3496

Теоретичні основи безпеки життєдіяльності. Небезпека. Ризик як оцінка небезпеки

Конспект

Безопасность труда и охрана жизнедеятельности

Вивчення курсу з безпеки життєдіяльності має на меті підготовку особи до активної участі в забезпеченні тривалого повноцінного життя в суспільстві, що динамічно змінюється. Молодший спеціаліст повинен бути здатним забезпечити необхідний рівень...

Украинкский

2012-11-02

623.5 KB

169 чел.

Вступ

Вивчення курсу з безпеки життєдіяльності має на меті підготовку особи до активної участі в забезпеченні тривалого повноцінного життя в суспільстві, що динамічно змінюється.

Молодший спеціаліст повинен бути здатним забезпечити необхідний рівень безпеки в повсякденні як для себе, так і для осіб, про яких піклується.

Він також повинен бути готовим забезпечити індивідуальну безпеку та виконувати певні роботи в складі групи фахівців із забезпечення зовнішнього захисту людей в умовах надзвичайних ситуацій.

Вивчення курсу здійснюється у формі навчальних занять, самостійної роботи студентів, контрольних заходів.

Вивчаючи першу тему модулю “Теоретичні основи безпеки життєдіяльності” треба засвоїти такі поняття як безпека життєдіяльності, життєве середовище, системний підхід. Слід звернути увагу на характеристику системи “людина – життєве середовище”.

Вивчаючи тему “Небезпека. Ризик як оцінка небезпеки” потрібно засвоїти такі поняття як небезпека, номенклатура, таксономія, ідентифікація, квантифікація небезпек, аксіома про потенційну небезпеку діяльності людини, ризик, прийнятний, виправданий та невиправданий ризик, індивідуальний та соціальний ризик. Слід розібратися, як здійснюється оцінка ступеня ризику, що таке концепція допустимого ризику. Необхідно звернути увагу та засвоїти такі поняття як гранично допустимий вплив шкідливих факторів на людину, біоритми, здоров’я людини, гомеостаз, аналізатори, психічні характеристики особистості, роль органів чуття в забезпечені безпеки та при обробці інформації..

Вивчення теми необхідно починати із визначення понять “людина”, “життя”, “діяльність”, “ноосфера”, “соціум”, характеристики середовища життєдіяльності людини : природного, виробничого, побутового, соціально – політичного. Слід ґрунтовно розібратись в психологічних причинах свідомого порушення людьми вимог безпеки.

Стосовно теми “Вплив діяльності людини на навколишнє середовище” треба вивчити основні причини забруднення атмосфери, водних ресурсів та ґрунтів, вміти дати загальну характеристику впливу людини на довкілля та його ресурси.

Переходячи до вивчення теми “Джерела небезпеки життєдіяльності людини та породжені ними фактори” необхідно засвоїти, що небезпека є об’єктивною необхідною умовою розвитку природи і еволюції людства, а джерелами або носіями небезпек є природні процеси та явища, елементи технічного середовища, людські дії, що криють у собі загрозу небезпеки. Найбільш вдалою класифікацією небезпек життєдіяльності людства за джерелами походження є така, згідно з якою всі небезпеки поділяються на чотири групи: природні, техногенні, соціально – політичні та комбіновані. Потрібно звернути увагу на те, що перші три вказують на те, що небезпеки за своїм походженням належать до трьох елементів життєвого середовища, яке оточує людину – природного, техногенного (матеріально – культурного) та соціального. До четвертої групи належить природно – техногенні, природно – соціальні та соціально – техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища.

В цьому модулі також розглядаються небезпеки в сучасному урбанізованому середовищі.

Підсумком вивчення тем, які входять в третій розділ повинно стати розширення знань про причини та характер виникнення природних, техногенних, соціальних та політичних небезпек, загальні характеристики комбінованих небезпек, заходів безпеки та правил поведінки при виникненні відповідної небезпеки.

В модулі “Безпека життєдіяльності в умовах надзвичайних ситуацій” потрібно зосередити увагу на таких темах: “Запобігання надзвичайним ситуаціям та організація дій для усунення їх негативних наслідків та надання першої долікарської допомоги потерпілому”.

В першій із цих тем слід засвоїти визначення поняття “надзвичайна ситуація”, звернути увагу на причини виникнення, загальну характеристику та класифікацію надзвичайних ситуацій. Тема “Запобігання надзвичайним ситуаціям та організація дій для усунення їх негативних наслідків” важлива, перед усім тим, що в ній з'ясовуються принципи та засоби захисту населення в умовах надзвичайних ситуацій, розглядаються дії адміністрації, персоналу та населення при виникненні надзвичайних ситуацій. Ці знання сприятимуть розвитку здатностей ідентифікації типу ситуації за її класифікаційними ознаками, своєчасно визначати наявність небезпечної ситуації та планувати індивідуальні дії з метою попередження або зменшення вірогідного пошкодження.

Вивчаючи першу тему “Правові, нормативні та організаційні основи безпеки життєдіяльності модулю 5 “Організація і управління безпекою життєдіяльності” необхідно ознайомитись із змістом основних вимог нормативних документів різної юридичної сили, які регулюють відносини з охорони здоров’я та навколишнього середовища і забезпечення безпеки в надзвичайних ситуаціях й ситуаціях повсякденного життя, тобто безпеки життєдіяльності - Конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами місцевих органів влади.

Завершує вивчення курсу тема “Управління та нагляд за безпекою життєдіяльності”. Студентам слід вивчити принципи та методи забезпечення безпеки життєдіяльності. Потрібно звернути увагу на те, що контроль за дотриманням законодавства щодо БЖД в Україні здійснюють різні державні та громадські організації.

Слід з'ясовувати, які державні органи відносяться до загальної, спеціальної та галузевої компетенції.

Ці знання сприятимуть формуванню вміння застосовувати в практичній діяльності вимоги законодавчих та нормативних актів з безпеки життєдіяльності і розвитку тих якостей особистості, що сприяють розвитку безпеки.

 

МОДУЛЬ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Тема 1.1 Безпека життєдіяльності – як категорія

Основні поняття, визначення та терміни безпеки життєдіяльності

Виходячи з сучасних уявлень, безпека життєдіяльності є багатогранним об'єктом розуміння і сприйняття дійсності, який потребує інтеграції різних стратегій, сфер, аспектів, форм і рівнів пізнання. Складовими цієї галузі є різноманітні науки про безпеку. Згідно з Європейською програмою навчання у сфері наук з ризиків “FORM-OSE” науки про безпеку мають світоглядно-професійний характер. До них належать:

  •  гуманітарні (філософія, теологія, лінгвістика);
  •  природничі (математика, фізика, хімія, біологія);
  •  інженерні науки (опір матеріалів, інженерна справа, електроніка);
  •  науки про людину (медицина, психологія, ергономіка, педагогіка);
  •  науки про суспільство (соціологія, економіка, право).

Гуманітарні, природничі, інженерні науки, науки про людину та про суспільство є складовими галузі знань, яка зветься безпекою життєдіяльності, свого роду корінням генеалогічного дерева знань у сфері безпеки життєдіяльності.

Короною цього дерева є охорона праці, гігієна праці, пожежна безпека, інженерна психологія, цивільна оборона, основи медичних знань, охорона навколишнього середовища, промислова екологія і багато інших дисциплін.

Потрібно відмітити, що безпека життєдіяльності поки що не може вважатися наукою, оскільки в ній відсутні деякі ознаки, обов'язково притаманні кожній науці, такі як особливі методи та структура досліджень тощо. Водночас є підстави вважати, що саме зараз вона формується як наука.

Наведемо визначення безпеки.

Безпека - це збалансований, за експертною оцінкою, стан людини, соціуму, держави, природних, антропогенних систем тощо. Термін "життєдіяльність" складається з двох означень: життя та діяльність.

Життя - це одна з форм існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до розмноження, росту, розвитку, активної регуляції своїх функцій, до різних форм руху, діяльності. Таким чином термін "життя" вже в деякій мірі передбачає діяльність.

Діяльність - специфічна форма відношення до навколишнього світу, зміст якого складає його доцільна зміна та перетворення в інтересах людей, яке включає в себе мету, засоби, результат і сам процес.

Необхідно зазначити, що людська активність має особливість, яка відрізняє її від активності решти живих організмів та істот. Ця особливість полягає в тому, що людина не лише пристосовується до навколишнього середовища, а й трансформує його до задоволення власних потреб, активно взаємодіє з ним, завдяки чому і досягає свідомо поставленої мети, що виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.

Отже, під життєдіяльністю розуміється властивість людини не просто діяти в життєвому середовищі, яке її оточує, а процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства і людства загалом в єдності їхніх життєвих потреб і можливостей.

Безпека життєдіяльності (БЖД) - це галузь знання та науково-практична діяльність, спрямована на вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їхніх властивостей, наслідків їхнього впливу на організм людини, основ захисту здоров'я та життя людини і середовища її проживання від небезпек, а також на розробку і реалізацію відповідних засобів та заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини як у повсякденних умовах побуту та виробництва, так і в умовах надзвичайних ситуацій.

Характеристика системи "людина життєве середовище"

Системою, яка вивчається у безпеці життєдіяльності, є система "людина-життєве середовище".

Під системою розуміється сукупність взаємопов'язаних компонентів, які взаємодіють між собою таким чином, що досягається певний результат.

Під компонентами системи розуміють не лише матеріальні об'єкти, а й стосунки і зв'язки між цими об'єктами.

Система, одним з елементів якої є людина, зветься ерготичною.

Системи мають свої властивості, яких немає і навіть не може бути у елементів, що складають її. Ця найважливіша властивість систем, яка зветься емерджентністю, лежить в основі системного аналізу.

Системний аналіз - це сукупність методологічних засобів, які використовуються для підготовки та обґрунтування рішень стосовно складних питань.

У природі і суспільстві окремі явища не існують відірвано одне від одного, вони взаємопов'язані та взаємозумовлені. У своїй діяльності ми повинні враховувати цю об'єктивну дійсність з її зв'язками та взаємовідносинами. І якщо необхідно пояснити будь-яке явище, то передусім слід розкрити причини, що породжують його.

Головним методологічним принципом БЖД є системно-структурний підхід, а методом, який використовується в ній, - системний аналіз.

Принцип системності розглядає явища у їхньому взаємному зв'язку. Мета чи результат, якого досягає система, зветься системотворним елементом.

Форми спільної діяльності людей, що історично склалися і характеризуються певним типом взаємовідносин, утворюють людську спільноту або соціум, чи соціальне або соціально-політичне середовище. У соціумі взаємодіє величезна кількість людей.

Третім компонентом життєвого середовища є техногенне середовище, тобто матеріальна культура, створена людством за час його існування. Таке середовище ще називається штучним, побутово-виробничим або ж антропогенним чи техносфера. Це середовище є сукупністю досягнень суспільства в результаті матеріального і духовного розвитку.

Головною причиною створення і розвитку техногенного середовища було і є прагнення людей задовольняти свої потреби, причому, переважно за рахунок природи.

Техногенне середовище, як правило, поділяють на побутове та виробниче.

Побутове - це середовище проживання людини, параметрами якого є розмір житлової площі на людину, ступінь електрифікації, газифікації житла, наявність центрального опалення, холодної та гарячої води тощо.

Виробниче - це середовище, в якому людина здійснює свою трудову діяльність. Характеризується параметрами, які специфічні для кожного виробництва: вид продукції, обсяги виробництва, продуктивність праці, енергомісткість, сировинна база тощо. Крім цих параметрів є такі, що визначають умови праці та її безпеку: наявність шкідливих речовин, випромінювань, освітленість робочих місць, пожежо- та вибухонебезпечність та багато інших.

Параметри побутового та виробничого середовища регламентуються відповідними нормативними актами. Але під впливом тих чи інших факторів параметри життєвого середовища можуть вийти за межі встановлених норм.

Системний аналіз у безпеці життєдіяльності - це методологічні засоби, що використовуються для визначення небезпек, які виникають у системі "людина-життєве середовище" чи на рівні її компонентних складових та їх вплив на самопочуття, здоров'я і життя людини.

Системно-структурний підхід до явищ, елементів і взаємозв'язків у системі "людина - життєве середовище" є передусім важливим засобом у руках керівників та спеціалістів з удосконалення діяльності, спрямованої на забезпечення здорових і безпечних умов існування людей, а також є необхідний не лише для дослідження рівня безпеки тієї чи іншої системи (виробничої, побутової, транспортної, соціальної, військової тощо), але і для того, щоб визначити вплив окремих чинників на стан безпеки. Життєдіяльність вивчають, використовуючи системний підхід, шляхом аналізу прямих та зворотних зв’язків у системі "людина -життєве середовище".

Людина є одним з елементів зазначеної системи, в якій під терміном "людина" розуміється не лише одна істота, індивід, а й група людей, колектив, жителі населеного пункту, регіону, країни, суспільства, людства загалом.

Життєве середовище, - другий елемент системи "людина - життєве середовище", є частиною всесвіту, де перебуває або може перебувати в даний час людина і функціонують системи її забезпечення.

Життєве середовище людини складається з 3-ох компонентів - природного, соціального або соціально-політичного (форми спільної діяльності людей) та техногенного.

Природним середовищем є земний ґрунт, повітря, водоймища, рослинний та тваринний світ, космічні об'єкти.

Людське суспільство протягом усієї своєї історії існує, створюючи різного роду колективи спільноти.

Спільна діяльність людей породжує складну систему соціальних зв'язків, яка згуртовує індивідів у єдине соціальне ціле - соціальну спільноту і через неї у соціальну систему.

Соціальна спільнота - форма соціальної взаємодії реально існуюча сукупність людей, об'єднаних відносно стійкими соціальними зв'язками, відносинами, яка має загальні ознаки, умови і спосіб життя, риси свідомості, культури, що надають їй неповторної своєрідності, цільності.

Рівнями системи "людина - життєве середовище" (за кількісним складом) є:

- система з однією особою;

- мікроколектив, тобто мінімальна спільнота двох людей;

- міні колектив;

- колектив (трудовий, за місцем проживання, згідно з родинними відносинами, згідно з соціальним статусом, згідно з політичними та релігійними переконаннями);

- населений пункт, регіон, країна, людство в цілому.

Соціальні спільноти бувають:

- групові (класи, верстви, соціально-демографічні чи професійні групи та ін.);

- масові (учасники суспільних рухів, аудиторія глядачів, любительські об'єднання тощо);

- соціально-родинні (сім'я, рід, плем'я);

- етнічні (етнос, народність, нація, національна меншина);

- соціально-територіальні (жителі будинків, сіл, району, міста, області).

В основі системного аналізу лежить емерджентність, тобто здатність систем мати такі властивості, яких немає і навіть не може бути у елементів, що складають її. Емерджентність притаманна також і соціальним спільнотам. Це необхідно чітко усвідомлювати, пам'ятати і використовувати при вирішенні конкретних завдань безпеки життєдіяльності.

Системи забезпечення життєдіяльності людини

До систем життезабезпечення відносяться системи забезпечення населення питною водою, системи гарячого водопостачання, каналізаційні системи, еклектроенергетичні системи, системи звязку та телекомунікації, магістральні газопроводи, комунальні газопроводи, нафтопроводи та продуктопроводи.

У звичайних умовах проживання параметри побутового середовища (рисунок 1) регламентуються відповідними санітарно-гігієнічними документами, які встановлюються державними або місцевими органами влади та охорони здоров'я. Ці параметри підтримуються спеціальними комунальними службами і самими людьми, які проживають у регіоні.

Параметри виробничого середовища регламентуються державними нормативними актами з охорони праці та нормативними актами з охорони праці окремих підприємств і відповідальність за їхнє дотримання покладається на власників підприємств або уповноважених ними осіб.

Але під впливом тих чи інших факторів, передусім природного чи військового характеру, параметри життєвого середовища можуть вийти за межі встановлених норм і тоді може виникнути загроза не тільки здоров ю, а й життю людей. Для забезпечення життєдіяльності створюються такі захисні структури: охорона навколишнього середовища, охорона громадського порядку, охорона праці, пожежна охорона, цивільна оборона, медична допомога, правове забезпечення.

Параметри середовища життєдіяльності людини

  1.  

Рисунок 1 – Параметри середовища життєдіяльності людини

Тема 1.2 Небезпека. Ризик як оцінка небезпеки

Джерела небезпеки та їх класифікація

Небезпека це явища, процеси, об'єкти, властивості, здатні за певних умов завдавати шкоди здоров'ю чи життю людини або системам, що забезпечують життєдіяльність людей.

Номенклатура небезпеки - перелік назв, термінів, систематизованих за окремими ознаками.

Таксономія небезпек - класифікація та систематизація явищ, процесів, інформації, об'єктів, які здатні завдати шкоди.

На сьогодні чіткого поділу небезпек за відповідними ознаками ще не існує, тому в загальному їх класифікують за:

- за джерелами (сферою) походження: природні, техногенні, соціальні, комбіновані та ін.;

- за часом проявлення: імпульсні, кумулятивні;

- за локалізацією: пов'язані з космосом, атмосферою, гідросферою, літосферою;

- за наслідками: захворювання, травми, смертельні випадки, аварії, пожежі;

- за збитками: соціальні, екологічні, технічні та ін.;

-за сферою прояву: побутова, виробнича, спортивна тощо;

- за структурою: прості, складні, похідні;

- за характером дії на людину: активні і пасивні (останні активізуються за рахунок енергії, носієм якої є сама людина, що наражається на гострі, нерухомі елементи, ями, ухили, нерівності поверхні тощо).

Ідентифікація небезпек - знаходження типу небезпеки та встановлення її характеристик, необхідних для розробки заходів щодо її усунення чи ліквідації наслідків.

Квантифікація небезпек - введення кількісних характеристик для оцінки ступеня (рівня) небезпеки. Найпоширенішою кількісною оцінкою небезпеки є ступінь ризику.

Джерелами небезпек є природні процеси та явища, елементи техногенного середовища, людські дії, що криють у собі загрозу небезпеки.

Найбільш вдалою класифікацією небезпек життєдіяльності людства є така, згідно з якою небезпеки поділяються на чотири групи: природні, техногенні, соціально-політичні, комбіновані.

Природні джерела небезпеки - це природні об'єкти, явища природи та стихійні лиха, які становлять загрозу для життя чи здоров’я людини (землетруси, зсуви, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та космічне випромінювання, небезпечні рослини, тварини, риби, комахи, грибки, бактерії, віруси, заразні хвороби тварин та рослин).

Техногенні джерела небезпеки - це небезпеки пов'язані з використанням транспортних засобів, з експлуатацією підіймально-транспортного обладнання, використанням горючих, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів , з використанням процесів, що відбуваються при підвищених температурах та підвищеному тиску, з використанням, електричної енергії, хімічних речовин, різних видів випромінювання (іонізуючого, електромагнітного, акустичного). До них відносяться всі небезпеки пов'язані з впливом на людину об'єктів матеріально-культурного середовища.

До соціальних джерел небезпеки належать джерела небезпеки, викликані низьким духовним та культурним рівнем: бродяжництво, проституція, п'янство, алкоголізм, злочинність тощо. Джерелами цих небезпек є незадовільний матеріальний стан, погані умови проживання, страйки, повстання, революції, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному ґрунті.

Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному та міждержавному рівнях, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, між партійні, міжконфесійні та збройні конфлікти, війни.

Більшість небезпек мають комбінований характер:

- природно-техногенні небезпеки: смог, кислотні дощі, пилові бурі, зменшення родючості ґрунтів та інші явища, породжені людською діяльністю;

- природно-соціальні небезпеки: наркоманія, епідемії інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД та інші;

- соціально-технічні небезпеки - професійна захворюваність, професійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані виробничою діяльністю, масові психічні відхилення та захворювання, викликані впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія.

Наявність джерела небезпеки ще не означає того, що людині, чи групі людей обов'язково повинна бути причинена якась шкода.

Класифікація небезпечних та шкідливих факторів

Небезпека - це наслідок дії окремих факторів на людину. Необхідно розрізняти потенційні та реальні небезпеки. Потрібна причина (умова), при якій потенційна небезпека переходить в реальну. Слід зазначити, що небезпека, як правило, проявляється у визначеній просторовій зоні, яка отримала назву небезпечна зона.

До матеріальних збитків, пошкодження, шкоди здоров'ю, смерті або інших наслідків призводить вражаючий фактор.

Під вражаючим фактором розуміють такі чинники життєвого середовища, які за певних умов завдають шкоди як людям, так і системам життєзабезпечення людей, призводять до матеріальних збитків, можуть призвести до загибелі людей.

Залежно від наслідків впливу на організм людини вражаючі фактори поділяються на шкідливі та небезпечні.

Шкідливими факторами прийнято вважати такі чинники життєвого середовища, які призводять до погіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання як у явній так і прихованій формах.

Небезпечними факторами називають такі чинники життєвого середовища, які викликають за певних умов травми, раптове погіршення здоров'я.

Розподіл факторів на уражаючі, небезпечні та шкідливі досить умовний. Один і той же фактор може спричинити загибель людини, травму, захворювання чи не завдати ніякої шкоди.

За характером та природою впливу всі небезпечні та шкідливі фактори поділяються на чотири групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.

Фізичні фактори навколишнього середовища справляють на людину енергетичний вплив (термічний, механічний, радіаційний, електричний, електромагнітний).

До фізичних факторів належать:

- метеорологічні (температура, вологість, швидкість повітря);

- світлотехнічні (освітлення та кольорове забезпечення, інфрачервоне, світлове, ультрафіолетове випромінювання);

- бароакустичні (атмосферний тиск, звук, шум);

- механічні (прискорення, вібрації);

- електромагнітні випромінювання;

- іонізаційні випромінювання (ультрафіолетове, рентгенівське, гамма випромінювання, потоки частинок);

- фактори електричного струму (атмосферна електрика, статична електрика, електричне поле, електричний струм).

Хімічні фактори це хімічні елементи, речовини та сполуки, які перебувають у різному агрегатному стані (твердому, газоподібному, рідкому) і які різними шляхами можуть проникати в організм людини (через органи дихання, через шлунково-кишковий тракт, через шкірні покрови та слизові оболонки).

За характером дії виділяють такі хімічні речовини: токсичні, наркотичні, подразнюючі, задушливі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні, такі, що впливають на репродуктивну функцію.

Вони можуть бути природного, але у більшості випадків антропогенного походження.

Біологічні фактори - це макроорганізми (рослини та тварини) і мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, спірохети, грибки, найпростіші). Біологічні фактори можуть діяти у воді, повітрі, ґрунті, продуктах харчування, на виробництві, у побуті.

Психофізіологічні фактори - це фізичні перевантаження (статичні, динамічні) та нервово-психічні перевантаження аналізаторів, монотонність праці, емоційні перевантаження).

Наявність потенційної небезпеки в системі не завжди супроводжується її негативним впливом на людину.

Для реалізації такого впливу необхідно, щоб виконувались три умови:

- небезпека (шкідливість) реально існує і діє;

- людина знаходиться в зоні дії небезпеки;

- людина не має достатніх засобів захисту, не використовує їх або ці засоби не ефективні.

Концепція допустимого ризику

Для оцінки ступеня (рівня) небезпеки вводяться кількісні характеристики, тобто квантифікація небезпек.

З метою уніфікації будь-які наслідки визначають як шкоду. Найбільш універсальний кількісний засіб визначення шкоди це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті. Другою, не менш важливою характеристикою небезпек, є частота, з якою вона може проявлятись, або ризик.

Ризик є супутником будь-якої активної діяльності людини. Необхідно розрізняти правомірний, допустимий ризик, який є виправданим при багатьох видах діяльності і неправомірний ризик.

Ризик визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу: R = n / N

Наведена формула дозволяє розраховувати розміри загального та групового ризику.

За ступенем припустимості ризик буває знехтуваний, прийнятний, гранично допустимий, надмірний.

Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня.

Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному стані свого розвитку.

Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.

На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки , неможливо. Знехтуваний ризик у теперішній час також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов для цього. Тому сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (допустимого) ризику.

Суть концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні створити таку малу безпеку, яку сприймає суспільство у даний час.

Прийнятний ризик поєднує в собі технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення.

Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини звичайно вважається ризик, який дорівнює 10-6 на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини, що дорівнює 10-8 на рік.

Фактично ми всі щодня приймаємо рішення про співвідношення ризику з вигодою. Як правило, ми згодні погодитись на відому долю ризику, як ціну за вибраний нами спосіб життя.

Все це дозволяє сформулювати аксіому про потенційну небезпеку діяльності:

будь-яка діяльність потенційно небезпечна.

Цей постулат є основним при розв'язанні одного із завдань безпеки життєдіяльності - ідентифікації небезпек.

Для того, щоби визначити серйозність небезпеки використовують категорії серйозності небезпеки (І катастрофічна, II критична, III гранична, IV незначна), які встановлюють кількісне значення відносної серйозності ймовірних наслідків небезпечних умов та рівні ймовірності небезпеки ((А) часта, (В) вірогідна, (С) випадкова, (D) віддалена, (Е) неймовірна ), які є якісним відображенням відносної ймовірності того, що відбудеться небажана подія, яка є наслідком не усунутої або непідконтрольної небезпеки.

Для підвищення рівня безпеки використовується комплекс заходів та засобів. Для того, щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам або в певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження. Такий підхід до зменшення ризику небезпеки зветься управління ризиком.

Прогнозування і моделювання умов виникнення небезпечних ситуацій

Жодна система чи операція не гарантує абсолютної безпеки. Та все ж доки ми не маємо 100% безпеки, ми намагаємося, наскільки це можливо, наблизитися до цієї мети. З плином часу різні заходи та методи, які використовуються для вирішення відповідних задач, удосконалюються, збільшуючи наші можливості у дослідженні систем, визначенні небезпек, виключенні або контролі за цими небезпеками, зниженні ризику до прийнятного рівня при роботі з цими системами. Аналіз небезпек починають з грубого дослідження, яке дозволяє в основному ідентифікувати джерела небезпек. Потім, при необхідності, дослідження можуть бути поглиблені і може бути виконаний детальний якісний аналіз. Методи цих аналізів та прийоми, які використовуються при їх виконанні, відомі під різними назвами. Нижче наведені основні з цих загальних інструментів.

Типи аналізу:

- попередній аналіз небезпек (ПАН)

- системний аналіз небезпек (САН)

- підсистемний аналіз небезпек (ПСАН)

- аналіз небезпеки робіт та обслуговування (АНРО).

Методи та прийоми, що використовуються при аналізах: 

- аналіз пошкоджень та викликаного ними ефекту (АПВЕ)

- аналіз дерева помилок (АДП)

- аналіз ризику помилок (АРП)

- прорахунки менеджменту та дерево ризику (ПМДР)

- аналіз потоків та перешкод енергії (АППЕ)

- аналіз поетапного наближення (АПН)

- програмний аналіз небезпек (ПрАН)

- аналіз загальних причин поломки (АЗПП)

- причинно-наслідковий аналіз (ПНА)

- аналіз дерева подій (АДПд)

Попередній аналіз небезпекце аналіз загальних груп небезпек, присутніх в системі, їх розвитку та рекомендації щодо контролю. ПАН є першою спробою в процесі безпеки систем визначити та класифікувати небезпеки, які мають місце в системі. Проте в багатьох випадках цьому аналізу може передувати підготовка попереднього переліку небезпек.

ПАН звичайно виконується у такому порядку:

- вивчають технічні характеристики об'єкта, системи чи процесу, а також джерела енергії, що використовуються, робоче середовище, матеріали; встановлюють їхні небезпечні та шкідливі властивості;

- визначають закони, стандарти, правила, дія яких розповсюджується на даний об'єкт, систему чи процес;

- перевіряють технічну документацію на її відповідність законам, правилам, принципам і нормам безпеки;

- складають перелік небезпек, в якому зазначають ідентифіковані джерела небезпек (системи, підсистеми, компоненти), чинники, що викликають шкоду, потенційні небезпечні ситуації, виявлені недоліки.

При проведенні ПАН особливу увагу приділяють наявності вибухопожежонебезпечних та токсичних речовин, виявленню компонентів об'єкта, в яких можлива їх присутність, потенційна небезпечна ситуація від неконтрольованих реакцій чи при перевищенні тиску. Після того, коли виявлені крупні системи об'єкта, які є джерелами небезпеки, їх можна розглядати окремо і досліджувати більш детально за допомогою інших методів аналізу, перелік яких наведено вище. Існують базові запитання, на які обов'язково необхідно відповісти, коли проводять ПАН, незважаючи на те, що деякі з них можуть здаватися занадто простими. Якщо ці запитання не розглянути, то існує ризик неповного аналізу безпеки системи. Вся простота чи очевидність має схильність приховувати деякий рівень прихованої небезпеки. Базові запитання, які мають бути вирішені, включають наступні:

- який процес/система аналізуються?

- чи залучені до цієї системи люди?

- що система повинна звичайно робити?

- чого система не повинна робити ніколи?

- чи існують стандарти, правила, норми, які мають відношення до системи?

- чи використовувалась система раніше?

- що система виробляє?

- які елементи включено в систему?

- які елементи вилучено з системи?

- що може спричинити появу небезпеки?

- як оцінюється ця поява?

- що і де є джерелами та перешкодами енергії?

- чи існує критичний час для безпечності операцій?

- які загальні небезпеки притаманні системі?

- як може бути покращений контроль?

- чи сприйме керівництво цей контроль?

Проведення ПАН може бути спрощено і формалізовано завдяки використанню матриці попередньої небезпеки, спеціальних анкет, списків і таблиць.

Аналіз логічного дерева подій (АЛДП) вважається одним з найбільш корисних аналітичних інструментів у процесі системної безпеки, особливо при оцінці надзвичайно складних або деталізованих систем. Завдяки тому, що він використовує дедуктивний логічний метод (тобто поступово рухається від загального до часткового), він дуже корисний при дослідженні можливих умов, які можуть призвести до небажаних наслідків або яким-небудь чином вплинути на ці наслідки. Як відомо більшості професійних інженерів з охорони праці, які мають досвід розслідувань нещасних випадків, небажані події рідко відбуваються під впливом тільки одного чинника. Через це при аналізі дерева помилок в процесі системної безпеки небажану подію відносять до кінцевої події. Це загальний, або відомий, результат можливого ряду подій, характер яких може чи не може бути відомий, поки не проведено розслідування. Оскільки аналітик починає ідентифікувати окремі події, які сприяли кінцевій події, може бути побудовано дерево помилок. Розташовуючи кожний фактор у відповідному місці дерева, дослідник може точно визначити, де відбулись будь-які пошкодження в системі, який зв'язок існує між подіями і яка взаємодія відбулась (чи не відбулась, але може відбутись).

