36075

Управління потенціалом підприємства на основі маркетингової діяльності (діагностика)

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Розробка стратегії маркетингу починається з визначення ринку або його окремого сегменту на якому здійснюється діяльність підприємства. Мета аналізу СЗГ – оцінювання перспектив розвитку з погляду масштабів зростання стабільності місткості ринку перспектив технологій норми прибутку. Стан зовнішнього оточення СЗГ слід оцінювати з використанням змінних параметрів : перспектив зростання перспектив рентабельності очікуваного рівня нестабільності успішної конкурентності на ринку. Очікуваний рівень нестабільності характеризується...

Украинкский

2013-09-21

205 KB

9 чел.

Тема 4 :  Управління потенціалом підприємства на основі маркетингової діяльності (діагностика)

  1.  Оцінювання ефективності товарних стратегій підприємства.
  2.  Оцінювання інвестиційних можливостей у процесі планування прибутку підприємства.
  3.  Ціноутворення й сфери його застосування.
  4.  Розподіл постійних витрат між товарними позиціями.
  5.  Оцінювання перспектив зростання підприємства на основі портфельного аналізу.

1.

      Розробка стратегії маркетингу починається з визначення ринку або його окремого сегменту, на якому здійснюється діяльність підприємства. Цю сферу діяльності називають стратегічною зоною господарювання (СЗГ).

      Розробка стратегії маркетингу складається з таких етапів :

      I етап. Аналіз складових (СЗГ), без пов’язування з поточною діяльністю, з погляду перспектив майбутнього розвитку підприємства. Мета аналізу СЗГ – оцінювання перспектив розвитку з погляду масштабів зростання стабільності, місткості ринку, перспектив технологій, норми прибутку. Стан зовнішнього оточення СЗГ слід оцінювати з використанням змінних параметрів : перспектив зростання, перспектив рентабельності, очікуваного рівня нестабільності, успішної конкурентності на ринку.

     1. Перспективами зростання є показники : темпи зростання відповідного сектору економіки; приріст споживачів даного сектору в складі народонаселення; динаміка географічного розширення ринків; ступінь старіння продукції та її відновлення; рівень насичення попиту; фактори зростання (спаду) рентабельності; державна політика щодо зростання.

     2. Показники перспективи рентабельності : середньо галузевий рівень рентабельності; витрати, необхідні для виходу на ринок; тривалість життєвого циклу продукції; час, необхідний для розробки нової продукції; очікувана рентабельність підприємства.

     3. Очікуваний рівень нестабільності характеризується показниками коливання рентабельності, обсягів продажу, цін; стабільність структури ринку.

     4. Фактори успішної конкуренції на ринку визначають : державна політика щодо конкуренції та виробництва;агресивність конкурентів, в тому числі іноземних; стан рекламної діяльності, після продажного обслуговування; матеріально-технічного забезпечення виробництва; технології.

      Кінцева мета аналізу – вибір найбільш перспективних зон господарювання , що відповідають цілям підприємства.

       Після визначення стратегічних зон діяльності (СЗГ) у структурі управління підприємством формуються стратегічні господарські підрозділи (СГП), що несуть усю відповідальність за маркетинг в СЗГ. СГП характеризуються власною стратегією маркетингу, конкурентним цільовим ринком, єдиним керівництвом маркетингу, власними ресурсами, конкретними конкурентами та перевагами в конкуренції. (Конкуренція СГП розроблена фірмою Мак-Кінзі корпорації „Дженерал електрик” у 1971 р.). Розміри і кількість СГП залежить від цілей, завдань діяльності, ресурсів. Оптимальна величина 30 СТП. У подальшому розробляється стратегія маркетингу щодо оцінювання кожної з обраних СЗГ на привабливість оцінювання.

