36101

ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Конспект

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається кодексом та іншими законами. Кодексом визначено співвідношення права інтелектуальної власності та права власності як різних правових категорій.

Украинкский

2013-09-21

352.5 KB

5 чел.

PAGE  48

ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Тема 1.

Поняття прав інтелектуальної власності, їх об'єкти та суб'єкти

1. Поняття прав інтелектуальної власності. Співвідношення права інтелек-туальної власності і права власності на річ.

2. Об'єкти інтелектуальної власності.

3. Суб'єкти інтелектуальної власності. Особисті немайнові та майнові права суб'єктів.

4. Захист права інтелектуальної власності.

1. Поняття прав інтелектуальної власності. Співвідношення прав інтелектуальної власності і права власності на річ.

Стаття 418. Поняття права інтелектуальної власності

1. Право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

2. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

3. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 419. Співвідношення права інтелектуальної власності та права власності

1. Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного.

2. Перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

3. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об’єкт права інтелектуальної власності.

Захист прав інтелектуальної власності є конституційним обов'язком нашої держави. Відповідно до ст. 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Визначенню та охороні виключних прав інтелектуальної власності присвячена книга четверта ЦК України та ряд спеціальних законів України. Ці законодавчі акти сформували у сукупності підгалузь цивільного законодавства України, що регулює цивільні відносини у галузі прав інтелектуальної власності. Законодавство про право інтелектуальної власності — це система правових норм про особисті немайнові і майнові права на всі ті результати інтелектуальної діяльності і прирівняні до них об'єкти, що визнаються й охороняються законом.

ЦК України у ст. 418 дає визначення поняття права інтелектуальної власності як права особи на результат інтелектуальної творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається кодексом та іншими законами. Кодексом визначено співвідношення права інтелектуальної власності та права власності як різних правових категорій.

Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного.

Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності (ст. 419 ЦК України).

2. Об'єкти інтелектуальної власності.

Стаття 420. Об’єкти права інтелектуальної власності

1. До об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:

літературні та художні твори;

комп’ютерні програми;

компіляції даних (бази даних);

виконання;

фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

наукові відкриття;

винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

раціоналізаторські пропозиції;

сорти рослин, породи тварин;

комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

комерційні таємниці.

Відповідно до Конвенції, якою була заснована Всесвітня організація інтелектуальної власності (1967 р.)1, інтелектуальна власність об'єднує права, що належать до:

літературних, художніх і наукових здобутків;

виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо- і телевізійних передач;

винаходів у всіх галузях людської діяльності;

наукових відкриттів;

промислових зразків;

товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань і комерційних позначень;

захисту від недобросовісної конкуренції;

всі інші права, що належать до інтелектуальної власності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Перелік об'єктів, на які можуть розповсюджуватися права інтелектуальної власності, не є вичерпним. Творча діяльність людини у руслі загального розвитку економічних відносин постійно дає привід говорити про появу нових подібних об'єктів. Зокрема, це назви доменів у Всесвітній електронній мережі Інтернет.

Спираючись на зазначені положення Конвенції, у ст. 420 ЦК України конкретизовано перелік об'єктів права інтелектуальної власності, яким в Україні надано правову охорону. Зокрема, до цих об'єктів належать:

літературні та художні твори;

комп'ютерні програми;

• компіляції даних (бази даних);

виконання;

фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

наукові відкриття;

• винаходи, корисні моделі,- промислові зразки;

• компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

• раціоналізаторські пропозиції;

сорти рослин, породи тварин;

• комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення:

комерційні таємниці.

Зазначені об'єкти можна поділити на групи, кожній з яких відповідають певні методи законодавчого забезпечення правової охорони, пов'язані з походженням, природою створення цих об'єктів. Так, якщо літературні і художні твори, комп'ютерні програми, бази Даних, виконання, фонограми, відеограми охороняються законодавством про авторське право і суміжні права, то до об'єктів права промислової власності належать винаходи, корисні моделі і промислові зразки, що захищаються патентним правом, засоби індивідуалізації Учасників цивільного обороту, виробленої продукції (комерційні найменування, торговельні марки, географічні зазначення), а також окрема група об'єктів, які можна назвати нетрадиційними результатами інтелектуальної діяльності (компонування інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин, породи тварин, комерційні таємниці тощо).

ЦК України визначив загальні засади відносин щодо об'єктів права інтелектуальної власності, створених за трудовим договором або за замовленням. У таких випадках майнові права належать спільно творцеві та роботодавцю або, відповідно, творцеві та замовнику. Особисті немайнові права можуть бути відчужені від творця лише у разі, якщо це передбачено законом.

3. Суб'єкти інтелектуальної власності. Особисті немайнові та майнові права суб'єктів.

Стаття 421. Суб’єкти права інтелектуальної власності

1. Суб’єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об’єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.

Суб'єктами права інтелектуальної власності є творець об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності може належати кільком особам спільно, тоді його реалізація здійснюється спільно або за договором між цими особами.

Стаття 423. Особисті немайнові права інтелектуальної власності

1. Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об’єкта права інтелектуальної власності;

2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об’єкта права інтелектуальної власності;

3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

2. Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об’єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам.

3. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності.

4. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом.

Стаття 424. Майнові права інтелектуальної власності

1. Майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об’єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

2. Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб’єктів цих прав.

3. Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов’язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах.

Зазначені суб'єкти відповідно до ЦК України наділяються такими особистими немайновими правами інтелектуальної власності:

1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;

2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдавати шкоди честі та репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Особливістю особистих немайнових прав інтелектуальної власності є те, що вони належать творцеві, за винятком окремих випадків, передбачених законом. Ці права не залежать від майнових прав інтелектуальної власності, на відміну від останніх, не можуть відчужуватися і діють безстрокове, якщо інше не визначено законом.

Згідно зі ст. 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання.

Законами встановлено також інші майнові права відповідно до їх об'єктів, а також винятки та обмеження у майнових правах. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах.

Майнові права інтелектуальної власності мають певний строк дії, що визначається ЦК України та спеціальними законами. В окремих випадках вони можуть бути припинені достроково. Майнові права інтелектуальної власності можуть передаватися повністю або частково іншій особі на умовах, визначених у ліцензійному договорі.

4. Захист права ін Стаття 432. Захист права інтелектуальної власності судом

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.

2. Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об’єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

телектуальної власності.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності. До цих прав можуть бути застосовані як загальні способи захисту цивільних прав, передбачені ст. 16 ЦК України, зокрема визнання права, припинення дії, яка його порушує, відшкодування збитків тощо, так і специфічні — лише для прав інтелектуальної власності. При цьому суд може постановити рішення про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, що використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єктів права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають суттєве значення;

6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

ТЕМА 2.

Авторське право

1. Поняття і об'єкти авторського права.

2. Суб'єкти авторського права.

3. Види прав автора

а) особисті немайнові права автора;

б) майнові права автора.

4. Право слідування, як одне з важливих майнових прав автора

5. Обмеження виключних авторських прав

6. Строк дії авторського права

Вступ до тем про авторське і суміжні права

Регулюванню авторських і суміжних прав у ЦК України присвячені глава 36 «Право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право)» і глава 37 «Право інтелектуальної власності на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) організацій мовлення (суміжні права)». Детально положення кодексу розкриті у спеціальному Законі України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. (в редакції Закону України від 11 липня 2001 р. № 2627-ПІ). Джерелами авторського права є також інші закони з різних напрямів наукової, літературної і художньої творчої діяльності, що були прийняті Верховною Радою України за останні десять років. Серед них — Основи законодавства України про культуру (1992 р.)2, закони України «Про інформацію» (1992 р.)3, «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (1992 р.)4, «Про науково-технічну інформацію» (1993 р.)5, «Про телебачення і радіомовлення» (1993 р.)6, «Про рекламу» (1996 р.)7, «Про видавничу справу» (1997 р.)8, «Про кінематографію» (1998 р.)9, «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фонограм» (2000 р.)10 та ін.

Важливими джерелами українського авторського права і суміжних прав є міжнародні договори і угоди, зокрема Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886 р.)11, Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (1961 р.)12. Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм (1971 р.)13, Брюссельська конвенція про розповсюдження сигналів, що несуть програми, які передаються через супутники (1974 р.)14. Всесвітня конвенція про авторське право (1952 р.)15. Національне законодавство у сфері авторського права базується на принципі, зазначеному в ст. 5 Закону України «Про авторське право і суміжні права»: «Якщо чинним міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору».

  1.  Поняття і об'єкти авторського права.

Авторське право — це сукупність норм цивільного права, якими регулюються відносини щодо визнання авторства й охорони творів науки, літератури і мистецтва, встановлення режиму їх використання, наділення їх авторів немайновими і майновими правами, захисту прав авторів та інших правоволодільців.

Законом України «Про авторське право і суміжні права» (ст. 8) визначено, що об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме:

1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);   

2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

3) комп'ютерні програми;

4) бази даних;

5) музичні твори з текстом і без тексту;

6) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;

7) аудіовізуальні твори;

8) твори образотворчого мистецтва;

9) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;

10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;

11) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо, якщо вони не охороняються законами України про правову охорону об'єктів промислової власності;

12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;

13) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;

14) похідні твори;

15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складеш твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;

16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;

17) інші твори.

Об'єктом авторського права може бути як твір в цілому, так і його окрема частина, що відповідає критеріям охороноздатності і може використовуватися самостійно.

Для визначення об'єкта авторського права необхідно розуміти, що означає термін «твір». Однак у законодавстві з авторського права жодної країни немає визначення поняття «твір»16. Національне законодавство також не дає чіткого визначення цього поняття. Науковці неодноразово звертали увагу на складність у визначенні твору як предмета авторського права17. Багато дослідників розглядають твір як результат творчої діяльності автора, виражений в об'єктивній формі18. Це означення містить два загальних критерії охороноспроможності об'єктів авторського права. За першим критерієм авторське право поширюється лише на ті здобутки науки, літератури і мистецтва, що є результатом творчої діяльності людини. За другим — твір має існувати в об'єктивній формі. При відсутності одного з цих критеріїв твір не може виступати як об'єкт авторського права.

У науковій юридичній літературі існують різні думки щодо поняття творчості. Зазначалося, що творчість — це свідомий та здебільшого трудомісткий процес, що має своєю метою досягнення визначеного результату19, або творчість є інтелектуальною діяльністю, що закінчується результатом, який дає нові поняття, образи та (або) форми їх втілення, і є ідеальним відображенням об'єктивної дійсності20. Визначалася творчість і як діяльність, яка створює щось якісно нове, що вирізняється неповторністю, оригінальністю та унікальністю. Автори даних визначень погоджуються в тому, що з точки зору юриспруденції, авторського права має значення не лише результат творчої праці, а саме твір, який є об'єктом авторського права.

Показником творчого характеру твору може бути його новизна. Але деякі науковці вважають, що новизна твору поглинається ознакою творчості. Ознака новизни як самостійна ознака твору характерна лише для патентного права і пов'язана з пріоритетом, невідомим авторському праву. Авторське право охороняє лише форму твору21. Творча діяльність — це продуктивна розумова, духовна, інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є створення творчо самостійного здобутку науки, літератури, мистецтва. Отже, творчість зводиться до встановлення факту самостійного створення результату інтелектуальної діяльності. Зокрема, у країнах англосаксонської системи права не вимагається, щоб ідея твору або її форма вираження були оригінальними, а лише щоб сама праця була створена безпосередньо автором, а не скопійована ним22.

Для авторського права сутність твору, його наукова, літературна, художня цінність значення не мають. Авторське право охороняє будь-які твори незалежно від їх призначення, необхідно лише, щоб твір був виражений у будь-якій об'єктивній формі. Така форма може бути письмовою, усною, звуковою, відеозаписом, об'ємно-просторовою тощо. Наприклад, до усної форми творів належать промови, доповіді, лекції, проповіді тощо. Об'єктивна форма твору виражається за допомогою різних матеріальних носіїв. Це може бути папір, полотно, каміння, дискети тощо.

Авторське право не пов'язане з правом власності на матеріальний об'єкт, у якому твір виражено. Передача права власності на матеріальний об'єкт права чи володіння матеріальним об'єктом не спричиняє передачу яких-небудь авторських прав на твір, виражений у цьому об'єкті. Винятком є лише право доступу і право слідування.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» охороні підлягають усі твори як оприлюднені, так і неоприлюднені, як завершені, так і незавершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо). Однак забезпечити охорону неоприлюдненого твору досить складно. Формою оприлюднення твору є його опублікування, публічний показ, публічне виконання, передача в ефір тощо. Твір вважається оприлюдненим з моменту, коли він став потенційно доступним для відома невизначеного кола осіб, які могли б реально його сприймати. Кількість осіб такого кола значення не має.

Наприклад, випуск за згодою автора екземплярів твору в обіг у кількості, достатній для задоволення розумних потреб публіки, виходячи з характеру твору, вважається опублікуванням твору. Це найбільш поширена форма обнародування літературних, художніх і наукових творів.

Не всі твори відповідно до ст. 10 Закону України «Про авторське право і суміжні права» отримують правову охорону. Не є об'єктами авторського права:

1) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;

2) твори народної творчості (фольклор);

3) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;

4) державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади. Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій;

5) грошові знаки;

6) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).

Проекти офіційних символів і знаків, зазначених у пунктах 4 і 5, до їх офіційного затвердження розглядаються як твори і охороняються відповідно до цього Закону.

