В избранное

36108

Основи Охорони праці

Конспект

Безопасность труда и охрана жизнедеятельности

Основи охорони праці. Конспект лекцій з дисципліни Основи охорони праці для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форми навчання. Методичні вказівки спрямовані на надання методичної допомоги студентам усіх форм навчання під час вивчення дисципліни Основи охорони праці.

Украинкский

2013-09-21

1.03 MB

7 чел.

Міністерство аграрної політики та продовольства України

СУМСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

Основи Охорони праці

 

Конспект лекцій

з дисципліни «Основи охорони праці»

Суми – 2011

УДК 631.3.658.382 (075,8)

ББК 65,9 (2) 48

Укладачі: ст. викл. Семерня О.В.,

асистент Олійник І.О.,

к.т.н., доц. Шандиба О.Б..

Основи охорони праці.. Конспект лекцій з дисципліни «Основи охорони праці» для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форми навчання. - Суми: СНАУ, 2011. - 52 с.

Методичні вказівки спрямовані на надання методичної допомоги студентам усіх форм навчання під час вивчення дисципліни «Основи охорони праці». Методичні вказівки містять загальні рекомендації, практичні завдання та питання для самоперевірки.

  Відповідальний за випуск: к .т. н., доцент Шандиба О.Б.

Рецензенти:   Саржанов Олександр Анатолійович к.т.н., доц. кафедри

експлуатації техніки.

Сіренко  Віктор Федорович к.т.н. доц. кафедри енергетики в

АПК

Рекомендовано до видання вченою радою навчально-наукового інженерно-технологічного інституту СНАУ  (протокол №    від  «  »                  2011 р.)

© Сумський національний аграрний університет, 2011

Лекція № 1

Тема лекції:  Теоретичні основи охорони праці

План лекції:

  1.  Місце охорони праці в комплексі забезпечення безпеки життєдіяльності.
  2.  Предмет, структура, мета дисципліни «Основи охорони праці».
  3.  Основні напрямки формування безпечних умов праці. Поняття про НВ, професійні захворювання, аварію, вибух та катастрофу.
  4.  Система «людина – машина – навколишнє середовище» та її основні характеристики.
  5.  Історичні етапи розвитку охорони праці.

1. Місце охорони праці в комплексі забезпечення безпеки життєдіяльності

Вивчення курсу «Основи охорони праці» необхідно починати з усвідомлення його місця серед інших дисциплін, у яких також розглядаються питання безпеки людини у процесі трудової діяльності. Структурно-логічна схема є основою складання програмного забезпечення навчальної дисципліни і відповідного підручника або посібника. «Основи охорони праці» належать до наукового напрямку «Безпека життєдіяльності», до якого також відносять дисципліни, об'єктом розгляду (вивчення) яких є безпека людини і навколишньої природи, а також ті елементи середовища існування людини, що можуть становити загрозу її життю і здоров'ю.

2. Предмет, структура, мета дисципліни «Основи охорони праці»

Кожна наука має свій об'єкт, предмет і засоби пізнання або вивчення, а також закони, що виявлені з використанням теорії пізнання - гносеології (від грецького - пізнання і ...логія) — вчення про сутність і закономірність пізнання, теорія пізнання.

Об'єкт — це те, що протистоїть суб'єкту в його предметно-пізнавальній діяльності; предмет — усе те, що може перебувати в яких-не-будь відносинах, мати якісь властивості.

Об'єктом вивчення працеохоронного менеджменту є охорона праці, предметом — управління безпекою елементів, з яких складається об'єкт вивчення, тобто охорона праці. У свою чергу об'єктом вивчення охорони праці як науки є праця (трудова діяльність). Трудову діяльність вивчають не тільки охорона праці, а й багато природничих і суспільних наук: політекономія, гігієна праці, ергономіка, соціологія, інженерна психологія та ін. Відрізняються ці науки предметом вивчення. Свій предмет вивчення має й охорона праці — безпека праці, а звідси — фізіологічні та психологічні можливості людини, закони розвитку праці і відображення їх у працеохоронній науці, формування умов праці, їх оптимізація тощо. Структура охорони праці нерозривно пов'язана з розумінням сутності, розподілу та видів праці. Сутність праці розкривається шляхом виявлення її структури, яка містить ряд взаємозалежних елементів:

- суб'єктів праці як носіїв мети;

- продуктивних сил (предметів і засобів);

- процесу трудової діяльності;

- продуктів праці (цільових і побічних);

- суспільних відносин (виробничо-економічних)

Праця, крім внутрішніх елементів системи, має і зовнішні елементи впливу (політична й економічна ситуація в країні, технічний рівень розвитку, природні умови тощо).

Метою дисципліни «Основи охорони праці» є надання майбутнім фахівцям теоретичних знань і практичних навичок, необхідних Для вирішення питань, пов'язаних із забезпеченням безпечних і нешкідливих умов праці, при розробці і використанні нової техніки, технологічних процесів, організації виробництва, які виключають негативну дію на людину та навколишнє природне середовище.

Науковий зміст курсу складають теоретичні та практичні основи управління охороною праці в умовах виробництва, методи запобігання та захисту працівників від дії небезпечних і шкідливих умов праці.

Метою вивчення охорони праці у вищій школі є формування у майбутнього фахівця такого рівня знань з соціальних, правових і організаційних питань охорони праці, з питань гігієни праці, виробничої санітарії, виробничої та пожежної безпеки, щоб він:

  •  чітко усвідомлював соціально-етичну важливість проблеми безпеки праці;
  •  вмів вирішувати типові задачі охорони праці відповідно до посадових обов'язків первинної посади майбутньої професії;
  •  мав активну позицію щодо практичної реалізації принципу пріоритетності охорони життя та здоров'я працівників.

Вивчення охорони праці у вищій школі відбувається неперервно і комплексно. Підготовка студентів в рамках нормативної навчальної дисципліни «Безпека життєдіяльності» спрямована передусім на формування світогляду, вироблення ідеології безпечного мислення і поведінки, і забезпечує майбутніх спеціалістів важливим інструментом не лише щоденного безпечного контактування з навколишнім світом, а й готує до майстерного виконання різної складності технологічних процесів. Завдяки цій дисципліні майбутній фахівець має опанувати філософію безпеки локальних екосоціосистем, уміти будувати логічне дерево подій виникнення небезпеки, визначати існуючі проблеми безпеки. Уміння вирішувати типові задачі охорони праці відповідно до посадових обов'язків первинної посади майбутньої професії забезпечується відповідно до конкретної галузі і особливостей професійної діяльності майбутніх фахівців шляхом опанування безпечними методами та прийомами ведення робіт при вивченні загальнотехнічних та фахових дисциплін.

Після вивчення курсу «Основи охорони праці» студент має знати:

  •  законодавчі та нормативні документи з охорони праці;
  •  концепції організації охорони праці у державі та на виробництві;
  •  обов'язки і відповідальність роботодавців підприємств (організацій) та їх підрозділів із забезпечення здорових і безпечних умов праці робітників;
  •  основні міжнародні документи з охорони праці;
  •  методи і засоби забезпечення нормативних значень параметрів небезпечних та шкідливих факторів.

У результаті вивчення курсу «Основи охорони праці» студент має вміти:

  •  ідентифікувати небезпечні та шкідливі виробничі фактори, що супроводжують працю на виробництві;
  •  організувати вирішення питань охорони праці на виробництві (організації);
  •  використовувати нормативні документи та забезпечувати безпечні й нешкідливі умови праці на виробництві;
  •  організовувати та брати участь у розслідуванні нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві.

Експлуатація сучасних виробничих об’єктів і транспортних засобів супроводжується виникненням катастроф, аварій, нещасних випадків з людьми. Це призводить, як правило, до виходу з ладу обладнання та ушкодженням здоров’я працюючих, до зниження працездатності та погіршенню якості виробленої продукції.

Так, зараз скорочуються наукові дослідження з проблем безпеки, зменшується чисельність інспекторів, скорочується служба охорони праці. Надзвичайні ситуації в Україні виникають у 5-8 разів частіше ніж в інших промислово розвинутих країнах світу, в результаті чого щорічна ніж понад 1% населення (> 50 тисяч осіб). Майже третина аварій і нещасних випадків на виробництві пов’язана з незадовільним знанням людей порядку дій у надзвичайних ситуаціях.

Це – наслідок серйозних недоліків у навчанні як на виробництві так і в освітніх закладах.

Охорона праці – система правових соціально-економічних, організаційних, технічних, гігієнічних, лікувально-профілактичних заходів і засобів, які забезпечують безпеку, збереження здоров’я та працездатність людини в процесі трудової діяльності.

Охорона праці як наукова дисципліна виникла на перетині соціально-правових, технічних і медичних наук, науки про людину, теорії, ризику. Головними об’єктами її дослідження є людина в процесі праці, виробниче середовище, організація праці та виробництва.

Функціонування підприємств в умовах ринкових відносин означає, що нещасні випадки і захворювання на виробництві викликають суттєві економічні втрати не тільки держави, а й конкретного підприємства, вони впливають на рентабельність і конкурентно - здатність  підприємства, на прибутки трудового колективу. Незадовільні умови праці негативно відбиваються на продуктивності праці, якості і собівартості продукції, зменшують валовий національний дохід країни. Тому всебічна турбота про охорону праці, проведення активної соціальної політики стає важливою проблемою для власників і керівників підприємств, державних та профспілкових органів.

Докорінна перебудова методів управління економікою вимагає відповідної наукової організації охорони праці, удосконалення управління цією діяльністю на сільгосппідприємствах в сучасних умовах господарювання.

Поліпшення умов та охорони праці стає одним із важливих напрямків підвищення матеріального та культурного рівня життя народу. Особливості сучасного виробництва потребують впровадження все більш дійових заходів щодо підвищення рівня безпеки виробництва та захисту навколишнього середовища.

Необхідність забезпечення здорових і безпечних умов праці на підприємствах зумовлює потребу відповідної підготовки у вузах майбутніх спеціалістів (працівників) з питань охорони праці. Необхідність забезпечення здорових і безпечних умов праці на підприємствах зумовлює потребу відповідної підготовки у вузах майбутніх спеціалістів (працівників) з питань охорони праці.

Підготовка студентів вищих навчальних закладів усіх напрямів освіти стосовно питань правового забезпечення соціально-виробничої діяльності, організації охорони праці, організаційно-правового забезпечення належних культурно-побутових, санітарно-гігієнічних та безпечних умов праці, здорового способу життя та нормального психологічного клімату в трудовому колективі повинна здійснюватися при вивченні дисципліни «Охорона праці». Вивчення цього курсу ставить за мету вирішення подвійного завдання:

1) оволодіння питаннями правового забезпечення соціально-виробничої діяльності, організації охорони праці, організаційно-правового забезпечення належних культурно-побутових, санітарно-гігієнічних та безпечних умов праці, здорового способу життя та нормального психологічного клімату в трудовому колективі;

2) оволодіння загальним підходом до питань охорони праці для того, щоб уміти узагальнювати та структурувати знання з охорони праці, як вже набуті, так і ті, що будуть набуті при вивченні інших навчальних дисциплін та практичним досвідом.

Вивчення курсу «Охорона праці» базується на знаннях, набутих при вивченні нормативної дисципліни «Безпека життєдіяльності» та інших дисциплін - загальноосвітніх (математика, фізика, хімія), соціально-правових та економічних (трудове право, соціологія, економіка, організація і планування виробництва), медичних (гігієна, санітарія, токсикологія, фізіологія, психологія), загально-технічних та спеціальних (опір матеріалів, електротехніка, технологія та устаткування виробництва та ін.).

Охорона праці як наука належить до комплексу наукових дисциплін, що вивчають людину в процесі праці, таких, як наукова організація праці, ергономіка, інженерна психологія, технічна естетика. Ці дисципліни мають єдину мету - сприяти підвищенню продуктивності праці, зменшенню впливу на людину несприятливих чинників виробничого середовища, збереженню здоров'я працівників, підходячи до цієї мети з різних сторін і на різних рівнях.

Важливою складовою частиною охорони праці є законодавство та її нормативно-правова база.

Методологічною основою курсу «Охорона праці» є науковий аналіз умов праці, технологічних процесів, виробничого обладнання, робочих місць, трудових операцій, організації виробництва, навколишнього середовища з метою виявлення шкідливих і небезпечних виробничих факторів та виникнення можливих аварійних ситуацій.

На підставі такого аналізу розробляються заходи щодо усунення небезпечних і шкідливих виробничих факторів, створення здорових і безпечних умов праці.

Мета курсу «Охорона праці» – дати майбутнім фахівцям теоретичні та практичні знання, необхідні для створення безпечних та нешкідливих умов діяльності на виробництві, що відповідають сучасним вимогам екології та безпеки для прогнозування та усунення надзвичайних обставин.

Програмою дисципліни передбачено вивчення наукових проблем взаємодії людини з техносферою, формування знань, умінь та навичок з вирішення проблем безпеки життя і діяльності людини в умовах сучасного виробництва й оточуючого середовища.

Курс «Охорона праці» складається з 4-х частин:

-  Законодавчі акти та організаційні основи з охорони праці;

-  Основи виробничої санітарії та гігієни праці;

-  Основи техніки безпеки;

-  Основи пожежної безпеки.

У першому розділі ми розглянемо комплекс організаційно-правових заходів по попередженню травматизму та захворювання.

У другому розділі – вивчається система організаційних, гігієнічних і санітарно-технічних заходів та засобів, які попереджають вплив на працюючих шкідливих виробничих факторів: шуму, пилу, газів, опромінення і т.д.

У третьому розділі – вивчається система організаційних та технічних заходів та засобів, які запобігають впливу на працюючих небезпечних факторів, які призводять до травм.

У четвертому розділі – вивчаються протипожежні заходи і засоби, які повинні забезпечити безпеку праці та майно виробництва.

При переході до ринку докорінно зменшилася мотивація діяльності з охорони праці. Основним обов’язком керівника підприємства стає створення такої організації виробництва за якої досягатиметься найбільший прибуток. Кожен нещасний випадок на виробництві означатиме для підприємства серйозну моральну й екологічну втрату.

Отже, забезпечення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці є важливим фактором існування підприємства в умовах ринкової конкуренції. Керівник підприємства повинен створювати безпечні умови праці, забезпечувати сприятливий морально-психологічний клімат у трудовому колективі, що сприяє підвищенню продуктивності праці і поліпшенню якості продукції та послуг.

3.Основні напрямки формування безпечних умов праці

Поняття про небезпеку, небезпечну умову, дію та ситуацію, Н.В., професійні захворювання, аварію та катастрофу.

У процесі трудової діяльності людина (суб’єкт праці) за допомогою певних знарядь (машин, інструментів, пристроїв) діє на предмет праці в умовах існуючого середовища.

Залежно від характеру праці на людину можуть впливати різні середовища: механічні, хімічні, теплові, електричні, електромагнітні, радіаційні, біологічні та інші. Організм людини здатний переносити без наслідків такі дії лише якщо вони не перевищують певних рівень і тривалості. За межами цих рівень і тривалості виникає пошкодження організму, яке при досягненні певного ступеня кваліфікується як нещасний випадок, травма.

Безпосереднім джерелом таких пошкоджень може бути будь-який з компонентів праці.

Серед різних факторів виробництва, які можуть спричинити певні дії на людину виділяють шкідливі й небезпечні виробничі фактори.

 Небезпечний виробничий фактор (НПАОП 12.0.002 - 80) – це такий факт дія якого на працюючого у певних умовах призводить до травми або іншого раптового погіршення здоров’я.

Будь-який шкідливий або небезпечний виробничий фактор може діяти на людину лише при певних умовах.

 Виробнича небезпека – стан виробництва (умови праці, стан обладнання, робочого місця тощо), при якому існує можливість (ймовірність) дії небезпечного виробничого фактору з пошкодженням здоров’я (або загибелі) людини.

 Небезпечна зона (НПАОП 12.0.02-80) – це простір у якому можлива дія на працівника небезпечного і (або) шкідливого виробничого фактора.

 Небезпечна дія – це така дія оператора (працюючого), яка суперечить (не відповідає) науково обґрунтованим нормам професійної поведінки при виконанні конкретного виробничого завдання.

 Небезпечні обставини розкривають дії, стан чи ознаки небезпечного фактора і обставину, при якій він діяв на людину.

 Небезпечні умови можуть визначатися недоліками конструкцій машин, технологічні обладнання і процесів, низьким рівнем організації виробництва (неефективність або відсутність необхідного контролю, низький професійний рівень працюючих, підготовка їх з О.П.) недостатня надійність виробничого обладнання.

Небезпечні ситуації:

після допущення небезпечних дій, виникає реальна загроза травмування, таку загрозу можна назвати небезпечною ситуацією, що виникає при збіганні умов і обставин.

Небезпечна ситуація може мати конкретне визначення : аварійна ситуація травмонебезпечна ситуація, критична або катастрофічна ситуація.

Наслідками цих явищ відповідно є:

 Аварія – пошкодження, вихід з ладу машин, агрегату, апарата.

 Катастрофа – несподіване лихо, подія, що спричиняє тяжкі наслідки, руйнування.

Факт пошкодження здоров’я (випадок) людини від дії небезпечного фактора кваліфікується як нещасний випадок.

 Нещасний випадок на виробництві – це випадок дії на працюючого небезпечного виробничого фактора при виконані ним трудових обов’язків або завдання керівника робіт.

 Травма – це пошкодження анатомічної цілості організму будь-яким небезпечним фактором.

 Травматизм – сукупність травм, які повторюються у тих чи інших контингентів населення відповідно до побутових, виробничих, спортивних чи інших обставин.

Захист працівників від дії небезпечних виробничих факторів.

Шляхи забезпечення виробничої безпеки

Попередження прояву негативних факторів – конструкторські рішення направлені на створення безпечного обладнання та технологічних процесів.

Захист від дії негативних факторів – комплекс заходів, які направлені на усунення або суттєве зменшення дії негативних виробничих факторів

Безпека виробничого процесу – здатність виробничого процесу зберігати відповідність вимогам безпеки праці за умов, що встановлені нормативно-технічною документацією.

Безпека виробничого процесу – процесу досягається відповідним обґрунтованим вибором: технологічних процесів, робочих операцій та порядку обслуговування обладнання; виробничих  приміщень та зовнішніх площадок;обладнання та умов його розміщення; способів зберігання і транспортування сировини, напоїв фабрикатів та готової продукції;засобів захисту працівників.

Принципи безпеки техніки та технічних систем були вироблені в кінці 19 століття і з тих пір використовується при конструюванні та експлуатації різного обладнання. Але оскільки досягнення ідеальної безпеки (або 100%) неможливо, то потрібні науково обґрунтовані методики розрахунки досягнення безпеки, які поки що не розроблені.

При експлуатації технічних систем існує багато факторів, які роблять вплив на безпеку поведінки людини.

До них відносяться:

  1.  Професійна придатність та підготовка оператора;
  2.  Психологічні характеристики людини такі як, робота органів чуття, швидкість та якість логічних операцій мозку. Рефлекторно-м’язові рухи;
  3.  Режим праці:

нормальний,

форсований,

паталогічний;

  1.  Важкість та напруженість праці;
  2.  Монотонність праці;
  3.  Умови навколишнього середовища;
  4.  Ергономічні параметри системи.

Висновок: всі фактори впливу знаходяться в постійному змінені застосування до характеристики їх властивостей безпеки.

Поняття про небезпеку, небезпечну умову, дію та ситуацію

Поняття про Н.В., професійні захворювання, аварію. Вибух та катастрофу.

 Небезпека – це процес, подія чи явище при впливі на людину може викликати негативні наслідки (травму, аварію, смерть...)

 Безпека – це сукупність знань та правил поведінки, що забезпечують здоров’я, довголіття, розкриття творчого потенціалу людини, забезпечують оптимальні умови існування людині.

 Для того щоб запобігти прояву небезпек необхідно:

  1.  Ідентифікація небезпек – розпізнавання небезпек з вказанням їх кількісних характеристик та координат (х,у,z,t).
  2.  Передбачення прояву небезпек на основі теорії ймовірності та статистичних даних.
  3.  Досягнення прийнятого рівня проявлення небезпек. R = 10-6
  4.  Попередження та ліквідація негативних наслідків надзвичайних ситуацій.
  5.  Розробка та систематизація норм, правил, інструкцій в різних сферах діяльності.

 Небезпека – явища, інформація, процеси, об’єкти, які можуть викликати небажані наслідки.

 Завдання О.П. це вивчення виявлення всіх можливих потенційних небезпек та забезпечення таких умов, при яких вони не реалізуються.

Потенційна (прихована) небезпека проявляється за певних, часто високо передбачуваних умов і реалізується у формі травм, професійних захворювань, аварій, надзвичайних ситуацій.

Таксономія небезпек – класифікація та систематизація явищ, процесів, об’єктів, інформації, які здатні завдати шкоди.

Небезпека кваліфікується за:

- походженням – часом проявлення

- сферою проявлення  – структурою

- локалізацією – характером дії на (оператора) людину

- шкодою

- наслідками

Ідентифікація небезпеки – знаходження типу небезпеки та встановлення її характеристик, необхідних для розробки заходів щодо її усунення чи ліквідації наслідків.

Квантифікація небезпек – введення кількісних характеристик для оцінки ступеня (рівня ) небезпеки.

Найпоширенішою кількісною оцінкою небезпеки є ступінь ризику.

Кількісна оцінка небезпеки називається – ризиком.

Ризик – це відношення числа тих чи інших фактичних проявів небезпек до їх можливого теоретичного числа за певний період часу.

За статистичним методом ризик обчислюється за формулою:

Де - ризик за певний період часу,  - кількість фактичних проявів небезпеки (травм, аварій, катастроф). – теоретична можлива кількість небезпек для даного виду діяльності чи об’єкта.

Прийнятний ризик – це нормований ризик у світовій практиці (10-6).

Прийнятний ризик – це певний компроміс між рівнем безпеки та можливістю її досягнення.

Безпека – такий стан, при якому з певною вірогідністю (ризиком) включається реалізація потенційних небезпек.

Забезпечення безпеки – складний процес, в якому можна виділити елементарні складові, вихідні положення, ідеї, що іменуються принципами.

Законодавчі принципи -  закріплені законом правила, що забезпечують прийнятний рівень безпеки.

Орієнтуючі принципи - основоположні ідеї, що визначають   напрямок   пошуку   безпечних рішень   і служать методологічною та інформаційною базою.

Технічні принципи спрямовані на безпосереднє відвернення дії небезпечних факторів  і базуються на використанні фізичних законів.

Управлінськими називаються принципи, які визначають взаємозв’язок і відносини між окремими стадіями і етапами процесу забезпечення безпеки. До них належать: плановість, контроль, управління, зворотний зв’язок, підбір кадрів, відповідальність.

До організаційних належать принципи, за допомогою яких реалізуються положення із залученням науково обґрунтованих рішень. Це принципи несумісності, ергономічності, раціональної організації

4. Система «людина – машина - навколишнє середовище» та її основні характеристики

Найбільш типовою для сільськогосподарського виробництва є система:

«Людина – машина – виробниче середовище»: бо саме при застосуванні численних машинно-тракторних агрегатів («машина»), керованих людьми або людиною («людина») у певних умовах виробництва – конкретне поле, майданчик чи споруда, стан доріг, кліматичні умови тощо – («середовище») і виникають різні явища у вигляді відказів у функціонуваннях.

Для машин – це поломки, спрацювання відповідних деталей та механізмів, аварії тощо.

Для людей – відхилення фізичних, фізіологічних, психічних показників від норми, травмування, захворювання тощо.

Для середовища – бездоріжжя несприятливі умови, що виключають можливість виконувати певну технологію тощо.

Система «людина – машина» складається з людини-оператора і машини (технічних пристроїв), за допомогою якої оператор здійснює трудову діяльність і середовища.

Основою трудової діяльності людини-оператора є взаємодія з предметом праці, машиною і зовнішнім середовищем через інформаційну модель і органи управління.

За характером людської ланки СЛМ поділяються на:

- моносистеми – складаються з однієї людини та одною або кількох технічних

пристроїв.

- полісистеми – складаються з певного колективу людей і комплексу технічних пристроїв, з якими люди взаємодіють.

Діяльність людини – оператора, спрямована на досягнення встановленої перед СЛМ мети, складається з упорядкованої сукупності виконуваних дій. Саме таке дії людини є функціональними елементами її діяльності, яка має усвідомлену мету.

Ефективність роботи С-Л-М залежить від розподілу функцій між людиною машиною. Такі характеристики людини і машини, як 1)передбачення подій зовнішнього світу, 2) можливість вирішення не чітко сформульованих завдань, 3) розпізнавання ситуацій зовнішнього світу, 4) здатність орієнтуватися за часом та у просторі, 5) самоспостереження, 6) діапазон гнучкості способів переробки інформації, 7) спроможність працювати у не передбачуваних ситуаціях, тривалість роботи, чутливість, здатність до навчання, узагальнення та інші порівнюють між собою.

При порівнянні характеристик машини і людини враховують уміння людини об’єднувати різні сигнали в єдину структуру, що допомагає винайти найбільш економічні способи її переробки.

Здатність машин до сприйняття інформації методи переробки її, фіксовані. Крім, того надійність різних приладів і апаратури з високим рівнем автоматизації може швидко змінюватися в умовах експлуатації. Тому при проектуванні системи «людина-машина» необхідно передбачити додаткові функції, що їх виконуватиме машина.

Зараз велика увага приділяється безпеці праці, особливо забезпеченню підприємств та організацій засобами Індивідуального захисту (3І3), що відповідають вимогам нормативних документів. В окремих галузях промисловості з різних причин забезпеченість 3І3 працюючих становить менше ніж 50%. Їхня якість, надійність та захисні властивості у ряді випадків не відповідають вимогам стандартів, а також встановленим строкам зберігання та експлуатації.

Виробництвом 3І3 тепер займаються всі, починаючи від індивідуальних виробників і закінчуючи підприємствами різних форм власності, які не мають ні кваліфікованих спеціалістів, ні нормативних документів .

Навколишнє середовище – відноситься до підсистеми. Правомірність віднесення навколишнього середовища до підсистеми можна пояснити значним впливом його на інші підсистеми (людина, машина), а також на функціонування і здатність виконувати певні функції самою системою. Вихід з ладу підсистеми «середовище» для багатьох систем означає припинення функціонування самої системи.

Наприклад, у дощову погоду або за складних дорожніх умов припиняє роботу значна кількість машинно-тракторних агрегатів і транспортних засобів

Знаючи характеристику кожної підсистеми можемо вивчити вплив однієї або кількох підсистем на окрему підсистему і при подальших дослідженнях – визначити рівні надійності або небезпечності кожної з підсистеми. Це має важливе значення для розробки заходів щодо удосконалення таких систем.

Між підсистемами існують складні взаємовідносини. Так, на підсистему «людина» в процесі функціонування системи діють такі шкідливі виробничі фактори:

Машинні -  шум

 Вібрація

   t повітря

 забруднене повітря

технологічні – пил

  пари

  мікроорганізми

  грунт

  оброблюваний матеріал

  застосування хімічних речовин

природні – t зовнішнього повітря

 вологість

 атмосферний тиск

 сонячна радіація

внаслідок чого підсистема «людина» може вийти з ладу, так само, як і інші системи.

Для людини-оператора характерними є такі види відказів: захворювання, втрата працездатності внаслідок різних травм, психічних, фізіологічних розладів тощо.

При цьому вся система втрачає здатність нормально функціонувати.

На надійність функціонування системи аналогічно впливають й інші підсистеми.

Оптимізація системи Л-М-Н.С.

  1.  Вдосконалення санітарно-гігієнічних параметрів роб. середовища в трудному процесі (поліпшення t, загазованість., запиленість., відносно вологості)
  2.  Вдосконалення антропологічних властивостей людини та засобів виробництва. (розробка таких машин та механізмів, які б відповідали розмірам росту людини, рук, ніг)
  3.  Поліпшення дизайну робочих місць.

Виробничі небезпеки та шкідливості у тваринництві.

У виробничому процесі об’єднані праця людини, предмет праці і засоби праці. У тваринництві предмет праці особливий – це тварина.

Працівник, зайнятий у виробничому процесі тваринництва, не може обійтися без використання різних видів енергії, без використання машин, апаратів, інструментів.

У більшості технологічних операцій використовуються хімічні речовини. Окремі процеси проходять при підвищенні температури і тиску, супроводжуються вилученням шкідливих речовин.

Догляд за тваринами, профілактика захворювань та їх лікування, як і вище названі виробничі фактори, постійно несуть безпеку.

Такі небезпечні фактори можуть негативно вплинути на організм людини лише в певних умовах, тобто тоді коли людина попадає в небезпечну зону, при спілкуванні з хворими інфекційними або паразитарними хворобами тварин або при аваріях.

Для розв’язання питань профілактики травматизму та покращенню умов праці необхідно у кожному виробництві правильно оцінити потенційну небезпеку та шкідливості.

Вплив небезпечних та шкідливих виробничих факторів на людину призводять до погіршення її здоров’я та втрату працездатності.

Праця у галузі тваринництва відбувається в умовах, які відрізняються від праці с/г робітників.

Тому профілактика травматизму і захворювання повинна розроблятися на основі специфіки їх роботи.

Інтенсивний розвиток О.П. збігається з початком розвитку машинного виробництва, яке одночасно з полегшенням праці, підвищенням її продуктивності несло в собі небезпеку для життя і здоров’я працюючих.

5. Історичні етапи розвитку охорони праці

З початку ХІХ століття, коли на виробництві різко зросли аварійність, захворюваність і рівень травматизму, з’являються публікації вчених з різних питань О.П.

Ще в 1742 році російський вчений М.В.Ломоносов (1711-1765р.р.) у своїй роботі «Первые основания металлургии и рудных дел» проаналізував умови праці гірників, обґрунтував режими й принципи вентиляції шахт, розробив пристрої кріплення гірничих виробок, видалення води із шахт.

Так у 1847 році О.Н.Нікітін (1793-1853р.р.) видав книгу «Болезни робочих с указаним предохранительных мер», у якій вперше описав професійні захворювання близько 120 професій робітників.

Значний обсяг досліджень у галузі гігієни і охорони праці виконала група вчених під керівництвом професора Московського університету Ф.Ф. Ерисмана. Для цих досліджень характерною була соціальна спрямованість при вивченні умов праці і побуту робітників. Книга Ерисмана «Профессиональная гигиена или гигиена физического и умственного труда» – 1877р.

Значний внесок у розвиток О.П. зробив основоположник російської фізіології і наукової психології вчений фізіолог І.М.Сєченов (1829-1905р.р.) В «Очерках рабочих движений человека» виданий у 1904 р. він теоретично обґрунтував 8-годинну тривалість робочого дня, показав, що працездатність можна підтримувати на високому рівні за рахунок правильного встановлення режиму фізичних навантажень і відпочинку.

Втрати енергії у процесі роботи і дію на організм людини промислових отрут дослідив учений Г.В.Хлопін.

В.Я.Данилевський, Ні кольський зробили значний внесок у розвиток О.П., вивчивши причини виробничого травматизму і розробивши заходи з профілактики захворювань.

Академік Зеленський М.Д. (1861-1953р.р.) розробив конструкцію протигаза 1915 р., основні принципи роботи якого використовується і досі.

Відомо багато вчених, які своїми досягненнями в різних галузях науки вплинули на розвиток О.П. Зокрема, С.І.Вавилов (1891-1951р.р.) відкрив люмінісцентис освітлення, О.О.Сочинський створив ряд приладів для контролю вмісту шкідливих речовин у повітрі.

Л.І.Медведь дослідив зниження шкідливості дії пестицидів і інших хімічних речовин на людей і навколишнє середовище.

Рекомендована література

1. Кодекс Законів про працю в Україні. – К., 1996.

2. Гряник Г.Н., Лехман С.Д.  Охорона праці. К.: Урожай, 1994.

3. Лущенков В.П., Бутко Д.Л. Лехман С.Д. Виробнича санітарія. – К.: Урожай,

1996

4. Лехман С.Д., Целинський В.П., Козирев С.М. та ін. Довідник з охорони праці     

в сільському господарстві. – К.: Урожай, 1990.

5. Охорона праці (Законодавство. Організація роботи): Навч. посіб. / За заг. ред.

к.т.н., доц. І. П. Пістуна.–Львів: «Тріада плюс», 2010.– 648 с.

6. Закон України «Про охорону праці». Ж.«Охорона праці» № 1, 2003.

7. Основи охорони праці: Навчальний посібник/ за ред. Проф.Березуцького

В.В.-Х. Факт, 2005.-480с.

8. Жидецький В.Ц., Джигірей В.С., Мельников О.В. Основи охорони праці. –

Вид. 2-е, стереотипне. – Львів: Афіша, 2000. – 347с.

9. Запорожець О.І., Протоєрейський О.С., Франчук Г.М., Боровик І. М. Основи

охорони праці. Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 264 с.

10. Ярошенко І.Ф. Безпека життєдіяльності в інженерних рішеннях:

Навчальний посібник – Суми. Видавництво «Довкілля», 2003, 390с

Лекція № 2

Тема лекції: Законодавча та нормативна база України

з охорони  праці.

План лекції:

1. Основні законодавчі та нормативні акти з охорони праці.

Закон України “Про охорону праці”

Законодавство про працю:

а) праця жінок та молоді

б) державне соціальне страхування

2. Державні нормативні акти з охорони праці. Поняття про стандарти, правила, інструкції, вимоги, норми.

 Дія та направленість законодавства України з охорони праці.

Національна програма поліпшення стану охорони праці.

