36624

Ринок цінних паперів та його місто в системі фінансових ринків

Конспект

Банковское дело и рынок ценных бумаг

Ринок цінних паперів та його місто в системі фінансових ринків Змістовий модуль 1. Поняття та види ринків цінних паперів 1. Ринок цінних паперів в системі фінансових ринків та його види. Основні види ринків цінних паперів.

Украинкский

2013-09-23

2 MB

14 чел.

ЗАЛІКОВИЙ МОДУЛЬ 1. Ринок цінних паперів та його місто в системі фінансових ринків

Змістовий модуль 1. Поняття та види ринків цінних паперів

1.1. Ринок цінних паперів в системі фінансових ринків та його види.

1.2. Основні види ринків цінних паперів.

1.3. Етапи формування ринку цінних паперів та їхня сутність.

 

1.1. Поняття ринку цінних паперів та його місто в

системі фінансових ринків

Для ефективного функціонування економіки держави необхідна постійна мобілізація, розподіл та перерозподіл фінансових ресурсів між суб’єктами господарювання. Економіка провідних країн світу довела, що за допомогою фінансового ринку та фінансових інститутів створюються умови для залучення фінансових ресурсів для розвитку виробничо-торговельного процесу. Фінансовий ринок є необхідний інструмент ринкового господарства, за допомогою якого вирішуються фінансові, інвестиційні та соціальні питання

Останні два десятиріччя ХХ ст. відзначаються помітним розширенням фінансових ринків у провідних країнах та країнах, що розвиваються. Фінансовий ринок є необхідним інструментом ринкового господарства, за допомогою якого вирішуються фінансові, інвестиційні і соціальні питання. Це пов'язано з тим, що для ефективного розвитку національної економіки необхідна мобілізація тимчасово вільних грошових коштів населення, суб'єктів господарювання і держави, їх розподіл і перерозподіл на основі попиту і пропозиції між різними галузями економіки.

Фінансовий ринок як економічна категорія - це сукупність відносин, пов'язаних з перерозподілом грошових ресурсів між суб'єктами господарювання.

Разом з тим слід зазначити, що процес розвитку фінансових ринків є безперервним, з’являються нові інструменти та чинники, що впливають на його функціонування, а тому дослідження національних фінансових ринків країн, що розвиваються, та їх інтеграції у всесвітню фінансову систему є досить актуальними і в теперішній час.

У загальному вигляді ринок цінних паперів можна визначити як сукупність економічних відносин його учасників із приводу  випуску й обігу цінних паперів. У цьому змісті поняття ринку цінних паперів не відрізняється й не може відрізнятися від визначення ринку будь-якого іншого товару, наприклад нафти.

З погляду товарного господарства ринок цінних паперів, з одного боку, подібний до ринку будь-якого іншого товару, тому що цінний папір - це теж товар, а з іншого боку - має особливості, пов'язані зі специфікою свого товару - цінних паперів.

Перше розходження між ринком цінних паперів і ринком товарів як матеріальних благ (робіт, послуг) полягає в об'єкті й обсязі ринку. У них різні об'єкти ринку: цінний папір або матеріальний товар. Обсяг ринку цінних паперів набагато більше обсягу ринку матеріальних благ і потенційно не має межі.

Друге розходження - спосіб утворення ринка. Товар як матеріальний об'єкт повинен бути зроблений або добутий у процесі трудової діяльності людини. Цінний папір випускається в обіг; раніше для цього треба було хоча б надрукувати бланки самого цінного папера, а тепер досить зареєструвати всіх власників у спеціальному реєстрі.

Третє розходження між цими ринками - значимість процесу обігу. Метою виробництва матеріального товару є його продуктивне або особисте споживання. Процес обігу необхідний, щоб доставити товар від виробника до споживача. Число стадій обігу товару обмежено, і чим їх менше, тим краще. Цінний папір існує тільки в процесі обігу. Кількість актів переходу її з рук у руки нічим не обмежено й потенційно нескінченно. Швидкість обігу цінного папера - найважливіший показник його «якості». Припинення процесу обігу означає «смерть» для цінного папера.

Четверте розходження відображає субординацію порівнюваних ринків. Оскільки матеріальне товарне виробництво - основа людського існування, остільки ринок матеріальних товарів первинний стосовно ринку цінних паперів.

Ринок цінних паперів, відрізняючись від ринку грошей (валют, банківських позичок і депозитів) своїм об'єктом, дуже подібний з ним способом утворення, і значимістю процесу обігу. Близькість цих ринків так велика, що в ряді випадків цінні папери можуть виконувати функції платіжно-розрахункових коштів (наприклад, векселя, чеки). Адже, сучасні паперові гроші історично виникли від такого цінного папера, як банківський вексель.

Оскільки однієї з основних цілей товарної економіки взагалі є одержання прибутку, остільки будь-яка діяльність є або повинна бути сферою збільшення капіталу, та з цієї позиції будь-який ринок є одночасно й ринком для вкладення капіталів. Кошти можуть бути вкладені у виробничу й торговельну діяльність, нерухомість, антикваріат, дорогоцінні метали й т.п., і у всіх випадках ці кошти із часом можуть мати свій приріст, тобто принести прибуток, і досить значний, якщо правильно обрані напрямки й умови, на яких вкладаються гроші як капітал.

Фінансовий ринок - це ринок посередників між первинними власниками фінансових ресурсів та їхніми кінцевими користувачами. Тут відбувається мобілізація тимчасово вільних коштів фізичних й юридичних осіб та їхній розподіл і перерозподіл на комерційній основі між різними секторами економіки.

Основними ринками, на яких переважають фінансові відносини, є (рис. 1.1):

грошовий ринок;

кредитний ринок;

ринок цінних паперів;

                      - вхідні грошові потоки

                      - вихідні грошові потоки

Рис. 1.1. Взаємодія системних елементів фінансового ринку

Для ринку цінних паперів властиві специфічні об'єкти та суб'єкти.

Суб'єктами ринку є його учасники.

Учасниками ринку цінних паперів є юридичні й фізичні особи, що вступають у певні економічні відносини із приводу цінних паперів.

У загальному вигляді на ринку цінних паперів виступають два види учасників фінансового ринку: кредитори і позичальники, що можуть бути представлені у вигляді:

держави,

непрофесійних учасників фінансового ринку – фірм (вітчизняних та зарубіжних), що виробляють товари і послуги і об’єднані торгівельними, виробничими та іншими відносинами з фірмами як усередині країни, так і за її межами. Та одночасно випускають цінні папери в обіг. До них відносяться:

акціонерні товариства (у тому числі банки, створені в цій організаційно-правовій формі формі);

комерційні організації, які не створені у формі акціонерних товариств, але емітують цінні папери;

фізичні особи (що випускають векселя);

професійних учасників фінансового ринку, які можуть діяти локально (в межах однієї країни) або глобально (у декількох країнах) та надають різні послуги на ринку цінних паперів на основі ліцензії, видаваної Державною комісією з цінних паперів то фондового ринку.

До професійних учасників ринку цінних паперів належать:

банки;

небанківські фінансові посередники, а саме: страхові компанії, інвестиційні фонди і компанії, кредитні союзи, недержавні пенсійні фонди та ін.;

професійні учасники, що займаються торгівлею на ринку цінних паперів: брокери, дилери, довірчі керуючі;

представники облікової системи на ринку цінних паперів: реєстратори, депозитарії, клірингові організації;

організатори торгівлі на ринку цінних паперів - надають місце або інформаційний простір для торгівлі цінними паперами.

Кожен із суб’єктів ринку цінних паперів здійснює свою діяльність як у ролі кредитора, так і у ролі позичальника.

Держава може виступати на ринку цінних паперів як позичальником, розміщуючи боргові зобов’язання, так і кредитором, здійснюючи фінансову підтримку суб’єктів господарювання.

Виключна роль держави полягає в тому, що вона здійснює регулювання ринку цінних паперів, що містить в собі впорядкування діяльності інших суб'єктів ринку цінних паперів, контроль та нагляд за ринком. Іноді держава частку повноважень щодо регулювання ринку цінних паперів передає фінансовим посередникам - саморегулівним організаціям.

1.2. Основні види ринків цінних паперів

Класифікація видів РЦБ як правило ґрунтується на класифікації самих цінних паперів. Із цього погляду ринки цінних паперів можна умовно розділити на наступні види (табл 1.1)

Таблиця 1.1

Класифікація ринків цінних паперів

№ з/п

Ознака

Види ринків

1

2

3

1

Залежно від обігу цінних паперів на міжнародних ринках

Внутрішній ринок цінних паперів  - механізми емісії й торгівлі цінними паперами, що випускають резидентами;

Зовнішній ринок цінних паперів - механізми випуску й торгівлі цінними паперами юридичних осіб, зареєстрованих за рубежем.

2

Залежно від охоплення ринком цінних паперів конкретної території

Міжнародний ринок цінних паперів  - ринок цінних паперів, на якому здійснюється перелив капіталів з одних країн в інші;

Національний ринок цінних паперів   - ринок цінних паперів, на якому здійснюється торгівля цінними паперами в рамках однієї країни;

Регіональний ринок цінних паперів  - ринок цінних паперів з відносно замкнутим обігом усередині певної території.

3

В залежності від типів цінних паперів, що обертаються

Ринок акцій – ринок цінних паперів, на якому має місце сукупність економічних відносин між продавцями й покупцями акцій;

Ринок облігацій - ринок цінних паперів, на якому має місце сукупність економічних відносин між продавцями й покупцями облігацій;

Продовження таблиці 1.1

1

2

3

Ринок похідних цінних паперів - ринок цінних паперів, на якому має місце сукупність економічних відносин між продавцями й покупцями похідних інструментів.

4

В залежності  від типу емітента цінних паперів

Ринок державних цінних паперів - ринок для торгівлі державними інструментами власності та боргу;

Ринок муніципальних цінних паперів - ринок для торгівлі муніципальними інструментами власності та боргу;

Ринок корпоративних цінних паперів - ринок для торгівлі корпоративними інструментами власності та боргу.

