35538

Світове господарство: сутність та структура

Курсовая

Мировая экономика и международное право

Метою моєї курсової роботи було прослідкувати темпи розвитку світового господарства, міжнародної торгівлі, зробити аналіз географії світового експорту, показати співвідношення товарів та послуг у світовому товарообміні, також – вказати головну проблему, що зачіпає економіку кожної країни та світову економіку в цілому – проблему безпеки світової економіки.

Украинкский

2013-09-16

479 KB

64 чел.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економіки

РОЗРАХУНКОВО – ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

ДО КУРСОВОЇ РОБОТИ З ДИСЦИПЛІНИ

«Макроекономіка»

Тема роботи:

«Світове господарство: сутність та структура»

Виконала

студентка  

Консультант роботи

І.М. Чамара

Київ 2008

План

                   Вступ.                                                     

  1.  Сутність та структура світового господарства

1.1  Сутність світового господарства.

1.2  Структура світового господарства.

1.3  Сутність  економічних  законів  світового  господарства.

  ІІ. Аналіз та характерні риси сучасних міжнародних економічних відносин

  1.    Темпи зростання світового експорту порівняно з світовим ВВП.
    1.    Частка країн у світовому експорті. Географія світового експорту.
    2.  Співвідношення між товарами і послугами у світовому товарообміні.

  ІІІ. Проблеми, перспективи та шляхи вирішення економічних аспектів безпеки світової економіки

3.1  Нерівномірність розвитку різних  країн як загроза безпеки світової економіки.

3.2  Поняття економічної безпеки, її форми та проблеми.

3.3  Міжнародні та регіональні системи безпеки.

Висновок.

Список використаної літератури

Вступ

Світове господарство оформилося як система на рубежі ХІХ і ХХ ст.. Історія його становлення неможлива без історії промислової революції. До машинної стадії міжнародний поділ праці базувався на своїй природній основі – розходження у природно-кліматичних умовах країни, у їхньому географічному положенні, ресурсах і енергетичних джерелах. Починаючи з машинної стадії залежність спеціалізації і кооперування від природної основи значно зменшується.

Завданням  моєї курсової роботи стало визначення поняття світового  господарства та його суті; його головних складових; суб’єктів різних типів та рівнів, які  співпрацюють і конкурують у ньому;  структури світового господарства та особливості його розвитку на сучасному етапі; темпи сучасного світового експорту та частка різних країн у ньому. Також у роботі я розглянула проблему безпеки економіки, пов’язану з нерівномірним розвитком розвинутих країн з іншими країнами світу.

Актуальністю даної роботи є те, що на сьогоднішній день світове господарство посилює зв’язки між країнами світу і якісно нові міжнародні економічні відносини. Об’єднання викликане потребою вирішення глобальних проблем, що стоять перед суспільством. Основою утвердження цілісності світу як системи, що розвивається, виступає зростаюча взаємозалежність держав у економічній сфері, тому сьогодні жодна країна не може претендувати на повноцінний розвиток, якщо вона не залучена до світогосподарських зв’язків.

Метою моєї курсової роботи було прослідкувати темпи розвитку світового господарства, міжнародної торгівлі, зробити аналіз географії світового експорту, показати співвідношення товарів та послуг у світовому товарообміні, також – вказати головну проблему, що зачіпає економіку кожної країни та світову економіку в цілому – проблему безпеки світової економіки.

Об’єктом роботи  виступило саме світове господарство, світова економіка, світовий експорт та  країни світу, тобто рівень економічного розвитку цих країн.

І.  Сутність та структура світового господарства

1.1  Сутність світового господарства.

У наш час світове господарство є складним і багатогранним утворенням, у якому співпрацюють і конкурують суб'єкти різних типів і рівнів: країни, регіональні об'єднання, фірми, міжнародні (транснаціональні) організації. Основою взаємозв'язків між ними є міжнародні економічні відносини — сукупність різнобічних господарських зв'язків (виробничих, науково-технічних, грошово-кредитних, валютно-фінансових), що виникли внаслідок неможливості функціонування однієї, навіть найрозвинутішої абсолютно відокремленої національної економіки; поглиблення міжнародного поділу праці (МПП) і розвитку НТП.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                          

Світове господарство є не просто сумою національних економік окремих країн, а глобальною, цілісною системою, всі елементи якої перебувають у взаємодії і взаємозалежності та постійної розвиваються.    

Інтернаціоналізація господарських зв'язків є об'єктивною історичною тенденцією розвитку продуктивних сил, обумовленою МПП, неможливістю будь-якої національної економіки забезпечити виробничі та інші потреби країни лише за рахунок власних ресурсів, сил і чинників. Саме у цій площині закорінена необхідність формування світового господарства.

Тенденція до його утворення поступово охоплює всі країни незалежно від рівня їх розвитку. Загальною передумовою цього процесу є перехід у глобальному масштабі до індустріальної стадії в розвитку виробничих сил — великого машинного виробництва, яке не тільки створило можливості для розширення і поглиблення світових господарських зв'язків, а і обумовило їх необхідність.

Можна дати таке визначення світового господарства:

Світове господарство - глобальний політико-економічний організм, сукупність національних господарств та інших економічних суб'єктів, пов'язаних міжнародним поділом праці в їх виробничих, торговельних, кредитних, фінансових та інших відносинах і взаємозв'язках, підпорядкованих об'єктивним законам ринкової економіки.

За своєю сутністю сучасне світове господарство є діалективною єдністю, цілісністю взаємопов'язаних через міжнародні економічні взаємовідносини національних господарств різних країн, наслідком багатовікового розвитку продуктивних сил і поглиблення поділу праці.

Воно стає єдиним організмом, поза яким не може нормально розвиватися жодна держава, до якої його підсистеми вона б не належала і на якому економічному рівні не перебувала. Сучасне світове господарство — це сукупність національних господарств окремих країн та їхніх об'єднань, які взаємопов'язані міжнародними економічними відносинами на основі міжнародного поділу праці.

