36093

Опорний конспект лекцій з «Основ економічних теорій»

Конспект

Экономическая теория и математическое моделирование

Представники цієї теорії вважали що країна зміцнює своє економічне становище якщо вона активно продає за кордон товари власного виробництва експортує але при цьому обмежує або забороняє ввіз товарів закордонного виробництва імпорт. Монкретьєн запровадив термін політекономія поліс – держава що означає державне управління господарством таким словом він відобразив активне втручання держави в економіку в період формування капіталістичного способу виробництва. Класики встановили що багатство створюється саме в сфері виробництва....

Украинкский

2013-09-21

528.5 KB

24 чел.

                                                                                                                         Економічна теорія

Опорний конспект лекцій

з  «Основ економічних теорій»

Розробила        викладач ЕТ  

                       Крамінська .В.

Т.1 Вступ в економічну теорію

1. Економічні теорії періоду зародження і становлення ринкової економіки.

2. Сучасні економічні теорії.

3  Предмет і методи економічної теорії.

1.  Економічні теорії періоду  зародження і становлення ринкової економіки.

В перекладі з грецької мови слово «економіка» означає мистецтво ведення домашнього господарства ( « oikos» - дім, домашнє господарство; «nomos – вчення, закон). Зміст цього поняття збагачувався разом з розвитком і ускладненням суспільних і виробничих відносин. Джерела економічної думки слід шукати у вченнях мислителів країн Сходу, Стародавнього Китаю (8-5 стор. до н. е.), в роботах мислителів Стародавньої Греції і Риму.

Вперше його вжив Арістотель (ІІІ ст. до н.е.), який тлумачив економіку як виробництво благ для задоволення потреб людей. Таким чином, економіка виникла як прикладна наука в епоху рабовласницьких цивілізацій. В період Середньовіччя  з бурхливим розвитком світової торгівлі починають формуватися різноманітні погляди на причини різного рівня добробуту націй.

Основні напрямки економічної теорії:

1 – меркантилізм ;

Теорія виникла в Франції в ХVIІ стор., засновник – А.Монкретьєн, найвідоміші представники раннього меркантилізму:   Т. Мен, У. Стаффорд, І.  Посольцев.

Меркантилізм виражав інтереси торгівельної буржуазії, основним джерелом багатства вважав торгівлю, а основною формою багатства – золото і срібло. Представники цієї теорії вважали , що країна зміцнює своє економічне становище, якщо вона активно продає за кордон товари власного виробництва (експортує), але при цьому обмежує або забороняє ввіз товарів закордонного виробництва (імпорт). Всі ці постулати виявились помилковими.

Досягненням меркантилізму є запровадження політики протекціонізму.

Протекціонізм – це захист вітчизняного виробника шляхом обмеження ввозу іноземних товарів.

А. Монкретьєн запровадив термін «політекономія» (поліс – держава), що означає державне управління господарством, таким словом він відобразив активне втручання держави в економіку в період формування капіталістичного способу виробництва.

2 – класична політекономія; 

Теорія виникла в Англії в ХVІІІ сторіччі.

Засновники теорії: У.Петі, Ф.Буагільберт, найвідоміші представники - А.Сміт, Д.Рікардо, Ж.Б.Сей.

Класики встановили, що багатство створюється саме в сфері виробництва.

Класична політекономія сформувалася в період становлення великого машинного виробництва і відображала закономірності капіталістичних виробничих відносин та закони функціонування ринку.

Основні досягнення класичної політекономії:

- відкриття закону трудової вартості;

- вивчення руху капіталу в виробництві;

-  відкриття закономірностей світової торгівлі;

- вивчення ринкового механізму.

3 – фізіократія;

Теорія виникла в Франції в ХVIІІ сторіччі, основні представники – Ф.Кене, Ж.Тюрго, П.Буагільберт. Вона була варіантом класичної школи політекономії у Франції.

Фізіократи (грец.  phisis - природа, kratos - влада) вперше назвали джерелом суспільного багатства не сферу обігу ( на відміну від меркантилістів), а сферу виробництва, природу. Земля, на їхню думку була найвищою цінністю.

Ця теорія вважала ,що основним джерелом прибутку є природна родючість земель, основними видами продуктивної праці – працю землероба і скотаря, а найважливішими класами в суспільстві – селян і землевласників. Основним досягненням меркантилізму є вивчення природи прибутку в сільському господарстві, земельної ренти та ціноутворення.

4 -  марксистська політекономія;

Засновник -   К.Маркс (XIX ст., Німеччина )

К.Маркс в своїй праці «Капітал» відобразив і розвинув ідеї класиків, запровадив наукові методи в вивчення економічних явищ, розкрив не лише речовий, але і соціальний зміст капіталу.

Основні досягнення теорії:   

- запровадження методу діалектичного матеріалізму в вивченні економічних процесів;

- пояснення двоїстого характеру товару та праці в товарному виробництві;

- пояснення сутності капіталу;

- обґрунтування теорії економічних криз;

- розкриття механізму експлуатації і утворення додаткової    вартості та прибутку;

- обґрунтування неминучості переходу капіталізму в більш розвинене суспільство, в якому всі пропорції розвитку плануються на рівні держави.

5 – історична школа;

Теорія виникла в Німеччині в кінці ХVІІІ сторіччя.

Найвідоміші представники: В.Рошер, Б.Гільдебранд, В.Зомбарт, М.Вебер.  Історична школа заперечувала всі об′єктивні ринкові закони, вважала, що ринок неспроможний забезпечити  стійкої рівноваги економічної системи, економічні явища вона пояснювала конкретною історичною обстановкою.  Основою економічного розвитку ця теорія вважала традиції, історичний досвід та державне управління, якому відводилася головна роль.

6 – маржиналізм;

Теорія виникла в середині ХІХ сторіччя. Засновники:    К. Менгер (австр.), У. Джевонс (англ.), Л. Вальрас (швейц.).

Термін „політекономія” маржиналісти замінили терміном «економікс»,тобто – економіка в множині. Вони зробили спробу об'єднати різні економічні напрямки, залучити в «економікс» все раціональне з всіх відомих економічних теорій . Це була спроба створити єдину теорію , яка б  розкривала закономірності економіки у всіх проявах на  всіх рівнях діяльності.

Основою маржиналізму є закон граничної корисності, який трактував вартість інакше, ніж це зробили свого часу представники класичної політекономії. Згідно з маржиналістами вартість – це корисність, яку отримує людина від споживання останнього граничного екземпляра товару, який задовольняє останню найменш значущу потребу людини в цьому товарі. Таким чином , вартість значною мірою залежить від обмеженості певного блага, чим більше даного блага є в розпорядженні економічної системи, тим меншу цінність воно має, а отже і меншу вартість; і навпаки: чим більш обмежені запаси блага, тим більшу цінність, а отже і вартість воно має.

Маржиналісти ввели поняття попиту, пропозиції, ринкової рівноваги, розробили основи теорії поведінки споживача тощо. До негативних сторін маржиналізму слід віднести те, що в ньому переважає суб′єктивна оцінка економічної поведінки людей, абстрагована від соціально-економічної системи, тобто від відносин власності та виробничих відносин. На перше місце маржиналісти ставили відношення людини до речей, а не відносини між людьми.

2. Сучасні економічні теорії

Основні напрямки сучасної економічної думки сформувалися наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.,  період становлення індустріального суспільства, характерний виникненням і ростом монополій, активним втручанням держави в економіку.

Основні напрямки сучасної економічної думки:

1) неокласична політекономія виникла на базі класичної політекономії,

є основною теорією ринкового господарювання.

Теорія виступає за обмеження державного втручання в економіку, за вільну конкуренцію. Англійський економіст А.Маршалл і український учений М. Туган - Барановський стверджували, що необхідно об'єднати в єдину теорію класичний і маржиналістський підхід до формування вартості. Представники неокласичної економіки також висунули теорію загальної економічної рівноваги, згідно з якою механізм вільної конкуренції забезпечує « справедливу винагороду кожного з факторів виробництва і повне використання економічних ресурсів».

Нині неокласична теорія поділяється на дві течії:

  1.  монетаризм  ( англ. money – гроші) -  теорія , яка виступає за обмежене втручання держави в економіку. згідно з цією теорією головну роль в економічній діяльності країни відіграє стан грошового обігу (кількість грошей, їх реальна купівельна спроможність).

Монетаризм виник всередині ХХ ст..в США. Його лідер – глава чіказької школи політекономії М.Фрідмен. Роль держави обмежується контролем за грошовим обігом і збалансованістю бюджету.    

  1.  неолібералізм теорія, яка заперечує активну роль держави в економіці, пропонує повернення до «вільного» саморегульованого ринку.

2) інституціоналізм (лат. institutum - установа) – виник на базі історичної школи. Засновниками інституціоналізму були американські вчені Т.Веблен, Д.Коммонс, у. Гамільтон, англійський вчений А.Гобсон та інші.

Рушійною силою розвитку ця теорія вважає соціально-правові, психологічні фактори. Інститутами в сучасних умовах вважають корпорації, державу, профспілки та ін., а вирішальними факторами розвитку – техніку. Науково-технічний прогрес. Головним державним інститутом вважають державу, яка проводить активну соціальну політику. Найбільш прогресивними ідеями інституціоналістів є ствердження необхідності участі трудящих в розподілі власності та управлінні виробництвом, надання їм соціальних гарантій.

  1.  кейнсіанство

  Засновник – Дж.М.Кейнс, автор всесвітньовідомої праці «Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей».

Він обґрунтував макроекономічний підхід до аналізу соціально-економічних процесів. Дж.М.Кейнс доводив необхідність державного регулювання економіки. Розширення функцій держави необхідне для боротьби із зростанням безробіття, кризами, для раціонального розподілу трудових ресурсів.

Дж.М.Кейнс є автором теорії стимулювання сукупного попиту, яка стала основою антикризової програми американського уряду в роки першої світової кризи (Велика депресія, 30-ті роки ХХ стор.).

 

  1.  теорія Великого Неокласичного Синтезу

   В 40-50рр. ХХ ст. американські вчені на чолі з П.Самуелсоном   зробили спробу поєднати макроекономіку Кейнса, з    мікроекономікою неокласичної школи та інституціоналізмом. Так виникла нова універсальна економічна теорія, яка поєднувала найбільш прогресивні погляди економістів ХХ сторіччя.

Основні положення теорії ВНС:

  1.  економіка на рівні держави формується з множини мікроекономічних явищ;

2) економічна система ефективна, якщо вона поєднує вплив держави на ринок і економічну свободу виробників і споживачів

3.  Предмет і методи економічної теорії.

 Економічна теорія – наука про економічну поведінку людини в процесах виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів і проблему вибору ресурсів.

 

Економічна теорія включає розділи:

- політекономія -  вивчає виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ;

- мікроекономіка -  вивчає поведінку окремих господарських одиниць: фірм і домогосподарств в умовах ринку;

- макроекономіка -  охоплює вивчення господарства в масштабах країни; розглядає результативні показники національної економіки, безробіття, інфляції, розробляє економічну політику на мікрорівні;

- світова економіка – вивчає закономірності розвитку світового господарства в цілому.

 

Методи економічної теорії:

  1.  наукове пізнання – метод базується на принципах діалектичного матеріалізму;
  2.  загальнонаукові принципи:
  •  аналіз (розчленування цілого на окремі частини, кожну з яких вивчають окремо);
  •  синтез (зведення отриманих результатів в одне ціле);
  •  індукція – логічний висновок про явище на підставі окремих явищ;
  1.  метод абстракції – коли від конкретних явищ приходять до абстрактного висновку, виключаючи з вивчення несуттєві сторони явища;
  2.  поєднання логічного і історичного методів;
  3.  економіко-математичний метод;
  4.  статистичний метод;
  5.  суспільна практика.

4. Функції економічної теорії:

- пізнавальна – вивчення та пояснення явища економічного життя;

- теоретична – розкриття законів економіки, механізму їх дії;

- практична – розробка та вдосконалення принципів господарювання, пошук вирішання економічних проблем, розробка концепцій майбутнього розвитку, рекомендацій, економічних програм.

- світоглядна – формування нового типу економічного мислення, розробка наукових прогнозів та перспектив суспільного розвитку;

- методологічна – економічна теорія є основою для вивчення багатьох інших наук: економіки підприємства, фінансів та кредиту, економічного аналізу, менеджменту, тощо.

Література:

 1.  Мочерний С.В. Основи економічних знань: Підр. – К.: Академія, 2001-р.1.1. , 9 – 23 с.

2. Основи економічної теорії. Підручник. За заг. редакцією Ю.В.Ніколенка. – К.: ЦУЛ, 2003. – гл.1, 9-23 с.

3. Основи економічної теорії./ Посібник. В.О.Рибалкін, М.О.Хмелевський та ін. – К.: ВЦ «Академія», 2003. – 1.1, 9 – 38  с.

Т.2 Суспільне виробництво

1. Фактори суспільного виробництва.

2. Продуктивні сили і виробничі відносини.