Передбачена Законом України «Про авторське право і суміжні права» правова охорона поширюється лише на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі. Дане обмеження авторського права обумовлене нездатністю самого авторського права забезпечити належну охорону подібних досягнень. Охорона ідей, способів, а також аналогічних результатів можлива лише при формалізації даних результатів, проведення експертизи і видачі охоронних документів, що не входить у функції авторського права.

2. Суб'єкти авторського права.

Закон України «Про авторське право та суміжні права» визначає, що суб'єктами авторського права є автори творів науки, літератури і мистецтва, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їхні спадкоємці передали свої авторські майнові права. Іноземні особи та особи без громадянства відповідно до міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності мають однакові з особами України права, передбачені цим Законом.

Відповідно до ст. 435 ЦК України первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Авторське право на твір виникає у творця завдяки факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не потрібно реєстрації, іншого спеціального оформлення твору чи дотримання будь-яких формальностей. Власник виключних авторських прав для оповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, що розміщується на кожному екземплярі твору і складається з трьох елементів: латинської букви «С» обведеної колом: ©, імені (найменування) особи, яка має авторське право, та року першого опублікування твору.

Знак охорони авторського права служить інформаційним цілям і його розміщення має факультативний характер. Буква «С» є початковою буквою англійського слова «copyright» («авторське право»). Розміщення знака охорони авторського права на екземплярах опублікованих творів на практиці покликане забезпечити виявлення випадків несанкціонованого використання авторських прав на дані твори.

Співавторство породжує факт створення твору спільною творчою працею двох чи більше осіб. Співавтори мають єдине авторське право на твір, якщо він є нерозривним цілим або складається з самостійних частин, що можуть бути використані незалежно одна від одної. Перше — нероздільне співавторство, друге — роздільне. Ці два види співавторства розрізняються режимом використання творів.

Право на використання будь-якого колективного твору належить співавторам спільно. Вони можуть регламентувати свої відносини взаємною угодою. При роздільному співавторстві кожний із співавторів вправі використовувати створену ним частину твору на свій розсуд, у тому числі заборонити її використання, якщо інше не передбачено угодою між співавторами. При нероздільному співавторстві, коли твір складає одне нероздільне ціле, жоден із співавторів не має права без достатніх підстав заборонити використання твору.

Питання співавторства є одним з найбільш розповсюджених і складних у спорах, що виникають з авторських правовідносин. Судова практика виходить з можливості досягнення угод про співавторство на будь-якій стадії створення колективного твору чи навіть після його завершення.                   

Співавторство на колективний твір може виникати і при відсутності такої угоди, зокрема при використанні композитором виданих літературних творів для створення музичних творів з текстом. У будь-якому випадку важливий факт творчої участі у створенні твору. Надання автору чи співавторам лише технічної допомоги (підбір матеріалів, креслення схем, діаграм, графіків і т. п.) співавторства не породжує, так само як і надання авторам фінансової допомоги для створення твору.

Особливості виникнення і здійснення авторського права окремими суб'єктами можуть бути пов'язані з особливостями створених ними творів. Законом України «Про авторське право і суміжні права» деякі такі випадки розглянуто детально. Зокрема, авторами аудіовізуального твору визнаються режисер-постановник, автор сценарію і (або) текстів, діалогів, автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього, художник-постановник, оператор-постановник. Свою специфіку мають також авторські права упорядників складених творів, перекладачів і авторів інших похідних творів.

3. Види прав автора

Авторські права поділяються на особисті немайнові та майнові. Майнові права можуть переходити до будь-яких інших суб'єктів авторського права у силу закону чи договору, а також спадкування. Особисті немайнові права авторів творів не можуть бути передані іншим особам. Ці права належать автору незалежно від його майнових прав і зберігаються за ним навіть у випадку уступки майнових прав на використання твору.

Лише автору як первинному суб'єкту авторських прав може належати весь обсяг особистих немайнових і майнових прав. Усі інші суб'єкти, крім спадкоємців автора, можуть за договором або законом набути лише майнових прав. Зокрема, за ст. 429 ЦК України майнові права на твір, створений у зв'язку з виконанням трудового договору (службовий твір), належать спільно автору і роботодавцю, водночас як особисті немайнові права залишаються за автором. Спадкоємці автора, крім успадкування майнових прав, мають немайнове право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

а) особисті немайнові права автора

Особисті немайнові права автора визначені ЦК України (статті 423, 438) та Законом України «Про авторське право та суміжні права» (ст. 14). Відповідно до цих законодавчих актів автор має право:

на визнання свого авторства;

перешкоджати посяганню на своє авторське право, здатному завдати шкоди честі чи репутації автора;

вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо;

• забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору;

• обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору;

• вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора (недоторканність твору).

Найважливішим особистим немайновим правом є право на визнання авторства, тобто заснована на факті створення твору можливість особи визнаватися його автором, творцем. Права на зазначення імені автора, заборону такого зазначення, а також на обрання псевдоніму в цілому можна розглядати як різні прояви права на ім'я.

При опублікуванні твору анонімно чи під псевдонімом (за винятком, коли псевдонім автора, наприклад, Бальзак чи Сервантес, не залишає сумнівів щодо його особистості) видавець, ім'я чи найменування якого зазначене на творі, при відсутності доказів іншого вважається представником автора й у цій якості має право захищати права автора і забезпечувати їх здійснення. Дане положення діє доти, поки автор твору не розкриє свою особистість і не заявить про своє авторство. Право на ім'я тісно пов'язане з правом авторства. Автор при опублікуванні власного твору, як правило, дає йому своє ім'я чи псевдонім. Право на ім'я може порушуватися незалежно від порушення права авторства. На практиці виникають випадки, коли видавці, не заперечуючи авторства іншої особи на виданий твір, не вказують його імені (псевдоніма) або в порушення волі автора розміщують на творі його псевдонім замість справжнього імені.

Автор має право на недоторканність твору, тобто може протидіяти перекручуванню чи іншому спотворенню твору, здатному завдати шкоди честі і репутації творця. Ніхто, крім автора, не вправі вносити у твір зміни і доповнення, оформляти його ілюстраціями, примітками, передмовою і післямовою, дозволяти переклад, переробку, аранжування чи іншу переробку твору. Редакторське й інше виправлення допускається лише за згодою автора.

У разі смерті автора недоторканність твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. За відсутності такого уповноваження недоторканність твору охороняється спадкоємцями автора, а також іншими заінтересованими особами.

б) майнові права автора

Це виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Використання твору завжди приносить певні майнові вигоди, тому виключні права називаються майновими. До майнових прав автора на твір відповідно до ст. 440 ЦК України належать:

право на використання твору;

виключне право дозволяти використання твору;

• право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

• інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

У ст. 15 Закону України «Про авторське право та суміжні права» деталізовано право на використання твору. Так, виключне право автора чи іншої особи, яка має авторське право на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами, дає йому право дозволяти або забороняти:

відтворення творів;

• публічне виконання і публічне сповіщення творів;

• публічну демонстрацію і публічний показ;

• будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

• переклади творів;

переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що Ті представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця й у будь-який час за їх власним вибором;

здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;

імпорт примірників творів.

У цьому Законі зазначено, що даний перелік прав не є вичерпним. Крім того, виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва передбачають і право їх участі у реалізації проектів цих творів.

Автору чи іншій особі, яка має авторське право, належить право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору (крім випадків вільного використання твору). Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів.

Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори. Кабінетом Міністрів України можуть установлюватися мінімальні ставки авторської винагороди та порядок їх індексації.

Використання через відтворення означає можливість виготовлення одного і більше екземплярів твору в будь-якій матеріальній формі, у тому числі у формі звуко- і відеозапису. Запис творів, тобто фіксація звуків і (чи) зображень за допомогою технічних засобів (магнітної плівки, стрічки, касети), став поширеним у зв'язку з масовим застосуванням аудіо- і відеомагнітофонів (у тому числі побутових). Відтворенням твору служить також його запис у пам'ять ЕОМ.

Розповсюдження реалізується різними способами, насамперед через продаж екземплярів літературних творів, здачу в прокат аудіовізуальних творів. При цьому право на поширення екземплярів твору шляхом їх прокату належить автору незалежно від права власності на ці екземпляри.

Використання шляхом імпорту виражається в можливості ввозити через кордон екземпляри твору з метою їх поширення. Встановлення права на імпорт обумовлене зокрема тим, що окремі твори (насамперед літературні і деякі аудіовізуальні) відтворюються за кордоном на більш досконалій технічній, у тому числі поліграфічній, базі.

Використання через публічний показ — це можливість демонстрації оригіналу чи екземпляра (копії) твору безпосередньо чи на екрані за допомогою плівки, діапозитива, телевізійного кадру чи інших технічних засобів у місці, відкритому для вільного відвідування (картинна галерея і т. п.), чи в місці, де є присутнім невизначене коло осіб. Привселюдно показуються насамперед твори живопису, скульптури, графіки, дизайну, а також аудіовізуальні твори. При цьому показ служить одночасно формою як обнародування, так і використання твору.

Публічне виконання також є засобом вираження одного зі способів як обнародування, так і використання твору. Подібно до публічного показу твору, його публічне виконання припускає звукове виконання музики чи пісні, декламацію віршів у загальнодоступному місці, де може перебувати невизначене коло осіб. Переважно це кінозали, концертні зали, філармонії, консерваторії, клуби тощо.

Передача в ефір означає будь-яку можливість повідомлення твору для загального відома завдяки передачі в ефір чи наступної передачі в ефір.

Право на сповіщення твору для загального відома по кабелях — це самостійне майнове право, відмінне від права на передачу в ефір. Мається на увазі можливість повідомити в ефір по кабелю (тобто для абонентів, які мають спеціальні приставки до своїх радіо- чи телеприймачів) чи проводами за допомогою інших аналогічних засобів.

Публічний показ і виконання твору, його повідомлення для загального відома шляхом передачі в ефір лише тоді служать формами використання твору, коли названі дії здійснюються не вперше. В іншому випадку може йтися лише про форму обнародування твору.

Право на переклад — одне з найважливіших майнових прав автора, вперше введених у вітчизняне авторське право після приєднання нашої країни до Всесвітньої конвенції про авторське право. Право на переробку дає автору можливість контролювати будь-яку переробку, аранжування чи іншу переробку твору, зокрема створення з оповідального твору драматичного чи навпаки. Право на переклад і обробку іноді іменується узагальнено правом на зміну форми твору.

Виключні права на окремі твори доповнюються деякими іншими правочинами. Так, наприклад, автор дизайнерського, містобудівного їй садово-паркового проекту вправі здійснювати його практичну реалізацію. Автор затвердженого архітектурного проекту за загальним правилом має право отримати від замовника надання йому можливості участі в реалізації свого проекту як при розробці документації ля будівництва, так і при самому будівництві будинку чи споруди.

4. Право слідування, як одне з важливих майнових прав автора

Законом України «Про авторське право і суміжні права» встановлене одне з важливих майнових прав автора — право слідування. Дане право вперше було введене у законодавство Франції з метою надання можливості митцю претендувати на частину суми, вирученої при наступному продажу його творів. Поява у вітчизняному законодавстві права слідування, яке ще інколи називають правом дольової участі, пов'язана з імплементацією положень Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, переглянутої на Паризькій конференції всесвітньої організації інтелектуальної власності 24 липня 1971 р. (ст. 14 Конвенції).

Право слідування пов'язує майнові інтереси автора з відчуженим твором, дозволяючи отримувати частину від прибутків торговців творами мистецтва. Згідно зі ст. 27 цього Закону автор твору образотворчого мистецтва, а у разі його смерті — спадкоємці, впродовж установленого ст. 28 цього Закону строку користуються щодо проданих автором оригіналів творів образотворчого мистецтва невідчужуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що йде за першим його продажем, здійсненим автором твору. Виплата винагороди у цьому випадку здійснюється зазначеними аукціонами, галереями, салонами, крамницями тощо.

5. Обмеження виключних авторських прав

Закон України «Про авторське право і суміжні права» (статті 21—25 цього Закону) допускає досить широкий перелік способів використання творів без згоди автора, але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення. Як найбільш поширені, можна розглядати такі випадки вільного використання твору:

використання цитат з опублікованих творів, цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, але в обсязі, виправданому поставленою метою;

використання літературних і художніх творів, таких як ілюстрації у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру в обсязі, виправданому поставленою метою;

відтворення творів для судового й адміністративного провадження; публічного виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, похоронів в обсязі, виправданому характером таких церемоній;

відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях;

передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів в обсязі, виправданому поставленою метою;

• відтворення бібліотеками та архівами примірників твору репрографічним способом у разі, коли відтворюваним твором є окрема опублікована стаття та інші невеликі за обсягом твори чи уривки з письмових творів (за винятком комп'ютерних програм і баз даних);

• відтворення примірників твору для навчання;

відтворення уривків з опублікованих письмових творів, аудіовізуальних творів як ілюстрацій для навчання за умови, що обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті;

• репрографічне відтворення навчальними закладами для аудиторних занять опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також уривків з письмових творів з ілюстраціями або без них за умови, коли: а) обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті; б) відтворення твору е поодиноким випадком і не має систематичного характеру; в) немає обмежень зі сторони організацій колективного управління щодо умов такого відтворення.

Крім того, цей Закон передбачає окремі випадки обмеження виключних майнових прав для деяких видів творів, наприклад, вільне копіювання, модифікація і декомпіляція комп'ютерних програм правомірними власниками примірників цих програм, а також право доступу автора до твору образотворчого мистецтва чи матеріального об'єкта, в якому втілено цей твір.

Також допускається вільне відтворення творів виключно в особистих цілях без дозволу автора і без виплати авторської винагороди.