5

З урахуванням залучення в угоди із цінними паперами їхніх емітентів

Первинний ринок цінних паперів – це ринок цінних паперів, на якому вперше випущені цінні папери реалізуються їхнім емітентом;

Вторинний ринок цінних паперів – ринок цінних паперів, на якому цінні папери, емітовані й куплені на первинному ринку, перепродуються іншим інвесторам.

6

В залежності від способу організації торгівлі цінними паперами

Організований ринок цінних паперів - це  сукупність угод із цінними паперами, укладених і зареєстрованих на біржах;

Неорганізований ринок цінних паперів – це  ринкова мережа дилерів, що продають і купують цінні папери поза біржею.

Продовження таблиці 1.1

1

2

3

7

В залежності від застосовуваних технологій

Стихійний ринок – це ринок цінних паперів, на якому правила укладання угод і визначення ціни не встановлені;

Аукціонні ринки - це ринок цінних паперів, на якому публічні гласні торги з відкритим змаганням покупців і продавців, призначенням цінових й інших умов угоди щодо цінних паперів. Характеризуються наявністю механізму зіставлення попиту і пропозицій, і встановлення таких заявок, що взаємно задовольняють один одного й можуть слугувати підставою для укладання угод.

7

В залежності від взаємодії покупців і продавців

Дилерський ринок - ринок, на якому трейдери купують і продають активи від свого імені;

Закритий ринок - ринок зі сталими міцними комерційними зв'язками між продавцями й покупцями, проникнення на який нових осіб ускладнено рядом припонів;

Договірний ринок - ринок, на якому покупець і продавець окремо обговорюють кожну угоду;

8

В залежності від способу проведення аукціону  (тільки аукціонні ринки)

Простий аукціонний ринок - це ринок цінних паперів, на якому змагання між покупцями відбувається на основі відкритого викрику й продовжується до того моменту, коли буде призначена найбільш висока ціна, що відтинає інших покупців.

Продовження таблиці 1.1

1

2

3

Ринок голландських аукціонів - це ринок цінних паперів, для якого характерним є попереднє нагромадження заявок покупців. Емітент чи його уповноважена особа здійснюють попередній аналіз і призначають ціну відсікання. Це найменша ціна, що дозволяє реалізувати весь обсяг цінних паперів. Заявки, в яких зазначена ціна нижче ціни відсікання, не задовольняються.

Подвійний аукціонний ринок -  це ринок цінних паперів, на якому конкурують як продавці, так і покупці. Поділяється на:  

онкольний ринок - це ринок цінних паперів, на якому відбувається попереднє нагромадження заявок від продавців і покупців, що ранжуються по цінових пропозиціях, послідовності надходження, кількості й у цій черговості задовольняються.

безупинний аукціонний ринок - це ринок цінних паперів призначені для організації торгівлі цінними паперами у великих обсягах. Аналізується   й   реєструється   безупинний потік заявок від покупців і продавців. Заявки, що знову надходять, порівнюються з зареєстрованими. Якщо вони збігаються, те задовольняються в порядку надходження.

1.3. Етапи формування ринку цінних паперів та їхня сутність

Поява фондового ринку України обумовлена багатьма факторами. Основні можна умовно розділити на дві групи:

Реформа відносин власності. Виникнення на базі державних підприємств акціонерних товариств у процесі приватизації. Створення нових підприємств на акціонерній основі.

Використання цінних паперів для залучення коштів. Фінансування бюджетного дефіциту та інших нестатків держави чи місцевих органів влади за рахунок цінних паперів. Фінансування потреб підприємств у коштах за рахунок випуску боргових цінних паперів. Розвиток комерційного кредиту на основі вексельного обігу. Фондовий ринок являє собою складну систему взаємозалежних елементів, що виконують визначені функції і сприяють підвищенню ефективності випуску і обігу цінних паперів.

В Україні до 1917 року ринок цінних паперів відігравав важливу роль, хоча був доволі своєрідним, через недостатній розвиток інститутів ринкового господарювання. Фондові цінності складалися переважно з акцій та облігацій. Усі акції згідно з чинними тоді нормами мали бути іменними, що уповільнювало їх обіг. Згодом було дозволено випускати цінні папери на пред'явника, які пізніше стали найбільш ходовими. Напередодні Першої світової війни в Російській імперії діяло понад 70 фондових бірж. Одеська фондова біржа діяла вже 1796 року, що більш як на 40 років випереджувало створення фондової біржі в Москві. Провідними центрами фондової торгівлі були Київ, Харків, Донецьк. Загалом на ринку оберталося цінних паперів на суму 13,5 млрд. рублів. Провідними учасниками ринку цінних паперів були комерційні банки.

Із переходом влади до більшовиків декретом радянського уряду від 23 грудня 1917 р. було заборонено всі операції з цінними паперами. У період нової економічної політики, коли знову з'явилися акціонерні товариства, окремі навіть за участю іноземного капіталу, був відроджений ринок цінних паперів та фондові біржі. Проте 1930 року рішенням радянського уряду всі фондові біржі були повністю ліквідовані

Наприкінці 80-х років у Радянському Союзі підприємствам було надано право випускати акції. Було прийнято також ухвалу про створення спеціального управління цінними паперами в Держбанку СРСР. В Україні перші акції випустили кілька промислових підприємств, наприклад, Львівське виробниче об'єднання «Конвеєр», Миколаївський комбінат будівельних конструкцій, Київське виробниче об'єднання «Червоний гумовик». Невдовзі цей процес почав набувати стихійного характеру, як наслідок - Рада Міністрів СРСР видала постанову «Про випуск підприємствами та організаціями цінних паперів». Акції, які випускали в ті часи, - це лише кредитні квитки участі. Випуск цих "сурогатних" акцій не змінював статусу підприємства і не свідчив про факт внесення будь-яких коштів у формування статутного фонду підприємства. Із сучасними акціями їх об'єднувала лише назва і правова та економічна незахищеність їхніх власників.

В умовах ринкової трансформації економіки України роль цінних паперів, як інструменту залучення інвестиційних ресурсів надзвичайно важлива. Досліджуючи становлення цінних паперів у вітчизняній економіці, на нашу думку, можна виділити п'ять основних етапів.

Перший етап - з 1991 по 1994 рік. Перетворення державних підприємств в акціонерні товариства у процесі приватизації стало основним чинником виникнення ринку цінних паперів в Україні. Суттєвий недолік першого етапу-відсутність системи обліку прав власності на цінні папери. Емітентами акцій у цей період здебільшого були інвестиційні компанії та банки, частка яких становила 51% від загального обсягу емісій. Загалом 1991 року було зареєстровано 8 випусків акцій, у 1992 - 48,1993 - 337, 1994 – 544.

У процесі приватизації більшість підприємств реальних грошей не отримали (за винятком інвестиційних зобов'язань за деякими підприємствами). У керівництва багатьох акціонерних товариств склалася негативна думка про акції і фондовий ринок загалом. Вихід на ринок цінних паперів часто розглядали не як благо, а як обов'язковий захід.

На цьому етапі створюються псевдобіржі - центри сертифікатних аукціонів, через які розпочинається процес приватизації промислових підприємств. У цей період набули поширення різноманітні фінансові піраміди, які для залучення інвесторів обіцяли великі дивіденди. Саме тому, що на початку розвиток цього сегменту економіки йшов хаотично і безконтрольно, він призвів до потрясінь і надовго сформував у масовій свідомості недовіру до фондових інструментів як до об'єкта інвестування. Це загальмувало процес розвитку інституту спільного інвестування навіть до сьогодні.

Другий етап - з 1995 по серпень 1998 року. Характеризується кількісним та якісним зростанням ринку цінних паперів України, каталізатором чого можна вважати прискорення процесу приватизації та створення державної системи регулювання фондового ринку, а саме Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Високими темпами розвивався позабіржовий ринок, зокрема Перша фондова торговельна система (ПФТС), де 1997 року було укладено 65% від загальної кількості угод з цінними паперами на організованому ринкові.

Невпинно зростає кількість емітентів цінних паперів та обсяг їхніх емісій. Важливим чинником, який сприяв активізації українського фондового ринку стала розбудова інфраструктури ринку. У цей період робота з українськими цінними паперами, передусім з акціями та державними облігаціями приносила величезні прибутки.

Зростанню цін на акції підприємств сприяло значне зацікавлення іноземних інвесторів українськими цінними паперами. Здебільшого на український фондовий ринок прийшли іноземні портфельні інвестори, які мали у своєму розпорядженні великі, як для українського ринку, фінансові ресурси. Саме нерезиденти підтримували ліквідність та дохідність цінних паперів, а їх вихід з ринку став основною причиною фінансової кризи у серпні 1998 року.

У 1997 році Міжнародна фінансова корпорація (IFC) оголосила про включення України в систему індексів IFC. Індекс ПФТС на сьогодні визнаний IFC як єдиний для використання цією організацією при моніторингу внутрішнього стану українського фондового ринку.

Другий етап характеризується також високою дохідністю державних цінних паперів, яка істотно перевищувала дохідність цінних паперів підприємств.

Третій етап - січень 1998-квітень 1999 року. Внаслідок краху російського фінансового ринку та поглиблення проблем вітчизняної економіки поступове зростання на ринку цінних паперів України змінилося катастрофічним падінням. Значення фондового індексу ПФТС знизилось від 40 до 16,5 пунктів (і це без урахування девальвації гривні на 60%), місячні обсяги угод з акціями у січні знизилися з 30-50 млн. грн. 1997 року до 5 млн. грн. у вересні 1998 року.

Головна причина швидкого падіння котирувань українських акцій полягає в тому, що ринок українських «голубих фішок» на 90% був не резидентським. Прихід інвесторів в Україну не був підкріплений позитивними змінами в економіці, вдосконаленням акціонерного та інвестиційного законодавства. Криза державних фінансів, проблеми з приватизацією, девальвація курсу гривні - все це зумовило відтік нерезидентів з українського ринку, який був прискорений ще й кризою в Південно-Східній Азії та Росії. Тому, на відміну від Польщі, Чехії, Угорщини, де національному капіталу належала значна частка ринку, в Україні падіння виявилося обвальним.

