36119

Податкові системи зарубіжних країн

Конспект

Налоговое регулирование и страхование

Так у Стародавньому Римі основними податками які справлялися у натуральній формі були поземельний податок податки на живий інвентар фруктові дерева виноградники та нерухомість. Іншим видом податку тих часів було поплужне тобто податок з кожного плуга. Після приєднання українських земель до Росії основним податком стає подимне або подвірний податок який сплачувався кожним селянським двором. Тому цей податок отримав назву поголовщина або подушна подать.

Украинкский

2013-09-21

585 KB

1 чел.

КИЇВСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ МЕНЕДЖМЕНТУ

ЗАТВЕРДЖЕНО

Вченою Радою інституту

Протокол №__ від _________

Голова Ради

________ проф. Рожок В.Д.

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З ДИСЦИПЛІНИ “ПодатковІ системи ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН”

для студентів базової освіти з напряму бакалаврської підготовки

0502 «Менеджмент»

(спеціальність «Менеджмент ЗЕД»)

Схвалено

На засіданні кафедри фінансів та кредиту

Протокол №____ від ________

Зав. кафедрою проф. Данілов О.Д.

Укладач: к.е.н., доц. Проскура К.П.

Київ – 2010


Тема 1. Сутність та види податків

1. Історія становлення системи оподаткування

2. Соціально-економічна сутність податків

3. Функції податків

4. Класифікація податків

5. Характеристика елементів податку

1. Історія становлення системи оподаткування

З давніх часів існував контроль за наповненням казни у будь-якій державі. Так, у Стародавньому Римі основними податками, які справлялися у натуральній формі, були поземельний податок, податки на живий інвентар, фруктові дерева, виноградники та нерухомість. При обчисленні податку на живий інвентар враховувалися худоба, якою володів землевласник, а також раби. Серед перших грошових податків, які існували в податковій системі Риму в II ст. н. е., слід відзначити «трибут», який встановлювався для всіх вільних громадян. Причиною його введення вважається розширення товарних відносин та наявність надлишків сільськогосподарської продукції.

До прийняття християнства в Київській Русі (до IX ст.) основним податком була данина, яка сплачувалася натуральній формі і мала назву «полюддя» (від словосполучення «ходіння по людях»), її збирали князь та його дружина, щороку об'їжджаючи двори. Причому розмір данини не регламентувався і залежав від милості князя. За таких обставин після вбивства князя Ігоря княгиня Ольга запроваджує «погости» (центральні адміністративні місця для громад, де збирали данину), «уроки» та «устави» – розміри та зміст зборів. Це була перша реформа податкової системи, завдяки якій вдалося впорядкувати надходження данини. Після запровадження онуком княгині Ольги – князем Володимиром Святославовичем християнства (IX–XIII ст.) данина почала сплачуватися у грошовій формі (у вигляді гривні). При цьому селяни платили ще й натуральний оброк. Іншим видом податку тих часів було «поплужне», тобто податок з кожного плуга. Поплужне спрямовувалося на військові витрати, утримання князівського двору.

У період Литовської доби (XIV–XV ст.) суттєвих змін у системі податків не відбулося. Селяни повинні були сплачувати натуральний оброк, данину у натуральній формі, з'явилися відробітки на панщині та інші податки. Після 1569 року (після унії Литви з Польщею) на українських землях запроваджується польська податкова система, при якій селяни («холопи»), які зобов'язані були платити своїм панам (шляхті) панщину, натуральну данину, грошові податі та відбувати трудові повинності (відробітки на панщині), які складали від трьох до шести днів на тиждень.

Після приєднання українських земель до Росії основним податком стає «подимне», або подвірний податок, який сплачувався кожним селянським двором. Ним обкладалися однаковою мірою двори, де проживало, наприклад, 20 і більше душ, і двори, що складалися з двох–трьох осіб. Це викликало невдоволення населення і навіть повстання. Тому за правління Петра І в Російській імперії замість подвірної системи оподаткування було введене подушне, коли обкладалися податтю не двір, а душі. Тому цей податок отримав назву «поголовщина», або подушна подать. Ставка податку в розмірі 70 копійок з людини була незмінною і справлялася впродовж 70 років. В Україні цей податок проіснував до 1887 року.

Після жовтневої революції 1917 року основними податками стають контрибуції на заможні верстви населення на місцевому рівні, надзвичайні податки у вигляді революційного податку (якщо зарплата або пенсія перевищували 1500–3000 рублів) та фіскальна монополія. У період НЕПу (1921–1924 рр.) податки стають не тільки засобом тиску на заможні верстви суспільства, а й основним джерелом фінансування радянської системи. Замість контрибуцій та надзвичайних податків вводяться: акцизи на вина, сірники, спирт, тютюнові вироби, сіль, цукор, горілчані вироби та інші товари підвищеного попиту; промисловий податок, який сплачували підприємства всіх форм власності; прибутково-майновий податок з городян (з доходом більше 75 крб. на місяць) та єдиний сільськогосподарський податок у грошовій формі з селян. Проте централізація коштів і відсутність будь-якої самостійності позбавляли підприємства ініціативи і поступово втягували країну у фінансову кризу.

2. Соціально-економічна сутність податків

Податки – це система обов'язкових платежів, які сплачуються юридичними та фізичними особами до централізованого фонду фінансових ресурсів держави. З точки зору економічної теорії – це частина фінансових відносин, пов'язана з процесом перерозподілу частини вартості ВВП, і формування фонду грошових коштів держави, необхідних для утримання державних структур і фінансування суспільних благ.

Умови виникнення податків: 1) утворення держави; 2) суспільний поділ праці та формування товарно-грошових відносин.

Існує 3 види обов'язкових платежів: 1) плата; 2) відрахування; 3) податки.

Основною особливістю плати як обов'язкового платежу є наявність конкретного еквівалентного обміну (плата за воду). Справляння її обумовлено існуванням державної власності на ресурси чи послуги.

Відрахування – передбачає цільове призначення коштів, що надходять до централізованих фондів грошових ресурсів держави.

Податки характеризуються такими ознаками:

1) відсутністю конкретного еквівалентного обміну;

2) відсутністю цільового призначення;

3) є тільки атрибутом держави.

Податки мають не тільки економічний, а й соціальний характер. Вони є своєрідною ціною за суспільні блага і трансфертні платежі, які отримують громадяни країни (ціни по Ліндалю).

3. Функції податків

Функції тієї чи іншої категорії показують прояв сутності даного поняття в динаміці та русі. Податки виконують два основні функції: фіскальну та розподільно-регулювальну.

Фіскальна забезпечує мобілізацію коштів у розпорядження держави, формування централізованих фінансових ресурсів як фінансової основи виконання державою покладених на неї функцій. З боку фіскальної достатності до податків висуваються такі вимоги:

а) обов'язковість сплати незалежно від форми власності (якщо не передбачені пільги);

б) рівномірність надходження за територіями;

в) рівнонапруженість та стабільність надходження до бюджету. Існування розподільно-регулювальної функції пов'язано з тим, що податки безпосередньо впливають на вартісний розподіл пропорцій ВВП. Вона реалізується через вплив податків на різні сторони діяльності суб'єктів господарювання. Тому необхідно оптимально поєднувати інтереси платників податків та держави.

Виконання податками регулюючої функції є достатньо складним процесом, який залежить від правильного вирішення таких питань.

1. Визначення об'єкта оподаткування. Згідно з чинним законодавством оподатковується прибуток, вартість майна, сума заробітної плати, вартість товарної продукції, обсяг реалізації та ін.

2. Визначення джерел сплати податків. Такими джерелами можуть бути: прибуток (при сплаті податків на землю, транспортні засоби, прибуток та майно); собівартість (відрахування до цільових державних фондів, сплата місцевих податків і зборів); частина виручки від реалізації продукції (сплата AЗ, ПДВ, мита).

3. Встановлення розміру ставок податків та методики їх розрахунку. Податкові ставки можуть бути універсальними і диференційованими. Вони можуть встановлюватися в грошовому вираженні на одиницю оподаткування, а також у відсотках до об'єкта оподаткування. Відсоткові ставки можуть бути пропорційними (не залежать від розміру об'єкта оподаткування), прогресивними (зростають зі збільшенням об'єкта оподаткування), регресивними (знижуються зі збільшенням об'єкта оподаткування).

4. Встановлення термінів сплати податків. Для різних податків вони різні і залежать від об'єкта оподаткування, розміру податків і джерел сплати.

5. Надання податкових пільг.

6. Застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства суб'єктами господарювання. Штрафні санкції застосовуються за таких порушень: неподання або несвоєчасне подання необхідних документів, форм звітності до органів податкової адміністрації; несплата в установлений термін податків та інших обов'язкових платежів державі; приховування об'єктів від оподаткування, умисне заниження суми податку.

4. Класифікація податків

Хоча в державі існує певна кількість податків, всі їх можна об'єднати у групи.

а) За економічним змістом на:

1) доходи;

2) споживання;

3) майно.

Податки на доходи – це група податків, податковою базою яких є наявність доходу чи прибутку. Ця група забезпечує оподаткування доходів в процесі їх отримання (податок з прибутку, податок з доходів фізичних осіб).

Податки на споживання – це група обов'язкових платежів, що безпосередньо оподатковують процеси споживання. Розмір їх закладений в ціну товару (ПДВ).

Податки на майно передбачають справляння обов'язкових платежів, податковою базою яких є майно і майновий стан платника податку (податки на землю, нерухомість, капітал, з власників транспортних засобів).

б) За формою взаємовідносин платника податків та держави:

1) прямі;

2) непрямі.

Прямі податки, сплата яких безпосередньо пов'язана з податкоплатником і податковою базою, причому платник та його носій співпадають (податок з прибутку).

Непрямі податки, сплата яких пов'язана з ціноутворюючими механізмами і платник податку не завжди є його носієм (AЗ, ПДВ, мито).

в) За рівнем запровадження:

1) загальнодержавні;

2) місцеві.

Загальнодержавні податки – це обов'язкові платежі, які затверджуються і запроваджуються найвищими органами влади і їх справляння є обов'язковим на всій території країни.

Місцеві податки – це такі обов'язкові платежі, які приймаються і запроваджуються місцевими органами влади базового рівня і обов'язковість яких характерна для певної території.

У фіскальній практиці можливі три варіанти запровадження місцевих податків:

1) згідно з переліком, який встановлюється найвищими органами влади в державі;

2) як надбавка до загальнодержавних податків і зборів;

3) відповідно до повної автономії рішень місцевих органів влади.

г) За способом зарахування:

1) регулюючі;

2) закріплені.

Регулюючі податки – це обов'язкові платежі, які надходять до декількох рівнів бюджетної системи.

Закріплені податки – це обов'язкові платежі, які надходять тільки до одного рівня бюджетної системи (всі місцеві податки).

д) За методом нарахування:

1) розкладні;

2) окладні (квотарні).

Розкладні податки – це група обов'язкових платежів, які накладаються на платників в абсолютних розмірах залежно від певної суми податкових надходжень (тут немає податкової бази).

Окладні податки передбачають справляння обов'язкових платежів за певними ставками – квотами, залежно від наявності податкової бази.

5. Характеристика елементів податку

Вияснення суті податків нерозривно пов'язане з характеристикою понять, які відносять до податкової термінології:

1) об'єкт податку (податкова база);

2) суб'єкт податку (платник і носій);

3) джерело сплати;

4) ставка податку;

5) одиниця оподаткування;

6) податкові пільги;

7) норма оподаткування;

8) інші.

1. Об'єкт податку – це явище чи процес, наявність якого зобов'язує сплачувати обов'язкові платежі до централізованого фонду грошових коштів держави. В основу розрахунку належної до сплати суми податку покладено величину об'єкту оподаткування чи його розмір.

2. Суб'єкт податку – це та особа, на яку покладено податкове зобов'язання перед державою і яка несе на собі тягар по сплаті податку. До суб'єктів відносять платників і носіїв. Платник – особа, яка перераховує суму податкових зобов'язань до бюджету держави, носій – особа, на яку покладається тягар по сплаті податку в результаті процесу перекладання податків.

3. Джерело податку – фонд чи дохід, з якого податок сплачується і проводяться розрахунки з бюджетом.

4. Ставка податку – офіційно встановлений розмір податку, що забезпечує обчислення належної до сплати суми податку. Існує три методи побудови податкових ставок:

1) інтуїтивний – органи державної влади, які запроваджують податок, встановлюють ставку на власний розсуд (інтуїтивно);

2) емпірично-аналітичний – законодавець запроваджує ставки на основі аналізу за попередній період і певних емпіричних висновків;

3) економіко-математичного моделювання – забезпечує встановлення ставок на основі побудови моделей і врахування впливу основних факторів (інтереси держави, платників, суспільства).

5. Одиниця оподаткування – своєрідний масштаб вимірювання податкової бази, що закладається в основу розрахунку належної до сплати суми податку. Вона виражається в грошовому і абсолютному виразі.

6. Податкові пільги – це використання законних форм зменшення податкових зобов'язань перед державою. Існує чотири їх види:

1) повне звільнення платників від оподаткування;

2) повне або часткове звільнення об'єкта оподаткування чи податкової бази та використання неоподаткованого мінімуму;

3) зниження податкових ставок і використання нульової ставки;

4) зменшення належної до сплати суми нарахованого податку.

7. Норма оподаткування – встановлення певного співвідношення між сумою податкових надходжень за певний період і податковою базою або іншим показником.


Тема 2. Податкова система і податкова політика

1. Поняття податкової політики і основні критерії її проведення

2. Наукові основи побудови оптимальної податкової системи

3. Характеристика системи оподаткування в Україні. Права та відповідальність платників податків

1. Поняття податкової політики і основні критерії її проведення

Податкова система і податкова політика, що залежить від суб'єктивних намірів державних структур, відносяться до понять надбудови.

Податкова політика – це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації стягнення податків і платежів. Вона реалізується через систему податків, податкових ставок і пільг. Метою податкової політики є формування державного бюджету за одночасного стимулювання ділової активності підприємців.

Податки в руках одних є засобом стабілізації та економічного прогресу, в інших – процесом саморуйнування. Ось чому, проводячи податкову політику, враховують п'ять основних критеріїв, які забезпечують оптимальний вплив податкової політики на інтереси платників податків і держави:

– фіскальної достатності;

– економічної ефективності;

– соціальної справедливості;

– стабільності;

– гнучкості.

Критерії фіскальної достатності зводяться до того, що, проводячи податкову політику, необхідно забезпечити таку величину податкових надходжень, яка є бажаною для інтересів держави, що виходять з її соціально-економічної доктрини.

1. Досліджується пропорційна залежність між величиною податкових надходжень і рівнем оподаткування:

y = A1T,

y – величина податкових надходжень;

A1 коефіцієнт залежності;  

Tнорма оподаткування.

2. Залежність економічної ефективності діяльності суб'єктів господарювання від рівня оподаткування досліджується через прямий вплив податків на величину чистого доходу, прибутку даного суб'єкта. Ця залежність виглядає так:

Yn = A2 / T,

де Yn – величина чистого прибутку,

A2 – коефіцієнт залежності прибутку від продажу.

Графічно це можна зобразити так:

3. Суть критерію справедливості доцільно розглядати у двох аспектах:

1) скорочення реальних доходів громадян – платників податків внаслідок сплати податків;

2) повернення частки номінальних доходів, що перерозподіляються за допомогою податків через бюджет у вигляді фінансованих державою суспільних благ і трансфертних платежів (національна безпека, правопорядок, охорона здоров'я і освіта).

Перший аспект відображається так:

РД = НД  (АзТ0)

РД – реальні доходи;

НД – номінальні доходи;

Аз – коефіцієнт залежності обсягу реальних доходів платників податків від рівня оподаткування;

Т0 – рівень оподаткування.

Як бачимо, рівень оподаткування має обернений вплив на величину реальних доходів: чим вищий рівень оподаткування у державі, тим нижчі реальні доходи громадян.

Другий аспект відображається так:

,

де СБ – суспільні блага;

Т – норма оподаткування;

Ан – рівень залежності обсягу суспільних благ від норми оподаткування.

Між величиною рівня оподаткування і розміром СБ існує певна параболічна залежність: із збільшенням рівня оподаткування збільшується розмір фінансованих державою суспільних благ і трансфертних платежів. Але збільшення це не прямолінійне, адже темпи росту СБ відстають від темпів росту норми оподаткування.

В реальному економічному житті необхідним є оптимальне поєднання всіх перерахованих критеріїв. Це досягається за допомогою розв'язання системи рівнянь:

 y = А1Т

yn = А2 / Т

РД =НД – (А3Т)  

Для окремих держав можливі різні варіанти поєднання перших трьох критеріїв. Все залежить від обраних коефіцієнтів залежності Aі (і = 1...4), основою для встановлення яких є соціально-економічна доктрина держави.

Важливе місце в проведенні податкової політики відводиться критерію стабільності, який передбачає незмінність правового регламентування справляння податків протягом певного податкового періоду. При існуванні цього критерію досягаються два позитивні аспекти:

1) суб'єкти господарювання мають можливість правильно врахувати вплив податків на результати кінцевої діяльності;

2) покращується робота як податкоплатників, так і органів державної податкової адміністрації. Постійно догматичною податкова політика не може бути. Відбуваються зміни в економічних процесах, тому вона повинна своєчасно реагувати на них. У цьому полягає зміст критерію гнучкості. Але зміни мають відбуватися на зламі податкових періодів (один рік закінчується – інший починається). Єдність критеріїв забезпечує оптимальну дієвість податкової політики.

2. Наукові основи побудови оптимальної податкової системи

За економічним змістом податкова система є сукупністю встановлених у державі податків і платежів, що надходять до централізованих фондів грошових ресурсів держави. Ширше трактується система оподаткування. Це сукупність податків і платежів, а також принципів, методів та засобів справляння і контролю за їх надходженням до централізованих фондів.

Незважаючи на різноманітність податкових систем у різних країнах світу, існують принципи, які забезпечують загальнонаукові основи побудови податкової системи:

1) принцип вигоди та адміністративної зручності;

2) принцип платоспроможності;

3) принцип визначальної бази.

Принцип вигоди та адміністративної зручності полягає у тому, що втрати внаслідок сплати податків мають бути сумірними з тими вигодами, які платники отримують за рахунок фінансованих із податкових надходжень потреб і суспільних благ. Суть адміністративної зручності у тому, що податкова система має бути максимально зручною для податкоплатників і держави з точки зору організації податкової роботи.

З принципу вигоди випливає, що державна діяльність у формі забезпечення державою суспільних благ має певну ціну, яка набуває форми податків. Ці податкові ціни отримали назву ціни по Ліндалю. Рівновага при обміні «податки–блага» виникає у разі, якщо податкові затрати на одиницю фінансованих державою суспільних благ здійснюються з граничною корисністю для кожного податкоплатника. Оптимальною є система, яка забезпечує не менше 80% граничної корисності.

Принцип платоспроможності декларує, що податковий тягар (величина податкових зобов'язань) має бути чітко визначений відповідно до платоспроможності податкоплатника (розміру доходів, обсягів споживання, майнового стану). З цим принципом пов'язані горизонтальні та вертикальні рівності в оподаткуванні. Горизонтальна рівність передбачає, що платники податків з однаковою платоспроможністю та податковою базою за доходом чи майном сплачують однакові суми протягом певного періоду. Вертикальна рівність досягається у разі, якщо платники податків з різною платоспроможністю сплачують різні за обсягом суми, що диференціюються згідно з певними етичними принципами соціальної справедливості.

Ця рівність можлива за умови використання прогресивних ставок в оподаткуванні. Даний принцип вимірюється та оцінюється за допомогою діаграми Лоренца та коефіцієнта Джіні. Діаграма Лоренца дозволяє провести своєрідну паралель між податковими надходженнями до бюджету держави та сумарною кількістю платників податків. Ідеально бажаною є ситуація, коли певна кількість платників (наприклад 20%), сплачують до бюджету відповідно двадцятивідсотковий обсяг податкових надходжень (на рисунку це пряма лінія). Дійсний розподіл доходів і податкових зобов'язань, який існує на даний час у тій чи іншій державі, відображає крива лінія.

      ПН

ПН – податкові надходження;

ПП – платники податків.

Коефіцієнт Джіні визначає ступінь нерівномірності розподілу доходів і податкових зобов'язань шляхом вирахування відношення між кривою Лоренца, яка відображає дійсний розподіл доходів і податкових зобов'язань, та ідеально рівномірним бажаним розподілом:

де КД – коефіцієнт Джіні; SA – площа А; SB – площа В.

Очевидно, що чим більше крива Лоренца нахиляється донизу, тобто чим більше вона ввігнута, тим значнішою є нерівномірність розподілу доходів і податкових зобов'язань, одним із факторів якого є оподаткування.

Принцип визначальної бази означає, що податкова система в країні повинна формуватися не хаотично, а згідно з певною соціально-економічною доктриною. Кількісним виміром є прогнозна величина видатків бюджету. У бюджетному плануванні, і зокрема плануванні податкових надходжень, повинна бути чітка послідовність:

Пр. Б → Пл. Д → Пл. В,

де Пр. Б – прогнозований обсяг зведеного бюджету; Пл. Д – запланований обсяг доходів; Пл. В – плановий обсяг видатків.

Слід визнати, що не завжди підвищення норми оподаткування у країні приводить до збільшення обсягу податкових надходжень до державної казни. Для аналізу оптимальної норми оподаткування вченими часто використовується теорія Лаффера. За допомогою кривої Лаффера, що є основою цієї теорії, доведено: якщо висота податкових ставок сягає певного критичного рівня (То), подальше підвищення норми оподаткування спричиняє не збільшення, а навпаки – зменшення податкових надходжень.

ПН – податкові надходження; Т– ставка податку, або норма оподаткування; Т0 – оптимальна норма оподаткування.

Зв'язок між нормою оподаткування та податковими надходженнями залежить від податкової бази, тобто об'єкта оподаткування. Тому Лаффер досліджував цей зв'язок за допомогою показника еластичності податкової бази, який вимірюється як відношення процентної зміни величини об'єкта оподаткування до процентної зміни норми оподаткування, тобто податкових ставок, що застосовуються щодо даного об'єкта (бази) податку:

,

де Е – еластичність податкової бази; В – вартісний вимір податкової бази (об'єкта оподаткування); Т – норма оподаткування; ΔВ – приріст або процент збільшення податкової бази; ΔT – приріст або процент збільшення норми оподаткування.

3. Характеристика системи оподаткування в Україні. Права та відповідальність платників податків

У 1997 році в Україні був прийнятий Закон «Про внесення змін до закону України «Про систему оподаткування». Згідно з законом, в Україні справляється 24 загальнодержавних і 14 місцевих податків і зборів (2 + 12).

До загальнодержавних податків належать:

1. Податок на додану вартість (ПДВ).

2. Податок на прибуток підприємств.

3. Податок на доходи фізичних осіб.

4. Акцизний збір.

5. Мито.

6. Державне мито.

7. Податок на нерухоме майно.

8. Плата за землю.

9. Рентні платежі.

10. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

11. Податок на промисел.

12. Збір на геологорозвідувальні роботи (за рахунок держави).

13. Збір на спеціальне використання природних ресурсів.

14. Збір за забруднення навколишнього природного середовища.

15. Збір на обов'язкове соціальне страхування.

16. Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

17. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

18. Фіксований сільськогосподарський податок.

19. Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

20. Єдиний збір, що справляється в пунктах пропуску через державний кордон України.

21. Збір за використання радіочастотного ресурсу України.

22. Збори до фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

23. Збір у вигляді надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію.

24. Збір за проведення гастрольних заходів.

Місцеві податки і збори:

1. Комунальний податок.

2. Податок з реклами.

3. Збір за припаркування автотранспорту.

4. Ринковий збір.

5. Збір на видачу ордера на квартиру.

6. Збір з власників собак.

7. Курортний збір.

8. Збір за участь у бігах на іподромі.

9. Збір за виграш у бігах на іподромі.

10. Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі.

11. Збір за право на використання місцевої символіки.

12. Збір за право на проведення кіно і телезйомок.

13. Збір за право на проведення місцевих аукціонів, конкурентного розпродажу і лотерей.

14. Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг.

Принципи системи оподаткування:

1) стимулювання підприємницької діяльності;

2) обов'язковість;

3) рівнозначність і пропорційність;

4) рівність;

5) соціальна справедливість;

6) стабільність;

7) економічна обґрунтованість;

8) рівномірність сплати;

9) компетенція;

10) єдиний підхід;

11) доступність.

Реалізація цих принципів виражається двома ознаками: 1) вигідність (через структуру державних видатків); 2) можливість сплати.

Права платників податків: а) право на пред'явлення документів на пільги;

б) право на ознайомлення з актами перевірки чи рішеннями ДПІ; в) право на оскарження дій службової особи ДПІ.

