36595

Основи екології. Курс лекцій

Конспект

Экология и защита окружающей среды

Предметом вивчення екології є умови та закономірності існування формування та функціонування біосфери від окремої особі до біосфери в цілому та їх взаємозв’язок з зовнішніми умовами а також загальні закони розвитку екології. Самою простою структурою сучасної активної частини біосфери являється біогеоценоз. Це дало йому поштовх до створення всеохоплюючої теорії біосфери тобто тієї частини зовнішніх оболонок нашої планети які безпосередньо пов’язані з існуванням життя на Землі. Вернадський дав визначення біосфери: “Біосфера являє...

Украинкский

2013-09-23

161.5 KB

2 чел.

Дисципліна: "Основи екології"

Лекція 1.Екологія – найважливіша наука сучасності.

       План.

Вступ.

1.Екологія як наука та теоретичні основи

навколишнього середовища.

2. Основні завдання екології.

      Вступ.

В наш час екологія набирає риси всеосяжного і дуже актуального світогляду, перетворюючись на вчення про шляхи виживання людства. Однак цей світогляд не народився сам по собі. В сучасному суспільстві глибоко закоренились технократичний образ мислення, надії на те, що за допомогою правильної організації господарства та високопродуктивної техніки можна вирішити всі економічні та соціальні проблеми. Але існуючий історичний досвід запевняє в іншому. Навіть найдосконаліша техніка, якщо вона вступає в протиріччя з законами самовідтворення природи, неминуче спричиняє шкоду оточуючому середовищу, а отже, і здоров’ю людини.

За другу половину століття, що минуло, природа планети невпізнанно оскуділа, її повністю витісняє страшенна урбанізація, природні ресурси буквально на очах виснажуються. Середовище існування людей в більшості регіонів світу, особливо в крупних містах та промислових центрах, стає все більш шкідливою та небезпечною для здоров’я людини.

Найбільш яскравими прикладами можуть бути такі: повень у Західній Україні, в Росії (м. Ленськ, Приморський край, Краснодарський край), Центральна і Східна Європа, підвищення температури та глобальні кліматичні зміни, збільшення викидів СО в атмосферу, біологічне (рослинне) забруднення атмосфери рослинами, що потрапили до України з-за кордону, забруднення грунту, води небезпечними хімічними речовинами та інше.

За оцінкою спеціалістів, не менш як 50% розповсюджених захворювань людей безпосередньо пов’язані із забрудненням навколишнього природного середовища, перш за все вживанням недоброякісної питної води. А між тим, ліси – сховище води винищуються, в тому числі і на водоохоронних територіях.    Відбувається деградація грунтів, втрачається їх природна родючість, зростає їх забруднення нафтопродуктами, пестицидами, важкими металами. Отруюються повітря. вода, зростає небезпека радіаційного ураження населення.

Одним з основних факторів впливу на навколишнє середовище мають наслідки промислових катастроф, які дуже часто супроводжуються крупними пожежами. В підсумку природні та антропогенні пожежі призводять до забруднення всіх компонентів навколишнього природного середовища

Для подолання екологічної кризи та успішного практичного рішення екологічних проблем, що виникли, необхідний перехід до нової ідеології, до екологізації економічно орієнтованої цивілізації. Вимоги нової ідеології набагато складніше задач охорони навколишнього середовища, вони не зводяться до скорочення потоку забруднень.

Питання 1. Екологія як наука та теоретичні основи

навколишнього середовища.

1.1 Історичний розвиток екології

Екологія як наука відносна молода, трохи більше 100 років. Оформлення екології, як частини біологічної науки відноситься до середини ХІХ століття та пов’язане, в першу чергу, з ім’ям Е. Геккеля. Вперше слово “екологія” було вжито в 1866 році в книзі “Загальна морфологія організмів”, автором якої був Ернст Геккель. Воно має грецькі корні – “ойкос” – дім, “логос” – наука.

Визначень екології як науки достатньо багато. Однак  найбільш часто вживається наступне.

Екологія – це наука про відносини організмів або груп організмів до навколишнього середовища або наука про взаємовідносини між живими організмами та середовищем, де вони існують.

Відомий американський еколог Юджин Одум дає, на його думку, “найбільш коротке та найменш спеціальне” визначення екології – це “біологія навколишнього середовища”.

Історична довідка:

Початок екологічних знань просліджується з давнини. Ще в трактаті Гіппократа “Про повітря, воду та місцевість” (біля 390 р. до н.е.) містяться відомості про вплив умов навколишнього середовища на здоров’я людини. Деякі факти та трактування екологічної направленості зустрічаються в працях Аристотеля (“Про виникнення тварин” біля 340 р. до н.е.), а також в творах Лукреція (І ст. до н.е.) та Плінія (І ст. до н.е.)

В новий час серед попередників Геккеля повинні бути названі, в першу чергу, видатні біологи Ж.Л. Бюффон (1707 - 1788), Ж.Б. Ламарк (1744 - 1829), Л. Гумбольдт ( 1769 - 1859), та звичайно ж Ч. Дарвіна (1809 - 1882), всі праці якого мали чітку еволюційно-екологічну направленість. Всі ці вчені  накопили факти, що примусили розглядати взаємовідносини організмів з середовищем існування, як особливу та надзвичайно важливу область знання.

В Росії ці ідеї розробляв К.Ф. Рульє (1814 - 1858), який вважався основоположником вітчизняної екології.

В першій половині ХХ століття досягла розквіту біоекологія. Вирішальне значення мав перехід від екології окремого організму – аутекології до вивчення популяцій та багатовидових природних суспільств рослин та тварин – синекологія та біоценологія. Основні досягнення в цій області пов’язані з іменами таких вчених, як С. Форбса (1907), В. Шелфорда (1907), Ф. Клементса (1916), А. Тенслі (1920), Ч. Елтона (1927), Д.Н. Кашкарова (1933), В.Н. Сукачева (1946), С.І. Вавилова, В.Н. Павловського.

З середини ХХ століття все більшого значення набувають дослідження в області  біосферології, які були початі руським вченим В.І. Вернадським (1863 - 1945) ще в 20-х роках. Видатний вчений-геохімік, основоположник вчення про біосферу, він на відміну від своїх сучасників-натуралістів початку ХХ століття, які вважали, що вчений уділ організмів – пристосування до обстановки, що створюється могутніми силами природи, доказав, що жива речовина планети виступає як могутній геологічний фактор, найактивніша форма матерії у Всесвіті. Воно спроможне змінювати поверхню планети та формувати екосистеми, придатні для її розвитку.

За В.І. Вернадським жива речовина володіє особливістю захоплювати енергію Сонця та створювати хімічні сполуки, розклад яких супроводжується виділенням енергії, що виконує хімічну та фізичну роботу. Основні положення вчення про біосферу викладені в монографіях – “Біосфера” (1926), “Кілька слів про ноосферу” (1944). Вченню про біосферу В.І. Вернадського відводиться важлива роль в розвитку науки екології, на чому базуються всі напрямки досліджень в цій галузі.

