35310

Основи кримінального права України. оняття злочину та його ознаки

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Кримінальне право як галузь права — це сукупність юридичних норм (кримінальних законів), встановлених найвищим органом законодавчої влади (Верховною Радою України) або всеукраїнським референдумом, що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили.

Украинкский

2015-01-18

134 KB

0 чел.

Лекція 9. Основи кримінального права України.

План

  1.  Поняття, система та завдання кримінального права України.
  2.  Поняття злочину та його ознаки. Склад злочину.
  3.  Поняття та види стадій злочину. Закінчений та незакінчений злочин.
  4.  Співучасть: поняття, ознаки, значення, форми. Види співучасників.

1. Поняття, система та завдання кримінального права України.

 Кримінальне право як галузь права це сукупність юридичних норм (кримінальних законів), встановлених найвищим органом законодавчої влади (Верховною Радою України) або всеукраїнським референдумом, що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили.

Кримінальному праву притаманні специфічні принципи, до яких належать:

  •  відповідальність особи лише за вчинення суспільно небезпечного діяння, яке передбачене в законі як злочин;
  •  відповідальність лише за наявності вини;
  •  особистий характер відповідальності;
  •  індивідуалізація кримінальної відповідальності і покарання.

У зв'язку з цим всі норми законодавчо систематизовані і діляться на дві частини: загальну і особливу.

 

  1.  Поняття злочину та його ознаки. Склад злочину.

 

 Згідно ст. 11 КК України злочином є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого ККУ, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Наведене поняття злочину містить вказівку на такі обов’язкові ознаки злочину:

  1.  злочином є лише діяння (дія або бездіяльність);
  2.  це діяння має бути вчинене суб’єктом злочину;
  3.  воно має бути винним;
  4.  вказане діяння має бути суспільно небезпечним;
  5.  відповідне діяння має бути передбачено чинним ККУ;
  6.  кримінальна караність.

 Класифікація злочинів це розподіл усіх злочинів на певні групи залежно від характеру та ступеня їх суспільної небезпеки. В кримінальному праві всі злочини можна класифікувати на групи залежно від різних критеріїв: тяжкості, об'єкта посягання, форми вини, суб'єкту злочину та інше.

Діючий кримінальний закон в ст. 12 КК України визначає чотири групи злочинів, класифікуючи їх по зростаючому ступеню тяжкості:

а) невеликої тяжкості;

б) середньої тяжкості;

в) тяжкі;

г) особливо тяжкі.

 Такий розподіл злочинів на групи має певні кримінально-правові наслідки для особи, що скоїла конкретне діяння, що відноситься до тієї або іншої групи.

Окрім розглянутих класифікаційних груп злочинів, необхідно виділити злочини, що призвели тяжкі і особливо тяжкі наслідки.

Крім вказаних груп, всі злочини можна класифікувати й залежно від психічного відношення винного до скоєного ним суспільно небезпечного діяння та його наслідкам:

  1.  злочини, які скоєні лише умисно;
  2.  злочини, які скоєні лише по необережності;
  3.  злочини, які скоєні як умисно, так і по необережності.

 Склад злочину це сукупність встановлених в кримінальному законі об'єктивних і суб'єктивних ознак, що визначають скоєне суспільно небезпечне діяння як злочин.

Відмінності у складі злочину дозволяють відмежовувати одні злочини від інших.

Елемент складу злочину це однорідна група юридичних ознак, що характеризують злочин з якоїсь однієї (певної) сторони.

Склад злочину:

  •  об'єкт;
  •  об'єктивна сторона;
  •  суб'єкт;
  •  суб'єктивна сторона.

Об'єкт злочину це права, свободи, блага, цінності, що охороняються кримінальним законом, на які посягає злочин, заподіюючи їм певну шкоду або створюючи реальну загрозу спричинення шкоди («на що посягає»):

  •  безпосередній об'єкт злочину;
  •  предмет злочину
  •  потерпілий від злочину.

Усі об'єкти класифікуються по ступеню узагальнення як загальний, родовий і безпосередній.

