35310

Основи кримінального права України. оняття злочину та його ознаки

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Кримінальне право як галузь права — це сукупність юридичних норм (кримінальних законів), встановлених найвищим органом законодавчої влади (Верховною Радою України) або всеукраїнським референдумом, що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили.

Украинкский

2015-01-18

134 KB

0 чел.

Лекція 9. Основи кримінального права України.

План

  1.  Поняття, система та завдання кримінального права України.
  2.  Поняття злочину та його ознаки. Склад злочину.
  3.  Поняття та види стадій злочину. Закінчений та незакінчений злочин.
  4.  Співучасть: поняття, ознаки, значення, форми. Види співучасників.

1. Поняття, система та завдання кримінального права України.

 Кримінальне право як галузь права це сукупність юридичних норм (кримінальних законів), встановлених найвищим органом законодавчої влади (Верховною Радою України) або всеукраїнським референдумом, що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили.

Кримінальному праву притаманні специфічні принципи, до яких належать:

  •  відповідальність особи лише за вчинення суспільно небезпечного діяння, яке передбачене в законі як злочин;
  •  відповідальність лише за наявності вини;
  •  особистий характер відповідальності;
  •  індивідуалізація кримінальної відповідальності і покарання.

У зв'язку з цим всі норми законодавчо систематизовані і діляться на дві частини: загальну і особливу.

 

  1.  Поняття злочину та його ознаки. Склад злочину.

 

 Згідно ст. 11 КК України злочином є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого ККУ, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Наведене поняття злочину містить вказівку на такі обов’язкові ознаки злочину:

  1.  злочином є лише діяння (дія або бездіяльність);
  2.  це діяння має бути вчинене суб’єктом злочину;
  3.  воно має бути винним;
  4.  вказане діяння має бути суспільно небезпечним;
  5.  відповідне діяння має бути передбачено чинним ККУ;
  6.  кримінальна караність.

 Класифікація злочинів це розподіл усіх злочинів на певні групи залежно від характеру та ступеня їх суспільної небезпеки. В кримінальному праві всі злочини можна класифікувати на групи залежно від різних критеріїв: тяжкості, об'єкта посягання, форми вини, суб'єкту злочину та інше.

Діючий кримінальний закон в ст. 12 КК України визначає чотири групи злочинів, класифікуючи їх по зростаючому ступеню тяжкості:

а) невеликої тяжкості;

б) середньої тяжкості;

в) тяжкі;

г) особливо тяжкі.

 Такий розподіл злочинів на групи має певні кримінально-правові наслідки для особи, що скоїла конкретне діяння, що відноситься до тієї або іншої групи.

Окрім розглянутих класифікаційних груп злочинів, необхідно виділити злочини, що призвели тяжкі і особливо тяжкі наслідки.

Крім вказаних груп, всі злочини можна класифікувати й залежно від психічного відношення винного до скоєного ним суспільно небезпечного діяння та його наслідкам:

  1.  злочини, які скоєні лише умисно;
  2.  злочини, які скоєні лише по необережності;
  3.  злочини, які скоєні як умисно, так і по необережності.

 Склад злочину це сукупність встановлених в кримінальному законі об'єктивних і суб'єктивних ознак, що визначають скоєне суспільно небезпечне діяння як злочин.

Відмінності у складі злочину дозволяють відмежовувати одні злочини від інших.

Елемент складу злочину це однорідна група юридичних ознак, що характеризують злочин з якоїсь однієї (певної) сторони.

Склад злочину:

  •  об'єкт;
  •  об'єктивна сторона;
  •  суб'єкт;
  •  суб'єктивна сторона.

Об'єкт злочину це права, свободи, блага, цінності, що охороняються кримінальним законом, на які посягає злочин, заподіюючи їм певну шкоду або створюючи реальну загрозу спричинення шкоди («на що посягає»):

  •  безпосередній об'єкт злочину;
  •  предмет злочину
  •  потерпілий від злочину.

Усі об'єкти класифікуються по ступеню узагальнення як загальний, родовий і безпосередній.

  •  загальний;
  •  родовий (груповий, спеціальний);
  •  безпосередній;
  •  основний;
  •  додатковий;
  •  факультативний;

Об'єктивна сторона злочину — це зовнішня сторона злочину, яка виражає його зовнішні прояви:

  •  діяння (дія чи бездіяльність;
  •  наслідки;
  •  причинний зв’язок між діянням та наслідками;
  •  спосіб вчинення злочину;
  •  час вчинення злочину;
  •  місце вчинення злочину;
  •  обстановка (ситуація) вчинення злочину;
  •  знаряддя злочину;
  •  засоби вчинення злочину.

Суб'єкт злочину — це фізична осудна особа, що скоїла злочин у віці, передбаченому законом про кримінальну відповідальність.