С.І. Вавиловим сформульовані основні моменти (позиції) вчення про розвиток рослинного світу, впливу на нього зовнішніх факторів, можливість селекції для отримання видів, що мають покращенні характеристики.

В.Н. Сукачев ввів термін “біогеоценоз” в 1942 році, визначив його як стійку, просторову органічну природну систему, що саморегулюється, в якій функціонально пов’язані живі організми.

Одночасно загальноекономічні підходи розповсюджуються на екологію людини та фактори антропогенних стосунків. Яскраво виступає залежність екологічного стану різних країн та регіонів планети від розвитку економіки та структури виробництва. Швидко зростає дочірня область екології – науки про оточуюче людину середовище з її прикладними галузями.

(Таблиця)

Теоретичними основами екології є:

  1.  Вчення Ч. Дарвіна про походження життя на Землі, конкуренції між видами, вплив навколишнього середовища н       а виживання живих організмів (рухома сила еволюції живого – природний відбір).

праця “Походження видів шляхом природного відбору” – 1859 р.

  1.  Закон збереження енергії та речовини.
  2.  Вчення про біосферу В.І. Вернадського.

Курс дисципліни “Основи екології” є фундаментальним, обов’язковим для вивчення у всіх навчальних закладах (незалежно від рівня освіти) та торкається всіх аспектів життєдіяльності людини.

Питання 2.Основні задачі екології

Тому серед основних завдань екології можна виділити такі:

  •  дослідження особливостей організації життя, в тому числі у зв’язку з антропогенним впливом, що є результатом людської діяльності, на природні системи;
  •  виявлення специфіки впливу видозміненого антропогенною діяльністю середовища на саму людину;

      - створення наукової основи раціональної експлуатації природних, зокрема  біологічних ресурсів;

  •  прогнозування змін природи під впливом діяльності людини;
  •   збереження середовища існування людини.

Під екологічною системою розуміють сукупність елементів, утворених живими  організмами та середовищем їх існування, пов’язаних між собою обміном речовин та енергією. При дослідженні регулювання чисельності ссавців велике значення надається аналізові взаємопов’язаних фізіологічних, гормональних та залежних від поведінки механізмів. У динаміці чисельності популяцій найглибше вивчається роль практично важливих видів: шкідників сільського та лісового господарства, носіїв та переносників збудників захворювань, об’єктів рибного та мисливського промислів.

Взаємовідносини людини з видами, популяціями, спільнотами в наш час є екологічно незбалансованими. Внаслідок цього мають місце значні втрати врожаїв через шкідників, значних збитків завдають живі організми сировині, матеріалам, техніці, будівлям та спорудам, пам’ятникам культури, скорочується чисельність та зникають окремі види, виникає екологічний дискомфорт урбанізованого середовища, що поглиблює стресові ситуації, зростає захворюваність людей.

Збалансованість взаємовідносин людини з видами, популяціями та спільнотами може бути досягнута за рахунок комплексних зусиль з боку людини шляхом екологічної регламентації господарської діяльності, цілеспрямованого, екологічно виправданого впливу на види, популяції та екосистеми, шляхом екологічного виховання підростаючих поколінь.

Завдяки цьому може бути розв’язано багато проблем господарської діяльності суспільства:

                                                                                                          

  •  інтенсифікація виробництв ряду галузей;
  •  збереження та заощадження сировини;                                                                                                                                                                                                                      
  •  охорона історичних та архітектурних пам’яток;
  •  збільшення часу експлуатації промислового та житлового комплексів;
  •  продовження тривалості життя та зниження захворюваності людей в умовах урбанізованого середовища;
  •  підвищення добробуту населення та соціального комфорту;
  •  вдосконалення механізмів взаємодії суспільства та природи.

Учені, які вивчають закономірності взаємодії людей з навколишнім середовищем,  підкреслюють той факт, що з розвитком цивілізації на Землі зростає значення наукових напрямів, пов’язаних із космізацією знання. Біосфера – це ланцюг у складному процесі життя Всесвіту, а тому екологія в майбутньому може набути характеру науки про еволюцію життя на Землі, про можливості поліпшення якості середовища проживання людини та інших живих організмів, про прискорення  еволюції .

Завданнями екології для економістів є ознайомлення зі специфікою впливу  економіки в цілому та окремих її галузей на навколишнє природне середовище, засвоєння господарського механізму управління процесом природокористування та охорони довкілля; вивчення специфіки економічних методів управління процесом природокористування та вміння їх практичного застосування.

Основні задачі при вивченні курсу можна сформулювати наступним чином:

  1.  Виявлення причин виникнення глобальної соціально-економічної та екологічної кризи, що ставить під загрозу можливість подальшого існування людей на Землі.
  2.  Прогнозування та оцінка негативних наслідків пожеж для навколишнього середовища.
  3.  Необхідність направленості дій кожної людини, промислових підприємств на створення придатних екологічних умов життя.

Висновок. Основною задачею дисципліни “Основи екології” є вивчення взаємовідносин живих організмів один з одним та з навколишнім середовищем існування. Основною метою екології є формування принципів спільного існування живих організмів у всіх сферах життя.

Предметом вивчення екології є умови та закономірності існування,  формування та функціонування біосфери (від окремої особі до біосфери в цілому) та їх взаємозв’язок з зовнішніми умовами, а також загальні закони розвитку екології. Узагальнено можна сказати, що екологія – це наука про взаємовідносини організмів та середи існування.

Лекція 2. В.І. Вернадський та його вчення про біосферу та ноосферу

План.

1.Поняття про біосферу.

2. Вчення В.І.Вернадського про ноосферу, та «Біосферу-2».

Питання 1.Навколишнє середовище – це необхідний для буття людства простір, що піддається впливу суспільства, яке у ньому живе. Його (середовище) частково дає природа і почасти створює сама людина.

Область існування живих організмів на Землі називають біосферою (сферою життя). Вчені по-різному трактують це поняття у залежності від того, на що спрямований акцент при вивченні екологічних проблем. Але основним, мабуть, є вчення В.І. Вернадського про розуміння сутності навколишнього середовища. Вперше цей термін вжив австрійський геолог Е. Зюсс у 1875 р., але поширився він після  видання в 1926 р. праці нашого видатного вченого В.Вернадського “Біосфера”.

Він був у числі  перших, хто сприймав Землю як єдиний живий організм, в якому зовсім різні, на перший погляд, процеси у трьох зовнішніх сферах землі – літосфері, гідросфері й атмосфері – тісно пов’язані між собою.

В.І. Вернадський народився 12 березня 1863 року у Петербурзі в сім’ї українського економіста, професора Івана Вернадського. Він навчався в Петербурзькому університеті,  коли там  викладали великі вчені В.В. Докучаєв, Д.І. Менделєєв,  М.П. Вагнер та інші.  Вернадський багато зробив для відродження України, її культури і науки. Зокрема, він був організатором і першим президентом Всеукраїнської академії наук,  Національної  книгозбірні України, Комісії по  вивченню продуктивних сил України тощо. Всесвітню славу вченому принесли створені ним вчення про біосферу та ноосферу.

