36081

Формування і тенденції розвитку потенціалу підприємства

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Методичні засади формування потенціалу підприємства.Формування ПП тісно пов’язане з властивостями всієї економічної системи: складність – потенціал підприємства це сукупність елементів які знаходяться в взаємодії і утворюють єдине ціле що знаходиться у динамічному стані тобто вона не є механічною сумою елементів; структурність – ПП побудова з певною ієрархічністю яка відображає зміст і співвідношення складових та визначає її цінність; адаптивність – ПП може імпульсивно реагувати на зміни внутрішнього і зовнішнього середовища; ...

Украинкский

2013-09-21

251 KB

4 чел.

Лекція 2  Формування і тенденції розвитку потенціалу підприємства

План

1.Методичні засади формування потенціалу підприємства.

2.Особливості управління виробничим потенціалом підприємств.

3.Управління технологічним потенціалом підприємств.

1.Формування ПП тісно пов’язане з властивостями всієї економічної системи:

- складність – потенціал підприємства це сукупність елементів які знаходяться в взаємодії і утворюють єдине ціле, що знаходиться у динамічному стані, тобто вона не є механічною сумою елементів;

-  структурність – ПП побудова з певною ієрархічністю, яка відображає зміст і співвідношення складових та визначає її цінність;

- адаптивність – ПП може імпульсивно реагувати на зміни внутрішнього і зовнішнього середовища;

- інертність – елементи ПП мають різну швидкість реакції на зміну умов зовнішнього і внутрішнього характеру, що в цілому знижує швидкість реакції всієї системи на негативні чинники (наприклад. Немобільні елементи –виробнича структура, поза оборотні активи та ін.);

- відкритість – система не може існувати динамічно, тривалий час, якщо вона є завершеною і розвивається тільки за рахунок внутрішніх чинників (факторів);

- пропорційність – всі елементи системи повинні бути узгодженими між собою кількісно, якісно, відповідно до розміру і структури підприємства;

- динамічність (нестабільність) – ПП як система змінюється у часі і відповідно до зовнішніх і внутрішніх умов виробництва, тому особливо в управлінні системою її слід розглядати не в статистичному стані;

- часова обмеженість – ПП як система при реалізації цілей спрямована на завдання довгострокового характеру, тому при управлінні нею не можливо орієнтуватися тільки  на фактори впливу які діють на величину ПП у короткостроковому періоді.

- само відтворення – ПП має здатність самовідтворюватись за рахунок власних властивостей кожного елементу системи які зорієнтовані на досягнення мети (цілей);

- суперечливість – ПП маючи внутрішню структуру формується під впливом конкуруючих цілей, що призводить до конфлікту економічних інтересів та антагоністичних зв’язків ;

- реальність – чинники при формуванні ПП повинні мати конкуренту практичну спрямованість, а вибирані фактори слід оцінювати кількісно і якісно. Якщо ця процедура має занадто невизначений характер, то слід орієнтуватись на ймовірне прогнозування сил впливу.

Таким чином концептуальні засади формування потенціалу підприємства повинні бути основані на базі названих властивостей функціонування економічної системи.

Ці засади такі:

  •  потенціал підприємства – складна система взаємопов’язаних характеристик її елементів. Які можуть в певній частині заміщувати один одного (існує елемент альтернативності).
    •  ПП не формується як механічно інтегрована система елементів, тому що при такому підході порушується динамічне поєднання їх у процесі виробництва.
      •  при формуванні потенціалу підприємства діє закон синергії його елементів;
        •  ПП повинен самостійно трансформуватись з появою нових складових елементів;
        •  елементи ПП повинні функціонувати одночасно і поєднанні. Закономірності розвитку потенціалу підприємства не можливо розкрити окремо по елементам, а тільки у поєднанні, так як існує  збалансоване співвідношення між ними;
        •  елементи ПП органічно пов’язані з функціонуванням і розвитком  підприємства (підлягають фізичному, техніко-економічному старінню та чутливі до науково-технічному прогресу);
        •  складові ПП повинні бути адекватними характеру продукції.

Чинниками що впливають на формування потенціалу підприємства такі:

  •  якісні зміни в структурі активів, джерел їх формування;
  •  загроза недостатності власних засобів для розвитку виробництва;
  •  ступінь навантаження на використання власного і інвестиційного капіталу;
  •  фінансова стабільність підприємства;
  •  рівень його платоспроможність;
  •  ділова активність і ефективність маркетингу;
  •  ступінь взаємозумовленості власних коштів і джерел їх формування;
  •  рівень маневреності функціонального капіталу;
  •  рівень технічної оснащеності праці;
  •  рівень залежності від позичкового  капіталу;якісні зміни в структурі основних засобів.