6. Строк дії авторського права

Важливою особливістю авторських прав є обмеженість їх дії у часі. Водночас особисті немайнові права є безстроковими.

Строк чинності майнових прав автора на твір визначено в ЦК України (ст. 446) та Законі України «Про авторське право та суміжні права» (ст. 28).

Відповідно до цих законодавчих актів авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених законом.

Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, строк дії авторського права закінчується через 70 років після смерті автора.

Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора.

У разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.

Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації.

Авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування. Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права щодо неоприлюдненого твору вперше його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був оприлюднений вперше.

Закінчення строку дії авторських прав означає їх перехід у суспільне надбання.

ТЕМА 3.

Суміжні права

1. Поняття суміжних прав

Інтереси артистів-виконавців, виробників фонограм, відеограм, організацій мовлення отримали правову охорону у багатьох країнах світу в рамках нового правового інституту так званих суміжних прав, що тісно пов'язані з авторськими правами. По-перше, вони поширюються на відтворення, сповіщення творів, що охороняються також авторським правом. По-друге, вони мають особливості, аналогічні з авторським правом, тобто є особистими правами, забезпечують права на винагороду, отримують правову охорону як у національних законодавствах, так і на рівні міжнародних авторсько-правових конвенцій, містять правила, за якими іноземцям надається аналогічний рівень правової охорони, як і громадянам даної країни тощо.

Водночас результатам діяльності суб'єктів суміжних прав властиві певні специфічні риси, і вони не можуть кваліфікуватися як твори науки, літератури та мистецтва.

Суміжні права — це права виконавців на результати творчої діяльності, їх спадкоємців та інших правоволодільців, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконання, права виробників фонограм, відеограм, їх спадкоємців (правонаступників) та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм і відеограм, а також організацій мовлення та їх правонаступників, які. охороняються авторським правом.

Види об'єктів суміжних прав

ЦК України визначає, що об'єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження є:

а) виконання;

б) фонограми;

в) відеограми;

г) програми (передачі) організацій мовлення.

Об'єкти суміжних прав виражаються у будь-яких способах виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів; у запису будь-якого виконання на фонограмі та відеограмі; у сповіщенні програм через трансляції в ефір і по проводах.

Суб'єкти суміжних прав

Відповідно до ЦК України первинними суб'єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення. За відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограми, відеограми, програми (передачі) організації мовлення вважається особа, ім'я (найменування) якої зазначено відповідно у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачі організації мовлення.

Суб'єктами суміжних прав можуть бути також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону (ст. 450 ЦК України), зокрема спадкоємці (чи правонаступники) виконавців, виробників фонограм і відеограм, організацій мовлення.

Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб'єктів авторського права. Виробники фонограм та відеограм мають дотримуватися прав суб'єктів авторського права і виконавців. Організації мовлення мають дотримуватися прав суб'єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм (відеограм).

На відміну від виконавців, виробники фонограм, відеограм та організації мовлення не створюють самостійних творів. Правова охорона в основному стосується захисту їхніх прав від недобросовісної конкуренції.

Виникнення і здійснення суміжних прав

Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення.

Виникнення і здійснення суміжних прав не потребує виконання будь-яких формальностей. Виробники фонограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм (відеограм) або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, що складається з латинської літери Р у колі — Р, імені (найменування) особи, що має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми (відеограми). За відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограми чи відеограми вважаються особи, імена (назви) яких зазначені на фонограмі, відеограмі та їх примірниках або на упаковці.

Права виконавців. Виконавцям належать особисті (немайнові) і майнові права. Виконавцеві твору належать такі немайнові права:

1) вимагати визнання того, що він є виконавцем твору;

2) вимагати, щоб його ім'я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв'язку з кожним його виступом, записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо);

3) вимагати забезпечення належної якості запису його виконання і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі і репутації.

Виключне майнове право виконавця полягає у можливості дозволяти чи забороняти іншим особам здійснювати досить широке коло дій, визначених у ст. 37 Закону України «Про авторське право і суміжні права»:

а) публічне сповіщення своїх незафіксованих виконань (прямий ефір);

б) фіксацію у фонограмах чи відеограмах своїх раніше не зафіксованих виконань;

в) відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх виконань, зафіксованих без їх згоди у фонограмі чи відеограмі, чи за їх згодою, але якщо відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та, на яку вони дали свою згоду;

г) розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи ідеограмі, шляхом першого продажу або іншої передачі права власності у разі, коли вони при першій фіксації виконання не дали дозволу виробнику фонограми (виробнику відеограми) на її подальше відтворення;

д) комерційний прокат, майновий найм своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, якщо при фіксації не було їх згоди на комерційний прокат і майновий найм, навіть після розповсюдження виконань, здійсненого виробником фонограми (відеограми) або за його дозволом;

е) розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмах чи відеограмах, через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором, якщо при першій фіксації виконання не було їх згоди на такий вид розповсюдження.

У цій самій статті Закону зазначено, що майнові права виконавців можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору і використання виконань, територія, на яку розповсюджуються передані права, тощо. Визначені договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

У разі, коли виконання використовується в аудіовізуальному творі, вважається, що виконавець передає організації, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру аудіовізуального твору всі майнові права на виконання, якщо інше не передбачено договором. Крім того, виконавець може передати своє виключне право на використання цих фонограм і відеограм їх виробникам під час першої фіксації виконання.

Права виробників фонограм та відеограм. У ст. 38 Закону України «Про авторське право і суміжні права» зазначено особисте немайнове право виробника фонограм чи відеограм: виробник фонограми, відеограми має право зазначати своє ім'я (назву) на кожному носії запису або його упаковці поряд із зазначенням авторів, виконавців і назв творів, вимагати його згадування у процесі використання фонограми (відеограми).

Стаття 40 цього Закону передбачає виключні права виробників фонограм та відеограм, а саме:

а) відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх фонограм і відеограм у будь-якій формі і будь-яким способом;

б) розповсюдження серед публіки фонограм, відеограм та їх примірників шляхом першого продажу або іншої передачі права власності;

в) комерційний прокат фонограм, відеограм і їх примірників, навіть після їх розповсюдження, здійсненого виробником фонограми чи відеограми або за їх дозволом;

г) публічне сповіщення фонограм, відеограм та їх примірників через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором;

д) будь-яку видозміну своїх фонограм, відеограм;

е) ввезення на митну територію України фонограм, відеограм та їх примірників з метою їх поширення серед публіки.

Свої права виробники фонограми та відеограми можуть передавати іншим особам на підставі договору, в якому має бути визначено спосіб використання фонограм (відеограм), розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору, строк використання фонограми (відеограми), територія, на яку розповсюджуються передані права, тощо. Визначені договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України. Майнові права виробника фонограми чи відеограми, який є юридичною особою, можуть бути також передані (відчужені) іншій особі в установленому законом порядку внаслідок ліквідації юридичної особи — суб'єкта суміжних прав.

У разі введення фонограми або відеограми їх виробником чи за його згоди у цивільний оборот шляхом їх першого продажу в Україні допускається їх подальше розповсюдження шляхом продажу, дарування тощо без згоди виробника фонограми (відеограми) чи його правонаступника і без виплати йому винагороди. Проте й у цьому випадку право здавання таких примірників фонограм (відеограм) у майновий найм чи комерційний прокат залишається виключно правом виробника фонограми (відеограми).

Права організації мовлення. Закон України «Про авторське право та суміжні права» надав організаціям мовлення немайнове право вимагати згадування своєї назви у зв'язку із записом, відтворенням, розповсюдженням своєї передачі і публічним повторним сповіщенням її іншою організацією мовлення.

До майнових прав організацій мовлення належить їх виключне право на використання своїх програм будь-яким способом і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам:

а) публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції;

б) фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення;

в) публічне виконання і публічну демонстрацію своїх програм у місцях з платним входом.

Організація мовлення також має право забороняти поширення на території України чи з території України сигналу із супутника, що несе їхні програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не призначався.

Майнові права організації мовлення можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб і строк використання програми мовлення, розмір і порядок виплати винагороди, територія, на яку розповсюджуються передані права, тощо. Майнові права організації мовлення можуть бути також передані (відчужені) іншій особі в установленому законом порядку внаслідок ліквідації юридичної особи — суб'єкта суміжних прав.

Щодо майнових прав суб'єктів суміжних прав допускаються такі самі обмеження, як і щодо прав авторів літературних, художніх, наукових творів, за умови збереження особистих немайнових прав усіх суб'єктів, а також за умов, коли:

а) відтворення зазначених об'єктів здійснюється виключно з метою навчання чи наукових досліджень;

б) право на відтворення не поширюється на експорт відтворених примірників фонограм, відеограм, програм мовлення за межі митної території України;

в) за суб'єктами суміжних прав зберігається право на справедливу винагороду з урахуванням кількості відтворених примірників.

При цьому виплата винагороди здійснюється у формі відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і (або) матеріальних носіїв виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення виключно в особистих цілях у домашніх умовах творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах, крім:

а) професійного обладнання та (або) матеріальних носіїв, не призначених для використання в домашніх умовах;

б) обладнання і матеріальних носіїв, що експортуються за митну територію України;

в) обладнання і матеріальних носіїв, що ввозяться фізичною особою на митну територію України виключно в особистих цілях і без комерційної мети.

Розмір цих відрахувань (відсотків), що мають сплачуватися виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, визначається Кабінетом Міністрів України. Ці кошти виробниками та імпортерами обладнання і (або) матеріальних носіїв перераховуються визначеним Установою організаціям колективного управління (уповноваженим організаціям). Зібрані кошти поділяються між організаціями колективного управління, що є на обліку в Установі, на основі договорів, які уповноважені організації укладають з усіма організаціями колективного управління. Імпортери перераховують ці кошти уповноваженій організації під час ввезення товару на митну територію України, а виробники — у кінці кожного місяця після реалізації обладнання і матеріальних носіїв.

Зібрані кошти поділяються між авторами, виконавцями, виробниками фонограм (відеограм). Якщо угодами між організаціями колективного управління не передбачено інше, то ці кошти поділяються у таких пропорціях: авторам — 50 відсотків, виконавцям — 25 відсотків і виробникам фонограм (відеограм) — 25 відсотків.

Строки охорони суміжних прав

Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання, а їх особисті немайнові права — безстрокові. Права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років від дати першого опублікування фонограми (відеограми) або їх першого звукозапису. Права організації мовлення охороняються протягом 50 років від дати першого публічного сповіщення передачі (ст. 44 Закону України «Про авторське право та суміжні права»). До спадкоємців виконавців і правонаступників виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконань, фонограм, відеограм, публічні сповіщення, а також право на одержання винагороди у межах вищезазначених строків.

Управління майновими правами суб'єктів авторського права і суміжних прав.

Суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто, через свого повіреного, а також через організацію колективного управління.

Управління через повіреного здійснюється на підставі укладеного з ним договору-доручення. Здійснюючи управління майновими правами, повірений діє у межах повноважень, переданих суб'єктом авторського права і (або) суміжних прав.

Суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав можуть доручати управління своїми майновими правами організаціям колективного управління. Організації колективного управління створюються суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав та мають статус юридичної особи. Ці організації не мають права займатися комерційною діяльністю чи використовувати будь-яким способом об'єкти авторського права і (або) суміжних прав, доручених їм для управління. На діяльність таких організацій не поширюються обмеження, передбачені антимонопольним законодавством.

Законом допускається утворення окремих організацій, що управляють певними категоріями майнових прав певних категорій суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, або організацій, що управляють різними майновими правами в інтересах різних категорій суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), мають виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.

Суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть також доручати управління своїми майновими правами на колективній основі відповідним державним організаціям, установчі документи яких передбачають здійснення таких функцій.

Повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі.

Організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, у тому числі й про взаємне представництво інтересів, відповідно, доручати на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями управляти на колективній основі за кордоном майновими правами українських суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі й про взаємне представництво інтересів.

На основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і суміжних прав. При цьому організації колективного управління мають право вимагати від цих осіб винагороду за використання об'єктів авторського права і суміжних прав. Цю винагороду організації колективного управління збирають, розподіляють і виплачують суб'єктам авторського права і суміжних прав, правами яких вони управляють.

В Україні система управління авторськими та суміжними правами ще перебуває у процесі становлення. Серед державних організацій можна назвати державне підприємство «Українське агентство з авторських та суміжних прав», а серед організацій колективного управління правами — Всеукраїнське об'єднання суб'єктів авторських і суміжних прав «Оберіг». Однак відповідних ефективно діючих структур поки недостатньо, порівняно, наприклад, з Російською Федерацією, де є розгалужена система успішно діючих організацій, таких як Російська фонографічна асоціація, Російська асоціація музичних продюсерів, Російське товариство з суміжних прав, Російське товариство з управління правами виконавців.

Захист авторського права і суміжних прав у цивільно-правовому порядку

Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права або суміжних прав передбачений цивільним, адміністративним і кримінальним законодавством. Найчастіше, звичайно, застосовуються цивільно-правові засоби захисту авторського права і суміжних прав. За захистом суб'єкти авторського права та суміжних прав можуть звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції. Згідно із законом порушенням авторського права і суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є:

вчинення дій, що порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав;

піратство, тобто опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;

• плагіат — оприлюднення чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;

• ввезення на митну територію України без дозволу осіб примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;

• розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі;

• вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав;

будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу;

підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління.

