36094

ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Конспект

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

03050401 – Економіка підприємства і 7.03050401 – Економіка підприємства ОКР Магістр Мелітополь 2011 УДК Фінансовий менеджмент.03050401 – Економіка підприємства і 7.03050401 – Економіка підприємства ОКР Магістр.

Украинкский

2013-09-21

2.58 MB

88 чел.

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРОТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ І БІЗНЕСУ

Кафедра Фінанси і кредит

ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

ДЛЯ СТУДЕНТІВ НАПРЯМІВ ПІДГОТОВКИ

7.03050401 – «Економіка підприємства» і 7.03050801 – «Фінанси і кредит» ОКР «Спеціаліст» та 8.03050801– «Фінанси і кредит», 8.03050901 «Облік і аудит» та 8.03050401 – «Економіка підприємства» ОКР «Магістр»

Мелітополь, 2011


УДК

Фінансовий менеджмент. Конспект лекцій для студентів напрямів підготовки 7.03050401 – «Економіка підприємства» і 7.03050801 – «Фінанси і кредит» ОКР «Спеціаліст» та 8.03050801– «Фінанси і кредит», 8.03050901 «Облік і аудит» та 8.03050401 – «Економіка підприємства» ОКР «Магістр». – Таврійський державний агротехнологічний університет. - 2011. – 309 с.

Розробник: к.е.н, доц. Захарова Н.Ю.

Рецензенти: к.е.н., доцент кафедри обліку і аудиту Кучеркова С.О.

Головний бухгалтер ТОВ «Іскра» Приазовського району Запорізької області Подольська Л.М.

Розглянуто та рекомендовано до друку на засіданні кафедри "Фінанси і кредит"    « »  ______2011 р., протокол №  _. Затверджено методичною комісією факультету економіки та бізнесу « »  ______2011 р., протокол №  _.


Зміст

Вступ

3

Тема 1. Теоретичні та організаційні основи фінансового менеджменту

5

Тема 2. Система забезпечення фінансового менеджменту

23

Тема 3. Управління грошовими потоками

37

Тема 4. Визначення вартості грошей у часі та її використання у фінансових розрахунках

57

Тема 5. Управління прибутком

84

Тема 6. Управління активами

107

Тема 7. Вартість і оптимізація структури капіталу.

141

Тема 8. Управління інвестиціями

170

Тема 9. Управління фінансовими ризиками

208

Тема 10. Аналіз фінансових звітів

228

Тема 11. Внутрішньофірмове прогнозування та планування

261

Тема 12. Антикризове фінансове управління підприємством

278

Рекомендована література

306


Вступ

Розвиток ринкової економіки, умови жорсткої конкуренції, динамічні зміни у зовнішньому середовищі потребують нових підходів до управління підприємством. Важливе місце у системі менеджменту підприємства посідає управління фінансами, від ефективності та якості якого залежить рівень рентабельності підприємства, його платоспроможність та фінансова стійкість, темпи його економічного зростання та ринкова вартість. Управління фінансами впевнено входить у вітчизняну практику господарювання, застосовуючи багатий арсенал накопичених ринковою економікою методів.

Сучасна економічна ситуація вимагає від підприємства досягнення найкращих результатів діяльності в умовах обмежених фінансових ресурсів. Це потребує вирішення питань щодо розробки раціональної фінансової стратегії, забезпечення ефективного управління активами, пошуку адекватних джерел фінансування, встановлення оптимальних пропорцій у структурі капіталу, вибору та реалізації ефективних інвестиційних рішень, забезпечення збалансованого грошового обороту, мінімізації фінансових ризиків та попередження кризових явищ в діяльності підприємства. Цей спектр питань є предметом вивчення спеціальної дисципліни – «Фінансовий менеджмент».

Мета курсурозроблення та використання максимально ефективних методів нейтралізації та мінімізації фінансових ризиків, механізму фінансової стабілізації підприємства.

Завдання курсувивчення сутності та методологічних основ фінансового менеджменту, управління фінансовими ризиками та застосування інструментів антикризового керування підприємством; набуття навичок управління грошовими потоками, прибутком, інвестиціями, активами; оволодіння методикою визначення вартості капіталу та з’ясування способів оптимізації його структури.

Предмет курсу – управління грошовими потоками і прибутком, активами і капіталом, інвестиціями і фінансовими ризиками підприємства.

Конспект лекцій містить матеріал, який докладно, у логічній послідовності розкриває зміст основних тем курсу. Основою для їх висвітлення стала наявна базова література (підручники, посібники). Метою конспекту лекцій є розкриття основних підходів щодо ефективного управління фінансами підприємств на базі визначення основних категорій та параметрів їх взаємодії, які представлені у текстовому, табличному, формалізованому та графічному вигляді.


ТЕМА 1

ТЕОРЕТИЧНІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ

ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Час: 2 год.

Мета: розкрити сутність фінансового менеджменту та його складових; охарактеризувати етапи розвитку та становлення науки «Фінансовий менеджмент»; окреслити мету, завдання та функції фінансового менеджменту; охарактеризувати механізм фінансового менеджменту..

План

  1.  Виникнення і етапи розвитку фінансового менеджменту
    1.  Сутність, мета і завдання фінансового менеджменту на підприємстві

1.3. Предмет і об'єкт фінансового менеджменту

1.4. Принципи та функції фінансового менеджменту

1.5. Механізм фінансового менеджменту

Література: [12, с.9-14], [13, с. 11-22], [17, с.10-52], [25, с. 13-18], [26, с. 6-10], [35], [40], [41, с.9-23]

1.1. Виникнення і етапи розвитку фінансового менеджменту

Ринкові перетворення в економіці України зумовили підвищення ролі фінансів не тільки в масштабах всієї економічної системи, але і на рівні окремих суб'єктів господарювання. Фінанси суб'єктів господарювання визначають поточні результати, а також майбутні можливості по здійсненню операційної, інвестиційній і фінансовій діяльності. Підвищення ролі і значення фінансів для підприємств припускає необхідність управління ними в процесі господарювання, що і зумовило формування нової наукової області знань і системи практичної діяльності, що отримала назву «Фінансовий менеджмент».

У країнах з розвиненою ринковою системою економіки управлінню фінансами на рівні окремих компаній, фірм, корпорацій вже давно приділяється найпильніша увага.

Об'єктивні умови і суб'єктивні процеси розвитку економіки в кінці XIX початку XX сторіч в США зумовили необхідність управління фінансами на рівні окремих суб'єктів господарювання.

Основними причинами, що зумовили виникнення фінансового менеджменту як науки і практичної області діяльності є:

  1.  активне становлення і розвиток крупних акціонерних компаній в промисловості, будівництві і торгівлі, яким було необхідно формувати великі об'єми фінансового капіталу і активів, що вимагало розробки системи управлінських рішень і їх практичної реалізації;
  2.  поява великого числа крупних фінансових установ, перш за все, банків, зацікавлених в об'єднанні своїх фінансових капіталів з капіталами виробничої сфери, створення фінансово-промислових груп, що також вимагало формування системи управління цими фінансовими процесами;
  3.  розвиток фінансового ринку, концентрація на нім все великих об'ємів фінансового капіталу також сприяли зародженню і розвитку нової науки і практичної області діяльності — фінансового менеджменту;
  4.  формування на рубежі ХІХ-ХХ ст. двох самостійних, але взаємопов'язаних наук - фінансів суб'єктів господарювання та менеджменту, що дозволило об'єднати їх зусилля для появи нового наукового напряму - фінансового менеджменту;
  5.  підвищується економічна роль держави в розвитку суспільства, що зажадало від підприємницького сектора розробки цілісної системи заходів з метою самозахисту від необґрунтованого втручання держави в господарську діяльність;
  6.  розвиток капіталістичної економіки в США супроводжувався зростанням суперечностей і конкуренцією за джерела фінансових коштів, їх ефективне формування і раціональне використання, що неможливо було досягти без серйозного управління фінансами суб'єкта господарювання;
  7.  посилення на рубежі ХІХ-ХХ ст. суперечностей між окремими країнами і їх найбільш великими фінансово-промисловими групами, що також сприяло необхідності появи нової науки - фінансового менеджменту.

Таким чином, фінансовий менеджмент як наука і практична галузь людської діяльності виник на рубежі ХІХ-ХХ ст. в США, де склалися як об'єктивні, так і суб'єктивні умови для його становлення і поступового розвитку.

За більш ніж 100 літню історію фінансовий менеджмент пройшли ряд етапів свого розвитку.

Перший етап - кінець XIX ст. перша чверть XX ст. Зародження фінансового менеджменту як практичної області управління фінансово-господарською діяльністю суб'єктів господарювання. Даний етап характеризувався активними практичними напрацюваннями в області управління крупними акціонерними компаніями, формуванням їх фінансового капіталу і активів, пошуками джерел фінансових коштів, активною роботою на фінансовому ринку по залученню інвестиційних капіталів.

Другий етап - кінець 20-х - початок 30-х років XX сторіччя. Характеризувався економічною кризою в США, що вплинуло на розвиток фінансового менеджменту.

У цей період фінансовий менеджмент розвиває принципи організації фінансів суб'єкта господарювання в умовах кризової економіки, формує концепцію управління фінансовими ризиками, систему регулювання господарської діяльності в умовах активного втручання держави в підприємництво.

Даний етап фактично завершився з початком Другої Світової війни, період який ознаменувався практично повним загасанням використання методів фінансового менеджменту в практичній діяльності компаній, у зв'язку з переходом всього світового господарства на військовий режим функціонування. В той же час в період з 1939 по 1947 роки у фінансовому менеджменті формувалися теоретичні положення, які дозволили успішно перейти до третього етапу його розвитку.

Третій етап - кінець 40-х - початок 50-х років XX ст. Характеризувався найбільшими досягненнями в області фінансового менеджменту. У деяких підручниках, книгах і допомозі цей період розглядається як основний, коли були розроблені концептуальні положення теорії фінансового менеджменту. У цей період були розроблені - теорія фінансування господарської діяльності, теорія інвестування, теорія управління фінансовим ринком, теорія вартості і структури капіталу, теорія формування і використання активів, теорія управління фінансовими ризиками, теорія антикризового фінансового управління і тому подібне Даний етап продовжувався до кінця 60-х років XX сторіччя.

Четвертий етап - кінець 60-х - початок 70-х років XX сторіччя. Цей етап був пов'язаний з розвитком теорії фінансового прогнозування і планування, формуванням концепції фінансового бюджетування, становленням і активним розвитком управління грошовими потоками підприємства, подальшим поглибленням теорії антикризового фінансового управління в компаніях. Даний етап тривав до початку 80-х років.

П'ятий етап - початок 80-х років XX сторіччя. Етап характеризувався активним використанням комп'ютерних технологій в розвитку фінансового менеджменту. У зв'язку з появою персональних комп'ютерів отримали подальший розвиток всі складові частини теорії фінансового менеджменту. У практичній області застосування персональних комп'ютерів і нового програмного забезпечення дозволило розширити можливості використання методів і прийомів фінансового менеджменту, прискорити обробку інформації, оптимізувати вибір найбільш кращих варіантів фінансових рішень. У цей період активно розвивається теорія фінансового контролю в господарській практиці і формується новий напрям - фінансовий контролінг, як об’єднання фінансового аналізу, фінансового прогнозування і планування, фінансового контролю в єдину систему управління фінансами суб'єкта господарювання.

Даний етап, на нашу думку тривав до середини 90-х років XX ст.

Шостий етап - середина 90-х років XX ст. по теперішній час. Характеризується процесами розширення можливостей фінансового менеджменту за межі однієї компанії (корпорації), активним переростанням його в міжнародний фінансовий менеджмент. Це обумовлено масштабними інтеграційними процесами в світовій економіці, розвитком транснаціональних фінансово-промислових корпорацій і холдингів, об'єднанням не тільки корпоративного сектора, але також багатьох країн в крупні міжнаціональні співтовариства, тобто глобалізацією економіки.

У Україні фінансовий менеджмент почав формуватися в кінці 80-х початку 90-х років XX ст. у зв'язку з появою об'єктивних умов для його практичного використання. Теорія фінансового менеджменту стала відома в країні в 80-х роках у зв'язку з випуском ряду фундаментальних перекладних книг американських і західноєвропейських учених. Власні розробки вітчизняних учених в області фінансового менеджменту почали виходити на початку 90-х років, але найбільш серйозно даною проблемою зайнялися в середині 90-х років XX ст., коли накопичилася необхідна інформація і практичний досвід використання системи управління фінансами різних суб'єктів господарювання.

Для фінансового менеджменту як науки необхідними умовами розвитку в Україні були:

  1.  поява і розвиток крупного підприємництва у всіх сферах економічної діяльності країни;
  2.  створення акціонерних товариств і об'єднань підприємств, фінансово-промислових груп і холдингів;
  3.  розвиток теорії управління і фінансів суб'єктів господарювання в ринковій економіці;
  4.  виникнення потреби в значних об'ємах грошових коштів;

5) гостре протиборство між суб'єктами господарювання за залучення грошових коштів і формування капіталів, а також необхідність протистояти тиску з боку держави.

1.2 Сутність, мета і завдання фінансового менеджменту на підприємстві

Ефективне управління фінансами підприємства вимагає організації системи, яка реалізує набір нетрадиційних шляхів вирішення виникаючих проблем та забезпечує його платоспроможність, високий рівень рентабельності та фінансову стабільність.

За визначенням Бланка І.О. управління фінансами підприємств являє собою систему принципів і методів розробки та реалізації управлінських рішень, пов'язаних з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів підприємства й організацією обороту його коштів.

Деякою мірою схожим, але дещо розширеним є підхід Воробйова Ю.М., який визначає фінансовий менеджмент як економічну категорію, що характеризує систему принципів, методів і прийомів управління фінансами суб’єкта господарювання, яка спрямована на забезпечення ефективності формування певного рівня доходів власників у формі підприємницького прибутку, дивіденду чи відсотка, а також виконання зобов’язань перед персоналом, контрагентами і державою.

Поддєрьогін А.М. трактує фінансовий менеджмент як процес управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів суб’єкта господарювання та оптимізації обороту його грошових коштів.

Матеріальна основа фінансового менеджменту - реальний грошовий обіг, тобто економічний процес, який викликає рух вартості, що супроводжується певним потоком грошових платежів та розрахунків.

Основна мета фінансового менеджменту – створення необхідних фінансових передумов для виживання і розвитку підприємства у конкурентній боротьбі, формування фінансових результатів, які дозволяють максимізувати доходи власників на вкладений капітал, виконувати зобов’язання перед персоналом, контрагентами і державою.

У процесі досягнення головної мети фінансовий менеджмент направлений на вирішення таких основних завдань:

1. Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів відповідно до завдань розвитку підприємства в майбутньому періоді. Це завдання реалізується шляхом визначення загальної потреби у фінансових ресурсах підприємства на майбутній період, максимізації обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел, визначення доцільності формування власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел, управління залученням позикового капіталу, оптимізації структури джерел формування ресурсного фінансового потенціалу.

2. Забезпечення найбільш ефективного розподілу та використання сформованого обсягу фінансових ресурсів у розрізі основних напрямків діяльності підприємства. Оптимізація розподілу сформованого обсягу фінансових ресурсів передбачає встановлення необхідної пропорційності їх використання на цілі економічного та соціального розвитку, виплату необхідного рівня доходів на інвестований капітал власникам підприємства тощо.

3. Оптимізація грошового обігу. Це завдання вирішується за допомогою ефективного управління грошовими потоками підприємства у процесі обігу його грошових коштів, забезпеченням синхронізації обсягів надходження та витрачання грошових коштів у окремих періодах, підтримкою необхідної ліквідності його оборотних активів. Одним з результатів такої оптимізації є визначення середнього залишку вільних грошових активів, що забезпечує зниження втрат від їх неефективного використання та інфляційну захищеність.

4. Забезпечення максимізації прибутку підприємства при передбаченому рівні фінансового ризику. Максимізація прибутку досягається за рахунок ефективного управління активами, залучення в господарський оборот позикових фінансових ресурсів, вибору найбільш ефективних напрямків операційної та фінансової діяльності. При цьому для досягнення цілей економічного розвитку підприємство повинно орієнтуватись на максимізацію не валового, а чистого прибутку, який залишається в його розпорядженні, що вимагає здійснення ефективної податкової, амортизаційної та дивідендної політики.

5. Забезпечення мінімізації рівня фінансового ризику при передбаченому рівні прибутку. Якщо рівень прибутку заданий або спланований заздалегідь, то важливим завданням є зниження рівня фінансового ризику, що забезпечує одержання цього прибутку.

6. Забезпечення постійної фінансової рівноваги підприємства у процесі його розвитку. Така рівновага характеризується високим рівнем фінансової стійкості і платоспроможності підприємства на всіх етапах його розвитку та забезпечується формуванням оптимальної структури капіталу й активів, ефективними пропорціями в обсягах формування фінансових ресурсів за рахунок різних джерел, достатнім рівнем самофінансування інвестиційних потреб.

7. Забезпечення можливостей швидкого реінвестування капіталу при зміні зовнішніх і внутрішніх умов здійснення господарської діяльності.

В  процесі управління фінансами окремі завдання повинні бути оптимізовані між собою для найбільш ефективної реалізації його головної мети.

1.2. Предмет і об'єкт фінансового менеджменту

Фінансовий менеджмент на підприємстві, виступаючи в ролі керованої та керуючої системи має свій предмет та об'єкт, які виділяють його в окрему прикладну науку.

За визначенням Воробйова Ю.М. предметом фінансового менеджменту є процеси та явища, що відбуваються у фінансовій діяльності підприємства, її результати та наслідки розподілу - споживання (дивіденди) або капіталізація прибутку.

Об'єктом фінансового менеджменту є фінансові відносини, які складаються в результаті господарської взаємодії підприємства з внутрішніми та зовнішнім економічним середовищем.

Поддєрьогін А.М. відзначає, що об’єктом управління є фінанси підприємств і його фінансова діяльність, а до об’єктів фінансового менеджменту належать:

  1.  Управління активами:

а) Управління оборотними активами;

б) Управління необоротними активами.

  1.  Управління капіталом:

а) Формування фінансової структури капіталу;

б) Управління формуванням власних фінансових ресурсів;

в) Управління залученням позикових фінансових ресурсів.

  1.  Управління інвестиціями.
  2.  Управління грошовими потоками.
  3.  Управління фінансовими ризиками та попередження банкрутства.
  4.  Управління прибутком підприємства.

На підприємстві фінансовий менеджмент можна розглядати, як у якості керованої системи, що має свої специфічні особливості та закономірності так і у якості керуючої системи, як одного з напрямів загального управління на підприємстві.

Фінансовий менеджмент як керована система залежить від рівня державного регулювання підприємницької діяльності через справляння прямих та непрямих податків контролю за ціноутворенням та заробітною платою і т.д.

Фінансовий менеджмент як керуюча система є об'єктом управління, що знаходиться під дією цілеспрямованих управлінських рішень та загальних принципів організації управління - планування, аналізу та контролю.

Управління фінансами підприємства забезпечується сукупністю фінансової інформації, необхідної для аналізу, яку процесі прийняття управлінських рішень, так і в ході контролю за виконанням управлінських функцій.

Користувачі фінансової інформації, які безпосередньо, чи опосередковано зацікавлені в діяльності підприємства та його результатах, виступають у якості суб'єкта фінансового менеджменту.

Кожен суб'єкт фінансового менеджменту вивчає фінансову інформацію із врахуванням своїх особистих інтересів.

Як суб'єкт управління фінансовий менеджмент підприємства включає:

органи державного управління;

фінансові і податкові органи;

власника;

апарат управління підприємством.

У процесі управління підприємством важливу роль відіграє його статус юридичної особи, тобто організації, що має у власності, господарському веденні або оперативному управлінні відособлене майно і відповідає за своїми обов'язками цим майном, може від свого імені здобувати і здійснювати майнові й особисті немайнові права, мати обов'язки, бути позивачем у суді. Юридична особа в обов'язковому порядку має самостійний баланс або кошторис.

Управління фінансовою діяльністю підприємства, що є юридичною особою, діяльність якого націлена на отримання прибутку, має наступні особливості:

ґрунтується на відособленому майні, яким юридична особа відповідає за своїми зобов’язаннями;

основні показники діяльності відображаються у самостійній фінансовій звітності, що подається в статистиці, податкові й інші органи;

юридична особа виступає на ринку капіталу від свого імені, укладає договори і забезпечує їх виконання;

- всі отримані доходи є власністю юридичної особи і підставою для стягнення податків і зборів у встановленому законодавством порядку.

Особливості формування капіталу та фінансових ресурсів, форми та методи розподілу фінансових ресурсів, обсяги та інтенсивність грошових потоків й інші умови фінансової діяльності суттєво різняться по окремих підприємствах. Тому з огляду на особливості здійснення фінансового менеджменту виникає необхідність класифікації підприємств як об'єктів фінансового менеджменту за окремими класифікаційними ознаками:

1) форми власності;

2) організаційно-правові форми діяльності;

3) галузеві ознаки;

4) розмір власного капіталу;

5) монопольне становище на ринку;

6) стадія життєвого циклу.

Цільовий характер діяльності юридичної особи визначає його приналежність до комерційної, або некомерційної організації. Отримання прибутку як основна мета діяльності - відмінна риса комерційної організації, Некомерційна організація таку мету не переслідує в якості основний і отриманий прибуток не розподіляє між учасниками.

1.4. Принципи та функції фінансового менеджменту

Фінансовий менеджмент як система управління фінансами підприємства відіграє активну роль у ринкових перетвореннях. Ця система функціонує у відповідності із принципами, що забезпечує її дієвість та об'єктивність. До числа основних принципів фінансового менеджменту належать такі.

1. Інтегрованість із загальною системою управління  підприємством. У якій би сфері діяльності підприємства не приймалося управлінське рішення, воно прямо або опосередковано  впливає на формування грошових потоків і результати фінансової  діяльності. Управління фінансами безпосередньо пов'язане з операційним менеджментом, інноваційним менеджментом, менеджментом  персоналу та деякими іншими видами функціонального менеджменту. Це визначає необхідність органічної інтегрованості управління  фінансами з загальною системою управління підприємством.  

2. Комплексний характер формування управлінських  рішень. Всі управлінські рішення у сфері формування, розподілу та  використання фінансових ресурсів й організації грошового обігу підприємства є взаємозалежними і здійснюють прямий або непрямий вплив на результати його фінансової діяльності. У деяких випадах цей  вплив може мати суперечливий характер. Так, наприклад, здійснення  високоприбуткових фінансових інвестицій може спричинити дефіцит  фінансування виробничої діяльності та, як наслідок, істотно зменшити розмір операційного прибутку (тобто знизити потенціал  формування власних фінансових ресурсів). Тому управління фінансами повинно розглядатися як комплексна керуюча система, що забезпечує розробку взаємозалежних управлінських рішень, кожне з  яких має свій внесок у загальну результативність фінансової  діяльності підприємства.

3. Високий динамізм управління. Навіть найбільш ефективні  управлінські рішення у сфері формування та використання фінансових ресурсів і оптимізації грошового обігу, розроблені та реалізовані на підприємстві в попередньому періоді, не завжди можуть бути  повторно використані на наступних етапах його фінансової  діяльності. Насамперед це пов'язано з високим рівнем динамічності  факторів зовнішнього середовища на стадії переходу до ринкової  економіки, та в першу чергу - зі зміною кон'юнктури фінансового  ринку. Крім того, змінюються у часі й внутрішні умови функціонування підприємства, особливо на етапах переходу до наступних  стадій його життєвого циклу. Тому управлінню фінансами повинен  бути властивий високий динамізм, що враховує зміну факторів  зовнішнього середовища, ресурсного потенціалу, форм організації  виробничої і фінансової діяльності, фінансового стану й інших  параметрів функціонування підприємства.

4. Варіативність підходів до розробки окремих управлінських рішень. Реалізація цього принципу припускає, що підготовка кожного управлінського рішення у сфері формування та використання фінансових ресурсів і організації грошового обігу повинна  враховувати альтернативні можливості дій. При наявності альтернативних проектів управлінських рішень їх вибір для реалізації  повинен ґрунтуватись на системі критеріїв, що визначають фінансову  філософію, фінансову стратегію або конкретну фінансову політику  підприємства. Система таких критеріїв розроблюється самим  підприємством.

5. Орієнтованість на стратегічні цілі розвитку підприємства.  Якими б ефективними не здавалися ті або інші проекти управлінських  рішень у сфері фінансової діяльності у поточному періоді, вони повинні бути відхилені у разі їх протиріччя місії (головній меті діяльності) підприємства, стратегічним напрямкам його розвитку, негативного впливу на економічну базу формування високих обсягів  власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел у майбутньому періоді.  Ефективне управління фінансами, що організоване з врахуванням викладених принципів, дозволяє формувати необхідний ресурсний потенціал високих темпів приросту операційної діяльності  підприємства, забезпечувати постійне зростання власного капіталу,  істотно підвищувати його конкурентну позицію на товарному та  фінансовому ринках, забезпечувати стабільний економічний розвиток  у стратегічній перспективі.

Управління фінансами реалізує свою головну мету та основні завдання шляхом здійснення визначених функцій. Вони підрозділяються на дві основні групи, які визначаються комплексним змістом цього виду функціонального управління:

- функції фінансового менеджменту як управлінської системи;

- функції фінансового менеджменту як спеціальної функціональної сфери менеджменту підприємства.

Функції фінансового менеджменту як управлінської системи:

1. Розробка фінансової стратегії підприємства. В процесі реалізації цієї функції виходячи з загальної стратегії економічного розвитку підприємства і прогнозу кон'юнктури фінансового ринку формується система цілей і цільових показників фінансової діяльності на довгостроковий період; визначаються пріоритетні задачі, розв'язувані в найближчій перспективі і розробляється політика дій підприємства по основних напрямках його фінансового розвитку.

2. Створення організаційних структур, що забезпечують прийняття та реалізацію управлінських рішень за всіма аспектами фінансової діяльності підприємства. Такі структури будуються за ієрархічною або функціональною ознакою з виокремленням конкретних "центрів відповідальності". У процесі реалізації даної функції управління фінансами необхідно забезпечувати постійну адаптацію цих організаційних структур до мінливих умов функціонування підприємства та напрямків фінансової діяльності. Організаційні структури управління фінансами повинні бути інтегровані в загальну організаційну структуру управління підприємством.

3. Формування ефективних інформаційних систем, що забезпечують обґрунтування альтернативних варіантів управлінських рішень. У процесі реалізації цієї функції повинні бути визначені обсяги і зміст інформаційних потреб фінансового менеджменту; сформовані зовнішні і внутрішні джерела інформації, що задовольняють ці потреби; організований постійний моніторинг фінансового стану підприємства і кон'юнктури фінансового ринку.

 4. Здійснення аналізу різних аспектів фінансової діяльності підприємства. У процесі реалізації цієї функції проводяться експрес і заглиблений аналіз окремих фінансових операцій; результатів фінансової діяльності окремих дочірніх підприємств, філій і „центрів відповідальності"; узагальнених результатів фінансової діяльності підприємства в цілому розрізі окремих її напрямків.

5. Здійснення планування фінансової діяльності підприємства по основних її напрямках. Реалізація цієї функції фінансового менеджменту зв'язана з розробкою системи поточних планів і оперативних бюджетів по основних напрямках фінансової діяльності, різним структурним підрозділам і по підприємству і цілому..

 6. Розробка дієвої системи стимулювання реалізації прийнятих управлінських рішень в області фінансової діяльності. У процесі реалізації цієї функції формується система заохочення і санкцій у розрізі керівників і менеджерів окремих структурних підрозділів підприємства за виконання або невиконання встановлених цільових фінансових показників, фінансових нормативів і планових завдань.