  •  загальний;
  •  родовий (груповий, спеціальний);
  •  безпосередній;
  •  основний;
  •  додатковий;
  •  факультативний;

Об'єктивна сторона злочину — це зовнішня сторона злочину, яка виражає його зовнішні прояви:

  •  діяння (дія чи бездіяльність;
  •  наслідки;
  •  причинний зв’язок між діянням та наслідками;
  •  спосіб вчинення злочину;
  •  час вчинення злочину;
  •  місце вчинення злочину;
  •  обстановка (ситуація) вчинення злочину;
  •  знаряддя злочину;
  •  засоби вчинення злочину.

Суб'єкт злочину — це фізична осудна особа, що скоїла злочин у віці, передбаченому законом про кримінальну відповідальність.

Суб'єкт злочину характеризується сукупністю трьох обов'язкових ознак:

а) фізична особа,

б) осудна особа,

в) особа, яка досягла віку, кримінальної відповідальності.

Юридична особа (підприємство, установа, організація) не може бути визнана суб'єктом злочину.

У разі здійснення злочину від імені юридичної особи (ст.208 КК - незаконне відкриття або використовування за межами України валютних рахунків; ст.241 КК — забруднення атмосферного повітря та ін.) відповідальність несуть наступні фізичні особи:

  •  безпосередньо винні в здійсненні цього злочину;
  •  на яких покладений обов'язок здійснювати контроль за даною областю діяльності підприємства;
  •  керівники підприємств, що віддали наказ або вказівку про здійснення даних дій.

Суб'єктом злочину може бути лише осудна особа, тобто особа, здатна в момент здійснення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльності) та керувати ними. Неосудна особа не може бути визнана винною та нести відповідальність за скоєне нею суспільно небезпечне діяння.

Неосудність (ч.2 ст. 19 КК) — це нездатність особи в момент здійснення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати своїми діями в наслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Поняття неосудності характеризується сукупністю обов'язкових ознак. Ці ознаки підрозділяються за допомогою двох критеріїв:

1. юридичного (психологічного), який складається з двох ознак:

а) інтелектуальної»

б) вольової.

 

2. медичного (біологічного), який складається з 4-х ознак:

а) хронічне психічне захворювання);

б) тимчасовий розлад психічної;

в) недоумство (олігофренія);

г) інший хворобливий стан психіки.

Суб'єктом злочину може бути особа, що скоїла злочин у віці, з якого можливе притягнення особи до кримінальної відповідальності (статті 18 і 22 КК України).

Чинне кримінальне законодавство встановлює, що кримінальній відповідальності і покаранню підлягають тільки особи, яким на час скоєння злочину виповнилося 16 років – загальний вік. Проте за здійснення ряду злочинів кримінальна відповідальність наступає після досягнення особою 14 — літнього віку - знижений вік, вичерпний перелік яких даний в ч.2 ст.22 КК України.

Розглядаючи вікову ознаку суб'єкта злочину, слід відмітити, що закон про кримінальну відповідальність передбачає ряд злочинів, суб'єктами яких фактично можуть бути лише абсолютно літні (що досягли вісімнадцяти років) особи (статті 167, 168, 304, 335 КК та ін.).


Суб'єктивна сторона злочину це внутрішня сторона злочину, що вказує на психічне відношення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння та його наслідків, що характеризується виною у формі умислу або необережності, мотивом і метою здійснення злочину.

  •  вина - є основною і обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони будь-якого злочину. Це психічне відношення суб'єкта до скоєного ним суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності) та його наслідкам, виражене у формі умислу чи необережності.

Таким чином, вина особи в здійсненні злочину може виявлятися в двох формах: умислу чи необережності. Таким чином, вина особи в здійсненні злочину може виявлятися в двох формах: умислу чи необережності.

  •  мотив - це ті внутрішні спонукання, якими керується суб'єкт при здійсненні злочину.
  •  мета - це той уявний (кінцевий) результат, до якого прагне суб'єкт, скоюючи злочин.

Відповідно до ч.2 ст.24 КК злочин визнається скоєним з прямим умислом, якщо особа, що його скоїла, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки та бажала їх настання.

Відповідно до ч.3 ст.24 КК злочин визнається скоєним з непрямим умислом, якщо особа, що його скоїла, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо допускала їх настання або байдуже до них відносилась.