3  Форми організації суспільного виробництва.

4. Форми суспільного продукту (самостійне вивчення).

  1.  Фактори суспільного виробництва.

Виробництво – це процес створення матеріальних і нематеріальних благ.

З метою отримання засобів існування людина повинна постійно взаємодіяти з природою і навколишнім середовищем. Діючи на природу, людина видозмінює її і пристосовує для задоволення своїх потреб. Ця взаємодія людини з природою з метою отримання певних благ називається процесом праці. Економіка вивчає проблеми задоволення матеріальних потреб людини, тобто матеріальну сферу виробництва.  Праця людей в умовах їх поєднання в певних виробничих відносинах набуває форми процесу виробництва.

Виробництво – це процес створення матеріальних і нематеріальних благ.

У відповідності з класичною політекономією виробництво неможливе без поєднання 3 факторів (компонентів):

1 – робоча сила;

2 – предмети праці;

3 – засоби праці.

Робоча сила – це здатність людини до праці. Вона виступає в якості особистого фактора виробництва. Це головна прдуктивна сила суспільства.

Предмети праці – це елементи природи, на які діє людина в прцесіпраці, піддаючи їх обробці, або – це те, на що скерована діяльність людини, з чого вона виробляє матеріальні блага.

Засоби праці – це інструменти, знаряддя, з допомогою яких люди обробляють предмет праці (наприклад, сировину).

Предмети праці і засоби праці по суті є речовими факторами виробництва. Їх поєднання утворює  єдиний речовий фактор виробництва – засоби виробництва.

Сукупність всіх компонентів виробництва в масштабах всієї економічної системи утворює продуктивні сили суспільства.

Процес праці є органічною єдністю трьох названих чинників, і визначальна роль в ньому належить людині.

Неокласична політекономія визначає, що в основі суспільного виробництва лежить сукупність чотирьох факторів виробництва:

  1.  капітал – гроші та засоби виробництва;
  2.  земля – сільськогосподарські угіддя, які перебувають процесі активного промислового використання;
  3.  праця – свідома, цілеспрямована взаємодія людей з елементами природи;
  4.  підприємницькі здібності – здатність людини ефективно використовувати всі доступні фактори виробництва (ресурси).

Така класифікація пояснює економічний характер прибутків підприємців як організаторів процесу виробництва.

2. Продуктивні сили і виробничі відносини.

Продуктивні сили суспільства – це сукупність особистих і речових факторів виробництва в їх взаємодії і зв'язку.

В масштабах країни продуктивні сили включають виробничі потужності підприємств, земельні фонди, реальні запаси сировини, матеріально-технічні запаси та економічно активне населення.

Показником рівня  розвитку  продуктивних сил суспільства є досконалість і продуктивність засобів праці. Чим більшу продуктивність забезпечують засоби праці, тим вищий рівень ефективності використання ресурсів вони забезпечують.

Виробництво носить суспільний характер, тобто воно можливе лише при поєднанні людей. Люди пов'язані між собою в своїй виробничій діяльності, тобто сам процес виробництва породжує певні суспільні процеси.

                      Схема суспільних економічних відносин:

 

виробництво

                           

               споживання                            розподіл

обмін

  •  виробництво – це процес створення продукту споживання;
  •  розподіл – це встановлення частки учасників виробництва у виробленому продукті;
  •  обмін – це обмін товарами або їх купівля - продаж, тобто зміна форми вартості типу: товар - товар або товар – гроші;
  •  споживання – це перетворення продукту праці в обєкт індивідуального  або виробничого привласнення. Розрізняють виробниче та невиробниче споживання. Виробниче споживання  - це використання продукту праці в подальшому виробництві в якості сировини або засобу виробництва. Невиробниче споживання носить кінцевий характер.  

Виробничі відносини – це відносини між людьми в сферах виробництва, розподілу, обміну та споживання суспільного продукту.

Суть і основу названих відносин складають відносини власності на засоби виробництва. Вони визначають, у чиїх інтересах ведеться виробництво, тип суспільства, а також його класову і соціальну структуру.

3.Форми організації суспільного виробництва.

Єдність і взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин утворюють спосіб виробництва. Спосіб виробництва в поєднанні з усіма характерними для неї формами життєдіяльності: ідеологічними, політичними, соціальними і т.д. (надбудовою) утворюють суспільно - економічну формацію.

Форми організації суспільного виробництва:

1 – натуральне господарство – це економічна система , в якій метою виробництва є споживання вироблених благ, тобто система сама забезпечує себе необхідними предметами споживання;

Характерні ознаки натурального господарства  :

- суспільна власність на засоби виробництва;

- відсутність товарообміну;

- універсальна праця (відсутність поділу праці);

- замкненість;

2 - товарне виробництво це економічна система, в якій метою процесу виробництва є обмін або продаж виробленого продукту.

Характерні ознаки товарного виробництва:

  •  приватна власність на засоби виробництва;
  •  суспільний поділ праці;
  •  товарообмін, який носить еквівалентний характер;
  •  стихійний розвиток за законами товарного виробництва;
  •  ринкове ціноутворення;
  •  використання грошей і т.п.;

3 –планова економічна система – це економічна система, яка розвивається за заздалегідь складеним планом.

В залежності від масштабів планування і типу власності розрізняють такі різновиди планової економічної системи: 

а) модель директивного планування – це система, в якій плануються всі етапи і сфери економічного розвитку.

Характерні ознаки:

- державна власність на засоби виробництва;

- план має статус закону, тобто є обов’язковим для виконання;

- централізований розподіл ресурсів;

- державне ціноутворення;

б) планова діяльність фірми в умовах ринку;

Фірма планує обсяги виробництва на основі вивчення позицій на ринку з метою уникнення перевиробництва.

в) маркетингова діяльність фірми – діяльність фірми по просуванні товарів на ринок , розширенню ринків збуту, збільшенню обсягів продаж.

Література:

 1.  Мочерний С.В. Основи економічних знань: Підр. – К.: Академія, 2000-р.1, тема 3.

2. Гальчинський А.С. та ін. Основи економічної теорії: - Підр.: -К.: Вища школа, 1995, - тема 5, 53 - 66 с.

3. Основи економічної теорії. Підручник. За заг. редакцією Ю.В.Ніколенка. – К.: ЦУЛ, 2003. – гл.2, 25 – 47 с.

4. Основи економічної теорії./ Посібник. В.О.Рибалкін, М.О.Хмелевський таін. – К.: ВЦ «Академія», 2003. – 1.3, 77 – 85 с.

Т.3 Власність

1. Економічний зміст власності.

2. Типи, види і форми власності.

3. Еволюція відносин власності.

4. Особливості розвитку відносин власності в  Україні і в світі (самостійне вивчення).

  1.  Економічний зміст власності.

Вивчення будь-якої економічної моделі завжди пов’язане з вирішенням питання про власність: кому належить економічна влада, хто розпоряджається суспільним багатством. Суть цієї влади полягає в характері привласнення засобів виробництва і його результатів.

Власність – це сукупність відносин між людьми з приводу привласнення або відчуження об'єктів власності. Це складна економічна категорія, розрізняють економічний і юридичний аспекти власності.

Економічна власність – це відносини з приводу володіння та використання факторів виробництва та результатів їх функціонування. Об'єктом юридичної власності може бути будь-яке майно: особисте майно, засоби виробництва, різні цінності, майно і кошти громадян, підприємств, держави. Економічна теорія вивчає економічний аспект власності.  Об'єктом економічної власності є фактори виробництва, тобто те, що забезпечує власнику зростання вартості.

Отже, об'єктами економічної власності є:

- робоча сила;

- засоби виробництва;

- продукти праці.

Суб'єктами економічної власності є:

- особа;

- група осіб;

- держава.

Функції власності :

власність визначає:

- умови поєднання робітників з засобами виробництва;

- відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва і результатів виробництва;

- умови розпорядження і використання факторів виробництва;

- соціально-економічну структуру суспільства.

Саме власність на засоби виробництва визначає соціально-економічну структуру суспільства, економічне і політичне становище класів, соціальних груп і відносин між ними, бо складає основу всіх виробничих відносин суспільства та визначає їхню суть.

  1.  Типи, види і форми власності.

Існує два типи власності: приватна і суспільна.

Приватна власність – це такі відносини власності, коли суб'єктом власності є одна особа.

Приватна власність існує в двох видах: проста приватна власність  і капіталістична приватна власність

Проста приватна власність  існує, коли сам власник є безпосереднім виробником, тобто відсутній факт найму робочої сили.

Капіталістична приватна власність існує в випадку найму робочої сили.

Основні форми приватної власності: одноосібне приватне підприємство, одноосібне фермерське господарство та історичні форми власності: рабовласницьке, феодальне господарства, прості виробничі форми капіталістичної суспільної формації.

Суспільна власність – це такі відносини власності, при яких суб'єктом власності є група осіб або держава.

Для суспільної власності притаманне суспільне привласнення засобів виробництва і виробленого продукту.

Суспільна власність існує в двох видах: колективна і державна. Колективна власність передбачає існування групи власників. Найвідоміші форми колективної власності: партнерство, кооператив, господарське товариство, акціонерне підприємство, громадська організація, корпорація.

Державна власність ( суб'єктом власності є органи державного управління) існує в двох формах: загальнодержавна і муніципальна (або комунальна).  Загальнодержавну власність представляють органи центральної державної влади : Верховна Рада, Кабінет Міністрів, міністерства і відомства.

Муніципальну власність представляють органи держаної влади місцевого підпорядкування: селищні, міські, районні представництва державної влади.

Приватна і державна власність можуть бути змінені певним способом, закріпленим чинним законодавством  країни.

Способи зміни (реформування) відносин власності:

- роздержавлення – перехід прав власності від держави до суб′єкта будь-якої іншої форми власності; Приватизація є однією з форм роздержавлення ;

- націоналізація  – перехід прав власності від суб′єкта будь-якої форми власності до держави.

Шляхи реформування відносин власності:

- безоплатна передача об'єкта власності;

- продаж об'єкта на основі договору купівлі-продажу;

- продаж на відкритому аукціоні;

- оренда з правом викупу.

  1.  Еволюція відносин власності.

Історично першою виникла суспільна власність в формі племінної, а потім общинної власності. Низький рівень розвитку продуктивних сил зумовлював необхідність колективного здобування  засобів існування, примітивність знарядь праці робила неможливим виживання окремої людини. Згодом розвиток продуктивних сил, вдосконалення самої людини привели до формування власності нового типу – приватної власності. Приватна власність могла виникнути тільки тоді, коли суспільство досягло певного високого рівня розвитку, змогло забезпечити появу «надлишкового» продукту та індивідуальне виживання людини.

Ці два типи власності (приватна і суспільна) на різних етапах розвитку суспільства виступали в різноманітних формах, відображаючи соціально - економічну природу пануючого суспільного ладу. На перших етапах розвитку суспільства людству притаманні колективні форми власності, приватна власність виникає набагато пізніше. Приватна власність в поєднанні з суспільним поділом праці  стали вирішальними умовами виникнення  товарної або ж  ринкової економіки. Державна власність в ті часи ототожнювалася з власністю правителів. Її суспільні функції були обмежені і зводилися в основному до утримання армії та апарату управління.

Зростання масштабів виробництва, його ускладнення, майновий розподіл населення показують, що приватна власність неспроможна забезпечити потреби суспільства. Починають виникати нові форми приватної власності, які поєднують риси приватної і суспільної власності6 колективна, акціонерна, групова, пайова тощо. А державна власність за своїми функціями набувала все більш суспільного характеру, вона починає виражати інтереси все більш широкого кола осіб і, нарешті, всього суспільства в цілому. Представники сучасної економічної теорії вважають, що в розвинених країнах стає все більш помітною стійка тенденція до зближення функцій різних форм державної і приватної власності. В перспективі така трансформація, розвиток науково - технічного прогресу може привести до формування нового типу усуспільненої власності – загальнонародної.

Література:

 1.  Мочерний С.В. Основи економічних знань: Підр. – К.: Академія, 2000-р.1, тема 3.

2. Гальчинський А.С. та ін. Основи економічної теорії: - Підр.: -К.: Вища школа, 1995, - тема 6, 66-78 с.

3. Основи економічної теорії. Підручник. За заг. редакцією Ю.В.Ніколенка. – К.: ЦУЛ, 2003. – гл.3, 49-71 с.

4. Основи економічної теорії./ Посібник. В.О.Рибалкін, М.О.Хмелевський таін. – К.: ВЦ «Академія», 2003. – 1.2, 39 – 76 с.

Т.4  Товарне виробництво

  1.  Cутність  та основні ознаки товарного виробництва.
  2.  Товар та його властивості.
  3.  Сутність праці в товарному виробництві.

1.  Виникнення та основні риси товарного виробництва.