Відповідно до його визначення, середовище, що оточує сучасну людину, можна умовно розділити на природну – біосферу і штучну  - ноосферу, тобто знову створену (або перетворену) людиною (господарське освоєння території, підприємства, населені пункти і т.д.).

Біосфера, на думку вченого, складається із семи взаємопов’язаних речовин: живого, біогенного, косного, біокосного, радіоактивного, космічного, розсіяних атомів. Скрізь в її межах зустрічаються або сама жива  речовина, або сліди її  біохімічної діяльності. Атмосфера, вода, нафта, вугілля, вапняки, глини та їх  похідні створені живою речовиною планети.  Існуючі верхні  шари земної кори, в інші геологічні епохи були перероблені живими організмами. Самою простою структурою сучасної активної частини біосфери являється  біогеоценоз.

В.І. Вернадський одним із перших усвідомив величезний перетворюючий вплив живих організмів на всі три зовнішні оболонки Землі в планетарному масштабі, тісну взаємодію і взаємозалежність усіх форм життя. Це дало йому поштовх до створення всеохоплюючої теорії біосфери, тобто тієї частини зовнішніх оболонок нашої планети, які безпосередньо пов’язані з існуванням життя на Землі.

В 20-х рр. минулого століття в працях Вернадського було розроблено уявлення про біосферу як глобальну єдину систему Землі, де весь основний хід геохімічних та енергетичних перетворень визначається життям.  Раніше більшість процесів,  що міняли в ході геологічного часу вид нашої планети, розглядалися як чисто фізичні, хімічні або фізико-хімічні  явища. Вернадський вперше створив вчення про геологічну роль живих організмів, показав, що діяльність живих істот являється головним фактором перетворення земної кори.  У 1934 році В.І. Вернадський дав визначення біосфери: “Біосфера являє собою оболонку життя – область існування живої речовини”.  Вернадський довів, що живі організми відіграють дуже важливу роль у  геологічних процесах, які формують обличчя Землі. Хімічний склад сучасних атмосфери та гідросфери зумовлений життєдіяльністю організмів. Велике значення мають організми також для формування літосфери – більшість порід, і не лише осадових, а й таких, як граніти, так чи інакше пов’язані своїм походженням з біосферою. “Якби на Землі не було життя, - писав учений, - обличчя її було б таким же незмінним і хімічно інертним, як нерухоме обличчя Місяця, як інертні уламки небесних світил”. Його ідеї в повній мірі були оцінені лише в другій половині ХХ століття, з виникненням концепції екосистем.

Всю совокупність організмів на планеті Вернадський назвав живою речовиною,  яка характеризується сумарною масою, хімічним складом та енергією. Про роль живих організмів на Землі Вернадський писав:  “Можна  без перебільшення стверджувати, що хімічний стан  зовнішньої кори нашої планети, біосфери,  повністю знаходиться під впливом життя, визначається живими організмами,  безсумнівно, що енергія,  що надає біосфері  її  звичайний облік, має космічне походження. Вона виходить із Сонця в формі променя енергії. Але  безпосередньо живі організми, сукупність життя, перетворюють цю космічну променеву енергію в земну, хімічну і  створюють нескінченне різноманіття нашого світу.  Це живі організми, які своїм диханням, своїм живленням, своїм метаболізмом, своєю смертю і своїм розкладом, постійним використанням своєї речовини, а головне, тривалою сотні мільйонів років, безперервною зміною поколінь, своїм народженням, розмноженням породжують одне із  величних планетних явищ, яке не існує  ніде, крім біосфери”.

На думку вченого, неминучий   єдино правильний  підхід до біосфери як до цілісної глобальної екологічної системи, яка володіє певною структурою та стійкістю, властивими їй особливостями формування та розвитку. Таке поняття біосфери особливо важливе в даний час, коли техногенний вплив людини на природу досягнув небувалих масштабів та   може визвати планетарні зміни в  середовищі  існування людини.

У межах біосфери практично кожний елемент проходить через ланцюг живих організмів, включається в систему біогеохімічних перетворень. Так, весь кисень планети – продукт фотосинтезу – поновлюється через кожні 2000 років, а всі вуглекислоти – через 300 років. Однак жива речовина відрізняється від неживої надзвичайно високою активністю, зокрема, дуже швидким кругообігом речовин. Вся жива речовина біосфери оновлюється в середньому за вісім років.  Біомаса Світового океану відновлюється за 33 дні, його фітомаса – щодня, фітомаса суші – приблизно за 14 років через більшу тривалість життя наземних рослин.

Слід врахувати, що життєдіяльність тварин, рослин і мікроорганізмів супроводжується безперервним обміном речовин між організмами та середовищем, внаслідок  чого всі хімічні елементи земної кори, атмосфери й гідросфери багаторазово входили до складу тих чи інших організмів. Підраховано, що вся вода планети проходить цикл розщеплення в рослинних клітинах і відновлення в рослинних і тваринних організмах, тобто оновлюється біосферою приблизно за 2 млн. років.

Межі біосфери

Верхня межа біосфери в атмосфері, на думку одних учених, проходить на висоті вершин Гімалаїв (10 км над рівнем моря), на думку інших, — досягає нижніх шарів стратосфери (30 км), де ще трапляються в досить великій кількості спори й навіть клітини бактерій, грибів і деяких водоростей, що активно вегетують. Іноді верхньою межею біосфери вважають озоновий шар (25—30 км над поверхнею планети), вище від якого живе зазвичай гине під дією космічних випромінювань.

Межа біосфери в літосфері також чітко не окреслена. Починаючи з глибин 0,5—2 м від земної поверхні кількість живої речовини зменшується в логарифмічній послідовності. На глибинах понад 10 м породи, як правило, вже стерильні. Та навіть у товщі стерильної породи іноді трапляються острівці життя. Найбільші глибини, де знайдено живу речовину, — 2—3 км. У нафтових родовищах на цих глибинах виявлено свою, «нафтову», мікрофлору. Нафта залягає також і на значно більших глибинах — до 5—7 км. Припускають, що й у таких глибинних родовищах можна знайти «нафтові» бактерії. Деякі дослідники нижньою межею біосфери вважають глибини, на яких температура літосфери починає перевищувати 100 °С: близько 10 км на рівнинах і 7—8 км у горах.

Межі біосфери в гідросфері окреслені чітко: біосфера охоплює всю гідросферу, в тому числі найбільші океанічні западини до 11 км, де існує значна кількість глибоководних видів.

У цілому екологічний діапазон поширення живої речовини досить великий.

У 1977 р. в океані на глибині кількох кілометрів було знайдено гарячі вулканічні зони, в яких за температури 350 °С існують численні термофільні бактерії (вода там не кипить через високий тиск і велику концентрацію солей).

