36099

Інформаційні системи і технології в фінансових установах

Конспект

Информатика, кибернетика и программирование

Економічна ефективність автоматизованої інформаційної системи АІС. Створення та склад автоматизованого банку даних АБД. Передумови створення та основні переваги баз даних БД. Поняття і класифікація автоматизованого банку даних АБД. Склад автоматизованого банку даних.

Украинкский

2013-09-21

1.18 MB

21 чел.

МІНІСТЕРСТВО Освіти і НАУКИ УКРАїНи

Інформаційні системи і технології в фінансових установах

Конспект лекцій


Зміст                                                           с.

Тема 1 Загальні положення інформаційних систем…………5

  1.  Поняття інформації, інформаційної системи (ІС) та інформаційної технології (ІТ)…………………..…………….5
    1.  Класифікація інформаційних систем     …………….………. 7 
    2.  Структура інформаційних систем     ………………...….8
    3.  Забезпечення інформаційних систем……………......……….9
    4.  Особливості інформаційних систем…………………………11
    5.  Основні підходи при створенні інформаційних систем..…..12
    6.  Принципи проектування інформаційних систем…….……..13
    7.  Етапи проектування інформаційних систем………………. 14   

Тема 2 Економічна інформація…………………..……………15

2.1 Поняття економічної інформації..…………………………...15

2.2 Властивості економічної інформації………………………...16

2.3 Основні вимоги до економічної інформації…….…………..17

2.4 Види економічної інформації…………………………..…….18

2.5 Фіксування економічної інформації………………….….…..19

2.6 Структуризація економічної інформації ..……………….….20

2.7 Оцінювання економічної інформації……………………..….29

2.8 Кодування економічної інформації…………………….……41

2.9 Категорії класифікаторів, порядок їх розроблення, упровадження та ведення …………………………………….….53

2.10 Штрихове кодування інформації…………………………...64

2.11 Графічне кодування інформації………………………….69

2.12 Економічна ефективність автоматизованої інформаційної системи (АІС)  ……………………………………………………70

Тема 3 Створення та склад автоматизованого банку даних (АБД)………………………………………………………………74

3.1 Передумови створення та основні переваги баз даних (БД).74

3.2 Поняття і класифікація автоматизованого банку

даних (АБД)……………………………………………………….75

3.3 Склад автоматизованого банку даних……………………….76

3.4 Типи моделей даних…………………………………… …….81

3.5 Характеристика рівнів моделей баз даних…………… …….82

3.6 Створення оптимальної моделі баз даних…………………..84

3.7 Поняття сховища даних та основи його створення……...85

3.8 Використання баз даних у мережах………………………….89

Тема 4 Інформаційні системи і технології у банківській справі ………………..……………………………………..……..97

4.1 Схеми побудови автоматизованих банківських систем (АБС)……........................................................................................97

4.2 Структура та характеристика складових частин автоматизованої банківської системи……………….……….….99

4.3 Види організації систем міжбанківських розрахунків .…..107

4.4 Завдання, функції, структура та архітектура системи електронних платежів (СЕП)……………………………….…..109

4.5 Принципи функціонування, типи файлів обміну та маршрутизація платежів у системі електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ)   ……..…………....113

4.6 Архітектура системи електронних міжбанківських

переказів (СЕМП) НБУ                   ………………………….…115

4.7 Моделі управління кореспондентськими рахунками комерційних банків у системі електронних платежів………...116

4.8 Електронна пошта Національного банку України як засіб електронного обміну в банківській системі України…………122

4.9 Системи обміну фінансовими документами між клієнтом

та банком………………………………………………………...126

4.10 Міжнародна міжбанківська телекомунікаційна мережа SWIFT……………………………………………………………130

Тема 5 Інформаційні системи  в інших фінансових установах…………………………………….……………….133

5.1 Автоматизована система фінансових розрахунків………..133

5.2 Автоматизація обробки інформації у податковій системі .139

5.3 Автоматизовані інформаційні системи у страхуванні ....147

5.4 Інформаційні системи у статистиці ………………………..151

5.5 Системи підтримки прийняття рішень………..……………153

5.6 Виконавчі інформаційні системи (ВІС) ……..………...…..156

5.7 Корпоративні інформаційні системи (КІС)…….………….158

5.8 Автоматизація діяльності на фондовому ринку………   …160

5.9 Розвиток інформаційних систем і технологій у

діяльності кредитних спілок……………………………………162

Список рекомендованої літератури …………………………170

Тема 1 Загальні положення інформаційних систем

1.1 Поняття інформації, інформаційної системи (ІС) та інформаційної технології (ІТ)

У загальному розумінні інформаційними (автоматизованими) системами управління називають організаційні системи,  в яких переробка інформації відбувається  за допомогою засобів обчислювальної техніки. Для розв’язування  будь-якої задачі необхідно створити інформаційне та математичне забезпечення. Ключовим елементом є поняття інформації. Слово інформація походить від латинського слова informatio- виклад, роз’яснення, тлумачення, подання, поняття, обізнаність, просвіта.

Інформація являє собою сукупність відомостей про факти, об’єкти, події та ідеї, які  мають цілком певне значення, її можна створювати, передавати, зберігати, шукати, приймати, розмножувати, обробляти, знищувати.   Водночас інформацію можна визначити як сукупність символів - образів, які мають змістове значення. Вона є одним із видів ресурсів, які використовуються людиною в трудовій діяльності та побуту. Як ресурс вона має всі властивості: має ціну, коштує грошей, її можна продавати, купувати, загалом становить інтереси багатьох груп людей, бізнесу, може цікавити конкурентів, опонентів тощо.

Єдиного загального визначення поняття інформації не існує. Досить часто її сутність розглядається через поняття ентропії. Ентропія – це міра безпорядку, що має місце в системі , міра невизначеності знань про внутрішню структуру системи. Вона пов’язана з інформацією тому, що вони характеризують реальну дійсність з точки зору хаосу і впорядкованості відповідно.

Інформаційний ресурс – це особливий вид ресурсу, що ґрунтується на ідеях і знаннях, нагромаджених у результаті науково-технічної діяльності людей і поданих у формі, придатній для збору реалізації та відтворення.

Властивості будь-якого ізольованого об’єкта не можуть бути дослідженими без урахувань властивостей його складових елементів, характеру їх взаємозв’язку та взаємодії. У даному випадку об’єкт розглядається як сукупність взаємозв’язаних та взаємодіючих елементів, що являють собою систему.

Теорія систем - напрям науки, пов'язаний з розробленням та вивченням сукупності різних проблем аналізу та синтезу систем будь-якої природи. Визначимо основні її поняття.

Система – існує як одне ціле, в якій функціонування кожного елементу підпорядковано необхідності збереження цілого.

Підсистема – частина системи, для якої може бути сформульована її визначна роль у функціонуванні системи.

Стан системи – впорядкована сукупність значень характеристик, які визначають хід процесів, які відбуваються в системі.

Елемент системи -  частина системи, яка розглядається в кожному конкретному дослідженні як найпростіша, що має зв'язок з  іншими елементами, у тому числі й елементами того самого виду.

Структура системи – однорідна частина системи, що має зв'язок з іншими структурами. Її стан характеризується визначеною сукупністю характеристик.

Характеристика структури – кількісний або якісний показник, що визначає стан структури і хід процесів, які в ній відбуваються.

Кінцева структура – умовне поняття, що означає структуру, яка вивчається в даному конкретному дослідженні на основі зв’язків, спрямованих на неї з боку інших структур.

Зовнішнє середовище системи – сукупність факторів, що діють на систему зовні і впливають на характеристику її структур.

Управління – зміна стану об’єкта, системи під дією деяких факторів, що призводять до зміни середовища.  

Залежно від складності системи можна поділити на прості та складні. Під оцінкою складності розуміють показник, що характеризує кількість станів, в яких може знаходитися система.

Система обробки даних (СОД) – це комплекс технічних та програмно-математичних засобів для вирішення проблем автоматизованим способом, тобто за допомогою засобів обчислювальної техніки. Основні функції СОД полягають у зборі, видачі, накопиченні, збереженні та обробці великих обсягів інформації.

Інформаційна система – система обробки даних в будь-якій предметній галузі із засобами накопичення, збереження, оновлення , пошуку та видачі інформації.

До ІС входять люди, обладнання, процеси, процедури , дані  та операції. У США під ІС розуміють усі письмові й електронні форми поширення інформації, обробки даних та обміну ідеями. ІС характеризується наявністю функціональної та забезпечувальної частин.  

ІС передбачають використання інформаційних технологій. Під технологією в широкому смислі розуміють науку про виробництво матеріальних благ, яка має три аспекти: інформаційний (опис принципів та методів виробництва), інструментальний (знаряддя праці, за допомогою яких реалізується виробництво)  та соціальний (кадри та їх організація).

Будь-яка ІС характеризується наявністю технології перетворення вихідних даних у результативну інформацію. Такі технології називають інформаційними. В інформаційній технології можна виділити дві складові:

  •  здатність генерувати за запитом інформаційний продукт;
  •  засоби доставки цього інформаційного продукту в зручний час і в зручній для користувача формі.

Кожна інформаційна технологія орієнтована на обробку інформації певних видів: даних, текстової інформації, статистичної графіки, знань, анімації, звуку і т. ін. Сучасний рівень розвитку інформаційної технології називається новою інформаційною технологією, ознаками якої є розвинута комп’ютерна техніка, сучасне програмне забезпечення, надійні комунікації, діалоговий режим спілкування користувача з комп’ютером, можливість колективного формування та заповнення документів.

1.2 Класифікація інформаційних систем

Загальноприйнятої класифікації ІС досі не існує, тому їх можна класифікувати за різними ознаками. Найбільш поширеними протягом тривалого часу були такі класифікаційні угрупування систем:

  •  За рівнем або сферою діяльності: державні, територіальні (регіональні), галузеві, об’єднань, підприємств або установ, технологічних процесів.
  •  Залежно від засобів вирішення інформаційної проблеми:  ручні, механізовані, автоматизовані, автоматичні.
  •  За виконуючими функціями: інформаційно-пошукові (довідкові) системи, системи управління, системи моделювання (системи штучного інтелекту), навчальні та екзаменуючи системи, експертні системи.
  •  Залежно від галузі застосування: медичні, економічні, соціальні, лінгвістичні.
  •  За характером перетворення інформації : обчислювальні, імітаційні, підтримки прийняття рішень.
  •  За математичною суттю: прямого розрахунку, інформаційно-пошукові, оптимізаційні. 
  •  За можливістю формалізованого опису: формалізовані та неформалізовані. Розв'язування перших можна описати у вигляді математичних формул та залежностей, а щодо других цього зробити не можна.
  •  За регулярністю розв'язування задачі: систематичні, епізодичні та випадкові.

1.3 Структура інформаційних систем

Комп'ютерні інформаційні системи належать до класу складних систем, які містять у собі багато різноманітних елементів, що взаємодіють. Згідно зі стандартом РД 50-680-88 (Автоматизовані системи. Основні положення) при створенні ІС використовують поняття структури, що виражає характеристику внутрішнього стану системи та  опис постійних зв'язків між її елементами.

Виділяють функціональні, технічні, організаційні, документальні, алгоритмічні, програмні та інформаційні структури.

Функціональна структура - це структура, елементами якої є підсистеми (компоненти), функції ІС або її частини, а зв'язки між елементами - це потоки інформації, яка циркулює між ними під час функціонування ІС.

Технічна структура - це структура, елементами якої є обладнання комплексу технічних засобів ІС, а зв'язки між елементами відображають інформаційний обмін.

Під організаційною розуміють структуру, елементами якої є колективи людей і окремі виконавці, а зв'язки між елементами інформаційні, субпідрядності та взаємодії.

Документальна структура - це структура, елементами якої є неподільні складові і документи ІС, а зв'язки між елементами - взаємодії, вхідності і залежності.

Елементами алгоритмічної структури є алгоритми, а зв'язки між алгоритмами реалізуються за допомогою інформаційних масивів.

У програмній структурі зв'язки між елементами також реалізуються у вигляді інформаційних масивів, а елементами структури є програмні модулі.

Інформаційна структура - це структура, елементами якої є форми існування і подання інформації у системі, а зв'язки між ними - операції перетворення інформації в системі. Елементами інформаційної структури можуть бути також інформаційні масиви, а зв'язками - операції роботи з масивами: введення, коригування, перегляду, знищення тощо.

1.4 Забезпечення інформаційних систем

 

Автоматизована ІС складається з двох частин: функціональної та забезпечувальної, яка реалізує функціональну частину за допомогою програмно-апаратних засобів та інструментів.

Функціональна частина фактично є моделлю системи управління об’єктом і складається з функціональних підсистем, комплексів задач, автоматизованих робочих місць (АРМ).

Функціональна підсистема – це самостійна частина системи, що виконує конкретні функції та завдання управління і характеризується відповідним цільовим призначенням , певною методикою проведення розрахунків економічних показників, підпорядкованістю та технологічними особливостями експлуатації. До неї належать елементи системи, що визначають її функціональні можливості , тобто що може система, її призначення, функції управління тощо. Функціональний підхід до структури ІС дає змогу відокремити підсистеми (компоненти). Перелік таких підсистем у різних ІС неоднаковий. Наприклад, в автоматизованій системі державної статистики (АСДС) передбачені функціональні підсистеми статистики промисловості, сільського господарства, капітального будівництва і т. ін. Як правило, ознаками для виділення функціональних підсистем можуть бути:

  •  етапи управлінського процесу - планування, моделювання, облік, прогнозування, прийняття рішень;
  •  елементи виробничого процесу – особливості технології, потоки товарно-матеріальних цінностей, фінансові розрахунки, збут продукції тощо;
  •  виконувані функції – функції, що виконуються на робочому місці за груповою або індивідуальною ознакою, згідно з структурою установи та штатного розпису;
  •  елементи організаційної структури – поділ на відповідні підрозділи, штатний розпис, посадові обов’язки тощо.

Призначення будь-якої функціональної підсистеми ІС полягає в розв’язуванні економічних задач прийняття управлінських рішень, що базується на результатах обробки даних.

На сучасному етапі створення та розвитку ІС у фінансових установах функціональна частина  проектується у вигляді сукупності АРМ користувача. Наприклад, в банківських установах створені різноманітні АРМ які утворюють програмний комплекс - операційний день банку ( ОДБ), що функціонує в операційний час банку і перш за все призначений для швидкого, сервісного та якісного обслуговування клієнтури.

Для розв’язання за допомогою обчислювальної техніки будь-якої економічної задачі необхідно створити певні умови. Ця проблема вирішується розробленням і впровадженням різних видів забезпечення, визначених державним стандартом з упровадження інформаційних технологій. За час виникнення і розвитку ІС в економіці мали різну структуру цих компонентів, яка значною мірою залежала від техніко-експлуатаційних характеристик обчислювальної техніки, що в той чи інший період використовувалася для автоматизації економічних задач.

Частина забезпечення складається з підсистем технічного, математичного, програмного, інформаційного, лінгвістичного, правового, організаційно-методичного та ергономічного забезпечення.

Технічне забезпечення - комплекс технічних засобів, що використовується для вводу, обробки, підготовки, збереження, використання та передачі даних; методичні та керівні матеріали; комплект технічної документації; персонал, що обслуговує технічні засоби.

Математичне забезпечення - сукупність математичних методів, моделей і алгоритмів розв’язування задач, які застосовуються в ІС; моделі та алгоритми, що входять до цього забезпечення як інструмент подальшого розроблення програмних засобів

Програмне забезпечення являє собою сукупність програм постійного користування, що створюють бібліотеки програм, а саме системні програми, пакети прикладних програм, системи управління базами даних (СУБД). Воно являє собою сукупність програм на носіях даних і програмних документів, які призначені для налагодження, функціонування і перевірки працездатності ІС.

Інформаційне забезпечення – сукупність даних та правил їх отримання, організації структури та зміст інформаційних сукупностей, зберігання та оновлення даних, методи класифікації і кодування інформації, способи організації нормативно-довідкової інформації, побудови банків даних, зокрема побудови та ведення інформаційної бази і т. ін.

Лінгвістичне забезпечення містить сукупність мовних засобів для формалізації мови опису інформації та інших елементів ІС.

Правове забезпечення сукупність законодавчих актів, правових норм та нормативів, які регламентують правові відносини під час функціонування ІС та юридичний статус результатів такого функціонування.

Організаційно-методичне забезпечення - сукупність правил, документів, інструкцій та положень, які забезпечують створення системи та взаємодію її складових, описують технологію функціонування ІС, методи вибору і застосування користувачами технологічних прийомів для одержання конкретних результатів під час функціонування ІС.

Ергономічне забезпечення являє собою сукупність вимог, що спрямовані на узгодження психологічних та фізіологічних особливостей людини з технічними характеристиками засобів обчислювальної техніки та параметрами робочого місця, середовища, а також створювати найсприятливіші умови праці людини в ІС. Загалом робоче місце має відповідати нормативним значенням рівня освітленості, шуму, випромінення, температури, вологості.

 

1.5 Особливості  інформаційних систем

Задачі, що розв'язуються в комп'ютерних ІС, мають ряд характерних особливостей, які впливають на технологію автоматизованої обробки даних. А саме:

  •  інформаційний взаємозв'язок. Він виявляється в тому, що результати розв'язання одних задач є вхідними даними для розв'язування інших. Ця особливість впливає на склад та зміст інформаційної бази комп'ютерної системи, потребуючи також вибору способів і методів нагромадження та зберігання інформації в системі;
  •  масовість та груповий характер розвязання. Як правило, економічні розрахунки виконуються через певний термін, причому визначається не один, а група взаємозв'язаних економічних показників. Ця особливість впливає на структуру алгоритмів розв'язування задач, а також на склад та зміст програмного забезпечення систем;
  •  потреба багатоваріантного розв'язування. Це стосується задач прогнозування, планування та прийняття рішень. Саме тому в комп’ютерній системі мають бути передбачені відповідні спеціальні інструментальні та апаратні засоби;
  •  чітко регламентовані терміни подання вхідних даних і результатів розв'язування задач, а також вимоги до точності вхідних даних і результатів розв'язування задач. Тому при створенні комп'ютерної ІС необхідно вирішувати питання контролю інформації на всіх етапах її переробки (перетворення);
  •  постійні зміни складу економічних показників та методик їх розрахунку. Ця особливість впливає на склад та зміст програмного забезпечення, особливо на прикладну його частину.

1.6 Основні підходи при створенні інформаційних систем

У теорії та практиці створення ІС виділяють три підходи: локальний, глобальний, системний.

 Локальний підхід полягає в тому, що ІС створюється послідовним нарощуванням  задач, що приводять до збільшення функціональних можливостей. Він передбачає необмежений розвиток ІС. До позитивних сторін цього підходу можна віднести:  відносно швидку віддачу, наочність задач, можливість розроблення ІС невеликими  блоками, простоту керування створення системи. Недоліками є: дублювання інформації, неможливість забезпечення раціональної організації комплексів задач, постійна перебудова програм та організації задач, що приводить до дискретизації самої ідеї створення ІС.

При глобальному підході створюється проект системи в повному обсязі, а потім здійснюється її розроблення та впровадження. Як правило, цей підхід призводить до морального старіння проекту ще до його впровадження, оскільки час його впровадження може перевищувати період оновлення технічних, програмних та інших засобів, використаних у ньому.

 Системний підхід – це комплексне вивчення об’єкта автоматизації як одного цілого з представленням частин його як цілеспрямованих систем і вивчення цих систем та взаємозв’язків між ними. Об’єкт розглядається як сукупність взаємопов’язаних елементів однієї складної динамічної системи, яка перебуває в стані постійних змін під впливом багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів. Він заснований на таких  принципах: кінцевої мети, єдності, зв’язності, модульності, ієрархії, функціональності, розвитку, децентралізації, невизначеності. Характерними ознаками цього підходу є:

  •  однозначне охоплення проектуванням великої кількості задач;
  •  максимальна типізація та стандартизація рішень;
  •  багатоаспектне уявлення про структуру ІС як про систему, що складається з кількох класів компонентів, та відносна автономна їх робота;
  •  ключова роль баз даних;
  •  локальне впровадження та збільшення функціональних задач.

Завданням цього підходу до створення ІС є розроблення всієї сукупності методологічних та соціально-наукових засобів обстеження (опис, аналіз, синтез, реалізація) систем різного типу.

1.7 Принципи проектування інформаційних систем

При проектуванні ІС  необхідно використовувати відповідні стандарти – принципи, загальні вимоги та нормативи. Стандарти проектування автоматизованих систем ґрунтуються на загальних принципах:

  •  системності, що забезпечує встановлення зв’язків між складовими структурними одиницями на базі системного підходу. Особлива увага приділяється інформаційним зв’язкам: установлюється їх кількість, виділяються та аналізуються ті зв’язки, які зумовлені метою вивчення систем, а далі  відбираються найперспективніші , які реалізують цільову функцію. Системний підхід дає змогу знаходити оптимальний варіант структури системи і таким чином забезпечувати найвищу ефективність її функціонування;
  •  порушення функціонування автоматизованої системи в цілому. Принцип розвитку полягає в тому, що ІС створюється з урахуванням можливостей постійного поповнення й оновлення функцій системи і видів її забезпечення;
  •  сумісності (демократизації), що дозволяє створювати ряд інформаційних інтерфейсів, за допомогою яких автоматизована система може взаємодіяти з іншими ІС, залежно  від технологічної необхідності;
  •  стандартизації та уніфікації, що забезпечує використання типових, стандартних та уніфікованих елементів і проектних рішень;
  •  ефективності, що ґрунтується на оптимальному співвідношенні між витратами на створення, розвиток, експлуатацію ІС та ефективність від впровадження;
  •  єдиної інформаційної бази, що ґрунтується на використанні єдиної системи управління базами даних, єдиної системи класифікації та кодування інформації;
  •  декомпозиції – використовується при вивченні особливостей, властивостей елементів в цілому. Він ґрунтується на розподілу системи на частини, виділенні певних комплексів робіт, створенні умов для ефективного аналізу системи та її проектування;
  •  надійності, що забезпечує експлуатацію автоматизованих систем у випадках перебоїв енергопостачання, виходу з ладу технічних засобів тощо;
  •  безпеки обробки інформації, що гарантує захист інформаційних потоків у процесі обробки, збереження та обміну інформації;
  •  продуктивності, що ставить жорсткі вимоги до терміну та якості обробки даних інформаційних процесів;
  •  адаптації, що забезпечує придатність автоматизованих систем до модифікації та розширення без втрат інформаційної бази;
  •  простоти та зручності експлуатації, що забезпечує простоту та легкість у використанні користувачам ІС.

1.8 Етапи проектування інформаційних систем

Держстандартом визначені такі основні стадії розроблення ІС: допроектну, проектну, впровадження та експлуатації.

Допроектна стадія. Розробник спільно із замовником проводять організаційні заходи з підготовки об’єкта автоматизації до обстеження і створення інформаційної бази,  складають техніко-економічне обґрунтування, постановку задачі і технічне завдання на розроблення системи. Визначаються очікувана ефективність системи та вартість робіт з проектування та розроблення системи. Всі документи на цій стадії затверджуються у двосторонньому порядку. Технічне завдання на розроблення автоматизованої системи складається на підставі техніко-економічного обґрунтування в цілому, з виділенням відповідних етапів і затверджується розробником та замовником.

Проектна стадія. На цій стадії здійснюється розроблення технічного та робочого проектів, програмування складових частин, налагодження та тестування програмного забезпечення. Підставою для розроблення технічного проекту системи є затверджене технічне завдання. Після затвердження технічного проекту розробляється робочий проект, що не затверджується. Одночасно з розробленням проектів створюються класифікатори та довідники інформації.

Стадія впровадження. Система здається в дослідну та в промислову експлуатацію. Цей етап включає апробацію окремих елементів та впровадження проекту системи в цілому. Готовність системи і введення її в експлуатацію оформлюється відповідно укладанням актів завершення робіт, прийманням системи в дослідну і промислову експлуатацію тощо.

Стадія експлуатації. На цій стадії здійснюється супровід програмного та технічного забезпечення, виконання робіт щодо постійного введення інформації. Супроводження програмного забезпечення здійснюється з метою внесення змін залежно від змін чинного законодавства, нормативів або процесу подальшого розвитку системи.

Тема 2 Економічна інформація

2.1 Поняття економічної інформації

Господарська діяльність суспільства пов'язані з інформацією, яка називається економічною. Економічна інформація як поняття, з одного боку, належить до категорії «інформація», а  з  іншого – нерозривно пов'язана з економікою та управлінням народним господарством. Тому на економічну інформацію можна поширити різні тлумачення, притаманні інформації, але водночас підкреслити її особливості, які випливають з економічних категорій.

Економічна інформація – це сукупність різних повідомлень економічного характеру, що виникають при підготовці виробництва під час виробничо - господарської діяльності і в управлінні цією діяльністю. Ії потрібно розглядати як один із різновидів управлінської інформації, яка забезпечує розв’язування задач організаційно-економічного управління народним господарством. Отже, економічна інформація являє собою сукупність відомостей (даних), які відображають стан або визначають напрям змін і розвитку народного господарства та його ланок. Вона відображає процеси виробництва, розподілу  обміну і споживання матеріальних благ та послуг.

2.2 Властивості економічної інформації

Економічній інформації притаманні деякі особливості, що випливають із її сутності. Найважливішими з них є:

  •  залежність від об'єкта управління;
  •  переважання алфавітно-цифрових знаків як форми подання даних із зображенням числових величин у дискретному вигляді;
  •  провідна значущість операцій автоматизованої обробки даних (арифметичних і логічних) при забезпеченні високої точності результатів обчислень;
  •  необхідність оформлення таких результатів у формі, зручній для сприйняття людиною;
  •  значне поширення документів як носіїв вхідних даних та результатів обробки даних;
  •  значні обсяги перероблюваної інформації в разі використання у процесах обробки поряд зі змінними і сталих (постійних) даних;
  •  необхідність одержання значної кількості підсумків у результаті обробки одних і тих самих даних за різними критеріями;
  •  основна частина економічної інформації підлягає періодичному, регулярному обробленню;
  •  необхідність стиснення розмірів при передаванні з нижчої ланки управління до вищої;
  •  здобута похідна інформація часто використовується як вхідна для наступних розрахунків;
  •  необхідність нагромадження й тривалого зберігання тощо.

2.3 Основні вимоги до  економічної інформації

До якісної економічної інформації висунуто низку вимог. Розглянемо основні із них.

  •  Репрезентативність інформації  пов'язана з правильністю її добору й формування з метою адекватного відображення заданих властивостей об'єкта.
  •  3містовність інформації  дорівнює відношенню кількості інформації в повідомленні до розміру даних, що його відтворюють. Зі збільшенням змістовності інформації зростає пропускна здатність інформаційної системи, оскільки щоб дістати одні й ті самі відомості, необхідно переробити менший обсяг даних.
  •  Повнота інформації означає, що вона має мінімальний, але достатній для прийняття ефективного управлінського рішення набір показників. Як неповна, так і надмірна інформація знижує ефективність управління.
  •  Доступність інформації забезпечується виконанням відповідних процедур її одержання і переробки.
  •  Актуальність визначається ступенем збереження цінності інформації для управління в момент її використання і залежить від статистичних характеристик відображуваного об’єкта і від інтервалу часу, який минув з моменту виникнення даної інформації.
  •  Своєчасність інформації. Своєчасною є така інформація, яка надходить на той чи інший рівень управління не пізніше заздалегідь призначеного моменту часу, узгодженого з часом розв'язування задач управління.
  •  Стійкість - це властивість управлінської інформації реагувати на зміни вхідних даних зберігати необхідну точність.
  •  Точність інформації визначається ступенем наближення відображуваного інформацією параметра та його істинного значення. Для економічних показників, які відображують цифрові коди, відомі чотири класифікаційні поняття точності: 1)формальна точність, вимірювана значенням одиниці молодшого розряду числа; 2)реальна точність, що визначається значенням одиниці останнього розряду числа;    3)досяжна точність - максимальна точність, якої можна досягти за даних конкретних умов функціонування системи;  4)необхідна точність, яка визначається функціональним призначенням показника.
  •  Достовірність (вірогідність) інформації - це властивість інформації відображати реально діючі об'єкти з необхідною точністю. Вимірюється достовірність інформації довірчою ймовірністю необхідної точності, тобто ймовірністю того, що відображувані інформацією значення параметра відрізняються від істинного значення цього параметра в межах необхідної точності.
  •  Цінність інформації - комплексний показник її якості.

2.4 Види економічної інформації

Економічну  інформацію можна класифікувати за різними ознаками. Її різновиди слід враховувати при організації обробки даних, побудові комп'ютерних інформаційних систем, виборі варіантів технології розв'язування тих чи інших економічних задач. Розглянемо деякі з них.

1 За стадіями управління інформацію ділить на  прогнозовану, планову, облікову, аналізу господарської діяльності, нормативну, оперативного управління і регулювання. Прогнозована інформація пов'язана з функцією прогнозування, планова - з плануванням (перспективним, техніко-економічним, оперативно-виробничим), облікова - з бухгалтерським, фінансовим, господарським обліком, інформація аналізу господарської діяльності - з функцією економічного аналізу, оперативного управління і  регулювання - з відповідними функціями. Нормативна інформація використовується і виникає на стадіях технічної підготовки виробництва, а також при формуванні цін, тарифікації  і містить всілякі норми і нормативи,  розцінки, тарифи і т.ін.

2 За стадіями формування інформація буває  первинною та вторинною. Первинна інформація виникає безпосередньо під час діяльності об’єкта і реєструється на початковій стадії процесу управління і пов’язана з джерелом виникнення. Вторинна отримується внаслідок обробки інформації і може бути проміжною та результативною. Проміжна інформація містить результати розрахунків, які використовуються як вхідні дані для подальших розрахунків. Результатну інформацію одержують під час обробки первинної і проміжної інформації і використовують її для управління об’єктом і прийняття рішень.

3 За повнотою економічну інформацію поділяють на достатню, надмірну і недостатню. Для розвязання задач необхідна досить конкретна за змістом мінімальна інформація - достатня. Надмірна – містить зайві дані, що зовсім не використовуються при розв'язуванні задач.

4 За стабільністю інформацію поділяються на постійну (сталу), умовно-постійну і змінну. Постійна інформація не змінює своїх значень (наприклад, звітні дані); умовно-постійна зберігає їх протягом тривалого періоду (наприклад, нормативи, норми), а змінна характеризується частою зміною своїх значень (наприклад, відомості про нарахування заробітної плати). Постійна інформація лишається незмінною упродовж тривалого часу, багатократно використовується при обробці змінної інформації. Постійність інформації в часі характеризується коефіцієнтом стабільності, який визначається відношенням кількості позицій номенклатури, що не змінюється протягом певного періоду (як правило, року), до загальної кількості позиції цієї номенклатури на початок цього періоду.  До постійної враховують інформацію, для якої коефіцієнт стабільності більший за 0,7.

5 З позицій технології розв'язування економічних задач розрізняють інформацію вхідну, проміжну і вихідну. Інформація, яка надходить в об’єкт управління і підлягає обробці, називається вхідною. Вихідна інформація є підсумком обробки вхідних даних. Проміжна інформація потрібна при розв’язуванні задач у наступних періодах.

2.5 Фіксування економічної інформації

Економічна інформація має бути зафіксованою певним чином, аби можна було оперувати нею у процесах управління. Це називається поданням (зображенням) інформації. Під формою подання розуміють спосіб фіксування інформації. Вибір форми подання залежить від властивостей інформації, її цільового призначення, методології, техніки обробки та інших факторів. Насамперед розрізняють форми подання усної та письмової інформації.

Для фіксування усної інформації призначені відповідні форми подання, які називаються сигналізаторами. Для письмового фіксування інформації використовуються реєстратори, індикатори, графопобудовники. Реєстратори забезпечують запис точних значень інформації у вигляді неперервних величин, при цьому фіксування їх переважно лінійне; графопобудовники зображують інформацію умовно у вигляді геометричних фігур і відношень між ними. Письмове фіксування інформації потребує наявності матеріального середовища, в якому, власне, і подається інформація. Роль такого середовища відіграють носії (засоби) відображення інформації.

Економічну інформацію подають по-різному, залежно від багатьох факторів, серед яких неабияке значення мають види інформації. Подання виконується під час збирання первинної інформації (результатів розв'язування задач та інших даних) та в процесі її обробки. Якщо для фіксування первинної інформації використовуються переважно паперові документи, то перероблена (вторинна) інформація фіксується машинним шляхом на різних носіях і засобах відображення.

2.6 Структуризація економічної інформації

2.6.1 Логічна структура даних

Оброблення інформації на ЕОМ потребує структуризації та формалізованого опису окремих її сукупностей. З погляду логіки управління та розміщення даних на носіях розрізняють логічну та фізичну структуру даних.

Під логічною розуміють структуру, яка враховує погляд користувача (управлінця) на дані, тобто таку, що будується на логіці управління, а не на його техніці. Як правило, вона багаторівнева, і відокремлювати інформаційні одиниці можна як з нижчого, так і з вищого рівня. Наприклад, для логічних структур даних у порядку укрупнення, характерне таке відокремлення елементів даних: символ, реквізит, показник, масив, інформаційний потік, інформаційна база.

Символ - це елемент даних, який не має змісту. Це елементарний сигнал інформації (літера, цифра, знак).

Реквізит (елемент, атрибут,ознака) - це інформаційна сукупність найнижчого рангу, яка не підлягає поділу на одиниці інформації. Доцільність відокремлення такої одиниці пояснюється тим, що потрібна однобічна характеристика конкретних об'єктів управління або лише кількісна, або лише якісна. Тому реквізити бувають двох видів: реквізити-основи та реквізити-ознаки. Реквізит-ознака розкриває якісні властивості об’єкта, а реквізит-основа – абсолютне або відносне його значення. У процесі обробки інформації вони мають різне значення: над реквізитами-основами виконуються арифметичні операції, а над реквізитами-ознаками - логічні.

Показник є структурною одиницею, яка характеризує будь-який конкретний об'єкт управління з кількісного та якісного боків. Тому показник має назву, яка розкриває його форму і значення. На основі показників складають документи. В документі може бути кілька показників. Сукупність інформації, достатньої для вироблення судження про конкретний процес (явище, факт), називається повідомленням. Повідомлення, зафіксоване на матеріальному носії відповідно до правил, які існують, та має юридичну силу, називається документом. Документ має самостійне змістове значення і характеризується повним набором реквізитів та показників.

Масив даних. Це набір взаємопов'язаних даних однієї форми (однієї назви) з усіма її значеннями. Він інтерпретує реальні значення реквізитів, що утворюють інформаційне повідомлення. Прикладом масиву може бути сукупність даних про рух грошових коштів на підприємстві. Масив даних є основною інформаційною сукупністю, якою оперують у інформаційних процедурах.

Інформаційним потоком називають сукупність масивів даних, що стосуються однієї й тієї  самої ділянки об’єкта.

Інформаційна база з позиції підприємства (комерційної структури), - це уся сукупність інформації, яка є одиницею вищого рангу. Вона притаманна всім без винятку об’єктам, незалежно від рівня управлінської техніки. Вона становить основу інформаційної системи будь-якого об'єкта, передусім об'єкта управління, і є частиною ІС. В умовах використання ЕОМ вона може бути побудована як єдина база даних АБД або як сукупність кількох таких баз (що особливо часто буває на практиці).

2.6.2 Фізична структура даних

При створенні інформаційних систем обробки даних великого значення набувають машинні структури даних. Це пов'язано з розміщенням масивів даних у пам'яті ЕОМ. Фізична структура даних налічує такі одиниці інформації: символ, поле, агрегат даних, запис, файл, база даних.

Поле - поєднання символів, яке приводить до створення мінімального елемента масиву.

Агрегат даних - це пойменована сукупність двох і більше елементів нижчого рівня. Загалом до агрегату даних можуть належати як елементи, так і інші агрегати даних.

Запис - пойменована сукупність полів, об'єднаних за змістом.

Файл - пойменована сукупність записів для об'єктів одного типу. Як правило, записи, що входять до файла, мають однакову структуру.

База даних (БД) – пойменована сукупність взаємозв’язаних файлів з мінімальною надмірністю, яка призначена для одночасного користування багатьма користувачами. Вона пов'язується з організацією даних на принципах автоматизованого банку даних (АБД) і застосування ЕОМ.

2.6.3 Лінійні та нелінійні структурні дані

За характером взаємозв'язку елементів усі структури даних можна поділити на лінійні та ієрархічні або нелінійні. Різняться вони тим, що в лінійних структурах усі елементи розміщені на одному рівні, у нелінійних - на кількох рівнях. На рисунку 2.1 наведено структуризацію даних  залежно від взаємозв’язків її елементів.

До лінійних структур належать послідовні та рядкові структури. Елементи послідовної структури даних розміщуються в тому порядку, який необхідний під час їх обробки. Наприклад, файл нарядів зберігається в пам'яті ЕОМ у порядку зростання номерів цехів. Послідовні структури можуть бути упорядковані і неупорядковані.

Рядкові (стрічкові) структури даних є частинним випадком спискової структури, тому стрічковою структурою даних називається список, елементами якого є записи.

Складні спискові структури даних - це списки, елементами яких можугь бути інші списки меншого розміру, так звані підсписки. Крім того, у мережах кожного підсписку можна визначити впорядкованість його елементів, тобто вони бувають упорядковані і неупорядковані.