Історично першою формою організації виробництва було натуральне господарство. В процесі його розпаду зароджується приватна власність, яка є основою товарного виробництва. Ще майже 6 тис. років натуральне господарство поєднувалось з елементами товарного виробництва, але натуральна форма господарства залишалась панівною. Натуральне виробництво було малоефективним, консервативним і забезпечувало дуже повільний розвиток продуктивних сил.

Матеріальною основою виникнення товарного виробництва був суспільний поділ праці – спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів продуктів. (Цей поділ відбувся під дією закону економії часу і зумовлює підвищення продуктивності праці). Суспільний поділ праці викликав необхідність виникнення виробничих відносин не лише в сфері виробництва, а й у сфері обміну.

Товарне виробництво – тип господарювання, при якому продукти праці виробляються відокремленими товаровиробниками не для власних, а для суспільних потреб, які визначаються ринком.

Умови виникнення товарного виробництва:

  1.  суспільний поділ праці (загальний (великий), частковий і одиничний);
  2.  необхідність обміну продуктами праці;
  3.  обмеженість ресурсів та матеріальних благ;і
  4.  економічна відокремленість товаровиробників.

     Суспільний поділ праці – це спеціалізація виробників на виробництві певних видів продукції. В його основі лежить економія затрат робочого часу.

Розрізняють три рівні суспільного поділу праці : великі поділи праці , середні поділи праці і одиничні поділи праці.

Великі поділи праці - це  спеціалізація людства за основними видами діяльності.

      Відомі три великі суспільні поділи праці:  

     відокремлення землеробства від скотарства;

  •  відокремлення ремісництва від землеробства;
  •  поява класу купців, виникнення металевих грошей, зростання торгівельних капіталів.

В ХХ сторіччі намітився четвертий поділ праці – відокремлення нематеріального виробництва від матеріального. (науки, освіти, охорони здоров’я, тощо).

Середні поділи праці – поділ в межах галузей на окремі підприємства, окремі види виробництва.

Одиничні поділи праці – поділ праці всередині підприємства на окремі спеціальності та види робіт.

Економічна відокремленість товаровиробників проявляється в тому, що працівники самі привласнюють результати своєї праці. Вона породжує приватну власність на засоби виробництва.

Основні риси товарного виробництва:

  1.  суспільний поділ праці;
  2.  приватна власність на засоби виробництва;
  3.  повна соціально-економічна відокремленість товаровиробників;
  4.  економічні зв’язки між товаровиробниками лише через обмін;
  5.  використання грошей як посередника обміну;
  6.  наявність конкуренції;
  7.  стихійний розвиток, вільне ціноутворення, саморегулювання економічних відносин.

Розрізняють просте і капіталістичне товарне виробництво .Просте товарне виробництво базується на праці самого власника засобів виробництва  без найму робочої сили. Капіталістичне товарне виробництво засноване на використанні праці найманих робітників. Воно передбачає  концентрацію грошей і засобів виробництва у власності відокремлених товаровиробників.

2.  Товар та його властивості.

Товар  – продукт праці вироблений для продажу, який перебуває в мінових умовах ( або умовах товарообміну); або:

Товар – продукт праці, який задовольняє потреби людей і вироблений для обміну .

Отже, насамперед, товар –  це річ, яка завдяки своїм властивостям, задовольняє потреби людей.

Перетворення продуктів праці на товари відбувається лише в мінових відносинах (при обміні).

Товар поєднує в собі дві властивості: споживну вартість і вартість (корисність і втілення праці).

Властивість товару  задовольняти певні потреби людини називають споживною вартістю. Споживні вартості можуть бути різні за призначеннями: їжа (хліб, молоко,... одяг тощо).

Вартість товару – це кількість втіленої в товарі праці. В процесі обміну товарів на товари вартість набуває форму мінової вартості.

Мінова вартість – властивість товару обмінюватися на інші товари або пропорція, в якій один товар обмінюється на інший.

Будь-який товар поєднує в собі певну корисність і є результатом затрат праці.

Таким чином, товар має двоїсту природу: він являє собою єдність споживчої вартості і вартості (корисності і затрат праці).

3.Двоїстий характер праці.

Продукт праці може стати товаром лише при наявності двох властивостей:  вартості та споживної вартості.

Причина двоїстої природи товару пояснюється характером праці. В товарному виробництві праця також носить двоїстий характер.

В товарному виробництві  праця носить одночасно приватний і суспільний характер ,а  також одночасно буває конкретною і абстрактною.

 Суспільний характер праці полягає  в тому, що виробник виробляє товар не для власних потреб, а для інших осіб – для суспільства.

Приватний характер праці полягає в тому, що праця є особистою справою товаровиробника із застосуванням приватних засобів виробництва, власних технологій і певного рівня вміння.

Сам трудовий процес також неоднозначний. Праця поділяється на абстрактну і конкретну.

Конкретна праця – праця по конкретній спеціальності, в певних умовах, з конкретним кінцевим результатом – праця коваля, праця ткача і т.д. ,або : конкретна праця – це  праця, затрачена в певній конкретній формі, результатом котрої є певна споживна вартість.

Абстрактна праця – затрати людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми.

Отже, в товарному виробництві праця носить двоїстий характер – одночасно суспільний і приватний характер або конкретний і абстрактний.

Саме процес обміну товарів  визначає суспільне значення товару, тобто обмін визначає наскільки доцільним були затрати абстрактної праці.

Якщо продукт праці не буде обміняно на ринку, то він не набуде споживчої вартості (не задовольняє потреби людей, не стає товаром). В цьому випадку затрати абстрактної праці не були визнані і оцінені суспільством.

Отже, абстрактна праця – це економічна категорія, яка властива лише товарному виробництву. Тому, вартість (як породження абстрактної праці) є суспільною властивістю, а не природною.

Отже, вартість – це відносини між товаровиробниками, які прикриті речовою оболонкою.

Література:

 1.  Мочерний С.В. Основи економічних знань: Підр. – К.: Академія, 2000-р.1, тема 3.

2. Гальчинський А.С. та ін. Основи економічної теорії: - Підр.: -К.: Вища школа, 1995, - тема 6, 66-78 с.

3. Основи економічної теорії. Підручник. За заг. редакцією Ю.В.Ніколенка. – К.: ЦУЛ, 2003. – гл.3, 49-71 с.

4. Основи економічної теорії./ Посібник. В.О.Рибалкін, М.О.Хмелевський таін. – К.: ВЦ «Академія», 2003. – 1.2, 39 – 76 с.

Т.5.   Теорії вартості товару.

  1.  Теорія трудової вартості. Закон вартості.
  2.  Визначення вартості згідно з теорією маржиналізму.
  3.  Погляди сучасних економістів на теорію вартості.

  1.  Теорія трудової вартості.

 Відомо, що вартість – це праця, втілена в товарі.

Вартість будь-якого товару можна виміряти в затратах робочого часу, необхідного на його виготовлення. (Чим більше робочого часу, тим більша вартість).

Припустимо, декілька виробників виготовляють однакові товари. Затрати робочого часу на одиницю продукції у кожного виробника будуть різними. Це пояснюється суб'єктивними причинами і різним рівнем технологій виробництва. Отже, товари, виготовлені різними виробниками, мають різну індивідуальну вартість. Але в реальних умовах обміну однакові товари ( однакові споживні вартості) мають однакову мінову вартість.

Отже, затрати індивідуального робочого часу кожного товаровиробника, не можуть бути основою ринкової вартості. Для об’єктивної оцінки вартості використовують затрати суспільно-необхідного робочого часу( СНРЧ ).

СНРЧ – це час, необхідний для виготовлення одиниці товару більшістю виробників даного ринку при середньому рівню вмілості та інтенсивності праці, або затрати робочого часу на виготовлення одиниці продукції тим виробником, який поставляє на ринок переважну частину товарів.

Отже, суспільство не визнає затрат індивідуального робочого часу як показника ринкової вартості товару, на ринку враховуються лише затрати СНРЧ.

Закон трудової вартості.

В основі ціни лежить  вартість товару. Вартість визначається затратами суспільно-необхідного робочого часу. Основу цих затрат визначають індивідуальні затрати тих товаровиробників, які поставляють на ринок основну частину продукції даного виду.

Приклад

Групи виробників

Кількість пар

взуття

Індивідуальні затрати робочого часу на 1 пару, (год.)

Індивіду

альна грошова оцінка 1 пари

СНРЧ 1 пари (год.)

Суспільна (ринкова ціна)

1 пари

Відхилення СНРЧ

І

70

10

70

10

70

-

ІІ

20

12

84

10

70

-14

ІІІ

10

8

56

10

70

+14

Вартість і продуктивність.

Вартість товару залежить не лише від кількості праці, а й від її продуктивності. При зростанні продуктивної сили величина вартості одиниці продукції зменшується, і навпаки.

Інакше на вартість товару  впливає її інтенсивність. Вона збільшує затрати живої праці за одиницю часу, але затрати праці на виготовлення одиниці товару – ті ж самі.

Продуктивність праці – кількість продукції, виробленої за одиницю часу.

Із зростанням продуктивності праці в кожній одиниці продукції втілюється менша кількість праці (робочого часу),  тобто вартість зменшується.

Інтенсивність праці – витрати праці за одиницю часу.

Інтенсивніша праця створює за одиницю часу більшу вартість.

Отже, величина вартості товару обернено пропорційна продуктивності праці, і прямолінійна її інтенсивності.

Вартість – це суспільна категорія. Вона ніяк не може проявитися поза процесом обміну, тобто вартість проявляється тільки на ринку, у взаємовідносинах між суб’єктами ринку купівлі-продажу товару.

Наслідки, які витікають із закону трудової вартості:

  1.  мінова вартість товару залежить від суспільних витрат робочого часу. Товаровиробники (змушені) зацікавлені в скороченні витрат індивідуального робочого часу; що в свою чергу приводить до зменшення вартості. Скорочення індивідуального робочого часу можливе через вдосконалення організації виробництва, запровадження науково-технічних досягнень, зростання обсягів виробництва, тощо.

Тобто закон вартості є рушійною силою розвитку продуктивних сил;

  1.  обмін товарами носить еквівалентний характер; обмінюються товари рівні за витратами суспільної праці або ж рівні за вартістю;
  2.  товаровиробники однакових товарів є конкурентами;
  3.  закон вартості функціонує при умові, що попит відповідає пропозиції;
  4.  вартість товару пов’язана з вартістю робочої сили;
  5.  вартість складає основу ринкової ціни товару.

Функції закону трудової вартості.

Закон вартості  є:

  •  стихійним регулятором товарного виробництва;
  •  рушійною силою розвитку продуктових сил;
  •  основою диференціації виробників.

     Виробники змушені запроваджувати нову техніку, підвищувати продуктивність праці; скорочувати ІЗРЧ; загроза банкрутства і витіснення з ринку.

  1.  Визначення вартості в теорії маржиналізму

Маржиналізм  не визнає зведення вартості до витрат СНРЧ.

Згідно з цією теорією в основі вартості товару лежить його корисність , ступінь насичення потреби споживача в цьому товарі.

Австрійські економісти К. Менгер, Ф. Візер та Е. Бем-Беверк запропонували теорію „граничної корисності”.

Гранична корисність – це ступінь задоволення потреб, яке отримує людина від споживання однієї додаткової одиниці товару. Гранична корисність від споживання кожної наступної одиниці товару зменшується. Таким чином, гранична корисність носить спадний характер.

Ринкову ціну визначає корисність від споживання останнього (граничного) екземпляра товару, який задовольняє найменшу значущу потребу в ньому.

Тобто, в основі вартості товару лежить суб’єктивна оцінка товару споживачами.

В умовах конкуренції між виробниками, між покупцями, між виробниками і покупцями визначається  суспільна гранична корисність, а на її основі і ціна товару.

Під впливом коливань попиту і пропозиції ціна товару може зростати вище вартості (коли попит перевищує пропозицію), або надати нижче вартості (пропозиція перевищує попит).

3.   Погляди сучасних економістів на теорію вартості.

Сучасні економісти поєднали в цілісну концепцію обидві теорії вартості, відкинувши протиріччя і поєднавши все раціональне.

Це заслуга  П.Самуелсона, А. Маршалла (США), Е. Бернштміта (Німеччина), М. Туган-Барановського (Україна), Ф. Енгельса.

При визначенні вартості товару необхідно співставляти затрати суспільно необхідної праці з корисним ефектом (з корисністю товару); тобто, затрати робочого часу повинні відповідати суб’єктивній оцінці споживача. Так виникла теорія результатів і витрат. Зіставлення затрат праці і корисності відбувається на ринку. Попит при цьому є виразом корисності, а затрати праці  набувають форми пропозиції.

Ринкова ціна формується при умові, що попит урівнюється з пропозицією, тобто   витрати праці дорівнюють граничній корисності.

Література:

1. Гальчинський А.С. та ін. Основи економічної теорії: - Підр.: -К.: Вища школа, 1995, - тема 7, 86-94 с.

2.  Мочерний С.В. Основи економічних знань: Підр. – К.: Академія, 2000-р.1, 2.2, 93 – 95 с.

