36133

Склад і структура видатків державного бюджету України

Лекция

Макроэкономика

Капітальні вкладення і джерела їх фінансування. Бюджетне фінансування економіки за рахунок цільових державних позик. Організація наукових досліджень і джерела їх фінансування. Фінансування фундаментальних досліджень у наукових установах Національної академії наук України у відомчих наукових закладах та вищих навчальних закладах.

Украинкский

2013-09-21

507.5 KB

56 чел.

Тема 5. Склад і структура видатків державного бюджету України

  1.  Роль видатків бюджету у фінансовому забезпеченні потреб соціально-економічного розвитку.
  2.  Класифікація бюджетних видатків. Оптимізація структури видатків бюджету, її критерії.
  3.  Склад видатків бюджету на економічну діяльність, їх роль і місце у розвитку економіки.
  4.  Бюджетні інвестиції, їх види.
  5.  Капітальні вкладення і джерела їх фінансування.
  6.  Конкурсний відбір об’єктів бюджетного інвестування, його завдання і критерії.
  7.  Бюджетне фінансування економіки за рахунок цільових державних позик.
  8.  Бюджетні кредити підприємствам.
  9.  Порядок дотування збиткових підприємств, фінансове оздоровлення державного сектора і ліквідації збитковості.
  10.  Операційні витрати, їх склад і призначення. Роль і місце бюджету у фінансуванні операційних витрат.
  11.  Видатки бюджету на науку.
  12.  Організація наукових досліджень і джерела їх фінансування. Фінансування фундаментальних досліджень у наукових установах Національної академії наук України, у відомчих наукових закладах та вищих навчальних закладах.
  13.  Склад та структура видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення.
  14.  Фінансування житлово-комунального господарства.
  15.  Соціальне страхування. Види соцстрахування. Соціальні фонди.
  16.  Пенсійне забезпечення громадян в Україні. Пенсійний фонд. Основні  завдання його діяльності та функції.
  17.  Система освіти в Україні. Джерела фінансування освіти.
  18.  Склад і структура видатків на освіту.
  19.  Основні показники при визначенні фінансування шкіл. Планування фонду заробітної плати в загальноосвітніх закладах.
  20.  Фінансування вузів. Особливості кошторисного планування у вузах. Позабюджетні кошти державних вищих закладів освіти.
  21.  Система охорони здоров’я в Україні. Склад та структура видатків на охорону здоров’я.
  22.  Фінансування охорони здоров’я. Планування витрат. Основні статті кошторису.
  23.  Основні показники роботи установ охорони здоров’я. Система заробітної плати медичних працівників
  24.  Бюджетне фінансування закладів культури. Основні статті кошторисів бібліотек, будинків культури та інших культурно-освітніх закладів. Фінансування преси, радіо, телебачення.
  25.  Фінансування розвитку фізичної культури і спорту, роль бюджету в державній підтримці олімпійського руху.
  26.  Склад видатків на оборону, порядок їх планування і фінансування.
  27.  Склад видатків на державне управління.
  28.  Фінансування органів оборони та управління.
  29.  Видатки на судові органи і прокуратуру, на правоохоронні органи, на утримання податкової адміністрації та митних органів.
  30.  Порядок планування і фінансування видатків бюджету на управління.
  31.  Фінансування міжнародної діяльності держави.

Самостійна робота:

  1.  Функції держави, їх вплив на склад та структуру видатків бюджету.
  2.  Роль видатків бюджету у фінансовому забезпеченні потреб соціально-економічного розвитку
  3.  Бюджетні інвестиції, їх види.
  4.  Капітальні вкладення і особливості їх фінансування.
  5.  Фінансування фундаментальних досліджень у наукових установах НАН України.
  6.  Особливості кошторисного планування у вузах. Позабюджетні кошти державних вищих закладів освіти.
  7.  Особливості організації фінансової діяльності закладів охорони здоров’я в умовах страхової медицини.
  8.   Видатки на утримання податкової адміністрації та митних органів.
  9.  Порядок планування і фінансування видатків бюджету на управління.
  10.  Фінансування міжнародної діяльності держави.

1. Роль видатків бюджету у фінансовому забезпеченні потреб соціально-економічного розвитку

За економічною сутністю видатки бюджетів відображають розподільні і перерозподільні процеси централізованого фонду грошових коштів держави та їх цільове використання для забезпечення суспільних потреб. Вони спрямовуються на задоволення найважливіших потреб суспільства у розвитку економіки і соціальної сфери, державного управління, оборони, забезпечення громадського порядку, безпеки держави та судової влади тощо. Видатки бюджетів значною мірою характеризують рівень забезпечення потреб діяльності держави.

Видатки Державного бюджету — це витрати держави на загальнодержавному рівні, які необхідні для виконання державою її функцій. Ці витрати виражають економічні відносини, на основі яких здійснюється використання централізованих коштів за напрямами, визначеними законом.

Напрями використання бюджетних видатків обумовлюються цілою низкою факторів, основними з яких є:

необхідність утримання державних установ;

рівень розвитку регіонів держави;

зв'язки видатків із загального державного бюджету з видатками з місцевих бюджетів;

форми надання бюджетних коштів;

інші фактори, які можуть мати вагоме значення залежно від конкретної економічної і політичної ситуації в державі.

Видатки бюджетів відображають кількісну і якісну характеристики. Кількісна характеристика зумовлюється обсягом фінансових ресурсів, що забезпечує рівень задоволення потреб суспільства відповідно до визначеної економічної політики. Якісна характеристика дає можливість виявити суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків та рівень ефективності їх спрямування. Конкретні види бюджетних видатків та їх величина зумовлюють ту роль держави, яку вона виконує у функціонуванні економіки суспільства та здійсненні соціальних перетворень.

Структура видатків бюджетів та їх частка у ВВП значною мірою відображає основні напрямки діяльності держави. Головне спрямування цієї діяльності має соціальний характер. Саме видатки бюджетів на соціальні заходи, які включають соціальний захист і соціальне забезпечення, освіту, охорону здоров´я, духовний та фізичний розвиток, є пріоритетними в Україні.

Домінуюча спрямованість діяльності держави у соціальній сфері в Україні відіграє особливу роль для розвитку суспільства. Це зумовлено не лише значним зниженням доходів переважної більшості населення з переходом України до ринкової економіки, а й традиційною орієнтацією громадян на одержання соціальних послуг саме від держави. Головне спрямування діяльності у соціальній сфері – зниження рівня бідності та зменшення диференціації доходів населення за рахунок посилення адресності соціальної підтримки, стимулювання випереджувальних темпів зростання заробітної плати, поетапне наближення мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму. Саме на це спрямована діяльність сучасних урядових структур.

Значні видатки зведеного бюджету України на соціально-культурні заходи  потребують підвищення ефективності використання бюджетних коштів та необхідність підвищення рівня і якості послуг цих заходів. Останнє зумовлює необхідність встановлення оптимізації мережі закладів та установ згаданої соціально-культурної сфери, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів. Очевидно, програми та заходи, що не належать до пріоритетних, доцільно перевести на фінансування за рахунок позабюджетних ресурсів. Важливим є також визначення переліку платних і безоплатних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами й організаціями, та завершення процесу відокремлення державних позабюджетних фондів, які формуються: на страховій основі, від державного бюджету. При цьому доцільним вважається розвиток страхових систем формування соціальних бюджетів.

Окрім соціальних видатків, надзвичайно важливим є інвестиційна діяльність держави та підтримка пріоритетних галузей економіки, зокрема структурної перебудови економіки. Україна зможе посісти належне місце в Європі і світі за умови опанування інноваційного шляху розвитку, підвалини якого мають бути закладені в процесі структурної перебудови економіки. Тільки таким чином можна змінити сировинний вектор розвитку економічних процесів, що формується нині. Відтак основою стратегічного курсу держави, його базовим принципом має стати реалізація державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки, утвердження України як високотехнологічної держави.

Активний вплив бюджетної системи на фінансові зв´язки і потоки між секторами економіки — необхідна умова подальшого економічного зростання. У свою чергу, фінансове оздоровлення підприємств реального сектора економіки, створення сприятливих макроекономічних умов і проведення зваженої податкової реформи мають забезпечити стабільні й достатні надходження до бюджетів.

Отже, видатки бюджетів різних рівнів відображують економічні відносини, що виникають у зв´язку з розподілом фінансових ресурсів держави та їх використанням за галузевим, територіальним та цільовим призначенням. Це грошові кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідними бюджетами. Видатки бюджетів безпосередньо пов´язані з доходами. З одного боку, обсяг видатків обмежується бюджетними надходженнями, тобто доходами, які визначаються економічними можливостями держави. З іншого боку, видатки можуть впливати на доходи, сприяючи розвитку виробництва, науково-технічному прогресу тощо.

2. Класифікація бюджетних видатків. Оптимізація структури видатків бюджету, її критерії.

Видатки бюджету класифікуються за:
— функціями, для виконання яких потрібні видатки (функціональна класифікація);
— економічною характеристикою операцій (економічна класифікація);
— ознакою головного розпорядника коштів (відомча класифікація);
— бюджетними програмами (програмна класифікація).

Функціональна класифікація видатків дає змогу відстежувати динаміку зміни державних видатків різного функціонального призначення з метою їх аналізу і, таким чином, прогнозувати видатки на наступні роки. Для відповідності міжнародним стандартам статистики державних фінансів з 2002 року запроваджена нова функціональна класифікація видатків бюджету. Цю класифікацію видатків бюджету розроблено на основі класифікації функцій управління (КФУ), опублікованої статистичним відділом Організації Об'єднаних Націй. Класифікація поділяється на розділи, підрозділи та групи. Нумерація розділів відповідає нумерації загальних цілей державного управління, а нумерації підрозділів і груп визначають засоби досягнення цих загальних цілей, наприклад, розділ 09 — "Освіта"; підрозділ 0920 — "Загальна середня освіта"; групи: 0921 — "Загальноосвітні навчальні заклади", 0922 — "Загальноосвітні спеціалізовані школи-інтернати", 0923 — "Загальноосвітні спеціальні навчальні заклади".

В економічній класифікації видатки поділяють за предметними ознаками — заробітна плата, нарахування на заробітну плату, оплата комунальних послуг, усі види господарської діяльності, виплати населенню та інші категорії, що дозволяє виділити захищені статті видатків бюджету та забезпечує єдиний підхід до всіх розпорядників та одержувачів коштів. Видатки бюджету зведено в єдині економічні категорії, які поділяють на поточні, капітальні, нерозподілені видатки та кредитування з вирахуванням погашення. Роз'яснення до застосування економічної класифікації видатків, відповідно до наказу Міністерства фінансів України № 604 від 27 грудня 2002 року, надає Державне казначейство України.

Поточні видатки — це платежі, не призначені для придбання капітальних активів. Капітальні видатки включають придбання основного капіталу, створення державних запасів і резервів, придбання землі та нематеріальних активів і капітальні трансферти. Склад нерозподілених видатків визначає закон про державний бюджет чи рішення відповідної місцевої ради, до них належать видатки з резервних фондів державного та місцевих бюджетів.

Кредитування з вирахуванням погашення включає платежі з бюджету, внаслідок яких з'являються вимоги до інших фінансових об'єктів, що передбачають обов'язкове повернення коштів. Це платежі для виконання державної економічної політики, які не передбачають отримання прибутків чи управління ліквідністю.

Відомча класифікація витрат відображає розподіл бюджетних призначень з головними розпорядниками коштів бюджетів. На її підставі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи реєструють усіх розпорядників коштів. Метою відомчої класифікації видатків є оптимізація кількості головних розпорядників коштів бюджетів, поліпшення бюджетного планування та побудова чіткої, організаційно досконалої системи державного управління.

Програмна класифікація видатків передбачає розподіл бюджетних призначень за бюджетними програмами, які систематизовані переліком заходів, спрямованих на досягнення загальної мети та їх виконання. Метою такого підходу є оцінка ефективності та результативності діяльності державних установ. Це обумовлено тим, що сучасний етап соціально-економічного розвитку держави потребує поглибленого розуміння ролі бюджету в економічній системі держави, прозорості та зрозумілості бюджету для громадськості, підвищення якості надання державних послуг та ефективного використання коштів бюджету. Для досягнення цих цілей з 2002 року в Україні започатковано програмно-цільовий метод складання бюджету.

Планування видатків із застосуванням програмно-цільового методу передбачає розробку, аналіз і відбір програм на стадії стратегічного планування. Таку роботу виконує головний розпорядник коштів, і в період формування бюджетного запиту та підготовки пропозицій до проекту бюджету обґрунтовує включення відповідної програми на наступний бюджетний рік. Якщо у функціональній класифікації виділено розділи, підрозділи чи групи, які лише визначають загальну категорію видатків з бюджету, то у цьому випадку кожна програма має чітко визначені цілі. Так, коду функціональної класифікації 0732 "Спеціалізовані лікарні та інші спеціалізовані заклади" відповідає кілька програм, таких як "Медична допомога, що надається українською спеціалізованою лікарнею "Охматдит", "Медико-соціальні послуги ветеранам війни та воїнам-інтернаціоналістам", "Утримання та лікування психічно хворих осіб, які потребують особливого догляду".

Як свідчить досвід закордонних країн, планування видатків на підставі програм — це система рішень щодо розробки, аналізу, впровадження та розподілу ресурсів. Програмна класифікація видатків у цьому випадку має базуватися на конкретних комплексних програмах з чітко визначеними цілями та завданнями, а механізми та методики оцінки використання бюджетних коштів дадуть змогу оцінювати результативність та ефективність таких програм за встановленими критеріями. Державний бюджет України із застосуванням програмної класифікації видатків державного бюджету вперше було сформовано на 2002 рік. Досвід використання програмно-цільового методу засвідчив, що на цьому етапі відсутні критерії визначення ефективності тієї чи іншої програми, тому визначити переваги програмного бюджетування (підготовки, складання, затвердження та виконання бюджетів) досить складно.

3. Склад видатків бюджету на економічну діяльність, їх роль і місце у розвитку економіки.

Сьогодні основним інструментом, за допомогою якого держава впливає на розвиток економіки, є бюджет, бюджетна й податкова системи.

Бюджет може сприяти як стабілізації, так і дестабілізації економіки. Бюджет і  податкова система, як свідчить практика останніх десяти років, були одними з факторів, які дестабілізували соціально-економічну ситуацію в Україні, і, по суті, гальмували реальну ринкову трансформацію економіки.

Нові умови господарювання вимагають змін напрямків вкладень бюджетних коштів.

Зменшення обсягів бюджетного фінансування видатків в економіку викликане тим, що участь держави у виробничих інвестиціях зводиться до мінімуму за рахунок скорочення централізованих капіталовкладень, а також послідовного виконання програми приватизація державної власності.

У ринковій економіці напрямок коштів Державного бюджету в
народне господарство відіграє істотну роль, оскільки,

по-перше, функціонування державного сектора  економіки вимагає розробки державних інвестиційних програм;

по-друге, для стабілізації економіки й розвитку підприємництва необхідна ефективна фінансова допомога держави у вигляді бюджетних субсидій, субвенцій і т.д.

Необхідність видатків на розвиток  економіки  обумовлена:

структурною перебудовою  економіки;

державним   регулюванням   темпів   і   пропорцій   економічного    розвитку;

значною часткою державної власності;

фінансовою   підтримкою   великих   господарських   комплексів:   топливно-

енергетичного, аграрно-промислового, металургійного;

державною підтримкою наукомістких і технологічно складних, виробництв;

конверсією оборонного комплексу;

капітальними вкладеннями в соціальну сферу.

Видатки на  розвиток народного  господарство направляються на  фінансування:

- галузей інфраструктури;

- пріоритетних (стратегічних) галузей;                  

- збиткових галузей;  

- сільського господарства;                                                                                                  

галузей,   які   вимагають   великих   фінансових   вкладень   і    мають  значний строк окупності;

охорони навколишнього природного середовища  і  ядерної безпеки;

попередження   й   ліквідації   надзвичайних   ситуацій   і   наслідків   стихійного лиха;

зовнішньоекономічної діяльності.

По функціональній класифікації видатків бюджетів до видатків на народне господарство ставляться:

видатки на житлово-комунальне господарство;

видатки на промисловість і енергетику:

а) видатки на промислово-енергетичний комплекс (видобуток вугілля,  державне регулювання цін на різні види палива, виробництво й постачання електроенергії й т.д.);

б) видатки на конверсію й розвиток підприємств оборонного й машинобудівного комплексів;

в) видатки на відтворення мінерально-сировинної бази, геологорозвідувальні роботи, які фінансуються за рахунок відрахувань добувних підприємств, роботи з вивчення газоносности, сукупний видобуток золота й  т.п.;

г) видатки на інші галузі промисловості.

видатки на будівництво:

а) на будівництво (капітальні вкладення, компенсація банкам різниці процентних ставок по цільових кредитах індивідуальним сільським   забудовникам, надання пільгових кредитів членам житлово-будівельних кооперативів, погашення відсотків по кредитуванню  довгостроковими пільговими кредитами на будівництво житла для молодих      родин і інших  незахищених категорій громадян і т.д.);

б) на архітектуру (реставрація пам'яток архітектури, типове проектування  й   інше).

видатки на сільське господарство, лісове господарство й полювання, рибне господарство:

а) фінансування земельних ресурсів;

б) на водне господарство;

в) на сільськогосподарське виробництво;

г) на проведення пільгової політики в галузі цін і доходів в сільськогосподарському виробництві;

д) на фінансування бюджетних установ агропромислового комплексу й т.д.

видатки  на транспорт,  дорожнє  господарство,   зв'язок,  телекомунікації   й   інформатику:

а) на залізничний транспорт (компенсація за пільговий проїзд,   державне регулювання цін на послуги метрополітену, державну адміністрацію залізничного транспорту    "Укрзалізниця" і т.п.);

б) на автомобільний транспорт (державне регулювання цін на послуги  місцевого автомобільного транспорту);

в) на ввіз задушливий транспорт (державне авіапідприємство "Україна");

г) на трубопровідний транспорт;

д) на інші види транспорту;

е) на дорожнє господарство;

ж)  на зв'язок  (утримування  спец об'єктів,  компенсація  збитків  об'єднанню "Укрпошта" та інше);

з) на інформатику й т.д.

видатки на інші послуги, пов'язані з економічною діяльністю (фінансування Державної космічної програми, утримування Національного центра керування й випробування космічних коштів,  фінансування Державної програми "Гідрографія", керування в  галузі стандартизації, видатки на створення фондового ринку й т.п.);

видатки на фінансування заходів, пов'язаних з ліквідацією наслідків      Чорнобильської  катастрофи (державні капітальні вкладення, витрати на забезпечення робіт у зоні відчуження, будівництво житла для  потерпілих і т.д.);

видатки на  охорону навколишнього природного середовища і ядерну безпеку     (на охорону й  раціональне використання водних ресурсів, земель,  створення захисних  лісових і полезахисних лісосмуг, на утримання місцевих природоохоронних органів і  т.д.);

видатки на попередження й ліквідацію надзвичайних ситуацій і наслідків стихійного лиха.

