36096

Інвестиційне проектування. Курс лекцій

Конспект

Банковское дело и рынок ценных бумаг

Оцінка економічної привабливості та ефективності проекту [0. Методичні підходи до визначення економічної вартості проекту [0. Оцінка впливу проекту на економіку країни ТЕМА 1. Досвід проектування на всіх його стадіях накопичений за умов адміністративної економіки базувався на принципах і методах адміністративнокомандної системи і був відірваний від сучасної методології й багатющого інструментарію що застосовується у світовій економічній науці.

Украинкский

2013-09-21

1.62 MB

3 чел.

ЗМІСТ


[0.1] 2. Оцінка економічної привабливості та ефективності проекту

[0.2] 3. Методичні підходи до визначення економічної вартості проекту

[0.3] 4. Оцінка впливу проекту на економіку країни


ТЕМА 1. СУТЬ І ЗМІСТ ІНВЕСТИЦІЙНОГО АНАЛІЗУ

1. Предмет і мета інвестиційного аналізу

Розвиток сучасної економічної теорії й практики нерозривно пов'язаний з необхідністю аналізу та обґрунтування тих чи інших управлінських рішень, зокрема інвестиційних. Виділення інвестиційного аналізу в окремий напрям прикладної науки було зумовлено насамперед необхідністю системного підходу до підготовки та оцінки проектів. Досвід проектування на всіх його стадіях, накопичений за умов адміністративної економіки, базувався на принципах і методах адміністративно-командної системи і був відірваний від сучасної методології й багатющого інструментарію, що застосовується у світовій економічній науці.

Ефективне використання інвестиційного аналізу в українській практиці управління потребує вірного розуміння його сутності. Різноманіття поглядів на предмет інвестиційного аналізу у вітчизняній літературі відображає різні методологічні підходи вчених-економістів до характеристики інвестиційного аналізу, під яким розуміють:

  •  метод, який дозволяє системно оцінити фінансові та економічні переваги проекту;
  •  процес аналізу життєздатності проекту;
  •  спосіб зіставлення витрат на проект і переваг, які будуть отримані в результаті його реалізації чи впровадження;
  •  методологію, що дозволяє оцінити фінансові та економічні переваги проектів на основі альтернативного використання наявних ресурсів з урахуванням макро- і мікроекономічних наслідків.

Таке вузькоспрямоване визначення інвестиційного аналізу не дозволяє подати докладне змістовне визначення цієї дисципліни, яка сьогодні є однією з центральних при підготовці спеціалістів у країнах з розвинутою ринковою економікою. На наш погляд, найбільш суттєвою характеристикою інвестиційного аналізу є така:

Інвестиційний аналіз — це методологія, яка застосовується для визначення, порівняння та обґрунтування альтернативних управлінських рішень і проектів, що дозволяє, в свою чергу, здійснювати вибір і приймати вивірені рішення в умовах обмеженості ресурсів.

Інвестиційний аналіз базується на передумові, що успішні проекти ведуть до поліпшення якості життя та економічного розвитку суспільства, як в цілому так і його складових. Тому метою курсу «Інвестиційний аналіз» є надання системного уявлення про принципи, методи і засоби прийняття рішень, які дають змогу раціональніше використовувати наявні ресурси для задоволення суспільних та особистих потреб.

Вивчення принципів і методів інвестиційного аналізу дозволяє:

  •  ознайомитися з основними концепціями, методами і підходами, які використовуються в світовій практиці при аналізі інвестиційних рішень, понятійним апаратом цього процесу;
  •  виявити найважливіші проблеми, пов'язані з реалізацією проектів на національному, регіональному, галузевому та місцевому рівнях;
  •  оволодіти практичними аналітичними навичками, інструментарієм, потрібними для проведення передпроектних заходів;
  •  дати системне уявлення про методи оцінки проектів, способи і засоби залучення ресурсів для їх реалізації та механізмів управління ними.

Основними складовими інвестиційного аналізу є: концепція проекту, що визначає його основні особливості як об'єкта дослідження; фази та стадії життєвого циклу; принципи, на яких базується інвестиційний аналіз; критерії відбору й оцінки проектів, а також аспекти інвестиційного аналізу, що містять аналіз ринку, технічний, інституційний, екологічний, соціальний, фінансовий та економічний аналіз.

Методологія інвестиційного аналізу передбачає необхідність відповіді на такі запитання:

  •  Якою є мета проекту ?
  •  На яку перспективу оцінюються вигоди та витрати ?
  •  Який спосіб порівняння проектів припустимо використовувати у варіанті, що розглядається ?
  •  Який часовий горизонт використовується в оцінках вигод і витрат ?
  •  Якими критеріями варто керуватися при ухваленні рішення про відмову або прийняття проекту?

Сучасна практика управління економічним розвитком країни дозволяє використовувати інвестиційний аналіз для раціоналізації розподілу національних ресурсів.

2. Еволюція інвестиційного аналізу

Поява інвестиційного аналізу пов'язана з розвитком економічної теорії суспільного сектора. Опублікована у 1844 році наукова робота А. Дюпрюї «Про вимір корисності суспільних робіт» була першою спробою розрахувати чистий виграш від реалізації проектів, оцінити корисність суспільних робіт. Продовжив дослідження економіки суспільного сектора В. Візелль, який припускав, що розподіл ресурсів суспільства краще за все може бути здійснений через комбінацію ринкових підходів взаємозв'язку податків та витрат.

Практичне застосування цих наукових підходів було реалізовано в 1936 році в США, коли законодавче прийнятий акт про контроль за повенями вимагав, щоб вигоди, які отримуються від проекту (незалежно від конкретного споживача) перевищували понесені витрати. Однак існували значні різночитання у методах та принципах виміру різних вигод. Активне фінансування американським урядом проектів розвитку водних ресурсів (контроль за повенями, іригація, гідроенергетика, рекреація та ін.) викликало серйозний інтерес економістів до оцінки суспільних інвестицій. Опублікована у 1950 році робота «Запропоновані методи економічного аналізу проектів для басейнів рік» (відома як Зелена книга) була першою системною спробою поєднання теорії економічного добробуту з практичними завданнями аналізу при оцінці інвестиційних проектів.

За останні два десятиріччя місце та роль суспільних проектів в економічному розвитку зазнали значних змін як для промислово розвинутих країн, так і для країн, що тільки розвиваються. Міжнародне кредитування, економічна підтримка національних проектів вимагали створення та використання системи фінансового й економічного оцінювання, стимулювали інтерес вчених і практиків до інвестиційного аналізу. В результаті цих зусиль з'явилася методологія «інвестиційний аналіз», котра тісно споріднена з методологією «вигоди—витрати». Разом з цим інвестиційний аналіз, як і будь-яка методологія, має свої слабкі та сильні сторони.

Сьогодні особливу увагу методології інвестиційного аналізу приділяють у країнах, що стають на шлях ринкового господарювання, де проекти суспільного характеру відіграють значну роль у розвитку нації.

3. Концепція інвестиційного аналізу

Інвестиційний аналіз базується на порівнянні вигод і витрат, пов'язаних з реалізацією проекту; при цьому їх оцінка здійснюється в грошовому виразі.

Концепція інвестиційного аналізу являє собою набір методичних принципів, які визначають послідовність збору та способів аналізу даних, методів визначення інвестиційних пріоритетів, способів урахування широкого кола аспектів до прийняття рішень про реалізацію проекту.

Одним з головних завдань інвестиційного аналізу є встановлення цінності проекту, яка визначається різницею його позитивних результатів та негативних наслідків. За такою оцінкою проекту виникають ускладнення, пов'язані, по-перше, з різним часом отримання вигод та здійснення витрат, по-друге, кількісним та якісним виміром реальних результатів проекту.

При підготовці проекту аналітику необхідно у кількісному виразі оцінити всі приватні та суспільні витрати і з'ясувати неекономічний вплив проекту для надання особам, відповідальним за розробку економічної політики, даних щодо цього проекту. Розрахунки тіньових цін, що свідчать про спотворення в економіці, можуть привернути увагу спеціалістів до вжиття заходів стосовно зміни макроекономічної політики уряду.

Інвестиційний аналіз надає можливість перегляду значущості різних аспектів та їх впливу на результати проекту. Тому роль аналітика досить часто виходить за межі аналізу проекту, і його зусилля спрямовуються на розкриття економічних, екологічних та соціальних проблем, що присутні в суспільстві на даному етапі.

Отже, концепція інвестиційного аналізу концентрується на з'ясуванні витрат на здійснення проекту та вивченні результатів з різнобічних позицій: інтересів акціонерів (або інших власників); економіки в цілому; організацій, які беруть участь у здійсненні проекту; природного та соціального зовнішнього середовищ, в якому здійснюватиметься проект. Подібні методики спрямовані на те, щоб розроблений проект був доцільним з економічного та технічного поглядів, враховуючи при цьому не тільки технологічні або

суто технічні аспекти проекту, але й системи управління фінансуванням, а також загальну довготривалість результатів проекту.

Концепція інвестиційного аналізу надає системне уявлення про методи порівняння та оцінки проектів, способи і засоби залучення ресурсів для реалізації проектів, а також механізм управління його життєвим циклом. Тобто інвестиційний аналіз розглядається як складова управління проектом.

 

4. Принципи інвестиційного аналізу

Методологія інвестиційного аналізу спирається на систему принципів, першим з яких є принцип альтернативності. Він стосується як різноманітних можливостей використання ресурсів, так і шляхів досягнення інвестиційних цілей, вибору найкращих варіантів інвестиційних рішень. Принцип альтернативності зумовлює раціональну поведінку, що характеризується вибором найкращого варіанта з наявно можливих.

Дуже важливу роль при розгляді інвестиційних рішень відіграє принцип обумовленості. Адекватна оцінка проекту, в основу якої покладено економічні цінності, можлива лише при чіткому розмежуванні вигод і витрат, які, в свою чергу, зумовлені рішенням про реалізацію проекту чи відмову від нього. Інвестиційний аналіз концентрує увагу на тих змінних, значення яких змінилося внаслідок прийняття проекту чи відмови від нього. Тому при розрахунках оцінка проекту базується на тих потоках грошових коштів, значення яких безпосередньо пов'язано з реалізацією проекту.

Наступним принципом інвестиційного аналізу є розгляд кількісного значення впливу змін, які безпосередньо співвідносяться з прийняттям проекту чи його відхиленням. Цей принцип називають маржинальним, або принципом прирісної природи. Концепція останньої вимагає, щоб в аналізі проекту використовувалися значення не загальної чи середньої величини, а приріст змінної, обумовлений реалізацією проекту.

Інвестиційний аналіз виходить з необхідності розглядати ситуацію «з проектом» та «без проекту», оскільки цей принцип дозволяє порівняти, що відбудеться з часом у приватному бізнесі або конкретному регіоні чи країні при реалізації проекту, і як ситуація розвиватиметься у випадку відмови від проекту. Характерною особливістю принципа порівняння «з проектом» та «без проекту» є врахування очікуваних з часом змін у потоках вигод й витрат як для ситуації з проектом, так і без проекту.

Оскільки оцінка очікуваних вигод і витрат проекту нерозривно пов'язана зі зміною цінності грошей у часі, інвестиційний аналіз вимагає встановити часовий горизонт проекту та його тривалість. Тому важливішим принципом інвестиційного аналізу є визначення строку початку і завершення проекту, а також часу, коли проект почне приносити прибуток. Зміна (скорочення чи подовження тривалості проекту) впливає на доходи та витрати проекту. Тривалість проекту — це час його існування, який не залежить від періоду привабливості чи непривабливості проекту.


ТЕМА 2. КОНЦЕПЦІЯ ПРОЕКТУ

1. Поняття проекту

Вітчизняна практика проектування, як правило, відносила до проектів науково-дослідницьку, проектно-конструкторську та архітектурно-будівничу діяльність, оскільки під проектом розумілася сукупність документів, розрахунків, креслень, необхідних для створення будь-яких виробів чи споруд. Сучасне ж тлумачення проекту виходить за вищевказані межі та в широкому розумінні включає всі види діяльності, починаючи від зміни іміджу до будівництва й експлуатації атомної електростанції.

У закордонній літературі різноманітність визначень поняття «проект» пояснюється передусім різними методологічними підходами. Наведемо кілька з них.

Проект — це:

  •  будь-що, що планується чи замислюється, велике починання;
  •  певне підприємство з початково встановленими цілями, досягнення яких означає завершення проекту (Звід знань з управління проектами);
  •  окреме підприємство з конкретними цілями, які часто включають вимоги до часу, вартості та якості результатів, що досягаються (Англійська асоціація проект-менеджерів);
  •  певне завдання з визначеними вихідними даними й встановленими результатами (цілями), що обумовлюють спосіб його вирішення (Тлумачний словник з управління проектами).

Найважливішими складовими тлумачення проекту є чітка орієнтація на результативність заходів, необхідність їх досягнення у визначений проміжок часу в умовах обмеженості ресурсного забезпечення.

Тому надалі під проектом будемо розуміти одноразовий комплекс взаємопов'язаних заходів, спрямований на задоволення визначеної потреби шляхом досягнення конкретних результатів при встановленому матеріальному (ресурсному) забезпеченні з чітко визначеними цілями протягом заданого періоду часу.

Як цілі проекту можуть висуватися економічні і соціальні результати, наприклад збільшення виробничих можливостей підприємства, створення чи реконструкція ринкової та соціальної інфраструктур, вирішення соціальних й екологічних проблем і т. ін.

Необхідно відрізняти поняття «проект», «план», «програма», які іноді неправомірно ототожнюють.

План — це фіксація системи цілей, задач і засобів, які передбачають спрямовану зміну ситуації при передбаченому стані середовища.

Програма --це запланований комплекс економічно-соціальних, науково-дослідницьких заходів, спрямованих на досягнення генеральних цілей або реалізацію певного напряму розвитку.

Інвестиційний проект - - це пакет інвестицій і пов'язаних з ними видів діяльності, які характеризуються:

  •  певною метою (цілями), вирішенням проблеми досягнення результатів;
  •  обмеженістю фінансових ресурсів і періоду від початку до завершення проекту;
  •  наявністю певних зовнішніх умов (інституційних, економічних, правових тощо);
  •  взаємозв'язаністю процесів вкладення ресурсів (грошових, фінансових, інтелектуальних) та отримання результатів.

Таблиця 2.1

РІЗНИЦЯ У ФУНКЦІОНУВАННІ ПІДПРИЄМСТВА І ПРОЕКТУ

Аспект діяльності

Підприємство

Проект

Характер діяльності

Діяльність, що постійно повторюється

Разове виконання конкретної роботи

Ступінь інтенсивності використання ресурсів

Відносно низька інтенсивність використання ресурсів

Висока інтенсивність ресурсоспоживання

Тип проблем, що вирішуються

Рутинні проблеми, які часто зустрічаються у практиці роботи

Унікальні проблеми, які потребують виняткового вирішення, що не має аналогів

Персонал, залучений до роботи

Сталий колектив, налагоджені зв'язки між усіма учасниками

Тимчасовий колектив, можлива ротація кадрового складу

Ціна допущених помилок

Достатньо низька ціна управлінських прорахунків

Висока плата за припущені помилки

Використання накопиченого досвіду

Постійна можливість повернення до досвіду минулого

Необхідність пошуку оригінальних методів вирішення проблем

Сучасна практика трактування підприємницької діяльності достатньо часто ототожнює функціонування організації з проектними роботами, що безумовно є неприпустимою помилкою. Процес організації та проект значною мірою відрізняються один від одного (див. табл. 2.1) за такими критеріями, як: тип проблем, що вирішуються; характер діяльності; ступінь інтенсивності використання ресурсів; можливість використання накопиченого досвіду; ціна помилок і т. ін.

2. Основні ознаки проекту

Для успішного здійснення проекту необхідно виділити його основні ознаки, які дозволять менеджерам побачити об'єкти управління та використати необхідний інструментарій для реалізації проекту. До основних ознак проекту належать:

  1.  Кількісна вимірюваність. Це означає, що всі витрати і вигоди від проекту повинні бути визначені кількісно, оскільки аналітик дає оцінку проекту, спираючись на цифри.
  2.  Часовий горизонт дії. Жодний проект не може існувати без обмежень у часі, в яких є дві мети:
  •  перша — визначення періоду, під час якого успіх або невдача проекту можуть бути визначені;
  •  друга — оцінка реальної цінності фінансових витрат і вигод неможлива без урахувань обмежень у часі.
  1.  Цільова спрямованість. Проект завжди спрямований на досягнення якоїсь конкретної мети, задоволення якоїсь потреби. Таке спрямування припускає, що є бажаний виміряний результат, якого можна досягнути за визначений термін. Для успішної реалізації проекту необхідно не тільки визначити його, а й встановити в суттєвій характеристиці, включаючи умови його функціонування. Цілі проекту мають бути чітко сформульованими, вимірюваними, обмеження - заданими, а встановлені вимоги — здійснюваними.
  2.  Життєвий цикл. Проект виникає, функціонує і розвивається. Існує чіткий взаємозв'язок і послідовність між різними видами діяльності за проектом. Кожний проект, незалежно від його складності та обсягу дій, необхідних для його виконання, проходить у своєму розвитку визначені форми стану від задуму до реалізації.
  3.  Системне функціонування проекту, елементний склад.

Між елементами проекту існує взаємозв'язок. Проте склад проекту не завжди залишається незмінним: деякі його елементи можуть з'являтися або виходити з нього.

6. Існування в певному зовнішньому середовищі, елементи якого мають значний вплив на проект. Тому проект треба аналізувати обов'язково з урахуванням умов середовища, в якому він здійснюватиметься.

Аналізуючи проект, можна також виділити такі додаткові ознаки проекту:

  •  ресурсні обмеження;
  •  неповторність встановлених завдань та проблем;
  •  комплексність;
  •  необхідність правового й організаційного забезпечення.

3. Економічна взаємозалежність проектів

Сучасна практика господарювання свідчить про необхідність одночасної реалізації різних проектів, результати яких тією чи іншою мірою впливають один на одного. Залежно від взаємовпливу розрізняють такі види проектів:

  •  незалежні;
  •  взаємовиключаючі;
  •  умовні;
  •  заміщуючі;
  •  синергічні.

До незалежних проектів належать ті, прийняття чи відмова від яких не впливає на дохідність інших проектів.

Взаємовиключаючі проекти — це ті проекти, реалізація яких недоцільна при прийнятті рішення про здійснення іншого проекту, оскільки прибутковість першого знижується до нульового рівня.

Умовними називаються проекти, отримання вигод від яких обумовлено прийняттям іншого проекту.

Заміщуючим називають проект А, рентабельність якого залежить від реалізації проекту В, оскільки його дохідність починає знижуватися при прийнятті проекту В.

Синергійними називають проекти, що збільшують рентабельність один одного, причому зріст прибутковості одного проекту може базуватися як на зниженні витрат, так і на збільшенні вигод.

Інвестиційний аналіз концентрує свою увагу тільки на незалежних та взаємовиключаючих проектах. Будь-які проекти з іншими формами взаємозалежностей треба перетворювати чи на незалежні, чи переводити в набір взаємовиключаючих. Так, взаємозаміщуючі проекти можна перетворити в пару взаємовиключаючих. Заміщуючі та синергічні проекти можуть бути перетворені на незалежні включенням у потік грошових засобів оцінки «розмиття» дохідності (заміщуючі проекти) або підвищення дохідності (синергічні проекти).

Безумовно, такі процедури потребують від аналітиків додаткової праці по збору й аналізу вхідної інформації, виявленню спричинення одних явищ іншими. Разом з тим точність таких поправок дозволяє приймати аргументовані рішення про економічну доцільність реалізації проектів.

4. Класифікація проектів

Різноманітність проектів, що зустрічаються, можна класифікувати за різними критеріями:

за класом проекту (складом і структурою самого проекту та його предметної галузі) —

  •  монопроект — окремий проект різних типів, видів та масштабів;
  •  мультипроект — комплексний проект, що складається з ряду монопроектів і потребує застосування багатопроектного управління;
  •  мегапроект — цільові програми розвитку регіонів, галузей та інших утворень, які включають до свого складу ряд моно- і мультипроектів;

за типом проекту (основними сферами діяльності, в яких здійснюється проект) — технічні, організаційні, економічні, соціальні, змішані;

за видом проекту (характером предметної галузі проекту) — інвестиційні, інноваційні, дослідження і розвитку, освітні, комбіновані.

До інвестиційних, як правило, належать проекти, головною метою яких є створення чи реновація основних засобів, що вимагає вкладення інвестицій. До інноваційних проектів належать проекти, в яких головна мета полягає в розробці й застосуванні нових технологій, ноу-хау та інших нововведень, що забезпечують розвиток систем;

  •  за тривалістю проекту (періодом здійснення проекту) — короткострокові (до 3 років), середньострокові (від 3 до 5 років), довгострокові (понад 5 років);
  •  за масштабом проекту (розмірами самого проекту, кількістю учасників та ступенем впливу на навколишнє середовище) — дрібні, середні, великі, дуже великі. Такий поділ проектів дуже умовний. Масштаби проектів можна розглядати і у більш конкретній формі — міждержавні, міжнародні, національні, міжрегіональні та регіональні, міжгалузеві та галузеві, корпоративні, відомчі, проекти одного підприємства;
  •  за складністю (ступенем складності) — прості, складні та дуже складні. Критерії складності визначають характер і новітність завдань, які необхідно вирішити, ступінь ретельності підготовки та розробки всіх аспектів аналізу проектів, вимоги до рівня професійності й досвіду управлінської команди. Як правило, мета- та мультипроекти належать до складних чи дуже складних проектів.

У відповідності з класифікацією й розподілом проектів на види можна виділити деякі особливості та типові умови, що дозволяють відрізняти їх один від одного.

Інвестиційні проекти. Будівництво нового підприємства, реконструкція виробництва чи спорудження греблі — це проекти, для яких визначені та фіксовані: мета проекту (обсяг виробництва продукції, розміри греблі); строк завершення та тривалість; витрати на проект. Потрібні ресурси та фактична вартість проекту залежатимуть передусім від ходу виконання робіт та просування кожного проекту. Для цього виду проектів необхідні потужності повинні надаватися відповідно до графіка і строку готовності етапів і завершення проекту.

Проекти дослідження і розвитку. Розробка нового продукту, дослідження у галузі будівничих конструкцій чи розробка нової інформаційно-керуючої системи характеризуються такими особливостями: головна мета проекту чітко визначена, але окремі цілі повинні уточнюватися по мірі досягнення часткових результатів; строк завершення і тривалість проекту визначені завчасно, але вони можуть коригуватися залежно від отриманих проміжних результатів і загального просування проекту; планування витрат на проект часто залежить від виділених асигнувань і менше від дійсного просування проекту; основні обмеження пов'язані з лімітованою можливістю використання потужностей і ресурсів (устаткування і спеціалістів). Як правило, наявні можливості визначають витрати на проект і строк його готовності.

Організаційні проекти. Реформування підприємства, реалізація концепції нової системи управління, створення нової організації чи проведення міжнародного форуму як проекти характеризуються таким чином: цілі проекту заздалегідь визначені, однак результати його кількісно та якісно важче встановити, ніж у перших двох варіантах, оскільки вони пов'язані, як правило, з організаційним поліпшенням системи; строк і тривалість встановлюються завчасно; ресурси надаються по мірі можливостей; витрати на проект фіксуються та підлягають контролю на економічність, однак потребують коригувань по мірі просування проекту.

Економічні проекти. Приватизація підприємства, створення аудиторської системи, введення нової системи податків — це економічні проекти, які мають свої особливості: метою проектів є поліпшення економічних показників функціонування системи, тому оцінити їх вчасно важче, ніж у раніше розглянутих видах проектів; головні цілі намічаються завчасно, але потребують коригувань по мірі просування; те саме стосується й строків проекту; ресурси для проекту надаються по мірі необхідності в межах можливого; витрати визначаються завчасно, контролюються на економічність та уточнюються по мірі просування проекту. Це означає, що економічні результати повинні бути досягнуті у фіксовані строки при встановлених витратах, а ресурси надаються за необхідністю.

Соціальні проекти. Реформування системи соціального забезпечення, охорони здоров'я, соціальний захист незабезпечених верств населення, подолання наслідків стихійних лих і соціальних струсів — це соціальні проекти, які мають свою специфіку: цілі тільки намічаються і повинні коригуватися по мірі досягнення проміжних результатів; кількісна та якісна їх оцінка істотно ускладнена; строки і тривалість проекту залежать від ймовірних факторів чи тільки намічаються та згодом підлягають уточненню; витрати на проект, як правило, залежать від бюджетних асигнувань; ресурси виділяються по мірі потреби в межах можливого. Соціальні проекти найбільш невизначені.

5. Середовище проекту

Здійснення проекту відбувається в оточенні динамічних зовнішнього та внутрішнього середовищ. Для успішної реалізації проектів необхідно визначити і врахувати будь-яку можливу дію щодо проекту та його оточення. Відносини між проектом і середовищами не дозволяють провести чітку межу між ними. Як правило, до факторів найближчого оточення проекту належать сфери фінансів, збуту, виробництва, матеріального забезпечення, інфраструктури, а також керівництво підприємства, оскільки саме воно визначає цілі та основні вимоги щодо проекту, його реалізації, методів управління.

Враховуючи, що проект реалізується зазвичай у конкретному середовищі, слід мати на увазі й зовнішні фактори, в яких він реалізується. Такими факторами є:

політичні — політична стабільність; підтримка проекту урядом; національні прояви; торговий баланс з країнами-учасниками; участь у союзах;

економічні — структура національного господарства; види відповідальності та майнові права, в тому числі на землю; тарифи та податки; страхові гарантії; рівень інфляції та стабільність валюти; розвинутість банківської системи; джерела інвестицій і капітальних вкладень; ступінь свободи підприємництва й господарської самостійності; розвинутість ринкової інфраструктури; рівень цін; стан ринків: збуту, інвестицій, засобів виробництва, сировини та продуктів, робочої сили;

соціальні — умови та рівень життя; рівень освіти; свобода переміщення у межах країни і за кордон; адекватність трудового законодавства суспільним змінам; заборона страйку; охорона здоров'я та медицина; умови відпочинку; громадські організації; засоби масової Інформації; ставлення місцевого населення до проекту;

правові — права людини; права підприємництва; права власності; закони та нормативні акти про надання гарантій і пільг;

науково-технічні — рівень розвитку фундаментальних і прикладних наук, інформаційних технологій та комп'ютеризації, промислових і виробничих технологій; стан енергетичних і транспортних систем; зв'язок; комунікації;

культурологічні — рівень освіченості; історія; культурні традиції; релігія; культурні потреби життєзабезпечення; праця; відпочинок; спорт та ін.; рівень вимог до якості результатів та умов праці;

природні та екологічні — природно-кліматичні умови: температура, опади, вологість, вітри, висота над рівнем моря, сейсмічність, ландшафт і топографія та ін.; природні ресурси; розташування та зв'язок з транспортними мережами; стандарти з якості повітряного простору, водних джерел та ґрунтового покриття; санітарні вимоги до навколишнього середовища; законодавство із захисту довкілля; характеристика тенденцій та стану екологічних систем: повітря, води, ґрунту;

інфраструктурі — засоби транспорту, зв'язку та комунікацій, перевезення вантажів; мережі ЕОМ та інформаційні системи; енергозабезпечення; комунальні служби; сировина та послуги; збутова мережа, логістика, матеріально-технічне постачання; промислова інфраструктура; обслуговуючі системи та ін.

Внутрішнє середовище проекту має для успішної реалізації проекту першорядне значення, оскільки саме ці фактори сприяють чи навпаки заважають досягненню поставлених цілей проекту. Розглянемо найбільш значущі з них:

економічні умови — пов'язані з кошторисом і бюджетом проекту, цінами, податками та тарифами, ризиком і страхуванням, стимулами, пільгами та іншими економічними факторами, що діють всередині проекту та визначають його основні вартісні характеристики;

соціальні умови — характеризуються забезпеченням стандартних умов життя для учасників проекту, рівнем заробітної плати, наявністю комунальних послуг, наданням соціальних умов (школи, дитячі садки, медобслуговування, умови для відпочинку та ін.); умови праці і техніки безпеки, страхування та соціальне забезпечення і т. ін.;

стиль керівництва проектом — визначає психологічний клімат та атмосферу в команді проекту, впливає на її творчу активність і працездатність;

організація проекту — визначає співвідношення між основними учасниками проекту, розподіл прав, відповідальності та обов'язків та впливає на успіх здійснення задуму. Команда проекту є «мозковим центром», мотором та виконавчим органом проекту, від якого залежать його прогрес та успіх;

методи та засоби комунікації — визначають повноту, вірогідність та оперативність обміну інформацією між зацікавленими учасниками проекту. По суті це — нервова система проекту, від ступеня досконалості якої залежить його успіх.

6. Учасники проекту

Учасники проекту реалізують різні інтереси у процесі здійснення проекту, формують власні вимоги відповідно до цілей та мотивації і впливають на проект, виходячи зі своїх інтересів, компетенції та ступеня залучення до проекту.

Склад учасників проекту, їх ролі, розподіл функцій і відповідальності залежать від типу, виду, масштабу й складності проекту, а також від фаз його життєвого циклу.

Визначимо учасників реалізації проекту детальніше.

Ініціатор — сторона, яка є автором ідеї проекту, його попереднього обґрунтування та пропозицій по здійсненню. Ініціатором може виступати практично кожний з учасників проекту, але в остаточному підсумку ділова ініціатива по здійсненню проекту повинна виходити від замовника проекту.

Замовник — головна сторона, зацікавлена у здійсненні проекту та досягненні його результатів. Замовник, тобто майбутній власник та користувач результатами проекту, визначає основні вимоги та масштаб проекту, забезпечує фінансування проекту за рахунок своїх коштів чи коштів залучених інвесторів, укладає контракти з головними виконавцями проекту, несе відповідальність за цими контрактами, керує процесом взаємодії між усіма учасниками проекту.

Інвестор — сторона, що вкладає інвестиції в проект. Якщо інвестор та замовник не одна й та сама особа, то інвесторами звичайно виступають банки, інвестиційні фонди та інші організації. Інвестори вступають у ділові відносини із замовником, контролюють виконання контрактів і здійснюють розрахунки з іншими сторонами по мірі виконання проекту. Інвестори є повноправними партнерами проекту та співвласниками всього майна, яке залучається за рахунок їх інвестицій, доки їм не буде повернуто всі кошти, отримані по контракту із замовником чи за кредитною угодою.

Керівник проекту — юридична (фізична) особа, якій замовник та інвестор делегують повноваження щодо здійснення проекту — планування, контролю та координації робіт усіх учасників проекту. Склад функцій і повноважень керівника проекту визначається контрактом із замовником. Однак перед керівником проекту та його командою звичайно висувається завдання всеосяжного керівництва та координації робіт продовж усього життєвого циклу проекту до досягнення визначених у ньому цілей і результатів при додержанні встановлених строків, бюджету та якості.

Команда проекту — специфічна організаційна структура, очолювана керівником проекту та створена на період здійснення проекту. Завдання команди — виконання функцій управління проектом для ефективного досягнення цілей проекту. Склад і функції команди проекту залежать від масштабів, складності та інших характеристик проекту. Проте в усіх випадках склад команди повинен забезпечувати високий професійний рівень усіх покладених на нього обов'язків.

Контрактор (генеральний контрактор) — сторона чи учасник проекту, що вступає до відносин із замовником та бере на себе обов'язок за виконання робіт по контракту (це може бути увесь проект чи його частина). До функцій генконтрактора належать укладання контракту із замовником (інвестором), добір та укладання угод із субконтракторами, забезпечення координації їх робіт та прийняття виконаного обсягу, оплата праці співвиконавців. Контрактором може виступати керівник проекту чи інші активні учасники проекту.

Субконтрактор — вступає в договірні відносини з контрактором чи субконтрактором більш високого рівня. Несе відповідальність за виконання робіт чи послуг відповідно до умов контракту.

Проектувальник — юридична особа, що виконує за контрактом проектно-дослідницькі роботи в межах проекту. Вступає в Договірні відносини з генконтрактором проекту чи безпосередньо 'з замовником.

Генеральний підрядник — юридична особа, чия пропозиція прийнята замовником. Несе відповідальність за виконання робіт відповідно до умов контракту. Добирає субпідрядників та укладає угоди з ними на виконання окремих робіт і послуг. У будівельних проектах роль генпідрядника звичайно виконують будівельні або проектно-будівельні фірми чи організації.

Постачальники — субконтрактори, які здійснюють різні види поставок на контрактній основі (матеріали, устаткування, транспортні засоби та ін.).

Ліцензори — організації, що виділяють ліцензії на право воіння земельною ділянкою, проведення торгів, виконання окремих видів робіт і послуг і т. ін.

Органи влади — сторона, що задовольняє свої інтереси шляхом отримання податків від учасників проекту, висуває та підтримує екологічні, соціальні та інші суспільні й державні вимоги, пов'язані з реалізацією проекту.

Власник земельної ділянки — юридична (фізична) особа, яка є власником земельної ділянки, залученої до проекту. Вступає у відносини із замовником та передає на договірній основі право користування чи воіння цією ділянкою землі.

Виробник кінцевої продукції проекту — здійснює експлуатацію створених основних фондів та виробляє кінцеву продукцію. Головна мета — отримання прибутку від продажу готової продукції споживачам. Бере участь на всіх фазах проекту та взаємодіє з основними учасниками проекту. Його роль і функції залежать від частки власності у кінцевих результатах проекту. В багатьох випадках є замовником та виробником продукції за проектом.

Споживачі кінцевої продукції — юридичні та фізичні особи, які є покупцями й користувачами кінцевої продукції, що встановлюють вимоги до виробленої продукції та наданих послуг і формують попит на них. За рахунок коштів споживачів відшкодовуються витрати на проект і формується прибуток усіх учасників проекту.

Інші учасники проекту. На здійснення проекту впливають й інші сторони з оточення проекту, які, по суті, також можуть належати до учасників проекту. Це — конкуренти основних учасників проекту; громадські групи та населення, чиї економічні і позаекономічні інтереси зачіпає реалізація проекту; спонсори проекту; різні консалтингові, інжинірингові, юридичні організації, залучені до процесу здійснення проекту, та ін.

ТЕМА 3. ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ ПРОЕКТУ

1. Поняття життєвого циклу проекту

Розробка проекту як проміжок часу з моменту появи проекту до моменту його закінчення може бути представлена у вигляді циклу, який складається з окремих фаз, стадій та етапів. Змінюючи один одного у часі, вони характерні для будь-якого проекту незалежно від його виду, складності та обсягу здійснюваних робіт. Ця послідовність процесів дістала назви «життєвий цикл проекту». Життєвий цикл проекту — це період часу від задуму проекту до його закінчення, який може характеризуватися моментом здійснення перших витрат за проектом (поява проекту) і отриманням останньої вигоди (ліквідація проекту).

Життєвий цикл проекту — концепція, що розглядає проект як послідовність фаз, подій та етапів, кожна з котрих має свою назву та часові межі.

Життєвий цикл проекту є базовим, вихідним поняттям для дослідження проблем реалізації проекту, фінансування робіт, прийняття рішень про доцільність капіталовкладень та деталізації проекту. Незалежно від розміру, обсягу й вартості виконуваних операцій будь-який проект у власному розвитку проходить періоди задуму, підготовки, реалізації, закінчення та ліквідації. Всі ці стани проекту, як правило, поділяються на складові, які дістали назви «фаза», «стадія» та «етап».

Сьогодні не існує єдиного підходу до розподілу процесу реалізації проекту на складові елементи. Це пояснюється відмінностями у підходах учасників проекту до поділу проекту на найважливіші відправні точки, які дозволяють планувати, відслідковувати, контролювати та оцінювати розвиток проекту й, якщо необхідно, коригувати його реалізацію.

Підхід Світового банку до поділу проектного циклу на стадії (фаза проектування, фаза реалізації) дещо відрізняється та відображає найважливіші цільові установки саме цієї фінансово-кредитної установи щодо проекту — якісна підготовка, експертиза відібраних проектів, переговори про надання кредитних ресурсів та, безумовно, заключна оцінка проекту.

Програмою промислового розвитку ООН (UNIDO) запропоноване своє бачення проекту як циклу, що складається з трьох окремих фаз – передінвестиційної, інвестиційної та експлуатаційної.

Передінвестиційна фаза включає такі стадії:

  •  преідентифікація;
  •  ідентифікація;
  •  підготовка;
  •  розробка та експертиза;
  •  детальне проектування.

Інвестиційна фаза охоплює роботи, які можна об'єднати у такі стадії:

  •  підготовка і проведення тендерів;
  •  інженерно-технічне проектування; будівництво;
  •  виробничий маркетинг;
  •  навчання персоналу.

Основними стадіями експлуатаційної фази є:

  •  здача в експлуатацію (є граничною між інвестиційною та експлуатаційною фазами, тому може перебувати і в тій, і в іншій);
  •  виробнича експлуатація;
  •  заміна та оновлення;
  •  розширення та інновації;
  •  заключна оцінка проекту.

2. Передінвестиційна фаза проекту

Під час передінвестиційної фази проводяться дослідження щодо визначення інвестиційних можливостей проекту, аналіз альтернативних варіантів і попередній вибір, а також підготовка проекту — попереднє обґрунтування й детальна розробка, висновки щодо проекту та рішення про його інвестування.

Поділ передінвестиційної фази на стадії не дає змогу діяти безпосередньо від ідей проекту до остаточного техніко-економічного обґрунтування без поетапної перевірки ідей або подання альтернативних рішень. Такий поділ дозволяє виключити велику кількість зайвих техніко-економічних обґрунтувань тих проектів, для яких шанс досягнути інвестиційної фази малоймовірний. І, зрештою, він гарантує, що висновки стосовно проекту, які повинні готуватися національними або міжнародними фінансовими установами, спрощуються, якщо в основі лежать добре виконані дослідження.

Преідентифікація — стадія визначення інвестиційних можливостей, що, як правило, пов'язана з отриманням інформації потенційними інвесторами про інвестиційні можливості, які виникають на різних рівнях — від сектора економіки до підприємства.