7. Здійснення ефективного контролю за реалізацією прийнятих управлінських рішень в області фінансової діяльності.

Функції фінансового менеджменту як підсистеми управління підприємством:

1. Управління активами. Функціями цього управління є виявлення реальної потреби в окремих видах активів виходячи з обсягів операційної діяльності, що передбачаються, підприємства і визначення їх суми в цілому, оптимізація складу активів з позицій ефективності комплексного їхнього використання, забезпечення ліквідності окремих видів оборотних активів і прискорення циклу їх обороту, вибір ефективних форм і джерел їхнього фінансування.

2. Управління капіталом. У процесі реалізації цієї функції визначається загальна потреба в капіталі для фінансування формованих активів підприємства; оптимізація структури капіталу з метою забезпечення найбільш ефективного його використання; розробляється система заходів щодо рефінансування капіталу в найбільш ефективні види активів.

3. Управління інвестиціями. Функціями цього управління є формування найважливіших напрямків інвестиційної діяльності підприємства; оцінка інвестиційної привабливості окремих реальних проектів і фінансових інструментів і добір найбільш ефективних з них; формування реальних інвестиційних програм і портфеля фінансових інвестицій; вибір найбільш ефективних форм фінансування інвестицій.

4.Управління грошовими потоками. Функціями цього управління є формування вхідних і вихідних потоків коштів підприємства, їх синхронізація і в часі по окремих майбутніх періодах, ефективне використання залишку тимчасово вільних грошових активів.

  1.  Управління фінансовими ризиками. В процесі реалізації цієї функції виявляється склад основних фінансових ризиків, властивих господарській діяльності даного підприємства, здійснюється оцінка рівня цих ризиків і обсяг пов'язаних з ними можливих фінансових втрат у розрізі окремих операцій по господарській діяльності в цілому; формується система заходів щодо профілактики і мінімізації окремих фінансових ризиків, а також їхньому страхуванню.
  2.  Антикризове фінансове управління при загрозі банкрутства. У процесі реалізації цієї функції на основі постійного моніторингу фінансового стану підприємства діагностується погроза його банкрутства; оцінюється рівень цієї погрози; використовуються внутрішні механізми фінансової стабілізації підприємства, а в необхідних випадках - обговорюються напрямки і форми його санації.

1.5. Механізм фінансового менеджменту

3 метою реалізації процесу управління фінансами підприємств використовується фінансовий механізм. В науковій літературі поняття фінансовий механізм використовується досить широко. Але єдиної думки щодо його визначення та його складових не існує. Серед розмаїття визначень і підходів вчених та практиків до поняття фінансовий механізм на увагу заслуговують два розуміння його суті.

Перший підхід полягає в тому, що під фінансовим механізмом розуміють функціонування безпосередньо фінансів підприємств. Такий підхід до визначення фінансового механізму відображає внутрішню організацію функціонування підприємств.

Другий підхід полягає в тому, що його розуміють як сукупність методів, форм, інструментів, прийомів, важелів впливу на стан і розвиток підприємства. Цей підхід відображає зовнішню дію функціонування підприємства, характеризує фінанси як вирішальний фактор впливу апарату управління на економічний стан підприємства. Фінансовий механізм дає уявлення про те, за допомогою чого можна здійснити фінансовий вплив і повинен показати як це зробити. У складі фінансового механізму доцільно виділяти фінансові інструменти, за допомогою яких реалізуються прийняття рішень та фінансові індикатори, що достовірно відображають стан суб'єкта фінансових відносин.

За Поддєрьогіним А.М. фінансовий механізм - це цілісна система управління фінансами підприємств, на якій ґрунтується фінансовий менеджмент і яка призначається для організації взаємодії об’єктів і суб’єктів господарювання у сфері фінансових відносин, формування і використання фінансових ресурсів, забезпечення ефективного впливу фінансової діяльності на  кінцеві результати роботи підприємства.

За Бланком І.О. економічний механізм управління  фінансами являє собою сукупність основних елементів впливу на  процес розробки та реалізації управлінських рішень у сфері  фінансової діяльності підприємства. Він включає такі елементи:

  1.  Система регулювання фінансової діяльності включає:

Державне нормативно-правове регулювання фінансової діяльності підприємства. Прийняття законів та інших нормативних актів, що регулюють фінансову діяльність підприємств, є одним з напрямів реалізації внутрішньої фінансової політики держави. Законодавчі  та нормативні засади такої політики регулюють фінансову діяльність підприємства в різних формах.

Ринковий механізм регулювання фінансової діяльності підприємства. Цей механізм формується насамперед у сфері фінансового ринку в розрізі окремих його видів та сегментів. Попит та  пропозиція на фінансовому ринку формують рівень цін (ставки  відсотка) та котирувань по окремих фінансових інструментах, визначають доступність кредитних ресурсів у національній та іноземній валютах, виявляють середню норму дохідності капіталу, визначають систему ліквідності окремих фондових та грошових  інструментів, що використовуються підприємством у процесі своєї  фінансової діяльності. У перебігу поглиблення ринкових відносин  значення ринкового механізму регулювання фінансової діяльності  підприємств буде зростати.

Внутрішній механізм регулювання окремих аспектів фінансової діяльності підприємства. Механізм такого регулювання формується в межах самого підприємства, відповідно регламентуючи  ті або інші оперативні управлінські рішення з питань його  фінансової діяльності. Так, ряд аспектів фінансової діяльності  регулюється вимогами статуту підприємства. Окремі з цих аспектів регулюються розробленими на підприємстві фінансовою стратегією та цільовою фінансовою політикою по окремих напрямках  фінансової діяльності. Крім того, на підприємстві може бути  розроблена та затверджена система внутрішніх нормативів та  вимог по окремих аспектах фінансової діяльності.

2. Система зовнішньої підтримки фінансової діяльності  підприємств включає:

- Державне та інші зовнішні форми фінансування підприємства.  Цей механізм характеризує форми фінансування розвитку підприємства державною бюджетною системою, позабюджетними (цільовими) фондами, а також іншими недержавними фондами сприяння  розвитку бізнесу.

- Кредитування підприємства. Даний механізм ґрунтується на  наданні підприємству різними кредитними інститутами різноманітних форм кредиту на зворотній основі на визначений термін  під певний відсоток. Розрізняють фінансовий кредит, що надається банками; фінансовий кредит, що надається небанківськими установами; товарний (комерційний) кредит, який надається господарськими партнерами, та ін.

- Лізинг (оренда). Даний механізм ґрунтується на наданні в користування підприємству цілісного майнового комплексу, окремих видів  необоротних активів за визначену плату на передбачений період. Основними формами лізингу, що використовується в сучасній  фінансовій практиці, є оперативний лізинг; фінансовий лізинг;  зворотний лізинг.

- Страхування. Механізм страхування спрямований на фінансовий захист активів підприємства та відшкодування можливих його  збитків при настанні окремих фінансових ризиків (страхової події). Розрізняють внутрішнє та зовнішнє страхування фінансових ризиків.

- Інші форми зовнішньої підтримки фінансової діяльності підприємства. До них можна віднести ліцензування, державну експертизу інвестиційних проектів, селенг і т.п.  

3. Система фінансових важелів включає наступні основні  форми впливу на процес прийняття та реалізації управлінських рішень у сфері фінансової діяльності:

- ціну;

- відсоток;

- прибуток;

- амортизаційні відрахування;

- чистий грошовий потік;

- дивіденди;

- пені, штрафи, неустойки;

- інші економічні важелі.

4. Система фінансових методів складається з наступних основних способів та прийомів, за допомогою яких обґрунтовуються й  контролюються конкретні управлінські рішення у різних сферах  фінансової діяльності підприємства:

- метод техніко-економічних розрахунків;

- балансовий метод;

- економіко-статистичні методи;  

- економіко-математичні методи;

- експертні методи (методи експертних оцінок);

- методи дисконтування вартості;

- методи нарощування вартості (компаундінга);

- методи диверсифікації;

- методи амортизації активів;

- методи хеджування;

- інші фінансові методи.

5. Система фінансових інструментів складається з наступних контрактних зобов'язань, що забезпечують механізм реалізації окремих управлінських рішень підприємства та закріплюють його  фінансові відносини з іншими економічними об'єктами:

- платіжні інструменти (платіжні доручення, чеки, акредитиви та ін.);

- кредитні інструменти (договори про кредитування, векселі та ін.);

- депозитні інструменти (депозитні договори, депозитні сертифікати  та ін.);

- інструменти інвестування (акції, інвестиційні сертифікати та ін.);

- інструменти страхування (страховий договір, страховий поліс та ін.);

- інші види фінансових інструментів.

Ефективний механізм управління фінансами дозволяє у повному  обсязі реалізувати визначені цілі й завдання, сприяє результативному  здійсненню функцій цього управління.  

Контрольні питання:

  1.  Визначте сутність фінансового менеджменту та його місце у загальній системі управління підприємством.
  2.  Виділіть основні етапи становлення фінансового менеджменту, як  науки.
  3.  Окресліть об’єкт і предмет фінансового менеджменту.
  4.  Дайте характеристику основних принципів фінансового менеджменту.
  5.  Визначте головну мету фінансового менеджменту, її зв'язок із головною метою функціонування підприємства.
  6.  Сформулюйте основні завдання фінансового менеджменту.
  7.  Визначте та охарактеризуйте функції управління фінансами як керуючої системи управління.
  8.  Сформулюйте та охарактеризуйте функції управління фінансами як спеціальної функціональної системи управління.
  9.  Дайте визначення механізму фінансового менеджменту та назвіть його складові елементи.


ТЕМА 2

СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Час: 2 год.

Мета: розкрити сутність системи забезпечення фінансового менеджменту, охарактеризувати особливості формування та функціонування її складових.

План

2.1. Поняття системи забезпечення фінансового менеджменту.

2.2. Підсистема організаційного забезпечення фінансового менеджменту

2.3. Підсистема інформаційного забезпечення фінансового менеджменту.

2.4. Підсистема оцінки фінансово стану підприємства.

2.5. Підсистема фінансового планування і прогнозування.

2.6. Підсистема фінансового контролю.

Література: [12, с.21-55], [13, с. 26-66], [17, с.54-86], [25, с. 46-66], [39], [40], [41, с.33-55]

2.1 Поняття системи забезпечення фінансового менеджменту.

Для нормального функціонування системи фінансового менеджменту була розроблена і реалізована на практиці відповідна система забезпечення, яка дозволяла в реальності реалізувати той науковий і методичний потенціал, який був передбачений в процесі формування фінансового менеджменту як найбільш дієвої області управління фінансами суб’єктів господарювання.

Система забезпечення являє собою сукупність методів, способів, прийомів і засобів підтримки фінансового менеджменту, яка дозволяє використовувати різні підходи і моделі, весь могутній інструментарій сучасної фінансової науки.

Вона включає:

- підсистему організаційного забезпечення фінансового менеджменту

- підсистему інформаційного забезпечення фінансового менеджменту.

- підсистему оцінки фінансово стану підприємства.

- підсистему фінансового планування і прогнозування.

- підсистему фінансового контролю.

2.2 Підсистема організаційного забезпечення фінансового менеджменту

Підсистема організаційного забезпечення фінансового менеджменту – це сукупність окремих фізичних осіб – керівників і спеціалістів підприємства, відповідних внутрішніх служб і відділів, які приймають участь у розробці, прийнятті і реалізації управлінських рішень з питань фінансово-господарської діяльності, які несуть відповідальність у межах своєї компетенції і долі участі в єдиному управлінському процесі суб’єктів господарювання.

Організаційне забезпечення фінансового менеджменту базується на відповідному управлінському персоналі, який складає ядро всієї підсистеми.

В практиці управління фінансово-господарською діяльністю частіш за все використовують два основних принципи побудови взаємозв’язку між окремими службами.

По-перше, принцип лінійної чи ієрархічної побудови, який передбачає, що нижчестоящі служби підпорядковуються вищестоящим.

По-друге, принцип функціональної побудови взаємозв’язку між управлінськими службами, коли існує єдиний центр і деяка кількість рівних за значенням функціональних підрозділів, які виконують ту чи іншу управлінську роботу в області фінансово-господарської діяльності.

Найбільш типова схема організаційної структури фінансового управління крупною компанією, яка основана на базі центрів відповідальності включає:

  1.  Центр фінансових досліджень і фінансового планування.
  2.  Центр управління грошовими потоками в національній та іноземній валюті.
  3.  Центр по залученню фінансових коштів і емісії цінних паперів.
  4.  Центр інвестицій.
  5.  Центр управління фінансовими ризиками і страхування.

2.3 Підсистема інформаційного забезпечення фінансового менеджменту.

Підсистема інформаційного забезпечення фінансового менеджменту являє собою сукупність спеціальних заходів і процедур, які забезпечують процес безперервного цільового підбору відповідних даних, які необхідні для здійснення аналізу, прогнозування, планування, організації, координації, мотивації і регулювання, тобто реалізації основних функцій управління фінансово-господарською діяльністю підприємства.

До інформації ставляться такі вимоги:

значимість, тобто вплив на результати фінансових рішень, що приймаються;

повнота, тобто завершеність кола інформативних показників;

достовірність, тобто наскільки інформація, що формується в реальності відбиває стан і результати фінансово-господарської діяльності підприємства і зовнішнього середовища;

своєчасність, тобто наскільки надана інформація відповідає часу її збору, обробки і використання;

зрозумілість, тобто доступність для обробки, наступного логічного, якісного і кількісного аналізу;

релевантність, тобто наскільки зібрана інформація може бути корисною в процесі прийняття відповідних управлінських рішень

співставність, тобто наскільки у часі і просторі дані, що використовуються можуть бути співставлені, що досягається за рахунок використання однакових вимірників (наприклад, грошових чи відсоткових), а також єдиної методики збору і обробки інформації;

ефективність, тобто на збір, обробку та аналіз інформації будуть витрачені мінімальні ресурси, і ці витрати не будуть перевищувати ефект від використання інформації.

В основу інформаційного забезпечення фінансового менеджменту покладені різні показники конкретних даних, які формуються за рахунок зовнішніх і внутрішніх джерел інформації, і, які дають змогу фінансовим менеджерам приймати адекватні управлінські рішення.

1. Показники, які формуються з зовнішніх джерел інформації.

- показники, як характеризують зовнішньоекономічний розвиток країни (показники макроекономічного розвитку і показники галузевого розвитку). Система інформативних показників цієї групи є основою проведення аналізу та прогнозування умов зовнішнього фінансового середовища функціонування підприємства при прийнятті стратегічних рішень у сфері фінансової діяльності (стратегії розвитку його активів і капіталу, здійснення інвестиційної діяльності, формування системи перспективних цільових показників фінансового розвитку). Формування системи показників цієї групи ґрунтується на даних державної статистики, що публікуються.

- показники, які характеризують кон’юнктуру фінансово ринку. Система інформативних показників цієї групи є підставою для прийняття управлінських рішень у сфері формування портфеля довгострокових фінансових інвестицій, здійснення короткострокових фінансових інвестицій, залучення кредитів, валютних операцій та деяких інших аспектів управління фінансами. Формування системи показників цієї групи ґрунтується на публікаціях періодичних комерційних видань, фондової та валютної біржі, а також відповідних електронних джерел інформації.;

- показники, які характеризують діяльність контрагентів і конкурентів. Система інформативних показників цієї групи використовується переважно для прийняття оперативних управлінських рішень по окремих аспектах формування та використання фінансових ресурсів.

- нормативно-регулюючі показники. Система цих показників враховується у процесі підготовки фінансових рішень, які пов'язані з особливостями державного регулювання фінансової діяльності підприємств.

2. Показники, що формуються з внутрішніх джерел інформації

- показники фінансової звітності підприємства. Система інформативних показників цієї групи широко використовується як зовнішніми, так і внутрішніми користувачами. Вона застосовується у процесі фінансового аналізу, планування, розробки фінансової стратегії та політики по основних аспектах фінансової діяльності, дає найбільш агреговане уявлення про результати фінансової діяльності підприємства.

- показники управлінського обліку підприємства. Система цієї групи показників використовується для поточного й оперативного управління практично всіма аспектами фінансової діяльності підприємства, а найбільшою мірою - у процесі фінансового забезпечення його операційної діяльності.

- нормативно-планові показники, пов’язані з фінансовим розвитком підприємства Ці показники використовуються у процесі поточного й оперативного контролю за перебігом здійснення фінансової діяльності..

2.4 Підсистема оцінки фінансово стану підприємства.

Фінансовий менеджмент як система управління фінансами підприємства передбачає оцінку фінансового стану суб’єкта господарювання. Така оцінка базується на сукупності форм і методів аналізу даних.

Фінансовий аналіз характеризується як процес дослідження фінансового стану та основних результатів фінансової діяльності  підприємства з метою виявлення резервів підвищення його ринкової вартості і забезпечення ефективного розвитку. Для розв'язання конкретних завдань управління фінансами застосовується ряд спеціальних систем і методів аналізу, що дозволяють одержати кількісну оцінку результатів фінансової діяльності в розрізі окремих її аспектів як у статиці, так і в динаміці.

У теорії управління фінансами залежно від методів, що використовуються, розрізняють наступні основні системи фінансового аналізу: горизонтальний аналіз; вертикальний аналіз; порівняльний аналіз; аналіз коефіцієнтів; інтегральний аналіз.  

1. Горизонтальний (або трендовий) фінансовий аналіз базується на вивченні динаміки окремих фінансових показників у часі. У  процесі використання цієї системи аналізу розраховуються темпи  росту (приросту) окремих показників фінансової звітності за ряд  періодів і визначаються загальні тенденції їх зміни (або тренда). В  управлінні фінансами найбільше поширення одержали види горизонтального (трендового) фінансового аналізу:

- Дослідження динаміки показників звітного періоду порівняно  з показниками попереднього періоду.

- Дослідження динаміки показників звітного періоду в зіставленні з показниками аналогічного періоду минулого року.

- Дослідження динаміки показників за ряд попередніх періодів.  

Всі види горизонтального (трендового) фінансового аналізу  доповнюються, як правило, дослідженнями впливу окремих факторів на  зміну відповідних результативних показників.

2. Вертикальний (або структурний) фінансовий аналіз базується на структурному розкладанні окремих показників фінансової звітності підприємства. У процесі здійснення цього аналізу розраховується питома вага окремих структурних складових агрегованих  фінансових показників. В управлінні фінансами найбільше поширення одержали такі види вертикального (структурного) аналізу:

- Структурний аналіз активів.

- Структурний аналіз капіталу.

- Структурний аналіз грошових потоків.

3. Порівняльний фінансовий аналіз базується на порівнянні  значень окремих груп аналогічних показників. У процесі використання цієї системи аналізу розраховуються розміри абсолютних і  відносних відхилень порівнюваних показників. В управлінні фінансами найбільше поширення одержали такі види  порівняльного фінансового аналізу.

- Порівняльний аналіз фінансових показників даного підприємства і середньогалузевих показників.

- Порівняльний аналіз фінансових показників даного підприємства та підприємств-конкурентів.

-Порівняльний аналіз фінансових показників окремих структурних одиниць та підрозділів даного підприємства ("центрів відповідальності"). Такий аналіз проводиться з метою порівняльної оцінки  та пошуку резервів підвищення ефективності фінансової діяльності по  внутрішніх підрозділах підприємства.

- Порівняльний аналіз звітних і планових (нормативних) фінансових показників.

4. Аналіз фінансових коефіцієнтів (R-аналіз) базується на  розрахунку співвідношення різних абсолютних показників фінансової діяльності підприємства між собою. У процесі використання цієї  системи аналізу визначаються різні відносні показники, що характеризують окремі результати фінансової діяльності та рівень фінансового стану підприємства. В управлінні фінансами найбільшого  поширення одержали такі групи аналітичних фінансових коефіцієнтів:

- коефіцієнти оцінки фінансової стійкості підприємства дозволяють виявити рівень фінансового ризику, що пов'язаний з  структурою джерел формування капіталу підприємства, а відповідно  й ступінь його фінансової стабільності у процесі майбутнього  розвитку;

- коефіцієнти оцінки платоспроможності (ліквідності) підприємства характеризують можливість підприємства вчасно розраховуватися по  своїх поточних фінансових зобов'язанням за рахунок оборотних  активів різного рівня ліквідності;

- коефіцієнти оцінки оборотності активів  характеризують  наскільки швидко сформовані активи обертаються у процесі господарської діяльності підприємства;

- коефіцієнти оцінки оборотності капіталу характеризують  наскільки швидко капітал, який використовується підприємством, у  цілому й за окремими його елементами обертається у процесі його  господарської діяльності;

-  коефіцієнти оцінки рентабельності характеризують здатність підприємства генерувати необхідний прибуток у  процесі своєї господарської діяльності й визначають загальну  ефективність використання активів і вкладеного капіталу та ін.

5. Інтегральний фінансовий аналіз дозволяє одержати  найбільш поглиблену (багатофакторну) оцінку умов формування  окремих агрегованих фінансових показників. В управлінні фінансами  найбільш поширені такі системи інтегрального фінансового аналізу:

- cистема інтегрального аналізу ефективності використання  активів підприємства.

- cистема SWOT-аналізу фінансової діяльності. Основним його змістом є дослідження характеру  сильних і слабких сторін фінансової діяльності підприємства, а також  позитивного або негативного впливу окремих зовнішніх (екзогенних)  факторів на умови її здійснення в майбутньому періоді.  

- об'єктно-орієнтована система інтегрального аналізу формування чистого прибутку підприємства.

- система портфельного аналізу. Цей аналіз ґрунтується на використанні "портфельної теорії", відповідно до якої рівень  прибутковості портфеля фондових інструментів розглядається у  взаємозв'язку з рівнем ризику портфеля (система "прибуток-ризик").

2.5 Підсистема фінансового планування і прогнозування

Основу механізму управління фінансовою діяльністю підприємства складає фінансове планування, яке являє собою процес розробки фінансових планів і планових показників по забезпеченню розвитку підприємства необхідними фінансовими ресурсами і підвищенню ефективності його фінансової діяльності в майбутньому періоді.

Фінансове планування на підприємстві базується на використанні трьох основних його систем.

1. Система прогнозування фінансової діяльності є найбільш складною серед розглянутих систем фінансового планування і вимагає для своєї реалізації високої кваліфікації виконавців. На кожному конкретному підприємстві система фінансового прогнозування базується на певній фінансовій ідеології.

Фінансова ідеологія підприємства характеризує систему основних принципів здійснення фінансової діяльності конкретного підприємства, обумовлених „місією" і фінансовим менталітетом його менеджерів.

Здійснюване з урахуванням фінансової ідеології прогнозування фінансової діяльності спрямовано насамперед на розробку фінансової стратегії підприємства.

Під фінансовою стратегією підприємства розуміється формування системи довгострокових цілей фінансової діяльності і вибір найефективніших шляхів їх досягнення.

Фінансова стратегія суб'єкта господарювання забезпечує:

формування і ефективне використання фінансових коштів;

виявлення найбільш ефективних напрямів інвестування і зосередження фінансових коштів на цих напрямах;

відповідність фінансових дій економічному состоянню і матеріальним можливостям суб'єкта господарювання;

• визначення основної загрози з боку конкурентів, правильний вибір напрямів фінансових заходів і маневрування фінансовими коштами для досягнення поточної і стратегічної переваги над конкурентами.

Завданнями фінансової стратегії є:

визначення способів проведення успішної фінансової стратегії і використання фінансових можливостей;

визначення перспективних фінансових взаємин з суб'єктами господарювання, бюджетом, банками і іншими фінансовими інститутами;

фінансове забезпечення операційної і інвестиційної діяльності на перспективу;

вивчення економічних і фінансових можливостей потенційних конкурентів, розробка і здійснення заходів щодо забезпечення фінансової стійкості;

розробка способів виходу з кризового стану і методів управління в умовах кризового стану підприємств.

Розроблена фінансова стратегія визначає найважливіші показники, пропорції і темпи розширеного відтворення, є основною формою реалізації головних цілей суб'єкта господарювання.

В умовах ринкової економіки, самостійності підприємств, їх відповідальності за результати діяльності виникає об'єктивна необхідність визначення тенденцій фінансового стану суб'єкта господарювання, його перспективних фінансових можливостей. На вирішення цих питань і направлена фінансова стратегія.

До основних етапів процесу формування фінансової стратегії підприємства належать:

1. Визначення загального періоду формування фінансової стратегії. Головною умовою його визначення є тривалість періоду, який прийнятий для формування загальної стратегії розвитку підприємства – так як фінансова стратегія носить по відношенню до неї підлеглий характер, вона не може виходити за межі цього періоду.

Важливим елементом визначення періоду формування фінансової стратегії підприємства є передбачення розвитку економіки в цілому та кон’юнктури тих сегментів фінансового ринку, з якими пов’язана майбутня фінансова діяльність підприємства, - в умовах нинішнього нестабільного розвитку економіки країни цей період не може бути більше трьох років.

  1.  Дослідження факторів зовнішнього фінансового середовища та кон’юнктури фінансового ринку.

Для такого дослідження необхідно вивчити економіко-правові умови фінансової діяльності підприємства і можливі їх зміни в наступному періоді. Крім того, на цьому етапі розробки фінансової стратегії аналізуються кон’юнктура фінансового ринку та фактори, які її визначають, а також розробляється прогноз кон’юнктури в розрізі окремих сегментів цього ринку, пов’язаних з наступною фінансовою діяльністю підприємства.

3. Формування стратегічних цілей фінансової діяльності. Досягнення цілей фінансової стратегії забезпечується за таких умов:

а) достатність капіталу для формування необхідних активів;

б) оптимальність якісної структури активів і фінансової структури капіталу;

в) зниження рівня фінансових ризиків;

г) фінансові інновації.

4. Конкретизація цільових показників фінансової стратегії за періодами її реалізації. В процесі цієї конкретизації забезпечується динамічність представлення системи цільових стратегічних нормативів фінансової діяльності, а також їх зовнішня і внутрішня синхронізація за часом.

5. Розробка фінансової політики по окремих аспектах фінансової діяльності.

Фінансова політика являє собою форму реалізації фінансової ідеології і фінансової стратегії підприємства в розрізі найбільш важливих аспектів фінансової діяльності на окремих етапах її здійснення. На відміну від фінансової стратегії в цілому, фінансова політика формується лише по конкретним напрямкам фінансової діяльності підприємства, які потребують забезпечення найбільш ефективного управління для досягнення головної стратегічної мети цієї діяльності.

6. Розробка системи організаційно-економічних заходів щодо забезпечення реалізації фінансової стратегії. В системі цих заходів передбачається формування на підприємстві “центрів відповідальності” різного типу; визначення прав, обов’язків та міри відповідальності їх керівників за результати фінансової діяльності; розробка системи стимулювання робітників за їх вклад в підвищення ефективності фінансової діяльності та ін.

  1.  Оцінка ефективності розробленої фінансової стратегії проводиться за такими основними параметрами:
  •  узгодження фінансової стратегії підприємства із загальною стратегією його розвитку;
  •  узгодженість фінансової стратегії підприємства з передбаченими змінами зовнішнього фінансового середовища;
  •  внутрішня збалансованість фінансової стратегії;
  •  реалізованість фінансової стратегії;
  •   прийнятність рівня ризиків, пов’язаних з реалізацією фінансової стратегії;
  •  результативність розробленої фінансової стратегії.

Розглядаючи фінансову стратегію, завжди необхідно приділяти увагу і фінансовій тактиці, оскільки ці категорії взаємозв'язані між собою.

Тактика фінансового менеджменту – це конкретні методи і прийоми, що використовуються для досягнення основної мети і задач фінансів підприємства в конкретних умовах господарювання.