Сучасні умови розвитку ринкових відносин в Україні потребують здійснення регулювання темпів та пропорцій розвитку економіки. Це зумовлено тим, що, по-перше, в умовах переходу до ринку такі базові галузі економіки, як паливно-енергетичні (вугільна, нафтова, газова, енергетика), металургія, аграрний сектор економіки не мають достатніх фінансових ресурсів для належного розвитку. Тому державна фінансова підтримка їм конче необхідна. По-друге, без державної фінансової підтримки не можуть розвиватися такі наукомісткі і технологічно складні виробництва, як машинні комплекси під різні промислові та новітні ресурсозбережні технології.

Необхідність державної фінансової підтримки розвитку економіки у нових умовах зумовлена ще й тим, що з проголошенням державної незалежності постало питання про створення власної економіки, оскільки народногосподарський комплекс України в умовах функціонування колишнього СРСР був надмірно інтегрований. Структура галузей економіки була зорієнтована на потреби Союзу і не відповідала власним потребам України. Водночас видатки зведеного бюджету України на розвиток економіки в Україні мають тенденцію до зниження. Це пов´язано з тим, що коло підприємств державної форми власності зменшується з одночасним збільшенням кількості суб'єктів господарювання з приватною формою власності.

На перехідному етапі економіки України важливою є роль бюджетного фінансування. Бюджетні видатки мають спрямовуватися насамперед на стабілізацію економіки, створення необхідного ринкового середовища, підтримання пріоритетних і базових галузей економіки, розвиток наукомістких технологій, підтримання в належному стані екології.

Основні напрями розвитку економіки визначаються Кабінетом Міністрів України, установами Академії наук України із залученням інших зарубіжних і вітчизняних фахівців та науково-дослідних установ.

На найближчу перспективу пріоритетними галузями народного господарства є енергетика, суднобудування, літакобудування, космічна галузь, металургія, сільське господарство. Саме вони в комплексі з інфраструктурою визначають економічний поступ України, забезпечують значні валютні надходження, зовнішньоекономічний імідж України. Оскільки на зовнішньому ринку діє жорстка конкуренція, на перехідному етапі держава має підтримувати експортні галузі.

Видатки бюджету на економічну діяльність здійснюються через такі форми фінансування:

капіталовкладення;

операційні витрати;

кредити і дотації.

Фінансування капіталовкладень може здійснюватись за двома напрямами:

а) у відомчому розрізі;

б) згідно з інвестиційними проектами.

Фінансування інвестиційних проектів дає змогу концентрувати ресурси на вирішенні конкретного завдання.

Обсяг капіталовкладень, що фінансуються з бюджету, визначається двома чинниками:

можливостями бюджету;

наявністю обґрунтованих та ефективних проектів.

Включення інвестиційних проектів у бюджетне фінансування має здійснюватись на конкурсній основі у такий спосіб: на підставі певних критеріїв (термін окупності, рентабельність, мінімальність ризиків, економічна ефективність і соціальна значущість проекту) проводиться тендер (конкурс) серед потенційних виконавців того чи іншого проекту.

В основі механізму виділення коштів на капіталовкладення лежать потреби у забезпеченні певних темпів економічного зростання (приріст ВВП).

Бюджетні кредити надаються підприємствам державного сектору на тимчасові потреби в разі фінансових ускладнень. Вони можуть бути безпроцентні або з невисокою процентною ставкою.

Примітка - видатки на економічну діяльність (без урахування компенсації НАК "Нафтогаз України" різниці між цінами закупівлі імпортованого природного газу та його реалізацією) у звітному періоді проти аналогічного минулорічного періоду зросли за зведеним бюджетом на 45,1 відсотка, за державним бюджетом – на 38,0 відсотка. Видатки за зведеним та державним бюджетом у січні-серпні 2011 року проти аналогічного періоду 2010 року зросли на сільське, лісове, рибне господарство та мисливство на 33,4 та на 33,0 відсотка відповідно; на будівництво – на 45,1 та на 40,1 відсотка відповідно; на транспорт – на 16,2 та на 15,8 відсотка відповідно; на багатоцільові проекти розвитку (які включають в себе видатки пов’язані із фінансуванням ЄВРО-2012) у 5,6 та у 5,2 рази відповідно; на дослідження та розробки у галузях економіки – на 23,9 відсотка за зведеним та державним бюджетом відповідно;

4. Бюджетні інвестиції, їх види.

Фінансування державних видатків це плановий, цільовий, безповоротний і безвідплатний відпуск коштів за умови оптимального поєднання власних, кредитних і бюджетних джерел фінансування, проводиться  в міру планового виконання загальнодержавних функцій, а також для утримання соціально-культурної сфери, забезпечення соціальних гарантій та зобов’язань держави з дотриманням режиму економії при здійсненні постійного контролю.

Суб’єктами фінансування є державні органи, підприємства, установи та організації державної та комунальної форм власності.

Формами проведення фінансування є- бюджетні джерела які покривають всі видатки суб’єкта фінансування; оптимальне поєднання використання власних, кредитних і бюджетних коштів при фінансуванні видатків.

Бюджетне фінансування – це безповоротне, безвідплатне виділення коштів з бюджету.

Основна суть бюджетного фінансування полягає у тому, що за допомогою цього механізму налагоджуються грошові відносини, які виникають між державою, з одного боку і підприємствами , організаціями, установами всіх форм власності та фізичними особами – з  іншого, з точки зору спрямування та використання грошових коштів централізованого фонду на розширене відтворення, підвищення рівня життя, задоволення суспільних потреб і забезпечення інших безпосередніх заходів. Обсяг, своєчасність і повнота фінансування значною мірою залежать від рівня централізації фінансових ресурсів і мобілізації коштів до бюджету, а це  в свою чергу залежить від дотримання фінансової дисципліни окремими платниками податків, від рівня виконання доходної частини бюджету.

Нині використовуються наступні форми бюджетного фінансування:  кошторисне; державне фінансування інвестицій; позики з бюджету державним підприємствам; державні дотації.

Кошторисне фінансування- забезпечення державними грошовими коштами установ і організацій соціально-культурної сфери, оборони, органів державного управління.Вони отримують кошти на своє утримання із бюджету на підставі фінансових документів-кошторисів. Так фінансується майже вся невиробнича так звана бюджетна сфера. До бюджетної сфери відносять соціально-культурні заходи й установи, фундаментальні дослідження, національна оборона,правоохоронна діяльність і органи безпеки, судова влада і органи прокуратури.

Державне фінансування інвестицій. Відповідно до бюджетної класифікації видатків фінансування будівництва об’єднано в одну групу разом з архітектурою і вміщує в собі державні інвестиції на основні об’єкти економічного і соціального розвитку України за ринкових умов.

Позики з бюджету державним підприємствам- це фінансова підтримка державних та інших підприємств, у яких понад 50% майна є державною власністю.Здійснюється вона з бюджетних асигнувань, як правило на поворотній основі під затвердженні проекти використання коштів, що надаються як державна підтримка. Фінансову підтримку як бюджетну позику надає Міністерство фінансів на договірних засадах.

Державні дотації. Це форма бюджетного фінансування, яка застосовується при фінансуванні планово-збиткових підприємств, організацій і установ, які надають послуги або виробляють необхідні товари, витрати на виробництво яких перевищує ціну продажу.

Форми бюджетного фінансування визначаються економічними умовами, із змінами яких міняються як форми бюджетного фінансування, так і їхнє застосування. Нині, при переході до ринкових відносин визріла потреба в удосконаленні форм бюджетного фінансування.

При цьому до існуючих форм бюджетного фінансування не можна застосовувати однаковий підхід, а перспективи розвитку кожної із форм повинні пов’язуватись з тими цілями, яким вони слугують.

Цілі можуть бути поділені на загальні та спеціальні. Загальні втілюються за допомогою таких форм фінансування, які відповідають системі управління економікою в цілому.

Спеціальні пов’язані з особливими умовами господарювання, згідно із завданням економічної політики держави на відповідному етапі розвитку.Форми бюджетного фінансування,які обумовлені загальними цілями, у подальшому повинні удосконалюватись, аби повніше відповідати потребам розвитку ринкової економіки. Їхнє удосконалення, з одного боку, повинно провадитись у напрямку посилення стимулюючих факторів певних форм фінансування, а з іншого – у напрямку запровадження нових умов надання бюджетних коштів.

В практиці застосовуються  два методи бюджетного фінансування:

Метод єдиного казначейського рахунку. Цей метод використовується для фінансування заходів з державного бюджету України. Це система бюджетних рахунків органів Державного казначейства, відкритих в установах банків за відповідними балансовими рахунками, з яких органами Державного казначейства здійснюються платежі безпосередньо суб’єктам діяльності.

Метод перерахування бюджетних коштів з поточних рахунків місцевих бюджетів на рахунки головних розпорядників бюджетних коштів. Суть його полягає в тому, що відповідно до бюджетного розпису фінансові органи перераховують кошти бюджету головним розпорядникам у порядку фінансування, на їхні рахунки згідно з кошторисом.

5. Капітальні вкладення і джерела їх фінансування.

Однією з головних функцій держави в ринковій економіці є сприяння стратегії економічного розвитку народного господарства.

Формуючи інститути розвитку, які стимулюють впровадження новітніх технологій і здійснення інноваційної діяльності, держава створює умови для інвестиційної активності й економічного підйому.

Функціонування підприємств всіх форм власності вимагає  проведення ефективної державної інвестиційної політики, що повинна забезпечити:

чітку систему фінансування;

одержання максимального прибутку на вкладені кошти;

скорочення витрат по залученню інвестицій;

стратегічне планування;

фінансову підтримку проектів;

забезпечення інформацією про новітні технології й створення сприятливого  інвестиційного клімату;

спостереження за інвестиційною діяльністю і її оцінкою;

надання  інвестиційних   кредитів  -   як   державних,   так   і   міжнародних.

Згідно статті 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91 р. №15бо-хп (зі змінами й доповненнями) інвестиціями визнаються всі види майнових і інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницького й іншого видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.  Такими цінностями можуть бути:

кошти, цільові банківські вклади, паї, акції й інші цінні папери;

спонукуване й нерухоме майно (будинку, спорудження, устаткування й   інші матеріальні цінності);

майнові права, які випливають із авторського права, досвіду та інші інтелектуальні цінності,

сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших напрямків, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, необхідних для організації  того або іншого виду  виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);

права  користування  землею,  водою, ресурсами,  будинками, спорудженнями,     устаткуванням, а також інші майнові права;

інші цінності.

Сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації  інвестицій  називається  інвестиційною  діяльністю.

До об'єктів інвестиційної діяльності відносять:

будь-яке майно, у тому числі основні фонди   оборотні кошти у всіх  галузях і сферах народного господарства;

цінні папери;

цільові грошові вклади;

науково-технічну продукцію;

інтелектуальні цінності;

інші об'єкти власності;

майнові права.

Інвестиційна   діяльність   здійснюється на основі:

інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами,  господарськими  асоціаціями,  співдружностями  й  товариствами, а також суспільними й релігійними  організаціями, іншими  юридичними    особами, заснованими  на      колективної  власності; державного інвестування,  здійснюваного органами державної влади України, Автономної  Республіки  Крим, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позикових коштів, а також державними підприємствами    й   установами за рахунок власних і      позикових коштів;

іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами й державами;

спільного інвестування, здійснюваного громадянами і юридичними особами   України,  а також іноземних держав.

Серед  видів  інвестиційної діяльності законодавство визначає наступні:

1) Капітальні  вкладення - форма інвестиційної діяльності у  відтворення  основних фондів і на приріст матеріально - виробничих запасів.

2) Інноваційна діяльність - форма   інвестиційної  діяльності,     що   здійснюється      з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу   у   виробництво й соціальну сферу, що  включає:

випуск і поширення принципово нових видів техніки й технологій;  

прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

реалізацію довгострокових науково-технічних програм з більшими строками окупності витрат;

фінансування фундаментальних досліджень для  здійснення якісних змін у стані продуктивних чинностей;

розробку й впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального й екологічного стану.

Інвестиційна діяльність може здійснюватися за рахунок:

власних фінансових ресурсів інвестора (прибутку, амортизаційних    відрахувань  заощаджень громадян і т.д.);

позикових фінансових коштів інвестора (облігаційних позик,  банківських  і    бюджетних кредитів);

притягнутих фінансових коштів інвестора (коштів,  отриманих   від  продажу акцій, пайових і інших внесків громадян і юридичних осіб);

бюджетних інвестиційних асигнувань;    

безкоштовних  і благодійних  внесків,  пожертви  організації, підприємств і громадян.

Інвестиції - це вкладення капіталу в об'єкти підприємницької діяльності з метою забезпечення його зростання в майбутньому періоді.

Сутність інвестицій визначається тим, що - з одного боку, вони відображають величину акумульованого доходу з метою нагромадження (обсяг інвестиційних ресурсів), тобто потенційний інвестиційний попит, з іншого - інвестиції виступають у формі витрат, які визначають приріст вартості факторів виробництва, тобто реалізований інвестиційний попит.

Інвестиції - це складний економічний процес руху капіталу в різних формах (грошовій, реальный, прямій, непрямий і т.д.). Процес інвестування можна представити у вигляді потоку витрат, які призначені для росту або поновлення реального капіталу. Таким чином, інвестиції по економічному втримуванню - це форма реалізації процесу нагромадження, що проявляється як закономірний процес вкладень у суспільне відтворення накопиченої й невикористаної частки доходу за певний період господарської діяльності.

По об'єкту вкладення капіталу інвестиції діляться на реальні й фінансові.

Реальні інвестиції - це вкладення коштів в основний капітал і в приріст виробничих запасів.

Фінансові інвестиції - це вкладення коштів у різні фінансові інструменти (цінні папери, депозити й т.п.).

По ознаці мети інвестування фінансові інвестиції діляться на стратегічні й портфельні.

Стратегічні фінансові інвестиції - це вкладення капіталу в контрольний пакет акцій з метою здійснення стратегічного керування компанією.

Портфельні фінансові інвестиції - це вкладення капіталу в частку паю об'єкта інвестування, що має як мета приріст суми вкладеного капіталу або одержання поточного доходу.

За функціональною структурою інвестиції розділяють на валові інвестиції, чисті інвестиції й амортизацію.

Валові інвестиції - вкладення коштів у відтворення діючих виробничих фондів (які визначаються величиною амортизаційних відрахувань) і в їхнє розширення.

Чисті інвестиції - вкладення коштів у створення нових виробничих фондів (тобто в розширення виробництва).

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

До складу державних капітальних вкладень входять:

будівельно-монтажні роботи;

проектно-пошукові роботи;

геолого-розвідувальні роботи;

придбання устаткування й інвентарю;

інші капітальні роботи

По джерелах фінансування державні капітальні вкладення діляться на централізовані й децентралізовані.

Централізовані капітальні вкладення мають такі джерела фінансування:

- кошти Державного бюджету;

- кошти місцевих бюджетів;

державні цільові фонди (інвестиційний, інноваційний і інші);

державні позики.
Децентралізовані капітальні вкладення фінансуються за рахунок:

власних коштів державних підприємств (амортизаційних відрахувань і чистого прибутку);

коштів міністерств і відомств;

позики комерційних банків;

емісії акцій і т.д.

По формах відтворення державні капітальні вкладення діляться на:

- нове будівництво;

розширене виробництво;

реконструкцію;

технічне переоснащення.

Видатки на фінансування капітальних вкладень здійснюються з бюджету розвитку відповідних бюджетів у межах затверджених сум через розпорядників коштів у міру надходження доходів. За умови невиконання дохідної частини відповідного бюджету видатки на капітальні вкладення фінансуються по залишковому принципі.

Приватні інвестиції направляються в ті галузі виробництва, які мають високий прибуток, або є гарантія, що впровадження в них новітніх технологій дасть можливість одержати високі прибутки. Державні інвестиції направляються, як правило, на пріоритетні напрямки розвитку виробництва через бюджет або довгострокові кредити.

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної політики.

Сутність державного регулювання інвестиційної діяльності полягає в наступному:

керуванні державними інвестиціями;

регулюванні умов інвестиційної діяльності;

контролі за її здійсненням всіма інвесторами й учасниками інвестиційної діяльності.

Керування державними інвестиціями здійснюють державні й місцеві органи влади й керування. Сюди включають планування, визначення умов і виконання конкретних дій по інвестуванню бюджетних і позабюджетних коштів.

Однією з форм державних інвестицій є державне замовлення виконання робіт у капітальному будівництві. Державне замовлення розміщається, як правило, на конкурсній основі з урахуванням економічної вигідності цих замовлень для підприємств і організацій. Прийняття в експлуатацію об'єктів державного замовлення проводиться в порядку, обумовленому Кабінетом Міністрів України.

Проекти цільових комплексних інвестиційних програм розробляються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України при участі зацікавлених державних органів, і подаються на затвердження Верховній Раді України в складі основних напрямків економічного й соціального розвитку. Верховна Рада України затверджує в складі основних напрямків економічного й соціального розвитку обсяги державних інвестицій, здійснюваних за рахунок коштів Державного бюджету

6. Конкурсний відбір об’єктів бюджетного інвестування, його завдання і критерії

             Порядок проведення на конкурсних засадах оцінки та відбору інвестиційних проектів, що передбачають залучення коштів державного бюджету визначає механізм проведення  інвестиційних проектів які пропонуються для включення до інвестиційного розділу проекту  Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний період.

              Участь у конкурсі беруть суб’єкти господарської діяльності всіх форм власності.

Але не допускаються  суб’єкти господарської діяльності або їх участь у конкурсі може бути припинена у разі, коли вони:

а) визнані банкрутами або стосовно них порушено справу про банкрутство;

б) перебувають у стадії ліквідації;

в) припинили свою господарську діяльність;

г) подали необ’єктивну інформацію щодо інвестиційного проекту або свого фінансово-економічного стану.

              Критеріями оцінки та відбору проектів виробничого призначення мають бути:

-         відповідність проекту стратегії економічного і соціального розвитку та пріоритетним напрямам структурної перебудови економіки;

-         фінансово-економічні показники ефективності (вартість, рентабельність, технічний рівень нових виробничих фондів, термін окупності та інші);

-         відповідність вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством;

-         рівень використання місцевих матеріальних та трудових ресурсів;

-         фінансово-економічний стан суб’єкта господарської діяльності та інші показники.

Критерії відбору інвестиційних проектів невиробничого призначення визначаються міністерствами та іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади і мають оцінювати ефективність цих проектів у вирішенні невідкладних соціальних проблем.

