3497

Конспект лекцій. Безпека життєдіяльності

Конспект

Безопасность труда и охрана жизнедеятельности

В Концепції освіти з напрямку «Безпека життєдіяльності» основною метою є підготовка особи до активної участі в забезпеченні тривалого повноцінного життя в суспільстві, що динамічно змінюється. Основними завданнями освіти з БЖД є: формування ку...

Украинкский

2012-11-02

1.01 MB

258 чел.

В Концепції освіти з напрямку «Безпека життєдіяльності» основною метою є підготовка особи до активної участі в забезпеченні тривалого повноцінного життя в суспільстві, що динамічно змінюється.

Основними завданнями освіти з БЖД є:

  •  формування культури людини щодо небезпеки, її відповідних моральних цінностей, поглядів, поведінки тощо;
  •  забезпечення певного стану індивідуальної захищеності людини шляхом формування і розвитку тих якостей особи, що сприяють розвитку небезпеки, а також необхідних знань та умінь.

Даний Конспект лекцій відповідає програмі нормативної дисципліни «Безпека життєдіяльності» для вищих навчальних закладів освіти. Для зручнішого користування матеріал у ньому викладений у вигляді лекцій.


ТЕМА 1.
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

ЗАНЯТТЯ 1.1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Учбове питання 1. Основні поняття і визначення теоретичних основ БЖД

У науковій теорії БЖД найважливішими поняттями є: середовище існування, діяльність, небезпека, ризик і безпека.

  1.  Середовище існування – це навколишнє нас природне середовище, в якому знаходиться людина і функціонують створені їм системи.

Включає виробничі, природні, побутові і ін. середовища. Ці середовища необхідно розглядати тільки в єдності і у взаємозв'язку, оскільки в процесі розвитку людства між людиною і середовищем незаселеного безперервно встановлювалася динамічна рівновага.

У теж час умови життєдіяльності людини визначаються станом навколишнього середовища незаселеного, наявністю шкідливих і небезпечних чинників.

Шкідливі чинники – негативні дії, від яких виникає поступово, протягом значного часу і приводить до погіршення самопочуття людини або захворювання.

Небезпечні чинники – негативні дії, від яких виникає швидко, іноді миттєво, викликаючи загибель людини.

Детальніше розглянемо «середовище існування» в темі 6.1.

  1.  Діяльність – це все різноманіття доцільних і усвідомлених дій людини у взаємодії з середовищем незаселеного.

Форми діяльності різноманітні: трудова, побутова, наукова, учбова, спортивна, ігрова, сценічна, творча, військова та інші. Діяльність – це необхідна умова існування людського суспільства.

Проте, будь-яка діяльність потенційно (приховано) небезпечна.

Життєдіяльність – це повсякденна діяльність і відпочинок, спосіб існування людини.

Аксіома про потенційну небезпеку.

Людська практика дає підстави для затвердження про те, що будь-яка діяльність потенційно небезпечна (сидіти, стояти, йти, бігти, їхати і т.д.).

Небезпеки підстерігають людину не тільки на виробництві, але і у будь-якому вигляді діяльності в процесі життя – «від народження до вічності».

Ні у одному виді діяльності неможливо досягти абсолютної безпеки. Отже можна сформулювати наступний висновок: будь-яка діяльність потенційно небезпечна.

  1.  Небезпека – центральне поняття БЖД, під яким розуміються явища, процеси, об'єкти, здатні в певних умовах завдавати збитку здоров'ю людини безпосередньо або побічно, тобто викликати небажані наслідки.

Ознаки, по яких визначається небезпека: загроза для життя, можливість нанесення шкоди здоров'ю, порушення умов нормального функціонування організму людини, нанесення шкоди навколишньому середовищу.

Небезпека за своєю природою буває потенційною (тобто прихованою), перманентною (постійною, безперервною) і тотальною (загальною, всеосяжною). На Землі не існує людини, якій не загрожувала б небезпека. Проте 99,99% людей про це не здогадуються. Їх свідомість працює в режимі відчуження від реальної дійсності.

Сфера небезпек визначається в основному сферою практичної діяльності людини (виробничою, гуманітарною, побутовою, спеціальною) і сукупністю природних і екологічних небезпек.

Небезпека є поняттям складним, таким, що має багато ознак, що і грають важливу роль в організації наукового знання у області безпеки діяльності:

Таксономія (від грецького - «класифікація») – це наука про класифікацію і систематизацію складних явищ, понять, об'єктів.

Це можливість провести за певними ознаками класифікацію, що вносить певний порядок і строгість при вивченні такого складного поняття як небезпека. Оскільки небезпека є поняттям складним, таким, що має багато ознак, класифікація їх виконує важливу роль в організації наукового знання у області безпеки діяльності, дозволяє глибше пізнати природу небезпеки. Так, наприклад, небезпека класифікується:

За характером виникнення небезпеки діляться на 6 груп: природні, техногенні, антропогенні, екологічні, соціальні, біологічні.

За характером впливу на людину: механічні, фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні.

За ступенем і місцем локалізації: пов'язані з літосферою, гідросферою, атмосферою, космосом.

Номенклатура небезпек – перелік назв, термінів, систематизованих за певною ознакою. В даний час представляється можливим представити загальну номенклатуру небезпек в алфавітному порядку.

При виконанні конкретних досліджень складається номенклатура небезпек для окремих об'єктів (виробництв, цехів, робочих місць, процесів, професій і т.д.).

Така номенклатура включає повний перелік потенційних небезпек, що полегшує процес їх ідентифікації.

Ідентифікація небезпек – процес виявлення і встановлення кількісних, тимчасових, просторових і інших характеристик, необхідних і достатніх для розробки профілактичних і оперативних заходів, направлених на забезпечення життєдіяльності.

В процесі ідентифікації виявляються: номенклатура небезпек, вірогідність їх прояву, просторова локалізація (координати), можливий збиток і інші параметри, необхідні для вирішення конкретного завдання.

Квантифікація – введення кількісних характеристик для оцінки складних, якісно визначуваних понять.

Застосовуються чисельні, бальні та інші прийоми квантифікації.

Найбільш поширеною оцінкою небезпеки є ризик.

  1.  Ризик – це кількісна оцінка небезпеки або рівень небезпеки, частота небезпеки. Ризик, не дивлячись на різноманітність чинників, має єдиний теоретичний базис і динамічний цикл виникнення і розвитку небезпеки. Це невід'ємний супутник суспільства і людини. Рівнем небезпеки можна управляти. Це твердження призвело до Концепції прийнятного ризику, яка заснована на розумінні недосяжності абсолютної безпеки.

Вона дозволяє визначити ризик (R) загибелі людини на виробництві, транспорті, в побуті і інших сферах.

  1.  Безпека – це стан діяльності, при якій з певною вірогідністю виключається прояв небезпек.

Безпека – це стан об'єкту захисту, при якому дія на нього всіх потоків речовини, енергії і інформації не перевищують максимально допустимих норм.

Реально існують системи безпеки: охорона праці, охорона природного середовища, БЖДЛ, захист в НС, пожежний захист, радіаційний захист, хімічний захист, національна безпека, глобальна безпека.

Безпека – це мета БЖД, а БЖД - це шляхи, засоби, методи її досягнення.

Поняття і визначення теоретичних основ БЖД дозволяють:

  •  організувати наукові пізнання у області безпеки життєдіяльності;
  •  глибоко вивчити природу небезпек і причинно-наслідковий зв'язок між небезпеками і небажаними наслідками;
  •  представити перелік систематизованих небезпек за певними ознаками і кількісними характеристиками для розробки профілактичних і оперативних заходів щодо забезпечення життєдіяльності.

Учбове питання 2. Основні цілі і завдання БЖД як науки

Учбова дисципліна «Безпека життєдіяльності» (БЖД) введена в учбовий процес вищих навчальних закладів наказом Міністерства освіти і Начальника Штабу цивільної оборони України № 182/200 20 червня 1995 року.

Безпека життєдіяльності – це наука, що вивчає проблеми перебування людини в навколишньому середовищі під час трудової і іншої діяльності.

Цілі дисципліни БЖД – озброїти майбутніх фахівців і інженерні кадри теоретичними знаннями і практичними навиками, необхідними:

  •  створення безпечних умов життєдіяльності;
  •  проектування нової техніки і технологій відповідно до сучасних вимог з безпеки їх експлуатації і екології;
  •  прогнозування можливої обстановки в НС мирного і військового часу і ухвалення грамотних рішень з захисту населення і персоналу об'єктів від можливих наслідків НС.

Завдання дисципліни БЖД:

  •  розробка методів прогнозування і ухвалення рішень в умовах НС природного, техногенного і військового характеру з захисту населення і об'єктів від можливих наслідків, а також в ході їх ліквідації;
  •  виявлення шкідливих, небезпечних і вражаючих чинників, вивчення їх впливу на людину і навколишнє середовище;
  •  розробка заходів і способів захисту в умовах НС природного, техногенного і військового характеру.

Основою БЖД людини є Концепція ООН про постійний розвиток людства.

Метою Концепції ООН є створення умов для збалансованого, безпечного існування кожної окремої людини сучасності і наступних поколінь.

Концепція ООН, сучасний незадовільний рівень безпеки людей вимагають істотних змін у всіх сферах забезпечення безпеки життя і діяльності людини, установах і органах управління, що дає можливість освіті бути такою, що випереджає на шляху рішення проблеми безпеки людини в умовах постійного розвитку людства.

У концепції БЖД людини розглядаються багатогранність сфер діяльності людини в середовищах існування: природному, виробничому, побутовому, міському, в НС мирного і військового часу і процесі пізнання складних зв'язків людського організму і середовища існування.

Дія людини на середовище існування, згідно законам фізики, викликає у відповідь протидії всіх її компонентів.

Організм людини безболісно переносить ті або інші дії до тих пір, поки вони не перевищують межі адаптації.

Ці сфери діяльності людини досліджуються в цілях забезпечення безпеки життєдіяльності.

БЖД як наукова дисципліна має власну теорію, методологію і методи і базується на досягненнях таких дисциплін, як інженерна психологія, фізіологія людини, екологія, охорона праці, цивільна оборона, ергономіка і ряду інших.

БЖД як наукова дисципліна ширша, універсальніша вищезгаданих дисциплін, які можна розглядати як окремі випадки забезпечення безпеки в конкретних ситуаціях.

А це означає, що БЖД не тільки наукова дисципліна, що вивчає небезпеки і захист від них, це інтегральна наука, що передбачає процес пізнання складних зв'язків людського організму і середовища існування, яке розглядає:

  •  безпеку в природному навколишньому середовищі;
  •  безпеку в побутовому середовищі;
  •  безпеку у виробничому середовищі;
  •  безпеку в міському середовищі;
  •  надзвичайні ситуації мирного і військового часу.

Інтегральним показником БЖД – є тривалість життя людини.

Методологічною базою БЖД є системний аналіз, це сукупність методологічних засобів, використовуваних для підготовки і забезпечення рішень з складних проблем безпеки людини.

З розвитком промисловості і людського суспільства, завдання забезпечення безпеки людини зажадало спеціальних знань.

Збереження біосфери, забезпечення безпеки і здоров'я людини – рішення цих проблем повинне бути метою фахівця в будь-якій сфері діяльності при виконанні професійних обов'язків.

Особливе значення освіта і виховання у області безпеки набуває в технічних вищих навчальних закладах, де досягнутий в процесі навчання рівень професіоналізму майбутніх розробників нової техніки і технології, керівників виробництва багато в чому визначатиме ефективність рішення проблем безпеки безпосередньо в джерелах їх виникнення.

Програма дисципліни БЖД охоплює теоретичні основи і науково-методологічні принципи забезпечення безпеки життєдіяльності в системі «людина – середовище існування - машина».

У програмі розглядаються загальні питання:

  •  безпека людини і екології;
  •  взаємодія людини з середовищем існування;
  •  анатомо-фізіологічні наслідки дії на людину небезпечних, шкідливих і вражаючих чинників НС;
  •  розробка заходів щодо захисту населення і виробничого персоналу об'єктів  господарювання, ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих;
  •  правові, нормативно-технічні і організаційні основи безпеки життєдіяльності;
  •  контроль і управління умовами безпечної життєдіяльності.

У програмі розглядаються також методи дослідження стійкості функціонування об'єктів господарювання і технічних систем в надзвичайних ситуаціях, прогнозування НС і розробка моделей їх наслідків.

Вивчення дисципліни БЖД направлене на підвищення гуманітарної підготовки випускників технічних вищих навчальних закладів, базується на знаннях, отриманих студентами при вивченні фундаментальних, професійно-орієнтованих, соціально-економічних, загальнонаукових і суспільно-інженерних дисциплін.


ТЕМА 2.
КОНЦЕПЦІЯ РИЗИКУ. ПРИНЦИПИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЖД

ЗАНЯТТЯ 1. КОНЦЕПЦІЯ РИЗИКУ. ПРИНЦИПИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЖД

Учбове питання 1. Основні положення теорії ризику

Одна з тривожних тенденцій нашого часу – зростання числа природних, техногенних і екологічних стихійних лих, а також масштабів заподіюваного ними збитку. Так наприклад, в 1995 р. тільки прямий збиток від стихійних бід в світі досяг 180 млрд. доларів. Вказану спрямованість динаміки природних і антропогенних процесів, що підсилює есхатологічні очікування в суспільстві, відзначив ще в 30-х роках нашого сторіччя Тейар де Шарден. Він констатував, що у мірі розвитку і ускладнення цивілізації умножається число внутрішніх погроз людству. Даний феномен дає підставу говорити про якусь перехідну стадію на шляху від біосфери до ноосфери, яка одержала назву «гомосфери», «передньосфери», «стихійної техносфери» і т.д.

Разом з тим, не можна не відмітити і інші процеси, хід яких веде до подолання наростаючої загрози глобальної екологічної кризи і становлення, в історичній перспективі ноосфери. Найважливішої і визначаючої з цих тенденцій є підвищення ролі організаційних процесів в житті суспільства. Це відображається, зокрема, в тому,як бурхливо розвивається, починаючи з 80 років теорія ризику (ризикологія). В рамках цього наукового напряму ризик розглядається як міра небезпеки, що характеризується можливістю збитку і його тяжкістю. Під небезпекою розуміється властивість об'єктів і процесів завдавати збитку собі і (або) оточенню.

Ризик, як імовірнісна величина, дозволяє порівнювати наслідки різних явищ і процесів, як усередині даної групи явищ, так і між групами різних за генезисом явищ (техногенних, природних, біолого-соціальних).

Розвиток концепції ризику в даний час йде по трьох основних напрямах: розробка методів оцінки вірогідність негативних подій, оцінка їх наслідків і визначення прийнятного ризику (нормування ризику). Нормування полягає у встановленні прийнятного рівня безпеки, який найчастіше визначається величиною сумарного індивідуального ризику смерті людини, унаслідок дії різних небезпек (техногенних, природних, біолого-соціальних).

Розглянемо, що ж таке ризик. Ризик – це частота реалізації небезпек. Найбільш загальним визначенням визнається таке: ризик – це кількісна оцінка небезпеки.

Кількісна оцінка – це відношення числа тих або інших несприятливих наслідків до їх можливого числа за певний період:

R=

де n – число небажаних подій, що відбулися;

N – число максимально можливих подій.

Також ризик розглядається як твір частоти подій (аварій) на збиток від аварії, тобто величина ризику може бути обчислена з використанням наступного виразу:

R = λ* γ

де R – величина ризику, 1/год або грн./рік;

   λ – частота аварії даного типу, 1/год;

   γ – збиток від аварії, без розмірності або грн./рік.

Розмірність 1/год використовується в тому випадку, якщо оцінюється ризик загибелі людини (індивідуальний ризик), а розмірність грн./рік – якщо оцінюється ризик втрати матеріальних цінностей або екологічний ризик.

В Україні прийняті критерії ризику приведені табл. 2.1

Таблиця 2.1. Критерії небезпеки

Категорії небезпечних

робіт

Критерій небезпеки

Ризик травмування для 1 людини за рік

Ризик смертельного травматизму для 1 людини за рік

Безпечна

R<5*10-3

R<1*10-4

Відносно безпечна

5*10-3<R<5*10-2

1*10-4<R<1*10-3

Небезпечна

5*10-2<R<5*10-1

1*10-3<R<1*10-2

Особливо небезпечна

R>5*10-1

R>1*10-2

Розрізняють індивідуальний і соціальний ризик.

Індивідуальний ризик  характеризує небезпеку певного вигляду для окремого індивідуума.

Соціальний (точніше – груповий) – це ризик для групи людей. Соціальний ризик – це залежність між частотою подій і числом уражених при цьому людей.

Сприйняття ризику і небезпек громадськістю суб'єктивно. Люди різко реагують на події рідкісні, такі, що супроводжуються великим числом одноразових жертв. В той же час часті події, в результаті яких гинуть одиниці або невеликі групи людей, не викликають такого напруженого відношення. Щодня на виробництві гине 40 - 50 чоловік, а в цілому по країні в рік від різних небезпек позбавляються життя більше 1000 чоловік. Але ці відомості менш вражають, чим загибель 5 - 10 чоловік в одній аварії або якому-небудь конфлікті.

Це необхідно мати на увазі при розгляді проблеми прийнятного ризику. Суб'єктивність в оцінці ризику підтверджує необхідність пошуку прийомів і методологій, позбавлених цього недоліку. На думку фахівців, використання ризику як оцінки небезпек є переважним, чим використання традиційних показників.

Як приклад приведемо дані, що характеризують індивідуальний ризик в Україні, табл.2.2.

Таблиця 2.2. Величина індивідуального ризику захворювання, травмування і смертності в результаті дії небезпечних чинників

Вид ризику

Величина ризику

Загальне захворювання

679,7*10-3

Захворювання системи кровообігу

47,5*10-3

Новоутворення

7,76*10-3

Травми, отруєння

47,5*10-3

Травматизм на виробництві

2,6*10-3

Травматизм у вугільній промисловості

28,0*10-3

Травматизм в результаті ДТП

0,756*10-3

Ризик одержати збиток в результаті ЧС

0,06*10-3

Смертність від основних причин

15,39*10-3

Смертність від хвороб кровообігу

9,42*10-3

Смертність від травм, отруєння

1,49*10-3

Смертність на транспорті

0,146*10-3

Травмування на виробництві із смертельним результатом

0,095*10-3

1. Квантифікація ризику і небезпек

Для порівняння ризику і вигод багато фахівців пропонують ввести фінансову міру людського життя. Такий підхід викликає заперечення серед певного кола осіб, які стверджують, що людське життя святе і фінансові операції недопустимі (квантилє – від грецького - «скільки»).

Проте на практиці з неминучістю виникає необхідність в такій оцінці саме в цілях безпеки людей, якщо питання ставиться так: "Скільки треба витратити коштів, щоб врятувати людське життя?" По зарубіжних дослідженнях людське життя оцінюється від 650 тис. до 7 млн. дол. США.

Слід зазначити, що процедура визначення ризику вельми приблизна. Можна виділити чотири методичні підходи до визначення ризику:

  1.  Інженерний, такий, що спирається на статистику, розрахунок частот, імовірнісний аналіз безпеки, побудову дерев небезпеки;
  2.  Модельний, заснований на побудові моделей дії шкідливих чинників на окрему людину, соціальні, професійні групи і т. п.; ці методи засновані на розрахунках, для яких не завжди є дані;
  3.  Експертний, коли вірогідність різних подій визначається на основі опиту досвідчених фахівців, тобто експертів;
  4.  Соціологічний, заснований на опиті населення.

Перераховані методи відображають різні аспекти ризику. Тому застосовувати їх необхідно в комплексі.

2. Концепція прийнятного (допустимого) ризику

Традиційна техніка безпеки базується на безумовному правилі — забезпечити безпеку, не допустити ніяких аварій. Як показує практика, така концепція неадекватна законам техносфери. Вимога абсолютної безпеки, що підкуповує своєю гуманністю, може обернутися трагедією для людей тому, що забезпечити нульовий ризик в діючих системах неможливо.

Сучасний світ відкинув концепцію абсолютної безпеки і дійшов концепції прийнятного (допустимого ризику), суть якої в прагненні до такої малої безпеки, яку приймає суспільство в даний період часу.

Прийнятний ризик поєднує в собі технічні, економічні, соціальні, політичні аспекти і представляє деякий компроміс між рівнем безпеки і можливостями її досягнення (рис 2.1)

 

Ризик

    1 – Технічний ризик 2 – Соціально – економічний

                                                        ризик                                

          3 – Прийнятний

          ризик

Витрати

                            

Рис. 2.1. Вибір прийнятного ризику

По-перше, потрібно мати на увазі, що економічні можливості підвищення безпеки технічних систем не безмежні.

Витрачаючи надмірні засоби на підвищення безпеки, можна завдати збитку соціальній сфері, наприклад, погіршити медичну допомогу.

При збільшенні витрат технічний ризик знижується, але росте соціальний. Сумарний ризик має мінімум при певному співвідношенні між інвестиціями в технічну і соціальну сфери. Цю обставину і потрібно враховувати при виборі ризику, з яким суспільство вимушене миритися.

У деяких країнах, наприклад в Голландії, прийнятні ризики встановлені в законодавчому порядку. Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі звичайно вважається 10-6 в рік, тобто 1 шанс на 1 мільйон. Нехтує малим вважається індивідуальний ризик загибелі 10-8  в рік.

3. Оцінка ризику

Сьогодні оцінка ризику є єдиним аналітичним інструментом, що дозволяє визначити чинники ризику для здоров'я людини, їх співвідношення і на цій базі обкреслити пріоритети діяльності з мінімізації ризику.

Оцінка ризику — це аналіз походження (виникнення) і масштаби ризику в конкретній ситуації. Модель оцінки ризику включає декілька елементів:

  1.  Виявлення небезпеки, встановлення джерел і чинників ризику, а так само об'єктів їх потенційної дії, основні форми такої взаємодії.
  2.  Оцінка схильності, тобто реальної дії чинника ризику на людину і навколишнє середовище.
  3.  Елемент оцінки ризику пов'язаний з аналізом дії чинників ризику на населення і навколишнє середовище, визначення стійкості людини і екосистеми до дії певного дестабілізуючого чинника.
  4.  Повна характеристика ризику з використанням якісних і кількісних параметрів.

Завершальна фаза моделі оцінки ризику, характеристика ризику одночасно є першою ланкою процедури управління ризиком.

Учбове питання 2. Системний аналіз безпеки

Системний аналіз – це сукупність методологічних засобів, використовуваних для підготовки обґрунтування рішень до складних проблем безпеки. Система – це сукупність взаємозв'язаних компонентів, взаємодіючих компонентів, які взаємодіють між собою таким чином, при якому досягається певний результат (мета).

Мета системного аналізу безпеки полягає в тому, щоб виявити причини, що впливають на появу небажаних подій (аварій, катастроф, пожеж, травм і т.д.) і розробити попереджувальні заходи, що зменшують вірогідність їх появи.

Вивчення ризику проводиться в три стадії:

Перша стадія: попередній аналіз небезпеки.

Ризик найчастіше пов'язаний з безконтрольним звільненням енергії або витоками токсичних речовин (чинники миттєвої дії). Звичайно одні відділення підприємства представляють більшу небезпеку, ніж інші, тому на самому початку аналізу слід розбити підприємство, для того, щоб виявити такі ділянки виробництва або його компоненти, які є вірогідними джерелами безконтрольних витоків. Тому першим кроком буде:

  1.  Виявлення джерел небезпеки (наприклад, чи можливі витоки отруйних речовин, вибухи, пожежі і т.д.?);
  2.  Визначення частин системи (підсистеми), які можуть викликати ці небезпечні стани (хімічні реактори, ємкості і сховища, енергетичні установки і ін.)

Засобами до досягнення розуміння небезпек в системі є інженерний аналіз і детальний розгляд навколишнього середовища, процесу роботи і самого устаткування. При цьому дуже важливо знання ступеня токсичності, правил безпеки, вибухонебезпечних умов, проходження реакцій, корозійних процесів, умов займистості і т.д.

Перелік можливих небезпек є основним інструментом в їх виявленні. Фірма “Боїнг” використовує наступний перелік:

  1.  Звичайне паливо.
  2.  Рухове паливо.
  3.  Вибухові речовини.
  4.  Заряджені електричні конденсатори.
  5.  Акумуляторні батареї.
  6.  Статичні електричні заряди.
  7.  Ємкості під тиском.
  8.  Пружинні механізми.
  9.  Підвісні пристрої.
  10.   Газогенератори.
  11.   Електричні генератори.
  12.  Джерела високочастотного випромінювання.
  13.   Радіоактивні джерела випромінювання.
  14.   Падаючі предмети.
  15.   Катапультовані предмети.
  16.   Нагрівальні прилади.
  17.   Насоси, вентилятори.
  18.   Механізми, що обертаються.
  19.   Приводні пристрої.
  20.   Ядерна техніка і т.д.

Процеси і умови, що представляють небезпеку:

  1.  Розгін, гальмування.
  2.  Забруднення.
  3.  Корозія.
  4.  Хімічна реакція (дисипація, заміщення, окислення).
  5.  Електричні: поразка струмом; опік; непередбачені включення; відмови джерела живлення; електромагнітні поля.
  6.  Вибухи.
  7.  Пожежі.
  8.  Нагрів і охолоджування: висока температура; низька температура; зміна температури.
  9.  Витоки.
  10.  Волога: висока вологість; низька вологість.
  11.  Тиск: високий; низький; швидка зміна.
  12.  Випромінювання: термічне; електромагнітне; іонізуюче; ультрафіолетове.
  13.  Механічні удари і т.д.

Звичайно необхідні певні обмеження на аналіз технічних систем і навколишнього середовища. (Наприклад, нераціонально в деталях вивчати параметри ризику, пов'язаного з руйнуванням механізму або пристрою в результаті авіакатастрофи, оскільки це рідкісне явище, проте потрібно передбачати захист від таких рідкісних явищ при аналізі ядерних електростанцій, оскільки це спричиняє собою велику кількість жертв). Тому необхідний наступний крок.

  1.  Введення обмежень на аналіз ризику (наприклад, потрібно вирішити, чи буде він включати детальне вивчення ризику в результаті диверсій, війни, помилок людей, поразки блискавкою, землетрусів і т.д.).

Таким чином, метою першої стадії аналізу ризику є визначення системи і виявлення у загальних рисах потенційних небезпек.

Друга стадія: виявлення послідовності небезпечних ситуацій.

Друга стадія починається після того, як визначена конфігурація системи і завершений попередній аналіз небезпек. Подальше дослідження проводять за допомогою двох основних аналітичних методів:

  1.  побудови дерева подій;
  2.  побудови дерева відмов.

Короткий опис методу дерева відмов або події

Аналіз дерева відмов або подій є найбільш загальним методом, який використовується для представлення логіки відмов технічних систем або небажаних подій. Він являє собою дедуктивний аналіз відмов, який можна описати аналітично. Метод дозволяє визначити небажаний стан системи і потім аналізувати систему з урахуванням навколишніх умов і умов експлуатації для визначення всіх можливих шляхів, по яких може реалізовуватися небажана подія.

Дерево відмов є графічною моделлю різних паралельних і послідовних з'єднань, які приведуть до реалізації передчасного визначення небажаної події. Відмовами – базисними подіями можуть бути події, пов'язані з виходом з ладу елементів системи, помилками персоналу, навколишнім середовищем.

Дерево відмов є математичною вірогідністю моделі системи, яка враховує можливі відмови всіх елементів, що становлять систему, їх взаємозв'язок і взаємозалежність, а також дозволяє розрахувати вірогідність відмов, подій на основі відомих характеристик надійності їх елементів.

Мета використання дерева відмов:

  •  виявлення шляхів, що приводять до відмови системи;
  •  вивчення моделі системи;
  •  вивчення взаємозалежності між відомими елементами;
  •  визначення вірогідності відмов систем і появи небажаних подій;
  •  отримання інформації про слабкі місця системи.

Назва дерева відмов

Розробка блоку інформації, яка описує об'єм аналізу

Визначення верхньої події

Визначення системи і її меж

Розробка допусків і її меж

Представлення дерева відмов

Рис. 2.2. Загальні ознаки побудови дерева відмов

Побудову дерева відмов можна розбити на 5 етапів:

  1.  Визначення верхньої події. Верхня подія дерева відмов є проміжною подією дерева відмов. Верхня подія - це:
    •  небажана подія;
    •  подія повинна бути конкретною (якщо вона загального характеру, то буде складно);
    •  якщо дуже конкретним, то може загубитися інформація, корисна для аналізу;
    •  необхідно задавати робочий стан компонентів, що входять в систему.
  2.  Розробка блоку інформації, яка описує об'єм аналізу, включає:
  •  визначення меж системи і визначення даних для аналізу;
  •  експлуатаційну і проектну інформацію, дані з регламенту;
  •  розрахунок регламентів, ремонту і технічного обслуговування.
    1.  Визначення систем і їх меж:
      •  може відрізнятися від поняття експлуатації;
      •  якщо декілька систем виконують одну функцію безпеки, то треба представляти її як одну систему, тобто система представляється як набір елементів;
      •  необхідно чітко визначити межі системи.
  1.  Допуски і обмеження, які приймаються (оскільки немає повної інформації про всі явища):
    •  основа для допусків повинна бути конкретною;
    •  обмеження дозволяють визначити об'єм аналізу.
  2.  Побудова дерева відмов - кінцевий етап аналізу:
  •  крок за кроком визначаються недоліки системи;
  •  позначення повинні бути зрозумілими;
  •  при визначенні набору відмов, окремі відмови повинні відповідати ступеню допусків і обмежень, прийнятих раніше.

Опис дії якого-небудь шкідливого або небезпечного чинника

Назвати і стисло охарактеризувати небажану подію, яка можлива як наслідок дії чинника.

Назвати і стисло охарактеризувати початкову подію, яка може бути ініціатором дії шкідливого або небезпечного чинника.

Назвати події, які можуть впливати на хід подій в час від початкової події до небажаної події.

Зробити оцінку інтервалу часу від початкової події до небажаної події.

Назвати чинники і обставини, які можуть впливати на хід подій за час від початкової події до небажаної події.

Оцінити будь-яким чином зв'язок подій, чинників і обставин за час від початкової події до небажаної події.

Назвати можливі заходи і способи, що запобігають дії шкідливого або небезпечного чинника.

Назвати можливі заходи, що проводяться людиною в процесі і можливі помилки при цьому.

Провести оцінку вірогідності приведених подій.

Основні положення і правила побудови дерева відмов (подій)

Основні принципи і етапи побудови дерева відмов розглянули перші 3 учбові питання. Зараз розглянемо їх конкретніше.

Основні правила:

  •  при побудові дерева відмов використовується концепція швидкої відмови, тобто кожна подія представляється такою, яка відстоюється в даний момент;
  •  спочатку звертається увага на необхідні і достатні причини виникнення верхньої події, потім причину цієї причини і так далі послідовно всі причини.

При побудові дерева відмов також необхідно враховувати і інші аспекти:

  1.  На початку побудови дерева відмов повинні бути узгоджені: межі систем, логічні символи, індексація (кодування) подій, а також представлення помилок персоналу і відмов із загальних причин;
    1.  Всі допуски, зроблені в процесі побудови дерева відмов, повинні бути відбиті в звітній документації разом з джерелами використаної проектної інформації. Таким чином, буде забезпечена узгодженість дій впродовж всього аналізу, а також можливість прослідкувати хід дослідження;
    2.  Якщо система не моделюється в деталях і використовуються дані з надійності системного рівня, то подія відмов, що є загальним і для інших систем, повинна бути виділена і розглянута;
    3.  Настійно рекомендується ще до початку аналізу встановлювати точні визначення меж системи. В ході аналізу необхідно дотримуватися встановлених меж;
    4.  Важливо, щоб використовувалася стандартизована форма для кодування базисних подій в деревах відмов. Вибрана схема повинна бути сумісна з вибраним комп'ютерним кодом для аналізу систем і чітко ідентифікувати базисні події:
  •  види відмов устаткування;
  •  визначення вигляду і типу конкретного устаткування;
  •  приналежність устаткування до конкретної системи.
    1.  Дерева відмов повинні відображати всі можливі види відмов, які можуть вплинути на неготовність системи. Повинні враховуватися складові, причетні до виведення устаткування з ладу для випробування і технічного обслуговування. У необхідних випадках потрібно враховувати помилки персоналу, пов'язані з помилковими діями з приведення устаткування в робочий стан після випробувань і технічного обслуговування, а також помилковими діями в процесі аварії.
    2.  У дерев відмов повинні знайти відображення наступні аспекти залежних відмов:
      •  взаємозалежність вихідних подій і реакцій систем;
      •  відмови загальних підтримуючих систем, що впливають більш ніж на одну фронтальну систему або елемент через функціональну залежність;
      •  помилки персоналу, пов'язані із загальними операціями випробувань і технічного обслуговування;
      •  загальні елементи фронтальних систем.

При виконанні моделювання треба визначити і описати всі функціональні і системні дерева відмов, охоплених в аварійних послідовностях (дерева подій). При побудові системних дерев відмов повинні бути враховані всі системи, що забезпечують роботу системи, та необхідні для виконання функцій безпеки.

У всіх випадках, де в імовірнісній моделі передбачається втручання персоналу, треба представити і описати дерево відмов для персоналу і всіх його дій (операції, на підставі яких вони побудовані). Ці події, пов'язані з відновленням функцій оператором, як і відмови із загальної причини, повинні бути доповнені в дерево відмов на завершальному етапі, в кінцевому результаті.

Розглянемо приклад побудови дерева відмов.

Для побудови дерева відмов приймаються умовні позначення елементів:

Базисні події

Базисна подія – базисна подія є дефектом – це

відмова устаткування, людська помилка. Круг позначає

що подія відмови не вимагає подальшої розробки;

Прямокутний базисний елемент – додатковий символ для

базисної події – події, яка містить в прямокутному

елементі короткий опис базисної події.

Неописана (нерозвинене) подія – позначає базисну подію

тобто фактично складніша подія, яка не була далі

розвинена логікою дерева відмов.

Елемент типу «будинок» - визначено подію, використовується, що б

позначати відмову, яку гарантовано завжди здійснюється або    

ніколи не здійснюється.

Логічні елементи

«І» - всі входи (базисні події) повинні здійснюватися, щоб

подія відбулася.

«АБО» - означає, що подія матиме місце, якщо відбудеться   

хоч би одна з подій або обидві.

Третя стадія: аналіз наслідків.

При аналізі наслідків використовуються дані, одержані на стадії попередньої оцінки небезпеки і на стадії виявлення послідовності небезпечних ситуацій.

За даними дерева відмов і набутого значення вірогідності можливих відмов можна побудувати гістограму частот для різних величин витоків (на прикладі ядерного реактора).

Рис 2. 3. Гістограма частот для різних величин витоків.

Якщо за даними гістограми побудувати криву, то ми одержимо граничну криву частоти аварійних витоків (крива Фармера). Вважається, що крива відокремлює верхню область неприпустимо великого ризику від області прийнятного ризику, розташованої нижче і лівіше кривій.

Рис 2.4. Крива Фармера.

Інші прийоми аналізу ризику:

  1.  Аналіз видів відмов і наслідків.

За допомогою аналізу видів відмов і наслідків систематично, на основі послідовного розгляду одного елементу за іншим аналізуються всі можливі види відмов або аварійні ситуації і виявляються їх результуючі дії на систему. Окремі аварійні ситуації і види відмов елементів виявляються і аналізуються для того, щоб визначити їх дію на інші довколишні елементи і систему в цілому.

Аналіз видів відмов і наслідків істотно детальніший, ніж аналіз за допомогою дерева відмов, оскільки при цьому необхідно розглянути всі можливі види відмов або аварійні ситуації для кожного елементу системи.

Наприклад, реле може відмовити з наступних причин:

  •  контакти не розімкнулися або не стулилися;
  •  запізнювання в замиканні або розмиканні контактів;
  •  коротке замикання контактів на корпус, джерело живлення, між контактами і в ланцюгах управління;
  •  брязкіт контактів (нестійкий контакт);
  •  контактна дуга, генерування перешкод;
  •  розрив обмотки;
  •  коротке замикання обмотки;
  •  низький або високий опір обмотки;
  •  перегрів обмотки.

Для кожного виду відмови аналізуються наслідки, намічаються методи усунення або компенсації відмов.

Додатково для кожної категорії повинен бути складений перелік необхідних перевірок.

Наприклад, для баків, ємкостей, трубопроводів цей перелік може включати наступне:

  •  змінні параметри (витрата, кількість, температура, тиск, насичення і т.д.);
  •  системи (нагріву, охолоджування, електроживлення, управління і т.д.);
  •  особливі стани (обслуговування, включення, виключення, заміна вмісту і т.д.);
  •  зміна умов або стану (дуже великі, дуже малі, гідроудар, осад, незмішуваність, вібрація, розрив, витік і т.д.)

Використовувані при аналізі форми документів подібні вживаним при виконанні попереднього аналізу небезпек, але в значній мірі деталізовані.

  1.  Аналіз критичності.

Цей вид аналізу передбачає класифікацію кожного елементу відповідно до ступеня його впливу на виконання загального завдання системою. Встановлюються категорії критичності для різних видів відмов:

категорія 1 – відмова, що приводить до додаткового незапланованого обслуговування;

категорія 2 – відмова, що приводить до затримок в роботі або втраті працездатності;

категорія 3 – відмова, що потенційно приводить до невиконання основного завдання;

категорія 4 – відмова, що потенційно приводить до жертв.

Даний метод не дає кількісної оцінки можливих наслідків або збитків, але дозволяє відповісти на наступні питання:

  •  який з елементів повинен бути підданий детальному аналізу з метою виключення небезпек, що приводять до виникнення аварій;
  •  який елемент вимагає особливої уваги в процесі виробництва;
  •  які нормативи вхідного контролю;
  •  де слід вводити спеціальні процедури, правила безпеки і інші захисні заходи;
  •  як найефективніше витратити засоби для запобігання аваріям.

Порівняльні дані різних методів аналізу.

  1.  Попередній аналіз небезпек – визначає небезпеки для системи і виявляє елементи для проведення аналізу за допомогою дерева відмов і аналізу наслідків. Частково співпадає з методом аналізу наслідків і аналізом критичності.

Переваги: є першим необхідним кроком.

Недоліки: не має

  1.  Аналіз за допомогою дерева відмов – починається з ініціюючої події, потім розглядаються альтернативні послідовності подій.

Переваги: широко застосовний, ефективний для опису взаємозв'язків відмов, їх послідовності і альтернативних відмов.

Недоліки: великі дерева відмов важкі в розумінні, потрібне використання складної логіки. Непридатні для детального вивчення.

  1.  Аналіз видів відмов і наслідків – розглядає всі види відмов по кожному елементу. Орієнтований на апаратуру.

Переваги: простий для розуміння, широко застосовний, несуперечливий, не вимагає застосування математичного апарату.

Недоліки: розглядає безпечні відмови, вимагає багато часу, часто не враховує поєднання відмов і людського чинника.

  1.  Аналіз критичності – визначає і класифікує елементи для удосконалення системи.

Переваги: простий для користування і розуміння, не вимагає застосування математичного апарату.

Недоліки: часто не враховує ергономіку, відмови із загальною причиною і взаємодію системи.

На практиці, при дослідженні небезпеки системи, найчастіше послідовно застосовуються різні методи (наприклад, попередній аналіз, потім - дерево відмов, потім – аналіз критичності і аналіз видів відмов і наслідків).

Для оцінки ефективності витрат, пов'язаних із зменшенням ризику, можна використовувати спрощений підхід, розглянутий раніше (графік Rт + Rсэ) або скористатися іншими.

Одним із способів оцінки зменшення ризику є порівняння оцінюваних витрат з очікуваними результатами в грошовому виразі. Цей вид аналізу суперечливий, оскільки вимагає оцінки безпеки для людського життя у вартісному виразі.

У дослідницькій лабораторії «Дженерал моторс» розроблений спосіб оцінки, що не стосується цієї проблеми, та зосереджує увагу на тривалості життя. Початкова передумова: засоби для скорочення ризику призначені збільшити тривалість життя.

У методі використовуються дані по всіх категоріях смертельного ризику і визначається їх вплив на тривалість життя незалежно для кожної категорії. У такий спосіб визначається можливість збільшення тривалості життя в літах або днях завдяки впровадженню заходів щодо зменшення ризику. У поєднанні з оцінками витрат це допомагає визначити ефективність таких заходів.

Головною метою при вивченні небезпек, властивих системі, є визначення причинних взаємозв'язків між висхідними аварійними подіями, що відносяться до устаткування, персоналу і навколишнього середовища і приводять до аварій в системі, а також відшукання способів усунення шкідливих дій шляхом перепроектування системи або її удосконалення.

Причинні взаємозв'язки можна встановити за допомогою одного з розглянутих методів, а потім піддати якісному і кількісному аналізам. Після того, як поєднання висхідних аварійних подій, що ведуть до виникнення небезпечних ситуацій в системі виявлені, система може бути вдосконалена і небезпеки зменшені.

Необхідно відзначити, що використання деяких із спрощено розглянутих вище методів вимагає роботи з складними логічними структурами; їх побудова і кількісний аналіз вимагає, щонайменше, твердих знань математичної логіки, булевої алгебри, теорії множин і інших складних розділів сучасної математики.

Учбове питання 3. Управління ризиком

Як підвищити рівень безпеки?

