35385

Зміст державної політики у сфері охорони здоровя

Реферат

Безопасность труда и охрана жизнедеятельности

Система органів управління охороною здоровя населення. Державна політика у галузі охорони здоровя. Шляхи вдосконалення державного управління у сфері охорони здоровя

Украинкский

2014-10-18

93 KB

2 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 16

Зміст державної політики у сфері охорони здоров'я

Зміст

Вступ

1. Система органів управління охороною здоров'я населення

2. Державна політика у галузі охорони здоров'я

3. Шляхи вдосконалення державного управління у сфері охорони здоров'я

Висновок

Список використаних джерел


Вступ

Темою даної індивідуальної роботи є «Зміст державної політики у сфері охорони здоров'я».

Завданням індивідуальної роботи є характеристика системи органів управління охороною здоров'я населення, визначення державної політики у галузі охорони здоров'я та шляхів вдосконалення державного управління у сфері охорони здоров'я.

Право на охорону здоров'я - це насамперед забезпечення відповідного життєвого рівня. Крім того, це право передбачає також наявність безпечного для життя й здоров'я людини навколишнього природного середовища.

Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я.

Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, вони повинні забезпечувати пріоритетність охорони здоров'я, поліпшувати умови праці, навчання, побуту і відпочинку, розв'язувати екологічні проблеми, забезпечувати гармонійний розвиток фізичних і духовних сил, високу працездатність і довголіття громадян, а також запроваджувати здоровий спосіб життя.

Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України та інших нормативно-правових актах, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров'я.

  1.  
    Система органів управління охороною здоров'я населення

Охорона здоров'я громадян базується на низці принципів, які закріплено в Основах законодавства України про охорону здоров'я. До них, зокрема, належать: визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства й держави, одним із головних факторів виживання та розвитку народу України; додержання прав і свобод людини й громадянина в галузі охорони здоров'я й забезпечення пов'язаних із ними державних гарантій; загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров'я; відповідність завданням і рівню соціально-економічного й культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна та фінансова забезпеченість; орієнтація на сучасні стандарти здоров'я й медичну допомогу, поєднання вітчизняних традицій і досягнень зі світовим досвідом у галузі охорони здоров'я; децентралізація державного управління, розвиток самоуправління та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній підставах тощо.

Уцілому охорону здоров'я можна розглядати як систему заходів, спрямованих на забезпечення зберігання й розвиток фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.

До системи органів державного управління охорони здоров'я входять Кабінет Міністрів України, Міністерство охорони здоров'я України, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації (управління охорони здоров'я обласних державних адміністрацій, відділи охорони здоров'я районних державних адміністрацій).

Кабінет Міністрів України організовує розробку та здійснення комплексних і цільових програм; створює економічні, правові й організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність у галузі охорони здоров'я; укладає міжурядові угоди та координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я, а також у межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі хорони здоров'я є Міністерство охорони здоров'я України (далі -- МОЗ України), компетенцію якого визначено Положенням, затвердженим Указом Президента України. До основних завдань МОЗ України належать: розробка пріоритетних напрямів діяльності національної служби охорони здоров'я; забезпечення гарантованого рівня кваліфікованої медичної допомоги населенню установами охорони здоров'я всіх форм власності; здійснення заходів щодо розвитку профілактичного напряму в охороні здоров'я населення; формування здорового способу життя; забезпечення надання державними установами охорони здоров'я загальнодоступної, переважно, безкоштовної, висококваліфікованої медичної допомоги населенню; розробка прогнозу та показників розвитку національної служби охорони здоров'я, пов'язаних зі змінами власності; охорона материнства й дитинства тощо.

Для розв'язання найважливіших завдань діяльності та розвитку охорони здоров'я в МОЗ України створюють колегію, рішення якої проводять у життя наказами Міністра.