Конкурс проводиться у три етапи.

  На першому етапі суб’єкти не пізніше ніж за два місяці до початку розроблення проекту ДБ на відповідний рік подають органу виконавчої влади (інвестиційного) документи. Розгляд документів здійснюється відповідною комісією, потім протягом трьох днів орган виконавчої влади повідомляє суб’єкта про результати розгляду його пропозицій. Потім формуються  пропозиції щодо включення інвестиційних проектів , які отримали позитивні висновки  до інвестиційного розділу держпрограми і не пізніше за місяць до початку розроблення проекту ДБ на відповідний рік подають Мінекономіки.

На другому етапі конкурсу комісія Мінекономіки з відбору інвестиційних проектів проводить конкурсний відбір пропозицій органів виконавчої влади і визначає інвестиційні проекти, які доцільно фінансувати із залученням коштів держбюджету, а також загальний обсяг необхідних для цього державних капвкладень, у тому числі на поворотній основі та повідомляє про  нього Мінфін для врахування під час розроблення проекту Держбюджету.

На третьому етапі Мінекономіки у 20 денний  термін після затвердження держбюджету на відповідний рік, виходячи з передбачених у ньому видатків на фінансування державних капвкладень, проводить остаточний конкурсний відбір інвестиційних проектів з числа тих, що пройшли відбір на попередньому етапі, і включає їх до інвестиційного розділу проекту ДБ.

Державне фінансування інвестиційних проектів характеризується специфічними формам надання бюджетних асигнувань та базується на відповідних принципах:

І. Принцип отримання максимального ефекту від використання бюджетних ресурсів, що передбачає нормування відповідних затрат, а також мінімізацію державних витрат щодо отриманого результату. Ефект може бути виражений, з одного боку, у вирішенні різних завдань соціально-економічного розвитку держави, а з іншого - у збільшенні ресурсів бюджетного фонду за рахунок зростання доходів отримувачів бюджетних асигнувань. Практична реалізація щодо принципу базується на використанні програмного методу управління бюджетними витратами (тобто виділення коштів під конкретну програму), переході на контрактно-конкурсну систему надання бюджетних асигнувань, використанні, поряд із безповоротним фінансуванням, бюджетного кредитування підприємств і організацій. На відміну від бюджетного фінансування, бюджетні кредити надаються юридичним особам для реалізації високоефективних проектів на поворотній і платній основі, однак відсотки по них значно нижчі, ніж по банківським кредитам. Це дозволяє вирішувати важливі програми економічного розвитку, відповідає інтересам суб'єктів господарювання, завданням фінансової стабілізації і корекції бюджетної політики.

II. Принцип цільового характеру використання бюджетних ресурсів означає, що надання бюджетних коштів здійснюється відповідно до їхнього цільового призначення згідно затвердженого бюджету. Цей принцип також сприяє підвищенню ефективності бюджетних витрат.

ПІ. Принцип поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел - при визначенні обсягу фінансування інвестиційного проекту враховується наявність власних коштів, можливості одержання банківського кредиту і лише тоді, коли неможливо покрити витрати із зазначених джерел, вирішується питання про бюджетне або відомче фінансування.

Принцип надання бюджетних коштів з урахуванням виконання виробничих та інших показників діяльності й з урахуванням фактичного використання раніше наданих ресурсів. Прив'язка бюджетного фінансування до конкретних результатів діяльності підприємств та організацій дозволяє здійснювати фінансовий контроль за виробництвом товарів та наданням послуг у тих сферах діяльності, що фінансуються із бюджету.

Принцип безповоротності та безвідплатності основної частини бюджетних асигнувань - це надання коштів без прямого їх відшкодування. Хоча має місце непряме відшкодування, що полягає у прирості основних фондів, перспективній підготовці кадрів тощо.

Надання бюджетних коштів на фінансування інвестиційних проектів здійснюється у таких формах:

◊ кошторисне бюджетне інвестування окремих державних програм та проектів;

◊ бюджетне кредитування юридичних осіб (у тому числі податкових інвестиційних кредитів на сплату податків);

◊ субвенцій і субсидій фізичним і юридичним особам;

◊ бюджетних інвестицій у статутні капітали діючих або новостворюваних юридичних осіб;

◊ бюджетних позик державним позабюджетним фондам;

◊ міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання, субвенцій, інших дотацій) тощо.

Очевидно, що всі ці форми державного втручання в інвестиційну сферу визначаються економічними умовами, зі змінами яких змінюються як форми бюджетного фінансування, так і методи їх застосування.

Основним державним джерелом фінансування інвестиційних проектів є кошти Державного бюджету України; кошти місцевих бюджетів і кошти бюджету Автономної Республіки Крим у вигляді капітальних видатків.

7. Бюджетне фінансування економіки за рахунок цільових державних позик.

 Метою надання фінпідтримки підприємствам з бюджетних асигнувань на поворотній або безповоротній основі є запобігання банкрутству, відновлення платоспроможності, оздоровлення фінансового становища підприємств, підвищення конкурентоспроможності продукції, робіт чи послуг.

Порядок надання підтримки підприємствам визначається КМУ і НБУ,  які затверджують  Положення про надання підтримки з бюджетних асигнувань.

У ньому визначається порядок підготовки, розгляду і затвердження  проектів використання коштів, що надаватимуться  як держпідтримка,  бізнес –планів, проектів, санації цих підприємств. Джерелами фінансування можуть бути кредити НБУ, кредитні ресурси, самостійно залучені комерційними банками.

  Фінансова підтримка підприємствам за строками може мати коротко-довгостроковий характер.

Короткострокову підтримку надають підприємствам протягом 1 року із урахуванням можливості її ефективного використання  розподіляють на визначені розрахунками частини. Для цього складають план-графік надання коштів.

Довгострокову фінансову підтримку надають протягом 2-5 років окремим підприємствам, які забезпечують ефективне функціонування економіки.

На безповоротній основі фінансова підтримка надається:

·        Для фінансування витрат на відновлення платоспроможності окремих підприємств, діяльність яких пов’язана з виконанням загальних державних програм;

·        Для відшкодування витрат на будівництво та утримання об’єктів соціальної сфери підприємства;

·        Для відшкодування збитків конкретним підприємствам у випадках, коли чинним законодавством встановлено умови господарювання, при яких не забезпечується  відшкодування  витрат на виробництво товарів, що може призвести до їхнього банкрутства .

У всіх інших випадках фінансова підтримка надається виключно на поворотній основі.

Основним критерієм відбору підприємств для надання фінансової підтримки є:

-         потенційна прибутковість;

-         достатня  підготовленість управлінського персоналу;

-         наявність ринків збуту на продукцію підприємства в Україні і за межами;

-         конкурентоспроможність продукції;

-         фінансове становище підприємства на момент розгляду та в перспективі;

-         відповідність продукції, що випускається  підприємством державним пріоритетам.

Фінансову підтримку у вигляді позики надає Мінфін на договірній основі.

У договорі передбачається:

Зобов’язання сторін щодо обсягів, термінів надання позики, її цільового використання;

Заходи щодо забезпечення своєчасного повернення позики;

Відповідальність сторін за порушення умов договору;

Порядок сплати процентів за використання бюджетних позик.

 

8.Бюджетні кредити підприємствам

Фінансування інвестиційних проектів здійснюється і шляхом надання державних субсидій. Основним джерелом при такому методі є кошти державного та місцевого бюджетів, а також кошти централізованих державних фондів. Інвестиційні проекти, які передбачають залучення цих коштів, обираються на конкурсній основі і мають відповідати стратегії економічного і соціального розвитку та пріоритетним напрямам структурної перебудови економіки. Перевага надається інвестиційним проектам у паливно- енергетичному комплексі, машинобудуванні, соціальній сфері, агропромисловому комплексі, а також на подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

У загальному розумінні субсидування - це неповернене фінансування. тобто надання грошових коштів та інших постійних та поточних активів на засадах неповернення.

До субсидій у вузькому значенні належать трансферти підприємствам з боку держави (у грошовій формі або у вигляді послуг, що мають грошову оцінку) на фінансування поточних витрат. До субсидій у широкому значенні належать всі форми втручання держави в економічну діяльність, унаслідок яких змінюються ціни на товари або фактор виробництва, а отже - і умови конкуренції на користь окремих підприємств або сфер економічної діяльності. Тобто субсидією вважається будь-яка виплата держави на користь суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ця виплата обмежується певною галуззю, певною метою економічної політики, певним регіоном, певним виробничим фактором. В умовах ринкової економіки до субсидій у широкому значенні також належать трансферти, що мають характер субсидій. Це платежі домогосподарствам і приватним організаціям, які суттєво впливають на структуру економіки.

Бюджетні кредити надаються підприємствам державного сектора на тимчасові потреби в разі фінансових ускладнень. Вони можуть бути безпроцентні або з невисокою процентною ставкою.

Державна дотація являє собою виділення з бюджету коштів на покриття збитків суб'єктів господарювання в тому разі, коли збитковість визначається певною фінансовою політикою держави в сфері ціноутворення (як правило, обмеження рівня цін).

Може надаватись у сумі, що повністю відшкодовує збитки чи покриває їх частково, що визначається станом бюджету. Обсяг дотації встановлюється як різниця між витратами і доходами підприємств. Виділення коштів може проводитись на підставі планових чи фактичних розрахунків.

Розрізняють такі види субсидування, як: дотації, гранти, субвенції, спонсорська або донорська допомога.

Фінансування шляхом надання дотацій - це спосіб підтримки будь- яких проектів урядом чи місцевими органами влади. Зазвичай, дотуються соціально важливі програми та проекти, природоохоронні та ресурсозберігаючі технології. Дотації надаються на фінансування тільки частини інвестиційного проекту, а частка державних інвестицій, зазвичай не перевищує 50 %. У ряду випадків, надаючи певну дотацію, держава виступає умови, щоб решта була профінансована приватним капіталом, та контролює цільове використання коштів. Існують також експортні дотації, які надаються з державного бюджету з метою заохочення вивозу товарів. У цьому випадку встановлюються різноманітні податкові та митні пільги.

Гранти - близькі за змістом до дотацій. Відмінність полягає у тому, що їх розміри порівняно невеликі, вони можуть надаватися на фінансування проекту загалом, які мають переважно інноваційний або соціальний характер. Звітність про їх виконання має більш суворий характер, підлягає аудиторським перевіркам, а іноді призначаються менеджери, які стежать за повним виконанням умов договору гранту.

Субвенції,на відміну від дотацій та грантів, надаються урядом місцевим органам влади та мають цільове призначення. У випадках порушення цих умов підлягають поверненню. Ініціатором субвенцій виступають місцеві органи влади.

Очевидно, що всі ці форми державного втручання в економіку визначаються економічними умовами, зі змінами яких змінюються як форми бюджетного фінансування, так і форми їх застосування.

9. Порядок дотування збиткових підприємств

Дотація – це безвідплатна, безповоротна допомога з бюджету вищого рівня бюджету нижчого, яка не має цільового характеру та надається у випадку перевищення видатків над доходами. Державна дотація являє собою виділення з бюджету коштів на покриття збитків суб'єктів господарювання в тому разі, коли збитковість визначається певною фінансовою політикою держави в сфері ціноутворення (як правило, обмеження рівня цін).

Може надаватись у сумі, що повністю відшкодовує збитки чи покриває їх частково, що визначається станом бюджету. Обсяг дотації встановлюється як різниця між витратами і доходами підприємств. Виділення коштів може проводитись на підставі планових чи фактичних розрахунків

У бюджетній діяльності застосовується дотація вирівнювання, що являє міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує. Надаються на безвідплатній і безповоротній основі без встановлення напрямів і (або) умов їх використання.

Грошові кошти, що виділяються з державного і місцевих бюджетів для надання фінансової підтримки збитковим підприємствам, у яких грошова виручка від продажу виробленого продукту менше витрат на виробництво і продаж продукту, нижчим за рівнем бюджетам для покриття розриву між їх доходами і витратами. Дотація компенсує підвищені витрати, покриває збитки. Надання дотацій підприємствам дозволяє, з одного боку, запобігти їх банкрутству, з іншої - не допускати перевищення роздрібних цін на окремі споживчі товари і послуги, оскільки частина ціни на ці товари оплачується з бюджетних коштів за рахунок дотації.

Додаткові виплати працівникові, обумовлені трудовим договором або законодавчим актом, наприклад дотація на харчування, на проїзд до місця роботи, виплати на неповнолітніх дітей тощо.

10. Операційні витрати, їх склад і призначення. Роль і місце бюджету у фінансуванні операційних витрат.

Операційні витрати, які являють собою видатки бюджету на утримання виробничої інфраструктури, включають:

  •  фінансування геолого-розвідувальних робіт;
  •  фінансування лісового і водного господарства;
  •  землевпорядкувальні роботи;
  •  заходи по боротьбі зі шкідниками рослин, хворобами тварин та епідеміями;
  •  утримання насіннєвих станцій і племінних господарств.

Фінансування геолого-розвідувальних робіт проводиться за рахунок двох джерел: бюджету та коштів підприємств. З бюджету фінансуються роботи з пошуку нових родовищ корисних копалин, за рахунок підприємств видобувної промисловості — роботи в межах існуючих родовищ.

Фінансування бюджетом геолого-розвідувальних робіт забезпечується спеціальним компенсаційним доходом — відрахуваннями на геолого-розвідувальні роботи, які вносять до бюджету підприємства видобувної промисловості. Обсяги фінансування і суми надходжень відрахувань між собою врівноважені, але не збалансовані. Щороку існують незначні відхилення між цими показниками. Залишок відрахувань використовується у поточному році на фінансування інших видатків. Якщо їх недостатньо, то Ш видатки перекриваються іншими доходами бюджету. Вартість геолого-розвідувальних робіт визначається на підставі спеціальних кошторисів, які розраховуються, виходячи з обсягів цих робіт та існуючих розцінок.

Утримання лісового і водного господарства віднесене на витки бюджету в зв'язку з тим, що на даний час ці ресурси — загальнонародна власність. У бюджеті існують цільові доходи, пов'язані з фінансуванням вказаних витрат, — лісовий дохід і шіата за використання прісних водних ресурсів. Проте, на відміну від геолого-розвідувальних робіт, доходи і видатки за цими напрямами не врівноважені — видатки набагато вищі.

Землевпорядкувальні роботи включають заходи з підвищення і відновлення родючості ґрунтів (наприклад, протиерозійні заходи, тобто боротьба з вітряною і водною ерозією ґрунтів).

Заходи по боротьбі зі шкідниками рослин та хворобами тварин.

Протиепідемічні заходи у цілому фінансуються з бюджету в тих випадках, коли вони охоплюють певний регіон, а поточні витрати — безпосередньо тим чи іншим господарством. Виділення коштів бюджету здійснюється на підставі кошторису. У такому самому порядку, тобто на кошторисній основі, фінансуються насіннєві станції і племінні господарства, які забезпечують потреби відповідного регіону.

11.Фінансування науки

Роль науки в XXI ст. значно підвищується. Провідні держави світу виділяють із державного бюджету на її розвиток дедалі більші кошти. Крім того, чималі капіталовкладення у наукові дослідження роблять компанії та фірми. На жаль, Україна нині вимушена витрачати досить значні кошти на соціальний захист населення, поточні соціальні програми, тому на наукову діяльність залишається зовсім мало. Низький рівень заробітної плати науковців порівняно з їхніми колегами за кордоном спричиняє "відплив умів" з тимчасовим чи постійним характером.

Фінансування науки в Україні з Державного бюджету здійснюється за трьома рівнями. Розглянемо заклади економічного напряму діяльності.

І. Заклади Академії наук України. (код 6540000)

Це наукові установи, які виконують державні фундаментальні дослідження. До них відносять: Інститут економічного прогнозування, Інститут економіки, Інститут економіки промисловості, Національний інститут економічних програм, Науково-дослідний інститут моделювання та інформатизації та ін.

II. Відомчі заклади.

При Президентові України, Верховній Раді України, міністерствах і відомствах функціонують наукові установи, які виконують наукові дослідження, що є актуальними для конкретного напряму діяльності. До них належать: Національний інститут стратегічних досліджень (код 0301080), Академія управління (при Президенті України), Науково-дослідний економічний інститут (Міністерство економіки, код 1200000), Українська академія банківської справи (НБУ) та ряд інших.

III. Заклади, підпорядковані Міністерству освіти і науки.

У цих закладах поряд із навчанням студентів виконуються замовлення з окремих загальнодержавних проблем з відповідним фінансуванням із Державного бюджету.

Фінансування науково-дослідних установ з бюджету здійснюється через головних розпорядників бюджетних коштів. Крім того, передбачено стимулювання установ, підприємств, які залучають для досліджень власні кошти. Однак, зважаючи на не досить розвинутий економічний стан суб'єктів господарювання, вплив цих важелів є недостатнім для виконання вагомих досліджень.

Джерело фінансування наукових досліджень залежить від їх характеру. Розрізняють два напрями наукових досліджень:

  •  фундаментальні;
  •  прикладні.

Фундаментальними дослідженнями є пошукові теоретичні напрями науки. Визначити наперед результативність та ефективність таких досліджень дуже складно, тому неможливо встановити їх вартісну оцінку. У зв'язку з великим ризиком використання інвестованих коштів ці дослідження фінансуються за допомогою бюджету або спеціальних фондів.

Прикладні дослідження пов'язані з визначенням форм і методів впровадження в практику результатів фундаментальних досліджень, які завершились певними винаходами. Оскільки в даному випадку можливе прогнозування ефективності таких робіт, встановлення їх вартісної оцінки, то фінансування може здійснюватись за рахунок коштів замовника.

В Україні існує певна спеціалізація наукових закладів. Академічні науково-дослідні заклади, підпорядковані Національній академії наук, займаються насамперед фундаментальними дослідженнями, тому їх діяльність фінансується з Державного бюджету. Так, в Державному бюджеті на 2005 рік під кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 6540000 "Національна академія наук України" заплановано видатків на фундаментальні дослідження наукових установ НАНУ під кодом 6541040 в сумі 551,3 млн. грн..

У частині прикладних досліджень фінансування здійснюється головним чином за рахунок замовника. Другу групу складають відомчі заклади, основний профіль яких — прикладні дослідження, спрямовані на розвиток даної галузі. Фінансування здійснюється за рахунок централізованих коштів міністерств і відомств або за кошти замовників.

Якщо відомчі заклади ведуть фундаментальну тематику, то в цій частині вони отримують кошти з бюджету. Наприклад, в Держбюджеті на 2005 рік під кодом 2300000 "Міністерство охорони здоров’я України" заплановано видатків на фундаментальні дослідження у сфері профілактичної та клінічної медицини під кодом 2301020 в сумі 3,3 млн. грн.., А під кодом 2600000 "Міністерство промислової політики України" заплановано видатків на прикладні розробки з проблем розвитку основних галузей обробної промисловості під кодом 2601020 в сумі 2,3 млн. грн. Аналогічні видатки сплановані і для інших відомств, наприклад, для Міносвіти та науки під кодом 2200000.