Відповідальність платників податків: а) за несплату податків (за умови наявності недоїмки по них) застосовуються штрафи, передбачені ст. 17 Закону України від 21.12.2000 р. №2181-111 [11]; б) 10 НМДГ– санкція за несвоєчасне надання податкової звітності; в) недоплата суми податку – нараховується ДПІ в автоматичному режимі пеня в картках особових рахунків платника за видами податків та платежів.

Призначення системи оподаткування (функції):

1) акумуляція грошових коштів в ланках бюджетної системи;

2) регулювання господарсько-фінансової діяльності платника;

3) визначення форм і методів взаємовідносин платників та держави.

До закономірностей встановлення і розвитку системи оподаткування відносять: скорочення сум податків, що сплачуються за майно; модернізація та розширення непрямих податків і розширення прибуткового оподаткування (в першу чергу із заробітної плати).


Тема 3. Податкова система і податкова політика США


1. Становлення податкової системи, етапи фіскальної політики

Основні події фіскальної історії США Закон про розпродажу (приватизацію) фонду федеральних земель. (Переглядався в 1804, 1820, 1841, 1862 рр. Згідно Homestead Act 160 акрів землі коштували 18 дол.) 1787 р. Створення Міністерства фінансів США (U.S. Department of the Treasury) 1789 р. 10-та поправка до конституції США (Білль про права). Проголошення рівності фінансових прав властей штатів із федеральним урядом 1791 р. “Горілчаний бунт” (Whiskey Rebellion) – заворушення, викликані запровадженням федерального податку на віскі 1794 р. Протекціоністський тариф на бавовняні та шерстяні вироби.Переглядався в 1824, 1828, 1846, 1857 рр. 1816 р. Уряд США за 7,2 млн. дол. викуповує в Росії Аляску 1867 р. Створення Служби внутрішніх доходів (Internal Revenue Service) 1862 р. Протекціоністський тариф Мак-Кінлі 1890 р. Протекціоністський тариф Вільсона 1894 р. Протекціоністський тариф Дінглі 1897 р. 16-та поправка до конституції. Введення федерального податку на прибуток корпорацій 1908 р. Запровадження федерального податку на особисті доходи 1913 р. Введення прогресивного податку на спадщину 1916 р. “Акт про бюджет і звітність”. Створення Головного контрольно-ревізійного управління 1921 р. Штат Джорджія першим запроваджує податок з продаж  Президент Ф. Рузвельт проголошує фінансово-економічну політику “Нового курсу” (New Deal) 1933 р. Скасування податку на виборців (Poll tax) 1964 р. На гастролях у США квартет “Бітлз” виконує пісню “Збирач податків” 1971 р. „Податковий бунт” (Taxpayer’s Revolt) у Каліфорнії. Поправка до конституції штату („Пропозиція тринадцяти”) про обмеження податку на нерухомість 1% вартості майна 1978 р. “Закон про збалансований бюджет” (закон Гремма-Рудмена-Холлінгса) 1985 р. Радикальна податкова реформа, зниження рівня і спрощення оподаткування 1986 р. Податкова реформа, вдосконалення адміністрування податків 2000 р.

В науково-теоретичному плані в перші сто років існування США американська фінансова думка знаходилася під впливом західноєвропейських учених. Оригінальні роботи американських авторів появилися з другої половини XIX ст. Так, Генрі Джордж (1839–1897) у книзі “Прогрес і бідність” (1879 р.) висунув ідею націоналізації земельної ренти в формі заміни всіх податків єдиним податком на землю. Попри свою утопічність, ця пропозиція принесла автору світове визнання. В 1892 р. виходить видатна праця Едвіна Селігмена (1861–1939) “Перекладання і сфера дії податків”, у 1894 р. – “Прогресивне оподаткування в теорії та на практиці”. Ці роботи цитують донині.
З другої половини ХХ ст. американська фінансова наука зайняла домінуючі позиції. У 1959 р. виходить досі не перевершений за науковим рівнем підручник Ричарда Масгрейва “Теорія державних фінансів (Дослідження державної економіки)”. В монографії “Економіка податкового бунту” (1979 р.) Артур Лаффер оприлюднив тепер широко відому “криву Лаффера”, яка зробила його знаменитим і слугувала теоретичним обґрунтуванням податкової реформи 1986 р. Світове визнання заслуг американської школи фінансової науки стало особливо помітним після нагородження в 1986 р. Джеймса Б’юкенена Нобелівською премією – першого в історії цих нагород ученого-фінансиста. Б’юкенен – автор і співавтор багатьох монографій, у тому числі і роботи “Влада накладати податки” (1980 р.). Основна ідея Б’юкенена: в сфері державних фінансів, оподаткування зокрема, інтереси осіб, які приймають рішення (від простого виборця до президента) і в сукупності формують суспільний вибір (public choice), визначаються не одними економічними, але й соціальними, політичними, культурними та іншими неекономічними мотиваціями. Щоправда, за визнанням самого лауреата, в розробці фіскально-бюджетних аспектів вчення про суспільний вибір, що стало новим словом у теорії державних фінансів, він опирався на роботи представників італійської і шведської шкіл фінансової науки. Вільям Вікрі (1914–1996), другий лауреат Нобелівської премії, крім іншого, відомий розробкою концепції оптимального прибуткового податку в розрахунку на довготерміновий період життя платника, а не в щорічному вирахуванні. 

2. Система федеральних податків

В центрі системи федеральних податків знаходиться індивідуальний прибутковий податок (personal income tax), забезпечуючи близько 49% податкових надходжень до федерального бюджету, обсяг якого у 2002/2003 фінансовому році досяг 2 трильйонів доларів. 

Найперша проблема прибуткового податку – визначення оподатковуваного доходу як бази оподаткування. Важлива деталь: податковий кодекс США не дає визначення доходу. Згідно поправки до Конституції про запровадження індивідуального прибуткового податку, “Конгрес наділяється правом вводити і збирати податки на доходи з будь-яких джерел” [49, p.360], тобто чіткий перелік конкретних видів доходів не передбачений. 

У фінансовій теорії існує два підходи до визначення доходу: концепція суми джерел і концепція приросту чистої вартості споживання. На світанку розвитку прибуткового податку Б. Ф’юстінг (1907 р.) запропонував визначення доходу як суми доходів у грошовій і товарній формах, що надходять платнику з постійних джерел, тим самим нехтуючи податковою платоспроможністю, що походить із тимчасових джерел. Цей спосіб став теоретичною підставою для визначення оподатковуваного доходу в Англії та Німеччині.

В США Роберт Хейг і Генрі Сімонс запропонували інше визначення доходу: дохід – це грошова вартість чистого приросту реальної вартості індивідуального споживання протягом певного періоду. Другими словами, дохід підсумовує вартість фактичного споживання плюс чистий приріст потенційного споживання (багатства, капіталу, заощаджень) даної особи за певний час. 

Отже, за способом Хейга-Сімонса дохід включає всі джерела як фактичного, так і потенційного споживання, незалежно від грошової чи товарної форми споживання. В той же час, даний спосіб передбачає скорочення доходу на суму зменшення потенційного споживання. З такого погляду, платоспроможність – це приріст економічного потенціалу платника, що передбачає плюсування всіх вхідних потоків доходів, які підвищують рівень індивідуального споживання, та вилучення всіх зменшень споживання, а також витрат, пов’язаних із одержанням доходу. Наприклад, якщо валовий дохід зубного лікаря з усіх джерел за рік дорівнює 100 тис. дол., а витрати на обладнання зуболікарського кабінету склали 95 тис. дол., то обсяг реально можливого індивідуального споживання лікаря – всього 5 тис. дол., які і підлягають оподаткуванню. Розрахунок оподатковуваного доходу демонструє наступна схема. 

Неоподатковуваний мінімум (personal and dependency exemption) складає 6000 дол. на кожного члена сім’ї у рік (дані 2004 р.), стандартна скидка (basic standard deduction) за даними 2002 р. – 7850 дол. на подружжя (при подачі спільної декларації). Крім того, по відношенню до деяких категорій платників діє додаткова стандартна скидка (each additional standard deduction) у розмірі 900 дол. на сім’ю, 1150 дол. – на самітних, а також на подружжя при подачі окремих декларацій. (Для довідки: межа бідності для сім’ї з чотирьох чоловік складає 14335 дол.; середня величина сімейного доходу дорівнює близько 40 тис. дол.).
Максимальні ставки індивідуального прибуткового податку мають тенденцію до зниження: 1954–1961 рр. – 91%; 1962–1981 рр. – 70%; з 1982 р. – 50%; 1986 р. – 39,6%; 2001 р. – 30,1%; 2002 р. – 38,6%. Мінімальна ставка з 1986 р. знаходилася на рівні 14–15%, в 2002 р. знижена до 10%. З 1998 р. для всіх категорій платників діяла п’ятиступенева прогресія, в 2002 р. установлена шестиступенева шкала оподаткування. Коли нагадати, що до 1986 р. діяла 14-ти розрядна шкала, вочевидь значне спрощення адміністрування податку. 


         
Платники індивідуального податку діляться на чотири категорії: самітні фізичні особи; подружні пари, які сплачують податки спільно; члени сімей, які виплачують податок самостійно; глави домогосподарств. Поріг доходу для застосування максимальної ставки для всіх категорій платників єдиний, а для мінімальної ставки різний. У найбільш непривілейованому становищі знаходяться неодружені, що, можливо, є ознакою певної демографічної політики, здійснюваної через фіскальні заходи. 

При мінімальній ставці 10% і максимальній – 38,6% фактична (ефективна) норма оподаткування завдяки сумарній дії податкових знижок, за розрахунками американських спеціалістів, не перевищує 8%.

На другому місті за питомою вагою у доходах федерального бюджету (біля 33,5%, більше 600 млрд. дол.) знаходяться цільові соціальні податки або внески (обов’язкові платежі) у фонди соціального страхування: податок для фінансування програм соціального страхування (social security tax), податок для медичного обслуговування (medicare tax), податок на фінансування допомог по безробіттю (unemployment tax). Податок на соціальне страхування (пенсії по старості та інвалідності, допомоги по тимчасовій непрацездатності) справляються в залежності від фонду заробітної плати за ставкою 12,4%, яка розділяється порівну – по 6,2% для роботодавців і працюючих. За таким же принципом розщеплюються порівну ставка податку (2,9%) на медичне обслуговування та податок у фонд допомог по безробіттю (14,5% від фонду заробітної плати). 

Зокрема, за рахунок податку на медичне обслуговування фінансуються федеральні програми Medicare – безплатного лікування літніх людей (старших 65 років) і Medicaid – безплатної або пільгової медичної допомоги тим, хто не може оплачувати лікування. 

Податок на прибуток корпорацій (corporate income tax) складає близько 10% доходів федерального бюджету (близько 200 млрд. дол.). Він справляється за 8-ми розрядною шкалою оподаткування:

Таблиця 3.1 

Оподаткування прибутку корпорацій

 Оподатковуваний прибуток, дол.

 Ставка, %%

Менше 50 000

15

 50 001 – 75 000

25

 75 001 – 100 000

34

 100 001 – 335 000

39

 335 001 – 10 000000

34

 10 000001 – 15 000000

35

 15 000001 – 18 333333

38

 Більше 18 333333

35

Отже, особливість американського податку на прибуток корпорацій полягає в тому, що максимальна ставка в загалом прогресивній шкалі оподаткування знаходиться не в кінці шкали, а в її середині. Подумайте, - з яких міркувань був установлений такий порядок.

Всі корпорації, незалежно від розміру, оподатковуються в однаковому порядку, в тому числі мають право на податкові кредити. Збори акціонерів вправі прийняти рішення, за яким податок сплачується не на корпоративному рівні, а самими акціонерами в формі прибуткового податку з дивідендів. Саме у такий спосіб сплачує податок на прибуток більшість американських корпорацій. Відповідно до податкового кодексу США валовий дохід корпорації визначається в порядку, аналогічному визначенню валового оподаткованого доходу фізичної особи. Зазвичай, оподатковуваний дохід корпорації дорівнює або дуже близький до величини її прибутку. Прибуток, одержаний корпорацією, підлягає подвійному оподаткуванню: перший раз як дохід корпоративної господарської одиниці, другий раз – як прибуток після сплати корпоративного податку, що підлягає розподілу між акціонерами. В результаті сукупний тягар обох податків може сягати і навіть перевищувати 60%.

Крім розглянутих індивідуального і корпоративного прибуткових податків, у США справляється так званий альтернативний мінімальний податок (АМП), який був запроваджений у 1969 р. з метою запобігання зменшення платниками з високим рівнем доходів податкових зобов’язань шляхом зловживання пільгами, знижками і кредитами, передбаченими для податку на прибуток корпорацій (тобто легалізованого ухилення від податків). Для АМП кількість пільг значно скорочена. Отже, АМП – реакція на можливість такої комбінації пільг і знижок, що здатна звести податкові зобов’язання нанівець. Якщо АМП, нарахований однаково на дохід корпорації чи фізичної особи, перевищує суми звичайних зобов’язань по корпораційному й індивідуальному прибуткових податках, то платник має сплатити саме альтернативний податок. Ставки АМП: 26% для фізичних осіб, доходи яких не перевищують 175 тис. дол., і 28% на суму перевищення 175 тис.; для корпорацій – 20%. 
Альтернативний мінімальний податок прийнято, щоб примусити тих, хто має право на численні пільги, хоч що-небудь платити. Американські фахівці так оцінили цю форму оподаткування: “Альтернативний мінімальний податок – ще один доказ відсутності внутрішньої логіки в нашій податковій системі... Такий податок є визнанням невдачі. Він демонструє не тільки дефекти системи, але й нездатність Конгресу справитися з ними”.

Податок на спадщину і дарування – податок на майно, яке переходить до спадкоємців (посмертний податок) і/або роздаровується при житті. Лише 2% громадян США підпадають під дію даного податку, оскільки майно вартістю менше 675 тис. дол. не оподатковується. До 2006 р. неоподатковуваний поріг має піднятися до 1 млн. дол. Дарування, вартість яких не перевищує 10 тис. дол.. на рік, також звільнені від оподаткування. Тому не дивно, що надходження податку на спадщину і дарування складають 1,5% доходів федерального бюджету (близько 28 млрд. дол.). Податок справляється за прогресивною шкалою при мінімальній ставці 18% і максимальній – 55%.

Податок на спадщину та дарування дуже дорогий в адмініструванні через великі затрати часу, складності обліку й оцінки об’єктів оподаткування, а також труднощі врахування на визначення податкових зобов’язань степені родинних зв’язків, які в юридичному сенсі бувають дуже заплутаними. Тому майбутнє податку на спадщину і дарування в США знаходиться під знаком питання. Конгрес прийняв рішення про поступове скасування даного податку, хоч президент загрожує накласти на цей законопроект вето.

Акцизи забезпечують 4% біля доходів федерального бюджету (близько 70 млрд. дол.). Акцизи установлені на нафтопродукти, шини, знаряддя для мисливства та рибальства, транспортні та комунікаційні послуги. Звичайно, в такій моторизованій країні як США на першому місці за своїм фіскальним значенням знаходиться акциз на бензин. Роздрібна ціна бензину складає 42–45 центів за літр, доля федеральних і місцевих податків, у тому числі акцизу, в ціні дорівнює 31% (для порівняння приведемо інші ціноутворюючі фактори: вартість нафти – 43%, вартість нафтопереробки – 13%, дистрибуція і маркетинг – 13%). Акцизну природу мають також природоохоронні збори, які входять у вартість хімічної та іншої продукції, що шкодить природі, руйнує озоновий шар.

За рахунок мита формується приблизно 1% доходної частини федерального бюджету. Інші надходження складають 2% федеральних доходів. 

Помітна особливість американської системи федеральних податків – відсутність податку на додану вартість, що вочевидь суперечить загальносвітовій тенденції. Полеміка навколо цього податку ведеться в США давно, але уряд так і наважився запровадити ПДВ на федеральному рівні. Можливі причини полягають у тому, що проти налаштовані впливові ділові кола, з погляду яких ПДВ не надає реальних конкурентних переваг американським корпораціям на внутрішньому ринку та у зовнішніх економічних зв’язках. Крім того, в опозиції до ПДВ знаходяться губернатори штатів, оскільки даний податок буде конкурувати з штатним податком із продаж.
Домінуюче фіскальне значення оподаткування індивідуальних доходів у структурі державних доходів відображає високу ефективність ринкової економіки США, матеріальний добробут американського суспільства, де абсолютна більшість громадян мають високі доходи з відповідно високою купівельною та податковою спроможністю. Щоправда, на науковій конференції „Податкова політика в XXI столітті” звучали пророцтва, що під кінець нинішнього століття оподаткуванню особистих доходів фізичних осіб загрожує занепад, що можна пояснити зростаючим тягарем соціальних та екологічних проблем. Натомість невпинно будуть зростати податки на заробітну плату, що відраховуються у фонди соціального страхування, а також податки на споживання, особливо ПДВ·. Так чи інакше виходить, що податок на додану вартість – податок і американського майбутнього.


3. Система штатних і місцевих податків

В американській традиції організації державних фінансів відсутнє поняття зведеного або консолідованого бюджету як предмету законодавчих актів, фінансово-економічного аналізу чи показника офіційної статистики. Всі ланки бюджетної системи США автономні, формально незалежні одна від одної. Ця традиція походить із двох джерел: американської історії та національної ментальності. 

Справа в тому, що на початках своєї історії США склалися з окремих англійських колоній у Північній Америці, котрі об’єдналися в процесі боротьби за незалежність. Згідно 10-ї поправки до конституції (в складі Білля по права), прийнятої в 1788 р., „повноваження, не делеговані Сполученим Штатам конституцією та не заборонені нею для штатів, закріплені відповідно за штатами або за народом”·. Отже, за основним законом, владні права урядів штатів і федеральної адміністрації рівнозначні, вони доповнюють одні одних, без домінування центру над штатами. 

Друге джерело американського партикуляризму – сформований обставинами заселення й освоєння території країни менталітет індивідуалізму, вихований у поколінь піонерів (перших переселенців у Америку) і скваттерів (колоністів, які займали земельні ділянки на frontier – межі просування колоністів на Захід)·. Звичка американців опиратися на власні сили, надіятися на самих себе була перенесена з індивідуального рівня на рівень державного будівництва.

Відповідно до принципів фінансової автономії та бюджетного федералізму, котрі історично склалися в США, кожна з ланок бюджетної системи має власні, закріплені за нею податкові доходи. Між окремими бюджетами податки розмежовуються на підставі трьох підходів: 

- виключного права (податок закріплений за одним із бюджетів: федеральним, штатним чи місцевим);

- співпадаючого права (на один і той же податок мають право різні рівні влади, податкові надходження розподіляються між бюджетами в дольовому порядку або мають форму надбавок; наприклад, у такому порядку справляється податок на майно, надходження від якого розподіляються між бюджетами штату та місцевими бюджетами міст, графств, округів);

- делегованого права або „правила Ділона” (з одного рівня влади на інший разом із певними повноваженнями передаються і адекватні податкові доходи, необхідні для їх фінансування).

Американські спеціалісти визнають, що і так достатньо складна податкова система США ще більш ускладнюється внаслідок непростих податкових відносин між федеральними і місцевими органами влади [36, c.54]. Незважаючи на існуючі проблеми, уряди різних рівнів успішно взаємодіють між собою в обміні інформацією стосовно податків. Зокрема, розрахунки штатних і місцевих податків опираються на федеральні податкові декларації.

Основу доходної бази штатних бюджетів складають прибуткові податки з громадян і корпорацій, а також податок із продаж. 

Ставки прибуткового податку диференційовані в залежності від штату в діапазоні від 2 до 15%. Реальну автономію штатів відображає також порядок визначення оподатковуваного доходу та справляння індивідуального прибуткового податку, що кожен із штатів робить по-своєму. Так, одні оподатковують лише доходи громадян свого штату, незалежно від місця походження доходів. Інші обмежуються доходами, одержаними в межах даного штату. Треті враховують всі доходи, незалежно від території їх походження. Подібний різнобій створює умови для так званої міграції податків із штату в штат, і, звичайно, породжує серйозні труднощі в адмініструванні податків. Крім того, штати мають право установлювати власний неоподатковуваний мінімум.

Податок із продаж (sales tax) – різновид податку з обороту – стягують у 44 штатах. Ставки знаходяться в межах від 3 до 8,25%. Самі високі ставки в Каліфорнії (7,25%) і Нью-Йорку (8,25%), що можна пояснити виключно високим економічним потенціалом саме цих штатів. Як виняток, у штаті Мічиган, одному на всю країну, з 1975 р. запроваджений податок на додану вартість. 

На рівні штатів справляється також податок на ділову активність, який складається з двох частин: податку з річного обороту (ставки 1–2,5%) і податку на фонд заробітної плати (1,6%).

Місцеві податки справляються на локальному рівні під юрисдикцією органів влади місцевих адміністративно-територіальних одиниць. До останніх відносяться муніципалітети (міста), графства (райони), тауншипи (містечко), шкільні та спеціальні округи. Всього в США налічується близько 80 тис. місцевих органів влади і, отже, відповідна кількість місцевих бюджетів.

Серед місцевих податків найперше фіскальне значення має податок на нерухоме і рухоме майно. В загальній сумі місцевих податків доля майнового податку в окремі роки перевищує 80%. До нерухомого майна відносять землю, будинки, будівлі та споруди різного призначення. Їх велика кількість природна для урбанізованої країни, де в одному Нью-Йорку налічується 1 мільйон будівель. Під рухомим майном розуміють власність „осязаемую и неосязаемую”. До першої належать виробниче обладнання, товарні запаси, худоба, а також деякі предмети особистого користування та побутового призначення (витвори мистецтва, антикваріат, коштовності); до другої – цінні папери (акції, облігації), договори і патенти, що засвідчують право їх власника на певний дохід. 
Ключова проблема оподаткування майна – облік та оцінка об’єктів податку. В більшості штатів вартість майна визначають спеціальні управління оцінки нерухомості один раз в два роки. Видатки на адміністрування майнових податків, затрати часу, зусиль, грошей на консультування й оскарження з боку платників (compliance costs) значно вищі, ніж в інших податків.

Ставка податку на нерухоме майно (землю і будівлі) сягає 6,75% від 1/3 їх оціночної вартості, але в середньому по країні складає 1,4%. 

Податок на готельне обслуговування справляється за ставкою 5% від вартості готельних послуг.

Податок на комунальні послуги – 3% від їх вартості.

Податок на угоди по продажі нерухомості справляється за фіксованою ставкою від продажної вартості майна.

Податок на транспортні засоби складається з декількох частин: збору за реєстрацію, ліцензії за право володіння, збору за паркування, збору за користування автомагістралями. Зрозуміло, в країні, де більше 100 мільйонів автомобілів, даний податок належить до основних місцевих податків. Ставки диференційовані в залежності від місцевих умов та класу автомобіля. 

Ліцензії поширюються на молоко і харчові продукти, спиртні напої, тютюнові вироби, на ресторанний бізнес, на право тримати домашніх тварин.

У бюджеті типового американського міста податкові доходи складають приблизно половину доходів бюджету міста, а решта – неподаткові доходи. Серед останніх особливо виділяються доходи від операцій з цінними паперами, а також різні трансферти. 


4. Адміністрування податків

Федеральний уряд здійснює виконавчі функції, реалізує державну політику, що передбачає адміністрування федеральних фінансів (збирання податків, витрачання бюджетних коштів, управління державним боргом); управління персоналом федеральних відомств, менеджмент федеральною власністю, а також реалізацію програм фінансової підтримки штатів і місцевих органів самоврядування. 

Найбільш впливовим федеральним відомством є Міністерство фінансів (Department of the Treasury, інколи перекладається також як Державне казначейство) – головна фінансова установа держави, що здійснює емісію та стабілізує національну валюту; реалізує бюджетну, фіскальну та економічну політику; регламентує діяльність фінансових інститутів; регулює виробництво алкогольних напоїв, тютюнових виробів, вогнепальної зброї; бореться з економічною злочинністю (зокрема, з „відмиванням” доходів, одержаних незаконним способом); забезпечує берегову охорону. 

Основний структурний підрозділ мінфіну США СВД – Служба внутрішніх доходів (Internal Revenue Service), декларована місія якої: “забезпечення американських платників податків послугами вищої якості через допомогу в роз’ясненні та виконанні податкових зобов’язань, а також застосування податкових законів належним чином і справедливо по відношенню до всіх”·. Збирання податків має бути якомога економнішим під кутом зору менших затрат часу, фінансових, матеріальних і людських ресурсів. Діяльність СВД поєднує функції власне податкової служби і податкової поліції. 