Питання 2.

Сучасна біосфера є результатом довгого історичного розвитку всього органічного світу в його  взаємодії  з неживою природою. В процесі цього розвитку в біосфері виникла складна сітка взаємопов’язаних процесів та  явищ. Завдяки взаємодії абіотичних та біотичних факторів біосфера знаходиться в постійному русі та розвиткові. Вона пройшла значну еволюцію з часу  появи людини, тобто на протязі останніх 2-3 млн. років. Проте якщо спочатку   по своєму впливу на природу людина могла розглядатися лише як один із  другорядних факторів, по мірі розвитку цивілізації та росту її технічної оснащеності її роль стала   порівняльною   з дією великих геологічних процесів. Ця обставина заставляє самим серйозним  чином  відноситись до можливих віддалених наслідків  як виробничої, так і природоохоронної діяльності людини.

Вернадський особливо виділяє перетворюючий  вплив на Землю однієї з форм життя – людини – через її розумну діяльність і передбачає швидке зростання глибини і масштабів цього впливу. В результаті техногенної діяльності людини біосфера Землі  докорінно перетворюється та стає, за визначенням Вернадського, ноосферою – “сферою розуму”, вона   охопить все більшу частину Землі – від глибоких її надр до найвищих шарів атмосфери.

Термін “ноосфера” (з грецьк. – “сфера розуму”) запровадив видатний французький філософ і природознавець П. Тейяр де Шарден. Наповнив  його змістом і розвинув Вернадський. Зміст його концепції такий: впливати на природу, змінювати біосферу слід особливо раціонально, думаючи не про сьогоднішні вигоди, а про майбутні наслідки. Обов’язковою умовою діяльності людини, за Вернадським, як і раніше, має залишатися сприятливий стан біосфери, адже людина, як і інші живі істоти Землі, пристосована лише до тих природних умов, до тих сполучень природних агентів, у яких вона виникла й живе. В іншому середовищі, якісно відмінному від цього, люди жити не можуть. Біосфера, що сформувалася еволюційно як складова частина космічної організації матерії і з якою нерозривно пов’язана людина, має бути збережена на благо людей. Саме в цьому полягає сенс ноосфери – не стихійне руйнівне втручання в природу, а науково обґрунтоване збереження на Землі умов для життя й щастя людей.

У 1944 році  вийшла праця В.І. Вернадського “Декілька слів про ноосферу”, у якій він у  концентрованому вигляді виклав своє бачення еволюційно-історичного процесу, перспектив майбуття людства як космічного феномену. Стверджується, що під впливом розвитку науки і пізнання біосфера має стати ноосферою, тобто цариною розуму, де панують закони мудрості й гармонії.

В.І.Вернадський вважав, що ноосфера – це такий стан біосфери, в якому мають виявитися розум і спрямована ним праця людини як нова, небувала на планеті, геологічна сила. Він визначив кілька загальних умов, які необхідні  для створення ноосфери:

- людство має стати єдиним в економічному та інформаційному  відношеннях;

- ноосфера – явище всепланетне, тому людство повинно прийти до цілковитої рівності рас, народів незалежно від кольору шкіри й інших відмінностей;

-  ноосфера не може бути створена до припинення війни між народами.

Очевидно, що ноосфера в просторі значною мірою перекривається біосферою, але не тотожна їй.  Темпи розвитку ноосфери незрівнянно вищі від темпів змін біосфери.

Але життя на Землі  безпосередньо залежить також від низки космічних факторів, найголовнішим (але далеко не єдиним) з яких завжди вважалось випромінювання сонця. Усвідомлення перетворюючого впливу життя  на одне з космічних тіл – планету Земля і безпосередній зв’язок земного життя з космічними факторами дозволили Вернадському висловити свою всесвітньо відому тезу: життя на Землі – явище космічне.  На його думку, зародки  життя заносяться з космосу на всі планети, які виникають у Всесвіті, а далі, за сприятливих умов, різні форми життя можуть еволюціонувати, урізноманітнюватись і вдосконалюватись – залежно від конкретних умов даної планети, посилаючи в свою чергу зародки життя у космос на усі інші планети Всесвіту.

Таку цілісну й завершену систему уявлень про “космізм  життя” В.І.Вернадський сформулював у своїх творах вперше в історії людства, хоча зародки теорії біосфери і усвідомлення взаємозв’язку багатьох процесів у зовнішніх оболонках Землі були вже в роботах попередників.

«Біосфера-2».

У 1991 р. група американських дослідників проводила експеримент, що дістав назву «Біосфера-2». В пустельному районі штату Аризона було споруджено комплекс ізольованих від зовнішнього середовища приміщень зі скляним дахом і стінами (ззовні надходила тільки сонячна енергія), в яких створено п'ять з'єднаних одна з одною екосистем: вологий тропічний ліс, савана, пустеля, болото й море (басейн завглибшки 8 м із живим кораловим рифом).

У «Біосферу-2» було переселено 3800 представників фауни й флори, причому основним критерієм добору їх була користь, яку вони могли приносити людям (споживатись як їжа, очищувати повітря, давати ліки та ін.).

У «Біосферу-2» було внесено й техносферу, що мала житлові та робочі приміщення, розраховані на вісім чоловік, спортзал, бібліотеку, город і численне технічне обладнання (дощувальні установки, насоси для циркуляції води й повітря, комп'ютер із безліччю датчиків, який мав вести моніторинг життєво важливих параметрів комплексу).

Метою експерименту, розрахованого на два роки, було створення замкненої екосистеми, своєрідної міні-біосфери, яка б функціонувала на основі самозабезпечення й була незалежною від «Біосфери-1» (так автори називали «велику» біосферу, тобто біосферу Землі). В цю міні-біосферу мала б органічно увійти міні-техносфера з дослідниками.

Автори мріяли досягти штучно підтримуваного в системі гомеостазу, тобто стабільності, сталості основних життєво важливих параметрів (температури, вологості тощо). Відходи біоти однієї екосистеми мали слугувати ресурсами для іншої.

Проект був покликаний здійснити (хай і в невеликому масштабі) мрію В. І. Вернадського про перехід до керування людиною всіма процесами в біосфері.

Експеримент закінчився невдало: менш як за півроку дослідників евакуювали з «Біосфери-2» назад, до рідної «Біосфери-1». Бажаного керування процесами та збалансованості техносфери й «Біосфери-2» досягти не змогли; більше того, основні параметри системи, зокрема вміст у повітрі вуглекислого газу, склад мікроорганізмів у ґрунті тощо, вийшли з-під контролю. Коли вміст СО2 в повітрі досяг небезпечного для здоров'я людей рівня й ніякими способами знизити його не вдалося, експеримент мусили припинити.