Четвертий етап - квітень 1999 - 2000 рік. Вважають, що 1999 рік був роком виходу українського фондового ринку з кризи. Уже в липні торішній обсяг торгів у ПФТС був перевищений і стало остаточно зрозуміло, що це не випадкові коливання, а впевнене зростання усіх показників ринку. Це яскраво продемонструвало триразове збільшення обсягів торгів, зростання індексу ПФТС, капіталізації та кількості угод, укладених у торговельній системі. Позитивній тенденції 1999 року сприяли позитивні очікування щодо результатів президентських виборів, внаслідок чого розпочалося зростання індексу за тиждень до початку першого туру.

У першій половині 2000 року тривало зростання ринку, але з липня уже спостерігалося незначне зниження котирувань українських акцій. Обсяг торгів акціями становив 270,9 млн. дол. США, що на 14% більше ніж попереднього року. За підсумками цього року ринкова капіталізація компаній, що входять до лістингу ПФТС, становила 2,23 млрд. дол. США, або 7,2% ВНП.

П'ятий етап - 2001 рік  - теперішній час. Порівняно з 2000 роком 2001 рік став роком падіння цін на акції. Індекс ПФТС за 2001 рік знизився на 23,3% - від 55,53 до 42,65. Сумарна капіталізація ринку ПФТС за цей період знизилася на 14,1 %. На частку ВАТ «Укрнафта» припадало 10,3% загальної ринкової капіталізації. Головною проблемою ринку 2001 року була відмова нерезидентів від інвестування в українські акції. Фінансові ресурси внутрішніх інвесторів є недостатніми для зростання фондового ринку в Україні.

За цей час зросли основні показники обсягів торгів. Якщо загальний обсяг торгів ПФТС у 2000 р. складав 1,463 млрд. грн. при кількості проданих цінних паперів - 2,06 млрд. грн., то вже у 2003 році він склав 3,22 млрд. грн.

Розвиток фондового ринку можна спостерігати в цілому по всій Україні. Так, у 2001 році в Україні вже діяло 6 бірж і 2 торгово-інформаційні системи (ТІС). 2002 рік став роком домінування ПФТС і УМВБ. Їхня частина - майже 98,11% всіх угод, укладених на організованому ринку. Інші торгові сектори поділили між собою ринок таким чином: Українська фондова біржа (УФБ) - 0,81%, Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ) - 0,73%, Придніпровська фондова біржа (ПФБ) - 0,04%, Донецька фондова біржа (ДФБ) - 0,03%, Українська міжбанківська фондова біржа (УМФБ) - 0,24%, Кримська фондова біржа (КФБ) - 0,04%.

Фондовий ринок України можна віднести до ринків, що розвиваються, оскільки всі цінні папери, які обертаються на ньому, мають низьку ліквідність. Про це свідчить значний розрив між ціною покупки і продажу фондових активів. У середньому він складає за групою найбільш популярних паперів 20% - 25%. Для порівняння: у Росії цей показник не перевищує 1,5 - 2,0%. Про низьку ліквідність фондового ринку говорить також такий факт: якщо в 1997 році в лістингу ПФТС присутні 150 емітентів, а угоди відбувалися тільки з 87, і на перший десяток найбільш ліквідних емітентів припадало 67,9% загального обсягу зроблених угод [8, с. 332], то вже в 2003 році близько 12000 угод на 130 емітентів облігацій (480, якщо вважати серії). Кількість угод з цінними паперами, укладених в 2003 році, - 17389 (у 2002 році - 18662): практично залишилася на існуючому рівні.

Динамічні темпи, яким розвивався ринок цінних паперів України на початку ХХІ сторіччя, у 2004 р. було змінено на більш повільні.  

Загальний обсяг торгів фондової біржі ПФТС в 2008 році зріс на 46,62% у порівнянні з 2007 роком та склав 46,17 млрд. грн. В 2008 році відбулись суттєві зміни в структурі торгів Біржі:

обсяг торгів корпоративними облігаціями зріс на 21% та склав 21,48 млрд. грн.;

обсяг торгів акціями зріс на 29% та склав 13,05 млрд. грн.;

обсяг торгів державними облігаціями збільшився у 3,85 рази та склав 1030 млрд. грн.;

обсяг торгів муніципальними облігаціями зменшився на 20% та склав 0,59 млрд. грн.;

обсяг торгів цінними паперами та знизився на 50% та склав 0,25 млрд. грн.

Отже, ринок цінних паперів в останні роки характеризувався такими особливостями:

брак ліквідних акцій та стабільних, прибуткових емітентів;

портфельні інвестори поступово втрачають інтерес до українського фондового ринку;

перетворення вітчизняного фондового ринку в місце торгівлі великими стратегічними пакетами акцій.

Література: 1, 5, 6, 16, 41, 71, 73, 78.

Питання для самоконтролю:

  1.  Визначте місто ринку цінних паперів на фінансовому ринку.
  2.  Поясніть різницю між фондовим ринком та ринком цінних паперів, між ринком капіталів та грошовим ринком.
  3.  Визначні основних суб'єктів на ринку цінних паперів.
  4.  Визначте основні об'єкти на ринку цінних паперів.
  5.  По яких признаках класифікують ринки цінних паперів.
  6.  Перерахуйте основні етапи розвитку українського ринку цінних паперів.
  7.  Охарактеризуйте перший етап формування ринку цінних паперів в Україні?
  8.  Які основні характеристики притаманні ІІ етапу формування ринку цінних паперів в Україні?

Змістовий модуль 2. Основи функціонування ринку цінних паперів

2.1. Функції ринку цінних паперів.

2.2. Організаційна структура ринку цінних паперів.

2.3. Ринок цінних паперів в Україні: стан та проблеми.

2.1. Функції ринку цінних паперів

Ринок цінних паперів має цілий ряд функцій, які умовно можна розділити на дві групи (рис. 2.1.):

Загальноринкові

Специфічні

комерційна;

перерозподільні функції:

- регулювання інвестиційних потоків, забезпечуючи оптимальну для суспільства структуру використання ресурсів,

- забезпечення масового характеру інвестиційного процесу,

- є інструментом державної інвестиційної політики;

цінова;

накопичувальна;

інформаційна;

страхування цінових і фінансових ризиків.

регулююча;

Рис. 2.1. Функції ринку цінних паперів

загальноринкові функції, властиві звичайно кожному ринку,

специфічні функції, які відрізняють його від інших ринків.

До загальноринкових функцій відносяться наступні:

комерційна, тобто функція одержання прибутку від операцій на даному ринку;

цінова, тобто ринок забезпечує процес формування ринкових цін, їхній постійний рух та ін.;

інформаційна, тобто ринок доводить до своїх учасників ринкову інформацію про об'єкти торгівлі і її учасників;

регулююча, тобто ринок створює правила торгівлі й участі в ній, порядок вирішення спорів між учасниками, встановлює пріоритети, призначає органи контролю або навіть керування та ін.).

До специфічних функцій ринку цінних паперів можна віднести наступні:

ринок цінних паперів відіграє роль регулювальника інвестиційних потоків і дозволяє забезпечувати оптимальну для суспільства структуру використання ресурсів. Саме через ринок цінних паперів здійснюється значна частина інвестування капіталів у галузі, що забезпечують найбільшу рентабельність вкладень;

ринки цінних паперів дозволяють забезпечувати масовий характер інвестиційного процесу, дозволяючи будь-яким економічним суб'єктам (у тому числі тим, що володіють номінально невеликим інвестиційним потенціалом,) здійснювати інвестиції - як фінансові (оскільки цінні папери самі по собі є об'єктом інвестування), так і реальні (при купівлі акцій нового випуску);

ринок цінних паперів є важливим інструментом державної фінансової політики. За допомогою державних цінних паперів держава може вирішувати кілька завдань:

фінансування дефіциту бюджетів різних рівнів;

фінансування конкретних проектів;

регулювання обсягу грошової маси, що перебуває в обігу;

підтримка ліквідності фінансово-кредитної системи.

Зазначені три специфічні функції ринку цінних паперів можна умовно віднести до його перерозподільних функцій.

Накопичувальна функція реалізується шляхом аккамуляції на ринку цінних паперів значного обсягу фінансових (інвестиційних) ресурсів та подальшого їх розподіл на основі попиту між емітентами цінних паперів.

Крім них, ринок цінних паперів виконує ще одну специфічну функцію – це страхування цінових і фінансових ризиків (тобто, хеджування ризиків). Це стає можливим в основному завдяки використанню похідних цінних паперів - опціонів і ф'ючерсів.

2.2. Організаційна структура ринку цінних паперів

Ринок цінних паперів, як будь-який інший ринок, являє собою складну організаційно-правову систему з певною технологією проведення операцій. Схематично організацію ринку цінних паперів можна представити у вигляді наступних взаємозалежних елементів (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Схема організаційної структури ринку цінних паперів

Основними складовими ринку цінних паперів є:

Цінні папери документи встановленої форми з відповідними реквізитами,  що  посвідчують  грошові  або  інші  майнові  права, визначають  взаємовідносини особи,  яка їх розмістила (видала),  і власника,  та передбачають виконання зобов'язань згідно з  умовами їх розміщення,  а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Учасники ринку цінних паперів представленні у вигляді:

емітентів - особ, що вдчувають недолік у грошових ресурсах і приваблюючі їх на основі випуску цінних паперів;

інвесторів - особ, що володіють надлишком коштів, і вкладають їх у цінні папери.

Інвестори в свою чергу підрозділяються на:

приватних – фізичні особи,

корпоративних - підприємства, що володіють вільними надлишками грошових коштів,

інституціональних інвесторів - підприємства, у яких надлишки коштів, виникають у чинність характеру їхньої діяльності, тобто для яких інвестування є переважним або винятковим видом господарської діяльності.

Крім цього до учасників ринку цінних паперів відносять:

клірингові компанії – це компанії, професійна діяльність яких на ринку цінних паперів спрямована на визначення взаємних зобов'язань по угодах, зробленим на ринку цінних паперів (збір, звірення, коректування інформації з угод із цінними паперами й підготовка бухгалтерських документів по них) і їхньому заліку по поставках цінних паперів і розрахункам по них;

депозитарні компанії – це компанії, професійна діяльність яких на ринку цінних паперів спрямована на надання послуг зі зберігання сертифікатів цінних паперів й/або обліку й переходу прав на цінні папери.

