36106

Міжнародний інноваційний менеджмент

Конспект

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Переваги міжнародного інноваційногоСпівробітництва І. Міжнародне співробітництво як запорука інноваційного процесу в національній економіці С. Міжнародне співробітництво як запорука інноваційного процесу в національній економіці С. Переваги міжнародного інноваційногоСпівробітництва І.

Украинкский

2013-09-21

350.5 KB

34 чел.

PAGE  2

Закон України «Про інноваційну діяльність» № 40-IV від 04.07.2002р.Микитюк П.П.Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник. – Тернопіль:Економічна думка, 2006. – 295 с.Микитюк П.П.Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник. – Тернопіль:Економічна думка, 2006. – 295 с.Каленюк І.С. Переваги міжнародного інноваційногоСпівробітництва / І.С. Каленюк, Холявко Н.І. // Економічні науки. Серія «Економічна теорія та економічна історія». Збірникнаукових праць.ЛНТУ.-Ч.1.-Луцьк, 2010.Панченко Є. Г. Міжнародний менеджмент: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц /Є.Г. Панченко. — К.: кнеу, 2004. — 468 с.Панченко Є. Г. Міжнародний менеджмент: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц /Є.Г. Панченко. — К.: кнеу, 2004. — 468 с.Рибак С.О. Міжнародне співробітництво як запорука інноваційного процесу в національній економіці /С.О. Рибак //  [Електронний ресурс]. — Режим доступу: nbuv.gov.ua.Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. сб. – К.: Держкомстат. – 2006. – 312 с.Рибак С.О. Міжнародне співробітництво як запорука інноваційного процесу в національній економіці /С.О. Рибак //  [Електронний ресурс]. — Режим доступу: nbuv.gov.ua.Каленюк І.С. Переваги міжнародного інноваційногоСпівробітництва / І.С. Каленюк, Холявко Н.І. // Економічні науки. Серія «Економічна теорія та економічна історія». Збірникнаукових праць.ЛНТУ.-Ч.1.-Луцьк, 2010.Закон України «Про інноваційну діяльність» № 40-IV від 04.07.2002р.Каленюк І.С. Переваги міжнародного інноваційногоСпівробітництва / І.С. Каленюк, Холявко Н.І. // Економічні науки. Серія «Економічна теорія та економічна історія». Збірникнаукових праць.ЛНТУ.-Ч.1.-Луцьк, 2010.Каленюк І.С. Переваги міжнародного інноваційногоСпівробітництва / І.С. Каленюк, Холявко Н.І. // Економічні науки. Серія «Економічна теорія та економічна історія». Збірникнаукових праць.ЛНТУ.-Ч.1.-Луцьк, 2010.Каленюк І.С. Переваги міжнародного інноваційногоСпівробітництва / І.С. Каленюк, Холявко Н.І. // Економічні науки. Серія «Економічна теорія та економічна історія». Збірникнаукових праць.ЛНТУ.-Ч.1.-Луцьк, 2010.
Суб'єкти управління

фізичні і (або) юридичні особи України, фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав

управлінці різних рівнів,     спеціалісти з інновацій:

інноваційні менеджери        аналітики, експерти, новатори

Технологія та процесс управління міжнародною інноваційною діяльністю

Цілі та

завдання

Функції

Методи

Управлінські

рішення

рі

Об'єкти управління

Інновації

Інноваційна

діяльність

Інноваційний

процес

Відносини учасників інноваційної

діяльності

Технологічне середовище

іжнародне інноваційне середовище

Економічне середовище

Соціально-культурне середовище

Форми міжнародного інноваційного співробітництва

Міжнародні проекти

Консорціуми університетів

Спільні дослідження

Спільні вищі навчальні заклади

Співробітництво у сфері вищої освіти, науки, техніки і технологій

Міжнародні програми

Розробка і впровадження спільних навчальних програм

Організація та проведення міжнародних науково-практичних конференцій

Інноваційне співробітництво з підприємствами

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет «Львівська політехніка»

Міжнародний інноваційний менеджмент

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

для студентів всіх форм навчання

спеціальності 6.030601  „Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності”

Затверджено

на засіданні кафедри менеджменту

і міжнародного підприємництва.

Протокол № _2_ від14 вересня 2011 року

Затверджено

науково - методичною комісією

Навчально-наукового інституту економіки і менеджменту.

Протокол № _2_ від 14 вересня 2011 року

Львів - 2011

Міжнародний інноваційний менеджмент. Конспект лекцій для студентів всіх форм навчання

спеціальності 6.030601  „Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності” / Укл. О.І. Бала, Р.Д. Бала. – Львів: Видавництво Національного Університету "Львівська політехніка", 2011 – 40 стор.

Укладачі    О.І. Бала, к.е.н., доц.

Р.Д. Бала, асист.

Відповідальний за випуск  Бала О.І. к.е.н., доц.

Рецензенти     Скибінський О.С., к.е.н., доц.

    Князь С.В., к.е.н., доц.


ЗМІСТ

ВСТУП            

ТЕМА 1: СУТНІСТЬ МІЖНАРОДНОГО ІННОВАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

ТЕМА 2: ФУНКЦІЇ МІЖНАРОДНОГО  ІННОВАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

ТЕМА 3. ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ОБ'ЄКТ МІЖНАРОДНОГО ІННОВАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

ТЕМА 4. УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ ПРОЕКТОМ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


ВСТУП

Метою дисципліни “Міжнародний інноваційний менеджмент” є оволодіння сучасними теоретичними засадами та практичними навичками організації та управління міжнародними інноваційними процесами та міжнародною інноваційною діяльністю.

Цілями цього конспекту лекцій з дисципліни  „Міжнародний інноваційний менеджмент” є:

  •  формування у студента системи знань та практичних навичок управління міжнародною інноваційною діяльністю на підприємстві;
  •  засвоєння основних теоретичних аспектів та підходів, які вивчаються в курсі „Міжнародний інноваційний менеджмент”;
  •  набуття практичного досвіду та навиків самостійно здійснювати якісний аналіз міжнародної інноваційної діяльності використовуючи сучасні ЕОМ та відповідні програмно-методичні комплекси.

Після оволодіння теоретичним та практичним курсом дисципліни “Міжнародний інноваційний менеджмент” студент повинен:

1) знати:

  •  основні категорії міжнародного інноваційного менеджменту;
  •  принципи та функції міжнародного інноваційного менеджменту;
  •  характеристику інноваційних процесів;
  •  методи організації інноваційних процесів
  •  управління інноваційним розвитком;
  •  систему стимулювання інноваційної діяльності;
  •  оцінювання ефективності інноваційних проектів тощо.

2) вміти:

  •  управляти інноваційним розвитком;
  •  управляти інноваційним проектом;
  •  застосовувати мотиваційні механізми інноваційної діяльності;
  •  контролювати інноваційні проекти;
  •  визначати ефективність інноваційних проектів.


ТЕМА 1: СУТНІСТЬ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА МІЖНАРОДНОГО ІННОВАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Теоретичні питання:

  1.  Сутність міжнародного інноваційного менеджменту.
  2.  Середовище міжнародного інноваційного менеджменту.
  3.  Міжнародне співробітництво в системі міжнародного інноваційного менеджменту.

Огляд літературних джерел з питань управління інноваційною діяльністю на міжнародному рівні наводить  різні позиції до визначення сутності та змісту міжнародного інноваційного менеджменту. Узагальнюючи підходи різних авторів під міжнародним інноваційним менеджментом розумітимемо – сукупність засобів та методів впливу щодо управління інноваційною діяльністю підприємств на міжнародному ринку. З функціональної точки зори під міжнародним інноваційним менеджментом розуміють планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання міжнародної інноваційної діяльності.

Управління міжнародною інноваційною діяльністю повинне забезпечувати:

  •  визначення цілей здійснення міжнародної інноваційної діяльності;
  •   розроблення стратегій реалізації міжнародної інноваційної діяльності;
  •  аналізування міжнародної інноваційної діяльності та її прогнозування;
  •  формування інноваційно - інвестиційного портфеля міжнародних інноваційних проектів;
  •  планування та впровадження міжнародних інноваційних проектів;
  •  дослідження міжнародних інноваційних проектів конкурентів;
  •   прогнозування витрат та ресурсів на реалізацію міжнародних інноваційних проектів;
  •  розробку міжнародних інноваційних проектів;
  •  оцінювання ефективності міжнародних інноваційних проектів.

Міжнародний інноваційний менеджмент повинен забезпечувати  реалізацію міжнародних інноваційних процесів як в рамках одного підприємства, що здійснює інноваційну діяльність на міжнародному рівні, так і для їх сукупності.  Тому основними завданнями  міжнародного інноваційного менеджменту є:

  •  формування цілей міжнародної інноваційної діяльності;
  •  розроблення конкретних програм реалізації міжнародних інноваційних проектів;
  •  формування оргструктури управління міжнародною інноваційною діяльністю;
  •  планування, мотивування та контролювання міжнародної інноваційної діяльності;
  •  реалізація інноваційного потенціалу працівників, що залучені до міжнародної інноваційної діяльності;
  •  оцінювання світових інноваційних процесів та впровадження їх досвіду.

Основними учасниками міжнародної інноваційної діяльності є суб’єкти та об’єкти.

Згідно Закону України „Про інноваційну діяльність” та на основі практики міжнародної інноваційної діяльності об'єктами міжнародної інноваційної діяльності є []:

  •  міжнародні інноваційні програми і проекти;
  •  нові знання та інтелектуальні продукти; виробниче обладнання та процеси;
  •  інфраструктура виробництва і підприємництва;
  •  організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери; сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;
  •  механізми формування  споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Суб'єктами міжнародної інноваційної діяльності є фізичні і (або) юридичні особи України, фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в в різних країнах інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію міжнародних інноваційних проектів.

Загалом структуру міжнародного інноваційного менеджменту  можна відобразити схематично як сукупність основних її учасників, методів впливу, цілей, завдань, які забезпечують реалізацію управління інноваційною  діяльністю підприємства (рис. 1.1).

Основними принципами, які притаманні міжнародному інноваційному менеджменту є [с.14]:

  •  дослідницький стиль прийняття рішень;
  •  творчий підхід до аналізу непередбачених ситуацій;
  •  підвищення оперативності управління інноваційним розвитком;
  •  принцип «центральної ситуації».

Принцип «дослідницький стиль прийняття рішень» реалізується у поєднанні власних досліджень і залучення з цією метою наукових організацій, вищих навчальних закладів, консультаційних центрів. Цей принцип націлений на подолання домінуючого ще на багатьох підприємствах стилю «ми все можемо самі». З підвищенням рівня невизначеності середовища такий стиль призводитиме до хибних рішень, утрат від реалізації, які можуть бути непорівнянними з витратами на дослідження.

Рис. 1.1. Структура міжнародного інноваційного менеджменту

Творчий підхід до аналізу непередбачених ситуацій реалізується у використанні системного аналізу проблем, що виникають, економіко-математичного моделювання процесів прийняття рішень у кожній з функцій управління інноваціями.

Принцип підвищення оперативності управління інноваційним розвитком реалізується в реакції інноваційного управління на зміни в зовнішньому середовищі. Темпи цих змін не повинні перевищувати темпи інноваційних перетворень (наприклад, створення гнучких технічних систем).

