34790

Софисты: человек – мера всех вещей. Протагор

Доклад

Логика и философия

древнегреческий философ основатель школы софистов. Название школы происходит от греческого sophistes мудрый или знающий. Первый и наиболее выдающийся представитель школы Протагор около 485 около 410 до н. Софисты не образуя единой школы в основном исследовали этическую политическую и гносеологическую проблематику.

Русский

2013-09-08

26.5 KB

2 чел.

Софисты: человек – мера всех вещей. Протагор

Протагор (Protagóras) из Абдеры (около 480 — около 410 до н. э.), древнегреческий философ, основатель школы софистов. Разъезжал по Греции с пропагандой своего учения, много раз бывал в Афинах, одно время был близок к Периклу и Еврипиду, во время олигархического переворота в 411 обвинялся в атеизме: его книга о богах была сожжена в Афинах. Особенно поражало современников П. то, что он устраивал публичные диспуты, брал плату за обучение, ввёл в оборот софизмы. Трактаты П. до нас не дошли. П. прославился своим тезисом: «Человек есть мера всех вещей, существующих, что они существуют, и несуществующих, что они не существуют». Содержащийся здесь субъективизм понимался П. как вывод из учения Гераклита (вернее, его последователей) о всеобщей текучести вещей: если всё меняется каждое мгновение, то всё существует лишь постольку, поскольку может быть схвачено индивидом в тот или иной момент; обо всём можно сказать как что-то одно, так одновременно и нечто иное, ему противоречащее. Этот релятивизм проводился у П. и в религиозной области: «О богах я не могу знать ни того, что они существуют, ни того, что их нет, ни того, каковы они по виду». По-видимому, П. признавал существование и богов, и мира в целом, но в противоположность древней натурфилософии отрицал возможность достоверного познания объективного мира и признавал только текучесть чувственных явлений. В этике и политике П., по-видимому, был не склонен к последовательному проведению своего релятивизма: если мы не знаем истины, то можем знать, что полезно, об этом нам говорят естественное право и государственные законы; так, законодательство необходимо, поскольку в нас с самого начала вложены богами «справедливость» и «стыд», — здесь П. являлся сторонником как бы некоторого прагматизма. Имеются сведения о занятиях П. грамматикой, риторикой и художественным воспитанием.

Софисты, в древнегреческой философии, группа профессиональных учителей мудрости и красноречия, философов (5 век до н. э.). Их движение получило название софистики. Движение угасло в 4 веке. Название школы происходит от греческого «sophistes», «мудрый» или «знающий». Первый и наиболее выдающийся представитель школы — Протагор (около 485 — около 410 до н. э.); в числе прочих Горгий, Продик, Гиппий, Антифонт и Фразимах. Движение софистов возникло в период, когда в центре дискуссий находилась проблема абсолютной природы ценностей. Было признано, что в то время, как различные общества придерживаются радикально отличающихся друг от друга точек зрения на фундаментальные вопросы, природа людей — греков и других  народов, мужчин и женщин, хо-зяев и рабов — едина. Таким образом, был зафиксирован конфликт между природой и обычаем, традицией или законом. Обычай рассматривался негативно, в качестве искусственного ограничения естественного свободного состояния, или позитивно, как полезное и необходимое средство обуздания природной анархии. Обе эти точки зрения представлены у софистов, хотя первая из них являлась более популярной. Софисты, не образуя единой школы, в основном исследовали этическую, политическую и гносеологическую проблематику. Отказались от поисков абсолютной истины и выступили за разработку конкретных прагматических моделей поведения человека в обществе. Осуществили критику традиционной морали и обосновали позицию скептицизма в теории познания.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