 Аналіз процесів формування потенціалу ґрунтується на дослідженні всіх його елементів у взаємозв’язку та динаміці, а не через розкриття складових і деякого комплексу зв’язків. Необхідність такого підходу ґрунтується на положеннях системного аналізу, особливо систем яким притаманні такі риси як стійкість, стабільність, гнучкість, пропорційність, збалансованість, тощо. Тому  закономірності в ній (системі) можливо виявити у поєднані всіх елементів. У системі потенціалу підприємства слід виділяти:

  •  закономірності розвитку, які приводять до переходу системи в інший якісний стан;
  •  закономірності що регулюють функціонування і сприяють стабілізації рівня якості системи.

  1.    Конкуренція, динамічність, невизначеність при  господарюванні зумовлюють вимоги до функціонування виробничого підприємства. При цьому суттєвої  уваги потребує розробка системи  управління ПП яка спрямована на обґрунтування та розвиток  факторів довгострокової ефективності її функціонування.

Динамічний розвиток підприємницької діяльності, ускладнення, прогрес соціально-економічних систем спричиняють зміни у понятті виробничого потенціалу підприємства. При стабільних виробничих відносинах у елементному складі ПП переважають основні фонди (потужність підприємства). В умовах НТП та інформатизації суспільства, розвитку техніки, технології, роль і значення матеріальних ресурсів виробництв в досягненні ефективності виробництва поступово зменшується. Змінюється в такому випадку роль працівників у виробництві, які все більше споживають інформацію і застосовують знання отриманих іншими людьми, тобто виокремлюється інформатизація і інтелектуалізація чинників виробництва. У виробничій  ланці це сприяє підвищенню внеску у створення додаткової вартості продукції підприємства. Структура цієї вартості на сучасному виробництві така:

Матеріальні ресурси забезпечують 10 – 50% додаткової вартості в продукції

Інтелектуальний капітал забезпечує 50 – 90% додатково створеної вартості в продукції.

Звідси зрозуміло, що відтворювальні процеси сучасного підприємства повинні спрямовуватись на створення не сьогодення, а майбутнього. Такі якості виробничої системи, ґрунтуються не на статтях балансу (показниках виробничих ресурсів), а на організаційній  структурі, процесах управління, що підтримують і формують можливості до даної вартості.

Виходячи із зазначеного вище всі процеси на підприємстві доцільно поділити на три групи:

  •  використання наявного потенціалу (ресурсів) для виробництва продукції;
  •   створення, нарощування, модифікація ПП;
  •  створення і розвиток відтворювальної бази підприємства.

Головним об’єктом прийняття рішень у такій системі є розподіл ресурсів та зусиль організації між нарощуванням її потенціалу і виробництвом, між процесами відтворення та використання.

Забезпечити виробничий процес можливо за умови наявності виробничого потенціалу підприємства. Носіями потенціалу є виробничі ресурси але у поєднанні їх між собою та зовнішнім середовищем для досягнення конкурентних переваг і створення передумов формування достатнього виробничого потенціалу. Взаємодія ресурсів ПП показана на рис.1.

Велике значення здатності виробничої системи має відтворювальний потенціал.

Взаємодія ресурсів виробничого потенціалу така.

Рис. 1. Модель взаємодії ресурсів виробничого потенціалу.

Функції потенціалу відтворення виконують підсистеми ремонтів і модернізації ОФ, комплекс непрофільних виробництв підприємства, підсистема реконструкції і технічного переозброєння виробництва, а особливо  фінансування, інвестиційній і інноваційний потенціал.

Об’єктом аналізу та прийняття рішень у виробничій системі є певний товар (продукція) при цьому основна увага надається питанням позиціювання, ціноутворення, зниження собівартості продукції по відхиленню до продукції конкурентів. Досягнення конкурентних переваг здійснюється через посилення продуктивності, результативності  активів, що визначають внутрішню структуру підприємства, технологію виробництва, методику науково – технічної компетенції.

Модель системи управління, формування виробничого потенціалу передбачає одночасний перебіг управлінських процесів на 3-х рівнях:

  •  оперативному - рішення ефективного використання ресурсів для забезпечення нормального процесу виробництва;
  •  тактичному - рішення структурування та відтворення виробничих ресурсів для оптимізації величини їх потенціалу;
  •  стратегічному – найголовніші рішення щодо процесу нарощування чи зміни виробничого потенціалу, за допомогою формування та реалізації потенціалу розвитку відтворювальної бази підприємства.

Схематично управління формування виробничого  потенціалу можливо сприймати так (рис. 2)

  Параметрів

Рис. 2 Модель управління формування  виробничого потенціалу підприємства.

Модель управління формування виробничого потенціалу це процес певної послідовності складений з 3-х управлінських блоків: А1A2   - управління  потенціалом розвитку відтворювальної бази виробничого потенціалу;

А2А3 – управління потенціалом відтворення виробництва;

А3 А4 – управління виробничими ресурсами підприємства.

