35674

Тихий Океан. Творчий проект

Практическая работа

Педагогика и дидактика

2 Донні осідання 5 Клімат 6 Гідрологічний режим 7 Крига 8 Флора і фауна 9 Економіка 10 Дослідження океану 10. Раніше акваторія Тихого океану частіше підрозділялася на три частини: північну центральну і південну межами між якими служили Північний і Південний тропіки. Окремі ділянки океану розташовані між островами або виступами суші мають свої назви. У західній і південнозахідній частинах Тихого океану численні крупні острови відокремлюють від основної акваторії безліч міжострівних морів таких як Тасманове море на південний схід...

Украинкский

2013-09-19

3.55 MB

1 чел.

Нововолинський ліцей-інтернат Волинської обласної ради

Творчий проект

Тихий Океан

Виконала Бугаєнко Марина

Учениця 10-Г класу

Зміст

1 Районування

2 Береги

3 Острови

4 Дно

4.1 Рельєф

4.2 Донні осідання

5 Клімат

6 Гідрологічний режим

7 Крига

8 Флора і фауна

9 Економіка

10 Дослідження океану

10.1 Хронологія найважливіших досліджень

Районування

Зазвичай Тихий океан ділять на дві області — Північну і Південну, що граничать по екватору. Також проводять межу по осіекваторіальної протитечії, тобто приблизно по 5° північної широти. Раніше акваторія Тихого океану частіше підрозділялася на три частини: північну, центральну і південну, межами між якими служили Північний і Південний тропіки.

Окремі ділянки океану, розташовані між островами або виступами суші, мають свої назви. До найбільших акваторій Тихоокеанського басейну відносяться Берінгове море на півночі;затока Аляска на північному сході; затоки Каліфорнійська і Теуантепек на сході, біля берегів Мексики; затока Фонсека біля берегів СальвадоруГондурасу і Нікарагуа і дещо південніше — Панамська затока. Біля західного побережжя Південної Америки є всього декілька невеликих заток, наприклад Гумаякіль біля берегів Еквадору.

У західній і південно-західній частинах Тихого океану численні крупні острови відокремлюють від основної акваторії безліч міжострівних морів, таких як Тасманове море на південний схід від Австралії і Коралове море у її північно-східного побережжя; Арафурське море і затока Карпентарія на північ від Австралії; море Банда на північ від острова Тиморморе Флоресна північ від однойменного островаЯванське море на північ від острова ЯваСіамська затока міжпівостровами Малакка і Індокитай; затока Бакбо (Тонкінська) біля берегів В'єтнаму іКитаюМакасарська протока між островами Калімантан і СулавесіМолуккське море і Сулавесі відповідно на схід і півночі від острова Сулавесі; Філіппінське море на схід відФіліппінських островів.

Особливий район на південному заході північної половини Тихого океану є море Сулу в межах південно-західної частини Філіппінського архіпелагу, де також є безліч невеликих заток, бухт і напівзамкнених морів (наприклад, море СібуянМінданаоВісаянбухта Маніла, затоки Ламон і Лейте). Біля східного берега Китаю розташоване Східно-Китайське і Жовте море; останнє утворює на півночі дві затоки: Бохайвань і Західно-КорейськуЯпонські острови відокремлені від Корейського півострова Корейською протокою. У цій же північно-західній частині Тихого океану виділяються ще декілька морів: Внутрішнє Японське море серед південних Японських островів; Японське море на захід від них; північніше — Охотське море, що з'єднується з Японським морем Татарською протокою. Ще далі на північ, безпосередньо на південь від півострова Чукотка, знаходиться Анадирська затока.

Найбільші затруднення викликає проведення межі між Тихим і Індійським океанами в районі Малайського архіпелагу. Жодна із запропонованих меж не могла задовольнити одночасноботаніківзоологівгеологів і океанологів. Вважається межею розділу так звана лінія Уоллеса, що проходить через Макасарську протоку. Також пропонується межа через Сіамську затоку, південну частину Південно-Китайського моря і Яванське море.

Береги

Тихоокеанське вогняне коло

Береги Тихого океану настільки розрізняються від місця до місця, що важко виділити які-небудь загальні риси. За винятком крайнього півдня, побережжя Тихого океану обрамлене кільцем згаслих вулканів, відомих як Тихоокеанське вогняне коло. Більша частина берегів утворена високими горами, так що абсолютні відмітки поверхні різко змінюються на близькій відстані від берега. Все це свідчить про наявність на периферії Тихого океану тектонічно нестабільної зони, щонайменші переміщення в межах якої є причиною сильнихземлетрусів.