У дерево- подібних структурах елементи розміщуються на різних рівнях і сполучаються за допомогою адреси зв'язку. Якщо з їх допомогою можна звернутися лише до двох елементів, то такі дерево -подібні структури називають бінарними. Небінарні дерева називають загальними.

 Сіткові структури даних являють собою розширення дерева за рахунок нових адрес зв'язку.

Табличні структури даних призначені для зберігання інформації про ключові ознаки даної інформаційної сукупності.

Гібридні структури даних містять фрагменти двох різних структур.

2.6.4 Ієрархічний метод класифікації інформації

Система класифікації визначається і характеризується використаним методом класифікації, ознаками, їх послідовністю і кількістю ступенів класифікації, а також кількістю угруповань (ємністю). Метод класифікації - це сукупність правил створення системи класифікаційних угруповань і їх зв'язки між собою. Ознака класифікації - це властивість об'єкта класифікованої множини, які можуть мати кількісне або якісне значення. Кількість значень ознаки класифікації визначає кількість класифікаційних угруповань, які можуть бути створені при розподілі множини об'єктів за цією ознакою.

Розрізняють два основні методи класифікації:

1) ієрархічний;

2) фасетний.

Ієрархічний метод класифікації характеризується тим, що початкова множина об'єктів техніко-економічної інформації послідовно поділяється на угруповання (класи) першого рівня поділу, далі - на угруповання наступного рівня і т.ін. Сукупність угруповань утворює при цьому ієрархічну деревоподібну структуру, яку часто зображують у вигляді гіллястого графа, вузлами якого є угруповання (рисунок 2.2).

Кількість рівнів класифікації визначає глибину класифікації. Кожне угруповання може поділяти на угруповання нижчого рівня з використанням своєї ознаки, і глибина класифікації у кожній гілці ієрархічної структури може бути різною.

В ієрархічній класифікації в окремому випадку на кожному рівні поділу може бути використана одна ознака. Це означає, що об'єкти початкової множини характеризуються однаковим набором ознак.

При використанні ієрархічного методу класифікації для віднесення конкретного об'єкта класифікації на кожному ступені лише до одного класифікаційного угруповання необхідно додержуватися таких основних правил:

  •  поділ кожного угруповання виконується лише за однією основою поділу;
  •  одержані на кожному рівні класифікації угруповання не повинні повторюватися;
  •  класифікації мають виконуватися так, аби сума частин становила первинну множину.

Найбільш суттєвими і складними питаннями, що постають при використанні ієрархічного методу класифікації, є вибір системи ознак, що стануть основою поділу, а також їх послідовність. Вибрані ознаки мають бути визначальними в розв'язуванні конкретних техніко-економічних задач, для яких створюється ця система класифікації. При цьому формовані в угрупованні об'єкти повинні мати найбільшу кількість однакових ознак. Вибір послідовності ознак залежить передусім від характеру техніко-економічної інформації

При застосуванні ієрархічного методу класифікації для об'єктів із незалежними ознаками (наприклад, кадрів, продукції тощо) вибір послідовності ознак залежить від статистичних характеристик - частоти та ймовірності звертання до тієї чи іншої ознаки (найчастішим звертанням мають відповідати вищі рівні класифікації).

Ієрархічний метод класифікації характеризується кількістю рівнів класифікації, глибиною, ємністю і гнучкістю. Кількість рівнів визначає глибину класифікації, яка встановлюється залежно від міри необхідної конкретизації угруповань і кількості ознак, які беруть участь у розв'язуванні відповідних задач. Від глибини класифікації та кількості створених на кожному рівні угруповань залежить ємність. Як правило, найбільшу кількість послідовних угруповань, на які може поділяти попереднє угруповання на кожному рівні класифікації, беруть сталою або для всієї класифікації, або для даного рівня. Розділи ідентифікуються однозначним цифровим кодом. Код підрозділу складається з коду розділу та однозначного коду підрозділу.

Переваги цього методу: логічність побудови, чіткість виділення ознак, великий інформаційний обсяг, традиційність і звичність використання, повна пристосованість до ручної обробки інформації, велика інформативність кодів, які мають змістове навантаження.

Недоліки: жорсткість структури, яка зумовлена фіксованістю ознак і заздалегідь встановленим порядком їх проходження, які не допускають включення за відсутності резервного обсягу нових об’єктів класифікаційних угруповань та ознак; неможливість групувати за будь-якою наперед незаданою ознакою; відсутність для стабільності класифікаторів потрібних великих резервних обсягів.

2.6.5 Фасетний метод  класифікації інформації

Фасетний метод класифікації – паралельний поділ множини об’єктів на незалежні класифікаційні угруповання. При цьому множина об’єктів, що характеризується деяким набором однакових для всіх об’єктів ознак (фасет), значення яких відповідають конкретним виразам зазначених ознак, може поділятися багаторазово і незалежно. У класифікаторах фасети найчастіше розміщуються простим переліком і мають свій код (рисунок 2.3).

Кожна ознака фасетної класифікації відповідає фасету, що являє собою список значень найменованої ознаки класифікації. Отже, система класифікації може бути подана переліком незалежних фасетів (списків), які містять значення ознак класифікації. Множинне описання об'єктів техніко-економічної інформації відбувається в кожній конкретній задачі на основі задання фасетної формули, яка утворюється з послідовності ознак класифікації. Кількість фасетних формул визначається можливим поєднанням ознак. Для кожної фасетної формули може бути утворена ієрархічна класифікація, в якій на кожному рівні поділу використовується одна ознака, що відповідає окремій фасеті, а послідовність ознак визначається фасетною формулою.

Отже, будь-яке угруповання у системі класифікації визначається набором значень ознак об'єктів класифікації (може бути одна або кілька ознак). Оскільки, кількість можливих класифікацій швидко зростає зі зростанням незалежних ознак, у ряді випадків краще мати перелік окремих фасетів – ознак. Будь-яка комбінація фасетів визначає одну ієрархічну класифікацію, кожне угруповання якої визначається комбінацією значень ознак. Загалом уся множина об'єктів класифікації може описуватися досить великою кількістю дескрипторів, які відповідають значенням різних ознак множини об'єктів. Кожний об'єкт може описуватись якоюсь частиною цих значень.

У кожному конкретному випадку фасетна формула визначається залежно від характеру розв’язуваних задач і алгоритму обробки даних. Можуть створюватись одночасно різні незалежні підмножини класифікаційних угруповань (рисунок2.3):

Х1=(Ф12,Ф3,Фn),

Х2=(Ф12n),

Х4=(Ф12).

Переваги фасетного методу: гнучкість структури, яка може пристосовуватися до змін у задачах; можливість включати нові фасети чи видаляти старі; особливо ефективний у разі функціонування комп'ютерних інформаційних систем.

Недоліки: недостатньо повне використання обсягу через відсутність практично багатьох із можливих комбінацій фасет; нетрадиційність і незвичайність при використанні для ручної обробки даних.

 При застосуванні фасетного методу класифікації слід додержуватся таких основних правил:

  •  мати достатній обсяг і необхідну повноту, які гарантували б охоплення всіх об’єктів класифікації в заданих межах;
  •  мати достатню та економічну обґрунтовану глибину;
  •  мати гнучкість і надмірність для можливого збільшення множини об’єктів, які класифікуються;
  •  забезпечувати розв’язання всього комплексу задач;
  •  забезпечувати простоту і автоматизацію процесу ведення класифікатора;
  •  ознаки, які використовуються в різних фасетах, не повинні повторюватися (принцип взаємного виключення фасетів);
  •  із усіляких ознак, які характеризують множину об'єктів класифікації, відбираються і фіксуються лише істотні, які забезпечують розв'язування конкретних економічних задач;
  •  лаконічність, чіткість і ясність класифікаційних ознак.

2.7 Оцінювання економічної інформації

2.7.1 Основні поняття теорії інформації

Теорія інформації – це наука яка вивчає кількісні закономірності, пов’язані з отриманням, передачею, обробкою та збереженням інформації. Ці властивості притаманні ІС, в якій здійснюється обмін інформацією між різними ланками системи. Передана інформація повинна бути певним чином «закодованою»- переведена на мову спеціальних символів та сигналів.

Одним із завдань теорії інформації є знаходження найбільш оптимальних методів кодування, які дозволяють передати задану інформацію за допомогою мінімальної кількості символів. Це завдання вирішується як за відсутності так і за наявності перешкод в каналі зв’язку. Другою задачею теорії інформації є знаходження перепускної властивості каналу зв’язку для передачі інформації без затримок та перешкод.

Як об’єкт, про який передається інформація, будемо брати систему X, яка випадковим чином може знаходитися в тому чи іншому стані. Для цієї системи  маємо певну ступінь невизначеності, яка залежить від кількості її можливих станів та ймовірних станів.

Як невизначена система застосовується спеціальна характеристика – ентропія Н(Х), яка обчислюється за формулою

,

де  М- математичне сподівання;

- ймовірність появи події .

Залежно від основи логарифма а маємо різні одиниці вимірювання ентропії (а=2- в бітах; а=10- в дитах; а=е – в натах). Перехід від однієї основи логарифму до іншої здійснюється за допомогою формули

.    Наприклад:

Основні властивості ентропії:

  1.  Вона дорівнює нулю, якщо одне з станів системи достовірне, а інші – недостовірні.
  2.  При заданій кількості станів вона набуває максимального значення за умови рівноймовірності цих станів  ().
  3.  Якщо декілька незалежних систем об’єднуються в одну, то їх ентропії додаються.

На практиці виникає потреба в знаходженні ентропії складної системи, об’єднавши дві чи більше простих систем. Під об’єднанням двох систем  Х,У розуміється складна система (Х,У), стан якої () подає усі можливі комбінації станів систем Х,У. Знайдемо ентропію складної системи:

Якщо системи Х та У незалежні, то  .

Для залежних систем маємо умовну ентропію системи У за умови, що система Х знаходиться в стані :

та середню або повну ентропію  системи У відносно Х:

 

Величина характеризує ступінь невизначеності системи У, яка залишилася після того, як стан системи Х повністю визначився.

Теорема. Якщо дві системи Х та У об’єднуються в одну, то ентропія об’єднаної системи дорівнює ентропії однієї з іі складових частин та додатку умовної ентропії другої частини відносно першої:

2.7.2 Ентропія та інформація

Кількість інформації будемо виміряти зменшенням ентропії тієї системи, для уточнення стану якої ці відомості призначені. Кількість інформації, здобутої при повному з’ясуванні стану деякої системи, дорівнює ентропії цієї системи. Тобто

.

Часткова  інформація, отримана від окремого повідомлення, за умови, що система Х знаходиться в стані ,знаходиться за формулою

.

Якщо всі можливі стани системи однаково рівноймовірні , то

.

Розглянемо систему з двома станами:

xi

x1

x2

pi

p1

p2

Для вимірювання інформації в двійкових одиницях можна умовно характеризувати її кількістю відповідей типу «так» або «ні», за допомогою яких можна здобувати таку саму інформацію. Максимальна інформація досягається за умови  p1=p2=1/2 і  Ix=1. Якщо інформація від будь-якого повідомлення дорівнює  n двійковим одиницям, то вона рівносильна інформації, яка надається n відповідями «так» або «ні» на питання, поставлені таким чином, що «так» або «ні» однакової ймовірності.

 Приклад. Дехто задумав ціле число від 1 до 8. Яку мінімальну кількість запитань типу «так» або «ні» треба поставити, щоб його вгадати?

Розв’язання. Знайдемо інформацію, яка знаходиться у повідомленні, яке число задумане. Всі значення Х від 1 до 8 рівноймовірні (р12=…=р8=1/8), тому. Мінімальну кількість питань, які треба поставити для знаходження задуманого числа, не більше ніж 3.

На практиці виникає потреба в спостереженні не над самою системою Х (вона є недосяжною для спостереження), а над іншою системою У, яка пов’язана з нею. Відмінність між системами Х  та У може бути двох видів:

1 Відмінність за рахунок того, що деякі стани системи Х не знаходять відображення в системі У.

2 Відмінність за рахунок помилок, які виникають  при вимірюванні параметрів системи Х  та при передачі повідомлень.

Кількість інформації про систему Х, яке дає спостереження над системою У, обчислимо за формулою

.

Це є повна ( або середня) інформація про систему Х, яка знаходиться в системі У. Інформацію  будемо називати повною взаємною інформацією, яка знаходиться у системах Х та У. Якщо Х та У незалежні, то  і . У випадку коли стан системи Х повністю відповідає стану системи У і навпаки, то  і

.

Знайдемо повну взаємну інформацію через ентропії об’єднаної системи та її складових:

.

Після певних перетворень, враховуючи вищеназване, маємо

 (1)

Приклад 1. Маємо дві системи  Х та У об’єднані в одну (Х,У). Ймовірність стану об’єднаної системи задано таблицею:

x1

x2

x3

y1

0,1

0,2

0

y2

0

0,3

0

y3

0

0,2

0,2

 

Знайти повні умовні ентропії  і  та повну взаємну інформацію .

Розв’язання.

Знайдемо ймовірності подій хi та уj: р1=0,1; р2=0,7; р3=0,2; r1=0,3; r2=0,3; r3=0,4

та отримаємо таблиці умовних ймовірностей Р(yj/xi) :

x1

x2

x3

y1

1

0,2/0,7

0

y2

0

0,3/0,7

0

y3

0

0,2/0,7

1

та Р(xi/yj)

x1

x2

x3

y1

0,1/0,3

0,2/0,3

0

y2

0

1

0

y3

0

0,2/0,4

0,2/0,4

;

,

,

,

Приклад 2. Ймовірність отримання кредиту в банку дорівнює 20%. Припустимо, що завчасно робиться прогноз з отримання кредиту. Прогноз отримання кредиту буває помилковим приблизно в половині всіх випадків, а прогноз неотримання кредиту є помилковим в одному випадку з десяти. Яка кількість інформації в бітах знаходиться в повідомленні про отримання кредиту ?

Розв’язання. Запишемо такі події: А1-отримання кредиту; А2- неотримання кредиту; В1- прогноз видачі кредиту; В2 - прогноз невидачі кредиту:

Р(А1)=0,2   Р(А2)=0,8  Р(А11)=0,5  Р(А12)=1/10.

Будемо використовувати формулу повної ймовірності:

.  

Маємо:


Знаходимо рішення системи Р(В1)=1/4  Р(В2)=3/4.

Для знаходження кількості інформації застосовуємо формулу (1)

Враховуючи, що Р(АВ)=Р(В)Р(А/В), маємо:

Р(А1 В 1)=Р(В1 )Р(А 11 )=1/8 ;   Р(А1 В2)=3/40;

Р(А2 В1)=1/8; Р(А2 В2)=27/40;

IYX =0,12 бітів.

Іноді необхідно оцінити часткову інформацію про систему Х, яка знаходиться  в окремому повідомленні, коли система У знаходиться в конкретному стані уj. Позначимо цю часткову інформацію . Враховуючи, що

, а також  (1)

маємо

Для знаходження часткової інформації про подію хi, яка знаходиться в події уj, необхідно застосовувати формулу

Таким чином, часткова інформація про подію, яка отримується при повідомленні про іншу подію, дорівнює логарифму відношення ймовірності першої події після повідомлення до його ймовірності до повідомлення. Ця інформація може бути як додатною так і від’ємною.

Приклад. В урні маємо 3 білих та 4 чорних кулі.  Витягли 4 кулі: 3 чорні та 1 білу. Знайти кількість інформації в бітах, яка знаходиться в спостережної події В відносно події А, наступна куля, яку  будемо витягати, буде чорною.

Розв’язання

 

2.7.3  Адекватність економічної інформації

При створенні інформаційних систем обробки даних оцінюють економічну інформацію на об'єкті управління. Це необхідно для визначення ресурсів ІС, розрахунку потреби в управлінських кадрах, добору корисних відомостей для управлінських рішень і т. ін.

У світі ідей науки про знакові системи - семіотики, адекватність інформації, тобто відповідність змісту образу відображуваному об'єкту може виявитися у трьох формах: синтаксичній, семантичній, прагматичній.

Синтаксична адекватність пов'язана зі сприйняттям формально-структурних характеристик відображення абстраговано від змістових та споживчих (корисних) параметрів об'єктів. На синтаксичному рівні враховується тип носія і спосіб подання інформації, швидкість її передачі та обробки, розміри кодів, надійність і точність перетворення цих кодів і т. ін. 

 Розмір даних у повідомленнях вимірюється кількістю символів (розрядів), узятих для цього повідомлення алфавіту. Дуже часто інформація подається числовим кодом у тій чи іншій системі числення. Одна й та сама кількість рядків у різних системах числення може передавати різну кількість (число) станів відображуваного об'єкта. Справді, якщо N=mn , де m – основа системи числення; n- кількість розрядів (символів) в повідомленні, то  N-кількість різноманітних відображуваних станів. Тому в різних системах числення один розряд має різну вагомість і відповідно змінюється одиниця вимірювання даних. Наприклад: повідомлення 10111011 у двійковій системі має розмір даних Vg=8 бітів, а повідомлення 275109 у десятковій системі має розмір Vg=6 дитів. У сучасних ЕОМ найпоширенішою одиницею вимірювання інформації є «байт», який дорівнює 8 бітам.

Розглянемо як приклад власну інформацію. Під власною інформацією будемо розуміти інформацію, яка знаходиться в даному конкретному повідомленні, яке дає одержувачу інформацію про можливість існування конкретного стану системи. Тоді кількість власної інформації, яка знаходиться в повідомленні Хi, знаходиться таким чином:

.

Власна інформація має наступні властивості:

  •  Вона невід’ємна.
  •  Чим менша ймовірність появи повідомлення, тим більше інформації воно містить.
  •  Якщо повідомлення має ймовірність, яка дорівнює одиниці, то інформація, що в ньому міститься, дорівнює нулю.
  •  Вона має властивість адитивності. Кількість власної інформації декількох незалежних повідомлень дорівнює їх додатку:

     .

Визначити кількість інформації на синтаксичному рівні неможливо без розгляду поняття невизначеності стану системи (ентропія системи). Здобування інформації про будь-яку систему завжди пов'язане зі зміною ступеня інформованості користувача про стан цієї системи.

Ступінь інформованості повідомлення визначається відношенням кількості інформації до розміру даних і характеризує лаконічність повідомлення:

.    

Зі збільшенням V зменшуються обсяги робіт з переробки інформації (даних) у системі.

Семантична адекватність виражає відповідність образу, знаку та об'єкту, тобто відношення інформації та джерела її виникнення. Виявляється семантична інформація за наявності єдності інформації (об'єкта) і користувача. Семантичний аспект передбачає врахування змісту інформації: на цьому рівні аналізуються ті відомості, які відображає інформація, розглядаються змістові зв’язки між кодами подання інформації. Семантичні міри кількості інформації загалом не можуть бути безпосередньо використані для вимірювання значеннєвого змісту, оскільки стосуються знеособленої інформації, яка не відображає змістового ставлення до об'єкта.

Для вимірювання значеннєвого змісту інформації (ії кількості на семантичному рівні) найбільшого визнання здобула тезаурусна міра.  Ідея цього методу була сформульована ще засновником кібернетики Н.Вінером і полягає в тому, що для розуміння та використання інформації її одержувач повинен володіти відповідним запасом знань.

Ю.І.Шнейдер пов'язує семантичні властивості інформації передусім зі здатністю користувача приймати відомості, що надходять, і використовує  поняття «тезаурус користувача». Тезаурус можна тлумачити як сукупність відомостей, що їх мають система, користувач.

Якщо індивідуальний тезаурус користувач Sк відображає його знання про даний предмет, то кількість інформації Іс , яке знаходиться в повідомленні, можна оцінити за допомогою ступеня зміни цього тезауруса під впливом даного повідомлення. Кількість інформації Іс нелінійно залежить від стану індивідуального тезауруса користувача, хоча зміст повідомлення  S є сталою величиною.

Залежно від співвідношення між значеннєвим змістом інформації S і тезаурусом користувача Sк змінюється кількість семантичної інформації Іс, яку сприймає користувач і яку він вносить далі до свого тезауруса. При Sк=0 користувач не сприймає, не розуміє інформації, що надходить; при Sк→ ∞ користувач усе знає, і тому інформація йому не потрібна. В обох випадках Іс=0.

Максимального значення Іс набуває при погодженні S з тезаурусом Sк,, коли інформація, що надходить, зрозуміла користувачеві і надає йому невідомі раніше (відсутні у його тезаурусі) відомості (рисунок 2.1).

Отже, кількість семантичної інформації у відомостях, кількість нових знань, що їх дістає користувач, є величиною відносною: одне й те саме повідомлення може мати значеннєвий зміст для компетентного і бути беззмістовним (семантичний шум) для некомпетентноro користувача.

При розробленні інформаційного забезпечення комп'ютерних систем потрібно погодити величини S і Sк так, щоб інформація, яка циркулює в системі, була зрозумілою, доступною для сприйняття і, крім того, найбільш змістовною S, тобто

S = Ic /Vg.

Зі збільшенням змістовності інформації зростає семантична пропускна здатність ІС, оскільки щоб одержати одні й ті самі відомості, необхідно обробити менший обсяг даних.

Прагматична адекватність відображає відповідність інформації цілям управління, які реалізуються на її основі. Прагматичні властивості інформації виявляються лише за наявності єдності інформації (об'єкта), користувача і мети управління. А.А.Харкевич пропонує брати за міру цінності інформації кількість інформації, яка необхідна для  досягнення поставленої мети. Цей підхід базується на статистичній теорії Шеннона і розглядає кількість інформації як приріст ймовірності досягнення мети. Кількість прагматичної інформації можна знайти за формулою

,

де p0- ймовірність досягнення мети до отримання інформації;

p1- ймовірність досягнення мети після отримання інформації.

Прагматична міра інформації означає корисність, цінність для управління. Ця міра величини відносна, і зумовлюється вона особливостями використання даної інформації у тій чи іншій системі.

Цінність інформації можна також вимірювати у тих самих одиницях, в яких вимірюється цільова функція управління системою. Наприклад: в інформаційній системі управління виробництвом цінність інформації визначається ефективністю здійснюваного на її основі економічного управління або приростом економічного ефекту функціонування системи управління, зумовленим прагматичними властивостями інформації:

Ib(y)=Eb(y)-E(y),

де Ib(y) - цінність інформаційного повідомлення b для системи управління у;

 E(y) - очікуваний економічний ефект функціонування системи управління у;

Eb(y) - очікуваний ефект функціонування системи за умови, що для управління буде використано інформацію, яка міститься в повідомленні b.

2.8 Кодування економічної інформації

2.8.1 Системи кодування економічної інформації

Методи кодування техніко-економічної інформації, які використовуються при створенні класифікаторів, безпосередньо пов'язані з методами класифікації.

Кодування призначене для формалізованого опису семантики (назв) різноманітних аспектів даних, які використовуються в управлінні народним господарством, найчастіше у вигляді цифрових кодів. Таке подання найприйнятніше для підвищення ефективності автоматизованої обробки економічної інформації.

Під кодуванням розуміють процес позначення первинної множини об'єктів або повідомлень набором символів заданого алфавіту на основі сукупності певних правил. Залежно від використаних символів розрізняють цифрові, літерно-цифрові та літерні коди. Кількість символів у алфавіті називають основою коду. Залежно від основи коду вони бувають двійковими, десятковими, шістнадцятковими і т. ін. Залежно від використаних правил кодування коди можуть бути змінної чи постійної довжини. Основною вимогою, яку ставлять до кодування, є однозначне подання кожного об'єкта кодованої множини, тобто кожному об'єкту множини має відповідати єдиний код.

Системою кодування називають сукупність методів і правил позначення об'єктів заданої множини. Система кодування характеризується ємністю - кількістю кодів, що різняться між собою, тобто комбінацій, використаним алфавітом коду і правилами утворення коду.

 Код характеризується довжиною, тобто кількістю використаних розрядів, структурою, яка відображає зміст окремих розрядів або груп розрядів коду.

 У процесі кодування вирішуються дві основні проблеми - забезпечення ефективності і надійність обробки інформації. Якщо вирішення першої проблеми найчастіше пов'язане з намаганням зменшити довжину коду, то при вирішенні другої доводиться вводити ту чи іншу інформаційну надмірність. Тому комплексне вирішення пов'язане з пошуком певного оптимуму.

У процесі кодування економічної інформації необхідно розв'язати три основних завдання: однозначного позначення (ідентифікації) кожного об'єкта заданої множини, кодування деякої сукупності властивостей (атрибутів) об'єкта і забезпечення інформаційної надійності або достовірності на всіх етапах кодування, передавання, зберігання і обробки даних.

Код будь-якого об'єкта (запис інформації про об'єкт) складається з ідентифікаційної частини, інформаційного блока, який містить набір кодів, що відповідають властивостям даного об'єкта, і додаткових розрядів або блоків, які забезпечують захист усього коду від можливих помилок.

Мета кодування номенклатур економічних даних полягає в тому, щоб подати інформацію в компактній і зручній формі. Нагадаємо, що процес кодування-це присвоєння умовних позначень різним об'єктам визначеної номенклатури за встановленими правилами на базі прийнятого для цього алфавіту, а сукупність правил, за якими присвоюються коди окремим об'єктам номенклатур, являють собою метод або систему кодування.

Розрізняють порядкову, серійну, систему повторення, розрядну (позиційну) і комбіновану системи кодування.

Порядкова система застосовується для кодування однозначних, стабільних і простих номенклатур. Наприклад: категорії персоналу, статті витрат, види платежів до бюджету тощо. Вона передбачає присвоєння об'єктам цифрових номерів у порядку їх розміщення в номенклатурі з натурального ряду чисел без пропуску номерів. При використанні цього методу кожний об'єкт класифікованої множини кодується за допомогою поточного номера.

Переваги даної системи - простота побудови кодів, мала значущість, густота записів.

Недоліки - не передбачається групування об'єктів за ознаками; з появою нових об'єктів даної номенклатури порушується прийнята класифікація; відсутність у коді будь-якої інформації про об'єкт і відносна складність автоматичної обробки інформації при підбитті підсумків за групами об'єктів.

Серійна система служить для кодування аналогічних простих номенклатур і передбачає присвоєння серій номерам об'єктам, виділених в окремі групи за якою-небудь ознакою. У межах кожної серії об'єктам присвоюються номери по порядку. При цьому в кожну серію обов'язково включаються резервні коди, які можна присвоювати новим об'єктам даної номенклатури.

Переваги — найбільш економічна за кількістю розрядів; містить необхідний резерв вільних номерів для нових об'єктів.

Недоліки - важко встановити оптимальну кількість вільних номерів; важко запам'ятовувати.

Система повторення використовує літерні або цифрові позначення, які безпосередньо характеризують об'єкт, який кодується, (наприклад, вага, розмір об'єкта тощо) або асоціативно зв'язані з ним деякі дані, такі, як місце розміщення, адреса тощо.

Коди повторення в чистому вигляді використовують рідко, але вони можуть входити в комбіновані коди. Код повторення можна застосовувати, наприклад, для позначення дат (рік, місяць, число), розрядів робітників і робіт, синтетичних і аналітичних рахунків тощо.

Переваги - легко запам'ятовуються, оскільки вони виражають ознаки, що склались внаслідок їх природної і логічної обумовленості.

Недоліки - вузькість застосування.

Розрядна (позиційна) система - застосовується для кодування складних багатозначних номенклатур: кожній класифікаційній ознаці відводиться певна кількість розрядів (позицій), яка залежить від кількості об'єктів у відповідному класифікаційному угрупованні. Така система відповідає ієрархічній класифікації. Розрядна система забезпечує чіткість і логічність кодів, чітке виділення кожної класифікаційної ознаки, зручність для машинної обробки інформації, але разом з тим вимагає збільшення розрядності коду. Крім того, позиційні коди часто характеризуються великою складністю побудови і відсутністю необхідної гнучкості при їх структурному утворенні.

За розрядною системою можна побудувати коди матеріальних цінностей, коди причин і винуватців браку, простоювань устаткування.

Коди двозначних номенклатур (причин і винуватців браку, простоювань устаткування тощо) іноді називають матричними, або шаховими.

Комбінована система базується на різних поєднаннях принципів кодування за всіма розглянутими системами. Вона призначена  для кодування великих багатозначних номенклатур, які характеризуються і підлеглістю, і незалежністю окремих класифікаційних ознак. Комбіновані коди при усій їх чіткості і логічності побудови мають найраціональнішу структуру, достатню гнучкість, її можна застосовувати як для ієрархічних, так і багатоаспектних номенклатур.

Незалежно від застосовуваної системи кодування коди номенклатур повинні бути передусім орієнтовані на машинну обробку інформації, мати по можливості мінімальну довжину, володіти достатньою надлишковістю і гнучкістю. Вони повинні служити не лише для економії пам'яті ЕОМ і пов'язаного з цим прискоренням обробки даних, але і для підвищення рівня автоматизації процесів обробки, до того ж повинні бути зручними для користувачів.

2.8.2 Методи кодування економічної інформації

При виборі методу кодування слід пам'ятати, що цей метод має забезпечувати:

  •  однозначне визначення об'єкта у межах заданої множини;
  •  необхідну інформацію про об'єкт;
  •  використання як алфавіту коду десяткової цифри, так і літер української абетки, що зручно для машинної обробки і обробки даних людиною;
  •  якомога меншу довжину коду, що спрощує заповнення документів, спрощує їх перевірку, зменшує кількість помилок, розміри машинної пам'яті і час обробки;
  •  достатній резерв незайнятих кодів, щоб можна було кодувати нові об'єкти й угруповання, не порушуючи структури класифікатора;
  •  можливість автоматичного контролю помилок, наприклад, внесенням до коду контрольного розряду.

При кодуванні сукупності властивостей об'єктів, тобто при створенні інформаційного блока застосовують два основних методи створення коду: послідовного кодування на основі використання ієрархічної класифікації і паралельного кодування на основі фасетної класифікації.

1 Послідовне кодування. Код угруповання створюється на основі коду угруповання попереднього рівня додаванням до нього ще одного розряду (або групи розрядів). В ієрархічній класифікації використовується послідовність угруповань під назвами «клас», «підклас», «група», «підгрупа» і для позначення класу можна використовувати одну цифру, для підкласу - дві і т.д. На кожному рівні розподілу може бути до десяти номенклатур. У кожній вітці ієрархічної класифікації використовується своя сукупність властивостей. Значення властивості, записаної на певному розряді коду у вигляді цифр (групи цифр), залежить від значення цифр на попередніх розрядах.

При використанні послідовного методу логічно будується код (кодова комбінація), який має велику інформативність. Він  дуже громіздкий і має складну структуру. Через негнучкість послідовного методу кодування його доцільно використовувати лише в тих випадках, коли техніко-економічна інформація змінюється у незначних розмірах або зовсім не змінюється протягом тривалого часу використання класифікаторів. Метод широко застосовується при розробленні загальнодержавних класифікаторів продукції, галузей і т. ін.

2 Паралельне кодування. При використанні фасетної класифікації кожне угруповання системи класифікації відповідає деякій сукупності значень властивостей об'єктів. При цьому кожне угруповання першого рівня поділу відповідає одному значенню, другого - значенню двох властивостей і т.ін. Для позначення кожної окремої ознаки незалежно використовується один або кілька розрядів коду. Структура коду сукупності властивостей відповідає фасетній формулі.

При застосуванні паралельного методу кодування на противагу послідовному значенню ознаки записане на будь-якому розряді коду не залежить від значень ознак, записаних на інших розрядах. Це дає змогу за конкретним кодом легко дізнатися, набором яких ознак описується розглядуваний об'єкт. Найчастіше ознака задається у вигляді кодової таблиці.

Паралельний метод кодування дає багатоаспектну класифікацію. Вона добре пристосована для машинної обробки і розв'язання різних економічних задач. Блокова побудова коду за фасетами спрощує його стандартизацію. До недоліків цього методу кодування належить менша інформативність порівняно з послідовним методом.

2.8.3 Задачі кодування повідомлень

Кодуванням називається відображення стану однієї системи за допомогою стану деякої іншої. Найбільш простим випадком кодування є випадок, коли обидві системи Х та У мають кінцеву кількість можливих станів.

Нехай маємо деяку систему Х ( наприклад, літери російської абетки), яка може випадковим чином прийняти один з можливих станів х1, х2,…,хn. Необхідно закодувати (відобразити) її за допомогою іншої системи У, можливі стани якої у12,…,уm. Якщо m<n, то неможливо кожен стан системи Х закодувати за допомогою одного-единого стану системи У. У даному випадку один стан системи Х відображається за допомогою певної комбінації (послідовності) стану системи У.

Одне й те саме повідомлення можна закодувати різними способами. Оптимальним (найвигіднішим) способом кодування є такий код, при якому на передачу повідомлень використовується мінімальний час. Якщо при передачі кожного елементарного символу використовується один і той самий час, то оптимальним буде такий код, при якому на передачу повідомлення заданої довжини буде використана мінімальна кількість елементарних символів.

Приклад

Необхідно закодувати двійковим кодом літери російської абетки  так, щоб кожній літері відповідала певна комбінація елементарних символів «0» та «1» і щоб середня кількість цих символів на літеру тексту була мінімальною.

Розв’язання.

Розглянемо 32 літери російської абетки. Якщо не розрізняти літери «ъ» та «ь», а також додати проміжок між словами «-», то для кодування залишається 32 символи.

Перший метод. Не змінюючи порядки букв, занумерувати їх по порядку, надаючи їм номери від 0 до 31, а потім перевести нумерацію в двійкову систему числення. Так, число 25=1*24 + 1*23 +0*22 +0*21 +1*20 . У двійковій системі числення число 25 дорівнює 11001 ( (25)10=(11001)2). Таким чином будемо мати такий код;              а ~ 00000; б ~ 00001; в ~ 00010; … я ~11110; «-» ~  11111. У цьому коді витрачається на зображення кожної літери рівно 5 елементарних символів.

Другий метод. Побудуємо інший код, в якому на одну літеру буде в середньому припадати менша кількість елементарних символів. Для цього необхідно знати частоти літер у російському тексті. У таблиці 2.1 літери розміщені у спадчому порядку.

Таблиця 2.1 - Розміщення літер за частотами 

Літера

Частота

Літера

Частота

Літера

Частота

Літера

Частота

«-»

0,145

р

0,041

я

0,019

х

0,009

о

0,095

в

0,039

ы

0,016

ж

0,008

е

0,074

л

0,036

з

0,015

ю

0,007

а

0,064

к

0,029

ъ ь

0,015

ш

0,006

и

0,064

м

0,026

б

0,015

ц

0,004

т

0,056

д

0,026

г

0,014

щ

0,003

н

0,056

п

0,024

ч

0,013

э

0,003

с

0,047

у

0,021

й

0,010

ф

0,002

Враховуючи табл.1, найбільш економічним буде код, в якому кожний елементарний символ буде передавати максимальну інформацію. У даному випадку інформація, яку дає цей символ, дорівнює ентропії системи і  вона є максимальною, коли два стани рівноймовірні.

Такий спосіб побудови коду відомий під назвою « коду Шеннона-Фено». Він полягає у тому, що символи, які кодуються, поділяються на дві приблизно однакові рівноймовірні групи. Для першої групи символів на першому місці  комбінації ставиться «0»; для другої групи – «1». Далі кожна група знову поділяється  на дві приблизно рівноймовірні підгрупи. Для символів першої підгрупи на другому місці ставиться «0», а для другої підгрупи – «1» і т.д.

Побудова коду Шеннона-Фено на основі таблиці1 наведена  в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 - Код Шеннона-Фено

Літера

Двійкове число

Літера

Двійкове число

Літера

Двійкове число

«-»

000

к

10111

ч

111100

о

001

м

11000

й

1111010

е

010

д

110010

х

1111011

а

0101

п

110011

ж

1111100

и

0110

у

110100

ю

1111101

Продовження табл.2.2

т

0111

я

110110

ш

11111100

н

1000

ы

110111

ц

11111101

с

1001

з

111000

щ

11111110

р

10100

ъ ь

111001

э

111111110

в

10101

б

111010

ф

111111111

л

10110

г

111011

 

Так, за допомогою коду таблиці 2.2 слово «теория» в двійковому коді має вигляд: 0111 010 001 10100 0110 110110.

Цей принцип кодування може бути застосований у тому випадку, коли помилки при кодуванні та при передачі повідомлень практично неможливі.

Третій метод. Враховуючи, що при об’єднанні залежних систем сумарна ентропія менша суми ентропій окремих систем, то інформація, яка передається відрізком пов’язаного тексту, завжди менша, ніж інформація, на один символ помножена на число символів. Враховуючи це, можна побудувати більш економічний код, якщо не кодувати окремо кожну літеру, а кодувати цілі блоки з літерів. Ці блоки необхідно розміщувати в порядку зменшення частот, і здійснювати кодування за допомогою коду   Шеннона-Фено.

Знайдемо середню інформацію, яка припадає на один символ, та порівняємо її з максимально можливою інформацією, яка дорівнює двійковій одиниці. Для цього знайдемо середню інформацію, яка знаходиться в одній літері тексту, що передається (ентропію на одну літеру):

 

Враховуючи дані таблиць 2.1 та 2.2, знайдемо середню кількість елементарних символів на літеру:

nсер.=3*0,145+3*0,095+4*0,074+…+9*0,002=4,45.

Знайдемо інформацію на один символ:

перший метод:

другий метод

Таким чином, код, знайдений другим методом, є наближеним до оптимального.

2.8.4 Методи контролю правильності заповнення і переносу даних з первинних документів

Проектування процесів контролю правильності заповнення і переносу даних з первинних документів пов'язане із знанням методів забезпечення достовірності інформації в економічній інформаційній системі.

