36104

Кримінальне право України

Конспект

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Конституція України. Кримінальний Кодекс України від 5квітня 2001р. Кримінальний процесуальний Кодекс України від 28 грудня 1960р.

Украинкский

2013-09-21

468 KB

2 чел.

Конспект лекцій з предмету 'Кримінальне право України'.

Вміст

1 Тема1. Поняття, завдання і система кримінального права. Наука кримінального права.

1.1 1. Поняття кримінального права, його предмет і метод правового регулювання.

1.2 2. Завдання і функції кримінального права.

1.3 3. Поняття і значення принципів кримінального права, їх система.

1.4 4. Система кримінального права.

1.5 5. Наука кримінального права, їх методи.

2 Тема 2. Кримінальний закон.

2.1 1. Поняття кримінального закону, його ознаки, значення та завдання.

2.2 2. Структура і завдання Кримінального Кодексу.

2.3 3. Кримінально-правова норма: поняття, структура, види.

2.4 4. Дія кримінального закону в часі. Зворотня сила кримінального закону.

2.5 5. Дія кримінального закону в просторі та принципи, які визначають межі його дій.

2.6 6. Видача особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину.

3 Тема 3. Кримінальна відповідальність та її підстави.

4 Тема 4. Поняття злочину.

4.1 1. Поняття злочину, його ознаки.

4.2 2. Відмінність злочину від правопорушення.

4.3 3. Класифікація злочинів.

5 Тема 5. Склад злочину.

6 Тема 6. Об'єкт злочину.

7 Тема 7. Об єктивна сторона злочину.

7.1 1. Поняття, ознаки і значення об єктивної сторони злочину.

8 Тема 8. Суб'єкт злочиную

9 Тема 9. Суб єктивна сторона злочину.

10 Тема 10. Стадії злочину.

11 Тема 11. Співучасть у злочині.

12 Тема 12. Множинність злочинів

13 Тема 13. Обставини, що виключають злочинність діяння

14 Тема 14. Звільнення від кримінальної відповідальності

15 Тема 15. Поняття, мета, система і види покарання.

16 Тема 16. Призначення покарання

17 Тема 17. Звільнення від покарання та його відбування.

18 Тема 18. Судимість: поняття, погашення, зняття

19 Тема 19. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

20 Тема 20. Основні питання Загальної частини кримінального права іноземних держав. Школи (основні напрямки) науки криміналь

20.1 1. Кримінальне право Франції.

20.2 2. Кримінальне право Англії.

20.3 3. Школи (основні напрямки) науки кримінального права.

Тема1. Поняття, завдання і система кримінального права. Наука кримінального права.

План:

1. Поняття кримінального права, його предмет і метод правового регулювання.

2. Завдання і функції кримінального права.

3. Поняття і значення принципів кримінального права, їх система.

4. Система кримінального права.

5. Наука кримінального права, її методи.

Нормативні акти та практика їх застосування.

Конституція України.

Кримінальний Кодекс України від 5квітня 2001р.

Кримінальний процесуальний Кодекс України від 28 грудня 1960р.

Виправно-трудовий Кодекс України від 23 грудня 1970 р.

Цивільний Кодекс України від 18 липня 1963 р.

Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р.

Митний Кодекс України від 12 грудня 1991 р.

Господавський процесуальний Кодекс України від 6 листопада 1991 р.

Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 р.

Кодекс про шлюб і сім ю України від 20 червня 1969 р.

Цивільний процесний кодекс України від 18 липня 1963р.

Монографії, посібники, лекції.

Кузнецова Н.Ф. Уголовное прово и мораль.-М.: Изд-во МГУ .-1967р.

Смирнов З.Г. Функциї советського уголовного права, -М.: Изд-во МГУ .-1965р.

Наукові статті, тези , рецензії

Бочарников Д.М., Грушевський М.С. про історію створення та кримінальне право Руської Правди / Право України.-1996.-№11.

Витенберг Г. Основн ые прынципы советського уголовного права/ Сов . юстиція.- 1978.-№21.

Коржанський М. Про прынципы уголовного права Право України.-1995.-№11.

Кудрявцев В.Н. Келина С.Г. О принципах советського уголовного права Проб сов. уголовной полиики: Межвуз темат сб. – Владивосток , 1985.

Наумов А. В. О человеческой идее права преминительно уголовному праву/ Госуд. право.- Государство и право.-1993.-№11.

1. Поняття кримінального права, його предмет і метод правового регулювання.

Кримінальне право – самостійна галузь права, сукупність правових норм, що встановлюють, які діяння є злочинами і які адекватні заходи кримінально-правового впливу, включаючи покарання, застосовуються до осіб, які їх вчинили, визначають підстави кримінальної відповідальності та звільнення від кримінальної відповідальності і покарання.

Предмет кримінального права – це правові відносини, які виникають при вчиненні злочинного діяння між особою, яка його вчинила і державою в особі її відповідних органів.

Трьохпредметна галузь кримінального права.

Предмет галузі кримінального права  

Предмет охорони  

Предмет регулювання  

Предмет компромісу

система найбільш важливих і цінних суспільних відносин, які охороняються державою  

кримінально-правові відносини, які виникають в зв язку з вчиненням злочину, відносини між особою, яка вчинила заборонене кримінальним законом діяння і державою в особі компетентних органів  система норм, спрямованих на:

- попередження шкідливих наслідків злочину;

- усунення або пом якшення шкідливих наслідків вчиненого злочину;

- схиляння винних до співробітництва з правоохоронними органами

Мета і метод кримінально-правового регулювання.

Мета – встановлення порядку відносин, який існував до вчинення злочину, відповідно до чого всі особи повинні дотримуватись приписів закону.

Метод – притягнення винного до кримінальної відповідальності з обов язковим дотриманням сторонами наданих їм прав і обов язків.

2. Завдання і функції кримінального права.

Функції кримінального права:

- охоронна: захист своїми специфічними засобами особи, суспільства та держави від злочинних посягань;

- виховна: виховання у громадян відповідної поваги, виконання і розуміння законів;

- регулятивна: регулювання кримінально-правових відносин, які виникають при вчиненні злочину;

- попереджувальні:

а) загальна превенція - попередження вчинення злочинів шляхом впливу кримінально-правових заборон;

б) спеціальна превенція – попередження вчинення нових злочинів особою, яка вже вчинила будь-який злочин, шляхом застосування до нього заходів кримінального покарання та інших попереджувальних заходів, пов язаних з посиленням соціального контролю щодо засуджених.

3. Поняття і значення принципів кримінального права, їх система.

Класифікація принципів кримінального права.

Принципи кримінального права – вихідні і основоположні ідеї, які випливають зі змісту правових норм, закріплених у кримінальному законодавстві:

Загальноправові – принципи, які закріплені в конституції держави  

Спеціальні (галузеві) – принципи, які характерні лише для кримінального права

- принцип суверенітету і незалежності України, цілісності та недоторканості її території;  

- принцип особистої відповідальності за наявності вини;

- принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу, судову;  

- принцип невідворотності кримінальної відповідальності;

- принцип верховенства права;  

- принцип заходів економічної кримінальної репресії;

- принцип рівності громадян перед законом;  

- принцип законності;

- принцип законності;  

- принцип гуманізму;

- принцип гуманізму;  

- принцип справедливості (індивідуалізації) відповідальності

- принцип справедливості права  

Значення принципів кримінального права полягає в тому, що основні, провідні засади, які закріплені в нормах права і визначають побудову всієї галузі права, окремих її інститутів, правотворчу і правозастосовну діяльність, а також мають важливе значення у здійсненні кримінальної політики держави.

4. Система кримінального права.

Структура кримінального права.

Загальна частина – норми кримінального права, передбачають загальні принципи, інститути і поняття, які визначають підстави і межі кримінальної відповідальності і застосування покарання, порядок звільнення від кримінальної відповідальності та покарання.

Особлива частина – норми кримінального права передбачають: конкретні види злочинів, їх кваліфіковані склади, а також покарання, які встановлені за їх вчинення.

Норми Загальної і Особливої частин кримінального права як певні підсистеми законодавства знаходяться в тісному, нерозривному взаємозв язку.

Єдність Загальної і Особливої частин кримінального права забезпечує внутрішню узгодженість його інститутів та норм і в кінцевому результаті визначає ефективність їх застосування.

5. Наука кримінального права, їх методи.

Кримінально-правова наука – це певна система поглядів, ідей, концепцій і теорій щодо самого кримінального закону, практики його застосування та перспективи розвитку, історії національного кримінального права та права зарубіжних країн.

Предмет науки кримінального права – це дослідження:

- чинного, а також положень майбутнього кримінального закону;

- діяльність правоохоронних органів та суду щодо застосування ними кримінального закону;

- правосвідомості громадян;

- вивчення, узагальнення, удосконалення практики судів по застосуванню ними законодавства щодо окремих видів законів;

- законодавства і наукових досліджень вчених зарубіжних країн.

Методи науки кримінального права – це ті способи, прийоми, за допомогою яких пізнаються явища об єктивної дійсності, що складають предмет науки кримінального права.

Види методів кримінально-правової науки :

1. Основні:

- філософський (діалектичний) метод пізнання;

- юридичний (догматичний) метод;

- соціологічний метод;

- метод системного аналізу;

- метод порівняльного правознавства (компаративистський метод);

- історичний (генетичний) метод

2. Допоміжні:

- метод математичного моделювання;

- метод екстраполяції;

- метод психологічного аналізу;

- метод експертних оцінок.

Тема 2. Кримінальний закон.

План:

1. Поняття кримінального закону, його ознаки та значення.

2. Структура і завдання Кримінального Кодексу.

3. Кримінально-правова норма: поняття, структура, види.

4. Дія кримінального закону в часі. Зворотня сила кримінального закону.

5. Дія кримінального закону в просторі та принципи, які визначають межі його дії.

6. Видача особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину.

7. Тлумачення кримінального закону, його види.

Нормативні акти та практики їх застосування.

Конституція України.( ст. 2,8, 9, ч.3ст 22, 26, 57,58, 94, п. 26ст. 106, 147, 152).

Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948р. ( ст. 11,14).

Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978р. Ратифікована Україною 17 вересня 1992 р.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966р.Ратифікований Україною 19 жовтня 1973 (п.7ст.14,ст15).

Європейська конвенція з прав людини від 4 листопада 1950р. Ратифікована Україною17 липня 1997 р. (ст 7).

Конвенція про превілеї та імунітети Об єднаних націй від 13 лютого 1946р. УРСР приєдналось до Конвенції 20 листопада 1953р.( Ст4,5)

Конвенція про превілеї та імунітети Ради Європи від 2 вересня 1949р. приєдналась до Угоди 1жовтня 1996 р.

Протокол до Генеральної угоди про превілеї та імунітети Ради Європи від 6 листопада 1952 р.

Україна приєдналась до Протоколу 1 жовтня 1996 р.

Конвенція про континентальний шельф від 29 квітня 1958 р. Ратифікована СРСР 20 жовтня 1960 р.

Конвенція про територіальне море і прилеглу зону від 29 квітня 1958р. Ратифікована СРСР 20 жовтня 1960 р.( ст. 2-16, 27-33, 97-97, 121)

Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961р. Ратифікована СРСР 11 лютого 1964 р.( ст. 29-32, 37-40).

Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963р. СРСР приєднався до Конвенції .

23 березня 1989 р. ( ст. 41-45, 53-54, 58, 63, 71).

Конвенція про злочини та деякі інші дії, вчиненні на борту повітряного судна, від 14 вересня 1963 р. УРСР приєдналося до Конвенції 21 грудня 1987 р.

Конвенція про спеціальні місії від 16 грудня 1969 р.

Україна приєдналась до Конвенції 14 липня 1993р.( ст 21,29, 31, 36, 36-43).

Конвенція з морського права від 10 грудня 1982 р. Ратифікована Україною. 3 червня 1999 р.(ст. 27, 55-74, 97, 121).

Гельсінський договір з відкритого неба від 24 березня 1992 р. . Ратифікована Україною 2 березня 2000 р. ( розд 2 ст. 8).

Європейська Конвенція про провадження у кримінальних справах від 15 травня 1972 р. ( ст. 35-37)

Європейська Конвенція про видачу правопорушників від 13 грудня 1957р. Ратифіковане Верховною Радою України 16 січня 1998 р.(ст. 35-37).

Додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопрушників від 15 жовтня 1975 р.

Ратифікована Верховною Радою України 16 січня 1998 р.

Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 17 березня 1978 р. Ратифіковане Верховною Радою України 16 січня 1998 р.

Європейська Конвенція про передачу засуджених осіб 21 березня 1983 р. Україна приєдналась до Конвенції 22 вересня 1995р.

Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22січня 1993 р. Ратифікована Україною 10 листопада 1994 р. ( розділ 4).

Протокол до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 24 травня 1993 р. Ратифікована Україною 4 лютого.

Конвенція про передачу осіб, які страждають на психічні розлади, для проведення примусового лікування від 28 березня 1997р. Ратифіковано Україною 11 січня 2000р.

Декларація ООН про тереторіальний притулок від 14 грудня 1967р.

Кримінальний Кодекс України( ст. 3-10)

Кримінально- процесний Кодекс України( ст. 32, 64, 371,409) Закон України Про Міжнародних договорів на теоеторії України від 10 грудня 1991р.

Закон України Про правонаступництво України від 12 вересня1991 р. (ст.5,7) .

Закон України Про міжнародні договори України від 22 грудня 1993 р. (ст.7, 10, 12, 17, 20) .

Закон України Про всеукраїнський та місцеві референдуми від 3 липня 1991 р. (ст.44) .

Закон України Про інформацію від 2 жовтня 1992р.( ст 9).

Закон України Про правовий статус іноземців від 4лютого 1994р.( ст 32,34).

Закон України Про державний кордон України від 4 листопада 1991р.(ст. 1-6,14,15) .

Закон України Про громадянство України у редю від .18 січня 2001р. ( ст.1-5).

Закон України Про біженців у редакцію від .21 червня 2001р.

Закон України Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних , та кримінальних справах від .22 січня 1993 р. від 3березня 1998 р.

Закон України Про ратифікацію Європейської Конвенції про видачу правопорушників, 1957 р., Додаткового протоколу 1975 р. Та другого додаткового протоколу 1978р. до Конвенції від 16 січня 1998 р.

Регламент Верховної Ради України. Затверджений постановою ВР№130 94-ВР від 27 липня 1994 р.( Глава 6.10).

Указ Президента України Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності №503 97 від 10 червня 1997 р.

Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні. Затверджене указом Президента України № 198 93 від 10 червня 1993 року. пп. 13,25 .

Інструкція про порядок виконання Європейських конвенцій з питань Кримінального судочинства. Затверджена наказом МЮ, ГП, СБ, МВС, ВС, ДПА, ДД,ПВП, від 29 червня 1999 р. №34 5 22 10351232673.

Рішення Конституційного Суду України у справі за Конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 ст. 58 Конституції України ( справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актіва) від 9 лютого 1999р. П 2

Рішення Конституційного Суду України у справі за Конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень ст.58 Конституції України, статей 6,81.Кримінального кодексу України( справа про зворотню дію кримінального закону в часі) № 6-рп2000 від 19 квітня 2000 р.

Монографії. посібники, лекції.

Блум М., Тилле А., Оборотная сила закона Действие советского уголовного закона во времени.- М., 1969 р.

Брайлин Я.М. Уголовной закон и его применения.- М., 1967.

Навроцький В.О. Наступність кримінального законодавства України ( порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р. ),- К.: Атіка, 2001.р.

Тилле А.А. Время, пространство, закон. Действие советского законодательства во времени и пространстве.- М, 1965 р.

Наукові статті, тези, рецензії .

Бажанов М.І. К вопросу о примственности в уголовном праве Проблемы законности. Республиканський межведомстянный науковий сборник. Выпуск 30.-Харьков, 1995.-С.114-121

Баулін Ю.В. Проект Кримінального кодексу України: вихідні положення Науковий вісник Дніпропетровського юрид. інститут МВС України,-2001.- №1 (4).- С. 36-44.

Блум М. Структура норм уголовного права уг.зап. Латв. ун-та.- 1968.- Т. 93. – С. 65-111.

Брудниціка Л. « Кримінальна тема». Новий кодекс є справжнім шедевром вітчизняного законодавства Політика і культура.-2001. №14 ( 97).-С. 27-28.

Володарський В. Чинність кримінального законодавства України у просторі і деякі теоретичні і практичні аспекти/ Право України.-2001.-№4.

Галкин В.М. Класифікація уголовно-правових норм Пр. ВНИИСЗ.- 1976.-№5.-С. 143-155.

Грищук В.К. Соціальна убумовленість кодифікації кримінального законодавства України / Право України.-1995.-№2.

Іванишков І. Вдосконалювати кримінальне законодавство / Право України.-1993.-№ 9-10.

Коржанський М. Матвійчук В. Про концептуальні засади Нового Карного кодексу Право України.-1995.-№ 2.

Лихова С., Свистуненко М.Актуальні питання вдосконалення інституту екстрадиції / Право України.-2001.-№ 1.

Майоров І. Імплементація норм міжнародного гуманітарного права в кримінальне законодавство України / Право України.-1998.-№8.

Огородник А. Колотило О. Яким повинен бути КК/ Право України.-1998.-№ 2.

Огородник А. Оціночні поняття в структурі норм кримінального права / Право України.-2000.-№1.

Пономаренко Ю.А. Про зміст і форму кримінального закону ( постановка проблеми) . Активні проблеми формування правової держави в Україні ( До 50-ти річчя Конвенції про захист прав людини та основних свобод) Тези доповідей та наукових повідомлень учасників Всеукранської науково-практичної конвенціїмолодих учених.- Харків, 2000.-С.140-142.