1. Основні законодавчі та нормативні акти з охорони праці

Законодавство України про охорону праці - це система взаємозв'язаних законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері реалізації державної політики щодо соціального захисту її громадян в процесі трудової діяльності. Воно складається з Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

У країнах світу, залежно від економічного розвитку та політичного стану, існують закони та нормативні документи, які повністю або частково захищають людину від небезпечних та шкідливих умов праці, забезпечують охорону її здоров'я Соціальне і законодавче захищена людина зацікавлена в своїй праці, цінує свою роботу, яка дає їй змогу пристойно існувати, утримувати сім'ю, годувати і виховувати своїх дітей. Умови праці та економічні фактори (оплата праці, економічне стимулювання, законодавча захищеність) безпосередньо впливають на продуктивність і якість праці.  Отже, можна констатувати, що охорона праці є категорія економічна.

У конституційній державі всі закони і підзаконні акти повинні базуватися і відповідати основному закону держави – Конституції. Конституція України прийнята Верховною Радою 26 червня 1996 року В ній декларуються права і свобода всіх громадян України. Для сфери трудової діяльності ці права і свобода конкретизовані в деяких законах України і Державних нормативних актах про охорону праці (ДНАОП), Державних стандартах та постановах Кабінету Міністрів України, що стосуються охорони праці.

Конституція України до соціальних прав включає право кожного на належні, безпечні й здорові умови праці. Однак останнім часом вимоги щодо охорони праці часто не дотримуються підприємствами різних організаційно-правових форм, що використовують працю найманих робітників. Зумовлюється це насамперед важким економічним становищем держави, а також іншими об'єктивними і суб'єктивними причинами, зокрема: спрацюванням основних виробничих фондів; відсутністю зацікавленості власників у поліпшенні умов і безпеки праці; некомпетентністю більшості персоналу в питаннях охорони праці; низькою трудовою і технологічною дисципліною; недостатньою роллю органів нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю й охорону праці.

1.1 Закон України «Про охорону праці»

В Україні - у першій серед країн СНД - 14 жовтня 1992 р був прийнятий Верховною Радою Закон «Про охорону праці». У листопаді 2002 р. Верховна Рада України прийняла нову редакцію цього закону. Закон «Про охорону праці» відповідає діючим конвенціям і рекомендаціям Міжнародної організації праці, іншим міжнародним правовим нормам у цій галузі.

Цей закон, а також «Кодекс законів про працю України» є основною законодавчою базою охорони праці, їх доповнюють державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці - це стандарти, правила, норми, положення, статути, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання усіма установами і працівниками України.

Закон «Про охорону праці» складається з преамбули та 9 розділів. Підкреслимо деякі важливі моменти, занотовані в законі.

У розділі II «Гарантії прав громадян на охорону праці» передбачено інформувати працівника про умови праці, компенсувати за шкідливі умови праці, зафіксовано право працівника відмовитись від виконання робіт при загрозливому стані для його здоров'я та життя, забезпечувати соціальне страхування від нещасних випадків і профзахворювань (оплата з фонду соціального страхування) відшкодовувати власником шкоду, заподіяну працівникові на виробництві. В законі передбачено відшкодування моральної шкоди. У законі є статті про охорону праці жінок, неповнолітніх, інвалідів.

Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

  •  пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних безпечних і здорових умов праці;
  •  підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;
  •  комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;
  •  соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
  •  встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;
  •  адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;
  •  використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;
  •  інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
  •  забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;
  •  використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

В розділі III «Організація охорони праці на виробництві» говориться про обов'язкове створення органів управління охороною праці на підприємстві для виконання керівництва, нагляду і навчання із питань охорони праці. В ст. 20 йдеться про обов'язкове навчання і інструктаж з охорони праці. Перевірка знань повинна здійснюватись 1 раз на рік для працівників небезпечних професій, 1 раз на 3 роки для всіх посадових осіб за переліком встановленим Державним комітетом по нагляду за охороною праці. В ст. 21 мовиться про фінансування охорони праці, про створення фондів охорони праці. В розділі III передбачено (ст. 26) створювати на підприємствах комісії з питань охорони праці - рішення комісії носять рекомендаційний характер.   Ст. 27 передбачає інформацію про стан охорони праці, яка повинна доводитись до всіх працівників підприємства, а також обов'язковий звіт перед статистичними органами держави.

Розділ IV – «Стимулювання охорони праці» Економічне стимулювання охорони праці здійснюється згідно з колективним договором та законодавством. Відшкодування збитків від порушень охорони праці - державі і громадянам - згідно з діючим законодавством

Розділ V – «Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці»   переглядаються у разі потреби але не рідше 1 разу на 10 років.

Розділ VI – «Державне управління охороною праці» перелічує органи державного управління охороною праці Кабінет Міністрів, Державний Комітет по нагляду за охороною праці України, міністерства та держкомітети, а також місцева держадміністрація, місцеві ради народних депутатів - та визначає їх компетенцію.

Розділ VII – «Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці», що здійснюють Державний комітет по нагляду за охороною праці, Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки, Органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони МВС України, Органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я.

Розділ VIII – «Відповідальність працівників за порушення законодавства про охорону праці» Передбачається дисциплінарна, адміністративна, матеріальна, кримінальна відповідальність згідно із законодавством. Для практичної реалізації

Закону «Про охорону праці» був прийнятий 21 листопада 2002 року ,Закон України «Про внесення змін і доповнень, що стосуються охорони праці, до Кодексу законів про працю України», а також Закон України «Про внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення і кримінального кодексу України» від 15 січня 1995 року. Були прийняті також такі підзаконні акти, затверджені постановою Кабінету Міністрів «Про створення Національної Ради з питань безпечної життєдіяльності населення», «Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях», 1.2. Законодавство про працю:

а) праця жінок та молоді  б) державне соціальне страхування

Одним із головних документів, який забезпечує чітке виконання службових обов'язків працівниками, є «Кодекс законів про працю України» (далі - Кодекс).

Кодекс трактує вимоги до трудової діяльності громадян в Україні і регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці і поліпшенню п якості Кодекс спрямований на охорону трудових прав працюючих.

У главі І «Загальні положення» викладені основні трудові права та обов'язки працівників, особливості міжнародних угод або договорів з питань трудового законодавства, а також додаткові пільги працівникам, які можуть бути надані їх підприємствами. Глава II «Колективний договір»

Колективний договір укладається на основі чинного законодавства між власником або уповноваженим ним органом і профспілковими уповноваженими або іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-еконо-мічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ним органів.

Строки, порядок ведення переговорів, вирішення розбіжностей, що виникають під час їх ведення, порядок розробки, укладення та внесення змін і доповнень, відповідальність за виконання договору регулюються Законом України «Про колективні договори і угоди».

Колективний договір повинен містити основні положення з питань праці і заробітної плати, положення щодо робочого часу, часу відпочинку, матеріального стимулювання, охорони праці, удосконалення виробництва і праці, зміцнення виробничої і трудової дисципліни, соціальні питання та ін.

Колективний_договір є найважливішим документом в системі нормативного регулювання між власником і працівниками з першочергових соціальних питань, в тому числі з питань охорони праці.

Закон України «Про охорону праці» та Закон «Про колективні договори і угоди» передбачають включення комплексних заходів щодо організації безпечних і нешкідливих умов праці в колективні договори та визначення обов'язків сторін.

Колективний договір повинен обов'язково містити заходи захисту прав та соціальних інтересів осіб, які потерпіли на виробництві від нещасних випадків або профзахворювань, а також утриманців і членів сімей загиблих.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про охорону праці», колективним договором (угодою, трудовим договором) має встановлюватись розмір допомоги при нещасному випадку і профзахворюванні. Рекомендовано включати в розділ «Охорона праці» колективного договору заходи до поліпшення умов праці інвалідів, жінок, підлітків, надання їм пільг за виконання вимог щодо охорони праці.

В Кодексі записано положення про трудовий договір Трудовий_договір є угода між працівником і власником підприємства, установи або організації чи уповноваженим органом, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт. Трудовий_договір може бути:

1) строковим; що укладається на визначений строк за погодженням сторін;

2) безстроковим - укладається на невизначений строк;

3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Всі прийняті на роботу працівники повинні бути ознайомлені з умовами роботи, правами і обов'язками, які вони мають виконувати .В статтях розділу «Охорона праці» зазначено, що на будь-якому об'єкті, де працюють люди, повинні бути створені здорові і безпечні умови праці, що відповідають вимогам охорони праці. Всі будівлі і обладнання не повинні створювати загрози працюючим, а також негативно впливати на стан їх здоров'я або самопочуття.

Власник або уповноважені ним органи зобов'язані дбати про умови праці працівників, полегшувати їх, оздоровлювати навколишнє середовище, дбати про виконання правил безпеки і інструкцій по техніці безпеки. Забезпечувані контроль здоров'я для працівників із шкідливими умовами праці, забезпечувати спецодягом та засобами захисту працюючих від шкідливого впливу речовин, що використовуються в процесі праці. Слідкувати за дотриманням трудового законодавства на підлеглому об'єкті, створювати умови для здійснення контролю за умовами праці, дбати про відпочинок працюючих.

  1.    Праця жінок та молоді

Кодекс забороняє застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах (окрім робіт не фізичних - з санітарного та побутового обслуговування). Піднімання та перенесення вантажів має бути тільки в межах норм, що встановлені Міністерством охорони здоров'я України (до 7 кг при постійному перенесенні і до 10 кг - при періодичному). Робота жінок обмежується у нічний час. Дозвіл на нічні роботи може бути отриманий у разі особливої необхідності (як тимчасовий захід). Жінки вагітні і ті, що мають дітей до 3 років, не залучаються до роботи в нічні часи, понаднормові роботи і вихідні дні, а також не направляються у відрядження.

Жінки, що мають дітей 3-14 років або дітей-інвалідів, не залучаються до понаднормових робіт і не направляються у відрядження без їх згоди. Жінок з дітьми віком до 3 років можуть, за їх бажанням, перевести на легшу або зручнішу для них роботу із збереженням середньомісячного заробітку. Це стосується і вагітних жінок.

Пільги вагітним і по родах жінкам надається відпустка – 70  календарних днів дородових і 56 післяродових, до 2 років по догляду за дитиною – з виплатою допомоги по соціальному страхуванню, до 3 років - без збереження заробітної плати. За медичним висновком (догляд за дитиною) відпустка може бути 6 років.

Відпустка по вагітності, догляду за дитиною зараховується в загальній стаж і професійний стаж роботи.

Вагітність жінки та її діти (незалежно від віку) не можуть бути причиною звільнення або відмови прийняття на роботу. Передбачено позачергове забезпечення путівками до санаторію або будинку відпочинку жінок, що мають дітей віком до 14 років, і надання їм матеріальної допомоги.

Працівники віком до 18 років користуються такими ж правилами, що й повнолітні, а щодо охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці мають пільги.

Дозволяється приймати на роботу молодь віком 16 років і старше. У виняткових випадках, за погодженням із профспілками, можуть прийматись на роботу 15-річні особи. Для практичної підготовки молоді, що вчиться, допускається приймати з 14 років учнів загальноосвітніх шкіл і професійних навчальних закладів для виконання легкої роботи у вільний від навчання час за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює.

Усі особи молодше 18 років приймаються на роботу після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному огляду. Всі працівники молодше 18 років не можуть бути залучені до виконання важких або небезпечних робіт, до робіт із шкідливими умовами праці, а також до нічних, понаднормових робіт і робіт у вихідні дні. Для працівників віком від 16 до 18 років робочий час не повинен перевищувати 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років і для учнів 14-15 років, що працюють під час канікул, - 24 години на тиждень.

Навчання (професійна підготовка) і підвищення кваліфікації молоді власник проводить індивідуально або в бригадах за рахунок підприємства.

Державне соціальне страхування.

Відповідно до Конституції України, Закону України «Про охорону праці» та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у 1999 р. було прийнято Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Цей закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі людини на виробництві

Усі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню від нещасних випадків і професійних захворювань власником або уповноваженим ним органом. Страхування здійснюється в порядку і на умовах, що визначаються законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором).

Працівники, а у відповідних випадках і члени їх сімей, забезпечуються в порядку державного соціального страхування:

1) допомогою у разі тимчасової непрацездатності, допомогою по вагітності, родах і догляду за дитиною до досягнення нею двох років;

2) допомогою з нагоди народження дитини, допомогою на поховання;

3) пенсіями по старості, інвалідності, у разі втрати годувальника, пенсіями за вислугу років для деяких категорій працівників.

Кошти державного соціального страхування можуть витрачатися на санітарно-курортне лікування працівників, на обслуговування профілакторіями, на дієтичне харчування.

По тимчасовій непрацездатності сума виплати може дорівнювати повному заробітку.

До основних законодавчих актів про охорону праці слід віднести також «Основи законодавства України про охорону здоров'я», що регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонічного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення чинників, які шкідливо впливають на їхнє здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадкоємності. «Основи законодавства України про охорону здоров'я» передбачають встановлення єдиних санітарно-гігієнічних вимог до організації виробничих та інших процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, устаткування, будинків та таких об'єктів, що можуть шкідливо впливати на здоров'я людей (ст. 28); вимагають проведення обов'язкових медичних оглядів осіб певних категорій, в тому числі працівників, зайнятих на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці (ст. 31); закладають правові основи медико-соціальної експертизи втрати працездатності (ст. 69).

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» встановлює необхідність гігієнічної регламентації небезпечних та шкідливих факторів фізичної, хімічної та біологічної природи, присутніх в середовищі життєдіяльності людини, та їхньої державної реєстрації (ст. 9), вимоги до проектування, будівництва, розробки, виготовлення і використання нових засобів виробництва та технологій (ст. 15), гігієнічні вимоги до атмосферного повітря в населених пунктах, повітря у виробничих та інших приміщеннях (ст. 19), вимоги щодо забезпечення радіаційної безпеки (ст. 23) тощо.

Закон України «Про пожежну безпеку» визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців, що повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та організацій. Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором (ст. 2).

Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки, і спрямований на захист життя і здоров'я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків.

Окремо питання правового регулювання охорони праці містяться в багатьох інших законодавчих актах України.

Глава 40 Цивільного кодексу України «Зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди» регулює загальні підстави відшкодування шкоди і у т. ч. відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть працівника у зв'язку з виконанням ним трудових обов'язків.

Карний кодекс України містить розділ Х «Злочини проти виробництва», 271-275 статті якого встановлюють кримінальну відповідальність за порушення вимог охорони праці, які привели до ушкодження здоров'я або смерті працівника або створили ситуацію, що загрожує життю людей.

Крім вищезазначених законів, правові відносини у сфері охорони праці регулюють інші національні законодавчі акти, міжнародні договори та угоди, до яких Україна приєдналася в установленому порядку, підзаконні нормативні акти: Укази і розпорядження Президента України, рішення Уряду України, нормативні акти міністерств та інших центральних органів державної влади. На сьогодні кілька десятків міжнародних нормативних актів та договорів, до яких приєдналася Україна, а також більше сотні національних законів України безпосередньо стосуються або мають точки перетину із сферою охорони праці. Для регулювання окремих питань охорони праці у відповідності з Законом «Про охорону праці» діють майже 2000 підзаконних нормативних актів. Всі ці документи створюють єдине правове поле охорони праці в нашій країні

1.3 Державні нормативні акти з охорони праці. Поняття про стандарти, правила, інструкції, вимоги, норми

Нормативно-правовий акт - це офіційний документ компетентного органу державної влади, яким встановлюються загальнообов'язкові правила (норми).

Законом України «Про охорону праці» визначено, що нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП)  - це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання.

В Україні розробляються нормативні акти з охорони праці, які невдовзі повинні замінити систему стандартів безпеки праці, розроблену ще за часів СРСР, і які ще частково діють.

 Система_стандартів_безпеки_праці (ССБП) є комплексом взаємозв'язаних стандартів, що містять вимоги, норми і правила, спрямовані на забезпечення безпеки, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Діючі ГОСТ мають п'ять класифікаційних груп, яким, відповідно, надано такий шифр (шифр підсистеми):

  1.  Організаційно-методичні стандарти – О
  2.  Стандарти вимог і норм по видах небезпечних і шкідливих виробничих факторів - 1.
  3.  Стандарти вимог безпеки до виробничого обладнання – 2
  4.  Стандарти вимог безпеки до виробничих процесів – З
  5.  Стандарти вимог до засобів захисту працюючих – 4.

Умовні позначення мають такий вигляд, наприклад ГОСТ 12 1 005-88

ГОСТ - Государственный общесоюзный стандарт (у зв'язку з тим, що стандарти не перекладали українською мовою. вживається російська абревіатура), 12 - стандарти безпеки праці; 1 - шифр підсистеми, 005 - порядковий номер стандарту; 88 - рік затвердження або перегляду стандарта. Стандарти ССБП підсистем «0,2,3,4» можуть бути державними, галузевими і республіканськими, а підсистеми «О» також і стандартами підприємств (об'єднань). Галузеві і республіканські стандарти встановлюють вимоги, норми та правила відповідно до державних стандартів з урахуванням особливостей безпеки праці в галузі або республіці. Стандарти підсистеми «І», як правило, повинні бути державними В Україні затверджено положення про створення державних нормативних актів з охорони праці – НПАОП. Це норми, інструкції, вказівки та інші види державних нормативних акіїв з охорони праці Вони обов’язкові для виконання і дотримання усіма підприємствами і установами, для яких розроблені.

НПАОП можуть бути міжгалузевими і міжгалузевими. Розробляються під керівництвом і за участю фахівців Держнаглядохоронпраці, Держатомнагляду, органів та закладів санітарно-епідеміологічної служби МОЗ та органів Державного пожежного нагляду управління пожежної охорони МВС. охорони праці Затверджені державні нормативні акти про охорону праці (ДНАОП) включаються до Державного реєстру, який ведеться Держнаглядохоронпраці Державні нормативні акти з охорони праці кодуються.

Реєстр нормативних актів, що діють в Україні, виданий Держнаглядохорон праці виданий в 1998 році і постійно поповнюється.

Крім ГОСТ, ДНАОП та НПАОП в Україні діють санітарні норми (СН), в яких наведені вимоги, що стосуються виробничої санітарії та гігієни праці, будівельні норми і правила (СНиП - строительные нормы и правила - застосовується російська абревіатура), де викладені вимоги до будівель та споруд залежмо від їх призначення і пожежної небезпеки.

Правило – це нормативний документ, в якому викладено заперечення або дозвіл на виконання якої набудь роботи або здійснення дії.

Правила розробляються міністерствами і відомствами для керівного складу (переглядаються кожні 5 років).

Інструкція – це нормативний документ, в якому вказується порядок і послідовність   роботи.

Розробляються на основі правил, головним спеціалістом безпосередньо для працюючих. Може бути змінена, коли міняється технологія або обладнання.

 Норма – нормативний документ, в якому контролюється який-небудь показник  параметру (температура, тиск, вологість та ін.)

Вимоги -  це нормативний документ в якому в категоричній формі викладається прохання обов’язкове до виконання, наприклад (категорично забороняється перевозити людей в автоскидах, тракторних причепах)

Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи розробляють на основі нормативно-правових актів і затверджують власні нормативні акти з охорони праці, що діють в межах даного підприємства, установи, організації. Нормативні акти підприємства конкретизують вимоги нормативно-правових актів і не можуть містити вимоги з охорони праці менші або слабкіші ніж ті, що містяться в державних нормах.

Компетенцією нормативних актів підприємства можуть бути:

  •  організація управління охороною праці на підприємстві;
  •  визначення обов'язків, прав та відповідальності служб і посадових осіб
    за дотриманням функцій щодо охорони праці;
  •  забезпечення перспективного і поточного планування роботи щодо
    поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, усунення причин травматизму професійних та виробничо обумовлених захворювань;
  •  організація лабораторних досліджень умов праці, атестація робочих
    місць на відповідність чинним нормативам з охорони праці;
  •  внесення вимог нормативно-правових актів з охорони праці до технологічної і конструкторської документації, встановлення порядку проведення експертизи цієї документації щодо повноти викладення цих вимог;
  •  організація правильної експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки (кранів, посудин, що працюють під тиском тощо);
  •  організація проведення інструктажів, навчання і перевірки знань працюючих з питань охорони праці, впровадження чіткої системи допуску до робіт з підвищеною небезпекою;
  •  встановлення правил безпечного виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних
    майданчиках та робочих місцях;
  •  опрацювання, узгодження в установленому порядку та затвердження заходів щодо забезпечення безпеки працівників на певних роботах у разі відсутності в нормативно-правових актах з охорони праці конкретних вимог;
  •  визначення заходів щодо пожежної безпеки;
  •  організація забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами, а також лікувально-профілактичним харчуванням, молоком, газованою підсоленою водою тощо;
  •  організація проведення попереднього (при влаштуванні на роботу) і
    періодичних медичних оглядів працівників певних категорій;
  •  встановлення порядку ознайомлення працівника, з яким укладається
    трудова угода, з умовами праці на підприємстві, можливістю шкідливого
    впливу на здоров'я, пільгами та компенсаціями за роботу в шкідливих умовах відповідно до чинного законодавства та колективного договору;
  •  визначення порядку інформування працюючих про зміни в норматив
    них актах протягом дії
    трудового договору.

Визначений перелік не є повним, а власник може затверджувати нормативні акти про охорону праці, що виникають із специфіки виробництва та вимог чинного законодавства.

Для опрацювання, узгодження, затвердження нормативних актів підприємства за наказом власника створюється комісія чи робоча група, визначаються терміни, виконавці та керівники. Розробляється план опрацювання нормативного акту, який затверджується власником. Проект нормативного акту підприємства про охорону праці узгоджується зі службою охорони праці цього підприємства та юрисконсультами, з іншими зацікавленими службами, профспілками. Реєстрація та облік нормативних актів про охорону праці, що діють у межах підприємства, здійснюються у порядку, встановленому власником, якщо інше не передбачено законодавством.

2. Дія та направленість законодавства України з ОП

Найважливіші надбання Закону України «Про охорону праці»:

— встановлення норм прямої дії щодо порядку організації охорони праці безпосередньо на підприємстві, в установі, організації будь-якої форми власності, чітке визначення функцій, обов’язків, прав, відповідальності і конкретних посадових осіб та працівників, забезпечено визначення законом основоположних складових частин системи управління охороною праці на виробничому рівні;

— зміцнення позиції та підтвердження вагомого статуту служб охорони праці щодо прав і повноважень працівників цих служб їх підпорядкування безпосередньо керівнику та прирівнення до основних виробничо-технічних служб підприємства, необхідність створення служб охорони праці як на підприємствах, так і в усіх органах управління, включаючи місцеві державні адміністрації;

— визначення вагомого місця та ролі колективного договору підприємства у вирішенні завдань охорони праці, забезпечення прав і соціальних гарантій працівників;

— встановлення порядку створення в Україні власної нормативної бази з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища згідно з вимогами сьогодення, із врахуванням ринкових перетворень та необхідності забезпечення єдиних державних нормативів з охорони праці на рівні не нижчому від міжнародних стандартів;

— визначення курсу на забезпечення безперервного якісного навчання населення з питань безпечної життєдіяльності та охорони праці, впровадження у всіх навчальних закладах системи освіти відповідної дисципліни;

започаткування підготовки спеціалістів з охорони праці у технічних вузах країни;

— поширення принципів демократизму і гласності на сферу охорони праці, закріплення за відповідними посадовими особами всіх рівнів та власниками підприємств обов’язків щодо надання населенню країни або відповідного регіону вичерпної інформації про стан умов і безпеки праці, причини аварій, нещасних випадків, професійних захворювань та про вжиті профілактичні заходи;

— забезпечення активної участі профспілок та інших громадських формувань у роботі щодо поліпшення охорони праці, створення можливостей для застосування ряду нових громадських інститутів: комісій з охорони праці підприємства, уповноважених трудового колективу з цих питань тощо.

Національна програма поліпшення стану охорони праці

Національна програма передбачає комплексне розв’язання проблеми охорони праці, забезпечення пріоритету здоров’я працівників, їх соціального захисту, створення належних безпечних і здорових умов праці на виробництві.

Передбачені програмою заходи спрямовані на поступове приведення національного законодавства у відповідність до актів законодавства Європейського Союзу.

Фінансування Національної програми здійснюється за рахунок коштів фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Державного бюджету та інших джерел. Організаційне забезпечення виконання Національної програми здійснюється держнаглядом охорони праці.

I розділ «Організаційні заходи»

Передбачає проведення атестації робочих місць з небезпечними та шкідливими умовами (2005 р.).

Створення органів сертифікації та випробувальних лабораторій (2003 р.), оснащення випробувальних лабораторій центральних санепідемстанцій та Національного науково-дослідного інституту охорони праці новими приладами та устаткуванням (2003 р.), створення національного реєстру канцерогенно небезпечних підприємств, цехів та професій (2003 р.).

II розділ «Пріоритетні науково-технічні дослідження і розробки з охорони праці»

III розділ «Нормативно-правове забезпечення охорони праці»

Передбачає проведення нормативно-правових актів з питань охорони праці у відповідність до вимог Європейського Союзу (2005 р), а також аналіз законодавства з цих питань на відповідність сучасним принципам державної політики з урахуванням вимог відповідних європейських норм (2002 р.)

IV розділ «Забезпечення працівників засобами колективного захисту та контролю виробничого середовища».

V «Інформаційне забезпечення охорони праці»

VI «Міжнародне співробітництво у галузі охорони праці»

Рекомендована література

  1.  Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. (Із змінами від 21.10.2002).
  2.  Законодавство України про охорону праці. Збірник нормативних документів. - К: Держнаглядохоронпраці. Основа, 1995.
  3.  Кодекс Законів про працю в Україні. (Із змінами від 06.02.2003)
  4.  Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.99 р. №1105.
  5.   Гряник Г.Н., Лехман С.Д.  Охорона праці. К.: Урожай, 1994.
  6.  Лущенков В.П., Бутко Д.Л. Лехман С.Д. Виробнича санітарія. – К.: Урожай, 1996
  7.   Лехман С.Д., Целинський В.П., Козирев С.М. та ін. Довідник з охорони праці в сільському господарстві. – К.: Урожай, 1990.
  8.  Русаловський А. В. Правові та організаційні питання охорони праці: Навч. посіб. – 4-те вид., допов. і перероб. – К.: Університет «Україна», 2009. – 295 с
  9.  Основи охорони праці:. /В.В. Березуцький, Т.С. Бондаренко, Г.Г.Валенко та ін.; за ред. проф. В.В. Березуцького. – Х.:Факт, 2005. – 480 с.

Лекція № 3

Тема лекції: Державне управління охороною праці та організація

охорони праці на підприємстві.

План

1. Державне управління охороною праці.

2. Організація охорони праці на виробництві

3. Державний нагляд, відомчий, громадський та регіональний контроль за

   охороною праці.

4. Відповідальність працівників за порушення законодавства та нормативних актів про охорону праці.

 1. Державне управління охороною праці.

Загальне управління охороною праці здійснюється на чотирьох рівнях: державному, регіональному, галузевому, на підприємстві.

Законом України «Про охорону праці» визначено досить чітку систему органів державного управління і нагляду за охороною праці, що забезпечує виконання державою належної ролі у вирішенні завдань охорони праці як у державному секторі економіки, так і у приватному за умов створення великої кількості суб'єктів підприємницької діяльності з різними формами власності внаслідок процесів роздержавлення та приватизації.

Головними складовими частинами державного управління є:

- Кабінет Міністрів України та створена при ньому Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення;

- Державний департамент промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держпромгірнагляду) МНС України;

- міністерства, інші центральні органи виконавчої влади;

- асоціації, корпорації, концерни та інші об'єднання підприємств;

- обласні, міські, районні, державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

 До компетенції найвищого центрального органу виконавчої влади - Кабінету Міністрів України - віднесені питання реалізації державної політики в галузі охорони праці, визначеної законодавством, затвердження національної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, організації діяльності функціональних і галузевих міністерств, відомств у цьому напрямку, визначення порядку створення і використання фондів охорони праці всіх рівнів. Уряд за допомогою Національної ради з питань безпечної життєдіяльності населення вживає заходів щодо розробки і реалізації цілісної системи державного управління охороною праці. Слід зазначити, що до введення в дію Закону в центральному апараті Уряду не було призначено жодної посадової особи, обов'язками якої за посадовою інструкцією були б визначені ці питання. Зараз до реалізації повноважень з охорони праці, передбачених Законом, залучена група фахівців відділу техногенної, ядерної безпеки та природокористування Кабінету Міністрів України.

На виконання вимог Закону в Україні було створено спеціальний центральний орган виконавчої влади з функціями комплексного управління охороною праці на державному рівні, з одного боку, і державного нагляду за охороною праці, з другого боку. Державний нагляд - діяльність структурних підрозділів і посадових осіб органів державного нагляду, що спрямована на забезпечення виконання органами виконавчої влади і самоврядування, суб'єктами господарювання і працівниками вимог законів та інших нормативно — правових актів, які регулюють питання промислової безпеки і безпеки праці в процесі трудової діяльності та додержання трудових прав працівників з питань охорони праці. Він одержав назву Державного комітету України по нагляду за охороною праці. Комітет створено на базі Держгіртехнагляду України із залученням значної кількості кваліфікованих кадрів технічної інспекції праці профспілок (яка була розформована). На даній час комітет перейменовано в Державний департамент промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держпромгір-нагляд) МНС України. Діє він на підставі відповідного положення, забезпечуючи виконання загально-організаційних робіт щодо реалізації державної політики в галузі охорони праці, розробку за участю міністерств, відомств, об'єднань підприємств і профспілок національної програми поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у відповідних напрямах тощо. Законом визначено, що рішення Держпромгірнагляду з питань, що належить до його компетенції, є обов'язковими для виконання всіма міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності.

На виконання вимог Закону в Україні було створено спеціальний центральний орган виконавчої влади з функціями комплексного управління охороною праці на державному рівні, з одного боку, і державного нагляду за охороною праці, з другого боку. Державний нагляд - діяльність структурних підрозділів і посадових осіб органів державного нагляду, що спрямована на забезпечення виконання органами виконавчої влади і самоврядування, суб'єктами господарювання і працівниками вимог законів та інших нормативно — правових актів, які регулюють питання промислової безпеки і безпеки праці в процесі трудової діяльності та додержання трудових прав працівників з питань охорони праці. Він одержав назву Державного комітету України по нагляду за охороною праці. Комітет створено на базі Держгіртехнагляду України із залученням значної кількості кваліфікованих кадрів технічної інспекції праці профспілок (яка була розформована). На даній час комітет перейменовано в Державний департамент промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держпромгірнагляд) МНС України. Діє він на підставі відповідного положення, забезпечуючи виконання загально-організаційних робіт щодо реалізації державної політики в галузі охорони праці, розробку за участю міністерств, відомств, об'єднань підприємств і профспілок національної програми поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у відповідних напрямах тощо. Законом визначено, що рішення Держпромгірнагляду з питань, що належить до його компетенції, є обов'язковими для виконання всіма міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності.

Міністерства та інші центральні органи виконавча влади проводять єдину науково-технічну політику з охорони праці на підприємствах, в установах, організаціях, що належить до сфери їхнього управління; розробляють і реалізують комплексні заходи щодо поліпшення безпеки і гігієни праці та виробничого середовища у відповідній галузі; здійснюють методичне керівництво діяльності підприємств галузі з питань охорони праці; організовують навчання та перевірку знань з цих питань керівних працівників і спеціалістів; укладають з відповідними галузевим профспілками угоди про здійснення заходів, спрямована на поліпшення умов і безпеки праці; беруть участь у фінансуванні робіт щодо розроблення нових або перегляду чиї них нормативних актів про охорону праці; здійснюють внутрівідомчий контроль за додержанням законодавства про охорону праці, за станом умов і безпеки праці на підприємствах галузі тощо.

Законом враховані особливості перехідного період до ринкових відносин, пов'язані з необхідністю поступові відмови від централізованої системи з галузевим принципом управління, скасування цілого ряду міністерств, відомств  з утворенням значної кількості асоціацій, корпорацій, концернів та інших об'єднань підприємств з різними формам власності за волевиявленням відповідних трудових колективів. Передбачено, що повноваження цих об'єднань у галу охорони праці повинні визначатися їх статутами або договорами між підприємствами, які утворили об'єднання.

Управління охороною праці на регіональному рівні здійснюються:

в Автономній Республіці Крим — Рада міністрів Автономної Республіки Крим;

в областях, містах Києві та Севастополі — обласні Київська і Севастопольська міські державні адміністрації

у районах — районні державні адміністрації;

у селах, селищах, містах — виконавчі органи відповідних рад.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації реалізують державну політику у сфері охорони праці, здійснюють управління охороною праці в межах своїх повноважень та відповідних територій, враховуючи пріоритетність рішень Національної ради з питань безпечної життєдіяльності населення та Держпромгірнагляду.

Обласні, міські, районні державні адміністрації та органи місцевого самоврядування теж повинні брати активну участь у вирішенні завдань охорони праці, забезпечуючи реалізацію державної політики з цих питань у межах відповідної території та виконуючи інші свої повноваження щодо: формування, затвердження і організації виконання регіональних програм заходів з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища; створення регіональних фондів охорони праці; здійснення контролю за додержанням нормативно-правових актів про охорону праці, і, насамперед власниками (керівниками) малих підприємств, фермерських господарств, фірм, іншими суб'єктами підприємницької діяльності, що зареєстровані уповноваженими місцевими органами виконавчої влади і не належать до сфери управління певного міністерства, відомства чи об'єднання підприємств.

