34822

Материя как субстанция. Атрибуты материи ( пространство, время, движение)

Доклад

Логика и философия

Атрибуты материи пространство время движение Материя лат. Проство и времяфилософские категории всеобщие формы существования координации объектов. Но по теории относительности к 3 пространственным параметрам длина ширина высота добавляется время. Время как философская категория служит для обозначения всеобщего свойства материальных процессов протекать обладать длительностью и развиваться по этапам и стадиям.

Русский

2013-09-08

25.5 KB

13 чел.

Материя как субстанция. Атрибуты материи ( пространство, время, движение)

Материя (лат. materia — вещество), философская категория, которая в материалистической традиции обозначает субстанцию, обладающую статусом первоначала (объективной реальности) по отношению к сознанию (субъективной реальности). Выделяют три основных этапа развития категории, соответственно, связанных с ее пониманием как: 1) вещи, 2) свойства, 3) отношения. Первый этап был связан с поиском некоторой конкретной, но всеобщей вещи, составляющей первооснову всех существующих явлений. Второй этап становления категории связывается с представлением о том, что всеобщая сущность вещей проявляется в наличии у них некоторых атрибутивных свойств — массы, протяженности и т. д. Третий этап трактовки категории обусловлен фундаментальной революцией в естествознании конца 19 — начала 20 века, радикально меняющей представления человека о мироздании и его устройстве, и вводит представление о материи как о том, «что, действуя на наши органы чувств, вызывает в нас те или другие ощущения» (Плеханов).

Прост-во и время-философские категории, всеобщие формы существования, координации объектов. Их свойства определяются свойствами материи, ее вечностью и бесконечностью. Они не имеют ни начала, ни конца. И любое движение материи предполагается в пространстве и времени. Простр-во служит для обозначения всеобщего свойства материальных объектов обладать протяженностью и занимать место во взаимодействии с другими материальными объектами. Простран-во трехмерно =>тело может двигаться в 3 взаимно перпендикулярных направлениях. Но по теории относительности, к 3 пространственным параметрам (длина, ширина, высота) добавляется время. Время как философская категория служит для обозначения всеобщего свойства материальных процессов протекать, обладать длительностью и развиваться по этапам и стадиям. Время имеет одно измерение, поэтому все тела развиваются в одном направлении -от прошлого к будущему. Оно необратимо (движется только вперед), неповторимо, неотвратимо. Пространство и время существуют объективно, вне и независимо от сознания. Их свойства и закономерности также объективны, не являются порождением мысли. Если, согласно материализму, бытие есть движущаяся материя, а пространство и время ? ее атрибуты, то в таком случае должно быть особое пространство и время для каждой формы движения материи. То есть должно быть особое биологическое и социальное пространство и время. Например, специфику биологического пространства Вернадский видел в резком проявлении ?левизны? в организации живого (спирали ДНК у живых организмов закручены влево). Спецификой биологического времени считается наличие биологических часов (они включают и отключают химические реакции внутри организма). Специфику социального пространства и времени усматривают в организации и функционировании общественной жизни. Человек организует свое пространство: города, поля и т.д. Социальное (историческое) время неравномерно, оно может замедляться или ускоряться. Однако не все философы признают существование биологического и социального пространства и времени.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