Дилерські та брокерські компанії - це компанії, професійна діяльність яких на ринку цінних паперів спрямована на перерозподіл вільних коштів від інвесторів до емітентів цінних паперів.

Брокерська діяльність складається в здійсненні операцій із цінними паперами в інтересах клієнта за договором доручення або договору комісії. За надання своїх послуг брокер одержує винагороду у вигляді комісійних. За договором доручення брокер укладає угоду від імені клієнта й за його рахунок. Головне завдання брокера - знайти для клієнта на ринку цінні папери, які його б улаштовували за ціною. Здійснюючи угоду за договором комісії, брокер діє як комісіонер й укладає угоду від свого імені, але за рахунок клієнта.

Дилерська діяльність складається в купівлі-продажу цінних паперів юридичною особою від свого імені й за свій рахунок шляхом публічного оголошення цін покупки й (або) продажу із зобов'язанням виконання угод по цих цінних паперах за оголошеними цінами. Доход дилера - різниця між курсами купівлі й продажу.

Діяльність з організації торгівлі на  фондовому  ринку  - діяльність  професійного  учасника  фондового  ринку (організатора торгівлі) із створення організаційних, технологічних, інформаційних,  правових  та  інших умов для збирання та поширення інформації стосовно попиту  і  пропозицій,  проведення  регулярних торгів   фінансовими  інструментами  за  встановленими  правилами, централізованого укладання і виконання договорів  щодо  фінансових інструментів,  у  тому числі здійснення клірингу та розрахунків за ними, та розв'язання спорів між членами організатора торгівлі.

Система регулювання на ринку цінних паперів складається звичайно з двох рівнів:

пряме державне регулювання;

саморегулювання.

Їх співвідношення залежить від історичних особливостей формування ринку.

Способами державного регулювання на ринку цінних паперів:

розробка і прийняття законодавчих і нормативних актів;

регулювання випуску цінних паперів за допомогою встановлення граничних нормативів і реєстрації емісій цінних паперів;

встановлення правил здійснення операцій на фондовому ринку;

контроль за дотриманням прав інвесторів;

контроль за наданням звітності різними професійними учасниками ринку;

контроль за наданням регулярної інформації відкритими акціонерними товариствами і підприємствами – емітентами облігацій;

продовження дії чи позбавлення ліцензій професійних учасників ринку;

застосування штрафних та інших санкцій до правопорушників на ринку цінних паперів.

Основним державним органом, що здійснює регулювання фондового ринку України, є Державна  комісія з цінних паперів та фондовому ринку (ДКЦПФР). Контроль за діяльністю учасників на фондовому ринку, у межах своїх повноважень, можуть здійснювати: Фонд державного майна України (ФДМУ); Міністерство фінансів України; Антимонопольний комітет (АМК); Національний банк України (НБУ).

Саморегулівні організації професійних учасників фондового ринку  -  неприбуткове  об'єднання  учасників фондового ринку,  що провадять професійну діяльність  на  фондовому  ринку  з  торгівлі цінними  паперами,  управління  активами інституційних інвесторів, депозитарну діяльність (діяльність  реєстраторів  та  зберігачів), утворене відповідно до критеріїв та вимог,  установлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Функціонування фондового ринку відображає схема, зображена на                рис. 2.3.

Метою діяльності саморегулівних організацій професійних учасників фондового ринку є:

забезпечення провадження діяльності професійними учасниками фондового ринку, які є членами саморегулівної організації,  

розробка  і  затвердження  правил, стандартів  професійної поведінки та провадження відповідного виду професійної діяльності.

видача дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів професійної діяльності:

Важливою складовою системи регулювання ринку цінних паперів є система розкриття інформації, яка містить у собі перелік осіб, які зобов'язані розкривати інформацію, умови розкриття, порядок розкриття й форму розкриття інформації.

Рис 2.3. Схема функціонування ринку цінних паперів

Розрізняють два аспекти розкриття інформації.

1. Інвестиційний аспект - розкриття інформації дозволяє залучати певні кошти.

2. Законодавчий аспект - емітент зобов'язаний розкривати певну інформацію. Нерозкриття інформації може привести до визнання недійсності випуску (для емітента) або до визнання угод купівлі-продажу цінних паперів недійсними (для власників цінних паперів).

2.3. Сучасний стан розвитку ринку цінних паперів в Україні

Одним з основних джерел інформації щодо стану розвитку ринків цінних паперів, що розвиваються, для міжнародних інвесторів є дані, які збираються та розповсюджуються міжнародною рейтинговою агенцією Standard & Poor’s. За класифікацією Standard & Poor’s Україну віднесено до групи Frontier (граничний ринок), в яку, окрім України, входять ще 22 країни (Румунія, Словенія, Хорватія, Болгарія, В‘єтнам та ін.).

Frontier Markets – це  ринки, які є невеликими у порівнянні з Emerging Markets (від англ. „ринки, що розвиваються”). Для переходу України на наступні рівні світових рейтингів необхідні скоординовані дії, спрямовані на підвищення параметрів ринку - ліквідності, прозорості, капіталізації, відкритості для іноземного інвестування.

Оцінюючи стан розвитку ринків групи Frontier, Standard & Poor’s для фондового ринку кожної країни цієї групи розраховує цілу низку показників (ринкова капіталізація, коефіцієнти P/E та P/BV тощо) та індекс S&P/IFCG. Всі показники, які репрезентують стан фондового ринку України, Standard & Poor’s розраховує на підставі даних ПФТС.

Порівнюючи показники фондового ринку України в 2007 році з аналогічними даними інших держав групи Frontier (за даними Standard & Poor’s), можна побачити, що:

За рівнем капіталізації Україна вже другий рік поспіль посідає 1 місце в групі Frontier (111 756 млн. дол. США), значно випереджаючи Хорватію   (65 977 млн. дол. США) та Румунію (44 925 млн. дол. США). Україна суттєво випередила всі країни в групі Frontier за рівнем зростання місцевого індексу (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Фондовий ринок країни, які входять до Frontier Market, 2007 р.

Показник/країна

Україна

Хорватія

Румунія

Словенія

Капіталізація, млн. дол. США

111756

65977

44925

28963

Відношення капіталізації до ВВП, %

79,81

128

28,3

64,8

Середньомісячний обсяг торгів акціями,  млн. дол. США

383,9

416,05

758,41

300,29

Місцевий індекс:

- зміна  (%, 2007/2006)

135,34

63,24

22,05

78,13

Індекс S&P/IFCG

- зміна  (%, 2007/2006)

110,5

68,07

32,82

94,97

До «індексного кошика» індексу S&P/IFCG Україна в 2007 році входили цінні папери 18 емітентів (+4 в порівнянні з 2006 роком): ВАТ «Укртелеком», ВАТ «Укрнафта», ВАТ «Західенерго», ВАТ «Центренерго», ВАТ «Дніпроенерго», ВАТ «Концерн «Стірол», ВАТ «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод», ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча», ВАТ «Азовсталь», ВАТ «АКБ «Укрсоцбанк», ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», ВАТ «Полтавський ГЗК», ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», ВАТ «Авдіївський коксохімічний завод», ВАТ «Мотор Січ», ВАТ «Київенерго», ВАТ «Донбасенерго» та ВАТ «Маріупольський завод важкого машинобу дування». ВАТ «Київенерго» та ВАТ «Міттал Стіл Кривий Ріг» входять до переліку 50 найбільших за капіталізацією компаній групи Frontier На українському ринку цінних паперів не має масової пропозиції і попиту на прості акції. Структура власності в Україні є оптовою, тобто не менше 60-70% акціонерного капіталу зібрано в великі або контрольні пакети, на дрібному і неліквідному ринку в обігу лише незначна частка акціонерного капіталу. Аналіз інструментів фондового ринку України показав, що для нього характерна боргова структура (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Використання пайових і боргових інструментів на фінансовому ринку України (у % до загального обсягу за данними ПФТС)

Інструменти

2004 р.

2005 р.

2006 р.

2007 р.

2008 р.

Інструменти

власності

23,26

15,46

21,62

32,01

28,27

Інструменти

боргу

76,74

84,54

78,38

67,99

71,73

Наведені в таблиці дані свідчать про перевагу інструментів боргу над інструментами власності в сукупності інструментів на фінансовому ринку України, як і в більшій частині перехідних економік Європи. Це пов’язано перш за все з тим, що на фінансовому ринку України відсутній інституційний інвестор. Фінансовий ринок України можна охарактеризувати  як «stakeholder саріtalism» – (від англ. «капіталізм власників великих пакетів»), в основі якого виділяється німецька модель ринку.

Рис. 2.4. Обсяги випусків облігацій підприємствами України

По-друге, фізичні особи, як потенційно масовий інвестор, є консервативними і обмеженими у виборі фінансових продуктів. Пропозиції по розміщенню вільних грошових коштів домогосподарств залишаються не диверсифікованими в результаті обмеженого доступу до фінансової інформації.

За період становлення ринку корпоративних облігацій в Україні розміщено облігацій на загальну суму близько 125,5 млрд. грн.  Лише у 2008 р. ДКЦПФР зареєстровано 912 випусків облігацій на загальну суму 33,35 млрд. грн. (рис. 2.4).

Як свідчать статистичні дані, найбільшими емітентами корпоративних облігацій в Україні є комерційні банки (22,7 % облігацій). Лідерами річного рейтингу учасників торгів ПФТС є ЗАТ «АБ «ІНГ Банк Україна», ЗАТ «Перший український банк», ВАТ АБ «Укргазбанк», ЗАТ «ОТП Банк»,  АКБ «Укрсиббанк». Крім того, лідером річного рейтингу корпоративних облігацій котирувального листа першого рівня списку ПФТС теж є комерційний банк – ВАТ «КБ «Хрещатик».

Таблиця 2.3

Обсяги зареєстрованих ДКЦПФР випусків облігацій підприємств за видами емітентів (2003-2008 рр.)

Вид емітента

2003 р.

2004 р.

2005 р.

2006 р.

2007 р.

2008 р.

Усього, в т.ч.