На сході круті схили гір підходять до самого берега Тихого океану або відділяються від нього неширокою смугою прибережної рівнини; така будова характерна для всієї прибережної зони, від Алеутських островів і затоки Аляска до мису Горн. Тільки на крайній півночіБерінгове море має низовинні береги.

У Північній Америці в прибережних гірських хребтах зустрічаються окремі знижені ділянки і проходи, але в Південній Америці величний ланцюг Анд утворює майже суцільний бар'єр на всьому протязі материка. Берегова лінія тут досить рівна, а затоки і півострови зустрічаються рідко. На півночі найглибше врізані в сушу затоки П'юджет-Саунд і Сан-Франциско і протока Джорджія. На більшій частині південно-американського побережжя берегова лінія згладжена і майже ніде не утворює бухт і заток, за винятком затоки Гуаякіль. Проте на крайній півночі і крайньому півдні Тихого океану існують дуже близькі за будовою ділянки — архіолог Олександра (південна Аляска) і архіпелаг Чонос (біля берегів південного Чилі). Для обох районів характерні численні острови, великі і малі, з обривистими берегами, фіордами і фіордоподібними протоками, створюючими затишні бухти. Решта частини тихоокеанського побережжя Північної і Південної Америки, незважаючи на велику протяжність, представляє лише обмежені можливості для судноплавства, оскільки там дуже мало зручних природних гаваней, а побережжя часто відділяється гірським бар'єром від внутрішньої частини материка. У Центральній і Південній Америці гори затрудняють сполучення між заходом і сходом, ізолюючи нешироку смугу Тихоокеанського побережжя. На півночі Тихого океану Берінгове море більшу частину зими скуто кригою, а побережжя північного Чилі на значному протязі є пустелею; цей район відомий своїми родовищами мідної руди і натрієвої селітри. Райони, розташовані на крайній півночі і крайньому півдні американського побережжя, — затоки Аляска і околиці мису Горн, — здобули погану славу своєю штормовою і туманною погодою.

Західне побережжя Тихого океану істотно відрізняється від східного; береги Азії мають безліч заток і бухт, в багатьох місцях створюючих безперервний ланцюг. Численні виступи різного розміру: від таких крупних півостровів, як КамчаткаКорейськийЛяодунськийШаньдунський,  Індокитай, до незліченних мисів, що розділяють дрібні бухти. На азійському побережжі часті гори, але вони не дуже високі і зазвичай декілька віддалені від берега. Вони не утворюють суцільних ланцюгів і не є бар'єром, що ізолює прибережні райони, як це спостерігається на східному березі океану. На заході в океан впадає багато крупних річокАнадирПенжинаАмурЯлуцзян (Амноккан), ХуанхеЯнцзиСицзян,Юаньцзян (Хонгха — Червона), МеконгЧаупхрая (Мінам). Багато їх цих річок утворили обширні дельти, де проживає численне населення. Річка Хуанхе виносить в море так багато наносів, що її відкладення утворили перемичку між берегом і крупним островом, створивши таким чином Шаньдунський півострів.

Ще одна відмінність між східним і західним побережжям Тихого океану полягає в тому, що західний берег облямований величезною кількістю островів різного розміру, часто гористих і вулканічних. До цих островів належать АлеутськіКомандорськіКурильськіЯпонськіРюкюТайваньФіліппінські (їх загальна кількість перевищує 7 000); нарешті, між Австралією і півостровом Малакка знаходиться величезне скупчення островів, за площею зіставне з материком, на яких розташована Індонезія. Всі ці острови мають гірський рельєф і входять до складу Вогняного кола, опоясуючого Тихий океан.

Лише небагато крупних річок американського континенту впадають в Тихий океан — цьому перешкоджають гірські хребти. Виняток становлять деякі річки Північної Америки — Юкон,КускоквімФрейзерКолумбіяСакраментоСан-ХоакінКолорадо.

Моря розташовані головним чином на його північних і західних околицях: БерінговеОхотськоєЯпонськеСхідно-КитайськеЖовтеПівденно-Китайське; міжостровні об'єднані під назвою Австрало-Азійське середземне море; окраїнні — КораловеТасманове.