Місцеві державні адміністрації реалізують державну політику в галузі охорони здоров'я в межах своїх повноважень. Так, місцеві державні адміністрації здійснюють загальне керівництво закладами охорони здоров'я, які перебувають у сфері їх управління, їх матеріально-фінансовим забезпеченням, організовують роботу медичних закладів щодо надання медичної допомоги населенню, здійснюють заходи щодо попередження інфекційних захворювань, епідемій, епізоотій та їх ліквідації тощо.

Державні функції у галузі охорони здоров'я здійснюють також інші органи, які мають у своєму віданні установи охорони здоров'я. До таких органів, зокрема, належать Міноборони України, МВС України, Служба безпеки України, Мінтранс України. Ці органи визначають структуру управління відомчими установами охорони здоров'я.

Відповідні функції в управлінні охороною здоров'я громадян МОЗ України реалізує шляхом здійснення контролю за якістю та безпекою продуктів харчування, лікарських засобів і виробів медичного призначення. Діяльність МОЗ України в цьому напрямі зводиться до реалізації державної політики в сфері державного контролю за якістю та безпекою окремих видів продуктів харчування (спеціальних харчових добавок, лікарських засобів, лікарської рослинної сировини та лікувальної косметики тощо), забезпечення інтересів держави в цій сфері та міжвідомчої координації із зазначених питань.

  1.  
    Державна політика у галузі охорони здоров'я

Основи державної політики охорони здоров'я визначає Верховна Рада України -- шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров'я, визначення її мети, основних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, фіскальних, митних та інших регуляторів, затвердження переліку комплексних і цільових загальнодержавних програм охорони здоров'я.

Реалізацію державної політики охорони здоров'я покладено на органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування.

Напрямки державної політики та визначення пріоритетів в охороні здоров'я повинні базуватися перш за все на аналізі стану здоров'я населення України та адекватності існуючої системи надання медичної допомоги в сучасних умовах розвитку.

Перехід до ринкових відносин створив умови і проблеми перехідного періоду, які негативно вплинули на охорону здоров'я, зокрема:

- деструктивні процеси в економіці, неадекватної ринку, і зниження національного прибутку;

- зниження рівня і погіршення якості життя більшості населення;

- недостатнє фінансування галузі, оскільки питома вага видатків на охорону здоров'я в обсязі зведеного бюджету за загальним фондом недостатня та нестабільна;

- незадовільна екологічна ситуація (забруднення землі, повітря, води та додаткове радіаційне забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС).

Ці та інші фактори визначили складну демографічну ситуацію останніх років в масштабах держави. Перш за все це зменшення чисельності населення («вимираюча нація») щорічно на 350-400 тис. чоловік, погіршення стану здоров'я, зменшення тривалості якісного життя.

Державна політика у сфері охорони здоров'я спрямовується на підвищення рівня здоров'я, поліпшення якості життя і збереження генофонду Українського народу.

Реалізація цієї політики потребує здійснення комплексу державних і галузевих заходів.

Державні заходи мають передбачати:

  •  поетапне збільшення державних асигнувань у сферу охорони здоров'я, їх ефективне використання;
  •  забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, переорієнтацію охорони здоров'я на суттєве посилення заходів з попередження захворювань, запобігання інфекційним захворюванням, зниження ризиків для здоров'я людини, що пов'язані з забрудненням та шкідливим впливом факторів довкілля;
  •  вирішення проблем гігієни та безпеки праці, профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань;
  •  створення умов для формування та стимулювання здорового способу життя, вдосконалення гігієнічного виховання і навчання населення, особливо дітей та молоді; посилення боротьби із шкідливими звичками; розвиток фізичної культури і спорту; забезпечення раціонального збалансованого харчування населення;
  •  здійснення активної демографічної політики, спрямованої на стимулювання народжуваності і зниження смертності, збереження та зміцнення репродуктивного здоров'я населення, а також соціальної політики підтримки молоді та захисту інвалідів і людей похилого віку;
  •  забезпечення всебічного гармонійного фізичного та психічного розвитку дитини, починаючи з народження, її раціонального харчування, оптимальних умов побуту, виховання і навчання;
  •  запровадження ефективної системи багатоканального фінансування сфери охорони здоров'я;
  •  удосконалення системи соціального та правового захисту медичних і фармацевтичних працівників та пацієнтів;
  •  визначення критеріїв щодо диференціації розміру оплати праці медичних та фармацевтичних працівників залежно від рівня їх кваліфікації, обсягів, якості, складності, ефективності та умов виконуваної роботи;
  •  інтенсивний розвиток медичної та фармацевтичної промисловості, в тому числі медичного приладобудування, виробництва лікарських засобів та виробів медичного призначення, здешевлення їх вартості.