Це основне питання теорії і практики безпеки. Очевидно, що для цієї мети засобу можна витрачати по трьох напрямах:

  1.  Вдосконалення технічних систем і об'єктів;
  2.  Підготовка персоналу;
  3.  Ліквідація надзвичайних ситуацій.

Апріорі важко визначити співвідношення інвестицій по кожному напряму. Необхідний спеціальний аналіз з використанням конкретних даних і умов. Висновки можуть бути при цьому досить несподіваними. Перехід до ризику відкриває принципово нові можливості підвищення безпеки техносфери. До технічних, організаційних, адміністративним додаються економічні методи управління ризиком. До останніх відносяться: страхування, грошова компенсація збитку, платежі за ризик і ін.

Фахівці вважають за доцільне в законодавчому порядку ввести квоти за ризик.

Для розрахунку ризику необхідні обґрунтовані дані. Гостра потреба в даних в даний час визнана у всьому світі на національному і міжнародному рівні.

Необхідна ретельно аргументована розробка бази і банків даних і їх реалізація в умовах підприємства, регіону.

На практиці, управління ризиком означає проведення системи заходів, направлених на зниження вірогідності виникнення надзвичайних ситуацій, підвищення ступеня захищеності соціальної сфери від наслідків небезпечних подій, мінімізацію негативної дії чинників небезпеки і контроль за дотриманням відповідних норм і правил, передбачених чинним законодавством при ефективній взаємодії між виробництвом, населенням і державою в процесі формування необхідного рівня безпеки життєдіяльності суспільства. Одночасно ця умова є і головною метою даної концепції.

Згідно з поставленими цілями, формами і способами здійснення, передбачені заходи щодо зменшення ризику діляться на певні однотипні блоки або комплекси.

1) Комплекс заходів організаційно-виробничого напряму торкається загальних питань організації виробництва для забезпечення високого рівня безпеки і систем реагування на не штатні події. У загальних рисах він включає:

- створення центрів (штабів) контролю за безпечним функціонуванням виробництва і розвиток можливих надзвичайних ситуацій з відповідною матеріально-технічною і науково-практичною базою;

- створення спеціальних груп (або мобілізаційних шарів груп) швидкого реагування з урахуванням специфіки виробництва і характеру можливих надзвичайних ситуацій;

- забезпечення дії системи інформування виробничого персоналу про можливі небезпечні події і конкретні чини реагування (алгоритмів поведінки) на них;

- забезпечення необхідних передумов для можливої екстреної евакуації персоналу (або населення в зоні можливого ураження) і проведення ефективних аварійно-рятівних робіт.

2) Комплекс заходів інженерно-технічного напряму включає питання інженерно-технологічного рівня безпеки.

При цьому передбачається:

- створення проектної експертизи з питань техногенної безпеки з метою приведення інженерно-технологічних рішень у відповідність з вимогами безпеки на стадії проектування об'єктів виробництва;

- проведення досліджень з питань удосконалення технологічних процесів і впровадження в практику результатів цих робіт з погляду безпечної експлуатації;

- розробка і впровадження систем ефективного блокування і локалізації осередків аварії у межах промислової зони;

- створення захисних смуг і окремих інженерних конструкцій, що застережують проникнення наслідків надзвичайної ситуації за межі території об'єктів.

3) Комплекс заходів медико-організаційного напряму передбачає забезпечення початкової і тривалої медичної допомоги потерпілим в результаті можливої надзвичайної ситуації. Сюди відноситься:

- визначення основних типів поразок людини згідно специфіки можливої надзвичайної ситуації з метою забезпечення необхідного рівня кваліфікації медичного персоналу;

- створення необхідних запасів препаратів і відповідної медичної техніки, а в деяких випадках засобів індивідуального захисту;

- створення мобілізаційних шарів медичних бригад швидкого реагування і відробіток навиків роботи в екстремальних умовах;

- визначення основних і тимчасових місць подальшого лікування і відновлення потерпілих і евакуйованих з одночасним рішенням проблем матеріального забезпечення вказаних об'єктів.

4) Комплекс заходів інформаційного характеру розглядає питання максимально швидкого отримання і передачі об'єктивної інформації про розвиток надзвичайної ситуації і впливу її наслідків на навколишнє середовище. Передбачає:

- створення надійних систем екстреного сповіщення і постійного інформування населення про стан небезпечного об'єкту і розвиток можливих негативних подій на ньому;

- створення надійних дублюючих систем різних видів всередині і поза небезпечним об'єктом;

- забезпечення потреб населення в об'єктивній інформації про можливі надзвичайні ситуації і розповсюдження планів і сценаріїв поведінки під час реалізації потенційної загрози.

5)  Комплекс заходів науково-практичного напряму передбачає дослідження проблем науковими методами і включає наступні напрями:

- визначення сукупності методів дослідження із забезпеченням відповідною матеріально-технічною і організаційною базою;

- вивчення перспектив розвитку, складання прогнозів і наукових рекомендацій до можливих напрямів подальшого розвитку небезпечного виробництва;

- створення науково обґрунтованих моделей і сценаріїв розвитку надзвичайних ситуацій і необхідних дій виробничого персоналу, ліквідаційних служб і населення в зоні можливого ураження;

- забезпечення відповідної теоретико-практичної підготовки фахівців з урахуванням міжнародного досвіду з даної проблеми;

- встановлення необхідних зв'язків із зарубіжними аналогічними інститутами з метою обміну інформацією і координації зусиль по дослідженню питань управління ризиком техногенних аварій.

6) Комплекс заходів фінансово-ресурсного напряму забезпечує формування необхідної матеріальної бази для попередження, зниження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. При цьому передбачається:

- створення специфічних фондів ризику, які формуються в результаті надходжень за рахунок особливої державної політики в галузі оподаткування, страхування, кредитування, штрафів і різних виплат;

- створення регіональних резервів матеріальних ресурсів для забезпечення ліквідації наслідків можливих надзвичайних ситуацій.

7) Заходи в галузі права передбачають організацію правової і законодавчої бази, яка гарантувала б право суб'єктів держави на безпечне існування. Сюди відноситься:

- контроль за дотриманням існуючих законодавчих актів в цій сфері (Закон про охорону навколишнього природного середовища, акти про охорону праці, медико-гігієнічні норми, порядок ліцензування діяльності небезпечних виробництв і т. д.) з можливим внесенням поправок і змін до них;

- розробка нових законодавчих і нормативних актів, регулюючих розвиток небезпечного виробництва і обмін інформацією навколо нього;

- проведення адаптації вітчизняних правових норм з даного питання в системі відповідного міжнародного права.

8) Комплекс заходів територіально-організаційного напряму передбачає забезпечення ефективного просторового розподілу системи управління ризиком. Включає наступні групи заходів:

- створення централізованого Координаційного Центру з боротьби з несприятливими подіями в межах держави;

- забезпечення розвитку підлеглих Центру регіональних систем безпеки, спосіб і форма функціонування яких залежать від соціально-економічних і природно-географічних особливостей регіонів;

- формування структур міжнародної співпраці в галузі безпеки на рівнях суміжних країн і міжнародної співпраці в цілому.

9) Комплекс заходів контролю передбачає проведення багаторівневого контролю за дотриманням і виконанням вимог і рекомендацій законодавства і відповідних інститутів з зниження рівня техногенної безпеки. Сюди відноситься:

- створення системи державної інспекції і контролю за розвитком і функціонуванням потенційно небезпечного виробництва;

- забезпечення можливостей для проведення експертизи положення небезпечних виробництв незалежними експертами і фахівцями міжнародних контрольних органів;

- забезпечення отримання об'єктивної інформації представниками громадськості і іншими зацікавленими сторонами.

10) Моніторинг екологічної безпеки потенційно небезпечного виробництва передбачає виконання таких завдань:

- створення необхідних матеріальних, адміністративних, фінансових, правових передумов для організації державної мережі моніторингу;

- наукове обґрунтування і законодавчо оформлене позначення об'єктів моніторингу і системи економічних і технологічних показників, стеження за якими є обов'язковим;

- матеріально-технічне і науково-організаційне забезпечення ефективної взаємодії відповідних державних управлінських структур і компонентів моніторингу;

- ефективне управління ризиком встановлює певні вимоги до заходів, направлених на зниження небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій як головної ланки механізму регулювання ризиком.

Дані заходи повинні об'єктивно відповідати вимогам комплексності, універсальності і специфічності. З погляду комплексності передбачається, що заходи проводяться необхідно цілим комплексом і на основі глибоких досліджень. Одиничність проведення заходів і їх «випадковість» повністю виключаються. Універсальність заходів розглядається як прийнятність їх проведення в надзвичайних ситуаціях природного і антропогенного характеру. Специфічність полягає в певних структурних особливостях комплексів заходів в процесі пониження вірогідності виникнення небезпечних ситуацій. Вона досягається тісною співпрацею зацікавлених державних структур з науковими організаціями, які ведуть дослідження в даній галузі. Крім того, результатом вказаної співпраці виступає науково обґрунтована концепція.

Розгляд, внесення поправок і змін і подальше впровадження в життя основних положень концепції управління ризиком дасть можливість найближчим часом забезпечити прийнятий рівень безпеки життєдіяльності економіки і суспільства.

ТЕМА 3. ФІЗІОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЛЮДИНИ

ЗАНЯТТЯ 3.1. ОСНОВИ ФІЗІОЛОГІЇ ЛЮДИНИ В КОНТЕКСТІ ЙОГО ЗДОРОВ'Я І БЕЗПЕКИ

Учбове питання 1. Основи фізіології систем організму

Фізіологія системи кровообігу

Життєдіяльність організму можлива лише за умови доставки до кожної клітки живильних речовин, кисню, води і видалення продуктів обміну речовин, що виділяються кліткою. Це завдання виконує судинна система, що є системою трубок, що містять кров і лімфу, і серце центральний орган, що обумовлює рух цієї рідини.

Основні кровотворні органи: кістковий мозок, лімфатичні вузли, селезінка, вилочкова залоза.

Серце і кровоносні судини утворюють замкнуту систему, по якій кров рухається завдяки скороченням серцевого м'яза і гладких міоцитів стінок судин.

Кровоносні судини  порожнисті трубчасті структурні елементи кровоносної системи, сприяючі циркуляції крові в організмі. Кровоносні судини представлені аортою, артеріями, що несуть кров від серця; венами, що несуть кров до серця; і мікроциркулярним руслом, що складаються з артерій, капілярів і вен.

Найбільш важливий відділ кровоносної системи  капіляри, саме вони здійснюють обмін речовин і газообмін.

Об'єм крові (загальна кількість крові) в організмі дорослої людини складає в середньому 6 - 8% від маси тіла, що відповідає 5 - 6 л.

Полягає кров з рідкої частини плазми і зважених в ній формених елементів: еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів.

Лейкоцити безбарвні, функціонально різноманітні, рухомі клітки, здатні захоплювати і переварювати мікроорганізми і чужорідні частинки, а також виробляти антитіла. Еритроцити - без'ядерні клітки крові із замкнутою кровоносною системою, що містить гемоглобін. Вони переносять кисень від легенів до тканин тіла, а від них до легенів - вуглекислий газ. Еритроцити утворюються в кістковому мозку. Тромбоцити  кров'яні пластинки, що є структурами неправильної форми, оточеними мембраною і позбавлені ядра; беруть участь в процесі згортання крові.

Кров, циркулююча в судинах, виконує наступні функції:

Транспортна – перенесення різних речовин: кисню, вуглекислого газу, живильних речовин, гормонів, медіаторів, електролітів, ферментів і ін.

Дихальна (різновид транспортної функції) – перенесення кисню від легенів до тканин організму, вуглекислого газу від кліток до легенів.

Трофічна (різновид транспортної функції) – перенесення основних живильних речовин від органів травлення до тканин організму.

Екскреторна (різновид транспортної функції) – транспорт кінцевих продуктів обміну речовин (сечовини, сечової кислоти і ін.), надлишку води, органічних і мінеральних речовин до органів їх виділення (нирки, потові залози, легені, кишечник).

Терморегуляторна – перенесення тепла від більш нагрітих органів до менш нагрітих.

Захисна – здійснення неспецифічного і специфічного імунітету, згортання крові оберігає від крововтрати при травмах.

Регуляторна (гуморальна) – доставка гормонів, пептидів, іонів і інших фізіологічно активних речовин від місць їх синтезу до кліток організму, що дозволяє здійснювати регуляцію багатьох фізіологічних функцій.

Гомеостатична – підтримка постійності внутрішнього середовища організму (кислотно-лужної рівноваги, водно-електролітного балансу і ін.).

Захворювання кровоносної системи

Лейкоз (лейкемія, білокрів'я) пухлинні захворювання кровотворної тканини з ураженням кісткового мозку і витісненням нормальних паростків кровотворення, збільшенням лімфатичних вузлів і селезінки, змінами в картині крові і іншими проявами. Метод лікування трансплантація кісткового мозку.

Тромбоз утворення згустків крові в просвіті судин або в порожнинах серця. Розвитку тромбозу сприяють поразка судинної стінки (атеросклерозного, запального і іншого походження), уповільнення кровотоку, підвищення здатності згущуватися і в'язкості крові.

Фізіологія дихання

Людина і всі високоорганізовані живі істоти мають потребу для своєї нормальної життєдіяльності в постійному надходженні до тканин організму кисню, який використовується в складному біохімічному процесі окислення живильних речовин, внаслідок чого виділяється енергія і утворюється двоокис вуглецю і вода.

Дихання – синонім і невід'ємна ознака життя. «Поки дихаю – сподіваюся», затверджували стародавні римляни, а греки називали атмосферу «пасовищем життя». Людина в день з'їдає приблизно 1,24 кг їжі, випиває 2 л води, але вдихає понад 9 кг повітря (більше 10 000 л).

Дихання – це сукупність процесів, що забезпечують споживання організмом кисню і виділення двоокису вуглецю. В умовах спокою в організмі за 1 хвилину споживається в середньому 250 – 300 мл кисню і виділяється 200 – 250 мл вуглекислого газу. При фізичній роботі великої потужності потреба в кисні істотно зростає, і максимальне споживання кисню досягає у високо тренованих людей близько 6–7 л/хвилину. Дихання здійснює перенесення кисню з атмосферного повітря до тканин організму, а у зворотному напрямі проводить видалення вуглекислого газу з організму в атмосферу.

У людини розрізняють грудний, змішаний і черевний типи дихання. При цьому існує деяка відмінність в диханні у чоловіків і жінок. Чоловікам властиво «низьке» дихання, близьке до черевного. Жінки дихають більше «високо», і їх дихання ближче до грудного типа.

Розрізняють декілька етапів дихання:

  1.  Зовнішнє дихання – обмін газів між атмосферою і альвеолами.
  2.  Обмін газів між альвеолами і кров'ю легеневих капілярів.
  3.  Транспорт газів кров'ю – процес перенесення 02 від легенів до тканин і СО2 від тканин – до легенів.
  4.  Обмін 02 і СО2 між кров'ю капілярів і клітинами тканин організму.
  5.  Внутрішнє, або тканинне, дихання – біологічне окислення в мітохондріях клітки.

Захворювання органів дихання:

Гострий бронхіт це запальний процес слизистої оболонки бронхів, що виникає унаслідок найрізноманітніших причин. До них відносяться інфекційні збудники, віруси, хімічні, фізичні або алергічні чинники. При бронхіті тканини уздовж стінок повітряпроводячих шляхів розпухають і виділяють велику кількість слизу.

Хронічний бронхіт це прогресуюче запалення бронхів, що виявляється кашлем. Про хронічний характер процесу прийнято говорити, якщо кашель продовжується не менше 3 місяців в рік протягом 2 років підряд. Хронічний бронхіт найпоширеніша форма хронічних неспецифічних захворювань легенів, що має тенденцію до почастішання.

Силікоз  захворювання людини, що викликається тривалим вдиханням пилу, що містить вільний двоокис кремнію, відноситься до професійних хвороб. Зустрічається у робочих гірничорудної, фарфоро-фаянсової, металургійної, машинобудівної промисловості. Силікоз найбільш несприятливо протікаюче захворювання з групи пневмокониозів; частіше, ніж за інші, наголошуються приєднання туберкульозного процесу (т.з. силікотуберкульоз) і інші ускладнення.

Поняття "пневмонія" об'єднує цілу групу захворювань, які виявляються запальними процесом в легенях. Викликають цей процес, як відомо, мікроби (пневмококи, стафілококи, стрептококи, синегнійна паличка), віруси грипу А, В, С, парагрипу, аденовіруси і грибки. Чи має значення, хто з них спровокував гостру пневмонію? Так, має. Кожен мікроорганізм впливає на захворювання по-своєму і вимагає відповідного підбору антибіотиків (наприклад, пневмонія, викликана стафілококом, протікає особливо важко).

Емфізема  скупчення і розтягування повітрям або газом тканин або органу, що утворився.

Фізіологія травлення

Для нормальної життєдіяльності організму необхідний пластичний і енергетичний матеріал. Ці речовини поступають в організм з їжею. Але тільки мінеральні солі, вода і вітаміни засвоюються людиною в тому вигляді, в якому вони знаходяться в їжі. Білки, жири і вуглеводи потрапляють в організм у вигляді складних комплексів, і для того, щоб всмоктатися і піддатися засвоєнню, потрібна складна фізична і хімічна переробка їжі. При цьому компоненти їжі повинні втратити свою видову специфічність, інакше вони будуть прийняті системою імунітету як чужорідні речовини. Для цих цілей і служить система травлення.

Травлення  сукупність фізичних, хімічних і фізіологічних процесів, що забезпечують обробку і перетворення харчових продуктів в прості хімічні сполуки, здатні засвоюватися клітками організму. Ці процеси йдуть в певній послідовності у всіх відділах травного тракту. Травний тракт представлений наступними органами: порожнина рота (язик бере участь в процесі жування, членороздільної мови, є органом смаку; основна функція зубів механічне подрібнення їжи); залози рота, основна функція яких слиновиникнення; глотка; стравохід; шлунок, форма якого постійно змінюється залежно від кількості з'їденої їжі і положення тіла, а об'єм його варіює від 1,5 до 4 літрів; тонкої і товстої кишки; печінка і жовчний міхур; підшлункова залоза.

Все це забезпечується регуляторними механізмами різного рівня.

Захворювання органів травлення

Гастрит – запальне захворювання слизистої оболонки шлунку. Причини - неправильне раціон, дія алкоголю, нікотину, харчові отруєння і ін. (у тварин недоброякісний корм, різка зміна раціонів, перегодовування, отруєння і ін.). Може бути гострим (болі під грудьми, нудота, блювота) і хронічним (відчуття тяжкості і болю під грудьми, печія, відрижка і ін.).

Виразкова хвороба шлунку і дванадцятипалої кишки – хронічне захворювання, що характеризується утворенням виразок в слизистій оболонці шлунку і (або) дванадцятипалої кишки, болем в підкладковій області шлунку визначене проміжок часу після їжі або до їжі («голодні болі»), блювотою, сезонними загостреннями (весна, осінь). Можливі ускладнення: кровотеча, прорив стінки органу, звуження сторожа шлунку і ін. У розвитку виразкової хвороби грають роль нервово-психічне перенапруження, порушення живлення, куріння, зловживання алкоголем.

Фізіологія нервової системи

Нервова система регулює діяльність всіх органів і систем, обумовлюючи їх функціональну єдність, і забезпечує зв'язок організму як цілого із зовнішнім середовищем.

Структурною одиницею нервової системи є нервова клітина з відростками – нейрон. Вся нервова система є сукупністю нейронів, які контактують один з одним за допомогою спеціальних апаратів – синапсів.

По структурі і функції розрізняють три типу нейронів:

рецепторні, або чутливі;

• вставні, замикаючі (кондукторні);

• ефекторні, рухові нейрони, від яких імпульс прямує до робочих органів (м'язів, залоз).

Нервова система умовно підрозділяється на два великі відділи  соматичну, або анімальну нервову систему і вегетативну, або автономну нервову систему. Соматична нервова система здійснює переважно функції зв'язку організму із зовнішнім середовищем, забезпечуючи чутливість і рух викликаючи скорочення скелетної мускулатури. Оскільки функції руху і відчуття властиві тваринам і відрізняють їх від рослин, ця частина нервової системи одержала назву анімальної (тваринної).

Вегетативна нервова система має вплив на процеси так званого рослинного життя, загальні для тварин і рослин (обмін речовин, дихання, виділення і ін.), чому і відбувається її назва (вегетативна рослинна). Обидві системи тісно зв'язані між собою, проте вегетативна нервова система володіє деякою часткою самостійності і не залежить від нашої волі, унаслідок чого її також називають автономною нервовою системою. Її ділять на дві частини симпатичну і парасимпатичну.

У нервовій системі виділяють центральну частину головний і спинний мозок центральна нервова система, і периферичну, представлену нервами , що відходять від головного і спинного мозку, периферична нервова система. На розрізі мозку видно, що він складається з сірої і білої речовини.

Захворювання нервової системи

Неврози  це обширна група захворювань психіки. Загальним для них всіх є те, що при цьому відсутні органічні пошкодження головного мозку. Для неврозів немає ні вікових, ні статевих меж. Перш за все, неврози виявляються так званим астенічним синдромом, в який входять симптоми підвищеної стомлюваності, виснажуваності нервово-психічних процесів, часто виникають вегетативні розлади (пітливість, серцебиття) і порушення сну. У групі неврозів виділяють неврастенію, невроз страху (численні фобії), істеричний невроз и невроз нав'язливих станів.

Невропатія в психіатрії (з грецької neuron - нерв + pathos - страждання, хвороба) — одна з форм аномалій розвитку (дизонтогенеза) нервової системи, що характеризується її підвищеною збудливістю в поєднанні з підвищеною виснажуваністю. Поняття «невропатія» не є загальновизнаним.

Неврит, запалення нервів, що виявляється різноманітними руховими розладами і порушеннями чутливості. Виділяють декілька типів невритів, що розрізняються з причин виникнення, а також по числу і виду уражених нервів.

Невралгія  це захворювання периферичних нервів, що супроводжуються нападами сильного болю. Залежно від того, на якій ділянці нервової системи виникають біль, виділяють різні типи невралгії. Найбільш поширена з них це невралгія трійчастого нерва, яка зустрічається у 50 чоловік з 10 000 і частіше виявляється у жінок старше 40 років.

Фізіологія ендокринної системи

Сукупність залоз внутрішньої секреції, що виробляють і секретирують спеціалізовані хімічні речовини (гормони), які регулюють швидкість і спрямованість внутріклітинних процесів.

Вищою формою гуморальної регуляції є гормональна (гуморальна регуляція – координація фізіологічних і біологічних процесів в організмі, що здійснюється через рідкі середовища (кров, лімфа, тканинна рідина) за допомогою гормонів і різних продуктів обміну речовин. Підпорядкована нервовій регуляції, разом з якою складає єдину систему нейрогуморальної регуляції. Термін «гормон» був вперше застосований в 1902 р. Старлінгом і Бейліссом відносно відкритої ними речовини, що продукується в дванадцятипалій кишці секретина. Термін «гормон» в перекладі з грецької означає «спонукаючий до дії», хоча не всі гормони володіють стимулюючим ефектом.

Гормони – це високоактивні біологічно речовини, що синтезуються і виділяються у внутрішнє середовище організму ендокринними залозами, або залозами внутрішньої секреції, і що здійснюють регулюючий вплив на функції віддалених від місця їх секреції органів і систем організму. Ендокринна залоза - це анатомічне утворення, позбавлене вивідних проток, єдиною або основною функцією якого є внутрішня секреція гормонів. До ендокринних залоз відносяться гіпофіз, епіфіз, щитовидна залоза, надниркові (мозкова і кісткова речовина), паращитовидні залози.

Загальні властивості гормонів:

  1.  Строга специфічність (тропність) фізіологічної дії.
  2.  Висока біологічна активність: гормони надають свою фізіологічну дію в надзвичайно малих дозах.
  3.  Дістантний характер дії: клітки - мішені розташовуються звичайно далеко від місця утворення гормону.
  4.  Багато гормонів (стероїдні і похідні амінокислоти) не мають видової специфічності.
  5.  Генералізованность дії.
  6.  Пролонгованість дії.

Функції гормонів:

  1.  Регуляція зростання, розвитку і диференціювання тканин і органів, що визначає фізичний, статевий і розумовий розвиток.
  2.  Забезпечення адаптації організму до змінних умов існування.
  3.  Забезпечення підтримки гомеостазу.

До ендокринних залоз відносяться гіпофіз, надниркові залози, білящитовидні залози, статеві залози (їх внутрішньо-секреторні елементи), щитовидна залоза, острівці підшлункової залози. Ендокринними функціями володіють вилочкова залоза і епіфіз. У взаємодії з нервовою системою ендокринні залози регулюють всі функції організму.

Епіфіз бере участь в регуляції зростання, обміну речовин, статевого дозрівання, в процесах пристосування організму до умов навколишнього середовища (зокрема, до зміни дня і ночі, інших ритмічних і циклічних процесів). Він функціонально пов'язаний з гіпоталамусом і через нього з іншими залозами внутрішньої секреції.

Гормонами гіпофіза є: тропні гормони, гормон зростання і вазопресії. Їх функція в регуляції фізіологічного гомеостазу організму. Під їх контролем знаходяться процеси нормального емоційної і фізіологічної відповіді на стрес.

Яєчники у жінок, яєчка у чоловіків  залози внутрішньої секреції, виробляючі, відповідно, жіночі (естроген) і чоловічі (андрогени) статеві гормони.

Надниркові гормони секретують кортикостероїди, а також частково чоловічі і жіночі статеві гормони, мозковий шар адреналін і норадреналін. Вони грають важливу роль в регуляції обміну речовин і в адаптації організму до несприятливих умов. Поразка надниркових залоз приводить до хвороб (хвороба Аддісона, недуга Іценко-Кушинга і ін.).

Щитовидна залоза. Залоза внутрішньої секреції. Розташована на шиї, у області горлових хрящів. Складається з двох доль і перешийка. Виробляє гормони тироксин, триіодтиронін, тіреокальцитонін, регулюючі зростання і зростання організму (диференціювання тканин, інтенсивність обміну речовин і ін.).

Захворювання ендокринної системи

Поразка щитовидної залози приводить до виникнення деяких хвороб (при підвищеній функції – тиреотоксикоз, при зниженій – мікседема; у деяких районах у зв'язку з браком йоду у воді і ґрунті поширений т.з. ендемічний зоб, тобто пов'язаний з певною місцевістю).

Основними причинами захворювань щитовидної залози є:

  •  Дуже високий рівень гормонів щитовидної залози, або гіпертиреоз.
  •  Дуже низький рівень гормонів щитовидної залози, або гіпотиреоз.

Нормальна робота щитовидної залози називається еутиреоз.

Учбове питання 2. Гомеостаз і адаптація як універсальні властивості людського організму

Кров, лімфа, тканинна, спинномозкова, плевральна, суглобова, і інші рідини утворюють внутрішнє середовище організму. Внутрішнє середовище відрізняється відносною постійністю свого складу і фізико-хімічних властивостей, що створює оптимальні умови для нормальної життєдіяльності кліток організму.

Вперше положення про постійність внутрішнього середовища організму сформулював більше 100 років тому фізіолог Клод Бернар. Він дійшов висновку, що «постійність внутрішнього середовища організму є умова незалежного існування», тобто життя, вільного від різких коливань зовнішнього середовища.

У 1929 р. Уолтер Кеннон ввів термін гомеостаз. В даний час під гомеостазом розуміють як динамічну постійність внутрішнього середовища організму, так і регулюючі механізми, які забезпечують цей стан. Головна роль в підтримці гомеостазу належить крові.

Гомеостаз – це універсальна властивість зберігати і підтримувати стабільність різних систем організму у відповідь на дію, що порушує цю стабільність. Ця відносна динамічна постійність складу і властивостей внутрішнього середовища і стійкість основних фізіологічних функцій організму. Будь-які фізіологічні, фізичні, хімічні або емоційні дії (температура повітря, атмосферний тиск, хвилювання, радість, печаль) можуть бути приводом для виходу організму із стану динамічної рівноваги. Автоматично, за допомогою гуморальних і нервових механізмів регуляції здійснюється саморегуляція фізіологічних функцій, що забезпечує підтримку життєдіяльності організму на постійному рівні.

Гомеостаз і адаптація – два кінцеві результати організуючих функціональні системи. Втручання зовнішніх чинників в стан гомеостазу приводить до адаптативної перебудови організму в результаті якої одна або декілька функціональних систем компенсують можливі порушення і відновлюють рівновагу. У безвихідних ситуаціях, коли подразник надмірно сильний, ефективна адаптація не формується і зберігається порушення гомеостазу. Стрес, що викликається цими порушеннями, досягає надзвичайної інтенсивності і тривалості, в такій ситуації можливий розвиток захворювань.

В процесі трудової діяльності людина розплачується за адаптацію до виробничих чинників. Розплата за ефективну працю або оптимальний результат трудової діяльності носить назву «ціна адаптації», причому нерідко розплата формується у вигляді перенапруження або тривалого зниження функціональної активності механізмів нервової регуляції як найлегше ранимих і відповідальних за постійність внутрішнього середовища.

Учбове питання 3. Поняття про імунітет людини

Еволюція формувала систему імунітету близько 500 млн. років. Цей шедевр природи захоплює нас красою гармонії і доцільністю. Наполеглива цікавість вчених різних спеціальностей розкрила перед нами закономірності її функціонування і створило в останні 110 років науку «Медична імунологія».

Логіка підказує, що система імунітету захищає нас від інфекційних агентів: бактерій, вірусів і простих, тобто захищає організм від всього чужорідного. Але, в той же час стало зрозумілим, що імунна система необхідна, в першу чергу, для захисту від свого, що став чужим. Річ у тому, що щодня в нашому організмі виникають мільйони кліток мутантів, які можуть стати джерелом смертельних пухлин.

Розрізняють специфічний захист, або імунітет, і неспецифічну резистентність організму. Остання на відміну від імунітету направлена на знищення будь-якого чужорідного агента.

Імунітет – це комплекс реакцій, направлених на підтримку гомеостазу при зустрічі організму з агентами, які розцінюються як чужорідні, незалежно від того, чи утворюються вони в самому організмі або поступають в нього ззовні.

Органи, що беруть участь в імунітеті, ділять на 4 групи:

  1.  Центральні – тимус, або вилочкова залоза, і кістковий мозок.
  2.  Периферичні, або вторинні, - лімфатичні вузли, селезінка, система лімфоепітеліальних утворень, розташованих в слизистих оболонках різних органів.
  3.  Забар’єрні - ЦНС, сім'яники, очі, паренхіма тимуса і при вагітності – плід.
  4.  Внутрішньобар'єрні – шкіра.

Імунна система є регулятором гомеостазу.

Слід звернути особливу увагу на те, що стреси, а також депресії пригноблюють імунітет, що супроводжується не тільки підвищеною сприйнятливістю до різних захворювань, але і створює сприятливі умови для розвитку злоякісних новоутворень.

Учбове питання 4. Поняття про здоров'я людини і здоров'я суспільства в цілому. Вплив науково-технічного прогресу на здоров'ї людини

Колись Сократ сказав, що «здоров'я – не все, але все без здоров'я – ніщо». Бути живим мало – треба бути живим і здоровим. Здоров'я як наукова проблема охоплює комплекс медико-біологічних, психологічних, соціальних, фізкультурно-оздоровчих і інших наук.

Найдорогоцінніший дар, який людина одержує від природи – здоров'я. Якою б здійсненою не була медицина, вона не може позбавити кожного від всіх хвороб. Людина сам творець свого здоров'я! Замість того щоб марити про «живу воду» і інші чудотворні еліксири, краще з раннього віку вести активний і здоровий спосіб життя, гартуватися, займатися фізкультурою і спортом, дотримувати правила особистої і суспільної гігієни – словом, добиватися розумними шляхами справжньої гармонії здоров'я.

На думку ВІЗ, під здоров'ям розуміється відсутність виявлених розладів і захворювань (на індивідуальному рівні) або зниження рівнів смертності, захворюваності і інвалідності (на рівні, популяції) і підвищення рівня здоров'я, що відчувається.

Здоров'я – стан організму, при якому всі його функції і системи знаходяться в гармонійній взаємодії і динамічно урівноважені із зовнішнім середовищем.

Хоча поняття «здоров'я» і виключає хворобу, обидва ці стани можуть бути зв'язані порядперехідними стадіями. Такими стадіями служать окремі приховані слідчі хвороби, латентний період захворювання, стерті форми хвороби і ін. І, навпаки, бувають випадки, коли погане самопочуття випробовує людина, що не має ніяких об'єктивних порушень діяльності організму. У зв'язку з цим виникли поняття про суб'єктивне і об'єктивне здоров'я, а також термін «практично здоровий», яким позначають стан людини, коли хоч і спостерігаються патологічні зміни, але працездатність і самопочуття залишаються нормальними.

Стан здоров'я людини залежить від досконалості пристосовних механізмів організму, від того наскільки повно він пристосовується до умов середовища. Це в свою чергу визначається тренованістю організму, від того наскільки повно він пристосовується до умов середовища. Це в свою чергу визначається тренованістю організму, перенесеними у минулому захворюваннями, спадковими особливостями, а також соціальними чинниками.

Здоров'я суспільства слід розглядати як ресурс національної безпеки, засіб, що дозволяє людям жити благополучним, продуктивним і якісним життям. Характеристика стану здоров'я суспільства вимірюється комплексом соціально-демографічних показників: народжуваністю, смертністю, середньою тривалістю життя, захворюваністю, рівнем фізичного розвитку.

Вплив науково-технічного прогресу на здоров'ї людини

Важливою сферою взаємодії природних, технічних і суспільних наук є вивчення глобальних проблем сучасності. Перетворення наукового знання в період інтенсивного розвитку істотно міняються і міняють не тільки всю систему теоретичного і прикладного значення, але і місце самої науки в структурі продуктивних сил суспільства. Наукові зміни роблять визначальний вплив на здоров'ї і добробут людей, на їх життя і долі.

Для вирішення глобальних проблем людства потрібен системний підхід. Адже в медицині не існує «чисто» соціальних або природних проблем. Все в світі взаємопов'язано.

Наука розвивається в гармонії з гуманістичними ідеалами і цілями соціального прогресу. Наука для людини і про людину ось саме дійсна гуманістична перспектива і оптимістичний ідеал, які відкриває науково-технічному прогресу антропологічна теорія.

Людина єдина жива істота, яка стала свідома протиборствувати і цілеспрямовано підпорядковувати собі навколишню природу. Сучасна людина у пошуках нових сировинних і енергетичних ресурсів розширила масштаби вивчення і освоєння морів і океанів, високогірних районів і безводних пустель, стратосфери і космічного простору. У нових природних і виробничих умовах люди нерідко випробовують вплив незвичайних чинників навколишнього середовища, що надають несприятливу дію на їх загальний стан, самопочуття і працездатність.

Сьогодні змінилася загальна структура духовного життя людини: зросла тривалість періоду психоемоційної напруги, все сильніше скорочуються періоди позитивних, негативних (емоційних) станів.

Одним з чинників конфліктної поведінки і розвитку емоційної напруги в умовах науково-технічного прогресу, дефіцит часу для вирішення суспільних завдань на тлі високої зацікавленості людини в досягненні поставленої мети.

Сучасні умови виробництва далеко не завжди відповідають фізіологічним можливостям людини. Працюючи на конвеєрі з складними технічними установками, людина вимушена пристосовуватися до нав'язаного йому ритму.

Емоційний стрес, розумова і фізична перевтома можуть розвинутися, якщо цей ритм опинився для нього не оптимальним.

Нерідко у працівників різних професій немає фіксованих, впорядкованих періодів відпочинку, особливо при змінній роботі. У багатьох категорій службовців в їх роботі переважає необхідність частого перемикання з однієї діяльності на іншу для одночасного вирішення декількох завдань. Такий стан заважає зосередитися на конкретній справі і теж породжує психоемоційну напругу.

ТЕМА 4. РОЛЬ СПРИЙНЯТЛИВОСТІ В БЕЗПЕЦІ ЛЮДИНИ

ЗАНЯТТЯ 4.1. АНАЛІЗАТОРИ ЛЮДИНИ, ЩО СПРИЙМАЮТЬ ЗОВНІШНЄ І ВНУТРІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ

Учбове питання 1. Поняття про аналізатори і механізм сприйняття інформації

Нормальна життєдіяльність людини полягає в тому, що його організм стикається постійно, щодня з різними роздратуваннями. Для підтримки постійності внутрішнього середовища організму у відповідь на дію цих подразників виникають адекватні реакції. Важливим елементом життєдіяльності є розвідка, пошук нового середовища незаселеного, переходу до нових умов праці і існування. Для отримання такої інформації організм людини забезпечений аналізаторами або сенсорною системою.

Аналізатором або сенсорною системою називають частину нервової системи, що складається з безлічі сприймаючих приладів-рецепторів, а також проміжних і центральних нервових клітин і зв'язуючих їх нервових волокон.

Аналізатори є системами входу інформації в мозок і аналізу цієї інформації. Робота будь-якого аналізатора починається з виявлення і сприйняття сигналу із зовнішнього або внутрішнього середовища. Сигнал поступає на рецептор, а потім за допомогою нервових зв'язків головний мозок одержує інформацію про характер сигналу, його частоту, інтенсивність і потенційну небезпеку. Головний мозок, в свою чергу віддає наказ організму на адекватну реакцію на сигнал.

Функціональна схема аналізатора виглядає так:

Сигнал

Рецептор

Нервовий зв'язок

Головний мозок

Залежно від специфіки отримання сигнали аналізатора розділяють на:

  1.  Зовнішні:
    •  зоровий (рецептор – око);
    •  слуховий (рецептор – вухо);
    •  тактильний:  больовий і температурний (рецептор – шкіра);
    •  нюховий (рецептор – ніс);
    •  смаковий (рецептор – мова);
      1.  Внутрішні:
  •  аналізатори тиску;
  •  вестибулярний аналізатор (аналізатор, що забезпечує аналіз інформації про положення і переміщення тіла в просторі);
  •  кінетичні;
  •  органічні (відчуття голоду, спрага, статеві відчуття, больові, відчуття внутрішніх органів і т.д.).

Основні параметри аналізаторів:

  1.  Абсолютна чутливість до інтенсивності сигналу (абсолютний поріг до чутливості інтенсивності) – характеризується мінімальним значенням дії подразника, в перебігу дії якого виникає відчуття. Мінімально адекватне відчуття інтенсивності сигналу прийняте називати нижнім порогом сприйнятливості.

Інтенсивність відчуття описується законом Вебера-Фехнера:

E=K*lgI+C,

де Е – інтенсивність відчуття,

I – інтенсивність подразника,

К і С – константи (константи – це якісь постійні, встановлені експериментальним шляхом, тобто характеристики даної сенсорної системи).

Закон свідчить: «Інтенсивність відчуття пропорційна логарифму інтенсивності сигналу»

  1.  Граничнодопустима інтенсивність сигналу (звичайно близька до больового порогу). Максимально адекватну величину сигналу, що відчувається, прийнято називати верхнім порогом сприйнятливості. Діапазон сприйнятливості до інтенсивності сигналу включає всі перехідні значення подразника від абсолютного порогу сприйнятливості до больового порогу.

  1.  Диференціальна чутливість до змін інтенсивності сигналу – це мінімальна зміна інтенсивності (I) сигналу, яку відчуває людина. Розрізняють абсолютний диференціальний поріг, який характеризується значенням I і відносний, який виражається у відсотках

I / I * 100%,

де I – первинна інтенсивність.

  1.  Диференціальна чутливість до змін частоти сигналу – це мінімальна зміна частоти (F) сигналу, яку відчуває людина. Вимірюється аналогічно диференціальному порогу інтенсивності, або в абсолютних одиницях F або в %,

F / F * 100%.

  1.  Межа (діапазон) спектральної чутливості (абсолютні пороги сприйнятливості по частоті або довжині хвилі) визначається для аналізаторів, які чутливі до зміни частотних характеристик сигналу.

  1.  Просторові характеристики чутливості специфічні для кожного аналізатора.

  1.  Мінімальна тривалість сигналу, необхідна для виникнення відчуття – це час, який проходить від початку дії подразника до появи відповідної дії на сигнал (т.з. сенсорної реакції).

  1.  Адаптація (звикання, пристосування) характеризується часом і особливостями кожного типу аналізаторів.

  1.  Сенсибілізація (підвищена чутливість) характеризується часом і особливостями кожного типу аналізаторів.

Учбове питання 2. Роль аналізаторів людини в його життєдіяльності

Важливу роль в захисті людини від різних небезпек належать органам чуття.

До органів чуття відносяться очі, вуха, язик, ніс і шкіра. Органи чуття пов'язують нас із зовнішнім середовищем. Дякуючи їм ми пізнаємо фізичні властивості тіл і умови навколишнього середовища. Крім того, вони попереджають про небезпеки, які нам загрожують.

ЗІР

Зір людини (зорове сприйняття) процес психофізіологічної обробки зображення об'єктів навколишнього світу, здійснюваний зоровою системою.

Зір – найважливіший аналізатор, що дозволяє майже миттєво одержати уявлення про величину і форму предметів, їх колір і розташування в просторі, їх рух і потенційної небезпеки.

Зір – складний біологічний процес. Очі володіють високою чутливістю, розрізняють 130-250 чистих кольорових тонів та 5-10 млн. змішаних колірних відтінків і дають від 70% до 90% інформації мозку. Сітківка ока сприймає випромінювання завдовжки хвиль від 380 (фіолетовий колір) до 760 (червоний колір) нм (мільярдних частин метра).