Норми права, закріплені в ЦК України (ст. 432) та Законі України «Про авторське право і суміжні права» (статті 50-53), забезпечують особі, авторські або суміжні права якої порушені, широке коло можливостей щодо їх захисту. Право на пред'явлення позову є складовою права кожної заінтересованої особи на звернення до суду за захистом (ст. 4 ЦПК) та процесуальною гарантією конституційного права на захист майнових і особистих прав та інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Так, при порушенні авторського права і суміжних прав потерпілий має право:

вимагати визнання та поновлення своїх прав;

• звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав або припинення дій, що порушують авторське право та суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

• подавати позови про відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій;

вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права і (або) суміжних прав, призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм, засоби обходу технічних засобів захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом України;

• брати участь в інспектуванні виробничих приміщень, складів, технологічних процесів і господарських операцій, пов'язаних з виготовленням примірників творів, фонограм і відеограм, щодо яких є підстави для підозри про порушення чи загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

вимагати, в тому числі у судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень;

вимагати від осіб, які порушують авторське право або суміжні права позивача, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об'єктів суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту та про канали їх розповсюдження;

• вимагати вжити інших передбачених законодавством заходів, пов'язаних із захистом авторського права та суміжних прав.

Якщо буде доведено, що авторське право або суміжні права особи порушено, суд має право постановити рішення чи ухвалу про:

відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування;

відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав;

• стягнення із порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення;

• виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 тис. мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу;

заборону опублікування творів, їх виконань чи постановок, випуску примірників фонограм, відеограм, їх сповіщення, припинення їх розповсюдження, вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо, якщо у ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права і (або) суміжних прав або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення цих прав;

• вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, інформацію про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів та об'єктів суміжних прав, засобів обходу технічних засобів та про канали розповсюдження.

При визначенні розмірів збитків, що мають бути відшкодовані особі, права якої порушено, а також для відшкодування моральної шкоди суд зобов'язаний виходити із суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої власнику авторських або суміжних прав, а також із можливого доходу, який могла б одержати ця особа. До розміру збитків, завданих особі, права якої порушено, додатково можуть бути включені судові витрати, понесені цією особою, а також витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката.

Суд може постановити рішення про накладення на порушника штрафу у розмірі 10 відсотків суми, присудженої судом на користь позивача. Сума штрафів передається у встановленому порядку до Державного бюджету України. Також суд може постановити рішення про вилучення чи конфіскацію всіх контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення, щодо яких встановлено, що вони були виготовлені або розповсюджені з порушенням авторського права або суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту. Це стосується також усіх кліше, матриць, форм, оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів та інших предметів, за допомогою яких відтворюються примірники творів, фонограм, відеограм, програм мовлення, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх відтворення і для виготовлення засобів обходу технічних засобів захисту.

За рішенням суду вилучені контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм, програм мовлення на вимогу особи, яка є суб'єктом авторського права або суміжних прав і права якої порушено, можуть бути передані цій особі. Якщо ця особа не вимагає такої передачі, то контрафактні примірники підлягають знищенню, а матеріали і обладнання, що використовувалися для відтворення контрафактних примірників, підлягають відчуженню із перерахуванням виручених коштів до Державного бюджету України.У ст. 53 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено способи забезпечення позову у справах про порушення авторського права і суміжних прав. Так, до завершення розгляду справи по суті суддя одноособове має право винести ухвалу про заборону відповідачеві, щодо якого є достатні підстави вважати, що він є порушником авторського права або суміжних прав, вчиняти до винесення рішення чи ухвали суду певні дії, а саме: виготовлення, відтворення, продаж, здавання в майновий найм, прокат, ввезення на митну територію України та інше передбачене цим Законом використання, а також транспортування, зберігання або володіння з метою введення в цивільний обіг примірників творів, у тому числі комп'ютерних програм і баз даних, а також записаних виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними, і засобів обходу технічних засобів захисту.

Тема 3. Патентне право

 Поняття та джерела патентного права

Патентне право — це сукупність норм, що регулюють майнові й особисті немайнові відносини, які виникають у зв'язку з визнанням авторства на винаходи, корисні моделі і промислові зразки, з охороною прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки, установленням режиму використання цих об'єктів, матеріальним і моральним стимулюванням, а також захистом прав авторів і патентовласників.

Існування патентного права і потреба в ньому обумовлені неможливістю прямої охорони результатів технічної чи художньо-конструкторської творчості інструментарієм авторського права. На відміну від об'єктів авторського права, винаходи, корисні моделі і промислові зразки як рішення практичних завдань можуть повторюватися, створюватися різними особами незалежно один від одного. Тому їх правова охорона припускає формалізацію в законі певних ознак, дотримання спеціального порядку визначення пріоритету, перевірку новизни і встановлення особливого режиму використання.

До джерел патентного права належать Конституція України (статті 41 і 54 щодо прав на результати інтелектуальної власності), ЦК України, Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»23, «Про охорону прав на промислові зразки»24. Джерелами патентного права є також міжнародні угоди, зокрема Паризька конвенція з охорони промислової власності (1883 р.) і Євразійська патентна конвенція (1995 р.).

Об'єкти патентного права

Об'єктами патентного права є винаходи, корисні моделі і промислові зразки, яким надається правова охорона, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоздатності.

Патентездатність — це властивість нововведення бути визнаним винаходом, корисною моделлю, промисловим зразком у правовому відношенні і, відповідно, одержати правову охорону. Не можуть одержати правову охорону в рамках патентного права: відкриття, наукові теорії та математичні методи; методи організації та управління господарством; плани, умовні позначення, розклади, правила; методи виконання розумових операцій; комп'ютерні програми; результати художнього конструювання; топографії інтегральних мікросхем; сорти рослин і породи тварин тощо.

Винахід. Винахід — це технічне (технологічне) рішення, що отримує правову охорону лише у тому разі, якщо воно є новим, має винахідницький рівень і є промислове придатним для використання.

Найважливішою умовою патентоздатності винаходу є новизна. Винахід визнається новим, якщо він не є частиною рівня техніки. Рівень техніки містить усі відомості, що були загальнодоступними у світі до дати подання заявки до Держдепартаменту з питань інтелектуальної власності (далі — Установи). За загальним правилом пріоритет винаходу встановлюється за датою надходження до Установи заявки на винахід. Водночас пріоритет може встановлюватися за датою подачі першої заявки в державі, що є учасником Паризької конвенції з охорони промислової власності (конвенційний пріоритет), якщо заявка на винахід надійшла до установи протягом дванадцяти місяців із зазначеної дати.

Крім новизни, винахід повинен мати винахідницький рівень. Це означає, що для фахівця він не є очевидним, тобто не випливає явно із рівня техніки.

Промислова придатність означає, що винахід може бути використано у промисловості, сільському господарстві, сфері охорони здоров'я та інших сферах діяльності.

Винахід — це об'єкт патентного права, але, у свою чергу, теж має власні об'єкти, якими можуть бути: продукт, спосіб, спосіб застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням. Об'єктом винаходу може бути пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин тощо.

Корисна модель. Корисна модель — це конструктивне виконання засобів виробництва і предметів споживання, а також їх складових частин. Правова охорона надається корисній моделі у разі, якщо вона є патентоздатною, тобто новою і промислова придатною. Корисна модель, як правило, стосується тих технічних нововведень, які за своїми ознаками дуже схожі на винаходи. Однак вони є менш значущими з точки зору внеску до рівня техніки, тому їх нерідко називають малими винаходами25.

У законодавстві багатьох країн, де передбачається правова охорона подібних об'єктів, закріплені спрощені процедури видачі на них охоронних документів, які також нерідко називають малими патентами. Вони мають менший строк дії, за них сплачується менше мито тощо.

У світовій практиці визначилася чітка тенденція щодо визнання за корисними моделями лише рішень щодо пристроїв, які належать суто до форми або конструкцій виробу. Тому, на відміну від винаходу, корисна модель не повинна мати винахідницького рівня. Коло об'єктів корисної моделі більш вузьке. Зокрема, об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою.

Промисловий зразок. Промисловим зразком є художньо-конструкторське рішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд. Значення промислових зразків полягає у підвищенні споживчих якостей виробів їх конкурентоздатності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Виріб має задовольняти потреби споживачів з естетичної точки зору, бути красивим, мати виразну форму, колір, відповідати моді тощо. Також він повинен мати певні ергономічні властивості — простоту і зручність у користуванні. Дані умови реалізуються за допомогою художнього конструювання (дизайну). Зміст промислового зразка складає не технічне рішення, як у винаходу або корисної моделі, а художньо-конструкторське рішення виробу, що формує його зовнішній вигляд: автомобіля, літака, телевізора, іграшки тощо.

Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

Правова охорона надається промисловому зразку, що є новим і промислова придатним.

Новизна визнається у разі, якщо сукупність суттєвих ознак промислового зразка не стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки до Установи, тобто промисловий зразок повинен мати світову новизну, обумовлену датою пріоритету промислового зразка за датою надходження заявки на нього до Установи.

Промислова придатність — це можливість багаторазового відтворення промислового зразка виготовленням відповідного виробу. Не визнається промисловим зразком виріб, який може бути здійснений лише в індивідуальному виробництві.

Не можуть одержати правову охорону як промислові зразки: об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди; друкована продукція; об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних їм речовин тощо. Особливості охорони прав на віднесені до державної таємниці промислові зразки визначаються спеціальним законодавством України.

Суб'єкти патентного права

Суб'єктами патентного права є автори винаходів та корисних моделей (винахідники), а також автори промислових зразків, які є фізичними особами. Суб'єктами можуть бути патентовласники — фізичні та юридичні особи, які не є авторами, однак одержали окремі патентні права за законом або договором.

Закон не обмежує виникнення права авторства й інших патентних прав досягненням фізичними особами визначеного віку. Від віку залежить лише можливість самостійного здійснення патентних прав. Неповнолітні особи вправі самостійно, без згоди своїх законних представників, здійснювати свої патентні права лише після досягнення 14 років (п. 2 ст. 32 ЦК України). Іноземні фізичні та юридичні особи користуються правами нарівні з фізичними і юридичними особами України відповідно до міжнародних договорів України.

До кола патентовласників, які не є авторами об'єктів промислової власності, належать фізичні і юридичні особи, які одержують патентні права на основі закону чи договору, в тому числі правонаступники авторів винаходів, корисних моделей і промислових зразків. До даної групи належить і держава.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та ст. 8 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) чи, відповідно, промисловий зразок має роботодавець винахідника.

Однак згідно зі ст. 429 ЦК України майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

Становлення правового регулювання відносин, пов'язаних із службовим винахідництвом, — одна з найбільш, важливих тенденцій у розвитку сучасного патентного права. Проблема службових винаходів має розглядатися як пошук справедливого поєднання інтересів автора, творчість якого призвела до створення винаходу, та роботодавця, матеріальний внесок якого забезпечив його створення. Так, з одного боку, підприємцям, які мають можливості використання винаходу в різноманітних формах, забезпечуються сприятливі умови для привласнення винаходів, створених службовцями. З іншого боку, службовці — автори винаходів мають право на винагороду за використання їхніх винаходів26.

Права автора винаходу, корисної моделі, промислового зразка

Основним немайновим правом автора об'єкта промислової власності е право авторства. Сам факт видачі патенту закріплює визнання особи творцем конкретного об'єкта. Право авторства є невід'ємним особистим правом і охороняється безстрокове. Воно визнається за фізичною особою, творчою працею якої створено об'єкт промислової власності. У випадку створення об'єкта спільно кількома фізичними особами усі вони вважаються його авторами і користуються належними їм правами за згодою між собою. Не визнаються авторами фізичні особи, які не внесли особистого творчого внеску в створення об'єкта промислової власності, а надали лише технічну, організаційну чи матеріальну допомогу або лише сприяли оформленню прав на нього.

Право на одержання патенту — це також право винахідника (або автора промислового зразка), так само як і право на передачу патенту іншим фізичним чи юридичним особам.

Основним майновим правом автора службового винаходу, корисної моделі, промислового зразка, який не є патентовласником, є право на винагороду. Автор має право на винагороду, пропорційну тій вигоді, що отримана роботодавцем чи могла б бути ним отримана при належному використанні об'єкта промислової власності, у випадках одержання роботодавцем патенту, передачі роботодавцем права на одержання патенту іншій особі, прийняття роботодавцем рішення про збереження відповідного об'єкта в таємниці чи неотримання патенту за даною роботодавцем заявкою з причин, що залежать від роботодавця.

У разі використання роботодавцем службового об'єкта промислової власності, патент на який одержав автор об'єкта, останній за договором з роботодавцем має право одержати компенсацію.

Виключне право на використання об'єкта промислової власності належить патентовласнику. Однак таке використання не повинне порушувати прав інших патентовласників. Патентовласник має право заборонити використання зазначених об'єктів іншим особам, крім випадків, коли використання відповідно до закону не є порушенням прав патентовласника, зокрема це право попереднього користування.

Право попереднього користування полягає в тому, що будь-яка фізична чи юридична особа, яка до дати пріоритету винаходу, корисної моделі, промислового зразка сумлінно використовувала створене незалежно від його автора тотожне рішення чи зробила необхідні до цього приготування, зберігає право на подальше його безоплатне використання. При цьому право попереднього користування може бути передано-іншим особам лише разом з підприємством, на якому мало місце застосування тотожного рішення чи виконано необхідну підготовчу роботу.