Галузеві заходи мають передбачати:

  •  розроблення державних комплексних та цільових програм охорони здоров'я населення;
  •  визначення пріоритетів медичної допомоги та обгрунтування переліку і обсягу гарантованого рівня безоплатної медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров'я;
  •  розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини;
  •  проведення реструктуризації галузі з метою ліквідації диспропорцій у розвитку різних видів медичної допомоги, раціоналізації амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної допомоги;
  •  удосконалення системи інформаційного забезпечення галузі охорони здоров'я на основі широкого розвитку інформаційних мереж, реорганізації медико-статистичної служби;
  •  створення системи забезпечення і контролю якості надання медичної допомоги на основі розроблених показників якості;
  •  запровадження системи ліцензійних інтегрованих іспитів у вищих медичних навчальних закладах, незалежно від їх підпорядкування, для уніфікованого контролю за якістю підготовки фахівців для сфери охорони здоров'я;
  •  удосконалення порядку акредитації закладів охорони здоров'я та атестації медичних і фармацевтичних працівників.

Політика використання ресурсів здоров'я в інтересах зміцнення здоров'я населення має бути спрямована на розвиток соціальних ресурсів здоров'я і здійснюватися на трьох рівнях: національному, регіональному, індивідуальному. Це має здійснюватися шляхом формування політичних рішень, законодавства, нормативно-правової бази, міжвідомчого співробітництва, фінансової національної програми зміцнення здоров'я, розумного оподаткування, пропагування здорового способу життя, формування у населення мотивацій до покращання здоров'я з використанням засобів масової інформації, освіти, навчання гігієні та виховання на всіх етапах.

  1.  
    Шляхи вдосконалення державного управління у сфері охорони здоров'я

Протягом тривалого періоду Україна як незалежна держава намагається побудувати економічно ефективне, соціально захищене, політично стабільне суспільство. У колі цих завдань охорона здоров'я як важлива складова соціальної сфери держави посідає чільне місце. Збереження і поліпшення здоров'я є одним з найважливіших пріоритетів нації, метою проведення соціально-економічних реформ. Саме стан здоров'я має стати головним критерієм доцільності й ефективності будь-якої діяльності, а благополуччя кожної людини безпосередньо залежить від стану її здоров'я, рівень якого визначає її роль у розвитку суспільства.

Медична галузь є багаторівневою функціональною керованою системою з багатьма складовими елементами, які взаємодіють між собою і зовнішнім оточенням. Ця система створена і використовується суспільством для здійснення всього комплексу соціальних та медичних заходів, які спрямовані на охорону та зміцнення здоров'я кожної людини та населення країни в цілому.

Існуюча модель системи охорони здоров'я України продемонструвала свою неефективність, про що свідчать показники її діяльності -- передусім низька доступність і якість медичної допомоги; незадовільний стан здоров'я населення; коротка тривалість життя, висока смертність осіб найактивнішого працездатного віку, дитяча смертність (в цілому спостерігається щорічне зменшення мешканців країни більш як на 450 тис.); інвалідизація населення тощо. Відзначається постійне зростання незадоволеності громадськості наявною системою надання медичної допомоги.

Про необхідність реформування охорони здоров'я лунало незчисленну кількість раз від керівників галузі та вчених, членів Уряду та лідерів майже всіх політичних партій, журналістів та інших.

При реалізації реформаторських програм діяти необхідно, дотримуючись наступних основних принципів:

1) децентралізація управління;

2) соціально орієнтована доступність;

3) економічна ефективність;

4) профілактична спрямованість;

5) наукове забезпечення;

6) широка участь громадськості.