Для дослідження інвестиційних можливостей потрібно проаналізувати:

  •  природні ресурси, придатні для обробки;
  •  конкурентні сили та галузеві бар'єри;
  •  майбутній попит на певні споживчі чи новостворені товари;
  •  імпорт (для визначення сфер заміщення імпорту);
  •  вплив на довкілля; розвиток секторів обробної промисловості, які успішно функціонують в інших країнах з аналогічною економічною базою, подібними умовами розвитку та стану фінансових, трудових і природних ресурсів;
  •  можливі взаємні зв'язки з іншими галузями — місцевими або транснаціональними;
  •  можливе розширення існуючих виробництв на основі інтеграції;
  •  можливості диверсифікації;
  •  можливе розширення існуючої виробничої потужності для одержання економії, зумовленої зростанням масштабу виробництва;
  •  загальний інвестиційний клімат;
  •  промислову політику;
  •  наявність і вартість виробничих чинників;
  •  експортні можливості.

Усі ці дослідження ґрунтуються здебільшого на загальних оцінках, аніж на детальному аналізі. Тому їх можна проводити у трьох напрямах:

  1.  Дослідження регіонів (виявлення можливостей у даному регіоні).
  2.  Виробничі дослідження (виявлення можливостей у даній галузі промисловості).
  3.  Дослідження природних ресурсів, сільськогосподарської або промислової продукції (виявлення можливостей, що ґрунтуються на використанні згаданого).

Мета здійснення цих досліджень — швидко і без значних витрат оцінити найважливіші моменти інвестиційних можливостей.

На стадії ідентифікації провадиться вибір цілей проекту, визначення його завдань, які забезпечують виконання найважливіших планів. На цій стадії складається перелік усіх можливих ідей, здатних забезпечити виконання цілей економічного розвитку. Оскільки загальною метою будь-якого проекту є отримання додаткових вигод, відбір проектів здійснюється шляхом зіставлення можливих результатів від реалізації різних проектів.

При відборі ідей проекту аналітики натрапляють, з одного боку, на необхідність скорочення кількості ідей, що розглядаються, та, з іншого боку, потребу детального підходу до відібраних ідей з метою більш ретельного вивчення цих варіантів і відбору найпривабливішого. Відповідальність, покладена на аналітика в процесі вибору проекту, потребує від нього переконливої мотивації вибору або відхилення будь-якого варіанта проекту. Досить поширеними критеріями відхилення ідей проектів є:

  •  недостатній попит на запропонований продукт, одержуваний в результаті реалізації проекту, або відсутність у даного товару істотних переваг;
  •  висока вартість проекту порівняно з очікуваними доходами;
  •  відсутність зобов'язань з боку організації або людей, які отримуватимуть вигоду від здійснення проекту;
  •  відсутність політичної підтримки; технологія, не придатна для здійснення проекту;
  •  надмірній масштаб проекту, що не відповідає організаційним та управлінським можливостям;
  •  надмірний ризик проекту;
  •  висока вартість сировини й значні витрати на оплату кваліфікованої робочої сили.

Як правило, при відборі ідей проектів кількість варіантів, які заслуговують детального вивчення, скорочується до двох-трьох, дозволяє швидко й без великих витрат оцінити найважливіші моменти інвестиційних можливостей проекту на макро- і мікрорівнях.

Макроекономічний аналіз провадиться, як правило, за трьома напрямами:

  •  ресурсним, який дозволяє оцінити можливості, пов'язані з використанням ресурсів або продукції;
  •  галузевим, спрямованим на визначення потенціалу певного сектора економіки;
  •  регіональним, який дає оцінку можливостей певного регіону країни, його потенціалу, привабливості для конкретної проектної ідеї.

Метою проведення макроаналізу є розробка Інвестиційної пропозиції та збір інформації для потенційних інвесторів.

На цій самій стадії, окрім макроаналізу, необхідно провести мікроаналіз, метою якого є діагностика окремих суб'єктів, які мають потенціал та інвестиційну привабливість, що дозволить сформулювати попередні цілі окремих інвестиційних пропозицій.

Стадія підготовки проекту поділяється на два етапи: попередня оцінка та додаткові дослідження.

Ідея проекту повинна бути детально розроблена на стадії ретельного дослідження. Тобто перед тим, як вкладати великі кошти в детальну розробку проекту, треба оцінити його ідею за допомогою попереднього аналізу, в результаті якого формулюються основні положення:

  •  розглянуті всі можливі альтернативи проекту;
  •  проект може бути направлений на детальну розробку;
  •  всі аспекти проекту мають важливе значення з погляду його здійснюваності і є потреба глибокого вивчення за допомогою функціональних досліджень;
  •  ідея проекту на підставі існуючої інформації може бути визначена як нежиттєздатна чи недостатньо приваблива;
  •  екологічна ситуація на ділянці запланованого будівництва і потенційний вплив на неї передбаченого виробничого процесу відповідають національним стандартам.

Мета підготовки проекту — ранжування і відбір існуючих варіантів проекту, які потрібно передати для детальної розробки, та його становлення. Це може відбуватися, якщо: визначено основні та альтернативні варіанти проекту, ідентифіковані основні організаційні й політичні проблеми та віднайдені можливості їх вирішення; є результати приблизної оцінки очікуваних витрат і доходів; існує підтримка з боку політичної влади, яка дістає вигоду від проекту; є підстава й впевненість, що проект отримає надійне фінансування з внутрішніх джерел.

Підготовка проекту дає інформацію щодо таких напрямів дослідження, як:

  •  стратегія проекту або корпоративні стратегії, межі проекту;
  •  ринок продукту проекту і концепція маркетингу;
  •  місцезнаходження, ділянка та довкілля;
  •  сировина, основні й допоміжні виробничі матеріали;
  •  проектування і технологія;
  •  організаційні та накладні витрати;
  •  трудові ресурси, зокрема управлінські кадри, витрати на оплату робочої сили, потреби в професійному навчанні та витрати на нього;
  •  графік здійснення проекту і складання бюджету.

Інколи добре виконані дослідження щодо підготовки проекту можуть служити достатнім його обґрунтуванням, проте якщо економічна сторона проекту викликає сумніви, слід неодмінно провести додаткові дослідження за проектом.

На стадії розробки та експертизи готується вся інформація, необхідна для прийняття рішення про інвестування. Оскільки підготовка проекту — процес ітераційний, що передбачає повернення до вже опрацьованих етапів, уточнення раніше сформульованих ідей, варто здійснювати вибір раціонального варіанта проекту шляхом зіставлення відібраних альтернатив за їх відносною вартістю й дохідністю та аналізувати з різним ступенем деталізації технічні, екологічні, фінансові, соціальні та організаційні аспекти проекту.

Результатом роботи аналітиків на цій стадії є проект, попередні умови й цілі якого чітко визначені, виходячи з основної мети та можливих варіантів стратегії маркетингу, бажаної і передбачуваної часток ринку, що відповідають виробничим потужностям, місцю розташування підприємства, наявним сировині, матеріалам, відповідній технології та обладнанню, оцінки впливу виробництва на довкілля. Фінансова частина дослідження полягає у визначенні обсягу інвестицій, включаючи чистий оборотний капітал, витрати виробництва й маркетингу, надходження від продажу та прибуток на інвестований капітал.

При розробці проекту всі прийняті припущення, обрані варіанти повинні бути описані та пояснені, що дасть змогу зробити проект більш зрозумілим для учасників, насамперед інвесторів. У випадку відхилення проекту через його нежиттєздатність необхідно ретельно описати причини, а не тільки констатувати цей факт.

На цій стадії визначаються здійснюваність або достатня обґрунтуваність проекту в цілому та за його окремими параметрами: технічна здійснюваність, вплив на довкілля, ринкова ефективність, інституційна прийнятність, соціальні аспекти, фінансова та економічна цінність. Усі ці дослідження виконуються з максимальною точністю шляхом підбору оптимальних характеристик, що повторюються, з урахуванням зворотних і взаємних зв'язків, включаючи визначення всіх факторів ризику й невизначеності. Так, найбільш прийнятний пакет технічних рішень залежатиме від попиту на продукцію здійснюваного проекту, адміністративних можливостей організації, яка реалізує проект, а також від культурних традицій і соціальної поведінки кінцевих виробників або споживачів. Аналіз здійснюється за такими аспектами: маркетинговим; технічним; інституційним; екологічним; соціальним; фінансовим; економічним.

Мета цієї стадії — дати детальну оцінку наявних проектів, вибрати найефективніший, виробити пропозиції щодо фінансування.

Під експертизою проекту розуміють його оцінку заінтересованими або незалежними організаціями за формальними та неформальними критеріями. Завданням експертизи є перевірка раціональності проекту, визначення доцільності його реалізації. Саме на цій стадії приймається остаточне рішення про прийняття або відхилення проекту. Звичайно експертизу виконують за окремими складовими.

Комерційна експертиза провадиться для оцінки прийнятності, доступності і цінової привабливості залучених до проекту ресурсів, ринкових тенденцій і перспектив продукції, яка виробляється, а також цінової політики на товар, що випускається. Особливу увагу експерти приділяють оцінці заходів по придбанню сировини і матеріалів, а також продажу продукції проекту.

Технічна експертиза перш за все повинна визначити переваги технічних пропозицій, їх адекватність можливостям місцевих умов і витратам. Технічній експертизі підлягають масштаб проекту, місце його розташування, доступність залучених сировинних матеріалів та обладнання, рівень розвитку виробничої і соціальної інфраструктури, величина витрат і система їх регулювання.

Екологічна експертиза провадиться з метою визначення впливу проекту на екосистему, а також оцінки наслідків негативного впливу проекту на повітряний та водний басейни, ступінь екологічного ризику, пов'язаного з його реалізацією.

Інституційна експертиза, тобто оцінка адміністративно-управлінських аспектів здійснення проекту, виконується з метою визначення можливості реалізації проекту в заданому політичному, економічному та правовому середовищах, а також для встановлення організаційних умов, які дозволяють успішно досягти поставлених інвестиційних цілей.

Фінансова експертиза передбачає оцінку фінансової спроможності об'єкта, що здійснює реалізацію проекту, обґрунтованість фінансових прогнозів, здатність своєчасного забезпечення покриття платежів по позичках, фінансові наслідки проекту для інвесторів, замовників і підприємства, що реалізують проект.

Соціальна експертиза дозволяє визначити масштаби впливу проекту на соціальне середовище, вигоди, які отримують мешканці регіону реалізації проекту, а також можливий негативний вплив проекту на населення.

Економічна експертиза покликана оцінити проект з точки зору національних інтересів, суспільства в цілому, в тому числі відповісти на запитання, чи доцільне використання проектом національних ресурсів, чи існують адекватні стимули для різних учасників проекту, що передбачає сприяння національному розвитку.

На стадії детального проектування провадиться розробка функціональної схеми і фізичного плану промислового підприємства, які необхідні для випуску конкретної продукції, а також визначаються обсяги відповідних інвестиційних витрат, а також витрат, що виникають на етапі експлуатації.

Основною складовою проектування є вибір відповідної технології, а також планування придбання й освоєння цієї технології та відповідного ноу-хау. На цій стадії здійснюються основні проектно-конструкторські роботи, які включають ретельне компонування будівельних об'єктів, обладнання і виробничих процесів, а також потоків матеріалів і зв'язків між різними етапами виробництва. Ця стадія складається з:

  •  будівельного планування (пуск і налагодження);
  •  календарного планування будівельних робіт;
  •  календарного плану фінансування;
  •  підготовки будівельної документації.

Склад і зміст проектно-кошторисної документації на будівництво споруд розробляється відповідно до державних стандартів та уточнюється замовниками й проектувальниками.

3. Інвестиційна та експлуатаційна фази проекту

Інвестиційна фаза, або фаза впровадження проекту, передбачає широкий спектр консультаційних і проектних робіт, головним чином у сфері управління проектом. Під час цієї фази виконуються такі пункти:

  •  установлення правової, фінансової, організаційної бази для здійснення проекту;
  •  придбання та передача технології;
  •  придбання землі, будівельні роботи і встановлення обладнання;
  •  виробничий маркетинг, а також забезпечення постачання та формування адміністрації фірми;
  •  набір і навчання персоналу;
  •  здача в експлуатацію й пуск підприємств.

На стадії підготовки і проведення тендерів найбільш важливу роль відіграє широке залучення вітчизняних і міжнародних постачальників сировини, матеріалів, обладнання, які пропонують свою участь у даному проекті. Переговори та укладання угод пов'язані з правовими зобов'язаннями, що виникають при передачі технології, будівництві будівель, закупівлі та встановленні машин й обладнання, а також при фінансуванні. На цій стадії здійснюється підписання угод між інвестором або підприємцем, з одного боку, та фінансовою установою, консультантами, постачальниками сировини та інших ресурсів, з іншого.

Стадія інженерно-технічного проектування передбачає підготовку ділянки, остаточний вибір технології та обладнання, здійснення всього діапазону робіт з планування і складання графіка будівництва, а також підготовку маршрутно-технологічних карт, масштабних креслень та різноманітних схем.

Стадія будівництва містить підготовку ділянки для забудови, спорудження будівель та інші цивільні будівельні роботи, а також поставки й монтаж устаткування згідно з визначеними програмами та графіками.

Виробничий маркетинг безпосередньо аналізує готовність ринку до появи продукту проекту, а також визначає заходи, що сприяють проведенню ефективної збутової політики, організацію просування товару на ринок. На цій стадії визначаються критичний рівень поставок цього продукту, а також можливі методи стимулювання продажу, в тому числі реклама, цінове стимулювання покупців, продавців та посередників.

Набір і навчання персоналу проводиться одночасно з етапом будівництва й може мати вирішальне значення для очікуваного зростання продуктивності та ефективності роботи підприємства. Особливо важлива дана стадія для великомасштабних проектів, що пов'язані із залученням значної кількості робітників, до яких висуваються серйозні вимоги у професійній та кваліфікаційній підготовці. Навчання є невід'ємною частиною інвестиційної фази для проектів, які використовують нові технології, ноу-хау, що потребують особливих навичок у персоналу, а також нових прийомів роботи, що підвищують ефективність проектів взагалі.

Здача в експлуатацію і пуск підприємства, як правило, стислий за часом, але технічно важливий період здійснення проекту. Він пов'язує інвестиційну фазу з експлуатаційною.

Здача проекту в експлуатацію охоплює такі види робіт:

  •  передексплуатаційні перевірки;
  •  пробні пуски;
  •  експлуатаційні випробування;
  •  прийняття.

Для здачі в експлуатацію необхідна поставка ресурсів, матеріалів та робочої сили на будівельну ділянку. Ефективний і збалансований розподіл у часі цих поставок потребує складання графіка здійснення цього процесу. Найбільш простий і популярний метод поділу процесу реалізації проекту на різноманітні дії та визначення тривалості кожної з них називається графіком Ганта.

Добре планування й ефективне управління проектом повинні гарантувати, що всі стадії інвестиційної фази будуть здійснені згідно з наміченим регламентом. Для успішного впровадження проекту потрібна ефективна координація різноманітних видів діяльності, яка може бути досягнута тільки за ретельного календарного планування. Для цього використовують метод критичного шляху та метод оцінки й аналізу проекту.

Якщо в передінвестиційній фазі головним критерієм оцінки її успішності є якість та надійність проекту, то на інвестиційній фазі першочергового значення набуває чинник часу, що пов'язано з потребою втримати проект у межах прогнозних даних, які отримані в обґрунтуванні.

Експлуатаційна фаза повинна розглядатися як з точки зору короткотермінових, так і довготермінових засад. Перші стосуються початку виробництва, коли можуть виникати проблеми, пов'язані із застосуванням технології, роботою устаткування або недостатньою продуктивністю праці через нестачу кваліфікованого персоналу. Більшість цих проблем формуються ще у фазі здійснення проекту.

Довготерміновий підхід стосується обраної стратегії та загальних витрат на виробництво й маркетинг, а також надходження від продажів. Ці чинники безпосередньо пов'язані з прогнозом, зробленим в передінвестиційній фазі. Якщо стратегії та перспективні оцінки виявляються помилковими, внесення будь-яких коректив буде не тільки затрудненим, але і вкрай дорогим.

На цій фазі виділяють такі стадії:

  •  виробнича експлуатація;
  •  заміна та оновлення;
  •  розширення та інновації;
  •  заключна оцінка проекту.

Виробнича експлуатація фактично визначає, наскільки результати проекту відповідають поставленим цілям. Функціонування підприємства у виробничому режимі потребує дотримання контролю за структурою витрат, раціоналізації поточних виробничих і маркетингових витрат, що дозволяє досягти рентабельної роботи, реалізувати фінансову спроможність проекту, яка, в свою чергу, дає змогу отримати плановий прибуток від інвестицій.

Стадія заміни та оновлення відіграє значну роль при реалізації великомасштабних проектів, які мають важливе значення як для окремих підприємств, так і для галузей промисловості, регіонів j країни в цілому. Оскільки процес підготовки та інвестування для таких проектів може тривати не один рік, у момент експлуатації виникає необхідність оновлення процесу, що містить технічну і технологічну перевірку, інвестування або вилучення капіталовкладень, додаткове навчання, введення попереджувального технічного обслуговування та контролю якості, поліпшення фінансового та організаційного управління.

Реабілітаційні дослідження — процес, який дорого коштує та потребує додаткових витрат і роботи кваліфікованих експертів.

Розширення та інновації як складові експлуатаційної фази можливі у випадку, коли необхідно збільшення кількості основної та побічної продукції, що випускається, без змін номенклатури, виробничої програми шляхом додавання нової однотипної продукції і т. ін. Дане розширення можливе за допомогою таких способів:

  •  удосконалення технології;
  •  збільшення потужності всього виробництва;
  •  введення нового змінного графіка роботи;
  •  підвищення виробничої потужності найслабкіших ланок виробничого ланцюга.

Впровадження нової продукції може призвести до установки нових виробничих ліній всередині існуючого підприємства або, залежно від масштабу виробництва, — до будівництва нових цехів на окремій ділянці. Проте таке розширення вже потрібно розглядати як новий проект.

Заключна оцінка проекту провадиться після реалізації проекту і фактично є ретроспективним аналізом усіх виконаних за проектом робіт. Здійснення оцінки проекту, з одного боку, надає можливості встановити фактори успіху або причини провалу проекту (слугуватиме інформаційною базою для розробки наступних інвестиційних рішень), з іншого боку, — визначити, наскільки ефективно використовувалися ресурси для досягнення поставлених проектних цілей (є основою звіту про витрати коштів для інвесторів та інших учасників проекту).

Найбільш важливим моментом в оцінці проекту є збір інформації, що дозволяє на підставі узагальнення успішного або невдалого досвіду інвестиційних рішень уникнути помилок при підготовці та розробці майбутніх проектів.

4. Визначення тривалості та вартості передінвестиційних досліджень

Тривалість проектного циклу, безумовно, не є нормативною величиною і залежить від великої кількості обставин, насамперед від виду проекту та його учасників.

Чітко встановлених норм і нормативів для визначення вартості передінвестиційних досліджень не існує. Ця величина залежить від таких чинників:

  •  масштаб і природа проекту;
  •  вид, межі та глибина передінвестиційних досліджень;
  •  категорія замовника та підрядника досліджень;
  •  час і зусилля, потрібні для збирання й аналізу інформації.

Зазвичай вартість таких досліджень оцінюється в потрібних людино-днях або людино-місяцях. Преідентифікаційна стадія великих проектів вимагає 2—3 людино-місяців, попередні дослідження — від 6 до 12, а детальна розробка — 12—15. На підставі витрат у людино-днях (людино-місяцях) розраховуються витрати на оплату праці, відрядження, проживання, складання креслень карт, документів, поштово-телеграфних і кошторисних накладних витрат.

Наявна практика визначення витрат на передінвестиційні дослідження свідчить, що вони можуть плануватися у процентах від вартості проекту. Так, вартість формування інвестиційного задуму з підготовкою інвестиційної пропозиції й документа про наміри може коштувати від 0,2 до 1% вартості проекту, дослідження інвестиційних можливостей, складання короткого техніко-економічного попереднього обґрунтування — 0,25—1,5%, докладне техніко-економічне обґрунтування доцільності інвестиційних рішень (залежно від масштабу проекту) — від 1,0—3,0% для невеликих проектів до 0,2—1% для великих.

Витрати на супроводження проекту та його реалізацію значно відрізняються за фазами й стадіями життєвого циклу проекту.

Кожна фірма, замовник, інвестор самостійно визначають для себе величину тих витрат, які спрямовують на передінвестиційні дослідження. Виокремимо деякі суб'єктивні чинники, що впливають на цю величину:

  1.  досвід консультантів або експертів, які проводять дослідження;
  2.  масштаб передбачуваної роботи;
  3.  складність досліджуваної галузі;
  4.  конкуренція між консультантами й експертами, умови роботи консалтингових фірм;
  5.  зацікавленість консультантів у проведенні подальших досліджень і співробітництві із замовником;
  6.  компетенція у проведенні переговорів з консультантами, що здійснюють передінвестиційні дослідження.

Витрати на передінвестиційні дослідження можуть фінансуватися:

  •  інвестором;
  •  замовником;
  •  сторонніми організаціями, що зацікавлені в реалізації проекту.

Часто зустрічається спільне фінансування, яке дозволяє проектним організаціям розподілити ці витрати між замовниками та інвесторами.

ТЕМА 4. КОНЦЕПЦІЯ ЗАТРАТ І ВИГОД У ІНВЕСТИЦІЙНОМУ АНАЛІЗІ

1. Визначення цінності проекту

Одним з основних завдань інвестиційного аналізу є встановлення цінності проекту, яка визначається як різниця між позитивними (вигодами В) та негативними результатами (затратами С):

Цінність проекту = В - С.

Тобто потрібно оцінити всі результати проекту і встановити, чи перевищують вигоди від нього затрати на його здійснення. Аналіз вигод і затрат є базою прийняття інвестиційних рішень.

Якщо метою інвестиційного аналізу є встановлення розміру перевищення додаткових вигод від реалізації проекту над додатковими затратами, необхідними для його здіснення, то належить визначити методику розрахунку додаткових вигод і додаткових затрат.

Модель оцінки додаткових вигод базується на розрахунку приросту вигод, отриманих завдяки здійсненню проекту, помноженому на ціну вигод:

Додаткові вигоди проекту = ΔВ • Рв,

де ΔВ — додаткові вигоди, отримані завдяки здійсненню проекту; рв — ціна вигод.

Модель оцінки додаткових затрат ґрунтується на визначенні кількості потрібних додаткових ресурсів, помножених на їх ціну:

Додаткові затрати проекту = ΔQP • РP,

де ΔQP — кількість додаткових ресурсів, необхідних для реалізації проекту; РP — ціна ресурсів.

Визначення затрат і вигод слід провадити у розрізі кожного року проекту. Для відображення вигод і затрат у грошовому вимірі необхідно:

  1.  Встановлення якісного складу вигод і затрат, які виникають у результаті матеріальних впливів проекту.
  2.  Вимірювання у грошових одиницях зазначених вигод і затрат.
  3.  Визначення реальних і майбутніх грошових показників, які характеризують вигоди і затрати проекту.
  4.  Порівняння потоків вигод і затрат на основі критеріїв, прийнятих для даного проекту.

2. Поняття явних і неявних вигод і затрат

Досить часто аналітики до затрат відносять те, що знижує можливість досягнення цілей проекту, а до вигод — те, що сприяє їх досягненню. Однак такий спрощений підхід зумовлює появу проблеми визначення цілей для кожного учасника проекту. Для приватних компаній або державних корпорацій основною метою є максимізація прибутку, але разом з тим вони мають й інші важливі цілі. Наприклад, вони можуть бути заінтересовані у диверсифікації своєї діяльності, що дасть змогу знизити власний ризик. Для суспільства в цілому основною метою є підвищення суспільного добробуту, але воно дбає і про розподіл доходу, збільшення кількості робочих місць для зниження рівня безробіття, посилення регіональної інтеграції або забезпечення національної безпеки.

Для більшості країн підвищення доходу є найважливішим завданням будь-якої ініціативи в економічній галузі, а примноження національного доходу — метою національної економічної політики. Отже, у даній системі економічного аналізу все, що знижує національний дохід, вважається затратами, а все, що його підвищує, — вигодами.

У інвестиційному аналізі розрізняють явні і неявні вигоди і затрати.

Явними називають матеріальні вигоди (затрати, обумовлені зменшенням (збільшенням) витрат або отриманням додаткових доходів (витрат), величина яких, як правило, очевидна, що дозволяє досить легко визначити їх фінансове значення. Зазвичай явні втрати і вигоди використовують для розрахунків фінансового аналізу проекту, оскільки вони базуються на оцінці вигод і затрат з урахуванням ринкових цін.

До неявних вигод (затрат) належать побічні вигоди (затрати) які супроводжують проект. Вони пов'язані, як правило, з економічними або соціальними наслідками проекту і мають непрямий характер. Неявні вигоди (затрати) обов'язково відображаються в економічній оцінці проекту, коли його привабливість оцінюється з позицій суспільства в цілому. Для оцінки вигод і затрат з точки зору економічного аналізу бажано використовувати альтернативну вартість ресурсів і продукції.

Методика оцінки неявних вигод і затрат передбачає застосування таких прийомів:

  •  визначення цін товарів і послуг споріднених ринків, на яких дані неявні вигоди і затрати мають кількісний вимір;
  •  непряма оцінка, або оцінка цін товарів гіпотетичного ринку, що полягає в опитуванні людей, яких стосується проект, чи були б вони готові заплатити (за отримання вигоди або усунення затрат) або одержати компенсацію (за відмову від вигод або за затрати), якби існував ринок для даних неявних вигод або затрат;
  •  максимальна мінімальна величина — визначення кількісної величини неявних затрат, яку вигоди повинні перебільшити.

Неявні вигоди і затрати досить часто супроводжують проекти із зовнішніми ефектами. Такі побічні витрати оцінюються або: 1) за величиною мінімальної компенсації, яку вони вимагали б для того, щоб відновити попередній рівень добробуту без даного зовнішнього ефекту; 2) за тією максимальною сумою, яку вони готові заплатити, щоб припинити цей зовнішній ефект. Вибір такого підходу залежить від того, чи має право підприємство забруднювати воду взагалі або до певного рівня, чи мають мешканці абсолютне право користуватися цілком незабрудненою водою, а також чи існує нормативна база для компенсації населенню збитків.

3. Альтернативна вартість та її використання у інвестиційному аналізі

Одним з ключових положень інвестиційного аналізу, особливо у сфері економічного аналізу, є поняття альтернативної вартості. Альтернативна вартість виникає при наявності обмеженості ресурсів на об'єкт чи діяльність, що є цінними для когось. Якщо такої обмеженості немає, тоді всі потреби суспільства у будь-який період можуть бути задоволені. У такому разі відсутня потреба обирати між окремими варіантами, координувати процеси визначення пріоритетних потреб та вибору тих з них, що вимагають першочергового задоволення.

Тільки-но з'являється обмеженість ресурсів, задоволеність усіх запитів унеможливлюється. Отже, обмеженість ресурсів зумовлює необхідність вибору:

  •  безпосередньо з об'єктів, де існує альтернатива;
  •  опосередковано із закладів чи процедурної організації для соціальних взаємодій, які, в свою чергу, впливають на вибір кінцевих об'єктів.

Оскільки практично будь-які ресурси мають обмежений характер, то вони потенційно можуть бути використані для різних цілей. Так, земельна ділянка в місті може бути забудована жилими будинками, адміністративними спорудами, промисловими підприємствами тощо. Або: якщо беруться у борг гроші для придбання автомобіля, тоді необхідно відмовитися від інших можливостей, що могли б з'явитися завдяки позиченим грошам. Або: запаси валюти, наявні в країні, можливо використати для імпорту товарів, купівлі необхідної сировини чи фінансування інвестиційних проектів.

Концепція альтернативної вартості може поширюватися також на нематеріальні речі. Якщо хтось вирішить стати музикантом і йому потрібно для цього займатися музикою по 8 годин на день, то навряд чи він зможе знайти час для того, щоб навчатися ще й на лікаря. Оскільки засоби та ресурси охорони здоров'я обмежені, може виникнути необхідність урізати витрати на охорону здоров'я для старших членів суспільства для того, щоб підвищити рівень медичного обслуговування дітей. У даному випадку альтернативна вартість буде визначатися як задоволення потреби, Що могли б отримати люди похилого віку.

Таким чином, альтернативна вартість — це втрачена вигода від використання обмежених ресурсів для досягнення однієї мети замість іншого, найкращого з тих, що лишилися, варіанта їх застосування.

Інакше кажучи, альтернативна вартість — це вигода, від якої довелося відмовитися при обмеженості ресурсів, це ціна втраченої вигіднішої альтернативи.

Використання наявних обмежених ресурсів з однією метою обов’язково усуває можливість їх застосування з іншою. Таким чином, різне застосування ресурсів наперед визначає різну кількість чистих вигод, які можна отримати від їх використання. Тому необхідно розподіляти ресурси серед альтернативних способів використання таким чином, аби чисті вигоди були максимальними.

При розгляді фінансового аспекту інвестиційного аналізу основною метою є збільшення до максимуму різниці між доходом і втратами, тобто прибутку. Кожна витрата зменшує цю різницю, і тому ціна, сплачена за певні витрати, може виступати як засіб оцінки альтернативної вартості. Так, при придбанні фірмою сировини, яка може використовуватися у домашньому господарстві, зменшується кількість доступних джерел прибутку для власників фірми. Якщо ж ми звернемося до суспільства в цілому, то у разі, коли метою проекту є максимальний вклад у збільшення національного доходу, ціни, що склалися на ресурси чи товари, не можуть бути засобом оцінки альтернативної вартості.

Очевидним прикладом є такий ресурс, як робоча сила. У разі, коли у суспільстві існують безробітні, а проект передбачає створення нових робочих місць, вони зможуть отримувати зарплату. Для фірми, яка наймає робітників, зарплата є альтернативною вартістю, але з точки зору суспільства альтернативна вартість — це національний дохід, який не був би отриманий через залучення до роботи колишніх безробітних. Оскільки безробітні не зробили ніякого внеску до національного доходу, нам і не варто нехтувати останнім при використанні робочої сили і для проекту. Отже, альтернативна вартість з погляду національного доходу є нульовою. Таким чином, альтернативна вартість виявляється різною для фірми і суспільства.

Ринкові ціни можуть бути поганим показником альтернативної вартості з точки зору суспільства в цілому, для якого альтернативна вартість товарів, що підлягають продажу, повинна базуватися на граничній вартості. Остання може визначатися на підставі ціни, яку суспільство має заплатити за аналогічні імпортовані товари, чи вартості інших товарів, що могли б бути придбані шляхом міжнародного обміну, якби нам не потрібно було використати цю альтернативну вартість з визначеною метою. Наприклад, якщо ми повернемо певну частину нафти, яка могла б бути експортована, для внутрішнього використання, вартість її може відрізнятися від ринкової ціни. Це буде гранична ціна, обумовлена вартістю іноземного обміну, яким знехтували для використання нафти для внутрішніх потреб.

Для деяких товарів визначити альтернативну вартість дуже складно, оскільки практично не існує активного конкурентного ринку цих товарів. До таких товарів насамперед належить земля, вартість якої зазвичай неадекватно оцінюється ринковою ціною. у багатьох країнах на вартість землі впливають фактори неекономічного характеру, серед яких — безпека, традиції, сімейні зв'язки та ін. Для визначення альтернативної вартості землі найбільш поширеними прийомами є:

  •  орендна плата, можливо капіталізована, в умовах існування розвинутого ринку оренди землі;
  •  пряма оцінка продуктивності землі за допомогою оцінки продуктивності сільськогосподарських культур, які зараз на ній вирощуються, і визначення внеску землі у вартість загальної продукції;
  •  «залишковий» метод визначення внеску віддачі землі на підставі додаткової вартості, яку можна отримати від її використання.

Таким чином, у інвестиційному аналізі кожна вартість, яка застосовується для фінансового (з точки зору фірми) або економічного аналізу (виходячи з впливу на національний дохід), є альтернативною вартістю. Тому концепція альтернативної вартості є ключовою в інвестиційному аналізі.

Усе викладене дає змогу дійти висновку, що в інвестиційному аналізі необхідно враховувати не фактичну вартість товару, який ми розглядаємо, а вартість товару чи послуги, від котрої ми відмовляємося. Оскільки альтернативна вартість виражається за допомогою якого-небудь мірила, вона іноді має назви «тіньова ціна», «ціна втраченого шансу», «ціна економічної ефективності» та ін.

4. Визначення вигод у інвестиційному аналізі

Явні вигоди від проекту виникають або від збільшення обсягів випуску, що сприяє зниженню собівартості виробництва продукції, або від можливості підвищення ціни на продукцію, що виробляється. Це матеріально відчутні вигоди, тому їх кількісна оцінка майже не викликає складнощів.

Збільшення фізичного обсягу виробництва — найбільш типовий вид матеріальних вигод, визначення яких базується на додаткових грошових надходженнях, що виникають завдяки проекту.

В окремих випадках вигоди від проектів можуть виглядати як підвищення якості вироблюваної продукції, що дозволяє значною мірою задовольнити зростаючі потреби покупців даного товару, і таким чином збільшити обсяги збуту продукції.

До вигод, що отримуються в результаті реалізації проекту, можна віднести також зміни:

  •  кваліфікації працівників, що дає змогу підвищити якість продукції, уникнути ризик браку, досягти довгострокової рівноваги;
  •  у часі реалізації;
  •  місця реалізації. Цей вид вигод найбільш пов'язаний з проектами у галузі збуту, коли передбачається доставка товару безпосередньо до споживача;
  •  виду продукту, наприклад його сортування та переробка. Вигоди у цьому проекті зумовлені тим, що у сільськогосподарських проектах сортування дозволяє кращі овочі та фрукти продавати у свіжому вигляді за більш високими цінами, а менш якісний товар направляти на переробку, що в цілому підвищує вартість усього врожаю.

5. Поняття затрат у інвестиційному аналізі

У сучасній економічній літературі затрати іноді замінюють термінами «витрати» або «видатки». У фінансовому менеджменті, управлінському та фінансовому обліку це недопустимо, оскільки кожне з названих понять має окремий зміст. Проте у інвестиційному аналізі для аналітика заміна поняття «затрати» терміном «витрати» не є принципово важливим. Тому надалі вказані терміни ми вживатимемо як синоніми.

При здійсненні інвестиційного аналізу досить часто окремі затрати мають більш важливе значення, ніж усі інші. Певні з них вже за своїм походженням вимагають більш пильного ставлення аналітиків. З цією метою розглянемо деякі витрати та їх класифікаційні ознаки, що допоможуть під час оцінки проектів прийняти єдино вірне рішення.

Найбільш поширеними класифікаційними ознаками витрат є такі:

  •  можливість відображення у бухгалтерській звітності (бухгалтерські та економічні);
  •  ступінь динамічності витрат залежно від збільшення чи зменшення обсягів виробництва (постійні, змінні);
  •  період здійснення затрат (довгострокові, короткострокові);
  •  спосіб віднесення затрат на одиницю продукції (середні, граничні);
  •  походження витрат (експлуатаційні, фінансові);
  •  ступінь покриття реальної вартості;
  •  можливість розподілу.

Сучасні методи обліку дозволяють відображати у бухгалтерських документах лише вартість використаних ресурсів, що не є власністю фірми. Ці витрати включаються до собівартості випущеної продукції, і, як правило, регламентуються відповідною законодавчою базою. Однак досить часто компанія, що має власні ресурси та застосовує їх, не має змоги відобразити ці ресурси у своїх бухгалтерських витратах. Практикою підтверджено необхідність розрахунку для підприємця не лише бухгалтерських витрат (явних), які утворюються під час сплати за ресурси зовнішньому постачальнику, але й неявних витрат, які виникають у разі використання фірмою власних ресурсів. Аналітик, що приймає рішення про доцільність реалізації проекту, має керуватися величиною економічних витрат, які містять як бухгалтерські, так і неявні витрати, що відображає вартість ресурсів, які використовуються у процесі виробництва і належать власнику бізнесу.

Поділ витрат на постійні та змінні пов'язаний з причинним механізмом їх змін. Витрати, що мають власні розміри у прямому співвідношенні зі змінами в обсягах виробництва (реалізації), називають змінними. Водночас із збільшенням виробництва підвищуються і витрати. Якщо обсяги виробництва знижуються, витрати відповідно змінюються.

Усі витрати, зміни яких безпосередньо не пов'язані з обсягом продажів, називаються постійними. Ці витрати оплачуються незалежно від того, чи вдається будь-що продати (навіть якщо нічого не виробляється), їх розмір приблизно однаковий, незалежно від обсягу реалізації. До постійних витрат належать амортизація, адміністративні накладні витрати, страховка, орендна плата та аналогічні обов'язкові платежі. Не можна вважати, що постійні витрати не змінюються протягом часу, — дорожчає страховка, адміністрація отримує надбавку до зарплати тощо. Разом з тим підкреслимо, що підвищення (зниження) постійних витрат зумовлено чимось іншим, відмінним від змін у виробництві (реалізації). Такий причинний зв'язок з виробництвом є найважливішим чинником різниці між змінними та постійними витратами.

Оскільки підприємство, що функціонує у короткому періоді, обмежене можливістю варіювання, заміщення факторів виробництва, слід враховувати, що витрати у короткостроковому періоді обмежені умовами існуючої технології, ціновими характеристиками ресурсів. Тому короткострокові витрати, як правило, не є гнучкими, що знижує мобільність фірми. У довгостроковій перспективі всі витрати (як постійні, так і змінні) мають тенденцію до змін. Можливість маневрування як позитивна характеристика будь-якої підприємницької діяльності тим більша, чим ширші можливості у компанії гнучко змінювати свої витрати, тобто чим нижчі її постійні витрати.

Теорія раціональної поведінки фірми вимагає визначення не лише величини середніх витрат на одиницю випуску продукції (середні загальні, середні змінні та середні постійні), але й величини граничних, або маржинальних витрат. Граничними називають ті додаткові витрати, які вимагатимуть від виробника випуску однієї додаткової одиниці продукції.