Крах експерименту «Біосфера-2» наочно показав, що повна збалансованість усіх процесів, кругообіг речовин та енергії, підтримання гомеостазу можливі лише в масштабах Землі, де ці процеси відпрацьовувалися протягом багатьох мільйонів років. І ніякі комп'ютери не спроможні перебрати на себе керівництво системою, складність якої набагато вища за їхню власну. Підтвердилася також справедливість принципу, сформульованого математиком Дж. Нейманом: «Організація системи нижче від певного мінімального рівня призводить до погіршення її якості».

Отже, як усеосяжне керування «Біосферою-1», так і створення штучних біосфер типу «Біосфери-2» сьогодні (й у найближчому майбутньому) не до снаги людині. Зусилля людства мають бути спрямовані на збереження нашої рідної біосфери — дуже складної, збалансованої системи, стійкість якої нині порушується техносферою. Нам необхідно намагатися не «перебирати на себе керівництво біосферою», а діяти так, щоб «не заважати природі», яка, за законом Б. Коммонера, «знає краще».

Лекція 3. Поняття про екологічні фактори, популяцію, біоценоз.

План

1.Екологічні фактори та їх вплив на живі організми.

2.Популяція як елементарна одиниця біосфери.

3. Поняття про біоценоз та агроценоз.

Питання1.

Окремі особливості або частини середовища, які впливають на організми називаються екологічними факторами. Фактори середовища різноманітні – вони можуть бути необхідними, або навпаки, шкідливими для живих істот, сприятливими виживанню та розмноженню їх. Екологічні фактори мають різну природу та специфіку дії і об’єднуються в 3 основні групи:

  •  абіотичні (фактори неживої природи);
  •  біотичні (пов’язані з  впливом живих істот);
  •  антропогенні (пов’язані з результатами діяльності людини).
  1.  До абіатичних відносяться:

а) кліматичні – освітленість, температура, тиск, вологість, радіоактивний вплив;

б) едафічні – механічний склад, щільність повітря, сольовий склад води, проникливість грунту;

в) топографічні,або орографічні– рельєф місцевості, висота над рівнем моря, експозиція схилу;

г) гідрохімічні;

д) гідрофізичні.

е) космічні.

є) катастрофічні природні явища (повені, паводки, пожежі).

  1.  Під біотичними факторами розуміються форми впливу живих речовин одних на інших. Кожен організм вступає в зв’язок з представником свого чи іншого виду:

а) мікробіогенних (вплив вірусів, найпростіших організмів);

б) фітогенних (вплив рослинних організмів);

в) зоогенних (вплив живих організмів).

Оточуючий органічний світ – складова частина середовища кожного живого організму.

  1.  Антропогенні фактори – це фактори впливу людського суспільства, які призводять до зміни природи як середовища існування тих чи інших видів або безпосередньо впливають на їх життя( вирубування лісів, зарегулювання річок, меліорація, хімізація, введення в культуру нових видів рослин чи тварин і т. д. Сьогодні розроблено досить складні класифікації антропогенних факторів. Це свідчить, що діяльність людини стала глобальним, планетарним фактором, який надзвичайно потужно впливає на довкілля.

Екологічні фактори середовища можуть впливати на живі організми по-різному:

а) як подразники (викликають пристосування, зміни фізіологічних та біохімічних функцій);

б) як обмежувачі (обумовлюють неможливість існування в даних умовах);

г) як сигнали (що свідчать про зміни інших факторів середовища).

Екологічна валентність – властивість організму витримувати амплітуду коливання того чи іншого екологічного фактора.

Використання екологічних факторів живими організмами здійснюється в природі через процес адаптації.

За екологічною валентністю всі живі організми поділяються на:

  1.  еврибіонти – ті, які мають широкі пристосувальні можливості (комахи, гризуни, горобці, ворони…)
  2.  стенобіонти – ті, які мешкають в сталих  кліматичних умовах ( орел степовий, медвідь білий, верблюд…)

При взаємодії організмів та неживих компонентів середовища їх мешкання, які складають екосистему, відбувається більш чи менш повний біотичний кругообіг речовин. В цьому кругообігу приймають участь продуценти, консументи та редуценти.

Продуценти, виробники - автотрофи і хемотрофи, організми, які нагромаджують потенційну енергію у вигляді органічних речовин з простих неорганічних складових. Автотрофи синтезують органічні речовини з неорганічних за допомогою енергії Сонця або хімічних зв'язків; до автотрофів належать вищі рослини (крім паразитних та сапрофітних), водорослі та деякі бактерії. Хемотрофи або хемосинтетики - мікроорганізми (бактерії), які синтезують органічні речовини з неорганічних за допомогою енергії, що звільняється при окисленні хімічних сполук, якi є у воді, грунті, головним чином, аміак, сірководень та ін. Основними продуцентами в біосфері є наземні зелені рослини, а у воді - фітопланктон і макрофіти, які забезпечують в планетарному масштабі синтез не менше 200млрд. тонн органічної речовини щорічно. При цьому засвоюється близько 50млрд.т. вуглекислого газу, розкладається 130млрд.т. води і виділяється близько 100млрд.т. кисню. Утворюючи первісну біологічну продукцію та акумулюючи сонячну енергію, продуценти створюють першу ланку в ланцюгах живлення екосистем.

Консументи, споживаючі - організми, які живляться органічними речовинами, синтезованими автотрофами, безпосередньо або через інші організми. До консументів відносяться всі тварини, частина мікроорганізмів, паразитичні та сапрофітні (живляться органічними речовинами померлих організмів і виділеннями тварин) рослини.

Розрізняють консументи первинні (рослиноїдні організми) і консументи вторинні (плотоїдні організми).

 Редуценти, деструктори - організми, головним чином, бактерії та гриби, які під час своєї життєдіяльності мінералізують мертву органічну речовину, тобто перетворюють її в більш чи менш прості неорганічні сполуки, які потім використовуються продуцентами. Редуценти - остання ланка екосистем. Вони приймають участь у процесі самоочищення навколишнього середовища.

Консументи та редуценти мають ту спільну ознаку, що це живі організми, які не здатні самостійно синтезувати органічну речовину з неорганічної (це роблять продуценти, автотрофи) і живляться вони готовими органічними речовинами за рахунок автотрофів. За цією ознакою консументи та редуценти об'єднуються поняттям гетеротрофи.

До гетеротрофів відносяться тварини, люди, більшість бактерій та грибів, безхлорофільні наземні рослини і водорослі. Видове різноманіття гетеротрофів значно переважає різноманіття автотрофів, але їх загальна біомаса менша. Різні гетеротрофи у сукупності здатні використовувати всі речовини, які синтезуються автотрофами, та багато з тих, що утворилися в результаті виробничої діяльності людини. Основну роль в деградації органічної речовини біосфери серед гетеротрофів відіграють гриби і бактерії, роль тварин дещо менша. Разом з автотрофами гетеротрофи складають єдину біологічну систему, пов'язану трофічними відносинами.

Питання 2. 

Термін «популяція» був запозичений у демографів і означає «народ», «населення». Ввів цей термін у 1905 році В.Іогансен.