3. Основи економічної теорії./ Посібник. В.О.Рибалкін, М.О.Хмелевський таін. – К.: ВЦ «Академія», 2003. – 1.3, 82 – 86 с.

Т.6  Гроші. Грошовий обіг

1.  Сутність і функції грошей.

2.  Форми вартості товарів.

3. Закони грошового обігу.

4. Інфляція.

  1.  Гроші – це загальний еквівалент вартості всіх товарів,

або – це товар, який вільно обмінюється на всі інші товари.

Функції грошей:

  1.  міра вартості – гроші вимірюють вартість всіх інших товарів;
  2.  засіб обігу – гроші забезпечують товарообмін;
  3.  засіб платежу – гроші забезпечують погашення боргових зобов’язань;
  4.  засіб накопичення – гроші здатні акумулювати вартість і зберігати всі інші функції при тимчасовому вилученні їх з обігу;
  5.  світові гроші – гроші забезпечують міжнародні економічні відносини.

З появою грошей товарний світ розділився на два полюси : гроші і всі інші товари. Гроші є універсальним вимірником вартості всіх товарів. Таким чином, гроші надають вартості товарів поняття загальної категорії. В операціях обігу (купівлі – продажу) гроші є засобом товарообміну, вони рухаються назустріч товарам. Гроші як засіб платежу здатні породжувати кредитні (боргові) відносини, а також вони є засобом розрахунку (погашення) кредитних зобов’язань. Сучасні паперові гроші здатні накопичувати вартість і зберігають всі інші властивості в випадку тимчасового припинення їх руху між суб’єктами економічних відносин. Якби грошам не була притаманна інфляція і вони не руйнувалися фізично, цю функцію назвали б засобом створення скарбів. Гроші є мірою вартості, засобом товарообміну і платежу в міжнародних торгівельних і кредитних операціях.

  1.  Відомі дві теорії , які пояснюють походження грошей:  раціоналістична і еволюційна теорії.

Раціоналістична теорія вважає гроші результатом угоди між населенням і урядом. Тобто, грошам надається значення символів вартості, не пов’язаних з вартістю самого грошового знака (банкноти).

Еволюційна теорія вважає, що гроші є результатом  розвитку форм вартості товарів. Ця остання теорія знаходить найбільшу кількість прихильників серед представників сучасної економічної теорії.  Розглянемо етапи розвитку форм вартості товарів.

Форми вартості товарів:

  1.  проста форма вартості

Ця форма вартості демонструє обмін двох товарів : товар А обмінюється на товар Б.  Умовою товарообміну є його еквівалентний характер: товари А і Б мають однакову вартість і різну споживну вартість, тобто товари містять однакову кількість праці, але мають різну корисність.

товар А                               товар Б

 Проста форма вартості  існувала в ті часи, коли випадки товарообміну були поодинокими, кількість товарів була обмежена, тобто, в умовах низького рівня розвитку продуктивних сил.

2. розгорнута форма вартості

Із збільшенням кількості товарів зростає кількість варіантів товарообміну, тобто, вартість одного товару можна виразити  через вартість певної кількості інших товарів. Таким чином, форма вартості ускладнюється.

 

 

      товар Б

      товар В

 товар А                        ..

        ..

      товар N

 

Розгорнута форма вартості демонструє зростання кількості товарів, які пропонують для обміну і зростання можливих варіантів товарообміну.

Але бажання одного з власників товару обмінятися на інший конкретний товар не означає згоди його власника на такий варіант обміну. Така форма вартості пов’язана з трансакційними витратами  обміну.

Трансакційні витрати обміну – це витрати часу і частини вартості , пов’язані з товарообміном.

 3. еквівалентна форма вартості

Розвиток торгівлі, зростання потреб обміну викликають появу більш зручного способу обміну товарами, який не був би пов'язаний з витратами часу і вартості. Так, в результаті розвитку форм вартості на товарних ринках серед усіх товарів стихійно виділяються певні конкретні товари, які цінують всі учасники товарообміну. Це товари – еквіваленти (або товарні гроші), через які вимірюють вартість всі інші товари.

Товар А

Товар Б

 ..   товар-еквівалент

 ..

Товар N

      

   Поява  товарів-еквівалентів значно спрощувала товарообмін. Роль товарів-еквівалентів  виконували товари, які цінувалися всіма учасниками обміну , часто вони втілювали зразок цінності і високої корисності (зерно, худоба, прикраси, сіль кухонна тощо). Такі товари погоджувалися взяти в обмін на інші товари всі учасники обміну. Але в той же час товари – еквіваленти мали певні недоліки.

Недоліки товарів – еквівалентів:

  •  товари – еквіваленти мали подвійну цінність, вони одночасно виконували функції і товарів і грошей;
  •  кількість товарів – еквівалентів могла різко змінюватися, отже, вартість грошей могла змінюватися, при цьому змінювалися значення вартості всіх товарів;
  •  товари – еквіваленти  могли часто змінюватися;
  •  роль товарів – еквівалентів обмежувалася певною  територією.

4.грошова форма вартості

Грошова форма вартості виникла, коли роль товарів – еквівалентів перейшла до металів. В мідному, бронзовому, ранньому залізному віці метали втілювали великі затрати праці, а отже, вони мали велику вартість. Вони високо цінувалися в суспільстві, тому що мали все більший спектр застосування.  В той же час метали легко діляться на частини, тобто вони могли вимірювати вартість різноманітних за затратами праці товарів.

товар А

товар Б

..                 метали

..    (мідь, бронза, залізо, золото, срібло)

товар N

   

 

Спочатку метали виконують функції грошей в ваговому еквіваленті, пізніше з'являються  монети як стандартизовані еталони вартості. Перші металеві монети були  повновісними, тобто такими, що їх номінальна вартість (назва, надпис на монеті) співпадала з реальною вартістю (вартістю металу). Потім реальна вартість грошей почала зменшуватися в порівнянні з їх номіналом, таке явище називається девальвацією. При цьому номінальна вартість грошей зберігалася, а вага металу в них зменшувалася. Так, гроші почали набувати символічного значення. В кінці ХVIII сторіччя в країнах Західної Європи з'являються паперові гроші (Франція, французькі колонії, Англія і т.д.).  Відомо, що перші гроші, як паперові так і металеві з'явилися в Китаї (металеві – в 5 стор. до н.е., паперові – в 7 – 8 стор. н.е.).

Сучасні паперові гроші є символами вартості, їх реальна вартість не співпадає з номінальною вартістю. Вони засновані на довірі, наділені примусовим курсом. Купівельну спроможність сучасних грошей гарантує держава ( уряд).

Реальна вартість сучасних грошей визначається їх купівельною спроможністю.

Купівельна спроможність грошей – це кількість товарів, яку можна купити на одну грошову одиницю за існуючим масштабом цін.

  1.  Закони грошового обігу

Закони грошового обігу розробляє і запроваджує держава. Сучасна економічна теорія вважає, що найбільш актуальний підхід до питань грошового обігу сформулювала теорія монетаристів.  В основі монетаризму лежать наступні закони грошового обігу:

  1.  Товарна маса є первинною в порівнянні з грошовою масою (тобто, кількість грошей в країні повинна відповідати кількості товарів);
  2.  Кількість грошей в країні залежить від обсягів товарної маси і від швидкості грошової одиниці.

М×V = P×Q,        М =

Де : М – грошова маса;

       V – швидкість грошової одиниці;

       Р – середній рівень цін;

       Q – обсяги товарного виробництва.

  1.  Оптимальна грошова маса визначається:

Qгр. = ,

Qгр. - оптимальна кількість грошей;

Vшвидкість грошової одиниці;

ЦТсума цін товарів (сумарна вартість товарної маси);

П – сумарна вартість платежів, строк оплати яких наступив;

К – сумарна вартість кредитних операцій;

ВЗП – сума взаємозалікових (бартерних, безготівкових) платежів.

В випадку, коли фактична грошова маса перевищує оптимальну, в країні виступає інфляція.

Інфляція – це зменшення реальної вартості грошей та зростання рівня цін.

 Види інфляції:

а) в залежності від причин, що породжують знецінення грошей:

1.емісійна  інфляція  - це знецінення грошей по причині появи в обігу «надлишкової»  грошової маси, не забезпеченої товарами;

2.інфляція попиту – знецінення грошей по причині росту попиту на товари, готовності до покупок в періоди економічного зростання;

3. інфляція пропозиції – виникає по причині зростання попиту на ресурси та цін на ресурси в періоди економічного зростання;

4. інфляція «ціна – заробітна плата»  або інфляційна спіраль – це поєднання інфляції попиту і пропозиції.

б) в залежності від темпів знецінення грошей:

- природна інфляція – Ті (темпи інфляції) не перевищують 5% на рік;

- повзуча інфляція – Ті = 5 -10 % на рік;

- галопуюча інфляція – Ті = 10 -100 % на рік;

- гіперінфляція – Ті ≥100 % на рік.

Поєднання процесів знецінення грошей з падінням обсягів національного виробництва називається стагфляцією.

Література:

 1.  Мочерний С.В. Основи економічних знань: Підр. – К.: Академія, 2000-р. 2.3, 95 – 106 с.

2. Гальчинський А.С. та ін. Основи економічної теорії: - Підр.: -К.: Вища школа, 1995, - тема 8, 94 - 113 с.

3. Основи економічної теорії./ Посібник. В.О.Рибалкін, М.О.Хмелевський таін. – К.: ВЦ «Академія», 2003. – 1.4, 86 – 101 с.

Т.7  Капітал

1. Первісне накопичення капіталів. *

2. Сутність і форми капіталу.*

3. Загальна формула капіталу.**

4. Робоча сила як товар.*

5. Структура капіталу.*

6. Додаткова вартість.***

7. Прибуток.***

  1.  Первісне накопичення капіталів.

Капітал – це будь-яка власність (гроші, засоби виробництва), яка забезпечує своїм власникам додаткову вартість.

Первісне накопичення капіталів – це збільшення обсягів капіталів у власності окремих осіб і одночасне перетворення безпосередніх виробників на найманих робітників. Суспільство поділилося на два основні класи:

І – власники грошей і засобів виробництва – підприємці (капіталісти);

ІІ – власники робочої сили, які є вільними особисто, але не мають засобів існування і тому змушені продавати свою робочу силу – наймані робітники.

Події, які сприяли первісному накопиченню капіталів:

  •  Великі Географічні Відкриття (Америка, Індія, країни сходу);
  •  технічна революція в Західній Європі: створення машин і механізмів, запровадження в виробництво наукових досягнень (паровий двигун, механічна прялка, ткацький станок тощо);
  •  буржуазні революції в Західній Європі;
  •  становлення світової колоніальної системи.

Отже, капіталістичне товарне виробництво – це соціально – економічна система, заснована на приватній власності на засоби виробництва з використанням найманої праці, що приводить до поділу суспільства на два основні класи – підприємці і робоча сила.

  1.  Сутність і форми капіталу.

 Капітал – це вартість, яка приносить додаткову вартість, або це само зростаюча вартість.

Форми капіталу:

1 – грошовий або лихварський капітал:   Г - Г′, де    Г′= Г+∆ Г;

2 – торгівельний капітал:                         Г – Т - Г′;

3 – промисловий капітал:

                                                                   ЗВ

                                                  Г – Т          …….В….. - Т′ - Г′,

                                                                        РС

де: Г – авансований капітал (початкова сума грошей);

    Т – товарна форма авансованого капіталу;

   ЗВ – засоби виробництва;

   РС – робоча сила;

   В – процес виробництва;

   Т′ - продукт праці, причому його вартість Т′= Т+∆Т;

Г′ - грошовий вираз вартості продукту праці,   Г′= Г+∆ Г, ∆ Г – додаткова                                  вартість.

  1.  Загальна  формула капіталу. 

Загальна формула капіталу ідентична до формули промислового капіталу. На думку К. Маркса капітали у всіх галузях і сферах виробництва здійснюють рух саме за цією формулою:

                                                                   ЗВ

                                                  Г – Т          …… В ….. - Т′ - Г′

                                                                        РС

Формула містить три стадії руху капіталу:

1 – І обіг – це купівля факторів виробництва, а саме: засобів виробництва ЗВ і робочої сили РС:

                                               ЗВ

                             Г – Т

                                                    РС

2 – виробництво – це процес створення продукту праці:   ….  В  ....;

3 – ІІ обіг – перетворення товарної форми капіталу на грошову, тобто продаж продукту праці:   Т′ - Г′.

  1.  Робоча сила як товар.

Робоча сила – це здатність людини до праці.

Як і будь-який інший товар, товар робоча сила має дві властивості: вартість і споживну вартість.

Вартість робочої сили зводиться до вартості засобів, необхідних для життя і відновлення робочої сили робітника. Вона включає:

  •  вартість засобів, необхідних для задоволення матеріальних потреб робітника;
  •  вартість засобів, необхідних для задоволення соціально – культурних потреб робітника;
  •  вартість засобів для утримання сім′ї робітника;
  •  кошти на навчання та підвищення кваліфікації.