Пояснювальна записка до проекту Кримінального кодексу України / Українське право.- 1997.-Число 2.- С. 127-156.

Смітієнко В. Агноранов Г. Передумови та основні положення Проекту нового КК Право України.-1994.-№10.

Тацій В.,Стащис В. Новий Кримінальний кодек України/ Урядовий кур єр .-2001.-16 червня ( №106)- С. 6-7.

Хавронюк М.І. Щодо відповідальності санкцій кримінально-правових норм суспільній небезпеці діянь / Науковий вісник Дніпропетровського юр. ін-ту МВС України.-2001. №1(4).- С.101-109.

1. Поняття кримінального закону, його ознаки, значення та завдання.

Кримінальний закон – це сукупність систематизованих та окремих законодавчих актів, які приймаються Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом, мають вищу юридичну силу, містять кримінально-правові норми, які визначають загальні положення, підстави і межі кримінальної відповідальності, види злочинних діянь і передбачених за них покарань, підстави призначення покарання, звільнення від покарання чи відповідальності, а також це – сукупність положень міжнародних договорів, імплементованих у кримінальне законодавство України як його невід ємна частина.

Поняття кримінального закону:

Значення кримінального закону як системи законодавчих актів кримінально-правового характеру визначається кількома аспектами.

1. Кримінальний закон є одним з важливих засобів охорони життя, здоров я, честі, гідності, недоторканості і безпеки людини як найвищої соціальної цінності, суспільного ладу України, її політичної та економічної систем, власності й усього правопорядку від злочинних посягань, засобом боротьби з ними.

2. Лише кримінальний закон містить кримінально-правові норми, які визначають загальні положення кримінального права, злочинність та караність діянь, види цих діянь та покарань за їх вчинення, підстави, обсяг та межі кримінальної відповідальності, підстави звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання.

3. Кримінальний закон є певним засобом виховного та превентивного впливу на осіб, засуджених за вчинення злочину, а також на інших громадян.

2. Структура і завдання Кримінального Кодексу.

Завдання Кримінального кодексу

(ч. 1 ст. 1 ККУ)

1. Правове забезпечення охорони від злочинних посягань:

- прав і свобод людини і громадянина;

- власності;

- громадського порядку і громадської безпеки;

- довкілля;

- конституційного устрою України.

2. Забезпечення миру і безпеки людства.

3. Запобігання злочинам.

Завдання кримінального законодавства і права реалізуються через державну політику боротьби зі злочинністю.

3. Кримінально-правова норма: поняття, структура, види.

Кримінально-правова норма - встановлене державою загальнообов язкове правило поведінки, яке забороняє вчинення певних діянь під загрозою застосування покарання за його порушення.

Структура статей особливої частини КК України:

Гіпотеза – частина норми, яка визначає умови, за яких почне діяти заборона (зустрічається не в усіх конструкціях);

Диспозиція – частина норми, в які зазначаються або описуються ознаки конкретного злочину;

Санкція – частина норми, яка визначає вид і розмір покарання за вчинення передбаченого диспозицією суспільно-небезпечного діяння.

Види диспозицій.

Диспозиція – це частина кримінально-правової норми, яка називає, вказує або описує діяння, за вчинення яких передбачено покарання.

1. Проста – називає лише склад злочину і не розкриває його змісту.

2. Описова – називає склад конкретного злочину і розкриває його зміст.

3. Відсильна – ознаки певного складу злочину найчастіше називає у першій частині статті або називає лише сам склад злочину, а ознаки, що обтяжують такий злочин (кваліфікований вид), вказує в наступній частині статті.

4. Бланкетна – називає лише сам склад злочину, а для визначення ознак такого злочину відсилає до норм інших галузей права або інших підзаконних актів.

Види санкцій.

Санкція – частина кримінально-правової номри, яка визначає вид і розмір покарання за злочин, зазначеній в диспозиції.

4. Дія кримінального закону в часі. Зворотня сила кримінального закону.

Дія кримінального закону в часі (ст. 4 КК України)

Зворотня сила кримінального закону (ст. 5 ККУ)

5. Дія кримінального закону в просторі та принципи, які визначають межі його дій.

Дія кримінального закону в просторі – це застосування кримінального закону в місці вчинення злочину (ст.ст. 6-9 КК).

Принципи, на підставі яких визначається чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі.

- Територіальний: особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за Кримінальним кодексом України (ст. 6 КК). Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено і закінчено або припинено на території України, а також, якщо його виконавець або хоча б один з співучасників діяв на території України.

Питання про кримінальну відповідальність осіб, які мають дипломатичний імунітет і вчинили злочини на території України, вирішуються дипломатичним шляхом (ч. 4 ст. 6 КК). На цих осіб кримінальна юрисдикція України поширюється лише у випадках ясно вираженої згоди на це акредитуючої держави, що виражається в позбавленні певної особи дипломатичного імунітету від кримінальної юрисдикції держави перебування.

- Громадянства громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за їх межами, підлягають кримінальній відповідальності за Кримінальним Кодексом України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 7 КК). Якщо громадяни України і особи без громадянства, за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнуті в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини (ч.2 ст.7 КК).

Засудження за межами України її громадян або особи без громадянства, яка постійно проживає в Україні, у разі вчинення ними на території України нового злочину може мати для них певні правові наслідки (ч.2 ст. 9 КК України).

- Універсальний (космополітичний): іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно на території України, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності з Кримінальним кодексом України, у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили прередбачені КК України особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України (ст. 8 КК).

Сутність цього принципу полягає у спільності інтересів кількох держав у боротьбі зі злочинами, вчинення яких на території однієї держави здатне заподіяти шкоду й інтересам інших держав, в тому числі України.

- Реальний: іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за Кримінальним Кодексом України у випадках, якщо цей злочин є особливо тяжким та був спрямований проти прав і свобод громадян України або інтересів України (ст. 8 КК).

Сутність цього принципу полягає в тому, що будь-яка держава має право карати діяння, які вчинені іноземцями за межами її території і порушують кримінальні закони, якщо ці діяння посягають на основні права і свободи її громадян або ставлять під загрозу безпеку держави. Застосування цього принципу можливе за умови, якщо іноземці чи особи без громадянства, які в Україні не проживають, не були засуджені в іноземних державах і притягуються до кримінальної відповідальності на території України.

6. Видача особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину.

Поняття і види екстрадиції.

Видача особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину – передача таких осіб однією державою (що запитується) на території якої вони знаходяться, іншій державі (що запитує), на території якої був вчинений злочин або громадянами якої вони є (ст. 10 КК)

1. Видача для виконання покарання.

2. Видача для притягнення до кримінальної відповідальності та відання до суду.

7. Тлумачення кримінального закону, його види.

Тлумачення закону – з ясування та визначення змісту кримінально-правової норми, тобто волі законодавця, відображеної у прийнятому ним законі з метою його точного застосування.

Види тлумачення:

І. за способом:

1. граматичне (філологічне) – з ясування змісту закону шляхом аналізу самого його тексту (змісту певних термінів і понять) із використанням правил граматики, орфографії і пунктуації;

2. логічне –застосування категорій логіки при з ясуванні змісту закону та обсягу його правової регламентації.

3. систематичне – з ясування змісту відповідного положення кримінального закону шляхом співставлення його з іншими положеннями даного чи будь-якого закону, визначення юридичної природи та місця цього положення в системі кримінального права, а інколи – і в усій національній правовій системі.

4. історичне – з ясування причин, які обумовили прийняття правової норми, мети, обстановки, в якій вона створювалась.

ІІ. за обсягом:

1. буквальне – з ясування змісту кримінально-правової норми у точній відповідності до тексту закону;

2. поширювальне – надання дії закону ширших меж, ніж це безпосередньо випливає з буквального тлумачення кримінально-правової норми, оскільки певні аспекти цього діяння розуміються контекстуально;

3. обмежене – надання дії закону вужчих меж, ніж це передбачає буквальний зміст певної кримінально-правової норми.

ІІІ. За суб єктом:

1. легальне (офіційне) – здійснюється органом державної влади, уповноваженими на те законом;

2. судове, яке поділяється на:

а) казуальне, що дається судами при розгляді конкретної кримінальної справи;

б) правозастосовне, що дається в рекомендаціях Пленуму Верховного Суду України з найбільш складних питань застосування КК;

в) наукове (доктринальне) – дається науковими і навчальними юридичними установами, окремими вченими і практиками в монографіях, підручниках, навчальних посібниках, статтях, науково-практичних коментарях, експертних висновках

Тема 3. Кримінальна відповідальність та її підстави.

План:

1. Поняття, ознаки і принципи кримінальної відповідальності.

2. Форми реалізації кримінальної відповідальності.

3. Підстави кримінальної відповідальності.

Нормативні акти та практика їх застосування.

Конституція України ( 67, 62. п. 22ст. 92).

Кримінальний кодекс України (ст.2)( гл..12, 13, 20,21, 22)

Кримінально процений кодекс України ( 17, 36, 46, 104, 108, 154, -1,155, 237, 405, 407, 447).

Виправно-трудовий кодекс України (ст. 12, 13).

Кодекс про шлюб і сім ю України (ст. 42)

Закон України Про меліцію від 20 грудня 1990р.( ст. 15)

Закон України Про оперативно-розшукову діяльність від 18 лютого 1992р.( ст. 8, 9, 9-1, 12).

Закон України Про посереднє ув язнення від 30 червня 1993р.( ст. 8).

Закон України Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі від 1 грудня 1994р.( ст. 3 ).

Закон України Про застосування амністії в Укаїні від 1 жовтня 1996 р. (ст. 3).

Закон України Про загальний військовий обов язок і військову службу в редакції від 18 червня 1999 р. ( ч. 5 ст.37.)

Закон України Про державну таємницю редакції від 21 вересня 1999 р. ( ст.23)

Закон України Про громадянства від 18 січня 2001 р.( п.2. ч. 5 ст .9, ч. 1 ст. 10).

Закон України Про біженців від 21 червня 2001 р.

Положення про депломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні.

Затверджене указом Презедента України від 10 червня 1993 р. № 198 (п.25).

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої ст. 80 Конституції України ( справа про депутатську недоторканість) № 9-рп/ 99 від 27 жовтня 1999р.

Постанова ПВС №9 від 1 листопада 1996 р. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя .

Постанова ПВС №92від 25 січня 1974 р. Про судову практику в кримінальних справах , які порушуються не інакше , як за скаргою потерпілого.

Монографії. посібники, лекції.

Брайнин Я.М. Уголовная ответствиность и ёё основания , - М, 1963 р.

Карпушин М.П., Курляндський В.И Уголовная ответствиность и состав преступления .-М., 1974р.

Наукові статті, тези, рецензії.

Мальков В.П. Суб єктив ые основания уголовной ответственность Государство и право.-1995.№1.

Мальков В.П. Основания уголовной ответственности Государство и право –1995.-№12.

1. Поняття, ознаки і принципи кримінальної відповідальності.

Кримінальна відповідальність - форма реалізації охоронних кримінально-правових відносин, пов"язаних з вимушеним зазнаванням особою, яка вчинила злочин, державного осуду, а також передбачених КК обмежень особистого, майнового або іншого характеру, що визначаються обвинувальним вироком суду і покладаються на винного спеціальними органами держави.

Ознаки кримінальної відповідальності:

- кримінальна відповідальність становить собою реальну взаємодію спеціальних органів держави і особи, визнаної винною у вчиненні злочину, внаслідок чого ця особа зазнає певних обмежень;

- кримінальна відповідальність - це вид державного примусу, що знаходить своє вираження насамперед в осуді злочинця і його діяння обвинувальним вироком суду, а також у покладенні на винного додаткових позбавлень і обмежень;

- вид і міра обмежень особистого або іншого характеру визначені тільки в кримінальному законі, перш за все у санкції статті КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

- зазнавання таких обмежень завжди носить вимушений, а не добровільний характер, оскільки їх застосування є обов"язком спеціально уповноважених органів держави;

- кримінальна відповідальність можлива лише за вчинення злочину, що виступає як підстава такої відповідальності.

Принципи кримінальної відповідальності:

- законності;

- винності;

- справедливості;

- гуманізму;

- рівності громадян перед законом.

2. Форми реалізації кримінальної відповідальності.

Форми реалізації кримінальної відповідальності:

1. Засудження винного виражене в обвинувальному вироці суду, не пов"язане з призначенням йому кримінального покарання (ч. 4 ст. 74 КК)

2. Засудження особи, поєднане з призначенням їй конкретної міри покарання, від реального відбування якого вона звільняється (ч. 1 ст. 75 КК)

3. Відбування призначеного винному судом покарання (найбільша типова форма)

Останні дві форми реалізації кримінальної відповідальності створюють у особи судимість як правовий наслідок засудження її до певної міри покарання.

3. Підстави кримінальної відповідальності.

Підстави кримінальної відповідальності - вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК.

Склад злочину - це єдина підстава кримінальної відповідальності, в межах якої можна виділити дві сторони:

Фактична сторона : вчинення в реальній дійсності суспільно небезпечного діяння;

Юридична сторона : передбачає також діяння в КК.

Підставою кримінальної відповідальності є встановлення судом певної відповідності фактичної і юридичної сторін вчиненого. Відсутність такої відповідності свідчить і про відсутність підстави кримінальної відповідальності, тобто складу злочину.

Кримінальна відповідальність як реакція держави на вчинення особою злочину, знаходить своє вираження у певному правозастосовному акті органу держави - обвинувальному вироку, в зв"язку з цим, розрізняють матеріальну і процесуальну підстави кримінальної відповідальності. Матеріальною підставою визнається злочин, а процесуальною - обвинувальний вирок. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Частина 3 ст. 2 КК передбачає, що ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

Тема 4. Поняття злочину.

План:

1. Поняття злочину, його ознаки.

2. Відмінність злочину від правопорушення.

3. Класифікація злочинів.

Нормативні акти та практики їх застосування

Конституція України (ст.1-5, 8, 13, 15, 17, 19, 21-24, 34, 55-68, 92,111, 149).

Кримінальний кодекс України (ст 11 , 12)

Кримінально процений кодекс України (6, 17, 36, 46, 104, 108, 154, -1,155, 237, 405, 407, 447).

Кодекс України про адміністративні правопорушення (ст.9, 28, 29, 51).

Постанова ПВС № 9 від 1листопада 1996 р. Про застосування Конституція України при здійсненні правосуддя .

Постанова ПВС № 7 від 30 травня 19967р. Про посилення судового захисту прав та свободу людини і громадянина .

Монографії. посібники, лекції.

Баккарна Чезаре О приступлении и наказании.- М., 1939 р.

Бачинин В.А. Философия права и приступления.- Харьков .: 1999 р.

Ковалев М.И. Понятия приступления по советскому уголовному праву- Свердловск, 1987.

Коржанський Н.И. Очерки теории уголовного права- Волгоград ,1992.

Кривошел ы П.К. Приступления-историческое иследование.-К,: 1993.

Кузнецова Н.Ф. Приступления и преступность- М.: Изд МІУ, 1969.

Прохоров В.С. Приступления и ответственность- Л.: - М.: ЛГУ, 1984.

Наукові статті, тези, рецензії.

Гувелев А. Малозначительность деяния как обстоятильство, искючающее производство по уголовному делу/ Т. Моск. ВШМ МВД СССР- 1978, В ып , 2 – С.104-109.

Дьяков С. Малозначительность деяния и уголовная ответственность Социалистическая законность .- 1980.- №7 , - С.30-31.

Криволапов Г.Г. Критерии розграничения преступления и простка Пр. Моск. ВШМ МВД- 1978.-В ып .3 – С.126-130.

Кузнецова М.Ф. Классификация преступлений Советское государство и право, 1967.№6.

Микитчик О. Загальне і відмінне у філосовському юридичному розумінні злочину Право України – 2001 - №9.

Шамохін В. Понятия преступления, не преставляющею большой общественной опасности Советскоя юстиция.- 1977-№24.-С.13-14.

1. Поняття злочину, його ознаки.

Поняття злочину (ст. 11 КК):

Злочином є:

передбачене КК суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб єтом злочину.

Не є злочином:

дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК, але через малозначимість не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Ознаки злочину :

1. Суспільна небезпечність (матеріальна ознака)

Об єктивна властивість злочину, яка полягає в тому, що діяння або заподіює шкоду відносинам, які охороняються кримінальним законом, або містить у собі реальну можливість заподіяння такої шкоди.

2. Винність

Вчинення передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння умисно або з необережності, тобто винно (ст. 23 КК)

3. Протиправність (формальна ознака злочину)

Забороненість суспільно небезпечного діяння кримінальним законом.

4. Караність

Встановлення законом кримінального покарання за вчинення суспільно небезпечного діяння.

2. Відмінність злочину від правопорушення.

3. Класифікація злочинів.

Класифікація злочинів – поділ злочинів на групи залежно від певного критерію.

1. За формою вини:

- навмисні;

- необережні.

2. За об єктом:

- проти основ національної безпеки;

- проти життя та здоров я особи;

- проти волі, честі, гідності особи;

- проти статевої свободи та статевої недоторканості особи;

- проти власності тощо

3. За мотивом:

- корисливі;

- низькі;

- з кар єристським спонукань;

- з хуліганських спонукань тощо.

4. За ступенем тяжкості:

- невеликої тяжкості:

злочини, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м яке покарання.