Відносини між окремими елементами СГ формують певні рівні. Виділяють такі  рівні світового господарства:

- міжнародно-національний рівень (його формують відносини між державами і він регулюється міжнародно-національними правилами і нормами);

- транснаціональний рівень (його утворюють відносини між економічними потоками, які виходять за межі національних  кордонів).

Сучасне світове господарство характеризується прискоренням ряду довготривалих тенденцій, насамперед:

  •  збереження стабільних темпів економічного зростання;
  •  підвищення ролі зовнішнього чинника в господарському розвитку країн;
  •  глобалізація фінансових ринків і посилення взаємозалежності національних економік;
  •  «деіндустріалізація» і зростання питомої ваги сфери послуг;
    розвиток регіональних інтеграційних процесів.

Світове господарство розвивається під впливом різноманітних чинників, які надають йому високого динамізму та нових якостей, основними серед яких є:

  •    розвиток НТП і перетворення інформаційних технологій на найважливіший чинник світової економіки;
  •    зростаюча взаємозалежність національних господарств, загальна лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків;
  •    поглиблений розвиток МПП: міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва;
  •    інтенсифікація міжнародного руху факторів виробництва: робочої сили, капіталів, технології, інформації, засобів виробництва;
  •  загострення енергетичної і продовольчої проблем;
  •  формування самостійної фінансової системи, безпосередньо не пов'язаної з обслуговуванням руху товарів, та ін.

Внаслідок дії цих чинників утверджується тенденція до зростання взаємозалежності, інтеграції країн, інтернаціоналізації процесів виробництва та інших складових господарського життя світової економіки.

Процес міжнародної економічної інтеграції обумовлений поглибленням МПП і на цій основі розвитком економічних зв'язків між країнами. Він розпочався з простого обміну товарами і переріс у стабільну, масштабну міжнародну торгівлю товарами і послугами. У перспективі очікуються інтернаціональне переміщення капіталів із країни в країну, створення в них нових виробництв, поглиблена виробнича і науково-технічна кооперація, спільна організація виробництва та управління. Наслідком цього процесу буде взаємопроникнення і взаємозв’язок національних економік як свідчення інтернаціоналізації виробництва, тобто розвиток міжнародних економічних зв'язків і відносин у процесі переростання продуктивними силами меж національних економік і формування інтернаціонального процесу виробництва.

Сутність інтернаціоналізації виробництва полягає у розвитку стабільних економічних зв'язків між країнами і народами; виході відтворювального процесу за національні межі; переплетінні в ньому науково-технічної, виробничої, інвестиційної, фінансово-комерційної діяльності; поглибленні економічної взаємозалежності країн та міжнародного усуспільнення процесів виробництва і обігу; розширенні світового ринку.

Отже, сучасне світове господарство є складною системою, глобальним економічним організмом, який функціонує та розвивається відповідно до об'єктивних законів ринкової економіки. Цей процес ще не завершився, оскільки триває поглиблений розвиток усіх чинників, що його зумовлюють.

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    

  1.  Структура світового господарства.

Функціонування і розвиток світового господарства опосередковується конкретними формами міжнародних економічних відносин, механізмами їх державного і національного регулювання з метою реалізації соціально-економічних і політичних інтересів різних країн.

Формування і розвиток міжнародних економічних відносин є результатом інтернаціоналізації й транснаціоналізації виробництва, утворення загальноцивілізаційної економічної основи.

Міжнародні економічні відносини — система різноманітних господарських відносин між державами та іншими суб'єктами національних економік, яка сформувалася під впливом розвитку міжнародного поділу праці, у   продуктивних сил, економічного, соціального та політичного їх устрою з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання благ у міжнародному масштабі.

Об’єктна структура міжнародних економічних відносин наведена у рисунку 1.

Рис.1.                                                                              

Міжнародні економічні відносини здійснюються завдяки участі різних суб'єктів у МПП. Такими суб'єктами є:

  •  на мікроекономічному рівні: юридичні (фірми) та фізичні особи, які здійснюють зовнішньоекономічні операції, пов'язані з рухом товарів, факторів виробництва тощо;
  •  на макроекономічному рівні: країни, їх регіональні й муніципальні суб'єкти, інтеграційні об'єднання країн, світове господарство загалом в умовах глобалізації фінансових ринків;
  •  на мікроекономічному та макроекономічному рівнях: транснаціональні корпорації і транснаціональні банки;
  •  на наднаціональному рівні: міжнародні організації та наднаціональні інститути.

Ця структура міжнародних економічних відносин умовна, оскільки окремі їх складові перетинаються: мікроекономічна політика нерідко пов'язана з регулюванням валютних відносин, міжнародна торгівля фінансовими інструментами може реалізовуватися і як форма руху капіталу тощо.

Зміни, що відбуваються в структурі, динаміці світового господарства, відображаються у співвідношенні та розташуванні його основних економічних сил, взаємозв'язку між ними, що дає змогу аналізувати тенденції розвитку окремих країн. У сучасному світі нараховують понад 200 країн, відокремлених приблизно 250 сухопутними кордонами, різних за рівнем економічного розвитку, належністю до соціальних і політичних систем, регіональних організацій.

У межах міжнародної економіки країни поділяють на такі великі групи: промислово розвинуті (індустріальні) країни з ринковою економікою; країни з перехідною економікою; країни, що розвиваються.

Загалом структуру світового господарства наприкінці 90-х років ХХ ст. визначало співвідношення ВНП на душу населення та питомої ваги за групами країн (рис.2.).