2. Система поточного планування фінансової діяльності базується на розробленій фінансовій стратегії і фінансовій політиці по окремих аспектах фінансової діяльності. Це планування виражається в розробці конкретних видів поточних фінансових планів, що дозволяють визначити на майбутній період усі джерела фінансування розвитку підприємства, сформувати структуру його доходів і витрат, забезпечити постійну платоспроможність підприємства, визначити структуру його активів і капіталу на кінець планового періоду.

Поточні плани фінансової діяльності розробляються на наступний рік з розбивкою по кварталах.

Вихідними передумовами для розробки поточних фінансових планів підприємства є:

- фінансова стратегія підприємства і цільові стратегічні нормативи по основних напрямках фінансової діяльності на майбутній період;

- фінансова політика по окремих аспектах фінансової діяльності підприємства;

- планові обсяги виробництва і реалізації продукції та інші економічні показники операційної діяльності підприємства;

- система розроблених на підприємстві норм і нормативів витрат окремих ресурсів;

- діюча система норм амортизаційних відрахувань;

- середні ставки кредитного і депозитного процентів на фінансовому ринку;

- результати фінансового аналізу за попередній період.

Основними видами поточних фінансових планів, розроблюваних на підприємстві, є:

  •  план доходів і витрат від операційної діяльності;
    •  план доходів і витрат від інвестиційної діяльності;
    •  план надходження і витрат коштів;

- балансовий план.

3. Система оперативного планування фінансової діяльності виражається в розробці комплексу короткострокових планових завдань по фінансовому забезпеченню основних напрямків господарської діяльності підприємства. Головною формою такого планового фінансового завдання є бюджет.

Бюджет - це оперативний фінансовий план короткострокового періоду, який розроблюється, зазвичай до одного року (як правило, в рамках наступного кварталу або місяця) та  відображує витрати і надходження фінансових коштів в процесі здійснення конкретних видів господарської діяльності.

Він деталізує показники поточних фінансових планів і є головним плановим документом, який доводиться до „центрів відповідальності" всіх типів.

Розробка планових бюджетів на підприємстві характеризується терміном «бюджетування» і спрямована на вирішення двох основних задач: а) визначення обсягу і складу витрат, пов'язаних з діяльністю окремих структурних одиниць і підрозділів підприємства; б) забезпечення покриття цих витрат фінансовими ресурсами з різних джерел.

Процес бюджетування носить безперервний характер. Виходячи з планових фінансових показників, встановлених на рік у процесі поточного фінансового планування, заздалегідь (до настання планового періоду) розробляється система квартальних бюджетів - система місячних бюджетів. Процес такого бюджетування гарантує безперервність функціонування системи оперативного планування фінансової діяльності підприємства, закладає міцну основу для здійснення постійного контролю результатів цієї діяльності.

2.6 Підсистема фінансового контролю.

Створення систем внутрішнього контролю є невід'ємною складовою частиною побудови всієї системи управління підприємством з метою забезпечення його ефективності. У цих традиційних системах внутрішнього контролю органічною складовою частиною є і система фінансового контролю.

Внутрішній фінансовий контроль - це організований підприємством процес перевірки виконання й забезпечення  реалізації всіх управлінських рішень у сфері фінансової діяльності з метою реалізації фінансової стратегії й попередження  кризових ситуацій, що призводять до його банкрутства.

Внутрішній фінансовий контроль організується на підприємстві  в основних формах:

1. Попередній фінансовий контроль - організовується на  стадії формування фінансових планів і бюджетів у процесі розгляду бізнес-планів (заявок) окремих структурних підрозділів. У процесі цього фінансового контролю перевіряється обґрунтованість окремих показників та правильність проведених розрахунків з метою виявлення можливих резервів  підвищення ефективності фінансової діяльності й запобігання можливим порушенням чинного законодавства й внутрішніх нормативних  актів підприємства.

2. Поточний фінансовий контроль - проводиться у процесі  реалізації фінансових планів і бюджетів всіх рівнів з метою вживання  оперативних заходів по повному виконанню всіх передбачених  планових показників.

3. Наступний фінансовий контроль - здійснюється у  процесі розгляду встановленої фінансової звітності й передбачених  звітів керівників окремих структурних підрозділів (центрів відповідальності) при підведенні підсумкових результатів фінансової діяльності за звітний період (місяць, квартал, рік) з метою наступної її  нормалізації.

Підвищенню ефективності реалізації функції внутрішнього  фінансового контролю сприяє впровадження на підприємстві ефективної комплексної керуючої системи, що одержала назву "фінансовий контролінг".

Фінансовий контролінг являє собою контролюючу систему, що забезпечує концентрацію контрольних дій на найбільш пріоритетних напрямках фінансової діяльності підприємства, своєчасне виявлення відхилень фактичних її результатів від передбачених і прийняття оперативних управлінських рішень, які забезпечують її нормалізацію. Основними функціями фінансового контролінгу є:

- спостереження за ходом реалізації фінансових завдань, установлених системою планових фінансових показників і нормативів;

- вимір ступеня відхилення фактичних результатів фінансової діяльності від передбачених;

- діагностування за розмірами відхилень серйозних погіршень у фінансовому стані підприємства й істотного зниження темпів його фінансового розвитку;

 - розробка  оперативних  управлінських  рішень  по нормалізації фінансової діяльності підприємства відповідно до поставлених цілей і показників;

- корегування при необхідності окремих цілей і показників фінансового розвитку в зв'язку зі зміною зовнішнього фінансового середовища, кон'юнктури фінансового ринку і внутрішніх умов здійснення господарської діяльності підприємства.

Як видно з цих функцій фінансовий контролінг не обмежується здійсненням лише внутрішнього за проведенням фінансової діяльності і фінансових операцій, а й ефективною координуючою системою забезпечення взаємозв'язку між формуванням інформаційної бази, фінансовим аналізом, фінансовим плануванням і внутрішнім фінансовим контролем на підприємстві.

Побудова системи фінансового контролінгу на підприємстві базується на певних принципах, основними з яких є:

1. Спрямованість системи фінансового контролінгу на реалізацію розробленої фінансової стратегії підприємства.

  1.  Багатофункціональність фінансового контролінгу.
  2.  Орієнтованість фінансового контролінгу на кількісні стандарти.

Відповідність методів фінансового контролінгу специфіці методів фінансового аналізу і фінансового планування.

Своєчасність операцій контролінгу.

  1.  Гнучкість побудови контролінгу.
  2.  Простота побудови контролінгу.
  3.  Економічність контролінгу.

З урахуванням перерахованих принципів фінансовий контролінг на підприємстві будується по наступним основним етапам.

  1.  Визначення об'єкта контролінгу. Це загальна вимога щодо побудови і формування системи контролінгу на підприємстві з позицій його організаційної структури. Об'єктом фінансового контролінгу є управлінські рішення за основними аспектами господарсько-фінансової діяльності підприємств.

2. Визначення видів і сфер контролінгу. Відповідно до концепції побудови системи контролінгу, він підрозділяється на наступні основні види: стратегічний контролінг; поточний контролінг; оперативний контролінг. Кожному з перерахованих видів контролінгу повинна відповідати визначена його сфера і періодичність здійснення його функцій.  

3. Формування системи пріоритетів контрольованих показників.

Вся система показників, що входять у сферу фінансового контролінгу, групується за рівнем значимості у господарських процесах. Такий підхід до формування системи контрольованих показників полегшує підхід до їхнього розкладання при наступному поясненні причин відхилення фактичних величин від передбачених відповідними завданнями.

  1.  Розробка системи кількісних стандартів контролю. Після того, як визначений перелік контрольованих фінансових показників, виникає необхідність встановлення кількісних стандартів за кожним з них. Стандартами виступають цільові стратегічні нормативи, показники поточних планів і бюджетів, система державних чи розроблених підприємством норм і нормативів і т.п.
  2.  Побудова системи моніторингу показників, що включаються у фінансовий контролінг. Система фінансового моніторингу являє собою розроблений на підприємстві механізм постійного спостереження за контрольованими показниками фінансової діяльності, визначення розмірів відхилень фактичних результатів від передбачених і виявлення причин цих відхилень.

Побудова системи моніторингу контрольованих фінансових показників охоплює наступні основні етапи:

а) побудова системи інформативних звітних показників по кожному виду фінансового контролінгу ґрунтується на даних фінансового й управлінського обліку;

б) розробка системи узагальнюючих (аналітичних) показників, що відбивають фактичні результати досягнення передбачених кількісних стандартів контролю, здійснюється в чіткій відповідності із системою фінансових показників;

в)визначення структури і показників форм контрольних звітів (рапортів) виконавців покликано сформувати систему носіїв контрольної інформації.

г)визначення контрольних періодів по кожному виду фінансового контролінга і кожній групі контрольованих показників в цілому. Конкретизація контрольного періоду для ефективного управління фінансовою діяльністю на даному підприємстві. З врахуванням цього принципу виділяють:- тижневий (декадний) контрольний звіт; місячний контрольний звіт; квартальний контрольний звіт.

д) встановлення розмірів відхилень фактичних результатів контрольованих показників від встановлених стандартів здійснюється як в абсолютних, так і відносних показниках. По відносним показникам всі відхилення поділяються на три групи:

- позитивне відхилення;

- від'ємне "допустиме" відхилення;

- від'ємне "критичне" відхилення.

Для проведення такої градації на кожному підприємстві розраховують критерій «критичних» відхилень, який може бути диференційований для встановлених періодів.

є) виявлення основних причин відхилень фактичних результатів контрольованих показників від встановлених стандартів проводиться по підприємству в цілому і по окремим "центрам відповідальності". В процесі такого аналізу виділяються і розглядаються ті показники фінансового контролінгу, по яким спостерігається "критичне" відхилення від цільових нормативів, завдань поточних планів і бюджетів. По кожному "критичному" відхиленню (а при необхідності і при менш суттєвих розмірах відхилень показників пріоритетів першого порядку) повинні бути виявлені причини, які їх визвали. В процесі здійснення такого аналізу в цілому по підприємству використовуються відповідні розділи контрольних звітів виконавців.

Розроблена схема моніторингу повинна коригуватися залежно від цілей фінансового контролінгу і системи показників поточних планів і бюджетів.

6. Формування системи алгоритмів дій щодо усунення встановлених відхилень є заключним етапом побудови фінансового контролінгу на підприємстві. Принципова система дій менеджерів підприємства в даному випадку заключається в трьох алгоритмах:

Ніяких заходів не застосовувати. Ця форма реагування передбачається в тих випадках, коли розмір від'ємних відхилень значно нижчий передбачуваного "критичного" критерію.

Усунути відхилення. Така система дій передбачає процедуру пошуку і реалізації резервів для забезпечення виконання цільових, планових або нормативних показників. При цьому резерви розглядаються в розрізі різних аспектів фінансової діяльності і окремих фінансових операцій. В якості таких можливостей може бути розглянута доцільність введення посиленого режиму економії (за принципом "відсікання зайвого"), використання системи фінансових резервів та інші.

Змінити систему планових або нормативних показників. Така система дій застосовується в тих випадках, якщо можливості нормалізації окремих аспектів фінансової діяльності обмежені або взагалі відсутні. В цьому випадку по результатам фінансового моніторингу вносяться пропозиції по коректуванню системи цільових стратегічних нормативів, показників поточних фінансових планів або окремих бюджетів. В окремих критичних випадках може бути обґрунтована пропозиція про припинення окремих виробничих, інвестиційних і фінансових операцій і навіть діяльності окремих центрів витрат та інвестицій.

Впровадження на підприємстві системи фінансового контролінгу дозволяє суттєво підвищити ефективність всього процесу управління його фінансової діяльності.

Контрольні питання:

  1.  Визначте сутність системи забезпечення фінансового менеджменту та її складових.
  2.  Охарактеризуйте організаційну структуру фінансового управління на базі центрів відповідальності.
  3.  Визначте і охарактеризуйте методологічні принципи формування системи інформаційного забезпечення управління фінансами підприємств.
  4.  Виділіть групи показників, які формуються з зовнішніх джерел інформації.
  5.  Охарактеризуйте основні інформаційні показники, що формуються із внутрішніх джерел.
  6.  Виділіть основні системи фінансового аналізу.
  7.  Визначте сутність фінансового планування та його роль в забезпеченні ефективного функціонування підприємства.
  8.  Назвіть основні етапи здійснення фінансового планування на підприємстві.
  9.  Охарактеризуйте систему довгострокового фінансового планування.
  10.  Окресліть сутність фінансової стратегії та основні етапи її побудови.
  11.  Охарактеризуйте систему оперативного фінансового планування.
  12.  Розкрийте сутність внутрішнього фінансового контролю, виділіть основні його форми.
  13.  Сформулюйте сутність і функції фінансового контролінгу.
  14.  Сформулюйте основні методологічні принципи фінансового контролінгу.
  15.  Визначте основні етапи побудови фінансового контролінгу.
  16.  Дайте визначення системі моніторингу контрольованих показників фінансової діяльності підприємства та порядку його організації.


Т
ЕМА 3

УПРАВЛІННЯ ГРОШОВИМИ ПОТОКАМИ ПІДПРИЄМСТВА

Час: 2 год.

Мета: розкрити сутність грошових потоків підприємства; надати методику визначення чистого грошового потоку; охарактеризувати основні етапи управління грошовими потоками і підходи щодо ефективного його здійснення.

План

3.1. Суть і класифікація грошових потоків підприємства.

3.2 Необхідність, основні принципи, цілі і завдання управління грошовими потоками підприємства.

3.3 Етапи організації управління грошовими потоками.

3.4 Оптимізація грошових потоків.

Література: [12, с.392-425], [13, с. 542-599], [17, с.88-115], [27, с. 252-282], [41, с.56-90]

3.1. Суть і класифікація грошових потоків підприємства

Господарська діяльність підприємства пов'язана з постійним рухом грошових коштів у формі їх надходження або вибуття. Рух грошових коштів на виробничо-торговому підприємстві можна розглядати як безперервний процес і характеризувати поняттям «Грошовий потік».

Грошовий потік підприємства - це сукупність надходження і вибуття грошових коштів за певний період часу, сформованих в процесі господарської діяльності. Під час надходження грошових коштів формується вхідний грошовий потік, а при їх вибутті - вихідний.

Основними характеристиками ефективності управління грошовими потоками підприємства є:

1. Грошові потоки обслуговують здійснення господарської діяльності підприємства практично у всіх її аспектах.

  1.   Ефективне управління грошовими потоками забезпечує фінансова рівновага підприємства в процесі його стратегічного розвитку.
  2.   Раціональне формування грошових потоків сприяє підвищенню ритмічності здійснення операційного процесу підприємства.
  3.   Ефективне управління грошовими потоками дозволяє скоротити потребу підприємства в позиковому капіталі.
  4.   Управління грошовими потоками є важливим фінансовим важелем забезпечення прискорення обороту капіталу підприємства.
  5.   Ефективне управління грошовими потоками забезпечує зниження ризику неплатоспроможності підприємства.
  6.   Активні форми управління грошовими потоками дозволяють підприємству отримувати додатковий прибуток, що генерується безпосередньо його грошовими активами».

В процесі наукової систематизації різних потоків грошових коштів підприємства можна виділити наступні класифікаційні ознаки і відповідні ним види грошових потоків.

Класифікація грошових потоків підприємства

1. За напрямом руху грошових коштів виділяють два основні види грошових потоків:

1) позитивний грошовий потік, що характеризує сукупність надходжень грошових коштів на підприємство від всіх видів господарських операцій (як аналог цього терміну використовується термін „приток грошових коштів");

2) негативний грошовий потік, що характеризує сукупність виплат грошових коштів підприємством в процесі здійснення всіх видів його господарських операцій (як аналог цього терміну використовується термін „відтік грошових коштів").

Характеризуючи ці види грошових потоків, слід звернути увагу на високий ступінь їх взаємозв'язку. Недостатність об'ємів в часі одного з цих потоків обумовлює подальше скорочення об'ємів іншого виду цих потоків. Тому в системі управління грошовими потоками підприємства обидва ці види грошових потоків є єдиним (комплексний) об'єктом фінансового менеджменту.

2. За масштабам здійснення господарської діяльності:

1) грошовий потік підприємства в цілому;

2) грошовий потік за окремими видами господарської діяльності;

3) грошовий потік за  окремими виробничо-господарськими підрозділами;

4) грошовий потік за окремими господарськими операціями.

3. За видами господарської діяльності:

1) грошовий потік по операційній діяльності. Він характеризується грошовими виплатами постачальникам сировини і матеріалів, виконавцям окремих видів послуг, які забезпечують операційну діяльність, заробітну плату персоналу, який зайнятий у операційному процесі, а також що здійснює управління цим процесом; податкових платежів підприємства до бюджетів всіх рівнів і до позабюджетних фондів; іншими виплатами, пов'язаними із здійсненням операційного процесу. Одночасно цей вид грошового потоку відображає надходження грошових коштів від покупців продукції; від податкових органів в порядку здійснення перерахунку надмірно сплачених сум і деякі інші платежі, передбачені міжнародними стандартами обліку;

2) грошовий потік по інвестиційній діяльності. Він характеризує платежі і надходження грошових коштів, пов'язані із здійсненням реального і фінансового інвестування, продажем вибуваючих основних засобів і нематеріальних активів, ротацією довгострокових фінансових інструментів інвестиційного портфеля і інші аналогічні потоки грошових коштів, обслуговуючі інвестиційну діяльність підприємства;

3) грошовий потік по фінансовій діяльності. Він характеризує надходження і виплати грошових коштів, що пов'язані із залученням додаткового акціонерного або пайового капіталу, отриманням довгострокових і короткострокових кредитів і позик, сплатою у грошовій формі дивідендів і відсотків по внесках власників і деякі інші грошові потоки, пов'язані із здійсненням зовнішнього фінансування господарської діяльності підприємства.

4) грошовий потік від надзвичайної діяльності.

4. За періодом надходження і вибуття: грошовий потік поточного періоду; грошовий потік майбутнього періоду.

5. За безперервністю здійснення: регулярний грошовий потік; дискретний грошовий потік.

6. За рівномірністю здійснення: грошовий потік з рівними інтервалами; грошовий потік з нерівномірними інтервалами.

7. За економічною значимістю: грошовий потік, що збільшує прибуток підприємства; грошовий потік, що зменшує прибуток підприємства.

8. За вартісним складом грошових потоків виділяють наступні види:

1) валовий грошовий потік - характеризує всю сукупність надходжень або витрачання грошових коштів в даному періоді часу в розрізі окремих його інтервалів;

2) чистий грошовий потік. Він характеризує різницю між позитивним і негативним грошовими потоками (між надходженням і витрачанням грошових коштів) в даному періоді часу в розрізі окремих його інтервалів.

Чистий грошовий потік є найважливішим результатом фінансової діяльності підприємства, що багато в чому визначає фінансову рівновагу і темпи зростання його ринкової вартості. Розрахунок чистого грошового потоку по підприємству в цілому, окремим структурним його відділенням (центрам відповідальності), різним видам господарської діяльності або окремим господарським операціям здійснюється по наступній формулі:

ЧГП = ПГП – НГП,

ЧДП - сума чистого грошового потоку в тому у період часу, що розглядається;

ПГП - сума позитивного грошового потоку (надходжень грошових коштів) у даному періоді часу;

НГП - сума негативного грошового потоку (витрачання грошових коштів) у даному періоді часу.

9. За рівнем достатності об'єму виділяють наступні види грошових потоків підприємства:

1) надмірний грошовий потік - характеризує такий грошовий потік, при якому надходження грошових коштів істотно перевищують реальну потребу підприємства в цільовому їх витрачанні. Свідоцтвом надмірного грошового потоку є висока позитивна величина чистого грошового потоку, що не використовується в процесі здійснення господарської діяльності підприємства;

2) дефіцитний грошовий потік - характеризує такий грошовий потік, при якому надходження грошових коштів істотно нижче реальних потреб підприємства в цілеспрямованому їх витрачанні.

10. За пріоритетністю (черговістю) здійснення платежів:

1) Пріоритетний грошовий потік, який представляє систему грошових видатків, які найбільшим чином забезпечують реалізацію стратегії підприємства.

2) Другорядний грошовий потік, який представляє видатки грошових коштів, які можуть бути відкладені з точки зору стратегічних потреб або у разі неспроможності здійснення без прямих втрат для підприємства у вигляді штрафів, неустойки, пені тощо.

11. По відношенню до певного інвестиційного проекту:

1) Додатковий грошовий потік, під яким розуміють чистий грошовий потік від реалізації певного інвестиційного проекту, потік, що стосується виключно даного проекту.

2) Ретроспективний грошовий потік, який представляє систему надходжень та видатків грошових коштів, що не пов'язані з реалізацією певного інвестиційного проекту і не враховуються при прийнятті управлінських рішень щодо даного проекту.

12. За рівнем збалансованості:

1) Збалансований грошовий потік - характеризує такий вид сукупного грошового потоку, по якому забезпечується збалансованість позитивного та від'ємного грошових потоків.

2) Незбалансований грошовий потік - характеризує такий вид сукупного грошового потоку, по якому не забезпечується збалансованість позитивного і від'ємного грошових потоків.

13. За періодом часу:

1) Короткостроковий грошовий потік, що характеризує такий його вид, по якому період від моменту надходження чи витрачання грошових коштів до повного їх завершення не перевищує одного року.

2) Довгостроковий грошовий потік, що характеризує такий його вид, по якому період від моменту надходження чи витрачання грошових коштів до повного їх завершення перевищує один рік.

14. За видом валюти, що використовується:

1) Грошовий потік в національній валюті, який характеризує таку частину сукупного грошового потоку, яка обслуговується національною валютою.

2) Грошовий потік в іноземній валюті, який характеризує таку частину сукупного грошового потоку, яка обслуговується іноземною валютою.

15. За можливістю забезпечення платоспроможності:

1) Ліквідний грошовий потік, який характеризує такий вид грошових потоків, по яких надходження грошових коштів перевищує або дорівнює витрачанню грошових коштів.

2) Неліквідний грошовий потік, який характеризує такий вид грошових потоків, по яких надходження грошових коштів не перевищує і не дорівнює витрачанню грошових коштів.

16. За варіативністю спрямованості руху грошових коштів:

1) Стандартний грошовий потік, який характеризує такий вид грошового потоку, в якому спрямованість змінюється не більше одного разу (починаючи чи завершуючи його).

2) Нестандартний грошовий потік, який характеризує такий вид грошового потоку, в якому спрямованість змінюється більше одного разу.

17. За характером грошового потоку по відношенню до підприємства:

1) Внутрішній грошовий потік, який характеризує сукупність надходжень та видатків грошових коштів у межах підприємства (грошові розрахунки з персоналом, засновниками, структурними підрозділами).

2) Зовнішній грошовий потік, який характеризує надходження та видатки грошових коштів, що обслуговують грошові відносини підприємства з іншими контрагентами (постачальниками, покупцями, банками, страховими компаніями тощо).

3.2. Необхідність, основні принципи, цілі і завдання управління грошовими потоками підприємства

Управління грошовими потоками підприємства - це система принципів та методів розробки і реалізації управлінських рішень, пов'язаних з формуванням, розподілом та використанням грошових коштів підприємства і організацією їх обороту.

Принципи управління грошовими потоками:

1. Принцип єдності ухвалюваних управлінських рішень. Суть цього принципу полягає в тому, що в системі фінансового управління підприємством управління грошовими потоками є складовою частиною. Тому рішення, що приймаються щодо вхідних і вихідних грошових потоків підприємства повинні бути чітко узгоджені із загальними підходами по управлінню формуванням і використанням як фінансових, так і матеріальних ресурсів підприємства.

  1.   Принцип достовірності і своєчасності оцінки грошових потоків. Цей принцип означає, що в процесі отримання необхідної інформації про стан вхідного і вихідного грошових потоків повинне забезпечуватися отримання достовірної інформації.
  2.  Принцип забезпечення взаємозв'язку з цілями і завданнями фінансового управління. Цей принцип припускає, що, формуючи цілі і завдання фінансового управління підприємством, необхідно чітко забезпечити взаємозв'язок з можливими рішеннями в області управління грошовими потоками.
  3.   Принцип забезпечення ефективності руху грошових коштів. Суть цього принципу полягає в тому, що грошові потоки підприємства характеризуються своєю нерівномірністю по окремих тимчасових інтервалах, що приводить до формування значних об'ємів вільних грошових коштів в одні періоди і недостатності засобів в інші періоди. Ефективно управляючи грошовими потоками, можна забезпечити раціональне розміщення засобів в період їх надмірної наявності, використовуючи для цього різні фінансові інструменти, тобто цінні папери, депозитні рахунки і тому подібне В той же час в період браку коштів можна використовувати позики і кредити, так щоб максимально скоротити витрати підприємства і забезпечити формування додаткового надходження засобів на підприємство.

Основною метою управління грошовими потоками підприємства є забезпечення синхронізації здійснення надходження і вибуття грошових коштів, а також перевищення вхідного грошового потоку над вихідним, що дозволяє досягти необхідної фінансової стійкості і формувати відповідну суму чистого прибутку в процесі фінансово-господарської діяльності.

Виходячи з основної мети управління грошовими потоками, фінансові служби суб'єктів господарювання, повинні вирішувати наступні завдання:

1. Формування достатнього обсягу грошових ресурсів підприємства згідно з потребами його господарської діяльності.

2. Оптимізація розподілу сформованого обсягу грошових ресурсів підприємства за видами господарської діяльності та напрямами  використання.

3. Забезпечення високого рівня фінансової стійкості підприємства у процесі його розвитку.

4. Забезпечення постійної платоспроможності підприємства.

5. Досягнення необхідного обсягу чистого грошового потоку, що забезпечує необхідні темпи економічного розвитку підприємства на умовах самофінансування.

6. Забезпечення мінімізації втрат вартості грошових коштів у процесі їх зберігання.

3.3. Етапи організації управління грошовими потоками

Організація управління грошовими потоками передбачає послідовне здійснення наступних етапів.

1. Аналіз грошових потоків підприємства. Основною метою цього аналізу є виявлення достатності формування грошових коштів, ефективності їх використання, оцінка рівня збалансованості, рівномірності, синхронності грошових потоків, ефективності управління ними.

Виходячи з головної мети управління грошовими потоками, їх аналіз передбачає проведення зазначених нижче етапів дослідження:

1. Аналіз загального обсягу грошових потоків, метою проведення якого є визначення загальних обсягів грошових потоків, основних тенденцій та пропорцій їх розвитку.

2. Аналіз джерел формування грошових коштів, який передбачає вивчення структури позитивного грошового потоку за видами діяльності, ранжирування джерел надходження грошових коштів, визначення місця (вагомості) кожного з них у грошовому забезпеченні функціонування підприємства.

3. Аналіз напрямків використання грошових коштів, об'єктом якого є вихідний грошовий потік підприємства. Оцінка структури вихідного грошового потоку за видами діяльності та ранжирування окремих напрямків використання дозволяє визначити найбільш "грошомісткі" з них та відповідно зосередити увагу на процесі їх формування, можливих резервах скорочення, ефективного розподілу у часі.

4. Аналіз рівномірності грошових потоків, метою якого є ідентифікація та оцінка основних видів грошових потоків за ступенем регулярності здійснення, виявлення факторів коливань грошових потоків, наявності та причин затримок у надходженні грошових коштів та відкладенні запланованих видатків.

5. Аналіз збалансованості грошових потоків, метою проведення якого є дослідження узгодженості обсягів надходження та витрачання грошових коштів, що визначає ступінь динамічної платоспроможності підприємства, його фінансову рівновагу та можливості забезпечення стійкого економічного зростання.