Для виникнення зорової сприйнятливості предмету в зоровому аналізаторі реалізується 3 основних його функції – світлочутливість, контрастна чутливість і гострота зору.

Світлочутливість – це здатність ока сприймати яскравість діючих світлових подразників. Найменша яскравість, яка викликає світловідчуття в умовах темноти, є порогом світловідчуття. Зоровий аналізатор здатний регулювати світлову чутливість, залежну від рівня освітленості. Ця здатність ока називається зоровою адаптацією.

При перекладі погляду з високого рівня освітленості на темноту підвищується світлова чутливість ока (темнова адаптація). При перекладі від темноти до незначної яскравості або від малої яскравості до високої, відзначає зниження рівня світлочутливості, яку називають світловою адаптацією. Тривалість темнової адаптації складає в середньому від 50-60 хв. до 2-х годин. Тривалість світлової адаптації складає від 10 до 25 хв. Якщо переходи від низької яскравості до високої і навпаки здійснюються часто і не укладаються в тривалість термінів адаптації, наступає переадаптація, яка характеризується різким порушенням функціонального стану зорового аналізатора.

Зорова адаптація має велике значення при рішенні оптимальних умов продуктивного освітлення.

Для розпізнавання предмету необхідний контраст яркостей об'єкту розпізнавання і фону. Ту найменшу різницю яркостей об'єкту розпізнавання і фону, яку сприймає око – називають порогом контрастної чутливості. Контрастна чутливість збільшується при збільшенні кутових розмірів предмету. Під час адаптації в умовах темноти, при малій яскравості поля адаптації, збільшенні часу світлового подразника і бінокулярному зорі, різко падає при надмірно сліпучій яскравості.

Гострота зору – функція зорового аналізатора, яка забезпечує сприйняття форми предмету за рахунок розрізненості дрібних деталей. Гострота зору характеризується найменшою відстанню між двома крапками, при якому око може бачити їх роздільно.

Таким чином, враховуючи основні функції зорового аналізатора, умови зорової роботи можна оцінити трьома основними показниками: кутовими розмірами, яскравістю поля адаптації, контрастністю об'єкту розпізнавання з фоном.

Ці показники покладені в основу гігієнічного нормування освітленості на робочих місцях, викладеного у відповідному документі БНіП 11-4-79 і галузевих норм природного і штучного освітлення.

Гігієна зору. Око слід оберігати від різних механічних дій, читати в добре освітленому приміщенні, тримаючи книгу на певній відстані (до 33-35 см від ока). Світло повинне падати зліва. Не можна близько нахилятися до книги, оскільки кришталик в цьому положенні довго знаходиться в опуклому стані, що може привести до розвитку короткозорості. Дуже яскраве освітлення шкодить зору, руйнує світлосприймаючи клітки. Тому сталеварам, зварювачам і особам інших схожих професій рекомендується надягати під час роботи темні захисні окуляри. Не можна читати в рухомому транспорті. Із-за нестійкості положення книги весь час міняється фокусна відстань. Це веде до зміни кривизни кришталика, зменшення його еластичності, внаслідок чого слабшає війковий м'яз. Розлад зору може виникнути також через нестачу вітаміну А.

СЛУХ

Слух також є дуже важливим і ефективним сигналізатором небезпеки. За допомогою слуху людина одержує інформацію про акустичну обстановку, про характер джерела звуку і його розташування. Слуховий аналізатор – другий за призначенням дистанційний аналізатор, він дає близько 20% інформації мозку. Вухо людини сприймає зміну тиску на 8 мм водного стовпа. Можливості слуху дуже широкі – по характеру шуму кваліфікований робочий може визначити технічний стан механізму. По голосу (по звуковій гаммі голосу) на відстані, не бачивши абонента, можна створити зоровий образ людини, з якою розмовляєш по телефону. За допомогою слухових відчуттів людина може не тільки сприймати розмовну мову і звуки навколишнього середовища, але розрізняти емоційне забарвлення голосу свого співбесідника, дізнаватися на слух голоси людей.

Внутрішнє вухо налічує 25 тис. кліток, що реагують на звук, – аналізаторів, тому їм сприймаються і розрізняються якнайтонші зміни висоти і частоти звуку.

У людини область слухових відчуттів тягнеться від 16 до 20000 герц (20 тисяч кГц). Для порівняння, у жаб верхня межа слуху – 10 кГц, у голуба – 12 кГц, у шимпанзе – 33 кГц, у собак – 100 кГц, а у кажанів – 175 кГц.

Характерними особливостями слухового аналізатора є:

  •  здатність бути готовим до сприйняття інформації у будь-який момент часу;
  •  здатність сприймати звуки в широкому діапазоні частот і вибирати необхідні;
  •  здатність встановлювати місце розташування джерела звуку (фізика звукових коливань).

Гігієна слуху. У зовнішньому слуховому проході нагромаджується вушна сірка, на ній затримується пил і мікроорганізми, тому необхідно регулярно мити вуха теплою мильною водою; у жодному випадку не можна видаляти сірку твердими предметами.

Перевтома нервової системи і перенапруження слуху можуть викликати різкі звуки і шуми. Особливо шкідливо діє тривалий шум, при цьому наступає туговухість і навіть глухота. Сильний шум знижує продуктивність праці до 40-60%. Для боротьби з шумами у виробничих умовах застосовують облицювання стін і стель спеціальними матеріалами, що поглинають звук, індивідуальні протигаласливі навушники. Мотори і верстати встановлюють на фундаменти, які глушать шум від струсу механізмів.

ДОТИК

(ТАКТИЛЬНА ЧУТЛИВІСТЬ)

Поверхня шкіри людини у середньому складає біля 2 квадратних кілометрів. На шкіри розташовано 250 тисяч рецепторів холоду, 30 тисяч рецепторів тепла, 1 млн. больових, 0,5 млн. рецепторів тактильних та 3 млн. потових залоз.

Тактильний аналізатор дає сигнал про небезпеку, пов'язану з характером поверхні тіл, їх температурою, жорсткістю і є третім по значенню дистанційним аналізатором (близько 7% інформації мозку). Він сприймає відчуття, що виникають при дії на шкірну поверхню різних механічних стимулів (дотик, тиск).

Найбільш висока чутливість на дистальних частинах тіла (найбільш віддалених від осі тіла).

Тактильний аналізатор володіє високою здібністю до просторової локалізації. Характерна його особливість – швидкий розвиток адаптації, тобто зникнення відчуття дотику або тиску. Час адаптації для різних ділянок тіла коливається в межах від 2 до 20 секунд. Завдяки адаптації ми не відчуваємо дотику одягу.

Абсолютна чутливість коливається в межах від 50 міліграм до 10 г для різних ділянок шкіри. Зразкові пороги відчуття: для кінчиків пальців руки – 3 г/мм2, на тильній стороні пальця – 5 г/мм2, на тильній стороні кисті – 12 г/мм2, на животі – 26 г/мм2, на п'яті – 250 г/мм2.

Температурна чутливість захищає організм від перегріву і переохолодження. Вона властива організмам, що володіють постійною температурою тіла і обумовлюється роботою холодних і теплих терморецепторів. Температурна інформація зовнішнього середовища необхідна для діяльності механізму терморегуляції тіла. Поріг сприйняття тепла і холоду різний, наприклад, теплові крапки розрізняють різницю температури в 0,2°С, а точки холоду в 0,4°С. Час, необхідний для відчуття температури, складає приблизно 1 секунду. Температура шкіри нижча за внутрішню температуру тіла. На лобі вона складає – 34-35°С, на обличчі – 20-25°С, на животі – 34°С, на стопах – 25-27°С.

Больова чутливість сигналізує про небезпеку при дії будь-яких надмірно сильних подразників. Больові відчуття викликають оборонні рефлекси, зокрема, рефлекс видалення від подразника. Під впливом болю перебудовується робота всіх систем організму. Адаптація больових рецепторів незначна, що не дозволяє сильному болю зменшуватися. Звикнути до болю практично неможливо.

Приклад порогу больової чутливості: шкіра живота – 20 г/мм2, кінчики пальців – 300 г/мм2.

НЮХ

Нюх – вид чутливості, направленої на сприйняття запахів. Нюх – дуже важливий сигналізатор небезпеки (дає близько 2% інформації мозку). На наявність загрозливих здоров'ю і життю речовин в повітрі організм реагує рефлекторним уповільненням дихання або його короткочасною зупинкою. Запахи можуть сигналізувати людині про порушення в технологічному процесі, наприклад, на появу запаху газу (для розпізнавання небезпечних газів, що не мають запаху, до ним додають спеціальні сильно пахучі речовини – одоранти).

Проте нюх володіє здатністю адаптуватися до умов середовища. Тому цей чинник треба враховувати при проектуванні газонебезпечних приміщень, встановлюючи в них автоматичні газосигналізатори, що реагують на підвищення концентрації шкідливих і вибухонебезпечних речовин в повітрі.

Нюх обумовлений роботою рецепторів нюхової сенсорної системи. У людини є 60 млн. нюхових кліток, які розташовуються в слизистій оболонці носових раковин на площі 5 см2. Чутливість нюхового аналізатора людини висока – 1 рецептор збуджується 1 молекулою пахучої речовини. У тварин кількість нюхових кліток набагато вище, для порівняння у собаки-вівчарки їх близько 200 млн. нюхових.

СМАКОВА ЧУТЛИВІСТЬ

Смакова чутливість дозволяє визначити присутність небезпечних і шкідливих домішок у воді і їжі, а також розрізняти смак (відчувати гірке, кисле, солодке, солоне). Смакові відчуття грають попереджувальну роль у області безпеки (близько 2% інформації мозку).

Рецептори смакового аналізатора несуть інформацію про характер концентрації речовин, що поступили в рот. Ці рецептори розташовані на язику, задній стінці глотки, м'якому небі, мигдалинах і носоглотці.

У різних людей абсолютні пороги смакової чутливості до різних речовин істотно розрізняються, аж до «смакової сліпоти». Крім того, смакові пороги залежать від стану організму.

Смаковий аналізатор в 10 тисяч разів грубіше за нюх, а індивідуальне сприйняття смаку може розрізнятися до 20%.

Смакові рецептори схильні до швидкого відмирання і новоутворення. З віком кількість смакових цибулин може зменшитися в 2-3 рази, що призводить до сильного зниження смакових відчуттів.

Потрапивши в екстремальну ситуацію можна скористатися рекомендацією йогів: пробуючи незнайому їжу, постарайтеся якомога довше тримати її в роті, поволі пережовуючи і прислухаючись до своїх відчуттів. Якщо з'явиться явне бажання проковтнути, тоді спробуйте ризикнути.

ТЕМА 5. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЛЮДИНИ

ЗАНЯТТЯ 5.1. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЛЮДИНИ

Учбове питання 1. Психологія безпеки праці

Психологія безпеки праці є відносно мало вивченою областю наукового дослідження і практичного застосування і є одним з розділів психології праці.

Завдання психології безпеки праці – сприяти тому, щоб трудова діяльність легшала, безпечніше, доставляла більше радості, щоб людські відносини на підприємстві ставали більш гармонічними, а відношення до праці якомога свідомішим і активнішим.

Психологія праці вирішує цю загальну задачу специфічно, а саме – шляхом вивчення так званих психічних чинників. Під психічними чинниками розуміють психічні явища, регулюючі поведінку і діяльність людини: його увагу, відчуття, емоційне життя, мислення, волю і ін.

Ці явища добре відомі з практики, і грають важливу роль у формуванні відношення до праці, в підвищенні ефективності трудової діяльності. Усередині психології праці самостійно досліджуються проблеми безпеки праці. Психологія безпеки праці – це застосування психологічних знань у області безпеки праці. Як для психології праці взагалі, так і для психології безпеки праці, особливо, характерна необхідність співпраці з іншими науками, що діють в тій же області. Наприклад, з охороною праці, яка включає такий комплексний круг проблем, де поєднуються проблеми професійної підготовки, техніки, технології виробництва, охорони здоров'я і техніки безпеки. Застосування знань психології може привести до успіху лише тоді, коли вони органічно входять в єдину систему заходів щодо безпеки праці.

В процесі трудової діяльності встановлюється складний взаємозв'язок між відчуттями, які відображають дії зовнішнього середовища, і відчуттями, що виникають як наслідок внутрішніх процесів, зокрема в руховому апараті, і які часто не досягають ступеня свідомості.

Безпека значної частини трудових процесів залежить саме від точної, швидкої і правильної реакції робочого на певні явища, що виникають в ході трудового процесу. При цьому необхідно, щоб в його свідомості міцно були зафіксовані потрібні для такої ситуації знання і відпрацьовані відповідні навики. Вельми важливо також, щоб ці знання відкладалися в його пам'яті в максимально коротких формулюваннях, щоб час на роздум, зважування, відновлення знань в період між сприйняттям і дією було якомога коротше. Психологічний підхід до безпеки праці повинен виявлятися в створенні відповідних зв'язків між відчуттям і рухом.

Під час роботи людина постійно сприймає цілий ряд оточуючих його чинників, але в той же час предмет його уваги складають деякі, найбільш важливі моменти трудового процесу. У значній частині трудових процесів трудова діяльність складається з ряду строго послідовних прийомів і рухів. Відчуття, що виникають в результаті скорочення м'язів і рухливості суглобів, інформують про хід руху; руховий аналізатор управляє рухом, визначає його розмах, швидкість, напрям.

Для безпеки праці важливу роль грає встановлення взаємодії між руховим аналізатором і іншими органами чуття. Значна частина нещасних випадків пов'язана з неточністю м'язових відчуттів або недостатнім зоровим контролем за рухом. З погляду безпеки праці вельми важливо добитися від працівника, щоб він знав, в який момент і за якими об'єктами йому потрібно стежити з особливою ретельністю.

Психічні процеси, що управляють трудовою діяльністю:

Увага. Це концентрація свідомості на якому-небудь предметі або діяльності з одночасним відверненням від всього іншого.

Поняття уваги належить до найбільш важливих понять психології безпеки праці.

Увага пов'язана з свободою волі, у зв'язку з цим розрізняють довільну і мимовільну увагу.

Довільна увага – це свідома увага. Тут важливу роль грає друга сигнальна система. При цьому психічні процеси зосереджуються на таких об'єктах, які обумовлені відповідним завданням. Цей вид уваги вимагає силових зусиль і завжди направлено на сприйняття предметів і явищ з свідомо поставленою за мету. У діяльності працівника (оператора) основна роль належить активній увазі.

Мимовільна увага виникає без свідомого вольового зусилля під впливом зовнішніх подразників і триває до тих пір, поки вони діють. Таким подразником може бути сильний звук, яскраве світло і т.д. Це низька форма впливу, вона виникає за законом орієнтовного рефлексу і є загальною для людей і тварин. Пасивна увага працівника виникає при зміні шуму в добре знайомому працюючому механізмі.

Для безпеки праці у однаковій мірі важлива як пасивна, так і активна увага. Але безпосередньо для виконання роботи потрібна довільна увага.

Це означає, що психічна діяльність робочого повинна бути направлена на конкретне трудове завдання. Тобто, процеси, що відбуваються в нервовій системі, повинні концентруватися на нервових зв'язках, що забезпечують виконання трудової діяльності. Якщо в ході роботи виникнуть несподівані, сильні дії на робітника (наприклад, звукові або світлові), то мимоволі привернута ними увага може змінити спрямованість нервових процесів, діяльності психіки. А це, у свою чергу, може викликати тимчасове гальмування, своєрідні перешкоди у відповідних центрах нервової системи. У таких випадках легко може виникнути бездіяльність або неправильна дія, які можуть привести до нещасних випадків.

Які ж завдання безпеки праці в цій області? З одного боку, для правильної організації праці, створення сприятливого навколишнього оточення слід оберігати трудящих від несподіваних, відволікаючих увагу дій. Джерелами такого відвернення уваги можуть бути неорганізованість, метушливість, надмірна тіснота, а також недисциплінованість тих, що працюють. З іншого боку, і це не менш важливо, необхідно виробляти у робочих здатність при виникненні яких-небудь перешкод зберігати належну концентрацію довільної уваги.

Робота буде безпечна лише за умови, якщо психічної діяльності під час праці буде забезпечена така рівновага, яка дозволить працівнику у будь-який момент підключити другу сигнальну систему для ухвалення термінового рішення. Ця умова полягає в тому, щоб навіть у разі автоматичного виконання робочим операції не позичати себе повністю сторонніми думками, тримати другу сигнальну систему в стані постійної готовності до управління діяльністю.

Пам'ять. Це комплекс процесів, які відбуваються в центральній нервовій системі і забезпечують накопичення, збереження і отримання (спогади або актуалізація) того, що збереглося.

Запам'ятовування – це процес утримання інформації в свідомості. Запам'ятовування ділиться на довільне і мимовільне (механічне).

Довільне запам'ятовування характеризується наявністю спеціального завдання: запам'ятати для того, щоб відтворити. Інакше, при довільному запам'ятовуванні людина або самостійно ставить перед собою мету запам'ятати, або таку мету ставить перед ним хто-небудь інший.

На відміну від довільного мимовільне (механічне) запам'ятовування не є спеціальним завданням запам'ятати для того, щоб потім відтворити. У «комору» пам'яті потрапляє те, що є супутнім при виконанні інших завдань, але включено в них і, таким чином, прямо не пов'язано із запам'ятовуванням.

Ефективність мимовільного запам'ятовування залежить від розумової активності людини, від того, наскільки самостійно він працює з матеріалом.

У індивідуальному розвитку людини мимовільне запам'ятовування передує довільному, воно формується швидше.

При навчанні трудовим рухам і операціям діють складні процеси пам'яті. Рухова пам'ять грає особливо важливу роль в професійно-технічній підготовці. Вироблення навиків – це не що інше, як вироблення стабільних відображень в пам'яті, запам'ятовування рухів. Всі ці процеси вже в ході навчання утворюють виключно складний взаємозв'язок. Ще складніше йде справа з самим трудовим процесом.

Зовні тут роль пам'яті невелика, оскільки робочий вже має в своєму розпорядженні міцні нервові зв'язки, необхідні для виконання роботи, у нього вироблені навики. Зрозуміло, це результат не тільки навчання в буквальному розумінні слова, але і тренування. Тренування, практика грають досить важливу роль в безпечному і успішному виконанні роботи.

Статистика нещасних випадків переконливо доводить, що серед робочих, що не мають достатнього досвіду, відсоток нещасних випадків незрівнянно вище.

Уява. Уява – своєрідна форма віддзеркалення людиною дійсності, це перетворення наявних в пам'яті понять і уявлень в нові образи, що утілюються потім в практичній діяльності людини.

Уява – це такий психічний процес, який виявляється на кожній фазі роботи. Виконуючи певні трудові рухи, робочий завжди уявляє собі кінцевий висновок цих рухів, завершення даної фази роботи і перехід до наступної. Це особливо важливо при такому чергуванні фаз роботи, коли автоматично виконувані прийоми змінялися усвідомленими діями. Для плавного, безперебійного переходу до чергової фази роботи недостатньо тільки мати знання про майбутній етап, необхідно представляти їх собі.

Інша функція уяви направлена на усунення труднощів і джерел небезпеки, що несподівано виникають в трудовому процесі. Для того, щоб робочий усвідомив виникаючу небезпеку, він, перш за все, повинен знати взаємозв'язок між самою небезпекою і ознаками, що сигналізують про неї. А взаємозв'язок в більшості випадків виявляється образно, тобто в свідомості робочого несподівано виникає можливе слідство небезпеки. Це викликає такі дії, які сприяють усуненню небезпеки.

Мислення. Це процес відображення загальних особливостей предметів і явищ, знаходження закономірних зв'язків і відносин між ними. Слідством мислення є думки. Уміння мислити - здатність людини. Воно дає можливість дізнаватися те, чого ми безпосередньо не чекаємо, передбачити хід подій, результати наших власних дій. Остання особливість мислення допомагає працівнику прогнозувати розвиток процесу і результати майбутніх дій. Мислення в трудовій діяльності є здатністю людини правильно і швидко виносити думки і ухвалювати рішення. Розвиток мислення має велике значення в основному процесі формування особи, його розумових і інших здібностей.

Мислення нерозривно переплітається з відчуттям і сприйняттям, з пам'яттю і уявою, і його найважливіша роль полягає в синтезі, впорядкуванні і координації цих процесів.

Поняття – це результати основних розумових операції. Поняттям є будь-яке слово, яке позначає не єдиний конкретний предмет або явище, а певну групу предметів, явищ або відношення між ними. Самі поняття також утворюють між собою багатобічні і складні зв'язки. Ці зв'язки виражаються знову-таки в словах або поєднаннях слів, які називаються думками.

По суті наші знання складаються з цілого ряду таких думок. Думки зв'язуються у висновки, які, у свою чергу, утворюють цілу систему в процесі мислення.

Мислення, таким чином, означає рішення задачі. Всеосяжний характер мислення виявляється в його оглядності, широті, тобто в тому, яка кількість вражень органів чуття і знань ми можемо використовувати в розумовому процесі для обґрунтування своїх висновків. Гнучкість і критичність мислення полягає в здатності при розгляді можливих способів рішення завдання управляти своїм мисленням, погодившись з дійсністю.

Завдання психології праці полягає в першу чергу в тому, щоб зробити мислення робочого придатним до виконання круга завдань даної роботи.

Демонструючи в ході наочного навчання критичні ситуації, стабілізуючи знання, ми можемо підвищувати швидкість мислення робочого в рамках даного круга обов'язків. А за допомогою показу і закріплення різних способів дій ми можемо допомогти підвищенню широти і гнучкості мислення.

Емоції. Емоції також грають важливу роль в управлінні трудовою діяльністю.

Розрізняють загальне і специфічне емоційне відношення до праці.

Загальне емоційне відношення до праці полягає в тому, чи любить дана людина трудитися, чи здатна вона сприймати працю як джерело радості. Позитивне емоційне відношення дозволяє їй мобілізувати свої сили, майстерність, уміння.

У специфічному емоційному відношенні до праці виражається те, наскільки людина любить той конкретний вид трудової діяльності, яким вона займається в даний час, чи добре відчуває себе на даній роботі, посаді, з якими відчуттями відноситься до обстановки на робочому місці, до товаришів по роботі і т.д.

Свідоме впорядкування емоційних процесів має велике значення, оскільки порушення уваги і перебої в діях часто приводять до нещасних випадків.

Тому для забезпечення безпеки праці надзвичайно важливо самовладання, що є саме по собі не чим іншим, як здатністю людини впливати на свої відчуття.

Воля. У трудовій діяльності важливе значення має цілеспрямованість психічних процесів. Свідоме управління сприйняттям, здатність не ослабляти уваги за наявності відволікаючих чинників, подолання негативного впливу спогаді і думок, управління відчуттями – все це типові прояви волі.

Таким чином, підсумувавши все вищесказане, ми приходимо до висновку, що від ступеня сформованості кожного психічного процесу людини безпосередньо залежить рівень його загальної безпеки при виконанні трудової діяльності. А від безпеки окремої особи на виробництві може залежати безпека цілого колективу, а саме житті і здоров'ї людей.

Учбове питання 2. Чинники і психічні стани, що підсилюють індивідуальну схильність до небезпеки і нещасних випадків

Чинники, що стійко підвищують схильність до небезпеки:

  1.  Постійні функціональні зміни в нервовій системі або інших органах, що мають хворобливий характер або близький до нього стан. Серед них розрізняються ряд стійких патологічних змін, які, хоч і не викликають повної непрацездатності, але впливають на поведінку, підвищуючи схильність до небезпеки. До них відносяться, наприклад, серцеві захворювання, цукровий діабет і т.д. Такі хвороби, відображаючись на поведінці людини, можуть підсилювати його схильність до небезпеки.
  2.  Різні вади органів сприйняття, наприклад часткова втрата зору, глухота і ін.
  3.  Порушення зв'язку між сенсорними і руховими центрами вищих відділів нервової системи. Унаслідок таких порушень дана особа нездібна з належною швидкістю і точністю реагувати на зовнішні дії, що сприймаються його органами чуття.
  4.  Дефекти, що виникають в узгодженості, координації рухів. Такі порушення часто з'являються в координації особливо тонких і складних рухів рук. У повсякденному житті це називають незручністю. Людей з невпевненими рухами по можливості не слід використовувати на тих роботах, де є небезпека нещасного випадку, їх бажано перевести з цієї роботи на іншу.
  5.  Неврівноваженість емоційних процесів. Наприклад, підвищена емоційна нестійкість, несподівані зміни радості і злості, гострі емоційні реакції на незначні зовнішні роздратування підсилюють схильність робочого загрозі нещасного випадку і зменшують його захищеність.
  6.  Згубні пристрасті до алкоголю, наркотиків, які негативно впливають на всі сфери психічного життя людини.
  7.  Незадоволеність роботою, відсутність інтересу до неї. Людина, яка не цікавиться роботою і не одержує задоволення, не здатна психологічно правильно настроїтися і зосередити свою увагу на точному виконанні прийомів і рухів.

Чинники, що тимчасово підвищують схильність до небезпеки

Разом з чинниками, що стійко підвищують схильність працівника небезпеки, є також такі чинники, які або з'являються лише в певні періоди трудового процесу або впливають на поведінку людини протягом короткого часу, що обчислюється декількома годинами або навіть хвилинами.

  1.  Недосвідченість. Практичні навики є чинником, що знижує схильність до небезпеки і нещасного випадку. А професійний досвід, стаж роботи людини, у свою чергу, впливають на підвищення його безпеки. Однією з передумов безпечного виконання роботи є вироблення відомих навиків і вправності. Це впливає на поведінку працівника на робочому місці, що виражається в темпі, ритмі, інтенсивності роботи.
  2.  Необережність. Це такий чинник, який збільшує схильність до небезпеки і нещасних випадків окремого робочого або цілих колективів протягом певного часу. Необережність, що виникає із-за неправильного відношення до небезпеки, може значно підвищити можливість нещасного випадку. Одним з методів зниження цієї схильності є вироблення обережності шляхом подолання безпечності в поведінці, формування професійної зрілості і свідомої самодисципліни.
  3.  Стомлення. Стан стомлення є слідством різних порушень в організмі, відхилень від норми у функціях нервової системи. У особливо важких випадках воно може розглядатися як патологічне явище, що підвищує схильність до небезпеки і нещасних випадків.

В результаті стомлення наступає стан втоми, який саме по собі виключно нестійке, текуче, і ступінь якого не знаходиться в прямій залежності від змісту або інтенсивності трудової діяльності.

Через це виходить, що психічне стомлення, тобто, відчуття втоми, як правило, передує стомленню фізіологічному.

У міру поглиблення стану стомлення у всіх областях психічного життя наступають зміни, що негативно впливають на дієздатність працівника і головним чином утрудняють точне, узгоджене виконання їм роботи.

Перевтоми можна уникнути, для цього робочому досить надати відпочинок, при необхідності відправити на лікування, або перевести на іншу роботу.

Психічні стани, що стійко підвищують схильність до небезпеки:

  1.  Стрес – психічна напруженість, що виникла в процесі діяльності реакції організму на зовнішні дії. Організм прагне пристосуватися до умов діяльності, що змінюються, подолати труднощі і небезпеки. Стрес є не тільки доцільною захисною реакцією людського організму, але і механізмом, сприяючим успіху трудової діяльності в умовах перешкод, труднощів і небезпек.
  2.  Інтелектуальна напруга – напруга, викликана частим зверненням до інтелектуальних процесів при формуванні плану діяльності, обумовлене високою щільністю потоку проблемних ситуацій.
  3.  Сенсорна напруга – напруга, викликана неоптимальними умовами діяльності сенсорних і перцептивних систем і що виникають у разі великих утруднень в сприйнятті необхідної інформації.
  4.  Монотонія – напруга, викликана одноманітністю виконуваних дій, неможливістю перемикання уваги, підвищеними вимогами як до концентрації, так і до стійкості уваги.
  5.  Політонія – напруга, викликана необхідністю частого перемикання уваги в різних і несподіваних напрямах.
  6.  Емоційна напруга – напруга, викликана конфліктними ситуаціями, підвищеною вірогідністю виникнення аварійної ситуації, несподіванкою, або будь-якою тривалою напругою.
  7.  Напруга очікування – напруга, викликана необхідністю підтримки готовності робочих функцій в умовах відсутності діяльності;
  8.  Мотиваційна напруга - напруга, пов'язана з боротьбою мотивів, з вибором критеріїв для ухвалення правильного рішення.
  9.  Стомлення – напруга, пов'язана з тимчасовим зниженням працездатності, викликаним тривалою роботою.

Учбове питання 3. Психологічні методи підвищення безпеки

У діях людини психологи виділяють три функціональні частини: мотиваційну, орієнтовну і старанну. Порушення в будь-якій з цих частин спричиняє за собою порушення дій в цілому.

Людина порушує вимоги безпеки з наступних причин:

  •  по незнанню цих вимог;
  •  по небажанню виконувати відомі йому вимоги безпеки;
  •  у зв'язку з невмінням виконувати вимоги безпеки;
  •  у зв'язку з неможливістю виконувати вимоги (з причин, не залежних від людини).

У психологічній класифікації причин виникнення небезпечних ситуацій і нещасних випадків можна виділити три класи:

  •  Порушення мотиваційної частини дій. Виявляється в небажанні виконувати певні дії. Порушення може бути відносно постійним і тимчасовим.
  •  Порушення орієнтовної частини дії. Виявляється в незнанні правил експлуатації технічних систем і норм безпеки праці, а також способів їх виконання.
  •  Порушення виконавчої частини. Виявляється в невиконанні правил, унаслідок невідповідності психічних і фізичних можливостей людини вимогам роботи. Така невідповідність, як і у випадку з порушенням мотиваційної частини дій, може бути постійною і тимчасовою.

Ця класифікація надає реальну можливість відповідно до кожної групи причин виникнення небезпечних ситуацій і нещасних випадків призначити групу профілактичних заходів в кожній частині: мотиваційна частина - пропаганда і виховання; орієнтовна - навчання, відробіток навиків; старанна - профвідбір, медичне обстеження.

ТЕМА 6. СЕРЕДОВИЩЕ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

ЗАНЯТТЯ 6.1. СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

Учбове питання 1. Зовнішнє середовище існування і середовище існування життєдіяльності людини

Для правильного і якнайповнішого розуміння питань «Безпеки життєдіяльності» необхідно дану проблему розглядати в єдиній системі «людина – середовище існування».

Одним з найважливіших елементів системи «людина – середовище існування», яке породило людину, з якою людина постійно взаємодіє і не відокремимо від неї – є навколишнє нас природне середовище існування людини.

Саме в природному середовищі людина знайшла для себе місце додатку сил для задоволення своїх потреб. Тут же він зіткнувся і з небезпеками природного походження, а пізніше і небезпеками  штучно створеними.

Під середовищем існування життєдіяльності людини розуміється те, що оточує людину в процесі  його діяльності: виробництво, знаряддя виробництва, засоби праці, атрибути робочого місця, побут, відпочинок і т.п.

Середовище існування людини – це навколишнє нас природне середовище, в якому функціонує людина і створені їм системи.

Вся історія людства є процес розвитку взаємовідносин між людиною і природою, при якій відбувається взаємна зміна природи і самої людини.

Таким чином, логічно розглядати середовище, починаючи з елементу «навколишнє природне середовище».

У геологічній історії середовища існування людини – біосфері, перед людиною відкривається величезне майбутнє, якщо він зрозуміє це і не вживатиме свій розум і свою працю на самовинищення.

Історичний процес на наших очах корінним чином міняється. Вперше в історії людства інтереси народних мас – всіх і кожного – і свобода думки особи визначають життя людства, є мірилом його уявлень про справедливість. Людство, узяте в цілому, стає могутньою геологічною силою. Перед ним, перед його думкою і працею, стає питання про перебудову біосфери на користь вільно мислячого людства як єдиного цілого.

В.І. Вернадський писав:

  •  «Виникнення людини в середовищі незаселеного було актом найбільшої важливості, одиничним в геологічної історії».
  •  «Керуючись розумом, людина вживає всю речовину, що оточує його не тільки на побудову свого тіла, але і на потреби свого суспільного життя, середовища існування життєдіяльності людини».
  •  «Він міняє зовнішній вигляд, хімічний і мінеральний склад навколишнього середовища, свого житла, яким є вся земна поверхня».
  •  «Немає на Землі куточків, недоступних для нього, немає меж можливому його розмноженню».

«Науковою думкою, державною організацією, керованою технікою і своїм життям – людина створює в середовищі існування нову біогенну силу».

«Теоретично ми не бачимо межі його можливостям, якщо враховуватимемо роботу покоління».

«Розум, його що відрізняє, зраджує людині дивовижні риси, глибоко змінює його дії на навколишнє середовище».

На сьогодні діяльність людини досягла глобальних масштабів дії на біосферу, змінюючи круговорот речовин, водний баланс планети, роблячи сильний вплив на ґрунти, рослинність і тваринний світ.

Біосферний процес на Землі ніколи не уривався. Не можна відходити від геологічного розуміння біосфери і відповідно геологічного значення людського розуму. Це вже абсолютно нове розуміння планетарної ролі людства, що управляє.

Людина – вершина космічної еволюції: «З появою на нашій планеті обдарованої розумом живої істоти, планета переходить в нову стадію своєї історії. Біосфера переходить в ноосферу».

Учбове питання 2. Характеристика природного, побутового і виробничого середовища існування людини

А. ХАРАКТЕРІСТИКА СЕРЕДОВИЩА ІСНУВАННЯ ЛЮДИНИ ПРИРОДНОГО ХАРАКТЕРУ

Природне середовище – це природа і людина, що знаходяться в географічній оболонці Землі, взаємозв'язані і безперервно взаємодіючі в самих різних напрямах.

Географічна оболонка Землі складається з біосфери, що включає частково атмосферу, літосферу, гідросферу.

Всі ці сфери, проникаючи одна в іншу, взаємодіють один з одним і створюють зовнішню зовнішність Землі.

Головна властивість географічної оболонки - це постійний обмін речовиною і енергією не тільки між компонентами оболонок Землі, але і між оболонкою і зовнішнім світом (космосом).

Основні частини навколишнього нас природного середовища:

БІОСФЕРА - це область існування живої речовини або «сфера життя». Це історично стародавній шар організованої багатокомпонентної, саморегульованої структурної оболонки нашої планети Земля, що створений дією живої речовини (живих організмів і мікроорганізмів) і що визначив склад атмосфери, гідросфери, літосфери.

Верхньою межею біосфери є озоновий шар стратосфери, що визначає можливість життя (близько 35-40 км).

Нижня межа біосфери проходить в літосфері на глибині 4-5 км, в океані - на глибині 11 км.

Біосфера виступає як гігантський акумулятор і унікальний трансформатор променистої енергії Сонця, як джерела природних ресурсів Землі.

У результаті необхідно пам'ятати, що основне призначення біосфери полягає не в постачанні людини їжею, а підтримці планетарної рівноваги на Землі.

Небезпеки для людини, викликані змінами в біосфері:

Антропогенні аварії: аварії, зв'язані своїм діяльністю людини в середовищі існування, тобто в техносфері, в побуті (вибухи ГПС, руйнування від перевантажень снігу, вітрів, корозії металів, температурної деформації, блукаючих струмів).

Природні катаклізми: стихійні лиха.

Забруднення біосфери: фізичні, хімічні, біологічні. Їх небезпеці будуть дані в характеристиці атмосфери, літосфери і гідросфери як складових частин біосфери.

Академік В.І. Вернадський (1863-1945) писав: «Обличчя планети – біосфера – хімічно різко міняється людиною свідомо і головним чином несвідомо. Міняється людиною фізично і хімічно повітряна оболонка суші, все її природні води».

В цілях комплексного вивчення взаємовідносин людини і біосфери ЮНЕСКО розробила довготривалу програму «Людина і біосфера».  

Сьогодні глобальним завданням людства є визначення і здійснення допустимих меж дії на біосферу з метою запобігання екологічній катастрофі.

Кінцева мета людини відносно біосфери – управління всіма найважливішими процесами, що відбуваються в екологічних системах, тобто перетворення біосфери в ноосферу – «сферу розуму», переплетення законів неживої і живої природи, суспільства і мислення – вищої стадії розвитку біосфери.

АТМОСФЕРА – (від грец. атмос – повітря) захисна оболонка Землі – є основою життя, визначає окислювальні процеси живої і неживої матерії, оберігає від різких добових перепадів температури (могли б досягти 150-200°С). Захищає від шкідливих сонячних і космічних випромінювань. Потужність її до 20 км. Має шарувату будову. Її склад:

Тропосфера – нижній, найбільш щільний шар повітря, заввишки 10-15 км., містить до 80% маси атмосфери, 80% водяної пари, 20,94% кисню, 78,09% азоту, 0,93% інертних газів, 0,003% діоксиду вуглецю.

Стратосфера – розташована над тропосферою до висоти 40 км. Має озоновий шар (О3), який поглинає велику частину ультрафіолетової радіації, затримує 20% інфрачервоного випромінювання Землі, чим зберігає тепло Землі і оберігає життя на Землі.

Іоносфера – до висоти 1300 км, має підвищену іонізацію молекул газу і захищає все живе від дії космічної радіації.

Екзосфера – до висоти 10000 км, характеризується розрядженою речовиною, близькою до міжпланетного простору.

Небезпеки для людини, викликані змінами в атмосфері:

- парниковий ефект – результат викидів в атмосферу діоксиду вуглецю, метану, оксиду азоту, озону, фреону;

- дощ кислотний – викиди  сірчистого газу, оксиду азоту і з'єднання їх з вологою атмосфери;

- озонові дірки – викиди фреону, окислу хлору;

- смог – викиди оксиду азоту, озону, вуглеводнів.

ЛІТОСФЕРА – верхній, кам'яний, твердий шар Землі складається з осадових порід. Нижньою межею літосфери є поверхня Мохоровіча (на рівнинах – 30-40 км, в морях, океанах – 3-5 км, в горах – 50 км.)

Найбільш вагомою частиною літосфери є ґрунт і надра (корисні родовища). Ґрунт має для нас величезне значення, оскільки є джерелом отримання продуктів харчування людини, очищає природні і стічні води, а ґрунтово-рослинної покрив є регулятором водного балансу суші.

Корисні копалини споживаються всіма галузями промисловості, складаючи 75 % сировини: вугілля, газ, нафта, уран, чорні і кольорові метали, гіпс, пісковик, будівельний камінь, торф, підземні води.

Небезпеки для людини, викликані змінами в літосфері:

- зменшення площі земельних угідь в результаті ерозії ґрунту, засолення ґрунту, агресивних ґрунтових вод;

- деградація ґрунтів (зміни складу ґрунтів);

- прогин земної кори під містами і водосховищами;

- штучні землетруси.

ГІДРОСФЕРА – це водна оболонка Землі і займає 71% поверхні. Це води океанів, морів, річок, озер, боліт, гірських і полярних льодовиків, а також підземна, ґрунтова і атмосферна волога. Загальна кількість в рідкому, твердому і газоподібному стані складає 1,5 млрд. куб. км, 0,00 1 маси Землі, з них: 97% - вода морів і океанів, 2% – волога льодовиків і близько 1% - підземні і поверхневі води.

До глибини 200 м живуть зелені рослини за рахунок фотосинтезу, на глибині 1500 м фотосинтез слабкий, глибше рослинний світ відсутній.

Прісної води на Землі дуже мало – 0,35% від загальної кількості води і 1, 65% – в льодовиках.

У природі відбувається круговорот самоочищення води – це вічний рух, який забезпечує життя на Землі і оцінюється в 483000 куб. км в рік.

Вода – це своєрідний мінерал, який забезпечує життєдіяльність на Землі. Живі організми містять більше 60% води.

Втрата води на 10-20% призводить до загибелі. Вода впливає на основні геологічні процеси, визначає клімат, регулює ритм термодинамічних процесів.

  •  Небезпеки для людини, викликані змінами в гідросфері:  

-  деградація водних об'єктів;

  •  підвищення рівня ґрунтових вод;
  •  забруднення поверхневих водотоків підземних вод;
  •  зміна гідрологічного режиму вод;
  •  підвищення і пониження рівня морів.

Б. ХАРАКТЕРІСТИКА СЕРЕДОВИЩА ІСНУВАННЯ ЛЮДИНИ ПОБУТОВОГО ХАРАКТЕРУ

Щороку в Україні в побутовому середовищі гине більше 30000 чоловік, у сотень тисяч осіб погіршується здоров'я із-за зміни абіотичних властивостей навколишнього середовища.

Побутове середовище – позавиробниче соціальне життя, що включає, як задоволення матеріальних потреб людей в їжі, одязі, житлі, лікуванні і підтримці здоров'я, так і освоєнні людиною духовних благ, культури, спілкування, відпочинку – тобто устрій повсякденного життя.

Діяльність людини у сфері побуту вельми різноманітна, оскільки форми життєдіяльності людини також вельми різноманітні і охоплюють практичні, духовні і інтелектуальні процеси життя суспільства.

Види діяльності людини у сфері побуту: трудова, побутова, наукова, культурна, учбова, спортивна, ігрова і військова.

Небезпечні і шкідливі чинники побутового середовища, що впливають на людину

Побутове середовище розділяють на фізичне і соціальне. До фізичного середовища відносяться санітарно-гігієнічні умови житлових приміщень, показники мікроклімату (температура, вологість і рухливість повітря), освітленість, хімічний склад повітряного середовища, а також рівень шуму.