Хоча АЛДП є передусім інструментом для аналізу помилок, він може також використовуватись для оцінки необхідних дій, які б наблизили бажану подію. Будуючи дерево, яке описує всі події, які повинні відбутись, щоб здійснилась кінцева подія, аналітик може використовувати АЛДП як метод для створення основи промислової програми техніки безпеки. Для того, щоб необхідним чином побудувати дерево помилок, аналітик повинен насамперед володіти широким знанням системи чи процесу дослідження. Якщо таких знань недостатньо, тоді процес повинен включати участь проектної групи спеціалістів, а також інших відповідних організаційних структур компанії (наприклад, спеціалістів з якості та надійності, операційного проектування). Аналітик повинен мати чітке розуміння процесу міркувань після проектування системи, як і будь-яких експлуатаційних критеріїв, які впливають на продуктивність системи. Важливим також є розуміння умов експлуатації. Створення дерева помилок починається з визначення кінцевої події. Ця подія може мати широкий та загальний характервідмова чи пошкодження системи, або вузький та специфічний, коли порушується функціонування компонента X. Ця кінцева подія буде розташовуватись на верхівці дерева помилок, а всі наступні події, які ведуть до головної, будуть розташовуватись як гілки на дереві. Для того, щоб перейти від одного рівня до наступного, аналітик повинен постійно ставити фундаментальне запитання: «Що могло б призвести до здійснення цієї події?» Як тільки причинні події ідентифіковані, вони розміщуються у відповідній позиції на дереві помилок.

Концепція допустимого ризику та безпека особи

На межі тисячоліть проблема безпечної життєдіяльності стала однією з основних проблем світового співтовариства. Причини, які спричинили актуалізацію проблеми безпеки життєдіяльності, сьогодні детально вивчаються та аналізуються. Серед них - виснаження природних ресурсів, зростаюче забруднення довкілля, демографічний вибух, низький рівень екологічної культури. Водночас іншим причинам не приділяється поки належної уваги.

До останнього часу забезпечення безпечної життєдіяльності базувалося на концепції абсолютної безпеки середовища. Її суть полягала в тому, що з розвитком науково - технічного прогресу людство зуміє пізнати всі закономірності природних явищ, подасть їх у вигляді математичних формул, відтворить у технологічних процесах і за допомогою потужних комп’ютерів та датчиків контролюватиме й прогнозуватиме розвиток як природних явищ, так і технологічних процесів. І в такий спосіб уникатиме можливих небезпечних ситуацій. Але життя не підтвердило обґрунтованість цієї концепції.

Наприкінці XX століття світова наукова спільнота переходить до іншої концепції забезпечення безпеки життєдіяльності, протилежній вищевикладеній - до концепції допустимого ризику. Згідно з цією концепцією будь-яке середовище перебування людини, яке насичене енергією, хімічно чи біологічно активними речовинами, або іншими чинниками, які є несумісними з умовами життя, має потенційні небезпеки - явища, процеси, об'єкти, які за певних умов здатні спричинити небажані наслідки (погіршення здоров'я, втрату життя, пожежі, вибухи, аварії, катастрофи).

Будь-якій потенційній небезпеці притаманний свій логічний процес розвитку до реального небажаного результату. Умови, за яких він відбувається, називаються причинами небезпек. Згідно з концепцією допустимого ризику, необхідно шляхом вивчення процесу розвитку потенційної небезпеки визначити умови, за яких вона може призвести до небажаних наслідків, і знизити ризик до допустимого рівня. Оскільки передбачити зі 100% гарантією розвиток небезпеки неможливо, то при переході від концепції абсолютної безпеки до концепції допустимого ризику змінюється роль особи у забезпеченні власної безпеки.

Згідно з концепцією абсолютної безпеки людині відводилась роль пасивного елемента у забезпеченості власної безпеки: за умови знання і виконання певних правил техніки безпеки середовище перебування людини стає повністю безпечним.

Про відповідність таких правил певної виробничої ситуації повинен був дбати інженер - конструктор нової техніки чи організатор відповідних робіт. Це призводило до зниження відповідальності особи за власну безпеку.

Концепція допустимого ризику стверджує, що середовище перебування людини завжди є потенційно небезпечним, тому недостатньо знати певну кількість правил, які регламентують поведінку людини в обумовлених ситуаціях.

Життя більш складне, ніж ми його знаємо, і може виникнути ситуація, для якої ще правила не розроблено. Безперечно, рівень знань населення з охорони праці, безпеки руху, пожежної безпеки за останні десятиліття зріс, однак його не можна вважати достатнім. Сьогодні, із підвищенням технічної оснащеності виробничого та побутового середовища, розвиток потенційних небезпек не завжди можна передбачити. Дуже часто він проходить не одну, а кілька стадій, які можуть бути розділені як відстанню, так і часом, тому їх важко проконтролювати. Через це навчання з питань безпеки життєдіяльності треба розглядати як формування елементів технічної культури, гуманного світосприйняття та переконання про можливість встановлення гармонійних відносин між людиною, технікою і середовищем.

При такому підході до забезпечення безпеки життєдіяльності і зниження рівня ризику необхідно, щоб суспільна свідомість адекватно відображала сукупність наявних потенційних небезпек. Адже уникнути небезпеки чи зменшити збитки від неї можна тільки тоді, коли відомо про її існування. На жаль, на сьогодні такого усвідомлення немає.

Тема 1.3 Класифікація та характеристика типових видів небезпечних

ситуацій

1.3.1 Природні небезпеки

Причини та характер виникнення природних небезпек

Природні небезпеки пов’язані з природними процесами космічного, літосферного, гідросферного, атмосферного, біосферного характеру або кількох процесів одночасно і відбуваються незалежно від участі людини.

Природні процеси – процеси, які безперервно змінюючись розвиваються у природному середовищі під дією сонячної та внутрішньої енергії Землі.

Події природного походження або результат діяльності природних процесів, які за своєю інтенсивністю, масштабом поширення і тривалістю, можуть становити безпосередню небезпеку для здоров’я людини, відносяться до небезпечних природних явищ або стихійних лих.

Стихійні явища, як правило, взаємопов’язані між собою та обумовлені фізичними законами розвитку Землі. Вони в основному виникають в комплексі, що значно посилює їх негативний вплив. Виникнення одного небезпечного явища може викликати серію інших, навіть більш небезпечних, утворюючи “ланцюг” взаємодії між собою.

Стихійні явища істотно різняться між собою, але підпорядковуються загальним закономірностям: для кожного виду може бути встановлена специфічна пристосованість у просторі; визначена повторюваність (чим більша інтенсивність явища, тим воно менше повторюється зі значною силою); залежність руйнівного ефекту стихійного лиха від розмаху і тривалості та інтенсивності геологічних та гідрометеорологічних процесів.

При всій несподіваності того чи іншого виду стихійного лиха, ймовірність його виникнення може бути передбачена. Водночас, частина особливо небезпечних явищ може активізуватися під впливом господарської діяльності.

Деякі з них розвиваються локально, інші охоплюють великі регіони, окремі держави та материки. Незалежно від джерела зародження, стихійні явища характеризуються значною потужністю і різною тривалістю – від декількох до декількох годин, діб, місяців.

Їх можна поділити на прості, що включають один компонент та складні, що включають декілька одночасно діючих компонентів у поєднанні з техногенними факторами.

Аварії природного характеру можна класифікувати за такими основними ознаками:

- за масштабністю наслідків відповідно до територіального поширення;

- за розмірами заподіяних економічних збитків та людських втрат;

- за кваліфікаційними ознаками надзвичайних ситуацій.

Природні небезпеки поділяються на абіотичні та біотичні.

Абіотичні небезпеки зумовлюються дією неживої природи.

Біотичні небезпеки зумовлюються дією одних організмів на інші.

Абіотичні небезпеки за місцем виникнення поділяються на:

- літосферні (землетруси, виверження вулканів, зсуви, гірські обвали, викиди гірських порід, карстові провалля, ерозія грунтів тощо);

- гідросферні (цунамі, повені, снігові лавини, льодові затори, шторми тощо);

- атмосферні (урагани, зливи, град, тумани, блискавки, ожеледь тощо);

- космічні (падіння великого космічного тіла, сонячне та космічне випромінювання).

Біотичні небезпеки створюються небезпечними рослинами, тваринами, рибами, комахами, грибками, бактеріями, вірусами.

Природними джерелами небезпек породжуються такі небезпечні та шкідливі фактори: підвищені та понижені температури; каменепад; слизькі поверхні; природне іонізуюче та ультрафіолетове випромінювання; токсичні речовини; хворобливі мікроорганізми тощо.

Під час дії природних небезпек можуть виникати вражаючі фактори:

- при землетрусі – сейсмічний (сейсмічний удар, деформація порід тощо) та фізичний (електромагнітне поле);

- при виверженні вулкану – динамічний (струс та деформація поверхні, викид та рух лави, продуктів виверження), термічний (лава, пар, гази), хімічний (забруднення атмосфери, грунтів, гідросфери), фізичний (грозові розряди);

- при зсуві, обвалі – динамічний та гравітаційний (зміщення, рух порід, струс, удар);

- при повені – гідродинамічний та гідрохімічний (потік води, забруднення грунтів, води);

- при штормі, шквалі, урагані – аеродинамічний (вітрове навантаження, тиск, вібрація);

- при снігопадах - гідродинамічний (снігове навантаження, снігові замети);

- при заморозку чи засусі – тепловий (охолодження чи нагрів грунтів, повітря);

- при грозі – електрофізичний (електричні розряди).

Природні джерела небезпеки справляють на людину та системи її життєдіяльності такий вплив (за параметрами показників впливу):
- чисельність уражених чи потерпілих людей;
- тривалість дії факторів ураження, хв., год., діб;
- площа впливу, ураження, км.кв;
- площа зони відселення населення, км.кв , га;
- витрати на проведення аварійних і рятувальних робіт, млн. грн.;
- економічна шкода, млн. грн.;
- соціальні збитки, млн. грн.
Основні заходи, спрямовані на попередження та мінімізацію наслідків природних небезпек

До основних заходів, спрямованих на попередження та мінімізацію наслідків природних небезпек відносять: а) у режимі повсякденної діяльності:

  •  ведення спостереження і здійснення контролю за станом довкілля;
  •  розроблення та виконання цільових і науково-технічних програм і заходів щодо забезпечення безпеки і захисту населення, зменшення можливих матеріальних втрат;
  •  вдосконалення процесу підготовки персоналу уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, підпорядкованих їм сил;
  •  організація навчання населення методів і користування засобами захисту, правильних дій у цих ситуаціях;
  •  створення і поновлення резервів матеріальних та фінансових ресурсів для ліквідації наслідків природних небезпек;
  •  оцінка загрози виникнення природних небезпек та можливих їх наслідків. б) у режимі підвищеної готовності: здійснення заходів, визначених для режиму повсякденної діяльності і додатково:
  •  формування оперативних груп для виявлення причин погіршення обстановки безпосередньо в районі можливого виникнення природних небезпек, підготовка відповідних пропозицій;
  •  посилення роботи, пов’язаної з веденням спостереження та здійснення контролю за станом довкілля, обстановкою на потенційно небезпечних об’єктах і прилеглій до них території, прогнозування наслідків і масштабів природних небезпек;
  •  розроблення комплексних заходів щодо захисту населення і територій, забезпечення стійкого функціонування об’єктів економіки;
  •  приведення в стан підвищеної готовності наявних сил і засобів та залучення додаткових сил, уточнення планів їх дій.

Основними заходами по попередженню та мінімізації конкретних природних небезпек є:

Землетрус. Найважливішими завданнями сьогодення є першочергові заходи по підвищенню сейсмостійкості небезпечних промислових об’єктів, на основі різносторонньої експертної оцінки, а також підготовка населення до дій при землетрусах і викликаних ними аваріях і катастрофах.

Зсуви. Протизсувними заходами є відведення поверхневих вод, деревонасадження, улаштування різних підтримуючих інженерних споруд тощо. Важливим є прогнозування зсувів з використанням так званого методу ритмічності, який оснований на виявленні періодів активізації зсувів, що пов’язані з опадами та іншими метеорологічними елементами.

Селі (потоки води, піску, глини, каміння). Враховуючи, що важливим фактором утворення селі є кліматичний, тобто він створює оптимальні умови для формування рідкої і твердої складових селі, вчені підтвердили можливість і необхідність їх прогнозування по результатах спостереження за минулі роки і за даними очікуваної погоди. Для захисту від селі використовують комплексний метод, який включає організаційно-адміністративні, агротехнічні, лісомеліоративні, гідротехнічні заходи.

Снігові лавини. Для захисту від снігових лавин будують лавинорізи, галереї, вітрові щити, на схилах гір висаджують дерева, проводять обстріл схилів.

Ураган – вітер величезної руйнівної сили. Велике значення для безпеки життєдіяльності має прогнозування ураганів, яке виконується шляхом аналізу всіх особливостей метеорологічного режиму в районах, де вони виникають, детального вивчення їх дій за довготривалий період.

Сучасні засоби дозволяють лише зафіксувати виникнення урагану, бурі, вказати можливий напрямок їх поширення, можливу потужність та час підходу до певних районів.

Повені. Від надійного та завчасного прогнозування повені залежить ефективність профілактичних заходів і зниження збитків. Основний напрямок боротьби з повенями полягає в перерозподілі стоку води в часі (насадження лісозахисних смуг, збереження узбережних смуг, рослинності, влаштування водосховищ, дамб).

Епідемії (масове поширення інфекційних захворювань серед людей).

Епізоотії (значне поширення хвороб тварин).

Епіфітотії (масштабні захворювання рослин).

Велике значення має раннє діагностування інфекційних хвороб, наявність необхідних засобів колективного та індивідуального захисту (вакцини, сироватки, антибіотики). Для попередження поширення інфекції встановлюється карантин та вводиться режим обсервації.

1.3.2 Техногенні небезпеки

Причини та характер виникнення техногенних небезпек

Техногенна небезпека – стан, внутрішньо притаманний технічній системі, виробничому або транспортному об’єкту, що реалізується шляхом вражаючої дії джерела техногенної надзвичайної ситуації на людину і навколишнє середовище, або шляхом прямої і непрямої шкоди для людини і навколишнього природного середовища в процесі нормальної експлуатації цих об’єктів. Техногенні небезпеки виникли з появою перших міських поселень, коли почала формуватись техносфера – сфера, яка містить штучні технічні споруди на Землі. Справжня техносфера з’явилась в епоху промислової революції, коли пара та електрика дозволили багаторазово розширити технічні можливості людини. Виникли процеси не властиві біосфері такі як отримання металів та інших елементів, виробництво енергії на атомних електростанціях, синтез невідомих досі органічних речовин. Потужним технічним процесом є спалювання викопного палива.

У зв’язку з використанням все більших енергетичних потужностей люди змушені концентрувати енергію на невеликих ділянках, причому найчастіше в межах міст та інших населених пунктів. Йде просторова концентрація синтетичних хімічних сполук, кількість яких вже досягла 400 тисяч, більша частина яких отруйна. Внаслідок цього різко зросло забруднення навколишнього середовища, нищення лісів, опустелювання, все більше людей гине внаслідок аварій на виробництві і на транспорті.

Небезпеки, пов’язані з використанням транспортних засобів, залежать від виду транспорту (автомобільний, повітряний, залізничний, річково-морський) і виникають при посадці чи виході з транспортних засобів або під час їх руху. Необхідно, щоб кожен пасажир з метою підвищення особистої дорожньо-транспортної безпеки знав потенційно аварійні ситуації, характерні для того чи іншого виду транспортних засобів, послугами якого він скористався, крім того був добре обізнаний з засобами індивідуального чи колективного захисту, що знаходяться на транспортному засобі, та знав способи їх використання.

Найбільш характерними небезпеками на транспорті є зіткнення, перекидання, падіння з висоти, пожежі, напад на транспортний засіб тощо.

Небезпеки, пов’язані з експлуатацією підіймально-транспортного обладнання проявляються переважно з ненавмисним контактом з рухомими частинами обладнання та можливими ударами від предметів, що падають, а також при висипанні частини вантажу і з падінням самого обладнання. Нерідко додається наїзд чи удар при зіткненні. Під час роботи вантажопідіймальних кранів велика ймовірність динамічного впливу на елементи будівельних конструкцій. Внаслідок обриву канатів та ланцюгів, за котрі підіймається вантаж, можливі такі важкі наслідки як руйнування крана при перевантаженні або втраті стійкості, “набігання” вантажу на елементи конструкції крана або його зісковзування з вантажно-захоплювального пристрою.

Небезпеки, пов’язані з використанням горючих, легкозаймистих і вибухо небезпечних речовин та матеріалів: вибухи, вогонь, підвищена температура середовища, дим, токсичні продукти згорання, недостатність кисню в зоні їх горіння, руйнування будівельних конструкцій, паніка, повітряна ударна хвиля, уламки, осколки.

Небезпеки, пов’язані з використанням процесів, що відбуваються при підвищених температурах та підвищеному тиску: вибухи, повітряна ударна хвиля, уламки, осколки, теплове випромінювання, утворення вибухонебезпечного або шкідливого середовища від суміші газів, які використовуються в цих процесах.

 

Небезпечна дія електричного струму на організм людини,

заходи захисту від небезпек, пов’язаних з електричним струмом

Електричний струм, проходячи через тіло людини, зумовлює перетворення поглинутої організмом електричної енергії в інші види і спричиняє термічну, електролітичну, механічну і біологічну дію.

Термічний вплив характеризується нагріванням тканин, опіками окремих ділянок тіла.

Електролітична дія струму виявляється у розкладанні органічної рідини, в тому числі крові, яка є електролітом, та в порушенні її фізико-хімічного складу.

Механічна дія струму полягає в розриві та інших механічних пошкоджень тканин організму внаслідок електродинамічного ефекту, а також миттєвого вибухоподібного утворення пари з тканинної рідини і крові від теплової дії струму.

Біологічна дія струму проявляється у подразненні та збудженні живої тканини, а також у порушенні внутрішніх біологічних процесів. Це може супроводжуватись невимушеним, судомним скороченням м’язів.

Внаслідок дії електричного струму або електричної дуги виникає електротравма. Електротравми умовно поділяють на загальні і місцеві. До місцевих травм належать опіки, електричні знаки, електрометалізація шкіри, механічні пошкодження, а також електроофтальмія (запальні процеси очей внаслідок впливу ультрафіолетових променів електричної дуги). Загальні електротравми називають також електричними ударами. При електричних ударах виникає збудження живих тканин, судомне скорочення м’язів, параліч м’язів опорно-рухового апарату, дихальних м’язів грудної клітки, м’язів шлуночків серця із втратою свідомості або без втрати свідомості.

Фактори, що визначають ступінь (наслідки) ураження людини електричним струмом поділяють на три групи:

- електричного характеру (сила струму, вид та частота струму, напруга, опір електричного ланцюга, заземлення, занулення);

- неелектричного характеру (тривалість проходження струму через організм, шлях проходження стуму через тіло людини, індивідуальні особливості людини, її увага, втома, голод, сп’яніння, емоційне збудження тощо);

- навколишнє середовище. До несприятливих факторів навколишнього середовища відносять виробничі приміщення (з підвищеною небезпекою, особливо небезпечні, без підвищеної небезпеки), відкриті чи зовнішні електроустановки, які використовуються на відкритому повітрі чи під навісом.

При ураженні електричним струмом насамперед необхідно швидко вивільнити потерпілого від дії електричного струму, оцінити стан потерпілого, визначити вид і ступінь електротравми і залежно від цього виконати необхідні заходи допомоги, а також викликати медичну допомогу або доставити потерпілого до медичного закладу.

Заходи захисту від небезпек, пов’язаних з електричним струмом здійснюються шляхом:

- використання відповідної ізоляції, а в окремих випадках – підвищеної;

- використання подвійної ізоляції;

- витримування відповідних віддалей від струмоведучих частин або шляхом їх закриття, огородження;

- використання блокування апаратів і огородження пристроїв для запобігання помилкових операцій і доступу до струмоведучих частин;

- надійного і швидкодіючого вимкнення частин електроустаткування, що випадково опинились під напругою, і пошкоджених ділянок мережі, в тому числі захисного вимкнення; заземлення або занулення корпусів електроустаткування;

- вирівнювання потенціалів, використання розділяючих трансформаторів;

- використання напруг 42 В і нижче змінного струму частотою 50 Гц і 110 В і нижче постійного струму;

- використання попереджуючої сигналізації, підписів і плакатів;

- використання засобів захисту і пристроїв, в тому числі для захисту від впливу електричного поля в електроустаткуванні, в якому її напруженість перевищує допустимі норми.

Хімічні речовини, їх класифікація, шляхи проникнення в організм людини,

гранично допустимі концентрації шкідливих речовин

Серед великої кількості шкідливих речовин особливу небезпеку становлять хімічні речовини, які залежно від їх практичного використання можна поділити на:

- промислові отрути, які використовуються у виробництві (розчинники, барвники) і які є джерелом небезпеки гострих і хронічних інтоксикацій при порушенні правил техніки безпеки (ртуть, свинець, ароматичні сполуки тощо);

  •  отрутохімікати, що використовуються для боротьби з бур’янами, гризунами, шкідливими комахами ( гербіциди, пестициди, інсектициди);
  •  лікарські препарати;
  •  хімічні речовини побуту, які використовуються як харчові добавки, засоби санітарії, особистої гігієни, косметичні засоби);
  •  хімічна зброя.

Залежно від характеру дії на організм людини хімічні речовини поділяються на токсичні (викликають отруєння всього організму людини), подразнюючі (подразнюють слизові оболонки), мутагенні (призводять до змін спадковості), канцерогенні (викликають пухлини), наркотичні (впливають на центральну нервову систему), задушливі, сенсибілізуючі (діють як алергени), впливаючі на репродуктивну (народжувальну) функцію.

Отруйними називаються речовини, які призводять до ураження всіх живих організмів, особливо людей і тварин.

Шляхи проникнення отруйних речовин в організм людини: через шкіру, органи дихання та шлунок.

Ступінь ураження отруйних речовин залежить від їх токсичності, вибіркової дії, тривалості, а також від їх фізико-хімічних властивостей.

За вибірковістю дії шкідливі речовини можна поділити на:

- серцеві – кардіотоксична дія: ліки, рослинні отрути, солі барію, калію, кобальту, кадмію тощо;

- нервові – порушення психічної активності (чадний газ, фосфорорганічні сполуки, алкогольні вироби, наркотичні засоби, снодійні ліки);

- ниркові – сполуки важких металів, етиленгліколі, щавлева кислота;

- кров’яні – анілін, похідні аніліну, нітрити;

- легеневі – оксиди азоту, озон, фосген.

За тривалістю дії шкідливі речовини можна поділити на три групи:

- летальні, що призводять або можуть призвести до смерті – термін дії до 10 діб;

- тимчасові, що призводять до нудоти, блювоти, набряку легенів, болю в грудях – термін дії від 2 до 5 діб;

- короткочасні – тривалість декілька годин. Призводять до подразнення у носі, ротовій порожнині, головного болю, задухи, загальної слабості, зниження температури.

Для послаблення впливу шкідливих речовин на організм людини, для визначення забрудненості довкілля та впливу на рослинні та тваринні організми, проведення екологічних експертиз стану навколишнього середовища або окремих об’єктів чи районів користуються такими поняттями як гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин (полютантів), гранично допустимі викиди (ГДВ), гранично допустимі екологічні навантаження (ГДЕН), максимально допустимий рівень (МДР), тимчасово погоджені викиди (ТПВ) та орієнтовано безпечні рівні впливу (ОБРВ) забруднюючих речовин у різних середовищах.

ГДК шкідливої речовини - це такий вміст її у природному середовищі (мг/м. куб), який не знижує працездатності та самопочуття людини , не шкодить здоров’ю у разі постійного контакту, а також не викликає небажаних наслідків у нащадків. Основними заходами захисту людини від шкідливих речовин є гігієнічне нормування їх вмісту у різних середовищах, а також різні методи очищення газових викидів (адсорбція, абсорбція, хімічне перетворення) та стоків (первинне, вторинне та третинне очищення).

Гранично допустимий вплив шкідливих факторів на людину

Зараз в природокористуванні і охорони природи України використовується концепція екологічної безпеки, яка базується на ГДК, ГДС,ГДВ та інших нормах актроногенного впливу на природу.

При нормуванні якості навколишнього середовище передбачено гранично допустимі норми впливу на навколишнє середовище, що гарантує екологічну безпеку населення та збереження генетичного фонду. До цих норм відносяться:

- гранично допустимі або тимчасово погоджені норми викидів в атмосферу шкідливих речовин (ГДВ, ТПВ);

- гранично допустимі або тимчасово погоджені норми стоків у водоймища (ГДС, ТПС);

- гранично допустимі навантаження відходів виробництва на землі та грунти (ГДВ);

- гранично допустимі норми та ліміти щодо вилучення та відновлення природних ресурсів, виходячи з необхідності підтримання рівноваги в природному середовищі;

- гранично допустимі концентрації шкідливих речовин в повітрі (м2/м3), воді (м2/л), грунтах (м2/кг (ГДК)), орієнтовно безпечні рівні впливу шкідливих речовин на людей (ОБРВ) або гранично допустимі дози впливу шкідливих речовин на людей (ГДД);

- виділяють максимальні разові та середньодобові ГДК (перші не повинні шкодити протягом 20хв., другі – при необмежено довгому вдиханні(споживанні));

- норми гранично допустимої кількості мікроорганізмів та інших біологічних факторів в атмосфері, воді, грунті;

- норми гранично допустимих або орієнтовно допустимих рівнів (ГДР,ОДР), гранично допустимих доз (ГДД) для шуму, вібрації електричних та електромагнітних полів та інших фізичних факторів, котрі можуть справляти вплив на здорв’я людей та їх працездатність;

- норми гранично допустимих залишкових кількостей хімічних речовин в продуктах харчування, котрі встановлюють мінімально допустимі дози (МДД), котрі не шкідливі для людини за кожною використовуваною хімічною речовиною і при їх сумарному впливі;

- норми гранично допустимого рівня або гранично допустимої дози безпечного вмісту радіоактивних речовин в навколишньому середовищі та в продуктах харчування, а також ГДР та ГДД радіаційного опромінення людей;

- нормативи та санітарно-захисні зони та смуги.

Останнім часом стало відомо, що визначення ГДК окремо взятого забруднювача, особливо, коли його концентрації близькі до умовної норми або дещо перевищують її, не дає об’єктивного уявлення про його можливу шкоду для здоров’я. Чим далі більше накопичується даних про те, як близька до норми концентрація кількох шкідливих речовин (кожної окремо), скупчившись в середовищі, стає небезпечною. Це так званий ефект підсумовування негативного впливу, або ефект синергізму. Виявлено, наприклад, що підсилюють шкідливий вплив на здоров’я людей не тільки окремі хімічні елементи чи сполуки, коли вони містяться разом у воді, їжі, повітрі, а й коли поєднуються дії пестицидів та радіації, радіації і шумів тощо. Крім того великий вплив має рухливість хімічних елементів у середовищі, їхня актпвність, здатність вступати в сполуки, засвоюватись організмами і виводитися з них чи бути пасивними.

Виявлено також ефект нейтралізації дії шкідливих факторів-антагонізм.

Техногенні джерела електромагнітного випромінювання,
засоби та заходи захисту від їх впливу

У сучасному місті джерелом штучних електромагнітних полів (ЕМП) є радіо, телевізійні центри, ретранслятори, засоби радіозв’язку різного призначення, лінії електропередач, особливо високовольтні, а також електротранспорт, різні електроенергетичні установки. В аеропортах і на військових об’єктах працюють потужні радіолокаційні станції, радіопередавачі. Кількість джерел і потужність полів, які вони створюють, щорічно зростає.

ЕМП мають певну потужність, енергію і поширюються у вигляді електромагнітних хвиль. Основними параметрами електромагнітних коливань є: довжина хвилі, частота коливань, швидкість розповсюдження. За частотою антропогенні електромагнітні випромінювання класифікуються на низькочастотні (до 30 кГц), високочастотні (ВЧ до 30 МГц); ультрависокочастотні (УВЧ до 3000ГГц). Частота коливань визначається в герцах (Гц).

Внаслідок дії ЕМП можливі як гострі, так і хронічні ураження, порушення в системах і органах, функціональні зміни в діяльності нервово-психічної, серцево-судинної, ендокринної, кровотворної та інших систем. При цьому спостерігається загальна слабкість, підвищені втома, пітливість, сонливість, а також розлад сну, головний біль, болі в області серця. З’являється роздратування, втрата уваги, пригнічуються харчові та статеві рефлекси, порушується діяльність серцево-судинної системи, змінюється склад крові.

Вплив надвисокочастотного випромінювання викликає нагрівання живих тканин організму. Особливо шкідливе перегрівання таких органів як очі, мозок, нирки тощо. Зростання інтенсивності впливає на нервову систему, на клітини печінки, підвищує тиск, призводить до змін у корі головного мозку, до втрати зору.

ЕМП низькочастотного діапазону, перш за все промислової частоти 50 Гц, викликають порушення функціонального стану центральної нервової системи, серцево-судинної системи, спостерігається підвищена втомлюваність, млявість, зниження точності робочих рухів, зміна кров’яного тиску і пульсу, аритмія, головний біль.

Для запобігання професійних захворювань, викликаних впливом ЕМП, встановлені припустимі норми опромінення.

Засоби і заходи захисту електромагнітних випромінювань:

- часом;

- відстанню;

- екранізацією джерел випромінювання;

- зменшення випромінювання безпосередньо в самому джерелі випромінювання;

- екранування робочих місць;

- засоби індивідуального захисту;

- виділення зон випромінювання.