Суб'єкт злочину характеризується сукупністю трьох обов'язкових ознак:

а) фізична особа,

б) осудна особа,

в) особа, яка досягла віку, кримінальної відповідальності.

Юридична особа (підприємство, установа, організація) не може бути визнана суб'єктом злочину.

У разі здійснення злочину від імені юридичної особи (ст.208 КК - незаконне відкриття або використовування за межами України валютних рахунків; ст.241 КК — забруднення атмосферного повітря та ін.) відповідальність несуть наступні фізичні особи:

  •  безпосередньо винні в здійсненні цього злочину;
  •  на яких покладений обов'язок здійснювати контроль за даною областю діяльності підприємства;
  •  керівники підприємств, що віддали наказ або вказівку про здійснення даних дій.

Суб'єктом злочину може бути лише осудна особа, тобто особа, здатна в момент здійснення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльності) та керувати ними. Неосудна особа не може бути визнана винною та нести відповідальність за скоєне нею суспільно небезпечне діяння.

Неосудність (ч.2 ст. 19 КК) — це нездатність особи в момент здійснення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати своїми діями в наслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Поняття неосудності характеризується сукупністю обов'язкових ознак. Ці ознаки підрозділяються за допомогою двох критеріїв:

1. юридичного (психологічного), який складається з двох ознак:

а) інтелектуальної»

б) вольової.

 

2. медичного (біологічного), який складається з 4-х ознак:

а) хронічне психічне захворювання);

б) тимчасовий розлад психічної;

в) недоумство (олігофренія);

г) інший хворобливий стан психіки.

Суб'єктом злочину може бути особа, що скоїла злочин у віці, з якого можливе притягнення особи до кримінальної відповідальності (статті 18 і 22 КК України).

Чинне кримінальне законодавство встановлює, що кримінальній відповідальності і покаранню підлягають тільки особи, яким на час скоєння злочину виповнилося 16 років – загальний вік. Проте за здійснення ряду злочинів кримінальна відповідальність наступає після досягнення особою 14 — літнього віку - знижений вік, вичерпний перелік яких даний в ч.2 ст.22 КК України.

Розглядаючи вікову ознаку суб'єкта злочину, слід відмітити, що закон про кримінальну відповідальність передбачає ряд злочинів, суб'єктами яких фактично можуть бути лише абсолютно літні (що досягли вісімнадцяти років) особи (статті 167, 168, 304, 335 КК та ін.).


Суб'єктивна сторона злочину це внутрішня сторона злочину, що вказує на психічне відношення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння та його наслідків, що характеризується виною у формі умислу або необережності, мотивом і метою здійснення злочину.

  •  вина - є основною і обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони будь-якого злочину. Це психічне відношення суб'єкта до скоєного ним суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності) та його наслідкам, виражене у формі умислу чи необережності.

Таким чином, вина особи в здійсненні злочину може виявлятися в двох формах: умислу чи необережності. Таким чином, вина особи в здійсненні злочину може виявлятися в двох формах: умислу чи необережності.

  •  мотив - це ті внутрішні спонукання, якими керується суб'єкт при здійсненні злочину.
  •  мета - це той уявний (кінцевий) результат, до якого прагне суб'єкт, скоюючи злочин.

Відповідно до ч.2 ст.24 КК злочин визнається скоєним з прямим умислом, якщо особа, що його скоїла, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки та бажала їх настання.

Відповідно до ч.3 ст.24 КК злочин визнається скоєним з непрямим умислом, якщо особа, що його скоїла, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо допускала їх настання або байдуже до них відносилась.

Злочинна самовпевненість має місце там, де особа, що скоює злочин, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (ненастання). злочинна самовпевненість має місце там, де особа, що скоює злочин, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (ненастання).

 Виходячи з положення, передбаченого ч. 3 ст.25 КК, можна визначити, що злочинна недбалість має місце там, де особа, що скоює злочин, не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності) за наявності обов'язку та можливості передбачати ці наслідки.

 Відмінність між злочинною самовпевненістю та злочинною недбалістю по інтелектуальному моменту полягає в тому, що при злочинній самовпевненості особа передбачає абстрактну (тобто в інших схожих ситуаціях) можливість настання суспільно небезпечних наслідків і тому усвідомлює потенційну небезпеку своїх дій, тоді як при недбалості вона не усвідомлює навіть потенційної небезпеки своєї поведінки.

В юридичній літературі розглядається самостійний вид психічного відношення особи до скоєного суспільно небезпечного діяння та його наслідків, який характеризується як невинне (випадкове) спричинення шкоди — казус. Казус має місце у випадку, якщо особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків скоюваного, ним діяння та за обставинами справи не повинна і (або) не могла їх передбачати.