Соціальне середовище включає сім'ю, товаришів, друзів і їх взаємовідносини.

Фізичне і соціальне середовище до певної міри визначають рівень безпеки людини, в сучасних умовах ці показники піддалися істотному погіршенню.

Основними метеорологічними чинниками, що впливають на працездатність і безпеку життєдіяльності людини є температура, вологість, швидкість руху повітря. Оптимальні значення параметрів метеорологічних (мікрокліматичних) чинників забезпечують людині – оточення комфорт і створюють передумови для високого рівня його працездатності і безпека праці.

Організм людини здатний підтримувати постійну температуру тіла при достатньо широких коливаннях параметрів навколишнього його середовища.

Сильне тривале загальне перегрівання приводить, на тлі зростаючого занепаду сил, до великих утруднень у виконанні фізичної і розумової роботи.

При цьому страждають функції уваги, сповільнюється процес обдумування, подовжується час реакції. Виникають хворобливі симптоми задишки, перебої в роботі серця, шум у вухах, запаморочення.

Низька температура повітря також може привести до порушення термічної рівноваги організму. При пониженні температури тіла з'являється слабкість, зменшується спритність рук, збільшується вірогідність простудних захворювань, вірогідність травм. Санітарні норми в житлі створюють відчуття теплового комфорту при температурі біля +21°С, відносної вологості близько 60% і швидкості руху повітря не більше 0,2 м/с.

Не менш серйозну небезпеку для здоров'я  людини представляє і домашнє повітря. За даними учених, що порівнюють повітря в квартирах із забрудненим міським повітрям, виявилось, що повітря в кімнатах в 4-6 разів брудніше і в 8-10 разів більш токсичне, чим зовнішнє.

Що отруює повітря в наших квартирах? Звичайно, свинцеві білила, лінолеум, пластики, килими з синтетичних волокон, поролонова оббивка крісел, диванів, пральні порошки. Проте більшу частку (70-80%) шкідливих речовин в повітря квартир приносять сучасні меблі. У деревостружкових плитах (основа меблів) міститься багато синтетичної склеювальної речовини. Крім того, полімери, фарби, лаки цих меблів через деструкцію забруднюють повітря токсичними хімічними сполуками.

Чим ми дихаємо поза квартирами?

У друкарському органі «Держава» від 29.01.04 р. експерт Донецького регіонального відділення академік технологічних наук І. Древіцька повідомляє: «Майже кожне друге місто області слід було б обнести колючим дротом і повісити табличку: «Не дихати! Небезпечно для життя!»

У Донецьку і Макіївці показники забруднення атмосфери оцінюються як середні. У Маріуполі – вище за середні, а в Горловці, Єнакієве, Константіновці – лічильники зашкалюють. Жителів станції Фенольна вже не врятують протигази. Лисичанськ, Рубіжне і Северодонецьк – дійсний «бермудський трикутник» - в повітрі витає вся таблиця Менделєєва. Газовий факел Авдєєвки за 2, 5 години міг би закип'ятити Кураховське водосховище. У Дружковці – найвищий рівень онкозахворювань. У Донбасі рак зустрічається частіше в п'ять разів, чим по Україні.

Причини тому: дуже висока щільність населення і суперконцентрація промислових підприємств (на 1/20 частині України доводиться 822 щонайпотужніших підприємства).

Ми часто говоримо «вода – це життя». У людині міститься 70-80% води, процес обміну речовин і енергії в живих організмах відбувається тільки за наявності води. Втрата 10-12% води позначається на стані організму: з'являється слабкість, спрага, тремтіння; втрата 20-25% від маси людини приводить до його смерті.

Забруднення питної води часто приводить до поразки різних систем і органів людини. При вживанні води з високим вмістом кадмію може розвиватися нирковокам’яна хвороба, захворювання печінки, гіпертонія, злоякісні утворення. Вживання питної води, що містить марганець, може викликати у людини психічні розлади.

Перелік захворювань, які передаються через воду: паратіфи, дизентерія, інфекційний вірусний гепатит, туляремія, бруцельоз, лихоманка, холера і ін.

Основними джерелами забруднення є міські і промислові стічні води, води з сільськогосподарських полів, атмосферні води, що несуть маси забруднень промислового походження, що вимиваються з повітря, і т.д.

Наприклад, в Донецьку в місцях огорожі питної води перевищення по фенолах - в 27-50 разів, по нафтопродуктах – до 50 разів, по поверхнево активних речовинах - до 5 разів, по інфекційних бактеріях - до 163 разів.

Споживана жителям Донецьку «рідина» на 75% складається з «вод» відкритих джерел, а не з підземних водосховищ. Адже вода Сіверського Донця розбавлена промисловими стоками за рахунок скидань заводських стоків, каналізаційних аварій і підйому шахтних соляних вод.

Така «вода» нижче за течією ДМЗ навіть в люті морози не застигає. Вона не годиться навіть для поливання городів і миття полови (залишаються білі розлучення).

Природно, водопровідна вода – хлорується. Але хлор забійно впливає не тільки на паличку Коха, але також на людський організм.

Шум. Австрійські фахівці встановили, що тривалість життя людини із-за шуму в побутовому середовищі знижується на 10-12 років.

Більше 80% шуму в місті звичайно виходить від транспорту. У останні десятиліття шум в крупних містах України виріс в 12-15 разів. По санітарних нормах шум в житлових приміщеннях повинен бути вдень не більше 40 дБ, а вночі не більше 30дБ. Але в густонаселених районах шум нерідко досягає 120- 125 дБ.

Шум посилює емоційне навантаження. Кожен зайвий децибел приводить до втрати продуктивності праці на 1%, ризик втрати слуху збільшується на 1,5% і на 0,5% серцево-судинних розладів.

Для ліквідації шумового забруднення навколишнього середовища використовується шумозахист – установка звукоізолюючих кожухів на устаткуванні, глушників в компресорах, шумопоглинаючий асфальт, пристрої в квартирах, обернених на проїжджу частину вулиці, потрійних рам (подвійні рами гасять шум на 20 дБ, потрійні на 40 дБ).

На людину небезпечна дія надає невидиме, нечутне випромінювання.

Наші будинки побудовані з каменя, цеглини, бетону або дерева, в яких містяться різні по вигляду і кількості природні радіоактивні елементи.

Погана вентиляція, особливо в будинках з вікнами, що щільно закриваються, може збільшувати дозу опромінювання, обумовлену вдиханням радіоактивного газу радону, який утворюється при природному розпаді радію, що міститься в багатьох гірських породах і будівельних матеріалах, а також в ґрунті.

Люди, що користуються телевізором, додатково піддаються незначному опромінюванню (перегляд програм по 4 години в день дає річну дозу – 1,0 мбер).

Необхідно також зменшити дію сигаретного диму. Поєднання родона і сигаретного диму значно збільшує вірогідність ракових захворювань.

Шкідливу біологічну дію на людину в умовах побуту надають  струми високої частоти, зокрема СВЧ. Основними їх джерелами є високовольтні лінії електропередач, електропідстанцій, антени радіо- і телепередавальні станцій, а також телевізори, мікрохвильові печі, комп'ютери, радіотелефони.

Встановлено, що при тривалій дії електромагнітного поля на людину у нього руйнується нервова система, знижується умовнорефлекторна діяльність, порушується робота серцево-судинної системи і обмін речовин в організмі (формується дистрофія і міокарді), печінці, спинному і головному мозку.

У домашніх умовах захистити себе від електромагнітного поля можна шляхом переходу на кабельне телебачення. Тривалість перегляду телепередач для дошкільників повинна бути не більше 1 години в добу, для дорослих - не більше 4 годин. Потрібно стежити за справністю мікрохвильових печей.

Сучасне устаткування, побутова хімія, використання полімерних матеріалів полегшили побутове життя людини, але з іншого боку це зробило побут значним джерелом небезпеки для здоров'я і навіть для його життя.

У домашньому господарстві знаходить застосування велика кількість  електричних машин і приладів (пральні машини, холодильники, телевізори і інше), що харчуються від мережі 220 В, які є джерелами електропоразок.

Обов'язковою приналежністю більшості кухонь стали газові плити. Вони міцно увійшли до нашого життя, проте вони мають серйозний недолік: при горінні газу в повітря поступають продукти неповного згорання - окисел вуглецю, сірчисті з'єднання і ін.

Постійне вдихання цих речовин може надати несприятливу дію на людей. Особливо схильні діти, хворі і літні люди, їм не можна тривалий час знаходитися на кухні.

В даний час в побуті застосовуються різноманітні хімічні засоби: для прання, миття посуду, виведення плям, догляду за меблями, дезинфекції, препарати для боротьби з комахами і гризунами, засоби підгодівлі рослин та інші. При правильному використанні препарати побутової хімії безпечні. Але невміле поводження з ними може стати джерелом бід для здоров'я і навіть для життя людини.

Окрім засобів побутової хімії в будинках, квартирах, на дачах зберігаються і використовуються інші хімічні речовини: ацетон, бензин, желатин, лимонна кислота, каніфоль, нашатирний спирт, перекис водню, скипидар, сода, оцет і ін. Ці хімічні речовини вимагають особливо обережного звернення.

При випадковому попаданні їх всередину людського організму можливі побутові отруєння.

Проведені обстеження сучасних квартир дозволили виявити понад 50 шкідливих хімічних речовин. Їх джерелами були килими, лінолеум, синтетичні миючі засоби, різні поліетиленові і полімерні матеріали, які виділяють формальдегід, дибутилфенолах, метанол, аміак, бензол речовини. При диханні весь цей набір потрапляє в організм людини, руйнує імунну систему і може викликати різні захворювання.

Джерелом небезпеки можуть бути: миючі засоби, засоби для виведення плям. Важкі отруєння викликають широко поширені в побуті кислоти: 89% розчин оцтової, соляна, така, що міститься в так званій паяльній кислоті і в рідині для миття ванн, карболова, щавлева кислота, , що входить до складу засобів для знищення плям і ржи.

Важкі наслідки можуть викликати отрутохімікати, широко вживані в побуті. Так, наприклад, карбофос, хлорофос, дихлофос і т.д., потрапляючи в організм, можуть перетворюватися на ще більш токсичні з'єднання.

Небезпека для життя і здоров'я людини представляють соціальні конфлікти, які включають несанкціоновані мітинги, вбивства, злісне хуліганство, факти здирства, зґвалтування, важкі тілесні ушкодження, грабежі особистого майна.

Безпека в соціальному конфлікті залежить від особистої підготовки кожної людини, здатної в екстремальній ситуації грамотно оцінити обстановку і ухвалити доцільне рішення, що дозволяє забезпечити себе і сім'ю від виникнення небезпеки.

В. ХАРАКТЕРІСТИКА СЕРЕДОВИЩА ІСНУВАННЯ ЛЮДИНИ ВИРОБНИЧОГО ХАРАКТЕРУ

Для 19 і 20 століть характерне різке прискорення науково-технічного прогресу. Його досягнення воістину безмежно збільшили можливості людини. Ми можемо вести розмову із співбесідником або бути свідками подій, що відбуваються в даний момент, будучи розділеними десятками тисяч кілометрів. Ми навчилися переміщатися в просторі із швидкістю тисячі кілометрів на годину, фотографувати планети Сонячної системи.

Як джерела енергії ми використовуємо речовину, яка десятиліття тому була невідома.

Транспортні і інформаційні комунікації міцно зв'язали між собою всі країни планети, дякуючи чому сучасна цивілізація територіально охопила континенти, об'єднала воєдино все людство.

Іншою відмітною особливістю сучасного життя людини є створення величезного потенціалу саморуйнування, тобто негативних наслідків "науково-технічного прогресу", з якими безперервно переплітається проблема створення і накопичення в останні півстоліття нового вигляду озброєнь.

Знищені і назавжди зникли з лиця землі десятки видів тварин і рослин, лісові масиви – основне джерело кисню атмосфери - гинуть або під сокирою, або зрошувані кислотними дощами. Річки планети перетворені на стічні канави виробничих і побутових відходів, а прибережні області морів і океанів - в їх сховища. Ґрунт і повітряний океан катастрофічно забруднені хімічними сполуками антропогенного походження, змінився кількісний склад газів атмосфери, все більше руйнується її озоновий шар. Ритм сучасного життя щорічно руйнує психіку мільйонів людей.

Спостережувана сьогодні деградація біосфери – результат господарської діяльності людини, яка, створивши техносферу, грубо втрутився в хід еволюційного розвитку життя на Землі.

Техносфера – це середовище незаселеного людини виробничого характеру, утворене в біосфері завдяки сучасній цивілізації і що призвела до складних екологічних проблем в атмосфері, літосфері і гідросфері.

Техносфера включає: промисловість, сільське господарство і транспорт.

Вплив техносфери на біосферу виявляється у вигляді антропогенних і техногенних чинників.

Антропогенні чинники зв'язані своїм діяльністю людини в середовищі незаселеного і якісно змінюють екологічні параметри біосфери.

Техногенні чинники виявляються у вигляді катастроф, аварій, вибухів, пожеж на виробництві з утворенням осередків ураження з радіоактивним, хімічним або біологічним зараженням, великих територій з груповою поразкою (загибеллю) людей.

На території України сформувалася структура техносфери. яка включає:

1. Промисловість.

а) паливно-енергетичний комплекс, що включає могутню вугільну і газову промисловість, нафтовидобувну, торф'яну промисловість і крупну електроенергетику.

У структурі здобичі палива знаходиться близько трьохсот підприємств вугільної промисловості.

Гірничодобувна і збагачувальні виробництва України експлуатують до 2700 різного роду відвалів і 219 гідроспоруд, загальна місткість яких досягає 2 млрд. 260 млн. куб. м. Загальна площа, на якій розташовані накопичувачі промислових відходів перевищує 30 млн. га.

Здобич газу зосереджена в Прикарпатському (Львівська і Івано-Франківська області), у Дніпровсько-Донецькому районах, в Причорноморському районі (на його базі газифікована Кримська автономна республіка).

Електроенергетика базується на використанні вугільного штабу, торфу, рідкого палива, газу і радіоактивного урану. Крупні теплові електростанції розміщені в Донбасі (Старобешівська, Курахівська, Штевівська, Миронівська, Зуєвськая, Слов'янська), Придніпров'ї, Харківська області. Вінницька області, Київській і західних областях.

У Україні експлуатується 1087 водосховищ, загальним об'ємом понад 55 млрд. куб. м. і більше 27000 ставів, 7 великих каналів, завдовжки майже 2000 км, 10 крупних водоймищ великого діаметру. Понад 20000 водозабірних споруд забезпечують зрошування 2.5 млн. га сільгоспугідь, пробурене більше 110 тис. свердловин для питної води і виконано понад 2 млн. шахтних колодязів.

На Дніпрі споруджений каскад ГЕС: Дніпропетровська, Каховська. Дніпродзержинська, Кременчуцька, Канівська і Київська.

Атомні електростанції: Чорнобильська, Рівненська, Запорізька, Хмельницька, Південноукраїнська.

б) чорна металургія є провідною галуззю промисловості, що спирається на місцеву залізорудну базу. Найважливіший район здобичі залізняку - Криворізький залізнорудний басейн, де руду розробляють відкритим способом. Залізняк розробляється також в Кременчуцькому, Керченському, Запорізькому районах.

Чорна металургія розвинена в Придніпров'ї (Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Кривий Ріг, Нікополь, Новомосковськ), Донбасі (Донецьк, Макіївка, Єнакієве, Комунарськ, Харцизьк) і Приазов'ї (Маріуполь).

в) машинобудування є найважливішою галуззю важкої індустрії. Широко розвинене виробництво металургійного і гірського устаткування (Дружківка, Краматорськ. Дебальцеве. Дніпропетровськ, Горловка, Кривий Ріг, Маріуполь, Донецьк, Харків).

г) хімічна і нафтохімічна промисловість, що випускає широкий асортимент продукції основної хімії, лаків, фарб, пластмас, реактивів, різну продукцію для сільського господарства і побуту населення.

Основні хімічні підприємства розміщуються в Донецько-придніпровському економічному районі (Сєверодонецьк, Слов'янськ, Горлівка, Дніпродзержинськ, Суми, Константинівка), а також в Києві, Вінниці, Одесі і Червоноперекопі.

д) харчова промисловість грає важливу роль в економіці держави. До провідних галузей відносяться: цукрова, спиртна, соляна, м'ясна, мукомельна, плодово-овочева промисловості.

Виробництво харчової промисловості сконцентроване в таких областях, як Київська, Вінницька, Черкаська, Хмельницька, Львівська, Рівненська, Одеська, Дніпропетровська, Донецька і ін.

е) лісова промисловість найбільш розвинена в районах Карпат і Полісся.

2. Сільське господарство.

У державі створено крупне високомеханізоване сільське господарство, що спеціалізується, головним чином, на виробництві зерна, технічних культур і продукції тваринництва.

Зі всієї земельної площі, що перевищує 60 млн. га на сільськогосподарські угіддя доводиться 42,8 млн. га.

У сільському господарстві широко застосовуються мінеральні добрива (приблизно 3,7 млн. тон в рік). Проводяться роботи з меліорації земель. У степовій зоні споруджені орошувальні системи – Червонознаменська, Інгулецька, Придунайська, Каховська.

3. Транспорт

Щороку в Україні перевозяться транспортом загального користування понад 900 млн. тонн вантажів, зокрема велику кількість небезпечних, а також понад 3,5 млрд. пасажирів.

Найбільшу роль в перевезенні вантажів і пасажирів грає залізничний транспорт. Експлуатаційна довжина залізничної лінії складає 22,3 тис. км. Найбільш густа і вантажонапружена залізнична мережа в Донецько-придніпровському економічному районі (у Донецькій області на 1000 кв. км площі доводиться понад 60 тис. км залізниць).

Велике значення має морський транспорт, вантажообіг його складає приблизно 102,5 млрд. тоно-км.

Трубопровідний транспорт має протяжність 14 тис. км Дашава-Львів, Дашава-Київ, магістральні газопроводи. Магістральні газопроводи сполучають райони здобичі газу (Прикарпаття, Шебелинку) з багатьма містами держави (Київ, Харків, Полтава, Дніпропетровськ, Херсон, Кривий Ріг, Одеса і ін.) По території країни впродовж 680 км проходить нафтопровід "Дружба" з наповненням 1 км – 200 тонн нафтопродуктів; аміакопровод – 814 км – Тольяті - Одеса з наповненням 1 км – 55 тон.

За останні роки в нашій країні у виробничій сфері підвищився ступінь ризику для людини.

Будівництво промислових підприємств, житлових будівель і інших об'єктів, а також прокладка доріг на земній поверхні створили техногенні форми рельєфу: виїмки, горби, кар'єри, котловани, насипи, терикони. У зв'язку з цим виникли нові явища прогинання земної кори в районах розробки вугільних пластів, під крупними містами і водосховищами, останні можуть привести до штучних землетрусів (силою до 5-6 балів).

У Донбасі відомі випадки локального прогинання земної кори, величина прогинання складала декілька метрів, внаслідок чого в деяких населених пунктах відбулися руйнування будівель і споруд.

Джерела небезпечних, шкідливих і вражаючих чинників виробничого середовища:

  1.  Радіаційно-небезпечні об'єкти (АЕС, НДІ, підводні човни, місця поховання радіоактивних відходів).
  2.  Хімічно небезпечні об'єкти (хімічні, нафтопереробні, нафтоперегінні, водопровідні станції; очисні споруди – хлор, аміак; з/д станції з рухомим складом НХР; елеватори, склади, бази, сховища зерна, склади, бази із запасом отрутохімікатів сільського господарства).
  3.  Пожеже-, вибухонебезпечні об'єкти (призводять, зберігають, застосовують, транспортують ВР і пожеженебезпечні речовини).

Найдетальніше з характеристикою виробничого середовища студенти познайомляться, вивчаючи спеціальну дисципліну «Охорона праці» і «Охорона праці в галузі» на базі учбових програм.

Учбове питання 3. Вклад В.І. Вернадського в розвиток науки про «ноосферу»

Академік Володимир Іванович Вернадський (1863-1945) – великий російський учений, природодослідник і мислитель, творець нових наукових дисциплін: геохімії, біохімії, радіогеології, вчення про біосферу, вчення про перехід біосфери в ноосферу. З ім'ям В.І. Вернадського пов'язано входження в науку революційних наукових уявлень, що набагато випередили свій час і що послужили основою їх плідного розвитку в наші дні.

Вчення про біосферу і ноосферу склалося в результаті проведеного В.І. Вернадським якнайглибшого аналізу всіх явищ життя в їх взаємному зв'язку між собою і з кістковою речовиною планети на всьому шляху їх історичного розвитку.

Біосфера – це організована, визначена оболонка земної кори, зв'язана з життям. Межі біосфери обумовлені перш за все полем існування життя.

У біосферних процесах, як ні в яких інших природних явищах, підвладних спостереженню і точному дослідженню, якнайповніші і виразно виявляються якісні основні ознаки часу: безповоротність і однонаправлена послідовність. Біосфера ніколи не повертається в колишній стан. Двигуном її безповоротності служить її біологічна складова,що безперервно і послідовно еволюціонує від минулого до майбутнього. Причиною її руху служить здатність живої речовини трансформувати сонячну енергію.

У пізніших роботах, з середини 30-х років, В.І. Вернадський дійшов висновку, що біосфера по масі «живої речовини», її енергії і ступеня організованості в геологічній історії Землі весь час еволюціонувала, змінювалася, вплив діяльності людини з'явився природним етапом цієї еволюції і що в результаті її біосфера неминуче повинна корінним чином змінитися і перейти в новий стан.

«Створена в перебігу всього геологічного часу, біосфера в своїх рівновагах починає все сильніше і глибше мінятися під впливом наукової думки людства».

Ось цю біосферу Землі, змінену науковою думкою і перетворену для задоволення всіх потреб людства, що чисельно росте, він і назвав надалі «ноосферою».

Ноосфера («ноос» – з грецької означає «розум, дух») – новий  емоційний стан біосфери, при якому розумна діяльність людини стає вирішальним чинником її розвитку. Для ноосфери характерна взаємодія людини і природи: зв'язок законів природи із законами мислення і емоційно-економічними законами.

Оцінюючи роль людського розуму і наукової думки як планетарного явища, В.І. Вернадський дійшов наступних висновків:

1. «Хід наукової творчості є тією силою, якою людина міняє біосферу, в якій він живе.

2. Цей прояв зміни біосфери є неминуче явище, супутнє зростанню наукової думки.

3. Ця зміна біосфери відбувається незалежно від людської волі, стихійно, як природний процес.

4. А оскільки середовище життя є організована оболонка планети – біосфера, то входження в ході її геологічно тривалого існування нового чинника її зміни – наукової роботи людства – є природний процес переходу біосфери в нову фазу, в новий стан – в ноосферу.

5. У історичний момент, що переживається нами, ми бачимо це ясніше, ніж могли бачити раніше. Тут розкривається перед нами «закон природи». Нові науки – геохімія і біохімія – дають можливість виразити деякі важливі риси процесу математично.

Отже, що ж ноосфера: утопія або реальна стратегія виживання? Праці  В.І.Вернадського дозволяють більш обґрунтовано відповісти на поставлене питання, оскільки в них вказаний ряд конкретних умов, необхідних для становлення і існування ноосфери. Перерахуємо ці умови:

  1.  Заселення людиною всієї планети.
  2.  Різке перетворення засобів зв'язку і обміну між країнами.
  3.  Посилення зв'язків, зокрема політичних, між всіма країнами Землі.
  4.  Почало переважання геологічної ролі людини над іншими геологічними процесами, що протікають в біосфері.
  5.  Розширення меж біосфери і вихід в космос.
  6.  Відкриття нових джерел енергії.
  7.  Рівність людей всіх рас і релігій.
  8.  Збільшення ролі народних мас в рішенні питань зовнішньої і внутрішньої політики.
  9.  Свобода наукової думки і наукового шукання від тиску релігійних, філософських і політичних побудов і створення в державному ладі умов, сприятливих для вільної наукової думки.
  10.  Продумана система народної освіти і підйом добробуту трудящих. Створення реальної можливості не допустити недоїдання і голоду, убогості і надзвичайно ослабити хвороби.
  11.  Розумне перетворення первинної природи Землі з метою зробити її здатною задовольнити всі матеріальні, естетичні і духовні потреби чисельно зростаючого населення.
  12.  Виключення воєн з життя суспільства.
  13.  Геніальність В. І. Вернадського як засновника вчення про біосферу – природничонаукової основи концепції ноосфери – в тому і полягає, що він вперше зрозумів і всією сукупністю наукових знань глибоко обґрунтував єдність людини і біосфери. Це найбільше відкриття В. І. Вернадського по своїх соціальних наслідках відноситься до вершин світового природознавства, до нескороминущих завоювань сучасної і майбутньої людської цивілізації.
  14.  Ноосфера – це реальна стратегія виживання. Ми зараз живемо в її першій стадії. Про це свідчать вище перераховані умови.

ТЕМА 7. НЕГАТИВНІ ФАКТОРИ СЕРЕДОВИЩА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

ЗАНЯТТЯ 7.1. КЛАСИФІКАЦІЯ НЕГАТИВНИХ ФАКТОРІВ СЕРЕДОВИЩА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Учбове питання 1. Класифікація негативних чинників середовища життєдіяльності і їх характеристики

Процеси, що виникають на виробництві і в побуті можуть негативно впливати на здоров'ї людини, викликати захворювання або тимчасову втрату працездатності, інвалідність і навіть смерть.

Відповідно до системи стандартів безпеки праці негативні чинники підрозділяються на небезпечні і шкідливі чинники.

Під небезпечним мають на увазі чинник, дія якого в певних умовах приводить до травми або різкого погіршення здоров'я. Дія шкідливого чинника за певних умов приводить до захворювань і зниження працездатності

Між небезпечним і шкідливим чинниками немає принципової різниці. Один і той же чинник залежно від величини і часу дії може бути небезпечним або шкідливим. Небезпечними і шкідливими чинниками можуть бути предмети, способи, продукти праці, технології, дії, природно-кліматичне середовище (грози, повені, флора, фауна), люди.

Негативні чинники характеризуються: можливістю появи, потенціалом, часом існування або дії на людину, розмірами зон дії, якістю. Потенціалом чинник визначається з кількісної сторони, наприклад: рівень шуму, напруга електричного струму, загазованість повітря. Якість чинника відображає його специфічні особливості, які впливають на організм людини, наприклад: частотний склад шуму, вид електричного струму.

Дія шкідливих чинників на організм людини може бути двоякою: при малих рівнях – біологічно активною, при надмірних – ушкоджувальною. Ось два характерні приклади: такий шум, як шелестіння трави, листя, шум прибою, щебет птахів може заспокоювати, створювати сприятливі умови для творчості; гуркіт, що створюється технічними системами на виробництві або буйство стихійних природних явищ діють по іншому, спочатку збуджують, а потім пригноблюють центральну нервову систему і завдають шкоди здоров'ю людини.

Куховарська сіль в малих дозах корисна, необхідна і навіть незамінна (норма 140г. у крові), у великих дозах сіль приводить до захворювання нирок, серцево-судинної системи, а в надмірних дозах може привести до загибелі людини.

Для виключення необоротних біологічних ефектів медики-гігієністи обмежують дію негативних чинників гранично допустимими рівнями або гранично допустимими концентраціями ГДК і ГДР (максимальні значення чинників, які, впливаючи на людину протягом робочої зміни, щодня, впродовж всього трудового стажу, що не викликають у нього і у його потомства біологічних змін, зокрема захворювань, зміни реактивності, адаптаційно-компенсаторних можливостей, імунологічних реакцій, порушення фізіологічних циклів, а також психологічних порушень, наприклад, зниження інтелектуальних і емоційних здібностей, розумової працездатності).

Граничнодопустимі рівні (ГДР) встановлюють для виробничого середовища і населених місць. При їх встановленні необхідно керуватися наступними параметрами:

  •  важливість всіх медичних і біологічних свідчень для встановлення санітарних регламентів перед іншими підходами (економічні вимоги, доцільність і т.д.);
  •  пороговість для всіх типів дії несприятливих чинників, тобто є поріг дії, нижче за який не спостерігається ніякого негативного впливу чинників;
  •  випередження розробки і впровадження профілактичних заходів і засобів захисту в порівнянні з моментом появи небезпечного чинника.

Класифікація негативних чинників:

  1.  По структурі всі чинники підрозділяються на:
    1.  прості (струм, токсичність);
      1.  складні (аварії, пожежі, вибухи).
    2.  По характеру дії на людину:
      1.  Активні:
  •  Механічні чинники (характеризуються кінетичною, потенційною енергією і механічною дією на людину: елементи, які рухаються і крутяться, шум, вібрація, ударна хвиля, прискорення, статична напруга, дим, туман, пил в повітрі, аномальний барометричний тиск).
  •  Термічні чинники (мають теплову енергію (температура нагрітих і охолоджених предметів, температура відкритого вогню, пожежа, хімічні реакції, аномальні параметри мікроклімату).
  •  Електричні чинники (електричний струм, статична електрика, іонізуюче вимірювання, електричні поля).
  •  Електромагнітні (освітленість, ультрафіолетові і інфрачервоні випромінювання, електромагнітні випромінювання, магнітне поле).
  •  Хімічні чинники (їдкі, токсичні, отруюючі, пожеженебезпечні і вибухонебезпечні речовини).
  •  Біологічні чинники (небезпечні і шкідливі мікро- і макроорганізми, продукти їх життєдіяльності і продукти життєдіяльності людей)
  •  Психофізіологічні чинники (стомлення, стреси, помилкові операції, конфлікти)
    1.  Пасивно-активні. До них відносять чинники, які виявляються унаслідок дії самої людини:
  •  гострі нерухомі предмети;
  •  нерівності поверхні;
  •  ухили і підйоми.
    1.  Пасивні. До них відносять чинники, які виявляються безпосередньо:
  •  корозія матеріалів;
  •  накип;
  •  недостатня міцність конструкцій;
  •  підвищене навантаження на механізми.

Формою прояву цих чинників є руйнування, вибухи, аварії.

Учбове питання 2. Негативні чинники і способи попередження їх негативних наслідків

Шкідливі речовини хімічного характеру

Це пари, гази, рідини, аерозолі, з'єднання, суміші, які при контакті з організмом людини можуть приводити до отруєнь, травм, викликати хронічні захворювання.

Отруєння є найбільш несприятливою формою негативної дії токсичних речовин на людину. Вони можуть протікати в гострій і хронічній формах.

Гострі отруєння частіше бувають груповими і відбуваються в результаті аварій, поломок устаткування або грубих порушеннях вимог безпеки. Вони характеризуються короткочасністю дії і поступають в організм у відносно великих кількостях (у разі підвищення концентрації речовини в повітрі, помилковому прийомі речовини всередину організму, сильному забрудненні шкірних покривів).

Хронічні отруєння виникають поступово, при тривалому надходженні отрути в організм у відносно невеликих кількостях. Отруєння розвиваються унаслідок накопичення маси шкідливої речовини в організмі. До отрути, що викликає органічні отруєння, відносяться хлоровані вуглеводні, бензол, свинець.

Шляхи знешкодження отрути в організмі різні. Перший і головний з них – зміна хімічної структури отрути в тілі людини в результаті обміну речовин.

Не менш важливий шлях знешкодження – виведення отрути через органи дихання, травлення, нирки, потові і сальні залози, шкіру.

В даний час відомо близько 7 млн. хімічних речовин і з'єднань, з яких 60 тис. знаходять застосування в діяльності людини: 5500 - у вигляді харчових добавок, 4000 - ліків, 1500 - препаратів побутової хімії.

Класифікація хімічних речовин:

  1.  Залежно від практичного використання:
    •  промислові отрути, використовувані у виробництві (діхлоретан, пропан, бутан, анілін);
    •  отрутохімікати, використовувані в сільському господарстві (пестициди, гербіциди, зооциди, інсектициди, синтетичні добрива);
    •  лікарські засоби;
    •  побутові хімікати, вживані у вигляді засобів санітарії, гігієни, косметики;
    •  харчові добавки;
    •  отруйливі речовини - зарин, іприт, ві-ікс і ін.
  2.  Залежно від подальшої дії:
  •  нервово-паралітичні (судоми, паралічі)
  •  шкіро-резорбтивні (що приводять до місцевих запалень в поєднанні із загальнотоксичними явищами), наприклад, оцтова есенція, діхлоретан, миш'як;
  •  загальнотоксичні (що приводять до коми, набряку мозку, судом, отруєння всього організму, поразки окремих систем) наприклад, алкоголь і його сурогати, чадний газ;
  •  задушливі (що приводять до токсичного набряку мозку), наприклад, оксиди азоту, ОР;
  •  сльозоточиві і дратівливі (роздратування слизистих оболонок очей, носа, горла), наприклад, пари міцних кислот і лугів;
  •  психотропні (порушення психічної активності, свідомості), наприклад, наркотики, атропін;
  •  сенсибілізуючі (що підвищують чутливість) (формальдегіди, розчинники, лаки);
  •  мутагенні (що приводять до порушення генетичного коду, зміни спадкової інформації), наприклад, свинець, марганець, радіоактивні ізотопи;
  •  канцерогенні (що викликають злоякісні пухлини), наприклад, хром, нікель, азбест;
  •  що впливають на репродуктивну (дітородну) функцію, наприклад, ртуть, свинець, стирол, радіоактивні ізотопи.

Вібрація

Вібрація – це малі механічні коливання, що виникають в пружних тілах.

Джерела вібрацій: різне виробниче устаткування.

Причина появи вібрації: неврівноважена силова дія.

Шкідливі дії: пошкодження різних органів і тканин; вплив на центральну нервову систему; вплив на органи слуху і зору; підвищення стомлюваності.

Шкідливіша вібрація, близька до власної частоти людського тіла (6-8 Гц) і рук (30-80 Гц).

По джерелу виникнення вібрацію підрозділяють на:

  •  транспортну;
  •  технологічну;
  •  транспортно-технологічну.

За способом передачі вібрацію підрозділяють на:

  •  загальну (всього тіла);
  •  локальну (ніг або рук).

При дії на організм загальної вібрації в першу чергу страждає опорно-руховий апарат, нервова система і такі аналізатори, як вестибулярний і зоровий. Особливо небезпечна поштовхоподібна вібрація, що викликає мікротравматизм різних тканин з подальшими їх змінами. Загальна низькочастотна вібрація здійснює вплив на обмінні процеси, що виявляються зміною вуглеводного, білкового, ферментного, вітамінного і холестерину обмінів, біохімічних показників крові.

Бич сучасного виробництва - локальна вібрація. Локальній вібрації піддаються, головним чином, особи що працюють з ручним механізованим інструментом. Локальна вібрація викликає спазми судин кисті, передпліч, порушення постачання кінцівок кров'ю, одночасно коливання діють на нервові закінчення, м'язові і кісткові тканини, викликають зниження шкірної чутливості, відкладення солей, в суглобах пальців, деформуючи і зменшуючи рухливість суглобів.

Вібрація відноситься до чинників, що володіють високою біологічною активністю. Дія вібрації залежить від частоти і амплітуди коливань, тривалості дії, демпфуючих властивостей тканин організму людини і інших умов. Резонанс людського тіла, окремих його органів наступає під дією зовнішніх сил при збігу власних частот коливань внутрішніх органів з частотами зовнішніх сил. При підвищенні частот коливань вище 0,7 Гц можливі резонансні коливання в органах, що дуже небезпечно для організму людини.

Шум

Шум – це сукупність аперіодичних звуків різної інтенсивності і частоти. Звуковий комфорт складає 20 дБ.

Оточуючі нас шуми мають різний рівень звуку:

  •  розмовна мова – 30-40 дБ;
  •  шум в звичайній квартирі – 40-50 дБ;
  •  шум проїжджої частини вулиці 60 дБ;
  •  гучна музика – близько 70 дБ;
  •  інтенсивний рух на вулиці, шум двигуна легкового автомобіля, робота пилососа – 80 дБ;
  •  автомобільна сирена, шум в метро – близько 100 дБ;
  •  зліт літака 145-150 дБ;
  •  вибух атомної бомби близько 200 дБ.

Шум впливає на весь організм людини, пригноблює центральну нервову систему, викликає зміни швидкості дихання і пульсу, сприяє порушенню обміну речовин, виникненню серцево-судинних захворювань, виразки шлунку, гіпертонічної хвороби, може приводити до професійних захворювань. Шум викликає зниження функцій захисних систем і загальної стійкості організму до зовнішніх дій.

Шум рівнем звукового тиску до 30-35 дБ, є звичним для людини і не турбує його. Підвищення рівня звукового тиску до 40 -70 дБ створює значне навантаження на нервову систему, викликає погіршення самопочуття і при тривалій дії може привести до втрати слуху – професійній глухості. При дії шуму високих рівнів (140 дБ) можливий розрив барабанної перетинки, контузія, а при ще вищих (більше 160) і смерть.

Ультразвук

Ультразвук — коливання звукової хвилі > 20 кГц (до 1000 Мгц).

Біологічний ефект дії ультразвуку на організм залежить від інтенсивності, тривалості дії і розмірів поверхні тіла, на яку діє ультразвук.

Тривала систематична дія ультразвуку, що розповсюджується в повітрі, викликає функціональне порушення роботи дихальної, нервової, серцево-судинної і ендокринної систем; зниження слуху, а також зміну властивостей і складу крові; порушення терморегуляції і обміну речовин.

Контактна дія високочастотного УЗ на руки приводить до порушення капілярного кровообігу в гронах рук, зміні кісткової структури з руйнуванням щільності шкірної тканини.

Інфразвук

Інфразвук — коливання звукової хвилі < 20 Гц.

Природа виникнення інфразвукових коливань така ж, як і у звуку. Підкоряється тим же закономірностям. Використовується такий же математичний апарат, окрім поняття, пов'язаного з рівнем звуку.

Особливості: мале поглинання енергії,розповсюджується на значні відстані.

Джерела інфразвуку: устаткування, яке працює з частотою циклів менше 20 в секунду.

Шкідлива дія: діє на центральну нервову систему (викликає страх, тривогу, похитування, т.д.)

Небезпека для людини полягає в тому, що діапазон інфразвукових коливань співпадає з внутрішньою частотою окремих органів людини (6-8 Гц), отже, із-за резонансу можуть виникнути важкі наслідки.

Збільшення звукового тиску до 150 дБ приводить до зміни травних функцій і серцевого ритму. Можлива втрата слуху і зору.

Електричний струм

Електричний струм – це направлений рух частинок.

Дія електричного струму на живу тканину носить різносторонній і своєрідний характер. Проходячи через тіло людину, електрострум проводить термічну, електролітичну, механічну і біологічну дію.

Термічна дія струму виявляється опіками окремих ділянок тіла, нагрівом до високої температури органів, розташованих на шляху струму, викликаючи в них значні функціональні розлади.

Електролітичні дії струму в розкладанні різних рідин організму (кров, лімфа і ін.) на іони і порушенні їх фізико-хімічного складу і властивостей.

Механічна дія струму приводить до розшарування, розриву тканин організму в результаті електродинамічного ефекту, а так само миттєвого вибухоподібного утворення пари з тканинної рідини і крові.

Біологічна дія струму виявляється роздратуванням і збудженням живих тканин організму, судорожним скороченням м'язів, а так самопорушенням внутрішніх біологічних процесів.

Місцеві електричні травми:

  •  електричні опіки (під дією електричного струму);
  •  електричні знаки (плями блідо-жовтого кольору);
  •  металізація поверхні шкіри (попадання розплавлених частинок металу електричної дуги на шкіру);
  •  електрофтальмія (опік слизистої оболонки очей).

Електротравми умовно діляться на місцеві і загальні. До загальних травм відносять електричний удар, при якому процес збудження різних груп м'язів може привести до судом, зупинки дихання і серцевої діяльності. До місцевих травм відносять опіки, металізацію шкіри, механічні пошкодження, електричні знаки. Металізація шкіри пов'язана з проникненням в неї найдрібніших частинок металу при його розплавленні під впливом електричної дуги. Електричні знаки виникають на шкірі. Це ущільнені ділянки сірого або блідо-жовтого кольору, вони безболісні і швидко проходять. Можливо пошкодження рогової оболонки унаслідок електричної дуги, що особливо небезпечно.

Результат поразки людини електрострумом залежить від багатьох чинників:

- сили струму;

- часу проходження його через організм;

- характеристики струму (змінний струм або постійний);

- шляхи струму в тілі людини;

- від наявності в приміщенні струмопровідних підлоги і пилу;

- підвищеної вологості і температури.

Струм, що проходить через тіло людини, залежить від напруги дотику, під яким опинився потерпілий і сумарного електричного опору, в який входить опір тіла людини. Величина опору тіла визначається в основному опором рогового шару шкіри і складає при сухої шкіри і відсутності пошкоджень сотні тисяч Ом. При високій напрузі і значному часі протікання струму через тіло опір шкіри падає ще швидше і сприяє важчим наслідкам поразки струмом.

На опір організму дії електричного струму впливає фізичний і психічний стан людини. Нездоров'я, стомлення, голод, сп'яніння, емоційне збудження призводить до зниження опору.