33068. Основні напрями в середньовічній філософії /номіналізм та реалізм/ 15.02 KB
  Однією з особливостей середньовічної філософії є боротьба між реалістами та номіналістами. Слід зазначити, що реалізм у його середньовічному розумінні не має нічого спільного з сучасним значенням цього терміна. Реалізм - це вчення, згідно з яким об'єктивна реальність
33069. Гуманізм 14.01 KB
  Гуманізм епохи Відродження – це сукупність навчань що представляють людини мислячої що вміє не тільки плисти за течією але і здатного пручатися і діяти самостійно. Саме гуманізм епохи Відродження проголосив інші принципи формування особистості. Гуманізм епохи Відродження прочинив цю завісу.
33070. Філософія Нового часу 17.08 KB
  Як і більшість мислителів Нового часу він вважав що завдання філософії створити новий метод наукового пізнання переосмислити завдання науки. Він вказував що правильно знати це знати опосередковано причинами і закликав застосовувати такі нові методи пізнання як індукція дедукція експеримент. Такий метод на думку Бекона мало придатний до пізнання. Усяке пізнання і усякий винахід повинні спиратися на досвід тобто повинні рухатися від вивчення поодиноких фактів до загальних положень.
33071. Рене Декарт 13.65 KB
  У теорії пізнання він розвиває раціоналізм тобто вчення згідно з яким розум думка визнаються найвищою цінністю. Метод наукового пізнання який Декарт розглядає в своїх працях Міркування про метод Правила для керівництва розумом називається аналітичним. Цей метод вимагає ясності і чіткості пізнання розчленування об'єкту на складові частини і вивчення їх руху думки від простого до складного. У теорії пізнання Спіноза розвиває раціоналізм.
33072. Просвітництво 13.8 KB
  Класичним філософом французького Просвітництва був Вольтер 16941778 головні ідеї якого викладені у працях: Філософські листи 1734 Метафізичний трактат 1734 Роздуми про людину 1737 Філософський словник 1764 Філософія історії 1765 та ін. Головне завдання своєї філософії Вольтер вбачає в розвінчуванні релігійної догматики що заважає людям будувати щасливе життя культивуючи неуцтво неосвіченість фанатизм брехню. У філософії природи Вольтер послідовник Ньютона. У теорії пізнання Вольтер прагнув поєднати сенсуалістичний...
33073. Класична німецька філософія 14.81 KB
  Німецька класична філософія охоплює порівняно короткий період який обмежений 80ми роками XVIII століття з одного боку і 1831 роком роком смерті Гегеля з іншою або пізнішою антропологічною матеріалістичною філософією Фейєрбаха який проте увійшов до протиріччя з основним характером німецької філософії цього періоду її ідеалізмом. Основними представниками цієї філософії були основоположник її Иммануил Кант його послідовник Фихте Шеллинг супротивник кантіанської філософії Георг Вільгельм Фрідріх Гегель. Що стосується загальної...
33074. Родоначальником німецької класичної філософії є Іммануїл Кант 13.37 KB
  До Канта вважали що пізнання є результатом дій на людину зовнішніх чинників. Кант перевернув це співвідношення: він проголосив що пізнання і знання є результатом людської насамперед розумової активності. Аналогія з коперниканським переворотом тут цілком очевидна: Коперник зрушив Землю яку до того розглядали нерухомим центром Всесвіту а Кант зрушив людину поклавши край її пасивності.
33075. Система і метод філософії Гегеля 13.77 KB
  Вихідним пунктом філософської концепції Гегеля є тотожність буття та мислення. Мислення з точки зору Гегеля є не лише суб'єктною людською діяльністю а й незалежною від людини об'єктивною сутністю першоосновою всього сущого. Мислення стверджує Гегель відчужує своє буття у формі матерії природи яка є інобуттям цього об'єктивно існуючого мислення або абсолютної ідеї. При цьому Гегель розглядає мислення абсолютну ідею не як нерухому незмінну першосутність а як процес неперервного розвитку пізнання як процес сходження від нижчого до...
33076. Глибоким критиком ідеалістичної системи Гегеля став Л. Фейєрбах, його сучасник, учень, який, однак, не став послідовником свого вчителя 13.54 KB
  Великі зміни в історії суспільства вважав філософ пояснюються змінами форм релігії. Будучи глибоким критиком релігії що існувала на той час Фейєрбах намагався створити свою нову релігію в якій замість культу Бога буде панувати культ людини і любові. Фейєрбах запропонував відмінне від традиційного розуміння філософії її минулого та сучасності ролі в суспільстві і ставлення до релігії. Водночас і сама філософія повинна змінитися: вона не має стати простим чи негативним в гегелівському розумінні запереченням релігії.