36084

Управління фінансовим капіталом підприємства

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Поняття фінансового капіталу і його призначення. Джерела утворення фінансового капіталу. Вартість і структура фінансового капіталу оцінка його вартості. Оптимальна структура фінансового капіталу.

Украинкский

2013-09-21

68.5 KB

2 чел.

Модуль 4.   Лекція 2. Управління фінансовим капіталом підприємства.

План.

  1.  Поняття фінансового капіталу і його призначення.
  2.  Джерела утворення фінансового капіталу.
  3.  Управління фінансовим капіталом.
  4.  Вартість і структура фінансового капіталу, оцінка його вартості.
  5.  Оптимальна структура фінансового капіталу.

1.Пертворення грошей у капітал є закономірність розвитку ринкового господарювання, товарного виробництва і обігу. Потреба в коштах підприємств – це перш за все потреба в джерелах формування капіталу для того,щоб з`явилися фінансові можливості для вирішення стратегічних і тактичних завдань діяльності.

За економічною природою фінансовий капітал є капіталом у грошовій формі, який перетворюється в дійсний капітал у процесі свого існування, тобто ця сукупність грошей, матеріальних і нематеріальних активів, що утворюють фінансовий капітал.

Грошові кошти трансформуються в реальному секторі виробництва і перетворюються у матеріальні, нематеріальні активи, земельні ділянки, цінні папери. Тому фінансовий капітал розглядається як вартість залучених  з різних джерел коштів, які призначенні для фінансування господарської діяльності підприємства.

Мета функціонування фінансового капіталу є формування доходу для власників і розвитку суб’єктів господарювання в процесі кругообігу дійсного капіталу.

Модель утворення і нагромадження фінансового капіталу в економіці можливо вразити так:

фін.капітал на початок року – відплив капіталу протягом року + чистий дохід за звітний період – обсяг споживання в економічній системі за звітний період – заощадження за рік у формі запасу грошей.

Утворення і нагромадження фінансового капіталу створює передумови для інвестування. Інвестування в свою чергу є мотивом для суб’єктів економічної системи до нагромадження і перетворення накопиченого майна (гроші, цінні папери, матеріальні і нематеріальні активи) у фінансовий капітал.

Але збільшення фінансового капіталу призводить до виникнення проблем у:

  •  Виборі джерел капіталу, оцінці вартості кожного джерела з позиції доцільності його використання;
  •  Формуванні раціональної структури капіталу, що пов’язане з рівнем стійкості підприємства;
  •  Використанні капіталу у певних напрямках його вкладення, мінімізації витрат при виборі напрямків розміщення.

Фінансова діяльність знаходиться під впливом об’єктивних і суб’єктивних факторів (законів).

Створення фінансового капіталу обумовлене необхідністю для розвитку підприємництва, існування товарного виробництва і грошових відносин, потребою у фінансах для здійснення відтворювального процесу на підприємстві. Все це відноситься до об’єктивної категорії.

Суб’єктивні фактори (економічні, політичні, соціальні) до яких слід віднести: загально державне регулювання фінансових відносин (законодавча база. Акти регулювання фінансового капіталу).

2. Джерела утворення фінансового капіталу.

Джерелом утворення фінансового капіталу в державі є в основному фінансовий капітал, який формується в процесі розподілу, перерозподілу валового внутрішнього продукту шляхом заощаджень, які здійснюються домашніми господарствами, підприємствами, фінансовими і виробничими секторами. До нагромадження відносять використання частини чистого прибутку, амортизаційних відрахувань, заробітної плати, коштів соціальних фондів, податків.

Підприємства використовують:

1-власні кошти; прості акції, привілейовані акції, установчі і правові внески, кошти державного і місцевого бюджетів, які використовуються на безповоротній і безплатній основі, фонди галузевих цільових фондів, кошти інших підприємств виданих на безповоротній основі, амортизаційні відрахування, прибуток, інші джерела;

2-позикоі джерела коштів: облігації, кредити банків, довгострокові займи і кредити небанківських структур, міжбанківські кредити, позикові кошти на ринку внесків і депозитів, банківські внески і депозити фізичних і юридичних осіб, внески по достроковому страхуванню, позикові кошти держави.

Таким чином, у підприємств при вирішенні питань формування і використання фінансового капіталу (власні і запозичені кошти) є можливість комплексного підходу. Розширення фінансового капіталу можливе через інструменти власності (прості і привілейовані акції), які при первинній емісії утворюють фінансовий капітал акціонерних товариств.

Внутрішні джерела – це прибуток і амортизаційні відрахування.

3. Управління фінансовим капіталом.