Балансове рівняння грошових коштів:

ГАп + ПГП = ВГП + ГАк,

де ГАп , ГАк - запас грошових коштів на початок (кінець) періоду;

ПГП - позитивний грошовий потік;

ВГП - від'ємний грошовий потік.

Коефіцієнт "якості" чистого грошового потоку:

де ЧГП - обсяг чистого прибутку;

Ам - обсяг амортизаційних відрахувань;

ЧГП - обсяг чистого грошового потоку підприємства за досліджуваний період.

Коефіцієнт достатності чистого грошового потоку:

,

де КДчдп - коефіцієнт достатності чистого грошового потоку підприємства в даному періоді;

ЧДП - сума чистого грошового потоку підприємства в даному періоді;

ОД - сума виплат основного боргу по довго- і короткострокових кредитах і позиках підприємства;

Зтм - сума приросту запасів товарно-матеріальних цінностей у складі оборотних активів підприємства;

Д - сума дивідендів (відсотків), виплачених власникам підприємства і кредиторам на вкладений капітал.

Приклад. Сума довгострокового кредиту складає 400 тис. грн., а короткостроковий кредит відсутній. Приріст запасів товарно-матеріальних цінностей в звітному періоді склав 115 тис. грн. Сума дивідендів, виплачена власникам капіталу в звітному періоді, була рівною 25 тис. грн. Чистий грошовий потік підприємства склав 92 тис. гр.

Рішення. Використовуючи формулу 3.5, розрахуємо коефіцієнт достатності чистого грошового потоку.

Таким чином, коефіцієнт достатності чистого грошового потоку підприємства, показує, що наявних грошових коштів підприємства недостатньо для виконання відповідних зобов'язань. Чистий грошовий потік тільки на 17 % покриває необхідні платежі підприємства. Тому для здійснення запланованих платежів підприємству слід привертати додаткові засоби, що може негативно відбитися на його фінансовій стійкості. Результати проведеного аналізу використовуються при оптимізації грошових потоків підприємства.

6. Аналіз синхронності грошових потоків, метою якого є оцінка ступеня узгодженості грошових потоків у часі, що в значній мірі визначає стан фінансової рівноваги підприємства. З цією метою застосовують коефіцієнт кореляції вхідного та вихідного грошових потоків.

7. Аналіз ліквідності грошових потоків, метою якого є дослідження можливостей підприємства по здійсненню необхідних платежів і особливо по погашенню зобов'язань.

Коефіцієнт ліквідності грошових потоків характеризує здатність підприємства покривати необхідні витрати грошових коштів позитивним грошовим потоком у звітному періоді

,

КЛгп - коефіцієнт ліквідності грошового потоку підприємства в даному періоді;

ПГП - сума валового позитивного грошового потоку (надходження грошових коштів);

НГП - сума валового негативного грошового потоку (витрачання грошових коштів).

8. Аналіз факторів, що визначають стан грошових потоків. Метою цього етапу є проведення кількісної оцінки основних чинників, що визначають стан грошових потоків підприємства. Для проведення такої оцінки застосовуються методи детермінованого та стохастичного факторного аналізу.

9 Аналіз ефективності управління грошовими потоками є завершальним етапом аналітичної роботи, мета якого – визначити результативність управлінських рішень щодо грошових потоків підприємства та їх вплив на стан фінансової рівноваги та забезпечення сталого економічного зростання.

Коефіцієнт ефективності грошового потоку підприємства:

,

КЕ гп - коефіцієнт ефективності грошового потоку підприємства в даному періоді;

ЧГП - сума чистого грошового потоку підприємства в даному періоді;

НГП - сума валового негативного грошового потоку підприємства в даному періоді.

Коефіцієнт реінвестування чистого грошового потоку:

,

КР - коефіцієнт реінвестування чистого грошового потоку в даному періоді;  

ЧГПр - сума чистого грошового потоку підприємства, направлена на інвестування його розвитку в даному періоді;

ЧГП - загальна сума чистого грошового потоку підприємства в даному періоді.

2. Обґрунтування типу політики управління грошовими потоками. Прийняття рішень, стосовно залучення та використання грошових коштів пов'язане з пошуком компромісу між конкуруючими характеристиками: "дохідність-ліквідність" та "дохідність-ризикованість", тобто вибором оптимальної композиції "дохідність-ліквідність-ризик".

Схильність до однієї з цих характеристик при формуванні чи витрачанні грошових коштів визначає тип політики управління грошовими потоками, який в значній мірі залежить від філософії менеджменту, що склався на підприємстві, схильності керівництва до ризику тощо.

Фінансова теорія виділяє три основні типи політики управління грошовими потоками підприємства, в основі яких лежать різні темпи формування надходження грошових коштів з різних джерел та рівні відповідних їм фінансових ризиків:

Агресивна політика управління грошовими потоками характеризується високими темпами нарощення обсягів надходжень грошових коштів переважно із позикових джерел при відносно низькому рівні реінвестування чистого грошового потоку.

Помірна політика управління грошовими потоками підприємства характеризується зваженими пропорціями залучення власних та позикових грошових коштів для забезпечення розвитку господарської діяльності підприємства. У складі позикових коштів при такій політиці переважають довгострокові кредити і займи.

Консервативна політика управління грошовими потоками підприємства характеризується мінімізацією обсягів залучення грошових коштів із позикових джерел. Для забезпечення необхідних темпів розвитку господарської діяльності у цьому випадку використовується переважно чистий грошовий потік, який спрямовується здебільшого на реінвестування.

3. Оптимізація грошових потоків підприємства. Метою цього етапу є виявлення та реалізація резервів збалансування, синхронізації грошових потоків, забезпечення необхідного обсягу чистого грошового потоку підприємства.

4. Планування грошових потоків підприємства. У процесі даного етапу оцінюються перспективні обсяги надходження і витрачання грошових коштів, розмір чистого грошового потоку у плановому періоді. Таке планування носить прогнозний характер в силу невизначеності ряду вихідних передумов.

5. Забезпечення ефективного контролю реалізації обраної політики управління грошовими потоками підприємства. На даному етапі оцінюється ступінь виконання планових завдань з формування та використання грошових коштів, рівень рівномірності, синхронності грошових потоків та ефективності управління ними. Ці показники контролюються у процесі моніторингу поточної фінансової діяльності підприємства.

Основними джерелами інформації для управління грошовими потоками є:

  1.   форма № 1 «Бухгалтерський баланс»;
  2.   форма №2 «Звіт про фінансові результати»;
  3.   форма №3 «Звіт про рух грошових коштів»;

матеріали управлінського обліку, в т.ч. дані про рух грошових коштів по рахунках підприємства, дані касової книги і тому подібне

3.4 Оптимізація грошових потоків

Оптимізація грошових потоків представляє собою процес вибору найкращих форм їх організації на підприємстві з урахуванням умов та особливостей здійснення його господарської діяльності.

Метою оптимізації грошових потоків як і їх управління в цілому є досягнення підприємством стану фінансової рівноваги.

Досягнення цієї мети потребує вирішення у процесі оптимізації грошових потоків наступних задач:

1) забезпечення високого рівня збалансованості обсягів вхідного та вихідного грошових потоків за обсягами;

2) підтримка постійної платоспроможності підприємства;

3) формування необхідного обсягу чистого грошового потоку, що забезпечує задані темпи економічного розвитку підприємства на умовах самофінансування;

4) формування високого рівня якості чистого грошового потоку підприємства.

Основними об'єктами оптимізації грошових потоків виступають:

1) чистий грошовий потік;

2) вихідний грошовий потік;

3) вхідний грошовий потік;

4) запас грошових коштів.

На вхідній і вихідній грошові потоки впливають зовнішні і внутрішні чинники.

До зовнішніх чинників, які впливають на вхідний грошовий потік, відносяться: стан і перспективи розвитку товарного ринку; рівень конкуренції на товарному ринку; стан і перспективи розвитку фінансового ринку; можливості використання засобів фінансового ринку; ефективність діяльності банківської системи; система оподаткування, що склалася; можливості державного і місцевого бюджетів по цільовому фінансуванню найбільш важливих проектів і програм; загальне полягання економіки в країні, фінансово-економічна політика держави, що проводиться.

До внутрішніх чинників, які впливають на вхідний грошовий потік, відносяться: цінова політика підприємства; амортизаційна політика підприємства; тривалість операційного і фінансового циклів підприємства; сезонність операційної діяльності; масштаби інвестиційної діяльності; професіоналізм менеджерів підприємства і цільові установки власників суб'єкта господарювання.

До зовнішніх чинників, які впливають на вихідний грошовий потік підприємства, відносяться:

поведінка постачальників сировини і матеріалів, основних кредиторів, а також споживачів продукції і послуг;

періодичність і об'єми платежів по зобов'язаннях;

рівень платежів по фінансових і іншим зобов'язанням;

надійність партнерів по господарській діяльності;

• напрями платежів і їх ув'язка з надходженням засобів;

• вимоги законодавства і рівень фінансових санкцій.

До внутрішніх чинників, які впливають на вихідний грошовий потік, відносяться: облікова політика підприємства; рівень витрат на операційну і комерційну діяльність; рівень продуктивності праці; чисельність і кваліфікація персоналу; товарна, галузева і територіальна диверсифікація діяльності; система обов'язкових платежів підприємства, їх послідовність і об'єми; об'єми власного капіталу і рівень фінансової стійкості.

Напрями оптимізації грошових потоків підприємства, які виділяються у сучасній практиці фінансового менеджменту:

  •  збалансування грошових потоків;
    •  вирівнювання грошових потоків;
    •  синхронізація грошових потоків.

Збалансування обсягів грошових потоків спрямоване на забезпечення відповідності між обсягами позитивного та від'ємного грошових потоків, оскільки негативний вплив на результати господарської діяльності здійснюють і дефіцитний, і надлишковий грошові потоки.

Збалансування грошових потоків проводиться у довгостроковому періоді. До методичного інструментарію збалансування грошових потоків належать балансовий метод, метод техніко-економічних розрахунків, методи моделювання, логістичний підхід.

Методи збалансування дефіцитного грошового потоку передбачають реалізацію заходів щодо уникнення дефіциту грошових коштів (при дефіцитному грошовому потоці) та втрати їх вартості (при надлишковому грошовому потоці).

Збалансування дефіцитного грошового потоку:

- зростання обсягу позитивного грошового потоку;

- зменшення обсягу від'ємного грошового потоку.

Збалансування надлишкового грошового потоку:

- підвищення інвестиційної активності підприємства;

- підвищення кредитного та ділового іміджу;

- розширення операційної діяльності.

Вирівнювання грошових потоків здійснюється з метою підвищення рівня рівномірності позитивного та від'ємного грошових потоків. Вирівнювання грошових потоків спрямоване на згладжування їх обсягів у розрізі окремих інтервалів досліджуваного періоду, що дозволяє ліквідувати в певній мірі сезонні та циклічні відмінності у формуванні позитивного та від'ємного грошового потоку.

Проведення вирівнювання грошових потоків дозволяє оптимізувати середній запас грошових коштів.

У процесі вирівнювання грошових потоків застосовують метод техніко-економічних розрахунків, метод середньої плинної.

Для оцінки результатів вирівнювання грошових потоків застосовується стандартне відхилення позитивного грошового потоку та стандартне відхилення від'ємного грошового потоку, значення яких має прямувати до нуля.

Синхронізація грошових потоків у часі спрямована на забезпечення узгодженості позитивного та від'ємного грошових потоків у часі з метою підтримання необхідного рівня платоспроможності та зменшення резервного запасу грошових коштів.

Об'єктом синхронізації виступають передбачувані вхідні та вихідні грошові потоки, які піддаються зміні у часі. У процесі синхронізації грошових потоків реалізуються заходи щодо підвищення міцності кореляційного зв'язку між позитивним та від'ємним грошовими потоками.

Негативними наслідками несинхронних грошових потоків є:

• необхідність утримання додаткових запасів грошових коштів, тобто відволікання їх з обороту, що призводить до падіння рівня рентабельності господарської діяльності;

• систематичне порушення платіжної дисципліни підприємством в короткостроковому періоді, що підриває діловий імідж підприємства, може призводити до появи додаткових непередбачуваних витра (штрафи, пені).

Методичним інструментарієм синхронізації грошових потоків виступає метод техніко-економічних розрахунків, метод кореляційного аналізу, метод сценаріїв, метод імітаційного моделювання (метод Монте-Карло), математичні методи (метод експоненціального згладжування, Байєсівський метод), логістичний підхід.

У процесі синхронізації грошових потоків широкого розповсюдження набула "Система прискорення - уповільнення платіжного обороту". Сутність цієї системи полягає у розробці заходів, за допомогою яких можна прискорити надходження грошових коштів та уповільнити їх видатки, що дозволяє синхронізувати позитивний та від'ємний грошові потоки у часі

Система "Прискорення-уповільнення платіжного обороту" передбачає:

1. Прискорення надходження грошових коштів: банківське накопичення; система сейфів; грошові перекази; система овердрафт; рефінансування дебіторської заборгованості; прискорення розрахунків за продану продукцію.

2. Уповільнення витрачання грошових коштів: використання флоута; централізація кредиторських рахунків; рахунки з нульовим балансом; контрольовані рахунки виплат; координація управління декількома рахунками; скорочення розрахунків готівкою; уповільнення розрахунків з постачальниками.

В результаті оптимізації грошових потоків підприємства повинні формуватися кращі умови для максимізації чистого грошового потоку. При цьому підвищення величини чистого грошового потоку може бути забезпечене за рахунок здійснення таких заходів:

формування ефективної фінансової політики підприємства, в т.ч. направленою на зменшення податкових платежів і зайвих кредитів і позик;

здійснення ефективної цінової політики, направленої на підвищення об'єму чистою операційного прибутку підприємства;

зниження сум постійних і змінних витрат по операційній діяльності;

застосування ефективніших методів амортизації основних активів;

скорочення термінів зберігання матеріальних оборотних активів;

підвищення продуктивності праці, поліпшення якості роботи.

Контрольні питання:

  1.  Визначте сутність і надайте класифікацію основних видів грошових потоків підприємства.
  2.  Охарактеризуйте чистий грошовий потік підприємства.
  3.  Розкрийте мету і завдання управління грошовими потоками підприємства.
  4.  Визначте і охарактеризуйте принципи управління грошовими потоками підприємства.
  5.  Виділіть  основні етапи управління грошовими потоками підприємства.
  6.  Охарактеризуйте послідовність аналізу грошових потоків підприємства.
  7.  Розкрийте сутність розрахунку величини грошових коштів за видами діяльності, на основі прямого і непрямого методів.
  8.  Визначте сутність та основні напрями оптимізації грошових потоків.
  9.  Назвіть основні методи збалансування дефіцитного грошового потоку.
  10.  Назвіть основні методи збалансування надлишкового грошового потоку.
  11.  Розкрийте сутність системи "Прискорення-уповільнення платіжного обороту".


ТЕМА 4

ВАРТІСТЬ ГРОШЕЙ В ЧАСІ І ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ

Час: 2 год.

Мета: опрацювати методичний інструментарій оцінювання вартості грошей у часі та його застосування у фінансових розрахунках; окреслити особливості визначення майбутньої і теперішньої вартості грошей за різних умов.

План

4.1 Суть і практичне використання оцінки вартості грошей в часі

4.2 Майбутня вартість грошей, її визначення і використання у фінансових розрахунках.

4.3 Справжня вартість грошей, її визначення і використання у фінансових розрахунках.

4.4 Фінансові ренти (ануїтети) і їх практичне використання.

Література: [12, с.63-95], [17, с.117-152], [25, с. 77-93], [41, с.91-120]

4.1 Суть і практичне використання оцінки вартості грошей в часі

Чинник часу має значення не тільки для історії, але і для економіки, особливо для її найважливішої частини - фінансів. З погляду фінансів за певний проміжок часу (період) відбуваються значні зміни, які зачіпають різні сторони фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання, окремих фізичних осіб і всього суспільства. Перш за все відбуваються істотні зміни в оцінці вартості грошових коштів.

З часом вартість грошей стає відмінною (у більшу або меншу сторону) від первинної величини і набуває абсолютно іншої оцінки. Зміна вартості грошей пов'язана як з об'єктивними, так і суб'єктивними умовами і чинниками, які діють в процесі розширеного відтворення в економічній системі держави. Чим швидше здійснюється відтворювальний процес в суспільному господарстві країни, тим швидше змінюється вартість грошей і навпаки. Відтворювальний процес завжди супроводжується тими або іншими змінами вартості грошей в часі. Найчастіше зміну вартості грошей в часі пов'язують з інфляцією, монетизацією економіки, ризиком втрати частини доходів, прибутку, дивідендів, відсотків на вкладений капітал. В цьому випадку оцінка вартості грошей в часі розглядається як механізм порівняння різних варіантів вкладень капіталу і отримання прибутку.

У практиці фінансових обчислень такий підхід цілком виправданий, оскільки чинник часу, особливо в середньострокових і довгострокових договорах і контрактах або в умовах нестабільної фінансово-економічної ситуації грає іноді більшу роль, чим розміри вкладених або отримуваних грошових сум.

Об'єктивною необхідністю обліку чинника часу в оцінці вартості грошей виступає процес розширеного відтворення валового внутрішнього продукту, а суб'єктивною - суть процесів фінансування, інвестування і кредитування господарської діяльності, що виражаються в принципі не рівноцінності грошей, що відносяться до різних періодів часу.

В умовах ринкової економіки чинник часу особливо впливає на зміну вартості грошей. Це обумовлено тим, що з'являється можливість різних варіантів вкладення грошових коштів, що приносять різну суму доходу за неоднакові інтервали часу.

Можна виділити наступні основні умови і чинники, які впливають на оцінку вартості грошей в часі в сучасній соціально-орієнтованій ринковій системі господарювання. По-перше, масштаби і швидкість здійснення розширеного відтворення, що характеризуються збільшенням валового внутрішнього продукту або валового національного доходу країни. По-друге, зростанням монетизації економіки країни, еквівалентністю грошової маси в обігу об'єму створеного в країні валового внутрішнього продукту. По-третє, параметрами інфляційного процесу, що визначається на основі індексу споживчих цін, індексу цін виробників, сукупного індексу цін або дефлятора валового внутрішнього продукту. По-четверте, рівнем підприємницького, фінансового і інвестиційного ризику. По-п'яте, ліквідністю різних видів активів, фінансових і інвестиційних інструментів, куди був вкладений грошовий капітал.

Всі перераховані чинники взаємозв'язані і, як правило, діють практично одночасно, що вимушує фінансових менеджерів враховувати їх практично у всіх своїх фінансово-інвестиційних операціях.

З принципу не тимчасової рівноцінності грошей витікає об'єктивна нераціональність підсумовування грошових величин, що відносяться до різних періодів часу при ухваленні фінансових рішень. Тому на практиці фінансові менеджери повинні проводити фінансові розрахунки з урахуванням тимчасової вартості грошей. Для цього використовують дві фінансові операції, що отримали назви нарощування і дисконтування.

Нарощування - визначення майбутньої вартості грошей, дисконтування - визначення справжньої вартості грошей.

Під нарощуванням розуміють процес збільшення первинної суми грошового капіталу в результаті нарахування відсотків.

Економічний сенс методу нарощування полягає у визначенні величини, яка буде або може бути отримана з деякої первинної (поточної) суми в результаті проведення фінансової операції.

Дисконтуванням є процес знаходження грошової суми на заданий момент часу по її відомому або передбачуваному значенню в майбутньому, виходячи із заданої процентної ставки.

Економічний сенс дисконтування полягає в тимчасовому впорядкуванні грошових потоків різних тимчасових періодів. У основі дисконтування покладена дисконтна ставка або дисконтний відсоток.

Дисконтна ставка - це процентна ставка, яка забезпечує процес приведення майбутньої вартості грошового капіталу до справжнього моменту часу. Дисконтна ставка показує, який відсоток повернення може мати інвестор на грошові кошти, що інвестуються.

Дисконт - це дохід, що є різницею між номінальною і фактичною сумою грошових коштів (грошового капіталу).

Як процес нарощування, так і процес дисконтування значною мірою залежать від величини відсотка або процентної ставки. Саме відсоток є основою для проведення фінансових розрахунків і визначення вартості грошей в часі. Величина відсотка встановлюється в результаті вирішення протиріччя між власником грошового капіталу і його користувачем, тобто суб'єктом вкладення капіталу. В результаті вирішення протиріччя складається ціна грошового капіталу у формі відсотка або процентної ставки.

Під відсотками розуміють абсолютну величину доходу від надання грошей у борг в будь-якій формі: видача позики, продаж товарів в кредит, приміщення грошей на депозитний внесок, облік векселя, покупка ощадного сертифікату або облігації і так далі.

Під процентною ставкою розуміється відносна величина доходу за фіксований відрізок часу.

Процентна ставка зазвичай «прив'язана» до деякого тимчасового інтервалу, який називається періодом нарахування. Як правило, період нарахування рівний: рік, півріччя, квартал, місяць, день. Стандартним тимчасовим інтервалом в Україні є один календарний або фінансовий рік. Величина фінансового року для фінансових розрахунків може прийматися або 360 днів (за умови використанні англо-американської системи відліку) або 365-366 днів (при користуванні французької системи відліку).

Для того, щоб визначити майбутню вартість грошей або здійснити процес нарощування, як мінімум, треба мати три компоненти: а) первинну суму грошей (грошового капіталу); б) ставку відсотка, по якій проводиться розрахунок; в) часовий інтервал фінансової операції, який визначає майбутню суму грошей. При цьому часовий інтервал впливає на первинну суму грошей і певною мірою впливає на процентну ставку. Для визначення справжньої вартості грошей також потрібно, як мінімум, три компоненти: а) майбутня сума грошей; би) ставка дисконтування; в) часовий період фінансової операції.

Існують різні способи нарахування відсотків, а у зв'язку з цим і різні види процентних ставок.

У зв'язку з цим процентні ставки класифікуються:

1. Залежно від бази розрахунку можуть бути:

а) при постійній базі - прості ставки;

б) при змінній базі - складні ставки.

2. Залежно від способу розрахунку відсотків:

а) при декурсивном способі - ставки відсотка;

б) при антисипативном способі - облікові ставки

3. Залежно від порядку встановлення у фінансовому контракті:

а) фіксовані ставки; б) плаваючі ставки.

4. Залежно від виду фінансового контракту:

а) депозитні ставки; б) кредитні ставки.

5. Залежно від тимчасової оцінки вартості грошей:
а) при визначенні майбутньої вартості грошей – ставки нарощування;

б) при визначенні справжньої вартості - ставки дисконтування.

6. Залежно від виду фінансового інструменту:

а) ставки доходу по основних фінансових інструментах;

б) ставки доходу по похідних фінансових інструментах (деривативам).

Оцінка вартості грошей в часі використовується практично у всіх фінансових обчисленнях, де необхідне визначити величину грошового потоку, доходи на вкладений капітал в різні активи, цінні папери, інвестиційні проекти. Здійснюючи такі фінансові операції: як придбання (емісію) акцій, облігацій, ощадних і інвестиційних сертифікатів; облік векселів; депозитні і кредитні операції; вкладення фінансового капіталу в інвестиційні проекти і тому подібне необхідно проводити оцінку вартості грошей (грошового капіталу) в часі. Така оцінка дозволить з безлічі варіантів вкладення фінансового капіталу вибрати якнайкращий, такий, що забезпечує найбільш вигідні умови отримання прибутку на вкладений капітал і понизити величину ризику при проведенні тієї або іншої фінансової операції. В умовах ринкової економіки жодне фінансове рішення не повинне ухвалюватися без всебічної оцінки вартості фінансового капіталу і грошових потоків з урахуванням чинника часу.

4. 2. Майбутня вартість грошей, її визначення і використання у фінансових розрахунках.

Майбутня вартість грошей (F) є сумою інвестованих у нинішній момент грошових коштів, в яку вони перейдуть через певний період часу з урахуванням умов вкладення.

Простим видом фінансової операції є одноразове надання у борг деякої первинної суми (Р) при умові, що через деякий час (t) буде повернена сума (F), яка і є майбутньою вартістю грошей. Дана операція характеризується показником темпу приросту або процентною ставкою:

,                             (1)

де n(t) - темп приросту або процентна ставка;

F - майбутня вартість грошей;

Р - первинна (початкова) сума грошей.

З формули (1) виходить, що:

,                        (2)

Оскільки > 0, то можна стверджувати, що час створює гроші.

Приклад 1. Підприємство отримало кредит строком на 1 рік у розмірі 2,5 млн. грн. з умовою повернення 2,8 млн. грн. Визначити процентну ставку за кредитом.

Рішення: Використаємо формулу (1) і отримаємо:           

або 10,7%

Існують дві основні схеми визначення майбутньої вартості грошей:

а) схема простих відсотків;

б) схема складних відсотків.

Розглянемо суть кожної схеми.

Залежно від того, коли проводиться нарахування відсотків, застосовують два методи нарахування: а) декурсивний метод - припускає нарахування відсотків в кінці періоду, при цьому використовують ставки нарощування; б) антиси-пативний метод - передбачає нарахування відсотків на початку періоду, при цьому використовують облікові ставки.

Суть схеми нарахування по простих відсотках або простим процентним ставках зводиться до того, що відсотки нараховуються протягом всього терміну фінансової операції на одну і ту ж величину грошових коштів, наданих для вкладення.

Формула для визначення майбутньої вартості грошей з використанням простих відсотків може бути представлена і наступному вигляді:

                (3)

де F — майбутня вартість грошей по схемі простих процентів;

Р - первинна сума грошових коштів;

n - проста процентна ставка, долі одиниць;

t -  термін нарахування відсотків (в роках).

Приклад  2. Підприємство отримало в банку кредит терміном на 3 роки у розмірі 2 млн. грн. по ставці простих відсотків у розмірі 12% річних. Визначити суму нагромадженого боргу (майбутню вартість кредиту з відсотками).

Рішення: З формули 3 слідує:

грн.

 При використанні простих відсотків дуже часто період фінансової операції не дорівнює цілому числу років, тому періоди нарахування простих відсотків виражаються дробовим значенням, тобто як відношення числа днів або місяців функціонування операції до днів або місяців в році:

  ,         (4)

де f -  число днів (місяців) функціонування операції;

k - тривалість року (K = 365 (366) днів або 12 місяців).

З урахуванням формули (4) майбутня вартість грошей по схемі простих відсотків визначається таким чином:

  (5)

Приклад 3. Банк видав кредит підприємству 10 березня у розмірі 2,5 млн. грн. з умовою повернення 10 червня. Проста процентна ставка встановлена у розмірі 12,5% річних. Визначити майбутню вартість кредиту по схемі простих відсотків.

Рішення: Тривалість кредиту складає 93 дні з 10 березня по 10 червня включно. Отже, використовуючи формулу (5) отримаємо:

грн.

При укладанні фінансових угод процентна ставка може бути не тільки постійною, але і змінюватися протягом періоду дії договору. В цьому випадку майбутня вартість грошей по схемі простих відсотків може бути визначена по формулі:

,     (6)

де ni - ставка простих відсотків в період і;

ti - тривалість (період) нарахування ставки ni;

m - число періодів нарахування відсотків.    

При капіталізації процентного доходу майбутня вартість грошей по схемі простих відсотків може визначатися по формулі:

     (7)

Розрахунок майбутньої вартості грошей по простій обліковій ставці визначається по формулі:

,                             (8)

де F - майбутня вартість грошей по простій обліковій ставці;

Р - сума грошей, що надається у борг;

t - тривалість фінансової операції (роки);

d - облікова ставка, долі одиниць.

Приклад 4. Підприємство звернулося в банк за кредитом на термін 180 днів. Банк надає кредит на наступних умовах: відсотки (16% річних) повинні бути нараховані і виплачені з суми кредиту, що надається, в момент його видачі. Визначити загальну суму отриманого кредиту, якщо підприємству видали суму 600 тис. грн.