2.Управління охороною праці на підприємстві

Головною ланкою в системі управління охороною праці (СУОП), безумовно, було і залишається підприємство. Отже, характерною особливістю чинного законодавства є його спрямованість на визначення такої СУОП виробничого рівня, яка забезпечувала б запровадження чіткого механізму профілактичної роботи на місцях, визначала обов'язки суб'єктів трудових відносин (роботодавця і працівника), а також керівних працівників і спеціалістів підприємства щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці, усунення причин виробничого травматизму і профзахворювань, встановлювала їх відповідальність за порушення законодавства про охорону праці. Передбачено вимоги щодо співробітництва працівників з власником (і навпаки) у справі поліпшення охорони праці та усунення наявних недоліків. Власникові немає потреби очікувати розроблення будь-яких положень або методичних коментарів щодо створення СУОП на підприємстві, а треба видати необхідні накази, створити відповідні служби, призначити відповідальних осіб за вирішення конкретних питань охорони праці, затвердити посадові інструкції, і встановити контроль за функціонуванням СУОП. Якщо цього не зроблено, власник (керівник підприємства) залишає тільки за собою відповідальність за можливі порушення законодавства та їх наслідки.

 Управління охороною праці на підприємстві — це сукупність дій службових осіб, що здійснюються для поліпшення стану охорони праці або підтримання його на певному рівні відповідно до заданих вимог.

 Управління охороною праці на підприємстві здійснюють:

власник (керівник) підприємства;

служба охорони праці;

- керівники всіх рівнів у підпорядкованих ним підрозділах.

В підготовці, прийнятті і реалізації управлінських рішень беруть участь всі службові особи підприємства.

Участь в управлінні охороною праці приймають також працівники, профспілки, уповноважений і комісія з охорони праці підприємства, фонд соціального страхування від нещасних випадків.

На невеликих власних підприємствах всю роботу по управлінню охороною праці повинен здійснювати сам власник підприємства.

Обов'язки, права та відповідальність посадових осіб за виконання покладених на них функцій з питань охорони праці передбачаються в посадових обов'язках.

Залежно від обов'язків окремих елементів СУОП (посадових осіб) та інформації, що передається між ними, процес функціонування СУОП на підприємстві умовно можна розділити на 3 етапи:

Вся нормативна інформація з охорони праці по лінії прямого зв'язку від керівника підприємства надходить до інженера з охорони праці, який її обробляє і розподіляє між виконавцями (головними спеціалістами). Головні спеціалісти розробляють певні заходи з охорони праці і через керівників виробничих дільниць добиваються їх реалізації на робочих місцях.

Через певний період методом існуючих видів контролю (нагляду) виявляються недоліки з охорони праці. Інформація про це по лінії зворотного зв'язку надходить до інженера з охорони праці, який її обробляє і направляє для негайного усунення недоліків головному спеціалісту.

Якщо під час постійного контролю з'ясувалось, що головний спеціаліст з певних причин не усунув помічених недоліків, інформація про це негайно через інженера з охорони праці передається керівнику господарства. Той вживає відповідних заходів щодо усунення недоліків через головного спеціаліста господарства. Аналогічно функціонують інші виробничі дільниці. Слід зауважити, що виявлення недоліків на робочих місцях та їх усунення здійснюється не лише завдяки діяльності керівників й інших службових осіб, але й при умові більш чіткого дотримання правил охорони праці самими працівниками і керівниками відповідних виробничих дільниць. Цьому сприяє моральне і матеріальне стимулювання за роботу з охорони праці, зміцнення трудової дисципліни тощо.

Одним з першочергових завдань усіх органів державного управління і нагляду за охороною праці слід вважати сприяння створенню ефективно діючої СУОП виробничого рівня на кожному підприємстві, в установі, організації.

До системи органів державного нагляду за охороною праці в Україні, крім Держпромгірнагляду, віднесено:

Держатомінспекція Мінекобезпеки України, а також Державна екологічна інспекція цього міністерства - у частині щодо здійснення нагляду за джерелами іонізуючого випромінювання, які застосовуються на виробництві;

- органи державного пожежного нагляду Головного управління державної пожежної охорони Міністерства надзвичайних ситуацій України;

- органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України.

Правовою основою діяльності цих органів, поряд із Законом, є інші законодавчі акти (про ядерну і пожежну безпеку та санітарно-епідеміологічне благополуччя населення), а також конкретні положення про них, затвердженні у встановленому порядку Кабінетом Міністрів України або президентом України.

 Законодавство_про_охорону праці містить вимоги, що є загальними для всіх перелічених органів, зокрема:

- про незалежність цих органів від будь-яких господарських органів, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

- про найбільш вагомі права посадових осіб, які здійснюють державний нагляд (а саме: на безперешкодне відвідування підконтрольних підприємств з метою виконання своїх функцій; видачу обов'язкових для виконання розпоряджень чи приписів; зупинку експлуатації небезпечних підприємств, окремих об'єктів чи устаткування; притягнення до адміністративної відповідності посадових осіб і працівників за порушення законодавства про охорону праці; внесення подання про невідповідність окремих осіб займаній посаді, притягнення порушників до кримінальної відповідальності тощо);

- про обов'язок власника безплатно створити необхідні умови для нормальної роботи посадових осіб органів державного нагляду.

У випадках, коли окремі питання віднесені законодавством до спільної компетенції або коли повноваження декількох органів державного нагляду тісно взаємозв'язані чи перетинаються між собою, керівники відповідних центральних органів (включаючи й інші види державного нагляду, що не охоплені Законом) можуть приймати спільні рішення про розмежування повноважень. Так, згідно із законодавством Держпромгірнагляду зобов'язаний здійснювати державний нагляд за охороною праці всіх найманих працівників незалежно від того, де вони працюють, до якої системи чи форми власності належить підприємство, установа, організація.

Бригадир тракторної бригади, ланкові, зав. фермами, ветеринарний лікар

Інформація про безпеку та умови праці

Зовнішні органи управління: Державні, органи нагляду, урядові органи, Держадміністрації

Галузеві органи управління: Міністерства та відомства, об’єднання, базова організація НДІ

Підприємство:

Органи управління, власник, галузеві спеціалісти,

Спеціалісти структурних підрозділів, служба охорони

праці

Управлінські рішення

Керуючі дії управління

Планування та фінансування охорони праці

Вимірювання та контроль параметрів безпеки праці

Контроль за дотриманням вимог охорони праці

Звітність та експортна оцінка з охорони праці

Стимулювання робіт по охороні праці

Види забезпечення безпеки праці

Організаційне

Технічне

Санітарно-гігієнічне

Нормативно-методичне

Соціально-економічне

Наукове

Лікувально-профілактичне

Метрологічне

Обєкти управління

Основне та допоміжне технологічне устаткування

Основні та допоміжні технічні  процеси

Будівлі та споруди

Біологічні організми

Рис. 1 Структура системи управління охороною праці

сільськогосподарського підприємства

Структура організації охорони праці на підприємстві

Керівник підприємства

Інженер з  Головний   Головний   Головний

охорони праці  зоотехнік   агроном   інженер

Бригадир тракторної бригади, ланкові, зав. фермами, ветеринарний лікар

Рис. 2 Структура організації охорони праці на підприємстві

Служба охорони праці підприємства

Важливою передумовою належної організації роботи з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища є створення на всіх рівнях відповідних служб охорони праці та їх укомплектування кваліфікованими спеціалістами. Створені служби охорони праці в апараті міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань підприємств, обласних, міських, районних державних адміністрацій для забезпечення координації і вдосконалення всієї профілактичної роботи в даному напрямі, проведення відомчого чи регіонального контролю за додержанням законодавства про охорону праці на відповідних підприємствах, в установах і організаціях.

Держпромгірнаглядом від 3.8.1993 р. № 73 затверджено «Типове положення про службу охорони праці».

Служба_охорони_праці створюється власником або уповноваженим ним органом на підприємствах, в господарствах, установах, організаціях незалежно від форми власності та видів їх діяльності для організації виконання правових організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних, лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасних випадків, професійних захворювань, аварій в процесі праці.

 Відповідно до мети служба охорони праці шляхом координації діяльності підрозділів і спеціалістів вирішує завдання: забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування, будівель, споруд; забезпечення працюючих засобами індивідуального та колективного захисту; професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці; пропаганди безпечних методів праці; вибору/оптимальних режимів праці і відпочинку працюючих; професійного добору виконавців для певних видів робіт; забезпечення підприємства і працюючих нормативними актами з питань охорони праці.

Служба охорони праці входить до структури підприємства, господарства, установи, організації як одна з основних служб.

Ліквідація служби охорони праці допускається тільки в разі ліквідації підприємства.

Служба охорони праці залежно від чисельності працюючих може функціонувати як самостійний структурний підрозділ або у вигляді групи спеціалістів чи одного спеціаліста, у тому числі за сумісництвом. На підставі цього Положення з урахуванням специфіки виробництва опрацьовується та затверджується власником Положення про службу охорони праці підприємства; господарства, установи або організації.

Служба охорони праці комплектується спеціалістами, які мають вищу освіту та стаж роботи за профілем виробництва не менше 3 років. Спеціалісти з середньою спеціальною освітою приймаються в службу охорони праці у виняткових випадках. Обмеження не стосуються: виробничого стажу осіб, які мають спеціальну освіту з охорони праці; за рівнем освіти — осіб, які прийняті на посаду до затвердження цього Положення.

Перевірка знань з питань охорони праці працівників служби охорони праці проводиться в установленому порядку до початку виконання ними своїх функціональних обов'язків та періодично, один раз на три роки. Працівники служби охорони праці у своїй діяльності керуються законодавством про працю, міжгалузевими та галузевими нормативними актами з охорони праці і Положенням про службу охорони праці підприємства, господарства, установи.

Працівники служби охорони праці мають право видавати керівникам структурних підрозділів обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків. Припис спеціаліста з охорони праці, у тому числі про зупинення робіт, може скасувати в письмовій формі лише посадова особа, якій підпорядкована служба охорони праці. Працівники служби охорони праці не можуть бути залучені до виконання функцій, не передбачених законом «Про охорону праці» та цим Положенням.

Служба охорони праці створюється на підприємствах, у кооперативах, колективних та інших господарствах виробничої сфери з числом працюючих 50 і більше чоловік. В установах, організаціях невиробничої сфери та в навчальних закладах власниками також створюється служба охорони праці при наявності 100 і більше працюючих.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства.

За своїм посадовим становищем та умовами оплати праці керівник служби охорони праці прирівнюється до керівників основних виробнично-технічних служб підприємства. Такий принцип зберігається при визначенні посадового становища та окладів і для інших працівників служби охорони праці.

 Служба охорони праці виконує такі основні функції: опрацьовує для подальшого затвердження власником ефективну цілісну систему управління охороною праці, сприяє удосконаленню діяльності у цьому напрямку кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи; здійснює оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці; складає разом з структурними підрозділами підприємства комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища (підвищення існуючого рівня охорони праці, якщо встановлені норми не витримуються), а також розділ «Охорона праці» у колективному договорі; проводить для працівників вступний інструктаж з питань охорони праці.

Організує: забезпечення працюючих правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці; паспортизацію цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх вимогам охорони праці; облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також шкоди від цих подій; підготовку статистичних звітів підприємства з питань охорони праці; розробку перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці; роботу методичного кабінету охорони праці, пропаганду безпечних та нешкідливих умов праці шляхом проведення консультацій, оглядів, конкурсів, бесід, лекцій, розповсюдження інформаційних стендів тощо; допомогу комісії з питань охорони праці підприємства в опрацьовуванні необхідних матеріалів та реалізації їх рекомендацій; підвищення кваліфікації і перевірку знань посадових осіб з питань охорони праці.

Бере участь у: розслідуванні нещасних випадків та аварій; формуванні фонду охорони праці підприємства і розподілі його коштів; роботі комісії з питань охорони праці підприємства; роботі комісії по введенню в дію закінчених будівництв; розробці положень, інструкцій, інших нормативних актів про охорону праці, що діють у межах підприємства; роботі постійно діючої комісії з питань атестації робочих місць за умовами праці.

Сприяє: впровадженню у виробництво досягнень науки і техніки, в тому числі ергономіки, прогресивних технологій, сучасних засобів колективного та індивідуального захисту працюючих, захисту населення і навколишнього середовища; розглядає листи, заяви та скарги працюючих з питань охорони праці; надає методичну допомогу керівникам структурних підрозділів підприємства у розробленні заходів з питань охорони праці; готує проекти наказів та наявності виробничих ситуацій, небезпечних для життя чи здоров'я працівників або для людей, які їх оточують, та навколишнього середовища у випадку відмовлення з цих причин працівників від виконання дорученої їм роботи.

Контролює: дотримання чинного законодавства, міжгалузевих, галузевих та інших нормативних актів; виконання працівниками посадових інструкцій з питань охорони праці; виконання приписів органів державного нагляду, пропозицій та подань уповноважених трудових колективів і профспілок з питань охорони праці; використання за призначенням коштів фонду охорони праці; відповідність нормативним актам про охорону праці машин, механізмів устаткування, транспортних засобів, технологічних процесів, засобів колективного та індивідуального захисту працюючих; наявність технологічної документації на робочих місцях; своєчасне проведення навчання та інструктажу працюючих, атестацію та переатестацію з питань безпеки праці посадових осіб та осіб, які виконують роботи підвищеної небезпеки, а також дотримання вимог безпеки при виконанні цих робіт; забезпечення працюючих спецодягом та іншими засобами індивідуального захисту, лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, миючими засобами, санітарно-побутовими приміщеннями; організацію питного режиму; надання працівникам передбачених законодавством пільг і компенсацій, пов'язаних з важкими та шкідливими умовами праці; використання праці неповнолітніх, жінок та інвалідів згідно з діючим законодавством; проходження попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичного (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах та на роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є необхідність у професійному доборі; проходження щорічних обов'язкових медичних оглядів осіб віком до 21 року; виконання заходів, наказів, розпоряджень з питань охорони праці, а також заходів щодо усунення причин нещасних випадків та аварій, які визначенні у актах розслідування; здійснює зв'язок з медичними закладами, науковими та іншими організаціями з питань охорони праці, організує впровадження їх рекомендацій.

Спеціалісти служби охорони праці мають право: представляти підприємство в державних та громадських установах при розгляді питань охорони праці; безперешкодно в будь-який час відвідувати виробничі об'єкти, структурні підрозділи підприємства, зупиняти роботу виробництва, дільниць, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; одержувати від посадових осіб необхідні відомості, документи і пояснення (письмово чи усно) з питань охорони праці; перевіряти стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на об'єктах підприємства; видавати керівникам перевіреного об'єкту, цеху, виробництва обов'язковий для виконання припис за спеціальною формою; вимагати від посадових осіб відсторонення від роботи працівників, які не пройшли методичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань з охорони праці, не мають допуску до відповідних робіт або порушують нормативні акти про охорону праці; надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці; порушувати клопотання про заохочення працівників, котрі беруть активну участь у підвищені безпеки та поліпшенні умов праці.

3. Державний нагляд, відомчий, громадський та регіональний контроль за охороною праці

Схема державного нагляду, відомчого, громадського та регіонального контролю за охороною праці підприємства на ведена на рис. 3  

Органи державного нагляду за охороною праці є незалежними від державних адміністрацій, господарських, громадських і політичних організацій і діють відповідно до положень, затверджених Кабінетом Міністрів України. Державні інспектори або контролери органів державного нагляду мають право відвідувати у будь-який час підприємства, що контролюються, перевіряти стан охорони праці, знайомитися з документацією, отримувати інформацію та пояснення власника з питань, що перевіряються, тощо, видавати керівникам підприємств, керівним посадовим особам міністерств, комітетів, об'єднань підприємств та інші , відповідальним за охорону праці працівникам приписи (розпорядження), обов'язкові для виконання, про виявлені порушення і недоліки в галузі охорони праці і про строки їх усунення; призупиняти роботу підприємства або об'єкта, де виявлені небезпечні для життя та здоров'я працюючих порушення норм і правил охорони праці; притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці; подавати позов в прокуратуру для притягнення до кримінальної відповідальності винних в порушенні вимог охорони праці, що призвело до матеріальних збитків або зав дало шкоду працюючим, надсилати власникам або відповідальним посадовим особам подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді або про накладання на неї стягнення за порушення вимог охорони праці.

Громадський контроль здійснюється виборними представниками (громадськими контролерами) трудових колективів, які мають право безперешкодно перевіряти стан охорони праці робочих місць, дільниць, цехів, відділів та інших під розділів підприємств. Доводити до відома власника про виявлені недоліки і вносити пропозиції щодо усунення виявлених порушень. Громадські представники (контролери) повинні пройти навчання з питань охорони праці і трудового законодавства. Вони звільняються на час навчання від своїх безпосередніх трудових обов’язків із збереженням середньої заробітної плати, про що записується в колективному договорі. У повноважені трудових колективів діють відповідно до типового положення затвердженого Держнаглядохоронпраці і погодженого з профспілками.

Представники профспілок, вибрані на загальних зборах профспілок підприємства, мають право перевіряти стан охорони праці свого підприємства, подавати власнику подання про виявлені порушення і вносив пропозиції щодо покрашення умов праці, щодо пожежної безпеки, соціального стану та ін. Вимагати від власника виконання прийнятих програм, планів, заходів з питань охорони праці і пояснення з цих питань.

Регіональний контроль здійснюють посадові особи місцевих держадміністрацій та Рад народних депутатів у межах відповідної території забезпечують проведення державної політики в галузі охорони праці, формують за участю профспілок програми заходів з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, що мають міжгалузеві значення, здійснюють контроль за додержанням нормативних актів про охорону праці.

Відомчий контроль здійснюють вищі органи керівництва (міністерства, комітети, об'єднання підприємств та ін ) через відповідні служби, що контролюють виробничу діяльність підприємств. Відомчий контроль діє також у межах самого підприємства у вигляді адміністративно-громадського контролю, що може бути рекомендований (але не обов'язковий) до впровадження. Адміністративно-громадський (триступеневий) контроль за охороною праці на виробництві здійснюється за такою схемою:

1-й ступінь. Протягом кожної робочої зміни або робочого дня контролюється хоча б 1 раз кожне робоче місце. Контроль здійснює майстер, бригадир, начальник зміни, черговий інженер та громадський інспектор з охорони праці, вибраний зборами трудового колективу цеху дільниці тощо. Усі виявлені порушення усуваються, а ті, що неможливо виправити силами контролюючих, занотовуються в журнал 1-го ступеня контролю і доповідаються вищому керівництву;

2-й ступінь. Контроль кожного структурного підрозділу здійснюється не рідше 1 разу на тиждень начальником цього підрозділу (цеху, відділу, дільниці) і громадським інспектором трудового колективу або профспілки підприємства чи структурного підрозділу. Недоліки або порушення вимог охорони праці, виявлені при 1-му ступені контролю та 2-му ступені контролю, ліквідуються, а при неможливості записуються в журнал 2-го ступеня контролю і доповідаються вищому керівництву підприємства.

3-й ступінь. Не рідше 1 разу на місяць в обсязі кожного робочого місця всього підприємства контроль здійснюється керівництвом підприємства (власником, головним інженером, заступником головного інженера з охорони праці) і відділом охорони праці підприємства. До контролю залучаються громадські інспектори (контролери) з охорони праці підприємства або структурних підрозділів (уповноважені трудовими колективами підприємства або профспілки). Контролюючі знайомляться з записами журналів 1-го і 2-го ступенів контролю за станом охорони праці, приймають рішення щодо усунення недоліків і порушень, а виявлені порушення, які неможливо оперативно усунути, заносять до журналу 3-го ступеня контролю. Виявлені порушення обговорюються на технічних радах підприємства, розробляються заходи до їх усунення, що передбачають оперативні дії або включаються до поточних чи довгострокових планів розвитку та реконструкції підприємства, або записуються до колективного договору.

Підприємство може запровадити також інший вид контролю.

Ефективність контролю залежить від відповідного метрологічного забезпечення, що включає методи та засоби (прилади) вимірювання параметрів шкідливих та небезпечних факторів виробництва, визначення безпеки промислового обладнання і технологічних процесів.

4. Відповідальність працівників за порушення законодавства та нормативних актів про охорону праці

Закон України «Про охорону праці» передбачає, що за порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної та кримінальної відповідальності.

Дисциплінарна відповідальність полягає в тому, що на винного працівника накладається дисциплінарне стягнення. Ст. 147 КЗпПУ встановлює два види дисциплінарного стягнення: догана та звільнення з роботи. Законами, уставами та положеннями про дисципліну, які діють в деяких галузях (транспорт, гірничодобувна промисловість тощо), можуть бути передбачені для окремих категорій працівників інші дисциплінарні стягнення.

Право накладати дисциплінарні стягнення на пpaцiвникiв має орган, який має право прийняття на роботу цього працівника, а також органи, вищі нього. Дисциплінарне стягнення може бути накладене за ініціативою органів, що здійснюють державний та громадський контроль за охороною пpaцi.

Профспілковий орган, що підписав колективний договір, має право вимагати від власника чи уповноваженого ним органу poзipвaння трудового договору (контракту) з керівником або усунення його з посади, якщо він порушує законодавство про працю.

Фахівці служби охорони пpaцi на підприємстві мають право вимагати від посадових осіб усунення від роботи працівників, що не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань з охорони пpaцi, що не мають допуску до відповідних робіт або що порушують нормативні акти про охорону пpaцi.

Дисциплінарне стягнення застосовується безпосередньо за виявленням провини, але не пізніше одного місяця від дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника вiд роботи в зв'язку з тим часовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців від дня здійснення провини. Перед тим, як накласти дисциплінарне стягнення, роботодавець зобов'язаний зажадати від працівника, що про винився, письмового пояснення. У випадку, коли працівник не подав пояснення в установлений термін, дисциплінарне стягнення може бути накладене на основі матеріалів, що є у роботодавця.

За кожне порушення може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення. При виборі дисциплінарного стягнення враховується ступінь тяжкості провини та заподіяна шкода, обставини, за яких здійснена провина, минула робота працівника. Стягнення оголошується в наказі та повідомляється працівнику під розпис.

Адміністративна відповідальність настає за будь-які посягання на загальні умови пpaцi. Відповідно до ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення вимог законів та нормативно-правових актів з охорони пpaцi тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді накладання штрафу на працівників та, зокрема, посадових ociб підприємств, установ, організацій, а також громадян - власників підприємств чи уповноважених ними ociб.

Адміністративній відповідальності підлягають особи, що досягли на час здійснення адміністративного правопорушення шістнадцяти річного віку.

Право притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законів та нормативно-правових актів з охорони пpaцi мають органи державного нагляду за охороною праці.

Максимальний розмір штрафу за порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці може сягати п'яти відсотків місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка використовує найману працю.

Несплата штрафу тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі двох відсотків за кожний день прострочення. Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржено в місячний строк у судовому порядку.

Матеріальна відповідальність робітників i службовців регламентується КЗпПУ та іншими нормативними актами, які торкаються цієї відповідальності у трудових відносинах.

Загальними підставами накладення матеріальної відповідальності на працівника є

  •  наявність прямої дійсної шкоди,
  •  провина працівника (у формі наміру чи необережності),
  •  пpoтипpaвнi дії або бездіяльність працівника,
  •  наявність причинного зв'язку мiж винуватим та протиправними
    діями (бездіяльністю) працівника та заподіяною шкодою.

На працівника може бути накладена відповідальність лише при наявності вcix перелічених умов; відсутність хоча б однієї з них виключає матеріальну відповідальність працівника.

Притягнення працівника до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності за дії, якими нанесена шкода, не звільнює його від матеріальної відповідальності.

При наявності в діях працівника, яким порушені правила охорони пpaцi, ознак кримінального злочину, на нього може бути покладена повна матеріальна відповідальність, а при відсутності таких ознак на нього покладається відповідальність в межах його середнього місячного заробітку.

Неповнолітні особи є повноправною стороною трудової угоди i повинні нести майнову відповідальність за шкоду, що заподіяна з їx вини, на piвнi з усім робітниками та службовцями, без притягнення до процесу відшкодування шкоди їх батьків (опікунів) чи осіб, що їх заміняють.

Ст. 130 КЗпПУ встановлює, що особа, яка заподіяла шкоду підприємству під час виконання трудових обов'язків, може добровільно від шкодувати шкоду шляхом передачі рівноцінного майна або полагодження пошкодженого майна при згоді на це власника.

Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони пpaцi передбачена ст.ст. 271-275 КК України, що об'єднані в розділ Х «Злочини проти безпеки виробництва».

Кримінальна відповідальність настає не за будь-яке порушення, а за порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів про охорону пpaцi, якщо це порушення створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого чи спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки.

Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів, передбачених вищезазначеними статтями КК України, карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумі доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до дванадцяти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Рекомендована література

1. Кодекс Законів про працю в Україні. – К., 1996.

2. Гряник Г.Н., Лехман С.Д.  Охорона праці. К.: Урожай, 1994.

3. Лущенков В.П., Бутко Д.Л. Лехман С.Д. Виробнича санітарія. – К.: Урожай,

   1996

4. Лехман С.Д., Целинський В.П., Козирев С.М. та ін. Довідник з охорони праці

    в сільському господарстві. – К.: Урожай, 1990.

5. Зайцев В.П. Свердлов. М.С. Охрана труда в животноводстве. – М.:

   Агропромиздат. 1989.

6. Закон України «Про охорону праці». Ж.«Охорона праці» № 1, 2003.

Лекція № 4

Тема лекції: Основи фізіології , гігієни праці та виробничої санітарії. Загальні положення.

1.План лекції:

1. Фізіологія праці. Визначення цілі та завдання виробничої санітарії.

2. Загальна характеристика виробничих факторів робочої зони.

3. Характеристика шкідливостей в робочих зонах, їх дія на організм

   людини.

1. Фізіологія праці Визначення цілі та завдання виробничої санітарії.

Фізіологія праці - це галузь фізіології, що вивчає зміни стану організму людини в процесі різних форм трудової діяльності та розробляє найбільш сприятливі режими праці і відпочинку. Поняття діяльності нерозривно пов'язано як з ідейними явищами (ціль, план, інтерес і т. д.), так і трудовими рухами. В основі діяльності людини лежать фізіологічні і біохімічні процеси, що протікають в організмі, і, насамперед, у корі головного мозку. Вивчення трудової діяльності передбачає визначення фізіологічного змісту праці (фізичне навантаження; нервова й емоційна напруженість; ритм, темп і монотонність роботи, обсяги інформації що отримується і переробляється). Ці дані дозволяють визначити навантаження на організм під час роботи і розробити раціональні режими праці та відпочинку, раціональну організацію робочого місця, провести професійний відбір і таким чином забезпечити оптимальну працездатність людини на протязі тривалого часу.

Гігієна праці — галузь медичних знань, що вивчає взаємозв'язок і взаємодії працівника і виробничого колективу із зовнішнім середовищем і розробляє норми і практичні заходи щодо оздоровлення умов праці.

В основу вивчення зовнішнього середовища гігієни праці встановлений принцип єдності середовища і організму. Гігієна праці з цією метою розробляє наукові санітарно-профілактичні основи, направлені на створення найсприятливіших умов праці і забезпечення високого рівня стану здоров'я і працездатності працюючих. Вона ставить свою за мету не лікування хворого, а попередження захворювань. Тому об'єктом уваги в гігієні є здорова людина.

Виробнича діяльність людини протікає при взаємодії виробничого середовища і його організму. Люди змінюють, пристосовують виробниче середовище до своїх потреб, виробниче середовище у відповідь надає на працюючих ту або іншу дію залежно від гігієнічних умов праці (параметри повітря, його склад, забруднення пилом, вуглекислотою, аміаком, водяними парами і мікробними тілами), особливостей технологічного процесу, характеру трудового процесу (робочої пози, ступені емоційної і нервово-м'язової напруги і т. д.) і інших чинників виробничої обстановки. Людині для нормального функціонування необхідні певні зовнішні умови.

При невиконанні гігієнічних і санітарно-технічних вимог до виробництва організм працюючих піддається дії різних несприятливих   виробничих чин-ників, які прямо або побічно можуть служити причиною порушення працездатності і здоров'я працюючих. Такі несприятливі чинники виробничого середовища і трудового процесу називаються виробничими шкідливостями. Для зручності вивчення всі несприятливі виробничі чинники по своєму природному єству прийнято підрозділяти на три групи: метеорологічні, технологічні і психофізіологічні.

 Санітарія - це сукупність практичних заходів, спрямованих на оздоровлення середовища, що оточує людину.

Виробнича санітарія - це галузь санітарії, спрямована на впровадження комплексу санітарно оздоровчих заходів щодо створення здорових і безпечних умов праці.

Виробнича санітарія –це система організаційних, гігієнічних та санітарно-технічних заходів та засобів, які попереджують дію шкідливих факторів виробництва на працівника.

Загальним завданням виробничої санітарії є створення здорових та безпечних умов праці на підставі встановлених допустимими концентраціями виробничих шкідливостей.

Основними питаннями виробничої санітарії є:

1. Розробка способів усунення тих елементів технологічного процесу і виробничого устаткування, які можуть робити шкідливий вплив на здоров'я працюючих;

2. Розробка заходів щодо санітарно-технічної охорони праці, особистої гігієни працюючих і здорового режиму праці;

3. Попередження професійних захворювань і отруєнь;

4. Створення наукових передумов для трудового законодавства.

Успішне рішення цих задач в умовах сільськогосподарської галузі тваринництва сприяє створенню здорових умов праці, підвищенню загального рівня здоров'я і зростанню продуктивності праці.

2. Загальна характеристика виробничих факторів робочої зони.

Усі небезпечні і шкідливі виробничі фактори за природою дії поділяються на 4 групи: фізичні, хімічні, біологічні, психофізичні.

 Робочою зоною є простір висотою до 2 м над рівнем ґрунту або площадки, на якій розміщено місце постійного або тимчасового перебування працюючого.

Під постійним розуміють місце, на якому працюючий знаходиться більшу частину ( понад 50 % або більше 2 годин безперервно) свого робочого часу.

За ступенем впливу на організм людини шкідливі речовини поділяються на   4 класи небезпеки.

 Гранично - допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин – це такі їх концентрації у повітрі робочої зони, які при щоденній роботі у віддалені строки життя сучасного й наступного поколінь не можуть спричинити захворювань чи змін у стані здоров’я, виявлених сучасними методами досліджень.

Згідно ГОСТу 12.1.005.88 “ССБТ. Воздух робочей зони. Общин санитарно-гигиенические требования” Існує більш 700 речовин, для котрих встановлені ГДК.

Для локалізації шкідливостей санітарними нормами СН 245-71 передбачено 5 санітарно - захисних зон, тобто просторі в якому повністю локалізується або зводяться до мінімуму шкідливості.

 

Основні параметри виробничої санітарії:

- мікроклімат;

- запиленість та загазованість;

- рівень шуму, вібрації;

- освітленість.

Мікроклімат – це клімат внутрішнього середовища цього приміщення, який визначається дією на організм людини температури, вологості та швидкості руху повітря, а також температури навколишніх предметів.

Людина під час праці витрачає енергію, яку накопичив її організм за рахунок харчування. Інтенсивність витрат енергії залежить від характеру та інтенсивності праці, а також від параметрів оточуючого середовища і, в першу чергу, від стану повітря в приміщенні. Стан повітря робочої зони в виробничому приміщенні називають мікрокліматом або метеорологічними умовами.

Мікроклімат або метеорологічні умови виробничих приміщень визначаються за такими параметрами:

- температурою повітря в приміщенні, С;

- відносною вологістю повітря, %;

- рухливістю повітря, м/с;

- тепловим випромінюванням, Вт/м3.

Всі ці параметри поодинці, а також у комплексі впливають на фізіологічну функцію організму - його терморегуляцію і визначають самопочуття. Температура людського тіла повинна залишатися постійною у межах 36-37°С незалежно від умов праці.

Тому при зміні зовнішніх умов середовища терморегуляція в організмі людини відбувається за рахунок посилення або послаблення фізіологічних процесів, що обумовлюють теплоутворення в організмі, а також впливають на тепловіддачу тіла людини в оточуюче середовище. Тепло відводиться від тіла людини випромінюванням, конвекцією та випаровуванням вологи. При температурі повітря нижчої за температуру шкіри людини втрати тепла організмом відбуваються, переважно, за рахунок конвекційного і радіаційного переносу тепла. Якщо температура поверхні тіла дорівнює температурі оточуючого повітря або вища за неї, то тепловтрати тіла відбуваються лише за рахунок випаровування вологи.

Вологість повітря впливає на теплообмін, переважно, на віддачу тепла випаровуванням. Середній рівень відносної вологості 40-60% відповідає умовам метеорологічного комфорту при спокої, або при дуже легкій фізичній праці.

Розподіляють оптимальні і допустимі мікрокліматичні умови.

 Оптимальні мікрокліматичні умови – це поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалій і систематичній дії на людину забезпечують збереження нормального функціонального і теплового стану реакції терморегулювання.

 Допустимі мікрокліматичні умови – це поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалій і систематичній дії на людину можуть викликати напруження реакції терморегуляції, що швидко проходять; при цьому пошкодження і порушення стану здоров’я не викликають.

 В залежності від умов праці та навантаженню розподіляють 3 категорії робіт:

  •  легкі
  •  середньої важкості
  •  важки роботи

Таблиця 1.