Більшість методів контролю базується на введенні і використанні надлишковості розрядів, реквізитів, записів. Можна застосовувати двократну і природну надлишковість.

Надлишкові розряди розраховуються згідно з визначеним алгоритмом перетворення значень контрольованого числа і записуються разом з контрольованим числом. Прикладом такого методу може служити контроль за модулем. Надлишкові реквізити є функцією від маніпулювання сукупністю контрольованих реквізитів. Переважно використовується операція підсумовування. Одержана контрольна сума записується у спеціально відведеній графі.

Надлишкові записи містять контрольну інформацію, що стосується блока записів або файлів загалом (наприклад, балансовий контроль).

Двократна надлишковість утворюється під час повторного переносу даних на машинний носій з подальшим порівнянням результатів, а природна - базується на розумно передбачуваних значеннях контрольованих реквізитів. До них належать контроль за модулем і контрольне підсумовування.

Контроль за модулем. Для розрахунку контрольного розряду широко використовують методи контролю за модулем 9,10,11,13. Їх суть у тому, що спочатку визначається сума S розрядів коду (сума добутків Пі, одержаних при множенні кожного розряду Рі на його вагу, або порядковий номер nі у коді, тобто Пі = Рі*nі), потім її ділять на вибраний модуль m і одержаний залишок d від ділення віднімають з того самого модуля. Одержана різниця R = m - d (або її молодший розряд) у вигляді контрольного розряду приписується до коду справа.

Приклад. Розрахувати контрольний розряд числа 24856 за модулем 9:

S= 2*5 + 4*4 + 8*3 + 5*2 + 6*1 = 66,

S/m = 66/9 = 7 (3), тобто (d=3),

R=m-d=9-3=6.

Отже, число з контрольним розрядом 248566. При вводі таких кодів в ЕОМ програмним шляхом виконуються необхідні контрольні обчислення.

Контрольне підсумовування можна організувати за рядком або графою документа.

Контрольна сума-це сума усіх цифрових реквізитів в контролюючій послідовності. Визначається вона до переносу даних на машинний носій вручну за допомогою калькуляторів. Прикладом може служити пошук контрольних сум для нижченаведеного документа:

Цех

Табельний номер

Код деталі

Кількість

Контрольна сума

01

1000

202

30

1233

01

1000

103

10

1114

01

1000

301

20

1322

Після переносу даних на машинні носії контрольну суму знову підраховують, але вже за допомогою програми. Незбіг контрольних сум, підрахованих вручну і автоматично, свідчить про помилковий рядок. Використовуючи контрольну суму за графою документа, аналогічно можна виявити місцезнаходження помилки.

Досить часто в бухгалтерських розрахунках застосовуються надлишкові записи, які характеризують документ в цілому. До таких методів належить балансовий контроль. Припустимо, необхідно видати користувачу відомість такого змісту:

П.І.П/б

Табельний номер

Заробітна плата

Утримано

До видачі на руки

А

100

300,00

102,00

198,00

В

101

105,00

12,50

92,50

С

102

175,50

19,25

157,25

581,50

133,75

447,75

Контроль полягає в обчисленні і порівнянні сум:

581,50-133,75 = 447,75.

До методів, що базуються на природній надлишковості, належать :

метод перевірки границь (метод "вилки");

метод довідника;

метод перевірки структури коду;

метод перевірки сум і добутків.

Метод перевірки границь можливий, якщо множина дозволених значень контрольованого реквізиту знаходиться в деяких границях заборонених значень, тобто

АminА ≤ Аmax .

Допустимо, значення реквізиту "код складу" знаходиться в діапазоні від 1 до 12. Тоді контроль організується за допомогою правила вигляду: 1 ≤код складу ≤  12.

Метод ефективний, якщо значення контрольованого реквізиту розміщені рівномірно на числовій осі.

Метод довідника базується на спеціально створених таблицях, де розміщуються правильні коди реквізитів (наприклад, коди постачальників). Під час контролю відбувається звертання до таблиці-довідника з метою пошуку контрольованого коду. Якщо такий код знайдений, вважається, що помилка відсутня.

При методі перевірки структури коду використовують окремі його розряди. Наприклад, п'ятирозрядний табельний номер має таку структуру:

1-й розряд - номер цеху;

2-й – 5-й розряди - номер робітника в цеху.

Якщо на підприємстві три цехи, то можна використати перший розряд для контролю шляхом порівняння його з цифрами 1, 2 або 3.

Метод перевірки сум і добутків передбачає наявність у документі, який вводять, сум і чисел, які складають ці суми. Таке саме відбувається з добутками. Припустимо, в документі зазначена кількість поставлених матеріалів за кварталами. Кількість за рік повинна дорівнювати сумі поставок за квартали.

Існують також методи автоматичного виправлення помилок. Вони базуються на розв'язанні системи рівнянь, кількість яких дорівнює сумі рядків і стовпців документа. Інформаційні елементи складаються з двох частин: власне, код реквізиту і його контрольного розряду (розраховується за модулем).

На сьогодні існують програмні системи, які забезпечують введення і контроль даних. Здебільшого ці пакети контролюють формат реквізиту, наявність заборонених символів, значення надлишкових розрядів, діапазон значень, номенклатуру значень за довідником, підсумкові суми.

Всі розглянуті вище методи контролю достовірності інформації реалізуються винятково програмним шляхом. Ті ж методи, які не вимагають цього, виконуються вручну на основі інструкцій. Наприклад, контроль правильності заповнення первинних документів.

2.9 Категорії класифікаторів, порядок їх розроблення, упровадження та ведення

2.9.1 Методика виконання робіт з класифікації та кодування даних

Розроблення кодів - це складний процес проектування, який включає розроблення завдання на побудову класифікаторів, підготовку методичних матеріалів з їх проектування, збір і підготовку вхідних даних і, нарешті, безпосереднє складання, апробування, коригування і затвердження конкретних кодів.

Проектування кодів виконується в певній послідовності:

  1.  визначається номенклатура кодованих ознак;

складаються списки (картотеки) назв об'єктів кожного класифікаційного угруповання;

систематизується кожна номенклатура із врахуванням прийнятої системи класифікації;

вибирається найраціональніша система кодування, тобто визначаються правила запису коду;

  1.  кожному елементу номенклатури присвоюється кодове позначення (код);

остаточно оформляються закодовані номенклатури у вигляді спеціальних кодових книг (кодифікаторів).

Насамперед повинні бути вивчені особливості, визначена номенклатура кодованих об'єктів, її динамічність, глибина класифікації. При цьому ознаки класифікації кожної номенклатури повинні бути пов'язані з класифікаторами інших номенклатур для забезпечення єдності їх використання на усіх ділянках обробки даних.

Систему кодування вибирають на основі побудови різних можливих варіантів і оцінки їх ефективності. Така оцінка виконується за критеріями технічної ефективності. Основними критеріями можуть служити: об'єм пам'яті ЕОМ, необхідної для розміщення кодифікатора, ємність кодифікатора, степінь надлишковості, заповнюваності тощо.

Після вибору системи кодування збираються і готуються вхідні дані, необхідні для безпосереднього складання систематизованого зведення назв класифікаційних угруповань і окремих елементів номенклатур, а також їх кодових позначень. На цьому етапі контролюються і впорядковуються дані за відповідними класифікаційними ознаками, їх ідентифікація і послідовне заповнення позицій кодифікатора, який іноді можна будувати в кількох варіантах.

Одночасно з безпосереднім складанням кодифікаторів розробляється система їх ведення, призначена для актуалізації кодифікаторів, їх коригування в централізованому порядку з нагромадженням інформації про зміни, а також для оперативного повідомлення користувачів про внесені доповнення і зміни.

Складені класифікатори експериментально перевіряють, внаслідок чого визначаються їх коректність, пристосованість до розв'язання конкретних задач управління в умовах машинної обробки даних; при цьому можна виявити певні недоліки, які усуваються внесенням відповідних корективів. Після апробації і коригування класифікатори затверджують і вводять в дію.

2.9.2 Класифікатори економічної інформації

Класифікатор — це документ, що являє собою зібрання кодів і найменувань класифікаційних об'єктів та їх угруповань. Позиція класифікатора містить, як правило, найменування об'єкта і його код.

Щодо кожного класифікатора важливо визначити його призначення та сфери дії. Класифікатор може бути призначений:

а)для первинного кодування об'єктів, процесів і т.ін. під час підготовки даних для машинної обробки. У такому разі він використовується як довідник, а отже, упорядковується здебільшого за найменуванням об'єктів;

б)для автоматизованої обробки даних. Тобто йдеться про застосування класифікатора під час внутрішньої машинної обробки даних, їх видачі користувачеві і т.ін. Упорядковані такі класифікатори найчастіше за кодами об'єктів;

в)для передавання інформації каналами зв'язку.

За сферою дії розрізняють класифікатори:

а)особисті - особистого користування:

б)локальні - використовувані під час розв’язування задачі чи комплексу задач у системі;

в)галузеві- застосовувані в установах та на підприємствах однієї галузі;

г)загальнодержавні - обов’язкові для використання в усіх установах та на підприємствах держави.

Згідно з установленими категоріями науково-технічної документації загальнодержавні класифікатори за статусом їх затвердження та застосування прирівнюються до державних стандартів, галузеві-до галузевих стандартів, класифікатори підприємств - до стандартів підприємств.

Загальнодержавні класифікатори ТЕІ мають затверджуватися Держстандартом України і обов'язково застосовуватися при обміні інформацією між системами управління різних міністерств або відомств.

Галузеві (відомчі) класифікатори затверджуються відповідними міністерствами (відомствами) країни і застосовуються при обміні інформацією між об'єднаннями, підприємствами та організаціями, підпорядкованими міністерству або відомству.

Класифікатори підприємств затверджуються керівництвом підприємств і застосовуються при організації інформаційної взаємодії всередині підприємства.

Впровадження загальнодержавних класифікаторів ТЕІ передбачає або зміну класифікаторів, використовуваних у межах окремих систем, загальнодержавними, або застосування перекодувальних таблиць, що встановлюють відповідність кодів загальнодержавних і внутрішньосистемних класифікаторів на вході і виході системи, тобто при організації інформаційної взаємодії систем.

Впровадження загальнодержавних класифікаторів передбачає їх використання при кодуванні реквізитів форм економічних документів і кодування всіх номенклатур, використовуваних при виконанні економічних розрахунків.

При проведенні робіт з класифікації та кодування передбачається таке:

1 Забезпечення інформаційної сумісності інформаційних систем обробки даних, що взаємодіють у різних галузях і на різних рівнях управління народним господарством, та підвищення ефективності їх функціонування.

2 Забезпечення упорядкованості, систематизації та уніфікації ТЕІ і її формалізованого опису за допомогою кодів класифікаторів, установлення однозначності і несуперечливості назв об'єктів ТЕІ.

3 Створення умов для ефективної автоматизованої обробки даних за рахунок використання комплексу класифікаторів ТЕІ як при розв'язуванні задач усередині окремої системи, так і при взаємодії систем різного призначення або рівня.

4 Розвиток робіт зі стандартизації, уніфікації, агрегування, усунення, дублювання розроблень і скорочення невиправданої різноманітності номенклатур продукції та інших видів ТЕІ.

5 Організація і проведення робіт з міжнародного співробітництва в галузі класифікації та кодування.

2.9.3 Розроблення та ведення класифікаторів

При організації інформаційної взаємодії комп'ютерних інформаційних систем різних галузей або рівнів управління по змозі намагаються максимально використати загальнодержавні класифікатори для описання одних і тих самих об'єктів або їх властивостей. При використанні в системах різних категорій класифікаторів слід застосовувати перекодувальні таблиці, а для переходу від одного класифікатора до іншого на рівні угруповань - алгоритми агрегування та дезагрегування.

У практиці розроблення та організації використання класифікаторів вирізняють ряд стадій:

  •  організація розроблення класифікатора, складання та затвердження технічного завдання;
  •  складання та затвердження методики розроблення класифікатора;
  •  розроблення проекту класифікатора та розсилання його на відгук;
  •  обробка відгуків, редагування класифікатора, експериментальна перевірка;
  •  затвердження і реєстрація класифікатора;
  •  видання класифікатора;
  •  організація ведення класифікатора;
  •  упровадження класифікатора.

Основними вимогами, що ставляться до класифікатора, є склад класифікованої множини, перелік кваліфікаційних ознак, обрані методи класифікації та кодування, взаємозв'язок з іншими класифікаторами.

Вимоги до класифікатора визначаються на основі вивчення форм документів, розв'язуваних економічних задач, аналізу чинних методів класифікації та кодування, а також вітчизняних і зарубіжних класифікаторів, які охоплюються розглядуваною класифікованою множиною. Ці вимоги з зазначенням сфери дії класифікатора вносять до технічного завдання.

Упровадження загальнодержавних класифікаторів ТЕІ передбачає або заміну класифікаторів, використовуваних у рамках окремих систем, загальнодержавними, або застосування перекодувальних таблиць, що встановлюють відповідність кодів загальнодержавних і внутрішньосистемних класифікаторів на вході і виході системи, тобто при організації інформаційної взаємодії систем.

З метою обліку, уніфікації та скорочення кількості класифікаторів ТЕІ, що використовуються в ІС обробки даних, затверджені в установленому порядку класифікатори підлягають реєстрації.

У процесі розроблення комплексу класифікаторів постала потреба їх ведення. Система ведення класифікаторів - це сукупність служб, засобів і методів, які забезпечують підтримку класифікаторів в актуальному стані та інформаційне забезпечення абонентів.

Основна мета створення системи ведення класифікаторів була визначена як оперативне забезпечення повною та вірогідною інформацією, яка міститься в класифікаторах, інформаційних систем управління різного рівня, а також підприємств і організацій країни. Отже, система ведення класифікаторів - це складна інформаційна система, основні завдання якої такі:

  •  створити інформаційні масиви у вигляді еталонних і контрольних примірників класифікаторів;
  •  присвоїти коди та назви новим об'єктам і угрупованням та внести зміни до відповідних класифікаторів;
  •  повідомити абонентам системи ведення про зміни, які виникли в класифікаторах;
  •  надати інформаційні послуги користувачам за їх запитами на основі чинних класифікаторів;
  •  удосконалити класифікатори і змінити ознаки класифікації при зміні характеру розв'язуваних задач;
  •  організувати взаємодію служб і органів у складі загальнодержавної служби ведення.

Отже, ведення класифікаторів ТЕІ має передбачати створення еталонів і контрольних примірників класифікаторів, внесення до них змін і доповнень (з метою забезпечення достовірності та повноти інформації, що міститься в них, класифікації і кодування в класифікаторах нових об'єктів, удосконалення класифікаторів) і забезпечення інформацією за класифікаторами абонентів-користувачів.

Ведення класифікаторів може відбуватися вручну і за допомогою обчислювальної техніки. В останньому випадку створюються автоматизовані системи ведення класифікаторів. При автоматизації процесів ведення однією з найважливіших проблем, що виникають при створенні системи ведення загальнодержавних класифікаторів, є вибір інформаційно-пошукової мови. Критеріями при виборі цієї мови можуть бути оперативність розв'язування задач ведення класифікаторів на ЕОМ. Задачі, які виникають при веденні класифікаторів, охоплюють задачі пошуку угруповань і окремих об'єктів класифікатора, автоматичного кодування і декодування кодових комбінацій, а також деякі із задач автоматичної класифікації. Як пошукову мову природно використовувати мову класифікаторів. Що ж до алгоритмів розв'язування задач автоматизації процесів ведення, то їх доцільно безпосередньо пов'язувати з методами кодування, застосовуваними в класифікаторі.

2.9.4 Єдина система класифікації та кодування техніко-економічної інформації

Існує стійка тенденція проникнення класифікації та кодування в різні сфери людської діяльності. Це кодування продукції й товарів згідно з єдиною системою штрих-кодів, запровадження реєстраційних номерів для автотранспорту та іншої техніки, номерів паспортів, реєстраційних номерів платників податків і т.ін. Більше того, завдяки кодуванню і створенню єдиної електронної мережі передавання й обробки інформації принципово вимагає можливість лише один раз ідентифікувати особу в системі, а далі виконувати обмін даними за її кодом у різних функціональних системах - медичних, адміністративних виробничих, юридичних і т.ін.

При розв'язуванні економічних задач слід забезпечити їх порівнюваність та можливість використання цих результатів для розв'язування інших задач. Цього можна досягти за наявності єдиних систем угруповань, здобутих за єдиними класифікаційними ознаками.

Такі проблеми вирішують створенням Єдиної системи класифікації та кодування техніко-економічної інформації (ЄСКК ТЕІ), яка існує на рівні держави. Вона містить у собі комплекс загальнодержавних класифікаторів техніко-економічної інформації (КТЕІ), автоматизовану систему (АС) їх ведення та нормативні документи (НД) з їх розроблення та ведення. Створенням ЄСКК керує Держстандарт України. ЄССК містить понад 20 класифікаторів, які можна поділити  на чотири групи:

1) класифікатори інформації про трудові та природні ресурси, професії робітників і посади службовців за категоріями, спеціальностями, освітою і т.п.;

  1.  класифікатори інформації про продукти праці, виробничу діяльність та послуги, промислову та іншу продукцію, роботи й послуги в різних сферах;
  2.  класифікатори інформації про структуру народного господарства і адміністративний поділ, підприємства, організації, галузі народного господарства  і т.д.;
  3.  класифікатори управлінської інформації та документації, позначення одиниць вимірювання, техніко-економічних показників, стандартів тощо.

 Приклад 1. Розглянемо Державний класифікатор продукції та послуг.

Він має таку структуру:

Фкп=ХХ+Х+Х+Х+Х+0000+К:В…,

де: перші два знаки  означає клас; третій знак - підклас; четвертий – групу; п’ятий –підгрупу; шостий – вид; К – контрольний розряд; В…- блок найменувань.

Так код 021124 означає:

02  - нафтопродукти;

021 - нафтопродукти світлі;

0211 - бензин;

02112 - бензин автомобільний;

021124 – бензин автомобільний марки А-72.

 Приклад 2. Розглянемо рахунок аналітичного  обліку.

Структура рахунків аналітичного обліку визначена Національним банком України. Згідно із встановленою структурою нумерацію рахунків аналітичного обліку кожен банк розробляє самостійно. Структура аналітичного рахунку має вигляд:

АААА К ВВВВВВВВВ.

Сегмент 1 (АААА) містить номер балансового синтетичного рахунку (4 цифри), що визначає Національний банк України у плані рахунків бухгалтерського обліку.

Сегмент 2 (К) містить одну цифру - ключовий розряд, що є контрольним ключем до рахунку і визначається для кожного аналітичного рахунку окремо. Алгоритм розрахунку ключового розряду встановлює Національний банк України. Контрольний (ключовий) розряд призначений для перевірки достовірності номера рахунку та захищає інформацію від суб'єктивних помилок користувача при внесенні даних. До розрахунку ключового розряду входять сегменти 1,2,3 номера рахунку і код МФО банку. Розглянемо обчислення контрольного розряду за рахунком 1210В728011234-для банку, код МФО якого 300001.

Записуємо рахунок, для якого необхідно обчислити контрольний розряд, у такому вигляді: 30000 1210К728011 2 3 4.

Множимо його порозрядно на число 13713 371 371 371 371 37, причому в результат пишемо тільки одиничні розряди, відкидаючи вищі, (поки що беремо К = 0):

300001210 К728011234,

137133713 7 137137137,

300003410 0 766037298.

Отримані цифри додаємо:

3+0+0+0+0+3+4+1+0+0+7+6+6+0+3+7+2+9+8 = 59.

Додаємо до цієї суми кількість знаків рахунку (у даному прикладі -  14): 59+14 = 73.

Останній розряд отриманої суми множимо завжди на "7": 3*7=21.

Останній розряд отриманої суми " 1" і є контрольним розрядом К для рахунку 1210К728011234 (12101728011234).

Сегмент З (ВВВВВВВВВ) – задає, власне, номер аналітичного рахунку, формат якого або систему кодування банківська установа визначає самостійно. Як правило, сегмент 3 може бути складеним з двох сегментів ЕЕЕЕЕЕ - коду клієнта - контрагента та ССС - специфікації або порядкового номера рахунку. У найпростішому випадку сегмент 3 може містити порядковий номер клієнта - контрагента і довжина рахунку в такому випадку буде меншою, ніж 14 знаків.

Виняток становлять рахунки бюджету та державних позабюджетних фондів України, для яких порядок формування номерів рахунків ведеться за окремою схемою, запропонованою Національним банком України.

Приклад 3. Розрахунок контрольного числа коду. В загальнодержавних класифікаторах контрольне число коду об’єкта є однорозрядним і розраховується за модулем  11. Суть методики розрахунку контрольного числа така. Кожному розряду, починаючи із старшого, присвоюється вагомість у вигляді послідовних чисел натурального ряду.

Розряд коду di

d1

d2

d3

d4

d5

d6

Вагомістьрозряду wi

1

2

3

4

5

6

Далі контрольне число обчислюється за формулою

,

де - ціла частина від ділення на 11.

Контрольне число має один розряд К=0,1,2,...,9. Якщо при розрахунку К одержують залишок, що дорівнює 10, то для забезпечення однорозрядного контрольного числа необхідно зробити його повторний розрахунок, застосовуючи іншу послідовність вагомості.

 

ЄСКК ТЕІ передбачає використання і ведення:

  •  загальнодержавних класифікаторів техніко-економічних показників (ЗКТЕП);
  •  системи позначення органів державного управління (СПОДУ);
  •  класифікаторів промислової та сільськогосподарської продукції (ЗКП);
  •  системи визначення об'єктів адміністративного поділу (СПАТО);
  •  класифікаторів галузей народного господарства (ЗКГНГ);
  •  класифікатор підприємств та організацій (ЗКПО);
  •  системи позначення одиниць вимірювання тощо.
  •  ЄСКК забезпечує:
  •  обмін даними між різними рівнями управління народним господарством;
  •  узгодження техніко-економічних показників;
  •  можливість агрегування даних на різних рівнях управління;
  •  максимальну автоматизацію всіх технологічних операцій обробки інформації.

Отже, ЄСКК являє собою комплекс взаємозв'язаних класифікаторів ТЕІ, пристосованих до безпосередньої обробки засобами обчислювальної техніки з автоматизованою системою ведення цих класифікаторів. ЄССК складається з науково-методичних і нормативно-технічних документів для ведення, розроблення та впровадження, а також організацій і служб, які виконують роботи з класифікації та кодування.

ЄСКК ТЕІ охоплює широкий аспект об'єктів, інформацію про які використовують при управлінні народним господарством. Перелік об'єктів ТЕІ, які відповідають класифікаційній множині класифікаторів, і визначає їх види, охоплює продукцію, що випускається в країні, структурні та адміністративні одиниці народного господарства (галузі, міністерства, відомства, об'єднання, підприємства, установи), адміністративно- територіальні одиниці, трудові ресурси і види діяльності, природні ресурси, документацію тощо. Особливим видом об'єктів у цьому переліку є техніко-економічні показники, які відображають діючий і плановий стан економіки.

Основною метою створення ЄСКК ТЕІ є стандартизація інформаційного забезпечення процесів управління народним господарством на основі застосування засобів обчислювальної техніки.

2.9.5 Науково-методичні основи класифікації та кодування ТЕІ

Напрям, пов'язаний із розробленням науково-методичних основ класифікації і кодування ТЕІ, є визначальним. У цьому напрямі можна вирізнити три групи досліджень, які вирішують проблеми розроблення окремого класифікатора, створення комплексу взаємозв'язаних класифікаторів, розроблення локальних засобів описання і моделювання даних складної структури.

У першій групі робіт можна виділити дослідження, пов'язані з вибором оптимальних методів класифікації і кодування, вибором первинної множини і структурних характеристик класифікатора на основі сукупності критеріїв, запропонованих для оцінювання варіантів. Тут же розглядаються й найприйнятніші способи побудови назв об'єктів класифікації та угруповань, а також методи забезпечення достовірності (вірогідності) при кодуванні інформації в класифікаторі.

До другої групи досліджень можна віднести дві основні проблеми: забезпечення поєднання (комбінацій) класифікаторів різного рівня (загальнодержавні, галузеві підприємства) для окремої множини (продукція, професія тощо), забезпечення взаємозв'язку комплексів одночасно використовуваних класифікаторів, які охоплюють різні види ТЕІ. Ця група робіт - одна із найважливіших у ЄСКК ТЕІ.

Третя група досліджень, що почалася зі створення мовних засобів описання техніко-економічних показників (з появою технології баз даних і в результаті інтеграції даних), були зумовлені необхідністю моделювання і описання даних складної структури, започаткувала потужний напрям, пов'язаний з розробленням методів проектування оптимальних структур баз даних для різних рівнів подання. Роботи в галузі ЄСКК ТЕІ, які межують з цією новою технологією, були пов'язані з дослідженням особливостей застосування класифікаторів при описанні семантики даних і виявилися, з одного боку, у розроблення словникових баз метаданих (таких, що об'єднують сукупність класифікаторів, на метарівні), а з іншого - в організаціі автоматизованого ведення класифікаторів на основі використання СУБД і технології баз даних.

2.10 Штрихове кодування інформації

Для ефективного управління виробництвом, якістю і процесом обліку необхідний своєчасний і точний контроль за продукцією. Засобом, що дозволяє прослідкувати шлях виробу від зберігання його на складі до реалізації, є ідентифікація.

Ідентифікація-це встановлення типу і призначення виробу на основі набору впорядкованої інформації, яка використовується для виявлення всіх існуючих характеристик, що означають унікальність вибору, тобто відрізняють його від усіх інших виборів.

Потягом останніх років дістали великого поширення технології автоматичної ідентифікації на базі комп’ютерної техніки:

  •  штрихове кодування;
  •  радіочастотні системи;
  •  оптичне розпізнавання знаків;
  •  введення з голосу даних у комп’ютер тощо.

Штрихове кодування винайшов Давид Коллінз (США) у 1970 році. Маркування має бути простою і доступною операцією, мати мінімальну кількість необхідної інформації. При цьому ставилися необхідні умови: маркування має легко і безпомилково читатися за допомогою відносно простих надійних, доступних за ціною технічних засобів, що мають включатися як елемент у технологічний процес обробки інформації, зокрема й засобами обчислювальної техніки.

З часом штрихове кодування як тип автоматизованої ідентифікації товарів і послуг за допомогою оптичного зчитування інформації дістало надзвичайно великого поширення як елемент процесу обліку, контролю та управління рухом одиниць обліку та електронної обробки даних. В Україні штрихове кодування товарів було введено Постановою Кабінету Міністрів від 29 травня 1996 р. №574 з метою створення умов для впровадження в Україні інформаційних технологій автоматизованої ідентифікації та електронного обміну даними і створення інформаційної бази для контролю та управління товарно-грошовим обігом в державі.

У серпні 1996 р. Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України затвердило положення про штрихове кодування товарів. Кодування товарів та одиниць обліку підприємницької діяльності здійснюється Асоціацією товарної нумерації України. Розроблені Державні стандарти України та Керівний нормативний документ зі штрихового кодування та електронного обміну інформацією.

Штрихове кодування грунтується на застосуванні двійкової системи числення: інформація запам'ятовується як послідовність нулів і одиниць, причому широкі смуги (темні чи світлі) означають 1, вузькі – 0. Тому штриховий код являє собою послідовність смуг: світлих чи темних, вузьких чи широких, нанесених на різні носії інформації (папір, плівка, кераміка, пластмаса тощо).

Зараз застосовуються кілька видів штрихових кодів.

У США та Канаді застосовується код UPC, тому українські товари, що поставляються в ці країни, повинні мати даний код.

На основі коду UPC в Європі створена Міжнародна система товарної нумерації EAN. Система EAN - це міжнародний стандарт для ідентифікації товарів, послуг та розміщення, автоматизованої ідентифікації на основі штрихових кодів та електронного обміну даними – EDI (Electronic Data Interchange). Код EAN – це набір цифр від 0 до 9 і є різновидом коду UPC.

Система EAN базується на трьох основних технологіях:

  •  ідентифікаційних номерах (коди EAN) - ідентифікують товари, послуги і розміщення та є ключами доступу до інформації;
  •  штрихових кодах EAN - дозволяють автоматизувати введення, відображення та зчитування як ідентифікаційних номерів, так і іншої інформації стосовно до товарів;
  •  стандартів EAN для EDI - EANCOM - забезпечує електронний обмін даними (документами) між діловими партнерами у стандартизованому форматі.

Ці технології створено для підвищення ефективності ділових процесів у виробництві, розподілі і продажу товарів та наданні послуг. Застосування системи EAN стосується в першу чергу автоматизації касових операцій, операцій відвантаження та приймання товарів, інвентаризації, автоматичного замовлення та аналізу продажу.

Ідентифікаційні номери EAN є унікальними в світовому масштабі, багатогалузевими, мають контрольний розряд для гарантування точності зчитування. Унікальність дозволяє партнерам в усьому світі використовувати для ідентифікації код EAN одиниці власного обліку. Інформація стосовно до товарів, послуг і розміщення підтримується в базах даних і не є складовою частиною самого номера, що дозволяє легко і швидко її поповнювати, змінювати, а також використовувати.

В Україні застосовуються кілька видів штрихових кодів EAN:

  •  EAN/UPS - застосовується для маркування одиниць обліку, що обліковуються через касові апарати;
  •  ITF - штрихкодова символіка, застосовується для маркування товарів, які не призначені для проходження через касові апарати. Більш придатна для друку на носіях поганої якості (транспортних упаковках, гофрокартонних тощо);
  •  UCC/EAN-128 - сучасний, найбільш досконалий, компактний та надійний алфавітно-цифровий код для кодування алфавітно- цифрової інформації, що дозволяє доповнювати одні дані іншими, пов'язуючи їх в один символ. Код не має фіксованої довжини. Додатково до основної функції, пов'язаної з ідентифікацією товарів, код забезпечує стандартизацію даних про терміни придатності товарів, ідентифікацію партій і серії товарів, ідентифікацію окремих транспортних одиниць, одиниць і точності вимірювання, шифрів місць походження, а також стандартизацію іншої інформації, якою підприємства обмінюються між собою;
  •  EAN-13 - тринадцятирозрядний код, що застосовується для одиниці постачання, що містить різні товари. Структура коду: перші три цифри, як правило, означають країну-виробника, наступні чотири цифри – код підприємства-виробника, далі п’ять цифр - код продукту, остання цифра - контрольне число. Контрольне число використовується для перевірки достовірності зчитування попередніх цифр коду системою сканування. Контрольний розряд  можна визначити за допомогою таких математичних дій: 1- додаються цифри, що знаходяться на парних позиціях коду; 2- результат множиться на три; 3- додаються цифри, що знаходяться на непарних позиціях коду, крім останньої; 4-  результати другої та третьої дій додаються; 5- контрольна цифра – це різниця між остаточною сумою дій та і найближчим (більшим) до неї числом, кратним десяти. У разі отримання двозначного числа – це молодший розряд числа. Першу частину штрих-коду для кожної країни визначає Міжнародна асоціація з кодування виробів. Код виробника визначає Торгово-промислова палата країни згідно з каталогом виробників промислової продукції. Частину коду, що характеризує товар, розробляє сам виробник. Отже, код EAN надається товару безпосередньо виробником, оскільки перші вісім цифр майбутнього коду йому відомі. Відповідає за достовірність і однозначність кодування своєї продукції виробник товару;
  •  EAN-14 - чотирнадцятирозрядний код з прямокутним контуром. Аналогічно коду EAN-13 він складається з 13 розрядів тієї ж послідовності та одного додаткового знака, що ставиться першим і відображає специфіку упаковки (1 - групова упаковка, 2 - упаковка партій у контейнер і т. д.).

Система EAN застосовується в будь-якому виді діяльності, де є потреба в обліку, контролі та управлінні рухом одиниць обліку та електронній передачі даних. Вона дозволяє автоматизувати ці процеси, зменшити кількість ручної праці та затрати часу, підвищити швидкість, точність та ефективність виконання. Наведемо використання кодування у різних сферах.

Виробництво. Кодуванню та маркуванню підлягають деталі, вузли, комплектуючі і т.ін. з метою автоматизації виробництва; готові вироби для зберігання і транспортування; технологічні та комерційні документи.

Сфера послуг. Маркуванню підлягають як товари (наприклад, страви у кафе, їдальнях і т. п.), так і самі послуги (наприклад, комунальні послуги (електро-, газо- та водопостачання), послуги зв'язку, пошти, страхових компаній і т. п.) та об'єкти, що надають та отримують ці послуги.

Облік документів. Штрихові коди застосовуються для маркування документів з метою контролю їх проходження та автоматизованого доступу до електронних копій в базах даних. Маркування здійснюється штриховим кодом UCC/EAN-128.

Гуртова торгівля. Автоматизовані системи обліку сучасних оптових складів базуються на застосуванні штрихового коду UCC/EAN -128 та електронного обміну даними EDI. Такі системи об'єднують в єдину мережу сервер-системи обліку. Введення інформації про надходження товару, підготовка і видача замовлень здійснюються автоматизовано, без застосування ручної праці. Стандарт на «Ідентифікатори застосування» дозволяє маркувати штриховими кодами необхідну інформацію про товари та їх переміщення - ідентифікаційний номер товару, порядковий номер транспортного контейнера, номер серії, дату виробництва або придатності товару, його кількість, адресу призначення і т.п. Особливо ефективним застосування EAN є на складах з несприятливими або шкідливими умовами праці: складах з низькою температурою зберігання товарів, морозильних складах, складах для зберігання хімічних та радіоактивних засобів.

Роздрібна торгівля. Застосування технологій EAN штрихового кодування та електронного передавання даних EDI дозволяє створити комплексну автоматизовану систему обліку та контролю руху товарів. Така система може містити сервер-  системи обліку, електронні контрольно-касові апарати, вагокасові та ваговимірювальні комплекси, принтери та сканери штрихових кодів. У таблиці 2.3 наведені штрихові коди деяких країн.

Таблиця 2.3.- Штрихові коди країн

Код країни

Назва країни

Код країни

Назва країни

Код країни

Назва країни

00-09

США,Канада

45,49

Японія

729

Ізраїль

30-37

Франція

50

Англія

73

Швеція

380

Болгарія

520

Греція

770

Колумбія

385

Хорватія

560

Португалія

779

Аргентина

40-44

Німеччина

569

Ісландія

789

Бразилія

460-469

Росія

57

Данія

84

Іспанія

471

Тайвань

590

Польща

869

Туреччина

474

Естонія

599

Угорщина

888

Сінгапур

482

Україна

690

Китай

90-93

Австрія

489

Гонконг

70

Норвегія

955

Малайзія

2.11 Графічне кодування

 У 1987 році в Японії запроваджений графічний код товару CARLA-CODE. Код складається з десяти невеликих квадратів, щи поділені на чотири рівні частини. Їм надаються конкретні цифри – 1,2,4,8. Штрихування відповідних полів дає змогу отримати велику кількість комбінацій на десяти квадратах і закодувати N=1610 алфавітно-цифрових комбінацій.

                  

Система CARLA-CODE порівняно із системою EAN значно простіша в застосуванні. Вона містить великий обсяг інформації, при цьому пристрій для його зчитування і розшифровування значно дешевший та ефективніший за умови нечіткого шрифту. Графічний код можна прочитати при викривленні квадрата до 1мм, у системі ж EAN штрихований код повинен бути виготовлений з точністю до 0,01мм. За оцінками спеціалістів за цією системою майбутнє.

Приклад. За допомогою коду CARLA-CODE  закодувати таку інформацію 02769D4FF3. У цьому коді буквам відповідають такі числа: A-10, B-11,C-12,D-13,E-14,F-15. Дана інформація має вигляд:  

2.12 Економічна ефективність автоматизованої інформаційної системи (АІС)

Вибір раціональних рішень з розроблення та впровадження АІС вимагає оцінки ефективності ії використання. Це дозволяє:

  •  встановити необхідність використання ІС;
  •  визначити, які види робіт, яких підрозділів підприємства і в якій черзі необхідно виконувати за допомогою ІС;
  •  обрати найбільш раціональний варіант ІС і всі види ії забезпечення (технічного, програмного, інформаційного, організаційного, лінгвістичного, математичного, правового);
  •  визначити оптимальний склад методів та засобів автоматизації проектування, який застосовується до конкретного підприємства (його підрозділу);
  •  оцінити обсяг необхідних капітальних витрат на створення та впровадження ІС;
  •  оцінити обсяг поточних витрат в процесі експлуатації ІС;
  •  оцінити очікувані від впровадження результати;
  •  забезпечити порівняння економічної ефективності конкретної ІС з іншими, у тому числі аналогічними, які використовуються на інших підприємствах.

У загальному випадку джерелами економічного ефекту від впровадження ІС на підприємствах можуть бути:

  •  зниження трудомісткості робіт на будь-яких стадіях організації та підготовки виробництва, власного виробництва;
  •  збуту, що призводить до підвищення продуктивності праці та зниження собівартості продукції;
  •  економія виробничих ресурсів: жива праця, сировина, матеріали, паливо, енергія, капітальні вкладення у виробничі фонди;
  •  зниження браку, підвищення якості продукції, скорочення термінів виконання існуючих замовлень і поява нових, збільшення обсягів збуту продукції за рахунок підвищення оперативності та якості управлінських рішень;
  •  додатковий дохід, який отримується за рахунок розв'язання завдань, що спрямовані на підвищення ефективності виробництва і збуту, які раніше без ІС не вирішувались. Тут необхідно відзначити, що впровадження ІС здатне змінити сам характер праці, з'являється можливість зосередитися на вирішенні творчих неформальних задач, а складну роботу перекласти на ІС. В результаті з'являється можливість вирішувати завдання, які раніше в принципі були не вирішувані, або ж які потребували величезних витрат (наприклад, комп’ютерне моделювання процесів та явищ);
  •   підвищення ефективності (продуктивності) праці осіб, які працюють з ІС під впливом соціально-психологічних факторів;
  •  дохід від реалізації майна, яке стало непотрібним після впровадження ІС.