Принцип центральної ситуації в інноваційному менеджменті полягає у формуванні системи факторів управління розвитком усіх систем виробництва та узгодження їх з певними цілями управління. Основне завдання управління в інноваціййому процесі полягає у відстежуванні проявів тих чи інших чинників і впливу на них з метою переведення ситуації в новий бажаний стан. Наприклад, підвищення витрат і погіршення результатів НДДКР. За цим сигналом (значенням критеріїв управління) вивчаються причини погіршення стану науково-дослідного процесу і виявляються чинники, щодо яких необхідно здійснити певні управлінські дії. Характер цих дій залежатиме від природи чинника і його сприйнятливості до тих чи інших методів впливу.

Слід зазначити, що в останнє десятиріччя у зв'язку із зростанням стохастичних чинників у зовнішньому середовищі, а також відсутністю повноти інформації, у складних соціотехнічних системах стали наростати процеси десинхронізації ритму і зростання параметрів збурення системи. З точки зору термодинаміки це пояснюється не тільки збільшенням ентропії як міри нестійкості системи, а й підвищенням її схильності до переходу у нестабільний, хаотичний стан. У таких ситуаціях реакція фірми на зміни середовища повинна бути інноваційною, орієнтованою на системне оновлення. Велике значення для підвищення ефективності інновацій має комплекс використання таких принципів менеджменту, як:

  •  створення атмосфери творчості, стимулюючої пошук і освоєння нових ідей;
  •  націленість усієї інноваційної діяльності на потреби ринку;
  •  визначення пріоритетних напрямів інноваційних змін виходячи з цілей і завдань фірми;
  •  скорочення кількості рівнів в управлінській структурі з метою прискорення процесу;
  •  прийняття рішень у системі «дослідження — виробництво — збут».

Практика функціонування провідних компаній розвинених країн світу показує, що їх успіхи пов'язані саме з розробленням цілісної системи управління інноваціями, яка перебуває в постійному і неперервному розвитку відповідно до змін як самої організації, так зовнішнього середовища. У цих компаніях створюється така інноваційна структура і культура управління, у якій напрями інноваційного розвитку інтегруються в загальні стратегічні плани, що пов'язані з постійним розробленням перспективної нової продукції і створенням нових сфер бізнесу [с.15]:.

  1.  Середовище міжнародного інноваційного менеджменту

Характерною рисою сучасного суспільства є стрімке поширення глобалізаційних процесів, що проникли практично в усі сфери діяльності та передбачають налагодження міжнародних контактів, загострення конкуренції, досягнути успіху в якій можливо лише на основі інновацій – нових ідей, винаходів, технологій.

В забезпеченні інноваційного розвитку важливу роль може відіграти співробітництво з іноземними партнерами. Обмін досвідом, знаннями, здобутками тощо може сприяти інноваційному розвитку держави.

На аналізі найбільш вагомих форм міжнародного співробітництва в інноваційній сфері діяльності зосередимо увагу, визначаючи таким чином роль міжнародного співробітництва у сприянні інноваційному розвитку держави [].

Необхідною умовою реалізації міжнародного співробітництва в інноваційній сфері є забезпеченння відповідного середовища міжнародної інноваційної діяльності. Середовище міжнародного інноваційного менеджменту (середовище реалізації міжнародних інноваційних проектів) — це сукупність економічних відносин і інтересів різних груп і організацій, які залучені до реалізації міжнародних інноваційних проектів у всіх країнах, де учасники здійснюють інноваційну діяльність (рис.1.2).

Рис. 1.2. Структура міжнародного інноваційного середовища

Важливо підкреслити, що особливість міжнародного середовища пов’язана зі складністю його географічного й галузевого аспектів.

Географічна складність міжнародного інноваційного середовища полягає у тому, що воно включає три елементи:

  •  середовище материнської країни (країни походження інноваційної ідеї);
  •  середовища приймаючих країн (країн-співучасників інноваційних проектів);
  •  нейтральне середовище (території міжнародних організацій та ін.).

Окрім забезпечення належного середовища для реалізації міжнародних інноваційних проектів доцільно враховувати особливості економічного та соціально-культурного середовища.

Економічне середовище міжнародного інноваційного менеджменту являє собою сукупність економічних відносин і ресурсів країн-господарів, що визначають можливості реалізації міжнародних інноваційних проектів у цій країні.

Ключові характеристики національних економік як елемента середовища міжнародного бізнесу і менеджменту включають таке []:

  •  стабільність і рівень розвитку;
  •  рівень інфляції;
  •  стабільність національної валюти.

Класифікація національних економік за рівнем розвитку:

  •  розвинуті країни;
  •  країни з перехідною економікою;
  •  слаборозвинуті країни або країни, що розвиваються.

Для опанування практичних навичок порівняння економічного середовища різних країн використовують різноманітні інструменти. Найбільш поширеними є такі:

  •  індекс конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму;
  •  індикатор структурних реформ Європейського банку реконструкції і розвитку;
  •  індекс лібералізації де Мело-Денізера-Гельба;
  •  індекс інституційної якості Кауфмана-Крейда-Зойдо-Лобатона-Ведера.

Індекс конкурентоспроможності інноваційної продукції на міжнародному ринку визначається за такими факторами:

  1.  Стан внутрішньої економіки (Е);
    1.  Глобалізація: участь у міжнародній торгівлі та інвестиціях (Г);
    2.  Уряд: якість державної виконавчої політики (У);
    3.  Фінанси: стан ринків капіталів, якість фінансових послуг (Ф);
    4.  Інфраструктура: обслуговування бізнесу (І);
    5.  Менеджмент: якість управління (М);
    6.  Наука і технології: потенціал і використання науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт (Н);
    7.  Людський фактор: наявність і кваліфікація (Л).

За цим індексом Україна посідає 59-те місце у світі. Однак за людським фактором Україна посідає високе 21-ше місце.

Індикатор структурних реформ ЄБРР базується на середньому значенні 8 показників: приватизація і реструктуризація підприємств, лібералізація і конкуренція, реформа фінансового сектору, та ін.

Індекс лібералізації де Мело-Денізера-Гельба ґрунтується на визначенні комулятивного показника зменшення впливу держави на економічні процеси. Україна має цей показник  на рівні 2,55.

Індекс інституційної якості Кауфмана-Крейда-Зойдо-Лобатона-Ведера визначається за 300 показниками економічного розвитку, що зведені в 6 груп і змінюються у межах від (–25) до (+25). Для розвинутих країн цей показник становить (+12,6). Україна має від’ємний показник (–6).

Економічне середовище України має як сильні так і слабкі сторони []. Сильні сторони українського економічного середовища:

  •  зручне географічне розташування на перехресті транспортних сполучень між Сходом і Заходом, Північчю та Півднем;
  •  стабільність національної валюти;
  •  кваліфікована робоча сила;
  •  розвинута інфраструктура.

Слабкі сторони українського економічного середовища:

  •  повільна та суперечлива приватизація;
  •  нерозвинутість фінансових інститутів і фондового ринку;
  •  відсутність ринку землі;
  •  висока зношеність виробничих фондів;
  •  низькі доходи населення;
  •  застаріла структура економіки, перевантажена галузями важкої промисловості;
  •  висока енергоємність економіки;
  •  несприятливий інвестиційний клімат;
  •  значна частка «тіньової» економіки — близько 40 %.

Соціально-культурне середовище міжнародного інноваційного менеджменту  являє  сукупність етнічних і культурних характеристик населення, що створюють відповідні національні стереотипи поведінки при розробленні інноваційних проектів.

Під культурою розуміють домінуючу в суспільстві систему цінностей, вірувань, звичаїв і установок. Кожне суспільство має свою культуру, яка впливає на стиль повсякденного життя.

Культура — це набуті знання, які використовуються людьми для пояснення досвіду і загальної суспільної поведінки. Ці знання формують цінності, створюють позиції і визначають особливості інноваційної продукції.

Слід звернути увагу на особливості технологічного середовища міжнародного інноваційного менеджменту.

Технологічне середовище являє собою сукупність технологічних процесів, що використовуються у країнах конкурентами та партнерами по бізнесу для виробництва інноваційних товарів чи надання інноваційних послуг.

Технологічне середовище є найдинамічнішим елементом міжнародного інноваційного середовища, оскільки за сучасних умов темпи науково-технічного прогресу різко прискорились. Технологічний рівень країни, з одного боку, визначає ступінь її економічного розвитку, а з іншого, — є важливим мотивом припливу інвестиційних коштів до цієї країни.

Як самостійна держава Україна є сегментом міжнародного середовища з початку незалежності. Звичайно, цього періоду недостатньо для формування сталого міжнародного інноваційного середовища, яке поступово поліпшується, хоча і залишається в цілому менш сприятливим, ніж у країнах Центральної Європи.

Успіхи міжнародних інноваційних проектів дедалі більшою мірою залежать від взаємодії всіх учасників інноваційної діяльності, що належать до різних національних культур, ефективного використання в їх діяльності найвищих досягнень економіки знань.

3. Міжнародне співробітництво в системі міжнародного інноваційного менеджменту

Рівень інноваційного розвитку держави тісно пов’язаний з загальним станом її економічної системи. Щоб інтегруватися в міжнародний економічний простір, економіка країни має досягти наближених показників розвитку розвинених ринкових систем, пройти стадію ефективного внутрішнього ринку, вичерпати відповідний ресурс розвитку і здійснити поступове входження до транснаціональних економічних структур. Така країна повинна мати високодиференційовану, сучасну структуру економіки, із значною часткою виробництв, які виступають основними суб’єктами міжнародних інтеграційних взаємовідносин на макроекономічному рівні [].

На сучасному етапі Україна демонструє дисбаланс між розвитком зовнішнього та внутрішнього ринку. Причому такий стан є наслідком не природно-географічної обмеженості ринкового простору, а недорозвиненості у його структурно-функціональної організації, недостатньої практичної розвиненості у суто економічному сенсі []. Таким чином, ускладнюється реалізація найважливіших завдань: як технологічне оновлення традиційних галузей економіки і створення нових виробництв.

Як засвідчує досвід багатьох країн світу ситуація, яка на сьогодні існує в Україні, може уповільнити процес набуття економічними суб”єктами сутнісних характеристик носіїв відносин інтеграційного типу. Виправити ситуацію могло б ефективне міжнародне економічне співробітництво, яке б стимулювало залучення іноземного капіталу, розвиток інноваційної діяльності. Для цього потрібно стабілізувати політичну ситуацію та інвестиційннй клімат в державі, стимулювати розвиток економічної та соціальної сфери[].

Міжнародне співробітництво у інновайнову векторі – це підтримка та розвиток найтісніших міжнародних зв’язків в науково-технічному та освітньому напрямках з провідними науковими організаціями різних країн світу.

Міжнародне співробітництво у інновайнову векторі може реалізовуватись у конкретних формах, основними з яких є: міжнародні проекти, консорціуми університетів, спільні дослідження та спільні вищі навчальні заклади, співробітництво у сфері вищої освіти, науки, техніки і технологій (рис.1.3).

У першу чергу міжнародне співробітництво, головною метою якого є інноваційний розвиток країни, реалізується шляхом розробки та подальшого впровадження міжнародних проектів[].

Згідно Закону України „Про інноваційну діяльність” “інноваційний проект” - комплект документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції [].

Рис. 1.3. Форми міжнародного інноваційного співробітництва

Спільна робота представників різних країн світу над інноваційним проектом є найбільш поширеною формою міжнародного співробітництва. Особливістю роботи суб’єктів інноваційної діяльності у рамках спільного інноваційного проекту є її довготривалий характер, що дозволяє встановити міцні ділові стосунки, які після завершення проекту поглиблюються і розширюються. Ще однією перевагою є розроблення і постійне вдосконалення механізмів обміну інноваціями, досвідом, знаннями, навиками у сфері інноваційної діяльності.