Інфрачервоне (ІЧ) випромінювання – частина електромагнітного спектра, яка межує з випромінюванням видимого діапазону але має трохи більшу довжину хвиль. Штучними джерелами інфрачервоного випромінювання є будь-які поверхні , температура яких вища за температуру поверхні, яка підлягає опроміненню.

Ефект дії інфрачервоного випромінювання залежить від довжини хвилі, яка зумовлює глибину проникнення. Дія інфрачервоних випромінювань зводиться до нагрівання шкіри, очей, до порушення діяльності центральної нервової системи, серцево-судинної системи, органів травлення. При інтенсивній дії на непокриту голову може виникнути так званий сонячний удар, який проявляється головним болем, запамороченням, втратою свідомості тощо.

Засоби та заходи захисту від дії ІЧ випромінювання: - теплоізоляція гарячих поверхонь; - охолодження тепловипромінюючих поверхонь; - екранування джерел випромінювання; - застосування засобів індивідуального захисту; - організація раціонального режиму праці та відпочинку.

Ультрафіолетове (УФ) випромінювання – частина електромагнітного спектра, яка межує з випромінюванням оптичного діапазону але має трохи меншу довжину хвиль. Особливістю УФ випромінювання є висока сорбційність – їх поглинає більшість тіл. Ультрафіолетове випромінювання, яке становить близько 5% щільності потоку сонячного випромінювання, є життєво необхідним фактором, який сприятливо впливає на організм, знижує чутливість організму до деяких негативних впливів; оптимальні дози УФ випромінювання активізують дію серця, обмін речовин, підвищують активність ферментів, поліпшують кровотворення, чинять антирахітичну і бактерицидну дію. Штучними джерелами УФ випромінювання є електрозварка, електротравлення сталі, апаратура електрозв’язку , станції радіомовлення.

УФ випромінювання може стати причиною гострих і хронічних професійних захворювань. Найбільш уразливі очі (електроофтальмія), шкіра (дерматити, екзема, старіння шкіри, злоякісні пухлини). Виникають загально токсичні симптоми – головний біль, запаморочення, підвищена температура тіла, підвищена втома, нервове збудження.

Заходи і засоби захисту від впливу ультрафіолетових випромінювань: відстанню, екрануванням джерел випромінювання, екрануванням робочих місць, засоби індивідуального захисту, спеціальним фарбуванням приміщень, раціональним розташуванням робочих місць.

Лазерне випромінювання негативно впливає перш за все на очі та шкіру, викликаючи пошкодження, які мають характер опіків. Опромінення шкіри може призвести до пухлин. Під впливом лазерного випромінювання відбуваються функціональні зміни центральної нервової і серцево-судинної систем, ендокринних залоз, зростає втомлюваність, коливається тиск, з’являється головний біль, роздратованість, збудження, порушується сон.

Засоби та заходи захисту від лазерного випромінювання: телевізійні системи спостереження за ходом процесу, захисні екрани (кожухи), огородження лазерної зони, засоби індивідуального захисту – спеціальні проти лазерні окуляри, щитки, маски, халати, рукавиці.

Основні заходи та засоби захисту від джерел випромінювання

До техногенних випромінювань відносяться іонізуюче, електромагнітне та віброакустичне.

Поняття “іонізуюче випромінювання” об’єднує різноманітні види, різні за своєю природою, випромінювання. Подібність їх полягає в тому, що усі вони відрізняються високою енергією, мають властивість іонізувати і руйнувати біологічні об’єкти.

Іонізуюче випромінювання – це будь-яке випромінювання, взаємодія якого із середовищем приводить до утворення електричних зарядів різних знаків. Розрізняють корпускулярне і фотонне іонізуюче випромінювання.

Корпускулярне – потік елементарних частинок із масою спокою, відмінною від нуля, що утворюється при радіоактивному розпаді, ядерних перетвореннях, або генеруються на прискорювачах. Це і частки, нейрони, протони та ін.

Фотонне – потік електромагнітних коливань, що поширюються у вакуумі з постійною швидкістю 300000 км/с. Це випромінювання і рентгенівське випромінювання. До фотонного випромінювання належить й ультрафіолетове випромінювання.

Випромінювання характеризуються за своєю іонізуючою і проникаючою спроможностями. Іонізуюча спроможність визначається питомою іонізацією, тобто числом пар іонів, що утворюються частинкою в одиниці об’єму, маси середовища або на одиниці довжини шляху. Проникаюча спроможність визначається розміром пробігу, тобто шляхом, пройденим часткою в речовині до її повного зникання. Джерела іонізуючих випромінювань поділяються на природні (космічні промені, радіоактивні породи земної кори) та штучні (антропогенні). Штучними джерелами іонізуючих випромінювань є ядерні вибухи, ядерні установки для виробництва енергії, ядерні реактори, прискорювачі заряджених частинок, рентгенівські апарати, прилади апаратури засобів зв’язку високої напруги тощо.

Радіоактивні випромінювання є одним із видів іонізуючих випромінювань і виникають в результаті розпаду ядер радіоактивних елементів (радіонуклідів) в момент перетворення одних атомних ядер в інші. Радіонукліди характеризуються періодом напіврозпаду, активністю (числом радіоактивних перетворень за одиницю часу), що характеризує їх іонізуючу спроможність. Активність вимірюється в беккерелях (БК) та кюрі (Кі) – позасистемна одиниця.

Міра дії іонізуючого випромінювання в будь-якому середовищі залежить від енергії випромінювання й оцінюється дозою іонізуючого випромінювання. Остання визначається для повітря (експозиційна доза, яка вимірюється в кулонах на 1 кг (Кл/кг) і рентгенах (Р)), для речовини (поглинута доза, яка вимірюється в греях (Гр) і радах (рад)), для біологічної тканини (еквівалентна доза, яка вимірюється в зівертах (Зв) і в берах (бер – біологічний еквівалент рада)).

Під впливом іонізаційного випромінювання атоми і молекули живих клітин іонізуються, в результаті чого відбуваються складні фізико-хімічні процеси, які впливають на характер подальшої життєдіяльності людини.

Радіоактивні ізотопи надходять в середину організму з пилом, повітрям, їжею або водою і поводять себе по різному: деякі ізотопи розподіляються рівномірно в організмі людини (тритій, вуглець, залізо, полоній), деякі накопичуються в кістках (радій, фосфор, стронцій), інші залишаються в м’язах (калій, рубідій, цезій), накопичуються в щитовидній залозі (йод), у печінці, нирках, селезінці(рутеній, полоній, ніобій) тощо.

Ефекти викликані дією іонізуючих випромінювань (радіації), систематизуються за видами ушкоджень (соматичні, соматико-стохатичні, генетичні) і за часом прояву (ранні (гострі) і пізні).

Існують різноманітні норми радіоактивного зараження: разові, сумарні, гранично припустимі та інші.

Заходи радіаційної безпеки залежать від конкретних умов роботи з джерелами іонізуючого випромінювання і, передусім, від типу джерела випромінювання, яке може бути закритим або відкритим.

Закритими називаються будь-які джерела іонізуючого випромінювання, устрій яких виключає проникнення радіоактивних речовин у навколишнє середовище при передбачених умовах їхньої експлуатації та зносу. При роботі із закритими джерелами іонізуючого випромінювання персонал може зазнавати тільки зовнішнього опромінення. При цьому використовуються такі основні принципи забезпечення радіаційної безпеки:

- зменшення потужності джерел до мінімальних розмірів (захист кількістю);

- скорочення часу роботи з джерелом (захист часом);

- збільшення відстані від джерел до людей (захист відстанню);

- екранування джерел випромінювання матеріалами, що поглинають іонізуюче випромінювання (захист екраном).

Альфа частинки екрануються шаром повітря товщиною декілька сантиметрів. З метою захисту від бета-випромінюваня використовуються матеріали з малою атомною масою та з високою щільністю (свинець, вольфрам), інколи можуть застосовуватись екрани з більш легких матеріалів – просвинцьованого скла, заліза, бетону, залізобетону і навіть води. У цьому випадку еквівалентна товщина екрану значно збільшується.

Для захисту від нейтронного випромінювання використовують матеріали, котрі містять водень (вода, парафін), а також бор, берилій, кадмій, графіт.

Відкритими називаються такі джерела іонізуючого випромінювання, при використанні яких можливе потрапляння радіоактивних речовин у навколишнє середовище. При цьому може відбуватися не тільки зовнішнє, але і додаткове внутрішнє опромінення персоналу.

Основні принципи захисту:

 - використання принципів захисту, що застосовуються при роботі з джерелами випромінювання у закритому виді;

- герметизація виробничого устаткування;

- заходи планувального характеру;

- застосування санітарно-технічних засобів і устаткування, використання спеціальних захисних матеріалів;

- використання засобів індивідуального захисту (халати та шапочки з бавовняної тканини, захисні фартухи, гумові рукавиці, щитки, засоби захисту органів дихання, комбінезони, пневмокостюми, гумові чоботи) і санітарної обробки персоналу;

- дотримання правил особистої гігієни;

- очищення від радіоактивних забруднень поверхонь будівельних конструкцій, апаратури і засобів індивідуального захисту;

- використання радіопротекторів (біологічний захист).

Дієвим захисним засобом є використання дистанційного керування, маніпуляторів, роботизованих комплексів.

1.3.3 Соціальні та політичні небезпеки

Загальні закономірності виникнення соціальних та політичних джерел

небезпеки

Соціальними називаються небезпеки, що широко розповсюджуються в суспільстві і загрожують життю і здоров’ю людей.

Носіями соціальних небезпек є люди, що створюють певні соціальні групи, і розповсюдження соціальних небезпек зумовлено особливостями поведінки цих людей.

Соціальні небезпеки є досить чисельні, наприклад, всі протиправні (незаконні) форми насилля, вживання речовин, що порушують психологічну і фізіологічну рівновагу людини ( алкоголь, наркотики тощо), шахрайство, шарлатанство, самогубство тощо. Причини соціальних небезпек породжуються соціально-економічними процесами, що відбуваються у суспільстві.

Соціальні небезпеки можуть бути класифіковані за певними ознаками.

За походженням можуть бути визначені такі групи небезпек :

- небезпеки, що пов’язані з психічним впливом на людину (шантаж, шахрайство, крадіжки тощо );

- небезпеки, пов’язані з фізичним насильством ( розбій, бандитизм, терор, зґвалтування, утримання заручників);

- небезпеки, пов’язані з впливом речовин, що руйнують організм людини ( наркоманія, алкоголізм, паління );

- небезпеки, пов’язані з хворобами ( СНІД, венеричні захворювання);

- небезпеки самогубства;

- небезпеки, викликані низьким духовним та культурним рівнем;

- небезпеки, викликані незадовільним матеріальним станом та умовами проживання ( страйки, повстання, революції );

За масштабністю подій соціальні небезпеки можна розділити на:

- локальні;

- регіональні;

- глобальні;

За статево - віковими ознаками поділяють соціальні небезпеки, що характерні для людей, молоді, жінок, людей похилого віку.

Зараз все більшого значення набуває поділ суспільства за рівнем та джерелом багатства, наявністю чи відсутністю приватної власності. Водночас набувають сили і негативні чинники: формування нової соціальної диференціації та відповідних критеріїв її оцінки свідчить про нездорові відносини в суспільстві; надто різкий поділ на бідних та багатих; процеси збіднення та збагачення мають деформований характер.

За таких обставин різко зростають форми та розміри соціальних відхилень ( злочинність, самогубство, наркоманія, проституція тощо). Ці та багато інших форм збоченої поведінки в умовах занепаду системи соціального контролю стали загрозливими для суспільства.

Отже, соціальне життя породжує зіткнення інтересів соціальних спільностей, структурне напруження, виникають джерела небезпек.

Види соціальних небезпек

Шантаж - у юридичній практиці розглядається як злочин, що полягає в загрозі розкриття, розголошення ганебних відомостей з метою отримати які-небудь вигоди (зиск, користь). Шантаж, як небезпека, негативно впливає на нервову систему.

Шахрайство - злочин, що полягає в оволодінні державним або особистим майном (або в придбанні прав на майно) шляхом обману або зловживання довірою. Очевидно, що людина, яка стала жертвою шахрайства, зазнає сильного психологічного стресу.

Бандитизм - це організація збройних банд з метою нападу на державні та громадські установи або на окремих осіб, а також участь в таких бандах і здійснених ними злочинах.

Розбій - злочин, що полягає в нападі з метою оволодіння державним, громадським або особистим майном із застосуванням насильства або загрозою насильства небезпечного для життя і здоров'я осіб, що зазнали нападу.

Зґвалтування - статеві зносини з застосуванням фізичного насильства, погроз з використанням безпорадного стану потерпілої.

Утримання заручників - суть злочину полягає в захопленні людей одними особами з метою примусити виконати іншими особами певних вимог.

Наркоманія - залежність людини від приймання наркотиків, захворювання яке проявляється в тому, що життєдіяльність організму підтримується на певному рівні тільки за умови приймання наркотичної речовини і веде до глибоких нервово-психічних розладів.

Виникнення наркоманії пов'язане з ейфорією, приємно збуджуючим ефектом наркотику. Чим сильніший ефект ейфорії, тим швидше настає звикання. Розвиток наркоманії може наступити як результат допитливості, експериментування, як наслідок прийому знеболюючих, снодійних засобів. Поширенню наркоманії сприяє нездорове мікросоціальне середовище, відсутність у людини інтелектуальних і соціально-позитивних установок. У всі часи наркоманія переслідувалась.

Алкоголізм - це хронічне захворювання, що зумовлене систематичним вживанням спиртних напоїв. З'являється фізична та психологічна залежність від алкоголю, психологічна і соціальна деградація, патологія внутрішніх органів, обміну речовин, центральної і периферичної нервової системи.

Велика кількість нещасних випадків і аварій пов’язана із вживанням спиртних напоїв. Алкоголь дуже впливає на нервову систему, психофізіологічні процеси навіть у тому випадку, якщо зовні поведінка людини не відрізняється від нормальної.

Паління - вдихання диму деяких тліючих рослинних продуктів (тютюн, опіум тощо). Паління тютюну - одна з найпоширеніших шкідливих звичок, що негативно впливає на здоров'я курця і оточуючих його людей, сприяє розвитку хвороб серця, судин, легень, шлунка. Тютюновий дим містить канцерогенні речовини.

Терор - фізичне насильство аж до фізичного знищення.

Зараз, як страшна епідемія, поширюється у всьому світі неоголошена війна без кордонів - тероризм.

Політичні небезпеки

До найхарактерніших політичних небезпек можна віднести конфлікти на міжнаціональному та міждержавному рівнях, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні, міжконфесійні та збройні конфлікти, війни. Ще одним фактором, що викликає напруження у стосунках між країнами та націями є мілітарність, тобто політики гонитви озброєнь, підготовки й розв’язання загарбницьких воєн.

Найбільша кількість жертв через політичні причини є наслідком війни. Учені підрахували, що за більш як чотири тисячоліття відомої нам історії лише близько трьохсот років були абсолютно мирними. Найбільшу потенційну небезпеку в даний час для людства та природного середовища становить ядерна зброя. Зараз до виробництва її готові понад 40 держав світу, принаймі 30 країн її мають.

Велику небезпеку становлять хімічна та бактеріологічна зброя. Не виключена поява нових видів зброї.

Забезпечення безпеки в політичній сфері має за мету захист життєво важливих політичних інтересів суспільства (особистості, соціальних верств, спільноти в цілому) від внутрішніх і зовнішніх загроз.

Протягом останнього десятиріччя в українському суспільстві неодноразово виникали загрози стабільності в політичній сфері. Головні з них:

- загострення політичних суперечностей між гілками влади;

- загострення суперечностей між політичними “таборами”, партіями;

- занадто часті відставки уряду;

- шахтарські страйки;

- високий рівень криміналізації державно-управлінських процесів в деяких регіонах (наприклад в Криму).

Окреме питання – проблема інформаційної війни, інформаційного криміналу і особливо інформаційного тероризму. Це загальна проблема захисту інформаційного простору України.

Політичні джерела небезпеки можна поділити на зовнішні і внутрішні загрози інтересам суспільства, держави.

Зовнішні загрози: - висунення територіальних претензій; - втручання у внутрішні справи; - використання ресурсної та технологічної залежності для політичного тиску; - втрата традиційних ринків збуту, недосконалість економічних зв’язків; - нанесення збитків від санкцій міжнародних організацій, інших країн; - переорієнтація суспільства на чужі для нації цінності;; - посилення неконтрольованих міграційних процесів тощо.

Внутрішні загрози:

- активізація сепаратистських (прагнення до відокремлення) рухів у деяких регіонах;

- зниження рівня боєздатності воєнної організації;

- міжконфесійні та міжетнічні конфлікти;

- падіння виробництва , руйнування промисловості;

- зростання “тіньової” економіки, нелегальний вивіз за кордон капіталів, сировини;

- падіння життєвого рівня населення;

- криза платежів тощо.

Забезпечення безпеки в політичній сфері – одна з головних функцій державного управління.

Соціальні конфлікти

Соціально-політичні небезпеки досить часто виникають при соціально-політичних конфліктах.

Конфлікт – це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників.

Джерелами конфлікту є соціальна нерівність, яка існує в суспільстві, та система поділу таких цінностей, як влада, соціальний престиж, матеріальні блага, освіта.

Конфлікт передбачає усвідомлення протиріччя і суб’єктивну реакцію на нього. Якщо конфлікт виникає в суспільстві, то це суспільний конфлікт.

Будь-який соціальний конфлікт, набуваючи значних масштабів, об’єктивно стає соціально-політичним.

Соціальні конфлікти бувають: - політичні (конфліктують політичні системи); - соціальні (конфліктують соціальні системи); - економічні (конфліктують економічні системи, наприклад, корпорації).

Основні типи конфліктів між людьми:

- за учасниками: внутріособистістні, міжособистістні, між особою і суспільством, між групами, міждержавні;

- за сферами: економічні, політичні, ідеологічні, міжнаціональні, релігійні, побутові тощо;

- за характером: справжні, випадкові, давні.

Суб’єктами конфліктів можуть виступати:

- окремі люди, групи, організовані в соціальні, політичні, економічні та інші структури;

- об’єднання, які виникають у вигляді політизованих соціальних груп, економічних і політичних груп тиску, кримінальних груп, які домагаються певних цілей.

Помітне місце нині посідає один з різновидів соціального конфлікту – міжетнічний, пов’язаний із суперечностями, що виникають між націями.

Існує дві форми перебігу конфліктів:

- відкрита, тобто відверте протистояння, зіткнення, боротьба;

- закрита, або латентна, коли відвертого протистояння нема, але точиться невидима боротьба.

Поняття “соціально-політичний конфлікт” використовується коли трапляються великомасштабні зіткнення в середині держави (громадянська війна, страйки), та між державами (війни, партизанські рухи). Досить часто після завершення конфлікту виникає ще один етап – постконфліктний синдром, який характеризується напруженням у відношеннях сторін, які щойно конфліктували. Постконфліктний синдром у разі загострення може започаткувати новий конфлікт.

Отже, згідно конфліктологічного підходу, основу суспільного життя становлять інтереси, соціальне життя породжує протистояння, зіткнення інтересів соціальних спільностей, а їх соціальна життєдіяльність породжує структурне напруження, конфлікти.

Заходи та засоби спрямовані на запобігання виникненню конфліктних

ситуацій

В. Бойко та О. Ковальов виділяють такі шляхи розв’язання конфліктних ситуацій:

- попередження конфлікту;

- управління конфліктом;

- прийняття оптимальних рішень у конфліктних ситуаціях;

- розв’язання конфлікту.

Для запобігання виникнення конфліктної ситуації розробляються тактики, що враховують усі аспекти конфлікту як соціально-психологічного явища. З них вибирається та, яка відповідає певній конкретній ситуації. Виділяють такі тактики:

  1.  Розв’язання конфлікту на основі його сутності та змісту.

Насамперед треба реально встановити не тільки безпосередній привід конфліктного зіткнення, а й його причину, що часто не усвідомлюється учасниками конфлікту. Далі треба визначити зону поширення конфлікту та проблеми, які він зачіпає, виявити реальні мотиви, що зумовили його виникнення. Розв’язання конфлікту можливе тільки при з’ясуванні реальних причин. Це завдання ускладнюється, якщо його виконує представник однієї з конфліктних сторін.

  1.  Розв’язання конфлікту з урахуванням його цілей.

Нерідко протиставлення цілей зумовлене не їхнім реальним змістом, а недостатнім порозумінням, домінуванням емоційних станів, різними позиціями, які відстоюють конфліктуючі сторони. У будь-якому випадку треба відмежувати цілі, що пов’язані з міжособистістою взаємодією (особисті домагання, стилі поведінки), від цілей соціальної взаємодії. В першому випадку ми ставимося до людини як до особистості, в другому – як до виконавця певних соціальних функцій. А це визначає стратегію розв’язання конфлікту.

  1.  Розв’язання конфлікту з урахуванням його функцій.

Учасників конфлікту треба переконати в тому, що стосунки між ними можна владнати шляхом обміну думками, уточнення позицій тощо.

4 Розв’язання конфлікту з урахуванням емоційно-пізнавального стану учасників.

Полягає в тому, щоб показати негативний вплив емоційного напруження на учасників конфлікту. Знижується критичний рівень мислення, що призводить до необґрунтованих дій, емоційний стан негативно впливає на взаємодію, зумовлює неадекватне взаємо порозуміння. Під впливом емоцій конфліктна ситуація сприймається як така, що загрожує позиції людини в групі, а це спонукає до крайніх дій з метою збереження статусу. Конфлікт починає поширюватись, він поглинає дедалі більше членів організації, деформує усталені стосунки.

5 Розв’язання конфлікту з урахуванням властивостей його учасників.

Конфлікти нерідко виникають унаслідок невмілих дій керівника, неадекватного стилю його діяльності, психологічної некомпетентності. Причинами конфліктних ситуацій можуть слугувати специфічні риси характеру, особистісні властивості членів групи.

6 Розв’язання конфлікту з урахуванням його можливих наслідків.

Знання про можливі варіанти та наслідки завершення конфліктів допомагають вибрати найкращі засоби впливу на конфліктуючі сторони. Наслідки конфліктів залежно від їхнього змісту: 1) повна ліквідація конфронтації через взаємне примирення; 2) зникнення конфронтації, коли один з учасників перемагає, а інший визнає себе переможеним або коли обидві сторони програють чи задовольняють свої домагання; 3) послаблення конфлікту взаємними поступками; 4) трансформація конфлікту, перехід його в змінений або принципово новий конфлікт; 5) поступове згасання конфлікту; 6) механічне знищення конфлікту (ліквідація підрозділу, організації, звільнення учасника та інше).

7 Розв’язання конфлікту з урахуванням етики стосунків конфліктуючих сторін.

Етика доказів змушує спиратися не тільки на логіку думки, а й на поважне ставлення до опонента.

Етика критики спрямовує її не на особистість опонента, а на аналіз справи.

Етика згоди має на меті досягнення ефективного результату, підкріплення взаємних симпатій.

К.Томас та Р.Кілмен виділяють п’ять основних стилів поведінки в конфліктних ситуаціях, що спираються на власний стиль, стиль інших учасників конфлікту, а також на тип самого конфлікту.

Стиль поведінки в кожному конкретному конфлікті визначається ступенем прагнення задовольнити власні інтереси (діючи пасивно чи активно) та інтереси протилежної сторони учасників конфлікту (діючи спільно чи індивідуально). Якщо ваша реакція пасивна, то ви прагнутимете вийти з конфлікту, якщо реакція активна, то ви будете намагатися розв’язати його.

Той, хто використовує стиль конкуренції завжди активний і прагне розв’язати конфлікт власним способом. Такий стиль ефективний, коли людина має певну владу. Але це вкрай неефективний метод розв’язання особистих конфліктів. Стиль конкуренції викликає в інших почуття відчуження.

Стиль ухилення використовується в ситуаціях, коли позиція нестійка і відсутня співпраця з іншими з метою розв’язання проблеми, коли відчувається помилковість власної позиції та правильність позиції іншої сторони, коли сили не рівні або коли інший наділений владою.

Стиль пристосування означає, що ви дієте разом з іншою людиною, якщо результати дуже важливі для іншої людини й не дуже суттєві для вас. Він корисний у ситуаціях, у яких ви можете здобути перемогу, тому що інший учасник конфлікту має владу. Головна відмінність від стилю ухилення полягає в тому, що ви дієте разом з іншою людиною, ви робите те чого вона прагне. Поступаючись, ви можете пом’якшити конфліктну ситуацію і налагодити стосунки.

Стиль співпраці передбачає активну участь у розв’язанні конфлікту шляхом співпраці з іншими учасниками конфлікту для виявлення інтересів, реальних бажань обох сторін і відпрацювання різних варіантів вирішення проблем. Стиль співпраці найважчий, але дуже ефективний.

Стиль компромісу полягає в частковому задоволенні власних інтересів шляхом взаємних поступок. Тут не аналізується приховані внутрішні потреби. Сторони розуміють, що одночасно задовольнити їх інтереси неможливо але треба швидко досягти рішення і немає часу на обговорення, їх влаштовує тимчасове вирішення, інші шляхи неефективні, компроміс дає змогу зберегти нормальні стосунки.

До головних методів вирішення конфлікту можна віднести наступні:

- втеча від конфлікту (наприклад, усунення з політичної арени того чи іншого політичного діяча; звільнення з роботи за власним бажанням одного з працівників; еміграція з країни; розірвання шлюбу тощо);

- відкладання вирішення конфлікту – одна із сторін тимчасово поступається позиціями, відходить від боротьби, зникає зі сфери конфлікту. Згодом, зібравшись з силами, вона заявляє про себе знову, конфлікт розгортається повторно і потребує вже зовсім інших підходів і методів;

- примирення сторін через посередника на основі зближення позицій. Інколи залучаються слідчі чи погоджувальні комісії, авторитетні посередники, експерти;

- третейський розгляд або арбітраж – сторони добровільно передають свої претензії для розгляду авторитетній інституції, рішення якої має бути для кожної з них обов’язковим;

- переговори – самі конфліктуючі сторони обирають найбільш прийнятну процедуру, метод погодження інтересів, припиняють суперництво чи зіткнення інтересів до завершення переговорів.

Якщо вказані методи не дають бажаних результатів, світове товариство застосовує нетрадиційні методи для вирішення глобальних конфліктів – створення буферної зони між конфліктуючими сторонами, введення миротворчих сил, економічні санкції, воєнний удар тощо. При недосягненні бажаних результатів традиційними і екстраординарними методами на порядок денний ставиться питання про консенсус – досягнення відносної згоди конфліктуючих сторін з принципових позицій, що забезпечує тимчасову згоду й примирення.

Досягнення консенсусу не вирішує конфлікту, адже не знищує його чинників. Разом з тим консенсус пригашує конфлікт, дає змогу конфліктуючим сторонам зосередитись і обміркувати як власні, так і чужі інтереси та претензії. Це дає можливість прийняття позитивних, конструктивних рішень та дій, підійти до остаточного вирішення конфлікту.

Засобами вирішення конфлікту є:

- уникнення конфлікту;

- пом’якшення конфлікту;

- компроміс;

- ведення переговорів;

- насильство;

- встановлення загальної цілі та прийняття рішення, що задовольняє конфліктуючі сторони, зосередження уваги на проблемі, а не на властивостях конфліктуючих осіб.

Своєчасне нерозв’язання конфлікту може призвести до соціальної напруги у суспільстві, викликати появу гострих суперечностей, надзвичайних ситуацій соціально-політичного характеру, надзвичайних подій, що загрожуватимуть безпеці суспільства.

Забезпечення безпеки економічної діяльності

Однією з головних особливостей сьогодення є перехід від індустріального суспільства до інформативного. Основним видом економічної діяльності стає виробництво, збереження і розповсюдження інформації.

Недовготривалість інформації – наслідок науково-технічного прогресу, який робить розробки застарілими ще до того, як вони виходять на ринок. Ця обставина заохочує конкурентів полювати, перш за все, за новими ідеями. Тому для досягнення успіху в комерційній діяльності потрібно надійно оберігати свою інформацію і оперативно її використовувати.

Збереження в таємниці цієї інформації від усіх сторонніх, крім податкових і фінансових служб, - найголовніша умова для збереження досягнутих в конкурентній боротьбі позицій. Захист такої інформації є також необхідною умовою в зв’язку з комерційним (промисловим) шпигунством.

Суб’єктами зовнішніх загроз об’єктів економіки є спецслужби іноземних держав; організована злочинність; недержавні організації та окремі особи, які займаються промисловим шпигунством; окремі особи, що виношують протиправні та деструктивні дії.

До внутрішніх загроз безпеці економічної діяльності слід віднести такі:

- протиправні та інші негативні дії персоналу комерційної структури;

- порушення встановленого режиму захисту інформації з обмеженим доступом для сторонніх осіб;

- інші порушення правил режиму безпеки, діловодства тощо, які створюють передумови щодо реалізації протиправних цілей злочинними елементами;

- низькій рівень кадрового, організаційно-правового, інформаційно-аналітичного забезпечення управління потенційними ризиками як від внутрішніх, так і від зовнішніх загроз.

Для таємного збору, аналізу і використання особливо цінної інформації, що охоплює сфери ринкової економіки використовується економічна розвідка. Метою економічної розвідки є забезпечення конкурентної переваги для досягнення успіху в ринковій економіці. Напрямком економічної розвідки є промислове шпигунство, завданням якого є оволодіння ринком збуту, підробка товарів, дискредитація чи усунення конкурентів, перепродаж фірмових секретів, зрив переговорів по контрактах, шантаж окремих осіб, створення умов для підготовки та проведення терористичних і диверсійних акцій.

Об’єктами промислового шпигунства можуть бути фінансові звіти та прогнози, маркетинг та стратегія цін, технічна документація існуючої та перспективної продукції, перспективні плани розвитку виробництва, фінансовий стан об’єкту економіки, умови продажу чи злиття об’єктів, організаційна структура об’єкту, умови контрактів, найважливіші елементи системи безпеки, кодів та процедур доступу до інформаційних центрів.