 Для оцінки економічного ефекту та економічної ефективності ІС використовують ті самі показники, що й для оцінки інвестиційних вкладень: чистий зведений дохід (NPV), індекс доходності або рентабельності (РІ), термін окупності (Т), внутрішня норма прибутку (IRR).

Основним критерієм впровадження ІС є:

,

де Рi; - результати, отримані в і-му періоді;

Вi - витрати, отримані в і-му періоді;

р - норма дисконту;

n - кількість років життєвого циклу ІС.

Нульовий період (при і=0) дозволяє враховувати витрати, які були до початку запуску ІС в експлуатацію, тобто передпроектні вкладення (розроблення ІС, закупівля та монтаж обладнання, тестування та налагодження ІС і т.д.). Результати від впровадження ІС в і-му періоді проявляються у вигляді приросту доходу (прибутку) підприємства за період цого життєвого циклу внаслідок зниження собівартості продукції (товарів або послуг) і збільшення обсягів ії реалізації:

,

де Оі - обсяг збуту;

Ці- ціна одиниці продукції;

ВРі- виручка від ліквідації майна в і-тому періоді.

Зниження собівартості при незмінній ціні призводить до збільшення доходу. Проте цей дохід може бути значно більшим, якщо зниження собівартості (для товарів, попит на які є еластичним) буде супроводжуватися зниженням ціни (тобто зменшенням доходу з одиниці продукції), що може призвести до суттєвого зростання обсягів збуту та сумарного доходу. Крім того, використання ІС дозволяє оперативно та з високою точністю аналізувати ситуації, які склалися на ринку, аналізувати і прогнозувати зміни кон’юнктури ринку, знаходити та оцінювати існуючі ринкові можливості, а також відбирати найбільш прийнятні з них з точки зору конкретного підприємства. Це дає можливість розроблювати ефективні проекти їх реалізації в рамках можливих напрямів розвитку ринкових можливостей: глибоке проникнення на ринок з традиційною продукцією (розширення обсягів ії реалізації традиційним споживачам); вихід з традиційною продукцією на нові ринки; розроблення та реалізація нової продукції на існуючих ринках; диверсифікація виробництва та збуту ( вихід з новою продукцією на нові ринки).

Зниження собівартості продукції підприємства при використанні ІС визначається такими факторами:

  •  скорочення термінів та витрат ресурсів при освоєнні виробництва нових та модернізованих виробів на основі широкого застосування типових рішень;
  •  уніфікаціяії та стандартизації методів вирішення поставлених завдань;
  •  оптимізації управлінських рішень на основі математичних методів та засобів комп’ютерної техніки;
  •  підвищення творчого початку в роботі виконавців за рахунок автоматизації нетворчих робіт;
  •  автоматизації оформлення текстової та графічної документації;
  •  автоматизації процесів пошуку, обробки та видачі інформації на запит користувачів;
  •  підвищення якості документації, точності розрахунків;
  •  зниження впливу суб’єктивних факторів при виконанні типових та інших робіт, що піддаються автоматизації;
  •  створення єдиного банку довідкових даних та знань.

 При оцінці ефективності важливо виділити приріст результату, отриманого від впровадження конкретної ІС.

Розрізняють пряму і непряму ефективність АІС. Економічна ефективність АІС досягається за рахунок економії коштів, отриманих від автоматизації управлінських робіт і покращання економічних показників торговельно-господарської діяльності. Економічна ефективність АІС забезпечується під впливом ряду факторів, які піддаються кількісній оцінці: зростання товарообігу, прибутку, продуктивності праці, зниження витрат обігу та ін. Однак встановити точно ступінь впливу АІС на покращання кожного показника досить важко.

Загальна ефективність Ез АІС знаходиться за формулою

Ез= Еп+ Енексп ,

де ЕпрАІС – пряма ефективність;

Ен – непряма ефективність;

Сексп- експлуатаційні витрати;

Зр=QЦрКрв – затрати на ручну обробку інформації;

ЗАІСмЦм – затрати на обробку інформації за допомогою АІС;

 Q- обсяг інформації в символах;

Цр- вартість однієї години ручної обробки інформації;

Нв – норма виробітку в символах /годину;

Кр – коефіцієнт, який враховує додаткові затрати часу на логічні операції;

Тм – комп’ютерний час обробки інформації;

Цм – вартість однієї години комп’ютерного часу.   

 Непряма (побічна) ефективність АІС досягається завдяки зменшенню запасів на складах торговельних підприємств, зростання товарообігу, зниженню витрат обігу, зниженню втрат від уцінки товарів, відмов і повернень товарів покупцями.

Узагальнюючими показниками економічної ефективності АІС є:

1) термін окупності затрат Т (роки) на створення АІС

Т=К/Ез

де К- одноразові витрати на створення АІС, грн;

Ез- загальна річна ефективність, грн;

2)  коефіцієнт економічної ефективності Ер:

Ер=1/Т.

Галузевий нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень на заходи щодо впровадження комп’ютерної техніки  для споживчої кооперації становить 0,29. У тих випадках,  коли Ер≥0,29, створення і функціонування АІС вважається ефективним.

Тема 3 Створення та склад автоматизованого банку даних (АБД)

3.1 Передумови створення та основні переваги баз даних (БД)

У пакетних системах обробки інформації дані організовуються у вигляді не пов'язаних між собою локальних інформаційних файлів, які мають лінійну структуру. Сутність такого підходу до організації інформаційного забезпечення (І3) полягає в тому, що інформаційні файли проектуються окремо для кожної конкретної задачі чи комплексу задач.

Такі системи називають файловими. Головними недоліками цих систем є :

1 Надлишковість даних. Для розв'язування різних задач управління використовуються одні й ті самі дані. Дублювання даних у різних файлах зумовлює неекономне використання пам'яті на зовнішніх запам'ятовуючих пристроях і призводить до того, що інформація одного й того самого об'єкта управління розподіляється між багатьма файлами.

2  Неузгодженість даних. Сутність цього недоліку полягає в тому, що одна й та сама інформація може розміщуватись у різних файлах. При цьому технологічно складно простежити за внесенням змін одночасно в усі файли. Через це може виникнути неузгодженість даних, коли одне й те саме поле в різних файлах може мати різні значення.

3 Залежність структур даних і прикладних програм. Прикладна програма має бути модифікованою при зміні логічної чи фізичної структури файла. Але зміни в одній програмі часто потребують внесення змін до інших інформаційно пов'язаних програм, що призводить до значного збільшення вартості супроводу програмних засобів (іноді вартість супроводу програмних засобів досягає 70 % вартості їх розроблення).

Розвиток засобів обчислювальної техніки, створення запам'ятовуючих пристроїв прямого доступу створили передумови для вирішення проблем незалежності, неузгодженості і надлишковості даних, а також сприяли створенню нової концепції організації ІЗ - концепції інтеграції даних, яка дістала назву автоматизованого банку даних (АБД). Головні переваги організації ІЗ у вигляді АБД такі:

1 Багаторазовість використання даних: одні й ті самі дані можуть використовуватися для розв'язування різних задач.

2 Економія витрат на створення й ведення ІЗ: організація ІЗ у вигляді БД характеризується нижчою вартістю на створення і меншими витратами на внесення змін у БД, оскільки зміни на фізичному рівні не завжди потребують внесення змін до прикладних програм.

3 Зменшення надлишковості даних. Необхідність розв'язування нових задач забезпечується за рахунок існуючих файлів у БД, а не шляхом створення нових файлів. Дублювання даних у БД потрібне лише для забезпечення оперативності пошуку даних і організації зв'язку між файлами БД. Таке дублювання не є надлишковим і називається ненадлишковим дублюванням даних.

4 Швидкість обробки непередбачених запитів до системи. Для обробки таких запитів найчастіше не вимагається створення нової програми мовами програмування, оскільки ці процедури виконуються за допомогою спеціальних мовних засобів (мови запитів і мови генерації звітів), які входять до складу СУБД.

5 Простота і зручність внесення змін за рахунок єдиної системи ведення БД, яка підтримується засобами СУБД.

6 Логічна та фізична незалежність даних від прикладних програм. Концепція автоматизованого банку даних побудована на інтеграції даних, які зберігаються окремо від прикладних програм. Тому немає потреби повністю описувати логічну та фізичну структури файлів, які обробляються у прикладній програмі.

3.2 Поняття і класифікація автоматизованого банку даних (АБД)

АБД - це система інформаційних, математичних, програмних, мовних, організаційних і технічних засобів, які необхідні для інтегрованого нагромадження, зберігання, ведення, актуалізації, пошуку і видачі даних. АБД можна класифікувати за різними ознаками.

1 За призначенням АБД бувають:

  •  інформаційно-пошуковими;
  •  спеціалізованими за окремими галузями науки та техніки;
  •  банками даних для автоматизації задач організаційно-економічного управління;
  •  банками даних для систем автоматизації наукових досліджень і виробничих випробувань;
  •  банками даних для систем автоматизованого проектування.

2 За архітектурою обчислювального середовища АБД бувають централізованими і розподіленими.

3 За видом інформації, що зберігається, розрізняють банки даних, банки документів і банки знань.

4 За мовою спілкування користувача з БД розрізняють системи з базовою мовою (відкриті системи) та власною мовою (закриті системи). У відкритих системах мовним засобом спілкування з БД є одна з мов програмування, наприклад Фортран, Паскаль тощо. У таких системах для спілкування з БД потрібний посередник, тобто програміст, який володіє вибраною мовою програмування.Закриті системи мають власну мову спілкування, яка набагато простіша за мови програмування. Тому в таких системах не потрібний посередник-програміст для спілкування з БД. Самі користувачі за відповідної підготовки зможуть працювати з БД.

3.3 Склад автоматизованого банку даних (АБД)

 Основними складовими компонентами АБД є база даних (БД) і система управління БД (СУБД).

 База даних - це пойменована, структурована сукупність взаємопов'язаних даних, які характеризують окрему предметну область і перебувають під управлінням СУБД. БД являє собою інтегроване сховище даних, яке призначене для використання багатьма споживачами і забезпечення незалежності даних від прикладних програм. Зв'язок кінцевих користувачів та прикладних програм з БД відбувається через СУБД, яка є інтерфейсом між користувачами і БД.

Під предметною областю розуміють один чи кілька об'єктів управління, інформація яких моделюється за допомогою БД і використовується для розв'язування різних функціональних задач. Усі дані, які зберігаються в БД, поділяють на фонд і архів даних. Такий поділ пов'язаний із різницею в технологічних режимах використання даних.

Фонд даних - це активні дані, з якими постійно працюють прикладні програми, які зберігаються на вінчестері і перебувають безпосередньо під управлінням СУБД.

Архіви - це копії файлів БД, які зберігаються на різних носіях. В архівах зберігаються неактивні дані, що вже відпрацювали, але які необхідно зберігати згідно із законодавчими та нормативними актами досить тривалий час. В архівах також можуть зберігатися страхові копії файлів БД, які використовуються для відновлення БД на випадок її зруйнування через різні збої.

Особливістю БД є те, що вона складається з даних та їх опису. Опис даних називають метаданими. Метадані дають змогу реалізувати незалежність даних від прикладних програм. При файловій організації даних потрібно в кожній прикладній програмі повністю описати структури відповідних інформаційних файлів, незалежно від того, скільки полів обробляється в тій чи іншій програмі. При використанні БД у програмі потрібно описувати лише поля, потрібні для обробки. Отже, метадані є незалежними від прикладних програм і являють собою самостійний об'єкт для зберігання.

В АБД існує ще таке поняття, як словник даних (СД). СД дуже важливий, особливо в умовах колективного використання даних, оскільки забезпечує вирішення проблеми вірогідності, надлишковості і контролю за раціональним зберіганням та використанням даних.

Словник даних (репозитарій) необхідний для збереження метаданих. Словник даних може містити відомості про джерело інформації, формати та взаємозв'язок між даними, відомості про частоту виникнення і характер використання даних, терміни коригування і осіб, відповідальних за це, і т.ін. 0тже, СД являє собою базу даних про дані як особливий вид ресурсу.

Одне з основних призначень СД - документування даних. Йому відводиться роль засобу централізованого ведення та управління даними на всіх етапах проектування системи, а також забезпечення ефективної взаємодії між всіма користувачами в розподіленій БД. У СД може бути занесена інформація про місце фізичного зберігання даних, а також відомості про обмеження секретного характеру, безпеки, доступу та інші питання, що характеризують фізичні параметри БД.

Пакет програм ведення СД може інтегруватися із СУБД чи бути незалежним. На сучасному ринку програмних засобів є СУБД, які мають у своєму складі засоби автоматизованого ведення СД.

Як приклад СУБД що має у своєму арсеналі такий засіб, як словник даних, є СУБД Oracle. Словник Oracle - це один із важливих компонентів, що містить імена користувачів; права та привілеї, які їм надаються; імена об'єктів БД (таблиць та їх представлень, індексів, синонімів тощо); перелік обмежень на таблиці; журнальну інформацію, наприклад, відомості про доступ до таблиць та внесення до них змін. Інформація словника Oracle розбита за категоріями: для кінцевого користувача, проектувальника і адміністратора. Словник відображає та зберігає поточний стан бази даних, всі зміни в структурах БД записуються в словник безпосередньо після виконання процедур щодо їх зміни.

Словником даних користуються всі користувачі в обсязі, який дозволяють їх привілеї.

До складу АБД обов'язково входить такий компонент, як СУБД, що є комплексом програмних і мовних засобів загального та спеціального призначення, необхідних для створення БД, підтримки її в актуальному стані, маніпулювання даними й організації доступу до них різних користувачів чи прикладних програм в  умовах чинної технології обробки даних.

 Усі численні функції СУБД можна згрупувати так:

1 Управління даними. Завданнями управління даними є підготовка даних та їх контроль, занесення даних до бази, структуризація даних, забезпечення їх цілісності, секретності.

2  Доступ до даних. Пошук і селекція даних, перетворення даних до форми, зручної для подальшого використання.

3 Організація і ведення зв'язку з користувачем: ведення діалогу, видача діагностичних повідомлень про помилки в роботі з БД і т.д.

До складу АБД, крім БД і СУБД, входять мовні, технічні та організаційні засоби. Розглянемо кожний із них.

Мова опису даних (МОД) застосовується на різних рівнях абстракції: зовнішньому, логічному і внутрішньому. Мови опису даних на логічному (концептуальному) і внутрішньому рівнях незалежні і різні. Проте в більшості промислових СУБД немає поділу на дві окремі мови опису логічної і фізичної організації даних, а існує єдина мова, яка ще називається мовою опису схем.

Якщо логічний і фізичний рівні розділені, то до складу СУБД має входити мова зберігання даних.

Мова опису даних на зовнішньому рівні - це мова, яка використовується для опису потреб користувачів та прикладних програм, при створенні інфологічної моделі БД. Ця мова не має нічого спільного з мовами програмування. Наприклад, мовними засобами для інфологічного моделювання є звичайна мова чи її підмножина, а також мова графів і матриць.

Мова маніпулювання даними (ММД) - це мова, яка використовується для обробки даних, їх перетворень і написання програми. ММД може бути базовою чи автономною. Базова мова (відкриті системи) - це одна з традиційних мов програмування - БЕЙСІК, СІ, ФОРТРАН тощо. Використання базових мов як ММД звужує коло осіб, які можуть безпосередньо звертатися до БД, оскільки для цього потрібне знання мови програмування. У такому разі для спрощення спілкування кінцевих користувачів з БД у деяких СУБД передбачена мова ведення діалогу і мова запитів, які простіші для опанування порівняно з мовою програмування. Автономна ММД (закрита система) - це власна мова СУБД, яка дає змогу виконувати різні операції з даними.

У сучасних СУБД для спрощення процедур пошуку даних у БД передбачена мова запитів. Найпоширенішими мовами запитів є дві мови SQL та QBE.

Мова запитів SQL (Structured English Query Language - структурована англійська мова запитів) була створена фірмою ІВМ у рамках роботи над проектом побудови системи управління реляційними базами даних на початку семидесятих років. Американським національним інститутом стандартів (ANSI) ця мова покладена в основу стандарту мов реляційних баз даних, яка була прийнята і Міжнародною організацією стандартів (ISO). Ядром існуючого зараз стандарту SQL-86, який часто називають SQL-2 чи SQL-92, є функції, які реалізовані практично в усіх відомих комерційних варіантах мови, а повний стандарт включає такі удосконалення, які ще деяким розробникам потрібно буде реалізувати.

Крім стандарту SQL-86, існує комерційний стандарт мови SQL, який розроблений консорціумом виробників баз даних SQL Access Group. Ця група створила такий варіант мови, який використовується більшістю систем і дозволяє їм «розуміти» одна одну. Було розроблено стандартний інтерфейс мови CLI (Соmmоn Language Interface) для всіх основних варіантів мови SQL. Фірмою Microsoft цей інтерфейс було формалізовано, і він отримав назву ODBC (Ореn Databalse Connectiviti - відкритий доступ до даних). ODBC - це драйвер, що забезпечує інтерфейс доступу до даних, які зберігаються, під управлінням різних СУБД. За допомогою ODBC вирішується проблема розуміння СУБД одна одною.

Мова запитів QBE (Query Ву Ехаmрlе) - це реалізація запитів за зразками у вигляді таблиць. Для визначення запиту до БД користувач повинен заповнити таблицю QBE, яка надається системою, і визначити в ній критерії пошуку, вибору та перетворення даних.

До інших мовних засобів можна віднести мову ведення словника даних.

До технічних засобів АБД належать процесори, пристрої вводу і виводу даних, запам'ятовуючі пристрої, модеми, канали зв'язку. У кожному конкретному разі, залежно від особливостей СУБД та особливостей об'єкта управління, проектується і різна конфігурація технічних засобів. У технічній документації на СУБД зазначається мінімальна конфігурація технічних засобів, яка необхідна для організації БД, а також подаються різні обмеження на склад і кількість технічних засобів.

Поряд з універсальними технічними засобами запроваджуються спеціальні машини баз даних, які безпосередньо призначені лише для зберігання та ведення баз даних. Потреба створення спеціальних машин БД, які реалізують на апаратному рівні функції СУБД, пов'язана з необхідністю звільнення обсягів пам'яті, що мають відводитися для зберігання даних на тих ЕОМ, які виконуватимуть операції обробки даних.

Організаційні засоби АБД охоплюють персонал, який пов'язаний зі створенням і веденням БД а також систему нормативно- технологічної та інструктивно-методичної документації з організації та експлуатації БД.

Певна посадова особа чи група таких осіб, які забезпечують створення, ведення і підтримку БД в актуальному стані, називається адміністрацією АБД. Основні функції адміністратора:

  •  спільна робота з проектувальниками задач для визначення умов використання БД;
  •  розроблення опису БД і початкове завантаження її;
  •  підтримка цілісності БД, організація захисту зберігання даних;
  •  відновлення БД у разі виникнення помилок програмного забезпечення чи збоях пристроїв, які призводять до руйнування БД;
  •  нагромадження статистики щодо роботи з БД, реорганізація та реструктуризація БД згідно зі зміною потреб, забезпечення безпеки даних шляхом санкціонування доступу до них.

В умовах монопольного використання ПК функції адміністратора виконуються користувачем і частково програмістом, відповідальним за супровід тієї чи іншої системи. Користувач відповідає за завантаження БД та її підтримку в актуальному стані, програміст - за функції відновлення БД у випадках її зруйнування. В умовах колективного використання ПЕОМ, об'єднаних в мережу, функції адміністратора виконуються спеціально призначеними адміністраторами.

3.4 Типи моделей даних

Модель даних - це система позначень для опису даних та операції щодо обробки даних.

Існують такі основні типи моделей баз даних:

  •  ієрархічна;
  •  сіткова;
  •  реляційна;

Ієрархічна модель визначається двома типами відношень: 1:1 і 1:N і подається у вигляді деревоподібних структур. Перевагою цієї моделі є простота моделювання предметних областей. Але не всі зв'язки можна врахувати за допомогою ієрархічної моделі, що створює певні труднощі при програмній реалізації. Наприклад, така модель спричиняє складності за наявності так званих симетричних запитів (наприклад, визначення товарів, що постачаються деякими постачальниками, і визначення постачальників певного товару); при виключенні з дерева вузла, що має підпорядковані вузли і введення нових вузлів у модель; за необхідності відображення відношень "багато - однозначне" і "багато - багатозначне".

Використання сіткової моделі даних дає змогу представлення зв'язків між реальними об'єктами, складніших порівняно з ієрархічною моделлю. За її допомогою можна моделювати відношення 1:1, 1:N, N:1, N:N. За допомогою сіткової моделі можна подолати ті труднощі, які виникають при використанні ієрархічної моделі. Однак, оскільки зв'язки між даними в сітковій моделі зазначаються у явному вигляді, то користувач надто близький до фізичного рівня подання даних. Цей недолік утруднює застосування сіткових моделей.

Реляційні моделі є спробою уникнути складності реальних ієрархічних і сіткових БД на основі теоретико-множинної інтерпретації структури даних. Поняття суті і відношення в моделі не розділяються, а розглядаються разом.

На сучасному ринку програмних продуктів найпоширенішими є реляційні СУБД. У реляційній моделі:

  •  кожен результат є сукупністю значень (один рядок);
  •  кожен рядок єдиний у своєму роді;
  •  немає незаповнених клітинок;
  •  стовпці єдині в своєму роді;
  •  кожен стовпець відповідає конкретному домену (набору дозволених значень);
  •  дані кожного стовпця належать до одного типу (формату);
  •  послідовність стовпців несуттєва;
  •  послідовність рядків несуттєва.

До переваг реляційної моделі можна зарахувати простоту у розробленні мови маніпулювання даних, оскільки пошук даних зводиться до застосування різних операцій над множинами. Недоліком реляційної моделі є те, що вона не охоплює весь діапазон відомих структур даних.

3.5 Характеристика рівнів моделей баз даних

Проектування даних пов'язане з багаторівневим їх поданням: зовнішнім, інфологічним, даталогічним, внутрішнім.

Зовнішній рівень являє собою вимоги до даних з боку користувачів і прикладних програм. Вимоги користувачів до зовнішнього подання охоплюють сукупність даних, які потрібні для виконання запитів користувачів. Вимоги з боку прикладних програм до зовнішнього рівня подання даних - це перелік даних, запис їх взаємозв'язків, які необхідні для реалізації певних функціональних задач. Він являє собою словесний опис даних. Іноді для опису зовнішнього рівня використовуються матричні або інші формалізовані методи. Опис зовнішнього рівня не виключає наявності дублювання, надлишковості, неузгодженості тощо. Для того щоб спроектувати зовнішню модель БД, необхідно виконати обстеження ПЗ, вивчити систему вхідної і вихідної документації, дослідити й вивчити всі функціональні обов'язки майбутніх користувачів БД.

Інфологічний рівень являє собою інформаційно-логічну модель предметної області, в якій виключена надмірність даних і відображені інформаційні особливості об'єкта управління, без урахування особливостей і специфіки конкретної СУБД. Він може бути самостійним або функціонувати як складова зовнішнього рівня. Інтеграція всіх зовнішніх представлень даних виконується на інфологічному рівні. На цьому рівні формується інфологічна (канонічна) модель даних.

Мета інфологічного проектування - створити структуровану інформаційну модель, для якої розроблятиметься БД. Під час проектування на інфологічному рівні створюється інформаційно логічна модель, яка має відповідати таким вимогам:

  •  коректності схеми БД;
  •  простоті і зручності використання на наступних етапах проектування;
  •  описанню мовою, зрозумілою проектувальникам БД, програмістам, адміністратору і майбутнім користувачам.

Основною складовою інфологічної моделі є атрибути, які потрібно проаналізувати і деяким чином згрупувати для подальшого зберігання в БД.

Сутність інфологічного моделювання полягає у відокремленні інформаційних об'єктів (файлів), які підлягають зберіганню в БД, а також визначенні характеристик об'єктів і зв'язків між ними. Характеристиками об'єктів є атрибути.

Даталогічний (логічний, концептуальний) рівень формується з урахуванням специфіки і особливостей конкретної СУБД. На цьому рівні будується концептуальна модель даних, тобто спеціальним способом структурована модель, яка відповідає особливостям і обмеженням вибраної СУБД. Модель логічного рівня, яка підтримується засобами конкретної СУБД, називають даталогічною. Залежно від типів моделей, які підтримуються засобами СУБД, є ієрархічні, сіткові і реляційні моделі баз даних. Найпоширенішими на сучасному ринку програмних продуктів є реляційні СУБД.

Внутрішній рівень пов'язаний із фізичним розміщенням даних у пам'яті ЕОМ. На цьому рівні формується фізична модель БД, яка містить структури зберігання даних у пам'яті ЕОМ, включаючи опис форматів даних, порядок їх логічного чи фізичного упорядкування, розміщення за типами пристроїв, а також характеристики і шляхи доступу до даних. Від параметрів фізичної моделі залежать такі характеристики функціонування БД, як обсяг пам'яті і час реакції системи. Фізичні параметри БД можна змінювати у процесі її експлуатації (не змінюючи при цьому опису інших рівнів) з метою підвищення ефективності функціонування системи.

3.6 Створення оптимальної моделі баз даних

Під оптимальною логічною моделлю баз даних розуміють модель, яка не має аномалій, пов'язаних з модифікацією БД, тобто проблем, що можуть виникнути у зв'язку із замінами, вставками і вилученнями даних із БД.

Для створення такої моделі баз даних незалежно від того, яка СУБД використовується - ієрархічна, сіткова чи реляційна, застосовується теорія нормалізації реляційних баз даних. Використання реляційного підходу дає змогу спроектувати оптимальну логічну модель БД, яка потім досить просто трансформується в ієрархічну чи сіткову модель.

 В основу реляційних моделей покладено поняття відношення, яке подають у вигляді двовимірної таблиці.

Реляційна БД - це набір взаємоз'язаних відношень. Кожне відношення (таблиця) в ЕОМ подається як файл. Відношення можна поділити на два класи: об'єктні і зв'язкові.

Об'єктні відношення зберігають дані про інформаційні об'єкти предметної області. Наприклад: КЛІЄНТ (код клієнта, назва клієнта, адреса, телефон) є об'єктним відношенням.

В об'єктному відношенні один із атрибутів однозначно ідентифікує окремий об'єкт. Такий атрибут називається первинним ключем відношення. У наведеному відношенні роль ключа виконує атрибут «код клієнта». Ключ може вміщувати кілька атрибутів, тобто бути складеним. В об'єктному відношенні не повинно бути рядків з однаковим ключем, тобто не допускається дублювання об'єктів. Це основне обмеження реляційної моделі для забезпечення цілісності даних.

Зв'язкове відношення зберігає первинні ключі двох або більше об'єктних відношень. Ключі зв'язкового відношення мають на меті встановлення зв'язків між об'єктними відношеннями.

Розглянемо, наприклад, ще одне об'єктне відношення БАНК (код банку, назва банку, адреса банку).

Тоді зв'язкове відношення БАНК-КЛІЄНТ (код банку, код клієнта) буде сполучним між двома об'єктними відношеннями БАНК і КЛІЄНТ. У зв'язковому відношенні можуть дублюватися ключові атрибути. Крім ключів, за якими встановлюють зв'язок у зв'язковому відношенні, можуть бути ще й інші атрибути, які функціонально залежать від цього складового ключа.

Ключі в зв'язкових відношеннях називаються вторинними, або зовнішніми ключами, оскільки вони є первинними ключами об'єктів інших відношень. Реляційна модель накладає на зовнішні ключі обмеження, яке називають посилковою цілісністю. Воно необхідне для забезпечення цілісності даних.

Посилкова цілісність — це відповідність між об'єктними та зв'язковими відношеннями, яка полягає в тому, що кожному зовнішньому ключеві зв'язкового відношення має відповідати рядок якогось об'єктного відношення. Без такого обмеження може статися так, що зовнішній ключ посилається на об'єкт, про який нічого не відомо.

У реляційній БД накладається ще одне обмеження — відношення мають бути нормалізованими.

Нормалізація відношень — це ітераційний зворотний процес декомпозиції початкового відношення на кілька простіших відношень меншої розмірності. Під зворотністю процесу розуміють те, що операція об'єднання відношень, здобутих у результаті декомпозиції, має дати початкове відношення. У результаті нормалізації склад атрибутів відношень БД має відповідати таким вимогам:

  •  між атрибутами мають виключатися небажані функціональні залежності;
  •  групування атрибутів не повинно мати збиткового дублювання даних;
  •  забезпечувати обробку і поновлення атрибутів без ускладнень.

Нормалізована база даних вимагає значно менше пам’яті  для її зберігання, ніж ненормалізована база даних.

3.7 Поняття сховища даних та основи його створення

Різновидом баз даних є сховище даних (Data Waren House), яке було визначено в 1992 році Біллом Інмоном. Сховище даних- це особлива форма організації бази даних, що призначена для зберігання в погодженому вигляді агрегованої інформації, що отримується на основі баз даних різних систем та зовнішніх джерел. Необхідність розроблення нової концепції сховищ  даних обумовлена такими факторами:

  •  розвиток інформаційних технологій привів до систем нового типу, які дістали назву систем підтримки прийняття рішень. Ці системи базуються на новій технології, яка одержала назву ОLАР-технології. Основою ОLАР-технології є реалізація аналітичних запитів;
  •  системи підтримки прийняття рішень, що ґрунтуються на формуванні аналітичних запитів, почали конфліктувати з транзакційними системами оперативної обробки даних. Одночасне вирішення оперативних і аналітичних запитів на одній базі даних часто призводить до нестачі ресурсів;
  •  формування аналітичних звітів на основі традиційних баз даних, які вміщують оперативну інформацію, займає дуже багато часу. Причому витрати часу, необхідні для формування аналітичних звітів, невпинно зростають зі збільшенням обсягів оперативної інформації в базі даних. Це призводить до того, що менеджери не встигають готувати відповідні рішення на основі отриманих аналітичних звітів;
  •  дуже часто на підприємстві чи в організації функціонує декілька OLAP- систем, кожна з яких має свою окрему базу даних, в яких використовуються різні структури даних, способи кодування, одиниці вимірювання. Побудова зведеного аналітичного запиту на основі декількох баз даних є дуже складною проблемою, яка спочатку потребує вирішення проблеми узгодженності даних, що зберігаються в різних базах даних.

Вирішення перелічених вище проблем було знайдено в розробленні концепції сховища даних. У сховищі даних зберігаються не первинні дані, а певним чином інтегровані дані, які створюють основу для вирішення аналітичних задач і функціонування систем підтримки прийняття рішень.

Сховище даних характеризуються предметною орієнтацією, інтегрованістю, підримкою хронології, незмінністю і мінімальною надлишковістю.

Предметна орієнтація. Дані в сховищі даних організовані відповідно до основних напрямів діяльності підприємства чи фірми (замовники, продажі, склад і т.п.). У цьому полягає відмінність сховищ даних від організації оперативної БД, в якій дані подаються відповідно до процесів (відвантаження товару, виписування рахунків і т.п.) Предметна організація даних не лише спрощує аналіз, а й значно прискорює проведення аналітичних розрахунків. Тобто сховища орієнтовані на бізнес-поняття, а не на бізнес - процеси.

Інтегрованість. Первинні дані оперативних баз даних перевіряються, певним чином добираються, зводяться до одного вигляду, необхідною мірою агрегуються (тобто обраховуються сумарні показники) і завантажуються у сховище даних. Такі інтегровані дані набагато простіше аналізувати.

Підтримка хронології. Дані, які вибираються з оперативних баз даних, нагромаджуються в сховищі даних у вигляді «історичних пластів», кожен із яких характеризує певний період часу. Це дозволяє проводити аналіз зміни показників у часі.

 Незмінність. Дані сховища даних, що характеризують кожен «історичний пласт», ні в якому разі не підлягають змінам. Це теж є суттєвою відмінністю даних, що зберігаються у сховища даних, від оперативних даних. Оперативні дані можуть дуже часто змінюватися, з даними сховища можливі лише операції їх первинного завантаження, пошуку та їх читання.

 Мінімальна надлишковість. Незважаючи на те, що інформація до сховищ даних завантажується з БД, це не призводить до надлишковості даних. Зведення до мінімуму надлишковості даних забезпечується тим, що перш ніж завантажувати дані до сховищ, їх фільтрують і певним чином очищають від таких даних, які не потрібні і не можуть бути використані в системах.

Сховища даних можуть включати такі компоненти: віртуальне сховище даних, корпоративне сховище даних, кіоски чи вітрини даних.

Віртуальне сховище даних -  це метадані, які описують джерела надходження інформації, структуру даних сховища, методи агрегації та завантаження даних, відомості про структуру бізнес-понять та інші дані про дані, що зберігаються у сховищі.

Корпоративні сховища даних- вміщують інформацію, зібрану із певної множини оперативних БД, яка характеризує всю корпорацію і необхідна для виконання консолідованого аналізу діяльності в цілому. Такі сховища охоплюють всі численні напрями діяльності корпорації і використовуються для прийняття як тактичних, так і стратегічних рішень. Розроблення корпоративного сховища даних дуже трудомісткий процес, який може становити від одного до кількох років, а обсяги сховища можуть досягати від 50 Гбайтів до кількох терабайтів.

Кіоски чи вітрини даних-  це певна підмножина корпоративних даних, які характеризують конкретний аспект діяльності корпорації, наприклад роботу якогось її підрозділу. Кіоск може отримувати дані з корпоративного сховища даних (залежний кіоск) чи бути незалежним, і тоді джерелом поповнення його даними будуть оперативні БД. Розроблення кіоска даних потребує значно меншого часу і в середньому триває близько трьох-чотирьох місяців.

Корпоративні сховища даних та кіоски будуються за подібними принципами і використовують практично одинакові технології.

Останнім часом з'явилося поняття глобального сховища даних, в якому сховище даних розглядається як єдине джерело інтегрованих даних для всіх вітрин даних.

Сховища повинні надавати можливість параметризації даних за різними ознаками, наприклад банківські операції під час їх аналізу необхідно групувати за часом їх виконання, за клієнтами, за їх обсягами у вартісному виразі, за контрагентами, видами валют та іншими ознаками. Дані мають бути подані у сховищі таким чином, щоб надавати можливість їх багатовимірного аналізу. Основи багатовимірного аналізу були започатковані Е.Ф. Коддом у 1993р.

Найбільш вдалою формою подання даних, що надасть можливість багатовимірної їх параметризації і подання даних у вигляді багатовимірної моделі. В основу ОLАР-систем покладено поняття гіперкуба, тобто багатовимірного куба, у комірках якого зберігаються необхідні для аналізу дані.

Нині існує три варіанти побудови систем на основі сховищ даних: МОLАР, RОLАР і НОLАР.

У МОLАР - системі гіперкуб реалізується як спеціальна модель нереляційної структури, яка швидше забезпечує доступ до даних, ніж реляційні моделі, але вимагає додаткових витрат пам'яті.

У КОLАР - системах гіперкуб це лише користувацький інтерфейс, який моделюється на традиційній реляційній базі даних. Дані в сховищі подаються у вигляді моделі, що дістала назву «зірка». У цих системах зберігаються агреговані дані. Такий підхід дозволяє зберігати великі обсяги даних, але вони не досить ефективні при виконанні аналітичних операцій.

НОLАР - системи - це комбінований варіант зберігання даних, який використовує обидва типи СУБД. У багатовимірній СУБД зберігаються агрегати даних, а дані, які мають невеликий обсяг, зберігаються в реляційній СУБД.

3.8 Використання баз даних у мережах

3.8.1 Телекомунікаційні інформаційні технології у фінансових установах

Організаційно та функціонально фінансові установи являють собою ієрархічну структуру із суворим розподілом зверху вниз на рівні управління структурними підрозділами і підпорядкуванням підрозділів більш низького рівня вищим. Графічно це можна зобразити графом у вигляді перевернутого дерева. На самому низькому рівні є установи місцевого рівня, що підпорядковані установам регіонального або територіального рівня, які, в свою чергу, підпорядковані рівню головному або республіканському. Для забезпечення своєчасного управління такою структурою та її функціонування виникає необхідність передачі інформації на великі відстані. У банківських установах, зокрема, виникає необхідність передавати платіжні документи в електронному вигляді на досить великі відстані і навіть клієнтам за кордоном. Саме ці проблеми вирішуються за допомогою засобів телеобробки.

Телеобробка інформації - обробка інформації, що надходить в систему обробки даних з робочих станцій віддалених користувачів (абонентів) і керування передачею даних по каналах зв'язку між ними і комп'ютером.

За способом організації телеобробка інформації поділяється на системну - у рамках однієї обчислювальної системи та мережеву, коли багато систем можуть об'єднуватися навколо однієї головної.

Система телеобробка інформації - це комплекс технічних та програмних засобів, направлений на прийом, передачу та обробку інформації віддалених користувачів.

До технічних засобів (НаrdWeare) телеобробки відносять:

  •  робочі станції користувачів;
  •  мережеві адаптери - засоби узгодження каналу зв'язку з комп'ютером, мультиплексори для розгалуження мережі передачі даних;
  •  канали зв 'язку: комутовані, виділені, радіо, супутникові тощо;
  •  засоби передачі даних: модеми (модулятор - демодулятор сигналу), засоби захисту, підсилення сигналу;
  •  мережеві маршрутизатори, концентратори;
  •  центральний комп'ютер або сервер обробки та збереження інформації користувачів.