В основному до роботи над міжнародним інноваційним проектом залучаються найбільш кваліфіковані та досвідчені фахівці держав-учасниць, оскільки це співробітництво спеціалістів-інноваторів активно сприятиме підвищенню рівня якості розроблюваного міжнародного інноваційного проекту шляхом безперервного обміну ідеями, думками, досвідом тощо.

Перевагою такої взаємодії є те, що після завершення міжнародного інноваційного проекту команда продовжує співробітництво, оскільки вигідно продовжувати діяльність інноваційного характеру з партнерами, які мають досвід співпраці у напрямі подолання труднощів, бар’єрів, виявлення та зменшення ризиків у роботі.

Ще однією особливістю є необхідність постійного залучення нових учасників з різних сфер діяльності, через унікальний характер усіх проектів, особливо інноваційних.

Міжнародні проекти інноваційного характеру можуть орієнтуватись не тільки на розробку та впровадження кардинальних змін, а й на реалізацію певних вдосконалень (поліпшень) в об’єкт проекту і/або в процес його функціонування. На практиці міжнародні проекти інноваційного характеру, переважно орієнтовані на вдосконалення (поліпшення) властивостей і діяльності об’єкту проекту, що зумовлено нижчим рівнем ризику, вартості та складності міжнародних проектів.

 Наступною формою міжнародного співробітництва, націленого на забезпечення інноваційного розвитку країни, є консорціуми університетів, які являють об’єднання університетів, окремих структурних підрозділів, або ж навіть окремих учених.

Основними причинами створення консорціумів закладами вищої освіти є:

  •  активізація міжнародної інноваційної діяльності,
  •  підвищення рейтингу та іміджу університету;
  •  входження у міжнародне наукове співтовариство;
  •  участь у масштабних інноваційних проектах;
  •  можливість доступу до світового досвіду;
  •  залучення іноземних студентів.

Основною перевагою консорціуму ВНЗ є об’єднання зусиль учених різних університетів, забезпечує отримання високоякісних результатів спільної діяльності у сфері інноваційної діяльності.

Нині досить поширеною тенденцією у діяльності консорціумів університетів є розробка і впровадження спільних навчальних програм з підготовки фахівців у сфері інноваційної діяльності. До розробки подібних навчальних програм залучається кваліфікований професорсько-викладацький  персонал університетів різних країн світу. У процесі розробки спільних навчальних программ враховуються особливості інноваційної діяльності у всіх державах, університети яких входять до складу консорціуму. Роль спільних навчальних програм інноваційного характеру в забезпеченні інноваційного розвитку країн, у яких подібні програми впроваджуються, полягає у тому, що завдяки їх реалізації студенти ВНЗ здобувають знання та переймають досвід фахівців (теоретиків і практиків) сфери інноваційної діяльності [].

Створення спільних ВНЗ означає дії в результаті яких, об’єднуються зусилля та потужності кількох закладів вищої освіти, що у свою чергу розкриває широкі можливості проведення різноманітних досліджень. Так звані мережеві університети створюються завдяки науковій співпраці інтелектуальної еліти різних країн: наукові товариства вчених різних країн не мають чітко визначеної територіальної організації, вони збираються на тематичні конференції, конгреси, зустрічі тощо.

Консорціуми університетів  можуть мати різні організаційно-правові форми:

  1.  Асоціація – форма, прийнятна для класичних ВНЗ; практично єдина легітимна форма створення об’єднань університетів, яка однак не завжди є генератором інноваційних змін в освіті.
  2.  Регіональний навчальний округ – зазвичай викликає інтерес в аспекті створення науково-технологічних парків.
  3.  Корпорація – заснування даної форми активно обговорюється у науковій літературі та освітній політиці, однак ВНЗ і досі не можуть створювати об’єднання юридично самостійних організацій.

Ще одним видом міжнародного співробітництва ВНЗ є організація та проведення міжнародних науково-практичних конференцій, які орієнтовані на обговорення актуальних питань інноваційного розвитку. Регулярне проведення подібних заходів цілком спроможне чинити суттєвий вплив на інноваційний розвиток країни.

Інноваційне співробітництво з підприємствами в рамках якого відбувається  впровадження інновації  на практиці, чого у повному обсязі не можуть забезпечити заклади вищої освіти. Інноваційна політика держави повинна сприяти розвитку міжнародного співробітництва університетів з підприємствами у сфері інноваційної діяльності. Оскільки інноваційна діяльність у стінах ВНЗ призводить до появи нових відкриттів, а залучення до цього процесу персоналу підприємства означає активізацію інноваційного розвитку в межах держави.

Міжнародні програми[]. На сьогоднішній день у сфері інноваційної діяльності функціонує кілька міжнародних програм, у рамках яких міжнародні фонди присуджують гранти на реалізацію найбільш перспективних та актуальних інноваційних проектів. Окрім того, міжнародні фонди нині віддають перевагу проектам, учасниками яких є представники різних держав (міжнародні проекти інноваційного характеру).

Реалії сьогодення свідчать про те, що активний інноваційний розвиток будь-якої сучасної країни можливий тільки за умови широкого сприяння активному розвитку вищої освіти держави.

Причому в першу чергу саме держава, реалізуючи власну політику у сферах інноваційної діяльності, вищої освіти і науки, має створювати всі необхідні умови для нормального розвитку відповідної сфери, які між собою мають досить тісний зв'язок. Вкрай важливу роль відіграє держава у міжнародному співробітництві, у тому числі у діяльності в напрямі здобуття грантів міжнародних організацій. Зокрема, державні органи мають всіляко сприяти (створюючи всі належні передумови) і в жодному разі не обмежувати (не перешкоджати) налагодженню міжнародних контактів закладів вищої освіти з іноземними партнерами та на шляху проектної діяльності, спрямованої на отримання грантів.

Узагальнюючи вищенаведене, можемо констатувати, що за сучасних умов міжнародне співробітництво стає невід’ємною складовою інноваційного розвитку країни. Міжнародне інноваційне співробітництво передбачає проведення спільних досліджень, у результаті яких планується розробка інновацій. При цьому до процесу розробки інновацій (власне до процесів дослідження) зазвичай залучаються найбільш кваліфіковані у відповідній сфері фахівці з різних країн світу Інновації, отримані в результаті дослідницької діяльності, позитивно впливають на інноваційний розвиток кожної держави, у межах якої дана інновація впроваджується на практиці. Безперечно, чим масштабнішою є інноваційна діяльність, тим вагоміший вплив вона матиме на стан інноваційної діяльності у країні. Вважаємо за необхідне також наголосити на тому, що інноваційна діяльність (у тому числі міжнародна) повинна підтримуватись державними органами, з метою чого реалізується державна інноваційна політика.

Міжнародне співробітництво у сфері інноваційної діяльності неодмінно призводить до саморозвитку його учасників: і окремих суб’єктів інноваційної діяльності, і країни загалом. Ефективне міжнародне співробітництво у сфері інноваційної діяльності з конкретними іноземними партнерами спонукає до розширення масштабів спільної роботи. Таким чином, можемо констатувати, що за сучасних умов неодмінною складовою ефективної реалізації інноваційної діяльності нерідко виявляється міжнародне співробітництво. Не менш важливою є зважена та поміркована участь держави у процесах міжнародного інноваційного співробітництва, завдяки чому підвищується рівень позитивного впливу міжнародної діяльності на інноваційний розвиток країни в цілому [].

Запитання для самоконтролю:

  1.  Дайте характеристику категорії «міжнародний інноваційний менеджмент»?
  2.  Які завдання виконує міжнародний інноваційний менеджмент?
  3.  Як розвивається міжнародний інноваційний менеджмент в Україні? Наведіть

приклади.

  1.  Опишіть особливості середовища міжнародного інноваційного менеджменту.
  2.  Визначте політико-правове середовище інноваційного менеджменту.
  3.  Ідентифікуйте економічне середовище інноваційного менеджменту.
  4.  Охарактеризуйте соціально-культурне середовище інноваційного менеджменту.
  5.  Проаналізуйте зміни технологічного середовища інноваційного менеджменту.
  6.  Систематизуйте особливості міжнародного інноваційного середовища в Україні.
  7.  Наведіть форми міжнародного інноваційного співробітництва.
  8.   Охарактеризуйте міжнародне співробітництво у інновайнову векторі.
  9.  Наведіть приклади виконання міжнародних проектів.
  10.  Наведіть сутність такої форми як консорціуми університетів.
  11.  Опишіть зміст та характеристику міжнародних інноваційних програм.
  12.  Наведіть переваги та недоліки міжнародного інноваційного співробітництва.


ТЕМА 2: ФУНКЦІЇ МІЖНАРОДНОГО  ІННОВАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Теоретичні питання:

  1.  Загальна характеристика функцій міжнародного інноваційного менеджменту*

Виділення функцій в інноваційному менеджменті зумовлене різноманітністю управлінської діяльності в ланцюзі: ідея — наукові дослідження — розробки — проектування — виробництво — реалізація інновацій.

Під функціями менеджменту розуміється вид діяльності, яка необхідна для реалізації загальних завдань управління інноваціями.

У теоретичних працях і в практичній діяльності є кілька підходів до класифікації функцій інноваційного менеджменту.

На наш погляд, до функцій, які відображають зміст інноваційної діяльності, належать:

• прогнозування (передбачення);

• формування інноваційних цілей;

 планування;

• координація;

• організація;

• стимулювання (активізація);

• контроль.

Названі функції окреслюють предметні сфери управлінської діяльності, кожна з яких спрямована на вирішення специфічних і різноманітних питань взаємодії між окремими підрозділами фірми, що потребують здійснення великої кількості конкретних заходів.

Прогнозування. Функція прогнозування (від грец. prognosis — передбачення) в інноваційному менеджменті спрямована на розроблення прогнозів науково-технічного розвитку на тривалу перспективу. Під прогнозом розуміється науково обґрунтована думка про можливі зміни техніко-економічного, технологічного, соціального стану об'єкта управління в цілому і його окремих частин. Прогноз — це підсумок висновків, емпіричних даних і обґрунтованих припущень про напрями розвитку в майбутньому. Особливістю прогнозування інновацій є його альтернативність і багатоваріантність напрямів у створенні інновацій. Альтернативність означає можливість вибору одного рішення із взаємовиключаючих можливостей. Для складання прогнозу про майбутній стан об'єкта необхідні наукові дослідження за*кономірностей та тенденцій розвитку суспільства, науково-технічного прогресу, соціальних  потреб, технічних можливостей галузі, підприємства та його економічної діяльності.

Під час розроблення прогнозу від спеціалістів вимагається дотримування об'єктивності й наукової сумлінності та недопущення суб'єктивізму в оцінці минулого, теперішнього і майбутнього. Отже, прогнозування — це не тільки  функція сучасного менеджменту, яка базується на дослідженні, а й стиль функціонування всієї системи інноваційного управління, певний тип організації діяльності управлінського персоналу. Прогнозування неможливе без творчості, а творчість неможливо відокремити від поняття «дослідження». У цьому процесі важливе значення має правильне визначення тенденцій, що намічаються, бачення майбутнього розвитку організації.

Існує великий арсенал методів прогнозування, це: методи екстраполяції, експертні (евристичні методи), метод написання сценаріїв, метод Дельфі, метод Монте-Карло, метод генерації ідей та ін.