Групи     країн

ВНП на     душу населення

Питома вага, %

Населення

ВНП

Експорт

Увесь світ

3962

100

100  

100

У тому числі: промислово розвинуті (індустріальні) країни з ринковою економікою

18760

15,7

72,7

77,2

Країни з перехідною економікою

5831

7

10,6

4,2

Країни, що розвиваються

865

77,3

16,7

18,6

Рис.2.

Є кілька підходів щодо структурних елементів світового господарства.

Деякі автори вважають за доцільне включення до системи світового господарства національних економічних комплексів, стверджуючи, що саме вони становлять першооснову міжнародної економічної структури. Інші висловлюються проти такого підходу, справедливо вбачаючи в таких формуваннях невиразний конгломерат економік різних держав, далеко не завжди пов’язаних  між собою міжнародним поділом праці.

На мою думку, міжнародна економічна система може розглядатися як результат взаємодії всієї сукупності світогосподарських зв’язків та їхніх першоносіїв – безпосередніх виробників, країн, регіонів. Унаслідок цієї взаємодії поступово формується така структура світового господарства, яка відображає найбільш інтенсивні сектори міжнародних економічних відносин. Основний її елемент - міжнародна науково-виробнича сфера, що містить у собі інтернаціональні науково-технічні комплекси й системи.

Характерною особливістю таких міжнародних систем є те, що вони об’єднують науково-технічні потенціали ряду країн, спільно використовують інтелектуальні, фінансові, матеріальні ресурси за рахунок спеціалізації і поділу праці у пріоритетних галузях економіки, науки і техніки. Враховуючи дедалі зростаючу роль науки і техніки в сучасному виробництві, можна прогнозувати розширення впливу цього структурного елемента на систему світового господарства.

Чільне місце у структурі світового господарства належить міжнародній виробничій сфері. Вона являє собою розгалужену сукупність виробничо-інвестиційних і фінансово-кредитних зв’язків, що складаються між окремими фірмами, державами і регіонами у процесі вивозу капіталу, діяльності ТНК, розвитку міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва, створення спільних підприємств та вільних економічних зон. Міжнародне виробництво набуває в даний час широкого розмаху.

Органічною складовою світового господарства, його структурним елементом виступає сфера міжнародного обігу, товарно-грошових відносин. Історично саме цей елемент структури міжнародної економічної системи передує всім іншим. Із самодостатньої, основної, а значить і монопольної форми міжнародних економічних відносин, зовнішня торгівля перетворилась на один з каналів, що забезпечте «обмін речовин» у планетарному масштабі. Значною мірою зовнішня торгівля опосередковує науково-виробничу кооперацію, відображає її вартісну структуру.

У широкому розумінні до цього структурного елементу світового господарства відноситься також міжнародна валютно-фінансова і кредитна сфера, тобто сфера грошового обігу.

Отже, світове господарство на сучасному етапі являє собою доволі складну, органічну систему, що містить у собі цілу низку структурних елементів. Система неоднорідна, однак цілісна і взаємозалежна.

Які ж чинники визначають саме такий її характер та зміст? По-перше, суб’єкти міжнародних економічних відносин як носії власності на засоби виробництва в єдності її соціально-економічної і матеріально-речової форм. По-друге, структурні елементи світового господарства, що інтегрують його як певну систему. Отже, суперечлива взаємодія цих двох великих груп чинників формує сучасну структуру світового господарства.

 

  1.  Сутність економічних законів  світового господарства.

Система світових ринкових відносин функціонує і розвивається за загальними економічними законами. Передусім - це закони вартості та попиту і пропозиції, дії яких властиві як загальні ознаки, так і специфічні для світового товарного виробництва особливості. Діалектична єдність цих ознак та особливостей визначає якісну своєрідність світових ринкових відносин, відрізняє їх від інших форм ринкових відносин.
Загальний взаємозв'язок виробників на засадах товарногрошових відносин існує в будь-якій соціально-економічній підсистемі сучасного світового господарства.

Водночас дія законів вартості, попиту і пропозиції зазнає модифікації на основі конкретних виробничих відносин, а також продуктивних сил, державного управління тощо в кожній підсистемі. Крім того, модифікацію цих законів зумовлює зміна змісту економічної системи.

Головним критерієм еквівалентності сьогодні стає обмін на основі інтернаціональних вартостей, які формуються як середньосвітові величини в результаті конкурентної боротьби між різними державами та іншими суб'єктами світових ринкових відносин. Кожний з них в обмін на уречевлену в своїх товарах світову інтернаціональну працю отримує однакову кількість такої самої праці в інших товарах, які купує на світовому ринку. Економія національної праці, яка реалізується у світовому товарообміні, досягається завдяки міжнародному поділу праці, що дає змогу виробити більшу кількість товарів та знизити національну вартість їх, витративши при цьому ту саму кількість національної праці.

Інтернаціональні витрати суспільне необхідної праці на виробництво товарів визначають величину інтернаціональної вартості. Національні витрати суспільне необхідної праці країн, що експортують на світовий ринок найбільшу кількість певної продукції, формують інтернаціональні витрати і, як наслідок, інтернаціональну вартість. Проте у формуванні останньої беруть участь не всі товари, які виробляються у різних країнах, а лише ті, які експортуються на світовий ринок. Звідси ступінь впливу національної вартості на інтернаціональну залежить від частки окремих країн у загальному обсязі продажу окремих товарів на світовому ринку.

Країни, які беруть участь у міжнародному поділі праці та обміні, знаходяться в неоднакових умовах. Це визначається не тільки рівнем розвитку, структурою економіки і ємкістю внутрішнього ринку, а й відмінностями географічного положення, складом та розмірами природних ресурсів. На світовому ринку країни, витрати яких на виготовлення того чи іншого продукту вищі за середній інтернаціональний рівень, виявляються неконкурентоспроможними, ті ж, у яких подібні витрати нижчі, мають більш високий доход від експорту своїх товарів.

