3562

Сучасна українська літературна мова

Конспект

Иностранные языки, филология и лингвистика

Лекція 1 Українська мова: походження, розвиток і функціонування План Предмет та завдання курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)». Мова і мовлення. Функції мови. Походження та основні етапи розвитку української мови. Літературна мова....

Украинкский

2012-11-03

198.5 KB

189 чел.

Лекція 1 Українська мова: походження, розвиток і функціонування

План

Предмет та завдання курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)».

Мова і мовлення. Функції мови.

Походження та основні етапи розвитку української мови.

Літературна мова.

1.Предмет курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)» складається з кількох аспектів:

  •  вивчення різних видів ділових документів, набуття навичок їх укладання;
  •  оволодіння нормами літературної мови: графічними, орфоепічними, орфографічними, лексичними, морфологічними, синтаксичними, стилістичними та пунктуаційними;
  •  засвоєння основних правил культури усного ділового мовлення.

Завдання курсу:

  •  сформувати уміння і навички складання, написання та оформлення документів;
  •  забезпечити оволодіння нормами української літературної мови та дотримання вимог культури усного та писемного мовлення, а також оволодіння навичками комунікативно виправданого використання засобів мови в різних життєвих ситуаціях;
  •  дати студентам ґрунтовні та систематичні знання з культури та етики ділового спілкування.

2. Мова – це сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих в межах даного суспільства звукових знаків для об’єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок. Мова – це система систем: фонем, морфем, слів, словосполучень, речень, яка служить не лише засобом комунікації, обміну думками, закріплення думок, а й засобом їх формування.

Мовлення – це конкретне говоріння, усне чи письмове, і так само сприйняття. Мова існує виключно в актах мовлення. Мовлення – це функціонування мови в процесі вираження й обміну думок, конкретна форма існування мови як особливого виду діяльності. Мова для всіх носіїв одна, але реалізація її в мовленні для кожного мовця має свої особливості. Функціонально мова характеризується як засіб, а мовлення – як процес.

Функції мови

Питання про функції мови є дуже складним, мовознавці досі не прийшли тут до єдиної думки. У різних працях виділяють від двох до двадцяти функцій.

1.Комунікативна (мова – найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві).

2.Мислетворча (засіб формування думки).

3.Пізнавальна, або гносеологічна (мова є своєрідним засобом пізнання навколишнього світу).

4.Ідентифікаційна (за допомогою мови людина ототожнює себе в межах певної спільноти).

5.Акумулятивна (мова акумулює в собі досвід людських поколінь).

6. Номінативна (усе пізнане людиною одержує від неї свою назву й тільки так існує у свідомості;мовні одиниці, передусім слова, слугують назвами предметів, процесів, якостей, понять, ознак і под.).

7. Апелятивна, або імпресивна (повязана із впливом мови на слухача).

Виділяють ще магічну, експресивну, емоційну, інформаційну функції мови.

3. За походженням українська мова належить до індоєвропейської мовної сім’ї, слов’янської групи, східнослов’янської підгрупи.

Існує чимало концепцій зародження і розвитку української мови як окремої слов’янської. Серед них дві основні. Згідно з першою з них українська мова виникла після розпаду давньоруської, який припадає нібито на ХІІ-ХIV ст. До виникнення української мови спричинилися суспільно-політичні чинники, серед яких найважливішими були поділ Київської Русі у ХІІ столітті на кілька князівств, руйнівна монголо-татарська агресія.

Друга концепція, якої дотримуються всі сучасні мовознавці, полягає в тому, що безпосереднім джерелом розвитку української мови, як і інших слов’янських мов, виступає праслов’янська мова , розпад якої розпочинається орієнтовно в VII столітті.

Вчені виділяють 5 періодів, або етапів, розвитку української мови.

  1.  Спільнослов’янська, або праслов’янська (III тис. до н.е. – VI ст. н.е.).
  2.  Давньоруська мова. Становлення усної форми (VIIIX ст.).
  3.  Давньоруська мова (X – перша половина XIII ст.).
  4.  Староукраїнська мова (друга половина XIIIXVIII ст.).
  5.  Нова українська мова (XIXXXI ст.).

4. Українська мова є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує:

– у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові;

–у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних і соціальних діалектах.

Літературна мова – це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності.

Літературна мова реалізується в усній і писемних формах. Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, наукової і культурної діяльності. Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Зачинателем нової української літературної мови був І.П.Котляревський, основоположником по праву вважають Т.Г.Шевченка.

Лекція 2 Стилі сучасної української літературної мови

План

  1.  Поняття про стиль мови.
  2.  Специфіка наукового стилю.
  3.  Офіційно-діловий стиль у системі стильової диференціації мови.

1. Слово «стиль» – багатозначне, воно походить від латинського «stylus»«паличка для письма».

Мовний стиль – це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і цілеспрямованістю висловлювання. В українській мові традиційно виділяють такі стилі: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, розмовний, конфесійний, епістолярний.

Кожен стиль має:

  •  призначення;
  •   сферу використання;
  •  ознаки;
  •  мовні засоби;
  •  підстилі;
  •  жанри.

Жанри – це різновиди текстів певного стилю.

2. Науковий стиль

Сфера використання: наука, техніка, освіта.

Призначення: повідомлення про результати наукових досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, роз’яснення явищ, систематизація знань.

Ознаки: понятійність, предметність, підкреслена логічність, об’єктивність, узагальненість, аргументація, переконливість.

Мовні засоби: терміни, цитати,посилання, складні синтаксичні конструкції, повні речення. У реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів, зокрема особових форм. З дієслівних форм часто вживаються безособові.

Підстилі: власне науковий (призначений для фахівців), науково-популярний (розрахований на масового читача), науково-навчальний (використовується з навчальною метою)

Жанри: дисертація, монографія, стаття, підручник, лекція, рецензія.

Приклади наукового стилю

1. Кожному об’єкту – папці, файлові, програмі тощо – можна поставити у відповідність ярлик. Ярлик – це спеціальна піктограма зі стрілкою і асоційований з нею коротенький файл, який містить адресу об’єкта. Ярлики створює користувач. Назви ярликами система дає автоматично, але їх можна редагувати. Користувач копіює ярлики у різні папки, де вони репрезентують об’єкт. Призначення ярлика – швидке відкривання об’єкта. Тепер, щоб активізувати об’єкт, його не треба розшукувати у файловій системі, достатньо відшукати ярлик і двічі клацнути на ньому.

2. Студент обрав тему наукової роботи і, безперечно, у нього виникає запитання: «З чого почати?» Насамперед потрібно проконсультуватися з науковим керівником та спеціалістом у тій галузі знань, яку він буде вивчати. Вони нададуть йому фахову інформацію. Наступний етап – бібліографічно-пошукова робота з метою збирання і вивчення фактичного матеріалу, формування плану дослідження. Після його схвалення науковим керівником і опрацювання необхідних джерел потрібно підготувати перший варіант тексту своєї праці. На що варто звернути особливу увагу? Передусім на наявність у роботі джерельного матеріалу, якого майже завжди буває недостатньо.

3. Офіційно-діловий стиль

Сфера використання: офіційно-ділові стосунки, спілкування в державно-політичному житті, громадському й економічному житті, законодавство, адміністративно-господарська діяльність.

Призначення: регулювання офіційно-ділових стосунків мовців.

Ознаки: документальність (кожний папір повинен мати характер документа), стабільність (довго зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту.

Мовні засоби: широке використання усталених словесних формул (з метою, у зв’язку з, відповідно до); велика повторюваність тих самих слів, зворотів, форм; прямий порядок слів; використання професійної термінології; до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним і підрядним зв’язком, натомість широко використовуються прості поширені.

Підстилі та жанри: законодавчий (закони, укази, статути, постанови), дипломатичний (договори, меморандуми, заяви, ультиматуми, комюніке (повідомлення)), адміністративно-канцелярський (заява, автобіографія, характеристика, доручення тощо).

Приклади офіційно-ділового стилю

1. Сторони не несуть відповідальності щодо невиконання зобов’язань за угодою в разі, якщо таке невиконання сталося внаслідок дії обставин непереборної сили. Остаточні терміни виконання зобов’язань сторін за цією угодою коригуються на період, що дорівнює часові, протягом якого діяли обставини непереборної сили, котрі заважали виконанню зобов’язань сторін.

2.  Автобіографія

Я, Семенюк Григорій Іванович, народився 15 вересня 1991 року в м. Івано-Франківську.

З 1997 до 2007 р. навчався в середній загальноосвітній школі № 4 м. Івано-Франківська, 11 класів якої закінчив з відзнакою. З 2009 р. – студент факультету автоматизації та комп’ютерних наук Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, на першому курсі якого й навчаюся за спеціальністю «Комп’ютерна інженерія».

Батько, Семенюк Іван Казимирович, 1964 року народження, головний бухгалтер ВАТ «Кредит».

Мати, Семенюк Лілія Марківна, 1968 року народження, головний інженер ТзОВ «Престиж».

