3500

Джерела з історії давнього сходу

Конспект

История и СИД

Джерела з історії давнього сходу Проблеми джерелознавства історії Давнього Сходу. Законодавчі, діловодні, актові джерела. Царські надписи, історичні хроніки, аннали. Релігійні тексти. Публіцистична, наукова, художня література. Проблеми джерел...

Украинкский

2012-11-02

113.5 KB

79 чел.

Джерела з історії давнього сходу

Проблеми джерелознавства історії Давнього Сходу.

Законодавчі, діловодні, актові джерела.

Царські надписи, історичні хроніки, аннали.

Релігійні тексти.

Публіцистична, наукова, художня література.

  1.  Проблеми джерелознавства історії Давнього Сходу.

Давній Схід – це країни, що були розташовані на обширних територіях Північної Африки та Азії від Східного Середземномор’я до узбережжя Тихого океану в зоні субтропічного клімату. Теплий і вологий клімат, плідні ґрунти, сприяли більш швидкому розвитку народів, що мешкали в цьому обширному географічному регіоні. Це не означає, що їх історичний шлях був простим. Історія Давнього Сходу – це історія зародження, становлення та тривалого розвитку перших цивілізацій. Ним притаманна певна історико-культурна єдність.

Хронологічні межі періоду – друга половина IV тис. до н.е. (час виникнення перших державних утворень в долинах Нілу та Євфрату) - 30-20 рр. IV ст. до н.е. для країн, звойованих Олександром Македонським і ІІІ-V ст. н.е. для Центральної Азії, Індії та Далекого Сходу.

Історія Давнього Сходу, як і будь-яка дисципліна історичної науки, базується на історичних джерелах, що вони дають нам інформацію про минуле. Це єдина можливість відтворити історію найдавніших на Землі цивілізацій.

Джерела до історії Давнього Сходу чисельні та різноманітні. Традиційно поділяються на такі типи:

1. Писемні джерела: законодавчі акти, діловодні, актові джерела, історичні твори, релігійні тексти, публіцистична, наукова, художня література

2. Речові джерела: залишки міст, храмів, фортець, гробниць, оселі, предмети побуту, зброя та ін.

3. Усні джерела (фольклор): пісні, прислів’я, казки, легенди, епічні сказання.

4. Лінгвістичні джерела: запозичення з інших мов, різноманітні нашарування в мовах та ін.

5. Етнографічні джерела: звичаї та вдачі, культи, що дійшли з давніх давен до сучасності.

6. Дані антропологіі: муміі, шкелети, зображення фізичного типу людей на фресках або рельєфах.

7. Зміни в географічному середовищ, природному ландшафті, що спричинені діяльністю людей: залишки каналів, дамб, шляхів та ін.

Перше місце, незважаючи на перелічене розмаїття та успіхи археології, писемні джерела.

Проблеми джерелознавства Давнього Сходу зумовлені історією та особливостями дослідження цього регіону.

1. Історія Давнього Сходу порівняно молода галузь історіографії, що сформувалася в ХІХ ст. Саме до цього століття відносяться значні археологічні відкриття та початок дешифровки складної давньосхідної писемності. Проте істотне збільшення фактичного матеріалу в ХІХ-ХХ ст. значно випередило його обробку, дешифровку, що спричинило відставання джерелознавчого аналізу давньосхідних документів.

2. Першорядне завдання, що постало перед спеціалістами - орієнталістами (східнознавцями) і в ХІХ, і в ХХ ст. – правильне прочитання і тлумачення текстів, кваліфікована первісна публікація писемних джерел, їх дешифровка й коментування. На початку навіть не йшлося про інтерпретацію. І на сьогодні науковцям вдалося дешифрувати далеко не всі системи давнього письма. Зокрема, досі не розшифровано харапську писемність, что утруднює розв’язання багатьох проблем історії Індської цивілізації.

3. Тривалий час об’єктивному підходу до розуміння сутності та місця дваньосхідних цивілізацій у всесвітній історії заважала надмірна зосередженість дослідників на історії Близького Сходу, яка тісно пов’язана з біблейськими оповіданнями. Це одним знахідкам надавало сенсаційності та ажіотажу, в той час як інші матеріали залишалися поза увагою. Такого підходу вдалось позбутися лише в ХХ ст., коли зменшився вплив біблейських авторитетів.

Водночас Старий Заповіт, як складний багатошаровий пам’ятник, і зараз посідає особливе місце в розробці прийомів зовнішньої та внутрішньо критики джерел. Ці проблеми завбільшки три століття розробляє СІД біблеїстика. Досягнення біблеїстики є взірцем джерелознавчої критики давніх священних текстів.

4. Розвиток джерелознавства історії Давнього Сходу стримувався також запізнім розвитком національних історіографій Східних країн, їх відірваністю від європейської історичної науки, зумовленою наслідками колоніальної системи.