Є багато специфічних факторів, які тією чи іншою мірою перешкоджають формуванню інтернаціональної вартості. Вплив цих факторів (зовнішньоторгові та валютні обмеження, коливання курсів валют, біржові "лихоманки") позначається на світових цінах. Проте короткочасні коливання цін не відображають довгострокових тенденцій, а власне в останніх і виявляється універсальна дія закону вартості як регулятора світових ринкових відносин.

Якісна еволюція, яку переживає сучасне світове господарство, полягає у подальшій трансформації світових продуктивних сил і виробничих відносин і зумовлює особливості дії інших, крім названих законів вартості та попиту і пропозиції економічних законів, - закону відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, закону зростання потреб, закону економії часу, закону зростання продуктивності праці тощо.

У своїй сукупності особливості дії економічних законів у світовому господарстві відображають удосконалені форми і культуру господарювання, які викристалізовуються в процесі суспільного добору, що відбувається одночасно з розвитком і поглибленням міжнародного поділу праці. Один процес дає суспільству можливість неухильно підвищувати ефективність праці, інший - більш раціонально організовувати суспільне виробництво і продуктивніше розпоряджатися його результатами. Доповнюючи та стимулюючи один одного, ці процеси зумовлюють розвиток світового господарства.

ІІ. Аналіз та характерні риси сучасних міжнародних економічних відносин

Динаміка і структура міжнародної торгівлі на зламі століть визначаються процесами, що відбуваються в системі світової економіки під впливом чинників, поглиблення транснаціоналізації виробництва, розгортання економічної глобалізації. Протягом 1990-2005 рр. простежувалася стійка динаміка зростання світової торгівлі, що засвідчило:

  1.  подальше поглиблення міжнародного поділу праці;
    1.  інтенсифікацію процесів транснаціоналізації та глобалізації виробництва;
      1.  зростання зовнішніх чинників економічного розвитку.

2.1 Темпи зростання світового експорту порівняно з світовим ВВП

У цілому світовий експорт у 90-ті роки зростав випереджувальними темпами порівняно зі світовим ВВП як у планетарному масштабі, так і в регіональному вимірі.

Рис. 3

Середньорічні темпи зростання експорту та ВВП у 1990-2000 рр.(%)

Експорт

ВВП

Світ у цілому

6,0

2,3

Розвинуті країни

  в тому числі:

5,3

2,4

    Західна Європа

5,4

2,1

     США

6,7

3,5

     Японія

2,6

1,4

Країни, що розвиваються

7,6

4,9

Перехідні економіки

6,6

- 2,5

Наведені в таблиці  дані свідчать, що як у світовому масштабі, так і в регіональному вимірі темпи зростання світового експорту значно випереджали темпи зростання світового ВВП, причому в розвинених країнах більше як у два рази. З урахуванням того, що розвинуті країни забезпечують більшу частину світового експорту, вони ж справляють вирішальний вплив на загальносвітові показники. Парадоксальною видається картина участі перехідних економік у світовому експорті, де за умов господарської рецесії у 90-ті роки спостерігалися доволі високі темпи зростання експорту. Це була чи не єдина економічна сфера, що адекватно реагувала на світову економічну кон’юнктуру.

Загальний обсяг світового експорту товарів і послуг становив у 2003 році 9 трлн 228млрд дол.(прогноз на 2005р. – 11 трлн 167 млрд. дол.).

Невпинно зростає вага питомого товарного експорту у світовому ВВП.

Ця тенденція  засвідчує підвищення ролі глобальних чинників економічного розвитку, посилення відкритості національних господарств.

Рис. 4

Частка експорту товарів у світовому ВВП

1913

1929

1950

1980

2000

7,9

9,0

10,0

14,5

19,0

2.2 Частка країн у світовому експорті. Географія світового експорту

Перш ніж говорити про географію світового експорту, потрібно вказати як за рівнем економічного розвитку поділяють світове господарство:

• економічно розвинені країни світу;

• нові індустріальні країни. Це держави, які інтенсивно використовують за допомогою економічно розвинених країн сучасні досягнення науково-технічної революції з метою стабілізації економіки та зростання національного господарства, до них належать Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Філіппіни, Малайзія, Індонезія, Таїланд;

• країни, що розвиваються. За класифікацією ООН, в сучасних умовах налічується понад 150 країн, що розвиваються.

У 90-ті роки та на початку нового століття відбулися незначні зміни в географії розвинутих країн та країн , що розвиваються, у світовому експорті. У 1990-2003 рр. питома вага розвинутих країн зменшилася від 72,08% до 64,053%, країн , що розвиваються, збільшилась від 24,71% до 32,39% за практично стабільної частки країн Південно-Східної Європи і СНД.

Основною причиною такого перерозподілу світового експорту став бурхливий економічний розвиток та зовнішня експансія азійських країн, що розвиваються, насамперед, Китаю, Індії, Південної Кореї, Тайваню, Сінгапуру, Гонконгу.

Рис. 5

Географія світового експорту (%)

1990

2003

Світ у цілому

100

100

Розвинуті країни

у тому числі:

72,08

64,53

Америка

14,93

13,39

             Європа

47,18

43,19

             Азія

8,75

6,76

Океанія

1,41

1,18

Країни,що розвиваються

у тому числі:

24,21

32,39

Америка

4,15

5,04

            Африка

3,12

2,34

            Азія

16,87

24,95

            Океанія

0,08

0,06

Південно-Східна Європа і СНД

3,70

3,08

     Так обсяг експорту Китаю збільшився з 62,1 млрд. дол. у 1990 р. до 437,9 млрд. дол. у 2003 р. У Гонконгу ці показники становили 82,2 і 223,8 млрд., у Тайвані – 67,1 і 144,2 млрд., у Республіці Корея -  65,1 і 193,9 млрд., у Сінгапурі – 52,7 і 145,4млрд. дол..