Важливим моментом в управлінні фінансовим капіталом має дослідження проблеми ціни і структури фінансового капіталу, оптимізація потреби в ньому. Тому управління фінансовим капіталом є сукупність взаємозалежних елементів, які забезпечують розробку і прийняття оптимальних рішень щодо його формування і використання.

Система управління складається з двох підсистем управління фінансовим капіталом: керуючої і керованої.

Керуюча підсистема вимагає: організаційну структуру і кадри, фінансові методи і інструменти, фінансову інформацію, технічні засоби управління.

Керована підсистема повинна визначати потреби, пошук джерел коштів, оцінку вартості джерел фінансових ресурсів, формувати групи елементів фінансового капіталу, формувати оптимальну структуру фінансового капіталу, впроваджувати використання груп елементів капіталу для фінансування активів.

Керуюча підсистема знаходиться під впливом правового, нормативного й інформаційного забезпечення системи управління фінансовим капіталом. Керована підсистема знаходиться під імпульсом керуючої підсистеми, забезпечує інформаційний імпульс і фінансовий потік. Інформаційний потік у зворотному напрямку надходить до управлінської системи.

Управління фінансовим капіталом можливо подати у такому алгебраїчному виді:

принцип управління + цілі і завдання + функції + механізм + технічні засоби

Всі складові цієї системи повинні відповідати одна одній, відхилення від відповідності зумовити недоліки системи.

Основними принципами управління фінансовим капіталом є:

  1.  обґрунтованість потреби в джерелах капіталу;
  2.  оціненість вартості джерел коштів і доцільності залучення;
  3.  визначеність найбільш прийнятих джерел після оцінки вартості фінансового капіталу;
  4.  сформованість груп, підгруп, елементів капіталу у процесі діяльності (за рахунок різних джерел формуються елементи, групи і підгрупи фінансового капіталу);
  5.  сформованість раціональної структури фінансового капіталу (фінансової групи повинні обґрунтувати і формувати раціональну структуру);
  6.  раціональність у використанні;
  7.  урахованність ризику в процесі формування використання фінансового капіталу;
  8.  приорітетність фінансових служб у процесі формування і використання фінансового капіталу.

Додержання цих принципів дозволяє підприємству організувати процес свого функціонування, мати фінансову стійкість, нарощувати свою ринкову вартість.

Таким чином, головною метою управління фінансовим капіталом є забезпечення оптимальних умов його формування і використання в процесі діяльності для максимізації прибутку і мінімізації витрат сьогодні і в майбутньому періоді.

З цього витікає ряд завдань щодо реалізації цієї мети:

  •  формування оптимального обсягу фінансового капіталу (оборотних і необоротних коштів, вартість джерел, доцільність залучення);
  •  формування структури фінансового капіталу (на початок діяльності підприємства, на стадії розширеного відтворення);
  •  забезпечення фінансової рівноваги і заданого рівня фінансової гнучкості підприємства (рівновага досягається при високому рівні платоспроможності, фінансової стійкості і залученні дешевих джерел грошового капіталу). Фінансова гнучкість – це можливість швидко і ефективно формувати додатковий капітал за рахунок різних джерел при раціональній структурі капіталу.

4. Вартість і структура фінансового капіталу, оцінка його вартості.

Вартість фінансового капіталу – це середньозважена ціна джерел коштів, яка виражена у процентах.

Вартість капіталу при його залученні є:

  1.  базою для прийняття рішень про доцільність, організаційну форму створення нового підприємства, розширення діючого суб’єкта господарювання;
  2.  орієнтиром прибутковості операційної й інвестиційної діяльності підприємства;
  3.  показником доцільності реалізації інвестиційних проектів;
  4.  мірилом щодо прийняття управлінського рішення відносно придбання необоротних активів, використання фінансового лізингу, а також ринкової вартості суб’єкта господарювання.

На показник вартості впливають такі фактори:

  •  середня ставка процента на кредитному ринку;
  •  доступність зовнішніх, власних і позикових коштів;
  •  обсяг внутрішніх джерел фінансування;
  •  галузеві особливості суб’єктів господарювання;
  •  співвідношення операційних і фінансово - інвестиційної діяльності;
  •  рівень ризиків;
  •  стан менеджменту підприємства.

Оцінка вартості капіталу здійснюється за двох принципів:

  •  з позиції сформованого фінансового капіталу, що важливо для розробки прогнозу і плану фінансового капіталу;
  •  з позиції утворення фінансового капіталу, точніше – оцінка джерел коштів, що залучаються для його утворення.

Оцінка власного капіталу:

Власний капітал = статутний + додатковий + резервний + нерозподілений прибуток.

Власний капітал визначає фінансову безпеку, необхідний рівень платоспроможності, фінансову стійкість.

