36097

Історія економіки та економічної думки

Конспект

Экономическая теория и математическое моделирование

Роль матеріального виробництва й виробничих відносин у виникненні розвитку зміні способів виробництва К. У відповідності до класифікаційних факторів виділяються етапи розвитку економіки: 1 первіснообщинний азіатський античний рабовласницький феодальний капіталістичний комуністичний спосіб виробництва К. Предметний простір охоплює: 1 предмет історії економічних учень вивчення історичного процесу виникнення розвитку і зміни економічних поглядів на різних ступенях розвитку суспільства ; 2 предмет економічної історії у...

Украинкский

2013-09-21

769.5 KB

14 чел.

PAGE  76

ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
АКАДЕМІЯ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ



















І.Л.Леонідов




Історія економіки та економічної думки

















Дніпропетровськ АМСУ 2008

ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
АКАДЕМІЯ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ











І.Л.Леонідов




Історія економіки та економічної думки





Затверджено на засіданні Вченої ради
АМСУ як опорний
конспект лекцій


















Дніпропетровськ АМСУ 2008

УДК 330.101

         Леонідов І.Л. Історія економіки та економічної думки: опорний конспект лекцій / За ред. В.М. Тарасевича. –Дніпропетровськ: АМСУ, 2008. –76 с.  



Уміщені основні матеріали (тематичний план лекційних та практичних занять, перелік основних і додаткових літературних джерел, рисунки), необхідні для успішного засвоєння знань про історичний розвиток господарств та економічної думки країн Європейської цивілізації для розуміння генезису та закономірностей функціонування економічних систем

Для курсантів усіх форм навчання із спеціальностей  "Менеджмент", "Міжнародна економіка", "Фінанси", "Бухгалтерський облік" в АМСУ.


Рецензенти:


Відповідальний за випуск В.М. Тарасевич, д-р екон. наук, проф














© І.Л.Леонідов, В.М.Тарасевич
Академія митної служби України,  2008


      Зміст


ТЕМА 1. Предмет i метод історії економіки та економічної думки.

 

1.1. Етапи розвитку економіки й основні напрямки економічної думки.

1.2. Предмет i метод "Історії економіки та економічної думки".

1.3. Методи історії економіки та економічної думки.

1.4. Функції історії економіки та економічної думки, її місце у системі наук.

1.1. Етапи розвитку економіки й основні напрямки економічної думки

Фактори розвитку економіки можна класифікувати за різними ознаками, зокрема: 1) спосіб обміну матеріальних благ /історична школа: В.Рошер, К.Кніс, Т.Шмолер, Б.Гільдебранд/; 2) роль матеріального виробництва й виробничих відносин у виникненні, розвитку, зміні способів виробництва /К.Маркс., Ф.Енгельс/; 3) географічний фактор /Л.Мечніков/; 4) історія грошей /Б.Гільдебранд/; 5) клімат /Є.Хентінгтон/; 6) культура, релігія /А.Тойнбі/ тощо.

У відповідності до класифікаційних факторів виділяються етапи розвитку економіки: 1) первіснообщинний, азіатський, античний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, комуністичний спосіб виробництва /К.Маркс., Ф.Енгельс/; 2) традиційне суспільство, перехідне суспільство, стадія підйому, стадія швидкого дозрівання, століття високого масового споживання /У.Ростоу/; 3) доіндустріальне, індустріальне, постіндустріальне суспільство /Д.Белл, Дж.Гелбрейт/; 4) аграрна, індустріальна, технотронна цивілізації /О.Тоффлер/; 5) стародавня історія [100 тис. р. до н.е. – 5 ст. н.е.], середні віки [515 ст.], новий час [16початок 20 ст.], новітній час [з 1941р. – до наших днів] /цивілізаційний підхід/.

Не універсальність існуючих підходів актуалізує комплексне дослідження господарського розвитку України як рівноправного суб’єкту економіки європейської та світової спільноти.

Виникнення економічної думки фіксується у формі опису та критичного аналізу ідей і поглядів попередників у творах учених-економістів.

Етапи розвитку економічної думки як науки:
  
1. Перша половина 19 ст. – кінець 19 ст.: Історичний аналіз не має самостійного значення, розвивається в рамках політичної економії і виступає обґрунтуванням тієї чи іншої концепції автора, носить критичний характер. Основні роботи: 1) стаття Дж.Мак-Куллоха "Про політичну економію", подана до Британської енциклопедії; 2) книги та статті теоретиків історичної школи Німеччини Ф.Ліста, В.Рошера, Б.Гільдебранта, К.Кніса; 3) К.Маркс "Теорії додаткової вартості" (4-й том "Капіталу").
  
2. 19 ст.-початок 20 ст.: Історія економічних учень виділяється в самостійну науку і вводиться до навчальних програм європейських університетів. Проводяться перші наукові дослідження у даній галузі. Основні роботи: 1) Ш.Жид, Ш.Ріст "Історія економічних вчень"; 2) Й.Шумпетер "Історія економічного аналізу".
  
3. Початок 20 ст. – теперішній час: Історія економічних учень розвивається на власній основі, доповнюється дослідженнями про методологію історичного аналізу ідей та теорій минулого. Основні роботи: 1) М.Блауг "Економічна думка в ретроспективі"; 2) Такаші Негаші "Історія економічної теорії"; 3) "Всесвітня історія економічної думки" (у 6-ти томах) під редакцією В.М.Черковця.

1.2. Предмет i метод "Історії економіки та економічної думки"

Зародилася історія економіки та економічної думки у межах предметного простору політичної економії. Як самостійна наука вона виникає в середині 19 століття. Окремою дисципліною починає викладатися в європейських університетах на рубежі 1920 ст.

Мета: формування знань про історичний розвиток господарств та економічної думки країн Європейської цивілізації для розуміння генезису та закономірностей функціонування економічних систем.

Завдання дисципліни: поглиблення знань з економічної теорії; формування уявлень про закономірності і тенденції розвитку економічної думки; аналіз наукового внеску окремих шкіл і напрямів в економічну теорію; ознайомлення з досягненнями видатних економістів.

Предмет: розвиток господарства країн Європейської цивілізації та їх наукове відображення в економічній думці.  
Предметний простір охоплює: 1)
предмет історії економічних учень /вивчення історичного процесу виникнення, розвитку і зміни економічних поглядів на різних ступенях розвитку суспільства/; 2) предмет економічної історії у широкому розумінні /"економічний рух" суспільства, особливості його зміни в контексті суспільного життя/ та вузькому /вивчення господарської діяльності народів різних країн, розвиток їх продуктивних сил, зміни способів виробництва/.

Взаємодія складових предметного простору наведена на схемі:

Економічна історія (конкретно - історичний матеріал господарської практики певного періоду)

↓ факти     критерії відбору та систематизації ↑

історія економічних учень / 1)аналіз практики, втілений у ідеях, концепціях, теоріях; 2) аналіз процесу зародження й розвитку ідей, фактичні дані про закономірності економічного життя, методи їх дослідження

↓  погляди, теорії, ідеї   ↑

економічна теорія /аналіз закономірностей розвитку економічних процесів/

1.3. Методи історії економіки та економічної думки

Головні методологічні підходи: 1) традиційний або кумулятивний; 2) неокласичний; 3)марксистський; 4)соціально інституціональний; 5) синтетичний.

Методи: 1) єдності історичного та логічного ; 2) порівняльно-історичний /дослідження господарського розвитку країни у контексті економічної еволюції провідних країн світу/; 3) хронологічний /вивчення суспільно-економічних явищ у послідовності їх виникнення/; 4) статистичний; 5) історичного моделювання та інші.

1.4. Функції історії економіки та економічної думки, її місце у системі
наук

Місце у системі наук визначається зв’язком із загально теоретичними та конкретно економічними науками /політична економія, економічна теорія, історія, економіка фінансів, економіка промисловості, гроші та кредит тощо/. Наприклад, розвиток економіки досліджується на основі законів суспільної еволюції, які обґрунтовуються політичною економією, економічною теорією. Зазначені закони не можуть бути обґрунтованими без фактичних матеріалів, які надаються економічною історією.

Функції: 1) світоглядна; 2) методологічна; 3) ідеологічна; 4) практична .

ТЕМА 2. Господарство первісного суспільства та його еволюція на етапі ранніх цивілізацій.

2.1. Етапи господарської еволюції первісного суспільства.

2.2. Економічний розвиток перших цивілізацій Стародавнього Сходу.

2.3. Становлення економічної думки Стародавнього Сходу.

2.4. Господарство первісних племен на території Українських земель. Трипільська культура.

2.1. Етапи господарської еволюції первісного суспільства

Основні етапи господарської еволюції первісного суспільства:

Період кам’яного століття охоплює:

1) стародавнє кам’яне століття /палеоліт: 2,5 млн.–12 тис.р. тому/. Збігалося з льодовиковим періодом. Засоби праці еволюціонують від палки-копанки й примітивних кам’яних знарядь до мікролітів /невеликих відщепів і пластин/, складних знарядь з вкладками, списометалки. Предмети праці: кістки, роги. Господарювання: збиральництво, загінне полювання, рибальство, наприкінці етапу люди навчилися добувати вогонь. Напівкочовий образ життя, поява постійного житла.

2) середнє кам’яне століття /мезоліт: 128 тис до н.е./. Утвердилися сучасні післяльодовикові природно-кліматичні умови. Засоби праці доповнено: гарпун, лук, стріли, рибальські голки, плетені сітки, тенета, плоти з колод, човни, видовбані зі стовбурів дерев, макроліти /кам’яні знаряддя для обробки дерева, сокири/. Предмети праці: земля. Господарювання: додалося річкове збиральництво, перші спроби приручення диких тварин /собака, бик, свиня/. Виникли перші поселення.

3) нове кам’яне століття /неоліт: 83 тис.до н.е./; Перехід до землеробства й скотарства. Перший крупний суспільний поділ праці. З’явилися нові способи виготовлення знарядь праці /пиляння, свердління, шліфування, полірування/, виникли прядіння, ткацтво, відкрито властивості металів /міді, заліза, олова/.

Період бронзового століття (32 тис.до н.е.). Риси: існування відтворюючого господарства, швидкий розвиток тваринництва і орного землеробства; виділення тваринницьких племен, поява ремесла (гончарного і бронзово-ливарного). Обмін (міді, бронзи, золота, фаянсу, солі) набув постійного та регіонального характеру.

Період раннього залізного століття (15 тис.до н.е.). Гальштадська культура /співіснування бронзових і залізних знарядь праці, перехід від мотики до сохи та плуга/. У латинський період з’явилися залізні серпи, плужні лемеші, ковальство, ювелірна справа, гончарство. Родова община перетворилася в сусідську, територіальну. Виникає приватна власність. Поява стійкого додаткового продукту сприяла розвитку обміну між общинами (тварини, засоби виробництва, предмети для дому, прикраси). З другим крупним суспільним поділом праці пов’язана поява металевих грошей.

2.2. Економічний розвиток перших цивілізацій Стародавнього Сходу

Склалися два типи господарської організації – східне і античне рабство. Їх загальні риси: 1) знаряддя праці індивідуального та спільного використання; 2) провідна роль землеробства; 3) ручний технологічний спосіб виробництва /ТСВ/; 4) позаекономічний примус як засіб організації та привласнення суспільної праці; 5) натуральне господарство; 6) утворення держави.

 Східне рабство (4 тис. до н.е. – 5 ст.н.е.)

Стародавній Єгипет. Продуктивні сили: зрошувальна система землеробства. Господарювання: землеробство (південь), тваринництво (північ), торгівля (золото, срібло, мідь, олово, шкури, слонова кістка, деревина, раби), виплавка металу, льняне ткацтво, обробка каменю. Економічні відносини: общинні землі привласнили фараони, жерці, чиновники.

Месопотамія /Вавилон/. Продуктивні сили: іригаційні споруди. Господарювання: ремесла (каменярі, теслі, ковалі, пекарі, металурги), торгівля (експорт фініки, інжир, вовна, зерно; імпорт раби, ліс, метал, камінь, предмети розкоші), землеробство (ячмінь, просо, льон, горох, цибуля, часник, огірки, виноград, фініки, яблука). Економічні відносини: общинники втрачають власність на землю.

Стародавня Індія. Продуктивні сили: знаряддя праці кам’яні й металеві. Господарювання: зрошувальне землеробство /цукрова тростина, пшениця, просо, льон, рис/, тваринництво, ремесла /ковальство, ткацтво, гончарство, ювелірна справа/, професійні купці й лихварі. Економічні відносини: патріархальне рабство, панівне становище сільської общини, нерозвинений грошовий обіг, гроші у злитках.

Загальні риси східного рабства: 1)державна власність на рабів, 2)використання рабської праці однобоке й непродуктивне.

2.3. Становлення економічної думки Стародавнього Сходу

Історичні умови: 1) панування натурального виробництва; 2) замкненість господарських зв'язків рамками рабовласницького помістя; 3) слабкий розвиток товарно-грошових відносин.

Особливості економічних поглядів. Предмет дослідження – закони ведення домашнього господарства і зростання його дохідності. Метод дослідження – опис господарської практики та накопичений досвід /емпіризм/. Економічне знання має догматичний характер.

Пам'ятки економічної думки Стародавнього Сходу – це, як правило, зведення законів та твори з мистецтва управління державою.

"Повчання гераклеопольського царя своєму синові" (22 ст. до н. е.) – пам'ятка давньоєгипетської думки. Головні настанови: 1) необхідність ефективного функціонування апарату управління, який знаходиться між фараоном та населенням; 2) апарат управління повинен працювати "як один загін"; 3) добираючи людей в апарат управління, треба наближати "до себе людину за справи її", не робити різниці між синами знатними та простими.

Кодекс законів вавилонського царя Хаммурапі (18 ст. до н.е.): 1) відображав швидкий розвиток приватновласницьких відносин та товарно-грошового обігу; 2) забороняв продаж та відчуження земельних ділянок воїнів; 3) зменшував лихварський відсоток /до 20%/; 4) визнавав право приватної власності, в тому числі на землю; 5) захищав інтереси учасників правових угод.

"Артхашастра" (4 ст. до н.е.) – пам'ятка суспільно-економічної думки Стародавньої Індії. Головні тези: 1) державний апарат має регулювати все господарство /особливо його провідну галузь – сільське господарство/, будівництво та охорону іригаційних споруд; 2) регламентувалося формування доходів держави: прибутки державних господарств, а також податки.

Конфуцій /Кон Фу-Цзи/ (551-479 рр. до н. е.) – засновник пануючої релігії Стародавнього Китаю. Збірник "Луньюй" ("Бесіди і судження") був записаний його учнями. Конфуцій: 1) ідеал держави знаходив у минулому; 2) захищав інтереси родової знаті; 3) пропонував програму морального вдосконалення кожної людини, як шлях до стабілізації соціально-економічного устрою; 4) виступав за регламентацію патріархальних відносин для зміцнення державного устрою; 5) пропонував розподіляти багатство справедливо, зменшити податки; 6) вважав, що держава – велика родина, а голова її – батько народу.

Автори пам'яток економічної думки Стародавнього Китаю пропонували багато цінних ідей щодо можливостей кількісного аналізу економічних явищ, організації натурального виробництва, формування принципів державного регулювання.

2.4. Господарство первісних племен на території Українських земель.
Трипільська культура

Перші люди на території Українських земель з'явилися 1,5 млн. років тому в період палеоліту. Селилися, в основному, в південній частині України, оскільки клімат був холодним. Вони уміли виготовляти з каменя знаряддя праці: гострокінечники, скребла, рубала. Полювали на мамонтів, зубрів, лосів, ловили птахів, займалися рибальством, збиральництвом. На території України палеоліт продовжувався від появи людини до 9 тисячоліття до наший ери.

Мезоліт /96 тисячоліття до н.е., середнє кам'яне століття/ – клімат змінився, наступив післяльодовиковий період. Крупні звірі вимерли. Люди полювали на дрібних звірів і птахів. Великого поширення набуло рибальство за допомогою вудки і сіток, ловля раків, збирання молюсків. Почалося приручення тварин. З'явився перший вид транспортних засобів – водний (плоти, човни). Вироблено лук, стріли, гарпун. Для мезоліту характерний високий рівень виготовлення мікролітів. З'явився макроліт – кам'яні знаряддя для обробки дерева.

Протонеоліт /перехід від мезоліту до неоліту/ характеризувався виснаженням мисливських ресурсів, кризою привласнюючого господарства, зародженням відтворюючого господарства. Зароджується землеробство, з'являються перші постійні поселення.

В період неоліту (64 тисячоліття до н.е.) утворюється відтворююче господарство. Удосконалюється техніка обробки каменя: пиляння, свердління, шліфування. Виникає наземний транспорт; лижі, сани, волокуші. З'явилося прядіння і ткацтво.

Епоха мідного століття /середина 4 тисячоліття до н.е. – 2 тисячоліття до н.е./ на території України зафіксувалася у трипільській культурі. Трипільці обмінювали хліб і худобу на коней у кочових племен. У інших племен перейняли способи виробництва кераміки.

За мідним століттям настав бронзовий період, що охопив в Україні 2 тисячоліття до нашої ери. У цей період знаряддя праці виготовляються з бронзи, відбувається відособлення племен тваринників, розвивається землеробство, городництво, з'являються ремесла, обмін стає постійним і носить регіональний характер. З початком 1 тисячоліття до н.е. бронзові знаряддя праці поступово витісняються залізними.

Залізне століття /128 ст. до н. е./ охарактеризувалося розповсюдженням залізних знарядь праці, що було обумовлене наявністю покладів залізняку, а також більшою продуктивністю залізних знарядь праці в порівнянні з бронзовими. Разом із землеробством і кочовим тваринництвом, високого розвитку досягають ремесло і торгівля.

ТЕМА 3. Особливості господарського розвитку та економічної думки періоду формування світових цивілізацій (VІІІ ст. до н.е. – V ст. н.е.).

3.1. Характерні риси економічного розвитку Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.

3.2. Розвиток економічної думки Античного Світу.

3.3. Економічний розвиток східнослов'янських племен.

3.1. Характерні риси економічного розвитку Стародавньої Греції та
Стародавнього Риму

Античне рабство (1 ст.до н.е. – 1 ст. н.е.) характерне для Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.

Стародавня Греція. Продуктивні сили – удосконалення агротехнічних заходів /трипілля, удобрення вапном, борона з дерев’яними зубами, молотильна дошка/. Форми господарювання – ранній розвиток ремесла й торгівлі, відокремлення ремесла, сільське господарство /пшениця, ячмінь, виноградники, оливкові гаї, сади, бджільництво/, металургія, обробка каменю, ткацтво, будівництво жител, кораблебудування, мореплавство, колонізація. Економічні відносини – боргове рабство, руйнування общини родовою аристократією, використання рабської праці різнобічне й продуктивне, поява грошей, торгового капіталу. Соціальний устрій – антична громада /вільні землевласники, а раби – безправні/ виступала переважно як місто-поліс /експлуатувало село/.

Античний Рим. Періоди: 1) Царський /86 ст. до н. е./. Земля обробляється плугом. Розкладається родовий устрій. 2) Республіканський /50931 до н. е./. Засоби виробництва: коса, серп, борона з зубами, жатка з широким захватом, колісний плуг, водяний млин, мінеральні добрива. Здійснюється перехід від родової общини до сусідської, з'являються патриції й плебеї. Розвивається приватно-рабовласницьке господарство, у тому числі: вілли (25-100 га, 5060 рабів), латифундії. 3) Імператорський (31р. до н. е.476р. н.е.). Криза завойовницької політики. Зменшення притоку рабів. Галузі господарювання: сільське господарство /пшениця, просо, сочевиця, цибуля, часник/, тваринництво, військова справа, рибальство, торгівля /експорт: хліб, солона риба, конопляне полотно, мед, віск, хутро; імпорт: вина, золото, срібло, зброя, тканини, предмети розкоші/.

3.2. Розвиток економічної думки Античного Світу

Ксенофонт (430355 рр. до н. е.). Афінський аристократ і політичний діяч, землевласник. Твори: "Домострой, Кіропедія". Головні ідеї: 1) об'єднав коло питань, які стосуються проблем раціонального господарювання, у особливу галузь знань "ойкономію" /від грец. "ойкос" господарство, "номос" закон/; 2) аналізує поділ праці та його вплив на прибутковість домашнього господарства; 3) виділяє дві властивості товару ("Цінність - все те, від чого можна отримати користь. Якщо людина не вміє користуватись річчю, то вона не є для неї цінністю. Але коли дану річ продати, то можна одержати корисність і, тим самим, надати речі цінності"); 4) характеризує сутність грошей та їх функції (гроші – особливий товар, специфічність якого – у не насиченості; функції грошей: надавати користь і створювати скарби).

Платон (427347 рр. до н.е.). Аристократ, засновник філософської школи – Афінської "Академії". Твори: "Держава, Закони". Головні ідеї: 1) пропонує модель "ідеального" державного устрою, поклавши в її основу принцип природного поділу праці (Людині від народження притаманний лише певний талант. Одні народжені для управління, інші - для надання допомоги, а інші - для землеробства і ремісництва. Необхідно створити таку державу, в якій кожний виконував би певні функції за своїм талантом і отримував частку у суспільному продукті відповідно до природних здібностей); 2)характеризує три стани – філософи /управляють державою/, воїни /охороняють державу/, землероби, ремісники, торговці /виробляють продукти/; перший та другий стани не мають ніякої власності і звільнені від продуктивної праці, споживають суспільний продукт на принципах рівності; третій стан має приватну власність і забезпечує засобами існування перші два; 3) необхідність грошей виводить із торгівлі, яка обслуговує поділ праці. Виділяє три функції грошей: міра вартості, засіб обігу і засіб нагромадження скарбів.

Аристотель (384 322 рр. до н.е.)  учень Платона, вихователь Олександра Македонського, засновник  Афінського "Ліцею", в якому займався педагогічною діяльністю. Головні твори: "Нікомахова етика", "Політика". Головні ідеї: 1) об'єднує знання про господарювання у вчення про: економіку /комплекс знань про господарську діяльність, пов'язану з виробництвом споживчих вартостей/, хрематистику /комплекс знань про діяльність, націлену на нагромадження майна; 2) характеризує двоїсту природу товару /речами користуються заради споживчих якостей і заради обміну. Обидві властивості товару приносять власнику користь/, а також принципи рівності і квантифікованості в обміні; 3) виділяє функції грошей /міра вартості, засіб обігу, засіб нагромадження скарбів/; 4) встановлює різницю між рухом грошей як грошей /ТГТ/ і грошей як капіталу /ГТГ/.

Вирішення проблем раціональної організації рабовласницької латифундії наведені у працях давньоримських філософів:

Марк Теренцій Варрон (116-27рр. до н. е.). Головні твори: "Про сільське господарство". Основні ідеї: 1) виділяє фактори, які впливають на зростання дохідності сільського господарства /торгівля та необхідність урахування коливання ринкових цін, розвиток тваринництва, з якого "можна вилучити немалий дохід"/; 2) вважає, що інтенсифікація праці рабів можлива за рахунок використання методів морального та матеріального стимулювання /"Бажання до праці можна викликати також більш вільним режимом, більш щедрою мірою їжі та одягу, скороченням роботи або дозволом виганяти на пасовиська декілька голів власної худоби"/; 3) пропонує раціонально використовувати працю вільних колонів та рабів.

Марк Порцій Катон (234149 рр. до н. е.). Головний твір: "Землеробство". Звертає увагу на умови зростання дохідності домашнього господарства: 1) розвиток землеробства на основі інтенсифікації рабської праці /через забезпечення раба завданням на робочий день, безперервність процесу виробництва: "працювати в будь-яку погоду і свята"/; 2) систему контролю за виконанням робіт наглядачем із числа рабів; 3) збут частини виробленої продукції на ринку; 4) розвиток орендних відносин /"здавати у підряд збір маслин, виготовлення масла, обробку земель"/.

3.3. Економічний розвиток східнослов'янських племен

Українські землі з періоду залізного століття заселялися різними за походженням й мовами племенами:  
  1) автохтонні землеробські племена – прародителі слов'ян, ірано-язичні кочові племена, греки-колоністи;  
  2) перші жителі причорноморських степів – кіммерійці /9–7 сторіччя до н. е./ за походженням – індоєвропейці, вели кочовий спосіб життя, займалися тваринництвом, металургією, створили великі племінні союзи на чолі з царями, однак потерпіли поразку від скіфів і покинули країну;  
  3) стародавнє населення півдня Криму /9–4 сторіччя до н.е./ – племінне об'єднання таврів, що боролося проти Херсонеса і Боспорського царства.  
  4) племінне об'єднання скіфів /7– 3 ст. до н.е./ на півдні Східної Європи, продовженням якого було Скіфське царство /3 ст. до н.е./. Скіфське суспільство поділялося на три прошарки /воїнів, жерців і рядових общинників –землевласників і скотарів/, очолювані царськими скіфами, влада яких розповсюджувалася на слов'янські племена;  
  5) сармати, які нашестям знищили Скіфію /2 ст. до н.е./, заснували свою державу в Північному Причорномор'ї – Сарматію /до її складу входили слов'янські племена/;
  6) впродовж великого переселення народів /47 ст. н.е./ автохтонним населенням на території України були слов'яни.

Середнє Подніпров'я стало історичним центром східного слов'янства. Господарство: землеробство /разом з перелоговою використовувалася двопільна і трипільна система/, тваринництво, полювання і рибальство, ремесла /залізодобувні й залізо обробні/, розвиток обміну й торгівлі. Суспільний устрій: союзи племен /перші територіально-політичні об'єднання 6–8 ст./, як зародки держави. Віче – верховний орган племінного самоврядування слов'ян. Влада спочатку виборна, а пізніше за спадкова княжа.

