3592

Свято зі сльозами на очах

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Свято зі сльозами на очах… Сценарій до дня Перемоги. На сценi розвішено плакати часiв Другої світової війни, звучить мелодія пісні «День Перемоги» Ведуча Для юних — це вже давнина Минуло мирних 65 роки. Як з нашої землi ненависна вiйна Втікала ...

Украинкский

2012-11-03

97 KB

15 чел.

Свято зі сльозами на очах…

Сценарій до дня Перемоги.

На сценi розвішено плакати часiв Другої світової війни, звучить мелодія пісні «День Перемоги»

Ведуча

Для юних — це вже давнина

Минуло мирних 65 роки.

Як з нашої землi ненависна вiйна

Втікала полохливим кроком.

За 65 мирних рокiв народилися покоління наших батьків, рiдних. Але кожне нове покоління дивиться на минуле очима свого часу. Утім, подiї такої ваги єднають усiх, з роками набуваючи ще більшої ваги.

Ведуча

Дрiб. Ще раз дрiб. Ще раз стук. Ще раз зик.

Вiн простору прагне. Він прагне поширень…

Наступ потвор. Впертiсть убивць. Тупіт чобіт.

Ближчає, дужчає, глибшає, тяжчає,

Б'є у свiти. Б'є в степи. Б'є в зеніт.

Суне. Реве. Роззявляється пащею.

Плющать удари. Плещуть пожари.

Гуп. Грюк. Крик.

Машин заброньованих ромби.

Крiзь небо прогвинчені бомби…

Ведучий. Ішов 1941 рік. Чорною хмарою нависла над людьми звістка: почалася війна. Настали тяжкi днi для народу.

Нажите, набудоване роками ставало руїнами, пустирями. Усе палало, земля здригалася від вибухів снарядiв i реву танків. Фашисти знищували село за селом, мiсто за містом. Та нашi солдати не здавалися без бою, вони чинили опiр незваним гостям. Багато звитяжних подвигів здійснили нашi люди в роки вiйни як на фронті, так і в тилу.

Ведуча. Тiєї пам’ятної червневої пори рожевий свiтанок пив росу з трав та замрiяно слухав останнi звуки гармоніки в сiльському клубi. Тут випускники 1941 року танцювали свiй останнiй шкiльний вальс i не знали, що через декілька хвилин, рiвно о 4 годині ранку 22 червня, їх поглине кривавий танок вiйни, що триватиме 1418 днiв та ночей.

Ведучий. Фашисти ввергли у вiйну весь свiт. Спливає кров’ю вся наша планета. Але нiде на жодному кривавому полі не стикалися з такою силою темрява і свiтло, підлiсть і правда, мракобісся й розум, поневолення й воля, як на наших полях. (Мелодія «Священної війни»)

Ведуча. Сорок перший. Найважчий. Гiркі шляхи відступу. Попiл на мiсці сіл, чорнi руїни там, де зовсiм недавно вирувало щасливе життя.

Ведучий. Сорок перший. Рік небаченої людської мужності. Брестська фортеця. Безприкладна повiсть лодської стiйкостi: До останнього патрона. До останнього подиху.

(Звучить пісня «Степом, степом», муз. Пашхевича, сл. М. Негоди.)

Ведуча.

Як я проводжала милого із дому»

«Не забудь в поході та вертайсь живим!»

І поїхав милий, з-під вогню i грому

Хусточка червона розцвіла за ним.

Хусточку червону я подарувала,

Вишиту барвiнком у тривожнi днi,

Як я виглядала, як я виглядала:

Може, прийде звiстка раісна мені!

Я не похилюся, з болю не заплачу,

Про коня вороного людям не скажу.

А любов юначу, а печаль гарячу

Хусточкою тою щиро пов’яжу.

Вийду за ворота, стану, як тополя,

Хусточка кривава в далi голубiй.

Щоб бiйцi в дорозі, а танкісти в полi

Милих споминали iдучи на бій.

Ведуча.

Ешелон вiдправлений на фронт...