       Етап оцінювання привабливості СЗГ починається з аналізу економічного, технологічного, соціального і політичного напрямків, на які орієнтується підприємство. Методами аналізу є : метод сценаріїв, метод „Делфі”, що зводиться до формалізованого опису послідовності розгортання взаємопов’язаних подій у майбутньому. Для цього необхідні дані (показники) темпів економічного зростання; заходів НТП; динаміки демографічного показника; насичення ринку товарами; темпи і строки відновлення екології; інформація про державну політику в економіці та ін.

       Метод, розроблений в корпорації Ренд США названий в честь древньогрецького оракула в м.Делфі. Див. Далі Должанський ст.205-208.

        Загальна привабливість з урахуванням можливостей СГП дорівнює :

СЗГ = А1 Ст+ А2Р +А3О – А4Т,  де

        Ст – загальне оцінювання змін у перспективі зростання;

         Р – Загальне оцінювання змін у перспективі рентабельності;

         О – загальне оцінювання впливу сприятливих факторів;

         Т – загальне оцінювання впливу несприятливих факторів;

          А1, А2, А3, А4 – коефіцієнти, установлені експертами, які показують вагомість впливу кожного фактору (в сумі дорівнюють 1).

2.

         Процес планування прибутку є I етапом оцінювання маркетингового потенціалу. Він проводиться з урахуванням таких обставин :

  •  коливання цін при реалізації продукції як фактора стратегії маркетингу (низькі ціни – більше товару, високі ціни – менше товару для споживачів);
  •  змін прямих змінних витрат під впливом зміни ціни на сировину, паливо, енергію, устаткування, витрат на зар.плату ОВР і витрати на одиницю продукції при введенні НТП ;
  •  змін постійних витрат, які спрямовані на удосконалення системи управління чи його підрозділів, модернізації, введення НТП на підприємстві ;
  •  зміни виробничої потужності внаслідок модернізації, розширення, реконструкції, технічного переозброєння ;
  •  структура перебудови продукції за рахунок вибуття застарілих, безперспективних або освоєння нових товарів ;
  •  змін виробничої програми в зв’язку з обмеженнями по допустимій ефективності капіталовкладень, попиту продукції на ринку, граничному рівню беззбитковості.  

Процес планування прибутку проходить в 6 етапів :

  1.  Формування вихідної інформації
  2.  Визначення прибутку фінансових і економічних показників діяльності підприємства
  3.  Аналіз інформації, яка отримана для визначення відповідного варіанта
  4.  Аналіз рентабельності виробництва за видами продукції для виявлення резервів підвищення прибутку
  5.  Внесення змін у технічну базу, технологію, організацію виробництва і управління з метою підвищення прибутку
  6.  Ухвалення рішення щодо видів продукції і підприємства на основі повної інформації.

3.

     Ціноутворення на ринку можливо проводити по таким схемам : витратному і ринковому ціноутворенню.

     Витратне ціноутворення будується по схемі „витрати + величина прибутку, яка необхідна для отримання планової рентабельності”, тобто в його основу покладені майбутні витрати підприємства на виробництво і реалізацію товару. Використання цього методу прийнятне за : слабкої конкуренції на ринку; наявності монополістичного ринку або олігопольного ринку при наявності змови підприємців; виробництві товарів при наявності довготривалих замовлень споживачів (на основі договірних цін); дефіциті товару на ринку; виникненні ситуаційних моментів, що сприяють моментно му зростанню попиту або зриву постачання (стихійні лиха та ін.).