Система управління охороною здоров'я повинна базуватися на принципі децентралізації управління зі збереженням відповідальності за результати діяльності на кожному рівні системи. І це викликано об'єктивною необхідністю.

Експерти Всесвітньої організації охорони здоров'я довели, що потреба населення в медичних послугах відповідає моделі піраміди. З кожної тисячі жителів протягом місяця 750 мають проблеми зі здоров'ям і тільки 250 звертаються по допомогу до лікаря. З цієї кількості пацієнтів 5 потребують консультації вузького спеціаліста, 9 госпіталізації і 1 висококваліфікованої вузькоспеціалізованої допомоги. Всі інші отримують допомогу на рівні лікаря первинної ланки. За такою схемою працює система охорони здоров'я в Європі. У нас все навпаки. Первинній допомозі приділяється недостатньо уваги і дієвих заходів, хоча саме в цьому є найбільша необхідність. Система централізації галузі, що формувалась історично, в більшості випадків не враховує потреби територіальних громад, відсутнє спільне розуміння цілей і шляхів перетворень у сфері охорони здоров'я. Виходячи з цього, є об'єктивна необхідність в тому, щоб надати автономність медичним установам різних рівнів у питаннях фінансово-економічної діяльності, структури, штатів із збереженням підпорядкованості по вертикалі у всіх інших питаннях.

Ще з часів Радянського союзу була закладена гонитва за кількісними показниками. Тоді був популярним лозунг: «Радянський хворий -- найхворіший у всьому світі». На сьогоднішній день потрібно якнайдалі відходити від цього. Медицина повинна бути соціально орієнтованою, спрямовуватись за реальними показниками. Мають враховуватись оптимальні потреби, реальні можливості та фактично виконані об'єми лікарсько-профілактичної роботи. Такий перехід від централізованих до реальних нормативів розкривав би потребу кількості та якості медичної допомоги населенню, а не можливість того чи іншого регіонального бюджету на охорону здоров'я.

Поряд із цим необхідно створити прозору багатоканальну регульовану державну систему фінансових коштів, яка повинна охоплювати бюджети (державний і місцевий), внески в лікарняні каси, благодійні внески на інші. Доцільно було б за основу взяти принцип бюджетно-страхового фінансування медицини. Це означає, що з бюджетних джерел відбуватиметься фінансування діагностичних та лікарняних заходів соціально слабко захищеним прошаркам населення (діти, інваліди, пенсіонери тощо), а всі працюючі члени суспільства повинні бути охоплені системою страхової медицини. Заходи щодо поліпшення фінансування галузі спрацюють лише в разі підвищення структурної ефективності системи охорони здоров'я та раціонального використання матеріальних ресурсів. Фінансування має здійснюватись відносно до реальних нормативів, тобто потреби населення регіону в якісній медичній допомозі в розрахунку на всіх захворілих в межах регіону. Такий підхід дозволить, зокрема, оцінити вартість витрат для бюджету на охорону здоров'я так званого соціального замовлення для кожного регіону. Використовуватись ресурси повинні раціонально, тобто спрямовуватись не на наслідки проблем (лікування хворих), а на їх попередження (профілактика захворювань, збереження здоров'я).

Подальше удосконалення роботи в галузі неможливе без створення сучасної системи інформаційного забезпечення охорони здоров'я. Звичайно, у даному напрямку проводиться моніторинг стану здоров'я, діяльності та ресурсного забезпечення закладів охорони здоров'я з рейтинговою оцінкою регіонів, розроблено і втілено в практику моніторинг впровадження сімейної медицини в систему охорони здоров'я. Причому основний обсяг інформації повинен зосереджуватись саме на базовому рівні управління. А чим вищий рівень управління, тим інформація має бути меншою за обсягом, але комплекснішою за своїм характером. Але залишаються невирішеними проблеми формування єдиної інформаційної системи моніторингу стану здоров'я населення.