За останні роки ХХ століття зменшилася і питома вага східноєвропейських країн у світовій торгівлі, що можна пояснити відставанням економічного розвитку та зниженням конкурентоспроможності національних економік цих країн.

Рис. 6

Питома вага східноєвропейських країн у світовій торгівлі, %

1970

1980

1988

1991

1993

1996

Експорт

10,9

6,1

5,1

3,1

2,8

3,1

Імпорт

10,5

6,8

4,9

3,1

2,8

3,1

2.3 Співвідношення між товарами і послугами у світовому товарообміні

Важливою особливістю міжнародної торгівлі останніх 15 років стали зрушення в її структурі. Насамперед, ідеться про співвідношення між двома основними групами – товарами і послугами у світовому товарообміні. Загальною закономірністю сучасного світового розвитку є зростання ролі сфери послуг, збільшення її питомої ваги у ВВП розвинутих країн до 70 %. У структурі світового експорту питома вага послуг значно менша. Світовий експорт послуг становив у 2003 р. 1 860 351 млн. дол..

Таким чином, пропорція між товарами і послугами у світовому експорті товарів та послуг складається на користь товарів і дорівнює приблизно 75:25.

Така диспропорція являє собою певний парадокс порівняно зі структурою світового ВВП. Одне з пояснень даного явища полягає в тому, що існуюча в МВФ методика статистичного обліку  експорту послуг є недосконалою. Зокрема, зниженими уявляються дані щодо витрат туристів, бізнесменів, студентів та інших категорій населення, які пребувають за кордоном. Складність підрахунків пов’язана також з тим, що послуги, як правило, продаються в контексті з товарами, тому їх важко відділити одне від одного. Нерідко послуги циркулюють у внутрішньо фірмовому обміні. Із статистичного обліку випадають також доходи, пов’язані з банківськими і страховими операціями, якщо вони реінвестовані у країни-отримувачі. Усе це дає підстави стверджувати що за усталеними оцінками, обсяг  торгівлі послуг є зниженим на 40-50%. Проте світовий експорт послуг зростає більш високими темпами порівняно з товарною торгівлею. Так, у 1993-2003 рр. поставки послуг на світовий ринок зросли у два рази.

Отже, послуги є однією з найдинамічніших статей сучасної торгівлі і в перспективі відіграватимуть значну роль у забезпеченні макроекономічної і  

глобальної економічної рівноваги.

Іншою важливою макропропорцією є співвідношення в міжнародній торгівлі готових виробів і сировинних товарів. Якщо в 50-х роках ХХ ст. це співвідношення дорівнювало 50:50, то сьогодні питома вага готових виробів становить майже 80%, а сировинних – 20%.

Зрушення у структурі світової торгівлі пояснюються такими чинниками. По-перше, за умов технологічного прогресу відбуваються процеси де матеріалізації виробництва, запроваджуються ресурсо-, матеріало- й енергозберігаючі технології. По-друге, поглиблення міжнародного поділу і кооперації праці зумовлює формування певного профілю міжнародної спеціалізації, збільшення обміну між суб’єктами світового ринку напівфабрикатами, вузлами, іншою проміжною продукцією, яка пройшла відповідну стадію обробки.

Рис. 7

Основні регіони та країни-експортери послуг (млрд дол.)

1998

2003

Світ у цілому

1389

1859

ОЕСР

1095

1441

НАФТА

307

360

Країни Азії і басейну Тихого океану – члени ОЕСР

108

138

Європейські

країни-члени ОЕСР

Країни-нечлени ОЕСР:

Бразилія

8

10

Китай

24

47

Індія

12

28

Індонезія

4

5

Росія

12

16

Південна Африка

5

7

Зовнішня торгівля, залишаючись однією з основних  форм міжнародних економічних відносин. Є невід’ємною складовою сучасних світо господарських процесів.  

 

ІІІ. Проблеми, перспективи та шляхи вирішення економічних аспектів безпеки світової економіки

3.1 Нерівномірність розвитку різних  країн як загроза безпеки світової економіки

Нині  на  нашій  планеті  існує  близько  200 держав, відокремлених   між  собою  приблизно  250 сухопутними  кордонами. В обігу   налічується  понад  300  найменувань  національних  грошей.

Держави  перебувають  на  різних  щаблях  суспільного  розвитку. Більшість  функціонують  в  умовах  докапіталістичних  формацій, поєднуючи  елементи  первісного, рабовласницького  та  феодального  способів  виробництва.

Капіталістичний  спосіб  виробництва  також  частково  поширений  у  цих  країнах, але  він  ще  не  став  визначальним. За  загальноприйнятою  класифікацією, більшість  людей  світу  проживає  у  слаборозвинутих  країнах  (майже  140  країн). За  економічним  потенціалом  (сумарною  величиною  валового  національного  продукту, що  виробляється  на  планеті) лідирують  розвинуті  капіталістичні  країни: США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада. Вони  створюють  близько  50%  ВНП .

Ще  не  так  давно  в  усій  радянській  економічній  літературі  при  розгляді  світового  господарства  йшлося  про  зростаючу  могутність  світової  соціалістичної  системи. Її  частка  у  світовому  промисловому  виробництві  оцінювалася  в  40%. У  1991р. більшість  країн  колишньої  соціалістичної  співдружності  на  офіційному  рівні  перестали  називати  себе  соціалістичними. Це  передусім  Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Румунія. Те  саме  спостерігалося  в  країнах  колишнього  СРСР. Докорінні  зміни  відбулися  також  у  Китаї, В’єтнамі,  частково  на  Кубі, які  офіційно  продовжують  іти  соціалістичним  шляхом .

Водночас  певні  процеси  соціалізації  відбуваються  у  розвинутих  країнах  світу . Отже, країни, що  входять  до  світового  господарства, різні  за  рівнем  економічного  розвитку, належності  до  певних  соціальних, політичних  систем, різних  регіональних  організацій. У  багатьох  із  них  мають  місце  релігійно-племінна  ворожнеча, соціально-етичні  конфлікти  і  т.п.