- середньої тяжкості:

злочини, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п яти років;

- тяжкі:

злочини, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років;

- особливо тяжкі:

злочини, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі

Тема 5. Склад злочину.

План:

1. Поняття, ознаки і значення складу злочину.

2. Види складів злочинів.

3. Кваліфікація злочинів, її ознаки, значення та загальний механізм.

Монографії. посібники, лекції.

Жеребкін В. В. Логическая структура состава преступления,- Харьков, 1974 р.

Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів К.: Юрінком Інтер, 1998 р.

Курявцев В.Н. Общяя теория квалификации преступлений: Учеб. пособ , М.: Изд-во МІУ ,-1984.

Малы кин В.П. Квалификации преступлений. Теоритические вопрос ы Учебё пособие и спец курс Куйбищев ун-тет, 1987.

Навроцький В.О.Теоритичні проблеми кримінально-правової кваліфікації.- К.: Атіка, -1999 р.

Огородник А. Особливості конкретизації оціночних понять в системі складу злочину Право України.- 2001.-№11.

Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в судебной и следственной практике.- К., 1995.

Тарарухин С.А. Понятия и значения квалификации преступлений: Учебное пособия- К.: КВЩ МВД СССР –1990.

Наукові статті, тези, рецензії.

Бажанов М.И. О функиіях состава преступления / Проблемы законности. Вып . 29. – Харьков, 1995 р.

Кригер Г. Состав преступления и квалификации содеяного Вопр. Бородьбы с преступнастю .-1976.- В ып . 25.-С.54-66.

1. Поняття, ознаки і значення складу злочину.

Склад злочину – сукупність встановлених кримінальним законом, об єктивних і суб єктивних ознак (елементів), що характеризують суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин.

1. Об єктивні ознаки:

а) об єкт – ті суспільні відносини, на які спрямоване злочинне посягання, яким воно завдає або може завдати шкоду;

б) об єктивна сторона – сукупність ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно-небезпечного діяння.

2. Суб єктивна сторона:

а) суб єкт – особа, яка вчиняє злочин і наділена відповідними ознаками;

б) суб єктивна сторона – сукупність ознак, які характеризують внутрішній прояв суспільно – небезпечного діяння.

Значення складу злочину:

1. Визначається криміналізація суспільно небезпечних діянь на законодавчому рівні;

2. Підстава кримінальної відповідальності;

3. Кваліфікація злочину і розмежування суміжних злочинів.

Ознаки (елементи) складу злочину (сукупність всіх чотирьох ознак (елементів) утворює склад злочину. При відсутності хоча б одного з елементів не буде і складу злочину, відповідно особа не буде притягнута до кримінальної відповідальності).

2. Види складів злочинів.

Види складів злочинів

1. За ступенем тяжкості:

- простий (основний) – юридичний склад, що фіксує різновид злочину певного виду без пом якушючих і без обтяжуючих обставин;

- кваліфікований – юридичний склад, що фіксує різновид злочину певного виду з обтяжуючими обставинами;

- особливо кваліфікований – юридичний склад, що фіксує різновид злочину певного виду з обтяжуючими обставинами;

- привелійований – юридичний склад, що фіксує різновид злочину певного виду з обставинами, які значною мірою знижують суспільну небезпечність і караність даного виду злочину;

2. За конструкцією об єктивної сторони:

- матеріальний – склад, який передбачає наслідки як обов язковий елемент його об єктивної сторони;

- формальний – склад, який не передбачає наслідки як обов язковий елемент об єктивної сторони;

- усічений – склад, в якому момент закінчення злочину пов язується з вчиненням діяння, що за своїм загальним кримінально-правовим змістом є попередньо злочинною діяльністю;

3. За способом описання складів у законі:

- простий - склад, специфічна частина описання єдиного за своїм змістом діяння, що вчиняється в межах однієї і тої самої форми вини;

- складний – склад, специфічна частина якого містить описання одного ускладеного чи кількох різних за змістом альтернативних діянь, що вчинятися з різними формами вини, різними способами або призводити до кількох наслідків.

Конструкції складів злочинів:

Конструкції:

1. З матеріальним складом:

Об єктивна сторона складу злочину, містить всі обов язкові ознаки, тобто не тільки суспільно небезпечне діяння, але і небезпечні наслідки, що настали в результаті цього діяння:

- суспільно небезпечне діяння;

- причинно-наслідковий зв язок;

- сутність суспільної небезпеки;

2. З формальним складом:

Об єктивна сторона злочину містить в якості обов язкової ознаки тільки суспільно небезпечне діяння, яке зазначене в диспозиції:

- суспільно небезпечне діяння;

- закінчено у момент вчинення діяння.

3. З усіченим складом:

Момент закінчення злочину починається на більш ранній стадії вчинення злочину:

- суспільно небезпечне діяння;

- закінчено на стадії замаху.

3. Кваліфікація злочинів, її ознаки, значення та загальний механізм.

Кваліфікація злочину – це кримінально-правова оцінка вчиненого злочину на підставі виявлення тотожності його ознак ознаками конкретного складу злочину і юридичне закріплення точної відповідності (або невідповідності) між ознаками вчиненого діяння й ознаками складу злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою.

Ознаки кваліфікації:

Кваліфікація:

- є правовим обґрунтуванням притягнення особи до кримінальної відповідальності, застосовування заходів процесуального примусу, пред явлення обвинувачення, віддання до суду, призначення покарання, виконання покарання або звільнення особи від кримінальної відповідальності і покарання;

- правильне і повне встановлення фактичних обставин вчиненого злочину;

- є кримінально-правовою оцінкою фактичних обставин;

- це співвідношення кримінально-правової норми з обставинами вчиненого діяння (співставлення фактичних даних з кримінально-правовою нормою по всіх елементах складу злочину).

Значення кваліфікації злочину:

- забезпечує суворе дотримання законності;

- обумовлює процесуальний порядок розслідування кримінальної справи;

- гарантує права і законні інтереси винного;

- є однією з гарантій здійснення правосуддя у точній відповідності до закону;

- тягне певні правові наслідки, зокрема, впливає на вирішення питання про тяжкість покарання, про звільнення від кримінальної відповідальності та покарання;

- сприяє точному відображенню стану, структури і динаміки злочинності;

- виражає юридичну і соціально-політичну оцінку вчиненого суспільно небезпечного діяння, забезпечуючи індивідуалізацію кримінальної відповідальності та покарання.

Загальний механізм кваліфікації злочинів.

Тема 6. Об'єкт злочину.

План:

1. Поняття та значення об"єкта злочину.

2. Структура об"єкта злочину та функціональне значення його компонентів.

3. Види об"єктів злочину.

4. Відмінність об"єкта злочину від предмету злочину.

Монографії. посібники, лекції.

Коржанський Н.И. Об єкт и предмет уголовно-правовой охран ы . –М, 1980.

Коржанський Н.И. Об єкт посягательства и квалификация преступлений.: Волгоград, 1976.

Коржанський Н.И.Предмет преступления.- Волгоград, 1976.

Никифоров П.С. Об єкт преступления по советскому уголовному праву.- М., 1960.

Новоселов Г.П. Учения об об єктіи преступления. Методические аспект ы.- М.: Изд-во НОРМА, 2001.

Наукові статті, тези, рецензії.

Коржанський Н. Квалификации преступлений при ошибке в об єкте и предмете посягательства Сов.юстиция.-1974.-№5.

Лащук Є. Інформація з обмеженим доступом як предмет злочину/ Право України.- 2001.-№3.

Фесенко Є. Цінності як об єкт злочину / Право України.- 1999.-№6.

1. Поняття і значення об"єкту злочину.

Об"єкт злочину - це охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, яким в результаті злочину спричиняється (може бути спричинена) істотна шкода.

Значення об"єкта злочину -

1. Слугує системоутворюючим критерієм кваліфікації злочину. - Визначає характер суспільної небезпеки злочину.

2. Є однією з підстав кримінальної відповідальності.

3. Є підставою розмежування злочинів між собою.

2. Структура об"єкта злочину та функціональне значення його компонентів.

Охоронювані кримінальним законом цінності:

1. Суб"єкти як індивіди або учасники суспільних відносин. - проти кого спрямоване діяння.

2. Блага:

а) як природні невід"ємні від людини цінності;

б) якими людина наділена як член суспільства:

- права;

- свободи;

- інтереси.

в) суспільні:

- права та інтереси суспільства, держави або їх структур.

- стан суспільних відносин, який відповідає правам та інтересам людини, суспільства, держави;

- взаємодія суб"єкта суспільних відносин, які відповідають правам та інтересам людини, суспільства, держави.

Чому може бути заподіяна чи спричиняється шкода.

3. Предмети. - на що діє суб"єкт злочину, посягаючи на блага.

3. Види об"єктів.

Види об"єктів :

1. загальний - вся сукупність суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом (правопорядок у цілому);

2. родовий - соціальні цінності, на які посягає певна група злочинів.

3. безпосередній - соціальні цінності, на які посягає конкретна злочинна дія або бездіяльність.

Безпосередній об єкт поділяється на:

1. основний - найбільш важливий, визначає суспільну небезпечність злочину, структуру відповідного складу і його місце в системі Особливої частини КК, завжди входить до складу родового об"єкта злочину; ті суспільні відносини, які насамперед, і головним чином прагнув поставити під охорону законодавець.

2. додатковий - ті суспільні відносини, яким поряд із основним об"єктом завдається або виникає загроза заподіяння шкоди.

3. факультативний - такий об"єкт, який при скоєнні певного злочину може існувати поряд з основним, а може бути відсутнім.

4. Відмінність об"єкта злочину від предмету злочину.

Об"єкт:

1. сукупність суспільних відносин, прав і свобод, благ, інтересів, які охороняються нормами кримінального закону;

2. необхідний елемент кожного злочину;

3. завжди зазнає шкоди (або є загроза спричинення шкоди)

Предмет:

1. те, на що безпосередньо впливає злочинець, здійснюючи злочинне посягання на відповідний об"єкт;

2. ознака окремих злочинів;

3. не завжди зазнає шкоди, а інколи зберігається, покращується;

4 відмінність між предметом злочину і знаряддями засобами злочину, проводиться за характером використання цих речей в процесі вчинення злочину

Тема 7. Об єктивна сторона злочину.

План:

1. Поняття, ознаки і значення об єктивної сторони злочину.

2. Поняття і форми суспільно-небезпечного діяння.

3. Поняття і види суспільно небезпечних наслідків.

4. Поняття і значення причинного зв язку між діяннями і наслідками.

5. Факультативні ознаки об єктивної сторони злочину.

Монографії. посібники, лекції.

Жардания И.Ш. Структура и правовые значения способа совершения преступления.- Тбилиси, 1977.

Кудрявцев В.Н. Обьективная сторона преступления.- М.:, 1960.

Малинин В.Б. Присинная связь в уголовном праве .- СПб.: Изд-во Юридический Пресс, 2000.

Михлин А.С. Последствия преступления.- М., 1969.

Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность.-Харьков, 1982.

Тимейко г.В. Общее учения об обьективной стороне преступления- Ростов –на –Дону, 1977.

Щарапов Г.Д. Физическое насилие в уголовном праве .- СПб.: Изд-во Юридический центр Пресс , 2001.

Наукові статті, тези, рецензії .

Горбуза А. Установления причинной связи и квалификация преступлений Сов. юстиция.- 1981.-№18.

Зуйков Г.Г. К вопросу об уголовно-правовом понятии і значении способа совершения Пр ВШ. МВД, СССР.- 1969.-С. 24-45.

Комисаров А.Н. О материальных и формальньых составах преступлений / Восп. теории и практикиприменннения уголовно-правових норм.- М., 1980.- С. 38-50.

Кригер Г. Причинная связь в советском уголовном праве / Сов. юстиция –1979.№1.

Мочкаш Я. Зміст та об єктивні форми злочинної дії Право України- 1969.- №11.

Матвійчук В.К. Отграничения орудий от средств совершения / Правові і криміналістичні засоби боротьби із злочинністю.- К., 1994.-С. 40-47.

Мухамедзянов И.А. Способ совершения преступления и его уголовно- правовое значения/ Актуальные вопросы в советского права ( Теория и практика)- КазаньЁ 1985.-С.90-96.

Романов С. Обман як спосіб злочинної діяльності Право України- 1997.-№12.

Сичов П. Обстановка вчинення злочину: проблемні питання / Право України- 1998.-№6.

Тер-Акопов А. Установления причинной связи по уголовному делу /Сов. юстиця.-1985.-№17.

1. Поняття, ознаки і значення об єктивної сторони злочину.

Об єктивна сторона злочину – сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону злочину.

Ознаки :

Значення об єктивної сторони злочину:

2. Поняття і форми суспільно-небезпечного діяння.

Суспільно-небезпечне діяння – суспільно небезпечний протиправний, конкретний, свідомий, вольовий акт поведінки людини, зовнішньою стороною якого є або активна поведінка (дія) або утримання в певній обстановці від вчинення конкретних дій (бездіяльність).

Форми суспільно небезпечного діяння (ст. 11 КК).

3. Поняття і види суспільно небезпечних наслідків.

Суспільно-небезпечні наслідки – шкода (збиток), що заподіюється злочинним діянням суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або як реальна небезпека (загроза) заподіяння такої шкоди.

Види наслідків:

1. За змістом:

а) матеріальні:

- майнові;

- фізичні.

б) нематеріальні:

- моральні;

- організаційні;

- соціальні;

- політичні.

2. за видом безпосереднього об єкта:

а) основні

б) додаткові.

Значення суспільно небезпечних наслідків:

1. одна з найважливіших підстав криміналізації (декриміналізації) діяння;

2. ознака, на підставі якої проводиться відмежування злочину від інших правопорушень;

3. обставина, що враховується при призначенні судом покарання в межах санкції відповідної статті КК;

4. Якщо ті чи інші наслідки зазначені в диспозиції статті КК (злочини з матеріальним складом), їх встановлення в такому разі обов язкове для:

а) констатації складу злочину як підстави для кримінальної відповідальності;

б) правильної кваліфікації злочину і його відмежування від суміжних злочинів.

5. Якщо наслідки (у злочинах з матеріальним складом) відсутні, питання про кримінальну відповідальність вирішується таким чином:

а) якщо діяння вчинене з прямим умислом, то воно кваліфікується як замах на злочин;

б) якщо у законі не передбачена відповідальність за злочин з іншими формами вини, то відсутність наслідків виключає склад злочину і кримінальну відповідальність.

4. Поняття і значення причинного зв язку між діяннями і наслідками.

Причинний зв язок – об єктивно існуючий зв язок між діянням – дією чи бездіяльністю (причиною) – і суспільно небезпечними наслідками (наслідком), коли дія або бездіяльність викликає (породжує) настання суспільно небезпечного наслідку.

Види причинного зв язку:

1. Необхідний

Ознаки:

- діяння, передує наслідку за часом;

- діянню внутрішньо властива неминучість або реальна можливість настання наслідку;

- у конкретних умовах місця, часу та обстановки це реальна можливість перетворюється в дійсність – діяння породжує наслідок;

- наслідок породжується саме цим діянням, як результат його закономірності, а не діями інших осіб або інших зовнішніх сил.

2. Випадковий:

Ознаки:

- наслідки не породжуються закономірним розвитком діяння особи у конкретній обстановці;

- наслідки настають через випадковий збіг обставин;

- в закономірний перебіг діяння втручається друга закономірність – дія третьої особи або іншої зовнішньої сили, у результаті перехрещення цих закономірностей настає наслідок, не властивий жодній із них окремо взятій.

Основні варіанти необхідного причинного зв язку в кримінальному праві:

І. Діяння закономірно і безпосередньо породжує наслідки:

ІІ. Діяння закономірно породжує друге явище, яке, в свою чергу, закономірно зумовлює настання суспільно небезпечного наслідку.

ІІІ. Діяння одного суб єкта закономірно породжує діяння іншого суб єкта, яке, в свою чергу, закономірно породжує наслідок.

ІУ. Одночасні діяння двох або більше суб єктів закономірно породжує наслідки.

Механізм випадкового причинного зв язку в кримінальному праві:

5. Факультативні ознаки об єктивної сторони злочину.

Факультативні ознаки об єктивної сторони злочину.

1. Місце – певна територія, або інше місце, де відбувається суспільно небезпечне діяння і настають його суспільно небезпечні наслідки.

2. Час – певний відрізок (проміжок) часу, протягом якого відбувається суспільно небезпечне діяння і настають суспільно небезпечні наслідки.

3. Обстановка – конкретні об єктивно-предметні умови, в яких вчиняється злочин.

4. Спосіб – певний метод, порядок і послідовність рухів, прийомів, що застосовуються особою для вчинення злочину.

5. Засоби – предмети матеріального світу, що застосовується злочинцем при вчиненні суспільно небезпечного діяння:

а) знаряддя – предмети, використовуючи які особа вчиняє фізичний вплив на матеріальні об єкти;

б) інші засоби – предмети, використовуючи які особа вчиняє будь-який інший, крім фізичного вплив на матеріальні об єкти

Тема 8. Суб'єкт злочиную

План:

1. Суб"єкт злочину, його види та ознаки.

2. Осудність та неосудність.

3. Поняття і ознаки спеціального суб"єкта.

4. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування.

Нормативні акти та практика їх застосування .

Конституція України ( ст. 24, 127)

Кримінальний кодекс україни ( ст.18-22ст. 6)

Кримінально-процесуальний кодекс України (г. 4,ст. 75, п.3ст. 76)2ст 408,ст.411, 416-424; ст.( 234, 324).

Виправно-трудовий кодекс України(ст.77)

Кідіна Н. Законодавство країн Європи про кримінальну відповідальність неповнолітніх Право України- 2000.-№2.