Закон не визнає порушенням виключного права патентовласника проведення наукового дослідження чи експерименту над засобом, що містить винахід, корисну модель чи промисловий зразок, захищені патентами; застосування засобу, що містить об'єкт промислової власності, в особистих цілях без одержання прибутку або при надзвичайних обставинах (стихійних лихах, катастрофах, великих аваріях) з наступною виплатою патентовласнику відповідної компенсації, а також застосування даних засобів, якщо вони введе-^ в господарський оборот законним шляхом.

Взаємини щодо використання об'єкта промислової власності патенту, що належить кільком особам, визначається угодою між ними.

Патентовласник не лише має право, а й зобов'язаний використовувати об'єкт промислової власності. При невикористанні чи недостатньому використанні патентовласником винаходу чи промислового зразка протягом чотирьох років, а корисної моделі — протягом трьох років з дати видачі патенту будь-яка особа, яка бажає і готова використовувати даний об'єкт промислової власності, має право клопотати про надання йому примусової невиключної ліцензії.

Оформлення прав на винахід, корисну модель і промисловий зразок

Права на винахід, корисну модель і промисловий зразок охороняє закон, підтверджує патент на винахід та промисловий зразок і на корисну модель. Патент слід розцінювати як: 1) визнання і підтвердження з боку держави того, що надана пропозиція є винаходом, корисною моделлю чи промисловим зразком; 2) надання суспільству інформації про наявність винаходу і його охорону державою; 3) визначення пріоритету та авторства його створювачів. Патент закріплює також і права та обов'язки автора, патентовласника та інших суб'єктів патентних відносин27. Отже, патент засвідчує пріоритет, авторство винаходу, корисної чи моделі промислового зразка і виключне право на їх використання.

Строк дії патенту

На відміну від функцій патенту, термін його дії розрізняється залежно від об'єкта промислової власності. Так, патент на винахід діє протягом 20 років, деклараційний патент — протягом шести років. Строк дії патенту на винахід, об'єктом якого є лікарський засіб, засіб захисту тварин, рослин тощо, використання якого потребує дозволу відповідного компетентного органу, може бути продовжено за клопотанням власника цього патенту на строк, що дорівнює періоду між датою подання заявки та датою одержання такого дозволу, але не більше ніж на 5 років.

Строк дії патенту на корисну модель діє 10 років, а за клопотанням власника його чинність може бути продовжена, але не більш як на 3 роки. В аналогічному порядку на 5 років продовжується чинність дії патенту на промисловий зразок, який діє протягом 15 років від дати подання заявки до Установи.

Дія патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок може бути достроково припинена повністю або частково. Підставою для цього може бути бажання власника патенту і його відповідна заява, а також несвоєчасна сплата річного збору за підтримання чинності патенту. Також патент може бути визнано недійсним повністю або частково у випадках, коли буде встановлено невідповідність запатентованого об'єкта умовам патентоздатності, наявності у формулі винаходу чи корисної моделі, ознак яких не було у поданій заявці, порушення порядку зарубіжного патентування. Щодо визнання недійсності патенту промислового зразка це може відбуватися за наявності сукупності суттєвих ознак промислового зразка, яких не було у поданій заявці, і в разі порушення порядку патентування за рубежем.

Обсяг правової охорони, наданої патентом на винахід і корисну модель, визначається їх формулою, а патентом на промисловий зразок — сукупністю його істотних ознак, відображених на фотографіях виробу (макета, малюнка). Правова охорона не надається винаходам, корисним моделям, промисловим зразкам, визнаним державою секретними. Патентовласнику належить виключне право на використання охоронюваних патентом винаходу, корисної моделі, промислового зразка на свій розсуд, якщо при цьому не порушуються права інших патентовласників, включаючи заборону використання цих об'єктів іншими особами.

Заявка на видачу патенту. Для одержання патенту (деклараційного патенту) автор, роботодавець чи їх правонаступники подають заявку до Установи. Вимоги до документів заявок на об'єкти промислової власності передбачені Установою. Функції прийому заявок, проведення їх експертизи і встановлення відповідності заявлених об'єктів промислової власності умовам здійснює Український інститут промислової власності при Установі. Заявка на видачу патенту України на винахід і корисну модель має відповідати спеціальним Правилам, що детально регламентують процедурні питання щодо дій заявника й оформлення документів для отримання патенту28. Те саме стосується і заявки на промисловий зразок29.

Експертиза заявки. Заявка має пройти перш за все формальну експертизу, а для винаходів і промислових зразків ще й безпосередню експертизу. При експертизі заявки на корисну модель перевірка відповідності умовам патентоздатності не здійснюється.

Формальна експертиза заявки передбачає перевірку наявності необхідних документів, дотримання встановлених вимог до них і розглядає питання про відношення заявленої пропозиції до об'єктів, яким надається правова охорона, а також оцінюються додаткові матеріали, які може надавати заявник.

Експертиза заявки передбачає перевірку патентоздатності винаходу лише за клопотаннями заявника або третіх осіб, що можуть подаватися до Установи у будь-який час протягом трьох років з дати надходження заявки. Внаслідок експертизи заявки встановлюється факт того, що винахід, суть якого виражено у запропонованій заявником формулі, відповідає або не відповідає умовам патентоздатності, і виноситься відповідне рішення про видачу патенту або про відмову у його видачі.

На відміну від винаходу, рішення про видачу патенту на корисну модель приймається, якщо внаслідок формальної експертизи буде встановлено, що заявка подана на патентоздатний об'єкт і правильно оформлена. Відомості про видачу патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок публікуються в офіційному бюлетені установи, після чого будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки.

Одночасно з публікацією відомостей про видачу патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок Установа здійснює їх державну реєстрацію. Для цього до відповідного державного реєстру України вносяться відомості про патент. Тільки після цього у місячний строк патент видають особі, яка має право на його одержання. При наявності співавторів їм видається один патент. За одержання патенту та підтримання його чинності необхідно сплачувати спеціальний збір, розмір і порядок сплати якого встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Захист патентних прав

Будь-яке посягання на права власника патенту вважається порушенням прав власника патенту, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України. На вимогу власника патенту таке порушення має бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки. Вимагати поновлення порушених прав власника патенту може також особа, яка придбала ліцензію, якщо інше не передбачено ліцензійним договором. Спори, пов'язані з порушенням прав та інтересів патентовласників, розв'язуються судом, господарським або третейським судом у порядку, встановленому чинним законодавством України. Так, суди відповідно до їх компетенції розглядають спори про:

• авторство на промисловий зразок;

• встановлення власника патенту;

• порушення майнових прав власника патенту;

• укладання та виконання ліцензійних договорів;

• право попереднього користування;

• винагороду автору;

• компенсації.

Патентування об'єкта промислової власності в іноземних державах

Патент на об'єкт промислової власності діє лише в межах України. Для забезпечення його охорони за межами нашої держави у комерційних цілях необхідно запатентувати об'єкт в інших країнах. Це потрібно для забезпечення патентної чистоти експорту продукції, що містить запатентовані об'єкти, продаж ліцензій за кордон при створенні спільних підприємств з іноземними партнерами за межами України.

Патентна чистота це юридична властивість об'єкта техніки (машини, приладу, технології), що дає можливість його вільного використання в даній країні без загрози порушення діючих на її території патентів, які належать третім особам.

За кордоном об'єкти промислової власності можуть бути запатентовані як в окремій країні, так і в групі країн, насамперед у країнах СНД та інших країнах-учасницях Євразійської патентної конвенції. Відповідно до норм даної Конвенції і прийнятих на її основі інших актів на винахід може бути отриманий один євразійський патент, що охороняє винахід у всіх державах-учасницях Конвенції. Патентування винаходів за кордоном дає можливість одержання за допомогою одного патенту охорону винаходу в країнах Західної Європи, у тому числі в країнах Європейського Союзу, відповідно до Мюнхенської конвенції про видачу європейського патенту (1973 р.)30.

Правове регулювання засобів індивідуалізації товарів і послуг

1. Правова охорона комерційного (фірмового) найменування

Поняття та ознаки комерційного (фірмового) найменування

В умовах ринкової економіки, зростання конкуренції важливого значення набуває ідентифікація суб'єктів господарювання. Одним із засобів ідентифікації є комерційне (фірмове) найменування.

Відповідно до ст. 90 ЦК України юридична особа, яка є суб'єктом підприємництва, може мати комерційне (фірмове) найменування. У ст. 489 ЦК України зазначається, що правова охорона надається комерційному (фірмовому) найменуванню (далі — комерційне найменування), якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.

Думка фахівців єдина в тому, що під комерційним (фірмовим) найменуванням слід розуміти найменування, під яким особа діє у цивільному обороті і яке індивідуалізує цю особу серед інших його учасників31.

Істинність комерційного найменування. Комерційне найменування має правдиво відображати правове становище суб'єкта підприємницької діяльності. Це означає, що воно має містити справжнє зазначення організаційно-правової форми юридичної особи (товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство тощо), її типу (державна, приватна тощо), виду діяльності (виробнича, наукова, комерційна), особи власника.

Виключність комерційного найменування. Комерційне найменування може мати особливі ознаки, які не допускали б змішування одного комерційного найменування з іншим. Воно має бути новим і відмінним від уже існуючих комерційних найменувань. Закон не допускає використання тотожних комерційних найменувань різними суб'єктами підприємницької діяльності. Однак, якщо юридичні особи мають різну організаційно-правову форму, відображену в комерційному найменуванні, та діють у зовсім різних сферах, вони можуть виступати в цивільному обороті під аналогічним комерційним найменуванням. Комерційне найменування юридичної особи не може збігатися також зі знаками для товарів і послуг та зазначеннями походження товарів, власниками прав на які є інші особи.

Постійність комерційного найменування. Комерційне найменування має залишатися незмінним, поки юридична особа зберігає свій організаційно-правовий статус. Його чинність припиняється у разі припинення юридичної особи. Будь-яка зміна організаційно-правової форми юридичної особи обов'язково має відобразитися у комерційному найменуванні.

Суб'єкти прав на комерційні найменування

Власниками прав на комерційні найменування можуть бути лише юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності. Це випливає зі ст. 90 ЦК України, де юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне найменування.

Не можуть виступати у цивільному обороті під своїм комерційним найменуванням об'єднання осіб, пов'язаних між собою лише договором про спільну діяльність, представництва і філії юридичних осіб та інші їхні відособлені підрозділи (цехи, відділення, ділянки тощо). Усі вони мають виступати в цивільному обороті від імені юридичної особи, яка їх утворила, і відповідно користуватися її комерційним найменуванням.

Не можуть мати комерційних найменувань ті установи, які виконують функції некомерційного характеру, тобто не здійснюють підприємницьку діяльність, зокрема фонди, асоціації, громадські та релігійні організації, споживчі кооперативи, а також їх об'єднання.

Зміст права на комерційні найменування

Право на комерційне найменування гарантує можливість підприємницькому товариству виступати в цивільному обороті під власним найменуванням. Організація може бути власником прав лише на одне фірмове найменування. Юридична особа, яка є власником прав на комерційне найменування, має право використовувати його, а також перешкоджати, забороняти будь-яким іншим особам неправомірно використовувати своє комерційне найменування. Майнові права на комерційне найменування передаються іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною (ст. 490 ЦК України).

Юридична особа під своїм комерційним найменуванням укладає цивільно-правові угоди, реалізує особисті немайнові права, захищає свої порушені права або права, що оспорюються, здійснює інші юридичні дії. Використанням комерційного найменування також може бути його розміщення на вивісках, бланках, рахунках, прейскурантах, у публікаціях рекламного характеру, оголошеннях, анотаціях тощо.

Абсолютний характер права на комерційне найменування означає, що всі інші юридичні особи не мають права порушувати прав на дане найменування. Однак заборонити використання різними комерційними організаціями того самого чи схожого комерційного найменування дуже важко через обмеженість його спеціальних ознак. Щоб заборонити використання такого найменування іншими юридичними особами, власник має підтвердити пріоритет набуття прав на нього. Також необхідно обґрунтувати, чому використання того самого найменування іншою комерційною організацією порушує його законні інтереси.

Комерційне найменування тісно пов'язане з діловою репутацією організації. У цьому відношенні права на комерційне найменування пов'язані з правом на захист честі і гідності осіб, які є власниками комерційних організацій. Вони подібні до особистих немайнових прав. Поряд з цим права на комерційні найменування можуть мати вартісну оцінку, що зумовлює відшкодування заподіяних збитків у Разі їх порушення.

Права на комерційні найменування охороняються на всій території України. Відповідно до положень Паризької конвенції з охорони промислової власності правова охорона надається їм у всіх країнах, які є її учасниками.

Момент набуття права на комерційні найменування у законодавстві не вирішено. Відповідно до ЦК України право на відповідне комерційне найменування є чинним з моменту першого його використання та охороняється без обов'язкового подання заявки чи його реєстрації і незалежно від того, є чи ні комерційне найменування частиною торговельної марки.

Захист прав на комерційне найменування

Захист прав на комерційні найменування у цивільно-правовому порядку полягає в реалізації передбачених законом заходів щодо відновлення своїх порушених прав, припиненні їх порушення та застосуванні до порушника відповідних санкцій (ст. 432 ЦК України). Захист прав на комерційні найменування може здійснюватися у судовому порядку.

До порушень прав на комерційне найменування належить неправомірне використання спеціальної частини комерційного найменування, призначеної для розрізнення комерційних організацій. При розгляді спору про порушення прав на комерційне найменування суд враховує наявність чи відсутність реальної небезпеки переплутування комерційних організацій з тотожними або схожими найменуваннями.