До програмних засобів (SoftWeare) відносяться:

  •  операційні системи (Windows NT, Unix);
  •  мережеві системи (NovelNetWaer);
  •  програмне забезпечення для керування адаптерами, контролерами, модемами - драйверами;
  •  прикладне програмне забезпечення, що реалізує виконання конкретної функції інформаційної системи на робочому місці користувача чи центральному комп’ютері.

В епоху активного розвитку мереж ЕОМ виникла необхідність пошуку нових методів передачі інформації на великі відстані між двома або більше користувачами. Внаслідок цього виникло декілька типів мереж передачі даних для побудови на їх основі глобальних комп'ютерних мереж. У цей час можна виділити три типи мереж передачі даних: мережа комутації каналів; мережа комутації повідомлень; мережа комутації пакетів.

Мережа комутації каналів будується на встановленні фізичного і нерозривного з'єднання на весь сеанс роботи користувачів або їх програмного забезпечення. Прикладом такої мережі може бути автоматична телефонна мережа, що використовується для підключення до ВВS (dialup connection).

Мережа комутації повідомлень є подальшим розвитком мереж комутації каналів. У даному випадку з'єднання встановлюється тільки на час передачі повідомлення, яке за цей час передається в повному обсязі. За один сеанс з'єднання може бути передано і декілька повідомлень в тому випадку, коли їх маршрути збіглися в одній точці мережі. Прикладом може бути система електронної пошти OC UNIX, коли для передачі інформації між двома комп'ютерами використовують пакет UUCP.

 На основі можливостей двох попередніх типів мереж були запропоновані мережі комутації пакетів, які відомі сьогодні під назвою Х.25 (від назви протоколу роботи). В основу даного типу мереж покладено метод розподілення повідомлення на невеликі частинки, що назвали пакетами, кожний з яких передається окремо і незалежно від інших. При цьому кожен пакет може передаватися за різними маршрутами. На апаратному рівні мережа комутації пакетів складається із вузлів комутації пакетів (ВКП) і каналів передачі даних. Вузол комутації пакетів забезпечує синхронну або асинхронну передачу даних з допомогою відповідних ЕОМ із адаптерами або мультиплексорами. На вузлах комутації пакетів згодом зявились засоби РАD - збирачі-розбирачі пакетів. Роботу РАD може виконувати і процесор ЕОМ, але сама поява невеликого аналогового технічного засобу тільки спростила процес передачі інформації. Таким чином ЕОМ на вузлі згодом замінилася на РАD та модем (модулятор-демодулятор), засіб передачі даних по каналу зв'язку. Звичайно на великих комутаційних вузлах ЕОМ просто необхідна для керування великими потоками інформації.

Розглянемо процес передачі інформації для простоти між двома портами різних РАD.

Кожний порт має свою унікальну адресу в межах даної мережі і включає декілька елементів: номер підмережі, номер ВКП, номер каналу, номер порту РАD. Адреси портів включаються в заголовок кожного пакета, що передається. Hа порт в точці А подається потік інформації в цифровому вигляді на передачу і звичайно з порту в точці Б має бути знятий такий самий набір інформації. Як відомо, в мережі Х.25 всі повідомлення розбиваються на пакети, що являють собою невелику частину вхідного повідомлення з додатною службовою інформацією, і є мінімальною неподільною частиною. Службова інформація пакета містить адресу порту отримувача, контрольну суму блока даних, номер пакета тощо. Перед початком сеансу зв'язку встановлюється процедура ініціалізації каналу, і коли вона виконана (РАDом, комп'ютером), на вхідний канал надходить неперервний потік даних у вигляді байтів. Перша порція цього потоку пакується РАDом у перший пакет, формується службова інформація, і готовий пакет передається на ВКП, потім аналогічно другий пакет і всі решта, що складають повідомлення. На ВКП попадає повідомлення, що розбите на велику кількість маленьких пакетів.

На ВКП аналізується заголовок (службова інформація) кожного пакета і визначається, куди його необхідно направити, щоб він дійшов до кінцевого адресата або місця призначення. На ВКП отримувача аналізується заголовок пакета, визначається номер лінії і на РАD надходять всі його пакети, після чого розпаковуються в повідомлення для точки Б. Таким чином на виході в точці Б зявляється такий самий непереривний потік даних.

Мережі комутації пакетів мають такі переваги:

  1.  Забезпечується висока швидкість передачі повідомлень.
  2.  Наявність альтернативних маршрутів передачі гарантує доставку пошти завжди.
  3.  Не потребує потужної техніки для обробки інформації.
  4.  Достатня система контролю та корекції помилок при передачі даних.
  5.  Економія каналів передачі даних.
  6.  Прозорість з точки зору передачі інформації.
  7.  Забезпечення інтерактивної (в реальному часі) взаємодії абонентів і робочих станцій.
  8.  Гарантованість доставки повідомлень.

Транспортний рівень мережі Х.25 вперше виник у США для забезпечення обміну інформацією між науково-дослідними інститутами. Мережа отримала назву АRРА. Фактично вона заклала основи для глобальної мережі Internet. Сьогодні стандарт протоколу Х.25 використовується національною мережею України - УкрПак, Росії - РосПак, СПРІНТ - США (450 тис. користувачів), ДАТЕКХ-Р - Німеччина (50 тис. користувачів).

Ще одним сучасним стандартом електронного обміну повідомленнями в світі є протокол Х.400. Базовий протокол Х.400 визначає поняття:

  •  агент користувача - програма, що підключає робочу станцію кінцевого користувача до телекомунікаційної системи;
  •  агент передачі повідомлень - апаратно-програмний комплекс, що забезпечує передачу повідомлень в мережі;
  •  сховище повідомлень - тимчасове сховище на зразок поштового відділення, з якого повідомлення відправляються та куди надходять, тобто тимчасово зберігаються, поки не будуть доставлені;
  •  зона приватного управління - частина мережі, що належить до приватного сектору власності;
  •  зона адміністративного - частина територіальної мережі, що належить телекомунікаційній компанії.

З точки зору надійності та безпеки стандарт протоколу Х.400 забезпечує:

  •  цілісність - гарантування відсутності помилок при передачі;
  •  конфіденційність - неможливість несанкціонованого розкриття повідомлення;
  •  підтвердження дійсності - контроль, перевірка відправника повідомлення;
  •  захист - наявність мітки, що інформує, як поводитися з повідомленням;
  •  гарантія доставки - виключення для відправника можливості заперечення факту відправлення, а отримувача - факту отримання;
  •  повідомлення про пошту, яка не може бути доставлена - тобто клієнт отримує зворотне повідомлення про неможливість доставки повідомлення у випадках відсутності адресата тощо.

3.8.2 Архітектура локальних мереж

Обчислювальна мережа - це інтегрована, багатомашинна, територіально розподілена система, що складається із взаємодіючих локальних (робочих) станцій і підсистеми зв'язку для передачі/ приймання інформації.

Розрізняють локальні - територіально розподілені в межах однієї установи і глобальні - територіально розподілені на великі відстані мережі.

Локальні мережі будуються за типами архітектури: кільцеві, магістральні , зіркоподібні.

Кільцеві: всі робочі станції з'єднуються через власні мережеві адаптери послідовно між собою і остання з першою в кільце. У складі кільцевої мережі можуть бути як виключно робочі станції з розподілом власних ресурсів користувачам, так і робочі станції з серверами. В деяких випадках на одному комп'ютері можуть одночасно бути встановленими і працювати сервер та робоча станція. У випадку, коли кільцева мережа складається тільки з робочих станцій, кожен користувач визначає папки чи директорії загального користування та конкретним користувачам на своєму комп'ютері і надає відповідно повноваження доступу. За допомогою операційних систем сімейства Windows, Unix та  Linux такого типу локальні мережі можуть бути елементарно побудованими. Зокрема, поширене використання на робочих станціях одночасно серверного програмного забезпечення, наприклад у випадках організації баз даних тощо.

Магістральні: всі робочі станції через власні адаптери та спільну магістраль з'єднуються з центральним комп'ютером або сервером. Для даного типу мережі створюється довгий сегмент кабелю - магістраль, на яку в будь-якому місці може бути послідовно підключена робоча станція чи сервер за допомогою мережевих адаптерів і так званих конекторів - спеціальних елементів з'єднання кабелю з адаптером. У даному випадку магістраль обов'язково має початок та кінець, які є замкнутими за допомогою спеціальних наконечників. Магістраль може бути продовжена з обох боків за необхідності. Для побудови магістральної мережі розроблена мережева операційна система NETWARE фірми NOVELL.

Зіркоподібні: всі робочі станції через мультиплексор з'єднуються з сервером. Мультиплексор - мережеве обладнання, що має один вхід і багато виходів для підключення робочих станцій. Архітектура зіркоподібної мережі активно використовувалася на великих та міні - ЕОМ. Сьогодні ця мережа теж досить поширена і може входити чи бути елементом інших архітектур. Так, наприклад, якщо до магістральної мережі є необхідність підключити в одному місці певну кількість користувачів, наприклад цілий підрозділ в одній кімнаті, то на магістраль в одному місці під'єднується мультиплексор, а вже до нього підключаються робочі станції користувачів, утворюючи зіркоподібну архітектуру.

Обмін інформацією в локальних мережах ведеться з допомогою протоколу зв'язку, що задовольняє відповідні стандарти. Створення локальних мереж у фінансових установах функціонально забезпечує:

  •  Рівноправність членів мережі. Це означає, що кожен абонент обслуговується на партнерських засадах і за принципом перший прийшов - перший обслужився, що відповідає концепції без головного.
  •  Використання імен в мережі. Це означає, що кожен абонент має своє власне ім'я в мережі, яке може використовуватися на логічному рівні.
  •  Розподіл прав доступу. Адміністратор призначає кожному користувачу або групам користувачів локальні скриньки та надає право доступу до інформації в них. Кожному абоненту має бути розподілена інформація тільки його рівня з відповідними правами доступу.
  •  Обслуговування сеансу. Це означає, що після того, як визначені імена, розподілені права доступу і повноважень, два члени мережі можуть з'єднатися між собою за допомогою сеансу, який має забезпечити якість, швидкість та достовірність обміну інформацією.

3.8.3 Технологічні особливості використання БД у мережах

Фінансові установи використовують в своїй роботі інформацію, доступ до якої корисний не лише внутрішнім користувачам, тобто власним працівникам, а й великій кількості зовнішніх користувачів, що так чи інакше зв'язані з даною організацією. Наприклад, біржі, як правило, зв'язані з банківською системою, підприємствами, страховими компаніями також. Банки цікавить, як складається курс купівлі-продажу, біржі - швидке оформлення купівлі-продажу через банки. Аналогічно підприємствам постійно важливо знати, як надходять кошти на поточний рахунок, відвантажується продукція та проходять розрахунки. Очевидно, що дані проблеми сьогодні можуть вирішуватися за допомогою створення та використання локальних і глобальних мереж передачі даних, а також надання відповідного доступу до баз даних користувачам. Зазвичай такі проблеми вирішуються за допомогою телекомунікаційних технологій та клієнт/серверів. Що стосується доступу користувачів до віддалених баз даних, то розглянемо це питання більш детально. Зокрема SQL-технології забезпечують віддалений доступ до баз даних.

Центром будь-якої бази даних є її прикладна частина, що складається із сервера БД, джерел даних та мережевого програмного забезпечення для підключення клієнта в мережу. Cьогодні поширеними та ефективними є такі сервери БД: Oracle, Informix, Sybase, Interbase тощо. Сервер БД створюється на робочому місці адміністратора БД, а клієнти отримують відповідний доступ до таблиць згідно з посадовими обов'язками та своїм статусом.

Інтерфейсна частина - це програмне забезпечення, що використовується на робочому місці користувача, тобто певна складова частина автоматизованої системи, яка розроблена для вирішення проблем даного користувача. Даний АРМ чи комплекс програм може бути розроблений будь-яким розробником на різних мовах програмування, як наприклад: С++, Паскаль, Delphi тощо.

Розглянемо процес взаємодії прикладної та інтерфейсної частин. Прикладна частина розміщується на сервері разом із даними БД. Користувачами прикладної частини БД є адміністратори БД, програмісти - розробники автоматизованих систем, аналітики, системні адміністратори. Інтерфейсна частина розміщується на комп'ютерах кінцевих користувачів, а саме: операторів введення даних, бухгалтерів, операціоністів, фінансистів, економістів тощо.

База даних може бути локальною, коли користувач підключається до неї безпосередньо, і віддаленою - у випадку підключення до неї на великій відстані. Підключення до віддаленої бази даних здійснюється за допомогою мережевого забезпечення та відповідних протоколів передачі даних.

Технологія ОDВС (відкритий інтерфейс доступу до бази даних) забезпечує можливість доступу до віддалених баз даних за допомогою відповідного драйвера. Драйвер ОDВС використовується інтерфейсною частиною для отримання доступу до віддаленої бази даних шляхом забезпечення передачі запиту до БД і повернення результату його виконання.

Сьогодні ОDВС - технологія є стандартом, що використовується багатьма виробниками програмного інструментарію та їх програмними продуктами, зокрема такими, як Delphi, PowerBuiler, VisualC++,  РохРго, MicrosoftAccess тощо. З іншого боку, виробники систем управління базами даних теж враховують даний стандарт та залишають відкритий інтерфейс для ODВС - технології.

Деякі виробники СУБД пропонують свої унікальні відкриті і досить потужні засоби підключення до віддалених баз даних. Наприклад, корпорація Огасlе пропонує для підключення до віддалених баз даних свій унікальний продукт Net8, який може використовуватись з будь-яким мережевим протоколом, зокрема з основними ТСР/ІР, OSI, SРХ/IРХ тощо і може працювати під керуванням операційних систем.

Сьогодні також поширений доступ до віддалених баз даних за допомогою Web-технології. У даному випадку всі запити до бази даних направляються через Web-сервер. Кінцевий користувач ініціює доступ до віддаленої БД з допомогою Web-броузера, що забезпечує зв'язок заданою в Інтернеті ІР-адресою з потрібним Web-сервером. Web-сервер перевіряє ім'я користувача та пароль і надає запит СУБД, яка теж може запитати реквізити доступу до БД. Потім сервер БД поверне результати запиту Web-серверу, який відобразить їх у вікні Web-броузера користувача.

Слід зазначити, що використання Web-технології для доступу до баз даних має забезпечити надійний захист інформаційних потоків. Це досягається створенням брандмауерів - апаратно-програмних систем міжмережевого захисту від несанкціонованого доступу до сервера.

Тема 4 Інформаційні системи і технології у банківській справі

4.1. Схеми побудови автоматизованих банківських систем (АБС)

Залежно від структури, величини, завдань та технічних і технологічних можливостей банку АБС може бути побудована за однією зі схем: централізованою, консолідованою, реплікаційною та розподіленою. Особливе значення має правильний вибір схеми побудови АБС для багатофіліальних банків, тобто системних, з багаторівневою системою управління.

При централізованій схемі побудови АБС для ведення всіх баз даних використовується єдиний обчислювальний комплекс, що знаходиться в головному офісі банку. Доступ до нього з філій здійснюється в режимі термінал - сервер, а обробка інформації в цілому робиться центральним комп'ютером. Централізована схема зручна для банків з дворівневою структурою управління (головний банк - філії), із відносно невеликою кількістю установ (до 50 філій). Основна перевага такої схеми полягає в тому, що вона в будь-який момент гарантує актуальність даних, тому що всі користувачі в реальному часі працюють з єдиною базою даних на центральному комп'ютері. Основним недоліком - є велике навантаження на центральний комп 'ютер і високі вимоги до телекомунікацій.

При консолідованій схемі побудови кожна філія має власні обчислювальні потужності і практично автономна. Для ведення баз даних використовується обчислювальний комплекс філії, де виконуються всі банківські операції. Розрахунки між банківськими філіями здійснюються за кліринговою схемою шляхом підключення робочих станцій філій, у визначений час, до центрального комп'ютера головної установи для клірингу і консолідації балансу. Переваги такої схеми - низькі вимоги до телекомунікацій і необмежена кількість рівнів ієрархії в структурі банку. Недоліками є:

  •  банк не має оперативного уявлення ні про поточний стан своїх активів, ні про їх рух в зв 'язку з тим, що операції виконуються не  в реальному часі, а з деяким запізненням;
  •  клієнти не можуть розраховувати на одержання у всіх установах банку однакового набору послуг, тому що повний доступ до особового рахунку є тільки в тому відділенні, де рахунок був відкритий;
  •  консолідована схема вирішує тільки завдання об'єднання початкових потоків інформації.

У реплікаційній схемі, як і в консолідованій, кожна установа банку має свій обчислювальний комплекс, що працює в автономному режимі. Періодично виконуються сеанси зв'язку між філіями і головним банком. Однак на відміну від попередньої схеми під час такого сеансу робиться не просто консолідація балансу, а повна актуалізація баз даних. При цьому їх поточний стан у всіх установах стає однаковим. Іншими словами, кожна філія банку працює з повною версією баз даних, у якій міститься інформація всіх інших установ. Вона висуває високі вимоги до обчислювальної техніки (кожна філія повинна мати ресурси, необхідні для ведення баз даних усього банку) і телекомунікацій, що забезпечують відповідний обсяг передачі даних. Перевагою даної схеми є можливість використання стандартних АБС.

 Розподілена схема побудови АБС відповідає усьому комплексу вимог до децентралізованої обробки даних. Для коректної роботи такій АБС необхідно використання монітора (менеджера) транзакцій, що ізолює “клієнтську” частину від “серверної”. З боку клієнта монітор транзакцій виглядає як звичайний сервер, із боку сервера - як звичайний клієнт. Принципова різниця полягає в тому, що монітор транзакцій "знає", на якому (або на яких) із серверів розміщені дані, до яких звертається клієнт. Окремі частини цієї інформації можуть знаходитися на різних серверах, проте завдяки монітору транзакцій клієнт звертається до них так, начебто вони розміщені на одному сервері. АБС, побудовані за цією схемою, дозволяють звертатися до будь-яких даних у режимі реального часу. При цьому створюється можливість оперативного аналізу і управління активами банку. Великою перевагою є той факт, що усі послуги стають однаково доступними для клієнтів банку у всіх його філіях. Однак такі АБС мають високу вартість, складні у впровадженні, вимагають висококваліфікованого персоналу і сталих ліній зв'язку.

Таким чином, ідеальною у всіх відношеннях є розподілена схема побудови АБС, адже саме вона задовольняє всі вимоги до банківських систем і не має обмежень щодо структури управління банком та кількості філій. Однак й інші схеми побудови досить корисні  залежно від можливостей та завдань банку і можуть давати непоганий ефект при вкладенні менших витрат. Одне очевидно, що вибір схеми побудови АБС справа індивідуальна для кожного банку.

4.2 Структура та характеристика складових частин автоматизованої банківської системи

Автоматизовану банківську систему можна визначити як систему, що функціонує на базі засобів обчислювальної техніки, які зв'язані між собою локальною чи глобальною мережею передачі даних і забезпечують процес збору, введення, передачі, обробки, збереження, поновлення даних для вирішення проблем управління діяльністю банку. Очевидно, що з урахуванням вимоги повноти та інтегрованості АБС має охоплювати всю сукупність банківських завдань та комплексно вирішувати проблему автоматизації банківської діяльності. Саме таку АБС називають інтегрованою (ІАБС). АБС, як будь-яка автоматизована система, складається з функціональної і забезпечувальної частин, які, в свою чергу, поділять на підсистеми, комплекси програм чи АРМ. Забезпечувальна частина має надати всі види ресурсів, що необхідні для експлуатації системи. До складу забезпечувальної частини АБС входять підсистеми технічного, математичного, інформаційного, організаційно-правового та лінгвістичного забезпечення.

  •  Підсистема технічного забезпечення - це комплекс апаратно-технічних засобів обчислювальної техніки та телекомунікаційного обладнання для збору, обробки та обміну інформацією з внутрішніми та зовнішніми користувачами. Сьогодні технічне забезпечення банку складається з потужних комп'ютерів з серверною архітектурою та ПК для робочих станцій користувачів, модемів, маршрутизаторів, мультиплексорів, каналів зв'язку, пристроїв безперебійного живлення, сканерів, друкуючих засобів, мережевих адаптерів і концентраторів тощо.
  •  Підсистема математичного забезпечення - це комплекс алгоритмів економіко-математичних методів для обробки даних та автоматизації складання форм бухгалтерської і статистичної звітності.
  •  Підсистема інформаційного забезпечення - це сукупність типових форм первинних документів і форм звітності, систем класифікації та кодування інформації, файлів даних, що складають базу даних і використовуються для автоматизаваного розв’язання задач банківської діяльності.
  •  Підсистема організаційно-правового забезпечення - сукупність нормативно-правових актів, інструктивних і методичних матеріалів, що встановлюють технологію функціонування АБС та права й обов'язки персоналу, що обслуговує АБС.
  •  Підсистема лінгвістичного забезпечення складається із засобів ведення діалогу системи з людиною та сукупності мовних засобів програмування, опису даних, запитів для пошуку інформації в БД тощо.

Якщо брати до уваги функціональну частину АБС, то сьогодні не існує стандарту щодо функціональних підсистем чи АРМ. Однак існує перелік банківських функцій які можуть бути в повному обсязі або частково автоматизованими. Кожен розробник АБС разом із замовником інформаційної банківської системи фактично і визначають функціональну частину на стадії розроблення та впровадження.

У діяльності сучасних банківських установ можна виділити компоненти, що у випадку автоматизації можуть стати елементами та складовими частинами АБС,- це  фрошп-офіси, бек-офіси та ядро.

Фронт-офіси - це компоненти системи, що призначені для введення первинної інформації, автоматизації праці банківських працівників на робочих місцях та безпосередньої взаємодії з клієнтами чи контрагентами банку. У практичній діяльності можна виділити такі фронт-офіси: індивідуального бізнесу, корпоративного бізнесу, операцій на фінансових ринках, віддаленого обслуговування клієнтів у торгових точках тощо. Модулі фронт-офісів автоматизують процес первинного обліку в банківській діяльності у залежності від базового елемента системи, а саме документа, операції, угоди тощо. Дана група модулів взаємодіє з клієнтурою, іншими банками, банками нерезидентами, системами електронної комерції, пластиковими платіжними системами тощо. Наприклад, видача кредиту починається з роботи модуля фронт-офісу, а саме автоматизованого складання кредитної угоди.

Бек-офіси - це компоненти, що призначені для синтетичного та аналітичного бухгалтерського обліку документів, операцій чи угод, отриманих від фронт-офісів.Прикладами бек-офісів можуть бути: облік операцій в іноземній валюті, облік різного роду торгових операцій, облік операцій з цінними паперами, облік кредитів тощо. Модулі бек-офісів автоматизують процес обробки інформації, отриманої від модулів фронт-офісів для обліку банківських операцій, операцій на фінансових ринках, отримання форм та файлів звітності, аналізу банківської діяльності тощо. Наприклад, функція бухгалтерського обліку виданого кредиту буде задачею модуля бек-офісу.

Операційний день банку є центром або ядром в банківській діяльності, тому що так чи інакше встановлює взаємозв'язки з фронт- та бек-офісами. Можна виділити компоненти, що наділені функціями одночасно фронт- і бек-офісів. До таких можна віднести: касове та розрахункове обслуговування клієнтів, депозитні операції, кореспондетські відносини, міжбанківські розрахунки, внутрішньобанківські операції тощо. Саме дані компоненти входять до операційного дня банку (ОДБ), тобто сукупності операцій, які банк проводить протягом встановленого регламентом роботи часу. Саме ці операції здійснюються і відразу знаходять відображення у фінансовому обліку, приводять до руху коштів чи цінностей, зміни балансу.

У процесі автоматизації банківської діяльності функціонально можна виділити такі підсистеми: операційний день банку, управління касовими операціями, управління депозитами, управління кредитними ресурсами, управління операціями з іноземною валютою, управління цінними паперами, облік внутрішньобанківських операцій, інтерфейс СЕП НБУ, управління розрахунками за пластиковими платіжними картками, формування форм і файлів бухгалтерської та статистичної звітності, аналіз діяльності банку.

Розглянемо основні підсистеми АБС у розрізі функціонального призначення.

Підсистема "Операційний день банку" є ядром і базовою підсистемою АБС, що має входити до складу будь-якої банківської системи, яка сертифікована НБУ для використання в банківській системі України. У деяких випадках вона може називатися по-іншому, наприклад "Централізована бухгалтерія", але функціонально вона є однаковою в усіх випадках. Функціонально підсистема має забезпечити:

  •  відкриття, закриття та ведення аналітичних, поточних, особових, розрахункових банківських рахунків згідно з вимогами стандарту євробух-обліку, за яким банківська система України працює з 01.01.1998року;
  •  створення та ведення масивів нормативно-довідникового забезпечення;
  •  введення та бухгалтерське проведення платіжних документів, банківських операцій тощо;
  •  обробка поточних, розрахункових, особових, аналітичних та балансових рахунків з метою проведення аналітичного та синтетичного обліку;
  •  формування форм бухгалтерської звітності за кожний операційний день.

Основним завданням даної підсистеми є відображення в бухгалтерському обліку всіх проведених банком операцій протягом операційного часу. Для цього використовуються рахунки бухгалтерського обліку, які систематизуються з різним ступенем деталізації. Найбільш загальні рахунки - це синтетичні рахунки, перелік та нумерація яких визначені планом рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України. Підсистема операційний день банку має забезпечити початкове відкриття аналітичних банківських рахунків саме за вищенаведеним стандартом структури та алгоритмом обчислення контрольного розряду.

Підсистема розподілу доступу та повноважень призначена для надання повноважень та доступу банківському персоналу до інформаційної бази згідно з посадовими обов'язками. Функціонально підсистема виконує таке:

  •  введення, видалення та корегування інформації в довіднику "Службовці банку";
  •  ведення довідників та класифікаторів: "Системні повноваження", "Фінансові повноваження ", "Посадові обов'язки ", "Структурні підрозділи ";
  •  призначення паролів посадовим особам для захисту доступу до АБС;
  •  забезпечує доступ до реквізитів, таблиць, файлів бази даних згідно із заданим розподілом повноважень та виключає несанкціонований доступ до АБС.

Підсистема управління касовими операціями призначена для автоматизації банківських операцій з готівкою в національній та іноземній валюті та їх обліку. Функціонально підсистема автоматизує:

  •  роботу прибуткової каси та введення прибуткових касових документів;
  •  роботу видаткової каси та введення видаткових касових документів;
  •  роботу вечірньої каси, що працює в післяопераційний час, та введення прибуткових касових документів;
  •  роботу каси перерахунку коштів та процес інкасації готівки;
  •  налаштування касових операцій з метою утримання та зарахування в доходи банку комісійних зборів;
  •  роботу щодо забезпеченості каси готівкою та обліку підкріплень приписних кас, балансових та безбалансових філій банку;
  •  роботу з обліку цінностей та документів суворої звітності в касовому сховищі;
  •  роботу валютної операційної каси та обмінного валютного пункту;
  •  формування внутрішніх форм звітності: прибуткових та видаткових касових журналів тощо.

Підсистема управління депозитами призначена для автоматизації обслуговування фізичних і юридичних осіб при здійсненні депозитних операцій, тобто внесенні тимчасово вільних коштів на депозитні рахунки в банку. Функціонально підсистема здійснює:

  •  введення документів та угод про здійснення депозитних операцій;
  •  облік депозитних операцій; нарахування відсотків за депозитними рахунками;
  •  сформування форм звітності щодо діяльності банку на ринку депозитів.

Підсистема управління кредитними ресурсами призначена для автоматизації функцій працівників кредитного відділу банку в процесі підготовки, надання та повернення кредитів і відсотків за ними. Функціонально підсистема здійснює:

  •  автоматизацію аналізу фінансового стану позичальника;
  •  автоматизовано визначає кредитоспроможність позичальника;
  •  прогнозування та оцінку ризику при кредитуванні;
  •  складання та облік кредитних угод;
  •  нарахування відсотків за кредитними угодами;
  •  ведення документів щодо погашення кредиту та відсотків за ним;
  •  складання графіків погашення кредитів і відсотків за ними;
  •  складання та облік угод на пролонгацію кредиту;
  •  визначення, облік, та контроль погашення кредитної заборгованості;
  •  ведення та коригування процентних ставок за угодами на кредити та пролонгацію, просроченими відсотками тощо;
  •  сформування та аналіз портфеля кредитних ресурсів і визначення розміру обов 'язкового резервування.

Підсистема управління операціями з іноземною валютою призначена для автоматизації сукупності банківських операцій, що здійснюються з залученням іноземної валюти. Функціонально дана підсистема забезпечує:

  •  ведення офіційного та комерційного курсів валют;
  •  щоденно автоматизований перерахунок сум на валютних рахунках в еквіваленті щодо національної валюти;
  •  облік обмінних та торгових операцій в іноземній валюті;
  •  підготовку та введення банківських повідомлень у відповідних форматах;
  •  облік операцій, що здійснюються банком на міжбанківській валютній біржі;
  •  формування форм та файлів звітності щодо діяльності банку на валютному ринку.

Підсистема управління цінними паперами призначена для автоматизації функцій працівників відділу цінних паперів щодо торгівлі цінними паперами та обліку відповідних операцій. Слід зазначити, що підрозділи цінних паперів при банківських установах здійснюють свою діяльність керуючись нормативно-правовою базою Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) і банківським законодавством. Власне, робота реєстратора повністю підконтрольна ДКЦПФР. Тому ДКЦПФР надає і супроводжує програмне забезпечення щодо діяльності реєстратора та депозитарної діяльності. З боку АБС залишаються такі функції:

  •  облік операцій з акціями власної емісії;
  •  облік операцій з борговими цінними паперами (векселями, сертифікатами, акціями відкритих акціонерних товариств);
  •  облік операцій на фондовому ринку;
  •  автоматизація формування портфеля цінних паперів та управління ним;
  •  автоматизація прогнозування стану фондового ринку.

Підсистема облік внутрішньобанківських операцій призначена для обліку власних операцій банку. Дана підсистема тісно зв'язана з підсистемою операційний день банку і функціонально забезпечує:

  •  автоматизоване нарахування заробітної плати співробітникам банку;
  •  автоматизацію обліку основних засобів банку, нематеріальних активів та малоцінних, швидкозношуваних предметів;
  •  автоматизоване нарахування амортизації основних засобів та нематеріальних активів та її облік;
  •  автоматизацію обліку операцій на складі;
  •  автоматизацію господарських витрат та коштів у підзвіті;
  •  автоматизацію обліку доходів та витрат банку, визначення поточного результату діяльності;
  •  формування форм звітності щодо внутрішньобанківської діяльності;
  •  автоматизацію податкового обліку та складання податкової декларації і додатків до неї.

Підсистема інтерфейс СЕП НБУ призначена для формування та обміну відповідними типами файлів, що узгоджується з певними стандартами СЕП НБУ у випадку здійснення міжбанківських електронних платежів. Функціонально вона автоматизовано забезпечує:

  •  введення міжбанківських платіжних документів;
  •  формування та видачу сеансів обміну АРМ-НБУ;
  •  підготовку файлів початкових або вихідних платежів;
  •  обробку файлів вхідних міжбанківських платежів;
  •  надання інформації про стан обміну міжбанківськими електронними платежами;
  •  динамічне відображення процесу міжбанківських розрахунків на внутрішніх кореспондентських рахунках чи субкоррахунках;
  •  захист електронних платіжних документів шляхом накладання електронних цифрових підписів та криптозахисту;
  •  контроль проходження файлів електронних платежів наданням відповідних файлів про результат прийняття.

Підсистема управління розрахунками за пластиковими платіжними картками призначена для автоматизації безготівкових розрахунків фізичних осіб із використанням пластикових платіжних карток. Функціонально підсистема забезпечує автоматизацію:

  •  обслуговування та обліку руху коштів на карткових рахунках своїх клієнтів;
  •  обслуговування та обліку операцій із клієнтами, що не мають відкритих карткових рахунків у даному банку;
  •  безготівкового обслуговування клієнтів у торгових точках за допомогою РОS-терміналів;
  •  обслуговування клієнтів та обліку операцій у банкоматах з метою видачі або внесення готівки;
  •  обліку взаємозаліків та доходів за операціями з платіжними картками.

Підсистема формування форм і файлів бухгалтерської та статистичної звітності призначена для складання форм і файлів бухгалтерської та статистичної звітності і надання внутрішнім і зовнішнім користувачам. Функціонально підсистема автоматизує:

  •  складання щоденних, тижневих, місячних, квартальних, річних файлів звітності, що надаються в установленому порядку НБУ;
  •  складання форм звітності для внутрішніх користувачів, наприклад щоденного оборотно-сальдового балансу, оборотно-сальдових відомостей, касових журналів тощо;
  •  формування і роздрук інформації та документів, необхідних для обслуговування клієнтури, а саме виписок з особових рахунків, електронних платіжних документів тощо;
  •  формування та надання необхідних форм звітності головному чи вищому банку;
  •  складання форм звітності в установленому порядку для ДПА, правоохоронних органів тощо.

Підсистема аналіз діяльності банку призначена для розвязання аналітичних задач класу ОLАР щодо основних напрямів діяльності банку. Функціонально підсистема забезпечує:

  •  аналіз виконання банком нормативів економічної діяльності НБУ;
  •  аналіз доходів, витрат, прибутковості та рентабельності банку;
  •  аналіз структури пасивів;
  •  аналіз структури активів;
  •  аналіз консолідованого балансу та в розрізі класів, розділів, груп;
  •  аналіз виконання бізнес плану доходів та витрат;
  •  аналіз розподілу і освоєння фондів банку.

4.3 Види організації систем міжбанківських розрахунків

Системи міжбанківських розрахунків призначені для здійснення платіжних транзакцій між банками, що зумовлені виконанням платежів клієнтів банків або власних зобов'язань одного банку перед іншим. Системи міжбанківських розрахунків різних країн можуть значно відрізнятися. У світі не існує єдиної платіжної моделі, але існують загальні принципи побудови платіжної системи.

Залежно від характеру стосунків між учасниками платіжного процесу розрізняють два основних методи здійснення розрахунків:

  •  з використанням двосторонніх кореспондентських рахунків;
  •  з використанням рахунків у центральному банку, який відіграє роль посередника у розрахунках.

За повнотою здійснення міжбанківських розрахунків розрізняють дві системи розрахунків:

  •  систему міжбанківських розрахунків на чистій основі, або нетто-систему ;
  •  систему міжбанківських розрахунків на валовій основ,і або брутто-систему.

 Механізм розрахунків на чистій основі використовується з метою скорочення потреби в коштах та спрощення порядку обміну платіжними документами і заснований на принципах взаємозаліку - клірингу.

Кліринг - процедура періодичного взаємозаліку за зобов'язаннями учасників розрахунків певної платіжної системи, що включає процес отримання, сортування та розподілу розрахункових документів кожного учасника розрахунків, а також визначення остаточного розрахункового сальдо. За цим механізмом розрахунки і документи не проводяться в реальному часі, а накопичуються протягом певного часу. Розрахунки здійснюються на чистій основі, тобто залік дебіторської та кредиторської заборгованості проводиться у визначений час у кліринговій палаті, яка на кінець дня проводить розрахунки залишку кожного банку, що бере участь у взаємозаліку з урахуванням всіх відправлених та отриманих платежів, виконанням проведення на суму чистого залишку. Якщо по банку отримано дебетове сальдо, то банк має погасити заборгованість шляхом перерахування в клірингову палату відповідної суми. У кінці всіх розрахунків сума взаємних зобов'язань банків має бути нульовою.

Таким чином, нетто-система забезпечує накопичення певного обсягу платіжних повідомлень, після чого виконується підрахунок чистої нетто-позиції кожного з банків-учасників, що називається неттингом. Тобто за платіжними документами, що стосуються одного учасника, вираховується різниця між сумами коштів, які цей банк отримує, та коштами, які він сплачує, і ця різниця може бути як дебетовою, так і кредитовою. Саме ці чисті нетто-позиції відображаються потім на рахунках банків-учасників.

Механізм розрахунків на валовій основі передбачає розрахунок за кожним платіжним документом, тобто за кожною транзакцією окремо. Система на валовій основі виконує розрахунки в реальному часі, відразу при отриманні документа, і використовує кореспондентські рахунки, що відкриті банкам у розрахунковій палаті.

Кореспондентські відносини з відкриттям кореспондентського рахунку - це договірні відносини між банками, метою яких є здійснення платежів, розрахунків та надання інших банківських послуг за взаємними дорученнями. За системою на валовій основі платежі виконуються лише в межах наявних коштів на коррахунку банку. СЕП НБУ функціонує за системою "брутто".

Кореспондентський рахунок - це рахунок, який відкривається банку (філії) для обліку коштів та проведення розрахунків, що їх виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку на підставі укладеного договору.

Кореспондентський рахунок ЛОРО - кореспондентський рахунок, який відкриває комерційний банк банку-кореспонденту в себе та за яким комерційний банк здійснює операції списання і зарахування коштів згідно з чинним законодавством України та укладеним договором. Відповідно у банку-кореспондента цей рахунок є кореспондентським рахунком НОСТРО.

Консолідований кореспондентський рахунок - об'єднання коштів комерційного банку та його філій (або певної кількості філій) на кореспондентському рахунку, відкритому в територіальному управлінні Національного банку України з метою роботи банку (філії) в СЕП за відповідною моделлю обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку.