Місто Київ /засновано у кінці 5 ст./ був важливим політичним і культурним центром полян /5–6 ст./, який на рубежі 8–10 ст. перетворився на значний політичний міжплемінний центр, що поступово об'єднав величезні території між Балтійським і Чорним морями.

"Русь", або "Київська Русь" – нова держава з центром в Києві /9 ст./. Соціальний устрій: середньовікова імперія, конфедерація. Економічні відносини: власниками землі були князі, бояри, церква. Умовне землеволодіння і васально-сеньоральні відносини – у межах великий князь - князі-намісники /9– середина 12 ст./, пануюча форма власності – вотчина /формально визнана на з'їзді князів в Любече, 1097 р./. Господарювання: сільське господарство, високорозвинені ремесла, торгівля, формування грошової системи.

Занепад Київської Русі /кінець 11 ст./ був економічним і політичним. Причини: зростання крупного землеволодіння, особливо його вотчинної форми, що посилило феодальну роздробленість та Нашестя монголо-татарів /1213 ст./. Наслідки: 1) зміна форми державного устрою /самостійні князі-намісники/; 2) перетворення Київської Русі на федерацію /союз/ феодальних земель – князівств /середина 12 ст./; 3) Волинське і Галицьке князівства об'єдналися в єдину Галицько-Волинську державу і в умовах розпаду Київської Русі стали наступниками державності; 4) князівства Південно-Східної Русі потрапили в залежність від монгольської держави на довгий час; 5) українські землі з середини 14 ст. потрапили під владу польських, литовських і угорських загарбників.

ТЕМА 4. Господарство та економічна думка суспільств Європейської цивілізації в період середньовіччя (VХV ст.).

4.1. Характерні риси європейського господарства періоду середньовіччя.

4.2. Економічні погляди середньовіччя у Західній Європі.

4.3. Економічні погляди середньовікового Сходу.

4.4. Економічний розвиток Українських земель (V-XV ст. ).

4.5. Економічна думка України періоду середньовіччя.

4.1. Характерні риси європейського господарства періоду середньовіччя

Характерні риси еволюції феодального господарювання:

Раннє середньовіччя (59 ст.): 1) формування крупної феодальної власності; 2) поступова втрата селянами-общинниками особистої свободи; 3) натуральний тип господарювання з переважанням ручної праці, домінуюча роль аграрного сектору щодо торгівлі й ремесел; 4) феодальна роздробленість, міжусобні війни; 5) формуються основи майбутніх державних утворень.

Високе середньовіччя (1013 ст.): 1)розвиток сільського господарства, ремесел, торгівлі в містах; 2)формування крупних централізованих держав.  

Пізнє середньовіччя (1415 ст.): 1)розпад феодальної економіки; 2)створення основ ринкового господарства; 3)формування колоніальної системи й всесвітнього ринку.

Загальні риси феодального господарювання:  
1) низький, рутинний стан техніки;  
2) панування крупної земельної власності феодалів;  
3) поєднання її з дрібним індивідуальним господарством селян;  
4) селяни є не власниками, а користувачами землі;  
5) позаекономічний примус селян до праці (особиста, поземельна залежність);
6) аграрний
"переворот", переважання агросектору над торгівлею, ремеслом;
7) домінування натурального господарства.  
8) форма господарювання – феодальна вотчина;  
9) форми реалізації феодальної земельної власності – феодальна земельна рента (відпрацьовочна
 /панщина/, продуктова /натуральний оброк/, грошова /грошовий оброк/);

Наслідки феодального господарювання:  
1) розвиток ремесла в межах феодального помістя, в об’єднаннях ремісників – "цехах";  
2) корпоративний характер розвитку торгівлі в торгових об’єднаннях – "гільдіях";
3) розвиток товарно-грошових відносин призвів до виникнення перших банків;
4) розпад общини й швидке зростання великих земельних володінь;  
5) посилення державно-централізованих форм експлуатації селян, загальнодержавних і місцевих податків, втручання держави у селянсько-сеньйоральні відносини;  
6) урбанізація Західної Європи, переростання міст у центри ремісництва й торгівлі.

4.2. Економічні погляди середньовіччя у Західній Європі

Історичні умови: 1) розвиток крупної феодальної земельної власності і виникнення особливих форм поєднання її об'єктів з безпосередніми виробниками; 2) зміна ідеології та суспільної свідомості під впливом християнства; 3) розвиток міст, ремесла, торгівлі; 4) виникнення централізованих держав.

Особливості економічних поглядів: 1) предметом досліджень є становлення і розвиток феодального устрою; 2) метод дослідження являє собою поєднання емпіризму з догматизмом релігійної етики і схоластикою; 3) головні твори раннього середньовіччя: "Салічеська правда" /4 ст./, "Капітулярій про вілли" /поч. 9 ст./, "Руська правда" /11 ст./; В них відображено: процеси розпаду общинного землеволодіння, закріпачення селянства, організації ранньофеодальної вотчини; господарські можливості натуральної форми господарства; різні права приватної власності.

Канонічні погляди:

Фома Аквінський (1226-1274 р.р.) – італійський монах, аристократ за походженням, канонізований католицькою церквою в 1323 р., систематизатор релігійної філософії. Головний твір: "Сума теологи". Основні ідеї: 1) власність є подвійним відношенням - управління і користування; 2) наявність власності є необхідністю підтримувати божественний порядок на землі. Теорія "справедливої ціни": 1) основа обміну - рівність корисності обмінюваних речей, яка вимірюється монетою; 2) продавати річ дорожче або дешевше, ніж вона коштує – несправедливо; 3) серед двох цін /дорожчою і дешевшою/ справедливою є та, що дає грошовий надлишок людині, яка більш значуща для суспільного життя; 4) гроші є мірою матеріального життя; 5) функції грошей – міра вартості й засіб обігу.

Соціальні утопії пізнього середньовіччя:

Томас Мор (1478-1533рр.) – видатний державний діяч, лорд-канцлер короля Англії. Головний твір: "Золота книга, настільки корисна, як і забавна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія". Головні ідеї: 1) критика феодального устрою Англії початку 16 ст., розкриття його основних соціально-економічних суперечностей /нерівність, зубожіння робітників; жадність багатіїв/ породжуються приватною власністю; 2) запропонував суспільство майбутнього, у якому: не існує приватної власності; наявна рівність і розподіл продуктів за "справедливими потребами"; обов'язковість трудової діяльності протягом шестигодинного робочого дня; відсутні гроші; контроль за виконанням робіт; свобода совісті, демократичні вибори посадових осіб.

Томмазо Кампанелла (1569-1639 рр.). Італійський революціонер, виходець із селянської бідноти, очолив повстання проти іспанського володарства. Головний твір: "Місто Сонця". Головні ідеї: 1) викриває суперечності феодального устрою, причиною яких є приватна власність; 2) пропонує нове життя у державі, яка зветься "Містом Сонця"; 3) влада у Місті Сонця належить Метафізику-первосвященику і трьом його заступникам – Пону /військові справи/, Сіну /духовна сфера, культура, наука/, Мору /матеріальне виробництво і приріст населення/; 4) основа суспільства у Місті Сонця – суспільна власність і обов'язкова трудова повинність; 5) немає індивідуальної сім'ї та індивідуального виробництва.

4.3. Економічні погляди середньовікового Сходу

Ібн - Хальдун (1332-1406 рр.).  Арабський мислитель, активний політичний і науковий діяч країн Матрибу. Головні ідеї: 1) опис проблем простого товарного виробництва і ціноутворення, факторів формування ціни /маса товару, що винесена на ринок; податки і побори, включені в ціну: "незаконні побори сприяють дороговизні"; характер потреби в товарі: "із усіх товарів хліб є тим товаром, на який бажана низька ціна, бо потреба в ньому загальна"/; 2) поняття вартості – в обміні прирівнюються рівновеликі витрати праці: "Більшість того, що людина накопичує і з чого вилучає безпосередню корисність – рівноцінно вартості людської праці"; 3) гроші - основа доходів, нагромаджень та скарбів, мірило вартості.

4.4. Економічний розвиток Українських земель (V-XV ст. )

У 14–15 ст. на українських землях формується магнатське і шляхетське землеволодіння, що призвело до внутрішньої перебудови вотчини, змін соціально-економічного становища і юридичного статусу селянства, аграрних відносин. Розвивається фільваркова система, починається закріпачення селян /посилення земельної, судово-адміністративної, особистої залежності селян від феодала/. В ремеслі зростає чисельність ремісників різних спеціальностей, формуються цехи. Розвивається ринок сільськогосподарської продукції, нові форми господарювання. Зростає чисельність міст, що ставали центрами, промислів, торгівлі, політичного життя. Частина міст належала державі, частина – церквам і магнатам. Деякі міста – Львів, Луцьк, Житомир, Київ – отримували грамоти на Магдебурзьке право, відповідно до якого городяни обирали міське самоврядування й суд.

У 1569 р. об'єднання Великого Литовського і Польського королівств створило нову державу – Річ Посполита, складовою частиною якого була Україна.

Впродовж 1617 століть в господарстві України утвердилась фільварково-поміщицька система. Державні ділянки ("королівщини") об'єднувалися в староства – великі господарські комплекси. Інша частина земель зосередилася у магнатів. Тільки у Російському і Бєлжському воєводствах двом десяткам магнатів /Потоцьким, Жолкевським та ін./ належала 1/3 сіл і міст /7080-і рр. 16 ст./. Земельні багатства шляхти і поміщиків збільшувалися за рахунок спадкоємства, браків, подарунків з боку короля, купівлі, захоплень. Розширювалися володіння православної, уніатської і католицької церкви. Церкви і монастирі багатіли за рахунок захоплення селянських земель, відписань, дарувань місцевих воєвод, магнатів і шляхти. У 1617 ст. найбільшим землевласником в Україні був Києво-Печерський монастир.

Розвитку фільварків і посиленню експлуатації селян послужила волочна поміра, що проводилася на підставі Литовського урядового закону "Статути на волоки" /1557 р./. Згідно цьому закону, общинні землі в Україні ділилися на волоки /поля по 1621 га/, причому кращі землі віддавалися під фільварки, а гірші – селянам.

Панське господарство залишалося натуральним. Але товарно-грошові відносини, які швидко розвивалися, підривали його замкнутість, вимушували пристосовуватися до запитів ринку. Кріпосне фільваркове господарство вело до обезземелення селян і розповсюдження панщини, з якої зростало кріпацтво.

Селяни жили окремими господарствами – димами, які об'єднувалися в дворища (по декілька димів). Дворища входили в сільські громади, де спільно користувалися орними землями і угіддями, відбували панські повинності. Декілька общин складали волость. Для управління селяни вибирали старшин, тіунів, отаманів. Общини користувалися звичаєвим правом і вибирали копні (суспільні) суди. Селяни платили численні податки на користь держави і панів, відбували повинності, відпрацьовували панщину /у 17 ст. панщина складала 5-6 днів замість двох/. Селян прикріплювали до землі, забороняли перехід з одного маєтку в інший, вони втратили право виступати в суді і право спадкового користування землею. Розвиток фільварків супроводжувався зменшенням селянських наділів і зростанням числа безземельних і малоземельних селян.

4.5. Економічна думка України періоду середньовіччя

Видатною пам'яткою соціально-економічної та політичної думки Київської Русі є "Руська правда", перша частина якої – "Правда Ярослава" з’явилася в 30-х роках 11 ст., а другу – "Правду Ярославичів" – прийнято на з'їзді Ярославичів у Києві в 1072 році. В 1113р. був написаний "Устав" князя Володимира Мономаха, що являв собою наступний етап у розвитку феодального права та суспільно-економічної думки пануючого класу.

"Руська правда" відобразила реалії Київської Русі 11-12 ст.: 1) господарство базувалося на землеробстві та тваринництві; 2) високий рівень розвитку сільськогосподарської культури порівняно з сусідніми країнами; 3) феодальне землеволодіння.

"Правда Ярослава":   1) проголошувала недоторканність власності (як і особи) феодалів. "Челядин" розглядається як власність хазяїна нарівні з худобою та речами. Підкреслювалося виключне і спадкове право князів та бояр на землю, яке не міг відібрати навіть великий князь; 2) юридично закріпила розшарування суспільства. Основну масу населення та продуктивну силу господарства складали селяни - холопи, смерди, закупи /закупи – розорені селяни, що зверталися за "купою" /позичкою/ - хлібом, грошима тощо до князя. Боржник /закуп/ мусив працювати у господарстві кредитора доти, доки не сплачував "купу" з процентами. Виникає позаекономічний примус: кредиторові надавалося право карати закупа, а у разі спроби втекти закуп ставав довічним рабом кредитора/.

"Правда Ярославичів":    1) містить багатий матеріал про організацію господарства князів у формі вотчини. Ряд  статей присвячено охороні земельної власності, визначена відповідальність за порушення польових меж та боронних знаків. Є свідоцтвом посилення феодальної залежності: смерди оголошувалися залежними від князя людьми і обслуговували його вотчину разом із холопами-рабами;
  2) виявляє ряд ознак досить розвинутого ринкового господарства, зокрема містить положення про охорону та порядок забезпечення майнових інтересів кредитора, умови, за яких вимога про повернення позички має юридичну силу, порядок стягнення боргів тощо. Позички "борги" могли надаватися в грошовій формі під процент ("реза"). Особливо поширеними були позички в натуральній формі - продуктами з умовою повернення їх з надбавкою. Позичковий процент був дуже високим;  
  3) відображає процеси феодалізації: у зв'язку з дедалі більшим захоплєнням землі князями та боярами і перетворенням вільного смерда на залежного вотчинника виникли і утвердилися відробіткова рента та рента продуктами. Обидві ці
 форми існували паралельно. За панування відробіткової ренти виробник працював під прямим наглядом власника або його представника. В період, коли переважала рента продуктами, виробник мав можливість розпоряджатися своїм робочим часом;  
  4) поряд з охороною інтересів панівного класу передбачено жорстокі заходи щодо приборкання експлуатованих, придушення протесту. Наприклад, спеціальна стаття "О татьбе" (про грабіж) передбачала право вбити людину, спійману на крадіжці.

"Устав" (ст.53): 1) дає досить точне уявлення про систему грошових одиниць. Основою цієї системи була гривня, яка виявляла тенденцію стати загальним мірилом вартості і відігравала провідну роль у штрафній шкалі. Аналізуються спроби карбування великими князями власної монети, спроби створення єдиної грошової системи країни; 2) визначає умови перетворення закупів у холопів та навпаки. Регламентує їх відносини з феодалами. Іноді цю частину "Правди" називають "Устав про закупи та холопів" /статті 110-119/.

ТЕМА 5. Формування передумов ринкової економіки в країнах Європейської цивілізації (ХVI – перша половина ХVІІ ст.).

5.1. Вплив великих географічних відкриттів на економічний розвиток Європи.

5.2. Сутність і особливості первісного нагромадження капіталу у провідних країнах світу.

5.3. Теорії раннього та пізнього меркантилізму.

5.4. Економічний розвиток Запорізької Січі та економічні погляди Б.Хмельницького.

5.1. Вплив великих географічних відкриттів на економічний розвиток
Європи

Передумови географічних відкриттів:
  ускладнення торгівлі Європи зі Сходом, з причин захоплення традиційних шляхів турками, арабами, татаро-монголами;  
  нестача в Західній Європі грошових металів – золота, срібла;  
  формування в Західній Європі абсолютистських монархій, які потребували величезних витрат для підтримки пишності дворів;  
  поява великовантажних кораблів (1000-1500 т), нових навігаційних приборів (компас, астролябій), достовірних карт;  
  формування нового погляду на форму Землі, як на кулю
  пошук нових шляхів на схід через океан.

Великі географічні відкриття є сукупністю ряду морських подорожей:
  1486р. – флотилія Б.Діаса досягла південного берега Африки;  
  1498р. –В. де Гама через Індійський океан досяг індійського берега;  
  1492р. – Х.Колумб відкрив Америку;  
  15191521 рр. Ф.Магеллан здійснив першу навколоземну подорож.

Наслідки великих географічних відкриттів:  
  виникнення світового поділу праці, початок створення світового господарства і ринку;  
  зростання товарообігу, урізноманітнення асортименту (у Європі з’явилися чай, кава, тютюн, какао);  
  переміщення економічних центрів від Венеції, Генуї до Лісабону, Антверпену;
  розвиток товарних бірж, міжнародного кредиту, створення фондової біржі;
  формування колоніальної системи характеризується захопленням заокеанських земель, "викачуванням" їх багатства, шляхом нееквівалентного товарообігу (Португалія, Іспанія, Бельгія, Великобританія);   
  "революція цін" – явище, пов'язане з імпортом великої кількості золота й срібла з Америки до Європи при незмінності умов виробництва інших товарів. Відбулося знецінення заробітної плати, земельної ренти. Було прискорено збагачення заможної частини селянства, зародження промислової буржуазії.

5.2. Сутність і особливості первісного нагромадження капіталу у провідних країнах світу

Передумови для первісного нагромадження капіталу формувалися у період переходу від феодалізму до капіталізму /Європа, 1617 ст./. Цей перехід характеризується: 1) первісним нагромадженням капіталу /підготовка основних умов для розвитку капіталістичного виробництва/; 2) пануванням у промисловості мануфактури; 3) збереженням феодального устрою и феодального способу виробництва /окрім Англії й Нідерландів/; 4) у Великобританії з початку 18 ст. швидко розвивалася промисловість, сільське господарство та зовнішня торгівля /у цих сферах панувала англійська буржуазія/, формується пролетаріат.

Первісне нагромадження капіталу – історичний процес відокремлення виробника від засобів виробництва; нагромадження ресурсів, перш за все, грошових, у майбутніх капіталістів. В результаті зазначеного процесу засоби виробництва та життєві засоби перетворюються на капітал, а безпосередні працівники стають найманими робітниками.

В класичній формі процес первісного нагромадження капіталу притаманний Англії /остання третина 15–17 ст./.

Формування пролетарів: швидкий розвиток мануфактур обумовлювався отриманням великих прибутків. Виникала потреба у відповідному розвитку вівчарства, що вимагало поширення пасовиськ, а це відбувалося за рахунок: 1) общинних земель /виселення селян/; 2) церковних земель /реформування общинних земель/; 3) державних земель /дари/. Пролетаріат /наймані робітники/ утворювався з селян і монастирських селян. Риси найманого робітника: 1) юридично вільний; 2) не має іншої власності, окрім робочої сили.

Формування капіталістів здійснюється із: заможних селян, ремісників, феодалів. Селяни ставали фермерами, ремісники – промисловими капіталістами, а феодали через торгівлю і лихварство розвивали торговий капітал.

Основні методи первісного нагромадження капіталу: 1) позаекономічні /насильницький, грабежі, шахрайство/, 2) економічні /державний борг, колоніальні завоювання/.

Майже усі колонії належали Іспанії та Португалії. Англія використовувала ці колонії для первісного нагромадження шляхом: 1)контрабандної торгівлі з колоніями; 2)работоргівлі африканськими неграми; 3)піратства проти Іспанії; 4)монопольної торгівлі з Росією та Україною.

5.3. Теорії раннього та пізнього меркантилізму

Історичні умови: 1) епоха великих географічних відкриттів і процесій первісного нагромадження капіталу; 2) зародження мануфактурного виробництва; 3) розвиток товарно-грошових відносин, початок формування національних і світових ринків.

Особливості економічних поглядів: 1) предметом дослідження є первісне нагромадження капіталу, закономірності зростання багатства у сфері обігу; 2) методом дослідження є емпіризм; 3) практичне втілення – економічна політика меркантилізму /особливий тип діяльності держави, який сприяє первісному накопиченню капіталу/; 4) еволюція економічної політики: монетарна система – заохочення ввозу в державу коштовних металів шляхом заборони іноземним купцям вивозу золота та срібла як виручки; покарань за вивіз коштовних металів; мануфактурна система – заохочення ввозу грошей в країну шляхом розвитку виробництва експортних товарів; досягнення переваги експорту над імпортом.

Етапи розвитку: 1) ранній меркантилізм. За теорією грошового балансу гроші вважаються основним багатством, яке необхідно більше ввозити із-за кордону і менше витрачати; 2) пізній меркантилізм. За теорією торгового балансу джерелом багатства нації є розвиток зовнішньої торгівлі і дотримання активного торгового балансу.

Меркантилізм націлений на вивчення закономірностей сфери обігу.

Ранній меркантилізм –Вільям Страффорд (1554-1612 рр.). Головний твір: "Критична переказ деяких скарг наших співвітчизників". Основні ідеї: 1) висновок, що іноземні купці вивозять за свої товари англійське золото та срібло внаслідок більш високої купівельної спроможності англійської монети в інших країнах; зростання споживання предметів розкоші, за які розплачуються більшою кількістю грошей; вивозу сировини, яка в переробленому вигляді ввозиться до Англії і реалізується по вищій ціні; 2) заходи, що сприятимуть зростанню маси грошей в країні: утримання від покупки іноземних товарів; сприяння зростанню грошових скарбів Англії; боротьба з пошкодженням монет. 

Бернардо Даванзатті (1529-1606рр.).  Флорентійський банкір. Головний твір: "Читання про монету". Розглядає проблеми грошового обігу і приходить до висновку про необхідність: 1) введення безмитної чеканки монет і обігу зливків золота й срібла; 2) дотримання умови наявності в обігу достатньої кількості грошей; 3) ведення боротьби з фальшивомонетниками.

Пізній меркантилізм – Томас Мен (1571-1641 рр.). Англійський купець, один із директорів Ост-Індської торгової компанії. Головний твір:"Багатство Англії у зовнішній торгівлі, або Баланс нашої зовнішньої торгівлі як регулятор нашого багатства". Основні ідеї: 1) розглядаючи потоки товарів у зовнішній торгівлі, приходить до висновку, що остання може служити джерелом багатства лише за умови, коли грошова виручка від проданих товарів буде переважати суму грошей, витрачену на придбання товарів із-за кордону; 2) для виконання даної умови держава повинна прагнути до виготовлення якомога більшої маси власних товарів; знижувати вартість транспортування експортних товарів; здійснювати ряд заходів на підтримку ремісництва; встановлювати мито на імпорт і забезпечити безмитний експорт; заборонити колоніям торгівлю з іншими країнами, крім метрополій; враховувати попит сусідніх держав; 3) вважав, що слушно вивозити гроші: "Зростання ввозу товарів за допомогою готівкових грошей, врешті-решт, після вивозу товарів знову за кордон перетворюється у ввіз набагато більшої кількості грошей, ніж та, що була в свій час вивезена".

Антоніо Серра. Головний твір: "Короткий трактат про причини, які можуть привести до достатньої кількості золота та срібла в країнах, що не мають родовищ, стосовно Неаполітанського королівства". Основні ідеї: 1) зосереджує увагу на вивченні причин недостатньої кількості грошей у Неаполі і з'ясовує, що в зовнішній торгівлі країни переважає імпорт; 2) для виправлення ситуації рекомендує: більш активніше розробляти золоті та срібні родовища; вивозити надлишки товарів і прагнути переваги експорту над імпортом; розвивати ремісництво та винахідливість населення. 

Антуан де Монкретьсн (1575-1622 рр.). Французький дворянин. Головний твір: "Трактат політичної економії, присвячений королю і королеві Франції". Основні ідеї: 1) запропонував назву економічної науки –“політична економія"; 2) змістом політекономії вважав вчення про державне господарство і державну політику, яку повинна провадити влада з метою зростання багатства країни; 3) основними напрямками економічної політики вважав: розширення зовнішньої торгівлі, особливо вивозу промислових виробів; установлення високих митних ставок на імпорт; державна підтримка мануфактурного виробництва; установлення монопольного становища французьких купців на внутрішньому ринку країни.

Меркантилізм у Росії:

Єрмолай Єразм. Публіцист та політичний діяч 16 ст. Головний твір: "Благо хотящем царем правительница и земледелие" або "Правительница". Основні ідеї: 1) висував пропозицію заміни грошового оброку та інших повинностей селян натуральними (для зменшення пригноблення та різних форм експлуатації російського селянства); 2) вважав за необхідне надати населенню міст право безмитної торгівлі (для її розвитку); 3) відстоював непохитність основ феодально-кріпосницької держави.

Іван Тихонович Посошков (1652-1726 рр.).Головний твір: "Книга про скудість і багатство". Основні ідеї: 1) ідея, що багатство суспільства не тільки у коштовних металах, але і в матеріальних благах. Підтримував концепцію активного торговельного балансу; 2) показав зв'язок багатства держави з багатством народу, селянства ("в коем царстве люди богаты, то и царство богато, а в коем царстве люди убоги, то и царству тому не можно слыть богатому..."); 3) підтримував номіналістичну теорію грошей (не розумів функції міри вартості та зв'язку грошей з товаром); 4) вважав клас купців основним класом держави. Наголошує на необхідності монополії купців у внутрішній та зовнішній торгівлі, скорочення прав іноземних купців, зменшення експорту сировини з Росії; 5) виступає розвиток ремесла. Пропонує регламентувати відносини майстрів та учнів, підвищити якість товарів, розглядає вплив винахідництва на розвиток ремесла; 6) пропонує регламентувати працю селян в мануфактурах, але залишити кріпосне право.

5.4. Економічний розвиток Запорізької Січі та економічні погляди Б.Хмельницького

В середині 16 ст. в Нижньому Подніпров'ї українські козаки заснували Запорізьку Січ, яка стала праосновою нової української держави. На цих землях формувалося козацьке землеволодіння. Селяни були вольними. Основною формою землеволодіння середнього козака був хутір. Багаті козаки, окрім землеробства і скотарства, займалися різним промислом, ремеслом.

Наступ феодалів на права селян зумовив посилення національно-визвольної боротьби українського народу. Обмеження і переслідування торкнулися і українського козацтва. У 1638 році польський сейм затвердив "Ординацію", яка передбачала знищення козацтва як прошарку. Всі козаки, за винятком 6000 реєстрових, перетворювалися на кріпосних.