Права на комерційне найменування можуть бути порушені також через використання комерційного найменування в знаку для товарів і послуг, власником прав на який є інша комерційна організація. Згідно з п. З ст. 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не допускається реєстрація знаків відомих на території України комерційних найменувань або їх частини, права на які належать іншим особам, що одержали права на ці найменування до дати подання заявки на знак щодо однорідних товарів і послуг.

Якщо вид діяльності власника прав на комерційне найменування і власника прав на знак для товарів та послуг не збігається і вони не перетинаються на ринку, то використання в знаку елементів чужого комерційного найменування порушенням прав не буде. Проте маркування знаком, близьким до комерційного найменування організації, що випускає аналогічну продукцію, може бути визнано актом недобросовісної конкуренції, забороненої законом.

Порушенням прав на комерційне найменування вважається також перекручування іншими особами справжнього комерційного найменування організації. Власник комерційного найменування, права якого порушені і йому заподіяна шкода, має право на її відшкодування у повному обсязі.

  1.  Правова охорона торговельної марки

    Поняття та загальна характеристика торговельної марки

У ринкових умовах поряд з комерційними найменуваннями важливе значення мають знаки, слова і символи, що допомагають споживачам орієнтуватися в однорідних товарах і послугах різних фірм, одержувати найбільш якісні товари й уникати підробок. Таку функцію виконують знаки для товарів і послуг (за термінологією Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», далі — Закон32). У ЦК України для цих об'єктів права інтелектуальної власності застосовується інший термін — «торговельна марка».

Відповідно до ст. 492 ЦК України торговельною маркою (далі — марка) може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, придатних для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Умови і обсяг правової охорони

Умови визнання позначень торговельними марками і, відповідно, надання їм правової охорони визначаються Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Правова охорона надається лише тій марці, яка не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності та моралі. Необхідними умовами правової охорони марки також є: 1) здатність відрізнити дану марку від інших марок та загальновживаної чи національної символіки (принцип відносної новизни торговельної марки); 2) дотримання прав інших суб'єктів права інтелектуальної власності.

Згідно зі ст. 6 цього Закону не можуть одержати правову охорону позначення, які:

1) не мають розрізняльної здатності;

2) є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду;

3) вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг;

4) є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу;

5) є загальновживаними символами і термінами;

зображують:

6) державні герби, прапори та емблеми;

7) офіційні назви держав;

8) емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій;

9) офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки;

10) нагороди та інші відзнаки.

Позначення, вказані в пунктах 1-3, 5, можуть бути внесені до знака як елементи, що не охороняються, якщо вони не займають домінуючого положення в зображенні знака. Позначення, вказані у пунктах 6-9, можуть бути включені до знака як елементи, що не охороняються, якщо на це е згода відповідного компетентного органу або їх власників.

Не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з:

1) знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи для однорідних товарів і послуг;

2) знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна;

3) фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до Установи заявки щодо однорідних товарів і послуг;

4) кваліфікованими зазначеннями походження товарів, крім випадків, коли вони включені до знака як елементи, що не охороняються, і зареєстровані на ім'я осіб, які мають право користуватися такими зазначеннями;

5) сертифікаційними знаками, зареєстрованими у встановленому порядку.

Не реєструються як знаки позначення, що відтворюють:

1) промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам;

2) назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників;

3) прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди.

Отже, торговельна марка може мати елементи, що охороняються, та неохоронювані елементи. Об'єктами, що охороняються, можуть бути словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів. Набуття права інтелектуальної власності на марку засвідчується свідоцтвом. Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг.

Водночас набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом.

Одержання свідоцтва можливе у разі подання відповідної заявки до Держдепартаменту з питань інтелектуальної власності (далі — Установи). При цьому в разі претензій кількох заявників на тотожні позначення право на свідоцтво отримує той із них, чия заявка має більш ранню дату подання або більш ранню дату пріоритету (за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або не відхилена). Про право пріоритету слід заявляти окремо. Заявник, який бажає скористатися цим правом, подає до Установи заяву про пріоритет протягом трьох місяців після подання попередньої заявки щодо свідоцтва. Дата пріоритету може встановлюватися за датою подання попередньої заявки на реєстрацію такої самої марки для товарів і послуг до Установи або до відповідного органу держави — учасниці Паризької конвенції з охорони промислової власності (конвенційний пріоритет). Дата пріоритету заявки на торговельну марку, що використана в експонаті, показаному на офіційних міжнародних виставках, проведених на території однієї з країн-учасниць Паризької конвенції з охорони промислової власності (виставковий пріоритет), може бути встановлена за датою відкриття виставки, якщо заявка надійшла до Установи впродовж шести місяців від вказаної дати. Також дата пріоритету заявки на торговельну марку може встановлюватися за датою її міжнародної реєстрації відповідно до міжнародних договорів, учасницею яких є Україна.

Для одержання свідоцтва заявка має пройти процедуру експертизи, порядок якої встановлено законом. Експертиза має два етапи — формальний та кваліфікаційний. Якщо заявка пройде етап формальної експертизи, тобто відповідатиме всім встановленим вимогам щодо її оформлення та оплати збору, тоді проводиться кваліфікаційна експертиза по суті заявки. Якщо за результатами кваліфікаційної експертизи заявки буде визначено, що позначення відповідає умовам надання правової охорони, заявнику надсилається рішення про реєстрацію знака. Відомості про реєстрацію та видачу свідоцтва мають бути опубліковані для широкого загалу. Законодавство нагадує про необхідність сплати зборів за дії, пов'язані з видачею свідоцтва, оскільки несплата тягне за собою відкликання заявки.

Зареєструвати торговельну марку можна також в іноземних країнах. Заявка на реєстрацію в іноземній державі подається відповідно до законодавства цієї країни, однак спочатку вона має надійти до Установи, а згодом пересилається до Міжнародного бюро інтелектуальної власності і розглядається відповідно до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р33.

Суб'єкти та зміст прав на торговельні марки

ЦК України визначає, що майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Майновими правами є:

1) право на використання торговельної марки;

2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Торговельна марка може бути зареєстрована на ім'я юридичної або фізичної особи, а також об'єднання осіб та їхніх правонаступників. Іноземні юридичні та фізичні особи теж можуть бути суб'єктами прав на торговельну марку за тих самих умов і в тому самому порядку, що й українські особи.

Право на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам. Взаємовідносини між ними при користуванні знаком визначаються угодою. У разі відсутності такої угоди кожний власник свідоцтва може користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання знака та передавати право власності на знак іншій особі без згоди решти власників свідоцтва.

Використанням марки визнається застосування її на товарах і при наданні послуг, для яких її зареєстровано, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, в проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній із введенням зазначених товарів і послуг у господарський оборот. Визнається її використання в Інтернеті, а також при відтворенні доменних імен, тотожних чи подібних до марки настільки, що їх можна сплутати.

Власник майнових прав на торговельну марку на підставі ліцензійної угоди може передати свої права правонаступнику або дати будь-якій особі дозвіл на їх використання.

Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача). Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи лише разом із підприємством чи діловою практикою, в яких було використано дану марку.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку є чинними протягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на цю марку. Зазначений строк може бути продовжений щоразу на десять років у порядку, встановленому законом.

Однак у певних випадках можливе дострокове припинення чинності майнових прав на торговельну марку. Це випадки, коли:

1) марка перетворюється у загальновживане позначення певного виду товарів чи послуг; 2) особа, якій ці права належать, ініціює їх припинення (у цьому випадку вона має відшкодувати збитки ліцензіату).

За Законом України .«Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» передбачалося також припинення прав на знак (марку) у разі, якщо він не використовувався або недостатньо використовувався в Україні, можливо тому, що воно є спірним.

Достроково припинені виключні майнові права на торговельну марку можуть бути відновлені за заявою особи, якій вони належали. Крім того, ці права можуть бути визнані недійсними з підстав та в порядку, встановленому законом. На даний час у зазначеному Законі визначено лише підстави визнання недійсним свідоцтва судом, а саме:

1) невідповідність зареєстрованого знака умовам надання правової охорони;

2) наявність у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці;

3) реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару, якщо раніше зареєстрований знак для товарів і послуг складається лише з цього зазначення походження товару або містить його як елемент, крім випадків, коли власник такого знака для товарів і послуг є особою, яка має право на використання цього кваліфікованого зазначення походження товару, та коли знак для товарів і послуг містить це кваліфіковане зазначення походження товару як елемент, що не охороняється.

3. Правова охорона прав інтелектуальної власності на географічне зазначення

Поняття географічного зазначення та його ознаки

Місце виготовлення товарів може вказувати на їх особливі унікальні якості, на особливу майстерність людей певної місцевості. У цілому все це впливає на позитивну репутацію товару на ринку, попит серед споживачів та ціну. Наприклад, загальновідомі назви, такі як Champagne, Cognac, Tokaj, Paleh, що є географічними назвами місцевостей, де виготовлено певний продукт, перетворилися у родову назву товару й асоціюються у споживача з його певними якостями.

Право на географічне зазначення — це новий цивільно-правовий інститут для нашої країни, хоча як об'єкт прав інтелектуальної власності географічне зазначення розглядалося ще Паризькою конвенцією про охорону промислової власності 1883 р. В Україні правове регулювання відносин, пов'язаних з географічним зазначенням місця походження товарів, передбачено ЦК України (статті 501-504) та Законом України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»34. Коло питань щодо даної сфери відносин регулюється також законами України «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про захист прав споживачів», «Про рекламу» тощо.

Незважаючи на певні термінологічні розбіжності, у ЦК України використовується термін «географічне зазначення» (ст. 501), а в законі — «зазначення походження товару» (ст. 6). Під географічним зазначенням походження товару розуміють назву країни, населеного пункту, місцевості чи іншого географічного об'єкта, що використовується для позначення товару, особливі властивості якого винятково чи головним чином визначаються характерними для даного географічного об'єкта природними чи людськими чинниками або тими й іншими чинниками одночасно.

Термінологічні проблеми характерні також і для законодавства інших країн35. Це зумовило введення Світовою організацією торгівлі (СОТ) терміна — «indication of geographical origin» (позначення географічного походження) з метою використання його в документах організації36.

Обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару або послугами і межами географічного місця їх походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення. Неодмінними умовами правової охорони географічного зазначення є:

1) наявність у товарі особливих властивостей, цінних з погляду споживача, що підвищують конкурентоздатність товару на ринку однорідних товарів;

2) обумовленість цих властивостей виключно або головним чином властивими даному, а не іншому географічному об'єкту природними (кліматичними, водяними, ґрунтовими і т. п.) факторами;

3) людськими (навичками майстрів, уміннями виготовлювачів) факторами чи тими й іншими факторами одночасно.

Закон визначає термін «зазначення походження товару» через просте зазначення походження товару і кваліфіковане зазначення походження товару. До першого належить будь-яке словесне чи зображувальне позначення, що прямо вказує на географічне місце походження товару. Просте зазначення походження товару не підлягає реєстрації. Правова охорона простого зазначення походження товару полягає у недопущенні використання зазначень, що є неправдивими і вводять в оману споживачів щодо дійсного географічного місця походження товару. Кваліфіковане зазначення походження товару охоплює терміни «назва місця походження товару» та «географічне зазначення походження товару». Обидва ці терміни визначаються як назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить з цієї території та має певні якості, зумовлені природними умовами, людським фактором або їх поєднанням.

Суб'єкти та об'єкти права на географічне зазначення

Законом визначено, що суб'єктами права на географічне зазначення є виробники товарів, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов'язані з цим географічним місцем; асоціації споживачів; установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць.

Правами інтелектуальної власності на географічне зазначення є:

1) право на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням;

2) право на використання географічного зазначення;

3) право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке використання.

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстрокове за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням. Реєстрація найменування місця походження товару здійснюється за заявкою одного чи кількох юридичних або фізичних осіб до Установи. Якщо найменування вже зареєстроване, будь-яка особа, яка перебуває в тому самому географічному місці, що і перший заявник, і виробляє товар з тими самими властивостями, може подати до Установи заявку на надання йому права користування зареєстрованим найменуванням. Реєстрація в установленому порядку є підставою для видачі відповідного свідоцтва.

Правова охорона надається географічному зазначенню походження товару, щодо якого виконуються такі умови:

1) воно є назвою географічного місця, з якого даний товар походить;

2) воно вживається як назва даного товару чи як складова частина цієї назви;

3) у вказаному цією назвою географічному місці наявні характерні умови та/або людський фактор, що надають товару певних якостей чи інших характеристик;

4) назначуваний цією назвою товар має певні якості, репутацію чи інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами та/або людським фактором;

5) хоча б основна складова назначуваного цією назвою товару вироблялася та/або перероблялася в межах зазначеного географічного місця.

Правова охорона може бути надана однаковим зазначенням походження товару, що використовуються для позначення різних за властивостями однорідних товарів, за умови забезпечення при використанні цих зазначень відмінностей, достатніх для запобігання введенню в оману споживачів щодо дійсної ідентифікації товарів. Правова охорона надається також омонімічним зазначенням походження товару за умови забезпечення запобігання введенню в оману споживачів щодо дійсної ідентифікації товару, географічного місця походження товару або його меж.

Правова охорона не надається кваліфікованому зазначенню походження товару, що:

1) не відповідає вищезазначеним умовам;

2) суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності та моралі;

3) є видовою назвою товару;

4) правильно вказує на географічне місце виготовлення товару, але створює у споживачів помилкове уявлення про те, що товар виготовлено в іншому географічному місці;

5) є назвою сорту рослини чи породи тварини і тому здатне ввести в оману споживачів щодо дійсного походження товару.