Популяція – це сукупність істот одного виду, що знаходиться у взаємовідносинах та спільно населяє територію. Екологічну популяцію можна охарактеризувати  як населення одного виду на визначеній території. Демекологія вивчає просторову структуру популяцій, їх генетичний склад, механізм розмноження та динаміку чисельності, співвідношення різних вікових груп. Вчення про популяції, їх структуру та динаміку має велике значення для розуміння структури та функціонування біоценозів, а також в практичній діяльності людини для розробки науково обгрунтованих заходів з раціонального використання природних багатств.

Кількість особин конкретної популяції залежить передусім від стану народжуваності й смертності. 

Чисельність популяції — загальна кількість особин на даній території або в даному об'ємі (води, ґрунту, повітря), які належать до однієї популяції. Розрізняють неперіодичні (такі, що рідко спостерігаються) і періодичні (постійні) коливання чисельності популяцій. Чисельність популяції залишається постійною тоді, коли народжуваність дорівнює смертності. Збільшення народжуваності й зменшення смертності призводять до збільшення популяцій, і навпаки. Для аналізу причин, які зумовлюють співвідношення смертності й народжуваності, в екології часто використовують аналіз кривих виживання популяцій.

Щільність популяцій — середня кількість особин на одиниці площі чи об'єму. Розрізняють середню й екологічну щільності. Середня щільність — це кількість особин (або біомаса) на одиницю всього простору. Екологічна щільність — кількість особин (або біомаса) на одиницю заселеності простору (тобто доступної площі або об'єму, які фактично можуть бути зайняті популяцією). При збільшенні чисельності щільність популяції не росте лише у випадку її розселення, розширення ареалу.

Максимальною щільністю особин популяції вважається така, яка вже не може підтримуватися екосистемою. Мінімальна щільність особин на певній території не дає можливостей для їх розмноження, а отже, для існування цієї популяції в екосистемі. Чисельність популяції залишається постійною тоді, коли народжуваність дорівнює смертності. Збільшення народжуваності й зменшення смертності призводять до збільшення популяцій, і навпаки. Для аналізу причин, які зумовлюють співвідношення смертності й народжуваності, в екології часто використовують аналіз кривих виживання популяцій.

Важливим аспектом структури популяції є також віковий та статевий  розподіл, тобто співвідношення чисельності особин різних вікових класів і поколінь за статтю. Чим більше в популяції представників жіночої статі репродуктивного віку , тим швидше популяція збільшується в чисельності.

Питання 3.

Біоценоз – сукупність рослинних та тваринних організмів, а також мікроорганізмів, які населяють певні ділянки земної поверхні (суші чи водоймища). Біоценоз – це динамічна, спроможна до внутрішнього регулювання система. В біоценозі виділяють фітоценоз та зооценоз. Термін “біоценоз” був запропонований К. Мебіусом, який у 1877 р. описав угруповання тварин устричних банок.

Кожен біоценоз має чітко визначений видовий склад. Загальна кількість видів рослин і тварин, властивих певному біоценозу, більш менш постійна, але між біоценозами різних типів досить відрізняється. Найбільш багаті за видовим складом біоценози вологих тропіків, а найбідніші – біоценози аридних і холодних реґіонів. Загальна кількість видів, що складає біоценоз характеризує його видове багатство. Загальна кількість видів, що входить до складу біоценозу, їх різноманітність залежить від місцезнаходження, кліматичних умов біоценозу, а також від його історії розвитку. Видова насиченість біоценозу – загальна кількість видів, що припадає на одиницю площі. Залежно від видової насиченості розрізняють біоценози прості і складні.

Біогеоценоз – історично сформований комплекс живих та неживих компонентів певної ділянки земної поверхні, зв’язаних між собою обміном речовинами та енергією (від грецького “біос” – життя, Земля, “ценоз” – суспільство). Термін введено в 1942 році Сукачевим В.Н.

До складу біогеоценозу входять біотоп та біоценоз.

Біотоп - однорідний за абіотичним факторами простір середовища, зайнятий біоценозом (тобто місце життя видів, організмів).

Екосистема – поняття близьке до біогеоценозу. Але більш загальне. Це сукупність (суспільство) живих організмів та середовища існування, що складають одне ціле на основі харчових зв’язків та способів отримання енергії. Термін ввів у 1935 р. Е. Тенслі.

Екологічна система, біогеоценоз – елементарні одиниці біосфери.

Повна ієрархічна біологічна система виглядає наступним чином:

Гени Клітини Органи Організми Популяції Суспільства Екосистеми Біосфера.

В природному середовищі все збалансовано. Всі процеси на Землі, всі коловороти речовин йдуть на рівні біогеоценозу.

До основних компонентів, що входять до складу біогеоценозу, відносяться:

  •  рослинний (фітоценоз);
  •  тваринний (зооценоз);
  •  мікроорганізми (мікробіоценоз);
  •  грунт та грунтові води;
  •  атмосфера.

Агроценоз як система.

Людина своєю господарською діяльністю створює штучні біогеоценози — агроценози (поля, пасовища, сади, виноградники, парки). На відміну від природних біогеоценозів, до складу яких входять сотні і тисячі різноманітних видів, агроценози характеризуються однотипністю видового складу і не здатні до саморегуляції.

У зв"язку з тим що агроценози утворені невеликим числом видів, саморегуляція в них здійснюється слабко. Це потребує активної турботи про них з боку людини. Для боротьби з бур"янами і шкідниками використовують хімічні засоби захисту (гербіциди, інсектициди). Проте хімікати впливають не лише на бур"яни і шкідників, а й на інші, корисні рослини і тварин. Не байдужі вони і для здоров"я людини. Інтенсивний обробіток грунту спричинює руйнування його структури. В біогеоценозах відмерлі організми руйнуються на місці, а мінеральні та органічні речовини, що входять до їх складу, повертаються в грунт. В агроценозах урожай збирають, грунт при цьому збіднюється. Для його збагачення використовують добрива, що не завжди безпечно для навколишнього середовища. Наприклад, добрива вимиваються атмосферними опадами, потрапляють у відкриті водойми і спричинюють інтенсивний розвиток синьо-зелених водоростей. Масове відмирання і руйнування (гниття) останніх робить воду отруйною, непридатною для існування в ній інших організмів.

Для запобігання небажаним наслідкам господарської діяльності розроблено низку заходів: дотримання сівозмін, вирощування багаторічних кормових трав, відповідні методи обробітку грунту, застосування сортів, стійких проти шкідників і хвороб, використання біологічних методів боротьби з шкідниками і бур"янами. Комплексне вжиття Цих заходів гарантує високі урожаї без завдавання шкоди навколишньому середовищу.регуляції.

Об’єднує агроценоз і біоценоз – залежність від впливу зовнішніх кліматичних умов.

 

Лекція: Забруднення атмосферного повітря

План

  1.  Значення та функції атмосфери.
  2.  Джерела забруднення атмосфери.
  3.  Методи боротьби із забрудненням атмосфери.

Література

1. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології – 2-ге вид. – К.,1995рік.