Казус відрізняється від злочинної недбалості відсутністю об'єктивного і (або) суб'єктивного критерію, тобто обов'язку і (або) можливості передбачати настання суспільно небезпечних наслідків.

При казусі суб'єктивна сторона злочину відсутня, оскільки в цьому випадку немає ні умислу, ні необережності, а отже, виключає кримінальну відповідальність.

 

 Кваліфікація злочинів це точне встановлення відповідності скоєного винним суспільно небезпечного діяння складу конкретного злочину, закріпленого в кримінальному законі.

Кваліфікація здійснюється шляхом порівняння тих юридично - значущих об'єктивних і суб'єктивних ознак, які входять до складу конкретно скоєного злочину. Встановлення певної відповідності між цими характеристиками реально скоєного діяння й сукупністю ознак, описаних в законі, є підставою для ствердження, що дане діяння кваліфікується саме по цій кримінально-правовій статті.

Кваліфікація злочинів повинна бути:

  •  обґрунтована;
  •  точна;
  •  повна.

 

  1.  Поняття та види стадій злочину. Закінчений та незакінчений злочин.

Стадії здійснення злочину — це певні етапи підготовки та здійснення умисного злочину, що розрізняється між собою по характеру скоюваних дій, по моменту припинення злочинної діяльності та по ступеню реалізації винним злочинного наміру.

Стадії здійснення злочину характеризуються певними загальними ознаками:

  •  мають місце тільки в умисних злочинах (тільки при прямому умислі — цілеспрямованій діяльності);
  •  розрізняються між собою по характеру дій (по ступеню реалізації умислу — виконанню об'єктивної сторони злочину);
  •  розрізняються по моменту припинення злочинних дій (говорити про
    стадії можна тільки тоді, коли злочинна діяльність припинена).

Діючий закон про кримінальну відповідальність визначає два види злочинів: закінчений злочин (ч. 1 ст. 13 КК) та незакінчений злочин (ч.2 ст. 13 КК).

Закінчений злочин — це діяння, що містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК (коли є єдність об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину, тобто чого особа бажала, то і є в наявності).

Закон про кримінальну відповідальність передбачає різні конструкції складів злочинів, в яких момент закінчення того або іншого складу знаходиться в прямій залежності від особливостей її конструкції. Виходячи з цього, розрізняють:

а) момент закінчення злочину з формальним складом;

б) момент закінчення злочину з матеріальним складом;

в) момент закінчення злочину з усіченим складом. 

Незакінчений злочин — це приготування до злочину і замах на злочин, тобто діяння, що містить ознаки складу злочину, в якому об'єктивна сторона виконана не повністю.

Виходячи з цього, в науці кримінального права виділяють три стадії здійснення злочину: приготування до злочину; замах на злочин; закінчений злочин.

Приготування до злочину це підшукування або пристосування засобів чи знарядь здійснення злочину, підшукування співучасників або змова на здійснення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для здійснення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від волі винної особи (ч.1 ст. 14 КК).

Замах на злочин це здійснення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо направленого на здійснення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, але не доведене до кінця з причин, що не залежать від його волі.

Відповідно до ч.2 ст. 15 КК закінчений замах на злочин має місце, якщо особа виконала всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, проте злочин не було закінчено з причин, не залежних від його волі (в основі суб'єктивна ознака невдалий замах). Закінчений замах на злочин відрізняється від закінченого злочину тим, що особа не доводить злочину до кінця з причин, які не залежать від його волі.

Відповідно до ч. з ст. 15 КК незакінчений замах на злочин має місце, якщо особа з причин, не залежних від її волі, не зробила всіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця (в основі лежить об'єктивна ознака — перерваний замах).

Частина 2 ст. 17 КК передбачає випадки звільнення особи від відповідальності та покарання за попередню злочинну діяльність (незакінчений злочин) за наявності добровільної відмови від доведення злочину до кінця.

Відповідно до ч.1 ст. 17 КК добровільною відмовою є остаточне припинення особою по своїй волі приготування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

Таким чином, добровільна відмова припускає наявність сукупності трьох обов'язкових ознак:

  •  остаточної відмови;
  •  добровільності відмови (відмова по волі самої особи);
  •  усвідомлення особою можливості доведення злочину до кінця.

 

  1.  Співучасть: поняття, ознаки, значення, форми. Види співучасників.

Стаття 26 КК визначає: «Співучастю в злочині є умисна сумісна участь декількох суб'єктів злочину в здійсненні умисного злочину».

 Частина 1 ст.27 КК вказує на наступні види співучасників: виконавець (співвиконавець), організатор, підбурювач, посібник.

