36075

Управління потенціалом підприємства на основі маркетингової діяльності (діагностика)

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Розробка стратегії маркетингу починається з визначення ринку або його окремого сегменту на якому здійснюється діяльність підприємства. Мета аналізу СЗГ – оцінювання перспектив розвитку з погляду масштабів зростання стабільності місткості ринку перспектив технологій норми прибутку. Стан зовнішнього оточення СЗГ слід оцінювати з використанням змінних параметрів : перспектив зростання перспектив рентабельності очікуваного рівня нестабільності успішної конкурентності на ринку. Очікуваний рівень нестабільності характеризується...

Украинкский

2013-09-21

205 KB

10 чел.

Тема 4 :  Управління потенціалом підприємства на основі маркетингової діяльності (діагностика)

  1.  Оцінювання ефективності товарних стратегій підприємства.
  2.  Оцінювання інвестиційних можливостей у процесі планування прибутку підприємства.
  3.  Ціноутворення й сфери його застосування.
  4.  Розподіл постійних витрат між товарними позиціями.
  5.  Оцінювання перспектив зростання підприємства на основі портфельного аналізу.

1.

      Розробка стратегії маркетингу починається з визначення ринку або його окремого сегменту, на якому здійснюється діяльність підприємства. Цю сферу діяльності називають стратегічною зоною господарювання (СЗГ).

      Розробка стратегії маркетингу складається з таких етапів :

      I етап. Аналіз складових (СЗГ), без пов’язування з поточною діяльністю, з погляду перспектив майбутнього розвитку підприємства. Мета аналізу СЗГ – оцінювання перспектив розвитку з погляду масштабів зростання стабільності, місткості ринку, перспектив технологій, норми прибутку. Стан зовнішнього оточення СЗГ слід оцінювати з використанням змінних параметрів : перспектив зростання, перспектив рентабельності, очікуваного рівня нестабільності, успішної конкурентності на ринку.

     1. Перспективами зростання є показники : темпи зростання відповідного сектору економіки; приріст споживачів даного сектору в складі народонаселення; динаміка географічного розширення ринків; ступінь старіння продукції та її відновлення; рівень насичення попиту; фактори зростання (спаду) рентабельності; державна політика щодо зростання.

     2. Показники перспективи рентабельності : середньо галузевий рівень рентабельності; витрати, необхідні для виходу на ринок; тривалість життєвого циклу продукції; час, необхідний для розробки нової продукції; очікувана рентабельність підприємства.

     3. Очікуваний рівень нестабільності характеризується показниками коливання рентабельності, обсягів продажу, цін; стабільність структури ринку.

     4. Фактори успішної конкуренції на ринку визначають : державна політика щодо конкуренції та виробництва;агресивність конкурентів, в тому числі іноземних; стан рекламної діяльності, після продажного обслуговування; матеріально-технічного забезпечення виробництва; технології.

      Кінцева мета аналізу – вибір найбільш перспективних зон господарювання , що відповідають цілям підприємства.

       Після визначення стратегічних зон діяльності (СЗГ) у структурі управління підприємством формуються стратегічні господарські підрозділи (СГП), що несуть усю відповідальність за маркетинг в СЗГ. СГП характеризуються власною стратегією маркетингу, конкурентним цільовим ринком, єдиним керівництвом маркетингу, власними ресурсами, конкретними конкурентами та перевагами в конкуренції. (Конкуренція СГП розроблена фірмою Мак-Кінзі корпорації „Дженерал електрик” у 1971 р.). Розміри і кількість СГП залежить від цілей, завдань діяльності, ресурсів. Оптимальна величина 30 СТП. У подальшому розробляється стратегія маркетингу щодо оцінювання кожної з обраних СЗГ на привабливість оцінювання.

       Етап оцінювання привабливості СЗГ починається з аналізу економічного, технологічного, соціального і політичного напрямків, на які орієнтується підприємство. Методами аналізу є : метод сценаріїв, метод „Делфі”, що зводиться до формалізованого опису послідовності розгортання взаємопов’язаних подій у майбутньому. Для цього необхідні дані (показники) темпів економічного зростання; заходів НТП; динаміки демографічного показника; насичення ринку товарами; темпи і строки відновлення екології; інформація про державну політику в економіці та ін.

       Метод, розроблений в корпорації Ренд США названий в честь древньогрецького оракула в м.Делфі. Див. Далі Должанський ст.205-208.