Прогнозування інновацій — це спосіб визначити перебіг подій у майбутньому, виходячи з того, що відбувалось у минулому. Отже, всі методи прогнозування ґрунтуються на аналізі тенденцій. Вирізняють п'ять типів прогнозів, побудованих на аналізі тенденцій:

1. Припущення — наявність можливої кореляційної залежності якої-небудь інновації від спостерігаючих тенденцій.

2. Метафора (грец. metaphora — переміщення) або аналогія. Цей тип прогнозу означає виявлення спільних рис або подібності в кількох об'єктів чи процесів.

3. Квазімодель (від лат. quasi — ніби) тобто майже модель. Ця модель допомагає перевірити прогнози розвитку якого-небудь процесу.

4. Емпірична модель (від грец. εμπειρία — досвід). Ця модель будується на досвіді. Вона завбачає майбутнє за допомогою математичної залежності, яка узгоджується з емпіричними параметрами.

5. Аналітична модель. Ця модель означає передбачення і пояснення послідовності подій за допомогою фундаментальних законів, які мають широке застосування.

Планування як функція інноваційного менеджменту полягає в обґрунтуванні основних напрямів і пропорцій інноваційної діяльності відповідно до прийнятих прогнозів та цілей розвитку, можливостей ресурсного забезпечення, інноваційного потенціалу організації, попиту ринку. Функція планування охоплює весь комплекс заходів як з розроблення планових завдань в інноваційному процесі, так і з упровадження їх практично.

Значення функції планування полягає в тому, що в процесі планових розрахунків забезпечується деталізація цілей інноваційної діяльності, доведення їх до окремих структурних підрозділів і виконавців, визначення складу необхідних ресурсів, узгодження черговості та строків реалізації проектів, програм і окремих робіт, установлених на певний період.

Необхідність функції планування та посилення її ролі в забезпеченні конкурентоспроможності організацій у сучасних умовах пов'язані з розширенням масштабів і ускладненням інноваційних проектів, багатоваріантністю та ймовірнісним характером інноваційних процесів, розширенням кооперації в інноваційній сфері. Усі ці та інші чинники потребують обґрунтування прийняття управлінських рішень на основі планових розрахунків в інноваціях.

Процес планування базується на аналізі та оцінці:

• чинників зовнішнього і внутрішнього середовища;

• інноваційного потенціалу організації, виробничих можливостей;

• НДДКР нових технологій, нових зразків продукції;

• фінансового стану та фінансових можливостей.

У рамках цілісної системи інноваційного менеджменту функція планування виконує такі основні завдання:

• структуризацію цілей інноваційної діяльності та доведення їх до виконавців;

• формування програми заходів, наукових, технічних і виробничих завдань, вирішення яких забезпечить досягнення намічених цілей;

• оцінку матеріальних, фінансових, науково-технічних ресурсів, необхідних для реалізації прийнятих інноваційних програм та проектів;

• регулювання процесу виконання видів робіт згідно з інноваційними програмами.

Різноманітність завдань планування в інноваційному менеджменті визначає необхідність вироблення планів за такими напрямами:

• проведення науково-дослідних робіт з розроблення ідей новацій, лабораторних досліджень;

• організація та проведення дослідно-конструкторських робіт;

• підбір необхідної сировини, матеріалів для виготовлення зразків нової продукції;

• розроблення технологічних процесів для виготовлення нової продукції;

• проектування, виготовлення, випробування й освоєння нових знарядь праці: машин, механізмів, приладів, оснащення та ін.;

• технологічна підготовка виробництва й упровадження нової техніки і технології;

• розроблення нових організаційних процесів, нових організаційних структур;

• підготовка, навчання, перекваліфікація і використання персоналу в інноваційній діяльності;

• організація маркетингових досліджень ринку для впровадження інновацій;

• формування каналів збуту, позиціювання новинок на ринку.

Координація. Функція координації в інноваційному менеджменті означає процес узгоджування діяльності всіх ланок системи управління, апарату управління підрозділів НДДКР і окремих спеціалістів. Координація забезпечує єдність відносин суб'єкта й об'єкта управління.

Координація у складних соціоекономічних системах має суперечливі тенденції: з одного боку, системі необхідна свобода вибору поведінки, а з іншого — необхідно застосовувати управлінські дії, щоб змінити первісний стан системи до потрібного результату.

Координація є основою структури організації, яку зазвичай визначають як сукупність сталих зв'язків в організації. Без взаємозв'язків і фактичної взаємодії частин не може бути організаційного цілого. Саме зв'язки є умовою взаємодії. Зв'язки між підрозділами організації, її частинами здійснюються через канали комунікації. Зв'язки — це виявлення відносин, а не якісь дії.

Зв'язки різняться не тим, що діється в їх рамках, а тим, як реалізуються відносини координації. Ефективна координація є функцією двох перемінних: прав і інформації. В організації розрізняють різні типи зв'язків, серед яких найчастіше аналізуються такі пари зв'язків: вертикальні й горизонтальні; лінійні та функціональні, формальні й неформальні.

Вертикальні зв'язки з'єднують ієрархічні рівні організації та її підрозділів. Вони формуються в процесі проектування організації, діють постійно, відображаються на всіх можливих схемах, визнають розподіл повноважень, тобто вказують «хто є хто» в організаційній ієрархії. Вертикальні зв'язки є каналами передавання розпорядчої і звітної інформації та створюють стабільність в організації.

Горизонтальні зв'язки — це зв'язки між підрозділами, рівними за положенням в ієрархії, їх головне призначення — сприяти ефективній взаємодії всіх підрозділів організації відповідно до її цілей і завдань. Горизонтальні зв'язки реалізуються за допомогою різних методів, серед яких для управління інноваціями прийнятними є: метод прямих контактів між тими, хто причетний до проблеми, метод створення цільових груп і команд. Таким чином, функція координації створює основу інтеграції інноваційних процесів, інноваційної діяльності в єдиний виробничий процес, створює умови для зниження рівня можливої конфліктності, що підвищує ефективність організації в її взаємодії з зовнішнім середовищем.

Організація. Сутність цієї функції в інноваційному менеджменті полягає в забезпеченні виконання планових завдань і об'єднання людей, які спільно реалізують інноваційні плани, програми, проекти на базі відповідних правил і процедур. До останніх належить створення органів управління, відповідної організаційної структури управління, встановлення взаємозв'язків між підрозділами, розподіл інформації за підсистемами менеджменту.

Функція організації забезпечує раціональне поєднання в просторі та часі всіх елементів інноваційного процесу, що вможливлює найефективніше виконання планових завдань і визначає умови, у яких вони будуть виконуватись. Це важливо, оскільки організація потребує гнучкості і динамічності залежно від тематики НДЦКР. Сучасній теорії та практиці інноваційного менеджменту притаманна досить велика розмаїтість форм і видів організації інновацій.

Важливою складовою функції організації є розподіл відповідальності, ризику і повноважень суб'єкта управління інноваціями. Під час організації інноваційної діяльності, як правило, спочатку формується науково-виробнича структура фірми, а потім як похідна від неї будується структура управління інноваціями.

Слід зауважити, що організація інноваційних процесів може мати формальний і неформальний характер. Формальна організація інновацій базується на методично обґрунтованих розрахунках і закріплюється в нормативних актах, положеннях, які регламентують права та відповідальність кожного з учасників інноваційного процесу.

Неформальна організація — це спонтанно виникаючі внаслідок невизначеного характеру інновацій відносини між структурними підрозділами і виконавцями в процесі інноваційної діяльності. Неформальні взаємовідносини та співробітництво вчених, спеціалістів можуть давати значні наукові й практичні результати в інноваційній сфері.

Стимулювання. Функція стимулювання в інноваційному менеджменті виявляється в спонуканні працівників до зацікавленості в результатах своєї праці зі створення і реалізації інновацій.

Стимулювання передбачає створення системи моральних і матеріальних заохочень для співробітників організації у підвищенні професійного рівня, просуванні по службі, покращанні психологічного клімату, що дає змогу підвищити продуктивність як індивідуальної, так і колективної праці, забезпечити конкурентоспроможність і процвітання організації в довгостроковій перспективі.

Головною передумовою успішного менеджменту в інноваціях є гармонізація відносин між людьми — учасниками інноваційної діяльності на підприємстві (організації), створення і підтримка сприятливого виробничого і психологічного клімату. Це в значній мірі досягається різними засобами мотивації праці виконавців, що буде розглянуто в розділі 8.

Контроль. Функція контролю — одна з важливих функцій інноваційного менеджменту. Вона полягає в перевірці організації інноваційного процесу, плану виконання створення новинок, реалізації інновацій. Методи контролю залежать від типу виробництва і продукції, що випускається. 

Завданнями інноваційного контролю є:

• збір і систематизація інформації про стан інноваційної діяльності та її результати;

• аналіз причин відхилення і чинників, які впливають на результат діяльності;

• підготовка і реалізація рішень, які спрямовані на досягнення намічених цілей розвитку та подолання відхилень.

У системному підході контроль виконує функцію зворотного зв'язку в процесі управління інноваціями: інформаційні потоки в ньому спрямовані від об'єкта до суб'єкта управління. Наявність зворотного зв'язку є обов'язковою умовою завершеності системи управління. Принципове значення для організації контролю мають такі ознаки: мета контролю, предметна сфера, масштаби і форми контролю.


ТЕМА 3. ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ОБ'ЄКТ МІЖНАРОДНОГО ІННОВАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Теоретичні питання:2

  1.  Загальна характеристика інноваційного процесу: поняття, сутність, зміст *

2. Структура інноваційного процесу

Інноваційний процес пов'язаний із створенням, освоєнням і поширенням інновацій. інноваційний процес розглядають з різних позицій: як паралельно-послідовне проведення науково-технологічної діяльності; як послідовні зміни фаз життєвого циклу продукту і як інвестиційний проект за стадіями фінансування досліджень та розробок, поширення новацій і їх комерціалізації.

За визначенням американського дослідника Б. Твісса, інноваційний процес — це перетворення наукового знання, наукових ідей, винаходів у фізичну реальність (нововведення), яка змінює суспільство.

Інноваційний процес можна розглядати як комплекс послідовних дій, унаслідок яких новація розвивається від ідеї до конкретного продукту і поширюється під час практичного використання. Перебіг інноваційного процесу, як і будь-якого іншого, визначається складною взаємодією багатьох чинників. Успіх на цьому шляху залежить від управлінського механізму, який об'єднує в єдиний потік витоки наукової ідеї, її розроблення, упровадження результату у виробництво, реалізацію, поширення і споживання. На розвиток інноваційного процесу впливають:

• стан зовнішнього середовища, у якому він проходить (тип ринку, характер конкурентної боротьби, практика державного регулювання, рівень освіти, організаційні форми взаємодії науки і виробництва тощо);

• стан внутрішнього середовища окремих організаційних і господарських систем (фінансові та матеріально-технічні ресурси, застосування технологій, зв'язки з зовнішнім середовищем та ін.);

• специфіка самого інноваційного процесу як об'єкта управління.

На відміну від науково-технічного прогресу інноваційний процес не завершується тільки впровадженням новації (техніки, технології, продукту) у виробництво, а має неперервний характер, оскільки «з поширенням (дифузією) інновація вдосконалюється, стає ефективнішою, набуває нових споживчих якостей. Це відкриває для неї нові можливості застосування, нові ринки, а відповідно, і нових споживачів, котрі сприймають даний продукт, технологію або послугу як нові саме для себе».