Економічна діяльність підприємства тісно пов’язані з конкуренцією. Конкуренцію можна поділити на добросовісну і недобросовісну. Добросовісна конкуренція має за мету створення кращих товарів з одночасним зменшенням собівартості, наданням більш якісних послуг та ін.

До недобросовісної конкуренції можна віднести економічне шпигунство, неправдиву рекламу, підробку під продукцію конкурента, корупцію(підкуп державних, політичних, громадських діячів, урядовців, службовців державного апарату), демпінг (продаж товарів за заниженими цінами для завоювання ринків збуту й придушення конкурентів) та ін.

Підприємництво тісно пов’язане з конкуренцією, а конкуренція неможлива без отримання інформації. Способи одержання інформації можна поділити на законні і незаконні.

Законні способи одержання інформації: - збір і аналіз інформації з офіційно опублікованих джерел; - відвідування виставок та ярмарків, влаштованих конкурентами; - придбання і дослідження виробів конкурента (зворотна інженерія).

Незаконні способи одержання інформації:

- вивідування потрібної інформації у спеціалістів конкурента;

- переманювання ведучих спеціалістів з метою одержання потрібної інформації;

- підкуп співробітників із ключових відділів конкурента;

- засилка агентів на фірму чи в близьке оточення ведучих спеціалістів;

- викрадення креслень, документів, зразків виробів;

- негласний контроль за кореспонденцією;

- незаконне одержання інформації в державних чиновників шляхом підкупу;

- одержання інформації з використанням технічних засобів (контроль телефонних розмов, встановлення підслуховуючої апаратури);

- обманні переговори і, після одержання інформації, відмова від предмету переговорів (договору, угоди тощо);

- обманне пропонування роботи спеціалістам із фірм суперників, з метою заволодіння інформацією.

Щоб забезпечити захист інтелектуальної власності необхідно провести її аналіз. Його метою є: по-перше, оцінити її уразливість; по друге, вид і потенційну цінність; по третє, спрогнозувати можливість загрози.

Головний результат цієї роботи – виявлення можливих каналів витоку інформації. Потенційний ризик витоку інформації з обмеженим доступом (закритої інформації) існує в двох напрямках: зовнішній і внутрішні канали.

Зовнішній канал пов’язаний з одержанням інформації за допомогою таких дій:

- з допомогою технічних засобів для підслуховування (спеціальна звукозаписуюча апаратура для зняття інформації з вікон при допомозі лазерних випромінювачів, навідні мікрофони, спеціальні системи спостереження і передачі відеозображень, спеціальна фотоапаратура, прилади нічного бачення тощо);

- в процесі проходження її через комунікаційні мережі;

- викрадення або зняття копій з документів та інших носіїв інформації;

- знищення інформації або пошкодження її носіїв;

- підкуп, шантаж, переманювання співробітників, провідних фахівців.

Внутрішній канал витоку інформації пов’язаний з користю чи іншою особистою зацікавленістю окремих співробітників, незадоволених заробітною платою чи відносинами з керівництвом, а також з впровадженням до штату підприємства осіб, що працюють на конкурентів. Такі співробітники можуть розголосити комерційну таємницю конкурентам або знищити важливу інформацію. Балакучість співробітників також може стати внутрішнім каналом витоку інформації, якщо службові розмови ведуться ними в неналежних для цього місцях (готелі, кімнати для куріння тощо).

Найбільш типовими причинами та умовами, які сприяють розголошенню відомостей, що містять закриту інформацію (комерційну таємницю) є:

- відсутність персональної відповідальності посадових осіб за збереження цінних відомостей:

- допуск до цінних відомостей невиправдано широкого кола осіб;

- порушення правил спеціального діловодства;

- відсутність умов для підтримання на належному рівні режиму захисту;

- недотримання встановленого порядку проведення особливо важливих нарад, конфіденційних переговорів;

- порушення пропускного режиму та охорони об’єкту;

- незахищеність технічних каналів від витоку цінних відомостей;

- не систематичне і не ґрунтовне проведення із співробітниками профілактичних навчань;

- недосконалий контроль за додержанням режиму захисту відомостей, що містять комерційну таємницю.

Отже, найбільш вірогідними каналами витоку інформації є:

- персонал, який має доступ до інформації;

- документи, які містять цю інформацію;

- технічні засоби та системи обробки інформації, в тому числі лінії зв’язку.

Чинним законодавством визначено три категорії інформації з обмеженим доступом:

- інформація, що складає банківську таємницю;

- інформація, яка містить комерційну таємницю;

- конфіденційна інформація.

Якщо в результаті аналізу зроблено висновок, що та чи інша інформація потребує захисту, необхідно розпочати розробку програм його проведення. При цьому переслідуються такі цілі: запобігання або значне ускладнення викрадення ваших секретів; доведення до відома всіх співробітників фірми інформації про важливість ваших секретів та заходи покарання за їх розголошення. Зарубіжний досвід захисту передбачає наступні заходи: законодавчі, морально-етичні, фізичні, адміністративні, технічні (застосування електронних та інших пристроїв для захисту інформації), криптографічні (шифрування інформації), програмні (застосування спеціальних програм для захисту інформації). Методи захисту інформації з обмеженим доступом:

- правові (закріплення в нормативних і установчих документах прав і обов’язків відповідних суб’єктів щодо порядку захисту інформації);

- організаційні (організація діловодства з грифом конфіденційності, розмежування доступу до інформації, встановлення порядку використання технічних засобів і приміщень та певного порядку використання технічних засобів і приміщень та певного порядку роботи з відвідувачами (їх облік, прийом, супровід), певного порядку переговорів з відвідувачами, навчання співробітників, підвищення їх відповідальності).

- технічні (засоби охорони території, захисту комунікацій, захисту комп’ютерних систем і баз даних від несанкціонованого доступу).

Для того щоб захиститися від комерційного шпигунства необхідно: діяти в межах закону, надавати конфіденційну інформацію тим, кому дійсно необхідно знати цю інформацію, контроль за документами, контроль за розмножувальною технікою, цензура, підбір персоналу, поділ комерційної таємниці на окремі елементи, технічні заходи та ін.

Своєчасне виявлення і нейтралізація проявів внутрішньої та зовнішньої загроз безпеки є першочерговим завданням всіх сил та засобів державних правоохоронних органів та підприємницьких структур безпеки.

1.3.4 Комбіновані небезпеки

Загальна характеристика комбінованих небезпек

 Згідно існуючої історії класифікації небезпек життєдіяльності людства за джерелами походження до комбінованих небезпек належать природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища (природного, техногенного, соціально-політичного).
Природно техногенні небезпеки

Природно-техногенні небезпеки проявляються, коли технічний вплив сполучається з природними явищами.

Природні стихійні явища є відхиленням від звичайних природних процесів. вони можуть порушити діяльність локальних або регіональних екосистем. Для людини вони становлять небезпеку через те, що загрожують здоров’ю та завдають економічних збитків.

Техногенні небезпеки (аварії на підприємствах, транспортні тощо) в багатьох випадках спричиняють процеси, не властиві природним системам, формують стійкі за часом відхилення від нормального стану екосистем. Особливо небезпечні процеси, які призводять до накопичення забруднень у заключних ланках ланцюгів живлення.

Природно-техногенні небезпеки: посилення парникового ефекту, порушення озонового шару, кислотні дощі, виникнення пустель, ерозія та знищення родючості ґрунтів, зсуви, селі, деградація лісів та ландшафтів, забруднення Світового океану, землетруси та інші тектонічні явища.
Парниковий ефект. Вчені занепокоєні тим, що Земля розігрівається значно швидше ніж раніше. Це спричинено різким збільшенням вмісту в атмосфері вуглекислого газу, який на відміну від інших природних компонентів атмосфери поглинає інфрачервоне випромінювання розігрітої Сонцем поверхні Землі. При цьому він нагрівається і в свою чергу нагріває атмосферу. Це викликає розігрівання планети, яке відоме під назвою “парникового ефекту”. Для людства є два наслідки парникового ефекту. Значне збільшення посушливості в середніх широтах (Україна, Кубань, “зернові” штати США), в результаті чого врожаї зерна різко скоротяться. Другий – це підйом рівня Світового океану на 2-3 м за рахунок танення льодовиків. Світова промисловість і транспорт настільки залежить від викопного палива, що в недалекому майбутньому значне надходження вуглекислого газу в атмосферу неминуче. До заходів зменшення вуглекислого газу в атмосфері можна віднести енергозбереження, розвиток альтернативних джерел енергії, припинення вирубки лісів, насадження дерев.
Порушення озонового шару. Глобальне порушення екологічної рівноваги в природі через неконтрольоване збільшення викидів в атмосферу небезпечних хімічних сполук та інші явища, призводять до руйнування озонового шару. Озон – це газ, шар якого товщиною 2-3 міліметри у верхній частині атмосфери є своєрідним щитом від жорсткого ультрафіолетового опромінення, бо абсорбує енергію радіації, яка перетворюється в теплову енергію газових молекул. Причому 90 % озону зосереджено на висоті 10-50 км. Ультрафіолетове випромінювання, як компонент сонячного випромінювання, поглинається тканинами живих організмів і викликає руйнування молекул білка та ДНК (дезоксирибонуклеїнова кислота, яка є носієм генетичної інформації). Наслідками цього може бути збільшення опіків шкіри і всього організму людини, зростання випадків хвороби очей (катаракта, пошкодження сітчатки ока, пухлини роговиці), онкологічні захворювання. Для населення особливо актуальними є заходи індивідуального захисту від жорсткого ультрафіолетового випромінювання в сонячні дні (покриття голови та шкіри, обмежене перебування на сонці та ін.). Хоча існує домовленість індустріальних країн про заборону використання речовин руйнуючих озон (фреон та ін.), вчені стверджують, що навіть за повного припинення використання шкідливих речовин, повністю озоновий шар не зуміє відновитись і до середини XXI сторіччя.
Кислотні опади. Кислотними називають опади – дощі, тумани, сніг – кислотність яких вища за нормальну. Хімічний аналіз опадів вказує на присутність сірчаної та азотної кислот, які утворюються внаслідок сполучення оксидів сірки та азоту з парами води. Кислотні опади пов’язані насамперед з роботою вугільних електростанцій, транспорту і промислових підприємств. Ці опади призводять до зниження родючості сільськогосподарських ґрунтів; вимивання з ґрунту кальцію, калію, магнію, алюмінію та важких металів, які досить токсичні для тварин та рослин; деградації та загибелі лісів; отруєння води озер і ставків, у яких гине риба і комахи; зникнення кількості гірських зсувів і селів; руйнування пам’яток архітектури, житлових будинків; збільшення захворювання дихальних шляхів.
Виникнення пустель. Найбільш руйнівний вплив на ґрунт має ерозія, тобто процес вивітрювання або вимивання часток ґрунту. Пісок – це те, що залишається. Іншими словами, внаслідок ерозії земля може втрачати родючий шар ґрунту доти, доки не перетвориться в пустелю, тобто відбувається її опустелювання. Найважливішими причинами, які призводять до опустелювання є часта оранка, перевипас худоби, вирубка лісів, засолення грунтів внаслідок зрошення. Ерозія та виникнення пустель – результат недбалого ставлення до навколишнього середовища. Ці процеси можна контролювати та попереджати.
Землетруси та інші тектонічні явища. Техногенна діяльність людей за останні роки значно знизила сейсмічну стійкість 70 % території України і збільшила сейсмонебезпеку за рахунок стимуляції силових процесів, розвитку техногенного карсту та підтоплень тощо. Вогнища цих землетрусів переважно розташовуються на малій глибині. Найбільше знизилась сейсмостійкість грунтів півдня України, а загальна небезпека підвищилась до 8 балів. Сейсмічність у західних областях піднялась до 9 балів.

 

Природно-соціальні небезпеки

До природно-соціальних небезпек належать епідемії інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД, наркоманія.

Проблеми для безпеки життєдіяльності створюють біологічні чинники природного та антропогенного походження. Деякі мікроорганізми викликають масове розповсюдження захворювань у вигляді епідемій та пандемій.

Епідемія – масове розповсюдження інфекційного захворювання людини в будь-якій місцевості, країні, яке суттєво перевищує загальний рівень захворюваності.

Пандемія – найвищий ступінь розвитку епідемії, коли якась інфекційна хвороба поширюється на території усієї країни, території суміжних держав, а іноді й багатьох країн світу (напр. грип, холера).

Соціальні хвороби – це захворювання людини, виникнення і розповсюдження яких пов’язане переважно з несприятливими соціально-економічними умовами (венеричні захворювання, туберкульоз та інші).

Найбільш поширена вірусна інфекція – грип, яка виникає як епідемія щорічно. Вірус грипу дуже мінливий, має типи А, В, С, Д, а також багато інших підтипів. Існує небезпека ускладнення вторинною інфекцією (пневмонія, плеврит), яка може призвести навіть до смерті. В окремих випадках грип викликає ускладнення у вигляді ураження серця, суглобів, нирок, мозку. Найбільш ефективною та доступною формою профілактики грипу є завчасна активізація захисних сил організму. Інший спосіб захисту – вакцинація. Але головне, людина повинна тримати себе в чистоті – духовній та фізичній.

Вірусний гепатит або хвороба Боткіна, посідає п’яте місце серед найпоширеніших інфекцій, поступаючись лише ОРВ, грипу, вітряній віспі й краснусі. Відомо мінімум сім збудників захворювання – A, B, C, D, E, G і TTV, різних за симптоматикою та серйозністю наслідків. Збудник гепатиту потрапляє в організм людини при нехтуванні правил гігієни, також із забрудненою водою та їжею (збудник А), при медичних маніпуляціях, перемиванні крові (збудник С) або активізуються при простудних захворюваннях, грипі, невиправданому прийомі антибіотиків (збудник В). У значної частини інфікованих захворювання протікає безсимптомно, і такі хворі до лікарів не звертаються. Для запобігання цій хворобі необхідно дотримуватись таких основних правил: мити руки перед їжею, кип’ятити воду, обмивати кип’ятком овочі і фрукти. Найнадійніший захист від гепатиту В – вакцинація.

Туберкульоз (сухоти) – це різноманітне за своїми проявами інфекційне захворювання Збудником туберкульозу є паличка Коха, яка може викликати ураження не тільки органів дихання (легень, бронхів, гортані), а й кишечника, сечостатевих органів, наднирників, шкіри, кісток, суглобів, головного мозку тощо. Зараження відбувається, коли здорова людина вдихає дрібні крапельки рідкої або частки висохлої мокроти хворого на туберкульоз, а також при вживанні в їжу молока, м’яса хворої на туберкульоз худоби. Загальними ознаками для всіх форм хвороби є: підвищення температури, потовиділення ночами, погіршення сну і апетиту, втрата ваги, дратливість, зниження працездатності. При туберкульозі легень також спостерігається кашель, сухий або з виділенням мокроти, може виникнути легенева кровотеча. Збудником туберкульозу інфікована майже третина населення Землі.

Для запобігання захворюванню на туберкульоз проводиться щеплення. Отримавши вакцину (так звана БЦЖ), людина отримує послаблений штамп туберкульозної палички і виробляє до неї імунітет. Але навіть невелике послаблення імунітету, наприклад, після грипу, може спричинитись до захворювання.

Розрізняють дві групи харчових захворювань мікробного походження: харчові інфекції і харчові отруєння (інтоксикації).

Харчові інфекції (дизентерія і холера) виникають при активному розмноженні і утворенні токсинів збудників в організмі. Найбільшу небезпеку представляють збудники шлунково-кишкових захворювань. Їжа служить для них лише переносником, харчові інфекції заразні та дуже небезпечні через те, що більшість продуктів харчування, з якими вони розповсюджуються, вживаються людьми кожного дня.

Харчові отруєння. Збудники харчових отруєнь на відміну від збудників харчових інфекцій здатні жити та розмножуватись на продуктах. При цьому харчові продукти стають отруйними внаслідок накопичення в них токсинів. Особливістю харчових отруєнь є досить швидкий прояв ознак хвороби (блювота, різкі болі в області живота, пронос, загальна слабкість). Найбільш небезпечними харчовими отруєннями є ботулізм та отруєння викликані стафілококами.

Харчові токсоінфекції займають проміжне положення між харчовими інфекціями та харчовими отруєннями. Викликають токсикоінфекції найчастіше сальмонелами (бактеріями). Харчові токсикоінфекції , які викликаються сальмонелами, називаються сальмонельозами. Природним джерелом патогенних сальмонел є тварини: худоба, свині, коні, собаки та різні гризуни.

Захворювання, які передаються статевим шляхом. У цю категорію входять декілька груп:

- хвороби, які викликаються вірусами – генітальний герпес, СНІД, вірусні генітальні бородавки та інші;

- паразитарні – короста та ін.; оптимальні умови для передавання створюються при статевих контактах;

- бактеріальні – сифіліс, гонорея, а також різноманітні уретрити (запалення сечівника), бактеріальний вагіноз;

- грибкові – кандідоз на статевих органах.

Важливе значення має профілактика: слід уникати випадкових зв’язків, користуватися презервативами, дотримуватись санітарно-гігієнічних правил.

СНІД – синдром набутого імунодефіциту, що викликається ВІЛ (вірусом імунодефіциту людини).

ВІЛ-інфекція передається при статевому контакті, під час переливання крові чи пересадці органів чи тканин, при неодноразовому використанні голок та шприців наркоманами, нанесенні татуювання, при пошкодженні медичним інструментом, забрудненим ВІЛ, при контакті з інфікованими ВІЛ тканинами та органами, від інфікованої матері – плоду під час вагітності чи при годуванні грудним молоком. Найчастішими проявами хвороби є підвищення температури тіла, збільшення лімфатичних вузлів, ангіна, висипка на обличчі, на тулубі у вигляді рожевих або червоних плям, розлад травлення, головний біль, блювання. Цей стан триває від 2 до 4 тижнів. Антитіла ВІЛ на цей момент ще не визначаються, а з’являються лише через 1,5-3 місяці. За фазою гострої інфекції настає фаза безсимптомної інфекції. Цей період триває до 3-5 років і більше. Людина почувається здоровою, але залишається джерелом інфекції. У цей період можлива поява деяких ознак прогресування хвороби: збільшуються периферичні лімфатичні вузли. Наступною є стадія вторинних захворювань: розлад шлунку, тривале (близько 1 місяця) підвищення температури тіла, зменшення маси тіла триває 10% і більше, швидка втомлюваність нічна пітливість. Приєднання вторинних інфекцій, викликаних вірусами, бактеріями, розвиток пухлин, поява симптомів ураження нервової системи і психічних порушень свідчать про те, що настала фінальна стадія хвороби-СНІД.

Наркотики і наркоманія. За походженням наркотики поділяються на природні і синтетичні, а за психофармакологічним впливом на три групи: 1. ті, що пригнічують діяльність центральної нервової системи (опіати, барбітурати); 2 – які збуджують діяльність центральної нервової системи (амфетаміни, кокаїн, гашиш); 3 – які викликають галюцинації (марихуана, мускатний горіх, ЛСД, мескалін, псилоцибін). Наркоманія – стан епізодичного або хронічного отруєння, викликаний багаторазовим введенням наркотику. В наркоманії як хворобі розрізняють два стани – залежність та звикання. Виникає психічна і фізична залежність (абсистентний синдром або “наркотичний голод”). У наркомана сіре обличчя, суха шкіра, волосся та зуби поступово випадають, значно послаблена пам’ять. Всі його дії спрямовані на те, щоб дістати наркотик. Найпоширенішою причиною смерті наркоманів є передозування наркотиків і як наслідок набряк легень, шок. Наркоманія набула ознак епідемії.

Соціально-техногенні небезпеки: професійна захворюваність, професійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані виробничою

діяльністю

Фактори матеріально-виробничого середовища вагомо впливають на стан здоров'я працівників, хоча в кожному конкретному випадку цей вплив на рівень здоров'я дуже складний. Тим більше, що вплив виробничого оточення на організм людини, особливо сьогодні, здійснюється на фоні погіршення якості навколишнього середовища – забруднення атмосферного повітря, питної води та продуктів харчування, неправильного способу життя, шкідливих звичок (зловживання спиртними напоями, тютюнопаління, наркоманія та ін.).

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, майже 50% усіх факторів, що негативно впливають на здоров'я населення, залежать від способу життя, до 20-25% - від стану навколишнього (в тому числі виробничого) середовища, до 15-20% - від успадковості і приблизно до 10% - від діяльності органів та установ охорони здоров'я .

Відомо, що підприємства, в основному, зосереджені у великих містах і на працівників може негативно впливати комплекс факторів сучасного міста. Великі міста характеризуються власним мікрокліматом, переважно більш теплим. Сучасні промислові підприємства уявляють собою комплекс виробництв, кожне з яких відрізняється своїм специфічним «спектром» шкідливостей. Окремі виробництва, цехи та ділянки, які розташовані на одному промисловому майданчику, навіть при дотриманні його зонування та необхідної відстані між заводськими спорудами, своїм спектром шкідливостей перекривають (накладаються на) шкідливості сусідніх виробництв (ділянок, цехів), через що працівники даного виробництва в тій чи іншій мірі можуть наражатися на дію сукупності техногенних та природних факторів як власного, так і сусіднього виробництв Найбільше цим факторам піддаються особи, які обслуговують виробниче устаткування, або працюють просто неба. Їх організм зазнає дії не лише всього комплексу професійних шкідливостей, але й метеорологічних умов, що коливаються. В той же час, як правило, в першу чергу враховується дія основного (негативного) фактора виробничого середовища

Більш чітко цей фактор реалізується у формі професійних захворювань — патологічних станів людини, що обумовлені роботою і пов'язані з надмірним напруженням організму чи несприятливим впливом шкідливих виробничих факторів

В міру впровадження нових видів енергії, нових матеріалів та технологій, заміни застарілого обладнання та технологічних процесів, одні професійні хвороби зникають або частота їх вагомо знижується (наприклад, приглухуватість клепальників), інші, навпаки, починають переважати (наприклад, пневмоконіози електрозварювальників, хронічні інтоксикації у працівників хімічного виробництва).

Вплив виробничих факторів не обмежується лише їх роллю як причини професійних чи виробничо зумовлених захворювань. Виявлено що особи, які контактують з токсичними речовинами, частіше хворіють загальними хворобами (грипом, запаленнями верхніх дихальних шляхів та легенів, розладами органів травлення), що ці захворювання проходять у них важче, процес одужання йде повільніше, частіше трапляються рецидиви хронічних захворювань, у цих осіб повільніше загоюються післяопераційні рани та частіше реєструються загострення хвороби. За даними медоглядів, люди, які працюють з хімічними речовинами, незалежно від їх походження, висувають скарги на втому, дратівливість, безсоння, пригнічений настрій, хвилювання, відсутність апетиту, болю в суглобах, м'язах. Вони погано переносять як спеку, так і холод, їх дратує шум і поведінка оточення, хоча до роботи з ними вони на це не реагували.

Дія ряду факторів виробничого середовища може призвести до пошкоджень —порушення анатомічної цілісності чи функції організму людини, викликати дискомфортні або екстремальні умови в трудовій діяльності працівників

Ось чому проблема підвищення безпеки життєдіяльності людини посідає головне місце у стратегії виживання людства З цією метою в Україні в 1993 р., вперше серед країн СНД, був прийнятий Закон «Про охорону праці», розроблена «Національна програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 1996-2000 роки».

Потенційні джерела небезпеки трудової діяльності.

Трудовий процес здійснюється в певних умовах виробничого середовища, що характеризуються сукупністю елементів та факторів матеріально-виробничого середовища, які впливають на працездатність та стан здоров'я людини в процесі праці. Виробниче середовище і фактори трудового процесу становлять в сукупності умови праці.

На здоров'я людини, її життєздатність і життєдіяльність великий вплив мають небезпечні і шкідливі фактори. Небезпека - це наслідок такої дії деяких факторів на людину, яка при їх невідповідності фізіологічним характеристикам людини зумовлює феномен самої небезпеки. Небезпечний фактор - це дія на людину, що в певних умовах призводить до травми, а в окремих випадках - до раптового погіршення здоров'я або до смерті Шкідливий фактор - це фактор дії на людину, який в певних умовах призводить до захворювань або зниження працездатності До визначаючих ознак небезпечних і шкідливих факторів відносяться: можливість безпосередньої негативної дії на організм людини; ускладнення нормального функціонування органів людини; можливість порушення нормального стану елементів виробничого процесу, в результаті якого можуть виникнути аварії, вибухи, пожежі, травми.

Матеріальними носіями шкідливих і небезпечних факторів е об'єкти, що формують трудовий процес і які входять в нього, а також загально життєві фактори оточуючого середовища; предмети праці;

засоби праці (машини, верстати, інструменти, споруди, приміщення, земля, шляхи, канали і т. п.); продукти праці; технологія, операції, дії;

природнокліматичне середовище (гроза, повінь, атмосферні опади, сонячна активність, фізичні параметри атмосфери і т. п.); флора, фауна, люди.

Небезпечні і шкідливі фактори за впливом на людину поділяються на три групи: активні, пасивно-активні, пасивні

До активних належать фактори, що можуть вплинути на людину завдяки своїй енергії. Вони діляться на такі підгрупи:

- механічні фактори, що характеризуються кінетичною і потенціальною енергією і механічним впливом на людину. До них належать: кінетична енергія рухомих елементів, що обертаються, потенціальна енергія; шум; вібрація; прискорення; гравітаційне тяжіння; невагомість; статичне напруження; дим, туман, пилюка в повітрі; аномальний барометричний тиск та інші;

- термічні фактори, що характеризуються тепловою енергією та аномальною температурою. До них належать: температура нагрітих і охолоджених предметів і поверхонь, температура відкритого вогню і пожежі, температура хімічних реакцій і інших джерел. До цієї групи належать також аномальні мікрокліматичні параметри, такі як вологість, температура і рухомість повітря, що призводять до порушення терморегуляції організму;

- електричні фактори: електричний струм, статичний електричний заряд, електричне поле, аномальна іонізація повітря;

- електромагнітні фактори: радіохвилі, видиме світло, ультрафіолетові та інфрачервоні промені, іонізуючі випромінювання, магнітні поля;

- хімічні фактори: їдкі, отруйні, вогне і вибухонебезпечні речовини, а також порушення природного газового стану повітря, наявність шкідливих домішок у повітрі;

- біологічні фактори: небезпечні властивості мікро і макроорганізмів, продукти життєдіяльності людей і інших біологічних об'єктів;

- психофізіологічні: стрес, втома, незручна поза та інші.

До пасивно-активної групи належать фактори, що активізуються за рахунок енергії, носіями якої є людина або обладнання: гострі нерухомі предмети, малий коефіцієнт тертя, нерівність поверхні, по якій переміщується людина і машина, а також нахил і підйом.

До пасивних належать ті фактори, які впливають опосередковано: небезпечні властивості, що пов'язані з корозією матеріалів, накипом, недостатньою міцністю конструкцій, підвищеними навантаженнями на механізми і машини та інше. Формою прояву цих факторів є руйнування, вибухи та інші види аварій.

Фактори характеризуються потенціалом, якістю, часом існування або дії на людину, імовірністю появи, масштабами зони дії.

З позиції гігієни праці і виробничої санітарії серед хімічних факторів необхідно виділити речовини з гостро направленим механізмом дії, за концентрацією яких в повітрі повинен бути забезпечений контроль із сигналізацією на перевищення ГДК. У списках ГДК поряд з величиною нормативу стоїть літера «О».

Хімічні речовини, які можуть знаходитися в повітрі робочої зони поділяють на: алергени, які спроможні викликати алергічні захворювання в виробничих умовах (у списках ГДК поряд з величиною їх нормативу стоїть літера «А»); канцерогени, які спроможні викликати злоякісне переродження тканин (у списках ГДК поряд з величиною їх нормативу стоїть літера «К»); в формі аерозолю (пилу) переважно фіброгенної дії (у списках ГДК стоїть літера «Ф»).

У групі шкідливих виробничих факторів біологічної природи є підгрупа мікроорганізмів та продуктів їх життєдіяльності. Небезпечність їх обумовлена сенсибілізуючою здатністю (поряд з ГДК стоїть літера "А").

Отже, фактори виробничого середовища якісно різнорідні, оскільки частина з них створена людиною і вони відсутні серед факторів навколишнього природного середовища. До них належать, по-перше, штучно синтезовані хімічні речовини, продукти мікробного синтезу, штучне освітлення.

По-друге, окремі фактори виробничої сфери являють собою агенти природного походження, інтенсивність дії яких в умовах виробництва набула нових якостей. Це, наприклад, інфрачервоне випромінювання від розплавленого металу, шум, який генерує обладнання чи функціонуюча вентиляція, підвищений барометричний тиск (водолазні роботи), іонізуюче випромінювання (роботи з виробництва, використання та утилізації радіоактивних речовин і матеріалів), електричне та магнітне поле в промислових умовах.

По-третє, фактори виробничого середовища діють на організм працівників у дуже складних комбінаціях між собою та факторами трудового процесу, що обумовлено, в першу чергу, особливостями технологічного процесу та характером трудових операцій, що виконуються.

Інтенсивність дії факторів виробничого середовища під час робочої зміни значно коливається навіть у безперервному, тим більше періодичному технологічному процесі. Особливо виражена динамічність виробничого середовища в так званих «імпульсних» технологіях.

МОДУЛЬ 2 ОРГАНІЗАЦІЯ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ. СПОСОБИ ЗАХИСТУ АТМОСФЕРИ ТА ГРУНТУ ВІД ЗАБРУДНЕНЬ
Тема 2.1 Запобігання надзвичайним ситуаціям та організація дій для
усунення їх негативних наслідків
Причини виникнення, загальна характеристика та класифікація
надзвичайних ситуацій, їх запобігання

Постановою Кабінету Міністрів України №1099 від 1998р “Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій” затверджено “Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій”.

Надзвичайна ситуація – порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей або значних матеріальних втрат.