У 1648 році гетьманом Запорізького війська був обраний Богдан Хмельницький. Перемога у визвольній війні (1648-1654 роки) над польсько-шляхетськими арміями і звільнення значної території України мали великі соціально-економічні наслідки.

Були знищені крупні латифундії магнатів, селяни відмовилися від виконання частини повинностей, частина землі польської шляхти перейшла в руки кріпосних, які могли її успадковувати, продавати, дарувати. Селяни і городяни дістали можливість переходити в козацький стан, який отримав привілеї і особливі права (звільнення від податків, право на володіння землею, підкорення особливим юридичним нормам). Перетворилася на особливий стан козацька старшина, яка прагнула закріпити за собою земельні володіння і отримати промислові підприємства.

Звільнена територія України, де влада зосередилася в руках Війська Запорізького, була розділена на полки і сотні, створена судова система і відповідні господарські і фінансові органи. У 1654 році Україна увійшла до складу Російської держави на правах самостійної держави-автономії. Галичина залишилася в Речі Посполитій, Північна Буковина належала Молдавському князівству, Закарпаття – Угорщині.

У другій половині 17 і в 18 сторіччі господарський розвиток українських земель визначався економічними системами Речі Посполитої і Росії.

Основним заняттям населення залишалося сільське господарство. Розширилися посівні площі і перелік сільськогосподарських культур, виросло значення зернового господарства, поглибилася спеціалізація окремих районів, отримало розвиток племінне тваринництво, були вдосконалені сільськогосподарські знаряддя праці. Швидке зростання поміщицького землеволодіння супроводжувалося збільшенням кількості безземельних і малоземельних селян. Характерною рисою господарства магнатів Західної і Правобережної України і козацьких старшин було використання найманої робочої сили. Як на Лівобережній, так і на Правобережній Україні промисловість була представлена ремеслами і промислами. На зміну цеховому виробництву прийшла мануфактура, в якій разом з вільнонайманою працею застосовувалася і праця кріпосних. Упроваджувалися технічні нововведення. Разом з тим, темпи розвитку промислового виробництва, процес його концентрації, зростання вільнонайманої робочої сили в Правобережній Україні були значно нижчі, ніж в Лівобережній Україні.

Розвиток товарно-грошових відносин привів до диференціації населення. Масовий вихід збіднілого населення на заробітки свідчить про початок формування ринку робочої сили. Зароджується національна буржуазія.

Посилюються економічні зв'язки між населеними пунктами, регіонами, розвивається внутрішня торгівля, зростає кількість ярмарків. Особливу групу торговців складали чумаки. З'явилися спекулянти і перекупники.

Не вважаючи на кордони, не припинялася торгівля між Лівобережною Україною, Слобожанщиною, Північним Причорномор'ям, Західною і Правобережною Україною.

Богдан Хмельницький (1595-1657 рр.).  Гетьман, видатний державний діяч фундатор і будівничий Української Козацької Держави. За часів Б.Хмельницького: 1) створено нову провідну верству – козацьку старшину /згодом, у XVIIIст. вона перетворилася на українську шляхту, а у XIXст. – на українське дворянство/; 2) припинене негайне відмежування козаків від селян; 3) звільнено від кріпосної залежності селян, які створили нову соціальну верству – посполиті військові сили. Після війни від влади феодалів звільнилося міщанство; 4) міста отримали право на самоуправління зросла їх роль як центрів ремесла і торгівлі; 5) реалізовано заходи щодо розвитку промислової мануфактури, охорони міських ремесел, їх цехової організації; 6) видавалися укази й універсали про охорону купецьких прав, що сприяло розвитку внутрішньої торгівлі; 7) зміцнювалися зв'язки з іншими країнами /іноземні купці звільнювалися від сплати ввізних і вивізних мит, одержували інші пільги, укладались довгострокові торговельні угоди/; 8) державна влада активно втручалася у господарське життя.

ТЕМА 6. Розвиток ринкового господарства в період становлення національних держав (друга половина XVII – перша половина ХIХ ст.).

6.1. Промисловий переворот і його соціально-економічні наслідки.

6.2. Загальна характеристика ранньої класичної політекономії.

6.3. Зріла класична політекономія.

6.4. Пізня класична політекономія. Ідеї реформізму, прагматизму, апологетизму.

6.5. Західноєвропейський утопічний соціалізм.

6.6. Виникнення та розвиток марксистської економічної теорії.

6.7. Стара історична школа Німеччини.

6.8. Господарський розвиток України та економічні погляди її мислителів у другій половині XVII – першій половині ХІХ ст.

6.1. Промисловий переворот і його соціально-економічні наслідки

Передумови мануфактурного виробництва у Європі:  
  неспроможність цехової організації виробництва задовольнити зростаючі потреби суспільства;  
  високий рівень собівартості й цін;
  підрив монопольного положення цехів (непідкорення окремими майстрами цеховому уставу, розширення власного виробництва, збільшення кількості робітників, збільшення тривалості робочого дня).

Мануфактура (manusрука, facturaвиготовлення) підприємство, засноване на найманій праці й широкому поділі праці.

Види мануфактури:  
  1)
гетерогенна (різнорідна) – продукт створюється шляхом механічного поєднання його деталей або елементів (виробництво годинників);
  2)
органічна – продукт є результатом послідовної низки операцій (виготовлення голок).

Типи мануфактур:  
  1) розсіяні
 мануфактури – дрібні ремісники працюють на єдиного скупника. Збирання готової продукції відбувається на підприємстві скупника;
  2) централізовані
 мануфактури – виробничий процес відбувався, переважно, в централізованій майстерні, де всі робітники пов’язані єдиним технологічним процесом.

Мануфактура стає панівною формою суспільної праці (середина 16 ст.  остання третина 18 ст.) в країнах Західної Європи.

Наслідки мануфактурного виробництва:  
різке підвищення продуктивності праці;  
зниження сукупних витрат на одиницю продукції;  
наближення до машинного виробництва;  
поява особистої свободи найманого робітника.

Історичні передумови розвитку крупної машинної індустрії сформовані мануфактурною формою виробництва.

Початок цього процесу ґрунтується на змінах у засобах праці в 7080рр. 18 ст.: 1) винайдено механічну прядку "Дженні" Дж.Харгвісоном; 2) використання мюль-машини С.Кромптона; 3) запатентовано зразок механічного ткацького станку 1785р.; 4) перша механічна фабрика у Великобританії, 1801р.; 5) перехід у металургії до пудлінгування /виробництво заліза з чавуну/ 18 ст.; 6) паровий двигун Дж.Уатта /90-і рр./; 7) перший пароплав 1807р.; 8) паровоз 1814р.; 9) парова залізниця, початок 19 ст.

Характеризується процес промислового перевороту суперечністю між широким розповсюдженням машинної техніки та ремісницькою технологією виготовлення машин. Вона розв’язана через масове втілення машин у машинобудуванні. Динамізм техніки, технології зумовив зміни в організації праці, соціально-економічній структурі суспільства (підвищення частки міського населення, панування буржуазії).

Промисловий переворот (сер. 18 ст. –сер. 19 ст.) – це система економічних і соціально-політичних змін, в якій відобразився перехід від заснованої на ручній праці мануфактурі до крупної машинної індустрії.

Хронологія промислового перевороту: 1) Великобританія /60-ті рр. 18 ст./; 2) Франція /18151830, 18501860/; 3) США /перша половина 19 ст./; 4) Японія, Германія /з середини 19 ст./

6.2. Загальна характеристика ранньої класичної політекономії

Історичні умови становлення ранньої класичної політекономії: 1) становлення і розвиток промислового виробництва на базі мануфактури, яка приносить доходи значно більші ніж від експлуатації родовищ золота й срібла та ведення зовнішньої торгівлі; 2) виробництво отримує товарний характер, який докорінно змінює взаємовідносини між сферами виробництва і торгівлі – вони будуються на еквівалентній основі; 3) розвиток товарно-грошових відносин, які розповсюджуються на всі сфери економічної діяльності, дає можливість вести статистичні спостереження; 4) розвиток науки, зокрема філософії, історії, статистики, що значно полегшує дослідження в галузі економіки.

Предметом дослідження виступають закономірності зростання доходності у сфері виробництва.

Метод дослідження поєднує емпіризм із зачатками теоретичного аналізу (абстракція, кількісний аналіз у В.Петті, дедукція у Ф.Кене).

Вільям Петгі (1623-1687 рр.). Оксфордський професор медицини, засновник одного з найбагатших родів англійських лендлордів. Головні твори: "Трактат про податки і збори", "Політична арифметика","Політична анатомія Ірландії", "Різне про гроші".
Головні ідеї: 1) перехід від спостереження і опису форм прояву економічного процесу до аналізу-його сутності, застосування абстрактного методу дослідження; 2) використання кількісного аналізу економічних явищ; 3) предмет політичної економії – закони зростання багатства у сфері матеріального виробництва.
Теорія вартості: 1) вартість – самостійна категорія, являє собою працю, витрачену на виробництво золота та срібла, і є "природною ціною"; 2) одиниця виміру вартості – денна частка продуктів робітника /бо саме вона є природним мірилом рівності між факторами утворення вартості - працею та землею/.
Доходи: 1) заробітна плата – природна ціна праці. Розмір заробітної плати має тяжіти до обсягу необхідних для життя людини засобів існування/; 2) рента – надлишок над заробітною платою виробника і відшкодовуванням витрат капіталу. Джерело ренти - різне місцезнаходження ділянок землі щодо ринків збуту, а також різна родючість землі та продуктивність застосованої на ній праці. Виходячи з цього, розглядає лише диференційну ренту. Ціна землі = (21 • величина річної ренти), де 21 середня тривалість спільного прожиття трьох поколінь, за смертними таблицями Граунта; величина річної ренти відображає мету купівлі землі - одержання доходу.

П'єр Лепезан де Буагільбер (1646-1714 рр.). Окружний суддя Руану із Франції. Головні твори: "Трактат про природу, обробіток і корисність зерна", "Роздуми про природу багатства, грошей і податків", "Дослідження про рідкість грошей".
Головні ідеї: 1) предмет дослідження – зростання багатства і роль у цьому процесі держави.
Теорія вартості: 1) вартість /витрачена праця на виробництво товару/ називає "істинною, справедливою ціною"; 2) одиниця виміру вартості – робочий час; 3) вартість встановлюється під впливом стихійних сил ринку.
Теорія соціально-економічного устрою суспільства: 1) усі члени суспільства прагнуть досягти індивідуального багатства; 2) силою, що регулює взаємовідносини людей, є природа, яка ототожнюється з Богом; 3) держава не повинна втручатися в цей процес, хоча потрібний нагляд, щоб примусити дотримуватися згоди і законів справедливості.

Фізіократи – це об'єднання вчених, що вважають джерелом багатства землеробство і вивчають фактори зростання дохідності у даній сфері (назва походить від грецьких "фізис" - природа, "кратос"- влада).

Франсуа Кене (1649-1774 рр.). Лейб-медик Людовіка 15. Головні твори: "Фермери", "Зерно", "Податки", статті до енциклопедії Дідро і д'Аламбера, "Економічна таблиця" (1758 р.).
Головні ідеї: Предмет політичної економії – фізичні та моральні закони зростання багатства. Використання у якості метода принципу перенесення закономірностей розвитку природи на економічну дійсність, а також елементів дедукції.
Теорія вартості: 1) вартість – сума витрат виробництва/.
Доходи: 1) заробітна плата дорівнює фізичному прожитковому мінімуму; 2) чистий продукт – залишок багатства після відрахування витрат на його виробництво. Створюється лише у землеробстві. Його єдиною формою є рента. 
Теорія капіталу: 1) виділяє основний та обіговий капітал /відповідно, первісні та щорічні аванси/; 2) первісні аванси – витрати на декілька років на будівлі, худобу та сільськогосподарські машини; 3) щорічні аванси – витрати, що здійснюються щорічно на насіння, робочу силу. 
Теорія відтворення: 1) відтворення – процес постійного виробництва і збуту продуктів; 2) модель відтворення (економічна таблиця) –розподіл річного продукту між класами в суспільстві. 

Теорія соціально-економічного устрою суспільства: 1) суспільство складається із окремих людей, наділених схильностями, здібностями, потребами; 2) кожна людина добуває засоби до життя під впливом природного порядку – законів, найбільш вигідних людині і встановлених Богом для відтворення і розподілу матеріальних благ; 3) природний порядок можливий лише за наявності свободи, тому держава потрібна лише для того, щоб ніхто не застосовував свою свободу у збиток іншим; 4) бажання людей одержувати блага розвиває суспільство.

Анн Робер Жак Тюрго (1727-1781рр.). Міністр фінансів Франції при Людовіку 16. Головний твір: "Роздуми про створення і розподіл багатств". Головні ідеї: Доходи: 1) чистий продукт, 2) заробітна плата /їх визначення аналогічно визначенню у Ф.Кене/, 3) прибуток = а)дохід, що отримує підприємець як власник грошей; + б)дохід за "працю, ризик та мистецтво"; + в)земельна рента. 
Теорія капіталу: 1) капітал – "нагромаджена цінність"; 2) фактори зростання капіталу: а)купівля землі і отримання ренти; б)купівля промислового підприємства і отримання прибутку; в)організація крупного сільськогосподарського виробництва і отримання фермерського прибутку; г)ведення торгівлі й отримання торгового прибутку за рахунок обрахування покупців. 
Соціальна структура: 1) виробничий клас = підприємці /що надають аванси/ + робітники /отримують заробітну плату/; 2) безплідний клас = підприємці-мануфактуристи /власників підприємств, що дають роботу/ + прості ремісники /одержувачі заробітної плати/.

6.3. Зріла класична політекономія

Історичні умови: 1) поглиблення суспільного поділу праці, розширення товарно-грошових відносин; 2) промисловий переворот першої половини 19 ст. приводить до заміни мануфактурного виробництва фабричною індустрією; 3) швидкі темпи розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі; 4) формування класової структури суспільства – буржуазія, пролетаріат, селянство, землевласники; 5) загострення соціально-економічних і політичних суперечностей.

Економічна система А.Сміта:

Адам Сміт (1723-1790 рр.). Професор Единбурзького університету. Головний твір: "Дослідження про природу та причини багатства народів".
Основні ідеї: предмет політекономії – закони зростання багатства нації.
Методи: 1) езотеричний – виділення закономірних та визначальних процесів у економіці, абстрагування від випадкових, поверхневих явищ; 2) екзотеричний – систематизація явищ у тому вигляді, в якому вони проявляються в реальній дійсності.
Теорія вартості: 1) вартість – такі витрати праці на виробництво товару, що в середньому необхідні для даного стану виробництва; 2) складна і кваліфікована праця створює в одиницю часу більшу вартість, ніж проста і некваліфікована; 3) природна ціна товару – грошове вираження вартості; 4) ринкова ціна може значно відхилятися від природної, проте все ж таки тяжіє до неї; 5) вартість – сума доходів ("заробітна плата, прибуток, рента є трьома першоджерелами доходу, однаково як і будь-якої мінової вартості").
Доходи: 1) первинні доходи – заробітна плата, прибуток, рента; 2) вторинний доход – процент; 3) заробітна плата – вартість "засобів існування, необхідних  для життя робітника та виховання дітей, що замінять його на ринку праці. Заробітна плата – ціна праці робітника; 4) прибуток – різниця між доданою працею вартістю та заробітною платою. Прибуток - природна винагорода підприємця, залишок після виплати ренти і заробітної плати; 5) рента – нетрудовий доход, надлишок вартості над заробітною платою робітників і прибутком фермера. Рента - природна винагорода послуг землі; 6) процент – частина прибутку промисловця. Процент - природна винагорода грошового капіталу.
Теорія капіталу: 1) капітал: а/вартість, що дає приріст завдяки експлуатації найманої праці; б/запаси, що призначені для подальшого виробництва; 2) основний капітал – частина капіталу, що приносить прибуток "без переходу від одного власника до іншого, або без подальшого обігу" і включає: машини та інші засоби виробництва +будівлі, призначені для торгово-промислових цілей +заходи щодо поліпшення землі +трудові навички та здібності; 3) обіговий капітал – частина капіталу, яка "постійно йде від власника в одній формі і повертається до нього в іншій", включає: гроші +запаси продовольчих продуктів +сировину, матеріали, напівфабрикати +готові, але ще не реалізовані товари.
Теорія відтворення: 1) валовий доход – річний продукт країни, що створюється протягом одного року; 2) авансований на виробництво капітал – валовий доход мінус споживчий запас; 3) оскільки річний продукт країни складається з доходів /заробітна плата, прибуток, рента/, то і чистий продукт та авансований капітал також формуються з цих же доходів; 4) "догма" Сміта – з процесу відтворення у А.Сміта вилучено основний капітал.
Теорія абсолютних переваг у зовнішній торгівлі: "Якщо якась чужа країна може постачати нам який-небудь товар за більш дешевою ціною, ніж ми самі можемо його виготовити, набагато краще купувати цей товар у неї за деяку частину власної промислової праці, витраченої в тій галузі, в якій ми маємо деякі переваги".
Теорія соціально-економічного устрою суспільства: 1)"невидима рука" /А.Сміт має на увазі стихійну дію економічних законів, які ми сьогодні називаємо законами попиту, пропозиції та конкуренції/; 2)"природний порядок" – повна економічна свобода, умови, за яких найбільш ефективно діє принцип "невидимої руки"; 3) роль держави – забезпечення безпеки та правопорядку: "Для того, щоб піднести державу з самого низького ступеня варварства до найвищого ступеня добробуту потрібні лише мир, легкі податки і терпимість в управлінні – все інше зробить природний рух речей".

Розвиток класичної політичної економи у творчості Д.Рікардо:

Давид Рікардо (17721823 рр.). Біржовик, одна з найкрупніших фігур Лондонського фінансового світу, з 1819 року-член Британського парламенту. Головний твір: "Начала політичної економії та оподаткування".
Основні ідеї: 1) предмет політекономії – закони, які управляють розподілом багатства.
Методи: 1) езотеричний /внутрішні сутнісні характеристики економічних явищ/; 2) сходження від абстрактного до конкретного.
Теорія вартості: 1)вартість – витрати праці за гірших умов виробництва; 2) вартість товару прямо пропорційна витратам робочого часу і обернено пропорційна продуктивності праці; 3) вартість товару включає перенесену вартість використаних засобів виробництва.
Теорія доходів: 1) заробітна плата – вартість засобів існування робітника і його сім’ї; 2) види зарплати – номінальна та реальна; 3) прибуток – надлишок вартості над заробітною платою; 4) рента – надлишок вартості над заробітною платою і прибутком; 5) рента у сільському господарстві – різниця між витратами праці на гірших ділянках землі та витратами на середніх чи кращих ділянках.
Теорія капіталу: 1) капітал – запаси, що призначені для подальшого виробництва; 2) види капіталу /за часом обігу/ – основний та обіговий.
Теорія відтворення: виробництво, породжуючи доходи, автоматично створює платоспроможний попит, який забезпечує повну реалізацію товарів і послуг.
Теорія відносних переваг у зовнішній торгівлі: вигідність торгівлі визначається порівнянням відносних витрат у країнах, що торгують.

6.4. Пізня класична політекономія. Ідеї реформізму, прагматизму, апологетизму

Історичні умови: 1) другий етап промислового перевороту (друга половина 19 ст.). Заміни мануфактурного виробництва на фабрично-заводську індустрію різко підвищили продуктивність праці; 2) поглиблення товарно-грошових відносин і остаточне формування економічної системи вільної конкуренції; 3) загострення соціально-економічних суперечностей: бурхливий розвиток промисловості розорює ремісницьке та кустарне виробництво, підвищується експлуатація робітників.

Особливості економічних поглядів: 1) в економічній теорії формуються три напрямки: реформізм (Ж.Сісмонді, П.Прудон), який зосереджує увагу на вивченні суперечностей суспільства і пошуках шляхів та методів реформування капіталізму; прагматизм (Т.Мальтус, Ж.Б.Сей, Дж.Міль), який продовжує традицію дослідження способів збагачення економічних суб'єктів на основі аналізу конкретних економічних механізмів; апологетизм (Н.Сеніор, Ф.Бастіа, Г.Кері), який змальовує існуюче суспільство як гармонійний розвиток економічних інтересів суб'єктів господарювання; 2) методологічна база досліджень – суб'єктивізм, зачатки граничного і факторного аналізу.

Прагматизм пізньої класики:

Томас Роберт Мальтус (1766-1834 рр.). Священик, професор сучасної історії і політекономії коледжу Ост-Індської компанії. Головні твори: "Досвід про закон народонаселення", "Начала політичної економії".
Основні ідеї: Методологія: 1) зводить економічні закономірності до природної основи; 2) першочерговість впливу на економіку природних факторів пояснює обмеженістю ресурсів та межами вдосконалення самої людини.
Теорія вартості і доходів: 1) вартість – сума витрат виробництва і прибутку на авансований капітал; 2) прибуток є надлишком над працею, витраченої на виробництво товару.
Теорія народонаселення: Населення збільшується вдвічі приблизно кожні 25 років, тобто у геометричній прогресії. Кількість продуктів, які людина може отримати з землі, збільшується лише в арифметичній прогресії. Отже, людство стоїть на порозі вимирання. Шляхи виходу з такої ситуації: а) природні: війни, епідемії, жебрацтво як божа кара за гріховність; б) суспільні: статеве утримання, пізні шлюби і відмова від шлюбу, вдівство.
Теорія відтворення: 1) сукупні доходи суспільства повинні дорівнювати сумі витрат факторів виробництва; 2) реалізація продукту є повною доки інвестиції покривають різницю між доходами і витратами; 3) якщо заощадження не інвестуються, то споживання знижується, що супроводжується зниженням попиту, цін, прибутків і як наслідок триває тимчасова зупинка виробництва /доки у виробників не з'явиться стимул – зростання прибутку/; 4) ефективний попит – такий рівень попиту, який викликає довготривалу пропозицію з достатнім прибутком; 5) реальний попит у суспільстві формують робітники, підприємці та невиробничий клас; 6) відставання реального попиту від ефективного пов'язує з тим, що: а/ у робітників зарплата завжди менша від маси випущеного продукту, б/ підприємці повинні нагромаджувати частину доходу для подальшого інвестування; 7) рекомендації – нарощувати витрати невиробничого класу /землевласники, церковні служителі, чиновники/, які створять необхідну величину "ефективного попиту".

Ідеї реформізму в пізній класичній політекономії:

Жан Шарль Леонард де Сісмонді (1773-1842рр.). Швейцарський історик і економіст. Головні теорії: "Нові начала політичної економії, або про багатство в його відношенні до народонаселення". Основні ідеї: Політична економія – наука про вдосконалення суспільного механізму управління багатством. Вихідний пункт аналізу – виробництво і потреби окремої людини, закономірності розвитку яких переносяться на суспільство.
Теорія вартості: вартість – витрати необхідного часу на створення товару за середніх умов виробництва.
Теорія доходів: 1) заробітна плата – вартість праці робітника; 2) прибуток – доход підприємця, відрахування з продукту праці робітника; 3) рента – дар землі).
Теорія капіталу: капітал – виробничий запас, частина багатства, що приносить прибуток.
Теорія відтворення: 1) річний продукт нації складається з маси споживчих товарів; 2) для реалізації річного продукту необхідно, щоб обсяг виробництва повністю відповідав доходам суспільства, бо вони майже всі витрачаються на споживання; 3) продукт не буде повністю реалізованим, якщо виробництво перевищує дохід; 4) причини не повної реалізації річного продукту: низька купівельна спроможність робітників внаслідок: а/ хронічного перевищення пропозиції праці над її попитом, як результату дії законів природного розмноження, що дозволяє утримувати заробітну плату на низькому рівні; б/ наявності безробітних, що дає можливість наймати їх за меншу плату; в/ функціонування машин, які витісняють робітників із виробництва і тим самим знижують їх доходи; зниження споживчого попиту підприємців внаслідок того, що останні: а/ купують здебільшого предмети розкоші за високими цінами; б/ нагромаджують частину своїх доходів, які можна було б направити на споживання); зростання маси вироблених товарів внаслідок: а/ зростання продуктивності праці за рахунок використання машин, б/ прагнення підприємців виробляти більше для зростання своїх доходів; 5) пропозиції щодо повної реалізації річного продукту: а/ проведення державою спеціальних реформ: уведення соціального забезпечення робітників за рахунок підприємців, скорочення робочого дня, встановлення мінімуму заробітної плати, розробка заходів щодо участі робітників у прибутках підприємства; б/ недопущення концентрації багатства в руках окремих осіб шляхом відродження дрібної земельної власності, системи ремісницьких цехів, кустарного виробництва; в/ збуту товарів, що виробляються в більш розвинутих країнах, на ринках менш розвинутих країн.

П'єр Жозеф Прудон (1809-1865 рр.). Французький публіцист, економіст і соціолог, родоначальник анархізму. Головний твір: "Система економічних суперечностей, або Філософія жебрацтва". Основні ідеї: 1) використовуючи елементи методу діалектики, у кожній економічній категорії виділяє "погану" і "гарну" сторони, які суперечать одна одній; Завданням політичної економії є розробка заходів, що усувають усе "погане" і залишають "гарне" і тим самим надають економічній системі діалектичного руху.
Теорія вартості: 1) вартість складається з двох частин: мінової /пов'язаної з потребами людини, що породжують рідкість і обмін/, споживчої /пов'язаної з достатком/; 2) конституйована вартість ("синтетична пропорція" – синтез мінової і споживчої вартості, що виражається в годинах робочого часу).
Теорія доходів: 1) процент – одна з форм експлуататорського доходу; 2) рента – доход, який привласнюється землевласником і випливає з різної родючості землі.
Теорія соціального устрою суспільства: 1) вартість є основою суспільних відносин. Вона не може сама по собі відтворюватись та існує лише завдяки насильству й обману; 2) власність – це крадіжка. У суспільстві власність повинна бути знищеною і його основою має стати індивідуальне володіння, засноване на особистій праці; 3) для формування системи індивідуального володіння необхідно: а/ створити "прогресивну асоціацію" і розформувати крупну власність; б/ встановити безгрошовий обіг шляхом створення "народного банку", який буде видавати виробникам "робочі посвідчення"; в/ знищити процент як форму доходу завдяки введенню дарового кредиту.