Один з найважливіших принципів поведінки виробника: нарощувати випуск продукції до тих пір, поки граничний дохід не дорівнюватиме граничним витратам.

Під час оцінки інвестиційних затрат досить часто необхідно не тільки визначити величину операційних витрат, що пов'язані з діяльністю компанії та базуються на виробничих витратах, але й величину фінансових затрат.

До операційних витрат належать величина всіх платежів за матеріальні ресурси, оплата праці, накладні витрати, пов'язані з виробництвом продукції та функціонуванням підприємства.

Окремі витрати, такі як процентні платежі та орендна плата, за походженням мають фінансовий характер. Фінансові витрати мають таке саме важливе значення для прийняття рішень, як і операційні, однак вони мають іншу мету — оцінити ефективність діяльності компанії і вплив на неї відповідного способу фінансування (співвідношення позичкових коштів і власного капіталу).

Під час оцінки реальної вартості продукції проекту виникає серйозна проблема визначення величини списання як основних фондів, так і обігових коштів, в першу чергу товарно-матеріальних запасів. Практика списання згідно з принципами бухгалтерської звітності компанії, незалежно від ринкової ціни активів підприємства, оцінює основні фонди за первинною вартістю за мінусом накопиченої амортизації. У первинній вартості відображають у звітності і товарно-матеріальні запаси (ТМЗ). Це значною мірою погіршує стан компанії у період інфляції. Сучасна практика оцінки ТМЗ дозволяє пом'якшити вплив інфляційних процесів і отримати більш реалістичні показники доходу. Існує кілька методичних підходів до оцінки ТМЗ. Наприклад, за цінами хронологічно перших купівель (first-in-first out — FIFO). Ці ціни використовують у такому випадку для розрахунку доходу. Однак в умовах високої інфляції, коли закуплені товарно-матеріальні запаси знецінюються, а відображення їх у собівартості продукції за початковими цінами призводить до завищення доходу компанії, використовують методику оцінки ТМЗ за цінами останніх у часі купівель (last-in-first out — LIFO). Разом з тим навіть методика LIFO не позбавляє викривлень, які супроводжують процес розрахунків. У такому разі можна запропонувати застосування вартості заміщення, або, як її ще називають, методики оцінки ТМЗ за ціною придбання наступної одиниці (next-in-first out — NIFO). Цей спосіб забезпечує відтворення достатніх коштів для придбання нової одиниці з експлуатацією старої.

Управління затратами вимагає наявності інформації про величину витрат, які не можна розділити на компоненти та ідентифікувати з конкретними діями. Такі витрати називають комплексними, або нероздільними. Під час виробництва додаткового обсягу продукції їх розмір не збільшується. До таких витрат можна віднести і страховку устаткування. Або припустимо, що на всьому заводі є один лічильник спожитої електроенергії. Якщо верстат відпрацює додатковий час понад норму, встановлену для виробництва одиниці продукції, витрати на електроенергію належатимуть до категорії змінних. Проте якщо у той самий час працюють й інші верстати, приміщення освітлюються, то постає питання, яку частину підвищення витрат на оплату електроенергії потрібно віднести на рахунок додаткового виробництва? Такі витрати належать до нероздільних.

У інвестиційному аналізі аналітик приймає рішення про доцільність інвестицій, оцінюючи майбутні грошові потоки, вигоди і затрати, які супроводжуватимуть проект. Разом з тим виникають ситуації, коли певні вкладення у проект вже здійснено. Такі витрати мають назву витрати минулого періоду (sunk cost). Припустимо, що вчора за устаткування, що є частиною нового проекту, було сплачено 1000 грн. Сьогодні для того, щоб завершити проект, потрібно витратити ще 1000грн. Раптом, перед тим, як здійснено другий платіж, надійшла інформація про те, що максимальний дохід, який здатен принести проект, дорівнює 1500 грн. Тобто загальні витрати проекту становлять 2000 грн., а дохід — лише 1500грн. Чи потрібно витрачати ще 1000грн. для завершення проекту? Якщо гроші не сплатити, то вже вкладені 1000 грн. буде втрачено, оскільки жодної гривні доходу до завершення проекту отримано не буде. Якщо витратити додаткову суму і завершити проект, буде відшкодовано вкладені сьогодні 1000 грн. та одержано ще 500 грн. Отже, остаточно буде втрачено тільки 500 грн. Інакше кажучи, вигідніше завершити проект (хоча гроші будуть втрачено в обох випадках). Підкреслимо, що таке рішення було засновано лише на прогнозі майбутніх затрат (1000 грн.) та майбутніх вигод (1500 грн.). Для аналітика попередні вигоди та затрати не повинні мати значення під час прийняття поточних рішень щодо того, як проводити інвестиції, спрямовані у майбутнє, оскільки їх вже вкладено і вони є безповоротними.

6. Особливості визначення затрат у інвестиційних розрахунках

Розглянемо приклад визначення витрат для компанії А. Припустимо, що компанія має площі на заводі X, які не використовує цех, що виготовляє системи промислового управління. У найближчі 10 років передбачено встановити у цеху нове устаткування таким чином, що з розширенням виробництва «зайві» площі наприкінці десятого року будуть повністю зайняті. У цеху виробництва побутової електроніки запропоновано новий, досить вигідний інвестиційний проект. Виходячи з потреб нової виробничої лінії для виготовлення пластикових пресованих комплектуючих та інтегральних мікросхем, а також через нестачу площ на заводі У, передбачено розмістити лінію на заводі X. У цей самий час на заводі X достатньо площі для монтажу лінії, проте керуючий цехом систем промислового управління вказує на те, що площі, які не зайняті зараз, через десять років буде повністю залучено до виробництва. Запитання звучить так: скільки цех побутової електроніки має сплатити (тобто включити як «затрати» до аналізу проекту) за використання незайнятих потужностей?

Іноді пропонується вести розрахунки таким чином: перевести загальну вартість будинку у вартість квадратного метру площі (звичайно, з корективами на інфляцію). Потім з площі, що використовується у проекті, можна «вимагати» цю додаткову суму на підставі метражу. Перевагою такого підходу розподільних витрат є простота та розуміння розрахунків. Недоліки полягають у тому, що такий підхід базується на початковій інформації (вартість будинку за часів його спорудження), а не на прогнозах на майбутнє; він не наводить реальних економічних витрат, які несе компанія. Будинок вже куплено, за нього сплачено гроші, тому у цьому випадку вигідніше буде використовувати вже придбані та оплачені площі для отримання доходу, ніж залишати їх порожніми кілька років. Таке рішення потребує визначення реальних економічних витрат, обумовлених проектом та використанням площі зараз, а не в майбутньому.

Якщо проект відхилено, цех систем промислового управління не потребуватиме нового будівництва ще десять років. Дозвіл цеху побутової електроніки застосовувати частину наявної площі змусить пізніше будувати нове приміщення для «поглинання» очікуваного розширення цеху систем промислового управління. В економіці такий підхід називають принципом перенесення на більш ранній період — витрати на спорудження нового будинку переносяться з десятого (наприклад) року на шостий. Таким чином можна визначити правильну величину «витрат» використання незадіяних потужностей за допомогою розрахунку відповідно до величини теперішньої вартості будівництва нового будинку, яке планується через шість років, та виведення різниці між ними. Зміни у сьогоднішній відповідній вартості перенесення будівництва з десятого на шостий рік зумовлені прийняттям проекту. Таким чином, вони задовольняють вимогам обумовленості, мають прирісну природу, і, крім того, є реально економічними витратами. Ці витрати, безумовно, мають бути включені до аналізу проекту.

Принцип перенесення на більш ранній період передбачає майбутнє зростання потужностей. Якщо прогнозується, що у поточній діяльності ніколи не буде задіяно всіх наявних потужностей, то перенесення на більш ранній строк не відбувається. Коли для поточної діяльності ніколи не знадобляться нові площі, але нові інвестиції остаточно мають застосувати «надлишки» потужностей та вимагають розширення для обслуговування передбачуваного ринку, загальні витрати такого розширення належить включати до аналізу проектів. Якщо розширення непотрібне, то додаткові витрати не мають місця. Якщо новий проект завершено перед тим роком, в якому виникла потреба у розширенні, а потужності повертаються до початкового користувача (у нашому прикладі до цеху систем промислового управління), то перенесення на більш ранній строк відсутнє і додаткових витрат також немає.

Наступною проблемою визначення витрат у інвестиційному аналізі є проблема використання активів, які ще належать компанії, але вже не потрібні їй для виробництва. Які витрати припадають на частку активів, що простоюють, якщо їх передбачено залучити до нового проекту? Очевидною відповіддю була б «ніякі», але це не завжди вірно. Необхідно також враховувати й альтернативні варіанти використання таких активів. Для пояснення звернемося до конкретного прикладу.

Припустимо, фрезерувальний верстат з програмним управлінням та балансовою (бухгалтерською) вартістю 8000 грн. займає місце на заводі X, але не використовується цехом системи промислового управління (або іншим підрозділом). Певна компанія пропонує купити цей верстат за 10 000 грн. на умовах «франко-вагон». Умови «франко-вагон» означають, що компанія-покупець сплатить 10 000 грн. після того, як верстат буде демонтовано з попереднього робочого місця, підготовлено до відправлення та завантажено у вагон. Якщо цих операцій не буде здійснено, оплата не відбудеться. Демонтаж верстата коштує 500 грн., підготовка до відправлення — 300 грн., перевезення до станції та завантаження на залізничну платформу — 200 грн. Після всього цього компанія отримує 10000грн. Відтік коштів становить разом 500 (демонтаж) + 300 (підготовка до відправлення) + 200 (доставка на станцію та завантаження) = 1000 грн. Таким чином, чисті надходження дорівнюватимуть 10 000 - 1000 = 9000 грн., що на 1000 більше, ніж балансова вартість верстата (8000 грн.). Отже, раніше амортизаційні відрахування були занадто великими, що захистило доходи від податків. Припустимо, що ставка податку 40%. Надлишок у 1000 грн. понад чистої ціни оподатковується, розмір податку дорівнює 0,4 х 1000 = = 400 грн. Вилучивши цю суму з 9000 грн., отримаємо 8600 грн. — чисті надходження після сплати податку.

Тепер припустимо, що керівництво цеху побутової електроніки зрозуміло, що може застосовувати цей верстат на новій виробничій лінії. Верстат має лишитися на попередньому робочому місці, але буде використовуватися для виробництва нової продукції. Які витрати, що відображають застосування верстата цехом побутової електроніки, потрібно зазначити у новому інвестиційному аналізі? Правильною буде відповідь «чисті надходження 8600 грн.», оскільки це — найкращий варіант використання верстата. Інакше кажучи, якщо компанія застосовує верстат у новому проекті, то вона відмовляється від отримання 8600 грн., які можна було б одержати, продавши верстат.

Проте цю ситуацію можна розглядати з іншого боку: якщо цінність, створена новим проектом, менша за 8600 грн., то верстат потрібно продавати, а від проекту відмовитися. У даному випадку ми маємо справу з двома альтернативами, що виключають одна одну: у випадку А — продавати верстат і отримати 8600 грн., у випадку Б — застосувати верстат у новому проекті. Альтернативі Б віддають перевагу лише у тому разі, якщо проект принесе більшу цінність, ніж у випадку А, тобто 8600 грн.

Змінимо умови задачі. Цех побутової електроніки бажає використовувати верстат, але для того, щоб він міг стати компонентом виробничої лінії, його необхідно перемістити на інше місце і наново встановити. Демонтаж коштує 500 грн., перевезення на інше робоче місце — 50 грн., повторний монтаж та налагодження — 750 грн. Які витрати, що відображають експлуатацію верстата у даному випадку, необхідно зазначити під час аналізу проекту? Відтік коштів становить: 500 + 50 + 750 = 1300 грн. Окрім того, залишаючи верстат у себе, компанія відмовляється від отримання 8600 грн. виручки у разі продажу верстата іншій компанії, тому дане значення альтернативної вартості належить додати до грошових видатків. Таким чином, загальні витрати використання верстата дорівнюватимуть 9900 грн., і саме ця цифра має бути зазначена в інвестиційному аналізі.

Однак ми постійно підкреслюємо, що до розрахунку двічі включено витрати на демонтаж верстата: перший раз у розрахунку альтернативної вартості 8600 грн., другий — при розрахунку коштів. Тому правильною цифрою має бути 9400 грн. Логічна помилка такого аргументу полягає у тому, що розрахунком у сумі 8600 грн. (максимальної виручки від продажу верстата) не передбачено, аби будь-хто вже здійснив заходи з демонтажу устаткування. Це — лише одна з альтернатив, що виключають одна одну, та яку належить взяти до уваги. Витрати у 500 грн., пов'язані з фізичним переміщенням верстата на нове місце монтажу, лише характеризують процес демонтажу для іншої альтернативи. Очевидно, що у даному випадку необхідні витрати складатимуть лише 1300 грн. Також зрозумілим має бути те, що даний порядок дій позбавляє будь-якої можливості отримання 8600 грн. від продажу верстата (іншої можливої альтернативи), і ця цифра є вірним значенням альтернативної вартості.

Таким чином, затрати у сумі 9900 грн. є грошовими витратами при використанні другого альтернативного варіанта плюс дохід, якого не отримано через відмову від першого варіанта. Саме тому сума 9900 грн. є вірною і її належить використовувати в інвестиційному аналізі.


ТЕМА 5. ЦІННІСТЬ ГРОШЕЙ У ЧАСІ

1. Поняття майбутньої і теперішньої вартостей

Життєвий цикл проектів досить тривалий, тому виникає проблема зіставлення вигод і затрат, що виникають у певному періоді. Концепція оцінки грошей у часі ґрунтується на тому, що вартість грошей з плином часу змінюється з урахуванням норм прибутку на ринку грошей. Нормою прибутку часто виступає позичковий процент, тобто сума доходу від використання грошей на ринку капіталів. У процесі порівняння вартості коштів застосовують два поняття: майбутня вартість коштів (future value FV) та теперішня вартість коштів (present value PV).

Майбутня вартість (FV) являє собою суму інвестованих у теперішній момент коштів, в яку вони мають перетворитися через певний проміжок часу з урахуванням певної ставки процента.

Під ставкою процента розуміють вимір часової вартості грошей, суму процента на інвестиції, яка може бути отримана за даний період часу. Якщо інвестування здійснюється у короткому проміжку часу, то користуються простим процентом — сумою, яку нараховано на первинну вартість вкладу в кінці одного періоду. Він обчислюється за формулою:

І = р * і * п,

де І — грошовий вираз процента, сума процентних грошей, які нараховано за період інвестування; р — первинна вартість вкладу; і — процентна ставка; п — кількість періодів платежів. Майбутня вартість розраховується таким чином:

FV = PV + I,

де PV—теперішня вартість грошей.

Якщо інвестування здійснюється у тривалому проміжку часу, то користуються складним процентом. Це сума доходу, яка утворюється в результаті інвестування за умови, що сума нарахованого процента не виплачується після кожного періоду, а приєднується до суми основного вкладу і у подальшому платіжному періоді сама приносить дохід.

Процес переходу від теперішньої вартості (PV) до майбутньої (FV) називається компаундуванням.

Компаундування (нарахування) — операція, що дозволяє визначити величину остаточної майбутньої вартості за допомогою складних процентів.

Рівняння для розрахунку майбутньої вартості шляхом компаундування має такий вигляд:

FV = PV * (1 + i)n,

де FV— майбутня вартість; PV— теперішня вартість; і — ставка процента у поточному або реальному виразах; п — кількість років або строк служби проекту; (1 + i)n — коефіцієнт (фактор) майбутньої вартості для і та п.

Процес дисконтування являє собою операцію, протилежну компаундуванню (нарощуванню складних процентів) при обумовленому кінцевому розмірі коштів.

Дисконтування — процес визначення теперішньої вартості потоку готівки шляхом коригування майбутніх грошових надходжень за допомогою коефіцієнта дисконтування.

Для ілюстрації наведемо приклад. Припустимо, що ви поклали у банк 1000 грн. під 20 % річних. Яку суму ви матимете наприкінці першого року? Для початку визначимо, що теперішня вартість або початкова сума вашого рахунку PV = 1000 грн., а процентна ставка, яку виплачує банк за один рік, і = 20 %. Майбутня вартість по закінченні одного року (п = 1) FV дорівнює початковій ставці, помноженій на 1,0 плюс процентна ставка і = 0,2. Отже, наприкінці першого року ви матимете 1200 грн. (1000 + + 1000 х 0,2, або 1000 х (1 + 0,2)).

Розглянемо, яким буде результат, якщо ви залишите свої 1000 грн. на банківському рахунку на 3 роки. Майбутня вартість початкової суми на кінець третього року може бути визначена за допомогою рівняння:

FV = 1000 х (1 + 0,2)3 = 1728 грн.

Теперішня вартість (PV) являє собою суму майбутніх грошових надходжень, що наведені з урахуванням певної ставки процента до теперішнього періоду.

Аналогічно у дисконтуванні може застосовуватися простий і складний проценти, але на практиці використовують тільки складний процент. Розрахунок має такий вигляд:

PV = FV / (1 + i)n = FV * 1 / (1 + i)n,

де 1 / (1 + i)n — фактор процента теперішньої вартості або коефіцієнт дисконтування.

Приклад 1. Очікується, що дохідність інвестиції складатиме 5 % річних. Відповідно до вище приведеної формули 100 грн., вкладені зараз, через рік коштуватимуть:

FV1 = 100 * (1 + 0,05) = 105.

Якщо інвестор бажає продовжити вкладення, то наприкінці наступного року вартість вкладу дорівнюватиме:

FV2 = FV1 • (1 + і) = 105 * (1 + 0,05) = 110,25,

Процес нарощування вартості початкових 100 грн. можна подати у вигляді табл. 5.1.

Таблиця 5.1

РОЗРАХУНОК МАЙБУТНЬОЇ ВАРТОСТІ КОШТІВ

Рік

Позначення

Вартість грошей, грн.

0

FV

100

1

FV,

105

2

FV2

110,25

3

FV3

115,76

4

FV4

121,55

5

FVS

127, 63

Для спрощення розрахунків майбутньої і теперішньої вартостей можна користуватися таблицями значення фактора майбутньої і теперішньої вартостей.

Розрахунки, що виконуються при відборі проектів, досить часто містять необхідність визначення вартості рівновеликих платежів (або надходжень), які здійснюються через однакові проміжки часу продовж певного періоду. Такі платежі називають ануїтетом. Розрізняють майбутню вартість ануїтету (вартість ануїтету на момент останньої виплати) та теперішню вартість ануїтету (дисконтована сума ануїтету на дату останньої виплати).

2. Номінальна та реальна процентні ставки

Як у компаундуванні, так і у дисконтуванні користуються ставкою дисконту, яка є очікуваною майбутньою альтернативною вартістю грошей, іноді теперішньою або реальною ставкою процента або окремою величиною, що залежить від наведеної строкової обмеженої цінності грошей.

Під час оцінки проектів необхідно обрати один з методів приведення всіх грошових потоків до базового року. Якщо використовується метод дисконтування, то всі грошові потоки приводять у відповідність з першим (або нульовим) роком. При застосуванні методу компаундування всі грошові потоки приводять до останнього n-го року.

При оцінці величини грошових потоків з урахуванням фактора часу найбільш поширеними проблемами є:

  1.  складність вибору відповідної процентної ставки;
  2.  непослідовність у користуванні показниками процентних ставок.

Величина процентної ставки відображає вартість капіталу для інвестора, наприклад рівень дохідності за облігаціями державної позики. Оскільки цінність грошей у реальному виразі може знижуватися протягом часу через інфляцію, у інвестиційному аналізі використовують такі дві ставки:

  •  реальна процентна ставка (г) — ставка доходу на капітал без урахування інфляції. У разі використання реальної ставки процента необхідно проводити розрахунок грошових потоків у постійних цінах, тобто нейтралізувати вплив інфляції;
  •  номінальна (теперішня) процентна ставка (і) — ставка доходу з позицій інвестора на приватному ринку, яка включає інфляцію (?) і тому визначається підсумовуванням реальної ставки процента та величини темпу інфляції:
  •  

i = r + t,

де г — реальна процентна ставка (дохідність інвестицій); t - темп інфляції.

Якщо інфляція має значні темпи, то розрахунок номінальної процентної ставки здійснюється за формулою складних процентів:

і = г + t + г * t ,

де г * t — інфляційна премія.

Інфляційна премія — це премія за інфляційне очікування, яку інвестори додають до реального, вільного від ризиків рівня доходу (норми прибутку).

Величина реальної ставки визначається за рівнянням:

Якщо в аналізі проекту використовують лише реальні (постійні) ціни, то для визначення вартості капіталу не слід збільшувати на інфляцію річні виробничі експлуатаційні витрати і вигоди.

При збільшенні темпів інфляції номінальний дохід від інвестицій зростає більш високими темпами, і навпаки, при повільному зменшенні інфляції номінальна дохідність спадає стрімкіше.

При різкому зниженні інфляції виплата податків спочатку здійснюється за рахунок чисто інфляційного доходу (компонента і). Потім починає зменшуватися реальний дохід, скоригований на інфляцію (компонент гі), і у подальшому погашення податкових зобов'язань повинно здійснюватися за рахунок власного реального доходу від інвестиційного проекту. Тому аналітики при аналізі фінансової привабливості проекту, який реалізується при певному рівні інфляції, повинні враховувати деякі взаємовпливаючі показники: номінальна дохідність проекту, його реальна дохідність, ставка податку та рівень інфляції. Слід пам'ятати, що високоефективні проекти більш чутливі до інфляційних процесів, їх номінальна дохідність різко збільшується в умовах зростання інфляційних процесів, однак при зниженні розвитку інфляції швидкість падіння дохідності відбувається випереджаючими темпами.

Непослідовність у використанні процентних ставок є найбільш поширеною помилкою у інвестиційному аналізі. Плутанина реальних ставок з теперішніми спричиняє певне викривлення одних потоків вигод і затрат за рахунок інших. У більшості випадків при аналізі проектів, що проводиться міжнародними організаціями, використовують реальні показники вигод і затрат, навіть у разі відсутності прямих даних про реальні ставки на капітал.

Окремими інфляційними сценаріями передбачені три можливих варіанти співвідношення номінальної ставки процента з темпом інфляції:

  1.  r - t — нарощення реальної вартості коштів не відбувається внаслідок того, що приріст їх майбутньої вартості поглинає інфляція;
  2.  r > t — реальна майбутня вартість коштів збільшується, незважаючи на інфляцію;
  3.  r < t — реальна майбутня вартість коштів знижується, тобто процес інвестування є збитковим.

3. Фактори, які впливають на вартість грошей

На величину процентної ставки впливають такі чинники:

  •  дохідність інвестицій — можливість одержання прибутку на інвестиції, вкладені у виробничі засоби;
  •  величина і темп інфляції — тенденції до зростання цін протягом певного часу;
  •  ризик, пов'язаний з інвестиціями, — можливість того, що вкладені гроші не будуть повернені, незважаючи на обіцянки це зробити.

Розмір премії за ризик встановлюється експертним шляхом. Для визначення орієнтованої величини премії для ризикових операцій з процентами можна скористатися рекомендаціями зарубіжних експертів. Окремі процентні ставки за ті чи інші види інвестицій наведено у табл. 5.2.

Таблиця 5.2

ВИДИ ІНВЕСТИЦІЙ І ВІДПОВІДНИЙ РОЗМІР ПРОЦЕНТНОЇ СТАВКИ

Види Інвестицій

Процентна ставка

Вимушені

Вимоги до норми прибутку відсутні

Вкладення з метою збереження позицій на ринку

близько 6 %

Оновлення основних виробничих фондів

10—15 %

Вкладення з метою зниження виробничих витрат завдяки використанню нової технології

від 15 %

Вкладення з метою освоєння нового ринкового сегмента

від 20 %

Ризикові інвестиції, пов'язані з випуском нової продукції

від 25 %

При визначенні ставки дисконту орієнтуються на процентну ставку кредитних організацій і ставку дохідності. Дисконтну ставку визначають як рівень дохідності, що можна отримати виходячи з різних інвестиційних можливостей. У фінансовому аналізі ставку дисконту, як правило, визначають на базі того процента, під який дана фірма може позичити кошти.

Розмір процентної ставки інвестицій базується, в основному, на рівні віддачі, яку ці вкладення можуть принести інвесторам, а сама ставка визначається цілями та напрямами інвестицій. Залежність величини процентної ставки від видів і цілей інвестицій наведено у табл. 5.2.

ТЕМА 6. ГРОШОВИЙ ПОТІК

1. Поняття грошового потоку

Вітчизняна практика оцінки інвестиційних рішень довгий час базувалася на визначенні величини прибутку, яку можна отримати в результаті реалізації проекту. Однак було б помилкою оцінювати проекти за критерієм чистого доходу, а не грошового потоку (cash flow). Використання грошового потоку дозволяє враховувати подію, яка об'єктивно відбулася — отримання або сплата грошей. Трактування деяких грошових витрат з точки зору бухгалтерського обліку не впливає на розмір прибутку і терміни його виявлення. Іноді вагомі грошові надходження не впливають на розмір доходу, і навпаки.

Під грошовим потоком розуміють різницю між кількістю отриманих і витрачених грошей, фактичні чисті готівкові кошти, які надходять у фірму (чи витрачаються нею) протягом деякого визначеного періоду.

З точки зору інвестиційного аналізу, грошовий потік обчислюється як різниця між надходженнями грошових коштів та їх витратами, що виникають у результаті реалізації проекту.

З точки зору інвестиційного аналізу, грошовий потік обчислюється як різниця між надходженнями грошових коштів та їх витратами, що виникають у результаті реалізації проекту.

Розрахунок грошових потоків не можна отримати зі стандартної фінансової звітності, оскільки інформація подається не у тій формі, що нам потрібна. Тому нижче на прикладі підприємства буде продемонстровано, яким чином підрахувати грошовий потік.

З балансу підприємства ми знаємо, що вартість активів фірми дорівнює вартості її заборгованості плюс вартість її власного капіталу. Так само грошовий потік з активів фірми має дорівнювати сумі грошового потоку кредиторам плюс грошовий потік акціонерам (чи власникам):

Грошовий потік з активів

=

Грошовий потік кредиторам

+

Грошовий потік акціонерам

Це означає, що грошовий потік з активів фірми дорівнює грошовому потоку, виплаченому постачальникам капіталу до фірми, що відображає генерацію грошей завдяки різноманітній діяльності фірми та використання грошей, або на виплату кредиторам, або власникам фірми. Розглянемо складові грошових потоків: грошовий потік з активів і грошовий потік кредиторам та акціонерам.

Грошовий потік з активів містить три компоненти: операційний потік грошей, капітальні витрати і приріст чистого робочого капіталу.

Операційний потік грошей — це потік грошей, що є результатом щоденної роботи фірми з виробництва і продажу. Витрати, пов'язані з фінансуванням фірмою своїх активів, не включаються до операційного потоку, оскільки вони не є операційними витратами.

Внаслідок того, що певна частина грошового потоку фірми, як правило, реінвестується в фірму, у фірми виникають капітальні витрати. Капітальні витрати — це чисті витрати на придбання активів без продажу активів.

Різниця між проектованим збільшенням оборотних активів і поточних зобов'язань визначається як зміна в чистому робочому капіталі. Приріст чистого робочого капіталу — це різниця між збільшенням поточних активів внаслідок реалізації нового проекту та автоматичним збільшенням кредиторських рахунків і нарахувань. Він вимірюється як зміна чистого робочого капіталу за період, що досліджується, і репрезентує чистий ріст теперішніх активів порівняно з теперішньою заборгованістю. Нижче три компоненти грошового потоку розглянуто більш детально.

Таблиця 6.1

ЗВІТ ПРО ПРИБУТКИ І ЗБИТКИ ПІДПРИЄМСТВА У 2004 р., грн.

Показник

Сума

Виручка від реалізації

1509

Операційні затрати

750

Амортизаційні відрахування

65

Прибуток до виплати податків і процентів

694

Виплата процентів

70

Прибуток до оподаткування

624

Податки

212

Чистий прибуток

412

Реінвестований прибуток

309

Виплата дивідендів

103

Для розрахунку операційного потоку необхідно визначити різницю між доходами та витратами, причому до витрат не включаються амортизація, оскільки це — не відтік грошей, та проценти, тому що вони є фінансовими витратами.

Амортизаційні відрахування — це вид затрат, які фірма не сплачує зовнішнім постачальникам як заробітну плату, а акумулює в окремий фонд, чим зменшує суму оподаткованого доходу та створює таким чином додатковий грошовий потік. Позитивний ефект амортизаційних відрахувань полягає в тому, що їх накопичення супроводжується виникненням додаткових коштів для розширення бізнесу, що сприяє підвищенню ділової активності фірми. Таким чином, основними причинами, які роблять амортизацію важливою статтею грошового потоку, є: значна вагомість цієї статті у бюджеті інвестування, зниження податкових зобов'язань, що дозволяє збільшити чисті доходи фірми, а також негрошові витрати, які, хоча й належать до витрат, але можуть використовуватися на інші, ніж інвестиційні, цілі.

У розрахунках операційного потоку враховуються податки, оскільки вони виплачуються грошима.

Якщо проаналізувати фінансову звітність підприємства (табл. 6.3), видно, що прибуток до виплати процентів і податків становить 694 грн. Це майже те, що нам потрібно, оскільки тут не включені виплачені проценти. Внесемо дві корективи у наші розрахунки. По-перше, згадаємо, що амортизація — це не грошові відрахування, тому для отримання грошового потоку необхідно додати знову 65 грн. амортизаційних відрахувань. По-друге, треба відняти 212 грн. податків, оскільки вони були виплачені грошима. Таким чином, у 2004 році операційний грошовий потік підприємства дорівнював 547 грн. (табл. 6.2).

Таблиця 6.2

РОЗРАХУНОК ОПЕРАЦІЙНОГО ГРОШОВОГО ПОТОКУ ПІДПРИЄМСТВА ЗА 2004 р., грн.

Показник

Сума

Прибуток до виплати процентів і податків

694

плюс амортизація

65

мінус податки

212

Операційний грошовий потік всього

547

Для завершення наших розрахунків грошового потоку з активів підприємства нам потрібно розглянути, яка частина з 547 грн. операційного грошового потоку була реінвестована в фірму. Спершу ми розглянемо витрати по основних активах.

Чисті капітальні витрати — це кошти, витрачені на придбання основних активів за мінусом коштів, отриманих від продажу основних активів.

Таблиця 6.3

БАЛАНС ПІДПРИЄМСТВА ЗА 2003 ТА 2004 pp., грн.

2003 р.

2004 р.

2003 р.

2004 р.

Активи

Зобов'язання та акціонерний капітал

Поточні активи

Поточна заборгованість

Гроші

104

160

Рахунки до сплати

232

266

Дебіторська заборгованість

455

688

Векселі видані

196

123

Запаси

553

555

Всього поточних активів

1112

1403

Всього поточна заборгованість

428

389

Постійні активи

Довгострокова заборгованість

Обладнання та споруди

1644

1709

Довгострокові кредити

408

454

Сплачені акції

600

640

Нерозподілений прибуток

1320

1629

Всього постійних активів

1644

1709

Всього довгострокова заборгованість

2328

2723

Всього активів

2756

3112

Всього зобов'язання та акціонерний капітал

2756

3112

Наприкінці 2003 року чисті основні активи підприємства (табл. 6.3) становили 1644 грн. Протягом року списано (амортизовано) 65 грн. вартості основних активів у звітності про доходи. Отже, якщо б ми не придбали жодних нових основних активів, чисті основні активи дорівнювали б 1644 - 65 = 1579 грн. на кінець року.

Баланс 2004 року подає 1709 грн. чистих основних активів, тобто підприємство витратило в цілому 1709 - 1579 = 130 грн. по основних активах протягом року. Таким чином, чисті капітальні витрати підприємства становлять 130 грн.:

залишкові чисті основні активи  1709

мінус початкові чисті основні активи 1644

плюс амортизація     65

чисті інвестиції в основні активи   130

Крім інвестування в основні активи, фірма також інвестує в поточні активи. Наприклад, якщо повернутися до балансу підприємства, то видно, що на кінець 2004 року підприємство має 1403 грн. поточних активів. У кінці 2003 року поточні активи становили 1112 грн., тобто протягом року підприємство інвестувало 1403 -1112 = 291 грн. у поточні активи.

Коли фірма змінює свої вкладення в поточні активи, її поточна заборгованість зазвичай також змінюється. Для визначення приросту чистого робочого капіталу легше за все було б взяти різницю між початковими та кінцевими цифрами чистого робочого капіталу (ЧРК). Чистий робочий капітал на кінець 2004 року становив 1403 -389= 1014 грн., а на кінець 2003 року — 1112 - 428 = 684 грн. Таким чином, чистий робочий капітал зріс на 330 грн. Інакше кажучи, підприємство зробило за рік чисту інвестицію в ЧРК у сумі 330 грн.:

кінцевий чистий робочий капітал   1014

мінус початковий чистий робочий капітал    684

приріст чистого робочого капіталу   330

Загальний грошовий потік з активів розраховується як операційний грошовий потік за мінусом коштів, вкладених в основні активи та чистий робочий капітал. Отже, для підприємства грошовий потік з активів становив у 2004 році:

операційний грошовий потік    547

мінус чисті капітальні витрати   130

мінус приріст чистого робочого капіталу   330

грошовий потік з активів      87

Очевидно, що ці 87 грн. грошового потоку з активів дорівнюють сумі грошового потоку фірми кредиторам і грошового потоку акціонерам.

Для великого підприємства мати від'ємний грошовий потік — зовсім не незвичайно. Як буде видно далі, від'ємний грошовий потік означає, що фірма отримала більше грошей, позичаючи і продаючи акції, ніж вона виплатила цього року кредиторам та акціонерам.

Як свідчать дані, підприємство виплатило 70 грн. процентів кредиторам. У балансі зазначено, що довгостроковий борг зріс на 454 - 408 = 46 грн. Таким чином, підприємство виплатило 70 грн. процентів, але позичило додатково 46 грн. У такому разі чистий грошовий потік кредиторам підприємства за 2004 рік становить:

виплачені проценти    70

мінус чисті нові позички   46

грошовий потік кредиторам  24

Для розрахунку грошового потоку акціонерам необхідно знати суму дивідендів, виплачену акціонерам, та суму коштів, витрачену на придбання нових акцій.

За даними звітності про доходи, дивіденди, виплачені акціонерам, дорівнюють 103 грн. Для того, щоб дізнатися, скільки нових акцій у чистому вигляді було придбано, треба розглянути загальний акціонерний капітал і додаткові кошти, сплачені на користь фірми. Ця стаття показує, скільки акціонерного капіталу компанія продала. Протягом року цей рахунок зріс на 40 грн., тобто отримано 40 грн. від продажу чистих нових акцій. Грошовий потік акціонерам підприємства за 2004 рік дорівнює 63 грн.:

виплачені дивіденди   103

мінус придбані чисті нові акції   40

грошовий потік акціонерам   63

І останнє, що треба зробити, це перевірити, що цифра грошового потоку з активів співпадає з сумою грошового потоку кредиторам та акціонерам. Як було розраховано вище, грошовий потік з активів становив 87 грн., грошовий потік кредиторам та акціонерам становить 24 + 63 = 87 грн. На рис. подається підсумок двох методів розрахунку грошового потоку.

 

2. Проектний грошовий потік та його розрахунок

Результатом впровадження проекту є зміна загальних грошових потоків фірми сьогодні та в майбутньому. Для оцінки пропонованої інвестиції необхідно розглянути зміни в грошових потоках фірми, а потім вирішити, чи приносять вони прибутки фірмі. Першим, і найбільш важливим кроком, є визначення грошових потоків, обумовлених проектом.

Обумовлені (доречні) грошові потоки — це потоки фірми, які є прямим наслідком рішення про впровадження проекту.

Вони розглядаються з точки зору змін або приросту існуючого грошового потоку фірми та мають назву прирісних (додаткових) грошових потоків, пов'язаних з проектом. Концепція додаткового грошового потоку є центральною в інвестиційному аналізі.

Під додатковим грошовим потоком інвестиційного проекту розуміють всі зміни в майбутніх грошових потоках фірми, що є прямим наслідком впровадження проекту.

Дане визначення додаткових грошових потоків має очевидний і важливий результат: будь-який грошовий потік, що існує незалежно від наявності проекту, не є обумовленим, тобто доречним. При його оцінці слід пам'ятати, що витрати минулого періоду (грошові витрати, які вже були понесені і які неможливо відшкодувати прийняттям чи неприйняттям даного проекту) не є додатковими, тому їх не слід включати в розрахунок проектних витрат. Розрахунок додаткових потоків повинен базуватися на підході альтернативної вартості (оптимально можливих витрат, які показують прибуток від найкращого альтернативного використання активу), оскільки саме вони визначаються як грошові потоки, що можна було б отримати від активів, якими вже воіє фірма. При розгляді проекту слід обов'язково оцінювати власні ресурси як додаткові грошові витрати. Якщо реалізація проекту впливає на грошові потоки в інших підрозділах фірми (поява екстерналїі), слід визначити, чи є ці додаткові надходження новими для компанії, чи вони — трансферти з іншого підрозділу. Якщо додаткові потоки не є новими для компанії, їх не слід враховувати як додаткові потоки від реалізації проекту. Крім того, для розрахунку амортизаційної основи використовується повна вартість обладнання, яка містить вартість обладнання, витрати на його транспортування та встановлення.

На практиці розрахувати майбутні загальні грошові потоки фірми з проектами чи без них, особливо для великої фірми, досить важко. Тому після визначення ефекту впровадження запропонованого проекту на грошові потоки фірми необхідно зосередитися тільки на додаткових грошових потоках, що є результатом проекту. Такий підхід має назву принцип незалежності. Застосування його дає змогу відокремити додаткові грошові потоки за проектом та, як наслідок, розглядати проект як міні-фірму з власними майбутніми доходами і затратами, власними активами і, звичайно ж, грошовими потоками. Головне завдання аналітиків тут в основному полягає у порівнянні грошових потоків міні-фірми із затратами, що понесені на її організацію. Таким чином, при оцінці проекту необхідно аналізувати проект з точки зору його переваг, відрізняючи від іншої діяльності фірми чи інших проектів.