        Загальна привабливість з урахуванням можливостей СГП дорівнює :

СЗГ = А1 Ст+ А2Р +А3О – А4Т,  де

        Ст – загальне оцінювання змін у перспективі зростання;

         Р – Загальне оцінювання змін у перспективі рентабельності;

         О – загальне оцінювання впливу сприятливих факторів;

         Т – загальне оцінювання впливу несприятливих факторів;

          А1, А2, А3, А4 – коефіцієнти, установлені експертами, які показують вагомість впливу кожного фактору (в сумі дорівнюють 1).

2.

         Процес планування прибутку є I етапом оцінювання маркетингового потенціалу. Він проводиться з урахуванням таких обставин :

  •  коливання цін при реалізації продукції як фактора стратегії маркетингу (низькі ціни – більше товару, високі ціни – менше товару для споживачів);
  •  змін прямих змінних витрат під впливом зміни ціни на сировину, паливо, енергію, устаткування, витрат на зар.плату ОВР і витрати на одиницю продукції при введенні НТП ;
  •  змін постійних витрат, які спрямовані на удосконалення системи управління чи його підрозділів, модернізації, введення НТП на підприємстві ;
  •  зміни виробничої потужності внаслідок модернізації, розширення, реконструкції, технічного переозброєння ;
  •  структура перебудови продукції за рахунок вибуття застарілих, безперспективних або освоєння нових товарів ;
  •  змін виробничої програми в зв’язку з обмеженнями по допустимій ефективності капіталовкладень, попиту продукції на ринку, граничному рівню беззбитковості.  

Процес планування прибутку проходить в 6 етапів :

  1.  Формування вихідної інформації
  2.  Визначення прибутку фінансових і економічних показників діяльності підприємства
  3.  Аналіз інформації, яка отримана для визначення відповідного варіанта
  4.  Аналіз рентабельності виробництва за видами продукції для виявлення резервів підвищення прибутку
  5.  Внесення змін у технічну базу, технологію, організацію виробництва і управління з метою підвищення прибутку
  6.  Ухвалення рішення щодо видів продукції і підприємства на основі повної інформації.

3.

     Ціноутворення на ринку можливо проводити по таким схемам : витратному і ринковому ціноутворенню.

     Витратне ціноутворення будується по схемі „витрати + величина прибутку, яка необхідна для отримання планової рентабельності”, тобто в його основу покладені майбутні витрати підприємства на виробництво і реалізацію товару. Використання цього методу прийнятне за : слабкої конкуренції на ринку; наявності монополістичного ринку або олігопольного ринку при наявності змови підприємців; виробництві товарів при наявності довготривалих замовлень споживачів (на основі договірних цін); дефіциті товару на ринку; виникненні ситуаційних моментів, що сприяють моментно му зростанню попиту або зриву постачання (стихійні лиха та ін.).

     Ціна одиниці товару (Цн) визначається для нового проекту так :

Цн =Соб + Пр пл = Соб + Р*Соб = Соб (1-Р),  де

      Соб – собівартість одиниці продукції в маркетинговому проекті;

      Пр пл – плановий прибуток після освоєння виробничої потужності підприємства; (Пр пл = Р*С);

      Р – планова рентабельність виробництва продукції після освоєння виробничої потужності (частка від одиниці)

Соб = Сз + Сп/Q  (Сз – змінні витрати на одиницю продукції = зар.плати ОВР + нарахування до зар.плати + сировина + паливо + ел.енергія)

      Сп – загальні постійні витрати (зар.плата неосновних виробничих робітників + нарахування до зар.плати + сировина на допоміжні і обслуговуючі операції + запасні частини до обладнання і транспорту + паливо + ел енергія на господарчі потреби + оренда + амортизація + страхові платежі на майно і господарську діяльність + платежі не пов’язані з обсягом випуску продукції);

       Q – випуск продукції у натуральному виразі. Qпланова  не повинна перевищувати річну виробничу потужність без урахування резерву, тобто             Qпл  <=Qрічн (1- Qрез),

        Qрез  визначається підприємством і коливається в межах 0.1 – 0.4 (тобто частках одиниці)

        Рентабельність для визначення ціни у новому плані повинна передбачатись найвищою. Але це можливе у монопольному середовищі при слабкій конкуренції. До того ж прагнення підприємства підвищити рентабельність стикається з підвищенням ціни товару, (тобто скороченням попиту) та положеннями антимонопольного законодавства, що передбачає регламент рівня рентабельності    50 – 100 % в залежності від характеру продукції, дефіцитності, попиту. Нова підприємницька справа варта при рентабельності 20 – 25 %. Підприємство в змозі підняти рентабельність і вище встановлених меж антимонопольним законодавством за рахунок удосконалення свого виробництва, але не при обґрунтуванні ціни.