Теорії економічних гармоній:

Нассау Вільям Сеніор (1790-1864 рр.). Головний твір: "Основні начала політичної економії". Основні ідеї: Метод: 1) суб'єктивістське тлумачення економічних явищ і процесів, що знаходить концентроване вираження у "теорії утримання".
Теорія вартості: 1) вартість – це витрати виробництва; 2) праця є "жертвою", яку несе робітник, відмовляючись від вільного часу; 3) капітал є "жертвою" підприємця, що утримується від споживання, вкладаючи капітал у виробництво.
Теорія доходів: 1) заробітна плата – винагорода за "жертви" робітника; 2) прибуток – винагорода за "жертви" підприємця.
Теорія капіталу: 1) капітал – утримання від споживання; 2) протягом робочого дня створюється вартість, що покриває витрати капіталу, а в останній час роботи працівника створюється прибуток.

Федерік Бастіа (1801-1850 рр.). Французький економіст та публіцист. Головний твір: "Економічні гармонії". Основні ідеї: Методологія: 1) розрізняє серед економічних явищ видимі, які лежать на поверхні економічної дійсності, та приховані, невидимі; 2) завдання науки – поєднання обох типів явищ; 3) політична економія повинна бути об'єктивною, надкласовою наукою.
Теорія вартості: вартість – це "відносини обміну між двома обмінюваними послугами", які складаються вільно "під впливом однієї тільки конкуренції і по вільно встановленій ціні".
Теорія доходів: 1) заробітна плата – плата за послугу, яку надає підприємцю робітник; 2) прибуток – плата за послугу, яку отримує підприємець за те, що вкладає капітал у виробництво і утримується від споживання; 3) процент – плата за послугу, яку надає кредитор; 4) рента – плата за послугу земельного власника або його предків щодо обробітку землі або її поліпшення.
Теорія капіталу: капітал складається з робочих інструментів, матеріалів та запасів.
Теорія соціально-економічного устрою: 1) суспільство являє "сукупність послуг, які люди добровільно або примусово надають один одному"; 2) обов'язкові послуги регламентуються законодавством, мають малорухомий характер; 3) послуги, надані добровільно більш гнучкі і розвиваються за законами прогресу; 4) прогресивний розвиток суспільства потребує повної економічної свободи; 5) в умовах конкурентного середовища – "...інтереси, нічим не обмежені, прагнуть до гармонійних поєднань, до прогресивної переваги суспільного інтересу".

Генрі Чарлз Кері (17931879 рр.). Крупний фабрикант, економіст та філософ. Головний твір: "Принципи політичної економи". Основні ідеї: Методологія: критику зрілої класики намагається поєднати з такою трансформацією її постулатів, яка б відповідала сучасному економічному становищу США.
Теорія вартості: вартість товару визначається витратами не виробництва, а відтворення. Якщо зростає продуктивність праці, то витрати на відтворення товару знижуються, що приводить до падіння тієї частки праці, яка виплачується власнику капіталу.
Теорія доходів: 1) заробітна плата – частка праці робітника у витратах на відтворення товару; 2) прибуток – частка капіталу у витратах на відтворення товару; 3) рента – різновид процента на капітал, вкладеного в землеробство.
Теорія соціально-економічного устрою суспільства: У суспільстві домінує закон поєднання економічних інтересів, їх гармонії. Кожна людина прагне до асоціації з іншими людьми, що забезпечує прогресивний розвиток.

6.5. Західноєвропейський утопічний соціалізм

Анрі Сен-Сімон. Головні твори: "Листи Женевського обивателя до сучасника" (1802р.), "Про промислову систему" (1821р.), "Катехізис промисловців" (1824р.), "Нове християнство" (1825р.). Основні ідеї: Метод – ідеалістичний. Основа розвитку – це розум людини; 2) виділив періоди розвитку суспільства: ранній період, рабство, середньовіччя, сучасний період, золоте століття; 3) вважав суспільством соціальної справедливості індустріалізм); 4)пропонував програму планового введення господарства; принцип обов’язковості праці для усіх; зусилля держави спрямувати на розвиток науки, мистецтва, промисловості; приділяти велику увагу вихованню зростаючого поколінню, для цього вивільнити жінок із виробництва.

Шаль Фур’є (17721832 рр.). Головні твори: "Теорія чотирьох рухів і загальних доль" (1808р.), "Трактат про домашні та землеробські асоціації" (1822р.), "Новий промисловий і суспільний світ" (1828р.), "Вчення про пристрасті". Головні ідеї: 1) запропонував програму створення суспільства соціальної справедливості; 2) виділив групи пристрастей: матерільні /зір, смак, обоняння/, пристрасті душі /дружба, любов/, верховні пристрасті /ентузіазм, новаторство/; 3) визначив стадії розвитку суспільства – дикість, патріархат, варварство, цивілізація та етапи розвитку кожної стадії: дитинство, зростання, занепад, дряхлість; 4) виникнення економічних циклів пов’язував з анархією виробництва; 5) передрікає розвиток монополій: колоніальної, морської, кооперативної, казенної; 6) називає суспільство соціальної справедливості гармонією.

Роберт Оуен (1771-1858 рр.). Головні твори: "Про створення людського характеру" (1814р.), "Доповідь графству Нью-Лемар" (1820р.), "Зауваження про вплив промислової системи" (1815р.), "Викладання раціональної системи суспільства" (1820р.). Основні ідеї: 1) основами капіталізму є приватна власність, релігія, шлюб; 2) пропонував заходи щодо покращення умов праці і життя робітників; 3) джерело вартості – праця; 4) продукт праці має належати тому, хто його виробив; 5) наголошував на суперечності між зростанням виробництва і попитом споживача; 6) гроші – штучне мірило вартості; 7) розробив проект робочих грошей, які були еквівалентом трудових витрат; 8) вважав суспільством соціальної справедливості соціалізм, де панує суспільна власність; шлях до нього через прийняття справедливих юридичних законів і освіту населення; принцип соціалізму: "Від кожного за здібністю, кожному за працею".

6.6. Виникнення та розвиток марксистської економічної теорії

Історичні умови: 1) функціонування на власній основі фабрично-заводської індустрії, економічний прогрес суспільства; 2)загострення соціально-економічних суперечностей – масове розорення дрібних товаровиробників, зростання експлуатації пролетаріату, періодичні кризи перевиробництва, масове безробіття.

Політичні передумови: 1)остаточне оформлення класової структури суспільства і загострення політичних суперечностей, бурхливе зростання революційних виступів пролетаріату: /1819 – мітинг в Манчестері; 1830 – революція у Франції; 1834 – повстання ткачів у Ліоні; 1836 – чартизм; 1839 – повстання в Уельсі; 1844 – повстання ткачів Сілезії/; 2)антифеодальні буржуазні революції епохи промислового перевороту в Європі стають наочним прикладом переходу до нового устрою шляхом революції; 3)розвиток філософії, політекономії, статистики.

Соціальна база розвитку марксистського напряму – клас пролетарів, що сформувався у ході промислового перевороту.

Ідейні джерела марксизму: 1)німецька класична філософія /Г.Гегель, Л.Фейербах – ідеї діалектичного розвитку та матеріалізм/; 2)англійська класична політекономія /А.Сміт, Д.Рікардо – трудова теорія вартості та методологія теоретичного аналізу/; 3)французький утопічний соціалізм /А.Сен-Сімон, Ш.Фурьє, Р.Оуен, – соціалістична ідея/;

Карл Маркс (1818-1883 рр.), Фрідріх Енгельс (1820-1895 рр.).
"Капітал", тематика: 1-й том (1867р.): товар і гроші, основи теорії вартості; перетворення грошей в капітал; виробництво абсолютної додаткової вартості; виробництво відносної додаткової вартості; заробітна плата; процес нагромадження капіталу; 
2-й том (1885р.): метаморфози капіталу і його кругообіг; дослідження обігу капіталу; відтворення і обіг всього суспільного капіталу),
3-й том (1894р.): перетворення додаткової вартості в прибуток і норми додаткової вартості в норму прибутку; перетворення прибутку в середній прибуток; закон тенденції норми прибутку до зниження; перетворення товарного і грошового капіталу в товарно-торговий і грошово-торговий капітал; розподіл прибутку на процент і доход підприємця; перетворення додаткового прибутку в земельну ренту; доходи  і їх джерела,  
4-й том: "Теорія додаткової вартості", критика економічних ідей попередників. 
Основні ідеї: Методологія матеріалістичної діалектики. Основою суспільного життя є матеріальне виробництво; суспільство розвивається внаслідок внутрішніх суперечностей між продуктивними силами та виробничими відносинами).
Теорія вартості: 1) вартість – уречевлена суспільно-необхідна праця; 2) подвійний характер праці: конкретна праця створює споживчу вартість; абстрактна праця – вартість; 3) ціна товару – грошове вираження вартості.
Теорія додаткової вартості: 1) робітник продає на ринку робочу силу /сукупність фізичних та інтелектуальних сил, що використовуються у виробництві товару/; 2) робоча сила як товар має споживчу вартість /здатність до продуктивної праці/ та вартість /вартість життєвих засобів, необхідних для утримання робітника та його сім’ї/; 3) підприємець купує робочу силу заради споживчої вартості і повністю оплачує її вартість; 4) робітник працює більше часу, ніж необхідно для створення вартості його робочої сили; 5) додаткова вартість – результат праці за рамками необхідного робочого часу на створення вартості робочої сили; 6) розрізняє абсолютну та відносну форми додаткової вартості.
Доходи: 1) заробітна плата – грошове вираження вартості товару робочої сили; 2) прибуток – перетворена форма додаткової вартості. Її функціональні різновиди: промисловий прибуток, торговий прибуток; позичковий відсоток; 3) рента – форма додаткової вартості у землеробстві. Виступає як: абсолютна рента /пов’язана з наявністю монополії приватної власності на землю/, диференційна рента /пов’язана з різною якістю і продуктивністю земельних ділянок/.
Теорія капіталу: 1) капітал – це вартість, що створює додаткову вартість, самозростаюча вартість. Виступає у трьох функціональних формах: промисловий, торговий, позичковий; 2) капітал ділиться на: основний –та частина капіталу, яка постійно знаходиться у виробництві і переносить свою вартість на створений продукт частинами; обіговий – та частина капіталу, яка використовується у виробництві раз і повністю переносить свою вартість на створений продукт; постійний /с та частина капіталу, що витрачається на купівлю засобів виробництва/; змінний /v та частина капіталу, яка витрачається на робочу силу/; 3) органічна будова капіталу – залежність між постійним та змінним капіталом /с:v/.
Відтворення: 1) сукупний суспільний продукт – весь обсяг виробленої продукції в матеріальному виробництві; 2) формують сукупний суспільний продукт підрозділи: І виробництво засобів виробництва, ІІ виробництво предметів споживання; 3) умови безперервного процесу відтворення в суспільстві (а/просте відтворення: I(v+m)=ІІс; І(v+m)+II(v+m)=II(с+v+m); І(с+v+m)=Іс+ІІс; б/розширене відтворення: I(v+m)>IІc; І(v+m)+II(v+m)>ІІ(с+v+m); I(c+v+m)>Ic+IIc).
Теорія соціально-економічного устрою суспільства: 1) складові суспільства: базис – виробничі відносини, які відображають той чи інший стан продуктивних сил; надбудова – політика, право, культура, релігія тощо; 2) джерело розвитку суспільства – суперечність між досягнутим рівнем продуктивних сил і характером виробничих відносин, внаслідок розв'язання якої змінюється і надбудова суспільства); 3) зміна способу виробництва відбувається в наслідок загострення його суперечностей, які неможливо розв'язати, не змінивши в цілому економічний і суспільний устрій.

6.7. Стара історична школа Німеччини

Стара історична школа Німеччини: Історичні умови: 1) завершення першого етапу промислового перевороту в Німеччині. Розвиток важкої промисловості; 2) розповсюдження демократичного і соціалістичного руху в Німеччині.

Особливості економічних поглядів: 1) предмет дослідження – національне господарство, закономірності економічного розвитку нації, роль різних суспільних інститутів у економічному житті; 2) методи дослідження – описово-статистичний, історико-генетичний, міждисциплінарний, індукція та критика класичної політекономії за абстрактність теорій і надання їм універсального характеру; 3) відмова від досліджень, які є предметом політичної економії, і заміна їх економічною історією; 4) визнання лише еволюційної форми розвитку суспільства, джерелом руху якого є психологічні, етичні та правові норми, що склалися в суспільстві.  
Представники: Вільгельм Рошер (18121878рр.); Карл Кніс (18211898рр.).

6.8. Господарський розвиток України та економічні погляди її мислителів у другій половині XVII – першій половині ХІХ ст.

Матеріали роботи Комісії з розробки нового Уложення 1767-1768 рр. Позиції депутатів:  
  
1) захист інтересів реакціонерів-кріпосників, великих поміщиків, у т.ч. українських, а також військової старшини /Г. Полетик, В. Капніст, Г. Божич/;
  
2) розвиток просвітницьких ідей, обмеження кріпосного права та прав родового дворянства, пошук шляхів підвищення продуктивності праці селян-кріпаків, без звільнення їх від кріпосної залежності /А. Маслов, Г. Коробін, Я. Ковельський/.

А. Алейников – козак, депутат від Хоперської фортеці /Слобідська Україна/. Головні ідеї: 1) критикував кріпосницькі порядки, пропонував скасувати кріпосне право законодавчими нормами; 2) виступав проти привілеїв дворянства, особливо проти права купівлі земель, населених кріпаками; 3)пропонував, щоб "роботи на фабриках виконувалися вільними людьми"; 4) виступав за дозвіл дворянам у своїх селах будувати фабрики та заводи; 5) пропонував нагороджувати селян за заслуги перед державою грошовою та хлібною платнею; 6) виступав за вільну торгівлю, яка велася через українські прикордонні митниці з європейськими та азіатськими державами.

Яків Козельський (1729-1795 рр.). Філософ-матеріаліст і просвітник, представник демократичного напряму суспільної думки. Головні ідеї: 1) виступав проти проведення "згори" реформ у соціально-економічному житті; 2) висловлював необхідність негайної ліквідації феодального устрою; 3) підкреслив відмітність простого відтворення, коли ще немає "ніякого наміру прибутку та баришу" і розширеного, "коли власники засобів виробництва намагаються збільшити частину товарної продукції свого господарства і з цією метою посилюють гноблення своїх рабів"; 4) вважав працю – джерелом всіх багатств суспільства. Необхідна загальна трудова повинність, рівномірний розподіл праці між усіма у суспільстві; 5) формулює одну з основних вимог пролетаріату – восьмигодинний робочий день; вирішальний фактор – продуктивність праці, необхідне – підвищення матеріальної заінтересованості робітників; 6) виступає за дрібну, приватну, здобуту своєю працею власність; 7) ідеал – суспільство вільних, рівноправних, дрібних товаровиробників.

Яків Козельський (Брат Я.Козельського, майор, землевласник у Новоросії. Депутат /1767р./ у Комісії до складання нового Уложення). Головні ідеї: 1) виступав проти привілеїв родового дворянства; за прийняття нових законів, які б "нормалізували" відносини між поміщиками та їхніми селянами, для чого поміщики повинні надати селянам право особистого й навіть спадкового користування /але не володіння/ невеликими ділянками землі; 2) пропонував установити законом: дводенну панщину; два дні – на виконання державних обов'язків; два дні – на особисті потреби, сьомий же день віддати на богослужіння; 3) виражав інтереси землевласників Південної України.

ТЕМА 7. Ринкове господарство країн Європейської цивілізації в період монополістичної конкуренції (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.).

7.1. Основні тенденції розвитку світової економіки у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

7.2. Нова історична школа Німеччини.

7.3. Порівняльна характеристика шкіл мікроекономічного аналізу (австрійська, американська, кембріджська, математична).

7.1. Основні тенденції розвитку світової економіки у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Велика Британія. Розвиток досягався за рахунок захоплення величезних територій у Африці протягом 20-ти років у останній третині 19 ст.

Територія англійських колоній була у сто разів більше території самої Англії. Колонії забезпечували Англії величезні переваги перед іншими країнами: 2/3 споживаних сільськогосподарських продуктів поступало. Одночасно загальмувалося зростання внутрішньої англійської економіки: фермери не могли витримати конкуренції і розорялися. Напередодні першої світової війни тільки 8% населення Англії займалося сільським господарством, яке збереглося тільки приміським.

Англія стала найбагатшою країною світу. Фунт стерлінгів був основною одиницею міжнародного обігу. Англія займала перше місце в світі по вивозу капіталу, з якого до 15% прямувало в колонії /переважно в продуктивній формі: англійці їхали з капіталом до колоній і там вкладали в господарство/. Прибутки від вивозу капіталу стали головною статтею національного доходу Англії. Вони були вчетверо більше доходу від своєї, англійській промисловості.

Французький "лихварський" імперіалізм. Якщо світове промислове виробництво у період 1870-1913 рр. зросло у 5 разів, то французьке – тільки в 3 рази. Для Франції цього часу величезну роль відігравав вивіз капіталу. 75% нагромаджених у Франції капіталів вивозилося і лише 15% вкладалося в господарство Франції. Доходи від вивозу капіталу були більше доходів від вітчизняної промисловості. Франція вивозила капітали переважно у формі кредиту: надавала позики іншим державам. Відстаючи у промисловості, Франція лідирує в концентрації банків, розвитку фінансового капіталу. Франція в цей час захопила великі колоніальні володіння, по території в 20 разів більше самої Франції. Але колонії не грали істотної ролі для французького господарства. Напередодні першої світової війни в колонії прямувало лише 10% експорту капіталу і 10% експорту товарів з Франції.

Японія вступила на шлях капіталізму тоді, коли світ вже переходив до імперіалізму. Тому японський капіталізм зароджувався відразу в імперіалістичній формі. Імперіалізм тут виник до завершення промислового перевороту при збереженні багатьох пережитків азіатського способу виробництва. Тому японський імперіалізм прийнято відносити до військово-феодального типу. Особлива форма монополій – дзайбацу – виникає не в процесі конкурентної боротьби та концентрації виробництва, а внаслідок передачі державних підприємств у приватні руки. Люди, що мали хороші зв'язки, могли захопити цілу групу підприємств. Саме така група підприємств в одних руках називалася дзайбацу .

Німеччина. Німецький імперіалізм прийнято називати "юнкерсько-буржуазним" і "військово-державним" тому, що: 1) поміщики-юнкери зберегли пануюче положення в сільському господарстві, брали участь в промисловій і банківській сфері, в їх руках залишалася армія, вони були зацікавлені в мілітаризації, зростанні військових асигнувань, військових приготуваннях. Німецька буржуазія теж була зацікавлена у військових приготуваннях, бо її "обділили" при розділі колоній, і вона прагнула до їх перерозподілу на свою користь; 2) держава у військово-політичних цілях втручалася в господарське життя: вона не тільки надавала військові замовлення промисловцям, але й займалася організацією промислових підприємств, ставила перед промисловцями конкретні завдання. Німецька промисловість у 1870-1913 рр. розвивалося випереджаючими темпами, обігнала англійську, французьку і на початок століття вийшла на перше місце в Європі і на друге в світі. На перше місце в світі вийшли німецька металургія, хімічна, електротехнічна промисловість.

Оскільки підприємства важкої промисловості були великими, Німеччина виходить на перше місце в Європі по концентрації виробництва. Висока концентрація полегшувала утворення монополій, і на початку 20 ст. Німеччина стає класичною країною монополій. Серед німецьких монополій особливе місце займав військовий концерн Круппа. Створений за участю держави і такий, що діяв за державною програмою, він став державою в державі. До складу концерну входили не тільки військові підприємства, але і шахти, металургійні і машинобудівні заводи. У електротехнічній промисловості виникли корпорації, що збереглися до теперішнього часу: "Загальне електричне товариство" (АЕГ) і товариство "Сименс".

США. До кінця 19 ст. США перетворилися на найбільшу індустріальну державу. Якщо світове промислове виробництво у 1870-1913 рр. виросло у 5 разів, то промислове виробництво США – у 8,6 р. США виходять на 1-е місце в світі по промисловому виробництву. В американській промисловості в цей час відбуваються структурні зміни: на перше місце висувається важка промисловість. Вирішальну роль в цьому зіграли нові галузі: електротехнічна, нафтова, гумова, алюмінієва, автомобільна. Американська промисловість відчувала нестачу робочих, тому винахідництво, нова техніка знайшла тут особливо сприятливий ґрунт.

В результаті серії винаходів Едісона в області електротехніки в 80-х роках 19 ст. народжується знаменита фірма Едісона, яка переростає в електротехнічну корпорацію "Дженерал Електрик". Однією з перших монополій США став заснований Рокфеллером нафтовий трест "Стандарт Ойл", який вже в 1880 р. переробляв понад 90% всієї американської нафти. Рокфеллеру вдалося домовитися із залізничними компаніями про знижену плату за перевезення вантажів свого тресту, що значно полегшило йому конкуренцію з суперниками. Під тиском громадської думки в 1890 р. був прийнятий "антитрестовий" закон Шермана. У відповідь поширюється нова форма монополій – холдінг-компанії – це товариства, які контролюють портфелі акцій різних фірм, отримують дивіденди і розподіляють їх між пайовиками.

7.2. Нова історична школа Німеччини

Нова історична школа: Історичні умови: 1) завершення об'єднання німецьких земель, формування внутрішнього ринку країни; 2) швидкий розвиток промисловості на основі досягнень науки і техніки другого етапу промислового перевороту; 3) поява перших монополістичних угруповань у промисловості; 4) розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві /"прусський шлях"/; 5) загострення соціально-економічних суперечностей, поширення робітничого руху і посилення впливу соціально-демократичних партій.

Особливості економічних поглядів: 1) продовження наукових традицій "старої історичної школи Німеччини" у трактуванні предмета і методів дослідження; 2) нормативні дослідження, підпорядковані обґрунтуванню політичних реформ; 3) антимарксистський характер.

К. Бюхер (1847-1930 рр.). Головні ідеї: у розвитку народного господарства виявляє три етапи, закладаючи в основу класифікації ступінь віддаленості споживача від виробника продукції: 1) замкнене господарство – продукти виступають як споживчі вартості; 2) міське господарство – частина продуктів виступає як мінова вартість; 3) народне господарство – більшість продуктів є міновими вартостями.

Г. Шмоллер (18381917 рр.). Головні ідеї: 1) пруська монархія є "соціальною монархією" з надкласовим характером, і веде боротьбу за скасування привілеїв у суспільстві; 2) розповсюдження профспілкового руху є шкідливим; 3) необхідно запобігати революційному руху шляхом проведення своєчасних соціальних реформ. 

Л. Брентано (1844-1931 рр.). Головні ідеї: 1) головним фактором "класового миру" вважає активну діяльність профспілок, які здатні знищити експлуатацію і поліпшити економічне становище трудящих; 2) закладає основи теорії "організованого капіталізму", де картелі виступають дієвим інструментом запобігання кризам надвиробництва, так як намагаються пристосувати за допомогою планування виробництво до потреб споживачів; 3) підкреслював необхідність роздрібнення сільськогосподарських господарств.

Соціальна школа Німеччини: Історичні умови: 1) перехід німецького суспільства до монополістичної стадії економічного розвитку; 2) посилення ролі держави, корпорацій, суспільних інститутів в управлінні економікою. 

Особливості економічних поглядів: 1) предмет дослідження – правові та етичні норми, що встановлюють зв'язок між людьми; 2) методи дослідження – аналіз, міждисциплінарний підхід, індукція; 3) характеристика категорій політичної економії з позицій суб'єктивної теорії цінності; 4) аналіз соціальних суперечностей і пошук шляхів їх усунення шляхом державно-монополістичного регулювання. 

Р. Штаммлер, Р. Штольцман починають: 1) формування соціально-правового напрямку соціальної школи; 2) дослідження правових норм поведінки суб'єктів /що лежать в основі ринкового обміну/.

Р. Опенгеймер висунув теорію"ліберального соціалізму": 1) природним станом суспільства є просте товарне виробництво /ПТВ/; 2) капіталізм – відхилення від ПТВ, викликане соціальними причинами; 3) метою розвитку суспільства є повернення до ПТВ, "ліберального соціалізму".

7.3. Порівняльна характеристика шкіл мікроекономічного аналізу (австрійська, американська, кембріджська, математична).

Історичні умови виникнення неокласицизму: 1)домінування ринків досконалої конкуренції та ринкових форм зв'язку між самостійними економічними суб'єктами; 2)погіршення економічної ситуації на початку 70-х років XX століття внаслідок надмірного втручання держави в ринкові процеси.

Особливості економічних поглядів: 1) ідеалізація вільного конкурентного ринкового механізму та визнання його виключної ролі у вирішенні економічних проблем; 2) деідеологізація економічної науки і пошук загальних, правильних для будь-якого суспільства законів і закономірностей; 3) акцент на дослідженні проблематики пропозиції і процесів на мікрорівні економіки; 4) визнання предметом економічної науки проблем раціонального використання обмежених ресурсів у виробництві благ для задоволення людських потреб.

Застосування методів: 1) граничного аналізу; 2) рівноважного підходу до аналізу економічних явищ; 3) суб'єктивізму; 4) позитивізму; 5) моделювання.