Крім того, національне законодавство не надає правової охорони кваліфікованому зазначенню походження товару, пов'язаному з географічним місцем в іноземній державі, якщо:

1) Україна не має відповідної угоди з іноземною державою про взаємну охорону цього виду зазначень походження товару;

2) це зазначення не охороняється у відповідній іноземній державі.

Українське географічне зазначення походження товару може бути також зареєстроване в інших країнах, законодавство яких передбачає таку реєстрацію. Однак обов'язковою умовою іноземної реєстрації є попередня реєстрація і одержання права користування зазначенням місця походження товару в Україні.

Користуючись своїм правом, власник свідоцтва може розміщувати географічне зазначення на товарі, упаковці, рекламі, проспектах, рахунках, бланках та іншій документації, пов'язаній із введенням товару в господарський обіг. Власник свідоцтва має право також проставляти поруч з охоронюваним найменуванням попереджувальне маркування, що свідчить про наявність його державної реєстрації. Однак право на використання зазначення походження товару не передається за ліцензійним договором. Усі бажаючі скористатися зареєстрованим найменуванням місця походження товару зобов'язані звернутися безпосередньо до Установи, підтвердити особливі властивості їхніх товарів та одержати на своє ім'я свідоцтво на право користування цим найменуванням.

Правова охорона нетрадиційних результатів інтелектуальної діяльності

1. Правова охорона наукового відкриття

Поняття та ознаки наукового відкриття. Такі результати інтелектуальної діяльності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, можуть покращити умови життя людини, засоби виробництва тощо. У порівнянні з ними наукові відкриття здійснюють певні зрушення науково-технічного прогресу, розвитку людства в цілому.

Питання щодо відповідного правового регулювання наукового відкриття е складним. Наукове відкриття не може мати конкретного правоволодільця. З моменту обнародування воно стає надбанням людства і може бути вільно використано будь-ким як при проведенні подальших наукових досліджень, так і при розробці на його основі конкретних технічних рішень. Але враховуючи те, що зроблене відкриття є результатом творчої інтелектуальної праці, таланту, знань, досвіду конкретної людини або групи людей, так чи інакше виникає необхідність правового регулювання відносин, що складаються навколо кожного конкретного наукового відкриття. Зокрема, йдеться про державне визнання заслуг авторів, забезпечення інтересів тих наукових установ, де працюють автори. Автору абсолютно справедливо належать відповідні особисті немайнові і деякі майнові права. Отже, цим правам авторів наукового відкриття має бути надана і забезпечена належна правова охорона.

Перший крок до реалізації зазначеного вище зроблено у ЦК України, де дано визначення наукового відкриття і визнано його об'єктом права інтелектуальної власності. У ст. 457 ЦК України зазначено, що наукове відкриття — це встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, що вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання.

Суб'єкти наукового відкриття. Автором наукового відкриття є та фізична особа, незалежно від віку та дієздатності, інтелектуальною творчою працею якої це відкриття було зроблено. У сучасних умовах більшість наукових відкриттів є наслідком колективної роботи вчених, які можуть бути визнані співавторами відкриття у разі, якщо у відкритті є їхній творчий внесок.

Права авторів відкриття. У ст. 458 ЦК України зазначено, що автор наукового відкриття має право надати науковому відкриттю своє ім'я або спеціальну назву.

Право на наукове відкриття засвідчується дипломом та охороняється у порядку, встановленому законом. На даний час в Україні такого закону ще не прийнято.

Захист прав авторів наукових відкриттів здійснюється за допомогою тих самих способів і в тому самому порядку, що і захист прав авторів винаходів, промислових зразків та інших об'єктів права інтелектуальної власності.

2. Правова охорона компонування інтегральної мікросхеми

Відносини щодо правової охорони компонування інтегральної мікросхеми в Україні регулюються ЦК України (статті 471-488) та Законом України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» (далі — Закон)37. Хоча між цими законодавчими актами є різниця в термінології, проте очевидно, що терміни «топографія» та «компонування» мають однаковий зміст.

Поняття та характерні ознаки компонування інтегральної мікросхеми. У Законі визначено, що компонування інтегральної мікросхеми (далі — ІМС) — це зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними.

Відповідно до ст. 471 ЦК України компонування інтегральної мікросхеми вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо воно є оригінальним. Також, відповідно до ст. 5 цього Закону, охорона прав поширюється лише на оригінальну топографію ІМС. Це правило діє і в інших країнах, де вже давно прийняті аналогічні закони.

Компонування ІМС визнається оригінальним, якщо воно не створене прямим відтворенням (копіюванням) іншого компонування ІМС, має відмінності, що надають йому нові властивості, і не було відоме у галузі мікроелектроніки до дати подання заявки до Установи або до дати її першого використання.

Держава здійснює правову охорону компонування ІМС через його реєстрацію в Установі з видачею відповідного свідоцтва про набуття права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми.

Обсяг правової охорони компонування ІМС визначається зображенням цього компонування на матеріальному носії. Способи, що стосуються технологічного процесу виготовлення інтегральної мікросхеми, конструкцій кристалів ІМС та інших технічних рішень, за наявності необхідних законодавством критеріїв можуть стати об'єктами патентних прав.

Суб'єкти компонування ІМС та їх права. Відповідно до ст. 473 ЦК України суб'єктами права інтелектуальної власності на компонування ІМС визнаються: 1) автор компонування інтегральної мікросхеми;

2) інші особи, які набули прав на компонування інтегральної мікросхеми за договором чи законом.

Автором компонування ІМС може бути лише фізична особа, інтелектуальною творчою працею якої створене компонування. Юридична особа може виступати лише власником майнових прав на компонування ІМС. Якщо компонування ІМС створено спільно кількома фізичними особами, кожна з них визнається автором такого компонування.

При створенні компонування ІМС у порядку виконання службових обов'язків чи за спеціальним дорученням роботодавця право на реєстрацію топографії ІМС і всі права, що випливають з цієї реєстрації, має роботодавець автора топографії ІМС, якщо трудовим договором (контрактом) не передбачено інше. При цьому автор має право на одержання винагороди, розмір якої визначається у договорі між автором і роботодавцем.

Автору компонування ІМС належать особисті немайнові та виключні майнові права. До особистих немайнових прав, що не відчужуються і є безстроковими, законом віднесено право авторства і право подання заявки та свідоцтво на компонування ІМС.

Майновими правами інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми відповідно до ст. 474 ЦК України є:

1) право на використання компонування інтегральної мікросхеми;

2) виключне право дозволяти використання компонування інтегральної мікросхеми;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню компонування інтегральної мікросхеми, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Використанням компонування ІМС слід розуміти:

1) копіювання компонування ІМС;

2) виготовлення ІМС із застосуванням даного компонування;

3) виготовлення будь-яких виробів, що містять такі ІМС;

4) ввезення ІМС та виробів, що їх містять, на митну територію України;

5) пропонування для продажу, продаж, зберігання у зазначених цілях та інше введення в цивільний оборот ІМС, виготовлених із застосуванням даного компонування, та будь-яких виробів, що містять такі ІМС.

Майнові права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми належать володільцю відповідного свідоцтва, якщо інше не встановлено законом чи договором. Дані права є чинними з моменту їх державної реєстрації. Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми спливає через десять років, що відліковуються від дати подання заявки на компонування інтегральної мікросхеми в установленому законом порядку.

Чинність майнових прав інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми може бути припинено достроково за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законом.

У разі припинення чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми воно може вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом.

Якщо у зв'язку з достроковим припиненням чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на його використання, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом. Чинність достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми може бути відновлено у порядку, встановленому законом, за заявою особи, якій ці права належали у момент їх припинення.

ЦК України та законом визначено перелік випадків, коли використання придбаних законним шляхом ІМС не визнається порушенням. Зокрема, право на використання компонування ІМС має попередній користувач (аналогічно до права попереднього користувача на винахід, корисну модель, промисловий зразок), особи, які використовують ІМС без комерційної мети, для наукових досліджень, за надзвичайних обставин тощо.

Автор або правоволоділець, права якого щодо компонування ІМС порушені, має право вимагати як визнання порушених прав, так і відновлення становища, яке існувало до порушення, припинення дій, що порушують його права чи створюють загрозу їх порушення. Також зазначені особи можуть вимагати матеріального відшкодування заподіяної моральної шкоди. Ці вимоги заявляються до суду і розглядаються в порядку цивільного судочинства.

3. Правова охорона раціоналізаторських пропозицій

Поняття та загальна характеристика раціоналізаторської пропозиції. Правова охорона раціоналізаторської діяльності в Україні на законодавчому рівні забезпечується ЦК України. Відповідно до ст. 481 цього Кодексу раціоналізаторська пропозиція — це визнана юридичною особою пропозиція, що містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності.

Об'єктом раціоналізаторської пропозиції може бути об'єкт або процес.

Раціоналізаторська пропозиція має бути визнана юридичною особою, до якої вона подана. До раціоналізаторської пропозиції встановлюються певні умови її охороноздатності. Щоб отримати правову охорону, раціоналізаторська пропозиція, зокрема, має:

1) стосуватися профілю підприємства;

2) бути новою;

3) бути корисною для підприємства, на якому вона подана.

Обсяг правової охорони раціоналізаторської пропозиції визначається її описом, а також кресленнями, якщо вони подані.

Суб'єкти права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію та їх права. Суб'єктом права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію є її автор та юридична особа, якій ця пропозиція подана (ст. 483 ЦК України). Безперечно, юридична особа стає суб'єктом права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію лише у разі визнання пропозиції раціоналізаторською. Заявником раціоналізаторської пропозиції може бути будь-яка фізична особа незалежно від віку та дієздатності.

Стаття 484 ЦК України визначає права суб'єктів права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію.

Автор раціоналізаторської пропозиції має право на добросовісне заохочення від юридичної особи, якій ця пропозиція подана.

Юридична особа, яка визнала пропозицію раціоналізаторською, має право на використання її в будь-якому обсязі.

Слід зазначити, що поняття «добросовісне заохочення» є не досить чітким. Тому було б доцільним законодавче визначити, що автор раціоналізаторської пропозиції має право на винагороду залежно від її позитивного ефекту і значення.

Автор пропозиції не набуває права на добросовісне заохочення автоматично. Це право автора виникає у разі, якщо юридична особа, до якої подана заявка на раціоналізаторську пропозицію, визнає її як таку.

4. Правова охорона селекційних досягнень

Права інтелектуальної власності на селекційні досягнення.

В Україні в останні роки удосконаленню правової охорони селекційних досягнень приділяється значна увага. Відносини у даній сфері регулюються ЦК України, законами України «Про охорону прав на сорти рослин»38 та «Про племінне тваринництво»39. Відповідно до ст. 485 ЦК України до прав інтелектуальної власності на сорт рослин і породу тварин належать:

1) особисті немайнові права інтелектуальної власності (наприклад, авторство) на сорт рослин, породу тварин, засвідчені державною реєстрацією;

2) майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені патентом;

3) майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, породи тварин, засвідчене державною реєстрацією.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин згідно зі ст. 486 цього Кодексу є:

1) автор сорту рослин, породи тварин;

2) інші особи, які набули майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин за договором чи законом.

Коло майнових прав суб'єктів інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчених патентом, становлять:

1) право на використання сорту рослин, породи тварин, придатних для поширення в Україні;

2) виключне право дозволяти використання сорту рослин, породи тварин;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню сорту рослин, породи тварин, у тому числі забороняти таке використання;      '

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Виключні майнові права, засвідчені патентом, є чинними з дати, наступної за датою їх реєстрації, за умови підтримання чинності цих прав відповідно до закону. Ці права чинні: на сорт рослин та породу тварин — 30 років, окремо для дерев та винограду — 35 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації прав. Ці права також можуть припинятися достроково та поновлюватися відповідно до закону. Особливим виключним правом щодо даних об'єктів інтелектуальної власності є право на поширення сорту рослин, породи тварин, що діє безстрокове за умов підтримання його чинності (ст. 488 ЦК України).

Правова охорона селекційних досягнень у рослинництві. Об'єктом селекційного досягнення в рослинництві є новий сорт рослин. Сорт — це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція), що, незалежно від того, задовольняє вона повністю або ні умови надання правової охорони:

1) може. бути визначена ступенем, прояву ознак, що є результатом діяльності даного генотипу або комбінації генотипів;

2) може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак;

3) може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.

Охороноздатність сорту полягає в тому, що за проявом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є новим, вирізняльним, однорідним та стабільним. Новизна сорту полягає в тому, що до дати, на яку заявка на видачу патенту України на сорт рослин до державної служби з охорони прав на сорти рослин, що утворена у складі Міністерства аграрної політики України, вважається поданою, заявник (селекціонер) не продавав або будь-яким іншим способом не передавав матеріал сорту для комерційного використання:

— на території України — за рік до цієї дати;

— на території іншої держави — щодо деревних та чагарникових культур і винограду за шість років і щодо рослин інших видів за чотири роки до цієї дати.

Вирізняльність сорту означає, що за проявом ознак він чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, загальновідомого до дати, на яку заявка вважається поданою. Вирізняльність сорту від загальновідомого означає, що сорт:

1) не поширений на певній території в будь-якій державі;

2) відомості про прояви його ознак не стали загальнодоступними у світі, зокрема шляхом їх опису в будь-якій оприлюдненій публікації;

3) його не представлено зразком у загальнодоступній колекції;

4) йому не надана правова охорона і він не внесений до офіційного реєстру сортів у будь-якій державі, при цьому він вважається загальновідомим від дати подання заявки на надання права чи внесення до реєстру.