Згідно прийнятого в 1998 р. закону “Про реструктуризацію та реформу Служби внутрішніх доходів”, СВД зазнає радикальної реорганізації і модернізації. За ознакою роботи з певними категоріями платників сформовано чотири функціональних управління (operating divisions)·: 

- Управління оподаткування заробітної плати та інвестицій обслуговує 116 млн. платників, які подають індивідуальні та/або спільні (сімейні) декларації про доходи;
- Управління оподаткування малого бізнесу і працюючих не за наймом (45 млн. платників: дрібних підприємців, комерсантів, фермерів, осіб вільних професій);
 
- Управління оподаткування великого й середнього бізнесу обслуговує корпоративних платників, активи яких перевищують 10 млн. доларів;
 
- Управління податкових пільг і оподаткування державних підприємств обслуговує пенсійні фонди, органи соціального забезпечення, неоподатковувані організації, господарюючих суб’єктів державної форми власності.
 

Крім того, в структуру СВД входять Управління апеляцій, Управління інформації та координації, Управління кримінальних розслідувань, Наглядова рада (Office of Chief Counsel). Остання інтерпретує всі рішення СВД з юридичної точки зору на відповідність букві закону та духу справедливості. До складу Наглядової ради входять представники громадськості та неурядових організацій. З 1998 р. у структуру СВД введена Служба адвокатської допомоги платникам, що має незалежний статус і покликана відстоювати інтересів платників податків. У кожному з штатів діє представник даної служби.
Структурно СВД складається з центрального апарату; семи регіональних управлінь; 62 податкових округів; 10 сервісних центрів електронної обробки даних. На початок 2004 р. у системі СВД працювало 99 тис. персоналу.
Фактичні видатки на утримання та функціонування СВД складали в 2004 фінансовому році 10,2 млрд. дол. або 0,5% від суми зібраних податків. Таким коштом СВД забезпечує поступлення доходів до федерального бюджету на рівні 86% потенційної податкоспроможності. 83% податкових зобов’язань сплачуються добровільно і 3% – у примусовому порядку. Тобто, через ухилення від сплати податків СВД не добирає 14% надходжень.
Масштаби діяльності СВД ілюструють і такі показники . Щорічно в СВД поступає близько 120 млн. декларацій індивідуального і 4 млн. декларацій корпораційного податків, а також маса інших документів, що містять податкову інформацію, значна частина яких передається через електронні засоби зв’язку. Щорічно агенти СВД здійснюють повний аудит крупних корпорацій, а також перевіряють 1–2% поданих податкових декларацій. Останні відбираються на основі ознак імовірних податкових порушень через комп’ютерне рейтингове сканування за спеціальною вибірковою програмою (Discriminative Function System). За результатами аудиту податкові органи мають право брати у заставу та продавати майно платника з метою погашення податкової заборгованості.

Діяльність СВД, її взаємовідношення з платниками регламентує податковий кодекс. Зрозуміло, для найбагатшої країни світу, з багатогалузевими реальним і фінансовим секторами економіки, з інтенсивними операціями транснаціональних корпорацій і банків податковий кодекс – складний і об’ємистий документ. Повний зміст тисяч статей на сотнях сторінок доступний лише юристам і бухгалтерам екстра-класу. Не дивно тому, що СВД, не знімаючи мети забезпечення добровільної сплати податків, проголосила своїм основним завданням полегшення становища платників шляхом надання консультативних послуг; роз’яснення платникам їхніх податкових зобов’язань; справедливого застосування податкового законодавства. Вирішальними факторами, які впливають на рівень податкової дисципліни, СВД вважає не стільки посилення контролю, скільки навчання, інформування, консультування платників. Саме з цією метою у структурі центрального апарату і регіональних відділах СВД створені управління апеляцій, а також служби, які ведуть роботу з платниками податків і громадськістю. Управління апеляцій по суті виконують функції представництва платників у податковій службі, займаючись врегулюванням тих проблем, які виникають у платників у їх стосунках з СВД. 

Служба по роботі з платниками консультує заповнення декларацій та їх подання, зокрема через електронні мережі. Розробляється система передачі декларацій через кабельне телебачення і відеотелефон. Працівники управління надають послуги безкоштовно, цілодобово сім днів на тиждень, на різних мовах. Під егідою даного управління діє 15 тис. волонтерів податкової допомоги, які пройшли спеціальну підготовку. Запроваджені навчальні програми для учнів шкіл, а також людей, які вперше відкривають свій бізнес, по роз’ясненню суті податків добровільного виконання податкового законодавства, налагоджена система лекцій на податкові теми для різних категорій населення. Крім того, СВД організує допомогу платникам через так звані благодійні податкові профілакторії та центри швидкої консультативної допомоги. 

Функція Служби відносин з громадськістю полягає в розповсюдженні податкової інформації, популяризації діяльності СВД через засоби масової інформації, проведенні прес-конференцій, брифінгів, семінарів тощо, роз’ясненні суспільної значущості податкової роботи. Наприклад, починаючи з 2000 р. наголошується, що зусилля СВД зосереджені на модернізації податкової служби в інтересах платників за рахунок запровадження у податковий процес досконалих інформаційних технологій; скорочення до мінімуму затрат часу на заповнення декларацій і сплату податків; підвищення кваліфікації персоналу.

Обов’язки американських платників податків збалансовані з їхніми правами. Так, помилкові, з погляду платника, рішення працівників податкової служби він може оскаржити в адміністративному порядку на декількох послідовних рівнях. Перша інстанція – звернення зі скаргою до начальника відповідного податкового органу; друга – відділ апеляцій СВД; третя – Податковий суд (U.S. Tax Court), який розглядає відхилені апеляції; четверта – окружний федеральний суд загальної юрисдикції; п’ята і остання інстанція – Федеральний апеляційний суд, що призначений до розгляду позовів, поданих проти державних установ. Таким чином, прийнята в США система оскарження практично виключає помилки й несправедливості в сфері оподаткування.

В деяких передбачених законом випадках СВД з метою визначення суми податкового зобов’язання має право застосувати непрямі методи, що передбачено ст. 7602 податкового кодексу США. Наприклад, про всі перекази і виплати коштів більші 10 тис. дол. банки зобов’язані інформувати СВД і Федеральне бюро розслідувань (ФБР). Якщо платник у процесі розслідування співробітничає з податковими органами, то згідно ст. 7441 податкового кодексу обов’язок і відповідні витрати по доведенню порушення під час розгляду судової справи покладається на федеральний уряд. У противному разі вартість доведення відсутності вини покладається на самого платника [36, c.50–51].
Функціонери СВД визнають, що об’ємність податкового законодавства, складність адміністративних процедур призводить до значних економічних втрат бізнесу і й індивідуальних платників, які оцінюються в десятки мільярдів доларів щорічно. Щоб зменшити таку непродуктивну розтрату ресурсів, фахівцями СВД постійно вдосконалюються процедурні й інформаційні технології адміністрування податків. Так, бланки форм податкової звітності та інструкції по їх заповненню доступні через Інтернет. Перед СВД поставлена задача домогтися, щоб платник міг передати декларацію з свого персонального комп’ютера, по відеотелефону чи кабельному телебаченню. 
Податкова система США сама масштабна в світі за величиною фіскальних надходжень, вона відноситься до самих розвинених за рівнем наукової розробки та організаційного оформлення. Не зупиняючись на досягнутому, в останні роки її вдосконалення йде за рахунок активізації людського фактора в адміністративній, інформаційній і технологічній сферах оподаткування. Модернізація податкової служби здійснюється в рамках поетапної адміністративної реформи СВД, розрахованої на 10 років (1998–2008 рр.). Концепція реформи передбачає реалізацію таких цілей: 

- усунення факторів, які перешкоджають справедливому ставленню до всіх платників податків;

- перехід від традиційного податкового контролю до сервісного обслуговування громадян по типу клієнтів податкової служби на основі презумпції невинності громадян як платників;

- здійснення структурної реорганізації, до 2005 р. скорочення персоналу з нинішніх 90 тис. до 40 тис.;

- проведення суцільної професійної перепідготовки персоналу СВД;

- запровадження найсучасніших комп’ютерних технологій податкових розрахунків та дублюючих систем багатократного безконтактного контролю;

- посилення внутрішньої безпеки шляхом регулярного контролю за поведінкою персоналу;
- підвищення ефективності координації СВД з іншими федеральними відомствами – ФБР, Агентством національної безпеки, Управлінням соціального забезпечення, пенсійними і страховими фондами.
 

Щоправда, взятий було в ході реформи курс на зведення до мінімуму прямих контактів між функціонерами СВД і платниками податків, на спілкування між ними майже виключно по електронних каналах не виправдав себе.

Оцінюючи реформу адміністрування податків у США, важливо нагадати, що належним чином налагоджені організація та управління здатні, подібно до інтелекту, інформації, капіталу і знань створювати і/або зберігати суспільне багатство. Податки як раз і є формою суспільного багатства, що поступає в розпорядження органів державної влади всіх рівнів, обов’язок яких – інвестувати податкові надходження у виконання державних функцій по забезпеченню благ і послуг в інтересах самих платників податків. 

Американські вчені та спеціалісти аналізують адміністрування податкової системи за допомогою ефектів, що дозволяють оцінити економічні втрати платників і самої податкової служби, обумовлені чинними законами, правилами і технологіями оподаткування. 

По-перше, під кутом зору суспільно необхідних затрат вартість функціонування податкової системи складається з двох частин. За рахунок видатків держави на утримання податкової служби здійснюється визначення, збирання і контроль податків. Участь платників у податковому процесі також обходиться їм у певну вартість, яку не відображає власне нарахований податок. Мова про ресурсні затрати часу і зусиль, (які так чи інакше мають грошовий еквівалент), пов’язані з виконанням податкових зобов’язань. Відповідно одна частина затрат носить назву адміністративних видатків (administrative costs), а друга – витрат платників, зумовлених стягненням податків (compliance costs). 





Тема
4. Податкова система Великої Британії

1. Становлення національної податкової системи

Король Вільгельм I Завойовник заснував Казначейство (Exchequer, Treasury) 1066 р. Проведення податкового кадастру – “Книга Страшного Суду” (Domesday Book) 1086 р. “Велика хартія вільностей ” (Magna Charta) – перше обмеження влади королів запроваджувати податки; пізніше мала декілька редакцій, в остаточний текст (1297 р.) внесений пункт, що “податок не може бути установлений без згоди рицарів і громадян, зібраних у парламенті” 1215 р. Повстання Уота Тайлера, викликане подушним податком 1381 р. Ведення місцевого податку на утримання бідних (Poor Rate) 1601 р. “Корабельний податок” (Ship Money) як привід до громадянської війни між королем і парламентом. Пролог Англійської буржуазної революції XVII ст. 1635 р. Запровадження акцизів на пиво, вино, тютюн; входить у вжиток народна назва акцизів – “голландський чорт” 1643 р. Томас Гоббс у трактаті “Левіафан” заявляє: “Податки – ціна, якою оплачують громадянський мир” 1651 р. Виходить “Трактат про податки і збори” Уільяма Петті 1662 р. “Білль про права” закладає державний і бюджетний устрій Англії, основи якого збереглися донині 1689р. Землевласникам надається право викупляти поземельний податок на 25 років наперед одноразовим авансовим внеском 1798р. Перше запровадження прибуткового податку 1799 р. Друге запровадження прибуткового податку 1805р. Остаточне запровадження прибуткового податку під назвою Property and Income Tax 1842 р. Закон про вільну торгівлю 1846 р. Введення оподаткування доходів за прогресивною шкалою 1911 р. Угода про преференційний митний тариф для країн Британської імперії 1932 р. Запровадження універсального акцизу (податку з продаж) 1943 р. Квартет “Бітлз” виконує пісню “Збирач податків” 1961 р. Введення корпораційного податку (прибуткового податку з компаній) 1965 р. Введення податку на додану вартість 1973 р. Уряд М. Тетчер запроваджує Community Charge – місцевий податок подушного типу (скасований у 1993 р.) 1990 р. 

2. Сучасна податкова система

У державний бюджет Великої Британії поступають прямі податки: особистий прибутковий; корпоративний прибутковий; на доходи від нафти; на спадщину; на капітал; внески на соціальне страхування; непрямі податки (на споживання): податок на додану вартість; акцизи; мито; гербові податки; податок із грального бізнесу. Місцеві бюджети формуються за рахунок муніципального податку на нерухоме майно.

Прибутковий податок (income tax) – фіскально й соціально найбільш важливий податок у Великій Британії. Був запроваджений у 1842 р. у розмірі 7 пенсів із кожного фунта стерлінгів оподатковуваного доходу. Нагадаємо, що до запровадження десяткової системи в 70-ті роки ХХ ст. фунт стерлінгів складався з 240 пенсів (20 шилінгів по 12 пенсів), тобто в процентному вимірі тодішня ставка дорівнювала 2,9%. 

При визначенні оподатковуваного доходу сучасний прибутковий податок передбачає скидки і пільги. Величина знижок щорічно індексується в залежності від інфляції. Оподатковуваний дохід зменшується на суму витрат, пов’язану з одержанням доходу (спецодяг, обладнання для роботи), а також на суми внесків до пенсійних і благодійних фондів, медичної страховки для старших 65 років, процентних платежів по позиках на придбання житла та власності.

У числі пільг знаходяться особисті скидки (personal allowance) одиноким людям, які мають на утриманні дітей віком до 16 років, або старшого віку за умови, що дитина студент денної форми навчання. На відміну від раніше діючого порядку стягування прибуткового податку з подружньої пари як з одного платника (сумарний дохід сім’ї приписувався чоловікові), з 1990 р. запроваджено обов’язкове нарізне (незалежне) оподаткування доходів подружжя. Тобто, під кутом зору податкового законодавства дружина і чоловік у шлюбі не перебувають. При новій системі оподатковуються індивідуальні доходи подружжя, включаючи ті частини, які походять від власності, що знаходиться в спільному володінні. Крім того, вказані зміни торкнулися особистих пільг, які поширюються на кожного з подружжя при сплаті як прибуткового податку, так і податку на реалізований приріст ринкової вартості капіталу.

На перші 3900 ф. ст. оподатковуваного доходу установлена ставка 20%, на доходи від 3901 до 25 тис. ф. у рік – 22% (базова ставка), 40% – доходи, що перевищують 25 тис. По відношенню до прибуткового податку діє правило маржинальної ставки. Це означає, що платник, який сплачує податок за найвищою ставкою 40%, буде на такому ж рівні сплачувати податок на всі додаткові доходи. Є твердження, що таке правило дестимулює зусилля найбільш діяльної категорії платників.

Передбачено спеціальну податкову пільгу на приріст доходу. Остання надається у випадку, коли незначне додаткове збільшення доходу платника переміщає його у категорію платників, для яких установлені більш високі податкові ставки. Наприклад, декларований дохід платника складає 30100 ф. ст., тобто, одержавши понад 30 тис. всього 100 ф. ст., платник попадає у вищу рубрику оподатковуваних доходів. У такому разі у платника є право сплатити податок на 30 тис. за ставкою 24% плюс надлишок у 100 ф. ст., що, вочевидь, вигідніше, ніж платити з усієї суми 30100 ф. ст. за ставкою 40%.

Британський прибутковий податок має так звану шедулярну форму, що означає групування оподатковуваних доходів за певною ознакою. Шедули названі за літерами англійського алфавіту: A, C, D, E, F. Названі шедули передбачають оподатковування таких видів доходів: 

Шедула A – доходи від власності та орендованого майна (землі, будинку, квартири, якщо це буде навіть автофургон чи яхта, пристосовані для постійного проживання); оподатковуваний дохід вираховується як різниця між доходами від власності чи володіння майном і експлуатаційними видатками на його утримання; до даної шедули відносяться також доходи від колишньої шедули B (комерційна експлуатація лісів, що знаходяться в приватній власності);

Шедула C – доходи від облігацій державних позик;

Шедула D – доходи від виробничо-комерційної діяльності (наприклад, прибуток власника магазину), від надання послуг особами вільних професій (адвокатами, лікарями і т. д.), аліменти, гонорари, доходи британських підданих від цінних паперів і майна, що знаходиться за кордоном);

Шедула E – заробітна плата, пенсії з приватних пенсійних фондів, оподатковувані соціальні допомоги;

Шедула F – дивіденди та інші виплати, здійснювані компаніями.

Оподаткування доходів за шедулою E передбачає збирання податку в момент і по місцю одержання доходу (“біля джерела”) за процедурою pay-as-you-earn – “платіть там і тоді, де і коли заробляєте”. Зрозуміло, до цієї групи платників прибуткового податку відносяться особи найманої праці, на роботодавців яких покладається обов’язок стягувати податки із заробітків і перераховувати в державний бюджет. Інші категорії платників сплачують податок за деклараціями. Загалом, шедулярна система має ту перевагу, що дозволяє визначити кількість платників по кожній із окремих груп доходів.
Корпоративний податок (corporation tax) – податок на прибуток компаній від комерційних операцій та інших доходів після зменшення валового доходу на величину передбачених законом відрахувань і податкових пільг. Стандартна ставка – 30%, для компаній, прибутки яких не досягають 250 тис. ф. ст., – 19%. 
Справляння даного податку здійснюється за процедурою pay and file – “заплати і поклади в папку”, що означає обов’язок компанії сплатити належний податок через 9 місяців після закінчення розрахункового періоду, а звіт подати ще через три місяці.

Корпоративний податок ділиться на дві частини: авансовий і основний податок. Авансовий податок (advance corporation tax) пов’язаний з так званим принципом оподаткування з умовним нарахуванням (imputation system of taxation), який застосовується при взаємодії стягнення податку з компанії як юридичної особи з прибутковим оподаткуванням дивідендів її акціонерів. При виплаті дивідендів своїм акціонерам британські компанії сплачують податок за базовою ставкою прибуткового податку (24%) плюс авансовий податок (33% від суми дивідендів). Наприклад, при величині дивідендів 750 ф. ст. авансовий податок складе 250 ф. ст. (разом 1000 ф. ст.), то 24%-ний податок з даної суми дорівнює 250 ф. ст., тобто буде рівний величині авансового податку. Отже, встановлення авансового податку переслідує потрійну мету: (1)сплату особистого прибуткового податку на дивіденди, одержані акціонерами; (2) частина корпораційного податку прирівнюється до сплати акціонерами прибуткового податку з одержаних дивідендів; (3) якщо компанія розрахувалася з податком на корпорації, будь-які суми виплачуваних нею дивідендів можуть пройти через необмежену кількість інших компаній, не підлягаючи більше податку на корпорації. Тобто, корпоративний податок у певній його частині виконує роль податкового кредиту по відношенню до особистого прибуткового податку, сплачуваного власниками акцій з доходу від дивідендів.

Даний порядок стає зрозумілішим у порівнянні з альтернативною системою, коли залишок прибутку компанії після сплати корпораційного податку розподіляється між акціонерами у вигляді дивідендів, які підлягають повторному оподаткуванню за повними ставками прибуткового податку. 

При визначенні оподатковуваного доходу компаній (корпорацій) вирахуванню з валового доходу підлягають·:

- поточні витрати ділового характеру (оренда виробничих приміщень, вартість ремонту та ін.);

- компенсаційні виплати при звільненні працюючих за виробничою необхідністю, затрати на перепідготовку персоналу, вартість премій і подарунків;
- витрати на юридичні консультації і бухгалтерські послуги; транспортні витрати виробничого характеру; вартість ліцензій;

- затрати, пов’язані з одержанням майбутнього прибутку (наприклад, затрати по догляду за садами, врожай від яких буде через декілька років);

- представницькі витрати розважального характеру на співробітників даної компанії та іноземних партнерів “у розумних межах”; подарунки рекламного характеру вартістю не вищою 10 ф. ст., крім напоїв, продуктів харчування, тютюнових виробів; подарунки у формі зразків продукції компанії, але вартістю не вище 10 ф. ст. на одного одержувача на рік; 

- витрати на заробітну плату, в тому числі заробітну плату співробітників, які відволікаються на надання добродійних послуг та на викладацьку роботу; 

- поточні експлуатаційні витрати виробничого характеру (водопостачання, електроенергія, газ, поштові послуги, опалення, телефон, канцелярські товари);

- внески і пожертвування до добродійних фондів (на максимальну суму не більшу 3% від суми дивідендів по акціях);

- збитки комерційного і некомерційного характеру;

- витрати на наукові дослідження;

- деякі інші затрати, борги, платежі. (Зокрема, спонсорська допомога політичним партіям, програми яких не допускають проведення націоналізації. Всі інші внески у фонди політичних партій вирахуванню не підлягають).

Велика Британія – нафтодобувна країна. Для компаній, які добувають нафту і газ у Північному морі, крім загального податку на корпорації, встановлено спеціальні податки: роялті та податок із доходу від видобутку нафти. 

Роялті (royalty) – податок, сплачуваний підприємствами, які розробляють мінеральні ресурси, оскільки всі права на них у Великій Британії належать Короні (державі). За своєю економічною природою роялті є формою ренти з експлуатації природних ресурсів. Для нафтовидобувних компаній роялті становить 12,5% від вартості нафти на місці видобутку та 12,5% від вартості нафти, доставленої на сушу, при цьому прибутковість видобутку до уваги не приймається. Для деяких нафтових і газових родовищ роялті скасовані.

Податок з доходу від видобутку нафти (petroleum revenue tax, PRT) – доповнення до роялті, запроваджений у 1975 р. За ставкою 75% PRT оподатковують дохід від видобутку нафти та газу після відрахування виробничих витрат, роялті, податкових знижок. Податкова знижка на інвестиції складає 135% від їх величини; податкова знижка на нафтовидобуток дорівнює сумі витрат на видобуток 10 млн. тонн із нових родовищ. Подібний порядок оподаткування розрахований на стимулювання розвідки та освоєння нових родовищ.

Економічною базою capital gains tax (податку на приріст вартості капіталу, в іншій версії перекладу – податку на капітальний прибуток, коротко – податку на капітал) є збільшення (реалізований чистий приріст після вирахування збитків) ринкової вартості активів за період між їх придбанням і продажем. Тобто, в ряді випадків оподаткування торкається спекулятивних операцій. До активів відносяться всі форми власності на території Великої Британії і за кордоном, включаючи як матеріальні (земля, будівлі та споруди, машини і устаткування, товарні запаси, акції, дебіторська заборгованість, іноземна валюта), так і нематеріальні активи (патенти, авторські права, торгові марки та ін). Від оподаткування звільняються перші 5 тис. ф. ст. доходу від реалізації, а також доходи від продажі приватних автомобілів, житлових будинків, витворів мистецтва, державних цінних паперів (облігацій, ощадних сертифікатів), а також доходи від полісів на страхування життя та азартних ігор.

У Великій Британії даний податок має однакову шкалу з прибутковим податком, тобто 20, 25, 40%. Податок сплачують приватні особи, компанії від нього звільнені. На податок на капітал також поширюється правило маржинальної податкової ставки. 

Навколо оподаткування капіталу йде тривала дискусія, оскільки податок справляється при кожній продажі активів незалежно від того, чи будуть виручені кошти реінвестуватися у виробництво чи направляються на особисте споживання. На думку відомого теоретика бізнесу Брюса Хендерсона, важко придумати податок гірший, ніж податок на капітал виробничого призначення.

Податок на спадщину (inheritance tax) – різновид податку на багатство, яким у кумулятивній сумі оподатковується все майно (власність) небіжчика, залишене на момент смерті з урахуванням вартості дарувань, зроблених в останні сім років життя. Оподаткування дарувань установлене з метою попередити можливе ухилення від податку шляхом розподілу майна між родичами у формі дарунків. При цьому вартість дарувань, одержаних протягом року, не повинна перевищувати 3 тис. ф. ст. Продаж або дарування будь-якої власності (будівель, цінних паперів і т. д.) розглядаються як активи, передача яких оподатковується податком на реалізований приріст ринкової вартості капіталу. Ставка податку на спадщину становить 40% вартості майна, що перевищує 150 тис. ф. ст. Податок справляється з суми активів за вирахуванням особистих зобов’язань покійного.

За час свого існування з 1894 р. зазнав декількох змін, у 1986 р. одержав свою сучасну назву. Проте вважають, що британський варіант оподаткування спадщини не в повній мірі відповідає ознакам класичного податку на спадщину, оскільки останній передбачає оподаткування власності, успадкованої спадкоємцями, а не вартості майна, залишеного померлим. Майно вартістю 150 тис. ф. ст. і вище, як правило, за життя відписують за заповітом. Тому зобов’язання сплатити податок лежить на дарувальнику. Опоненти такої форми оподаткування вважають, що оскільки успадкована власність змінює на краще матеріальний стан спадкоємців, то більш соціально справедливим є оподаткування спадщини і дарувань за принципом податку на вступ у права (accessions tax), тобто покладати податкові зобов’язання на одержувачів.