Бюджетне фінансування науки здійснюється двома способами:

  •  фінансування наукових закладів;
  •  фінансування наукової тематики.

Фінансування наукових закладів ґрунтується на складанні їх кошторису. Обсяг фінансування насамперед визначається штатним розписом. Сума витрат на зарплату розраховується шляхом множення кількості посад на середню ставку зарплати, яка склалась у даному закладі.

Ставка зарплати залежить від посади (лаборант, інженер, науковий співробітник) і наукового ступеня (кандидат, доктор наук) та вченого звання (старший науковий співробітник). Штатний розпис наукового закладу затверджує його керівник.

Другу основну статтю витрат складають витрати на проведення наукових досліджень — придбання та обслуговування спеціальної техніки, обладнання, матеріалів для проведення досліджень, що визначається профілем наукового закладу.

У разі фінансування наукової тематики розробляються кошториси на кожну тему. Визначену суму асигнувань отримує той науковий заклад, який розроблятиме цю тему.

12.Організація науки і наукових досліджень в Україні

Держава надає пріоритетну підтримку розвитку науки як визначального джерела економічного зростання і невід'ємної складової національної культури та освіти, створює необхідні умови для реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері науково-технічної діяльності, забезпечує використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки для вирішення соціальних, економічних, культурних та інших проблем.

Верховна Рада України формує державну науково-технічну політику на основі щорічного звіту Уряду України. Верховна Рада України:

визначає основні цілі, напрями, принципи державної науково-технічної політики і правові основи діяльності в науково-технічній сфері;

встановлює обсяги бюджетного фінансування наукових досліджень, відрахувань бюджетних коштів до Державного фонду фундаментальних досліджень, Державного інноваційного фонду та розміри державного резерву матеріально-технічних і сировинних ресурсів для забезпечення науково-технічної діяльності;

затверджує пріоритетні напрями розвитку науки і техніки, перелік національних науково-технічних програм та обсяги фінансування по кожній з них на весь строк виконання з щорічним уточненням в бюджеті;

створює систему кредитно-фінансових, податкових та митних регуляторів у науково-технічній сфері.

Загальне керівництво науковими дослідженнями здійснює Кабінет Міністрів України, який розглядає і затверджує на Верховній Раді основні напрями розвитку науки та наукових досліджень; організує розробку національних та державних науково-технічних програм; визначає порядок їх фінансування; координує заходи щодо створення сучасної інфраструктури науково-технічної діяльності.

Управління наукою покладене на МОНМС України. Міністерство освіти і науки України визначає головні заходи щодо підвищення ефективності наукових досліджень та впровадження їх результатів у народне господарство, забезпечує науково-технічною інформацією, координує розробку міжгалузевих проблем, організовує науково-технічне співробітництво із зарубіжними науково-дослідними установами. При вирішенні наукових питань Міністерство освіти і науки спирається на думку наукової громадськості. З цією метою створюються наукові ради, які виконують роль науково-консультаційних органів.

В Україні наука організаційно ділиться на п'ять взаємопов'язаних сфер (секторів). До першого сектору відносять академічну науку, яка включає заклади Національної Академії наук України, Української академії аграрних наук, Академій медичних, педагогічних та правових наук України, а також галузевих академій: Української екологічної академії наук,

Українській академії архітектури, Академії інженерних наук України, Академії наук вищої школи України, Української академії економічної кібернетики, Міжнародної академії комп'ютерних наук та систем, Міжнародної академії біоенерготехнологій.

Провідне місце у наукових дослідженнях займає Національна Академія Наук України. НАНУ очолює і координує фундаментальні дослідження у різних областях науки. До її складу входять науково-дослідні інститути, лабораторії, музеї, астрономічна обсерваторія, ботанічний та акліматизаційний сади, біологічна станція, друкарня та бібліотека. Започаткована Академія наук України ще в листопаді 1918 року. За статутом вона повинна була розробляти понад 60 наукових напрямків у трьох відділах. Перший відділ - це історія українського народу, писемності, мистецтва, історія української церкви, загальне мовознавство, мова і література, слов'янська історія, історія всесвітньої літератури, філософія та ін. Другий відділ об'єднував математику, механіку, астрономію, фізику, хімію, геологію, ботаніку, зоологію, географію та інші. Він називався фізико-математичним. Третій відділ об'єднував два підвідділи: юридичних наук (філософія права, слов'янське законодавство, державне, адміністративне та міжнародне право, церковне право, кримінологія, цивільне право та ін.) та економічних наук (теоретична економія, соціологія, економіка промисловості, сільського господарства, економіка підприємства, бухгалтерський облік, аудит, статистика, фінанси, кредит, банки та грошовий обіг, демографія та ін.).

В теперішній час перелік галузей наук значно розширився і змінився, а Національна Академія наук організаційно включає п'ять наукових центрів: Південний, Донецький, Придніпровський, Західний, Північно-Східний. Кожний центр має відділи, які відповідають основним галузям досліджень у певному регіоні. Так, Придніпровський науковий центр розробляє проблеми екології; Західний - концепцію здійснення земельної реформи, створення комп'ютеризованого інформаційного банку земельних ресурсів; Донецький комплексну програму економічного і соціального розвитку Донбасу; Південний проблеми раціонального водокористування, еколого-економічне обґрунтування будівництва другої черги Дунайсько-Дністровської зрошували геми; Північно-Східний - виконує значний обсяг експертних робіт по технічному переозброєнню підприємств та інше. Кожний науковий центр має у своєму складі науково-дослідні інститути або їх відділення.

Галузева наука є другою сферою організації науки в Україні. Вона включає самостійні наукові організації, підпорядковані органам державного і галузевого управління (міністерствам і відомствам) та самостійні науково-дослідні інститути, конструкторські бюро, науково-виробничі об'єднання. Галузеві науково-дослідні установи працюють на певну галузь і найбільш наближені до проблем її розвитку. Вони підпорядковані наступним міністерствам: Міністерству палива та енергетики, Державному комітету промислової політики, Міністерству охорони здоров'я, Міністерству транспорта, Міністерству аграрної політики, Державному комітету будівництва, архітектури та житлової політики, іншим міністерствам та відомствам.

Вузівська наука (третій сектор) представлена вищими навчальними закладами, які мають спеціальні підрозділи (проблемні та галузеві лабораторії, науково-дослідні частини тощо), а також які виконують науково-технічні роботи на кафедрах.

Заводська наука (четвертий сектор) включає як самостійні науково-дослідні підрозділи, які входять до складу виробничих об'єднань, так і конструкторські, технологічні і інші технічні служби, підрозділи у структурі підприємств, які не є юридичними особами.

Позавідомча наука (підприємницький сектор) об'єднує недержавні наукові організації, створені останнім часом, як правило, у формі малих підприємств різноманітних організаційно-правових форм. До цієї сфери можна віднести створені комерційними структурами потужні наукові організації, у тому числі із залученням іноземного капіталу. Сюди ж треба віднести малі інноваційні (венчурні) підприємства, приватні консультаційні осередки. Розвиток організаційних форм у сфері прикладної (галузевої) науки в сучасних умовах породив нові організаційні структури -інкубатори, технопарки, технополіси.

Інкубатор спеціалізується на створенні сприятливих умов для започаткування і ведення ефективної діяльності малих інноваційних (венчурних) фірм, зайнятих реалізацією оригінальних науково-технічних ідей. Це досягається через надання малим інноваційним фірмам матеріальних (перш за все, наукового обладнання і приміщень), інформаційних, консультаційних та інших необхідних послуг.

Технопарк - це компактно розташований комплекс, який може включати в себе наукові установи, вищі навчальні заклади і підприємства промисловості.

Технополіс схожий на технопарк, має форму невеликого містечка (населеного пункту), в якому розташовані наукові і науково-виробничі комплекси. Це свого роду конгломерат із сотень розміщених на одній території дослідних установ, промислових фірм (переважно малих), впроваджувальних організацій, які об'єднані зацікавленістю у появі нових ідей та якнайшвидшій їх комерціалізації. Об'єднання дрібних фірм створює інфраструктуру, достатню для крупних нововведень. Основною ланкою технополісу переважно є крупний університет - генератор фундаментальних знань, що виступають основою інновацій. Технопарки як організаційні форми науково-технічної діяльності створені у США, країнах Західної Європи. В Японії сформовано 19 технополісів, у яких нагромаджений потужний потенціал для розробки досконалих технологій у пріоритетних областях науки. Україна почала запровадження цих прогресивних і ефективних форм наукової діяльності.

Переважна кількість організацій, що виконували наукові та науково-технічні роботи, знаходиться в державній (70,5%) та колективній (28,3%) власності, в приватній власності лише 0,3%. 58,8% всіх організацій здійснювали наукові дослідження в галузі технічних наук, 12,5% - в сфері сільськогосподарських наук, 5,0% - в медицині, 3,4% - в економічних науках.

13. Склад та структура видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення.

До витрат на соціальний захист і соціальне забезпечення населення належать видатки, спрямовані на адресну підтримку малозабезпечених громадян, забезпечення прожиткового мінімуму різних груп населення, соціальний захист осіб, що опинилися у скрутному становищі, пенсійне забезпечення.  Фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх і молоді, витрати на утримання будинків-інтернатів для старих та інвалідів, видатки, пов´язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, інші видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення населення.

Законодавством України передбачається соціальний захист понад двадцяти різних видів допомоги та пільг. До них належать такі групи населення:

- ветерани праці та громадяни похилого віку;

- військовослужбовці;

- матері з дітьми;

- інваліди з дитинства і діти-інваліди;

- діти, які перебувають під опікою чи піклуванням;

- громадяни, що постраждали від Чорнобильської катастрофи;

- учасники бойових дій та ветерани Великої Вітчизняної війни;

- сім´ї з незначними доходами;

- молоді сім´ї;

- інші категорії населення.

Видатки на соціальний захист економісти класифікують за певними ознаками. По-перше, за джерелами фінансування видатки на соціальний захист поділяються на ті, що забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету та за рахунок місцевих бюджетів. З Державного бюджету здійснюється фінансування заходів, пов´язаних з поверненням та облаштуванням депортованого кримськотатарського народу й осіб інших національностей, які повернулися в Україну, утримання пунктів тимчасового розміщення біженців, надання грошової допомоги біженцям та інші витрати. Переважна більшість видатків на соціальний захист населення адресного характеру, як державна допомога сім´ям з дітьми, державна допомога інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, житлові субсидії та інші, фінансуються за рахунок виділення коштів з Державного бюджету у формі субвенцій місцевим бюджетам.

По-друге, забезпечення соціального захисту певних груп населення за витратами на реалізацію загальнодержавних та місцевих програм. До загальнодержавних відносяться програми усіх видів допомога і компенсацій, утримання установ та закладів соціального захисту, функціонування яких передбачено чинним законодавством та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. До них належать витрати, фінансування яких передбачається Законом України «Про державну допомогу сім´ям з дітьми», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам», «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім´ям», «Про органи і служби у справах неповнолітніх» та інші.

Запровадження місцевих програм соціального захисту населення відбувається на основі рішень органів місцевого самоврядування. їх фінансування проводиться за рахунок коштів місцевих бюджетів.

По-третє, за метою використання видатки на соціальний захист населення економісти поділяють на такі групи:

а) видатки на соціальний захист у зв´язку з малозабезпеченістю.

До них належать допомоги малозабезпеченим сім´ям з дітьми, державна соціальна допомога малозабезпеченим сім´ям тощо;

б) видатки за метою використання, до яких належать виплати для компенсації втраченого доходу. Вони включають витрати на виплату допомоги по вагітності і пологах, допомоги по догляду за дитиною-інвалідом та допомоги по догляду за дитиною до 3-х років. Сюди можна віднести індексацію грошових доходів громадян;

в) виплати, зумовлені компенсацією втрати здоров´я або майна, до яких належать компенсаційні виплати реабілітованим громадянам відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні»;

г) витрати на соціальний захист населення за визначеною метою їх використання, зумовлені наданням допомоги в облаштуванні організацій чи тимчасових пунктів та наданням пільг окремим категоріям населення. Це, наприклад, витрати на утримання притулків для неповнолітніх та пунктів тимчасового розміщення біженців, а також надання пільг та привілеїв окремим категоріям громадян;

По-четверте, виплати на соціальний захист населення можуть здійснюватися у грошовій та натуральній формах. Причому грошові виплати на соціальний захист можуть відбуватися готівковими грошовими коштами та у безготівковій формі. Єдиною формою безготівкових виплат є житлові субсидії. Виплати у натуральній формі здебільшого застосовуються при реалізації місцевих програм соціального захисту населення.

Розвиток ринкових відносин вимагає постійного аналізу стану соціального захисту населення та розробки заходів щодо встановлення раціонального балансу інтересів держави, виробників та споживачів соціальних послуг. Уся складність прийняття рішень у соціальній сфері полягає у необхідності одночасного забезпечення економічної ефективності видатків на соціальний захист і дотримання соціальної справедливості. Тому одним із найважливіших завдань забезпечення соціальних гарантій населення є недопущення послаблення стимулів їх економічної активності з одночасним підтриманням життєвого рівня усіх громадян на прийнятному рівні. Важливою умовою ефективності фінансування соціальних витрат є визначення державних соціальних стандартів і нормативів у формі мінімальної заробітної плати, пенсії за віком та інших видів соціальних виплат і допомоги.

Соціальне забезпечення є комбінацією програми пенсійних заощаджень, програми страхування й програми перерозподілу Національного доходу.

Соціальний захист – це комплекс законодавчо закріплених соціальних норм, які гарантує державу окремим верствам населення, а також при певних економічних умовах всім членам суспільства (під час росту інфляції, спаду виробництва, економічної кризи, безробіття й ін.)

Форми й методи соціального захисту населення повинні забезпечувати задоволення життєво необхідних потреб кожного громадянина на рівні  не нижче прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум – це  вартісна оцінка  мінімуму життєвих коштів, необхідних для підтримки життєдіяльності й поновлення робочої сили працівника. Прожитковий мінімум є законодавчо певним базовим державним соціальним стандартом, на основі якого встановлюються соціальні гарантії й стандарти в сферах доходів населення, житлово-комунального, соціально - культурного обслуговування, охорони здоров'я, утворення й ін.

Державні соціальні стандарти й нормативи формуються, установлюються й затверджуються в порядку, певному Кабінетом Міністрів України.

Особливістю соціального захисту є її адресна спрямованість, тобто соціальна допомога повинна надаватися тим громадянам, які в ній бідують і в певних розмірах.

Соціально – економічні гарантії – це метод забезпечення з боку держави задоволення різних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм і нормативів.

Нормативи споживання – розміри споживання в натуральному вираженні продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання й деяких послуг за певний проміжок часу (за день, місяць, рік).

Нормативи забезпечення – певна кількість предметів довгострокового користування, що перебуває в особистому споживанні населення, а також забезпечення певної території мережею установ утворення, охорони здоров'я, побутового, транспортного обслуговування й ін.

Нормативи доходу -   розмір доходу громадян або родини, що гарантує їм задоволення потреб на рівні нормативів споживання й забезпечення.

Нормативи раціонального споживання -  рівень споживання товарів і послуг поточного й довгострокового користування, що гарантує оптимальне задоволення потреб.

Нормативи мінімального споживання – соціально прийнятий рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, певний по нормах соціальних або фізіологічних потреб.

Статистичні нормативи -  нормативи, обумовлені на підставі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення або окремих соціальних груп.

Державні нормативи в сфері житлово-комунального господарства включають:

граничну норму оплати послуг на утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від одержуваного доходу;

показники якості надання комунальних послуг.

До державних соціальних нормативів у сфері транспортного обслуговування й зв'язку належать:

норми забезпечення транспортом загального користування;

показники якості транспортного обслуговування;

норми забезпечення населення послугами зв'язку;

Державні соціальні нормативи в сфері охорони здоров'я  включають:

список і обсяг гарантованої медичної допомоги громадянам;

показники якості надання медичної допомоги;

нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами й іншими спеціальними коштами;

нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних установах охорони здоров'я та ін.

До державних спеціальних нормативів у сфері освіти належать:

перелік і обсяг послуг, надаваний державними й комунальними установами дошкільного, загальсереднього, професійно-технічного й вищого утворення;

нормативи максимальної наповнюваності класів, груп;

нормативи співвідношення учнів, студентів і педагогічних працівників;

нормативи матеріального забезпечення навчальних закладів і ін.

Обсяг і рівень забезпеченості соціально-економічними гарантіями є показником  цивілізованості  країни.

Важливою складовою соціального забезпечення є фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх і молоді, фінансування видатків на утримання будинків-інтернатів для старих та інвалідів, видатків, зумовлених ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, та інших видатків.

Фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх включає соціальний захист дітей, позбавлених сімейного виховання.

Фінансове забезпечення молодіжних програм і заходів здійснюється за рахунок Державного і місцевих бюджетів. Переважна більшість видатків спрямовується на реалізацію державної політики поліпшення соціального становища молоді, жінок і дітей. У місцевих бюджетах більше третини коштів спрямовується на забезпечення молодіжних програм і заходів, утримання установ галузі та на розвиток мережі центрів соціальних служб для молоді і клубів для підлітків.

Фінансування витрат на утримання будинків-інтернатів для старих та інвалідів здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів. У цих установах старі люди та інваліди перебувають на повному державному забезпеченні — харчування, одяг, взуття та інші предмети першої необхідності, користуються медичними, культосвітніми та побутовими послугами. Вони також отримують частину призначеної їм пенсії. Так, одиноким пенсіонерам, що проживають у будинках-інтернатах для старих і інвалідів, виплачується 25 відсотків від призначеної пенсії, але не менше 20 відсотків від мінімальної пенсії за віком на місяць.

У будинках-інтернатах для старих і інвалідів можуть діяти підсобні господарства та майстерні. Отримані доходи використовуються на поліпшення культурно-побутових умов старих та інвалідів. Крім того, на фінансування цих установ можуть спрямовуватися позабюджетні кошти, добровільні пожертвування, кошти благодійних фондів тощо.

Видатки, пов´язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення, фінансуються за рахунок асигнувань Державного бюджету. Вони включають витрати на комплексне медико-санаторне забезпечення потерпілого населення, його радіологічний захист та екологічне оздоровлення території, що зазнала радіоактивного забруднення, наукове забезпечення робіт та інформаційні системи, здійснення окремих заходів Всеукраїнською громадською організацією «Союз Чорнобиль України» та іншими громадськими організаціями із соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Інші видатки на соціальне забезпечення включають видатки на заходи, пов´язані з поверненням депортованих з України, кримськотатарського народу та осіб інших національностей, грошову допомогу біженцям і утримання пунктів тимчасового розміщення біженців.