2. Генріх Д.; Гергт М.. Екологія. – К. 2001рік.

3. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. Основи екології – К;»Либідь» 2004рік.

1. Атмосфера – це газова оболонка що оточує Землю. Наявність атмосфери – одна з найголовніших умов життя на планеті. Без їжі людина може обходитись місяць, без води – тиждень, а без повітря не проживе і кількох хвилин.

 Атмосфера, як елемент глобальної екосистеми, виконує кілька основних функцій:

  •  захищає живі організми від згубного впливу космічних випромінювань та ударів метеоритів;
  •  регулює сезонні і добові коливання температури (якби на Землі не існувало атмосфери, то добові коливання температури досягли б +/- 200 С);
  •  є носієм тепла й вологи;
  •  є депо газів, які беруть участь у фотосинтезі і забезпечують дихання;
  •  зумовлює низку складних екзогенних процесів (вивітрювання гірських порід, діяльність природних вод, мерзлоти, льодовиків тощо).

Основні компоненти атмосфери: азот, кисень, аргон. Важливу роль відіграють і так звані малі домішки: вуглекислий газ, метан, та інш.. Крім того, атмосфера містить водяну пару: від 0,2% у приполярних районах до 3% поблизу екватора. Нинішня киснево-азотна атмосфера – результат життєдіяльності живих організмів.

Атмосфера складається із таких шарів (знизу вгору): тропосфера (до висоти 18 км.), стратосфера (до висоти 50 км.), мезосфера (до 80 км.), термосфера (до 1000 км), екзосфера (1900км), геокорона (умовно до 20 000 км.). Надзвичайно важливе екологічне значення для біосфери має озоновий шор у стратосфері, повітря якого збагачене триатомним киснем. Він розташований на висоті 20-50 км і захищає все живе на Землі від згубної дії жорсткого ультрафіолетового випромінювання.

2. Забруднення атмосфери відбувається двома шляхами: природним і штучним.

Позаземне (космічний прах)

Природне

Морське

Неорг.вивітрювання

Земне

Органічне

Континентальне

Дим

видобування

                                         Уранова руда            транспорт

Забруднення

повітря  переробка

                                                                                  Реактори

Радіоактивне  Атомні вибухи

                   Аварії ТЕС

Штучне житло

(антропогенне)

транспорт

Інші промисловість

спалювання

Джерелами антропогенного забруднення атмосфери є: теплоенергетика, промисловість, нафто - і газо переробка, транспорт, випробування ядерної зброї.

Найбільша кількість забруднюючих речовин потрапляє в атмосферу від вихлопних газів автомобілів. На планеті нараховується 400 000 000 автомобілів. Кожна машина з бензинним двигуном яка пройшла 15 000 км. – використала 4350кг. кисню, а викинула в атмосферу 3250 кг. діоксиду вуглецю, 530 кг. оксиду вуглецю, 93 кг. вуглеводнів, 27 кг. оксидів азоту.

ТЕС – викидає гази які містять оксиди сірки і азоту, піл, метали.

З однієї тони пороху який викидається в атмосферу при виплавці мідних руд – можна добути до 100 кг. міді і тохи менше свинцю і цинку.

За один рік в атмосферу потрапляє – 200 000 000 т оксиду вуглецю, 150 000 000 т діоксиду сірки, 53 000 000 т оксидів азоту, 250 000 000 т пороху.

Парниковий ефект. 

За останнім часом вчені метеорологи б’ють на сполох: сьогодні атмосфера Землі розігрівається набагато швидше, ніж будь-коли в минулому. За даними ООН, із кінця 19 до початку 20ст глобальна температура на земній кулі підвищилася загалом на 0,6 С. Середня швидкість підвищення глобальної температури до 1970р. становила 0,05 С, за десять років вона подвоїлась. І це зумовлено діяльністю людини: по-перше, людина підігріває атмосферу, спалюючи велику кількість вугілля, нафти, газу, а також уводячи в дію атомні електростанції; по-друге, і це головне в результаті спалювання органічного палива, знищення лісів в атмосфері нагромаджується вуглекислий газ. У земній атмосфері вуглекислий газ діє як скло в теплиці чи  в парнику: він вільно пропускає сонячні промені  до поверхні землі, але втримує її тепло. Це спричинює розігрівання атмосфери і веде до глобального потепління.

Глобальне потепління призведе до танення льодовиків в Гренландії, Антарктиди і гір, рівень Світового океану підвищиться на 6 -10м, при цьому буде затоплено близько 20% площі суходолу.

Кислотні дощі.  

Оксиди сірки і азоту що викидаються в атмосферу від роботи ТЕС та автомобільних двигунів, сполучаються з атмосферною вологою і утворюють дрібні капельки сірчаної та азотної кислоти, які випадають у вигляді кислотних дощів.

Наслідки:

  •  знижується врожайність с.г. культур через ушкодження листя кислотами;
  •  з ґрунту вимивається кальцій, калій і магній, що призводить до деградації рослинництва;
  •  гинуть ліси;
  •  щезають водоплавні птахи і тварини;
  •  прискорюються руйнування пам’яток архітектури, споруд особливо тих які побудовані із вапняку;
  •  збільшується захворюваність людей (хвороби очей, органів дихання).

Руйнування озонового шару відбувається так:

  •  активне функціонування хімічної промисловості яка випускає речовини, що містять хлор і бром, спричинює нагромадження в атмосфері озоноруйнівних газів (ОРГ).
  •  ОРГ піднімаються на висоту 20-50км над поверхнею землі де розташований озонових шар (особливо сприятливі умови для цього у приполярних районах);
  •  сонячні промені діють на техногенні гази з яких виділяється хлор;
  •  хлор руйнує озон, відбираючи один із трьох атомів кисню і перетворюючи його на О2 при цьому кожний атом хлору здатен відокремити атом кисню майже 100 000 разів.

За даними екологічного відділу ООН відбувається руйнування озонового шару над усією Північною Америкою, Європою, територією колишнього СРСР, Австралією, Новою Зеландією, та частиною Південної Америки.

Наслідки від озонових дір:

  •  збільшення захворювальності на рак очей, як у людей так і у тварин;
  •  пригнічення росту рослин;
  •  зниження врожайності багатьох культур.

3. І. Економічні методи (основні і найефективніші) – це система заохочувальних і заборонних заходів, що допомагають уникнути забруднень.

Фірми що впроваджують безвідходні технології, найновіші системи очищення і т.п. мають істотні податкові пільги, що дає їм переваги над конкурентами. А ті що забруднюють – змушені платити дуже великі податки й штрафи.

ІІ. Організаційно-технологічні:

  •  зменшення кількості ТЕС за рахунок будівництва потужніших, забезпечених найновішими системами очищення й утилізації;
  •  очищення вугілля  від піриту (сірчаного колчедану)  перед спалюванням  у топках ТЕС;
  •  заміна вугілля й мазуту для ТЕС на природний газ;
  •  регулювання двигунів внутрішнього згоряння в автомобілях, установлення на них каталізаторів що нейтралізують чадний газ; заміна етильованого бензину менш шкідливим паливом;
  •  озеленення міст і селищ;
  •  правильне планування житлових і промислових районів у межах міста;
  •  Улаштування ЛЕП за межами міст і сіл.