Злочинна самовпевненість має місце там, де особа, що скоює злочин, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (ненастання). злочинна самовпевненість має місце там, де особа, що скоює злочин, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (ненастання).

 Виходячи з положення, передбаченого ч. 3 ст.25 КК, можна визначити, що злочинна недбалість має місце там, де особа, що скоює злочин, не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності) за наявності обов'язку та можливості передбачати ці наслідки.

 Відмінність між злочинною самовпевненістю та злочинною недбалістю по інтелектуальному моменту полягає в тому, що при злочинній самовпевненості особа передбачає абстрактну (тобто в інших схожих ситуаціях) можливість настання суспільно небезпечних наслідків і тому усвідомлює потенційну небезпеку своїх дій, тоді як при недбалості вона не усвідомлює навіть потенційної небезпеки своєї поведінки.

В юридичній літературі розглядається самостійний вид психічного відношення особи до скоєного суспільно небезпечного діяння та його наслідків, який характеризується як невинне (випадкове) спричинення шкоди — казус. Казус має місце у випадку, якщо особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків скоюваного, ним діяння та за обставинами справи не повинна і (або) не могла їх передбачати.

Казус відрізняється від злочинної недбалості відсутністю об'єктивного і (або) суб'єктивного критерію, тобто обов'язку і (або) можливості передбачати настання суспільно небезпечних наслідків.

При казусі суб'єктивна сторона злочину відсутня, оскільки в цьому випадку немає ні умислу, ні необережності, а отже, виключає кримінальну відповідальність.

 

 Кваліфікація злочинів це точне встановлення відповідності скоєного винним суспільно небезпечного діяння складу конкретного злочину, закріпленого в кримінальному законі.

Кваліфікація здійснюється шляхом порівняння тих юридично - значущих об'єктивних і суб'єктивних ознак, які входять до складу конкретно скоєного злочину. Встановлення певної відповідності між цими характеристиками реально скоєного діяння й сукупністю ознак, описаних в законі, є підставою для ствердження, що дане діяння кваліфікується саме по цій кримінально-правовій статті.

Кваліфікація злочинів повинна бути:

  •  обґрунтована;
  •  точна;
  •  повна.

 

  1.  Поняття та види стадій злочину. Закінчений та незакінчений злочин.

Стадії здійснення злочину — це певні етапи підготовки та здійснення умисного злочину, що розрізняється між собою по характеру скоюваних дій, по моменту припинення злочинної діяльності та по ступеню реалізації винним злочинного наміру.

Стадії здійснення злочину характеризуються певними загальними ознаками:

  •  мають місце тільки в умисних злочинах (тільки при прямому умислі — цілеспрямованій діяльності);
  •  розрізняються між собою по характеру дій (по ступеню реалізації умислу — виконанню об'єктивної сторони злочину);
  •  розрізняються по моменту припинення злочинних дій (говорити про
    стадії можна тільки тоді, коли злочинна діяльність припинена).

Діючий закон про кримінальну відповідальність визначає два види злочинів: закінчений злочин (ч. 1 ст. 13 КК) та незакінчений злочин (ч.2 ст. 13 КК).

Закінчений злочин — це діяння, що містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК (коли є єдність об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину, тобто чого особа бажала, то і є в наявності).

Закон про кримінальну відповідальність передбачає різні конструкції складів злочинів, в яких момент закінчення того або іншого складу знаходиться в прямій залежності від особливостей її конструкції. Виходячи з цього, розрізняють:

а) момент закінчення злочину з формальним складом;

б) момент закінчення злочину з матеріальним складом;

в) момент закінчення злочину з усіченим складом. 

Незакінчений злочин — це приготування до злочину і замах на злочин, тобто діяння, що містить ознаки складу злочину, в якому об'єктивна сторона виконана не повністю.

Виходячи з цього, в науці кримінального права виділяють три стадії здійснення злочину: приготування до злочину; замах на злочин; закінчений злочин.

Приготування до злочину це підшукування або пристосування засобів чи знарядь здійснення злочину, підшукування співучасників або змова на здійснення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для здійснення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від волі винної особи (ч.1 ст. 14 КК).