Залежно від того, хто є власником системи міжбанківських розрахунків, діють дві системи:

  •  система, якою центральний банк володіє, яку він обслуговує і в якій виконує розрахунки;
  •  система, що є власністю структур приватного сектору (банківських асоціацій або клірингових палат) і в якій центральному банку відводиться роль агента з кінцевих розрахунків.

Залежно від режиму функціонування кореспондентського рахунку розрізняють дві системи міжбанківських розрахунків:

  •  система розрахунків з наданням банком, який веде кореспондентський рахунок, кредиту-овердрафту;
  •  система розрахунків без надання банком, який веде кореспондентський рахунок, кредиту-овердрафту, тобто платежі здійснюються у межах залишків коштів на кореспондентському рахунку.

Згідно з нормативними актами Національного банку міжбанківські розрахунки на території України можуть здійснюватися:

  •  через систему електронних платежів Національного банку України;
  •  внутрішньобанківську платіжну систему;
  •  через прямі кореспондентські відносини між банками (за наявності дозволу регіонального управління НБУ за місцем відкриття кореспондентського рахунку).

4.4 Завдання, функції, структура та архітектура системи електроннх платежів (СЕП)

Система електронних платежів Національного банку України- це загальнодержавна платіжна система, яка забезпечує здійснення розрахунків в електронній формі між банківськими установами та їх філіями як за дорученнями клієнтів банків, так і за зобов'язаннями банків один перед одним на території України.

Розрахунковий документ в електронному вигляді - документ визначеного формату, що містить установлені реквізити і має інформацію про рух коштів, форму електронних записів, обов'язково захищений криптографічними методами захисту інформації, передається засобами телекомунікаційного зв'язку та зберігається на зовнішніх засобах збереження інформації у вигляді файла.

Електронний міжбанківський переказ - міжбанківський переказ, що виконаний з використанням міжбанківських електронних розрахункових документів із застосуванням електронних засобів приймання, оброблення, передавання та захисту інформації про рух коштів.

Основними завданнями системи міжбанківських розрахунків є:

  •  задоволення потреб економіки, що реформуються і розвиваються;
  •  удосконалення кредитно-монетарної політики, яку проводить НБУ, завдяки отриманню оперативної та точної інформації про переміщення грошових коштів і стан кореспондентських рахунків;
  •  виконання міжбанківського етапу всіх видів безготівкових розрахунків;
  •  мінімізація часу на виконання міжбанківських розрахунків та на обіг грошових коштів;
  •  високий рівень безпеки міжбанківських розрахунків;
  •  надання широкого спектра послуг для користувачів;
  •  високий рівень внутрішнього бухгалтерського обліку та контролю;
  •  мінімізація вартості банківського посередництва шляхом оптимізації платіжних засобів і раціоналізації систем..

Основними функціями СЕП НБУ є:

  •  проведення розрахунків між банками України в національній валюті країни та в інших іноземних валютах;
  •  ефективне використання тимчасово вільних ресурсів банків;
  •  контрольні функції Національного банку щодо стану кореспондентських рахунків комерційних банків;
  •  надання інформаційних послуг учасникам розрахунків;
  •  обмін екстреною інформацією стосовно до проведення розрахунків;
  •  забезпечення надійності розрахунків;
  •  багатоступеневий контроль за достовірністю даних на всіх стадіях розрахунків;
  •  багаторівневий захист інформації від несанкціонованого доступу, використання, викривлення та фальсифікації на всіх стадіях обробки;
  •  надання НБУ механізму впливу на порушників чинного законодавства та норм банківської діяльності методом обмеження їх обслуговування у СЕП.

СЕП НБУ побудована як деревоподібна мережева структура. На нижньому рівні СЕП розміщені банки - учасники електронних розрахунків, середній рівень СЕП подається мережею регіональних розрахункових палат (РРП), а на верхньому рівні СЕП розміщена Центральна розрахункова палата (ЦРП) НБУ.

Регіональна розрахункова палата - структурний підрозділ територіального управління Національного банку України, який обслуговує в СЕП банки відповідного банківського (віртуального банківського) регіону.

Центральна розрахункова палата НБУ - установа Національного банку України, яка забезпечує функціонування СЕП у цілому, ведення бази даних для інформаційно-пошукової системи (ІПС) щодо електронних міжбанківських розрахунків, виконаних через СЕП, а також здійснює функції РРП для банківських установ м.Києва та Київської області, обслуговує інші віртуальні банківські регіони.

Інформаційно-пошукова система Національного банку України (ІПС) - складова частина СЕП, що призначена для надання користувачам довідкової інформації про платежі, виконані засобами СЕП.

Банківський документ в електронному вигляді - розрахунковий документ в електронному вигляді, службове повідомлення СЕП, довідкове повідомлення інформаційно-пошукової системи Національного банку України, інформаційне повідомлення.

Інформаційне повідомлення - інформація в електронній формі, призначена для використання в програмно-технічних комплексах інформаційно-обчислювальної мережі Національного банку України (крім СЕП), що має визначений формат і технологію обробки згідно з вимогами відповідного програмно-технічного комплексу, передається засобами телекомунікаційного зв 'язку та зберігається на зовнішніх засобах збереження інформації у вигляді файла.

Інформаційно-обчислювальна мережа Національного банку України - об'єднання програмно-технічних комплексів (СЕП, система ЕП тощо), кожний з яких призначений для виконання завдань Національного банку України щодо інформатизації окремих сфер діяльності банківської системи України. Усі програмно-технічні комплекси використовують єдину систему захисту інформації Національного банку України.

Службові повідомлення СЕП - технологічна інформація в електронній формі, що пов'язана із проведенням платежів (підтвердження про отримання розрахункових документів в електронному вигляді, повідомлення про помилки в розрахункових документах в електронному вигляді, довідкова інформація тощо), має визначений формат і технологію обробки згідно з вимогами СЕП, передається засобами телекомунікаційного зв'язку та зберігається на зовнішніх засобах збереження інформації у вигляді файла.

Програмне забезпечення СЕП складається із програмно-технічних комплексів - автоматизованих робочих місць (АРМ), що відповідають трьом рівням структури СЕП:

  •  центральна розрахункова палата - АРМ-1, АРМ ІПС;
  •  регіональні розрахункові палати - АРМ-2;
  •  банківські установи - учасники СЕП - АРМ-НБУ.

Рівень ЦРП обслуговується програмно-технічним комплексом АРМ-1, що призначений для управління роботою РРП у масштабах України і функціонально виконує:

перевірку правильності та узгодженості функціонування РРП;

  •  синхронізацію роботи СЕП, тобто визначає час виконання учасниками основних операцій;
  •  контроль та балансування міжрегіональних оборотів;
  •  захист системи від несанкціонованого втручання;
  •  надання звітної інформації в цілому за системою;
  •  виявлення аварійних ситуацій та спроб несанкціонованого доступу.

Рівень РРП обслуговується програмно-технічними комплексами АРМ-2, що призначений для обслуговування банків регіону та організації взаємодії з іншими розрахунковими палатами і функціонально виконує:

  •  обмін електронними розрахунковими документами та технологічною інформацією між РРП і банками учасниками СЕП;
  •  ведення технічних кореспондентських рахунків банків учасників СЕП;
  •  обмін електронними розрахунковими документами з АРМ-2 інших РРП;
  •  синхронізацію роботи учасників СЕП у межах регіону;
  •  виконання бухгалтерського та технологічного контролю за проходженням платежів;
  •  захист електронних розрахункових документів від несанкціонованого втручання;
  •  застосування санкцій до порушників технології;
  •  передачу результатів розрахунків на кінець робочого дня до ОДБ регіонального управління Національного банку для відображення проведення коштів через СЕП на реальних коррахунках;
  •  обмін з АРМ-1 ЦРП інформацією контрольного, технологічного та звітного характеру;
  •  надання звітних документів за підсумками проходження платежів на рівні АРМ-1, АРМ-2, АРМ-3;
  •  сервісні та довідкові функції.

На рівні банків - учасників СЕП - використовується програмно-технічний комплекс АРМ-НБУ або АРМ-3, що призначений для передачі, приймання та перевірки файлів СЕП між банком-учасником розрахунків і регіональною розрахунковою палатою та функціонально забезпечує:

  •  перевірку коректності пакетів електронних розрахункових документів, підготовлених банком в АБС;
  •  відкриття та закриття банківського операційного дня;
  •  обмін пакетами платіжних документів та службовими повідомленнями, технологічною інформацією з РРП;
  •  обмін електроннми розрахунковими документами з ОДБ банку;
  •  захист документів від несанкціонованого втручання;
  •  формування протоколу роботи АРМ-НБУ за операційний день і передача його до РРП у кінці дня;
  •  архівація баз даних за кожен операційний день;
  •  передача до ДПА реєстрів про відкриття та закриття поточних рахунків клієнтів;
  •  сервісні та довідкові функції: друк виписок про стан технічного коррахунку, пошук документів тощо.

4.5 Принципи функціонування, типи файлів обміну та маршрутизація платежів в системі електроних платежів Національного банку України 

Файл СЕП - одиниця обміну інформацією між АРМ СЕП, що позначаються однією ідентифікаційною літерою, яка відповідає типу файла відповідно до технології роботи СЕП. У СЕП НБУ взаємодія і обмін даними здійснюються за допомогою файлів типу:

- початкові (вихідні) платіжні документи від КБ у РРП, що відправляються з банку;

- вхідні платіжні документи з РРП у КБ, що надходять в банк;

- файли, сформовані засобами одного АРМ-2 і надіслані до іншого АРМ-2 для подальшого оброблення;

- квитанція на файл типу ;

$S - квитанція на файл типу $В;

$R - квитанція на файл типу ;

- поточний стан коррахунку, надсилається після кожного сеансу обміну між АРМ-2 та АРМ-НБУ;

$L - розподіл ліміту коррахунку філіям. Фактично інформація від АБС територіального управління НБУ про стан кореспондентських рахунків учасників СЕМП та встановлення обмеження на їх роботу;

- бізнес-правила при роботі за 7-ю моделлю;

$Z - індикатор закінчення роботи АРМ-НБУ і одночасно протокольний звіт учасника СЕП за підсумками роботи банківського дня;

$V - виписка про стан коррахунку учасника СЕМП у кінці операційного дня, надається після отримання та обробки файлу типу $Z. Фактично це інформація від АРМ-2 про стан технічного рахунку учасника СЕП за підсумками банківського дня з переліком відображених за технічним рахунком міжбанківських електронних розрахункових документів, які оброблені засобами СЕП, або інформація від АРМ-1 про стан технічного рахунку учасника СТП за підсумками банківського дня з переліком відображених за технічним рахунком міжбанківських електронних розрахункових документів, які оброблені засобами СТП;

$Q - запити до ІПС та відповіді на них (функціональне призначення файла визначається за першим символом у розширенні імені файла);

$F - додаткова технологічна інформація, призначена для керування консолідованим кореспондентським рахунком;

$U - список змін для корегування довідника учасників СЕМП НБУ. Файл створюється в ЦРП на АРМ-1 та розсилається на всі АРМ-2. АРМ-2 передає його до АРМ-НБУ, які він обслуговує. Від АРМ-НБУ файл передається до АБС банківських установ. Програмне забезпечення АБС виконує зміни довідкової інформації на підставі файла $U на всіх робочих місцях, де використовується цей довідник.

4.6 Архітектура системи електронних міжбанківських переказів (СЕМП) НБУ

На даний час система електронних міжбанківських переказів Національного банку (СЕМП) складається із системи електронних платежів (СЕП) та системи термінових переказів (СТП), координацію роботи яких забезпечує система моніторингу технічних рахунків (СМТР). Крім цього, додатковими складовими СЕМП є інформаційно-пошукова система (ІПС) та система резервування і відновлення функціонування СЕМП. Принципово новим в СМТР є відображення в режимі реального часу руху коштів на технічних рахунках банків-учасників.

Система електронних платежів НБУ - це складова частина СЕМП, що забезпечує проведення міжбанківських переказів у режимі обміну файлами з індивідуальним обробленням міжбанківського електронного розрахункового документа, за яким між списанням грошей з кореспондентського рахунку банківської установи платника та зарахуванням грошей на кореспондентський рахунок банківської установи отримувача є певний проміжок часу. Тобто СЕП НБУ забезпечує міжбанківський переказ грошей в off-line технології.

Система термінових переказів (СТП) НБУ - це складова частина СЕМП, що забезпечує проведення міжбанківських переказів у режимі реального часу з індивідуальним обробленням міжбанківських електронних розрахункових документів, за якими списання грошей з кореспондентського рахунку банківської установи платника та зарахування грошей на кореспондентський рахунок банківської установи отримувача виконується одночасно.

Головне завдання СТП - швидке та надійне здійснення міжбанківських розрахунків за умови мінімального системного ризику в різних іноземних та національній валютах. Система гарантує приймання початкової платіжної транзакції, якщо платіжне доручення відповідає прийнятим стандартам, є легальним та покривається наявним сальдо на рахунку. Залежно отриманої в реальному часі інформації з СМТР переказ може бути прийнятий або неприйнятий в залежно від такого:

  •  відсутності чи наявності заборони на виконання початкових платіжних транзакцій конкретним банком - відправником;
  •  наявності достатньої суми коштів на кореспондентському рахунку;
  •  виконання обмежень, установлених юридичною особою - власником коррахунку на початкові платіжні транзакції конкретного відправника.

Система моніторингу технічних рахунків (СМТР) - це складова частина СЕМП, що забезпечує централізоване ведення технічних рахунків банківських установ у ЦРП та взаємодію СЕП і СТП під час виконання міжбанківського переказу за допомогою програмно-технічних комплексів АРМ-АДМ і КВЦ^ЕТ. Функціями системи моніторингу рахунків є:

  •  централізоване ведення кореспондентських рахунків банків учасників;
  •  відображення на кореспондентських рахунках транзакцій, які виконуються через СТП та СЕП;
  •  централізоване ведення нормативно-довідкової інформації платіжної системи в цілому;
  •  надання можливості банкам учасникам керувати своїми філіями;
  •  здійснення доступу інших підсистем до інформації, яка зберігається в СМТР;
  •  довідкові функції.

4.7 Моделі управління кореспондетськими рахунками комерційних банків у системі електронних платежів

Модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку в СЕП - сукупність механізмів і правил роботи СЕП, комерційного банку та його філій, згідно з якими здійснюються міжбанківські розрахунки за консолідованим кореспондентським рахунком через платіжну систему.

 Міжбанківські розрахунки - це безготівкові розрахунки між банками, що обумовлені виконанням платежів клієнтів або власними зобов'язаннями одного банку перед іншим.

У загальному випадку модель - це спосіб взаємодії в СЕП та форма обслуговування кореспондентського рахунку. Кореспондентський рахунок - це рахунок, що відкривається комерційному банку в обласному управлінні НБУ. Цей рахунок використовується для проведення міжбанківських розрахунків. Консолідований рахунок – це кореспондентський рахунок, на якому відображаються міжбанківські розрахунки декількох банків (головного та його філій). Консолідований рахунок відкривається головному банку в обласному управлінні НБУ. Цей рахунок використовується для проведення міжбанківських розрахунків.

У СЕП реалізовано два рівні обліку:

  •  на консолідованих кореспондентських рахунках в регіональних відділеннях НБУ;
  •  на технічному коррахунку, що є прототипом консолідованого коррахунку і відкривається в РРП.

Технічний кореспондентський рахунок (ТКР) - це динамічний рахунок, на якому відображуються операції з кожного документа. На консолідованому коррахунку облік ведеться загальними, агрегованими сумами підсумкових оборотів за день. Тому цей рахунок є статичним.

На початку кожного дня ОДБ НБУ передає файл, що вміщує інформацію про залишок коштів на консолідованому коррахунку. Ця інформація переписується в файл технічного коррахунку. Протягом дня всі платіжні документи відображуються на технічному рахунку. Підбиті в кінці операційного дня підсумки за технічним рахунком передаються в ОДБ НБУ для виконання проведень за консолідованим коррахунком. Якщо протягом дня, крім СЕП, не було інших джерел надходження коштів на коррахунок, то після виконання проведень залишок на технічному рахунку має дорівнювати залишку на коррахунку.

При відкритті операційного дня в НБУ з ОДБ передається до РРП інформація про залишок коштів на консолідованих коррахунках комерційних банків і проводиться звірення із станом технічних коррахунків, а за необхідності здійснюється корегування ТКР. Протягом операційного дня всі документи, що поступають або відправляються, відображаються на технічному коррахунку. По закінченні операційного дня стан ТКР у РРП передається в ОДБ НБУ для звірення та виконання проводок за консолідованим коррахунком. При чіткій роботі залишки на ТКР та консолідованому коррахунку на початок наступного операційного дня мають збігатися.

Враховуючи зростання кількості транзакцій і потреби банків найбільш оперативно управляти своїми ресурсами в СЕП, НБУ реалізовано декілька моделей обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку. Вибір моделі завжди залишається за банківською установою залежно від її потреб, можливостей та структури.

Вибір моделі залежить від таких факторів:

  •  залежно від структури банку, тобто кількості рівнів порядкованості головного банку і його філій. Наприклад, дворівневий банк: головний банк та філіали або трирівневий банк: головний банк, регіональні управління та філіали регіональних управлінь;
  •  способів взаємодії головного банку з філіалами найближчого рівня. Наприклад, банк має внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС), тоді учасником СЕП є тільки головний банк або головний банк і філіали з окремими прямими учасниками СЕП.

Нульова модель СЕП НБУ. За нульовою моделлю всі установи банку (філії, регіональні управління, головний банк) є рівноправними учасниками СЕП НБУ і мають свої власні АРМ-НБУ. Всім, як філіям, так і регіональним управлінням, головному банку відкриваються самостійні коррахунки в НБУ, а в РРП відповідно технічні коррахунки. Міжбанківські операції кожна установа може виконувати у межах наявних коштів на своїх власних коррахунках, незалежно одна від одної. Розпоряджатися коштами своїх підпорядкованих установ ні головний, ні регіональний банк не можуть. У випадку коли філії знаходяться в одному регіоні головний банк або регіональний може лише отримувати інформацію про кошти на коррахунках своїх філій. Модель призначена для роботи на рівні банківського регіону.

Перша модель СЕП НБУ. За цією моделлю всі установи банку також є учасниками СЕП НБУ і мають свої власні АРМ-НБУ. У РРП відкривається єдиний коррахунок для головного банку та його підпорядкованих установ, облік на якому ведеться загальними сумами без визначення внеску кожної філії окремо. Філіалам відкривається технічний коррахунок у РРП. Головний банк має можливість управляти розміром коштів на кореспондентському рахунку шляхом виділення лімітів для роботи кожній підпорядкованій установі. Модель призначена для роботи на рівні банківського регіону. За станом на 01.01.2006 за першою моделлю обслуговується 2% банківських установ.

Друга модель СЕП НБУ. Друга модель є розвитком першої і також поширюється на банківський регіон. Дана модель ще називається моделлю регіонального управління коррахунком. У кожній РРП регіональному банку відкривається єдиний коррахунок. За даною моделлю учасниками СЕП НБУ є регіональні банківські установи з власними АРМ-НБУ. Підпорядковані філії не мають своїх коррахунків, технічних коррахунків і не є учасниками СЕП НБУ. Філії утворюють внутрішню платіжну систему, для роботи якої в АБС регіональної установи відкриваються субкоррахунки для кожної філії. Філіали є самостійними банківськими установами, мають свій МФО й знаходяться в списку учасників СЕП НБУ, але свого АРМ-НБУ не мають і не є самостійними учасниками СЕП. Кількість банків, що обслуговуються за другою моделлю, на початок 2006 року становить 26% від загальної кількості.

Третя модель. За третьою моделлю учасником СЕП НБУ є лише головний банк, що має АРМ-НБУ, єдиний коррахунок та технічний коррахунок у РРП і власну внутрішню платіжну систему. Модель є територіальним розширенням 2-ї моделі і поширюється на всю територію функціонування СЕП, тобто в межах України. Головний банк має всі засоби контролю над роботою філій і може виконувати початкові платежі від імені філіалів. Кошти зосереджені виключно на одному рахунку, що дає можливість ефективно управляти ними та проводити контроль. Модель потребує наявності власної ВПС із засобами захисту та зв'язку для забезпечення транспортного рівня. Перерахування коштів із філії свого банку в іншу філію теж свого банку, але другого регіону, проводиться лише засобами ВПС. У межах своєї ВПС всім філіям та регіональним управлінням відкриваються субкоррахунки на яких відображається облік руху коштів. Третя модель є лідером щодо використання комерційними банками, і на початок 2006 року становить 40% від загальної кількості банківських установ.

Четверта модель. Дана модель є територіальним розширенням першої і призначена для роботи в межах віртуального банківського регіону. Учасниками СЕП НБУ є всі установи банку і мають свої АРМ-НБУ та МФО. Філії територіально можуть розміщуватися в різних регіонах незалежно від територіально-адміністративного поділу держави. Четверта модель дуже подібна до першої, але саме відмінність полягає у тому, що філіали банку можуть територіальне розміщуватись у різних регіонах. За четвертою моделлю всім філіям відкриваються та ведуться єдиний кореспондентський рахунок і технічні кореспондентські рахунки. Кореспондентські рахунки всіх філій об'єднуються в один консолідований рахунок, який контролюється головним банком. Головний банк управляє роботою філій за допомогою механізму лімітів. Головний банк має можливість здійснювати контроль за роботою своїх філій протягом банківського дня за консолідованою інформацією. Всі філії здійснюють обмін платіжними документами незалежно один від одного через АРМ-2, що обслуговує віртуальний банківський регіон.

Позитивним для даної моделі можна виділити той факт, що головний банк може свої філії переводити в СЕП поступово, а не одночасно всі разом. До недоліків можна віднести те, що головний банк не може управляти кожною транзакцією окремо. Зокрема, збільшення кількості філій ускладнює процес централізованого управління їх ресурсами. Тому четверту модель доцільно використовувати для невеликих та середніх банків з кількістю філій до 50. На початок 2006 року за офіційною статистикою НБУ четверту модель використовувало 9% банківських установ.

П'ята модель. П'ята модель поєднує елементи другої та четвертої моделей, орієнтована на трирівневу організаційну структуру банку, та працює в межах віртуального банківського регіону. Головний банк та регіональні управління функціонують за четвертою моделлю, а регіональні управління та їх філії - за другою моделлю. Регіональні управління разом зі своїми філіями створють ВПС. Головний банк та регіональні управління здійснюють платежі від імені своїх філій без виділення внеску кожної філії. Головний банк взаємодіє з регіональними управліннями через СЕП і отримує підсумкову інформацію про роботу регіональних управлінь за схемою першої моделі. П'ята модель орієнтована на розгалужену мережу філій регіонального рівня з можливістю запровадження ВПС у межах лише регіону. До 2006 року п'ята модель банківськими установами не використовувалася.

Шоста модель. Шоста модель є розвитком четвертої моделі і використовується банками, які мають, крім філіалів, регіональні управління. Ця модель підходить для банків, які мають розгалужену мережу філіалів, за умови, що не має можливості розробити ВПС ні в межах регіону, ні в Україні в цілому. Робота організується через віртуальний банківський регіон. Всі структурні одиниці, тобто головний банк, регіональний і філії є учасниками СЕП НБУ, мають свої АРМ-НБУ та МФО. Головний банк із регіональними управліннями і регіональні управління з філіалами взаємодіють виключно через СЕП. На АРМ-2, що обслуговує віртуальний банківський регіон, відкриваються ТКР для головного банку, регіональних відділень і для філіалів. Управління розподілом лімітів здійснюється поетапно зверху вниз. Головний банк надає ліміт своїм регіональним управлінням, а ті, в свою чергу, доводять ліміти філіалам. Робота регіональних управлінь з філіалами організується за принципами, схожими з першою моделлю. ТКР регіонального управління на початок дня береться таким,що дорівнює нулю, а за день він вміщує всі обороти коштів відповідних філіалів. Шоста модель підходить для банків, які мають від 50 до 200 філіалів. За станом на 01.01.2006 року 3% банківських установ обслуговуються за шостою моделлю.

Сьома модель. Сьома модель є симбіозом третьої та четвертої моделей і поширюється на віртуальний банківський регіон. Всі установи системи є учасниками СЕП НБУ і мають свої АРМ-3. Всім установам банківської системи в РРП відкриваються свої ТКР, а головному банку ще й консолідований коррахунок. Модель реалізується консолідованим кореспондентським рахунком головного банку з ТКР філіалів зі змішаним способом їх ведення. Головний банк може виконувати початкові платежі від імені своїх філій як у третій моделі. Головний банк має можливість управляти ресурсами на рівні філіалів, надає самостійність філіям при проведенні масових платежів невеликими сумами і контролює платежі на великі суми. За сьомою моделлю обслуговується 5% банківських установ за станом на 01.01.2006.

Восьма модель. За восьмою моделлю обслуговуються комерційні банки, що є учасниками СТП НБУ. У СТП є два основних способи роботи головного банку з філіями щодо обслуговування єдиного коррахунку. За першим варіантом філії є незалежними учасниками СТП і відповідно мають свої власні АРМ-СТП, а за другим варіантом філії працюють з головним банком через внутрішню платіжну систему (ВПС) і не є учасниками СТП. Принциповим є обмеження, що якщо філіал працює в СЕП через ВПС, то він не може бути незалежним учасником СТП. У випадку роботи філіалу через ВПС початкові платежі оформляються від імені головного банку, тобто ідентифікатор транзакції формується з використанням ідентифікатора головного банку - відправника в СЕП. Однак МФО банку - відправника вказується конкретно і відповідає філїі-відправнику. У МФО банку отримувача зазначається конкретне МФО філії отримувача. Ідентифікатори ключів захисту містять інформацію головного банку, а сформовані пакети-запити на проведення транзакції від імені філіалу підписуються ключами операціоніста і бухгалтера головного банку.

За восьмою моделлю обслуговується на 01.01.2006 року 13 банків, що складає 2% від загальної кількості банківських установ. В порівняні з 2004 роком їх кількість зросла майже вдвоє. Повільне зростання кількості банків в СТП свідчить про те, що СЕП цілком задовольняє швидкістю та надійністю користувачів.

4.8 Електронна пошта Національного банку України як засіб електронного обміну в банківській системі України

Діяльність сучасних фінансових установ та банків неможливо уявити без використання засобів електронної пошти. Сьогодні банківські установи, підрозділи державної податкової адміністрації та Держказначейства об'єднують засоби електронної пошти НБУ (ЕП НБУ).

Електронна пошта НБУ - це апаратно-програмний комплекс та адміністративно-технологічна система, що забезпечують обмін електронними повідомленнями між визначеними учасниками мережі. Засоби ЕП НБУ розроблено фахівцями НБУ відповідно до стандартів Х.25 та Х.400. ЕП НБУ є головним транспортним засобом електронного обміну документами в СЕП НБУ. На 01.01.2006 року. мережа ЕП НБУ налічує більше 3000 учасників, 25000 користувачів та забезпечує проходження файлів за 10-20 хв.

Електронна пошта Національного банку України - це система програмно-технічних засобів та організаційно-технологічних заходів забезпечення інформаційної взаємодії між банківськими та іншими установами в електронній формі.

Електронна пошта для забезпечення зв'язку, тобто передачі повідомлень, використовує комутовані (телефонні), виділені (прямі лінії) та радіочастотні канали зв'язку. Особливостями електронної пошти є таке:

  •  для здійснення сеансу зв'язку між двома абонентами їх одночасна присутність не обов'язкова;
  •  відправниками та отримувачами повідомлень є люди, тобто ЕП НБУ є об’єднання двох частин, одна з яких забезпечує взаємодію користувача з ЕП, а друга - взаємодію вузлів ЕП, тобто доставку повідомлень до адресата тощо;
  •  кореспонденція передається конвертами, яка містить не тільки повідомлення, а ще й додаткову інформацію про адресу та ім'я отримувача, відправника, час і дату відправлення тощо;
  •  допомагає організовувати взаємодію між програмними комплексами автоматизації банківської діяльності, які розміщені в різних філіях і відповідно вузлах ЕП;
  •  забезпечує можливість передавати повідомлення одночасно багатьом користувачам завдяки наявності спеціального механізму;
  •  можливість підключення серверів факсимільного та телексного зв'язку для отримання додаткового сервісу користувачу;
  •  завжди залишає письмову копію повідомлення, що може бути збереженою або переданою іншим абонентам.

Засоби електронної пошти функціонально призначені для таких потреб:

  •  обміну електронними документами в СЕП НБУ;
  •  передачі комерційними банками в НБУ файлів статистичної та бухгалтерської звітності;
  •  щоденного надання комерційним банкам інформації про офіційні курси іноземних валют;
  •  передачі комерційним банкам нормативних та інструктивних матеріалів НБУ;
  •  передачі комерційним банкам програмного забезпечення та змін до нього, технологічної, технічної та програмної документації;
  •  надання комерційними банками в ДПА файлів-реєстрів відкритих, змінених та закритих поточних рахунків клієнтів;
  •  транспортних засобів електронного документообміну в установах Дерказначейства;
  •  обміну інформацією між комерційними банками.

ЕП НБУ можуть передаватися текстові, файли таблиць, графічні дані та файли баз даних. Вона дає можливість інтегрувати існуючі на вузлах ЕП локальні обчислювальні мережі. Як правило, на Центральному та Регіональних вузлах ЕП НБУ використовуються складні за топологією локальні мережі та відповідно ОС. Вузли ЕП комерційних банків можуть вибирати та використовувати власні програмні засоби електронної пошти або запропоновані НБУ, наприклад, відому і свого часу поширену систему РгоСаггу. Залежно від можливостей, структури та мережі комерційних банків вони обирають системи ЕП за своєю мотивацією.

НБУ на центральному вузлі ЕП веде та постійно підтримує в актуальному стані довідник учасників ЕП НБУ. В обов'язки центрального вузла НБУ входить періодичне розсилання нової, актуальної на даний час версії довідника всім вузлам ЕП НБУ. Кожний вузол ЕП, отримавши нову версію довідника учасників ЕП НБУ, зобов'язаний поновити його для використання в роботі.

Структура електронної пошти НБУ є ієрархічною трирівневою, що складається з вузлів ЕП, зокрема центрального вузла ЕП НБУ, регіональних вузлів ЕП НБУ та вузлів локальних користувачів, тобто комерційних банків.

Обмін інформацією в ЕП НБУ здійснюється через так звані поштові скриньки. Імена поштових скриньок збігаються з іменами відповідних абонентів ЕП, тобто вузлів, учасників ЕП тощо. У кожній поштовій скриньці обов'язково відкриваються підкаталоги - для вхідної та вихідної кореспонденції.

Сеанс зв'язку виконується за ініціативою комерційного банку у вигляді файлів-повідомлень, які будемо називати конвертами. Всі поштові повідомлення називаються поштовими конвертами, тобто файлами, що відправляються і розміщуються в іншому файлі - конверті, який містить заголовок: адресу отримувача та відправника і тіло - саме повідомлення. Інформація, що передається в системі ЕП НБУ, обов'язково квитується, тобто надходить файл-квитанція про отримання відісланого конверта та відкриття його кінцевим отримувачем.

Центр комутації зв'язку (ЦКЗ) у НБУ працює постійно і забезпечує зв'язок з ініціативи комерційних банків. Кожному учаснику електронної пошти або вузлу ЕП відкрита абонентська скринька, що відповідає його поштовій адресі. Програмне забезпечення ЦКЗ також керує каналами зв'язку, веде архів і збирає статистичні дані про проходження конвертів у ЦКЗ.

Поштова адреса вузла ЕП має таку структуру: перший символ відповідає державній належності для України це завжди літера – U, другий символ - це код регіону за державним територіально-адміністративним поділом України, який на даний час визначається за таблицею 4.1, третій символ відповідає типу банку чи фінансової установи: Н – НБУ; Р - ДПА тощо; четвертий символ - це порядковий номер чи літера, що відповідає конкретній установі або відділенню, наприклад 0 - регіональній дирекції та головній установі. Наприклад: адреса вузла ЕП НБУ Сумської області має вигляд  USH0.

На вузлі електронної пошти відкриваються локальні поштові скриньки користувачам. Тому поштова електронна адреса має два елементи, що розділяються символом @ - ет-комерційне з метою розділити ім'я локального користувача та адресу вузла. Наприклад: U124@UCH0

Таблиця 4.1 - Відповідність кодів регіонів їх назвам за адресою ЕП

№ п/п

Код регіону

Назва регіону за територіально-адміністративним поділом на 01.04.2005

Адреса вузла ЕП НБУ

1

А

Вінницька область

UAH0

2

В

Волинська область

UBH0

3

С

Дніпропетровська область

UCH0

4

D

Донецька область

UDH0

5

Е

Житомирська область

UEH0

6

F

Закарпатська область

UFH0

7

G

Запорізька область

UGH0

8

H

Івано-Франківська область

UHH0

9

J

Київська область

UJH0

10

K

Кіровоградська область

UKH0

11

L

Автономна Республіка Крим

ULH0

12

M

Луганська область

UMH0

13

N

Львівська область

UNH0

14

О

Миколаївська область

UOH0

15

P

Одеська область

UPH0

16

Q

Полтавська область

UQH0

17

R

Рівненська область

URH0

18

S

Сумська область

USH0

19

Т

Тернопільська область

UTH0

20

U

Харківська область

UUH0

21

V

Херсонська область

UVH0

22

W

Хмельницька область

UWH0

23

X

Черкаська область

UXH0

24

Y

Чернігівська область

UYH0

25

Z

Чернівецька область

UZH0

4.9 Системи обміну фінансовими документами між клієнтом та банком

Комплекс "Клієнт-банк" є системою, яка реалізує електронне розрахункове обслуговування клієнтів банку - юридичних осіб- безпосередньо з їх власного офісу за допомогою засобів електронної пошти. Наявність такої системи дає змогу клієнту, не виходячи з офісу, відправити до банку платіжне доручення, оперативно отримати інформацію щодо проходження платежу, стану поточного рахунку, а також документів, проведених за рахунком у будь-який момент часу. "Клієнт-банк" відносять до систем віддаленого банківського обслуговування.

Система "Клієнт-банк" - це програмно-технічний комплекс, який надає можливість суб'єкту підприємництва керувати своїми розрахунками з комп'ютера, встановленого у власному офісі. Основною функцією системи є надання можливості підприємству здійснювати платежі зі свого поточного рахунку в банку, з власного офісу, не відвідуючи банк.

Система "Клієнт-банк" надає можливість клієнту виконувати такі функції:

  •  вводити та передавати в банк платіжні документи, отримувати з банку виписки про стан поточного рахунку та квитанції про отримання платіжних документів;
  •  надавати оперативну інформацію про стан поточного рахунку на запит клієнта;
  •  після завершення операційного дня надавати клієнту заключну виписку про рух коштів на поточному рахунку;
  •  авторизація документів: накладання цифрових підписів головного бухгалтера та директора на електронні платіжні документи;
  •  виконувати подвійну перевірку повноважень розрахунків за поточним рахунком: при формуванні цифрових підписів перед відправленням до банку та при перевірці підписів при отриманні в банку;
  •  здійснювати захист електронних платіжних документів від підробки, несанкціонованої зміни або ознайомлення з ними;
  •  інформаційно-довідникове забезпечення - ведення баз даних класифікаторів та довідників;
  •  архівація та збереження архівів захищених електронних документів;
  •  генерація ключів цифрового підпису та призначення повноважень підпису посадовим особам на документах, формування електронної картки клієнта зі "зразками підписів".

Застосування сучасних засобів захисту інформації та криптографічних технологій вирішує проблеми, пов'язані з забезпеченням юридичної відповідальності за сформовані та передані електронні документи, з їх захистом від передбачуваних та непередбачуваних перекручень, від нав'язування хибної інформації тощо.

Після заповнення та підготовки платіжного електронного документа на нього накладаються електронні цифрові підписи (ЕЦП) директора та головного бухгалтера і він передається засобами електронної пошти в банк. Операціоніст банку отримує від підприємства готовий електронний документ, що може далі бути відправлений засобами СЕП НБУ. Слід зазначити, що в даному випадку документ на паперовому носії інформації не подається, тобто система забезпечує безпаперову технологію обробки даних.

Система "Клієнт-банк" має такі переваги:

  •  Зручність. Забезпечує автоматизовану підготовку таких документів, як платіжне доручення, меморіальний ордер, заявка на переказ валюти тощо. Шаблони для введення електронних документів використовуються згідно з типовими стандартами, що діють в Україні і максимально наближені до паперових. Як і паперові документи, так і електронні підписують посадові особи підприємства, використовуючи ЕЦП директора та бухгалтера.
  •  Оперативність. При використанні системи "Клієнт-банк" збільшується швидкість проходження платежів, якщо операціоніст банку підтверджує електронний документ банку відразу після його надходження в банк. Очевидно, що висока оперативність обумовлена тим, що платіжне доручення не готується працівниками банку, а працівником підприємства один раз. Замість первинних документів готується один раз на тиждень реєстр електронних документів та подається в банк для звірення.
  •  Мобільність. "Клієнт-банк" забезпечує зв'язок з банком необмеженим в часі, оскільки технологічні можливості системи дозволяють цілодобово відправляти документи в банк.
  •  Безпека. Засоби захисту інформації в системі "Клієнт-банк" гарантують надійний захист від несанкціонованого доступу та модифікації інформації.