4241,96

4106,59

12749,29

22070,90

44480,5

31346,27

банки

329,16

217,93

2564,73

4994,0

18869,37

7115,94

страхові компанії

7,0

112,0

41,9

95,0

50,64

97,5

інші

3905,71

3776,66

10141,65

16991,9

25560,5

24132,54

Корпоративні облігації вже шостий рік поспіль посідають чільне місце в загальному обсязі торгів ПФТС. В 2008 році обсяг торгів цими цінними паперами склав 21,43 млрд. грн. (+21% в порівнянні з 2007 роком та 46,53% загального обсягу торгів ПФТС).

Висока активність у першому півріччі 2008 р. сприяла збільшенню обсягу торгів у секторі корпоративних облігацій на 60% у порівнянні з відповідним періодом 2007 року. Починаючи з третього кварталу, спостерігається поступове зниження торговельної активності та середньомісячного обсягу торгів на тлі погіршення ситуації в економіці України, що призвело до масового пред'явлення облігацій до дострокового погашення. В четвертому кварталі мають місце перші дефолти емітентів корпоративних облігацій. Кількість нових розміщень облігацій стає мінімальною внаслідок відсутності реальних покупців.

У 2008 р. суттєво зросла кількість корпоративних облігацій в Біржовому списку ПФТС та кількість учасників торгів, що проводили операції з корпоративними облігаціями.

Кількість корпоративних облігацій, з якими укладались угоди, зросла на 13% до 267, а кількість емітентів корпоративних облігацій - на 4% до 169.

Перелік емітентів, що зареєстрували у 2008 р. найбільші випуски облігацій, наведено у табл. 2.4. Обсяг емісії облігацій цих емітентів становив 8,3 % від загального обсягу випуску облігацій.

Таблиця 2.4

Перелік емітентів,  якими зареєстровано найбільші обсяги випуску     облігацій у 2008 р.

Назва емітента

Обсяг, млн. грн.

% від загального обсягу

ВАТ «ДМЗ»

600,00

1,92

ТОВ «АВС»

504,34

1,60

ВАТ «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго»

500,00

1,59

ВАТ «АКБ «Форум»

500,00

1,59

ВАТ АК «УкрСиббанк»

500,00

1,59

Отримані від купівлі-продажу корпоративних облігацій кошти інвестувалися в сферу фінансових послуг, харчову промисловість, підприємства торгівлі, будівельні та машинобудівні компанії (рис. 2.5).

Рис. 2.5. Розподіл обсягів торгівлі корпоративними облігаціями за галузями промисловості, 2008 р.

Це позитивна тенденція, оскільки аналіз галузевої структури емітентів 2007 р. показував лідерство експортноорентованих галузей. Така структура не була задовільною, оскільки це означало, що велику частку ринку посідають найбільші українські компанії, що проводять експортну продукцію. Такі компанії мають можливість привертати капітали на Заході, і для них ті невеликі обсяги коштів, які вони можуть мобілізувати за допомогою облігацій на внутрішньому ринку, не мають суттєвого значення у фінансовому забезпеченні бізнесу. Проте це заважає виходу на ринок середніх і дрібних емітентів, для яких облігаційний ринок міг би стати джерелом необхідних фінансових ресурсів.

Таким чином, ринок корпоративних облігацій достатньо добре стартував в своєму розвитку, який необхідно покращувати і підтримувати.

Ретроспективний аналіз фондового ринку України дозволяє констатувати, що його створення та розвиток відбувалися за умов відсутності логічно завершеної нормативно-законодавчої бази, невiдповiдності окремих елементів міжнародним стандартам, невизначеності правового забезпечення та механізмів котирування цінних паперів, відсутності відповідної інфраструктури, недостатньої прозорості, лiквiдності та iн. Але незважаючи на існуючі труднощі, вітчизняний ринок цінних паперів все ж таки набуває поступового розвитку.

Література: 12, 15, 26, 27, 28,  31, 32, 38, 47, 60, 65-69.

Питання для самоконтролю:

1. Які функції виконує ринок цінних паперів?

2. У чому полягає перерозподільна функція ринку цінних паперів?

3. Яку організаційну структуру має ринок цінних паперів в Україні?

4. Опішить механізм функціонування ринку цінних паперів в Україні.

5. Які основні тенденції сучасного розвитку ринку цінних паперів в Україні?

Тести для самоконтролю

1). Державним органом по здійсненню державного регулювання й контролю за випуском й обігом цінних паперів на території України є:

  1.  Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
  2.  Міністерство фінансів України.
  3.  Національний банк України.

4. Правильні відповіді 1,2,3.

2). По запропонованому тексті тестового завдання встановите відповідність понять.

Код питання

Вид фінансового ринку

Відповідь

Позначення поняття

А

Ринок короткострокового капіталу

1

Ринок, на якому відбуваються операції, із уже випущеними в обіг цінних паперів

Б

Ринок довгострокового капіталу

2

Ринок, на якому корпорації залучають капітал через розміщення цінних паперів

В

Первинний ринок цінних паперів

3

Ринок довгострокових боргових зобов'язань й акціонерного капіталу

Г

Вторинний ринок цінних паперів

4

Ринок короткострокових зобов'язань зі строком погашення в менш 1 року

3).  Державне регулювання фінансовим ринком України здійснюється:

  1.  Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
  2.  Міністерство фінансів України.
  3.  Національний банк України.
  4.  Правильні відповіді 1,2,3.

4). Які органи здійснюють обслуговування обігу державних цінних паперів, у тому числі й депозитарній діяльності, що стосується цих цінних паперів:

  1.  Національний банк України.
  2.  Уповноважені банки.
  3.  Торговці цінних паперів, що мають дозвіл на їхнє зберігання й обслуговування.
  4.  Правильні відповіді 1 й 2.

5). Обмін, спадкування, дарування цінних паперів здійснюється на:

  1.  Первинному фондовому ринку.
  2.  Вторинному фондовому ринку.
  3.  На первинному й вторинному ринках.
  4.  Немає правильної відповіді.

6). Ринок цінних паперів можна визначити як:

  1.  Сукупність економічних відносин із приводу випуску й обігу цінних паперів;
  2.  Частина фінансового ринку, що охоплює відносини, пов'язані зі цінними паперами;
  3.  Інститут або механізм, що сприяє обміну фінансовими активами;
  4.  Відносини із приводу покупки продажу валюти на основі попиту та пропозиції;
  5.  Правильна відповідь 1,2,3.

7). По видах застосовуваних технологій фондовий ринок буває:

  1.  Біржовий і позабіржовий.
  2.  Стихійний й аукціонний.
  3.  Первинний і вторинний.
  4.  Організовано комп'ютерний ринок позабіржової й біржової торгівлі.

8). Для даного аукціону характерним є попереднє накопичення заявок покупців:

  1.  Простий аукціон.
  2.  Голландський аукціон.
  3.  Дилерський ринок.
  4.  Стихійний ринок.

9). Саморегулювання ринку цінних паперів здійснюється:

  1.  Національним банком України.
  2.  Саморегулівними організаціями.
  3.  Місцевими органами влади.

10). Чи можуть цінні папери, допущені до обігу на фондовій біржі, звертатися на позабіржовому ринку:

  1.  Так.
  2.  Немає.
  3.  Ні, якщо це стихійний ринок.
  4.  Немає правильної відповіді.

11). Який із представлених елементів не входить в інфраструктуру фондового ринку:

  1.  Інвестор.
  2.  Емітент.
  3.  Реєстратор.
  4.  Депозитарна система.
  5.  Немає вірної відповіді.

12.) Депозитарій, фондова біржа, торгово-інформаційні системи, центри сертифікатних аукціонів входять в... фондового ринку:

  1.  Структуру.
  2.  Інфраструктуру.
  3.  Складові.

13). До факторів, які обумовлюють появу фондового ринку в Україні можна віднести:

  1.  Створення нових підприємств на акціонерній основі.
  2.  Залучення фінансових ресурсів підприємством за рахунок випуску цінних паперів.
  3.  Фінансування бюджетного дефіциту держави за рахунок цінних паперів.
  4.  Вірні відповіді 1, 2, 3.

14). За допомогою якого механізму ринкова економіка перерозподіляє грошові ресурси:

  1.  Фондовий ринок.
  2.  Державний бюджет.
  3.  Банківський кредит.

15). На цьому ринку не встановлені правила угод і визначення ціни:

  1.  Стихійний ринок.
  2.  Аукціонний ринок.
  3.  Онкольний ринок.
  4.  Дилерський ринок.

16). Аукціонний ринок, на якому конкурують продавці, називається:

  1.  Стихійний ринок.
  2.  Аукціонний ринок.
  3.  Онкольний ринок.
  4.  Дилерський ринок.

17). Аукціонний ринок, на якому конкурують як покупці, так і продавці, називається:

  1.  Простий аукціонний ринок.
  2.  Аукціонний ринок.
  3.  Онкольний ринок.
  4.  Дилерський ринок.

18). Чи можуть цінні папери, що звертаються на стихійних ринках, бути допущені на біржові торги:

  1.  Так.
  2.  Немає.
  3.  Так, якщо пройдуть процедуру лістинга.

19). Державне регулювання фондового ринку виконується шляхом:

1. Прийняття законодавчих актів;

2. Ліцензування професійної діяльності на фондовому ринку;

3. Контролю за діяльністю на фондовому ринку;

4. всі відповіді правильні.

20). Голова Державної комісії з коштовних паперів і фондового ринку призначається:

1. Президентом України.

2. Прем'єр-міністром України.

3. Верховною Радою України.

4. Кабінетом міністрів України.

Теми для індивідуальної та самостійної роботи студентів

  1.  Ринок цінних паперів як елемент в системі фінансового ринку.
  2.  Розвиток ринку цінних паперів в Україні початку ХХ століття.
  3.  Ринок цінних паперів як механізм перерозподілу фінансових ресурсів в економіки країни.
  4.  Особливості формування законодавчого полю щодо ринку цінних паперів в Україні.
  5.  Ринок цінних паперів України серед інших ринків країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ).

ЗАЛІКОВИЙ МОДУЛЬ 2. Інструменти ринку цінних паперів та операції з ними

Змістовий модуль 3. Цінні папери, їх види та особливості використання

3.1. Поняття та загальні властивості цінних паперів.