Пам'ятаючи, що грошові потоки з активів складаються з трьох компонентів — операційного грошового потоку, капітальних витрат і приросту чистого робочого капіталу, для оцінки проекту необхідно скласти характеристику кожного з компонентів:

проектний грошовий потік

=

проектний операційний грошовий потік

мінус

проектний приріст чистого робочого капіталу

мінус

проектні капітальні витрати

 

 

ТЕМА 7. СТАНДАРТНІ ФІНАНСОВІ ТА НЕФОРМАЛЬНІ КРИТЕРІЇ ПРИЙНЯТТЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РІШЕНЬ

1. Принципи оцінки ефективності інвестиційних рішень

Визначення цінності проекту порівняно з іншими проектами, а також аналіз фінансової привабливості проекту за умов обмеженості ресурсів вимагає додержання загальних правил їх оцінки та порівняння. У інвестиційному аналізі ці правила називаються критеріями рішень, використання яких дозволяє аналітику прийняти єдине вірне рішення: ухвалити, відхилити чи переорієнтувати проект. Вибір конкретного критерію для прийняття рішення про фінансову чи економічну доцільність проекту залежить від різних факторів: ринкова перспектива, існування обмежень на ресурси для фінансування проекту, коливання чистих потоків фінансових коштів, можливість одержання пільг при придбанні певних ресурсів. Незважаючи на поширеність і популярність деяких критеріїв для аналітика надзвичайно важливо бути обізнаним з усією багатогранністю правил, щоб обрати таку комбінацію критеріїв, яка є найбільш прийнятною для певного проекту.

При розгляді конкретних критеріїв необхідно обов'язково брати до уваги узгодженість розрахунків у часі, оскільки потоки грошових коштів у різні часові періоди мають різну цінність. Тому для подальшого узгодження оцінки грошових потоків слід чітко обумовити початковий рік здійснення проекту як нульовий або перший. Наприклад, у проектах, пов'язаних зі значними капітальними витратами, в початковому році часто користуються системою з нульовим роком, щоб підкреслити високі первісні витрати.

Вибір моменту часу для дисконтування потоків грошових коштів (вигід чи витрат) повинен бути погоджений відносно початку чи кінця року для всіх річних платежів і надходжень. Якщо в аналізі передбачається, що щорічні потоки грошових коштів розраховуються на кінець року, то це припущення означає, що темпи інфляції включаються в потоки грошових коштів (виробничі чи експлуатаційні) на кінець першого року, а всі капітальні чи виробничо-експлуатаційні витрати першого року дисконтуються.

Теорія аналізу інвестиційних рішень передбачає використання системи аналітичних показників, які дозволяють визначити прийнятність капітальних вкладень.

Практика оцінки ефективності інвестиційних рішень має в своїй основі такі принципи:

  •  оцінка можливості інвестування базується на зіставленні грошового потоку, що формується в результаті реалізації проекту, і вкладень, необхідних для його здійснення;
  •  приведення інвестиційного капіталу і грошового потоку до єдиного розрахункового року (що, як правило, передує початку проекту);
  •  дисконтування грошових потоків здійснюється за ставками дисконту, що відображають альтернативну вартість капіталу.

Інвестиційні вкладення визнаються доцільними, якщо додатковий грошовий потік від реалізації проекту достатній для повернення початкової суми капітальних вкладень та забезпечення необхідної віддачі на вкладений капітал.

Найбільш поширеними і надзвичайно популярними є інтегральні показники, основані на концепції дисконтування. До них передусім належать:

  •  чисті дисконтовані грошові потоки;
  •  чиста теперішня вартість;
  •  коефіцієнт вигоди — затрати;
  •  внутрішня норма дохідності;
  •  період окупності;
  •  еквівалентний ануїтет;
  •  ефективність витрат.

2. Методика розрахунку основних фінансових критеріїв

Найбільш відомим і найчастіше застосовуваним у практиці прийняття інвестиційних рішень є показник чистої теперішньої вартості (net present value NPV), що також відомий як «чиста приведена цінність», «чиста дисконтована вартість» або «дисконтовані вигоди». Цей показник відображає приріст цінності фірми в результаті реалізації проекту, оскільки він являє собою різницю між сумою грошових надходжень (грошових потоків — припливів), які виникають при реалізації проекту і приводяться (дисконтуються) до їх теперішньої вартості, та сумою дисконтованих вартостей усіх витрат (грошових потоків — відтоків), необхідних для здійснення цього проекту. Багато аналітиків вважають чисту теперішню вартість найкращим критерієм для більшості проектів. Щоб розрахувати цей показник, скористаємося такими формулами:

де Ві — повні вигоди за рік t;

Сі — повні витрати за рік t;

і — відповідний рік проекту (1, 2, 3, ... n);

n — строк служби проекту, глибина горизонту в роках;

r — ставка дисконту (процентна).

Критерій відбору за чистою теперішньою вартістю означає, що проект схвалюється у випадку її позитивного значення, тобто внаслідок реалізації проекту цінність фірми зросте. При виборі із взаємовиключаючих проектів перевага надається тому, в кого більш високі значення чистої поточної вартості.

Поширення методу оцінки ефективності проектів за допомогою NPV обумовлено можливістю безпосередньо визначити ефект від проекту, а також оцінити сумарні чисті вигоди від кількох незалежних проектів (властивість адитивності надається тільки показнику чистої теперішньої вартості). Однак даний показник не відображає відносну міру приросту цінності в результаті реалізації проекту, що має дуже велике значення для інвестора.

Іншим загальним критерієм, що значно рідше використовується в практиці інвестиційних рішень, є коефіцієнт вигоди — затрати (benefit cost В/С). Він визначається як сума дисконтованих вигод, поділена на суму дисконтованих затрат, і обчислюється за формулою:

Критерієм відбору проектів за допомогою коефіцієнта вигоди — затрати полягає в тому, що при значенні коефіцієнта, який перевищує чи дорівнює одиниці, реалізація проекту визнається доцільною. Проте, незважаючи на популярність оцінки проектів за допомогою даного показника, він має досить суттєві недоліки. По-перше, він неприйнятний для ранжування за перевагами незалежних проектів і абсолютно не підходить для відбору взаємовиключаючих проектів. Оскільки порівнюється відносний розмір вигод стосовно витрат, слід пам'ятати, що цей показник не відображає фактичну величину чистих, вигод від проекту. Наприклад, невеликий проект може мати значно більший коефіцієнт вигоди — затрати, ніж великий проект, і якщо не скористатися додатковими розрахунками критерію NPV, то можна прийняти помилкове рішення щодо вибору проекту.

Найбільш прийнятними умовами застосування коефіцієнта вигоди — затрати є наявність жорстких обмежень по капіталу. За наявності таких обмежень щодо бюджету проекту ранжування проектів відбувається відповідно до найбільшого значення коефіцієнта до тих пір, поки бюджет не буде вичерпано. Формула розрахунку бюджету в умовах обмеженості капіталу стає на вигляд такою:

де Оi — виробничі та експлуатаційні затрати; К— капітальні витрати. При дефіциті ресурсів коефіцієнт вигоди — затрати видозмінюється і розраховується за формулою:

де Ri — вартість дефіцитного ресурсу.

Даний показник, порівнюючи величину чистих вигод з вартістю дефіцитних ресурсів, дозволяє відібрати проекти, для яких унікальні ресурси мають серйозне значення. До дефіцитних ресурсів часто відносять іноземну валюту, яка для багатьох країн є стимулюючим фактором розвитку. У даному разі розрахунок коефіцієнта дорівнює відношенню чистих дисконтованих витрат до іноземної валюти. Головною потенційною проблемою при використанні даного коефіцієнта є подвійний рахунок, що перекручує результати оцінки.

Наступним інтегральним показником, який сьогодні найчастіше використовується в міжнародній практиці інвестиційного проектування, є внутрішня норма дохідності (internal rate of return IRR). Дуже часто в літературі цей критерій має назви «внутрішній коефіцієнт окупностей інвестицій», «внутрішня норма дисконту». Даний показник відображає норму дисконту, за якої чиста теперішня вартість (NPV) дорівнює нулю.

Для інвестиційних проектів існує жорсткий взаємозв'язок між величиною чистої теперішньої вартості і величиною ставки дисконту: чим вищий коефіцієнт дисконтування, тим менша величина NPV.

Для розрахунку величини внутрішньої норми дохідності проекту можна скористатися формулою

де і1 — ставка дисконту, при якій значення NPV додатне;

і2ставка дисконту, при якій проект стає збитковим і NPV стає від'ємним;

NPV1 — значення чистої поточної вартості при і1;

NPV2 — значення чистої поточної вартості при і2.

У інвестиційному аналізі цей показник дає аналітикам еталон для порівняння альтернативної вартості капіталу (дійсну ставку дисконту, прийнятну для проекту) зі значенням внутрішньої норми дохідності.

Економічно природа внутрішньої норми дохідності являє собою максимальний процент за кредит, який можна виплатити за строк, що дорівнює життєвому циклу проекту, за умови, що весь проект здійснюється тільки за рахунок цього кредиту. Це дає змогу використовувати IRR для визначення доцільності залучення кредитних ресурсів: якщо процент кредиту нижчий за IRR, то використання цих ресурсів є доцільним для проекту.

Водночас деякі властивості IRR можуть обмежити його застосування. По-перше, для проекту може й не існувати єдиної IRR (математична модель може дати кілька значень внутрішньої норми дохідності). Така множинність рішення з'являється, якщо щорічні чисті грошові потоки в період реалізації проекту змінюють знак (наприклад, з негативного на позитивний і навпаки) кілька разів. Це відбувається у тих випадках, коли гроші, отримані від проекту, знову реінвестуються у проект.

По-друге, застосування єдиного значення ставки дисконту і передбачає, що його величина є постійною протягом строку служби проекту. Однак для проектів з тривалими часовими горизонтами, враховуючи їх високу невизначеність у пізніші періоди, навряд чи можна застосувати єдиний коефіцієнт дисконтування продовж усього життєвого циклу проекту.

По-третє, на відміну від чистої поточної вартості та коефіцієнта вигоди — затрати критерій внутрішньої норми дохідності встановлює інші пріоритети при ранжуванні проектів, які взагалі неприйнятні для взаємовиключаючих проектів.

Сучасний аналіз проектів наголошує на сукупному застосуванні показників NPV тa IRR .

Процес розрахунку показника внутрішньої норми дохідності ґрунтується на пошуку величини процентної ставки методом інтеграції послідовних наближень. При цьому спочатку за допомогою експертне вибраної величини коефіцієнта дисконтування визначається чиста теперішня вартість. Якщо при цьому NPV виявляється позитивним, розрахунок повторюється з використанням більшої величини коефіцієнта дисконтування (чи навпаки), поки не вдасться дібрати такий коефіцієнт дисконтування, при якому NPV дорівнює нулю.

Як критерій оцінки проекту внутрішня норма дохідності встановлює економічну межу прийнятності проектів. Формально IRR показує ставку дисконту, за якою проект не збільшує і не зменшує вартість фірми, тому вітчизняні аналітики часто називають цей показник перевірним дисконтом. Він відображає граничне значення коефіцієнта дисконтування, що розділяє інвестиції на прийнятні і неприйнятні.

Графічне зображення чистих дисконтованих грошових потоків за роками проекту отримало назву фінансового профілю проекту. Розрізняють фінансовий профіль, побудований з наростаючим підсумком, і фінансовий профіль без наростаючого підсумку. Останній відображає відтік або приплив грошових коштів по кожному року, приведені до нульового року проекту (рис. 7.1).

Фінансовий профіль чистої теперішньої вартості показує, в який період проект виходить із зони від'ємного сальдо, які за обсягом витрати в кожному році слід очікувати і якою є величина грошових надходжень за роками проекту. Цей графік може бути використано для фінансового планування, коли визначаються необхідні розміри фінансування запланованих витрат за роками проекту, час, коли можна почати сплату процентів (якщо як фінансові ресурси використовуються позичкові кошти) та суми основного боргу.

Фінансовий профіль проекту з наростаючим підсумком будується з урахуванням підсумку грошових потоків попередніх періодів. Складений таким чином фінансовий профіль дозволяє проілюструвати строк окупності проекту, величину його чистої теперішньої вартості, яка відображає доцільність прийняття інвестиційного рішення.

Досить поширеним у фінансовому аналізі є показник строку окупності (pay back РВ) який демонструє, за який період проект покриє витрати. У проектах, що служать понад рік, строк окупності завжди припускає дисконтування на підставі цінності грошей за часом. На жаль, занадто часто застосовується так званий «простий строк окупності», який не передбачає дисконтування майбутніх вигод і витрат, тому не дозволяє вірно оцінити доцільність капіталовкладень, що плануються.

Відбір за критерієм строку окупності означає, що схвалюються проекти з найкращим строком окупності або проекти, що вкладаються в максимально допустимий строк окупності. Термін встановлюється в роках, місяцях і навіть днях. Оскільки цей критерій безпосередньо пов'язаний з покриттям інвестиційних витрат за найкоротший час, він не сприяє проектам, що приносять великі вигоди у більш пізні строки. Проте показник застосовується у фінансовому аналізі, оскільки інвестор зацікавлений в одержанні швидкої віддачі на інвестиції. Таку короткозорість добре видно в економічному аналізі, оскільки суспільство не стільки турбується про покриття витрат, скільки про вибір проекту, що приносить найбільші вигоди суспільству.

Досить часто у практиці аналізу аналітики зустрічаються з необхідністю порівняння проектів, що мають різні життєві цикли. Наприклад, компанія розглядає два взаємовиключаючих проекти придбання устаткування: перший — купівля устаткування, яке вже було у використанні і яке можна буде експлуатувати протягом 5 років; другий — придбання нового устаткування, строк служби якого становить 12 років.

Для вирішення подібного типу проблем можна скористатися критерієм еквівалентного ануїтету (equivalent annuity ЕА) або середньорічної чистої теперішньої вартості, який розраховується за формулою:

де NPV — чиста теперішня вартість за проектом;

А1теперішня вартість ануїтету при заданих ставці дисконту і строку життєвого циклу проекту.

Відбір проектів за допомогою даного показника здійснюється за найбільш високою величиною еквівалентного ануїтету, оскільки передбачається нескінчене реінвестування, поки строки життя всіх проектів не закінчаться одночасно.

Слід пам'ятати, що головними умовами використання даного критерію є, по-перше, можливість відтворення інвестицій за рахунок реінвестування грошових надходжень від проекту для досягнення одночасного вибуття основних фондів по обох проектах; по-друге, припущення нескінченого реінвестування грошових надходжень, що забезпечує діяльність фірми.

Іноді в інвестиційному аналізі витрати проекту можна досить легко визначити і кількісно продемонструвати, тоді як виразити вигоди в грошових одиницях набагато складніше. У цьому випадку такі критерії, як чиста теперішня вартість і коефіцієнт вигоди — затрати, можуть бути обчислені тільки дуже приблизно і виявитися неточними.

Критерій прийняття рішення, що оцінює проекти лише за самими витратами, називається ефективністю витрат. Він може застосовуватися, коли існує два чи більше альтернативних (тобто конкуруючих чи взаємовиключаючих) підходів для одержання одного й того ж результату. Таким чином, вигоди від альтернативних підходів аналітик визначає як рівні, і для відбору проекту не треба проводити численні розрахунки. В аналізі ефективності витрат правило прийняття рішення полягає у виборі проекту, що має найменші витрати і дає однаково бажаний результат.

Пам'ятаючи, що усі витрати різночасові, слід витрати за проектом привести у відповідність з еквівалентними річними витратами. Наприклад, компанії потрібна копіювальна машина. Машина А коштує 15 тис. грн. з щорічними експлуатаційними витратами 4 тис. грн. Термін служби — 3 роки. Машина Б коштує 10 тис. грн. з щорічними експлуатаційними витратами 5,5 тис. грн.

Рентабельність інвестицій (profitability index PI) — показник, що відображає міру зростання цінності фірми в розрахунку на 1 грн. од. інвестицій. Розрахунок цього показника проводиться за формулою:

Даний показник оцінює грошові надходження в і-му році, одержані завдяки інвестиціям (CFі) з величиною первісних інвестицій Іо.

На відміну від попередніх критеріїв, що застосовуються до всіх вигод і витрат, критерій Бруно використовується для оцінювання потенціалу проекту в заміщенні імпорту. Цей показник визначає, чи заощаджує, чи заробляє країна іноземну валюту на внутрішньому виробництві або експорті товару в результаті проекту. При цьому критерії чиста економія іноземної валюти внаслідок відмови від імпорту товару, що виробляється тепер завдяки проекту або доходам від експорту, ділиться на витрати внутрішнього виробництва (проекту) даного товару. Він розраховується таким чином:

Критерій Бруно = Чиста економія іноземної валюти або експортні доходи / витрати внутрішнього виробництва за проектом * тіньовий валютний курс

Даний критерій показує нам, чи виправдано з точки зору використання іноземної валюти експортувати або виробляти і споживати товар усередині країни в результаті запропонованого проекту, замість того, щоб продовжувати його імпортувати. У чисельнику формули чиста економія іноземної валюти або її одержання дорівнюють розрахунковій вартості продукції проекту в цінах імпорту (виходячи з припущення, що якби ці продукти не вироблялись усередині країни в результаті проекту, то їх імпортували б) мінус вартість імпортних витрат на проект в іноземній валюті (вираженій у тіньових цінах шляхом застосування тіньового валютного курсу в економічному аналізі).

Критерій відбору полягає в пошуку проектів з відношеннями, що дорівнюють одиниці або перевищують її. Незважаючи на те, що можуть існувати важливі політичні і соціальні причини для внутрішнього виробництва, які не враховуються в цьому критерії (як в усіх інших), критерій Бруно дозволяє нам відчути валютну привабливість проекту.

3. Порівняння проектів за допомогою різних критеріїв оцінки

Порівняння проектів з метою прийняття правильних інвестиційних рішень є найбільш складною проблемою для планування розвитку. Навіть після того, як критерії обчислені, слід упорядкувати проекти за різними критеріями, що допоможе розкрити питання оптимального інвестиційного вибору. Оскільки кращий проект за критерієм NPV може виявитись не найпреференційнішим за критерієм В/С, в аналітика повинна бути повна ясність щодо дійсних обмежень і мети проекту.

Найчастіше застосовуються такі критерії, як NPV, коефіцієнт В/С та IRR.

При розгляді конкретного проекту присутня загальна одностайність у разі ствердження того, що NPV майже завжди є більш преференційним критерієм, оскільки цей показник націлений на максимізацію чистих вигод для інвестора (фінансовий аналіз). Перелічені вище проблеми з IRR та коефіцієнтом В/С вимагають зосередження уваги на NPV за умови, що проект є незалежним і немає обмежень на капітальні витрати.

Існує ряд загальних правил використання альтернативних критеріїв прийняття рішень та ефективності.

Якщо у проекті є бюджетні обмеження, то треба прослідкувати, чи змінюють своє значення чисті річні грошові потоки з позитивного на негативне значення (і навпаки) понад одного разу. Якщо чисті грошові потоки змінюють знак не більше одного разу, то необхідно для ранжування проектів застосувати критерії внутрішньої норми дохідності, коефіцієнт вигоди — затрати та його різновид — коефіцієнт вигоди — затрати за наявності жорстких обмежень по капіталу.

У разі, коли чисті грошові потоки поводять себе нестійко при обмеженні операційних (виробничих) і капітальних витрат, можна скористатися показником коефіцієнта вигоди — затрати, а при обмеженні тільки капітального бюджету більш преференційним буде коефіцієнт вигоди — затрати у межах встановлених капітальних витрат.

За умов відсутності бюджетного обмеження і доступності грошових коштів необхідно оптимізувати використання ресурсів у множині вибору, збільшуючи масштаб найбільш ефективних проектів до тих пір, поки граничні вибори проекту не зрівняються з граничними витратами.

Стійкість грошових потоків передбачає використання таких критеріїв для ранжування та відбору, як показники чистої теперішньої вартості (NPV) та внутрішньої норми дохідності (IRR). Для нестійких грошових потоків слід обмежитися тільки показником NPV.

При розгляді взаємовиключаючих проектів можна застосовувати показники чистої теперішньої вартості, а щоб запобігти дискримінації великих проектів — показники внутрішньої норми дохідності. В умовах невизначеності і високої міри непевності в майбутньому критерієм відбору краще послужить строк окупності.

Подолати труднощі оцінки вигод від проекту в грошовій формі при ранжуванні проектів можна за допомогою критеріїв ефективності витрат. Як критерій у даному випадку можна використати постійні витрати для більшості комплексних товарів (продуктів).

Якщо одним з пріоритетів розвитку країни і завданням проекту є економія (надходження) іноземної валюти, то слід скористатися критерієм Бруно.

При точному визначенні мети (наприклад, максимізувати чисті вигоди або знайти ціну окупності) і обмежень найбільш допустимі і прийнятні критерії є очевидними для аналітика.

Рішення схвалити чи відхилити проект звичайно приймається у розрізі стратегії планування розвитку підприємства, регіону, економіки в цілому.

4. Неформальні процедури відбору та оцінки проектів

Будь-який проект характеризується кількома видами показників, пов'язаних з оцінкою його ефективності. Як правило, ці показники характеризують величину чистої теперішньої вартості, внутрішньої норми дохідності, періоду окупності капіталовкладення. Деякі показники доповнюють один одного, інші ж (наприклад інтегральні показники) практично незалежні.

Нерідко для відбору варіантів проекту та прийняття рішення про його здійснюваність необхідно користуватися неформальними процедурами для врахування значень усіх факторів та взаємозв'язків, що дозволяють зробити висновок про доцільність реалізації проекту.

При виборі проекту фірмою-інвестором повинна бути визначена своя система пріоритетів.

Система пріоритетів може включати такі можливі варіанти:

  •  суспільна значущість проекту;
  •  вплив на імідж компанії-інвестора;
  •  відповідність меті інвестора;
  •  ринковий потенціал продукту, що створюється;
  •  відповідність фінансовим та організаційним можливостям інвестора;
  •  екологічність та безпечність проекту;
  •  рівень ризику;
  •  відповідність нормативно-правового середовища реалізації проекту.

На першому етапі в основному використовуються експертно-аналітичні методи: побудова дерева цілей (яке є розвитком відповідних завдань цільового критеріального комплексу), дерева проблем, аналіз достатності існуючих організаційних структур. На другому етапі проводиться формування попередніх програм реалізації проблеми в цілому або її збільшених складових.

На попередній стадії, як правило, оцінюють верхню межу можливих витрат, яка надалі могла б бути орієнтиром для відповідних критеріїв оцінки проектів і розробок.

При формуванні інвестиційних програм критеріями якості можуть виступати: повнота реалізації заходів, що входять в програму, комплексність, оперативність, рівень наукомісткості, міра керованості або надійності, доступність ресурсів, зв'язок із суміжними галузями економіки, вдосконалення інфраструктури, підтримка зайнятості та потенційних інвесторів, можливість наступної диверсифікації.

Для реалізації програми можуть створюватися організаційно-інституційні структури, завданням яких є акумулювання ресурсів, створення мотиваційного середовища для потенційних учасників робіт, об'єднання зусиль виробничих та науково-технічних ланок, організація управління роботами.

В окремих випадках відбір проектів може здійснюватися на конкурсній основі. Конкурс проектів передбачає:

  •  розробку умов конкурсу;
  •  створення конкурсних рад та експертних груп;
  •  уточнення системи критеріїв;
  •  систематизацію поповнення та уточнення бази даних по перспективних проектах та розробках;
  •  проведення конкурсів;
  •  аналіз повноти охоплення проблем переможцями конкурсу та розробку вимог до додаткових розробок.
  •  Процедура відбору проекту ґрунтується на тих засадах, що держава:
  •  може здійснювати функції посередника та організатора інвестиційної діяльності, створювати відповідну інфраструктуру;
  •  надавати інвесторам пряму та непряму підтримку, якщо це відповідає її інтересам або брати участь у спільній підприємницькій діяльності;
  •  може виступати як основоположник нових організаційних форм інноваційної та інвестиційної політики, а також ініціатор створення спеціальних інвестиційних фондів для концентрації коштів різних джерел з метою реалізації пріоритетних для держави проектів.

При формуванні списку проектів, що підлягають підтримці, участі або прямому фінансуванню слід враховувати, якої групи проектів вони стосуються. Це пов'язано в першу чергу з мірою підтримки державою різних проектів. Отже, розрізняють:

  •  проекти, призначені для реалізації попередньо розроблених і стверджених державних програм, тобто тих, що формуються під заздалегідь задані строк і результат;
  •  проекти, орієнтовані на реалізацію пріоритетного для держави виробничого чи науково-технічного напряму;
  •  ініціативні проекти поза рамками пріоритетних напрямів.

Рішення про структуру розподілу коштів приймаються на підставі пріоритетів, зазначених в інвестиційній програмі на поточний рік, затвердженій урядом.

На попередній стадії відбору проектів необхідно враховувати їх корисність для держави. В інвестиційних програмах не конкретизуються суб'єкти реалізації ні в державній, ні в науково-технічній сферах, вони містять тільки попередню інформацію про них. Тому дана стадія складається з двох етапів: визначення пріоритетних напрямів і формування принципових програм реалізації проблеми в цілому.

На першому етапі здійснюють структуризацію пріоритетних напрямів, яка включає системний аналіз проблеми їх реалізації, виявляє її складові та оцінює можливості вирішення проблем, що виникають. У рамках конкурсного відбору не можна обмежуватися одним, навіть інтегральним формальним критерієм. Це стосується не тільки пріоритетних для держави, але й усіх інших проектів. Проекти, що претендують на пріоритетність, мають аналізуватися на базі багатосторонньої експертної оцінки. Рішення повинно прийматися з урахуванням багатьох різноманітних, часто суперечливих характеристик проекту та його учасників, що носять кількісний або якісний характер. Частина цих характеристик стосується економічних, екологічних і соціальних наслідків реалізації проекту і економіки, регіону, галузі.

На другому етапі описуються різноманітні ризики, пов'язані з процесом реалізації проекту.

Критерії відбору інвестиційних проектів умовно поділяються на такі:

  •  цільові критерії;
  •  зовнішні та екологічні критерії;
  •  критерії реципієнта, що здійснює проект;
  •  критерії науково-технічної перспективності;
  •  комерційні критерії;
  •  виробничі критерії;
  •  ринкові критерії;
  •  критерії регіональних особливостей реалізації проекту.

Перша група критеріїв визначає напрям інвестицій, що мають бути підтримані державою, інші стосуються конкретного проекту. Критерії кожної з груп поділяються на обов'язкові та оціночні.

Невідповідність обов'язковим критеріям супроводжується відмовою від участі в проекті.

Процедура оцінки критеріїв вимагає визначення величини цього критерію як для всього проекту, так і для окремих його учасників. У разі визначення цільових критеріїв необхідно пов'язати їх з соціально-економічною ситуацією в країні, регіоні та виявити можливі пріоритети розвитку. Критерії цільового відбору використовують тільки на стадії відбору пріоритетних напрямів інвестування.

Відбір проектів проводиться після виконання двох обов'язкових процедур — визначення переліку пріоритетних напрямів та формування програм реалізації пріоритетів.

Таблиця 7.1

ЗМІСТОВНИЙ СКЛАД ГРУП КРИТЕРІЇВ ВІДБОРУ ПРОЕКТІВ

Групи критеріїв

Склад

Зовнішні та екологічні критерії

• правова забезпеченість проекту

• можливість впливу перспективного законодавства на проект

• реакція громадської думки на здійснення проекту

• наявність шкідливих продуктів та виробничих процесів (позитивна, негативна, нейтральна)

• вплив проекту на рівень зайнятості 

Критерії реципієнта, що здійснює проект

• навички управління і досвід підприємців, якість керівного персоналу, компетентність і зв'язки, характеристика керуючих третьою стороною

• стратегія у галузі маркетингу, наявність досвіду роботи на зовнішньому ринку

• дані про фінансову спроможність, стабільність фінансової історії

• досягнуті результати діяльності та їх тенденції

• дані про потенціал росту

• показники диверсифікації (висока, низька, середня) 

Науково-технічні критерії

• перспективність науково-технічних рішень, що використовуються

• патентна чистота виробів і патентоспроможність технічних рішень, що використовуються

• перспективність використання одержаних результатів в майбутніх розробках

• міра впливу на інші проекти, що являють собою державний інтерес 

Фінансові критерії

• очікувана норма чистої теперішньої вартості

• значення внутрішньої норми дохідності, що задовольняє інвестора

• відповідність проекту критеріям ефективності інвестицій

• строк окупності і сальдо реальних грошових потоків

• стабільність надходження доходів від проекту

• можливість використання податкових пільг

• оцінка періоду утримання продукту на ринку, ймовірний обсяг продажів по роках

• необхідність залучення позичкового капіталу (третіх осіб чи банківського) та його частка в інвестиціях

• фінансовий ризик, пов'язаний із здійсненням проекту 

Виробничі критерії

• доступність сировини, матеріалів та необхідного додаткового устаткування

• необхідність технологічних нововведень для здійснення проекту

• наявність виробничого персоналу (за кількістю та кваліфікацією)

• можливість використання відходів виробництва

• потреба в додаткових виробничих потужностях (додатковому устаткуванні) 

Ринкові критерії

• відповідність проекту потребам ринку

• оцінка загальної ємності ринку щодо запропонованої та аналогічної продукції (послуг, технології) до моменту виходу запропонованої продукції на ринок (низька, середня, висока)

• оцінка ймовірності комерційного успіху

• еластичність ціни на продукцію

• необхідність маркетингових досліджень і реклами для просування запропонованого продукту на ринок

• відповідність проекту вже існуючим каналам збуту

• оцінка перешкод для проникнення на ринок

• захищеність від застарілої продукції

• оцінка очікуваного характеру конкуренції (цінова, в сфері якості та ін.) та її вплив на ціну продукту

Регіональні критерії

• ресурсна можливість регіону

• міра соціальної нестабільності

• стан інфраструктури (телекомунікації, банківське обслуговування, транспортний зв'язок і т. ін.)

При виборі проектів насамперед перевіряють обов'язкові критерії. Якщо всі вони виконуються, то можливим стає подальший аналіз проекту. Кожному з використаних критеріїв експерт дає оцінку, наприклад за трибальною шкалою — «низька», або «1», «середня», або «2», «висока», або «З». У разі існування узагальнюючих критеріїв частина критеріїв групи може бути замінена узагальнюючим (інтегральним) критерієм.

Для всіх груп критеріїв, крім комерційних, визначаються середній бал і критерій прохідного балу.

Для проектів, що проходять по некомерційних критеріях, розраховуються показники ефекту або ефективності (для кожного з учасників проекту і за їх вибором). Крім того, розгляду підлягають необхідність залучення капіталу третіх осіб і міра фінансового ризику в рамках проекту. Проекти з високим фінансовим ризиком можуть розглядатися тільки для пріоритетних напрямів інвестування за умови високого (понад 2,5) середнього балу за некомерційними критеріями. Оцінка необхідності залучення капіталу третіх осіб використовується для прийняття рішення про залучення позичкових коштів, розширення числа учасників або про акціонування проекту.

Міра зниження допустимого рівня ефективності при підвищенні рангу пріоритетності напряму може визначатися конкурсною комісією за рекомендаціями експертів.

Проекти, що реалізують пріоритети вищого рангу, можуть прийматися і при негативній нормі доходу. Проте і в цьому випадку перевага у конкурсі може віддаватися проекту з максимальною ефективністю.

ТЕМА 8. ДИНАМІЧНИЙ АНАЛІЗ БЕЗЗБИТКОВОСТІ ПРОЕКТУ

1. Управління структурою витрат за проектом

Досить поширеною є думка, що важливим показником проекту є обсяг продажу або виручка від реалізації. Коли аналізують можливості випуску нового продукту або освоєння нового ринку, дуже важко точно передбачити, який обсяг продукції можна продати. З цієї причини обсяг продажу аналізується ретельніше, ніж інші показники.

Аналіз беззбитковості є популярною методикою, яка широко використовується для аналізу співвідношення між обсягом продажу та прибутковістю. Усі показники беззбитковості мають спільну мету: необхідно отримати відповідь на запитання, наскільки погано повинні йти справи з продажем товару, щоб проект почав завдавати збитків.

При обговоренні беззбитковості проекту розуміння різниці між постійними та змінними витратами, а також можливості управління ними є дуже важливим для прийняття інвестиційних рішень.

За визначенням змінні витрати змінюються разом зі зміною обсягу випуску і дорівнюють нулю, якщо обсяг випуску дорівнює нулю.

Наприклад, прямі витрати праці та витрати матеріалів завжди належать до змінних витрат. Це легко пояснити, бо якщо завтра припиниться виробництво, то витрати на працю та матеріали будуть відсутні. Припустимо, що середні змінні витрати (змінні витрати на одиницю продукції) мають постійну величину. Це означає, що загальні змінні витрати дорівнюватимуть витратам на одиницю, помноженим на кількість продукції. Інакше кажучи, співвідношення між загальними змінними витратами (VC), витратами на одиницю продукції (v) та кількістю продукції (Q) може бути виражено як:

Постійні витрати не змінюються протягом певного періоду часу.

Тобто, на відміну від змінних витрат, вони не залежать від обсягу продукції, яка виробляється протягом певного періоду часу (в усякому разі, від обсягу продажу продукції певного асортименту).

Наприклад, орендна плата за використання виробничих потужностей або заробітна плата президента компанії належать до постійних витрат (в усякому разі, протягом певного періоду часу).

Звичайно, постійні витрати не є постійними назавжди. Вони є постійними тільки протягом певного періоду, скажімо кварталу. За цей час може закінчитися строк дії лізингової угоди або керівники підуть на пенсію. До того ж будь-які постійні витрати можна коригувати, їх навіть можливо уникнути, якщо проходить достатньо часу. Таким чином, у довготривалому періоді всі витрати є змінними.

Загальні витрати (ТС) для даного обсягу виробництва продукції є сумою змінних витрат (VС) та постійних витрат (FC):

TC = VC + FC,

TC = Q *v + FC

Отже, якщо змінні витрати становлять 3 грн. на одиницю продукції, а постійні витрати — 8 000 грн. на рік, тоді наші загальні витрати дорівнюють: ТС = Q • 3 + 8 000. Якщо ми виробляємо 6000 одиниць продукції, наші загальні виробничі витрати дорівнюватимуть 3 * 6 000 + 8 000 = 26 000. Для інших обсягів виробництва розрахунок витрат наведено у табл. 8.1.

Таблиця 8.1

РОЗРАХУНОК ВИТРАТ ДЛЯ РІЗНИХ ОБСЯГІВ ВИРОБНИЦТВА

Обсяг виробництва, шт.

Змінні витрати на випуск, грн.

Постійні витрати, грн.

Загальні витрати, грн.

0

0

8000

8000

1000

3000

8000

11 000

5000

15000

8000

23000

10000

30000

8000

38000

Позначивши ці величини, побачимо, що залежність між кількістю виробленої продукції та загальними витратами має вигляд прямої. Це свідчить про те, що при нульовому рівні виробництва (0) загальні витрати дорівнюють постійним витратам. Рухаючись праворуч по вісі координат, збільшення обсягу виробництва на одиницю продукції призводить до збільшення загальних витрат на З грн., тобто кут нахилу прямої дорівнює 3. Інакше кажучи, граничні витрати виробництва наступної одиниці продукції дорівнюють 3.

Управлінський підхід до керування раціональною структурою майбутнього проекту полягає у виборі такої технології й обсягу виробництва, які дозволяють мінімізувати витрати. Якщо ринок збуту нестійкий, керувати постійними затратами неможливо. Зниження обсягу виробництва призводить до інфляції середніх постійних витрат, що спричиняє перенесення величини постійних затрат на ціну, тобто на споживача. Таким чином, між обсягом виробництва, величиною затрат і прибутком існує тісний взаємозв'язок.

2. Поняття і розрахунок беззбитковості проекту

Визначення точки беззбитковості виробництва є найбільш поширеним методом, який застосовується в аналізі «обсяг — витрати — прибуток». До основних цілей аналізу беззбитковості належать:

  •  оцінка структури затрат за проектом та можливість управління цією структурою;
  •  визначення раціональності обраного масштабу та можливості скорочення обсягів виробництва;
  •  оцінка передбачуваної ціни на проект з тими цінами, які можуть складатися на ринку;
  •  визначення запасу фінансової міцності.

При проведенні аналізу беззбитковості слід враховувати деякі припущення. По-перше, вважається, що обсяг реалізації продукції проекту дорівнює обсягу випуску; по-друге, відпускні ціни на товар постійні, тобто встановлені конкурентним ринком, відсутня цінова дискримінація; по-третє, продукція за проектом належить до одного типу, що дозволяє спростити виробництво до однономенклатурного.

Точкою беззбитковості виробництва називають обсяг виробництва (або продажу), при якому компанія не отримує прибутків, але й не несе збитків (чистий прибуток за проектом дорівнює 0).

Припустимо, що фірма продає у роздріб комп'ютерні дискети по 5 грн. за штуку. Вона може купувати ці дискети в оптового продавця по 3 грн. за одиницю, її постійні витрати становлять 600 грн., амортизація — 300 грн. Скільки дискет необхідно продавати, щоб досягти точки беззбитковості виробництва, тобто ситуації, за якої чистий прибуток дорівнює О?

З кожної проданої дискети фірма отримає 5-3 = 2 грн. для покриття інших витрат. Необхідно покрити витрати у сумі 600 + 300 = 900 грн., а для цього фірмі необхідно продати 900 : 2 = 450 дискет. Можна перевірити отриманий результат, виконавши такі підрахунки: при рівні продажу 450 одиниць виручка дорівнює 5 * 450 = 2250 грн., а змінні витрати при цьому становлять 3 * 450 = 1350. Звіт про фінансові результати матиме такий вигляд:

Виручка від реалізації продукції 2250

Змінні витрати на випуск продукції 1350

Постійні витрати 600

Амортизація 300

Прибуток до відрахування податків та 

процентів по кредитах  0

Податки 0

Чистий прибуток 0

При розгляді нового проекту розрахунок чистого прибутку або грошового потоку проекту здійснюється з урахуванням амортизації, навіть якщо амортизація і не є витратами, однак витрати по виплаті процентів не включають у розрахунок. Такий метод обчислення точки беззбитковості дозволяє отримати бухгалтерську точку беззбитковості.