Сестра, Семенюк Наталія Іванівна, 1995 року народження, учениця 7-го класу ЗОШ № 4 м. Івано-Франківська.

 Домашня адреса укладача автобіографії: вул. Молодіжна, буд. 35, кв.14, м. Івано-Франківськ, 76014.

17 квітня 2008 року  Підпис

ЛЕКЦІЯ 3 Сучасний документ. Загальні вимоги до укладання та оформлення

План

1 Поняття про документ.

2 Функції документа.

3 Реквізит, формуляр, бланк.

4 Оформлення тексту документа. Вимоги до мови документа.

1 Велика частина робочого часу працівника у будь-якій сфері життя суспільства пов’язана з роботою над документами (їх написанням, опрацюванням, виконанням тощо), і тому необхідним складником підготовки фахівця вищої кваліфікації є формування основних знань основ справоведення, вироблення в нього умінь і навичок роботи з документами різних типів.

У наукових джерелах пропонуються найрізноманітніші визначення поняття «документ», що зумовлено використанням документів у різних сферах людської діяльності, а отже й різними суспільними функціями, які виконують документи. Адже документ – це джерело інформації, об’єкт дослідження (для вченого), засіб фіксації, передачі інформації та керуванням суспільством у цілому, колективом громадян чи окремою особою (для працівника управління), засіб доказу (для правника) тощо.

Документ (з лат. documentumповчальний приклад, спосіб доказу). За останнє десятиріччя маємо аж чотири стандартизованих визначення поняття «документ».

ДСТУ 2392–94: «Документ – записана інформація, яка може розглядатися як одиниця у ході здійснення інформаційної діяльності»;

ДСТУ 2732–94: «Документ – матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку і має у відповідності з чинним законодавством юридичну силу»;

ДСТУ 3017–95: «Документ – матеріальний об’єкт з інформацією, закріпленою створеним людиною способом, для її передачі в часі і просторі»;

ДСТУ 2732: 2004 «Документ – інформація, зафіксована на матеріальному носії, основною функцією якого є зберігати і передавати її в часі і просторі».

2 У людському суспільстві документи виконують ряд функцій. До загальних функцій документа належать:

інформаційна – будь-який документ створюється для збереження інформації, оскільки необхідність її зафіксувати – причина укладання документа;

соціальна – документ є соціально значущим об’єктом, оскільки його поява спричинена тією чи іншою соціальною потребою;

комунікативна – документ виступає як засіб зв’язку між окремими закладами, установами, фірмами тощо;

культурна – документ є засобом закріплення та передавання культурних традицій.

До специфічних функцій документа належить:

управлінська – документ є інструментом управління;

правова – документ є засобом закріплення і змін правових норм та правовідносин у суспільстві;

історична – документ є джерелом історичних відомостей про розвиток суспільства.

3 Кожен документ складається з окремих елементів – реквізитів. Розрізняють постійні й змінні реквізити документа. Постійні реквізити друкують під час виготовлення бланка; змінні – фіксуються на бланку в процесі заповнення.

Сукупність реквізитів, розміщених у встановленій послідовності, називається формуляром. Кожний вид документа повинен мати свій формуляр-зразок, тобто певну модель побудови однотипних документів.

Аркуш паперу з відтвореними на ньому реквізитами, що містять постійну інформацію, називається бланком.

Управлінські документи оформляють на папері формату А4 та А5. Для зручності з усіх боків сторінки залишають вільні поля.

У ГОСТ 6.38-90 було встановлено такі розміри полів: лівого – 20 мм; правого – не менше ніж 8 мм; верхнього – не менше ніж 10 мм; нижнього – не менше ніж 8 мм.

На практиці, однак, переважно дотримувалися розмірів полів відповідно до ГОСТ 6.39–72, за яким ліве поле – 35 мм; праве – не менше ніж 8 мм; верхнє – 20 мм; нижнє – не менше ніж 19 мм і не менше ніж 16 (для формату А5).

На жаль, і сьогодні існує певна розбіжність ( а звідси і плутанина) у параметрах полів згідно з ДСТУ 4163–2003 (Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів) та Примірної інструкції з діловодства:

Берег (поле) ДСТУ 4163–2003 Примірна інструкція з діловодства

Лівий 30мм  20 мм

Правий 10мм  не менше як 8 мм

Верхній 20мм  не менше як 10 мм

Нижній 20мм  не менше як 8 мм

Бажано дотримуватись вимог нового стандарту.

За новим стандартом є не 31, а 32 реквізити документів. Додався ще запис про державну реєстрацію.

4 Тільки перша сторінка документа друкується на бланку, друга й наступні – на чистих аркушах паперу. Якщо текст займає не одну сторінку, то на другу не можна переносити тільки підпис. На другій сторінці має бути не менше двох рядків тексту. Також не бажано:

відривати один рядок тексту чи слово від попереднього абзацу;

починати один рядок нового абзацу на сторінці, що закінчується, краще починати новий абзац на наступній сторінці;

переносити слово на межі сторінок, слід перенести це слово на нову сторінку.

Нумерація сторінок. У документах, оформлених на двох і більше аркушах паперу, нумерація сторінок починається з другої. Якщо текст документа друкується з одного боку аркуша, то номери проставляються посередині верхнього поля аркуша арабськими цифрами на відстані не менше 10 мм від краю. Слово «сторінка» не пишеться, а також біля цифр не ставляться ніякі позначки.

При написанні тексту документа важливо дотримуватися рубрикації.

Рубрикація – це членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від іншої, а також використання заголовків, нумерації тощо. Найпростіша рубрикація – поділ на абзаци. Вважається, що середня довжина абзацу – 4-6 речень, проте в текстах документів можуть бути абзаци, що складаються з одного речення. У текстах документів для зручності рубрики нумерують. Є дві системи нумерації – традиційна й нова. За традиційною системою нумерації використовуються знаки різних типів (римські та арабські цифри, великі та малі літери). Рубрики, більші за абзац, можуть називатися: параграф, глава, розділ, частина. Вони теж нумеруються.

Нова система нумерації базується на використанні лише арабських цифр, розміщених у певній послідовності. Наприклад: 1.2.1.; 5.1.1.

 Вимоги до мови документа: об’єктивність, логічна послідовність, свобода від суперечностей, повнота інформації, ясність викладу, точність опису, переконливість, лаконічність, стислість і чіткість викладу, нормативність, етикет ділових паперів.

Лекція 4 Комунікативні ознаки культури мовлення

План

  1.  Основні комунікативні ознаки культури мовлення.
  2.  Поняття про мовну норму. Види мовних норм.
  3.  Орфоепічні, акцентуаційні та орфографічні мовні норми.

1.Основними комунікативними ознаками культури мовлення є правильність, точність, логічність, багатство, чистота, доречність, достатність, виразність, емоційність.

Правильність – одна з найбільш визначальних ознак культури мовлення. Критерієм правильності є дотримання мовної норми.

Точність. Точним можна назвати таке мовлення, у якому вжиті слова повністю відповідають їх мовним значенням – значенням, що усталилися в мові в даний період її розвитку.

Логічність. Логічним буде мовлення, у якому сполучення одного слова з іншим несуперечливе і слова розташовуються в логічній послідовності, яка відповідає ходові думки.

Багатство. Чим рідше в певному тексті повторюються одні й ті ж знаки, комбінації знаків, тим мовлення багатше. Сьогодні добре освічена людина застосовує 7-9 тис. слів, у мові Шевченка – понад 20 тис. слів, у словниках – близько 130-200 тис. слів.

Чистота мовлення. Чисте мовлення – це таке, в якому немає не літературних елементів (діалектизмів, вульгаризмів, слів-паразитів, плеоназмів тощо).

Доречність мовлення. Доречний – це такий, що відповідає ситуації спілкування.

2.Літературна мова характеризується унормованістю.

Мовна норма – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації.

Види мовних норм: орфоепічні, акцентуаційні, графічні, орфографічні, лексичні, морфологічні, синтаксичні, пунктуаційні, стилістичні.

Орфоепічні норми регулюють правильність вимови звуків і звукосполучень.

Акцентуаційні норми регулюють правильність наголошування слів.

Графічні норми регулюють правильність передачі літер на письмі.

Орфографічні норми регулюють правильність написання слів згідно з чинним правописом.

Лексичні норми регулюють правильність слововживання.

Морфологічні норми коригують вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами.

Синтаксичні норми регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень.

Пунктуаційні регулюють правильність вживання розділових знаків.

Стилістичні норми регулюють правильність відбору мовних елементів відповідно до умов спілкування.

3.Орфоепічні норми регулюють правильність вимови звуків і звукосполучень.

Основні правила української орфоепії.

1.Голосні звуки [е], [и] в ненаголошених позиціях звучать з наближенням [е] до [и], [и] до [е].

2.Специфічною рисою української орфоепії є тверда вимова губних звуків [б], [п], [в], [м], [ф].

3.Твердо вимовляються всі шиплячі звуки.

4.В українській мові відсутнє акання: голосний [о] не вимовляється з наближенням до [а].

5. Звуки [дз], [дж] вимовляються злито, як один звук.