3.2. Класифікація цінних паперів.

3.3. Інвестиційні якості цінних паперів.

3.1. Поняття та загальні властивості цінних паперів

Все, що оточує в житті людей, і сама їхня діяльність можуть розглядатися як ресурси й бути об'єктом власності. Майнові права на ці ресурси можуть відокремлюватися від них й існувати в самостійній речовій формі - у вигляді цінних паперів.

Кожному виду ресурсів відповідають свої цінні папери, які, у свою чергу, можуть бути предметом власності, купуватися й продаватися, виступати як застава.

Одночасно, самі цінні папери можуть розглядатися як ресурси, права на які можуть мати самостійне життя, свій ринок (табл. 3.1). 

Отже, цінні папери - це права  на ресурси, що відокремилися від своєї основи й навіть мають власну матеріальну форму (наприклад, у вигляді паперового сертифіката, запису по рахунках та ін.).

Однак, немає підстави вважати цінними паперами контрактна покупку-продаж будинку, поставку партії сировини, договір оренди встаткування та ін., якщо умови цих угод носять індивідуальний і разовий характер, якщо передача права, що виникають із них, може бути забезпечена тільки складанням нового договору, а не вже укладений контракт.

З юридичної точки зору цінний папір - це документ, оформлений відповідно до встановленої форми, що містить необхідні реквізити, які засвідчують майнові права, здійснення й передача яких можливо тільки при його пред'явленні.

Таблиця 3.1

Види цінних паперів в залежно від прав, які вони посвідчують

Ресурс

Вид цінного папера

1

2

Земля

- іпотека,

- земельний приватизаційний чек.

Нерухомість

- акція,

- іпотека,

- приватизаційний сертифікат,

- житловий сертифікат

Продукція

- коносамент,

- товарний ф'ючерсний контракт,

- товарний опціон

Гроші

- облігація,

- вексель,

- депозитний сертифікат,

- банківський акцепт, ін.

Цінні папери

- похідні фондові інструменти

(варранти, ф'ючерси, опціони)

Відповідно до Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок», цінні папери – документи встановленої форми з відповідними реквізитами,  що  посвідчують  грошові  або  інші  майнові  права, визначають  взаємовідносини особи,  яка їх розмістила (видала),  і власника,  та передбачають виконання зобов'язань згідно з  умовами їх розміщення,  а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

У цьому визначенні можна виділити такі відмітні ознаки цінних паперів:

це грошові документи;

підтверджують право володіння чи відносини позики;

передбачають виплату доходу у вигляді відсотків чи дивідендів;

передбачають можливість передачі грошових та інших прав.

При ухваленні інвестиційних рішень в процесі аналізу ринку цінних паперів використовуються різні вартісні оцінки цінних паперів. У практичній діяльності розрізняють наступні їх види:

номінальна вартість;

емісійна вартість (ціна розміщення);

бухгалтерська (балансова, книжна) вартість (лише стосовно вартості акцій акціонерних товариств);

ринкова вартість;

курсова вартість.

Номінальна вартість цінного паперу - це вартість, вказана на лице цінного паперу або його сертифікату. Оплата акцій при заснуванні товариства проводиться засновниками за їх номінальною вартістю. У початковий період функціонування товариства вартість його майна дорівнює величині статутного капіталу.

В процесі своєї діяльності вартість майна підприємства може збільшуватися або зменшуватися. Таким чином, з часом реальна вартість майна акціонерного товариства відрізнятиметься від величини статутного капіталу. В зв'язку з цим виникає необхідність у визначенні бухгалтерської вартості акції, яка є відношенням вартості чистих активів компанії до кількості розміщених акцій. Балансова вартість зазвичай розраховується щокварталу і в кінці року при складанні балансу.

В процесі свого розвитку будь-яке товариство періодично вдається до емісії цінних паперів з метою отримання додаткового капіталу. Ціна, по якій реалізуються цінні папери нового випуску, називається ціною розміщення (емісійною ціною). За українським законодавством розміщення цінного паперу повинне здійснюватися за ринковою ціною, яка може відрізнятися від номінальної. Якщо в процесі звернення на вторинному ринку операції по купівлі-продажу цінних паперів можуть здійснюватися за ціною вище або нижче за їх номінальну вартість, то при емісії цінного паперу ціна їх розміщення повинна бути не нижче номінальної.

Ринкова ціна - це ціна, по якій цінний папір купується і продається на вторинному ринку. Ця ціна формується під впливом ринкової кон'юнктури і визначається попитом і пропозицією, рівнем прибутковості на суміжних сегментах фінансового ринку, інфляційними очікуваннями і іншими чинниками. Ринкова ціна зазвичай встановлюється на торгах на фондовій біржі і відображає дійсну ціну цінного паперу за умови великого обсягу операцій.

Рис. 3.1. Властивості цінних паперів

Ринкова ціна з розрахунку на 100 грошових одиниць (г.о.) номіналу називається курсом (курсовою вартістю).

Як цінні папери визнаються тільки такі права на ресурси, які відповідають наступним фундаментальним вимогам (рис. 3.1):

1. Регулювання і визнання державою. Визнання цінного папера державою здійснюється за допомогою реєстрації їх в уповноваженому органі державної влади.

2. Обіговість. Характеризує здатність цінного папера купуватися і продаватися, а також виступати в якості самостійного платіжного інструмента, що полегшує обіг інших товарів.

3. Доступність для цивільного обороту – фіксує той факт, що цінні папери є повноправним суб'єктом цивільного обороту, а також підкреслює здатність цінних паперів не тільки купуватися чи продаватися, але і бути об'єктом інших цивільно-правових угод (позики, дарування, міни, спадкування та ін.).

4. Стандартністьцінний папір повинен мати стандартний зміст (стандартність прав, які надає цінний папір, стандартність учасників, строків, місць торгівлі, правил обліку й інших умов доступу до зазначених прав, стандартність угод, пов'язаних з передачею цінного папера з рук у руки, стандартність форми цінного папера й т.п.). Саме стандартність робить цінний папір товаром, здатним обертатися.

Індивідуальний нестандартний контракт обмежений рамками тієї угоди, у якій він зроблений не може обертатися. І, навпаки, тільки стандартний контракт стає здатний до самостійного обігу, до того, щоб переходити з рук у руки, як особливий товар, перетворюючись у цінний папір.

5. Серійністьможливість випуску цінних паперів однорідними серіями, класами. У цьому зв'язку дуже часто в якості цінний папір зізнаються саме стандартні, серійні документи, які можуть випускатися й звертатися однорідними групами. Відповідно, не може бути визнаним цінним папером документ, за яким стоять разові, з індивідуальними умовам майнові документи, що мають унікальні реквізити й виражають сугубо індивідуальну, неповторювану угоду.

6. Документальність. Цінний папір - це завжди документ, незалежно від того, чи існує він у формі паперового сертифіката або в безготівковій формі запису на рахунку.

Документальність надає остаточний, "матеріальний" вигляд товару, який зветься цінним папером. Тільки документ може зафіксувати стандартні умови її обігу й використання, забезпечити багаторазовий перехід цінного папера з рук у руки, як того самого товару, стати доказом правочинності доступу інвестора до прав, надаваним цінним папером.

7. Ринковість - ця властивість указує на те, що цінний папір не існує сам по собі, а обертається на ринку, якому притаманні особливий склад учасників і порядок взаємодії між ними, а також наявність гласних чи негласних правил роботи на цьому ринку.

8. Обов'язковість до виконання – відповідно до українського законодавства, не допускається відмова від виконання зобов'язань, за цінним папером, якщо тільки не буде доведено, що цінний папір потрапив до власника неправомірним шляхом.

3.2. Класифікація цінних паперів

Відповідно до  Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок» цінні папери класифікуються за низькою ознак (табл. 3.2).

Розглянемо перелічені класифікації більш детально.

За терміном обігу по загальноприйнятій практиці, короткострокові цінні папери - строком погашення до 1 року, середньострокові - від 1 до 5 років, довгострокові - понад 5 років. До безстрокових цінних паперів відносяться фондові інструменти, що не мають кінцевого строку погашення - акції, безстрокові облігації, що випускають державою (наприклад, консолі).

За первинністю: Первинні цінні папери – це цінні папери, що відбивають права на продукцію, кошти, майно, землю й інші первинні ресурси До первинних цінних паперів відносяться акції, облігації, векселя, сертифікати.

Таблиця 3.2.

Класифікація цінних паперів

Ознака

Вид цінного папера

1

2

Термін обігу

Короткострокові;

Середньострокові;

Довгострокові;

Безстрокові.

Термін погашення

Термінові,

Термінові за пред'явленням.

Первинність

Первинні,

Похідні

Форма випуску

Документарні,

Бездокументарні

Спосіб реєстрації випуску

Емісійні,

Неемісійні

Форма власності емітента

Державні,

Корпоративні,

Іноземних емітентів.

Функціональне призначення

Боргові,

Пайові,

Платіжні,

Іпотечні,

Приватизаційні,

Товаророзпорядчі.

Спосіб реєстрації прав власності

Іменні,

Пред'явницькі,

Ордерні.

Продовження таблиці 3.2

1

2

Черговість задоволення претензій кредиторів

Старші,

Молодші.

Коло обігу

Такі, що обертаються,

Такі, що не обертаються,

З обмеженим колом обігу.

Форма виплати доходу

З фіксованим доходом,

З доходом, що коливається

Можливість вилучення з обігу

Відзивні,

Безвідзивні.

Можливість участі в керуванні емітентом

Цінна папери, що дають можливість керувати емітентом,

Цінна папери, що не дають можливість керувати емітентом.

Мета інвестування

Інвестиційні,

Ринкові (торговельні)

Валюта номіналу

Вітчизняна валюта,

Іноземна валюта,

Подвійна номінація.

До похідних цінних паперів відносять такі фінансові інструменти, чия вартість залежать від вартості інших активів, що називаються базовими (основними). Найпоширенішим типом базових активів є прості акції. Як правило, ціна похідного цінного папера становить лише частину ціни базового цінного папера, що дозволяє інвесторові одержувати від похідних цінних паперів значну віддачу. Але треба мати на увазі, що інвестування в похідні цінні папери є одним із найризикованих. Найпоширенішими похідними цінними паперами є варранти, опціони й фінансові ф'ючерси.