Ешелон прямує в сорок перший,

За криваво-синiй горизонт

Їде недовершене завершить.

І позаду пройдена весна.

І таку весну лише любити.

По вагонах - молодiсть одна,

Для якої суджено не жити.

І біжить пероном навздогін

Сива юнiсть зі шкiльного балу.

В платтi бiлiм, сонячно-легкім,

З квiткою, що по дорозі впала.

(На фоні пісні «Священна війна»)

Ведучий.

Танки, танки… Скільки їх?

Було двадцять, лишилось сiм.

Ще б годину! Одну! Небагато... ще трохи…

Вистоять!

На гвардiйському напрямку цiм —

Наші, наші ідуть нам на допомогу.

Перемога!

Нi метра, ні кроку назад!

Уперед!!!

За потоптаний щастя вкраїнського сад,

За Вкраїну — розметаєм ворожії душі!

Ведучий.

Серед братських могил у краю степовiм

Станьмо ближче, задумані чола схиливши,

Щастя, ними здобуте для нас, для живих,

Ми відчуємо ближче отут, біля них.

(У супроводі мелодiї «Журавлi».)

Ведуча.

Юнацькі руки молоді -

Вам би втiшатись у трудi:

Тесать, копать, залiзо гнути,

Садити сад, зелені рути,

Плоти гонити по воді.

Вам — гладить золото волосся.

Вам би тепло коханiй дати.

Ви ще не вміли обнiмати,

А воювати. довелось…

Ведучий (у військовій формі).

На фронт рушав воєнний ешелон,

І тужний плач летів услiд за нами.

В кишенi був у мене медальйон

З адресою заплаканої мами.

Душа щемiла після розставань,

Мов краяли її дошкульно леза.

Мелодію тривог і сподівань.

Вистукували рейки і колеса.

В донських степах,

Під Курськом і Орлом

Крiзь град картечі й віхолу зубасту

Ішли пліч-о-пліч разом напролом

Під кулями в стрімкий зухвалий наступ.

Могилами позначуючи шлях,

Ми брали штурмом станцiї і рiки,

І прiзвища полеглих у боях

Вросли в анкету пам’ятi навiки.

Дівчина. Де ви, визволителі наші?.. Поспiшайте, любі, поспішайте! Пошли вам, доле, сили, мужності, стiйкостi.

Хлопець. «Батькiвщино моя! Земле руська! — пише перед смертю в дзоті чорноморець Калюжний. — Я, син свого народу, бився, як пiдказувало мені серце, бив фашистiв, поки в грудях билося моє серце. Я вмираю, та знаю: ми переможемо!

 (Лунає пісня «Заветный камень», сл. О. Жарова, муз. Б. Мокроусова)

Дівчина. «Ми переможемо! Ми бачимо перемогу! - кричали під Севастополем п’ятеро безсмертних, кидаючись iз гранатами в руках пiд танки ворога. І пiдiрвалися — з ними. І вибух той почули люди в усьому свiтi.

Хлопець.

Матерi забуть не в силi!

І кричу я: «Мамо! Рідна!

Голос дай! До тебе рвуся! —

Й чути здалеку:

Борюся! Наступаю!

Сину мій! Гартуйсь! Не гнися!

Вже ось-ось перемагаю!

Ведуча. Окупована та нескорена Україна, стiкаючи кров’ю, бореться мужньо...

За землі ви б’єтесь, за рідний люд,

Щоб мiг він щасно жити на свободі.

Ще відбудуєм шахти й Днiпробуд!

I ваш патріотизм, геройство, труд

Безсмертнi стануть в рідному народі.

Тримайте ж високо звання бiйця!

Вперед несіте прапор Перемоги!

Дітей звiльняйте, матір і отця!

Як бити ворогiв — то до кiнця.

Самi ж бо не впадуть вони під ноги.

(Звучить «Клятва». сл. М. Бажана, муз. Г.Верьовки.)

Ведучий. Фашизм кинув на нашу землю полчища сповнених ненависті до нас розлючених звірiв. Проти звiрiв стоїмо ми - розгніванi люди великого народу. Я бачу Перемогу!