Акцентуаційні норми – загальноприйняті правила наголошування слів.

Розділ мовознавства, який вивчає наголос, називається акцентологією.

Часто ці норми розглядають у межах орфоепії.

Орфографічні норми регулюють правильність написання слів згідно з чинним правописом.

1990 року вийшов друком новий варіант “Українського правопису” – третє видання, а 1993 року – четверте видання, виправлене й доповнене. У цих виданнях сталося чимало істотних змін.

До української абетки повернуто літеру “Ґ ґ”, яка позначає дзвінкий проривний приголосний – звукову пару до задньоязичного “К к”. Цю літеру 1933 року було безпідставно вилучено з уживання, хоча звук, який вона позначає, використовується в усній мові й у наші дні (ґанок, ґудзик, ґрунт, ґава), має смислорозрізнювальну функцію й не є варіантом звука “г”. За допомогою звука (й букви) “Ґ” розрізняються зовсім відмінні слова: ґрати (міцна решітка) – грати (дієслово), ґніт (нитяне осердя свічки) – гніт (гноблення), ґуля (набряк від удару) – гуля (дитяче - голубок); розрізняються й словоформи, прикладом чого можуть бути такі “ігрові” фрази: “Стою на ґанку, дивлюсь на Ганку”; “Пішли на гульки, набили ґульки”; “Собака побачив ґав і сказав “гав!”. Ця буква сприяє й точнішому фонетичному відтворенню іноземних імен і запозичень, хоча нею не слід зловживати (наприклад, запозичення з грецької мови, де існує фрикативний “г”, подібний до українського, необхідно писати саме так: географія, геліоцентричний).

Впровадження в життя комп’ютерів і викликана цим необхідність уніфікації азбуки слов’янських народів зумовила зміну місця в нашій абетці м’якого знака “Ь” – з останнього на третє місце від кінця “Ь, Ю, Я”. А це, звичайно, викликало зміни в словниках, різних каталогах, енциклопедіях, довідниках тощо.

За новим правописом назви церковних книг не беруться в лапки (Біблія, Коран, Євангеліє, Псалтир, Соборні Послання), а з великої літери пишуться такі слова, як Бог (але боги), Святий Дух, Син Божий, Свята Матір, а також назви релігійних свят і відзначень: Різдво, Пасха (Великдень), Трійця, Благовіщення, Покрова, Масниця, Теплого Олексія тощо.

Значно спрощено написання складних іменників з пів- (у значенні половина). Разом пишемо, якщо наступна частина складного слова – загальна назва; дефіс ставимо, коли твірна основа – власна назва: півметра, півмиски, півозера, але пів-Києва, пів-Азії, пів-Єрусалима, пів-Галактики; перед літерами я, ю, є, ї за загальним правилом ставиться апостроф: пів’ями, пів’юрти, пів’єпархії, пів’їдальні.

Чимало змін сталося в правописі слів іншомовного походження. Запозичені слова з часом вростають у національний ґрунт, зазнають впливу нашої вимови, і правопис повинен реагувати на подібні зміни. У загальних назвах, у словах іншомовного походження приголосні не подвоюються (апарат, редколегія, маса, клас, програма), бо подвоєння не відчутне в українській мові, але за попереднім правописом з цього правила було багато винятків. Тепер подвоєння залишено в окремих словах, де воно виразно чується: тонна, ванна, манна, брутто, нетто, вілла, пенні. Без подвоєння писатимуться слова, які раніше належали до винятків: бароко, інтермецо, лібрето, фортисимо, піанісимо, піцикато, стакато, фіни. У деяких словах подвоєння і неподвоєння літер вказує на відмінне значення слів: бонни – бони (учительки іноземки та паперові гроші), білль – біль (законопроект та страждання), булла – була (папська грамота і дієслово), дурра – дура (рослина і лайка).

У власних назвах і словах, похідних від них, подвоєння приголосних зберігається: Марокко - марокканець, Ніцца - ніцціанський, Шіллер - шіллерівський, Калькутта - калькуттський, Андорра - андоррський. Також подвоєння відбувається при збігові однакових приголосних префікса та кореня: контрреволюція, імміграція, ірраціональний, сюрреалізм, апперцепція.

Значних змін зазнало правило дев’ятки. Літера и пишеться у географічних назвах після приголосних дж, ж, ч, ш, щ, ц перед наступним приголосним: Алжир, Вашингтон, Вірджинія, Гемпшир, Жиронда, Йоркшир, Лейпциг, Сан-Франциско, Циндао, Чикаго, Чилі, але перед голосним і в кінці слова пишеться і: Віші, Шіофок. И пишеться й у деяких загальних назвах, які належали до винятків: бравісимо, фортисимо, піанісимо (було бравіссімо, фортіссімо, піаніссімо).

Шиплячий ж в українській мові в основному твердий, тому вирішено писати журі (замість жюрі), Жуль Верн (замість Жюль Верн), а також парфумерія (заміст парфюмерія), бо парфуми.

За традицією у запозичених словах збережено подвійну йотацію, наприклад: Малайя, Савойя, Гавайя, Фейєрбах, Гойя, фойє, майя (народність), але в словах конвеєр і феєрверк її знято, бо ці слова стали “своїми” і вимовляються за нормами української мови.

Це саме можна сказати й про російські прізвища із спільним коренем, де в українській мові ставиться апостроф: В’яземський, П’ятаков, Пом’яловський, В’яльцев, Рум’янцев (у російській мові Вяземский, Пятаков, Помяловский, Вяльцев, Румянцев), але Ляпунов, Рюмін.

За новим правилом розширено випадки вживання закінчення -у, -ю в іменниках другої відміни чоловічого роду, зокрема, -у пишемо: у збірних іменниках: березняку, вишняку, чагарнику, каталогу, уривку, абзацу, та в назві міста Кривого Рогу (було -а).

Дещо спрощено чергування приголосних при творенні прикметників від географічних назв за допомогою суфікса -ськ. Так, подібно до слів Волга – волзький, Запоріжжя – запорізький пишемо й вимовляємо: Гаага – гаазький, Данціг– данцізький (а не гаагський, данцігський).

Лекція 5 Лексичні норми СУЛМ

План

1. Поняття про лексичні норми. Види порушення лексичних норм.

2. Явище паронімії в українській мові.

3. Синоніми, омоніми: складні випадки слововживання.

4. Термін. Ознаки терміна. Терміни і професіоналізми.

1. Лексичні норми регулюють правильність слововживання.

Види порушення мовних норм

1. Вживання слова у не властивому йому значенні, зокрема й нерозрізнення слів-паронімів:

– Ти не маєш жодної уяви про цю програму. Яке уявлення склалося у вас про цього інженера.

Перед випускниками стоїть дилема: куди піти навчатися? Перед випускниками стоїть проблема: куди піти навчатися?

Старанно відноситься до своїх службових обов’язків (ставиться).

2. Порушення норм сполучуваності слів: Відвідувачів виставки здивували дешеві ціни комп’ютерів. Відвідувачів виставки здивували низькі ціни комп’ютерів. Весь час підвищує свій інтелектуальний розвиток – інтелектуальний рівень. У жовтні 2007 року отримала перше місце у районній олімпіаді з української мови (посіла)

3. Вживання росіянізмів: 

Поступають товари – надходять товари; поступили в продажу – надійшли у продаж; приносить збитки – завдає збитків; пожиточний мінімум – прожитковий мінімум; розходувати кошти – витрачати кошти; в двох словах – двома словами; вести себе – поводити себе; виставляти претензії – висувати претензії; включити питання – внести питання; діюче законодавство – чинне законодавство; кризисна ситуація – кризова ситуація; загрузка – завантаження; міроприємство – захід; піднімати питання – порушувати питання.

4. Мовна надмірність:

а) плеоназм (вживання збіжних значень слів): складіть свою автобіографію; будемо взаємно допомагати один одному;

б) тавтологія (повторення спільнокореневих слів): початок семінару розпочнеться о 10.00. Потрібно розрізняти різні підходи до цієї проблеми.

5. Мовна недостатність: прошу надати відпустку на три дні (терміном на три дні)

2. Пароніми – слова, утворені від одного кореня за допомогою різних афіксів, що близькі за зовнішньою формою, звучанням, але мають різне значення. Мовна практика свідчить, що за умови недостатньої уваги до лексичних значень слів такі слова часто не розрізняють і вживають довільно одне замість іншого, спотворюючи зміст висловленого.

Приклади паронімів: економний–економічний; адресат–адресант, громадський-громадянський; музичний–музикальний

Декваліфікація–втрата кваліфікації, спеціальних знань і досвіду: Декваліфікація бухгалтера.

Дискваліфікація –позбавлення кваліфікації на підставі визнання кого-небудь нездатним або негідним працювати за якимсь фахом.

Кампанія – сукупність певних заходів: Виборча кампанія

Компанія – група осіб, об’єднана певними інтересами; торговельне або промислове товариство, що об'єднує підприємців; спілка. Дочірня компанія — компанія, що її контролює материнська компанія. Консалтингова компанія — компанія, яка надає консультаційні послуги.

