: людина має право жити так, як йому хочеться, а решту світу зобов’язаний служити йому.

Антропоцентризм та гуманізм епохи Відродження були в подальшому використані багатьма філософами і вченими, такими як Декарт, Лейбніц, Локк, Гоббс та інші. Ці два визначення неодноразово бралися за основу в різних школах і течіях. Самим значним, звичайно, для всіх наступних поколінь став гуманізм, в епоху Відродження посіяв насіння добра, просвітництва та розуму, які ми і сьогодні, через кілька століть, вважаємо найважливішими для людини розумної. Ми, нащадки, насолоджуємося сьогодні великими досягненнями літератури і мистецтва Ренесансу, а сучасна наука грунтується на багатьох навчаннях і відкриттях, які зародилися в XIV столітті й існують досі. Гуманізм епохи Відродження спробував зробити людину краще, навчити його поважати себе і оточуючих, а наше завдання – зуміти зберегти і примножити кращі його принципи.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

79000. Философские аспекты обоснования научного знания. Проблемы формализации и математизации научных теорий: история и современность 39.5 KB
  Научное знание выраженное в рамках соответствующей теории позволяет человеку: предвидеть наступление соответствующих событий совершаемых в природе или обществе и тем самым предсказать ход их дальнейшего развития и изменить эту объективную действительность посредством человеческой деятельности в соответствии с полученными научными знаниями и тем самым подчинить эту действительность...
79001. Типология научных проблем, их философско-методологический анализ. Генезис научной проблемы и пути её разрешения 15.5 KB
  Проблема форма теоретического знания содержанием которой является то что еще не познано человеком но что нужно познать. Проблема – это процесс включающий 2 момента – постановку и решение. Однако этим процедурам всегда предшествует вопрос или проблема. Для успешного решения научной проблемы Поппер формулирует 2 основных условия: Ясное четкое формулирование Критическое исследование различных ее решений Тем самым научная проблема выражается в наличии противоречивой ситуации которая требует разрешения.
79002. Теоретический уровень науки. Генезис научной теории, её внутренняя организация. Математический аппарат и его интерпретация 58.5 KB
  Генезис научной теории её внутренняя организация. Выделяют следующие основные элементы структуры теории: 1 Исходные основания фундаментальные понятия принципы законы уравнения аксиомы и т. 3 Логика теории совокупность определенных правил и способов доказательства нацеленных на прояснение структуры и изменения знания. 5 Совокупность законов и утверждений выведенных в качестве следствий из основоположений данной теории в соответствии с конкретными принципами.
79004. Неклассическая модель научного знания. Философский и общенаучный смысл теории относительности. Парадоксы неклассической науки 36.5 KB
  Философский и общенаучный смысл теории относительности. Эти события привели к кризису ньютоновской парадигмы классической физической теории господствовавшей в XVII первой половине XIX в. Кризис разрешился революцией в физике породившей: теорию относительности частную или специальную – СТО и общую ОТО; квантовую механику нерелятивистскую и релятивистскую квантовую теорию поля; Эти теории ознаменовали переход от классической к неклассической науке. Создание теории относительности.
79005. Постнеклассическая наука, её ценностно-целевые ориентиры. Парадигма нелинейного мира 35.5 KB
  Парадигма нелинейного мира. В контексте различных и даже противоречивых концепций можно говорить о новой научной картине мира создаваемой постнеклассической наукой Процесс ее построения еще не завершен но основные контуры уже очевидны. Исходные философские идеи новой науки: единство мира заключается в том что на всех уровнях организации действуют общие законы; системное видение в противовес механическому пониманию мира; синтез детерминизма многовариантности и случайности; отказ от концепции редукционизма: нахождение изоморфных законов в...
79007. Особенности научного знания. Наука и другие формы миропостижения (философия, искусство, религия) 48.5 KB
  Ответ на вопрос о том что исследуется раскрывает природу предмета науки а ответ на вопрос о том как осуществляется исследование раскрывает метод исследования. Философия же в отличие от науки выносит универсальные суждения и стремится открыть законы всего мирового целого. В отличие от науки ценностная компонента знания неустранима из философии. Это с одной стороны натурфилософия как попытка строить универсальные картины мира без опоры на данные науки а с другой позитивизм призывающий философию отказаться от обсуждения...
79008. Роль науки в образовании и формировании современного человека 30.5 KB
  Роль науки в образовании распространяется на все компоненты образовательного процесса цели средства результаты принципы формы и методы. Образовательный процесс выступает в качестве исходной территории на которой происходит встреча индивида и науки а также его подготовка к жизнедеятельности в данном обществе формирование зрелой личности. В этой связи достаточно часты обращения к античной идее пайдейя обозначающей процесс формирования индивида включающий в себя три составляющие: воспитанность образованность и культура....