Класифікація робіт за важкістю та енерговитратами (ГОСТ 12.1.005-88)

Категорія робіт

Характеристика робіт

Енерговитрати

І - легка

роботи, що виконуються сидячи, стоячи, або пов'язані з ходьбою, але не потребують систематичного напруження або піднімання та перенесення вантажів

до 150 ккал/гол (174Дж/с)

ІІа-середньої важкості

роботи, що виконуються сидячи, стоячи або пов'язані з ходьбою, але не потребують перенесення вантажів

від 151 до 200 ккал/год (175-232 Дж/с)

ІІб

роботи, пов'язані з ходьбою і перенесенням вантажів вагою до 1 0 кг

від 201 до 250 ккал/год (233-290 Дж/с)

III - важка

роботи, пов'язані з перенесенням вантажів вагою понад 10 кг і систематичним напруженням

більше 250 ккал/год (290 Дж/с)

При нормуванні мікроклімату календарний рік поділяється ІІ;І два періоди:

-  холодний період - тоді, коли середньодобова температура 11.1 відкритому

  повітрі нижча за +10°С;

-  теплий період - коли середньодобова температура зовні приміщення

  становить +10°С і вище.

Оптимальні норми мікроклімату застосовуються для при мішень, де праця людей не пов'язана з застосуванням обладнай І пі що потребує великих енергетичних витрат, або випромінюючих значні теплові потоки.

Оптимальні параметри мікроклімату повинні підтримуватися в приміщеннях, пов'язаних з виконанням нервово-емоційних робі І. що потребують підвищеної уваги (диспетчерські, приміщення де працюють з комп'ютерами, кабінети діагностики, пульти управління технологічними процесами, хімічні лабораторії, бухгалтери конструкторські бюро та ін.).

Розпізнають УІ класів умов праці:

І – ІІ – оптимальні умови (пільг нема);

ІІІ – ІУ – допустимі умови (додаткова відпустка, харчування);

У – УІ – дискомфортні (пільги до заробітної плати, скорочений робочий час, скорочений термін виходу на пенсію).

    Таблиця 2.

Оптимальні норми температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень

Пері-од року

Категорія робіт

Температура, °С

Відносна вологість, %

Швидкість руху повітря, м/с

оптимальна

допустима

оптимальна

допустима на робочих місцях по-стійних і непостій-них, не більше ніж

оптимальнане більше ніж

допустима на робочих місцях постійних і непостійних

верхня межа

нижня межа

на робочих місцях

постійних

непостій-них

постійних

непостій-них

Холодний

Легка - Та

22-24

25

26

21

18

40-60

75

0,1

не більше ніж 0,1

Легка - 16

21-23

24

25

20

17

40-60

75

0,1

не більше ніж 0,2

Середньої важкості - Па

18-20

23

24

17

15

40-60

75

0,2

не більше ніж 0,3

Середньої важкості - Пб

17-19

21

23

15

13

40-60

75

0,2

не більше ніж 0,4

Важка - III

16-18

19

20

13

12

40-60

75

0,3

не більше ніж 0,5

Теп-лий

Легка - Іа

23-25

28

ЗО

22

20

40-60

55 (при 28°С)

0,1

0,1-0,2

Легка - 16

22-24

28

ЗО

21

19

40-60

60 (при 27°С)

0,2

0,1-0,3

Середньої важкості - Па

21-23

27

29

18

17

40-60

65 (при 26°С)

0,3

0,2-0,4

Середньої важкості - Нб

20-22

27

29

16

15

40-60

70 (при 25°С)

0,3

0,2-0,5

Важка - III

18-20

26

28

15

13

40-60

75 (при 24°С)

0,4

0,2-0,6

Допустимі мікрокліматичні умови - це такі показники мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину можуть призвести до дискомфортного тепловідчуття, що обумовлюється напруженням механізмів терморегуляції, і не виходить за межі фізіологічних можливостей організму людини. При цьому може виникнути деяке зниження працездатності, але пошкодження або порушення здоров'я у людини це не викликає .

Допустимі норми мікроклімату застосовуються в приміщеннях, де теплові надлишки перевищують 23 Дж/(м3-с). Таких приміщень на підприємствах різних галузей промисловості України достатня кількість. Це виробничі цехи та дільниці, де встановлене технологічне обладнання, яке живиться тепловою або електричною енергією. При цьому випромінюється тепло в повітря приміщення, що створює несприятливі умови для людей. Як правило, в таких приміщеннях немає можливості встановити оптимальні параметри мікроклімату з технічних або економічних причин. В приміщеннях зі значними надлишками явного тепла (23 Дж/(м3-с) і більше), де на кожного працюючого припадає від 50 до 100 м2 площі підлоги дозволяється зниження температури повітря проти норми в зоні поза постійними робочими місцями до 12°С - для легких робіт, до 10°С - для робіт середньої важкості і до 8°С - для важких робіт. Якщо на кожного працюючого припадає більше 100 м2 площі підлоги, то нормативна температура, відносна вологість і швидкість руху повітря забезпечуються тільки на постійних робочих місцях.

Теплове опромінення працюючих, що виходить від нагрітого об ладнання, освітлювальних приладів, інсоляції на постійних і непостійних робочих місцях не повинно перевищувати 35 Вт/м2 при опроміненні 50% і більше поверхні тіла, 70 Вт/м2 при опроміненні від 25 до 50% поверхні тіла і 100 Вт/м2 - при опроміненні до 25','., поверхні тіла людини. Інтенсивність опромінювання робітників під відкритих джерел тепла (відкрите полум'я) не повинно перевищу вати 140 Вт/м2 при опроміненні не більше 25% поверхні тіла. При цьому обов'язкове застосування засобів індивідуального захисту, в тому числі обличчя та очей.

Низькі температури при праці на відкритому повітрі взимку негативно впливають на стан людини.

3. Характеристика шкідливостей в робочих зонах, їх на організм  людини.

 

Робота при високій температурі повітря (~ 31°С) при вологості 80-90% призводить до зниження працездатності на 60% після 5 годин безперервної праці. При низьких температурах повітря може статися місцеве, або загальне охолодження організму, що веде до захворювання. Переохолодження супроводжується зниженням працездатності. Зниження відносної вологості до 25% і нижче погіршує захисні функції верхніх дихальних шляхів. Так при температурі повітря до мінус 25° С іде охолодження відкритих поверхонь тіла і зниження чутливості на дотик кінцівок людини.

Періодичний обігрів поновлює працездатність. При температурах від мінус 25 до мінус 30°С навіть періодичний обігрів не відновлює працездатність (дотикову чутливість кінцівок). Праця при таких низьких температурах протягом зміни призводить до різко вираженого переохолодження організму. Праця при температурах мінус 30-40°С і нижче при десятихвилинному обігріві через кожну годину призводить до стійкого зниження температури всього тіла і тактильної (дотикової) чутливості пальців рук і ніг, підвищенням артеріального тиску, почастішання пульсу

Впливає на людину також рухливість повітря. Людина відчуває дію повітря вже при швидкості руху 0,1 м/с. Переміщуючись вдовж шкіри людини, повітря здуває насичений водяною парою і перегрітий шар повітря, що обволікає людину, і тим самим сприяє покращенню самопочуття. При великих швидкостях повітря і низький його температурі зростають втрати тепла конвекцією, що веде до переохолодження організму людини. Погіршення метеорологічних умов виробничого середовища, параметри яких комплексно виливають на стан самопочуття людини, призводять до пропорційного зниження працездатності.

Гігієнічне нормування параметрів повітря робочої зони

Мікроклімат виробничих приміщень нормується в залежності від теплових характеристик виробничого приміщення, категорії робіт по важкості і періоду року. Основні нормативні документи, де наводяться норми мікроклімату, - це санітарні норми та стандарти безпеки праці.

Оптимальні мікрокліматичні умови - це такі параметри мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину забезпечують нормальний тепловий стан організму без напруги і порушення механізмів терморегуляції.

Вони створюють відчуття теплового комфорту і забезпечують передумови для високого рівня працездатності. Нормуються в залежності від категорії робіт по важкості (табл. 1) та періоду року (табл. 2).

Рекомендована література

1. Гряник Г.Н., Лехман С.Д.  Охорона праці. К.: Урожай, 1994.

2. Лущенков В.П., Бутко Д.Л. Лехман С.Д. Виробнича санітарія. – К.:

    Урожай, 1996

3. Лехман С.Д., Целинський В.П., Козирев С.М. та ін. Довідник з охорони

   праці в сільському господарстві. – К.: Урожай, 1990.

4. Зайцев В.П. Свердлов. М.С. Охрана труда в животноводстве. – М.:

    Агропромиздат. 1989.

5. Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та

   небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та

   напруженості трудового процесу. Затверджено наказом Міністерства

    охорони здоровя Ураїни від 27.12.2001 року, № 528.

6. Основи охорони праці:. /В.В. Березуцький, Т.С. Бондаренко,

   Г.Г.Валенко та ін.; за ред. проф. В.В. Березуцького. – Х.:Факт, 2005. –

  480 с.

7. Виробнича санітарія. /В.Л.Лущенков, Д.А.Будко, С.Д.Лахман та ін.-К.:

   Урожай, 1996.-336с

8. Жидецький В.Ц. Основи охорони праці. Підручник –– Львів: УАД,

   2006 – 336 с.

Лекція № 5

Тема лекції: Повітря робочої зони

План лекції

  1.  Коротка характеристика параметрів виробничої санітарії.
  2.  Основні питання безпеки праці. Фактори , що впливають на  умови праці.

1. Коротка характеристика параметрів виробничої санітарії.

Мікроклімат в виробничих приміщеннях, в підсобних і допоміжних цехах і побутових приміщеннях — це комплекс численних чинників: температури, вологості, руху повітря, газів, механічних і органічних домішок, освітленості і т.д. На формування мікроклімату у виробничих цехах тваринництва роблять вплив що виділяються тваринами тепло, волога, вуглекислий газ, продукти, що утворюються в процесі обміну речовин. Крім того, утворюються і поступають в повітря продукти розкладання сечі, гною: аміак, сірководень, Метан і інші отруйні гази. Роблять вплив і кліматичні умови, які властиві даній місцевості, а також якість споруд, технологія виробництва на фермі, рівень повітрообміну, густина розміщення тварин і інші чинники. Вплив мікроклімату на організм складається з сукупної дії його складових частин. Одні з них надають безпосередню дію на тепловий баланс і обмін речовин, інші ослабляють захисні механізми, підвищуючи схильність організму людини до захворювань.

Мікроклімат у виробничих умовах контролюється наступними параметрами: температурою повітря; відносною вологістю; швидкістю руху повітря на робочому місці; барометричним тиском. Необхідність контролю цих параметрів може бути пояснений тепловою взаємодією людини з навколишнім середовищем. Відповідність між кількістю віддається тілом людини теплоти і охолоджуючою здатністю характеризує навколишнє середовище як комфортну. Комфорт визначається сукупністю виробничих умов які сприятливо  діють на людину, в даному випадку розглядається тепловий комфорт. В умовах теплового комфорту у людини не повинне виникати дискомфортних теплових відчуттів— холоду або перегріву. Надмірна теплота негативно впливає на серцево-судинну систему, дихання, водний ісольовий баланс, і тому організм людини регулює тепловий баланс залежно від стану навколишнього середовища, зберігаючи температуру тіла на постійному рівні(36,6°С), тобто виявляється природна його здатність — терморегуляція.

При температурах середовища вище 33...35° З віддача теплоти здійснюється в основному шляхом випаровування поту з поверхні шкіри. В цьому випадку організмом втрачаються волога і солі, що грають важливу роль в його життєдіяльності. В гарячих -цехах (котельна, АВМ і ін.) робітником повинна забезпечуватися підсолена вода, краще газована. При пониженні температури до мінус 15° З організм може швидко переохладитися, отже, можливі обмороження окремих ділянок тіла.

Температура повітря виробничих приміщень вимірюється за допомогою ртутних і спиртових термометрів різних конструкцій. Кращими є ртутні. Можна використовувати сухі ртутні термометри аспираційних психрометрів (типу Ассмана). Коли потрібні значення крайніх температур, застосовують максимально мінімальні термометри, і, нарешті, при необхідності вимірювання температури за певний проміжок часу використовують самописні прибори— термографи. На конвективний теплоперенос впливає різниця між температурою шкіри людини і оточуючого людину повітря, а також стан шкіри та швидкість переміщення повітря вздовж поверхні шкіри, тобто рухливість повітря. З деякими припущеннями можна говорити, що радіаційний тепловий потік відводить тепло від тіла людини, якщо температура шкіри людини вища за температуру поверхонь обладнання і стін приміщення де працює людина, і нагріває тіло людини, якщо температура цих поверхонь вища за температуру шкіри людини.

Променева енергія не поглинається оточуючим повітрям, а перетворюється в теплову енергію в поверхневих шарах опроміненого тіла. Потік теплових випромінювань складається, головним чином, із інфрачервоних променів. Передача тепла тепловою радіацією (тепловипромінюванням) залежить від температури поверхні та ступенем її чорноти: темні шорсткі поверхні випромінюють тепла більше ніж гладкі блискучі. Від температури повітря передача теплоти випромінюванням не залежить. Інтенсивність праці (важкість праці) обумовлюється теплотворенням в організмі людини.

Кількість тепла, що виробляє людський організм змінюється від 40-50 кДж/хв в стані покою до 3340 кДж/хв - при виконанні важкої роботи. Нормальне теплове самопочуття виникає при умові, що тепловиділення повністю сприймаються оточуючим середовищем, тобто має місце тепловий баланс.

Здатність організму людини змінювати температуру шкіри (під одягом її середня температура 30-34°С, а на окремих відкритих ділянках вона може знижуватись до 20°С і нижче), а також зволожуватися за рахунок дії потових залоз, забезпечує регулювання теплообміну між тілом людини і оточуючим середовищем. Ця здатність організму і є терморегуляцією. При температурі повітря більше 30°С порушується терморегуляція організму, що може привести до його перегріву. Підвищується температура тіла, наступає слабкість, головний біль, шум у голові. Як наслідок, може статися тепловий удар якщо робот проводяться на дільниці, що опромінюється сонцем, або іншим джерелом тепла.

Основні параметри виробничої санітарії:

 -  мікроклімат;

 -  запиленість та загазованість;

 -  рівень шуму, вібрації;

 -  освітленість.

Запиленість та загазованість приміщень

Пил – це дрібні частинки речовини, що здатні тривалий час знаходитись в повітрі. Частинки пилу можуть бути органічного виникнення (рослинного, тваринного),  неорганічного (мінеральна,  металева) походженя та змішаного.

Пил може проникати крізь органи дихання, очі, шкіру і викликати інфекційні захворювання.

 Дисперсністю називається ступінь дроблення частинок пилу. Чим менші розміри частинок, тим більша величина дисперсности.

Для охорони здоров’я працюючих необхідно додержуватись вимогам санітарних норм ГДК пилу з ГОСТу 12.1.005-76.

Значна кількість технологічних процесів трапляється з відділенням токсичних газів. Токсичні гази попадають крізь  органи дихання в кров людини и викликають отруєння, крім того вони діють роздразнюючи на очі.

Концентрації діючих газів вимірюють за допомогою газоаналізаторів типа УГ–1, УГ-2 та АМ-4, робота яких складається на підставі швидко трапляючихся  реакціях взаємодії дослідного газу з індикаторним порошком. Проби повітря беруться на висоті 1,5 м від підлоги.

80% інформації людина отримує за допомогою органів зору (12-15% за допомогою органів слуху)

Утримання та експлуатація освітлювальних установок сільськогоспо-дарських підприємств повинно проводитись у відповідності з вимогами СНиП ІІ-4-79 «Природне та штучне освітлення. Норми проектування». Згідно до цих норм існує природне, штучне та комбіноване освітлення.

Допустимий рівень виробничого шуму складає 80 дБ.

Вплив шуму різної інтенсивності ілюструється наступними даними:

130 дБ – викликає біль у вухах;

140 дБ – порушення слухового апарату;

160 дБ – смерть тварин протягом декількох хвилин;

180 дБ – викликає втому металів;

190 дБ – руйнування конструкцій.

Важливим способом боротьби із шумами на виробництві є звукоізоляція (це властивість елементу конструкції будівлі, машини протидіяти передачі падаючої на неї звукової енергії). Здатність матеріалів поглинати звукову енергію характеризується коефіцієнтом звукопоглинання. Загальна класифікація засобів і методів захисту від шуму приведена в ГОСТі 12.1.029-80. Відповідно до цього стандарту захист працюючих від шуму може здійснюватися як колективними засобами і методами, так і індивідуальними (навушники, вкладиші, шлеми, каски).Колективні методи – це зниження шуму в джерелах його виникнення та на шляхах його поширення.

Вібрація – це механічні коливання в області дозвукових і частково звукових частот, котрі передаються людині крізь деталі, грунт, підлогу, стіни.

Вібрація поділяється на загальну і локальну.

Загальна вібрація – це коливні рухи, котрі передаються на весь організм.

Локальна вібрація – коливні рухи, котрі передаються на окремі органи людини.

Існують наступні види вібрації:

-транспортна вірація виникає при рухах транспортних засобів;

-транспортно-технологічна, котра впливає на операторів машин з обмеженим переміщенням у виробничих приміщеннях

-технологічна вібрація впливає на операторів стаціонарних машин.

По направленості дії вібрація буває вертикальна (удовж вісі Z), та горизонтальна (удовж вісів Х,У).

Вібрацію можна охарактеризувати частотою f, амплітудою зміщення А, швидкістю коливання V , та прискоренням коливання W .

Вимірюються за допомогою приладу ВШВ-003 та нормуються логарифмічні рівні віброшвидкості та віброприскорення.

Частота коливань тіла людини складає поряд 5 Гц:

-брюшна порожнина 4-6 Гц;

- голова –30 Гц;

-передня стінка грудної клеткі – 7-11 Гц;

-серце –5 Гц.

Коли трапляється резонанс, то відбувається захворювання відповідного органу.

Засоби віброзахисту поділяють на:

- огороджуючи, які перешкоджають проникненню людини в зону дії вібрації;

- віброізоляція, яка знижує рівні вібрації, що передаються від джерела на тіло працюючого завдяки введення проміжкового пружного зв’язку.

- вібропоглинання, це явище перетворення енергії механічних коливань в інші види енергії, наприклад в теплову;

-віброгасіння, це зниження рівня вібрації машин і механізмів застосуванням додаткових пристроїв (установка на фундаменти).

 2. Основні питання безпеки праці. Фактори, що впливають на умови праці

В процесі праці людина перебуває в контакті з предметом праці, знаряддями праці та іншими людьми. Крім цього, на людину діють різні фактори виробничого середовища, зокрема температура, вологість та швидкість руху повітря, параметри котрих не відповідають нормативним значенням, надмірний шум, вібрація, шкідливі виділення, електромагнітне та радіоактивне випромінювання тощо. Все це характеризує умови, в яких працює людина.

Таким чином, поняття умов праці складається з комплексу факторів, які впливають на діяльність людини. Усунути негативний вплив, тобто забезпечити нешкідливі та сприятливі умови праці, можна, виключаючи на робочих місцях шкідливі виробничі фактори, послаблюючи їх дію до допустимих норм чи меж, або забезпечуючи оптимальні умови праці. Вирішувати ці задачі повинна виробнича санітарія.

Виробнича санітарія - це система організаційних заходів і технічних засобів, які запобігають чи зменшують дію шкідливих виробничих факторів на працюючих.

Умови праці - це умови, що формуються в процесі праці людини, яка є головною продуктивною силою суспільства.

Процес праці здійснюється лише при єднанні уречевлених продуктивних сил з робочою силою людини. Зміни у зречевлених елементах продуктивних сил (в засобах та знаряддях праці, в предметах праці та технології обробки) спричиняють зміни в умовах праці. У процесі праці формуються специфічні для кожного виду виробництва умови праці. Це залежить від особливостей вироблюваної продукції, сукупності застосованого обладнання, інструментів, пристосовувань, сировини та матеріалів, методики технології та організації виробництва. Ці чинники перебувають у тісному взаємозв'язку, впливають на процес формування умов праці. Отже, вирішення складного завдання формування сприятливих умов праці залежить, перш за все, від створення безперечної техніки, технології та належної організації виробництва.

Умови праці визначаються двома основними показниками:

Характером виробничого процесу, пов'язаного з робочою позою, нервово-психічним станом, напругою м'язів робітника та ін., а також виробничими обставинами під час роботи, які впливають на його здоров'я, нервово-м'язову та психічну діяльність.

Складовими виробничих обставин є:

  •  організаційні форми виробничих процесів;
  •  прийнятий регламент;
  •  темп і ритм роботи;
  •  режим праці і відпочинку;
  •  санітарно-гігієнічні умови у виробничому приміщенні та на робочому місці;
  •  умови, які забезпечують безперебійну високопродуктивну працю (організацію робочих місць, виробничий інструктаж та ін.);
  •  форми керування виробничим процесом;
  •  соціальний мікроклімат у виробничому колективі.

Несприятливі умови праці примушують організм людини витрачатиенергію на переборювання впливу шкідливих факторів. Внаслідок цього зростає втома організму, що підвищує ймовірність нещасного випадку, оскільки зморений організм не може з необхідною ефективністю реагувати на зміни, що відбуваються навкруги, навіть якщо ці зміни безпечні для нього. Дія несприятливих умов праці може бути також причиною захворювань робітників - професійних чи виробниче зумовлених.

Безпека - це стан умов праці, при якому з визначеною ймовірністю виключена небезпека, тобто можливість пошкодження здоров'я людини.

Безпека - головна мета охорони праці.

Отже, охорона праці - це засіб досягнення безпеки людини на виробництві шляхом усунення небезпечних і шкідливих факторів.

Повніший аналіз умов та безпеки праці можна здійснити, враховуючи такі фактори (ГОСТ 12.0.003-74):

  •  рухомі машини та механізми;
  •  незахищені рухомі елементи виробничого обладнання;
  •  вироби, заготовки, матеріали, що переміщуються;
  •  підвищення запиленості та загазованість повітря робочої зони;
  •  підвищення або зниження температури поверхні обладнання, матеріалів, повітря робочої зони;

підвищений рівень шуму на робочому місці, інфразвукових та ультразвукових коливань, вібрації;

  •  підвищений або понижений барометричний тиск у робочій зоні та його різка зміна;
  •  підвищену або понижену відносну вологість, рухомість та іонізація повітря;
  •  небезпечний рівень напруги в електричному ланцюгу, замикання якого може пройти через тіло людини;
  •  підвищений рівень статичної електрифікації та електромагнітних коливань;
  •  підвищена напруженість електричного чи магнітного поля;
  •  відсутність або нестача природного світла;
  •  понижена контрастність;
  •  прямий або відбитий блиск;
  •  підвищена пульсація світлового потоку;
  •  підвищений рівень ультрафіолетової та інфрачервоної радіації;
  •  нервово-психічні навантаження.

Перелічені фактори відносяться до небезпечних та шкідливих. Вони проявляються раптово або поступово. Раптове виникнення небезпеки супроводжується травматичними наслідками - виробничими травмами.

Поступовий вплив небезпечних факторів спричиняє професійні захворювання або хронічне отруєння. Але, як раптова, так і поступова дія виробничої небезпеки завжди призводить до патологічних процесів в організмі. Отже, поняття «шкідливість» входить в поняття «небезпека».

Небезпека - це такий стан умов праці, коли людина з певним ступенем ймовірності підлягає дії небезпечних або шкідливих факторів.

Діяльність людини, супроводжувана потенційною небезпекою, може призводити до травм, захворювань, погіршення самопочуття та інших наслідків. Потенційність небезпеки полягає в прихованому, неявному характері прояву за певних, нерідко важко передбачуваних умов. Сутність небезпеки полягає в тому, що можливий такий вплив на людину, котрий призводить до травм, захворювань, погіршення самопочуття та інших небажаних наслідків.

Небезпечні та шкідливі виробничі фактори

Стандартне визначення небезпечних та шкідливих виробничих факторів міститься в ССБП.

Небезпечний виробничий фактор - це фактор, дія якого на працюючого при певних умовах приводить до травми або іншого раптового  погіршення стану його здоров'я.

Шкідливий виробничий фактор - це фактор, дія якого на працюючого при певних умовах приводить до захворювання або зниження працездатності.

Небезпечні та шкідливі виробничі фактори поділяються на чотири групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізичні.

До фізичних небезпечних і шкідливих факторів відносяться: рухомі елементи машин і механізмів; вироби, що переміщаються; матеріали заготовки; руйнування конструкцій; надлишкова запиленість і загазованість повітря в робочій зоні; невідповідна температура поверхні обладнання підвищена або понижена температура повітря в робочій зоні; підвищений рівень шуму, вібрацій, ультразвуку, інфразвукових коливань; підвищений або понижений барометричний тиск; підвищена або понижена відносна вологість; рух, іонізація повітря; підвищений рівень статичної електрики, електромагнітних коливань, відсутність або недостатнє природне освітлення; недостатня штучна освітленість робочої зони; підвищена яскравість світла; прямий та відбитий блиск; підвищена пульсація світлового потоку; підвищені рівні ультрафіолетової та інфрачервоної радіації; гострі краї, жорсткість поверхні деталей, інструментів та обладнання; розташування робочих місць на значній висоті відносно землі; невагомість.

До хімічних небезпечних і шкідливих виробничих факторів відносяться хімічні речовини, які за характером дії на організм людини поділяються на токсичні, подразнюючі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні, котрі впливають на репродуктивну функцію. За шляхом проникнення в організм людини вони поділяються на такі, що проникають через дихальні шляхи, шлунково-кишковий тракт, слизові оболонки і поверхні тіла людини.

До біологічних небезпечних і шкідливих виробничих факторів відносяться патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, гриби) і продукти їх життєдіяльності, а також макроорганізми (рослинні і тваринні).

До психофізичних небезпечних і шкідливих виробничих факторів відносяться фізичні (статичні і динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, перенапруження каталізаторів, монотонність праці,  емоційне перенавантаження).

Нервово - психічні навантаження спричиняються переробкою великої кількості інформації і стосуються операторів пультів управління при порушенні режиму праці і відпочинку.

Перелічені шкідливі фактори можуть викликати у працюючих такі професійні хвороби, як пилові бронхіти, пневмоконіози, вібраційну хворобу, захворювання нервової системи та ін. Крім того, несприятливе виробниче середовище може впливати на здоров'я майбутніх поколінь людей.

Носіями небезпечних та шкідливих факторів є предмети праці, засоби виробництва, продукти праці, енергія, природно - кліматичне середовище, флора, фауна, люди, навколишнє середовище.

Небезпечні та шкідливі фактори характеризуються потенціалом, якістю, часом існування або дії на людину, імовірністю появи, розмірами зони дії. Потенціалом визначається виробничий фактор з кількісного боку, наприклад, рівень шуму, сила електричного струму, концентрація газів у

повітрі, дисперсність пилу. Якість фактора відбиває його специфічні особливості, які впливають на організм людини. Це, наприклад, частотний спектр шуму, дисперсність пилу, рід електричного струму. Простір, де постійно діють або періодично виникають небезпечні й шкідливі фактори, які можуть діяти на людину, називають небезпечною зоною.

Небезпечні зони можуть бути постійними або тимчасовими. Вони характеризуються геометричними розмірами, а змінні зони - ще й Імовірністю виникнення. Небезпечні зони можуть бути локальними і розгорнутими. Локальною називається зона, розміри якої співвідносні з розмірами людини. Розгорнутою називається зона, що суттєво перевищує розміри людини.

Важливим поняттям в охороні праці є поняття про небезпечну ситуацію.

 Умови, за яких складається можливість дії на людину шкідливих і небезпечних факторів, визначає небезпечну ситуацію (небезпечний момент). Небезпечна ситуація пов'язана з просторовим і часовим суміщенням людини і небезпечної зони. Для характеристики небезпечних моментів і небезпечних ситуацій вводяться часовий та імовірнісний параметри. Часовий параметр - це можливий або фактичний час існування небезпечної ситуації.

За можливим характером впливу на людину фактори поділяються на прості (електричний струм, підвищена забрудненість повітря тощо) та похідні, які викликаються взаємодією простих факторів (вибухи, пожежі).

За наслідками розрізняють фактори, котрі викликають втому людини (нервово - психічне та фізичне перенавантаження), захворювання (загальні та професійні), травматизм, аварії, пожежі.

За збитком розрізняють фактори, котрі завдають соціального збитку (погіршують здоров'я, знижують тривалість життя, перешкоджають гармонійному розвитку особи тощо) та економічного збитку (зниження продуктивності праці, невиходи на роботу, оплата листків тимчасової непрацездатності).

Оздоровчі заходи повинні бути спрямовані на боротьбу з підвищеною запиленістю загазованістю повітря, вібрацією, шумом, на нормалізацію мікроклімату і фізичних навантажень, усунення інших небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

Суттєве значення мають індивідуальні особливості людини. З огляду на це для робітників, які працюють у шкідливих умовах, проводяться обов'язкові попередні (при вступі на роботу) та періодичні (1 раз на 3,6, 12 та 24 місяці, залежно від шкідливості виробничого процесу) медичні огляди.

Шкідливі та отруйні речовини

До виробничих приміщень можуть потрапляти гази, пари, пил та інші шкідливі та отруйні речовини.

Шкідливою називається речовина, яка у контакті з організмом людини, при порушенні вимог безпеки, спричиняє виробничу травму, професійне захворювання або відхилення в стані здоров'я, які можуть бути виявлені як в процесі роботи, так і у віддалені строки життя теперішніх та наступних поколінь.

За ступенем небезпеки шкідливі та отруйні речовини за дією на організм людини поділяються на чотири класи:

I - надзвичайно небезпечні;

II - високо небезпечні;

III - помірно небезпечні;

IV - малонебезпечні.

Крім газоподібних та пароподібних шкідливих речовин, на здоров'я працівників може впливати підвищена запиленість повітря. При цьому пил може бути токсичним, що викликає фібрози (кремній, азбест та ін.), та нетоксичним.

Значний вплив на важкість ураження організму людини шкідливими та отруйними хімічними речовинами і пилом має їх концентрація у повітрі робочої зони, а також тривалість дії. Ступінь небезпечності пилу залежить також від його дисперсності (відсоткове співвідношення розмірів часток), форми, твердості, волокнистості, електрозарядженості його часток. Найнебезпечнішими є частки пилу розміром до 5 мкм.

Для того, щоб виключити професійні отруєння та захворювання, санітарними нормами встановлені гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони, тобто такі концентрації, які при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом восьми годин чи при іншій тривалості, але не більше 41 години на тиждень, протягом усього робочого стажу не можуть викликати захворювання чи відхилення в стані здоров'я.

Значення ГДК деяких шкідливих речовин

Забезпечення безпеки праці

Успіх роботи щодо забезпечення сприятливих умов праці значною мірою залежить від аналізу стану рівня безпеки праці, рангування небезпечних та шкідливих виробничих факторів з врахуванням особливостей трудового процесу. Підвищення рівня безпеки досягається проведенням комплексу інженерно-технічних та організаційних заходів. Ці заходи, перебуваючи у тісному зв'язку, впливають на процес формування безпечних умов праці.

Наприклад, чим кращий стан на виробничому підприємстві будівель та споруд, обладнання, інструментів та пристосуванню чим досконаліша технологія та організація виробництва, тим менша, за всіх інших обставин, імовірність формування несприятливих умов праці і тим менше потрібно спеціальних захисних заходів. Отже, вирішення складного завдання формування сприятливих умов праці залежить, перш за все, від створення безпечної технології, техніки та організації виробництва.

Техніка, технологія та організація виробництва поки що не відносяться до розряду абсолютно безпечних факторів навколишнього середовища. Такими вони, ймовірно, не стануть і в найближчому майбутньому. Це пояснюється, перш за все, встановленим рівнем їх розвитку та труднощами їх перспективного будівництва, застосуванням значного обсягу ручної праці.

Керівник (власник) підприємства повинен періодично організовувати за узгодженням з санітарно-епідеміологічними станціями проведення вимірювань параметрів шуму, вібрації, освітлення, загазованості, запиленості у виробничих приміщеннях. Результати вимірів повинні заноситись до санітарно-технічних паспортів цехів та підприємства, карти робочих місць.

Температура, відносна вологість та швидкість руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень повинні відповідати вимогам ГОСТ12.1.005-88 «ССБТ. Воздух рабочей зоньї. Общие санитарно- гигиенические требования».

Рівні виробничого шуму не повинні перевищувати значень, встановлених СН 32.23-85 «Санітарні норми допустимого шуму на робочих місцях».

Вібронебезпечне обладнання необхідно втановлювати у виробничому приміщенні з урахуванням забезпечення на робочих місцях гігієнічних норм вібрацій згідно з ГОСТ 12.1.012-90 «ССБТ. Вибрационная безопасность. Общие требования».

Граничне допустимі концентрації токсичних речовин у повітрі - це такі концентрації шкідливих хімічних речовин, що знаходяться в повітрі виробничих приміщень у вигляді пари, газу, пилу, які при щоденній дії протягом робочої зміни не повинні викликати у робітників будь - яких негативних змін в організмі або захворювань.

Для виявлення ранніх форм захворювань та розробки оздоровчих заходів особи, які стають до роботи, підлягають медичному огляду. Обов'язковими є попередні медичні огляди для тих, кого приймають на роботу, пов'язану з небезпечними шкідливими речовинами та несприятливими виробничими факторами. Існує перелік робіт, до виконання яких допускаються особи, що пройшли обов'язкові попередні медичні огляди перед початком роботи та періодичні медичні огляді І І. І м огляди проводять лікарсько-профілактичні заклади, котрі обслуговують дане підприємство, виробництво.

Медично-профілактичні заклади разом з санітарними службами, адміністрацією, профспілковим комітетом підприємства щорічно узагальнюють результати періодичних медоглядів працюючих і складають на кінець року заключний акт про наслідки оглядів. Якщо під час медичного огляду виявлено ознаки професійного захворювання, то працівник направляється на спеціальне обстеження для уточнення діагнозу та встановлення зв'язку захворювання з професійною діяльністю.

Дані про захворювання та отруєння на виробництві підлягають ретельному аналізу та узагальненню, на основі чого розробляються заходи для запобігання профзахворювань та профотруєнь, які повинні включатись до колективного договору.

