36137

ДОХОДИ І ВИДАТКИ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ УКРАЇНИ

Лекция

Макроэкономика

ДОХОДИ І ВИДАТКИ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ УКРАЇНИ Роль місцевих бюджетів у соціальному та економічному розвиткові регіонів Порядок складання проектів місцевих бюджетів. Порядок розгляду затвердження та виконання місцевих бюджетів. Особливості затвердження та виконання місцевих бюджетів у разі несвоєчасного їх прийняття. Періодичність структура та терміни подання звітності про виконання місцевих бюджетів.

Украинкский

2013-09-21

329 KB

55 чел.

юджетна система. Конспект лекцій. Тарнавська В.В.

Тема 8. ДОХОДИ І ВИДАТКИ  МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ УКРАЇНИ

  1.  Роль місцевих бюджетів у соціальному та економічному розвиткові регіонів
  2.  Порядок складання проектів місцевих бюджетів.
  3.   Порядок розгляду, затвердження та виконання місцевих бюджетів.
  4.  Особливості затвердження та виконання місцевих бюджетів у разі несвоєчасного їх прийняття.
  5.  Періодичність, структура та терміни подання звітності про виконання місцевих бюджетів.
  6.  Склад доходів місцевих фінансових ресурсів. Централізовані та децентралізовані фонди коштів.
  7.  Особливості формування доходів місцевих бюджетів, методи формування доходів місцевих бюджетів.
  8.  Формування доходів місцевих бюджетів за рахунок місцевих податків та зборів.
  9.  Особливості формування власних коштів у бюджетних установах.
  10.  Проблемні питання формування та використання власних коштів у бюджетних установах різних рівнів.
  11.  Необхідність фінансового планування на різних рівнях місцевих органів влади та управління, методи фінансового планування.
  12.  Склад та структура видатків місцевих бюджетів. Критерії розмежування видів видатків між місцевими бюджетами.
  13.  Порядок фінансування з поточного бюджету та бюджету розвитку.
  14.  Планування та фінансування соціально-культурних установ. Поєднання бюджетного фінансування з розвитком платних послуг населенню, виконання робіт за договорами з підприємствами, організаціями, установами на госпрозрахункових засадах.
  15.  Специфіка планування і фінансування капітальних вкладень у сферу матеріального виробництва, житлового будівництва, будівництва об’єктів соціально-культурного призначення.
  16.  Фінансове забезпечення підприємств комунальної власності, як складової місцевих фінансів.
  17.  Організація фінансового контролю на місцевому рівні.

Держава не може успішно розвиватись та економічно процвітати, не даючи гарантій фінансової незалежності місцевим органам влади. Це об’єктивна необхідність формування нових економічних відносин.

Фінансову незалежність місцевого самоврядування треба розглядати насамперед як економічний простір для його діяльності у межах певної території на принципах економічної ефективності та економічної доцільності. Пріоритетною умовою в даному разі повинна бути сукупність територіальних інтересів, що відображають особливості економічних і соціальних умов регіону.

Під фінансовою незалежністю місцевого самоврядування розуміється можливість самостійного вирішення питань комплексного фінансового забезпечення економічного і соціального розвитку даної території, що входять до компетенції відповідного рівня місцевого управління. Передумовою фінансової незалежності місцевого самоврядування є розумна, з точки зору економічної доцільності, децентралізація влади і адекватний розподіл повноважень, відповідальності,а отже, і фінансово-економічної бази між центром і регіонами, місцевими органами управління. Межі фінансової незалежності місцевого самоврядування зажди повинні визначатись у законодавчому порядку, тобто закон повинен чітко окреслювати функції місцевого самоврядування і відповідно до них джерела ресурсів, які становитимуть фінансове забезпечення цих функцій. Зростання ролі місцевих бюджетів у перерозподілі ВВП є свідченням посилення впливу органів місцевого самоврядування на розвиток економічних і соціальних процесів у регіонах і в державі в цілому. Необхідно враховувати, що мобілізація та використання коштів місцевих бюджетів пов’язані з інтересами різних соціальних груп населення, підприємницьких структур різних форм власності, що зумовлює становлення місцевих бюджетів як важливого фінансового інструменту регулювання господарського і соціального життя.Важливим при оцінці ролі місцевих бюджетів у соціально-економічному розвитку регіонів є аналіз співвідношення обсягів місцевих бюджетів із загальними витратами зведеного бюджету.

Порядок складання проектів місцевих бюджетів

Ñêëàäàííÿ ïðîåêò³â ì³ñöåâèõ áþäæåò³â, ¿õ ðîçãëÿä òà ïрийняття рішення про відповідний бюджет є першими стадіями бюджетного процесу на плановий бюджетний період.

Порядок та терміни організації бюджетного процесу з формування місцевих бюджетів, повноваження його учасників визначено у главі 12 (ст. 75-80) Бюджетного кодексу України та представлено у додатку. Процес формування місцевих бюджетів є невід’ємною складовою частиною бюджетного процесу і має відповідати загальнодержавним засадам формування бюджету на плановий бюджетний рік, напрямам бюджетної політики держави, враховувати макроекономічну ситуацію щодо перспектив її стану та соціально-економічного розвитку. Процес складання місцевих бюджетів розпочинається до подання проекту закону про державний бюджет на відповідний рік до Верховної Ради України на розгляд у першому читанні. Протягом цього часу місцеві органи влади та самоврядування проводять аналіз виконання місцевих бюджетів за попередні бюджетні періоди, консультації з Міністерством фінансів України, Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету та іншими центральними органами виконавчої влади, розробляють та доводять до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів та здійснюють прогнозні розрахунки до проекту місцевого бюджету. Підґрунтям для здійснення необхідних розрахунків є Бюджетна декларація, ухвалена Кабінетом Міністрів України та затверджена Верховною Радою України, а також вказівки Міністерства фінансів України щодо особливостей складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний період з урахуванням прогнозних макропоказник ів (рівень споживчих цін, мінімальна заробітна плата, прожитковий мінімум, ріст цін і тарифів на енергоносії тощо).

Для формування місцевих бюджетів особливе значення мають пропозиції Основних напрямків бюджетної політики щодо:

- питомої ваги обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету України і коефіцієнта вирівнювання для місцевих бюджетів;

- взаємовідносини Державного бюджету України з місцевими бюджетами у наступному бюджетному періоді;

- змін до законодавства, прийняття яких є необхідним для реалізації бюджетної політики держави;

- переліку захищених статей видатків бюджету.

Початком наступного етапу складання місцевих бюджетів відповідно до частини 3 ст. 43 та частини 9 ст. 75 Бюджетного кодексу є прийняття у другому читанні Верховною Радою України (за результатами голосування) рішення щодо проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік в цілому як закону.

Складанню проектів місцевих бюджетів передує ґрунтовна аналітична робота фінансових органів усіх рівнів. Міністерство фінансів України доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних місцевих рад особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний період. Зі свого боку Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад з метою здійснення розрахунку прогнозних обсягів видатків, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів між державним та місцевими бюджетами зобов’язані надавати Міністерству фінансів інформацію щодо мережі, контингенту та обсягів видатків місцевих бюджетів у поточному бюджетному році на:

- охорону здоров’я;

- на культуру і мистецтво;

- освіту, професійно-технічну та вищу освіту, дані про видатки на утримання учнів професійно-технічних і студентів вищих навчальних закладів з числа сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, інформацію про наявність дітей віком від 0 років до 6 років у населених пунктах, яким надано статус гірських;

- на фінансування соціальних програм і заходів з питань сім’ї, жінок, молоді та дітей;

- на фізичну культуру і спорт.

Ці розрахунки також подаються Комітету Верховної Ради України з питань бюджету для їх розгляду. Для підготовки проекту Державного бюджету України Міністерство фінансів України розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів.

Відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України, бюджетний запит — це докуменò, п³äãîòîâëåíèé ãîëîâíèì ðîçïîðÿäíèêîì áþäæåòíèõ êîøò³â, ùî ì³ñòèòü ïðîïîçèö³¿ ç â³äïîâ³äíèì îá´ðóíòóâàííÿì ùîäî îáñÿãó áþäæåòíèõ êîøò³â, íåîáõ³äíèõ äëÿ éîãî ä³ÿëüíîñò³ íà íàñòóïí³ áþäæåòí³ ïåð³îäè.

²íñòðóêö³¿ ç ï³äãîòîâêè áþäæåòíèõ çàïèò³â ìîæóòü çàïðîâàджувати організаційні, фінансові та інші обмеження, яких зобов’язані дотримуватися усі розпорядники бюджетних коштів у процесі підготовки бюджетних запитів.

Місцеві фінансові органи згідно з типовою формою бюджетних запитів на виділення асигнувань, визначеною Міністерством фінансів України, та з урахуванням особливостей складання проектів місцевих бюджетів розробляють і доводять до головних розпорядників бюджетних коштів місцевих бюджетів інструкції з підготовки бюджетних запитів. Інструкції до бюджету мають на меті управління процесом складання відповідного місцевого бюджету. При підготовці бюджетних запитів слід врахувати поточну соціально-економічну ситуацію в Україні, рівень перерозподілу ВВП через доходи зведеного бюджету.

Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання місцевим фінансовим органам у терміни та порядку, встановлені цими органами. Головні розпорядники бюджетних коштів забезпечують своєчасність, достовірність та зміст поданих місцевим фінансовим органам бюджетних запитів, які мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показників проекту місцевого бюджету, згідно з вимогами місцевих фінансових органів. З метою збалансування бюджету головні розпорядники коштів повинні здійснити заходи щодо оптимізації мережі бюджетних установ, визначення кількості бюджетних програм, які доцільно реалізовувати у межах наявного фінансового ресурсу.