Ведуча. Брате мій пам‘ятай, не лише увесь свiт, а й прийдешні поколiння та віки схрестили на тобі погляди, сповненi віри в тебе, надії й гордості. Будь переможцем!

Солдат.

Чекай наш краю, я вернусь до тебе!

Та гірко й трудно глянути було

На бiлоснiжну велич Сталiнграда,

На волзьких плес ясне, золотисте скло,

Розбите чорним вибухом снаряда.

Дівчина.

Боєць, напившись волзької води,

Відчув — вона йому терзає душу:

Умри, а стiй! Умри — не відійди!

Солдат.

Я так зроблю, я вистою! Я мушу!

Ведучий.

Він став на смерть. Він смертним боєм бивсь.

Шляхів назад не відав він вiднині.

Він в землю вгризся, кров’ю й пилам вкривсь

На обороні волзької твердинi.

Як непохитнi витязi вiйни,

В огні, в диму стальної веремiї

Стоять сини великої Росiї

І України милої сини.

Казах, грузин стоять із ними поряд,

Узбек, таджик, вiрменин, бiлорус.

Стоять, як мур, пiд дужим Сталінградом —

Незламний мур i дружба, i союз!

Ведуча. Мосiяшвiлі, Тургунов, Болото, Шухматов, Субка, Павлов і Скляров —

Гори i сяй для їх племен i мов

Імен цих скромних славо і пишното!

Їх тисячi i тисячi…

Хлопець.

…Вдалині

Уже їм мріяло над Дінцем Лисиче

І Харкова огроми кам’янi.

Лелiла їм дніпрова далеч синя,

Їм грало море в сонячнiм теплi,

Їм сяяв Київ – золота святиня

Усiх народів нашої землi,

Їх кликали дністрові бистрi води,

Їм чувся шум карпатських переправ.

Ведуча.

До Дніпра зійшли тумани, розвиднiвся світ.

Готувались батальйони вирушать в похід.

Зеленiють верболози, шелестить трава.

Розболiлась в командира сива голова.

Жаль старому капiтану молодецький цвіт.

А солдати шикувались, рушили в похід.

Між серпневого світанку чорнi кiрзяки.

Де ж ви, хлопці, загубили молоді роки?

Бiла чайка пролетіла, сіла в очерет.

В капiтана на колінах вицвiлий планшет.

Змокла спина. Ще хвилина — і почнеться бій.

Хтось шепоче: «Я загину, хто розкаже їй?»

Піднімалися в атаку молодi бійцi.

Бий фашиста! Бий собаку! Добре, молодці!

Пiдiймались батальйони, розгорівся стрій.

Танки, зірвані понтони, куль бджолиний рій.

Ні, не скинули плацдарму славнi козаки.

Пiдставляли під гармати зраненi боки.

На траву упали роси, наче краплі мрій.

Готувались батальйони у наступний бiй.

Ведучий. Шлях до перемоги тяжкий. Він проходив через окопи і партизанськi ліси, через пiдпiлля й гестапiвськi катiвнi, через розпач і віру.

Ведучий.

Гнiву вибух святий наростав

В смертнiй битвi сiчневого дня,

І в сталевому скреготі лав

Затрiщала фашистська броня.

(Звучить «Пісня про Днiпро».)

Ведуча.

В атаку фріци кидались аж тричi,

(Звучить 7-ма симфонія Шостаковича.)

Та тричi й падали. В повiтрі свiчi

Повисли — й капала з них біла кров…

Прожекторами небо пописало!

Ворожу силу до самих основ

Вiд сили нашої стрясало!

Ведучий.

І потрясло! І потрясло навiки!

Текло ворожої там кровi рiки.

Пора фашистiв знищити, пора!

Навчились ми перемагать. До зброї!

І нареклись героями Днiпра

Нам милi воїни-герої.

Ведуча. Визволялись міста, визволялися села. Новi кровопролитнi бої — нові звiльнені територiї. Таким був переможий марш нашої армiї 1943 року.