Рішення: Використовуємо формулу (8)

грн.

У фінансовій практиці достатньо часто виникає необхідність за відомими даними визначити процентну (облікову) ставку або період дії фінансової операції. Строк дії фінансової угоди може бути визначений по формулі:

          (9)

Якщо період дії фінансового договору заданий в днях або місяцях, то можна скористатися формулою:

             (10)

де k - 365 (366) днів або 12 місяців.

Приклад 5. Підприємство бажає отримати кредит в сумі 500 тис. грн. Банк надає кредит під 15% річних. На який термін підприємство може узяти кредит з тим, щоб сума, що підлягає поверненню не перевищила 550 тис. грн.

Рішення: Використовуємо формулу (10)

дні

Термін дії фінансової угоди при використанні облікової ставки може проводитися по формулі:

                   (11)

де t - термін позики в роках.

Коли термін договору визначається в днях (місяцях), то розрахунок ведеться по формулі:

        (12)

де f - число днів (місяців) операції.

Приклад 6. Банк надає кредит підприємству на умовах облікової ставки 15% річних у розмірі 2 млн. грн. При видачі кредиту відсотки відняли зі встановленої суми, і підприємство отримало 1,9 млн. грн. Визначити на який термін підприємство отримало кредит.

Рішення: Використовуємо формулу 12

день

Якщо нам не відомі процентна ставка або облікова ставка, то їх можна визначити по наступних формулах:

Процентна ставка:

                      (13)

Облікова ставка:

               (14)

Приклад 7. Підприємство звернулося в банк за кредитом в сумі 1,8 млн. грн. Банк погодився на видачу кредиту за умови, що він буде повернений через 90 днів у розмірі 1850 тис. грн. При розрахунку використовувалася облікова ставка. Визначити її величину.

Рішення: Використовуємо формулу 14

або 11%

Схема складних відсотків в практиці фінансових обчислень використовується ширше, ніж простих відсотків. Основна відмінність складних відсотків від простих полягає в тому, що процес нарощення здійснюється в кожному новому періоді нарахування не на первинну грошову суму, а на величину з урахуванням капіталізованих (доданих) відсотків.

Так же як і при нарахуванні простих відсотків існують два методи нарахування складних відсотків: декурсивний і антисипативний.

Майбутня вартість грошей по ставці складних відсотків визначається по формулі:

,               (15)

де F - майбутня вартість грошей по ставці складних фіксованих відсотків;

Р - первинна сума грошей;

n - річна фіксована ставка відсотка, долі одиниць;

t -  термін нарахування (число повних років).

Величину (1 + n) називають складним декурсивним коефіцієнтом, а величину (1 + n)t -  множителем складних відсотків.

Приклад 8. Інвестор вклав в банк на депозитний рахунок 25000 грн. під 12% річних строком на 3 роки. Визначити майбутню суму грошей по схемі складних відсотків.

Рішення: Скористаємося формулою 15

F = 25000 х (1 + 0,12)3 = 35123,2 грн.

В умовах ринкової економіки, коли кон'юнктура фінансового ринку може мінятися достатньо швидко, банки використовують не тільки фіксовані, але і плаваючі складні процентні ставки.

Майбутня вартість грошей при плаваючих по періодах ставкам складних відсотків визначається по формулі:

    (16)

де n1, n2, …, nm - послідовні значення ставок відсотків;

t1, t2, …, tm – періоди, на протязі яких використовуються відповідні ставки відсотків.

Приклад 9. Виробниче підприємство отримало в банку кредит на суму 10 млн. грн. строком на 3 роки. Процентна ставка по роках встановлена в розмірах: для першого року - 20% річних, для другого року - 18% річних, для третього року - 15% річних. Визначити суму зобов’язань, після закінчення терміну кредиту.

Рішення: Використовуємо формулу 16

млн. грн.

Задача 10. Підприємство отримало в банку кредит на суму 10 млн. грн. строком на 5 років. Процентна ставка по роках плаваюча: перший і другий рік – 22% річних, третій і четвертий - 18% річних, п’ятий рік - 16% річних. Визначити суму зобов’язань, після закінчення терміну кредиту.

Рішення: Використовуємо формулу 16

млн.. грн.

Якщо термін фінансової операції виражений дробовим числом, то в таких випадках нарахування відсотків може виконуватися двома способами:

а) по формулі складних відсотків

,                  (17)

де t = a+b - період операції (а — ціле число років, b — дробова частина року).

б) змішаним способом

,              (18)

При t = b < 1, тобто при загальному терміні менше року, майбутня вартість грошей по змішаному методу буде більша, оскільки (1 + ) > (1 + n)b.

У практиці фінансових обчислень дуже часто передбачається внутрішньорічне нарахування відсотків з їх капіталізацією. Річна ставка в цьому випадку називається номінальною, а для внутрішньорічних нарахувань вказується число періодів (m), по яких проводиться нарахування відсотку протягом року. В цьому випадку майбутня вартість грошей при внутрішньорічних нарахуваннях визначається по формулі:

,         (19)

де m - число періодів нарахування відсотків в році.

Приклад 11. Вкладник поклав на депозитний рахунок 10 тис. грн. на 2 роки з умовою поквартального нарахування процентів. Процентна ставка 12%. Відсотки складні. Визначити майбутню вартість грошей через 2 роки.

Рішення: Використовуємо формулу 19

тис. грн.

У фінансових обчисленнях по схемі складних відсотків часто виникає необхідність за відомими даними визначити період дії фінансової угоди або процентну ставку.

Термін дії фінансової операції можна визначити по формулам:

а) при нарощуванні по номінальній ставці відсотків:

 ,                     (20)

б) за умови внутрішніх нарахувань (m) разів на рік:

,           (21)

Номінальна процентна ставка визначається по формулі:

,                 (22)

Процентна ставка при внутрішньорічних нарахуваннях визначається по формулі:

  ,        (23)

Різними видами фінансових угод можуть бути передбачені різні схеми нарахування відсотків. Щоб полегшити порівняльний аналіз ефективності таких договорів необхідно мати показник, який був би універсальним для будь-якої схеми нарахування. Таким показником може бути ефективна річна процентна ставка (r), яка забезпечує перехід від первинної величини вкладеної суми (Р) до майбутньої вартості грошових коштів (F) при заданих значеннях цих показників.

По Е.М. Четиркіну множники номінальної і ефективної ставок повинні бути рівні:

,                          (24)

Звідки ефективна річна процентна ставка дорівнює:

,                             (25)

З формули 25 виходить, що ефективна ставка залежить від кількості внутрішньорічних нарахувань, причому із зростанням (m) вона збільшується.

Приклад 12. Підприємство може отримати позику на наступних умовах:

  1.   щомісячного нарахування відсотків по ставці 14% річних;
  2.   щоквартального нарахування відсотків по ставці 16% річних;
  3.   піврічного нарахування відсотків по ставці 18% річних;

4) річного нарахування відсотків по ставці 20% річних.
Який варіант нарахування кращий для підприємс
тва?

Рішення: Скористаємося формулою 25

  1.  r = (1 + 0,14 /12)12 -1 = 0,14934 або 14,9%;
  2.  r = (1 + 0,16/4)4 – 1= 0,16985 або 17,0%;
  3.  r = (1 + 0,18/2)2 – 1 = 0,1881 або 18,8%;
  4.  r = (1 + 0,2) -1 = 0,2 або 20%.

Розрахунок ефективної річної процентної ставки показує відносні витрати підприємства по обслуговуванню позики. Чим вище ефективна ставка, тим більше рівень витрат підприємства.

Отже, варіант 1 найбільш переважний для підприємства, оскільки питома вага витрат по обслуговуванню позики складає тільки 14,9% проти 17%, 18,8%, 20% при інших варіантах нарахування.

Нарахування відсотків на початково вкладену суму грошових коштів гризе проводитися дуже часто, тому такий процес нарахування можна розглядати як безперервний. В цьому випадку використовуються безперервні відсотки. Суть безперервних відсотків полягає в тому, що кількість періодів нарощування прагне до нескінченності, а часовий інтервал між періодами нарахування - до нуля.

Позначимо ставку безперервних відсотків (q), тоді майбутня вартість грошей в межах одного року визначається по формулі:

,               (26)

Якщо процес безперервного нарахування відсотків продовжується більше 1 року, то формула майбутньої вартості приймає вигляд:

                    (27)

Із взаємозв'язку між процентною і безперервною ставками виходить:

,                         (28)

                             (29)

Нарахування складних антисипативних відсотків проводиться аналогічно розрахунку простих антисипативних відсотків. З цією метою для визначення майбутньої вартості грошей при використанні складних антисипативних відсотків застосовується формула:

,               (30)

де  - коефіцієнт нарощування при обчисленні складних антисипативних відсотків;

d - облікова ставка складних відсотків;

t - число років;

Р - первинна сума грошей;

F - майбутня вартість грошей.

Якщо нарощування по складних антисипативним відсотках проводиться (m) раз на рік, то майбутня вартість грошей визначається по формулі:

,                (31)

де m - число періодів нарахування процесів в рік.     

Приклад 13. Сума 40 тис. грн. покладена в банк на 2 роки. За умовами договору нарахування відсотків проводиться по складній обліковій ставці d=10% річних. Визначити майбутню вартість грошей.

Рішення: Використовуємо формулу 30

тис. грн.

Як вже наголошувалося раніше, інфляційні процеси є одним з чинників зміни вартості грошей в часі. Тому у фінансових розрахунках необхідно враховувати інфляційний чинник.

Для визначення майбутньої вартості грошей з урахуванням інфляції по схемі складних відсотків може бути використана формула:

,                    (32)

де FL - майбутня вартість грошей з урахуванням інфляції по схемі складних відсотків;

Р - первинна сума вкладених грошей;

- множник нарощування, що враховує середньорічні темпи інфляції;

t - число повних років;

n — номінальна ставка відсотків;

L — темп приросту інфляції;

(1 + L)t = Jt - індекс інфляції за t період.

Приклад 14. Вкладник вклав в банк суму рівну 10 тис. грн. на термін 3 року під 12,5% річних. Темп приросту інфляції складе 6,5% в рік. Визначимо майбутню вартість грошей з урахуванням інфляційного чинника. Для розрахунку використовується складна процентна ставка.

Рішення: Використовуємо формулу 32

тис. грн.

Для зменшення дії інфляції і компенсації втрат від зниження купівельної спроможності грошей використовуються різні методи. Одним з них є індексація процентної ставки. Суть цього методу полягає в тому, що процентна ставка корегується відповідно до темпу інфляції. Величина корегування зазначається в договорі.

Процентну ставку, скореговану на темп інфляції можна визначити по формулі:

,                      (33)

де  Jt — індекс інфляції за t період;

t - термін фінансової операції;

n - номінальна процентна ставка;

nL - процентна ставка, скорегована на індекс інфляції.

Приклад 15. Банк виділив кредит на 8 місяців у розмірі 300 тис. грн. Очікуваний рівень інфляції - 0,5% на місяць, необхідна реальна прибутковість операції дорівнює 16% річних .Визначити ставку відсотків за кредитом з урахуванням інфляції, майбутню вартість виданої суми, величину процентного
платежу.

Рішення: Використовуємо формули 32 і 33.

або 22,8%

тис. грн.

Процентний платіж = 345,6 - 300 = 45,6 тис. грн.

При видачі довгострокових кредитів складна ставка відсотка (nL), що забезпечує при річному рівні інфляції (L) реальну ефективність фінансової операції (n), визначається по формулі:

, (34)

Приклад 16. Підприємство отримало кредит у розмірі 5 млн. гр. на 3 роки. Прибутковість по кредиту повинна складати 20% річних (складні відсотки). Прогнозований рівень інфляції 5% в рік. Визначити ставку відсотків при видачі кредиту, а також майбутню вартість заборгованості.

Рішення: Використовуємо формули 34 і 32

nL = 0,2 + 0,05 + 0,2 х 0,05 = 0,26 або 26%

FL = 5 х (1+0,26)3 = 10,00188 = 10,002 млн. грн.

У тому випадку, коли використовується величина індексу інфляції за весь термін фінансової операції, то процентна ставка, що враховує інфляцію, визначається по формулі:

              (35)

4.3. Справжня вартість грошей, її визначення і використання у фінансових розрахунках

Справжня вартість грошей - це сума, що отримується в результаті приведення майбутньої вартості грошей до справжнього моменту за допомогою дисконтної ставки.

Якщо припустити, просту фінансову операцію, в результаті якої майбутня вартість засобів (F) приводиться до деякої справжньої суми (Р), то така операція характеризується показником, що називається темпом зниження (і(t)):

                    (36)

Темп зниження прийнято називати коефіцієнтом дисконтування або дисконтною ставкою.

Приклад 17. Підприємство повинне повернути в банк суму довга у розмірі 500 тис. грy. Справжня приведена сума кредиту, взятого на один рік, склала 400 тис. грн. Визначити коефіцієнт дисконтування або дисконтну ставку.

Рішення: Використовуємо формулу 36

або 20%

Метод дисконтування найчастіше використовується в операціях по обліку векселів і оцінки ефективності інвестиційних проектів.

Облік векселя - це вирішення банку купити вексель у векселедержателя.

У теорії фінансових обчислень існують два методи розрахунку справжньої вартості: математичний і банківський (комерційний).

При математичному методі визначення справжньої вартості використовується процентна дисконтна ставка, тобто вирішується завдання зворотнє визначенню нарощеної суми. Це завдання, формулюється таким чином: яку суму грошей слід дати у борг на термін (t) років, щоб при нарахуванні на неї відсотків по ставці (n) отримати нарощену величину, рівну (F).

Банківський метод визначення справжньої вартості заснований на використанні облікової ставки (d), тобто відсотки за користування позикою нараховуються на суму, що підлягає сплаті в кінці терміну позики.

Визначення справжньої вартості грошей при математичному методі припускає використання схем простої і складної дисконтної ставки.

Справжня вартість грошей при використанні простої дисконтної ставки визначається по формулі:

,        (37)

де Р - проста процентна дисконтна ставка;

t - термін фінансової операції (число повних років); у випадку коли (t) менше 1 року, тоді (f - число днів операції або число днів обернення векселя, або число днів до дати погашення векселя, або число місяців руху векселя; k - тривалість року в днях або в місяцях - 365(366) днів або 12 місяців):

F - майбутня вартість грошей (майбутня або номінальна вартість векселя).

Дисконт визначається по формулі:

,                (38)

Приклад 18. Банк видав вексель строком на 1 рік, по якому можна буде отримати суму, 250 тис. грн. Яка була внесена до банку сума грошей у момент придбання векселя, якщо його прибутковість повинна скласти 11% річних?

Рішення: Використовуємо формулу 37

тис. грн.

Приклад 19. Власник векселя номінальною вартістю 250 тис. грн. і терміном обернення 1 рік надав його банку - емітенту для обліку за 120 днів до дати погашення. Банк врахував вексель по ставці 16% річних. Визначити суму, що отримана власником векселя і величину дисконту, отриману банком.

Рішення: Використовуємо формули 37 і 38

тис. грн.

тис. грн.

Справжня  вартість грошей при використанні складної процентної дисконтної ставки визначається по формулі:

,                        (39)

де

- дисконтний множник;

і - складна процентна дисконтна ставка.

У фінансових обчисленнях базова формула (4.39) визначення справжньої вартості може бути трансформована з урахуванням різних періодів формування грошових потоків:

                        (40)

де F1, F2, F3, …Ft - майбутня вартість грошей, що формується по періодах;

(1 +i)1, (1 +i )2, (1 +i)3 , …, (1 +i)t - дисконтні множники по періодах;

t - число періодів, приведення майбутньої вартості до справжнього моменту часу.

Запропонована формула є базовою для оцінки ефективності інвестиційних проектів. Щоб оцінити ефективність інвестиційного проекту у формулу 40 необхідно внести невеликі доповнення, що припускають зменшення справжньої приведеної вартості на величину стартових інвестицій. Формула для розрахунку може бути:

,                       (41)

де NPV – чиста приведена вартість;

ІС - стартові інвестиції.

Приклад 20. Підприємство прогнозує реалізувати інвестиційний проект вартість в 1 млн. грн. базових інвестицій протягом одного року. Дисконтна процентна ставка встановлена за проектом на рівні 12% річних. Чистий поворотний грошовий потік формується протягом 5 років. У перший рік чистий поворотний потік складе 160 тис. грн., у другому році - 390 тис. грн., у третьому році 560 тис. грн., у четвертому році - 490 тис. грн., у п'ятому році - 350 тис. грн. Оцінити ефективність інвестиційного проекту, розрахувавши його справжню приведену вартість і суму дисконту за даним проектом.

Рішення: Використовуємо формулу 41

Оскільки отримана сума позитивна, то даний інвестиційний проект можна визнати як економічно ефективний. Проте для остаточного вирішення потрібний підрахунок і ряду інших показників, наприклад, періоду або терміну окупності і тому подібне.

При нарахуванні складних дисконтних відсотків (m) раз на рік формулу 39 можна представити у такому вигляді:

,                    (42)

де - дисконтний множитель.

Для формул 39 і 42 значення дисконту може бути визначено по наступним формулам:

,                    (43)

,              (44)

Приклад 21. Визначити справжню вартість суми 120 тис. грн., яку повинні виплатити через 3 роки, якщо на первісну суму нараховувалися складні відсотки в розмірі 12% річних. Додаткові умови: а) нарахування проводилося 1 раз на рік; б) нарахування проводилося щокварталу.

Рішення: Використовуємо формули 39 і 42

а)  тис. грн.

б) тис. грн.

При банківському методі визначення справжньої приведеної вартості грошей при простій обліковій дисконтній ставці розрахунок проводиться по формулі:

(45)

де d - облікова дисконтна ставка, долі одиниць.

Задача 22. Векселедержатель надав для обліку вексель на суму 3 млн. грн. з терміном погашення 1 лютого поточного року. Вексель пред'явлено 12.01 поточного року. Банк погодився врахувати вексель з дисконтом 14% річних. Визначити суму, яку отримає векселедержатель і суму дисконту, отриману банком.

Рішення: Використовуємо формулу 45

тис. грн. (отримав векселедержатель).

тис. грн.(сума дисконту).

Задача 23. Підприємство продало товар в кредит з оформленням простого векселя, номінальна вартість якого 450 тис. грн., термін векселя - 60 днів, ставка відсотка за кредит - 19% річних. Через 45 днів з моменту оформлення векселя підприємство вирішило врахувати вексель в банку; запропонована банком дисконтна ставка склала 15% річних. Визначити суми, отримані підприємством і банком в результаті даної операції.

Рішення:

а) визначимо майбутню вартість векселя до моменту його погашення:

тис. грн.

б) визначимо термінову вартість векселя у момент обліку його банком:

тис. грн..

в) визначимо суму, яку отримає підприємство:

тис. грн.

г) визначимо суму грошей, яку отримає банк за 15 днів до погашення векселя:

464,055 - 460,541 = 3,514 тис. грн.

д) визначимо суму комісійних, отриманих банком при обліку векселя:

460,541 - 455,473 = 5,068 тис. грн.

е) загальна сума коштів, отримана банком при обліку векселю:

3,514 + 5,068 = 8,582 тис. грн.

Справжня вартість грошей при складній дисконтній обліковій ставці визначається по формулі:

                            (46)

де d - складна річна дисконтна облікова ставка.

Дисконт обчислюється за формулою:

         (47)

Складна дисконтна облікова ставка може бути визначена по формулі:

                (48)

4.4. Фінансові ренти (ануїтети) і їх практичне використання

Фінансовою рентою або ануїтетом називається ряд послідовних фіксованих платежів, що виконуються через рівні проміжки часу.

Фінансові ренти (ануїтети) характеризуються такими параметрами:

  1.  член ренти - величина кожного окремого платежу;
  2.  період ренти - часовий інтервал між двома платежами;
  3.  термін ренти - час від початку реалізації ренти до моменту нарахування останнього платежу;
  4.  процентна ставка - ставка, що використовується для розрахунку нарощування платежів, складових ренту.

Крім того, рента характеризується: кількістю платежів в рік, частотою нарахування відсотків, моментом виробництва платежу (на початку, середині або в кінці року) і так далі.

Узагальнюючими показниками ренти (ануїтету) є майбутня (нарощена) і поточна або справжня (приведена) її величина.

Майбутня вартість ануїтету - це сума всіх членів потоку платежів з нарахованими на них відсотками на кінець терміну, тобто на дату останньої виплати.

Для визначення майбутньої вартості звичайного ануїтету можна використовувати формулу:

           (49)

де F - майбутня вартість звичайного ануїтету;

C - величина щорічного внеску (платежу);

T - термін ануїтету;

n - процентна ставка;

 - коефіцієнт нарощування ануїтету.

У практиці фінансових розрахунків з використанням ануїтетів можуть бути різні варіанти рентних платежів і нарахування відсотків. Розглянемо 4 можливих варіантів ануїтетів.

1. Рентні платежі вносяться раз на рік, а відсотки на них нараховуються кілька разів на рік, наприклад, (m) разів на рік. В цьому випадку майбутня вартість ануїтету визначається по формулі:

                   (50)

2. Рентні платежі вносяться кілька разів протягом року рівними сумами, а нарахування відсотків проводиться один раз в кінці року. За таких умов майбутня вартість ануїтету може бути визначена:

,                          (51)

де р — число рентних платежів протягом року.

3. Рентні платежі вносяться (р) раз на рік, нарахування відсотків проводиться (m) раз на рік, число періодів нарахування відсотків протягом року рівне числу рентних платежів і перебіг року, тобто m = р. В цьому випадку майбутня вартість ануїтету визначається по формулі:

де n - номінальна ставка відсотків;

t - термін ренти в роках;

m - число періодів нарахування відсотків протягом року.

Рентні платежі вносяться (р) раз на рік, нарахування відсотків проводиться (m) раз на рік, число рентних платежів дорівнює числу періодів нарахування відсотків, тобто р m. Майбутня вартість ануїтету може бути визначена з формули:

,                      (53)

де р - число рентних платежів протягом року;

m - число періодів нарахування відсотків протягом року;

n - номінальна процентна ставка;

t - термін ренти.

Приклад 24. Рентні платежі виплачуються протягом 5 років у розмірі 10 тис. грн. Процентна ставка 12% річних. Визначити майбутню вартість ануїтету за наступних умов:

а) платежі вносяться один раз до року, а відсотки нараховуються щоквартально;

б) платежі вносяться 2 рази до року рівними сумами, а відсотки нараховуються один раз в рік;

в) рентні платежі вносяться щоквартально, відсотки нараховуються щоквартально;

г) рентні платежі вносяться щокварталу, а відсотки нараховуються по півріччям.

Рішення: Використовуємо формули 50, 51, 52, 53

а) F = 10 х ((1 + 0,12 / 4)5х4 -1)/(1 + 0,12 /4)4-1) = 64,227 тис. грн.

б) F = 10 х ((1 + 0,12)5 -1) /(2 х ((1 + 0,12)1/2 -1)) = 65,380 тис. грн.

в)        F = 10 х ((1 + 0,12 /4)5х4-1)/ 0,12 = 67,176 тис. грн.

г)        F  = 10 х ((1 + 0,12 / 2)5х2 -1) /(4 х ((1 + 0,12 / 2)2/4 -1)) = 66,878 тис. грн.

При здійсненні фінансових обчислень іноді виникає необхідність визначення розмірів разових платежів і терміну ануїтету.

Величина рентного платежу може бути визначена по формулі:

              (54)

Термін ануїтету визначається по формулі:

                            (55)

Справжня величина потоку рентних платежів - це сума всіх його членів, зменшена (дисконтована) на величину процентної ставки на певний момент часу, співпадаючий з початком потоку платежів, або передуючий йому.

Справжня величина показує, яку суму необхідно мати спочатку, щоб, розбивши її на рівні внески, на які б нараховувалися встановлені відсотки протягом терміну ренти, можна було забезпечити отримання нарощеної суми.

Оцінка справжньої величини проводиться на момент початку реалізації ренти.

Для ренти з членами, рівними (С), справжня величина визначається по формулі:

(56)

де А — справжня величина потоку рентних платежів;

С — сума рентного платежу;

а — коефіцієнт приведення ренти, що показує, скільки рентних платежів (С) міститься в справжній величині.

Коефіцієнт приведення ренти (а) визначається по формулі:

                    (57)

Приклад 25. Сім'я бажає протягом 3 років зібрати суму для придбання автомобіля вартістю 95 тис. грн. Вона може виділити на ці цілі 28 тис. грн. щорічно, поміщаючи їх в банк під 12,5% річних (відсотки складні). Яка сума була б потрібна сім'ї для придбання автомобіля вартістю 95 тис. грн., якби суму, що необхідна, помістили в банк на 3 роки під 12,5% річних?

Рішення: С=28 тис. грн., t=3; n=12,5%.

тис. грн.

Дійсно, якби сім'я мала можливість вказану суму (66,678 тис. грн.) помістити в банк на три роки під 12,5% річних, то нарощена сума склала б:

F = 66,678 х (1 + 0,125)3 = 94,938 тис. гр. ≈ 95 тис. грн.

Нарощена сума при щорічних платежах у розмірі 28 тис. грн. під 12,5% річних складе:

тис. грн.

З цього прикладу можна вивести математичний взаємозв'язок величин:

   (58)

або

                 (59)

Контрольні питання:

  1.  Визначте сутність оцінки вартості грошей в часі.
  2.  Надайте класифікацію відсоткових ставок.
  3.  Окресліть завдання щодо визначення зміни вартості грошей у часі.
  4.  Розкрийте сутність використання майбутньої вартості грошей у фінансових розрахунках.
  5.  Надайте характеристику визначення теперішньої вартості грошей у фінансових розрахунках.
  6.  Виділіть основні методи нарахування відсотків.
  7.  Розкрийте методику визначення майбутньої вартості грошей з урахуванням інфляційного чинника.
  8.  Охарактеризуйте сутність і основні параметри ануїтету та порядок визначення його майбутньої вартості.


ТЕМА 5

УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ

Час: 2 год.

Мета: охарактеризувати види доходів і витрат підприємств, процес управління ними; виокремити сутність і механізм цінової політики, методи встановлення цін; розкрити значення, особливості та інструментарій управління прибутком підприємств; обґрунтувати механізм максимізації прибутку на основі операційного левериджу; суть і методику розрахунку ефекту фінансового левериджу.

План

5.1 Управління доходами  і витратами підприємств.

5.2 Цінова політика підприємства, методи встановлення цін

5.3 Управління прибутком в процесі господарської діяльності підприємства.

5.4 Операційний леверидж як механізм управління формуванням прибутку.  

5.5 Фінансовий важіль.

Література: [10], [12, с.255-286], [13, с. 327-360], [17, с.154-182], [24, с.223-263], [25, с. 216-221], [26, с.31-40], [27, с.313-315], [31, с.64-85], [39], [41, с.122-177]

5.1. Управління доходами  і витратами підприємств

Однією з найважливіших умов досягнення стратегічних цілей, що стоять перед будь-яким підприємством, є забезпечення його стабільно прибуткової її роботи.

Прибуток розглядається як узагальнюючий результативний показник діяльності підприємства. З формальних позицій цей індикатор може бути представлений доволі просто: прибуток - це перевищення доходів над витратами.

Управління прибутком передбачає необхідність достатньо суворої ідентифікації:

1) факторів формування прибутку (доходів і витрат);

2) їх оцінки;

3) можливих обмежень на спосіб визнання та оцінку, що приймається до обліку, того чи іншого фактору, що включено у загальний алгоритм розрахунку.