Взаємодія між блоками управління відбивається в постійному повторенні циклу управління на кожному рівні управлінні і управлінській системі в цілому: аналіз параметрів  планування  параметрів надання параметрів управління  контроль параметрів  аналіз і т.д.

Для кожного блоку управління характерні задачі і прийняття управлінських рішень (табл.1) для  забезпечення коротко – і  довгострокової ефективності діяльності підприємства.

Таблиця 1

Характеристика блоків управління виробничим потенціалом підприємства.

Блок А1- А2

Блок А2- А3

Блок А3- А4

Проблема а

Узгодження стратегії підприємства та необхідних для її досягнення знань і здібностей

Структуризація ресурсів підприємства для ефективного використання ключових позицій

Оптимізація рівня ефективності використання виробничих ресурсів

Суть проблеми

Ідентифікація та розвиток знань і здібностей підприємства для отримання конкурентних переваг

Організація придбання й розвитку ресурсів підприємства

Розподіл ресурсів по принципових функціональних напрямках. Складання планів споживання ресурсів.

Ключові рішення

Вибір ринку і товарів де можливо використати переваги, ідентифікація переваг для утримання позицій

Організація: структурування інформації, повноважень, відповідальності. Структура споживання ресурсів: робітники, потоки, система розподілу, розташування приміщень, устаткування. Придбання й розвиток ресурсів: фінансування, приміщення, устаткування, персонал, сировина та ін.

Оперативні цілі та завдання. Рівні ціни і випуск продукції. Оперативні рівні: графіки виробництва, рівні запасів, складування, маркетинг, контроль.

Основні характеристики

Централізовані рішення, незначна частина інформації, рішення не повторюються, рішення не ведуть до появи таких самих рішень.

Конфлікт між стратегією й поточними операціями, між особистими і корпоративними цінами. Сильна взаємозалежність економічних і соціальних факторів. Рішення приймаються в міру виконання стратегічних або оперативних проблем.

Де централізованість рішень. Ризики, невизначеність повторювання рішення.

Отже процес управління виробничим потенціалом підприємства це цілеспрямований вплив на елементи виробничої системи, що передбачає планування, організацію, мотивацію та контролювання параметрів її функціонування з метою, переводу цієї системи з нинішнього стану в бажаний за дотримання оптимальної збалансованості між розвитком її потенціалу та його використання. Цей підхід побудови системи управління формуванням виробничого потенціалу у наступному має стати розробкою методики оцінки резервів розвитку потенціалу виробничої системи.

  1.  Рівень технології має інтегральний вплив на функціонування

підприємства, техніко-економічні, соціальні, економічні параметри його діяльності, тому від управлінського блоку вимагається знання процесів, тенденцій в еволюції для формування гнучкості  управління процесом, розробки стратегії спрямованих на опанування новітніх технологій.

Стратегія технологічного оновлення виробництва спирається на чинники, що визначають потенційні можливості підприємства у технологічному розвитку.

  •  технологічна специфіка підприємства, ступінь цілісності системи та можливість вносити зміни при впровадженні інновацій;
  •  ступінь інтенсивності технологічного розвитку галузі, особливості ринку (місткість, перспективи товару), вік підприємства (мотивація до інновації використання патентів, стимуляція наукових досліджень);
  •  фінансове становище підприємства (інвестиції в розвиток технології, зважаючи на високий ризик прийняття управлінських рішень);
  •  наявність можливостей підприємства щодо розробки інновацій, навчання персоналу і вдосконалення техніко-економічної бази;
  •  ринкова стратегія підприємства (захисна, експансія);
  •  технологічна культура (мотивація, професійні, психологічні якості керівництва, менеджерів, персоналу).

Виходячи з цього організаційний аспект проблеми полягає у структуризації базису підприємства:

  •  основні виробничі технологічні процеси створення продукції;
  •  технологічна інфраструктура (матеріально-технічне забезпечення, транспортування, складування, енергозабезпечення, інформатизація та ін.);
  •  інтелектуальний блок (ліцензії, патенти, науково-дослідна робота);
  •  технологічна культура (кваліфікація технологічного персоналу, екологічність технологій, система управління якістю продукції і конкурентоспроможністю).

Економічний аспект пов'язаний з діагностикою рівня технологічного розвитку, встановлення критеріїв оптимальності бізнес-процесу технологічного спрямування (показники оцінки технологічного рівня).