Хлопець.

Ми йдем, як сонце. І степи свiтають,

Ясна зоря над полем битв встає,

На рiднi землi сiячі вертають,

Щоб сiяти святе зерно своє...

Щоб знов сiяло сонце свiтлочоле

На вольних водах українських рiк,

Щоб знов братів з Москви, з Кури, зi Сходу

В день свята Київ радо зустрічав

І трiумфальним гiмном зазвучав

Свободний спiв свободного народу.

Хлопець-партизан.

Ми йдемо вже за новим маршрутом,

Новий ми рейд розпочали.

Ми, як той нiж, врiзаємось в фашизм,

Шматуємо i нищимо його!

На Захід ми йдемо все далi й далi,

Щоб бідний люд звiльнити від ярма...

Дiвчина.

Нещасний люд!

О, як вiн настраждався!

Бо де пройшов фашист – пустеля й кров.

Ведучий. Ще страждали під фашистським ярмом народи Європи, гинули в’язні Майданека, Освенціма, Лідице, Бухенвальда, Маутхаузена…

Ведуча.

Маутхаузен... Маутхаузен...

Чорний плащ, ще чорнiша нiч.

Б’є брансбойт через певні паузи

Прямо в серце, очi, мiж вiч.

Хлопець.

Чи ж дізнаються в Росії,

Як я вистояв, перемiг? —

Коле струмiнь, а небо сiє

На срiблясте волосся снiг.

— Зорi, чуєте? Передайте

Поскорiш, скорiш до Москви,

Через зорянi телетайпи,

Поки я, Карбишев, ще живий,

Що лишивсь я вiрний Вітчизнi

До останніх хвилин життя…

Ведучий.

Вже над ним материнська пiсня

І втрачається відчуття.

Вже здалося, що дощик сіє

В Пiдмосков’ї, тепло стає...

Глянь же, ворог, як герой наш -

Гордо чашу останню п’є.

Не в холодний колючий саван

Обгортала його та ніч,

То своїй невмирущiй славі

Вiн iшов у ту нiч навстрiч.

Ведучий. Внаслідок бойових операцiй 1944 року всю нашу землю було звільнено від ворога, а армія приступала до своєї великої місії – визволення народів Європи від фашизму.

Ведуча.

Радiйте, спiвайте! Гучна перемога!

Вже ворог тiкає — вiдкрилась дорога!

Вiдкрилась дорога на Захiд буять,

Де нашi кордони священнi стоять.

Радiйте, спiвайте! В нас воля залiзна!

Рiдна армiя — силою грiзна!

Рiдна армiя — гнобленим щит,

А нам — рідна хата, i сонце, i свiт.

Хлопець. Кордон! Ми знову повернулися сюди, I вартовий став на тому самому мiсцi, де вiн стояв 22 червня 1941 року. Ми не забули нiчого, але багато чого навчилися. Ми живi, змужнiлi й досвiдченi. А чи живий ти, ворожий авiаторе, з залiзним хрестом на грудях, ти, який в ту далеку чорну недiлю скинув на цю прикордонну будку першу бомбу зi свого лiтака? Чи думав ти тодi, що все так обернеться, що бiйцi нового, народженого битвами 2-го Українського фронту в своїх зелених безсмертних гімнастерках знову з’являться на берегах цiєї рiки й перепливуть її? Доля! — сказав би ти. Так! У справедливих армiй доля завжди прекрасна!

Дiвчина. Шлях наших армiй не був позначений нi шибеницями, нi концтаборами, нi фабриками смертi... В скiлькох хатах за нас молилися! В скiлькох вiкнах нас виглядали! Не лише ненависть, а насамперед любов рухає нашi армiї вперед. Гаряча братерська любов до всiх чесних людей на землi.

Ведучий. Закiнчувався 1944 рiк, рiк вирiшальних наших перемог...

Ведуча. На берлiнську вулицю, де з двох бокiв перiщив смертоносний дощ, вибiгла маленька дiвчинка. Наш солдат кинувся у вогонь i гуркiт, закрив дитину своїм тiлом, урятував. А потiм пiд захисним вогнем однополчан принiс дитину в сховище.