Податок на спадщину – один із самих складних і дорогих в адмініструванні податків, оскільки його справляння передбачає масу нюансів юридичного характеру. В цьому зв’язку в 1964 р. з метою перешкодити дарителю поширювати свою волю на надто віддалене майбутнє і тим самим створювати невизначеність щодо остаточної власності на майно був прийнятий закон про так званий безстроковий період і грошові накопичення.

Внески на соціальне страхування, маючи характер соціальних цільових податків, витрачаються на виплату пенсій і соціальних допомог. У Великій Британії суб’єкти даної форми оподаткування діляться на чотири класи. До першого класу відносяться особи найманої праці та їх роботодавці; до другого – особи, які не перебувають у відношеннях найму (так звані самозайняті: фермери, професійні спортсмени, митці і т. д.); до третього – непрацюючі або ті, хто не відноситься до перших двох класів; до четвертого – особи другого класу з підвищеними доходами. Величина соціальних виплат залежить від приналежності до певного класу.

Найбільш численна і соціально диференційована категорія належить до першого класу. Ті з них, хто заробляє менше 54 ф. ст. на тиждень повністю звільнені від сплати соціальних внесків. Якщо заробітна плата перевищує дану суму, внески становлять 2% від перших 54 ф. ст. плюс 9% із решти доходу, але не вище 405 ф. ст. на тиждень. Другий і третій класи сплачують соціальні внески за твердими ставками відповідно 5,35 і 5,25 ф. ст. на тиждень. Четвертий клас сплачує внески за ставкою 6,3% від заробітку. 

Крім державної пенсії, яка нараховується по вищезазначеним нормам внесків, кожен має право прийняти участь у альтернативних приватних або комбінованих приватно-державних системах пенсійного забезпечення (державна пенсійна програма в залежності від доходів; пенсійна програма по місцю роботи; особиста пенсійна програма; пенсійний фонд для менеджерів). 

Податок на додану вартість (value-added tax, VAT) був запроваджений у 1973 р. як фіскальна умова членства Великої Британії в Європейському Союзі. Ставки податку: 0, 8, 17,5%. Звільнені від ПДВ земля, поштові, страхові та фінансові послуги, освіта і охорона здоров’я, гральний бізнес і лотереї, професійні спілки (тред-юніони), спортивні змагання, твори мистецтва, ритуальні послуги. До товарів з нульовою ставкою відносяться продукти харчування, ліки, книги і журнали, вугілля, газ та електрична енергія, житлове будівництво, дитяча одежа і взуття, золото, цінні папери, транспортні послуги. Ставка 8% поширюється на послуги по постачанню паливом та електроенергією підприємств і організацій некомерційного характеру. Різниця між звільненням від ПДВ і оподаткуванням за нульовою ставкою, зазвичай, полягає в тому, що звільнені товари і послуги не включаються в систему ПДВ, а тому не дають права на компенсацію податку, сплаченого на попередніх стадіях, а нульова ставка дає таке право. 

Перевірки платників ПДВ здійснюються з інтервалом 1 – 9 років, великих підприємств – щомісяця. Порушення в залежності від обставин караються 30-ти процентним або трикратним штрафним відшкодуванням податку, за карний злочин передбачено ув’язнення на строк від шести місяців до семи років. 
Не всі економісти розділяють переконання, що податок на додану вартість – найдосконаліша форма оподаткування споживання, нейтральна щодо окремих виробників. Так, Ричард Кох дав податку на додану вартість таке визначення: “Британський податок на кожну ланку в низці створення вартості; мрія бюрократа. Його збір пов’язаний з великими затратами”·. 
Акцизами (excise duties) оподатковуються алкогольні напої, нафтопродукти, тютюнові вироби, транспортні засоби. Акциз на спиртні напої та пальне стягується в твердих сумах на одиницю проданого товару, акциз на тютюнові вироби встановлений у формі процентної надбавки (10 – 30%) до ціни товару.

Мито (customs duties) у відповідності з режимом митного роззброєння в межах Європейського Союзу (ЄС) не поширюється на імпорт із країн-партнерів по ЄС. Але по відношенню до країн, які не входять до ЄС, діє спільний зовнішній митний тариф, що захищає внутрішній ринок ЄС. Суми, зібрані через спільний тариф, минаючи державний бюджет Великої Британії, перераховуються в бюджет ЄС. Країнам Африки, Карибського моря та Тихоокеанського басейну, асоційованим із ЄС за так званою Ломейською конвенцією, дозволено безмитне ввезення на митну територію ЄС всіх промислових товарів і більшості сільськогосподарської продукції. 

До непрямих податків відносяться також податки на гральний бізнес, кінні верхогони, собачі перегони.

Гербові збори (stamp duties) справляються в твердих сумах або за адвалерним принципом при оформленні документів на цивільно-правові угоди. Необхідним реквізитом юридичних і комерційних документів є марка або штамп про сплату гербового збору, що тим самим засвідчує законність трансакції. Ця стародавня форма оподаткування існує з 1694 р. Ставка гербового збору на право передачі власності вартістю понад 60 тис. ф. ст. (менші суми звільнені від гербових зборів) становить 1% від вартості, зазначеної в угоді. При трансферті акцій стягується 0,5% їх ціни, а при конверсії британських акцій в американські депозитарні розписки – 1,5%.

Основу місцевого оподаткування складає муніципальний податок (council tax) – податок на майно, що замінив собою в 1993 р. непопулярний суспільний збір подушного типу (community charge). Справляється з власників і орендарів нерухомого майна, вартість якого оцінюється один раз у 10 років, та в залежності від кількості членів родини, проживаючих за одною адресою. В кожному з регіонів країни установлені свої норми оподаткування, тому ставки податку значно диференційовані.

Муніципалітети мають право встановлювати й інші місцеві податки та збори, для яких немає єдиного переліку.


3. Адміністрування податків 

Парламент як вищий орган законодавчої влади вперше був скликаний у 1265 р. у формі представників дворянства, духовенства і міщан. Сучасний парламент Великої Британії юридично складається з монарха, палати лордів і палати громад; має право видавати, змінювати і скасовувати закони, приймати державний бюджет. Монарх – голова Об’єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії і Британської Співдружності Націй, формально є верховним носієм виконавчої та судової влади, виконує представницькі повноваження за принципом „монарх царствує, але не управляє”. 

У Великій Британії Міністерство фінансів історично носить назву Казначейства (The Treasury), функції якого полягають в управлінні системою державних фінансів, розробці фінансово-економічної політики. Формально Казначейство очолює прем’єр-міністр, що має титул першого лорда Казначейства. Фактично фінансовим відомством управляє канцлер казначейства (міністр фінансів), посада якого в уряді вважається ключовою. Крім нього, до вищого керівництва належать генеральний скарбник (член кабінету міністрів), фінансовий секретар (перший замісник міністра, член кабінету), парламентський секретар і 5 лордів-уповноважених (Lord Commissioners). 

У підпорядкуванні лорда-канцлера – спікера палати лордів, члена кабінету міністрів, голови юридичної комісії Таємної ради (номінально вищого органу державного управління) знаходяться так звані казначейські спеціальні та загальні уповноважені парламенту по справах оподаткування. Уповноважені вступають у дію коли виникає конфлікт між податковою службою і платником із приводу визначення суми податкового зобов’язання. 
Загальні уповноважені комплектуються з-поміж знаних на місцях людей (підприємців, юристів, просто авторитетних обивателів), які виконують роль радників на громадських засадах, але мають штатних помічників. Головна перевага загальних уповноважених – знання локальних умов, людей, обставин тієї чи іншої справи. Їхню діяльність можна сприймати як аналог послуг волонтерів податкової допомоги в США. Спеціальні уповноважені – оплачувані кваліфіковані спеціалісти. За аналогією судової процедури роль перших нагадує присяжних засідателів, а других – професійних суддів. 

Рішення уповноважених мають однакову силу для платників і податкової служби, але можуть бути оскаржені у Канцлерському суді (структурний підрозділ Верховного суду). Проте, суд приймає до розгляду лише ті справи, в яких рішення уповноважених сумнівні з точки зору закону чи неправильно оформлені. Нарешті, в разі невдоволення сторін справа доходить до Апеляційного суду, а в останній інстанції – до Палати лордів.
Управління податків і зборів (Board of Inland Revenue) відповідає за збір податків: прибуткового, корпораційного, на приріст ринкової вартості капіталу, на спадщину, на видобуток нафти. Члени Ради Управління (так звані комісари) приймають участь у підготовці законодавчих проектів і несуть відповідальність за призначення податкових інспекторів і збирачів податків. До складу Управління входить також Департамент пенсійних фондів за вислугою років, який контролює всі пенсійні фонди та установлює пенсійні пільги.
До функцій Митного та акцизного управління (Board of Customs and Excise) відноситься стягнення податку на додану вартість, мита й акцизних зборів. Інститут митних комісарів був запроваджений ще в 1671 р. У складі даного управління знаходяться структурні підрозділи, що ведуть боротьбу з ухиленням від податків і контрабандою (зокрема зброї та наркотиків), контролюють валютні та експортно-імпортні операції, ведуть статистику зовнішньої торгівлі.
У фіскальному відношенні країна поділена на 15 податкових округів, яким підпорядковані 600 дільниць (districts) і 135 центрів збирання податків. Центральними фігурами податкової служби є збирачі податків і податкові інспектори, які упідлеглені окружним контролерам. Збирачі забезпечують надходження податків, у тому числі і стягнення в примусовому порядку, контроль за правильністю податкових зобов’язань здійснюють інспектори. Посадові обов’язки інспектора на його дільниці полягають у розсиланні платникам нагадувань і бланків податкових декларацій; перевірці декларацій та іншої податкової звітності; нарахуванні податкових зобов’язань у випадках неподання належної декларації або неточності даних. У підпорядкуванні податкового інспектора знаходяться помічники і клерки.
Оцінюючи британську систему податкової адміністрації, варто наголосити, що в ній скомбіновані апаратно-бюрократичні й громадські засади. Представники громадськості можуть приймати активну участь у податковому процесі, до якого напряму залучені парламентські структури. У такій системі оподаткування платник не пасивний суб’єкт, а активний компаньйон фіску. Він при нагоді нарівні конфліктує з державою, зберігаючи строгий пієтет до влади. Такий порядок є ознакою правової держави і громадянського суспільства, що заслуговує поваги і наслідування.


4. Фінансово-економічний стан держави 

В останні роки британська економіка розвивалася вищими темпами, ніж в деяких інших країнах Західної Європи. Так, у 2003 р. ВВП Великої Британії виріс на 2%, в Італії – на 0,5%, Франції – 0,2%, у НІМЕЧЧИНИ навіть знизився на 0,1%. Більший динамізм розвитку – результат фінансово-економічної політики, орієнтованої на підвищення ефективності виробництва за рахунок трьох факторів: проведення крупномасштабної приватизації (виручка від реалізації активів державних підприємств і власності склала близько 80 млрд. фунт. ст.); дерегулювання та децентралізації управління економікою, зокрема шляхом розширення автономних прав Шотландії та Уельсу з відповідною передачею на регіональний рівень ряду господарських і соціальних функцій; стимулювання економічної активності засобами податкової політики завдяки зниженню рівня оподаткування доходів і прибутків при одночасному розширенні податкової бази за рахунок скорочення кількості податкових пільг, але при збереженні останніх для заохочення інвестування капіталів у науковоємні технології. 

Нагадаємо, що базова ставка прибуткового податку була зменшена з 33% у 1979 р. до 22% в 2000 р. За останні двадцять років ставка податку на прибутки корпорацій скорочена з 50% до 30%. Про значення, котре надає уряд розвитку малого і середнього бізнесу, свідчить понижена ставка податку на прибуток даної групи підприємств – 19%.


Тема 5. Податкова система і податкова політика Німеччини

1. Особливості національної податкової системи Німеччини

В адміністративно-територіальному відношенні в склад сучасної Німеччини входять 16 федеральних земель і біля 11 тис. общин (органів місцевого самоврядування), що входять у склад земель. 

Для Німеччини властива множинна податкова система, що налічує близько 40 податків. У залежності від закріплення за окремими ланками бюджетної системи податки розділяються на п’ять груп: загальні (надходять у бюджети різних рівнів); федеральні; земельні; общинні (місцеві); церковні. Так, до загальних належать податки (називаємо лише найбільш фіскально значимі з них): прибутковий, корпоративний, на додану вартість, на доходи від капіталу; до федеральних: акцизи на нафтопродукти, тютюнові та спиртогорілчані вироби; страховий податок; до земельних: податок із власників автомобілів, майновий, на спадщину і дарування, акциз на пиво; до общинних: промисловий і поземельний податки. Сучасна система розподілу податків під назвою Великого податкового союзу склалася в ході фінансової реформи 1969 р., у концептуальному плані підготовленої ідеологом і фундатором соціального ринкового господарства в Німеччині Людвігом Ерхардом (1897–1977).

Одна з особливостей податкової системи Німеччини полягає в тому, що по відношенню до окремих податків законодавча ініціатива (компетенція) по їх запровадженню (як за німецьким, так і міжнародним правом Європейського Союзу), бюджетна приналежність одержуваних доходів, організаційно-адміністративний рівень справляння можуть співпадати повністю, співпадати частково, а в окремих випадках навіть не співпадати зовсім. Справляє належне враження кількість і різноманітність податків у Німеччині, система яких має вигляд, відображений у наступній таблиці.

Таблиця 5.1

Податки, їх законодавча компетенція та адміністрування

Вид податків

Законодавча компетенція

Бюджет-одержувач доходів

Рівень адміністрування

Прибутковий податок

федерація

федерація/землі

землі

Мито на імпорт сільсько-господарської продукції

федерація / Європей-ський Союз (ЄС)

 

 ЄС

федеральна митниця

Експортне мито

федерація / ЄС

ЄС

федеральна митниця

Акциз на пиво

федерація

землі

федеральна митниця

Акциз на спирто-горілчані вироби

федерація

федерація

федеральна митниця

Податок з обороту імпорту

федерація

федерація

федеральна митниця

Податок із спадщини і дарувань

федерація

землі

землі

Протипожежний збір

федерація

землі

землі

Податок на продажу напоїв

землі

общини

общини

Податок на товариства

федерація

федерація

землі

Промисловий податок

федерація

общини

землі / общини

Поземельний податок

федерація

общини

землі / общини

Податок на купівлю земельної ділянки

федерація

землі

землі

Податок із власників собак

землі

общини

общини

Податок на право мис-ливства та рибальства

 

землі   

 

общини

 

общини

Акциз на каву

федерація

федерація

федеральна митниця

Податок на дохід від капіталу

федерація

федерація / землі

землі

Церковний податок

землі

церква

землі / церква

Податок з корпорацій

федерація

федерація / землі

землі

Податок із власників транспортних засобів

федерація

землі

землі

Акциз на електроосвітлювальні засоби

 

федерація

 

федерація

федеральна митниця

Збори за перевищення лімітів виробництва молока

 

федерація / ЄС

 

ЄС

федеральна митниця

Акциз на нафтопродукти

федерація

федерація

федеральна митниця

Збір з виробництва молока

федерація / ЄС

ЄС

федеральна митниця

Збір з виробництва зерна

федерація / ЄС

ЄС

федеральна митниця

Податок на тоталі-затори та лотереї

 

федерація

 

землі

 

землі

Акциз на сіль

федерація

федерація

федерація

Збір при видачі дозволу на продаж напоїв у розлив

 

землі

 

округи

 

общини

Акциз на гристі вина

федерація

федерація

федеральна митниця

“Внесок солідарності”

федерація

федерація

землі

Податок з ігрових закладів

федерація

землі

землі

Акциз на тютюнові вироби

федерація

федерація

федеральна митниця

Акциз на чай

федерація

федерація

федеральна митниця

Податок на додану вартість

федерація

федерація / землі

землі

Податок на доходи видо-вищних і розважальних підприємств

 

землі

 

общини

 

общини

Податок з майна

федерація

землі

землі

Страховий збір

федерація

федерація

землі

Вексельний збір

федерація

федерація

землі

Мито

федерація

ЄС

федеральна митниця

Збір за виробництво цукру

федерація

ЄС

федеральна митниця

Акциз на цукор

федерація

федерація

федеральна митниця

Отже, функціонування податкової системи Німеччини здійснюється таким чином, що адміністративна компетенція (право справляння податків) не співпадає з законодавчою прерогативою (право установлювати податки та правила їх сплати). Так, власне федеральний уряд збирає лише два види податків: акцизи (крім акцизу на пиво) і мито, обов’язки адміністрування всіма іншими податками від імені федерації покладені на податкові органи земель і общин.

Розподіл надходжень окремих податків між окремими ланками бюджетної системи фіксований у певній пропорціях, має регульований характер або податки повністю закріплюються за певними бюджетами. Так, надходження від акцизів і мита в повних сумах закріплені за федеральним бюджетом. Прибутковий податок із громадян (забезпечує близько 40% бюджетних доходів) розподіляється наступним чином: 42,5% надходжень поступає в федеральний бюджет; 42,5% – у бюджет землі; 15% – у бюджети общин. Корпоративний податок і податок на дохід із капіталу ділиться в пропорції 50 на 50% поміж федеральним і земельними бюджетами. Розподіл податку на додану вартість між трьома видами бюджетів має регульований характер, що періодично змінюється в залежності від кон’юнктурних обставин. Податки на майно, спадщину і дарування, з власників автомобілів закріплені за бюджетами земель, а поземельний податок – за бюджетами общин. Промисловий податок надходить у періодично змінюваній пропорції в усі бюджети. 

Таким чином, для Німеччини характерна складна, багатоступенева система розподілу всієї сукупності податкових надходжень між різними бюджетами. Зате така система забезпечує ефективне вертикальне (між федерацією, землями й общинами) та горизонтальне (між окремими землями, а в межах земель – між общинами) фінансове вирівнювання, метою якого є гармонізація можливостей соціально-економічного розвитку всіх регіонів. Особливо велика роль у такому вирівнюванні належить податку на додану вартість у силу його фіскального значення (близько 30% бюджетних доходів), а також мінливої пропорції відрахувань від податку в залежності від податкового потенціалу земель-донорів і дотаційних земель.

Визначення податків як найважливішого джерела державних доходів здійснюється за таким порядком: перед початком роботи над складанням проектів бюджетів федерації, земель і громад на планований період збирається “Робоча група по оцінці податків”. У цю групу входять експерти від федерації, земель і громад, а також від федерального статистичного відомства і науково-дослідних інститутів. Рівень очікуваних податкових надходжень оцінюють на підставі прогнозу передбачуваного загальноекономічного розвитку, а виконані розрахунки слугують федеральному міністерству фінансів для визначення мінімальних витрат бюджету. До обов’язків федерального міністра фінансів відноситься не тільки контроль за ощадливим витрачанням коштів, але й скорочення тих чи інших витрат у зв’язку з загальною економічною ситуацією, якщо балансування бюджету не може бути забезпечене іншим способом. Звідси численні варіанти розроблювальних проектів бюджету федерації, а задача працівників міністерства фінансів полягає в тому, щоб привести рівень державних видатків у відповідність із реальними доходами. Крім того, в процесі складання бюджету мають враховуватися рекомендації Ради по фінансовому плануванню, яка координує дії федерації земель і громад в галузі державного фінансового господарства.

При складанні проектів бюджетів орієнтиром служать доходи конкретних територій (земель і громад) на душу населення. Від земель із високим рівнем душових доходів частково кошти вилучаються і перерозподіляються серед земель із рівнем душових доходів нижче середнього.

Виключна увага в Німеччині приділяється здійсненню регіональної політики. Як відомо, нинішні федеральні землі не одне сторіччя були самостійними державами. Ця національно-історична обставина обумовлює значні відмінності між ними. Постійно йде пошук форми оптимальних взаємин між землями за схемами вертикального і горизонтального податково-фінансового вирівнювання. Мова не тільки про ефективну взаємодію між федерацією (центральною владою) і землями (включаючи общини). Не менш важлива проблема диференційованого горизонтального перерозподілу фінансових коштів між самими землями, (а також общинами), що знаходяться на різних рівнях соціально-економічного розвитку.

Оригінальна система горизонтального й вертикального вирівнювання бюджетної забезпеченості всіх видів бюджетів діє за складною поетапною схемою міжбюджетних відносин, що забезпечує перерозподіл фінансових ресурсів між високодохідними “багатими” землями (Баварія, Вюртемберг, Північний Рейн-Вестфалія) і менш розвиненим “бідним” землям (Саксонія, Шлезвіг-Гольштейн та ін).

Згідно з принципом економічної ефективності, податкова система не повинна перешкоджати ефективному розміщенню ресурсів. Даний принцип означає, що тягар податків має бути розподілений таким чином, аби не блокувати ефективне з точки зору економіки виробництва використання ресурсів у масштабах національної економіки і водночас не порушувати критеріїв податкової справедливості і нейтральності оподаткування по відношенню до окремих господарюючих суб’єктів. Додержуючись принципу економічної ефективності, фіскальна служба має уникати переслідування виключно фіскальної мети своєї діяльності.

Безпосередньо до діяльності податкового відомства відноситься принцип дешевизни або адміністративної економічності, відповідно з яким формулювання податкових законів має бути якомога простішим, а справляння податків не потребувати значних затрат. Йдеться не тільки про мінімізацію витрат на утримання власне податкових органів, але й про граничну простоту податкових законів, тобто економічність адміністрування податків як для функціонерів податкової служби, так і для платників податків під кутом зору зменшення затрат часу, ресурсів і зусиль, пов’язаних із процесом оподаткування.

Принцип гнучкості (еластичності) придає податковій системі здатність автоматично, без змін законодавства реагувати на економічну кон’юнктуру. Тобто, податкові надходження мають спонтанно зменшуватися чи зростати під дією кон’юнктурної динаміки економічних процесів, змінюватися в залежності від обсягу валового національного продукту. Попри цілеспрямовані законодавчі заходи чи додаткові зусилля фіскальної служби податки дають більші чи менші збори в залежності від стану економіки.

Принцип транспарентності (прозорості) оподаткування вимагає, щоб громадянам були зрозумілі як умови оподаткування та правила вирахування податкових зобов’язань, так і відомі напрямки й результати витрачання зібраних податків державними структурами. Даний принцип дозволяє виявити тенденції громадської думки, врахувати її вплив на напрям податкової політики.
Найбільш неоднозначним, суттєво непевним є принцип справедливості в оподаткуванні, оскільки він покликаний забезпечити справедливе ставлення до кожного з платників податків, незважаючи на індивідуальні відмінності між ними та різні, часом протилежні, соціально й суб’єктивно детерміновані уявлення про зміст самої справедливості. 

2. Функціонування податкових органів та організація перевірок

Впродовж віків, починаючи ще від часів камералістів, які в XVIXVIII ст. виконували функції управителів державними маєтностями та збирачів податків у численних німецьких державах, у Німеччині поступово складалася високопрофесійна податкова служба, традиційно організована на високому рівні та укомплектована кваліфікованим персоналом.

Спеціального податкового відомства по типу Державної податкової адміністрації України в Німеччині не існує. Функції податкової служби виконують федеральне і земельні відомства по фінансах, відповідно підпорядковані федеральному й земельному міністерствам фінансів. Дана досить своєрідна організаційна структура відображає федеративний устрій держави і неабиякий рівень автономності 16 федеральних земель. Адмініструванням податком на додану вартість, фіскальними монополіями, митом і фінансовими взаємовідносинами з бюджетом Європейського Союзу відають федеральні фінансові органи, решту податків адмініструють земельні фінансові органи.

У кожній федеральній землі, крім того, є так звана Верховна фінансова дирекція (в іншому перекладі: Головне фінансове управління), підпорядкована одночасно і федеральному, і земельному міністерствам фінансів. Верховній фінансовій дирекції безпосередньо підпорядковані податкові інспекції і митні органи. Верховна фінансова дирекція по суті є посередницьким органом.

Подібна дещо незвичайна структура фінансових органів передбачає необхідність обміну інформації між різними фіскальними органами, а також іншими державними інстанціями. При цьому підпорядкованість податкової поліції, податкових і митних органів міністерству фінансів забезпечує координацію їх діяльності, сприяє їх співробітництву та тісній взаємодії.