Окремо слід зупинитися на ролі громадського контролю за ефективністю управлінської діяльності і дотриманням законодавства. Для забезпечення прозорості і публічності в сфері охорони здоров'я слід наділити певними функціями контролю громадські організації та їхні об'єднання. Це сприятиме посиленню заінтересованості громадян в успішному вирішенні питань охорони здоров'я. Держава у свою чергу має створити всі умови для розвитку громадського сектора в охороні здоров'я.

Зважаючи на те, що зміцнення і захист здоров'я є найважливішою умовою для забезпечення благополуччя і достойного існування людини, охорона здоров'я є важливим суспільним завданням. Органи державної влади повинні визначитись щодо напрямків діяльності в даній галузі. І хоча вони не можуть гарантувати усім добре здоров'я, проте можуть створити певні передумови для його збереження і поліпшення.


Висно
вок

Криза в охороні здоров'я спричинила низку специфічних процесів, зокрема у фінансуванні та управлінні галуззю. Суттєві зміни, особливо у фінансуванні охорони здоров'я, визначені в Указі Президента (6.12.2005 р.), яким передбачено запровадження економічних механізмів у діяльності закладів охорони здоров'я, розмежування бюджетних асигнувань на первинну, вторинну та третинну лікувальнопрофілактичну допомогу. Вирішується питання передачі з державного бюджету України місцевим цільових субвенцій на виконання державних програм охорони здоров'я.

Основними напрямками розвитку охорони здоров'я є: забезпечення доступності медичної допомоги для населення; вдосконалення системи підготовки медичних кадрів; забезпечення розвитку медичної допомоги та її технологій; вдосконалення організаційних форм системи охорони здоров'я.

Отже, необхідно чітко визначити конкретні дії складові частини, які пов'язані між собою; специфіку; як зміни в одній частині позначаються на іншій, щоб між ними зберігався не тільки зв'язок, а й стійкість.

Тільки при такому комплексному підході можливий керований вплив на об'єкт із передбачуваним, визначеним для досяжності бажаним результатом, реальним в існуючих умовах, що потребує особливої технології управління, яка б теж базувалася на системному підході.

Теоретичні засади реформи i світовий досвід свідчать, що майбутнє системи охорони здоров'я України -- це її багатоукладність, що вже закладено в ст. 49 Конституції України.

Таким чином, організаційну нормативну соціалістичну систему охорони здоров'я в Україні має замі нити змішана багатоукладна, основу якої повинна становити притаманна ринку контрактна модель, формування якої і слід покласти в основу реорганізації.


Список використаних джерел

1) Бітяк. Підручник: Адміністративне право України. - К. 2007.

2) Гайдаєв Ю. О. Державна політика у галузі охорони здоров'я. / Український медичний часопис., - 2007. - №4 - с. 4-8

3) Кризина Н. П., Радиш Я. Ф. Державна політика галузі охорони здоров'я в контексті Концепції розвитку охорони здоров'я населення України.

4) Самілик Л. О. Шляхи вдосконалення державного управління в сфері охорони здоров'я / Медичне право України: проблеми становлення та розвитку., - 2007.

5) Державна політика у сфері охорони здоров'я // Інтернет-ресурс - http://www.likar.info/pro/43273/