Острови

Океанія

За кількістю (біля 10 тисяч) і загальною площею островів (біля 3,6 мільйонів км²) Тихий океан займає перше місце серед океанів.

  1.  материкові острови розташовані в основному на його західній окраїні — СахалінЯпонськіТайвань, всі крупні острови Малайського архіпелагу, острови Нової Зеландії та інші; на сході — більша частина островів біля берегів Північної і Південної Америки;
  2.  вулканічні острови — більша частина Алеутських , КурильськихРюкюГавайськихСамоаМаркізькихТабуаіГалапагос і інших островів;
  3.  коралові острови, крім окремих вулканічних — КаролінськіМаршаловіТуамотуГілберта та інші.

Острови центральної і південно-західної частин Тихого океану об'єднуються під назвою Океанія.

4.1   Дно

4.2   Рельєф

Карта глибин Тихого океану

Докладніше: Рельєф і геологічна будова Тихого океану

Дно океану унікальне в геотектонічному відношенні, має більше вулканівпідводних гір і атолів, чим в усіх інших океанах разом. Тихий океан з усіх сторін оточений довгими суцільними поясами складчастих гір з діючими вулканами. Загальними особливостями рельєфу дна є найбільша, в порівнянні з іншими океанами, його розчленованість і слабкий розвиток шельфу (1,7% всієї площі океану). Шельф (до 800 м) в Берінговому, Східно-Китайському, Південно-Китайському і Яванському морях, глибше зовнішнього краю від 150 до 500 м. Широкий шельф в Австралії, біля штату Квінсленд рясніє кораловими спорудами, назовнішньому краї окаймованим найбільшим у світі Великим Бар'єрним рифом. Вздовж Північної і Південної Америки на сході океану — вузький шельф (декілька десятків кілометрів).

Материкові схили круті, часто ступінчасті, розчленовані каньйонами (Монтерей, Берінга) та інше. По західній і північній периферії океану відпівострова Аляска до Нової Зеландії простягується система котловин окраїнних морів (глибина від 3 000 до 7 000 м), острівних дуг і зв'язаних з ними океанічних жолобів — АлеутськийКурило-КамчатськийІдзу-БонінськийМаріанськийФіліппінський та інші. В межахложа Тихого океану знаходяться обширні улоговини (Північно-СхіднаПівнічно-ЗахіднаЦентральнаПівденнаПеруанська та інші з глибинами від 4 000 до 7 000 м), розділені великими підняттями. Найбільша структура Тихого океану — Східно-Тихоокеанське підняття, що входить в світову систему серединно-океанічних хребтів, проте на відміну від інших хребтів цієї системи воно розділяє океан на дві асиметричні частини і позбавлене чітко виражених рифтових долин.

Характерні вулканічні хребти і вали: Лайн, Гавайський, Північно-Західний (Імператорський), Маркус-Неккер та інші. Східну частину Тихого океану перетинають численні зони розломів: Мендосіно, Кларіон, Кліппертон та інші.

 Донні осідання

Теригенні уламкові і глинясті осідання розвинені на підводних окраїнах материків, в котловинах морів, глибоководних жолобах. Кремнисті осідання (діатомові і діатомово-радіолярієві) утворюють три широтних пояси в зонах високої продуктивності фітопланктону (північний, екваторіальний і субантарктичний). Пелагічні червоні глини розвинені на глибині понад 4 500—5 000 м в малопродуктивних зонах.

Корисні копалининафта, руди рідкісних металіволово, залізисті і титиново-залізисті піски, золото, залізо-манганні корекції та інше.

Клімат

Більша частина Тихого океану розташована в субекваторіальних, тропічних, субтропічних і помірних кліматичних поясах, менша — в екваторіальному і субарктичному. Циркуляція атмосфери над океаном визначається 4 основними областями атмосферного тиску: Алеутським мінімумом, Північно-Тихоокеанським, Південно-Тихоокеанським і Антарктичним максимумами. Такий розподіл тиску обумовлює перевагу в тропічних і субтропічних широтах стійких північно-східних на півночі і південно-східних на півдні вітрів — пасатів (більш слабких чим в інших океанах, і на сході сильніших чим на заході) і сильних західних вітрів в помірних широтах.

На заході тропічної зони з червня по листопад часті тропічні урагани — тайфуни. Для північно-західної частини океану характерна мусонна циркуляція атмосфери.