До показників рівня технологічного потенціалу підприємства входять:

  •  рівень прогресивності: частка нових технологій в трудомісткості; величина витрат на одиницю продукції чи дію, структура процесу за трудомісткістю, середній вік застосовуваних технологічних процесів, які мають найбільшу питому вагу у собівартості кінцевої продукції, тривалість виробничого циклу, частка інноваційної продукції в обсязі виробництва чи експорту;
  •  техніко-економічні показники технології виробництва вартість виробництва одиниці продукції за і-ю технологією; трудомісткість виробу, ефективність застосування прогресивних технологій, коефіцієнт використання сировини (коефіцієнт виходу продукції з одиниці сировини);
  •  рівень механізації та автоматизації виробництва, частка робітників зайнятих ручною працею, ступінь охоплення механізованою працею, частка продукції виготовленої автоматизованими засобами праці;
  •  ступінь екологічності – частка екологічно чистої продукції, питома вага штрафів за порушення екологічних умов у чистому прибутку, рівень шкідливих викидів за одиницю часу, частка прибутку яка спрямована на природоохоронні заходи, питома вага техніки що не відповідає санітарним нормам;
  •  рівень проведення НДДКР на підприємстві: кількість ресурсозберігаючих технологій, маловихідних, безвихідних технологій, ефективність патентів, ліцензій, частка прогресивних технологій, рівень оновлення продукції;
  •  ступінь розвитку технологічної інфраструктури: коефіцієнт технологічної оснащеності виробництва (кількість застосованих пристроїв, інструментів та ін. у розрахунку на одну деталь кінцевого виробу, тривалість ремонтного циклу, рівень контролю (величина обраної продукції, %)ю

Перехід від одиничних показників до узагальнюючих і комплексної оцінки технологічного рівня здійснюється через розрахунок середньозваженої величини (урахування значущості).

Можна скористатися процедурою бенчмаркінгу, що дає змогу визначити та поліпшити аспекти діяльність, що впливають на результативність.

Виробничо-технологічний бенчмаркінг. Це розрахунок індексу технологічної конкурентоспроможності підприємства (ТКП) до якого входять індикатори: обсяг виробництва основної продукції на одного робітника (тис.грн.), обсяг експорту на одного робітника (тис.грн.); частка інноваційної продукції у відповідно у обсязі виробництва продукції та обсязі експортної продукції. Перші індикатори визначають потужність і продуктивність підприємства, два інші – рівні  прогресивності використання технології виробництва. Між індикаторами спостерігається висока кореляційна залежність.

Індекс ТКП розраховується для кожного І-го показника:

Підприємство за величиною  ранжуються від найбільшого 1 до 0.

Узагальнюючий індекс ТКП () є середньоарифметичне значення всіх індикаторів.

Проведення виробничо-технологічного бенчмаркінгу на підприємстві дозволяє забезпечити зростання ефективності розвитку власних технологій, формувати інноваційну стратегію розвитку, визначення доцільності діяльності у даній сфері, можливості чи необхідності розширення, перепрофілювання на іншу продукцію, він дозволяє оцінити перспективу інших галузей з погляду вкладання капіталу, а у порівнянні з міжнародними суб’єктами конкурентоспроможність на зовнішніх ринках.

При факторному аналізі розвитку підприємства розглядаються внутрішні та зовнішні чинники що безпосередньо пов’язані з технологією виробництва.

Зовнішні або непрямі фактори: фінансовий стан підприємств промисловості, ціни на ресурси ступінь конкуренції (встановлення демпінгових цін), рівень концентрації галузі, нелегальний імпорт, величина інвестицій у промисловість, структура собівартості (матеріаломісткість) виробництва, захищеність інтелектуальної власності, митно-тарифне, податкове регулювання.

Внутрішні фактори пов’язані з технологією виробництва та визначають технологічний потенціал підприємства.

Лекція 3. Оцінювання ефективності використання потенціалу підприємства.

План:

  1.  Методи визначення резервів розвитку потенціалу підприємства.
  2.  Управління конкурентоспроможності потенціалу підприємства.

  1.  Основними напрямками створення використання, розвитку потенціалу підприємства (ПП) є такі:
  •  орієнтація на існуючий виробничий потенціал (ВП) на вже освоєних ринках;
  •  формування ПП на освоєних ринках за рахунок нових можливостей чи додаткових ресурсів;
  •  використання наявного ПП для освоєння нових ринків;
  •  формування нового ПП для освоєння нових ринків;

Для встановлення зв’язків економічного механізму у системі (підприємстві) використовують кореляційно-регресивні методи.

Створення інструменту визначення величини потенціалу підприємства здійснюється ще таким підходом, де визначаються ключові точки управління розвитком потенціалу на основі одномоментних оцінок через вартість підприємства:

- розрахункова вартість – міра адекватності оцінки потенціалу системного управління, реальність підсистеми планування. Визначення розрахункової вартості полягає у розрахунку чистої поточної ринкової вартості підприємства (розмір власного капіталу та боргу у вартісному виразі). Ця вартість показує, як управлінський персонал сприймання очікування ринку відносно майбутніх перспектив підприємства.