5. У джерелознавстві історії Давнього Сходу проявляються також загально джерелознавчі проблеми:

А) Одна з найважливіших проблем орієнталістики – проблема адекватності й достовірності відомостей, які нам доносять джерела. Кожне джерело (про це йшлося у вступній лекції) несе інформацію про історичну дійсність. Вона є поєднанням об’єктивної та суб’єктивної (авторської) складових. Дослідник має розібратися, яка інформація закладена свідомо, навмисне; вичленити інформацію, про яку автор не підозрює; знайти елементи свідомого або ненавмисного викривлення (дезинформації).

Б) Окрім автентичного перекладу давніх текстів, значною проблемою є розуміння стилю мислення творців цих пам’яток, їх світогляду.

В) На переклад і тлумачення давніх текстів впливає і сам дослідник, особливості його світогляду, адже він вносить суб’єктивне начало в роботу з історичним джерелом. Від професійної підготовленості, філософської орієнтації, цілей дослідження залежить, яку інформацію отримає дослідник від джерела.

Г) Як правило давньосхідні джерела багатошарові (особливо нарративні). Отже постає проблема «розпластування» тексту, виокремлення первинного і вторинного джерела (а може і більше), визначення їх достовірності.

Д) Класифікація джерело до історії Давнього Сходу.

Є) Систематизація джерел до історії Давнього Сходу має більш формальний характер:

- джерела з історії окремих країн, регіонів Давнього Сходу;

- усередині – систематизація за хронологією (по періодах історії), а також поділення на джерела власні та іноземного походження.

Ж) Дослідження історичних джерел з історії Давнього Сходу з метою отримання інформації передбачає аналітичну і синтетичну стадії. Аналітична стадія – це зовнішня та внутрішня критика джерела. Синтез – співставлення всієї отриманої з джерел інформації, її взаємозв’язків і моделювання історичного минулого.

Окрім того, розробка проблем історії Давнього Сходу зумовила появу низки СІД – біблеїстика, папірологія, індологія та ін.

6. Фрагментарність і нерівномірність висвітлення джерелами різних періодів історії чисельних регіонів Д.В. Різні епохи давнини документовані нерівнозначно. При чому, це не залежить від наближення до сучасності.

Історія Месопотамії, наприклад, на сьогодення представлена 2 млн. клинописних текстів, що їх було створено протягом ІІІ-І тис. до н.е. Це зумовлюється тим, що шумери та аккадці писали на глиняних табличках, які навіть обпалювалися й становилися вічними. У ІІ тис. до н.е. на території Месопотамії почали писати на папірусі та пергамені, що спричинило різке скорочення писемних пам’яток, що збереглися до сьогодення. В результаті, від ІІІ тис. до н.е. дійшло до нас значно більше писемних джерел ніж від ІІ тис. до н.е.

Жителі Давньої Індії та Китаю писали на пальмовому листі, дерев’яних платівках, тканині, що зумовило зникнення цих текстів.

Особенно это проявилось в индологии. Казалось бы, тысячи древних книг, дошедших до нас на санскрите и пали, которые являются священными и для современных индусов (прежде всего, Веды), должны были дать исследователям надежную опору для описания древней истории Индии. Но, к сожалению, огромное количество письменных памятников дошло до нас в основном в средневековых вариантах. Кроме того, и Брахманы, и Араньяки, и Упанишады насчитывающие сотни книг, являются вневременными, спекулятивными, метафизическими рассуждениями о природе мира и человека, что делает принципиально невозможным установление их авторства и точной датировки. Кроме того, по своему содержанию они не дают ясного представления о жизни общества и политической структуре древней Индии. А поскольку эти религиозные книги создавались и переписывались на протяжении многих веков, то, по мнению ученых (представители самой традиции с этим не согласны) неизбежно происходило искажение первоначальных текстов.

Слабость источниковой базы древней Индии связана также с немногочисленностью эпиграфических источников, появляющихся здесь только в III в. до н.э. (эдикты Ашоки). Вещественных и антропологических источников в распоряжении индологов тоже сравнительно немного, т.к. в Индии в глубокой древности распространяется обряд кремации, что привело к отсутствию некрополей, дающих обычно богатый материал. После Индской цивилизации долгие века строительство городов, зданий и стен велось из дерева, не сохранявшегося в жарком и влажном климате Индии. Каменное строительство началось только в III в. до н.э. Все сказанное объясняет, почему до сих пор невозможно создать целостную социально-политическую историю древней Индии.

Причинами наявності так званих «темних періодів» в історії різних країн і регіонів Д.В., майже не висвітлених писемними джерелами, є також соціально-політичні та етнічні зрушення й катастрофи, характерні для переломних епох (кінець ІІ тис. до н.е. для Месопотамії – арамейська навала).

  1.  Забезпеченість джерелами:

- Найкраща – Месопотамія, Єгипет, Хетська держава. Найбільші сховища – Месопотамія – архіви Ашшура і Вавилону (особливо – Х-VII ст. до н.е. – десятки тисяч табличок); Єгипет – о.Елефантина, архів Тель-Амарни; Хетська держава – архів Богазкьоє (опубліковано 20 тис.). Для цих країн представлені майже всі види джерел.

- Країни, що представлені обмеженою кількістю джерел – Іран, Елам, Індія, Китай, країни Малої Азії, Східного Середземномор’я, Центральної Азії, Урарту, Аравійського півострову.