У результаті значних опадів (кількість опадів більша за випаровування) солоність поверхневих вод в ньому трохи нижча, ніж в інших океанах. У північно-східній частині океану спостерігаються великі тумани, які насуваються на материк у вигляді величезних білих хвиль. Справжньою «країною туманів» називають Берингове море.

Коливання температури досить значні, залежно від широтного положення і глибини; температури приповерхового шару в екваторіальному поясі (між 10° північної широти і 10° південної широти) складають біля 27 °C; на великих глибинах і на крайній півночі і півдні океану температура лише небагато вище за точку замерзання морської води.

Гідрологічний режим

Течії Тихого океану

Поверхневі течії утворюють антициклональні коловороти в субтропічних і тропічних широтах і циклоніальні коловороти в північних помірних і південних високих широтах. В північній частині океану циркуляція визначається теплими течіями Північно-Пасатною  Курошіо і Північно-Тихоокеанською і холодною Каліфорнійською. В фронтальній зоні Курошіо утворює синоптичні вихорі в поперечнику до 250—300 км, глибиною до 1 000 м, час існування — декілька місяців, швидкість пересування — декілька сантиметрів в секнду. В північних помірних широтах панує Курильська течія, на сході тепла Аляскинська течія.

Суттєва ланка екваториальної циркуляції Тихого океану — підповерхнева протитечія Кромвела. Вона перетинає Тихий океан від континенту доконтиненту на глибині від 150—300 м на заході, до 250—300 м на сході в смурі шириною 500—600 км. Напрямок течії східний. Швидкість протитечії в центральній і східній частинах океану — біля 5,4 км/год. Вона меандрує біля екватору.

В південній частині океану антициклональна циркуляція складається теплими течіями Південною Пасатною, Східно-Австралійською, і холодною течією Західних Вітрів і Перуанською. Північніше екватору, між 2—4° і 8—12° північної широти північні і південні циркуляції протягом року розділяються Міжпасатною (Екваторіальною) протитечією.

Середня температура води на поверхні в лютому змінюється від 26—28°C біля екватору, до −0,5—1 °C північніше 58° північної широти, біля Курильських островів і південніше 68° південної широти . В серпні темрпература дорівнює 25—29 °C біля екватору, 5—8° в Берінговій протоці і від −0,5 до 1 °C південніше 60—62° південної широти.

Найбільша солоність 35,5‰ і 36,5‰ відповідно в північних і південних субтропічних широтах. Біля екватору вона зменшується до 34,5‰ і менше, в північних помірних широтах падає до 30—31‰, в південних високих широтах до 33,5‰.

Щільність води на поверхні рівномірно збільшується від екватору до високих широт — від 1 021 кг/см³ до 1 027 кг/см³ і більше.

Припливи характерні неправильні подобові, напівдобові і неправильні добові (до 12,9 м в Пенжинській губі). Біля Соломонових островів і біля частини берегу Нової Гвінеї припливи добові (до 1,5 м). Дтя Тихого океану характерні цунамі (до 50 м).

Крига

Крига утворюється в північно-західних морях (Берингове, Охотське, Японське, Жовте), на півночі затоки Аляска і біля берегів Антарктиди.

Основна частина мас криги в Антарктичній області, плавуча крига в високих південних широтах розповсюджується взимку до 61—64° південної широти, влітку до 70° південної широти.Айсберги в кінці літа виносяться до 46—48° південної широти.

Флора і фауна

Флора і фауна характеризується багатством і великим різноманіттям. Фауна Тихого океану включає біля 100 тисяч видів; в фітопланктоні відомо біля 380 видів. В зоні шельфупредставлені різноманітні бурі, фукусові, ламінарієві водорості, молюски, черви, ракоподібні, голкошкірі та інші організми. Для тропічних широт характерний сильний розвиток коралових рифів.

Фауна риб включає не менше 2 000 видів в тропічних широтах і біля 800 видів в помірних (далекосхідні моря). В океані мешкає понад 2 000 видів риб і 6 000 видів молюсків. У північній частині океану поширені лососеві риби — лосось, кета, горбуша. У центральній частині багато тунця і оселедця, біля західного узбережжя — анчоусів. Риба є кормовою базою дляптахів.

В північних помірних і в південних високих широтах численні ссавці: кашалот, декілька видів смугастиків, морські котики; лахтак, морж і сивуч (на півночі), а також краби, креветки,устриці, головоногі молюски та інше. В фауні тихого океану багато ендеміків.