Австрійська школа виникає в 70-ті роки 19-го ст. і отримує назву –"маржиналізм" /від англ. “marginal” – граничний/. Відмітність основних положень маржиналізму від уявлень класиків була визнана як переворот в науці ("маржиналістська революція"). Австрійська школа сформувала: 1) кардиналістський варіант теорії граничної корисності; 2) поставила питання про місце фактора часу в розвитку економіки.

К. Менгер (18401921 рр.). Головний твір: "Основи політичної економії".  
Теорія граничної корисності: 1) сформував фактори поведінки людини – інтенсивність індивідуального споживання, рідкість економічного блага; 2) відмовився від аналізу впливу цін на величину граничної користі; 3) вважав, що ціни на ринку диктує попит.

Ф. Візер (18511926 рр.). Головний твір: "Витоки і основні закони господарської цінності".  
Теорія цінності: 1) цінність товару формується суб’єктивним відношенням до нього людини і визначається граничною корисністю, тобто корисністю останньої одиниці блага, яка задовольняє найменш настійну людську потребу; 2) верхня максимальна межа зміни ринкової ціни будь-якого товару залежить від суб’єктивної оцінки його /товару/ корисності для споживання /покупця/; 3) гранична корисність блага, що споживається формує максимальну ціну, за яку покупець ще згоден придбати це благо; 4) гранична корисність має тенденцію до зниження з насиченням потреби даним товаром.

О. БемБаверк (18511919 рр.). Головний твір: "Основи теорії цінності господарських благ". Основні ідеї: Запропонував закон за яким гранична користь граничного продукту обумовлює ціну блага, що виробляється, а також витрат на його виробництво.  
Теорія ціни: 1) ціна блага формується в результаті конкуренції виробника і споживача як рівнодіюча їхніх суб’єктивних оцінок корисності; 2)витрати виробництва визначають граничну вартість інших неграничних "споживацьких" продуктів, які виробляються із зазначеного блага); 3) ціна блага, що використовується визначається найменшою величиною його граничної корисності.  
Теорія альтернативних витрат: витрати виробництва продукту залежать від альтернативних можливостей, якими доводиться жертвувати заради виробництва;

Американська школа розповсюджує принцип маржинального аналізу на фактори виробництва і створює теорію граничної продуктивності факторів.

Д. Б. Кларк (1847-1938 рр.). Головний твір: "Сутність економічної теорії. Розподіл багатства". Основні ідеї: Фактори виробництва і гранична продуктивність: 1) фактори вартості товару – капітал в грошах, капітальні блага /засобів виробництва і земля/, підприємництво, праця робітників; 2) участь кожного фактора у створенні вартості визначається його граничною продуктивністю; 3) граничний продукт – приріст продукції, одержаний у результаті збільшення використання даного фактора на одну одиницю при незмінній величині застосування всіх інших факторів. Закон зниження граничної продуктивності: при незмінному рівні знань і техніки послідовне зростання одного з виробничих факторів на одиницю і незмінності інших веде до зниження приросту продукції.  
Доходи: 1) на кожний фактор покладена певна частка виробленого за його допомогою продукту. Ця частка залежить від граничної продуктивності фактора і становить його доход; 2) підприємець – новатор, який досягає зниження виробничих витрат на своєму підприємстві, і отримує за це додатковий доход /підприємницький прибуток/. Економічна статики і динаміка: 1) статика – опис умов необхідних і достатніх для становлення ринкової рівноваги; 2) динаміка – пояснює причини порушення статики.

Теорія Кембриджської школи стала систематизацією та узагальненням ідей пізньої класики і австрійської школи. Започатковує неокласичний напрямок сучасної економічної думки.

А. Маршалл (1842-1924 рр.). Професор Кембриджського університету. Головний твір: "Принципи економікс" (1899р.). Основні ідеї: Ціноутворення: 1) визначення ціни витратами виробництва і граничною корисністю; 2) ціна, яку згоден заплатити споживач, визначається граничною корисністю; 3) ціна, яку призначає виробник, залежить від витрат виробництва; 4) ціна рівноваги – максимальна ціна споживача і одночасно мінімальна ціна виробника; 5) ножиці Маршалла: “принцип витрат і принцип кінцевої корисності, без сумніву, є складовими частинами одного загального закону попиту і пропонування; кожний з них можна порівняти з одним із лез ножиць".  
Доходи: 1) квазірента – прибуток, який одержується за рахунок використання особливого або унікального штучного блага; 2) рента споживача – доход, який одержує споживач внаслідок того, що купує товари за ринковою ціною, а не за цінами попиту.  
Закони віддачі факторів виробництва: динаміки витрат виробництва в залежності від змін масштабів випуску продукції: постійна, зростаюча, спадна віддача. Кількісна теорія грошей: M=k*p*y, (M грошова маса; p загальний рівень цін; y обсяг ВВП; k коефіцієнт, що відображає частку готівкових грошей на руках споживачів, які не вкладено в цінні папери і не витрачено на споживання).

Математична школа. Методологія: 1) побудова теоретичних моделей на основі синтезу уявлень про граничну корисність, граничну продуктивність і теорію попиту і пропозиції; 2) використовується апарат математики і здійснюється перша спроба опису ринку конкуруючих товаровиробників як замкненої системи кількісних взаємозалежностей; 3)створено теорію загальної рівноваги і ординалістський варіант теорії граничної корисності.

В. Джевонс (1835-1882 рр.). Головний твір: "Теорія політичної економії". Основні ідеї: 1) предмет політичної економії – пошук шляхів максимізації корисності. "Насолода і страждання суть, без сумніву, дві кінцеві основи економічного розрахунку... Збільшити в максимальному ступені насолоду – така проблема політичної економії"; 2) гранична корисність не підлягає кількісному виміру, а лише проявляється у ринкових цінах споживчих товарів, послуг і факторів виробництва; 3) закон байдужості: "на одному і тому ж вільному ринку в один і той же момент не може існувати дві різні ціни на один і той же вид продукції"; 4) рівновага споживача в обміні: MUx/MUy=Px/Py, де MUx, MUy граничні корисності благ х і у; Рх, Ру ціни одиниці благ х і у; 5) загальна економічна рівновага виражається рядом співвідношень, які пов'язують пропорції обміну, цін, граничної корисності і продуктивності; 6) умова рівноваги – "кількості обмінюваних товарів прямо пропорційні продуктивності витраченої праці і обернено пропорційні цінностям цих товарів і питомим витратам виробництва так же, як і їх граничним корисностям"; 7) математична умова рівноваги: Qx/Qy =Wx/Wy=MUx/MUy=Cx/Cy=Pzx/Pzy, де: Q кількість товару; Wцінність одиниці товару; С витрати на виробництво одиниці товару; Рz продуктивність праці у виробництві одиниці товару; х,у –товари.

Ф. Еджуорт (1845-1926 рр.). Професор економіки Оксфордського університету. Головний твір: "Математична психіка". Основні ідеї: 1) умова рівноваги виробника: зростання обсягів виробництва вигідно продовжувати доти, доки граничний доход не вирівняється з граничними витратами; 2) математична умова виробника (MR=MC, де МR граничний доход; МС граничні витрати; 3) гранична норма заміщення /МRS/ одного блага іншим дорівнює відношенню граничних корисностей даних благ: MRSxy = MUx/MUy; 3) рівновага в обміні на товарних ринках: всі учасники обміну не сприймають ринкову ціну як дану, а здійснюють ряд заходів, намагаючись одержати максимальну вигоду від існування різних цін на одному і тому ж ринку. І чим більше суб'єктів діє в межах ринку, тим імовірніше, що ціна встановиться на єдиному рівні, який виражає єдину ринкову цінність даного блага. Ця закономірність отримала назву "теореми еквівалентності Еджуорта", в процесі доведення якої було висунуто поняття "контрактної кривої" і "кривої байдужості".

Л. Вальрас (1834-1910 рр.). Професор економіки Лозанського університету. Головний твір: "Елементи чистої політичної економи". Розробив модель загальної ринкової рівноваги: 1) передумови моделі – вільна конкуренція; досконала інформація; миттєве пристосування цін до змін в ринковому середовищі; жорстка технологія і технічний зв'язок між витратами факторів і випуском продукції; 2) дві групи економічні суб'єкти: а/ власники виробничих послуг – продають фактори виробництва і купують споживчі товари; б/ підприємці – продають товари і купують фактори виробництва; 3) рівновага товарного ринку і ринку ресурсів – "це стан, за яким ефективна пропозиція і ефективний попит на виробничі ресурси урівноважуються на ринку послуг, ефективний попит і ефективна пропозиція урівноважується на ринку продуктів і, нарешті, ціна продажу продуктів урівноважується з витратами виробництва, вираженими у виробничих послугах".

В. Парето (1848-1923 рр.). Професор економіки Лозанського університету. Головний твір: "Підручник політичної економії". Основні ідеї: Порядкове визначення гранична корисності: 1) гранична корисність не підлягає кількісному виміру; 2) споживач може лише визначити, чи приносить йому дана комбінація благ меншу, більшу чи таку ж величину корисності у порівнянні з іншою комбінацію цих благ; 3) крива байдужості описує однакові за порядком набори.  
Загальна економічна рівновага. П'ять умов характеризують стан загальної економічної рівноваги: 1) урівноважені за цінами граничні корисності рівні для всіх суб'єктів; 2) для будь-якого суб'єкта сума доходів дорівнює сумі витрат; 3) кількість товарів до встановлення рівноваги і після неї однакова; 4) ціни товарів дорівнюють витратам виробництва; 5) запас виробничих благ є величина дана і використовується повністю. Оптимум Парето, або критерій стійкої рівноваги: рівновага буде стійкою, коли неможливо покращити положення кого-небудь з учасників обміну без того, щоб не погіршити положення хоча б одного з інших.

ТЕМА 8. Особливості розвитку ринкового господарства та основні напрямки економічної думки в Україні (друга половина ХIХ — початок ХХ ст.).

8.1. Економічний розвиток України на рубежі ХІХХХ ст.

8.2. Економічні ідеї революційної, радикальної демократії та ліберально-народницькі.

8.3. Розвиток політичної економії в Україні.

8.1. Економічний розвиток України на рубежі ХІХХХ ст.

З першої половини 19 ст. соціальний розвиток українських земель характеризувався: занепадом феодально-кріпосницької системи господарювання та кріпосницької мануфактури, розвитком товарно-грошових відносин і проникненням капіталістичних відносин в сільське господарство, руйнуванням селянських господарств, поглибленням розшарування селянства і подальшим використанням вільнонайманої праці й машин, поступовим формуванням нових соціальних прошарків /підприємців і найманих робітників/ та загальноімперського внутрішнього ринку.

Промисловий переворот (почався у 3040 рр. і завершився у 6080 рр.) сприяв розвитку промисловості, у наслідок чого фабрично-заводське виробництво утвердилося у металообробній, текстильній, тютюновій, склодувній, паперовій і інших галузях. Перше місце в промисловому виробництві України займала цукрова галузь /80% виробництва цукру у Російській імперії/.

Виникає новий вид транспорту – залізниця. Модернізується річковий і морський флот. Переживає бум гірничодобувна промисловість, змінюється енергетична база, прискореними темпами розвивається машинобудування, легка і харчова промисловість, застосовуються нові технології. Фабрика стає основною формою виробництва, а фабричний робітник – основною продуктивною силою. 

Активізується внутрішній ринок, отримує розвиток кредитна система, торгові біржі. Міста перетворюються на крупні промислові і торгово-адміністративні центри.

У другій половині 19 ст. істотні зміни відбулися і в сільському господарстві: скасування кріпацтва /царський маніфест від 19 лютого 1861 р./; земля стає предметом купівлі – продажу; активне втягнення селянських господарств у товарно-грошові відносини; декларативність багатьох прав селян /наприклад, для зміни місця проживання селянину необхідно було відмовитися від наділу, ліквідовувати особисту і сімейну заборгованість/.

Індустріаліщзація в Україні починається з перших років 20 сторіччя. Етапи розвитку: 1) криза 19001902 рр., коли в результаті масового банкрутства дрібних підприємств росте концентрація виробництва, кількість монополістичних об'єднань, їх зв'язок з іноземним капіталом; 2) депресія /тривала до кінця 1909 р./; 3) підйом 19101913 рр.

Аграрна реформа сприяла переходу сільського господарства на індустріальну основу, шляхом закріплення за кожним хазяїном, що володів землею на основі общинного права, приналежну йому частку у приватну власність; надання кредитів сільським селянським банком; переселення селян до малозаселених районів Сибіру, Кавказу, Середньої Азії /однак селянин міг переселитися і на хутір/; формування сприятливих умов для розвитку приватного сільськогосподарського виробництва.

У Східній Україні відбувся промисловий переворот, почався процес індустріалізації, за рівнем промисловому розвитку вона вийшла на одне з перших місць в Російській імперії, наздогнала передові країни світу. Західноукраїнські землі знаходилися на низькому рівні розвитку і відставали від передових частин світу.

У період 1-ї світової війни розвиток індустріалізації був перерваний. Україна входила до складу двох ворогуючих країн (Росії і Австро-Угорщини) і стала ареною бойових дій. Промислове виробництво в Україні на початку війни: 1) зросло, виконуючи армійські замовлення; 2) поповнилося евакуйованими підприємствами з районів бойових дій /Прибалтика, Польща/; 3) підвищило концентрацію виробництва /найвища була в металургійній і машинобудівній промисловості. Наприклад, Південноросійське дніпровське металургійне товариство об'єднувало 12 підприємств і 30 тис. працівників/, через створення нових об'єднань і товариств, хоча загальна їх чисельність зменшилася /з 3381 у 1913 р. до 2849 у 1915 р./; 4) зазнало раптового спаду /1917 р./ та невдалих спроб відновлення основного капіталу за рахунок іноземних інвестицій; 5) потерпало від нестачі кваліфікованої робочої сили /30% довоєнної чисельності робочих Донбасу були мобілізовані з перших днів війни, в Катеринославської губернії не вистачало 104 тис. працівників/.

Сільськогосподарське виробництво скорочувалося з перших днів війни, унаслідок поголовної мобілізації селянства /у 1917 р. в Україні залишилося 40% працездатного населення в сільському господарстві/, та не могло вирішити проблему забезпечення промислових центрів хлібом.

Торгівля і фінансова системи країни набули негативного розвитку: скорочення виробництва предметів масового споживання; зменшення обсягів торгівлі; знецінення рубля.

Отже, перша світова війна спровокувала: деструктивні процеси в господарстві України; мілітаризацію промисловості; старіння основного капіталу; скорочення виробництва засобів виробництва, предметів споживання; занепад сільського господарства.

8.2. Економічні ідеї революційної, радикальної демократії та ліберально-народницькі

Напрями розвитку марксизму наприкінці 19 століття:  
1) розповсюдження ідей марксизму, пропаганда та подальший розвиток його теоретичних концепцій з урахуванням нових історичних умов;
2) розробка ідеї революційного перевороту та побудови нового суспільства;
3) аналіз закономірностей, еволюційного розвитку суспільства.

М.Зібер (1844-1888 рр.). Професор Київського університету. Головний твір: "Давид Рікардо та Карл Маркс в їх суспільно-економічних поглядах" (1885р.). Основні ідеї: 1) відстоював зв'язок між англійською класичною політекономією та марксизмом, критикував теорію граничної корисності; 2) здійснив спробу застосування ідей "Капіталу" до аналізу умов російської дійсності і довів наявність капіталістичних відносин в сільському господарстві Росії; 3) виклав основи теоретичної системи марксизму, не визнаючи її революційної сторони.

І.Плеханов (1856-1918 рр.). Революційний діяч, засновник групи "Визволення праці", яка була першою російською соціал-демократичною організацією. Головний твір: "Наші розбіжності" (1885р.). Основні ідеї: 1) обґрунтування наявності капіталістичного розвитку в Росії з погляду взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин, товарного виробництва, відтворення; 2) критикує концепцій представників пізньої класичної політекономії; 3) пропагує марксистську теорію наукового соціалізму, аналізує економічні передумови соціалістичної революції.

В. Ленін (1870-1924 рр.). Політичний і революційний діяч, засновник комуністичної партії. Головні твори: "Розвиток капіталізму в Росії"(1899р.), "Імперіалізм як вища стадія капіталізму" (1908р.). Основні ідеї: 1) досліджував на основі марксистської методології розвиток капіталізму в Росії, проблеми капіталу, відтворення суспільного продукту. Формулює закон про переважне зростання виробництва, засобів виробництва щодо виробництва предметів споживання; 2) аналізував імперіалізм як особливу стадію економічного розвитку і виділяє його основні риси; 3) розробив теорію соціалістичного устрою суспільства.

Е.Бернштейн (1850-1932 рр.). Головний твір: "Проблеми соціалізму". Основні ідеї: 1) вважав, що в умовах становлення і розвитку монополістичних тенденцій, акціонерних товариств відбувається зростання рівня добробуту робітничого класу; 2) економічна теорія Маркса повинна підлягти ревізії аби відповідати новим умовам економічного розвитку. Започатковує ревізіонізм; 3) теорія вартості Маркса не завершена. Потрібне її поєднання з теорією граничної корисності. На цій основі виводить категорії: "економічної вартості", яка відображає корисність, і "вартості витрат", яка відображає витрати праці; 4) зростання акціонерних товариств характеризує як тенденцію до децентралізації і демократизації капіталу; 5) трести і картелі за широкого використання кредитної системи здатні забезпечити регулювання стихійного економічного розвитку.

К. Каутськнй (1854-1938 рр.). Головний твір: "Соціальна революція". Основні ідеї: 1) імперіалізм – колоніальна політика, що виникає внаслідок нерівномірності розвитку промисловості і сільського господарства і викликає необхідність захоплення нових джерел сировини та продуктів; 2) ультраімперіалізм – об'єднана політика картелів, що розповсюджується на світове господарство і знищує національні суперечності.

Р. Гільфердінг (1877-1941 рр.). Головний твір: "Фінансовий капітал". Головні ідеї: 1) аналіз процесу формування фіктивного капіталу, фондових бірж та ролі останніх на ринку фінансового капіталу; 2) категорія "фінансовий капітал"  відображає процес мобілізації і концентрації банківського капіталу та його зрощення з промисловим; 3) основні риси імперіалізму – фінансовий капітал, колоніалізм.

8.3. Розвиток політичної економії в Україні

Історичні умови розвитку політичної економії в Україні 30-50 рр. 19 ст.: 1)загострення тривалої кризи, як наслідок процесів розкладу феодально-кріпосницької системи. Занепад поміщицького та селянського господарства, посилення кріпосницької експлуатації. Розвиток капіталізму в промисловості, землеробстві; 2) відставання рівня економічного розвитку від передових західноєвропейських держав; 3) розвиток капіталістичних відносин, формування класу буржуазії вимагає наукового обґрунтування переваг цього ладу, його основних принципів вільної конкуренції та невтручання держави в економіку.

Т. Степанов (17951847 рр.). Професор Харківського університету, один з перших авторів курсу політичної економії російською мовою. Головний твір: "О теории и практике политической экономии". Основні ідеї: 1) відстоював ідеали свободи економічної діяльності, критикував меркантилізм, кріпосництво, мальтузіанство /бо розвиток науки і виробництва безмежний/; 2) наголошував на посиленні соціального аспекту політичної економії; 3) предмет політекономії – закони фізичного /природно-економічного/ життя держави, а саме закони багатства, яким чином багатство в суспільстві нагромаджується, розподіляється, споживається; 4) розподіл багатства між усіма громадянами має відбуватися за рахунок установлення розміру податків відповідно до "частки прибутку громадян"; 5) виступав проти того, що "бідний, нижчий клас народу платить більше, якщо порівнювати його достатки з достатками багатіїв"; 6) відстоював спрямування податків на суспільні потреби; 7) праця виступає суб'єктом багатства, а природа – об'єктом; 8) склад капіталістичного багатства: природа, праця та капітал; 9) праця тим продуктивніша, чим вона вільніша від усяких утисків /за А.Смітом/; 10) прибуток є частиною вартості, створеної працею; 11) мета капіталістичного виробництва – прагнення до збагачення.

І. Вернадський (18211884 рр.). Головний твір: "Предмет политической экономии". Відстоював: 1) погляди класичної політичної економії; 2) доктрину – невтручання держави до економічних справ; 3) лібералізм у соціально-політичній сфері.

М. Туган-Барановський (1868-1919 рр.). "Вчення про граничну корисність господарських благ як причину їх цінності". Внесок: 1)вперше здійснив спробу поєднання трудової теорії вартості і теорії граничної корисності; 2) цінність блага – вигода від споживання благ –вимірюється граничною корисністю; 3) вартість вимірюється витратами праці; 4) спільно цінність блага та вартість впливають на господарський процес; 5) "гранична корисність визначає у першій інстанції розцінку господарського предмета. Але сама гранична корисність стосовно вільно відтворюваних продуктів – у другій інстанції вимірюється трудовою вартістю останніх"

ТЕМА 9. Господарство та економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільств європейської цивілізації (перша половина ХХ ст.).

9.1. Економічні наслідки першої світової війни. Світова економічна криза 19291933 рр.

9.2. Економічні наслідки другої світової війни.

9.3. Еволюція неокласичної теорії на початку ХХ ст.

9.4. Зародження інституціонально-соціального напряму.

9.5. Виникнення кейнсіанської теорії.

9.1. Економічні наслідки першої світової війни. Світова економічна криза 19291933 рр.

Криза 1929-1933 рр. була катастрофічною. Склалося враження, що капіталістична економіка не зможе продовжувати існування. Були потрібні нові економічні теорії, рецепти порятунку і перебудови господарства.

США. Президент США Франклін Д. Рузвельт проголосив систему заходів оздоровлення економіки /"новий курс"/:  
  1. При уряді була створена "Національна адміністрація по відновленню пр
омисловості", яка почала здійснювати державне регулювання господарства. Промисловість була розділена на 17 галузевих груп. Для кожної групи були введені свої правила – "кодекси чесної конкуренції". "Кодекси" встановлювали обсяг виробництва, ціни тощо, ставили виробництво в певні межі відповідно до місткості ринку збуту, тобто з розрахунком не створювати продукції більше, ніж може поглинути ринок.
  2. Організація великих суспільних робіт, на які було асигновано понад 3 млрд. дол., – будівництво доріг, аеродромів, шкіл, лікарень та інших споруд. Для о
рганізації цих робіт було побудовано 2,5 тисяч палаткових таборів, куди і збиралися безробітні.  
  3.  Відповідні заходи були прийняті і в сільському господарстві. Держава п
очала скуповувати землі у фермерів, залишаючи їх без використання, виплачувати премії за скорочення поголів'я худоби, обсягів продукції, з метою приведення обсягу пропозиції у відповідність до попиту.

Англія. Англія була однією з країн-переможниць у 1-й Світовій війні. До неї перейшла частина німецьких колоній. Але війна погіршила становище англійської економіки: 1) Англія втратила половину торгового флоту; 2) послабилися зв'язки з колоніями; 3) борг Англії Сполученим Штатам поглинав щорічно до 40% державного бюджету.

До 1929 р. англійська промисловість не відновила довоєнний рівень виробництва, а в 1939 р. виробництво лише на 22% перевищило рівень 1913 р.

Японія. У першій світовій війні участь Японії була номінальною, але німецькі володіння – концесію в Шандуні, а також Маркавські, Каролінські і Маршаллові острова у Тихому океані, – вона успішно захопила. Експорт з Японії виріс в 3 рази, а промислове виробництво – в 5 разів. Золотий запас за роки війни виріс майже в 7 разів.

Із закінченням війни європейські товари повернулися на азіатські ринки, експорт Японії скоротився на 40%, на 10% впало промислове виробництво, почалася криза 1920-1921 рр. Лише у 1925 р. виробництво відновило рівень локризового 1919 р., але в 1926-1927 рр. Японію охопила "проміжна" криза, якої не було в інших країнах. Чверть виробничих потужностей застигла в бездіяльності, збанкрутувало ряд банків і торгових домів.

Франція. Промисловий підйом 20-х років тривав до літа 1930 р. Промислове виробництво виросло на 40% у порівнянні з рівнем 1913 р. /самий високий рівень/. В результаті війни промислове виробництво Франції скоротилося на 40%, сільськогосподарське – на 1/3, але війна забезпечила можливість прискорення економічного зростання.

Франції були повернені Ельзас і Лотарингія, області, які відійшли до Німеччини після франко-прусської війни 1871 р. Лотарингія – металургійний район з великими запасами руд. Ельзас мав розвинену текстильну промисловість і з його приєднанням потужності текстильної промисловості Франції виросли в півтора рази.

Франція отримала репарації від Німеччини на суму 8 млрд. золотих марок. Значна частина цих репарацій була виплачена кам'яним вугіллям. Вугілля уряд збував промисловцям по край низьких цінах, скорочуючи їх виробничі витрати і збільшуючи конкурентоздатність. Сприяло промисловому зростанню Франції і оновлення основного капіталу, як наслідок військових руйнувань. Тоді це було більше виключенням, чим правилом.

Світова економічна криза наступила у Франції в 1930 р. В період кризи промисловість скоротила випуск продукції на 1/3, сільськогосподарське виробництво впало на 40%. Криза закінчилася в тільки в 1936 р., але деякі галузі /вугільна, суднобудування/ так і не вийшли на до кризовий рівень до початку другої світової війни.

Криза змінилася депресією, потім дуже слабким економічним пожвавленням. У 1938р. було випущено стільки ж промислової продукції, що і в 1913р., сільськогосподарське виробництво лише на 10% перевищило рівень 1913 р.

У промисловості Франції посилюються такі монополії, як військово-промисловий концерн «Коміті де форж», хімічний концерн «Кюльман», але в цілому по концентрації виробництва і технічної оснащеності французька промисловість відставала від передових країн. Досить сказати, що 40% промислових робочих напередодні другої світової війни було зайнято в ремісничих майстернях з ручною працею і числом до 10 чоловік.