Величина вартості робочої сили вимірюється кількістю робочого часу, необхідного для створення вищеназваних умов. Заробітна плата робітника є ціною його робочої сили. В Україні ціна робочої сили менша за її вартість.

Споживна вартість робочої сили полягає в здатності робітника створювати своєю працею вартість, більшу, ніж вартість робочої сили. Жоден інший товар такої властивості не має.

  1.  Структура капіталу. 

Частина капіталу, яка в процесі виробництва перетворюється на засоби виробництва і не змінює своєї величини, називається постійним капіталом .

Частина капіталу, яка витрачається на найм робочої сили і в процесі виробництва змінює свою величину (зростає), називається змінним капіталом (V).

К = С + V

С – постійний капітал;

Vзмінний капітал.

  1.  Додаткова вартість.

Додаткова вартість в кількісному розумінні – це різниця між вартістю створеного продукту праці і вартістю робочої сили:

Вартість продукту праці визначається:

  W = K + m,  або: W = C + V + m,

де W - вартість продукту праці;

    m - додаткова вартість.

Додаткова вартість в кількісному розумінні – це різниця між вартістю створеного продукту праці і вартістю робочої сили:

m = WK

Додаткова вартість – це вартість, створена працею найманого робітника і привласнена підприємцем без еквіваленту.

Економічний зміст додаткової вартості розкривається в процесі аналізу робочого часу робітника.

Робочий день найманого робітника складається з двох частин:

  •  необхідного робочого часу (НРЧ);
  •  і додаткового робочого часу (ДРЧ).

Необхідний робочий час – це час, за який робітник відтворює вартість робочої сили (V), тобто це необхідна праця;

Додатковий робочий час – це час, за який робітник створює додаткову вартість (m), тобто це додаткова праця.

Протягом робочого дня робітник створює своєю працею нову вартість величиною V + m.

Показником розподілу нової вартості між підприємцем і робітником є норма додаткової вартості m′.

m′ = (m / V) × 100%

                                    або:     m′ = (ДРЧ /НРЧ) × 100%

  1.  Прибуток.

Продукт праці після завершення процесу виробництва потрапляє в умови обігу і перетворюється на товар. На товарних ринках товари реалізуються за цінами.

Ціна будь – якого товару визначається:  Ц = К + р,

де  Ц – ціна товару;

    К – витрати капіталу на його виробництво;

    р – прибуток.

Прибуток – це ринкова форма додаткової вартості.

Він визначається як різниця між ціною товару і витратами капіталу:

р = Ц – К.

Показником ефективності використання капіталу є норма прибутку або рентабельність р′.

р′. = р / К× 100%

Норма прибутку показує скільки прибутку забезпечує одна грошова одиниця затраченого капіталу.

Фактори, які впливають на величину прибутку:

а) норма додаткової вартості: чим вища норма додаткової вартості: тим більший прибуток забезпечує капітал;

б) вартісна будова капіталу: чим більша частка затрат припадає на змінний капітал, тим більший прибуток він забезпечує;

в) швидкість руху капіталу.

Питання для контролю знань:

1.Що таке капітал?*

  1.  За яких умов гроші перетворюються на капітал?**
    1.  Поясніть сутність первісного накопичення капіталів.*
    2.  Що таке робоча сила? За яких умов вона перетворюється на товар?*
    3.  В чому полягає вартість і споживна вартість робочої сили?*
    4.  Розкрийте структуру капіталу.*
    5.  Форми капіталу.*
    6.  Розкрийте сутність загальної формули капіталу.**
    7.  Що таке додаткова вартість?*
    8.  Поясніть механізм утворення додаткової вартості.***
    9.  Поясніть зміст додаткової вартості.**
    10.  Що таке норма додаткової вартості?**
    11.  Яким чином можна збільшити норму додаткової вартості?***
    12.  Що таке прибуток?*
    13.  В чому полягає відмінність між додатковою вартістю і прибутком?***
    14.  Які фактори впливають на величину прибутку?**

Література:

Г.І.Башнянин та ін. Політекономія. Підр. – К.: Ніка – Центр, 2000 – тема 10, 228 – 255 с.

Гальчинський А.С. Основи економічних знань. Навч. посіб. – К.: Вища школа, 2002. 161 – 174 с.

Ніколенко Ю.В.  Основи економічної теорії. Підр. – К.: ЦУЛ,  2003. 201 – 218 с.

Т.8  Акціонерний капітал

Сутність і види акціонерних підприємств.

Акція. Курс акції.

Організаційно – правові основи діяльності акціонерних товариств.

1. Акціонерні товариства і акціонерний капітал виникли на основі руху позичкового капіталу і розвитку кредиту. В 19 сторіччі суспільство зіткнулося з проблемою – індивідуальні капітали, якими великими вони не були, виявилися недостатніми для організації великих підприємств: залізниць, великих фабрик і заводів, заснування великих банків тощо. В той же час дрібні форми виробництва вже не задовольняли потреби суспільства. Таким чином, на певному етапі розвитку товарне виробництво стикається з суперечністю між зростаючими потребами суспільства і можливостями товарного виробництва.

Акціонерні товариства стали такою формою організації виробництва, яка поєднувала невеликі індивідуальні капітали і надавала стимули до економічної діяльності як власників капіталів так і безпосередніх виробників.

Акціонерний капітал – це капітал, створений за рахунок внесків учасників акціонерного підприємства.

Акціонерне підприємство – це підприємство, засноване на колективній формі власності. Частка кожного учасника акціонерного підприємства визначається кількістю акцій, якими він володіє.

Акціонерне підприємство має ряд переваг в порівнянні з приватними одноособовими підприємствами:

Можливість концентрації значних коштів,

Створення великих форм підприємств,

Поєднання економічних інтересів власників капіталів і безпосередніх виробників шляхом перетворення виробників на співвласників підприємства,

Можливість поновлення капіталу підприємства (через випуск і продаж нових акцій),

Поєднання переваг приватної і суспільної власності.

Характерні ознаки акціонерних підприємств:

Статутний капітал розділений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості,

Акції розміщені між засновниками і учасниками,

Акціонери несуть відповідальність за результати діяльності в межах вартості акції

Відповідальність за зобов’язаннями – лише майном підприємства.

Акціонерні підприємства бувають двох видів: закриті і відкриті.

Закриті акціонерні підприємства – це такі підприємства, акцій яких розділені між засновниками і не можуть продаватися на ринку цінних паперів.

Відкриті акціонерні товариства – це підприємства, акції яких розповсюджуються за підпискою та можуть продаватися на фондовому ринку.

2. Акція – це цінний папір, який свідчить про внесок її власником в капітал акціонерного підприємства і дає право на отримання прибутку і участь в управлінні підприємством.

Функції акцій:

вона є свідоцтвом про внесення капіталу в статутний капітал підприємства,

акція є знаком власності,

акція дає право на отримання дивідендів,

акція є свідоцтвом інвестиції, технічного прогресу,

власник акції має право контролю і участі в справах підприємства.

Дивіденди – це частина прибутку акціонерного підприємства в розрахунку на одну акцію. Величина дивідендів залежить від розмірів внеску в капітал акціонерного підприємства і від прибутковості його діяльності.

Дивіденди розраховуються так: від загальної суми прибутку акціонерного підприємства вираховують видатки на розвиток, модернізацію, плати за кредити, премії. Сума, що залишилась, ділиться на кількість акцій.

Акції бувають двох видів: прості і привілейованих.

Привілейовані акції гарантують своїм власникам першочергову виплату дивідендів у фіксованих процентах до номінальної вартості акцій. Такі акції забезпечують також пріоритетну участь у розподілі майна у випадку ліквідації акціонерного підприємства. Водночас привілейовані акції не можуть бути враховані при голосуванні на зборах акціонерів. Їх власники можуть впливати на діяльність підприємства шляхом масового їх продажу на фондовій біржі (це може привести до падіння курсу акцій).

Згідно до Закону України «Про господарські товариства», акціонерне підприємство може випускати до 10 % привілейованих акцій.

Прості акції дають право своєму власнику брати участь в управлінні підприємством шляхом участі в голосуванні на зборах акціонерів.

Всі рішення про управління підприємством приймають загальні збори акціонерів шляхом відкритого голосування. Підрахунок голосів здійснюється за принципом: 1 акція = 1 голос. Міра участі акціонера в роботі підприємства визначається кількістю акцій. Фактично підприємством управляють власники найбільшої кількості акцій або ж контрольного пакету акцій. Контрольний пакет акцій включає більшість числа акцій (50% + 1 акція).

Акції можуть також бути іменними і на пред’явника.

Засновники акціонерного підприємства залишають у себе не менше 25% випущених акацій. Решту акцій реалізують за відкритою підпискою (якщо це відкрите акціонерне підприємство). Акції продають вперше за номінальною вартістю на первинному ринку цінних паперів. На фондовій біржі акції продають за ринковою ціною або курсом акції.

Курс акції – це ціна, за якою акція продається і купується на фондовій біржі.

На курс акції впливають наступні фактори:

величина дивідендів,

величина позичкового процента (%-ної ставки за якою банк виплачує проценти по депозитам),

рівень інфляції,

ринкова ситуація, економічна стабільність,

перспективи розвитку підприємства і галузі в майбутньому,

розміри нагромаджень, рівень доходів та схильність населення до заощаджень тощо.

Найбільш відомі фондові біржі (в Нью – Йорку, Лондоні, Токіо, Франкфурті, Гонконгу) визначають курси акцій найбільш впливових компаній, які є основою для визначення узагальнюючих індексів курсів акцій. Ці індекси є показниками рівня розвитку і стабільності економіки в цілому.

Крім акцій акціонерні підприємства можуть випускати також облігації.

Облігації акціонерних підприємств – це цінний папір, який свідчить про внесок певних коштів в капітал підприємства і дає право на отримання фіксованого прибутку. Облігація акціонерного підприємства не дає права її власнику брати участь в зборах акціонерів і не підлягає передачі. Вони свідчать про кредитні відносини і з часом виконуються підприємством.

1). курс акції = Д / Б% * 100%,

Де, Д – розмір дивідендів,

Б% - позичковий процент.

2). дап' = Д / Ца * 100%                   або    дап' = Рап  / Кап * 100%

дап' – норма прибутку акціонерного підприємства,

Ца – номінальна ціна акції,

Рап - прибуток акціонерного підприємства,

Кап – капітал акціонерного підприємства.

3). Д = Курс акції - Ца 

За цією формулою визначається величина дивідендів в реальних ринкових умовах.

З поширенням акціонерних підприємств з'явились холдинги.

Холдинг – це компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій інших компаній. Таким чином, холдинг контролює залежні компанії і використовує їх діяльність в своїх інтересах.

Холдинги створюють систему участі – це володіння одними акціонерними компаніями контрольними пакетами інших компаній. На її основі складається багатоступенева залежність великої кількості підприємств від фінансових груп або окремих фінансових магнатів, які отримують можливість розпоряджатися капіталами і вилучати прибутки підприємств, формально не несучи відповідальності за їх діяльність.

Суть системи участі полягає в тому, що головна компанія «мати» (холдинг) скуповує контрольні пакети акцій інших «дочірніх» компаній, які в свою чергу скуповують акції дрібних фірм «онуків». Так створюється розгалужена система фінансової залежності, при якій холдинг, володіючи відносно невеликим капіталом, контролює в декілька разів більший капітал, спрямовуючи його діяльність у власних інтересах.

Утворення акціонерних підприємств породжує фіктивний капітал – капітал у вигляді цінних паперів. Реальний капітал – це промисловий капітал у всіх його формах (грошовий, продуктовий, товарний). Цінні папери не мають власної вартості, вони є лише титулами вартості.

Фіктивний капітал виникає на основі реального капіталу, відокремлюється від нього і здійснює власний рух в економіці.

В сучасних умовах фіктивний капітал зростає значно швидше, ніж реальний. Це пов’язано:

1. з тенденцією прибутковості до зниження, падінням банківського проценту (чим нижчий банківський процент, тим вище курс акцій, отже тим більший фіктивний капітал),

2. з перетворенням все більшої кількості підприємств на акціонерні, що збільшує фіктивний капітал,

3. зростання державних боргів, випуск облігацій державних позик.

Зростання фіктивного капіталу породжує ілюзію зростання народного добробуту. Але акції розміщені нерівномірно серед людей з різними рівнями доходів: 52% акцій зосереджені у 2,5% найбагатших людей, 3% - у робітників, 0,3% - у фермерів.

Крім того, зростання фіктивного капіталу означає зростання чисельності людей, що отримують доходи від цінних паперів, не займаючись ніякою продуктивною працею.

3. Процес створення акціонерного підприємства включає наступні етапи:

оголошення про намір створення акціонерного підприємства,

проведення підписки на акції,

проведення установчих зборів,

державна реєстрація підприємства.