        Таким чином, прийнявши певну величину обсягу (Qпл) виробництва, орієнтовану на попит та величину рентабельності (Р<Робмеження) проводять розрахунок ціни (формула) і ін. техніко-економічних і фінансових показників підприємства після освоєння виробничої потужності :

  1.  Маржинальний дохід = Цн – Соб
  2.  Виторг = Qпл * Цпл
  3.  Собівартість всієї продукції за період = Qпл * Соб
  4.  Прибуток підприємства за період = Qпл (Цн – Соб)
  5.  Рентабельність виробництва = Цпл / (Соб – 1)
  6.  Коефіцієнт змінних витрат = Сз / Соб
  7.  Коефіцієнт використання виробничої потужності = Qпл / Qрічн
  8.  Зар.плата на товарний випуск = Qпл (Зар1 + Зар2)

Зар1- змінна зар.плата на одиницю продукції, Зар2- постійна зар.плата на одиницю пробукції  

  1.  Частка зар.плати в собівартості = Зар.плата за товарний випуск / собівартість продукції за період
  2.  Знову створена вартість = плановий прибуток за період + зар.плата на товарний випуск або виторг – величина минулого упредметнювання праці
  3.  Частка знову створеної вартості у виторзі підприємства = знову створена вартість / виторг

  Вибір рішення по управлінню вдосконаленням діяльності приймається підприємством на підставі цих розрахунків. Це може бути : введення резервів підприємства, зниження собівартості, рентабельності, змінних і постійних витрат, регулювання зар.плати, введення технічно ефективної комбінації факторів виробництва (робоча сила, матеріальні ресурси, капітал).

   

3.

    Ринкове ціноутворення формується з урахуванням попиту та пропозиції товару на ринку. Але витрати підприємства в основу ціни товару при розрахунках не кладуться. Вони слугують лише  орієнтиром  для зіставлення з ціною на ринку і беруться для розрахунку ефективності бізнесу в новій діяльності.

    Управлінське рішення при ринковому ціноутворенні базується на співвідношенні попиту і пропозиції, наприклад якщо ціна товару на ринку менша, ніж понесені витрати підприємством, то очікуються збитки і навпаки, при вищій ціні чим витрати підприємства – очікується певний прибуток. Отже при ринковому ціноутворенні слід визначати вигідність (прибутковість) створення підприємницької діяльності та визначенні меж, у яких бізнес буде рентабельним.

     Цей метод ціноутворення допустимий в умовах : конкуренції, у тому числі монополістичній, частково у олігопольному ринку при відсутності домовленості підприємців.

      При формуванні нового підприємства важливим моментом є визначення виробничої потужності від чого залежать капітальні вкладення, змінні і постійні витрати на одиницю продукції, собівартість, прибуток. Їхнє значення уможливлює зіставити з ціною товару на ринку, визначити конкурентноздатність продукції, що буде випущена, її рентабельність виробництва, а обсяг виробництва – спрогнозувати сукупну пропозицію на ринку і вплив його на ціну ; створення необхідної робочої площі, земель, наявність ресурсів ; технічне оснащення ; транспорт ;екологічні, санітарно-гігієнічні, соціальні наслідки. Крім цього на основі обсягу виробництва стають ясніші негативні моменти на ринку : місткість ринку даного товару, доходи споживачів, темпи інфляції, швидкість реалізації товару з урахуванням сукупної пропозиції на ринку, модель ринку (куди надходять товари?).