     Ціна одиниці товару (Цн) визначається для нового проекту так :

Цн =Соб + Пр пл = Соб + Р*Соб = Соб (1-Р),  де

      Соб – собівартість одиниці продукції в маркетинговому проекті;

      Пр пл – плановий прибуток після освоєння виробничої потужності підприємства; (Пр пл = Р*С);

      Р – планова рентабельність виробництва продукції після освоєння виробничої потужності (частка від одиниці)

Соб = Сз + Сп/Q  (Сз – змінні витрати на одиницю продукції = зар.плати ОВР + нарахування до зар.плати + сировина + паливо + ел.енергія)

      Сп – загальні постійні витрати (зар.плата неосновних виробничих робітників + нарахування до зар.плати + сировина на допоміжні і обслуговуючі операції + запасні частини до обладнання і транспорту + паливо + ел енергія на господарчі потреби + оренда + амортизація + страхові платежі на майно і господарську діяльність + платежі не пов’язані з обсягом випуску продукції);

       Q – випуск продукції у натуральному виразі. Qпланова  не повинна перевищувати річну виробничу потужність без урахування резерву, тобто             Qпл  <=Qрічн (1- Qрез),

        Qрез  визначається підприємством і коливається в межах 0.1 – 0.4 (тобто частках одиниці)

        Рентабельність для визначення ціни у новому плані повинна передбачатись найвищою. Але це можливе у монопольному середовищі при слабкій конкуренції. До того ж прагнення підприємства підвищити рентабельність стикається з підвищенням ціни товару, (тобто скороченням попиту) та положеннями антимонопольного законодавства, що передбачає регламент рівня рентабельності    50 – 100 % в залежності від характеру продукції, дефіцитності, попиту. Нова підприємницька справа варта при рентабельності 20 – 25 %. Підприємство в змозі підняти рентабельність і вище встановлених меж антимонопольним законодавством за рахунок удосконалення свого виробництва, але не при обґрунтуванні ціни.

        Таким чином, прийнявши певну величину обсягу (Qпл) виробництва, орієнтовану на попит та величину рентабельності (Р<Робмеження) проводять розрахунок ціни (формула) і ін. техніко-економічних і фінансових показників підприємства після освоєння виробничої потужності :

  1.  Маржинальний дохід = Цн – Соб
  2.  Виторг = Qпл * Цпл
  3.  Собівартість всієї продукції за період = Qпл * Соб
  4.  Прибуток підприємства за період = Qпл (Цн – Соб)
  5.  Рентабельність виробництва = Цпл / (Соб – 1)
  6.  Коефіцієнт змінних витрат = Сз / Соб
  7.  Коефіцієнт використання виробничої потужності = Qпл / Qрічн
  8.  Зар.плата на товарний випуск = Qпл (Зар1 + Зар2)

Зар1- змінна зар.плата на одиницю продукції, Зар2- постійна зар.плата на одиницю пробукції  

  1.  Частка зар.плати в собівартості = Зар.плата за товарний випуск / собівартість продукції за період
  2.  Знову створена вартість = плановий прибуток за період + зар.плата на товарний випуск або виторг – величина минулого упредметнювання праці
  3.  Частка знову створеної вартості у виторзі підприємства = знову створена вартість / виторг

  Вибір рішення по управлінню вдосконаленням діяльності приймається підприємством на підставі цих розрахунків. Це може бути : введення резервів підприємства, зниження собівартості, рентабельності, змінних і постійних витрат, регулювання зар.плати, введення технічно ефективної комбінації факторів виробництва (робоча сила, матеріальні ресурси, капітал).

   

3.

    Ринкове ціноутворення формується з урахуванням попиту та пропозиції товару на ринку. Але витрати підприємства в основу ціни товару при розрахунках не кладуться. Вони слугують лише  орієнтиром  для зіставлення з ціною на ринку і беруться для розрахунку ефективності бізнесу в новій діяльності.

    Управлінське рішення при ринковому ціноутворенні базується на співвідношенні попиту і пропозиції, наприклад якщо ціна товару на ринку менша, ніж понесені витрати підприємством, то очікуються збитки і навпаки, при вищій ціні чим витрати підприємства – очікується певний прибуток. Отже при ринковому ціноутворенні слід визначати вигідність (прибутковість) створення підприємницької діяльності та визначенні меж, у яких бізнес буде рентабельним.

     Цей метод ціноутворення допустимий в умовах : конкуренції, у тому числі монополістичній, частково у олігопольному ринку при відсутності домовленості підприємців.