Оголошення про створення акціонерного підприємства здійснюється в пресі, радіо, телебаченні. Засновники акціонерного підприємства оголошують про відкриту підписку на акції. В повідомлені повинні міститися дані про майбутнє підприємство: фірмова назва, мета діяльності, склад засновників, розмір статутного капіталу тощо. Термін відкритої підписки не перевищує 6 місяців. Якщо за цей час не буде реалізовано 60% акцій акціонерне підприємство не вважається заснованим. Засновники зобов’язані залишити в себе не менше 25% акцій. Установчі збори акціонерного підприємства обирають Раду акціонерного підприємства, затверджують статут та пільги засновників.

Вищім органом правління акціонерного підприємства є загальні збори, участь у яких можуть брати всі акціонери. Збори приймають рішення щодо виробничої діяльності. Збори є правомочними, якщо на них присутні більше 60% голосів (акцій). Рішення приймаються більшістю голосів (3/4 голосів).

Між зборами управління акціонерного підприємства здійснює Рада акціонерів, яка здійснює такі функції:

контроль за діяльністю акціонерного підприємства (Спостережна рада),

виконання поточних функцій управління (Правління),

контроль за фінансово0-господарською діяльністю правління (Ревізійна комісія).

Література

Г.І.Башнянин та ін. Політекономія. Підр. – К.: Ніка – Центр, 2000 – тема 14, 325 – 342с.

Гальчинський А.С. Основи економічних знань. Навч. посіб. – К.: Вища школа, 2002. 266 – 277 с.

Т.9    Ринок. Ринкова система

  1.  Сутність та функції ринку.
  2.  Структура та інфраструктура ринку.
  3.  Закони функціонування ринку.
  4.  Попит, пропозиція, ринкова рівновага.
  5.  Еластичність попиту і пропозиції.
  6.   Особливості формування ринкової економіки в Україні (самостійне вивчення).

1.Ринок – сукупність економічних відносин між домогосподарствами, фірмами, організаціями і державою з приводу купівлі-продажу товарів та послуг, та механізм забезпечення цих процесів згідно з законами товарного виробництва.

Ринок забезпечує збалансованість розвитку економіки, бо він визначає скільки і яких товарів треба виробити. Він побудований на конкурентних відносинах, стихійності розвитку. Для сучасного рику характерною ознакою є значна ступінь державного регулювання.

Ознаки сучасного ринку:

  1.  наявність економічно та юридично незалежних суб’єктів;
  2.  еквівалентний обмін товарів;
  3.  конкуренція;
  4.  стихійне ціноутворення;
  5.  реальна інформація про ринок;
  6.  «диктат» споживача;
  7.   тенденція до монополізації

«Диктат» споживача, тобто перевищення попиту над пропозицією, дає можливість споживачу обирати товар серед множини подібних товарів. Таким чином споживач своїм вибором товару стимулює його виробника.

Функції ринку:

  1.  регулююча – забезпечує зв’язки між різними галузями, між попитом і споживанням; встановлює пропорції витрат і прибутків; забезпечує безперервність відтворення капіталу;
  2.  стимулююча – ринок сприяє тим виробникам, які найбільш раціонально використовують фактори виробництва; які скорочують індивідуальні затрати робочого часу, стимулює запровадження досягнень НТП в виробництво; спонукає виробників на виробництво нових видів продукції;
  3.  розподільча – якщо затрати індивідуального робочого часу на виробництво товарів перевищують суспільно необхідні затрати, то такі товари не витримають цінової конкуренції: тобто ринок розподіляє доходи виробників. Для одних виробників створюються умови для подальшого розвитку; для інших – настає питання подальшого існування. Відбувається соціальне розшарування суспільства за доходами.
  4.  інтегруюча – об’єднання економіки країни в одне ціле; створення системи зв’язків між сферами виробництва і споживання;
  5.  ціноутворююча – встановлення цін відповідно з законом вартості та врахуванням корисності.
  6.  інформаційна – ринок дає об’єктивну інформацію про попит і пропозицію товарів (корисність і затрати).про рівень витрат і доходів, про ефективність національної економіки в цілому.

2.Структура ринку:

За економічним призначенням об’єктів ринкових відносин ринок розподіляється на частини (сегменти):

  •  ринок предметів споживання і послуг;
  •  ринок засобів виробництва;
  •  ринок науково-технічних розробок та інформації;
  •  фінансовий ринок;
  •  валютний ринок;
  •  ринок робочої сили;
  •  тіньовий ринок.
  •  

1.Ринок предметів споживання і послуг:

В структурі витрат економічно розвинених країн частка споживання складає 60-70% від ВВП. Купівля продаж відбувається в формі оптової і роздрібної торгівлі.

Якщо предмети споживання не мають індивідуальні особливості і є взаємозамінними вони можуть продаватися на біржі.

Біржа – це регулярно функціонуючий оптовий ринок взаємозамінних товарів які продаються за стандартом та зразками.

2.Ринок засобів виробництва.

Товарами на ринку засобів виробництва є засоби праці (знаряддя, станки, інструменти, техніка) і предмет праці (це в основному - сировина)

3.Ринок інформації 

Товарами на ньому виступають патенти, ліцензії, цінна інформація.

4.Фінансовий ринок ( або ринок позичкових капіталів) - це механізм мобілізації та перерозподілу тимчасово вільних фінансових ресурсів.

Фінансовій ринок включає:

а) ринок капіталів (інвестиційний ринок);

б) ринок кредитів;

в) ринок цінних паперів.

Товарами на ринку капіталів є вільні кошти окремих осіб, підприємств і держави, які можуть бути спрямовані на інвестиції: будівництво, реконструкцію, придбання засобів виробництва, МТЗ, придбання нової техніки і технології і т.п.

Кредитний ринок – це система відносин між позикодавцями (кредиторами) та позикоодержувачами з приводу позики в грошовій або товарній формі. Кредитор отримує певний дохід за надання кредиту в залежності від умов кредиту.

Ринок цінних паперів. Цінні папери – це грошові документи, які визначають взаємовідносини між суб’єктами ,що їх випустили (емітентами) і тими, хто їх придбав. Вони передбачають виплату доходу у вигляді відсотків або дивіденду.

Ринок цінних паперів складається з 2-х частин:

  1.  емісійний ринок – випуск цінних паперів в обіг
  2.  фондова біржа – продаж цінних паперів.

5.Валютний ринок.

 Предметом купівлі-продажу на ньому є різні національні валюти. На валютному ринку встановлюються курси валют – ціна валют на внутрішньому ринку в залежності від рівня попиту і пропозиції на валюту, рівня інфляції, політики Національного банку та інших факторів.

6.Ринок робочої сили.

Перетворення робочої сили на товар привело до виникнення ринку робочої сили. Характерна ознака цього ринку – перевищення пропозиції робочої сили над попитом – тобто безробіття. Це свідчить про неефективне використання робочої сили в суспільстві в цілому. Економічно розвинені країни намагаються створити умови, щоб фактичного безробіття наблизився до рівня природного безробіття.

7.Тіньовий ринок.

Тіньовим ринком називають сегмент економіки ,в межах якого відбувається позазаконна діяльність з метою отримання прибутку. Функціонування тіньового ринку проявляється в двох напрямках: 1) приховування результатів від легальної діяльності з метою уникнення сплати податків; 2) зайняття незаконною діяльністю (наприклад: виробництво і розповсюдження грошових знаків, зброї, наркотичних речовин).

Для функціонування ринку необхідна наявність інфраструктури – комплексу галузей, систем, служб, які обслуговують ринок.

Інфраструктура включає:

  •  підприємства оптової та роздрібної торгівлі
  •  кредитну систему та комерційні банки
  •  систему страхування та страхові компанії
  •  митну систему
  •  валютну систему
  •  громадські організації
  •  аудиторські фірми
  •  аукціони, ярмарки
  •  організації захисту прав працюючих за наймом
  •  .господарські суди
  •  торгові палати.

3. Ринок функціонує у відповідності з ринковим механізмом.

Ринковий механізм – це система, яка забезпечує ефективний розподіл ресурсів, оптимальну організацію виробництва, економічно доцільний розподіл прибутків  і встановлення об’єктивної ринкової ціни.

Складові частини ринкового механізму:

  •  попит
  •  пропозиція
  •  ціна
  •  конкуренція

Ринковий механізм сам забезпечує свою стабільність, це саморегульована система(тобто, він сам відновлює порушену рівновагу). Він діє у відповідності з законами ринкової економіки.

Закони ринкового механізму:

  •  закон попиту
  •  закон пропозиції
  •  закон ринкової рівноваги
  •  закон вартості
  •  закони грошового обігу
  •  закон конкуренції

4.Попит – це кількість товарів, яку споживачі спроможні купити за певними цінами протягом певного періоду часу.

Закон попиту: при зниженні ціни на одиницю продукції у споживачів виникає бажання купити її в більшій кількості і навпаки – підвищення ціни викликає скорочення попиту.

Нецінові фактори попиту:

  1.  зміна уподобань
  2.  зміна числа покупців
  3.  зміна доходів звичайних споживачів товару
  4.  зміна цін на пов’язані товари
  5.  зміна очікувань

Вплив нецінових факторів викликає зміну попиту при всіх рівнях ціни, що ілюструється графічно зміщенням кривої попиту.

Пропозиція – це кількість товарів, яку фірми згодні продати за певним рівнем цін протягом певного періоду часу.

1.Закон пропозиції: із зростанням ціни на товар фірми згодні продати його в більшій кількості і навпаки – із зниженням ціни кількість товаріу, яку пропонують для продажу зменшується.

2. Закон пропозиції: виробники бажають продати більшу кількість продукції по більш високим цінам, ніж по низьким.

Нецінові фактори пропозиції:

  1.  зміна цін на сировину (ресурси)
  2.  кількість продавців на певному ринку
  3.  зміна рівня технології виробництва
  4.  державне вручання (податки, дотації)
  5.  ціни на інші товари
  6.  очікування (ефекти очікувань)

Стан ринкової рівноваги визначається шляхом співставлення попиту і пропозиції.

Ринкова рівновага – це такий стан ринку, коли попит на товар дорівнює його пропозиції, тобто, продавці і покупці товару дійшли до компромісного рішення щодо ціни товару(згодні з нею).

Р – ціна, гр., од.

Q – кількість товару, од. тов..

т. О – точка ринкової рівноваги

т.

P0ринкова рівноважна ціна

Q0рівноважна кількість продажу.

Рівноважна ціна – ціна, при якій попит і пропозиція співпадають. Це єдина стійка ціна на даному ринку, хоча вона може змінюватися під впливом ріноманітних нецінових чинників.

5. Еластичність попиту характеризує чутливість споживача до зміни цін на товари або до зміни рівня доходів. Розрізняють три види еластичності попиту:

а) еластичність попиту за ціною /Ed /показує наскільки змінюється величина попиту при зміні ціни товару на 1%

або

Якщо:  - попит еластичний

            - попит нееластичний

            - попит одиничний (пропорційний)

            - попит абсолютно нееластичний

            - попит абсолютно еластичний

б) еластичність попиту за доходом EI показує наскільки змінюється попит на товар при зміні доходу споживача на 1%

  або

В залежності від значення EI товари розрізняються

- товари першої необхідності

- товари вищої якості

- товари нижчої якості

- предмети розкоші

в) перехресна еластичність попиту характеризує відносну зміну попиту на певний товар  при зміні ціни на інший товар. Цей коефіцієнт характеризує пов'язаність товарів.

, або   

Якщо: ЕCN >0 – товари С і N взаємозамінюючі;

ЕCN <0 – товари С і N взаємодоповнюючі;

ЕCN  = 0 - товари С і N незалежні.

Еластичність пропозиції ES показує наскільки змінюється кількість пропозиції при зміні ціни на 1%

Якщо:

ES > 1 – пропозиція еластична;

ES  <1 – пропозиція нееластична;

ES  = 0 – пропозиція абсолютно нееластична;

ES   - пропозиція абсолютно еластична.

Еластичність пропозиції залежить від тривалості ринкового періоду: довгострокового, короткострокового або миттєвого. Чим більша тривалість ринкового періоду, тим більш еластичною може бути пропозиція.

Література:

 1.  Мочерний С.В. Основи економічних знань: Підр. – К.: Академія, 2000-р. 2.4, 106 – 115с.

2. Гальчинський А.С. та ін. Основи економічної теорії: - Підр.: -К.: Вища школа, 1995, - теми 9, 10, 114 - 155 с.

3. Основи економічної теорії. Підручник. За заг. редакцією Ю.В.Ніколенка. – К.: ЦУЛ, 2003. – гл.6, 135 - 147 с.

4. Основи економічної теорії./ Посібник. В.О.Рибалкін, М.О.Хмелевський таін. – К.: ВЦ «Академія», 2003. – 2.1, 2.2, 126 – 132 с.

Т. 10   Національне виробництво

Система національних рахунків (СНР).

Показники обсягів національного виробництва.

Валовий внутрішній продукт (ВВП).

Відтворення суспільного продукту.

Обчислення виробленої суспільством продукції за певний період здійснюють за допомогою деяких показників.