Економіка

Роль Тихого океану в світовій економіці визначається значною долею промислової і сільськогосподарської продукції, що виробляється в прибережних країнах, його багатими і різноманітними природними ресурсами, крупномаштабним транспортним використанням. Тихий океан дає приблизно 59% світового вилову риби і морепродуктів (переважає мінтай,івасі, чилійська сардина, перуанська ставрида, перуанський анчоус та інше). В північно-західній частині Тихого океану зосереджені головні світові запаси лососевих риб. Серед нерибних об'єктів провідне місце займають кальмари, креветки, мідії, морський гребішок та інші. Тихий океан дає біля 90% світового видобутку водоростей.

Найбільші світові прибережно-морські розсипи рутилу і циркону знаходяться на східному і південно-східному побережжі Австралії, ільменіто-цирконієві піски — вздовж західного берега Північної Америки від Аляски до Каліфорнії, багаті розсипи каситериту біля берегів Південно-Східної Азії, титано-магнієві піски в прибережній зоні Японії. Прибережно-морські розсипи Аляски багаті на золото і платину. На дні глибоких (понад 3 000 м), районів Тихого океану виявлені великі залежі залізо-манганових конкрецій, найбагатша зона площею біля 6 мільйонів км² між 6 і 20° північної широти і приблизно між 180 і 120°

машини, прилади. західної довготи. В Тихому океані розвідано понад 120 нафтових і нафтогазових родовищ, з яких майже 70% в експлуатації. Основні райони морського нафтовидобутку: південна частина Каліфорнійського шельфу, затока Кука, Аляска (див. Нафтогазоносний басейн Затоки Кука), затока Гуаякіль (Еквадор), західний шельф Японії, затока Бохайвань (КНР), протока БассаМалайський архіпелаг, Північний острів Нової Зеландії, БрунейТаїландМалайзіяІндонезіяПеру. Видобуток кам'яного вугілля ведеться біля берегів Японії.

Тихий океан займає 2-е місце у світі за об'ємом морських перевезень і відрізняється значними темпами їх зростання. Найважливіші транспортні шляхи зв'язують порти США і Канади з портами Японії. В Японію перевозяться кам'яне вугілля, лісовівантажізерноруда та інше; у зворотному напрямку — автомобілі, електроніка, тканини, риба. Значні за об'ємом перевозки виконуються по лініях американо-австралійського тихоокеанського напрямку. Із Австралії та Нової Зеландії в США доставляєтьсясвинецьцинкшерстьм'ясо; в зустрічних потоках переважають станки, машини, прилади. Маршрутами, що поєднують порти південноамериканських країн з тихоокеанськими і атлантичними (через Панамський канал) портами США і Канади, перевозяться руди чорних і кольорових металів, селітра та інша сировина.

Головні порти: Синґапур (Синґапур), Маніла (Філіппіни), СянґанШанхайҐуанчжоу (Китай), КобеТіба (Японія), Владивосток(Росія), Сан-ФранцискоЛос-Анджелес (США), Панама (Панама), Кальяо (Перу), Гонолулу (Гавайські острови, США).

зв'язують порти США і Канади з портами Японії. В Японію перевозяться кам'яне вугілля, лісові вантажізерноруда та інше; у зворотному напрямку — автомобілі, електроніка, тканини, риба. Значні за об'ємом перевозки виконуються по лініях американо-австралійського тихоокеанського напрямку. Із Австралії та Нової Зеландії в США доставляється свинецьцинкшерстьм'ясо; в зустрічних потоках переважають станки, Маршрутами, що поєднують порти південноамериканських країн з тихоокеанськими і атлантичними (через Панамський канал) портами США і Канади, перевозяться руди чорних і кольорових металів, селітра та інша сировина.

Головніпорти: Синґапур (Синґапур), Маніла (Філіппіни), СянґанШанхайҐуанчжоу (Китай), КобеТіба (Японія), Владивосток (Росія), Сан-ФранцискоЛос-Анджелес (США), Панама(Панама), Кальяо (Перу), Гонолулу (Гавайські острови, США).

Дослідження океану

Бальбоа Васко Нуньєс

Перші наукові дані про океан були отримані на початку 16 століття іспанським конкістадоромВ. Нуньєсом де Бальбоа. У 15201521 роках Фернан Магеллан уперше перетнув океан відпротоки, названої його ім'ям, до Філіппінських островів. Під час плавання не було жодноїбурі, тому Магеллан назвав океан «Тихим».