Недоліками системи "Клієнт-банк" можна виділити такі:

  •  переказ коштів із використанням системи потребує постійної присутності посадових осіб з правом накладання ЕЦП - директора та головного бухгалтера;
  •  ланка "Клієнт-банк" - АБС є автоматизованою і оперативність та достовірність виконання операцій на цій стадії залежить від операціоніста, тобто є наявність суб'єктивного фактора.

Забезпечення захисту інформації від несанкціонованого доступу здійснюється за допомогою:

  •  наявності у клієнта носія інформації з унікальною і таємною ключовою інформацією, що може використовуватися тільки системою "Клієнт-банк" відповідного клієнта;
  •  шифрування інформації про платіжні документи та запити, що передається в банк і з банку клієнту;
  •  захист доступу клієнта до системи індивідуальним іменем та паролем, які він може змінювати за власним бажанням в будь-який час;
  •  автоматизоване ведення системного журналу, в якому фіксуються всі операції щодо обміну інформації з банком, модифікації інформації, накладання ЕЦП та спроби несанкціонованого доступу;
  •  автоматичне блокування роботи комплексу при виявленні спроб несанкціонованого доступу.

Система "Клієнт-банк" розрахована на експлуатацію працівниками організації клієнта і не вимагає спеціальних знань з комп'ютерних технологій, тобто розрахована на кінцевого користувача. Програмне забезпечення дозволяє підтримувати в постійному актуальному стані необхідні в роботі довідники та класифікатори інформації.

Банки також можуть пропонувати клієнту три варіанти віддаленого доступу до власного поточного рахунку:

  1.  "Клієнт-банк" - забезпечення доступу до рахунку з робочого місця клієнта та надання можливості дистанційного управління рахунком з комп'ютера клієнта.
  2.  "Інтернет-Клієнт-Банк" - забезпечення можливості клієнту управляти поточним рахунком з будь-якого комп'ютера, що підключений до мережі Інтернет.
  3.  "Локальний Клієнт-банк" - можливість доступу клієнта до власного рахунку з спеціально встановленого робочого місця в операційному залі.

У загальному випадку система "Клієнт-банк" складається з двох структурних елементів. Перший елемент - автоматизоване робоче місце "клієнта" (АРМ_К), що надається клієнтам і розміщується безпосередньо в офісах підприємств і забезпечує обмін інформацією з банком. Другий елемент АРМ "Банк" (АРМ_Б), що розміщується в банку і обслуговує клієнтів, які мають АРМ_К.

Клієнтська частина, або АРМ_К, працює в режимі реального часу і, як правило, є локальним користувачем обчислювальної мережі клієнта. Інтегруючись на рівні обміну файлів платіжних та інших документів із прикладними задачами автоматизованої інформаційної системи клієнта, АРМ_К може розглядатися і як її елемент.

Банківська частина, або АРМ_Б, призначена для обробки пакетів платіжних документів, запитів та інших повідомлень клієнтів, які є учасниками систем "Клієнт-банк". Інформаційно банківська частина взаємодіє з програмно-технічним комплексом операційний день банку. Банківська частина постійно працює в режимі електронної пошти для обміну документами та запитами з клієнтами АРМ_К. У випадках великої кількості клієнтів до складу банківської частини включають додатковий структурний елемент - концентратор повідомлень клієнтів. Він розвантажує АРМ_Б, забезпечує ідентифікацію, приймання, передачу, перевірку повідомлень від клієнтів з метою концентрації їх для обміну між АРМ_Б та АРМ_К.

Основою технічного забезпечення для функціонування системи "Клієнт-банк" є персональні комп'ютери, модеми, засоби ідентифікації користувача. Для забезпечення роботи концентратора повідомлень створюються файл-сервер і поштовий сервер. Для забезпечення зв'язку між клієнтом та банком використовуються комутовані, за необхідності - і виділені канали зв'язку.

Юридичним документом, що регулює відносини між банком та клієнтом, є договір на обслуговування за системою "Клієнт-банк".

4.10 Міжнародна міжбанківська телекомунікаційна мережа SWIFT

5 травня 1973 року в Брюсселі представниками 259 банків із 15 країн Європи і Північної Америки було прийняте рішення про створення Співтовариства міжнародних фінансових телекомунікацій – SWIFT.

Головна мета Співтовариства - розроблення ефективної телекомунікаційної системи передачі даних у міжнародних банківських розрахунках, на базі обчислювальної техніки та засобів зв'язку для задоволення потреб як самих банків, так і їх клієнтів.

Згідно з бельгійським законодавством SWIFT було зареєстровано як кооперативне співтовариство, метою якого банкіри визначили дослідження, розроблення, впровадження, експлуатацію, удосконалення і розвиток системи, що дозволяє передавати дані, зв'язані з міжнародним платіжним оборотом, а також банківську інформацію будь-якого виду.

Членами можуть бути банки, що здійснюють міжнародну діяльність і знаходяться в країні, підключення якої до мережі SWIFT схвалено Правлінням директорів. Власниками акцій можуть бути тільки банки, що є його членами. Управління діяльністю здійснюється Правлінням директорів, що обирається кожного року на загальних зборах. Фінансова телекомунікація, що полягає в передачі фінансових повідомлень на великі відстані, вимагає наявності системи стандартів, розробленням і підтримкою якої зайнято безліч фахівців SWIFT в усьому світі.

Функціонально SWIFT пропонує користувачам своєї мережі безліч унікальних можливостей, що є відповідними досягненнями, а саме:

  •  підвищення ефективності роботи банків за рахунок використання стандартизації і сучасних способів передачі інформації;
  •  забезпечення надійності при передачі повідомлень (шифрування і спеціальний порядок передачі і прийому);
  •  прямий доступ банків - учасників SWIFT - до своїх кореспондентів, відділень і філій в усьому світі. Повідомлення може бути доставлене в будь-яку країну світу за 20 хвилин, а термінове - за 5;
  •  використання стандартизованих повідомлень (допомагає перебороти мовні бар'єри);
  •  гарантію безпеки передачі, тобто захист від підробок, втрат інформації та залишення платіжних доручень і фінансових повідомлень без відповіді.

Законодавча влада SWIFT належить Генеральній асамблеї - загальним зборам представників усіх банків, що придбали акції. Асамблея засідає один раз на рік. Вона обговорює і затверджує бюджет, розглядає спірні питання Ради директорів. Рішення приймаються більшістю голосів з урахуванням акцій, розподілених серед членів Співтовариства за принципом: одна акція - один голос. Рішення набувають чинності за умови представлення не менше 50% голосів у капіталі Співтовариства.

Виконавчим органом SWIFT є Рада директорів чисельністю від 11 до 25 чоловік. Рада директорів переобирається щорічно на Генеральній асамблеї без обмеження кількості переобрань. Оперативне керівництво Радою директорів здійснює Голова Ради директорів, що не менше чотирьох разів на рік проводить засідання Ради. Кворум становить дві третини загальної кількості членів, не менше 50% повинні бути в наявності особисто. Рішення Ради приймаються простою більшістю голосів. Виконавчий директор відповідає за виконання рішень Ради директорів. До складу Ради директорів входять представники країн (або групи країн). Для висунення кандидатури до Ради директорів країна (група країн) повинна мати не менше 1,5% трафіка SWIFT. Якщо сумарний трафік перевищує 5%, то можна запропонувати в Раду ще одну кандидатуру.

Джерелами фінансування є вступні внески, позики, платежі за послуги, надані банкам - членам Співтовариства.

Членом SWIFT може стати будь-який державний, комерційний або кооперативний банк, якщо він має ліцензію на право відкриття прямих коррахунків у зарубіжних банках, залучений у міжнародний обмін фінансовою інформацією. Рішення про прийом нових членів до складу Співтовариства приймається більшістю голосів Ради директорів. Перед цим банк повинен одержати схвалення від Національної групи користувачів SWIFT. Для України це означає, що банк повинен вступити в групу користувачів SWIFT України, причому голосування приймається абсолютною більшістю голосів. Якщо Рада відхиляє прохання заявника, то питання про членство виноситься на розгляд Генеральної асамблеї.

Для забезпечення стандарту система має свої власні редактори для підготовки банківських повідомлень у форматі МТ-100 та МТ-200. Загалом банківське повідомлення у форматі МТ-100 - це текстовий файл, що містить обов'язкові, відповідним чином названі ключові поля. У мережі SWIFT використовується комунікаційний протокол Х.25, що забезпечує передачу даних між користувачами і керування центрами мережі.

Безпека обміну повідомленнями має дуже важливе значення для нормальної банківської діяльності, тому їй надається значна увага. Діяльність головного адміністратора SWIFT з питань безпеки направлена на розроблення і посилення заходів безпеки. Сама система ставить суворі вимоги до процедури підключення робочих станцій до мережі. Робоча станція може бути автоматично відключена при виникненні непередбачених ситуацій (перешкоди при передачі, неправильний номер повідомлення і т.п.). Системою ведеться журнальний файл, у якому фіксуються усі відключення робочих станцій користувачів. Серед інших способів забезпечення безпечної роботи мережі можна назвати:

  •  присвоєння кожному повідомленню вхідних і вихідних номерів і суворий контроль за дотриманням порядку нумерації;
  •  шифрування тексту повідомлення спеціальними криптографічними пристроями;
  •  системні звіти, надані користувачам;
  •  захист повідомлень за допомогою цифрових підписів.

Витрати, що зазнає банк, який є абонентом SWIFT, поділяються на одноразові, щорічні і поточні витрати на передачу повідомлень. Крім прямих витрат, підключені до системи SWIFT, банки зазнають ще й непрямих, зв'язаних з придбанням термінального устаткування, навчанням співробітників і орендою каналів зв'язку. За оцінками аналітиків, вартість робіт із підключення до мережі, що включає установлення устаткування і підготовку фахівців (у варіанті термінального устаткування мінімальної продуктивності) становить близько $400,000. Підтримка рентабельного обсягу переданої інформації практично неможлива без використання електронної пошти між відділеннями банку.

Тема 5 Інформаційні системи  в інших фінансових установах

5.1 Автоматизована система фінансових розрахунків

5.1.1 Призначення та особливості побудови системи

У системі Міністерства фінансів України найвищою формою організації обробки інформації, пов'язаної із формуванням та виконанням державного бюджету за допомогою обчислювальної техніки, стала автоматизована система фінансових розрахунків (АСФР). Завдяки створенню в рамках АСФР інтегрованих баз даних сфера автоматизації розширюється, охоплюючи поряд з функціями планових розрахунків також функції обліку, оперативного аналізу й регулювання, контролю та формування звітності.

АСФР створюється як органічна частина фінансової системи і охоплює всі її ланки від районних фінансових відділів (управлінь) - до Міністерства фінансів України. Організаційна структура АСФР відповідає адміністративно-територіальному принципу поділу, який діє в Україні. У цій структурі виокремлюють три рівні ієрархії, на яких ведеться автоматизація фінансових розрахунків: загальнодержавний - Міністерство фінансів України; обласний - фінансові управління областей та Автономної Республіки Крим; районний - районні (міські) фінансові управління, відділи.

Характерною для функціонування АСФР є єдність основних цілей і завдань управління фінансами на всіх рівнях ієрархії. Централізація розрахунків на найвищому рівні зумовлює економічно обґрунтоване визначення основних напрямів утворення, розподілу та використання фінансових ресурсів країни в разі додержання відповідних заздалегідь установлених пропорцій. Завдяки децентралізації розрахунків на рівні місцевих бюджетів можна, надавши певної самостійності місцевим Радам народних депутатів, врахувати особливості побудови та розвитку окремих адміністративно-територіальних одиниць.

Схема побудови організаційної структури Міністерства фінансів України передбачає, що локальні системи управління одного рівня функціонують за єдиною схемою, реалізуючи ідентичний набір завдань за заздалегідь визначеною та затвердженою методологією розрахунків і технологією обробки даних. Завдяки зазначеній єдиній схемі побудови організаційної структури Мінфіну України під час розроблення АСФР вдається істотно скоротити витрати на створення та  впровадження функціональних завдань. Достатньо лише узгодити конкретні типові проектні рішення з реальними умовами функціонування того чи іншого фінансового органу.

Подальший розвиток системи, зорієнтований на створення гнучкої технології збору й обробки інформації, реалізація комплексної системи розподіленої обробки даних в окремому фінансовому органі дозволяють закласти основу побудови інтегрованої системи обробки інформації. Завдяки застосуванню методів багатофакторного моделювання, міжгалузевого балансу, оптимізаційних методів, які не можна використати в традиційних умовах планування без застосування ЕОМ, роботу фінансових органів буде перебудовано в напрямку подальшого поглиблення комплексних аналітичних розробок та економічної обґрунтованості рішень, що приймаються.

Із розгортанням робіт з упровадження АСФР відкриваються нові резерви вдосконалення роботи фінансових органів: зростає швидкість обробки й передавання по мережі фінансової інформації, стає можливим розв'язувати задачі з більшими обсягами вхідних даних, нагромаджувати й зберігати великі масиви інформації, а також швидко відшукувати й видавати необхідні дані.

Фінансові працівники, повністю звільнившися від виконання простих обчислювальних операцій, технічної роботи зі збору та обробки інформації, нагромадження й аналізу показників форм звітності, дедалі більше залучатимуться до прийняття рішень щодо результатів розрахунків на ЕОМ, виконуватимуть лише творчу частину роботи (вибір програми обробки вхідних даних, режиму виконання розрахунків, форми видачі результатів; формування завдань обчислювальному центру; прийняття рішень за результатами розрахунків). Завдяки цьому зросте роль фахівців високої кваліфікації, які й прийматимуть оперативні управлінські рішення, спрямовані на поліпшення діяльності фінансової системи. Упровадження АСФР дозволить також усунути деяке дублювання роботи в підрозділах фінансових органів і завдяки цьому зменшити навантаження працівників, а це, у свою чергу, спричинить скорочення їх чисельності.

5.1.2 Структура АСФР і характеристика її підсистем

Глобальна мета системи управління фінансами визначає таку функціональну діяльність, що спрямована на досягнення найраціональнішої організації роботи у процесі укладання й виконання державного бюджету. Одним із різновидів такої діяльності є робота з мобілізації фінансових ресурсів протягом року та щоквартально. До прямих окремих цілей системи управління фінансами належать виявлення у процесі прискореної обробки й поліпшеного аналізу фінансової документації резервів асигнувань, власних оборотних засобів підприємств, запасів невстановленого обладнання тощо.

Методи, засоби й організація процесу управління фінансами зумовлюються такими основними чинниками: єдністю бюджетної системи України: структурою Міністерства фінансів та інших фінансових органів; класифікацією прибутків і видатків бюджету, яка відбиває їх фінансово-економічний та соціальний зміст і значення; методичними вказівками (правилами) з укладання та виконання державного бюджету.

Управлінські процеси, що відбуваються в системі фінансових органів, являють собою складний комплекс розрахункових, облікових, контрольних, аналітичних та організаційних процедур, спрямованих на реалізацію функцій фінансово-бюджетного планування, обліку виконання бюджету й контролю за виконанням фінансових планів, а також аналізу фінансово-господарської діяльності міністерств, відомств, підприємств, організацій і установ. Окремі процеси в діяльності фінансових органів взаємозв'язані, а їх взаємодія визначає можливості технологічних рішень щодо реалізації тих або інших функцій.

Методологія проектування АСФР базується на поступовому впровадженні автоматизованих елементів (задач) в існуючу систему обробки інформації, причому одним із критеріїв тут є вимога щодо певної стійкості та надійності функціонування, коли йдеться про поєднання автоматизованих фрагментів роботи та елементів з традиційними методами.

Оскільки система створюється в кілька етапів і достатньо сильно розтягнена в часі, найважливішим моментом для правильного розуміння рівня та можливості автоматизації, послідовності виконання робіт і їх взаємної координації є наявність чіткої структури системи машинної обробки інформації. В АСФР (як і в інших ІС органів державного управління) така структура, з одного боку, дозволяє визначати порядок планування, розроблення, розв’язання окремих задач та їх комплексів, а з іншого - розробляти й практично застосовувати необхідні методи їх автоматизації.

Організаційно АСФР являє собою сукупність взаємозв'язаних між собою підсистем: ОЕЗ - організаційно-економічне забезпечення; І3 - інформаційне забезпечення; ПЗ - програмне забезпечення; ТЗ - технічне забезпечення; ОПЗ - організаційно-правове забезпечення; ТхЗ - технологічне забезпечення; КЗ — кадрове забезпечення

Відокремлюють чотири функціональні підсистеми АСФР:

  •  «Зведені розрахунки бюджету».
  •  «Державні прибутки».
  •  «Фінанси галузей народного господарства».
  •  «Видатки бюджетних установ і закладів».

Кожна з підсистем має певне цільове призначення і в ній здійснюється управлінський цикл, що реалізує в певній послідовності і функції управління: облік, контроль і складання звітності, аналіз виконання плану, внесення змін до плану та планування.

У кожній із підсистем відокремлюють відповідні функціональні длоки, що характеризують функції управління, послідовність виконання робіт. Вони також характеризують технологію робіт і дозволяють проектувати комплекси задач за однорідними блоками.

Функціональна підсистема «Зведені розрахунки бюджету» являє собою головну підсистему АСФР, що здійснює зведене планування фінансів і загальний контроль за виконанням бюджету. Інші підсистеми підпорядковані цій підсистемі і забезпечують планування фінансів та контроль виконання бюджету за галузями господарства, джерелами надходження коштів і напрямками їх витрачання.

Рисунок 5.1 - Ієрархічний взаємозв'язок функціональних підсистем АСФР

5.1.3 Технологія розв'язання задач АСФР у центральних і місцевих фінансових органах

Організація автоматизованого розв'язування комплексів задач у фінансових органах усіх рівнів характеризується різноманітністю варіантів технологічних процесів

У разі централізованої обробки технологічний процес включає операції перетворення вхідної інформації, у тому числі приймання та реєстрацію первинних документів, запис даних (із контролем) на машинний носій, обробку на ЕОМ, контроль, оформлення і видачу результатів розрахунку користувачеві. Однією з особливостей такого процесу обробки є його локальність, тобто сукупність робіт виконується в обчислювальних установах у рамках конкретного ЮЦ. Більшість цих робіт пов'язана з певними термінами, додержання яких визначає ефективність роботи обчислювального центру.

Децентралізована обробка даних дозволяє розбити на групи ряд операцій технологічного процесу, обладнавши АРМ спеціальними пунктами збору та обробки первинної інформації в місцях її виникнення. Пункти, у свою чергу, оснащуються персональними комп'ютерами, термінальними приладами, а також апаратурою передачі даних, що дасть змогу працювати в режимах прямої або дистанційної обробки інформаційних масивів.

В АСФР технологія автоматизованої обробки планової, звітної, обліково-статистичної та аналітичної інформації має характерні особливості. Під час обробки планової економічної інформації залучаються великі обсяги вхідних і вихідних даних, тоді як алгоритми розв'язання задач зводяться до виконання доволі простих арифметичних і логічних процедур обробки та перетворення вхідних масивів на впорядковані певним чином сукупності. При цьому реалізується принцип послідовності виконання технологічних операцій над масивами. Така організація обробки інформації ЕОМ сприяє автоматичному нагромадженню інформації, необхідної для проведення процедур аналізу та подальшого прийняття рішень.

Деякі планові задачі АСФР, алгоритми яких передбачають визначення нормативних значень величин на підставі динамічних рядів множення планових значень на базові та розрахункові нормативи, складання даних за окремими ознаками та ін., розв'язуються способом прямого обчислення й організовані в пакети для обробки в реальному режимі часу. До них можна віднести й задачі кореляційно-регресійного прогнозування.

Обробка звітної та обліково-статистичної інформації забезпечує автоматизацію ручних процедур реєстрації, контролю й обробки багаторядкових документів термінової, місячної, квартальної та річної звітності; ведення рахунків аналітичного обліку, реєстрів бухгалтерського обліку, бухгалтерських проведень і укладання зведених нагромаджувальних відомостей.

Нині більшість промислово експлуатованих задач системи належить до підсистеми «Зведені розрахунки бюджету». Це такі комплекси задач: «Зведення балансів прибутків і видатків господарських органів та розроблення аналітичних таблиць до бюджету», «Укладання розпису прибутків і видатків бюджету», «Укладання звітності про виконання бюджету». Логічним продовженням цих робіт є розрахунки, здійснювані функціональним блоком «Облік, контроль і звітність» в частині автоматизації комплексу задач «Бухгалтерський облік виконання бюджету».

Метою розв'язання зазначеного комплексу задач є вдосконалення з допомогою ЕОМ процесу збору, обробки та отримання даних, що стосуються реалізації оперативного обліку фінансування міністерств і відомств. Вхідними даними для розв'язання є вхідні документи, які надходять із галузевих фінансових управлінь або бюджетних управлінь. Задачі комплексу можуть розв'язуватися як у пакетному режимі, так і в режимі діалогу фінансового працівника з ЕОМ.

5.2 Автоматизація обробки інформації у податковій системі

5.2.1 Характеристика податкової системи України з погляду обробки інформації

Податкова система України складається з системи оподаткування та податкової служби. Від правильності побудови системи оподаткування та рівня організації податкової служби держави, налагодженості податкової роботи залежать життєздатність і надійність роботи податкової системи.

Система оподаткування - це комплекс чинних у державі законодавчо затверджених видів податків і платежів та механізм їх нарахування. Податки поділяють на прямі і непрямі, державні та місцеві, загальні та спеціальні.

Нині існують понад два десятки загальнодержавних обов'язкових податків і платежів (ПДВ, акцизний збір, податок на прибуток, плата за землю і т. ін.). Окрім того, запроваджено більш як десяток місцевих податків і зборів (податок з реклами, комунальний податок і т. ін.).

Податкова служба - це сукупність державних органів, які організують і контролюють надходження податків, податкових і окремих видів неподаткових платежів. Податкова служба України включає Державну податкову адміністрацію та податкову поліцію. Державні податкові адміністрації функціонують починаючи з 1991 року згідно із Законом України «Про державну податкову і службу».

Ефективне функціонування існуючої в Україні галузі оподаткування можливе лише за умови її глибокої модернізації, одним з найважливіших складників якої є впровадження сучасних інформаційних технологій на всіх рівнях ієрархічної структури галузі.

До складу податкової служби входять такі управління чи відділи (залежно від рівня ДПА): роботи з платниками, податків та зборів, обліку та звітності, ведення баз даних, комп'ютеризації, аудиту, локальних обчислювальних мереж і електронної пошти, юридичних і фізичних осіб, контрольно-ревізійних перевірок, кадрів, бухгалтерія, склад і т. ін.

Порядок ведення обліку визначається Державною податковою адміністрацією України. Його ведуть Державні податкові інспекції районного рівня, в яких безпосередньо перебувають на обліку як платники податків юридичні особи. Вищі податкові органи проводять облік надходжень платежів у цілому по областях та державі.

Для забезпечення правильного зарахування податків та інших платежів податкові органи подають до кредитних установ перелік платників, перелік сплачуваних ними платежів із зазначенням, до якого бюджету і на які підрозділи бюджетної класифікації вони мають зараховуватися. Для ведення обліку розроблено ряд форм облікової документації та звітності.

За підсумками зведених реєстрів кожна податкова адміністрація, на обліку якої перебувають платники податків, складає звіти про суми податків, що фактично надійшли, а також звіти про недоплату. Звіти відправляються вищим податковим органам для обліку надходжень платежів і недоплат у цілому по місту, області, а також у цілому по державі.

Вирішення цього завдання ускладнюється нестабільністю податкового законодавства, частим внесенням змін до порядку нарахування та сплати основних видів податків, введенням нових видів платежів та зборів, недостатньою інформованістю платників із цих питань.

Аналіз функцій районної ДПА показує, що їх реалізація значною мірою пов'язана з виконанням перелічених далі технічних процедур, які можуть бути автоматизованими:

  •  перевірка на правильність числових розрахунків документів бухгалтерської звітності та документів, пов'язаних з обчисленням податків та інших платежів (камеральна перевірка);
  •  ведення списків платників у кожному з підрозділів;
  •  ведення журналів документальних та камеральних перевірок; «обробка платіжних документів та занесення відповідної інформації до різних облікових документів («Особовий рахунок», «Реєстр надходжень та виплат», «Журнал недоплат»);
  •  ведення особових рахунків платників у розрізі платежів та податків;
  •  формування статистичних звітних документів про результати діяльності ДПІ.

  1.  Загальна характеристика АІС «ПОДАТКИ»

Ефективного функціонування існуючої в Україні галузі оподаткування можна досягти за умови впровадження сучасних інформаційних технологій на всіх рівнях ієрархічної структури галузі.

Інформатизація ДПАУ - це об'єктивний процес, який має охопити галузь у цілому. Фундаментальною основою інформатизації є створення високоорганізованого середовища, яке, з одного боку, має включати й об'єднувати в рамках всієї податкової служби України інформаційне, телекомунікаційне, комп'ютерне, програмне забезпечення, інформаційні технології, мережі ЕОМ, бази даних і знань, інші засоби інформатизації, а з іншого - забезпечувати можливість створення і використання ефективного системно-аналітичного апарату, що дозволить на якісно новому рівні інформаційного обслуговування провадити як повсякденну оперативну роботу, так і системний аналіз стану та перспектив діяльності податкової служби в цілому; приймати науково обґрунтовані рішення щодо реалізації податкової політики України.

Рівень інформатизації податкової служби України порівняно із західними країнами значно нижчий. На сьогодні проведено значний обсяг робіт із модернізації засобів автоматизації функцій районних, обласних і головної податкових адміністрацій. Створено й функціонує Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, де під час реєстрації в Державному реєстрі кожній фізичній особі централізовано надається єдиний ідентифікаційний номер. Розроблено АРМ, які забезпечують виконання обліково-розрахункових функцій практично в усіх підрозділах податкових адміністрацій. За їх допомогою автоматизовано найбільш рутинні процедури обробки даних. У кількох областях створюються локальні мережі, що об'єднують автономні АРМ. Впроваджена й експлуатується система зв'язку між районними, обласними і центральною адміністраціями в режимі електронної пошти з використанням комутованих каналів.

В управлінні комп'ютеризації Головної Державної податкової адміністрації України створюється й послідовно впроваджується в експлуатацію автоматизована інформаційна система (АІС) «Податки». Ця система централізовано поширюється в податкових адміністраціях районного рівня для зручнішого, оперативного та всеосяжного обліку нарахування, надходження податкових платежів та контролю за виконанням податкового законодавства в Україні. АІС «Податки» включає в себе функціональні підсистеми, комплекси задач, задачі та функції, які використовуються у структурних підрозділах ДПА районного рівня у вигляді системи взаємопов'язаних АРМ спеціалістів-податківців відповідних управлінь:

  •  АРМ інспектора з обліку ( реєстрація платників);
  •  АРМ обліку надходжень до бюджету;
  •  АРМ реєстрації бухгалтерської звітності;
  •  АРМ складання звітності;
  •  АРМ контроль та аудит;
  •  АРМ «Податки в Україні» (чинні закони України);
  •  АРМ «Валютна інспекція».

Основні функції АІС «Податки» такі:

  1.  Облік платників на підставі статутних документів (реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку і т. ін.).
  2.  Збір інформації про відкриття рахунків у банках платниками. Ця функція виконується на підставі письмових повідомлень про відкриття та закриття рахунків, які надходять з банківських установ згідно з Інструкцією Національного банку України «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті».

3 Отримання інформації про внесення та виключення платників і Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України. Ця інформація надходить з органів статистики, районної адміністрації та Арбітражного суду.

4 Збір інформації про економічну діяльність підприємств. Ці повідомлення формуються на підставі бухгалтерської звітності, яка регулярно надається підприємствами до податкової адміністрації.

5 Оперативне отримання даних про надходження грошових коштів про сплату податків. Ця інформація подається у формі платіжних повідомлень та реєстру надходжень з банківських установ.

6 Проведення перевірок правильності сплати податків згідно з планами перевірок та за замовленням.

7 Формування звітності до головної, міської та обласної податкової адміністрації.

8 Економічний аналіз діяльності податкової адміністрації та стану обслуговуваного району.

Перелічені функції притаманні АІС «Податки» Державної податкової адміністрації районного рівня. У ній використано традиційну методику обліку надходжень до бюджету, а також визначено порядок розв'язання задач із застосуванням персональних комп'ютерів.

Завдяки автоматизації наведених функцій, створенню на їх базі АІС «Податки» ДПА районного рівня можна вивільнити висококваліфікованих спеціалістів від виконання технічних функцій. Організація в рамках системи автоматизованих робочих місць для кожного фахівця ДПА дає змогу останньому своєчасно отримувати достовірну та повну інформацію для виконання своїх функціональних обов'язків і забезпечує:

  •  вдосконалення оперативності роботи та продуктивності праці податкових інспекторів;
  •  підвищення достовірності даних щодо обліку платників видатків і ефективності контролю за додержанням податкового законодавства;
  •  оперативне отримання даних про надходження податків (за кожним платником податків або їх групою, за кожним видом податку або групою) за запитом на будь-яку дату обліку на будь-яких вертикальних рівнях системи управління оподаткуванням;
  •  поліпшення якості та підвищення оперативності бухгалтерського обліку;
  •  поглиблений аналіз динаміки надходження сум податків і можливість прогнозування цієї динаміки;
  •  забезпечення повного й своєчасного інформування податкових адміністрацій усіх рівнів про податкове законодавство на будь-яку дату обліку, починаючи з поточної і раніше;
  •  своєчасне інформування адміністрації території, яка обслуговується ДПА, про надходження податків і додержання податкового законодавства;
  •  скорочення обсягу паперового документообігу;
  •  підвищення оперативності та якості рішень, які приймаються щодо керування оподаткуванням з метою підвищення ефективності його функціонування.

Неодмінною вимогою щодо успішного функціонування автоматизованої інформаційної системи «Податки» є забезпечення конфіденційності інформації, її захисту від несанкціонованого доступу, умисного зруйнування та викрадення. Реалізація цих умов досягається системою організаційних, технічних і програмних засобів захисту.

На практиці функціонування системи АІС «Податки» додержується принцип децентралізованого збору та обробки інформації (на робочому місці співробітника), що дозволяє підвищити повноту, точність і актуальність документів, які готуються, прискорити їх підготовку. Продуктивність праці на рутинних операціях збільшується в кілька разів завдяки використанню на АРМ спеціального програмного забезпечення. Широко застосовується кожен із розвинених засобів електронних комунікацій (мережні засоби, електронна пошта і та ін.)

5.2.3 Зовнішньоінформаційні зв’язки

Ефективність функціонування податкової служби значною мірою залежить від своєчасності надходження інформації. Обмін інформацією між рівнями управління в межах податкової системи України здійснюється за допомогою електронної пошти. З верхнього рівня (Головної ДПА України) до підлеглих рівнів (обласних, районних ДПА) направляються різного роду законодавчі, методичні та нормативні матеріали, нові версії та засоби програмного забезпечення і т. ін. З ДПА районного рівня до обласного направляються файли, в яких містяться регламентна звітна інформація про платників, стан податкових платежів, виконання платіжної дисципліни і т. ін. згідно зі строками її надання, а також інформація щодо неформалізованих запитів. На обласному рівні нагромаджуються дані, які надходять із районних ДПА, агрегуються в цілому по ДПА обласного рівня і передаються до Головної ДПА України. На підставі цієї інформації органи законодавчої та виконавчої влади мають змогу оцінювати виконання прибуткової частини бюджету України, а також робити висновки про те, як працюють закони за кожним із податків Водночас зростає актуальність підготовки законодавчих та нормативних актів для забезпечення взаємодії податкової адміністрації з банками, фінансовими органами, органами державної влади на місцях, правоохоронними та митними органами. Документи мають відображати як питання отримання інформації ДПА, так і питання надання інформації податковими службами іншим організаціям.

Одним із напрямів удосконалення зовнішніх інформаційних зв'язків, а також підвищення ефективності діяльності ДПА є розв'язання проблеми ідентифікації платежів до державного та місцевого бюджету. Ідентифікація податків та інших видів неподаткових платежів виконується за бюджетною класифікацією Міністерства фінансів України, яка є обов'язковою для використання в усіх фінансових установах нашої держави. ДПА обмінюється відповідною інформацією про нарахування та фактичне надходження податків і деяких видів неподаткових платежів до місцевих бюджетів з фінансовими відділами райдержадміністрацій. Вирішення питання ідентифікації платежів місцевого бюджету уможливило отримання інформації про їх надходження безпосередньо з банку і оперативну підготовку для фінансового відділу інформації у відповідній формі (файли електронної пошти та реєстри до них).

5.2.4 Напрямки вдосконалення інформатизації податкової системи України

Інформатизація податкової служби є складником Національної програми інформатизації України. Тому при вирішенні будь-яких питань, що стосуються цієї проблеми, слід дотримуватися принципів сумісності об'єктів інформатизації ДПАУ та інших органів державного управління. Крім того, повинні враховуватися угоди України з зарубіжними країнами, особливо з країнами з питань оподаткування, а також враховуватися досвід інших країн у сфері інформатизації податкових служб.

Основні завдання, вирішення яких покладається на автоматизовану інформаційно-аналітичну систему, такі:

  •  підвищення оперативності, достовірності та якості інформації, яка використовується для прийняття рішень та забезпечення контролю за повним і своєчасним надходженням коштів до бюджетів;
  •  істотне підвищення продуктивності праці службовців державних податкових адміністрацій внаслідок використання сучасних інформаційних технологій у роботі податкових служб на кожному з етапів: від введення первинних документів до аналітичної обробки інформації;
  •  аналіз економічного стану підприємств, регіонів, галузей у різних аспектах для вироблення науково обґрунтованих рішень з питань податкової політики, розроблення рекомендацій для створення передумов для залучення «тіньового» грошового обороту до офіційного;
  •  створення баз знань та даних на центральному і обласному рівнях і забезпечення оперативного обміну інформацією по міжвідомчих системах зв'язку з митними, фінансовими органами, органами державної влади, статистики, іншими міністерствами та відомствами з метою посилення фіскально-регулювальної функції ДПА;
  •  реалізація принципово нової технології взаємодії між платниками податків та податковою адміністрацією - «електронної звітності», що дозволить суттєво знизити витрати на перевірку звітних документів платників податків, значною мірою скоротити витрати часу платників податків на взаємодію з податковою адміністрацією, а також дозволить сформувати бази даних для аналізу господарської діяльності.

Для вирішення широкого спектра проблем податкової діяльності необхідно вжити певних заходів щодо реформування галузевої інформатики. З метою забезпечення податкових службовців інформацією і, якість якої адекватна складності розв'язуваних задач, необхідно:

  •  створити на базі сучасних технологій розподіленої бази даних Центральну базу даних (ЦБД) з можливістю постійного віддаленого доступу ЦБД з ДПА районного рівня для оперативного отримання інформації кожного із зареєстрованих платників;
  •  провести істотну «математизацію» аналітичної діяльності різноманітних підрозділів податкових адміністрацій всіх рівнів, насамперед щодо діяльності центрального апарату, з широким використанням в аналітичних задачах сучасних методів математичної статистики;
  •  з метою переходу від одноманітного уніфікованого принципу аналізу та формування керуючих впливів до диференційованого, згідно з особливостями економіки та «податкових параметрів» даної області, створити «інформаційні портрети» областей і регіонів, визначити впливові «податкові параметри»;
  •  розробити технологію нагромадження динаміки змін податкових показників (звітність) та впровадити адекватні методи їх аналізу;
  •  ввести принцип обґрунтування розроблення і впровадження завдань статистичних звітів та аналізу з метою оцінювання їх доцільності та очікуваних економічних результатів;
  •  вирішити проблему ефективної інформаційної підтримки діяльності податкової поліції, яка є важливою ланкою податкової служби, з урахуванням специфіки оперативної роботи, з максимальним задоволенням жорстких вимог до якості та режимів функціонування інформаційної системи ДПА (швидкодія, ступені захисту інформації і т. ін.);
  •  розробити й упровадити різноманітні засоби інформатики для спілкування та виховання податкової дисципліни платників.

Оскільки обсяги статичної, умовно-статичної та динамічної формації значні, необхідно опрацювати:

  •  рівні деталізації даних для кожного зі структурних рівнів ДПА: район, область, держава;
  •  принципи побудови розподіленої інформаційної бази податкової служби.

Прикладне програмне забезпечення має розроблятися з використанням сучасних інструментальних засобів (наприклад, САSЕ-технологія), які дозволяють підтримувати єдину базу даних проекту, одночасну працю групи розробників, забезпечувати наскрізну підтримку життєвого циклу системи, підтримку візуальних засобів проектування, автоматизацію кодування, уніфікований користувацький інтерфейс, інформаційне забезпечення розробників, документування проекту. Для забезпечення тісної взаємодії різних підрозділів податкової служби як у технологічному, так і в інформаційному плані необхідна комплексна автоматизація функцій кожного підрозділу.

Телекомунікаційна мережа (ТМ) ДПА України має містити дві основні підсистеми:

  •  високозахищену власну корпоративну телекомунікаційну мережу ДПА України;
  •  загальнодоступний з національних та світових телекомунікаційних мереж сегмент ТМ ДПА для доступу до відкритих презентаційних інформаційних ресурсів ДПА України.

Основною метою створення ТМ ДПА є забезпечення формування, супроводження та доступу користувачів до корпоративних інформаційних ресурсів, налагодження оперативної інформаційної взаємодії на всіх рівнях системи установ та підрозділів ДПА України, а також відповідних органів державної влади України на основі сучасних телекомунікаційних та інформаційних технологій.