Кравченко С. Питання, що виконують у судовій практиці при застосуванні до неповнолітніх примусових заходів виховного характеруПраво України- 1999.-№10

Мороз В. Про юридичну оцінку суспільно небезпечних вчинків скоєних підлітковим віком від 11до 14 років Право України.- 1999.№9.

Майсьоева О. Правовий захист неповнолітніх ( за матеріалиами нового КК)/ Право України- 2001.-№9.

Приходько Т. Фізіологічний афект –одна з підстав визнання особи обмежено осудною / Право України- 2001.-№1.

Закон України Про психіатричну допомогу від 22лютого 2000 р. ( ст. 3) розділ. 2.

Закон України Про органи і службу у справах неповнолісніх від 24 січня 1995 р. ( ст. 9).

Інструкція про порядок виявлення та постановки на облік осіб, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами. Затверджений наказом МОЗ та МВС № 158417 від 16червня 1998 р.

Постанова ПВС №2 від 19 березня 1982 р. Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру ( п. 3).

Монографії, посібники, лекції

Габиони А.Д. Уголовная ответственность за преступления, совершаєм ые в состоянии опянения .-Тбилиси, 1968.

Догель П.С. Учения о личности преступника.- Владивосток, 1970.

Лазарев А.М. Субьект преступления.- М., 1981.

Лейкина Н.С. Личность преступника и уголовная ответственность.- Л.: Изд-во ЛГУ, 1968.

Михеев Р.І. Проблема вменяемости и невменяемости в советском уголовном праве.- Владивосток, 1983.

Орлов А.В. – М.: Медиц ина, 1958.

Справочник по психиатрии Под ред. Свежневського А.В.- М.: Медецина, 1985.

1. Суб"єкт злочину, його види та ознаки

Суб"єкт злочину - це фізична особа ( людина ) , яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння і спроможна понести за це кримінальну відповідальність.

Види суб"єктів злочину:

1. Загальний (ч. 1 ст. 18 КК)

Фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність:

а) фізична особа:

- громадянин України;

- іноземний громадянин;

- особа без громадянства.

б) осудна особа: особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої діяння і керувати ними.

в) особа, яка досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність:

- 16 років (ч. 1 ст. 22 КК);

- 14 років (ч. 2 ст. 22 КК).

2. Спеціальний (ч. 2 ст. 18 КК)

Особа, яка крім ознак загального суб"єкта (загальних ознак), характеризується додатковими ознаками, передбаченими нормами Особливої частини КК:

а) фізична особа;

б) вік;

в) осудність;

г) додаткові ознаки.

2. Осудність та неосудність.

Осудність - це здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними (ч.1 ст. 19 КК).

Категорії осудних осіб, які підлягають кримінальній відповідальності.

Особа:

- фізична;

- яка досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність;

- усвідомлювала свої діяння (інтелектуальний момент);

- керувала своїми діями (вольовий момент).

Особа з психічними розладами, які не виключають осудність:

- фізична;

- яка досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність;

- під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої діяння та (або) керувати ними (обмежена осудність - ст. 20 КК).

Неосудність, її критерії та ознаки.

Неосудність - не здатність особи, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки (ч. 2 ст. 19 КК):

1. Медичний (біологічний) критерій

Ознаки:

- хронічне психічне захворювання;

- тимчасовий розлад психічної діяльності;

- недоумство;

- інший хворобливий стан психіки.

2. Юридичний критерій

Ознаки:

- Інтелектуальний момент - особа не здатна усвідомлювати свої дії;

- вольовий момент - особа не здатна керувати своїми діями.

3. Поняття і ознаки спеціального суб"єкта.

Спеціальний суб"єкт злочину - особа, яка поряд із загальними, наділена особливим, додатковими юридично значущими ознаками.

Ознаки спеціального суб"єкта:

1. Характеризують спеціальну роль, правовий статус особи:

- професія;

- судимість;

- характер виконуваної роботи;

- громадянство; службове становище;

- учасник судового процесу;

- засуджений

2. Характеризують фізіологічні або демографічні фізичні властивості особи:

- вік;

- стать;

- стан здоров"я.

3. Характеризують взаємовідносини суб"єкта злочину з потерпілим:

- родинні зв"язки;

- службові та інші відносини.

4. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування.

Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування - заходи лікування, які застосовуються судом лише до осіб, які вчинили суспільно-небезпечні діяння, передбачені кримінальним законом, і страждають на певні захворювання. Їх метою є лікування, покращення психічного стану осіб, до яких застосовані, запобігання вчиненню цими особами нових суспільно небезпечних діянь.

Поняття та види примусових заходів медичного характеру (ст. 92-95 КК) .

Примусові заходи медичного характеру - надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, в спеціальний лікувальний заклад:

1. надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

2. госпіталізація до психіатричного закладу із:

- звичайним наглядом;

- посиленим доглядом;

- суворим наглядом.

Примусове лікування - може бути застосоване судом, незалежно від призначення покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров"я інших осіб (ст. 96 КК)

Тема 9. Суб єктивна сторона злочину.

План:

1. Поняття, ознаки і значення суб єктивної сторони злочину.

2. Форми і види вини.

3. Складна (подвійна) форма вини.

4. Невинне заподіяння шкоди (казус), його ознаки та значення.

5. Кримінально-правове значення мотиву і мети злочину.

Нормативні акти та практика їх застосування .

Конституція України (ст. 62, 64, 68)

Кримінальний кодекс України (ст 13-25).

Монографії, посібники, лекції

Воробей П.А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення у вину.- К., 1996.

Волков П.С. Проблема вини и уголовная ответственость.-Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1982.

Догель П.С.Проблема вини в советском уголовном праве.- Казань: Изд-во ДВГУ, 1968.

Догель П.С., Котов Д.П. Субективная сторона преступления.- Воронеж, 1974.

Догель П.С.Неосторожность: уголовно-правов ые и криминальние проблемыё-МёЁ 1977.

Кириченко В.Ф. Значения ошибки по советскому уголовному праву-М.: 1952.

Коржанський Н.И. Очерки теории уголовного права – Волгоград, 1992.

Горач П.М. Вина и квалификация преступлений.- М., 1982.

Сидоров П .В. Аффект и уголовная ответственность.-Тбилиси, 1973.

Якушин В.Д. Ошибка по советскому уголовному праву и ёё социально-психологическая природа- Казань ,1952.

Наукові статті, тези, рецензії .

Воробей П. Загальне поняття кримінально-правового ставлення за вину Право України.-1999.-№6.

Злобин Г.А. Описание субьективной сторон ы преступления в законе/ Совё. государство и право- 1971.-№1.

Коржанський Н.И. Спорн ые вопроси учения о вине. Труды ВСШ МВД СССР.-1974.- Вып.9 – С. 64-80.

Кригер Г.А. Понятие и содержание вины в советском уголовном праве/ Вестнё МГУ.- Сер. 2 – Право-1983.-№5.

Кириченко В. Смешанная форма вины Сов. юстиция.- 1966.-№19.

Лукянов В. Двайная вина – Свидетильство отставания юридической науки оттребований технического прогреса/ Гос.и право.-1994.-№12.

Литвак О. Криміноогія необережності / Право України –1998.-№5.

Мальков В.П. Субьективн ые основания уголовной ответствености// Гос.и право.-1996.-№1.

Портнов Иё Отграничение косвенногоумысла с преступной самонадеянности/ Соц . законность.- 1977.-№9

Савченко А. Психолого –юридичний аналіз проблеми злочину Право України –1998.-№3.

Саркисов Г.С. Мотів и цель преступления Сов. государство и право 1979.-№3.

Ткачук О. Одержания даних стосовно суб єктивної сторони злочину при розгляді справ Право України –1998.-№11.

Тузов А., Тузов Д. Неусвідомлене в механізмі антигромадської поведінки Право України –1999.-№8.

1. Поняття, ознаки і значення суб єктивної сторони злочину.

Суб єктивна сторона злочину – це внутрішня сторона складу злочину, яка визначає психічну діяльність особи в момент вчинення злочину.

Ознаки суб єктивної сторони злочину :

1. Основний:

- Вина – психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності (ст. 23 КК)

2. Факультативний:

- Мотив - внутрішня усвідомлена спонука особи, яка викликає у неї намір вчинити злочин;

- Мета – бажання особа, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, досягнути певних шкідливих наслідків.

Значення суб єктивної сторони.

1. Виступає обов язковим елементом будь-якого складу злочину, а її наявність чи відсутність дає можливість відмежувати злочинне діяння від незлочинного.

2. Істотно впливає на кваліфікацію злочинів і дозволяє відмежовувати тотожні злочини за об єктивними ознаками;

3. Зміст суб єктивної сторони істотно впливає на ступінь тяжкості вчиненого злочину, ступінь суспільної небезпечності особи, суб єкта і тим самим на призначення покарання.

2. Форми і види вини.

Вина – психічне ставлення особи щодо злочинного діяння, яке вчиняються нею, та його наслідків у формі умислу чи необережності (ст. 23 КК).

Форми вини – це зазначені в кримінальному законі сполученння певних ознак свідомості і волі особи, що вчиняє суспільно-небезпечне діяння. У сполученні таких ознак і виражається психічне ставлення особи до діяння і його наслідків.

3. Складна (подвійна) форма вини.

Змішана форма вини – різне психічне ставлення особи у формі умислу і необережності до різних об єктивних ознак одного і того ж злочину.

Вчинення злочинного діяння одночасно :

1. Вина у формі умислу:

- умислу – характерно для основного складу;

- необережності – характерно для кваліфікованих складів. Злочин визначається вчиненим умисно.

2. Посягання на два об єкти.

Значення змішаної форми вини :

Дає можливість:

1. конкретизувати ступінь суспільної небезпечності злочину;

2. визначити правильну кваліфікацію;

3. відмежувати близькі за об єктивними ознаками склади злочинів.

4. Невинне заподіяння шкоди (казус), його ознаки та значення.

Казус (випадок) – така ситуація, за якої особа, що спричинила своїм діяння будь-яку суспільно-небезпечну шкоду, не могла і не повинна була передбачати настання цих наслідків.

Ознаки казуса:

- діяння;

- спричинення шкоди;

- безпосереднє настання шкідливих наслідків;

- відсутність вини.

Казус:

1. Особа за обставинами справи:

- не усвідомлювала і не могла усвідомити суспільної небезпеки свого діяння;

- не передбачала і не могла передбачити настання шкоди;

2. Особа:

- передбачала можливість настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння;

- не могла їм запобігти в зв язку з невідповідністю своїх психофізіологічних якостей вимогам екстремальних умов або нервово-психічним перевантаженням.

Випадок ( казус ) виключає кримінальну відповідальність за відсутністю складу злочину (зокрема вини) в поведінці особи.

5. Кримінально-правове значення мотиву і мети злочину.

1. Злочини, в яких мотив і мета є обов язковими ознаками, вчиняються тільки з прямим умислом;

2. Мотив і мета є в ряді випадків кваліфікуючими ознаками;

3. Можуть бути обов язковими ознаками складу злочину, коли законодавець або прямо зазначає на них в диспозиції відповідної статті КК, або передбачає їх як необхідну ознаку складу конкретного злочину;

4. Коли мотив і мета не зазначені в диспозиції статей КК і законодавча конструкція того або іншого складу злочину їх не передбачає, вони виконують роль обставин, які обтяжують або пом якшують відповідальність

Тема 10. Стадії злочину.

План:

1. Поняття та види стадії вчинення злочину.

2. Закінчений та незакінчений злочин.

3. Готування до злочину.

4. Замах на злочин.

5. Добровільна відмова від вчинення злочину.

Нормативні акти та практика їх застосування .

Конституція України ( ст34)

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. Ратифікований Україною 19 жовтня 1973 р. (ст. 18, 19)

Кримінальний кодекс України (ст. 13-17)

Постанова ПВС від 27 березня 1992 р. №3 Просудову практику у справах про згвалтування та інші статеві злочини ( п. 19).

Постанова ПВС від 25 грудня 1992 р. №12 Просудову практику в справа про корисливі злочини проти приватної власності (п.6-8)

Постанова ПВС від 1 квітня 1994 р. №1 Просудову практику в справа про злочини проти життя і здоров я людини (п.6-23).

Постанова ПВС від 8 липня 1994 р. №6 Просудову практику в справах про розкладання, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами, або вибуховими речовинами (п.9, 12).

Постанова ПВС від 7 жовтня 1994 р. №12 Про судову практику в справа про хабарництво ( п. 11, 15.).

Постанова ПВС від 26 лютого 1999 р. №2 Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних прави ( п. 14, 15.).

Постанова ПВС від 7 липня 1995 р. №9 Про судову практику в справах про бандитизм ( п.3).

Монографії, посібники, лекції

Иванов В.Д. Ответственность за порушення на преступления.- Караганда, 1974.

Караулов В.Ф. Стадии совершения преступлений.- М, 1982.

Кузнецова Н.Ф. . Ответственность за приготовление и порушення на преступления по уголовному праву – М., 1974.

Панько К.А. Добровольн ый отказ от приготовления по уголовному праву – Воронеж, 1975.

Тер-Акопов Л.А. Добровольн ый отказ от совершения преступления.- М, 1982.

Тихий А.П. Стадії вчинення злочину. Конспект злочину. Конспект лекцій –Харків НЮАУ.-!996.

Тишкевич И.С.Приготовления и покушения по уголовному праву.- М., 1958.

Наукові статті, тези, рецензії .

Про кваліфікаціїю дій, пов язаних з відмовою від повторного замаху на злочин / Юридичний вісник.-1996.-№24.

Цвяліховський Л. Кваліфікаціїя дій, пов язаних з відмовою від повторення замаху на злочин Коментар судової практики з кримінальних справ Бюлетень законодавства і юридичної практики України.-1996.- №6.

1. Поняття та види стадії вчинення злочину.

Стадії вчинення злочину - це передбачені кримінальним законом етапи готування та безпосередньо вчинення умисного злочину, які різняться між собою за характером дій, моментом їх припинення, обсягом реалізації умислу та ступенем суспільної небезпечності.

Види стадій вчинення злочину:

- готування до злочину;

- замах на злочин.

Ці дві стадії являють собою незакінчений злочин.

- закінчений злочин.

2. Закінчений і незакінчений злочини.

Закінчений і незакінчений злочини - це певні етапи в розвитку навмисного злочину, які розрізняються між собою за характером вчинених діянь (дії або бездіяльності) і ступенем реалізації злочинного наміру.

Закінчений злочин - діяння особи, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК (ч. 1 ст. 13 КК). Відповідальність наступає за відповідною статтею Особливої частини КК.

Незакінчений злочин - це готування до злочину та замах на злочин (ч. 2 ст. 13 КК).

Відповідальність наступає за відповідною статтею Особливої частини КК з посиланням на ст. 14 або ст. 15 КК (ст. 16 КК).

Закінчення злочину.

- матеріального - з моменту настання наслідків;

- формального - з моменту вчинення діяння;

- усіченого - з моменту готування або замаху;

- триваючого - з моменту затримання або замаху;

- продовжуваного - з моменту вчинення останнього злочину.

3. Готування до злочину.

Готування до злочину є :

- підшукування засобів чи знарядь;

- пристосування засобів чи знарядь;

- підшукування співучасників;

- змова на вчинення злочину;

- усунення перешкод;

- інше умисне створення умов для вчинення злочину (ч. 1 ст. 14 КК).

Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.

4. Замах на злочин.

Замах на злочин - вчинення особою з прямим умислом діяння (дій або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі (ч. 1 ст. 15 КК).

Види замаху :

1. за ступенем закінченості:

а) закінчений замах. Якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідні для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ч. 2 ст. 15 КК).

б) незакінчений замах. Якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця (ч. 3 ст. 15 КК)

2. За придатністю об"єкта і засобів посягання:

а) придатний замах;

б) непридатний замах . злочинний результат не наступає внаслідок помилки винного у предметі посягання або засобах вчинення злочину.

- замах на непридатний об"єкт має місце тоді, коли об"єкт не має необхідних властивостей (ознак) або він зовсім відсутній, внаслідок чого винний не може довести злочин до кінця.

- замах із непридатними засобами має місце тоді, коли особа помилково або через незнання застосовує такі засоби, за допомогою яких, внаслідок їх об"єктивних властивостей, неможливо закінчити злочин.

6. Добровільна відмова від вчинення злочину.

Добровільна відмова від вчинення злочину - остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч. 1 ст. 17 КК).

Ознаки добровільної відмови :

- остаточне припинення особою готуванню до злочину або замаху на злочин;

- відмова від вчинення злочину з волі самої особи;

- наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця;

- мотиви добровільної відмови не мають значення;

- можлива тільки в незакінченому злочині, лише до моменту закінчення злочину;

- особа, яка добровільно відмовилась від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину (ч. 2 ст. 17 КК)

Тема 11. Співучасть у злочині.

План:

1. Поняття й ознаки співучасті у злочині.

2. Види співучасників злочину.

3. Форми співучасті.

4. Поняття і види причетності до злочину.

Нормативні акти та практика їх застосування .

Кримінальний кодекс України (ст. 26-31).

Кримінально-процесний кодекс України (ст.97, 101, 102-106, 112-115, 227).

Закон України Про оперативно- розшукову діяльністьвід 18 лютого 1992 р. ( ст.1, 5, 8, 9)

Постанова ПВС №1 від 26 січня 1990 р. Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи . (п3).

Постанова ПВС №1 від 27 березня 1992 р. Про судову практику у справах про згвалтування та інші статеві злочини 9 п. 13, 14).