Проте  всі  країни  тією  чи  іншою  мірою  втягнуті  у  міжнародні  економічні  зв’язки  (насамперед  торговельні) з  іншими  країнами. Тому  світове  господарство - це  сукупність  національних  господарств  та  економічних  взаємозв’язків  між  ними, або  сукупність  виробничих  відносин,  які  функціонують  на  національному  та  міжнародному  рівнях .

Необхідність  таких  зв’язків  зумовлена, по-перше, прагнення  народів  світу  вижити  в  умовах  надмірного  нарощування  ядерних  потенціалів  і  загрози  можливої  ядерної  війни, політикою  мирного  співіснування .

По-друге, розгортанням  науково-технічної  революції. Нині  жодна  з  країн  світу  не  може  самостійно  використати  всі  досягнення  сучасної  науки  і  техніки,  тому  вони  повинні  об’єднувати  свої  зусилля  у  цій  сфері .

По-третє,  в  сучасних умовах  країни  світового  співтовариства  можуть  ефективно  розвивати  своє  виробництво  на  рівні  світових  стандартів,  випускати  високоякісну  продукцію, тільки  використовуючи  спеціалізацію  та  кооперування  виробництва  на  міжнародному  рівні. Завдяки  цьому  можна  значно  знизити  собівартість  продукції, підвищити  її  якість,  надійність, зекономити  паливно-енергетичні, сировинні  ресурси,  підвищити  продуктивність  праці,  раціонально  використовувати  робочу  силу .

По-четверте, необхідністю  об’єднання  зусиль  країн  при  розв’язанні  глобальних  проблем  ( екологічних, продовольчих ), зростаючою  потребою  у  взаємній  допомозі  в  екстремальних  ситуаціях  ( землетруси, ядерні  аварії  тощо ), доцільністю  поєднання  господарських  зусиль  країн-партнерів  для  спільного  освоєння  багатств  світового  океану  та  космосу, у  збереженні  як  уже  набутих  людством  знань, ідей, так  і  в  переробці  й  використанні  усе  складніших  інформаційних  систем, створенні  міжнародного  інформаційного банку даних , яким  могла  б  користуватися  відповідно  до  своїх  потреб  кожна  країна  світового  співробітництва.

Неминуче перетинання інтересів держав у різноманітних сферах міжнародних відносин не тільки є джерелом криз і конфліктів, а й лежить у їхній основі.

Вище в своїй курсовій роботі я навела деякі табличні дані, в яких зазначалися показники розвитку різних країн світу, частка їх експорту та імпорту у світовому господарстві. Отже є очевидним, що всі країни світу мають свою частку загального економічного розвитку і частка окремих держав значно відрізняється від інших, а це свідчить, що провідні в економічному плані країни прагнуть отримати довгострокові стратегічні переваги. Для цього вони застосовують такі засоби як зовнішньоекономічні війни, ослаблення національних інфраструктур, цілеспрямоване створення напружених геополітичних ситуацій. Країни, не спроможні забезпечити оптимальні темпи відтворювальних процесів, залишаючись на периферії ділової активності у світі, виконують допоміжну роль. Завдяки зовнішньоекономічним зв’язкам їхнє національне багатство підтримується потугою світового відтворювального процесу, але самі вони не беруть участь у розподілі світового прибутку.

Нерівномірність розвитку різних країн і нерівноцінний інтерес до їхньої участі в міжнародних економічних відносинах роблять позиції сторін нерівними, створюють можливість тиску й навіть економічного шантажу. Іноді саме так складалися взаємовідносини «бідних» і «багатих» країн у міжнародних торговельно-економічних і валютно-фінансових операціях. Усе це ставить під контроль безпеку світової економіки.

3.2 Поняття економічної безпеки, її форми та проблеми

Поняття безпеки, яке застосовувалось раніше щодо воєнної сфери. В сучасних умовах поширюється і на економічні, екологічні, гуманітарні, політичні відносини. Це зумовлено певним підвищенням ролі економічних, політичних, екологічних та інших складових національної безпеки.

Під міжнародною безпекою розуміють такий стан міжнародних і військово-політичних відносин, за якого гарантується зовнішня складова національної безпеки кожної країни, а також практично виключається загроза воєн і збройних конфліктів завдяки розв’язанню міжнародних і регіональних суперечностей.

Форми систем підтримки міжнародної безпеки можуть бути найрізноманітнішими, що зумовлюється широтою їхнього геополітичного охоплення рівнем розвитку країн-учасниць, орієнтацією підтримки ( політичною, економічною, військовою) тощо.

Економічна безпека (міжнародна і національна) має загальносвітовий характер і торкається різною мірою інтересів усіх держав. Спочатку питання про економічну безпеку виникло в середовищі країн, що розвиваються. Це дістало відбиття у принципах Бразильської концепції колективної економічної безпеки (1974). У 1985 р. проблема міжнародної економічної безпеки була вперше внесена на розгляд ООН.

Під міжнародною економічною безпекою розуміється така економічна взаємодія країн, яка виключала б навмисне завдання збитку економічним інтересам якоїсь країни. Це передбачає створення відповідного міжнародно- правового механізму.

Проблема економічної безпеки зачіпає інтереси багатьох країн. Як показує світовий досвід, збиток економічним інтересам завдається різноманітними способами : порушенням нормального стану міжнародної торгівлі, створення перепон на шляху міжнародного руху технологій, порушенням практики комерційної діяльності та ін..

Навмисний збиток може завдатися національній валютній системі країни шляхом заниження курсу національної валюти, заморожування вкладів в іноземних банках, введення кредитних обмежень. Інколи цілеспрямовано  порядок руху капіталу, зокрема через утечу капіталу, незаконну реквізицію або націоналізацію без компенсації власності іноземних інвесторів.