Надзвичайна ситуація (НС) – це спричинена джерелом небезпеки ситуація, за якої на певній території, акваторії чи господарському об’єкті порушуються нормальні умови життя та діяльності людей, виникає загроза їх життю чи здоров’ю, завдається шкода об’єктам економіки, особистому майну чи природному довкіллю.

Загальні ознаки надзвичайної ситуації:

- наявність або загроза загибелі людей чи значне погіршення умов їх життєдіяльності;

- заподіяння матеріальних і економічних збитків;

- істотне погіршення стану довкілля.

До надзвичайних ситуацій, як правило, призводять аварії, катастрофи, стихійні лиха та інші події, такі як епідемія, терористичні акти, збройні конфлікти тощо. Деякі вчені розглядають виникнення НС як наслідок загострення суперечностей між суспільством і природою, пов’язане із занадто великими масштабами впливу людства на природне середовище. Пояснюється це швидким зростанням населення Землі, розширенням господарської діяльності, різким збільшенням енергоспоживання та використання інших природних ресурсів. Інші пов’язують НС із обмеженістю знань людства про навколишній світ, що нерідко не дозволяє передбачити усі наслідки реалізації тих чи інших науково-технічних рішень та проектів. Втручаючись у природу, законів якої людство ще далеко не пізнало, та створюючи все більш потужні інженерні комплекси та технічні системи, люди формують нове штучне середовище існування, закономірності існування якого їм ще недостатньо відомі. Якщо ще врахувати, що моральний та загальнокультурний розвиток цивілізації відстає від темпів науково-технічного прогресу, то стане зрозумілим, що внаслідок цього збільшується ризик виникнення надзвичайних ситуацій.

Серед причин, які викликають НС, особливо потрібно виділити такі, як аварії, катастрофи, стихійні лиха. Ці поняття часто переплітаються, люди їх плутають.

Аварія – небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об’єкті, або території загрозу для життя і здоров’я людей і призводить до руйнування будівель споруд, обладнання та транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю. Аварії, в залежності від наслідків (збитків) поділяються на дві категорії, а за розмірами розрізняють легкі, середні, важкі та особливо важкі аварії.

Катастрофа – велика за масштабом аварія чи інша подія, що призводить до тяжких, трагічних наслідків для людини, тваринного чи рослинного світу, змінюючи умови середовища існування.

Серед катастроф виділяють події, пов’язані із різними проявами руйнівних сил природи, які об’єднані під загальною назвою “стихійні лиха”.

Серед природних явищ розрізняють небезпечні природні явища та стихійні лиха.

Небезпечне природне явище – стихійна подія природного характеру, яка за своєю інтенсивністю, масштабом поширення та тривалості може викликати негативні наслідки.

Стихійне лихо – катастрофічне природне явище чи процес, які можуть викликати людські жертви, значну матеріальну шкоду та інші важкі наслідки.

Стихійні лиха переважно пов’язані із природними процесами і можуть бути спровоковані антропогенною діяльністю.

Відповідно до причин походження подій, що можуть зумовити виникнення НС розрізняють:

- Надзвичайні ситуації техногенного характеру: транспортні аварії (катастрофи), пожежі, вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах.

  •  Надзвичайні ситуації природного характеру: небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні явища, деградація грунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану природних ресурсів та біосфери
  •  Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру: пов’язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування, збройні напади, захоплення і утримання важливих об’єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв’язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна, викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, замах на керівників держави та народних депутатів України, захоплення заложників, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, зникнення (крадіжка) зброї, вибухових матеріалів, радіоактивних речовин, виявлення застарілих боєприпасів;
  •  Надзвичайні ситуації воєнного характеру: пов’язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій.

Відповідно до територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, за класифікаційними ознаками визначаються такі рівні надзвичайних ситуацій:

  •  локальні коли виникає загроза для порушення життєдіяльності лише однієї особи або мікроколективу (сім’ї, виробничої бригади, пасажирів одного купе тощо);
  •  об’єктові розгортаються на території об’єкта або на самому об’єкті і наслідки якої не виходять за межі об’єкта або його санітарно-захисної зони;
  •  місцеві виходять за межі потенційно небезпечного об’єкта, а також у разі коли для її ліквідації необхідні матеріальні технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно-небезпечного об’єкта, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать всі НС, які виникають на об’єктах житлово- комунальної сфери та інших , що не входять до затверджених переліків потенційно небезпечних об’єктів;
  •  регіональні розгортається на території двох та більше адміністративних районів або загрожує перенесенням на територію суміжної області, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менш одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.
  •  загальнодержавні (національні) – виникає на території двох або більше областей або загрожує транскордонним перенесенням.

Розрізняють також континентальні та глобальні (загально планетарні) рівні надзвичайних ситуацій.

Класифікаційні ознаки надзвичайних ситуацій

Для кожного виду надзвичайних ситуацій міністерства та інші центральні органи виконавчої влади розробляють конкретні класифікаційні ознаки (фізичні, хімічні, технічні, статистичні та інші) і спеціальні ознаки, що характеризують загрозу або виникнення надзвичайної ситуації, а також три значення кожної ознаки, що визначають:
- порогове значення ознаки, перевищення якої відносить ситуацію до рангу надзвичайних і вимагає від оперативного чергового персоналу потенційно небезпечного об’єкта або диспетчерської служби населеного пункту чи адміністративного району сповістити про це оперативних чергових і штаби ЦО району та області для прийняття першого рішення щодо віднесення ситуації до відповідного рівня;

- порогове значення ознаки, у разі досягнення чи перевищення якої регіональні органи повинні негайно сповіщати про факт надзвичайної ситуації галузеві міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, на об’єкті яких виникла ця ситуація, а також оперативного чергового МНС, терміново залучати до ліквідації надзвичайної ситуації необхідні сили та засоби, включаючи аварійно-рятувальні формування з інших адміністративних районів (міст);

- порогове значення ознаки, у разі досягнення чи перевищення якої вимагається термінове залучення до реагування на надзвичайну ситуацію необхідних сил та засобів, матеріальних та технічних ресурсів або резервів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, на об’єктах яких виникла ця ситуація, включаючи аварійно-рятувальні формування з інших регіонів та підприємств, а також для МНС, яке, у разі потреби залучає до ліквідації надзвичайної ситуації необхідні сили та засоби військ і спеціалізованих формувань цивільної оборони, координує зусилля всіх залучених організацій, несе відповідальність за своєчасне, повне і адекватне реагування на надзвичайну ситуацію.

У разі коли наслідки аварії (катастрофи) можуть бути віднесені до різних галузей, або конкретних видів НС, остаточне рішення щодо її класифікації приймає комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій на тому рівні, до якого відноситься ця ситуація, після розгляду сумарного набору порогових значень класифікаційних ознак.

Особливості оцінки та реагування на надзвичайні ситуації воєнного характеру визначаються законодавством, окремими нормативами і відповідними оперативними і мобілізаційними планами.

Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій.

Найбільш ефективний спосіб зменшення шкоди та збитків від надзвичайних ситуацій – запобігти їх виникненню, а в разі виникнення виконувати відповідні до даної ситуації заходи.

Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій – це підготовка та реалізація комплексу заходів, спрямованих на регулювання безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, завчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайної ситуації на основі даних моніторингу (спостережень), експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну ситуацію або пом’якшення її можливих наслідків.

Зазначені функції запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного і природного характеру в нашій країні покликана виконувати Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру (ЄДСЗР), затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998р №98. ЄДСЗР включає в себе центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат. ЄДСЗР складається з постійно діючих функціональних та територіальних підсистем і має чотири рівні : загальнодержавний, регіональний, місцевий та об’єктовий. Кожен рівень ЄДСЗР має координуючі та постійні органи управління.

Координуючими органами ЄДСЗР є:

- на загально державному рівні - Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій; Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення;

- на регіональному рівні – комісії обласних державних адміністрацій з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;

- на місцевому рівні – комісія районних державних адміністрацій і виконавчих органів рад з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;

- на об’єктовому рівні – комісії з питань надзвичайних ситуацій об’єків.

До систем повсякденного управління ЄДСЗР входять оснащені необхідними засобами зв’язку, оповіщення, збирання, аналізу і передачі інформації:

- центри управління в надзвичайних ситуаціях, оперативно-чергові служби уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення усіх рівнів;

- диспетчерські служби центральних та місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ та організацій.

До складу сил і засобів ЄДСЗР входять військові і спеціальні цивільні аварійно-рятувальні (пошуково-рятувальні) формування, які укомплектовуються з урахуванням необхідності проведення роботи в автономному режимі не менше трьох діб і перебувають у стані постійної готовності, а також недержавні (добровільні) рятувальні формування. Залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації, що прогнозується або виникла, може існувати один із таких режимів функціонування ЄДСЗР: повсякденної діяльності, підвищеної готовності, діяльності у надзвичайній ситуації , діяльності у надзвичайному стані.

З метою ліквідації наслідків надзвичайної ситуації у мирний час може поводитися цільова мобілізація.

Ефективність функціонування систем захисту населення і територій досягається через завчасну підготовку, оперативне реагування та ефективне управління під час надзвичайних ситуацій, своєчасне відновлення життєдіяльності населення в їх зоні.

Причини виникнення виробничих аварій

Виробничі аварії можуть бути різноманітними. Причинами їх можуть бути: стихійні лиха (землетруси, зсуви, повені, пожежі тощо). а також порушення технології виробництва і правил техніки безпеки.

Найбільш типовими наслідками аварій можуть бути:

вибухи, пожежі, затоплення, завали шахт, зараження навколишнього середовища сильнодіючими отруйними речовинами.

Під стихійним лихом розуміють таке явище природи, яке не може бути відвернуте і характеризується порушенням нормальної життєдіяльності значної групи населення, загрози для їх життя, руйнуванням чи затопленням та знищенням матеріальних цінностей. До них відносяться:

- повені;

- селеві потоки;

- урагани;

- зсуви;

- землетруси та інші.

До стихійних лих відносяться також масові лісові пожежі по тим втратам, які вони завдають народному господарству і великій небезпеці для населення, що проживає у районах, охоплених пожежами.

Крупними аваріями на промислових підприємствах вважаються надзвичайні пригоди, які викликають раптову зупинку роботи. створюють небезпеку для життя людей і можуть призвести до руйнування виробничих будівель, ушкодження чи знищення устаткування, сировини і готової продукції, а також до зараження місцевості отруйними речовинами і загазованості атмосфери. Наслідком аварій, а іноді і причиною їх можуть бути вибухи і пожежі.

Такі стихійні явища природи, крупні аварії у промисловості і на транспорті, які спричинили загибель людей, великі руйнування і знищення матеріальних цінностей, відносяться до категорії катастроф.

Крупні виробничі аварії і катастрофи можуть призводити до загибелі людей і завдавати відчутних втрат народному господарству.

Тому забезпечення безаварійної роботи підприємств слід розглядати як важливу державну справу, яка потребує повсякденної уваги керівництва. інженерно-технічних працівників. Аварії можуть трапитися на будь-яких промислових підприємствах і на транспорті, унаслідок безвідповідального відношення до своїх обов’язків усіх посадових осіб. а також робітників і службовців підприємства і недодержання ними правил техніки безпеки.

Однак, найбільшу небезпеку являють собою об’єкти. що виробляють чи застосовують у технології сильнодіючі отруйні речовини, вибухо і пожежонебезпечні матеріали і продукти. Небезпечними об’єктами є також склади, бази. залізничні станції і порти, де зберігаються чи маються запаси цих матеріалів і продуктів. Аварії можуть трапитися унаслідок:

- стихійних лих;

- допущення прорахунків у проектуванні будівництві і обладнанні підприємства;

- введення в експлуатацію промислових об’єктів з великими недоробками і відступами від проектів;

- прийняттям в експлуатацію вентиляційних систем без випробування на ефективність їх роботи;

- недоробок по техніці безпеки і охороні праці тощо.

Вони можуть бути також наслідком порушення технологічного процесу, несправності електропроводки і недостатнього впровадження надійних систем пожежогасіння.

Аварії виникають і унаслідок необачного поводження з вогнем.

Крім того, причинами аварії можуть бути: порушення вимог і правил техніки безпеки: низька трудова і технологічна дисципліна, відсутність належного контролю за процесом виробництва.

Аналіз причин аварій показує, що вони виникають головним чином унаслідок поганої навченості персоналу, допущеної халатності, порушень технологічного процесу виробництва і правил техніки безпеки.

Для запобігання аваріям на промислових підприємствах і транспорті заздалегідь розробляються і здійснюються організаційно-технічні заходи, спрямовані на підвищення стійкості і безаварійності роботи.

Вивчення причин виникнення аварій і всебічна оцінка ступеня їх небезпечності дасть можливість правильно визначити заходи, що до їх попередження, передбачити необхідні дії по захисту людей і зниженню втрат.

Дії адміністрації, персоналу та населення при виникненні надзвичайних ситуацій

Важливим фактором забезпечення безаварійної роботи є вивчення і суворе дотримання всіма інженерно-технічними працівниками правил і норм техніки безпеки. Основними заходами по ліквідації наслідків аварій і стихійних лих є:

- оповіщення робітників і службовців, ЦО і населення, що проживає поблизу об’єкту, екстрена евакуація;

- комплексна розвідка об’єкту на якому виникла аварія;

- рятування людей з-під завалів, із оточуючих і ушкоджених будівель і споруд;

- надання медичної допомоги потерпілим від аварії, вивіз у лікувальні установи;

- гасіння пожеж;

- локалізація аварії на комунально-енергетичних мережах, перешкоджаючих веденню рятувальних робіт;

- улаштування проїздів і підходів до місць аварій;

- руйнування ненадійних конструкцій, розбирання завалів;

- демонтаж зберігшогося устаткування, якому загрожує небезпека;

- організація комендантської служби.

Задача кожного працюючого на підприємстві - знати основні правила поведінки при аваріях, вміти діяти в обставинах, що при цьому склалися. Ці правила і послідовність дій треба вивчати, постійно пам’ятати і вміти практично виконувати.

В аварійний ситуації важливою задачею є оповіщення про аварію. Кожний робітник і службовець будь-якого об’єкту народного господарства повинен вміти користуватися наявними на підприємстві оповіщувачами. Кожний робітник підприємства, пов’язаний з можливою газовою обстановкою, повинен знати способи виклику газорятівників.

Для ліквідації стихійних лих, виробничих аварій і рятування потерпілих на об’єктах народного господарства у першу чергу залучаються спеціальні підрозділи (газорятівників, пожежників і т. ін.), при необхідності можуть залучатися формування ЦО.

З виникненням аварій робітники і службовці, що входять до складу формування ЦО, зобов’язані негайно прибути на місце збору. Робітники і службовці підприємства, що не входять до складу формувань, повинні бути також готові вести роботи по ліквідації аварії, по спасінню потерпілих на об’єктах.

Ліквідація наслідків стихійних лих і аварій може здійснюватись одночасно на всьому об’єкті або по окремих його ділянках при наявності достатніх сил і засобів. При цьому розпочинають їх у першу чергу там, де необхідно надати допомогу людям, на ділянках, які становлять найбільшу небезпеку.

Перша медична і лікарська допомога надається перш за все потерпілим, що знаходяться у шоковому стані, а також вивільнені з-під уламків завалів. Вивільнення людей з-під великих завалів проводиться з додержанням особливих заходів перестороги, їм надається невідкладна медична допомога на місці з подальшою евакуацією у лікувальні установи.

Виробничим аваріям звичайно сприяють пожежі, що створюють у деяких випадках найбільшу небезпеку. Обстановка в осередку пожежі може створитися досить складна, особливо при наявності руйнувань, завалів, порушення і навіть припинення водопостачання. Боротьба з вогнем пов’язана із рятуванням людей, якщо частина персоналу підприємства опинилася у зоні, охопленій полум’ям. Наявність у виробництві вибухонебезпечних і швидко займистих матеріалів може погіршити становище. Тому до ліквідації пожежі необхідно залучити технічний персонал підприємства, який добре знає розташування апаратури, що знаходиться під великим тиском, місцезнаходження вибухонебезпечних чи отруйних речовин, а також можливості використання стаціонарних засобів пожежегасіння.

У першу чергу локалізують і гасять ті осередки пожежі, які становлять перешкоду рятувальним роботам і створюють загрозу подальшого поширення вогню.

Особовий склад формувань пожежегасіння повинен суворо дотримуватись правил безпеки, слідкувати за станом будівельних конструкцій, що загрожують обвалом, і не допускати, щоб вогонь оточував працюючих. При сильній задимленості особовий склад, що приймає участь у гасінні пожежі, повинен діяти у протигазах і використовувати інші захисні засоби.

Пожежі впливають на людей дуже сильним психологічним ефектом. Відомо, що паніка серед людей навіть при невеликих пожежах є причиною значних жертв. Знаючи правила поведінки, людина, захоплена цим лихом, у будь-якій обстановці зможе не лише врятувати своє життя, але й надати допомогу у рятуванні інших людей, матеріальних цінностей від вогню.

При самопорятунку і рятуванні інших людей у будинках охоплених вогнем, діяти слід швидко, оскільки основною небезпекою є висока температура повітря, задимлення, можливі обвалення будівельних конструкцій. Палаюче приміщення треба долати, накрившись з головою мокрою ковдрою, цупкою тканиною чи верхнім одягом, крізь сильно задимлене приміщення слід повзти чи рухатись пригинаючись. Двері у задимлене приміщення слід відчиняти обережно, бо швидкий потік повітря викличе спалах полум'я. Ввійшовши у приміщення, де можуть бути люди, слід гукнути їх, відшукуючи потерпілих, треба пам'ятати, що діти від переляку ховаються під ліжко, шафу, забиваються у кутки, в інші місця.

Під час пожежі на людях спалахує одяг. При невеликих ділянках палаючого одягу вогонь може бути погашений шляхом збивання його курткою, рукавицею. Не виключено, що у деяких випадках люди в палаючому одязі намагаються бігти. Необхідно зупинити їх, накинувши на таких потерпілих будь-яке полотнище, щільно притуливши його до тіла потерпілого. Цим може бути досягнуте припинення припливу повітря до місця горіння і самогоріння.

При виникненні пожежі на виробництві у першу чергу треба повідомити пожежну команду, а потім сміливо вступати у боротьбу з вогнем.

Для гасіння пожеж застосовуються : вода, пісок, вогнегасники і інші підручні засоби . Крім цих засобів треба застосовувати підготовлений протипожежний інвентар, пінні, порошкові і вуглекислотні вогнегасники, а також підручні матеріали, що мають вогнегасну дію.

Бензин, гас, різні органічні масла і розчинники, палаючу електропроводку водою гасити не можна, їх слід гасити за допомогою пінних і порошкових вогнегасників, шляхом засиплення піском і землею, а якщо вогнище пожежі невелике - накрити його брезентовим покривалом, важкою тканиною чи одягом, змоченим водою. Палаючу електропроводку гасити можна лише впевнившись, що з неї знята напруга.

Треба бути уважним при наявності обвислих проводів: не з'ясувавши, що провід знеструмлено, слід вважати його під напругою і вживати відповідні заходи безпеки.

На ряді об'єктів народного господарства здійснюється виробництво, використання, зберігання, а у деяких районах і перевезення сильнодіючих отруйних речовин (СДОР). Це стосується перш за все підприємств хімічної, нафтопереробної, нафтохімічної та інших споріднених з ним галузей промисловості, підприємств, що мають холодильні установки в яких застосовується як холодильний агент речовини типу аміаку, водопровідних і очисних споруд, що використовують хлор, залізничних станцій, що мають колії рухомого складу для СДОР, а також складів і баз з запасами отрутохімікатів, чи інших аналогічних речовин. Серед СДОР можуть бути: аміак, хлор, окис вуглецю, сірчастий ангідрид, сірковуглець, трихлористий фосфор, фтористий водень та. ін.

У наслідок стихійних лих (наприклад, під час землетрусу , пожежі чи залізничної катастрофи) чи при аварії на виробництві, можливі виливи (викиди) СДОР і пов’язані з ними зараження місцевості і повітря. При цьому не виключені ураження людей, що знаходяться у районах виливу (викиду) СДОР.

Після виявлення викиду в атмосферу СДОР чи розливу її по території слід негайно сповістити всіх, хто може опинитися у небезпечній зоні, включаючи і житловий сектор, який межує з об’єктом.

Робітники і службовці, а у деяких випадках і жителі прилеглих районів на випадок аварії повинні бути забезпечені промисловими фільтруючими протигазами, призначеними для захисту від даного виду СДОР.

Робота по ліквідації аварії у першу чергу спрямована на те, щоб припинити розповсюдження отруйної речовини в атмосферу і розтікання її по місцевості. Для цього потрібно відключити ушкоджену ділянку перекрити крани і інші запірні пристрої. На розриви, що утворилися у ємностях і трубопроводах, накласти пластирі, муфти, у необхідних випадках забити пробки із дерева чи металу, перекачати СДОР з ушкоджених ємностей у справні. Крім того, для збору отруйних речовин необхідно відкопати рови і канави.

Розвідники, як тільки виявлять зараження, визначають концентрацію СДОР , уточнюють зони небезпечного і надзвичайно небезпечного зараження, позначують їх межу, встановлюють шляхи підходу, характер і масштаби руйнувань, стан людей і обладнання. Район, де відбулася аварія обов'язково оточується, посторонні не допускаються.

Органи ЦО у цей час повинні уважно стежити за метеорологічною обстановкою. Напрямок вітру і температура повітря можуть змінюватись, і це відіб'ється на характері і напрямку розповсюдження отруйних парів.

Не менш важливою турботою при ліквідації зараження є дегазація зараженої території, споруд і устаткування. Як речовини для дегазації можуть бути використані, наприклад, хлор, гашене вапно, лужні відходи промисловості. Застосовують їх найчастіше у вигляді розчинів або кашиці.

Усі хто приймає участь у ліквідації аварії, забезпечуються промисловими чи ізолюючими протигазами, захисним одягом, індивідуальними протихімічними пакетами, медичними засобами.

У зонах можливих затоплень на місцевості слід додержуватись встановленого порядку, зайняти підвищені місця. При рятувальних роботах необхідно виявляти витримку і самовладання, суворо дотримуватись вимог рятувальників. Не можна переповнювати рятувальні засоби (катери, човни, плоти ), оскільки це загрожує безпеці рятувальників і врятованих. Потрапивши у воду, слід скинути із себе важкий одяг і взуття, відшукати поблизу плаваючі чи підвищені над водою предмети, скористатися ними до отримання допомоги.

У випадку одержання сигналу сповіщення населення про наближення селевого потоку чи зсуву, а також при перших ознаках їх появи, треба якомога швидше залишити приміщення попередити про небезпеку оточуючих і вийти у безпечне місце. Залишаючи приміщення, слід загасити печі, перекрити газові крани, вимкнути світло і електроприлади. Це допоможе відвернути виникненні пожежі. Селеві потоки і зсуви являють серйозну небезпеку при їх раптовій появі. У цьому випадку страшнішим за все є паніка.

У випадку захоплення когось потоком селю, треба надати потерпілому допомогу усіма наявними засобами . Такими засобами можуть бути жердини, канати чи мотузки, що подають рятівники. Виводити врятованих з потоку треба у напрямку потоку із поступовим наближенням до краю.

На кожній ділянці аварійних робіт виставляється охорона і спостерігачі, а біля небезпечних місць встановлюється огорожа і вивішуються плакати з попередженнями про небезпеку.

Організація ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій

Для організації робіт щодо ліквідації наслідків аварій, катастроф, стихійних лих утворюються Державні комісії з надзвичайних ситуацій - ДКНС. ДКНС діють при Кабінеті міністрів країни, в областях, містах, регіонах як на постійній основі, так і у випадку виникнення НС. До їх функцій входить забезпечення постійної готовності до дій аварійно-рятівних служб, контроль за розробкою та реалізацією заходів з попередження можливих аварій і катастроф. Усі завдання з ліквідації НС виконуються по черзі у максимально короткі строки.

У першу чергу вирішуються завдання щодо термінового захисту населення, запобігання розвитку чи зменшення впливу НС і завдання з підготовки та виконання рятувальних та інших невідкладних робіт. 3 цією метою виконуються:

- сповіщення населення про небезпеку чи загрозу небезпеки;

- евакуація людей та тварин із небезпечних зон, використання засобів профілактики захворювань, травматизму, надання медичної та іншої допомоги;

- локалізація аварій, зупинка чи зміна технологічного процесу, попередження і гасіння пожеж;

- приведення в готовність органів управління, сил і засобів для рятувальних робіт, ведення розвідки в осередках ураження, оцінка ситуації, що склалася.

Рятувальні та інші невідкладні роботи починаються одразу ж у міру готовності сил та засобів для їх проведення, ведуться безперервно з необхідною заміною рятівників і ліквідаторів при дотриманні техніки безпеки та заходів перестороги.

Наступними, вирішуються завдання щодо забезпечення життєдіяльності населення в районах, що постраждали внаслідок аварії, катастрофи чи стихійного лиха.

Проводиться відновлення зруйнованого житла, спорудження тимчасових будівель (намети, землянки, навіси тощо), відновлення енерго- та водозабезпечення, ліній зв'язку, об'єктів комунального обслуговування. Також здійснюються санітарне очищення осередку ураження, забезпечення людей продуктами харчування, предметами першої необхідності та ін. Одночасно розпочинаються роботи з відновлення функціонування уражених об'єктів.

Багато видів НС можна прогнозувати, що дає можливість завчасно спланувати основні заходи з ліквідації їх наслідків. Проведення робіт за підготовленим планом (відкорегованими згідно з реальною ситуацією) дозволить значно прискорити ці роботи, зменшити масштаб наслідків аварії, катастрофи.

Сутність рятувальних та інших невідкладних робіт — це усунення безпосередньої загрози життю та здоров'ю людей, відновлення життєзабезпечення населення, запобігання або значне зменшення матеріальних збитків. Рятувальні та інші невідкладні роботи включають також усунення пошкоджень, які заважають проведенню рятувальних робіт, створення умов для наступного проведення відновлювальних робіт. РІНР поділяють на рятувальні роботи і невідкладні роботи.

До рятувальних робіт відносяться:

- розвідка маршруту руху сил, визначення обсягу та ступеня руйнувань, розмірів зон зараження, швидкості і напрямку розповсюдження зараженої хмари чи пожежі;

- локалізація та гасіння пожеж на маршруті руху сил та ділянках робіт;

- визначення об'єктів і населених пунктів, яким безпосередньо загрожує небезпека;

- визначення потрібного угрупування сил і засобів запобігання і локалізації небезпеки;

- пошук уражених та звільнення їх з-під завалів, пошкоджених та палаючих будинків, із загазованих та задимлених приміщень;

- розкриття завалених, захисних споруд та рятування з них людей;

- надання потерпілим першої допомоги та евакуація їх (при необхідності) у лікувальні заклади;

- вивіз або вивід населення із небезпечних місць у безпечні райони;

- організація комендантської служби, охорона матеріальних цінностей і громадського порядку;

- відновлення життєздатності населених пунктів і об'єктів;

- пошук, розпізнавання і поховання загиблих;

- санітарна обробка уражених;

- знезараження одягу, взуття, засобів індивідуального захисту, територій, споруд, а також техніки;

- соціально-психологічна реабілітація населення.

До невідкладних робіт відносяться:

- прокладання колонних шляхів та улаштування проїздів (проходів) у завалах та на зараженій території;

- локалізація аварій на водопровідних, енергетичних, газових і технологічних мережах;

- ремонт та тимчасове відновлення роботи комунально-енергетичних систем і мереж зв'язку для забезпечення рятувальних робіт;

- зміцнення або руйнування конструкцій, які загрожують обвалом і безпечному веденню робіт;

Рятувальні та інші невідкладні роботи здійснюються у три етапи. На першому етапі вирішуються завдання:

- щодо екстреного захисту населення;

- з запобігання розвитку чи зменшення впливу наслідків;

- з підготовки до виконання РІНР.

Основними заходами щодо екстреного захисту населення є:

- оповіщення про небезпеку;

- використання засобів захисту;

- додержання режимів поведінки;

- евакуація з небезпечних у безпечні райони;

- здійснення санітарно-гігієнічної, протиепідемічної профілактики і надання медичної допомоги;

- локалізація аварій;

- зупинка чи зміна технологічного процесу виробництва;

- попередження (запобігання) і гасіння пожеж

На другому етапі проводяться:

- пошук потерпілих;

- витягання потерпілих з-під завалів, з палаючих будинків, пошкоджених транспортних засобів;

- евакуація людей із зони лиха. аварії, осередку ураження;

- надання медичної допомоги;

- санітарна обробка людей;

- знезараження одягу, майна, техніки, території;

- проведення інших невідкладних робіт, що сприяють і забезпечують здійснення рятувальних робіт.

Для ліквідації наслідків хімічного зараження та проведення рятувальних робіт у першу чергу залучаються санітарні дружини, зведені загони (команди, групи), команди (групи) знезараження, формування механізації. Спочатку в осередок вводяться санітарні дружини, формування радіаційного і хімічного захисту, охорони громадського порядку та ін.

Особовий склад формувань забезпечується засобами індивідуального захисту, антидотами, індивідуальними протихімічними пакетами та підготовляються до порядку дій в осередку ураження.

В осередку хімічного ураження, перш за все, надається допомога потерпілим (ураженим), проводиться відбір за складністю поранення та організовується евакуація в медичні установи. Осередок ураження оточується - здійснюється знезараження місцевості, транспорту, споруд, а також санітарна обробка особового складу формувань і населення. В першу чергу, надягаються протигази на уражених, їм надається перша медична допомога, вводячи антидоти.

Формування знезаражування дегазують проїзд та переходи, територію, споруди, техніку, чим забезпечують дії інших формувань, а також виведення населення із осередку хімічного ураження.

Необхідно завжди пам'ятати, що при проведенні рятувальних робіт в осередку хімічного ураження можливий застій зараження повітря в підземних спорудах, приміщеннях, парках, закритих дворах, а також розповсюдження його по трубопроводах та тунелях. Тому після завершення рятувальних робіт або заміни формувань направляються на пункти спеціальної обробки. Пункти спеціальної обробки розгортаються на незараженій території (місцевості) та поблизу маршрутів виходу формувань і населення.