Протягом 16—19 століть океан вивчався численними натуралістами. Систематичні дослідження розпочалися з початку 19 століття(географічніекспедиції І. Ф. Крузенштерна,Ю. Ф. ЛисянськогоО. Є. КоцебуФ. Ф. БеллінсгаузенаМ. П. ЛазареваЧ. Дарвіна).

Перша власне океанографічна експедиція — кругосвітна подорож англійського судна «Челленджер» (18721876), дала велику інформацію про фізичні, хімічні, біологічні і геологічні особливості Тихого океану. Великий внесок у його вивчення в кінці 19 століття внесли наукові експедиції на суднах: «Витязь» (1886188918941896Росія, «Альбатрос» (18881905США; у 20 столітті: на суднах «Карнегі» (19281929) — США, «Снелліус» (19291930) — Нідерланди, «Діскавері II» (1930) — Великобританія, «Галатея» (19501952) — Данія і «Витязь» — СРСР. Новий етап дослідження почався з 1968 року, коли з американського судна «Гломар Челленджер» було почато глибоководне буріння.

Хронологія найважливіших досліджень

Рік (роки)

Дослідження

Країна

Дослідники

1874

початок виявлення підводних гір Маркус-Неккер, Північно-Східної, Північно-Західної, Алеутської і Центральної котловин, ЯпонськогоКурило-Камчатського іАлеутського жолобівАлеутського підводного хребта

 США

Дж. Белкнеп

18741875

початок відкриттів ТасмановоїПівденної і Чилійської котловинпідводних хребтівЛорд-ХауКолвілл-ЛауГавайського і Східно-Тихоокеанського піднять; продовження відкриття Японського жолобаПівнічно-Східної і Північно-Західноїкотловин; відкриття і дослідження на протяжності 1 300 км Чилійського підняття; виділення двох глибоководних зон — абісальної і батіальної

 Велика Британія

Ч. У. Томсон, Ф. Томсон, Дж. Меррей

18751876

виявлення в підводного хребта НорфолкПівденно-Фіджійської котловини ікотловини Беллінсгаузена; продовження відкриття Південної котловини

Німеччина

Г. Шлейніц, Г. Неймайєр

18891895

виявлення глибоководних жолобів Кермадек і Тонга

 Велика Британія

експедиція на «Пінгвіні»

19071912

відкриття Філіппінського глибоководного жолоба

Німеччина

В. Лебан, В. Бреннеке

19321938

виявлення підводних піднять Чатем і Південно-Тихоокеанського (прослідженого на 2 000 км) і Новозеландського плато; продовження виявлення Східно-Тихоокеанського підняття, котловин Беллінсгаузена і Південної

 Велика Британія

експедиція на Діскавері-ІІ, У. Кері

19411942,1948

відкритття гайотів — плосковерхих підводних гір, крупних розломів Сорол іМуссау

 США

Г. Хесс

19491955

виявлення в Берінговому морі підводного хребта Ширшова; в Охотському морі — впадин Дерюгіна і ТІНРО, підводних підвищень Академії Наук і Інституту океанології, жолобів Макарова, Петра Шмідта і Лебедя; в Японському морі — підводних підвищень «Витязя» і хребта Богорова; в північно-західній частині Тихого океану — підводного хребта «Витязя»; дослідження Курило-Камчатського жолоба; виявлення підводних підвищень Зенкевича і Обручова; відкриття північного продовження Гавайського хребта.

 СРСР

експедиція на «Витязі»

1950

продовження відкрить підводних гір Маркус-Неккер

 США

експедиція на «Хорайзні»

19501959

відкриття і дослідження десяти гігантських розломів, в тому числі Мендосіно, Меррей, Кларіон і Кліппертон, вивчення Східно-Тихоокеанського підняття

 США

Г. Менард

19571959

виявлення максимальних глибин жолобів Палау, Новобританськоо, Бугенвільського, Тонга (найбільша в Південній півкулі) і Кермадек; встановлення в Маріанській впадині найбільшої глибини Світового океану (11 022 м)[3]. Відкриття жолобів Новогвінейського, «Витязя», Адміралтейства; дослідження і опис багатьох підвищень дна океану — глибових хребтів і масивів (в тому числі підвищення Шатського), крайових валів, вивчення систем жолобів Японського, Ідзу-Бонінського, Волкано та інших.