Китай – історичні твори, епіграфічний матеріал. Але не має іноземних джерел через те, що тривалий час був ізольований.

Гораздо предпочтительней в этом отношении предстает история древнего Китая. Для создателей древнекитайской цивилизации в их духовной жизни главным и определяющим было отношение к прошлому. Древние ханьцы бережно и почтительно относились к своей истории, населяя ее героями и совершенномудрыми шаньюнями. Именно в китайской традиции получила развитие тенденция эвгемеризации, т.е. наделение мифических персонажей чертами реальных исторических личностей. Только в Китае смутное представление о прошлом, присущее всем цивилизациям Древнего Востока, превратилось в настоящее историописание. Древние ханьцы были убеждены в том, что знание далекого прошлого необходимо для того, чтобы лучше понять происходящее в наши дни. Этим объясняется их глубокий интерес к собиранию свидетельств о прошлом, будь то древние песни, предания, летописи, архивы или предметы материальной культуры. На основе собраний подобного рода источников и основывается развитая историческая наука. До сих пор вызывают восхищение труды Сыма Цяня, Бань Гу и других великих историков Древнего Китая, которые во многом превзошли достижения античных авторов, начиная с Геродота. Во многом великие археологические открытия, связанные с далеким прошлым Китая, обусловлены доверием к сведениям Сыма Цяня, без «консультации» с которым в настоящее время не предпринимаются крупные раскопки, приносящие, как правило, новые интересные источники. Китайские историки большое значение придавали хронологии, поэтому их труды хорошо датированы.

От древнего периода истории Китая до нас дошло огромное количество эпиграфических текстов – это прежде всего около 150 тыс. надписей на гадальных костях (бараньи лопатки, панцири черепах) – важнейший вид источников по периоду Шан Инь. Сюда относятся также надписи на бронзовых сосудах, ханьские каменные барельефы. Нужно отметить, что археология древнего Китая, сейчас находящаяся на подъеме, непрерывно пополняет источниковую базу новыми материалами. Комплексный анализ всех видов источников, позволяет извлекать надежную информацию и уточнять картину древнекитайской истории.

Іран, Індія, країни Східного Середземномор’я – релігійні тексти (Біблія, Авеста, веди).

Країни Малої Азії, Аравійського півострову, Урарту – тільки епіграфічні надписи на сосудах, камінні, табличках – короткі, трафаретні, лаконічні (закладні, будівельні, поховальні та ін.). Часто – уривки текстів.

- Країни, що не мають джерел внутрішнього походження власною мовою (не збереглися або ще не знайдено) або їх дуже мало.

Мідія – не має власних писемних джерел зовсім. Давня столиця Мідії місто Екбатани, де можливо є матеріал знаходиться під сучасним м.Хамадан.

Також країни Центральної (Середньої) Азії.

Для цих країн важливу роль відіграють іноземні джерела (Гекатей Геродот, Діодом Сицилійський, Плутарх та ін.).

  1.  Законодавчі, діловодні, актові джерела.

Спочатку дамо характеристику комплексу документальних джерел, які представлені законодавчими, діловодними, актовими джерелами. Збереглися в архівах давнього Єгипту, Месопотамії (Вавилону, Ассирії), Хетської держави.

Законодавчі акти представлені: 1)законодавчими збірками; 2)окремими царськими наказами і декретами.

Найдавнішою законодавчою збіркою є відомі аудиторії «Закони Хамурапі» створені у 18 ст. до н.е. у Вавилонському царстві. Складаються з 282 статей, вибитих на базальтовій стелі. До середини ІІ тис. до н.е. відносяться Середньоасирійські закони, створені в Ассирійській державі. Останні регулювали родинні стосунки, стан жінки, права рабовласників, земельне, торгове право тощо. У дурній половині ІІ тис. до н.е. створено збірку законі Давньохетського царства.

Найбільший обсяг з усіх видів писемних джерел з історії країн Давнього Сходу становить комплекс діловодних документів. У сховищах Давнього Єгипту вони збереглися на камінні та папірусі, у Месопотамії, Хетській державі, країнах Східного Середземномор’я – на глиняних табличках (архіви Алалаха, Угариту). Це переважно документи соціально-економічного змісту, що відображають організацію та функціонування дворцового, храмового, великого приватного господарства – штатні розклади, розписки, інвентарні описи майна, документи про видачу продуктів, звіти, службові інструкції тощо.

У великих храмах не просто окремі документи, а цілі книги, в яких зібрано інформацію про управління храмовим господарством, його організацію, функціонування. Зокрема, у храмі в м.Едфу, як свідчить каталог, вибитий на однієї зі стін були «Книга – інвентар храму», «Книга храмового персоналу», «Книга про управління храмом», «Книга усіх писань для керівництва».

Є також документи судового і юридичного діловодства – протоколи, свідоцтва обвинувачених, очевидців, промови, вироки тощо; та документи дипломатичного діловодства – листування, доповіді агентів.

У першій половині ІІ тис. до н.е. (епоха розквіту Вавилонського царства) вавилонський клинопис був міжнародною системою писемності, а вавилонська мова – міжнародною дипломатичною.