Замах на злочин це здійснення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо направленого на здійснення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, але не доведене до кінця з причин, що не залежать від його волі.

Відповідно до ч.2 ст. 15 КК закінчений замах на злочин має місце, якщо особа виконала всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, проте злочин не було закінчено з причин, не залежних від його волі (в основі суб'єктивна ознака невдалий замах). Закінчений замах на злочин відрізняється від закінченого злочину тим, що особа не доводить злочину до кінця з причин, які не залежать від його волі.

Відповідно до ч. з ст. 15 КК незакінчений замах на злочин має місце, якщо особа з причин, не залежних від її волі, не зробила всіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця (в основі лежить об'єктивна ознака — перерваний замах).

Частина 2 ст. 17 КК передбачає випадки звільнення особи від відповідальності та покарання за попередню злочинну діяльність (незакінчений злочин) за наявності добровільної відмови від доведення злочину до кінця.

Відповідно до ч.1 ст. 17 КК добровільною відмовою є остаточне припинення особою по своїй волі приготування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

Таким чином, добровільна відмова припускає наявність сукупності трьох обов'язкових ознак:

  •  остаточної відмови;
  •  добровільності відмови (відмова по волі самої особи);
  •  усвідомлення особою можливості доведення злочину до кінця.

 

  1.  Співучасть: поняття, ознаки, значення, форми. Види співучасників.

Стаття 26 КК визначає: «Співучастю в злочині є умисна сумісна участь декількох суб'єктів злочину в здійсненні умисного злочину».

 Частина 1 ст.27 КК вказує на наступні види співучасників: виконавець (співвиконавець), організатор, підбурювач, посібник.

 Виконавець (співвиконавець) злочину (ч.2 ст.27 КК) — це особа, яка в співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо скоїла злочин (особа, яка своїми діями або шляхом використовування інших несуб'єктів виконала повністю або частину об'єктивної сторони злочину).

 Організатор злочину (ч.3 ст.27 КК) — це особа, яка організувала здійснення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою або здійсненням, а також особа, що створила організовану групу або злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування або приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

 Підбурювач (ч.4 ст.27 КК) — це особа, що схилила іншого співучасника до здійснення злочину шляхом домовленості, підкупу, погрози, примусу або іншим чином, що порушило у виконавця і інших співучасників рішучість, бажання скоїти злочин, що порушив в іншій особі намір на здійснення злочину.

 Пособник (ч.5 ст.27 КК) — це особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів або знарядь або усуненням перешкод сприяла здійсненню злочину іншими співучасниками, а також особа, що завчасно обіцяла приховати злочинця, знаряддя або засоби здійснення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати або приховати такі предмети або іншим чином сприяти захованню злочину.

Всі види пособницьких дій можна розділити на дві групи:

  1.  інтелектуальне пособництво;
  2.  фізичне (вольове) пособництво.

Пособництво відрізняється від підбурювання тим, що при пособництві у іншого співучасника вже є рішучість, бажання зробити злочин, а ради і вказівки при підбурюванні тільки створюють таку рішучість.

Форми співучасті — це форми об'єднання співучасників, що розрізняються між собою по характеру ролей, які вони виконують, і по стійкості суб'єктивного зв'язку між ними.

Співучасть поділяється на форми по об'єктивних і суб'єктивних ознаках.

По об'єктивних ознаках: проста та складна.

По суб'єктивних ознаках: попередньої змови та по попередній змові.

Літературні джерела.

1. Нормативно-правові акти:

  1.  Кримінальний кодекс України. Офіційний текст. "Відомості Верховної Ради України" № 25-26, 29 червня 2001 р.
    1.  Збірник постанов Пленуму ВС України.