Слід пам'ятати, коли чистий прибуток дорівнює нулю, неоподатковуваний прибуток також дорівнює нулю, і податки так само, як правило, дорівнюють нулю.

Вищенаведені розрахунки свідчать, що фірма не отримує ні прибутків, ні збитків, оскільки загальна виручка дорівнює загальним витратам. Крива виручки перетинає криву загальних витрат у точці, яка відповідає випуску продукції на рівні 450 одиниць. Як показано на рисунку, при будь-якому обсязі випуску менше 450 одиниць фірма отримує негативний прибуток (збитки), а при будь-якому обсязі виробництва більше 450 одиниць прибуток є величиною позитивною.

У наведеному прикладі точку беззбитковості виробництва визначають як суму постійних витрат та амортизації, поділену на різницю ціни та змінних витрат. Це загальновідоме правило. Для того, щоб з'ясувати, чому це так, введемо такі позначення:

Pr прибуток;

Р — ціна продажу одиниці продукції;

TR — виручка від реалізації продукції;

Vзмінні витрати на одиницю продукції;

Q — загальна кількість проданої продукції;

FC— постійні витрати;

D — амортизація;

Т— ставка податку.

Прибуток від проекту дорівнює:

Pr = (TR-VC-FC-D)*(l-T)

Звідси легко визначити точку беззбитковості виробництва. Якщо ми прирівняємо чистий прибуток до нуля, то отримаємо:

Q = (FC + D)/(P-v)

Для ілюстрації використання даних розрахунків розглянемо фірму, яка є вузькопрофільним виробником морозива і постачає його тільки на місцеві ринки. На основі розрахунків грошових потоків аналітики визначили, що розширення виробництва має позитивну NPV. Але успіх цього проекту залежатиме від обсягу продажу продукції, оскільки аналітики фірми напевно знають, за якою ціною можна продавати морозиво, і з досить високим ступенем точності можуть розрахувати витрати на виготовлення і продаж продукції.

Знаючи витрати та ціну продажу, можна відразу ж обчислити точку беззбитковості виробництва, її розрахунок показав, що для покриття витрат фірмі необхідно захопити 30% ринку. Якщо за прогнозами це нереально (фірма, наприклад, володіє тільки 10% даного ринку), то звідси прогноз NPV сумнівний і більш ймовірно, що NPV проекту буде негативною. З іншого боку, можлива ситуація, коли фірма має підтверджену угоду з покупцями щодо продажу того обсягу продукції, яка забезпечить фірмі беззбитковість, тобто вона майже впевнена, що зможе продати більше. У цьому разі прогнозний ризик набагато менший, і фірма має більшу впевненість у своїх підрахунках.

Існує ще кілька причин, з яких знання точки беззбитковості є корисним. По-перше, точка беззбитковості та період окупності дуже близькі за суттю вимірники беззбитковості виробництва. Тому аналогічно періоду окупності, точку беззбитковості відносно просто розрахувати та пояснити.

По-друге, менеджери дуже часто концентрують увагу на тому, як зміниться загальний прибуток фірми з впровадженням проекту. Проект, витрати по якому не покриваються, негативно впливає на загальний прибуток фірми.

По-третє, проект, який забезпечує тільки беззбитковість, але не приносить бухгалтерського прибутку, є збитковим з точки зору фінансових, або альтернативних, витрат. Це так, бо фірма могла б отримати більше прибутку, інвестувавши гроші в інший проект. Як показано нижче, фірма повертає назад рівно стільки ж, скільки вона вклала. Через неекономічні причини ми з більшою легкістю поставимося до таких альтернативних збитків, ніж до бухгалтерських.

3. Особливості визначення різних видів точки беззбитковості проекту

Розрахунок точки беззбитковості є лише одним з інструментів, які застосовуються в процесі аналізу проектів. Врешті-решт, більшого значення набувають грошові потоки, ніж бухгалтерський прибуток. Тому, наприклад, якщо обсяг продажу є важливою змінною, необхідно знати більше про залежність грошових потоків від обсягу продажу, а не тільки точку беззбитковості. Для цього проілюструємо залежності між операційними грошовими потоками та обсягом продажу. Для спрощення аналізу не братимемо до уваги вплив податків на розрахунки.

Припустимо, корпорація «Водний шлях», яка виробляє човни, розглядає проект випуску нової моделі човна класу «Марго». Ціна продажу дорівнюватиме 40 000 грн. за одиницю. Змінні витрати становитимуть близько половини ціни, або 20 000 грн. на одиницю, постійні витрати — 500 000 грн. на рік. Сума інвестицій, необхідна для впровадження проекту, сягає 3 500 000 грн. Протягом п'яти років терміну служби обладнання ця сума буде повністю амортизована за методом лінійної амортизації. Ліквідаційна вартість дорівнює нулю, і змін у величині необхідних обігових коштів не передбачається. Необхідна ставка дохідності за новим проектом — 20%.

На основі ринкових досліджень та минулого досвіду «Водний шлях» прогнозує продаж 425 човнів за п'ять років, або 85 човнів на рік. Незважаючи на податки, чи повинен цей проект бути схвалений?

Без урахування податків, операційні грошові потоки за проектом становитимуть:

операційний грошовий потік = чистий прибуток + амортизація -- податки = (TR - VC - FC - D) + D - 0 = 85 * (40 000 - 20 000) - 500 000 = 1 200 000 грн. за рік.

Оскільки значення фактора теперішньої вартості ануїтету при ставці 20% дорівнює 2,9906, то NPV = - 3 500 000 + 1 200 000 х х 2,9906 = 88 720 грн. Отже, за відсутності додаткової інформації проект має бути схвалено.

Для більш уважного розгляду цього проекту необхідно з'ясувати кілька питань. Одне з них: скільки човнів має продати «Водний шлях» для покриття бухгалтерських витрат. Якщо компанія досягне беззбитковості виробництва, якими будуть грошові потоки від проекту? Якою буде дохідність інвестицій у цьому випадку?

До вирахування постійних витрат та амортизації «Водний шлях» отримує 40 000 - 20 000 = 20 000 грн. від кожного проданого човна (виручка мінус змінні витрати). Амортизація становить З 500 000 : 5 = 700 000 грн. на рік., постійні виграти разом з амортизацією — 1,2 млн. грн., тобто компанії необхідно продавати (FC + D) / (Р - v) = 1,2 млн. грн. : 20 000 грн. = 60 човнів на рік для досягнення беззбитковості виробництва. Це на 25 човнів менше ніж прогнозований обсяг збуту. Якщо, припустимо, «Водний шлях» впевнені у своїх прогнозах з точністю, скажімо, до 15 човнів, можна майже спокійно сказати, що прибуток від інвестицій не буде нижчим від точки беззбитковості.

Для розрахунку грошових потоків компанії в цьому випадку потрібно пам'ятати, що при рівні продажу 60 одиниць чистий прибуток дорівнюватиме нулю. Як було розглянуто в попередньому розділі, операційні грошові потоки за проектом дорівнюють чистому прибутку плюс амортизація; тобто в точці беззбитковості грошові потоки практично дорівнюють амортизації, або 700 000 грн. у нашому прикладі.

Треба відзначити як негативний фактор те, що проект, по якому виручка тільки покриває витрати, має NPV з від'ємним знаком і нульову внутрішню ставку дохідності. Для нашого проекту по виробництву човнів той прогноз, що ми майже напевно покриємо наші витрати за проектом, може задовольняти до тих пір, доки обмежений «ризик програшу» (потенційних збитків). Для того, щоб дізнатися, чи є проект прибутковим, необхідно провести подальші розрахунки.

Для проекту компанії «Водний шлях» загальна залежність (у тис. грн.) між операційними грошовими потоками (OCF) та обсягом продажу є такою:

OCF = (Р - v) * Q - FC = (40 - 20) • Q - 500 = - 500 + 20 • Q.

Це рівняння означає, що залежність між операційними грошовими потоками і обсягом продажу виражається прямою лінією з тангенсом кута нахилу 20° і перетином з віссю Y в точці, яка відповідає значенню 5 000 грн.

Для визначення готівкової точки беззбитковості необхідно враховувати тільки значення постійних витрат, а операційний грошовий потік прирівняти нулю. Тому підставимо у формулу нуль замість OCF:

Q = (FC + 0) / (Р - v) = 500 / 20 = 25.

Компанія «Водний шлях» має таким чином продавати 25 човнів для покриття 500 грн. постійних витрат. Це значення відповідає точці, в якій пряма операційного грошового потоку перетинає вісь абсцис. Зверніть увагу, що надходження від проекту в точці беззбитковості тільки покривають постійні витрати за цим проектом. У такій ситуації проект не приносить ніякої віддачі, тобто сума збитків дорівнює сумі початкових інвестицій.

Фінансова точка беззбитковості надзвичайно цікавить фінансового менеджера. Вона враховує величину постійних витрат і щорічні ануїтетні платежі, що дають змогу повернути суму інвестицій у майбутньому. Розрахунки дозволяють визначити, яким має бути операційний грошовий потік, щоб NPV = 0. Припустимо, «Водний шлях» очікує 20% прибутковості на свої 3500 тис. грн. інвестицій. Скільки човнів мають вони продати для досягнення точки беззбитковості?

Тривалість життєвого циклу проекту становить 5 років. Проект має нульову NPV, коли теперішня вартість операційних грошових потоків дорівнює 3500 тис. грн. інвестицій. Оскільки грошовий потік щорічно один і той самий, рівняння може бути просто розв'язане, якщо ми представимо невідому величину як простий ануїтет. Фактор теперішньої вартості ануїтету за п'ять років при ставці дисконту 20% становить 2,9906, і OCF визначається як: 3500 = OCF * 2,9906. Звідси OCF = 3500 / 2,9906 = 1170.

«Водний шлях» потребує операційний грошовий потік величиною 1170 грн. кожний для досягнення точки беззбитковості. Тепер ми можемо підставити отриману величину OCF у рівняння для визначення обсягу продажу:

Q = (500+ 1170) / 20 = 83,5.

Таким чином, компанія має продавати 84 човни щороку. Фінансова точка беззбитковості відносно вище бухгалтерської точки беззбитковості. Так трапляється дуже часто. Крім того, розглянутий вище проект має суттєвий ступінь передбачуваного ризику. Фірма планує виробляти 85 човнів на рік, але 84 човни необхідно виробляти для забезпечення необхідної прибутковості проекту. Загалом, майже немає сумніву, що обсяг продажу за проектом буде нижчим від бухгалтерської точки беззбитковості. Але втім, NPV за проектом може бути величиною негативною. Це свідчить про помилковість розгляду тільки бухгалтерської точки беззбитковості при прийнятті рішень.

Тож, що необхідно робити компанії? Чи є здійснення проекту доцільним? Рішення з цього приводу потребує управлінського аналізу. При цьому основні запитання, на які необхідно дати відповідь, мають такий вигляд:

  1.  Наскільки ми впевнені у своїх прогнозах?
  2.  Наскільки важливим є здійснення проекту для майбутнього компанії?
  3.  Наскільки шкідливими будуть для компанії наслідки, якщо обсяг продажу виявиться набагато нижчим від запланованого? До яких заходів можливо буде вдатися в такій ситуації?

4. Використання операційного левериджу для прийняття інвестиційних рішень

Операційний леверидж визначає ступінь залежності проекту або фірми від постійних витрат виробництва. Компанія з низьким операційним левериджем буде мати низькі постійні витрати порівняно з компанією з високим операційним левериджем. В цілому проект з відносно значними інвестиціями в споруди та обладнання матиме відносно вищий операційний леверидж. Такі проекти називають капіталомісткими.

Кожного разу, коли аналітик аналізує новий проект, він має розглянути кілька альтернативних шляхів виробництва та збуту продукції. Наприклад, «Водний шлях» може купити необхідне обладнання і виробляти всі складові для своїх човнів самостійно. З іншого боку, частина робіт може бути передана іншим компаніям. Перший спосіб потребує більших за розміром інвестицій у споруди та обладнання, більших постійних витрат і амортизації, і як результат, — вищого ступеня операційного левериджу. Залежно від того, як він визначається, операційний леверидж має важливе застосування для оцінки проекту. Постійні витрати діють як силова підойма в тому розумінні, що незначна відносна зміна величини операційної виручки може дати результат у значній відносній зміні операційного грошового потоку і NPV. Це пояснює, чому ми називаємо його операційною підоймою.

Чим вищий операційний леверидж, тим більша небезпека потенційного ризику. Справа в тому, що відносно невеликі помилки в прогнозуванні обсягу продажу можуть вилитись в значні помилки у прогнозуванні грошових потоків.

З управлінської точки зору, одним з шляхів подолання непевності для ризикованих проектів є утримання операційного левериджу на можливо низькому рівні. Це, в свою чергу, дозволяє утримувати точку беззбитковості (визначену будь-яким способом) на мінімальному рівні.

Операційний леверидж (OL) — це процентна зміна в операційному грошовому потоці відносно процентної зміни кількості проданої продукції.

Виходячи із взаємозалежності між OCF та Q, OL може бути визначений як:

OL = 1 + FC / OCF

Коефіцієнт FC / OCF визначає відношення постійних витрат до операційного грошового потоку. Необхідно пам'ятати, що нульові постійні витрати визначають величину OL = 1, що доводить: відносна зміна кількості проданої продукції призведе до тієї ж самої зміни у процентах в операційному грошовому потоці. Інакше кажучи, за даних умов не існує ефекту збільшення або левериджу.

Для пояснення цього показника виміру левериджу повернемося до проекту компанії «Водний шлях». Постійні витрати становили 500 тис. грн., (Р - v) — 20 тис. грн. Таким чином, OCF дорівнював: OCF = - 500 + 20 * Q. Припустимо, обсяг виробництва становить 50 човнів. При цьому рівні випуску продукції OCF дорівнює -500 + 1000 = 500 тис. грн.

Якщо обсяг виробництва збільшиться на 1 одиницю і становитиме 51 човен, тоді відносна зміна обсягу продукції дорівнюватиме (51 - 50) / 50 = 0,02, або 2 %. Операційний потік збільшиться до 520 тис. грн., тобто різниця (Р - v) = 20 тис. грн. Відносна зміна OCF дорівнює (520 — 500):500 = 0,04, або 4%. Отже, 2% збільшення кількості човнів призведе до 4% збільшення суми операційного грошового потоку. Операційний леверидж дорівнює 2,00. Це дуже легко перевірити, знаючи, що: OL - 1 + FC / OCF = 1 + 500/500 = 2.

Визначення OL залежить від поточного обсягу випуску продукції (Q). Але можна розглядати будь-яку зміну кількості випущеної продукції, а не тільки зміну на одиницю. Припустимо, Q збільшиться з 50 до 75 одиниць, тобто на 50%. При OL = 2 операційний грошовий потік має збільшитися на 100%, або рівно вдвічі. Чи це дійсно так? Відповідь — так, бо при обсягу випуску 75 одиниць, операційний грошовий потік дорівнює: OCF = -500 + 20 * 75 = 1000 тис.грн.

Згадаймо, що операційний леверидж знижується із зростанням обсягу виробництва Q. Наприклад, при обсязі випуску продукції 75 одиниць маємо: OL = 1 + 500/1000 = 1,5.

Операційний леверидж зменшується через те, що постійні витрати, які враховуються у процентному відношенні до операційного грошового потоку, стають все меншими і меншими, що призводить до зниження ефекту левериджу.

Ми побачили, чому операційний леверидж має велике значення, розглянувши проект компанії «Водний шлях» щодо будівництва човнів при альтернативному перебігу подій. При Q = 85 човнів операційний леверидж для даного проекту за початковим сценарієм дорівнює: OL=1+ FC/OCF = 1+ 500 / 1200 = 1,42.

Згадаймо, що NPV при обсязі продажу 85 човнів становила 88 720 грн., а бухгалтерська точка беззбитковості — 60 човнів. Компанія має інший варіант виконання проекту — замовити виробництво окремих складових корпусів човнів. Якщо вони оберуть цей варіант, обсяг необхідних інвестицій зменшиться до З 200000 гривень, а постійні операційні витрати — до 180000. Але змінні витрати збільшаться на 25 000 грн. на один човен, бо замовлення на стороні коштує дорожче, ніж виготовлення складових самим підприємством. Не враховуючи податки, проведемо необхідні розрахунки для цього варіанта. Отримаємо такі результати:

NPV при 20% (85 одиниць)   = 74 720 тис. грн.

Бухгалтерська точка беззбитковості  = 55 човнів.

Операційний леверидж   = 1,16.

Як бачимо, при виборі цього варіанта NPV виявляється нижчою від визначеної раніше NPV, і бухгалтерська точка беззбитковості знижується з 60 до 55 човнів. Знаючи, що NPV нижча за даними варіанта, чи варто розглядати його далі? Так, можливо. Операційний леверидж значно нижчий в іншому випадку. Якщо ми маємо будь-які сумніви щодо здійснення наших оптимістичних прогнозів, ми можемо віддати перевагу субконтракту.

Існує ще одна причина, зважаючи на яку ми можемо віддати перевагу другому варіанту. Якщо обсяг продажу буде більшим очікуваного, ми будь-коли зможемо розпочати виробництво власними силами пізніше. Практично, завжди набагато легше збільшити операційний леверидж шляхом купівлі обладнання, ніж зменшити його шляхом продажу обладнання.

5. Особливості прийняття рішень в умовах динамічних змін

Усі вищеописані дії при розгляді інвестиційних рішень тією чи іншою мірою ігнорували можливість майбутніх управлінських дій. У своїх роздумах щодо цього ми виходили з припущення, що після початку реалізації проекту його основні характеристики не можуть бути змінені. Через це можна сказати, що наш аналіз є статичним (як протилежність динамічному). У реальному житті від того, що може трапиться в майбутньому, залежать можливі зміни проекту. Ці можливі зміни і називають варіантами управлінських дій. Існує величезна кількість таких варіантів. Способи виготовлення, реклами, збуту продукції та встановлення ціни на неї можуть змінюватися, і це тільки кілька з можливих видозмін. Різноманітні процедури пошуку відповіді на запитання «А що буде, якщо...» можна розглядати як примітивні шляхи дослідження динаміки проекту та визначення варіантів управлінських рішень. У даному разі необхідно розглянути можливі сценарії майбутніх подій та заходи, які потрібно буде вжити у тій чи іншій ситуації.

Наприклад, проект приноситиме збитки при рівні продажу 10 000 одиниць продукції. Це дійсно важливо знати, але при цьому більш вагомим є намір піти далі і спробувати дати відповідь на запитання: які заходи необхідно вжити, якщо це дійсно трапиться? Це називається наслідковим плануванням і має відношення до розгляду варіантів управлінських дій, які не можна точно передбачити наперед. Можна виділити кілька класів подій, які заслуговують на увагу.

Розширення виробництва, що є одним з тих варіантів дій, які неможливо точно передбачити. Якщо правильно визначено позитивну NPV проекту, то очевидно, що розгляд даної можливості необхідний. Оскільки проведений статичний аналіз припускає, що проект має незмінний масштаб виробництва, практично неможливо збільшити розмір проекту або повторити його для досягнення навіть більшої величини NPV.

Наприклад, якщо би попит на продукцію значно перевищив очікуваний, можна було б розглянути варіант збільшення обсягів виробництва. Якщо з будь-якої причини це неможливо, то завжди можна збільшити грошовий потік шляхом підвищення цін. При будь-якій нагоді потенційний грошовий потік виявляється більшим, ніж попередньо розрахований, бо зростання обсягу виробництва або підвищення цін не було передбачено. Загалом, оскільки в проведеному аналізі не була врахована можливість розширення виробництва, розрахунок NPV проведено невірно (за інших рівних умов).

Відмова від проекту. Варіант скорочення виробництва або навіть повної відмови від здійснення проекту на практиці може виявитися досить реальним. Наприклад, якщо проект не забезпечує беззбитковість на основі грошового потоку, це означає, що він не може навіть покрити власні витрати. Кращим виходом з цієї ситуації буде відмова від проекту. Попередній аналіз дисконтованих грошових потоків проводився на припущенні, що навіть у такій ситуації виробництво не припиниться.

У реальному житті, якщо би попит на продукцію виявився значно нижчим від очікуваного, можна було продати частину обладнання або знайти інші способи його використання. Можливо, необхідно змінити дизайн продукції або вдосконалити її яким-небудь іншим способом. Враховуючи, що виконання проекту триватиме певну кількість років, незалежно від того, що може трапитись в майбутньому, можна припустити, що при оцінці NPV допущені помилки.

Очікування. Розглядаючи проект, завжди припускають два варіанти щодо здійснення інвестицій: вони здійснюватимуться або ні. У реальності існує ще одна, третя можливість. Реалізація проекту може бути відкладена, можливо через сподівання на зміну умов на сприятливіші. Цей варіант має назву очікування.

Припустимо, що інвестиції становитимуть 120 грн. з довічним грошовим потоком 10 грн. Якщо ставка дисконту дорівнює 10%, тоді NPV дорівнюватиме 10/0,10 - 120 = -20 грн., тобто проект не мас бути здійсненим. Однак це не означає, що назавжди треба відмовитися від нього, оскільки на наступний період відповідна ставка дисконту може бути змінена. Якщо вона впаде до 5%, то NPV буде 10/0,05 - 120 = 80 грн., і проект вже має право на реалізацію.

У більш загальному вигляді, очікування є дійсно прийнятним управлінським рішенням, якщо можливий розвиток подій у майбутньому дає змогу мати для проекту позитивну NPV.

Інколи компанії вирішують здійснити той чи інший проект для дослідження можливостей та оцінки потенціальних стратегій бізнесу. Такі проекти дуже важко аналізувати, використовуючи стандартний аналіз дисконтованих грошових потоків, тому що основні переваги виявляються в стратегічних рішеннях, тобто майбутніх проектах. Проекти, які допомагають розробити нові варіанти стратегічних дій, є дуже цінними, але їх цінність досить важко визначити. Так, науково-дослідні роботи, без сумніву, для багатьох фірм є важливим і цінним видом діяльності, оскільки вони дозволяють знайти нові способи виробництва продукції та нові продукти. Іншим прикладом може слугувати рішення виробника відкрити роздрібну мережу в порядку експерименту. Головним завданням при цьому є отримання інформації про ринок. Через високі початкові витрати цей одиничний проект не досягне точки беззбитковості. Проте, базуючись на досвіді продажу експериментальної мережі, можна прийняти рішення, чи варто відкривати більше торгових точок, змінити асортимент продукції, яка продаватиметься, завоювати нові ринки і т. п. Отримана інформація та прийняті на її основі рішення є дуже корисними і цінними, але їх неможливо оцінити в грошовому вимірі.

Розглянемо найбільш поширені ситуації при бюджетуванні.

Коли розглядається прибутковий проект (позитивна NPV інвестицій), але не має потрібних коштів для його здійснення, виникає необхідність визначення частки капітальних витрат. Наприклад, керівник підрозділу у великій корпорації визначає, що для здійснення чудового проекту необхідно 5 тис. грн., але з певних причин він можете витратити тільки 2 тис. грн. Що робити в такій ситуації? На жаль, через причини, які будуть розглянуті далі, на це запитання інколи не можна отримати задовільної відповіді.

Ситуація, яка щойно описана, має назву гнучке бюджетування. Кожний підрозділ отримує певну суму грошей щороку для капітальних витрат. Такі відрахування — один з шляхів контролю загальних витрат. Головне при гнучкому бюджетуванні — пам'ятати, що фірма як ціле не має дефіциту капіталу. Може бути витрачено набагато більше, якщо керівництво прийме таке рішення.

Коли зустрічаємося з гнучким бюджетуванням, перше, що необхідно зробити, — це спробувати домогтися більших відрахувань. Якщо це не вдалося, то наступним виходом з ситуації є досягнення максимально можливої NPV при існуючому бюджеті, бо обраний буде той проект, який має найвище співвідношення прибутку — витрат (індекс прибутковості). Точніше кажучи, такі дії будуть правильними, якщо мова йтиме тільки про одноразове гнучке бюджетування, оскільки є надія, що в наступному році ситуація зміниться.

Якщо ж ця ситуація носить систематичний характер, це означає, що існують певні проблеми. Постійне гнучке бюджетування свідчить про те, що фірма не втілює в життя проекти з позитивною NPV. Це протирічить головній цілі компанії. Якщо фірма не намагається максимізувати додану вартість, тоді питання, який з проектів обрати, втрачає сенс, бо на першому місці вже не стоїть об'єктивна ціль.

При жорсткому бюджетуванні фірма не може збільшити обсяг капіталу для інвестування в проект ні за яких обставин. Великі, стабільні фірми не дуже часто опиняються у подібних ситуаціях. При жорсткому бюджетуванні аналіз дисконтованих грошових потоків не вартий нічого, і найліпший курс дій неможливо визначити однозначно.

Причина, через яку аналіз дисконтованих грошових потоків стає зайвим, пов'язана з необхідною ставкою прибутковості. Припустимо, вона становить 20%. Інакше кажучи, це означає, що потрібно здійснювати проекти зі ставкою прибутковості, вищою за необхідну. Однак при жорсткому фінансуванні фірма не збирається взагалі ухвалити новий проект незалежно від його ставки прибутковості, тобто саме застосування методики стає сумнівним. Можна дати тільки одне прийнятне пояснення в цій ситуації з огляду на концепцію ставки прибутковості — необхідна ставка прибутковості настільки велика, що жоден проект не задовольняє цим вимогам (немає позитивної NPV). Жорстке фінансування може мати місце, коли фірма переживає фінансову кризу з великою ймовірністю банкрутства або коли фірма не має можливості збільшити розмір фінансування без порушення попередніх угод за контрактами.

ТЕМА 9. ОЦІНКА І ПРИЙНЯТТЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РІШЕНЬ В УМОВАХ РИЗИКУ ТА НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

1. Поняття ризику та невизначеності. Класифікація проектних ризиків

У інвестиційному аналізі використовуються орієнтовні розрахунки вартості, цін, обсягів продукції і строків для того, щоб передбачити майбутні події. Якою б не була якість орієнтовних розрахунків, майбутнє завжди залишається невизначеним. Рішення про вклад капіталу, засноване на майбутніх витратах і прибутках, має певну міру невизначеності, яку не можна не брати до уваги. Елементи невизначеності, пов'язані з проектом, повинні бути оцінені так, щоб зробити мінімальним вплив можливих несприятливих подій у майбутньому.

Певна кількість параметрів, яка використовується для обчислення вартості капіталовкладень, поточних витрат, обігового капіталу для розрахунку фінансової та економічної ефективності проекту, вимагає визначення часових меж виконання проекту і стадій його виконання. Усі ці ключові елементи є вирішальними для успішного завершення проекту, а кожний елемент — предметом невизначеності.

Наприклад, витрати на будівництво можуть перевищувати бюджет, реалізація проекту зайняти часу більше, ніж заплановано, витрати на реалізацію проекту можуть несподівано збільшитися або зменшитися. Випуск готової продукції не завжди збігається з планами. Вимоги або смаки споживача можуть змінитися, рівні загальних цін коливатися, темпи виробництва прискоритися або уповільнитися, ніж очікувалося. При оцінці проекту ці невизначеності можуть бути опрацьовані формально за допомогою різних форм аналізу.

Різниця між ризиком та невизначеністю полягає в тому, що особа, яка приймає рішення, має різні уявлення про ймовірність очікуваних подій. Тому ризик присутній тоді, коли ймовірність можна визначити на підставі попереднього періоду, невизначеність існує у той час, коли можливість наслідків визначається суб'єктивно, оскільки дані відсутні.

Під ризиком у інвестиційному аналізі розуміють ймовірність визначеного рівня втрат фірмою частини своїх ресурсів або Недоотримання доходів, або появу додаткових витрат при реалізації проекту. В аналітика зацікавленість викликає не тільки можливість настання несприятливих, але й сприятливих подій. Тому, якщо термін «ризик» вживається стосовно проекту, то тут повинні бути розглянуті обидві можливості: і збитків, і прибутку, що виникають з обставин невизначеності, пов'язаних з виконанням проекту. Досвідчений аналітик намагається оцінити обставини невизначеності і міру їх позитивного чи негативного впливу на реалізацію проекту, а також те, чи являються ці обставини невизначеності внутрішніми або зовнішніми щодо проекту.

Прийняття рішення за наявності обставин невизначеності є спірним. Тут можливі різні підходи. Найбільш ефективними методами аналізу обставин невизначеності є аналіз чутливості та аналіз міри ризику.

У сьогоднішніх умовах розвинутої ринкової економіки аналіз фінансів звичайно зосереджується навколо визначення міри ризику при інвестиціях або прибутку. Існує співвідношення між мірою ризику і прибутком, яке зазвичай точно визначає, що інвестиції, при яких очікується великий прибуток, неминуче підлягають високому ступеню ризику. Тут треба мати на увазі, що при виборі інвестицій чим більшою мірою з проектом пов'язаний усвідомлений ризик, тим більшим буде прибуток, що компенсує цей ризик. Таке співвідношення має вирішальне значення при прийнятті рішення про вклад капіталу. Ризик як зворотну сторону фінансової винагороди не можна не брати до уваги.

Ризик існує незалежно від того, якими будуть наслідки: невизначеними чи невідомими. Деякі види діяльності прийнято, вважати більш ризикованими, ніж інші. Вкладник часто усвідомлює, що, роблячи вклади, він наражається на ризик отримати невеликий прибуток або зазнати збитків, або рух ліквідності виявиться меншим за очікуваний і розцінюватиметься як відносно «ризиковане». З іншого боку, якщо інвестор впевнений у результаті проекту, то він може передбачити, чи є ризик, чи його взагалі немає.

Таким чином, якщо міра досягнення результату може коливатися у певних межах такі дії повинні розглядатися як ризиковані. Чим вищим є ступінь непередбаченості дій, тим більший ризик.

Інвестиційний аналіз бере до уваги можливість існування ризику. Розрізняють два його види, пов'язані з підготовкою і реалізацією проекту, — систематичний і несистематичний. Систематичний ризик належить до зовнішніх факторів, пов'язаних з проектом, таких як стан економіки в цілому, і перебуває поза загальним контролем над проектом. Прикладами систематичного ризику є політична нестабільність, зміни умов оподаткування, фактори, пов'язані з діями держави. Інші види систематичного ризику відображають вплив факторів конкурентного середовища, у тому числі загального ринкового попиту, рівня конкуренції і цін на сировину і робочу силу в галузі. Дані фактори повинні розглядатися, тому що проект замалий, щоб впливати на зміну цих факторів.

Несистематичним ризиком є ризик, що безпосередньо стосується проекту. Рівень рентабельності виробництва, період початку будівництва і сам процес будівництва, вартість основного капіталу і продуктивність — все це є видами несистематичного ризику. Інші види включають зовнішні фактори, які можна контролювати або на які можна впливати у межах проекту. Це — заробітна плата персоналу проекту, ціни збуту продукції проекту, ціни постачальників на сировину і навіть урядові податки, такі як митний та акцизний збір тощо.

Для того щоб оцінити міру несистематичного ризику, аналітик повинен знайти відповідь на такі запитання:

  •  чи існує невизначеність стосовно розрахунку часу і величини руху ліквідності, пов'язана з політичною нестабільністю;
  •  чи існує можливість того, що рух ліквідності може бути меншим за очікуваний через зміни в ефективному ринковому попиті на готову продукцію.

Експерт повинен вивчити ці фактори або зробити орієнтовні розрахунки рівня їх впливу на реалізацію проекту. Щоб оцінити несистематичний ризик, експерт повинен мати відповідні дані. Для реалізації нового проекту було б корисним ознайомитися з досвідом інших фірм цієї галузі, їх фінансовими звітами, історією, практичною діяльністю та ін. Можливо проводити аналіз ринку і нових технологій, вивчення постанов уряду і можливостей сприятливих змін. Проте часто експерту може знадобитися орієнтовна оцінка мінливості цих факторів та їх вплив на проект.

Сучасна практика розрізняє й інші класифікаційні ознаки проектних ризиків. За тривалістю дії ризики можуть бути короткостроковими, тобто пов'язаними з фінансовими інвестиціями, що впливають на ліквідні позиції фірми, або довгостроковими, що виникають при виборі напряму інвестування. За мірою впливу на фінансовий стан фірми розрізняють ризики допустимі (пов'язані із загрозою певної втрати прибутку), критичні (пов'язані з можливою втратою очікуваної виручки) і катастрофічні (що виникають при втраті всього капіталу фірми і супроводжуються банкрутством).

За можливістю усунення ризики поділяють на недиверсифіковані, що не підлягають усуненню, і диверсифіковані, для яких існують можливі шляхи подолання.

За мірою впливу на зміну реальних активів фірми можна виділити: динамічні ризики непередбачених змін вартості основного капіталу, що відбуваються внаслідок прийняття відповідних управлінських рішень, ринкових або політичних обставин, які можуть призвести як до втрат, так і до збільшення прибутків; статичні ризики — це втрати реальних активів внаслідок заподіяння збитків власності через некомпетентність керівництва.

2. Причини виникнення та наслідки проектних ризиків

Реалізація великих проектів, пов'язаних з будівництвом, піддається «ризику незавершення», причинами якого можуть бути банкрутство підрядників, зміни в наміченому проекті, розбіжності у кошторисі, зміни в економічному середовищі реалізації проекту (ціни, податки). Ризик перевищення витрат виникає внаслідок зміни початкового плану реалізації проекту або заниження розрахункових витрат на будівництво, затримання строків будівництва. Після завершення проекту можлива поява виробничих ризиків, пов'язаних з проблемами технічної підготовки і розробки проекту, поганого інжинірингу, незадовільного навчання персоналу, нестачі сировини і зростання витрат виробництва. Такий підхід до вивчення проектних ризиків базується на їх поетапній (пофазовій) оцінці (див. табл. 9.1).

Таблиця 9.1

ВИДИ РИЗИКІВ, ЩО ВИНИКАЮТЬ НА РІЗНИХ СТАДІЯХ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ ПРОЕКТУ

Стадія

Види ризиків

Передінвестиційна

  •  помилковість у розробці концепції проекту
  •  неправильне визначення розташування проекту
  •  ставлення до проекту місцевої влади
  •  прийняття рішення про доцільність інвестування

Інвестиційна

  •  платоспроможність замовника
  •  непередбачені витрати на будівельні роботи
  •  перевищення строків будівництва, вартості обладнання
  •  несвоєчасність постачання обладнання невиконання контрактних зобов'язань підрядниками
  •  несвоєчасна підготовка персоналу

Експлуатаційна

  •  поява альтернативного продукту
  •  неплатоспроможність споживачів
  •  неправильно визначені обсяг і сегмент ринку, на якому реалізується продукт проекту
  •  зміна цін на сировину і матеріали, перевезення, заробітної плати
  •  зміна вартості капіталу і рівня інфляції
  •  загроза екологічній безпеці
  •  зміна ставлення населення проекту до його реалізації

У ході підготовки та експлуатації на проект можуть впливати Різноманітні фактори технічного, комерційного, фінансового і Політичного характеру (причини їх виникнення, ознаки і наслідки За функціональними критеріями проекту подані у табл. 9.2).

Таблиця 9.2

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ, ОЗНАКИ ТА НАСЛІДКИ РІЗНИХ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ РИЗИКІВ ПРОЕКТІВ

Причини виникнення

Наслідки

Ознаки

ТЕХНІЧНІ РИЗИКИ

Помилки в проектуванні; недоліки технології; неправильний вибір обладнання; неправильне визначення потужності виробництва.

Недоліки в управлінні; нестача кваліфікованої робочої сили; відсутність досвіду роботи на імпортному обладнанні у місцевого персоналу.

Неможливість виходу на проектну потужність

Випуск продукції нижчої якості.

1 . Новизна проекту.

2. Відсутність проектної організації відповідного рівня.

3. Відсутність маркетингових досліджень.

4. Відсутність залучення іноземних менеджерів.

Порушення договорів поставок сировини, матеріалів, комплектуючих, порушення термінів субпідрядниками.

Збільшення термінів будівництва.

Вихід на повну потужність у віддаленому періоді.

1. Нечіткі щодо термінів та обсягів контракти.

2. Контракти без штрафних санкцій.

3. Вибір постачальників з нестабільних регіонів; з ненадійною репутацією.

4. Відсутність у контракті механізму запуску проекту.

Порушення термінів будівництва. Підвищення цін на сировину та електроенергію; збільшення вартості обладнання через валютні ризики; підвищення витрат на проект.

Підвищення розрахункової вартості проекту.

1. Відсутність у контракті фіксованих цін, механізмів захисту від валютних ризиків. 2. Облік заробітної плати у місцевій валюті.

Зміни торговельно-політичного режиму та митної політики, у податковій системі, системі валютного регулювання й регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Зміна в системах експортного фінансування в країнах — учасницях проекту.

Неможливість збуту продукції

1. Розрахунок собівартості продукції за нижчою ціною.

2. Невраховані всі нові заходи із захисту від ризиків в інших країнах.

Нестабільність політичної ситуації в країні, небезпека націоналізації та експропріації.

Втрата проекту.

1 . Відсутність підтримки в силових структурах та уряді.

2. Відсутність підтримки державних і місцевих структур.

Зміна законодавства, особливо в частині регулювання іноземних інвестицій.

Складність з репатріацією прибутку.

Зниження ефективності, звертання проекту.

1. Застаріла технологія.

2. Непродумана екологічна політика.

3. Низькі вимоги до екологічності проекту.

4. Відсутність відпрацювання питань утилізації відходів.

5. Відсутність дозволу наглядових органів.

Неправильний вибір товару та його випуск.

Випуск товару низької якості або морально застарілого.