- фактична (ринкова) вартість – визначається на основі підприємств-аналогів які раніше купувалися чи продавалися на ринку з урахуванням відмінностей у характеристиках. Розбіжності між розрахунковою вартістю і ринковою вартістю виникають через різницю інформації власників, менеджерів, ринку.

- потенційна вартість – виражає зростання вартості підприємства за рахунок використання внутрішніх можливостей та зростання через сприятливі ринкові передумови.

Кінцевим результатом такої оцінки є максимально можлива вартість до якої може наближатися підприємство задля мінімізації альтернативних втрат і максимізації альтернативних доходів.

ПП = розрахункова вартість + 1 фактична вартість +  2 потенційна вартість.

Оскільки потенціал підприємства має довгостроковий характер то виходячи з вищенаведеного виразу максимальна ефективність діяльності підприємства може бути прийнята за  1 (100%) при врахуванні поточних (1) і майбутніх (2) можливостей.

Графічно це можливо зобразити так:

АБ = СВ = АС

Теоретично залежність між вартістю підприємства і потенціалу може бути описана ступеневим рівнянням y = XP  (X змінюється від 0 до + ∞, а Р від - до + ), y – потенціал підприємства, Х – його вартість

або графічно:

Таким чином потенціал підприємства за цією функцією слід бачити таким:

1) він не може набувати від’ємного значення тому що підприємство як економічна категорія втрачає сенс; іншими словами ПП це явні та приховані можливості усіх складових систем і які можуть бути реалізовані та виражені конкретними числовими характеристиками. При 0 значенні можливості підприємства відсутні. При від’ємному значенні величин їх слід трактувати як загрози для підприємства які перевищують їх можливості.

2) чим вища величина величин У тим вища величина Х , що вказує на ступінь впливу потенціалу на вартість.

3) у формулу може бути введений коефіцієнт f= f f ) що відображає потенціал втілений у кожній гривні вартості підприємства при умові, що потенціал сфери бізнесу обрано без урахування величини бізнесу. Цей коефіцієнт і ступеневе значення (р) інтегрують багато чинників, які можливо поділити на керовані та некеровані;

Керовані - обсяг виробництва (рівень завантаженості виробничої потужності) та динаміка його зміни, рівень нестабільності (ритмічність), витрати на виробництво та збут, повна трудомісткість виробництва і реалізації одиниці продукції, (темпи її зміни) – частка витрат на нововведення у загальній сумі чи темпи зміни цієї величини, система цільових орієнтирів та характер їх змін.

Некеровані – частка підприємства на ринку та темп її зміни, ціна на продукцію, рівень її нестабільності, частка податків, виплат у загальній величині суми обсягів продажу, ціни на матеріали, енергоносії, мінімальна заробітна плата.

Коефіцієнт f в основному відображає вплив некерованих факторів: темп зміни частки ринку, індекс цінової еластичності, індекс податкового тиску, індекс енергоносіїв у собівартості, коефіцієнт географічного розташування індекс середньозважених витрат на капітал, індекс альтернативної дохідності.

Коефіцієнт Р, який відтворює силу і характер зв’язку, формується під впливом внутрішніх (керованих) факторів.

Система керованих чинників описується такими показниками: індексами чистої прибутковості продукції, якості продукції, власного капіталу, повної трудомісткості продукції, витрат інвестицій на новації, ритмічності роботи, витрат на менеджмент, та ін.

Загальна оцінка ефективності УПП можливо поділена на дві складові: управління ПП протягом минулого періоду та управління потенціалом у майбутньому. Система показників оцінки ефективності УПП включає такі індекси:

Індекси:

  •  індекс кількості – зміна обсягів виробництва, зміни ємності ринку;
  •  індекс якості – зміна якості продукції, зміна якості сировини;
  •  індекс своєчасності – термін використання завдань, встановлений термін на виконання завдання;
  •  індекс матеріаломісткості – індекс зміни матеріальних витрат х індекс зміни обсягів виробництва х зміну якості продукції;
  •  індекс енергомісткості – індекс витрат енергоносіїв підприємства;
  •  індекс трудомісткості – індекс зміни трудомісткості (повної)

Її можна подати у вигляді моделі оцінки ефективності управління ПП (рис.3)


Рис. …Модель оцінки ефективності управління ПП


Запропонована система показників об’єднує ключові чинники впливу на ПП через його вартість.

Альтернатива активного розвитку стратегічного простору господарювання створюється самим підприємством за допомогою таких завдань:

  •  що хоче зробити підприємство для розвитку (множина ціннісних орієнтирів власників і керівників підприємства);
  •  що необхідно зробити заради стабільного розвитку (функціонування на нинішньому рівні (множина ринкових і неекономічних чинників середовища господарювання);
  •  що можливо зробити для організаційного розвитку підприємства (множина детермінант внутрішньосистемного характеру);
  •  що можливо зробити для поліпшення теперішнього стану (множина ринкових загроз і можливостей).