При розрахунку граничних обсягів видатків та надання кредитів слід враховувати розмір мінімальної заробітної плати працівникам бюджетних установ, прожитковий мінімум на одну особу, розмір мінімальної (ординарної) академічної стипендії, видатки на забезпечення хворих на цукровий та нецукровий діабет препаратами інсуліну і десмопресину, видатки на оплату комунальних послуг та енергоносіїв.

При формуванні бюджетних запитів головним розпорядникам коштів слід враховувати обмеження щодо капітальних видатків, у зв’язку із першочерговістю фінансування захищених статей бюджетних видатків. До бюджетних запитів можуть включатися тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких обумовлена характером діяльності установи. Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості.

Місцеві фінансові органи на будь-якому етапі складання і розгляду проектів місцевих бюджетів здійснюють аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також дієвості та ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу керівник місцевого фінансового органу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту місцевого бюджету перед поданням його на розгляд відповідно Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних місцевих рад.

Якщо головний розпорядник у своєму бюджетному запиті подасть розподіл граничного обсягу загальних видатків, структура якого не забезпечує мінімально необхідний рівень функціонування цього головного розпорядника, фінансові органи мають право повернути такий бюджетний запит цьому головному розпоряднику для приведення його у відповідність з даною вимогою. У разі невиконання головним розпорядником зазначених вимог, фінансове управління має право самостійно внести необхідні корективи в бюджетний запит, повідомивши про це головного розпорядника.

До бюджетного запиту головні розпорядники коштів місцевих бюджетів подають пояснювальну записку з обґрунтуванням збільшення або зменшення (економії) планових показників по галузях бюджетної сфери у розрізі економічної класифікації видатків. У доповнення до визначених форм головні розпорядники бюджетних коштів подають пояснювальну записку, в яких обґрунтовується збільшення обсягу прогнозних показників у розрізі економічної структури видатків, а також економії бюджетних коштів.

У тижневий строк з дня схвалення Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України Міністерство фінансів України забезпечує доведення Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних місцевих рад розрахунків прогнозних обсягів міжбюджетних трансфертів, методики їх визначення, організаційно-методологічних вимог та інших показників щодо складання проектів місцевих бюджетів, а також пропозицій щодо форми проекту рішення про місцевий бюджет (типової форми рішення).

У тижневий строк з дня прийняття закону про Державний бюджет України у другому читанні Кабінет Міністрів України забезпечує доведення Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних місцевих рад визначених таким законом показників міжбюджетних відносин (включаючи обсяги міжбюджетних трансфертів для відповідних бюджетів) і текстових статей, а також організаційно-методологічних вимог щодо складання проектів місцевих бюджетів. У триденний строк з дня отримання таких документів Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні державні адміністрації доводять виконавчим органам міських (міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) рад, районним державним адміністраціям відповідні обсяги субвенцій на здійснення державних програм соціального захисту.

Інформація, отримана відповідно до частин 5, 6, 8, 9 ст. 75 Бюджетного кодексу, є підставою для складання Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних місцевих рад проектіâ ì³ñöåâèõ áþäæåò³â ³ ï³äãîòîâêè ïðîåêò³â ð³øåíü ïðî â³äïîâ³äí³ ì³ñöåâ³ áþäæåòè.

Етапи складання бюджетів територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань

Етап

Зміст етапу

1. Встановлення граничних обсягів загальних видатків

На основі прогнозних розрахунків бюджетних надходжень та отриманих від фінансових органів рекомендацій щодо обмежень під час формування бюджетних запитів до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (установ) доводяться граничні обсяги асигнувань, що їх повинні дотримуватись розпорядники при формуванні своїх бюджетних запитів.

2. Доведення інструкцій з формування бюджетних запитів

На підставі отриманих від фінансових органів інструкцій та з урахуванням пріоритетів бюджетної політики на місцевому рівні розробляються інструкції зі складання бюджетних запитів та доводяться до розпорядників бюджетних коштів (установ).

3. Підготовка бюджетних запитів

Розпорядники бюджетних коштів детально розробляють бюджетні запити з урахуванням потреб у коштах, необхідних для виконання функціональних обов'язків.

4. Зведення і аналіз бюджетних запитів

Виконавчі органи міських, сільських, селищних рад аналізують бюджетні запити, вивчають пояснення, проводять наради, зустрічі з обговорення показників і приймають рішення по їх включенню до проекту бюджету

5. Підготовка проекту зішення про місцевий Зюджет та документів, до нього

Підготовка проекту рішення про місцевий бюджет та відповідних документів, що до нього додаються, згідно з вимогами Бюджетного кодексу (стаття 76) та інших нормативно-правових актів.

6. Подання проекту місцевого бюджету на оозгляд

Проекти місцевих бюджетів, проекти рішення про місцеві бюджети та матеріали, що до них додаються, подаються на розгляд виконавчого органу відповідної ради та депутатських комісій. Для узгодженості процесу формування державного та місцевих бюджетів, визначення термінів отримання інформації, необхідної для обрахунку обсягів бюджетів та міжбюджетних трансфертів, своєчасного затвердження місцевих бюджетів. Бюджетним кодексом визначено чіткий бюджетний календар їх складання та затвердження (календар для Державного бюджету визначено статтями 32-44 Бюджетного кодексу, для місцевих бюджетів — статтями 75-77).

Порядок розгляду, затвердження та виконання місцевих бюджетів.

Стаття 77. Затвердження місцевих бюджетів

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та відповідні ради при затвердженні місцевих бюджетів повинні врахувати обсяги міжбюджетних трансфертів та інші положення, необхідні для формування місцевих бюджетів, що були затверджені Верховною Радою України при прийнятті проекту закону про Державний бюджет України у другому читанні.

Бюджет Автономної Республіки Крим, обласні і районні бюджети, міські (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення) бюджети на наступний бюджетний період затверджуються рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної обласної, районної чи міської ради не пізніше ніж у двотижневий термін після офіційного опублікування закону про Державний бюджет України.

Міські (міст районного значення) бюджети, районні у містах (якщо такі створено), селищні та сільські бюджети на наступний бюджетний період затверджуються відповідно рішеннями міської, районної в місті, селищної або сільської ради не пізніше ніж у двотижневий термін після затвердження районного чи міського (міст Києва і Севастополя, міста республіканського Автономної Республіки Крим чи міста обласного значення) бюджету.

Стаття 78. Виконання місцевих бюджетів

1. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад або міські, селищні чи сільські голови (в разі, якщо відповідні виконавчі органи не створені) забезпечують виконання відповідних місцевих бюджетів. Місцеві фінансові органи здійснюють загальну організацію та управління виконанням відповідного місцевого бюджету, координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

2. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів здійснюється територіальними органами Державного казначейства України за функціями, визначеними статтею 48 цього Кодексу.

Державне казначейство України веде облік всіх надходжень, що належать місцевим бюджетам, та за поданням органів стягнення, погодженим з відповідними фінансовими органами, здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету.

3. Місцевий бюджет виконується за розписом, який затверджується керівником місцевого фінансового органу. До затвердження розпису керівником місцевого фінансового органу затверджується тимчасовий розпис на відповідний період. Керівник місцевого фінансового органу протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису місцевого бюджету встановленим бюджетним призначенням.

4. Місцевий фінансовий орган у процесі виконання місцевого бюджету за доходами здійснює прогнозування та аналіз доходів відповідного бюджету.

5. Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи місцевого бюджету зараховуються безпосередньо на рахунок відповідного бюджету, відкритий в територіальному органі Державного казначейства України, і не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення. Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи визнаються зарахованими в доход місцевого бюджету з моменту зарахування на рахунок відповідного бюджету, відкритий в територіальному органі Державного казначейства України.

Органи стягнення забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до місцевих бюджетів податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів відповідно до законодавства.

6. Виконання місцевих бюджетів за видатками здійснюється за визначеною процедурою.

7. Рішення про внесення змін до рішення про місцевий бюджет ухвалюється відповідною радою за поданням офіційного висновку місцевого фінансового органу про обсяг вільного залишку бюджетних коштів, перевиконання чи недовиконання доходної частини загального фонду відповідного бюджету. Факт перевиконання доходної частини загального фонду місцевого бюджету визнається за підсумками першого півріччя та наступних звітних періодів поточного бюджетного періоду на підставі офіційних висновків місцевого фінансового органу за умови перевищення доходів загального фонду місцевого бюджету (без урахування міжбюджетних трансфертів), врахованих у розписі місцевого бюджету на відповідний період, не менше ніж на 5 відсотків. Факт недоотримання доходів загального фонду місцевого бюджету визнається на підставі офіційних висновків місцевого фінансового органу за підсумками квартального звіту при недоотриманні доходів загального фонду місцевого бюджету, врахованих у розписі місцевого бюджету на відповідний період, більше ніж на 15 відсотків.

8. Рішення про внесення змін до рішення про місцевий бюджет можуть бути також ухвалені відповідною радою з урахуванням положень статті 52 цього Кодексу та у разі настання інших випадків, передбачених цим Кодексом.

9. Ведення бухгалтерського обліку виконання місцевих бюджетів та порядок закриття рахунків місцевих бюджетів після закінчення бюджетного періоду здійснюються з урахуванням положень статей 56 і 57 цього Кодексу.

10. Після введення в дію закону про Державний бюджет України органам державної влади та їх посадовим особам забороняється приймати рішення, що призводять до виникнення нових бюджетних зобов'язань місцевих бюджетів, які не забезпечені бюджетними асигнуваннями, без визначення джерел коштів, виділених державою для виконання цих зобов'язань.

Типовий календар складання та затвердження бюджетів територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань

Термін

Процедура

Стаття Бюджетного кодексу

Липень-серпень

Місцеві фінансові органи розробляють і доводять до головних розпорядників бюджетних коштів та виконавчих органів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад (крім виконавчих органів рад, для бюджетів територіальних громад яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти), районних державних адміністрацій в містах Києві та Севастополі інструкції з підготовки бюджетних запитів.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад (крім виконавчих органів рад, для бюджетів територіальних громад яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти), районні державні адміністрації в містах Києві та Севастополі подають відповідно районним чи міським фінансовим органам пропозиції щодо показників проектів відповідних бюджетів.