Постанова ПВС №1 від 1 квітня 1994 р. Про судову практику в справа про злочини проти життя і здоров я людини (п.15, 17-1—17-6, 18).

Постанова ПВС №6 від 23 грудня 1983 р. Про практику застосування судами України законодавство про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність ( п. 4, 5,9)

Постанова ПВС №1 від 7 жовтня 1994 р. Про судову практику в справах про хабарництво (п. 12, 17, 21, 25).

Постанова ПВС №9 від 7 липня 19945р. Про судову практикусправах про бандитизм.( п.2,3)

Постанова ПВС №3 від 25 грудня 1998 р. Про судову практику в справах про злочини пов язані з психотропними та прикурсорами ( п.8).

Постанова ПВС №12 від 27 лютого 1992р. Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності.( п. 25, 33).

Монографії, посібники, лекції.

Бурчак Ф.Г. Учени о соучастии по уголовному праву.- Киев, 1969.

Виттенберг Г. Панченко, П. Прикосновенность и преступления- 1976.

Галикавбаров Р.Р. Груповое преступления: постоянные и переменные признаки- Свердловськ . 1973.

Галижбаров Р.Р. совершения перемений групой – Омск, 1980.

Галикавбаров Р.Р. Квалификация груповых преступлений – М., 1980.

Зелинський А.Ф. соучастии в преступлении.- Волгоград, 1971.

Панченко П.М. Преступления попустительство.- Иркутск, 1976.

Тельноф П.Ф. Ответвенность за соочаствие в преступлении .- М.1974.

Царегородцев А.М. Ответственность організаторов преступлений – Омск, ВШМ, 1978.

Наукові статті, тези, рецензії.

Акімов М. Преспективний напрямок кримінально-правової бородьби з організованою злочинністю/ Право України –1999.-№9.

Бажанов М. Про застосування ст. 19.КК України / Право України –1994.-№4.

Володько М.В. Ответственность организаторов преступлений Проблемы груповой и рецедивной преступности : Сб.- Омск ,1981.

Иванов Н.Г. организованая преступность и совершения уголовного законодательства о соучастии Государствпа и право.-1990.-№7.

Кладков А. Квалификация преступлений, совершеных в соучастии/ Законность –1998.-№ 8.Ст. 26-28.

Куринов Б.А. Квалификация преступлений, совершеных в соучастии/ Сов. государства и права.-1984.№11.

Мельник М. Види співучасників за новим Кримінальним кодексом України.-2001.-№11.

1. Поняття й ознаки співучасті у злочині.

Співучасть у злочині – це умисна спільна участь у вчиненні умисного злочину (ст. 26 КК).

Ознаки співучасті у злочині:

2. Види співучасників злочину.

Види співучасників (ст. 27 КК):

1. Виконавець (ч. 2 ст. 27 КК):

Особа, яка у співучасті з іншими суб єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК.

2. Організатор (ч. 3 ст. 27 КК)

Особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчинення.

Особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувал нею.

Особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

3. Підбурювач (ч. 4 ст. 27 КК).

Особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

4. Пособник (ч. 5 ст. 27 КК)

Особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяє вчиненню злочину іншим співучасникам, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховувати злочинне знаряддя чи засоби вчинення злочину, чи предмету, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим способом сприяти приховуванню злочину.

Виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ним злочин.

Організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем.

3. Форми співучасті.

Форми співучасті – тип сумісної діяльності декількох осіб, в процесі вчинення злочину, що відрізняється за способом їх взаємодії та ступенем узгодженості (ст. 28 КК).

Форми співучасті:

Організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом (ч. 1 ст. 30 КК).

Інші учасники організованої групи чи злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен з них (ч. 2 ст. 30 КК).

4. Поняття і види причетності до злочину.

Причетність до злочину – дія чи бездіяльність, яка хоча і пов язана з вчиненням злочину, але не є співучастю в ньому.

Тема 12. Множинність злочинів

План:

1. Поняття і ознаки множинності злочинів.

2. Форми і види множинності злочинів.

Нормативні акти та практика їх застосування.

Кримінальний кодекс України (ст.32-35)

Постанова ПВС № 5 від 29 червня 1984р. « Про практику застосування судами законнодавства про повторні злочини».

Монографії, посібники, лекції.

Грищанин П.Ф. Ответственность преступников рецедивистов.-М., ШВД,- 1974.

Догель П.С. Множественность преступлений – Владивосток. 1961.

Зелинський А.Ф.Квалификация повторных преступлении.- Волгоград, 1976ё

Криволапов Г .Г. Множествинность преступлений по уголовному праву – М., Акад. МВД СССР, 1974.

Малков В.П. Совокупность преступлений по уголовному праву – Казань, Изд-во Казанского ун-та, 1974.

Наукові статті, тези, рецензії.

Бірюченський О. Буська Т. Рецидивна злочинність упущення при розслідуванні та розгляді кримінальних справ / Коментар судової практики з кримінальних справ / Бюлетень законнодавства юридичної практики України.- 1996-№6.

Зелінський А.Ф. Про відповідний за рецидив у новому кримінальному законодавстві / Право України – 1996. № 13.

Кривощен П.К. Понятия многоепизодного преступления и его место в системе понятий науки уголовного права .- К., Труд ы ВШ МВД – 1978.№12.-С. 40-45.

Кливер П.К. Розграничения продалжаем ых и повторних преступлений / Соц . законность.-1979.№ 5.

Лапунов Ю. Квалификация сложн ых преступлений / Соц . законность.-1982. № 1.

Розгляд справ про повторні злочини / Юрид вісник 1996.-№27.

Рецедивна злочинність: упущенно судів / Юрид вісник 1996.-№28.

Тишкевич И.С. Совокупность преступлений / Правоведения .-1979.-№ 1.

1. Поняття і ознаки множинності злочинів.

Множинність злочинів – різновид суспільно-небезпечної поведінки однієї і тієї самої особи, що поєднанні з іншими фактичними обставинами утворює два або більше окремих фактичних складів злочинів, кожний із яких, відіграючи роль самостійної фактичної підстави кримінальної відповідальності, тою чи іншою мірою впливає на її обсяг чи зміст.

Ознаки множинності злочинів.

1. Кожне з діянь містить ознаки самостійного складу злочину.

2. Кожний злочин тягне за собою кримінально-правові наслідки.

3. Вчинення однією особою двох або більше кримінально-караних діянь.

4. Послідовне (різночасове) вчинення особою двох або більше злочинів.

2. Форми і види множинності злочинів.

Множинність злочинів.

І. Повторність злочинів, яка не пов язана з засудженням за раніше вчинений злочин.

ІІ. Сукупність злочинів.

ІІІ. Рецедив злочинів.

Повторність, сукупність та рецедив злочинів враховуються при кваліфікації злочинів та призначення покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених КК (ст. 35 КК).

Тема 13. Обставини, що виключають злочинність діяння

План:

1. Поняття, види і ознаки обставин, що виключають злочинність діяння.

2. Поняття та умови правомірності необхідної оборони.

3. Поняття та умови правомірності затримання особи, що вчинила злочин.

4. Поняття та умови правомірності крайньої необхідності.

5. Поняття фізичного і психологічного примусу.

6. Виконання розпорядження або наказу як обставина, що виключає злочинну діяльність.

7. Діяння, пов язане з ризиком.

8. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, як обставина, що виключає злочинність діяння.

Нормативні акти та практика їх застосування.

Конституція України (ст. 19, 27, 28, 55, 60)

Кримінальний кодекс України (ст. 36-43)

Кримінально процесний кодекс України (ст.6_) Цивільний кодекс України (ст. 444, 445)

Основи законодавства України про охорону здоров я від 19 листопада 1992 р. (ст.43-54 )

Закон України про меліцію від 20 грудня 1990 р. (ст.12-15)

Закон України « Про службу безпеки України» від 25 березня 1992 р. (ст. 26.)

Закон України « Про державну податкову службу в України» від 24 грудня 1993 р. (ст. 22.)

Закон України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб « від 4 березня 1998 р. (ст. 18).

Закон України «Про розвідувальні органи України від 22 березня 2001 р. (ст. 4, 5, 19).

Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини « від 16 липня1999р.(ст.12-14)

Закон України «Про донарство крові та її компонентів « від 23 червня 1995 (ст 2) .

Закон України «Про зону надзвичайної економічної ситуації» від 13 липня 2000 р.(ст.1)

Закон України «Про експертно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. (ст. 5, 8, 11)

Статус гарнізонної та вартової служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. ( ст.60-63, 195-202).

Дисциплінарний Статут Збройних Сил України від 24 березня1999 р. ( ст.6).

Постанова ПВС № 4 від 28 червня 1991 р. « Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань «.

Постанова ПВС № 8 від 28 червня 1992 р. « Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя,здоров я гідність та власність працівників правоохоронних органів (п.4).

Монографії, посібники, лекції.

Бущуев Г.В. Социальная и уголовная оценка причинения вреда преступнику при задержании-Горький, 1976.

Дуденко В.П. Правомерность причинения вреда преступнику при задержании- Киев, 1984.

Діденко В.П. Обставини, що виключають злочинність діяння .Лекція –К., 1993.

Козак В.М. Право граждан на необходимую оборону – Саратов, 1972.

Красиков А.Н. Сущность и значения согласия потерпевшого в уголовном праве - Саратов, 1976.

Тишкевич И.С. Условия и пределы необходимой обороны –М., 19694.

Тишкевич И.С. Право граждан на задержание преступника –Минск.1974.

Ткаченко Необходимая оборона по уголовному праву.- М., 1979ё

Якубович М.И. Необходимая оборона и задержание преступника – М., 1976.

Якубович М.И. Обстоятильство, исключающее общественую опасность и противоправность деяния.- М., 1976.

Наукові статті, тези, рецензії.

Володарський В. Проблемні питання необхідно ї оборони Право України – 1998.-№11.

Володарський В. Необхідна оборона, перевищення її меж : деякі випадки кваліфікації Право України 2000.-№ 6.

Завгородня Г. Ільковець Л. Право на необхідну оборону / Право України 1992.-№6

Коваленко А.С. Квалификация преступлений совершающих при перев ышении границ крайней необходимости / Сов. юрид. зап- 1976.- Вып. 6.

Мастинський М.З., Семенов Д. Е., Юшкова Е. Ю., Юшков Ю. Н. Применение законодательство о необходимой обороне и перевишения ее пределов / Госодарство и право.-1994 .- №3.

Осадчий В. Співвідношення права на застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу та права на необхідну оборону , затримання злочинця в діяльності правоохоронних органівПраво України 1998.-№4.

Підкоритова Л. Кваліфікація перевищення меж заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні Право України 1999.-№8.

Рожнова В. Щодо поняття затримання осіб, підозрілих у вчиненні злочину Право України 2001.-№8

Самароков В. И. Риск : уголовном праве/ Госодарство и право.-1995 .- №3.

1. Поняття, види і ознаки обставин, що виключають злочинність діяння.

Обставини, що виключають злочинність діяння – передбачені КК, а також іншими законодавчими актами обставини, за наявності яких дії особи зовні підпадають під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, але вчинені для захисту правоохоронюваних інтересів і не утворюють злочину.

Види обставин, що виключають злочинність діяння :

- необхідна оборона (ст. 36 КК);

- затримання особи, що вчинила злочин (с. 38 КК);

- крайня необхідність (ст. 39 КК);

- фізичний або психічний примус (ст. 40 КК);

- виконання наказу або розпорядження (ст. 41 КК);

- діяння, пов язане з ризиком (ст. 42 КК);

- виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43 КК).

Ознаки, спільні для обставин, що виключають злочинність діяння:

2. Поняття та умови правомірності необхідної оборони.

Необхідна оборона – дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав і інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони (ст. 36 КК).

Умови правомірності необхідної оборони.

2. Поняття та умови правомірності затримання особи, щовчинила злочин.

Правомірне затримання особи, що вчинила злочин – це насильницькі дії, спрямовані на короткострокове позбавлення волі особи, яка вчинила злочин, з метою доставлення її органам влади, якщо ці дії викликані необхідністю затримання і відповідають небезпечності вчиненого посягання і обстановці затримання злочинця (ст. 38 КК).

Умови правомірності затримання особи, що вчинила злочин.

- особа, що затримується, вчинила злочин (і замах на злочин);

- затримання здійснюється безпосередньо після вчинення злочину;

- затримання провадиться з метою доставлення особи, яка вчинила злочин, відповідним органам влади;

- шкода, заподіяна особі, яка вчинила злочин, є необхідною для її затримання і відповідає небезпечності посягання та обстановці затримання.

4. Поняття та умови правомірності крайньої необхідності.

Крайня необхідність – це вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам з метою усунення загрожуючої небезпеки, якщо вона в даній обстановці не могла бути усунена іншими засобами, і якщо заподіяна шкода є рівнозначною або менш значною ніж шкода відвернена (ст. 39 КК).

Умови правомірності крайньої необхідності:

- існує небезпека переліченим у ч. 1 ст. 39 КК об єктам, яка виникла внаслідок дії стихійних сил, механізмів, тварина у деяких випадках – дій інших людей;

- небезпека є наявною, тобто такою, що безпосередньо загрожує завданням шкоди зазначеним об єктам або вже їй завдає;

- небезпека є дійсною, тобто існує реально, а не в уяві особи;

- небезпека у даній обстановці не може бути відвернена чи усунута іншим шляхом, окрім заподіяння шкоди;

- при усуненні небезпеки не допущено перевищення меж крайньої необхідності.

5. Поняття фізичного і психологічного примусу.

6. Виконання розпорядження або наказу як обставина, що виключає злочинну діяльність.

Виконання розпорядження або наказу як обставина, що виключає злочинну діяльність – це правомірне заподіяння шкоди праоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави, особою, зобов язаною виконати цей наказ (ст. 41 КК).

Законним є наказ:

1. виданий у належному порядку;

2. виданий відповідною особою у межах її повноважень;

3. який за змістом не суперечить чинному законодавству;

4. не пов язаний з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Явно злочинним є наказ, злочинний характер якого очевидний, зрозумілий, як для того, хто його віддає, так і для того, кому він адресований, а також для інших осіб.

7. Діяння, пов язане з ризиком.

Виправданий ризик як обставина, що виключає злочинність діяння – це вчинення діяння (дії або бездіяльності), пов язаного із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави для досягнення значної суспільно корисної мети, якщо ця мета у даній обстановці не могла бути досягнута неризикованою дією (бездіяльністю) і вжиті особою запобіжні заходи давали достатні підстави розраховувати на відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам (ч. 1 ст. 42 КК).

Види ризику:

1. Виправданий ризик:

- наявність об єктивної ситуації, що свідчить про необхідність досягнення значної суспільно корисної мети;

- неможливість досягнення цієї мети неризикованим діянням;

- прийняття особою запобіжних заходів для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам (ч. 2 ст. 42 КК).

2. Невиправданий ризик:

- якщо він створював загрозу для життя інших людей;

- або загрозу для екологічної катастрофи;

- чи інших надзвичайних подій.

8. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, як обставина, що виключає злочинність діяння.

Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальні завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності (ч. 1 ст. 43 КК).

Умови правомірності заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації:

- заподіяння шкоди є вимушеним, тобто необхідним для збереження особою у таємниці факту виконання нею спеціального завдання, її співробітництва з оперативним підрозділом чи її інкогніто;

- заподіяння шкоди вчиняється особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації;

- метою такого спеціального завдання було попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації;

- під час виконання зазначеного спеціального завдання особою, яка виконує таке завдання не вчинено злочини, зазначені у ч. 2 ст 43 КК

Тема 14. Звільнення від кримінальної відповідальності

План:

1. Поняття, ознаки, види звільнення від кримінальної відповідальності,

2. Підстави та умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв язку з дійовим каяттям.

3. Підстави та умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв язку з примиренням винного з потерпілим.

4. Підстави та умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв язку з передачею особи на поруки.

5. Підстави та умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв язку зі зміною обставин.

6. Підстави та умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв язку із закінченням строків давності.

Нормативні акти та практика їх застосування.

Конституція України (ст. 8, 9, 62, 92, 106)

Кримінальний кодекс України (ст. 44-49)

Кримінальний процесний кодекс України (ст.6, 7,7 10,11, 12,13,27, 28, 32, 49, 52, 63, 327, гл.29).

Цивільний кодекс України (ст.13-16).

Кодекс України про адміністративні правопорушення (гл.14-15).

Конвенція про попередження злочинові геноцид та покарання за нього від 9 грудня 1948 р.

Ратифікована СРСР 18 березня 1954 р.

Конвенція ООН про незастосування сторону давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства від 26 листопада 1968 р. Ратифікована СРСР 25 березня 1969 р.(ст. 1,2, 4)

Статут міжнародного воєнного трибуналу від 8 серпня 1945 (ст. 6)

Указ Президії Верховної Ради СРСР від 4 березня 1965 р. « Про покарання осіб, винних у злочинах проти миру і людяності та воєнних злочинах, незалежно від часу вчинення злочинів.

Постанова ПВС №2 від 25 січня 1974 р. « Про судуву практику в кримінальних справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого».

Постанова ПВС № 8 від 22 грудня 1978 р. « Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами України норм кримінально-процесуального законодавства, якими передбачені права потерпілих від злочинів.

Монографії, посібники, лекції.

Келина С.Г. Теоретическиї вопроси освобождения от уголовной ответственности – М., 1974.