Консалтинг -у, 1) Консультаційні послуги, діяльність з надання консультацій.

3. Синонімія – це повний або частковий збіг значення двох чи кількох слів, це явище подібності змісту при відмінностях у формі. Декілька синонімів, що мають одне спільне значення, називаються синонімічним рядом. Ряд має одне стрижневе слово, що виражає найзагальніше значення й не має стилістичних відтінків. Воно ще називається семантичною домінантою: стійкий – міцний, непохитний; ходити – крокувати (урочисто); поспішати (швидко), плентатися (повільно); дбати – клопотатися, піклуватися, турбуватися.

Деякі труднощі вживання слів-синонімів

Процент –відсоток

Замісник (виконавець певних функцій тимчасово, на час відсутності посадової особи)–заступник(особа, що виконує певну службову функцію постійно)

Об’єм (величина чого-небудь, вимірювана в кубічних одиницях)-обсяг (розмір, величина, кількість, значення чого-небудь)–розмір (1.Лінійна величина–гігантські розміри; 2. Величина грошової оплати або винагороди за що-небудь: встановлений розмір заробітної плати.)

Ставлення(той або інший характер поводження з ким-, чим-небудь: ставлення до праці, людини)–відношення (взаємозв'язок між предметами, явищами: процентне відношення . синтаксичні відношення).

Омоніми – слова, які збігаються своїм звучанням і формою, але мають різне значення. Омоніми поділяються на дві групи: повні омоніми і неповні омоніми.

Повні омоніми– це такі слова, які за звуковим складом і граматичною формою є завжди однаковими: коса, ключ;

Неповні омоніми поділяються на кілька підгруп: омоформи, омофони, омографи.

Омоформи – це однакові форми слів6 три–три; мати–мати;У

Омофони – це слова, у яких однаковим є тільки звучання, а написання різне: сон це; мрія ти– мріяти; про те – проте;

Омографи – це слова, в яки однаковим є тільки написання, а звучання різне: атлас –атлас; білизна-білизна

4. Термін – це слово або словосполучення, що виражає певне поняття якоїсь галузі науки, техніки, мистецтва тощо.

Сучасна мова науки та техніки висуває до термінів кілька вимог. Найважливішими з них є такі:

Термін повинен відповідати правилам і нормам певної мови.

Термін повинен бути систематичним.

Термінові притаманна властивість дефінітивності, тобто кожен термін зіставляється з чітким окресленим визначенням, що орієнтує на відповідне поняття. Дефініція – лінгвістичний опис значення.

Термінові властива відносна незалежність від контексту.

Термін повинен бути точним.

Термін повинен бути коротким, хоча дана вимога нерідко суперечить вимозі точності, тобто повноти терміна.

Термін повинен бути однозначним в межах певної терміносистеми.

Термінові не притаманна синонімічність, яка заважає взаєморозумінню.

Термін повинен бути милозвучним.

Терміни експресивно нейтральні.

 Професіоналізми – це слова або вислови, властиві мові певної вузької професійної групи людей, поставлених в особливі умови життя та праці. Ці слова виникають, коли та чи інша спеціальність чи фах, вид занять не мають розвиненої термінології або як розмовні неофіційні замінники наявних у певній галузі термінів. Терміни відзначаються своєю емоційною нейтральністю, відсутністю образності. Професіоналізми, навпаки, зберігають емоційність.

Наприклад: мама (материнська плата), клава (клавіатура), вінт (вінчестер).

Лекція 6 Морфологічні норми СУЛМ

ПЛАН

1. Поняття про морфологічні норми. Види порушення морфологічних норм.

2. Складні випадки вживання граматичних форм іменника:

а) закінчення іменників чоловічого роду в родовому відмінку однини;

б) кличний відмінок однини іменників.

3. Граматичні форми власних назв:

а) складні випадки відмінювання українських прізвищ та імен;

в) особливості творення та відмінювання форм імен по батькові;

г) особливості узгодження географічних назв з означувальним словом.

1. Морфологічні норми регулюють правильність вибору морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами.

Види порушення морфологічних норм:

1. Вживання іменника у невідповідній формі роду, числа і відмінка

Наприклад: чотири фірми із Санкт-Петербургу, біла тюль, ця собака.

2. Ненормативне ступенювання прикметників: це самий вигідний контракт; перша пропозиція була більш вигідніша; це були найбільш прийнятніше умови.

3. Некоректне вживання особового займенника.

Наприклад: Багато пропозицій подали робітники цеху № 3. Реалізація їх допоможе зменшити вартість будівельно-монтажних робіт.

4. Неправильна граматична форма іменника у складі кількісно-іменних сполук: відстань між станціями сорок чотири з половиною кілометра; площа земельної ділянки 44,3 гектари.

5. Вживання ненормативних форм дієприкметника та дієприслівника: кошти, отримуємі від реалізації конфіскованого майна, перераховуються до державного бюджету; вкладая кошти у навчання працівників сьогодні, фірма досягне визначних успіхів у майбутньому.

6. Вживання невідповідного прийменника та сполучника: улітку відпочивало біля 80% працівників фірми; тут ви матимете консультації по всіх питаннях; курс лекцій по комп’ютерній графіці; відповідь потрібно надіслати не пізніше чим за 10 днів до наради.

7. Контамінація парних сполучників: трудовий договір може розриватися не тільки з ініціативи працівника, скільки з ініціативи адміністрації; що більше ти працюватимеш, тим більше пільг матимеш.

2. У родовому відмінку однини іменники другої відміни залежно від їх значення мають закінчення а,я або у,ю.

Закінчення а, я мають:

Назви осіб, власні імена та прізвища; назви тварин і дерев; назви предметів; назви населених пунктів; назви мір довжини, ваги, часу (грама, метра, процента); назви грошових знаків (долара, фунта стерлінгів); числові назви (десятка, мільйона, мільярда); терміни іншомовного походження, які означають конкретні предмети, геометричні фігури (конуса, радіуса, сегмента, сектора, синуса).

Закінчення у, ю мають іменники чол. роду, коли вони означають:

Речовину, масу, матеріал; збірні поняття; назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: заводу, магазину, універмагу; назви установ, закладів, організацій: інституту, університету; назви почуттів, процесів, станів, властивостей (достатку, експорту, інтересу, моменту, ритму); більшість складних безсуфіксних слів (рукопису, трубопроводу); переважна більшість префіксальних іменників (випадку, вислову, заробітку, запису, прибутку); назви озер, гір, островів, півостровів, країн, областей: Чаду, Кіпру, Криту, Сибіру, Кавказу, Китаю.

Б) У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка має як перше слово, так і друге, хоч друге слово може мати й форму називного відмінка: добродію бригадире (бригадир), пане лейтенанте (лейтенант).

У звертаннях, що складаються із загальної назви та імені, форму кличного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім’я: брате Петре, колего Степане, пані Катерино, пане Віталію.

У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка має тільки загальна назва, а прізвище завжди виступає у формі називного відмінка: друже Максименко, колего Іваничук.

У звертаннях, що складаються із двох власних назв – імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Галино Іванівно, Маріє Василівно, Ярославе Андрійовичу.

3а)

1. Чоловічі прізвища прикметникового типу на ов, ев (єв),ів (їв),ин, ін (їн) відмінюються за таким зразком:

Н. Павлов Гаршин

Р. Павлова Гаршина

Д. Павлову Гаршинові, у

З. Павлова Гаршина

О. Павловим Гаршиним

М. Павлові,у Гаршині, у

Кл. Павлове, Павлов Гаршине, Гаршин

2. Жіночі прізвища на приголосний та о не відмінюються: Марія Сеник. Аналогічні чоловічі прізвища відмінюються.

3. Відмінюються обидві частини складних прізвищ, якщо перша частина може бути самостійним прізвищем : Квітка-, Гулак-, Карпенко-, Мамин-, Нечуй-.

Не відмінюються Бонч-, Дольд-, Кос-, Кара- і под.

4. Імена, що в Н. в. закінчуються на –р, у Р. в. твердої групи мають закінчення а: Віктора, Макара, Світозара, імена м’якої групи мають закінчення я: Ігоря, Лазаря, Цезаря.

3б) при творенні чоловічих імен по батькові вживається суфікс –ович, який додається до основи слова: Васильович, Євгенович, Ігорович, Юрійович.

Від імен Лука, Ілля,Лев – Лукич, Ілліч, Львович.

Деякі імена по батькові мають рівнозначні паралельні форми: Савич і Савович, Хомич, Хомович, Кузьмич, Кузьмович.

Імена по батькові від імен Микола та Григорій мають такі форми: Миколайович, Григорович.

При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн(а): Василівна, Сергіївна.

4. У літературі з проблем культури мовлення рекомендується змінювати географічні назви відповідно до вимог контексту незалежно від того вжита вона з родовою назвою чи без неї.

У незмінній формі географічна назва залишається в спеціальній воєнній (військовій) літературі, у спеціальній географічній літературі й тоді, коли це назва залізничної станції, порту чи астрономічна назва. Порівняйте: Луцьком, Бугом, у Сумах, міста Києва, річки Дніпра, містом Чернівцями, але: на станції «Ромодан», на станції «Чернівці-Північна», планетою Марс, в порту Одеса.