ст. 75, ч. 3 ст. 75, ч. 5 ст. 75, ч. 6

До 1 жовтня

Територіальні громади сіл, селищ і міст приймають рішення та укладають угоди про об'єднання коштів відповідних бюджетів для виконання власних повноважень.

ст. 75, ч. 7 ст. 92, ч. 4 ст. 93, ч. 5

До 22 вересня

Міністерство фінансів України забезпечує доведення Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних місцевих рад розрахунків прогнозних обсягів міжбюджетних трансфертів, методики їх визначення, організаційно-методологічних вимог та інших показників щодо складання проектів місцевих бюджетів, а також пропозицій щодо форми проекту рішення про місцевий бюджет (типової форми рішення).

ст. 37, ч. 2 ст. 75, ч. 8

Не пізніше ніж через 7 днів з дня прийняття проекту закону про Державний бюджет України у другому читанні (листопад)

Кабінет Міністрів України забезпечує доведення Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних місцевих рад визначених таким законом показників міжбюджетних відносин (включаючи обсяги міжбюджетних трансфертів для відповідних бюджетів) і текстових статей, а також організаційно-методологічних вимог щодо складання проектів місцевих бюджетів. У триденний строк з дня отримання таких документів Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні державні адміністрації доводять виконавчим органам міських (міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) рад, районним державним адміністраціям відповідні обсяги субвенцій на здійснення державних програм соціального захисту.

ст. 42, ч. 1 ст. 43, ч. 4 ст. 75, ч. 9

Жовтень-листопад

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад складають проекти місцевих бюджетів і готують проекти рішень про відповідні місцеві бюджети, на підставі інформації, отриманої відповідно до частин п'ятої, шостої, восьмої і дев'ятої статті 75 Бюджетного кодексу України.

ст. 75, ч. 10

Не пізніше ніж у двотижневий строк 3 дня офіційного

опублікування закону про Державний бюджет України (грудень)

Рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради затверджуються відповідно бюджет Автономної Республіки Крим, обласні і районні бюджети, міські (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) бюджети, інші бюджети місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти.

ст. 77, ч. 2

Не пізніше ніж у двотижневий строк з дня затвердження районного чи міського (міста Києва та

Севастополя, міста республіканського Автономної Республіка Крим та обласного значення) бюджету

Рішеннями міської, районної у місті, селищної або сільської ради затверджуються відповідно міські (міст районного значення) бюджети, районні у містах (у разі їх створення), селищні та сільські бюджети (крім бюджетів місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти).

ст. 77, ч. 3

Стаття 79. Особливості затвердження та виконання місцевих бюджетів у разі несвоєчасного їх прийняття

1. Якщо до початку нового бюджетного періоду не прийнято відповідне рішення про місцевий бюджет, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад мають право здійснювати витрати з відповідного бюджету лише на цілі, які визначені у рішенні про місцевий бюджет на попередній бюджетний період. При цьому щомісячні видатки не можуть перевищувати 1/12 обсягу видатків, визначених рішенням відповідної ради про бюджет на попередній бюджетний період, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 15 та частиною четвертою статті 23 цього Кодексу. До прийняття рішення про місцевий бюджет на поточний бюджетний період провадити капітальні видатки забороняється.

Стаття 80. Періодичність, структура та терміни подання звітності про виконання місцевих бюджетів

Періодичність, структура та терміни подання звітності про виконання місцевих бюджетів визначаються Державним казначейством України відповідно до вимог, встановлених для подання звітності про виконання Державного бюджету України в статтях 58-61 цього Кодексу.

Територіальні органи Державного казначейства України складають та подають відповідним місцевим фінансовим органам баланси, звіти про виконання місцевих бюджетів та інші фінансові звіти за правилами та формами, встановленими Державним казначейством України за погодженням з Міністерством фінансів України та Рахунковою палатою. Зведені показники звітів про виконання бюджетів одночасно подаються територіальними органами Державного казначейства України відповідно Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів відповідних рад на умовах, передбачених частиною першою цієї статті.

Органи стягнення надають місцевим фінансовим органам відповідні звіти.

Квартальний та річний звіти про виконання місцевого бюджету подаються до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної ради Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою державною адміністрацією, виконавчим органом відповідної ради чи міським, селищним, сільським головою (у разі, якщо відповідні виконавчі органи не створені) у двомісячний строк після завершення відповідного бюджетного періоду. Перевірка звіту здійснюється Рахунковою палатою Автономної Республіки Крим (щодо використання органами виконавчої влади коштів бюджету Автономної Республіки Крим) чи комісією з питань бюджету відповідної ради, після чого відповідні ради затверджують звіт про виконання бюджету або приймають інше рішення з цього приводу.

Особливості формування доходів місцевих бюджетів, методи формування доходів місцевих бюджетів

Відповідно до статті 9 Бюджетного кодексу України доходи місцевих бюджетів класифікуються за такими групами:

податкові надходження;

неподаткові надходження;

доходи від операцій з капіталом;

трансферти.

Між ланками бюджетної системи різних рівнів доходи розподіляються згідно з загальнодержавними законами, а всередині ланки — відповідно до рішень місцевих органів влади.

До закріплених належать доходи, які на довготривалій основі передаються до місцевих бюджетів у повному розмірі або за єдиною часткою для всіх регіонів.

До регулюючих відносять загальнодержавні податки, які згідно з нормативами відрахувань розподіляються між різними рівнями бюджетної системи. Розміри відрахувань визначаються Верховною Радою України, виходячи з відповідних соціально-економічних нормативів бюджетної забезпеченості населення і стану місцевих джерел доходів.

До власних доходів зараховують місцеві податки і збори, платежі, що встановлюються місцевими органами влади, доходи комунальних підприємств, доходи від майна, що належить місцевим органам влади.

Важливим дохідним джерелом місцевих бюджетів є кошти, що передаються до них з Державного бюджету, які в бюджетній практиці називаються бюджетними трансфертами

До суб'єктів, які здійснюють фінансову діяльність належать насамперед держава, інші територіальні утворення (Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, села, селища, їх об'єднання), державні органи, органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання усіх форм власності. До методів фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування належать конкретні способи (прийоми), що застосовуються у процесі формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів коштів держави й місцевого самоврядування.

Групи методів здійснення фінансової діяльності:

1) методи формування фондів коштів;

2) методи розподілу фондів коштів;

3) методи використання фондів коштів.

Методи формування фондів коштів:

- обов'язковий метод, який полягає в безоплатному і примусовому вилученні частини грошових коштів у власників (обов'язкові платежі податкового характеру, адміністративні штрафи тощо);

- добровільний метод, при якому відбувається залучення тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб на добровільних засадах (придбання державних і муніципальних цінних паперів, проведення лотерей, пожертвування тощо).

Методи розподілу фондів коштів:

- фінансування, що виражається в безоплатному, безповоротному й цільовому наданні грошових коштів з відповідних фондів;

- кредитування, яке передбачає надання грошових коштів на умовах платності, повернення й строковості.

Методи використання фондів коштів:

- метод встановлення цільового використання коштів:

- метод встановлення порядку використання коштів;

- метод встановлення порядку й нормативів розподілу прибутку;

- метод встановлення лімітів використання коштів;

- метод плановості;

- метод ефективності й економії;

- науково-методологічний підхід при визначенні обсягів використання коштів у межах встановлених лімітів та інші методи.

На всіх стадіях фінансової діяльності використовується метод фінансового контролю.

Способи мобілізації грошових коштів до доходної частини місцевих бюджетів базуються на загальних методах та джерелах фінансування. До них належать:

пряме вилучення доходів з комунального сектора;

отримання доходів від комунального майна та власних послуг;

перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб за допомогою податків;

залучення муніципальних позик.

Формування доходів місцевих бюджетів за рахунок місцевих податків та зборів.

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів бюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов’язкові платежі):

прибутковий податок з громадян (до доходів бюджетів міста Києва і Севастополя — 100 %, до доходів міст республік та областей значення — 75 %, до доходів міст районного значення, сіл, селищ — 25 %);

державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;

плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності, за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;

надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва в частині, що належить відповідним місцевим бюджетам.

Склад доходів бюджету Автономної Республіки Крим, обласних та районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів бюджетних трансфертів.

Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів бюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

25% прибуткового податку з громадян, що справляється на території Автономної Республіки Крим та відповідної області;

25% плати за землю, що справляється на території Автономної Республіки Крим та відповідної області;

плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності й сертифікати, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим та обласними державними адміністраціями.

Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів бюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

50% прибуткового податку з громадян, що справляється на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань;

15% плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань;

плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями;

плати за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що справляється районними державними адміністраціями;

надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними державними адміністраціями або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями.

Розподіл надходжень податку з доходів фізичних осіб за видами бюджетів місцевого самоврядування

Види бюджетів місцевого самоврядування

Надходження податку з доходів фізичних осіб

Бюджети міст Києва і Севастополя

100% у кошик доходів бюджету місцевого самоврядування

Бюджети міст республіканського (АРК) та обласного значення

75% у кошик доходів бюджету місцевого самоврядування

25% до обласного бюджету або бюджету АРК

Бюджети сіл, їх об'єднань, селищ і міст районного значення

25% у кошик доходів бюджету місцевого самоврядування

50% до районного бюджету

25% до обласного бюджету або бюджету АРК

Доходи місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів

Доходи і видатки закріплено за бюджетами таким чином, щоб максимально забезпечити дві умови: 1) гарантувати кожній людині однаковий доступ до важливих суспільних послуг незалежно від місця її проживання; 2) стимулювати органи місцевої влади до збільшення доходів місцевих бюджетів. Для цієї мети всі доходи і видатки місцевих бюджетів розмежовано на дві групи – доходи і видатки, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів і доходи і видатки, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. Основні ресурси місцевих бюджетів використовують на здійснення видатків першої групи. До видатків, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів належать основні соціальні видатки – видатки на освіту, на охорону здоров’я, соціальний захист і соціальне забезпечення, управління, культуру на фізичну культуру і спорт. Склад цих видатків для різних видів місцевих бюджетів визначено по-різному з урахуванням необхідності дотримання зазначених вище критеріїв повноти надання гарантованих послуг.