У Німеччині існує інститут податкових консультантів. Вони не числяться працівниками міністерства фінансів, але останнє видає їм ліцензію на право надання платних консультацій платникам податків. Професію консультанта вважають украй необхідною, оскільки німецьке податкове законодавство дуже заплутане. Справа в тому, що в Німеччині немає податкового кодексу в його класичній формі на зразок податкових кодексів США чи Франції. Кодифікація податкових законів обмежена “Положенням про справляння податків, зборів і мита”. За консультаціями платники також можуть звертатися до уповноважених по податках, адвокатів, аудиторів. Усі інші фізичні і юридичні особи, що самовільно надають консультаційні послуги, караються штрафом. Порядок консультування регламентовано “Законом про податкові консультації”.

В разі незгоди з рішенням податкових органів платник податку має право звернутися до спеціалізованого фінансового суду. Звертання до них можливо лише в тому випадку, якщо конфлікт не був вирішений позасудовим шляхом . Вищою фінансовою судовою інстанцією Німеччини є Федеральний фінансовий суд у Мюнхені.

Функціонування податкової системи Німеччини регулюють також акти міжнародного права, до яких відносяться договори про запобігання подвійного оподатковування, правові положення, що регулюють зовнішньоекономічні зв’язки та інші міжнародно-правові документи, зокрема Римський договір й інше законодавство Європейського Союзу. 

Головний функціональний і найбільш масовий структурний підрозділ податкової служби Німеччини – податкова інспекція. Чисельність персоналу типової інспекції складає від 100 до 300 працівників у розрахунку один співробітник на 600 платників податків (фізичних осіб). Інспекцію очолює начальник, за фахом, зазвичай, юрист. Інспекція розділена на відділи за видовими ознаками податків. Оціночний відділ виконує функції по оцінці майна, земельних ділянок, сільськогосподарських угідь, що необхідно, зокрема, при розрахунку податку з спадщини. Крім того, є підвідділи відстрочки платежів, реєстрації платників ПДВ, перевірки підприємств (великі підприємства перевіряються спеціальним відділом Верховної фінансової дирекції), електронної обробки податкової інформації та автоматизованої системи контролю платників податків. До складу податкової інспекції входить також фінансова каса з штатом так званих конфіскаторів. У великих інспекціях існують відділи оподаткування юридичних осіб, слідчі та розшукові відділи.

Податкова поліція (служба податкових розслідувань) Німеччини, так звана “Штойфа”, була створена в 1922 р. у часи Веймарської республіки, реформована в 1934 р. Сучасну діяльність “Штойфи” регламентує “Закон про загальний порядок оподаткування” (1977 р.). Згідно даного закону до компетенції німецької податкової поліції відносяться кримінальне переслідування та податковий розшук, що реалізуються через функції даної служби:

- розслідування податкових злочинів і порушень порядку нарахування та сплати податків;

- визначення бази оподаткування у випадках податкових злочинів, а також порушень порядку вирахування і сплати податків;

- виявляння невідомих податкових злочинів та обставин, які є основою для виникнення податкового зобов’язання. 

При розслідуванні податкових злочинів співробітники податкової поліції мають права та обов’язки, аналогічні працівникам кримінальної поліції (права на обшук, виймання документів, арешт майна, затримання та попереднє ув’язнення підозрюваного). Більше того, агенти “Штойфи” наділені правами на перегляд ділових і банківських документів, записників, рахунків майже усіх державних установ (за винятком деяких спецслужб) і приватних організацій, на що представники кримінальної поліції права не мають. Щоправда, співробітникам податкового розшуку не дозволено носити зброю.

Вартий уваги німецький досвід поєднання в податковому процесі додержання прав і обов’язків громадян. Так, сам факт податкового розслідування завдає шкоди репутації людини. Тому в разі безпідставного притягнення до розслідування, платнику податків має бути компенсована нанесена шкода. Але разом із тим на платника покладений обов’язок сприяння податковим органам. Він має інформувати податкову службу про всі факти, що мають значення для належного оподаткування. 

Органи фінансового розшуку Німеччини працюють у тісній взаємодії з кримінальною поліцією і прокуратурою. Вони можуть проводити розслідування як по замовленням останніх, так і з власної ініціативи. Співробітники фінансового розшуку приймають також участь у слідчих заходах по кримінальних справах, якщо вони стосуються поряд з іншими обставинами правопорушень у сфері оподаткування.

Фінансовий контроль за грошовими операціями населення з боку податкових служб, разом із правоохоронними органами і спецслужбами, у Німеччини та інших країнах ЄС став можливим завдяки розвитку систем безготівкових розрахунків із інтенсивним використанням інформаційно-комп’ютерних технологій. Наділення податкових служб цих країн правами і функціями правоохоронних органів, а саме, створення в їх рамках підрозділів фінансового розшуку, які використовують специфічні методи робіт, характерні для спецслужб, дозволило суттєво підвищити ефективність фінансового контролю у сфері оподаткування. Поряд із цим тісна взаємодія податкових служб з правоохоронними органами, перш за все у сфері обміну інформацією, сприяла помітній активізації боротьби з економічною злочинністю.

Спеціальним органом, у компетенцію якого входять питання практичної реалізації податкової політики країни, є податкова поліція (“штойфа”). Податкова поліція почала функціонувати у 1922 році. Сьогодні не існує загальнодержавної організації податкового розшуку. Землі, кожна у відповідності зі своїм законодавством, створили власні структури.

За деякими виключеннями, “штойфа” входить до складу земельних міністерств фінансів. Податковий розшук наділений такими ж правами, що і кримінальна поліція: співробітники “штойфи” мають право на проведення обшуків, особистий огляд, на доступ до будь яких документів, а при необхідності – на безумовне їх вилучення в інтересах розслідування, на затримку підозрюваних осіб. Проте, Оперативно-розшукові функції слідчого апарату “штойфи” полягають у розслідуванні правопорушень, пов’язаних із приховуванням доходів і ухиленням від сплати податків, а також у здійсненні заходів по виявленню, попередженню і запобіганню різних видів злочинів у економічній сфері.

Кримінальний кодекс Німеччини містить три пункти, в яких передбачена відповідальність за правопорушення в сфері оподаткування: за незаконне стягнення непередбачених зборів і зменшення платежів; за порушення податкової таємниці (позбавлення волі на строк до двох років або грошовий штраф); за порушення правил ведення бухгалтерських книг (позбавлення волі на термін до двох років).

У відповідності до Положення про проведення фінансової перевірки податкова перевірка проводиться з метою встановлення і оцінки обставин справи, що мають суттєве значення для оподаткування, а не для вилучення додаткових податків. При проведенні перевірки враховується співвідношення засобів, затрачених на проведення перевірки, передбачуваним результатам при виключенні найменшого втручання у справи підприємства.

Податковий орган на власний розсуд приймає рішення про призначення перевірок, їх терміни та обсяг. Робота по проведенню контрольних перевірок організовується на основі планів, які затверджуються щорічно і щоквартально керівником податкового органу. Вищі податкові інстанції практично не приймають участі в складанні вказаних планів. Однак їм надано право самостійно проводити перевірки окремих платників податків за своїм вибором. 

Заслуговує на увагу діюча у Німеччині система бальної оцінки роботи податкових інспекторів. Бальний нормативний показник – засіб службового та спеціального нагляду з боку керівників відділів податкових перевірок. У залежності від категорії перевіреного підприємства (за класифікацією на великі, середні, малі та дрібні, а також галузевої належності) податковому інспектору зараховується певна кількість балів (від 1 до 8). При цьому протягом звітного року кожен інспектор повинен набрати, як мінімум, 34 бали, що є підставою для висновку про його службову відповідність. При значному відхиленні результатів роботи певного податкового інспектора від нормативного показника приймається відповідне рішення. Крім того, бальний норматив є підставою для складання планів перевірок на наступний звітний період у сфері найбільш оптимального розподілу навантаження між окремими інспекторами.
У розпорядженні про призначення перевірки вказуються правові основи її проведення, види податків, що належать перевірці, звітні періоди, які охоплюються перевіркою. До документу про призначення перевірки додаються роз’яснення щодо основних прав і обов’язків платника податків при проведенні перевірки. Якщо в процесі перевірки працівники податкового органу приходять до висновку про необхідність контролю певних додаткових питань, то їм видають додатковий документ про розширення кола питань, що перевіряються, з яким повинен бути ознайомлений платник податків.

Як правило повідомлення про перевірку великі підприємства отримують за 4 тижні до її початку, середні – 3 тижні, малі і дрібні підприємства – 1 тиждень. За клопотанням платника податків дата початку перевірки може бути перенесена на інший час за наявності поважних причин. Середня тривалість контрольних перевірок складає: на великому підприємстві – 25-30 днів; на середньому підприємстві – 15 днів; на малому і дрібному підприємствах – 6-8 днів. Платник зобов’язаний сприяти перевірці (надавити довідки, бухгалтерську звітність, ділову документацію та інші документи, давати потрібні пояснення). За підсумками податкової перевірки складають акт, в якому відображаються виявлені в процесі перевірки факти, а також внесені зміни в розмір належних до сплати податків. При відсутності виявлених порушень і внесених змін достатньо направити платнику податку повідомлення.

Документальні перевірки в Німеччині охоплюють відносно невелику кількість підприємств. Наприклад, із 160 тис. підприємств, розміщених на території Берліну, щорічно перевіряються 30 тис. Порядок відбору платників податків для проведення контрольних перевірок регламентований нормативними документами федерального міністерства фінансів відносно раціоналізації відбору платників податків для проведення контрольних перевірок. Передбачено два способи відбору платників податку для проведення документальних перевірок. 

Випадковий відбір передбачає вибір об’єктів для проведення контрольних перевірок на основі використання методів статистичної вибірки. При цьому переслідують реалізацію наступних цілей: максимально можливе охоплення підприємств контрольними перевірками; профілактика податкових порушень раптовістю контрольних перевірок; оцінка загального стану податкової дисципліни на території, що контролюється податковим органом за рахунок репрезентативного відбору всіх категорій платників податків для перевірок. 
Спеціальний відбір забезпечує цілеспрямований вибір платників податків, про яких є інформація відносно високої вірогідності податкових порушень. Відбір вказаним способом здійснюється відділами контрольних перевірок податкових інспекцій на основі аналізу даних картотеки підприємств, яка містить необхідну інформацію про платників податку з урахуванням пропозицій відділу, що займається нарахуванням податків.

До групи пріоритетних віднесені наступні категорії платників. 

Великі підприємства: податкова перевірка таких підприємств повинна проводитись не менше одного разу на рік, але не частіше одного разу в шість місяців. При цьому період, що перевіряється, повинен безпосередньо йти за останнім звітним періодом, за який проводилась попередня перевірка. Безперспективні під кутом зору стягнення додаткових податків підприємства, як правило, не включають до плану перевірок. Рішення на цей рахунок приймає керівник відділу контрольних перевірок за узгодженням із керівником відділу нарахувань. 

Підприємства, запропоновані до першочергової перевірки відділом нарахувань податків, а також іншими контролюючими органами, на підставі міркувань доцільності перевірки (наприклад, у випадку змін, що виникли у структурі підприємства, при наявності сумнівів у відношенні достовірності податкових декларацій і бухгалтерських звітів). 

Підприємства, що не підлягали перевірці протягом тривалого терміну. Відбір підприємств даної категорії частково здійснюється на основі застосування способу випадкової вибірки.

При відбиранні підприємств для проведення перевірок першочергова увага надається аналізу наступних факторів:

- наявність великих змін у структурі податкового балансу підприємства порівняно з податковим балансом на момент останньої перевірки;
- сумніви щодо повноти обліку доходів підприємств (при цьому широко використовують співставлення з показниками дохідності інших аналогічних підприємств);

- співвідношення вкладень приватних коштів у розвиток підприємства і обсягів вилучення матеріальних і фінансових коштів для особистого користування (перевищення вкладів над вилученням протягом тривалого терміну є основою для призначення перевірки);

- інформація про порушення податкового законодавства, що надійшла від інших контролюючих організацій (податкові органи мають право отримувати інформацію про платника податків, яка відноситься до комерційної таємниці, у тому числі про банківські операції, якщо тільки існують суттєві підстави підозрювати, що даним платником податків здійснено податкове правопорушення;

- продаж (придбання) земельних ділянок, зміни в правах користування земельними ділянками у випадку появи в результаті проведення таких операцій значних сум доходів (збитків) підприємств;

- реалізація іншого майна у великих розмірах, коли виникає сумнів щодо повноти відображення одержаних доходів у податковій декларації;

- участь в фінансово-господарській діяльності інших підприємств (наявність фінансових вкладів, цінних паперів);

- придбання, відчуження, реорганізація, припинення діяльності підприємства;

- отримання фінансових дотацій від держави, що викликають необхідність здійснення контролю за дотриманням умов державного субсидіювання;

- інформація про здійснення підприємством значних експортних (імпортних) операцій;

- попередні відрахування сум податку з обороту з точки зору дотримання підприємством умов для здійснення таких відрахувань;

- приріст майна платника податків неясного походження.

З 1998р. у Німеччині діє “Закон про контроль і прозорість у підприємницькій сфері”, прийнятий для виявлення випадків фальсифікації звітних матеріалів та економічних злочинів. З 2002р. податкові інспектори і співробітники податкової поліції (“Штойфи”) одержали право доступу до систем даних платників податків. Це право поширюється на річні звіти, інвентарні реєстри, описи складських запасів, інші бухгалтерські документи. Ефективному податковому контролю сприяє розвинена банківська система, високий рівень комп’ютеризації податкової служби, наявність високоякісних статистичних і аналітичних матеріалів. У результаті оподаткування у Німеччиниі знаходиться під належним контролем, що відповідає принципам знаменитого німецького порядку. 

3. Основні види податків

У НІМЕЧЧИНИ на загальнодержавному і окремо на федеральному, регіональному й місцевому рівнях діє розгалужена система, що налічує близько 40 податків. До числа найбільш фіскально важливих із них, що забезпечують 90% податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів, належать усього 15 податків. 
Загальні податки:

- прибутковий податок;

- корпоративний податок;

- податок на доходи від капіталу;

- податок на додану вартість;

- податок з обороту імпорту.

За бюджетами федерації, земель і общин закріплені власні податки.

Федеральні податки:

- акцизи на нафтопродукти, тютюнові вироби, спиртогорілчані вироби;

- страховий податок.

Земельні податки:

- податок із власників автомобілів;

- майновий податок;

- податок із спадщини;

- акциз на пиво.

Податки общин:

- промисловий податок;

- поземельний податок.

Розглянемо фіскально-технологічні особливості основних податків. Базою прибуткового податку в Німеччині є сукупний дохід фізичної особи, з якого виділені сім груп доходів: від сільського і лісного господарства; від промислової діяльності; від індивідуальної трудової діяльності (роботи не за наймом); від найманої праці; від капіталу; від здачі майна в оренду; від інших доходів. Не оподатковуються виплати з фондів соціального страхування, державні соціальні допомоги на дітей та деякі інші доходи. Податок сплачується на основі декларації або стягується безпосередньо з джерела доходу. Так, податок із заробітку найманих працівників утримується роботодавцем. В основу оподатковування покладений принцип рівного податку на рівний дохід незалежно від його джерела. Всі, хто отримує доходи з декількох джерел, подають податкову декларацію.

Правильність суми податку визначається після закінчення відповідного календарного року на основі декларації платника. Декларація перевіряється відповідним фінансовим органом і підтверджується у формі податкового повідомлення, якщо перевіркою порушень не виявлено. Платники, що працюють не наймом, зобов’язані щоквартально робити авансові відрахування фінансовому відомству на рівні платежів попереднього року.

При визначенні величини оподатковуваного доходу з сукупного доходу вираховуються так звані особливі та непередбачені витрати. До особливих витрат віднесені затрати, що мають характер матеріального забезпечення платника та його сім’ї в майбутньому: страхові внески, цільові внески на житлове будівництво, витрати на професійне навчання та підвищення кваліфікації, аліменти. В групу особливих витрат входять також витрати на підтримку благодійних, церковних, наукових установ (загальний обсяг таких пожертвувань не може перевищувати 5–10% загальної суми доходів платника). До не передбачуваних витрат належать вимушені затрати у випадку лікування, інвалідності, догляд за хворими членами сім’ї (в межах установленого рівня).
Крім того, при визначенні оподатковуваного доходу з нього вираховуються скидки за віком (для платників, старших 64 років), неоподатковуваний мінімум, скидки на дітей. Подібні досить щедрі знижки оподатковуваної бази і податкові пільги випливають із характеру німецької держави загального добробуту, по суті є елементами соціальної ринкової економіки.

Якщо згідно шедулярної системи оподаткування платники прибуткового податку класифікуються за характером і джерелом одержуваного доходу, то в Німеччині, крім виділення семи груп доходів, традиційно прийнята так звана класна система оподаткування, де в основу класифікації платників на шість класів покладений їх соціально-громадянський статус.

Таблиця 5.2

Класна диференціація платників прибуткового податку

 Класи

 Категорії платників

I

Неодружені працюючі без дітей

II

Неодружені, розлучені, овдовілі

 

  III

Одружені, при умові, що в сімї працює один із подружжя; якщо працюють обоє, то один із них може за спільною згодою перейти в V клас

 IV

Працюють обоє з подружжя, але оподатковується нарізно

 V

Одружені працюючі, один із них оподатковується за умовами III класу

 VI

Працюючі, котрі одержують заробітну плату в декількох місцях

Наявність податкових класів за соціальною ознакою створює додаткові можливості користування пільгами шляхом переходу з класу в клас. Наприклад, працююче подружжя може саме собі створити пільгу таким чином: один із них переходе з третього в п’ятий клас, в такому разі їх сукупний дохід ділиться на дві рівні частини, податок справляється з кожної половини доходу окремо за зниженою в силу прогресивної шкали податковою ставкою, а потім подвоюється. В результаті сума двох податкових зобов’язань, взятих окремо, буде меншим, ніж оподаткування сукупного доходу.

Процедуру справляння прибуткового податку суттєвого спрощують так звані податкові таблиці, за допомогою яких за семи видами оподатковуваного доходу визначають суму податку для всіх шести класів платників. Стосовно найбільш численної категорії платників – працюючих по найму – прибутковий податок стягує роботодавець при кожній виплаті заробітної плати на основі податкової карти, що містить всю необхідну інформацію про платника. Карта, яку заповнюють за місцем проживання, відображає податковий клас, кількість дітей, віросповідання (для нарахування церковного податку), сімейний стан, вік працюючого. 

В податкових картах враховані обставини, в яких знаходяться платники, а також передбачені звільнення від оподатковування. До них, зокрема, відносяться (в цифрах на кінецьXX ст.): різдвяні виплати; відшкодування витрат на транспорт для поїздок на роботу і з роботи; витрати на різні види страхування життя, підвищення ділової кваліфікації в; засоби на підтримку сімейного бюджету самотніх із дітьми; суми звільнення від податку в залежності від кількості дітей; суми, призначені для забезпечення старості і ряд інших. Так, по завершенню будівництва приватного житлового будинку встановленою кошторисною вартістю  протягом 8 наступних років щорічно сума в розмірі 5% від вартості будинку не оподатковується, тобто через механізм прибуткового податку відшкодовується 40% витрачених коштів на будівлю власного будинку. Для осіб, старших 64 років, оподатковуваний дохід зменшується на 40%, але не більше встановленого розміру. Отже, Німеччина на ділі є щедрою для своїх громадян соціальною державою.

Своєрідний додаток до прибуткового податку – так званий церковний податок. Він справляється на базі прибуткового податку і знаходиться в законодавчій компетенції земель. Платниками податку є члени релігійних громад двох домінуючих у Німеччині християнських конфесій – католицької та євангелічної (протестантської). Податок має цільовий характер, надходження витрачаються на фінансування діяльності церкви та релігійних організацій. Ставка податку складає в різних землях 8–9 % щомісячного доходу офіційно зареєстрованих членів церкви. Вихід із церкви припиняє зобов’язання по сплаті даного податку, але процедура виходу платна і оформляється через адміністративний суд або відділ запису актів громадянського стану. 

Податок на прибуток корпорацій (корпоративний податок) – податок на фактично отриманий прибуток корпорацій (компаній) усіх форм власності. У доходах бюджету питома вага цього податку протягом багатьох років знаходиться на рівні 2–6%. Проте він відіграє значну роль у регулюванні виробничо-фінансової діяльності підприємств. 

Корпоративний податок справляється в комплексі з податком на доходи від капіталу, що стягується з фізичних осіб безпосередньо при виплаті доходів з капіталу: дивідендів і відсотків (процентів). Податок на капітал забезпечує близько 4% загальної суми податкових надходжень. Оподатковуванню підлягає сума дивідендів після сплати корпоративного податку.

На величину оподатковуваного прибутку суттєвий вплив справляють вільні від податку відрахування в численні резервні фонди. Правила запровадження даних фондів досить ліберальні, їх фірми-платники можуть створювати і ліквідовувати на свій розсуд. Так, існують щонайменше п’ять подібних фондів: для компенсації інфляційного зростання цін на сировину, матеріали та енергію; для акумуляції коштів, одержаних у результати змін оціночної вартості майна підприємства; для прибутку, одержаного від реалізації майна; для компенсації непередбачених фінансових зобов’язань і збитків; пенсійний фонд. Вочевидь, що шляхом маніпулювання величиною фондів компанії по суті мають легальну можливість приховування прибутку. Крім того, оподатковуваний прибуток дозволено зменшувати на суму пожертвувань у благодійні, наукові, громадські фонди, а також на певну суму представницьких затрат. Схеми прискореного списання амортизації також фактично скорочують сукупні податкові зобов’язання підприємницького сектора. На користь бізнесу слугує також вилучення з-під оподаткування процентів за кредити.

У Німеччині встановлено різні рівні корпоративного податку для нерозподіленого прибутку і прибутку, що розподіляється у вигляді дивідендів. На перший погляд, формально має місце подвійне оподаткування прибутку: спочатку на рівні фірми, а потім – на рівні акціонерів. З метою усунення подвійного оподаткування в Німеччині застосовують систему заліків.

Система заліків діє за досить складною процедурою. До 2004 р. сума нерозподіленого прибутку оподатковувалася за ставкою 40%, після розподілу прибутку – 30%. Залишок розподіленого прибутку, тобто дивіденди акціонерів готівкою, повторно обкладаються податком на доходи від капіталу (ставка 25%). Нараховані суми за даними двома актами оподаткування порівнюють із податком, розрахованим за шкалою прибуткового податку. Якщо податок, розрахований за схемою прибуткового податку, перевищує суму податку на розподілений прибуток, то акціонер доплачує відповідну різницю, в противному разі він одержує компенсацію. Для акціонера податок на розподілений у його користь прибуток по формі є авансовим платежем прибуткового податку. 

Отже, в економічному плані система корпораційного оподаткування у Німеччині до останнього часу діяла таким чином, що не стимулювала капіталізацію прибутку, оскільки податок на дивіденди акціонерів був нижчим від рівня оподаткування тезаврованого (накопиченого) компанією прибутку. З 1 січня 2004 р. максимальна ставка корпоративного податку знижена до 28,5%, а оподаткування прибутку, розподіленого в порядку дивідендів, залишається на рівні 30%, що тепер стимулює процеси нагромадження прибутку як капіталу.

Декларацію про прибутки за минулий податковий період (календарний рік) корпорації-платники подають до 31 травня поточного року. Декларація містить дані про: прибуток (збиток); відрахування в резервні фонди; адміністративні затрати, пов’язані з сплатою податків всередині країни і за рубежем (корпораційного, на дивіденди, на майно та ін.); виплати членам ради директорів; інвестиції в іноземні компанії та деякі інші показники. До податкової декларації додають бухгалтерський баланс, рахунок прибутків і збитків, акт ревізії, рішення зборів акціонерів. Платежі податку вносять щоквартально до 10 числа в березні, червні, вересні, грудні. На основі декларації підлягаюча сплаті сума податку уточнюється з відповідною доплатою чи поверненням переплати.

Серед податків одним із найбільш фіскально вагомих є податок на додану вартість (ПДВ), який за питомою вагою в дохідній частині бюджету (28%) займає друге місце після прибуткового податку. Нагадаємо, що Німеччина – батьківщина універсального акцизу (податку з обороту). Цей прообраз сучасного податку на додану вартість був введений у 1916 р. Базова ставка податку на додану вартість становить 15%. Пільгова ставка (7%) поширюється на продукти харчування (крім спиртних напоїв, послуг кафе і ресторанів), суспільний транспорт, засоби інформації (книги, газети, журнали), твори мистецтва.

Об’єктом оподатковування є обороти по постачанню товарів, наданню послуг виробничого і невиробничого характеру за плату (грошову винагороду). Не обкладаються постачання товарів на експорт, для морського флоту і цивільної авіації, кредитні операції та операції з цінними паперами. Суб’єктом оподатковування визначено підприємця, хто постійно і самостійно здійснює виробничу, ремісничу, торгову й іншу діяльність із метою отримання доходів. Тобто, підприємцем може бути як фізична, так і юридична особа.