З 1988 року в практику економічних рахунків почала запроваджуватися універсально система обліку результатів діяльності на рівні держави — Система Національних Рахунків(СНР), яка широко застосовується в світовій практиці. СНР була розроблена американськими економістами С Кузнєцовим і В.Леонтьєвим. Рішенням ООН ця система рахунків застосовується у всьому світі:

Основні положення СНР

суспільний продукт ділиться на дві групи:

товари

послуги

економіка ділиться на сектори:

реальний сектор (нефінансові корпорації, сфера виробництва)

фінансові корпорації (банки, страхові компанії)

сектор державного управління

домашні господарства

Всі суб’єкти економіки діляться на резидентів (громадян даної країни) і нерезидентів (громадян інших країн)

Основні типи виробників і споживачів суспільного продукту:

домашні господарства (виробник і споживач національного доходу)

підприємства

держава (одержувач податків і розпорядник бюджету)

іноземні суб’єкти

Отже, СНР — це система найбільш загальних економічних показників, яка характеризує рівень розвитку економіки, масштаби і темпи економічного зростання, основні результати, які дають змогу робити висновки про ефективність функціонування економіки.

Показники обсягів національного виробництва:

Валовий національний продукт (ВНП)

ВНП=ВВП+ПД-ПВ

ПВ – первинні доходи – доходи громадян даної країни від економічної діяльності за кордоном;

ПД — первинні витрати — доходи іноземців від участі в економічній діяльності на території даної країни.

Чистий валовий продукт (ЧВП)

ЧВП=ВВП-А

ВВП – внутрішній валовий продукт;

А — сума амортизаційних відрахувань

ЧВП вимірює загальну вартість продукції, яку виробляє національна економіка, не погіршуючи виробничих можливостей наступних років.

Національний доход (НД) — сумарний доход власників вітчизняних факторів виробництва

         НД=ЧВП-НП   

або:--НД=ВВП-А-НП

або: НД=3П+П+R+%+Д

НП — непрямі податки

3П — заробітна плата найманих робітників

П — прибутки підприємців

R — прибутки від власності на нерухомість та землю

% — банківський прибуток (прибуток власників банківських вкладів)

Д — прибуток від цінних паперів, дивіденди.

особистий доход (ОД) — доходи, які поступають в розпорядження в результаті розподілу національного доходу

ОД=НД – В + ТR

В — виплати в фонди соціального страхування, податки на прибутки підприємства

ТR — транспортні платежі і особисті доходи

Використовуваний доход (ВД):

ВД=ОД - Т;

Т — податки на прибуток

Головним показником економічної діяльності на макрорівні є внутрішній валовий продукт(ВВП).

Внутрішній валовий продукт (ВВП) — це сукупна ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених підприємствами, організаціями і установами в поточному періоді на економічній території країни.

Відомі 2-ва основних методи розрахунку ВВП:

за витратами

за доходами.

Обчислення ВВП за витратами

За цим методом підсумовуються витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП

ВВП=С+І+G+Nx

C — витрати фірм і домогосподарств на споживання

І — інвестиційні витрати (житлове будівництво; придбання устаткування, будівель, МТЗ)

G — державні витрати (утримання армії, апарату управління, виробництво суспільних товарів)

Nx  — чистий експорт,     Nx =Х - М;

Х- експорт;  М  - імпорт (експорт за вирахуванням імпорту)

Обчислення ВВП за доходами

За цим методом підсумовуються всі види доходів суб’єктів економічної діяльності:

ВВП=А+НП+3П+R+%+Д+П

А — амортизаційні витрати

НП — непрямі доходи; податки

3П — заробітна плата (з відрахуваннями га соціальне страхування)

R — рентні платежі — доходи за здану в оренду землю, будівлі, приміщення

% — банківський прибуток (дохід власників депозитних вкладів)

Д — доход від власності на цінні папери

П — прибуток корпорацій

Розрізняють номінальний і реальний ВВП

Номінальний ВВП — це сукупна вартість товарного виробництва, розрахована в цінах поточного року;

ВВПн  = рі qi,

де :рі — ціна і-того товару в поточному році ;

     qі- обсяги виробництва  і-того товару в поточному році.

Реальний ВВП – це сукупна вартість товарного виробництва, розрахована в цінах базового року:

                                                       ВВПр  = Σ poqi,

Де: ро – ціна і-того товару в базовому році;

     qi – обсяги виробництва і-того товару  в поточному році.

Номінальні показники ВВП не можуть бути базою для економічного аналізу , їх величина значною мірою залежить від стабільності цін, тобто, на номінальні показники економічного розвитку впливає інфляція. Реальні показники позбавлені впливу інфляції, тому їх застосовують для реальної оцінки стану економіки. На практиці номінальні показники приводять до рівня реальних.

Для приведення ВВПн до рівня ВВПр використовують дефлятор ВВП .

Дефлятор ВВП=

Якщо Ір < 100 — приведення ВВПн до реального рівня здійснюють методом інфлювання (збільшення ВВПр)

 Ір > 100 дефлювання (зменшення ВВПр)

Література:

 1.  Мочерний С.В. Основи економічних знань: Підр. – К.: Академія, 2000-р.1, тема 3.

2. Гальчинський А.С. та ін. Основи економічної теорії: - Підр.: -К.: Вища школа, 1995, - тема 6, 66-78 с.

3. Основи економічної теорії. Підручник. За заг. редакцією Ю.В.Ніколенка. – К.: ЦУЛ, 2003. – гл.3, 49-71 с.

4. Основи економічної теорії./ Посібник. В.О.Рибалкін, М.О.Хмелевський та ін. – К.: ВЦ «Академія», 2003. – 1.2, 39 – 76 с.

Т.11  Економічне зростання

Структура суспільного продукту.

2.  Типи економічного зростання.

Національний доход: розподіл та перерозподіл.

Споживання та заощадження національного доходу.

І. Відтворенням називається процес безперервного повторення процесу виробництва.

Для того, щоб виробництво повторювалось безперервно, необхідно, щоб вироблений продукт постійно реалізовувався. На кошти від реалізації купуються нові засоби виробництва, залучається робоча сила (заробітна плата) тобто здійснюється новий цикл виробництва.

Якщо ж продукція реалізується не повністю, частина капіталу «заморожується» в вигляді готової продукції.

Криза неплатежів може викликати кризу виробництва.

Існує 2-ва види відтворення: просте і розширене.

 Просте відтворення означає, що виробництво з року в рік повторюється в незмінних масштабах. Це можливо при умові, що вся створена додаткова вартість буде вилучатися з виручки від реалізації продукції та буде спрямована на споживання ( поступить в особисте розпорядження власника капіталу).

Розширене відтворення означає, що виробництво з року в рік повторюється в зростаючих масштабах. Це можливо, якщо частина додаткової вартості (прибутку) використовується для нагромадження або ж збільшення обсягів капіталу виробництва. Додаткова вартість (прибуток) при цьому використовується власником капіталу в двох напрямках :

фонд споживання ФС — особисте споживання власників капіталу;

фонд нагромадження ФН — придбання додаткових засобів виробництва і робочої сили.

Тільки розширене відтворення може забезпечити задоволення все зростаючих потреб суспільства на сучасному етапі .

ІІ. Економічне зростання.

Постійне зростання обсягів виробництва на основі розширеного відтворення називається економічним зростанням.

Розрізняють 2-ва типи економічного зростання.

екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивне зростання — це нарощування обсягів виробництва в основному за рахунок залучення до виробництва все нових і нових ресурсів при незмінній продуктивності праці та  ефективності використання ресурсів.

Інтенсивне зростання – це збільшення обсягів виробництва за рахунок підвищення ефективності використання ресурсів .Цей спосіб економічного зростання є особливо актуальним в умовах обмеженості ( абсолютної та відносної) всіх найважливіших видів ресурсів, особливо – енергоносіїв.

Коефіцієнт еластичності результатів виробництва від затрат на виробництво  при екстенсивному зростанні ≈ 1; тобто для виробництва додаткової одиниці товару необхідно залучити пропорційну кількість ресурсів.

В випадку інтенсивного зростання коефіцієнт еластичності результатів виробництва від затрат на виробництво  Келаст. > 1; для виробництва додаткової одиниці продукції треба залучити ресурсів менше, ніж (1) при екстенсивному типі зростання.

Економічне зростання

екстенсивне                            (типи)                                 інтенсивне

- зростання                             (фактори                     - підвищення кваліфікації       кількості робітників            зростання)                      робітників

- збільшення                                                                - вдосконалення    оганізації

   капіталовкладень                                                         праці

- збільшення витрат                                              - зменшення витрат на

  сировини                                                             виробництво одиниці продукції

Існує і 3-й тип економічного розвитку — детенсивний — коли для виробництва додаткової одиниці продукції треба витратити обсяги ресурсів, вартість яких перевищує вартість кінцевої продукції Келаст. < 1. Це затратний спосіб виробництва, він можливий лише за державної підтримки (дотації, субсидії, субвенції тощо).В умовах чистої ринкової економіки такий спосіб зростання неможливий.

Економічне зростання залежить від таких факторів.

фактори пропозиції

фактори попиту

фактори ефективності

соціальні, інституційні та інші фактори

Фактори пропозиції — це здатність економіки до зростання. Вони включають:

кількість природних ресурсів

кількість та якість трудових ресурсів

обсяг капіталу країни

рівень технології

Фактор попиту —  рівень сукупних видатків.

Для забезпечення економічного зростання рівень сукупних видатків повинен забезпечувати повне використання ресурсів

 Фактор ефективності — спроможність економічної системи найекономніше витрачати ресурси з метою виробництва найцінніших для суспільства товарів.

 Соціальні та інституційні фактори

створення позитивної соціальної, культурної і політичної ситуації на базі економічного зростання.

ІІІ. Структура суспільного продукту

Суспільний продукт — це сума матеріальної і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу.

В процесі відтворення різні частини суспільного продукту виконують різні функції.

ССП=ФЗ+ОС+ФН

 ФЗ (фонд зміщення) — частина суспільних суспільного продукту, за рахунок якої поновлюються спожиті засоби виробництва.

Після реалізації продукції вона повинна бути повернена в виробництво, щоб забезпечити новий виробничий цикл.

 ФС (фонд споживання) частина суспільного продукту, яка надходить в особисте споживання в вигляді заробітної плати, доходів підприємців, соціальних виплат.

 ФН (фонд нагромадження) — частина суспільного продукту, яка йде на розширення обсягів виробництва.

За натуральною формою суспільства продукт поділяється на 2-ві групи:

засоби виробництва

предмети споживання

Засоби виробництва виробляються для виробничого споживання (повертаються в виробництво). Предмети споживання призначені для остаточного використання.

Відповідно з економічним призначенням 2-х частин суспільного продукту суспільне виробництво поділяється на 2-ва підрозділи:

І  підрозділ — виробництво засобів виробництва;

ІІ підрозділ — виробництво предметів споживання.

Маса вироблених засобів виробництва повинна забезпечувати розширене відтворення предметів споживання і в той же час вироблені предмети споживання повинні забезпечувати відшкодування витрат на виробництво засобів виробництва.

Збалансованість І і ІІ підрозділів суспільного виробництва — це проблема розширеного відтворення суспільного продукту. Оптимальним співвідношенням виробництва національного продукту вважають : 30 % - продукція   першої групи(засоби виробництва), 70% - продукція другої групи(предмети споживання).   

                                                                                                          

Розподіл та перерозподіл національного доходу             

Національний доход  — це нова вартість, створена суспільством за певний період часу. (С+М)

В кількісному виразі це:

НД=ССП - ФЗ

сукупний суспільний продукт за вирахуванням фонду заміщення або сукупна вартість чистого продукту всіх галузей виробництва.

За натурально-речовою формою НД включає сукупну масу вироблених за рік предметів особистого споживання та засобів виробництва, які використовуються для розширеного відтворення.

Фактори зростання НД:

кількість праці

продуктивність праці

економія на постійному капіталі

Розподіл НД — це сукупність відносин з приводу розподілу новоствореної вартості між учасниками виробництва, тобто між власниками факторів виробництва (капіталу, праці, землі, інтелекту).

В результаті розподілу НД утворюються доходи безпосередніх учасників матеріального виробництва — первинні доходи.

На рівні підприємства утворюються первинні доходи:

прибутки

дивіденди

рента

позичковий  капітал (або %)

Первинні доходи не залишаються повністю в розпорядженні суб’єктів виробництва, а частково трансформуються в вторинні доходи — це доходи учасників нематеріального виробництва.

 Механізм перерозподілу НД включає:

прямі податки через Державний бюджет

непрямі податки (ціноутворення)

оплата послуг

кредит

державні фонди, позики

над бюджетні фонди (соціальне страхування, стипендії; %-ки по вкладах).

В результаті розподілу і перерозподілу НД в усіх груп населення, підприємств та установ формуються кінцеві доходи.

Реалізація кінцевих доходів відбувається на кінцевій стадії руху НД — його використанні.