Обсяг видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, виходячи з обсягів ресурсів бюджету на цю мету, фінансового нормативу бюджетної забезпеченості та контингенту отримувачів соціальних послуг визначається за такою формулою:

Vsi = Vs1i + Vs2i + Vs3i + Vs4i Vs5i + Vs6i Vs7i + Vs8i +Vs9i,

де Vs1i — розрахунковий показник обсягу видатків на утримання будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів, будинків-інтернатів для дітей-інвалідів та навчання і трудове влаштування інвалідів;

Vs2i — розрахунковий показник обсягу видатків на утримання притулків для неповнолітніх;

Vs3i — розрахунковий показник обсягу видатків на утримання територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів і одиноких непрацездатних громадян та відділень соціальної допомоги вдома;

Vs4i — розрахунковий показник обсягу видатків на державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям;

Vs5i — розрахунковий показник обсягу видатків на виконання програм і здійснення заходів щодо сім'ї, жінок, молоді та дітей;

Vs6i — розрахунковий показник обсягу видатків на оброблення інформації з нарахування та виплати допомоги, компенсацій та субсидій;

Уs7і — розрахунковий показник обсягу видатків на допомогу по догляду за інвалідом І чи II групи внаслідок психічного розладу;

Vs8i — розрахунковий показник обсягу видатків на виплату реабілітованим громадянам;

Vs9i — розрахунковий показник обсягу видатків на виконання інших державних програм соціального захисту населення.

14.Фінансування житлово-комунального господарства.

Фінансування житлово-комунального господарства провадиться за рахунок як Державного бюджету, так і бюджетів місцевих рад народних депутатів. Україна провадить чітку політику поступової передачі житлового фонду держави через приватизацію квартиронаймачам та політику оплати ними вартості комунальних послуг. При цьому ще досить значними залишаються видатки держави на оплату витрат по водопостачанню, опаленню, електроенергії, санітарного й технічного обслуговування житлових будинків. Житлові господарства провадять свою діяльність на основі господарсько-фінансових планів та кошторисів експлуатаційних доходів і видатків. Важливими розрахунками до проекту бюджету для одержання видатків є обґрунтування через фінансові розрахунки доходів і видатків по кожному видові видатків і в цілому по господарству.

Сума експлуатаційних доходів і видатків визначається на основі даних про середньорічну експлуатацію житлової площі та інших приміщень і розрахунків доходів й видатків на 1 м2 площі.

Доходи від квартирної плати вираховуються по ставці на м2. Розрахунки квартирної плати перевіряються по даних про житлову площу, яка перебуває в експлуатації на початок року, враховуються також введення в експлуатацію нового житла й вибуле житло. Арендна плата в доходах житлових господарств за нежилі приміщення враховується по ставках, встановлених місцевими органами влади.

Основою для планування експлуатаційних видатків служать техніко-економічні показники та нормативи. Для визначення видатків на утримання житлових організацій по окремих видах затрат застосовується нормативний метод.

У розрахунках до проектів бюджетів на утримання апарату управління й обслуговуючого персоналу житлових організацій видатки визначаються по нормативу на 1м2 середньорічної експлуатованої житлової площі.

Витрати на поточний ремонт передбачаються у розмірі не більше 1 % загальної вартості житлового господарства. Витрати на капітальний ремонт плануються у межах амортизаційних відрахувань і складаються із двох частин: обсягу витрат та джерел фінансування.

Обсяг витрат на капітальний ремонт житлового фонду планується з огляду на середньорічну вартість житлового фонду і середній розрахунок відсотків амортизаційних відрахувань. Норми таких відрахувань на капітальний ремонт житлового фонду встановлюються у відсотках до балансової вартості будівель відповідно до класифікації — кам'яні, цегляні, дерев'яні, змішані та ін. При визначенні джерел фінансування капітального ремонту житлових будинків виходять із суми коштів з доходів житлового господарства, які направляються на ці цілі, а кошти, яких бракує, плануються в бюджеті як асигнування із бюджету.

Потреби житлового господарства в бюджетних коштах розглядаються по галузі в цілому шляхом визначення доходів, які можуть бути направлені на будівництво житла та капітальний ремонт. При цьому кошти, яких бракує, одержують з бюджету разом із видатками на газифікацію житлового фонду. Розрахунки по комунальних підприємствах до проекту бюджету роблять на основі визначення насамперед прибутків.

Показники прибутків комунальних підприємств залежать від виробничо-експлуатаційної діяльності, тарифів (цін) на продукцію і послуги та їх собівартості. Показники виробничої діяльності комунальних підприємств різні: — для водопровідних станцій програма встановлюється у тис. куб. м води; — для електричних мереж — у тис. кВт/год електроенергії; газових мереж — тис. куб. м газу; — по тепломережах — у тис. кал. тепла; — по трамвайних і тролейбусних управліннях — у тис. перевезених пасажирів та інших показниках, залежно від виду діяльності. На основі цих показників встановлюють тарифи і калькулюють собівартість послуг. Тарифи на послуги багатьох комунальних підприємств не одинакові. Єдині тарифи встановлені в цілому по державі за проїзд в автобусах, трамваях, тролейбусах, метро та за електроенергію, газ. Собівартість одиниці комунальних послуг коливається залежно від галузі.

На підприємствах з високим технічним обладнанням собівартість нижча, в малих підприємствах — вища, а тим більше у селищах і невеликих містах. Для визначення прибутків чи збитків комунальних підприємств при розрахунках видатків бюджету використовують кошторис витрат і калькуляцію на одиницю послуг.

Прибуток чи збиток комунальних підприємств визначають як різницю між валовими доходами та валовими видатками. Головну статтю витрат по комунальному господарству становлять витрати на комунальний благоустрій міст і селищ.

Видатки на комунальний благоустрій включають: капітальні витрати, витрати на капітальний ремонт і видатки на поточні виграти по утриманню споруд. Видатки на капітальне будівництво доріг, тротуарів, мостів, водозаборів та інших об'єктів міського господарства плануються на основі проектно-кошторисних витрат у межах бюджетних асигнувань та залучених коштів. Видатки на капітальний ремонт споруд міського благоустрою визначають відповідно до встановлених норм по видах споруд.

Витрати по капітальному ремонту споруд провадяться у межах асигнувань, передбачених бюджетом, згідно з кошторисом видатків та залучених коштів. Кошториси видатків на поточний ремонт споруд міського благоустрою повинні відповідати коштам, закладеним у бюджети. По всіх видах благоустрою повинні забезпечуватись перевірки обсягів робіт та їх вартості за одиницю послуг.

При затвердженні видатків по укрупнених показниках використовують дані про розмір площ, міських вулиць і проїздів на основі фактичних витрат у минулому році При плануванні видатків бюджетів місцевих рад передбачаються видатки на ремонт споруд і благоустрій сільських райцентрів та робітничих селищ з огляду на середній розмір видатків на одну адміністративну одиницю.

Будівництву, як специфічній галузі, притаманні особливості: порівняно тривалий період будівництва, будівництво провадиться тільки на основі проектнокошторисної документації, затвердженої в установленому порядку. До проектно-кошторисної документації включаються: проектне завдання з кошторисно-фінансовими розрахунками та робочі креслення з кошторисом.

Проектне завдання розробляється з метою окреслення основних технічних рішень, які забезпечують досягнення високих техніко-економічних показників як в ході будівництва, так і в ході експлуатації побудованих основних фондів. На стадії розробки проектних завдань по показниках та нормативах визначається кошторисна вартість будівництва об'єктів.

Залежно від призначення та складу будівництва проектування виконується в одну, дві або три стадії. При проведенні будівництва нескладних у технічному плані об'єктів застосовується одностадійне проектування. В такому разі до проекту входять коротка пояснювальна записка, генеральний план, робочі креслення із кошторисами до них, а також зведені кошториснофінансові розрахунки по окремих роботах та витратах. При проектуванні будівництва, розрахованого на дві стадії, яке нині досить поширене, розробляються проектні завдання з кошторисно-фінансовими розрахунками до них, робочі креслення й кошториси до них.

По будівництву у три стадії розробляються проектні завдання, технічні проекти, у яких уточнюються дані проектних завдань і робочих креслень. Але незалежно від того, в якому порядку провадиться проектування будівництва, невід'ємною частиною проекту є кошторис, який складається на основі робочих креслень, де визначаються грошові кошти, необхідні для виконання будівництва по окремих напрямах будівництва та об'єктах.

Кошториси необхідні для обліку виконаних обсягів робіт та розрахунків між замовником і підрядчиком. Фінансування об'єктів будівництва провадиться за такими принципами: — наявність коштів на будівництво, затверджених у бюджеті чи фонді; — наявність проектно-кошторисної документації, затвердженої у встановленому порядку; бюджетів — цільове використання коштів у межах, затверджених щорічними і кошторисними асигнуваннями за фактично виконані обсяги робіт.

Пільги, що стосуються оплати житлово-комунальних, транспортних  послуг, послуг зв'язку.

Перераховані послуги забезпечують адресну соціальну підтримку найменш захищеним родинам і громадянам в умовах підвищення частини погашення населенням собівартості послуг житлово-комунального господарства, транспорту, зв'язку.

Пільги в оплаті житлово-комунальних послуг здійснюються у вигляді  житлових субсидій.

Програма житлових субсидій була уведена Постановою Кабінету Міністрів України № 89 від 4 лютого 1995 року.

Житлові субсидії - це грошова форма допомоги родинам в оплаті житлово-комунальних послуг, а саме:

утримуванні житла;

оплаті холодного й гарячого водопостачання;

оплаті газопостачання;

оплаті електроенергії;

придбанні зрідженого газу;

придбання твердого й грубного палива й ін.

По програмі житлових субсидій право рятуйте! будь-яка родина, якщо видатки на житло, комунальні послуги й паливо в межах установлених норм користування  й споживання перевищують 20 відсотків сукупного доходу.

Родина, якій призначена житлова субсидія, платить за житлово-комунальні послуги 20% середньомісячного сукупного доходу, а за придбання зрідженого газу, твердого й грубного побутового палива - 20% її річного сукупного доходу.

Якщо родина, що проживає в житловому приміщенні, складається з пенсіонерів, які не працюють, інших непрацездатних громадян і дітей і середньомісячний сукупний дохід на один жителя приміщення не перевищує вартісної величини границі малозабезпеченості, розмір плати за житлово-комунальні послуги становить 15% їх середньомісячного сукупного доходу, а за придбання зрідженого газу, твердого й грубного побутового палива - 15% їх річного сукупного доходу.

Джерелом погашення видатків за житлово-комунальні субсидії є Державний і місцевий бюджети.

15.Соціальне страхування. Види соцстрахування. Соціальні фонди.

Основні напрямки здійснення соціальних гарантій:

Держава повинна гарантувати кожному зайнятому в процесі виробництва:

а) нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати і її індексацію;

б)  помірні податки;

в) невтручання в підприємницьку діяльність.

Держава повинна гарантувати  задоволення пріоритетних потреб громадян і суспільства, що вона не може, довірити кожному громадянинові самостійно:

а) придбання загальної освіти;

б) виховання дітей і підлітків;

в) підготовка кадрів;

г) організація охорони здоров'я й розвитку фізичної культури та ін.

Держава повинне сприяти підвищенню доходів окремих верств населення, які не можуть забезпечити життєвий рівень для себе й своєї родини на рівні мінімальних соціальних стандартів незалежно від їхньої участі в процесі виробництва в таких формах:

а) пенсії;

б) різні види допомоги;

в) стипендії;

г) грошові виплати і їхня індексація;

д) пільги в оподатковуванні.

Держава законодавчо гарантує задоволення пріоритетних потреб за рахунок бюджету в мінімально достатніх розмірах у формі безоплатних послуг.

Органи місцевого самоврядування при розробці й реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок місцевих бюджетів.

Розробка й виконання Державного й місцевого бюджетів здійснюється на основі пріоритетності фінансування соціальних гарантій і соціальної сфери.

Державна цільова підтримка місцевого самоврядування здійснюється з метою вирівнювання можливостей окремих територіальних суспільств відносно надання соціальних гарантій на законодавчо визнаному рівні.

Загальна сума благ і послуг, які споживає населення за відповідний період, становить фонд споживання.

Необґрунтоване збільшення коштів, які направляються на соціальний захист населення, у загальному обсязі фонду споживання вимагає додаткового вилучення  коштів з фонду оплати праці, що в остаточному підсумку тільки розширює масштаби перерозподілу, зменшує стимулюючу роль заробітної плати й не збільшує обсяг сукупного споживання.

Джерела фінансування соціальних гарантій      

Джерелами фінансування соціальних гарантій виступають:

Державний бюджет;

кошти місцевих бюджетів;

страхові фонди;

Фонд соціального страхування через тимчасову втрату працездатності;

Фонд загального обов'язкового страхування на випадок безробіття;

Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві й  професійних захворюваннях;

Фонд медичного страхування (за рахунок страхових внесків підприємств і громадян, а також благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків і інших джерел, не заборонених  законодавством України);

Державні й недержавні Пенсійні фонди.

Механізм реалізації соціальних гарантій. Держава повинне гарантувати всім громадянам мінімум соціальних послуг і матеріальних благ через такі механізми:

визначення розмірів мінімальних соціальних гарантій:

  · мінімальної заробітної плати;

  · пенсії по віку;

  · стипендії та ін.

Здійснення превентивних соціальних мір у зв'язку із ціновою лібералізацією:

Захист купівельної спроможності  малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд:

  Основною метою соціальної політики в Україні на сучасному етапі є призупинення спаду  життєвого рівня населення й зменшення тиску кризи  на найменш захищені верстви населення.

Соціа́льне страхува́ння — фундаментальна основа державної системи соціального захисту населення, що уможливлює матеріальне забезпечення і підтримку непрацездатних громадян за рахунок фондів, сформованих працездатними членами суспільства.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі — роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, а також добровільним соціальним страхуванням через страхові компанії, що мають ліцензії Державного комітету фінансових послуг України.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту (що включає матеріальне забезпечення громадян у визначених законом випадках) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями, громадянами, а також за рахунок бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

В Україні існують такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування:

Тип соціального страхування

Механізм реалізації

На випадок безробіття 

здійснюється через Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття

Соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими похованням

здійснюється через Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

Від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності

здійснюється через Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України

Пенсійне страхування.

здійснюється через Пенсійний фонд України та недержавні пенсійні фонди

Примітка: зростання видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення (без урахування видатків на покриття дефіциту коштів Пенсійного фонду для виплати пенсій) у звітному періоді проти аналогічного минулорічного періоду за зведеним бюджетом на 14,6 відсотка до 56751,5 млн. грн., за державним бюджетом – на 8,1 відсотка до 29815,7 млн. гривень;

16. Пенсійне забезпечення громадян в Україні. Пенсійний фонд. Основні  завдання його діяльності та функції.

Досить помітна роль у будь-якій державі належить пенсійному забезпеченню. Гарантом пенсійного забезпечення в Україні є держава -головна складова системи соціального захисту населення. Реалізацію державної політики у сфері пенсійного забезпечення здійснюють Міністерство праці та соціальної політики України і Міністерство фінансів України. Управління фінансовими ресурсами пенсійного забезпечення здійснює Пенсійний фонд України.

Пенсійне забезпечення здійснюється через виплату пенсій, надбавок і підвищення до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових виплат непрацездатним громадянам похилого віку, інвалідам, особам, що втратили годувальника. Формування коштів на реалізацію Державної пенсійної програми забезпечується за рахунок таких надходжень:

- обов´язкових внесків суб´єктів господарювання;

- обов´язкових внесків громадян;

- додаткових і обов´язкових зборів;

- коштів Державного бюджету;

- інших надходжень.

Згідно із Законом «Про загальнообов´язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV система пенсійного забезпечення в Україні складається із трьох рівнів.

Перший рівень — солідарна система загальнообов´язкового державного пенсійного страхування (солідарна система), що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій, надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду.

Другий рівень — накопичувальна система загальнообов´язкового державного пенсійного страхування (накопичувальна система пенсійного страхування), що базується на засадах нагромадження коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат.

Третій рівень — система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об´єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, які передбачає законодавство про недержавне пенсійне забезпечення.

Перший і другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять загальнообов´язкове державне пенсійне страхування. Другий і третій рівні пенсійного забезпечення становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення.

Суб´єктами солідарної системи виступають:

- застраховані особи, а в окремих випадках — члени їх сімей та інші особи;

- страхувальники;

- Пенсійний фонд;

- уповноважений банк;

- підприємства, установи, організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій.

Суб´єктами системи накопичувального пенсійного забезпечення виступають:

- особи, від імені та на користь яких здійснюється накопичення та інвестування коштів;

- підприємства, установи, організації та фізичні особи, що здійснюють перерахування внесків до системи накопичувального пенсійного забезпечення;

- Накопичувальний фонд;

- недержавні пенсійні фонди;

- юридичні особи, які здійснюють адміністративне управління Накопичувальним фондом і недержавними пенсійними фондами та Управління їхніми пенсійними активами;

- зберігач;

- страхові організації.

За рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

- пенсія за віком;

- пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов´язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

- пенсія у зв´язку із втратою годувальника.

За рахунок коштів Накопичувального фонду, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснюються такі пенсійні виплати:

- довічна пенсія із встановленим періодом;

- довічна обумовлена пенсія;

- довічна пенсія подружжя;

- одноразова виплата.

Мінімальна пенсія – це державна соціальна гарантія. Порядок виплати і розмір мінімальної пенсії в Україні регулюється Законом № 1058-IV від 09.08.2003 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Цей закон поширюється на тих громадян, хто платять внески до Пенсійного фонду, або за кого внески платять працедавці. Мінімальна пенсія в Україні належить тим, хто вийшов на пенсію за віком, а також у зв'язку з втратою годувальника на одного утриманця. Мінімальний розмір пенсії за віком нараховується за наявності необхідного страхового стажу. Необхідний страховий стаж для чоловіків складає 25 років, а для жінок - 20 років. Мінімальна пенсія за віком встановлюється у розмірі одного прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, за наявності необхідного страхового стажу.

За кожен рік страхового стажу понад встановлений необхідний мінімум розмір мінімальної пенсії в Україні збільшується на один відсоток. Тобто, за кожен рік стажу понад норму передбачена доплата в один відсоток від фактичного розміру пенсії, яка вже була нарахована з урахуванням стажу і заробітку. Але ця сума не повинна перевищувати одного відсотка від мінімальної пенсії. Якщо ж страховий стаж не досягає необхідного мінімуму, то розмір пенсії встановлюється пропорційно наявному страховому стажу.

Таблиця. Динаміка зміни мінімальній пенсії в Україні в 2005-2010 рр.