Слід виділити четверте завдання тому що воно окреслює організацію розвитку підприємства та створює цільові орієнтири стратегічного планування.

Визначення резервів загального розвитку підприємства та управління ним в деякій мірі не остаточно вирішується при зосередженні уваги на структурі ПП до якої входять: виробничий, кадровий, управлінський і маркетинговий потенціали.

Комплексний резерв ПП (РЕЗ) дорівнює середньоквадратичній різниці за кожним функціональним показником:

де РЕЗ – узагальнюючий комплексний резерв ПП підприємства тієї чи іншої галузі;

Пi max , Пi min – відповідно, максимальне і мінімальне значення функціонального потенціалу того чи іншого підприємства галузі або групи;

п – кількість функціональних показників (потенціалів).

Місце досліджуємого підприємства визначається через ранжування підприємств галузі (групи) по величині РЕЗ.

Якщо вагомість показників різна тоді у 2 формулі під коренем слід вводити множник аі.

Ця методика буде прийнятною при умові що кожний потенціал має рівноцінну вагу (значимість).

У випадку зміни вагомості виду потенціалу слід вводити вагомість у вище названу формулу, враховуючи експертні рекомендації.

Пристосування ПП внутрішнього середовища до ринкових умов з відомими чинниками здійснюється через ланцюг створення потенціалу. Його основою є базис (функціональні складові та компоненти середовища) який впливає на створення ПП, і який побудований за ідеєю М. Портера- ланцюг створення додаткової вартості.

Реалізація ПП як процес – залучення наявних резерві через виконання відповідних функцій підрозділами промислових підприємств. Отже управління потенціалом розвитку підприємства може бути здійснено за допомогою методичного підходу об’єднання зовнішнього і внутрішнього потенціалів з поєднанням функції підсистеми управління підприємства з відповідними функціональними потенціалами. Цей підхід можливо використовувати:

  •  на підприємстві для побудови системи управління (стратегічне планування);
  •  при розробці детальних підходів щодо оцінки резерві функціональних потенціалів науковцями;
  •  для розробки загального потенціалу в цілому та управління відповідними підрозділами підприємства.

2. Конкурентоспроможність може бути забезпечена при врахуванні таких аспектів проблеми як: формування стратегії організації управління конкурентоспроможністю, соціально-психологічних, ігнорування їх знижує ефективність робіт пов’язаних з забезпеченням стійкості підприємства на ринку.

Конкурентоспроможність розглядається як економічна категорія так і об’єкт управління. У останньому випадку вона є сукупністю підсистем управління, що забезпечують конкурентні переваги.

Виходячи з історико-системного підходу і розробки моделі системи конкурентоспроможності, можливо дати її визначення як об’єкту управління.

Конкурентоспроможність ПП як об’єкт управління – є системою взаємозалежних елементів, яка складається з внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства, його споживачів і конкурентів, об’єднаних в одне ціле для виконання завдання щодо забезпечення конкурентних позицій, збереження наявних і нарощування нових конкурентних переваг.

Під управлінням конкурентоспроможністю ПП розуміють систематичний, планомірний і цілеспрямований вплив на систему конкурентоспроможності з метою збереження її стійкості чи переведення з одного стану в інший за допомогою заданих необхідних і достатніх способів та засобів впливу.

Управління конкуренцією не є еквівалентним всієї діяльності підприємства в досягненні кінцевих цілей, а містить ті функції і дії що пов’язані з розробкою та реалізацією стратегії конкуренції, з мотивацією до здійснення стратегій.

Важливою функцією механізму підвищення рівня конкурентоспроможності є визначення впливу чинників зовнішнього середовища на підприємство, встановлення загроз і можливостей. Розробка і вживання підприємством адекватних заходів. Це можливо надати у виді схеми формування організаційно-економічного механізму підвищення конкурентоспроможності ПП (рис.4).

Рис.4  Схема формування організаційно – економічного механізму підвищення конкурентоспроможності ПП

Принцип розробки стратегії управління конкурентоспроможністю, стани, методи оцінки та прогнозування за видами стратегій подані на схемі.(Рис. 5 )

Стратегічне управління конкурентоспроможністю ПП

Рис.5   Модель стратегічного управління конкурентоспроможністю ПП

Принципи включають в себе (див. модель):

  1.  врахування зміни середовища у зв`язку з циклічністю розвитку економіки, посилення чи послаблення конкуренції;
  2.  класифікацію факторів, їх групування за ознаками, ранжування за роллю в забезпеченні конкурентоспроможності ПП;
  3.  розробку оптимальної стратегії, яка повинна враховувати фінансові критерії: рівень інвестування, його ефективність, наявність гудвілу;
  4.  побудова різних сценаріїв розвитку ПП (песимістична за критерієм Вальда, оптимістична – за критерієм Севіджа,найімовірніша – за критерієм Гурвіца);