Характер дії струму на людину залежить від сили і роду струму. Для змінного струму частотою 50 Гц, напругою 220 В і шляху струму «рука-нога» сила струму 0,6 - 1,5 мА є відчутною, з'являється легке тремтіння пальців. При силі струму 2 - 2,5 мА виникають больові відчуття, а при 5 - 7мА – судоми в руках; 20 - 25 мА – це невідпускаючий струм, людина не може самостійно відірвати руки від електродів, спостерігаються сильні болі і судоми, утруднене дихання, а при 50 - 80 мА – параліч дихання; при 90 - 100 мА р на протязі 2-3 сек. наступає фібриляція серця і параліч дихання.

Змінний струм небезпечніший, ніж постійний, проте при високій напрузі (більше 500 В) небезпечнішим стає постійний струм. Зі всіх можливих шляхів струму через тіло людини (голова-рука, голова-нога, рука-рука, нога-рука, нога-нога), найбільш небезпечний той, при якому вражається головний мозок, серце і легені.

Гранично-припустимою напругою дотику і силою струму є: для змінного струму 50 Гц, напруга зіткнення 2 В, а сили струму – 0,3 мА; для струму частотою 400 Гц відповідно – 2 В і 0,4 мА; для постійного струму – 8 В і 1,0 мА (ці дані приведені для тривалості дії не більше 10 хвилин в добу).

Електромагнітне поле

Джерело виникнення — промислові установки, радіотехнічні об'єкти, медична апаратура і т.д.

У гігієнічній практиці їх відносять до неіонізуючих випромінювань.

Тривала дія на людину електромагнітних полів промислової частоти (50 Гц) приводить до розладів, які суб'єктивно виражаються скаргами на головний біль в скроневій і потиличній областях, млявість, розлад сну, зниження пам'яті, підвищену дратівливість, порушенню ритму серцевих скорочень.

Електромагнітне поле великої інтенсивності приводить до перегріву тканин, впливає на органи зір і органи статевої сфери. ЕМП помірної інтенсивності приводить до порушення діяльності центральної нервової і серцево-судинної системи, порушує біологічні процеси в тканинах і клітках. ЕМП малої інтенсивності приводить до підвищення стомлюваності, головним болям і випадання волосся.

Тому необхідно обмежити час перебування людини в зоні дії електромагнітних полів, що створюються струмами промислової частоти вище 400 кв.

Іонізуюче випромінювання

Іонізуюче випромінювання – випромінювання, взаємодія якого з середовищем приводить до виникнення іонізації.

Первинна біологічна дія іонізуючих випромінювань виникає в молекулах тканини і живих клітин, потім відбувається порушення функцій всього організму

Найбільш радіочутливими органами є: кістковий мозок, статева сфера, селезінка

Основну частину опромінювання населення земної кулі одержує від природних джерел радіації. Впродовж всієї історії існування Землі різні види випромінювання падають на поверхню Землі з космосу і поступають від радіоактивних речовин, що знаходяться в земній корі.

Людина піддається опромінюванню двома способами. Радіоактивні речовини можуть знаходитися поза організмом і опромінювати його зовні; в цьому випадку говорять про зовнішнє опромінювання. Ще вони можуть опинитися в повітрі, яким дихає людина, в їжі або у воді і потрапити всередину організму. Такий спосіб опромінювання називають внутрішнім.

Опромінюванню від природних джерел радіації піддається будь-який житель Землі, проте одні з них одержують більші дози, ніж інші. Це залежить, зокрема, від того, де вони живуть.

Рівень радіації в деяких місцях земної кулі, там, де залягають особливо радіоактивні породи, виявляється значно вище за середній, а в інших місцях – відповідно нижчий. Доза опромінювання залежить також від способу життя людей.

Застосування деяких будівельних матеріалів, використання газу для приготування їжі, відкритих вугільних жаровень, герметизація приміщень і навіть польоти на літаках все це збільшує рівень опромінювання за рахунок природних джерел радіації.

Земні джерела радіації в сумі відповідальні за велику частину опромінювання, якому піддається людина за рахунок природної радіації. В середньому вони забезпечують більше 5/6 ефективної річної еквівалентної дози, одержуваної населенням, в основному унаслідок внутрішнього опромінювання. Решту частини вносять космічні промені, головним чином шляхом зовнішнього опромінювання.

У цьому розділі ми розглянемо спочатку дані про зовнішнє опромінювання від джерел космічного і земного походженні. Потім зупинимося на внутрішньому опромінюванні, причому особливу увагу приділимо радону - радіоактивному газу, який вносить найбільший внесок в середню дозу опромінювання населення зі всіх джерел природної радіації. Нарешті, в ній будуть розглянуті деякі сторони діяльності людини, зокрема використання вугілля і добрив, які сприяють витяганню радіоактивних речовин із земної кори і збільшують рівень опромінювання людей від природних джерел радіації.

В результаті дії іонізуючого випромінювання на організм людини в тканинах можуть відбуватися складні фізичні, хімічні і біохімічні процеси.

Дія альфа-, бета- і гамма-променів на живі організми виявляється по-різному, але всі вони іонізують речовину. Радіаційна небезпека альфа-, бета-випромінювання велика тільки поблизу джерела або при попаданні радіоактивного елементу всередину організму. Найнебезпечніше для живих організмів гамма-випромінювання із-за їх високої проникаючої здатності.

На нашій планеті існує природний радіаційний фон, який дає природне опромінювання всіх жителів землі.

Усереднена доза опроміненості кожного жителя планети природним фоном, тобто гамма-променями земного походження, складає 15 мікрорентген в годину.

ТЕМА 9. БЕЗПЕКА В УМОВАХ КРИМІНАЛЬНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ І ТЕРОРИЗМУ

ЗАНЯТТЯ 9.1. БЕЗПЕКА В УМОВАХ КРИМІНАЛЬНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ І ТЕРОРИЗМУ

Учбове питання 1. Безпека в ситуаціях криміногенного характеру

1. Організована злочинність.

Напрям основних видів промислу організованої злочинності:

  •  незаконний оборот наркотиків;
  •  незаконний оборот зброї;
  •  розкрадання радіоактивних матеріалів;
  •  фальшивомонетниця;
  •  відмивання злочинних доходів;
  •  викрадання автомобілів;
  •  розкрадання і контрабанда предметів мистецтва;
  •  рекет і шантаж з метою здирства грошових коштів і ін.

У широкому сенсі під організованою злочинністю слід розуміти особливу протиправну діяльність злочинних організацій, наперед плануючих стратегію і тактику неодноразового скоєння злочинів, що мають усередині себе чітке розділення ролей, свого роду спеціалізацію.

Загальними ознаками, по яких можна визначити, що ми маємо справу з організованою злочинною групою, є:

  •  стійкість, тобто об'єднання осіб для занять злочинною діяльністю в перебігу більш - менш тривалого періоду, а не для скоєння одного або декількох злочинів;
  •  планування злочинної діяльності (загальнокримінальної, господарсько-посадової або інтегрованої, тобто змішаної із задіюванням для досягнення своїх злочинних намірів державних структур);
  •  наявність ієрархічної структури, як мінімум двоступінчатої – організатор і виконавці.

А що ж є злочинними групами з високим ступенем організованості? Під злочинним об'єднанням прийнято розуміти стійке, ієрархічно структуроване об'єднання злочинних груп, що мають корумповані зв'язки з представниками державного апарату і систематично реалізовані плани здійснення організованих злочинів. Для цих співтовариств характерна корисливо-насильницька спрямованість. Основною сферою їх діяльності є рекет і незаконний бізнес, а насильство звичайно застосовується до конкурентів, а також членів об'єднання, що допустили зраду, і рідко відносно сторонніх осіб, що не виконують вимоги об'єднання.

У діяльності злочинних співтовариств важливе місце займає організаційна робота, оскільки вони прагнуть до тривалого існування, до встановлення монополії на конкретні види злочинної діяльності на певній території. Ця робота припускає:

- вербування нових членів;

- включення дрібних, розрізнених груп в свій склад;

- підтримку дисципліни, конспірації і корумпованих зв'язків.

Найбільш могутніми злочинними організованими співтовариствами є сіцілійська "мафія", американська "коза ностра", японська "якудза", колумбійська наркомафія, тріади Південно-східної Азії.

На чолі їх, як правило, знаходяться лідери, що не здійснюють безпосередньо злочинів, а що виконують організаторські і ідеологічні функції. Це представники загальнокримінальних елементів (професійні злочинці – «злодії в законі» і крупні представники «білокомірцевої» злочинності, бізнесмени, працівники державних структур).

Далі за ієрархією йдуть, так звані, групи забезпечення і безпеки. Корисні для злочинної організації особи складають групу безпеки. Це юристи, економісти, журналісти, лікарі і звичайно ж державні службовці.

Виконавці злочинів (злодії, кілери, шахраї і ін.) представляють нижню ланку злочинної організації.

2. Міжнародна злочинність

Цей вид злочинності називають злочинністю міжнародного характеру. Це: - геноцид (гр. genos рід + лат. caedere вбивати, букв. знищення роду, племені) – «винищування окремих груп населення за расовими, національними або релігійними ознаками, один з тяжких злочинів проти людства»). Окрім гітлерівського, з'явилися нові форми геноциду:

  1.  Апартеїд (крайня форма расової дискримінації (розрізнення) і сегрегації (політика відділення «кольорового» населення від білого), що проводиться відносно окремих національних і расових груп населення; апартеїд виражається в позбавленні або істотному обмеженні політичних, соціально-економічних і цивільних прав, територіальної ізоляції і т.п. (африканс apartheid - роздільне проживання);
  2.  Екоцид (гр. oikos - будинок, батьківщина + лат. сaedere -  вбивати, буквально, знищення роду, племені) - руйнування навколишнього людину природного середовища, порушення екологічної рівноваги;
  3.  Біоцид (гр. bios - життя + лат. сaedere - вбивати, буквально, знищення життя):
  4.  рабство;
  5.  тероризм (лат. terror - страх, жах; від "терор" - політика страхання, придушення політичних супротивників насильницькими заходами);
  6.  найманство.

Характеристика, кримінології економічної злочинності

Під економічною злочинністю слід розуміти сукупність злочинних посягань, що заподіюють шкоду охоронним законам, економічним інтересам суспільства і громадян унаслідок здійснення розкрадань, господарських і корисливих посадових злочинів.

Скоювані в економічній сфері злочини відносяться до групи високолатентних. На думку експертів-кримінологів, в цілому виявляється 15-20% злочинів подібного роду. Таким чином, реальне положення справ в цій області як мінімум в 5-6 разів гірше реєстрованого кримінальною статистикою.

При дослідженні економічної злочинності часто використовується поняття «тіньова економіка». «Тіньова економіка» - сукупність протиправних операцій з товарами і послугами, не відбитих у відповідній системі реєстрації.

Останніми роками сформувалися кримінальні сектори «тіньової економіки», безпосередньо пов'язані з економічною злочинністю. До ним можна віднести:

- кримінальний ринок зброї і військової техніки, що формується за рахунок розкрадань військового майна з армійських складів, незаконного продажу зброї і військового спорядження, розкрадань із збройових заводів, контрабанди;

- незаконний експорт сировини, енергоносіїв, рідкоземельних і кольорових металів, що включає: а) контрабандний вивіз радіоактивних елементів, дорогоцінних металів, а також дорогої сировини тваринного або рослинного походження; б) експорт кольорових і рідкоземельних металів по документах, оформлених на іншу експортну продукцію; у) здійснення зовнішньоторговельного експорту сировини, напівфабрикатів, виробів за навмисно заниженими цінами з метою подальшого перепродажу (за даними правоохоронних органів, від 20 до 25% різниці цін поступають на закордонні рахунки керівництва фірм-продавців);

  1.  «відмивання» грошей, одержаних незаконним шляхом;
  2.  заховання доходів (прибутків) або інших об'єктів оподаткування;
  3.  кримінологія значущих наслідків приватизації: вельми поширеними є випадки протиправного заволодіння майном підприємств, злочину в кредитно-фінансовій сфері (ця сфера залишається однією з найуразливіших в плані, кримінології). Після відомих операцій з фальшивими «авізо» значну поширеність набувають незаконне отримання і нецільове використання пільгових кредитів (часто пов'язані з дачею хабарів);
  4.  обман вкладників, шахрайство;
  5.  активізація діяльності розкрадачів у сфері здобичі, переробки і реалізації дорогоцінних металів і каменів, причому ця злочинна діяльність носить все більш організований характер;
  6.  торгівля краденими автомобілями (включаючи постачання з країн Європи), значна частина яких реалізується потім в країнах ближнього зарубіжжя;
  7.  розширення підпільного виробництва спиртного.

Рекомендації щодо забезпечення особистої безпеки

Кишенькова крадіжка

Захист гаманця починається ще удома. Обов'язково відкладіть декілька купюр в інше місце, залиште в гаманці тільки дрібні гроші. Гроші і документи надійніше тримати у внутрішніх кишенях, що застібаються. Не позіхати на вулиці! Вуличні «спектаклі» - традиційний спосіб обрання роззяв. Жінкам - стежити за своїми сумками.

Що робити, якщо ви відчули в своїй сумці чужу руку? Якщо поряд немає міліції і затримати злодія складно, відсуньтеся, дайте зрозуміти, що ви щось відчули: злодій зникне. Якщо ви не наодинці, то шанси затримати кишенькового злодія зростають, але треба бути готовим до галасливого опору.

Ну і, нарешті, якщо крадіжка відбулася, постарайтеся пригадати, чи не ходив за вами якийсь суб'єкт. Ці відомості можуть допомогти міліції зловити злодія за гарячими слідами. Але відразу змиритеся з тим, що розкрити такий злочин дуже складно. Звідси остання рада: подалі покладеш, ближче візьмеш!

Квартирна крадіжка

Оскільки 90 % квартирних злодіїв входить через двері, її треба захистити в першу чергу. Якщо ви даєте оголошення про те, що хочете продати щось цінне, не дивуйтеся з підвищеного інтересу до себе не тільки покупців, але і злодіїв, а тому краще домовитися про телефон посередника.

Якщо вас обкрали, злодії не знайдені, а майно не застраховане, ви можете звернутися до суду, і зажадати відшкодування збитку державою. Проте в бюджеті немає грошей на компенсацію і стаття ця «не працює».

Зґвалтування

У парках, садах і скверах здійснюється близько 25% зґвалтувань, в квартирах - 35% і лише 7 % - на вулицях. Отже жінка повинна бути готова постояти за себе, а тому:

  1.  вибирайте безпечний шлях;
  2.  носіть з собою засіб індивідуального захисту (балончик, електрозахист);
  3.  не вважайте втечу кращим виходом з положення;
  4.  залишаючись спокійною і зібраною, ви можете зробити спробу чинити психологічний тиск на насильника;
  5.  активний фізичний опір в кожному п'ятому випадку допомагає уникнути зґвалтування.

Якщо гірше все ж таки трапилося, перед жінкою встає питання: чи заявляти в міліцію? Щоб легше було ухвалити правильне рішення, слід подзвонити по телефону довіри.

Темна вулиця

Перший принцип самозахисту в міських джунглях - вибирати маршрут не короткий, а безпечний.

Другий принцип - вивчити дорогу додому. У вас завжди повинне бути декілька варіантів руху. Використовуйте знання ритмів життя свого мікрорайону. Не бійтеся. Ваш крок повинен бути твердим і пружинистим, особа - упевненим. Такі рекомендації віктимології - науки про поведінку жертви; вона відповідає на питання, чому зі всіх грабіжник звичайно вибирає саме боязку людину. Зате ваша готовність до боротьби здатна зупинити напад. У міських джунглях майже безвідмовно діє природний принцип: «Хто кого сильніше налякає». Рекомендована ж європейськими методиками поведінка обмежується спокійною лояльністю. На першу вимогу вуличного грабіжника слід віддати гроші. Для цього невелику суму потрібно носити в одній з кишень. Не тягнути до себе сумку, якщо її вириває мотоцикліст. Не вступати в сперечання, не відповідати на зухвалу поведінку. Зрозуміло, життя і здоров'я дорожче за будь-яку річ. Але як поводитися: покірно або агресивно - вам доведеться вирішувати поодинці на тій самій темній вулиці, де ви так легковажно чомусь опинилися.

Безумовно, є ще багато різних порад, як зменшити ризик стати жертвою злочину або зберегти своє майно. Проте потрібно пам'ятати, що попередити злочин завжди легше, ніж намагатися присікти його. Ще гірше, якщо воно відбулося. У цих випадках:

  •  прагніть запам'ятати зовнішність злочинця;
  •  у будь-якій ситуації зберігайте спокій і самовладання;
  •  не спотворюйте первинну картину злочину (не потрібно запирати, затоптувати, замазувати, спалювати що-небудь). Цим ви ускладните розшук і затримання злочинця.

Самооборона і її межі

Кожна людина має право на самозахист. Одним з її способів є захист життя і здоров'я в стані «необхідної оборони». Необхідна оборона є дія, здійснена при захисті інтересів держави, суспільства, особи від посягання шляхом спричинення шкоди, якщо при цьому не було явної невідповідності захисту характеру небезпеки посягання. Кримінальне законодавство допускає необхідну оборону громадян від злочинів, тому що вона є дією суспільно корисною. При визначенні грані правомірності самооборони повинні дотримуватися певні умови.

По-перше, посягання не повинне бути малозначним. Насильство, пограбування - це значно. А ось хуліганство - не завжди. Наприклад, відповісти на словесну образу ударом - протизаконно.

По-друге, посягання повинне бути реальним, тобто шкода вже причинна або є реальна загроза його нанесення. Останнє визначається вами за суб'єктивними оцінками, виходячи з обстановки, що склалася. Наприклад, п'яне залицяння в багатолюдному місці (на дискотеці) нічого спільного не має із спробою зґвалтування. А ось, якщо вас зупинили в темному провулку і, загрожуючи зброєю, зажадали цінні речі, гроші і нікого навколо немає, ясно, що спроба пограбування в наявності і застосування вами прийомів і засобів самооборони буде виправданим, причому незалежно від того, чи опиниться потім пістолет іграшковим, а ніж - дерев'яним. Проте тут необхідно уточнити: право на самооборону зберігається до тих пір, поки напад не буде вами відбито або припинено самим нападаючим.

Надання вам допомоги іншими особами також є правомірним, бо при цьому захищаються права особи, які охороняються державою.

Та все ж прагніть вирішити ситуацію мирним шляхом, щоб невмілим застосуванням захисних дій не спровокувати ще більшого насильства.

Основи самозахисту

Зважаючи на широке розповсюдження злочинності в країні кожній людині корисно серйозно задуматися про це і підготуватися психологічно і фізично до можливої зустрічі з небезпеками криміногенного характеру.

Захищаючись від нападу, необхідно завжди пам'ятати, що вашою метою є оборона і підготовка до втечі, а не боротьба, тому для здійснення наміченого будуть хороші будь-які дії. Все те, що ви вирішили зробити, повинне бути здійснене швидко і з найбільшою силою. При цьому важливим чинником успіху є крик. Уміння кричати в східному єдиноборстві розвинено до рівня високої майстерності.

Природно, до можливих екстремальних ситуацій криміногенного характеру потрібне спеціально себе готувати: життя не дуже любить експромти.

Як спілкуватися з міліцією

Якщо на вулиці до вас підійшли міліціонери, поводьтеся коректно і шановано – вони на роботі, виконують службовий борг.

Не треба обурюватися, ставити питання.

Не чиніть опір особистому огляду, можливо міліції дане орієнтування на злочинця і вони «прочісують» територію.

Виконуйте всі накази беззаперечно і швидко, інакше ви ризикуєте бути побитим.

Якщо міліціонери, на вашу думку, діють неправомірно, у вас буде можливість пізніше оскаржити їх дії.

А поки не намагайтеся їм нічого довести, лякати відплатою, указувати що їм можна робити, а що - не можна. Цим ви все одно нічого не доб'єтеся, а тільки спровокуєте на жорсткіші дії.

Якщо ви затримані для перевірки документів, вам дадуть повідомити рідним і попросити їх привезти вам ваш паспорт.

Хоча формально з'ясуванням вашої особи повинна займатися міліція, у ваших інтересах «ідентифікуватися» за 3 доби, інакше термін попереднього затримання (без пред'явлення звинувачення або для ідентифікації) може бути продовжений до 30 діб.

Будучи затриманим «до з'ясування» ви в праві зажадати ознайомитися з «Положенням про адміністративні арешти» і вимагати утримання окремо від засуджених і тих, що чекають етап.

У камері народна мудрість радить менше говорити, більше слухати. У розмови не встрявати. Не виражатися, не грати ні в карти, ні в кістці, ні в доміно, ні на гроші, ні просто так.

Чужі речі брати тільки з рук в руки, не чіпати знедолених, не скупитися і не падлючити.

Дії під час паніки

У транспорті

Найбезпечніше місце в транспорті - справа ззаду.

Сидіти треба обличчям по ходу транспорту.

Звертайте увагу на таблички - де знаходиться вікно для аварійної евакуації.

Біля цього вікна повинне бути кільце, потягнувши за яке можна висмикнути гумову прокладку, що утримує скло.

Якщо кільця немає (а його майже напевно немає), треба спробувати вибити скло. З розгону ударте підошвами ближче до краю скла.

Метро - зона підвищеної небезпеки.

Перша небезпека - ескалатор. Якщо хтось впав при сході з ескалатора, треба виплигнути з нього і перебратися на стрічний.

Не підходьте до краю платформи.

Сідати безпечніше в середні вагони.

При зупинці потягу в тунелі не поспішаєте його покидати: при аварії могли бути пошкоджені електрокабелі.

При задимленні треба дихати через матерію, краще змочену рідиною (водою, соком...)

Найбільша кількість подій з пішоходами - від неуважності і поспіху.

Підходячи до переходу, скажіть собі: «Увага!».

Якщо йдете в компанії - перервіть розмову.

Дочекайтеся не просто зеленого світлофора, а переконаєтеся, що транспорт зупинився.

Не стійте близько до дороги. Два кроки все одно нічого не вирішують.

Край дороги (особливо взимку) часто буває горбистим і слизьким.

Вибирайте неслизькі місця і тут особливо не поспішайте.

У натовпі (театр, кінотеатр)

Прогулюючись перед початком сеансу або в антракті, звертайте увагу на можливі шляхи виходу. Оглядиться. Чи не може на вас що-небудь впасти?

При виникненні НС дуже вірогідно, що світло згасне. Тому, сидячи в залі, закрийте очі і представте, як ви вибиратиметеся.

Особлива увага - ступеням. Саме там найімовірніше впасти і бути затоптаним.

Якщо паніка все ж таки виникла, а вам вдалося їй не піддатися, не рвіться до виходу. Саме там буде тиснява і загине/покалічиться найбільше число людей.

Підіть з шляху натовпу.

Ще раз оглядитеся. Можливими шляхами евакуації можуть бути оркестрова яма в театрі і закулісні приміщення.

Якщо виходи забиті народом, розумніше чекати допомоги рятувальників. Але не треба ховатися під кріслом. Займіть таке положення, щоб рятувальники швидко вас виявили.

Якщо ви йдете на мітинг, концерт, стадіон, будьте готові до того, що може виникнути паніка.

Перше. ЗАЙМІТЬСЯ СВОЄЮ ЗОВНІШНІСТЮ.

Волосся зберіть в пучок, заправте за комір, заховайте під головний убір.

Перевірте шнурки. Застебніть блискавки і ґудзики.

Позбавтеся речей - від окулярів, краваток, шарфів, фотоапарата, парасольки...

Упустили річ - не піднімайте. Життя дорожче!

ДИВІТЬСЯ, КУДИ ПРЯМУЄ НАТОВП.

Щоб заспокоїтися, окликніть себе по імені, зверніться до Бога.

Якщо натовп нерухомий, вибирайтеся, прикинувшись хворим, п'яним, божевільним, зробіть вигляд, що вас нудить...

Натовп, як правило, біжить від небезпеки.

Прорахуйте шляхи відходу і, углядівши їх, випірнайте з натовпу.

Йдіть дворами і під'їздами.

НІ У ЯКОМУ ВИПАДКУ НЕ ІДИТІ ПРОТИ НАТОВПУ.

Не переміщайтеся на фланги: якщо опинилися по краях, вас може винести на вітрину, огорожу, на труби, стіни, дерева.

Не тримайтеся ні за що руками - зламають. Найкраще, що можна зробити, - напружити руки, зігнувши їх в ліктях.

ТРИМАЙТЕСЯ ПОДАЛІ ВІД МІЛІЦІЇ.

Якщо з натовпу полетять в міліцію камені, пляшки, то вони навряд чи розбиратимуться, хто є хто. Але якщо вже ви опинилися на шляху омоновця, не робіть різких рухів, підкоряйтеся всім вимогам - потім розберетеся, хто прав.

ЯКЩО ВИ ВПАЛИ, у жодному випадку не піднімайтеся з колін - вас зіб'ють з ніг знову.

Потрібно згрупуватися, закрити голову руками, упертися підошвами в асфальт і розігнутися, немов пружина, використавши рух натовпу, - як би випірнути на поверхню.

КРАЩИЙ СПОСІБ ВИЖИВАННЯ - передбачати небезпеку і уникати її.

Учбове питання 2. Тероризм: форми його прояву і способи попередження

Тероризм - постійний супутник людства, який належить до найнебезпечніших і важко прогнозованих явищ сучасності, що набуває все більш різноманітної форми і загрозливих масштабів. Терористичні акти приносять масові людські жертви, чинять сильний психологічний тиск на великі маси людей, ваблять руйнування матеріальних і духовних цінностей, непіддатливих деколи відновленню, сіють ворожнечу між державами, провокують війни, недовір'я і ненависть між соціальними і національними групами, які іноді неможливо подолати протягом життя цілого покоління.

Різні злочинні угрупування здійснюють терористичні акти для страхання і знищення конкурентів, для дії на державну владу з тим, щоб добитися якнайкращих умов для своєї злочинної діяльності. Жертвою терористичного акту може стати кожен — навіть той, хто не має анінайменшого відношення до конфлікту, що породив терористичний акт.

Рівень тероризму і конкретні форми його прояву є показником, з одного боку, суспільної моральності, а з іншою — ефективності зусиль суспільства і держави щодо рішення найбільш гострих проблем, зокрема, з профілактики і припинення самого тероризму.

На жаль, тероризм є вельми дієвим знаряддям страхання і знищення в одвічній і непримиренній суперечці різних світів, що кардинально відрізняються один від одного своїм розумінням життя, етичними нормами, культурою. А за останні декілька років проблема тероризму придбала у всьому світі глобальні масштаби і має тенденцію до стійкого зростання (якщо в 80-х роках зафіксовано до 800 крупних терористичних актів, то в 90-х - вже більше 900).

Терористичні акти з кожним роком стають все більш ретельно організованими і жорстокими, з використанням найсучаснішої техніки, зброї, засобів зв'язку. У різних регіонах миру політичними і націоналістичними радикалами, що узяли на озброєння методи терору для досягнення своєї мети, організована розгалужена мережа підпілля, складів зброї і вибухових речовин, забезпечуючих структур, фінансових установ. Як прикриття для терористичних організацій функціонує система фірм, компаній, банків і фондів. Абсолютно очевидно, що для протидії цьому украй небезпечному явищу необхідна координація зусиль всіх держав на вищому рівні, створення мережі міжнародних організацій. Для здійснення ефективних дій з боротьби з тероризмом необхідне також вироблення єдиних міжнародно-правових понять, точної правової характеристики цього виду злочину.

Протидія тероризму повинна розглядатися всіма цивілізованими країнами як одне з основних загальнодержавних завдань. Найважливіші напрями діяльності в цій сфері: вдосконалення правової бази, посилення взаємодії між федеральними органами, чинення максимального тиску на країни, що підтримують тероризм, збільшення чисельності співробітників федеральних структур, що займаються проблемою тероризму, і їх технічної оснащеності.

Терористи були завжди. Найраніше терористичне угрупування — секта сікарієв, яка діяла в Палестині в I столітті нашої ери і винищувала представників єврейської знаті, що виступали за мир з римлянами.

Тієї ж ідеології дотримувалися і представники мусульманської секти асошафінів, що вбивали халіфів, префектів, губернаторів і навіть правителів: ними був знищений Єрусалимський король Конрад Монферратський. Вбивство було для сектантів ритуалом, вони вітали мучеництво і смерть в ім'я ідеї і твердо вірили в настання нового світопорядку. У ці ж часи в Індії діяли різні таємні товариства. Члени секти «душителів» знищували свої жертви за допомогою шовкового шнурка, рахуючи цей спосіб вбивства ритуальні жертвопринесенням богині Розжарюй.

У Китаї таємні товариства, Тріади, були засновані в кінці сімнадцятого століття, коли маньчжури захопили дві третини території Китаю.

Дві найбільш відомі доктрини, що реабілітують терор, - це «філософія бомби» і «пропаганда справою». «Філософія бомби» з'явилася в XIX сторіччі, її ярим прихильником і основоположником теорії тероризму в його сучасному розумінні вважається німецький радикал Карл Гейнцген. Він був переконаний, що «вищі інтереси людства» коштують будь-які жертви, навіть якщо йдеться про масове знищення ні в чому не повинних людей. Гейнцген вважав, що силі реакційних військ потрібно протиставити таку зброю, за допомогою якої невелика група людей може створити максимальний хаос, і закликав до пошуку нових засобів знищення.

Систематичні терористичні акції починаються в другій половині XIX століття: у 70-і - 90-і роки анархісти узяли на озброєння «пропаганду справою» (терористичні акти, саботаж), а їх основна ідея полягала в запереченні всякої державної влади і проповіді нічим не обмеженої свободи кожної окремо взятої особи. Головними ідеологами анархізму на різних етапах його розвитку були Прудон, Штірнер, Кропоткін. Анархісти скидають не тільки державну, але будь-яку владу взагалі, заперечують суспільну дисципліну, необхідність підпорядкування меншини більшості. Створення нового суспільства анархісти пропонують почати із знищення держави, вони визнають лише одну дію — руйнування.

У 1887 році «Терористична фракція» партії «Народна воля» здійснює в Петербурзі замах на імператора Олександра III. У 1894 році італійський анархіст вбиває президента Франції Карно. У 1897 анархісти здійснюють замах на імператрицю Австрії і вбивають іспанського прем'єр-міністра Антоніо Канону. У 1900р. жертвою анархістського нападу став король Італії Умберто. У 1901р. американський анархіст вбиває президента США Уїльяма Маккинлі. У Росії анархістський рух 1917—19 рр. також звелося до експропріації і відкритого терору, причому часто під виглядом анархістів діяли бандити і авантюристи.

Своє продовження концепції «філософії бомби» і «пропаганди справою» одержали в теорії фашизму, що виникла на початку XX сторіччя в Італії і Німеччині. Це була терористична диктатура найреакційніших сил, що відрізняється застосуванням крайніх форм насильства, шовінізмом, расизмом, антисемітизмом, ідеями військової експансії і всевладдя державного апарату. Під впливом Італії і Німеччини режими фашистського типа були встановлені в Іспанії, Угорщині, Австрії, Польщі, Румунії. Фашизм з'явився смертельною загрозою для всього людства, поставивши під питання існування багатьох народів. Використовувалася ретельно розроблена система масового знищення людей, за деякими підрахунками, через концентраційні табори пройшло близько 18 млн. чоловік всіх національностей Європи.

Поняття і види сучасного тероризму

Нелегко дати визначення тероризму, оскільки деколи в це поняття вкладається різний сенс. Сучасне суспільство зіткнулося з багатьма видами тероризму, і цей термін позбувся чіткого смислового навантаження. Під тероризмом маються на увазі і чисто кримінальні викрадання людей з метою викупу, і вбивства на політичному ґрунті, і жорстокі методи ведення війни, і угони літаків, і шантаж, тобто акти насильства, направлені проти власності і інтересів громадян.

Існує більше ста визначень терору і тероризму, але жодне з них не є достатньо визначеним. Слово терор відбулося з латинської мови: Terror - страх, жах. Дійсно, будь-які дії терориста (навіть не пов'язані з вбивством) завжди припускають насильство, примушення, загрозу. Головний засіб досягнення мети для будь-якого терориста - це залякування, створення атмосфери страху і невпевненості, наведення жаху. Беручи до уваги крайню суспільну небезпеку і жорстокість актів терору, їх антисоціальність і антигуманність, тероризм можна визначити як суспільний феномен, що полягає в протиправному використанні крайніх форм насильства або загрози насильством для страхання супротивників з метою досягнення конкретної мети.

У наші дні існує безліч форм тероризму, які можна класифікувати по суб'єктах терористичної діяльності і по спрямованості на досягнення тих або інших результатів.

Внутрідержавний тероризм є діяльністю спеціально організованих терористичних груп або терористів-одинаків, акції яких направлені на досягнення різної політичної мети в межах однієї держави. Терором може називатися насильство, свідомо направлене по відношенню до держави. Насильство виступає в двох формах: 1) пряме насильство, яке виражається в безпосередньому застосуванні сили (війна, озброєне повстання, політичні репресії, терор), і 2) непряме (приховане) насильство, яке не припускає безпосереднього використання сили (різні форми духовного, психологічного тиску, політичне втручання, економічна блокада), але означає тільки загрозу застосування сили (політичний тиск, дипломатичний ультиматум).

Як наголошується в правовій літературі, до державного терору частіше вдаються нестабільні режими з низьким рівнем легітимності власті, які не можуть підтримувати стійкість системи економічними і політичними методами. Проте якщо в минулі часи терористи обирали як жертви конкретних державних або громадських діячів, то сучасні політичні терористи не гребують масовими вбивствами: з прикрих витрат сторонні жертви перетворилися на один з найдієвіших засобів сучасного тероризму. Паніка — ось на що розраховують терористи. Вони нічого не вимагають, ні до чого не закликають. Просто висаджують удома, намагаючись посіяти тваринний страх і паніку. Страх не є самоціллю. Страх — лише засіб досягнення певної політичної мети.

Так, політичний тероризм - це використання терору в політичних цілях. Саме тому головними об'єктами терористичних дій виступають великі маси свідомо беззахисних людей. І чим нещадніше і кривавіше буде терористична акція, тим краще для терористів. Тобто, і влада, і політичні сили або населення робитимуть те, що від них потрібне. В цьому відношенні лікарні, пологові будинки, дитячі сади, школи, житлові будинки - ідеальні об'єкти для політичних терористів. Тобто, при політичному терорі головним об'єктом дії є не самі люди, а політична ситуація, яку за допомогою терору відносно мирних жителів намагаються змінити в потрібному для терористів напрямі.

Сучасний політичний тероризм злився з кримінальною злочинністю, вони взаємодіють і підтримують один одного. Їх цілі і мотиви можуть бути різними, але співпадають форми і методи. Ось декілька прикладів: колумбійські терористичні організації взаємодіють з наркомафією, корсиканські — з сіцілійською мафією. Часто для отримання достатніх фінансових ресурсів для своєї діяльності політичні терористичні угрупування користуються кримінальними методами — контрабандою, незаконною торгівлею зброєю.

Коли державний тероризм виходить за межі окремих країн, він набуває характеру міжнародного. Останнім часом цей вид тероризму придбав небачені, глобальні масштаби.

Міжнародний тероризм розхитує державні і політичні засади, завдає величезного матеріального збитку, знищує пам'ятники культури, підриває міжнародні відносини. Як і будь-яка інша форма терору, міжнародний тероризм виявляється в безладному насильстві, звичайно направленому проти людей без розбору для створення в масах ідеї, що мета виправдовує засоби: чим жахливіший злочин, тим краще з погляду терористів. Різновидами міжнародного є транснаціональний(1) і міжнародний кримінальний(2) тероризм. Перший проявляється різними акціями недержавних терористичних організації в інших державах. Проте, вони здійснюються самостійно і не націлені на зміну міжнародних відношень. Другий виявляється в діях міжнародної організованої злочинності, учасники якої можуть бути далекі від яких-небудь політичних цілей, а їх акції можуть бути направлені проти конкуруючих злочинних організацій в іншій країні.

Відповідно до спрямованості тероризм можна класифікувати також на: соціальний, що переслідує мету корінної або часткової зміни економічного або політичного устрою власної країни; націоналістичний, такий, що практикується організаціями сепаратистського толку і організаціями, що поставили своєю метою боротьбу проти диктату; релігійний, пов'язаний або з боротьбою прихильників однієї релігії (або секти) в рамках загальної держави з прихильниками інших, або із спробою скинути світську владу і затвердити владу релігійну.

Тероризм, що є небезпекою глобального масштабу, в сучасних умовах, по суті, перетворився на загрозу політичним, економічним, соціальним інститутам держави, правам і фундаментальним свободам людини. Нам вже загрожує ядерний тероризм, тероризм із застосуванням отруйливих речовин, інформаційний тероризм.

«Сьогодні в світі налічується близько 500 нелегальних терористичних організацій. З 1968 по 1980 рр. ними було здійснено близько 6700 терористичних актів, в результаті яких загинуло 3668, поранено 74740 чоловік, сукупний бюджет у сфері терору складає щорічно від 5 до 20 млрд. доларів».

Хотілося б відзначити той факт, що окрім численних терористичних організацій, існує і безліч підтримуючих ці організації державних структур і навіть держав-спонсорів тероризму. В основному це розвинені західні і арабські нафтовидобувні країни. Абсолютно очевидно, що явище тероризму стає особливо небезпечним, якщо воно створюється і підтримується державними режимами, особливо диктаторського, націоналістичного, сепаратистського типа. Передбачається, що бази підготовки терористів існують, щонайменше, в десятку країн: Іран, Ірак, Північна Корея, Лівія, Сомалі, Куба, Сирія, Судан. Екстремістські і терористичні організації і угрупування, не виключаючи і мусульманські, знаходяться на території таких розвинених країн як Німеччина, Великобританія, Франція. Терористичне підпілля — зокрема такі угрупування, як «Хамас», «Хезболлах», «Ісламський джихад» — діють в труднодоступних джунглях і пустелях і ховаються в центрах великих міст.

Криваві акції чеченців, події 11 вересня в США, майже щоденні терористичні акти в Ізраїлі, що вражають своєю жорстокістю і варварськими формами (вибухи в місцях масового скупчення людей — кафе, магазинах, адміністративних будівлях, пасажирських автобусах і літаках) . І це далеко не повний список дій терористів-фанатиків за останні декілька років. Хотілося б відзначити, що всі перераховані акти здійснювалися терористами на релігійному ґрунті. Саме релігійні переконання Бен Ладена роблять його і його послідовників такими небезпечними. Відомо, що агенти так званого терориста номер один вже протягом багатьох років намагалися купити або викрасти ядерні технології.

Сучасний тероризм представляє не тільки загрозу безпеки окремих політичних або громадських діячів, організацій, держав. Беручи до уваги глобальні масштаби і розмах тероризму сьогодні, можна з повною визначеністю стверджувати, що він представляє смертельну небезпеку для всього людства. Відомими фактами є спроби отруєння водопровідної води, розпилювання радіоактивних речовин, застосування зброї масового ураження в метро, погрози застосування гірчичного газу, бацили сибірської виразки, розповсюдження якої могло б порівнятися по кількості жертв з дією термоядерної зброї. Терористами також була створена підпільна лабораторія по виробництву палички ботулинуса, 200 грамів якого достатньо для знищення всього живого на планеті, не раз робилися спроби проникнути на ядерні об'єкти, дістати доступ до хімічної і бактеріологічної зброї.

Основні причини, що породжують тероризм

Тероризм з'являється, коли суспільство переживає глибоку кризу, в першу чергу криза ідеології і державно-правової системи, В такому суспільстві з'являються різні опозиційні групи - політичні, соціальні, національні, релігійні, для яких стає сумнівною законність існуючої влади. Тероризм має тенденцію до зростання саме в перехідні періоди і етапи життя суспільства, коли в ньому створюється певна емоційна атмосфера, а нестійкість є основною характеристикою базових відносин і соціальних зв'язків. Це є благодатним ґрунтом для вирощення насильства і агресивності в суспільстві і призводить до того, що та або інша економічна, етнічна, соціальна, релігійна або інша група намагається нав'язати свою волю суспільству, використовуючи при цьому як інструмент реалізації своїх устремлінь насильство.

Проблема тероризму набуває особливої гостроти в період соціальних конфліктів, які є провокуючим чинником терористичної поведінки. У свою чергу, причиною виникнення конфліктних ситуацій є перехідний період, корінна зміна соціально-політичного і економічного пристрою суспільства. Конфлікти відрізняються тривалістю, ступенем гостроти суперечностей, методами дозволу.

Вельми негативним чинником є і соціальні суперечності, властиві сучасній дійсності. Це:

  1.  суперечності, обумовлені розколом суспільства на групи з різним економічним станом;
  2.  суперечності, обумовлені поглибленням національних, релігійних, регіональних і інших конфліктів;
  3.  суперечності, обумовлені руйнуванням тієї, що склалася і відсутністю нової ефективної системи соціальних гарантій життя населення.