Загальні правила виживання та особистої безпеки у разі виникнення

надзвичайних ситуацій

Під надзвичайними ситуаціями розуміється стихійне лихо, виробнича аварія, екологічна катастрофа, соціально-політичні конфлікти. Але якщо діям в умовах природних чи техногенних екстремальних ситуацій присвячено досить багато наукових розробок, положень, інструкцій, нормативів, то проблема поведінки особи в умовах соціально-політичних та державно-управлінських конфліктів, що в сучасних умовах стає актуальнішою, розкрита недостатньо. За невизначеністю ситуації, рівнем ризику, психічною нестійкістю, з такими екстремальними ситуаціями, як землетрус, паводок чи цунамі, необхідно порівнювати мітинги, демонстрації та введення надзвичайного стану.

До основних особливостей масових демонстрацій та мітингів належать наступні:

- крайній популізм - простота лозунгів, вимог, рішень;

- обов'язкова наявність так званих дій, які об'єднують (згуртовують) людей, перетворюючи їх у масу, натовп (організатори використовують наступні прийоми: колективне покачування, взявшись за руки, скандування коротких лозунгів, загальний спів, підстрибування, оплески);

- практично повне відключення аналізаторських функцій психіки окремої людини, обов'язкова атмосфера сьогоднішньої перемоги, під якою розуміється сам факт проведення мітингу, спільне подолання певних перепон тощо;

- різке зростання полярних емоційних оцінок і реакцій: від яскраво вираженої ненависті до «чужих» ідей і людей, до некритичної любові до «своїх».

Збираючись на мітинг, необхідно знати, чи санкціонований він. Якщо мітинг заборонений, то це екстремальна ситуація з самого початку. Але навіть коли мітинг санкціонований, необхідно виконувати деякі правила безпеки, які державні службовці повинні знати, зокрема:

- залишити дітей вдома;

- взяти з собою посвідчення особи;

- застебнути на одязі усі ґудзики;- обійтися без краватки, кашне, сумки;

- не брати з собою колючих чи ріжучих предметів, скляного посуду;

- без крайньої необхідності не брати плакати на жердинах чи палицях (їх можуть використати як зброю і як зброю можуть кваліфікувати працівники правоохоронних органів);

- зняти з одягу різні знаки і символіку;

- якщо ви не журналіст, то краще обійтися без фотоапарата чи камери.

На мітингу необхідно постійно прогнозувати події. Це основний інструмент безпеки. Так, дуже важливо постійно спостерігати за станом людського натовпу, становищем на флангах, маневрами сил охорони порядку. Під час мітингу триматися подалі від міліції. На неї часто спрямовується невдоволення натовпу, що підтверджують пляшки, каміння, палиці, які кидають учасники мітингу (демонстрації). Звичайно, не менш небезпечні і зворотні дії.

При цьому необхідно скласти карту мітингу (вигляд зверху), чітко зафіксувати можливі шляхи відходу та екстреного порятунку через двері, провулки, під'їзди (найбільш небезпечні місця: скляні вітрини, бар'єри, залізні огорожі, мости, підземні тунелі).

Не потрібно наближатися до агресивно налаштованих груп, стояти біля контейнерів зі сміттям, картонних коробок, дитячих колясок без господаря, наступати на кульки чи пакети. Невідомо, що в них лежить і коли підірветься.

Якщо міліція розпочала операцію з розсіювання натовпу або виникла сутичка з хуліганами, не потрібно втрачати спокою і контролю над собою. Головне - не робити різких рухів, не кричати і не бігти. Усім своїм виглядом необхідно демонструвати миролюбство.

Під час розсіювання натовпу можлива панічна втеча, характерними рисами якої є:

- завжди спрямована від небезпеки;

- люди не намагаються будь-яким чином вплинути на хід подій;

- напрямок втечі ніколи не буває випадковим: людина біжить або відомою дорогою, або рухається в масі тих, які біжать;- за своїм характером панічна втеча є асоціальним явищем, у цей момент мати може покинути дитину, чоловік - дружину, люди раптово стають джерелом небезпеки один для одного;

- людина, охоплена панікою, часто перебільшує реальну небезпеку, щиро вірить, що стан вкрай небезпечний (панічна втеча припиняється, коли людина думає, що знаходиться поза небезпечною зоною);

- людина, охоплена панікою, погано усвідомлює, але її думки не є нерозумними (проблема скоріше в тому, що вона не шукає альтернативних рішень і не бачить деталей свого рішення, інколи - головних, як у типовому для пожеж випадку: стрибок із смертельно високої висоти).

Зупинити натовп, який деякі дослідники вважають особливим біологічним організмом, що діє за своїми законами, може або диво, або могутній «емоціональний тормоз» (стрес). В останньому випадку це розстріл панікерів, категоричні команди сильної вольової людини, яку натовп добре знає і якій довіряє.

Найкращий спосіб уціліти в натовпі - обійти його, а коли це неможливо - у будь-якому випадку не йти проти нього. Якщо ж натовп втягнув у себе, необхідно остерігатися як його країв, так і середини, уникаючи всього, що не рухається. Головне - не впасти, а якщо впали, то необхідно закрити голову руками, підтягти під себе ноги і ривком негайно вставати.

Введення надзвичайного стану. На час введення надзвичайного стану можуть, як правило, встановлюватися наступні обмеження:

- особливий режим виїзду та в'їзду;

- обмеження свободи пересування територією, на якій введено надзвичайний стан;

- посилення охорони громадського порядку та об'єктів, які забезпечують життєдіяльність населення;

- заборона мітингів, вуличних демонстрацій, зборів, страйків, інших масових заходів;

- обмеження руху транспортних засобів.

Крім того, можуть вводитися й додаткові обмеження:

- комендантська година, тобто заборона знаходитися на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток та документів, які засвідчують особу, в установлені години;

- обмеження свободи друку та інших засобів масової інформації шляхом введення попередньої цензури; при цьому можливий тимчасовий арешт друкованої продукції до скасування надзвичайного стану, а також тимчасове вилучення звукопідсилюючої апаратури та розмножувальної техніки;

- призупинення, після відповідного попередження, діяльності політичних партій та масових рухів;

- перевірка документів у місцях скупчення громадян, а у виняткових випадках - при отриманні даних про наявність у них зброї;

- особистий огляд речей, житла та транспортних засобів;

- обмеження або заборона продажу зброї, отруйних речовин, спиртних напоїв (допускається тимчасове вилучення у громадян вогнепальної та холодної зброї, боєприпасів, отруйних і вибухових речовин, а у підприємств, закладів та організацій - навчальної воєнної техніки і радіоактивних речовин).

Особливий режим управління з державних причин вводиться в ніч із суботи на неділю або з неділі на понеділок (після стихійного лиха - залежно від обставин). Вранці на перехрестях і площах з'являються військові патрулі та бойова техніка.

Під охорону армії беруться найбільш значимі заклади: вокзали, телестудії, банки, редакції газет тощо. Під контролем буде телефонний та поштовий зв'язок (зокрема, можуть відключатися автоматичні міжнародні лінії). Можливе припинення виходу більшості газет. На особливий режим із змінами в програмах передач буде переведене радіомовлення та телебачення.

У перші дні під контролем армії різко впаде злочинність. Робота торгівлі збережеться на попередньому рівні. Можливе покращення роботи транспорту, на вулицях стане вільніше. В особливому режимі можуть працювати фінансові установи, так що рахунки в банках будуть заблоковані. Скоріше за все, заняття у школах та вузах будуть відмінені. Необхідно продумати, з ким залишаться діти. Особливо це стосується працівників системи зв'язку, транспорту, постачання, виробничий режим яких може стати значно жорсткішим. Необхідно завжди мати при собі документи, так як при порушенні комендантської години громадяни без документів затримуються на строк до трьох діб.

Щоб правильно орієнтуватися в ситуації, при появі військ необхідно налаштуватися на місцеву радіостанцію або включити телевізор. Можна зв'язатися зі своєю установою чи закладом, щоб з'ясувати, чи немає змін у режимі роботи, а коли ви на роботі - із сім'єю, щоб узгодити свої дії. При цьому серед оптимальних варіантів захисту сім'ї - від'їзд на дачу. Під час евакуації при собі необхідно мати документи (і саме в кишені, а не сумці чи машині), трохи продуктів і найнеобхідніші речі. Цінності брати не рекомендується, їх краще сховати в надійному місці. Можливі пограбування квартир, але досвід свідчить, що вони розпочинаються не раніше ніж через 2-3 дні після початку бойових дій.

Побачивши па вулиці зелену чи закамуфльовану воєнну техніку, водій будь-якого транспортного засобу повинен пам'ятати, що головною вулицею є та, якою їде ця техніка. Механік-водій бачить дорогу не через вітрове скло, а через триплекси, і пішохода чи навіть автомашину, які знаходяться занадто близько від танка, може і не помітити. До того ж він не чує окриків, сигналів автомобілів чи міліцейських свистків, а всю інформацію отримує від командирів тільки по радіо. На перехресті головним є військовий регулювальник.

Вищевикладене - тільки орієнтовний алгоритм дій. Усі надзвичайні ситуації - надзвичайні по-своєму. Але необхідно бути дуже обачливим та обережним, оскільки дії міліції і військових ведуться відповідно до чинного законодавства про введення надзвичайного стану, який передбачає обмеження прав і свобод громадян, а також установ, підприємств та організацій.

Принципи, способи та засоби захисту населення в умовах надзвичайних

ситуаціях

Щорічно в різних країнах світу, у різних галузях діяльності людини трапляються мільйони нещасних випадків, сотні тисяч з яких закінчуються трагічно. Страждають люди всіх професій на виробництві, в побуті, в армії, на транспорті. Країни зазнають великих збитків від аварій, катастроф, стихійних лих, пожеж які призводять до загибелі людей. В Україні найважливіші функції безпеки життєдіяльності людини затверджено Указом Президента України від 28 жовтня 1996 року, передано в компетенцію Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи. Ці функції спрямовані на захист населення від наслідків стихійних лих, аварій та катастроф, а також від можливого застосування ворогом сучасних засобів ураження (особливо від зброї масового ураження). Захист населення - це комплекс заходів, спрямованих на попередження негативного впливу наслідків надзвичайних ситуацій чи максимального послаблення ступеня їх негативного впливу.

Основні принципи щодо захисту населення:

1 Захист населення планується і здійснюється диференційовано, залежно від економічного та природного характеру його розселення, виду і ступеня небезпеки можливих надзвичайних ситуацій;

2 Усі заходи щодо життєзабезпечення населення готуються заздалегідь і здійснюються на підставі законів держави.

3 При захисті населення використовуються усі наявні засоби захисту (захисні споруди, індивідуальні засоби захисту, евакуацію із небезпечних районів та інше).

4 Громадяни повинні знати основні свої обов'язки щодо безпеки життєдіяльності, дотримуватися установлених правил поведінки під час надзвичайних ситуацій.

Основні заходи щодо забезпечення захисту населення в надзвичайних

ситуаціях:

1 Повідомлення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій та постійне його інформування про наявну обстановку.

2 Навчания населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти у надзвичайних ситуаціях.

3 Укриття людей у сховищах, медичний, радіаційний та хімічний захист, евакуація населення з небезпечних районів.

4 Спостереження та контроль за ураженістю навколишнього середовища, продуктів харчування та води радіоактивними, отруйними, сильнодіючими отруйними речовинами та біологічними препаратами.

5 Організація і проведення рятувальних та інших робіт у районах лиха й осередках ураження.

Засоби індивідуального захисту поділяються на засоби індивідуального захисту органів дихання та індивідуального захисту шкіри.

За принципом захисної дії засоби індивідуального захисту органів дихання поділяються на фільтруючі та ізолюючі.

До засобів індивідуального захисту органів дихання фільтруючого типу відносяться фільтруючі протигази ГП-5, ГП-7, респіратори, ватномарлеві пов'язки.

Фільтруючі протигази призначені для захисту органів дихання, очей та обличчя від отруйних і радіоактивних речовин та бактеріальних засобів.

Принцип дії фільтруючого протигаза грунтується на ізоляції органів дихання від забрудненого навколишнього середовища й очищення вдихнутого повітря від токсичних аерозолів і парів у фільтруючо-поглинаючій системі.

Респіратори використовуються для захисту органів дихання від радіоактивного пилу (Р-2), від парів і газів на виробництві із СДОР (РПГ-67, РУ-60, РУ-60МУ).

Ізолюючі засоби індивідуального захисту органів дихання призначені для захисту органів дихання, обличчя та очей від шкідливих речовин у повітрі в умовах ізоляції органів дихання від навколишнього середовища.

Принцип дії протигазу заснований на виділенні кисню із хімічних речовин при поглинанні вуглекислого газу і вологи, які видихає людина, тобто перетворенні СО2 на О2.

Засоби захисту шкіри призначенні для захисту тіла людини в умовах зараження місцевості СДОР, отруйними та радіоактивними речовинами та біологічними засобами. Вони також використовуються при здійсненні дегазаційних, дезінфекційних і дезактиваційних робіт. До засобів захисту шкіри відносяться:

- загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК);

- легкий захисний костюм (Л-1);

- інші засоби.

Одним із основних засобів захисту населення у надзвичайних обставинах мирного та воєнного часу є укриття людей у захисних спорудах, розташованих за місцем проживання, роботи та навчання. Захисні споруди залежно від захисних властивостей розподіляються на:

- сховища;

- протирадіаційні укриття (ПРУ);

- простіші укриття.

Сховищами називаються інженерні споруди герметичного зразка, які забезпечують надійний захист людей від уражаючих факторів ядерного вибуху, отруйних та сильнодіючих отруйних речовин (ОР, СДОР), бактеріальних засобів (БЗ), а також високих температур і обвалень будівель.

За місцем розташування сховища можуть бути вбудованими під будинками (у підвалах), побудованими поза будинками. У мирний час їх використовують під господарські приміщення.

Протирадіаційні приміщення (ПРУ) призначені для захисту людей від зовнішнього гама-випромінювання та безпосереднього попадання радіоактивного пилу в органи дихання .людини, на шкіру та одяг, а також світлового випромінювання ядерного вибуху. При належній міцності конструкцій ПРУ в стані часткового захистити від дії ударної хвилі та уламків зруйнованих будинків.

Найпростіші укриття-щілини викопують на глибину до 180-200 см, шириною 100-120 см, по дну - 80 см, із входом під кутом 90 град. до повздовжньої осі. Щілина може бути відкритого або перекритого типу.

Як діяти за сигналами цивільної оборони при аварії на атомній станції

Почувши звуки сирен і гудків, ввімкнути радіоточку, радіо- і телевізійні приймачі. Почувши оповіщення, укритися у захисній споруді, підвалі або у будівлі, де застав сигнал. У будівлі зачинити вікна, двері, вентиляційні отвори, загерметизувати

кімнату (квартиру), створити триденний запас води. Прийняти препарат йодистого калію: дорослі і діти від 2 років і старші – 1 таблетку – 0,125 г, діти до 2 років – 1/3 таблетки, запиваючи чаєм, водою. При відсутності таблеток приймати 5%-ну настойку йоду: для дітей, старших за 2 роки – 1-2 каплі на 100 г молока (поживної суміші) 3 рази в день. Надягти марлеву пов’язку, по можливості знаходитись подалі від вікон і зовнішніх стін. Свійських тварин загнати у приміщення для тварин. Здійснити герметизацію джерел водопостачання і кормів.

Одержавши повідомлення про евакуацію, зібрати необхідний запас продуктів, що не псуються, на 2-3 доби, медикаменти, 5%-ну настойку йоду, одяг, взуття, речі туалету, постільну білизну, документи, найбільш цінні речі і гроші (загальна вага речей на одну людину не повинна перевищувати 50 кг).

Упакувати все у поліетиленові мішки, чекати підходу автотранспорту. З підходом автотранспорту або на призначений час у квартирі необхідно відключити газ, воду, електроприлади і т. п., натягти плащ з капішоном, панчохи, рукавички, узяти речі і змінне взуття, закрити квартиру (дім) і прямувати до місця посадки.

При аварії на хімічно небезпечному об’єкті

Почувши звуки сирен і гудків, ввімкнути радіоточку, радіо- і телевізійні приймачі. Прослухавши повідомлення, виконати отримані рекомендації. Опинившись у хімічному вогнищі, потрібно швидко вийти із нього по вказівці працівників цивільної оборони або самостійно в бік, перпендикулярний напрямку вітру.

При знаходженні у приміщенні здійснити його герметизацію. Надягнути засоби індивідуального захисту. Залишити нижні поверхи будівель і йти до підвищених місць, що розташовані над територією. Надати допомогу старим і хворим особам. Повідомити сусідів про отримані відомості.

Епідемії, епізотії і епіфітотії

Епідемії — це масове поширеній інфекційних захворювань серед людей на значній території.

Епізотії — це значне поширення хвороб тварин, що перевищує рівень захворювання в даному регіоні.

Важливою умовою захисту людей від епідемій є ефективні санітарно-епідемічні заходи, що спрямовані на зниження інфекційних захворювань і ліквідацію небезпечних хвороб.

Велике значення має раннє діагностування інфекційних хвороб тифу, дизентерії, кіру, поліомієліту, сибірської виразки, малярії, сапу, ящура та ін. Такі захворювання, як чума, холера, жовта пропасниця, віспа, підлягають спеціальному обліку.

Для того, щоб ефективно захистити населення в період епідемії, треба мати необхідні засоби колективного та індивідуального захисту (вакцини, сироватки, бактеріограф, антибіотики), а також провести роботи по захисту води та їжі

Зона епідемічного зараження включає район виникнення епідемії і район поширення, а також характеризується довжиною, глибиною і площею. Територія, в межах, якої виникли масові ураження людей та сільськогосподарських тварин, називається осередком біологічного ураження.

Для попередження поширення інфекції в осередку ураження встановлюється карантин. В районах, прилеглих до осередку біологічного ураження, вводиться режим обсервації.

Карантин — це система протиепідемічних і режимних заходів, що спрямовані на повну ізоляцію осередка і ліквідацію в ньому інфекційних захворювань. На зовнішніх кордонах карантинного району встановлюється охорона, регулюється рух. Забороняється вихід людей, вивіз речей та продуктів харчування. Вхід в район карантину дозволяється спеціальним формуванням і медичному персоналу.

Обсервація передбачає проведення ізоляційних лікувально-профілактичних заходів, що спрямовані на припинення розповсюдження інфекційних захворювань. До режимних заходів в районі обсервації відносяться: максимальне обмеження в'їзду і виїзду; заборона вивозу речей, які не пройшли знезаражування; посилення медичного контролю за продуктами харчування і водою, зменшення руху по зараженій території і інші заходи.

В зонах епідемій з самого початку їх виникнення проводяться заходи по знезаражуванню (дезинфекції), а також знищенню комах і гризунів (дезинсекція і дератизація).

Епіфітотії — масштабні захворювання рослин, що призводять до втрати 50 і більше відсотків врожаю. Сьогодні самими імовірними і потенційно небезпечними інфекціями, що ведуть до корозії зернових культур, являються фузаріоз колоса, бура іржа, мучниста роса.

Індивідуальне захисне спорядження та засоби індивідуального захисту

Засоби індивідуального захисту – є одним із способів запобігання несприятливого впливу на працюючих небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

В залежності від призначення всі засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) поділяються на такі класи: ізолюючі костюми, засоби захисту органів дихання, одяг спеціальний захисний, засоби захисту ніг, засоби захисту рук, засоби захисту голови, засоби захисту лиця, засоби захисту очей, засоби захисту органів слуху, засоби захисту від падіння з висоти та інші запобіжні засоби, захисні дерматологічні засоби.

Спецодяг, спецвзуття і засоби захисту рук по захисних властивостях класифікуються по таких групах:

- від ковзання – по зажирених, обледенілих, мокрих, забруднених поверхнях;

- від підвищення температур – зумовлених кліматом, від теплового випромінювання, відкритого полум’я, іскор, бризок розплавленого металу, контакту з нагрітими поверхнями;

- від пониження температур – повітря, вітру, від контакту з охолодженими поверхнями.

- від радіоактивного забруднення і рентгенівських випромінювань;

- від електричного струму (до 1000В, вище 1000В), електростатичних зарядів і полів, електричних і електромагнітних полів;

- від нетоксичного пилу – скловолокна, асбесту, від вибухонебезпечного пилу;

- від токсичних речовин – твердих, рідких, аерозолей, газоподібних;

- від води і розчинів нетоксичних речовин – водонепроникна, водовідпірна, від розчинів поверхнево-активних речовин;

- від розчинів кислот;

- від лугів;

- від органічних розчинників, в тому числі лаків і фарб на їх основі;

- від нафти, нафтопродуктів, масел і жирів;

- від виробничих забруднень;

- від шкідливих біологічних факторів-мікроорганізмів, комах;

- від статичних навантажень (від втомлювальності).

По видах спецодяг поділяється на: кожухи, пальто, напівпальто, накидки, плащі, халати, костюми, куртки, штани, комбінезони, напівкомбінезони, жилети, плаття, блузки, спідниці, фартухи.

По видах спецвзуття поділяється на: чоботи, напівчоботи, черевики, валянки, унти, боти, галоші.

До засобів індивідуального захисту органів дихання відносяться: распіратори, промислові протигази, ізолюючі дихальні апарати, ватно-марлеві пов‘язки.

За принципом захисної дії засоби індивідуального захисту органів дихання поділяються на: фільтруючі, які забезпечують захист в умовах достатнього вмісту вільного кисню в повітрі /не менше 18%/ і обмеженого вмісту шкідливих речовин, та ізолюючі, які забезпечують захист в умовах недостатнього вмісту кисню і необмеженого вмісту шкідливих речовин.

Фільтруючі засоби по призначенню ділять на три типи:

- протипилові – для захисту від аерозолей;

- протигазові – для захисту від парогазоподібних шкідливих речовин;

- газопилозахисні – для захисту від парогазоподібних шкідливих речовин і аерозолей, присутніх в повітрі одночасно.

До ізолюючих засобів відносяться:

- шлангові – які забезпечують подачу повітря, придатного для дихання із чистої зони;

- автономні – забезпечують подачу дихальних сумішей із індивідуального джерела повітропостачання.

Шлангові засоби в залежності від способу подачі повітря в лицеву частину поділяються на два види: самовсмоктуючі дихальні апарати, в яких людина вдихає повітря силою своїх дихальних м’язів, і шлангові апарати з примусовою подачею чистого повітря в лицеву частину з допомогою повітредувок або від компресорної мережі після його попередньої очистки.

Принцип дії ізолюючих засобів захисту заснований на виділенні кисню із хімічних речовин в регенеративному патроні при поглинанні вуглекислого газу і вологи, які видихає людина, тобто перетворенні СО2 на О2.

В залежності від умов праці рекомендуються такі засоби захисту рук: рукавиці, напальчники, або дерматологічні засоби – мазі, пасти, креми, очищувачі шкіри.

Для виготовлення рукавиць використовують бавовнянопаперові, шерстяні і лляні тканини, шкіряний опилок, азбест, штучна шкіра.

В залежності від призначення захисні рукавиці і нвпальчники виготовляють із гуми на основі каучуків або із натуральних і синтетичних латексів. Засоби захисту рук із полімерних матеріалів повинні мати дату виготовлення і гарантійний термін зберігання. Їх потрібно промивати водою з миючими засобами і просушувати. При зберіганні рукавиці повинні знаходитися на віддалі не менше 1м від опалювальних приладів і не попадати під вплив прямих сонячних променів, масел, бензини та інших речовин, які руйнують матеріал.

До засобів захисту голови – відносяться каски, шляпи, підшоломники.

Вони служать для захисту голови від механічного впливу, від підвищених та понижених температур, а також в деяких випадках від ураження електричним струмом при випадковому дотику до струмоведучих деталей.

Каски використовують і для закріплення на них інших засобів індивідуального захисту: протишумових пристроїв, щитків для зварювальників, прозорих екранів для захисту очей і лиця, освітлювальних приладів.

До засобів захисту очей і лиця – відносяться окуляри і щитки.

Вони захищають від впливу твердих частинок, пилу, бризок рідин і розплавленого металу, роз’їдаючих газів, ультрафіолетового, інфрачервоного, радіо- і лазерного випромінювань, осліплюючої яскравості.

Засоби захисту органів слуху від шуму в залежності від конструктивного виконання поділяються на протишумові навушники, протишумові укладки (беруші) шоломи, каски і протишумові костюми. Навушники захищають вухову раковину ззовні.

Укладки перекривають слуховий канал. Шоломи і каски закривають частину голови і вухову раковину. Протишумові костюми забезпечують захист тіла людини, голови або частини голови.

Засоби індивідуального захисту від шуму попереджують розлади не тільки слухового аналізатора, але і нервової системи.

Всі протишумові навушники мають звукоізолюючі корпуси, виконані із різних полімерних матеріалів або легких металів, в яких знаходиться звукопоглинач (поролон, войлок тощо).

Для зручного і щільного прилягання до голови на кришках корпусів кріпляться ущільнюючі валики.

Засоби захисту робітниква від падіння при виконанні ними робіт на висоті служать запобіжні пояси. Вони складаються із ременя, кілець, ланцюга з карабіном.

Перед одягненням пояса необхідно перевірити справність карабіна і пряжки.

Захисні дерматологічні засоби застосовуються для захисту шкіри в тих випадках, коли по умовах праці працюючі не можуть користуватися рукавицями. До них відносяться пасти, мазі, креми які по призначенню і фізико-хімічних властивостях діляться на три групи. До першої групи відносяться гідрофобні препарати, захищаючі шкіру рук від води, розчинів кислот, лугів, солей, водо- і содомасляних емульсій та інших хімічних продуктів. В них містяться речовини, які не змочуються водою і не розчинні в ній.

В другу групу входять гідрофільні препарати, призначені для захисту шкіри рук працюючих з безводними органічними розчинниками, нафтопродуктами, маслами, жирами, лаками, фарбами, смолами. Пасти, мазі цієї групи складаються із речовин , легкорозчинних або змочуваних водою.

До третьої групи відносяться очищувачі шкіри рук, призначені для видалення виробничих забруднень.

Пасти, мазі наносять на чисту і суху поверхню двічі: перед роботою і після обідньої перерви. Необхідно враховувати, що одним і тим же засобом тривалий час (більше одного місяця) користуватись не слід. Для догляду за шкірою необхідно після роботи використовувати креми, які живлять і регенерують шкіру.

Тема 2.2 Небезпеки в сучасному урбанізованому середовищі

Небезпечні фактори, причини та наслідки, пов’язані з урбанізацією
серевища життєдіяльності людини

Урбанізацією називається процес підвищення ролі міст у розвитку суспільства, який супроводжується постійним збільшенням площі та чисельності їх населення. Урбанізація спричинена припливом у великі міста сільського населення і населення малих міст. Процес урбанізації знаходиться в тісному зв’язку і зумовлений в першу чергу економічними чинниками, рівнем науково-технічного прогресу, а також концентрацією промислового виробництва, осередків науки і культури у великих містах. Виділяють три стадії урбанізації. На першій стадії місто практично нічим не відрізнялося від села. Цей період поселень характеризувався низькою концентрацією неорганічних відходів (скляних і металевих), а також забруднення повітря.

Друга стадія пов’язана із подальшим економічним розвитком міста, який характеризується інтенсивним використанням сільських природних і трудових ресурсів (переробка сільськогосподарської сировини, виплавлення металу, гірські розробки). Розвиток економічних зв’язків між містами стимулював будівництво доріг, розвиток міського і річкового транспорту. Ця стадія урбанізації відрізняється в основному лише деякою перевагою міста над сільськогосподарським оточенням.

Третя стадія урбанізації, яка збігається з періодом технічної і науково технічної революції, відрізняється стійкою перевагою урбанізованого середовища над природним ландшафтом. На цій стадії урбанізації природне середовище якісно змінюється.

Процес урбанізації має свої позитивні атрибути, що проявляються в комфортабельності умов життя у великому місті порівняно з сільськими умовами. До них належать широкий вибір товарів і послуг, які жителі міста використовують, можливість отримати добру освіту і професіонально реалізувати себе, доступ до культурних цінностей і до інформаційних ресурсів. Жителі міст частіше використовують громадський і особистий транспорт для переміщення у населеному пункті та за його межами. Потреба у відпочинку жителів міст задовольняється на спеціально устаткованих для цієї мети територіях, зокрема в парках, спортивних комплексах тощо. У містах всеціло сконцентроване політичне життя. Сучасне місто надає своїм жителям багато переваг економічного, соціального та суб’єктивного характеру, а саме: наявність місць роботи та можливість зміни роботи; зосередження закладів науки і культури; забезпечення висококваліфікованої медичної допомоги; можливість створювати кращі житлові та соціально побутові умови життя; розвиток міжнародної та регіональної культури.

Незважаючи на переваги міського життя, міське середовище для людей є штучним і відірваним від природного. Серед негативних наслідків урбанізації слід відмітити певний комплекс соціально-економічних проблем, які в окремих випадках загрожують здоров’ю і навіть існуванню міського населення. Так, висока щільність населення і постійна конкуренція на ринку праці, роблять життя мешканців міст насиченим стресами. Серед соціальних “хвороб”, рівень яких є вищим у містах, залишається невирішеним питання житла, злочинність, наркоманія. Суттєво змінюється і характер соціальних контактів. Серед найважливіших проблем є проблеми погіршення стану урбанізованого середовища, ускладнюється проблема охорони повітряного басейну, водних джерел, грунту. Значно загострюється важлива проблема забезпечення населення житлом, яке відповідало би необхідним санітарно-гігієнічним вимогам. Вплив техногенних факторів у містах, що знижують якість життєвого середовища, постійно створює загрозливу ситуацію для здоров’я людей, стає причиною росту захворюваності і смертності.

В умовах урбанізації гостро постають проблеми масштабних природоохоронних заходів: виведення із районів житлової забудови підприємств, які являються джерелами забруднення довкілля, втілення безвідхідних і маловідхідних технологій, заборона експлуатації промислових об’єктів без комплексу природоохоронних заходів, забезпечення населення доброякісною питною водою, прийняття всіх невідкладних заходів по нормалізації стану повітряного басейну, який забруднюється викидами підприємств та автомобільним транспортом.