Дата

Розмір мінімальної пенсії в гривнях

 01.12.11

800

01.10.11

784

01.04.11

764

01.01.11

750

01.12.10

734

01.10.10

723

01.07.10

709

01.04.10

706

01.01.10

695

01.11.09

573

01.07 08

544

01.04.08

481

01.01.08

470

01.10.07

415,11

01.04.07

410,06

01.01.07

380

01.11.06

366

01.04.06

359

01.01.06

350

2005

332

17. Система освіти в Україні. Джерела фінансування освіти.

Освіта — суспільне явище, яке впливає на всі сфери економічного життя суспільства та є вагомим елементом на шляху досягнення високих темпів економічного зростання і добробуту суспільства. Ця сфера займається формуванням знань і вмінь підростаючого покоління, його вихованням підготовки кадрів.

Головними джерелами фінансування витрат на освіту є:

— кошти державного та місцевого бюджетів;

— кошти юридичних і фізичних осіб, громадських організацій, фондів;

— спонсорські та доброчинні внески і пожертвування;

— кошти галузей народного господарства, плата за додаткові освітні послуги та інші послуги, що надаються закладами освіти.

Фінансування освіти за рахунок вказаних джерел здійснюється наступними методами:

— кошторисне фінансування закладів освіти;

— бюджетне фінансування закладів освіти на основі показника вартості навчання одного учня (студента);

— індивідуальна оплата навчання за рахунок власних доходів, грошових коштів юридичних осіб;

— спеціальні кредити для здобуття освіти;

— отримання спонсорських і доброчинних внесків та пожертвувань;

— отримання додаткових доходів від різноманітних послуг неосвітнього характеру.

Система освіти і принципи державної політики у галузі освіти визначені у Законі України "Про освіту** від 23 травня 1991 р.

Видатки на освіту здійснюються за такими групами закладів і заходів:

— дошкільна освіта;

— загальна середня освіта (загальноосвітні школи, спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, вечірні змінні школи);

— заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги і реабілітації (загальноосвітні школи-інтернати, дитячі будинки);

— позашкільна освіта;

— професійно-технічна освіта;

— вища освіта;

— післядипломна освіта;

— інші заклади та заходи у галузі освіти (методична робота, придбання підручників).

Принципи державної політики у галузі освіти:

— доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

— рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей;

— гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

— органічний зв'язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями;

— незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій.

Вища та післядипломна освіта фінансуються відповідно до суспільних і індивідуальних потреб. Суспільні потреби забезпечуються за допомогою державного замовлення з виділенням відповідних бюджетних асигнувань, які розподіляються на конкурсних засадах.

Розмір витрат на утримання шкіл визначається кошторисом доходів і видатків. Вихідною базою для визначення розміру асигнувань за основними статтями кошторису школи є кількість учнів і класів, яку відображають у кошторисі на дві дати: 1 січня та 1 вересня планового року. На основі цього розраховують кількість педагогічних ставок у школі за трьома показниками: кількість класів, кількість навчальних занять, норми навчального навантаження учителів на тиждень. Після цього розраховують витрати за економічними категоріями.

Фінансування середньої освіти в Україні здійснюється за рахунок коштів, які виділяються відповідно до нормативів нарахування на одного учня, але наявний дисбаланс між обсягом завдань, які визначаються державою перед освітою, та обсягами фінансового забезпечення цих завдань. З одного боку, г. тенденція до зростання обсягів навчального матеріалу і тривалості освітньої діяльності, а з іншого — наявне скорочення надходжень фінансових ресурсів на фінансування освіти. На сьогодні коштів, які виділяються державою для надання освітніх послуг на кожну територію, не вистачає на покриття базових статей витрат: заробітну плату, нарахування на заробітну плату, плату за енергоносії. Дефіцит бюджетних коштів, які виділяються щороку на середню загальну освіту в містах України, за останні три роки становить у різних регіонах 10— 20%.

Розрахунковий показник обсягу видатків на освіту визначається залежно від загального обсягу ресурсів місцевих бюджетів на освіту, фінансового нормативу бюджетної забезпеченості одного учня та приведеного контингенту учнів різних типів загальноосвітніх навчальних закладів станом на 5 вересня року, що передував поточному бюджетному періоду.

Школи-інтернати — це навчально-виховні заклади, які надають допомогу у навчанні і вихованні дітей сім'ям, які не мають для цього належних умов.

Згідно з бюджетною класифікацією виокремлюють такі типи шкіл-інтернатів:

— загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні санаторні школи-інтернати;

— загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків;

— дитячі будинки;

— спеціалізовані загальноосвітні школи-інтернати, школи та інші заклади освіти для дітей з вадами фізичного чи розумового розвитку;

— загальноосвітні школи соціальної реабілітації.

Фінансово-господарська діяльність загальноосвітньої школи-інтернату здійснюється на основі єдиного кошторису доходів і видатків, які за більшістю статей цього ж кошторису плануються так само, як і в загальноосвітній школі. Особливості полягають у штаті (передбачається вихователь, лікарі, працівники кухні) та у більших витратах на закупівлю меблів.

Дошкільна освіта є обов'язковою первинною складовою системи безперервної освіти в Україні.

До системи дошкільної освіти належать:

— дошкільні навчальні заклади;

— наукові і методичні установи;

— органи управління освітою;

— освіта та виховання в сім'ї.

Джерелами фінансування дошкільного закладу є кошти:

— засновника (власника);

— відповідних бюджетів;

— батьків або осіб, які їх замінюють;

— добровільні пожертвування та цільові внески фізичних і юридичних осіб;

— інші кошти, не заборонені законодавством України.

Рівень витрат на підготовку кадрів залежить від стану економічного розвитку країни і потреби галузей економіки у спеціалістах. Розміри бюджетних призначень на підготовку фахівців з вищою освітою, а також підготовку наукових і науково-педагогічних працівників через аспірантуру і докторантуру визначаються у законі про державний бюджет

В Україні діють такі види вищих закладів освіти III—IV рівнів акредитації:

— університет — багатопрофільний вищий навчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців із вищою освітою за широким спектром природничих, гуманітарних, технічних та інших напрямів науки, техніки і культури за освітньо-природничими програмами всіх рівнів, має розвинену інфраструктуру наукових і науково-виробничих підприємств та установ;

— академія — вищий навчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців із вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів в окремо визначеній галузі знань або виробництва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності;

— інститут — вищий навчальний заклад або підрозділ університету, академії, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури та мистецтва.

До вищих навчальних закладів І НІ рівнів акредитації належать:

— коледж — вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами бакалавра або молодшого спеціаліста з одного (кількох споріднених) напрямів підготовки чи спеціальностей;

— технікум — вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами молодшого спеціаліста.

Джерела фінансування витрат на підготовку кадрів є кошти державних і місцевих бюджетів, галузевих міністерств, відомств, організацій. Платні послуги у вищих навчальних закладах впроваджені на підставі Закону України "Про освіту". Вищі навчальні заклади самостійно використовують бюджетні та позабюджетні кошти відповідно до кошторису доходів і витрат.

Для планування видатків вищі навчальні заклади розраховують кількість студентів та аспірантів, а відповідно до цього і розраховують професорсько-викладацький склад.

Розмір плати за той чи інший вид послуги визначається на підставі її ціни. Базою для визначення ціни послуги є розрахунок валових витрат, пов'язаних з наданням послуги на підставі укладеного договору.

Штатні розписи державних та комунальних дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування і типу встановлюються відповідним органом управління освітою на основі Типових штатних нормативів дошкільних навчальних закладів.

Педагогічне навантаження педагогічного працівника дошкільного навчального закладу на тиждень становить:

- вихователя групи загального типу — 30 год;

- вихователя групи компенсуючого типу — 25 год;

- соціального педагога — 40 год;

- практичного психолога — 40 год;

- музичного керівника — 24 год;

- вихователя-методиста — 36 год.

Оплата праці педагогічних працівників, спеціалістів, обслуговуючого персоналу та інших працівників дошкільних навчальних закладів (код 1110) здійснюється згідно з Кодексом законів про працю України та іншими нормативно-правовими актами.

У фінансуванні дошкільних установ існують певні особливості. Планування фонду зарплати здійснюється за спрощеною методикою: кількість робочих місць помножується на середню ставку зарплати. Кількість місць вихователів і їхніх помічників установлюється по нормативах на одну групу. Норматив залежить від тривалості перебування дітей в установі: більш розповсюджене – 12-ти годинне перебування дітей, по якому норматив включає 2 вихователя + 2 помічники. Кількість робочих місць допоміжного персоналу встановлюється по типових штатних розкладах, виходячи з чисельності дітей у дитячій установі.

Основною особливістю планування фонду зарплати є виділення засобів на заміщення працівників, що знаходяться у відпустці. Сума цих витрат планується шляхом множення загальної кількості днів відпустки даного робочого місця на середньоденну зарплату.

Часткова оплата витрат у дитячих дошкільних установах здійснюється також за рахунок батьків.

Загальною особливістю для шкіл-інтернатів і дитячих дошкільних установ є встановлення часткового покриття витрат за рахунок оплати батьків. Ця оплата зараховується не на рахунки даних установ, а до бюджету. Вся сума витрат за кошторисом фінансується з бюджету.

Утримання та розвиток матеріальної бази дошкільних навчальних закладів у межах Типового переліку обов'язкового обладнання фінансується за рахунок коштів засновників.

Основним напрямком витрат по школі єфонд зарплати, що складається з 3 елементів:

ºпедагогічного персоналу;

ºадміністративно-управлінського персоналу;

º обслуговуючого персоналу.

Фонд зарплати вчителів планується в розрізі 3 вищезгаданих систем зарплати. Планування фонду оплати педагогічного навантаження здійснюється на підставі 2 показників:

ºкількості педагогічних ставок;

ºсередньої ставки зарплати.

Педагогічна ставка – це умовна розрахункова ставка, що відповідає нормативові педагогічного навантаження. Кількість педагогічних ставок розраховується по кожній групі класів шляхом загальної кількості годин педагогічного навантаження по даній групі на норматив навантаження. Загальна кількість годин зафіксована в тарифікаційному списку і визначається, виходячи з кількості класів у кожній групі й обсягу годин за планом. Крім того, враховується розподіл класів на групи по окремих предметах – праця, фізкультура, іноземна мова.

Середня ставка зарплати визначається шляхом розподілу суми оплати навчальних годин (з тарифікаційного списку) на кількість педагогічних ставок по даній групі класів.

Розрахунок річного фонду зарплати проводиться в розрізі періодів – за січень – серпень і вересень – грудень. Це пов’язано з тим, що з початком кожного навчального року, як правило, змінюється кількість класів у кожній навчальній групі. У січні-серпні кількість педагогічних ставок визначена положенням на 1 січня і на 8 місяців (у сільських школах на 8,5 місяців). За вересень-грудень кількість педагогічних ставок на 1 вересня збільшується на середню ставку зарплати положенням на 1 січня і на 4 (3,5) місяці.

Фонд зарплати на перевірку зошитів планується в розрізі груп класів шляхом помноження середньорічної кількості класів у даній групі на середні витрати по перевірці зошитів на один клас. Середні витрати визначаються розподілом суми доплат за перевірку зошитів по тарифікаційному списку на кількість класів на 1 січня.

Додаткові доплати плануються в розрізі кожного виду доплат шляхом множення відповідних показників по встановленому нормативові доплат:

ºза класне керівництво – середньорічна чисельність класів, помножена на норматив доплат;

ºза керівництво кабінетами – кількість кабінетів на норматив доплат;

ºза проведення позакласної фізкультурної роботи – у залежності від чисельності класів у школі.

Фонд зарплати адміністративно-управлінського персоналу:

ºдиректор;

ºзаступники;

ºорганізатори масової роботи.

Кількість місць заступників і організаторів залежить від кількості класів у школі, а ставка зарплати директори і його заступників – від кількості учнів у школі. Планування фонду заробітної плати визначається шляхом помноження кількості посад на ставку зарплати.

Фонд зарплати обслуговуючого персоналу планується шляхом помноження кількості місць на ставку зарплати. Кількість робочих місць визначається по встановлених нормативах. Наприклад, кількість прибиральниць установлюється по нормативах площі школи на 1 прибиральницю.

Вихідною основою для визначення розміру витрат за основними кодами кошторису школи є кількість учнів і класів. Оскільки бюджетний рік не збігається з навчальним, середньорічні показники кількості учнів і класів розраховуються за такою формулою (вона використовується для підрахунку контингенту в усіх видах освітніх закладів):

К=К1*8:12+К2*4:12,

де К — середня кількість учнів (класів);

К1 — кількість учнів (класів) на початок календарного року;

К2 — кількість учнів (класів) на початок навчального року (на 1 вересня).

Кількість учнів на 1 січня планового року приймається на рівні контингенту на 1 вересня поточного року. Водночас кількість учнів на 1 вересня планового року визначається на основі плану прийому. Граничне наповнення для I—IX класів становило донедавна 30, а для X—XI класів — 35 осіб. Кількість обов'язкових годин навчання учнів на тиждень становить: для I—IV класів — 24 год, для V—IX — 36, а для X—XI — 32 год. Норма навчального навантаження вчителя на тиждень становила донедавна для І—IV класів — 20 год, для V—XI —18 год, нині — для всіх класів — 18 год.

Кількість педагогічних ставок за певною групою класів (К) у середніх школах визначається за формулою

К=Кгг

де Кг—загальна кількість годин навчальних занять за тиждень за планом;

Нг — норма навчального навантаження вчителя на тиждень. Відповідно, місячна заробітна плата вчителя за навчальні години (ОНг) розраховується за формулою

ОНг=С*Кгг,

де С — встановлена тарифна ставка з урахуванням підвищень;

К — фактична кількість годин роботи вчителя на тиждень;

Нг— норма навчального навантаження вчителя на тиждень.

До вищих навчальних закладів (ВНЗ) в Україні належать заклади освіти І—II рівнів акредитації (коледжі, технікуми, училища), а також заклади освіти ІІІ—IV рівнів акредитації (університети, академії, інститути). Джерелами фінансування ВНЗ згідно із Законом України "Про вищу освіту" є кошти державного та місцевого бюджетів, галузевих міністерств, відомств, організацій, кошти фізичних та юридичних осіб. Аналіз Міністерства освіти і науки структури доходів ВНЗ показує, що в них висока частка позабюджетних фондів, тому поставлено завдання зменшити її до 49 %.

Розмір плати за весь період навчання або за надання додаткових освітніх послуг встановлюється у договорі, що укладається між ВНЗ та особою, яка навчатиметься, або юридичною особою, що оплачуватиме навчання, і не може змінюватися протягом усього строку навчання.

Для визначення витрат на утримання ВНЗ III—IV рівнів акредитації розраховують середньорічний контингент студентів та аспірантів за формами навчання. Причому при перерахуванні кількості студентів заочної форми навчання використовують коефіцієнт 0,25, а при перерахуванні кількості студентів вечірньої форми навчання — коефіцієнт 0,5 (стосовно стаціонару).

Фонд заробітної плати ВНЗ (код 1111) планується за такими групами персоналу: професорсько-викладацький склад, навчально-допоміжний персонал, адміністративно-господарський персонал.

Основними виробничими показниками ВНЗ І—IV рівнів акредитації є кількість студентів і груп різних форм навчання, що розраховуються як середньорічні.

Як правило, одна ставка викладача встановлюється на 10— 15 студентів стаціонару. Кількість груп визначають на основі кількості учнів та студентів і норм наповнення груп. Для денної форми навчання наповненість груп становить 20—30, а для заочних відділень — 15—20 осіб. Рентабельними вважаються групи зі студентів-платників, у яких вчиться не менше 15 учнів чи студентів.

Ставки заробітної плати у ВНЗ ІІІ—IV рівнів акредитації залежать від посад (завідувач кафедри, проректор, ректор та ін.), вченого звання (доцент, старший науковий співробітник, професор), наукового ступеня (доктор, кандидат наук) і стажу педагогічної роботи (більше 20 років стажу у ВНЗ — доплата становить 30 % посадового окладу).

Посадові оклади працівників, які мають вчене звання професора, збільшуються в 1,33 раза.

Вагому частку у витратах державних і комунальних ВНЗ становлять стипендії (код 1342). Як правило, їх виплачують студентам, які мають середній бал успішності 4 і вище. В цілому стипендію отримує 80 % студентів-бюджетників.

Стипендія — це грошове забезпечення, що регулярно надається особам, які навчаються на денних відділеннях за рахунок бюджетних коштів, а також особам, які проходять підготовку в аспірантурі та докторантурі.

За іншими статтями кошторису ВНЗ III—IV рівнів акредитації видатки планують так само, як і в інших бюджетних установах.

Професійно-технічні навчальні заклади (ПТНЗ) фінансуються переважно за рахунок державного бюджету, а також за рахунок позабюджетних коштів.

Робочий час педагогічного працівника ПТНЗ визначається згідно з обсягом навчального навантаження та позаурочної навчально-методичної, організаційної та виховної роботи серед учнів і слухачів.

Основними обліковими одиницями навчального часу в ПТНЗ є: 1) академічна година (45 хв); 2) урок виробничого навчання (не більше 6 академічних годин); 3) навчальний день (не більше 8 академічних годин); 4) навчальний тиждень (не більше 36 академічних годин); 5) навчальний рік (не більше 40 навчальних тижнів).

Чисельність навчальних груп у ПТНЗ для теоретичного навчання становить 25—30 учнів, а для виробничого навчання — 12—15 учнів.

Фонд заробітної плати у ПТНЗ визначається відповідно до середньої кількості педагогічних годин на групу, середньорічної кількості груп і розміру оплати за педагогічну навчальну годину.

У кошторисі доходів і видатків ПТНЗ у деяких випадках передбачаються витрати на харчування (код 1133), обмундирування учнів (код 1134), а також видатки на виплату стипендії (код 1342).

Для матеріального заохочення учнів, слухачів у ПТНЗ створюються фонди матеріального заохочення (ФМЗ), які формуються за рахунок коштів бюджету, доходів від виробничої діяльності та залучення коштів підприємств, установ, організацій, громадян.

У цілому надання платних послуг державними навчальними закладами регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 р. № 38. Відповідно до неї не можна надавати інші платні послуги, не передбачені цією постановою, що інколи роблять деякі державні навчальні заклади.

21. Фінансування медичних установ. Охорона здоров'я. 22. Основні статті кошторису, планування витрат. 24. Оплата праці медичних працівників.