Якщо географічна назва маловідома, то її треба вживати у вихідній формі: У селі Соняшники є олійний комбінат. Містечком Людківці не намилуєшся.

Не відмінюються ті географічні назви, які складаються з іменника та прикметника: до міста Кривий Ріг.

Назви гір, островів при наявності родової назви теж не змінюються: поблизу гори Пік Перемоги, на півострові Камчатка, під мисом Надія.

Зі словами республіка, колонія, провінція, штат, область, пустеля власна назва відмінюється в тому випадку, якщо збігається рід загальної і власної назви:

У республіці Франції, у штаті Техасі, але: у республіці Іран, у штаті Вірджинія.

Лекція 7 Синтаксичні норми сучасної української літературної мови

План

1. Синтаксична норма. Види синтаксичних помилок.

2. Особливості синтаксису ділового тексту.

3. Труднощі з узгодженням та складні випадки керування в українській мові.

4. Вживання дієприкметникового та дієприслівникового звороту у мовленні майбутнього фахівця.

5. Однорідні члени речення: особливості використання у професійному мовленні.

1 Синтаксичні норми регулюють вибір варіантів побудови простих і складних речень.

Види порушення синтаксичних норм

Порушення норм узгодження і керування.

Чотири студенти було відзначено грамотами.

Вибачте мене, характерний мені тощо.

–Неправильний порядок слів.

Для організації рейсів круїзних і туристсько-екскурсійних використовуються в основному комфортабельні теплоходи.

Контактне розміщення кількох слів у тій самій відмінковій формі.

На конференції обговорювалось питання вирішення проблеми підвищення соціальної та економічної ефективності туристської діяльності та менеджменту.

Неправильне використання однорідних членів речення.

У засіданні взяв участь і виступив директор гірськоспортивного комплексу «Смерічка».

Неправильне введення дієприкметникового чи дієприслівникового звороту в речення.

Навчаючись в Київському інституті туризму, економіки і права, студентами набуваються фундаментальні знання в галузі туризму, міжнародних економічних відносин, правознавства.

– Збіг двох прийменників.

Я телефонував в туристичне агентство на в оголошенні зазначений номер

– Неправильна будова складного речення.

Головне, на що потрібно звернути увагу, це на якість продукції.

–Контамінація прямої і непрямої мови.

Слухали: інженера Козаченка В.М., який сказав, що мені потрібно пройти курс лікування в санаторії.

2. Особливості синтаксису ділового тексту

Синтаксис, на відміну від лексикології і фразеології, не має таких одиниць, які б вживалися тільки в одному стилі. В усіх стилях сучасної української літературної мови вживаються спільні синтаксичні одиниці. Синтаксичні одиниці мають загально мовний характер. Водночас вони виявляють певну специфіку – обмеження або переваги – у використанні в якомусь стилі чи різновиді мовлення. Для офіційно-ділового стилю сучасної української мови також характерні деякі особливості щодо вживання різних типів синтаксичних конструкцій.

1. У ділових паперах переважають прості речення, які мають розповідний характер (питальні, окличні речення зустрічаються в документах досить рідко). Перетворення складних речень на прості внаслідок трансформації підрядних частин на прикладки, обставини, додатки, відокремлені й невідокремлені означення, сприяє чіткості й лаконічності ділового спілкування. Порівняйте: Охоронцеві фірми «Оле-тур» повідомили про те, що його звільнено з роботи і Охоронцеві фірми «Оле-тур» повідомили про його звільнення з роботи. Переговори, які ми провели вчора, були успішними і Проведені вчора переговори були успішними.

В офіційно-ділових текстах переважають двоскладні речення. З-поміж односкладних найширше представлені безособові речення, головний член яких виражений незмінними присудковими формами на -но, -то, та інфінітивні речення, напр.: Комісію для проведення інвентаризації в туристському комплексі «Прикарпаття» затверджено в складі п’яти осіб. Призначити Карпенка Івана Петровича на посаду заступника директора ЗАТ «Івано-Франківськтурист».

2. Переважає прямий порядок слів, тобто група підмета ставиться перед групою присудка; вставні слова виносяться на початок речення; узгоджене означення стоїть перед означуваним словом.

Недотримання цих правил призводить до нечіткого, нелогічного викладу інформації, а іноді до прикрих різнотлумачень і комічних ситуацій. Наприклад: Продається весільна сукня для нареченої 46-48 розміру з гарними аксесуарами.

3. В офіційно-діловому стилі в реченнях використовуються присудки ускладненої форми (їх називають іще «розщепленими присудками»), що являють собою фразеологізовані дієслівно-іменні сполуки. Частина з них має в сучасній українській мові паралельні прості дієслівні присудки, пор.: надавати допомогу – допомогти, вести облік – обліковувати.

Проте дуже багато стійких дієслівно-іменникових сполук, що вживаються в ролі присудка, не мають дієслівного відповідника: провести захід, навести порядок, виявити увагу, надати слово.

Щодо використання в ділових документах «розщеплених присудків» фахівці не є одностайними. Одні вважають, що ці присудки поширилися в українській мові під впливом російської і відображають іменний характер російського синтаксису. Тому вони не відповідають синтаксичним нормам сучасної української літературної мови. Інші, визнаючи те, що офіційно-діловий стиль української мови формувався під впливом цього стилю російської мови, вважають, що «розщеплені присудки» мають ряд переваг над дієслівними. Одна з основних переваг полягає в тому, що вони створюють офіційний колорит висловлювання, нейтралізують розмовність, якої надає простий дієслівний присудок. Саме тому їх використання вважають виправданим і доречним.

Слід зауважити, що останнім часом в українському діловому мовленні з’явилося багато невдалих, штучних «розщеплених присудків» типу забезпечити покращення, організувати використання, відбувається зростання. Слід уникати таких конструкцій, у яких дієслівний компонент є надлишковим, оскільки він дублює семантику дії, виражену віддієслівним безсуфіксним іменником або іменниками із суфіксами – анн-, -енн-, -інн-

Запам’ятайте, як можна уникнути таких громіздких конструкцій:

Ненормативна конструкція  Правильна конструкція

забезпечити покращення  поліпшити умови праці

умов праці

організувати використання резерву використати резерв

відбувається зростання прибутку зростає прибуток

здійснювати впровадження технології впроваджувати технологію

проблеми знаходяться на обговоренні проблеми обговорюють (ся)

тримати під контролем  контролювати

Деякі «розщеплені присудки» є ненормативними через неправильне семантичне узгодження їхніх компонентів, невдале калькування їх з російської мови:

Ненормативна конструкція Правильна конструкція

піднімати питання  порушувати питання

виразити подяку  висловити подяку / подякувати

відіграє значення  відіграє роль

дає можливість  дає змогу

носить характер  має характер

приймати участь  брати участь

прийняти заходи  вжити заходів

залишається під питанням залишається нез’ясованим / невирішеним

прийти в непридатність стати непридатним

підвести підсумки  підбити підсумки / узагальнити

 

4. Типовими для ділових текстів є дієприкметникові та дієприслівникові звороти.

5. В офіційно-діловому стилі чуже мовлення передають здебільшого непрямою мовою, тобто складнопідрядним реченням з підрядною з’ясувальною частиною. Діалог використовують переважно в усному діловому спілкуванні. Цитування трапляється зрідка, наприклад у промовах, рішеннях (у документах)

6. Серед наявних у мові типів підрядних речень переважають з’ясувальні, означальні, мети та умови.

3. Труднощі з узгодженням та складні випадки керування в українській мові

 

Іноді присудок не узгоджений із підметом за ознаками роду, числа або особи й це ускладнює сприйняття інформації, призводить до її спотворення.

1. Підмет, до складу якого входить числівник один, потребує присудка у формі однини.

Наприклад: Минулого року 2131 іноземець відвідав курортне місто Яремче.

2. Присудок у реченні має стояти у множині, якщо до складу підмета входять числівники два, обидва, три, чотири.

Наприклад: Тридцять чотири студенти взяли участь у змаганнях.

3. Якщо до підмета входять числівники п’ять і більше, присудок може стояти як в однині, так і в множині, залежно від контексту. Коли підмет називає пасивні особи, предмети, що подаються у вигляді цілісної, нерозчленованої групи, присудок, як правило, ставиться в однині.

Наприклад: Шість суттєвих доповнень увійшло до резолюції зборів.

Але якщо підмет називає групу осіб, предметів, кожний з яких діє активно й самостійно, присудок переважно ставить у формі множини: Вісімнадцять санаторіїв та лікувальних пансіонатів України обслуговують ветеранів Вітчизняної війни.

4. Якщо до складу підмета входить займенник хто, ніхто, ніщо, дехто, то узгоджуваний із ним присудок ставиться лише в однині.

Наприклад: Дехто з нас вступив до Київського національного економічного університету.

5. Зі словами більшість, меншість, ряд, частина, багато вживаємо однину, крім випадків, коли підмет і присудок – однорідні члени, відділені другорядними членами речення або підрядними реченнями, коли підмет стоїть перед присудком.