2. Основна література:

  1.  Бріч Л.П., Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина. Тести: Навчальній посібник. К., 2000.
  2.  Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти . М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борісов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. Київ.Харків: Юрінком Інтер-право, 2001.
  3.  Харченко В.Б. Кримінальне право України. Особлива частина: нове законодавство в питаннях і відповідях. Конспект лекцій - Харків: Скорпіон, 2001.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

27353. ормально-динамическое направление 24.61 KB
  Соотношение а темперамента и успешности учебной деятельности б темперамента и характера. А Тип темперамента влияет не столько на успешность учебной деятельности обучающегося сколько на выбор способов исполнения учебной деятельности. Особенности темперамента человека не только проявляются в его поведении но и определяют своеобразие динамики познавательной деятельности и сферы чувств отражаются в побуждениях и действиях человека а также в характере интеллектуальной деятельности особенностях речи и т. Тип темперамента есть прирожденный...
27354. Проблема деятельности в психологии образования 24.13 KB
  Проблема деятельности в психологии образования. О деятельности как об объяснительном принципе говорят в том случае если понятия и положения теории деятельности применяют к анализу психических процессов сознания личности Ю. Так можно вести речь о деятельности восприятия деятельности мышления. Психология наука о законах порождения и функционирования психического отражения индивидом объективной реальности в деятельности человека и поведении животных.
27355. Психическое развитие ребенка до поступления в школу 23.71 KB
  Психическое развитие ребенка до поступления в школу. У детей этого возраста уже сформирована достаточно высокая компетентность в различных видах деятельности и в сфере отношений например: у ребенка развито устойчивое положительное отношение к себе уверенность в своих силах; умеет учитывать интересы других детей в некоторой степени сдерживать свои эмоциональные порывы; умеет следовать инструкции взрослого придерживаться игровых правил; новый этап развития познавательных способностей; преобладание общественно значимых мотивов над...
27356. Проблема готовности ребенка к обучению в школе 18.85 KB
  Проблема готовности ребенка к обучению в школе. Готовности ребенка к обучению в школе желания учиться умения общаться со сверстниками и взрослыми способности решать сложные задачи стремления к достижениям самостоятельности и ответственности. Под психологической готовностью к школьному обучению понимается необходимый и достаточный уровень психологического развития ребенка для усвоения школьной программы при определенных условиях обучения. Основные компоненты готовности ребенка к школе.
27357. Учебная деятельность как ведущая в младшем школьном возрасте 23.74 KB
  Давыдова учебная деятельность один из видов деятельности школьников и студентов направленный на усвоение ими посредством диалогов и дискуссий теоретических знаний и связанных с ними умений и навыков в таких сферах общественного сознания как наука искусство нравственность право и религия. Концепция учебной деятельности является в психологии одним из подходов к процессу учения реализующим положение об общественноисторической обусловленности психического развития. Она сложилась на базе основополагающего диалектикоматериалистического...
27358. Формирование учебной мотивации у младших школьников 22.96 KB
  Учебная мотивация определяется как частный вид мотивации включенный в определенную деятельность в данном случае деятельность учения учебную деятельность. Матюхина выделяет две основные группы мотивов: Мотивы заложенные в самой учебной деятельности: Мотивы связанные с содержанием учения: ученика побуждает учиться стремление узнать новые факты овладеть знаниями способами действий проникнуть в суть явлений и т. Мотивы связанные с самим процессом учения: ученика побуждает учиться стремление проявлять интеллектуальную активность...
27359. Концепции развивающего обучения 18.79 KB
  Основы теории развивающего обучения были заложены Л. Занкова было предпринято масштабное экспериментальное исследование по изучению объективных закономерностей и принципов обучения. Усилия исследователей были направлены на разработку дидактической системы обучения младших школьников имеющей целью их общее психическое развитие.
27360. Психологические основы проблемного обучения 21.31 KB
  История проблемного обучения начинается с введения так называемого исследовательского метода многие правила которого были разработаны Джоном Дьюи. В XX столетии идеи проблемного обучения получили интенсивное развитие и распространение в образовательной практике. В зарубежной педагогике концепция проблемного обучения развивалась под влиянием идей Дж.
27361. Исследовательское обучение в начальной школе 24.68 KB
  Главная особенность исследовательского обучения активизировать учебную работу детей придав ей исследовательский творческий характер и таким образом передать учащимся инициативу в организации своей познавательной деятельности. Если задачи исследовательского обучения свести к поощрению учащегося проявлять природную любознательность задавать вопросы и стараться самостоятельно находить на них ответы то оказывается что мы отстаиваем лишь то о чем давно говорили и что даже осуществляли на практике многие талантливые педагоги прошлого....