Профілактичні заходи щодо попередження виникнення профзахворювань та отруєнь:

  •  заміна шкідливих і особливо отруйних речовин на виробництві на менш шкідливі і отруйні;
  •  механізація та автоматизація виробничих процесів, раціоналізація технології та герметизація апаратури;
  •  стандартизація сировини з метою зниження отруйних домішок;
  •  виділення найбільш небезпечних шкідливих процесів в спеціальні ізольовані приміщення;
  •  загальнообмінна вентиляція, місцева вентиляція, встановлення витяжних шаф;
  •  заходи з особистої гігієни та періодичний медогляд;
  •  санітарно - технічна пропаганда та інструктаж.
  •  До індивідуальних засобів захисту від токсичних речовин відносяться:
  •  респіратори та протигази (захист органів дихання);
  •  спец окуляри зі щільно прилягаючими оправами (захист очей);
  •  спецодяг, спецвзуття, рукавиці, мазі і пасти, мило (захист шкіри).

Розміщення виробничого обладнання повинно забезпечувати безпеку працюючих та відповідати ергономічній і технологічній раціональності. Арматура центрального чи місцевого опалення з температурою нагріву поверхні 80 °С та більше, що розміщена в робочих проходах та поблизу робочих місць, повинна бути загороджена, щоб уникнути випадкових опіків.

Вологе прибирання електроприміщень та інших технічних приміщень повинні проводити прибиральники, які пройшли інструктаж з питань охорони праці, під наглядом одного з працівників, що обслуговують встановлене в цих приміщеннях обладнання.

Робочі місця повинні бути атестовані відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці».

Рекомендована література

  1.  Гряник Г.Н., Лехман С.Д.  Охорона праці. К.: Урожай, 1994.
  2.  Лущенков В.П., Бутко Д.Л. Лехман С.Д. Виробнича санітарія. – К.: Урожай, 1996
  3.  Лехман С.Д., Целинський В.П., Козирев С.М. та ін. Довідник з охорони  праці в сільському господарстві. – К.: Урожай, 1990.
  4.  Зайцев В.П. Свердлов. М.С. Охрана труда в животноводстве. – М.: Агропромиздат. 1989.
  5.  Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу. Затверджено наказом Міністерства охорони здоровя Ураїни від 27.12.2001 року, № 528.
  6.  Основи охорони праці:. /В.В. Березуцький, Т.С. Бондаренко, Г.Г.Валенко та ін.; за ред. проф. В.В. Березуцького. – Х.:Факт, 2005. – 480 с.
  7.  Виробнича санітарія. /В.Л.Лущенков, Д.А.Будко, С.Д.Лахман та ін.-К.: Урожай, 1996.-336с
  8.  Жидецький В.Ц. Основи охорони праці. Підручник –– Львів: УАД, 2006 – 336 с.

Лекція № 6

Тема лекції: Загальні вимоги безпеки до технологічного обладнання та процесів.

План лекції:

  1.  Характеристика небезпечних виробничих факторів.
  2.  Цілі та задачі техніки безпеки.
  3.  Вимоги безпеки щодо обладнання та технологічних процесів.
  4.  Технічні засоби забезпечення безпеки. Сигналізація та знаки безпеки
  5.  Техніка безпеки при роботі на комп’ютерах.

1. Характеристика небезпечних виробничих факторів.

Небезпечні та шкідливі виробничі фактори, що існують на підприємствах, за природою дії поділяються на групи:

- фізичні

- хімічні

- біологічні

- психологічні.

До групи фізичних факторів відносяться: рухомі машини та механізми; незахищені рухом елементи виробничого обладнання, пересувні вироби, заготовки, матеріали; підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони; підвищена або знижена температура повітря робочої зони; підвищений рівень шуму, вібрації, інфраразвукових коливань, ультразвуку;  підвищений або знижений барометричний тиск в робочій зоні та його різка зміна; підвищена або знижена вологість повітря, його рухомість, іонізація повітря; підвищений рівень іонізуючих випромінювань в робочій зоні; небезпечний рівень напруги в електричному ланцюгу, замикання якого може відбутися через тіло людини;  підвищений рівень статичної електрики, електромагнітних випромінювань; підвищена напруженість електричного і магнітного поля; відсутність або недостача природного світла; недостатня освітленість робочої зони; підвищена яскравість світла, занижена контрастність; пряма та віддзеркалена блисткість; підвищена пульсація світлового потоку, підвищений рівень ультрафіолетової та інфрачервоної радіації.

До групи хімічних факторів відносяться такі підгрупи:

а) за характером дії на організм людини – загальнотоксичні, діючі на центральну нервову систему, кров та кровотворні органи (сірководень, ароматичні вуглеводи, оксид вуглецю, бензол, наркотики, спирт, кофеїн та ін.); подразнюючі, тобто діючі на слизову оболонку очей, носа, верхні дихальні шляхи та легені, шкіряний покрив (пари лугів та кислот, оксиди азоту, аміак, сірчаний ангідрид та ін.); сенсибілізуючі речовини, які після відносно нетривалої дії на організм викликають підвищену чутливість до них, - наступна дія незначної кількості цієї речовини призводить до швидкого розвитку реакції, що спричиняє шкірні захворювання, астматичні явища, захворювання крові (ртуть, альдегіди, ароматичні нітро-, нітрозо- та аміноз’єднання); канцерогенні, які викликають утворення злоякісних ракових пухлин, - це широко застосовувані в гумовій промисловості продукти перегонки нафти, сажа, дьоготь, кам’яновугільна смола та інші; мутагенні, які викликають порушення генетичної клітини, що позначається на його потомстві (сполука ртуті та свинцю, оксид етилену);

б) за шляхом проникнення в організм людини – дихальні шляхи, шлунково-кишковий тракт, через шкіряний покрив.

До групи біологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів відносяться об’єкти, дія яких на працюючих викликає захворювання, - мікроорганізми (бактерії, віруси), спірохети (тваринні та рослинні).

Група психофізіологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів за характером дії ділиться на фізичні (статичні, динамічні, гіподинамічні) і нервово-психічні перенавантаження, які виникають від розумової перенапруги, монотонності праці та емоційних факторів.

Шкідлива речовинаце речовина, яка при контакті з організмом людини в разі порушення вимог безпеки може викликати виробничі травми, професійні захворювання або відхилення в стані здоров’я, виявлені сучасними методами як в процесі роботи, так і в подальшому житті теперішнього і наступного поколінь.

Шкідливі (отруйні) речовини, які застосовуються в промисловості при неправильній організації праці, виробництва та певних профілактичних заходів, можуть надати шкідливого впливу на здоров’я людини, призвести до гострих або хронічних отруєнь та професійних захворювань. Гостра форма захворювань виникає при короткостроковому впливові на організм шкідливих речовин високої концентрації, хронічна – при довгостроковому впливі таких концентрацій шкідливих речовин, здатних накопичуватись в організмі.

Отруєння шкідливими речовинами можливе тільки при їх концентрації в повітрі робочої зони, що перевищує гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин.

ГДК – це  такі концентрації, які при щоденній праці (окрім вихідних) протягом зміни і протягом всього трудового стажу не викликають у працюючих захворювань або відхилень в стані здоров’я як в період праці, так і в подальші строки життя теперішнього та наступних поколінь.

ГДК газів, пару, пилу і рівня забруднення повітря визначаються в гравіметричних показниках (мг/ м3), тобто за складом ваги шкідливої речовини в 1 м3 повітря.

Робочою зоною є простір висотою до 2,0 м над рівнем ґрунту або площадки, на якій розміщені місця постійного або тимчасового перебування працюючих. Під постійним розуміють місце, на якому працюючий знаходиться більшу частину (понад 50% або більше 2,0 год. безперервно) свого робочого часу.

В кожному виробничому середовищі на організм людини одночасно можуть діяти декілька шкідливих факторів, які або взаємно компенсуються, або накладаються один на одну, шкідливо впливаючи на здоров’я людини.

Правильно організований в санітарно-гігієнічному відношенні трудовий процес повинен виключати вплив шкідливих факторів на працюючих.

Нормуванням базисних і здорових умов праці та тяжкої праці в країні займаються спеціальні медичні та інші установи. Розроблені ними норми і стандарти є обов’язковими для виконання на всіх підприємствах країни.

2. Цілі та задачі техніки безпеки

Техніка безпеки (ТБ) – це система організаційно технічних заходів та засобів, спрямованих на попередження дії на організм людини небезпечного фактору.

Мета ТБ – огородити працюючого від небезпеки з метою виключення травматизму на виробництві.

Задача ТБ – полягає в розробці таких засобів і таких умов к засобам, які б навіть при помилковій дії працюючих могли попередити нещасні випадки на виробництві.

Центральним поняттям розділу техніки безпеки – є небезпечна зона.

Небезпечна зона – це простір, в якому періодично або постійно можливий вплив на організм людини небезпечного фактору.

Небезпечна зона буває:

  •  постійною (навколо стаціонарних машин);
  •  перемінною (коли навколо працюючих і пересуваючих машин).

Небезпечна зона може бути і змішаною: (шумова характеристика, електромагнітна небезпечна зона, ультразвукове коливання; і при напрузі кроку, коли дріт обірвався і торкається землі при напрузі 0,4 кВТ – радіус 30 м дії електричного струму).

Засоби ТБ – це огородження, тобто перепона, яка попереджує   попадання людини в небезпечну зону.

Запобіжники (в токарному станку є вимикач).

Блокировки – повторний запобіжник (в усіх тракторах на коробці передач є ричаг; стоять на кран-балках, більше ніж встановлена вага не піднімеш).

Гальма – повітряні, пневматичні, механічні, гідравлічні.

Заходи ТБ –  правила, норми, інструкції, вимоги, стандарти, а також   знаки безпеки праці,

сигнальні кольори.

Знаки безпеки: 4 типи

  1.  забороняючі – 5 шт. (круг білого кольору, шириною 5 см і перехресн.);
    1.  попереджуючі – 9 шт.;
    2.  зобов’язуючі – 11 шт. (квадрат зеленого кольору);
    3.  вказівні – 6 шт. (витягнутий прямокутник: вказано де телефон,          вогнегасник, кімната відпочинку)

 

Сигнальні кольори: 4 типи.

  1.  червоний – забороняючий (фарбуються кнопки, важелі, внутрішніповерхні огороджень, струмоведучі частини електроустановок).
  2.  жовтий – попереджуючий (фарбуються наружні частини огороджень, перила площадок, точки замаркування на машинах, ємності отрутохімікатів).

Фарбові позначення на ємностях отрутохімікатів:

  •  бочки з гербіцидами – фарбуються в червоний колір;
    •  бочки з дефоліантами – отрутохімікати, які прискорюють дозрівання соняшнику, гороху; фарбують у білий колір;
    •  бочки з інсектицидами – (справи з комахами) фарбують в чорний колір;
    •  бочки з фунгіцидами – (грибки, бактерії) фарбують у зелений колір;
    •  бочки з ртутьорганічними з’єднаннями для розвитку і росту рослин, протравлювачі; фарбують у зелений колір;

зооциди-приманки на полях – фарбують у жовтий колір.

  1.  зелений – сигнальний або дозволяючий; фарбують електричні і освітлювальні лампочки, які вказують нормальну роботу.
  2.  синій – фарбують знаки сповіщання про мед. Аптечку, вказівні знаки безпеки праці.

Пар – червоний колір.

Гаряча вода – зелений колір з червоними літерами. Кольори відіграють роль в естетиці виробництва.

Загальні вимоги ТБ до виробничих процесів машин та обладнання:

  1.  усунення безпосереднього контакту людини з небезпекою.
  2.  автоматизація і механізація процесу, ліквідація ручної праці.
  3.  система контролю за виробничим процесом або обладнанням, механізмів.
  4.  аварійне відключення обладнання.
  5.  вилучення відходів виробництва з робочої зони і приміщень.
  6.  організація і правильне збереження та транспортування матеріалів і готової продукції.

відповідність нормативним вимогам і фізичним можливостям людини характеру та змісту роботи.

2 клас – підвищеної небезпеки (вологість більше 70%, температура = +35°С, а підлога струмопровідна: кафель, земля, цемент).

3 клас – особливо небезпечні (вологість до 100%, хімічно-активне середовище в приміщенні: тварин. приміщення, склади отрутохімікатів).

3. Вимоги безпеки щодо обладнання та технологічних процесів

Безпека виробничого устаткування - це властивість виробничого устаткування відповідати вимогам безпеки праці під час монтажу, (ремонту) і експлуатації в умовах, установлених нормативною документацією.

Вимоги до безпечності устаткування:

  •  правильність вибору принципів дій, конструктивних схем, елементів конструкцій.
  •  Використання засобів механізації, автоматизації, дистанційного управління.
  •  Застосування у конструкції засобів захисту.
  •  Дотримання ергономічних вимог.
  •  Включення вимог безпеки в технічну документацію з монтажу, експлуатації та ремонту.
  •  Використовування у конструкції устаткування безпечних та нешкідливих матеріалів.

Безпека виробничого процесу –це властивість виробничого процесу відповідати вимогам безпеки праці під час проведення його в умовах , установлених нормативною документацією.

Безпечність виробничих процесів забезпечується:

  •  Правильним вибором устаткування.
  •  Вибором виробничих приміщень чи зовнішніх майданчиків.
  •  Вибором вихідних матеріалів , заготовок, напівфабрикатів.
  •  Вибором виробничого устаткування.
  •  Розташування виробничого устаткування та організацію робочих місць.
  •  Вибором способів зберігання та транспортування вихідних матеріалів, заготовок, напівфабрикатів.
  •  Розподіл функцій між людиною та устаткуванням з метою зменшення важкості праці.
  •  Професійним вибором та навчанням працівників
  •  Застосування ЗІЗ працівниками.
  •  Включення вимог безпеки в нормативно - технічну та технологічну документацію.

Основою виробництва є технологічний процес, що забезпечує погоджені дії працівників-операторів і виробничого устаткування (машин) у послідовних операціях по доставці і підготовці до згодовування кормів, годівлі і відходу за тваринами, первинній переробці одержуваних продуктів і встановленню оптимального мікроклімату в приміщеннях.

Технологічний процес обов'язково передбачає безпечні і здорові умови праці і, точне дотримання вимог техніки безпеки, нормативів по протипожежній охороні і промисловій санітарії.

У виробничих процесах беруть участь тварини різних видів, корму з визначеними фізико-хімічними властивостями, відмінні одне від іншого технологічне і машинне устаткування. Технологічні процеси значно відрізняються один від іншого (порівняємо: гранулювання кормів у кормоцеху і доїння корів на фермі). У сільському господарстві вироблені практикою і наукою загальні методи, принципи і способи, що забезпечують гігієнічність і безпеку робіт.

Механізація трудомістких, шкідливих і небезпечних процесів рятує робітника-оператора від важких і стомлюючих операцій,

Однак у ряді виробництв тваринництва ручна праця усе ще застосовується в основних технологічних операціях, наприклад при збиранні гною, при роздачі кормів, і особливо широко він використовується на допоміжних, транспортних і навантажувальних роботах. Нові технологічні процеси розробляються з усі  ступенем механізації, що збільшується, праці.

У створенні безпечних умов праці велике значення має збільшення ступеня безперервності виробничого процесу. Один з важливих принципів при проектуванні виробництва у тваринництві – винос устаткування на площадки під чи навісом у суміжні невиробничі приміщення. Замість того, щоб встановлювати устаткування усередині виробничого приміщення, його ставлять поза будинком, зберігаючи приміщення тільки для розміщення тварин, персоналу, що обслуговує ферму, цех, і приладів контролю і керування технологічним процесом.

Автоматизація виробничих процесів передбачає застосування приладів, пристрій машин, апаратури, що дозволяють здійснювати виробничий процес по заздалегідь заданому технологічному режимі без безпосередніх фізичних зусиль людини, а лише під його контролем.

У тваринництві тенденція до автоматизації виробничих процесів мається, але поки є труднощі, що затримують її розвиток.

Безпечні і здорові умови праці передбачаються в процесі конструювання і виготовлення машин і апаратів. Важливою і відповідальною вимогою при розрахунках є їхня міцність, тому що недотримання цього найважливішого показника може викликати при експлуатації руйнування і поломки устаткування, привести до аварії і нещасливих випадків.

При виявленні несправностей машину негайно зупиняють і вішають бирку: «Не включати, несправна!». Про несправності повідомляють адміністрації господарства.

Варто мати на увазі, що під час роботи може виникнути необхідність в екстреній (аварійної) зупинці машини. Машину швидко зупиняють, якщо стався нещасливий випадок, порушена ізоляція струмопровідних частин, пошкоджене огородження; при раптовій короткочасній зупинці машину відключають від електричної мережі.

4. Технічні засоби забезпечення безпеки. Сигналізація та знаки безпеки.

Небезпечні зони і захисні засоби.

Небезпечна зона – це простір навколо машини, у якому діють  чи постійно виникають періодично фактори, небезпечні для життя і здоров'я людини.

Небезпека зосереджується на ділянках простору навколо будь-яких  деталей машин, що рухаються, агрегатів, механізмів, що ріже інструмента, що обробляє матеріалу, зубцюватих, ремінних і ланцюгових передач, зубцюватих зачеплень, робочих столів устаткування, переміщуваних підйомно-транспортних машин, вантажів, сільськогосподарських самохідних і агрегатованих машин і т.д.  У всіх перерахованих випадках мається небезпека травмування обличчя, що обслуговують устаткування. Особлива погроза виникає, коли можливе захоплення  чи одягу волосся частинами устаткування, що рухаються.

Розміри небезпечної зони в просторі можуть бути перемінними і постійними Небезпечна обстановка зони може полягати в поразці електричним струмом, у впливі теплових, електромагнітних і іонізуючих випромінювань, у можливості травмування  частками матеріалу, що відлітають, і деталей, що ріжуть, у машини, а також у впливі шуму, вібрації, ультразвуку, шкідливих пар, газів, пилу.

Захисні засоби, що застосовуються в сільськогосподарському виробництві, підрозділяються на наступні основні групи: що обгороджують, запобіжні, що блокують, що сигналізують, системи дистанційного керування машинами і спеціальні пристрої.

Загальні вимоги до захисних засобів складаються в максимальному зниженні небезпеки і шкідливості на робочих місцях; у надійності, міцності, зручності обслуговування машини і механізмів у цілому, включаючи захисні засоби.

Пристрої, що обгороджують, являють собою   захисні    засоби, що    перешкоджають   проникненню чи людини частин його одягу в небезпечну зону. Конструктивні рішення пристроїв, що обгороджують, дуже різноманітні, але завжди вони повинні бути надійні міцні і компактні.  Пристрої, що обгороджують, бувають трьох видів: стаціонарні, знімні і тимчасові (переносні).

Стаціонарні (незнімні) огородження можуть бути суцільними і жалюзійними, виконуються вони звичайно у виді кришок, футлярів, коробів і часто є елементом  чи станини зовнішньої деталі машини.  

Знімні огородження закривають в основному зовнішні   передачі. Ці огородження   виконуються у виді кожухів, чохлів, кришок і можуть бути суцільними сітчастими чи ґратчастими.

Переносні огородження є тимчасовими елементами робочого місця. Їх використовують при ремонтних і налагоджувальних роботах для захисту від випадкових доторкань до струмоведучих частин, а також від механічних травм і опіків. Захисні екрани являють приклад переносного огородження.

Запобіжні захисні засоби призначені для миттєвого зняття небезпечного фактора з наступним можливим   автоматичним вимиканням агрегату з роботи.

У результаті при аварійних режимах (збільшення тиску, температури, робочих швидкостей, сили струму  моментів, що крутять, і т.п. ) виключається можливість вибухів, поломок, запалень.

Запобіжні клапани   підоймового,  пружинного і  мембранного типу  застосовуються на установках, що працюють під тиском вище атмосферного. Гальмова й утримуюча техніка грає також запобіжну роль при експлуатації підйомно-транспортних і мобільних машин.

Блокувальні пристрої не допускають проникнення людини в небезпечну  чи зону усувають небезпечний фактор на період перебування людини в небезпечній зоні. За допомогою таких пристроїв автоматично зупиняється механізм. Встановлюють автоблокування в найбільш небезпечних зон механізмів. Розрізняють блокування механічні, електричні, фотоелектричні, гідравлічні, пневматичні, комбіновані, радіаційні.

Механічне блокування найбільше часто застосовується в конструкціях тракторних коробок передач з метою забезпечення переключення передачі при цілком виключеній муфті щоб уникнути поломки шестірень і, отже, аварії трактора.

Електричні блокування влаштовують для огородження струмоведучих частин електроустановок.

Останнім часом  широке застосування знаходить блокування за допомогою фотоелементів. Наприклад, застосовується фотоелектронне блокування, при якій небезпечна зона відгороджується світловими променями, що діють на фотоелемент. При випадковому влученні руки в небезпечну зону промінь, що виходить із джерела світла, переривається і фотоелемент, діючи через трансформатор, зупиняє машину.

Пневматичні  і  гідравлічні системи блокування широко застосовуються на агрегатах, де робочі тіла знаходяться під підвищеним тиском: турбінах, компресорах, насосах і т.д.  Їхня основна перевага - мала інертність.

У промисловості для захисту особливо небезпечних зон (на пресах, гільйотинних ножицях і т.п. ) застосовується радіаційне блокування.

В умовах сучасного сільськогосподарського виробництва від працюючих потрібна підвищена увага і швидка реакція. Тому особливо важливого значення набувають  пристрої, що сигналізують, що інформують працівника про протікання технологічного процесу, а також про небезпечні і шкідливі фактори, виникаючі у робочій зоні.

Системи сигналізації підрозділяються на оперативні, попереджувальні і пізнавальні. По способі передачі розрізняють звукову, візуальну, комбіновану (світлозвукову) і одоризаційну. Для звукової сигналізації застосовують сирени, дзвоники, гудки на різних принципах. Колірне фарбування, ручна сигналізація, світлові табло і прожектори поєднують засоби візуальної сигналізації. Зміни режимів процесу в хімічній і газовій промисловості уловлюють по зміні запаху (складу газу) датчики одоризаторів.

Оперативна сигналізація застосовується для оперативного керування виробничим процесом. Подача сигналів може здійснюватися як ручними прийомами, так і автоматично. Попереджувальна сигналізація оповіщає про виникаючу чи  небезпеці, що наближається, під час роботи. Так, звукові і світлові сигналізатори зернового комбайна попереджають оператора-комбайнера про забивання шнеків, барабанів молотарки під час роботи.

Пізнавальна сигналізація виділяє окремі виробничі об'єкти чи шкідливі зони по якій-небудь ознаці небезпеки. Для цих цілей розроблені «Кольори сигнальні і знаки безпеки».

У них багато загального з відомим стандартом «Знаки дорожні». Тут також застосовані чотири категорії позначень: що забороняють (5 знаків), що попереджають (9 знаків), що наказують (10 знаків) і вказівні (4 знаки). Крім того, два знаки радіаційної небезпеки включені в групу попереджуючих.

Забороняючі знаки

  1.  Забороняється  користатися відкритим вогнем.

1.2  Забороняється курити

1.3.  Вхід (прохід) заборонений.

1.4.  Забороняється гасити водою.

1.5.   знак, що  Замкнеться, з написом, що пояснює. Встановлюється в місцях і зонах, перебування в який зв'язано з небезпекою, що розкривається  написом, що пояснює.

Попереджуючі знаки

2.1.    Обережно! Легкозаймисті речовини.

2.2.    Обережно! Небезпека вибуху.

2.3.    Обережно! Їдкі речовини.

2.4.    Обережно! Отруйні речовини.

2.5.    Обережно! Електричний струм. а також на шафах з електроустаткуванням різних машин і верстатів.

  1.      Обережно! Лазерне випромінювання.

2.7.    Обережно! Працює кран.

2.8.   Обережно! Можливе падіння. Застосовуються разом з табличкою з  написом, що пояснює, (наприклад, «Обережно! Слизько», «Обережно! Відкритий проріз»).

2.9.   Обережно! Інші небезпеки. Встановлюються в місцях, де необхідне попередження про можливу небезпеку; застосовуються тільки разом з  написом, що пояснює.

Приписуючи знаки

3.1. Працювати в касці!

3.2. Працювати в захисних рукавичках! Установлюються на ділянках робіт, зв'язаних з небезпекою травмування рук.

3.3. Працювати в захисному одязі!

3.4. Працювати в захисному взутті!

3.5. Працювати з застосуванням засобів захисту органів слуху! Установлюються при вході в робочі  чи приміщення на ділянки робіт з підвищеним рівнем шуму.

3.6. Працювати в захисних окулярах!

3.7. Працювати з застосуванням засобів захисту органів дихання!

3.8. Працювати в запобіжному поясі! Встановлюються в місцях виконання робіт на висоті.

3.9. Працювати тут! Установлюються на конструкціях у місцях, де забезпечена безпека проведення робіт.

3.10. Прохід тримати вільним! Установлюються на шляхах підходу до місць розміщення пожежної техніки і до евакуаційного (запасним) виходам.

Вказівні знаки

4.1. Вогнегасник.

4.2. Пункт повідомлення про пожежу.

4.3. Місце паління. Встановлюються у виробничих приміщеннях і на територіях для вказівки місця паління. Можна застосовувати разом з табличкою з вказівною стрілкою.

4.4. Розташування   визначеного місця,  чи об'єкта засобу. Встановлюються у виробничих приміщеннях і на територіях для інформації за допомогою символу (наприклад, «Пункт медичної допомоги», «Телефон») чи     напису, що пояснює, (наприклад, «Прохід тут»,  «Питна  вода»). Можна застосовувати разом з табличкою з вказівною стрілкою.

Крім того, показані знаки радіаційної небезпеки (ДСТ 17925-72): угорі-промисловий знак, під ним знак для транспортної етикетки. Знак радіаційної небезпек-попереджуючий. Усередині знака можна розмістити напис, що роз'ясняє чи додатково попереджуючу про небезпеку, наприклад: «Гамма-випромінювання», «Радіоактивність» і ін. Для етикеток допускається нанесення вертикальних червоних смуг, що позначають транспортні категорії.

Дистанційне керування відноситься також до категорії захисних засобів, забезпечуючи контроль і регулювання роботи устаткування з ділянок, досить вилучених від небезпечної зони. Спостереження здійснюються  чи візуально за допомогою систем телеметрії і телебачення. Такі системи дозволяють забезпечити контроль за роботою декількох ділянок з одного пульта. За принципом дії розрізняють п'ять систем дистанційного керування: механічну, гідравлічну, пневматичну, радіоелектричну і комбіновану. Вибір того чи іншого принципу дії визначається конструкцією устаткування, ступенем небезпеки підконтрольного фактора, необхідністю точного дотримання дистанції й інших вимог технології провадження робіт.

Засоби індивідуального захисту застосовуються в умовах, де можливий вплив на працівника небезпечних і шкідливих виробничих факторів. Сюди входять спецодяг, респіратори, протигази, каски, окуляри захисні, рятувальні пояси і т.д.  Види засобів індивідуального захисту, технічні вимоги до них визначаються відповідним стандартом ДСТ 12.4.011- 75 «ССБТ. Засоби захисту працюючих. Класифікація».

Заходи, що забезпечують безпеку праці

Трудова діяльність людини в сучасних умовах представляє складну систему взаємного впливу його з машиною і середовищем. Невідповідність конструкції машин характерним властивостям людини порушує вимога комфортності умов праці.

У комплексі робіт, що забезпечують безпеку працюючих у сільськогосподарському виробництві, велике значення повинні мати наступні заходи:

- вибір безпечних технологічних процесів, у тому числі прийомів, режимів праці і порядку обслуговування виробничого устаткування і тварин;

- вибір відповідних виробничих приміщень, виробничих площадок для процесів, виконуваних поза приміщенням;

- вибір вихідних матеріалів і напівфабрикатів;

- вибір виробничого устаткування, інструмента і пристосувань;

- розміщення виробничого устаткування й організація робочих місць;

- розподіл функцій між людиною й устаткуванням з метою обмеження важкої праці;

- вибір способів збереження і транспортування вихідних матеріалів, заготівель, напівфабрикатів, готової продукції і відходів виробництва;

- професійний добір і навчання працюючих правилам техніки безпеки;

- застосування захисних засобів працюючими;

- включення вимог безпеки в нормативно-технологічну документацію

5. Техніка безпеки при роботі на комп’ютерах

Сучасна тенденція розвитку суспільства полягає у широкому впровадженні в усі сфери життя нових інформаційних технологій, що базуються на використанні електронно-обчислювальної техніки і телекомунікаційних засобів. Основою цих технологій є інтегральний (діалоговий) режим роботи з візуальними дисплейними терміналами (ВДТ), за іншою термінологією - комп'ютерами.

У навчальному процесі зростає значення комп'ютерного та дистанційного навчання, яке пов'язане з активним використанням комп'ютерних навчальних програм та сучасних телекомунікацій. Комп'ютери знайшли своє місце і в повсякденному житті.

Утручання в життя мільйонів людей інформаційних технологій породжує багато проблем, у першу чергу пов'язаних з безпечністю використання інформаційного обладнання.

Негативні наслідки комп'ютерних технологій виявляються в наступному:

- інтенсифікації темпу роботи та її монотонності;

- ізоляції працівника у виробничому середовищі, обмеженні його контактів з іншими людьми;

- розвитку несприятливих психічних станів;

- великих нервових навантаженнях при незначних фізичних;

- перенапруженні органів зору;

- розладі стану здоров'я, спричиненого дією шкідливих факторів, джерелом яких є ВДТ.

Серед користувачів ВДТ в США і Європі значного поширення набуло специфічне захворювання, яке отримало назву синдром комп'ютерного стресу (СКС). СКС супроводжується головним болем, запаленням очей, алергією, роздратованістю, млявістю і депресією. Інформаційне перевантаження користувачів ВДТ супроводжується низкою специфічних захворювань, які називають інформаційними. Першим симптомом їх є головний біль.

Небезпечність використання інформаційного обладнання зумовлена:

- недосконалістю організації праці користувачів ВДТ;

- емісіями, джерелом яких є комп'ютери; особливостями праці на ВДТ;

- умовами праці.

1) Захворювання очей та порушення зору

Робота за комп'ютером характеризується також тим, що постійний напружений погляд на екран монітора зменшує частоту моргання. При цьому погіршується зволоження поверхні очного яблука сльозовою рідиною, яка захищає рогівку ока від висихання, пилу та інших забруднень. Це може призвести до виникнення так званого синдрому Сікка: рогівка висихає і мутніє, і як наслідок - сліпота.

Також при напруженій зоровій роботі за ЕОМ можуть бути не лише порушення функції зору, й виникнення головного болю, посилення нервово-психічного напруження, зниження працездатності.

Отже, порушення зорових функцій користувачів ВДТ пов'язані, головним чином, з чотирма групами факторів:

- параметрами освітлення робочого місця;

- характеристиками дисплея;

- специфікою роботи на ВДТ;

- неправильною організацією робочого місця.

2) Порушення опорно-рухового апарату

До найтиповіших симптомів, характерних для таких захворювань, належать:

  •  больові відчуття різної сили в суглобах та м'язах кистей рук;
  •  оніміння та повільна рухомість пальців;
  •  судоми м'язів кісті;

поява нічного болю в зап'ясті.

3) Захворювання шкіри.

Ураження шкіри пов'язують із впливом на користувачів ВДТ електромагнітного поля, що генерується дисплеєм комп'ютера. Воно посилює електростатичний заряд на тілі користувача. Це сприяє відкладенню аерозольних часток на обличчі й може у чутливих осіб викликати різноманітні шкірні реакції.

 4) Нервово-психічні захворювання.

 Робота професійних користувачів ВДТ пов'язана з такими психологічними особливостями:

- інформаційним перевантаженням мозку в поєднанні з дефіцитом часу;

- тривожним очікуванням інформації, особливо тієї, що викликає необхідність  прийняття рішення;

- високою відповідальністю за кінцевий результат;

- ізоляцією у спілкуванні та ін.

Під впливом цих факторів відбуваються зміни у співвідношенні процесів збудження і гальмування в корі головного мозку. При цьому функціональна активність центральної нервової системи знижується, основні нервові процеси гальмуються. В організмі розвивається психічна втома, яка характеризується:

  •  зниженням здатності концентрувати увагу, сприймати інформацію;
  •  уповільненням мислення з витратою його гнучкості та широти;
  •  зниженням здатності до запам'ятовування та згадування;
  •  змінами в емоційному стані (депресія, роздратування, втрата емоційної рівноваги);
  •  сповільненням сенсомоторних функцій, унаслідок чого час реакції користувачів збільшується, рухи стають метушливими і неточними тощо.

Психічна втома спричиняє виникнення неврозів

 5) Порушення репродуктивної функції.

Вважається, що можливою причиною порушень репродуктивної функції є випромінювання від ВДТ, а також тривале перебування в незмінній позі, нервове і скелетно-м'язове напруження.

Ступінь  впливу залежить від технічних характеристик ВДТ, інтенсивності впливу шкідливих факторів, організації праці на робочих місцях, упровадження засобів безпеки обслуговування ВДТ, тобто від рівня небезпечності інформаційного обладнання.

В Україні 95 % комп'ютеризованих робочих місць не відповідають сучасним вимогам до ВДТ. Шляхи вирішення цих проблем знайшли відгук у Законі України «Про Концепцію Національної програми інформації» від 4 лютого 1998 р. № 75/98-ВР.

Безпечність інформаційного обладнання - це властивість обладнання зберігати відповідність вимогам праці при виконанні заданих функцій в умовах, установлених нормативно-технічною документацією.

Забезпечення безпечності користувача при роботі з ВДТ - завдання багатогранне. Воно складається з трьох напрямків: ергономічна безпека персоналу, технічна безпека і безпека інтелекту людини.