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

24660. Методика аналізу фінансових результатів підприємства 32 KB
  Кінцевим позитивним результатом господарської діяльності підприємства є прибуток. Прибуток це грошовий дохід утворений в результаті виробничогосподарської діяльності. Прибуток виконує такі основні функції: оцінки підсумків діяльності підприємства; розподілу розподілу доходу між підприємством і державою підприємством і його робітниками між сферою виробництва і невиробничою сферою; джерела утворення фондів економічного стимулювання і соціальних фондів. Джерелами аналітичної інформації є плани економічного та соціального...
24661. Аналіз валового прибутку від реалізації продукції 29 KB
  У процесі аналізу доходів визначають такі показники: 1 рівень доходів підва: доходи в сумі на 100 на товаро оборот. 2 розмір зміни рівня доходів:фактичний рівень доходівплан рівня доходів. 3 відхилення доходів суми:фактич.товарооборотвідхилення у 100 4 рентабельність: R=ЧП ВК 5 рівень рентабельності продажу Rпр=ЧП ЧР У процесі аналізу доходів визначаются такі показники: 1 рівень доходів підва= доходи в сумі 100 товарооборот 2 розмір зміни рівня підва=фактичній – плановий 3 відхилення доходів в сумі= фактичний товарооборотна відхил.
24662. Аналіз показників рентабельності 27.5 KB
  Аналіз показників рентабельності. Аналіз рентабельності підприємства дозволяє визначити ефективність вкладення коштів у підприємство та раціональність їхнього використання. Аналіз рентабельності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких показників коефіцієнтів: коефіцієнт рентабельності активів коефіцієнт рентабельності власного капіталу коефіцієнт рентабельності діяльності та коефіцієнт рентабельності продукції. Коефіцієнт рентабельності активів Ра розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної...
24663. Організація і методика аналізу фінансового стану підприємства в ринкових умовах 29 KB
  Відносні показники фінансового стану розподіляються на коефіцієнти розподілення і координації. Коефіцієнт розподілення відображають яку частину той чи інший абсолютний показник становить від підсумкового показника складовою частиною якого є цей показник.аналіз рентабельності Аналіз рентабельності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких показників коефіцієнтів: коефіцієнт рентабельності активів коефіцієнт рентабельності власного капіталу коефіцієнт рентабельності діяльності та коефіцієнт рентабельності продукції.
24664. Аналіз динаміки, складу та структури майна підприємства 25 KB
  В процесі аналізу активу і пасиву балансу визначають показники структури динаміки балансу структурної динаміки балансу. Для загальної оцінки динаміки фінансового стану підприємства необхідно виконати групування статей балансу по окремих групах за відзнакою ліквідності за ознакою активу та пасиву і зобов’язання. Використовуючи горизонтальний і вертикальний аналіз здійснення аналізу активу та пасиву балансу за групами.
24665. Аналіз структури джерел коштів підприємства 30.5 KB
  Аналіз структури джерел коштів підприємства. Як ми уже говорили раніше внутрішній аналіз структури джерел коштів підприємства пов'язаний з оцінкою альтернативних варіантів фінансування діяльності підприємства.До числа основних показників які характеризують структуру джерел коштів належить коефіцієнт фінансової незалежності автономії КАВТ як відношення загальної суми джерел власних коштів до підсумку балансу. Цей коефіцієнт є важливим і для інвесторів і для кредиторів тому що характеризує частку коштів вкладених власником у загальну...
24666. Аналіз дебіторсько-кредиторської заборгованості 37 KB
  Аналіз дебіторськокредиторської заборгованості. Значення аналізу дебіторської заборгованості особливо зростає в період інфляції коли іммобілізація власних оборотних активів стає дуже невигідною.У найзагальнішому вигляді зміни в обсязі дебіторської та кредиторської заборгованості за звітний період можуть бути охарактеризовані даними горизонтального та вертикального аналізу балансу. Особливу увагу в процесі аналізу дебіторської заборгованості приділяють статті Дебіторська заборгованість за товари роботи послуги яка має найбільшу питому вагу...
24667. Бюджетування є інструментом поточного планування підприємства 28.5 KB
  14 Бюджетування є інструментом поточного планування підприємства. Бюджетування – процес планування майбутньої діяльності підприємства і оформлення його результатів у вигляді системи бюджетів. Забезпечення координації і кооперації підрозділів підприємства. Обґрунтування витрат підрозділів і підприємства в цілому.
24668. Виробнича собівартість 33.5 KB
  Напівпостійні залишаються постійними до визначених меж росту обсягу продукції.Собівартість продукції з погляду економічної теорії – це сума всіх витрат пов’язаних з виробництвом та збутом продукції. Повна собівартість реалізованої продукції може бути розрахована за Звітом про фінансові результати. Виробничі підприємства складають калькуляцію виробничої собівартості продукції додаток до методичних рекомендацій №47 галузеві методичні вказівки.