В архівосховищі Тель-Амарни знайдено тисячі глиняних табличок з клинописом - дипломатичне листування (ХVІII ст. – епоха Хамурапі).

Актові джерела. Публічні – міжнародні договори. Найдавніший – ІІІ тис. до н.е. між шумерськими містами Умой і Лагашем. Від ІІ тис. - договори Хетської держави з різними країнами Близького Сходу (з архівів у Тель-Амарні і Богазкьоє), наприклад Хатусілі ІІІ і Рамсеса ІІ.

Приватні акти представлені заповітами, шлюбними угодами, документами про дарування, купівлю-продаж майна тощо.

  1.  Царські надписи, хроніки, аннали, історичні твори.

Не є власне історичними творами, але представляють собою більш-менш послідовне викладення подій і важливим джерелом інформації.

Беруть початок з переліків царів. Найдавніший - так званий Палермський камінь – уламок з іменами єгипетських фараонів починаючи з додинастичних часів до п’ятої династії (Раннього та Давнього царств).

Наступний етап – порічний запис найважливіших подій, який робили жерці у храмах. Ці порокові записи ставали основою (або переростали) для створення царських надписів, анналів, хронік.

Єгипет. Найвідомішим царським надписом є «Аннали Тутмоса ІІІ» (перша пол. 15 ст. до н.е., Нове царство, 18 дин.), які частково збереглися на стінах Карнакського храму, що містять перелік походів фараону, його перемог. Написані у поетичній формі.

Дослідники встановили, що для описання своїх перемог Тутмос ІІІ використав аннали своєї матері цариці Хатшепсут. Для цього він у тексті, написаному на її честь, перебив ім’я. Вийшло «Тутмос ходила», «Тутмос перемогла» і т.і. Цей текст використовували і нащадки фараона.

До цього періоду відноситься відомий «папірус Гарріс», створений у зв’язку із похованням Рамзеса ІІІ близько 1160 р. до н.е. Містить історію правління фараону, його внутрішньої та зовнішньої політики, зокрема список його пожертвувань храмам, описання храмових маєтків. Дає уявлення про величезний обсяг майна (земля, тварини, судна, верфі, майстерні, навіть міста), що належало храмам.

«Папірус Гарріс» було знайдено у 1855 р. у Фівах, у некрополі поблизу храма Медінет-Абу. Назву отримав (за традицією) за ім’ям власника. Зараз зберігається в Британському музеї. Вважається найбільшим папірусом з усіх, що дійшли до нас – 79 склеєних аркушів, 40 м довжиною.

Історію останніх династій Єгипту викладено у так званій Демотичній хрониці, яка відносить до Пізнього царства.

Перська держава. Ахеменідські царські надписи ( усі трилінгви перською, еламською, аркадською мовами). Типовий приклад - Бехістунський надпис. Являє собою один з найзначніших надписів, вибитих на скелі, який розповідає про події правління перського царя Камбіза та перших років правління Дарія І. Знаходиться на висоті 105 м, 7,8х22 м, супроводжується рельєфом, який ілюструє надпис про тріумф Дарія І над повсталими царями. Містить точні дати і місця битв, водночас достатньо тенденційний. Копії цього надпису було розіслано по всіх підлеглих країнах.

Окрім цього ще низка надписів Дарія І і Ксеркса.

Хетська держава – «Аннали Хатусілі І», «Аннали Мурсілі ІІ», які також розповідають про діяння царів.

Для Месопотамії маємо ряд хронік, що фіксували важливі події у Вавілонському та Ассірійському царствах з кінця ІІІ тис. Це «Вавилонська хроніка» (І тис. до н.е.) – охоплює 8-7 ст. до н.е. «Сінхроністична історія» паралельно викладає історію Вавилону та Ассирії 16-9 ст. до н.е. та ін.

Давній Китай. Давні китайці цінували історію як відображення життя, збирали свідоцтва про минуле, пісні, сказання, матеріальні предмети. У 8-3 ст. до н.е. у Китаї формувалася історіографічна традиція. При дворах китайських імператорів (ванів) існували посади хроністів, які записували найважливіші події їх правління, а потім створювали літописи. Найвідомішим є так званий «Бамбуковий літопис» (дійшов у копії), що доводить історію країни до 4 ст. до н.е.

Давні китайські твори збереглися у вигляді книг і текстів, знайдених за часів середньовіччя, а також у вигляді рукописів, знайдених археологами у давніх похованнях. Для прочитання й тлумачення перших проблемою є багатошаровість, адже ці книги і тексти переписувалися протягом тисячоліть; для прочитання давніх рукописів проблемою є старовинна ієрогліфічна писемність, яку дуже важко розшифрувати, через те, що вона значно відрізняється від сучасної.