Кривоченко Л.Н. Освобождения от уголовной ответственности с применениям мер общественного или административного воздействия –Харьков, 1981.

Скибицкий В.В. Освобождения от уголовной ответственности и обыванияё- Киев, 1987.

Смольников В. Е. Давность в уголовном праве-М., 1973ё

Ткачевський Ю. М. Давность в уголовном праве.- М., 1978.

Наукові статті, тези, рецензії

Баранов А. Масленников М. Применения мер административного взыскания за преступления, не представляющего большой общественной опасности/ Соц. законность.-1983.- №3

Дубинин Т.Т. Состав освобождения от уголовной ответственности/ Сов. государства и права.- 1984.№1

Якуб М.Л. Освобождения от уголовной ответственности/ Вестн МГУ Сер. 11, Право.- 1981.-№3

1. Поняття, ознаки і види кримінальної відповідальності.

Звільнення від кримінальної відповідальності - це врегульована кримінальним і кримінально-процесуальним законодавством відмова держави в особі компетентних органів від засудження особи, яка вчинила злочин, від застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру.

Ознаки звільнення від кримінальної відповідальності :

1. не відбувається державний осуд особи, яка вчинила злочин (обвинувальний вирок суду не постановляється).

2. до винного не застосовується покарання.

3. через відсутність обвинувального вироку звільнена від кримінальної відповідальності особа вважається такою, що не має судимості.

Види звільнення від кримінальної відповідальності :

- у зв язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК);

- у зв язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК);

- у зв язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК);

- у зв язку зі зміною обстановки (ст. 48 КК);

- у зв язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК);

- на підставі закону про амністію або акта помилування;

- у зв язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК);

- спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні окремих злочинів (н-д, ч.2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 4 ст. 212 КК).

2. Підстави та умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв язку з дійовим каяттям.

Особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності у зв язку з дійовим каяттям, якщо:

1. вона вчинила злочин вперше;

2. вчинене нею діяння належить до злочинів невеликої тяжкості;

3. її посткримінальна поведінка є позитивною і повністю відповідає змісту дійового каяття, яке включає в себе такі обов язкові елементи, як:

- шире покаяння особи;

- активне сприяння розкриттю злочину;

- повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди.

3. Підстави та умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв язку з примиренням винного з потерпілим.

Підставою звільнення від кримінальної відповідальності у зв язку з примиренням винного з потерпілим є сукупність таких умов:

4. Підстави та умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв язку з передачею особи на поруки.

Підставою звільнення від кримінальної відповідальності у зв язку з передачею особи на поруки є сукупність таких умов:

У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин (ч. 2 ст. 47 КК).

5. Підстави та умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв язку зі зміною обстановки.

6. Підстави та умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв язку із закінченням строків давності.

Умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв язку із закінченням строку давності.

Тема 15. Поняття, мета, система і види покарання.

План:

1. Поняття, ознаки і мета покарання.

2. Система покарань, її ознаки й значення.

3. Види покарань, їх загальна характеристика.

Нормативні акти та практика їх застосування

Конституція України (ст.29, 38, 41, 42, 43, 63, 64, п. 5, 6, г. 2 ст. 92, п. 24, 25, ст.106)

Кримінальний кодекс України (ст. 50-64)

Кримінальний процесний кодекс України (ст.81, 125, 126, 324, 334, 405, 410,. 411)

Виправно-трудовий кодекс України (ст. 8, 22-27,46-47, 94-98, 101-105, 114).

Цивільно процесний кодекс України (ст.374, 375, 377).

Закон України Про статус суддів від 15 грудня 1992 р. (ст. 40).

Закон України Про державну службу від 16 лютого 1993р. (ст. 26).

Закон України Про державну податкову службу в Україні в редакції від 24 грудня 1993р. (ст. 15)

Закон України Про загальний військовий обов язок і військову службу в ред. від 18 червня 1992р. (ст. 2,5).

Закон України Про державні нагороди України від 16 березня 2000 р.

Положення про порядок і умови виконання кримінальних покарань, не пов язаних із заходами виправного впливу на засуджених. Затверджене Указом Президії ВР Української РСР№10 від 29 червня 1984 р. (ст. 11-16, 27-28)

Положення про класні чини працівників органів прокуратури України . Затверджене постановою ВР від 6 листопада 1991 р.

Положення про кваліфікаційну атестацію, кваліфікаційні категорії арбітрів такласні чини спеціалістів арбітражних судів України. Затверджене постановою ВР від 22 листопада 1991 р.

Постанова ВР Про дипломатичні ранги України від 31 січня 1992 р.

Постанова ВР Про персональні звання державної митної служби України від 5 лютого 1992 р.

Постанова ВР Про спеціальні звання, формений одяг та знаки розрізнення в органах України від 22 квітня 1993 р

Положення про спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби . Затверджене постановою ВР від 22 лютого 1999 р.

Положення про кваліфікаційні класи лікарів-судово –психіатричних експертів. Положення про кваліфікаційні класи судових експертів бюро судово-медичні експертизи . Затвердженні наказом МОЗ №199 від 31 жовтня 1995 р.

Положення про кваліфікаційні класи судових експертів з числа працівників науково-дослідних інститутів судових експертиз . Мін. юстиції України. Затвердженні наказом МЮ №3606 від 30 листопада 1995 р.

Тимчасова інструкція про порядок виконання кримінального покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади, або займатися певною діяльністю.Затверджене наказом ДДПВП та МВС №91 565 від 17 липня 1999 р.

Тимчасове положення про проходження військової служби правопорушниками . Тимчасове положення про проходження військової службиособами офіцерського складу. Затвердженні указом Президента України № 17493 від 13 травня 1993 р.

Інструкція щодо порядку застосування окремих військових статей Тимчасового положення про проходження військової служби . Затверджена наказом МО № 181 від 11 серпня 1993 р.

Статус гарнізонної та вартової служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (ст. 2, 98, 218, 220, 245, дод.6).

Положення про дисциплінарний батальон. затверджене указом Президента Збройних Силах України № 139 94 від 5 квітня 1994 р.

Постанова ПВС № 22 від 22 грудня 1995 р. Про практику призначення судами кримінального покарання (13, 9-16, 17).

Постанова ПВС № 6 від 10 жовтня 1992 р. Про практику застосування судами України законодавства у справах пов язаних з порушеннями вимог законодавства про охорону праці (п.4).

Постанова ПВС № 15 від 28 грудня 1996 р. Про практику направлення вс які вчинили злочини, в дисциплінарний батальйон .

Монографії, посібники, лекції.

Бертман Д.Г. История розм.- М.: Просвет, 1992.- Т.1-3.

Бурщуев Ч.А. Исправительные роботы.-М., 1968.

Васильев И.М. Наказания по уголовному праву – М.., 1970.

Голубев К.И. Нарижний С.В. Компенсация морального вреда как способ защиты неимущественных благ личности.- СП.: Изд-во Юридический центр Пресс , 2000.

Дементьев С.И.Лишения свобобы : Уголовно-правовые и исправительно-трудовые аспекты.- Ростов – на –Дону, 1981.

Евреинов Н. История телесных наказаний в России.- Белгород, 1994

Закалюк А.П. Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения.- М., 1986.

Карпец И.И. Наказания. Социальные, правовые и криминалистические проблемы.- М.: юрид, 1973.

Козлов А.П. Уголовно-правовые сенсации : проблемы построения, класификации и измерения.- Красноярск, 1989.

Ной И. С. Вопросы теории наказания в уголовном праве.- Саратов, 1962.

Осипов П.П. Теоретическии основы построения и пременения в уголовном праве.- Саратов, 1962.

Полубинская С.В. Цели уголовного наказания .- М.: 1990.

Саркисова Н.А. Роль показания в предупреждении преступности.- Минск, 1990.

Файницький И. Я. Учения о наказании в связи с тюрмоведениям .- М.: Добросвет – 2000; Город, 2000.

Фролова О.Г. Злочиннысть ы система кримынальних покарань (соцыальні правові та кримінологічні проблеми й шляхи вирішення за допомогою логіко-математичних методів ) Навч. посібник К.: Артек , 1997.

Фролова Е.Г. Системы уголовных наказаний зарубежных стран- Донеук,1992.

Цветкович А. Дополнительные наказания в уголовном праве.- Калининград, 1962. .- Л.: ЛГУ , 1973.

Шаргородський М.Д. Наказания, как цели и ефективность.- Л.: ЛГУ , 1973.

Науков і статті, тези, рецензії

Арендар В. Деякі філосовські аспекти права на життя і смертну кару Право України .- 1995.35-6.

Багрий – Щакмостов Л.В. Система наказаний и санкции статей Уголовного кодекса Вопр гос. и права.- 1970 .Вып. 2. –С. 123-138.

Горубуев В. И. Кара, ёё место в наказании /Сб. асп. робот, 1974, ВыП 7. – С. 241-245.

Дрьомін В. Соціальні та правові підстави застосування в Україні покарань, альтернативних позбавлень волі Право України .- 2000. № 6.

Дуюнов В.К. Система дополнительных наказаний / ИЗД. Ан. ССР,_ 1982.-№6

Ефимов М. А. Лишения свободи и его сущность / Правоведения- 1997.- №3.

Иванов В. Д. Цели уголовного наказания при его назначении и исполнении ИЗД. Ан. ССР, сер. общ. наук.-1980.-№2

Карпец. И. Уголовного наказания (проблемы, розмышления )/ Наука и жизнь.-1974.№2

Ковалев М. Ефективность уголовно-правовых санкций / Соц. законность.-1972. №9.

Костицкий В.Проблеми смертної кари в Україні Право України.- 1997.№3.

Кудін С. Поняття кримінального штрафу за Руською Правдою та Литовським Статутом Право України.- 2000. №11.

Малько А.В. Смертная казнь как правовое ограничение Соц государство и право.-1993.-№1.

Маляренко В, Стреколов С. Процесуальні та кримінологічні аспекти застосування смертної кари Комен. судової практики з кримінологічних справ Бюлетень законодавства і юридичної практики України .- 1996.-№6.

Марцев А.И. Специальное предупреждения преступлений Тр. Омск ВШМ МВД СССР.- 1977.

Михлин А. Лишения право занимать специальные должности или заниматьсяя опредиленной диятельностю/ Сов юстиция .-1984.-№ 12.

Михлин А. Штраф и его пременения // Сов юстиция .-1985.-№ 5.

Михлин А. Поняття смертной казни // Госуд и право .-1995.-№ 10.

Орловський О. Про застосування смертної кари на тереторії колишнього СРСР Право України.- 1998.-№2.

Петрова Н,І, Гуманізація покарання як засіб зниження рівня злочинності Право України.- 1993.-№9-10.

Пісоцька Н. Підвищення ефективності покарання у світлі впровадження гуманістичних засад у кримінально-правову політику Право України.- 1999.-№ 12.

Рудник В. Соціально-економічні проблеми застосування позбавлення волі в Україні. Право України.- 2001.-№8.

Суровегина Н.А. Преступления и наказания как проблема христианской этики. / Госуд и право .-1996.-№ 8.

Фролова О.Г. До загальнотеоретичних засад і інституту системи покарань \ Право України.- 1995.-№ 9-10.

Хакряков Г. Уголовное наказание: благо или зло Весник Верховного Суда СССР .-1991.-№9.

Щамунова С. Покарання за корисливі злочини в проекті КК України Право України.- 1999.-№ 12.

1. Поняття, ознаки і мета покарання

Покарання - це захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч. 1 ст. 50 КК)

Ознаки покарання :

- захід примусу;

- застосування від імені держави;

- застосовується лише за вироком суду;

- застосовується тільки до особи, визнаної винною у вчиненні злочину;

- полягає в передбаченому законом позбавленні чи обмеженні прав і свобод засудженого.

Мета покарання - кінцевий результат, якого прагне досягнути держава засобами кримінально-правового впливу (ч. 2 ст. 50 КК).

1. Кара щодо засудженого;

2. Виправдання засудженого;

3. Запобігання вчиненню засудженим нового злочину;

4. Запобігання вчиненню злочинів іншими особами.

2. Система покарань, її ознаки та значення.

Система покарань - вичерпний, загальнообов"язковий перелік визначених за змістом видів покарань, що характеризуються внутрішньою єдністю та узгодженістю. (ст. 51 КК).

Ознаки покарання.

- система покарань встановлюється тільки законом;

- перелік покарань, що утворюють систему обов"язковий для суду;

- перелік покарань, що утворюють систему, є вичерпним;

- система покарань передбачає їх розміщення у певному порядку за ступенем їх суворості, починаючи від менш суворих до більш суворого.

Значення системи покарань:

1. Юридична база, на якій ґрунтується діяльність судів по застосуванню покарань.

2. База для побудови санкцій у відповідних статтях Особливої частини КК, де передбачені види і межі покарань за окремі злочини.

3. Визначає однаковість (однозначність) у правозастосовній діяльності, є важливим засобом забезпечення законності.

3. Види покарань, їх загальна характеристика.

1) Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК. (ч. 1 ст. 53 КК)

- Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та урахуванням майнового стану винного в межах від 30 до 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК не передбачено вищого розміру штрафу. (ч. 2 ст. 53 КК)

- Штраф, як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його прямо передбачено в санкції статті Особливої частини КК. (ч. 3 ст. 53 КК)

- У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді:

громадських робіт із розрахунку: 10 годин громадських робіт за один, встановлений законодавством неоподаткований мінімум доходів громадян

або

виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за 4 встановлених законодавством неоподаткованих мінімумів доходів громадян, але на строк не більше 2-х років. (ч.4 ст. 53 КК)

2) Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК) - додаткове покарання, застосовується судом до особи, засудженої за тяжкий чи особливо тяжкий злочин, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас.

3) Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55 КК).

Як основне покарання може бути призначене на строк від 2 до 5 років, як додаткове покарання на строк від 1 до 3 років (ч. 1 ст. 55 КК).

Як додаткове це покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини КК за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв"язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ч. 2 ст. 55 КК)

При призначенні цього покарання як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, триманні в дисциплінарному батальйоні віськовослужбовців або позбавлення волі на певний строк - воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні цього покарання як додаткового до інших основних покарань, а також у разі застосування ст. 75 КК, - з моменту набрання законної сили вироком. (ч. 3. ст 55 КК).

4) Громадські роботи - вид основного покарання, який полягає у виконанні засудженим у вільний від роботи час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. (ч. 1 ст. 56 КК).

Громадські роботи встановлюються на строк від 60 до 240 годин і відбуваються не більше як 4 години на день (ч. 2 ст. 56 КК).

Громадські роботи не призначаються:

- особам, визнаним інвалідами І або ІІ групи;

- вагітним жінкам;

- особам, які досягли пенсійного віку;

- військовослужбовцям строкової служби (ч. 3 ст. 56 КК).

5) Виправні роботи - вид основного покарання, яке обмежує право засудженого на зміну місця роботи, просування по службі, встановлюється на строк від 6 місяців до 2 років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду в межах від 10 до 20 відсотків (ч. 1 ст. 57 КК).

Виправні роботи не застосовуються:

- до вагітних жінок;

- жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною;

- до непрацездатних;

- до осіб, що не досягли 16 років;

- до осіб, які не досягли пенсійного віку;

- до військовослужбовців;

- до працівників правоохорнних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 57 КК).

Особам, які стали непрацездатними після винесення вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох установлених законодавством неоподаткованих мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт (ч. 3 ст. 57 КК).

6) Службове обмеження для військовослужбовців - вид основного покарання, яке застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від 6 місяців до 2 років у випадках, передбачених КК, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк (ч. 1 ст. 58 КК).

Із суми грошового забезпечення засудженого до військового обмеження провадиться відрахування в дохід держави, у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 10 до 20 відсотків . Під час відбування покарання засуджений не може бути підвищений на посаді, у військовому званні, строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання (ч. 2 ст. 58 КК).

7) Конфіскація майна - додатковий вид покарання, який полягає в примусовому вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого (ч. 1 ст. 59 КК).

Конфіскація майна встановлюється за тяжкі і особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, прямо передбачених в Особливій частині КК (ч. 2 ст. 59 КК).

Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України (ч. 3 ст. 59 КК).

8) Арешт - вид основного покарання, яке полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від 1 до 6 місяців (ч. 1 ст. 60 КК).

Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті (ч. 2 ст. 60 КК).

Арешт не застосовується: - до осіб віком до 16 років;

- вагітних жінок;

- жінок, які мають дітей віком до семи років (ч. 3 ст. 60 КК).

9) Обмеження волі - вид основного покарання, яке полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов"язковим залученням засудженого до праці (ч. 1 ст. 61 КК).

Обмеження волі встановлюється на строк від 1 до 5 років (ч. 2 ст. 61 КК).

Обмеження волі не застосовується:

- до неповнолітніх;

- до вагітних жінок;

- до жінок, що мають дітей віком до 14 років;

- до осіб, що не досягли пенсійного віку;

- військовослужбовців строкової служби;

- до інвалідів І і ІІ групи (ч. 3 ст. 61 КК)

10) Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців - вид основного покарання, яке призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від 6 місяців до 2 років у випадках, передбачених КК, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк (ч. 1 ст. 62 КК).

Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців замість позбавлення волі не може застосовуватись до осіб, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі (ч. 2 ст. 62 КК).

11) Позбавлення волі на певний строк - вид основного покарання, яке полягає в ізоляції засудженого та поміщення його на певний строк у кримінально-виконавчі установи (ч.1 ст. 63 КК).

Позбавлення волі встановлюється на строк від 1 до 15 років (ч. 2 ст. 63 КК).