Таким чином,  інноваційний процес можна вважати засобом задоволення суспільних потреб на основі впровадження досягнень науки і технології.

Інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сферу матеріального виробництва й експлуатації. Він є системою етапів, стадій та видів робіт, і тому має складну структуру.

Інноваційний процес — це не тільки складний, але і взаємопов'язаний процес створення інновацій з використанням сукупності системи знань, наукової і маркетингової діяльності; сукупності засобів праці, що полегшують людську працю і роблять її продуктивнішою (техніка, прилади, устаткування, організація виробництва).

Інноваційний процес — це комплекс різних послідовних видів діяльності на основі поділу і кооперації праці — від одержання нового теоретичного знання до використання створеного на його основі товару споживачем.

Сутність кооперації в науці, як і в матеріальному виробництві, полягає в одночасності зусиль, без яких необхідний результат не може бути досягнутим.

Існує розподіл наукової праці за стадіями інноваційного циклу.

Інноваційний процес поділяється на окремі етапи, види діяльності та стадії, як- от: фундаментальні та прикладні дослідження, проектно-конструкторські розробки, освоєння нововведення у виробництві й експлуатації. Це призводить до дискретності інноваційного циклу, коли окремі результати не знаходять довгий час свого застосування на наступних стадіях.

Слід зазначити, що на відміну від виробничого процесу інноваційний процес характеризується:

• високим ризиком і невизначеністю шляхів досягнення цілей;

• неможливістю детального планування та орієнтації на прогнозні оцінки;

• необхідністю переборювати опір як у сфері економічних відносин, так і інтересів учасників інноваційного процесу;

• залежністю від соціально-економічного середовища, у якому він функціонує і розвивається.

Потреба в інноваційному процесі формується під впливом такої суперечності, як співвідношення між реальною і бажаною ситуацією в розвитку суспільства. Започатковує інноваційний процес настанова на зміну ситуації або її вдосконалення. Розрізняють три види інноваційного процесу:

• простий внутрішньоорганізаційний (натуральна форма);

• простий міжорганізаційний (товарна форма);

• розширений.

Простий внутрішньоорганізаційний інноваційний процес передбачає створення і використання нововведення у рамках однієї організації.

Нововведення при цьому не набирає безпосередньо товарної форми. У разі простого міжорганізаційного інноваційного процесу нововведення стають предметом купівлі-продажу в стосунках між виробниками та споживачами.

Розширений інноваційний процес виявляється з появою нових виробників нововведення, порушуючи монополію виробника -- піонера, то сприяє через конкуренцію удосконаленню властивостей нововведення.

Простий інноваційний процес переходить у товарний за дві фази: 1) створення інновації та її поширення;

2) дифузія нововведення.

Поширення інновації - це інформаційний процес, форма і швидкість якою залежать від комунікаційних каналів, спроможності суб'єктів господарювання сприймати цю інформацію та практично використовувати. Справа в тому, що суб'єкти господарювання, діючи в реальному економічному середовищі, виявляють неоднозначне ставлення до пошуку та впровадження нововведень.

Дифузія інновацій — це процес передавання (трансферту) технологій фірмами різних країн з урахуванням часу, внаслідок чого нововведення проникають в різні галузі виробництва та знаходять усе більше споживачів.

Неперервність інноваційних процесів обумовлює швидкість та межу дифузії нововведення. Згідно з теорією Й. Шумпетера, дифузія інновації -- це процес кумулятивного збільшення кількості імітаторів (послідовників), які впроваджують нововведення слідом за новаторами, очікуючи більших прибутків. Слід зважувати на те, що процес дифузії інновацій може здійснюватись як по міжфірмових каналах незалежних іноземних фірм, так і через внутрішні канали транснаціональних корпорацій у разі впровадження нововведень в будь-якому з їхніх відділень, розміщених в інших країнах.

Вирізняють такі форми трансферту інновацій на світовому ринку:

• передавання, продаж або надання за ліцензією всіх форм промислової власності (за винятком товарних і фірмових знаків);

• торгівля високотехнологічною продукцією;

• передавання технологічного знання, необхідного для придбання, монтажу і використання обладнання, машин, напівфабрикатів і матеріалів, одержаних за рахунок оренди, закупки, лізингу або будь-яким іншим шляхом;

• промислове і технічне співробітництво в тій частині, що стосується технічного утримання обладнання й устаткування, напівфабрикатів і матеріалів;

• надання консалтингових послуг і інжиніринг;

• передавання технологій у рамках інвестиційного співробітництва.

Процес передавання технологій тісно пов'язаний з теорією життєвого циклу інновації. На етапі «дослідження і розробка» передавання технології (новації) не відбувається, бо ще не відомі сфери її використання і витрати на розробку. На етапі «впровадження» з'являється новий товар, виробництво якого є монопольним. Конкуренція відсутня. Дифузія інновації здійснюється у формі експерта товарів. На етапі «зростання» інновація поширюється в інших країнах, проте ще повністю не освоєна. З настанням періоду «зрілості» виникає поширення і обмін інноваціями між різними країнами. Поступово нова технологія удосконалюється і стандартизується, іде активне її передавання в країни, що розвиваються. Вона одержує загальне поширення, цінність її знижується, в розвинених країнах припиняється виробництво, експорт товару змінюється імпортом. Виникає нова хвиля передавання технології з країн, що розвиваються, в слаборозвинуті країни.

2. Структура інноваційного процесу

Інноваційний процес в економічному й організаційному розумінні поділяється, як уже зазначалось, на окремі етапи, стадії, фази, які розрізняються між собою цільовим призначенням, специфікою управління, фінансуванням, кінцевим результатом діяльності.

У дослідженнях структури інноваційного процесу більшість вітчизняних учених дотримується схеми: «дослідження — розробки — виробництво —маркетинг — продаж». Американські дослідники розглядають інноваційний процес докладніше: «фундаментальні дослідження — прикладні дослідження — розробки — дослідження ринку — конструювання — дослідне виробництво — ринкове випробування — комерційне виробництво». Усі вказані етапи взаємозумовлені і забезпечують успіх нововведення лише за умови інтеграції їх у єдине ціле.

Розвинені країни накопичили значний досвід організації інноваційних процесів. Слід зазначити багатогранність шляхів і форм, за допомогою яких досягається інтеграція стадій інноваційного процесу.

Інноваційний процес мас циклічний характер розвитку, здійснюється в просторі і часі, основними його етапами с: науковий, технічний, технологічний, експлуатаційний. Вони охоплюють такі види діяльності:

• фундаментальні дослідження (ФД);

• прикладні дослідження (ПД);

• дослідно-конструкторські розробки (ДКР);

• дослідно-експериментальні розробки (ДЕР);

• дослідна база наук (ДБН);

• організаційно-економічна робота (ОЕР);

• промислове виробництво нових товарів (ПВНТ), масове виробництво.

Інноваційний процес починається з фундаментальних досліджень (ФД), передумовою яких є більш загальний етап наукової творчості, що дістав назву «дологічне дослідження». Це — художньо-образна основа інтелектуальної діяльності мислення: інтуїція, уява, асоціативні здібності, методи та прийоми наукового пізнання, яке охоплює спеціальну методологію конкретних наук.

«Дологічні» передумови є витоком ланцюга «наука — виробництво», хоча і містить мінімум наукової точності. Наприклад, якщо процес виробництва нового продукту або нового технологічного методу виникає на новій науковій ідеї, то ця ідея має виток у «дологічній» роботі мислення вченого.

Фундаментальні дослідження — це розроблення гіпотез, концепцій, теорій у конкретних сферах наукової діяльності, які є основою для створених нововведень.

Фундаментальні дослідження спрямовані на одержання нових наукових знань, виявлення суттєвих закономірностей розвитку природи та суспільства, їх метою є пізнання об'єктивних законів розвитку Всесвіту. ФД поділяють на теоретичні та пошукові. Результатом теоретичних досліджень є наукові відкриття законів і закономірностей розвитку світу, обґрунтування нових понять, створення нових теорій.

Теоретичні дослідження є найважливішою складовою в системі наукових знань, бо наукові теорії дають змогу пізнавати існуючі процеси і явища, проаналізувати вплив на них різних чинників і запропонувати рекомендації щодо використання їх у практичній діяльності. Поки відповідні закони не відкриті, людина може лиш описувати явища, збирати та систематизувати факти, але вона не може передбачити і пояснити їх дію. Самі по собі факти — це ще не наука. Вони стають складовою наукових знань тільки в систематизованому й узагальненому вигляді. Факти систематизують і узагальнюють за допомогою найпростіших абстракцій — понять (визначень), які є важливими структурними елементами теоретичної науки. Найбільш широкі поняття називаються категоріями. Це — загальні абстракції.

Прикладні дослідження (ПД) спрямовані на пошук шляхів практичного використання вже відкритих явищ і процесів. Науково-дослідна робота прикладного характеру ставить за мету вирішення технічних та технологічних проблем стосовно конкретної галузі виробництва. На цьому етапі перевіряються інноваційні ідеї на їх життєздатність, технічну, економічну та споживацьку ефективність, її оцінку можуть дати спеціалісти, які мають підготовку у сфері техніко-економічного аналізу — аналітики.

Показником значущості, доцільності інноваційної ідеї є показник рівня науково-технічної доцільності. Він визначається з урахуванням унікальності, оригінальності та масштабності перетворень. Чим більша значущість, тим вищий рівень:

1-й рівень — інноваційні перетворення, які зводяться до модернізації технічних рішень чи продукту;

2-й рівень — це інноваційні перетворення, які приводять до корінних перетворень способів роботи техніки чи використання продукту;

3-й рівень — це інноваційні ідеї, які націлені на випереджуючі технічні рішення, що дає змогу створити принципово нові конструкції товару чи обладнання.

4-й рівень — це інноваційні ідеї піонерного рішення, тобто винаходи, які змінюють не тільки процеси виробництва, а й роблять автоматично конкурентну позицію підприємства ідеальною.

Експериментальна база науки є складовою наукового потенціалу країни, її стан і використання характеризуються можливістю науки здійснювати дослідну перевірку результатів наукових досліджень і розробок з метою неперервності інноваційного процесу. Дослідне виробництво може мати різні організаційні форми — завод, цех, дослідна станція, дослідно-експериментальне виробництво, майстерня тощо; мати різне місцезнаходження, різний ступінь господарської самостійності; перебувати на балансі наукової організації чи бути юридичною особою.

Дослідно-експериментальні роботи завершують стадію освоєння промислового виробництва нових виробів і починається процес промислового виробництва (ПВ). У виробництві знання матеріалізуються, а дослідження добігають свого логічного завершення.

Після того, як нововведення вступило в стадію масового виробництва, воно потребує піклування дослідної, так би мовити, «материнської» організації.

Це виробничі дослідження (ВД), які поділяються на три категорії:

1) дослідження нових виробничих методів та дій;

2) дослідження методів стандартизації та контролю якості;

3) дослідження, пов'язані з доведенням нової продукції до споживача (маркетингові дослідження).

Метою цих досліджень є забезпечення безаварійної й економічної роботи, ліквідація застарілого обладнання, постійне поліпшення якості продукції та сервісного обслуговування споживача. Вони передбачають технічні й організаційні заходи, що можуть забезпечити підтримку нового виробу в робочому стані протягом нормативного часу служби.

Інформаційна робота — це наукова робота, спрямована на підвищення ефективності пошуку науково-технічної інформації під час виконання різних видів НДДКР. Важливою складовою цієї роботи є патентні дослідження.