Так i стоїть вiн, воїн-визволитель, увiчнений у мармурi, в берлiнському Трептов-парку з урятованою дiвчинкою на руках. Пам’ятник нашої Перемоги.

 (Звучить 7-ма симфонiя Д. Шостаковича.)

Солдат.

Час настав, настала розплата.

І в свiтанковiй димнiй iмлi

Йшли полки, наступали на ката

По всiй великiй землi.

Вiдвагою налитi вщерть

Ми йшли вперед щосили,—

І ворога спiткала смерть:

Його ущент розбили.

Солдат.

Здолали, врештi, ми Берлiн.

Розбили ката — що й казати!

Ще вискаляє зуби вiн,

Та вже за горло мiцно взятий.

Iще не стих вогонь боїв,

А вже на вежi прапор гордий

Солдат безстрашний мужньо звiв

Пiд грiзнi пострiлiв акорди.

Ведучий. Капiтуляцiя. Абсолютна, безмовна, беззастережна...

Ведуча. Маршал Жуков пропонує представникам головного нiмецького командування пiдiйти до столу i пiдписати акт. Генерал-фельдмаршал Кейтель пiдходить до столу й пiдписує акт про капiтуляцiю.

Ведучий. А в цей час на стiнi рейхстагу множаться пiдписи, вислови, афоризми переможців, — їх безлiч, вони рiзнi, але їх єднає почуття радості й гордостi за Перемогу над фашизмом. Серед них i такий, трохи змiнений, та знайомий мiльйонам людей вiршовий фрагмент: «тож нехай собi як знають - божеволiють, конають — били й будем бить».

Солдат. Закiнчилася Друга свiтова вiйна... Стою з автоматом на порозi нової епохи й думаю: яку могутню й темну силу ми перемогли! Я щасливий, що не став злим, що житиму без ненавистi й страху, що збагнув своє мiсце на землi.

Дiвчина. Вiн стояв біля Бранденбурзької брами. Перед ним проходили незліченнi ряди його товаришів, i вiн бачив над їхнiми головами сяйво материнських благословiнь.

Ведучий.

Парадом здобутого миру

Є марш Перемоги, наш славний парад!

Фанфари пiдносяться, сяють фанфари.

Золотистими кличами повниться мiдь,

І залпiв удари, i залпiв удари, —

Початок параду гримить.

Дiвчина.

Ми свято шануємо пам’ять усiх,

Хто власним життям нашу юнiсть зберіг,

Хто впав за свободу у грізну годину,

За землю священну, за Україну.

Ведуча.

Нашу пам’ять обпалює Вiчний вогонь,

Де гранiти i зеленi повiнь,

До священного чистого свiтла його

В день весни ми приходим на сповiдь.

Уклонитися тим, хто полiг у бою,

Хто прикрив рiдну землю собою...

Ведучий. Жива людська пам’ять... не старiє вона з роками, не тьмянiє. Вона стукає в нашi серця дзвонами Хатинi, попелом концтаборiв, солдатськими обелiсками. І поки iснуватиме рiд, iснуватиме пам’ять, бо без неї немає майбутнього.

Ведуча.

І не вужчає коло,

І людська не малiє сім'я —

Земля, за яку полягли вони,

Чує їх кроки ще,

На дитячих устах —

Не забуте солдата iм’я...

Це і є — безсмертя.

Єдине досяжне поки що.

Ведуча.

Той день незабутнiй почавсь уночi,

І рiвно о третiй годинi!

Гримiли гучнiше гармат приймачi

На радiсть усiй Батькiвщинi:

Прийшла перемога!

Фашизму кiнець! —

Котилося знову і знову...

І рiвно о третiй народ наш увесь

Збудивсь, як по трубному зову...

Єднала, братала нас, чесних людей,

Зоря всенародного свята:

Кого б хто не стрiв - пригортав до грудей,

Як рiдну сестру i як брата.

Пiдводилось сонце.