Наприклад: Більшість рекреаційних закладів розміщена поблизу великих міст.

Більшість рекреаційних закладів, що вказані у переліку, розміщені поблизу великих міст.

6. Якщо до складу підмета входить прикладка, виражена іменником іншого, ніж підмет, роду, присудок у цих випадках узгоджується в роді з підметом.

Наприклад: Цей музей-садиба відкритий для туристів з усієї України.

Складні випадки керування

До деяких складних випадків керування належать такі.

1. Дієслова або віддієслівні іменники, які керують різними відмінками, не можуть мати спільного додатка. Порівняйте:

Неправильна конструкція Правильна конструкція

Адміністрація фірми «Престиж» Адміністрація фірми «Престиж»

відзначила і висловила подяку відзначила десятьох співробітників і

десятьом співробітникам; висловила їм подяку;

Створити і взяти участь у роботі Створити групу взаємодопомоги

групи взаємодопомоги та взяти участь у її роботі

2. Керування може не збігатися в близькозначних словах, пор.: властивий (кому?) і характерний (для кого?), опанувати (що?) й оволодіти (чим?) повідомити (кому?), але поінформувати (кого?).

3. Порушення дієслівного керування в українській мові часто трапляється під впливом керування дієслів російської мови.

4. У діловому професійному спілкуванні часто порушуються норми вживання дієприкметникових та дієприслівникових зворотів. Наприклад: Особам, знайшовши скарб і добровільно здавши його, виплачується винагорода. Кошти, отримуємі від реалізації конфіскованого майна, перераховуються до державного бюджету.

Вживаючи дієприслівники й дієприслівникові звороти треба мати на увазі такі нормативні вимоги сучасної української мови:

1) дія, названа присудком, і дія, названа дієприслівником, мають стосуватися того самого діяча; порушенням цієї вимоги є речення на зразок Навчаючись в Київському національному економічному університеті, студентами набуваються фундаментальні знання в галузі міжнародних економічних відносин.

2) підмет повинен стояти поза дієприслівниковим зворотом; неправильно побудованим із цього погляду є, наприклад, речення У туристському комплексі «Прикарпаття» наші студенти відпочиваючи, познайомилися із студентами з інших міст України.

5. Однорідні члени речення: особливості використання у професійному мовленні

1. У ролі однорідних не повинні виступати слова, що виражають родові (ширші) та видові (вужчі) поняття.

2. Не слід вживати як однорідні ті слова, що виражають різнопланові, тематично не пов’язані поняття;

3. Якщо при однорідних членах речення є узагальнювальне слово, воно повинно бути родовим поняттям до однорідних слів – видових понять. Однорідні члени речення мають узгоджуватися з ним у відмінку.

4. Якщо однорідний ряд великий і громіздкий, називний відмінок із бажаного стає необхідним.

ЛЕКЦІЯ 8

УСНЕ ДІЛОВЕ МОВЛЕННЯ. ВИДИ ТА ЖАНРИ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

План

1. Усне ділове мовлення.

2. Публічне мовлення.

3. Підготовка до публічного виступу.

4. Види та жанри ділового спілкування.

1. Усне ділове мовлення.

Усне ділове мовлення поділяють на публічне і приватне (залежно від кількості співрозмовників і завдань спілкування). Живе усне переконливе мовлення – важливий засіб багатоманітного та різноспрямованого впливу на слухача. Правильне, унормоване мовлення може забезпечити швидкість взаєморозуміння між учасниками комунікативного акту.

Усне ділове мовлення – це розмовно-літературне мовлення, що наближається до мовлення писемного. Як відомо, офіційно-діловий стиль, окрім писемної форми, реалізується також і в усній (ділові наради, публічні виступи, телефонне спілкування). Усне ділове мовлення передбачає всілякі способи взаємодії між співрозмовниками за допомогою вербальних (словесних) і невербальних (поза, жести, міміка, одяг, знаки, символи) засобів. Наприклад, ділова розмова – це своєрідний «дракон з чотирма головами», де:

- перша голова відповідає за грамотність і правильність мовлення (мовний склад);

- друга – завідує логікою і обмірковує доведення (логічний склад);

- третя – думає про створення гарного психологічного клімату бесіди, про враження, що справляє враження на оточуючих (психологічний склад);

- четверте – керує нашою мімікою, жестами, манерами (невербальний склад мови).

При цьому тулуб дракона – це наш мозок, який контролює діяльність всіх чотирьох голів.

Одного неточного, невдало сказаного слова або хоча б погано вимовленого слова іноді досить, щоб зіпсувати усе враження. За висловом французького письменника Ларошфуко, істинне красномовство полягає в тому, щоб сказати все, що треба, але не більше. Отже, багато говорити і багато сказати – поняття не тотожні. Неодмінною умовою успіху є дотримання загальних вимог, які визначають рівень культури усного ділового мовлення:

Ясність, недвозначність у формуванні думки.

Логічність, смислова точність, небагатослівність мовлення.

Відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення.

Співмірність мовних засобів та стилю викладу.

Різноманітність мовних засобів (багатство лексики в активному словниковому запасі мовця).

Самобутність, нешаблонність в оцінках, порівняннях, зіставленнях, у побудові висловлювань.

Виразність дикції, відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.

Сьогодні вносять пропозиції про те, щоб до характеристики ділових якостей людини додавати ще й мовну характеристику: вміє чи не вміє чітко та лаконічно висловлювати свої думки. Відомий вислів, який приписують Сократові, «Заговори, щоб я тебе побачив» свідчить про те, що високий рівень культури, зокрема ділового мовлення є яскравим свідченням високої загальної культури людини.

2. Публічне мовлення

Переконливе, пристрасне слово – дійовий засіб організації стосунків між людьми в діловій сфері, могутній чинник виховання. Живе слово, особистий приклад – величезна сила.

Усна публічна мова – різновид літературної мови, що використовується як форма спілкування мовця з колективним слухачем і характеризується спеціальними засобами впливу на аудиторію. Співвідноситься з поняттями «ораторський стиль», «красномовство», «риторика». Усна форма публічного спілкування мовця з аудиторією активізує невербальні, несловесні засоби, серед яких – інтонація, жест, міміка. Вербальний, візуальний та акустичний складники усної публічної мови виступають у єдності подання і сприймання інформації. Усна публічна мова, крім інформативної, виконує також функцію впливу на слухача.

Різні ситуації спілкування вимагають відповідного жанру усного публічного мовлення. Існують жанри, найближчі до писемного різновиду, зокрема наукові доповіді, реферати, звіти, які передбачають створення первинного письмового тексту і підготовку на його основі усного варіанта. Інший характер має публічного лекція, виступ на мітингу, зборах. Публічні виступи, лекції, доповіді, бесіди, участь у теоретичних конференціях, диспутах залучають людей до активного громадського життя, допомагають їм виявити творчу ініціативу, служать засобом пропаганди знань, виховують людей.

3. Підготовка до публічного виступу.

Виступ – виголошення промови, заяви інформації і т. ін. Виступи класифікують залежно від їх мети:

  •  інформувати;
    •  переконувати;
    •  розважати.

Етап підготовки публічного виступу певною мірою визначає її ефективність. Науковці, найкращі оратори, посилаючись на так звану теорію формування розумових дій П. Я. Гальперіна, а також дослідження нейропсихолога А. Р. Лурії, рекомендують:

  •  готувати повний текст публічного виступу;
    •  надрукувати його, прочитати для себе вголос, пам’ятаючи, що читання однієї сторінки триває в середньому 2 хвилини. Це дасть змогу, по-перше, впорядкувати матеріал і не заплутатися в ньому, а по-друге, орієнтуватися в обсязі і часі;
    •  підкреслювати найважливіші думки;
    •  виокремлювати основні смислові блоки так, що перехід від одного до другого був природним;
    •  визначати основні думки в кожному блоці, їхню аргументацію, відповіді на можливі запитання і т. ін.

Досвідчені оратори вважають, якщо так працювати, то від самого початку текст не буде сумою окремих висловлювань, а цілісною структурою, в якій виділяються основні й другорядні питання, сильні та слабкі сторони чисто «ораторські» та змістовні прийоми. Тоді втрачається залежність від тексту, і він підкоряється тому, хто виступає. Промовець зможе говорити спокійно, невимушено, скорочувати текст, перебудовувати, доповнювати, а згодом майже не користуватися ним.

Усім подобається слухати промовця, який вміє включати до виступу цікаву оповідку й робить це доречно. Але слід зважати на те, що немає нічого гіршого, ніж невдало сказаний жарт, бо слухачі почнуть реагувати на нього і перестануть слухати. Якщо є можливість проілюструвати тему виступу наочними матеріалами, треба цим неодмінно скористатися. Це гарантує більшу увагу слухачів, бо вони не лише чутимуть, а й бачитимуть. Проте слід спочатку переконатися в тому, що в приміщенні є технічні засоби і вони перебувають у робочому стані, а ви вмієте з ними працювати.