 СРСР

експедиція на «Витязі», О. ДобровольськийВ. БогоровІ. СергеєвГ. Удінцев

1964

відкриття і дослідження на довжині 2 000 км підводних гір Музикантів.

 США

1965

виявлення Північної субтропічної протитечії.

 СРСР

експедиція на «Ю. М. Шокальському»

1968

виявлення в центральній частині океану підводної гори Карпинського.

 СРСР

експедиція на «Витязі»

1968

виявлення в західній частині океану екваторіальної підповерхневої протитечії.

 СРСР

експедиція на «А. І. Воєйкові»


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

65165. ЯРЛЫКИ ХАНОВ ЗОЛОТОЙ ОРДЫ КАК ИСТОЧНИК ПРАВА И КАК ИСТОЧНИК ПО ИСТОРИИ ПРАВА 115 KB
  При исследовании и анализе правовых документов прошлого юридических памятников необходимо учитывать особенности которые отличают их от работы с современными источниками права. Во-первых необходимо очень осторожно применять к ним критерии разработанные специалистами...
65166. Сообщения о монгольском нашествии на Русь в некоторых зарубежных источниках: к вопросу о преобладании стереотипов и мифов над фактами 85.5 KB
  Данное сочинение представляет собой отчет о поездке его в качестве папского посланника к монгольскому хану в 1245-1247 гг. Эта мысль подтверждается и сообщением южнорусской Ипатьевской летописи о гибели Юрия Всеволодовича наиболее близким по содержанию к Истории Фомы Сплитского...
65167. «Вторая империя» монголов: притязания и действительность 144.5 KB
  В настоящей работе мы намерены проанализировать статус второй империи Чингизидов и выяснить насколько формальный статус соответствовал политической реальности. Полагаем что первые шаги к восстановлению империи были сделаны именно на рубеже XIII-XIV вв.
65168. К вопросу о переходе власти в государствах Чингизидов. Золотая Орда в 1358-1362 гг.: династический кризис и феномен самозванства 153 KB
  Также мы попытаемся разобраться с проблемой самозванства ряда претендентов на трон в этот период – кажется единственный беспрецедентный период в истории Золотой Орды когда к власти приходили правители с сомнительным происхождением.
65169. Мамай летописный и Мамай исторический (попытка развенчания стереотипов) 214 KB
  Личность Мамая выдающегося правителя Золотой Орды Улуса Джучи второй половины XIV в. Безусловно такая задача была бы практически нерешаемой если бы в нашем распоряжении были только упомянутые нарративные источники с негативной оценкой деятельности Мамая и собственные логические умозаключения.
65170. «Закон», «обычай», «традиция» средневековых монголов в «Книге о тартарах» 81 KB
  Книга о тартарах Иоанна де Плано Карпини имеет большую ценность для исследователей права средневековых монголов поскольку в ней представлен взгляд европейского современника который к тому же побывал в Монгольской империи в эпоху преобразований.
65171. Золотоордынские ярлыки Русской Церкви как пример правоотношений светской и духовной власти на государственном и надгосударственном уровне 50 KB
  Ярлыки русской церкви представляют собой в общемто весьма распространенный тип ярлыков выдававшихся и в Монгольской империи и в ее отдельных улусах. Надо полагать что выдача ярлыков русской церкви осуществлялась всеми золотоордынскими ханами начиная с самых первых за исключением...
65172. К вопросу о судебной реформе крымского хана Мурад-Гирея (по сведениям «Семи планет» Сейида Мухаммеда Ризы) 29 KB
  Дальнейшая политика Мурад Гирея свидетельствовала о его лояльности: он постоянно являлся в Стамбул активно участвовал в войнах империи. На наш взгляд действия Мурад Гирея являлись популистской акцией попыткой укрепления собственного имиджа в глазах подданных.
65173. ОБРАЗ МАМАЯ В РУССКОМ ЛЕТОПИСАНИИ КАК СРЕДСТВО ДЕЛЕГИТИМИЗАЦИИ ВЛАСТИ ОРДЫНСКОГО ХАНА 132 KB
  В отечественной историографии правитель Золотой Орды Мамай удостоился самых отрицательных отзывов какими только характеризовались враги России. Эти характеристики могут быть отнесены к проводимой им в отношении Руси политики но некоторые источники...