На мiтинг у сквер спiшили ми, свiтлi i мужнi.

Брати мої! Друзі! Давайте й тепер

Такi ж будем щирi i дружнi!

Щоб знов не вривались в лiта молодi

Зловiснi сирени тривоги,

Щоб кожен наш день в життєдайнiм трудi

Був сяючим днем Перемоги!

Ведучий. У рожевому цвiтiннi садiв ми стрiчаємо 65-ту весну, що пливе над свiтом, мов Великдень. Сонце придивляється до її кольорiв, теплом огорта все живе, безкрайнiй рiдний край...

Ведуча. А вам, дорогi нашi ветерани, знову бачиться та перша весна страшного лихолiття, коли земля вкривалася сiрим попелом, а чорний дим стелився над квiтучим полем. Вiйна круком упала на нашу Вiтчизну. Ще невмiло тримаючи зброю в руках, зовсiм юнi, ви йшли боронити країну.

Ведучий. І потягнулися довгi роки, коли навкруги гуляли вогонь і смерть. Умирали побратими, спраглi вуста востаннє просили ковток води, цигарку. А свинцевий дощ поливав землю, i вона червонiла, стогнала. Не плакали серця солдатів над загиблими друзями, а тiльки кров’ю вмивалися. Не було нi вінків, нi хоругв. Шумiли смутком берези. А ви йшли в нову атаку на проклятого ворога...

Ведуча.

Печаль живе у дворищi старому,

Бо ти колись не повернувсь додому.

Не повернувсь з дороги фронтової,

Не залишив листа з передової.

Як ти полiг у тiм далекiм Брестi?

В тi першi днi, в бою, такiм запеклiм...

Що вiдчував в страшнi хвилини бою?

Загинув як? Що сталося з тобою?

Ведуча.

Вiн iшов, бо вiрив в перемогу.

Вiн знав, що може не прийти.

В свiти стелилася дорога,

Але вiн мав її пройти.

Сльозами проводжала мати,

Услiд дивилося село.

Вiн знав, що буде воювати

За мир, за волю, за добро.

Солдат.

Погойдує вiтер зарошенi квiти —

Це травень по свiту iде.

Пробачте нам, рiднi,

Пробачте нам, дiти,

Що вас не обнiмем в цей день.

А як би хотiлось! Берiзоньки бiлі

Шепочугь у нас в головах,

Послухайте, ріднi, послухайте, милi,

То бiль наш у їхнiх словах.

Ведучий.

Уклiн вам до землi, мiй вiчно юний дiду.

Бо впали ви на полi, щоб вiдвернуть бiду.

Я вам, дiдусю рiдний, до смертi вдячний буду,

Бо день сьогоднi мирний, а я до школи йду.

Простiть мене, безсмертний, не знаю, де могила,

І квiти я нiколи до вас не принесу...

Ведуча. Велика вдячнiсть усiм тим, хто кував Перемогу, пам’ять про цих людей ми пронесемо у своїх серцях через усе життя. Без минулого не може бути майбутнього. Тож схилимо низько голови перед пам’яттю тих, хто назавжди лишився в нашому серцi, хто вiддав життя за наше майбутнє, за ясне й мирне небо.

Ведуча.

Пишу цей лист в блакитне небо.

Тебе давно вже на свiтi нема,

Але душi моїй так треба,

Щоб ти почув мої слова.

Не бачила тебе нiколи,

А зараз так тебе люблю —

І тiльки сонечко заходить,

За тебе Господа молю.

Ведучий.

О пам’яте, всесильна, всемогутня,

Не дай забути тих, кого нема,

Не доведи, о Матiнко Пречиста,

Щоб в нашi душi вкралася зима.

Терзай же душу спогадом жорстоким,

Волай до серця кожного iз нас,

Не дай дивитись збайдужiлим оком

На очi матерi, що плакали не раз.

О, царице, Пам’яте народу,

Не сховай у вiчностi своїй

Сторiнок безсмертних i величних

Тих жорстоких, грозових подiй.

Молюсь до тебе, Пам’яте, молюся

Не тiльки у травневий свiтлий час.