Основними сітковими показниками, які враховуються під час визначення витрат на утримання установ охорони здоров'я, є такі: кількість лікарняних ліжок, кількість лікарських посад, кількість лікарських відвідувань (поліклінік), кількість ліжко-днів. Кількість лікарняних ліжок розраховують згідно з прогнозом економічного і соціального розвитку з урахуванням демографічних, соціально-економічних, культурно-побутових та інших умов розвитку певного регіону. Відповідно до кількості ліжок у лікарні визначають штати лікарів, середнього і молодшого медичного персоналу. Кількість лікарських відвідувань — це показник, що використовується для визначення витрат на придбання медикаментів і перев'язувальних засобів (код 1132) при амбулаторному обслуговуванні населення. Кількість лікарських відвідувань у поліклініці визначають відповідно до кількості середньорічних лікарських посад, кількості годин роботи лікаря цієї спеціальності на день (наприклад, 6 год 30 хв для дільничного терапевта), норми прийому хворих за годину та кількості робочих днів на рік. Так, норма прийому дільничного терапевта — 22 особи за день (15 осіб за З год роботи в поліклініці та 7 осіб за 3,5 год при наданні допомоги вдома).

Оплата праці медичних працівників (код 1111) здійснюється за фактично відпрацьований час відповідно до посадового окладу з урахуванням доплат, надбавок та інших підвищень, передбачених українським законодавством. Схемні посадові оклади лікарів-хірургів усіх спеціалізацій, лікарів-анестезіологів та лікарів-ендоскопістів підвищуються за здійснення оперативних втручань від 15 до 40 %. Крім того, медичним працівникам передбачені такі види доплат: за роботу в нічний час (до 35 % годинної тарифної ставки за кожну годину роботи в нічний час); за суміщення професій і посад (до 50 % посадового окладу відсутнього працівника) та ін. Працівники медичних закладів можуть преміюватися за досягнення кращих результатів у роботі за встановленими показниками.

У плануванні витрат за кодами кошторису медичних установ важливе місце посідають норми і нормативи (норми витрат на харчування, на медикаменти тощо). Разом із тим розмір цих норм і нормативів залежить від наявних бюджетних коштів. Відповідно, лімітування видатків розпорядниками коштів (за допомогою лімітної довідки) може призводити до скорочення видатків, які вже були розраховані. Як правило, нестачу коштів покривають самі хворі або їх рідні, хоча це й суперечить Конституції України. Тому необхідним є запровадження страхової медицини.

1.         По стаціонару – кількість ліжок і ліжко-днів.

2.         По поліклініках – кількість лікарських відвідувань.

Кількість ліжок характеризує кількість лікарських місць. Розрізняють нормативну потребу і фактичну їхню наявність. Нормативна потреба визначається, виходячи з чисельності жителів населеного пункту і показника госпіталізації в розрахунку на рік. Кількість ліжко-днів – це добуток від множення кількості ліжок на кількість днів функціонування одного ліжка в день.

Кількість лікарських відвідувань визначається шляхом розподілу чисельності жителів у районі обслуговування на середню кількість відвідувань поліклінік на рік (приблизно 30 разів).

Система заробітної плати медичних працівників встановлюється в розрізі категорій: лікар, середній і молодший медичний персонал, адміністративно-управлінський і обслуговуючий персонал.

Система зарплати лікарів ґрунтується на встановленні ставки зарплати і її систем підвищення, а також надбавок. Ставка зарплати залежить від посади (лікар-хірург, лікар-інтерн або лікарі інших спеціальностей) і кваліфікаційної категорії. Крім того, у частині надбавки ставка може залежати від місця розташування лікарні (місто або сільська місцевість). Надбавка до зарплати встановлюється також за шкідливі і небезпечні умови праці (інфекційні лікарні, рентген-кабінети), за роботу у вихідні і святкові дні і нічний час.

Ставки зарплати середнього медичного персоналу залежать від посади (медсестра, акушерка, фельдшер, зубний лікар), категорії і стажу роботи. Для молодшого медичного персоналу ставки встановлені в залежності від посади (сестра операційна, сестра господарка, сестра-банщиця). На середній і молодший медичний персонал поширюються надбавки за шкідливі умови праці, за роботу у вихідні і святкові дні і нічний час.

Для медичних працівників зарплата розраховується, виходячи з обсягу роботи – 0,25; 0,5; 0,75; 1,0; 1,25; 1,5 ставки. Дозволяється поєднувати обов’язки медсестри і санітарки. Для адміністративного й обслуговуючого персоналу установлені тверді ставки зарплати.

Фонд зарплати розраховується шляхом множення кількості посад на середню ставку зарплати. Середня ставка зарплати медперсоналу встановлюється на підставі тарифікаційного списку. Кількість посад лікарів визначається в розрізі стаціонару і поліклініки:

ºпо стаціонару – виходячи з нормативу кількості ліжок на 1 лікаря (15–30 ліжок), диференційованого в розрізі відділень (хірургічне, терапевтичне і т.д.); враховуються також посади завідувачів відділеннями, лікарів-інтернів і лікарів-фахівців;

ºу поліклініці – на підставі кількості лікарських відвідувань у розрізі фахівців і встановлених нормативів прийому на 1 лікаря; у поліклініці також передбачаються посади завідувачів відділеннями (при наявності певної кількості лікарів даного профілю).

Кількість посад середнього медперсоналу визначається по стаціонару, виходячи з кількості цілодобових посад. Кількість посад, у свою чергу, установлюється відповідно до нормативів кількості ліжок на 1 посаду, диференційованих у розрізі відділень, і встановлюються окремо для денних і нічних годин. Кількість посад на визначається шляхом розподілу річного балансу часу в годинах (365 х 24) на кількість годин роботи однієї медсестри в рік. Крім того, враховуються посади старшої медсестри, медсестри для організації індивідуального догляду за важкохворими і посади медсестер у лікувально-діагностичних кабінетах. У поліклініці кількість посад медсестер установлюється по нормативах відповідно кількості посад лікарів (як правило, 1:1 і більше).

Кількість посад молодшого медперсоналу визначається аналогічно до середнього медперсоналу. Відмінність полягає в тім, що норматив кількості ліжок на 1 посаду трохи більший. Кількість посад обслуговуючого персоналу встановлюється за типовим штатним розкладом.

Під час перевірки правильності планування видатків на охорону здоров’я особлива увага звертається на розрахунок середньорічних показників, які характеризують діяльність закладів охорони здоров’я: кількість ліжок у лікувальних закладах і період їх функціонування; число лікарських посад у них; число лікарських відвідувань по амбулаторно-поліклінічній мережі.

Середньорічна кількість ліжок у лікувальних закладах (К) визначається за формулою:

К = П + В М /12,

де  П — перехідна кількість ліжок на початок планового року;

В — кількість нових ліжок, які вводяться в дію в плановому році;

М — число місяців функціонування нових ліжок, які вводяться.

По амбулаторно-поліклінічних закладах число лікарських посад визначається на основі штатних нормативів, які затверджуються Міністерством охорони здоров’я України, а число лікарських відвідувань — за формулою:

,

де Вн — загальне число лікарських відвідувань у даній поліклініці;

п — число лікарських спеціальностей;

Лсісередньорічне число лікарських посад і-ї спеціальності;

Чі — число годин роботи на день лікаря і-ї спеціальності;

Нінорма прийому хворих у день лікарем і-ї спеціальності;

Д — число робочих днів у році.

Річний фонд заробітної плати працівників медичного закладу (Фрік) розраховується за формулою:

,

де  Зсісередньомісячна ставка заробітної плати, визначена для і-ї групи медичного персоналу за тарифікаційним списком, а для адміністративно-господарських та інших працівників — виходячи зі штатного розпису і встановлених посадових окладів;

Ссі — середньорічна кількість посад по і-й групі працівників;

п = 4 (чотири групи персоналу: лікарі, середній медичний персонал, молодший медичний персонал, адміністративно-господарський та інший персонал).

У плануванні видатків бюджету в розрізі окремих напрямів кодів видатків (за економічною класифікацією) вони визначаються однотипно за формулою: ,

де  В — витрати на поточне утримання закладів за певним кодом видатків;

М — сітьові показники, прийняті за розрахункову одиницю для даного коду видатків;

Р — середні видатки на розрахункову одиницю за певним кодом видатків.

Середні витрати на харчування (код 1133) і придбання медикаментів (код 1132) обчислюються за формулою: ,

де  Нсв — середньозважена норма витрат;

Нііндивідуальна норма для ліжок і-ї спеціалізації;

Уіпитома вага ліжок і-ї спеціалізації в загальній структурі ліжкового фонду.

Для розрахунку середніх видатків на придбання м’якого інвентаря (Нм) використовують дві норми — для нової і діючої мереж: ,

де  Ннііндивідуальна норма витрат на придбання м’якого інвентаря, встановлена для нової мережі ліжок і-ї спеціалізації;

Нді — індивідуальна норма витрат на придбання м’якого інвентаря, встановлена для діючої мережі ліжок і-ї спеціалізації;

Уі — питома вага ліжок і-ї спеціалізації у загальній структурі ліжкового фонду.

Витрати на фінансування закладів охорони здоров’я включають видатки на лікувально-профілактичні заклади (лікарні, поліклініки, диспансери, станції швидкої допомоги та ін.), видатки на санітарно-профілактичні заклади, центри здоров’я та ін.

Крім бюджетних асигнувань, джерелом фінансування медичних установ можуть бути доходи, що надходять від підприємств, організацій і установ по укладених договорах на проведення медичного обслуговування їхніх працівників, доходи від надання платних послуг (видача довідок та ін.), надходження від спонсорських і благодійних внесків.

У страховій медицині об’єктом медичного страхування виступає здоров’я громадян. На відміну від особистого страхування, де об’єктом страхування також може бути здоров’я громадян, страхове відшкодування виплачується не безпосередньо застрахованому, а у вигляді платежу за лікування в медичній установі. Існують 2 форми медичного страхування: обов’язкове і добровільне. Як правило, мінімум медичних послуг забезпечується обов’язковим страхуванням, додаткові – добровільним.

Страховиком може бути держава (обов’язкове страхування) і недержавні страхові компанії, страхувальниками виступають держава (за рахунок бюджету); роботодавці і громадяни – за рахунок своїх коштів.

24. Бюджетне фінансування закладів культури. Основні статті кошторисів бібліотек, будинків культури та інших культурно-освітніх закладів. Фінансування преси, радіо, телебачення

Установи культури можуть здійснювати свою фінансову діяльність як на основі кошторисного фінансування, так і комерційного розрахунку. В кошторисному порядку фінансуються ті з них, які не мають реальних можливостей самостійно заробляти гроші і послуги яких повинні мати доступний характер, — бібліотеки, музеї, заповідники. Клуби, палаци і будинки культури на даний час фінансуються на мінімальному рівні.

Комерційний розрахунок може бути повним або частковим. Повний розрахунок передбачає повну самоокупність і отримання прибутку, частковий характеризується покриттям витрат як за рахунок бюджетних асигнувань, так і за рахунок надання платних послуг. Такий метод фінансової діяльності встановлюється, наприклад, стосовно театрів загальнонаціонального значення.

Фінансування бібліотек ґрунтується на показнику бібліотечних фондів. Фонд заробітної плати бібліотекарів визначається множенням кількості посад, розрахованої за встановленими нормативами бібліотечного фонду на одну посаду, на середню ставку заробітної плати. Фонд заробітної плати обслуговуючого персоналу встановлюється за типовими штатними розписами.

В аналогічному порядку фінансуються музеї. Чисельність штатних працівників-спеціалістів визначається за нормативами музейних фондів на одного працівника, посади обслуговуючого персоналу — за типовими штатними розписами. Частина витрат на утримання музею здійснюється за рахунок встановленої вхідної плати.

Клуби, палаци і будинки культури фінансуються в змішаному порядку, тобто за рахунок бюджету і отримання доходів від платних послуг. За рахунок бюджету фінансується заробітна плата. Штатний розпис розробляється окремо для кожного закладу в залежності від того, які гуртки, секції в ньому функціонують.

У червні 2010 р. Інститут Медіа Права дослідив, які періодичні видання перебувають у віданні державних органів і скільки грошей витрачається на їхнє утримання. Дослідження показало, що 11 державних інституцій не є засновниками ЗМІ, а одна — Державний комітет України з державного матеріального резерву — припинила видання свого вісника 2008 року. Інші 39 органів влади вказали у відповідях назви своїх друкованих ЗМІ та надали коротку інформацію про них. Державний комітет телебачення і радіомовлення — єдиний із респондентів, до сфери управління якого входять телерадіокомпанії, а не друковані ЗМІ, надав дані про назви цих ТРК та обсяги їхнього фінансування. Щодо фінансування, то 22 органи влади прямо вказали, що на їх видання не витрачаються кошти з бюджету. В тих випадках, коли видання було профінансовано державним коштом, чіткі суми вказали далеко не всі засновники. А Держаний комітет архівів України та Державна митна служба України відмовилися надавати фінансові дані, вказавши, що це не входить до їхньої компетенції. Національний банк України зауважив, що фінансування заснованих ним видань здійснюється за рахунок кошторису поточних доходів і витрат.

Результати дослідження Інституту Медіа Права, 2010 р.

×

Засновник

Назва засобу масової інформації

Сума коштів, витрачених на фінансування в 2009 році

1

Верховна Рада України

Газета «Голос України», журнал «Віче»

13 848 000 грн.

2

Верховний Суд України

Журнал «Вісник Верховного Суду України», збірник «Рішення Верховного Суду України»

35 210 грн.

3

Міністерство економіки України

Журнал «Економіка України», «Вісник державних закупівель»

1 038 900 грн.

4

Міністерство закордонних справ України

Журнал «Політика і час»

60 000 грн.

5

Міністерство промислової політики України

Журнал «Хімічна промисловість України», Журнал «Технология и конструирование в электронной аппаратуре»

159 880 грн.

6

Міністерство культури і туризму України

Газети «Кримська світлиця», «Культура і життя», журнали «Українська культура», «Український театр», «Музика», «Пам'ятки України», «Театрально-концертний Київ»

3 896 700 грн.

7

Державний комітет України у справах національностей та релігій

Газети «Арагац», «Голос Крыма», «Дзеннік Кійовскі», «Еврейские вести», «Конкордія», «Роден Край»

1 127 052 грн.

8

Фонд державного майна України

«Державний інформаційний бюлетень про приватизацію»

325 634, 82 грн.

9

Головне управління державної служби України

Інформаційний бюлетень «Бюрократ»

14 782, 70 грн.

10

Державний комітет телебачення та радіомовлення України

Національна телекомпанія України, Національна радіокомпанія України, державна телерадіокомпанія „Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення», державна телерадіокомпанія «Культура», державна телерадіомовна компанія «Крим», обласні державні телерадіокомпанії, Київська та Севастопольська регіональні державні телерадіокомпанії

526 490 364,90 грн. (фінансування телерадіопрограм, виготовлених для державних потреб)

Традиційно органами, які мають окремі медійні розділи чи бюджетні рядки, є Державний комітет телебачення і радіомовлення, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, Верховна Рада України, Президент України та Кабінет Міністрів України. Також окремі рядки на медіа мають реформовані Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерство культури України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (колишнє Міністерство економіки України) та нова установа - Державна служба захисту персональних даних. Рядок колишнього Державного комітету України у справах національностей та релігій перекочував до бюджету Мінкульту, а всіма улюблена НЕК продовжує годуватися в Держкомтелерадіо.

Зважаючи на те, що вже 2011 року всю Україну має бути покрито цифровою інфраструктурою, завдяки зусиллям компанії «Зеонбуд» (слава анонімним кіпрським засновникам!) держава вирішила зменшити свої видатки на цифру з 1,65 млн грн. до 1,41 млн грн. Окрім уже згаданої програми Мінкульту на підтримку газет мовами національних меншин державний бюджет містить ще одну невеличку програму в рамках бюджету Держкомтелерадіо - «Інформаційно-культурне забезпечення населення Криму у відродженні та розвитку культур народів Криму».

Новелою в бюджеті 2011 року став рядок у рамках того ж таки бюджету Держкомтелерадіо «Створення та функціонування україномовної версії міжнародного каналу EuroNews», на що планується виділити 15 мільйонів гривень.

На створення та розповсюдження національних фільмів, як і в минулі роки, держава виділяє відносно мізерні суми. 

 Розрахунковий показник обсягу видатків на культуру і мистецтво (Vki) визначається, виходячи з чисельності наявного населення адміністративно-територіальної одиниці та фінансових нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя, що визначається як середній розмір загальних видатків відповідних місцевих бюджетів, затверджених місцевими радами на бюджетний період, що передує плановому, на одного жителя, і коригується на прогнозний обсяг ресурсів бюджету, що спрямовуються на зазначену мету (цілі) у планованому бюджетному періоді. При цьому обсяг видатків місцевих бюджетів на культуру і мистецтво не може бути меншим, ніж обсяг у році, що передує плановому, скоригований на індекс споживчих цін в середньому до попереднього року, врахований в Основних прогнозних показниках економічного і соціального розвитку України за даними Мінекономіки.

Для бюджету Автономної Республіки Крим та обласного бюджету розрахунковий обсяг видатків на культуру і мистецтво визначається за такою формулою:

Vki = Нkob * Nі,

де Нkob — фінансовий норматив бюджетної забезпеченості видатків на культуру і мистецтво бюджету Автономної Республіки Крим та обласного бюджету в розрахунку на одного жителя;

Ni — чисельність наявного населення адміністративно-територіальної одиниці за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. станом на 5 грудня 2001 р.

Для бюджету міст Києва і Севастополя розрахунковий обсяг видатків на культуру і мистецтво визначається за такою формулою:

Vki = Hkylv(sev) * Ni,

де Hkylv(sev) — фінансовий норматив бюджетної забезпеченості видатків на культуру і мистецтво для міст Києва і Севастополя в розрахунку на одного жителя;

Ni — чисельність наявного населення адміністративно-територіальної одиниці за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. станом на 5 грудня 2001 р.

Для бюджету міста республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, бюджету району розрахунковий показник обсягу видатків на культуру і мистецтво визначається за такою формулою:

Vki = Нkm(r) * Ni + Vkgi

де Нkm(r) — фінансовий норматив бюджетної забезпеченості видатків на культуру і мистецтво міста республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення або району в розрахунку на одного жителя;

Vkgi — обсяг додаткових видатків бюджету адміністративно- територіальної одиниці, до складу якої входять населені пункти, які за статусом віднесені до гірських. Ці видатки визначаються за окремим розрахунком.

25. Фінансування розвитку фізичної культури і спорту, роль бюджету в державній підтримці олімпійського руху.

Держава  сприяє  подальшому розвитку усіх напрямів  спорту вищих   досягнень    –    олімпійського,    паралімпійському, дефлімпійському спорту,  видів  спорту,  які  не  входять  до програми Олімпійських, Паралімпійських, Дефлімпійських ігор та професіонального   спорту. Основу   розвитку   спорту   вищих досягнень    складає   система  централізованої    підготовки спортсменів, яка поступово наповнюється сучасними  формами  та технологіями  у  всіх її складових. З цією метою здійснюється активна  співпраця з відповідними суб’єктами  громадського та приватного секторів сфери фізичної культури і спорту,  надання їм   підтримки   для   забезпечення   ефективної   навчально- тренувальної та змагальної діяльності. Водночас держава вживає усіх  заходів для запобігання розвиткові в Україні  тих  видів спорту, що пов’язані з антигуманістичними проявами.      