За терміном погашення: Термінові - погашаються емітентом після закінчення визначеного, звичайно встановленого в проекті емісії, терміну.

Терміном за пред'явленням - можуть погашатися в момент пред'явлення цінного папера до закінчення терміну обігу.

За формою випуску: Документарні цінні папери мають матеріальну форму у вигляді паперових сертифікатів. При документарній формі цінних паперів на кожного власника оформляється бланк сертифіката цінного папера з указівкою загальної кількості і вартості цінних паперів, що йому належать, прав, що надає цінний папір і інших реквізитів.

Про бездокументарні цінні папери кажуть, що вони  мають безготівкову форму. У цьому випадку цінний папір існує у вигляді запису на рахунку бухгалтерського обліку й аналітичних реєстрах до нього. Відповідно, бухгалтерський запис містить всі необхідні реквізити цінного папера (емітент, сума, строки, власник, відсоток та ін.). При купівлі-продажу цінного папера, даруванні, передачі, погашенні, ін. вона переміщається не шляхом передачі паперового сертифіката (його не існує), а шляхом здійснення бухгалтерських проводок на рахунках і записів в реєстрах бухгалтерського обліку.

при бездокументарній формі оформляється глобальний сертифікат на весь обсяг випуску, що здається на збереження в депозитарій. А права власності на цінні папери підтверджуються обліковими записами в депозитарній установі.

За способом реєстрації випуску: Емісійний цінний папір - будь-який цінний папір, що характеризується одночасно наступними ознаками:

закріплює сукупність майнових і немайнових прав, що підлягають посвідченню, поступці й безумовному здійсненню з дотриманням установлених законом форми й порядку;

розміщається випусками;

має рівні обсяг і строки здійснення прав усередині одного випуску та не залежить від часу придбання цінного папера.

Всі три ознаки повинні бути присутнім одночасно. Емісійний цінний папір обов'язково повинен пройти державну реєстрацію.

Таблиця 3.3

Порівняльна характеристика емісійних і неемісійних цінних паперів

Емісійні

Неемісійні

Серійні цінні папери

В основі цінних паперів - одиничні угоди

акції; облігації підприємств; облігації місцевих позик; державні облігації України; іпотечні сертифікати; іпотечні облігації; сертифікати фондів операцій з нерухомістю (сертифікати ФОН); інвестиційні сертифікати; казначейські зобов'язання України.

ощадні (депозитні) сертифікати; векселя; заставні.

Підлягають обов'язковій державній реєстрації

Не потрібно державної реєстрація

За видом емітента: Державні цінні папери звичайно охоплюють фондові інструменти, випущені або гарантовані урядом від імені держави, його міністерствами й відомствами, муніципальними органами влади. У міжнародній практиці до цієї категорії цінних паперів часто відносять також папери, емітовані органами, що перебувають у спільній власності держави й інших структур, або органами, що спонсуються або гарантуються державою.

Корпоративні цінні папери - фондові інструменти, що випускають підприємствами й організаціями.

Приватні цінні папери - у цьому випадку мова йде про випуск цінних паперів фізичними особами. Як такі фондові інструменти можуть виступати вексель і чек.

За функціональним призначенням: Пайові цінні папери - цінні папери, які посвідчують участь їх   власника   у   статутному   капіталі   (крім    інвестиційних сертифікатів),  надають  власнику  право  на  участь  в управлінні емітентом  і  отримання  частини  прибутку,  зокрема   у   вигляді дивідендів,  та  частини  майна  у  разі  ліквідації або реорганізації емітента (до них відносяться акції,  інвестиційні сертифікати).

Боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента  сплатити  у визначений  строк  кошти  відповідно до зобов'язання (до них відносяться облігації підприємств, державні облігації України, облігації місцевих позик, казначейські зобов'язання України, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі).

Платіжні цінні папери -  цінні папери, випуск та обіг яких обслуговує виключно товарний ринок (до них відносяться чеки, векселя).

Іпотечні цінні папери - цінні папери, випуск яких забезпечено   іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та  які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів (до них відносяться іпотечні облігації, іпотечні сертифікати, заставні, сертифікати ФОН).

Приватизаційні   цінні   папери   -   цінні   папери,  які посвідчують право  власника  на безоплатне  одержання  у  процесі приватизації   частки   майна  державних  підприємств,  державного житлового фонду, земельного фонду (до них відносяться приватизаційні майнові сертифікати (ПМС)).

Товаророзпорядчі цінні папери - цінні папери,  які надають їхньому держателю право  розпоряджатися  майном,  вказаним  у  цих документах (до них відносяться товарні облігації).

За способом реєстрації прав власника: Іменні - облік прав власності за цим видом цінних паперів ведеться з вказівкою імені конкретного власника;

Пред'явницькі - права по цих цінних паперах реалізуються при їх пред'явленні;

Ордерні - складається на ім'я першого власника із застереженням “його наказу”. Ордерний цінний папір передається іншій особі шляхом здійснення передатного напису – індосаменту. До ордерних цінних паперів відноситься вексель.

За черговістю задоволення претензій кредиторів: Старші - мають першочерговість при задоволенні претензій після кредиторів щодо одержання доходів по цінних паперах, по претензіях до майна при ліквідації підприємства та ін. До старших цінних паперів відносяться облігації, привілейовані акції.

Молодші - претензії по цих цінних паперах задовольняються в останню чергу після всіх кредиторів і власників старших цінних паперів.  До молодших цінних паперів відносяться прості акції.

На рис. 3.2. побудована шкала черговості задоволення претензій кредиторів. Дана шкала вибудувана у відповідності зі старшинством у задоволенні претензій по цінних паперах і ступенем гарантування й величиною процентних виплат по них.

Облігації, забезпечені заставою

Облігації, не забезпечені заставою

Привілейо-вані акції

Прості

акції

Похідні цінні папери

Рис. 3.2. Черговість гарантування виплат за цінними паперами

Наприклад, при ліквідації акціонерного товариства в першу чергу буде погашатися заборгованість про випущеним їм облігаціям, забезпечених заставою, потім – по облігаціям, не забезпечених заставою, далі - по привілейованим акціям, і тільки після цього залишок майна буде розподілятися між власниками простих акцій. При виплаті доходів відсотки по облігаціях виплачуються незалежно від того, одержало товариство прибуток чи ні (в останньому випадку за рахунок резервною фонду), відсотки по привілейованих акціях гарантуються тільки у випадку прибутковості або створення для цього спеціального фонду (за рахунок резервів виплачувати не можна), і, нарешті, дивіденди по простим акціям - виплачуються тільки, якщо для цієї мети залишився нерозподілений прибуток.

За колом обігу: Цінні папери, що обертаються, - можуть вільно купуватися-продаватися на всіх видах ринків.

Цінні папери, що не обертаються, - не можуть купуватися-продаватися на різних видах ринків. Наприклад, якщо емітент при випуску цінного папера ставить умова, що вона не може бути перепродана й може викуповуватися назад тільки самим емітентом.

Цінні папери з обмеженим колом обігу - угоди купівлі-продажу по таким паперам здійснюються з обмеженнями за видами ринків.  

За формою виплати доходу: З фіксованим доходом - рівень доходу за даними цінними паперами визначається в момент їх випуску і звичайно не підлягає зміні (облігації, привілейовані акції);

З доходом, що коливається - рівень доходу по цінних паперах з доходом, що коливається звичайно не відбивається при їх випуску, а може залежати від низки чинників:

підсумків роботи емітента (розміру чистого прибутку) за окремий установлений проміжок часу (прості акції);

установленого механізму індексування доходів по цінних паперах (рівень інфляції, курс валют, вартість дорогоцінних металів та ін.).

За можливістю вилучення з обігу: Відзивні цінні папери можуть бути відкликані емітентом достроково, до настання строку погашення. Можуть відкликатися також безстрокові цінні папери, якщо це передбачено умовами випуску (наприклад, привілейовані акції), інвестор є зобов'язаним повернути емітентові зазначений цінний папір на умовах зворотного продажу, з дотриманням умов, встановлених при емісії цінних паперів. 

Безвідзивні цінні папери не можуть бути відкликані й погашені емітентом достроково, що повинне бути передбачене умовами їхньої емісії.

За можливістю участі в керуванні емітентом: Цінні папери, що дають право на участь у керуванні: до цінних паперів, що надають право на керування підприємством, можна віднести прості акції, власники яких беруть участь у керуванні акціонерним товариством через голосування на загальних зборах акціонерів;

Цінні папери, що не дають право на участь у керуванні. Не дають права на участь у керуванні облігації, привілейовані акції (хоча в деяких випадках є голосуючими цінними паперами), векселя.

За метою інвестування: Інвестиційні - цінні папери, у які кошти інвестуються на відносно постійній, довгостроковій основі. Метою інвестицій є одержання прибутку від відсотка по цінних паперах і приросту їхньої курсової вартості, а також створення резерву ліквідних активів для підтримки вимог до ліквідності емітента. У міжнародній практиці звичайно до даної категорії відносять тільки ті цінні папери, які мають високі рейтинг й оцінки якості

Ринкові (торговельні) - цінні папери, у які кошти інвестуються для здійснення спекулятивних короткострокових операцій по купівлі-продажу цінних паперів.

За валютою номіналу: по загальноприйнятій практиці, номінальна вартість цінного паперу визначається у національній валюті, але якщо планується розміщення цінного паперу на міжнародних фондових ринках (наприклад єврооблігації), тобі номінал визначається у доларах США чи в євро.

3.3. Інвестиційні якості цінних паперів

Важливою характеристикою цінного паперу є його інвестиційна якість. Інвестиційна якість - це оцінка того, наскільки цінний папір є ліквідним, низькоризикованим при стабільній курсовій вартості, здатним приносити відсотки або дивіденди, що перевищують або перебувають на рівні средньоріночного відсотка.