      При формуванні нового підприємства важливим моментом є визначення виробничої потужності від чого залежать капітальні вкладення, змінні і постійні витрати на одиницю продукції, собівартість, прибуток. Їхнє значення уможливлює зіставити з ціною товару на ринку, визначити конкурентноздатність продукції, що буде випущена, її рентабельність виробництва, а обсяг виробництва – спрогнозувати сукупну пропозицію на ринку і вплив його на ціну ; створення необхідної робочої площі, земель, наявність ресурсів ; технічне оснащення ; транспорт ;екологічні, санітарно-гігієнічні, соціальні наслідки. Крім цього на основі обсягу виробництва стають ясніші негативні моменти на ринку : місткість ринку даного товару, доходи споживачів, темпи інфляції, швидкість реалізації товару з урахуванням сукупної пропозиції на ринку, модель ринку (куди надходять товари?).

       Розрахунки, які необхідні при визначенні показників можна проводити за формулами, наведеними у витратному ціноутворенні. Знаючи виробничу потужність майбутнього підприємства, його діяльність можливо встановити через ціну товару :

       Визначення ціни товару має вигляд :

Ц = (1 + Кеу + Нф – вс)                                                                    *

Нф – комплексний показник, що враховує дію неоціонованих факторів ;

Кеу – коефіцієнт еластичності попиту на товар від його ціни ;

Вс – коефіцієнт сукупного попиту на товар, що враховує дію факторів і вплив сукупної пропозиції всіх товаровиробників :

 

Нф = Кеу (Д – 1) + Кев (dв – 1) + Кес (1 – dс) + Кек ( Ік – 1)                          *

Д – коефіцієнт зміни доходу споживачів товару в порівнянні з базовим періодом ;

dв – коефіцієнт зміни ціни взаємозвязаного товару ;

dс - коефіцієнт зміни ціни взаємозвязаного товару ;

Іс – індекс зміни якості товару в порівнянні з базовим періодом ;

Кеу, Кев, Кес, Кек – коефіцієнт еластичності попиту товару відповідно до доходу споживача, ціни взаємозв’язаного товару, зміни якості товару.

        Якщо підприємство виходить на діючу галузь, тоді коефіцієнт сукупного попиту дорівнює :

            вс = а = аф                                                                       *

а – коефіцієнт зміни пропозиції конкурентними підприємствами в аналізованому періоді в порівнянні з базовим ;

аф – частка підприємства, що входить до галузі зі своїм товаром в аналізованому періоді, стосовно величини базової сукупної пропозиції.

          Таким чином зібравши і обробивши інформацію стає можливим скласти техніко-економічні і фінансові показники діяльності підприємства при ринковому ціноутворенні. Це в свою чергу дає змогу прогнозувати зміни величини пропозиції товару всіма конкурентами в даному періоді, діапазон виробничої потужності з урахуванням певних обмежень; максимальну припустиму виробничу програму підприємства; резерв виробничої потужності.

           На основі певної величини обсягу виробництва визначають ринкову частку підприємства стосовно базового періоду, собівартість одиниці продукції, зр.плату на одиницю продукції, а потім виторг, прибуток, рентабельність і знову створену вартість.

           Оптимальне управлінське рішення обґрунтовується і приймається після розрахункових операцій у такій послідовності :