Вклоняюся до тебе і горнуся.

Не полишай, о Всемогутня, нас.

Не дай забути, щоб не повторити,

Не дай згасити, щоб не розпалить.

Гарячу й чисту кров мого народу,

Не дай, о Господи, iзнов пролить.

Ведуча. Я знаю, що минуть роки, змiнюватимуться поколiння. Настане той час, коли зовсiм не залишиться живих ветеранiв вiйни, але зостанеться память про них, про їхнi подвиги, про ту страшну вiйну, яка забрала життя мiльйонiв людей, принесла лихо i горе на нашу українську землю. І вiд нас усiх залежить, щоб це залишилось у пам’ятi прийдешнiх поколiнь. Тож пам’ятаймо про все i про всiх!

Ведуча (пiд мелодiю «Хвилина мовчання», муз. О. Бiлаша).

Летять, вiдлiтають у вiчнiсть роки. Роки, скiльки б їх не минуло, не зiтруть у народнiй пам’ятi iмена захисникiв Вiтчизни. Схилiмо ж голови перед свiтлою пам’яттю тих, хто вiддав своє життя, ввiйшовши в безсмертя. Вшануймо їх хвилиною мовчання, (хвилина мовчання).

Читець.

Старенька мати йде до свого сина...

Гранiтні плити плачуть під ногами,

Стукоче серце в грудях, ниє спина.

— Синочку, рiдний, йди в обійми мами.

Я пригорну до тебе свої руки,

Зцiлую рiднi-рiднi оченята...

Як важко було у часи розлуки

Без тебе жити і без твого тата...

Тече сльоза і падає на плити.

Із стели очi дивляться хлоп’ячi.

Їм тiльки жити, жити і творити

Вони ж навiк залишаться дитячі.

Стоїть старенька й плаче, нi — ридає...

Перед очима в неї похоронка,

І бiй, що котрий день вже не згасає,

І у землi пекуча та воронка.

— Синочку, рiдний, чуєш, як курличуть

У синiм небi сумно журавлi?

Вони ж тебе до себе кличуть, сину,

А ти лежиш в холоднiй цiй землi.

— Я чую, мамо, чую, як спiвають

Менi над Україною пiснi,

Ти не журись, я крила розпростаю

І прилечу до тебе увi снi.

Вкраїнським рушником зiтру сльозинку

І поцiлую в синєє чоло...

— О синку, рiдний, мiй єдиний сину,

Як хороше менi б тодi було!

Стоїть старенька мати на могилi,

І навiть квiти плачуть мовчазнi...

Вiд сина погляд вiдвести не в силi,

А син довiчно житиме у снi.

(Пiсня «А мати ходить на курган», муз. А. Пашкевича, сл. Д. Луценка.) На фонi пiснi дiвчина в жалобi несе квiти до пам‘ятника Невiдомому солдату.

Ведучий. Шановнi ветерани! На вашу долю випало побувати в найпекельнiших мiсцях: замерзати в окопах, іти на шалений ворожий вогонь. Ішли в атаку, падали скошені кулями, ховали товаришiв i загоювали свої рани — i знову в бiй. Вам випало щастя дожити до Перемоги, та нiколи не згасне пам’ять про тi бурхливi роки, про тих, хто з вами плiч-о-пліч наближав цей день. Вам завжди вбачатимуться у хвилюванні Вiчного вогню обличчя загиблих побратимiв. Низький уклін вам, сивочолі ветерани.

Читець.

Здолавши смерть у праведному герці,

Крiзь небуття iз марева вiйни

Вони приходять в материне серце

В боях полеглi воїни-сини...

У нашi днi, крiзь вiдстанi i строки,

В могилах братських, подолавши сни,

На зустрiч з Матiр’ю-Вкраїною щороку

Бiйцi приходять кожної весни.

Вояцька честь у них одна й та ж сама,

Що i в боях: один супроти ста —

З останнiм словом, найрiднiшим, — «мамо»

На спрагою запалених устах.