Впливаючи на чинники, тобто збільшуючи доходи і скорочуючи витрати підприємство може нарощувати прибуток. Однак, в умовах ринкової економіки можливості до нарощування доходів за рахунок банального зростання цін обмежені, а тому вельми істотним моментом є оптимізація системи управління витратами.

Скорочення витрат не може розглядатися в якості однієї з основних цілей підприємства. Річ у тому, що мова повинна йти про обґрунтоване скорочення витрат, що не супроводжується порушенням технології виробничого процесу або відхиленням від технічно обгрунтованих норм, які можуть виявитися істотними по відношенню до заявленої якості вироблюваної продукції. Іншими словами про скорочення витрат можна говорити лише в контексті ідентифікації або виключення необґрунтованих витрат різних ресурсів або впровадження нових технологій, що приводять до скорочення витрат.

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

  •  прямі матеріальні витрати, що включають вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;
    •  прямі витрати на оплату праці, що включають заробітну плату та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;
    •  інші прямі витрати включають всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку;
    •  змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати включають витрати на управління виробництвом; амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення; амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення; витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення; витрати на вдосконалення технології й організації виробництва; витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень; витрати на обслуговування виробничого процесу; витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища та інші.

Загальновиробничі витрати поділяються на:

  •  змінні, до яких належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.
    •  постійні, до яких відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на:

1. Адміністративні витрати:

- загальні корпоративні витрати;

- витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання;

- винагороди за професійні послуги;

- витрати на зв'язок;

- амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

- витрати на врегулювання спорів у судових органах;

- податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

- плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

- інші витрати загальногосподарського призначення.

2. Витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):

- витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;

- витрати на ремонт тари;

- оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

- витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);

- витрати на передпродажну підготовку товарів;

- витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

- витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;

- витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства;

  •  витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства;
    •  інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

3. Інші операційні витрати включають:

- витрати на дослідження та розробки відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи»;

- собівартість реалізованої іноземної валюти;

- собівартість реалізованих виробничих запасів;

- суму безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;

- втрати від операційної курсової різниці;

- втрати від знецінення запасів;

- нестачі й втрати від псування цінностей;

- визнані штрафи, пеня, неустойка;

- витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;

- інші витрати операційної діяльності.

Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:

1. Матеріальні затрати, як елемент, включають вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва): сировини й основних матеріалів; купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів; палива й енергії; будівельних матеріалів; запасних частин; тари й тарних матеріалів; допоміжних та інших матеріалів.

2. Витрати на оплату праці, як елемент,  включають заробітну плату а окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальну допомогу, компенсаційні виплати, оплату відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

3. Відрахування на соціальні заходи, як елемент,  включають відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.

4. Амортизація, як елемент,  включає суму нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

5. Інші операційні витрати, як елемент,  включають витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу попередніх елементів.

До фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати»).

Втрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, які обліковуються методом участі в капіталі.

До складу інших витрат включаються витрати, які виникають під час звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг). До таких витрат належать:  собівартість реалізованих фінансових інвестицій (балансова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією фінансових інвестицій); втрати від зменшення корисності необоротних активів; втрати від безоплатної передачі необоротних активів; втрати від неопераційних курсових різниць; сума уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій; витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж тощо); залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів; інші витрати звичайної діяльності.

Надзвичайні витрати включаються до фінансової звітності за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від діяльності підприємства внаслідок збитків від надзвичайних подій. 

5.2 Цінова політика підприємства, методи встановлення цін

Цінова політика - це загальні принципи, яких дотримується підприємство у сфері встановлення цін на свої товари чи послуги.

Механізм ціноутворення являє собою, з одного боку, зв'язок між ціною і ціноутворюючими факторами; з іншого боку - формування ціни, технологію її зародження, функціонування, зміни.

Моделювання цінової політики здійснюється поетапно, у визначеній послідовності:

  •  Визначення мети діяльності підприємства. Поряд з максимізацією прибутку, у залежності від обставин, вона може зводитися до забезпечення виживаності, завоюванню лідерства, збільшенню частки ринку, обсягу продажів, максимізації темпів росту;
    •  Встановлення характеру ринку, що визначається кількістю і розміром підприємства-конкурентів: чи віддаються переваги на ринку якому-небудь з конкурентів (вільна конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія, монополія);
    •  Аналіз купівельного попиту, на величину якого впливають різні фактори: потреба в товарі, відсутність чи заміни конкурентів, платоспроможність потенційних покупців, споживчі переваги.
    •   Дослідження рівня ринкових цін. Підприємство визначає сприйняття споживачем своїх товарів у порівнянні з товарами конкурентів. З цією метою проводяться порівняльні покупки, у результаті яких виконується аналіз цін, товарів, якості і т.д.);
    •  Аналіз витрат. Фірма визначає залежність загальних витрат від змін обсягу виробництва, визначає закономірності граничних витрат. При цьому ефективний підхід до ціноутворення припускає першочерговість аналізу рівня цін, що визначають обсяг продажів, масштаб виробництва, а вже потім їхнє співвідношення з витратами.

У рамках наступного етапу цінової політики проводиться:

- фінансовий аналіз можливих варіантів ціни, витрат на виробництво продукту, у якому підприємство може завоювати покупців більш повним задоволенням їхніх потреб.

- аналіз конкуренції - надається оцінка можливого відношення конкурентів до намічуваних змін цін на продукцію і ті конкретні міри, що вони можуть почати у відповідь.

- сегментний аналіз ринку, в ході якого визначається, як найбільше вигідно диференціювати ціни, щоб максимально врахувати розходження між сегментами ринку по чутливості покупців до рівня цін продукції і за рівнем витрат підприємства для найбільш адекватного задоволення вимог покупців різних сегментів.

- оцінка державного регулювання цін на дану продукцію.

Для підприємства, яке бажає досягти стійкого положення на ринку, встановлення ціни має ключове значення для успіху обраної стратегії. Ціна є інструментом стимулювання попиту і одночасно представляє собою головний фактор довгострокової рентабельності.

При розробці цінової стратегії розглядаються цілі, пов’язані як з прибутком, так і з обсягом продаж і конкуренцією. Ціна визначає рентабельність всієї діяльності, не тільки визначаючи рівень прибутку, але і фіксуючи через обсяг продаж ті умови, за яких досягається окупність всіх витрат (точка беззбитковості).

Визначена ціна безпосередньо формує рівень попиту і, отже, обсяг продаж при еластичному попиті. Надмірно висока або низька ціна може підірвати успіх товару. Існує декілька методів формування ціни

До основних методів ціноутворення належать:

Метод повних (середніх) витрат. Підприємство на ринку запитує ціну товарів, здатну відшкодувати витрати і забезпечити максимально можливий прибуток на основі стандартної націнки в залежності від виду товару. Даний метод стикується з існуючою практикою калькулювання собівартості, що також пояснює його перевагу для багатьох вітчизняних виробничих структур.
Разом з тим у наявності й істотні недоліки: затратний механізм ціноутворення, що обумовлює слабку зацікавленість до їхнього зниження; знижується конкурентно
здатність товару; слабкий зв'язок з рівнем попиту.;

Граничних (маржинальных) витрат. Нове явище у вітчизняній практиці, що базується на поділі витрат на постійні і перемінні. При ціноутворенні враховуються фактичні перемінні витрати на одиницю продукції, що збільшуються на суму граничного доходу. Призначення останнього - покриття постійних витрат і забезпечення прийнятного прибутку підприємству. Його очевидна перевага - скорочення загальної величини витрат підприємства, що стратегічно істотно для російських виробничих формувань з їхньою твердою конкуренцією з закордонними партнерами. Застосовуючи варіант «скорочених витрат», виробник, одержуючи виграш у збільшенні обсягу продажів, одночасно має можливість компенсувати непокриті постійні витрати за рахунок підвищення граничного доходу. У той же час застосування даного методу дуже обмежено в силу ряду причин: неврегульованість співвідношення принципів управлінського і податкового обліку, що залишається високої ступінь державного регулювання вітчизняного ціноутворення, низький кваліфікація адміністрації і т.п..

• На основі цінності товарів, що відчувається. Основним фактором виступають не витрати підприємства, а сприйняття споживача. Для цього в маркетинговій і збутовій політиці фірм використовуються спеціальні прийоми, а ціни покликані відповідати цінності товару, що відчувається. Для цього досліджуються моделі споживчого поводження, ціннісні представлення покупців. Також застосовуються нецінові методи впливу: сервісне обслуговування, гарантії покупцям і т.д.

беззбитковості, цільового прибутку. Розрахунок ціни на основі забезпечення беззбитковості і цільового прибутку. Фірма прагне установити ціну, що забезпечує їй бажаний обсяг прибутку. Будуються спеціальні графіки загальних витрат (постійних, тимчасових) і очікуваного виторгу при різних обсягах продажів. Крива виторгу залежить від ціни товару. Підбирається таке сполучення обсягу випуску і ціни, що забезпечує потрібний прибуток. Такий метод ціноутворення жадає від фірми розгляду різних варіантів цін, їхнього впливу на обсяг збуту, необхідний для забезпечення беззбитковості і забезпечення цільового прибутку.

Лише після цього відбувається встановлення остаточної ціни. Враховуються психологічне сприйняття споживачем товару підприємства, реакція конкурентів, встановлення умов надання і рівня знижок за цінами і т.д.

5.3. Управління  прибутком в процесі господарської діяльності підприємства.

Управління прибутком на підприємстві є процесом підготовки і ухвалення відповідних управлінських рішень з питань її формування, розподілу і цільового використання.

З позиції теорії і практики фінансового менеджменту можна виділити наступні види бухгалтерського прибутку:

1) валовий прибуток від основної операційної діяльності;

2) прибуток від операційної діяльності;

  1.  прибуток від інвестиційної діяльності;
  2.  прибуток від фінансової діяльності;
  3.  прибуток від звичайної діяльності підприємства до оподаткування;
  4.  надзвичайний прибуток підприємства;
  5.  чистий прибуток від основної операційної діяльності;
  6.  чистий прибуток від операційної діяльності;
  7.  чистий прибуток підприємства;
  8.   цільовий чистий прибуток від основної операційної діяльності;
  9.   цільовий чистий прибуток підприємства;
  10.   Прибуток, що підлягає оподаткуванню.

Процес управління прибутком на підприємстві заснований на певних цільових установках і конкретних завданнях.

Основною метою управління прибутком є забезпечення оптимізації його формування, розподілу і використання як в поточному, так і в довгостроковому періоді.

Основна мета управління прибутком конкретизується в таких завданнях.

1. Забезпечення максимізації розміру прибутку, відповідного можливостям підприємства і ринковим умовам господарювання. Це завдання реалізується шляхом оптимізації складу і структури економічних ресурсів підприємства і забезпечення їх ефективного використання.

2. Забезпечення оптимального співвідношення між рівнем прибутку і допустимим при даних умовах рівня ризику. Прибуток доцільно формувати урахуванням заданого рівня ризику. Прагнення до максимізації прибутку підвищує рівень ризику і зрештою негативно впливає на розмір прибутку.

  1.  Забезпечення високої якості формованого прибутку. Це досягається за рахунок формування прибутку в процесі основної операційної діяльності, а також реального інвестування економічних ресурсів.
  2.  Забезпечення виплати необхідного рівня доходу на інвестований власниками підприємства капітал. Рівень виплати доходу власникам капіталу повинен в тривалому періоді бути вище за середню норму прибутковості на ринку середньо- і довгострокових капіталів.
  3.  Забезпечення формування достатнього об'єму внутрішніх фінансових коштів за рахунок чистого прибутку відповідно до поточних і перспективних цілей діяльності підприємства. Розмір створеного підприємством чистого прибутку визначає можливості підприємства по формуванню фінансових коштів, створенню різних фінансових фондів, в т.ч.: виробничого розвитку, резервного фонду, страхових фондів, фондів спеціального призначення, фондів соціального розвитку колективу і тому подібне.
  4.  Забезпечення постійного зростання ринкової вартості підприємства. Це завдання, що вирішується в процесі капіталізації прибутку і зростання фонду дивідендів, покликане забезпечити зростання добробуту власників підприємства в поточному і перспективному періодах.
  5.  Забезпечення ефективних програм участі персоналу в прибутку. Таке завдання є складовою частиною загальної стратегії розвитку підприємства і спрямоване на забезпечення зацікавленості персоналу в збільшенні розміру чистого прибутку підприємства. Вона сприяє гармонізації інтересів власників і найманих працівників підприємства.

Розглянуті завдання управління прибутком взаємозв'язані і не можуть, по суті, здійснюватися окремо. Тому в процесі фінансово-господарської діяльності окремі завдання повинні узгоджуватися і оптимізуватися між собою.

Суть процесу управління прибутком реалізується завдяки використанню наступних функцій.

  1.  Розробка стратегії і поточної політики управління прибутком.
  2.  Створення організаційних структур, що забезпечують ухвалення і реалізацію рішень по формуванню і використанню прибутку.
  3.  Створення інформаційно-аналітичних систем, що забезпечують формування необхідної інформації і обґрунтування різних варіантів управлінських рішень в області формування і використання прибутку.
  4.  Здійснення комплексного аналізу формування, розподілу і використання прибутку на підприємстві.
  5.  Здійснення прогнозування і планування формування, розподілу і використання прибутку.
  6.  Розробка систем організації, стимулювання і координації діяльності по формуванню прибутку, її ефективному розподілу і використанню.
  7.  Здійснення фінансового контролю ухвалення рішень по формуванню, розподілу і використанню прибутку на підприємстві і його підрозділах (центрах відповідальності).

Конкретизація функцій управління прибутком в значній мірі визначається галузевими особливостями підприємств, їх розмірами, формами власності і господарювання.

Управління прибутком складається з двох основних напрямах:

1) управління формуванням прибутку;

2) управління розподілом і використанням прибутку.

Управління формуванням прибутку включає три основні напрями:

1) управління формуванням прибутку в процесі основної операційній діяльності;

  1.  управління формуванням прибутку в процесі інвестиційної діяльності;
  2.  управління формуванням прибутку в процесі фінансової діяльності.

В процесі управління формуванням прибутку провідна роль відводиться механізму отримання прибутку в процесі основної операційної діяльності.

Основна операційна діяльність - це та діяльність, заради якої створено підприємство. У фінансовому аспекті основна операційна діяльність знаходить віддзеркалення в отриманні доходу (виручки) від виробництва і реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і формування на цій основі фінансового результату у вигляді валового прибутку (валового збитку) від основної операційної діяльності.

Основна операційна діяльність складається з наступних етапів:

  1.   постачальницька діяльність (закупівля сировини, матеріалів, необхідного устаткування і тому подібне);
  2.   виробнича діяльність (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг);
  3.   збутова діяльність (реалізація готової продукції, товарів, послуг).

На формування валового прибутку від основної операційної діяльності впливають наступні найбільш важливі чинники:

  1.   об'єм виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг;
  2.   витрати на виробництво і реалізацію продукції (послуг);
  3.   ціна продукції, що реалізовується (послуг);
  4.   податкові платежі, що включаються як в собівартість виробництва і реалізації продукції (послуг), так і в ціну реалізації продукції (послуг).

З урахуванням названих чинників валовий прибуток від основної операційній діяльності може бути визначена по наступній формулі:

де ВПосн - валовий прибуток від основної операційної діяльності, грн.;

ОРі - об'єм реалізації і-го виду продукції (послуг) в натуральному вимірюванні;

Ці - ціна реалізації і-го виду продукції (послуг), грн.;

НЦі - податкові платежі в ціні і-го виду продукції (послуг) (ПДВ акцизний збір, митний збір і митний збір і тому подібне), гр.;

Зі - витрати на виробництво і реалізацію продукції (послуг) і-го виду, грн.

Прибуток від основної операційної діяльності може бути збільшений за рахунок:

  1.   зростання об'єму реалізації продукції (послуг);
  2.   збільшення ціни реалізації;

зниження собівартості продукції, що реалізується (зниження постійних і змінних витрат);

  1.  зниження податкових платежів в ціні;

одночасної дії всіх або більшості перерахованих чинників.

Облік дії названих чинників зростання прибутку досягається за рахунок використання методу маржинального аналізу. Що отримав назву «Взаємозв'язок витрат, об'єму реалізації і прибутку», а також за рахунок проведення оптимізації величини прибутку, що формується по критерію оптимальності - максимум чистого прибутку від основної операційної діяльності.

Процес формування чистого прибутку від основний операційної діяльності з урахуванням дії вказаних факторів зводиться до наступної формули:

,

де ЧПосн - чистий прибуток від основної операційної діяльності, грн.;

ОРі - об'єм реалізації і-го виду продукції (послуг) в натуральному вимірюванні;

Ці - ціна реалізації і-го виду продукції (послуг), грн.;

НЦі - податкові платежі в ціні і-го виду продукції (послуг) (ПДВ акцизний збір, митний збір і митний збір і тому подібне), гр.;

Зі - витрати на виробництво і реалізацію продукції (послуг) і-го виду, грн.

НП - сума прогнозованого податку на валовий прибуток підприємства від основної операційної діяльності, грн.

Впливаючи на окремі компоненти представленої формули, можна забезпечити формування більшого об'єму валового і чистого прибутку від основної операційної діяльності.

Отримання ретроспективних даних для аналізу формування прибутку може бути забезпечене за рахунок використання фінансової звітності підприємства (форма №2 «Звіт про фінансові результати»), а також матеріалів управлінського обліку, що дозволяє побудувати оптимізаційні моделі формування чистого прибутку від основної операційної діяльності.

Управління формуванням прибутку від основної операційної діяльності включає наступні етапи.

По-перше, аналіз доходів і надходжень засобів від основної операційної діяльності, а також понесених витрат по цій діяльності за звітний період порівняно з плановим (прогнозним) завданням і попередніми періодами.

По-друге, прогнозування і планування виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг на плановий період з урахуванням тенденцій, що складаються, на ринку товарів, ресурсів і капіталів.

По-третє, розробка системи заходів, направленої на скорочення витрат підприємства по здійсненню основної операційної діяльності і підвищення об'ємів випуску продукції, виконання робіт і надання послуг на основі укладених договорів, вільної реалізації, страхових і інших запасів готової продукції.

По-четверте, організація і регулювання основної операційної діяльності підприємства, направленої на підвищення операційних доходів і максимальне зниження операційних витрат, що досягається в процесі оптимізації формування валового прибутку від основної операційної діяльності з урахуванням наявних економічних ресурсів і каналів реалізації продукції, товарів, робіт, послуг.

По-п'яте, контроль ухвалених рішень із здійснення основної операційної діяльності, що забезпечує виконання встановлених планових завдань по доходах і витратах, що сприяє максимізації валового прибутку від основної операційної діяльності.

Процес управління прибутком від основної операційної діяльності повинен бути направлений на формування цільової суми прибутку, тобто такий її величини, яка визначається стратегією і тактикою фінансового менеджменту, перспективними і поточними фінансовими планами підприємства.

Досягнення цільової суми чистого прибутку від основної операційної діяльності залежить від об'єму виробництва і реалізації продукції, змінних і постійних витрат, і суми податку на прибуток, що планується, рівня чистого доходу у складі валового доходу підприємства. Для отримання цільової суми прибутку від основної операційної діяльності можна рекомендувати таку формулу:

,

де ВД осн - валовий дохід від основної операційної діяльності, грн.;

ЦЧПосн - цільовий чистий прибуток від основної операційної діяльності, грн.;

Кчд - коефіцієнт чистого доходу в об'ємі реалізації продукції, долі од.;

Кзв - коефіцієнт змінних операційних витрат до загального валового доходу від основної операційної діяльності, частки од.;

ЗПОС - витрати постійні на виробництво і реалізацію продукції (послуг) і-го виду, грн.;

НП - прогнозована сума податку на валовий прибуток підприємства від основної операційної діяльності, грн.

Приклад 1. Визначити валовий дохід від основної операційної діяльності підприємства, що дозволяє досягти цільової суми чистого прибутку від основної операційної діяльності, за наступних умов: цільовий чистий прибуток від операційної діяльності повинен бути рівний 60 млн. грн.; рівень чистого доходу від операційної діяльності не повинен бути нижче 80,0 %; рівень змінних витрат до валового доходу не може бути вище 28 %; сума постійних витрат по основній операційній діяльності складає 360 млн. грн.; податок на валовий операційний прибуток повинен складати не більше 35 млн. грн.

Використовуючи формулу, отримаємо результат рівний ВД = 875 млн. грн.

Збільшення рівня змінних витрат у валовому доході до 30% приведе до необхідності збільшити об'єм валового доходу до 910 млн. гр.

Зниження суми постійних витрат на 1% або на 3,6 млн. гр. при 28% рівні змінних витрат дозволить зменшити валовий дохід від основної операційної діяльності до 868,077 млн. гр. проти 875 млн. гр. по первинному варіанту.

Тому, впливаючи на окремі складові формули, можна забезпечити необхідний рівень валового доходу від операційної діяльності, який би відповідав цільовій сумі чистого прибутку від основної операційної діяльності.

Якщо стоїть завдання визначити чистий цільовий прибуток від основної діяльності при заданих параметрах валового доходу, постійних і змінних витратах і прогнозованій величині податку на прибуток можна скористатися формулою:

,

де ЦЧПосн - цільовий чистий прибуток від основної операційної діяльності, тис. грн.;

ВД осн - валовий дохід від основної операційної діяльності, тис. грн.;

Кчд - коефіцієнт чистого доходу до суми валового доходу від основної операційної діяльності, долі од.;

Кзв - коефіцієнт змінних витрат до загального валового доходу від основної операційної діяльності, долі од.;

ЗПОС - сума постійних витрат по основній операційній діяльності, тис. грн.;

НП - прогнозована сума податку на прибуток по основній операційній діяльності, тис. грн.

Управляючи формуванням прибутку від основної операційної діяльності, необхідно орієнтуватися на ту систему функцій, яка дозволяє забезпечити досягнення поставленої мети, тобто іншими словами в процесі управління прибутком необхідно впливати на всі компоненти і фактори, що забезпечують формування прибутку. При цьому найкращий результат досягається в процесі багатоцільової оптимізації формування чистого прибутку підприємства.

Процес управління формуванням прибутку від інвестиційної діяльності направлений на забезпечення зростання доходів і зниження витрат при здійсненні інвестиційних вкладень в реальні і фінансові інвестиції.

Складність управління цим процесом полягає в тому, що формування доходів і здійснення витрат по реальних інвестиціях не має чіткої постійності. У зв'язку з цим важко сформувати стабільну систему заходів, яка дозволяла б максимізувати даний вигляд прибутку. Крім того, інвестиційні вкладення в об'єкти реальних інвестицій, як правило, забезпечують більшу частину витрат, чим формування доходів.

В той же час управління прибутком, пов'язаним з фінансовими інвестиціями, реалізується в системі управління портфелем цінних паперів і інших фінансових активів.

Управління формуванням прибутку від інвестиційної діяльності включає наступні етапи.

По-перше, аналіз доходів і надходжень засобів від інвестиційної діяльності, а також проведених витрат по інвестиціях за звітний період порівняно з плановим (прогнозним) завданням і попередніми періодами.

По-друге, планування потреби в реальних інвестиціях і прогнозування здійснення фінансових інвестицій на плановий період з урахуванням тенденцій, що складаються, на інвестиційному і фінансовому ринках.

По-третє, розробка системи заходів, направленої на скорочення витрат підприємства по здійсненню капітальних (реальних) інвестицій і найбільш ефективного вкладення засобів у фінансові інвестиції з урахуванням тенденцій, що складаються на фондовому ринку.

По-четверте, організація і регулювання інвестиційної діяльності підприємства, направленої на підвищення доходів і максимальне зниження інвестиційних витрат при реальних інвестиціях, що досягається при оптимізації вибору інвестиційних проектів і портфелів фінансових інвестицій.

По-п'яте, контроль ухвалених рішень по здійсненню інвестування засобів і отримання доходів із забезпеченням максимально можливої віддачі в конкретних умовах господарювання.

Максимізація прибутку від інвестиційної діяльності досягається при постійному контролі процесу інвестування, своєчасного обліку дії різних чинників і умов.

Формування прибутку від фінансової діяльності, також як від інвестиційної діяльності, не має чітких і однозначних умов. Такий прибуток залежить від ситуації на фінансовому ринку, ефективності вкладення засобів в цінні папери і проведення операцій з цінними паперами на фондовому ринку, від відсотків по банківських внесках, дивідендам від вкладення в акції акціонерних підприємств і т.п. Таким образом, прибуток від фінансової діяльності можна отримати, а можна не отримати. Це не завжди піддасться повному прогнозуванню і плануванню. У зв'язку з ним, підприємства при формуванні прибутку від фінансової діяльності повинні постійно зіставляти суму отриманого прибутку з витратами на здійснення фінансових операцій. Ефективність фінансових операцій тим більше, чим вище прибуток на одиницю понесених витрат.

Управління формуванням прибутку від фінансової діяльності включає наступні етапи.

По-перше, аналіз доходів і надходжень засобів від фінансової діяльності, а також понесених витрат по фінансових операціях за звітний період порівняно з плановим (прогнозним) завданням і попередніми періодами.

По-друге, прогнозування і планування потреби у фінансових коштах, можливості їх отримання за рахунок використання ресурсів фінансового ринку, прогнозування здійснення операцій на фінансовому ринку, оцінки можливості отримання дивідендів і відсотків по вкладеному грошовому капіталу з урахуванням тенденцій, що складаються, на фінансовому ринку.

По-третє, розробка системи заходів, направленої на скорочення витрат підприємства по здійсненню фінансової діяльності і формування умов для найбільш ефективних фінансових операцій, що дозволяють істотно підвищити об'єм прибутку від фінансової діяльності.

По-четверте, організація і регулювання фінансової діяльності підприємства, направлені на підвищення доходів і максимальне зниження фінансових витрат, що досягається при оптимізації вибору фінансових операцій.

По-п'яте, контроль ухвалених рішень по здійсненню фінансової діяльності із забезпеченням максимально можливої віддачі в конкретних умовах функціонування фінансового ринку, його окремих сегментів - грошового, депозитного і фондового ринків.

5.4. Операційний леверидж як механізм управління формуванням прибутку.

Управління прибутком є процес цілеспрямованої дії на ті чинники, які сприяють її зростанню як в поточному періоді, так і в тривалій перспективі.

Під операційним левериджем розуміється характеристика умовно-постійних витрат виробничого характеру (їх основа амортизаційні відрахування) у контексті загальної суми загальних витрат підприємства, що розглядається як фактор коливання його фінансових результатів, у якості якого обрано показник операційного прибутку (EBIT).

Відомо три основні міри операційного левериджу:

питома вага постійних виробничих витрат у загальній сумі витрат, що тотожно співвідношенню постійних і змінних витрат;

відношення темпу зміни прибутку до вирахування податків і відсотків до темпів зміни обсягів реалізації у натуральних одиницях;

відношення чистого прибутку до постійних виробничих витрат.

Перший з перерахованих показників зважаючи на їх вельми наочну інтерпретацію застосування в аналізі. Якщо частка постійних витрат велика, вважають, що підприємство має високий рівень операційного левериджу і, відповідно, високий рівень виробничого ризику. Іншими словами підвищення в динаміці рівня операційного левериджу свідчить про збільшення виробничої ризику підприємства.

Що стосується другого показника, то його інтерпретація така: рівень операційного левериджу може розумітися як коефіцієнт пропорційності в прямо пропорційній залежності між прибутком до вирахування відсотків і податків і обсягом виробництва. Тому для підприємства з високим рівнем операційного левериджа навіть незначна зміна об'єму виробництва може привести до істотної зміни прибутку до вирахування відсотків та податків.