Видатки на фізкультуру і спорт фінансуються за розділом "Духовний та фізичний розвиток" (код 0800) функціональної класифікації. Він включає такі підрозділи, як "фізична культура і спорт" (код 0810), "Дослідження і розробки у сфері духовного та фізичного розвитку" (код 0840), "Інша діяльність у сфері духовного та фізичного розвитку" (код 1850).

За рахунок коштів державного бюджету фінансуються:

а) державні програми підготовки резерву та складу національних команд та забезпечення їх участі у змаганнях державного і міжнародного значення;

б) державні програми з інвалідного спорту та реабілітації;

в) державні програми фізкультурно-спортивної спрямованості. За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються видатки державних програм розвитку фізичної культури і спорту: утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів (крім шкіл республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), заходи з фізичної культури і спорту та фінансова підтримка організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруд місцевого значення.

Обласні бюджети та бюджет АРК беруть участь у фінансуванні державних програм з інвалідного спорту і реабілітації, а також забезпечують навчально-тренувальну роботу дитячо-юнацьких спортивних шкіл (усіх типів республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) та та обласного значення) та проводять заходи з фізичної культури і спорту.

Розрахунковий показник обсягу видатків на фізичну культуру і спорт (Vf) визначається з урахуванням чисельності наявного населення адміністративно-територіальної одиниці та питомої ваги зазначених видатків бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів (50 відсотків), бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районів (50 відсотків) у загальній сумі видатків на фізичну культуру і спорт бюджетів адміністративно-територіальних одиниць за даними зведення місцевих бюджетів, затверджених місцевими радами на бюджетний період, що передує плановому.

Розрахунковий показник обсягу видатків на фізичну культуру і спорт місцевих бюджетів визначається за такими формулами:

для бюджету Автономної Республіки Крим, обласного бюджету, бюджету міста республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, бюджету району:

Vf, = 0,5 Hf * Ni;

для бюджету міст Києва і Севастополя:

Vfkyiv(sev)= Hf * Ni,

де Hf — фінансовий норматив бюджетної забезпеченості на фізичну культуру і спорт усіх місцевих бюджетів у розрахунку на одного жителя;

Ni — наявне населення адміністративно-територіальної одиниці за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. станом на 5 грудня 2001 р.

26.Склад видатків на оборону, порядок їх планування і фінансування.

Оборона України (згідно із Законом України "Про оборону України") — це система політичних, економічних, соціальних, військових, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних та інших заходів держави щодо підготовки до збройного конфлікту.

Оборонні видатки — це грошові витрати на підготовку оборони держави, що включають утримання збройних сил, розвиток оборонної промисловості, військові дослідження, а також видатки па ліквідацію їх наслідків.

Одним із чинників, який визначає оборонні видатки країни, є рівень воєнної загрози. Обсяг оборонного бюджету визначається рівнем безпеки, залежить від ступеня оснащеності та підготовленості військ і законодавчо затверджений у воєнній доктрині держави. Оборонний бюджет за своєю структурою становить зведений кошторис Міністерства оборони, який є основним правовим документом головним військовим фінансовим планом, що визначає обсяг асигнувань за загальним і спеціальним фондами для потреб армії.

Формування оборонного бюджету має здійснюватися на основі таких принципів:

— оптимальне поєднання бюджетних і власних джерел;

— дотримання режиму економії;

— здійснення контролю за використанням коштів;

— плановість;

— цільове спрямування асигнувань;

— безповоротність і безоплатність;

— ефективне використання коштів;

— фінансування у міру виконання планів. Оборонні видатки поділяються на три групи.

1. Прямі — витрати оборонних міністерств та відомств і формують основну частку оборонних видатків. Це витрати на утримання та навчання особового складу збройних сил, придбання, утримання та експлуатацію озброєння, видатки на цивільну оборону, військову допомогу іноземним державам та ін. Вони можуть бути поточними і капітальними.

2. Побічні — витрати, пов'язані з утриманням збройних сил, гонкою озброєнь, ліквідацією наслідків війн (пенсії, допомога ветеранам війни, виплати репатріації).

3. Приховані — витрати, які за своїм характером і значущістю належать до оборонних видатків, але проходять за кошторисами цивільних відомств.

Згідно з функціональною класифікацією видатків бюджету до складу видатків на оборону належать:

— утримання збройних сил України;

— закупівля озброєння та військової техніки;

— капітальне будівництво;

— фінансування науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт;

— інші видатки (забезпечення участі у міжнародних миротворчих заходах та ін.).

Фінансування видатків на оборону здійснюється виключно за рахунок коштів Державного бюджету України в обсягах, розмір яких визначається щорічно Законом України "Про Державний бюджет України".

Останніми роками в Україні запроваджено низку заходів, спрямованих на підвищення рівня фінансування армії у зв'язку з переходом на контрактну основу комплектування. Проблемним в Україні є фінансування інноваційних військових технологій. З метою вдосконалення національної системи оборонного планування, уточнення завдань, структури і чисельності Збройних сил України та інших військових формувань започатковано проведення в Україні оборонного огляду, сутність якого полягає у приведенні видатків національної оборони у відповідність до можливостей ресурсного забезпечення.

Фінансування видатків на оборону в Україні здійснюється на основі третього принципу. Переважна частина видатків фінансується з Державного бюджету. Місцеві бюджети забезпечують утримання військових комісаріатів.

Видатки на національну оборону включають:

утримання Збройних Сил;

закупівлю озброєння і військової техніки;

капітальне будівництво;

науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи;

інші видатки.

Утримання армійських частин здійснюється на основі кошторису. Основні статті видатків — грошове утримання військовослужбовців та заробітна плата вільнонайманих. Планування цих видатків здійснюється за загальноприйнятою методикою: кількість посад множиться на середній розмір грошового утримання чи ставку. Кількість посад визначається кількістю військових підрозділів (взводів, рот, батальйонів і т. д.). Розмір грошового утримання залежить від двох основних чинників — посади та військового звання. Також встановлюється надбавка за вислугу років. Важливе місце в кошторисі займають видатки на утримання військовослужбовців — харчування, обмундирування, витрати на проведення бойової підготовки (навчання, стрільби, польоти).

Фінансування придбання озброєння та військової техніки визначається потребами, пов’язаними з постійною заміною техніки і озброєння в зв’язку із закінченням термінів експлуатації та моральним старінням.

27. 28. Склад видатків на державне управління.

До видатків бюджету на управління відносяться три напрями фінансування:

державне управління;

міжнародна діяльність;

правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави.

Державне управління включає:

функціонування законодавчої влади;

функціонування виконавчої влади;

утримання Президента України та його апарату;

утримання фінансових та фіскальних органів;

загальне планування і статистичні служби;

інші видатки на загальнодержавне управління.

Видатки на державне управління — одну із основних функцій держави — фінансуються з бюджетів різних рівнів.

Видатки на державне управління включають такі витрати:

—на функціонування законодавчої влади (апарату Верховної Ради України, апарату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, забезпечення діяльності народних депутатів, апарату Рахункової палати Верховної Ради України, інші видатки);

—на функціонування виконавчої влади (апарату Кабінету Міністрів України, апарату Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та її місцевих органів, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування);

—на утримання Президента України та його апарату;

 - на утримання фінансових і фіскальних органів (Державної податкової адміністрації України, місцевих державних податкових органів, Головного контрольно-ревізійного управління України, Головного управління Державного казначейства України, місцевих органів Головного управління Державного казначейства України, Митної служби України, на створення державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов´язкових платежів, витрати на Комп´ютеризацію Державного казначейства та інших фінансових органів, витрати на виготовлення марок акцизного збору на алкогольні напої та тютюнові вироби);

—на загальне планування і статистичні служби (проведення статистичних досліджень і переписів, інші видатки на загальнодержавне управління (виготовлення орденів, медалей, документів до них; виготовлення та перевезення національної валюти, придбання устаткування для виробництва цінних паперів і монет; виробництво бланків цінних паперів і документів суворого обліку; утримання Пробірної палати України, утримання центру правових реформ і законопроектних робіт; утримання Фонду сприяння становленню місцевого та регіонального самоврядування; видатки на паспортизацію населення України; видатки на запровадження нового податкового і бюджетного законодавства);

—на утримання судової влади і судів (Конституційного Суду України, Верховного суду України, обласних судів, районних (міських) судів, Вищого господарського суду, господарських судів, військових судів).

Планування видатків на утримання органів державного управління відбувається у формі складання індивідуальних і зведених кошторисів доходів і видатків. Разом з кошторисом затверджується штатний розпис органів державного управління, включаючи їх структурні підрозділи. У ньому вказується кількість штатних одиниць у розрізі структурних підрозділів, посадові оклади для кожної посади і місячний фонд оплати праці у розрахунку на одну посаду.

Кошториси центральних органів виконавчої влади незалежно від джерел утримання, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій затверджуються Міністерством фінансів України. Кошториси і штатні розписи органів виконавчої влади, підпорядкованих міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, затверджуються керівниками цих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Кошториси управлінь, відділів, інших підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, районних державних адміністрацій затверджуються відповідними державними адміністраціями після попередньої перевірки в обласних, Київському та Севастопольському міських фінансових управліннях. Кошториси управлінь, відділів, інших підрозділів районних державних адміністрацій затверджують районні державні адміністрації після їх попередньої перевірки   районними фінансовими відділами.

Планування витрат на утримання органів державного управління за категоріями видатків економічної класифікації здійснюється у такому ж порядку, як і іншими бюджетними установами.

У складі видатків на державне управління найбільшу частку становлять кошти на оплату праці (близько 75%).

Працівники органів державного управління мають статус державних службовців, оплата їхньої праці здійснюється відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Чисельність державних службовців в Україні — 230 тис. чоловік.

Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов´язків згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. №35 «Про умови оплати праці працівників апарату органів державної влади та інших органів».

За умови постійної нестачі бюджетних коштів фінансування органів державного управління здійснюється в основному в розмірах, необхідних для забезпечення поточної діяльності. Головним чином це витрати на оплату праці, нарахування на заробітну плату та витрати на господарське утримання установ і організацій.

Враховуючи економічну ситуацію в Україні, можна стверджувати, що система органів державного управління є структурно невизначеною та малоефективною. Тому Указом Президента України від 20.11.1998 р. №1284/98 було розпочато адміністративну реформу, ключовим напрямом якої є створення системи державного регулювання економіки України. Державній комісії з адміністративної реформи та Кабінету Міністрів України було доручено розробити науково обґрунтовані критерії визначення оптимальної структури та чисельності працівників апаратів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Для реформування державного управління потрібен системно-функціональний підхід, який дасть змогу визначити оптимальну для нашої держави структуру органів виконавчої влади і їх чисельність.

Виходячи з того, що система управління реалізується головним чином через взаємовідносини між працівниками органів управління, ці відносини і, відповідно, співвідношення чисельності апаратів різних органів управління також носять системний характер. Так, зростання частки приватних підприємств має зменшувати навантаження на середні ланки державного управління і відповідно збільшувати штати на рівні підприємницьких структур. Загалом скорочення державного сектора приводить до підвищення значення (на державному рівні) органів функціонального управління (комітетів та інших відомств) за рахунок міністерств, що здійснювали галузеве лінійне управління.

Реформуючи державне управління, слід мати на увазі, що у складних економічних умовах різке скорочення апарату управління без вирішення проблеми суттєвого підвищення продуктивності праці державних службовців може призвести до подальшого погіршення керованості державою. Тому необхідний перехід на інтенсивний шлях удосконалення діяльності апарату органів управління, а це вимагає вирішення низки проблем як у теоретичному, так і у практичному напрямах, а саме: раціоналізації розподілу функцій органів управління; розроблення науково обгрунтованої нормативної бази (визначення загальної чисельності службовців у сфері державного управління з урахуванням можливостей їх утримання державою); підвищення кваліфікації службовців, поліпшення їх інформаційного забезпечення, підвищення дієвості матеріального стимулювання; законодавчого забезпечення вдосконалення державної служби та контролю за його дотриманням

29.Видатки на судові органи і прокуратуру, на правоохоронні органи, на утримання податкової адміністрації та митних органів.

Видатки на правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави зумовлені природою і функціями держави, необхідністю захисту її внутрішніх і зовнішніх інтересів.

До складу видатків на правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держави відповідно до функціональної класифікації видатків бюджету належать видатки:

— на утримання органів внутрішніх справ;

— внутрішні війська;

— утримання прокуратури;

— кримінально-виправні системи;

— прикордонні війська;

— Службу безпеки України;

— пожежну охорону;

— утримання Головного управління урядового зв'язку;

— утримання розвідувальних органів;

— утримання Національного бюро розслідувань;

— утримання інших правоохоронних органів;

— зміцнення правопорядку за рахунок реалізації конфіскованого митними органами майна, валюти та інших цінностей.

За рахунок місцевих бюджетів плануються видатки на утримання підрозділів місцевої міліції. Планування видатків на правоохоронну діяльність із державного бюджету здійснюється за програмно-цільовим методом.

30. Порядок Фінансування міжнародної діяльності держави.

Витрати на міжнародну діяльність охоплюють фінансування посольств, консульств, представництв за кордоном, виконання повноважень державними органами, які представляють нашу державу за кордоном, участь у міжнародних конференціях, симпозіумах, переговорах, зустрічах посадових осіб, участь України в міжнародних програмах тощо.

Одним із актуальних питань, що стосуються витрат на управління, є їх скорочення, але без зменшення ефективності функціонування державних установ. Протягом 1999—2000 pp. у результаті проведення кадрової реформи чисельність державних службовців була зменшена в середньому на 20 % з відповідним підвищенням рівня заробітної плати. Оскільки це питання є досить актуальним у державі, вишукуються можливості подальшого регулювання управлінських витрат. Так, Кабінет Міністрів постановою від 4 квітня 2001 р. "Про граничні суми витрат на придбання автомобілів, меблів, іншого обладнання та устаткування, мобільних телефонів, комп'ютерів установами та організаціями, які утримуються за рахунок державного та місцевих бюджетів" урегулював ці відносини.

Міжнародна діяльність включає:

міжнародне співробітництво;

реалізацію міжнародних угод;

міжнародні культурні, наукові та інформаційні зв’язки.

Витрати на міжнародну діяльність є необхідними, адже геополітично Україна розташована в центрі Європи і має вигідно використовувати це положення, розвиваючи зв'язки зі своїми партнерами. Але має бути економічна доцільність, і тому ст. 24 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 р. " передбачено мораторій на вступ до міжнародних організацій і приєднання до міжнародних угод, умови членства в яких передбачають сплату внесків або здійснення будь-яких інших виплат за рахунок Державного бюджету понад спеціально визначені обсяги.


КЛАСИФІКАЦІЯ
 СОЦІАЛЬНИХ  НОРМАТИВІВ

о характеру

задоволення

соціальних потреб:

* нормативи споживання;

* нормативи забезпечення;    

* нормативи доходу;

За рівнем задоволення соціальних потреб:

* нормативи раціонального споживання;

* нормативи мінімального споживання;

* статистичні нормативи

По сфері обслуговування соціальних потреб:

* соціальні нормативи у сфері: * житлово-комунального обслуговування;

* транспортного обслуговування;

* охорони здоров’я;

* освіти та ін.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

40095. Ортогональное частотное мультиплексирование 32.57 KB
  Кроме того несущие в системе OFDM накладываются чтобы увеличить спектральную эффективность. Однако несущие в системе OFDM точно ортогональны к друг другу поэтому они накладываются без интерференции. В результате системы OFDM позволяют увеличить спектральную эффективность не вызывая интерференции в соседних каналах.
40096. Принципы построения модели открытой системы связи (ОSI) 30.44 KB
  1 ПП Например программа WEB формирует запрос на удаленный WEBсервер в виде сообщение стандартного формата. Сообщение состоит из заголовка и поля данных. Webсервер формирует сообщениеответ и направляет его на транспортный уровень. Наконец сообщение достигает нижнего физического уровня который собственно и передаёт его по линиям связи машинеадресату в виде последовательности битов.
40098. Волоконно-оптические системы передачи и перспективы их развития 31.86 KB
  Подавляющее большинство ВОСП использует одно ОВ для передачи излучения одной рабочей длины волны. При введении излучения с длиной волны 980 нм в легированный эрбием отрезок волокна фотоны меняют состояние и генерируется излучение с длиной волны 155 мкм. Это излучение взаимодействует с рабочим излучением на той же длине волны усиливая его. Высокомощный лазер с длиной волны 980 нм называется лазером накачки.
40100. Обеспечение стабильной работы ftp и http сервера 4.11 MB
  Спецификация защищаемого объекта В сети Internet имеется закрытый ftpсервер доступ к которому предоставляется через открытую http страницу в глобальной сети Интернет. ftpсервер предоставляет доступ к файлам различных музыкальных форматов. Сервер функционирует на базе операционной системы Windows Xp. Сервер территориально располагается в пределах одной комнаты имеет выход в глобальную сеть Интернет через сторонний сервер компании предоставляющей услуги доступа.
40101. Разработка системы защиты выбранного объекта 98.5 KB
  Объект представляет собой локальную сеть с выделенным сервером и 4 рабочих станции. Сеть находится в одном адресном пространстве с корпоративной сетью другого учреждения в дальнейшем СЕТЬ построенной по принципу internet. Кроме того имеется подключение к сети интернет через модемное соединение и через локальную сеть. Подключение к internet через локальную сеть происходит через проксисервер расположенный в СЕТИ.
40102. Математическая модель маятника на каретке 1.46 MB
  В качестве обобщенных координат для рассматриваемой системы с двумя степенями свободы выберем t угол отклонения маятника и xt положение каретки. Для записи уравнений динамики механической системы воспользуемся уравнениями Лагранжа второго рода 1.1 получим математическую модель рассматриваемого объекта в виде системы двух дифференциальных уравнений второго порядка 1. Дифференциальные уравнения в форме Коши Для записи системы дифференциальных уравнений в форме...
40103. СИНТЕЗ СИСТЕМ АВТОМАТИЧЕСКОЙ СТАБИЛИЗАЦИИ МЕХАНИЧЕСКОГО ОБЪЕКТА 13.61 MB
  Построение компьютерной модели с целью имитации движений, а также применение методов теории управления упрощается, если исходные уравнения привести к форме Коши. Для этого разрешим исходные уравнения относительно старших производных. Заметим, что старшие производные входят в уравнение линейно, что позволяет представить уравнения в матричной форме