Оцінки зводяться до порівняння конкурентоспроможності підприємства на рівні району, регіону, галузі, держави, світу:

а)  за  критеріальними методами (абсолютні натуральні або вартісні показники) за ключовими напрямками при повній інформації;

б)  за експертними методами;

в)  за графічним методом (зображення показників на схемах, малюнках, діаграмах);

г)  за математичним методом, що базується на фактичних моделях оцінки з визначенням одного (інтегрального) показника;

д)  логістичні методи – алгоритмізація оцінки на логічних припущеннях;

е)  одномоментні методи – оцінка фактичного стану конкурентоздатності і розробка заходів;

ж)  стратегічні заходи – оцінка стану на конкретну дату та передбачення стратегії щодо поліпшення;

з)  індикаторні методи – дюрмалізованний опис параметрів (система індикаторів) по певним характерним ознакам;

и)  матричні методи – розгляд  процесів конкуренції в їх залежності і динаміці (дає змогу визначити рівень конкурентоспроможності свій та конкурентів, та розробити стратегію поведінки на ринку).



Поле дії потенціалу

Основні робітники

Обслуговуючі робітники

Допоміжні робітники

Управлінський персонал

Інформація на носіях, документи

Офісна обслуговуюча техніка

Транспорт

Обладнання

Технологічна оснастка

Виробничі площі

Сировина

Матеріали

Трудові ресурси

Предмети праці

Інформація

Засоби праці

Управління потенціалом розвитку ПП відтворювальної бази А1

Управління потенціалом відтворення  А2

Управління виробничими ресурсами А3

План споживання виробничих ресурсів

Виробнича програма

Оцінка ефективності використання виробничих ресурсів

Оцінка конкурентної спроможності виробничого потенціалу

Інноваційно – інвестиційна програма розвитку ВП

Програма розвитку конкурентних переваг

Модель структури виробничого потенціалу

Моніторинг та категорізаця     унікальних знань

Виробничої системи

Ринку

Виробництво А4

100

0

А

Зростання ринкової оцінки ПП

0

Потенційний приріст вартості (ринкова оцінка, з урахуванням найповнішого використання внутрішнього та зовнішнього ПП)

Розрахункова вартість (внутрішня самооцінка)

Б 100

С 100

Потенціал першої гривні проекту

Х

У

Вартість підприємства

Потенціал

Вартість підприємства

Індекс прибутковості

Індекс гнучкості

Індекс збалансованості

Ефект УПП

Індекс дієвості

Індекс економічності

Індекс прибутковості

Індекс структурності

Індекс функціональності

Індекс швидкості реагування

Індекс конфліктності на основі функції балансування економічних інтересів

Індекс кількості

Індекс якості

Індекс своєчасності

Індекс матеріаломісткості

Індекс енергомісткості

Індекс трудомісткості

Інші статті витрат

Ефект УПП –ефект управління ПП – вартість підприємства х  (індекс продуктивності х індекс гнучкості х індекс збалансованості)

Мета – створення і підтримка конкурентних переваг на ринку

Система забезпечення

Правова

Ресурсна

Нормативно-методична

Принципи і методи

Вибір критерію і методу

ритерії досягнення мети

Засоби

Вибір засобів

Організаційно-економічний механізм конкурентоспроможності ПП

Система управління

Наукова

Формування організаційно-економічного механізму

Формування системи забезпечення адаптивності і пристосування підприємства до умов зовнішнього середовища

Формування системи забезпечення гнучкості системи управління й організації виробничої системи

Формування системи забезпечення ефективного використання потенціалу підприємства і ринку

Реалізація механізму розв’язання задач

Результат – досягнення високої конкурентної переваги і стійкого становища на ринку