В тiм словi все: i торжество над смертю,

І звернення до совiстi людей,

І все життя, продовжене в безсмертя, —

Як промiнь свiтла в темрявi ночей.

Зборовши смерть у праведному герцi,

Величнi ви i простi водночас —

Сини Вiтчизни з Прометея серцем,

Ми всiм життям рiвняємось на вас!

(Пiд звуки мелодiї «День Перемоги» учнi вiтають гостей, даруючи їм квiти.)


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

21180. Системи лінійних алгебраїчних рівнянь загального виду. Теорія Кронекера-Капеллі. Метод Гаусса 237.5 KB
  Система називається сумісною якщо вона має хоча б один розв язок тобто хоча б один стовпець який перетворює рівняння 9.1 в тотожність і несумісною якщо вона не має розв язків. Система називається означеною якщо вона має один розв язок і неозначеною якщо вона має розв язків більше одного. Аналіз систем рівнянь повинен дати відповідь на два питання чи сумісна система тобто чи має вона розв язок і якщо сумісна то чи вона означена чи ні.
21181. Лінійні простори. Базис. Розмірність. Ізоморфізм просторів 366 KB
  Але наприклад множина додатніх чисел не утворює лінійного простору по відношенню до звичайних операцій додавання та множення бо в цьому разі нема протилежного числа воно повинно бути від€ємним а значить не буде належати цій множині. Але множина векторів з якої вилучені вектори колінеарні заданій прямій не утворює лінійного простору бо завжди можна знайти такі два вектори які в сумі дадуть вектор колінеарний цій прямій тобто сума не буде належати множині. 4 Множина матриць заданого розміру якщо додавання матриць та множення на...
21182. Перехід до нового базису. Орієнтація базиса. Скалярний добуток. Евклідовий простір 361.5 KB
  Орієнтація базиса. Перехід до нового базиса. Хай в пвимірному лінійному просторі вибрані два базиса: та .2 Таким же чином і кожний вектор базиса можна розкласти по базису : .
21183. Нормовані простори. Ортонормований базис. Процес ортогоналізації 336.5 KB
  Ортонормований базис. А значить в пмірному просторі п попарно ортогональних елементів можна брати як базис. Такий базис називається ортогональним. Ортонормований базис.
21184. Пряма на площині. Рівняння площини 385.5 KB
  Це є вектор перпендикулярний до прямої. Задання прямої за допомогою нормального вектора базується на теоремі про те що через задану точку можна провести лише одну пряму перпендикулярну заданій прямій. Пряма з нормальним вектором Умовою перпендикулярності прямої і вектора є рівність нулю скалярного добутку 14.3 повністю задає пряму тобто кожна поточна точка прямої відповідає цьому рівнянню.
21185. Векторний та змішаний добутки векторів. Площина та пряма в просторі 522 KB
  У множині геометричних векторів можна ввести так званий векторний добуток двох векторів коли кожній парі векторів співставляється третій вектор який і називається їх добутком: . Вектор направлений перпендикулярно площині в якій лежать вектори і і в таку сторону щоб трійка векторів складала праву трійку інакше кажучи щоб ці вектори були орієнтовані по правилу правої руки Рис.1 Векторний добуток векторів Довжина вектора визначається за формулою 15.
21186. Лінійні оператори. Матриця оператора 476.5 KB
  Лінійні оператори. Матриця оператора. Лінійні оператори.
21187. Власні числа та власні вектори оператора. Самоспряжені оператори 822 KB
  1 то він називається власним вектором оператора а число його власним числом. Таким чином дія оператора на власний вектор дає той же вектор помножений на власне число. Це алгебраїчне рівняння степені називається характеристичним рівнянням оператора .
21188. Ортогональні оператори. Квадратичні формию. Криві другого порядку 282 KB
  2 то одержимо друге означення ортогонального оператора або .3 Звідси маємо для матриці ортогонального оператора або 18.5 показує що рядки стовпці матриці ортогонального оператора ортогональні.1 витікають властивості ортогонального оператора: 1 Якщо ортогональний то і ортогональні.