       Розрахунки, які необхідні при визначенні показників можна проводити за формулами, наведеними у витратному ціноутворенні. Знаючи виробничу потужність майбутнього підприємства, його діяльність можливо встановити через ціну товару :

       Визначення ціни товару має вигляд :

Ц = (1 + Кеу + Нф – вс)                                                                    *

Нф – комплексний показник, що враховує дію неоціонованих факторів ;

Кеу – коефіцієнт еластичності попиту на товар від його ціни ;

Вс – коефіцієнт сукупного попиту на товар, що враховує дію факторів і вплив сукупної пропозиції всіх товаровиробників :

 

Нф = Кеу (Д – 1) + Кев (dв – 1) + Кес (1 – dс) + Кек ( Ік – 1)                          *

Д – коефіцієнт зміни доходу споживачів товару в порівнянні з базовим періодом ;

dв – коефіцієнт зміни ціни взаємозвязаного товару ;

dс - коефіцієнт зміни ціни взаємозвязаного товару ;

Іс – індекс зміни якості товару в порівнянні з базовим періодом ;

Кеу, Кев, Кес, Кек – коефіцієнт еластичності попиту товару відповідно до доходу споживача, ціни взаємозв’язаного товару, зміни якості товару.

        Якщо підприємство виходить на діючу галузь, тоді коефіцієнт сукупного попиту дорівнює :

            вс = а = аф                                                                       *

а – коефіцієнт зміни пропозиції конкурентними підприємствами в аналізованому періоді в порівнянні з базовим ;

аф – частка підприємства, що входить до галузі зі своїм товаром в аналізованому періоді, стосовно величини базової сукупної пропозиції.

          Таким чином зібравши і обробивши інформацію стає можливим скласти техніко-економічні і фінансові показники діяльності підприємства при ринковому ціноутворенні. Це в свою чергу дає змогу прогнозувати зміни величини пропозиції товару всіма конкурентами в даному періоді, діапазон виробничої потужності з урахуванням певних обмежень; максимальну припустиму виробничу програму підприємства; резерв виробничої потужності.

           На основі певної величини обсягу виробництва визначають ринкову частку підприємства стосовно базового періоду, собівартість одиниці продукції, зр.плату на одиницю продукції, а потім виторг, прибуток, рентабельність і знову створену вартість.

           Оптимальне управлінське рішення обґрунтовується і приймається після розрахункових операцій у такій послідовності :

  1.  Виділяються кілька параметрів, які є постійними і які не впливають на прийняте рішення : коефіцієнт еластичності попиту від ціни товару й доходів споживачів; величина зміни доходів; зміни рівня якості продукції; перехресну еластичність товару; зміни товарної маси, яка надходить на ринок від діючих конкурентів у базовому періоді.
  2.  Обґрунтовується критерій оптимізації планово-управлінського рішення, виходячи з таких позицій : максимум прибутку, максимум рентабельності виробництва, максимум виторгу, максимум знову створеної вартості (валового доходу).
  3.  Розглядаються варіанти виробничої потужності підприємства й установлюються зміни постійних і змінних витрат по кожному з варіантів потужності (функція витрат від виробничої потужності).
  4.  Встановлюється зміна сукупної пропозиції товару на ринку залежно від виробничої потужності і виробничої програми.
  5.  Визначається, на підставі інформації, яка отримана, оптимальний рівень ціни товару за обраним критерієм і оптимальний обсяг їхнього виробництва. Значення оптимальних параметрів при роботі майбутнього підприємства за критерієм максимуму прибутку дорівнює :

d опт = ((1 + Кеу – Нф – а – аф) / 2Кеу ) + Кн /2р * коефіцієнт змінних витрат         *

 

в опт = (1 + Кеу (1 - d опт) + Нф – а) /аф                                                                         *

Оптимальна ціна товару при оптимальному обсязі виробництва можна визначити оптимальний прибуток, рентабельність виробництва, виторг, зар.плату та ін.                         ( формули *, *, *, *, *)

  1.  Визначається глобальний оптимум за варіантами виробничої потужності, що забезпечує максимум прибутку.

4.

      У випадку, коли у проекті визначається декілька товарних позицій, виникає ряд організаційно-економічних питань, які необхідно вирішувати при плануванні діяльності і прийняття планово-управлінського рішення. Насамперед це питання розподілу постійних витрат між товарними позиціями і на цій основі оцінити собівартість кожної одиниці продукції. Постійні витрати належать усьому виробництву і їх поділ на частини у відповідності до товарної позиції дуже часто неоднозначний. Від їх розподілу залежать собівартість тієї чи іншої товарної позиції.

       Величиною для розрахунку частини постійних витрат, що розподіляється поміж товарними позиціями є виробнича потужність підприємства. Методи розподілу постійних витрат між товарними позиціями такі : за доходу і за витратами.

        Метод за доходу (або метод розподілу доходу) прийнятний лише тоді, коли відома ціна майбутнього товару по кожній позиції ( стабільність ринку, тобто тоді, коли можливо прогнозувати ціну; заздалегідь знати змінні витрати, маржинальний дохід).