Ергономічна безпека - це комплекс ергономічних заходів, що забезпечують захист користувача від впливу шкідливих умов праці при роботі з ВДТ.

Технічна безпека - це комплекс технічних заходів, що гарантують захист користувачів від шкідливої дії емісійних (фізичних) впливів ВДТ.

Безпека інтелекту полягає в комплексі заходів щодо регулювання потужності та якості інформаційних потоків.

 Заходи захисту:

  •  площа на одне робоче місце має становити не менше ніж 6 м2, а об’єм – не менше ніж 20 м3;
  •  знаходитись не ближче ніж за 0,5 м від екрану;
  •  повинен бути захисний екран від випромінювання;
  •  освітленість екрана не більше 200 лк;
  •  стінки приміщення повинні бути матового кольору;
  •  якщо комп’ютер знаходиться поряд з вікном, то екран його повинен бути розташований перпендикулярно до вікна;
  •  рівень шуму на робочих місцях не повинен перевищувати 65 дБА;
  •  температура повітря 21 –25 С; відносна вологість 4о – 60 %; швидкість руху повітря 0,1 – 0,2 м/с.
  •  обов’язкове проходження медичного огляду – один раз на два роки;
  •  обов’язкові технологічні перерви.

Техніка безпеки при виконанні основних робіт в рослинництві

Існують наступні шкідливі та небезпечні фактори:

  •  виконання робіт на відкритому повітрі;
  •  підвищена забрудненість повітря пилом;
  •  наявність отрутохімікатів;
  •  схили полів, наявність перешкод у вигляді ям, ярів;
  •  рухомі агрегати;
  •  пожежонебезпека;
  •  нервово-психічні перевантаження.

Техніка безпеки при виконанні робіт в тваринництві

 Небезпечними та шкідливими факторами в тваринництві є:

  •  рухомі машини, механізми та їхні окремі деталі;
  •  підвищена вологість, запиленість та загазованість повітря робочої зони;
  •  підвищена чи понижена температура повітря робочої зони;
  •  електричний струм небезпечних параметрів;
  •  біологічна небезпека: тварини, мікроорганізми, гриби та продукти їх життєдіяльності;
  •  термічна небезпека (нагрівники, гаряча вода, пара);
  •  небезпека падіння на слизький підлозі, східцях, трапах;
  •  наявність хімічних речовин (консерванти, вітаміни, миючи засоби);
  •  вибухонебезпека (компресорні установки);
  •  пожежонебезпека;
  •  нервово-психічні перевантаження.

Рекомендована література

  1.  Лущенков В.П., Бутко Д.Л. Лехман С.Д. Виробнича санітарія. – К.: Урожай, 1996
  2.  Лехман С.Д., Целинський В.П., Козирев С.М. та ін. Довідник з охорони праці в сільському господарстві. – К.: Урожай, 1990.
  3.  Зайцев В.П. Свердлов. М.С. Охрана труда в животноводстве. – М.: Агропромиздат. 1989.
  4.  Закон України «Про охорону праці». Ж.«Охорона праці» № 1, 2003.
  5.  Жидецький В.Ц., Джигірей В.С., Мельников О.В. Основи охорони праці. – Вид. 2-е, стереотипне. – Львів: Афіша, 2000. – 347с.
  6.  Охорона праці та промислова безпека: Навч. посіб. / К. н. ткачук, В. В. Зацарний, Р. В. Сабарно, С. Ф. Каштанов, Л. О. Мітюк, Л. Д. Третьякова, К. К.Ткачук, А. В. Чадюк. За ред. К. н. ткачука і В. В. Зацарного. – К.: 2009.

Лекція № 7

Тема лекції: Електробезпека

План лекції.

  1.  Дія електричного струму на організм людини.
  2.  Фактори, що впливають на наслідки дії електричного струму.
  3.  Уявлення про напругу дотику та крокову напругу.
  4.  Засоби захисту від враження електричним струмом.
  5.  Захист від статичної та атмосферної електрики. Організація безпечної експлуатації електрообладнання.

1. Дія електричного струму на організм людини

Широке використання електроенергії у всіх галузях народного господарства зумовлює розширення кола осіб, котрі експлуатують електрообладнання. Тому проблема електробезпеки при експлуатації електрообладнання набуває особливого значення.

Сучасне с/г виробництво органічно пов’язане з широким використанням ел. енергії.

Полегшуючи працю, ел. струм в той же час передбачає велику небезпеку для життя і здоров’я людей.

На відміну від інших джерел небезпеки ел. струм неможливо виявити без приладів дистанційно.

Наявність напруги виявляється дуже пізно, коли людина вже дотикнулася до неізольованих струмоведучих частин. Крім того, небезпека підвищується ще тим, що часто людина не може самостійно відірватися від них.

Ел. струм може вразити людину:

при дотику до відкритих струмопровідних частин або дротів, ізоляція яких пошкоджена;

від впливу ел. струму через дугу;

при дотику до металевих частин обладнання, які випадково опинилися під напругою;

при недопустимому зближенні великогабаритних машин з лініями електропередач (автокрани, зернозбиральні комбайни).

Досвід і досліди показали, що причини враження ел. струмом у с/г (кількість н.в.) виникає в результаті допуску до роботи з електроустаткуванням ненавченого персоналу і недбайливого відношення працюючих до засобів захисту.

Електробезпека  система організаційних і технічних заходів і засобів, які забезпечують людей від шкідливого і небезпечного впливу електричного струму, ел. дуги, електромагнітного поля і статичної електрики.

Електротравма це травма, викликана дією електричного струму або електричної дуги.

Електротравми поділяються на два види:

- електротравми, котрі виникають при проходженні струму через тіло людини, і - електротравми, поява котрих не пов'язана з проходженням струму через тіло людини. Ураження людини в другому випадку пов'язується з опіками, засліпленням електричною дугою, падінням, а відтак — суттєвими механічними ушкодженнями. Існує також поняття «електротравматизм».

Електротравматизм — це явище, котре характеризується сукупністю електротравм, котрі виникають та повторюються в аналогічних виробничих, побутових умовах та ситуаціях. Осередок, джерело електротравматизму — та чи інша тимчасова або навіть постійна ситуація при експлуатації електроустановок, коли мають місце аналогічні випадки ураження людини струмом.

Проходячи через тіло людини, електричний струм справляє термічну, електричну та механічну (динамічну) дію. Ці фізико-хімічні процеси притаманні живій та неживій матерії. Одночасно електричний струм здійснює і біологічну дію, котра є специфічним процесом, властивим лише живій тканині.

Термічна дія струму проявляється через опіки окремих ділянок тіла, нагрівання до високої температури кровоносних судин, нервів, серця, мозку та інших органів, котрі знаходяться на шляху струму, що викликає в них суттєві функціональні розлади.

Електролітична дія струму характеризується розкладом органічної рідини, в тому числі і крові, що супроводжується значними порушеннями їх фізико-хімічного складу.

Механічна (динамічна) дія — це розшарування, розриви та інші подібні ушкодження тканин організму, в тому числі м'язової тканини, стінок кровоносних судин, судин легеневої тканини внаслідок електродинамічного ефекту, а також миттєвого вибухоподібного утворення пари від перегрітої струмом тканинної рідини та крові.

Біологічна дія струму проявляється через подразнення та збудження живих тканин організму, а також через порушення внутрішніх біологічних процесів, що відбуваються в організмі і котрі тісно пов'язані

з його життєвими функціями.

2.Фактори, що впливають на наслідки дії електричного струму

Ел. струм, протікаючи через живий організм, спричиняє термічну, механічну, електролітичну і біологічну дії.

Ураження людей ел. струмом має свої специфічні особливості, оскільки організм людини не здатний на відстані виявляти електричну напругу.

Характер дії ел. струму при випадковому проходженні його через організм людини залежить від багатьох факторів:

  1.  Ел. опір шкіряного покрову людини 800-10000 Ом, він може змінюватися залежно від артеріального тиску, стану шкіри, інтенсивності потовиділення, маси тіла, при збудженні нервової системи, депресії, сп’янінні. (при простудних захворюваннях, туберкульозі, плевритах опір зменшується до 500 Ом). Опір тіла людини в практичних розрахунках приймається рівним 1000 Ом.
  2.  Від площі і щільності контакту.
  3.  Від сили і частоти проходження струму.
  4.  Від тривалості його дії.

Ел. напруга створює умови для проходження електричного струму через тіло людини, а різкі наслідки дії його на організм залежать від сили струму.

I = ампер    сила струму (А) =  

Ел. струм напругою 12-36 В не проходить через суху, здорову і чисту шкіру рук.

Струм напругою 127-120В практично проходить через усі ділянки шкіряного покрову людини.

Порогові значення ел. струму

Якщо через людину проходить струм:

  1.  0,5-1,5 (мА) міліампер – це :а) невідчутний;

б) відчутний струм ( тремтіння  пальців, подразнення шкіри в місцях дотику

в) відпускаючий.

2. 10-25 (мА) – це : г) невідпускаючий струм (виникає сильне подразнення чутливих нервів (сильний біль у пальцях) і довільне скорочення м’язів, коли людина самостійно не може розтиснути пальці, які охоплюють струмопровідний елемент обладнання або ел. провідника).

3. > 50 (80-100) (мА)або (0,08-0,1) (А)  - це: д) фібриляційний або смертельний струм ( параліч дихання, фібриляція серця (швидкі хаотичні й різночасні скорочення окремих волокон серцевого м’язу) і зупинка серця. Зупинка кровообігу спричиняє смерть).  

Якщо потерпілому через 4-5 хв., після зупинки дихання, не надати необхідної допомоги, в організмі починають виникати фізіологічні зміни, внаслідок яких потерпілого буде важко повернути до життя.

Найбільшу небезпеку представляє струм, який проходить від руки до ноги т.я. він охоплює найбільш важливі органи людини ( серце, легені). Або, якщо струм проходить через тильну сторону руки, область серця, хребта, гомілок, місця сплетення нервових волокон.

Вид враження ел. струмом в значному ступені визначається індивідуальними властивостями людини. У однієї і тієї ж людини порогові значення струму змінюються в залежності від його фізичного і психічного стану (алкогольне сп’яніння зменшує опір організму, захворювання серця, органів внутрішньої секреції, туберкульозу, нервові захворювання). Тому обслуговування ел. устаткування доручається особам, які пройшли медичний огляд і спеціальне навчання.

 Види струму.

Змінний струм. Через наявність в опорі тіла людини ємнісної складової зростання частоти прикладеної напруги супроводжується зменшенням повного опору тіла та зростанням струму, що проходить через тіло людини Можна було б припустити, що зростання частоти призведе до підвищення цієї небезпеки. Однак це припущення справедливе лише в діапазоні частот до 50 Гц. Подальше ж підвищення частоти, незважаючи на зростання струму, що проходить через людину, супроводжується зниженням небезпеки ураження, котра повністю зникає при частоті 450—500 Гц, тобто струм такої та більшої частоти — не може викликати смертельного ураження внаслідок припинення роботи серця або легенів, а також інших життєво важливих органів. Однак ці струми зберігають небезпеку опіків при виникненні електричної дуги та при проходженні іх безпосередньо через тіло людини. Значення фібриляційного струму при частотах 50—100 Гц практично однакові; при частоті 200 Гц фібриляційний струм зростає приблизно в два разив порівнянні з його значенням при 50—100 Гц, а при частоті 400 Гц — більше, ніж в 3 рази.

Постійний струм. Постійний струм приблизно в 4—5 разів безпечніший, ніж змінний струм частотою 50 Гц. Цей висновок випливає з порівняння значень порогових невідпускаючих струмів (50—80 мА для постійного та 10—15 мА для струму частотою 50 Гц) і гранично витримуваних напруг-, людина, тримаючи циліндричні електроди в руках, в змозі витримати (за больовими відчуттями) прикладену до неї напругу не більше 21—22 В при 50 Гц і не більше 100—105 В для постійного струму. Постійний струм, проходячи через тіло людини, викликає слабші скорочення м'язів і менш неприємні відчуття порівняно зі змінним того ж значення. Лише в момент замикання і розмикання ланки струму людина відчуває короткочасні болісні відчуття внаслідок судомного скорочення м'язів. Порівняльна оцінка постійного та змінного струмів справедлива лише для напруг до 500 В. Вважається, що при більш високих напругах постійний струм стає небезпечнішим, ніж змінний частотою 50 Гід.

Тривалість проходження струму через організм істотно впливає на наслідок ураження: зі зростанням тривалості дії струму зростає ймовірність важкого або смертельного наслідку.

Розрізняють 4 стадії дії ел. струму на організм людини:

І стадія – термічна дія (характеризується нагріванням тканин і виникненням опіків);

ІІ стадія – хімічна дія (електролітична дія струму призводить до розкладу рідин, включаючи і кров);

ІІІ стадія – механічна дія (механічне пошкодження (розриви) тканин організму);

ІV стадія – біологічна дія (проявляється в порушенні біологічних процесів у живому організмі, наростанні нових клітин, наростанні онкопухлин).

Розрізняють 2 види ураження організму людини ел. струмом:

  1.  Електричні травми.
  2.  Електричні удари.

 Електротравма це травма, викликана дією ел. струму або ел. дуги у вигляді місцевих пошкоджень тканин і органів: ел. опіки, ел. знаки, електрометалізація шкіри, механічні пошкодження в результаті довільних скорочень м’язів при протіканні струму (пориви шкіри, кровоносних судин, нервів, вивихи суглобів, переломи кісток), а також електрофтальмія – запалення очей в результаті дії ультрафіолетових променів електричної дуги.

 Електричний удар – це збудження живих тканин організму ел. струмом, що проходить через нього, і виникнення довільних судорожних скорочень м’язів.

Розрізняють 4 стадії ушкодження електрострумом:

  1.  Судорожний стан без втрати свідомості;
  2.  Судорожний стан з втратою свідомості;
  3.  Фібриляція легенів та серця, тобто легені не працюють (не засвоюють кисень) і хаотичні, різночасні скорочення м’язів серця;
  4.  Клінічна смерть.

Найбільш небезпечним є струм величиною 50 мА і частотою 50Гц. Але постійний струм в 3-4 рази безпечніший перемінного струму.

1А (один ампер) – це 1кг маси падає з висоти 75м (або 75 кг з висоти 1м).

На організм тварини ел. струм діє так само, як і на організм людини. Досліди над тваринами показали, що небезпечна дія струму тим менша, чим більша маса тварини, але опір тіла великої рогатої худоби, коней та ін. тварин значно менший ніж у людини, і при однаковій напрузі через організм тварини проходить більший струм ніж через тіло людини. Опір тіла великої рогатої худоби складає 400-600 Ом, а при падінні тварини зменшується до 50-100 Ом в залежності від вологості тіла.

3. Уявлення про напругу дотику та крокову напругу.

Безпека людини і с/г тварин значною мірою залежить від:

вологості і t повітря;

ступеня електропровідності підлоги і стін;

наявності в повітрі приміщень хім.. речовин і електропровідного пилу;

а також металевих конструкцій, з’єднаних із землею (еквівалент землі).

Класифікація приміщень по безпеці враження ел. струмом.

Усі виробничі приміщення за рівнем електробезпеки поділяються на 3 класа:

1 клас Приміщення без підвищеної небезпеки сухі приміщення і вологості – 60-75%, t≤ 30ºС, підлога діелектрична – не проводить ел. струму, без можливості одночасного дотику до корпуса електричної установки і металевих елементів, що з’єднані із землею.

2 клас з підвищеною небезпекою ( одна з умов: відносна вологість > 75%, наявність електропровідного пилу, електропровідна підлога, металеві предмети з’єднані з землею, t> 30ºС, існує можливість одночасного дотикання до обладнання, з’єднаного із землею і корпусом ел. установки).

3 клас особливо небезпечні приміщення (що мають одну з таких ознак: відносна вологість ≈ 100%, стеля, стіни, підлога і предмети, вкриті вологою, хімічно активне середовище (пари речовин руйнують ізоляцію). Одночасно існує дві або більше умов, характерних для приміщень з підвищеною небезпекою.

Більшість приміщень у с/г виробництві відносяться до приміщень з підвищеною небезпекою (приміщення з земляною підлогою) або до особливо небезпечних (корівники, свинарники, теплиці...).

За безпекою ураження ел. струмом усі електроустановки поділяються на 2 категорії:

  1.  напругою до 1000 В;
  2.  і понад 1000 В.

За режимом роботи нейтралі трансформаторів або генераторів ел. установки поділяються на:

електроустановки з ізольованою нейтраллю;

із нейтраллю, що наглухо з’єднана з землею ( глухо заземлена нейтраль).

Дія ел. струму на людину виникає, коли вона випадково стала елементом ел. мережі (кола), тобто дотикається одночасно до двох точок ел. мережі, між якими існує різниця потенціалів. Такі явища можливі при дотиканні до струмопровідних частин електроустановок, що знаходяться під напругою, металевих струмопровідних частин на яких з’явилась напруга через несправність ел. ізоляції, при потраплянні під напругу кроку. (60% нещасн. випадків трапляється від безпосереднього дотикання до відкритих струмопровідних частин обладнання, 25% при дотиканні до металевих частин обладнання, що нормально не знаходяться під напругою, але вона на них з’явилася внаслідок аварії і різних несправностей). Небезпека такого дотикання визначається силою струму, який при цьому протікає через тіло людини.

Типовим є 2 випадки:

  •  людина одночасно дотикається до двох фаз електроустановки, що знаходиться під напругою;
  •  людина дотикається лише до однієї фази ел. установки.

Двофазне дотикання є найбільш небезпечним:

                  Uф

Ф.

Ф.

 Ф.

У цьому випадку по тілу людини пройде ел. струм, силу якого визначають за формулою:

Іл. = (А), де Uф – фазна напруга (В)

опір тіла людини (Ом).

При двофазному дотиканні струм, що протікає через тіло людини, практично не залежить від режиму нейтралі електроустановки. Він також не залежить від того, ізольована людина від підлоги, на якій вона стоїть, чи ні. Такі випадки трапляються досить рідко.

Небезпека однофазного дотикання залежить від напруги мережі, режиму нейтралі джерела живлення, опору ізоляції і ємності фаз відносно землі.

У мережі із заземленою нейтраллю при дотику людини до однієї фази замкнуте електричне коло складається з послідовно включених опорів фазного провідника (Rф), внутрішнього опору трансформатора (Rт), взуття (Rв), підлоги (Rп) і заземлюю чого пристрою (Rо).

                  Uф

Ф.

Ф.

 Ф.

 

     

По цьому колу протікає ел. струм.

Фактичні значення наведених опорів досить різні. Так, опір фазного проводу, трансформатора і заземлюю чого пристрою в сумі дорівнює 1 Ом, а опір взуття і підлоги більші у десятки і сотні тисяч разів. Опір людини Rл = 1000 Ом. Порівнюючи значення цих опорів, силу струму, що проходить через тіло людини при однофазному дотиканні, визначають за формулою:

Іл. = ,

Іл - струм, що проходить по тілу людини (А);

Uф – фазна напруга мережі (В);

Rл – опір людини;

Rв – опір взуття;

Rп – опір підлоги;

Rо – опір заземлюючого пристрою.

Якщо при певних умовах взуття і підлога стануть електропровідними (Rв = 0 і Rп = 0), то струм, що проходить по тілу людини, значно зросте:

Іл. =   

Якщо знехтувати опором заземлення нейтралі, то струм, що пройде по тілу людини, можна обчислити за спрощеною формулою:

Іл. =

Із наведених розрахунків можна зробити висновок: що для безпеки людей (в указаному випадку дотику) виняткове значення мають струмонепровідне взуття і підлога.

У мережах з ізольованою нейтраллю при дотиканні людини до фазного провідника шлях струму із заземленою нейтраллю. G фазна напруга тієї фази,  до якої дотикнулася людина.

                  Uф

Ф.

Ф.

 Ф.

Елементами ел. мережі будуть:

внутрішній опір трансформатора (Ом);

опір фазного провідника (Ом);

опір тіла людини Rл = 1000 Ом;

опір взуття Rв;

опір підлоги Rп, на якій стоїть людина;

опір ізоляції фазних провідників відносно землі Rі = 0,5кОм

Іл. = ,

якщо Rв = 0 і Rп = 0, то

Іл. =  (А)

З розрахунків за формулою можна зробити висновок:

 - що в мережах з ізольованою нейтраллю умови безпеки прямо залежать від опору ізоляції струмоведучих провідників відносно землі.

 - чим менший опір ізоляції, тим більший струм протікає по тілу людини.

У мережах із глухим заземленням нейтралі роль ізоляції як захисного фактора практично втрачається. У мережах з ізольованою нейтраллю, як і в мережах з глухо заземленою нейтраллю при однофазному дотиканні людини до струмоведучої частини електроустановки, струм, що проходить по тілу людини, обмежується опором взуття і підлоги.

Цей висновок справедливий лише для нормального режиму роботи мереж.

При аварійних режимах (обриві однієї з фаз і паріння провідника на землю) мережа з ізольованою нейтраллю може стати більш небезпечною, ніж мережа з глухим заземленням нейтралі.

У с/г в основному використовуються мережі з глухо заземленою нейтраллю з напругою до 1000В. Переваги в тому, що можна отримати 2 робочі напруги – лінійну 380В і фазну – 220В, а також не пред’являються високі вимоги до якості ізоляції дротів і можуть використовуватися при великій розгалуженості ліній.

Загроза ураження струмом працюючих може трапитись від дії напруги дотику і напруги кроку.

Напруга дотику – це різниця потенціалів (напруги) між двома точками кола струму замикання на землю (на корпус), до яких одночасно дотикається людина.

А,б,в- точки знаходження людей;

1 – зниження потенціалу землі,

2 – зростання напруги дотику

При несправності однієї з ел. установок на її корпусі і на корпусах інших ел. установок, що з’єднані між собою заземлюючим провідником (контуром), з’явиться ел. потенціал. При цьому ел. струм буде стікати в землю через заземлювач. Одночасно певний потенціал виникає і на поверхні землі. Його значення в місці встановлення заземлювача буде максимальним, а з віддаленням від цієї точки він поступово знижується до 0 (крива 1 див. рисунок). При обслуговуванні ел. установок людина може перебувати в точках а,б,в.

Якщо людина знаходиться в точці а, то напруга дотику буде дорівнювати 0, бо потенціали на корпусі пошкодженої ел. установки і на заземлювачі будуть однаковими. З віддаленням людини від заземлювача (точка б), потенціал землі знижується, а при незмінному потенціалі на корпусі зростає напруга дотику (крива 2).

У точці в  потенціал землі дорівнює 0, а напруга дотику досягає максимального значення і може загрожувати людині.

Для запобігання ураження людей у таких випадках застосовують заземлюючи пристрої або вирівнювання потенціалів.

Внаслідок аварії повітряних ліній ел. передач електричний провідник може впасти на землю при цьому навкруги точки дотику провідника із землею виникає зона, що перебуває під напругою. З віддаленням від цієї точки до периферії у будь-якому напрямі напруги в місці дотику знижується за криволінійною залежністю. Людина, що випадково перебуває в такій зоні і наближається до точки дотику провідника із землею, може потрапити під дію напруги кроку.

Напруга кроку  різниця потенціалів між двома точками кола струму, що знаходяться одна від одної на відстані кроку (0,8 м), на яких одночасно стоїть людина.

У точці дотику людини до землі О1 потенціал буде U01, а в точці О2 – відповідно U02. Тоді напруга кроку становитиме Uк = U01 – U02. Чим більше величина кроку і чим ближче людина знаходиться до місця дотику дроту до землі, тим більша величина напруги кроку і більша небезпека враження.

Небезпека напруги кроку для тварин.

Особливу небезпеку напруга кроку представляє для с/г тварин і в першу чергу для великої рогатої худоби і коней, так як у них відстань між передніми і задніми ногами значно більша, ніж між ногами людини.

Вихід з зони крокової напруги.

Потрапивши в зону крокової напруги необхідно поставити ноги разом і виходити з неї необхідно короткими кроками, або стрибками на двох ногах. Відстань 20м від точки дотику дрота напруги кроку практично дорівнює нулю.

4. Засоби захисту від враження електричним струмом

Основні засоби захисту від ураження ел. струмом при дотиканні до струмопровідних частин електрообладнання:

електроустановки необхідно захищати надійною ел. ізоляцією струмопровідних частин (ізоляція щорічно перевіряється: вимірюється опір струмопровідних частин між собою і землею). Основна функція ізоляції – запобігання проходження струму небажаними шляхами;

недоступність для випадкового дотику до них (спец. огородження на недоступній висоті з застосуванням блокуючих пристроїв);

автомотична сигналізація (при небезпеці дотику до струмопровідних частин або наближення до них на недопустиму відстань 1м при напрузі 380 В);

попереджуюча сигналізація (виготовлені у вигляді малогабаритних приладів сигналізатори прикріплюють до спецодягу або монтують на захисному шоломі);

написи і плакати;

ел. захисні засоби і пристрої (це пристрої, що служать для захисту людини від ураження ел. струмом, дії ел. дуги, електромагнітного поля).

Застосовується комплекс цих засобів і заходів.

За призначенням захисні засоби поділяються на 4 групи:

1. Ізолюючі (шланги, кліщі, інструмент з ізольованими рукавичками,  струмовимірювальні кліщі, покажчики напруги).

2. Додаткові ( додаються до основних захисних засобів і служать від дії світлового випромінювання і електричної дуги (діелектричні рукавички, боти, калоші, ізольовані підставки)).

3. Запобіжні (від падіння з висоти).

4. Огорожуючі.

У процесі експлуатації захисні засоби періодично випробовуються. Строк служби захисного засобу і напруга використання зазначені на спеціальному клеймі захисного засобу. Правила випробування захисних засобів вказані в спеціальних Правилах.

5. Захист від статичної та атмосферної електрики. Організація безпечної експлуатації електрообладнання

Застосовувані в електроустановках захисні заходи умовно можна поділити на дві групи: ті, що забезпечують безпеку при нормальному режимі роботи електроустановок і ті, що забезпечують безпеку при аварійному режимі роботи.

У результаті пошкодження ізоляції електричних установок на їх металевих конструкціях може з’явитися напруга, що створить небезпеку ураження людей ел. струмом.

Технічні засоби безпечної експлуатації електроустановок за нормальних режимів роботи  

Електрична ізоляція — це шар діелектрика або конструкція, виконана з діелектрика, котрим вкривається поверхня струмоведучих частин, або котрим струмоведучі частини відділяються одна від одної.

Огороджувальні пристрої. (вони поділяються на суцільні та сітчасті.)

Блокуванням називається автоматичний пристрій, за допомогою котрого запобігають неправильним, небезпечним для людини діям. Електричне блокування дозволяє вимикати напругу при відкриванні дверей огороджень, дверей корпусів та кожухів або при знятті кришок.

Розташування струмоведучих частин на недосяжній висоті або в недоступному місці забезпечує безпеку без огороджень та блокувань.

Для запобігання електротравматизму застосовують:

 захисне заземлювання;

захисне занулення;

відмикання;

захисне розділення ел. мереж;

малу напругу;

подвійну ізоляцію;

захист від переходу вищої напруги на сторону нижчої;

вирівнювання потенціалів;

ізолюючі вставки.

На практиці можуть поєднувати два і більше засобів безпеки.

Захисне заземлення – навмисне ел. з’єднання із землею або її еквівалентом металевих струмонепровідних частин, на яких може з’явитися напруга.

Електричне з’єднання із землею необхідно розуміти як з’єднання корпусів ел. установок із заземлюючим пристроєм.

Заземлюючий пристрій – це сукупність заземлювача і заземлюю чого провідника.

Заземлюючи провідники – металеві провідники, що з’єднують заземлюючи частини ел. обладнання із заземлювачем.

Заземлювач – металевий провідник або група провідників, що безпосередньо дотикаються до землі.

Основне значення захисного заземлення – запобігання ураженню струмом при дотиканні до корпуса та інших струмопровідних частин ел. установки, на яких з’явилася напруга.

Принцип дії захисного заземлення пояснюється зниженням напруги між корпусом, на якому вона з’явилася і землею до безпечного рівня.

Заземлювачі бувають:

штучні (виключно для заземлення вертикальні і горизонтальні електроди);

природні ( металеві предмети, що знаходяться в землі і мають інше призначення : водопровідні труби, металеві конструкції будинків, які мають з’єднання з землею).

Для збереження захисних властивостей заземлюючи пристроїв спеціальними Правилами передбачено періодичність їх перевірки.

Захисне занулення – навмисне ел. з’єднання з нульовим захисним провідником металевих струмонепровідних частин, на яких може з’явитися напруга.

Захисне занулення є основним заходом захисту від ураження ел. струмом в ел. установках напругою до 1000В з глухо заземленою нейтраллю джерела живлення при дотиканні до металевих частин ел. обладнання, на яких з’явилась напруга внаслідок руйнування ізоляції. В мережах з напругою 660/380, 380/220 і 220/170В.

Занулюються всі ті металеві конструкції і струмонепровідні частини ел. обладнання, які підлягають захисному заземленню.

За конструкцією заземлюючи пристрої можуть бути:

простими (один стержень або одна штаба);

складними (кілька стержнів, з’єднаних між собою за допомогою металевої штаби).

Захисне відмикання – це швидкодіючий захист, що забезпечує автоматичне відмикання ел. установки при виникненні в ній небезпеки ураження людей ел. струмом.

Захисне розділення мереж – це розділення ел. мережі на окремі електрично нез’єднані між собою ділянки за допомогою розділяючого трансформатора.

Розділяючий трансформатор призначений для відокремлення приймача енергії від первинної ел. мережі і мережі заземлення.

Мала напруга – це напруга, номінальне значення якої не перевищує 42В і яка застосовується з метою зниження небезпеки ураження ел. струмом.

Малою напругою, як правило, живляться такі струмоприймачі: переносний ел. інструмент, місцеве освітлення, переносні лампи тощо.

Джерелом малої напруги можуть бути: батареї гальванічних елементів, акумулятори, випрямлячі, знижувальні трансформатори.

Первісна ізоляція складається з робочої і додаткової.

Додаткова ізоляція доповнює робочу з метою захисту від ураження ел струмом при її пошкодженні, оскільки в одному струмоприймачі існують два незалежних один від одного ступеня ізоляції.

Застосовують: у побутових приладах, переносних ел. інструментах, ел. лампах.

  позначається на інструменті.

 Вирівнювання потенціалів – це метод зниження напруги дотику і кроку між точками ел. кола, до яких можливе одночасне дотикання, або на яких одночасно може стояти людина.

Вирівнювання потенціалів застосовують не як самостійний захід, а додатково до інших засобів захисту (наприклад, до заземлення або занулення).

Враховуючи високу чутливість с/г тварин до дії ел. струму вирівнювання ел. потенціалів повинно бути влаштоване так, щоб напруга дотику в нормальному режимі не перевищувала 0,5В.

 Ізолюючі вставки – монтують у розріз металевих труб трубопроводів, щоб запобігти появі на автонапувалках, довільних установках небезпечних потенціалів, які можуть виникнути при пошкодженні ізоляції електроспоживачів.

Рекомендована література

  1.  Закон України "Про пожежну безпеку". К.
  2.  Беляков Г.И. Практикум по охране труда. М.: Агропромиздат, 1990.
  3.  Бутко Д.А. та інш. Практикум по охороні праці. К.: Урожай, 1993.
  4.  Гряник Г.Н. Охорона праці. К.: Урожай, 1994.
  5.  Денисенко Г.Ф. та інш. Охорона праці. К.: Урожай, 1993.
  6.  Шкрабак В.С., Казлаускас Г.К. Охрана труда. М.: Агропромиздат, 1989.
  7.  Охорона праці та промислова безпека: Навч. посіб. / К. н. ткачук, В. В. Зацарний, Р. В. Сабарно, С. Ф. Каштанов, Л. О. Мітюк, Л. Д. Третьякова, К. К.Ткачук, А. В. Чадюк. За ред. К. н. ткачука і В. В. Зацарного. – К.: ___ 2009 – __ с.
  8.  Протоєрейський О.С., Запорожець О.І..Основи охорони праці: [Навч. посіб. для студ. техн. спец. вищ. навч. закл.] / О.С.Протоєрейський, О.І.Запорожець; Нац. авіац. ун-т. — К., 2002. — 523 с

Лекція № 7

Тема лекції:  Електробезпека

План лекції:

1.Дія електричного струму на організм людини.

2.Фактори, що впливають на наслідки дії електричного струму.

3. Уявлення про напругу дотику та крокову напругу.

4.Засоби захисту від враження електричним струмом.

5.Захист від статичної та атмосферної електрики. Організація безпечної експлуатації електрообладнання.

  1.  Дія електричного струму на організм людини

Широке використання електроенергії у всіх галузях народного господарства зумовлює розширення кола осіб, котрі експлуатують електрообладнання. Тому проблема електробезпеки при експлуатації електрообладнання набуває особливого значення.

Сучасне с/г виробництво органічно пов’язане з широким використанням ел. Енергії.

Полегшуючи працю, ел. струм в той же час передбачає велику небезпеку для життя і здоров’я людей.

На відміну від інших джерел небезпеки ел. струм неможливо виявити без приладів дистанційно.

Наявність напруги виявляється дуже пізно, коли людина вже дотикнулася до неізольованих струмоведучих частин. Крім того, небезпека підвищується ще тим, що часто людина не може самостійно відірватися від них.

 Ел. струм може вразити людину:

при дотику до відкритих струмопровідних частин або дротів, ізоляція яких пошкоджена;

від впливу ел. струму через дугу;

при дотику до металевих частин обладнання, які випадково опинилися під напругою;

при недопустимому зближенні великогабаритних машин з лініями електропередач (автокрани, зернозбиральні комбайни).