Організаційно-економічні роботи пов'язані з удосконаленням організації та планування виробництва, розробленням методів організації праці та управління, методів оцінки ефективності науково-технічних розробок.

Період, який починається з виконання фундаментальних і прикладних розробок і охоплює всі наступні етапи до моменту, коли нововведення підлягає заміні якісно новим, прогресивнішим, називається життєвим циклом інновації. Кожна ланка життєвого циклу відносно самостійна, має свої закономірності розвитку і виконує специфічну роль. Життєвий цикл має часові, трудові і кошторисні оцінки, які використовуються для організації планування та фінансування роботи.

Прийнято виділяти чотири фази (етапи): від І — створення інновації і потужностей для її використання, через II—III — зростання виробництва і продажу, до IV — насичення ринку та занепаду і зняття продукту з виробництва.

З метою розуміння сутності життєвого циклу розглянемо його складові детальніше.

Сутність першої фази — створення новинки — складається з комплексу робіт, спрямованих на перетворення результатів науково-дослідних розробок у зразки нових виробів, їх адаптацію до ринку та оцінювання умов включення в економічний обіг.

Комплексність цих робіт полягає в тому, що вони поєднують одночасно створення чи пристосування існуючого виробничого апарату для організації виробництва нового товару.

На цій фазі також починаються маркетингові дослідження під час продажу перших дослідних партій (зразків), що має велике значення для введення інновації на ринок. Ця фаза є виключно збитковою.

Друга фаза пов'язана з освоєнням виробництва та зростанням обсягів продажу, досягненням запланованого рівня рентабельності. Припадаючи на сферу виробництва, цей етап є найважливішим у всьому життєвому циклі продукції, бо саме тут реалізується матеріально-речова основа інноваційного циклу. На даній фазі споживачі відкривають для себе новизну й оцінюють її як споживчу вартість.

Третя фаза — фаза зрілості. Вона характеризується зменшенням темпів зростання виробництва, стабілізацією. Слід зазначити, що довго тривалість масового випуску нового продукту спричиняє подвійний вплив на ефективність. З одного боку тривале виробництво нової продукції забезпечує високі економічні результати, задовольняючи попит та забезпечуючи накопичення для відтворення; з іншого— виникає необхідність оновлення продукції, бо це є обов'язковою умовою утримання місця на товарному ринку і підвищення конкурентоспроможності. Усе це потребує оптимізації часу виробництва з урахуванням змін темпів зростання його економічної ефективності.

На цій фазі збільшується конкуренція внаслідок дифузії та тиражування нововведення.

Четверта фаза — фаза занепаду: моральне старіння продукту. Попит падає, нововведення стає неконкурентоспроможним і витісняється іншими новаціями. Тому ще до настання цієї фази фірми прагнуть модернізувати продукт або створити новий. Для забезпечення постійного розвитку це робиться одночасно. Можна продовжити життєвий цикл інновації, якщо активно працювати в маркетинговій сфері, підтримуючи попит на дану продукцію шляхом зниження цін, через рекламу або інші канали збуту. Однак маркетингові заходи без проведення науково-дослідних робіт для покращання продукції даного параметричного ряду, без розроблення та освоєння нових видів продукції носять тимчасовий характер, тому лідируючі компанії, які самостійно розробляють і реалізують новий продукт, постійно працюють над удосконаленням чи створенням нового продукту.

Теоретичні питання

1.У чому полягає сутність інноваційного процесу? Чим він відрізняється

від НТП?

2. Дайте характеристику стадій інноваційного процесу.

3. Яку роль відіграє наука в інноваційному процесі?

4. Яка стадія інноваційного процесу є завершальною?

5. Яким чином здійснюється взаємодія учасників інноваційного процесу?

6. У чому сутність наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та

маркетингу в інноваційному процесі?

7. Який вплив чинить розвиток інноваційного процесу на конкурентну

боротьбу на світових ринках? Наведіть приклад.

8. Опишіть особливості внутрішньоорганізаційної моделі інноваційного

процесу на підприємстві.

9. Якими критеріями керується підприємство при виборі нововведення?

Охарактеризуйте їх.

10. Як визначається рівень новизни інновації для фірми?

11. Які чинники впливають на успіх або провал нововведень? Наведіть

приклади.

12. Що є джерелами та причинами інноваційних ідей?

13. Які сфери аналізу, що є джерелом Інноваційних ідей, виділив П.

Друкер?

14. Чим визначається пріоритетне значення фундаментальної науки в

розвитку інновацій? Наведіть приклади.

15. Чому наявність блискучої технологічної ідеї сама по собі ще не є

гарантією успішної діяльності фірми?

16. Хто такі новатори? Чи можливо навчитись тому, як стати генієм?

17. Чи можуть інформація і знання збільшувати вартість продукту, що

виготовляється з їх допомогою?


ТЕМА3 4. УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ ПРОЕКТОМ

  1.  Суть інноваційних проектів і їх зміст *
  2.  Розробка концепції інноваційного проекту

До переходу до ринкових відносин (як і в даний час) у вітчизняній практиці знайшли широке застосування програмно-цільові методи управління в галузі науки і техніки. Ці методи передбачають формування й організацію виконання цільових комплексних програм (ЦКП). що являють собою комплекс взаємопов'язаних заходів, спрямованих на досягнення конкретних соціально- економічних цілей. Програми науково-дослідницьких і дослідно- конструкторських робіт розроблялися в державних і галузевих НДТ а також на регіональних рівнях.

В економіку сучасної України інтенсивно входить відносно нова для неї концепція управління проектами (Project Management). Основу цієї концепції складає погляд на проект як на цілеспрямовану зміну вихідного стану кожної (не обов’язково соціотехнічної) системи, пов'язану з витратою часу І засобів. А процес цих змін, здійснюваних за заздалегідь розробленими правилами у рамках бюджету і тимчасових обмежень, — це управління проектами. До даного часу управління проектами стало визнаною у всіх розвинутих країнах методологією інвестиційної діяльності, частиною якої є і нововведення.

Іноземний досвід використання програмно-цільового підходу в управлінні програмами і проектами різного рівня більш різноманітний. У рамках програмно-цільової організації управління постійно виникають нові методи, організаційно-економічні форми і їхні різновиди, що в найбільшій мірі відповідають успішному вирішенню тих чи інших завдань соціально-економічного і техніко-економічного розвитку.

Найбільшою міжнародною організацією в галузі управління проектами є Інтернет (INTERNET) — Міжнародна асоціація управління проектами, що поєднує більше двадцяти національних суспільств Європи й інших країн.

Інноваційні проекти і програми їхньої реалізації становлять істотну частину господарського механізму, що формується, управління науково-технічним розвитком країни, регіонів і окремих підприємств.

Поняття "інноваційний проект" може розглядатися як: 

• форма цільового управління інноваційною діяльністю;

• комплект документів.

Як форма цільового управління інноваційною діяльністю інноваційний проект являє собою складну систему взаємообумовлених і взаємопов’язаних за ресурсами, термінами і виконавцями заходів, спрямованих на досягнення конкретних цілей (завдань) на пріоритетних напрямках розвитку науки і техніки. Як процес здійснення інновацій — це сукупність виконуваних у визначеній послідовності наукових, технологічних, виробничих, організаційних, фінансових і комерційних заходів, що приводять до інновацій.

У той же час інноваційний проект — це комплект технічної, організаційно- планової і розрахунково-фінансової документації, необхідної для реалізації цілей проекту (на Заході для позначення цього аспекту проекту використовується термін "Design"). Найбільш повно і комплексно суть інноваційного проекту виявляється в його першому аспекті. З огляду на всі три аспекти поняття "інноваційний проект можна дати наступне його визначення.

Інноваційний проект — це система взаємопов’язаних цілей і програм їхнього досягнення, що являють собою комплекс науково-дослідних дослідно- конструкторських, виробничих, організаційних, фінансових, комерційних й інших заходів, відповідним чином організованих, оформлених комплектом проектної документації і забезпечуючих ефективне вирішення конкретного науково-технічного завдання (проблеми), вираженого в кількісних показниках і приводить до інновації. До основних елементів інноваційного проекту відносяться:

• однозначно сформульовані цілі і завдання, що відображають основне призначення проекту:

• комплекс проектних заходів щодо вирішення інноваційної проблеми і реалізації поставлених цілей:

• організація виконання проектних заходів, тобто ув’язування їх з ресурсами і виконавцями для досягнення цілей проекту в обмежений період часу й у рамках заданої вартості і якості;

• основні показники проекту (від цільових — з проекту в цілому, до часткових — з окремих завдань, тем. етапів, заходів, виконавців). у том)' числі показники, що характеризують його ефективність.

Інноваційні проекти можуть формуватися як у складі науково-технічних програм, реалізуючи завдання окремих напрямків (завдань, розділів) програми, так і самостійно, вирішуючи конкретну проблему на пріоритетних напрямках розвитку науки і техніки.

Формування інноваційних проектів для вирішення найважливіших науково-технічних проблем (завдань) забезпечує:

• комплексний, системний підхід до вирішення конкретного завдання (мети науково-технічного розвитку);

• кількісну конкретизацію цілей науково-технічного розвитку І строге відображення кінцевих цілей і результатів проекту в управлінні інноваціями:

• безупинне наскрізне управління процесами створення, освоєння, виробництва і споживання інновацій;

• обґрунтований вибір шляхів найбільш ефективної реалізації цілей проекту;

• збалансованість ресурсів, необхідних для реалізації інноваційного проекту;

• міжвідомчу координацію й ефективне управління складним комплексом робіт із проекту.

Реалізація задуму інноваційного проекту забезпечується учасниками проекту. У залежності від виду проекту в його реалізації можуть брати участь від однієї до кількох десятків (іноді сотень) організацій. У кожної з них свої функції, ступінь участі в проекті й міра відповідальності за його долю. Разом з тим усі ці організації в залежності від виконуваних ними функцій прийнято поєднувати в конкретні групи (категорії) учасників проекту.

Замовник — майбутній власник і користувач результатів проекту. В ролі замовника може виступати як фізична особа, так і юридична.

Інвестор — фізичні чи юридичні особи, що вкладають засоби в проект. Інвестор може бути і замовником. Якщо це не та сама особа, то інвестор укладає договір із замовником, контролює виконання контрактів і здійснює розрахунки з іншими учасниками проекту. Інвесторами в Україні можуть бути:

• органи, уповноважені управляти державним і муніципальним майном;

• організації і підприємства, підприємницькі об єднання, громадські організації й інші юридичні особи усіх форм власності;

• міжнародні організації, іноземні юридичні особи;

• фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни.

Одним з основних інвесторів, що забезпечує фінансування проекту, є банк.

Проектувальник — спеціалізовані проектні організації, що розробляють проектно-кошторисну документацію. Відповідальною за виконання всього комплексу цих робіт звичайно є одна організація, названа генеральним проектувальником. За рубежем її найчастіше представляють архітектор чи інженер. Архітектор — це особа чи організація, що мають право професійно, на основі відповідним чином оформленої ліцензії виконувати роботу зі створення проектно-кошторисної документації. Інженер — це особа чи організація, що має ліцензію на заняття інжинірингом, тобто комплексом послуг, пов'язаних із процесом виробництва і реалізації продукції проекту.

Постачальник — організації, що забезпечують матеріально-технічне забезпечення проекту (закупівлі і постачання). Виконавець (організація-виконавець, підрядчик, субпідрядник) — юридичні особи, що несуть відповідальність за виконання робіт відповідно до контракту.