Власне історичні твори маємо для Єгипту, Вавилону, Китаю. «Єгипетська історія» Манєфона була створена у 4 ст. до н.е. До сьогодні дійшло декілька уривків, переписаних або пересказаних Йосипом Флавієм. Вважається, що єдиний примірник цього твору зберігався в Олександрійській бібліотеці, ніколи не переписувався й загинув у пожежі. Манєфон розділив історію Єгипту на 30 періодів (династій) і згрупував їх у три етапи, яким відповідали 3 томи твору: І – 12 династій, ІІ – 7 династій, ІІІ – 11 династій. Він користувався пізнішими списками династій, за ними складно відновити оригінальний список. Ймовірно тому розбіжності його повідомлень з історією Єгипту, встановленою за іншими пам’ятниками, достатньо значні. Це особливо стосується хронології. Незважаючи на це твір Манєфона є ціннішим джерелом з історії династичного Єгипту з початку 3 тис. до кінця 1 тис. до н.е., оскільки автор користувався достовірними джерелами, які до нас не дійшли.

Цей твір, як і «Історія Вавилону», написана Беросом, типовий приклад елліністичної історіографії.

Історична традиція Давнього Китаю охоплює 3 ст. до н.е. – 3 ст.н.е. Найвідомішим історичним твором є «Історичні записки» Сима Цяня (2 ст. до н.е.). Охоплюють історію Китаю з міфологічних часів до н.е. Автор систематизував й узагальнив усі відомі писемні джерела, залучив різноманітні види джерел, застосувавши до них критичний підхід. Систематизував матеріал за предметно-логічною ознакою, намагаючись осмислити логіку подій.

Послідовники Сима Цяня застосовували його методи систематизації матеріалу при написанні пізніших династичних історій.

  1.  Релігійні тексти.

Для цього періоду історичного розвитку виділимо їх окремо: по-перше, релігія посідала одне з головних місць в житті населення, тому без вивчення релігійних текстів і творів не можливо зрозуміти історію цих країн; по-друге, комплекс релігійних текстів становить достатньо великий за обсягом пласт давньої літератури, який несе інформацію не тільки про релігійне, духовне життя суспільства, а також про побут, звичаї населення, деякі відомості про політичні, економічні сфери; по-третє, у цей період відбувалося формування світових релігій, які і досі мають велике значення в житті багатьох країн, складалися основні релігійні канони, які діють і зараз; по-четверте, для деяких країн релігійна література – єдине джерело інформації.

Релігійна література дуже різноманітна – збірки молитов і гімнів, статути жрецьких колегій, описання обрядів, ритуальні тексти, збірки магічних формул тощо.

Найзначніша за обсягом – у Давньому Єгипті.

Каталог храмових книг храму в Едфу, який висічено на стені кімнати, де зберігалися книги. Вважають, що це була бібліотека жерців для повсякденного користування: «Розпорядження для стінного живопису і канон пропорцій», «Книга про захист царя в його домі», «Вислови для захисту від того, що несе біду», «Наука про періодичність руху обох світил – сонця та луни», «Загальні розпорядження про процесії величності бога Тота поза його храмом у всі свята» тощо (всього 37 книг). Книга – 20 склеєних папірусів.

Найдавніші – «тексти пірамід» - надписи, що стосуються заупокійного культу фараонів Давнього царства (3000-2400 рр. до н.е.), написані на стінах поховальних камер.

В епоху Середнього царства – «тексти саркофагів».

«Книга мертвих» (Нове царство) - свиток папірусу, іноді шкіри, що разом з іншими речами (потрібними небіжчику) поміщався в поховальну камеру (під складені руки або між ніг). Величезна збірка магічних формул, що складається з 180 розділів (розбили єгиптологи). Ці формули повинні були забезпечити померлому сприятливий прийом володарів загробного світу, зокрема Осіріса. Зміст змінювався з часом. Супроводжується малюнками.

Один з примірників, що відноситься до ХVІІІ династії свідчить про те, що текст було виготовлено заздалегідь в майстерні. Для імені померлого залишено місце. Особа, що купувала папірус вписувала ім’я померлого і клала в гробницю. Існують в різних редакціях – іноді дуже коротких. Деякі книги використовувалися неодноразово. Ймовірно викрадалися з гробниць, ім’я змивалося й папірус продавали.

До «Книг мертвих» примикають «путівники загробним світом» («Книга про два шляхи», «Книга печер», «Книга врат» та ін.). Мали забезпечити померлому вдале проникнення в загробне царство, супроводжувалися ілюстраціями. Іноді текст зашифрований.

Перська держава. Найзначніший комплекс релігійних текстів і важливе джерело – Авеста (стародавні книги зороастрійців). Складалися протягом тривалого часу, деякі твори передавалися усно, деякі створювалися під час запису. Вперше записана близько 100 р. до н.е. Цей запис не зберігся. Вдруге зібрана зороастрійськими жерцями у 4-5 ст. Для запису створили спеціальний алфавіт. Цей текст дійшов у списках 13-14 ст. (1/4).

Складається з чотирьох частин – Ясна, Відевдат, Яшти, Віспрат. Включають літургійні тексти, ритуальні дії, гімни, молитви, заклинання, описання обрядів.