Досвід і досліди показали, що причини враження ел. струмом у с/г (кількість н.в.) виникає в результаті допуску до роботи з електроустаткуванням ненавченого персоналу і недбайливого відношення працюючих до засобів захисту.

Електробезпека  система організаційних і технічних заходів і засобів, які забезпечують людей від шкідливого і небезпечного впливу електричного струму, ел. дуги, електромагнітного поля і статичної електрики.

Електротравма — це травма, викликана дією електричного струму або електричної дуги.

Електротравми поділяються на два види:

електротравми, котрі виникають при проходженні струму через тіло людини, і електротравми, поява котрих не пов'язана з проходженням струму через тіло людини. Ураження людини в другому випадку пов'язується з опіками, засліпленням електричною дугою, падінням, а відтак — суттєвими механічними ушкодженнями. Існує також поняття «електротравматизм»

Електротравматизм — це явище, котре характеризується сукупністю електротравм, котрі виникають та повторюються в аналогічних виробничих, побутових умовах та ситуаціях. Осередок, джерело електротравматизму — та чи інша тимчасова або навіть постійна ситуація при експлуатації електроустановок, коли мають місце аналогічні випадки ураження людини струмом.

Проходячи через тіло людини, електричний струм справляє термічну, електричну та механічну (динамічну) дію. Ці фізико-хімічні процеси притаманні живій та неживій матерії. Одночасно електричний струм здійснює і біологічну дію, котра є специфічним процесом,властивим лише живій тканині.

Термічна дія струму проявляється через опіки окремих ділянок тіла, нагрівання до високої температури кровоносних судин, нервів, серця, мозку та інших органів, котрі знаходяться на шляху струму, що викликає в них суттєві функціональні розлади.

Електролітична дія струму характеризується розкладом органічної

рідини, в тому числі і крові, що супроводжується значними порушеннями їх фізико-хімічного складу.

Механічна (динамічна) дія — це розшарування, розриви та інші подібні ушкодження тканин організму, в тому числі м'язової тканини, стінок кровоносних судин, судин легеневої тканини внаслідок електродинамічного ефекту, а також миттєвого вибухоподібного утворення пари від перегрітої струмом тканинної рідини та крові.

Біологічна дія струму проявляється через подразнення та збудження живих тканин організму, а також через порушення внутрішніх біологічних процесів, що відбуваються в організмі і котрі тісно пов'язані

з його життєвими функціями.

2. Фактори, що впливають на наслідки дії електричного струму

Ел. струм, протікаючи через живий організм, спричиняє термічну, механічну, електролітичну і біологічну дії.

Ураження людей ел. струмом має свої специфічні особливості, оскільки організм людини не здатний на відстані виявляти електричну напругу.

Характер дії ел. струму при випадковому проходженні його через організм людини залежить від багатьох факторів:

1. Ел. опір шкіряного покрову людини 800-10000 Ом, він може змінюватися залежно від артеріального тиску, стану шкіри, інтенсивності потовиділення, маси тіла, при збудженні нервової системи, депресії, сп’янінні. (при простудних захворюваннях, туберкульозі, плевритах опір зменшується до 500 Ом). Опір тіла людини в практичних розрахунках приймається рівним 1000 Ом.

2. Від площі і щільності контакту.

3. Від сили і частоти проходження струму.

4. Від тривалості його дії.

Ел. напруга створює умови для проходження електричного струму через тіло людини, а різкі наслідки дії його на організм залежать від сили струму.

I = ампер    сила струму (А) =  

Ел. струм напругою 12-36 В не проходить через суху, здорову і чисту шкіру рук.

Струм напругою 127-120В практично проходить через усі ділянки шкіряного покрову людини.

Порогові значення ел. струму

Якщо через людину проходить струм:

  1.  0,5-1,5 (мА) міліампер – це :а) невідчутний;

б) відчутний струм ( тремтіння  пальців, подразнення шкіри в місцях дотику

в) відпускаючий.

2. 10-25 (мА) – це : г) невідпускаючий струм (виникає сильне подразнення чутливих нервів (сильний біль у пальцях) і довільне скорочення м’язів, коли людина самостійно не може розтиснути пальці, які охоплюють струмопровідний елемент обладнання або ел. провідника).

3. > 50 (80-100) (мА),  або (0,08-0,1) (А)  - це: д) фібриляційний або смертельний струм ( параліч дихання, фібриляція серця (швидкі хаотичні й різночасні скорочення окремих волокон серцевого м’язу) і зупинка серця. Зупинка кровообігу спричиняє смерть).  

Якщо потерпілому через 4-5 хв., після зупинки дихання, не надати необхідної допомоги, в організмі починають виникати фізіологічні зміни, внаслідок яких потерпілого буде важко повернути до життя.

Найбільшу небезпеку представляє струм, який проходить від руки до ноги т.я. він охоплює найбільш важливі органи людини ( серце, легені). Або, якщо струм проходить через тильну сторону руки, область серця, хребта, гомілок, місця сплетення нервових волокон.

Вид враження ел. струмом в значному ступені визначається індивідуальними властивостями людини. У однієї і тієї ж людини порогові значення струму змінюються в залежності від його фізичного і психічного стану (алкогольне сп’яніння зменшує опір організму, захворювання серця, органів внутрішньої секреції, туберкульозу, нервові захворювання). Тому обслуговування ел. устаткування доручається особам, які пройшли медичний огляд і спеціальне навчання.

Види струму.

Змінний струм. Через наявність в опорі тіла людини ємнісної складової зростання частоти прикладеної напруги супроводжується зменшенням повного опору тіла та зростанням струму, що проходить через тіло людини Можна було б припустити, що зростання частоти призведе до підвищення цієї небезпеки. Однак це припущення справедливе лише в діапазоні частот до 50 Гц. Подальше ж підвищення частоти, незважаючи на зростання струму, що проходить через людину, супроводжується зниженням небезпеки ураження, котра повністю зникає при частоті 450—500 Гц, тобто струм такої та більшої частоти — не може викликати смертельного ураження внаслідок припинення роботи серця або легенів, а також інших життєво важливих органів. Однак ці струми зберігають небезпеку опіків при виникненні електричної дуги та при проходженні іх безпосередньо через тіло людини. Значення фібриляційного струму при частотах 50—100 Гц практично однакові; при частоті 200 Гц фібриляційний струм зростає приблизно в два рази в порівнянні з його значенням при 50—100 Гц, а при частоті 400 Гц — більше, ніж в 3 рази.

Постійний струм. Постійний струм приблизно в 4—5 разів безпечніший, ніж змінний струм частотою 50 Гц. Цей висновок випливає з порівняння значень порогових невідпускаючих струмів (50—80 мА для постійного та 10—15 мА для струму частотою 50 Гц) і гранично витримуваних напруг-, людина, тримаючи циліндричні електроди в руках, в змозі витримати (за больовими відчуттями) прикладену до неї напругу не більше 21—22 В при 50 Гц і не більше 100—105 В для постійного струму. Постійний струм, проходячи через тіло людини, викликає слабші скорочення м'язів і менш неприємні відчуття порівняно зі змінним того ж значення. Лише в момент замикання і розмикання ланки струму людина відчуває короткочасні болісні відчуття внаслідок судомного скорочення м'язів. Порівняльна оцінка постійного та змінного струмів справедлива лише для напруг до 500 В. Вважається, що при більш високих напругах постійний струм стає небезпечнішим, ніж змінний частотою 50 Гід.

Тривалість проходження струму через організм істотно впливаєна наслідок ураження: зі зростанням тривалості дії струму зростає ймовірність важкого або смертельного наслідку.

Розрізняють 4 стадії дії ел. струму на організм людини:

І стадія – термічна дія (характеризується нагріванням тканин і виникненням опіків);

ІІ стадія – хімічна дія (електролітична дія струму призводить до розкладу рідин, включаючи і кров);

ІІІ стадія – механічна дія (механічне пошкодження (розриви) тканин організму);

ІV стадія – біологічна дія (проявляється в порушенні біологічних процесів у живому організмі, наростанні нових клітин, наростанні онкопухлин).

Розрізняють 2 види ураження організму людини ел. струмом:

  1.  Електричні травми.
  2.  Електричні удари.

Електротравма це травма, викликана дією ел. струму або ел. дуги у вигляді місцевих пошкоджень тканин і органів: ел. опіки, ел. знаки, електрометалізація шкіри, механічні пошкодження в результаті довільних скорочень м’язів при протіканні струму (пориви шкіри, кровоносних судин, нервів, вивихи суглобів, переломи кісток), а також електрофтальмія – запалення очей в результаті дії ультрафіолетових променів електричної дуги.

Електричний удар – це збудження живих тканин організму ел. струмом, що проходить через нього, і виникнення довільних судорожних скорочень м’язів.

Розрізняють 4 стадії ушкодження електрострумом:

  1.  Судорожний стан без втрати свідомості;
  2.  Судорожний стан з втратою свідомості;
  3.  Фібриляція легенів та серця, тобто легені не працюють (не засвоюють кисень) і хаотичні, різночасні скорочення м’язів серця;
  4.  Клінічна смерть.

Найбільш небезпечним є струм величиною 50 мА і частотою 50Гц.

Але постійний струм в 3-4 рази безпечніший перемінного струму.

1А (один ампер) – це 1кг маси падає з висоти 75м (або 75 кг з висоти 1м).

На організм тварини ел. струм діє так само, як і на організм людини. Досліди над тваринами показали, що небезпечна дія струму тим менша, чим більша маса тварини, але опір тіла великої рогатої худоби, коней та ін. тварин значно менший ніж у людини, і при однаковій напрузі через організм тварини проходить більший струм ніж через тіло людини. Опір тіла великої рогатої худоби складає 400-600 Ом, а при падінні тварини зменшується до 50-100 Ом в залежності від вологості тіла.

3. Уявлення про напругу дотику та крокову напругу.

 Безпека людини і с/г тварин значною мірою залежить від:

 вологості і t повітря;

ступеня електропровідності підлоги і стін;

наявності в повітрі приміщень хім.. речовин і електропровідного пилу;

а також металевих конструкцій, з’єднаних із землею (еквівалент землі).

Класифікація приміщень по безпеці враження ел. струмом.

Усі виробничі приміщення за рівнем електробезпеки поділяються на 3 класа:

1 клас Приміщення без підвищеної небезпеки сухі приміщення і вологості – 60-75%, t≤ 30ºС, підлога діелектрична – не проводить ел. струму, без можливості одночасного дотику до корпуса електричної установки і металевих елементів, що з’єднані із землею.

2 клас з підвищеною небезпекою ( одна з умов: відносна вологість > 75%, наявність електропровідного пилу, електропровідна підлога, металеві предмети з’єднані з землею, t> 30ºС, існує можливість одночасного дотикання до обладнання, з’єднаного із землею і корпусом ел. установки).

3 клас особливо небезпечні приміщення (що мають одну з таких ознак: відносна вологість ≈ 100%, стеля, стіни, підлога і предмети, вкриті вологою, хімічно активне середовище (пари речовин руйнують ізоляцію). Одночасно існує дві або більше умов, характерних для приміщень з підвищеною небезпекою.

Більшість приміщень у с/г виробництві відносяться до приміщень з підвищеною небезпекою (приміщення з земляною підлогою) або до особливо небезпечних (корівники, свинарники, теплиці...).

За безпекою ураження ел. струмом усі електроустановки поділяються на 2 категорії:

  1.  напругою до 1000 В;
    1.  і понад 1000 В.

За режимом роботи нейтралі трансформаторів або генераторів ел. установки поділяються на:

електроустановки з ізольованою нейтраллю;

із нейтраллю, що наглухо з’єднана з землею ( глухо заземлена нейтраль).

Дія ел. струму на людину виникає, коли вона випадково стала елементом ел. мережі (кола), тобто дотикається одночасно до двох точок ел. мережі, між якими існує різниця потенціалів. Такі явища можливі при дотиканні до струмопровідних частин електроустановок, що знаходяться під напругою, металевих струмопровідних частин на яких з’явилась напруга через несправність ел. ізоляції, при потраплянні під напругу кроку. (60% нещасн. Випадків трапляється від безпосереднього дотикання до відкритих струмопровідних частин обладнання, 25% при дотиканні до металевих частин обладнання, що нормально не знаходяться під напругою, але вона на них з’явилася внаслідок аварії і різних несправностей). Небезпека такого дотикання визначається силою струму, який при цьому протікає через тіло людини.

Типовим є 2 випадки:

  1.  людина одночасно дотикається до двох фаз електроустановки, що знаходиться під напругою;
  2.  людина дотикається лише до однієї фази ел. установки.

Двофазне дотикання є найбільш небезпечним:

                  Uф

Ф.

Ф.

 Ф.

 

У цьому випадку по тілу людини пройде ел. струм, силу якого визначають за формулою:

Іл. = (А), де Uф – фазна напруга (В)

опір тіла людини (Ом).

При двофазному дотиканні струм, що протікає через тіло людини, практично не залежить від режиму нейтралі електроустановки. Він також не залежить від того, ізольована людина від підлоги, на якій вона стоїть, чи ні. Такі випадки трапляються досить рідко.

Небезпека однофазного дотикання залежить від напруги мережі, режиму нейтралі джерела живлення, опору ізоляції і ємності фаз відносно землі.

У мережі із заземленою нейтраллю при дотику людини до однієї фази замкнуте електричне коло складається з послідовно включених опорів фазного провідника (Rф), внутрішнього опору трансформатора (Rт), взуття (Rв), підлоги (Rп) і заземлюю чого пристрою (Rо).

                  Uф

Ф.

Ф.

 Ф.

 

     

По цьому колу протікає ел. струм.

Фактичні значення наведених опорів досить різні. Так, опір фазного проводу, трансформатора і заземлюю чого пристрою в сумі дорівнює 1 Ом, а опір взуття і підлоги більші у десятки і сотні тисяч разів. Опір людини Rл = 1000 Ом. Порівнюючи значення цих опорів, силу струму, що проходить через тіло людини при однофазному дотиканні, визначають за формулою:

Іл. = ,

Іл - струм, що проходить по тілу людини (А);

Uф – фазна напруга мережі (В);

Rл – опір людини;

Rв – опір взуття;

Rп – опір підлоги;

Rо – опір заземлюючого пристрою.

Якщо при певних умовах взуття і підлога стануть електропровідними (Rв = 0 і Rп = 0), то струм, що проходить по тілу людини, значно зросте:

Іл. =   

Якщо знехтувати опором заземлення нейтралі, то струм, що пройде по тілу людини, можна обчислити за спрощеною формулою:

Іл. =

Із наведених розрахунків можна зробити висновок: що для безпеки людей (в указаному випадку дотику) виняткове значення мають струмонепровідне взуття і підлога.

У мережах з ізольованою нейтраллю при дотиканні людини до фазного провідника шлях струму із заземленою нейтраллю. G фазна напруга тієї фази,  до якої дотикнулася людина.

                  Uф

Ф.

Ф.

 Ф.

 

Елементами ел. мережі будуть:

внутрішній опір трансформатора (Ом);

опір фазного провідника (Ом);

опір тіла людини Rл = 1000 Ом;

опір взуття Rв;

опір підлоги Rп, на якій стоїть людина;

опір ізоляції фазних провідників відносно землі Rі = 0,5кОм

Іл. = ,

якщо Rв = 0 і Rп = 0, то

Іл. =  (А)

З розрахунків за формулою можна зробити висновок:

що в мережах з ізольованою нейтраллю умови безпеки прямо залежать від опору ізоляції струмоведучих провідників відносно землі.

чим менший опір ізоляції, тим більший струм протікає по тілу людини.

У мережах із глухим заземленням нейтралі роль ізоляції як захисного фактора практично втрачається. У мережах з ізольованою нейтраллю, як і в мережах з глухо заземленою нейтраллю при однофазному дотиканні людини до струмоведучої частини електроустановки, струм, що проходить по тілу людини, обмежується опором взуття і підлоги.

Цей висновок справедливий лише для нормального режиму роботи мереж.

При аварійних режимах (обриві однієї з фаз і паріння провідника на землю) мережа з ізольованою нейтраллю може стати більш небезпечною, ніж мережа з глухим заземленням нейтралі.

У с/г в основному використовуються мережі з глухо заземленою нейтраллю з напругою до 1000В. Переваги в тому, що можна отримати 2 робочі напруги – лінійну 380В і фазну – 220В, а також не пред’являються високі вимоги до якості ізоляції дротів і можуть використовуватися при великій розгалуженості ліній.

Загроза ураження струмом працюючих може трапитись від дії напруги дотику і напруги кроку.

Напруга дотику – це різниця потенціалів (напруги) між двома точками кола струму замикання на землю (на корпус), до яких одночасно дотикається людина.

А,б,в- точки знаходження людей;

1 – зниження потенціалу землі,

2 – зростання напруги дотику

При несправності однієї з ел. установок на її корпусі і на корпусах інших ел. установок, що з’єднані між собою заземлюючим провідником (контуром), з’явиться ел. потенціал. При цьому ел. струм буде стікати в землю через заземлювач. Одночасно певний потенціал виникає і на поверхні землі. Його значення в місці встановлення заземлювача буде максимальним, а з віддаленням від цієї точки він поступово знижується до 0 (крива 1 див. рисунок). При обслуговуванні ел. установок людина може перебувати в точках а,б,в.

Якщо людина знаходиться в точці а, то напруга дотику буде дорівнювати 0, бо потенціали на корпусі пошкодженої ел. установки і на заземлювачі будуть однаковими. З віддаленням людини від заземлювача (точка б), потенціал землі знижується, а при незмінному потенціалі на корпусі зростає напруга дотику (крива 2).

У точці в  потенціал землі дорівнює 0, а напруга дотику досягає максимального значення і може загрожувати людині.

Для запобігання ураження людей у таких випадках застосовують заземлюючи пристрої або вирівнювання потенціалів.

Внаслідок аварії повітряних ліній ел. передач електричний провідник може впасти на землю при цьому навкруги точки дотику провідника із землею виникає зона, що перебуває під напругою. З віддаленням від цієї точки до периферії у будь-якому напрямі напруги в місці дотику знижується за криволінійною залежністю. Людина, що випадково перебуває в такій зоні і наближається до точки дотику провідника із землею, може потрапити під дію напруги кроку.

Напруга кроку  різниця потенціалів між двома точками кола струму, що знаходяться одна від одної на відстані кроку (0,8 м), на яких одночасно стоїть людина.

У точці дотику людини до землі О1 потенціал буде U01, а в точці О2 – відповідно U02. Тоді напруга кроку становитиме Uк = U01 – U02. Чим більше величина кроку і чим ближче людина знаходиться до місця дотику дроту до землі, тим більша величина напруги кроку і більша небезпека враження.

Небезпека напруги кроку для тварин.

Особливу небезпеку напруга кроку представляє для с/г тварин і в першу чергу для великої рогатої худоби і коней, так як у них відстань між передніми і задніми ногами значно більша, ніж між ногами людини.

Вихід з зони крокової напруги.

Потрапивши в зону крокової напруги необхідно поставити ноги разом і виходити з неї необхідно короткими кроками, або стрибками на двох ногах. Відстань 20м від точки дотику дрота напруги кроку практично дорівнює нулю.

4.Засоби захисту від враження електричним струмом

 Основні засоби захисту від ураження ел. струмом при дотиканні до струмопровідних частин електрообладнання:

  електроустановки необхідно захищати надійною ел. ізоляцією струмопровідних частин (ізоляція щорічно перевіряється: вимірюється опір струмопровідних частин між собою і землею). Основна функція ізоляції – запобігання проходження струму небажаними шляхами;

  недоступність для випадкового дотику до них (спец. огородження на недоступній висоті з застосуванням блокуючих пристроїв);

  автомотична сигналізація (при небезпеці дотику до струмопровідних частин або наближення до них на недопустиму відстань 1м при напрузі 380 В);

  попереджуюча сигналізація (виготовлені у вигляді малогабаритних приладів сигналізатори прикріплюють до спецодягу або монтують на захисному шоломі);

  написи і плакати;

  ел. захисні засоби і пристрої (це пристрої, що служать для захисту людини від ураження ел. струмом, дії ел. дуги, електромагнітного поля).

Застосовується комплекс цих засобів і заходів.

За призначенням захисні засоби поділяються на 4 групи:

1. Ізолюючі (шланги, кліщі, інструмент з ізольованими рукавичками, струмовимірювальні кліщі, покажчики напруги).

2. Додаткові ( додаються до основних захисних засобів і служать від дії світлового випромінювання і електричної дуги (діелектричні рукавички, боти, калоші, ізольовані підставки)).

3. Запобіжні (від падіння з висоти).

4. Огорожуючі.

У процесі експлуатації захисні засоби періодично випробовуються. Строк служби захисного засобу і напруга використання зазначені на спеціальному клеймі захисного засобу. Правила випробування захисних засобів вказані в спеціальних Правилах.

5. Захист від статичної та атмосферної електрики. Організація безпечної експлуатації електрообладнання

Застосовувані в електроустановках захисні заходи умовно можна поділити на дві групи: ті, що забезпечують безпеку при нормальному режимі роботи електроустановок і ті, що забезпечують безпеку при аварійному режимі роботи.

У результаті пошкодження ізоляції електричних установок на їх металевих конструкціях може з’явитися напруга, що створить небезпеку ураження людей ел. струмом.

Технічні засоби безпечної експлуатації електроустановок за нормальних режимів роботи

Електрична ізоляція — це шар діелектрика або конструкція, виконана з діелектрика, котрим вкривається поверхня струмоведучих частин, або котрим струмоведучі частини відділяються одна від одної.

Огороджувальні пристрої. (вони поділяються на суцільні та сітчасті.)

Блокуванням називається автоматичний пристрій, за допомогою котрого запобігають неправильним, небезпечним для людини діям. Електричне блокування дозволяє вимикати напругу при відкриванні дверей огороджень, дверей корпусів та кожухів або при знятті кришок.

Розташування струмоведучих частин на недосяжній висоті або в недоступному місці забезпечує безпеку без огороджень та блокувань.

Для запобігання електротравматизму застосовують:

захисне заземлювання;

захисне занулення;

відмикання;

захисне розділення ел. мереж;

малу напругу;

подвійну ізоляцію;

захист від переходу вищої напруги на сторону нижчої;

вирівнювання потенціалів;

ізолюючі вставки.

На практиці можуть поєднувати два і більше засобів безпеки.

Захисне заземлення – навмисне ел. з’єднання із землею або її еквівалентом металевих струмонепровідних частин, на яких може з’явитися напруга.

Електричне з’єднання із землею необхідно розуміти як з’єднання корпусів ел. установок із заземлюючим пристроєм.

Заземлюючий пристрій – це сукупність заземлювача і заземлюю чого провідника.

Заземлюючи провідники – металеві провідники, що з’єднують заземлюючи частини ел. обладнання із заземлювачем.

Заземлювач – металевий провідник або група провідників, що безпосередньо дотикаються до землі.

Основне значення захисного заземлення – запобігання ураженню струмом при дотиканні до корпуса та інших струмопровідних частин ел. установки, на яких з’явилася напруга.

Принцип дії захисного заземлення пояснюється зниженням напруги між корпусом, на якому вона з’явилася і землею до безпечного рівня.

Заземлювачі бувають:

штучні (виключно для заземлення вертикальні і горизонтальні електроди);

природні ( металеві предмети, що знаходяться в землі і мають інше призначення : водопровідні труби, металеві конструкції будинків, які мають з’єднання з землею).

Для збереження захисних властивостей заземлюючи пристроїв спеціальними Правилами передбачено періодичність їх перевірки.

Захисне занулення – навмисне ел. з’єднання з нульовим захисним провідником металевих струмонепровідних частин, на яких може з’явитися напруга.

Захисне занулення є основним заходом захисту від ураження ел. струмом в ел. установках напругою до 1000В з глухо заземленою нейтраллю джерела живлення при дотиканні до металевих частин ел. обладнання, на яких з’явилась напруга внаслідок руйнування ізоляції. В мережах з напругою 660/380, 380/220 і 220/170В.

Занулюються всі ті металеві конструкції і струмонепровідні частини ел. обладнання, які підлягають захисному заземленню.

За конструкцією заземлюючи пристрої можуть бути:

простими (один стержень або одна штаба);

складними (кілька стержнів, з’єднаних між собою за допомогою металевої штаби).

Захисне відмикання – це швидкодіючий захист, що забезпечує автоматичне відмикання ел. установки при виникненні в ній небезпеки ураження людей ел. струмом.

Захисне розділення мереж – це розділення ел. мережі на окремі електрично нез’єднані між собою ділянки за допомогою розділяючого трансформатора.

Розділяючий трансформатор призначений для відокремлення приймача енергії від первинної ел. мережі і мережі заземлення.

Мала напруга – це напруга, номінальне значення якої не перевищує 42В і яка застосовується з метою зниження небезпеки ураження ел. струмом.

Малою напругою, як правило, живляться такі струмоприймачі: переносний ел. інструмент, місцеве освітлення, переносні лампи тощо.

Джерелом малої напруги можуть бути: батареї гальванічних елементів, акумулятори, випрямлячі, знижувальні трансформатори.

Первісна ізоляція складається з робочої і додаткової.

Додаткова ізоляція доповнює робочу з метою захисту від ураження ел струмом при її пошкодженні, оскільки в одному струмоприймачі існують два незалежних один від одного ступеня ізоляції.

Застосовують: у побутових приладах, переносних ел. інструментах, ел. лампах.

  позначається на інструменті.

Вирівнювання потенціалів – це метод зниження напруги дотику і кроку між точками ел. кола, до яких можливе одночасне дотикання, або на яких одночасно може стояти людина.

Вирівнювання потенціалів застосовують не як самостійний захід, а додатково до інших засобів захисту (наприклад, до заземлення або занулення).

Враховуючи високу чутливість с/г тварин до дії ел. струму вирівнювання ел. потенціалів повинно бути влаштоване так, щоб напруга дотику в нормальному режимі не перевищувала 0,5В.

Ізолюючі вставки – монтують у розріз металевих труб трубопроводів, щоб запобігти появі на автонапувалках, довільних установках небезпечних потенціалів, які можуть виникнути при пошкодженні ізоляції електроспоживачів.

Рекомендована література

1. Закон України «Про пожежну безпеку». К.

2. Беляков Г.И. Практикум по охране труда. М.: Агропромиздат, 1990.

3. Бутко Д.А. та інш. Практикум по охороні праці. К.: Урожай, 1993.

4. Гряник Г.Н. Охорона праці. К.: Урожай, 1994.

5. Денисенко Г.Ф. та інш. Охорона праці. К.: Урожай, 1993.

6. Шкрабак В.С., Казлаускас Г.К. Охрана труда. М.: Агропромиздат, 1989.

7.Охорона праці та промислова безпека: Навч. посіб. / К. н. ткачук, В. В.   Зацарний, Р. В. Сабарно, С. Ф. Каштанов, Л. О. Мітюк, Л. Д. Третьякова, К. К.Ткачук, А. В. Чадюк. За ред. К. н. ткачука і В. В. Зацарного. – К.: ___ 2009 – __ с.

8.Протоєрейський О.С., Запорожець О.І..Основи охорони праці: [Навч. посіб. для студ. техн. спец. вищ. навч. закл.] / О.С.Протоєрейський, О.І.Запорожець; Нац. авіац. ун-т. — К., 2002. — 523 с

Лекція № 9

Тема лекції: Пожежевибухонебезпечність об’єкта

 1. Класифікація приміщень за вибухо- і пожеженебезпекою.

2. Системи попередження, засоби виявлення та гасіння пожеж:

 а)Засоби виявлення пожеж.

 б) Вогнегасні  речовини та сполуки.

 в)Стаціонарні установки та пристрої пожежегасіння.

3. Первинні засоби пожежегасіння.

1. Класифікація приміщень за вибухом i пожежонебезпекою.

Протипожежний захист промислових об'єктів забезпечується:

  •  правильним вибором необхідного ступеня вогнестійкості будівельних конструкцій; правильним об'ємно-планувальним рішенням будівель і споруд; розташуванням приміщень та виробництв з урахуванням вимог пожежної безпеки;
  •  улаштуванням протипожежних перепон у будівлях, системах вентиляції, опалювальних та кабельних комунікаціях;
  •  обмеженням витікання та розтікання горючої рідини під час пожежі;
  •  спорудженням протидимного захисту;
  •  забезпеченням евакуації людей;
  •  використанням засобів пожежної сигналізації, сповіщування та пожежегасіння;
  •  організацією пожежної охорони об'єкта;
  •  засобами, що забезпечують успішне розгортання тактичних дій гасіння пожежі.

Пожежна небезпека на підприємствах різноманітна i залежить від того, які горючі речовини i матеріали переробляються на різних стадіях технологічного процесу або зберігаються в будівлях i спорудах. У зв'язку з цим особливого значення для розробки i здійснення заходів захисту від пожежі i забезпечення безпеки робітників набуває встановлення категорії примщень за вибухом i пожежонебезпекою.

Відповідно до норм технологічного проектування  ОНТП 24-86 вci приміщення за вибуховою, вибухопожежною i пожежною небезпекою підрозділяються на п'ять категорій: А, Б, В, г, Д, з них А, 6 - вибухопожежонебезпечні; В, Г. Д – пожежонебезпечні

До категорії А (вибухопожежонебезпечна) відносять виробництва, пов'язані із застосуванням гaзiв з нижньою межею займистості 10% i нижче до об’єму повітря; рідин, що мають температуру спалаху парів до 28 'С включно, за умови, що далі рідини i гази можуть утворювати з повітрям вибухонебезпечні суміші в об’ємі, який перевищує 5% об’єму приміщення; речовин і матеріалів, здатних вибухати i горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним. До цiєї категорії належать брагоректифікаційні виробництва спирту, масло екстракційні заводи масло екстракційні заводи масложирової  лромисловості та ih.

До Kaтeгopiї Б (вибухопожежонебезпечна) вносять виробництва, пов'язані із використанням або наявністю пальних газів з нижньою межею займистості більше 10% до об’єму повітря і рідин з температурою спалаху пapiв вище 28...61 'С включно; рідин, нагрітих в умовах виробництва до температура спалаху i вище; горючого пилу або волокон, нижня межа займистості яких 65 г/м3 i менше до об’єму повітря, за умови, що далі гази, рідини i пил можуть утворювати iз повітрям вибухонебезпечні суміші в об’ємі, що перевищує 5% об’єму приміщення. До цiєї кaтeгopії належать компресорні станції, комбікормові підприємства, склади безтарного зберігання борошна, відділення сушки і пакування крохмалю, відділи розмолу зернової сировини, відділення розмолу цукру в пудру та ін.

До категорії В (пожежо небезпечна) відносять виробництва, пов'язані з використанням рідин з температурою спалаху парів вище 61 'С i горючого пилу, нижня межа вибуху якого 65 г/м3 до об’єму повітря; речовин, здатних горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним; твердих спалимих матеріалів i речовин.

До цiєї категорії належать пpecoвi відділення маслоекстракційних заводів, склади рослинного масла, робоча башта i силосний корпус елеватора зерноскладу, тарні склади борошна i цукру, столярні майстерні та iн.

До категорії Г відносять виробництва, пов'язані із обробкою неспалимих речовин i матеріалів в гарячому, розжареному або розплавленому стані, які супроводжуються виділенням променевого тепла, іскор, полум'я; горючі гази, рідини i тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо. До цiєї категорії належать літуні цехи, кузні, топкові приміщення.

До категорії Д відносять виробництва із технологічними процесами із застосуванням неспалимих речовин i матеріалів в холодному стану. Це цехи миття i розливу на пивоварних заводах, механічні майстерні.

Категорії виробництв за вибухопожежонебезпекою в більшому ступені визначають вимоги конструктивних та планувальних рішень будівель i споруд склад, кількості засобів пожежегасіння, наявність i улаштування аварійної вентиляції. Катeropiї приймаються за нормами технологічного проектування, затвердженими міністерствами; при цьому треба користуватись ОНТП 24-86 щодо визначення категорій приміщень за вибуховою і пожежною безпекою.

2. Системи попередження, засоби виявлення та гасіння пожеж.   

Основними чинниками пожеж на виробництві є: порушення технологічного режиму роботи обладнання; несправність електроустаткування; погана підготовка обладнання до ремонту; самозаймання деяких матеріалів і речовин тощо.

Згідно з нормативними документами ймовірність виникнення пожежі або вибуху протягом року не має перевищувати 10 6.

З метою досягнення нормативного рівня безпеки в Україні створено систему пожежної безпеки, яка включає:

  •  систему протипожежного захисту;
  •  систему передбачення пожежі;
  •  систему організаційно-технічних заходів.

Основним завданням системи пожежної безпеки є вирішення таких основних задач:

  •  попередження пожеж, вибухів, загорянь;
  •  локалізація осередків пожеж та вибухів;
  •  гасіння пожеж.

При цьому досягається захист людей та матеріальних цінностей, мінімізація збитків.

Система попередження пожежі - це комплекс організаційних заходів та технічних засобів, спрямованих на усунення умов виникнення пожежі (ДСТУ 2272-93).

Основним принципом цієї системи є положення проте, що горіння (пожежа) можливе тільки за певних умов. Такою умовою є наявність трьох факторів: горючої речовини, окислювача та джерела займання. Крім того, необхідно, щоб горюча речовина була нагріта до певної , температури і перебувала у відповідному співвідношенні з окислювачем, а джерело займання мало необхідну енергію для початкового імпульсу (займання).

Система попередження пожежі включає, перш за все, два основ них напрямки: 1) попередження формування горючого середовища; 2) запобігання виникненню в цьому середовищі (або привнесення в нього) джерела займання.