До порушення економічно безпеки належать організація цілеспрямованого відпливу наукових кадрів і кваліфікованих робітників, невиконання вимого чинної системи міжнародного транспортного повідомлення   всупереч відповідним угодам.

Дедалі частіше порушуються умови екологічної безпеки, що призводить до серйозних економічних утрат.

Сучасна світова практика знає такі основні шляхи підтримання економічної безпеки:

- стримування небажаних дій за допомогою різноманітних засобів тиску;

- застосування проти порушника практичних засобів впливу на рівні окремих держав(політичний процес, силові дії).

Інший напрям підтримання міжнародної економічної безпеки традиційно передбачає створення рівноваги сил шляхом організації різноманітних об’єднань і блоків на регіональному і міжнародному рівнях.

Загалом ступінь економічної безпеки залежить від економічного потенціалу країни, його співвідношення з потугами різноманітних господарств. Економічний потенціал, який утворюють сукупність продуктивних сил суспільства і національне багатство, визначає спроможність держави діяти у світовій економічній системою справляти на неї певний вплив.

3.3 Міжнародні та регіональні системи безпеки

В наш час системою глобальної міжнародної безпеки є ООН. Ця організація має жорстку в міжнародно-правовому плані внутрішню структуру. Вона контролює виконання будь-якої своєї резолюції (навіть шляхом застосування силової санкції).

Усі інші системи міжнародної безпеки з певними застереженнями можна віднести до регіональних. Тут провідне місце належить блокам держав, об’єднаних відносною спільністю інтересів, що передбачають жорстку координацію політичної, економічної та військової діяльності.

Регіональні системи безпеки – це різноманітні організацій держав, засновані на етнокультурній близькості. Подібності економічних, екологічних інтересів і т. д. такі системи підтримки міжнародної безпеки дуже мозаїчні за своєю внутрішньою структурою та міжнародно-правовим оформленням.

Найвагомішу роль у підтриманні міжнародної безпеки відіграють міждержавні системи з внутрішньою жорсткою структурою, органами координації та контролю, явно вираженою політикою у військово-політичному й економічному планах. Нині до цих організацій в Європі можна віднести НАТО (з 1949р.) і з деякими застереженнями ЄС.

Отже, підтримання міжнародної безпеки створює сприятливі передумови для стабільного функціонування національних господарств і світової економіки в цілому.

Висновок

Розвиток сучасного світу все більшою мірою залежить від здійснення системи загальнолюдських інтересів, оскільки саме їхній розвиток і використання визначають, зрештою, прогрес сучасно світу. Сьогодні особливе місце у зростанні цілісності всесвітнього господарства належить розвитку загальнолюдських інтересів і розв'язанню глобальних проблем.

Світове господарство розвивається на основі сучасного різноманітного, суперечливого і водночас взаємозалежного світу, цілісність якого зростає.

На мою думку, головним фундаментом розвитку світового господарства є удосконалення виробництва, впровадження нових технологій у господарське життя, створення сприятливих умов для вільного розвитку кожної країни, якого б економічного розвитку вона не досягла, забезпечення мирного не лише політичного, а й економічного співіснування світу.    

Світове господарство історично сформувалося на межі XIX—XX ст. як ринкове, підприємницьке. Складалося воно сторіччями, коли економічні засади його формування доповнювалися позаекономічними, воєнно-колоніальними методами. Тому світове господарство є історичною і політико-економічною категорією. Сучасне світове господарство характеризується прискоренням ряду довготривалих тенденцій, насамперед:

~ збереження стабільних темпів економічного зростання;

~ підвищення ролі зовнішнього чинника в господарському розвитку країн;

~ глобалізація фінансових ринків і посилення взаємозалежності      національних економік;

~ «деіндустріалізація» і зростання питомої ваги сфери послуг;

~ розвиток регіональних інтеграційних процесів.

У першій частині курсової роботи я дослідила сучасний розвиток світового господарства, виявила його суть та структуру,привела сутність економічних законів світового господарства. Щодо структури світового господарства, то вона формується через такі найбільш інтенсивні сектори міжнародних економічних відносин:

  •  міжнародна науково-виробнича сфера;
  •  міжнародній виробничій сфері;
  •  сфера міжнародного обігу, товарно-грошових відносин;

У другій частині я провела аналіз сучасних міжнародних економічних відносин, де вказала темпи зростання світового експорту порівняно з світовим ВВП, середньорічні темпи зростання експорту та ВВП, частку експорту товарів у світовому ВВП, частку країн у світовому експорті та питому вагу східноєвропейських країн у світовій торгівлі і дійшла до висновку, що зовнішня торгівля стала дуже впливовим фактором динаміки світового господарства. Особливо ця залежність проявляється щодо зовнішньої торгівлі промислово розвинутих країн.

У третій частині моєї роботи я приділила увагу проблемі безпеки світової економіки, її формам та проблемам.

Отже, світове господарство як зростаюча діалектична цілісність взаємопов'язаних національних господарств різних країн, їхніх угруповань та об'єднань стає єдиним організмом, поза яким не може нормально розвиватися жодна держава, до якої його підсистеми вона б не належала і на якому економічному рівні не перебувала.

Дослідивши у своїй роботі сутність та структуру світового господарства, а також темпи розвитку основних його показників, я дійшла висновку, що сьогодні світове господарство — це сукупність національних господарств окремих країн та їхніх об'єднань, які взаємопов'язані міжнародними економічними відносинами на основі міжнародного поділу праці.