Має величезне значення: - для вивчення загальних проблем індоіраністики та індоєвропеїстики, зважаючи на загальноарійську давність європейців та азіатів; - для вивчення релігії давнього Ірану; - для вивчення проблем впливу Авести на формування Християнства (ідеї останнього суду, воскресіння з мертвих); - містить матеріали з історії давнього Ірану.

Давня Індія. Релігійна література представлена у вигляді комплексу ведійських і пізньоведійських текстів, які фактично є єдиним місцевим писемним джерелом з історії Давньої Південної Азії. Інших, зокрема документальних джерел не дійшло. Писалися на пальмовому листі, яке погано зберігається, особливо у вологому субтропічному кліматі. Водночас релігійна література, яка вважалася свяченою, передавалася і переписувалася з покоління в покоління, тому дійшла до сьогодення у повному обсязі. Проте наслідком численних переписувань релігійних текстів є їх багатошаровість, наявність численних версій, редакцій, складні текстологічні проблеми (основні записи текстів відносять до часів пізнього середньовіччя). Вони додаються до таких особливостей релігійної літератури, як афористичність, алегоричність, які також утруднюють її використання як джерела.

Тому названі ведійські та пізньоведійські тексти:

  1.  Не дають можливості встановити авторство і час створення.
  2.  Не дають можливості локалізувати події хронологічно та географічно.
  3.  Не відображають конкретний перебіг подій. Політичну і соціально-економічну історію відображають фрагментарно, узагальнено без конкретної прив’язки до хронології та географії. Основні відомості – релігійного, культурного характеру.

Веди (к. ІІ – сер. І тис. до н.е.) – чотири збірки – Рігведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа – гімни божествам, космогонічні, гімни-заговори, заклинання (переважають), пояснення ритуалів. У деяких гімнах історичні придання. Дають уявлення про господарство, соціальний і політичний устрій аріїв. Основне джерело по історії релігії, міфології, культури індійської групи аріїв ІІ-І тис. до н.е.

Пізньоведійська література – тлумачення символіки жертовного ритуалу (перша третина І тис. до н.е.). Відобразила новий етап у розвитку Давньої Індії – розвиток станово-кастової структури, становлення державності. Формування нових релігійних концепцій.

До неї примикають веданги (допоміжна частина вед) – дисципліни, що допомагають читати і тлумачити веди, правильно виконувати ритуали (твори з граматики, етимології, астрономії, правила поведінки різних груп населення тощо). Джерело для вивчення соціальних відносин.

У складі веданг Артхашастра – трактат з політичного мистецтва. Містить узагальнені відомості про адміністративний устрій держави, її організацію. Але має теоретичний характер, жодних конкретних даних, багатошаровий. Створювався і записувався з сер. І тис. до н.е. до І ст.н.е.

Східне Середземномор’я. Саме у цей період формуються Біблейські тексти. Сформувалися в іудейсько-ізраїльському середовищі. Найдавніший текст датується 13 ст. до н.е., найпізніший – 3-2 ст. до н.е. Дійшли до нас у декількох варіантах:

  1.  Традиційний іудаїстський текст, був канонізований у 1 ст.н.е.
  2.   Варіант тексту, що став основою перекладу Біблії грецькою мовою, виконаного у 3 ст. до н.е. Суттєво відрізняється від традиційного текстологічно і за кількістю та розташуванням окремих книг. Містить книги, які при канонізації традиційного тексту не було включено до канону. Саме він став основою християнського Старого Заповіту.
  3.  Самаритянське П’ятикнижжя, засвоєне самаритянами разом із вшануванням бога Яхве. Маючи розбіжності з традиційним текстом, суттєво не відрізняється від нього.

 Біблія являє собою збірку обраних творів ізраїльсько-іудейської словесності.

Найважливіша її складова - П’ятикнижжя («Тора» - учення, «Буття», «Вихід», «Левіт», «Числа», «Второзаконня»). Містить записи придань про створення світу, перших людей, всесвітній повінь, пращурів ізраїльсько-іудейського племінного союзу, про вихід давніх ізраїльтян з Єгипту. Основне джерело – усні придання, що передавалися з покоління в покоління жерцями храму Яхве в Єрусалимі, давні поетичні оповідання, записи «учення Яхве», закони, звичаї, що діяли в іудейсько-ізраїльському середовищі.

Існують різні гіпотези виникнення П’ятикнижжя, найбільш розповсюджена «документальна» гіпотеза: виникло в результаті злиття декількох шарів джерел, які переплітаючись проходять крізь усе оповідання. Точаться дискусії навколо часу створення – датується приблизно 7 ст. до н.е.

Книги історичного змісту (7 книг) створені під впливом П’ятикнижжя та проповідей пророків. Точний час виникнення встановити важко. Джерела – поетичні придання про героїчні діяння пращурів, хронічки іудейських та ізраїльських царів, усні придання. Охоплюють період від вторгнення ізраїльського племінного союзу в Палестину в ІІ пол. 2 тис. до н.е. до епохи Ахеменідів.

Книги пророків склалися в основному у 8-5 ст. до н.е. Містять записи проповідей, які виголошувалися пророками з різних приводів, провіщань оракулів, оповідань про діяльність пророків. Є пізніші оповідання їх послідовників.