Важливою проблемою є усунення, переробка і утилізація твердих і рідких відходів. Необхідно обмежити і попередити попадання токсичних речовин у грунт. В місті сконцентровані і інші від’ємні сторони розвитку сучасної цивілізації, до яких належать шум, вібрація, забруднення атмосферного повітря, зміни радіаційного балансу, зміни клімату, скупченість населення. Наслідком цих факторів стало підвищення зокрема захворюваності респіраторними хворобами.

Внаслідок урбанізації, механізації і автоматизації праці різко знижується м’язова діяльність і людина значну частину часу знаходиться у стані гіподинамії, що є одним з основних чинників ризику виникнення і розвитку захворювань серцево-судинної системи.

Отже, деградоване штучне міське середовище виявляє комплексну дію на здоров’я населення внаслідок забруднення атмосферного повітря, дефіциту сонячного проміння, води, а також стресових факторів, зумовлених напруженим ритмом життя, скупченістю населення, недостатністю зелених насаджень тощо.

Усі ці фактори малої інтенсивності протягом життя людини викликають хронічну, кумулятивну та синергічну дію, можуть спричинювати захворювання, зменшують фізичний розвиток дітей, скорочують тривалість життя людини, а також змінюють структуру захворюваності і смертності.

Основні небезпеки життя в урбанізованому середовищі.

До основних небезпек життя в урбанізованому середовищі відносять небезпеки забруднення атмосфери міст, забруднення міських приміщень, забруднення питної води, шумове, вібраційне та електромагнітне забруднення та інші. Основними джерелами забруднення атмосфери міста є транспорт, енергетичні системи міста та промисловість.

Автотранспорт дає 70 % усіх токсичних викидів в атмосферу: оксидів вуглецю, вуглеводнів, оксидів азоту, сажі, сірчані та свинцеві сполуки, гумового пилу при стиранні шин. Місто забруднюється і продуктами згоряння кам’яного вугілля, нафтопродуктів, природного газу. Найбільш поширеною шкідливою домішкою повітряного середовища є чадний газ. Надмірна його кількість в повітрі призводить до швидкої втомлюваності людини, головного болю, запаморочення, ослаблення пам’яті, порушення діяльності серцево-судинної та інших систем організму. Одним з показників якості міського життя є повітря приміщень, в яких люди проводять більшу частину свого часу (житлові будинки, службові приміщення). Причинами забруднення повітря приміщень є забруднення від спалювання деревини, вугілля в камінах, невентильовані гази від газових плит та водонагрівачів, аерозолі, очисники, які містять хлор або аміак, лакові та воскові покриття підлоги, зволожувачі повітря, розпилювачі від комах, дим від цигарок. Токсичними матеріалами приміщень є олійні фарби і розчинники, килимовий клей, меблевий лак, із яких виділяється бензол, толуол та інші речовини.

Для поліпшення якості повітря в приміщеннях рекомендується розводити домашні рослини, робити регулярне вологе прибирання, провітрювання, обладнати кухню витяжною шафою тощо.

За даними ВООЗ вода може містити 13 тисяч токсичних речовин. В реальних умовах вода містить органічні і мінеральні сполуки, мікро і мікроелементи, гази, колоїдні частинки та живі мікроорганізми. Вміст цих речовин не повинен перевищувати ГКД. Вода проходить декілька стадій очищення та знезараження на відповідних станціях з використанням таких способів очищення: механічні, фізичні, фізико-механічні, хімічні, фізико-хімічні, біологічні, комплексні.

Після визначених методів очищення у воді можуть знаходитися дизентерійні бактерії, холерний вібріон, збудники черевного тифу, вірус гепатиту та ін. Знешкодити мікроорганізми можна чотирма способами: термічно (скип’ятити); за допомогою сильних окисників, наприклад, хлориду, озону, марганцевокислого калію; впливом іонів благородних металів, зазвичай срібла; фізичними методами, тобто за допомогою ультрафіолетових променів або ультразвуку.

Шум, який присутній в приміщеннях, знижує продуктивність праці на 15-20 %, суттєво підвищує ріст захворюваності. Експерти вважають, що у великих містах шум скорочує життя людини на 8-12 років. Нормативні рівні звуку в децибелах для жителів житлових кварталів повинні становити 55 вдень і 45 вночі. Заходами боротьби з шумом є створення мало шумних двигунів і транспортних засобів, віддалення житлових забудов від вуличних магістралей, озеленення. Негативним фізичним чинником міста є вібрація, джерелом якої є рейковий та автомобільний транспорт, будівельна техніка, промислові установки. Несприятливо впливають і електромагнітні випромінювання промислової частоти (50 Гц) та частот радіохвильового діапазону, які створюються радіоапаратурою, телевізорами, холодильниками тощо.

Для безпеки необхідно на ніч вимикати з електромережі радіоапаратуру, не встановлювати її в спальні тощо.

 

Основні заходи безпеки при використанні у побуті електричного
устаткування

В побутових умовах переважна частина електрообладнання є переносним, і при цьому часто виникає пошкодження її ізоляції. Таке обладнання використовується зокрема на кухнях і у ванних кімнатах, які мають підвищену небезпеку, в сільській і дачній місцевостях, часто на відкритому повітрі. Як захід безпеки, при неможливості збереження ізолюючих властивостей підлоги в приміщеннях з підвищеною небезпекою і особливо небезпечних, використовують додаткові ізолюючі засоби, наприклад, сухі дерев’яні підставки, гумові килимки. В більшості країн світу почали використовувати заземлення (занулення) електроспоживачів в побуті. Тобто необхідно проводити заземлення побутових електроприймачів в житлових і громадських будівлях та приміщеннях і використовувати для цього штепсельні електрорезетки, які, крім контактів фазового та нульового провідників, повинні мати окремий контакт для підключення заземлюючого (нульового) захисного провідника.

Електронагрівальні прилади, такі, як електрочайник, електросамовар, електропраска, електрокамін та інші потрібно включати в електромережу справними.

Не можна:

- залишати без нагляду увімкненими в розетку електроприлади;

- витягувати вилку із електророзетки тримаючись за електричний шнур;

- торкатися до оголених електричних дротів, контактів;

- гасити водою електроприлади під напругою;

- користуватися електроприладами мокрими руками.

Є неприпустимим:

- використання проводів і кабелів з пошкодженою, або такою, що втратила захисні властивості, ізоляцією; залишення під напругою проводів з неізольованими провідниками;

- застосування саморобних продовжувачів, які не відповідають вимогам до переносних електропроводок;

- застосування для опалення приміщення нестандартного (саморобного) електронагрівального обладнання або ламп розжарювання;

- користування пошкодженими розетками, вимикачами та іншими електровиробами;

- підвішування світильників безпосередньо на струмопровідних проводах, обгортання електроламп і світильників папером, тканиною та іншими матеріалами, експлуатація їх зі знятими ковпаками (розсіювачами);

- використання електроапаратури та приладів в умовах, що не відповідають вказівкам підприємств-виготовлювачів.

Особливі заходи безпеки при використанні у побуті газу, токсичних,

пожежо- та вибухонебезпечних речовин

В побуті як паливо широко використовується природний і зріджений гази. Зріджені гази в резервуарах та балонах перебувають у рідкому стані під тиском власної пари. При підвищеній температурі вони переходять в газоподібний стан. Природний газ майже вдвічі легший за повітря і при витоку з приладів і газопроводів скупчується у верхніх зонах приміщень. Природний і зріджений гази не мають кольору і запаху. Щоб газам надати запаху, їх одорують, тобто додають домішки.

Заходи безпеки при використанні у побуті газу:

- не дозволяється підігрівати балони зі зрідженим газом, встановлювати їх поблизу опалювальних приладів , виявляти витікання газу за допомогою відкритого полум’я, користуватися несправними газовими приладами чи використовувати їх не за призначенням;

- не можна залишати без нагляду працюючі газові прилади, бо на випадок затухання одного з пальників в приміщення починає надходити газ, він накопичується та, зміщуючись із повітрям, утворює вибухонебезпечну суміш, що може вибухнути. Необхідно стежити, щоб рідина, що кипить, не залила вогонь пальника, протяг не згасив полум’я;

- якщо газ потрапив у повітря приміщення, негайно слід закрутити кран подачі газу і провітрити приміщення;

- категорично забороняється сушити білизну чи волосся над плиткою із запаленими пальниками, не можна розміщувати біля газової плити речовини, що можуть легко займатися: папір, тканини тощо;

- при виявленні запаху газу в приміщенні необхідно закрутити крани подачі газу, відчинити вікна і двері для провітрювання приміщення;

- не допускати в приміщенні відкритого вогню, не вмикати і не вимикати електроприлади та освітлення, щоб запобігти утворенню іскор, що можуть призвести до загоряння газу та вибуху;

- повідомити про витікання газу по телефону 04 і залишити приміщення.

Використання у побуті токсичних речовин

Токсичність – отруйність, здатність деяких хімічних речовин шкідливо діяти на організм людини і тварини.

В навколишньому середовищі вже накопичилось більше 6 млн. різних токсичних речовин. Біля 60 тис. з них використовується у побуті у вигляді харчових добавок, лікарських засобів, пестицидів, препаратів побутової хімії, косметичних засобів. Нараховується до 500 токсичних речовин, які викликають найбільше число отруєнь. Ці речовини відносяться до групи сильнодіючих отруйних речовин (СДОР). Розрізняють кілька ступенів активності хімічних речовин – від практично не токсичних до надзвичайно токсичних. Для кількісної характеристики токсичних властивостей СДОР при їх дії через органи дихання людини чи при внутрішньому надходженні застосовують поняття відповідно часткова смертельної концентрації (мг/л) та частково смертельної дози (мг/кг).

До отрутохімікатів, що використовуються в побуті, належать побутові інсектициди – засоби побутової хімії для боротьби з домашніми та садовими комахами. Вони є дуже ефективними, методи їх використання нескладні, але ці препарати отруйні для людини і можуть викликати тяжкі гострі отруєння при вдиханні їхніх парів чи потраплянні у травний тракт. Зовнішній вплив може проявлятися у виникненні хвороб подразнювального характеру (почервоніння, свербіж, прищі тощо) або алергійні реакції шкіри, яка викликає почервоніння, опухання та пухирі.

Вплив на внутрішні органи людини залежить від того куди потрапила отрута (в легені чи шлунково-кишковий тракт). Найбільш загальними симптомами отруєння пестицидами є сонливість, головний біль, запаморочення, надмірна пітливість, порушення зору, блювота, біль у м’язах у животі та судоми. За будь-яких отруєнь слід негайно звернутися за медичною допомогою. Але перша допомога повинна полягати у виведенні з організму отруйного продукту шляхом промивання шлунку, знешкодження чи змивання водою, винесенні потерпілого на свіже повітря або виконанні штучного дихання.

Заходи безпеки при використанні у побуті токсичних речовин:

- перед застосуванням прочитати етикетку на препараті;

- суворо дотримуватись інструкції щодо застосування речовини;

- на упаковці знайти застережний запис (сигнальне слово) з інформацією про те, наскільки небезпечним є вплив засобу (речовини) на організм людини. Наприклад: “Обережно!”, “Небезпечно!”, “Отрута!”, “Небезпечно для життя!”;

- одягати необхідний захисний одяг та засоби індивідуального захисту;

- не палити під час роботи з токсичними речовинами;

- вимити руки та обличчя з милом перед тим як їсти, пити, палити, або купатися, після роботи митись з милом і волосся шампунем;

- зберігати токсичні речовини у місцях, недоступних для дітей.

Заходи безпеки при використанні у побуті вибухо- та пожежонебезпечних речовин

 До таких речовин відносяться зокрема легкозаймисті речовини, зокрема бензин, гас, ацетон, якими розбавляють фарби, лаки та аерозолі, які використовуються для знищення тарганів та комах, дезодоранти. При користуванні ними необхідно пам’ятати, що:

- не можна користуватися відкритим вогнем у місцях зберігання речовин, що легко займаються;

- не можна нагрівати аерозольні балончики на вогні, бо вони можуть вибухнути;

- аерозолі не можна розпилювати поблизу вогню;

- не можна розпалювати вогнища чи користуватися відкритим вогнем поблизу місць зберігання сіна, соломи, хмизу тощо, а зберігати їх слід подалі від житла, в спеціально обладнаних місцях.

Забороняється:

- зберігати речовини, що легко займаються, біля печі, газової плити;

- використовувати бензин, гас для розпалювання печей, вогнищ;

- горючі матеріали біля житла та на горищах;

- залишати без нагляду воду на ввімкненій газовій плиті, бо вона при закипанні може загасити вогонь і в приміщення почне надходити газ, що може призвести до вибуху.

Крім того різні сорти жирів, які використовуються для смаження, займаються самі при собі при температурі близько 450 градусів. Щоб загасити такий жир, не можна користуватися водою, необхідно накрити сковорідку мокрою ганчіркою або кришкою.

При виникненні пожежі вдома необхідно вжити всі заходи для її гасіння, а якщо це вже неможливо – для врятування свого життя та життя інших людей. Перед тим як вийти з дому, необхідно перекрити подачу газу та електроструму, щільно закрити всі двері. Викликати пожежників за телефоном 101.

Загальні правила поведінки на вулицях і дорогах, при користуванні

транспортними засобами

З появою транспортних засобів були створені правила дорожнього руху, які обов’язкові для виконання всіма учасниками дорожнього руху. До учасників дорожнього руху відносяться пішоходи, водії, пасажири, погоничі тварин. До пішоходів прирівнюються також особи, які рухаються в інвалідних колясках без двигуна, ведуть велосипед, мопед, мотоцикл, везуть санки, візок, дитячу або інвалідну коляску.

Всяка вулиця складається з проїзної частини, узбіччя чи тротуару.

Пішоходи повинні рухатись по тротуарах і пішохідних доріжках, тримаючись правої сторони, а в разі їх відсутності або коли просуватися по них неможливо – в один ряд по узбіччю або по краю проїзної частини дороги, назустріч руху транспортних засобів, щоб добре бачити автомобіль, що наближається. При цьому треба бути обережним і не заважати іншим учасникам дорожнього руху.

Пішоходи повинні проходити проїзну частину по пішохідних переходах, а у разі їх відсутності – на перехрестях по лінії тротуарів або узбіч. У місцях, де рух

регулюється, пішоходи повинні керуватися сигналами регулювальника або

світлофора.

Переходячи вулицю, подивись ліворуч, а дійшовши до середини проїжджої

частини, - подивись праворуч.

Чекати транспортний засіб пішоходи повинні на тротуарах, посадочних

майданчиках, а де вони відсутні, - на узбіччі, не створюючи перешкод для

дорожнього руху.

Пішоходам забороняється:

- виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху;

- допускати самостійний, без нагляду дорослих, вихід дітей дошкільного віку на проїзну частину;

- переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, а також у місцях, де встановлено огородження;

- затримуватися і зупинятися на проїзній частині, якщо це не пов’язано із безпекою дорожнього руху;

- рухатися по дорозі, за винятком пішохідних доріжок, місць стоянки і відпочинку.

Пасажири повинні дотримуватися встановлених правил:

- посадка і висадка дозволяється після повної зупинки транспортного засобу;

- під час пересування в транспортному засобі, обладнаному ременями безпеки, бути пристебнутими, а на мотоциклі – в застебнутому шоломі;

- сидіти або стояти в призначених для цього місцях, тримаючись за поручень або інше пристосування;

- під час руху не стояти на східцях, не притулятися до дверей;

- не виставляти руку і не висувати голову у відкрите вікно;

- трамвай, який зупинився, обходити потрібно тільки спереду, автобус та тролейбус на зупинках обходять ззаду.

Пасажирам забороняється: а) під час руху відвертати увагу водія від керування транспортним засобом та заважати йому в цьому;

- відчиняти двері транспортного засобу, не переконавшись, що він зупинився біля тротуару чи узбіччя;

- перешкоджати зачиненню дверей та використовувати для їзди виступи транспортних засобів ;

- стояти під час руху в кузові вантажного автомобіля, сидіти на бортах і на вантажі, який знаходиться на рівні або вище бортів.

Правила поведінки водіїв мопедів та велосипедів:

Рухатися по проїзній частині на мопедах дозволяється особам які досягли 16-річного віку, а на велосипедах – 14-річного віку.

Мопеди і велосипеди повинні бути обладнані світлоповертаючими поверхнями: спереду – білого кольору, по боках – оранжевого, ззаду – червоного.

Водіям мопедів і велосипедів забороняється:

- керувати мопедом, велосипедом з несправними гальмами, звуковим сигналом, а також без освітлення в темну пору доби та в умовах недостатньої видимості;

- під час руху триматися за інший транспортний засіб;

- їздити не тримаючись за руль та знімати ноги з педалей (підніжок);

- рухатися по тротуарах і пішохідних доріжках (крім дітей на дитячих велосипедах під наглядом дорослих);

- перевозити пасажирів, за винятком дітей до 7-річного віку, на додатковому сидінні, обладнаними надійно закріпленими підніжками;

- буксирування мопеда, велосипеда, причепа (крім призначеного для експлуатації з цим транспортним засобом.

Вимоги щодо безпеки громадян при переході через залізничні колії,

перебуванні їх на пасажирських платформах і в потягах

Правила безпеки для пішоходів:

Пішоходам дозволяється переходити залізничні колії тільки у встановлених місцях (пішохідні мости, переходи, тунелі, переїзди тощо). На станціях, де немає мостів і тунелів, громадянам належить переходити залізничні колії у місцях, обладнаних спеціальними настилами, біля яких встановлені покажчики «Перехід через колії». Перед тим, як увійти в небезпечну зону (ступити на колію), потрібно впевнитись у відсутності потяга (або локомотива, вагона, дрезини тощо). При наближенні потяга (або локомотива, вагона, дрезини тощо) треба зупинитись поза межами небезпечної зони, пропустити його і, впевнившись у відсутності рухомого складу, що пересувається по сусідніх коліях, почати перехід.

Наближаючись до залізничного переїзду, громадяни повинні уважно стежити за світловою і звуковою сигналізацією, а також положенням шлагбаумів. Переходити колії дозволяється тільки при відкритому шлагбаумі. При відсутності шлагбаума (коли переїзд не охороняється) перед переходом колії необхідно впевнитись, що до переїзду не наближається потяг (або локомотив, вагон, дрезина тощо).

Пішоходам забороняється:

- ходити по залізничних коліях;

- переходити і перебігати через залізничні колії перед потягом (або локомотивом, вагоном, дрезиною тощо), що наближається, якщо до нього залишилося менше ніж 400 м;

- переходити колію зразу після проїзду потяга (або локомотива, вагона, дрезини тощо), не впевнившись, що по сусідніх коліях не пересувається рухомий склад;

- переходити залізничні переїзди при закритому шлагбаумі або при червоному світлі світлофора переїзної сигналізації;

- на станціях і перегонах пролазити під вагонами і перелазити через автозчепи для переходу через колію;

- проходити вздовж залізничної колії ближче п’яти метрів від крайньої рейки;

- проходити по залізничних мостах і тунелях, не обладнаних спеціальними настилами для проходу пішоходів;

- пролазити під закритим шлагбаумом на залізничному переїзді, а також виходити на переїзд, коли шлагбаум починає опускатися;

- на електрифікованих лініях підніматися на опори, а також торкатись до металевих проводів заземлення, які ідуть від опори до рейки;

- наближатися до електропроводу, що лежить на землі, ближче ніж на 10 метрів;

- підніматися на дах потягів, локомотивів, вагонів тощо;

- класти на рейки залізничної колії будь-які предмети;

- підходити ближче ніж на 0,5 метра до краю платформи після оголошення про подання або прибуття потяга до його повної зупинки.

Правила безпеки пасажирів:

- підніматися у вагон і виходити з вагона дозволяється тільки після повної зупинки потяга;

- посадку пасажирів у вагон і вихід їх з вагона необхідно проводити тільки з боку перонів або посадочних платформ. Дітей під час посадки у вагон і висадки із вагона слід тримати за руку або на руках.

Пасажирам забороняється:

- проїжджати на дахах, підніжках, перехідних площадках вагонів;

- заходити у вагон і виходити з вагона під час руху потяга;

- висуватися із вікон вагонів і дверей тамбурів під час руху потяга;

- стояти на підніжках і перехідних площадках, відчиняти двері вагонів під час руху потяга, затримувати автоматичні двері вагонів під час їх зачинення і відчинення;

- проїжджати у вантажних потягах без спеціального дозволу;

- знаходитись у потязі у нетверезому стані;

- залишати дітей без нагляду на вокзалі та в потязі;

- провозити у вагонах легкозаймисті, шкідливі і вибухові речовини;

- виходити із вагона на міжколійя і знаходитись там під час руху потяга;

- стрибати з платформи на залізничні колії;

- займатися на пасажирських платформах рухливою грою;

- палити у вагонах (у тому числі тамбурах) приміських потягів, а також у непередбачених для паління місцях вагонів пасажирських потягів;

- бігти по платформі поруч із вагоном потяга, що прибуває або відходить, а також перебувати ближче ніж 2 метри від краю платформи під час проходу потяга без зупинки;

- підходити до вагона до повної зупинки потяга;

- без потреби самовільно зупиняти потяг. Самостійно перевозити ручну поклажу засобами, які призначені для перевезення пошти або багажу працівниками пошти та залізниці;

- розміщувати ручну поклажу в тамбурах вагона, коридорі салону, проходах купе та в проході вагона приміського потяга.

Деградація оточуючого середовища внаслідок розвитку урбанізації.Кінець ХХ ст. ознаменувався тим, що внаслідок технічного прогресу і урбанізації нашої планети, навколишнє середовище в результаті антропогенної діяльності людини неухильно погіршується. Суспільство з кожним роком несе величезні матеріальні збитки і неспроможне адаптуватися до швидких глобальних змін. Урбанізація негативно впливає на стан навколишнього середовища, зокрема це стосується великих індустріальних центрів, вона охопила всю нашу планету. Специфічною рисою сучасної цивілізації став процес концентрації промисловості та населення у великих містах. Мільйонне місто за добу споживає майже 25 тис. тонн води, 2 тис. тонн продуктів харчування, 9,5 тис. тонн пального. У навколишнє середовище без необхідної очистки й обробки при цьому надходить до 500 тис. тонн рідких, 2 тис. тонн твердих і 950 тонн газоподібних відходів.

Однією з особливостей міських екосистем є наявність значної кількості відходів, обсяг яких зростає прямо пропорційно зростанню великих міст. Обсяги твердих побутових відходів щороку зростають .на 1-1,5%. Накопичення значної їх кількості потребує відведення нових земельних ділянок під звалище, спричиняє подальше забруднення атмосферного повітря і водойм, є вибухо- і пожежонебезпечним, потенційним джерелом поширення інфекційних хвороб, а отже, пов'язане із значним ризиком для здоровая людей.

На місто накладається дія різноманітних елементів: природних (рельєф, клімат, водний режим), біологічних (рослинний покрив, фауна, мікроорганізми), техногенних (забудова, інфраструктура, транспортна мережа тощо) і соціальних (суспільна організація, спосіб життя, традиції тощо).

Місто, або урбоекосистема, складається з трьох підсистем природної (П), соціальної (С) і технологічної (Т) є своєрідною функцією від них: М = (П,С,Т). Порушення, або, як називають системники «шум», в одній із підсистем завдяки зворотному зв'язку дає про себе знати в системі «місто» або ж у сусідній підсистемі. Низька якість технічного середовища сучасних великих міст України (засилля промисловості, надмірне ущільнення забудови, недосконалість транспортних заходів), а також мізерне фінансування зеленого господарства і природоохоронних програм спричинили погіршення сусіднього блоку підсистеми «природа», а в цілому екологічну кризу багатьох міст.

Процес урбанізації, незважаючи на ускладнення екологічної обстановки, не припиняється, про що свідчать численні дані. Кількість міського населення на планеті постійно з кожним роком збільшується.

По відношенню до природи в усі періоди розвитку міст проявляється тенденція до заміни (або навіть знищення) природних умов місцевості умовами штучними, які посилюють панування людини і створюють ілюзію її повної незалежності від природи.

На території міста утворюються великі площі штучної підстилаючої поверхні, змінюється ґрунтове покриття. Нові джерела енергії, небачені обсяги промислового виробництва, зокрема сталеварного, коксового, хімічного, автомобільний транспорт, теплоелектроцентралі викидають у повітря і воду відходи, які вже не спроможні переробити природні саморегульовані екосистеми.

Зростаючи у бік передмість і витісняючи природній ландшафт, протягом тривалого історичного періоду довкола міського центру або середньомістя формуються концентричні урбанізовані смуги, які мають різну щільність забудови. Якщо площі середньовікових міст становили сотні гектарів, то сучасні міста займають величезні території, які сягають сотні квадратних кілометрів. Збільшуючи за горизонталлю, сучасне місто одночасно зростає і в гору.

Атмосферне повітря населених пунктів постійно забруднюється і за всіма параметрами докорінно відрізняється від повноцінного природного повітря, яке є чистим і стимулює біологічні процеси. У дітей, які у проживають у районах міста з інтенсивно забрудненим повітрям, є зміни показників імунобіологічного статусу організму. У водіїв і пасажирів автобусів змінюються показники розумової та фізичної працездатності.

Найбільш поширеною шкідливою домішкою повітряного середовища є монооксид вуглецю. При вдиханні цього газу наступає швидка втомлюваність, головний біль, запаморочення, порушення сну, лабільність настрою, ослаблення пам’яті, порушення діяльності серцево-судинної системи та інших систем організму. Оксид вуглецю утворює з гемоглобіном крові стійку сполуку - карбоксигемоглобін, який блокує транспорт кисню в організм.

У відпрацьованих газах автомобілів постійно присутній також свинець, внаслідок чого у крові водіїв і пасажирів знаходять його кількість шкідливу для здоров’я. Чим більше свинцю в повітрі, тим більше його в крові, і це веде до зниження активності ферментів, що беруть участь у насиченні крові киснем, і до порушення обмінних процесів в організмі.

У містах швидко зростає кількість захворювань на кон'юктивіт, екзему, фарингіт, ларингіт внаслідок забруднення атмосфери оксидом вуглецю, оксидами азоту, аміаком, вуглеводнями, сірчистим газом, формальдегідом, фторидами, аерозолями сірчаної кислоти, поверхнево-активними речовинами тощо, які викликають отруєння, а окрім того, знижують імунобіологічні властивості організму.

Тема 2.3 Вплив діяльності людини на атмосферу, природні ресурси та грунт

З появою людей на Землі почався вплив їхньої діяльності на кругообіг речовин та енергетичний обмін у біосфері, почалося руйнування біосфери.

Людство, розростаючись чисельно і розповсюджуючись на планеті, автоматично і неминуче витіснило інших жителів природи. Та і саму природу воно відкинуло на задвірки біосфери, замінюючи останню вже не ноосферою Вернадського, а техносферою або біотехносферою.

Техносфера – це регіон біосфери в минулому, перетворений людиною за допомогою прямого або непрямого впливу технічних засобів з метою найкращої відповідності своїм матеріальним і соціально-економічним потребам.

Створюючи техносферу, людина прагнула до підвищення комфортності довкілля, до зростання комунікабельності, до забезпечення захисту від природніх негативних впливів. Усе це позитивно вплинуло на умови життя і в сукупності з іншими факторами – на тривалість життя людей.

Але нераціональна господарська діяльність, багаторазово підсилена здобутками науково-технічного прогресу, призвела до пошкодження і вичерпання природних ресурсів, зміни регенераційних механізмів біосфери, деформації сформованого протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті, порушення динамічної рівноваги глобальної земної соціоекосистеми. Існує декілька класифікацій природних ресурсів. Згідно з природничою класифікацією, ресурси поділяються на природні групи: водні, повітряні, ґрунтові, рослинні, тваринні, мінеральні, кліматичні тощо.

За природноекономічною класифікацією ресурси поділяються на ті, які використовуються в матеріальному виробництві, і ті, що використовуються в невиробничій сфері.

За іншою класифікацією природні ресурси поділяються на невичерпні і вичерпні, а останні на відновлювальні, важковідновлювальні та невідновлювальні.

Відновлюваними вважають біологічні ресурси, атмосферне повітря, поверхневі води. До важковідновлюваних можна віднести грунти, підземні води, деякі гірські породи, природні ландшафти. Практично невідновлювальними є переважна більшість корисних копалин та види організмів, що вже зникли на Землі.

Загальна характеристика впливу людини на природні ресурси: а) наслідки впливу на атмосферу шляхом забруднення:

- парниковий ефект – глобальне потепління клімату за рахунок збільшення вмісту вуглекислого газу в повітрі;

- утворення озонових дір;

- зменшення прозорості атмосфери та збільшення хмарності;

- смог тобто димні тумани, які виникають внаслідок хімічних реакцій в повітрі при його забрудненні великою кількістю пилу та газів;

- кислотні дощі, які утворюються при викиданні в повітря сірчистих сполук і оксидів азоту;

- корозія металевих конструкцій;

- порушення фотозахисту рослин.

б) наслідки впливу на водні ресурси шляхом їх забруднення:

- зменшення кількості якісної, чистої прісної води;

- порушення життєдіяльності живих організмів водойм;

- вимирання окремих видів організмів (жаб, комах, риб);

- порушення ланцюгів живлення у біоценозах (історично складена сукупність тварин і рослин, що населяють територію з більш-менш однаковими умовами існування).

в) наслідки впливу на ґрунт шляхом його забруднення:

- зменшення території, що вкрита рослинністю;

- зменшення площі лісів;

- зниження родючості ґрунтів та опустелювання, пилові бурі, селі;

- погіршення умов росту та розвитку рослинного світу;

- міграція небезпечних речовин в гідросферу;

- накопичення небезпечних речовин в біологічних ланцюгах живлення.

г) вплив діяльності людини на корисні копалини.