Список використаної літератури

  1.  Климко  Н., Нестеренко В. та  ін. Основи  економічної  теорії / Київ.  Вища  школа.  
  2.  Конституція  України. Економічні  закони  України.
  3.  Макконел  К. Р., Брю  С. Л.  Економікс /Москва. Республіка.- 1992.
  4.  Мочерний  С.  Основи  економічних  знань / Київ.  FEMINA.- 1996.
  5.  Предборський В.А., Гагарін Б.Б., Кухаренко В.Д. Економічна теорія: підручник./Київ. Кондор.-2003.
  6.  Рибалкін В.О., Бодров В.Г . та ін. Політична економія: навчальний посібник./Київ. Академвидав.-2004.
  7.  Філіппенко А.С., Рогач О.І, Шнирков О.І Світова економіка: Підручник для студентів вищих навчальних закладів, що визначаються спеціальністю «Міжнародна економіка». Друге видання /Київ. Либідь.- 2002.
  8.  Філіппенко А.С.  Міжнародні економічні відносини. Історія: Підручник /Київ. Либідь.- 2000.

 Джерело: ; Trade and Development Report; 2004.р. U.N.,  New York; Geneva, 2004. P. 4, 45/

 Джерело: Мировая экономика и международные отношения. 2005, № 2. С.16; Trade and Development Report; 2004.р. 82.

 Джерело: UNCTAD Handbook of Statistics. U.N. New York; Geneva, 2004. P. 14


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

31432. Дослiдження нелінійного опору лампи розжарення 149.5 KB
  Виміряти і порівняти опори холодної і розжареної лампи. Визначити залежність опору лампи розжарення від споживаємої потужності. Відомо що звичайні лампи розжарення найчастіше перегорають під час під’єднання до джерела живлення.
31433. Дослiдження послiдовного резонансного LCR контуру з нелiнiйною iндуктивнiстю – феррорезонансного стабiлiзатора 72 KB
  Вимiряти напруги на iндуктивностi UL точки 12 конденсаторi UC точки 24 опорi UR точки 69 i на окремих дiлянках кола ULС точки 14 UСR точки 29 для рiзних значеннь напруги E джерела точки 19. Провести вимiри при змiнi E джерела точки 19 вiд мiнiмального до максимального значення E. Звернути увагу на стрибки напруги UL точки 12 i рiзну залежнiсть для прямого i зворотнього напрямку змiни E.
31434. Дослiдження коллекторного двигуна постiйного струму з постiйним магнiтом в якостi статора 103.5 KB
  Мета: Визначити спiввiдношення електричних та механiчних характеристик двигуна. Дослiдити вплив активного опору обмоток ротору на механiчнi залежностi двигуна. На малюнку наведено схему стенду для дослiдження двигуна.
31435. Схоластический период в философии средневековья. Фома Аквинский - основатель томизма 29 KB
  Почти все известные мыслители того времени были либо проповедниками либо преподавателями богословских школ. Он стремится упорядочить множество в единстве; вывести бытие бога из бытия вещей. Форма всех форм – пус бог Субстанция – абсолютная актуальность не допускающая какойлибо потенциальности это необходимость сущность блага. бог как источник всякого оформления Заявив что философия должна быть служанкой богословия он попытался поставить на службу религии и вере разум.
31436. Теория двойственной истины, ее автор и сторонники. Номиналисты и реалисты в средневековой философии. Роль их спора в развитии философского знания 32.5 KB
  Поскольку Бог по сравнению с природой рассматривался как сверхбытие или высшая реальность то основное внимание должно было сосредотачиваться прежде всего на Его познании. Это значит что абсурдно утверждать реальность человечности а не конкретных людей реальность сладкого а не конкретных предметов конфет сахара шоколада и т. В самом познании они выделили различные уровни эмпирический и теоретический пытались исследовать их специфику; впервые стали рассматривать познание как процесс а не как онтологическую реальность.1 1...
31437. Общая характеристика философии эпохи Возрождения (основные направления философской мысли, представители) 43.5 KB
  Время о котором идет речь философы Возрождения называли Новым связывая его с выработкой принципиально иных подходов к развитию искусства и науки. Эпоха Возрождения это эпоха зарождения капиталистических отношений создания национальных государств и абсолютных монархий Западной Европы эпоха глубоких социальных конфликтов. Специфика философской культуры Возрождения Философская мысль эпохи Возрождения охватывает три столетия: от раннего гуманизма XIV в.
31438. Основные черты западноевропейской философии XVII века. Философия Ф. Бэкона, Т. Гоббса, Д. Локка. Философия Р. Декарта 50 KB
  В философии на первый план выдвигаются проблемы теории познания гносеологии в частности: что значит знать что пролагает дорогу к истине ощущения или разум интуиция или логика аналитическим или синтетическим должно быть познание и т. Одна группа работ посвящена проблемам развития науки и анализа научного познания. Основной задачей философии Бэкон считал конструирование нового метода познания а целью науки принесение пользы человечеству. Фундаментом всякого познания по оценке Бэкона является опыт который должен быть...
31439. Основные черты западноевропейской философии XVIII века. Философские взгляды просветителя Ж.-Ж. Руссо. Утопический социализм Сен-Симона и Оуэна. Философия французского материализма XVIII века (Дидро, Гельвеции, Гольбах) 39 KB
  Руссо. Второй этап с середины 40х годов до конца 80х годов до Французской революции: Руссо Кондильяк и четыре великих французских материалиста Ламетри Дидро Гельвеций и Гольбах. К материалистам относятся вышеупомянутые четыре французских материалиста деистическую религию исповедовал Вольтер; новую разновидность подхода к христианству религию чувства развивал Руссо. Большинство просветителей склонялись к идеям реформизма меньшинство например Мелье Руссо были революционерами.
31440. Немецкая классическая философия: Кант, Фейербах 31 KB
  Для Канта этот вопрос сводится к вопросу о возможности чистой математики и чистого естествознания см. Кант Родоначальником немецкой классической философии стал Иммануил Кант 17241804 В философии Канта выделяется два периода:1 докритический и 2 критический. На первом этапе Кант выступает материалистом.