Досить поширене явище серед промовців – страх перед аудиторією. Він дається взнаки по-різному: може тремтіти голос, вкриватися червоними плямами обличчя, виявлятися блокування будь-яких проявів волі. Найгірше, що це підсилює страх, і промовець зазвичай думає вже не про логічний виклад матеріалу, а про якомога швидше завершення «екзекуції», бо усвідомлює, що прояви страху помітні для слухачів. Знаючи про це явище, людині, яка має виступати, слід працювати над собою, використовуючи психологічні засоби впливу.

  1.  Види та жанри ділового спілкування

Люди, як правило, починають спілкуватися з якогось приводу. При цьому їхні дії пов’язані з предметом спілкування, який визначає його сутність дає змогу визначити його спрямованість.

Основними формами вираження усного ділового мовлення є монолог та діалог.

Особливим жанровим різновидом мовленнєвої діяльності є публічне монологічне мовлення. У ньому найповніше реалізується система мисленнєво-мовленнєвих дій – уміле використання форм людського мислення (логічного, образного та мовних засобів вираження). Діяльність людини професія якої пов’язана з постійним виголошенням промов, доповідей, читанням лекцій, вимагає набуття певної вправності у виборі відповідності жанру, формулюванні теми, відбору фактичного матеріалу та послідовності його викладу, а також високої культури мовлення та спілкування в цілому.

Залежно від змісту, призначення, способу проголошення й обставини спілкування виділяють такі жанри усного публічного монологічного мовлення: доповідь, промова, виступ, повідомлення.

Доповідь – це одна з найпоширеніших форм публічного мовлення. Доповідь може бути діловою, політичною, звітною, науковою.

Ділова доповідь – виклад інформації і шляхів розв’язання різних окремих практичних питань життя і діяльності певного колективу, організації. Своєрідним різновидом ділової доповіді можна вважати звітну доповідь, у якій робиться повідомлення про результат усієї роботи за певний період, тобто повідомляться не про одну чи декілька ділянок роботи, а про всю діяльність.

Промова – публічний виступ, присвячений злободенній, суспільно значущій темі. Виголошують на мітингах, масових зборах. Загальна мета може полягати у тому, щоб розважати, інформувати, надихнути, переконати, закликати до дії. Розрізняють промови розважальні, інформаційні, агітаційні вітальні.

Виступ – це короткотривале усне мовлення з приводу одного чи кількох питань (на зборах, нарадах, ділових засіданнях, конференціях, сесіях, відкритих слуханнях, семінарах тощо). Поширеним є виступ за доповіддю (дебати). У такому виступі орієнтовно має бути вступна частина (вказівка на предмет обговорення), основна частина (виклад власних поглядів на певне питання), висновки (пропозиції, оцінка роботи).

Повідомлення – невелика доповідь на якусь тему. Якщо тема широка, пишуть доповідь, вузька – повідомлення.

Приватне діалогічне ділове мовлення поділяють на ділові бесіди, спілкування керівника з підлеглими, розмову під час прийому відвідувачів, телефонну розмову тощо.

Ділова бесіда – це розмова, у якій беруть участь небагато учасників. Мета ділової бесіди – отримання інформації, розв’язання важливих виробничих проблем, вирішення певних завдань. Як і будь-яка розмова, це «будівля, яку зводять спільними зусиллями» (Андре Моруа). Відбувається обмін репліками, питаннями і відповідями, думками й оцінками.

Спілкування керівника з підлеглим може відбуватися з різних причин та в різних причин та в різних ситуаціях:

  •  керівник віддає розпорядження, вказівки, рекомендує, радить;
  •  керівник отримує зворотну інформацію про виконання завдання;
  •  керівник дає оцінку завданню, яке виконав підлеглий.

Прийом відвідувачів – це приватне ділове мовлення, що є засобом повсякденного спілкування людей у процесі виконання службових обов’язків. Мовлення керівника, який приймає відвідувачів, перестає бути його приватною справою – це мовлення офіційне, від імені установи, яку він представляє.

Поширеним видом усного ділового мовлення є телефонна розмова. Це найпростіший і найефективніший спосіб встановлення ділового контакту. Тут не працюють міміка, жести. Візуальний контакт між співрозмовниками відсутній, тому дуже важливими є інтонація та лексичне вираження.

Успіх ділової розмови по телефону залежить від дотримання певних правил поведінки – телефонного етикету.

«Не випускайте з уваги тієї обставини, що телефонна розмова – це великою мірою ваша візитна картка. Уміння ділових людей вести телефонні розмови сприяє й авторитету фірми, організації, яку вони представляють.

Службова телефонна бесіда має таку структуру:

  •  момент встановлення зв’язку (вітання, взаємне представлення);
  •  виклад суті справи (повідомлення мети дзвінка, ознайомлення з проблемою);
  •  обговорення ситуації, проблеми;
  •  закінчення розмови (резюме, прощання).

ЛЕКЦІЯ 9

ЕТИКА ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

  1.  Поняття «етики» та «етикету».
  2.  Етика поведінки працівника.
  3.  Етикет ділового спілкування.
  4.  Поняття «етики» та «етикету»

Естетика поведінки виражає потребу людини в красі спілкування. Вона тісно пов’язана з вимогами моралі, які називають етикою. Норми етики передбачають певний стиль поведінки людей, їх взаємовідносин. Норми етики забезпечують людям можливість покладатися один на одного, берегти нерви і час. А це дуже важливо в умовах сучасного життя з його напруженим ритмом і значним навантаженням на психіку.

З етикою тісно пов’язаний етикет. Це сукупність правил поведінки, які стосуються зовнішнього прояву ставлення до людей: форми звертання і привітання, поведінки в громадських місцях, манер, одягу.

Стриманість у виявленні своїх почуттів, витримка, спокій – це вірні ознаки добре вихованої людини. Добитися влади над собою може кожен. Потрібні лише бажання і сила волі. А вони мають з’явитись, якщо людина перебуває у сфері ділових стосунків, має справу з підприємцями урядовцями, політиками, для яких справжня діловитість часто виступає головним фактором людського виміру.

Етикет не ускладнює, а спрощує і нормалізує повсякденне життя. Його правила ґрунтуються на таких моральних категоріях, як ввічливість, порядність, практичність. Знання правил етикету сприяє розвитку почуття такту, поваги до інших людей навіть в умовах протистояння і суперечки, нарешті відкриває можливість зберегти власну гідність.

  1.  Етика поведінки працівника

У будь-якій ситуації людина повинна залишатися людиною, тобто поводитись етично. Тож дотримання етичних норм у повсякденній діяльності сприяє вдосконаленню нас як людських істот і вдосконаленню суспільства як сприятливого середовища для існування людей.

Все, що завдає шкоди людям, може розглядатися як зло. Подібно все, що сприяє вдосконаленню людей, є добром. Але в житті розрізнення добра і зла не завжди достатньо чітке. Підприємець, який звільнив некомпетентного працівника, завдав шкоди сім’ї звільненого. Але це сприяло поліпшенню ситуації на підприємстві і добробуту інших працівників.

Намагаючись розв’язати цю проблему, спеціалісти з ділової етики сформулювали деякі принципи:

1. Принцип відповідальності. Кожен несе відповідальність за обрані мету і засоби її досягнення. Якщо мета і засоби її досягнення є добрими самі собою, то побічні негативні наслідки допустимі. Цей принцип не означає, що мета виправдовує засоби. Не можна виправдати зумисне вбивство невинної людини, навіть якщо це допоможе врятувати тисячі інших життів.

Слід також розглядати наявність альтернативних засобів досягнення мети. Якщо потрібного результату можна досягти іншим шляхом, який дозволить уникнути шкідливих наслідків, варто вибрати саме цей шлях.

2. Принцип відповідності – свідомо допускається зло для досягнення добра. Роботодавець знизив заробітну плату робітникові за постійні спізнення з надією, що це допоможе йому виправитися.

3. Принцип обов’язку – ніхто не зобов’язаний чинити добрі дії, якщо шкідливі наслідки переважають добрі наслідки. Ніхто не зобов’язаний допомагати людині, яка не бажає допомогти сама собі. Це нагадує примусове лікування алкоголіків.

4. Принцип обмеження прав. Нелегко визначити точні межі прав. Людина має право на працю лише тоді, коли вона підписала відповідну угоду. Право на навчання обмежене конкурсом і можливістю навчання оплатити.

5. Співучасть у злі – поширений випадок порушення етики бізнесу. До співучасті у злі людина може бути залучена випадково, проти своєї волі. Секретар, яка друкує неправдиві звіти, є співучасником неетичних дій. Але до цього її підштовхують неетичні дії керівника установи. Якщо людина не може запобігти злу, вона повинна зменшити його.

6. Неясність ситуації – не виправдовує неетичну поведінку. Роздуми та аналіз можуть допомогти позбутися неясності.

3. Етикет ділового спілкування

Етикет – вироблені суспільством норми поведінки. За ступенем ритуалізації поведінки виділяють різні види етикету:

1. Повсякденний.

2. Оказіональний.

3. Святковий.