  1.  Виділяються кілька параметрів, які є постійними і які не впливають на прийняте рішення : коефіцієнт еластичності попиту від ціни товару й доходів споживачів; величина зміни доходів; зміни рівня якості продукції; перехресну еластичність товару; зміни товарної маси, яка надходить на ринок від діючих конкурентів у базовому періоді.
  2.  Обґрунтовується критерій оптимізації планово-управлінського рішення, виходячи з таких позицій : максимум прибутку, максимум рентабельності виробництва, максимум виторгу, максимум знову створеної вартості (валового доходу).
  3.  Розглядаються варіанти виробничої потужності підприємства й установлюються зміни постійних і змінних витрат по кожному з варіантів потужності (функція витрат від виробничої потужності).
  4.  Встановлюється зміна сукупної пропозиції товару на ринку залежно від виробничої потужності і виробничої програми.
  5.  Визначається, на підставі інформації, яка отримана, оптимальний рівень ціни товару за обраним критерієм і оптимальний обсяг їхнього виробництва. Значення оптимальних параметрів при роботі майбутнього підприємства за критерієм максимуму прибутку дорівнює :

d опт = ((1 + Кеу – Нф – а – аф) / 2Кеу ) + Кн /2р * коефіцієнт змінних витрат         *

 

в опт = (1 + Кеу (1 - d опт) + Нф – а) /аф                                                                         *

Оптимальна ціна товару при оптимальному обсязі виробництва можна визначити оптимальний прибуток, рентабельність виробництва, виторг, зар.плату та ін.                         ( формули *, *, *, *, *)

  1.  Визначається глобальний оптимум за варіантами виробничої потужності, що забезпечує максимум прибутку.

4.

      У випадку, коли у проекті визначається декілька товарних позицій, виникає ряд організаційно-економічних питань, які необхідно вирішувати при плануванні діяльності і прийняття планово-управлінського рішення. Насамперед це питання розподілу постійних витрат між товарними позиціями і на цій основі оцінити собівартість кожної одиниці продукції. Постійні витрати належать усьому виробництву і їх поділ на частини у відповідності до товарної позиції дуже часто неоднозначний. Від їх розподілу залежать собівартість тієї чи іншої товарної позиції.

       Величиною для розрахунку частини постійних витрат, що розподіляється поміж товарними позиціями є виробнича потужність підприємства. Методи розподілу постійних витрат між товарними позиціями такі : за доходу і за витратами.

        Метод за доходу (або метод розподілу доходу) прийнятний лише тоді, коли відома ціна майбутнього товару по кожній позиції ( стабільність ринку, тобто тоді, коли можливо прогнозувати ціну; заздалегідь знати змінні витрати, маржинальний дохід).

        Постійні витрати на конкретний товар із сукупності випуску дорівнює :

 

Впост = (Вп * Q (Ц – Взм)) / ( SUM Qі (Ц – Взм)і)

 

Впост – постійні витрати і-го виду продукції;

Qі – виробнича потужність і-го виду продукції;

Q – виробнича потужність підприємства;

Вп – загальні річні витрати постійного характеру на весь обсяг випуску продукції;

Ц – ціна одиниці продукції;

Взм – змінні витрати на одиницю продукції;

(Ц – Взм)і – маржинальний дохід на одиницю і-го виробу.

 

         Метод за витратами або розподілу постійних витрат на виробництво продукції полягає у використанні частки змінних витрат за їх якістю : оплата праці, витрати на придбання матеріальних ресурсів, паливно- енергетичні витрати, прямі змінні витрати.

         Розрахунок величини постійних витрат, що відносяться до собівартості товарів по конкретній позиції такий :

Впост = (Вп * Q * F) / ( SUM Nі * Fі)

 

F – сумарні прямі змінні витрати на підприємстві;

Fі - сумарні прямі змінні витрати на одиницю і-го виду продукції, які приймаються за основу розподілу постійних витрат (зар.плата, ресурси, паливо, енергія, повні змінні витрати).

         

          У випадку ринкового ціноутворення використання витрат і визначення на їх основі собівартості дає широкі можливості для підприємства, тому що величина еластичності попиту за ціною й доходами споживачів суттєво впливають на ціну і пропозицію товару на ринку.

         Для управлінського рішення слід розподіляти постійні витрати між товарними позиціями таким чином, щоб скоординувати рівні рентабельності, сховати (від податкових органів) справжні витрати по кожній групі товару і в остаточному підсумку побудувати систему формування собівартості продукції з користю для підприємства.