 Виконавець (співвиконавець) злочину (ч.2 ст.27 КК) — це особа, яка в співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо скоїла злочин (особа, яка своїми діями або шляхом використовування інших несуб'єктів виконала повністю або частину об'єктивної сторони злочину).

 Організатор злочину (ч.3 ст.27 КК) — це особа, яка організувала здійснення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою або здійсненням, а також особа, що створила організовану групу або злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування або приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

 Підбурювач (ч.4 ст.27 КК) — це особа, що схилила іншого співучасника до здійснення злочину шляхом домовленості, підкупу, погрози, примусу або іншим чином, що порушило у виконавця і інших співучасників рішучість, бажання скоїти злочин, що порушив в іншій особі намір на здійснення злочину.

 Пособник (ч.5 ст.27 КК) — це особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів або знарядь або усуненням перешкод сприяла здійсненню злочину іншими співучасниками, а також особа, що завчасно обіцяла приховати злочинця, знаряддя або засоби здійснення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати або приховати такі предмети або іншим чином сприяти захованню злочину.

Всі види пособницьких дій можна розділити на дві групи:

  1.  інтелектуальне пособництво;
  2.  фізичне (вольове) пособництво.

Пособництво відрізняється від підбурювання тим, що при пособництві у іншого співучасника вже є рішучість, бажання зробити злочин, а ради і вказівки при підбурюванні тільки створюють таку рішучість.

Форми співучасті — це форми об'єднання співучасників, що розрізняються між собою по характеру ролей, які вони виконують, і по стійкості суб'єктивного зв'язку між ними.

Співучасть поділяється на форми по об'єктивних і суб'єктивних ознаках.

По об'єктивних ознаках: проста та складна.

По суб'єктивних ознаках: попередньої змови та по попередній змові.

Літературні джерела.

1. Нормативно-правові акти:

  1.  Кримінальний кодекс України. Офіційний текст. "Відомості Верховної Ради України" № 25-26, 29 червня 2001 р.
    1.  Збірник постанов Пленуму ВС України.

2. Основна література:

  1.  Бріч Л.П., Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина. Тести: Навчальній посібник. К., 2000.
  2.  Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти . М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борісов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. Київ.Харків: Юрінком Інтер-право, 2001.
  3.  Харченко В.Б. Кримінальне право України. Особлива частина: нове законодавство в питаннях і відповідях. Конспект лекцій - Харків: Скорпіон, 2001.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

46872. Отраслевой рынок и дифференциация продукта 42.58 KB
  Тарифная политика целенаправленная деятельность страховщика по установлению уточнению упорядочению и дифференциации страховых тарифов в интересах страхователей и безубыточного развития страхования. Для этого осуществляется комплекс мер направленных на разработку применение и уточнение базовых тарифных ставок и их применение при заключении договоров страхования. обеспечение экономической целесообразности страхования для потребителя; стабильность страховых тарифов и расширение по возможности страховой ответственности при постоянных...
46874. Инфильтративный туберкулез 34 KB
  Локальная симптоматика при круглых инфильтратах зависит от его расположения в легочной ткани и от фазы течения процесса. При залегании инфильтрата в глубине легочной ткани ни перкуторно ни аускультативно обнаружить его не удается. При локализации инфильтрата в субплевральной зоне легкого и возникновении воспаления в подлежащих отделах плевры тихая перкуссия обнаруживает укорочение перкуторного звука а аускультация ослабленное жесткое дыхание иногда и шум трения плевры над инфильтратом. В морфологической структуре облаковидного...
46875. Условие устойчивости для явных разностных схем 34.16 KB
  3 Условие устойчивости для явных разностных схем. Условие устойчивости показывает что изменения шагов дискретизации по разным независимым переменным должны быть согласованы для получения требуемой точности. Условие устойчивости существует для любой явной разностной схемы и оно определяется уравнением и схемой.8 условие устойчивости имеет вид 9.
46876. Уплата акциза при реализации 34.5 KB
  Уплата акциза при реализации (передаче) налогоплательщиками произведенных ими подакцизных товаров производится исходя из фактической реализации (передачи) указанных товаров за истекший налоговый период равными долями не позднее 25-го числа месяца, следующего за отчетным месяцем, и не позднее 15-го числа второго месяца, следующего за отчетным месяцем
46877. Поняття практики, її форми та роль в пізнанні 34.5 KB
  Поняття практики її форми та роль в пізнанні Поняття Практика походить від грецького слова праксис що в перекладі означає діяння активність діяльність. Практика – це діяльність за допомогою якої людина змінює перетворює світ.Під практикою перш за все розуміється сукупна діяльність людства весь його досвід у процесі історичного розвитку. Як за своїм змістом так і за способом реалізації практична діяльність має суспільний характер і виступає як цілісна система дій є способом суспільного буття людини та специфічною формою його...