При цьому позначається дія таких чинників, як зростання соціальної незадоволеності, формування у зв'язку з цим настроїв соціальної відчуженості, посилення утриманства з боку значної частини суспільства, поступове втягування певної частини населення в кримінальні відносини. Всі вищеперелічені суперечності привели до таких несприятливих наслідків, як:

  1.  формування вогнищ соціальної напруженості і протиборства, здатних легко перейти в стадію відкритого конфлікту з активним застосуванням форм насильства, у тому числі і терору;
  2.  зниження ефективності діяльності правоохоронних органів і зростання загрози безпеки особи і майна;
  3.  втрата державою контролю над економічними і фінансовими ресурсами країни, оборотом зброї;
  4.  проникнення терористичних організацій і релігійних сект («Хезболла», «Брати-мусульмани» і ін.);
  5.  загострення криміногенної обстановки і розповсюдження правового нігілізму;
  6.  посилення впливу лідерів організованої злочинності на розвиток і загострення процесів протиборства, дестабілізації суспільства.
  7.  посилення міграції населення, наростання хвилі біженців, що спричиняє за собою важкі економічні і соціальні наслідки і створює нові вогнища напруженості в різних регіонах, місцях поселення біженців;
  8.   відсутність контролю за розповсюдженням способів терористичної діяльності через інформаційні мережі, публікація посібників з виготовлення вибухових речовин, організації вибухів. Вдосконалення інформаційних технологій розширює можливості пропаганди ідей тероризму, розповсюдження сучасних технологічних прийомів організації і проведення терористичних акцій. Наприклад, терористичні структури широко використовують можливості глобальної інформаційної комп'ютерної мережі Інтернет, в якій мають свої сторінки перуанські терористи з «Сендеро Луміносо» і «Тупака Амару», бойовики афганського руху «Талібан», грузинські націоналісти з групи «За вільну Грузію» і багато інших терористичних організацій.

Окрім перерахованих, існують і інші чинники, що служать сприятливим ґрунтом для розвитку тероризму.

Це, в першу чергу, економічні чинники. Саме вони, на думку багатьох юристів і соціологів, є головною передумовою виникнення тероризму у всіх його проявах. Економічна криза ущемляє інтереси середніх верств населення, які при цьому можуть створювати своєю поведінкою політичну нестабільність у вигляді страйків, пікетів, перекриттів транспортних магістралей. Безробіття молоді об'єднує її в групи, а наявність великої кількості вільного часу призводить до того, що для них участь в справах групи стає основною формою діяльності. А залежно від особистих якостей людини (відсутність працьовитості, бажання швидко розбагатіти, привернути до себе увагу хоч на деякий час, стать популярним в своєму середовищі) може спонукати його до активної терористичної діяльності.

Негативну дію надають і суперечності в політичних відносинах, серед яких принципового значення набувають:

  1.  суперечності між демократичними конституційними принципами і реальною практикою;
  2.  суперечності, витікаючи з процесу політичного розмежування суспільства, що продовжується, формування соціальних груп і шарів з протилежними політичними інтересами;
  3.  суперечності, породжені відчуженістю між владою і населенням;
  4.  суперечності,  викликані ослабленням соціально-економічних і культурних зв'язків між центром і регіонами, а також між окремими регіонами.

Вся сукупність соціальних, економічних, політичних і інших суперечностей доповнюється суперечностями в духовній сфері, що спричиняють за собою деградацію духовного життя суспільства, руйнування історичних, культурних, етичних традицій, гуманістичних цінностей, затвердження культу індивідуалізму, егоїзму, жорстокості і насильства, невіру в здатність держави захистити своїх громадян, формування в суспільстві настроїв національного приниження і знецінення таких понять, як борг, гідність, честь, вірність Вітчизні, тобто втрату ідеології державності. Саме при виникненні таких явищ відбувається «героїзація» кримінальних авторитетів, бандитів і терористів.

Особливої уваги заслуговують і психологічні аспекти проблеми тероризму. Їх аналіз потрібен для пояснення не тільки конкретного терористичного акту і його причин, але і всього явища тероризму в цілому. Знання психології тероризму дозволяє зрозуміти, від кого можна чекати відповідних дій, що є терорист як особа, як попереджати і розслідувати злочини, пов'язані з терором, як карати винних. Основу психологічного пізнання тероризму складає аналіз мотивів цього злочину. Виникає питання: яку вигоду одержує винен від здійснення відповідного акту, у тому числі і в тих випадках, коли він діє за матеріальну винагороду? Адже корисливі стимули лише зовні виглядають природними мотивами, а під ними, в глибині, на несвідомому рівні, функціонують ще і інші, не менш могутні спонуки, які достатньо часто є ведучими.

Отже, зупинимося на питанні про безпосередні причини звернення до терористичної діяльності. Це:

  1.  причини психопатологічного характеру. Серед учених-психологів ведуться дискусії щодо того, хто переважає серед терористів — нормальні люди або люди з психічними відхиленнями. Більшість дослідників схиляються все ж таки до першого;
  2.  мотиви самоствердження, молодіжної романтики і героїки, додання своєї діяльності особливої значущості, подолання відчуження, знеособлення, стандартизації;
  3.  корисливі мотиви, які можуть витісняти ідейні або переплітатися з ними. Крім того, когось просто наймають для здійснення терористичних актів;
  4.  дуже часто тероризм є результатом «залізного» переконання у володінні природною, вищою, остаточною істиною, унікальним рецептом «порятунку» свого народу або навіть всього людства («ідейний абсолютизм»).

Проте, слід відмітити, що коріння тероризму лежить не стільки в психології, скільки в політичних, економічних і інших соціальних відносинах. І терористичною діяльністю люди займаються не через психологічні аномалії (хоча вони, як вже наголошувалося, і можуть мати місце). Найважливішими причинами є все ж таки аномалії політичні, територіальні, ідеологічні, релігійні. Соціальна, економічна, духовна і політична криза, що заглиблюється, ослаблення правопорядку породжують нові суперечності, для дозволу яких окремі особи і організації все частіше вдаються до насильства. Руйнуючи і вбиваючи, терористи переслідують віддалені цілі, а самі вбивства і вибухи розглядаються ними лише як засоби досягнення мети. Тероризм в широкому розумінні поєднує самі різні форми терористичної діяльності — від політичної, ідеологічної, релігійної до разових кривавих акцій, від справедливої вимушеної боротьби за своє виживання, існування або звільнення до звірячого знищення ні в чому не повинних людей у вузько корисливих і політичних інтересах.

Розглянуті передумови і причини тероризму, звичайно, не дають повної картини цього складного феномена. Є багато приватних, індивідуальних причин і мотивів звернення до терористичної діяльності, наприклад, особисті образи, заздрість, збитковість, садистські схильності, емоційні афекти і т.д.

Нормативне регулювання антитерористичної діяльності

Правове забезпечення антитерористичної діяльності є найважливішою передумовою успішної протидії як внутрідержавному, так і міжнародному тероризму.

Головними принципами боротьби з тероризмом визнаються: законність, пріоритет заходів попередження тероризму, невідворотність покарання винних, пріоритет захисту прав осіб, що наражаються на небезпеку в результаті терористичної акції, мінімальні поступки терористу, єдиноначальність в керівництві силами, що привертаються, і засобами при проведенні контртерористичних операцій.

Для вирішення проблеми антитерористичної діяльності у всьому світі були прийняті такі міжнародні акти, як: Конвенція про створення міжнародного кримінального трибуналу для залучення терористів до відповідальності (прийняла Рада Ліги Націй в 1937 р.), Конвенція про попередження і покарання тероризму (Організація Американських Держав, 1971 р.), Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу МАГАТЕ, 1980 р.), Конвенція про маркіровку пластичних вибухових речовин в цілях їх виявлення (ІКАО, 1990 р.), Декларація про заходи щодо ліквідації міжнародного тероризму (Генеральна Асамблея ООН, 1994 р.).

Тому важливим кроком вперед в цій сфері є ухвалення 9 грудня 1999 р. на черговому засіданні Генеральної Асамблеї ООН Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму. Так, одним з основних заходів щодо ліквідації міжнародного тероризму визнана боротьба з його фінансуванням.

Кримінальна відповідальність передбачена:

а) якого-небудь діяння, що є злочином згідно сфері застосування одного з перерахованих договорів, і визначенню, що міститься в ньому;

б) будь-якого іншого діяння, направленого на те, щоб викликати смерть якої-небудь цивільної особи або будь-якої іншої особи, що не бере активної участі у військових діях в ситуації озброєного конфлікту, або заподіяти йому тяжке тілесне ушкодження, коли мета такого діяння через його характер або контекст полягає в тому, щоб залякати населення або примусити уряд або міжнародну організацію зробити яку-небудь дію або утриматися від його здійснення. Так, по сенсу Конвенції карається не тільки фінансування конкретного злочину терористичного характеру, але і відрахування засобів на забезпечення міжнародного тероризму в цілому.

Оскільки тероризм, як було сказано раніше, породжується багатьма соціальними, політичними, психологічними, економічними, історичними і іншими причинами, то і боротьба з тероризмом є виключно складним завданням. Мабуть, що вказані причини і повинні бути об'єктом профілактичного втручання, але зробити це на практиці дуже важко, оскільки основна частина цих причин пов'язана з володінням державною владою, розподілом власності, торжеством тієї або іншої ідеології, зміною національної і соціальної структури суспільства. Крім того, на тлі нарад властей, присвячених заходам з посилення боротьби з тероризмом, що постійно організовуються, спостерігається явна нездатність, неузгодженість і неорганізованість дій правоохоронних органів і спецслужб з боротьби з терористичною діяльністю, а також їх недостатня інформованість і технічна оснащеність.

На жаль, доводиться констатувати факт, що тероризм невикорінний, оскільки є частиною одвічного і невмирущого супутника людства — злочинності. Неможливо уявити собі, щоб коли-небудь зникли з лиця землі несамовиті і сліпі шукачі правди і справедливості, готові пожертвувати собою і іншими для загального щастя або гегемонії своєї соціальної або національної групи. Також неможливо представити, щоб більше не народжувалися на землі люди, які шляхом терору вирішують свої корисливі задачі, причому не тільки матеріальні, а нібито ради торжества загальної рівності.

Проте, цивілізоване суспільство повинне прагнути до того, щоб не давати розповсюджуватися цьому злу і вчасно виявляти терористичну загрозу. Сьогодні абсолютно очевидною є необхідність визначити і проаналізувати причини, проблеми, суть і тенденції тероризму, якнайскоріше розробити форми, методи і ефективні засоби боротьби з ним.

Головні напрями попередження тероризму повинні включати:

  1.  прогнозування терористичної активності з визначенням її можливих суб'єктів;
  2.  дія на основні явища і процеси в суспільстві, сприяючі зростанню тероризму;
  3.  припинення терористичних актів, що здійснюються, відносно державних і громадських діячів, затримання винних і віддання під їх суд, причому украй важливо покарання не тільки рядових виконавців і посібників, але і організаторів, і натхненників терору, а також тих, хто займається фінансуванням терористичної діяльності;
  4.  попередження і припинення схожих з тероризмом злочинів (захоплення заручників, геноцид, диверсія і ін.);
  5.  співпраця міжнародних організацій в попередженні і припиненні терористичної діяльності.

На закінчення ще раз відзначимо, що боротьба з тероризмом вимагає комплексного підходу, який повинен включати заходи і економічного, і політичного, і соціального, і правового характеру. Це довготривала програма, реалізація якої залежить від багатьох чинників. Але ні для кого не секрет, що рішучі і ефективні заходи необхідні вже сьогодні.

Індивідуальні і колективні дії під час терактів

Що робити, якщо перестрілка застала вас на вулиці? Перш за все – відразу лягти. Зрозуміло, тут є психологічний бар'єр, але, як вирвалося одного разу у Юрія Селютіна, офіцера московської цивільної оборони, «краще забруднитися гряззю, чим своєю кров'ю». Негайно треба оглядітися – не для того, щоб дізнатися, хто стріляє, а щоб знайти можливість укриття.

Укриттям може стати виступ будівлі, кам'яні ступені крильця, фонтан, пам'ятник, чавунна підстава ліхтарного стовпа, цегляний стовп огорожі, канава, навіть бетонна урна або бордюрний камінь. Ховаючись за автомобілем, врахуйте, що його метал все ж таки тонкий, колеса – гума з повітрям, а в баку – пальне. У будь-якому випадку треба виходити з того, що будь-яке укриття краще, ніж нічого. Вибираючи укриття, треба також мати на увазі, що захист бажаний не тільки з боку пострілів, оскільки не менш небезпечний рикошет.

Перестрілка не може тривати вічно, і, швидше за все її вдасться перечекати. Проте можлива ситуація, в якій безпечніше слизнути за кут або в підворіття, в під'їзд. В деяких випадках раціональніше навіть розбити вікно і вскочити в будь-яку квартиру першого поверху. Ідеальним методом порятунку на вулиці можна рахувати підземний перехід. Під час перестрілки до нього слід пробиратися повзучи (у тому числі і по ступенях). Але в той же час треба враховувати небезпеку викликати вогонь на себе із-за пересування. Особливо небезпечно бігти – стріляють можуть прийняти вас за супротивника.

Взагалі в таких випадках не може бути однозначних рецептів, рішення треба приймати на місці. Звичайно, є і безумовні речі: не дозволяти беззбройним роззявам стояти і спостерігати бій, негайно в першу чергу рятувати дітей (у тому числі і прикриваючи своїм тілом). Тут особливо важлива ініціатива професіоналів – офіцерів Озброєних Сил і працівників міліції.

Окремо треба сказати про ситуацію, коли в «гарячу крапку» ви відправляєтеся із власної волі. Найперше тут – добре зважити, чи дійсно вам туди потрібне. Тільки в крайньому випадку (наприклад, вивезти сім'ю) є сенс відправлятися в небезпечну подорож. Ви повинні виходити з того, що приїжджий, що не знає місцевих особливостей, знаходиться в особливо ризикованому положенні, має менше прав і підтримки.

Якщо ви все ж таки вимушені відправитися, необхідно, по-перше, зібрати максимально повну інформацію, особливо у тих, хто недавно пройшов цей шлях, і, якщо є можливість – у тих, до кого ви їдете. Погоджуйте дії. По-друге, вам необхідно і технічно підготуватися до поїздки як до екстремальної події, тому що часто сама дорога навіть небезпечніша. У випадку якщо ви їдете в «гарячу крапку» за межі нашої країни, наперед добивайтеся правових і соціальних гарантій від відряджуючої вас організації і підтримки посольства.

Не ухиляйтеся від щеплень!

Що стосується затяжних бойових дій, то це вже зовсім інша екстремальна ситуація, яка називається війною. І як правильно поводитися під час тієї або іншої війни, звичайно стає зрозуміло тільки на місці: відразу ж або вже по закінченні багатьох мирних років.

Вибух на вулиці

Політичним тероризмом в світі зайняті близько 500 екстремістських груп і організацій. За останні 10 років вони здійснили близько семи тисяч актів міжнародного тероризму, в яких загинуло більше 5 тисяч чоловік. Один з найтрагічніших терористичних актів був здійснений 19 квітня 1995 року в Оклахома-Ситі, США. При вибуху 9-поверхової адміністративної будівлі загинули 168 чоловік, з яких 19 – діти.

Арсенал у зловмисників багатий – від саморобних пристроїв до гранат Ф-1 (радіус поразки – до 200 метрів), РГД-5, протитанкових мін або гранатомета одноразового користування «Муха». Часто вибір на користь вибуху чисто економічний – граната на чорному ринку дешевше за автомат і навіть пістолет. Тим більше дешевше – пивна банка, набита амонітом або толом з бікфордовим шнуром.

Дуже часто використовується простий спосіб мінування – граната або зв'язка гранат прив'язуються до автомобіля. У кільце чеки протягують волосінь, кінець якої прикріплений до нерухомого предмету поряд з машиною. Автомобіль рушає, запобіжник висувається з кубла. Якщо ви стали побоюватися мінування, прямий сенс користуватися маленькими хитрощами інформаційного захисту: у салоні і на капоті встановити свої секретки (такі, як уламок сірника на певному рівні або приклеєний волосок).

Якщо «сигналізація» порушена, не заводьте машину, огляньте її. Не полінуйтеся заглянути під днище: чи немає на його брудній поверхні чистої плями або проводка. Перш, ніж піднімати кришку капота, перевірте по його краю: щербини говорять про те, що його розкривали. Якщо щербин немає, все ж таки піднімати кришку капота треба акуратно, а побачивши дріт, закріплений на ній всередині, обережно опустите. Ознакою мінування може бути нештатний дріт, нова річ – термометр або годинник. При щонайменших підозрах звертайтеся до фахівців.

У багатьох випадках пильним жертвам вдавалося уникнути трагедії. Один з московських бізнесменів навіть сам знешкоджував гранату, знайдену під своєю машиною. Затиснувши її в руці, він звернувся до постового готелю «Космос» за порадою, а потім вже удвох вони дійшли до річки Яузи, в яку водій і кинув гранату, яка тут же вибухнула. Зрозуміло, краще так не ризикувати і залишити знешкодження вибухового пристрою фахівцям.

Якщо граната (незнайомий предмет) викотилася вам під ноги, коли ви відкривали дверці машини, не варто ціпеніти. У вас є до трьох секунд на кидок убік. Можна навіть встигнути впасти за машину.

Про те, що є небезпека вибуху, можна судити за наступними ознаками:

* невідомий згорток або деталь в машині або зовні; вибуховий пристрій може бути замаскований в пивній банці, пачці сигарет, іграшці, пляшці, може знаходитися в обрізаній трубі, корпусі електробритви, молочному пакеті, в будь-якому згортку або ящику. Нічого не чіпати!

* залишки різних матеріалів, нетипових для даного місця;

* натягнутий дріт, шнур;

* дроти або ізоляційна стрічка, що звисає з-під машини;

* свіжі подряпини і жирні плями на склі;

* несподіваний незнайомий запах – наприклад, супової приправи (так пахне деяка вибухівка);

* на дачі – ділянки свіжовикопаної або висохлої землі, що виділяються;

* у квартири – сліди ремонтних робіт, ділянки з порушеним забарвленням, поверхня яких відрізняється від загального фону;

* чужа сумка, портфель, коробка, який-небудь предмет, що опинився поблизу від вашого автомобіля.

Особливого відношення вимагає чемодан без господаря або коробка в метро, магазині, кінотеатрі або на мітингу. Відмітивши річ без господаря, зверніться до працівника міліції або іншого посадовця, зв'яжіться з машиністом метро, не торкайтеся знахідки і не допускайте до неї інших людей, уникаючи паніки. Зрозуміло, в деяких ситуаціях (наприклад, у вагоні метро) залишається сподіватися тільки на везіння і сувору, але, на жаль, реальну формулу: «Захист від осколків – ваш сусід», що примушує триматися усередині групи. До речі, якщо вибух вже відбувся, наступає наступна небезпека – пожежа або паніка.

Іноді терористи використовують і поштовий канал. Для листів з пластиковою міною характерна незвичайна товщина (більш 3мм), пружність, схожа з гумою, вага не менше 50 грамів і ретельна упаковка. На конверті можуть бути різні плями, проколи, можливий специфічний запах. Повинно насторожити наполегливе бажання вручити лист неодмінно в руки адресата і напису типу: «Розкрити тільки особисто», «Особисто в руки. Таємно» і т.п. Підозрілий лист не можна відкривати або згинати, піддавати дії тепла або води.

Страждають саме секретарі, оскільки один з традиційних варіантів захисту від вибухових пристроїв для керівника – нікуди не входити першим і приймати предмети тільки з рук охоронця або секретаря. До речі, відмічені випадки, коли «пани з групи ризику» просили за невелику платню заводити і розігрівати свою машину довірливого сусіда, а двері в свою квартиру відкривали палицею.

Як і в безлічі інших випадків, профілактичні заходи в захисті від терактів виявляються найбільш ефективним засобом, треба визнати, що ідеальних засобів тут немає взагалі. Особлива система захисту, що розробляється для кожного окремого випадку фахівцями з безпеки, контррозвідки або приватного розшуку, включає безліч організаційних і технічних питань, і все це дуже не дешево. При нагоді особистим охоронцям треба використовувати міношукачі, наперед оглядати місця можливих закладок мін (сміттєві корзини, столик і т.д.).

При збільшенні вірогідності теракту (погрози, шантаж, відмічене стеження) необхідно не просто уважніше виконувати запобіжні засоби, а ввести інший рівень режиму особистої безпеки – від інформаційного захисту, особливих заходів на робочому місці, в транспорті і житлі аж до зміни місця проживання.

Останніми роками став ширше розповсюджуватися і «моральний терор» - школяр, не готовий до контрольної, дзвонить по «102» з повідомленням про бомбу в школі; пасажир літака, що спізнюється на свій рейс, з такою ж звісткою звертається в аеропорт, а невдачливий актор цим нехитрим способом псує прем'єру своїм колегам.

Як і всі повідомлення в екстремальні служби міста, такі дзвінки фіксуються на магнітофон, ведеться слідство, і відстежена людина потім може подумати про свою помилку в камері, оскільки голос безпомилково ідентифікується.

Захоплення літака

Літак завжди захоплюють двічі: спочатку викрадачі, потім – спецпідрозділ. Ці дії однаково небезпечні, і перевести дух можна, тільки опинившись, нарешті, в своєму передпокої. А доти головна заповідь – беззаперечно виконувати команди: спочатку загарбників, потім – солдат.

Якщо у вас немає спеціальної підготовки, у жодному випадку не намагайтеся проявити героїзм, поки це можливо. Ви маєте справу із злочинцем, який переступив певну межу, і страх ще одного злочину навряд чи його зупинить.

Досвід показує, що заручники найбільше страждають не від фізичного насильства, а від сильного психологічного шоку. Саме це в першу чергу слід пам'ятати, опинившись в нещасливому літаку.

Багато фахівців з безпеки, наприклад, справедливо рекомендують заручнику відвернутися від неприємних думок аналізом ситуації.

Огляньте місце, де ви знаходитеся, відзначте шляхи відступу, укриття, за яким можна сховатися у разі перестрілки. Придивіться до людей, що захопили вас. Оцініть їх психологічний стан, озброєння.

Спробуйте по можливості увійти з ними до контакту, розмови – це зручно зробити, якщо ви сидите біля проходу. Дайте зрозуміти, що ви співчуваєте. Якомога більше розкажіть про себе, покажіть сімейну фотографію. Якщо вам відразу не заткнули рот, це знак, що всиляє надію.

Спробуйте навіть давати якісь поради, поводьтеся природно, навіть дружньо. По-перше, ви заспокоїтеся самі і заспокоїте бандита, по-друге, психологічно йому буде важче застрелити вас як заручника. Якщо надії на контакт на вашу думку немає, прагніть не виділятися в групі заручників, нічим не дратувати бандитів. Не варто сякати і кашляти, голосно плакати або виражати свою незадоволеність. Якщо ви хочете відкрити сумочку, встати або перейти на інше місце, спитайте дозволу.

Часто в ході переговорів заручники звільняють дітей, жінок, хворих. Якщо ви потрапили в це число (іноді завдяки симуляції, що переконала бандита, що ви хворі), ви повинні максимально допомогти тим, що залишилися на борті. Перш за все, тим, що повідомити якомога більше і точніше про те, що відбувається в літаку, групі з боротьби з тероризмом.

Це можна зробити і не виходячи з літака: просто розмовляючи з сусідом. Річ у тому, що спецпідрозділ, швидше за все, встановив зовні підслуховуючи пристрої і збирає всю інформацію.

Ось головна інформація: число заручників, в якій частині літака вони знаходяться, озброєння, число пасажирів, де вони знаходяться, моральний і фізичний стан терористів, особливості їх поведінки (агресія, дія наркотиків), хто головний в групі, години годування і відходу до сну, чи не було відмічено мінування приміщення.

Але це лише основні питання, і треба пам'ятати, що в екстремальних ситуаціях істотними можуть виявитися будь-які подробиці, зайвої інформації тут не буває. Якщо вам ставлять питання люди, які підтримують зв'язок між властями на землі і терористами, прагніть допомогти їм. Річ у тому, що це, як правило, члени спецпідрозділу, перевдягнуті залежно від ситуації в той або інший одяг: льотчиків, лікарів і т.д.

Ще декілька порад. Їх дає Яцек Палкевіч в книзі «Виживання в місті»:

  •  прагніть зайняти себе: читати, писати, грати або розмовляти з сусідами;
  •  не вживати алкоголь;
  •  віддати особисті речі, які зажадають терористи;
  •  при стрілянині лягти на підлогу або сховатися за сидінням, але нікуди не бігти;
  •  захоплення літака може продовжуватися декілька днів, протягом яких спостерігається поліпшення відношення піратів до пасажирів, тому не втрачайте віру в благополучний результат.

Якщо в спілкуванні з викрадачами краще сидіти біля проходу, то при появі групи захоплення безпечніше біля стіни або ілюмінатора. Почувши сильні виляски зовні, зберіться: швидше за все це спрацювали заряди групи захоплення, після яких відкриються люки. Наступні виляски в салоні, - шашки із сльозоточивим газом або світлові гранати.

Ви повинні закрити очі і затримати дихання, нахилитися якнайнижче. Не тріть очі. Найбільш безпечна позиція – руки за голову, закрити шию. Ліктями – боки і живіт.

У будь-якому випадку, безумовно, під час роботи групи захоплення не можна бігти, падати в обійми визволителів і стояти в той час, коли прозвучала команда пасажирам впасти на підлогу. Звичайно, бійці спецпідрозділу не обов'язково стріляють у всіх, хто до них біжить, але треба мати на увазі, що пасажири і терористи не відрізняються одягом, а нерви у рятувальників натягнуті.

Не вибігайте з літака до тих пір, поки не послідує наказ, не метушіться; при звільненні виходьте щонайшвидше, не витрачайте часу на пошуки ручної поклажі – літак ще може вибухнути або загорітися.


ТЕМА 10.
ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ НЕЩАСНИХ ВИПАДКАХ

ЗАНЯТТЯ 10.1.  ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ НЕЩАСНИХ ВИПАДКАХ

Учбове питання 1. Організація і способи долікарської допомоги

Аптечка першої допомоги

В результаті виникнення і розвитку будь-якої надзвичайної ситуації можуть з'явитися потерпілі або людські жертви. Характер надзвичайної ситуації не дозволяє наперед підготувати ресурси необхідні для надання першої медичної допомоги (медичний персонал, медикаменти, лікувальні установи, спеціалізований транспорт). У зв'язку з цим виникає питання надання першої, долікарської допомоги потерпілим.

Для надання першої медичної допомоги використовуються наявні підручні засобу і аптечки першої допомоги. Місця зберігання і склад аптечки першої допомоги, на жаль, до справжнього моменту визначається наказами і інструкціями галузевих міністерств і відомств. Міністерство охорони здоров'я України виробляє тільки загальні рекомендації, які не є керівним документом для всіх підприємств і організацій, а носять тільки загальний, рекомендаційний характер. Наприклад, центром медицини катастроф спільно із співробітниками служби швидкої і невідкладної допомоги, практичними лікарями був розроблений перелік укладання автомобільної аптечки нового зразка.

Перелік лікарських засобів, які повинні входити до складу автомобільних аптечок № 1 і № 2, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 07.07.1998 р. № 187. Аптечка № 1 призначена для оснащення пасажирських легкових транспортних засобів з кількістю пасажирів менше 9, а також вантажних транспортних засобів; аптечка № 2 для пасажирських транспортних засобів з числом пасажирів більше 9 чоловік.

Склад і місце зберігання аптечки першої допомоги в автомобільному транспорті введені в дію розпорядженням начальника Управління Державної автомобільної інспекції від 24.04.2000 р. № 20. Згідно цьому розпорядженню в цілях удосконалення надання першої медичної допомоги потерпілим в ДТП всі автомобілі – учасники дорожнього руху повинні бути укомплектовані аптечкою № 1 з 1 липня 2000 р., а аптечкою № 2 з 1 вересня 2000 року (відповідно до виду автотранспортного засобу)

За допомогою аптечки можна на сучасному рівні надати першу медичну допомогу в екстремальних умовах, а саме:

  1.  Провести адекватне знеболення;
  2.  Зупинити кровотечу;
  3.  Відновити потерпілому дихання;
  4.  Провести іммобілізацію кінцівок і шийного відділу хребта (аптечка № 2).

За даними статистики, при дорожньо-транспортних подіях переважають політравми і в більшості випадків потерпілі гинуть в результаті розвитку больового шоку із-за неможливості провести адекватне знеболення в перші 15 хвилин після отримання травми.

Важливою складовою частиною нових аптечок є ефективний знеболюючий засіб буторфанола тартрат (1 мл 0,2% розчину). Цей синтетичний опіоідний анальгетик, який по своїй знеболюючій дії у декілька разів сильніше за морфін, ефективно попереджає розвиток больового шоку при отриманні травми. Препарат знаходиться в пластиковому одноразовому тюбику шприца, стерильний, і в екстремальних умовах для знеболення його можна вводити навіть через одяг потерпілого. Застосування цього анальгетика на місці аварії при важкій травмі припинить розвиток травматичного шоку і дозволить доставити потерпілого до лікувальної установи для надання спеціалізованої допомоги.

Для зупинки кровотечі окрім традиційного джгута в новій аптечці є дві кровоспинні серветки «Колетекс». Для очищення дихальних шляхів від блювотних мас або крові в аптечці передбачені спеціальні поліетиленові рукавички, а для проведення штучної вентиляції легенів – спеціальна плівка-клапан. Вона відповідає гігієнічним вимогам. При її застосуванні повністю виключений контакт людини, що надає допомогу, з блювотними масами або кров'ю потерпілого.

У аптечці № 2 додатково є набір сучасних, легких, вільно модельованих еластичних шин для іммобілізації кінцівок при травмах, а також спеціальний набір комірів для іммобілізації шийного відділу хребта при переломах. Вказані коміри і шини досить прості в обігу. Їх застосування істотно знижує ризик зсуву переломів на етапі транспортування потерпілих. Згодом це сприяє якнайшвидшому одужанню і знижує ризик інвалідності. Таким чином, до мінімуму зведені пошук і використання підручних засобів з метою іммобілізації, що дає можливість скоротити час і підвищити якість наданої невідкладної допомоги потерпілому.

Аптечки № 2 комплектуються еластичними шинами американського виробництва. У кожній аптечці нового зразка є коротка інструкція щодо застосування лікарських засобів. Таким чином, будь-яка людина, що опинилася на місці події, зможе надати першу медичну допомогу. Для цього необхідно тільки відкрити аптечку і слідувати інструкції. Всі ліки в аптечці знаходяться в 16 гніздах поліетиленового чохла, що робить користування ліками зручним, і дає можливість без зайвих втрат часу відшукати необхідний засіб.

Завжди в надзвичайній ситуації, слід оцінити необхідність першої допомоги, встановити першочергові завдання, а потім скласти план дій і виконувати його. Зрозуміло, ваші рішення можуть сильно залежати від конкретної ситуації, але, незалежно від обставин, дотримуйтеся наступних правил:

  •  Зберігайте спокій. Якою б серйозною не була травма або небезпечною ситуація, паніка тільки ослабить вашу здатність думати і понизить ефективність ваших дій. Крім того, при цьому ви втратите час, а в кризовій ситуації час може вирішити на користь життя або смерті.
  •  Уникайте непотрібного ризику. Це не боязкість. Ви не зможете нікому допомогти, якщо самі постраждаєте.
  •  Перш ніж діяти, подумайте ретельно і спокійно, але, по можливості, швидко.
  •  Постарайтеся заспокоїти і утішити потерпілих.
  •  З'ясуйте, чи немає інших уцілілих людей, що зберегли активність, які могли б допомогти вам справитися з ситуацією. Зокрема, пошукайте, чи немає серед уцілілих медиків або людей, досвідченіших, ніж ви.
  •  При оцінці наслідків нещасного випадку максимально використовуйте свої органи чуття. Питайте. Дивіться. Слухайте. Нюхайте. Потім подумайте і дійте. Попросіть потерпілого описати свої симптоми, сказати вам, що, на його думку, відбулося, і що, згідно його відчуттям, у нього не в порядку..

У приведених вище правилах простою і доступною мовою описані основні правила і порядок дій, яких повинна дотримуватися людина, що надає допомогу потерпілим.

Перша медична допомога виявляється безпосередньо на місці поразки або поблизу від нього з використанням підручних засобів надання допомоги. Своєчасно і правильно надана перша медична допомога врятовує життя потерпілому і попереджає розвиток несприятливих результатів. У разі відсутності поблизу людей потерпілий повинен сам поклопотатися про до лікарської допомоги. При організації першої медичної допомоги особливу увагу необхідно звертати на своєчасність її надання при травмах, що супроводжуються кровотечею, шоком, асфіксією, втратою свідомості, отруєнням окислом вуглецю.

У об'ємі першої медичної допомоги особливе значення набуває виконання таких заходів, як зупинка зовнішньої кровотечі за допомогою тампонади рани подушечками перев'язувального пакету, що тисне пов'язки, накладення джгута (закручування з підручних засобів), введення знеболюючих засобів, усунення асфіксії, проведення штучного дихання, непрямий масаж серця з метою відновлення серцевої діяльності, закриття ранової поверхні пов'язкою і ін.

Учбове питання 2. Правила зупинки кровотечі

Розрізняють наступні види кровотечі:

  •  капілярне;
  •  артеріальне;
  •  венозне.

Капілярна кровотеча відбувається при пошкодженні дрібних судин. Кров сочилася по всій поверхні рани, як з губки. Як правило, така кровотеча не буває рясною. Зупиняється капілярна кровотеча накладенням тиснучої пов'язки безпосередньо на рану.

Артеріальна кровотеча визначається по яскраво-червоному, яскраво-червоному кольору крові, яка викидається з рани пульсуючим струменем, іноді у вигляді фонтану. Воно небезпечно для життя, оскільки поранений за короткий проміжок часу може втратити велику кількість крові. Тому необхідно швидко зупинити кровотечу. Найпростішим способом його зупинки є пальцьове притиснуте артерії вище за місце поранення.

Пальцьове притиснуте артерії – це тільки перша міра, яка застосовується при артеріальній кровотечі. Її можна застосовувати тільки протягом дуже короткого терміну, необхідного для підготовки до накладення джгута або закручування на кінцівці або що стерильної тисне пов'язки на інші ділянки тіла.

При артеріальній кровотечі на гомілці притискається підколінна артерія. Притиснення проводиться обома руками. Великі пальці при цьому кладуть на передню поверхню колінного суглоба, а рештою пальців нащупують артерію в підколінній ямці і притискують її до кістки.

При артеріальній кровотечі із стегна притискують стегнову артерію, яка знаходиться на внутрішній поверхні верхньої частини стегна безпосередньо під паховою складкою.

При артеріальній кровотечі з пораненого судини верхньої  кінцівки притискують плечову артерію до плечової кістки у внутрішньої поверхні двоголового м'яза плеча чотирма пальцями руки. Ефективність притиску перевіряють по пульсації променевої артерії .на внутрішньої поверхні ліктьового згину.

При кровотечі з рани, розташованої на шиї, притискують сонну артерію на стороні поранення нижче за рану.

Для зупинки артеріальної кровотечі при пораненні кінцівок накладають джгути або закручування. Місця накладення кровоспинних джгутів співпадають з місцями притиску артерій.

Найбільш надійний спосіб зупинки артеріальної кровотечі з кінцівок – накладення гумового або матерчатого джгута (закручування), зробленого з підручних матеріалів: ременя, рушника і т.п.

При накладенні джгута (закручування) необхідно дотримувати наступні правила:

  •  джгут (закручування) слід накладати якомога ближче до рани, що кровоточить, і більш центрально від рани по відношенню до тулуба;
  •  джгут (закручування) слід накладати поверх одягу (або поверх декількох турів бинтів); накладений джгут (закручування) повинен бути добре видно, його не можна закривати одягом або бинтом;
  •  затягувати джгут (закручування) належить до припинення кровотечі; надмірне затягування джгута (закручування) збільшує больові відчуття і нерідко травмує нервові стовбури; слабо затягнутий джгут (закручування) підсилює кровотечу;
  •  у холодну пору року кінцівка нижче за джгут слід тепло укутати, але не можна застосовувати штучне зігрівання;
  •  джгут (закручування) не можна тримати більше 1,5-2 годин, інакше може наступити омертвіння кінцівки.

Якщо після накладення джгута (закручування) пройшли 1,5-2 години, то джгут потрібно злегка і плавно ослабити, пошкоджену артерію в цей час притиснути пальцями вище за рану, а потім джгут знову накласти, але трохи вище за те місце, де він був накладений раніше.

Під джгут (закручування) обов'язково підкладають записку, в якій указується час (години, хвилини) їх накладення.

Поранених з сильною артеріальною кровотечею після накладення джгута (закручування) потрібно негайно доставити в найближчий медичний пункт або в лікарню. У дуже холодний час джгут бажано на короткий час ослабляти через кожні півгодини.

Наступним способом зупинки артеріальної кровотечі є спосіб зупинки кровотечі шляхом максимального згинання кінцівок.

Для зупинки кровотечі з ран кисті і передпліччя потрібно розташувати згорнутий з марлі, вати або тугого м'якого матеріалу валик в ліктьовий згин, зігнути руку в лікті, при цьому передпліччі щільно прив'язується до плеча.

Для зупинки кровотечі з плечової артерії валик кладуть в пахвову западину і зігнуту в лікті руку міцно прибинтовують до грудної клітки.

При кровотечі в пахвовій западині зігнуті в лікті руки максимально відводять назад і лікті зв'язують, при цьому підключична артерія притискається ключицею до першого ребра. Цим прийомом не можна користуватися при переломі кісток кінцівок.

При пошкодженні дрібних артерій, а також при пораненні грудей, голови, живота, шиї і інших місць тіла артеріальні кровотечі зупиняють накладенням стерильної тиснучої пов'язки. В цьому випадку на рану накладають декілька шарів стерильної марлі або бинта і щільно забинтовують.

Венозна кровотеча визначається по темно-червоному, вишневому кольору крові, яка витікає з рани безперервним струменем, але поволі, без поштовхів.

Така кровотеча часто може бути рясною. Для його зупинки досить накласти ту, що стерильну тугу тисне пов'язку і додати піднесене положення постраждалої частини тіла. При пошкодженні крупних вен на кінцівці накладають джгут. В цьому випадку джгут накладають нижче за рану і затягують менш туго, чим при артеріальній кровотечі.

Велике значення має правильна зупинка носової кровотечі. В цьому випадку потерпілий повинен лежати або сидіти з розстебнутим коміром сорочки, без головного убору, голова повинна бути злегка закинена назад, до ніг слід покласти грілку, на перенісся – холодні примочки.

Кровотеча з внутрішніх органів виникає унаслідок сильних ударів. Його ознаки: різка блідість особи, слабкість, частий пульс, задишка, запаморочення, сильна спрага і непритомний стан. У таких випадках треба негайно доставити потерпілого до лікувальної установи, а до цього створити потерпілому повний спокій. На живіт або до місця травми слід покласти міхур з льодом; холод звужує судини, сприяє зупинці кровотечі, без дозволу лікаря ураженому не можна давати пити.

Евакуація таких постраждалих проводиться з особливою обережністю і в першу чергу.

Учбове питання 3. Правила обробки ран і накладення пов'язки

Рани – це механічні порушення цілості шкірних покривів або слизистих оболонок. Розрізняють рани різані, колені, рубані, забиті, розтрощені, рвані, вогнепальні та інші.

Рани можуть бути поверхневими, коли ушкоджуються тільки верхні шари шкіри (садно), і глибшими, коли ушкоджуються не тільки всі шари шкіри, але і глибше лежачі тканини (підшкірна клітковина, м'язи, внутрішні органи).

Якщо рана проникає в яку-небудь порожнину грудну, черевну, черепи — вона називається проникаючою.

Забиті, розтрощені і рвані рани, одержані в результаті ударів падаючих конструкцій і уламків стін зруйнованих будівель і споруд супроводжуються обширним крововиливом в підшкірну клітковину і в глибші тканини.

Більшість ран кровоточать унаслідок пошкодження кровоносних судин.

Перша допомога при пораненні має на меті зупинити кровотечу, оберегти рану від  забруднення, створити спокій пошкодженої кінцівки.

Захист рани від забруднення і зараження мікробами краще всього досягається накладенням пов'язки. Для накладення пов'язки використовуються марля і вата, що володіє високою гігроскопічністю. Сильну кровотечу зупиняють накладенням тиснучої пов'язки або кровоспинного джгута (на кінцівці).

При накладенні пов'язки необхідно дотримувати наступні правила:

  •  ніколи не слід самостійно промивати рану, оскільки при цьому в неї можуть бути занесені мікроби;
  •  при попаданні в рану шматків дерева, обривків одягу, землі і т.п. виймати їх можна лише в тому випадку, якщо вони знаходяться на поверхні рани;
  •  не можна торкатися поверхні рани (опікової поверхні) руками, оскільки на шкірі рук особливо багато мікробів;
  •  перев'язку слід робити тільки чисто вимитими руками, по можливості протертими одеколоном або спиртом.
  •  перев'язувальний матеріал, яким закривають рану, повинен бути стерильним.
  •  у разі відсутності стерильного перев'язувального матеріалу допустимо використовувати чисту хустку або шматок тканини, переважно білого кольору, бажано пропрасований заздалегідь гарячою праскою;
  •  перед накладенням пов'язки шкіру навколо рани потрібно протерти горілкою (спиртом, одеколоном), причому протирати слід в напрямі від рани, а потім змастити шкіру йодною настоянкою.

Перед тим, як накласти пов'язку, на рану накладають марлеві серветки (одну або декілька, залежно від величини рани), після чого рану бинтують. Бинтування звичайно проводять зліва направо, круговими ходами бинта. Бинт беруть в праву руку, вільний кінець його захоплюють великим і вказівним пальцями лівої руки.

Специфічними випадками є проникаючі поранення грудної і черевної порожнини, черепа.

При проникаючому пораненні в грудну порожнину виникає загроза зупинки дихання і летального результату для потерпілого унаслідок асфіксії (задухи).