Використання НД здійснюється в процесі споживання і нагромадження (заощадження).

Споживання та заощадження національного доходу.

1.  Споживання НД — це перетворення продукту праці (товару) на об’єкти індивідуального або виробничого привласнення.

Розрізняють 2-ва види споживання:

виробниче — споживання знарядь і предметів праці в процесі виробництва (переважно з фонду заміщення)

особисте — споживання товарів і послуг споживчого (невиробничого) призначення.

Фонд споживання включає:

особисте споживання населення

матеріальні витрати сфери послуг

витрати в сферах науки, культури, освіти та управління.

Доходи на споживання поділяються на економічні і соціальні.

Економічні доходи утворюються на основі права власності на певні фактори виробництва: робочу силу, засоби виробництва, землю, грошовий капітал, інтелект.

Власність на:

робочу силу — забезпечує доход — зарплату;

капітал — прибуток, дивіденди

нерухомість, земля — рента

інтелект — гонорар.

Соціальні доходи надходять з Державного бюджету або позабюджетних фондів в суспільні фонди споживання незалежно від участі в суспільному виробництві.

Мета створення соціальних доходів — забезпечення стандартів соціальної справедливості.

2. Заощадження НД — це використання частини НД для розширення виробництва.

Заощадження НД формується на основі використання додаткового продукту.

W=C+V+M

Форми нагромадження:

виробниче нагромадження — збільшення обсягів виробництва засобів

нагромадження споживчого призначення — збільшення обсягів виробництва предметів споживання

приріст ресурсів і страхових запасів.

Література:

 1.  Мочерний С.В. Основи економічних знань: Підр. – К.: Академія, 2000-р.1, тема 3.

2. Гальчинський А.С. та ін. Основи економічної теорії: - Підр.: -К.: Вища школа, 1995, - тема 6, 66-78 с.

3. Основи економічної теорії. Підручник. За заг. редакцією Ю.В.Ніколенка. – К.: ЦУЛ, 2003. – гл.3, 49-71 с.

4. Основи економічної теорії./ Посібник. В.О.Рибалкін, М.О.Хмелевський таін. – К.: ВЦ «Академія», 2003. – 1.2, 39 – 76 с.

клієнта. Дилер – посередник, який здійснює операції

Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії. Підр. – К.: ЦУЛ, 2003. 291 – 296 с.

Т.12 Економічні коливання

Економічний цикл.

Показники зайнятості.

Інфляція.

Взаємозв′язок інфляції та безробіття.

1.В умовах капіталістичного товарного виробництва в розвитку економіки відмічаються коливання.

Економічні коливання – це періодичні піднесення та спади обсягів національного виробництва, рівнів безробіття та зайнятості. При цьому зберігається загальна тенденція до зростання ВВП.

Динаміку змін основних показників розвитку економіки можна представити графічно:

Пік – повна зайнятість, потенційний обсяг

виробництва, ціни мають тенденцію до зростання

Спад – це падіння обсягів виробництва і зайнятості

Дно – обсяги виробництва і зайнятість досягають мінімального рівня

Пожвавлення – обсяги виробництва і зайнятості зростають

Економічний цикл - це період часу від попередньої кризи до наступної або від одного періоду піднесення до наступного.

Періодичні спади економічного розвитку почали відмічатись з періоду, коли панівною формою виробництва стала велика машинна індустрія (кінець ХVIII стор).

Перша криза була відмічена 1825 р. в Англії, друга світова криза - в 1857 р.

Економічні кризи пов′язують насамперед з перевиробництвом товарів, тобто ситуацією, коли сукупна пропозиція перевищує сукупний попит на них. При цьому значна частина населення не задовольняє свої потреби в їх споживанні. Виникає порушення макроекономічного балансу між виробництвом і споживанням, між попитом і пропозицією. Що є причиною економічних криз? Чи можна запобігти їх появі? На сьогодні існує біля 200 теорій економічних криз.

Провідні теорії економічних криз:

теорія Р.Мальтуса (теорія народонаселення) стверджує, що існує зв'язок між чисельністю населення і станом економіки: чим більша чисельність населення, тим менший рівень добробуту він забезпечує наступним поколінням. Таким чином, необхідно регулювати темпи народжуваності;

теорія К Маркса пояснює кризи загостренням протиріч капіталістичного виробництва. Головним протиріччям згідно з його теорією є протиріччя між суспільним характером виробництва і приватним характером привласнення його результатів, що приводить до нерівномірного  і несправедливого розподілу суспільного продукту;

теорія М. Тугана - Барановського пояснює кризи диспропорціями розвитку окремих галузей;

кейнсіанська теорія. Згідно з поглядами Кейнса ринкова економіка не має механізму саморегуляції, який здатний збалансувати попит і пропозицію. Тому кризи є неминучими і єдиним порятунком є державне регулювання економіки шляхом застосування грошово-кредитної та бюджетної політики;

монетаризм причиною економічної нестабільності вважає коливання грошової маси. Згідно з теорією монетаристів грошова маса повинна зростати щороку на 3-5 %. Державне регулювання повинно бути обмеженим і компетентним. Монетаристи вважають, що ринкова економіка є стійкою по природі і здатною до саморегулювання.

Фази економічного циклу

Криза – період економічного  спаду.

Прояви кризи:

1 - перевиробництво товарів відносно платоспроможного попиту;

2 - падіння цін;

3 - скороченні обсягів виробництва;

4 - банкрутства підприємств, зростання безробіття;

5 - зниження рівня доходів;

6 - падіння ціни позичкового капіталу ( Б% );

7 - порушення функцій грошово - кредитної системи.

Депресія – досягнення економікою найнижчої точки економічного спаду.

Прояви депресії:

1 скорочення товарного надлишку;

2 припинення падіння цін, низький рівень %-ної ставки;

3 припинення скорочення обсягів виробництва;

4. низький рівень доходів.

Пожвавлення досягнення економіки докризового стану

Піднесення – економічне зростання яке перевищує докризовий стан.

Прояви:

1 зростання ділової активності на інвестиційному та фінансовому ринках;

2 зростання обсягів виробництва;

3 підвищення рівня зайнятості і рівня доходів;

4 зростання рівня цін;

5 зростання ціни позичкового капіталу.

2.Показники зайнятості

Згідно із стандартами міжнародної організації праці (МОП) населення країни поділяється на дві категорії:

економічно активне населення (робоча сила);

економічно неактивне населення (особи поза робочою силою).

Економічно активне населення включає в себе зайнятих осіб та безробітних.

РС = Зайняті + Безробітні

Зайняті – це особи, які виконують будь-яку оплачувану роботу.

Безробітні – це особи, які не мають роботи, але активно шукають її і готові стати до неї.

Показники зайнятості:

рівень безробіття:                             *100 %

рівень зайнятості:                          *100 %

коефіцієнт участі в робочій силі:  *100 % 

Види безробіття:

фрикційне безробіття - пов′язане з постійним рухом населення між регіонами і видами праці;

структурне безробіття - пов′язане з перевищенням пропозиції робочої сили над попитом на неї. Структурне безробіття викликане науково-технічним прогресом, зміною технологій, які змінюють попит на деякі професії;

циклічне безробіття – виникає в періоди економічних спадів по причині скорочення обсягів виробництва, звільнень працівників;

добровільне безробіття.

Повна зайнятість не означає відсутності безробіття.

Фрикційне та структурне безробіття вважають неминучими. Сума фрикційного та структурного безробіття називається  природним безробіттям.

Обсяги  виробництва валового продукту в умовах природного безробіття називається потенційним ВВП.

Зв'язок між динамікою безробіття та відставанням ВВП від потенційного рівня ВВП демонструє закон Оукена:

Закон Оукена - якщо рівень циклічного безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1%.то відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП складатиме 2 – 2,5%

3. Інфляція – падіння купівельної спроможності грошей, зростання рівня цін.

Показники:

рівень інфляції:  ;

темпи інфляції: ;

де Іор – дефлятор ВВП базового (або попереднього) року;

   І1р – дефлятор ВВП поточного року.

Типи інфляції ( в залежності від причини виникнення):

інфляція попиту – сукупний попит зростає швидше за зростання обсягів виробництва;

інфляція пропозиції – зростання витрат в періоди високого безробіття і неповного використання виробничих можливостей, зростання цін на сировину;

емісійна інфляція – перевищення фактичної грошової маси оптимального рівня. Виникає по причині випуску грошей, не забезпечених товарами.

Поєднання 1 і 2 – інфляційна спіраль (залежність „зарплата –ціна”).

В залежності від темпів знецінення грошей інфляція буває:

1) природна – темпи інфляції Ті не перевищують 5 % на рік;

2) повзуча - Ті не перевищують 9 % на рік;

3) галопуюча - Ті досягають 80-100 % на рік;

4) гіперінфляція - Ті перевищують 100 % на рік і можуть досягати 1000 % і більше.

Поєднання економічного спаду з інфляцією називається стагфляцією.

4. Взаємозв′язок інфляції  та безробіття

В короткостроковому періоді залежність між рівнем інфляції та рівнем безробіття демонструється кривою Філіпса

Згідно з кривою Філіпса рівень інфляції залежить від 3-х факторів:

1.очікування інфляції;

2.рівня циклічного безробіття;

3. шокових змін пропозиції (стрімке зростання пропозиції, притаманних для періодів економічного зростання).

Вплив інфляції на реальну % ставку демонструє ефект Фішера:

r = i + π

де r  - реальна %-на ставка;

   і – номінальна %-на ставка;

  π - рівень інфляції.

Література

1. Башнянин Г.І. Політекономія. Підручник. Ніка - Центр – К.:2000, тема 18, 422 – 444 с.

2 Мочерний С.В. Основи економічних знань. Підручник - К.: Либідь 2001. 256 – 267 с.

3. Політична економія. Навч. посібник / за ред. В.О.Рибалкіна, В.Г.Бодрова. – К.: Академвидав, 2007. – 497 – 517 с.

PAGE  30

О

S

D

Q

P

Qo

Po

Q

P

D

D1

D2

Q

P

S

Робоча сила

Засоби виробництва

Продуктивні сили

Засоби праці

Предмет праці

Предмети праці

Фактори

виробництва


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

47585. Методичні вказівки. Менеджмент організацій 721.5 KB
  Весь процес підготовки виконання та захисту дипломної роботи складається з таких етапів: Вибір теми дипломної роботи. Затвердження теми дипломної роботи і закріплення керівника проекту. Визначення плану дипломної роботи та календарного графіка її виконання. Аналіз літературних джерел та систематизація фактичного матеріалу підприємства за темою дипломної роботи.
47586. Методическое пособие по выполнению практических работ в среде ОС Unix 185.74 KB
  Организация взаимодействия между устройствами и программами в сети является сложной задачей. Сеть объединяет разное оборудование, различные операционные системы и программы — их успешное взаимодействие было бы невозможно без принятия общепринятых правил, стандартов
47587. Методические указания. Менеджмент организации 240.5 KB
  Цели и задачи дипломной работы. Выбор и утверждение темы руководителя и консультанта дипломной работы Организация выполнения дипломной работы Структура и содержание дипломной работы Требования к оформлению дипломной работы Подготовка к защите и защита дипломной работы в ГАК.
47589. Социологический словарь 5.78 MB
  Социологический словарь отв. Социологический словарь является научно-справочным изданием освещающим в сжатой форме наиболее важные понятия социологии в историческом и современном ее аспектах. Словарь четко обозначает основные процессы развития социологической науки содержит справочные статьи по всем направлениям современной социологии: философско-методологические основания общая теория история предмета отраслевые дисциплины исследования а также существенно обогащает ее терминологию и понятийный аппарат. Для...
47590. ОСНОВЫ ГЕНЕТИКИ ЧЕЛОВЕКА 1.32 MB
  Взаимодействие генов Взаимодействие аллельных генов Взаимодействие неаллельных генов Генотип – совокупность система всех генов организма которые взаимодействуют между собой.
47591. МОЖНА ВСЕ НА СВІТІ ВИБИРАТИ, СИНУ, ВИБРАТИ НЕ МОЖНА ТІЛЬКИ БАТЬКІВЩИНУ 127.5 KB
  ПОСЛІДОВНІСТЬ ВИКОНАННЯ ПРОЕКТУ МОЖНА ВСЕ НА СВІТІ ВИБИРАТИ СИНУ ВИБРАТИ НЕ МОЖНА ТІЛЬКИ БАТЬКІВЩИНУ ДАТА ТЕМА ЗАХОДІВ МЕТА ЗАХОДІВ ВИД ДІЯЛЬНОСТІ 1 вересня Перший урок Україна – наш спільний дім Жовтень Ой роде наш красний роде наш прекрасний 9 листопада До Дня слов’янської писемності та мови Вчімося друзі слово любити Презентація командне змагання 19 грудня Святий Миколай до нас завітай міцного здоров’я на весь рік дай Театральне дійство 25 грудня Запрошення на Андріївські вечорниці Фестиваль української культури 21 січня...