Містять викриття існуючих порядків та суспільного устрою, оскільки пророки виступали в обстановці гострих соціальних конфліктів. У пізніших проповідях формується уявлення про Месію – царя-помазаника, який відновить справедливість і гармонію. На основі цього з часом склалося уявлення про спасителя-мученика, який своєю смертю спокутує гріхи людства.

Решта біблейських книг – збірки правил житейської мудрості («Премудрість Соломона»), роздуми про сенс життя (Екклєсіаст – дослівний переклад - проповідник), історичні новели та оповідання (Руф, Есфір), збірки любовних пісень («Пісня Пісень») та ін., Псалтир (150 пісень вірянина за різних життєвих обставин).

Отже Біблія містить відомості з соціально-економічної, суспільно-політичної історії ізраїльсько-іудейського суспільства, а також сирійсько-палестинського регіону в цілому в 1 тис. до н.е.

5. Публіцистична, наукова, художня література.

Публіцистична література у країнах Давнього Сходу існувала у формі дидактичних трактатів, які мали повчальний характер. з’являлися у кризові періоди розвитку країн, відображали гострі проблеми розвитку, містили поради щодо їх подолання, управління державою.

Єгипет. Ціла серія так званих повчань, написаних у метафоричній формі: «Повчання Ахтоя», «Речення Іпусера», «Пророцтво Неферті». Відносяться до епохи Середнього царства, кризових періодів - часи народних повстань, іноземних завоювань. Автори намагаються пояснити причини конфліктів, знайти вихід.

Твори такого ж плану створювалися у Вавилонському та Ассірійському царствах. Автори робили своєрідний аналіз правління царів – прославляли діючого правителя та засуджували й паплюжили його противників.

Незважаючи на тенденційність містять багато інформації з етики, філософії, історії країни, побуту населення.

Наукова література. У країнах Давнього Сходу наука, наукова творчість як сфера людської діяльності ще не сформувалася (це сталося у Давній Греції). Водночас ішов процес збору відомостей про навколишній світ, передусім найбільш потрібних населенню – з математики, медицини й астрономії. Дослідники називають це етап донауковим, а накопичені знання – псевдонауковими або квазінаукою.

Для Давньої Месопотамії «наукова література» представлена несистематизованими записами, які являють собою переліки мінералів, рослин, зірок, рецептів, словники, довідники. Медичні записи – збірки заклинань для лікування різних хвороб.

Єгипет. Трактати з медицини, математики, астрономії. Прикладом можуть слугувати відомі в світі пам’ятники – «Папірус Сміта», що відноситься до епохи Давнього царства і містить відомий трактат з хірургії, а також медичний «Папірус Еберс», що відноситься до ХVІІ ст. до н.е. та є однією з найбільших «книг» – ширина 0,3 м, довжина – 20,3 м.

Від Давнього Китаю дійшла ціла низка філософських трактатів – Конфуція (бесіди), Мао-цзи (маоїзм), легістських, даосистських. Є також трактати з медицини, військової справи, сільського господарства.

Художня література являє собою достатньо значний за обсягом комплекс джерел, який непогано зберігся для більшості країн Д.С.

Єгипет. Художня література у вигляді записаних казок, записів про подорожі (видумані). Більшість відноситься до Середнього царства та є справжніми шедеврами і взірцем для наслідування у наступні епохи. Деякі сюжети зустрічаються в грецькій міфології та у старозаповітному фольклорі. Найвідоміші – «Історія пастуха», «Казки папірусу Весткар», для Нового царства – «Казка про двох братів», «Правда і кривда», для Пізнього періоду – казки про царевича-чарівника, «Історія про фараона-пьяницю Амасіса».

«Повість про Сінухета» (довжина свитку 445 см, ширина – 16 см) дійшла в декількох списках. Відноситься до ХІІ династії. Написана в формі автобіографічного надгробного надпису (розповсюджена форма твору). Від першої особи автор розповідає про своє життя придворного. Сіну хет випадково узнав про заколот проти фараона і збіг до Сирії, де прожив все життя. Був військово начальником, мав пошану оточення. Але під старість бажає повернутися додому, щоб померти на батьківщині. Фараон про узнав і дозволили йому повернутися (наводить його наказ з описанням майбутнього поховального обряду – дуже докладно). Описує своє повернення і царські милості. Головна – гробниця. Побудована для Сінухета.

Месопотамія. Міфи, гімни, епічні поеми. Найвідоміша – «Епос про Гільгамеша». Являє собою цикл шумерських епічних поем, створений у 3 тис. до н.е. Була записана у 2 тис. до н.е. в Ассирії. Були й інші епічні поеми – «Епос про утворення світу» та ін.

Східне Середземномор’я. У складі Біблії любовні, весільні пісні, історичні новели й оповідання про Руф, Есфір.

Давня Індія. Епічні поеми «Махабхарата» і «Рамаяна». Поеми – приблизно, адже за формою та змістом відрізняються від епосу інших народів.

«Махабхарата» - 100 тис. шлоків (2-стишшя), 18 книг. Основний сюжет – братовбивча війна за царський трон - супроводжується різноманітними відступами оповідного й дидактичного характеру, які являють собою самостійні твори (філософські, етичні, міфи, легенди тощо).