5.

          Структура діяльності промислових обєднань передбачає певну різноманітність напрямків діяльності за їх часткою у загальному результаті виробництва. Протилежними цьому процеси диверсифікації (розширення різноманітності) і спеціалізація (звуження різноманітності). Ці показники визначаються так :

          Рівень спеціалізації (Кс) – це відношення обсягу базової продукції до загального обсягу виробництва. При рівних випусках видів продукції Кс = 1 : широту асортиментів продукції (Ш). Рівень диверсифікації Кд = питомій вазі випуску іншої продукції (не базової) в загальному обсязі виробництва :

 

Кд = (Ш – 1) /Ш = 1 – 1/Ш = 1 – Кс

( в кінці теми)

      

         Диверсифікація досягається за рахунок вводу у структуру підприємства : предметних або технологічних спеціалізованих дільниць, цехів, підприємств; комбінованої системи виробництва в рамках підприємства; заходів щодо підвищення гнучкості технологічної і організаційної систем; маневреності у видах діяльності на базі передових технологій, наявних у підприємства. Таким чином, параметрами диверсифікації полягають у різноманітності технологічних систем, технологічного устаткування за рівнем системності, конструктивного виконання, діяльності за життєвим циклом продукції/технології.

         Портфельний аналіз у сфері фінансів означає оптимальний набір інвестицій з погляду поєднання ризику й прибутковості. На підприємстві це розподіл його діяльності за стратегіями щодо продукції і ринку або це інструмент оцінки господарської діяльності з метою вкладення коштів у прибуткові і перспективні напрямки чи навпаки припинення й скорочення у неефективні проекти диверсифікованого підприємства.

        Прийом портфельного аналізу є двовимірна матриця значень внутрішніх можливостей і зовнішніх факторів (метод „Мак-Кінзі”). Це дає можливість привести у відповідну рівновагу стратегії (розвиток) виробничих підрозділів підприємства; розподілити ресурси між підрозділами; провести аналіз портфельного балансу, обґрунтувати напрямки реструктуризації підприємства.

        Аналіз проводиться так :

  1.  Діяльність підприємства розбивається на одиниці бізнесу, які відповідають організаційним одиницям і розробляється стратегія фірми в одному або декількох сегментах ринку для цієї одиниці.
  2.  Визначається відносна конкурентноздатність й перспектива розвитку відповідних ринків.
  3.  Розробляється стратегія для бізнес-одиниць.
  4.  Формується єдина стратегія підприємства і потреба у ресурсах на основі порівняльного аналізу бізнес-стратегій одиниць.

        Для побудови матриці слід виконати такі дії :

  1.  Оцінимо привабливість галузі на основі ключових факторів успіху на галузевому ринку. Для цього визначається (експертним шляхом) вага фактору (разом фактори дорівнюють 1), оцінка фактору (від 1 до 5, або низька близька до одиниці, чи висока близька до 5) : ємність ринку, темп зростання ринку, сила конкуренції , рентабельність продаж, чутливість до інфляції, енергоємність, капіталоємність), а потім середньозважена оцінка по всім факторам.
  2.  Оцінимо конкурентноздатність підприємства (силу бізнесу) на основі таких факторів : структура витрат, технічний розвиток, імідж фірми, відносна частка ринку, технічна оснащеність виробництва. Оцінка фактору проводиться від 1 до 5, вагомість фактору від 0 до 1. Інтегральна оцінка визначається як середньозважена.
  3.  Отримані дані виносяться на графік : по кожній одиниці бізнесу.

( схема в кінці теми)

         Виходячи з матриці стратегічних одиниць підприємство приймає рішення відносно стратегії зростання (деінвестування, селективного росту , агресивного зростання, низької активності).