 При оцінці вартості базової частини  власного капіталу (статутний + додатковий капітал) враховується джерела і порядок утворення статутного і додаткового капіталу; середньорічна сума цих капіталів у звітному році за балансовою вартістю; середньорічна сума цих капіталів за поточною ринковою вартістю; порядок виплати доходу власниками; суму виплат власникам за рахунок прибутку; можлива відсутність чистого прибутку і виплат доходу власниками.

Статутний капітал і частина додаткового капіталу акціонерних товариств створюється за рахунок коштів від емісії і продажу привілейованих і звичайних акцій. Власниками акцій вплачується дохід. Вартість базової частини власного капіталу складає (у %):

(сума дивідендів привілейованих і звичайних акцій виплачених у звітному періоді) ÷ (сума середньорічного статутного капіталу і додаткового капіталу)

 Нерозподілений прибуток – це частина прибутку, яка не розподілена на фонди споживання і нагромадження. Але для підприємства важливим моментом є частина нерозподіленого прибутку спрямованого на нагромадження (капіталізації).

Вартість капіталізованого прибутку дорівнює (%)

(чистий прибуток × коефіцієнт можливих виплат власникам майбутніх періодів) ÷ суму капіталізованого чистого прибутку

Вартість базової частини власного капіталу акціонерних товариств сформовано за рахунок емісії привілейованих акцій і розраховується:

(сума дивідендів до виплати) ÷ (базова частина власного капіталу, яка сформована за рахунок акцій  - затрати на емісію акцій)

У випадку емісії простих акцій вартість власного капіталу цих товариств дорівнює (%)

(кількість випущених акцій × середню величину дивідендних виплат на 1 акцію × коефіцієнт зміни дивідендних виплат у майбутньому періоді) ÷ (базова частина власного капіталу сформована з акцій – затрати на емісію акцій)

У випадку пайових внесків вартість базової частини власного капіталу дорівнює (%)

(кількість одиниць внесків засновників і пайовиків × середній розмір доходу на 1 вкладеного капіталу на фінансовому ринку грошових одиниць × коефіцієнт зміни виплат на 1 вкладень пайовиками) ÷ (базова частина власного капіталу сформована за рахунок внесків – затрати на залучення внесків)

Вартість банківських кредитів розраховується так:

[процентна ставка банку × (1 – ставка податку)] ÷ (1 – коефіцієнт витрат на залучення банківського кредиту)

Оцінка вартості сукупного капіталу проводиться таким чином:

середньозважена вартість сукупного капіталу % = 0.01× і –го елемента сукупного капіталу × питома вага і –го елементу у звітному періоді.

  1.  Оптимальна структура фінансового капіталу.

Визначення оптимальної структури фінансового капіталу пов’язано з забезпеченням фінансування діяльності і не допускати збільшення обсягів позикових коштів не маючи в достатку власних джерел фінансування.

Обґрунтування структури капіталу – це оптимізація питомої ваги власних і позикових джерел з використанням таких критеріїв: мінімум середньозваженої вартості капіталу, максимум рентабельності капіталу та фінансування активів з урахування ринку ризику. Існує три моделі оцінки, але на думку дослідників варто користуватися усередненими показниками з трьох моделей.

Оптимізація проводиться у п’ять етапів:

  •  оцінка підприємства з позиції доцільності формування капіталу в минулому, сьогодні і майбутньому, тобто порівнюється діяльність підприємства;
  •  аналіз фактичного складу і структури капіталу, виявлення закономірних змін і варіанти зміни під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів;
  •  виявлення факторів, які визначають склад і структуру джерел формування капіталу з використання кореляційного і факторного аналізу;
  •  вибір критеріїв, які характеризують оптимальність (вартість капіталу, рівень рентабельності, рівень ризику);
  •  вибір моделі оптимізації (модель середньозваженої вартості капіталу, модель фінансового лівереджу, модель фінансування активів з урахуванням рівня ризиків).

Оптимальне значення частки власного капіталу = (середня частка власного капіталу отримана за 3 –ма моделями).

Оптимальне значення частки позикового капіталу = 1 – оптимальна частка власного капіталу.

 Для оцінки можливості утворення фінансового капіталу і його використання використовують такі показники:

  •  для утворення капіталу користаються такими показниками: а) абсолютна зміна величини сукупного капіталу. Сукупний капітал у звітному році – теж у попередньому році; б) темп зміни сукупного капіталу (%): це сукупний капітал у звітному періоді ÷ сукупний капітал у попередньому році.

Аналогічно розраховуються показники власного капіталу, базової частини капіталу, резервного капіталу, нерозподіленого прибутку.