Склад основних видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів

Спрямування

видатків

Бюджети сіл, селищ, міст районного значення

Районні бюджети та бюджети міст республіканського АР Крим і міст обласного значення

Бюджет АР Крим та обласні

бюджети

Управління

органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення

а) органи місцевого самоврядування

міст республіканського АР Крим і обласного значення;

б) органи місцевого самоврядування районного значення

а) представницьку і виконавчу владу Автономної Республіки Крим;

б) обласні ради.

Освіта

а) дошкільна освіта;

б) загальна середня освіта (школи-дитячі садки).

а) дошкільна освіта (у містах);

б) загальна середня освіта;

в) заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації;

г) інші державні освітні програми;

ґ) вища освіта;

д) позашкільна освіта.

а) загальна середня освіта для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації;

б) професійно-технічна освіта;

в) вища освіта (на умовах замовлення);

г) післядипломна освіта;

ґ) інші програми.

Охорона здоров’я

а) первинна медико-санітарна, амбулаторно-поліклінічна та стаціонарна допомога (дільничні лікарні, амбулаторії, ФАП).

а) первинна медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю, пологові будинки,);

б) програми медико-санітарної освіти (міські та районні центри здоров’я і заходи по санітарній освіті).

а) консультативна амбулаторно-поліклінічна та стаціонарна допомога (обласні лікарні);

б) спеціалізована амбулаторно-поліклінічну та стаціонарна допомога;

в) санаторно-курортна допомога;

г) інші державні програми медичної та санітарної допомоги.

Соціальний захист та соціальне забезпечення

а) державні програми соціального забезпечення;

б) державні програми соціального

захисту: допомога малозабезпеченим

сім’ям, житлові субсидії населенню, пільги окремим категоріям громадян;

в) державні програми підтримки будівництва житла для окремих категорій громадян;

г) районні та міські програми і заходи у соціальній сфері.

а) державні програми соціального

захисту та соціального забезпечення:

дитячі будинки-інтернати; будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів; будинки-інтернати для дітей-інвалідів;

б) обласні програми і заходи з реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї;

в) інші соціальні програми.

Культура

сільські, селищні та міські палаци і будинки культури, клуби,

центри дозвілля, інші клубні заклади та бібліотеки

державні культурно-освітні та театрально-видовищні програми (театри, районні (міські) бібліотеки, музеї, виставки, палаци і будинки культури, школи естетичного виховання дітей, зоопарки

загальнодержавного значення державної власності).

а) державні культурно-освітні програми (обласні бібліотеки, музеї та виставки);

б) державні театрально-видовищні

програми (філармонії, театри, будинки культури);

в) інші державні культурно-мистецькі програми.

Фізична культура і спорт

державні програми розвитку фізичної культури і спорту: утримання та навчально-тренувальна робота ДЮСШ та фінансова підтримка організацій і спортивних споруд.

а) державні програми з розвитку

фізичної культури і спорту;

б) державні програми з розвитку

фізичної культури, спорту, фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів.

Для того, щоб органи місцевої влади могли здійснювати соціально важливі видатки (видатки, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів), за ними закріплено право зараховувати до місцевих бюджетів певні загальнодержавні податки і збори (що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів).

Бюджети місцевого самоврядування (сіл, селищ, міст та їх об’єднань)

Бюджет АР Крим, районні та обласні бюджети

1) частина податку з доходів фізичних осіб;

2) 50% збору за спеціальне використання лісових ресурсів

державного значення;

3) 50% збору за спеціальне водокористування;

4) 50% платежів за користування надрами загальнодержавного значення;

5) плата за використання інших природних ресурсів;

6) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності

та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних місцевих рад;

7) плата за ліцензії та сертифікати;

8) плата за ліцензії на виробництво спирту етилового та алкогольних напоїв і тютюнових виробів;

9) плата за ліцензії на право експорту, імпорту та оптової

торгівлі спиртом етиловим та алкогольними напоями та тютюновими виробами;

10) плата за ліцензії на право експорту, імпорту алкогольних

напоїв та тютюнових виробів;

11) плата за державну реєстрацію;

12) реєстраційний збір за проведення реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців;

13) плата за ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними

напоями та тютюновими виробами;

14) плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами;

15) частина державного мита.

1) 25% податку з доходів фізичних осіб;

2) 50% збору за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення;

3) 50% збору за спеціальне водокористування;

4) 50% платежів за користування надрами загальнодержавного значення;

5) плата за використання інших природних ресурсів;

6) акцизний збір із вироблених в Україні товарів;

7) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності та сертифікати;

8) плата за ліцензії та сертифікати;

9) плата за ліцензії на виробництво алкогольних напоїв і тютюнових виробів ;

10) плата за ліцензії на право експорту, імпорту та оптової торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами;

11) плата за ліцензії на право експорту, імпорту алкогольних напоїв та тютюнових виробів;

12) плата за державну реєстрацію;

13) плата за ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами;

14) плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами;

15) плата за надані в оренду ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення.

Як вже зазначалося вище, держава має створювати умови для рівного доступу усіх громадян до важливих соціальних послуг. Це завдання вирішують шляхом вирівнювання спроможності різних органів місцевої влади здійснювати такі видатки. Для цього під час складання кожного місцевого бюджету порівнюють видатки, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, з відповідними доходами. Якщо виявиться, що видатки більші, ніж доходи, то на різницю держава надає трансферт – дотацію вирівнювання. У випадку перевищення розрахункових показників доходів над видатками цей надлишок буде вилучений з місцевого бюджету.

Доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів 

Доходи

Видатки

1) фіксований податок на доходи від підприємницької діяльності;

2) податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності.

3) платежі за спеціальне використання природних ресурсів

місцевого значення;

4) плата за землю, 100% плати за землю — для бюджетів міст Києва та Севастополя, 75% плати за землю — для бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, 60% плати за землю для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань;

5) податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

6) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності;

7) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;

8) частина фіксованого сільськогосподарського податку;

9) частина чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств;

10) плата за розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів;

11) штрафні санкції за порушення законодавства про патентування;

12) адміністративні штрафи, що накладаються місцевими органами виконавчої влади;

13) штрафні санкції внаслідок невиконання укладених розпорядником бюджетних коштів договорів з суб’єктами господарювання на придбання товарів, робіт і послуг за рахунок коштів місцевих бюджетів;

14) надходження від орендної плати за користування майновим комплексом та іншим майном, що перебуває в комунальній власності;

15) плата за надані в оренду водні об’єкти місцевого значення;

16) концесійні платежі щодо об’єктів комунальної власності;

17) кошти, отримані від надання учасниками процедури закупівель забезпечення;

18) кошти, отримані від учасника – переможця процедури закупівлі під час укладання договору про закупівлю як забезпечення виконання цього договору;

19) частина коштів, отриманих за здані цінні метали;

20) кошти від реалізації безхазяйного майна;

21) інші доходи загального фонду місцевих бюджетів, що визначаються законом про Державний бюджет України.

1) місцева пожежна охорона;

2) позашкільна освіта;

3) соціальний захист та соціальне забезпечення (соціальні

програми місцевого значення та ін.);

4) відшкодування різниці між розміром ціни на житлово-

комунальні послуги та розміром економічно обґрунтованих

витрат на їх виробництво;

5) місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів;

6) культурно-мистецькі програми місцевого значення;

7) програми підтримки кінематографії та засобів масової інформації місцевого значення;

8) місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту;

9) типове проектування, реставрацію та охорону пам’яток

архітектури місцевого значення;

10) транспорт, дорожнє господарство: а) регулювання цін

(тарифів) на перевезення пасажирів у пасажирському транспорті; б) експлуатацію дорожньої системи місцевого значення; в) будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання доріг місцевого значення;

11) заходи з організації рятування на водах;

12) обслуговування місцевого боргу;

13) програми природоохоронних заходів місцевого значення;

14) управління комунальним майном;

15) регулювання земельних відносин;

16) заходи у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру в межах повноважень, встановлених законом;

17) заходи та роботи з мобілізаційної підготовки місцевого

значення;

18) проведення місцевих виборів у випадках, передбачених

законом, та республіканських АР Крим і місцевих референдумів;

19) членські внески до асоціацій органів місцевого самоврядування та їх добровільних об’єднань;

20) підвищення кваліфікації депутатів місцевих рад;

21) інші програми, пов’язані з виконанням власних повноважень, затверджені Верховною Радою АР Крим, відповідною місцевою радою згідно із законом.

Практика роботи органів місцевого самоврядування показує, що для розширення доходної бази регіону з метою вирішення проблем економічного і соціального розвитку слід ширше впроваджувати місцеві податки і збори.

Перелік видатків, наведений у цій статті, не є вичерпним. Оскільки у підпункті «д» пункту 2 («інші державні освітні програми»), підпункті «г» пункту 3 (інші державні програми медичної та санітарної допомоги), підпункті «в» пункту 4 (інші державні соціальні програми), підпункті «в» пункту 5 (інші державні культурно-мистецькі програми) цієї статті міститься посилання на «інші програми», хоча посилання на «інші програми» у підпункті «г» пункту 3 деталізоване у цьому ж підпункті (інші державні програми медичної та санітарної допомоги включають медико-соціальні експертні комісії, бюро судмедекспертизи, центри медичної статистики, бази спецмедпостачання, центри здоров'я і заходи санітарної освіти, регіональні заходи з реалізації державних програм, інші програми і заходи), цей перелік може розширюватися щорічним закономпро Державний бюджет на відповідний рік, в якому мають бути визначені всі державні програми, які підлягають фінансуванню у відповідному бюджетному періоді.