12) Довічне позбавлення волі - вид основного покарання, яке встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк (ч. 1 ст. 64 КК).

Довічне позбавлення волі не застосовується:

- до осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років;

- до осіб, що вчинили злочин у віці понад 65 років;

- до жінок, які були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку (ч. 2 ст. 64 КК)

Тема 16. Призначення покарання

План:

1. Загальні заходи призначення покарання.

2. Принципи призначення покарання.

3. Обставини, які пом"ягшують і обтяжують покарання.

4. Призначення покарання за сукупністю злочинів.

5. Призначення покарання за сукупністю вироків.

6. Призначення більш м"якого покарання, ніж передбачено законом.

Нормативні акти та практика їх застосування.

Кримінальний кодекс України (ст. 65-73)

Кримінальний процесний кодекс України (ст.413)

Закон України Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні від 16 грудня 1993 р. (ст. 10).

Закон України Про оборону України в редакції від 5 жовтня 2000 р.

Закон України Про правовий режим воєнного стану від 6 квітня 2000 р.

Постанова ПВС №22 від 22 грудня 1995 р. Про практику призначення судами кримінального покарання (п. 2, 15, 16).

Постанова ПВС №12 від 25 грудня 1992 р. Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності (п. 28).

Постанова ПВС №4 від 27 березня 1992 р. Про судову практику в справах про згвалтування та інші статеві злочини (п. 9).

Постанова ПВС №1 від 1 квітня 1994 р. Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров я людини (п. 10, 13, 14).

Монографії, посібники, лекції.

Бажанов М.И. Назначения наказаний по совокупности преступлений и совокупности приговоров ,- Харьков, 1977.

Бажанов М.И. Назначения наказаний по уголовному праву.-К, 1980.

Володько Н.В. Применение судами общих начал назначения.- К., 1983.

Горелик Л.С. Назначенияе судами по совокупности .- Красноярск, 1975.

Попов А.Н. Преступление против личности при смягчяющих обстоятильствах .- СПб. : Изд-во . Юрид центр Пресс, 2001.

Юшков Ю.Н. Назначения наказания по совокупности преступлений и приговоров.-М, 1975.

Наукові статті, тези, рецензії.

Анашкін Г. Обстоятильства, смягчающие оттягающие ответственность Сов. юстиция – 1980. № 6.

Говоров Г.С. Назначения осужденному наказания ниже нижшего предела и уголовного осуждения Сов. юстиция – 1972. № 13.

Неправельне застосування закону або призначення невідповідного покарання / Юрид. вісник.-1996.-№34.

1. Загальні засади призначення покарання . - це встановлені законом правила, якими повинен керуватися суд по кожній кримінальній справі при визначенні винному міри покарання. (ст. 65 КК)

Суд призначає покарання:

- у межах, установлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

- відповідно до положень Загальної частини КК.

- враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом"ягшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. (ч.2 ст. 65 КК)

2. Принципи призначення покарання.

- законність - вимога призначення покарання відповідно до кримінального закону;

- визначеність покарання в судовому вироку - призначене особі покарання повинно бути визначене в судовому вироку з точним зазначенням як виду, так і строку усього покарання;

- обґрунтованість покарання і обов"язковість його мотивування у вироку - покарання застосовується лише тоді, коли це необхідно і доцільно;

- гуманність покарання - покарання ніколи не може мати на меті завдання фізичних страждань засудженому або приниження його людської гідності;

- індивідуалізація покарання - обов"язкове урахування при призначенні покарання індивідуальних особливостей конкретної страви, головним чином, особи засудженого

- справедливість покарання - покарання має відповідати загальнолюдським цінностям, моральним устоям суспільства, переконувати громадян у правильності судової політики.

Розглянуті принципи призначеного покарання не існують ізольовано, а утворюють певну систему, перебуваючи у взаємозв"язку.

3. Обставини, які пом"ягшують покарання і обтяжують покарання.

Обставини, які пом"ягшують покарання - фактори, що стосуються особи винного і вчиненого ним злочину, які характеризують знижений ступінь суспільної небезпеки особи злочинця та вчиненого ним діяння, слугують критерієм індивідуалізації покарання (ст. 66 КК)

1) з"явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних та інших обставин;

6) вчинення злочину під впливом погроз, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

7) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

8) виконання спеціального завдання з попередженням чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених КК.

При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом"ягшують, і інші обставини.

Обставини, які обтяжують покарання - фактори, що стосуються особи винного і вчиненого ним злочину, які характеризують підвищений ступінь небезпеки особи винного та вчиненого ним злочину, слугують критерієм індивідуальності покарання (ст. 67 КК)

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;

3) вчинення злочину на грунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;

4) вчинення злочину у зв"язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов"язку;

5) тяжкі наслідки, завдані злочином;

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи що перебуває у безпорадному стані;

7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи інший залежності від винного;

9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

12) вчинення злочину загальнонебезпечинм способом;

13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп"яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

Суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнати будь-яку із зазначених у ч.1 ст. 67 КК обставин, за виключенням обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12 такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.

4. Призначення покарання за сукупністю злочинів.

Призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК).

Стадії:

- суд призначає покарання окремо за кожний злочин;

- суд призначає остаточне покарання за їх сукупністю

Принципи:

- поглинання менш суворого покарання більш суворим;

- повного складання призначених покарань;

- частково складання призначених покарань.

Правила:

1) При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання;

2) Якщо хоча б за один із злочинів є умисним, тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК.

3) Якщо хоча б один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано виною.

5. Призначення покарання за сукупністю вироків.

Призначення покарання за сукупністю вироків (ст. 71 КК) .

Сукупність вироків має місце там, де засуджених після постановляння вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив новий злочин:

Правила :

1. спочатку призначається покарання за знов вчинений злочин;

2. до цього покарання суд приєднює повністю або частково невідбуту частину покарання за попереднім вироком;

3. остаточна міра покарання визначається в межах максимуму даного виду покарання:

а) при складанні покарань за сукупністю вироків, загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній Частині КК;

б) при складанні покарань у виді позбавлення волі, загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати 15 років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим 15 років, але не повинен перевищувати 25 років;

в) при складання покарань у вигляді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинання менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або не відбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання остаточно призначеного за сукупністю вироків.

Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

6. Призначення більш м"якого покарання, ніж передбачене законом.

Призначення більш м"якого покарання, ніж передбачене законом (ст. 69 КК):

1. за наявності декількох обставин, що пом"якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

2. з урахуванням особи винного.

3. за особливо тяжкий, тяжкий злочин або злочин середньої тяжкості.

Суд, умотивувавши своє рішення може:

Призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК АБО перейти до іншого, більш м"якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин. У цьому випадку чуд не має права призначати покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду покарання в Загальній частині КК.

На вищезазначених підставах, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачено в санкції статті Особливої частини КК як обов"язкове.

Тема 17. Звільнення від покарання та його відбування.

План:

1. Поняття і види звільнення від покарання та його відбування.

2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням.

3. Звільнення від відбування покарання у зв язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

4. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

5. Заміна невідбутої частини покарання більш м яким.

6. Звільнення від покарання за хворобою.

7. Звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування.

Конституція України (ст.92, п. 27 гл. 1ст106).

Кримінальний кодекс України (ст. 74-87)

Кримінальний - процесний кодекс України (ст.6, 40 5-1, 40 5-1, 407, 408-2, 408-2, 408-3, 445-446, 327)

Кодекс законів про працю України (ст.179)

Виправно-трудовий кодекс України (ст. 110)

Конвенція ООн про незастосування строку давності до воєнних злочинців і злочинів проти людства від 26 листопада 1968 р. Ратифікована СРСР 25 березня 1969 р. (ст. 1, 2, 4).

Статут міжнародного воєнного трибуналу від 8 серпня 1945 р.(ст. 6).

Закон України Про статус і соціальний захист громадян , які постраждали внаслідок Чорнобельської катастрофи від 28 лютого 1991 р. (ст. 30).

Закон України Про охорону дитинства від 26 квітня 2001 р. (1,4, 8,12 ).

Закон України Про державну допомогу сім ям з дітьми від 22 березня 2001

Закон України Про бородьбу із захворюванням на туберкульоз від 5 липня 2001 р. (ст. 17). Закон України Про застосування амністії в Україні від 1 жовтня 1996.

Закон України Про амністію від 11 травня 2001 р.

Положення про порядок здійснення помилування. Затвердженае Указом Презедента України №5882000 від 12 квітня 2000 р.

Указ Президії Верховної Ради СРСР від 4 березня 1965 р. Про покарання осіб, винних у злочинах проти миру і людяності та воєнних злочинах, незалежно від часу вчинення злочинів .

Про порядок преставлення в суди матеріалів про звільнення від дальшого відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу. Наказ МВС №256 від 13 травня 1992 р.

Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України.

Затверджене наказом МО №2 від 4 січня 1994 р.

Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Прикордонних військах України . Затверджене наказом Держкомкордону №277 від 25 червня 1996 р.

Перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання . Положення про лікарсько-трудову комісію. Затверджений наказом ДДПВП та МОЗ №36 від 18 січня 2000 р.

Постанова ПВС №3 від 4 червня 1993 р. Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань розгляду кримінальних справ і постановлення вироку (п.14)

Постанова ПВС №22 від 22 червня 1995 р. Про практику призначення судами кримінального покарання (п. 2).

Постанова ПВС №10 від 26 грудня 1975 р. Про практику застосування судами України законодавства про умовно-дострокове звільнення від покарання і заміну покарання більш м яким

Постанова ПВС №8 від 18 вересня Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу.

Монографії, посібники, лекції

Водяников Д.П. Кузнецов Уголовно-дострочное освобождение и замена несбитой части наказания более мягким.-М., 1981.

Зельдов С.М. Освобождения от наказания и его отбывания .- М., 1982.

Екибицкий В.В. Освобождения от уголовной ответственности и отбывание наказания.- Киев, 1987.

Стручков Н. А. Уголовно-дострочное освобождение наказания .- М., 1961.

Ткачевський Ю.М. Дострочное освобождение от наказания.- М., 1962 .

Ткачевський Ю.М. Освобождение от отбывания наказания.- М., 1970 .

Наукові статті, тези, рецензії

Михлин А.С. Основания освобожденных от отбывания наказания / Сов. госуд. и право.-1983.-№7

Школа С. Помилування засуджених в Україні : проблеми правового регулювання Право України-2000 №8.

1. Поняття і види звільнення від покарання та його відбування.

Звільнення від покарання та його відбування – інститут, застосування якого спрямоване на звуження меж кримінально-правової репресії для стимулювання виправлення засудженого, адаптації його до норм соціальної поведінки та вимог дотримання правопорядку (ст. 74 КК).

Зміст цього інституту полягає в тому, що за підстав, передбачених КК:

Види звільнення від покарання та його відбування:

1. звільнення особи від покарання:

- щодо особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена (ч. 2 ст. 74 КК);

- внаслідок втрати особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74 КК);

- у зв язку з закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74 КК);

- за хворобою (ст. 84 КК);

- на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК);

2. звільнення від відбуття покарання:

- з випробуванням (ст.ст. 75-78 КК);

- з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей, віком до семи років (ст. 79 КК);

- у зв зку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК);

- умовно-дострокове (ст. 84 КК);

- вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК);

- на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК).

3. заміна більш м яким покаранням:

- невідбутої частини покарання (ст. 82 КК);

- покарання повністю або невідбутої його частини на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК).

4. пом якшення призначеного покарання (ч. 3 ст. 74 КК).

5. спеціальні види звільнення від покарання та його відбуття, які встановлені щодо неповнолітніх (ст.ст. 104-107).

2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням – це звільнення засудженого від основного покарання у виді виправних робіт, службового обмеження військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п яти років з врахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи, за умови, що винний протягом визначеного судом іспитового строку, який встановлюється судом тривалістю від 1 року до 3 років, не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов язки, передбачені ст. 76 КК (ст. 75 КК).

Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання.

Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.

У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 КК.

3. Звільнення від відбування покарання у зв язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

Звільнення від відбування покарання у зв язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК).

Застосовуються у строки:

- два роки – у разі засудження до покарання менш суворого ніж обмеження волі;

- три роки – у разі засудження до покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

- п ять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п яти років за тяжкий злочин;

- десять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п ятнадцять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

- п ятнадцять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання.

Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах 1 та 3 ст. 80 КК, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин.

Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом.

Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені ст.ст. 437-439 та ч. 1 ст. 442 КК.

4. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

 

 

Правила застосування (після фактичного відбуття засудженим)

5. Заміна невідбутої частини покарання більш м яким.

Заміна невідбутої частини покарання більш м яким. (ст. 82 КК)

Більш м яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині КК для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.

6. Звільнення від покарання за хворобою.

Звільнення від покарання за хворобою (ст. 84 КК).

У разі одужання осіб, зазначених у ч.ч. 1 та 2 ст. 84 КК, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не закінчились строки давності або відсутні інші підстави для звільнення від покарання.

7. Звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування.

На підставі Закону України про амністію або акта про помилування засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарання, а також засудженому може бути замінено покарання або невідбуту його частину більш м яким покаранням (ст. 85 КК).

Амністія – це вид звільнення від покарання та його відбування, який на підставі закону про амністію застосовується стосовно індивідуально невизначеної певної категорії осіб і полягає у їх повному (повна амністія) або часткову (часткова амністія) звільненні від кримінальної відповідальності чи від покарання або в заміні покарання або його невідбутої частини більш м яким покаранням (ст. 86 КК).

Помилування – це індивідуальне державне владне веління у формі вибачення особи, яка вчинила злочин будь-якої тяжкості (ст. 87 КК)

Тема 18. Судимість: поняття, погашення, зняття

План:

1. Поняття, сутність і значення судимості.

2. Погашення судимості.

3. Зняття судимості.

Нормативні акти та практика їх застосування.

Конституція України (ст.76, 127).

Кримінальний кодекс України (ст. 88-91)

Закон України Про міліцію від 20 грудня 1990 р. (ст. 17).

Закон України Про підприємництво від 7 лютого 1991 р. (ст. 2).

Закон України Про прокуратуру від 5 листопада 1991 р.(ст. 46)

Закон України Про статус судів від 15 грудня 1992 р. (ст. 7).

Закон України Про адвокатуру від 19 грудня 1992 р.(ст. 2)

Закон України Про адвокатуру від 19 грудня 1992 р.(ст. 2)

Закон України Про нотаріат від 2 березня 1993 р.(ст. 3)

Закон України Про державну службу від 16 грудня 1993 р.(ст. 12,31)

Закон України Про порядок виїзду з України та в їзду в Україну громадян України від 21 січня 1994 р.(ст.6)

Закон України Про судову експертизу від 25 лютого 1994 р.(ст. 11)

Закон України Про адміністративний нагляд за особами , звільненими з мість позбавлення волі від 1 грудня 1994 р.

Закон України Про застосування амністії в Україні від 1 жовтня 1996 р.(ст. 3)

Закон України Про вибори народних депутатів Україні від 24 вересня 1997 р.(ст. 3)

Закон України Про Центральну виборчу комісію від 17грудня 1997 р. (ст.6, 7).

Закон України Про Вищу раду юстиції від 15 січня 1998 р.(ст. 7)

Закон України Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб від 4 березня 1998 р.(ст. 16)

Закон України Про загальний військовий обов язок і військову службу в редакції від 18 червня 1999 р.(ст. 15)

Закон України Про державну таємницю в редакції від 21 вересня 1999 р.(ст. 23)

Положення про порядок здійснення помилування осіб, засуджених судами України. Затверджене указом Президента України від 31 грудня 1991 р. (п.2).

Постанова ПВС№4 від 16 травня 1975 р. Про практику розгляду судами України клопоотань про погашення і дострокове зняття судимості .

Монографії, посібники, лекції

Голина В,В. Погашение и снятие судимости по уголовному праву.- Харьков, 1979р.

1. Поняття, сутність і значення судимості.

Судимість - це передбачені законом правові наслідки засудження, які тривають певний період і визначають певний правовий статус особи, яка має судимість.

Ознаки судимості.

- наслідок засудження за вчинення злочину, який триває і після відбуття покарання;

- являє собою особливий правовий статус засудженого (має персональний характер і пов"язана лише з даною особою);

- має чітко визначені часові рамки, встановлені КК;

- полягає в обмеженнях, які застосовуються до особи, що має судимість, інших несприятливих до неї правових наслідках;

- умови перебігу судимості та її кримінально-правові наслідки визначені КК.

Кримінально-правові наслідки судимості:

- може виступати як кваліфікуюча ознака при вчиненні нового злочину;

- враховується при визнанні рецидиву злочинів;

- є перепоною для звільнення від кримінальної відповідальності у зв"язку із дійовим каяттям, примиренням винного з потерпілим, передачею особи на поруки, зміною обстановки;

- враховується при визнанні того, чи має місце переривання перебігу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності;

- враховується при виборі окремих видів покарання, а протягом троку відбування певних покарань створю підстави для застосування спеціальних обмежень щодо засуджених;

- одна із ознак, що характеризують особу винного, враховується відповідно до загальних засад призначення покарання, а також при звільненні від покарання через хворобу;

- за умисний злочин виступає як обставина, яка обтяжує покарання при призначенні покарання, хоча може і не враховуватися при призначенні покарання з підстав, вказаних у ч.ч. 2, 4 ст. 67 КК;

- за загальним правилом, є підставою для відмови в призначенні більш м"якого покарання, ніж передбачено законом;

- може бути підставою для відмови у звільненні від відбування покарання з випробуванням;

- за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені ст.ст. 437-439 та ч. 1 ст. 442 КК, є підставою для незастосування давності виконання обвинувального вироку;

- враховується при визначенні обов"язкової частини покарання, яка фактично повинна бути відбута при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання, а також при заміні невідбутної частини покарання більш м"яким.