                                                           Лекція

Тема: Економічна оцінка природних ресурсів.

План

  1.  Показники та види економічної оцінки природних ресурсів.
  2.  Формування системи економічного регулювання природоохоронної діяльності.

Література

  1.  Закон України про екологічну експертизу. – К., 1995р.
  2.  Мельник Л.Г. Экологическая экономика. – Сумы, 2001р.
  3.  Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Костіков І.Ю. Основи екології. -  К.,2004р.

1. Економічна оцінка природних ресурсів – це грошове вираження їхньої народногосподарської цінності.

Треба, щоб ціну мали земля, природні води, ґрунти, повітря, корисні копалини, ліс, тваринний і рослинний світ, рекреаційні об’єкти. Нормативи плати за використання природних ресурсів визначаються з урахуванням їхнього географічного положення, поширення, якості, можливості відтворення, доступності, продуктивності, можливості утилізації відходів, умов переробки.

Для оцінки вартості природних ресурсів використовують такі показники:

  •  трудові затрати на залучення ресурсу в суспільне виробництво (видобуток мінеральної чи біологічної речовини);
  •  ефект використання ресурсу у виробництві;
  •  прогнозовані затрати праці на відновлення ресурсу (якщо це можливо);
  •  прогнозовані витрати на погашення збитків, завданих природному середовищу під час освоєння даного ресурсу.

Оцінка ресурсів може бути 2 видів: індивідуальною та комплексною.

Розрізняють 3 види індивідуальних оцінок:

  1.  оцінки суспільної корисності природних ресурсів;
  2.  вартісні оцінки (податки, ціни);
  3.  ринкові ціни (ліцензії).

Вони виконуються для кожного окремого елемента довкілля, і їхнє значення не завжди збігаються.

Екологічні збитки - зменшення корисності довкілля в результаті його антропогенної трансформації.

Плата за природні ресурси – це затрати підприємства, пов’язані з використанням  якихось природних ресурсів, і визначенні відповідно до прийнятої в країні методики розрахунку; при цьому ресурси поділяються на ті, що закуповують у когось, такі, що беруть безпосередньо у природи. Ціна таких ресурсів різна.

Екологічні ліцензії – це цінні папери, що дають право на викиди конкретного забруднювача на конкретний проміжок часу і у конкретних обсягах. Ці права можуть продаватися державним органом підприємствам і одним підприємством іншому. Ціна такої ліцензії залежить від добового часу, сезону, обстановки в регіоні.

У ході комплексної економічної оцінки природоохоронних заходів передбачається виконання таких процедур:

- визначення чистого економічного ефекту;

- оцінка варіантів очищення промислових стічних вод;

- оцінка варіантів очищення атмосферних забруднень;

- оцінка варіантів переробки відходів;

- оцінка технологічних рішень;

- оцінка конструкторських рішень;

- екологічна експертиза проектів;

- оцінка ризику аварій.

2. В Україні, як і в інших державах, розпочато формування системи економічного регулювання природоохоронної діяльності:

  •   вводяться платежі за використання природних ресурсів та  забруднення природного середовища;
  •  створюються екологічні фонди, банки;
  •  розпочато торгівлю екологічними ліцензіями, квотами тощо.

У зв’язку з тим, що в період переходу до ринкової економіки виникають великі складнощі та труднощі не лише економічного характеру, а й екологічного, треба враховувати таке:

- ринок може бути використаний для ефективного обмеження руйнування природи;

- сам механізм стихійних ринкових попиту й пропозиції не забезпечує захисту природи;

- ринкові розцінки на підставі наукових екологічних нормативів можуть використовуватися для регулювання природокористування;

- економіку слід розвивати згідно з плановою стратегією, яка передбачає позаринкові форми контролю;

- для дійового екологічного управління  економічним розвитком потрібні політично організовані сили, які представляють нагальні й довгострокові інтереси всього населення й спроможні протистояти вузьким інтересам підприємців і тих, хто – прямо чи опосередковано – має зиск від виробництв – забруднювачів.

   


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

84946. Масляна. Складання розповіді 31.5 KB
  Навчити будувати зв’язну розповідь за опорними словами та малюнками, вдосконалювати вміння висловлюватися реченнями, активізувати і поповнити словниковий запас, висловлювати свої думки в логічній послідовності, формувати навички усного і писемного мовлення, закріпити уміння добирати прикметники...
84947. Написання твору за картиною Р.Г.Романова «Зимовий ліс» 3.32 MB
  Організація учнів до уроку. Створення позитивного настрою. З хорошим настроєм, бажанням вчитися та пізнати щось нове розпочнемо наш з вами урок. Станьте, діти, всі рівненько, Посміхніться всім гарненько, Привітайте гостей, що до нас завітали. Хочу чути, чого б ви сьогодні їм всім побажали?
84948. Творческий интеллектуальный конкурс «Мисс Осень – 2010» 35.5 KB
  Цель конкурса: сформировать познавательные, личностные, социальные, творческие компетентности учащихся; способствовать развитию у учащихся творческих и интеллектуальных способностей; воспитывать чувство коллективизма, толерантности, умение работать в группе, отстаивать свою точку зрения, принимать решения.
84949. Творчість класного керівника 164.5 KB
  Ефективність роботи класного керівника визначається тим якою мірою навчально-виховний процес забезпечує розвиток творчих здібностей кожної дитини формує творчу особистість і готує її до творчої пізнавальної та суспільно трудової діяльності.
84950. Українська хата. Традиційна культура українців у побуті 203 KB
  Мета. Познайомити учнів з естетикою побуту українців; розширити уявлення про українську оселю, ужиткові речі, одяг, предмети побуту; сприяти розвитку у підростаючого покоління здібностей сприймати прекрасні скарби, створені художнім генієм українського народу, прилучати дітей до світу краси...
84951. Все починається з мами 50.5 KB
  Мета: удосконалювати навички виразного читання, збагачувати словниковий запас, розвивати уміння давати оцінні судження; виховувати пошану і любов до мами. Обладнання: прислів’я на картках, вислови видатних людей про маму.
84953. Будова тексту: зачин, основна частина, кінцівка 58 KB
  Мета: Дати учням уявлення про будову тексту, його складові частини. Удосконалювати навички добору заголовків до текстів. Розвивати мовлення учнів. Виховувати бережне ставлення до природи.
84954. Знайомство із шаховими фігурами. Графічний редактор Pаint. Складання будиночка із геометричних фігур 90.95 KB
  Сьогодні ми з вами підемо в гості до Ганнусі, щоб отримати ще одну інформацію. А яку саме, вам допоможуть відгадати предмети, що знаходяться у цій скриньці (шахова дошка).