Податок остаточно визначають на базі угод за календарний рік. Однак платник зобов’язаний не пізніше 10 числа місяця, що слідує за місяцем, у якому минає встановлений для нього термін звітності, подати у фінансове відомство податкову декларацію. Як правило, цей термін складає календарний місяць.

Після закінчення календарного року, але не пізніше 31 травня наступного року, платник надає податкову декларацію за рік. Якщо виявляється різниця між фактично виплаченими і підлягаючими сплаті сумами, то вона відповідно або вноситься в бюджет, або повертається платнику протягом місяця.

Своєрідним супутником податку на додану вартість є податок з обороту імпорту, збір якого здійснюють митні органи за ставками ПДВ: 15 і 7%. Крім фіскальної функції (близько 5% загальної суми податкових надходжень), мета даного податку – поставити в однакові конкурентні умови товари, завезені з третіх країн (не членів Європейського Союзу) і звільнені від ПДВ у країнах-експортерах, і аналогічні товари німецького виробництва. База обкладання даним податком – митна вартість імпортованого товару.

До податків, у повних сумах закріплених за федеральним бюджетом, належать ряд акцизів.

Об’єкт акцизу на нафтопродукти – кількість реалізованого бензину, дизельного палива, газу. Акциз сплачує виробник нафтопродуктів. Даний акциз має суттєве фіскальне значення (близько 9% загальних податкових надходжень).

Акциз на тютюнові вироби (біля 3% податкових надходжень) справляється за комбінованою ставкою, що враховує як кількість, так і вартість реалізованої продукції. Податок сплачує виробник.

Акциз на алкогольні напої (0,6% податкових надходжень) має характер фіскальної монополії. Вироблений спирт поступає в розпорядження Федерального монопольного відомства, яке реалізує його фірмам-виробникам горілчаних виробів. Податок сплачує виробник продукції.

Промисловий податок має деякі риси архаїчних реальних (матеріально-речових) податків. Реальний характер податку ґрунтується на відшкодуванні збитків, які будь-яка господарська діяльність наносить навколишньому середовищу, а також на використанні платниками комунальної інфраструктури. Оподатковуються підприємства, що здійснюють промислову, торгову, постачальну та іншу комерційно-господарську діяльність, крім сільського і лісового господарства, а також фізичних осіб вільних професій.

Доходи від промислового податку надходять у місцеві бюджети. Даний податок складається з двох частин – податку на дохід і податку на капітал. Базові податкові ставки установлені на двох рівнях: 5% від прибутку (промислового доходу) і 0,2% від вартості основних виробничих фондів (промислового капіталу). Встановлюється неоподатковуваний мінімум. Фактичні податкові ставки можуть у декілька разів бути вищими від базових, оскільки вони визначаються общинними (муніципальними) органами влади в залежності від місцевих умов. Реальний рівень оподаткування промисловим податком складає 20 і 0,8% відповідно. Звичайно, можливість змінювати ставки в широкому діапазоні перетворює даний податок в ефективний інструмент регіонально-комунальної політики, що в такій же мірі може шкодити інтересам бізнесу.

До об’єктів податку на нерухомість відносяться земельні ділянки та будівлі на цих ділянках, що належать компаніям і приватним особам. Установлена федеральним законодавством базова ставка податку становить 0,35% ринкової вартості нерухомого майна з правом місцевих органів підвищувати ставку на коефіцієнт у межах від 280 до 600% від ринкової вартості землі. В середньому по країні ставка даного податку складає 1,5%. Від сплати земельного податку звільнені державні установи, церква, установи дошкільного виховання, лікарні, інтернати, а також земельні ділянки, призначені для використання в наукових цілях. У рамках політики стимулювання житлового будівництва протягом перших десяти років побудовані житлові будинки не оподатковуються.

Земельний податок стягується поквартально у формі авансових платежів на рівні надходжень за минулий рік. Оклад податку визначають один раз у три роки, при змінах вартості нерухомого майна здійснюється перерахунок.

Податок на власність(майно) у Німеччині має давні традиції, бо був запроваджений ще в 1278 р. Сучасна ставка податку становить 1% від вартості майна фізичних осіб та 0,6% – майна промислових компаній і підприємств. Пільга у вигляді пониженої ставки поширюється на майно в сільському та лісовому господарствах. Не оподатковується майно вартістю менше встановленого мінімуму. При досягненні власником майна віку 60 років пільга підвищується.

Оподаткуванню податком на майно підлягає: майно підприємств сільського і лісового господарства; нерухоме майно юридичних і фізичних осіб; виробниче майно компаній; окремі види особистого майна. Оподатковується майно за мінусом сум заборгованості, зобов’язань по соціальних платежах тощо.

Одна з проблем майнового оподатковування – оцінка вартості майна в силу трудоємкості та затратності даної операції. Загальнодержавна оцінка майна підприємств Німеччини останній раз здійснювалася в 1964 р. В 1974 р. вартість була скорегована за різними коефіцієнтами і визначена як основа для оподаткування майна, (а також для прибуткового податку на підприємства сільського і лісового господарства, промислового і земельного податків). В основі оцінки вартості майна лежить сумарна оцінка всіх елементів майна виходячи з його прибутковості. Нерухоме майно фірми включається в сумарний показник за ціною його реалізації на момент оцінки, виходячи із залишковій вартості, а цінних паперів – із курсової вартості. Встановлено мінімальну величину майна компанії, з якого стягується податок на майно.

Останнім часом у ділових і наукових колах Німеччини посилюється критика податку на майно. Справа в тім, що, по-перше, нерухоме майно компаній підлягає потрійному оподатковуванню: податком на майно, земельним і промисловим податками. По-друге, на відміну від інших місцевих податків податок на майно не вважається витратами виробництва, на суму яких зменшується оподатковуваний прибуток. По-третє, податок на майно підлягає сплаті навіть у тому випадку, якщо компанія закінчила звітний період зі збитком. Тобто, податок приходиться сплачувати за рахунок позики чи продажі майна. 

Оподатковуванню підлягає особисте нерухоме майно, а також цінні папери, банківські рахунки, внески в страхові компанії, предмети мистецтва, коштовності, приватні літаки, яхти й інші предмети розкоші. Для платників податків установлений неоподатковуваний мінімум майна. Також передбачені відрахування на кожну дитину.

Податки на споживання. Відповідно до податкового законодавства Німеччини до податків на споживання (акцизів) віднесено оподаткування споживання і/або використання товарів і послуг. Оподатковування товару здійснюється, як правило, на стадії виробництва чи при ввозі товарів через кордон. Розрізняють чотири основних групи товарів, що підлягають оподаткуванню на підставі споживання:

— товари, податкові надходження від яких надходять у бюджет федерації (податок на нафту і нафтопродукти, цукор, чай, лікеро-горілчані вироби, каву, освітлювальні прилади, сіль і деякі інші); частка таких надходжень у федеральний бюджет дещо перевищує 20% усіх податкових доходів центрального уряду;

— товари, податкові надходження від яких поступають у бюджети земель (серед товарів даної групи найбільше фіскальне значення має податок на пиво, по споживанню якого німці знаходяться на одному з перших місць у світі);

— товари, оподатковувані податком на імпортний оборот, що поширюється на більшість імпортованих виробів; даний податок одночасно є і формою податку з обороту (податку на додану вартість);

— товари, оподатковувані місцевими податками (податок на деякі алкогольні і безалкогольні напої, ліцензії на торгівлю в розлив напоїв в кафе, податок на власників собак).

Податки на споживання – одна з найбільш фіскально ефективних і дешевих у адмініструванні форм оподатковування. Витрати на справляння даної групи податків складають всього 0,7% сумарної величини надходжень від цих податків. Висока фіскальна й адміністративна ефективність досягається в силу того, що кількість виробників оподатковуваних товарів порівняно невелика. Так, цукор виробляють 66 заводів, сіль – 42 підприємства, пиво – 1219 броварень. Левову частку доходів забезпечують акцизи на мінеральне паливо, тютюн та каву.

Контроль за правильністю оподаткування споживчих товарів здебільшого покладений на митну службу, однак на рівні земель і місцевих органів самоврядування контроль здійснюють фінансові відомства.

Соціальні нарахування на фонд заробітної плати складають 6,8%, що розподіляються в рівній пропорції між працівником та роботодавцем.

Значний суспільний резонанс викликало запровадження в 1999 р. так званого екологічного податку на бензин та інші нафтопродукти, розрахованого на скорочення споживання нафтопродуктів із метою захисту навколишнього середовища від забруднення шкідливими викидами. Навряд чи даний податок призвів до помітного зменшення інтенсивності автомобільного руху, але безперечно переніс витрати по ліквідації негативних ефектів із державного бюджету на тих, хто створює ці самі негативні ефекти. 

Загалом, попри унікальну множинність і розмаїтість податкової системи, для Німеччини властива висока степінь збирання податків. Такий результат обумовлений декількома факторами: дисципліною і відповідальністю платників податків, національною схильністю до установленого порядку; високим рівнем професіоналізму персоналу податкової служби; докладним, якісно розробленим податковим законодавством, яке, зазвичай, виключає суперечливу інтерпретацію окремих положень, а тому зводить до мінімуму конфлікти між платниками і податковими органами з приводу змісту норм закону. 


4. Особливості оподатковування в сільськогосподарському секторі

Функціонування податкової системи можна вивчати і під галузевим кутом зору. В такому контексті для вітчизняних спеціалістів і неофітів фінансової науки повчально познайомитися з особливостями оподатковування сільського господарства Німеччини. Особливе положення аграрного виробництва обумовлене високою конкуренцією на ринку продовольчих товарів, як на внутрішньому ринку Німеччини, так і в рамках ЄС, значним експортом дешевої сільськогосподарської продукції з інших країн і, як наслідок, фінансовою нестійкістю окремого фермерського господарства. Саме в цій галузі найбільш показово реалізована регулююча функція німецької соціальної держави з ринковою економікою. Тому в аграрному секторі широко застосовуються податкові пільги, спрощені методи нарахування, а також повне звільнення від податків.

У сільському господарстві Німеччини діють такі податкові пільги: спрощене визначення прибутку для дрібних господарств; прискорена амортизація на машини, устаткування, будівлі; інвестиційні пільги; спрощене нарахування податку на додаткову вартість, справляння ПДВ за зниженою ставкою 7%; звільнення окремих сільськогосподарських кооперативів від корпоративного та промислового податків, а також податку на майно; запровадження на перші 10 років неоподатковуваного мінімуму для прибутку, майна та звільнення від промислового податку кооперативів, що обслуговують фермерів.

Крім того, у сільському господарстві діють усі податкові пільги, передбачені для прибуткового оподатковування, та інші пільги, що діють для всієї економіки Німеччини (щодо регіонального розвитку, охорони навколишнього середовища тощо). Для цілей оподатковування сільськогосподарські виробники розділені на три групи, для кожної з яких визначений окремий метод підрахунку доходу (прибутку).

До першої групи відносяться господарства (у Німеччині їх близько 110 тис., 16% від загальної кількості), посівна площа яких перевищує 32 га або ті, які мають річний прибуток понад встановлений розмір. Такі господарства ведуть бухгалтерську звітність на основі складання балансу виробничого і невиробничого майна. Для оцінки окремих частин майна (машин, будівель, худоби, споруджень, запасів, врожаю, житлових будівель, домашнього майна) застосовується його усереднена оцінка на початок і кінець року. Збільшення вартості майна вважається прибутком, що підлягає оподатковуванню. До прибутку також додаються всі особисті витрати власника ферми. При оцінці майна застосовують 20%-ну надбавку до його вартості, визначеної у 1974 р.

Друга група охоплює сільськогосподарські ферми з посівною площею від 25 до 32 га або сукупним доходом, що знаходиться у визначеному діапазоні. Якщо підприємства, що мають зазначену площу оброблюваної землі чи відповідний дохід, не ведуть обліку своїх доходів і витрат, то податковий інспектор має право збільшувати доходи (до 20% у рік), зазначені в податковій декларації власника ферми. Зазвичай, даний захід спонукає фермерів вести бухгалтерський облік за установленою формою. Друга група господарств налічує 7%, а надходження прибуткового податку від них складають 17% від загальних надходжень зазначеного податку.

Третя, найбільш численна груп сільськогосподарських підприємств не веде офіційної звітності про результати діяльності. Вони складають близько 50% усіх виробників у аграрному секторі. Такі господарства мають річний прибуток не вище встановленої суми і/або земельну ділянку менше 25 га.


Тема
6. Податкова система і податкова політика Франції

1. Становлення національної податкової системи

Генеральні штати (періодично скликувані станові збори аристократів) вперше декларують правило запровадження податків за законом, а не рішенням короля 1314р.

Запровадження оподаткування солі (gabelle) в формі соляної регалії (пізніше відкупу), скасоване через 450 років під час Великої Французької революції (1789 р.). 1341 р.

Жанна д’Арк добилася від короля звільнення рідного села Домремі від податків (скасоване через 360 років у 1789 р.) 1429 р.

Введення податку на землі та будівлі (taille reelle) подушного податку (taille personnelle) 1439 р.

Король Франциск I запроваджує продажу державних посад із фіскальною метою 1522 р.

Максима кардинала Ришельє: “Не слід переобтяжувати підданих податками, але не слід і брати з них менше, ніж потрібно для потреб держави” 1640 р.

Введення фіскальної монополії на тютюн 1674 р.

Невдала спроба запровадити “королівську десятину” – 10%-й податок на доходи за проектом С. Вобана 1710 р.

“План оподаткування всіх мешканців Франції”, (включаючи коней, биків, овець), за проектом Рішара де Глан’єра 1774 р.

Скасування солідарної відповідальності (кругової поруки) при справлянні податків 1775 р.

Нереалізована фіскально-політична реформа за проектом А. Тюрго, що передбачала громадянські права лише для власників-платників податків 1776 р.

Виходить у світ робота Жака Неккера “Про управління державними доходами Французького королівства” 1784 р.

Велика Французька революція: скасування податкових імунітетів і церковної десятини; проголошення податків почесним обов’язком; введення податкового цензу громадянських прав; гільйотинування відкупщиків податків 1789–1794 рр.

Запровадження податку на спадщину та дарування 1798 р.

Податковий кадастр земель (закінчений у 1850 р.) 1807 р.

Перший в Європі акциз на буряковий цукор 1837 р.

Ведення фіскальної монополії на сірники 1871 р.

Запровадження податку на цінні папери 1872 р.

Запровадження акцизу на автомобілі 1893 р.

Запровадження прибуткового податку (різні проекти розглядалися з 1907р.) 1916р.

Запровадження податку з обороту 1920 р.

Запровадження податку на додану вартість 1954 р.

Реформа податку на додану вартість 1968 р.

Реформа самоуправління та системи місцевих податків 1982 р.

Приведення фіскального законодавства у відповідність із нормами Європейського Союзу 1992 р.

2. Організація адміністрування податків

Податкова служба Франції знаходиться в складі Міністерства економіки, фінансів і бюджету, очолюваного міністром-делегатом із бюджету. Адміністрування податків здійснюють Головне податкове управління та Головне управління мита та інших надходжень. Структурно Головне податкове управляння складається з п’яти відділів:

- відділ підготовки законодавства (функції: розробка проектів законів та інших нормативних актів в сфері оподаткування);

- відділ загального управління податками (функції: забезпечення акумуляції податкових надходжень у державному бюджеті);

- відділ розгляду спорів (функції: розгляд скарг і підготовка матеріалів для кримінального переслідування за податкові правопорушення);

- відділ у справах земель і державного майна (функції: кадастрова оцінка земель, управління рухомим і нерухомим державним майном);

- відділ кадрів (функції: кадрове забезпечення податкової служби).

Головне управління мита та інших надходжень організує роботу митних пунктів на кордонах Франції та всередині країни. Воно забезпечує нагляд за додержанням державної заборони на продажу зброї, наркотиків і т. ін., а також здійснює санітарний контроль зовнішньої торгівлі.

Головне управління обліку визначає обсяг державних доходів на основі даних про податкові надходження, що надходять від управлінь податків і мита, інших державних відомств. 

Чисельність податкової служби складає близько 80 тис. працівників, зайнятих у 830 податкових і 16 інформаційних центрах. Відомо, що персонал податкових органів підбирають шляхом ретельного відсіву. Співробітники податкових центрів розраховують податкову базу по кожному податку, збирають податкові платежі, контролюють правильність сплати податків. Справляння податків регламентується податковим кодексом, який вважають взірцевим для інших країн. Щороку кодекс уточнюють при затвердженні закону про бюджет і видають коментарі до кодексу. 

Про податковий контроль у Франції дають уявлення деякі деталі системи покарань і організації податкових перевірок. Так, за несвоєчасне подання декларації податок стягується в повній сумі з одночасним накладанням штрафу в розмірі 0,75% на місяць (9% на рік). Якщо дохід прихований навмисне з метою ухилення, то штраф складає від 40 до 80% від суми нарахованого податку. В разі регулярного применшення доходів податки стягують у безспірному порядку з рахунків платника. При серйозних порушеннях податкового законодавства (фальсифікація документів тощо) передбачається кримінальна відповідальність, аж до тюремного ув’язнення.

Для Франції властиві загальноприйняті у світовій фіскальній практиці санкції кримінального й адміністративного характеру за податкові правопорушення. Окремої уваги заслуговує оригінальний виправно-виховний захід: суд після розгляду справи про ухилення від сплати податків шляхом обману дає дозвіл на повторювану протягом трьох місяців публікацію вироку в засобах масової інформації, а також повідомляє про винесений вирок по місцю роботи або проживання засудженого.

В процесі збору й обробки податкової інформації інтенсивно застосовуються комп’ютеризовані технології. Податкова служба має спеціальний підрозділ, що займається питаннями спрощення документообігу та автоматизації розрахунків. Декларації обробляються в спеціальних обчислювальних центрах, кожний з яких обслуговує кілька десятків податкових центрів, а також забезпечує обмін податковою інформацією та послугами. Наприклад, у разі потреби певний обчислювальний центр може взяти на себе обробку декларацій іншого центру, перевантаженого роботою в даний час.

Податковий процес здійснюється за єдиною державною системою бухгалтерського обліку, обов’язковою для всіх категорій платників податків. При цьому допускається спрощений бухгалтерський облік для дрібних фірм. На всіх підприємствах, що знаходяться на території Франції, в тому числі іноземних, незалежно від виду їхньої діяльності (промисловість, будівництво, сільське господарство, торгівля тощо) для обліку витрат на виробництво продукції, виконання робіт і послуг, визначення фінансових результатів використовується єдиний план рахунків. Це забезпечує узагальнення фінансових показників по всій країні, що важливо для складання прогнозів розвитку економіки, формування проектів державного бюджету, ведення національної статистики; полегшує проведення аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, а також здійснення податкового контролю; вносить впевненість у дії підприємців; створює умови для належної автоматизованої обробки інформації.

Робота по перегляду та вдосконаленню плану рахунків покладена на національну Раду бухгалтерського обліку – суспільний міжвідомчий орган, до складу якого входять представники приватного бізнесу, державних інститутів, вищих навчальних закладів, професійних спілок. Раду очолює відповідальний працівник Міністерства економіки і фінансів Франції, кому підпорядкований робочий апарат, що складається з висококваліфікованих фахівців в галузі бухгалтерського обліку.

Основна функція Ради полягає в удосконалюванні бухгалтерського й аналітичного обліку на підприємствах, приведення його у відповідність з вимогами економічного розвитку країни та фіскальними інтересами держави. Важливо, що дискусії по методології обліку можуть вестися до ухвалення рішення, після його прийняття воно стає нормою, обов’язковою для всіх підприємств і комерційних організацій. Робота Ради ведеться на основі короткострокових планів, інформаційною базою для яких служать матеріали парламентських дебатів по проекту бюджету. Поряд з установленням правил обліку витрат і фінансових результатів Рада приділяє велику увагу спрощенню обліку, а також питанням уніфікації оподаткування та обліку відповідно вимогам ЄС. Кінцевим результатом роботи Ради служить періодичний випуск нової редакції плану рахунків.


3. Податкові доходи центрального бюджету

На початок XXI ст. питома вага податків у ВВП Франції дорівнювала 45,8%, що приблизно на 5 процентних пунктів вище від середньої норми оподаткування країнах Європейського Союзу. Дольова частка окремих податків у ВВП складала: прибутковий податок – 8,1%; податок на прибуток підприємств (компаній, корпорацій) – 2,9%; внески на соціальне страхування – 16,6%; податки на споживання (товари і послуги) – 12,3%; інші податки – 5,9%.

Структуру бюджетних доходів від податкових надходжень, обов’язкових платежів і внесків відображають такі дані (в %%): прибутковий податок – 12,2; податок на прибуток корпорацій – 5,2; внески у фонди соціального призначення – 43,3; податок на заробітну плату – 1,8; податок на майно – 4,8; податки на товари і послуги – 29,4; інші податки – 3,3%.

Найбільш важлива дохідна стаття державного (центрального) бюджету Франції – податок на додану вартість(TVA, taxe sur la valeur ajoutée), запроваджений у 1954 р. на операції виробничого та комерційного характеру.

За станом на початок 2001 р. французький ПДВ справлявся за ставками: стандартною (19,6%) і пониженими (2,2% і 5,5%). Оподаткування за пониженою ставкою передбачене для сільськогосподарської продукції та продовольства, медикаментів і медичного обладнання, книг, вантажних і пасажирських перевезень, культурних і культурно-видовищних заходів, туристичних і готельних послуг, а також для обідів працівників підприємств протягом робочого дня.

Установлено п’ять видів пільг, які звільняють від сплати ПДВ:

- Малі підприємства – у тих випадках, якщо їх оборот за фінансовий рік не перевищує 70 тис. франків (тепер установлена еквівалентна сума в євро).

- Всі операції, пов’язані з експортом. Суб’єкти підприємництва, які здійснюють експортні угоди, користуються правом на відшкодування сплаченого ними ПДВ за цінності, куплені у постачальників та використані при виробництві експортної продукції або робіт і послуг.

- Банківська і фінансова діяльність.

- Послуги приватних лікарів і викладачів.

- Сільське господарство і рибальство.

- Державні установи, що здійснюють адміністративні, соціальні, культурні і спортивні функції.

ПДВ сплачується один раз у місяць згідно поданої декларації.

Крім податку на додану вартість, оподаткування споживання, зазвичай, здійснюється за допомогою акцизів на нафтопродукти; електроенергію; спиртні напої та пиво; мінеральну воду; тютюнові вироби; цукор і кондитерські вироби; деякі продовольчі товари, вироблені з олійних і зернових культур; сірники; дорогоцінні метали та ювелірні вироби; витвори мистецтва й антикваріат; страхові та біржові операції; гральний бізнес; видовищні заходи; телевізійну рекламу. 

Про висоту акцизів дають уявлення ставки на деякі товари. Франція належить до найкрупніших у світі виробників вина, виноробство – одна з провідних галузей національної економіки.

Серед прямих податків у французькій податковій системі домінує прибуткове оподаткування фізичних і юридичних осіб (корпорацій).

Прибутковий податок із фізичних осіб забезпечує близько 1/5 доходів державного бюджету. Податок поширюється на сукупність доходів, одержану фізичною особою протягом року з джерел як у самій Франції, так і за кордоном, а саме: заробітну плату, пенсію, ренту, доходи від усіх видів комерційної й некомерційної діяльності, винагороди. Платником даного податку вважають так звану фіскальну одиницю – сім’ю в складі подружжя та осіб, які знаходяться на утриманні. Для самітних фіскальною одиницею є відповідно сама людина.

Прибутковий податок справляється із осіб, дохід яких перевищує неоподатковуваний мінімум, за шестирозрядною прогресивною шкалою. Мінімальна ставка 10,52%, максимальна – 47%. Одна з особливостей французького прибуткового оподаткування полягає в системі так званих коефіцієнтів. Самотні платники без дітей мають коефіцієнт 1, подружжя без дітей – 2, подружжя з однією дитиною – 2,5, з двома дітьми – 3 і т. д. Податок розраховується в такому порядку: загальну суму доходу ділять на відповідний коефіцієнт, вираховують податок за ставкою, передбаченою для даної рубрики доходів, а одержану суму множать на той самий коефіцієнт. Для деяких категорій платників (пенсіонерів, інвалідів, а також осіб, які одержують цільову допомогу на харчування) передбачені податкові пільги.