9.2. Економічні наслідки другої світової війни

США. Військові операції на території США не проводилися, а проходили в Європі, руйнуючи її господарство. Людські втрати на території США склали 6 чоловік, загиблих від вибуху бомби, запущеної з Японії на повітряній кулі. Американське населення в роки війни одягалося і харчувалося краще, ніж в довоєнні роки.

Внесок США в перемогу над Німеччиною був переважно матеріальним – 46 млрд. дол. по ленд-лізу в різних військових матеріалах. По-перше, за словами Президента Трумена: "Гроші, витрачені на ленд-ліз, безумовно, врятували безліч американських життів". По-друге, товари для союзників купувалися у американських корпорацій, і ленд-ліз викликав патріотичне пожвавлення, збільшення зайнятості, нові доходи, нове будівництво.

У роки війни військові промислові підприємства будувала держава /2,5 тис. нових заводів, оснащених передовою технікою/. Після війни підприємства були продані монополіям в 3-5 разів дешевше, ніж обійшлися державі. Війна забезпечила зростання промислового виробництва США з 1938 по 1948 рр. більш ніж в два рази. Виросла частка США і в світовому виробництві з 40% до 62%.

Англія. В результаті другої світової війни Англія знов була в числі переможців, і знову це не забезпечило їй процвітання. Промисловість Англії і в післявоєнний період розвивається повільніше, ніж очікувалося.

Японія. Промислове виробництво Японії до кінця другої світової війни скоротилося в 10 разів у порівнянні з довоєнним. Відновлення відбувалося на старій технічній основі. Японські промисловці сподівалися як і раніше вигравати на дешевизні праці і відновлювали галузі, що не вимагають великих капіталів і високої техніки. Але до кінця періоду відновлення з'ясувалося, що в нових умовах старі методи соціального демпінгу неефективні. Тоді лідери Японії різко змінили пріоритети.

Франція. Після війни у Франції був узятий курс на пропорційний розвиток всіх галузей. Він виходив із завдань самозабезпечення замість участі в міжнародному поділі праці. Його економічна недоцільність полягала, зокрема в тому, що розвивалися і ті традиційні галузі, продукція яких не мала попиту на світовому ринку.

Німеччина. Довоєнний рівень промислового виробництва був досягнутим лише у 1951 р. Відновлення господарства затримували реформи, що проводилися в країні, по ліквідації військової промисловості, по розукрупненню монополій, накладені на Німеччину репарації.

9.3. Еволюція неокласичної теорії на початку ХХ ст.

Е. Чемберлін (1899-1967 рр.). Американський економіст. Головний твір: "Монополістична конкуренція. Реорієнтація теорії вартості" (1933р.). Основні ідеї: 1) пристосував неокласичну теорію ціноутворення до загальновідомих фактів підриву вільної конкуренції з боку монополій; 2) запропонував нетрадиційне для неокласиків вирішення проблем неповної зайнятості, не відмовляючись повністю від концепції економічного невтручання; 3) розробив теорію монополістичної конкуренції, вважав, що монополія приносить користь суспільству; 4) модель монополістичної конкуренції припускає структуру ринку, в якій сполучено елементи конкуренції і елементи монополії; 5) в умовах виробництва і продажу однорідного продукту при безлічі продавців і покупців рівноважна ціна визначається перетином кривої витрат виробництва /пропозиція/ і кривої валового доходу /попиту/. Та варто тільки цей продукт урізноманітити, підприємець дістане можливість збільшувати свій доход через обмеження пропозиції.

Й. Шумпетер (1883-1950 рр.). Австрійський економіст, міністр фінансів Австрійської республіки. Головні твори: "Економічні цикли", "Капіталізм, соціалізм, демократія", "Історія економічного аналізу". Основні ідеї: 1) висунув план фінансової стабілізації на основі жорстких антиінфляційних заходів; 2) розробив теорію походження, функціонування і занепаду капіталізму на основі якої побудував ряд гіпотез про виробничий цикл, гроші, відсоток і ціни; 3) розробив модель рівноваги, заснованої на понятті граничної корисності, яка примушує економічну людину балансувати між задоволеннями і стражданнями; 4) концепцію динамічної рівноваги господарства доповнив концепцією підприємця-інноватора, який завжди прагне отримати великий прибуток. Діяльність інноваторів є причиною коливань економічної активності; 5) вважав, що нововведення дають поштовх розвитку. Впровадження нововведень характеризується скачками і ривками. Як тільки один передовий підприємець долає технологічні і фінансові утруднення і відкриває нові шляхи отримання прибутку, інші поспішно слідують за ним; 6) вважав, що причини загибелі капіталізму криються в образі думок людей, що визначають його культурну надбудову.

Р. Солоу (23 серпня 1924 рр.). – американський економіст, лауреат Нобелівської премії з економіки 1987 р. Запропонував математичну модель, виражену системою диференціальних рівнянь, яка показувала залежність між збільшенням основного капіталу /заміщення праці капіталом/ і зростанням продукції на душу населення.

Виробнича функція Кобба-Дугласа. Перший успішний досвід побудови виробничої функції, як рівняння регресії, на базі статистичних даних був отриманий американськими ученими – математиком Д.Коббом і економістом П.Дугласом в 1928 р. Запропонована ними функція спочатку мала вигляд: Y=akα L1- α, де Y обсяг випуску, K –величина виробничих фондів (капітал), L –витрати праці, a>0, α>0 –числові параметри (масштабне число і показник еластичності).

Для обліку технічного прогресу у функцію Кобба-Дугласа вводять спеціальний множник. Завдяки своїй простоті і раціональності, ця функція широко застосовується до цих пір і отримала подальші узагальнення в різних напрямах.

9.4. Зародження інституціонально-соціального напряму

Інституціоналізмнапрямок економічної думки, який виходить за межі економічних відносин і аналізує цілий комплекс неекономічних умов і факторів, що впливають на економічне життя. Розглядається роль таких суспільних інститутів, як форми господарської організації, норми поведінки соціальних груп, юридичні закони, стереотипи мислення і масової суспільної свідомості, звичаї та традиції.

Історичні умови: 1) інтенсивність процесів концентрації та централізації капіталу в США, виникнення на цій основі монополістичних угруповань в промисловості і банківській сфері; 2) посилення ролі фінансового капіталу; 3) зміна соціальної структури суспільства /формування і зростання середнього класу, розорення дрібних та середніх господарств/; 4) загострення соціальних суперечностей.

Особливості економічних поглядів: 1) незадоволеність "нежиттєздатністю" висновків класичної і неокласичної теорії /особливо статичним характером ортодоксальної теорії цін/; 2) намагання створити інтегральну економічну теорію, що поєднує економіку, психологію, юриспруденцію, антропологію; 3) предметом вивчення є роль суспільних інститутів в економічному житті суспільств, та мегатенденції розвитку людства; 4) методи дослідження: міждисциплінарний підхід до вивчення економічних явищ, історико-генетичний; психологічний; описово-статистичний; правове трактування економічних процесів; математичні методи; макроекономічний аналіз, відмова від емпіризму в економічній науці, потяг до детальних кількісних досліджень.

Напрями інституціоналізму:

Соціально-психологічний. Т. Веблен (1857-1929 рр.). Американський філософ, економіст, психолог і антрополог. Головні твори: "Теорія бездільного класу" (1899р.), "Інженери та система цін" (1921р.), "Власність відсутнього" (1923р.). Основні ідеї: 1) предметом економічної науки є "інституції" – інстинкти людини, які проявляються в економічному житті під впливом суспільної психології /інстинкти самозбереження, суперництва та інше/; Інституційний устрій: 1) панування корпорацій здійснює різнобічний суспільний і психологічний вплив на споживача /зростання цін, реклама, "показне споживання", і т. п./; 2) корпорації примушують споживача приймати рішення, вигідні крупним монопольним угрупованням, що призводить до зниження ефективності використання у виробництві ресурсного потенціалу країни; 3) виходом є перехід влади у суспільстві до інженерно-технічного персоналу, здатного перетворити економіку у систему, більш чутливу до дійсних потреб споживачів. 

Соціально-правовий. Д. Коммонс (1862-1943 рр.). Економіст, психолог, лідер "Американської Федерації праці". Головні твори: "Правові започаткування капіталізму" (1924р.); "Інституційна економіка" (1934р.); "Економіка колективних дій" (1950р.). Основні ідеї: 1) запропонував правовий варіант інституціоналізму, зосередивши увагу на вивченні діяльності юридичних інститутів, що забезпечують функціонування економічних відносин; 2) обґрунтовував першість права над економікою; 3) зводив необхідність державного втручання у формі юридичних законів, що обмежують монополізм і прояви недобросовісної конкуренції; 4) встановив зв'язок еволюції й прогресу суспільства з соціальними конфліктами, які необхідно усувати мирним шляхом за допомогою юридичних процедур.

Кон'юнктурно-статистичний. У.Мітчелл (1874-1948 рр.). Економіст, статистик. "Лекції про тиші економічної теорії" (1935); "Цикли ділової активності" (1913). Основні ідеї: 1) відстоював тісний зв'язок економічних проблем та неекономічних, які зумовлюють поведінку і мотивацію економічної діяльності людей; 2) доводив необхідність посилення в економічних дослідженнях ролі статистичного аналізу і встановлення закономірних зв'язків між показниками; 3) висунув концепцію безкризового економічного циклу, який стає можливим завдяки впровадженню різних варіантів державного регулювання /страхування безробіття, індикативне планування, контроль над банківським кредитом/.

9.5. Виникнення кейнсіанської теорії

Історичні умови: 1) ускладнення структури виробництва і ринку; 2) функціонування недосконалих форм конкурентної боротьби і втрата ринковим механізмом автоматичного саморегулювання; 3) світова криза надвиробництва і затяжний характер депресії 19291933 рр.; 4) масове безробіття.

Особливості економічних поглядів: 1) застосовується макроекономічний підхід до аналізу економічної дійсності; 2) підлягають перегляду основні постулати неокласицизму: віра в ефективність ринкового механізму саморегулювання; 3) доводиться необхідність державного втручання в економіку, розробляються його форми та інструменти.

Модель державного регулювання Дж. М.Кейнса:

Джон Мейнард Кейнс (1883-1946 рр.). Професор політекономії Кембриджського університету, політичний діяч. Головний твір: "Загальна теорія зайнятості, відсотку та грошей" (1936р.). Основні ідеї. Методологія: 1) відмовився від тези неокласиків про існування роздільних ринків і ввів до аналізу наявність єдиного ринку, в якому пов'язані між собою такі складові, як ринки грошей, товарів і ресурсів; 2) розглядає загальні взаємозв'язки між економічними явищами, сукупні, агреговані показники і започатковує макроекомічний аналіз.

Економічна модель: 1) сукупний попит формує в кожний даний момент певну величину сукупної пропозиції; 2) ціна пропозиції: у межах короткого періоду виробники постачають на ринок певну кількість товарів у залежності від виторгу від реалізації продукції; 3) ціна попиту: виробники очікують отримати за обсяг виробництва певну ціну; 4) рівень ефективного попиту – реальні обсяги виробництва завжди тяжіють до рівня, за якого ціна пропозиції і ціна попиту збігаються; 5) в короткому періоді рівень виробничих потужностей фіксований, обсяг сукупної пропозиції визначається зайнятістю, яка залежить від ефективного попиту; 6) загальна економічна рівновага може встановлюватися за неповної зайнятості за рахунок виштовхування в ряди безробітних частини робітників; 7) основні умови макроекономічної рівноваги – інвестиції = заощадженням; обсяг інвестицій є функцією реального відсотка, обсяг заощаджень є функцією доходу – виконується не завжди, оскільки у інвестицій і заощаджень різні мотиви; 8) якщо заощадження>інвестиції, падає величина ефективного попиту. Для його нарощування потрібне автономне державне інвестування; 9) мультиплікатор – коефіцієнт перевищення зростання сукупного попиту (доходу) над темпами росту інвестицій (M = Δy/ΔI, де: М – мультиплікатор; Δy – приріст сукупного доходу; ΔI – приріст інвестицій); 10) з метою збільшення приватних інвестицій бюджетна політика держави повинна бути націленою на створення необхідної величини сукупного попиту і доповнюватися кредитно-грошовою політикою, зокрема, зниженням позичкового відсотку.

Неокейнсіанство. Його представники використовують теорію Дж.Кейнса як методологічну основу дослідження нових економічних об'єктів та процесів 40-50-их років 20 століття, зокрема економічного зростання та економічної циклічності. 

ПредставникиДж. Хікс, Е. Хансен, С. Харріс, Дж. Кларк, Є. Домар, Р. Харрод, Д. Патінкін.

ТЕМА 10. Розвиток національних економік країн Європейської цивілізації в системі світового господарства під впливом науково-технічної революцій (друга половина ХХ ст.).

10.1. Економічний розвиток європейських країн у другій половині ХХ ст.

10.2. Загальна характеристика ідей неолібералізму.

10.3. Неокласичний синтез.

10.4. Посткейнсіанство.

10.5. Післявоєнний інституціоналізм.

10.1. Економічний розвиток європейських країн у другій половині ХХ ст.

Англія. У 80-х рр. уряд М.Тетчер здійснив програму приватизації. У націоналізовані галузі, які до цього були монополією держави, був допущений приватний сектор. Було зменшено обсяги державних інвестицій в економіку. Проводилися заходи по обмеженню державного економічного регулювання. За роки правління М.Тетчер число акціонерів виросло з 7 до 25% дорослого населення країни. 

У названих умовах в державному секторі виробляється близько 20% промислової продукції. Через державний бюджет перерозподіляється до 40% валового внутрішнього продукту. В Англії саме державний бюджет, а не державний сектор, є головним інструментом державного регулювання господарства. 

Об'єктом регулювання є і сільське господарство. Після війни держава почала підтримувати штучними заходами фермерів, зокрема, покривати близько чверті їх виробничих витрат: скуповувало їх продукцію по гарантованих твердих цінах, платило премії за підвищення врожайності, продуктивності тваринництва тощо. Це сприяло зростанню обсягів сільгосппродукції. Проте, остання дорожче за аналогічну продукцію партнерів по ЄС.

Франція. У 70-х роках уряд почав стимулювати розвиток перспективних галузей, а саме автомобільної, авіаракетної і електротехнічної, продукція яких могла бути конкурентоздатною. Вже на початок 80-х років частка Франції по цих галузях перевищувала 10% від сукупного виробництва розвинених країн.

У 1980 р. в промисловості було зайнято 25,8% населення країни, у сфері послуг — 57%, в сільському господарстві – 8,7%.

Сільське господарство Франції експортує третину всієї продукції, і за цим показником займає 1-е місце в Європі. Держава в примусовому порядку викупляла нерентабельні дрібні господарства, стимулювала утворення крупних фермерських господарств, раціоналізацію і підвищення технічного рівня сільського господарства. Результатом стало прискорення зростання сільськогосподарського виробництва.

Особливості корпорацій і фінансового капіталу Франції – висока концентрація капіталу, але низька концентрація виробництва. У число 10 найбільших комерційних банків світу входить 4 французьких. У число 10 найбільших промислових компаній миру жодна французька не входить. 

Німеччина. За період з 1948 р. по 1990 р. промислове виробництво виросло в 12 разів, тоді як виробництво розвинених капіталістичних країн в цілому — в 5,7 разу. Причини: 1) оновлення основного капіталу; 2)  низькі військові витрати. Займаючи 3-е місце серед розвинених капіталістичних країн по промисловому виробництву, Німеччина займає 2-е місце по експорту. Вона вивозить товарів набагато більше, ніж Японія і майже стільки ж, скільки вивозять США. 

У 80-х роках в господарстві панувало декілька фінансових груп. Найбільша з них, яку очолюють німецький банк і електротехнічна корпорація "Сименс", контролює 1/3 акціонерного капіталу країни.

Націоналізація не проводилася. У руки уряду перейшла власність фашистської держави і військових злочинців, а надалі державний сектор збільшувався за рахунок державних інвестицій і нового будівництва. Державні компанії виробляють 95% електроенергії, 75% кам'яного вугілля, 80% залізняку, 50% алюмінію, 40% автомобілів. У руках держави знаходиться майже вся інфраструктура. У кредитній системі країни також панує державний сектор. Через державний бюджет перерозподіляється близько 40% валового внутрішнього продукту, і саме бюджет є головним державним регулятором економічного розвитку. 

У Німеччині, як і у Франції, практикується індикативне планування. Державні програми поділяються на короткострокові – антициклічні /в періоди спадів держава збільшує інвестиції, в основному у галузі інфраструктури, і посилено субсидує промисловців, а в роки підйому державні інвестиції і субсидії зменшуються/ і довгострокові – структурні, пов'язані з прогнозуванням і програмуванням. Довгострокове планування орієнтоване на підтримку оптимальної структури виробництва.

Японія. З 1950 по 1970 рр. середньорічні темпи зростання промислового виробництва склали близько 15%. До 1990 р. промислове виробництво Японії виросло в порівнянні з рівнем 1938 р. в 21,1 рази. За основними економічними показниками Японія вийшла на 2-е місце в капіталістичному світі. Причини: 1) повне оновлення основного капіталу на вищому технічному рівні; 2) особливості господарювання: виробничі операції, які не вимагають високої техніки, але вимагають багато живої праці, крупні фірми самі не виконують, а передають дрібним, іноді навіть напівкустарним закладам, що обходиться значно дешевше; 3) низькі військові витрати; 4) особливості державного регулювання економіки. Державі належить більше третини основних виробничих фондів, 20% валового внутрішнього продукту виробляється за державними замовленнями. Через державний бюджет перерозподіляється 30% валового внутрішнього продукту. 

Економічним плануванням займається орган, який так і називається "Управління економічного планування". Парламент ні в розробці, ні в затвердженні планів участі не приймає. У роботі органу планування.

Розробляються плани двох видів – загальнодержавні і галузеві. Мета загальнодержавних планів – забезпечити певні темпи зростання. Мета галузевих планів – забезпечити зростання тих частин господарства, які не можуть обійтися без державної допомоги. Якщо загальнодержавні плани забезпечуються приватними інвестиціями, то галузеві – державними.

10.2. Загальна характеристика ідей неолібералізму

Сучасна неокласична теорія. Неолібералізм (народжується у 30-ті роки XX століття на основі ідей неокласики, молодої історичної школи і ліберальних ідей класичної політекономії). Основні принципи: 1) предмет дослідження – переважно інституціональні проблеми; 2) макроекономічний підхід до аналізу економічної дійсності; 3) ідея індивідуальної свободи на основі приватної власності та помірного впливу держави на інституціональні основи конкуренції.

Фрайбурзька школа. В.Ойкен (18911950 рр.). Німецький економіст, викладач Фрайбурзького університету. Основні ідеї: 1) економічна система повинна мати "господарський порядок", під яким розуміє а/свободу конкуренції, що забезпечує ефективність ринкової системи; б/вільні ціни як регулюючий інструмент в умовах конкуренції-сигнал рівня обмеженості ресурсів і важіль їх перерозподілу між галузями виробництва; в/"державні проблеми" - стабільність грошей, вільний доступ до ринків, гарантії приватної власності, сталість і послідовність економічної політики; 2) виділив два чистих типи господарських систем: централізовано-кероване господарство а/ індивідуальне – рабовласницька латифундія, феодальне помістя; б/централізовано-адміністративне – плановий соціалізм, командна економіка нацизму; "господарство обміну" – ринкове. На практиці ідеї неолібералізму були втілені німецьким ученим і державним діячем Л. Ерхардом (1897-1977 рр.).

Школа монетаризму. М.Фрідмен  1912 р.). Професор Чиказького університету. Лауреат Нобелівської премії з економіки 1976 р. Гловний твір: "Монетарна історія США". Основні ідеї. Монетарна концепція державного регулювання: 1) головною і вирішальною причиною всіх змін в економіці с гроші. М.Фрідмен спільно зі А.Шварц проаналізував 20 економічних циклів у США і помітив як зміни в грошовій масі на декілька місяців передують змінам ВВП на всіх стадіях економічного циклу; 2) гроші формують рівень цін в економіці і номінальний ВВП; 3) у рівнянні кількісної теорії грошей МV=РY швидкість обігу грошей /V/ стабільна і залежить від звичок людей у використанні грошових активів, а також структури грошового ринку; 4) із зростанням грошової маси в економіці повинні зростати сукупні витрати РY, де Y також стабільний, оскільки ВВП залежить від виробничих можливостей і зайнятості з урахуванням природного рівня безробіття; 5) природний рівень безробіття задає стабільність параметрам зайнятості; 6) збільшення грошової маси М, не впливаючи на ВВП, збільшує лише загальний рівень цін; 7) основне монетарне правило – держава повинна контролювати приріст грошової маси і утримувати її на рівні 3-5% на рік незалежно від кон'юнктури.

Школа економіки пропонування. А. Лаффер. Американський економіст. Відстоював: 1) монетарну концепцію; 2) основні причини інфляційних процесів: а/високі ставки податків; б/дії держави, що викликають неочікувані коливання витрат виробництва (фінансові санкції, пільги, зміна правил регулювання); 3) оптимальний рівень податкової ставки на прибуток – 35%.

Школа раціональних очікувань. Т. Сарджент, Н. Уоллес, Р. Лукас. Основні ідеї: економічні суб'єкти в своїх діях враховують заходи економічної політики і нейтралізують їх, і тому монетарна політика держави не має сенсу.

10.3. Неокласичний синтез

Неокласичний синтез (Дж. Хікс і Д. Патінкін).
Кейнсіанська теорія включається до неокласичної теорії як частковий приватний випадок розвитку економіки у стадії депресії, коли остання знаходиться в так званій "пастці ліквідності". В цій "пастці" зростання пропозиції грошей перестає впливати на ставку позичкового відсотку і, як наслідок, на інвестиції. Лише у цьому випадку порушується автоматизм встановлення рівноваги за допомогою грошово-цінового механізму, на який покладає надії неокласична теорія. Якщо за допомогою бюджетної політики вдається вивести економіку з "пастки ліквідності", то вона повертається до системи саморегулювання.

Модель “пастки ліквідності”, яку розробив Дж. Хікс, доповнюється ефектом багатства (ефектом реальних касових залишків) Д. Патінкіна. Суть ефекту полягає в тому, що споживачі стійку частину свого доходу намагаються зберегти і підгримувати її реальну цінність. Якщо під впливом кон'юнктури зростають ціни, то реальне багатство знижується. Тоді споживачі скорочують споживання, і, як наслідок, знижуються попит і ціни. Навпаки, падіння цін в умовах кризи збільшує реальне багатство, стимулює закупки із заощаджень, приводить до зростання цін і економічного підйому.

В умовах зростаючої інфляції здійснюється вибір між рівнями зайнятості та інфляції на основі закону А. Філіпса.

Є. Домар і Р. Харрод уводять до кейнсіанської моделі короткострокової рівноваги нові елементи, а саме: фактори підтримання певної зайнятості і загальної рівноваги у довгостроковому періоді, в умовах зростання виробничих потужностей: а) якщо виходити з умов певної зайнятості, то рівновага встановлюється лише тоді, коли темпи приросту виробничих потужностей, сукупного попиту, інвестицій будуть рівними множенню потенціальної середньої суспільної продуктивності інвестицій і граничної схильності до заощадження (Є.Домар); б) рівновага встановлюється тоді, коли відношення обсягу заощаджень до різниці між витратами капіталу і обсягами збережень дорівнює економічному зростанню, отриманому за рахунок зайнятості і технічного прогресу (Р.Харрод).

Акселератор – відношення приросту капіталу /ΔІ/ до приросту продукції /Δу/: А = ΔІ / Δу. Вказує на те, у скільки разів приріст інвестицій буде перевищувати приріст доходу.

10.4. Посткейнсіанство

Посткеннсіанство зароджується в період кризи державного регулювання економіки /70-ті роки XX ст./. Його мета – адаптація кейнсіанської теорії до нових умов становлення і розвитку автоматизованого технологічного способу виробництва, структурної кризи, поєднання високої інфляції, безробіття із спадом виробництва продукції, зростання інтернаціоналізації господарських зв'язків і панування транснаціональних корпорацій, потреба розробки ефективних форм державного втручання в економіку.

Теорія фінансової нестабільності: 1) доповнює кейнсіанську концепцію сукупного попиту факторами очікувань і невизначеності; 2) причиною нерівноважного стану і безробіття є будь-які неочікувані події, що підвищують вірогідність погіршення кон'юнктури, викликають переміщення товарного попиту на ліквідність і провокують безробіття; 3) інвестиційний компонент сукупного попиту залежить від довгострокових очікувань промислових підприємців і фінансистів /їх інфляційні очікування призводять до зниження обсягів кредитних операцій в економіці, і до зменшення сукупного попиту/; 4) темп інфляції є наслідком зростання номінальної заробітної плати. Це зростання має обмежувати держава.

Теорія ефективного попиту в умовах недосконалої конкуренції: 1) встановлює вплив недосконало-конкурентних ринків на встановлення макроекономічної рівноваги; 2) за концепцією політичного циклу зростання безробіття є наслідком політики панівного класу, націленої на задоволення вимог робітників щодо зростання заробітної плати в умовах монополізму; 3) зниження сукупного попиту і зростання безробіття в більшості випадків пов'язане з економічною практикою монополій, які, з одного боку, прагнуть до максимізації прибутку, а з іншого – до обмеження інвестування у виробництво.

Дж. Робінсон (1903-1983 рр.). Лідер посткейнсіанської школи. Головний твір: "Недосконала конкуренція" (1933р.). Основні ідеї: 1) теорія недосконалої конкуренції; 2) доповнила теорію Кейнса проблемами довгострокового зростання і накопичення капіталу, різними шляхами зростання, включаючи Золоте Правило; 3) теорія капіталу викладена з позиції проблем концентрації капіталу.

