34495

Русская живопись второй половины 19в.: Теория реалистического искусства. Передвижничество. Представители направления

Доклад

Культурология и искусствоведение

Борьба между новым реалистическим искусством и Академией получила выражение в знаменитом академическом бунте 1863 года: четырнадцать молодых художников выпускников Академии решительно отказались писать программу то есть дипломную картину на заданную тему из древнескандинавской мифологии и демонстративно покинули Академию. Среди них был ряд известных впоследствии художников: возглавлявший группу протестантов И. Выйдя из Академии протестанты образовали Артель художников. Кроме петербургских художников в том же направлении работала в...

Русский

2013-09-08

34 KB

6 чел.

Ответ на вопрос №57 «Русская живопись второй половины 19в.: Теория реалистического искусства. Передвижничество. Представители направления».

Формирование новой, реалистической школы в русском изобразительном искусстве непосредственно связано с историческими событиями конца пятидесятых и начала шестидесятых годов; этим переломным моментом, собственно, и открывается искусство второй половины XIX века.
Среди художественной молодежи все более усиливалась тяга к изображению народной жизни, к темам из реальной повседневной действительности. Реалистической живописи, стремившейся шире и глубже отражать жизнь, противостояло официальное искусство, основанное на устаревших художественных представлениях. Оплотом этого официального искусства была петербургская Академия художеств, пользовавшаяся особым вниманием и покровительством царского двора. Правда, Академия по-прежнему продолжала играть роль крупнейшего очага профессионального обучения, но насаждавшееся ею искусство — академический классицизм, опиравшийся на идеалистическую эстетику, — стало консервативным. Художники академической школы, отказываясь от правдивого изображения реальной жизни, создавали свои произведения на сюжеты из древней истории или мифологии, на религиозные темы.
Борьба между новым реалистическим искусством и Академией получила выражение в знаменитом «академическом бунте» 1863 года: четырнадцать молодых художников, выпускников Академии, решительно отказались писать программу (то есть дипломную картину) на заданную тему из древнескандинавской мифологии и демонстративно покинули Академию. Среди них был ряд известных впоследствии художников: возглавлявший группу «протестантов» И. Н. Крамской, А. И. Корзухин, Ф. С. Журавлев, А. И. Морозов и другие. Выйдя из Академии, «протестанты» образовали Артель художников. Они стали сообща принимать заказы и устраивать свои самостоятельные выставки, которые привлекали живейшее внимание публики. Это была первая попытка объединения молодых художественных сил, первая победа демократического лагеря в искусстве. Кроме петербургских художников в том же направлении работала в Москве группа молодых живописцев, связанных с Училищем живописи, ваяния и зодчества (В. Г. Перов, В. В. Пукирев, И. М. Прянишников, Н. В. Неврев и другие).
Реалисты — петербуржцы и москвичи — совместно и положили начало подъему национальной реалистической школы русской живописи.
В искусстве художников-демократов преобладающим мотивом стало обличение, осуждение - Н. В. Неврев «Торг. Из недавнего прошлого», В. И. Якоби «Привал арестантов», В. В. Пукирев «Неравный брак». Крупнейшим художником шестидесятых годов и одним из основоположников идейно-реалистического направления был В. Г. Перов - «Приезд станового на следствие», «Сельский крестный ход на пасхе», «Чаепитие в Мытищах», «Тройка», «Утопленница», «Проводы покойника».