84568. Дифузія газів у легенях. Дифузійна здатність легень і фактори, від яких вона залежить 56 KB
  Обмін газів О2 та СО2 між альвеолярним повітрям та кров’ю проходить тільки пасивно за механізмом дифузії. Дифузія газів в легенях підкоряється закону Фіка: об’єм дифузії газу V прямо пропорційний площі дифузії S коефіцієнту дифузії К градієнту тиску газу по обидві сторони альвеолокапілярної мембрани Р1 – Р2 і обернено пропорційний товщині цієї мембрани L: Площа дифузії в легенях S – це площа альвеол які вентилюються та кровопостачаються. Збільшення площі дифузії може зумовити збільшення глибини дихання і об’ємної швидкості...
84569. Транспорт кисню кров’ю. Киснева ємкість крові 36.49 KB
  Киснева ємкість крові. Розчинений у плазмі крові. в 1л крові розчиняється 3 мл кисню. Виходячи з цього розраховують кисневу ємкість крові – максимальну кількість О2 котру може зв’язати 1л крові.
84570. Крива дисоціації оксигемоглобіну, фактори, що впливають на її хід 49.75 KB
  Це означає що зниження тиску кисню в альвеолах до 60 мм.ст мало вплине на транспорт кисню кров’ю хоча напруження кисню в плазмі буде знижуватися пропорційно зниженню тиску О2 в альвеолах. супроводжується значним зниженням HbO2 в крові – він активно дисоціює з утворенням гемоглобіну та вільного кисню. І що активніше функціонує тканина тим нижчий в ній рівень О2 – посилена дисоціація HbO2 з вивільненням молекулярного кисню котрий утилізується тканинами.
84571. Транспорт вуглекислого газу кров’ю. Роль еритроцитів в транспорті вуглекислого газу 43.36 KB
  Вуглекислий газ транспортується наступними шляхами: Розчинений у плазмі крові – близько 25 мл л. У вигляді солей вугільної кислоти – букарбонати каліі та натрію плазми крові – 510 мл л. Але бікарбонатні йони утворюються в значній концентрації і тому за градієнтом концентрації в обмін на йони хлору надходять у плазму крові. Дифузія газів в тканинах підкоряється загальним законам об’єм дифузії прямопропорційний площі дифузії градієнту напруження газів в крові та тканинах.
84572. Фізіологічна роль дихальних шляхів, регуляція їх просвіту 42.27 KB
  В дихальних шляхах повітря: зігрівається; зволожується тому повітря в легенях насичене водяними парами на 100 незалежно від вологості атмосферного повітря; очищується завдяки наявності війчастого епітелію та бокалоподібних клітин які секретують слиз рух війок забезпечує проходження слизу і осівших на поверхні дихальних шляхів чужорідних частинок мікроорганізмів в напрямку гортані та глотки де вони проковтуються або відхаркуються частина осівших на поверхні дихальних шляхів мікроорганізмів і частинок знешкоджуються макрофагами....
84573. Дихальний центр, його будова, регуляція ритмічності дихання 44.62 KB
  Особливістю дорсального ядра є наявність в ньому тільки інспіраторних нейронів які збуджуються безпосередньо перед вдихом та під час вдиху інспіраторні нейрони або нейрони вдиху. Збудження інспіраторних нейронів дорсального ядра забезпечує скорочення м’язів спокійного вдиху вдих гальмування інспіраторних нейронів дорсального ядра розслаблення м’язів пасивний видих. Еферентні зв’язки нейронів дорсального ядра інспіраторних здійснюються таким чином: від цих нейронів по ретикулоспінальних шляхах інформація передається до мотонейронів...
84574. Механізм першого вдиху новонародженої дитини 38.86 KB
  Після перерізки пуповини в крові дитини накопичується вуглекислота знижується рН крові та знижується парціальний тиск кисню – стимуляція центральних та периферичних хеморецепторів – збудження дихального центру – збудження інспіраторних нейронів – скорочення м’язів вдиху. Після народження дитини треба зняти рефлекс пірнальника котрий блокує настання вдиху через наявність рідини в дихальних шляхах.
84575. Роль рецепторів розтягнення легень та блукаючих нервів в регуляції дихання 44.12 KB
  Вони приймають участь в саморегуляції ритму дихання. Цим і визначається роль блукаючих нервів в забезпеченні ритму дихання. Варто відзначити що до рецепторів які знаходяться в легенях та в дихальних шляхах і які беруть участь в регуляції дихання відносяться: ірритантні рецептори легень які реагують на дію їдких газів пилу тютюнового диму холодного повітря і при збудженні зумовлюють звуження бронхів і гіпервентиляцію; юкстакапілярні рецептори що розміщуються поблизу капілярів легень і реагують на зміну механічних властивостей...
84576. Роль центральних і периферичних хеморецепторів в регуляції дихання. Компоненти крові, що стимулюють зовнішнє дихання 44.53 KB
  Компоненти крові що стимулюють зовнішнє дихання. Адекватні подразники для них: збільшення Рсо2 артеріальної крові; зменшення рН артеріальної крові; зменшення Ро2 артеріальної крові. Інформація що надходить до дихального центру при підвищенні активності цих рецепторів викликає гіпервентиляцію підвищення глибини та частоти дихання нормалізація вказаних показників крові. Тобто за їх участю здійснюється регуляція газового складу артеріальної крові за відхиленням саморегуляція на основі негативного зворотнього зв’язку.