Таким чином, кримінально-правові наслідки судимості полягають у тому, що вона враховується при вирішенні цілої низки питань, пов"язаних з кваліфікацією вчиненого, призначенням покарання та його виконанням.

2. Погашення судимості.

Погашення судимості - автоматичне припинення судимості при встановленні певних, передбачених законом умов.

Головна з умов - невчинення особою протягом строку судимості нового злочину.

Погашення судимості є типовим і найбільш поширеним способом її припинення. При цьому особа втрачає статус судимого без будь-яких додаткових зусиль, без прийняття спеціального рішення з цього приводу державним органом. Автоматичне погашення судимості випливає безпосередньо із КК.

3. Зняття судимості.

Зняття судимості - припинення судимості рішенням суду.

При знятті судимості перебіг встановленого законом строку і невчинення особою особою нового злочину самі по собі, автоматично, не припиняють стан судимості. Потрібен розгляд цього питання судом.

Зняття судимості можливо лише для перебігу строків погашення судимості, передбачених у ст. 89 КК. Тому воно завжди є достроковим.

Умови, необхідні для знаття судимості (ст. 91 КК)

- відбуття особою покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі;

- закінчення не менше половини строку погашення судимості, передбаченого в ст. 89 КК;

- встановлення судом того, що особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення.

Для дострокового зняття судимості необхідна сукупність цих умов.

Якщо суд встановить наявність цих умов, він ухвалює рішення про зняття з особи судимості, після чого особа визнається такою, що не має судимості.

Якщо суд не вважає за можливе зняти судимість, то особа продовжує вважатися судимою і перетерплювати пов"язані з нею обмеження до повного закінчення передбачених законом строків погашення судимості

Тема 19. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

План:

1. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

2. Види покарань, які можуть застосовуватись до неповнолітніх.

3. Призначення покарання.

4. Звільнення від відбуття покарання з випробуванням.

5. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбуття покарання у зв язку з закінченням строків давності.

6. Погашення і зняття судимості.

Нормативні акти та практика їх застосування.

Конституція України (ст. 51-52).

Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 р.

Дикларація прав дитини від 20 листопада 1959 р.

Кримінальний кодекс України розділ х v Загальної частини (ст. 97-108)

Кодекс законів про працю України (гл ххііі)

Закон України Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх від 24 січня 1995 р.

Положення про загальноосвітню школу соціальної реабілітації Положення про професійне училище соціальної реабілітації. Затверджені постановою КМ від 13 жовтня 1993 р.

Положення про судових вихователів. Затверджене наказом Голови ВС, МЮ, Міністерство освіти від 15 листопада 1996 р.

1. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Умови застосування примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК)

До неповнолітніх може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у ч. 2 ст. 105 КК.

Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.

У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності (ч. 3 ст. 97 КК)

2. Види покарань, які можуть застосовуватись до неповнолітніх.

Види покарань, які застосовуються до неповнолітніх (ст. 98 КК).

Основні покарання:

1. Штраф (ст. 99 КК) – застосовується до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти, або майно, на яке може бути звернене стягнення.

Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітніх в межах до 500 встановлених законодавством неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

2. Громадські та виправні роботи (ст. 100 КК) -

Громадські роботи призначаються неповнолітнім у віці від 16 до 18 років на строк від 13 до 120 годин і полягають у виконанні неповнолітнім роботи у вільний від навчання чи основної роботи час.

Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати 2 годин на день.

Виправні роботи – можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від 2 місяців до 1 року із врахуванням в дохід держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 5 до 10 відсотків.

3. Арешт (ст. 101 КК) – тримання неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг 16 років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від 15 до 45 діб.

4. Позбавлення волі на певний строк (ст. 100 КК) – особам, які не досягли до вчинення злочину 18-річного віку позбавлення волі не може бути призначене на строк більше 10 років, а у випадках, передбачених п.5 ст. 102 КК – більше 15 років. Неповнолітні, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

Не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

Це покарання призначається неповнолітньому:

1. за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості на строк не більше 2-х років;

2. за злочин середньої тяжкості – на строк не більше 4-х років;

3. за тяжкий злочин – на строк не більше 7 років;

4. за особливо тяжкий злочин – на строк не більше 10 років;

5. за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини – на строк до 15 років.

Додаткове покарання:

1. Штраф;

2. Позбавлення права обіймати певні посади і займатись певною діяльністю.

3. Призначення покарання.

Обставини, які враховує суд призначаючи покарання неповнолітньому:

- загальні засади призначення покарання, зазначені у ст. 65 КК;

- обставини, які пом якшують та які обтяжують покарання (ст. 66-67 КК);

- особливості застосування до неповнолітніх окремих видів покарань, передбачені ст.ст. 98-102 КК;

- умови життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку, інші особливості особи неповнолітнього (ч. 1 ст. 103 КК).

При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати 15 років.

4. Звільнення від відбуття покарання з випробуванням.

Звільнення від відбуття покарання з випробуванням, застосовується відповідно до статей 75-78 КК з урахуванням таких умов:

1. неповнолітній засуджений до покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 5 років;

2. суд дійде висновку, про можливість виправлення неповнолітнього реального відбування визначеного йому покарання.

Застосування до неповнолітнього звільнення від кримінальної відповідальності з випробуванням не обумовлюється кількістю вчинених злочинів, а також ступенем їх тяжкості.

Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років.

У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов язок щодо нагляду за засудженим та проведенням з ним виховної роботи (ч. 4 ст. 104 КК).

5. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбуття покарання у зв язку з закінченням строків давності.

Ст. 106 КК передбачає особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності в зв язку з закінченням строків давності притягнення до такої відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 106 КК для застосування цієї норми суду необхідно враховувати загальні підстави застосування інститутів давності притягнення до кримінальної відповідальності передбачені в ст. 49 КК.

При наявності загальних підстав і умов застосування такого звільнення, суд повинен врахувати його особливості щодо неповнолітніх:

- можливість застосування до осіб, які не досягли 18 років до вчинення злочину, незалежно від їх віку на момент вирішення питання про звільнення;

- встановлення в ній знижених строків давності:

два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

п ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

сім років – у разі вчинення тяжкого злочину;

десять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Положення про незастосування давності у разі вчинення злочинів проти миру і безпеки людства, передбачених ст.ст. 437-439, ч. 1 ст. 442, чи засудження за них (ч. 5 ст. 49, ч. 6 ст. 80) поширюються і на осіб, які вчинили їх у віці від 16 до 18 років.

6. Погашення і зняття судимості.

Погашення і зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними 18-річного віку, відбувається на підставі статей 88-91 КК, але з урахуванням особливостей, передбачених у ст. 108 КК.

Ці особливості стосуються:

1. тривалості строків погашення судимості;

2. умов дострокового зняття судимості.

Такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні:

1. засуджені до покарання, не пов язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання;

2. засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої та середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчиняють нового злочину;

3. засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

4. засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину (ч. 2 ст. 108 КК).

Дострокове зняття судимості з осіб, що вчинили злочин у віці до 18 років, застосовується на підставі, передбаченій у ст. 91 КК, з урахуванням таких особливостей:

1. відбуття покарання у вигляді позбавлення волі за тяжкий злочин або особливо тяжкий злочин;

2. закінчення не менше половини строку погашення судимості, визначеного в пунктах 3 і 4 ч. 2 ст. 108 КК, тобто якщо вони відбули покарання за тяжкий злочин, то дострокове зняття судимості можливе після одного року шести місяців після відбуття покарання, а якщо вони відбули покарання за особливо тяжкий злочин – то після двох років і шести місяців.

Тема 20. Основні питання Загальної частини кримінального права іноземних держав. Школи (основні напрямки) науки криміналь

План:

1. Кримінальне право Франції.

2. Кримінальне право Англії.

3.Школи (основні напрямки) науки кримінального права.

Монографії, посібники, лекції

Давид Р. Основные правовые системысовременности.-М., 1988.

Ковалев В. Л. Крупнейшие уголовные дела ХХ века в США –М, Юрид. лит, 1990 р.

Крылова Н.Е. Серебренникова А. В. Уголовное право зарубежных стран (Англии, США, Германии)Изд-во 2-ге, перераб и доп. Учеб. пос.-М.: Изд-во Зерцало , 1998.

Лейленд Пітер Кримінальне право: Злочин, покарання судочинство (АНГЛ. підхід) – К.: Основи, 1996.

Международное уголовное право И.П. Блищенко , Каламкарян Р.А., Карпец и др. –М. Наука , 1995.

Пантелеев В.А. Уголовное права розвивающегся сторон – М.: Изд-во Университета дружби народов –М., 1988.

Преступления и наказанияе в Англии, США , Франции , Японии: Общая часть уголовного права ,- М.; Юрид. лит. 1991.

Таганцев Н.С. Русское уголовное право .Лекция .Часть общая .В2т. –М.: Наука , 1994.

Уголовное право США : Сб. нормативн ых актову.- М, 1986.

Інтевський Б.С. Преступления и преступники Западной Європы: Криминально-психологическииочерки.- К.: ЛТД, 1992. 1. Кримінальне право Франції.

1. Кримінальне право Франції.

Франція є країною, де вперше після Великої Французької революції 1789 року з"явився перший буржуазний КК 1791 року. Пізніше, цей кодекс був замінений КК Наполеона 1810 р., що діяв більше 180 років, доки 1 березня 1993 року не набрав чинності новий, який діє і нині - кодекс 1992 р. Саме тому кодифіковану систему кримінального права, закладену КК 1791 р., називають континентальною , на відміну від англійської системи, яка не має окремого КК.

КК Франції 1992 року складається із чотирьох книг, перша з яких містить норми Загальної частини. Кодекс відображує концепцію охорони прав особи і правової держави. Він зберігає інститути цивілізованого кримінального права, які були розроблені ще в ХУІІІ ст.: це принцип "немає злочину - немає покарання без встановлення його законом", тричленна класифікація злочинів (злочини, проступки і порушення), відповідальність лише за виражене зовні діяння і за наявності моральної вини.

КК регулює питання обмеженої осудності, відповідальності за замах (готування не карається), співучасть, обставини, що виключають відповідальність. Передбачається відповідальність юридичних осіб у виді штрафу, ліквідації або тимчасового припинення їх діяльності.

Смертна кара у Франції скасована. Позбавлення волі існує у виді довічного ув"язнення або на певні строки - до 30 років, широко передбачені застосування штрафів, додаткові покарання у виді позбавлення волі або заборони певних прав. При рецидиві покарання збільшується, а у деяких випадках можуть подвоюватись.

КК Франції, зберігши вихідні положення, закладені ще класичного школою кримінального права, зазнав серйозного впливу школи нового соціального захисту.

2. Кримінальне право Англії.

На відміну від континетальної Європи, в Англії немає єдиного КК, в якому були б об"єднані кримінальні закони. У цій країні історично склалось право судових прецедентів, або загальне право, що діє поряд з парламентськими статутами (законами) - статутним правом. Загальне право грунтується на обов"язковості раніше прийнятої судом вищої інстанції рішення для наступного розгляду аналогічних судових справ. Крім судових прецедентів, які в більшому ступені визначають положення Загальної частини, парламентські акти регулюють головним чином відповідальність за окремі злочини, вбивства, крадіжки. В останні десятиріччя видаються статути і з питань Загальної частини.

Загального поняття злочину законодавство Англії не знає, воно дається в доктрині. Загальне право вимагає для кримінальної відповідальності не тільки фізичної дії (бездіяльності), а й суб"єктивного ставлення до неї - винності.

Своєрідною є і класифікація злочинів в англійському праві: злочини, що переслідуються за обвинувальним актом і розглядаються в суді присяжних та злочини, що розглядаються шляхом сумарної юрисдикції, тобто одноособово діючим магістрантом (суддею); злочини "арештні" і "неарештні".

Англійське право у регулюванні співучасті виходить з акцесорної території, тобто визначає, що діяльність співучасника визначається злочинними діями виконавця.

Готування до злочину, якщо воно не утворює самостійного злочину, не карається. Замах, тому числі й негідний, підлягає кримінальній відповідальності.

Не тягнуть відповідальності необхідна оборона, крайня необхідність, потужне примушування, наказ начальника.

Видами покарання в Англії є: позбавлення волі, прабація (випробування), штраф. Додатково можуть призначатись позбавлення прав водія, заборона на заняття певною діяльністю, а також надання безплатних послуг суспільства на строк не менше сорока і не більше двохсот сорока годин.

Смертна кара після призупинення її в 1965 р. на п"ять років остаточно скасована в 1970 р., за винятком випадків зради суверенітету або державі та піратства, поєднаного з насильством.

Позбавлення волі встановлюється судом, може бути призначено і на невизначений строк, а також довічно.

3. Школи (основні напрямки) науки кримінального права.

Основні напрямки науки кримінального права.

1. Класична школа - друга половина ХУІІІ ст. - остання третина ХІХ ст. Монтеск"є, Беккаріа, Кант, Гегель, Ансельм Фейєрбах, Таланцев, Кістяківський О.Ф. Ця школа зробила вирішальний вплив на зміст як ранніх кодексів так і на більш пізні кодифікації.

2. Антропологічна школа - 70-ті роки ХІХ ст. Ламброзо, Феругі, Гарсорало. Ця школа дала поштовх до вивчення особи злочинця, а також стала предтечею нового соціологічного напрямку, що вплинула на розвитку кримінального права.

3. Соціологічна школа - 80-ті роки ХІХ ст. Ліст, Прино, Бонгер, Ван-Бемель, Тард, Файницький, Чубанський. Школа нового соціального захисту (Адольф Трикс (1845-1919), М.Ансел (1902-1990) відстоює збереження основних концепцій класиків, вимагаючи вилучення з наукового вжитку різноманітних фікцій, пов"язаних з "пануванням юридичного апріоризму" класичної школи. Головне завдання - "ресоціалізація" особи, застосування заходів безпеки.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

47496. Начинаем программировать на языке Java 150.5 KB
  Элементарные строительные блоки в Jаvа называются классами как и в C. При этом необходимо набрать имя запускаемого класса точно так как оно написано в исходном тексте программы т. Вся программа состоит из одного класса с именем JаvаTest. У этого класса имеется единственный метод min аналогичный функции min в языках программирования C и C и определяющий место с которого программа начинает выполняться так называемая точка входа.
47497. Программирование на Java 1.15 MB
  Процесс инкапсуляции значения в объект называется упаковкой (boxing). До появления Java 2 версии 5.0 вся упаковка выполнялась программистом вручную, с помощью создания экземпляра оболочки с нужным значением. В приведенной далее строке кода значение 100 упаковывается вручную в объект типа Integer:
47498. Культура русской речи 1.17 MB
  Виноградова Культура русской речи Ответственные редакторы доктор филологических наук профессор Л. Ширяев Культура русской речи. Книга представляет собой первый академический учебник по культуре речи содержащий наиболее полный систематизированный материал по данной теме. В основе издания лежит принципиально новая теоретическая концепция культуры речи.
47499. Артикуляционная гимнастика в считалках 3.44 MB
  В пособии предложены эффективные упражнения для укрепления мышц артикуляционного аппарата. Упражнения сопровождаются иллюстрациями и стихотворным текстом. Упражнения сопровождаются забавными рисунками которые дети с удовольствием раскрасят и стихотворным текстом который сначала читает взрослый а затем по мере запоминания проговаривает ребенок.
47500. Маркетинг. Тестові та ситуаційні завдання 2.67 MB
  Самостійна робота у навчанні студентів ІЕУ ІОФ маркетингу. теоретичні методичні та практичні аспекти маркетингу Змістовий модуль Теоретичні та методичні основи маркетингу. Актуальність і практична необхідність вивчення і використання маркетингу в умовах ринкових відносин.
47502. Телекомунікаційні системи та мережі. Методичні вказівки 430 KB
  Містять рекомендації щодо змісту структури правил оформлення дипломного проекту а також методику організації роботи студентадипломника приведено порядок представлення дипломного проекту до захисту. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Дипломне проектування його мета і структура Дипломне проектування є заключним етапом навчання студентів у ВНЗ і має своєю метою: а систематизацію закріплення і розширення теоретичних і практичних знань за фахом та використання їх під час розв’язання конкретних наукових технічних економічних і виробничих задач; б...
47503. СТАНДАРТ ПРЕДПРИЯТИЯ. МЕТОДИЧЕСКИЕ УКАЗАНИЯ 1.54 MB
  Цели и задачи квалификационной выпускной дипломной работы Цели и задачи квалификационной работы магистра Этапы подготовки квалификационной работы Защита квалификационных работ РАЗДЕЛ СТРУКТУРА И СОДЕРЖАНИЕ КВАЛИФИКАЦИОННОЙ РАБОТЫ
47504. Методичні вказівки. Економіка підприємства 201.5 KB
  Гетьмана МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИЗ НАПИСАННЯ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ для студентів спеціальності “Економіка підприємства†спеціалісти денної та заочної форми навчання Сімферополь 2012 Методичні вказівки і тематика дипломних робіт для студентів спеціальності “Економіка підприємства†підготовлена кафедрою економіки підприємства Кримського економічного інституту ДВНЗ Київський національний економічний університет ім. МЕТА І ЗАВДАННЯ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ Написання і захист дипломної роботи є заключним етапом технологічного процесу підготовки...