Творческим методом русских художников-демократов стал критический реализм.
Товарищество передвижных художественных выставок возникло в 1870 году как новая форма объединения передовых, демократически настроенных художников. Товарищество взяло на себя обязательство «знакомить Россию с русским искусством». Художники-передвижники считали своей обязанностью широкую просветительскую деятельность; они хотели возможно более приблизить к народу свое искусство, насыщенное ярким социальным содержанием. Ежегодные выставки Товарищества перевозились из города в город, привлекая повсюду множество зрителей. Таким образом новое реалистическое искусство становилось доступным не только сравнительно узкому кругу столичной публики, но и широким слоям населения страны. Первая передвижная выставка состоялась в 1871 году. С тех пор в течение полувека Товарищество передвижников с честью выполняло свою благородную задачу. Именно творчество художников-передвижников определяет лицо русского искусства трех последних десятилетий XIX века. На протяжении всего этого времени Товарищество объединяло в своих рядах лучшие силы русского искусства. Почти все крупнейшие наши художники входили в Товарищество: И. Е. Репин и В. И. Суриков, В. Г. Перов и И. Н. Крамской, Г. Г. Мясоедов и И. И. Шишкин, К. А. Савицкий и В. Е. Маковский, В. М. Васнецов и В. Д. Поленов, Н. А. Ярошенко и Н. А. Касаткин, В. А. Серов и И. И. Левитан и другие. Критический реализм получил в искусстве передвижников свое дальнейшее развитие. Но они значительно расширили и положительное содержание искусства критического реализма. Они хотели не только обличать несправедливое общественное устройство, но и найти, увидеть, показать людям светлые стороны народной жизни, которую они так глубоко знали и так горячо любили. При этом они нисколько не идеализировали народ, не закрывали глаза на те или иные отрицательные черты, которые являлись неизбежным следствием его подневольного существования. Жизнь на полотнах передвижников так же сложна и противоречива, какой она была и в самой действительности. Передвижники понимали, что как бы содержательно ни было произведение по своей теме, — если оно будет слабым по исполнению, то не возбудит сочувствия к прекрасной и глубокой идее, в него вложенной. Поэтому они всегда упорно стремились к тому, чтобы воплотить свой замысел в ясной, жизненно убедительной полнокровной художественной форме. «Только сочетание идеи и формы переживает свое время». При всем своеобразии творческого лица каждого из мастеров, во всех их полотнах, больших и малых, проявлялось громадное умение строить сюжетную композиционную картину, выразительно передавать все цветовое и световое богатство мира, всю его материальную красоту. На смену несколько суховатой, сдержанной манере Перова и шестидесятников, к восьмидесятым годам передвижники выработали богатый и гибкий художественный язык, характерный органическим единством рисунка и живописи; это позволило им создавать художественные образы огромной впечатляющей силы и убедительности.
Значительное место в их живописи занимала бытовая тематика. В отдельных бытовых сценах художники умели раскрывать самое характерное, типическое; изображение повседневной жизни простых людей часто достигало у них высот большого социального обобщения. Одну из главных тем передвижников составляла крестьянская проблема, стоявшая тогда в центре общественного внимания. Мало кто из передвижников прошел мимо этой темы. Примеры: К. А. Савицкий «Встреча иконы», «На войну», Г. Г. Мясоедов. «Земство обедает», В. М. Максимов в картине «Приход колдуна на крестьянскую свадьбу», И. М. Прянишников «Спасов день на Севере»,  «Крестный ход», И.Е. Репин «Крестный ход в Курской губернии», В. Е. Маковский «Друзья-приятели», «Секрет», «Крах банка», «Осужденный», Н. А. Ярошенко «Кочегар», И. Н. Крамской «Полесовщик».

В передвижническом портрете раскрывается весь человек в неповторимом своеобразии своей внешности, во всей сложности духовного облика. Психологизм, интерес к внутреннему миру человека, к его сложнейшим душевным переживаниям — ценнейшая особенность портретной живописи передвижников. Жизненность их портретов и предельная убедительность характеристик основывались на пристальном изучении личности портретируемого и правильной оценке его общественной роли. Каждый портрет Репина, Крамского или Перова — это глубокая картина, раскрывающая образ не только данного человека, но и целой эпохи. Передать же в портрете общественное значение человека — важнейшая, но и исключительно трудная художественная задача.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