Неправильний вибір ринків збуту, неточний розрахунок місткості ринку. Непродуманість або відсутність на передбачених ринках збутової мережі.

Неправильна цінова політика.

Відсутність чи нестача реклами.

Неможливість реалізації продукції проекту у розраховані терміни і визначеному ціновому діапазоні.

Відсутність потрібних доходів для того, щоб погасити кредит.

1. Відсутність маркетингових досліджень.

2. Нечітка орієнтація на покупця.

3. Відсутні закупівельні контракти. 4. Відсутність програми збуту.

5. Відсутність програми з реклами. 6. Товар не має сертифікації.

7. Відсутність урахування особливостей політики, торгівлі на даному ринку.

ФІНАНСОВІ РИЗИКИ

Нестабільність економік країн — учасниць проекту. Коливання курсів обміну валют. Державне регулювання облікової банківської ставки.

Зростання процентної Подорожчання фінансування

1. Різна валюта надходжень і валюта кредиту.

2. Відсутність механізму перерахунку валют.

3. Плаваюча ставка за кредити.

4. Відсутність чіткої фіксованої ціни на товари в контракті.

Підвищення витрат фірми.

Зростання цін за зарубіжними контрактами.

Відсутність чіткої фіксації цін на товари і послуги у контракті.

Економічна криза, затоварювання ринку. Монополізм провідного виробника. Конкурентна боротьба через зниження ціни.

Заподіяння фінансових збитків інвесторам та іншим учасникам проекту.

1. Відсутність маркетингових досліджень.

2. Надто оптимістичні ціни, закладені при розрахунку.

3. Методи аналізу й оцінки ризиків інвестиційних проектів

Головний наслідок ризику — перевитрати часу й засобів на його виконання за рахунок підвищення обсягу робіт і тривалості їх виконання за проектом.

Мета аналізу ризику — дати потенційним партнерам або учасникам проекту потрібні дані для прийняття рішення щодо доцільності участі у проекті та заходів їх захисту від можливих фінансових втрат.

Тому аналіз може проводити кожен учасник проекту. Розрізняють такі види аналізу ризику:

  •  якісний — визначення показників ризику, етапів робіт, при яких виникає ризик, його потенційних зон та ідентифікація ризику;
  •  кількісний — передбачає числове визначення розміру окремих ризиків, а також проекту в цілому.

До якісних методів ризику слід віднести експертний аналіз ризиків. Як правило, даний вид оцінки застосовується на початкових етапах роботи над проектом. До основних переваг даного методу належать: можливість оцінки ризику до розрахунків показників ефективності, відсутність необхідності у точних первинних даних і сучасному програмному забезпеченні, а також простота розрахунків. Однак експертний аналіз ризиків, як і будь-яка експертна оцінка, достатньо суб'єктивний і не завжди дає змогу дати незалежну характеристику події, що аналізується. Процедура експертної оцінки ризику передбачає:

  •  визначення видів ризику і граничного рівня його припустимої величини;
  •  встановлення ймовірності настання ризикової події і небезпечності даного ризику для успішного завершення проекту;
  •  визначення інтегрального рівня за кожним видом ризику і вирішення питання про прийнятність даного виду ризику для учасників проекту.

У разі невеликої кількості змінних і можливих сценаріїв розвитку проекту для аналізу ризику можна скористатися методом дерева рішень, яке будується на основі виділених робіт (подій), що відображають життєвий цикл проекту, визначають ключові події, що впливають на проект, час їх настання і можливі рішення, які можуть бути прийняті в результаті настання кожного ключового виду роботи з визначення ймовірності їх прийняття і вартості робіт.

За результатами побудови дерева рішень встановлюються ймовірність та ефективність кожного сценарію розвитку проекту, а також інтегральна ефективність самого проекту. Ризик за проектом може вважатися прийнятним у випадку позитивної величини інтегрального показника ефективності проекту, наприклад чистої теперішньої вартості.

Як правило, аналіз ризику проводиться кількома методами.

Метою аналізу чутливості, який у літературних джерелах з інженерної економіки і теорії прийняття рішень інколи зустрічається під назвою «ранжування параметрів», є використання змін заданих параметрів для визначення життєздатності проекту в умовах невизначеності. Експерт розраховує можливу зміну кожного фактора або змінної величини, визначає вплив цієї зміни на показник певного рішення і виділяє суттєві фактори або змінні величини для більш поглибленого вивчення. Він визначає кількість і вказує на вплив невизначеності та намагається виразити математичним способом відношення серед змінних величин, що складають просування ліквідності і рентабельність.

Аналіз чутливості надає можливість судити про наслідки невід'ємної невизначеності в проектах. Зміни можуть відбуватися в фінансових оціночних даних про капітал, тривалість будівництва, вартість сировини та інших витрат, пов'язаних з реалізацією проекту, вартістю збуту, коефіцієнтом завантаження і ціною на продукцію, бо вони не можуть бути передбачені заздалегідь. Ці різні зміни впливають на завершення реалізації проекту. Розробка проекту фактично є прогнозуванням розвитку ситуації з проектом.

Проведення аналізу чутливості передбачає розрахунок базової моделі на основі припустимих значень вхідних змінних проекту, для якої визначається величина чистої теперішньої вартості (NPV). Ця величина є основою порівняння з припустимими можливими змінами, які необхідно проаналізувати.

Алгоритм проведення аналізу чутливості передбачає:

  •  визначення критичних змінних, що впливають на величину чистої теперішньої вартості (NPV);
  •  оцінку впливу зміни однієї змінної проекту (при незмінності івсіх інших) на величину чистої теперішньої вартості;
  •  розрахунок впливу зміни змінної, що досліджується, на величину відхилення одержаної NPV від базової (оцінка еластичності, чутливості до зміни чистої теперішньої вартості від зміни змінної проекту);
  •  визначення межового (критичного) значення змінної і можливого допустимого її відхилення від базового сценарію проекту;
  •  розрахунок показника чутливості і критичного значення для кожної змінної проекту і ранжування їх за убуванням (чим вища чутливість NPV, тим важливіша перемінна для значення чистої теперішньої вартості, а значить, для проекту).

Основна проблема проведення подібного аналізу полягає у неможливості з однаковою мірою достовірності подати всі значення змінних, що існують в проекті, оскільки деякі з них ледве підлягають прогнозу, а для інших немає сенсу давати точний прогноз, оскільки вже укладено договір про поставки певного збуту продукції за фіксованою ціною, що дозволяє спрогнозувати ці показники безпомилково.

Таким чином, суть даного методу полягає у вимірюванні чутливості основних результуючих показників проекту (NPV або IRR) до зміни тієї чи іншої змінної величини.

Як показник чутливості проекту до зміни тих чи інших змінних використовують показник еластичності чистої теперішньої вартості (NPV), який обчислюються за формулою:

де  — еластичність додаткової потреби в капіталі за і-м фактором, виражена десятковим дробом;

— первісне значення NPV, в гривнях;

— кінцеве значення NPV, в гривнях;

— первісне значення і-го фактора, в одиницях виміру;

— кінцеве значення і-го фактора, в одиницях виміру.

Перевага цього показника в тому, що величина його не залежить від вибору одиниці вимірювання різних змінних. Чим більша еластичність, тим вищою є міра залежності NPV або внутрішньої норми дохідності (тобто її чутливість) від аналізованої змінної проекту.

Відомо, що існує зворотна залежність між витратами на здійснюваність інвестиційного проекту і показниками ефективності. Це означає, що збільшення витрат на заробітну плату призведе до зменшення чистої теперішньої вартості. Таким чином, чисельник у нашій формулі буде негативним, а знаменник — позитивним, що дасть у результаті негативний коефіцієнт еластичності. Навпаки, у випадку зменшення заробітної плати чисельник буде позитивним, а знаменник негативним, що знову дасть нам негативний коефіцієнт.

Спеціалісти взяли за правило ігнорувати негативний знак, відмічаючи лише абсолютну величину еластичності. Тому в подальшому ми не звертатимемо увагу на негативне значення коефіцієнта і прийматимемо тільки його абсолютну величину. У табл. 9.3 представлені основні характеристики факторної еластичності показників ефективності інвестиційного проекту.

Таблиця 9.3

ФАКТОРНА ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПОКАЗНИКІВ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОЕКТУ

Величина коефіцієнта еластичності NPV

Тлумачення

Вплив фактора на NPV

Процентна зміна факторного показника менша або дорівнює відносній зміні показника NPV

Небезпечний фактор

Процентна зміна факторного показника перевищує відносну зміну показника NPV

Менш небезпечний фактор

Наступним кроком проведення аналізу чутливості є визначення аналізу критичних змін змінних.

Критичним називають значення змінної, при якому величина чистої теперішньої вартості дорівнює нулю (0).

Після визначення критичного значення кожної змінної необхідно проаналізувати її важливість для проекту та можливість прогнозування.

Розробляючи стратегію управління ризиком, необхідно звертати увагу на фактори, в яких межа безпеки найбільш низька. Наприклад, укласти довгострокові контракти на поставку продукції за бажаними цінами і оформити страховку на покриття витрат у випадку перевищення встановленого рівня заробітної плати. При цьому не слід також ігнорувати інші фактори, що впливають на результат інвестиційного проекту. Кожен з них більше одиниці, а значить, несе потенційну можливість небезпечних змін результату, вимагає ретельної оцінки та розробки окремої стратегії управління.

Розподіл змінних у матриці перевірочних процедур залежно від важливості змінної проекту та можливості її прогнозу (рис. 9.1) дає можливість визначити ті елементи проекту, які вимагають особливого контролю або подальшої перевірки моніторингу, або можливо лише тільки встановлення дійсних проектних значень без наступних перевірок.

Важливість змінної

Висока чутливість

Середня чутливість

Низька чутливість

Можливість прогнозу змінної

Низька

Подальша перевірка

Необхідність відслідковувати зміни фактора

Контроль за зміною фактора

Середня

Уважно відслідковувати зміни фактора

Уважно відслідковувати зміни фактора

Встановити без подальших перевірочних процедур

Висока

Контроль за зміною фактора

Встановити без подальших перевірочних процедур

Встановити без подальших перевірочних процедур

Рис. 9.1. Матриця перевірочних процедур залежно від важливості змінної проекту та можливості її прогнозу

Аналіз чутливості привабливий при виявленні змінних, на які слід звернути увагу на вході проекту, оскільки вони найбільш важливі. Кожна перемінна, за винятком процентних платежів, приймається у цьому аналізі за рівну припустимому значенню. Насправді це не зовсім так, оскільки високі значення одних змінних нерідко обумовлюють низькі значення інших. Тобто, економічні відношення між перемінними часто перекручені допущеннями, які робляться в ході аналізу. Для невеликих проектів, що не мають компонентів, розташованих у верхньому лівому куті матриці, це не створює ніякої проблеми. Однак для проектів, в яких передбачається значне витрачання ресурсів і в яких такі компоненти присутні, необхідно виконати подальший розгляд з більш реалістичними припущеннями про взаємодію змінних.

Міра ризику аналізується кількома способами. Непрямий спосіб припускає, що міра ризику впливає на коефіцієнт окупності проекту. Фінансовий аналіз базується на розрахунках коефіцієнта дисконтування, що відображає допустиму міру ризику. Коефіцієнт дисконтування, передбачений проектом, може складатися з трьох компонентів: реальна ставка дисконту, що немає ризику, інфляційна надбавка і винагорода за ризик. При визначенні міри винагороди за ризик експерт повинен вміти оцінити ступінь ризикованості руху ліквідності або частину, яка повинна бути одержана від неї, і обрати призначену винагороду.

З іншого боку, прямий спосіб полягає в орієнтовних розрахунках щодо природи ризику та визначення кількості його видів в умовах розподілу ймовірностей. Оскільки непрямий спосіб математично більш простий, він не забезпечує структуру мінливих умов реалізації проекту і не може використовуватись для прийняття рішення, що дозволило б знизити міру ризику. Це є основною перевагою прямих методів, таких як аналіз сценаріїв та моделювання Монте-Карло.

При аналізі сценаріїв експерт об'єднує всі можливості для невизначених змінних величин у більшу кількість сценаріїв, кожний з яких передбачає тільки одну комбінацію оцінки окремої змінної величини. Це тотожно проведенню повного аналізу чутливості для кожного можливого випадку з такими важливими особливостями:

  •  аналіз міри ризику бере до уваги відносну ймовірність значущості для кожної змінної величини на відміну від аналізу чутливості, який не обумовлює відносну ймовірність сценаріїв;
  •  аналіз міри ризику дасть ймовірність розподілу, яка вказує на відносну випадковість появи різних результатів масштабів реалізації проекту, а не тільки кількість можливих змін його середньої значущості.

Метою аналізу сценаріїв є розглянути екстремальні результати та ймовірність розподілу чистої теперішньої вартості проекту. Його звичайно готують за трьома сценаріями: очікуваним (базовий випадок, що був основою проведення аналізу чутливості) та двома додатково розробленими — оптимістичним і песимістичним.

Найкращий, або оптимістичний, сценарій відображає уяву аналітика про те, наскільки поліпшуються умови реалізації проекту у тому випадку, коли всі обставини будуть більш сприятливими, ніж заплановано. Однак усі ці зміни повинні бути реалістичними. Фактично експертна підготовка оптимістичного сценарію проводиться з точки зору найбільш сприятливого оточення проекту під девізом «як поведе себе проект, коли компанії надзвичайно повезе».

Найгірший, або песимістичний, сценарій показує, наскільки невдалим виявиться проект, якщо умови його реалізації будуть набагато гіршими, ніж передбачається. Реалістичність набору подій базується на інформації, наскільки поганими є справи в проекті, якщо компанії не повезе. Ці два додаткових сценарії повинні бути внутрішньо послідовними.

Для розглянутого вище проекту з придбання устаткування підготуємо усі види сценаріїв.

Песимістичний сценарій:

Обсяг інвестицій збільшився на   10%.

Обсяг продажу знизився на   10%.

Ціна реалізації впала на    15%.

Змінні витрати зросли на    10%.

Ставка дисконту дорівнює    15%.

Чиста теперішня вартість —   (-) 61311,74.

Очікуваний сценарій:

Чиста теперішня вартість становить  (+) 3924,5 грн.

Оптимістичний сценарій:

Обсяг інвестицій скоротився на   5%.

Обсяг продажу збільшився на   5%.

Ціна реалізації попередня.

Змінні витрати знизились на   10%.

Ставка дисконту дорівнює    9%.

Чиста теперішня вартість —   + 31724,64 грн.

Таблиця 9.4

СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ПРОЕКТУ

Сценарії

Ймовірність

NPV, грн.

NPV з урахуванням ймовірності, грн.

Оптимістичний

Очікуваний

Песимістичний 

0,2

0,7

0,1

+ 31724,64

+ 3924,5

-61311,74

+ 6344,93

+ 2747,15

-6131,17

В цілому 

1

+ 2960,91

Таким чином, з урахуванням ймовірності настання кожного сценарію значення чистої теперішньої вартості проекту дорівнює 2960,91 грн., що свідчить про можливості реалізації цього проекту.

За винятком дуже великих проектів, що залучають значні капітальні інвестиції, аналізу сценаріїв буде досить для того, щоб керівництво одержало уяву про характеристики рентабельності проекту. Якщо ця робота виконується ретельно, то такий аналіз здатний достатньо точно показати розподіл екстремальних результатів. Однак через складні взаємозв'язки між перемінними він не дуже вдало показує середину розподілу значень NPV. Потрібні додаткові сценарії для того, щоб продемонструвати точки між двома екстремальними значеннями. Це підвищить точність прогнозу, і аналітик з більшою впевненістю зможе визначити центр розподілу значень чистої теперішньої вартості (NPV). На жаль, звичайний і відомий спосіб розробки таких сценаріїв складний і вимагає значного часу. Ефективність підвищується у тому разі, коли роботу проводять за допомогою програмного забезпечення та електронних таблиць.

У випадку, коли визначення ймовірності настання нового сценарію реалізації проекту можна прорахувати за допомогою електронних таблиць, проводять аналіз ризику за методом імітаційного моделювання, або методом Монте-Карло. Він полягає в тому, що аналітик визначає вид і ймовірність розподілу масштабів реалізації проекту і методом відбору мір значущості невизначених змінних розраховує можливість розвитку кожної моделі.

Алгоритм проведення моделювання Монте-Карло передбачає:

  •  визначення інтервалів можливої зміни основних ризикованих змінних проекту, всередині яких ці змінні є випадковими величинами;
  •  оцінка всередині заданих інтервалів видів розподілу ймовірностей (нормальний, дискретний, пірамідальний, трикутний);
  •  встановлення коефіцієнта кореляції між залежними перемінними;
  •  багаторазовий (понад 500 сценаріїв) розрахунок результуючого показника, що дозволяє побачити розподіл частоти для чистої теперішньої вартості проекту;
  •  визначення ймовірності попадання результуючої величини у той чи інший інтервал та перевищення мінімально допустимого значення.

Метод Монте-Карло можна розглядати як свого роду імітацію майбутнього в лабораторних умовах. Оскільки відповідна програма вибирає значення вхідних змінних з випадкових розподілів ймовірностей, то кожний одержаний результат відображує можливий стан справ у майбутньому. Кожна з цих комбінацій справді може здійснитися, причому з однаковою ймовірністю. Тому й одержувані результати також можливі в майбутньому і однаково ймовірні. Насправді ж, звичайно, реалізується лише один з таких результатів, і ми не можемо передбачити, який саме. Але завдяки даному методу в руках аналітика виявляється важливий інструмент управління ситуацією: якщо багато з цих однаково ймовірних результатів виявляються небажаними, він може запобігти їх появі шляхом відмови від відповідних інвестицій. І навпаки: якщо достатньо велика кількість цих результатів виявиться сприятливими, ми можемо зважитись і піти на ризик заради одержання одного з цих результатів.

Метод моделювання дозволяє:

  1.  досліджувати комбінований вплив ризиків;
  2.  аналізувати наслідки нагромадження ризикованих ситуацій;
  3.  визначати вплив ризиків на фінансовий стан учасників проекту, який може відбуватися у формі затримок в одержанні доходу і збільшенні позички.

На першому етапі відбираються ключові змінні ризику, визнаються граничні значення їх можливих змін та від розподілу, характерного для цих змінних, встановлюються межі діапазону (мінімального та максимального значення), які дозволяють описати значення, яке може прийняти змінна, що розглядається. Потім задаються прогонні моделі, в яких імітується величезна кількість сценаріїв розвитку події. Далі на основі цих моделей програма видає вірогідність отримання різного рівня чистої теперішньої вартості для проекту, що розглядається.

Метод імітаційного моделювання дозволяє визначити ймовірність характеристик, що потрібні для аналізу проекту. Наприклад, ймовірність завершення проекту в строк становить 70% або перевищення планового кошторису будівництва — 20%. Після визначення ймовірності настання заданих результатів проекту необхідно прийняти рішення, яке б дозволило збалансувати ризик, пов'язаний з проектом. Як правило, після такого аналізу ризику приймаються поправки, що дають змогу зменшити ризикованість специфічних дій і планів. Наприклад, після проведення робіт з аналізу проектних ризиків слід передбачити, щоб договори з постачальниками сировини ґрунтувались на фіксованих цінах, були складені довгострокові договори продажу, продажі застраховані, а також передбачена точна система управління проектом з метою забезпечення контролю за його виконанням.

У будь-якому разі аналітик може балансувати мірою ризику та величиною прибутку. Наприклад, керівники проекту запропонують покупцю більш низькі ціни за гарантований обсяг майбутніх закупок, що знизить не тільки прибутки, але й ризик неспроможності збути продукцію.

4. Методи зниження ризику

Управління ризиком передбачає не тільки ідентифікацію, аналіз та оцінку ризику, але й розробку заходів по його зниженню. До методів зниження ризиків слід віднести:

  •  розподіл ризику між учасниками проекту (передача частини ризику співвиконавцям);
  •  резервування коштів на покриття непередбачених витрат;
  •  зниження ризиків у плані фінансування;
  •  страхування.

Розподіл ризику фактично реалізується у процесі підготовки проекту і конкретних документів. Підвищення ризику в одного з учасників повинно супроводжуватись адекватною зміною у розподілі доходів від проекту. Тому під час переговорів необхідно:

  •  визначити можливості учасників проекту по запобіганню наслідків настання ризикових подій;
  •  визначити міру ризику, яку бере на себе кожний учасник проекту;
  •  домовитися про прийнятну винагороду за ризик;
  •  слідкувати за дотриманням паритету у співвідношенні ризику і доходів між усіма учасниками проекту.

Резервування коштів на покриття непередбачених витрат являє собою спосіб боротьби з ризиком, що передбачає встановлення співвідношення між потенційними ризиками, що впливають на вартість проекту, і розміром витрат, необхідних для подолання збою у виконанні проекту.

Роботи по резервуванню коштів мають таку послідовність:

  •  проводиться оцінка потенційних наслідків ризиків, тобто визначаються суми на покриття непередбачених витрат;
  •  встановлюється структура резерву на покриття непередбачених витрат;
  •  визначається напрям використання встановленого резерву.

З метою зниження ризиків у плані фінансування необхідно створити достатній запас міцності, що враховував би такі види ризиків:

  •  ризик незавершеного будівництва (додаткові витрати і відсутність запланованих на цей період доходів);
  •  ризик тимчасового зниження обсягу продажу продукції проекту;
  •  податковий ризик (неможливість використання податкових пільг і переваг, зміна податкового законодавства);
  •  ризик несвоєчасної виплати заборгованості з боку замовника. У випадку, коли учасники проекту неспроможні забезпечити реалізацію проекту при настанні тієї чи іншої ризикової події власними силами, необхідно застосовувати страхування ризику, яке по суті є передачею певних ризиків страховій компанії.

Ефективність заходів по зниженню ризиків визначається за допомогою такого алгоритму:

  •  розглядається ризик, що має важливий вплив на проект;
  •  визначається перевитрата коштів з урахуванням ймовірності настання несприятливих подій;
  •  встановлюється перелік можливих заходів, направлених на зменшення ймовірності та небезпеки ризикової події;
  •  визначаються додаткові витрати на реалізацію запропонованих заходів;
  •  порівнюються необхідні витрати на реалізацію запропонованих заходів з можливою перевитратою коштів внаслідок настання ризикової події;
  •  приймається рішення про здійснення протиризикових заходів або відмову від них;
  •  процес порівняння ймовірності та наслідки ризикових подій з витратами на заходи по їх зниженню повторюється для наступного за вагомістю ризику.

Практика розробки заходів, які дозволяють знизити ризик певних подій у майбутньому проекті, дуже часто повинна планувати можливі дії, що зможуть запобігти збільшенню інвестиції, підвищенню цін на продукцію проекту, зменшенню фізичного обсягу продажу, збільшенню тривалості виробничого і збутового циклу тощо. У табл. 9.5 наведені можливі дії, які деякою мірою зможуть знизити ризик проекту.

Таблиця 9.5

МОЖЛИВІ РЕАКЦІЇ НА ЗМІНИ УМОВ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЕКТУ

Можливі події при реалізації проекту

Дії, які знижують ризик

Наслідки

1 . Зменшення фізичного обсягу продажу

1. Зниження ціни на продукцію проекту.

2. Посилення реклами

3. Розвиток дистриб'ютерської мережі.

4. Стимулювання попиту.

5. Підвищення якості продукції.

1 . Збільшення відносного обсягу продажу у грошовому виразі.

2. Додаткові витрати на рекламу.

3. Витрати на відкриття нових збутових агентств.

4. Втрати на знижках та інших пільгах для споживачів.

5. Додаткові витрати на НДДКР і виробництво.

2. Зниження цін на продукцію

1. Активне проведення цінової та нецінової політики.

2. Розробка заходів по зниженню витрат на виробництво.

1. Зниження надходжень від продажу одиниці продукції.

2. Додаткові витрати на маркетинг.

3. Збільшення прямих (змінних) виробничих витрат

1 . Закупка більш дешевих матеріалів.

2. Зниження матеріалоємності конструкції. Пошук нових альтернативних матеріалів.

3. Створення більших виробничих запасів матеріалів і комплектуючих за «старими» цінами.

1 . Скорочення обсягу збуту продукції внаслідок зниження якості.

2. Додаткові витрати на НДДКР.

3. Зростання загальних (постійних) витрат внаслідок виплат процентів за кредитами, використаними на придбання матеріалів і комплектуючих про запас.

4. Збільшення загальних (постійних) витрат

1. Скорочення витрат на маркетинг.

2. Скорочення витрат на заробітну плату.

3. Скорочення витрат на споживання енергоресурсів.

4. Скорочення витрат на транспортні послуги.

5. Скорочення витрат на оренду приміщення.

1. Зниження обсягів збуту.

2. Зниження кваліфікації персоналу і, як наслідок, погіршення якості продукції.

3. Витрати на придбання нового, менш енергоємного технологічного устаткування.

4. Придбання власного транспорту.

5. Будівництво власного приміщення.

5. Збільшення

тривалості виробничо-технологічного циклу

1. Придбання більш продуктивного технологічного устаткування.

2. Збільшення завантаженості устаткування внаслідок зміни режиму роботи (збільшення змінності).

3. Розробка нової, більш технологічної конструкції продукту.

1. Збільшення інвестицій

них витрат.

2. Збільшення витрат на заробітну плату і обслуговування устаткування.

3. Витрати на проведення НДДКР і підготовку виробництва.

6. Тривалість

збуту продукції

на ринку

1. Розвиток дистриб'ютерської мережі.

2. Рекламна кампанія.

3. Стимулювання попиту шляхом впровадження пільгових умов збуту.

4. Модернізація дизайну та упаковки.

5. Покращання споживчих властивостей продукту порівняно з продукцією конкурентів.

6. Зниження ціни.

1 . Витрати на рекламну кампанію.

2. Зниження обсягу збуту у грошовому виразі у зв'язку з додатковими витратами на знижки.

3. Витрати на проведення дизайнерських робіт.

4. Витрати на НДДКР.

5. Скорочення відносного обсягу продажу у грошовому виразі.

7. Тривалість

затримки платежів за реалізовану продукцію

1. Відвантаження тільки

після передплати.

2. Освоєння нових ринків з більш розвинутою системою

платежів.

3. Орієнтація тільки на гарантовано платоспроможних клієнтів.

І. Скорочення обсягу продажу внаслідок зниження попиту.

2. Витрати на маркетинг.

3. Скорочення обсягу продажу внаслідок зниження попиту.

8. Коливання

попиту на продукцію

Скорочення страхового запасу готової продукції на складі.

Додаткові виробничі і маркетингові витрати.

9. Нестабільність поставок матеріалів та комплектуючих виробів

Створення страхового запасу матеріалів та комплектуючих виробів.

1. Додаткові витрати на створення страхового запасу.

2. Додаткові витрати на будівництво чи оренду складських приміщень, а також їх

обслуговування.

ТЕМА 10. ФУНКЦІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ ІНВЕСТИЦІЙНОГО АНАЛІЗУ: МАРКЕТИНГОВИЙ АНАЛІЗ

1. Мета і завдання маркетингового аналізу

Традиційно пропозиції проекту оцінюються з економічної, технічної і фінансової перспектив його реалізації. Одним з фундаментальних компонентів проектів, що мають виробничу функцію, є проектування поточних річних прибутків, які будуть отримані при реалізації проекту. Прогноз цих річних прибутків базується на проектованому попиті на товар чи послугу, запропоновані проектом. Отже, проектування попиту є обов'язковим елементом для всіх аспектів оцінки проекту.

Тому маркетинговий аналіз, в якому дослідження попиту посідає чільне місце, є одним з найбільш вагомих компонентів оцінки проекту.

Аналіз ринку з урахуванням існуючих ресурсів є ключовою задачею у визначенні меж інвестиційного проекту, можливих виробничих програм, необхідних технологій, а іноді й місцерозташування проекту.

Процес підготовки маркетологами досліджень ринку, розробка концепції маркетингу проходить ітеративним шляхом, при взаємодії з іншими членами команди по створенню техніко-технологічного обґрунтування, які проробляють технічні, інституційні та фінансові аспекти аналізу проекту. Без ретельного, детального аналізу середовища ринку та глибокого маркетингового плану можливості як внутрішнього, так особливо міжнародного успіху проекту незначні або практично неможливі.

Метою маркетингового аналізу є обґрунтування комерційної спроможності проекту, оцінка можливості реалізації даного продукту на обраному ринку та отримання рівня доходу, що дозволив би покрити витрати за проектом і задовольнити інтереси інвесторів.

Маркетинговий аналіз проекту передбачає багатоступеневу методику аналізу ринку:

  •  аналіз попиту і стратегії його розвитку;
  •  аналіз ринкового середовища;
  •  стратегія проекту;
  •  маркетингова концепція;
  •  маркетинговий план.

2. Визначення меж та якісного складу аналізу ринку

Дослідження ринку починають з аналізу макроекономічної політики, що проводить країна, в якій планується реалізовувати проект. Країни відрізняються своїми економічними та політичними системами. Економіко-політичний спектр містить альтернативи, які коливаються у межах від централізованих економік з втручанням уряду в усі аспекти економічної та суспільної діяльності до ліберальних економік з мінімальним втручанням влади. Тактика економічного розвитку, з одного боку, полягає у виборі серед широкого спектра, який коливається від традиції заміни вітчизняних товарів імпортованими і до орієнтації економіки на експорт. Тобто якщо деякі країни покладаються на обмеження імпорту і розвиток нових галузей вітчизняної промисловості, інші, мабуть, сподіваються, що конкуренція стимулюватиме економічний розвиток.

Залежно від економічної стратегії, яку обрала країна, фокус проведення аналізу ринку проектів докорінно змінюється.

Якщо країна обрала стратегію «заміни імпорту», увага аналітиків має бути сконцентрована на визначенні та оцінці внутрішнього ринку. Якщо країна орієнтується на зовнішній ринок, то при підготовці проекту слід визначити міжнародне, або зовнішнє, середовище, а можливо і провести аналіз стану і розвитку світового ринку.

Глибина і трудомісткість аналізу ринку зростає геометричне, коли увага аналітиків зміщується з внутрішнього ринку на міжнародний.

Перед тим, як здійснювати аналіз ринку, необхідно ознайомитися з сучасними тенденціями в технологічній сфері, в якій реалізовуватиметься проект. Особливо це стосується проектів міжнародного напряму. Незважаючи на рівень економічного розвитку, всі країни прагнуть отримати вигоди з успішного застосування сучасної технології. Технологічні нововведення у виробництві товарів і послуг призводять до серйозних змін у структурі витрат. Так, сучасні тенденції зниження виробничих витрат і трудового вкладення у виробництво є результатом постійних технологічних змін, найважливіше значення серед яких має інформаційна технологія, що здатна змінювати саму природу виробничого сектора.

3. Концепція попиту ринку

Попит — це співвідношення між ціною та кількістю товару, яку споживачі бажають та можуть придбати за даною ціною у певний проміжок часу за інших незмінних умов.

Маркетологи розрізняють попит за якісними і кількісними характеристиками. Від перших залежить розробка маркетингової концепції проекту. Більшість обґрунтувань проектів припускає, що попит існує, але не заповнений. Оцінка аналізу ринку обґрунтувань проектів повинна починатися з дослідження припущень, покладених в основу обґрунтування попиту на продукцію проекту.

Попит породжується ринками, що перебувають у стані розвитку, або покупцями. Існує кілька можливих способів, за допомогою яких компанія А може розвинути ринки:

  •  заохочувати існуючих споживачів купувати більше одиниць продукції у компанії А і купувати ці одиниці частіше;
  •  переконати споживачів, які купують продукцію у конкурентів, замість них купувати у компанії А;
  •  переконати споживачів, які раніше ніколи не купували продукцію, запропоновану компанією А або її конкурентами, купувати даний товар.

У визначенні та описі попиту є певна кількість ключових запитань, на які потрібно відповісти:

  •  Який вид попиту припускається в обґрунтуванні проекту?(Більшість обґрунтувань припускає прихований попит, який невідповідає вимогам ні міжнародних, ні внутрішніх ринків.)
  •  Якщо припускається якийсь інший вид попиту, ніж прихований, на якому фундаменті базується цей висновок?
  •  Якою є сформульована мета створення попиту? Чи примушує вона споживачів купувати більше, чи перетворює вона їх на користувачів нашої продукції, а, може, робить некористувачів споживачами?
  •  Чим обґрунтована обрана стратегія розвитку попиту? Чи прийнятна вона для сучасних умов?

Визначення точки концентрації аналізу ринку і вибір стратегії розвитку попиту — найважливіші упереджувальні кроки в аналізі ринку.

Можливий вибір стратегії розвитку попиту, яка буде базою при розробці стратегії проекту, залежить від типу ринку, на який він сфокусований (див. табл. 10.1). Для кожного обраного ринку (міжнародного або національного) необхідно визначити відповідну стратегію розвитку попиту. Таким чином, кожний вибраний ринок потрібно окремо проаналізувати.

Таблиця 10.1

МОЖЛИВИЙ ВИБІР СТРАТЕГІЙ РОЗВИТКУ ПОПИТУ ЗАЛЕЖНО ВІД ФОКУСУ ПРОЕКТУ НА РІЗНІ РИНКИ ТА КАТЕГОРІЙ СПОЖИВАЧІВ

Ринки

Стратегія розвитку попиту

міжнародні

національні

Існуючі споживачі

Існуючі споживачі

Стимулювання використання додаткової кількості товарів проекту

Споживачі конкурентів

Споживчі конкурентів

Переманювання споживачів від конкурентів

Некористувачі

Некористувачі

Залучення до споживання

Аналіз існуючої на ринку продукту проекту ситуації і прогноз майбутнього розвитку можна проводити наступним чином:

  •  визначення ринків, на яких працює підприємство;
  •  вибір найбільш перспективних ринків;
  •  оцінка ємності внутрішнього ринку;
  •  оцінка ємності міжнародного ринку;
  •  сегментація внутрішнього і зовнішнього ринків і визначення ємності кожного сегмента;
  •  прогноз розвитку кожного сегмента та його ємності;
  •  можливість створення нових ринків для продукції проекту;
  •  оцінка кон'юнктури по кожному з ринків, прогнозовані зміни та їх передумови;
  •  можливі дії у відповідь на очікувані зміни, оцінка потенціалу підприємства, тенденція зміни ринку;
  •  розробка середньо- і довгострокових планів роботи на кожному сегменті ринку;
  •  аналіз існуючої частки продукції проекту у важливіших сегментах ринку і прогноз зміни обсягу продаж;
  •  детермінанти попиту на продукцію проекту і можливість впливу на них.

Якщо маркетингове обґрунтування проекту не прояснює стратегію розвитку попиту, успішний розвиток цього проекту можна вважати практично недосягнутим.

4. Аналіз ринкового середовища продукції проекту

Залежно від стратегії розвитку попиту аналіз середовища може бути підготовлений з національним або міжнародним фокусом. Для розробки проекту надзвичайно важливими є маркетингові дослідження, що являють собою систематизовану та оброблену інформацію щодо ринку і ринкового середовища.

Мета маркетингового дослідження — збір, аналіз та відповідна інтерпретація цієї інформації, а також створення бази для прийняття рішення стратегічного і маркетингового характеру.

Маркетингові дослідження проводять ітераційно, оскільки наступні рішення залежать від якості інформаційного обґрунтування попередньої стадії.

Першим етапом маркетингових досліджень є аналіз макросередовища проекту, економічний аспект якого вимагає оцінки тенденцій отримання доходів у країні, розвитку міжнародної торгівлі, у тому числі шляхом економічної інтеграції, політики протекціонізму, динаміки змін платіжного балансу та курсу іноземних валют.

При дослідженні економічного середовища проекту слід спрогнозувати циклічні коливання економічного розвитку, визначити міру впливу інфляції на макрополітику та економіку країни за короткий і довгостроковий періоди, оцінити розвиток ринку капіталу і праці, зміни рівня зайнятості, а також розвиток того сектора економіки, який безпосередньо пов'язаний з проектом. Економічна характеристика середовища передбачає оцінку впливу на проект наявних ресурсів, у тому числі енергетичних, сировини і матеріалів, систему захисту екологічного середовища, що містить законодавчу базу і міру забруднення довкілля, розвиток екологічної свідомості.

Одним з необхідних компонентів діагностування середовища є оцінка технологічного аспекта. Вона охоплює характеристику технології виробництва, тенденції її розвитку, оцінку інноваційного потенціалу, нововведень у галузі виробничих матеріалів, промислової технології.

Вплив соціального розвитку на інвестиційне рішення розглядається з точки зору існуючої демографічної ситуації, тенденцій до змін соціальної структури суспільства, міграції населення. Одним з найсерйозніших аспектів соціального середовища є характеристика культури та соціально-психологічна оцінка населення, що містить ставлення до праці, економіки, вільного часу, запропонованих продуктів, нахил до споживання і накопичення.

Другим етапом маркетингових досліджень ринку є встановлення бізнес-оточення, який включає аналіз ринків, конкурентних умов, каналів розподілу і поставок.

Аналіз ринку вимагає визначення цільового ринку проекту, опису і аналізу його структури. З цією метою визначаються теперішні і майбутні цільові ринки. Оцінка фактичної місткості ринку і ринкового потенціалу створює базу для прогнозу обсягу продажу і, як наслідок, виробничих потужностей, вимог до ресурсів, що споживаються, матеріалів, робочої сили та інвестицій. При розгляді майбутніх ринків можна орієнтуватись як на нові сектори і галузі, так і на нову продукцію, ринкові сегменти, зміни прямих і непрямих продажів.

Діапазон дослідження ринку багато в чому залежить від міри передбачуваної експортної орієнтації проекту, оскільки це призведе не тільки до змін масштабів виробничої потужності підприємства, але й до необхідності використання технології, що забезпечує виробництво конкурентоздатного за ціною продукту відповідно до міжнародних стандартів якості.

Вивчення зовнішнього ринку необхідно проводити з точки зору можливості отримання стратегічних переваг, розширення міжнародної діяльності, економії на збільшенні масштабів виробництва, майбутніх вигод від територіального обмеження дії проекту і можливих загроз, пов'язаних з виходом на зовнішні ринки.