В результаті проникаючого поранення в грудну порожнину вирівнюється зовнішній атмосферний і внутрішньочеревний тиск. При спробі потерпілого вдихнути, повітря потрапляє в грудну порожнину і легені не розправляються. У таких випадках необхідно терміново видихнути, затиснути рану рукою і заклеїти будь-яким підручним матеріалом (скотчем, упаковкою для стерильного пакету, поліетиленовим пакетом). Якщо потерпілий знаходиться без свідомості, необхідно різко натиснути на грудну клітку для імітації видиху і також заклеїти рану. У випадку необхідно виконати штучне дихання.

При проникаючому пораненні в черевну порожнину необхідно закрити рану стерильною бинтовою пов'язкою. Якщо внутрішні органи випали назовні їх не можна заправляти в черевну порожнину, а необхідно акуратно прибинтовувати до тулуба. Потерпілим з проникаючими пораненнями грудної і особливо черевної порожнини не можна давати пити.

При проникаючому пораненні черепа слід видалити осколки кісток, що стирчать, або сторонніх предметів, а рану щільно забинтувати.

Як перев'язувальний матеріал краще всього використовувати стандартні перев'язувальні пакети.

Для розтину пакету його беруть в ліву руку, правою захоплюють надрізаний край оболонки і ривком обривають склеювання. Із складки паперу дістають шпильку і закріплюють її на своєму одязі, розвернувши паперову оболонку, беруть кінець бинта, до якого пришита ватяно-марлева подушечка, в ліву руку, а в праву – бинт, що скачав, і розводять руки, бинт натягається, при цьому буде видно друга подушечка, яка може пересуватися по бинту. Цю подушечку використовують в тому випадку, якщо рана крізна, одна подушечка при цьому закриває вхідний отвір, а друга вихідне, для чого подушечки розсовують на потрібну відстань.

До подушечок можна торкатися руками тільки із сторони, поміченою кольоровою ниткою. Зворотною стороною подушечки накладають на рану. Круговими ходами бинта їх закріплюють, а кінець бинта заколюють шпилькою. У тому випадку, коли рана одна, подушечки розташовують поряд, а при ранах невеликих розмірів — їх накладають один на одного.

Існують наступні правила накладення різних типів пов'язок.

Найпростіша пов'язка – кругова. Вона накладається на зап'ястя, нижню частину гомілки, лоб і т.д. При накладенні її бинт накладається так, щоб кожен подальший оборот його повністю закривав попередній.

Спіральну пов'язку застосовують при бинтуванні кінцівок. Спіральну пов'язку починають так само, як і кругову, роблячи на одному місці два-три обороту бинта для того, щоб закріпити його. Причому починають бинтувати з найбільш тонкої частини кінцівки. При бинтуванні по спіралях для того, щоб бинт прилягав щільно, не утворюючи кишень, після одного-двох оборотів його перевертають. Після закінчення бинтування бинт закріплюють шпилькою або кінець його розрізають по довжині і зав'язують.

При бинтуванні області суглобів стопи, кисті застосовують вісъмиподібні пов'язки, звані так тому, що при їх накладенні бинт весь час як би утворює цифру «8».

При бинтуванні рани, розташованої на грудях або на спині, застосовують так звану хрестоподібну пов'язку.

При пораненні плечового суглоба застосовують колосовидну пов'язку.

Косиночна пов'язка накладається при пораненні голови, ліктьового суглоба і сідниці.

На підборіддя, ніс, потилицю і лоб накладають пращевидну пов'язку. Для приготування її беруть шматок широкого бинта завдовжки близько 1м і з кожного кінця розрізають по довжині, середню частину залишаючи цілою, при невеликих ранах замість пов'язки можна застосовувати наклейку.

При накладенні пов'язки потерпілого слід усадити або укласти, тому що навіть при невеликих пошкодженнях, під впливом нервового збудження і болю може наступити короткочасна втрата свідомості – непритомність.

Учбове питання 4. Надання першої допомоги при переломах, опіках, шоці, непритомності і поразці електричним струмом

В результаті аварій люди, окрім ран, можуть одержати переломи кісток, опіки, поразки електрострумом. У них може виникати шоковий або непритомний стан.

Переломи кісток можуть відбутися в результаті сильного удару, падіння і т.д.

Розрізняють закриті переломи, коли кістка зламана, але цілість шкіри на місці перелому не порушена, і відкриті переломи, коли у області перелому є рана.

Надаючи першу допомогу при переломі, необхідно забезпечити нерухомість місця перелому, чим зменшується біль і запобігає подальший зсув кісткових уламків. Це досягається накладенням на пошкоджену частину тіла іммобілізуючей, тобто утворюючої нерухомість пов'язки.

Для іммобілізації використовують готові, стандартні шини. Проте у ряді випадків їх на місці катастрофи може не бути, тому для накладення шин використовують підручний матеріал (палиці, тростини, лижі, парасольки, відповідного розміру дошки, шматки фанери, лінійки, пучки лозин очерету і т.п.).

При накладенні шини слід обов'язково забезпечити нерухомість, принаймні двох суглобів – одного вище за місце перелому, іншого - нижче за місце перелому, а при переломі крупних кісток навіть трьох.

Накладаючи шини, необхідно дотримувати наступні правила:

  •  пошкоджену кінцівку не можна витягати;
  •  якщо в місці перелому є відкрита рана і спостерігається сильна кровотеча, то спочатку накладають джгут вище за рану і перелом, потім пов'язку на рану, а після цього – шини з двох сторін кінцівок;
  •  обидві шини повинні захоплювати суглоби, розташовані вище і нижче місця перелому;
  •  шина перед накладенням повинна бути обгорнута ватою або м'якою тканиною. У разі закритого перелому першу допомогу потрібно надавати обережно, щоб не викликати додаткових пошкоджень в результаті зсуву уламків кісток.

Шина повинна прилягати до зламаної кінцівки. При переломі кісток передпліччя руку згинають в ліктьовому суглобі під прямим кутом так, щоб долоня була повернена до грудної клітки, потім накладають шину так, щоб пальці рук охоплювали один її кінець, а другий заходив за ліктьовий суглоб. У такому положенні шину закріплюють бинтом або іншим матеріалом, а руку підвішують на косинці.

При переломі плечової кістки передпліччя потрібно зігнути під прямим кутом в ліктьовому суглобі, а на зламану кістку плеча накласти по можливості дві шини: одну – із зовнішньої сторони плеча так, щоб один її кінець був вищий  за плечовий суглоб, другий трохи нижче за ліктьовий суглоб, а іншу – від пахвової западини до ліктьового суглоба. Потім обидві шини прибинтовують до плеча. Зігнуте передпліччя підвішують на ремінь або косинку.

Для накладення шинної пов'язки при переломі стегна необхідно мати, принаймні, дві великі шини. Одну шину необхідно накласти по зовнішній поверхні пошкодженої кінцівки. При цьому шина повинна бути такої довжини, щоб один її кінець знаходився пахвою, а інший трохи виступав за стопу. Другу шину накладають по внутрішній поверхні ноги з таким розрахунком, щоб один кінець її досягав області промежини, а інший – дещо виступав за край стопи (підошви). У такому положенні шини прибинтовують. Верхня частина зовнішньої шини широким бинтом, поясним ременем або рушником повинна прикріплятися до тулуба.

При переломі гомілки перша допомога виявляється так само, як і при переломі стегна.

Надаючи першу допомоги при переломі ключиці, необхідно перш за все підвісити руку на косинку, потім зшити два ватяно-марлеві кільця, надіти їх потерпілому на руки і посунути до плечових суглобів, плечі потерпілого максимально відвести назад, а кільця ззаду, над лопатками, зв'язати.

При переломі тазу пораненого потрібно укласти на спину, зігнути ноги в колінах і покласти під область колінних суглобів згорнуте пальто, подушку і т.п., з тим щоб зменшити напруженість м'язів живота.

При пошкодженні хребта потерпілого необхідно покласти на тверду підстилку (дошку, фанеру, двері і т.д.) — на спину або живіт, залежно від того, в якому положенні він знаходиться. Піднімати потерпілого слід дуже обережно, привертаючи для цього трьох-чотирьох людина, уникаючи при підйомі будь-яких струсів і згинів хребта.

При переломах ребер на грудну клітку потрібно накласти тугу кругову пов'язку.

При переломах щелепи треба прикрити рот, після зафіксувати щелепу пращевидной пов'язкою.

Опіки – це пошкодження, викликані термічною дією високої температури (полум'я, гаряча пара, кип'яток) або їдких хімічних речовин (міцні кислоти, луги).

Розрізняють опіки:

  •  I ступені, коли на обпаленому місці є почервоніння і почувається біль;
  •  II ступені, коли на місці опіку з'являються міхури;
  •  III ступені, характеризується омертвінням верхніх шарів шкіри;
  •  при IV ступені вражається не тільки шкіра, але і тканини: сухожилля, м'язи, кістки.

Опіки будь-якого ступеня площею більше 30% поверхні тіла небезпечні для життя.

Надання першої медичної допомоги при опіках полягає, перш за все, в гасінні одягу, що запалав, на потерпілому. З цією метою його потрібно облити водою, а якщо її немає, накинути на нього ковдра, піджак або пальто, щоб припинити доступ кисню. Потім обпалену частину тіла звільнити від одягу. Якщо потрібне одяг розрізають, частини одягу, що пристали до тіла, не зривають, а обрізають навколо і залишають на місці. Зрізати і зривати міхури також не можна. При обширних опіках після зняття одягу потерпілого краще всього загорнути в чисте простирадло, далі необхідно вжити заходи проти шоку у потерпілого і направити його до лікувальної установи.

При опіках окремих частин тіла шкіру навколо опіку потрібно протерти спиртом, одеколоном, водою, а на обпалену поверхню накласти суху стерильну пов'язку. Змащувати обпалену поверхню жиром або якою-небудь маззю не слідує.

При невеликих опіках I ступеня на почервонілу шкіру слід накласти марлеву серветку, змочену спиртом, перший час паління і хворобливість дещо посиляться, але незабаром біль стихне, почервоніння зменшиться. При опіках II, а тим більше III і IV ступені потерпілого, після надання йому першої допомоги, слід направити до лікувальної установи.

Від перенапруження нервової системи у зв'язку з сильними больовими роздратуваннями, втратою крові при пораненнях і переломах, а також опіках у потерпілого нерідко наступає різкий занепад сил і зниження всіх життєвих функцій організму. Дихання стає ледве помітним, поверхневим, особа блідне, пульс стає частим і погано промацується, потерпілий стає байдужим до того, що оточує і, не дивлячись на сильну травму, не стогне, не скаржиться на болі і не просить про допомогу, хоча свідомість його і зберігається. Такий стан називається шоком.

Перша допомога при шоці полягає перш за все в усуненні болю. При переломі, наприклад, вже одне накладення шини надає сприятливу дію на загальний стан потерпілого, оскільки усунення рухливості у області перелому зменшує біль. Якщо є можливість, то слід ввести хворому болезаспокійливі засоби і застосувати серцеві засоби — камфору, кофеїн. Потерпілого необхідно зігріти, укрити ковдрою, обкласти грілками, якщо немає пошкодження черевної порожнини, дати йому гарячий солодкий міцний чай, вино, в холодну пору року внести його в тепле приміщення.

Непритомність – стан, що розвивається унаслідок нервового потрясіння, переляку, великої крововтрати. Ознаками непритомності є:

• різке збліднення;

• холодний піт;

• ослаблення серцевої діяльності;

• втрата свідомості.

Для надання допомоги треба розстебнути у потерпілого комір, зняти ремінь, винести його на відкрите місце, куди вільно поступає свіже повітря. Ноги потерпілого потрібно підвести вище голови. В результаті цього поліпшується кровопостачання мозку і в більшості випадків потерпілий приходить в свідомість. Якщо непритомність глибока і свідомість не повертається, потерпілому слід дати понюхати нашатирний спирт, обприскати груди і особу холодною водою.

При поразці електричним струмом перш за все слід припинити подальшу дію електричного струму на людину. Для цього необхідно вимкнути струм або видалити дріт з тіла ураженого, строго дотримуючи при цьому правила техніки безпеки. Що знаходиться під струмом не можна торкатися незахищеними руками. Відкидати дріт можна тільки за допомогою сухої палиці, дошки або рукою, захищеною гумовою рукавичкою. Під ноги потрібно покласти суху дошку або скло, в крайньому випадку потерпілого можна відтягнути від дротів за одяг. Щоб не бути ураженим, на руки необхідно надіти сухі рукавички або обмотати їх сухими ганчірками.

Після виключення струму (видалення дроту з тіла) потерпілого укладають на спину, злегка підводять тулуб, розстібають пояс і комір. Що знаходиться в непритомності приводять у відчуття. Якщо у потерпілого зупинилося дихання, йому роблять штучне. Потім на обпалені місця накладають пов'язки.

Людину, уражену струмом, не можна закопувати в землю або обкладати землею, це не тільки марно, але і шкідливо, оскільки забруднюються рани і обпалені місця, охолоджується організм і важко дихання.

В результаті тривалої дії негативної температури на незахищені частини тіла може наступити обмороження. Обмороження може наступити і при позитивній температурі повітря, але вологому одягу або взуттю.

Розрізняють три ступені обмороження:

  •  I ступінь характеризується блідістю і втратою чутливості обморожених місць;
  •  при II ступінь шкіра синіє і утворюються міхури, наповнені кров'яною рідиною;
  •  при III ступені спостерігається синюшність і омертвляння тканин.

При обмороження 1 ступеня необхідно розтирати обморожені частини тіла до появи червоності і змащувати йодом, а потім тваринними жирами (гусяче сало або вазелін).

При обмороженнях II і III ступеня необхідно виконати поступове відтавання обморожених частин тіла. Одяг розрізають, обмороженого обережно розтирають в прохолодному приміщенні. Лише після того, як потерпілий прийде в свідомість, його переносять в тепле приміщення, дають пити спочатку холодний чай або вино. На міхури накладають стерильну пов'язку і додають хворій кінцівці вертикальне положення, що покращує відтік крові і часто рятує відморожену кінцівку від омертвляння.

При укусі змії перш за все перетягують кінцівку вище за укус, можливо ближче до рани. Потім, не зупиняючи кровотечі, видаляють з ранки отруту, видавлюючи кров з місця укусу. Не рекомендується відсисати отруту ротом: через тріщини в роті або на губах отрута швидко проникає в кров і може викликати отруєння. Краще на місце укусу поставити кровососну банку (невеликий стаканчик нагрівають вогнем зсередини і ставлять на місце укусу). Банку тримають 1-3 хвилини. Після 2-хвилинної перерви банку ставлять знову і так повторюють 3-4 рази. Ранку промивають спиртом і припікають міцним розчином марганцю або кінчиком розжареного ножа. Кінцівку не слід перетягувати більш ніж на 30 хвилин.

Після укусу твариною таким же способом віддаляється кров з рани, рана промивається міцним розчином марганцю або спиртом.

В результаті важких пошкоджень організму людини або втопило може наступити клінічна смерть. Клінічна смерть – це важке порушення життєдіяльності організму, яке характеризується припиненням процесу дихання і зупинкою серця. Як правило дихання припиняється першим, а серцева діяльність продовжується ще якийсь час. У разі клінічної смерті необхідно негайно провести реанімаційні заходи.

При тому, що втопило якнайскоріше витягнути потерпілого з води. Очистити вказівним пальцем ротову порожнину. Звільнити від води дихальні шляхи, для чого перекинути потерпілого через коліно, обличчям вниз і завдати декількох удару між лопаток. Після цього проводити реанімаційні заходи.

При відмові серцевої або дихальної діяльності більшість людей можна повернути до життя! Через 5-6 хвилин в результаті кисневого голодування мозку наступлять необоротні зміни, в результаті яких життєву діяльність неможливо буде відновить взагалі, або нервова система буде важко пошкоджена, і людині знадобитися тривалий час для її відновлення. При цьому шанси на виведення людини з клінічної смерті зменшуються з кожною хвилиною.

Ще декілька порад:

«...Не дзвоніть в швидку самі, якщо навколо є люди. Хай це зроблять вони. Просіть про допомогу тих, що оточують, сусідів, підніміть страшний шум — вам не можна втрачати часу! Дійте в наступному порядку:

  •  Огляньте потерпілого. Не намагайтеся намацати пульс або почути биття серця! Пульс може бути дуже слабким, ниткоподібним, і не промацуватися. Підніміть віко і подивіться зіницю. Якщо він широкий, не  реагує на світло, означає, в мозок не поступає досить кисню. Використовуйте реакцію зіниці для контролю ваших дій в процесі реанімації.
  •  Покладіть потерпілого на спину. Підкладіть під ноги згорнутий одяг так, щоб вони були вищі його голови. Це дає додаткову притоку крові. Розстебніть або порвіть одяг на грудях.
  •  Відкрийте потерпілому рот. Перевірте, чи не запала мова. Часто запала мова порушує дихання. Якщо це так, витягніть його.
  •  Якщо ви один, робіть одночасно штучне дихання і непрямий масаж серця. Якщо удвох, один робить масаж серце, інший – штучне дихання.
  •  Складіть руки, уперши в груди потерпілого у області серця майже посередині підстави долонь. Три-чотири сильних натиснення в ділянку серця, один-два вдиху. Вдихаємо потерпілому повітря в рот, невелика пауза, натискаємо на грудну клітку долонями допомагаємо випуску повітря. Не зупиняйтеся ні на хвилину! Навіть якщо вам здається, що ваші дії не приносять успіху! Масаж серця треба виконувати дуже сильними поштовхами. Нехай навіть ви зламаєте одно-два ребра.
  •  Контролюйте час від часу зіницю потерпілого. Звуження зіниці і його реакція на світло – показник успіху.
  •  Якщо тільки потерпілий не став сам дихати і серце не пішло, продовжуйте до самого приїзду швидкої. У них є могутні препарати. Своїми діями ви прокачуєте його кров і насищаєте її киснем, навіть якщо потерпілий не ожив сам, запас часу для кваліфікованої реанімації сильно збільшується.

ТЕМА 11. БЖД В ЗАКОНАХ ТА ПІДЗАКОННИХ АКТАХ

ЗАНЯТТЯ 11.1. ПРАВОВІ НОРМАТИВНО-ТЕХНІЧНІ І ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ БЖД

Учбове питання 1. Система правового забезпечення життєдіяльності людини Загальні принципи побудови законодавства з безпеки життєдіяльності

 

Правову основу безпеки життєдіяльності складає Конституція України, як по своїм юридичним особливостям, так і своїми принципами, тобто юридично вираженими об'єктивними закономірностями організації і функції соціально-економічних, політичної, духовної сфер суспільства, правового положення особи.

Конституційні норми, з одного боку, закладають суть безпеки (норми - принципи), а з іншого, — указують на цілі подальшого розвитку і реалізацію правового забезпечення безпеки життєдіяльності (норми-програми, норма-завдання, норма-зобов'язання).

Реалізація і розвиток основних конституційних положень, які регламентують суспільні правовідносини, безпосередніми суб'єктами яких є особа і держава, здійснюється за допомогою як чинних фундаментальних нормативно-правових актів (Кодексів України про адміністративні правопорушення, Кримінального Кодексу), так і спеціальних (Кодексів України про роботу, Земельного, Законів "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про охорону атмосферного повітря" і ін.).

Поряд з нормативними актами, прийнятими найвищим законодавчим органом держави, для встановлення взаємозв'язків, усунення програм, а у ряді випадків і реалізації окремих правових норм або їх елементів, до правової бази безпеки життєдіяльності належать спеціальні акти, розроблені за дорученням виконавських державних органів всіх рівнів (Кабінет Міністрів, Міністерства, Державні Комітети і ін.).

Кожен нормативно-правовий документ з безпеки життєдіяльності має свою структуру, яка визначає собою ідею систематизації відповідно своєму рівню, меті і завданням. Відповідно в кожному нормативному акті є елементи, відповідальні за зовнішній зв'язок і створення передумов для відповідного розвитку за рахунок розробки наступних нормативно-законодавчих актів. Сама структура нормативного акту формує відповідні внутрішні зв'язки.

Основними систематизуючими навиками нормативних актів безпеки життєдіяльності (які за ієрархією знаходяться нижчими за закони) є встановлення взаємовідносин у області виробництва, в зонах дії небезпечного чинника (у тому числі і чинників навколишнього середовища), а також щодо управління основних технологій безпеки життєдіяльності (розслідування нещасних випадків, навчання, організація робіт і ін.), узагальнюючими навиками систем в суспільстві, соціально-економічне і політичне положення держави, можливості сприйняття і використання законодавчих актів у користь споживачів і ін.

Система правового забезпечення безпеки людини

Певні принципи побудови законодавства про безпеку життєдіяльності вимагають відповідних узагальнювальних уявлень. До таких уявлень належить ієрархічне представлення чинного законодавства України.

Суть ієрархічної побудови представлень чинного законодавства України про безпеку життєдіяльності приведена на рис. 11.1.

Виходячи з цієї ієрархії і її змісту, Конституція України — це провідник і гарант встановлення безпеки на рівні національної ідеї. На рівні гаранта і реалізатора вона делегує необхідні повноваження до документів, які розгортають національну ідею у межах своїх повноважень, враховує (закріплює на своєму рівні) питання безпеки людини у взаємовідносинах з суспільством.

Діючі правовідносини в даний час не забезпечують необхідного рівня безпеки людини. Відповідно до цього в Україні фактично існує ще один правовий блок, який формує принципи (механізми) реалізації правового забезпечення життєдіяльності людини. Цей правовий блок складається (умовно) з двох частин законодавчих актів: перші, які створюють передумови управлінської діяльності, і другі, які безпосередньо відтворюють цю діяльність на практиці.

Завершуючим блоком правової бази безпеки життєдіяльності є нормативно-технічні документи (НАОП, ДНАОП, БНіП, СН, РД).

Основною характерною особливістю нижченаведеного блоку законів України є те, що вони встановлюють право громадян на надання їм допомоги і захисту в будь-якому місцезнаходженні, на роботі і побуті. Перш за все, це встановлюється в "Основах законодавства України про охорону здоров'я". Закон регулює можливість представлення допомоги хворим громадянам, а також встановлює організації, які створюють систему цієї допомоги і управління цією системою.

Крім того, що Основи законодавства України про охорону здоров'я створюють самостійне правове забезпечення прав людини на існування, цей законодавчий акт є базою для законодавчого блоку про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення (санітарне законодавство).

Закон України про забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя встановлює:

— регулювання питань санітарного і епідеміологічного благополуччя за рахунок виконання прав і обов'язків державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян;

— терміни і визначення;

— взаємозв'язок закону із законодавством України;

— фінансове забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення за рахунок державних, місцевих бюджетів, засобів підприємств, установ, організацій, а також позабюджетних засобів;

—  права громадян на їх захист і механізми захисту;

— систему заходів щодо забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення за рахунок:

а) гігієнічної регламентації і державної реєстрації небезпечних чинників;

б) встановлення об'єктів санітарно-гігієнічної експертизи;

в) встановлення вимог для безпеки здоров'я і життя населення на рівні державних стандартів;

г) виконання відповідних вимог на рівні проектування, будівництва, виготовлення і використання нових засобів виробництва, технологій;

д) виконання вимог до продовольчої сировини, продуктів, господарсько-питного водопостачання, атмосферного повітря в населених пунктах, виробничих приміщеннях;

е) виконання вимог до територій житлових і виробничих приміщень, засобів виробництва і технології, радіаційної безпеки, безпеки в час застосування і знешкодження хімічних речовин і матеріалів;

ж) проведення обов'язкових методичних оглядів, профілактичних щеплень, госпіталізації і лікування інфекційних хворих і носіїв збудників інфекційних хвороб;

з) регулювання в'їзду на територію України в умовах недопущення занесення інфекційних хвороб і запобігання їх виникненню, особливо небезпечних хвороб, масового отруєння і др.;

— систему державної санітарно-епідеміологічної служби — їх права, обов'язки, сфера діяльності і ін. фінансових санкцій, а також цивільно-правову і кримінальну відповідальність за порушення санітарного законодавства.

Закон встановлює напрями розвитку міжнародних відносин в сферах санітарного і епідеміологічного благополуччя.

Система екологічного законодавства

Ефективним засобом подолання екологічної кризи може стати правове забезпечення природоохоронної діяльності на основі практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Основні напрями утілюватимуться за допомогою системи екологічного права. Правовий механізм може надати основним напрямам чітку цілеспрямованість, формальну визначеність, загальнообов'язковість, сприяти врегулюванню відносин у області екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих заходів і заходів дії на юридичних і фізичних осіб щодо використання природних ресурсів і їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.


Конституція України

Правове забезпечення державності - реалізація національної ідеї

Кодекси і Закони України  фундаментальних галузей права (адміністративне, кримінальне, цивільне)

Правове забезпечення у сфері державної політики з метою реалізації національної ідеї

Спеціальні кодекси і закони  окремих галузей права (трудове, земельне, фінансове і ін.), «Про оплату праці», «Про зайнятість населення», «Про рішення колективних трудових суперечок (конфліктів)» і ін., «Про підприємництво»

Реалізація державної політики у сфері правового забезпечення безпеки життєдіяльності

Ухвала Верховної Ради України «Про основні напрями державної політики України у сфері охорони навколишнього середовища, використанні природних ресурсів і забезпеченні екологічної безпеки». Національна програма полегшення положення стану безпеки, гігієна праці і виробничого оточення. Концепція захисту населення від загрози  виникнення надзвичайних ситуацій. Міністерство АПК «Положення про систему управління охороною праці в сільському господарстві»

Конкретизація державної політики у сфері здійснення законодавства (правове забезпечення управління) про питання безпеки життєдіяльності:

а) правові передумови конкретизації діяльності управління;

б) конкретизація діяльності управління.

Міжгалузеві і галузеві правила і норми

ГНАОП, ДОСТ СББП (СНД), Система стандартів «Охорона природи» (БНД)

БНИП (БНД), БН (БНД), ОНТП (СНД)

РГ (СНД)

Нормативне регулювання безпеки життєдіяльності

Рис 11.1. Система законодавчого забезпечення безпеки життєдіяльності

Вивчення, аналіз і узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається здійснювати в двох напрямах:

1) створення і затвердження екологічних нормативів природокористування (щодо надр, ґрунтів, води, повітря, рослинності і т.п.);

2) створення і затвердження комплексу еколого-економічних показників державного контролю за станом навколишнього середовища і діяльністю господарських структур.

При цьому розглядаються такі питання:

  •  використання природних ресурсів;
  •  використання техногенних родовищ корисних копалини;
  •  охорона навколишнього середовища;
  •  забезпечення екологічної безпеки;
  •  забезпечення практики здійснення контролю у області охорони навколишнього середовища;
  •  узагальнювання судової практики застосування природоохоронного законодавства.

Систематизація екологічного законодавства

Систематизацію екологічного законодавства передбачається здійснювати у формі кодифікування і інкорпорації з визначенням першочергових і перспективних законів і правових актів

Кодифікування першочергових актів екологічного законодавства включає:

  •  прийняття нових (невідкладних) законів України про зони надзвичайних екологічних ситуацій, екологічне страхування, рибне господарство, рослинний світ, екологічну (природно-техногенну) безпеку;
  •  внесення змін в закони України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про тваринне царство", "Про природний заповідний фонд", "Про охорону атмосферного повітря" і Лісового кодексу України, Водного кодексу України, Кодексу України про надра, Земельного кодексу України;
  •  підготовку проектів законів України про рекреаційні зони, курортні, лікувально-оздоровчі зонах і зонах з особливими умовами природокористування;
  •  підготовку проектів нормативно-правових актів, які затверджує Кабінет Міністрів України, а саме: "Правила відшкодування збитків, заподіяних порушеннями екологічного законодавства", "Положення про екологічний контроль", "Положення про екологічний аудит", "Положення про екологічне ліцензування".

Кодифікування перспективних актів екологічного законодавства передбачає:

  •  наукове обґрунтування, розробку і ухвалення Екологічного кодексу України, законів України про континентальний шельф, про екологічну інформацію, про екологічну освіту;
  •  розробку нормативно-правових актів, які затверджує Кабінет Міністрів України, а саме: "Положення про сертифікацію екологічно небезпечної продукції", "Порядок встановлення лімітів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, рівнів їх шкідливого біологічного і фізичного впливу", "Порядок господарювання рибного і здійснення рибальства", "Порядок і нормативи платні за спеціальне використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду", "Порядок економічного стимулювання, охорони, раціонального використання і відновлення лісів", "Порядок ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастру";
  •  розробку і затвердження нормативно-правових актів Мінекобезпеки, а саме: Правил вилучення об'єктів тваринного царства в наукових, культурно-освітніх, виховних і естетичних цілях з природного середовища, Правил використання тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності, Правил утримання, розведення, використання і охорони диких тварин в неволі або напівневільних умовах, Правила добування рідкісних і видів тварин, що знаходяться під загрозою зникнення, для розведення в спеціально створених умовах і в науково-дослідних цілях, Правил ввезення до України і вивозу за їх межі об'єктів тваринного царства, Правил вилучення і реалізації незаконно здобутих диких тварин, Правил відшкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, інших актів відповідно до законодавства України.

Інкорпорація актів екологічного законодавства передбачає систематизацію законів і нормативно-правових актів екологічного законодавства або окремих розділів або витягань з них для використання в учбових, наукових і практичних цілях.

Інкорпорацію актів екологічного законодавства доцільно здійснювати періодично у формах підготовки і видання коментарів до екологічного законодавства і публікації окремих збірок, впорядкування тематичних довідників, видання окремих законів з постатейними документами, впорядкування і видання учбових практикумів, підготовки і видання зведення (збори) законів і нормативно-правових актів екологічного законодавства.

До складу законодавчих актів входять також:

  1.  Удосконалення правових актів управління і контролю у області використання природних ресурсів, охорону навколишнього середовища, забезпечення екологічної безпеки.
  2.  Правове заохочення громадян і екологічних об'єднань в здійсненні природоохоронної діяльності.
  3.  Посилення ролі еколого-правової освіти, культури і науки.
  4.  Розвиток ядерного законодавства.
  5.  Закон України про ЦО.
  6.  Закон про охорону праці.
  7.  Закон про дорожній рух.
  8.  Закон про пожежну безпеку.
  9.  Концепція організації роботи і профілактики невиробничого травматизму.

Основні нормативно-законодавчі акти з безпеки життєдіяльності

Нормативно-технічні документи формують стан безпеки відносно:

  •  територій (проектування і існування);
  •  небезпечних і шкідливих чинників;
  •  вимог до вимірювань небезпечних і шкідливих чинників;
  •  робочих місць, будівель, споруд (проектування і експлуатація) і інше;
  •  устаткування, машин і др.;
  •  засобів захисту (проектування, виробництва і експлуатації) — колективних і особистих;
  •  інструкції для робочих сільськогосподарських професій і видів робіт і інше.

Щодо першого пункту: СП 245-71 "Санітарні норми проектування промислових підприємств" (СНД); БНіП І-97-76 "Генеральні плани сільськогосподарських підприємств" (СНД); БНіП 1И-4-8 "Техніка безпеки в будівництві" (СНД); БНіП 2.04.03-85 "Каналізація. Зовнішні мережі і споруди".

Щодо другого пункту: ДержСТ 12.1.007-76 ССБТ "Шкідливі речовини. Класифікація і загальні вимоги безпеки" (СНД). ДержСТ 12.1.008-76 ССБТ "Біологічна безпека" (СНД). ДержСТ 12.1.009-76 ССБТ "Електробезпека. Терміни і визначення" (СНД). ДержСТ 12.1.010-76 ССБТ "Вибухобезпечність. Загальні вимоги" (СНД).

Щодо третього пункту ДержСТ 12.0.005-90 ССБТ "Метрологічне забезпечення" (СНД); ДержСТ 12.1.016-79 ССБТ "Повітря робочої зони. Вимоги і методика вимірювання концентрації шкідливих речовин" (СНД); ДержСТ 12.1.034-81 ССБТ "Вібрацію. Загальні вимоги до проведення вимірювань" (СНД); "Санітарні норми вібрації робочих місць — СН № 3044-84" (СНД).

Щодо четвертого пункту: ДержСТ 12.1.005-84 ССБТ (СНД); ДержСТ 12.1.042-84 ССБТ "Вібрація. Методи вимірювання на робочих місцях" (СНД); ДержСТ 12.1.043-84 ССБТ "Методи вимірювання на робочих місцях у виробничих приміщеннях"; ДержСТ 12.4.012-83 ССБТ "Вібрація. Засоби вимірювання і контролю вібрації на робочих місцях. Технічні вимоги" (СНД) та інші.

Щодо п'ятого пункту: ДержСТ 12.2.003-74 ССБТ "Устаткування виробниче. Загальні вимоги безпеки" (СНД); ДержСТ 12.2.002-81 ССБТ "Сільськогосподарську техніку. Методи оцінки параметрів умов роботи" (СНД); ДержСТ 12.2.019-86 ССБТ "Трактора і машини самохідні сільськогосподарські. Загальні вимоги безпеки" (СНД); ДержСТ 12.2.042-79 ССБТ (СНД) і ін.

Щодо шостого пункту: ДержСТ 12.2.022-80 ССБТ "Конвеєри. Загальні вимоги безпеки" (СНД); ДержСТ 12.4.011-75 ССБТ "Засобу захисту тих, що працюють. Класифікація" (СНД); ДержСТ 12.4.010-90 ССБТ "Засоби індивідуального захисту. Рукавиці спеціальні" (СНД); ДержСТ 12.4.026-76 ССБТ "Кольору сигнальні і знаки безпеки" (СНД) та інші.

Щодо сьомого пункту: "Інструкція по пристрою блискавкозахисту будинків і споруд РД 34.21.122-87" (СНД).

Нормативно-технічні документи включають в свій склад декілька систем цих актів.

Система стандартів безпеки роботи (СНД).

У системі прийняті такі визначення:

1) кожен стандарт належить до системи 12, яка позначається цими цифрами з крапкою;

2) система має шість підсистем від 0 до 5. Підсистеми позначаються відповідними цифрами з крапкою.

Стандарти підсистеми "О" — встановлюють: мету, завдання, сфери розповсюдження, структуру ССБТ і особливості узгодження стандартів ССБТ; термінологію у області охорони роботи, класифікацію небезпечних і шкідливих виробничих чинників і інше.

Стандарти підсистеми " 1" — встановлюють вимоги до видів небезпечних і шкідливих чинників і граничнодопустимих значень їх параметрів; методи і засоби захисту працівників від їх впливу, методи контролю рівня вищезазначених чинників.

Стандарти підсистеми "2" — встановлюють загальні вимоги безпеки до виробничого, окремим групам технологічному оснащенню, методам контролю виконання цих вимог.

Стандарти підсистеми "С" — встановлюють загальні вимоги до виробничих процесів,  окремих груп технологічних процесів, методів контролю виконання вимог безпеки.

Стандарти підсистеми "4" — встановлюють вимоги безпеки до засобів захисту.

Стандарти підсистеми "5" — встановлюють вимоги безпеки до будівель і споруд.

Наступні три указують на номер стандарту, а останні (через риску) — рік його ухвалення.

Наприклад, ГОСТ 12.4.026-76 ССБТ "Кольору сигнальні і знаки безпеки", належать до четвертої підсистеми системи стандартів безпеки робіт, тобто до питань засобів захисту. Встановлює розподіл знаків безпеки за їх використанням з метою попередження, усвідомлення, заборони і інше. Колір використовується для встановлення цілеспрямованої інформації щодо його "значення".

Система стандартів "Охорона природи" (СНД) — складена державної системи стандартизації ("ГСС" — СНД), її 17-а система. Система стандартів у сфері охорони природи і поліпшення використання ресурсів — сукупність взаємозв'язаних стандартів, направлених на збереження, відновлення і раціональне використання природних ресурсів. Ця система розробляється відповідно до чинного законодавства і обліку екологічних, санітарно-гігієнічних, технічних і економічних вимог.

Система стандартів у області охорони природи складається з 10 комплексів стандартів. Кодова назва комплексу: 0 — організаційно-методичний стандарт; 1 — гідросфера; 2 — атмосфера; 3 — біологічні ресурси; 4 — ґрунти; 5 — землі; 6 — флора; 7 — фауна; 8 — ландшафти; 9 — надра. Кожен комплекс стандартів, починаючи з комплексу "гідросфера" і закінчуючи комплексом "надра", включає в свій склад шість груп стандартів (див. табл. 12.1).

Таблиця 12.1. Класифікація системи стандартів у сфері охорони природи

Шифр групи

Група стандартів

0

Основні положення

1

Терміни, визначення, класифікація

2

Показники якості природних середовищ, параметри забруднюючих викидів і показники інтенсивного використання природних ресурсів

3

Правила охорони природи і раціонального використання природних ресурсів

4

Методи визначення параметрів стану природних об'єктів і інтенсивності господарського впливу

5

Вимоги до засобів контролю і вимірювань стану навколишнього природного середовища

6

Вимоги до пристроїв, агрегатів і споруд для захисту навколишнього середовища від забруднення

7

Інші стандарти

Позначення стандартів у сфері охорони природи складається з номера системи за класифікатором, шифру комплексу, шифру групи, номера стандарту за розрахунком і року його реєстрації. Так, стандарт на гранично дозволений викид З бензинових двигунів автомобілів знаходиться в комплексі 2 групи 2, позначення його ГОСТ 17.2.2.03-87 (СНД).

Учбове питання 2. Державна система управління

Державна система управління безпеки життєдіяльності є складеної загальної системи управління державою. Тому основним (найбільш головним) завданням реалізації такої системи є її повна адаптація до системи управління державою [36].

Другим по ступеню важливості завданням є розробка передумов його існування (побудови, функціонування, удосконалення і ін.), що робиться за рахунок:

  •  розробки «правового поля»;
  •  розробки складу відповідних управлінських структур і їх повноважень, які реалізують політику держави у сфері безпеки життєдіяльності;
  •  розробки системи взаємодії (загальних і конкретних) під час виконання функцій і завдань управління безпеки життєдіяльності.

Третій склад завдань державної системи управління – це складання передумов для розгортання нижніх систем управління: регіональних, галузевих, а також виробничих і інших підприємств.

Четвертий склад завдань – це розробка змісту і характеру взаємодій між всіма системами управління.

Певні завдання є основними. Їх склад в практиці управління постійно зростає відповідно новим завданням кожної системи управління, які зорієнтовані відносно напрямам удосконалення безпеки життєдіяльності.

Державна система повинна створювати правову і організаційно-методичну базу існування систем управління нижнього рівня (регіональних, галузевих, виробничих підприємств і іншого). Найбільш прийнятне це виглядатиме як «Типове положення про систему управління». В даний час така розробка планується. Її поява складає правову основу для забезпечення перебудови і функціонування, вищесказаних нижче по рівню систем управління. Також це складе передумови для єдиного поняття питань управління в безпеці життєдіяльності.

У роботі [2] викладені основні завдання і функції державної системи управління. Викладені функції по своєму характеру мають загальний і спеціальний характер. До таких функцій відносяться:

  •  планування робіт;
  •  розробка, ухвалення і відміна нормативних актів;
  •  професійний підбір;
  •  навчання  питанням безпеки;
  •  регламентація процесу роботи;
  •  атестація робочих місць за умовами роботи, паспортизація об'єкту;
  •  реєстрація і звіт;
  •  експертиза;
  •  ліцензування і сертифікація;
  •  забезпечення безпеки устаткування, процесів, будов, споруд і територій;
  •  забезпечення санітарно-гігієнічних умов роботи, санітарно-побутового обслуговування, лікувально-профілактичного і медичного обслуговування;
  •  узгодження і видача дозволів;
  •  попередження про виникнення небезпечних ситуацій;
  •  розслідування і звіт нещасних випадків;
  •  розслідування і звіт професійних хронічних захворювань;
  •  розслідування і звіт аварій;
  •  управління фондами;
  •  стимулювання охорони праці;
  •  пропаганда і виховання безпечної поведінки;
  •  наукове забезпечення;
  •  міжнародна співпраця і ін.

Правова система як передумова управління безпекою життєдіяльності

Правова система формує передумову створення, функціонування, удосконалення системи управління безпекою життєдіяльності. Правова система забезпечує:

  •  права громадян України на пріоритет їх життя і здоров'я і відповідні засоби для їх реалізації;
  •  встановлення органів, які керують у області безпеки життєдіяльності і зміст їх діяльності;
  •  встановлення взаємодій, розподіл і закріплення напрямів в загальній системі управління безпекою життєдіяльності у межах змісту (див. рис.12.1).

Встановлення безпеки життєдіяльності реалізується шляхом поглибленого вивчення прямих і зворотних зв'язків всієї системи нормативно-законодавчих актів (рис.12.2).

На рис.12.1 система управління існує як інструмент реалізацій політики держави у сфері безпеки життєдіяльності. Основний склад документів, що формують політику України у сфері безпеки життєдіяльності, приведений в блоці «3» рис12.1.

У більшості регіонів, галузей виробництва і підприємств України (у тому числі і сільськогосподарських) розроблені і упроваджуються в життя відповідні документи, що складають систему управління безпекою життєдіяльності. Система управління безпекою життєдіяльності в даний час як документ на рівні держави ще не сформована.

Зміст основних документів, що формують політику держави у сфері безпеки життєдіяльності:

Екологічна безпека. («Основні напрями державної політики України у області охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки». Затверджено Ухвалою Верховної ради від 5 березня 1998г.№188/98-ВР).