        Постійні витрати на конкретний товар із сукупності випуску дорівнює :

 

Впост = (Вп * Q (Ц – Взм)) / ( SUM Qі (Ц – Взм)і)

 

Впост – постійні витрати і-го виду продукції;

Qі – виробнича потужність і-го виду продукції;

Q – виробнича потужність підприємства;

Вп – загальні річні витрати постійного характеру на весь обсяг випуску продукції;

Ц – ціна одиниці продукції;

Взм – змінні витрати на одиницю продукції;

(Ц – Взм)і – маржинальний дохід на одиницю і-го виробу.

 

         Метод за витратами або розподілу постійних витрат на виробництво продукції полягає у використанні частки змінних витрат за їх якістю : оплата праці, витрати на придбання матеріальних ресурсів, паливно- енергетичні витрати, прямі змінні витрати.

         Розрахунок величини постійних витрат, що відносяться до собівартості товарів по конкретній позиції такий :

Впост = (Вп * Q * F) / ( SUM Nі * Fі)

 

F – сумарні прямі змінні витрати на підприємстві;

Fі - сумарні прямі змінні витрати на одиницю і-го виду продукції, які приймаються за основу розподілу постійних витрат (зар.плата, ресурси, паливо, енергія, повні змінні витрати).

         

          У випадку ринкового ціноутворення використання витрат і визначення на їх основі собівартості дає широкі можливості для підприємства, тому що величина еластичності попиту за ціною й доходами споживачів суттєво впливають на ціну і пропозицію товару на ринку.

         Для управлінського рішення слід розподіляти постійні витрати між товарними позиціями таким чином, щоб скоординувати рівні рентабельності, сховати (від податкових органів) справжні витрати по кожній групі товару і в остаточному підсумку побудувати систему формування собівартості продукції з користю для підприємства.

5.

          Структура діяльності промислових обєднань передбачає певну різноманітність напрямків діяльності за їх часткою у загальному результаті виробництва. Протилежними цьому процеси диверсифікації (розширення різноманітності) і спеціалізація (звуження різноманітності). Ці показники визначаються так :

          Рівень спеціалізації (Кс) – це відношення обсягу базової продукції до загального обсягу виробництва. При рівних випусках видів продукції Кс = 1 : широту асортиментів продукції (Ш). Рівень диверсифікації Кд = питомій вазі випуску іншої продукції (не базової) в загальному обсязі виробництва :

 

Кд = (Ш – 1) /Ш = 1 – 1/Ш = 1 – Кс

( в кінці теми)

      

         Диверсифікація досягається за рахунок вводу у структуру підприємства : предметних або технологічних спеціалізованих дільниць, цехів, підприємств; комбінованої системи виробництва в рамках підприємства; заходів щодо підвищення гнучкості технологічної і організаційної систем; маневреності у видах діяльності на базі передових технологій, наявних у підприємства. Таким чином, параметрами диверсифікації полягають у різноманітності технологічних систем, технологічного устаткування за рівнем системності, конструктивного виконання, діяльності за життєвим циклом продукції/технології.

         Портфельний аналіз у сфері фінансів означає оптимальний набір інвестицій з погляду поєднання ризику й прибутковості. На підприємстві це розподіл його діяльності за стратегіями щодо продукції і ринку або це інструмент оцінки господарської діяльності з метою вкладення коштів у прибуткові і перспективні напрямки чи навпаки припинення й скорочення у неефективні проекти диверсифікованого підприємства.

        Прийом портфельного аналізу є двовимірна матриця значень внутрішніх можливостей і зовнішніх факторів (метод „Мак-Кінзі”). Це дає можливість привести у відповідну рівновагу стратегії (розвиток) виробничих підрозділів підприємства; розподілити ресурси між підрозділами; провести аналіз портфельного балансу, обґрунтувати напрямки реструктуризації підприємства.

        Аналіз проводиться так :

  1.  Діяльність підприємства розбивається на одиниці бізнесу, які відповідають організаційним одиницям і розробляється стратегія фірми в одному або декількох сегментах ринку для цієї одиниці.
  2.  Визначається відносна конкурентноздатність й перспектива розвитку відповідних ринків.
  3.  Розробляється стратегія для бізнес-одиниць.
  4.  Формується єдина стратегія підприємства і потреба у ресурсах на основі порівняльного аналізу бізнес-стратегій одиниць.