Науково-технічні ради (НТР) — провідні спеціалісти з тематичних напрямків проекту, що несуть відповідальність за вибір науково-технічних рішень, рівень їхньої реалізації, повноту і комплексність заходів, необхідних для досягнення проектних цілей. НТР організує конкурсний добір виконавців і експертизу отриманих результатів.

Керівник проекту (у прийнятій на Заході термінології, проект-менеджер) — юридична особа, якій замовник делегує повноваження з керівництва роботами за проектом: планування, контроль і координація робіт учасників проекту. Конкретний склад повноважень керівника проект}' визначається контрактом із замовником. Команда проекту специфічна організаційна структура, очолювана керівником проекту і створювана на період здійснення проекту з метою ефективного досягнення його цілей. Склад і функції команди проекту залежать від масштабів, складності й інших характеристик проекту. 

Для виконання частини своїх функцій розроблювач може залучати спеціалізовані організації, а також підтримуючі структури проекту — це організації різних форм власності, що сприяють основним учасникам проекту у виконанні завдань проекту й утворюють разом з ними інфраструктуру інноваційного підприємництва. До підтримуючих структур відносяться: 

• інноваційні центри;

• фонди підтримки програм, проектів;

• консалтингові фірми;

• органи незалежної експертизи;

• патентно-ліцензійні фірми;

• аудиторські фірми;

• виставочні центри і т.п.

Різноманіття можливих цілей і завдань науково-технічного розвитку визначає і розмаїтість видів інноваційних проектів. Загальноприйнятої класифікації їх не існує. Доцільно класифікувати інноваційні проекти за такими ознаками, як період реалізації проекту, характер цілей проекту, вид потреби, що задовольняється, тип інновацій і рівень прийнятих рішень.

У залежності від часу, затрачуваного на реалізацію проекту і досягнення його цілей, інноваційні проекти можуть бути розділені на: 

• довгострокові (більше 5 років),

• середньострокові (від 3 до 5 років),

• короткострокові (менше 3-х років).

З погляду характеру цей проект може бути кінцевим, тобто відбивати мету вирішення інноваційної проблеми (завдання) в цілому чи проміжним, пов'язаним з досягненням проміжних результатів вирішення складних проблем.

За видом потреб, що задовольняються, проект може бути орієнтований на існуючі потреби чи на створення нових. Класифікація інноваційних проектів за типом інновацій допускає розподіл їх на:

• введення нового (радикального) чи удосконаленого (інкрементального) продукту:

• введення нового чи удосконаленого методу виробництва;

• створення нового ринку;

• освоєння нового джерела постачання сировини чи напівфабрикатів;

• реорганізація структури управління.

Приналежність інноваційного проекту до того чи іншого виду визначає його специфічний зміст і використання особливих методів формування й управління проектом. Разом з тим єдність проектних принципів дозволяє використовувати загальні методичні положення для управління інноваційними проектами.

Можна виділити три аспекти розгляду змісту інноваційного проекту:

• за стадіями інноваційної діяльності;

• за процесом формування і реалізації;

• за елементами організації.

Інноваційний проект охоплює всі стадії інноваційної діяльності, пов'язаної з трансформацією науково-технічних, ідей у новий чи удосконалений продукт, впроваджений на ринку, у новий чи удосконалений технологічний процес, використаний у практичній діяльності або в новий підхід до соціальних послуг з погляду стадій здійснення інноваційної діяльності проект містить у собі НДР, проектно-конструкторські і дослідно-експериментальні роботи, освоєння виробництва, організацію виробництва і його пуск, маркетинг нових продуктів, а також фінансові заходи.

В основі розгляду змісту інноваційного проекту за процесом його формування і реалізації, тобто технологічно, лежить концепція життєвого циклу інноваційного проекту, яка виходить з того, що інноваційний проект є процес, який відбувається протягом кінцевого проміжку часу. У такому процесі можна виділити ряд послідовних за часом етапів (фаз), що розрізняються за видами діяльності, які забезпечують його здійснення.

Інноваційний проект, розглянутий як процес, що відбувається в часі, охоплює наступні етапи.

• Формування інноваційної ідеї (задуму). Це процес зародження інноваційної ідеї і формулювання генеральної (кінцевої) мети проекту. На цьому етапі визначаються кінцеві цілі (кількісна оцінка за обсягами, термінами, розмірами прибутку) проекту і виявляються шляхи їхнього досягнення, визначаються суб'єкти й об’єкти інвестицій, їхньої форми і джерела.

• Розробка проекту. Це процес пошуку рішень з досягнення кінцевої мети проекту і формування взаємопов’язаного за часом, ресурсами і виконавцями комплексу завдань і заходів реалізації мети проекту. На цьому етапі:

• здійснюється порівняльний аналіз різних варіантів досягнення цілей проекту і вибір найбільш життєздатного (ефективного) для реалізації;

• розробляється план реалізації інноваційного проекту;

• зважуються питання спеціальної організації для роботи над проектом (команди проекту);

• виробляється конкурсний добір потенційних виконавців проекту й оформляється контрактна документація.

• Реалізація проекту. Це процес виконання робіт з реалізації поставлених цілей проекту. На цьому етапі здійснюється контроль виконання календарних планів і витрати ресурсів, коректування виниклих відхилень і оперативне регулювання ходу реалізації проекту.

• Завершення проекту. Це процес здачі результатів проекту замовнику і закриття контрактів (договорів). Цим завершується життєвий цикл інноваційного проекту.

Розглядаючи інноваційний проект за елементами організації, можна виділити в ньому дві частини: органи управління формуванням і реалізацією проекту й учасники інноваційного проекту.

Управління інноваційними проектами можна розглядати з трьох позицій:

• як систему функцій;

• як процес прийняття управлінських рішень;

• як організаційну систему.

З позицій функціонального підходу до управління інноваційними проектами процес управління полягає в реалізації функцій. Кожна управлінська функція також являє собою процес, тому що також складається із серії взаємозалежних дій. Процес управління реалізується за допомогою всіх десяти функцій менеджменту.

Як процес прийняття управліньських рішень управління інноваційними проектами являє собою виконання визначеної послідовності взаємозалежних етапів. При всій розмаїтості підходів до структуризації зазначеного процесу бачиться доцільним виділити наступні основні етапи процесу прийняття рішень:

• визначення цілей;

• формулювання обмежень і критеріїв ухвалення рішення;

• розробка альтернатив (пошук рішень);

• оцінка і вибір альтернативи;

• реалізація рішення.

Істотною особливістю процесу ухвалення рішення є виконання на кожнім етапі цього процесу інших етапів у різних сполученнях. Це пов’язане з тим, що кожен етап цього процесу ухвалення рішення, в свою чергу, являє собою процес (мікропроцес) прийняття рішень, що вимагає визначення мсти, пошуку рішень і т.д. і застосування відповідних методів обґрунтування і вибору рішень (принцип "колеса в колесі"). Як організаційна система, управління інноваційними проектами характеризується організаційною структурою, що включає склад і взаємозв'язок органів управління, регламентацію їхніх функцій, обов'язків, прав і відповідальності, технологію управління і побудованої таким чином, що всі органи управління забезпечують досягнення кінцевої мети проекту.

З огляду на три розглянутих аспекти поняття "управління", можна дати наступне його визначення. Управління інноваційним проектом - це процес прийняття і реалізації управлінських рішень, пов’язаних з визначенням цілей, організаційної структури, плануванням заходів і контролем над ходом їхнього виконання, спрямованих на реалізацію інноваційної ідеї.

Управління інноваційними проектами повинно ґрунтуватися на сукупності науково обґрунтованих і перевірених практикою принципів. До числа основних принципів відносяться: 

• Принцип селективного управління. Суть принципу полягає в підтримці проектів за пріоритетними напрямками розвитку науки і техніки й адресній підтримці інноваторів — авторів комплексних проектів.

• Принцип цільової орієнтації проектів на забезпечення кінцевих цілей.

Цей принцип допускає встановлення взаємозв’язків між потребами в створенні інновацій і можливостями їхнього здійснення. При цьому кінцеві цілі конкретних проектів орієнтуються на потребі, а проміжні — на кінцеві цілі цих проектів.

• Принцип повноти циклу управління проектами. Цей принцип допускає замкнуту упорядкованість складових частин проектів як систем. Повний цикл процесу управління допускає всю сукупність рішень: від виявлення потреб до управління передачею отриманих результатів.

• Принцип етапності інноваційних процесів і процесів управління проектами. Даний принцип допускає опис повного циклу кожного етапу формування і реалізації проекту. Принцип етапності відображає властивість послідовного нагромадження інформації при виконанні етапів і стрибкоподібний, якісний перехід у новий стан при задоволенні зовнішніх вимог до завершення даного стану.

• Принцип ієрархічності організації інноваційних процесів і процесів управління ними допускає їхнє подання з різним ступенем діяльності, що відповідає визначеному рівню ієрархії. Усі рівні діяльності погодяться один з одним так. що нижчестоящий рівень підкоряється вищестоящому, а стани (прийняті рішення, мета, проміжні і кінцеві результати) процесу на вищестоящому рівні обов'язкові при визначенні станів на нижче стоячому.

• Принцип багатоваріантності при виробленні управлінських рішень.

Інноваційні процеси протікають під сильним впливом невизначених факторів, які необхідно враховувати в процесі управління. Для зниження ступеня невизначеності необхідний перехід до різноманітної підготовки альтернативних рішень про вибір складу кінцевих цілей проектів, альтернативних способів їхнього досягнення варіантів комплексного забезпечення робіт, включаючи різний склад виконавців, вартість і тривалість виконання робіт, матеріально технічні ресурси й умови стимулювання виконавців.

• Принцип системності, що полягає в розробці сукупності заходів, необхідних для реалізації проекту (організаційно-економічних, законодавчих, адміністративних, технологічних і т.д.). у взаємозв'язку з концепцією розвитку країни в цілому.

• Принцип комплексності. Тут мається на увазі, що розробка окремих пов’язаних між собою елементів проектної структури, що забезпечують досягнення підцілей, повинна здійснюватися відповідно до генеральної (загальної) мети того чи іншого проекту.

• Принцип забезпеченості (збалансованості), який полягає в тім. що всі заходи, передбачені в проекті, повинні бути забезпечені різними видами необхідних для його реалізації ресурсів: фінансових, інформаційних, матеріальних, трудових.

Узагальнено цикл управління можна представити двома стадіями:

• розробка інноваційного проекту;

• управління реалізацією інноваційного проекту.

На першій стадії визначається мета проекту й очікувані кінцеві результати, дається оцінка конкурентоспроможності і перспективності результатів проекту, можливого ефекту, формується склад завдань і комплекс заходів проекту, здійснюється планування проекту й оформлення його.

Найважливішою на цій стадії є оцінка реалізованості проекту.

На другій стадії вибираються організаційні форми управління, зважуються завдання виміру, прогнозування й оцінки оперативної ситуації, що склалася. після досягнення результатів, витрат часу, ресурсів і фінансів, аналізу й усуненню причин відхилення від розробленого плану, корекція плану.

2. Розробка концепції інноваційного проекту

Розробка інноваційного проекту являє собою особливим чином організовану НДР прогнозно-аналітичного і техніко-економічного характеру, пов'язану з постановкою мети розробки проекту, розробкою його концепції, плануванням і оформленням проектно-кошторисної документації інноваційного проекту.