Згідно з частиною другою статті 85 цього Кодексу Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад, сільські голови (якщо відповідні виконавчі органи не створені згідно із законом) зобов'язані забезпечити здійснення видатків, які визначені пунктами 2 і 3 частини першої статті 82 цього Кодексу, з відповідних місцевих бюджетів з додержанням їх розподілу, визначеного статтями 88-91 БК України та законом про Державний бюджет України.

Особливості формування власних коштів у бюджетних установах.

Відповідно до Бюджетного кодексу України бюджетна установа – це орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена в установленому порядку органами державної влади, влади Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок державного чи місцевих бюджетів.

Серед загальних ознак, що притаманні бюджетним закладам, можна виділити такі: правосуб’єктність (юридичні особи публічного права); форма власності (державна чи комунальна); форма бюджетного фінансування (кошторисне фінансування); характер діяльності (невиробничий); економічний результат діяльності (неприбутковий).

Специфічні ознаки бюджетних установ:

– правовий статус – юридична особа (бюджетний орган, бюджетна організація, бюджет-
на установа) або відокремлений підрозділ (структурна одиниця) бюджетної організації;

– правовий режим майна – головний розпорядник бюджетних коштів (бюджетний орган), розпорядник бюджетних коштів другого ступеня (бюджетна організація), розпорядник бюджетних коштів третього ступеня (бюджетна установа);

– форми реалізації права власності – користування (всі типи бюджетних закладів), розпорядження (бюджетний орган, бюджетна організація), володіння (бюджетний орган) .

До проголошення незалежності України бюджетні установи, крім бюджетних асигнувань, мали позабюджетні кошти, які поділялися на спеціальні кошти, суми за дорученнями, депозитні суми, інші позабюджетні кошти, операції з якими здійснювалися через відповідні поточні рахунки, відкриті в установах колишнього Держбанку.

Починаючи з 2000 року, всі позабюджетні кошти бюджетних установ набули статусу коштів Державного бюджету України або місцевих бюджетів, і зокрема - статусу власних надходжень бюджетних установ і організацій. Законодавчі зміни в бюджетному процесі та подальший розвиток і вдосконалення казначейської системи виконання державного бюджету супроводжувалися змінами і в нормативній базі, яка регулювала питання щодо виконання бюджету за доходами і видатками, обліку цих операцій, управління коштами, складання звітності органами казначейства та бюджетними установами.

Порядок казначейського обслуговування позабюджетних коштів установ і організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету. Основа ефективного функціонування бюджетної сфери – це фінансове забезпечення. Бюджетні установи практично не мають власних доходів і свою діяльність провадять за рахунок коштів відповідних бюджетів. Отже, основна форма фінансового забезпечення бюджетних закладів – бюджетне фінансування, під яким прийнято розуміти безповоротний, безвідплатний відпуск коштів з державного та місцевого бюджетів на виконання загальнодержавних функцій, функцій місцевого самоврядування і забезпечення функціонування бюджетних установ та організацій.

Специфічні особливості бюджетного фінансування полягають у такому:

– кошти на покриття витрат відпускаються тільки з одного бюджету за підпорядкованістю підприємства, установи чи організації. Виняток становить фінансування загальнодержавних заходів: боротьба з епідеміями, ліквідація втрат від катастроф і стихійного лиха;

– бюджетні установи фінансуються на основі встановлених економічно й науково обґрунтованих нормативів залежно від сфер діяльності.

Основним методом бюджетного забезпечення є кошторисне фінансування.

Нині зростає роль позабюджетних джерел фінансування в забезпеченні функціонування закладів бюджетної сфери. Позабюджетні надходження грошових коштів і доходів у матеріальній чи нематеріальній формі, які отримує бюджетний заклад, є результатом його самостійної фінансово-господарської діяльності. Основні джерела позабюджетних коштів – це кошти за надання платних (договірних) послуг та спонсорські кошти, які останнім часом широко використовуються. Однією з форм фінансування соціальних проектів і цільових програм бюджетних установ може бути фандрайзинг, що являє собою спеціально організований процес збирання коштів на реалізацію проектів неприбуткових організацій.

Фінансування бюджетних установ у здійснюється за допомогою таких інструментів:

– гранту – добродійного пожертвування (внеску), що надається донорською організацією для реалізації неприбуткового проекту або програми;

– безпроцентної поворотної фінансової допомоги (поворотного гранту), що надається неприбутковій організації для реалізації проектів, які припускають отримання доходів у результаті діяльності щодо проекту. Поворотна фінансова допомога припускає повне або часткове повернення наданого фінансування;

– оплати послуг на договірній основі з приводу проведення семінарів, досліджень для неприбуткової організації фандрайзинговими компаніями.

Некомерційна діяльність бюджетних установ і організацій не має на меті отримання прибутку і здійснюється в загальнодержавних інтересах для залучення додаткових фінансових ресурсів.

Реалізація кошторисного фінансування здійснюється на основі принципів плановості, цільового характеру, виділення коштів залежно від фактичних показників, підзвітності.

Проблемні питання формування та використання власних коштів у бюджетних установах різних рівнів

Необхідно зауважити, що нині на функціонування бюджетних організацій негативно впливають такі фактори: незадовільний стан фінансування, брак грошових коштів для оновлення матеріально-технічної бази бюджетних закладів, обмеженість джерел формування фінансових ресурсів та чітка регламентація напрямків їх використання. Розв’язання зазначених проблем перевавжно залежить від ефективності побудови та реалізації фінансового механізму бюджетних установ.

Слід зазначити, що фінансовий механізм функціонування бюджетних закладів має свої відмінності, обумовлені неприбутковою природою бюджетної сфери, особливостями джерел мобілізації та порядку розподілу грошових коштів.

Важлива підсистема фінансового механізму – фінансове регулювання, яке включає: правове регламентування, фінансове прогнозування, фінансове планування, фінансовий контроль. Правове регламентування відображається в розробленні та прийнятті законодавчих актів щодо організації діяльності бюджетних установ. На стадії фінансового планування і прогнозування визначаються фінансові можливості функціонування закладів бюджетної сфери. Фінансовий контроль передбачає сукупність заходів, пов’язаних з перевіркою, спостереженням за процесами формування і використання фондів фінансових ресурсів.

Значну роль в організації фінансового механізму бюджетних установ відіграє система важелів впливу, в яку входять нормативи, ліміти, резерви.

Норми затверджуються органами законодавчої та виконавчої влади. Нормативи характеризують повний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів.

Фінансові ліміти є певним обмеженням на витрати, що встановлюються органами державної влади, в тому числі ліміти бюджетного фінансування для закладів бюджетної сфери. Резерви мають нейтралізувати вплив непередбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому.

Слід зазначити, що кошторисне фінансування як метод фінансового забезпечення має і переваги, і недоліки. Переваги кошторисного фінансування полягають у тому, що за допомогою даного методу забезпечується відповідність доходної та видаткової частин кошторису, тобто фінансування планових витрат бюджетної установи відбувається в повному обсязі. Окрім того, кошторисне фінансування передбачає чіткий та постійний фінансовий контроль за витрачанням грошових коштів.

Одночасно кошторисне фінансування має значні недоліки, пов’язані з тим, що даний метод не передбачає достатніх стимулів для раціонального й ефективного господарювання і взаємозв’язку між рівнем фінансування бюджетної установи та результатами її діяльності. Відповідно здійснюється фінансування лише мережі бюджетних установ, а не наданих ними послуг. До того ж законодавством закріплено зв’язок джерел надходження коштів спеціального фонду з напрямками їх використання, і заклад не може вільно, на власний розсуд розпоряджатися заробленими коштами, тобто фактично відсутня фінансова автономія бюджетних установ.

Необхідність фінансового планування на різних рівнях місцевих органів влади та управління, методи фінансового планування.

Формування бюджетних видатків починається на стадії планування. За основу береться очікуване виконання бюджету за видатками за попередній період. Звітні дані про виконання бюджету за видатками, що є в розпорядженні як Міністерства фінансів України, так і фінансових органів, як правило, за півріччя доповнюються оцінкою очікуваного виконання показників за видатками за період, який залишається до кінця року. Аналіз звітних показників і оцінка перспективи до кінця року дають змогу визначити очікуване виконання бюджету за видатками. З одержаних видатків виключаються ті, яких не буде у плановому році.

Бюджетні видатки мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави. Вони відіграють вирішальну роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвитку країни.

Видатки місцевих бюджетів — це економічні відносини, які виникають у зв’язку з розподілом централізованих коштів, що перебувають у розпорядженні відповідних органів влади, та децентралізованих коштів, які є власністю місцевих органів влади.

Регулювання бюджетних видатків виявляється насамперед в цільовому спрямуванні бюджетних коштів. Найважливішим принципом планування бюджетних видатків є додержання пропозиції розподілу коштів з урахуванням реальної необхідності в них. Видатки бюджету (як і доходи) на наступний рік до поточного року плануються з урахуванням результатів використання коефіцієнтів зростання. Це дає змогу обґрунтувати доцільність збільшення бюджетних видатків і правильно спланувати їх на майбутнє.

Планування місцевих бюджетів здійснюється за допомогою таких методів:

  •  Нормативний.
  •  Розрахунково-аналітичний.
  •  Балансовий.
  •  Оптимізації планових рішень.
  •  Економіко-математичного моделювання.

Зміст нормативного метода полягає в тому, що на базі заздалегідь установлених норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба господарюючого суб’єкта у фінансових ресурсах та їх джерелах. Норма (лат. norma) — міра, якась середня величина. Норматив (лат. normatio — упорядкування) визначає технічний, економічний та т. п. показники норми відповідності, з якими виконується якась програма.