Аналіз ринку починають зі складання його детальної характеристики. Однією з найважливіших кількісних характеристик ринку є його місткість, тобто такий обсяг товарів, який покупці певного регіону можуть придбати протягом заданого часового інтервалу, наприклад за місяць. На величину місткості ринку впливає значна кількість факторів, у тому числі національних, соціальних, демографічних, географічних та економічних. Однак найбільш істотний вплив на величину місткості ринку має спектр економічних детермінант: рівень доходів споживачів, структура їх витрат, рівень життя, наявність накопиченого багатства, темпи інфляції. Різниця між місткістю ринку і обсягом ринкового попиту визначає перспективність ринку товарів, що дозволяє спрогнозувати обсяги продажу при підготовці проекту.

Ідентифікація фази життєвого циклу ринку, що вивчається, є основою для оцінки існуючого та майбутнього ринкових потенціалів, обсягу і частки ринку, а також для прийняття стратегії проекту, яка безпосередньо пов'язана з життєвим циклом галузі, де буде реалізовуватися проект.

Темпи зростання ринку, напрями розвитку залежать від фази його життєвого циклу. Так, темпи розвитку в нових, швидко зростаючих галузях є більш високими, ніж в галузях, що перебувають на стадії зрілості. Дослідження тенденцій розвитку галузевого сегмента дозволяє аналітику оцінити перспективність роботи на цьому ринку, необхідність застосування нових технологій, каналів збуту, випуску нової продукції, завоювання нових сегментів або географічних регіонів, або захист своїх ринкових позицій.

Оцінка насиченості ринку дозволяє виробити стратегічну платформу щодо конкурентів, якості і модернізації запропонованого товару, а також доцільності розширення присутності на цьому ринку.

Аналіз стабільності попиту фокусує свою увагу на факторах, що впливають на інтенсивність покупок, та заходах з підтримки споживчого інтересу до пропонованого товару. Розглядаючи попит покупців, аналітики оцінюють його можливі сезонні коливання, цикли покупців, вплив цінових параметрів, якість обслуговування, тенденції здійснюваної купівлі, середню кількість придбань.

Дослідження ринку з точки зору рівня конкуренції є найбільш вагомим аспектом, оскільки воно має вирішальне значення при прийнятті фірмою певного рішення. Продукція, її якість, цінові параметри та умови продажу розглядаються з позицій фірм-конкурентів, що виробляють аналогічні товари чи послуги. Дана інформація дозволяє на підставі оцінки кон'юнктури ринку, що досліджується, дати характеристику доцільності проектних альтернатив.

Головне завдання аналітика на цьому етапі полягає в тому, щоб виявити фактори, які впливають на міру конкуренції, визначити їх природу, значення і можливий вплив на проект, що розглядається.

Як правило, дослідження конкурентів містить аналіз їх виробничих ліній з точки зору якості, дизайну, споживчих характеристик товару, упаковки, затрат на виробництво технічного та післяпродажного обслуговування. Аналізуючи конкурента, слід звернути особливу увагу на його сильні й слабкі сторони, а також виявити можливий вплив на них.

При роботі в динамічному ринковому середовищі слід оцінювати можливість появи майбутніх конкурентів, оскільки багато фірм, працюючих у секторах, що розвиваються, впливають тільки завдяки безперервним змінам, які можуть значною мірою змінити структуру і характер конкуренції.

Аналіз каналів розподілу на ринку, який розглядається, повинен включати аналіз існуючих каналів: місце розташування, розподіл усього обсягу продажу по різних каналах розподілу, вимоги цих каналів та їх адекватність зоні здійснення продажу, необхідність страхових полісів, пов'язаних з існуванням каналу (франшизи, преміальні виплати, фінансові угоди, повернення товару), можливість і доцільність використання повного асортименту продукції для конкретного каналу, а також необхідність навчання персоналу та рекламної підтримки для ефективного функціонування каналу. Цей етап передбачає оцінку можливості використання прямих продажів і залучення посередників, протяжність системи збуту, її розгалуженість, а також системи управління і контролю за системою збуту.

Заключним аспектом аналізу бізнес-оточення є аналіз постачальників. Надзвичайно важливими елементами цього дослідження є: оцінка можливості виходу на ринки сировини; доступність цих ринків у майбутньому; взаємодія з постачальниками сировини та комплектуючих (їх тиск, міра впливу на споживачів, контроль цін на сировину); оцінка характеру постачань, перевезень, зберігання та складування сировинних матеріалів, можливості використання торгових і комерційних кредитів.

Постачальники є вагомою конкурентною силою, якщо вони можуть впливати на конкурентну позицію фірми-споживача, регулюючи ціни, якість і можливість використання своєї продукції, а також її доставку. Конкурентний вплив значно знижується, якщо сировина чи комплектуючі постачаються на відкритий ринок великою кількістю фірм, що повністю забезпечує попит.

5. Розробка концепції маркетингу

Концепція маркетингу охоплює стратегію маркетингу та оперативні заходи, необхідні для реалізації стратегії проекту і досягнення проектних чи корпоративних цілей.

Оскільки фокусування уваги на цільовому ринку та запитах споживачів має фундаментальне значення для підготовки концепції маркетингу, аналітики починають її підготовку з оцінки взаємозв'язків між типами проектних продуктів та групами споживачів.

Для кожної цільової групи споживачів визначаються:

  •  структура ринку та його потенційна ємність;
  •  потреби споживачів і критерії ініціювання купівлі;
  •  умови конкуренції;
  •  рівень ринкових цін;
  •  вимоги до продукції;
  •  необхідний рівень кваліфікації персоналу.

Визначення цільового обсягу продажу до кінця розрахункового періоду проводиться на основі прогнозної величини ємності цільового ринку та оціночної вартості підприємства на ньому.

Після ідентифікації зони «продукт — цільова група», визначення обсягів продажу початкового і заключного років функціонування проекту необхідно розробити стратегію маркетингу.

Маркетингова стратегія проекту підпорядкована корпоративній стратегії діяльності фірми, її вибір залежить від багатьох зовнішніх і внутрішніх факторів, найбільш важливими серед яких є:

  •  фактори, що характеризують стан галузі та умови конкуренції в ній;
  •  фактори, що характеризують конкурентні можливості фірми, її ринкову позицію і потенціал.

При формуванні стратегії насамперед необхідно враховувати: на якій стадії життєвого циклу перебуває галузь (зародження, швидке зростання, зрілість, спад); структуру галузі (роздроблена чи концентрована); сутність і потужність п'яти конкурентних сил (постачальники найбільш важливих ресурсів, покупці, конкуренція між продавцями аналогічних товарів, товари-замінники, потенційні продавці даного ринку); масштаби діяльності конкурентів (регіональний, національний, світовий рівні).

Основними стратегічними напрямами розвитку, за Ансоффом, є стратегія «продукт-ринок», у межах якої цільовими можуть бути проникнення на ринок, розвиток ринку, розвиток продукту, диверсифікація. Концепція стратегічних альтернатив Портера ідентифікує позиції на ринку і визначає базові стратегії — диверсифікації, лідерства у витратах, фокусування (концентрації на головних моментах).

При розробці проекту повинні бути оцінені всі альтернативні маркетингові стратегії, оскільки обрана стратегія впливає на параметри проекту (межі, технологія, місце розташування).

Найчастіше до уваги беруться стратегії конкуренції (розширення своєї частки за рахунок конкурентів) і стратегії розширення ринку (створення нових ринків чи інтенсифікація попиту). До перших можна віднести стратегії: агресивних цін (наприклад, застосування демпінгових цін); імітації (наприклад, з метою здобуття користі від маркетингової діяльності головних конкурентів) і профільну (фокусування уваги не на ціновій конкуренції, а на якості, особливих характеристиках продукції, торговій марці).

Стратегії розширення ринку повинні базуватися на визначенні фази життєвого циклу галузі, що розглядається, можливостях впливу на ринок, оцінці структури витрат виробництва порівняно з конкурентами, встановленні найбільш важливих критеріїв здійснення покупки, необхідності і можливості створення особливого іміджу.

Маркетингова організація як один з елементів ринкового дослідження проекту передбачає встановлення організаційної мети, що лежить в основі побудови організаційної структури. Формуючи свою маркетингову структуру, підприємство орієнтується на структури інтегровані (діяльність здійснюється комплексно і управляється з одного й того ж координаційного центру) чи неінтегровані (підрозділи, що виконують функції планування асортименту, управління товаропросуванням, збутом готової продукції і т. ін., не мають єдиної координуючої системи). Ефективність організації маркетингу безпосередньо пов'язана з системою розподілу завдань і відповідальності, делегуванням повноважень, комунікаційним взаємозв'язком між підрозділами, політикою набору і навчання персоналу, його мотивацією.

Основними проблемами, що виникають у маркетинговій організації, є система взаємодії з іншими підрозділами фірми, оскільки тільки цілеспрямованість усіх структур дозволяє досягти намічених рубежів. Взаємодія маркетингової служби з виробничим відділом, підрозділами, що займаються дослідженнями і розвитком, фінансовими питаннями, матеріально-технічним забезпеченням, дає змогу концентрувати зусилля всіх працівників підприємства на комплексному вирішенні проблем, що виникають, Уникаючи дублювання і протиріч.

Маркетингова система відіграє надзвичайно важливу роль в успішній підготовці проекту, оскільки вона пов'язує всі види виконуваних робіт з маркетингу в одне ціле: збір, аналіз ринкової інформації, прийняття маркетингових рішень на підставі цієї інформації, маркетингове планування, контроль і аналіз маркетингової діяльності, розробка стратегії розвитку нової продукції.

Розробка комплексу маркетингу передбачає визначення інструментарію, який дозволяє оптимально скомбінувати всі компоненти комплексу (продукт, ціна, просування і збут) для досягнення поставленої мети проекту. При формуванні комплексу слід розглядати природу конкуренції та можливі реакції споживачів і конкурентів.

Першими елементами комплексу є продукт і політика щодо його. Інвестиційний проект фінансове виправданий тільки у разі можливості реалізації продукту, а це, в свою чергу, обумовлено потребами і пріоритетами споживачів.

Для оцінки товару важливими є не тільки функціональні і технічні характеристики, але й зовнішня привабливість, упаковка, післяпродажне обслуговування. При характеристиці продукції проекту слід, окрім опису форми, споживчих характеристик товару, визначити можливі способи його використання і можливі споживчі вигоди. Розглядаючи продукт, також слід обчислити прибутковість його виробництва. Важливими елементами характеристики запропонованого товару є наявність у нього заводської чи торгової марки, які гарантують покупцеві набір властивостей, переваг і певну якість, що дозволяє полегшити впровадження товару на ринок, знизити витрати на рекламу та одержати ціновий додаток за гарантовані споживчі якості товару.

Наступним елементом маркетингового комплексу є організація збуту та розповсюдження товару. Головне завдання збуту — доставка продукту від виробника до кінцевого споживача. Для успішного здійснення цього можна використовувати власну службу збуту для прямого маркетингу чи оптовиків, дилерів, дистриб'юторів і посередників.

Особливої уваги при організації збуту заслуговують умови постачання, контролю запасів, збереження товару при транспортуванні. Для цього слід встановити принципи відбору збувальників, систему оплати праці і стимулювання, організувати навчання працівників, зайнятих у сфері продажу цього товару. Вибір каналу збуту серйозно впливає не тільки на прибутковість проекту, але й на його ефективність в цілому, оскільки встановлення системи знижок може значною мірою стимулювати продаж товару.

Просування товару охоплює такі види робіт, як реклама, зв'язки з громадськістю, цінове стимулювання покупців, продавців і посередників. Метою даного комплексу робіт є підтримка входження нового продукту на ринок з подальшим закріпленням на ньому, що забезпечує досягнення запланованого обсягу продажу і дозволяє оцінити затрати на заходи по просуванню товару. Структура просування товару повинна відповідати потребам ринку, а її окремі елементи повинні бути взаємоузгоджені і гармоніювати один з одним.

При оцінці проекту слід вже на стадії його підготовки проробити можливі альтернативи рекламних кампаній. Варто розглянути організаційні питання створення реклами, розрахувати бюджет рекламних заходів, визначити засоби її розповсюдження — виставки, ярмарки, публікації у спеціалізованих виданнях, демонстрація по радіо і телебаченню, поштові розсилки.

Детально комплекс просування розробляється при впровадженні проекту, але попередня бюджетна оцінка передвиробничого маркетингу повинна бути включена у фінансовий аналіз проекту.

Ціноутворення є основною складовою стратегії маркетингу і цінової політики, що проводиться фірмою (оскільки орієнтація на низькі ціни може бути цільовою установкою стратегії реалізації проекту). Розглядаючи принципи ціноутворення для конкретного товару, слід враховувати витрати виробництва і маркетингу, реакцію споживачів на різні ціни, а також цінову політику конкурентів.

При визначенні ціни на товар необхідно розрізняти ціну виробництва, оптову і роздрібну ціни, зважаючи на політику знижок та їх структуру, умови контрактів, орієнтацію цінової політики на покриття витрат, корисність товару чи ринкову ситуацію.

При визначенні цінової політики враховують:

  •  знижки оптовим і роздрібним збутовим агентам;
  •  державну систему контролю за ціноутворенням;
  •  умови поставок і платежів за товар.

Визнаючи цінову політику як інструмент маркетингу, аналітик встановлює її взаємозв'язок з ціновою стратегією.

При підготовці маркетингових аспектів проекту аналітики готують спеціальний документ — план маркетингу, в якому подається детальна оцінка продукції та стратегії маркетингу. Як правило, план маркетингу має такі розділи:

  •  продукція, що зараз продається, її основні характеристики, час присутності на ринку, використання даного товару та його очікуваний життєвий цикл;
  •  споживачі, що купують дану продукцію, їх споживчі пріоритети, розмір і структура споживчого ринку, його географічне розташування;
  •  конкуренти, присутні на ринку даного продукту, їх можливі конкурентні переваги у ціні, доставці, споживчих властивостях товару;
  •  встановлена маркетингова мета проекту, за допомогою якої визначають планові продажі, частку ринку, ринкові позиції;
  •  тактичні засоби маркетингу, в яких розраховуються заплановані витрати, встановлюються підходи до ціноутворення, план розподілу, умови і час поставок та оплати, витрати на рекламні цілі;
  •  детальний план стимулювання продажу з уточненням системи навчання та мотивації працівників, що братимуть участь у процесі збуту, введення гарантійного і післягарантійного післяпродажного обслуговування, додаткові засоби продажу, необхідні для залучення покупців;
  •  вплив проекту на існуючі групи товарів, можливі зміни в обсязі виробництва, структурі майна, фінансовій стабільності підприємства.

ТЕМА 11. ФУНКЦІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ ІНВЕСТИЦІЙНОГО АНАЛІЗУ: ТЕХНІЧНИЙ АНАЛІЗ

1. Мета і завдання технічного аналізу

Після того, як зібрана по проекту інформація підтвердила наявність ринку і можливість успішної реалізації товарів і послуг, що будуть виготовлені в результаті реалізації проекту, аналітики приступають до аналізу технічної обґрунтованості проекту.

Технічний експерт повинен визначити, чи є обрана технологія (метод досягнення встановленої мети проекту) найбільш прийнятною для проекту, що розглядається.

Аналіз технічної життєздатності проекту розглядає: технологію, яка буде використовуватися у ньому, з точки зору можливості її реалізації в даному суспільстві, за наявності місцевих ресурсів та з урахуванням національних інтересів; альтернативні методи придбання технологій (створення спільного підприємства, купівля устаткування з одержанням технології, придбання ліцензій, технічна допомога іноземних інвесторів); аналіз альтернативних технологій з точки зору найбільшої адекватності проекту навколишньому середовищу, де він здійснюватиметься.

Однак інвестиційний аналіз розглядає технічну життєздатність проекту значно ширше, ніж просто визначення технологій виробництва продукції. Для проведення технічного аналізу необхідно обґрунтувати місцезнаходження проекту та його допоміжних виробництв, визначити масштаб, строки здійснення проекту з урахуванням можливих змін на ринку продукції, розробити проект, підготувати проектну схему підприємства і графік виконання проекту, встановити стандарти і норми виробництва, процедури запуску нового виробництва, спроектувати матеріально-технічне забезпечення проекту та його технічну інфраструктуру, визначити умови експлуатації й ремонту обладнання.

Метою проведення технічного аналізу є обґрунтування технічної здійснюваності проекту та визначення рівня його капітальних і поточних витрат.

Основним завданням інженерного проектування є розробка функціональної схеми та фізичного плану промислового підприємства, необхідних для випуску конкретної продукції, а також визначення величини інвестиційних та експлуатаційних затрат. До інженерного проектування належать дільниця підприємства, всі види діяльності з постачання ресурсів і продукції, забезпечення необхідних додаткових інвестицій в інфраструктуру проекту. Даний підхід дозволяє обрати таке технічне рішення, яке є найкращим варіантом з точки зору як інвесторів, так і споживачів проекту.

2. Етапи проведення робіт з технічного аналізу проектів

Існування нескінченої різноманітності технологій, технічних і ресурсних альтернатив проектів, що розглядаються, ускладнює можливість проведення технічного аналізу за єдиною схемою. Як правило, ті методичні рекомендації підготовки технічних аспектів проектів, що зустрічаються в літературі, містять не методику проведення технічного аналізу, а пропонують перелік питань, відповіді на які дозволять оцінити технічну життєздатність проекту. Такий перелік, деталізований на підпитання, дозволяє аналітику зібрати необхідну інформацію для прийняття рішення про можливість реалізації проекту за певних умов його здійснення.

Технічний аналіз проекту проводять у кілька етапів. Можна запропонувати таку схему виконання робіт з оцінки технічних аспектів проекту:

  •  визначення місцезнаходження проекту та об'єкта його будівництва;
  •  обґрунтування вибору масштабу підприємства та проектних обсягів виробництва;
  •  вибір технології виробництва та устаткування;
  •  ідентифікація інфраструктури об'єкта проектування;
  •  розробка проектної документації;
  •  підготовка графіка здійснення проекту;
  •  підготовка, освоєння та забезпечення якості виробництва, встановлення стандартів і норм виробництва;
  •  оцінка витрат на здійснення та експлуатацію проекту;
  •  проектування матеріально-технічного постачання проекту;
  •  розрахунок витрат виробництва та збуту продукції проекту.
  •  Безперечно, обсяг робіт на кожному етапі залежить від розміру, складності та виду проекту.

Незалежно від специфічного характеру кожного проекту найважливішими аспектами його технічної підготовки, які потребують особливо пильної уваги спеціалістів, є місцезнаходження проекту, масштаб виробництва та строки здійснення проекту, вибір технологічного процесу та ступеня механізації, інфраструктура, розрахунок капітальних і поточних витрат проекту.

Таблиця 11.1

ЗМІСТ РОБІТ НА РІЗНИХ ЕТАПАХ ПРОВЕДЕННЯ ТЕХНІЧНОГО АНАЛІЗУ ПРОЕКТУ

Етап технічного аналізу

Зміст робіт, які виконуються на даному етапі

Визначення місцезнаходження проекту та об'єкта будівництва проекту

Аналіз різних варіантів місця реалізації об'єкта будівництва проекту з урахуванням критеріїв наявності та розташування:

  •  земельної ділянки;
  •  сировини;
  •  ринків збуту;
  •  комунальних послуг;
  •  транспортної та комунальної інфраструктури, робочої сили.

Обґрунтування вибору масштабу проекту

Характеристика проекту з точки зору ефективного обсягу виробництва підприємства:

  •  оцінка місткості внутрішніх і зовнішніх ринків збуту та їх очікуваний зріст;
  •  розрахунок витрат на будівництво та експлуатацію альтернативних варіантів підприємства з різною виробничою потужністю;
  •  оцінка економії на масштабах при збільшенні обсягу випуску продукції;
  •  встановлення можливих екологічних і соціальних обмежень та оцінка їх впливу на масштаб проекту;
  •  оцінка ризиків великомасштабних виробництв.

Вибір технології виробництва та устаткування

Обґрунтування вибору технологічного процесу, виходячи з його адекватності:

  •  наявності та вартості сировинних ресурсів, що застосовуються;
  •  якості кінцевого продукту;
  •  відпрацьованості застосовуваної технології;
  •  можливості розширення виробництва;
  •  вимог екологічних стандартів;
  •  рівня операційних витрат.

Вивчення можливості та умов купівлі устаткування:

  •  строки та умови виготовлення і постачання устаткування;
  •  умови транспортування, монтаж), налагодження устаткування;
  •  обслуговування, ремонт та експлуатація устаткування;
  •  розробка заходів, необхідних для підтримки визначеної якості продуктивної праці устаткування (якість сировини, рівень кваліфікації робочої сили).

Ідентифікація інфраструктури об'єкта проектування

Характеристика вимог проекту до інфраструктури:

  •  наявність основних і допоміжних приміщень;
  •  відповідність ступеня розвитку комунікацій вимогам технології проекту;
  •  необхідний обсяг та якість комунальних послуг (електроенергія, водопостачання, каналізація);
  •  забезпечення транспортними комунікаціями;
  •  рівень розвинутості соціальної інфраструктури (житло, магазини, об'єкти охорони здоров'я, освіти, культури).

Розробка проектної документації

Команда, яка здійснює підготовку проекту, повинна:

  •  розробити чи придбати необхідну робочу документацію для проектування, будівництва та запуску об'єкта в експлуатацію;
  •  оголосити та провести тендери, обрати підрядників виконання проекту.

Розробка проектної документації включає техніко-економічне обґрунтування проекту будівництва та підготовку робочої документації.

Підготовка графіка здійснення проекту

Планування здійснення проекту відображає інжинірингові заходи, що сприяють реалізації проекту:

  •  придбання та підготовка земельної ділянки;
  •  спорудження об'єкта та необхідних інфраструктурних комунікацій;
  •  порядок оснащення устаткуванням;
  •  запуск в експлуатацію;
  •  організація контролю на всіх стадіях здійснення проекту.

Підготовка, освоєння та забезпечення якості виробництва

Розробка заходів, які забезпечують:

  •  підготовку робочої сили необхідної кваліфікації та кількості;
  •  наявність і рівень якості сировини, матеріалів, запасних частин;
  •  розробку виробничих стандартів, що сприятиме контролю за їх виконанням на всіх етапах реалізації проекту.

Оцінка витрат на здійснення та експлуатацію проекту

Розрахунок капітальних і поточних витрат, які плануються для реалізації проекту та включають витрати на:

  •  придбання земельної ділянки та її підготовку;
  •  будівництво будівель та споруд;
  •  придбання, поставку та обслуговування устаткування;
  •  купівлю ліцензій;
  •  підготовку виробництва, виплату процентів по кредитах.

Проектування матеріально-технічного постачання проекту

Організація постачання містить:

  •  планування та організацію процесу закупівлі;
  •  визначення видів, кількості товарів і послуг, що необхідно придбати;
  •  визначення постачальників, розміщення замовлень та укладання угод;
  •  здійснення контролю за поставками.

Розрахунок витрат виробництва та збуту продукції проекту

Розрахунок витрат на виробництво продукції проекту та її збут включає:

  •  вартість сировини, матеріалів і комплектуючих;
  •  основну та додаткову заробітну плату;
  •  комунальні витрати;
  •  страхові внески;
  •  цехові та заводські накладні витрати;
  •  збутові витрати.

Незалежно від специфічного характеру кожного проекту найважливішими аспектами його технічної підготовки, які потребують особливо пильної уваги спеціалістів, є місцезнаходження проекту, масштаб виробництва та строки здійснення проекту, вибір технологічного процесу та ступеня механізації, інфраструктура, розрахунок капітальних і поточних витрат проекту.

3. Визначення місцезнаходження проекту та обґрунтування вибору масштабу проекту

У разі розробки проекту будівництва нового підприємства, як правило, виникає проблема пошуку та вибору оптимального місцерозташування об'єкта.

Основними критеріями визначення раціонального розміщення підприємства є наявність сировинної та ресурсної баз, близькість центрів споживання і присутність основних елементів інфраструктури.

Промислове підприємство може бути розташоване біля джерела сировини, енергії, основних ринків збуту чи виробничої інфраструктури, необхідної для успішної реалізації проекту. Виходячи з цих вимог необхідно досягти компроміс та узгодити інтереси при проектуванні місцезнаходження об'єкта будівництва.

При розгляді місцезнаходження об'єкта будівництва інвестиційний аналіз не обмежується територією окремої держави, оскільки альтернативні варіанти географічного регіону обов'язково повинні досліджуватися з точки зору інституційних переваг (політична стабільність, загальноекономічна привабливість країни чи регіону, інвестиційний клімат, податкове поле та ін.).

Після вибору географічного регіону для реалізації проекту перед аналітиками постає проблема обґрунтування конкретного місця знаходження проекту — пошук земельної ділянки, її вибір зумовлюється перш за все наявністю сировини та основних ринків ресурсів і товарів. Розгляд альтернатив здійснюється, виходячи з визначення витрат на транспортування, виробництво і збут при виробництві у різних місцях знаходження об'єкта та їх мінімізації. Техніко-економічне обґрунтування проекту повинно давати достовірні дані, що сировина для виробничого процесу такої якості і у такій кількості буде завжди в розпорядженні, як того вимагає технологія, що розглядається. Ідеальний варіант, коли сировина надходитиме з вітчизняного джерела, а ідеальним джерелом сировини, в свою чергу, були б побічні продукти існуючого виробничого процесу тієї компанії, яка або викидає їх як відходи, або продає за дуже низькою ціною.

При аналізі джерел сировини необхідно визначити:

  •  скільки є потенційних постачальників сировини;
  •  яка виробнича потужність кожного з них;
  •  чи є сезонна зміна у постачанні сировини;
  •  яка якість сировини; чи відповідає вона вимогам технології;
  •  скільки інших виробників конкурують за сировину;
  •  яка поточна ціна на сировину і як вона може змінитися в майбутньому;
  •  які методи та вартість перевезення сировини;
  •  які імпортні мита на сировину;
  •  чи є якийсь ризик для довкілля, пов'язаний з перевезенням та зберіганням сировини;
  •  якими можуть бути політичні та економічні взаємовідносини між країнами, постачальниками та споживачами сировини в майбутньому, що можна передбачити;
  •  чи вплине це на постачання.

Іноді вибір місцерозташування проекту диктується унікальністю рішень його завдань (будівництво порту, гідроелектростанції, зрошуваних систем і т. ін.), що потребують певних фізичних природних характеристик. Трудомісткі технології, що вимагають використовувати висококваліфіковані кадри, логічно призводять до розміщення проекту в районах з достатньою кількістю кваліфікованої робочої сили необхідного рівня. Соціальні проекти залежать від ступеня розвитку соціальної інфраструктури, щільності населення, кількості та розташування установ соціальної сфери.

У випадках, коли метою проекту є досягнення розвитку того чи іншого регіону, освоєння природних скарбів чи захисту навколишнього середовища, практично відсутні альтернативні варіанти регіону реалізації проекту. Як правило, у виборі місцерозташування об'єктів таких проектів значну роль відіграють державні установи.

У більшості випадків вибір місцерозташування проекту пов'язаний з необхідністю досягнення компромісу між тими чи іншими умовами реалізації проекту, оскільки кожний запропонований варіант місця знаходження проекту має свої переваги і недоліки, які необхідно оцінити та порівняти за допомогою чистої теперішньої вартості. Аналітик повинен обрати такий варіант розміщення об'єкта будівництва, який забезпечує максимальний рівень доходу.

Під масштабом (чи розміром) проекту розуміють ту виробничу потужність, що дозволяє в заданих умовах виробляти певний обсяг продукції у визначений час.

При аналізі масштабів виробництва пильну увагу аналітиків повинні привернути такі фактори: місткість ринку збуту продукції, екологічні бар'єри, здатність організації реалізовувати великі проекти, технологічні ризики, можливість зниження витрат на виробництво завдяки ефекту масштабу.

При обґрунтуванні вибору розміру виробничих потужностей проектів, які орієнтовані на випуск промислової та сільськогосподарської продукції, необхідно звернутися до комерційної інформації щодо ринка продукції, яка була підготовлена під час маркетингового аналізу проекту. Одна з найпоширеніших причин поразки проекту, особливо промислового, є те, що підприємство виявляється занадто великим для цього ринку. Оскільки виробнича потужність підприємства повинна ґрунтуватися на потенційному попиті на цю продукцію, місткість ринку збуту є практично комерційною межею можливого рівня випуску продукції.

Інший фактор, який має вирішальне значення при виборі виробничої потужності, — екологічні обмеження та безпека навколишнього середовища. Реалізація великих проектів, що пов'язані із забрудненням повітряного басейну чи водного простору, в окремих регіонах можуть бути неприпустимі через неможливість запобігання цим небезпечним наслідкам.

При виборі розміру проекту необхідно враховувати здатність організації управляти великим проектом на всіх його стадіях, тобто її адміністративні можливості, рівень менеджменту, наявність досвіду реалізації масштабних проектів. Цей фактор може стати серйозним бар'єром при визначенні розміру проекту, оскільки у деяких випадках успішна реалізація проектів безпосередньо залежить від рівня менеджменту проектної команди та його досвіду у даній сфері діяльності.

Великі проекти, як правило, супроводжуються не тільки екологічними ризиками, а й відчувають вплив технологічних ризиків. Реалізація проектів, які використовують принципово нову технологію, супроводжується значним технічним ризиком, масштаб якого залежить від розміру проекту. Найбільш поширеними причинами появи технологічних ризиків є недостатня підготовка обслуговуючого персоналу та невідпрацьованість впровадження технологічних комплексів.

Вагомим фактором, що визначає розмір виробничих потужностей проекту, є можливість отримання економії на масштабах за рахунок зниження собівартості одиниці випуску продукції внаслідок зростання обсягів її випуску. В умовах, коли проект націлений на задоволення платоспроможного попиту, зниження витрат на випуск продукції може забезпечить проекту вищий конкурентний статус. Але необхідно пам'ятати, що ефект масштабу — це явище, яке характерне для великих підприємств металургійної, автомобільної, машинобудівної та іншої галузі промисловості.

Наступним фактором, що впливає на розмір проекту, є сума інвестиції, яку потребує проект. Проект може фінансуватися за рахунок залучення кредитних ресурсів донорських організацій чи інших інвесторів. Однією з можливих умов фінансування таких проектів є величина інвестицій і загальна вартість проекту, котра не повинна бути менша за встановлену величину (так, Європейський банк реконструкції та розвитку фінансує проекти вартістю понад 1 млн. доларів США).

При визначенні масштабу проекту необхідно враховувати також час, за який підприємство може досягти проектної потужності, коефіцієнт завантаження та умови нарощування виробництва.

Коефіцієнт завантаження підприємства — це міра дійсного розміру виробництва, яка досягнута підприємством порівняно з проектною потужністю і характеризує максимальний запроектований обсяг виробництва.

Період нарощування виробництва — час, в якому досягається запланована проектна потужність підприємства.

Найбільш поширеними помилками при проектуванні виробничої потужності є планування недостатнього періоду, необхідного для досягнення проектної потужності, та можливість збереження проектних обсягів виробництва протягом усього строку експлуатації проекту. Перша помилка може спричинити значне зменшення дохідної частини проекту завдяки зростанню витрат на виробництво продукції. Протягом періоду нарощування витрати на виробництво одиниці продукції будуть значно більшими, ніж середні витрати після кілька років експлуатації. Це пояснюється значним обсягом витрат на навчання, матеріали, відходи виробництва.

Друга помилка пов'язана з неправомірною думкою, що підприємство зможе підтримувати досягнуту проектну потужність протягом експлуатаційного періоду. У проектних розрахунках необхідно враховувати, що коефіцієнт завантаження у звичайних умовах господарювання коливається від 90 до 95 %. При порушенні цих правил розрахунку виробничої потужності аналітик отримає цифри, які будуть показувати, що проект працює набагато краще, ніж це насправді можливо. Тому при підготовці технічного аналізу проекту необхідно обґрунтувати не тільки розмір виробництва проекту, але й період досягнення проектної потужності та рівень завантаження у сталий період експлуатації.

4. Вибір технології виробництва, устаткування та ідентифікація інфраструктури об'єкта проектування

Вибір технології виробництва зумовлений метою проекту, а також місцевими умовами, в яких проект буде реалізований (наявність і вартість капіталу, сировинних ресурсів, робочої сили), а також фактичним і потенційним рівнем розвитку ринку.

Основними вимогами при виборі технологій є:

  •  відсутність залежності використання конкретної технології від рівня розвитку країни, де виробляється ця технологія;
  •  стандартизованість технології, що дозволяє ефективно застосовувати її в інших зовнішніх умовах;
  •  можливість перепрофілювання технології на використання місцевих ресурсів, що дозволяє виключити залежність від імпорту.

При обґрунтуванні вибору технології необхідно враховувати, який спосіб отримання технології планується обрати.

Існує багато способів придбання технології, які суттєво відрізняються один від одного. Перший спосіб базується на поставці технології як інвестиції іноземного інвестора в загальний бізнес шляхом створення спільного підприємства. Другий спосіб отримання технології — купівля устаткування і передача технології. Цей метод можливо використовувати при укладанні контрактів «під ключ» чи «продукт у руки», які передбачають не тільки продаж устаткування, але й навчання персоналу, монтаж і запуск устаткування в експлуатацію з доведенням продукції, що виробляється, до належного стандарту якості. Третій спосіб придбання технології — купівля ліцензійних прав, що дозволяє використовувати сучасні технологічні розробки світових лідерів. Для країн, що розвиваються, існує ще й такий, четвертий спосіб отримання технології — передача сучасних технологій у межах технічної допомоги. Такий шлях характерний для проектів, які пов'язані з охороною навколишнього середовища, охороною здоров'я, переробкою сировини та ін.

Аналіз альтернативних технологій проводиться за такою схемою:

  •  опис технологічного процесу, включаючи докладну характеристику кожного його елементу в експлуатаційних режимах, що вимагаються;
  •  аналіз порівняльних характеристик технологій, які розглядаються, їх переваг і недоліків та обґрунтування вибору альтернативи;
  •  оцінка використання даної технології в проектних умовах;
  •  наявність сировини та її доступність для використання у даному технологічному процесі;
  •  можливість використання існуючого устаткування;
  •  задані параметри якості кінцевої продукції;
  •  визначений масштаб проекту, його технологічна структура, ступінь автоматизації проектного виробництва;
  •  існуючі екологічні вимоги до виробничого процесу;
  •  наявність необхідної інфраструктури.

Усі фактори розглядаються з точки зору можливості збільшення дохідності проекту. Адже вибір технології повинен ґрунтуватися перш за все на вартісній оцінці ресурсів, що використовуються, оскільки у промислове розвинених країнах, де вартість робочої сили дуже висока, перевага віддається капіталомістким технологіям, а в аграрних країнах, які розвиваються, внаслідок низької ціни праці капіталомісткі технології будуть неефективними через високу вартість проекту.

При розгляді альтернатив необхідно порівняти технології учасників тендеру за такими критеріями, як ціни, переваги й недоліки, а вже потім обґрунтувати вибір технології, що найбільш відповідає умовам, в яких реалізовуватиметься проект. Варіанти, що пропонуються до розгляду, також можуть включати ринкові прогнози, проектування прибутку, короткострокове і довгострокове зобов'язання технічної допомоги та звіт учасників тендеру про попередній досвід у застосуванні технології, особливо в аналогічних умовах господарювання та бажано в такому ж масштабі.

Після вибору технології слід визначити, яке саме устаткування буде використано для реалізації проекту. По суті, вибір устаткування обумовлений ще на етапі вибору технології проекту. Потреба в машинах та обладнанні базується на розрахованій виробничій потужності та обраній технології.

Головними принципами визначення потреби в устаткуванні є: номінальна потужність устаткування; можливості даного устаткування (ступінь навантаження на різних технологічних етапах виробництва); ступінь завантаження устаткування (кількість машино-годин роботи кожної з груп обладнання); планова виробнича програма, яка запроектована у проекті.

Вибір устаткування завжди треба проводити, враховуючи існуючі обмеження: квоти на споживання сировинних матеріалів, складність імпортування окремих видів устаткування, державна політика підтримки вітчизняних виробників, яка обмежує використання імпортної сировини чи устаткування.

Політика переходу до автоматизованих технологій передбачає розширення застосування автоматизованого, робототехнічного устаткування, що дозволить замінити ручну працю машинною.

Вибір устаткування передбачає обов'язкові розрахунки вартості імпортного устаткування на основі цін СІФ, що включає витрати на розвантаження, внутрішні перевезення, страхування та доставку на ділянку реалізації проекту. Як правило, облік витрат на монтаж та установку планується в розмірі від 2 до 10% залежно від особливостей устаткування і характеру монтажу.

Наявність розвинутої та різноманітної економічної й соціальної інфраструктур часом має вирішальне значення для реалізації проекту. Технічно-економічне обґрунтування проекту повинно визначити ключові вимоги до інфраструктури, які є похідними від обраної технології. Можливості реалізації проекту розглядаються як з точки зору наявності інфраструктури, так і необхідності її додаткового створення, включаючи всі необхідні елементи інфраструктурного забезпечення та їх якість.

Технологічна інфраструктура забезпечує проект виробничими, складськими і допоміжними соціально-побутовими приміщеннями. Дуже важливу роль відіграють водопостачання, каналізація, енергозабезпечення. Недостатня їх кількість, незадовільна якість, обмеження у споживанні можуть стати серйозною перешкодою для реалізації проекту. Отже, технічна підготовка проекту — це насамперед наявність необхідної кількості та якості за певну вартість води, електричної енергії, палива, а також засобів обслуговування для звільнення від проектних відходів. Ці показники щодо води особливо важливі, коли аналізуються альтернативні технології, оскільки одна технологія може вимагати більше або менше води, або води різного рівня чистоти.

Одним з елементів інфраструктури, які аналітик повинен обов'язково проаналізувати під час технічної розробки проекту, є транспортні засоби (залізничні, повітряні, водні чи шосейні), які використовуватимуться для постачання сировини та збуту продукції. Наявність транспортних засобів може стати визначною причиною прийняття чи відхилення проекту у тому чи іншому регіоні.