Для Франції властиві особливі правила оподаткування доходів, одержаних від операцій із нерухомістю, цінними паперами та іншим рухомим майном. Так, дохід, одержаний у результаті продажі нерухомого майна, вважається оподатковуваним доходом у рік продажі. При цьому нульова ставка діє по відношенню до продажі будинку або квартири фактичного проживання, від першої продажі, а також від продажі нерухомості, що знаходилася у власності не менше 32 років. Диференціація ставок залежить від терміну знаходження будівель у власності продавця. За максимальною ставкою оподатковуються доходи від реалізації нерухомості, проданої в перші 2 роки після її придбання. Вочевидь, що подібний порядок запроваджений із метою перешкоджання спекулятивним операціям із нерухомим майном.

Прибуток одержаний від операцій із цінними паперами, оподатковуються за ставкою 16% у випадку, якщо величина прибутку перевищує встановлену суму.

Прибуток, одержаний від операцій з іншим рухомим майном, (крім цінних паперів), оподатковується у випадку, коли сума угоди перевищує встановлений мінімум. Для витворів мистецтва встановлені дві ставки: 4,5% і 7% – для предметів мистецтва, для виробів із дорогоцінних металів – 7,5%.

По суті характер прибуткового оподаткування мають фіскальні збори, об’єктом яких служить фонд оплати праці (ФОП). До них відносяться цільові податки соціального характеру: податок на заробітну плату, податок на розвиток професійної освіти (учнівство), цільовий збір на професійну підготовку, збір на будівництво житла.

Податок на заробітну плату стягується на основі річного ФОП певного працівника в грошовій і натуральній формах. Установлена прогресивна шкала оподаткування: 4,5%; 8,5%; 13,5%.

Податок на розвиток професійної освіти (учнівство) справляється на базі річного ФОП за ставкою 0,5% і надбавкою 0,1%.

Цільовий збір на професійну підготовку в розмірі 1,2% річного ФОП кожного працівника встановлений із метою фінансування професійної (пере)підготовки на всіх приватних підприємствах, де кількість працюючих перевищує 10 осіб. При використанні тимчасової робочої сили ставка збільшується до 2% ФОП. Крім того, справляється додатковий збір (0,3% річного ФОП), який призначений для професійної підготовки молоді.

Об’єктом оподаткування збором на будівництво житла є той же річний обсяг ФОП, ставка збору – 0,65% ФОП кожного працюючого. Якщо працівників більше 10, роботодавець зобов’язаний приймати участь у фінансуванні житлового будівництва в формі позик або прямих інвестицій.

Згадані цільові збори соціального спрямування не можна розцінити інакше, як ознаку соціального характеру французької держави.

Податок на спадщину і дарування запроваджений у 1798 р. як частина соціальних буржуазно-демократичних перетворень у часи Великої французької революції. Суб’єкти податку: резиденти (спадкоємці та реципієнти) в усіх випадках переходу права власності, а також нерезиденти при переході права власності на майно, що знаходиться на території Франції. Ставки для майна, що переходить у власність як у порядку спадщини, так і дарування, єдині. Майно оцінюється за ринковою вартістю. 

Не оподатковується майно, що за заповітом переходить на користь держави, органів місцевого самоврядування, добродійних організацій у самій Франції або в інших країнах, де діє система оподаткування спадщини і дарувань, аналогічна французькій. Крім того, з вартості спадщини і дарування підлягають вирахуванню прийняті у Франції та в інших західних країнах так звані довічні сімейні ануїтети за принципом дожиття. Тобто, всю суму виплат одержує той (та) з подружжя, хто переживе другого. Нагадаємо, що ануїтет – різновид довічної державної позики, згідно умов якої кредитори держави (в даному випадку сімейна пара) одержують ренту до смерті останнього з них. При цьому виплати одному з подружжя починаються лише після смерті другого і продовжуються до його кончини, іншими словами, – переходять йому (їй) у неоподатковувану спадщину. Аналогічним чином переходять у спадщину чоловікові (жінці) або родичу по прямій лінії виплати по страхуванню життя.

Оригінальною рисою оподаткування спадщини у Франції є несподівана для даного виду податку екологічна, природоохоронна спрямованість. Так, на 75% знижується рівень оподаткування, якщо у спадщину переходять ліси, лісопосадки, а також земельна власність, передана у довгострокову оренду. 

Податком на прибуток (акціонерних) компаній (impót sur les societés), що в різних джерелах може також носити назву податку на корпорації або податку на акціонерні товариства, оподатковуються юридичні особи, “діяльність яких приймає форму експлуатації різного роду ресурсів або має характер операцій, пов’язаних із одержанням прибутку”. Під таке формулювання французького закону підпадають числення господарюючі суб’єкти: не тільки приватні акціонерні компанії та асоціації, але й державні підприємства, установи, комунальні організації, котрі користуються фінансовою автономією, виробляють товари і/або надають послуги на підприємницьких засадах. 

Податок поширюється на прибутки, одержані від діяльності на території Франції як резидентами, так і нерезидентами. База оподаткування – задекларований прибуток за звітний (минулий) рік, дані про який подаються податковому відомству не пізніше 1 квітня поточного року. До моменту остаточного розрахунку платник щоквартально вносить авансові платежі.

Базова ставка податку – 33,33% чистого прибутку, для компаній, які реалізують нафту і газ, ставка підвищена до 50%. За пониженою ставкою 20,9% оподатковуються сільськогосподарські ферми, прибутки від землекористування та операцій із цінними паперами. 

Суму прибутку вираховують як різницю між валовим доходом (виручкою) і затратами, понесеними у зв’язку з одержанням прибутку (заробітна плата, найом і утримання виробничих приміщень, придбання сировини та матеріалів, оплата процентів за кредити та ін.). У Франції до затрат, на суму яких скорочуються видатки, не відносяться так звані представницькі видатки, а також штрафи на керівників підприємства. 

Амортизаційні відрахування нараховують у Франції як прямолінійним, так і прискореним методом і, звісно, списуються на затрати підприємства. Прискорена амортизація поширюється, зокрема, на комп’ютерне програмне забезпечення (списується 100% протягом року), а також на обладнання, призначене для поліпшування навколишнього середовища та економії енергії.

Не оподатковується прибуток, направлений у резервні фонди для покриття виробничих витрат або можливих збитків у майбутньому, пов’язаними з зарубіжними інвестиціями, змінами кон’юнктури ринку, кредитними ризиками, списанням безнадійних боргів. Виручка від продажі активів оподатковується як звичайний дохід. Але, направлена в резервний фонд виручка від продажі активів, якими користувалися більше двох років, оподатковується за пониженою ставкою 19%. Зрозуміло, такий порядок стимулює позбавлення від старого обладнання.

Сплата податку на прибуток здійснюється в чотири терміни: до 20 числа лютого, травня, серпня, листопада. 

В силу інтенсивних зовнішньоекономічних зв’язків, особливо в межах Європейського Союзу, ретельно регламентовано оподаткування французьких компаній за кордоном й іноземних корпорацій – у Франції. З метою недопущення подвійного оподаткування з іншими країнами укладені податкові конвенції, котрі передбачають право виняткового оподаткування в одній із країн за принципом: або за місцем походження доходу, або за місцезнаходженням одержувача (власника) доходу. Так, прибутки промислового і торгового походження, а також доходи від нерухомості, оподатковуються в тій країні, де на постійній основі розташовані суб’єкти оподаткування або знаходиться їхнє майно.

Поширені у Франції податки на власність і майно в деяких джерелах фігурують під іншими назвами: податок на доходи від грошових капіталів, податок на приріст капіталу, податок на доходи від нерухомості, податок на спекулятивні надприбутки при будівництві та продажі нерухомості. 

Оподаткуванню підлягають: нерухоме майно (будівлі та споруди, обладнання промислових і сільськогосподарських підприємств), рухоме майно (акції та облігації, кошти на поточних рахунках), права власності. Деякі види майна повністю або частково звільнені від податку (майно, використовуване з метою професійної діяльності, предмети старовини та ін.). Згідно установленого обмеження, загальна сума податку на власність і прибуткового податку не повинна перевищувати 85% доходу платника.

До податків на власність належать також інші види майнових податків.

Податком на будівлі, що належать іноземним компаніям, за ставкою 3% оподатковується нерухома власність діючих у Франції компаній, але головний офіс яких знаходиться за межами Франції.

Податок на оренду за ставкою 2,5% справляється з орендодавця при здачі в оренду нерухомого майна, якщо річна орендна плата перевищує встановлену суму

Податок на автотранспортні засоби, що знаходяться у власності юридичних осіб (за винятком автомобілів, які використовуються з виробничими цілями або старші 10 років). Рівень ставок залежить від потужності двигуна. 

Податок на автотранспортні засоби, вага яких перевищує 16 т, справляється за шкалою фіксованих ставок. Має альтернативний режим сплати: щоквартально, щоденно в розмірі 1/25 щоквартальної ставки, в момент перетину митного кордону (для автомобілів, зареєстрованих за кордоном).

Реєстраційні податки і гербові збори збирають при оформленні прав власності в момент переходу власності від одної особи до іншої. Податок (збір) справляється при добровільній або по суду продажі, перепродажі, переуступці майна. Ставки диференційовані в залежності від характеру і вартості угоди: при передачі прав власності на майно – від 13,4 до 15,4%; при передачі долі участі – 1–4,8%; при реєстрації створеної компанії – 1%. В деяких випадках реєстраційний податок справляється за фіксованою ставкою в євро.

Навіть такі скромні платежі як реєстраційний податок чи гербовий збір мають не тільки фіскальне значення, але й можуть бути пристосованими для виконання регулюючої соціально-економічної ролі. Так, у Франції явно заохочувальний характер має зменшення ставки реєстраційного збору при продажі житлового будинку при умові, що він не буде перепроданий протягом трьох місяців. Понижені ставки поширюються також на угоди по купівлі лісних насаджень і власності, призначеної для сільськогосподарського виробництва; на нерухомість, продану суспільним і релігійним організаціям та деякі інші. Повністю звільнені від сплати реєстраційного збору придбання, зроблені центральними і місцевими органами державної влади, науковими установами та освітніми закладами, благодійними організаціями. 

4. Місцеві податки і збори 

У 80-х роках ХХ ст. у Франції була проведена реформа місцевого самоуправління. Законом “Про права і свободи комун, департаментів, регіонів” від 2 березня 1982 р. було врегулювано розмежування повноважень, розподіл фінансових ресурсів між органами державної та місцевої влади, адміністративну організацію регіонів, форми співробітництва між різними територіальними структурами. У результаті деякої децентралізації управління питома вага місцевих бюджетів досягла 60% загального обсягу бюджетних коштів держави. При формуванні місцевих бюджетів відповідні органи влади самостійно визначають ставки податків, на які поширені їхня компетенція, але в межах установленого актом Національних зборів (парламентом Франції) максимального рівня.

На початок XXI ст. склалася система з 16 місцевих податків і зборів, а саме: земельний податок на забудовані ділянки; земельний податок на незабудовані ділянки; податок (збір) на прибирання територій; податок на житло; професійний податок; збір на утримання сільськогосподарської палати; збір на утримання торгово-промислової палати; збір на утримання палати ремесел; місцевий збір на освоєння рудників; збір на установку електроосвітлення; збір за використовуване обладнання; податок на продаж будівель; збір з автотранспортних засобів; податок на перевищення допустимого ліміту щільності забудови; податок на перевищення ліміту зайнятості території; збір на озеленення. 

Не всі з названих податків і зборів звичні для українського читача. Утім, не всі з них мають істотне фіскальне значення, назви деяких із них говорять самі за себе. Тому більш докладного розгляду заслуговують лише окремі податки, до яких можна віднести земельний податок, податок на житло, професійний податок.

Земельним податком на забудовані ділянки оподатковується 50% кадастрової або орендної вартості нерухомості та земельних ділянок, призначених для промислового і комерційного використання. Звільнені від податку: державна власність; будівлі сільськогосподарського призначення; житлові будинки і квартири, що належать фізичним особам, старшим 75 років, а також особам, які одержують допомоги з соціальних фондів або виплати по інвалідності.

Земельний податок на незабудовані ділянки справляється на основі 80% кадастрової або орендної вартості ділянки під забудову, а також полів, лісів і боліт, які знаходяться в приватній власності. Від даного податку повністю звільнені державні землі, тимчасово – площі з штучними лісонасадженнями (вірогідно до моменту комерційної експлуатації лісу) та деякі інші. 

Податок на житло сплачують власники і/або орендарі житлових приміщень (будинків і квартир). Малозабезпечені повністю або частково звільняються від даного податку.

Ставки земельного податку і податку на житло визначаються кожним органом місцевого самоуправління зокрема, але не можуть перевищувати більше ніж у 2,5 рази середню ставку попереднього року на регіональному або загальнонаціональному рівні.

Професійний податок (taxe professionnelle, що у деяких джерелах перекладають як промисловий податок) накладається на осіб, за роботу яких заробітна плата безпосередньо не виплачується. Найбільш численна категорія платників даного податку – так звані особи вільних професій (письменники, журналісти, художники, артисти та ін., крім медичних сестер і доглядальниць, а також власників автомобілів, зайнятих візникуванням). Ставка податку визначається кожною адміністративно-територіальною одиницею окремо в залежності від двох критеріїв: від оціночної вартості приміщення, котре платник використовує для своєї діяльності, та величини доходу платника. Ставка професійного податку не може перевищувати 3,5% суми доданої вартості, створеної платником протягом року. Додана вартість визначається як різниця між сумою одержаного доходу і затратами в поточних цінах, пов’язаними з професійною діяльністю. Можливі різні скидки в залежності від стану використовуваних приміщень, степені амортизації обладнання, динаміки цін. Платник податку подає декларацію з відповідною інформацією.


Тема 11. Податкова система Російської Федерації


1. Адміністрування податків

Податкова служба Російської Федерації (Росії, РФ) була створена в 1991 р. Структурно вона складається з 82 податкових управлінь по суб’єктах Російської Федерації та 1600 інспекцій. На утримання податкової служби витрачається 18 млрд. рублів (близько 500 млн. у доларовому еквіваленті). З 2004 р. функції колишньої податкової поліції виконує Головне управління по боротьбі з податковими злочинами Федеральної служби по економічних і податкових злочинах у складі Міністерства внутрішніх справ РФ.

Податкові органи Росії на початку 2004 р. у ході адміністративної реформи ввійшли в склад Міністерства фінансів РФ під назвою Федеральної податкової служби. Головне завдання податкового відомства – контроль за додержанням законодавства, правильністю обчислення податків, повнотою та своєчасністю перерахування у відповідні бюджети державних податків та інших платежів, встановлених законодавством РФ та суб’єктів федерації в межах їх компетенції. 

Податкові органи мають монопольне право на реєстрування юридичних осіб. Крім того, податкове відомство наділене правами: 

- Проводити в міністерствах, відомствах, підприємствах та організаціях будь-якої форми власності, а також у громадян РФ, іноземних громадян і осіб без громадянства перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, декларацій, кошторисів та інших документів, пов’язаних з оподаткуванням, отримувати необхідні довідки та інформацію з питань, які виникли під час перевірки, за винятком інформації, яка є комерційною таємницею згідно законодавства. Результати перевірки оформляється відповідними актами, в яких відображають порушення законодавства про податки та інші платежі до бюджету, факти невиконання вимог посадових осіб, даються вказівки щодо виправлення недоліків та внесення недоплат до бюджету. 

- Контролювати дотримання законодавства особами, що займаються підприємницькою діяльністю, видавати на основі рішень органів виконавчої влади їм патенти та реєстраційні посвідчення.

- Отримувати від підприємств, організацій та установ, громадян довідки, документи та копії з них, стосовно господарської діяльності платника податку та необхідні для правильного справляння податків. Останнім часом відбулися серйозні зміни щодо регламентування комерційної таємниці. З 1 січня 2004 р. громадяни Росії одержують право ознайомитися з установчими документами будь-якого підприємства, в тому числі з паспортними даними його засновників. Вважають, що дане нововведення наблизить російську податкову систему до європейських стандартів і буде мати позитивне значення для ринку капіталу, оскільки інвестори заінтересовані в доступності інформації. Щоправда, деякі спеціалісти сумніваються в доцільності розкриття паспортних даних бізнесменів за нинішнього рівня криміналізації суспільства.

- Досліджувати, не порушуючи відповідні правила при здійсненні своїх повноважень, всі використовувані для отримання доходів або пов’язані з господарською діяльністю платників виробничі, складські, торгівельні та інші приміщення, незалежно від їх місцезнаходження. У випадках відмовлення громадян, допустити посадових осіб до об’єктів, що перевіряються, податкове відомство має право визначити оподатковуваний дохід таких платників на основі документів, які свідчать про отримання ними доходів і/або на підставі оподаткування осіб, що займаються аналогічною діяльністю.

- Вимагати від керівників та інших посадових осіб юридичних осіб і громадян ліквідації виявлених недоліків, контролювати їх виконання.

- Призупинити операції в банках та інших фінансово-кредитних установах у випадках непред’явлення відповідних документів.

- Вилучати в підприємств, організацій, громадян документи, що свідчать про заниження прибутку (доходу) та інших об’єктів оподаткування.

- Застосовувати до підприємств штрафні санкції (пені, штрафи).

- Ініціювати клопотання щодо заборони у встановленому порядку зайняття підприємницькою діяльністю.

- Клопотати через суд та арбітраж про ліквідацію підприємств будь-якої форми власності, проведення санації та оголошення банкрутом; про визнання недійсними угод та перерахування до бюджету доходів, отриманих по таким угодам.

Податкові інспекції несуть відповідальність за повноту і своєчасний облік платників податків, а також за проведення документальних перевірок правильності визначення податкових зобов’язань, своєчасності та повноти сплати податків до бюджету. Перевірки проводяться не менше одного разу в роки. Скарги на рішення податкових органів можуть бути подані до вищестоящих органів і суду, що не призупиняє дію рішення податкової служби. 


2. Федеральні податки

2.1. Податок на додану вартість

Податок на додану вартість (ПДВ) запроваджений у Росії в 1992 р. У визначенні доданої вартості за російським законодавством немає нічого незвичного: додана вартість створюється на всіх стадіях виробництва та обігу; визначається як різниця між вартістю реалізованих товарів, робіт та послуг і вартістю матеріальних затрат, віднесених на витрати виробництва і обігу. 

До об’єктів податку на додану вартість відносяться наступні операції:
- Реалізація товарів, робіт, послуг на території РФ, у тому числі реалізація предметів у заставі; передача товарів (виконання робіт, надання послуг) по угоді про надання відступного; передача права власності на товари (виконання робіт, надання послуг) на безоплатній основі рахується реалізацією товарів, робіт, послуг.

- Передача на території РФ товарів (виконання робіт, надання послуг) для власного використання, затрати на які не відносяться до витрат виробництва і обігу ( в тому числі через амортизаційні відрахування) при розрахунку податку на прибуток.

- Виконання будівельно-монтажних робіт для власних потреб.

- Ввезення товарів на митну територію РФ.

Законодавством РФ встановлено перелік оборотів, які не оподатковуються податком на додану вартість, а також перелік продукції (товарів, робіт, послуг) звільнених від оподаткування ПДВ. Пільги поширюється на:

- Обороти з реалізації продукції, напівфабрикатів, робіт та послуг одними структурними одиницями для промислово-виробничих потреб іншим структурним одиницям цього ж підприємства (оборот всередині підприємства). Під структурними одиницями підприємства розуміють ті одиниці, які не мають р/р в банках і знаходяться на балансі основного підприємства.

- Кошти отримані від реалізації військового майна та надання послуг Міністерством оборони РФ, при обов’язковому направленні даних коштів на покращення соціально-економічних та житлових умов військовослужбовців, осіб звільнених з військової служби і членів їх сімей.

- Обороти вугледобувних і вуглепереробних підприємств з реалізації вугілля та продуктів вуглезбагачення.

- Товари, що експортуються безпосередньо підприємствами-виробниками, експортовані послуги і роботи; послуги по транспортуванню, навантаженню, розвантаженню, перевантаженню експортованих товарів, а також при транзиті іноземних вантажів через територію РФ.

-·Товари та послуги, призначені для офіційного використання іноземними дипломатичними та прирівняними до них представництвами, а також для особистого користування персоналу цих представництв, включаючи членів їх сімей, які проживають разом із ними.

- Послуги міського пасажирського транспорту (крім таксі), а також послуги по перевезенню пасажирів в приміському сполученні морським, річним, залізничним і автомобільним транспортом.

- Квартирну плату. 

- Вартість викупленого при приватизації майна державних підприємств, вартість викуплених громадянами житлових приміщень в державних будівлях, а також орендна плата за орендовані підприємства, що створені на базі державних.

- Операції по страхуванню, видачі і передачі позик, а також операції, що проводяться із грошовими вкладами, р/р та іншими рахунками.

- Операції пов’язані з обігом валюти, грошей і банкнот (крім нумізматики), а також цінних паперів, (крім брокерських і інших посередницьких послуг), за виключенням операцій по виготовленню, збереженню коштів та цінних паперів, на основі яких справляється податок.

- Дії, що виконуються уповноваженими на те органами, за які стягується державне мито, а також послуги колегії адвокатів.

- Платіжно-ліцензійні операції. 

- Продукцію власного виробництва окремих підприємств (студентських і шкільних їдалень, лікарень, дитячих садків та ін.), які фінансуються з державного бюджету. 

- Послуги в сфері освіти, пов’язані з навчально-виховним процесом.

- Послуги міжвідомчої охорони Міністерства внутрішніх справ.

- Науково-дослідні та конструкторські роботи, що виконуються за рахунок бюджету і господарчих договорів. 

- Послуги установ культури та мистецтва, релігійних об’єднань, театрально-видовищні та спортивні заходи.

- Ритуальні послуги, включаючи виготовлення пам’ятників і проведення церемоній релігійними організаціями ;

- Обороти по реалізації конфіскованих, безгосподарних цінностей, скарбів, а також цінностей, що перейшли до держави по праву спадку.

- Платні медичні послуги для населення, ліки, протезно-ортопедичні вироби, медичну техніка, путівки до санаторіїв і курортів, інвалідні автомашини.

- Товари і послуги, які виробляють і надають лікувальні-виробничі майстерні при психіатричних організаціях, а також громадські організації інвалідів.

- Товари (роботи, послуги) власного виробництва (крім брокерських і посередницьких послуг), що реалізуються підприємствами, де кількість інвалідів складає не менше 50 % від загального числа працюючих.

- Вироби народних промислів, які визнані за художні цінності.

- Товари, що ввозяться на територію РФ як гуманітарна допомога.

- Здачу в оренду службових та жилих приміщень іноземним громадянам та юридичним особам, акредитованим у РФ.

- Деякі товари, що ввозяться на територію РФ, а саме: продовольчі товари (крім підакцизних) і сировина для їх виробництва; товари для дітей; обладнання та прилади, які використовуються в науково-дослідних роботах; транспорт; вироби та ліки для інвалідів; медична техніка.

Крім того, від сплати ПДВ при ввезені на територію РФ звільнені внески в статутні фонди підприємств із іноземними інвестиціями на протязі року з моменту реєстрації; технологічне обладнання, запасні частини, матеріали для забезпечення випуску з медичних імунобіологічних препаратів для діагностики, профілактики та лікування інфекційних захворювань та епідемій; товари і технологічне обладнання, що направляються як безкоштовна технічна допомога іноземними державами у відповідності з міжнародними угодами; книги і періодичні видання, навчальні посібники для освітніх закладів.

При ввезені товарів на територію РФ податок на додану вартість розраховується виходячи з митної вартості товарів, митних зборів, а також для підакцизних товарів – сум акцизних зборів.

Оподатковуваний оборот – будь-які грошові кошти, якщо їх одержання пов’язане з розрахунками по оплаті товарів (робіт, послуг). При цьому виручка від реалізації визначається або по мірі оплати, або при відвантаженні товарів і пред’явленні покупцю (замовнику) розрахункових документів.

ПДВ справляється за такими ставками:

10 % – для продовольчих товарів (крім підакцизних) і товарів для дітей за переліком, установленим урядом РФ; при реалізації для промислової переробки і промислових потреб продукції борошномельної, круп’яної та харчової галузей (за виключенням підакцизних товарів).

18 % (з 1.01. 2004 р.) – по інших товарах, роботах, послугах, у тому числі і по підакцизних товарах.

Підприємства, котрі випускають і реалізують товари, оподатковувані різними ставками, ведуть окремий бухгалтерський облік.

Повністю повертаються із державного бюджету суми ПДВ, оплачені платниками податку постачальником та підрядником за матеріальні цінності, а також послуги виробничого характеру, які використовуються при виробництві наступних товарів (робіт, послуг) :

- товарів, які експортуються безпосередньо підприємствами-виробниками;

- товарів і послуг для дипломатів та прирівняних до них співробітників іноземних представництв; 

- послуг міського та приміського транспорту (крім таксі).