10.5. Післявоєнний інституціоналізм

Інституційно-соціологічний. Ф.Перру:  Особливості поглядів: 1) ідея соціального контролю над виробництвом шляхом планування; 2) пошук шляхів вирішення соціальних проблем суспільства; 3) рекомендації щодо подолання економічної відсталості "третіх" країн; 4) критика економічної теорії за відрив теоретичних моделей від реальної практики, наголос на посиленні прагматичної функції економічної науки.

Трансформаційний інституціоналізм. Історичні умови: 1) зміни у відносинах власності і управління: формування колективних форм власності, коли акціонерами стають наймані робітники, зосередження функцій управління в руках виробничої інтелігенції; 2) перехід від суспільства, основною метою якого є максимізація прибутку, до суспільства задоволення потреб широких верств населення.

Г. Мінз. Головний твір: "Корпоративна революція в Америці" (1962р.). Основні ідеї. Концепція "колективного капіталізму": сучасне суспільство за своєю сутністю є колективним: 1) корпорації об'єднують сотні тисяч акціонерів і наймають сотні тисяч робітників;2) корпорації створюють і використовують високотехнологічне обладнання і забезпечують потреби мільйонів споживачів у товарах; 3) має місце "дифузія капіталу" – відокремлення управління і контролю над виробництвом від власності на капітал.

А. Берлі. Головні твори: "Влада без власності" (1959р.); "Американська економічна республіка" (1963р.). Основні ідеї. Теорія "народного капіталізму": сучасний американський капіталізм є народним в силу наступних обставин: 1) зміна приватної власності на колективну у формі акціонерної; 2) перехід функцій контролю над власністю до органів народу - найманих менеджерів; 3) наявність розвиненої демократії; 4) можливість використання передових досягнень НТП; 5) державне регулювання монополізму, циклічного характеру розвитку, розподілу доходів. 

Д. Кларк. Головний твір: "Конкуренція як динамічний процес" (1961р.). Основні ідеї: 1) розрізнив приватні і суспільні витрати виробництва і проаналізував фактори, що впливають на зведення їх до єдиної основи, зокрема, зменшення негативних "зовнішніх ефектів" у соціальному і природному середовищі/; 2) виділив комерційну і соціальну ефективності, розуміючи під першою ефективність приватного підприємства у створенні прибутку, а під другою – ефективність економічної системи у створенні "соціальних цінностей"; 3) основним засобом підтримання стійкості і ефективності економічного механізму вважав систему соціально-ліберального планування.

Технологічний детермінізм. Загальна характеристика: 1) науково-технічна революція вважається головним фактором еволюційного оновлення суспільства. Наука і техніка – автономні сили, що визначають характер економічного і соціального розвитку; 2) економічне зростання ототожнюється з економічним прогресом, а останній – з суспільним прогресом в цілому; 3) джерелом економічного прогресу є крупні корпорації, а носієм нової системи цінностей – "техноструктура"; 4) з позиції технократизму розглядаються економічні кризи, безробіття, заробітна плата і зрушення у соціальній структурі суспільства.

У. Ростоу. Головні твори: "Стадії економічного зростання" (1960р.), "Політика і стадії зростання" (1971р.). Обґрунтовував: шість стадій історичного розвитку людського суспільства: традиційне суспільство, перехідне суспільство, стадія підйому, стадія швидкого зростання, століття високого масового споживання або сучасне суспільство, стадія "якості життя" – етап пошуку шляхів якісного поліпшення умов життя людини.

Д. Гелбрейт. Головні твори: "Нове індустріальне суспільство"(1969р.), "Теорії та цілі суспільства"(1973). Основні ідеї: Модель нового індустріального суспільства, для якого є характерним: 1) основа розвитку суспільства в умовах НТР - інститут крупних корпорацій, "плануюча система"; 2) переміщення реальної влади в корпораціях від власників капіталу до техноструктури, яку складає інженерно-технічний персонал; 3) зміна цільового спрямування виробництва з максимізації прибутку до підтримання постійного економічного зростання; 4) наявність проблем макроекономічного характеру /неефективність використання ресурсного потенціалу, інфляція, мілітаризація/, що знижують регулюючу роль ринкового механізму і потребують планування.

Л. Хейлбронер.  Головні твори: "Межі американського капіталізму" (1966р.); "Між капіталізмом і соціалізмом" (1970р.). Основні ідеї. Регульований розвиток і суспільний прогрес, пов'язує з адаптаційною перебудовою інституціональної системи. Адаптаційний механізм має бути побудованим за принципом соціальної згоди, функції побудови механізму мають бути покладені на державу. Необхідно забезпечити стаціонарне економічне середовище; гуманізм в розподілі праці і організації виробництва, вибір відповідної техніки та технології; розширення використання методів та інструментів планування.

Д. Белл.  Головні твори:  "Кінець ідеології" (1960р.), "Перехід до постіндустріального суспільства" (1973р.). Основні ідеї: 1) характеризує становлення нового соціально-економічного типу суспільства – постіндустріального суспільства під впливом науково-технічної революції; 2) формує ознаки постіндустріального суспільства: відхід традиційної приватної власності на засоби виробництва і капітал на другий план; пріоритет отримують інформація, теоретичні знання та відповідні їм форми власності; заміна машинної технології на інтелектуальну, вихід на передній план проблем організації науки, а не корпоративного капіталу; виникнення безкласової спільноти людства на основі високих знань і кваліфікації.

О. Тоффлер. Головні твори: "Шок майбутнього" (1970р.), "Третя хвиля" (1981р.), "Передбачення і перспективи" (1988р.). Основні ідеї:  1) звернув увагу на бурхливий розвиток науки і техніки /"суперіндустріальна" революція/ в умовах переходу до "суперіндустріального" суспільства, в якому: посилюється оновлення явищ повсякденного життя; самознищується власність у будь-яких формах прояву і разом з нею – поділ суспільства на класи; настає ера загального добробуту, максимізація прибутку втрачає сенс, переходячи в максимізацію психологічної задоволеності; 2) висунув теорію суспільства "третьої хвилі" як варіанту інформаційного суспільства, для якого характерні: наявність нової енергетичної і технічної бази розвитку інформації; поліпшення умов праці; всебічна влада корпорації; зниження регулюючої ролі держави.

ТЕМА 11. Світове господарство та основні напрямки економічної думки на етапі інформаційно-технологічної революції (кінець ХХ – початок ХХI ст.).

11.1. Глобалізація економічних процесів і формування нової економіки.

11.2. Концепції неокласичного відродження.

11.3. Нове кейнсіанство.

11.4. Неоінституціоналізм.

11.5. Неомарксизм.

11.1. Глобалізація економічних процесів і формування нової економіки

Глобалізація є сучасним етапом розвитку світового господарства. В еволюції останнього виділяються такі етапи:

1. Етап світової торгівлі. Починається в період географічних відкриттів 1516 століть, шляхом формування господарських зв'язків між країнами. Для нього характерні: абсолютне домінування зовнішньої торгівлі в міжнародних економічних зв'язках; нерівноправність відносин й нееквівалентність обміну; відсутність стійких зв'язків та правової основи регулювання міжнародних економічних відносин ; використання насилля у міжнародних відносинах. В результаті розвитку торгівлі починає складатися міжнародний поділ праці. Виникає спеціалізація, в основі якої лежить, перш за все, нерівномірність розміщення природних ресурсів і специфіка кліматичних умов.

2. Етап іноземних інвестицій починається з другої половини 19 століття. Його відмітними особливостями є активний розвиток іноземного інвестування; удосконалення форм світової торгівлі. Новими об'єктами купівлі-продажу стають інтелектуальна власність (патенти, ліцензії), ноу-хау, інформація тощо; виникнення нових форм зовнішньоекономічних зв'язків – міжнародна міграція робочої сили, науково-технічне співробітництво та ін.

3. Етап економічної інтеграції. Починається з середини 20 століття. Економічна інтеграція – це процес взаємного переплетення виробничих процесів різних країн, що вимагає проведення узгодженої політики. Серед її ознак можна виділити: активний розвиток виробничої діяльності за кордоном на основі вертикальної і горизонтальної інтеграції; створення міжнародних економічних організацій, координуючих діяльність суб'єктів різних країн з досягнення загальних цілей; виникнення глибоко інтегрованих регіональних об'єднань країн.

4. Етап глобалізації (з другої половини 80-х років 20 століття). Якщо економічна інтеграція має переважно регіональний характер, то глобалізація стає планетарним явищем. Основні ознаки глобалізації: 1) загальна економічна залежність народних господарств країн світу; 2) зближення національних рівнів цін на найважливіші товари /особливо енергоносії і сировину/; 3) формування світових ринків інвестиційних ресурсів; 4) створення світової інфраструктури фінансових ринків. Це породжує можливість швидкого перетікання фінансових ресурсів з однієї країни в іншу, створюючи загрозу експорту фінансових потрясінь. Свідоцтво тому фінансові кризи 1997-1999 рр.; 5) визнання абсолютною більшістю країн загально людських цінностей як пріоритетних.

Об'єктивну основу глобалізації формує інтернаціоналізація виробництва, логіка розвитку продуктивних сил.

Передумови глобалізації: 1) інформаційна революція що забезпечила технічну базу для створення глобальних інформаційних мереж; 2) інтернаціоналізація капіталу і посилення конкурентної боротьби на світових ринках; 3) дефіцит природних ресурсів і загострення боротьби за контроль над ними; 4) демографічний вибух; 5) посилення техногенного навантаження на природу і розповсюдження зброї масового ураження, що збільшує ризик загальної катастрофи.

Наприкінці 50-х – на початку 60-х рр. 20 ст. американський економіст Ф. Махлуп та японський дослідник Т. Умесао, проаналізувавши еволюцію людства з позиції прогресу знання, висунули тезу про становлення "інформаційного суспільства". Теорія інформаційного суспільства відобразила велике поширення у розвинених країнах нових інформаційних технологій, виокремлення комплексу інформаційних галузей в окремий сектор, розвиток інформаційної індустрії, інформаційної інфраструктури, інформаційного бізнесу, електронної комерції тощо.

Ознаки інформаційного суспільства з позиції довгострокових тенденцій економічного розвитку, та технологічного прогресу: 1) перетворення інформації на найважливіший економічний ресурс, що має глобальний характер і забезпечує підвищення ефективності, зростання конкурентоспроможності та інноваційний розвиток суб'єктів господарювання; 2) зростаючий вплив інформації на всі сфери людської життєдіяльності, перетворення її на предмет масового споживання населення; 3) інтенсивне формування інформаційного сектора економіки, який займає домінантні позиції в новому суспільстві; 4) перетворення інформаційної сфери на фундамент, основу всіх видів економічної діяльності.

У 80 рр. 20 ст. акцентується увага на пріоритетності інтелектуальної діяльності та знань, тобто інформації, яка засвоєна людиною, у концепціях "економіки, заснованої на знаннях" /Д. Куа, Р. Кроуфорд, Г. Сакайя, Дж. Ходжсон та ін./. Основними ознаками нового суспільного устрою є:

1) заміщення праці знаннями, пріоритетність інтелектуальних, а не технічних навичок, перетворення економіки в систему, що функціонує на основі обміну т,а оцінки знань;

2) заміна трудової діяльності новим типом активності, заснованої на творчості;

3) перетворення суспільного виробництва в інноваційне, яке базується на використанні нових знань (або новому використанні знань), втілених у нових комбінаціях виробничих факторів, що уможливлює отримання інтелектуальної ренти та нових конкурентних переваг;

4) перехід від технократичного до антропоцентричного принципу організації виробництва на основі відмови від авторитарного управління, жорсткого контролю над "частковим" виробником як придатком машини з метою активізації, розширення функцій учасників виробничого процесу як "універсальних" працівників, здатних здійснити верифікацію, оцінку та творчий синтез інформації;

5) деструкція основ приватнокапіталістичного привласнення на основі формування власності на інформацію та знання, яка "кидає виклик межам виключної та індивідуальної власності", унеможливлюючи відокремлення капіталу від праці та породжуючи плюралістичні соціально-економічні відносини нової якості;

6) прихід на зміну "людині економічній" багатовимірної "людини творчої", формування нових пріоритетів розвитку особистості на основі відмови від максимізації матеріального добробуту на користь розвитку духовних потреб, самоствердження через засвоєння і використання нової інформації та знань;

7) утвердження проз'юмеризму, за якого стираються відмінності між вільним та робочим часом, оскільки виробнича діяльність на основі творчої праці стає формою безпосереднього задоволення духовних потреб особистості, спрямованих на саморозвиток, самовдосконалення та самовираження;

8) формування нового типу економічної влади, за якого відношення до засобів виробництва перестає бути вирішальним фактором впливу у суспільстві та суспільним привілеєм, оскільки істинна влада знаходиться у процесі осмислення інформації, а не в певній посаді, управлінській функції;
9) утвердження знання та інформації як стратегічних ресурсів, які на відміну від традиційних не мають ознак вичерпності та рідкісності. Основною умовою, яка лімітує використання цих ресурсів, стають специфічні якості людини, пов'язані з наявністю або відсутністю здатності до інтелектуальної активності як форми накопичення, переробки і генерації нових знань.

Нині інформаційні технології перетворилися на найдинамічнішу галузь світової економіки з 8-відсотковим щорічним зростанням. Їх частка у ВВП провідних країн світу перевищує 10 %. Обсяг світового ринку інформаційних технологій становить близько 1 трлн. дол.

11.2. Концепції неокласичного відродження

Т. Сарджент і Р. Лукас є  творцями "нової" класичної макроекономіки, заснованої на теорії раціональних очікувань.

Т. Сарджент (1934 р.н.).  Старший науковий співробітник Гуверовського інституту Стенфордського університету. Головні твори: "Макроекономічна теорія", "Раціональні очікування і інфляція", "Динамічна макроекономічна теорія".

Основні положення теорії раціональних очікувань: 1) в економіці існує природний рівень безробіття – якийсь рівноважний рівень безробіття, до якого економіка прагне повернутися (ідея М. Фрідмена); 2) всі відхилення від цього природного рівня випадкові, тобто системний зв'язок між ними і якими-небудь значущими економічними показниками відсутній по тій простій причині, що економічні агенти беруть до уваги політику, що проводиться урядом, унаслідок чого очікування і можуть бути названі "раціональними"; 3) зміна політичного курсу уряду може позначитися лише на номінальних, а не на реальних змінах економічних показників.

11.3. Нове кейнсіанство

Монетарне посткейнсіанство /Я. Крегель, А. Ейхнер, Б. Моор/ основну увагу приділяє грошовим аспектам відтворення, а також  ролі очікувань та фактору невизначеності якості умов формування рівня попиту;

Калецкіанське посткейнсіанство /засновник М.Калецький/ запропонувало свою теорію ефективного попиту, теорію "накидки", концепції монополізації.

Неорікардіанське посткейнсіанське /Дж.Акерлоф, Дж.Стіглець/ аналізує ринки товарів через призму “витрат меню" та недосконалої конкуренції, опрацювало теорію "імпліцитних контрактів" (зовнішніх контрактів), "пошуку ефективної заробітної плати", концепцію інсайдерів та аутсайдерів.

Нове кейнсіанство /П.Сраффа/ формує довгострокову теорію ефективного попиту на основі теорії вартості Сраффи. Фактори ринкової рівноваги за цим напрямом – це виробництво і розподіл доходів.

11.4. Неоінституціоналізм

Д. Норт (1920 р.н.). Один з видавців "Journal of Economic History", член Американської академії мистецтв і наук з 1987р. Головний твір: "Інститути, інституційні зміни і функціонування господарства". Основні ідеї: 1) інструмент аналізу – аналітичний апарат нової інституційної економічної теорії і, зокрема, економічна теорія трансакційних витрат; 2) інститут – правила гри в суспільстві, створені людьми обмеження, які надають форму людським взаємодіям і структурують стимули в області політичного, соціального і економічного обміну; 3) інститути створюють передбачене соціальне середовище, упорядковують розподіл інформації, сприяють ефективнішому і цілеспрямованому використанню матеріальних ресурсів завдяки економії на трансакційних витратах, в першу чергу витратах на вимірювання і пошук інформації; 4) правові норми і політичні дії в ході історичного розвитку аналізуються з погляду порівняльної економічної ефективності, з використанням апарату досліджень процесів торгу і теорії ігор.

11.5. Неомарксизм

Радикальна політекономія: 1) розвиває теорію економічної експлуатації робітників і економічної стагнації суспільства; 2) зосереджує увагу на соціально-економічних проблемах, таких як взаємовідносини між споживачами і виробниками, загострення суперечностей між ними (П.Баран, П.Суїзі, Е.Мандел); 3) аналізує соціально-економічні проблеми впливу людини на зовнішнє середовище, відчуження від процесу праці, дегуманізацію (Ч.Міллс, Г.Макрузе, Е.Фромм).

П.Суїзі. Досліджував монополістичну конкуренцію і обґрунтував "ламану" криву попиту для олігополії; запропонував інтерпретацію Марксистської теорії криз в розрізі "недостатнього споживання"; розглядав кейнсіанське управління попитом як життєво важливий клапан для капіталізму.

Соціал-демократична теорія націлена на пошук шляхів розв'язання соціально-економічних суперечностей сучасного суспільства, через підвищення ефективності державного регулювання економіки та соціальної сфери. Розробляються механізми подолання суперечностей між працею та капіталом (К.Шумахер), вирішення екологічних проблем (Ф.Фартманн) та підвищення рівня соціального забезпечення широких верств населення (Н.Вичорек, В.Майснер).

ТЕМА 12. Економічний розвиток України в умовах радянської економічної системи та його трактування в економічній думці.

12.1. Господарство УРСР у 20 р. ХХ ст.

12.2. Економічний розвиток України в 3050 рр. ХХ ст.

12.3. Господарство України другої половини ХХ ст.

12.4. Загальна характеристика радянської економічної думки.

12.1. Господарство УРСР у 20 р. ХХ ст.

Створенням УРСР 12(25) грудня 1917 р. розпочато будівництво соціалізму. Політика "військового комунізму" виявилася неефективною.

Навесні 1921 р. виникла небезпека війни з широкими народними масами: селянська війна з більшовиками, повстання матросів в Кронштадті тощо.

10 з'їзд партії більшовиків проголошує нову економічну політику (НЕП), що вводилася поступово, з великими труднощами. Її головні складові: 1) заміна продрозкладки на продподаток /березень 1921 р./, формування ринку в місцевому масштабі;  
2) оновлення фінансово-грошової системи, відновлення Державного банку, проведення грошової реформи /19221924 рр./;  
3) легалізація приватної торгівлі;  
4) у промисловості великі підприємства залишені як державні, а дрібні і середні передавалися в оренду або приватну власність /серпень 1921/;
5) держпідприємства об'єднано в госпрозрахункові організації – трести /союзні, республіканські і губернські/, які стали основною формою управління промисловістю. В Україні було 3 союзних трестів, 21 республіканський і 54 губернських.

Швидкому розвитку промисловості сприяли: самостійність в управлінні виробництвом, введення ринкових відносин. У 1926 році був досягнутий довоєнний рівень виробництва, проте не всі галузі працювали високопродуктивно. Так у Донбасі добувалося лише 78% довоєнного рівня вугілля. Вкладалися кошти у будівництво нових заводів, електростанцій. В Україні було закладено три великі електростанції, почали випускати трактори.

Подальшому розвитку промисловості заважали: 1) право розпоряджатися підприємствами належало державі; 2) залежність підприємств від трестів /на госпрозрахунку працював трест, а підприємство не знало результатів своєї роботи/; 3) гостра потреба в керівних кадрах, фахівцях, кваліфікованих працівниках.

Темпи розвитку української промисловості перевищували загальносоюзні за рахунок розвитку кам'яновугільної, залізорудної і машинобудівної галузей промисловості, які стали основою індустріалізації СРСР. 

Сільське господарство за роки громадянської війни і "військового комунізму" було зруйноване. Для його відродження: 1) створено акціонерне товариство "Село-допомога"; 2) на допомогу селу відправлялися робочі і військові; 3) дрібні селянські господарства збільшилися за рахунок поміщицьких і церковних земель /у селянських господарствах України було 31 млн. десятини землі, тобто 92% земельного фонду республіки/; 4) було введено єдиний сільськогосподарський податок /1923р./, який селяни платили в грошовій формі, завдяки чому держава почала формувати хлібний фонд закупівлями з ринку; 5) розвивалася кредитна кооперація селянства і спеціалізована кооперація.

Наприкінці 20-х років перемогу у боротьбі партійних угрупувань отримали прихильники командно-адміністративних методів управління державою під гаслами "будівництва економічного фундаменту соціалізму" і "будівництва основ соціалізму ".

Більшовики почали реконструкцію господарства під гаслом "подолання економічної відсталості і перетворення радянської країни у високорозвинену державу": 1) швидку індустріалізацію прагнули провести за рахунок селянства, використовуючи механізм цінових ножиць /тобто держава встановлювала низькі ціни на сільськогосподарські продукти і високі – на промислові товари/; 2) введено новий господарський механізм /19281932рр./ з високим рівнем централізації управління народним господарством; 3) трести перетворено в органи технічного управління, підприємства стали основною ланкою управління; 4) прискореними темпами розвивалася електроенергетики, будівництво нових заводів /Харківський тракторний, реконструйований паровозобудівний в Луганську тощо/; 5) оновлення засобів виробництва на 80%90% /у деяких галузях механізували до 50% праці/; 6) було надано перевагу розвитку галузей групи "А" у порівнянні з галузями групи "Б"/прогрес важкої індустрії не вплинув на розвиток легкої і харчової промисловості/.

Колективізація сільського господарства: проводилася в короткий термін насильницькими методами. Результати колективізації: 1) депортовано з України сто тисяч селянських сімей; 2) ліквідовано більше двохсот тисяч селянських господарств; 3) спад сільськогосподарського виробництва і залишковий принцип при хлібозаготівлі викликали в 1932 році голод в Україні /втрати від нього склали близько 8 млн. чоловік/. Негативні наслідки колективізації проявлялися протягом всього існування командно-адміністративної системи.

12.2. Економічний розвиток України в 3050 рр. ХХ ст.

Після першої світової війни значна частина Західноукраїнських земель
була анексована Польщею, Румунією і Чехословаччиною. Мільйон українців /колишніх підданих Австрійської імперії/ позбулися права на самовизначення. До Польщі потрапили землі, на яких проживало 5 млн. чоловік.

На Західноукраїнських землях 80% населення було зайнято в сільському господарстві. Промисловість зароджувалася на основі ремісничих майстерень, невеликих підприємств, з яких 44,4% – у деревообробній і 88,5% – у нафтовій промисловості контролювали іноземні банки. Польський уряд свідомо гальмував розвиток промисловості на цих землях /у 1938 р. Західна Україна виробляла 710% промисловій продукції Польщі/. У промисловості краю переважали галузі, що приносять високі прибутки без значних капіталовкладень, такі ж тенденції були характерні і для розвитку Північної Буковини і Закарпаття. Західноукраїнські землі стали аграрно-сировинним придатком іноземних держав.

У 1929 р. економічний підйом змінився кризою: до 1939 р. обсяги виробництва не перевищували рівня 1928 р.

У 2030-і роки економіка Західної України перебувала в стані застою, ряд галузей промисловості зникли, нафтова і озокеритова промисловість Прикарпаття доведені іноземним капіталом до занепаду. Промислова криза перепліталася з аграрною. Унаслідок антиукраїнської політики властей важким був не тільки економічний, але і політичний стан корінних жителів регіону. Великий резерв робочої сили дозволяв підприємцям виплачувати зарплату на 4050% менше, ніж в центрі та широко використовувати жіночу й дитячу працю1. Не дивлячись на всі можливі заборони і переслідування, розвивався національно-визвольний рух, зростало число українських підприємців, утворювалися національні об'єднання серед банкірів і торговців.

СРСР зайняв Західноукраїнські землі згідно пакту Молотова - Ріббентропа /вересень 1939 р./. У 1940 році до Української РСР була приєднана Буковина.

У 19391940 роках радянська влада на Західноукраїнських землях: 1) націоналізувала 2500 підприємств; 2) здійснила експропріацію польських землеволодінь /обіцяла перерозподілити ці землі між селянами/; 3) асигнувала значні кошти на реконструкцію промислових підприємств; 4) спрямувала ешелони з верстатами, устаткуванням і машинами із східних регіонів для розвитку підприємств легкої, харчової місцевої промисловості; 5) фактично було ліквідовано безробіття шляхом будівництва нових і реконструкції власних підприємств, переселення працівників у східні райони України /з вересня 1939 р. по червень 1941 р. із Західної України в райони Донбасу виїхали 17 тисяч чоловік/.

У сільському господарстві: з'явилися перші колгоспи /1940 р./; колективізовано близько 13% селянських господарств /середина 1941 р./; створено 182 МТС, що обслуговували 1,5 тис. колгоспів і індивідуальних господарств.

Колективізація здійснювалася насильницькими методами, супроводжувалася репресіями проти галицьких і волинських селян, особливо заможних, широко використовувався такий вид репресій, як депортація. Всього із Західної України в 19391940 роках було вислано від 10% до 20% населення до Сибіру, Поволжя, Казахстану.

В умовах сталінського тоталітарного режиму в східних районах України виробництво збільшувалося за рахунок важких умов праці робітників й інженерно-технічних працівників і мілітаризації економіки. У 1940 р. Україна давала: вугілля – 50,5% загальносоюзного виробництва, залізняку – 67,7%, сталі – 48,8%, чавуну – 64,7%.

Сільське господарство України давало третину союзного виробництва зерна, 60% урожаю цукрового буряка. В кінці 30-х – на початку 40-х років значно розширилися посівні площі, покращилася їх структура, зросла врожайність культур. Україна стала одним з основних районів СРСР по виробництву зернових і технічних культур, продукції тваринництва. 