«Рамаяна» - власне поема, менша за розміром, цільна – про Ситу і Раму.

Мається безліч списків і версій обох поем, більшість достатньо пізніх, тому не можливо встановити початковий текст, час створення (від сер. І тис. до н.е. до сер. І тис. н.е.). Внаслідок цього обидві поеми багатошарові, є конгломератом міфів, сказань, легенд, байок, трактатів, створених у різні часи, в різних частинах Південної Азії, у різному соціальному середовищі.

Загалом, проаналізована вище література: - має самостійне значення як літературні пам’ятки; - як свідоцтво розвитку самосвідомості населення, розуміння ним свого міста в природі, світі; - віддзеркалює рівень пізнання навколишнього світу; - містить відомості про суспільний, державний устрій, культуру, релігію, конкретні події; - відомості з етнографії, географії тощо.

Література:

  1.  Источниковедение истории Древнего Востока /Под ред. В.И.Кузищина. – М.,1974.
  2.  Майоров Н.И. Введение в историю Древнего Востока. Учебное пособие. -Томск: Изд-во Томского университета, 2003.
  3.  Крамер С.Н. История начинается в Шумере. – М.,1991.
  4.  Кьера Э. Они писали на глине: Рассказываю глиняные таблички. – М.,1984.
  5.  Шифман И.Ш. Культура древнего Угарита (XIV-XIII вв.) – М.,1987.
  6.  Довгялло Г.И. Из истории возникновения государства. На материалах хеттских клинописных текстов. – Минск,1968.
  7.  Вейнберг И.П. Рождение истории. Историческая мысль на Ближнем Востоке в середине 1 тыс. до н.э. – М., 2000.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

19417. Достижения научного и технического прогресса в советском государстве (период НЭПа и форсированной индустриализации) 46.5 KB
  Достижения научного и технического прогресса в советском государстве период НЭПа и форсированной индустриализации. Восстановление страны после гражданской войны преодоление социальноэкономического кризиса в целом к середине 20х гг. завершилось. Но перед советск
19418. Наука в годы Великой Отечественной войны. Роль техники во Второй Мировой войне 28 KB
  Наука в годы Великой Отечественной войны. Роль техники во Второй Мировой войне Важный вклад в победу над фашизмом внесли советские ученые: физики создавали теоретические и экспериментальные предпосылки для конструирования новых видов вооружения; математики разработ
19419. Понятие информации. Виды информации. Роль информации в живой природе и в жизни людей. Язык как способ представления информации 88 KB
  Понятие информации. Виды информации. Роль информации в живой природе и в жизни людей. Язык как способ представления информации: естественные и формальные языки. Основные информационные процессы: хранение передача и обработка информации. Общепринятого определения инфо
19420. Измерение информации: содержательный и алфавитный подходы. Единицы измерения информации 26.65 KB
  Измерение информации: содержательный и алфавитный подходы. Единицы измерения информации. Вопрос: Как измерить информацию очень непростой. Ответ на него зависит от того что понимать под информацией. Но поскольку определять информацию можно поразному то и способы из
19421. Дискретное представление информации: двоичные числа; двоичное кодирование текста в памяти компьютера. Информационный объем текста 59.63 KB
  Дискретное представление информации: двоичные числа; двоичное кодирование текста в памяти компьютера. Информационный объем текста. Вся информация которую обрабатывает компьютер должна быть представлена двоичным кодом с помощью двух цифр 0 и 1. Эти два символа принято н...
19422. Дискретное представление информации: кодирование цветного изображения в компьютере (растровый подход). Представление и обработка звука и видеоизображения 145 KB
  Дискретное представление информации: кодирование цветного изображения в компьютере растровый подход. Представление и обработка звука и видеоизображения. Понятие мультимедиа. Вся информация которую обрабатывает компьютер должна быть представлена двоичным кодом с п
19423. Процесс передачи информации, источник и приемник информации, канал передачи информации. Скорость передачи информации 437 KB
  Процесс передачи информации источник и приемник информации канал передачи информации. Скорость передачи информации. Развитие человечества не было бы возможно без обмена информацией. С давних времен люди из поколения в поколение передавали свои знания извещали об опа...
19424. Понятие алгоритма. Исполнитель алгоритма. Система команд исполнителя (на примере учебного исполнителя) 70 KB
  Понятие алгоритма. Исполнитель алгоритма. Система команд исполнителя на примере учебного исполнителя. Свойства алгоритма. Способы записи алгоритмов; блоксхемы. Появление алгоритмов связывают с зарождением математики. Более 1000 лет назад в 825 году ученый из города Хор
19425. Основные алгоритмические структуры: следование, ветвление, цикл; изображение на блок-схемах 87.5 KB
  Основные алгоритмические структуры: следование ветвление цикл; изображение на блоксхемах. Разбиение задачи на подзадачи. Вспомогательные алгоритмы. Основные виды алгоритмов алгоритмических структур: 1. Линейный алгоритм еще называют следование; 2. Циклический а