Попередження формування горючого середовища або вибухонебезпечної суміші досягається за рахунок:

  •  максимально можливого використання неспалимих та важко-спалимих матеріалів (облицювання, оштукатурювання, просочення антипіренами та ін.);
  •  обмеження маси і (або) об'єму горючих речовин та вибухонебезпечних речовин і матеріалів, а також забезпечення безпечного способу їх розміщення (зонування територій з урахуванням рельєфності);
  •  надійна ізоляція та герметизація горючого середовища та вибухонебезпечної суміші, розміщення в кабінах, камерах, відсіках, попередження витікання, контроль відкладень вибухонебезпечного пилу;
  •  підтримання концентрацій горючих газів, пари і вибухонебезпечних сумішей за межами їх спалахування (відведення, видалення горючих та вибухонебезпечних речовин, робоча й аварійна вентиляція, конструкційні та технологічні рішення; контроль повітряного середовища);
  •  застосування інертних (флегматизуючих) домішок (азот, вуглекислий газ, водяна пара), які роблять середовище негорючим, та інгібуючих (хімічно активних компонентів), які сприяють припиненню горіння;
  •  підтримання в горючому середовищі температури, тиску, а також концентрації небезпечних компонентів за межами спалаху суміші (герметизація та інші конструктивні й технологічні рішення).

Попередження виникнення у горючому середовищі (або принесення в нього) джерела займання досягається за рахунок:

  •  використання обладнання та пристроїв, при роботі яких не виникає джерел займання;
  •  застосування електрообладнання, що відповідає за виконанням класу пожежо- та вибухонебезпечності приміщень і зон, групі й категорії вибухонебезпечної суміші;
  •  виконання вимог спільного зберігання речовин і матеріалів;
  •  використання обладнання, яке задовольняє вимоги електростатичної іскронебезпечності;
  •  улаштування молнієзахисту;
  •  організації автоматичного контролю параметрів, виявлення джерела займання;
  •  заземлення обладнання подовжених металоконструкцій;
  •  використання при роботі з легкозаймистими рідинами інструменту, який виключає іскроутворення;
  •  ліквідації умов самозаймання речовин і матеріалів.

Якщо немає підстав вважати безумовно неможливим утворювання горючого середовища та джерела займання або джерела ініціювання вибуху, тоді реалізовується принцип локалізації осередку пожежі або вибуху застосування пожеже-вибухозахисту.

а) Засоби виявлення пожеж.

Своєчасне оповіщення про пожежу дає можливість и швидкої ліквідації i зменшення розмірів шкоди. Тому для виявлення пожежі по відомлення про місце и виникнення i виклик пожежного підрозділу використовують автоматичні пожежної сигналізації.(АПС), охоронно-пожежні сигналізації (ОПС) i пожежний зв'язок. Пожежний зв'язок поділяється на зв'язок повідомлення пожежі, диспетчерський - управління гасанні пожежі i зв'язок на пожежі - керування пожежними підрозділами.

Простішим видом зв'язку повідомлення про пожежу е телефонний зв’язок з виходом на центральний приймальний пункт міської пожежної охорони. Системи АПС i ОПС забезпечують повідомлення про пожежу, місце и виникнення i пуск в дію установок автоматичного пожежогасіння.

Системи пожежної сигналізації складаються з повідомлюваній, лінії зв'язку, приймальної cтaнції, джерел живлення i виносних звукових сигналів. Для своєчасного повідомлення про пожежу в найближчу пожежну частину застосовуються кнопкові i автоматичні пожежні оповіщувачі.

Основними вогнегасними речовинами є вода, хімічна i повітряно-механічні піни, водний розчин солей, інертні i негорючі гази, водяна пара, галогено вуглеводневі речовини та cyxi порошки.

Вода являється найбільш поширеним засобом гасіння пожежі. Маючи велику теплоємність, вода потрапляє у вогнище, поглинає велику кількість теплоти i випаровується, призводить до зниження температури в зон! горіння. при випаровуванні вода утворює велику кількість пари  води утворює 1700 л пари), ізолює зону горіння від навколишнього середовища i утруднює надходження кисню повітря до вогнища. Сильний струмінь води може збити полум'я з поверхні. Для гасіння застосовують воду у вигляді компактного диспертованого струменя чи у вигляді пари.

Застосовувати воду для гасіння електрообладнання та інших об’єктів, які знаходяться під напругою, небезпечно, тому що вода має високу електропровідність. Для гасіння ЛЗР можна застосовувати струмиш дистильовано! води, крапельки якої попадають в полум'я, швидко випаровуються, охолоджують вогнище пожежі i ізолюють його від кисню повітря.

Підвищення вогнегасності здатності води досягається розчиненням в ній двовуглекислої соди, поташу, хлористого кальцію i алюмінію, повареної та інших солей. Під дією тепла солі випадають э розчину i утворюють ізолюючі плівки на поверхні палаючої речовини, розкладаються, поглинають тепло i виділяють інертні гази. Застосування солей зменшує можливість стікання води з поверхні матеріалу, зменшує витрати води на гасіння в 22,5 рази, скорочує час гасіння на 20. .-30%.

Для гасіння легкозаймистих рідин широко застосовують вогненосну піну. Піна - це бульбашки газу або повітря, які заключне в тонкі оболонки рідини. Інша розкається по поверхні, що горить, i ізолює вогнище горіння. Вогненосні рiдини за утворенням поділяють на хімічні i повітряно-механічні. Хімічна інша в вогнегасниках утворюється при взаємодії кислоти э лугом в присутності піноутворювача, при цьому утворюється інертний газ (діоксид вуглецю), який має пожежогасінні властивості. Для утворення двооксиду вуглецю застосовуються речовини у вигляді розчинів або сухих порошків. Пінопорошок складається із сухих солей сірчанокислого алюміній, бікарбонату натрію i лакричного екстракту або іншої ціноутворюючої речовини. При взаємодії з водою сірчанокислий алюміній, бікарбонат натрію i поутворював розчиняються i утворюють суміш яка довго залишається на поверхні твердих тіл i рідин. хімічна піна складається приблизно 3 80% оксиду вуглецю, 19,7% води i 0,3% піноутворювача.

Повітряно-механічна піна являє собою суміш повітря близько 90%, води - 9,7% i піноутворювача - 0,3% (ПО-1, ПО-6 та iншi поверхнево-активні речовини). Вона характеризується кратністю відношення об’єму утворено! тни до об’єму вихідних речовин. Розрізняють піну низької кратності - 10, середньої - 200 i високої - до 1000. Повітряно-механічна піна утворюється в генераторах ГВП-200 та ін. В залежності від піноутворювача i кратності піни, її застосовують для гасіння ЛЗР i ГР, твердих горючих речовин i матеріалів. Повітряно-механічна піна не проводить електричний струм, не шкідлива для людини, не реагує з металом, швидко утворюється у разі пожежі, економічна. Основною вогненосною властивістю и е утворення на поверхні стійкого i малоруйнівного від дії полум'я шару піни товщиною до 10 см, який перешкоджає проникненню кисню повітря у вогнище пожежі.

Водяну пару застосовують для гасіння пожеж в приміщень об’ємом до 500 м3 i невеликих пожеж на відкритих площадках i установах. Пара знижує концентрацію кисню i зволожує поверхню, що горить. Для забезпечення вогненосного ефекту необхідно, щоб пара займала більше 35% об’єму приміщення чи ємності.

Пара широко застосовується для гасіння загоряння i пожеж на харчових підприємствах в пекарних камерах хлібопекарних печей, в брагоректифікаційних цехах спиртових заводів. Системами парогасіння обладнані апарати сушки пресованого рафінаду ,барабанні сушарки жому та ін.

Інертні i негорючі гази застосовуються для гасіння пожежу невеликих закритих приміщеннях i для гасіння займання. До таких засобів відносяться головним чином: діоксид вуглецю, азот, аргон. Вогненосна концентрація інертних i негорючих газів повинна бути 31 36% від об’єму приміщення.

Діоксид вуглецю застосовують для гасіння палаючих електродвигунів та того електротехнічного знаряддя, для заповнення танув та резервуар1в, де необхідно провести вогневі роботи. В цьому випадку концентрацію кисню знижують до 5% i нижче..

Галогеновуглеводню сполуки i їх вогненосна дія засновані на хімічному гальмуванні реакції горіння (інгібіруванні).

Широко застосування для пожежогасіння знайшли: тетрафтордибромметан (хладон – 114 В2), бромистий метилен, трифторброммеган (хладон - 13В1), сполуки на основ) бромистого етилу (3.5; 4НД; 7; СЖБ; БФ).Bci ці спо-пуки мають велику иипьи1сть, що підвищує ефективність пожежогасіння, а низькі температурю замерзання дозволяють застосовувати їx при низьких температурах повітря.

Порошкові сполуки являють собою подрібнені мінерали солі із різними домішками, які перешкоджають іх злежуванню i закам'янінню. Вони мають добру вогненосну здатність, яка в кілька paзiв перевищує здатність галогеновуглеводів гасити горіння. Розрізняють порошки за компонентним складом. Для порошків ПСБ-3 основним компонентом е бікарбонат натрію, ПФ - діамонійфосфат, CI-2 - силікагель, насичений хладоном - 114 В2. П-1А - амофос.Вибір вогнегасної речовини залежить від класу пожежі.

в) Стаціонарні установки та пристрої пожежогасіння.

Автоматичні установки поділяються на спринклерні i дренчер ні i класифікуються в залежності від використання засобу гасіння: водяні (водохімічні), парів, пінні, газів, по порошкові i комбіновані. Вибір тієї чи іншої установки здійснюється відповідно до особливостей технологічного процесу i техніко-економічного обґрунтуванням.

Перелік об’єкту, які повинні бути обладнані автоматичними установками пожежогасіння, визначається ГОСТ 12.4.009-83

Спринклерні установки призначаються для гасіння місцевого (локального) загоряння на окремих ділянках вибухобезпечних приміщень, а дренчерні - для загального гасіння пожеж на всій площині приміщень, які відносяться до вибухонебезпечних.

Установки складаються з мережі розгалужених трубопроводів, на яких через кожні 2,53 м розташовані спринклери або дренчери, кожен з них забезпечує зрошування вогнегасною речовиною 9...12 м2 площини полу.. Під дією тепла від вогнища пожежі легкоплавкий припій плавиться, замок спринклера розкривається, клапан за допомогою мембрани виштовхується із сідла, отвір відкривається, вода попадає на рефлектор i розбризкується на всі сторони в радіусі 1,52 м на площин полу приміщення. Спринклерна система забезпечує подачу води безпосередньо в вогнище пожежі, тобто відкриваються тільки ті спринклерні головки,  знаходяться в зоні високої температури. При цьому подається сигнал тривоги. Інерційність такої системи 23 хв. Вci системи трубопроводів спринклерні установки постійно заповнені водою іноді така інерційність неприйнятна i коли потрібно подавати воду зразу на всю площину приміщення, то застосовують дренчерна установки групової дії. Дренчера головка не має замка, отвір постійно відкритий, вода до мережі водопроводів подається теля початку пожежі автоматично або вручну, через клапан груповоі дії, при цьому також подається сигнал тривоги.

3.Первинні засоби пожежегасіння.

Загоряння в початковій стадії йoгo розвитку можна погасити за допомогою первинних засобів пожежегасіння. До них відносяться внутрішньо пожежні крани з пожежними дулами i рукавами, вогнегасники, бочки з водою, багри, ломи, сокири, відра.

 Найбільш поширеним засобом пожежогасіння невеликого загоряння на підприємствах є вогнегасіння. В залежності від типу вогнегасних речовин їх підрозділяють на пінні, газів, порошкові.

Пінні вогнегасник і бувають xiмiчнi i повітряно-хімічні i застосовуються для гасіння твердих матеріалів i горючих речовин невеликої площі. Найбільш поширеними е піни вогнегасники ОХП-10. ОП-М, ОП-9ММ. Вогнегасник ОХП-10 являє собою сталевий балон об’ємом 10 л. балон закачується горловиною з різьбою i отвором (сприском). На горловину нагвинчено кришку із штоком i ручкою. Отвір закрито мембраною, яка запобігає витіканню рідини i розривається під дією тиску 0,08...0,14 МПа. 8 балон( знаходиться лужна частина заряду - водний розчин двовуглекислої соди (бікарбонату натрію) з невеликою домішкою піноутворювача i кислотна частина  суміші сірчаної кислоти з сульфатом заліза i алюмінію, яка знаходиться а поліетиленовому стакані всередині вогнегасника i закрита кришкою запірного пристрою. .Щоб привести вогнегасник у дію, необхідно повернути ручку забірного пристрою на 180', перевернути вогнегасник догори дном i направити сприск у вогнище пожежі. При повороті ручки відкривається кислотний стакан i кислотна частина заряду виливається у балон i змішується э лужною частиною заряду. В результаті їх взаємодії утворюється діоксид вуглецю, який інтенсивно перемішує рідину i піну. Тиск у балоні підвищується i пiнa викидається через сприск назовні. Довжина струменя 6...8 м, термін дії - 60 с.

Випускаються також густо пінні хімічні (ОП-М) i хімічно-повітряні вогнегасники (ОХВП-10).

Повітрянопiннi вогнегасники бувають переносні ОВП-5, ОВП-10 (рис. 23.6) i стаціонарні - ОВП-JOO, ОБПУ-250. Заправляються вони 6%-ним водним розчином піноутворювача (ПО-1, ПО-6. ПО-11). Тиск в корпусі і утворюється стисненим оксидом вуглецю, який знаходиться в спеціальних балонах 2 усередині вогнегасника. Вогнегасник приводиться в дію натиском пускового важеля 3, при цьому проколюється мембрана балону i оксид вуглецю надходить в корпус. По вітряно-механічна піна утворюється в раструбі 4, який виходить з корпусу.

Вуглекислото-брометилові вогнегасники ОУБ-ЗА i ОУБ-7А  застосовують для гасіння невеликих вогнищ пожеж горючих речовин i матеріалів, електроустановок під напругою 380 8, у складських примішеннях, на автомобилях, які перевозять пально-мастильні матеріали (ПММ), на бензоколонках. Вогнегасники ефективно працюють при температур! -60... +55'С.

Вуглекислотно-брометилов вогнегасники за конструкцією подібні до вуглекислотних. Вогнегасник зарядом являється суміш ЧНД - 97% бром етилу i 3% оксиду вуглецю. Термін дм вогнегасник(в 20...30 с, довжина струменя - 3...4 м. Для викиду заряду у вогнегасник накачують повітря під тиском 0,86...0,9 МПа.

Порошкові вогнегасники застосовують для гасіння невеликих за площею пожеж горючих рідин газів, електроустановок під напругою до 1000 В. Вони випускаються таких типів: ОП-1 «Момент». ОП-2А, ОПС-10А, ОЛС-10, ОП-100, ОПЛС-Ю, СП-120, ОП-250. Для створення тиску в корпусі встановлений балон з азотом, оксидом вуглецю або повітрям, який знаходиться під тиском 15 МПа. Порошкові вогнегасники відрізняються один від одного сумішшею порошку, ємністю i пристроєм для подачі вуглегасного порошку.

Вогнегасник ОП-1В  «Момент-2» найбільш поширений i представляє собою поліетиленовий корпус з запірнопусковою головкою,  усередині якого розміщений балон з діоксидом вуглецю. Для приведення  дію вогнегасник треба перевернути догори дном, вдарити запірно-пускову головку об тверду поверхню, при цьому пробка балона розкривається, діоксид вуглецю створює в корпусі тиск г порошок викидається вовні. Час дм вогнегасника 10 с.

Рекомендована література

1. Закон України «Про пожежну безпеку». К.1995р.

2. Беляков Г.И. Практикум по охране труда. М.: Агропромиздат, 1990.

3. Бутко Д.А. та інш. Практикум по охороні праці. К.: Урожай, 1993.

4. Гряник Г.Н. Охорона праці. К.: Урожай, 1994.

5. Денисенко Г.Ф. та інш. Охорона праці. К.: Урожай, 1993.

6. Шкрабак В.С., Казлаускас Г.К. Охрана труда. М.: Агропромиздат, 1989.

Глосарій

Охорона праці – система правових соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, які спрямованні на збереження життя, здоров’я та працездатності людини в процесі трудової діяльності

Безпека – це сукупність знань та правил поведінки, що забезпечують здоров’я, довголіття, розкриття творчого потенціалу людини, забезпечують оптимальні умови існування людині.

Небезпека – явища, інформація, процеси, об’єкти, які можуть викликати небажані наслідки.

Небезпечний виробничий фактор (ГОСТ 12.0.002 - 80) – це такий факт дія якого на працюючого у певних умовах призводить до травми або іншого раптового погіршення здоров’я.

Небезпечна зона(ГОСТ 12.0.02-80) – це простір у якому можлива дія на працівника небезпечного і (або) шкідливого виробничого фактора.

Небезпечна дія – це така дія оператора (працюючого), яка суперечить (не відповідає) науково обґрунтованим нормам професійної поведінки при виконанні конкретного виробничого завдання.

Небезпечні обставини розкривають дії, стан чи ознаки небезпечного фактора і обставину, при якій він діяв на людину.

Небезпечні умови можуть визначатися недоліками конструкцій машин, технологічні обладнання і процесів, низьким рівнем організації виробництва (неефективність або відсутність необхідного контролю, низький професійний рівень працюючих, підготовка їх з О.П.) недостатня надійність виробничого обладнання.

Виробнича небезпека – стан виробництва (умови праці, стан обладнання, робочого місця тощо), при якому існує можливість (ймовірність) дії небезпечного виробничого фактору з пошкодженням здоров’я (або загибелі) людини.

Аварія – пошкодження, вихід з ладу машин, агрегату, апарата.

Катастрофа – несподіване лихо, подія, що спричиняє тяжкі наслідки, руйнування.

Нещасний випадок на виробництві – це випадок дії на працюючого небезпечного виробничого фактора при виконані ним трудових обов’язків або завдання керівника робіт.

Травма – це пошкодження анатомічної цілості організму будь-яким небезпечним фактором.

Травматизм – сукупність травм, які повторюються у тих чи інших контингентів населення відповідно до побутових, виробничих, спортивних чи інших обставин.

Безпека виробничого процесу – здатність виробничого процесу зберігати відповідність вимогам безпеки праці за умов, що встановлені нормативно-технічною документацією.

Ідентифікація небезпеки – знаходження типу небезпеки та встановлення її характеристик, необхідних для розробки заходів щодо її усунення чи ліквідації наслідків.

Квантифікація небезпек – введення кількісних характеристик для оцінки ступеня (рівня ) небезпеки.

Колективний договір є найважливішим документом в системі нормативного регулювання між власником і працівниками з першочергових соціальних питань, в тому числі з питань охорони праці.

Правило – це нормативний документ, в якому викладено заперечення або дозвіл на виконання якої-небудь роботи або здійснення дії.

Норма нормативний документ, в якому контролюється який-небудь показник  параметру (температура, тиск, вологість та ін.)

Вимоги - це нормативний документ в якому в категоричній формі викладається прохання обов’язкове до виконання, наприклад (категорично забороняється перевозити людей в автоскидах, тракторних причепах)

Відповідальність – це поняття, що видбиває обєктивний, конкретно-історичний характер взаємин між особистістю, колективом, суспільством з погляду свідомого здійснення предявлених взаємних вимог.

Інструкція – це нормативний документ, в якому вказується порядок і послідовність   роботи.

НПАОП  - це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання.

Система стандартів безпеки праці (ССБП) є комплексом взаємозв'язаних стандартів, що містять вимоги, норми і правила, спрямовані на забезпечення безпеки, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Трудовий договір угода між працівником і власником підприємства, установи, або організації,  за якого працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник  підприємства зобов’язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені і угодою сторін.

Законодавство України про охорону праці - це система взаємозв'язаних законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері реалізації державної політики щодо соціального захисту її громадян в процесі трудової діяльності

Управління охороною праці на підприємстві — це сукупність дій службових осіб, що здійснюються для поліпшення стану охорони праці або підтримання його на певному рівні відповідно до заданих вимог.

Служба охорони праці створюється власником або уповноваженим ним органом на підприємствах, в господарствах, установах, організаціях незалежно від форми власності та видів їх діяльності для організації виконання правових організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних, лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасних випадків, професійних захворювань, аварій в процесі праці.

Державний нагляд за охороною праці діяльність уповноважених державних органів і посадових осіб, що спрямована на забезпечення виконання органами виконавчої влади, суб’єктами господарювання і працівниками вимог актів законодавства та інших нормативно-правових актів про охорону праці.

Фізіологія праці - це галузь фізіології, що вивчає зміни стану організму людини в процесі різних форм трудової діяльності та розробляє найбільш сприятливі режими праці і відпочинку.

Гігієна праці — галузь медичних знань, що вивчає взаємозв'язок і взаємодії працівника і виробничого колективу із зовнішнім середовищем і розробляє норми і практичні заходи щодо оздоровлення умов праці.

Санітарія - це сукупність практичних заходів, спрямованих на оздоровлення середовища, що оточує людину.

Виробнича_санітарія - це галузь санітарії, спрямована на впровадження комплексу санітарно оздоровчих заходів щодо створення здорових і безпечних умов праці.

Робочою_зоною є простір висотою до 2 м над рівнем ґрунту або площадки, на якій розміщено місце постійного або тимчасового перебування працюючого.

Гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин – це такі їх концентрації у повітрі робочої зони, які при щоденній роботі у віддалені строки життя сучасного й наступного поколінь не можуть спричинити захворювань чи змін у стані здоров’я, виявлених сучасними методами досліджень.

Мікроклімат – це клімат внутрішнього середовища цього приміщення, який визначається дією на організм людини температури, вологості та швидкості руху повітря, а також температури навколишніх предметів.

Терморегуляція – фізіологічна функція підтримування постійної температури тіла за допомогою регуляції тепловіддачі і теплопродукції організму.

Оптимальні мікрокліматичні умови – це поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалій і систематичній дії на людину забезпечують збереження нормального функціонального і теплового стану реакції терморегулювання.

Допустимі мікрокліматичні умови – це поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалій і систематичній дії на людину можуть викликати напруження реакції терморегуляції, що швидко проходять; при цьому пошкодження і порушення стану здоров’я не викликають.

Пил – це дрібні частинки речовини, що здатні тривалий час знаходитись в повітрі. Частинки пилу можуть бути органічного виникнення (рослинного, тваринного),  неорганічного (мінеральна,  металева) походження та змішаного.

Вібрація – це механічні коливання в області дозвукових і частково звукових частот, котрі передаються людині крізь деталі, ґрунт, підлогу, стіни.

Загальна вібрація – це коливні рухи, котрі передаються на весь організм

Локальна вібрація – коливні рухи, котрі передаються на окремі органи людини.

Транспортна вібрація - виникає при рухах транспортних засобів.

Транспортно-технологічна вібрація впливає на операторів машин з обмеженим переміщенням у виробничих приміщеннях

Технологічна вібрація впливає на операторів стаціонарних машин.

Віброізоляція – послаблення передачі вібрації в спорудах машинах і т.д., шляхом упорядкування пружних огороджень ( елементів конструкцій) , що частково поглинають або відбивають вібрацію; один з методів профілактики вібраційної хвороби.

Вібропоглинання – послаблення вібрації будь яких поверхонь шляхом перетворення в теплову енергію. Яке досягають нанесенням на поверхню спеціальних покрить; один з методів профілактики вібраційної хвороби

Умови праці – сукупність параметрів, що характеризують виробниче середовище, в якому відбувається процес праці, і виробниче устаткування , за допомогою яких здійснюється цей процес.

Дисперсністю називається ступінь дроблення частинок пилу. Чим менші розміри частинок, тим більша величина дисперсності.

Безпека - це стан умов праці, при якому з визначеною ймовірністю виключена небезпека, тобто можливість пошкодження здоров'я людини.

Шкідливий виробничий фактор - це фактор, дія якого на працюючого при певних умовах приводить до захворювання або зниження працездатності.

Шкідлива речовина це речовина, яка при контакті з організмом людини в разі порушення вимог безпеки може викликати виробничі травми, професійні захворювання або відхилення в стані здоров’я, виявлені сучасними методами як в процесі роботи, так і в подальшому житті теперішнього і наступного поколінь.

ГДК – це такі концентрації, які при щоденній праці (окрім вихідних) протягом зміни і протягом всього трудового  стажу не викликають у працюючих захворювань або відхилень в стані здоров’я як в період праці, так і в подальші строки життя теперішнього та наступних поколінь.

Засіб індивідуального захисту – засіб , призначений для запобігання або зменшення впливу на працівника небезпечних і (або) шкідливих виробничих факторів.

Техніка безпеки (ТБ) – це система організаційно технічних заходів та засобів, спрямованих на попередження дії на організм людини небезпечного фактору.

Безпека виробничого устаткування - це властивість виробничого устаткування відповідати вимогам безпеки праці під час монтажу, (ремонту) і експлуатації в умовах, установлених нормативною документацією.

Безпека виробничого процесу – це властивість виробничого процесу відповідати вимогам безпеки праці під час проведення його в умовах , установлених нормативною документацією

Запобіжні захисні засоби призначені для миттєвого зняття небезпечного фактора з наступним можливим автоматичним вимиканням агрегату з роботи.

Блокувальні пристрої не допускають проникнення людини в небезпечну  чи зону усувають небезпечний фактор на період перебування людини в небезпечній зоні. За допомогою таких пристроїв автоматично зупиняється механізм.

Електробезпека - система організаційних і технічних заходів і засобів, які забезпечують людей від шкідливого і небезпечного впливу електричного струму, ел. дуги, електромагнітного поля і статичної електрики.

Електротравма це травма, викликана дією ел. струму або ел. дуги у вигляді місцевих пошкоджень тканин і органів: ел. опіки, ел. знаки, електрометалізація шкіри, механічні пошкодження в результаті довільних скорочень м’язів при протіканні струму (пориви шкіри, кровоносних судин, нервів, вивихи суглобів, переломи кісток), а також електрофтальмія – запалення очей в результаті дії ультрафіолетових променів 

Електричний  удар – це збудження живих тканин організму ел. струмом, що проходить через нього, і виникнення довільних судорожних скорочень м’язів.

електричної дуги.

Небезпека однофазного дотикання залежить від напруги мережі, режиму нейтралі джерела живлення, опору ізоляції і ємності фаз відносно землі.

Напруга дотику – це різниця потенціалів (напруги) між двома точками кола струму замикання на землю (на корпус), до яких одночасно дотикається людина.

Напруга кроку - різниця потенціалів між двома точками кола струму, що знаходяться одна від одної на відстані кроку (0,8 м), на яких одночасно стоїть людина.

Захисне заземлення – навмисне ел. з’єднання із землею або її еквівалентом металевих струмонепровідних частин, на яких може з’явитися напруга.

Заземлюючи  пристрій – це сукупність заземлювача і заземлюю чого провідника.

Заземлюючи провідники – металеві провідники, що з’єднують заземлюючи частини ел. обладнання із заземлювачем.

Заземлювач – металевий провідник або група провідників, що безпосередньо дотикаються до землі.

Захисне занулення – навмисне ел. з’єднання з нульовим захисним провідником металевих струмонепровідних частин, на яких може з’явитися напруга.

Захисне відмикання – це швидкодіючий захист, що забезпечує автоматичне відмикання ел. установки при виникненні в ній небезпеки ураження людей ел. струмом.

Захисне розділення мереж – це розділення ел. мережі на окремі електрично- нез’єднані між собою ділянки за допомогою розділяючого трансформатора.

Мала напруга – це напруга, номінальне значення якої не перевищує 42В і яка застосовується з метою зниження небезпеки ураження ел. струмом.

Вирівнювання потенціалів – це метод зниження напруги дотику і кроку між точками ел. кола, до яких можливе одночасне дотикання, або на яких одночасно може стояти людина.

Ізолюючі вставки – монтують у розріз металевих труб трубопроводів, щоб запобігти появі на автонапувалках, довільних установках небезпечних потенціалів, які можуть виникнути при пошкодженні ізоляції електроспоживачів.

Горінням називається фізико-хімічний процес швидкої взаємодії горючої речовини та окислювача (кисню), який супроводжується виділенням тепла і світла.

Горючі речовини - це тверді, рідкі, газо- або пилоподібні речовини, що здатні горіти, тобто окислюватися з виділенням тепла і світла.

Горючі системи можуть бути гомогенними (однорідними) та гетерогенними (неоднорідними).

Гомогенні (однорідні)  системи, в яких горюча речовина і повітря рівномірно перемішані одне з одним (наприклад, суміші горючих газів, парів або пилу з повітрям).

Гетерогенні (неоднорідні)  системи, в яких горюча речовина і повітря не перемішані одне з одним і мають поверхню розділу (наприклад, тверді горючі матеріали або рідини, що містяться в повітрі, струмені горючих газів і парів, що надходять у повітря тощо).

Самозаймання - це явище прискорення швидкості екзотермічних реакцій, яке приводить до різкого підвищення температури і до виникнення горіння речовин при відсутності джерела запалювання. 

Вогнегасна речовина - речовина або однорідна суміш , за своїми фізико-хімічними властивостями придатна до застосування в технічних засобах задля припинення горіння.

Вогнегасник технічний засіб для припинення горіння подаванням вогненосної речовини, що міститься в його корпусі, під дією надлишкового тиску, за масою і конструктивним виконанням придатний для транспортування та застосування людиною.

Пожежа - неконтрольований процес горіння, який завдає матеріального збитку.

Пожежна небезпека – можливість виникнення та (або) розвитку пожежі.

Температура спалахування - це найнижча температура горючої речовини при якій над її поверхнею утворюється пара або гази, що здатні спалахувати у повітрі від джерела запалювання, але швидкість їx утворення  ще недостатня для подальшого горіння.

Температура займання - це температура горючої речовини, при якій після її запалення виділяються горючі гази або пара з такою швидкістю, за яkoї виникаї стійке горіння

Температура самозаймання - це найнижча температура речовини, при якій відбувається прискорення швидкості екзотермічних  реакцій, що призводить до самозаймання.

Система пожежної безпеки - це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на запобігання пожежі та збитків від неї

Пожежна безпека підприємства - це такий стан промислового об’єкта, при якому виключається можливість пожежі, а у разі її зникнення запобігається вплив на людей небезпечних факторів та забезпечується захист матеріальних цінностей

  


Принципи забезпечення безпеки за ознаками їх реалізації

Орієнтуючі

Законодавчі

Організаційні

Управлінські

Технічні

Рис.3.


Данной работой Вы можете всегда поделиться с другими людьми, они вам буду только благодарны!!!
Кнопки "поделиться работой":

 

Подобные работы

122. Завдання для контрольної роботи по курсу Основи системного аналізу об’єктів та процесів комп’ютеризації 235.5 KB
  Контрольна робота складається з двох частин: теоретичної та практичної. I. В теоретичній частині потрібно дати розгорнуту відповідь на одне з наступних питань відповідно варіанту. II. В практичній частині необхідно розв’язати наступні задачі.
155. Основи теплоізоляційної енергоефективності 401 KB
  Використання теплоізоляційних матеріалів (ТІМ) в будівництві. М'які ізоляційні матеріали настільки добре пропускають повітря. Теплоізоляційний матеріал з підвітряного боку будівлі потрібно спеціально захищати від вітру.
1303. Психологічні основи прийняття управлінських рішень керівниками освітніх організацій 83 KB
  Зміст і головні етапи прийняття управлінських рішень керівниками освітніх організацій. Чинники, які впливають на процес прийняття управлінських рішень керівниками освітніх організацій. Вимоги до прийняття управлінських рішень керівниками освітніх організацій. Колегіальний підхід до прийняття управлінських рішень керівниками освітніх організацій.
1409. Основи системного аналізу об’єктів та процесів комп’ютеризації 539.5 KB
  Завдання для контрольної роботи по курсу Основи системного аналізу об’єктів та процесів комп’ютеризації.
2386. Основи медичної хімії 167.92 KB
  Техніка безпеки роботи в лабораторії. Біогенні елементи в медицині та стоматології. Ознайомлення з правилами техніки безпеки при роботі в хімічній лабораторії. Якісна реакція на перманганат-іон. Реакція з гідроген пероксидом (перекисом водню) в кислому середовищі.
2391. Вступ. Періоди дитячого віку. АФО ЦНС, шкіри, підшкірної основи. Температура тіла 137.92 KB
  Вступ. Визначення педіатрії як науки. Роль фельдшера в організації профілактичної та лікувальної допомоги дітям. Періоди дитячого віку та їх характеристика. АФО шкіри, її функції, особливості догляду за шкірою. Вимоги до одягу дітей раннього віку. АФО підшкірної основи.
2594. Основи інформатики. Теорії інформаційних систем та обчислювальної техніки 188.25 KB
  Предмет та основні поняття інформатики. Інформаційна система. Інформаційні технології. Кодування даних. Системи числення. Позиційні системи числення. Архітектура обчислювальної системи. Класифікація комп'ютерів. Архітектура комп'ютера
2906. Основи охорони праці 3.34 MB
  Правові та організаційні засади охорони праці Законодавчо-нормативна база України з питань охорони праці.Основні принципи державної політики України у галузі охорони праці. Нормативно-правові акти України про охор...
3017. Філософські основи сучасного туризму 223 KB
  Зростання місця і ролі сфери туризму у сучасному світі є привабливим предметом дослідження з кількох причин. По-перше, глобалізація сучасного світу є наслідком зміни змісту і характеру праці, що викликає значне підвищення мобільності людини не...
3496. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності. Небезпека. Ризик як оцінка небезпеки 623.5 KB
  Вивчення курсу з безпеки життєдіяльності має на меті підготовку особи до активної участі в забезпеченні тривалого повноцінного життя в суспільстві, що динамічно змінюється. Молодший спеціаліст повинен бути здатним забезпечити необхідний рівень...