Зміст розрахунково-аналітичного методу планування полягає в тому, що за базовий індекс приймаються зміни цього індексу в запланованому періоді, а потім розраховується планова величина його показника.

Балансовий метод планування фінансових показників полягає в тому, що шляхом побудови балансу досягається взаємоув’язка наявних фінансових ресурсів та фактичної потреби в них.

За допомогою методу оптимізації планових рішень розробляють декілька варіантів планових показників, з яких вибирають найоптимальніший варіант.

Застосування методу економіко-математичного моделювання дає змогу дослідити кількісне відображення взаємозв’язків між фінансовими показниками та чинниками, які впливають на величину цього показника.

Склад та структура видатків місцевих бюджетів. Критерії розмежування видів видатків між місцевими бюджетами.

Склад і структура видатків місцевих бюджетів визначається їх економічним змістом та роллю в розподілі національного доходу.

Видатки місцевих бюджетів мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави. Вони відіграють вирішальну роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвитку країни.

Видатки бюджету -кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Спрямування видатків здійснюється відповідно до завдань, що стоять перед державою та органами місцевого самоврядування у конкретний період. Розмір видатків бюджетної системи перебуває у тісному взаємозв'язку з її доходами, оскільки влада не може дозволити витратити більше, ніж планує отримати. Оскільки доходи бюджету завжди обмежені,держава фінансує пріоритетні видатки і лише за наявності залишків коштів може фінансувати інші потреби. Відповідно, у процесі виконання бюджетів відбувається коректування показників доходної та видаткової частин.

Розмежування видатків між бюджетами здійснюється за такими принципами:

Принцип територіальної відповідності - видатки бюджету охоплюють цілісне адміністративно-територіальне утворення, де представники державної та місцевої влади несуть відповідальність за надання державних послуг населенню, тобто означає відповідність видатків до певного рівня місцевого самоврядування,відповідність до доходів, то формують місцевий бюджет певного рівня та відповідальність органів влади відповідного рівня за здійснення видатків у повній мірі та надання послу населенню певної адміністративно-територіальної одиниці.

Принцип субсидіарності (максимального наближення рівня надання бюджетної послуги до її одержувачів) - передбачає передачу виконання державних послуг на нижчі рівні бюджетної системи, де формуються потреби в цих послугах та місцеві органи влади краще орієнтовані з можливостями їх задоволення.

Принцип максимальної ефективності надання бюджетних послуг — цей принцип передбачає підхід, при якому витрачання бюджетних коштів буде забезпечувати найбільш раціональну і ефективну реалізацію власних та делегованих повноважень, при тому враховується рівень концентрації бюджетних коштів на виконання тих чи інших послуг (наприклад, чи робити фельдшерсько-акушерські пункти в кожному селі та селищі, чи робити ці послуги більш концентрованими та покращувати їх технічне оснащення тощо).

Для реального забезпечення принципів самостійності щодо складання і використання бюджетів усіх рівнів управління необхідно, щоб кожна ланка бюджетної системи мала чітку,визначену законом доходну базу, а взаємовідносини між державним і регіональним бюджетом будувались з урахуванням специфіки і перспектив соціально-економічного розвитку регіонів.

Видатки місцевих бюджетів на соціально-культурні заходи включають витрати на освіту, охорону здоров´я, соціальний захист і соціальне забезпечення населення, культуру і мистецтво, фізичну культуру і спорт. Обсяг цих видатків щорічно збільшується.

З місцевих бюджетів виділяються значні кошти на фінансування місцевого господарства. Вони включають фінансування витрат на житлове будівництво, водопостачання, каналізацію, освітлення, благоустрій міст і селищ тощо.

Видатки місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, пов´язані з реалізацією програм за переліком, визначеним Бюджетним кодексом.

Бюджетним кодексом України передбачено критерії розмежування видів видатків між місцевими бюджетами, що здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв усі видатки поділяються на такі групи:

Перша група — видатки на фінансування бюджетних установ і заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найбільш наближено до споживачів. Ці видатки здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об´єднань.

Друга група — видатки на фінансування бюджетних установ і заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для громадян України. Вони здійснюються з бюджетів міст республіканського значення Автономної Республіки Крим і міст обласного значення, а також районних бюджетів.

Третя група — видатки на фінансування бюджетних установ і заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України. Ці видатки здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів.

Видатки всіх трьох груп здійснюються із бюджетів міст Києва та Севастополя.

Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об´єднувати на договірних засадах кошти відповідних бюджетів для виконання власних повноважень.

Міські (міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення) й районні ради можуть передати видатки на виконання всіх або частини власних повноважень Верховній Раді Автономної Республіки Крим чи обласній раді з передачею відповідних коштів до бюджету Автономної Республіки Крим чи до обласного бюджету у вигляді міжбюджетного трансферту.

Сільські, селищні та міські (міст районного значення) ради можуть передавати видатки на виконання всіх або частини власних повноважень районній раді чи раді іншої територіальної громади з передачею коштів до відповідного бюджету у вигляді міжбюджетного трансферту.

Передача видатків здійснюється за спільним рішенням відповідних рад на договірних засадах. Усі угоди про передачу видатків укладаються до 1 серпня року, що передує плановому.

Передача прав на здійснення видатків на виконання делегованих державних повноважень до бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об´єднань може здійснюватися за рішеннями районної або міської (міст республіканського Автономної Республіки Крим чи міст обласного значення) ради з відповідними коштами у вигляді міжбюджетного трансферту.

Міські (міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення) ради можуть передати частину видатків на виконання делегованих державних повноважень районній раді з відповідними коштами районному бюджету у вигляді міжбюджетного трансферту. Районні ради можуть передавати частину видатків на виконання делегованих державних повноважень міській раді (міста республіканського Автономної Республіки Крим та міста обласного значення) з відповідними коштами міському бюджету у вигляді міжбюджетного трансферту. Ця передача здійснюється на підставі спільних рішень відповідних рад і укладення договору.

Якщо інше не визначено договором, обсяг переданих коштів на виконання делегованих державних повноважень має бути пропорційний частці користувачів зазначеними послугами у повній вартості цих послуг, розрахованих за фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості для органу влади Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування, який передає ці повноваження. Якщо на території міста (республіканського Автономної Республіки Крим чи міста обласного значення) чи району недостатньо бюджетних установ, які забезпечують надання послуг в обсязі, визначеному фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості, обчислений обсяг видатків на фінансування цих послуг враховується при визначенні міжбюджетного трансферту бюджету, з якого утримуються бюджетні установи, що надають ці послуги.

У сучасних умовах соціально-економічного розвитку країни особливо актуальна проблема прозорості і зрозумілості бюджету для громадян та підвищення якості надання державних послуг. Важливим засобом, що дає можливість ефективніше й прозоріше використовувати бюджетні фінансові ресурси, є програмно-цільовий метод формування бюджету. Особливість цього методу полягає у формуванні бюджету за програмами, зосередженні на результатах, стратегічному підході у плануванні, посиленні відповідальності при виконанні програм, обґрунтованості та аналізі бюджетних рішень, прозорості у фінансуванні заходів за рахунок бюджетних фінансових ресурсів.

Порядок фінансування з поточного бюджету та бюджету розвитку.

Згідно зі статтею 61 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» видатки всіх бюджетів поділяються окремо на поточні видатки і видатки розвитку.

Поточні видатки — це витрати бюджету на фінансування мережі підприємств, установ, організацій та органів, які діють на початок бюджетного періоду, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення, утримання апарату управління та служб органів місцевого самоврядування, соціального обслуговування та інших заходів. Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, і не належать до бюджету розвитку.

В основу побудови поточного бюджету покладені принципи: забезпечення достатнього рівня розвитку регіону, стабільність надходження коштів; пріоритетний розвиток соціально-культурної сфери; наукова обґрунтованість видатків; обов’язковий характер виконання поточного бюджету.

Напрями використання поточного бюджету:

соціальний захист та соціальне забезпечення;

соціально-культурна сфера;

охорона здоров’я;

фізична культура і спорт;

видатки на житлове господарство;

видатки на фінансування пасажирського транспорту;

видатки на утримання органів влади.

Поточні видатки потребують негайного та своєчасного фінансування. Таке фінансування може забезпечуватись лише за наявності відносно стабільних джерел доходів.

До видатків розвитку належать витрати на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, субвенції, кошти на реалізацію програми соціально-економічного розвитку міста, капітальне будівництво, придбання обладнання, транспортних засобів та іншої техніки, інші видатки на розширене відтворення, а також на фінансування субвенцій та на сплату основної частини боргу органів місцевого самоврядування. При нестачі основних поточних доходів бюджет розвитку може балансуватися за рахунок установлення місцевою владою нових місцевих податків, випуску позик, отримання субсидій і субвенцій з державного бюджету.

Бюджет розвитку має фінансувати розширене відтворення всіх сфер діяльності на місцевому рівні. Його бюджетні пріоритети можуть змінюватись залежно від того, як виконується поточний бюджет. Основними принципами бюджету розвитку є: тісний зв’язок з поточним бюджетом; зміна бюджетних пріоритетів; виконання в міру надходження коштів; напрями використання бюджету розвитку; капітальні вкладення на розвиток виробництва; витрати на капітальний ремонт.

Співвідношення між поточним бюджетом і бюджетом розвитку нестабільне і в основному залежить від досягнутого рівня економічного та соціального розвитку регіону.

Видатки місцевих бюджетів можна поділити на дві окремі частини:

видатки, пов’язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування;

видатки, пов’язані з реалізацією делегованих законом повноважень органів державної виконавчої влади.

Держава фінансує в повному обсязі здійснення органами місцевого самоврядування наданих законом повноважень органів виконавчої влади. Кошти, необхідні для здійснення ор-ганами місцевого самоврядування цих повноважень, щоро-ку передбачаються в Законі України про Державний бюджет України.

Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок коштів державного бюджету та місцевих бюджетів, поділяються на:

видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші, передбачені Бюджетним кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню;

видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані до виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найефективнішого їх виконання на основі принципу субсидіарності;

видатки на реалізацію прав та обов’язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законами України.

Фінансове забезпечення підприємств комунальної форми власності

Фінанси підприємств комунальної форми власності є складовою частиною місцевих фінансів, але їм притаманні певні специфічні ознаки, які випливають з особливостей форм власності і господарювання. Так, майно підприємств комунальної форми власності перебуває у власності місцевих органів самоврядування, тому для фінансування цих підприємств, крім власних джерел, залучаються кошти місцевих бюджетів, а також кошти, отримані в порядку перерозподілу між цими підприємствами. Важливо відзначити, що підприємства та заклади соціально-культурної сфери комунальної форми власності функціонують як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничі й сфері, тому організаційно їх можна розділити на три групи: ті, які повністю перебувають на бюджетному фінансуванні; підприємства, які частково фінансуються за рахунок місцевих бюджетів і підприємства, які функціонують на принципі самоокупності.

Заклади культури, освіти, охорони здоров’я, туризму і спорту, як правило, фінансуються за рахунок коштів місцевих бюджетів; підприємства житлового та комунального господарства, транспортні підприємства в значній мірі фінансуються за рахунок коштів місцевих бюджетів; ремонтні, ремонтно-будівельні підприємства, проектні організації та інші функціонують на принципах самоокупності. Таким чином, на рівні місцевого господарства створений сектор економіки зі специфікою формування доходів, видатків, отримання прибутку та його розподілу. Тобто підприємства комунальної форми власності, будучи складовою частиною місцевого господарства, мають специфіку організації фінансових відносин.

Підприємства комунального господарства мають понад 20 напрямів діяльності, які охоплюють практично всі основні сфери життєдіяльності людини і за своїм функціональним призначенням поділяються на:

житлове господарство (житлові і нежитлові будинки та відокремлені будівлі);

санітарно-технічні (водопроводи, каналізація, підприємства із санітарного очищення сміття);

транспортні (автобусні парки, трамвайні та тролейбусні депо, метрополітен та фунікулер);

комунальної енергетики (електричні, газові та теплові мережі);

комунального обслуговування (готелі тощо);

міські шляхи.

Планування видатків місцевих бюджетів на фінансування підприємств комунальної форми власності має свої особливості, бо розпочинається з визначення доходів цих підприємств. Як правило, доходи підприємств комунальної форми власності значно менші ніж видатки, тому після ретельної перевірки розрахунків підприємств місцеві фінансові органи планують державну дотацію в розмірі, необхідному для збалансування їх доходів і видатків. При цьому окремо планується дотація з урахуванням не тільки функціонального призначення підприємств, а й напряму надання дотації. Так, житлово-експлуатаційним конторам надається: бюджетна дотація на покриття збитків від експлуатації, від перевищення сплаченого ПДВ над отриманим і на покриття різниці в тарифах на тепло, яке подається відомчими котельними; дотація на капітальний ремонт. Транспортним підприємствам бюджетна дотація планується на покриття експлуатаційних витрат, на капітальний ремонт рухомого складу, на придбання нового рухомого складу та на капітально-відновлювальні роботи. Тобто дотації з місцевих бюджетів комунальним підприємствам плануються залежно від їх функціонального призначення. Крім того, у дотації комунальним підприємствам може закладатися прибуток, розмір якого залежить від стану місцевого бюджету, з якого планується отримати прибуток.

У житловому господарстві спочатку визначаються доходи за всіма джерелами надходжень: квартирна плата, орендна плата за нежитлові приміщення, відшкодування витрат на утримання внутрішньобудинкових мереж. Загальна сума квартирної плати розраховується виходячи з розмірів середньорічної житлової площі, за яку проводиться оплата, і середньої ставки плати за 1 кв. м. При цьому розмір середньорічної оплаченої площі визначається за формулою:

де: П — розмір житлової площі на початок планового року;

В — розмір житлової площі, яка вводиться в дію в плановому році;

Н — розмір житлової площі, яка вибуває з експлуатації в плановому році;

М — кількість місяців функціонування житлової площі в плановому році (ця кількість обчислюється з 1 числа місяця, наступного за місяцем уведення житлової площі в експлуатацію; аналогічно роблять і щодо вибуваючої житлової площі);

12 — кількість місяців у році.

Середня квартирна плата за 1 кв. м житлової площі визначається, виходячи із звітних даних за попередній рік, шляхом ділення суми отриманої квартирної плати на середньорічний розмір житлової площі.

На розмір індивідуальної квартирної плати впливають такі чинники: поліпшення в нових будинках умов благоустрою квартир, рішення уряду України і місцевих органів влади щодо зміни тарифів за користування житловою площею, забезпечення будинків ліфтами, місцезнаходження та поверховість будинку.

При плануванні доходів підприємств житлового господарства слід звернути увагу на те що, значна частина мешканців будинків має право на отримання різноманітних пільг, які фінансуються, як правило, з місцевого бюджету.

Орендна плата за нежитлові приміщення обчислюється за тарифами, диференційованими залежно від типу будови, цілей використання та її місцезнаходження.

Доходи від нежитлових приміщень складаються з орендної плати за встановленими тарифами, оплати опалення, комунальних послуг за встановленими ставками і тарифами, а також сплати загальних для всіх власників будинків видатків на управління, експлуатацію і по-точний ремонт житлового фонду пропорційно зайнятій площі.

Важливо зазначити, що структура доходів житлового господарства має значні коливання, які пов’язані зі структурою житлової й орендної площі та її місцезнаходженням.

Дещо по-іншому плануються доходи транспортних підприємств комунальної форми власності. В основу планування покладені обсяги перевезень пасажирів, при цьому вони поділяються на перевезення пасажирів, які сплачують за свій проїзд, і пасажирів, які користуються пільгами. Крім того, плануються доходи від інших видів діяльності. Доходи від платних перевезень визначаються шляхом множення кількості пасажирів, що планується перевезти, на ціну одного перевезення (тариф). Перевезення пасажирів, яким надається пільга, здійснюється за рахунок бюджетних дотацій, сума якої визначається шляхом множення кількості безплатних перевезень пасажирів на діючий тариф. Доходи від інших видів діяльності плануються, виходячи з досягнутого в попередній період рівня з урахуванням змін, що відбудуться в плановому періоді. До інших видів доходів належать доходи, отримані від здавання в оренду власних приміщень, надходження від розміщення реклами на зупинках та рухомому складі.

Витрати на виконання робіт та послуг у вартісному виразі формують собівартість. Цей показник є одним з найголовніших економічних показників господарської діяльності підприємств житлово-комунального господарства.

Планування собівартості може здійснюватися нормативним методом, коли розмір витрат за кожною її складовою визначається на підставі встановлених законодавством України (відповідними законодавчими актами), а також прийнятих на підприємстві норм використання сировини матеріалів, палива тощо, норм і розцінок з оплати праці, нормативів витрат на управління й обслуговування виробництва та норм на інші елементи витрат на виробництво.

Лише за окремими елементами витрат, за якими неможливе їх об’єктивне нормування, планування здійснюється на підставі фактичних витрат за попередні роки, кошторисів цих витрат або інших чинників. Наявність усього комплексу вказаних норм і нормативів на підприємстві є об’єктивною умовою його функціонування.

Витрати, що включаються до собівартості робіт та послуг, на підприємствах комунального господарства групуються за такими елементами:

матеріальні витрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація основних фондів та нематеріальних активів;

інші витрати.

Прибуток житлово-комунальних підприємств зазвичай визначається при складанні розрахунків до проектів місцевих бюджетів як різниця між сумою валових дохо дів, які містять у собі суму отриманої дотації з місцевого бюджету, і видатками. При плануванні прибутку застосовують метод прямого обчислення.

Балансовий прибуток, отриманий підприємствами житлово-комунального господарства, розподіляється підпорядковуючись загальним правилам розподілу прибутку, який діє в країні. Насамперед частина його у формі податку спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, після чого підприємства повинні сплатити штрафи за порушення вимог суб’єктів господарювання, частина прибутку може бути вилучена місцевими органами самоврядування для перерозподілу між іншими підприємствами комунальної форми власності.

Чистий прибуток підприємств житлово-комунального господарства, як правило, спрямовується на розвиток виробництва, задоволення соціальних потреб та матеріальних запасів готової продукції і незавершеного виробництва.

Серед усієї сукупності показників фінансового стану підприємства особлива увага приділяється таким показникам, як ліквідність і платоспроможність підприємства. Ліквідність підприємства означає його здатність швидко продати активи й одержані гроші використати для оплати своїх зобов’язань. Ліквідність підприємства визначається цілою системою показників (коефіцієнт абсолютної ліквідності, проміжний коефіцієнт покриття, загальний коефіцієнт покриття, коефіцієнт обертання матеріальних запасів та інші), серед них найважливішим є співвідношення величини його високоліквідних активів (грошові кошти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості. Платоспроможність підприємства визначається на підставі звітного балансу. Для цього необхідно порівняти наявність платіжних засобів з терміновими зобов’язаннями, передбаченими платіжним календарем. Для досконалішої характеристики платоспроможності підприємства використовують цілу систему показників, а саме: відношення довгострокової заборгованості до капіталу підприємства, відношення надходжень коштів до довгострокової заборгованості, відношення суми прибутку до сплати податків і постійних витрат до постійних витрат, відношення чистого прибутку до всієї суми активів та інші.

Організація фінансового контролю на місцевому рівні.

В Україні фінансова діяльність органів місцевого самоврядування регулюється центральною владою. Ця діяльність регламентується чинним законодавством, а також указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України.