Корисні копалини – це мінеральні ресурси, які залягають у літосфері. Корисні копалини поділяються на такі групи:

1 Енергоносії – вугілля, нафта, природний газ, горючі сланці, уран, торій. 2 Рудні – руди чорних, кольорових та благородних металів. 3 Гірничо-хімічні – апатити, харчова сіль, карбонати, сульфати кальцію. 4 Механічні неметалорудні – алмаз, корунд та інші. 5 Будівельні – гіпс, пісчаники, будівельний камінь. 6 Гідромінеральні – підземні води.

Ситуація з деякими видами корисних копалин близька до критичної. За прогнозами, алюмінію вистачить на 570 років, заліза на 250 років, цинку на 19 років, олова на 35 років. При теперішніх темпах споживання вугілля, нафти, газу людству може вистачити на 150 років.

Результатом споживання значної кількості природних ресурсів є збільшення забрудненості всіх складових біосфери.

Основні джерела забруднення атмосфери, водних ресурсів та ґрунтів

Забрудненням називають внесення в якесь середовище нових, не характерних для нього фізичних, хімічних і біологічних агентів, перевищення їхнього природного середнього багаторічного рівня в середовищі. Об’єктом забруднення є атмосфера, вода, ґрунт. Непрямими жертвами забруднення є люди, тварини, рослини, мікроорганізми.

Забруднення навколишнього середовища поділяють на природні, викликані якимись природними причинами (космічний пил, пожежі, виверження вулканів тощо) та антропогенні, що виникають в результаті діяльності людей.

Серед антропогенних виділяють забруднення:

- механічні (тверді частинки та предмети в біосфері);

- хімічні (хімічні елементи, різні сполуки, отруйні речовини промислового і побутового призначення);

- фізичні (шуми, вібрація, зміни теплових, електричних, радіаційних, світлових полів у природному середовищі);

- біологічні (різні організми, бактеріологічна зброя, нові віруси).

Фізичні забруднення поділяються на такі типи:

- теплове (термальне) – виникає в результаті підвищення температури середовища, головним чином у зв’язку з промисловими викидами нагрітого повітря, відхідних газів і води;

- світлове – порушення природної освітленості місцевості внаслідок впливу штучних джерел світла, що призводить до аномалій у житті рослин і тварин;

- шумове – утворюється через збільшення інтенсивності створюваності шуму надприродного рівня;

- електромагнітне – виникає у разі зміни електромагнітних властивостей середовища (від ліній електропередач, радіо й телебачення, роботи деяких промислових установок) й приводить до глобальних і місцевих географічних аномалій і змін у тонких біологічних структурах;

- радіоактивне – пов’язане з перевищенням природного рівня вмісту в середовищі радіоактивних речовин.

Забруднення атмосфери

Джерелами забруднення атмосфери є димові викиди промислових підприємств та теплових електростанцій, вихлопні гази транспортних засобів, продукти само згорання сміттєзвалищ та териконів вугільних шахт.

Атмосфера забруднюється аерозолями важких металів, синтетичними сполуками, радіоактивними та канцерогенними речовинами – усіх їх більше 500. Найбільш поширеними речовинами, що забруднюють атмосферу є оксид вуглецю СО, двоокис вуглецю (вуглекислий газ) СО2, двоокис сірки SO2, оксид азоту NO2, вуглеводні СnНm , пил.

Основними фізико-хімічними характеристиками забруднювачів повітря є їх хімічний склад та щільність, а для газоподібних речовин їх леткість (швидкість випаровування), пружність та тиск пари, температура кипіння. Масова концентрація всіх викидів вимірюється в мг/м та приводиться до нормальних умов.

В земній атмосфері вуглекислий газ діє як скло в парнику: пропускає сонячне світло і затримує тепло розігрітої сонцем поверхні Землі. Це викликає розігрівання планети, яке відоме під назвою “парникового ефекту”. Для людства є два наслідки парникового ефекту. Значне збільшення посушливості в середніх шротах, в результаті чого врожаї зерна різко скоротяться. Другий – це підйом рівня Світового океану на 2-3 м. за рахунок танення полярних льодовиків.

Окиси сірки і азоту, що потрапляють в атмосферу внаслідок роботи ТЕС і автомобільних двигунів, сполучаючись з атмосферною вологою, утворюють дрібні краплі сірчаної та азотної кислоти, що переносяться вітрами у вигляді кислотного туману й випадають на землю кислотними дощами, які шкідливо діють на рослинність, фауну, врожайність, будівлі.

Промислові викиди в атмосферу порушують озоновий шар, який є своєрідним щитом від жорсткого ультрафіолетового випромінення – смертельного для всього живого.

Вплив забруднення атмосфери на людину:

- зниження загального імунітету організму та підвищення вразливості до інфекцій;

- підвищення дитячої захворюваності;

- поширення хронічних захворювань: бронхіту, рахіту;

- підвищення кількості алергічних захворювань;

- “помолодшання” хвороб.

Забруднення водних ресурсів

Джерелами забруднення гідросфери є:

- скид забруднених стічних вод промисловими, сільськогосподарськими виробництвами та населеними пунктами;

- викид шкідливих речовин під час аварій та катастроф;

- міграція небезпечних речовин у водне середовище з грунту та атмосфери.

До основних видів забруднення поверхневих та підземних вод належать фізичне, хімічне, біологічне, теплове, радіоактивне.

Фізичне забруднення – збільшення кількості нерозчинних часток (глина, пісок, намул), внаслідок чого зменшується прозорість води, погіршуються умови росту та розвитку водних організмів.

Хімічне забруднення – проявляється появою у воді невластивих їй мінеральних сполук (нафтопродуктів, пестицидів, токсичних речовин, поверхнево-активних речовин). Часто супроводжується появою запаху, забарвлення та підвищення температури. Посилення шкідливої дії відбувається за рахунок кумулятивного ефекту.

Біологічне забрудненнязабруднення стоками, що містять велику кількість мікроорганізмів, особливо небезпечними є забруднення хвороботворними мікроорганізмами.

Теплове забруднення скидання у водойми теплих вод після охолодження виробничих процесів, виявляється у підвищенні температури води. Його супроводжує зміна хімічного та газового складу води, зменшення кількості кисню, “цвітіння” води, збільшення вмісту в ній мікроорганізмів.

Вважають, що у водойми надходить понад 500 тис. різних речовин. Важкі метали (свинець, ртуть, цинк, мідь, кадмій та інші) активно нагромаджуються в харчових ланцюгах, кінцева ланка яких – людина.

Вплив забруднення водних ресурсів на людину:

- поширення інфекційних захворювань;

- споживання небезпечних для здоров’я речовин разом з питною водою, рибою та іншими морепродуктами;

- збільшення фінансових витрат для очистки води для споживання;

- проблема екологічно-безпечного для здоров’я людей відпочинку біля водоймищ.

Забруднення грунтів

Головними джерелами забруднення грунтів є:

- масове застосування мінеральних добрив;

- використання пестицидів (отрутохімікатів, що використовуються у сільському господарстві для боротьби з бур’янами та шкідниками;

- промислові та побутові відходи;

- викиди в атмосферу та скиди у воду забруднювальних речовин, радіаційне забруднення.

Вплив забруднення грунтів на людину:

- споживання забруднених харчових продуктів;

- збільшення алергічних хвороб;

- непрямі наслідки через вплив на біо- , гідро та атмосферу.

Дані наукових досліджень вказують, що забруднення навколишнього середовища є однією з головних причин глобальної соціоекологічної кризи. Оскільки стурбованість у зв’язку із забрудненням соціоекосистеми Землі проявилась лише недавно, наукові дослідження ще не дали відповіді на багато проблем. Проте відомо, що вже вивчені види забруднення зростають експоненційно. Багато забруднювачів мають глобальне розповсюдження і їх шкідливий вплив проявляється на великих відстанях від місця викиду в довкілля. Негативний вплив багатьох з них на природні екосистеми після викиду проявляється з тривалим запізненням, що становить ще більшу небезпеку у зв’язку з невивченістю максимальної можливості поглинання забруднювачів біосферою Землі.

Земля конечна, як і її ресурси. Тому експоненційне зростання забруднення довкілля та інші негативні фактори можуть призвести через деякий час до незворотних змін у глобальній земній соціоекосистеми.

Тема 2.4 Основні законодавчі та нормативні акти з питань безпеки

життєдіяльності (правові основи безпеки життєдіяльності)

Джерелами права на безпечні умови життєдіяльності є нормативні акти, що містять правові норми, призначені для регулювання правовідносин у галузі безпеки життєдіяльності.

До цих актів, які мають різну юридичну силу відносяться - Конституція України, закони, урядові підзаконні акти, відомчі нормативні акти та нормативні акти місцевих органів влади. Юридичною базою зобов'язань щодо безпеки життєдіяльності є Конституція України, яка проголошує що:

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст.3);

Забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (ст.17);

Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (ст.27);

Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарне - епідемічне благополуччя (ст.49);

Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена (ст.50);

Законодавство щодо безпеки життєдіяльності включає законодавство України про охорону здоров'я, про охорону праці, про охорону навколишнього середовища, про пожежну безпеку, про безпеку дорожнього руху, ядерне законодавство, про цивільну оборону та надзвичайні ситуації, про надзвичайний стан тощо. Дуже важливе значення має закон " Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД ) та соціальний захист населення” від 3 березня 1998 р. Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та в Україні створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціальне економічні та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства.

Підзаконними актами служать нормативно - правові акти державних органів України, насамперед, це постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України:

“Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку” (1975).

“Про Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення” (1993 )

“Про комплексну програму поводження з радіоактивними відходами” (1999) та інші.

До галузевих нормативно правових актів відносяться інструкції, методики, правила, переліки : “Перелік робіт з підвищеною небезпекою” (1993), “Державні санітарні норми і правила захисту населення від впливу електромагнітних випромінювань” (1996), “Правила безпеки громадян на залізничному транспорті” (1998), та інші.

Локальні нормативно - правові акти - це рішення місцевих референдумів, акти органів місцевого самоврядування, акти органів місцевих держадміністрацій, акти місцевих органів управління.

Суть реалізації законодавства, в якому висвітлені питання безпеки життєдіяльності зводиться до реалізації закріплених в цьому законодавстві прав і обов’язків і здійснюється в двох головних формах: дотримання та виконання.

Тема 2.5 Управління та нагляд за безпекою життєдіяльності

Принципи та методи забезпечення безпеки життєдіяльності

До основних принципів забезпечення життєдіяльності відносяться:

1 Безперервне забезпечення фізіологічних процесів організму людини. Для цього організму людини потрібні: повітря, чиста питна вода, продукти харчування, тепло, світло, предмети споживання (житло, одяг, взуття та ін.).

2 Взаємодія та взаємозалежність з навколишнім середовищем. Життєдіяльність забезпечується навколишнім середовищем: параметрами споживання, енергоресурсами, корисними копалинами, продуктами харчування, елементами штучного середовища та іншими матеріальними благами.

В свою чергу, життєдіяльність впливає на середовище буття:

змінює (регулює) параметри споживання, виснажує енергоресурси, копалини, змінює клімат, рослинний та тваринний світ, забруднює навколишнє середовище.

Проблеми забезпечення безпеки життєдіяльності. Небезпека для життя людини може виникнути як в надзвичайних ситуаціях, так і в звичайних умовах середовища буття. При цьому життєдіяльність може бути не тільки частково порушена, але й повністю зупинена.

Такий стан висуває вирішення проблеми забезпечення безпеки життєдіяльності в різних ситуаціях. Умовно можна виділити такі дві групи:

1 Забезпечення безпеки життєдіяльності в нормальних умовах середовища -буття.

2 Забезпечення безпеки життєдіяльності в надзвичайних умовах.

До першої групи можна включити вирішення проблем за такими напрямками:

Охорона здоров'я. Сутність вирішення цієї проблеми полягає в визначенні форм, методів і засобів профілактики, лікування, реабілітації, а також організації відпочинку людини. Кінцевим результатом вирішення цієї проблеми є збереження здоров'я та працездатності людини, подовження її життя. Вирішуючи цю проблему, в масштабах кожної держави створено систему охорони здоров'я з мережею поліклінік, лікарень, реабілітаційних кабінетів, профілакторіїв, науково-дослідних інститутів, інформаційних центрів.

На сьогодні визначились і відокремились окремі напрямки вирішення цієї проблеми з питань охорони материнства та дітей, соціальне забезпечення по старості.

Охорона та захист кордонів. Вирішення цієї проблеми полягає в розробці правової основи, визначенні сил, засобів і способів охорони і захисту кордонів території проживання певних об'єднань людей. На кожному історичному етапі, для кожного об'єднання людей, а тепер і для кожної держави, ця проблема виникала і знаходила своє вирішення по-різному.

Охорона прав людини і громадського порядку. Вирішення цієї проблеми полягає в визначенні правової основи, необхідної структури організації, сил і засобів для забезпечення вільної і безпечної життєдіяльності людей. Права людини, що зафіксовані в законах будь-якої держави, визначають соціальний рівень її життєдіяльності. Зараз ця проблема вийшла за межі держави і стала міжнародною проблемою, що вирішується Міжнародною організацією праці.

Охорона праці. Сутність цієї проблеми полягає у створенні безпечних, комфортних умов для трудової діяльності людини. Ці умови повинні виключати отримання травм і професійних захворювань працівників на виробництві. Ця проблема з'явилася з виникненням машинного виробництва. Особливої гостроти вона набула з розвитком високомеханізованих галузей виробництва і освоєння нових прогресивних технологій. Потенційна небезпека таких виробництв дуже висока. Складність вирішення цієї проблеми полягає у великій вартості необхідних заходів для охорони праці.

Захист навколишнього середовища. Сутність цієї проблеми полягає у визначенні сил, засобів і методів збереження або поновлення параметрів навколишнього середовища. Необхідність вирішення цієї проблеми виникла в зв'язку з тим, що в результаті негативних наслідків діяльності людини, конкретні параметри навколишнього середовища вже змінилась або продовжують змінюватися настільки, що представляють загрозу для життєдіяльності людини. Сама ж природа підтримати або привести ці параметри до нормальних вже не в змозі

Проблема ця складна і її вирішення потребує значних коштів. Наприклад, в таких галузях як хімічна, нафтопереробна та інших вартість очисних споруд рівноцінна вартості самого виробництва.

Сьогодні ця проблема вийшла за межі однієї держави, і вирішувати її вже треба світовим товариством, за участю міжнародних екологічних організацій.

Забезпечення безпеки життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях можна звести до вирішення таких проблем:

Захист населення в надзвичайних ситуаціях. Сутність цієї проблеми полягає у визначенні принципів, комплексу заходів, способів захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій.

Надзвичайні ситуації в умовах мирного часу виникають в основному під впливом техногенних факторів (при великих виробничих аваріях і катастрофах). При цьому основними причинами аварій, як правило, є людський фактор: некомпетентність або низький професійний рівень працівників, не виконання правил техніки безпеки та ін. Отже забезпечення безпеки життєдіяльності в цілому залежить від людей — учасників виробництва і, перш за все, від керівного та інженерного складу.

Основним же наслідком надзвичайних ситуацій є утворення осередків ураження, тобто території в межах якої в результаті впливу вражаючих факторів виникають пожежі, руйнування, зараження місцевості радіоактивними і сильнодіючими отруйними речовинами, а також відбувається масове ураження людей і тварин. Тому заходи по захисту населення треба вирішувати враховуючи масштабність вражаючих факторів на всій території держави. В зв'язку з цим всі питання слід вирішувати комплексно, з урахуванням обстановки що склалася.

Запобігання або зниження наслідків надзвичайних ситуацій. Вирішення цієї проблеми полягає у визначенні комплексу заходів по підвищенню стійкості роботи об'єктів у надзвичайних ситуаціях. Воно, перш за все, повинно базуватися на науково обґрунтованій сутності поняття «стійка робота об'єкту в надзвичайних ситуаціях», а також на визначенні факторів, що впливають на стійкість об'єкту.

Важливість і масштабність цієї проблеми передбачає наявність та розробку пакету загальнодержавних документів переліку заходів по підвищенню стійкості не тільки окремих об'єктів, але і населених пунктів в цілому. Вимоги цих нормативних документів повинні бути обов'язковими до виконання на всій території країни при плануванні і побудові нових населених пунктів, будівництві нових і при реконструюванні діючих об'єктів. При цьому оцінка стійкості об'єкту і визначення заходів по її підвищенню повинна проводитись за єдиною методикою.

При проектуванні об'єкту головним завданням проектувальників є забезпечення безпеки майбутнього виробництва шляхом правильного вибору місця розташування об'єкту, сучасної безпечної технології, використання безпечної сировини і випуску безпечної готової продукції та ін.

Виконання перелічених вище заходів неможливо без дотримання вимог охорони праці, відповідної трудової дисципліни на виробництві та виконання заходів безпеки і правил експлуатації обладнання. Необхідно відмітити, що виникнення надзвичайних ситуацій в навколишньому середовищі в багатьох випадках визначається дією об'єктивних та суб'єктивних факторів, а в виробничому середовищі майже повністю дією останніх. Тому високі професійні знання, навички і вміння на виробництві є однією з основних гарантій безпеки життєдіяльності.

Органи нагляду і контролю за дотримання вимог безпеки підприємствами,

організаціями та населенням

Контроль за дотриманням законодавства щодо безпеки життєдіяльності в Україні здійснюють різні державні та громадські організації. Серед них державні органи загальної, спеціальної та галузевої компетенції. До першої групи органів ( загальної компетенції ) належить Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адміністрації.

Державні органи спеціальної компетенції уповноважені контролювати діяльність підприємств, установ, організацій і громадян з питань охорони праці, охорони здоров’я, охорони навколишнього середовища.

Державне управління охороною праці в Україні здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністерство праці та соціальної політики, міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади, місцева державна адміністрація та місцеві Ради народних депутатів.

Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади є Державний комітет України по нагляду з охороною праці, який здійснює комплекс управління охороною праці на державному рівні та реалізує державну політику в цій галузі.

Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контролю за цією роботою в центральному апараті міністерств та інших центральних органах державної виконавчої влади створюються служби охорони праці.

Реалізація державної політики в галузі охорони здоров’я покладається на органи державної виконавчої влади: Кабінет Міністрів України, Міністерство охорони здоров'я, міністерства, відомства та інші центральні органи державної виконавчої влади, які в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в галузі охорони здоров'я, здійснюють державний нагляд та іншу виконавчо - розпорядчу діяльність в галузі охорони здоров'я.

Державну санітарно - епідеміологічну службу становлять органи, установи і заклади санітарно - епідемічного профілю Міністерства охорони здоров'я України, відповідні установи, заклади, частини і підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Служби безпеки України. Державну санітарне -епідеміологічну службу України очолює головний державний санітарний лікар України -перший заступник Міністра охорони здоров'я України, який призначається на посаду і звільняється з неї Кабінетом Міністрів України.

Керівництво цивільною обороною України відповідно до її побудови покладається на Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

Начальником Цивільної оборони України є Прем'єр - міністр України, а його заступником керівник Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністерство екології та природних ресурсів, ради народних депутатів та їх виконавчі й розпорядчі органи, а також спеціальні уповноваженні на те державні органи з питань охорони природного середовища і використання природних ресурсів в Україні.

Питання семестрового контролю з предмету «Безпека життєдіяльності»

1. Основні етапи розвитку проблеми забезпечення безпеки життєдіяльності людини.

2. Мета та основні завдання курсу «Безпека життєдіяльності».

3. Зв'язок курсу «Безпека життєдіяльності» з навчальними дисциплінами та практикою життєвого досвіду.

4. Основні положення Концепції національної безпеки України, що стосуються безпеки життя та здоров’я особи.

5. Основні поняття, визначення та терміни безпеки життєдіяльності.

6. Загальна модель діяльності людини.

7. Аксіома про потенційну небезпеку діяльності людини.

8. Джерела небезпеки та їх класифікація.

9. Таксономія та квантифікація небезпек.

10. Концепція допустимого ризику.

11. Загальні положення управління ризиком.

12. Системи забезпечення життєдіяльності людини.

13. Характеристика системи «Людина-життєве середовище».

14. Об'єкти та цілі безпеки життєдіяльності в системі «Людина-життєве середовище» різного рівня.

15. Структурно-функціональний стан організму людини.

16. Подразники зовнішнього та внутрішнього середовища організму людини.

17. Значення гомеостазу для забезпечення безпеки організму людини

18. Роль нервової системи в забезпеченні життєдіяльності людини.

19. Основні характеристики аналізаторів організму людини.

20. Роль органів чуття в забезпеченні безпеки.

21. Психо-фізиологічний закон Вебера-Фехнера.

22. Модель сприймання та переробки інформації в системі «Людина-життєве середовище».

23. Психічна характеристика особистості.

24. Дія наркотичних, лікарських та інших речовин на організм людини.

25. Фізіологічні матеріальні та духовні потреби людини

26. Характеристика середовища життєдіяльності людини.

27. Значення флори та фауни в забезпеченні життєдіяльності організму людини.

28. Синергізм та антогонізм дії шкідливих факторів.

29. Роль біоритмів людини в забезпеченні її життєдіяльності.

30. Вплив духовних, соціальних та політичних чинників на життєдіяльність людини.

31. Категорії факторів, що змушують людину ризикувати.

32. Технологічні причини свідомого порушення виконавцями вимог безпеки.

33. Біотехнічні системи.

34. Інженерна фізіологія

35. Антропометрична, біофізична, енергетична, соціальна та техніко-естетична сумісність людини з технікою та середовищем.

36. Загальна характеристика впливу людини на планетарні та космічні ресурси.

37. Основні джерела забруднення атмосфери, водних ресурсів та ґрунтів.

38. Основні види взаємодії та трансформації забруднень в оточуючому середовищі.

39. Негативні наслідки нераціонального природокористування

40. Основні причини деградації оточуючого середовища.

41. Причини та характер виникнення абіотичних природних небезпек.

42. Небезпека дії підвищених рівнів температури, вологості, тиску та швидкості руху повітря.

43. Загальні заходи і засоби захисту від бактеріальних та вірусних захворювань.

44. Небезпека життю та здоров'ю людей від отруйних рослин та грибів.

45. Небезпека контакту з тваринами, комахами та рибами.

46. Основні заходи, спрямовані на попередження та мінімізацію негативних наслідків природних небезпек.

47. Причини та характер виникнення техногенних небезпек.

48. Заходи захисту від небезпек, пов'язаних з транспортними засобами.

49. Заходи безпеки при використанні горючих, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів.

50. Заходи захисту від небезпек, пов’язаних з електричним струмом.

51. Основні заходи та засоби захисту від джерел випромінювання

52. Дія токсичних речовин на організм людини.

53. Основні заходи і засоби захисту від дії токсичних речовин.

54. Причини виникнення небезпек при експлуатації та утриманні житла

55. Загальні причини виникнення соціальних та політичних небезпек.

56. Загальна характеристика комбінованих небезпек.

57. Основні вимоги до технічного стану житлового фонду, інженерного обладнання, транспортних засобів, комунікацій, місць відпочинку та розваг.

58. Особливі заходи безпеки при використанні у побуті газу, токсичних, пожежо- та вибухонебезпечних речовин, електричного устаткування, посудин, що знаходяться під тиском, тощо.

59. Загальні правила користування та поведінки в приміщеннях житлових будинків і на прибудинковій території.

60. Вимоги щодо забезпечення санітарно-гігієнічного та епідемічного благополуччя населення.

61. Загальні правила на вулицях і дорогах, використання транспортних засобів та користування ними.

62. Причини виникнення, загальна характеристика та класифікація надзвичайних ситуацій.

63. Вимоги до систем сповіщення, організації зв'язку та медичної допомоги в надзвичайних ситуаціях.

64. Ідентифікація типу ситуацій та оцінка рівня небезпеки.

65. Заходи для запобігання зсувів, пожеж та вибухів у житловому фонді.

66. Принципи та засоби захисту населення в умовах надзвичайних ситуацій.

67. Дії адміністрації, персоналу та населення при виникненні надзвичайних ситуацій.

68. Організація ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

69. Види ураження організму людини.

70. Послідовність дій при наданні першої долікарської допомоги.

71. Комплектація аптечки першої допомоги.

72. Підручні засоби для надання першої допомоги.

73. Правила зупинення кровотечі та обробки ран.

74. Правила та порядок дій при виведенні людини з непритомного стану та стану клінічної смерті.

75. Основні законодавчі та нормативні акти з питань безпеки життєдіяльності.

76. Органи нагляду і контролю за дотриманням вимог безпеки підприємствами, організаціями та населенням.

77. Принципи та методи забезпечення безпеки життєдіяльності.

78. Нормативна та організаційно-методична основа системи управління безпекою життєдіяльності.

79. Контроль за станом безпеки життєдіяльності.

80. Організація навчання населення з питань безпеки життєдіяльності.

81. Пропаганда знань з питань створення та дотримання здорових і безпечних умов існування людини.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

  1.  Бедрій Я.І., Джигирей В.С., Кидисюк А.І. та ін. Безпека життєдіяльності – Львів, Афіша, 1999.
  2.  Васильчук М.В., Медвідь М.К., Сачков Л.С., Збірник нормативних документів з безпеки життєдіяльності. Київ – 2000.
  3.  Даценко І.І. Гігієна та екологія людини – Львів, Афіша, 2000.
  4.  Депутат О.П., Коваленко І.В., Мужик І.С. Цивільна оборона, Львів, Афіша, 2000.
  5.  Джигирей В.С., Жидецький В.Ц., Безпека життєдіяльності – Львів, Афіша, 2000.
  6.  Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник, Київ, Каравела, 2001.
  7.  Жидецький В.Ц., Джигирей В.С. Основи охорони праці – Львів, Афіша, 2000.
  8.  Заплатинський В.М. Безпека життєдіяльності – Київ, КДТЕУ, 1997.
  9.  Захарченко М.В. Безпека життєдіяльності – Львів, За вільну Україну, 1997.
  10.  Пістун І.П., Кіт Ю.В. Безпека життєдіяльності. Практичні знання – Львів, Афіша, 2000.
  11.  Пістун І.П. Безпека життєдіяльності – Львів, Світ, 1995.
  12.  Пістун І.П. Курс лекцій з безпеки життєдіяльності – Львів, Сполом, 1997.
  13.  Томчук М.І. Допризовна підготовка – Київ, Весна, 1996.
  14.  Чирва Ю.О., Баб’як О.С. Безпека життєдіяльності, Навчальний посібник – Київ, АТІКА, 2001.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

54828. Педагогіка орієнтована на дитину 89.5 KB
  Що мається на увазі під поняттям діти с особливими потребами Це діти які в силу різних причин потребують посиленої уваги педагогів що здійснюють навчання виховання соціальну підтримку цих дітей тобто діти яких природа позбавила можливості на достатньому рівні сприймати світ й відчувати свою належність до нього через хвороби вади чи патологічний стан. Сьогодні ми поділимося досвідом як проходить процес навчання та виховання таких дітей у нашому закладі: якою повинна бути звичайна освіта для особливих дітей. Тому сьогодні на...
54829. Методика преподавания режиссуры театрализованных представлений и праздников на примере темы: «Приемы активизации аудитории» 36 KB
  Учебнохудожественные задачи: познакомить с методами активизации испробовать методы на аудитории и проверить их эффективность.Основная часть: Назначение методов активизации аудитории привлечение внимания формирование интереса создание доверия возбуждение желания призыв к действию. Методы активизации аудитории подсадка.
54830. Эластичность спроса на ресурсы. Факторы эластичности спроса на ресурсы 32.04 KB
  Если у ресурса много хороших заменителей, то эластичность спроса на него будет высокая, поскольку повышение цены заставит производителя резко сократить спрос и использовать альтернативные факторы производства. И наоборот, если у ресурса нет серьезных заменителей...
54831. Видатні педагоги про збереження здоров’я дитини 269.5 KB
  Але для того щоби насолоджуватися скарбами природи людина має бути здоровою сильною та розумною. Павлов Зміцнити здоровя людини в дитинстві не допустити щоб дитина вступила в юність кволою і млявою це означало дати їй усю повноту життєвих радощів В. Особливого значення набуває формування гармонійно розвиненої суспільно активної фізично досконалої здорової особистості.
54832. Современные педагогические инновации и их реализация 117 KB
  Философское понимание содержания инноваций лежит в создании нового продукта деятельности человека которая имеет общественную значимость и характеризуется двумя признаками: преобразованием явлений вещей процессов и др. обучение не только способствует образования но и формирует личность человека. Как важно в наше нелегкое время время разрушения всех идеалов и принципов сотворить из наших воспитанников человека. Рефреном звучат слова великого украинского педагога: В воспитании самого себя главное – это воля самого человека...
54833. Психологічний супровід учня при переході до школи ІІ ступеня 71.5 KB
  Мета: визначення ознак дезадаптації дітей у перехідний період; взаємодія та взаємне прийняття індивідуальних станів учителів початкової та середньої ланки; вміння формування здорового психологічного клімату у дитячому колективі; навчатися організаційних прийомів навчальних стратегій щоб допомогти учням які відчувають труднощі; формувати вміння вчителів злагоджено й ефективно працювати над виконанням творчого завдання. Завдання: визначити особисте бачення педагога відповідальності; визначити...
54834. Апаратне та програмне забезпечення ПЕОМ 1.33 MB
  Розроблена методика проведення сучасного проблемного лекційного заняття з елементами метода проектів ділової гри з використанням комп’ютерних презентацій створених студентами методів: мозкового штурму груповий метод генерації якомога більшої кількості можливих способів розв’язань особистої аналогії стратегія вирішення проблеми запропонована Гордоном де студент уявляє себе безпосереднім учасником проблеми що досліджується.Левченко ПЛАН ЗАНЯТТЯ Тема заняття: Апаратне та програмне забезпечення ПЕОМ Мета заняття: Дидактична: освоїти...
54835. WHAT SORT OF PEOPLE ARE WE? 66 KB
  We live on the planet called the Earth. Does our planet differ from other planets of our Solar system? It certainly does. There is life on it and it is inhabited by human beings called people. Can we say that all people are alike? Of course, no. We are all so different. And it is quite impossible to find two similar persons.
54836. Life of a Society. People Make History 52.5 KB
  Specific: to teach students to take responsibility for their own learning to summarize the topical material to practise filling in questionnaire to teach students to think in detail about what they have learnt Materials: questionnaires, list of prominent people