  •  Коефіцієнт забезпечення власним капіталом дорівнює:

Власний капітал у звітному періоді  ÷ сукупний капітал у звітному році

  •  Коефіцієнт позикового фінансування визначається як:

 Величина позикового фінансування ÷ сукупний капітал у звітному періоді

Для характеристики зміни величини фінансових активів використовують такі показники:

  •  Абсолютна зміна величини необоротних активів у звітному періоді у порівнянні з попереднім, тобто величина активів у звітному році – величина активів у попередньому році.
  •  Темпи зміни самофінансування на підприємстві активів, який дорівнює:

(власний капітал у звітному році ÷ величина необоротних активів у звітному році) ÷ (власний капітал у попередньому році ÷ величина необоротних активів у попередньому році).

  •  Абсолютна зміна оборотних активів у звітному році у порівннянні з попереднім визначається:

величина оборотних активів у звітному році – їх величина у попередньому році

  •  Темп зміни власних оборотних активів дорінює6

[(власний капітал звітного періоду – необоротні активи звітного періоду) ÷ (величина оборотних активів  звітного періоду)] ÷ [(власний капітал попереднього року – необоротні активи попереднього року) ÷ (величина оборотного капіталу попереднього року)].


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

49393. Описание структуры с именем STUDENT 231 KB
  Содержание проекта: Постановка задачи и метод решения. Алгоритм модулей и главной функции. Листинг программы. Результаты тестирования программы. Таблица переменных, задействованных в программе. Список использованных источников.
49394. Гидравлический расчёт трубопровода 329.91 KB
  Значение кинематической вязкости жидкости при Т =20С м 2 с Выбор и обоснование расчетной схемы Рассматриваемый участок трубопровода представляет собой пять параллельных труб. Таким образом данный участок трубопровода относится к классу трубопроводов с параллельными участками. В результате расчета необходимо определить расходы через каждый участок трубопровода и построить гидравлические характеристики отдельных участков и всего трубопровода в целом. Список условных обозначений использованных в расчетах Величины: Q общий расход через...
49397. Протокол SNMP и его применение 188.57 KB
  Архитектурная модель SNMP представляет собой набор станций сетевого управления и управляемых сетевых элементов. Протокол SNMP используется для обмена информацией между станциями сетевого управления и сетевыми элементами. На станциях сетевого управления выполняются программы, которые обеспечивают мониторинг, и управление сетевыми элементами - так называемые менеджеры. В сетевых элементах реализуется программный агент...
49398. Расчет ходовых частей железнодорожного подвижного состава 4.69 MB
  ХОДОВЫЕ ЧАСТИ ПОДВИЖНОГО СОСТАВА Особенностями ходовых частей железнодорожного подвижного состава влияющими на конструктивное оформление рельсовой колеи являются: наличие реборд гребней у бандажей колес; глухая насадка колес; параллелизм осей в пределах жесткой базы; поперечные разбеги осей подвижного состава а также наличие у некоторых экипажей поворотной оси или тележки; коничность бандажей. Колесная пара железнодорожного экипажа состоит из оси и двух наглухо насаженных колес с бандажами...
49399. Устройство сбора телеметрической информации с оценкой измеряемой величины с порогом 239.5 KB
  МикроЭВМ цифровая ЭВМ с интерфейсом ввода вывода состоящая из МП памяти и при необходимости пульта управления и источников питания объединенных в единой несущей конструкции. ША – предназначена для передачи адресов от МП к блоку памяти и внешних устройств. Программа обработки с распределением команд по ячейкам памяти. Адрес памяти Метка Команда мнемоника код Число тактов Время выпол Комментарий 8000h LXI D 8037h 10 10 Запись адреса ячейки памяти предназначенную для данных с датчиков в регистр D 80030h M0 MVI B Fh 06 7 35 Записываем...
49400. Проектирования газотурбинного двигателя мощностью 16 МВт для привода нагнетателя природного газа, на базе конвертированного авиационного двигателя НК-16-СТ 955.65 KB
  Кратко даны обоснование и описание конструкции газотурбинного привода, технология эксплуатации, рассмотрены вопросы безопасности и экологичности проекта, стандартизации и метрологии, определена экономическая эффективность инвестиций замены ГТД. В качестве иллюстрации полученных результатов выполнен ряд графических работ.
49401. Расчет одномерных систем автоматического управления 1.09 MB
  Такие системы управления называются следящими. Самонастройка системы на оптимум какоголибо из показателей объекта или системы. Это может быть обеспечение и экстремального значения управляемой величины и максимального быстродействия системы управления путем подстройки её параметров и режима работы объекта оптимального в определенном заданном смысле. Системы управления разделяются на разомкнутые и замкнутые.