Однорідність сорту — це властивості, що з урахуванням особливостей розмноження рослини цього сорту є достатньо схожими за своїми основними ознаками, відзначеними в описі сорту.

Стабільність сорту — це властивість, яка полягає в тому, що основні ознаки, зазначені в описі сорту, залишаються незмінними після неодноразового розмноження чи, у разі особливого циклу розмноження, в кінці кожного такого циклу. Сорт рослин, не здатний зберігати свої основні ознаки при відтворенні, не охороняється.

Автор сорту рослин має особисті немайнові права:

1) перешкоджати іншим особам привласнювати та спотворювати його право авторства;

2) вимагати видачі свідоцтва про авторство на сорт рослин;

3) вимагати не розголошувати його ім'я як автора сорту рослин і не зазначати його у публікаціях;

4) вимагати зазначення свого імені під час використання сорту рослин, якщо це практично можливо.

До майнових прав власника патенту на сорт рослин належать право на використання сорту рослин і виключне право перешкоджати, забороняти чи дозволяти іншим особам використовувати цей сорт рослин.

Правова охорона селекційних досягнень у тваринництві. Селекційним досягненням у тваринництві вважається створена внаслідок цілеспрямованої творчої діяльності група племінних тварин (порода, породний тип, лінія, сім'я тощо), яка має нові високі генетичні ознаки, що стійко передаються їх нащадкам.

В Україні державна реєстрація племінних тварин здійснюється за внесенням відповідних даних про них до Державної книги племінних тварин, а племінних стад — до Державного племінного реєстру. Єдиного державного реєстру селекційних досягнень у сфері племінного тваринництва немає. Відсутній також і охоронний документ на селекційне досягнення. Суб'єктам племінної справи видається лише племінне свідоцтво (сертифікат), а також надається можливість використовувати належні їм племінні (генетичні) ресурси на виконання загальнодержавних програм селекції. Відповідно до цього свідоцтва володільці племінних (генетичних) ресурсів зобов'язані мати племінні свідоцтва (сертифікати), що документально підтверджують якість належних їм племінних тваринних сперм, ембріонів, яйцеклітин. Племінне свідоцтво (сертифікат) є основою для визначення цінності племінних (генетичних) ресурсів і гарантує визначений рівень ефективності їх використання.

5. Правова охорона комерційної таємниці

Поняття комерційної таємниці. Основи цивільно-правового регулювання комерційної таємниці закладені в ЦК України. Відповідно до ст. 505 цього Кодексу комерційна таємниця — це інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Подібним чином поняття комерційної таємниці визначається в інших національних законах. Зокрема, у ст. 30 Закону України «Про підприємства в Україні»40 сказано, що комерційна таємниця — це інформація, яка пов'язана з виробництвом, технологічним процесом, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення, передача або витік якої може завдати шкоди його інтересам.

За Законом України «Про інформацію»41 конфіденційною є інформація, що перебуває у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюється за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Різновидом комерційної інформації є банківська таємниця відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»42.

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, що відповідно до чинного законодавства не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Отже, комерційна таємниця — це певна сукупність відомостей, знань, тобто вид інформаційного ресурсу. Якщо інформація створена внаслідок певних інтелектуальних зусиль людини, вона може розглядатися як об'єкт прав інтелектуальної власності.

Законодавство визначає перелік тих видів інформації, що не можуть становити комерційну таємницю. До такої інформації, зокрема, належать:

1) установчі документи;

2) документи, що дають право здійснювати підприємницьку діяльність;

3) відомості за встановленими формами звітності про фінансово-господарську діяльність та інші відомості, необхідні для перевірки правильності обчислення, сплати податків та інших обов'язкових платежів;

4) документи про платоспроможність;

5) відомості про чисельність, склад працівників, їхню заробітну плату та умови праці;

6) документи про сплату податків та інших обов'язкових платежів, а також відомості про забруднення навколишнього природного середовища, порушення анти монопольного законодавства, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що заподіює шкоду здоров'ю населення.

Термін дії охорони прав на комерційну таємницю за ЦК України обмежується лише строком існування сукупності ознак комерційної таємниці. Права на комерційну таємницю діють доти, поки зберігається фактична монополія особи на конфіденційну інформацію, що лежить в основі комерційної таємниці. Комерційна таємниця не потребує офіційного визнання її охороноспроможності, державної реєстрації та виконання інших формальностей, а також сплати державних зборів чи мита. Водночас комерційна таємниця має відповідати таким вимогам:

1) інформація, що становить комерційну таємницю, не відома іншим особам;

2) відсутній вільний доступ до інформації на законній підставі;

3) вжито заходів для охорони конфіденційності інформації.

Суб'єкти прав на комерційну таємницю та їх права. Комерційною таємницею вважається лише та інформація, що стосується підприємницької діяльності. Тому суб'єкти підприємницької діяльності є суб'єктами прав на комерційну таємницю.

Відповідно до ст. 506 ЦК України суб'єктами прав на комерційну таємницю можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які правомірно визначили інформацію комерційною таємницею.

Відповідно до п. 1 ст. 506 ЦК України майновими правами на комерційну таємницю є:

1) право на використання комерційної таємниці;

2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Право на комерційну таємницю означає для власника такої інформації право її засекречування від широкої публіки та право вимагати від інших осіб утримання від використання незаконних методів для одержання інформації, що становить комерційну таємницю. Водночас, якщо інформація, що становить комерційну таємницю, отримана іншою особою на законних підставах, хоча б і без дозволу власника прав на неї, така особа не може вважатися порушником.

Відповідно до чинного законодавства право на комерційну таємницю у деяких випадках може бути обмеженим. Так, не можуть бути засекречені окремі види інформації, якщо вони визначені законодавством, якщо інформація може порушувати права та законні інтереси інших осіб або здатна заподіяти шкоду життю чи здоров'ю людей.

Для охорони прав на комерційну таємницю власник прав може вживати будь-які способи захисту конфіденційності інформації. Зокрема, до трудових договорів і контрактів з працівниками може включатися окрема умова про зберігання конфіденційності певної інформації і відповідальність за її порушення. Можливе також оформлення спеціального зобов'язання щодо нерозголошення комерційної таємниці. Крім того, застосовуються різні технічні засоби охорони приміщень, захисту телефонних переговорів від прослуховування тощо, але в межах чинного законодавства. Охороною комерційної таємниці вважається також страхування ризику розкриття конфіденційності інформації, що становить комерційну таємницю.

За ЦК України комерційну таємницю мають охороняти також державні органи. Зокрема, за ст. 507 цього Кодексу органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання, а також від розголошення інформацію, що є комерційною таємницею і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки.

1 ков А. Международная охрана интеллектуальной собственности. – СПб., 2001. – С. 228.

2 ВВР. – 1992. - №21. – Ст. 294.

3 ВВР. – 1992. - №48. – Ст. 650.

4 ВВР. – 1993. - №1. – Ст. 1.

5 ВВР. – 1993. - №33. – Ст. 345.

6 ВВР. – 1994. - №10. – Ст. 43.

7 ВВР. – 1996. - №39. – Ст. 182.

8 ВВР. – 1997. - №32. – Ст. 206.

9 ВВР. – 1998. - №22. – Ст. 114.

10 ВВР. – 2000. - №5-6. – Ст. 46.

11 Інтелектуальна власність: Словник-довідник. –Т. 1. – К.: Ін Юре, 2000.

12 Там само.

13 Там само.

14 Там само.

15 Там само.

16 Липцик Д. Авторское право и смежные права. – М.: Ладомир, Издательство ЮНЕСКО, 2002. – 788 с.

17 Шершеневич Г.Ф. Авторское право на литературные произведения. – Казань, 1891. – С. 154.

18 Гаврилов Э.П. Комментарий к закону об авторском праве и смежных правах. – М., 1996. – С. 25,32  

19 Серебровский В.И. Вопросы советского авторского права. – М., 1956. – С. 34.

20 Иоффе О.С. Советское гражданское право: В 3-х томах. – Т. 3. – Ленинград, 1965. – С. 5.

21 Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации. – М., 2001. – С. 110-111.

22 Калятин В.О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права) – М., 2000. – С. 33.

23 Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 15 грудня 1993 р. // ВВР. – 1994. - №7. – Ст. 32.

24 Закон України “Про охорону прав на промислові зразки” від 15 грудня 1993 р. // ВВР – 1994. - №7. – Ст. 34.

25 Csecsi Gyorgy. A Szellemi alkotasok joga. – М., 2000. – С. 134; Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в РФ. – М., 2000. – С. 430; Минков А.М. Международная охрана интеллектуальной  собственности. – СПб., 2001. – С. 25.

26 Андрощук Г.О. Правове регулювання службових винаходів // Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики. – К., 2002. – С. 45-47.

27 Юридична енциклопедія: У 6 т. / За ред. Ю. С. Шемшученка. – К., 2002. – Т. 4.  - С. 453.

28 Правила складання, подання заявки на видачу патенту України на винахід і корисну модель. Наказ Держпатенту України від 17 листопада 1994 р. №132 // Інновація. – 1995. - № 10-13.

29 Правила складання та подання заявки на видачу патенту України на промисловий зразок. Наказ Держпатенту від 15 січня 1995 р. - №12.

30 Детальну інформацію про Мюнхенську конвенцію про видачу європейського патенту можна знайти в Інтернеті за адресою: http: // www. european-patent-office.org.

31 Волчинский В.К. Понятие и содержание фирменного наименования // Вестник МГУ. Серия ХІІ. Право. – 1973. - №1; Медведев Д.А. Право на фирму в условиях рыночной экономики. – Уфа, 1991. – С. 68; Підприга О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності. – К., 1998. – С. 129.

32 Закон країни “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15 грудня 1993 р. // ВВР. – 1994. - ;7. – Ст. 36.

33 Інтелектуальна власність: словник-довідник. – Т. 2. Промислова власність. – К., 2000. – С. 81.

34 Закон України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16 червня 1999 р. // ВВР. – 1999. - №32. – Ст. 267.

35 Csecsi Gyorgy. Vedjegyjog es piacgazdasag/ Miskolc. – 2001. – C. 51.

36 Csecsi Gyorgy.- Hatalyos vedjegyjogunk a fogyasztovedelem tukreben. – Budapest. – Magyar Jog. – 2003. - №9. – С. 523.

37 Закон України “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” від 5 жовтня 1997 р. // ВВР. – 1998. - №8. – Ст. 28.

38 Закон України “Про охорону прав на сорти рослин” від 21 квітня 1993 р. в ред. Закону від 17 січня 2002 р. // ВВР. – 2002. - №7. – Ст. 278.

39 Закон України “Про племінне тваринництво” від 15 грудня 1993 р. // ВВР. – 1994. - №2. – Ст. 7.

40 Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р. // ВВР. – 1992. - №12. – Ст. 165.

41 Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. // ВВР. – 1994. - №2. – Ст. 5.

42 Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. // ВВР. – 2001. - №25. – Ст. 12.

PAGE  

PAGE  48


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

3258. Техническая эксплуатация систем централизованного и местного отопления 64.5 KB
  Техническая эксплуатация систем централизованного и местного отопления Основные конструктивные элементы систем отопления. Эксплуатационные требования, техническое обслуживание и ремонт централизованного и децентрализованного отопления. Отопление, ис...
3259. Техническая эксплуатация систем горячего водоснабжения 64.5 KB
  Техническая эксплуатация систем горячего водоснабжения Назначение, классификация и устройство систем горячего водоснабжения зданий. Техническое обслуживание и ремонт систем горячего водоснабжения зданий. Назначение, классификация и устройство сист...
3260. Обжиг сырьевой смеси 57.5 KB
  Обжиг сырьевой смеси Для обжига сырьевой смеси как при мокром, так и при сухом способе производства почти исключительно применяют вращающиеся печи. При сухом способе производства иногда используют шахтные печи. Длина современных вращающихся печей пр...
3261. Демократия как политический режим 39.66 KB
  Сущность демократического политического режима В переводе с греческого демократия означает власть народа (demos - народ, cratos - власть). Более развернутое определение демократии, ставшее классическим, было дано американским президентом...
3262. Сущность права 59.76 KB
  Одним из важнейших признаков права является формальная определенность, характеризующая его ясность, недвусмысленность, точность, структурированность, устойчивость во времени и по кругу лиц. Если эти качества не обеспечиваются, то возникает ...
3263. Повышение мотивации труда 121.54 KB
  Результаты изучения моделей мотивации не позволяют с психологической точки зрения четко определить, что же побуждает человека к труду. Изучение человека и его поведения в процессе труда дает только некоторые общие объяснения мотивации, но даже они позволяют разрабатывать прагматические модели мотивации работника на конкретном рабочем месте.
3264. Европейский Союз: особенности формирования, этапы и перспективы развития 74.19 KB
  Закономерным результатом развития международных экономических отношений, а именной международной торговли и международного движения факторов производства, стала экономическая интеграция, являющаяся особым этапом интернационализации хозяйст...
3265. Возникновение планетных систем и земли 96.38 KB
  Согласитесь, сегодня человек, в какой бы самой отдаленной области науки или народного хозяйства он ни работал, должен иметь представления, хотя бы общее, о нашей Солнечной системе, звездах и современных достижениях астрономии. Сравнительное...
3266. Агрессия как социально-психологический феномен 60.36 KB
  Ни одно общество не свободно от таких явлений, как убийство и разрушение. Наше непосредственное окружение полно красноречивых сцен: омерзительная пьяная драка на улице, убийство из ревности, ограбление. Насилие устрашает, повергает в смятен...