Етикет має багаторівневу будову:

- вербальний (словесний) рівень (етикетні вислови привітання, прощання, подяки, вибачення тощо);

- паралінгвістичний рівень (темп мовлення, гучність, інтонація);

- кінетичний рівень (жести, міміка, пози);

- проксемічний рівень (стандартні дистанції спілкування, почесне місце для гостей тощо).

Своєрідним стрижнем етикету є словесний рівень. Він найповніше репрезентує етнічну самобутність. Кожна мова виробила свою систему спеціальних висловів ввічливості – мовленнєвий етикет.

Мовленнєвий етикет – це національно специфічні правила мовленнєвої поведінки, які реалізуються в системі стійких формул і висловів, що рекомендуються для висловлення подяки, прощання тощо в різних ситуаціях ввічливого контакту зі співбесідником, зокрема під час привітання, знайомства, звертання тощо.

Знання правил мовленнєвого етикету виступає показником зовнішньої культури людини. Для ділової людини користуватися правилами мовленнєвого етикету відповідно до ситуації є конче необхідним.

За умовами та змістом ситуації спілкування в системі українського мовленнєвого етикету розрізняють 15 видів стійких мовних висловів:

1) звертання;

2) вітання;

3) знайомство;

4) запрошення;

5) прохання;

6) вибачення;

7) згода;

8) незгода;

9) скарга;

10) втішання;

11) комплімент;

12) несхвалення;

13) побажання;

14) вдячність;

15) прощання;

Відбором етикетних мовних формул у кожному виді мовленнєвого етикету створюється та чи інша тональність спілкування, тобто соціальна якість спілкування, яку можна визначити як ступінь дотримання етичних норм у процесі комунікації. В європейському культурному ареалі виділяють 5 видів тональностей спілкування: а) висока; б) нейтральна; в) звичайна); г) фамільярна; д) вульгарна. Висока тональність спілкування характерна для зустрічей на найвищому рівні – сфера суто формальних суспільних структур (урочисті збори, засідання презентації, ювілейні заходи, прес-конференції, брифінги тощо); нейтральна тональність панує у сфері офіційних установ під час спілкування з колегами, співробітниками; звичайна тональність реалізується в сфері побуту (магазин, майстерня, пошта, транспорт тощо); фамільярна – в сім’ї, дружньому товаристві; вульгарна – в соціально неконтрольованих ситуаціях і перебуває за межею літературної мови.

Ділове спілкування пов’язане з вибором етикетних мовних формул двох видів тональностей спілкування – високої та нейтральної.

Важливо добре засвоїти чинники, що впливають на вибір словесної формули в конкретній ситуації спілкування: 1) вік, стать, соціальний статус адресата; 2) особисті якості співрозмовників; 3) комунікативні умови (місце, час, тривалість спілкування); 4) характер взаємин між співрозмовниками та ін. В офіційному спілкуванні особливе значення мають ті види мовленнєвого етикету, які представляють категорію ввічливості, а саме: звертання, вітання, прощання, подяка, вибачення, прохання.

Контрольні запитання

  1.  Мова і мовлення. Їх основні функції.
  2.  Поняття про національну та літературну мову. Риси літературної мови, які відрізняють її від діалектів.
  3.  Етапи розвитку української мови. Українська мова на сучасному етапі розвитку.
  4.  Стилі мови.
  5.  Специфіка офіційно-ділового стилю.
  6.  Поняття про документ. Юридична сила документа.
  7.  Реквізити документів.
  8.  Класифікації документів.
  9.  Автобіографія, її реквізити.
  10.  Вимоги до змісту та розташування реквізитів документа.
  11.  Вимоги до бланків документів.
  12.  Оформлення сторінки документа.
  13.  Вимоги до тексту документа.
  14.  Заява, пояснювальна та доповідна записки, їх реквізити, вимоги до їх оформлення.
  15.  Особливості наукового стилю.
  16.  Вимоги до написання рефератів.
  17.  Оформлення списку використаної літератури.
  18.  Структура наукової роботи.
  19.  Правила скорочення та переносу слів.
  20.  Вимоги до написання та реквізити анотації.
  21.  Вживання великої літери.
  22.  Поняття мовної норми. Типи норм.
  23.  Основні комунікативні ознаки культури мовлення.
  24.  Орфоепічні норми української мови.
  25.  Засоби милозвучності української мови.
  26.  Графічні норми української мови.
  27.  Акцентуаційні норми.
  28.  Резюме, характеристика – вимоги до складання та реквізити.
  29.  Орфографічні норми, принципи українського правопису.
  30.  Останні зміни в українському правописі.
  31.  Правопис слів іншомовного походження.
  32.  Вживання апострофа та м’якого знака.
  33.  Подвоєні та неподвоєні приголосні. Подовження приголосних.
  34.  Написання префіксів.
  35.  Особливості правопису суфіксів.
  36.  Написання складних іменників.
  37.  Правопис складних прикметників.
  38.  Складноскорочені слова та абревіатури.
  39.  Правопис складних прислівників.
  40.  Доручення, довідка – вимоги до складання та реквізити.
  41.  Правопис українських та іншомовних географічних назв.
  42.  Відмінювання географічних назв.
  43.  Правопис прикметників, утворених від географічних назв.
  44.  Правопис складних і складених географічних назв.
  45.  Розписка, протокол, витяг з протоколу – правила оформлення та реквізити.
  46.  Звіт, оголошення – особливості оформлення та реквізити.
  47.  Лексичні норми сучасної української літературної мови.
  48.  Професіоналізми, терміни, групи термінів.
  49.  Явище омонімії, синонімії, паронімії. Типи синонімів і паронімів.
  50.  Специфіка використання іншомовної лексики у текстах документів.
  51.  Мовленнєвий суржик.
  52.  Морфологічні норми сучасної української літературної мови.
  53.  Відмінювання прізвищ, імен та по батькові.
  54.  Особливості використання прикметників у діловому мовленні.
  55.  Використання займенників у діловому мовленні.
  56.  Відмінювання слів іншомовного походження.
  57.  Відмінювання кількісних числівників.
  58.  Узгодження числівника з іменником.
  59.  Правила творення кличного відмінка.
  60.  Особливості використання дієслівних форм у діловому мовленні.
  61.  Синтаксичні норми сучасної української мови.
  62.  Синтаксис усного та писемного ділового мовлення.
  63.  Складні випадки узгодження та керування.
  64.  Фразеологічні норми. Фразеологізовані одиниці в офіційно-діловій мові.
  65.  Етика ділового спілкування.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

61751. Аппликация. Новогодняя открытка 15.6 KB
  Показ образца новогодней открытки: Что на ней изображено Из каких составных частей она состоит Какие цвета были использованы при изготовлении открытки Сегодня для работы нам понадобятся цветной картон цветная бумага ножницы простой карандаш клей.
61752. спользование документов письменного инструктирования на уроках производственного обучения по профессии Повар, кондитер 67.17 KB
  Исследования показали при длительности урока производственного обучения 6 часов на индивидуальную работу мастера с каждым из 25 учащихся приходится всего 810 мин.; втретьих невозможностью использовать на рабочих местах учащихся изданные в виде книг руководства для подготовки квалифицированных рабочих ряда профессий в том числе по профессии €œПовар-кондитер€. Вместе с тем необходимо отметить что несмотря на явные достоинства письменное инструктирование к сожалению пока не нашло широкого применения в практике производственного...
61753. Животные. Корова 20.46 KB
  Давайте составим портрет героини нашего урока Дети получают конверты с осколочными картинками Игра Собери картинку Скажите а для чего человек выращивает коров Что получает человек с коровы мясо молоко и крепкую кожу.
61754. Произношение и правописание слов с сочетаниями жи, ши 22.15 KB
  Цели и задачи: а обучающая: уточнить представление учащихся о звуках ж ш как твёрдых и развивать умения писать сочетания жи ши; обогащать словарный запас: б способствовать развитию речи...
61755. Корень и однокоренные слова 17.57 KB
  Пальчиковая гимнастика 2 мин А теперь давайте подготовим наши пальчики к письму. 3 Словарная работа 7 мин Молодцы а теперь открываем тетради и записываем число. Записывают слова в тетрадях и на доске вспоминают написания слов.
61756. Картина Виктора Васнецова «Богатыри» 108.93 KB
  Задачи: 1)расширять и активизировать словарь существительных и прилагательных по теме; 2)закрепление навыка грамотного построения предложений разного типа; 3)обучать составлению символического плана рассказа-описания и рассказыванию с опорой на него. Оборудование: картина «Богатыри».
61757. Окончание и основа слова 31.28 KB
  Цель: сообщить учащимся что окончание изменяемая часть слова значимая: в ней содержится грамматическое значение слова образует форму слова а не новое слово служит для связи слов в словосочетании и предложении бывает нулевым материально не выраженным звуком буквой...
61758. Буквы безударных гласных в корне слова 20.32 KB
  Цель: обобщить и закрепить знания детей по орфограмме безударные гласные в корне слова Задачи: Образовательная: закрепить знания о способах проверки безударных гласных в корне слова проверяемых ударением...