З наведених визначень видно, що вище значення рівня операційного левериджа зазвичай характерний для підприємств з відносно вищим рівнем технічної оснащеності.

Таким чином, будь-яке серйозне поліпшення матеріально-технічної бази у бік збільшення частки необоротных активів супроводжується підвищенням рівня операційного левериджу і виробничого ризику.

Відмічена важливість показника постійних витрат призвела до розробки методів контролю за їх рівнем. Один з найбільш відомих - метод розрахунку критичного об'єму продажів. Сенс його полягає в тому, щоб розрахувати, за яких обсягів виробництва в натуральних одиницях маржинальний прибуток (тобто різниця між виручкою від реалізації і змінними витратами нефінансового характеру або прямими змінними витратами) буде дорівнювати сумі умовно постійних витрат. Цей метод дозволяє знайти мінімальний обсяг виробництва, який необхідний для покриття умовно постійних витрат, тобто витрат, не залежних від обсягів випуску продукциї.

Застосування методу операційного левериджу з метою оптимізації валового прибутку (ВП) від основної операційної діяльності полягає в тому, що у складі сукупних операційних витрат підприємства виділяють постійні і змінні витрати. Чим вище питома вага постійних витрат в сумі операційних витрат, тим при інших рівних умовах, темп збільшення ВП від основної операційної діяльності буде більший по відношенню до зміни валового і чистого доходу (ВД і ЧД) від основної операційної діяльності. Співвідношення постійних і загальних витрат по основній операційній діяльності, що дозволяє включити механізм операційного лівериджу називається коефіцієнтом операційного лівериджу:

,

де Кол- коефіцієнт операційного ліверіджу;

Вп - витрати (витрати) постійні;

Вс - витрати (витрати) сукупні.

Чим вище значення коефіцієнта операційного лівериджу, тим більшою мірою підприємство здатне прискорювати темпи приросту ВП по відношенню до темпів приросту ВД і ЧД від основної операційної діяльності.

Співвідношення приросту ВП до приросту ВД (ЧД) від основної операційної діяльності, що досягається при певному коефіцієнті операційного лівериджу, називається ефектом операційного лівериджу:

де Еол - ефект операційного лівериджу %;

ВПосн - коефіцієнт приросту валового прибутку від основної операційної діяльності, од.;

ВДосн - коефіцієнт приросту валового доходу від основної операційної діяльності, од.

Для виключення впливу податкових платежів, що включаються в ціну продукції, розрахунок ефекту операційного лівериджу може бути проведений по наступній формулі:

де ЧДосн - коефіцієнт приросту ЧД від основної операційної діяльності, од.

Механізм операційного лівериджу в практиці господарювання має ряд особливостей.

  1.  Позитивна дія операційного лівериджу може бути досягнуте тільки за умови, що підприємство подолало точку беззбитковості по основній операційній
    діяльності.
  2.  Чим вище коефіцієнт операційного лівериджу, тим вище буде його ефект при збільшенні ВД від основної операційної діяльності.
  3.   При зниженні об'єму реалізації продукції більшою мірою знижуватиметься валовий прибуток від основної операційної діяльності.
  4.   Ефект операційного лівериджу може виявлятися повною мірою тільки на невеликому тимчасовому інтервалі.
  5.   Зростання коефіцієнта операційного лівериджу приводить до втрати гнучкості в управлінні своїми операційними витратами, що підвищує фінансовий ризик, а в довгостроковому періоді може зробити негативний фінансовий вплив на
    формування операційної прибутку підприємства.

Приклад 2. Є два підприємства ВАТ «Південь» і ВАТ «Північ». Вони мають однакову величину об'єму реалізації продукції і нарощують цей об'єм в подальших періодах також однаковими темпами. В той же час постійні і змінні витрати на підприємствах різні. Визначимо коефіцієнт і ефект операційного лівериджу.

Рішення: розрахунки виконаємо в таблиці 5.1.

 

Таблиця 5.1

Розрахунок ефекту операційного лівериджу (тис. грн.)

Показники

ВАТ «Південь»

ВАТ «Північ»

І період

ІІ період

ІІІ період

І період

ІІ період

ІІІ період

1. Валовий дохід від реалізації продукції

2500

4800

7200

2500

4800

7200

2. Ставка податкових платежів за рахунок доходу %

20

20

20

20

20

20

3. Сума податкових платежів у складі валового доходу від основної операційної діяльності (стр. 1 х стр. 2 : 120)

416,7

800

1200

416,7

800

1200

4. Сума постійних витрат

900

900

900

1400

1400

1400

5. Рівень змінних витрат до об'єму реалізації продукції %

20

20

20

10

10

10

6. Сума змінних витрат (стр. 1 х стр. 5 : 100)

500

960

1440

250

480

720

7. Загальна сума витрат

1400

1860

2340

1650

1880

2120

8, Коефіцієнт операційного лівериджу (стр. 2 : стр. 5)

0,64

0,48

0,38

0,85

0,74

0,66

9. Сума валового прибутку (стор. 1 - стр. 3 - стр. 7)

683,3

2140

3660

433,3

2120

3880

10. Коефіцієнт зростання валового прибутку

- до першого періоду

-

3,13

5.36

-

4,89

8,95

- до другого періоду

-

-

1,71

-

-

1,83

11. Коефіцієнт зростання валового доходу

- до першого періоду

-

1,92

2,88

-

1,92

2,88

- до другого періоду

-

-

1,5

-

-

1,5

12.   Ефект   операційного лівериджу %

- до першого періоду

-

231,5

231.9

-

422,8

422,9

- до другого періоду

-

-

142,0

-

-

166,0

Коефіцієнт операційного лівериджу виявився більш високим у ВАТ «Північ», що дозволило забезпечити відповідний ефект операційного лівериджу. Отже, ВАТ «Північ» нарощує свій валовий прибуток від основної операційної діяльності більшими темпами, чим об'єм валового доходу.

Наявні переваги у ВАТ «Північ» перед ВАТ «Південь» можуть виявлятися тільки в межах відносного невеликого періоду часу, коли частина витрат підприємства залишається постійною при збільшенні об'єму виробленої продукції (товарів, робіт, послуг).

5.5. Фінансовий важіль

Ефективна фінансова діяльність підприємства неможлива без постійного залучення позикових коштів. Їх використання зумовлює формування фінансового левериджу, що дозволяє підвищувати ефективність використання капіталу підприємства на основі формування оптимальної його структури.

Під фінансовим левериджем розуміється якась характеристика умовно-постійних витрат (витрат) фінансового характеру (їх основа - відсотки по довгострокових кредитам і позикам) у контексті загальної суми поточних витрат підприємства, що розглядається як чинник коливання її фінансового результату, у якості якого обрано показник чистого прибутку. Цей прибуток - сфера інтересів власників підприємства, які в основному визначають політику відносно капіталу підприємства.

Серед показників оцінки рівня фінансового левериджу слід виділити:

- співвідношення позикового і власного капіталу;

- відношення темпів зміни чистого прибутку до темпів зміни прибутку до вирахування відсотків і податків.

Логіка формування першого показника полягає в наступному. Практично будь-яке джерело засобів є платним, причому підприємство зобов'язане здійснювати оплату незалежно від того прибуткова його діяльність чи ні. Додаткове залучення капіталу призводить до підвищення фінансового левериджу, тобто фінансового ризику та підвищення норми прибутку.

Логіка використання другого показника оцінки рівня фінансового левериджу полягає в тому, що чим більше величина фінансового левериджу, тобто вищою є сума оплати відсотків за кредит, тим меншим є розмір чистого прибутку.

Дія фінансового левериджу характеризує необхідність та ефективність використання позикових коштів як джерело фінансування діяльності підприємства оскільки фінансовий леверидж являє собою можливість впливати на прибуток підприємства шляхом зміни обсягу та структури джерел фінансування.

Ефект фінансового левериджу – це показник, що відображає рівень прибутку, який додатково генерується, власним капіталом при різній питомій вазі використання позикових засобів.

Концепції визначення ефекту фінансового левериджу: американська та європейська.

За американською концепцією під ефектом фінансового левериджу розуміють відсоткову зміну грошового потоку, що отримує власник власного капіталу  за умов одновідсоткової зміни загальної віддачі активів.

За європейською концепцією ефект фінансового левериджу являє собою різницю між дохідністю власного капіталу та дохідністю активів, тобто додаткову дохідність у власника власного капіталу, що виникає при залученні позикових коштів з фіксованим відсотком. Ефект фінансового левериджу визначається двома способами:

- в умовах стабільних цін:

                 (1)

де ЕФЛ – ефект фінансового левериджу;

Рск – рентабельність сукупного капіталу, %;

Цпк – середньозважена ціна позикового капіталу, %;

Коп – коефіцієнт оподаткування;

ПК – середній розмір позикового капіталу, тис. грн.;

ВК – середній розмір власного капіталу, тис. грн.

  •  в умовах інфляції:

                  (2)

При розрахунку ефекту фінансового левериджу виділяють три складові:

  •  диференціал фінансового левериджу (Рск - Цпк);
  •  податковий коректор фінансового левериджу (1 -Коп);
  •  коефіцієнт фінансового левериджу - характеризує силу впливу фінансового важеля().

Згідно даного підходу у табл. 5.2 надано розрахунок ефекту фінансового левериджу для ПП «Могучий» Мелітопольського району Запорізької області як за умови стабільності цін, так і наявності інфляційних процесів.

Таблиця 5.2

Ефект фінансового левериджу у ПП «Могучий» Мелітопольського району

Показники

Базовий

Попередній

Звітний

Звітний від базового (+, -)

Середній розмір капіталу, тис. грн.

в т. ч.

12459,4

14105,5

16377,0

3918,0

- власного

6551,9

8015,3

10109,5

3557,6

- позикового

5907,5

6090,2

6267,5

360,0

Коефіцієнт фінансового левериджу

0,90

0,76

0,62

-0,28

Диференціал фінансового левериджу

5,53

-0,3

5,79

0,26

Рентабельність сукупного капіталу, %

14,1

8,29

15,59

1,49

Середньозважена ціна позикового капіталу, %

8,57

8,59

9,8

1,23

Темп інфляції, %

111,6

116,6

122,3

10,7

Ефект фінансового левериджу,%:

- в умовах стабільності

4,99

-0,228

3,59

-1,4

- в умовах інфляції

15,16

11,27

16,00

0,84

Найвищий ефект фінансового левериджу було сформовано у 2006 році, коли співвідношення власного і позикового капіталу на підприємстві складало 53%:47%. За таких умов рентабельність власного капіталу також була максимальною і становила 26,8%. У 2006 році ефект фінансового левериджу мав від’ємне значення, оскільки його диференціал фінансового левериджу був також від’ємним. В цьому випадку використання підприємством залученого капіталу дає негативний ефект. Така ситуація призвела до зниження рентабельності власного капіталу до 14,6%.

Проведені дослідження свідчать про те, що із зростанням питомої ваги позикового капіталу у його структурі підвищується рівень рентабельності власного капіталу, що проілюстровано на рис. 5.1.

Рис. 5.1 - Залежність між структурою капіталу підприємства та рівнем рентабельності власного капіталу.

Зміна ефекту фінансового левериджу обумовлюється відповідною зміною його складових. Так, за умов стабільності цін ефект фінансового левериджу у 2008 році зменшився на 1,4 процентні пункти порівняно з 2006 роком. Це спричинено по-перше, змінами у структурі капіталу, а, відповідно, і коефіцієнту фінансового левериджу, по-друге, збільшенням ціни позикового капіталу. Враховуючи інфляційний чинник при формуванні ефекту фінансового левериджу, слід відзначити, що він відіграє ключову роль при визначенні зміни досліджуваного показника за той самий період часу. Так, за рахунок зміни темпу інфляції ефект фінансового левериджу збільшився на 7,76 процентні пункти.

Отже, основним критерієм залучення позикових засобів є таке співвідношення між власним та позиковим капіталом, при якому збільшується віддача на власні кошти. Підприємству вигідно використовувати позиковий капітал до тих пір, доки дохід на власні кошти перевищує відсоток за кредит. Таким чином, використання механізму фінансового левериджу дозволяє цілеспрямовано управляти процесом формування оптимальної структури капіталу підприємства.

Контрольні питання:

  1.  Визначте сутність прибутку як об’єкта фінансового менеджменту..
  2.  Виділіть мету та завдання управління прибутком.
  3.  Окресліть основні напрями управління прибутком..
  4.  Охарактеризуйте модель формування прибутку від операційної діяльності ат фактори, що на нього впливають.
  5.  Розгляньте сутність процесу формування цільової суми прибутку від операційної діяльності, що визначається стратегією і тактикою фінансового менеджменту.
  6.  Виділіть етапи управління формуванням прибутку від інвестиційної діяльності.
  7.  Дайте характеристику алгоритму процесу управління формуванням прибутком від фінансової діяльності.
  8.  Назвіть основні методи максимізації прибутку підприємства.
  9.  Надайте мету і завдання політики розподілу прибутку у відповідності до загальної фінансової стратегії розвитку підприємства.
  10.  Визначте сутність та особливості механізму операційного лівериджу.
  11.  Виділіть зовнішні та внутрішні фактори, що впливають на формування чистого прибутку.
  12.  Охарактеризуйте вплив використання прибутку на забезпечення фінансової стійкості та розвиток підприємства.


ТЕМА 6

УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ

Час: 4 год.

Мета: розкрити сутність і особливості управління активами підприємства; визначити етапи управління оборотними(у розрізі окремих їх видів) і необоротними активами та окреслити напрями підвищення його ефективності; охарактеризувати стратегію фінансування поточних активів.

План

  1.  Суть і значення управління активами підприємства.
  2.  Зміст і задачі управління оборотними активами.
  3.  Управління дебіторською заборгованістю.
  4.  Управління грошовими коштами.
  5.  Управління запасами
  6.  Управління необоротними активами.
  7.  Стратегія фінансування поточних активів.

Література: [3], [6], [7], [8], [12, с.101-204], [13, с. 166-271], [17, с.183-220], [25, с. 232-268], [31, с.157-187], [41, с.179-224]

6.1. Суть і значення управління активами підприємства

Управління активами включає два основні напрями:формування активів; використання активів.

Формування активів пов'язане з трьома основними етапами розвитку підприємства.

  1.  Створення нового підприємства. Формовані на цьому етапі активи визначаються розміром стартового капіталу підприємства, умовами генерування прибули, швидкістю обороту активів, рівнем їх ліквідності.
  2.  Розширення, реконструкція і модернізація підприємства, що діє. Цей етап здійснюється відповідно до стратегії розвитку підприємства і з урахуванням можливостей формування інвестиційних ресурсів.
  3.  Формування нових структурних одиниць підприємства, що діє. Цей процес здійснюється шляхом формування нових структурних майнових комплексів (на базі нового їх будівництва) або придбання готових активів у формі цілісного майнового комплексу.

Формування активів підприємства - складний і дуже відповідальний етап в життєдіяльності підприємства. Від величини активів, їх складу і структури багато в чому залежить ефективність подальшої фінансово-господарської діяльності. Оптимальність формування активів підприємства досягається тільки тоді, коли підприємство створюється на базі наукових і проектних розробок, з урахуванням об'єму наявного фінансового капіталу, перспективних масштабів діяльності, особливостей тих видів економічної діяльності, де повинно функціонувати створюване підприємство. Формуючи свої активи, підприємство прагне до досягнення певної мети.

Основною метою формування активів підприємства є задоволення потреби в окремих їх видах для забезпечення необхідних умов ефективної господарської діяльності.

Управління активами являє собою систему принципів і методів розробки й реалізації управлінських рішень, пов'язаних з їх формуванням, ефективним використанням в операційній діяльності підприємства й організацією їх обороту.

Як і загальне управління фінансами, управління операційними активами підпорядковано меті росту ринкової вартості підприємства.

У процесі реалізації цієї мети управління операційними активами підприємства спрямовано на розв'язання основних завдань:

1. Формування достатнього обсягу та необхідного складу активів, що забезпечують встановлені темпи розвитку операційної діяльності.

2. Забезпечення максимальної прибутковості (рентабельності) активів, що використовуються при передбаченому рівні комерційного ризику. Максимізація прибутковості (рентабельності) активів досягається за рахунок їхнього використання в найбільш ефективних напрямках операційної діяльності й комерційних операцій підприємства.

3. Забезпечення мінімізації комерційного ризику використання активів при передбаченому рівні їх дохідності (рентабельності).

4. Забезпечення постійної платоспроможності підприємства за рахунок підтримки достатнього рівня ліквідності активів. Це завдання вирішується насамперед за рахунок ефективного управління залишками грошових активів і їх еквівалентів.

5. Оптимізація обороту активів. Це завдання вирішується шляхом ефективного управління грошовими й матеріальними потоками активів у процесі окремих циклів їхнього кругообігу на підприємстві; забезпеченням синхронності формування окремих видів потоків активів, пов'язаних з операційною діяльністю; мінімізацією сукупних витрат на організацію обороту активів у всіх їхніх формах.

Найважливішим напрямом менеджменту операційних активів є управління процесом їхнього формування. Процес формування операційних активів підприємства будується на основі таких принципів:

1. Врахування найближчих перспектив розвитку операційної діяльності й форм її диверсифікації.

2. Забезпечення відповідності обсягу та структури активів, які формуються, обсягу та структурі виробництва й збуту продукції.

3. Забезпечення оптимальності складу активів з позицій ефективності господарської діяльності. Така оптимізація складу активів підприємства спрямована, з одного боку, на забезпечення майбутнього повного корисного використання окремих їхніх видів, а з іншого, - на підвищення їх сукупної потенційної здатності генерувати операційний прибуток.

4. Забезпечення можливостей високого обороту активів у процесі їх використання.

5. Забезпечення прогресивності окремих видів активів з позицій їх відповідності вимогам технологічного прогресу.

Основні етапи управління формуванням операційних активів підприємства:

1. Аналіз забезпеченості підприємства операційними активами. Метою такого аналізу є виявлення основних тенденцій у розвитку операційних активів підприємства й оцінка рівня забезпеченості ними виробництва й реалізації продукції.

2. Визначення потреби в загальному обсязі операційних активів на майбутній період. Для діючих підприємств ця потреба визначається у формі приросту цих активів виходячи із планованого обсягу приросту виробництва (реалізації) продукції й питомої вартості операційних активів (скорегованої з урахуванням можливостей зростання їх продуктивності, визначених у процесі аналізу).

3. Оптимізація складу операційних активів у майбутньому періоді.

4. Вибір найбільш прогресивних видів операційних активів у процесі задоволення потреби в них. Такий вибір здійснюється на основі порівняльної оцінки їх функціональних аналогів за критеріями продуктивності, технологічності й надійності (по необоротних операційних активах), а також якості (по запасах товарно-матеріальних цінностей).

6.2. Зміст і задачі управління оборотними активами.

Оборотні активи - це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу, чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Основними задачами управління оборотними активами є: забезпечення безперервності процесу виробництва, прискорення оборотності оборотних активів, підвищення рентабельності оборотних активів, мінімізація ризиків і витрат, пов’язаних з формуванням і використанням оборотних активів.

Для забезпечення безперервності процесу виробництва необхідно сформувати окремі види активів у відповідності з обсягами господарської діяльності підприємства і тривалістю його операційного циклу.

Операційний цикл - це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення господарської діяльності та отримання коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

Операційний цикл суттєво впливає на обсяг, структуру, і ефективність використання оборотних активів, яких включає час від моменту закупівлі матеріальних цінностей до надходження грошових коштів від покупців за реалізовану продукцію.

В процесі управління оборотними активами в межах операційного циклу необхідно виділити виробничий цикл і фінансовий цикл.

Виробничий цикл підприємства характеризує період повного обороту матеріальних елементів оборотних активів, які використовуються для обслуговування виробничого процесу, починаючи з моменту надходження сировини, матеріалів і напівфабрикатів на підприємство й закінчуючи моментом відвантаження виготовленої з них готової продукції покупцям.

Фінансовий цикл підприємства являє собою період обертання грошових коштів, інвестованих в оборотні активи, починаючи з моменту погашення кредиторської заборгованості за сировину, матеріали і закінчують інкасацією дебіторської заборгованості за відвантажену готову продукцію.

Слід зазначити, що фінансовий цикл відрізняється від операційного циклу на час обертання кредиторської заборгованості постачальників сировини, матеріалів та інших виробничих ресурсів.

На тривалість фінансового циклу впливають наступні фактори: тривалість комерційного циклу та його окремих стадій; темпи зростання обсягів виробництва; рівень інфляції та необхідність створення страхових резервів виробничих запасів; сезонність виробництва, реалізації та постачання сировини, та ринку готової продукції.

Рис. 6.1  -  Схема взаємозв'язку виробничого і фінансового циклів

Політика управління оборотними активами являє собою частину загальної стратегії підприємства, яка полягає у формуванні необхідного обсягу і складу оборотних активів, раціоналізації і оптимізації структури джерел їх фінансування. Політика управління оборотними активами підприємства розробляється за наступними етапами:

  1.  Аналіз оборотних активів підприємства у попередньому періоді.

На першому етапі аналізу розглядається динаміка загального обсягу оборотних активів, які використовуються підприємством – темпи зміни середньої їх суми у порівнянні з темпами зміни об'єму реалізації продукції і середньої суми всіх активів; динаміка питомої ваги оборотних активів в загальній сумі активів підприємства.

На другому етапі аналізу розглядається динаміка складу оборотних активів підприємства в розрізі основних їх видів - запасів сировини, матеріалів і напівфабрикатів; запасів готовою продукції; дебіторській заборгованості; залишків грошових активів. В процесі цього етапу аналізу розраховуються і вивчаються темпи зміни суми кожного їх цих видів оборотних активів у зрівнянні з темпами зміни об'єму виробництва і реалізації продукції; розглядається динаміка питомої ваги основних видів оборотних активів в загальній їх сумі. Аналіз складу оборотних активів підприємства по окремих їх видах дозволить оцінити рівень їх ліквідності.

На третьому етапі аналізу вивчається оборотність окремих видів оборотних активів і загальній їх суми. Цей аналіз проводиться з використанням показників - коефіцієнта оборотності і періоду обороту оборотних активів. В процесі аналізу встановлюється загальна тривалість і структура операційного, виробничого і фінансового циклів підприємства; досліджуються основні чинники, що визначають тривалість цих циклів.

На четвертому етапі аналізу визначається рентабельність оборотних активів, досліджуються ті фактори, що визначають її визначають. В процесі аналізу використовуються коефіцієнт рентабельності оборотних активів, а також Модель Дюпона, яка стосовно цього виду активів має вигляд:

Роа = Ррпоа

де Роа- рентабельність оборотних активів;

Ррп - рентабельність реалізації продукції;

Ооа - оборотність оборотних активів.

На п'ятому етапі аналізу розглядається склад основних джерел фінансування оборотних активів – динаміка їх суми і питомої ваги загалом обсязі фінансових коштів, інвестованих в ці активи; визначається рівень фінансового ризику, що генерується структурою джерел фінансування оборотних активів, що склалася.

Результати проведеного аналізу дозволяють визначити загальний рівень ефективності управління оборотними активами на підприємстві і виявити основні напрями його підвищення у майбутньому періоді.

  1.  Визначення принципових підходів до формування оборотних активів підприємства. Теорія фінансового менеджменту розглядає три принципових підходи до формування оборотних активів підприємства - консервативний, помірний і агресивний.

Консервативний підхід до формування оборотних активів вбачає не тільки повне задоволення поточних потреб у всіх їх видах, що забезпечує нормальний хід операційної діяльності, але і створення високих розмірів їх резервів на випадок непередбачених складнощів в забезпеченні підприємства сировиною і матеріалами, погіршення внутрішніх умов виробництва продукції, затримки інкасації дебіторської заборгованості, активізації попиту покупців і тому подібне Такий підхід гарантує мінімізацію операційних і фінансових ризиків, але негативно позначається на ефективності використання оборотних активів - їх оборотності і рівні рентабельності.

Помірний підхід до формування оборотних активів направлений на забезпечення повного задоволення поточної потреби у всіх видах оборотних активів і створення нормальних страхових їх розмірів на випадок найбільш типових збоїв в ході операційної діяльності підприємства. При такому підході забезпечується середнє для реальних господарських умов співвідношення між рівнем ризику і рівнем ефективності використання фінансових ресурсів.

Агресивний підхід до формування оборотних активів полягає в мінімізації всіх форм страхових резервів по окремих видах цих активів. За відсутності збоїв в ході операційної діяльності такий підхід до формування оборотних активів забезпечує найбільш високий рівень ефективності їх використання. Проте будь-які збої в здійсненні нормального ходу операційної діяльності, викликані дією внутрішніх або зовнішніх чинників, приводять до істотних фінансових втрат із-за скорочення об'єму виробництва і реалізації продукції.

3.Оптимізація об'єму оборотних активів. Така оптимізація повинна виходити з обраного типу політики формування оборотних активів, забезпечуючи заданий рівень співвідношення ефективності їх використання і ризику.

  1.  Оптимізація співвідношення  постійної і змінної частини оборотних активів.
  2.  Забезпечення необхідної ліквідності оборотних активів.
  3.  Забезпечення підвищення рентабельності оборотних активів. Як і будь-який вид активів оборотні активи повинні генерувати певний прибуток при їх використанні в виробничо-збутової діяльності підприємства. Разом з тим, окремі види оборотних активів здатні приносити підприємству прямий дохід в процесі фінансової діяльності у формі відсотків і дивідендів (короткострокові фінансові вкладення). Тому складовою частиною політики, що розробляється, є забезпечення своєчасного використання тимчасово вільного залишку грошових активів для формування ефективного портфеля короткострокових фінансових вкладень.
  4.  Вибір форм і джерел фінансування оборотних активів - забезпечує вибір політики їх фінансування на підприємстві й оптимізацію структури його джерел.

Управління фінансуванням оборотних активів підприємства підпорядковується цілям забезпечення необхідної потреби в них відповідними фінансовими ресурсами й оптимізації структури джерел формування цих ресурсів. З урахуванням цієї мети будується управління фінансуванням оборотних активів підприємства.

Таке управління здійснюється в зазначеній нижче послідовності.

1. Аналіз стану фінансування оборотних активів підприємства у попередньому періоді. Основною метою цього аналізу є оцінка рівня достатності фінансових ресурсів, що інвестуються в оборотні активи, а також ступеня ефективності формування структури джерел їх фінансування з позицій впливу на фінансову стійкість підприємства.

2. Вибір політики фінансування оборотних активів підприємства, яка покликана відображати загальну філософію фінансового управління підприємства з позицій прийнятного співвідношення рівня прибутковості й ризику фінансової діяльності, а також кореспондуватися з раніше розглянутою політикою формування оборотних активів. У процесі вибору політики фінансування оборотних активів використовується їх класифікація за періодом функціонування, тобто в їх загальному складі виділяються постійна та змінна частини.

3. Оптимізація обсягу поточного фінансування оборотних активів (поточних фінансових потреб) з врахуванням фінансового циклу підприємства. Така оптимізація дозволяє виявити й мінімізувати реальну потребу підприємства у фінансуванні оборотних активів за рахунок власного капіталу й фінансового кредиту, що залучається (у довгостроковій або короткостроковій його формах).

4. Оптимізація структури джерел фінансування оборотних активів підприємства. При визначенні структури цього фінансування виділяють наступні групи джерел: власний капітал підприємства; довгостроковий фінансовий кредит; короткостроковий фінансовий кредит; товарний (комерційний) кредит; мінімальний розмір поточних зобов'язань за розрахунками.

Цілі і характер використання окремих видів оборотних активів мають істотні відмітні особливості. Тому на підприємствах з великим об'ємом використовуваних оборотних активів розробляється самостійна політика управління окремими їх видами.