5.3 Автоматизовані інформаційні системи у страхуванні

5.3.1 Призначення і мета створення системи

Страхування - сукупність особливих замкнених перерозподільних відносин між його учасниками з приводу формування за рахунок грошових внесків цільового страхового фонду, призначеного для відшкодування можливих втрат, завданих суб'єктам господарювання, або збитків у сімейних бюджетах у зв'язку з наслідками страхових випадків, що сталися.

Нинішній стан страхового ринку в Україні відображає суперечливі процеси, які притаманні нинішній економічній політиці та ситуації в нашій державі. Існує велика потреба у страхових послугах, яку часто не можуть задовольнити страхові органи. Страхова система України діє на підставі Закону «Про страхування».

З утворенням недержавних страхових компаній (СК) виникла система страхування. Страхувач (страхова компанія) виконує умови страхування і пропонує їх клієнтам (страхувальникам). Якщо клієнтів задовольняють умови договору, то вони підписують його і вносять відповідні страхові внески. Договір називається полісом. У разі виникнення страхового випадку страхувач за договором сплачує страхові внески.

Контроль за страховою діяльністю в Україні здійснює Комітет з нагляду за страховою діяльністю: видає ліцензії на надання видів страхових послуг; перевіряє, щоб страхові компанії діяли за законом; складає та друкує статистичну інформацію з діяльності страхових компаній на страховому ринку України; веде рейтинг страхових компаній.

Головним напрямом удосконалення обробки інформації у страхових компаніях нині є створення автоматизованої інформаційної системи, що базується на застосуванні економіко-математичних методів, засобів обчислювальної техніки і розвиненої мережі передачі даних. Нові можливості в роботі страхових компаній різноманітних рівнів управління, що зорієнтовані на автоматизовану технологію розв'язання задач, значною мірою виявляються там, де цим процесом охоплено більшість функцій і задач їх основної діяльності. Цим досягається підвищення рівня планової та аналітичної роботи, удосконалюються методи й способи ведення страхових операцій, форми обліку й звітності, прискорюється обробка різного роду звітних даних і, нарешті, підвищується обґрунтованість необхідних управлінських рішень.

З огляду на сказане основною метою створення АІС у страховій компанії є забезпечення такого рівня управління діяльністю компанії, за якого комплексно реалізуються такі завдання: проведення в задані терміни багатоваріантних розрахунків, пов'язаних із рухом договорів страхування; автоматизації процесу обліку договорів за всіма видами страхування; досягнення найвищих показників розвитку всіх видів майнового та особистого страхування; прийняття оптимальних планових рішень щодо прибутків і видатків грошових коштів та отримання необхідного фактичного прибутку. Останнє положення найважливіше, оскільки страхові компанії є комерційними і функціонують на принципах повного господарського розрахунку.

Отже, призначення АІС «Страхування» полягає в забезпеченні збору, зберігання, обробки і передачі інформації на базі використання засобів обчислювальної техніки й зв'язку з урахуванням взаємодії рівнів управління та підрозділів страхових компаній між собою, з клієнтами, організаціями та автоматизованими інформаційними системами інших міністерств і відомств, Державним комітетом України з нагляду за страховою діяльністю.

5.3.2 Структура АІС «СТРАХУВАННЯ»

АІС «Страхування» створюється безпосередньо у страхових компаніях і охоплює автоматизоване ведення всіх страхових операцій. Склад і структура АІС в різних страхових компаніях різні. Організаційно система являє собою сукупність АІС адміністративно-територіальних ланок, об'єднаних загальною методологією завдань, що вирішуються, єдиною інформаційною базою і технологією обробки документів. Водночас різноманітність функціональних завдань, що вирішуються в районних інспекціях страхової компанії і центральних ланках (обласних дирекціях і головному Правлінні страхової компанії), вимагає різного підходу до побудови в їх структурі відповідних АІС. Щоб забезпечити виконання відповідних функцій АІС на різних рівнях страхової компанії, потрібно поділити цю систему на два підрівні - АІС обласного й центрального рівня та АІС районної інспекції.

Функції та завдання, покладені на АІС «Страхування», тісно переплітаючись у таких питаннях, як поліпшення планових, звітно-статистичних і обліково-контрольних робіт. Завдання АІС «Страхування» центрального і районного рівнів, істотно різняться за формами й засобами реалізації на ЕОМ. Для АІС центрального рівня основними критеріями ефективності функціонування є розрахунки зі збільшення варіантності та забезпечення обґрунтованості і збалансованості планових завдань, підвищення їх точності, а також надання управлінському персоналу ширших можливостей щодо аналітичної роботи. А визначальний критерій ефективної роботи АІС районної інспекції полягає в підвищенні продуктивності праці страхових працівників (агентів) шляхом передачі на автоматизовану обробку більшості видів страхових операцій.

5.3.3 Склад і структура функціональної і забезпечувальної частин АІС «СТРАХУВАННЯ»

АІС «Страхування» структурно складається з функціональних забезпечувальних підсистем. Функціональні підсистеми вирізняються спеціалізацією функцій і задач різних рівнів АІС «Страхування» (центральних і районних).

Функціональна частина АІС «Страхування» центральних органів управління складається з таких підсистем.

Підсистема  «Планування» призначена для розроблення перспективних і поточних планів прибутків і видатків за всіма видами страхування і планів надходження страхових платежів. У рамках підсистеми розробляються проекти контрольних цифр на перспективу, складаються проекти річних планів за основними видами надходження платежів щодо кожного виду страхування, що є обов'язковим у нашій державі, а також добровільного, особистого та інших видів страхування.

Підсистема  «Бухгалтерський облік і звітність» реалізує автоматизоване розв'язання задач з виконання операцій обліку грошових і поточних господарських операцій, укладання бухгалтерських звітів у цілому по страховій компанії, а також із формування зведених бухгалтерських балансів і аналітичних розроблень до них.

Тут же автоматизовано виконуються функції контролю за правильністю укладання балансів у підзвітних рівнях страхової компанії. Для цього передбачається формування різних аналітичних таблиць, розшифрувань, інших документів, отримання яких стає можливим завдяки створенню єдиної міжрівневої бази даних і ЛРМ спеціалістів із широким використанням персональних комп’ютерів, що реалізують технологію розподіленої обробки даних, можливість отримання відповідей на регламентні та нестандарті запити у запитувальному режимі функціонування.

Підсистема  «Праця і заробітна плата» призначена для розроблення проектів кошторисів видатків і обліку видатків на утримання органів страхової компанії, складання звітів з праці та заробітної плати, формування зведених звітних документів та аналітичних розроблень до них.

Підсистема  «Статистичний облік і звітність» використовується для укладання зведених статзвітів за всіма видами страхування, фінансовими результатами страхових операцій за рік, (визначення основних показників роботи страхової компанії, укладання аналітичних розроблень за всіма видами звітності, організаційно-масової та контрольно-ревізійної роботи.

Підсистема «Правове забезпечення» забезпечує облік, зберігання і пошук правових і інформаційних актів за всіма видами діяльності страхової компанії. Задачі цієї підсистеми, а також систем  «Контроль за виконанням документів» і  «Кадри» розв'язуються в рамках автоматизованої інформаційно-пошукової системи (ІПС). Використання ІПС дозволяє централізувати збір і контроль інформації, одержувати відповіді із законодавчих, мінових, нормативних та інших питань усім користувачам системи за умов, що з нею одночасно працюють кілька користувачів.

Підсистема  «Тарифи і нормативи» призначена для автоматизованого розв'язування задач з обчислення тарифних ставок за видами майнового й особистого страхування, резервами внесків зі страхування життя, розроблення середніх цін на сільськогосподарські культури і т. ін. У підсистемі виконуються також розрахунки відомчих нормативів розподілу фонду економічного стимулювання.

Підсистема  «Автоматизована обробка інформації» виконує розв'язання  задач з  організації автоматизованої обробки страхової інформації у страховій компанії. У рамках підсистеми формуються зведені звіти про переведення страхової інформації на обробку за допомогою персональних комп'ютерів, витрати коштів на машинну обробку за типами комп'ютерів і адміністративними територіальними одиницями в розрахунку на один особовий рахунок.

5.4 Інформаційні системи у статистиці

Статистична служба України побудована на основі регіональних організацій статистики і є ієрархічною структурою, очолюваною Державним комітетом статистики України. Обробка статистичної інформації виконується Головним міжрегіональним інформаційним центром (ГМІЦ), в який передаються дані, що збираються і обробляються на обласному рівні. Збір і обробка статистичної інформації по регіонах України здійснюються обласними управліннями статистики і міськими управліннями м.Києва і Севастополя, які одержують початкову вхідну статистичну інформацію із районних відділів статистики.

Для передачі інформації використовуються телеграфні канали на рівні район - область і телефонні канали, і електронна пошта на рівні обласних управлінь статистики і Головного міжрегіонального інформаційного центру. Використовується також для передавання статистичної інформації кур'єрська служба.

Інформаційно-обчислювальна система статистики України проектується виходячи з такого складу: державний рівень, до якого належать Державний комітет статистики України і Головний міжрегіональний інформаційний центр; обласний рівень і районний рівень.

Інформаційно-обчислювальна система статистики України передбачає перехід до сучасних інформаційних технологій на основі міжнародних стандартів як у сфері технічних рішень, так і в області систем обробки даних у статистиці.

В основу побудови інформаційної обчислювальної системи статистики покладений програмно-технічний комплекс, об'єднаний у локальні і глобальні обчислювальні мережі, які відповідають сучасному рівню інформаційних систем.

Згідно зі структурою статистичної служби України у структурі інформаційної обчислювальної статистичної системи можна виділити три рівні: центральний, обласний, районний .

Центральний (державний) рівень здійснює збір, обробку і аналіз статистичної інформації, яка надходить із обласних управлінь статистики; забезпечує нею керівні державні організації; організує контрольований доступ до статистичних фондів з боку інших міністерств і відомств. На цьому рівні здійснюється об'єднання обласних фрагментів у глобальну мережу статистики України. Державний рівень включає системи центрального рівня і локальних обчислювальних мереж, які об'єднують структурні підрозділи апарату Державного комітету статистики України і Головного міжрегіонального інформаційного центру в єдиний інформаційний простір з відповідним розподілом прав доступу до інформаційних фондів.

Регіональний (обласний) рівень забезпечує збір статистичних даних від підзвітних статистичних одиниць, одержує статистичні дані по каналах зв'язку з районного рівня, проводить обробку і аналіз статистичної інформації в розрізі території, забезпечує нею керівні органи регіону і передає інформацію на державний рівень по каналах зв'язку. Функціонально обласний рівень будується на основі HOST - системи і локальної обчислювальної мережі обласного управління статистики.

Районний рівень реалізує збір статистичної інформації від первинних об'єктів статистичного обліку, проводить вибіркові обстеження, обробку і аналіз одержаної статистичної інформації.

Для забезпечення засобів телекомунікацій на центральному рівні передбачається виділення комунікаційного сервера на базі персональних комп'ютерів, які включені в загальну мережу Ethernet і призначені для доступу до мереж зв'язку з реалізацією функцій електронної пошти і електронного обміну документами.

Інформаційна взаємодія обласного управління статистики з державним рівнем здійснюється з використанням засобів електронної пошти на персональному комп'ютері, який виділений для використання у вигляді «електронного поштамту».

У автоматизованій системі статистики вирішується одне із основних питань - кожний статистик одержує у своє розпорядження технічні і програмні засоби як інструмент для ефективної обробки і аналізу статистичних даних.

5.5 Системи підтримки прийняття рішень

Системи підтримки прийняття рішень (СППР) виникли на початку 70-х років завдяки подальшому розвитку управлінських інформаційних систем і являють собою системи, розроблені для підтримки процесів прийняття рішень менеджерами у складних слабоструктурованих ситуаціях, пов'язаних із розробленням та прийняттям рішень. На розвиток СППР істотний вплив справили вражаючі досягнення в галузі інформаційних технологій, зокрема телекомунікаційні мережі, персональні комп'ютери, динамічні електронні таблиці, експертні системи.

Термін СППР виник у 70-х роках XX столітті. Досі немає єдиного визначення СППР. Наприклад, деякі автори під СППР розуміють:

  •  інтерактивну прикладну систему, що забезпечує кінцевим користувачам, які приймають рішення, легкий і зручний доступ до даних і моделей з метою прийняття рішень у напівструктурованих і неструктурованих ситуаціях з різних галузей людської діяльності;
  •  це такі системи, які ґрунтуються на використанні моделей і процедур з обробки даних та думок, що допомагають керівникові приймати рішення;
  •  це інтерактивні автоматизовані системи, що допомагають особам, які приймають рішення, використовувати дані й моделі, щоб вирішувати неструктуровані та слабоструктуровані проблеми;
  •  це комп'ютерна інформаційна система, використовувана для підтримки різних видів діяльності під час прийняття рішень у ситуаціях, коли неможливо або небажано мати автоматичну систему, яка повністю виконує весь процес рішень;
  •  ця система являє собою специфічний і добре описуваний клас систем на базі персональних комп'ютерів.

Системи підтримки прийняття рішень набули широкого застосування в економіках передових країн світу, причому їх кількість постійно зростає. На рівні стратегічного управління використовується ряд СППР, зокрема для довго-, середньо- і короткострокового, а також для фінансового планування, включаючи систему для розподілу капіталовкладень. Орієнтовані на операційне управління СППР застосовуються в галузях маркетингу (прогнозування та аналіз збуту, дослідження ринку і цін), науково-дослідних та конструкторських роботах, в управлінні кадрами. Операційно-інформаційні застосування пов'язані з виробництвом, придбанням та обліком товарно-матеріальних запасів, їх фізичним розподілом та бухгалтерським обліком.

Розглянемо такі основні концепцій побудови інформаційних систем, як інтерактивність, інтегрованість, потужність, доступність, гнучкість, надійність, робасність, керованість.

  •  Інтерактивність СППР означає, що система відгукується на різного роду дії, якими людина має намір вплинути на обчислювальний процес, зокрема в діалоговому режимі. Людина та система обмінюються інформацією в темпі, який порівнянний з темпом обробки інформації людиною. Водночас властивість інтерактивності необхідна для дослідження нових проблем і ситуацій, під час адаптивного проектування прикладних СППР.
  •  Інтегрованість СППР забезпечує сумісність складових системи щодо управління даними і засобами спілкування з користувачами у процесі підтримки прийняття рішень.
  •  Потужність СППР означає здатність системи відповідати на найістотніші запитання.
  •  Доступність СППР - це здатність забезпечувати видачу відповідей на запити користувача в потрібній формі і в необхідний час.
  •  Гнучкість СППР характеризує можливість системи адаптуватися до змін потреб і ситуацій.
  •  Надійність СППР означає здатність системи виконувати потрібні функції протягом заданого періоду часу.
  •  Робасність (гоbustness) СППР - це ступінь здатності системи відновлюватися в разі виникнення помилкових ситуацій як зовнішнього, так і внутрішнього походження.
  •  Керованість СППР означає, що користувач може контролювати дії системи, втручаючись у хід розв'язування задачі.

Сучасні комп'ютерні системи підтримки прийняття рішень мають такі характеристики:

  1.     Надає керівникові допомогу у процесі прийняття рішень і забезпечує підтримку в усьому діапазоні контекстів структурованих, напівструктурованих і неструктурованих задач. Розум людини та інформація, що генерується комп'ютером, становлять одне ціле для прийняття рішень.
  2.     Підтримує і посилює (але не замінює і не відміняє) міркування та оцінки керівника. Контроль лишається за людиною.
  3.  Підвищує головним чином ефективність прийнятих рішень. На відміну від адміністративних інформаційних систем, в яких акцент робиться на максимальній продуктивності аналітичного процесу, у СППР значно вагомішою є ефективність процесу прийняття рішень.
  4.  Виконує інтеграцію моделей та аналітичних методів зі стандартним доступом до даних і вибіркою даних. Для надання допомоги у прийнятті рішення активізуються одна чи кілька моделей (математичних, статистичних, імітаційних, кількісних, якісних і комбінованих).
  5.  Проста в роботі для осіб, які не набули значного досвіду спілкування з ЕОМ.
  6.  Побудована за принципом інтерактивного розв'язування задач. Користувач має змогу підтримувати діалог в безперервному режимі, а не обмежуватися видаванням окремих команд з подальшим очікуванням результатів.
  7.  Зорієнтована на гнучкість та адаптивність для пристосування до змін середовища чи підходів до розв'язування задач, що їх обирає користувач. Керівник має пристосуватися до змінюваних умов сам і відповідно підготувати систему. Еволюція та адаптація системи мають бути поєднані з її життєвим циклом.
  8.  Не повинна нав'язувати користувачеві певного процесу прийняття рішень.

5.6 Виконавчі інформаційні системи (ВІС)

Виконавчі інформаційні системи - це комп'ютеризовані системи, які призначені для забезпечення поточною і відповідною інформацією топ-менеджерів для підтримки виконавчих рішень на базі використання мережних робочих станцій. Виконавчі інформаційні системи (ВІС) є інструментальними засобами забезпечення підготовлених на носіях звітів у сталому форматі або інструкцій для виконавчих керівників вищого рівня. Вони пропонують якісну підготовку звіту і можливості для навчання.

ВІС відносять до класу спеціалізованих СППР, що допомагають виконавцям аналізувати важливу інформацію і використовувати відповідні інструментальні засоби, щоб направляти її для створення стратегічних рішень в організації. Так, ВІС допомагають виконавцям розробляти більш точне і актуальне цілісне зображення операцій організації, а також і конкурентів, постачальників та споживачів (замовників).

Спеціалізація ВІС - моніторинг подій і трендів як внутрішніх, так і зовнішніх. Володіючи своєчасною і більш широкою інформацією та відповідними інструментальними засобами, менеджери вищого рівня краще готуються до прийняття стратегічних змін для використання можливостей організації і усунення проблем. ВІС можуть бути конкурентною зброєю і інструментальним засобом стратегічного планування; покращувати якість рішень, що створюються на вищому рівні; зменшувати обсяг часу на виявлення проблем і можливостей; поліпшувати якість планування на верхніх рівнях управління організацією; забезпечувати механізм для поліпшення контролю в організації та швидший і кращий доступ до даних і моделей.

Існує набір базових вимог для ефективної ВІС:

  •  простота і легкість у використанні. Добре розроблені ВІС дозволяють користувачеві опанувати роботою вже після використання малої кількості команд. Крім того, система передбачає деякі потреби зображення даних особливих ситуацій, автоматично генеруючи відповідні звіти і аналіз трендів, що допомагає виконавцям виявляти як проблеми, так і можливості. ВІС повинна мати дружній інтерфейс користувача, що заохочує до використання системи; 
  •  своєчасність. Інформація повинна бути доступною якомога швидше. Відповідь має бути дуже нетривалою;
  •  достатність Інформація повинна бути комплектною (повною). Користувач має потребу в чисельних зовнішніх даних. Користувачеві потрібні статистичні дані, так і найбільш оновлені (оперативні, поточні) дані;
  •  рівень агрегування. Користувачам потрібний доступ до глобальної інформації про організацію та її конкурентів. Інформація має надаватися в ієрархічному виді і  має бути подана з різними рівнями деталізації, з можливістю уточнення.
  •  надлишковість повинна бути мінімізованою;
  •  зрозумілість. Система повинна берегти час користувача. Індикатори проблем мають висвічуватися. Повинні бути доступними письмові пояснення;
  •  свобода від упередженості. Інформація має бути коректною і повною, затвердженою (такою, що має законну силу);
  •  надійність. Доступ повинен бути контрольованим і надаватися тим, хто допущений до системи;
  •  релевантність. Система повинна задовольняти потреби користувачів;
  •  порівнянність. Користувачам необхідні тренди, відношення і відхилення для інтерпретації;
  •  відповідність формату. Гнучкість має вирішальне значення. Система повинна відповідним чином інтегрувати текст і графіку. Дані мають бути поданими у форматі, легкому для розуміння, з інструментами, що дозволяють змінювати формат подання за необхідності.

Оскільки ВІС призначені для верхнього управління і для розгляду стратегічних альтернатив, система повинна бути більш адаптованою до процесу управління, ніж загальні СППР. Окрім того, розробники мають використати творчий підхід у розвитку ініціатив для заохочення використання системи вищим керівництвом. Проектування ВІС має керуватися більш ретельно, ніж інші розроблення СППР, враховуючи тип рішень і тип користувача.

5.7 Корпоративні інформаційні системи (КІС)

Останніми роками в Україні досить стрімко на великих підприємствах почалися впроваджуватися корпоративні інформаційні системи КІС, що базуються на клієнт-серверній архітектурі. Цими системами почалися витіснятися традиційні АСУП. На даний час на ринку програмних продуктів України пропонується більше десятка зарубіжних і декілька вітчизняних зразків корпоративних систем.

Корпоративна інформаційна система - це інформаційна система, яка підтримує автоматизацію функцій управління на підприємстві (в корпорації) і поставляє інформацію для прийняття управлінських рішень. У ній реалізована управлінська ідеологія, яка об'єднує бізнес - стратегію підприємства і прогресивні інформаційні технології.

Сучасні КІС мають такі основні характеристики.

Масштабність. Це одна із важливих характеристик інформаційних систем такого класу, враховуючи масштаби діяльності корпорації. Масштабна ІС повинна функціонувати на масштабній програмно-апаратній платформі (сервери, операційні системи, системи комунікації, СУБД), що потребує значних зусиль спеціалістів з проектування й упровадження таких систем. Оскільки варіантів конфігурації базового устаткування і програмного забезпечення може бути багато, то КІС має бути багатоплатформною.

Багатоплатформне обчислювання. У КІС виникає потреба в тому, щоб прикладна програма працювала на кількох платформах. При цьому мають бути забезпеченими однакові інтерфейс і логіка роботи на всіх платформах, маючи на увазі подібність схем екрана, елементів меню і діалогової інформації, що надається користувачеві різними платформами; інтегрованість з користувацьким операційним середовищем; однакова поведінка на різних платформах; узгоджена підтримка незалежно від платформи тощо. Реалізувати прикладну програму одночасно в кількох середовищах нелегко.

Робота в неоднорідному обчислювальному середовищі. Важливою перевагою КІС є можливість роботи в мережах, до яких входять комп'ютери, що працюють під управлінням різних операційних систем або побудовані на різних обчислювальних платформах. При цьому має бути забезпеченою взаємодія всіх робочих обчислювальних платформ і операційних систем, які використовуються.

Розподілені обчислення. Це один із видів роботи в клієнт-серверній архітектурі, коли, надходячи з клієнтських машин, дані чи запити розподіляються поміж кількома машинами, наприклад між кількома серверами, що збільшує пропускну здатність для користувача і дає можливість багатозадачної роботи. Це сприяє максимальному використанню обчислювальних ресурсів, зниженню витрат і підвищенню ефективності системи.

Забезпечення розподіленої роботи та віддаленого доступу до документів - це обов'язкова вимога до інформаційних систем корпоративного рівня.

КІС надає користувачеві можливість вирішення таких глобальних завдань:

  •  зробити прозорим для керівництва корпорацією використання вкладених у бізнес капіталів;
  •  надати повну інформацію для економічної доцільності стратегічного планування;
  •  професійно керувати витратами, наочно і своєчасно показувати, за рахунок чого можна мінімізувати витрати;
  •  реалізувати оперативне управління підприємством згідно з вибраними ключовими показниками (собівартість продукції, структура витрат, рівень прибутковості тощо);
  •  забезпечити гарантовану прибутковість підприємства за рахунок оптимізації і прискорення ряду процесів (строків виконання нових замовлень, перерозподілу ресурсів і т. д.).

Повноцінна КІС повинна забезпечити інформаційну прозорість підприємства, формувати єдиний інформаційний простір, який об'єднує інформаційні потоки, що йдуть від виробництва до нього, з даними фінансово-господарських служб і видати необхідні повідомлення для всіх рівнів управління підприємства.

5.8 Автоматизація діяльності на фондовому ринку

В умовах інтеграції української економіки в світову є необхідність створення сучасної Національної депозитарної системи, спроможної забезпечити обслуговування операцій з цінними паперами в умовах інтеграції та глобалізації ринків цінних паперів як на національному, так і на міжнародному рівні. Розвиток Національної депозитарної системи можна забезпечити шляхом системної розбудови її функціональних елементів на основі сучасних інформаційних технологій і фінансових інструментів.

Залучення та обіг капіталу в ринкових умовах здійснюються завдяки інститутам інфраструктури фінансового ринку, на які покладено забезпечення функціонального і технологічного зв'язку між інвесторами та емітентами. Розвиток інформаційних технологій, поява "електронних цінних паперів" та інтернаціоналізація фінансових ринків зумовили розвиток депозитарної діяльності, основу якої становить надання послуг з реєстрації (підтвердження) прав власності на цінні папери та прав за цінними паперами, обліку корпоративних та інших прав інвесторів, обслуговування укладення та виконання договорів щодо цінних паперів, забезпечення розрахунків за поточними, ф'ючерсними та опціонними договорами щодо цінних паперів.

Таким чином Національна депозитарна система створюється з такою метою:

  •  впровадження систем обслуговування електронного документообігу цінних паперів на фондовому ринку;
  •  обслуговування обороту цінних паперів у формі записів на рахунках системи електронного документообігу на фондовому ринку;
  •  впровадження єдиних міжнародних стандартів обліку цінних паперів із застосуванням сучасних фінансових інструментів та інформаційних технологій обслуговування інвесторів на національному та міжнародному ринку цінних паперів.

Оптимізація системи обліку прав власності на цінні папери та прав власника за цінними паперами передбачає її відповідність міжнародним стандартам та найкращій міжнародній практиці, зокрема, уніфіковану технологію їх обліку, централізацію системи, створення та організаційно-технічну модернізацію її структурних елементів.

Основним функціональним призначенням системи автоматизації є таке:

  •  стандартизація обліку цінних паперів згідно з міжнародним стандартом;
  •  уніфікація обліку цінних паперів, їх розміщення, обігу та реалізації прав за цінними паперами;
  •  централізація системи з метою зменшення ризиків у процесі проведення розрахунків за договорами щодо цінних паперів та створення умов для розвитку ефективно діючої системи корпоративних відносин;
  •  зниження ризиків під час розрахунків за договорами щодо цінних паперів у процесі розвитку системи забезпечуватиметься шляхом впровадження на організованому ринку цінних паперів механізму врегулювання договорів щодо цінних паперів за принципом "поставка проти платежу"; законодавчого врегулювання проблеми компенсації втрат, пов'язаних з діяльністю прямих учасників системи, створення системи гарантійних депозитів для хеджерів на товарному і фондовому ринку; обов'язкового зберігання контрольних копій систем реєстрів власників іменних цінних паперів у їх центральному реєстрі у форматі, що дає змогу поновити систему реєстру у разі його втрати;
  •  інформаційно-аналітичне забезпечення всіх учасників системи та органів державного управління шляхом створення в структурі Національного депозитарію національної інформаційної мережі та системи передачі даних;
  •  інтеграція Національної депозитарної системи у світовий ринок цінних паперів, що забезпечується встановленням кореспондентських відносин між Національним депозитарієм і центральними депозитаріями держав - членів ЄС та інших економічно розвинутих держав.

У процесі автоматизації депозитарної діяльності можна виділити основні системи, що випливають із схеми інформаційних взаємозв’язків між учасниками фондового ринку :

  •  система автоматизованого погодження і реєстрації угод за цінними паперами. Дана система буде являти собою фронт-офіс з автоматизації діяльності зберігача, фондових бірж, позабіржових учасників ринку;
  •  система грошових розрахунків і клірингу. Дана система має забезпечити взаємодію між банками покупців і торговців з розрахунковим банком;
  •  системи верхнього рівня - автоматизація національного депозитарію, депозитарію НБУ та недержавних депозитаріїв;
  •  системи нижнього рівня - автоматизація діяльності реєстратора, емітента, торгівця, продавця, покупця щодо діяльності на фондовому ринку. Зазвичай можуть бути представлені фронт-офісом саме за даним напрямом діяльності.

Виходячи з аналізу стану функціонування Національної депозитарної системи, основні проблеми її розвитку можна згрупувати таким чином: загальні проблеми, проблеми функціонування системи обліку прав власності, проблеми системи укладання та виконання договорів щодо цінних паперів, проблеми встановлення міжнародних депозитарних зв'язків.

5.9 Розвиток інформаційних систем і технологій у діяльності кредитних спілок

Розвиток небанківських ринків кредитування у нашій країні є справою новою, що активно останнім часом розвивається. З прийняттям Закону України "Про кредитні спілки" та переведенням Кредитних спілок до статусу небанківських фінансових установ розпочався новий етап розвитку кредитного руху на Україні.

Керівнику будь-якої кредитної спілки вже зараз доводиться тримати під контролем величезну кількість різноманітної інформації. Грамотно оброблена і систематизована, вчасно подана, вона є гарантом ефективного управління спілкою. Беручи це до уваги при виборі та впровадженні інформаційної системи, потрібно оцінювати ще і потенціал системи, її технологічність, і, як наслідок, - моральну довговічність. Якщо система автоматизації має внутрішню, сувору, логічну структуру, реалізовану за допомогою новітніх високопродуктивних і надійних інформаційних технологій, то вона може функціонувати достатньо довго. Отже, правильно спроектована інформаційна система забезпечить стабільне функціонування кредитної спілки зараз та інтенсивний розвиток у майбутньому.

Як відомо є такі варіанти щодо проектування та розроблення інформаційної системи:

1) проектування та розроблення ЛІС власними зусиллями. Варіант можливий у випадку великої страхової компанії, що може дозволити собі централізовано тримати штат власних програмістів з метою створення серйозних систем, які можуть знайти своє місце на ринку програмного забезпечення для кредитних спілок;

2) доопрацювання існуючого програмного комплексу для своїх власних вимог. Частіше всього для доопрацювання використовують стандартну конфігурацію програми 1С-бухгалтерія. Успіх досягається тільки при професійному поставленні завдання та професійній команді розробників. Перевагою цього варіанту є можливість врахувати всі нюанси діяльності своєї спілки;

3) купівля існуючого спеціалізованого продукту для кредитних спілок. Як правило, розроблення та тиражуванням версій програмного забезпечення займаються професіонали, тому функціональність і надійність таких систем значно вища, а вартість продукту нижча за рахунок його тиражування. Можна не погодитися з цією тезою, але якщо порівнювати витрати на розроблення власного продукту з тією ж функціональністю, яка є в існуючих спеціалізованих інформаційних системах, всі сумніви одразу зникають. Недоліками цього варіанта є "зайва" функціональність, за яку доводиться платити гроші, як правило, неможливість впливати на розвиток програмного забезпечення, залежність від розробника тощо.

Вимоги до програмного забезпечення та спеціального технічного обладнання кредитних спілок, пов'язаного з наданням фінансових послуг, розроблені відповідно до вимог Законів України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", "Про кредитні спілки", Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України від 4 квітня 2003 року N 292, та інших чинних нормативно-правових актів, які регламентують відносини, що виникають у сфері здійснення даної діяльності.

Визначимо деякі терміни щодо інформаційних технологій у діяльності кредитних спілок, що вживаються у таких значеннях:

1) комплексна інформаційна система фінансових послуг (КІСФП) – це система, яка здійснює зберігання, передачу та обробку даних, що стосуються надання фінансових послуг, до складу якої входять адміністративні заходи або організаційне забезпечення, технічне та програмне забезпечення для надання кредитними спілками фінансових послуг;

2) адміністративні заходи - комплекс організаційних заходів, спрямованих на забезпечення стабільного функціонування комплексної системи;

3) технічне забезпечення - комп'ютери, сервери та інше обладнання, що використовуються для надання кредитною спілкою фінансових послуг;

4) програмне забезпечення - об'єднує програмне забезпечення для надання фінансових послуг, а також системне або допоміжне програмне забезпечення.

Надання фінансових послуг кредитними спілками здійснюється виключно з використанням комплексної інформаційної системи, яка має задовольняти таки вимоги:

  •  для надання фінансових послуг кредитні спілки повинні використовувати тільки ліцензійне програмне забезпечення;
  •  функціонально комплексна інформаційна система повинна забезпечувати можливість здійснення обліку інформації, що стосується надання фінансових послуг, здійснення фінансового моніторингу та бухгалтерського обліку відповідно до вимог Законів України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", "Про кредитні спілки", "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", "Про державну реєстрацію осіб та фізичних осіб-підприємців", "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", "Про захист інформації в автоматизованих системах" та нормативно-правових актів Держфінпослуг, що стосуються діяльності кредитних спілок";
  •  забезпечувати розмежування доступу як до локальних, так і до мережевих ресурсів;
  •  забезпечувати антивірусний захист;
  •  забезпечувати збереження інформації та містити засоби відновлення роботи системи у випадках аварій та перебоїв у системах енергопостачання, при аваріях та відмові у роботі сервера або іншої комп'ютерної техніки; при появі комп'ютерних вірусів в обчислювальній мережі;
  •  автоматичне резервування даних з метою запобігання втраті інформації та забезпеченні можливості її відновлення. Резервування даних має здійснюватися періодично, через визначений проміжок часу за необхідності на зовнішні змінні носії. Резервування даних повинно також забезпечувати повний процес відновлення системи після непередбачуваного чи некоректного зупинення;
  •  наявність автоматизованих засобів для перевірки цілісності інформації, що зберігається;
  •  здатність системи працювати в мережевому режимі;
  •  у випадку використання електронного підпису розробник програмного забезпечення повинен мати ліцензії Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України (далі - ДСТСЗі СБУ) на діяльність у галузях технічного захисту інформації та криптографічного захисту інформації та сертифікати ДСТСЗі СБУ на засоби криптографічного захисту інформації, що постачаються;
  •  електронні дані, що відносять до процесу надання кредитною спілкою фінансових послуг, повинні зберігатися протягом терміну, встановленого чинним законодавством.

Функціонально комплексна інформаційна система кредитної спілки для надання фінансових послуг повинна забезпечувати:

  •  конфіденційність інформації, що зберігається;
  •  розмежування та обмеження доступу користувачів до об'єктів та функцій інформаційної системи;
  •  зберігання аудит-інформації про автора та час створення, модифікації та видалення будь-якої інформації у системі;
  •  цілісність, актуальність та несуперечність інформації, що обробляється та зберігається;
  •  можливість архівування даних, які вже втратили актуальність, для їх подальшого зберігання протягом нормативного терміну. При цьому повинна забезпечуватися коректність, несуперечність та неперервність даних у архівах та актуальній базі;
  •  можливість запуску програмного забезпечення для надання фінансових послуг з будь-якої початкової дати, що визначена користувачем, із забезпеченням відображення аналітичного і синтетичного обліку;
  •  можливість визначення доходів та витрат кредитної спілки за будь-яким із методів фінансового менеджменту;
  •  використання методів нарахування процентів на пайові внески членів кредитної спілки;
  •  можливість нарахування процентів, як за окремим договором кредитним або депозитним, так і за усіма договорами, на визначену користувачем дату;
  •  підтримку різної періодичності сплати процентів, що задається та встановлюється користувачем;
  •  контроль виконання графіка погашення платежів та відсотків за кредитним договором;
  •  можливість нарахування штрафних санкцій за достроковим розірванням кредитних та депозитних угод, а також за простроченими кредитами;
  •  можливість відрахування податків з доходів членів кредитної спілки;
  •  наявність інформаційно-довідникової підсистеми;
  •  можливість автоматичного формування фінансових звітів та звітних даних, що передбачені нормативно-правовими актами Держфінпослуг;
  •  облік усіх типів членських внесків, що передбачені законодавством та внутрішніми положеннями кредитної спілки;
  •  облік фізичних осіб, з якими кредитна спілка проводить розрахунки та інші майнові відносини;
  •  облік юридичних осіб, з якими спілка проводить розрахунки та інші майнові відносини.

Архітектура функціональної частини комплексної інформаційної системи кредитної спілки складається з наступних основних підсистем:

  1.  Ведення та облік депозитних і кредитних договорів.
    1.  Автоматизований розрахунок відсотків.
    2.  Облік фізичних осіб.
    3.  Контроль погашення кредитів.
    4.  Облік юридичних осіб.
    5.  Аналізу доходів, витрат та результатів діяльності.
    6.  Облік членських внесків.
    7.  Автоматизоване складання звітності.

Підсистема "Ведення та облік депозитних і кредитних договорів" призначена для введення інформації за досягнутими кредитними та депозитними угодами з обов'язковим збереженням такої  інформації:

  •  номера і дати договору;
  •  суб'єкта, з яким укладено договір;
  •  цільового призначення кредиту для кредитних угод;
  •  суми договору;
  •  процента за договором;
  •  дати закінчення договору;
  •  забезпечення для кредитних угод;
  •  умови та порядоку розрахунків за договором;
  •  графіка платежів;
  •  інформації про пролонгацію договору (за наявності);
  •  номера та дати рішення Кредитного комітету про видачу кредиту (для кредитних договорів).

Підсистема "Облік фізичних осіб" призначена для введення та обліку інформації про фізичних осіб, з якими кредитна спілка розпочинає певні відносини, надаючи фінансові послуги, з обов'язковим збереженням такої  інформації:

• прізвища, ім'я, по батькові;

• коду ЄДРПОУ;

• дати народження;

• статі;

• паспортних даних;.

• адреси реєстрації;

• дати та номера рішення Спостережної Ради, яким фізичну особу прийнято до членів кредитної спілки;

• членства у громадській організації або профспілці, якщо кредитна спілка створена на їх базі;

• інформації про суми обов'язкових та додаткових внесків і дати їх внесення;

• інформації про кредитні та депозитні договори, що містить но