          Метод бостонської матриці : Життєвий цикл товару (стадія перевірки на ринку і дослідницького виробництва ____ стадія впровадження товару на ринку ____ стадія зрілості товару на ринку і продаж досягає постійного рівня ____ Стадія занепаду, тобто товар витісняється з ринку у зв’язку з поліпшенням товару на ринку)

          У такому випадку портфельний аналіз призначений для визначення з яких бізнес-одиниць (підрозділів) вилучити або додати ресурси для вибору траєкторії – стратегії :

1. Стратегії новатора – інвестування в розробку нових товарів коштів від продажу товарів бізнес-одиниць, що мають попит на ринку (дійні корови) і тим самим вийти на ринок із принципово новим товаром („зіркою”)

2. Стратегія послідовника – інвестування проводиться в товар „знак?” на ринку якого домінує лідер, тобто підприємство займає агресивну позицію відносно нарощування частки ринку і бажає перевести товар у „зірку”

3. Стратегія невдачі – інвестування ведеться недостатньо, товар втрачає позиції на ринку і переходить із „зірки” в товар „знак?”

4. Стратегія перманентної посередності – низькі інвестиції, а товар „знак питання” втрачає можливості і переходить в групу „собак”

         Оскільки портфель підприємства потребує оцінки всіх товарів, то їх розбивають на 4 групи за рівнем показників : частка ринку, темп зростання ринку, ризик прибутковості, прибутковість (прибутковість- це внесок на покриття = ринкова ціна – операційні витрати, або внесок товару в зростання готівки по підприємству). На основі цього будується матриця й таблиця.

          Побудова матриці й таблиці див. Должанський та ін. стор. 238-241, матриця Ансоффа та ін. див. стор.241-251.

 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

46779. Индустриализация и коллективизация 30.17 KB
  Объясняла кризис просчетами партийно-государственного руководства неверной налоговой ценовой инвестиционной политикой выступала против применения чрезвычайных мер весной 1929 года за стабилизацию положения в сельском хозяйстве на основе рыночных методов постепенное развертывание крупных коллективных зерновых хозяйств сравнительно умеренные темпы индустриализации на основе сбалансированного подъема тяжелой и легкой промышленности маневрирование и др. считали кризис неизбежным результатом ускоренной индустриализации при отсутствии...
46780. Государственное регулирование рыночной экономики 32.09 KB
  Многовековой опыт рыночного хозяйствования развитых стран мира многими интерпретируется как последовательное воплощение принципа свободы предпринимательства. И как аксиома предполагается предпочтительность экономического порядка
46781. Защита экологических прав граждан в судах общей юрисдикции 30.25 KB
  Особенности правового режима животного мира Юридическое понятие животного мира определено в Федеральном законе О животном мире. Отношения в области охраны и использования объектов животного мира содержащихся в полувольных условиях или искусственно созданной среде обитания в целях сохранения ресурса и генетического фонда объектов животного мира и в иных научных и воспитательных целях регулируются названным Федеральным законом другими федеральными законами и иными нормативными правовыми актами РФ а также законами и нормативными правовыми...
46783. Экономический рост – обобщающий результат функционирования национальной экономики 31.64 KB
  Экономическая наука выделяет два основных типа экономического роста: экстенсивный и интенсивный. Главное здесь совершенствование технологии производства повышение основных факторов производства. В экономической теории существуют два основных типа равновесных моделей экономического роста: неоклассические и неокейнсианские. В макроэкономической теории выделяются два основных типа равновесных траекторий экономического роста: устойчивые и неустойчивые.
46786. Imperative sentences 30.5 KB
  Impertive sentences express commnds which convey the desire of the speker to mke someone generlly the listener perform n ction. Besides commnds proper impertive sentences my express prohibition request n invittion wrning persusion etc. Be quick Formlly commnds re mrked by the predicte verb in the impertive mood positive or negtive the reference to the second person lck of subject nd the use of the uxiliry do in negtive in emphtic sentences with the verb to be. Commnds re generlly chrcterized by the flling tone lthough the rising...