6.4 Управління дебіторською заборгованістю

Важливою задачею фінансового менеджменту є ефективне управління дебіторською заборгованістю, спрямованою на оптимізацію її розміру та забезпечення своєчасної інкасації боргу.

Дебіторська заборгованість поділяється на такі види: дебіторська заборгованість за товари, строк плати яких не настав; дебіторська заборгованість за товари, строк сплати яких минув; дебіторська заборгованість по векселям отриманих; дебіторська заборгованість по розрахункам з бюджетом; дебіторська заборгованість по розрахункам з персоналом та інші види дебіторської заборгованості.

Політика управління дебіторською заборгованістю являє собою частину загальної політики управління оборотними активами й маркетингової політики підприємства, яка спрямовується на розширення обсягу реалізації продукції і полягає в оптимізації загального обсягу цієї заборгованості і забезпеченні її своєчасної інкасації.

Управління дебіторською заборгованістю включає такі етапи:

1. Здійснюється аналіз дебіторської заборгованості в минулому періоді. З цією митою розраховуються показники, які характеризують стан дебіторської заборгованості за минулий період. Такими показниками є: коефіцієнт відволікання оборотних активів, який розраховується за формулою:

, де

Кво – коефіцієнт відволікання оборотних активів.

Дз – середня величина дебіторської заборгованості.

ЗА  - середня сума оборотних активів підприємства.

Коефіцієнт відволікання оборотних активів визначається в динаміці.

Розраховані коефіцієнти порівнюються і визначаються закономірністю зміни цих коефіцієнтів. Якщо із року в рік цей коефіцієнт скорочується то це є позитивним в роботі підприємства, якщо навпаки негативним.

Другий показник  - це середній період інкасації дебіторської заборгованості який визначається за формулою:

, де

Сп – середній період інкасації дебіторської заборгованості;

Дз – середній залишок дебіторської заборгованості в аналізуємому періоді;

Вд – одноденна виручка від реалізації продукції в аналізуємому періоді.

Третій показник – це кількість оборотів дебіторської заборгованості за визначений період і визначається за формулою:

, де

Ко – кількість оборотів дебіторської заборгованості в аналізуємому періоді;

ЗР – загальна сума реалізації продукції за відповідний період.

Зазначений показник також розраховується в динаміці і порівнюється між собою. Збільшення цього показника є позитивним в роботі цього підприємства, зменшення – негативним.

2. Формування принципів кредитної політики по відношенню до покупців продукції.

Типи кредитної політики:

- консервативний – спрямований на мінімізацію ризику.

- поміркований – характеризує типові умови її здійснення у відповідності з прийнятою фінансовою практикою і орієнтується на середній рівень кредитного ризику при продажі продукції з відстрочкою платежу.

- агресивний – пріоритетною метою ставить максимізацію прибутку за рахунок розширення обсягів реалізації продукції в кредит, не враховуючи рівень кредитного ризику, який супроводжує ці операції.

3. Визначення можливої суми фінансових засобів, що інвестуються у дебіторську заборгованість по товарному і споживчому кредитам.

Розрахунок необхідної суми фінансових засобів, що інвестуються у дебіторську заборгованість, здійснюється за формулою:

, де

Ідз – необхідна сума фінансових коштів, що інвестуються у дебіторську заборгованість;

ОР – плановий обсяг реалізації продукції з наданням комерційного кредиту;

Кс/ц – коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни продукції;

СПо – середній період обороту дебіторської заборгованості по результатам аналізу минулого  періоду;

СПП – середній період прострочення платежів по результатам аналізу минулого періоду.

4. Формування системи кредитних умов. У склад цих умов входить: строк, розмір і вартість кредиту, що надається, система штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань покупцями.

В залежності від строку обороту дебіторської заборгованості може встановлюватися плата за комерційний кредит – за формулою:

, де

ПСк – річна норма процентної ставки за комерційний кредит;

ЗН – знижка, що надається покупцям за дострокову сплату продукції;

СПо – середній період обороту дебіторської заборгованості по результатам аналізу минулого періоду.

5. Формування стандартів оцінки покупців і диференціація умов надання кредиту включає такі елементи:

- визначення системи характеристик, які оцінюють кредитоспроможність окремих груп покупців;

- формування і експертиза інформаційної бази проведення оцінки кредитоспроможності покупців;

- вибір методів оцінки окремих характеристик кредитоспроможності покупців;

- групування покупців за рівнем кредитоспроможності;

- диференціація кредитних умов у відповідності до рівня кредитоспроможності покупців.

6. Формування процедури інкасації дебіторської заборгованості.

7. Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості, що являє собою прискорений метод переводу дебіторської заборгованості в більш ліквідні оборотні активи, грошові кошти, короткострокові цінні папери. Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є: факторинг, облік векселів, які видані покупцям продукції, форфейтінг.

Факторинг являє собою фінансову операцію, яка полягає у поступці підприємством-продавцем права одержання коштів по платіжних документах за поставлену продукцію на користь банку або спеціалізованої компанії - "фактор-компанії", які приймають на себе всі кредитні ризики по інкасації боргу. За здійснення такої операції банк (фактор-компанія) стягують із підприємства-продавця певну комісійну плату у відсотках до суми платежу. Ставки комісійної плати диференціюються з урахуванням рівня платоспроможності покупця продукції й передбачених строків її оплати. Крім того, при проведенні такої операції банк (фактор-компанія) у строк до трьох днів здійснює кредитування підприємства-продавця у формі попередньої оплати боргових вимог по платіжних документах (зазвичай в розмірі від 70 до 90% суми боргу залежно від фактора ризику). Інші 10-30% суми боргу тимчасово депонуються банком у формі страхового резерву при його непогашенні покупцем (ця депонована частина боргу вертається продавцеві після повного погашення суми боргу покупцем).

Ефективність факторингової операції для продавця визначається шляхом порівняння рівня витрат за цією операцією із середнім рівнем процентної ставки по короткостроковому банківському кредитуванню.

Облік векселів, виданих покупцями продукції, являє собою фінансову операцію по їх продажу банку (або іншому фінансовому інституту, іншому господарюючому суб'єкту) за визначеною (дисконтною) ціною, яка встановлюється залежно від їх номіналу, строку погашення й облікової вексельної ставки. Облікова вексельна ставка складається із середньої депозитної ставки, ставки комісійної винагороди, а також рівня премії за ризик при сумнівній платоспроможності векселедавця. Зазначена операція може бути здійснена тільки з переказним векселем.

Форфейтинг являє собою фінансову операцію по рефінансуванню дебіторської заборгованості по експортному товарному кредиту шляхом передачі (індосаменту) переказного векселя на користь банку (факторингової компанії) зі сплатою останньому комісійної винагороди. Банк (факторингова компанія) бере на себе зобов'язання по фінансуванню експортної операції шляхом виплати за врахованим векселем, який гарантується наданням авалю банку країни імпортера. У результаті форфейтування заборгованість покупця по товарному (комерційному) кредиту трансформується в заборгованість фінансову (на користь банку). За своєю сутністю форфейтинг поєднує в собі елементи факторингу (до якого підприємства-експортери вдаються у випадку високого кредитного ризику) і обліку векселів (з їх індосаментом тільки на користь банку).

8. Побудова ефективних систем контролю за рухом і своєчасною інкасацією дебіторської заборгованості.

6.4. Управління грошовими коштами

Управління грошовими коштами або залишком грошових коштів, що постійно знаходяться в розпорядженні підприємства є невід’ємною частиною управління оборотними активами.

Розмір залишку грошових коштів на поточному валютному рахунках в касі підприємства визначає рівень його абсолютної платоспроможності, тобто готовність підприємства негайно розрахуватися по невідкладним фінансовим зобов’язанням (строк виконання до 1 місяця); впливає на тривалість виробничого циклу, а отже і на розмір фінансових коштів, інвестованих в оборотні активи.

Метою фінансового менеджменту в процесі управління грошовими активами є забезпечення постійної платоспроможності підприємства.

Управління грошовими коштами повинно здійснюватись на таких засадах:

  •  підтримка мінімального залишку грошових коштів для безперебійного здійснення поточних розрахунків;
  •  створення резерву вільних грошових коштів на випадок можливого розширення обсягів виробництва;
  •  формування резерву грошових коштів для компенсації передбачених витрат і можливих втрат в процесі фінансово-господарської діяльності;
  •  своєчасна трансформація вільних грошових коштів у високоліквідні фінансові інструменти та їх зворотна конвертація для поповнення залишку грошових коштів.

Мінімальний розмір залишку грошових коштів визначається, виходячи з планового обсягу платіжного обороту та швидкості обороту грошових коштів, що складається на підприємстві з урахуванням особливостей його діяльності.

Управління грошовими коштами включає такі етапи:

1. Аналіз грошових коштів підприємства у попередньому періоді.

На першому етапі аналізується ступінь участі грошових коштів в оборотних активах підприємства в динаміці. Для цього розраховуються наступні показники:

  1.  коефіцієнт участі грошових коштів в оборотних активах

, де

Ку – коефіцієнт участі грошових коштів в оборотних активах;

Сз – середній залишок грошових коштів в аналізуємому періоді;

ОАз – середня сума оборотних активів в аналізуємому періоді.

Якщо коефіцієнт участі грошових коштів в оборотних активів в динаміці зменшується, то це позитивно характеризує роботу підприємства, а навпаки – негативно.

  1.  середній період обороту грошових коштів:

 , де

По – середній залишок грошових коштів в періоді, що аналізується;

Вз – одноденна виручка від реалізації продукції в періоді, що аналізується.

Якщо в періоді, що аналізується, зменшується період обороту грошових коштів в порівнянні з минулим періодом, що це свідчить про прискорення оборотності грошових коштів і є позитивним в роботі підприємства.

  1.  кількість оборотів грошових коштів.

, де

Ко – кількість оборотів грошових коштів в періоді, що аналізується;

ОР – обсяг реалізації продукції за період, що аналізується.

Збільшення кількості оборотів грошових коштів в періоді, що аналізується, в порівнянні з минулим періодом свідчить про ефективне використання грошових коштів шляхом оптимізації платіжного обороту.

2. Оптимізація середнього залишку грошових активів підприємства.

Результати проведеного аналізу використовуються для визначення оптимального залишку грошових коштів для здійснення поточної діяльності за формулою:

Сзо – сума оптимального залишку грошових коштів для здійснення поточної діяльності.

СВп – сума грошового обороту в плановому періоді (сума витрачених коштів).

Ог – кількість оборотів грошових коштів в минулому періоді.

Виходячи з приведеної формули є два шляхи зменшення мінімального залишку грошових коштів:

По-перше, за рахунок оптимізації грошового обороту в плановому періоді, по-друге, шляхом прискорення оборотності грошових коштів.

Оптимізувати грошовий оборот підприємства можна шляхом корегування потоків платежів, запровадження режиму економії, зменшення потреби у фінансових ресурсах. До основних заходів щодо зменшення грошового обороту можна віднести: виключення зайвих платежів за сировину, матеріали за рахунок їх більш економного та раціонального використання; оптимізація бази оподаткування; придбання основних засобів на правах оренди та лізингу; купівля товарно-матеріальних цінностей на умовах відстрочки платежу; пролонгацію кредитів та перенесення строку окремих платежів за домовленістю з постачальниками та інші.

Прискорення оборотності грошових коштів може бути забезпечене за рахунок; зменшення тривалості операційного та фінансового циклів; своєчасної інкасації; зменшення обсягів готівкових розрахунків; скорочення питомої ваги тих форм розрахунків з постачальниками, які потребують тимчасового резервування грошових коштів на банківських рахунках, тобто застосування акредитивної форми розрахунків та розрахунків чеками.

В практиці зарубіжного фінансового менеджменту для визначення середнього залишку грошових активів застосовується модель Баумоля.

Математичний алгоритм розрахунку максимального і середнього залишку грошових коштів у відповідності з моделлю Баумоля має такий вигляд:

,

,

де ДАмакс – оптимальний розмір максимального залишку грошових коштів підприємства;

- оптимальний розмір середнього залишку грошових активів;

Р0 – витрати по обслуговуванню однієї операції поповнення грошових коштів;

Пд – рівень втрати альтернативних підходів при зберіганні грошових коштів, виражений десятинною дробю;

ПОдо – обсяг грошового обігу, що планується.

Модель Міллера-Орра являє собою більш складний алгоритм визначення оптимального розміру залишку грошових активів.

Математичний алгоритм розрахунку коливань залишку грошових активів між мінімальним і максимальним його значенням має вигляд:

,                

де ДКОм/м – діапазон коливань суми залишку грошових активів між мінімальним і максимальним його значенням;

Р0 – витрати по обслуговуванню однієї операції поповнення грошових коштів;

- середньоквадратичне відхилення щоденного обсягу грошового обігу;

Пд – середній рівень втрат альтернативних доходів при зберіганні грошових коштів.

Відповідно максимальний і середній залишку грошових активів визначаються за формулами:

         

,         

де ДАмакс – оптимальний розмір максимального залишку грошових активів підприємства;

ДА - оптимальний розмір середнього залишку грошових активів підприємства;

ДАмін - мінімальний залишок грошових активів підприємства;

ДКОм/м – діапазон коливань суми залишку грошових активів між мінімальним і максимальним його значенням.

3. Диференціація середнього залишку грошових активів у розрізі національної і іноземної валюти.

4. Вибір ефективних форм регулювання середнього залишку грошових активів.

5. Забезпечення рентабельності використання тимчасово вільного залишку грошових коштів. На цьому етапі розробляється система заходів по мінімізації рівня втрат альтернативного доходу в процесі їх зберігання і протиінфляційного захисту.

Задача підвищення ефективності використання грошових коштів може бути досягнута шляхом інвестування у високоліквідні фінансові інструменти або зберігати тимчасово вільні грошові кошти у комерційному банку у формі депозитних рахунків. Підвищується ефективність використання грошових коштів за рахунок мінімізації сукупних витрат по їх утриманню і зворотній конвертації короткострокових фінансових вкладень в готові засоби платежу.

6. Побудова ефективних систем контролю за грошовими активами підприємства. Об’єктом такого контролю є сукупний рівень залишку грошових коштів, які забезпечують поточну платоспроможність підприємства, а також рівень ефективності сформованого портфеля короткострокових фінансових вкладень підприємства.

План надходження та витрачання грошових коштів - це вид поточного плану підприємства, в якому відображаються результати зведеного планування грошових потоків у середньостроковому періоді.

Основною метою розробки плану надходження та витрачання грошових коштів є прогнозування у часі валового та чистого грошових потоків підприємства у розрізі окремих видів його господарської діяльності і забезпечення постійної платоспроможності на всіх етапах планового періоду.

У цьому плані має бути забезпечений чіткий взаємозв'язок показників залишку грошових коштів на початок періоду, їх надходження і витрачання у плановому періоді та залишку грошових коштів на кінець планового періоду.

План надходження та використання грошових коштів розробляється на підприємстві у наступній послідовності:

1) прогнозування надходження та витрачання грошових коштів з операційної діяльності;

2) обґрунтування планових показників руху грошових коштів з інвестиційної діяльності;

3) розрахунок планових показників надходження та витрачання грошових коштів з фінансової діяльності;

4) прогнозування валового позитивного і від'ємного та чистого грошових потоків.

Прогнозування руху грошових коштів з операційної діяльності передбачає прогнозування надходження та витрачання грошових коштів виходячи з планового обсягу реалізації продукції.

Прогнозування показників руху грошових коштів з інвестиційної діяльності здійснюється методом прямих розрахунків виходячи з:

1) суми надходження грошових коштів від запланованого продажу основних засобів та нематеріальних активів, обсяг яких визначається згідно з програмою оновлення операційних необоротних активів;

2) запланованої суми дивідендів, відсотків до отримання;

3) програми реальних інвестицій, яка характеризує обсяги вкладення грошових коштів в окремі реальні інвестиційні проекти, початок їх освоєння;

4) портфеля довгострокових фінансових інвестицій, який визначає суми інвестицій в окремі фінансові інструменти та період їх здійснення;

Прогнозування надходження та витрачання грошових коштів з фінансової діяльності здійснюється методом прямого розрахунку на основі потреби підприємства у зовнішньому фінансуванні та витрат по його залученню. Основою для проведення таких розрахунків є:

1) запланований обсяг емісії акцій, або залучення додаткового пайового капіталу; у план надходження та витрачання грошових коштів включається лише та частина додаткової емісії акцій, яка може бути реалізована у плановому періоді;

2) запланований обсяг залучення різних форм довгострокового та короткострокового кредиту;

3) сума очікуваного надходження грошових коштів на засадах цільового безкоштовного фінансування;

4) суми основного боргу по фінансових кредитах, що передбачаються до виплати у плановому періоді (визначаються згідно з укладеними кредитними угодами);

5) запланований обсяг дивідендних виплат акціонерам (відсотків на пайовий капітал), який визначається згідно з розробленою дивідендною політикою та запланованим обсягом чистого прибутку.

Результати планових розрахунків оформлюються у спеціальному документі, що побудований за структурою "Звіту про рух грошових коштів".

Окрім прогнозування надходження і витрачання грошових коштів на підприємствах доцільно складати оперативні плани або прогнози руху грошових потоків. З цією метою підприємства повинні розробляти платіжний календар, який складається або на квартал з щомісячним розбиттям, або на місяць з подекадним розбиттям.

Платіжний календар представляє собою оперативний фінансовий план, що розробляється на місяць і відображає надходження та витрати грошових коштів у процесі здійснення господарської діяльності.

Для ефективного управління грошовими потоками по операційній діяльності підприємства, повинні складатися такі види платіжного календаря:

  1.  календар надходження і витрачання грошових коштів по виробництву і реалізації продукції;
  2.   календар формування і використання матеріальних оборотних активів;
  3.  календар інкасації дебіторської заборгованості;
  4.  календар обслуговування короткострокових і довгострокових фінансових кредитів;
  5.  календар податкових платежів;
  6.  календар управлінських витрат;
  7.  календар виплат заробітної плати і тому подібне

Для ефективного управління грошовими потоками по інвестиційній діяльності підприємство повинне складати такі види платіжного календаря:

  1.  календар формування і використання інвестиційних ресурсів для здійснення реальних інвестиційних проектів;
  2.  календар формування довгострокових фінансових інвестицій і платежів по капітальних боргах;
  3.  календар формування короткострокових фінансових інвестицій і платежів по поточних фінансових боргах.

Для ефективного управління грошовими потоками по фінансовій діяльності підприємство повинне складати такі види платіжного календаря:

  1.  календар емісії акцій і виплат дивідендів акціонерам;

календар випуску облігацій і виплати відсотків;

календар залучення інших джерел фінансових коштів для здійснення господарської діяльності.

6.5. Управління запасами

Управління запасами представляє складний комплекс заходів, в якому завдання фінансового менеджменту тісним чином переплітаються із завданнями виробничого менеджменту і маркетингу. Всі ці завдання підпорядковані єдиній меті - забезпеченню безперебійного процесу виробництва і реалізації продукції при мінімізації поточних витрат по обслуговуванню запасів.

Політика управління запасами є частиною загальної політики управління оборотними активами підприємства, що полягає в оптимізації загального розміру і структури запасів товарно-матеріальних цінностей, мінімізації витрат по їх обслуговуванню і забезпеченні ефективного контролю за їх рухом.

1. Аналіз запасів товарно-матеріальних цінностей в попередньому періоді. Основним завданням цього аналізу є виявлення рівня забезпеченості виробництва і реалізації продукції відповідними запасами товарно-матеріальних цінностей в попередньому періоді і оцінка ефективності їх використання. Аналіз проводиться в розрізі основних видів запасів.

На першому етапі аналізу розглядаються показники загальної суми запасів товарно-матеріальних цінностей - темпи її динаміки, питома вага в об'ємі оборотних активів і тому подібне

На другому етапі аналізу вивчається структура запасів в розрізі їх видів і основних груп, виявляються сезонні коливання їх розмірів.

На третьому етапі аналізу вивчається ефективність використання різних видів і груп запасів і їх об'єму в цілому, яка характеризується показниками їх оборотності.

На четвертому етапі аналізу вивчаються об'єм і структура поточних витрат по обслуговуванню запасів в розрізі окремих видів цих витрат.

2. Визначення цілей формування запасів. Запаси товарно-матеріальних цінностей, що включаються до складу оборотних актинів, можуть створюватися на підприємстві з різними цілями:

а) забезпечення поточної виробничої діяльності (поточні запаси сировини і матеріалів);

б) забезпечення поточної збутової діяльності (поточні запаси готової продукції);

в) накопичення сезонних запасів, що забезпечують господарський процес в майбутньому періоді (сезонні запаси сировини, матеріалів і готової продукції) і тому подібне

В процесі формування політики управління запасами вони відповідним чином класифікуються для забезпечення подальшої диференціації методів управління ними.

3. Оптимізація розміру основних груп поточних запасів. Така оптимізація пов'язана з попереднім розділенням всієї сукупності запасів товарно-матеріальних цінностей на два основні види - виробничі запаси (запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів) і запаси готової продукції. У розрізі кожного з цих видів виділяються запаси поточного зберігання - постійно оновлювана частина запасів, що формуються на регулярній основі і рівномірно споживаних в процесі виробництва продукції або її реалізації покупцям.

Для оптимізації розміру поточних запасів товарно-матеріальних цінностей використовується ряд моделей, серед яких найбільшого поширення набула «Модель економічно обґрунтованого розміру замовлення». Вона може бути використана для оптимізації розміру як виробничих запасів, так і запасів готової продукції.

Розрахунковий механізм моделі ЕОQ заснований на мінімізації сукупних операційних витрат по закупівлі і зберіганню запасів на підприємстві. Ці операційні витрати заздалегідь розділяються на дві групи: а) сума витрат по розміщенню замовлень (що включають витрати по транспортуванню і прийманню товарів); б) сума витрат по зберіганню товарів на складі.

Математично модель EOQ виражається такою формулою:

,

де РППо – оптимальний середній розмір партії поставки ТМЦ;

ОПП – обсяг виробничого споживання ТМЦ;

Срз – середня вартість розміщення одного замовлення;

Сз – вартість зберігання одиниці товару у даному періоді.

Оптимальний середній розмір виробничого запасу

,

де ПЗ0 - оптимальний середній розмір виробничого запасу.

Сума операційних витрат по розміщенню замовлень визначається по формулі:

,

де ОЗрз - сума операційних витрат по розміщенню замовлень;

РППо – оптимальний середній розмір партії поставки ТМЦ;

ОПП – обсяг виробничого споживання ТМЦ;

Срз – середня вартість розміщення одного замовлення;

Сума операційних витрат по зберіганню товарів на складі  визначається по формулі:

,

де ОЗзт - сума операційних витрат по зберіганню товарів;

РППо – оптимальний середній розмір партії поставки ТМЦ;

Сз –  вартість зберігання одиниці товарів в даному періоді;

4. Оптимізація загальної суми запасів ТМЦ, що включаються у склад оборотних активів.

Розрахунок оптимальної суми запасів кожного виду здійснюється за формулою

де Зп - оптимальної суми запасів на кінець періоду;

Нпз – норматив запасів поточного зберігання, днів;

Оо – одноденний обсяг виробництва (для ТМЦ) або реалізації (для готової продукції) у наступному періоді;

Зсз – сума запасів сезонного зберігання, що планується;

Зц - сума запасів цільового призначення інших видів, що планується.

5. Побудова ефективних систем контролю за рухом запасів на підприємстві.

6. Реальне відображення у фінансовому обліку вартості запасів ТМЦ в умовах інфляції.

6.6. Управління необоротними активами

Сформовані на початку господарської діяльності підприємства необоротні активи потребують постійного управління ними.

Основними задачами управління необоротними активами є:

  •  визначення можливих форм оновлення основних виробничих засобів на простій та розширеній основі;
  •  визначення потреби в нарощенні необоротних активів для розширення обсягів виробництва;
  •  визначення можливих способів розширення основних виробничих засобів (нове будівництво, розширення, конструкція, технічне переоснащення)
  •  забезпечення ефективного використання раніше сформованих та нововведених основних засобів та матеріальних активів;
  •  формування необхідних фінансових ресурсів для відтворення необоротних активів та оптимізація їх структури;

Оновлення основних засобів на простій основі здійснюється за рахунок поточного, середнього та капітального ремонтів, а також придбання нових видів необоротних активів в межах існуючої на підприємстві потужності виробництва.

Для визначення потреби у прирості необоротних активів у випадку їх розширеного відтворення аналізуються:

  •  необхідні додаткові площі та потужності для збільшення обсягів господарської діяльності;
  •  залишок необоротних активів на початок планового періоду;
  •  планове вибуття необоротних активів у зв’язку з їх фізичним та моральним зносом.

При цьому залучити в достатньому обсязі інформацію про ціну ресурсів та облікові оцінки виробничих засобів, так як в практиці фінансового менеджменту приріст необоротних активів завжди визначається лише у вартісних показниках. Управління необоротними активами здійснюється за такими етапами:

  1.  Аналіз необоротних активів.

З цією метою визначаються наступні показники:

Коефіцієнт участі операційних необоротних активів в загальній сумі активів підприємства:

,

де Ку – коефіцієнт участі операційних необоротних активів в зазначеній сумі активів підприємства.

ВАс – середня вартість операційних необоротних активів.

ОАс – середня вартість оборотних активів.

Визначений коефіцієнт розраховується в динаміці. Якщо при порівнянні зазначення цього коефіцієнта збільшується, то це позитивно характеризує роботу підприємства, якщо навпаки – негативно.

Коефіцієнт зносу:

, де

Кз – коефіцієнт зносу необоротних активів на кінець періоду, що аналізується;

Зк – сума зносу;

ВАс – середня вартість необоротних активів.

Даний коефіцієнт характеризує сутність фізичного зносу необоротних активів. Цей показник розраховується в динаміці. Збільшення коефіцієнту зносу звітного періоду у порівнянні з минулим періодом негативно характеризує роботу підприємства, а зменшення – навпаки позитивно.

Коефіцієнт придатності необоротних активів:

,

де Кп – коефіцієнт придатності необоротних активів;

ВАз – залишкова вартість необоротних активів;

ВАп – первісна вартість необоротних активів.

Зростання цього показника в динаміці позитивно характеризує роботу підприємства, а зменшення, навпаки – негативно.

Період обороту необоротних активів:

,

де По – період обороту необоротних активів;

ВАс – середня вартість необоротних активів;

Зс –  середня сума зносу необоротних активів.

Зазначений показник розраховується в динаміці. Збільшення цього показника в звітному періоді у порівнянні з минулим періодом позитивно характеризує роботу підприємства, зменшення, навпаки – негативно.

Коефіцієнт рентабельності:

,

де Кр – коефіцієнт рентабельності необоротних активів;

Пч – чистий прибуток підприємства.

ВАс – середня вартість необоротних активів.

На основі проведеного аналізу визначається оптимальна сума необоротних активів в плановому періоді за формулою:

,

де ВАо – оптимальна сума необоротних активів;

ВАк – вартість необоротних активів, які використовуються на кінець звітного періоду;

ВАн – вартість необоротних активів, які не використовуються у виробничому процесі на кінець звітного періоду;

КВА – приріст коефіцієнту використання необоротних активів у звітному періоді;

КОР – коефіцієнт приросту обсягу реалізації продукції у плановому періоді.

2. Оптимізація загального обсягу й складу операційних необоротних активів підприємства. Така оптимізація здійснюється з врахуванням виявлених у процесі аналізу можливих резервів підвищення виробничого використання операційних необоротних активів у майбутньому періоді. До числа основних з таких резервів відносяться: підвищення продуктивного використання операційних необоротни