У державній і кооперативній торгівлі Української РСР роздрібний товарообіг в 1940 р. збільшився на 34,6% в порівнянні з 1937 р. Зросли реальні доходи населення – реальна заробітна плата з 1937 року по 1940 рік збільшилася лише на 12%.

Велика Вітчизняна війна почалася у червні 1941 року. За чотири місяці майже вся Україна була окупована німецькими військами. До грудня 1941 року німці контролювали територію Радянського Союзу, на якій проживало 42% населення, і велику частину його економічного потенціалу.

Господарство України з початку війни було переорієнтовано на потреби оборони. У лівобережних областях почався форсований збір хліба: де було можливо, все зерно збирали і здавали на заготпункти; у інших районах його знищували, а також знищували худобу і сільгосптехніку. Відбувалася масова евакуація на схід заводів, кваліфікованих працівників, учених і фахівців /4 млн. чоловік/. До листопада 1941 року з України було вивезено більше 500 крупних підприємств /а всього більше 1000 заводів/ до Уралу і Східного Сибіру, Середньої Азії, однак у багатьох випадках виробництво не було налагодженим, через розкомплектоване устаткування. Всі підприємства, які могли потрапити до окупантів – знищувалися /в Донбасі затоплено майже всі шахти, зруйновано гігантський комплекс заводів, підірвано 54 домни, зруйновані тисячі залізничних колій і ліній електропередач/.

Гітлерівська окупація нанесла великих втрат Україні: 1) 5,3 млн. чоловік, або кожен шостий, загинули у війні; 2) 2,3 млн. українців були вивезені на примусові роботи до Німеччини; 3) повністю або частково було зруйновано більше 700 крупних і маленьких міст, 28 тисяч сіл, унаслідок чого без житла залишилися 10 мільйонів чоловік; 4) знищено більше 16 тисяч промислових підприємств; 5) пограбовано 27910 колгоспів і 1300 машинно-тракторних станцій тощо.

При відступі з України гітлерівці застосовували тактику "випаленої землі". Матеріальні збитки України оцінювалися в 286 млрд. рублів, або 42% загальних втрат СРСР.

Звільнення українських земель започаткувало відновлення господарства міст і сіл республіки. З 75 млрд. рублів, виділених урядом СРСР на відновлення народного господарства, лише 5 частина призначалася для економіки України.

Відновлення народного господарства України почалося з паливно-енергетичного комплексу /у Донбасі оновлено 54% шахтного фонду, в результаті розробка вугілля склала 43,3% довоєнного рівня/; у 1944 р. почали виплавляти сталь і виробляти прокат найбільші металургійні заводи України; інтенсивно поновлювалася машинобудівна галузь; житловий фонд і комунальне господарство відновлювалися поволі. Україна стала, по суті, прифронтовою матеріально-технічною базою армії.

Перший післявоєнний п'ятирічний план (19461950 років) заклав відновлення народного господарства України на новій технологічній основі: заводи вугільного, металургійного, енергетичного устаткування, паровозо- і вагонобудівні, підприємства сільськогосподарського машинобудування і хімічної промисловості, цукрові заводи, залізничні вокзали, річковий і морський транспорт, 30 доменних печей і копалень Кривого Рогу. Будувалися і нові заводи: Запорізький трансформаторний, Харківський підшипниковий, Вінницький інструментальний і інші.

У 1951 році було відновлено довоєнні масштаби виробництва чавуну, сталі, коксу. Україна зайняла одне з провідних місць в Європі з виробництва чорних металів. У паливній промисловості створено нові галузі – газову, буровугільну. Розширилася мережа газопроводів, побудований газопровід Дашава – Київ. У структурі палива переважало вугілля (90%).

У машинобудуванні зріс парк верстатів у 2 р.; збільшилося виробництво спеціалізованих автоматів, напівавтоматів, автоматичних ліній; розвивалося виробництво машин для важкої промисловості, будівництва, транспорту, сільського господарства; почала розвиватися авіаційна промисловість /Київський авіаційний завод/.

У легкій промисловості: створено виробництво шовкових і тонкосуконних тканин, капронових панчіх. Але виробництво легкої і харчової промисловості не досягло довоєнного рівня (відповідно 79% і 80%). Однією з причин було обмеження асигнувань і розподіл їх на відновлення невеликих підприємств. 

Почалася індустріалізація Західноукраїнських областей /розширення старого виробництва, розвиток нових галузей: виробництво автобусів, радіоапаратури/.

Основним джерелом інвестицій були внутрішні резерви /репарації з Німеччини були невеликі/. За 19461950 роки в промисловість, будівництво, транспорт і зв'язок України було вкладено 4,9 млн. рублів інвестицій, а з урахуванням кооперативних підприємств і колгоспів – 7,1 млн. рублів /інвестиції на 85,7% йшли у важку промисловість/.

За 19511958 роки промислова продукція України щорічно збільшувалася на 12,3%; національний доход – на 11,7%; за 19591965 роки – відповідно на 8,8% і 7%. За 19511965 роки було побудовано 1960 крупних підприємств. У структурі суспільного виробництва в 1960 р. частка промисловості складала 47,9%, сільського господарства – 29,1%, транспорту і зв'язку – 4,7%, будівництва – 8,2%, торгівлі – 11,1%. Темпи розвитку галузей групи "Б" відставали від групи "А". Частка засобів виробництва в загальному об'ємі виробництва виросла з 62% 2 в 1940 р. до 72,4% в 1965 р.

Розвиток промисловості відбувався на основі підвищення рівня технічної оснащеності. З другої половини п'ятдесятих років було розпочато механізацію і автоматизацію виробничих процесів. Зросла продуктивність праці.

У кінці 50-х рр. почалася реконструкція залізничного транспорту на основі електрифікації і застосування теплової тяги /з 1954р. цей вид транспорту став рентабельним/. У географії промисловості з'явилися нові промислові центри: Кременчук, Херсон, Рівно, Чернівці та ін.

Разом з тим посилилася диспропорція між важкою і легкою промисловістю /інвестиції у галузі легкої промисловості складали 12%15% всіх промислових капіталовкладень/. Хронічно не вистачало споживчих товарів.

Середина п'ятдесятих років стала періодом кризи старої системи управління і планування, що гальмувала економічний розвиток. Наслідком реформи 1957 року стала передача керівництва промисловістю "раднаргоспам" економічних районів, які управляли на своїй території. Основним методом планування залишався балансовий, почали застосовувати економіко-математичні методи і моделі. На території України було створено одинадцять економічних районів, а до 1960 року ще три. Майже вся промисловість республіки була підпорядкована Раді Міністрів УРСР.

Недоліки централізованого підходу: 1) зростання матеріаломісткості продукції /загальна вартість ненормованих ресурсів досягла 75% матеріальних витрат на виробництво продукції/; 2) будівництво "престижних" споруд, які були малорентабельні і шкідливі для навколишнього середовища і здоров'я людей /рукотворні "моря" на Дніпрі, "найкрупніші" у Європі Придніпровська, Змєєвськая, Бурштінськая ТЕС тощо/; 3) криза в сільському господарстві викликала чергової зміни системи його управління на початку 80-х, розробку Продовольчої програма в 1982р., перебудову управління сільським господарством і розвиток АПК в 1986р.

12.3. Господарство України другої половини ХХ ст.

Протягом 7080-х років індустріальний рівень сільського господарства підвищувався за рахунок електрифікації, меліорації і хімізації. У 1985 р. функціонувало 96 виробничих агропромислових, сільськогосподарських і науково-виробничих об'єднань. Україна в цілому забезпечувала власні потреби в продовольчій продукції /частка ввезення складала 2%/. Проте аграрний сектор залишився економічно слабкою, запущеною частиною господарства.

Загальний рівень життя в Україні підвищувався дуже поволі. Виробництво споживчих товарів не забезпечувало запитів населення і компенсувалося за рахунок імпорту. Відставали від потреб населення сфера послуг, торгівля, громадське харчування.

Україна вивозила свої товари більш, ніж в 50 країн. У структурі імпорту головне місце займали машини і промислове устаткування. Економічне співробітництво здійснювалося з розвиненими країнами: Австрією, Нідерландами, Францією США, Японією і ін. Вони отримували з України промислову продукцію, сировину і матеріали. У зовнішньоекономічних відносинах Україна мала пасивне сальдо. Причина –продукція мала початковий і середній ступінь обробки, тому і оцінювалася дешево.

Тотальне одержавлення власності і господарювання породжувало: 1) хронічний товарний дефіцит; 2) жорстку централізацію /95% підприємств належало центру/; 3) деформацію ринкових відносин; 4) низьку активність людей, занепад підприємництва і цивілізованої конкуренції; 5) деструктурованість економіки /переважали галузі групи "А"/.

Проголошення незалежності України 24 серпня 1991р. поставило перед суспільством нові завдання: 1) будівництва демократичної держави; 2) створення могутньої ринкової економіки; 3) національного і культурного відродження; 4) інтеграції в світову спільноту, налагодження міжнародних відносин.

"Основні напрями економічної політики в умовах незалежності" прийняті Верховною Радою України /жовтень 1991 р./ передбачали: 1) структурну перебудову господарства; 2) конверсію оборонної промисловості; 3) перерозподіл матеріальних і трудових ресурсів на користь тих галузей, які забезпечують населення споживчими товарами; 4) закриття нерентабельних підприємств, переорієнтацію машинобудування на задоволення потреб агропромислового сектора, легкої і харчової промисловості; 5) активне проведення регіональної господарської політики.

"Основи національної економічної політики України" прийняті Верховною Радою України /березень 1992 р./ уточнювали, що Україна залишається в СНД, але виходить з рублевої зони.

Нажаль, документи, прийняті Верховною Радою, ухвали і укази Уряду не забезпечили швидких ефективних результатів.

Затяжна економічна криза в економіці України /1991-1998 рр./ характеризувалася: 1) найбільшим в світі злетом інфляції – на 10155% /1993 р./; 2) значним скороченням ВВП і ВВП на душу населення; 3) розладом фінансово-кредитної і грошової систем; 4) платіжною кризою; 5) спадом інвестиційної діяльності; 6) падінням життєвого рівня населення.

Уповільнити темпи спаду виробництва вдалося у другій половині 1995р. У 1996 році вдалося більш-менш стабілізувати грошовий обіг, понизити темпи інфляції. Однак зупинити кризу не вдалося.

Головні причини економічної кризи – успадковані від СРСР структура і спеціалізація української економіки, а також істотні прорахунки економічного і політичного характеру:

1) Україна виробляла близько 20% кінцевого продукту колишнього СРСР. У 1990 році частка міжрегіональної торгівлі в загальному об'ємі української торгівлі складала 82,1%, тобто Україна залежала від зовнішньоекономічних відносин більше, ніж інші країни;  
2) більшість підприємств були орієнтовані на споживання нафти і газу з Росії, Туркменістану і Казахстану, що укріпило залежність України від цих країн;  
3) орієнтованість економіки на потреби ВПК (військово-промислового комплексу); оборонна промисловість СРСР мала в Україні 700 підприємств;  
4) Україна, як і всі радянські республіки, мала високо монополізовану економіку з високим ступенем адміністративного регулювання господарських процесів.

12.4. Загальна характеристика радянської економічної думки

Історичні умови: 1) світова та громадянська війни; 2) трагічні соціально-економічні наслідки "воєнного комунізму"; 3) часткове відродження української економіки в часи НЕПу; 4) загальний наступ державного тоталітаризму в усіх сферах економічного, соціально-політичного та духовного життя.

В українській економічній думці виокремилися офіційний напрямок та неофіційний. Економічна думка цих напрямків змінюється у періоди: "воєнного комунізму", НЕПу, культу особи, "відлиги".

Період "воєнного комунізму". Є.Квірінг, С.Косіор, Г.Петровський – представники офіційного напрямку економічної думки, що впроваджував ортодоксальну марксистську модель держави. Основні ідеї: 1) робітничий контроль на підприємствах; 2) націоналізація; 3) жорстке централізоване управління; 4) створення "єдиного всенародного кооперативу" із комун, артілей, радгоспів.

Є.Слуцький, О.Чаянов, В.Лівіцький – представники неофіційного напрямку економічної думки, що розвивав демократичні шляхи оновлення держави на основі збереження й розвитку альтернативних форм власності у їх взаємодії, приватної ініціативи, товарно-грошових і ринкових відносин та їх інститутів. Основні ідеї: 1) єдина інтернаціональна модель соціалізму; 2) плани синдикування та трестування промисловості; 3) залучення до управління підприємців; 4) розвиток кооперативного руху.

Результатом впровадження офіційних економічних поглядів стали: селянські повстання, робітничі страйки, опозиція в середині комуністичної партії. Це зумовило пошук альтернативних шляхів забезпечення економічної раціональності при неринковій економіці.

Період НЕПу. М.Скрипник, С.Струмілін – представники офіційного напрямку економічної думки. Основні ідеї: 1) оренда промислових і торгівельних підприємств, кооперація дрібних виробників; 2) кооперативна торгівля; 3) перехід від дрібного до великого виробництва; 4) використання товарно-грошових відносин у обліково-розрахунковому варіанті; 5) найефективнішою формою власності є державна; 6) єдина централізована планова система управління господарством; 7) система натурального або трудового обміну; 8) ідеї "товарних", "індексних" грошей.

Б.Бруцкус, М.Птуха, М.Соболєв, – представники неофіційного напрямку економічної думки. Основні ідеї: 1) беззмістовність протиставлення планового начала нібито анархічному капіталістичному господарству, яке є "переважно плановим"; 2) централізоване управління ослабить внутрішній ринок і обмежить зростання виробництва; 3) припускали співіснування різних форм власності; 4) вважали, що ринкові ціни відновлять пропорції між сільським господарством і промисловістю; 5) пропонували проведення грошової реформи на основі золотого стандарту; 6) гнучкість у виборі форм землекористування; 7) інтеграція сільського господарства пов'язується з посиленням товарності селянських господарств, їх капіталозабезпеченості.

Період "культу особи". Сталінізм поклав край різноманітності течій у розвитку української економічної думки. Наука стала існувати в умовах ідеологічної автаркії та повного відокремлення від здобутків світової економічної думки. Відбувалася послідовна підміна праць К.Маркса, Ф.Енгельса, В.Леніна сталінськими постулатами, наприклад, невизнанням існування диференційної ренти у колгоспах, декларацією переваг соціалізму у випереджанні платоспроможним попитом виробництва тощо.

Період "відлиги". Посилюється роль колективної думки, розвиток творчої діяльності та оригінального мислення у працях М.Климка, О.Нестеренка, М.Панченка, А.Покритана, А.Чухна, І.Ястремського та ін., ідеї яких охоплювали широке коло питань щодо проблем народногосподарського планування, аналізу структури соціалістичних виробничих відносин, вивчення системи економічних законів соціалізму, використання товарно-грошових відносин, проблем розширеного соціалістичного відтворення, планових форм госпрозрахунку тощо.

В період застою в українській економічній думці формується догматичний напрямок марксизму, позбавлений творчого розвитку економічних ідей К.Маркса. Проте, незважаючи на всі протидії консервативних сил, в рамках економіко-математичних досліджень: а)розробляються методи системного аналізу соціально-економічних процесів; б)обґрунтовуються рекомендації щодо удосконалення організаційних структур управління, принципів раціонального ведення господарства на основі нових методів аналізу і принципу оптимальності.

Леонід Віталійович Канторович (1912-1986 рр.). Радянський економіст і математик, професор, лауреат Нобелівської премії 1975р. Головний твір: "Економічний розрахунок найкращого використання ресурсів". Основні ідеї: 1) уводить в економічну науку категорію моделі лінійного програмування в цілях розробки оптимального підходу в процесі використання ресурсів; 2) уперше побудував статистичну і динамічну моделі поточного та перспективного планування використання економічних ресурсів на основі нових математичних підходів в галузі системної побудови економічних показників, які застосовуються під час аналізу ціноутворення, ефективності капіталовкладень.

Наприкінці XX століття в умовах, коли зростає рівень життя основної маси населення, існує соціальна, економічна і політична стабільність у більшості країн світу, марксизм не відмовляється від аналізу суперечностей капіталізму як системи і досліджує шляхи трансформації до альтернативних типів суспільства.

ТЕМА 13. Формування засад ринкового господарства в Україні (90ті роки ХХ ст.).

13.1. Напрями ринкової трансформації в Україні.

13.2. Сучасна економічна думка України.

13.1. Напрями ринкової трансформації в Україні

Прийняття Акту про державну незалежність України 24 серпня 1991р. започаткувало ринкову трансформацію української економіки.

Основними напрямками ринкової трансформації вітчизняної економічної системи є: роздержавлення й приватизація; конверсія військового виробництва; лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків; реформи: аграрна, податкова, адміністративна, банківська, грошова; інтеграція економіки України у світовий економічний простір.

Подолання тривалої кризи і вихід на траєкторію сталого економічного зростання вимагає впровадження антикризових заходів у передбачених напрямах:

1) проведення структурних реформ в економіці;
2) пошук ресурсів нафти і газу, альтернативних російським, враховуючи складну ситуацію із забезпеченням країни енергоресурсами;  
3) зміни у податковій системі країни ;
4) залучення в економіку країни нових інвестицій /для цього необхідно створити єдину для всіх інвесторів законодавчу базу/;
5) здійснити конверсію виробництва;  
6) проведення адміністративної реформи в Україні;  
7) створення умов для розвитку малого і середнього бізнесу;  
8) проведення структурних реформ в агропромисловому комплексі;  
9) реформування системи соціального захисту населення;  
10) перебудова зовнішньоекономічної політики, економічне співробітництво в межах СНД, розвиток двосторонніх відносин з новими незалежними державами; економічне співробітництво з державами Європейського Союзу.

13.2. Сучасна економічна думка України

Передумови – глибокі перетвореннями в економічному житті суспільства при переході від тотально-планової до ринкової економіки. Саме ці докорінні зміни в економічному, суспільному і політичному житті країни обумовлюють ті проблеми, навколо яких зосереджується творчий пошук вітчизняних науковців.

Коло наукових проблем, над вирішенням яких працюють українські учені-економісти: 1) кінцева мета докорінних перетворень в економічному суспільному і політичному житті країни; 2) ефективні напрямки і проблеми трансформації вітчизняної економіки в ринкову; 3) структурна перебудова народного господарства і джерела інвестиційного процесу; 4) шляхи забезпечення фінансово-кредитної стабілізації; 5) досягнення продовольчої безпеки і забезпечення розвитку сільського господарства України.

Лукінов І., Чухно А. Основні ідеї: 1) перехід до ринкової економіки треба здійснювати без різких заходів на основі поступової трансформації сучасних економічних відносин в ринкові; 2) відродження економіки України треба базувати на розвитку власного внутрішнього ринку за рахунок підвищення платоспроможності товаровиробників і споживачів; 3) основою структурної перебудови народного господарства може стати тільки посилення інвестиційного процесу; 4) інвестиції в економіку мають бути мобілізовані за рахунок внутрішніх джерел /амортизація, накопичення прибутку підприємств, кошти держави, кредитні ресурси комерційних банків і т.ін./; 5) занадто жорстка монетарна політика /шляхом штучного обмеження грошей в обігу/ блокує інвестиційний процес і перешкоджає структурній перебудові народного господарства.

Геєц В., Кваснюк Б. Основні ідеї: 1) перебудова економіки можлива тільки на основі посилення інвестиційного процесу; 2) практика фінансування інвестиційних та інноваційних проектів за рахунок зовнішніх позик є вимушеною, але не виправданою. Необхідно посилювати національні інвестиційні джерела; 3) у грошовому регулюванні необхідно поступово переходити від стримування грошової маси до її помірного розширення.

Покритан А. Основні ідеї: 1) на кінець 90-х років завершується формування тільки передумов для розвинутих ринкових відносин, саме ж становлення розвинутого ринкового господарства почнеться вже за межами 2000 року; 2) особливість перехідного періоду в Україні – значна руйнація продуктивних сил, на базі якої виникли і існують економічні відносини, притаманні ранньому капіталізму і навіть докапіталістичним формам життя. Ці відносини суттєво гальмують становлення розвинутих ринкових відносин; 3) процес приватизації, який здійснюється в Україні, є лише формою первісного нагромадження капіталу; 4) головним напрямком становлення ринкової економіки є інтенсифікація інвестиційного процесу, на базі формування капіталу як реального явища.

Пахомов Ю. Основні ідеї: 1) при відсутності соціального замовлення перетворююча функція економічної теорії підміняється апологетичною; 2) досліджував розвиток теорії товарно-грошових відносин при соціалізмі; 3) обґрунтував висновок про необхідність створення в країні економічних і правових умов для зміни існуючих виробничих відносин; 4) підкреслював зв'язок між наростанням процесів одержавлення економіки й розвитком відчуження працівника від реального розпорядження загальнонародною власністю.

Рибалкін В. Основні ідеї: 1) використовував плюралістичні методи при вивченні предмету економічної теорії; 2) вважав, що відносини власності /у .т.ч. й соціалістичної/ опосередковуються товарно-грошовими відносинами; 3) товарно-грошові відносини пов'язував з економічними методами управління національною економікою.

Черняк В. Основні ідеї: 1) виділив групи причин існування догматизму в політекономії соціалізму; 2) узагальнив можливості аналізу системи економічних відносин на основі рівнів власності, фаз відтворення, суб'єктів власності; 3) доводив, що економічна теорія має не лише досліджувати суть економічних законів, а й виробляти форми та методи їх використання; 4) відносини власності мають складну ієрархічну структуру, містять елементи й зв'язки різних рангів, постійно оновлюються, виступають процесом; 5) соціально-економічні труднощі пов'язував з відсутністю персоніфікації та індивідуалізації відносин власності; 6) вважав, що у межах державної власності можлива сукупність різних форм господарювання – сімейної, кооперативної, орендної та акціонерної.

Список рекомендованої літератури

Основна

1. Леоненко П., Юхименко І. Історія економічних вчень. –К., 2005.

2. Базилевич В.Д. Історія економічних вчень. –К., Т.1.,Т.2, 2006.

3. Історія економічних учень. Опорний конспект лекцій / Під ред. В.Тарасевича. Дніпропетровськ: АМСУ, 1999.

Додаткова

1. Березин И. Очерки по истории экономической мысли.  –М., 1993.

2. Всемирная история экономической мысли / Под ред. В. Черковця. –М.: Мысль, 1990. –Т.4.

3. История экономических учений / Под ред. В. Жамина, Е. Василевского. М.: Изд-во МГУ,  –Т.1., 1989.

4. Мешко І. Історія економічних вчень: Основні течії західноєвропейської та американської економічної думки. –К.: Вища шк., 1994.

5. Экономика: Учебник / Под ред. А. Булатова.  –М.: Изд-во  БЭК, 1999.

6. Ядгаров Я. История экономических учений.  –М.:  ИНФРА. –М., 2000.

1 Україна і світ . -К.: Генеза, 1994, гл. 3. С.320.

2 Україна і світ . -К.: Генеза, 1994, гл. 3. С.343.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

4353. Управление содержанием WEB Сайтов 288 KB
  Управление содержанием WEB Сайтов Основные функции поддержки работоспособности сайта Сбор информационных материалов. Источники информации для Web сайта Обеспечение доступа к Web сайту (техническая поддержка, хостинг). Обновление информации на Web са...
4354. РЕШЕНИЕ ЗАДАЧ С ПОМОЩЬЮ КОМПЬЮТЕРА 175.69 KB
  РЕШЕНИЕ ЗАДАЧ С ПОМОЩЬЮ КОМПЬЮТЕРА Решение задач с помощью компьютера включает в себя следующие основные этапы, часть из которых осуществляется без участия компьютера.
4355. Компьютерная схемотехника и архитектура компьютеров 446.5 KB
  Комбинационным цифровым устройством (КЦУ) называется устройство, выходные сигналы которого в некоторый момент времени работы однозначно определяются лишь сигналами, действующими в тот же момент времени на его входах. В КЦУ отсутствуют элементы памят...
4356. Україна в другій половині хх – на початку ххі ст.: Становлення незалежності 306.5 KB
  Вступ Вивчення основних тенденцій суспільно-політичного, економічного і духовного розвитку України на межі ІІ і ІІІ тисячоліть становить актуальне завдання багатьох соціально-гуманітарних дисциплін. У курсі історії України головним є осмислення істо...
4357. Українська мова професійного спілкування 258 KB
  1. Природа і функції мови. Місце української мови серед мов світу Що таке мова? Відповісти на це питання однозначно непросто, хоча такі спроби було зроблено ще вченими давніх Греції, Риму, Китаю, Індії. У науці відомі три погляди на природу мови...
4358. Дж. М. Кейнс и его концепция экономического развития. Неокейнсианство 149.5 KB
  Введение Со времен зарождения экономики, одна из напряженнейших дискуссий ведется вокруг вопроса: существует ли в экономике тенденция о долгосрочном равновесии с полной занятостью. Применяя современный экономический язык, определим как классические...
4359. Повышение эффективности коммерческой деятельности ЗАО Универсам Волгоград 179.5 KB
  В современных экономических условиях Республики Беларусь необходимо проведение разумной экономической политики выживания каждого субъекта хозяйствования, развитие торговли на качественно новой основе, достижение высокого уровня конкурентосп...
4360. Характеристика коленчатых валов и их подшипников дизельного двигателя Д100 302.69 KB
  Введение Двигатели типа Д100 - вертикальные двухтактные, десятицилиндровые со встречно движущимися поршнями, двумя коленчатыми валами, прямоточно-щелевой продувкой. двухступенчатой системой наддува, струйным роспылом топлива. Двигатели работают на ж...
4361. Выявление изнашивания валков плющильного стана и выбор способа их восстановления для повторной эксплуатации 2.71 MB
  Цель работы: выявление изнашивания валков плющильного стана и выбор способа их восстановления для повторной эксплуатации, совершенствование процесса упрочнения и восстановления валков, с целью повышения долговечности и снижения себестоимости. Для эт...