Для успішної реалізації проекту, особливо, якщо це пов'язане з міжнародним співробітництвом, необхідно мати сучасні телекомунікаційні системи. У світі рівень конкурентоспроможності значною мірою визначається саме здатністю моментально передавати та обробляти інформацію. Тому телефонна, факсимільна та модемна системи відіграють неабияку роль у процесі управління проектом.

5. Організація підготовки та здійснення проекту

Підготовка проекту залежно від ступеня його складності здійснюється особисто виконавцем або консалтинговими, інжиніринговими фірмами чи спеціальними проектними організаціями, які мають ліцензію на проведення відповідних видів робіт.

Слід зауважити, що підготовка проекту передбачає виконання операцій, що потребують спеціальних знань і досвіду, — розробка проектної документації, вибір підрядників, формування проектних команд, організація будівництва об'єкта.

Управління розробкою проекту включає:

  •  вибір проектувальників та укладання контрактів за результатами конкурсу;
  •  планування і виконання проектно-конструкторських робіт і послуг;
  •  проектування та узгодження проектно-кошторисної документації.

Проектно-конструкторські роботи містять детальну компоновку будівельних об'єктів, обладнання і виробничих процесів, а також потоків матеріалів та зв'язків між різними етапами виробництва. Характер та обсяг цих робіт залежать від ступеня технологічної складності проекту. Однак усі проекти повинні у цій частині мати визначені функціональні взаємозв'язки між різними процесами та етапами виробництва, що включає рух потоків матеріалів на усіх виробничих етапах.

Розробка проектної документації здійснюється на підставі нормативної бази, яка регламентує питання будівництва підприємств і споруд. У проектній документації деталізуються та уточнюються вже прийняті техніко-економічні характеристики проекту. Планування підприємства та основні проектно-конструкторські роботи дозволяють фінансове оцінити проект та його альтернативи з точки зору функціональних схем, пов'язаних з місцем розташування основних будівель, транспортних комунікацій і допоміжних приміщень, а також діаграми матеріальних потоків. Зміст вихідної інформації визначається залежно від вигляду і масштабів запланованої діяльності об'єкта, кількості та видів ресурсів, що використовуються, особливостей екологічної ситуації.

Розробка проектної документації здійснюється за наявності рішень про попереднє узгодження місця розташування об'єкта на підставі обґрунтування інвестицій в будівництво чи передпроектних матеріалів, договору та завдання на проектування. Робоча документація розробляється відповідно до державних стандартів системи проектної документації для будівництва та уточнюється замовником і проектувальником у контракті.

Управління реалізацією проекту охоплює матеріально-технічну підготовку проекту, організацію підрядних торгів та укладання договорів на виконання різних видів робіт за проектом (договір підряду) і закупівель устаткування та матеріалів (договір постачання).

Матеріально-технічна підготовка проекту передбачає виконання таких видів робіт за проектом:

  •  підготовка специфікацій і технічних умов, що визначають кількість та якість необхідного устаткування, машин, механізмів, матеріалів і послуг;
  •  планування та організація процесу закупівлі;
  •  вивчення можливих джерел закупівлі ресурсів та переговори з можливими постачальниками;
  •  попередній відбір учасників торгів;
  •  підготовка документів для торгів;
  •  проведення торгів та вибір контрактерів;
  •  розміщення замовлень, у тому числі переговори про постачання;
  •  контроль за постачанням (своєчасність, комплектність, кількість та якість) з вжиттям необхідних заходів у разі появи відхилень;
  •  розв'язання конфліктів;
  •  встановлення умов взаєморозрахунку;
  •  найм на роботу підрядників, консультантів;
  •  планування постачання;
  •  організація бухгалтерського обліку;
  •  доставка, прийняття та зберігання товару;
  •  облік і контроль доставки.

Усі ці роботи очолює служба керівника проекту, яка працює в контакті з усіма іншими підприємствами та організаціями, що забезпечують проект ресурсами. Для визначення всього комплексу робіт за проектом, оцінки його параметрів та виявлення взаємозв'язків між роботами використовують сітьові моделі, які є досить популярним інструментом планування проекту.

При підготовці технічної частини аналізу проекту аналітики повинні розрахувати основні витрати, які виникають при реалізації проекту. Під час попередньої оцінки витрат іноді можна використовувати певні співвідношення. Так, для виробничих проектів приймають, що вага обладнання та устаткування становить приблизно половину у планових загальних інвестиційних витратах, при цьому частка основного обладнання — близько 30%, будівлі та споруди — близько 10—15%, інфраструктурні споруди — не більш 10%. Однак наведені процентні показники можуть значно коливатися залежно від типу проекту та галузі, в якій він здійснюється.

Досвід підготовки проектів свідчить, що інвестиційні витрати звичайно включають капітальні (передінвестиційні дослідження та підготовчі роботи; витрати, пов'язані з вибором, підготовкою та освоєнням майданчика; цивільним будівництвом, інфраструктурою, придбанням технології, устаткування, будівельно-монтажними та пусконалагоджувальними роботами) та поточні (витрати на підготовку кадрів, накладні витрати та оборотні кошти).

Прогнозування витрат є останньою стадією підготовки технічного аналізу проекту. Це дозволяє визначити, які витрати будуть супроводжувати проект на стадіях його підготовки та експлуатації. Зіставлення інформації, яку аналітики отримують під час маркетингового аналізу, з даними технічного розділу дозволяють визначити доцільність подальшої розробки даного проекту.

ТЕМА 12. ФУНКЦІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ ІНВЕСТИЦІЙНОГО АНАЛІЗУ: ІНСТИТУЦІЙНИЙ АНАЛІЗ

1. Мета і завдання інституційного аналізу

Завдання якісної характеристики впливу на проект його зовнішнього середовища, можливість успішної реалізації проекту в заданих умовах бере на себе інституційний аналіз.

Метою проведення інституційного аналізу проекту є визначення ступеня впливу зовнішніх (політичних, економічних, соціокультурних, правових тощо) і внутрішніх (рівня кваліфікації персоналу, залученого до проведення проекту, менеджменту організації, яка здійснює проект, та ін.) факторів на можливість успішної реалізації проекту.

Завдання інституційного аналізу такі:

  •  аналіз політичної орієнтації та макроекономічної політики уряду;
  •  ідентифікація цілей проекту та напрямів розвитку, визначених урядом як пріоритетних;
  •  оцінка рівня менеджменту проекту та визначення параметрів його успішної реалізації;
  •  характеристика кадрового потенціалу організації та оцінка його здатності успішно виконати поставлені завдання;
  •  аналіз узгодженості цілей проекту з інтересами його учасників;
  •  діагностика організаційної структури і міри її відповідності досягненню результатів проекту.

Проведення інституційного аналізу потребує використання особливого методологічного апарату та інструментарію. Так, поряд з методами і моделями кількісних оцінок (описові моделі, які визначають взаємозв'язки між кількома змінними; аналітичні моделі, що характеризують можливі динамічні відхилення; моделі прийняття рішень та ін.) інституційний аналіз вимагає використання методів якісних оцінок і ситуаційного аналізу. Важливе значення для прийняття інвестиційного рішення при проведенні інституційного аналізу проектів мають методи експертних оцінок. Тому аналітики, які використовують методики багатоступінчастих опитувань (метод Дельфі, Кутурова та ін.), повинні прагнути до зниження ступеня суб'єктивізму експертизи та надавати експертним оцінкам кількісних характеристик, що дозволяли б оцінити міру впливу тих чи інших факторів на ефективність проекту.

Складність підготовки даного розділу аналітичної оцінки проекту пов'язана з необхідністю розгляду всієї сукупності внутрішніх і зовнішніх факторів, що супроводжують проект, та прийняття рішень про можливість його успішного виконання з урахуванням політичних, макроекономічних, організаційних та адміністративних умов.

Різноманіття видів робіт, які провадяться при виконанні інституційного аналізу, дозволяє, з одного боку, ідентифікувати середовище реалізації та експлуатації проекту, аналізувати ступінь впливу зовнішніх і внутрішніх факторів на успішність здійснення інвестиційних рішень та ефективність проекту, а з іншого, — розробити програму можливої протидії потенційно від'ємному впливу на проект зовнішніх факторів і необхідності надання технічної допомоги для досягнення встановлених цілей проекту.

2. Оцінка впливу зовнішніх факторів на проект

До зовнішнього середовища проекту належать перш за все ті політичні та економічні умови, в яких реалізовуватиметься проект.

Практично всі проекти розвитку перебувають під впливом політико-правового поля і макроекономічного регулювання державних структур влади. Необхідно відмітити, що для великомасштабних довгострокових проектів важливе значення мають політичні умови та стабільність політичного курсу держави. Тому аналіз політичних умов, шляхів і методів реформування, а також політичний прогноз являються невід'ємним розділом інституційного аналізу.

Ключовою ланкою, яка визначає зовнішнє середовище проекту, є державна політика та урядове регулювання всіх його аспектів стосовно інвестиційного клімату виробництва, споживання продукції проекту, імпорту, експорту товарів та сировини, що розглядаються, стандартів, обмежень, мита, оподаткування і надання субсидій, існуючих форм стимулювання, кредитного й валютного регулювання.

Важливим напрямом аналізу серед викладених вище є оцінка політики уряду, яка безпосередньо пов'язана з реалізацією проекту. Ідеологія керівництва будь-якої країни повинна базуватися на проведенні такої політики, яка б забезпечувала умови можливого економічного зростання та підвищення соціального добробуту суспільства. Однак на практиці досить часто можна зустріти ситуацію, коли державне регулювання процесів інвестування не стимулює розвиток галузей, регіонів та країни в цілому, а навпаки, створює таке правове середовище, що пригнічує розвиток економіки.

Практика аналізу проектів підтвердила той факт, що на будь-який проект тією чи іншою мірою впливає урядова політика. У деяких випадках проекти здійснюються виключно в тих секторах економіки чи тих галузях, де існують додаткові можливості для успішної їх реалізації. Так, надання інвесторам податкових кредитів у пріоритетних з точки зору держави галузях може бути причиною стрімкого зростання реінвестицій фондів у цих галузях. Пріоритетність розвитку агропромислового комплексу може підтримуватись за допомогою політики субсидій виробникам сільгосппродукції та переробному сектору, що робить цей сектор більш привабливим для інвесторів.

Податкова політика, безумовно, являє собою один з основних способів заохочення інвесторів для стимулювання розвитку окремих регіонів і секторів економіки та промисловості. Досвід промислове розвинених країн свідчить, що останнім часом спостерігається значний тиск держави на користь децентралізації промисловості, прагнення знизити міру забруднення регіонів з високою концентрацією промислового виробництва. Через це знання аналітиком державної політики щодо місцерозташування проектів та їх цільового спрямування дозволяє врахувати різні пільги та стимули, різноманітні схеми фінансового стимулювання. Так, деякі країни, що розвиваються, надають прямі субсидії інвесторам окремих галузей промисловості, які розташовуються у певних регіонах. Отже, аналітику варто проаналізувати вплив цих стимулів на економічні показники проекту, який розглядається. Часто інвестиції в зони, що розвивають експортний потенціал, звільняються від сплати податків і можуть бути прибутковими завдяки окремим видам субсидій.

Крім фіскальної політики, яка значною мірою впливає на ефективність проекту та остаточне рішення при його відборі, на інвестиційний процес має активний вплив правове середовище, що визначає умови експортно-імпортних операцій зовнішньоторговельного режиму, валютного регулювання. Законодавча база, яка забезпечує захист інтересів і прав інвесторів, правове поле у сфері трудового права можуть зробити проект економічно збитковим.

Державне регулювання інвестиційної діяльності передбачає:

  •  наявність системи оподаткування з диференціацією податкових ставок і пільг;
  •  надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позичок на розвиток окремих територій, галузей, виробництв;
  •  проведення активної фінансової та кредитної політики, амортизаційної політики та політики ціноутворення;
  •  встановлення правил користування землею та іншими природними ресурсами;
  •  контроль за дотриманням державних норм і стандартів;
  •  визначення умов кредитування та інвестування, регулювання ставки рефінансування;
  •  наявність правового регулювання взаємовідносин усіх учасників інвестиційної діяльності з метою забезпечення дотримання їх інтересів при реалізації проектів.

У разі, коли проект орієнтовано на виробництво і реалізацію товарів на зовнішньому ринку, увага аналітиків повинна бути приділена вивченню правового поля, яке регламентує умови імпорту-експорту сировини, напівфабрикатів та готової продукції. Аналіз існуючої митної політики дозволяє оцінити ступінь впливу на ефективність проекту наявних митних зборів, податків та доцільність орієнтації на зовнішні ринки збуту продукції чи купівлі сировини і матеріалів.

Невід'ємним елементом оцінки зовнішнього середовища проекту є аналіз соціальна-економічних умов у країні та регіоні реалізації проекту. Це пов'язано насамперед із законодавством про умови праці, рівнем соціальної захищеності населення. Умови праці персоналу, залученого до проекту, регламентуються законодавчими актами, угодами з профспілками. Вони повинні відповідати тим національним традиціям країн, де реалізується проект. Регламентація умов праці та відпочинку працівників дозволить аналітикам уникнути такої поширеної помилки, як визначення потреби у трудових ресурсах на основі застосування норм праці, що переважають в індустріальних країнах. Оптимістичні оцінки продуктивності, складені на основі досвіду аналогічних проектних розробок промислове розвинених країн та перенесені у практику країн, які розвиваються, можуть значною мірою підвищити привабливість проекту. Тому розробникам необхідно брати до уваги різницю в кваліфікації, досвідченості, продуктивності праці персоналу, стандартах безпеки праці, включаючи тенденції, що очікуються, та аналізувати їх вплив на інвестиційні й виробничі витрати.

При аналізі проекту необхідно визначити та розглянути всі компоненти по забезпеченню охорони здоров'я і соціальному захисту персоналу, а також оцінити рівень додаткових витрат, необхідних для додержання вимог законодавства про працю.

Сьогодні актуальними є також такі напрями державної підтримки інвестицій, як сертифікація проектів та державні гарантії інвесторам. Сертифікація проектів спрямована на підтримку проектів, продукція яких не має аналогів у світі, і інвестиційних рішень, які дають змогу збільшити експортний потенціал країни або створити імпортне замінюючі товари. Багатьма інвесторами перевага віддається державним гарантіям як найбільш привабливій формі підтримки. Однак державні гарантії поширюються на проекти, пов'язані з виконанням міжнародних угод, зниження ризику реалізації яких і так потребує розробки умов надання гарантійних зобов'язань як з боку інвесторів, так і з боку держави. Практика свідчить про те, що для здійснення деяких інших проектів необхідно отримати ряд дозволів й ухвал від різних міністерств та урядових установ, які дозволяють розпочати роботу з реалізації проекту. У певних випадках ця процедура не потребує особливих зусиль проектних розробників, і процес узгодження проходить у мінімальні строки. Однак є чимало випадків, коли життєздатні проекти не були реалізовані саме через неможливість подолання бюрократичних бар'єрів при отриманні дозволу, ліцензій, узгоджень та ухвал від урядових чиновників.

Внаслідок подібного бюрократичного процесу проходження Деякі проекти закінчують своє існування ще на фазі інвестування, не вступаючи навіть до експлуатації, оскільки органи влади не можуть своєчасно узгодити всі моменти проходження проекту по інстанціях. Даний аспект підготовки та реалізації проекту повинен стати невід'ємним атрибутом інституційного аналізу, що дозволяє визначити інвесторам дійсний строк розробки проектної документації, а також встановити час та обчислити кошти, потрібні для подолання всіх бюрократичних перешкод.

3. Оцінка впливу внутрішніх факторів на проект

Іншим, не менш важливим розділом інституційного аналізу є визначення та оцінка внутрішніх факторів, що впливають на проект.

Досягнення результатів проектів розвитку значною мірою залежать від якості менеджменту проекту, рівня кваліфікації та досвіду персоналу, залученого до проекту, а також управлінської структури організації — виконавця проекту.

Отже, аналіз інституційних характеристик внутрішніх елементів проекту передбачає їх діагностику, оцінку можливого впливу на успішність виконання проекту, а також розробку рекомендацій по підвищенню ефективності менеджменту проекту, якості організаційної структури і, у разі необхідності, розробку програми технічної допомоги при підготовці й реалізації проекту.

Сучасна концепція ефективного здійснення проекту базується на висновку, що оцінка рівня та можливостей менеджменту проекту є ключовим фактором успіху його реалізації. Тому багато експертів виділяють рівень управлінської команди проекту, який розглядається, як найважливішу ланку не тільки інституційного аналізу, але й усього обґрунтування проекту, що вивчається.

Досвідчені банкіри дотримуються правила великого пальця: спочатку слід шукати добрих менеджерів, а лише потім — потенційні проекти, тому що кваліфікований менеджер із сильними професійними характеристиками здатний перетворити рядовий або бідний проект на вигідну й успішну роботу. На противагу кваліфікованому непрофесійний менеджер здатен прийняти чудову проектну концепцію, витратити на неї величезну суму капіталу і все одно втратити гроші й штовхнути справу до банкрутства.

Аналізуючи виробничі можливості менеджменту проекту чи організації, що здійснює проект, необхідно сфокусувати увагу на таких моментах:

  •  оцінка дієздатності управлінської команди;
  •  характеристика кваліфікаційного рівня і наявність досвіду вирішення аналогічних завдань;
  •  аналіз наявності механізмів мотивації та оцінка їх ефективності;
  •  відповідність менеджмента проекту корпоративній культурі організації і цілям проекту.

Управлінська команда проекту (менеджер проекту) відповідає за забезпечення досягнення прогнозованих результатів проекту заданої якості, при встановленому бюджеті, виділених трудових і матеріальних ресурсах у визначені строки.

Управлінська команда повинна продемонструвати свої навички, знання і досвід виконання аналогічних робіт. Однак визначити здібності проектної команди чи менеджера працювати ефективно, оцінити їх можливості вирішити встановлені завдання з початку проекту до його закінчення дуже складно. На відміну від можливості випробувань технічних елементів проекту створення умов для подібних експериментів з менеджером не завжди можливе.

Успішний менеджер, як правило, поєднує технічні навички і організаторські здібності, високі ділові якості, досвід роботи, вміння взаємодії зі спеціалістами різних рівнів, профілю та кваліфікації, які практично не піддаються вимірюванню. Тому оцінка компетентності та досвіду проектної управлінської команди в основному базується на суб'єктивних факторах.

Менеджер проекту координує практично всі сторони діяльності з реалізації проекту — від його задуму до втілення. Керуючий проектом включається до роботи на передпроектному етапі при техніко-економічному обґрунтуванні проекту, бере участь в оцінці найбільш раціонального його варіанта, у виборі підрядника, організації фінансування, підписанні контракту та на всіх наступних етапах, включаючи введення проекту до експлуатації.

При оцінці менеджменту проекту важливим моментом є наявність у нього досвіду виконання аналогічного проекту. Розробник при проведенні інституційного аналізу повинен оцінити рівень компетенції та практичний досвід управління проектами у тій же галузі, на подібних об'єктах, в аналогічному культурному та соціальному оточенні. Необхідно також, щоб масштаб проекту, який аналізується, не відрізнявся від масштабу вже реалізованого цим менеджером або управлінською командою проекту.

Успішні менеджери повинні продемонструвати свою дієздатність керування проектом на основі глибокого розуміння тенденцій та особливостей галузі, бізнес-оточення, вміння отримати та проаналізувати необхідну інформаційну базу, яка дозволяє обрати найбільш ефективне управлінське рішення.

Аналізуючи потенціал управлінської команди, розробники повинні оцінити систему стимулів і мотивації, яка дозволяє забезпечити виконання встановлених проектних цілей.

Для матеріального стимулювання використовують різні системи оплати управлінської праці, які узгоджують зусилля команди проекту і результати виконаної роботи з розміром отриманого заробітку. Безумовно, у таких системах повинна існувати паралельно із постійною частиною оплати праці бонусна частина, яка може бути представлена процентом від прибутку чи можливістю стати акціонером компанії. Використання фінансових стимулів і нефінансових мотиваторів повинно бути спрямоване на досягнення встановлених завдань проекту, результатів, яких необхідно домогтися у визначений термін, при виділених матеріальних і фінансових ресурсах.

Одним з важливих факторів успіху діяльності управлінської команди є відповідність цілей та цінностей менеджменту організаційній культурі компанії, де реалізується проект, чи компанії — учасниці проекту. Оскільки формування виробничого клімату, корпоративного духу, створення цінностей — процес довготривалий, то можливість зміни філософії організації, системи її етичних норм і традицій у процесі реалізації проекту практично відсутня. Тому інтеграція цілей та переконань менеджменту проекту із культурою організації, що реалізує проект, системою цінностей інвесторів можуть стати запорукою успішної підготовки та експлуатації проекту. У випадку, коли всі учасники проекту поділяють одну систему цінностей та пріоритетів, легко будувати взаємовідносини співробітництва. Помилкою є залучення до керівництва проектом менеджменту, стиль і мотиви якого значною мірою відрізняються від умов, що склалися в організації проекту. Слід пам'ятати: реалізація аналогічних проектів, але у різному підприємницькому середовищі (невелика високотехнологічна фірма, велика, стабільно працююча компанія, державне підприємство) потребує відповідного досвіду команди та стилю керівництва.

Поряд з оцінкою рівня управлінського потенціалу залучених керівних працівників аналітики здійснюють детальну діагностику трудових ресурсів, оскільки кадровий потенціал повинен відповідати рівню встановлених завдань проекту, якості технологій, які використовуються у проекті, організаційним вимогам проекту.

Однак ступінь важливості та впливу кадрового складу на ефективність виконання проекту залежить від його типу та масштабу. При визначенні рівня відповідності робочої сили завданням проекту слід проаналізувати наявність відповідної кількості робочої сили необхідної кваліфікації, рівень професійності персоналу, а також продуктивність їх праці.

Для оцінки персоналу застосовують методи:

  •  прогностичний, заснований на використанні анкетних даних, характеристик, рекомендацій менеджменту;
  •  практичний, який базується на оцінці результатів діяльності працівника;
  •  імітаційний, що передбачає експертну оцінку ділових та особистих якостей працівника шляхом вирішення імітаційного завдання, яке передбачає вирішення конкретної ситуації.

Для діагностики кадрового складу використовують методологію системного аналізу та інструментарій, що дозволяє оцінити відповідність якісної характеристики персоналу в цілому та окремих працівників вимогам проекту. При оцінці можливе застосування такого інструментарію збирання та обробки інформації:

  •  анкетування;
  •  інтерв'ювання;
  •  тестування;
  •  робочі експерименти;
  •  графологічний аналіз.

При даному дослідженні розробник проекту повинен визначити, наскільки рівень освіти, кваліфікації та досвіду трудових ресурсів у тій місцевості, де буде реалізований проект, відповідає нормативним характеристикам. У випадку відхилень можлива або підготовка персоналу у відповідності з вимогами проекту, або забезпечення кадрового складу (частково або повністю) за рахунок залучення працівників з інших регіонів. Досить часто при реалізації складних специфічних проектів необхідно «імпортувати» працівників, тому аналітик у процесі підготовки повинен визначити потреби в трудових ресурсах, можливість їх задоволення за рахунок місцевого населення і необхідність залучення спеціалістів з інших районів або країн.

При оцінці продуктивності праці персоналу необхідно враховувати, що вона значною мірою відрізняється залежно від країни проживання працівника і традицій, культури, національних особливостей. Тому аналітик зобов'язаний врахувати даний факт і скоригувати кількість працівників з урахуванням виявлених відхилень рівня продуктивності праці від заданих проектом.

Важливим моментом при оцінці персоналу є також аналіз культурних і виробничих традицій у даній країні, регіоні та галузі, а також рівень згуртованості колективів працівників та їх об'єднання у профспілкові організації. Наявність сильних профспілок може значно вплинути на зміну умов праці, передбачених у проекті спочатку. Тому в процесі проведення інституційного аналізу слід визначити, наскільки рівень вимог профспілок щодо заробітної плати, соціального захисту, умов праці може бути виконаний у межах проекту, чи не призведе додержання цих вимог до додаткових витрат за проектом.

Дані проведеного аналізу трудових ресурсів повинні засвідчити ступінь впливу виявлених відхилень на зміни (позитивні чи від'ємні) у грошовому потоці проекту та оцінити його життєздатність.

Заключним етапом оцінки внутрішніх факторів інституційного аналізу є діагностика організаційної структури. Цей розділ проекту — найбільш складний, оскільки сучасна практика управлінської діагностики передбачає не тільки розгляд організаційної структури, але й розробку рекомендацій щодо її вдосконалення для можливості реалізації цілей проекту.

Насамперед при діагностиці організаційної структури управління компанії, що реалізує проект, необхідно здійснити оцінку доцільності збереження тих чи інших елементів, виявлення можливості перерозподілу функцій і завдань між центральними органами і локальними підрозділами керівного апарату для підвищення ефективності прийняття управлінських рішень.

При вивченні організаційної структури слід сфокусувати свою увагу як на формальних, так і неформальних взаємозв'язках її елементів.

Аналіз формальної структури передбачає:

  •  характеристику типу організаційної структури та оцінку її відповідності вимогам реалізації проекту;
  •  ідентифікацію порядку розподілу повноважень, прав та обов'язків;
  •  оцінку нормативного забезпечення процесу управління;
  •  опис формальних каналів комунікації та оцінку раціональності інформаційних потоків;
  •  визначення ефективності організаційної структури з точки зору досягнення встановлених завдань.

При аналізі типу організаційної структури слід визначити її відповідність вимогам зовнішнього середовища, а також можливості реалізації проекту без змін традиційної ієрархічної моделі управління. Структурні рекомендації можуть будуватися на основі поліпшення таких показників ефективності управління, як коефіцієнт гнучкості виробничої структури підприємства, коефіцієнти оперативності, раціональності та надійності організаційної структури управління.

Коефіцієнт гнучкості виробничої структури показує рівень централізації управління та розраховується як відношення кількості робітників певної функції організаційної структури управління до загальної кількості працівників, що виконують роботу відповідно до даної функції.

Чим вище цей коефіцієнт, тим жорсткіша централізація керівництва у компанії.

Коефіцієнт оперативності організаційної структури відображає співвідношення нормативного часу виконання заданої певної функції до величини фактичних часових витрат для реалізації цієї функції. Вважається, що структура оперативна, якщо даний коефіцієнт близький до одиниці.

Коефіцієнт раціональності організаційної структури можна визначити за формулою:

,

де n — кількість функцій управління;

— нормативна кількість працівників за i-ою функцією;

 — фактична кількість працівників за i-ою функцією;

Спрямованість цього показника до одиниці відображає високий рівень раціональності організаційної структури.

Коефіцієнт надійності (Кнад) демонструє рівень нереалізованих управлінських рішень у їх загальній кількості і розраховується за формулою:

,

де  — кількість нереалізованих рішень;

 — загальна кількість прийнятих рішень.

Аналізуючи організаційну структуру за формальними критеріями, слід пам'ятати, що зміну рівня централізації і децентралізації структури необхідно починати з опису формальних каналів комунікації і за допомогою визначення повноважень служб, відділів та окремих працівників.

Основною причиною діяльності є прагнення зробити співпрацю людей ефективною, причина багатоступеневості організації полягає в обмеженості діапазону управління. Наявність організаційних рівнів викликана тим, що існує кількісна межа числа співробітників, діяльність котрих менеджер може належним чином контролювати. Кожна організація повинна визначити, яку кількість підлеглих може мати керівник.

Принцип діапазону управління виражається у вигляді формули Грайкунаса:

D = n * (2n-1 + (n – 1)),

де D – можлива кількість посадових зв’язків, n – кількість підлеглих.

Найбільш поширеними рекомендаціями даного блоку є приведення структури фірми у відповідність до вимог проекту шляхом побудови матричної чи проектної організаційної структури, що дозволяє сконцентрувати увагу та ресурси компанії на вирішенні встановлених проектом завдань, допомагає кооперації та координації дій учасників проекту.

Аналіз процесу прийняття рішень дозволяє відстежити порушення в комунікаційних потоках, здійснити делегування повноважень на середні та низькі ланки управління, що дозволяє забезпечити більш повне використання їх професійних знань, досвіду, підвищити рівень мотивації персоналу.

ТЕМА 13. ФУНКЦІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ ІНВЕСТИЦІЙНОГО АНАЛІЗУ: ЕКОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

1. Мета і суть екологічного аналізу

При оцінці впливу проекту на навколишнє природне середовище (повітря, воду, землю, флору і фауну району, екосистеми) інвестиційний аналіз передусім має враховувати вплив на здоров'я нації і безпеку робочих місць, а також на соціальні і культурні цінності суспільства.

Успішна розробка проекту передбачає наявність впевненості в тому, що потенційний негативний або несприятливий вплив на довкілля визначатиметься та оцінюватиметься таким чином, що його можна буде уникнути або зменшити шляхом внесення відповідних змін до проекту.

Метою екологічного аналізу є встановлення впливу проекту на навколишнє природне середовище, оцінка всіх вигод і витрат, понесених внаслідок цього впливу, та формування заходів, необхідних для пом'якшення або запобігання шкоди довкіллю під час здійснення проекту.

Наслідки впливу проекту на навколишнє середовище являють собою новий стан компонентів природно-виробничої системи, які виникли у результаті порушень або забруднення одного з елементів екологічної системи. Форми порушень або забруднення, як правило, явні, виявляються відразу ж після впливу, а ось наслідки порушень можуть впливати на компоненти екосистеми тривалий час. У інвестиційному аналізі наслідки впливу проекту оцінюються тоді, коли можна визначити окремі показники екосистеми до реалізації проекту та після або в зоні дії проекту та за його межами.

Для аналітика, який готує екологічний аналіз, головними документами є вимоги до стану навколишнього середовища, визначені нормативною базою. До них належать:

  •  природоохоронні норми та правила проектування і будівництва, де встановлені величини гранично допустимого впливу на навколишнє середовище;
  •  заходи по запобіганню забруднення водних об'єктів, атмосферного повітря, землі, надр та боротьба з шумом. (Недостатньо розробленими в України є норми та правила охорони тваринного і рослинного світу, але й вони є діючою базою);
  •  проектний опис у географічному, екологічному, соціальному та часовому аспектах, які супроводжують проект (наприклад, під'їзні шляхи, електростанції, постачання води, приміщення для зберігання сировини та продукції");
  •  сучасні та очікувані параметри фізичних, біологічних та соціально-екологічних умов, безпосередньо пов'язаних з проектом.

2. Зміст робіт з екологічного аналізу

Елементи екологічного аналізу проекту присутні на кожній стадії його життєвого циклу, тобто дослідження навколишнього середовища здійснюється як на стадії визначення можливостей реалізації проекту (попередня ідентифікація), так і на етапах відбору альтернатив реалізації проекту, поточного моніторингу і заключної оцінки проекту. Розглянемо зміст роботи аналітика з екологічного аналізу на кожній стадії проекту.

На стадії генерації ідеї проекту визначаються категорія і тип проекту. Це дозволяє оцінити масштаб робіт з екологічного аналізу, якісний та кількісний склад команди з екологічного аналізу проекту, масштаб робіт, які повинні бути виконані аналітиками при підготовці екологічного аналізу проекту. Залежно від ступеня негативного впливу на навколишнє середовище розрізняють чотири категорії проектів:

категорія А — проекти, що рідко мають негативний вплив на довкілля. Вони, як правило, реалізуються у соціальній сфері, охоплюють реабілітаційні проекти, а також проекти в галузі освіти та охорони здоров'я, ринкової інфраструктури. Необхідність аналізу навколишнього середовища у таких проектах мінімальна;

категорія Б — проекти зі значним негативним впливом на навколишнє середовище, але до яких можна швидко застосувати заходи, спрямовані на пом'якшення цього негативного впливу. Зазвичай такі проекти стосуються сільського господарства, програм інтенсифікації врожаю, використання агрохімікатів, розведення риби, обладнання для рибного промислу, невеликих проектів із зрошування, постачання води та поліпшення її якості, розвитку будівництва житла, реконструкції і спорудження доріг, комунікацій, розробки підземних корисних копалин, проведення ліній передач, мереж мінігідростанцій та ін. Для таких проектів аналіз навколишнього середовища повинен включати специфікацію заходів з охорони навколишнього середовища на основі чинних законодавчих актів і нормативів;

категорія В — проекти зі значним негативним впливом на навколишнє середовище, які потребують детальної оцінки довкілля. Такі проекти, як правило, охоплюють: масштабне зрошування та управління водними ресурсами, розробку басейнів рік, проекти осушення, розвитку нових земель для сільського господарства і міського будівництва, прокладення нових шляхів, особливо через ліси або інші чутливі зони навколишнього середовища; спорудження нових аеропортів, великих мостів і гаваней; великомасштабне постачання води, санітарні проекти з оздоровлення та очищення ґрунту, середньо- і великомасштабні проекти з виробництва електроенергії; будівництво промислових заводів, великих водосховищ тощо. Аналіз навколишнього середовища для цих проектів повинен бути ретельно розроблений на стадії підготовки проекту. Він є невід'ємною частиною при вивченні можливостей реалізації проекту;

категорія Г — проекти, спрямовані на навколишнє середовище. До цієї категорії включають проекти з розвитку лісового господарства, управління землями, ґрунтом; проекти, що стосуються рибного і сільського господарства; інтегровані дії у рамках боротьби з сільгоспшкідниками і паразитами; охорону дикої природи і створення резервних та національних парків (заповідників), установ з охорони навколишнього середовища. Аналіз довкілля і розробка моніторингу є невід'ємною частиною таких проектів.

На стадії визначення ідеї проекту в центрі уваги перебувають основні аспекти, що стосуються навколишнього середовища та оцінки природних ресурсів. Аналітики ретельно вивчають програми розвитку країни, можливість використання національних ресурсів, ступінь можливого забруднення та негативного впливу на навколишнє середовище.

На стадії формулювання та підготовки проекту необхідно провести його аналіз з огляду на навколишнє середовище. Це дозволяє доповнити проектне планування необхідною інформацією та уникнути подальшого розгляду небезпечних з точки зору довкілля проектів, реалізація яких дорого коштуватиме для суспільства, а наслідки важко виправити. Наступним кроком має бути розгляд потенційно можливих наслідків проекту для навколишнього середовища, що потребує проведення первісної експертизи довкілля. При визначенні необхідності подальших досліджень проводять деталізований аналіз умов існуючого навколишнього середовища, потенційного впливу проекту на нього та можливості його поліпшення.

При розробці проекту аналіз довкілля об'єднується з визначенням технічних, інституційних, соціальних і фінансових аспектів. Залежно від розміру і категорії (типу) проекту та чутливості місця розташування під час аналізу потенційного впливу на людські і природні ресурси може знадобитись проведення всебічного і всеосяжного аналізу. На цьому етапі, як правило, розробляються альтернативні варіанти проекту або заходи з контролю чи зменшення негативного впливу на навколишнє середовище.

Деталізований аналіз проекту повинен враховувати всі види витрат, які виникають внаслідок здійснення заходів з охорони навколишнього середовища і технології контролю, а також остаточного впливу на довкілля. Підкреслимо, що аналіз навколишнього середовища повинен виконуватися як складова передінвестиційних досліджень, коли паралельно з технічним обґрунтуванням проекту вивчаються інвестиційні можливості. Це зумовлено двома причинами: по-перше, результати аналізу навколишнього середовища можуть бути враховані в технічній оцінці як можливі витрати, оскільки додаткові дослідження, вивчення альтернатив, розробка заходів і впровадження нових, екологічно прийнятних прийомів реалізації проекту можуть збільшити витрати та уповільнити виконання проекту; по-друге, при аналізі навколишнього середовища може ефективно використовуватись зібрана під час проведення технічного аналізу деталізована інформація, що дозволить уникнути дублювання зусиль аналітиків, які готують проект.

Слід пам'ятати, що вибір проекту здійснюється не тільки за критерієм його комерційної прибутковості, але й життєздатності по відношенню до навколишнього середовища. Не кожний позитивний або негативний вплив на довкілля може бути відразу ж оцінений кількісно і фінансове, тому рішення необхідно приймати на підставі чинних екологічних стандартів або припустимих екологічних співвідношень між явними грошовими надходженнями та неявними вигодами і витратами, що виникають стосовно навколишнього середовища.

Належна реалізація екологічного контролю і заходів щодо зменшення негативного впливу проекту на довкілля є надзвичайно важливою для його успіху. Відповідальність за реалізацію проекту несуть зацікавлені особи та установи, які здійснюють нагляд за проектом для того, щоб упевнитися: передбачені екологічні заходи, застереження та контроль діють активно.

Екологічний нагляд проекту включає моніторинг його регулярного щоденного функціонування, необачностей і нещасних випадків. Програма моніторингу забезпечує зворотний зв'язок з дійсним екологічним станом та впливом на навколишнє середовище порівняно з тим, що був запланований на стадії аналізу. Це дозволяє визначити необхідність змін в умовах реалізації проекту з метою подолання неприпустимого впливу чи негативних змін. Реалізація проекту може проходити як під внутрішнім, так і під незалежним контролем з метою збільшення впевненості у дотриманні екологічних вимог та контролю оцінки результатів проекту, що необхідна для поліпшення планування та розробки майбутніх проектів.

Ступінь наслідків для навколишнього середовища залежить не тільки від категорії проекту. На довкілля впливає також місце розташування проекту, і цей вплив може бути невразливим або ж критичним. Хоча проекти, які потребують всебічного аналізу впливу на навколишнє середовище, більш ймовірно мають масштабний характер, проте їх кількість відносно невелика. Однак це зовсім не означає, що менш масштабні проекти мають здійснюватися без посилань на навколишнє середовище. Наслідки реалізації невеликих проектів можуть бути дуже значними в місцевому масштабі, а накопичений ефект з урахуванням чисельності невеликих проектів набувати широкого значення.

Незалежно від категорії проекту його екологічний аналіз проводиться за визначеною схемою:

  •  аналіз первинних екологічних умов;
  •  оцінка потенційного безпосереднього або опосередкованого впливу проекту на навколишнє середовище;
  •  проведення екологічного аналізу альтернативних варіантів проектів;
  •