Принципи

Адаптація до мінливості умов господарювання

Виділення домінантних факторів конкурентоспроможності

Диференційованість підходів до стратегічного управління

Альтернативність стратегічного спрямування в забезпеченні конкурентоспроможності

Організаційні стани

Ситуаційний аналіз

Моніторинг зовнішнього потенціалу

Орієнтація на внутрішні можливості

Методи оцінки та прогнозування

Оцінка фактичного рівня конкурентоспроможності ПП

Визначення місця ПП на карті конкурентоспроможності

Узгодження зовнішніх та внутрішніх можливостей

Види стратегії

Стратегія зони лідера

Стратегія зони очікування нападу

Прогнозування оптимального рівня конкурентоспроможності ПП

Стратегія зони невикористаних можливостей

Стратегія зони аутсайдера


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

34521. Мотив клоунады в произведениях писателей ФРГ 17.7 KB
  Широкая известность почти молниеносно распространившаяся за пределами Германии пришла к Грассу с его первым романом Жестяной барабан 1959 и укрепилась после повести Кошкимышки 1961 и романа Собачья жизнь 1963 составивших своеобразный эпический триптих об истории Германии XX в. истории грассовского поколения немцев. Как и Бёлль Грасс отчетливо ощущает роковую преемственность в этой истории неслучайность историческую обусловленность прихода фашистского варварства. И все же творчество Грасса принципиально новый этап в...
34522. Рабочая тема в послевоенной литературе (английский «рабочий» роман, «Группа 61» и творчество М. Грюна) 18.55 KB
  Грюна Значительным явлением в литературной жизни послевоенной Англии стали романы о рабочих. критически освещающих проблемы жизни рабочих. Острокритический роман Светляки и пламя 1963 Два письма Поспишилу 1968 Местами гололед 1973 Жар под золой 1979 о жизни рабочих в ФРГ; политический роман Лавина 1986. В романе фон дер Грюна Местами гололед 1973 критика социального угнетения рабочих на современном капиталистическом предприятии перерастает в критику политического режима.
34523. Пути развития послевоенной американской драматургии 19.82 KB
  Н а убогую окраину огромного города в дом к Стэнли Ковальскому приезжает сестра его жены – Бланш Дюбуа. Бланш осталась в поместье и боролась за его существоавние. Позади – неудачное замужество муж оказался гомосексуалистом покончил с собой узнав что Бланш раскрыла его тайну; потеря честного имени; в отчаянии Бланш приезжает к сестре. Когда она уезжает в родильный дом Стэнли насилует Бланш и Бланш сходит с ума.
34524. Американский антивоенный роман 15.26 KB
  Его первый роман Пункт 22 1962 роман о войне но одновременно романметафора по словам автора об Америке 50х и 60х и 70х. Главный герой романа капитан Йоссариан вынужден жить в одной палатке с мертвецом: солдат давно погиб но его не признают погибшим ибо отсутствует соответствующий документ. В языке и в композиции романа не случайно преобладает прием навязчивого повтора dej vu.
34525. Личностная пробле6матика в американском романе 60-70х гг. Поиск героя (Д.Апдайк, С.Белооу, У.Стайрон, Д.Гарднер и др) 20.93 KB
  Гарднер и др Проза Апдайка относится к числу самой популярной в послевоенное десятилетие. Апдайка Кентавр принадлежит одновременно к мифологическому и вместе с тем растущему из земли искусству. Но упорядочивать роман Апдайка таким способом нельзя:. Но книга Апдайка не ребус рассчитанный лишь на изощренную сообразительность и специальные знания.
34526. «Черный юмор» в литературе США (Д.Хеллер, К.Воннегут, Д,Барт, Данливи и др.) 18.72 KB
  1н из них Билли Пилигрим становится процветающим оптометристом в провинц. Билли совершает путь пилигрима наоборот от главного самого страшного в жизни события все глубже в духовное небытие и дальше на фантастическую планету Тральфамадор где культивируется философия нивочтоневмешательства. Такова структура данного момента отвечают Тральфамадорцы на все почему Билли. Билли в общемто и сам всегда жил по тральфамадорским правилам.
34527. Своеобразие сюжетно-композиционной организации романа Гарднера «Осенний свет» 17.46 KB
  Роман Осенний свет 1976 состоит из двух книг. Лучшее произведение Гарднера роман Осенний свет где автор виртуозно стыкует будничную житейскую историю ссоры между братом и сестрой на вермонтской ферме и сенсационный боевик о кровавом соперничестве двух контрабандистских шаек. И пожалуй что в романе Гарднера Осенний свет отчётливо заявляет о своем присутствии семейная мысль.
34528. Проблематика общества потребления и её воплощение в французской литературе (Ж. Перек) 18.44 KB
  Жорж Перек 1936 1982 стал известен благодаря публикации романа Вещи 1965. Перек сначала написал роман Исчезновение 1969 в котором рассказывается о всевозможных исчезновениях но самым главным остается исчезновение буквы е из текста романа. Вслед за тем появился роман Возвращающиеся 1972 где наряду с другими возвращающимися обнаружилась буква е употребляемая где попало лишнее е и в названии романа. Перека относится к шозизму характерному для 60 х годов французской литературы 20 века рассмотрим концепт романа и его...
34529. Своеобразие драматургии Пиранделло 19.53 KB
  в том же году писатель женится на Антуаньетте Портулато дочери компаньона отца от брака с которой у него было двое сыновей и дочь. Теоретические и эстетические взгляды на искусство писатель изложил в двух книгах 1908 г. писатель работал в основном в жанре романа и новеллы: однако после 1915 г. Писатель срывал со своих персонажей маски освобождал от иллюзий придирчиво исследовал их интеллект и личность.