Центральна влада законодавчо регламентує повноваження місцевого самоврядування в галузі бюджету, утворення позабюджетних, валютних і цільових фондів, здійснення фінансово-кредитних відносин, управління фінансами комунальних підприємств, встановлення місцевих податків і зборів.

У питаннях регулювання доходів і видатків бюджетів місцевого самоврядування зберігається його підпорядкованість по вертикалі регіональним органам влади. А останніх, у свою чергу, центральній владі. Такий принцип організації бюджетної системи продовжує зберігатись.

Основні інструменти регулювання: нормативи відрахувань до місцевих бюджетів різних рівнів від регульованих доходів; бюджетні дотації і субсидії з Державного бюджету і бюджетів вищого рівня до бюджетів нижчого рівня; міжбюджетні взаєморозрахунки.

Потреби створення фінансових основ місцевого самоврядування зумовлюють необхідність реформи міжбюджетних стосунків в Україні. Слід стабілізувати доходні джерела місцевих бюджетів в обсягах, які достатні для виконання покладених на них обов’язків і відповідальності щодо фінансування послуг населенню. Це може бути зроблено за рахунок закріплення за місцевими бюджетами їх доходних джерел на довгостроковій основі.

Нині ж має місце інша практика державного регулювання доходів місцевого самоврядування.

Управління місцевими фінансовими органами здійснюється за принципом подвійного підпорядкування. Його суть полягає в тому, що фінансовий орган підпорядковується «по вертикалі» вищому фіноргану, і «по горизонталі» — голові державної адміністрації (міському голові).

Основні завдання місцевих органів влади в галузі фінансів спрямовані на складання та виконання місцевих бюджетів, забезпечення контролю за цільовим, раціональним, економічним і ефективним використанням бюджетних коштів, створення належних фінансових умов для виконання функцій місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, їхніми виконавчими органами, а також підприємствами, організаціями та установами місцевого підпорядкування.

Контроль за виконанням місцевого бюджету та використанням органами державної виконавчої влади та виконавчими органами місцевих Рад здійснює відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та місцеві ради, які самостійно визначають організаційні форми здійснення такого контролю.

Органи державної виконавчої влади та виконавчі органи місцевих рад разом з органами Міністерства фінансів України здійснюють контроль за станом надходження доходів відпо-відного бюджету та правильністю використання підприємст-вами, установами і організаціями виділених їм з відповідного бюджету асигнувань.

Органи державної виконавчої влади та виконавчі органи місцевих рад вищого рівня здійснюють нагляд за виконанням бюджету відповідними виконавчими органами нижчого рівня, виходячи з вимог дотримання чинного законодавства, рішень органів державної виконавчої влади, рад та їх виконавчих органів вищого рівня, прийнятих у межах їх компетенції. У разі, якщо бюджетні субвенції, виділені бюджету нижчого територіального рівня, не витрачено у встановлений строк або вони витрачаються не за цільовим призначенням, субсидіювання припиняється, а виділені кошти підлягають поверненню до бюджету, з якого їх було отримано.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради та їх постійні комісії можуть у процесі виконання бюджету вимагати від відповідного виконавчого органу, його фінансових та інших органів, органів управління позабюджетних фондів будь-яку інформацію, пов’язану з виконанням бюджету. Порядок і строки надання такої інформації визначаються відповідними радами. Вони можуть також прийняти рішення про залучення аудитора для проведення перевірки виконання бюджету.

Порушенням законодавства про бюджетну систему України є:

використання коштів державного бюджету на цілі, не передбачені законом про Державний бюджет України, або в обсягах, що перевищують межу видатків, затверджену законодавством;

використання коштів республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів на цілі, не передбачені рішеннями про затвердження республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, або в обсягах, що перевищують межі видатків, затверджених зазначеними нормативними актами;

невиконання умов пропорційного скорочення видатків щодо незахищених статей бюджету, якщо Верховна Рада України прийняла рішення про пропорційне скорочення;

невиконання умов пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів;

видання органами державної виконавчої влади і посадовими особами нормативних та розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч виключній компетенції Верховної Ради України щодо встановлення обов’язкових платежів та видатків Державного бюджету України;

недотримання термінів щодо бюджетного процесу;

порушення інших правил і процедур, установлених законодавством України щодо порядку витрачання коштів бюджетів, які призводять до незаконних видатків;

невжиття заходів до підпорядкованих органів і підлеглих осіб, що вчинили зазначені в цій статті порушення.

За зазначені порушення посадові особи органів державної виконавчої влади несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.

Фінансовий контроль — це цілеспрямована діяльність законодавчих і виконавчих органів державної влади і недержавних організацій на забезпечення законності, фінансової дисципліни і раціональності в процесі формування, розподілу, використання коштів централізованого і децентралізованого грошових фондів з метою найефективнішого соціально-економічного розвитку всіх суб’єктів фінансових відносин.

Поряд з цим фінансовий контроль сприяє збільшенню і нагромадженню коштів, зростанню рентабельності виробництва, ефективному використанню матеріальних і фінансових ресурсів.

Важливими напрямами фінансового контролю є своєчасне і повне виконання фінансових зобов’язань юридичними і фізичними особами перед бюджетом, дотримання податкового законодавства.

Фінансовий контроль можна умовно класифікувати за певними критеріями:

1. За часом проведення контролю:

попередній;

поточний;

наступний.

2. За суб’єктами контролю:

фінансовий контроль органів законодавчої влади і місцевого самоврядування;

фінансовий контроль адміністрації президента України;

фінансовий контроль органів виконавчої влади;

фінансовий контроль фінансово-кредитних органів;

відомчий фінансовий контроль;

внутрішньогосподарський фінансовий контроль;

громадський фінансовий контроль;

аудиторський фінансовий контроль.

3. За формою проведення:

обов’язковий або зовнішній;

внутрішній або ініціативний.

4. За сферою фінансової діяльності:

бюджетний;

податковий;

валютний;

кредитний;

страховий;

інвестиційний;

контроль за грошовою масою.

5. За методами проведення:

перевірки;

обстеження;

нагляд;

аналіз фінансової діяльності;

спостереження або моніторинг;

ревізії.

Попередній фінансовий контроль здійснюється на етапі розгляду і прийняття рішень з фінансових та інших питань. Поточний — це контроль за безпосередньою оперативною фінансовою діяльністю. Наступний фінансовий контроль — за фінансовими результатами.

Фінансовий контроль за часом проведення здійснюється безпосередньо працівниками структур, що займаються виробничо-господарською та фінансовою діяльністю, а також власниками фінансових ресурсів.

Основними методами фінансового контролю є ревізії і пере-вірки. Перевірка — це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій чи їх підрозділів. Результати перевірки оформляються доповідною запискою. Ревізія — це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотримання законодавства з фінансових питань, достовірності обліку і звітності; спосіб документального розкриття недоліків, розтрат, привласнень і крадіжок коштів та матеріальних цінностей, запобігання фінансовим зловживанням. За результатами ревізії складається акт. Ревізії бувають:

вибіркові (часткові);

фронтальні (повні);

планові і позапланові;

документальні і фактичні;

комплексні і тематичні.

Відомчий фінансовий контроль здійснюється структурними підрозділами міністерств, відомств, державних комітетів та інших органів державного управління за фінансово-господарською діяльністю підвідомчих їм підприємств, установ та організацій.

До недержавних видів фінансового контролю належить:

внутрішньогосподарський фінансовий контроль;

громадський фінансовий контроль;

аудиторський фінансовий контроль.

Основним контролюючим органом фінансової діяльності підприємців є Головна державна податкова служба до складу якої входять державні податкові інспекції в областях, районах, містах. Основним завданням ДПС є забезпечення додержання законодавства про податки, повний облік усіх платників податків та інших обов’язкових платежів у бюджет, здійснення контролю і забезпечення правильності обчислення та сплати цих податків.

Державні податкові інспекції мають широкі права щодо фінансового контролю. Їм надано право перевіряти і в разі потреби вилучати в суб’єктів підприємницької діяльності грошові документи, перевіряти бухгалтерський облік і звітність, плани, кошториси, декларації та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків, одержувати необхідні пояснення, довідки з цих питань. Вони мають право фактичного контролю виробничих, складських, торгових приміщень підприємств і громадян, що використовуються для одержання доходів.

Забезпечення в Україні контролю за ефективним цільовим використанням бюджетних коштів покладено на органи Державної контрольно-ревізійної служби. Головним завданням Державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів. Отже, надзвичайно актуальним залишається на сьогодні питання контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів. На перший план серед таких перевірок виходять комплексні перевірки економічної й контрольної роботи фінансових, економічних та контрольних органів, органів державної виконавчої влади й місцевого самоврядування щодо виконання бюджету.

Державна контрольно-ревізійна служба здійснює фінансовий контроль організацій, що фінансуються з бюджету, проведенням ревізій і тематичних перевірок витрачання коштів відповідно до затверджених кошторисів, а також збереження публічної власності, додержання законодавства та нормативних актів у їхній діяльності.

У частині контролю за використанням коштів Державного бюджету завдання Державної контрольно-ревізійної служби перетинаються із завданнями Рахункової палати України. При цьому Рахункова палата веде парламентський контроль переважно на рівні центральних органів управління державою, а Державна контрольно-ревізійна служба — починаючи з бюджетних установ у селах, аж до міністерств і відомств. Для цього Державна контрольно-ревізійна служба уже понад п’ять років має розгалужену структуру у всіх містах, районах і областях, а Рахункова палата складається тільки з центрального апарату.

Фінансово-господарський контроль діяльності підприємств в умовах ринкових відносин і різних форм власності набуває іншого змісту, оскільки виникла нова форма фінансового контролю — аудиторський контроль.

 

Тема 8. ДОХОДИ І ВИДАТКИ  МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ УКРАЇНИ / Бюджетна система /Тарнавська В.В.