25147. Поняття та ідеї як форми мислення 27.5 KB
  Копніна при визначенні логіки наукового дослідження проведено визначення поняття та ідей як форм наукового дослідження. Поняття характеризується як структурно складене утворення основу якого складають предмет думки та ознаки що його приписуються. Складеність поняття виявляє можливість відокремлення ознак від одного предмету та встановлення їх відношення до іншого предмету. Оперування поняттями дозволяє через визначення ознак формувати уявлення про ідеальний предмет як носій даних ознак.
25148. Лінійні і циклічні моделі історії 27.5 KB
  Лінійні і циклічні моделі історії Будьяке дослідження історії передбачає вирішення проблем природи історичного процесу його структури рушійних сил напрямку розвитку. Спроби осмислення послідовності наступності конкретних історичних періодів дозволили створити деякі узагальнені структуровані цілісні образи історії. Лінійні моделі це образ історії як незворотньої послідовності подій; геометричним аналогом цієї моделі спрямованості історії є пряма. Найчастіше зустрічається прогресивна лінійна модель історії згідно з якою поступ прогрес...
25149. Аналітична філософія 23 KB
  У широкому сукупність напрямків що характеризуються підвищеною увагою до мови а саме застосуванням методів логічного та лінгвістичного аналізу мови для вирішення філософських проблем. Головні завдання: дослідження мови з метою виявлення структури думки досягнення прозорого співвідношення мови та реальності чітке розмежування значимих та пустих висловлювань осмислених та беззмістовних фраз тощо. Рассел зосередився на аналітичних можливостіх символічної логіки і дослідженню основ математикию Мур же займався аналізом філософських понять...
25150. Поняття проблеми в сучасній методології науки 29.5 KB
  Поняття проблеми в сучасній методології науки Чуйко В. Саме ситуація проблеми є умовою та джерелом самого пізнання оскільки саме пізнання провокується незнанням. Гносеологічне значення поняття проблеми в науці полягає в тому що через неї розгортається висхідне фундаментальне протиріччя процесу пізнання: протиставлення наявного вже досягнутого рівня пізнання і нового.
25151. Поняття трансцедентальної філософії у Канта 28.5 KB
  Виокремлює три здатності людської душі яким відповідають три його критики здатність пізнання критика чистого розуму здатність бажання критика практичного розуму здатність до почуття задоволення і незадоволення критика здатності до судження. В пізнанні не наше уявлення узгоджується з предметом а предмет узгоджується з нашим уявленням тобто людина сама конструює предмет свого пізнання. Трансцедентальне всяке пізнання яке займається не стільки предметами скільки видами нашего пізнання предметів оскільки це пізнання є можливим...
25152. Проблема інтерсуб’єктивності в сучасній філософії 27 KB
  Проблема інтерсубєктивності в сучасній філософії Інтерсубєктивність умова взаємодії та передачі знання; значимість пізнавального досвіду однієї людини для іншої. Інтерсубєктивність як спільний досвід.
25153. Структуралістська парадигма в сучасному пізнанні 29 KB
  уявлення про позасвідомий характер структури Струкутра інваріантно статичне ціле утворене взаємозвязком його елементів таким чином що кожний залежить від інших і може зявитися лише завдяки відношенням з іншими елементами. Для структури характерним є кінцева кількість складових і правил їх комбінування які піддатні систематизації і інвентаризації. Дихотомія структури і твору: структура мова знаходиться в конфлікті з твором мовленням який є продуктом індивідуального акту волі і розуму. Примат структури над елементами людина лише...
25154. Вірогідне та достовірне знання 28.5 KB
  В науковому пізнанні поняття достовірне знання виконує дві основні функції: оціночну та методологічну. Оціночна функція поняття достовірність як показано в роботі Обєктивне знання К.Поппера полягає у визначенні відношення одного знання до іншого.
25155. Концепця негативної діалектики 30.5 KB
  Концепця негативної діалектики Негативна діалектика термін Теодора Адорно назва методології що функціонувала як критика до тенденцій схильного до універсалізації раціонального розуму Просвітництва зокрема того який знаходить свій вияв у процесі діалектичного розвязання. Термін вперше зявляється в друці в 1966 році в книзі Адорно €œНегативна діалектика€. Адорно: розвязання діалектичного протиставлення Ф. Адорно критично називає таке опосередкування €œмисленням ідентичності€.