Концепція інноваційного проекту повинна визначати варіанти його реалізації, формувати основні цілі й очікувані кінцеві результати, оцінювати конкурентоспроможність і перспективність результатів проекту, а також оцінювати можливу ефективність інноваційного проекту. У процесі розробки концепції інноваційного проекту можна виділити наступні етапи:

• формування інноваційної ідеї і постановка мети проекту.

• маркетингові дослідження ідеї проекту.

• структуризація проекту.

• аналіз ризику і невизначеності.

• вибір варіанта реалізації проекту.

Розглянемо коротенько кожний із перерахованих етапів.

Формування інноваційної ідеї і постановка мети проекту. Виникнення інноваційної ідеї є відправною точкою, з якої починається розробка інноваційного проекту. Формування інноваційної ідеї розглядається з двох позицій. З одного боку, інноваційна ідея становить основу, суть інноваційного проекту, що знаходить відображення в постановці генеральної (кінцевої) мети проекту (ідея створення нового продукту чи послуги, ідея організаційних перетворень у галузі, регіоні, на діючому підприємстві і т.п.). У той же час під формуванням інноваційної ідеї (задуму) розуміється задуманий план дій, тобто способи чи шляхи досягнення мети проекту.

Уже на цьому етапі визначаються альтернативні варіанти вирішення проблеми. Ідея може виникнути спонтанно чи стати результатом тривалого процесу, вона може бути результатом "колективної експертизи" чи індивідуального аналізу.

Маркетингові дослідження ідеї проекту. Паралельно з формуванням інноваційної ідеї проекту проводяться її маркетингові дослідження. Метою цього етапу є визначення сфери впливу проекту на розвиток народного господарства і. як наслідок, кількісне уточнення мети проекту і завдань за окремими періодами. Кінцеві цілі і завдання Інноваційного проекту не завжди можуть бути встановлені у вигляді конкретних кількісних показників на стадії вибору й обґрунтування проблеми (інноваційної ідеї). Тому власне розробка проекту повинна починатися з кількісного уточнення кінцевої мети проекту і встановлення проміжних завдань її реалізації за окремими тимчасовими періодами для різних варіантів реалізації.

З цією метою:

• встановлюються можливі споживачі цільового продукту проекту:

• аналізуються можливості й економічна доцільність заміни виробленої продукції новими видами цільової продукції;

• вивчається структура галузей, що забезпечують реалізацію проекту сировиною, енергоресурсами, комплектуючими виробами і т.д.;

• аналізуються нові сфери використання кінцевого продукту проекту;

• досліджуються економічні і соціальні наслідки реалізації проекту.

Структуризація інноваційного проекту. Встановлені на попередніх етапах цільові параметри проекту є основою для формування переліку проектних заходів щодо досягнення кінцевої мети проекту. Для визначення складу необхідних заходів кінцеві цілі попередньо структуруються. Тобто розбиваються на складові елементи. Практика показала, що в структуризації проекту необхідно розрізняти два різновиди: функціональна і проблемна.

Функціональна структуризація проекту. При структуризації інноваційного проекту спочатку встановлюється склад функціональних елементів, що сумовою повного і комплексного його вирішення. Інструментом такої функціональної структуризації проблеми при розробці проекту служить "дерево цілей . "Дерево цілей являє собою ієрархічну систему, що має ряд рівнів, на яких розташовуються послідовно деталізовані цілі, що вимагають реалізації.

Проблемна структуризація проекту. Побудоване дерево цілей переформулюється потім у проблемно виражену систему завдань і заходів, що має також ієрархічну структуру і називається "деревом робіт". Якщо "дерево цілей" встановлює необхідні засоби досягнення цілей проекту, то комплекс заходів ("дерево робіт") повинен визначати шляхи і способи одержання встановлених засобів

Аналіз ризику і невизначеності. Однією з найбільш істотних особливостей інноваційних проектів є те, що виконання проектів здійснюється в умовах ризику і невизначеності. При цьому під невизначеністю розуміється неповнота чи неточність інформації про умови реалізації проекту, у тому числі про пов’язані з ними витрати і результати. Невизначеність. пов’язана з можливістю виникнення в ході реалізації проекту несприятливих ситуацій і наслідків, характеризується поняттям ризику. Фактори ризику і невизначеності підлягають обліку в розрахунках ефективності, якщо при різних можливих умовах реалізації витрати і результати за проектом різні. При оцінці проектів найбільш істотними являються наступні види невизначеності й інвестиційних ризиків:

• ризик. пов’язаний з нестабільністю законодавства і поточної економічної ситуації, умов інвестування і використання прибутку

• зовнішньоекономічний ризик (можливість введення обмеження на торгівлю і постачання, наявність сильних конкурентів і т.п.);

• невизначеність політичної ситуації, ризик несприятливих соціально-політичних змін у країні чи регіоні;

• неповнота чи неточність інформації про динаміку техніко-економічних показників, параметри нової техніки і технології;

• коливання ринкової кон'юнктури цін валютних курсів і т.п.;

• виробничо-технологічний ризик (аварії, виробничий брак і т.п.);

• невизначеність цілей, інтересів і поводження учасників;

• неповнота чи неточність інформації про фінансове становище і ділову репутацію організацій-учасників (можливість неплатежів, банкрутства, зривів договірних зобов'язань).

Результат аналізу ризиків при розробці інноваційного проекту виражається у визначенні імовірності реалізації різних його варіантів.

Вибір варіанта реалізації інноваційного проекту. Вибір з наявних варіантів інноваційного проекту найбільш життєздатного являє собою одну з найбільш відповідальних процедур розробки проекту. Основними завданнями етапу є наступні:

• встановлення основних критеріїв ефективності інноваційного проекту:

• розрахунок показників ефективності альтернативних варіантів проекту з урахуванням імовірності їхньої реалізації;

• порівняння і вибір варіанта інноваційного проекту для реалізації.

Таким чином, розробка концепції інноваційного проекту охоплює проведення досліджень і всіх етапів техніко-економічного обґрунтування інноваційного проекту (від визначення мети до вибору найбільш ефективного варіанта її досягнення).


Список використаної літератури

  1.  Закон України „Про інноваційну діяльність” // Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 36.
  2.  Мокій А.І., Полякова Ю.В.. Осідач О.П. Бабець І.Г. Міжнародний інноваційний менеджмент: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення курсу. – Львів: видавництва ЛКА, 2004. – 308 с.
  3.  Микитюк П.П. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник. – Тернопіль: Економічна думка, 2006. – 295 с.
  4.  Балабанов И, Т. Инновационный менеджмент: Учеб. пособие для вузов.-С.Пб.: Питер, 2001.
  5.  Василенко В.О. Теорія та практика розробки управлінських рішень. Навчальний посібник — Киів: ЦУЛ, 2002. — 420 с.
  6.  Василенко В.О. , Шматько В.Г. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник. За редакцією В.О. Василенко. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 440 с.
  7.  Власова А. М, Краснокутська Н. В. Інноваційний менеджмент. —К.:КНЕУ, 1997.
  8.  Економіка і організація інноваційної діяльності: Підручник / О.І. Волков, М.П. Денисенко, А.П. Гречан та ін.; Під. Ре. Проф. О.І. Волкова, проф. М.П. Денисенка. – К.: ВД „Професіонал”, 2004. – 960 с.
  9.  Инновационный менеджмент: Справ, пособие / Под ред. П. Н. Завлина, Л. Э. Миндели. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ЦИСН, 1998.
  10.  Инновационный менеджмент: Учеб. пособие / Под ред. Л. Н. Оголевой. — М.: ИНФРА, 2001.
  11.  Ілляшенко С.М. Управління інноваційним ризиком: проблеми, концепції, методи: Навчальний посібник. - Суми: ВТД “Універсальна книга”, 2003. - 278с.
  12.  Йохна М.А., Стадник В.В. Економіка й організація інноваційної діяльності: Навч. пос. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2005. – 400 с.
  13.  Ковалев Г. Д. Основы инновационного менеджмента: Учеб. для вузов / Под ред. проф. В. А. Швандара. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 1999.
  14.  Краснокутська Н.В. Інновацій менеджмент: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. – 504 с.
  15.  Круглова Н. Ю. Инновационный менеджмент: Учеб. пособие. — 2-е изд., доп. — М.: РДЛ, 2001.
  16.  Крупка М.І. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України. – Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2001. – 608 с.

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ ВИДАННЯ

МІЖНАРОДНИЙ ІННОВАЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

 

Конспект лекцій для студентів всіх форм навчання

спеціальності 6.030601  „Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності”

* Підготовлено за матеріалами Микитюк П.П. Інноваційний менеджмент: навчальний посібник/ П.П. Микитюк. – Тернопіль: Економічна думка, 2006. – 295 с.

2 Підготовлено за матеріалами Микитюк П.П. Інноваційний менеджмент: навчальний посібник/ П.П. Микитюк. – Тернопіль: Економічна думка, 2006. – 295 с

3 Підготовлено за матеріалами Микитюк П.П. Інноваційний менеджмент: навчальний посібник/ П.П. Микитюк. – Тернопіль: Економічна думка, 2006. – 295 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

2913. Городские здания и сооружения 2.57 MB
  Городские здания и сооружения. Классификация зданий. Требования, предъявляемые к зданиям. Параметры внутренней среды зданий. Типизация, унификация и стандартизация в строительстве. Типовое проектирование. Модульная координация размеров в строительст...
2914. Разработка визуализатора для нахождения максимального потока в сети 2.58 MB
  С момента появления первых электронно-вычислительных машин разработка программного обеспечения и программных продуктов прошла большой путь: от восхищения фактом возможности написать хоть какую-нибудь программу до осознания того, что именно технологи...
2915. Несущие конструкции деревянного каркаса здания 2.69 MB
  Несущие конструкции деревянного каркаса здания Классификация, особенности конструирования и расчета дощатоклееных колонн, балок, рам и арок, цельнодеревянных и металлодеревянных ферм. Дощатоклееные балки обладают рядом преимуществ перед другими сост...
2916. Курс Теоретической Механики 1.71 MB
  Курс Теоретической Механики. Теоретическая механика – изучает равновесие и движение тел под действием приложенных к ним сил. СТАТИКА. Статика рассматривает: замена одной системы сил другой, ей эквивалентной, равновесие тел под действием при...
2917. Бухгалтерский учет 2.08 MB
  В условиях перехода страны на рельсы рыночных отношений бухгалтерский учет является основным звеном формирования экономической политики, инструментом бизнеса, одним из главных механизмов управления производственным процессом и продажей продукции (ра...
2918. Доказательство эквивалентности условий минимальности, индуктивности и обрыва убывающих цепей 1.19 MB
  Одной из наиболее важных и принципиальных аксиом математики является аксиома математической индукции. Как правило, она формулируется и применяется для упорядоченного множества натуральных чисел N. Наиболее распространенная ее форма имеет вид: Если ...
2919. Способы измерения производительности компрессоров 1.95 MB
  Способы измерения производительности компрессоров Цель: Изучить способы и устройства  для измерения производительности (подачи) компрессоров и определить производительность поршневого компрессора в конкретных условиях эксплуатации...
2920. Электрические машины 1.68 MB
  Получение теоретических и практических знаний по математическим методам исследования электромеханических переходных процессов в электрических машинах (ЭМ), влияния различных технологических факторов и параметров ЭМ и питающей сети на статические и д...
2921. Физические основы электроники 85.5 KB
  Выпрямительные ПП диоды. Особенности конструкции. ВАХ. Основные параметры. Уравнения коллекторных токов для схем включения ОБ и ОЭ. Коэффициенты передачи тока, их соотношения. Выпрямительные ПП диоды. Выпрямительный...