Реалізація «Основних напрямів» передбачається в три етапи.

На першому етапі (1997-2000 роки) необхідно завершити і реалізувати невідкладні заходи, що стосуються обмеження шкідливої дії на навколишнє середовище найбільш небезпечних джерел забруднення.

Основними завданнями цього етапу є:

  •  удосконалення законодавчо-правової бази з питань охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів;
  •  розробка і впровадження економічного механізму охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування;
  •  створення системи довершеного, повного і адекватного контролю за екологічним станом навколишнього середовища з одночасним впровадженням елементів комплексного міжвідомчого екологічного моніторингу;
  •  здійснення першочергових засобів для стабілізації стану навколишнього середовища;
  •  розробка і впровадження програм екологічної освіти, виховання і екоінформування населення.

На другому етапі (впродовж 10-15 років, починаючи з 1998 року) планується розробляти і почати реалізацію комплексних програм, орієнтованих на досягненні балансу між рівнями шкідливої дії на навколишнє середовище і його здібністю до відновлення.

Основними завданнями цього етапу є:

  •  оптимізація структури природокористування;
  •  екологічно орієнтована структурна перебудова економіки;
  •  розробка і впровадження в Україні системи державного моніторингу навколишнього середовища, створення системи аналізу екологічної ситуації, прогнозування, планування і здійснення попереджувальних способів, що стосуються вірогідних чинників шкідливого впливу.

Правова база                             Політика в                               СУБЖ

(«поле») БЖ                                 сфері БЖ

Рис.12.2. Прямий і зворотний зв'язок між нормативно-законодавчими актами

На третьому етапі планується створити систему державного управління використанням природних ресурсів, регулюванням технічного впливу на навколишнє середовище як основу управління постійним розвитком суспільства. Фрагментарне здійснення цих заходів почалося в 1996 році, а ширше – відповідно темпам стабілізації економіки країни.

Основними завданнями цього етапу є:

  •  Подальший розвиток системи державного моніторингу навколишнього природного середовища, створення автоматизованої системи оцінки екологічних ситуацій, прогнозування шкідливого впливу на навколишнє середовище, планування дій в надзвичайних ситуаціях на основі оцінок і сценаріїв розвитку подій;
  •  Належна координація раціонального використання природного і соціально-економічного потенціалу з урахуванням екологічних чинників на основах постійного розвитку.

Унаслідок реалізації „основних напрямів” державної екологічної політики буде створено систему екологічно збалансованого управління розвитком суспільства, яке стимулюватиме відновлення природних властивостей навколишнього середовища, компетентного регулювання використання природних ресурсів і розвиток продуктивних сил країни.

До головних складених механізму реалізація державної екологічної політики відносяться:

  •  державна інституційна інфраструктура проведення природоохоронної політики;
  •  законодавчо-правовий механізм регулювання виробничої діяльності юридичних і фізичних осіб щодо охорони, використання природних ресурсів і їх відходів;
  •  екологічний механізм природокористування і природоохоронної діяльності;
  •  механізм реалізації міжнародних, національних, регіональних, галузевих і місцевих природоохоронних програм.

Охорона праці. («Національна програма поліпшення стану безпеки, гігієна праці і виробничого середовища на 1996-2000 роки». Ухвала Кабінету Міністрів України від 2 листопада 1996 г.№1345; «Державна програма навчання і підвищення рівня знань працівників населення України в питаннях охорони праці на 1996-2000года». Ухвала Кабінету Міністрів України від 18 квітня 1996г., Указ Президента України від 18 жовтня 1997г.№1166/97 «Про основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки» та інші. Більшість документів торкаються розвитку тільки до 2000года, тому обдумувати їх в широкому плані немає сенсу). Певні основні напрями науково-дослідних, проектних і інших робіт в країні в сфері, що формує її політику по напрямах: безпосередньо системи управління, наукових досліджень, навчання, проектних рішень і ін.

Надзвичайні ситуації. Політика в цій сфері фактично формується двома документами – «Концепцією захисту населення і територій у разі загрози і виникнення надзвичайних ситуацій», схваленої Указом Президента України від 26 березня 1999г.№234/99 і Законом України «Про війська цивільної оборони України», прийнятим Президентом України 24 березня 1999г. №556-ХІ.

Перший документ встановлює основні напрями, мету і завдання захисту населення і території.

Головною метою захисту населення і території під час надзвичайних ситуацій є забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і ліквідації їх наслідків, зменшення руйнівних наслідків терористичних актів і військових дій.

Основними завданнями захисту населення і території під час надзвичайних ситуацій є:

  •  розробка і реалізація нормативно-правових актів, дотримання державних технічних норм і стандартів в питаннях забезпечення захисту населення і території від наслідків надзвичайних ситуацій;
  •  забезпечення готовності органів управління, сил і засобів до дії, призначених для запобігання надзвичайних ситуацій і реагування на них;
  •  розробка і забезпечення засобів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;
  •  збирання і аналітична обробка інформації про надзвичайні ситуації;
  •  прогнозування і оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій, визначення на основі прогнозу необхідності в силах, матеріально-технічних і фінансових ресурсах;
  •  створення, раціональне збереження і використання резервів фінансових і матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям і реагуванню на них;
  •  здійснення державою експертизи, нагляду і контролю в галузі захисту населення і території від надзвичайних ситуацій;
  •  сповіщення населення про небезпеку і виникнення надзвичайної ситуації і своєчасне і достовірне інформування його про ту, що є обстановку і вжиті заходи;
  •  організація захисту населення (персоналу) і надання безкоштовної медичної допомоги;
  •  здійснення засобів щодо соціального захисту постраждалого населення;
  •  розробка і забезпечення цільових і науково-технічних програм, направлених на запобігання надзвичайним ситуаціям і забезпеченню постійного функціонування підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також підвідомчих їм об'єктів виробничого і соціального призначення;
  •  реалізація визначених законодавством прав населення в галузі захисту від наслідків надзвичайних ситуацій, зокрема осіб (або їх сімей), які брали безпосередню участь в їх ліквідації;
  •  навчання і тренування населення способам захисту у разі виникнення надзвичайної ситуації;
  •  міжнародна співпраця у сфері захисту населення від надзвичайних ситуацій.

Захист населення і території під час надзвичайних ситуацій забезпечується скоординованою роботою постійно діючих функціональних і територіальних підсистем ЄДС.

Функціональні підсистеми створюються міністерствами і іншими центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов'язаної із запобіганням надзвичайним ситуаціям і захистом населення і території від їх наслідків. У надзвичайних ситуаціях сили і засобу функціональних підсистем регіонального, місцевого і об'єктного рівня підкоряється в межах, що не суперечать законодавству, органам управління відповідних територіальних підсистем єдиної державної системи.

Перелік функціональних підсистем визначається Кабінетом Міністрів України.

Організація, склад сил і засобів, порядок діяльності функціональних підсистем захисту населення і території визначаються положеннями про них, затвердженими керівниками відповідних  міністерств, інших центральних органів виконавчої влади при узгодженні з Міністерством України в питаннях надзвичайних ситуацій і в справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Територіальні підсистеми створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі для запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Завдання, організація, склад сил і засобів, порядок функціонування територіальних підсистем захисту населення і території визначаються положеннями про ці підсистеми, затвердженими Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим і головами відповідних державних адміністрацій за узгодженням з МНС України.

Ефективність функціонування системи захисту населення і території досягається шляхом:

  •  проведення єдиної державної політики, що охоплює весь спектр проблем забезпечення безпеки життєдіяльності населення;
  •  своєчасного запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, підвищеної стійкості об'єктів економіки і інфраструктури до вражаючих впливів і наслідків надзвичайних ситуацій;
  •  завчасної підготовки, оперативного реагування і ефективного управління під час виникнення надзвичайних ситуацій, своєчасного відновлення життєдіяльності населення в їх зоні.

Принципи побудови системи державних органів управління і нагляду за безпекою життєдіяльності

Система державних органів управління і нагляду передбачає створення центральних органів на рівні міністерства і держнаглядів, що передбачені відповідними законодавчими актами на рівні Законів України. Відповідно центральним органам створені регіональні (територіальні) органи, що займаються практичною роботою у межах своїх регіонів (територій).

Центральні органи управління і нагляду створені для забезпечення безпеки в умовах дії небезпечних чинників, які об'єднані за природою їх виникнення:

  •  виробничі чинники (Державний департамент України по нагляду за охороною праці);
  •  санітарно-епідеміологічні чинники (Держнагляд);
  •  екологічні чинники (Міністерство охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки України);
  •  соціальні чинники (Міністерство праці і соціальної політики України);
  •  транспортні небезпеки (ДАІ України);
  •  пожежна безпека (Держпожежнагляд);
  •  чинники інформаційного забезпечення оцінки стану життєдіяльності (Міністерство статистики України);
  •  чинники надзвичайних ситуацій (Міністерство в питаннях надзвичайних ситуацій і у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи);
  •  чинники нормування небезпек (Держстандарт України) і інше.

Принципова система державного управління безпекою життєдіяльності як щодо сфери, так і регіону є дворівневою. Верхній рівень системи – загальнодержавне управління, яке здійснюється вищезазначеними органами. Нижній рівень системи – регіональне і галузеве управління здійснюється відповідно місцевою державною адміністрацією, радами народних депутатів і галузевими міністерствами. У свою чергу, регіональне управління, незалежно від адміністративно-територіального розподілу, може здійснюватися на обласному, міському, районному і сільському рівнях.

Система управління безпекою життєдіяльності на підприємствах, незалежно від їх відомчої підлеглості може бути трьох- або чотирьохрівневої. Окрім вищезазначених двох рівнів тут необхідно виділити управління на рівні об'єднань підприємств і на рівні самого підприємства. Для системи управління характерним є те, що вищі і нижні рівні управління можуть взаємодіяти між собою як  через проміжний рівень, так і безпосередньо.

Принципи забезпечення безпеки життєдіяльності

Принципи забезпечення безпеки життєдіяльності випливають з основних положень Женевської конференції захисту населення, що стосується. Такими принципами є:

  •  принцип безумовного примату безпеки, відповідно якому концепція прогресу поступається місцем концепції безпеки;
  •  принцип ненульового (прийнятного) ризику, який полягає в старанні досягти такого рівня ризику на підприємствах, які можна було б розглядати як прийнятний. Його параметри повинні бути обґрунтовані;
  •  принцип платні за ризик. Розмір оплати залежить від потенційної небезпеки техногенних об'єктів і є пропорційній величині можливого збитку. Ця оплата може бути розумним самообмеженням споживання суспільства. Ці засоби прямують на створення системи попередньої безпеки і підвищення оплати на виробництвах, де не забезпечується безпека (наприклад, вугільні шахти), а також на певні виплати за ризик, що повинні стимулювати проведення засобів, направлених на забезпечення безпеки;
  •  принцип добровільності, згідно з яким ніхто не має права відправляти людину на ризик без його згоди;
  •  принцип невід'ємного права кожного на здорове навколишнє середовище. Це право повинно бути гарантовано і захищено законом. Цей принцип передбачає обов'язки фізичних і юридичних осіб забезпечувати таке право і проводити свою діяльність так, щоб не задавати шкоди навколишньому середовищу;
  •  принцип правової забезпеченості передбачає, що всі аспекти функціонування системи захисту населення і території регламентується відповідними законами і іншими нормативно-правовими актами;
  •  принцип свободи інформації безпеки людини, що стосується, полягає в обліку громадської думки під час рішення питань небезпечних підприємств, що стосуються будівництва;
  •  принцип раціональної безпеки передбачає максимально можливе економічне обдумане зниження вірогідності виникнення надзвичайних ситуацій і пом'якшення їх наслідків;
  •  принцип превентивної безпеки – максимально можливе значення вірогідності виникнення надзвичайних ситуацій;
  •  принцип необхідної достатності і максимально можливого виконання наявних сил і засобів визначає об'єм засобів тих, що стосуються захисту населення і територій у разі надзвичайних ситуацій.

Основними принципами забезпечення безпеки життєдіяльності населення у межах чинного законодавства України є:

  1.  встановлення основних пріоритетів охорони навколишнього середовища;
    1.  визначення стратегії і тактики гармонійного розвитку виробничого і природного потенціалу на рівні:
      •  роботи галузей виробництва;
      •  рішення питань у сфері використання, поховання і регенерації відходів;
      •  військової діяльності і конверсії військово-промислового комплексу;
      •  забезпечення державної системи екологічного моніторингу;
    2.  формування єдиної державної системи запобігання травмуванню, захворюванню, аваріям, катастрофам і надзвичайним ситуаціям і реагування на них;
    3.  визначення і реалізація основних засобів тих, що стосуються збалансованого використання і відновлення природних ресурсів;
    4.  механізм реалізації основних напрямів державної політики України в галузі екологічній безпеці, безпеки праці і іншого за рахунок:
  •  розробки і впровадження системи законодавства;
  •  організаційних основ охоронних засобів і способів;
  •  впровадження економічних механізмів безпеки життєдіяльності;
  •  впровадження відповідної політики у сфері безпеки життєдіяльності;
  •  розвитку міжнародної співпраці.

Методами і засобами тих, що стосуються забезпечення безпеки життєдіяльності є:

  •  розробка і реалізація національних програм і концепцій в питаннях забезпечення безпеки життєдіяльності населення;
  •  професійна підготовка фахівців і загальна підготовка населення в питаннях безпеки життєдіяльності;
  •  впровадження експертного забезпечення в безпеці життєдіяльності;
  •  матеріально-технічне забезпечення безпеки життєдіяльності;
  •  розробка і впровадження інфраструктури безпеки життєдіяльності різних рівнів за регіональним принципом;
  •  стимулювання науково-проектних розробок, що дають можливість підвищити рівень безпеки життєдіяльності.

Система державних органів управління і нагляду за безпекою життєдіяльності

Державне управління безпекою життєдіяльності на Україні здійснюється відповідно чинному законодавству. За законодавством загальнодержавні завдання і функції управління покладені:

  •  Кабінет Міністрів України;
  •  Державний комітет України з нагляду по охороні праці;
  •  Міністерство Охорони здоров'я України;
  •  Міністерство внутрішніх справ України;
  •  Міністерство охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки;
  •  Міністерство праці і соціальної політики України;
  •  Міністерство в питаннях надзвичайних ситуацій і у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;
  •  Міністерство статистики України;
  •  Держстандарт України.

Питаннями безпеки життєдіяльності по певних напрямах займаються також:

  •  Прокуратура України;
  •  Міністерство юстиції;
  •  Судові органи при порушенні і розгляді відповідних кримінальних або суспільних суднових справ.

При Кабінеті Міністрів України створено Національну Раду з питань безпеки життєдіяльності населення.

Основними завданнями, що вирішує Національна Рада, є:

  •  Розробка і здійснення засобів побудови цілісної системи державного управління безпеки життєдіяльності;
  •  Організація і забезпечення контролю за виконанням законодавчих актів і рішень Уряду України;
  •  Розробка Національної програми і законопроектів, пов'язаних з реалізацією державної політики у сфері безпеки життєдіяльності населення;
  •  Координація діяльності центральних і місцевих органів державної виконавчої влади у сфері охорони життя і інше.

Державний комітет України з нагляду за охороною праці реалізує політику у сфері охорони праці, здійснює - Держнагляд.

Міністерство охорони здоров'я України є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади, який здійснює управління, нагляд і контроль за виконанням санітарного законодавства і забезпеченням охорони здоров'я працівників і епідеміологічного благополуччя населення.

Міністерство праці і соціальної політики України здійснює державну експертизу умов праці, контроль за якістю проведення атестації робочих місць, встановлює їх відповідність чинним нормативним актам з охорони праці.

Міністерство внутрішніх справ Україні здійснює державне управління у сфері пожежної, а також безпеки автомобільного руху у межах своїх повноважень.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки є спеціально уповноваженим державним органом управління у сфері ядерної безпеки.

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи забезпечує реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту, запобігання, реагування та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, природного та військового характеру.

Прокуратура України здійснює вищий нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів про безпеку життєдіяльності.

У інших міністерствах і центральних органах державної виконавчої влади створюються і працюють відповідні управління, відділи або служби, які здійснюють державне управління охороною праці на галузевому рівні.

Учбове питання 3. Регіональна система управління безпекою життєдіяльності

Регіональна політика у сфері управління безпекою життєдіяльності може передбачати:

  1.  Встановлення безпеки шляхом відновлення її структур (служб) на всіх рівнях держадміністрацій і підприємствах;
  2.  Визначення чинників, які формують політику регіону;
  3.  Визначення змісту і розвитку взаємодій, відповідно чинникам, які формують політику регіону;
  4.  Відтворення взаємозв'язків між регіональною (РСУБЖ) і державною системою управління життєдіяльності;
  5.  Встановлення взаємодії між суб'єктом (обласною держадміністрацією) і об'єктом (підприємствами) управління.

Регіональна політика у сфері безпеки життєдіяльності є одним з напрямів рішення проблем соціального управління на регіональному рівні.

Зміст політики дає зосереджене, концентроване уявлення про вірогідне використання шляхів і можливостей регіону, його ресурсів, кадрового і наукового потенціалу з одночасним застосуванням сучасних управлінських методів, технологій, рішень, дій з метою реалізації певних можливостей в справі соціального управління.

Встановлення відповідної регіональної політики у сфері управління безпекою життєдіяльності є визнаною необхідністю переходу до формування ринкових відносин, які мають потребу у впровадження заходів, адекватних сучасному положенню у формуванні інститутів влади і підприємницької діяльності. Основним завданням регіональної політики є розробка, встановлення сьогодення і облік прогнозу подальшого розвитку регіонального управління безпекою життєдіяльності відповідно розвитку підприємницької діяльності як взагалі в регіоні, так і безпосередньо в напрямах, які є складеній безпеці.

Зміст політики відтворюють:

а) чинники:

— стратегічні;

— соціальні;

— організаційної діяльності;

— прогнозні;

— оптимізації;

— що визначають стан невиробничого травматизму і ін.

б) склад напрямів (основних), за якими розвивається РСУБЖ:

— нормативно-законодавче забезпечення;

— організація робіт в РСУБЖ;

— освіта;

— наукове забезпечення;

— навчання і пропаганда;

— матеріально-технічне забезпечення;

— профілактичне забезпечення і інше;

в) облік взаємодій між державною і регіональною СУБЖ:

— інтеграція однієї системи в іншу;

— розробка комплексних рішень;

— уточнення змісту заходів і засобів при рішенні конкретних ситуацій, які характерні для державної і регіональної систем управління.

6.4.2. Структури органів, які реалізують регіональну систему управління безпекою життєдіяльності За діючим "Законом України про охорону роботи" і іншими, завдання з управління безпекою життєдіяльності на регіональному рівні покладені на місцеві державні адміністрації і ради народних депутатів, які:

— реалізують державну політику у області безпеки життєдіяльності;

— розробляють регіональну політику у області безпеки життєдіяльності у межах своєї компетенції відповідно державній політиці в цих напрямах;

— формують за участю профспілок програми заходів щодо питань безпеки, гігієна роботи і виробничого середовища, яка має міжгалузеве значення;

— організують з потреби регіональні аварійно-рятівні формування;

— здійснюють контроль за виконанням нормативних актів по безпеці життєдіяльності;

— складають з потреби відповідні фонди.

З метою виконання управлінських функцій місцеві органи створюють відповідні структурні підрозділи — служби охорони роботи, екологічної безпеки, цивільної оборони і інше в місцевих державних адміністраціях і міських виконавчих радах. Служба безпеки життєдіяльності є структурним підрозділом місцевого органу виконавчої влади, яка виходить за наказом голови державної адміністрації.

Свою діяльність певні служби направляють на роботу з підприємствами, установами і організаціями, які розташовані у межах відповідних територій, але, перш за все, з тими, які належать до сфери управління державної адміністрації, підприємств недержавної форми власності.

Координацію робіт певних служб, обласних, міських Київською і Севастопольською держадміністрацією здійснюють відповідні структурні підрозділи органів нагляду і Міністерства, до складу яких вони належать. Відповідно, вказані служби обласних, міських Київської і Севастопольської державних адміністрацій здійснюють методичне керівництво роботою служб районних державних адміністрацій, розглядають уявлення і погоджують призначення керівників цих служб, розглядають питання утворення регіональних фондів.

Структура служб безпеки життєдіяльності залежить від специфіки конкретного регіону — адміністративного розподілу регіону; специфічних особливостей структурних одиниць регіону; географічної і природної характеристики; наявність копалин, водосховищ, річок; насиченості підприємствами (з державною і недержавною формами власності); наявність наукового потенціалу, ВНЗ, коледжів і др.; а також відповідної інфраструктури; зв'язки і сформовані відносини, які склалося в практиці діяльності між адміністративними одиницями регіону.

З метою здійснення координації всіх робіт для забезпечення безпеки життєдіяльності населення регіонів, при обласних державних адміністраціях створеної обласної ради з питань безпеки життєдіяльності населення.

Під час рішення всіх питань, пов'язаних з управлінням безпекою життєдіяльності в регіоні, відповідні структурні підрозділи (що займаються питаннями безпеки життєдіяльності) постійно, в міру необхідності, взаємодіють з іншими підрозділами держадміністрації. Таким чином здійснюється управління і нагляд за безпечною життєдіяльністю населення в регіоні. На обласному рівні до них належать обласне територіальне управління Державного департаменту з нагляду за охороною праці, експертно-технічні центри Державного департаменту з нагляду за охороною праці, обласна державна інспекція пожежного нагляду, обласна санітарно-епідеміологічна станція, обласна державна автоінспекція, обласне управління екологічної безпеки, державна експертиза умов праці, обласна інспекція державного нагляду за станом сільськогосподарських машин, обласне статистичне управління соціального захисту населення, центр стандартизації і метрології, рятувально-водолазна станція, обласна рада профспілки і інше.

ТЕМА 12. КОРПОРАТИВНА БЕЗПЕКА

ЗАНЯТТЯ 12.1. ОСНОВИ КОРПОРАТИВНОЇ БЕЗПЕКИ

Учбове питання 1. Основи корпоративної безпеки

Поняття «корпоративна безпека» («безпека підприємства») досить багатогранне, і полягає в забезпеченні стану стабільної життєдіяльності, при якому забезпечується реалізація основних інтересів, захист підприємства від внутрішніх і зовнішніх погроз і чинників, що дестабілізували.

Воно включає безліч елементів, що становлять, серед яких:

  •  забезпечення безпечної і стабільної діяльності підприємства і його співробітників;
  •  проведення роботи по виявленню існуючих і потенційних погроз, посягань на репутацію, імідж і власність підприємства;
  •  реалізацію програм, направлених на локалізацію і усунення погроз, розробка планів по зменшенню втрат від їх наслідків;
  •  роботу з персоналом і формування «фірмового» патріотизму;
  •  розробку стратегій виживання в конкурентному середовищі;
  •  віднесення інформації до категорій інформації з обмеженим доступом і організацією роботи з такою інформацією, а також інші елементи.

Цілі забезпечення корпоративної безпеки:

  •  захист законних прав підприємства, його структурних підрозділів і персоналу;
  •  збереження і ефективне використання всіх видів ресурсів;
  •  виключення можливості отримання збитків;
  •  підвищення іміджу підприємства і зростання прибутку.

Завдання забезпечення корпоративної безпеки:

  •  своєчасно виявляти і усувати погрози підприємству і його персоналу, фінансовим і матеріальним ресурсам;
  •  створювати надійний режим охорони;
  •  організовувати захист інтелектуальної власності підприємства;
  •  навчати персонал і сформувати «фірмовий» патріотизм;
  •  розробити методику віднесення інформації до категорії з обмеженим доступом і інших інформаційних ресурсів до різних рівнів доступності.
  •  організовувати взаємодію з державними і правоохоронними органами;
  •  створювати систему, що дозволяє максимально забезпечити відшкодування і локалізацію збитку, що завдається, від неправомірних дій зловмисників і конкурентів;

Принципи забезпечення корпоративної безпеки:

  1.  Законність — розробка системи безпеки на основі і відповідно до чинного законодавства України і нормативних актів по безпеці підприємства.
  2.  Самостійність і відповідальність — діяльність підрозділу безпеки повинна повною мірою забезпечувати захист, і вся відповідальність за належне забезпечення безпеки підприємства лежить на ньому.
  3.  Економічна доцільність — необхідно, щоб ефективність роботи системи безпеки була вища за її вартість.
  4.  Обґрунтованість — всі заходи безпеки повинні проводитися з використанням досягнень науки і техніки, забезпечувати надійний захист на заданому рівні безпеки.
  5.  Комплексність — забезпечення взаємозв'язаної системи безпеки всіх ресурсів підприємства (інформаційні, людські, матеріальні і ін.) і здібність системи до розвитку і вдосконалення.
  6.  Своєчасність — всі дії системи безпеки повинні носити той, що попереджує характер, а постановка завдань по забезпеченню безпеки повинна проводитися на ранніх стадіях розробки системи безпеки на підставі аналізу моделі погроз, конкурентів, обстановки, об'єктів захисту.
  7.  Безперервність — головний принцип безпеки, що має на увазі взаємодоповнюючий перелік заходів протягом всього часу функціонування системи безпеки.
  8.  Активність — використання активних заходів захисту власних інтересів з використанням нестандартних форм і способів захисту.
  9.  Координація і взаємодія — організація взаємодії між всіма підрозділами підприємства і здійснення єдиного керівництва процесом безпеки підприємства, організація взаємодії з державними і правоохоронними органами.
  10.  Спеціалізація — використання для забезпечення безпеки спеціалізованих організацій, що мають відповідні ліцензії і досвід практичної роботи по даному напряму.
  11.  Централізація управління — керівництво безпекою підприємства повинне  знаходитися  в руках першого керівника, а функціонування системи безпеки повинне відбуватися за наперед певними функціональними і методологічними принципами.

Учбове питання 2. Джерела загрози безпеки об'єкту економіки

Перш ніж говорити про організацію системи безпеки підприємства, необхідно в першу чергу визначити перелік основних погроз бізнесу. Ми живемо в складний час, коли погіршення криміногенної обстановки в країні дає підставу вважати, що тенденція ускладнення оперативної обстановки навколо підприємств в найближчому майбутньому збережеться. Тому необхідно наперед визначити, що може загрожувати бізнесу, з якого боку може йти ця загроза, від чого особисто ви можете постраждати.

У системі безпеки бізнесу одне з основних місць займає забезпечення безпеки персоналу і особистої безпеки керівника, оскільки саме люди є головною цінністю, без якої неможливе функціонування і розвиток підприємства.

У системі забезпечення безпеки особи виділяють:

• об'єкти погроз (особа керівника, члени сім'ї, особисте майно і ін.);

• форму загрози (грабіж, вбивство, насильство, образа і ін.);

• джерела погроз (злочинці, хулігани, конкуренти і ін.);

• об'єкт посягань (свобода, майно, життя, документи і ін.);

• місце перебування, в якому загроза найбільш вірогідна (будинок, офіс, кабінет, транспорт і ін.);

• напрями захисту (фізична, юридична і ін.);

• засоби захисту (технічні пристрої, автомобіль, охорона і ін.).

На базі всього викладеного можна виділити основні категорії об'єктів, що потребують захисту:

персонал і керівництво підприємства, що мають доступ до секретів підприємства і його комерційної таємниці;

фінансові кошти підприємства;

матеріальні ресурси підприємства (будівлі, майно і ін.);

інформаційні системи підприємства (локальні комп'ютерні мережі, автоматизовані системи управління, засобу зв'язку і ін.);

інформаційні ресурси підприємства (документи, бази даних і інша конфіденційна інформація);

система технічного захисту інформації (використовувані прилади і пристрої, програмне забезпечення, ключі, паролі і ін.);

система охорони і режиму (зведення про пости, чисельності охорони, укомплектованості охорони спецзасобами і ін.).

При організації системи безпеки підприємства необхідно в першу чергу приділяти увагу плануванню заходів щодо забезпечення безпеки, тобто де вони здійснюватимуться, хто буде привернутий ним, протягом якого часу вони здійснюватимуться, з ким і як буде організована взаємодія, який бажаний результат від проведення всіх заходів щодо забезпечення безпеки повинен бути досягнутий і як мінімізувати втрати при збоях в роботі системи безпеки.

Сучасна економічна безпека будь-якої країни – це загальнонаціональний комплекс заходів, направлених на постійний і стійкий розвиток і вдосконалення економіки країни, яка обов'язково передбачає механізм протидії погрозам, кримінологій злочинних структур.

Термін «економічна безпека» вперше з'явився в 70-і роки, коли представники Західної Європи виступили за використання економічних методів забезпечення національної безпеки. Тоді і було визначене головне завдання економічної безпеки – збереження і зміцнення позицій в світовій економічній системі.

Розглянемо два основні поняття, що стосуються економічної безпеки.

Економічна розвідка – сфера таємної діяльності з збору, аналізу і використанню особливо цінної інформації, яка охоплює всі сфери ринкової економіки.

Головна мета економічної розвідки – забезпечення конкурентної переваги, що є найважливішою умовою досягнення успіху в ринковій економіці.

Економічна розвідка включає стратегічні і тактичні плани, які визначають характер і проведення окремих її видів,  наприклад:

  •  складна міжнародна гра під назвою «співпраця-конкуренція», якою активно займаються близько 500 найбільших в світі промислових груп;
  •  конфронтація, що супроводжується переговорами, між основними економічними блоками;
  •  національні інтереси різних країн, що практично не докладають анінайменших зусиль до діалогу між собою;
  •  міжрегіональна стратегія держав, більш менш вільна від опіки центрального правління;
  •  області мовного впливу і етнічна діаспора.

Найбільший інтерес для економічної розвідки складають:

  •  науково-дослідні і конструкторські роботи;
  •  фінансові операції компаній, фінансування ними проектів, інвестиційна політика;
  •  особливості технологічного процесу, результати досліджень;
  •  маркетинг, зокрема: режим постачань, список замовників, кон'юнктура ринку, відомості про укладені угоди, звітах про реалізацію продукції;
  •  організація виробництва;
  •  комерційна філософія керівників фірм-конкурентів, стратегія їх бізнесу і ін.

Економічна розвідка підрозділяється на три складові:

  1.  Макроекономічна розвідка.
  2.  Економічна контррозвідка.
  3.  Мікроекономічна розвідка.

Макроекономічна розвідка – це збір інформації тієї, що включає:

  •  тенденцію економічного розвитку зарубіжних держав;
  •  енергетичні і сировинні ресурси;
  •  розроблені за межею технології;
  •  стан галузевих і регіональних ринків;
  •  діяльність значних корпорацій миру;
  •  функціонування фінансових систем і ін.

Головною особливістю макроекономічної розвідки є несподіваний факт - значна її частина здійснюється цілком легально, і по своєму сенсу вона нагадує науково-дослідну роботу.

Економічна контррозвідка забезпечує запобігання можливості добування іноземними фірмами і спецслужбами торговельно-економічних і технологічних таємниць, які мають значну цінність.

Мікроекономічна розвідка, яка ведеться державними службами на користь промислових корпорацій в боротьбі з іноземними конкурентами, є делікатнішим напрямом в діяльності розвідувальних служб. Це сфера глобального бізнесу, тому для такої діяльності потрібні співробітники з досвідом роботи у області бізнесу і фінансів. Для них створюють, так звані, глибокі прикриття в транснаціональних корпораціях, фірмах і компаніях, їх представництвах за кордоном.

Окрім традиційних методів розвідки застосовуються і що різноманітні дестабілізували методи:

  •  компрометація фірм;
  •  проникнення і дезинформація;
  •  торпедування крупних контрактів;
  •  доктрина "наведення мостів".

Компрометація фірм. Найчастіше приватні розвідувальні структури готують компрометуюче досьє на промислові групи або окремі фірми з метою продажу його конкурентам.

Проникнення і дезинформація. Даний метод характеризується прагненням проникнути в державні або приватні структури з метою одержати надійне прикриття для своєї незаконної діяльності. Для проникнення в стратегічні галузі промисловості використовується метод участі акціонерів зацікавленої країни в загальній долі капіталу на той або інший проект стратегічного призначення. Може також практикуватися збір даних консультаційними фірмами, для чого розсилаються анкети, в які включаються пункти, відповіді на які можуть відкрити секрет виробництва продукції.

Для дезинформації може також використовуватися міжнародна мережа Іnternet, куди спеціально, з певною метою, можуть заноситися помилкові технологічні дані.

Торпедування крупних контрактів. Цим методом користуються великі корпорації за участю уряду для укладення вигідних контрактів з іншою країною (або перехоплення потрібного контракту, який повинні були укласти певні країни), знаходячи для цього слабкі безвихідні сторони, такі наприклад, як вимогу негайно погасити заборгованість і т.п.

У французькому журналі «Національна, оборона» генерал Пішо-Дюкло поділився такою думкою: «Існує невидимий фронт, на якому програють або беруть перемоги в баталіях за великі контракти».

Доктрина "наведення мостів" - це ефективний інструмент ведення «агресивної економічної політики» по відношенню до конкретної країни. Суть цього методу полягає в наданні гуманітарної і іншої допомоги з метою широкомасштабного проникнення в країну. При цьому основний упор робиться на підключення до програм допомоги науковим інститутам, які займаються опитом громадської думки, економічними і соціальними дослідженнями. Це допомагає одержати чіткіше уявлення про політичні і економічні процеси в країні, її інтелектуальних, виробничих і сировинних ресурсах, місткості ринків збуту, а також налагодити потрібні контакти і робити вплив осіб,  що володіють цінною інформацією.

Даний метод передбачає:

відвідини підприємств (фірм) з метою обміну досвідом і закупівлі продукції, під час яких встановлюються неформальні контакти з керівниками даних підприємств;

  •  спеціальна зміна повістки ділових переговорів з постановкою питань, які виходять за рамки раніше узгодженої програми;
  •  включення, іноді в останню мить, до складу делегації нових осіб, про яких раніше не наголошувалося і інше.

Особливу цікавість виявляють іноземні спецслужби до торгових делегацій, які ведуть переговори на міждержавному рівні. Використовують вони і консультаційні фірми, маючи можливість таким чином одержувати поштою або по телефаксу потрібну оглядову інформацію.

Широкі потенційні можливості для ведення економічної розвідки відкриває практика створення спільних підприємств. Це надає можливість іноземним співробітникам мати доступ до важливої інформації. А розвиток електронних інформаційних технологій значно розширює можливість отримання цінної інформації через: прослуховування телефонних розмов, зняття інформації з факсів і портативних комп'ютерів і т.п.

Економічна розвідка, як сфера таємної діяльності по збору, аналізу, збереженню і використанню особливо цінної конфіденційної інформації, охоплює всі сфери ринкової економіки. Збитки від економічної розвідки, наприклад, в банківській сфері, складають в світі 30 відсотків від всіх втрат, які несуть банки.

Промислове шпигунство

Шпигунство - це цілеспрямована діяльність по збору відомостей, що цікавляться, які можуть нанести протилежній стороні певні втрати, і кваліфікується законодавчими органами протилежної сторони як злочинна.

Характерні особливості діяльності промислового шпигунства:

  •  Оволодіння ринками збуту.
  •  Підробка товарів.
  •  Дискредитація або усунення конкурентів.
  •  Перепродаж фірмових секретів.
  •  Зрив переговорів по контрактах.
  •  Шантаж окремих осіб.
  •  Створення умов для підготовки і проведення терористичних і диверсійних акцій.

Особливу загрозу для об'єктів економіки представляють такі підривні акції, як: постачання наперед неякісної, застарілої продукції і дії, які створюють передумови для виникнення аварій, надзвичайних ситуацій, масових отруєнь і т.п.

Із зростанням інфляції, посиленням конкуренції і соціальної напруги в світі промислове шпигунство активізується і засобів на його ведення, як правило, не жаліють. Причетними до його ведення є недержавні організації і приватні особи.

Як свідчить практика, недержавні організації, які займаються промисловим шпигунством, виявляють найбільшу зацікавленість в таких питаннях:

  •  маркетинг і стратегія цін;
  •  технічна специфікація існуючої і перспективної продукції;
  •  умови контрактів;
  •  перспективні плани розвитку виробництва;
  •  фінансовий стан об'єкту;
  •  умови продажу або злиття об'єктів;
  •  організаційна структура об'єкту;
  •  найважливіші елементи систем безпеки, кодів і процедур доступу до інформаційних мереж і центрів.

Для добування потрібної інформації вищезазначені організації користуються спеціальними формами і методами, наприклад:

  •  завуальовані питання фахівцям конкурента;
  •  обманне запрошення на роботу фахівців, які працюють у конкурента, з пропозицією заповнити тест із спеціально підібраними питаннями;
  •  обманні переговори з представником конкурента про придбання товарів або ліцензії і, після отримання необхідної інформації, відмова від предмету переговорів;
  •  безпосереднє таємне спостереження за об'єктом, яким може бути фахівець, відділ або установа;
  •  використання професійних агентів для отримання інформації;
  •  посягання на власність конкурента;
  •  підкуп співробітників з ключових відділів конкурента;
  •  засилання агентів до службовців або фахівців конкурента;
  •  підслуховування розмов конкурента;
  •  викрадання креслень, зразків, документів;
  •  шантаж і різноманітні способи тиску;
  •  незаконне отримання інформації через корумповані елементи у владних структурах.

Ведеться промислове шпигунство за допомогою різноманітних технічних засобів:

  •  спеціальна звукозаписна апаратура;
  •  прилади для зняття інформації з телефонних ліній зв'язку;
  •  міні-радіовкладки;
  •  апаратура для зняття інформації з вікон за допомогою лазерних випромінювачів;
  •  навідні мікрофони;
  •  спеціальні системи спостереження і передачі відеозображення;
  •  спеціальна фотоапаратура;
  •  прилади спостереження;
  •  прилади нічного бачення;

Величезна маса комерційної інформації зберігається в електронних базах даних, які також є об'єктом промислового шпигунства.

Злочинні нашарування в жорстокій боротьбі за прибуткові сфери і території країн проникають в структури влади і управління, втягують в свою діяльність державний апарат.

Найактивніше промисловим шпигунством займаються транснаціональні корпорації (ТНК). Фахівці вважають, що на сьогодні в світі не менше 55 тисяч транснаціональних корпорацій, які мають близько 170 тисяч філіалів. Триста значних транснаціональних корпорацій контролює близько 25 відсотків всіх активів, з них сто найбільших в 1990 році володіли активами на загальну суму 3,1 трильйонів доларів.

У розвідувальній діяльності транснаціональних корпорацій використовуються всі види шпигунства, починаючи з науково-технічного і кінчаючи політичним. Особливе місце в цій сфері належить зарубіжним філіалам, які володіють розвідувальною мережею "інформаторів" по всій країні перебування і колосальними фінансовими можливостями.

Окрім інформації про діяльність фірм, банків, організацій і іншого, спецслужби транснаціональних корпорацій збирають дані на видних політичних діячів, як своєї країни, так і країн, де знаходяться філіали ТНК, з метою зробити на них тиск ради своїх інтересів. З цією ж метою ведеться робота по складанню досьє на провідних фахівців і менеджерів фірм-конкурентів, а спеціальні служби крупних корпорацій ведуть пошук, вивчають і переманюють талановитих учених з різних країн.

Учбове питання 3. Система забезпечення корпоративної безпеки об'єкту економіки

Погрози безпеки, кримінології, об'єктам економіки мають досить широкий і різносторонній по сенсу діапазон. Вони підривають не тільки економічну стабільність окремого об'єкту, але і загрожують безпеці країни в цілому.

Метою системи забезпечення безпеки об'єкту економіки є його захист від посягання злочинних структур, що дозволяє даному об'єкту надійно зберігати і ефективно використовувати свій матеріальний, фінансовий і кадровий потенціал.

До основних  завдань системи  забезпечення  безпеки об'єкту економіки відносяться:

  •  захист законних прав і інтересів об'єкту і його співробітників;
  •  захист співробітників об'єкту від насильницьких посягань;
  •  збереження матеріальних цінностей і відомостей, які містять комерційну таємницю;
  •  фізична і технічна охорона будівель, споруд, території і транспортних засобів об'єкту;
  •  збір, аналіз, оцінка і прогнозування даних, які характеризують обстановку на об'єкті;
  •  вивчення партнерів, клієнтів і конкурентів;
  •  своєчасне виявлення і недопущення проникнення на об'єкт структур промислового шпигунства, організованої злочинності і окремих осіб з протиправними намірами;
  •  протидія технічному проникненню із злочинними намірами;
  •  виявлення, попередження і припинення можливої протиправної або іншої негативної діяльності співробітників об'єкту.

Правова основа організації і функціонування системи безпеки підприємства

На сьогодні можна визначити наступні аспекти, регулюючі діяльність по забезпеченню безпеки підприємства:

1. Закони України:

«Про підприємства в Україні»

«Про підприємництво»

«Про інформацію»

«Про захист інформації в автоматизованих системах»

«Про захист від недобросовісної конкуренції»

«Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції»

«Про власність»

«Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»

«Про охорону прав на промислові зразки»

«Про державну таємницю».

  1.  Кримінальний кодекс України, Цивільний кодекс України, Кодекс законів про працю в Україні.
  2.  Ухвали Кабінету Міністрів України:

№ 611 від 16.03.93 р. «Про перелік відомостей, що не становлять комерційну таємницю»

№ 1020 від 03.07.98 р. «Про порядок ліцензування підприємницької діяльності».

4. Інструкція про порядок вид