        Для побудови матриці слід виконати такі дії :

  1.  Оцінимо привабливість галузі на основі ключових факторів успіху на галузевому ринку. Для цього визначається (експертним шляхом) вага фактору (разом фактори дорівнюють 1), оцінка фактору (від 1 до 5, або низька близька до одиниці, чи висока близька до 5) : ємність ринку, темп зростання ринку, сила конкуренції , рентабельність продаж, чутливість до інфляції, енергоємність, капіталоємність), а потім середньозважена оцінка по всім факторам.
  2.  Оцінимо конкурентноздатність підприємства (силу бізнесу) на основі таких факторів : структура витрат, технічний розвиток, імідж фірми, відносна частка ринку, технічна оснащеність виробництва. Оцінка фактору проводиться від 1 до 5, вагомість фактору від 0 до 1. Інтегральна оцінка визначається як середньозважена.
  3.  Отримані дані виносяться на графік : по кожній одиниці бізнесу.

( схема в кінці теми)

         Виходячи з матриці стратегічних одиниць підприємство приймає рішення відносно стратегії зростання (деінвестування, селективного росту , агресивного зростання, низької активності).

          Метод бостонської матриці : Життєвий цикл товару (стадія перевірки на ринку і дослідницького виробництва ____ стадія впровадження товару на ринку ____ стадія зрілості товару на ринку і продаж досягає постійного рівня ____ Стадія занепаду, тобто товар витісняється з ринку у зв’язку з поліпшенням товару на ринку)

          У такому випадку портфельний аналіз призначений для визначення з яких бізнес-одиниць (підрозділів) вилучити або додати ресурси для вибору траєкторії – стратегії :

1. Стратегії новатора – інвестування в розробку нових товарів коштів від продажу товарів бізнес-одиниць, що мають попит на ринку (дійні корови) і тим самим вийти на ринок із принципово новим товаром („зіркою”)

2. Стратегія послідовника – інвестування проводиться в товар „знак?” на ринку якого домінує лідер, тобто підприємство займає агресивну позицію відносно нарощування частки ринку і бажає перевести товар у „зірку”

3. Стратегія невдачі – інвестування ведеться недостатньо, товар втрачає позиції на ринку і переходить із „зірки” в товар „знак?”

4. Стратегія перманентної посередності – низькі інвестиції, а товар „знак питання” втрачає можливості і переходить в групу „собак”

         Оскільки портфель підприємства потребує оцінки всіх товарів, то їх розбивають на 4 групи за рівнем показників : частка ринку, темп зростання ринку, ризик прибутковості, прибутковість (прибутковість- це внесок на покриття = ринкова ціна – операційні витрати, або внесок товару в зростання готівки по підприємству). На основі цього будується матриця й таблиця.

          Побудова матриці й таблиці див. Должанський та ін. стор. 238-241, матриця Ансоффа та ін. див. стор.241-251.

 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

50871. Изучение сетевых средств вывода на печать 59.5 KB
  По возможности печати графической информации принтеры делятся на алфавитно-цифровые с возможностью печати ограниченного набора символов и графические. матричные; лазерные также светодиодные принтеры; струйные; сублимационные твердочернильные. По количеству цветов печати на чёрно-белые монохромные и цветные. Такое подключение обеспечивает ряд дополнительных возможностей: печать документов или веб-страниц прямо с дисплея принтера; печать документов или веб-страниц с любого веб-устройства в том числе...
50873. Работа с файлами, строками и списками 64.5 KB
  Задан список списков. Необходимо указать в каких словах есть шипящие буквы. Результат сохранить в файле.
50874. Лабораторная работа «Adobe Flash. Первые шаги» 200.5 KB
  В настоящее время существует несколько технологий создания анимации: анимационный формат GIF Flsh Jv и JvScript. Преимущества технологии Flsh. По сравнению с GIFанимацией возможности технологии Flsh значительно шире.
50876. Рисование во Flash МХ 2004 828 KB
  Практическая часть Задание: Ознакомьтесь с интерфейсом и инструментами редактора FLSH MX. Пользовательский интерфейс программы Flsh MX 2004. Существует две версии Flsh MX 2004 стандартная и профессиональная Professionl.
50877. Преобразование Лапласа. Нахождение оригинала функции по её изображению 175 KB
  Преобразование Лапласа. Нахождение оригинала функции по её изображению.