Платники ПДВ:

- підприємства та організації незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, що мають статус юридичної особи, в тому числі підприємства з іноземними інвестиціями, які здійснюють виробничу та комерційну діяльність;

- філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, які знаходяться на території РФ, мають р/р в установах банків та самостійно реалізують за оплату товари, роботи, послуги;

- міжнародні об’єднання та іноземні юридичні особи, які здійснюють виробничу та комерційну діяльність на території РФ;

- індивідуальні (сімейні) приватні підприємства, котрі здійснюють виробничу та комерційну діяльність.

2.2. Податок на прибуток підприємстві організацій

Податок на прибуток підприємств і організацій запроваджений у 1991 р. Платники податку:

- підприємства та організації, в тому числі бюджетні, які є юридичними особами, включаючи створені на території РФ підприємства з іноземними інвестиціями, а також міжнародні об’єднання та організації, що займаються підприємницькою діяльністю;

- філії та інші подібні підрозділи підприємств та організацій, які мають окремий баланс та р/р в установах банку; компанії, фірми, будь-які інші організації, утворені в відповідності із законодавством іноземних держав, які займаються підприємницькою діяльністю на території РФ через постійне представництво (нерезиденти);
- комерційні банки різних видів, у тому числі банки за участю іноземного капіталу, Банк зовнішньої торгівлі РФ, кредитні установи, Центральний банк РФ в частині прибутку, отриманого від діяльності, що не пов’язана з регулюванням грошового обігу ;

- підприємства, організації та установи, які являються юридичними особами та мають ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Об’єкт оподаткування – валовий прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів та іншого майна; доходи від позареалізаційних операцій, зменшені на суму витрат по цих операціях.

Прибуток від реалізації визначається як різниця між виручкою без ПДВ та акцизів і затратами на виробництво та реалізацію (собівартістю) продукції. Прибуток від реалізації цінних паперів – як різниця між ціною реалізації та ціною придбання за мінусом операційних видатків (оплата послуг).

Згідно введеної в 2002 р. у дію глави 25 податкового кодексу РФ пільги платникам податку на прибуток не передбачені. Натомість ставка даного податку знижена з 35 до 24% оподатковуваного прибутку..

2.3. Акцизний збір

Платники – виробники, які реалізують високорентабельні підакцизні товари. Об’єкт оподаткування – обороти від реалізації підакцизних товарів власного виробництва.

Звільняються від оподаткування акцизами наступні операції:

- Передача підакцизних товарів між структурними підрозділами всередині однієї організації;

- Реалізація денатурованого етилового спирту з усіх видів сировини організаціям за спеціальними квотами;

- Реалізація підакцизних товарів, які підпадають під митний режим експорту за межі Російської Федерації;

- Первинна реалізація конфіскованих та безхазяйних підакцизних товарів;

- Закачування природного газу в підземні сховища;

- Реалізація на території Російської Федерації природного газу для особистих потреб фізичних осіб, а також житлово-будівельних потреб.

Згідно Податкового кодексу РФ до підакцизних товарів відносяться: 

- Спирт етиловий із всіх видів сировини, окрім спирту коньячного;

- Продукція, в якій міститься спирт (розчини, емульсії, суспензії та інші види продукції в рідкому стані) з об’ємною долею етилового спирту більше 9 %, крім ліків, лікувально-профілактичних і діагностичних засобів, препаратів ветеринарного призначення, парфумерно-косметичної продукції;

- Алкогольна продукція (горілка, спирт питний, лікеро-горілчані вироби, вина виноградні, коньяк, шампанське) з об’ємною долею етилового спирту більше 15%; 

- Пиво;

- Тютюнові вироби;

- Ювелірні вироби;

- Легкові автомобілі та мотоцикли з потужністю двигуна більше 112,2 кВт;

- Бензин автомобільний;

- Дизельне паливо;

- Масла для двигунів.


2.4. Прибутковий податок із фізичних осіб

Платниками прибуткового податку є фізичні особи: громадяни Росії; громадяни інших держав та особи без громадянства, котрі як мають, так і не мають постійного місця проживання в РФ. До постійних мешканців відносяться ті громадяни, які проживають в РФ не менше 183 днів в календарному році. 

Об’єктом оподаткування в громадян, які мають постійне місце проживання в РФ, є зменшений на суму пільг сукупний дохід, отриманий у календарному році на території РФ, континентальному шельфі, в економічній зоні РФ та за межами РФ як в грошовій (рублі, валюта), так і натуральній формах. Доходи громадян, які не мають постійного місце проживання в РФ, оподатковуються тільки у випадку, якщо вони отримані із джерел на території РФ. До складу сукупного доходу громадян включають також суми матеріальних та соціальних благ, надані підприємствами, установами та організаціями своїм працівникам у персональному порядку.

Якщо у випадку ліквідації чи реорганізації підприємств, установ, організацій здійснюється розподіл майна, то доля кожного працівника у грошовій або в натуральній формах входять до складу оподатковуваного доходу.

У випадках, якщо підприємство або установа відпускає фізичним особам продукцію власного виробництва безкоштовно або за нижчими цінами, сума доходу за рахунок різниці між цінами включається до сукупного доходу.
У випадку отримання громадянами (окрім тих, які не мають постійного місце проживання) доходу від виконання ними робіт по громадсько-правовим договорам, а також при здійсненні підприємницької діяльності сума валового доходу зменшується на суму документально підтверджених платниками витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням цього доходу.

Доходи в іноземній валюті перераховуються в рублі по курсу Центрального банку РФ, який діяв на дату отримання доходу. За бажанням платника податок може бути сплачений в іноземній валюті.

До сукупного річного доходу не включаються державна допомога по соцстрахуванню та соціальному забезпеченню, всі види пенсій і досить велика кількість інших видів доходів, допомог, виплат, компенсацій, винагород, стипендій. 

Пільгами користуються герої Радянського Союзу та Російської Федерації, учасники та інваліди Великої Вітчизняної війни, ліквідатори аварії на ЧАЕС та деякі інші категорії громадян. 

В 2003 р. значно розширена величина рівнозначних пільгам податкових вирахувань соціального характеру.

В обов’язковому порядку громадяни мають подавати декларацію про доходи за наявністю наступних видів доходів:

- від індивідуальної підприємницької діяльності та приватної практики;

- винагороди, одержані від інших фізичних осіб, у тому числі по громадянсько-правовим договорам;

- від продажі власного майна;

- від здачі в оренду власного майна (житла та ін.);

- доходи, одержані з джерел за кордоном;

- виграші в лотереї, казино, ігрових автоматів.

Неподання податкової декларації в термін до 30 квітня карають штрафом у 5% від суми податку, належного до сплати по даній декларації, за кожний місяць протягом перших 180 днів запізнення та 10% від даної суми – за кожний місяць, починаючи з 181-го дня. Несплата або недоплата податку при заниженні податкової бази передбачає штраф у розмірі 20% від несплачених сум. Умисне заниження сум податку карається штрафом у 40% від несплачених сум. 

2.5. Податок на майно, що переходить в порядку спадщини або дарування

Суб’єктами даного федерального податку є громадяни, у власність яких переходить майно по акту спадщини або дарування.

Об’єкти оподаткування: житлові будинки, дачі, приватні квартири, витвори мистецтва та антикваріат, автомобілі, ювелірні вироби, вклади на депозитах у банках, цінні папери.

Податок стягується в разі, якщо вартість майна, що переходить у спадщину, перевищує 850-кратну величину офіційно установленої мінімальної місячної оплати праці, а при даруванні – 80-кратну.

Ставки оподаткування знаходяться в залежності від ступеня споріднення. Спадкоємці класифіковані на першу чергу, другу чергу та інших. Ставка податку на спадщину варіює від 5% до 40%, на дарування – від 3 до 40%. Максимальна ставка застосовується до вартості майна, що перевищує 2550-кратний розмір мінімальної місячної оплати праці.

2.6. Мито

Мито входить до складу митних платежів, до яких, крім власне мита, відносяться податок на додану вартість, акцизи, інші збори та платежі, пов’язані з митним оформленням, зберіганням та супроводженням товарів, пов’язаних із зовнішньою торгівлею. Мито справляється митними органами при переміщенні товарів і транспортних засобів через митний кордон. Вся сума зібраного на території РФ мита поступає у федеральний бюджет.

Об’єкт мита – митна вартість товарів і/або їх кількісні та вагові показники. 

Платник (суб’єкт) – декларант, фізична або юридична особа, котра від власного імені оголошує в митній декларації вартість, (кількість, вагу) товарів, що підлягають переміщенню через митний кордон.

Якщо в західних країнах фіскальна й економічна роль мита мінімальна, то в Росії, навпаки, митна служба забезпечує 40% доходів федерального бюджету. В російських умовах імпортне (ввізне) мито виконує функції захисту внутрішнього ринку від конкуренції іноземних виробників; забезпечення потреб у товарах, які не виробляються взагалі або виробляються в недостатній кількості; додаткового наповнювання бюджету. Експортне мито, крім свого фіскального призначення, обмежує вивіз товарів, потреба в яких не повністю задовольняється всередині країни; регулює вивіз не переробленої сировини, відходів виробництва і металобрухту; запобігає виснаженню родовищ корисних копалин. 

2.7. Єдиний соціальний податок

Єдиний соціальний податок (ЄСП) введений у податкову систему Росії з 2001 р. Базова ставка ЄСП складає 35,6% від фонду оплати праці. Надходження від ЄСП розподіляються в таких пропорціях між позабюджетними фондами: 28% відчисляються в Пенсійний фонд, із них 14% – на виплату базових пенсій, 10% – на страхову частину, 4% – на нагромаджувану частину пенсії; фонд соціального страхування – 4%; фонд обов’язкового медичного страхування – 0,2%; територіальні фонди медичного страхування – 3,4%. ЄСП сконструйований за регресивним принципом оподаткування фонду оплати праці, тобто, чим вищий рівень заробітної плати, тим нижча податкова ставка. Подібний порядок запроваджений у розрахунку, щоб роботодавцям було невигідно платити низькі зарплати. 

Під сукупною дією прибуткового податку (13%) і ЄСН (35,6%) загальне податкове навантаження на доходи складає 48,6%, що близько до міжнародного рівня оподаткування. Російський уряд намагається не виходячи за ці межі, перерозподілити податкове навантаження – знизити для підприємств і збільшити для фізичних осіб. Розрахунок побудований на тому, що перенесення тягаря з юридичних осіб на фізичних має зменшити кількість компаній, які використовують тіньові схеми виплати зарплат. Для компаній зменшення ставки ЄСН вигідне, а рядовий працівник не зможе самостійно ухилитися від податку, оскільки підприємства та організації перераховують податок у бюджет при виплаті зарплати. Тим самим Росія зближається з міжнародною практикою, – адже в більшості зарубіжних країнах податки на соціальні потреби сплачують не компанії-роботодавці, а їх працівники. 

2.8. Інші федеральні податки

Податкові платежі даної групи мають цільовий характер і служать джерелом фінансування будівництва та утримання автомобільних шляхів державного і місцевого значення. Відповідно податкові надходження зараховуються до спеціалізованих цільових позабюджетних фондів – федерального дорожнього фонду, а також територіальних дорожніх фондів.

Сьогодні діючим законодавством можуть справлятися наступні податки:

– податок з реалізації паливно-мастильних матеріалів;

– податок за користування автодорогами;

– податок з власників транспортних засобів; 

– акциз на легкові автомобілі;

– податок на купівлю автотранспорту.

Платниками податку з реалізації паливно-мастильних матеріалів (бензину, дизпалива, дизельних та автотракторних масел, скрапленого газу, що використовується як моторне паливо) являються юридичні особи. Об’єктом оподаткування для підприємств, які виготовляють мастильно-змащувальні матеріали, є обороти з їх реалізації, без ПДВ. Податок розраховується за ставкою 25% подекадно, щомісячно, щоквартально в залежності від величини оподатковуваного обороту і повністю зараховується до федерального шляхового фонду. Джерело сплати – прибуток до обрахування і сплати податку на прибуток. 

Акциз з продажу легкових автомобілів в особисте користування громадян сплачують підприємства, що виробляють легкові автомобілі. Об’єкт оподаткування – оборот по реалізації в особисте користування громадян. Для визначення оподатковуваного обороту приймається вартість реалізованих автомашин, яка розраховується виходячи із суми вільних відпускних цін, включаючи суми акцизу. Сума акцизу визначається платником податку самостійно і вноситься в федеральний шляховий фонд кожну декаду.

Податок на користування автодорогами справляється з підприємств, організацій та фізичних осіб-підприємців. Об’єкт оподаткування: при виробництві продукції – виручка; при заготівельно-збутовій та торгівельній діяльності – торгівельний оборот. При цьому із бази оподаткування виключається ПДВ, акцизи і податок на реалізацію паливно-мастильними матеріалами. Ставки податку: 0,4 % від реалізації; 0,3 % від торгівельного обороту; для посередників 0,4 %; для банків та інших кредитних установ – 0,4 % від суми доходів.

Від сплати звільнюється підприємства, які здійснюють утримання позаміських автодоріг загального користування. Податок поступає в територіальний шляховий фонд, у Москві та Санкт-Петербурзі – в федеральний шляховий фонд. Суму платежу платники податку включають до складу витрат на виробництво та реалізацію продукції.

Податок з власників транспортних засобів щорічно сплачують громадяни РФ, іноземні громадяни та особи без громадянства, а також підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та відомчої належності, які є власниками транспортних засобів (автомобілів, мотоциклів, моторолерів, автобусів) та інших самохідних машин і механізмів на пневматичному ходу, за ставками в залежності від потужності двигуна.

Платниками податку на купівлю автотранспортних засобів є підприємства, організації та підприємці, які купують автотранспортні засоби шляхом купівлі-продажу, обміну, лізингу. Даний податок розраховується від ціни продажу без акцизу та ПДВ за наступними ставками: вантажні автомашини, пікапи та легкові фургони, автобуси, спеціальні та легкові автомобілі – 20%; причепи і напівпричепи – 10%. Автотранспортні засоби, придбані для подальшого перепродажу, не оподатковуються. При придбанні автомобіля за валюту податок розраховується виходячи із ціни продажу авто, перерахований за курсом ЦБ РФ на день придбання. Від сплати звільняються деякі категорії громадян і організацій (герої Радянського Союзу та Росії, громадянські організації інвалідів та ін.). 

Федеральний транспортний податок сплачується юридичними особами, крім бюджетних організацій, у розмірі 1% від фонду оплати праці незалежно від джерела його формування і повністю включається до складу витрат на виробництво та обіг. По суті транспортний податок є цільовим податком, оскільки витрачається на фінансування розвитку міського транспорту загального користування та приміського пасажирського залізничного транспорту.


3. Регіональні податки

В контексті реформи федеральних відносин, яка в останні роки йде в Росії, в законодавство вводиться поняття “бюджетні повноваження”, що зводить воєдино права, фінансове забезпечення та зобов’язання органів місцевої влади в рамках відповідного бюджету. За чинними законами податкові надходження розподіляються між центром і регіонами в таких пропорціях: суб’єктам РФ надходить 100% від усіх регіональних податків; 100% – податку на доходи фізичних осіб, із яких 70% направляються в муніципальні бюджети; 30% надходжень від єдиного податку, що справляється за спрощеною системою оподаткування; 30% – єдиного податку на “вмененный доход”; 30% – сільськогосподарського податку; 5% доходів від податку на видобуток корисних копалин. Доходи від решти податків поступають у федеральний бюджет.
З 1 січня 2004 р. в системі регіональних податків, а також у бюджетному федералізмі (міжбюджетних відносинах між центром і регіонами), відбулися значні зміни. Співвідношення доходів центру і регіонів як 60:40 змінилося на користь регіонів у пропорції 56 до 44. Скасований регіональний податок із продаж, яким оподатковувалися юридичні та фізичні особи, що реалізували товари і послуги, здійснювали роботи. Натомість суб’єктам Російської Федерації передані всі доходи від так званого вмененного налога на малий бізнес, 1% надходжень від податку на прибуток, а також акцизи на лікеро-горілчані вироби. 

«Вмененный налог» або податок на потенційно можливий дохід сплачують юридичні й фізичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність. Ставка 20% від «вмененного дохода» в місяць.

Податок на майно юридичних осіб на регіональному рівні запроваджений у 1991 р. Об’єкт оподаткування – середньорічна вартість майна підприємства (основних фондів, нематеріальних активів, виробничих запасів), ставка – 2%. 

При передбаченій законом максимальній ставці майнового податку 2% регіони мають право установлювати висоту ставки на свій розсуд. У більшості регіонів вона не перевищує 0,5% від інвентаризаційної оцінки майна. Остання може бути нижчою реальної ринкової вартості квартири в 5–10 разів. Тому уряд має намір відмовитися від інвентаризаційної оцінки на користь ринкової ціни, що, за розрахунками, навіть при зниженні ставки до 0,1% призведе до реального росту податкового тягаря. 

Норми оподаткування для обов’язкових платежів – лісного доходу (лесной подати) і плати за воду – установлюються регіональними властями. Крім фіскальної функції, ці платежі в соціально-економічному сенсі мають рентний характер і природоохоронне призначення. Лісопромисловий комплекс – одна з ключових галузей національної економіки Росії. Унікально багата Росія і водним ресурсами, на її території знаходиться найбільше в світі прісноводне водоймище – озеро Байкал.

Під назвою “лісний податок” існує ціла система платежів за користування лісним фондом. Ці платежі справляються у формах так званих лісних податей, а також земельного податку і орендної плати. Лісні податі стягуються за всі види лісокористування за ставками на одиницю лісного ресурсу (продукції) або по окремим видам лісокористування за гектар використовуваної ділянки лісного фонду. Ставки лісних податей служать також для визначення орендної плати. До лісних податей відноситься плата за: деревину, промислову заготовку ягід, грибів, лікарських рослин, розміщення пасік, полювання в лісних угіддях, використання лісу з туристичною, оздоровчою і спортивною метою.

Ставки лісних податей установлюються органами державної влади суб’єктів РФ або можуть визначатися за результатами так званих лісних аукціонів. Розмір ставки за деревину включає також податок на землю. Розмір орендної плати визначається за умовами договору оренди земельної ділянки. Ставки лісного податку диференційовані за регіональною ознакою, конструкція податку достатньо складна і, отже, даний податок складний в адмініструванні. Доходи від лісного податку розподіляються між федеральним бюджетом і бюджетом суб’єкта РФ у пропорції 40% : 60%.

Плата за користування водними об’єктами до 1998 р. носила назву плати за воду. Платники – організації та підприємці, котрі безпосередньо користуються водними об’єктами. Плата справляється при заборі води з використанням споруд, технічних засобів і обладнання за рядом винятків (забору води для ліквідації стихійних лих, водопостачання тваринницьких ферм та ін.). Платіжна база: обсяг водозабору; площа акваторії; обсяг стічних вод, які скидають у водні об’єкти і деякі інші показники. Плата за воду диференційована за різними категоріями платників та режимами використання водних ресурсів.

Цільовий податок на потреби установ народної освіти сплачують юридичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність. Ставка – 1% від фонду оплати праці.

4. Місцеві податки

Об’єктом податку на майно фізичний осіб є нерухоме майно і транспортні засоби (крім автомобілів). 

Податкова ставка для нерухомості – 0,1% від інвентаризаційної вартості майна, в Москві – 0,5%. Проблема цього податку – спосіб оцінки майна: по залишковій чи ринковій вартості? Ставки податку на майно фізичних осіб у формі транспортних засобів залежать від потужності двигуна. Наприклад, на літаки, вертольоти і теплоходи установлена ставка на рівні 10% від мінімального розміру оплати праці (МРОТ) у розрахунку на 1 к. с. потужності; на яхти і катери – 5% МРОТ на 1 к. с. Тим самим цей податок має певну соціальну направленість.

Платниками земельного податку виступають власники і землекористувачі, крім орендарів.

Ставка податку в розрахунку на гектар площі призначається місцевими органами влади. Принагідно зауважити, що земельний податок – один із найбільш складних в адмініструванні податків. Складний не стільки для податкової служби, скільки для інших державних відомств, зокрема федеральної служби земельного кадастру, тим, що при розробці норм оподаткування треба враховувати властиву Росії сильну різницю природо-кліматичних умов, а також місцезнаходження та якість земельних ділянок, численні категорії платників. У залежності від даних факторів ставки земельного податку диференційовані.

Розподіл надходжень від земельного податку має дольовий характер: у федеральний бюджет поступає 30%, бюджети суб’єктів федерації – 20%, у місцеві бюджети – 50%.

Податком на рекламу оподатковуються підприємства і громадяни, які рекламують через засоби інформації продукцію власного виробництва, а також роботи і послуги. Об’єкт податку – вартість робіт і послуг по виготовленню та розповсюдженню. Ставка податку – 5% вартості (величини) рекламних затрат без податку на додану вартість і акцизів.

Інші місцеві податки та обов’язкові платежі.

- Регістровий збір із підприємств; платники – підприємці без створення юридичної особи; ставка – мінімальна місячна оплата праці.

- Цільовий податок на утримання житлового фонду та об’єктів соціально культурної сфери сплачують юридичні особи будь-якої форми власності, що здійснюють свою діяльність на території, де введений даний податок, для фінансування вказаних об’єктів. Податкова база – обсяг по реалізації продукції (робіт, послуг) у вигляді виручки від реалізації. Ставку установлюють місцеві органи, але на рівні не вище 1,5% оподатковуваної бази.

- Ліцензійний збір за проведення місцевих аукціонів і лотерей та збір за право торгівлі установлюється місцевими властями. Останній справляється в формі оплати разових талонів і тимчасових патентів. 

Загалом за російським законодавством місцеві органи влади мають право на запровадження 10 видів податків і цільових зборів у місцеві бюджети.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

66330. Подорож до країни «Бізнес» 72.5 KB
  Цікава дуже штука Бізнес наука. Діти що ж робити нашим героям Де взяти кошти щоб купити потрібний товар корову Вони мабуть не знають що таке бізнес його законів та понять. Отож в цій газеті розповідається про цікаву справу про...
66331. Філологічний експрес 146.5 KB
  Перший етап Учасникам заздалегідь дається завдання підготувати невеличку на 24 хвили ни €œВізитну картку команди знайомство з членами команди. Журі оцінює цей етап конкурсу за 5 бальною системою. Другий етап Антисуржик Команди одержують віддрукований текст до якого внесено зміни шляхом його...
66332. Особливості використання методики ейдотехніки на уроках у першому класі початкової школи 246.5 KB
  Механічне запам’ятовування через силу постійні повторювання негативно впливають на фізичний стан нервову та емоційну сферу дітей значно ускладнюють процес їхнього адаптування до навчання у школі; у засвоєнні знань часто дають зворотний ефект.
66333. Що треба знати, обираючи фах 32 KB
  Адже саме в процесі праці сформувалася людина і завдяки праці змінюється її власна природа в якій вона досягає своєї свідомої мети прагне до її реалізації конструює свій життєвий шлях. Людина зобов’язана працювати щоб залишити на землі свій власний слід...
66334. Малювання фарбами. Оздобления новорічних iгpaшок, виготовлених iз солоного тіста 48 KB
  Вчитель пропонує учневі зачитати вірш Миколай Коли замерзла річка І став біленький гай Зійшов у темну нічку На землю Миколай. На кого схожий Святий Миколай На Діда Мороза На яке свято приходить Дід Мороз Новий Рік Що робить Дід Мороз...
66335. Сценарій презентації поетичної збірки В.Федорової «Місце під сонцем» 41 KB
  Вітаємо вас у цій світлиці, у цьому затишному куточку Красноріченського освітнього округу, де зібралися люди, небайдужі до чистоти духовних криниць, до натхненної творчої праці та наділені великою любов’ю до культурного розквіту нашого краю.
66336. ШКОЛА ЮНОГО ФЕНОЛОГА 12.94 MB
  Дерева хоч і не вкрилися листям але вже пробудилися від зимових холодів. Багряне та золоте листя вірна ознака осені. Буває що частина листя жовкне задовго до осінніх днів. Іноді жовте листя на кущах і деревах з’являється ще в середині літа коли сухо та спекотно.
66337. Фестиваль юних обдарувань 55 KB
  Оформлення: святковоуричисто прикрашений актовий зал; емблема; кольрові кульки; квіти; виставка творчих робіт поробок; Державний прапор України; грамоти призерам; картки творчих досягнень; стрічки домінантам: Інтелектуал року Ерудит року Творча особистість Золоті руки Спортсмен року...
66338. Фестиваль європейських країн 112 KB
  Віддавна народи світу Мають власні прапори Наче долю горду й світлу Піднімають дороги 3й учень. Наш водій обирається учень якому дається кермо та головний убір водія рушаймо Пісню заспіваймо Учні і вчитель співають пісню Голубий вагон муз.