Основними інвестиційними якостями цінних паперів є (рис. 3.3):

Рис. 3.3. Інвестиційні якості цінних паперів

Доход можна визначити як регулярне отримання коштів для покриття витрат. Цей грошовий потік звичайно має форму % (від облігацій) або дивідендів (від акцій), але також доход може бути отриманий від капіталу у випадку ліквідації об'єкту інвестування. Приріст капіталу може бути визначений як збільшення ціни через підвищення вартості акціонерного капіталу або через безперервне реінвестування складних %.

Прибутковість цінного папера визначається як процентне відношення отриманого по ньому доходу плюс-мінус зміна курсової ціни за період тримання її інвестором до витрат на її покупку, приведене до річного вирахування.

,                                      (3.1)

де Д - прибутковість цінного папера;

Див - сума дивідендних або купонних виплат протягом періоду Т;

К - різниця між ціною покупки й ціною продажу або погашення;

Ц пок - ціна покупки цінного паперу;

Т - період часу в днях, протягом яких інвестор володів папером.

Розрахунок прибутковості по даній формулі не зовсім точний, оскільки він не враховує можливість реінвестування доходу за розглянутий період. Уточнений розрахунок прибутковості припускає облік складного відсотка. Наведена формула дозволяє зрозуміти зміст розрахунку прибутковості, більш точні розрахунки здійснюються з урахуванням специфіки випуску, погашення й виплати доходу стосовно до кожного конкретного цінного папера.

Приведення прибутковості до річного вирахування необхідно для зіставлення альтернативних варіантів вкладення коштів з різними періодами обігу. Важливим моментом також є те, що розрахунок прибутковості завжди здійснюється в сучасний момент, по діючих курсових цінах, оскільки це необхідно для прийняття поточних рішень, відповідно, зростання курсової ціни знижує прибутковість паперу, хоча для її власника він означає зростання прибутковості стосовно раніше зробленої угоди.

Інвестиції в акції різновид фінансових інвестицій, тобто вкладення грошей у фінансові активи з метою отримання доходу. Набуваючи акцій, інвестор припускає отримати дохід від своїх інвестицій вище середньоринкового. Дохід від вкладень в акції складається з:

  1.  дивідендів;
  2.   зміни курсовій вартості.

Якщо інвестор здійснює довгострокові інвестиції і в інвестиційний період, по якому відбувається оцінка прибутковості акції, не входить її продаж, то поточний дохід визначається величиною виплачуваних дивідендів. У такій ситуації розглядають поточну прибутковість, тобто без урахування реалізації акції, яку розраховують як відношення отриманого дивіденду до ціни придбання акції.

Після реалізації утримувач акції може отримати, при сприятливій зміні ціни, другу складову сукупного доходу - приріст курсової вартості. Кількісно це позначається як дохід, рівний різниці між ціною реалізації і ціною придбання. При цьому при перевищенні ціни продажу над ціною покупки інвестор отримує дохід, а при зниженні цін на фондовому ринку і відповідно ціни реалізації в порівнянні з ціною придбання інвестор зазнає збитків.

Якщо інвестиційний період не включає виплати дивідендів, то дохід утворюється як різниця між ціною покупки і ціною продажу. При цьому прибутковість розраховується як відношення різниці в ціні продажу і ціні покупки до витрат інвесторам. Така прибутковість називається кінцевою, оскільки він реалізував свій цінний папір і, отже, дохід по ній ні в якій формі вже не отримає.

Взагалі, інвестиції, які більше підходять для одержання доходу, - це банківські депозити й інструменти грошового ринку, облігації з високим купоном, пайові інструменти з високим доходом.  У число інвестицій, які більше підходять для росту капіталу, входять: пайові інструменти, взаємні фонди й облігації з нульовим купоном.

Оцінка прибутковості цінних паперів тісно пов'язана з оцінкою фінансового стану підприємства-емітента, оскільки в процесі визначення прибутковості цінних паперів проводиться фінансовий аналіз діяльності підприємства, аналіз галузі, оцінюються всі активи підприємства по ринковій вартості, аналізується прибутковість підприємства. Таким чином, проводиться ретельний аналіз підприємства з різних точок зору

 Надійність (ризикованість) цінних паперів – це, у першу чергу, надійність емітента цінних паперів, що характеризується показниками його фінансового стану, що розраховують на основі даних бухгалтерського балансу.

Всі ці показники розподіляються на три групи:

  1.  Показники, що характеризують надійність підприємства в цілому.
  2.  Показники, що характеризують надійність емітента з погляду повернення вкладених інвестором у цінні папери коштів (показники балансової вартості цінних паперів).
  3.   Показники, що характеризують надійність, емітента з погляду можливості одержання інвестором доходу по цінних паперах.

Взагалі, до числа інвестицій, які вважаються інвестиціями з низьким ризиком, входять: державні цінні папери, банківські депозити, інструменти грошового ринку, корпоративні облігації (компанії з високим кредитним рейтингом), взаємні фонди, що інвестують кошти в державні цінні папери або інструменти грошового ринку. Високо ризикові інвестиції містять у собі: пайові інструменти в тих випадках, якщо акції не котируються на біржі; похідні інструменти, такі, як ф'ючерси й опціони.

Ліквідність означає можливість для інвестора швидко й без істотних фінансових втрат продати цінні папери, тобто одержати за них гроші.

Ліквідність не свідчить ні про надійність паперу, ні про її прибутковість. Хоча, це досить важлива властивість для оцінки інвестиційної привабливості вкладень у визначений вид паперів.

Ліквідність паперу залежить від обсягу випуску, частки паперів, що постійно звертаються на ринку, кількості професійних учасників, що здійснюють операції з ними, організації торгів по даних паперах, шириною спреда між котируваннями на покупку й продаж й інфраструктури ринку. Важко дати точне кількісне вираження ліквідності паперу, але як певні ознаки, що характеризують ступінь ліквідності можна розглядати кількість угод з даним видом фондових цінностей на біржовому й позабіржовому ринку, обсяг обороту за період, віднесений до сумарної ринкової вартості випуску, різницю між цінами продажу й покупки. Чим більше обсяг угод і розмір обороту, тим менш чутливий ринок до окремого продажу. Продаж навіть великого пакета паперів на ліквідному ринку не загрожує «продавити» його, тобто привести до різкого зниження курсу даного паперу. Чим менше у відсотковому відношенні зазор між ціною покупки, тим менше будуть втрати при продажі даного паперу.

Низько ліквідний папір несе в собі додатковий ризик для власника - якщо її буде потрібно терміново продати, то можна понести істотні втрати за рахунок знижки до ціни, або втрати часу. Більша різниця між ціною покупки й продажу приводить до того, що навіть в умовах росту курсової ціни буде потрібно значний проміжок часу, щоб ціна продажу перевищила ціну, по якій вона купувалася. Крім того, може скластися ситуація, коли папір просто неможливо реалізувати на ринку.

Всі цінні папери можна умовно розділити на три основні групи по ступені їхньої ліквідності. Існує поняття високе ліквідних, умовно ліквідних і неліквідних цінних паперів.

До високо ліквідних цінних паперів відносяться, насамперед, ті, по яких проводяться торги на фондовій біржі й у торговельних системах.

До умовно ліквідних цінних паперів відносяться цінні папери, що звертаються на так називаному позабіржовому ринку, тобто ті цінні папери, які не включені в котирувальні листі бірж і торговельних систем по тих або інших причинах, але, представляють певний інтерес для професійних учасників фондового ринку.

Такі цінні папери відносяться до категорії умовно ліквідних тому, що за даними інформаційних систем, за допомогою яких вони звертаються, можна лише приблизно судити про наявність реального попиту на них, тому що інформаційні системи не дають інформації про кількість реально укладених угод на позабіржовому ринку й реальних цінах цих угод.

Поняття неліквідних цінних паперів досить умовно. Коли говорять про неліквідні цінні папери, є через те, що на них відсутні заявки в інформаційних системах. Як правило, це означає, що вони не можуть зацікавити досить широке коло покупців або через те, що недостатньо забезпечені реальними активами, або через те, що недостатньо відомі широкому колу покупців.

До числа основних факторів, що сприяють підвищенню ліквідності цінних паперів емітентів, відносяться:

загальне поліпшення фінансово-економічного стану компанії, що досягає, у тому числі, шляхом проведення фінансового оздоровлення підприємства й призводить до поліпшення показників ефективності його діяльності, таких, наприклад, як прибутковість продажів, прибутковість капіталу, прибутковість активів, прибуток на звичайну акцію й ін.;

підвищення інформаційної відкритості компанії, що припускає активну політику емітента по забезпеченню учасників ринку регулярною інформацією про свою виробничу й фінансову діяльність, у тому числі регулярне проведення фінансового й виробничого аудита, підготовка щоквартальних звітів про діяльності підприємства, ведення бухгалтерського обліку за міжнародними стандартами;

проведення емітентом сприятливої для інвесторів і професійних учасників ринку політики.

Загальноприйнято, що по мірі зниження ризиків, які несе на собі цінний папір, росте її ліквідність і знижується прибутковість. Графічно це можна зобразити наступним чином (рис. 3.4). 

Рис. 3.4. Інвестиційні якості цінного паперу

Необхідно відмітити, що існує зворотна залежність між ліквідністю та прибутковістю цінного паперу, але пряма залежність між ліквідністю та гарантованістю виплат прибутку за цінним папером, а також між ризикованістю та прибутковістю.

Безумовно, це правило проявляється лише при усередненні, на значному масиві випадків, але воно дозволяє створити шкалу змін інвестиційних якостей по видах цінних паперів, що дозволяє інвесторові впорядкувати своє розуміння співвідношень між цінними паперами, весту інвестиційний аналіз у певній системі координат.

Традиційно прийнято вважати, що найбільш надійними є державні цінні папери, і прибутковість по них установлюється на найбільш низькому рівні. Але оскільки фінансові можливості різних країн не рівнозначні, не збігаються ступеня політичної, економічної й соціальної стабільності, то на міжнародних ринках прибутковість боргових інструментів урядів різних країн істотно відрізняється. Для того щоб інвестори могли розрізнити й зіставити державні ризики, існують спеціальні рейтингові агентства, що привласнюють країнам – емітентам цінних паперів кредитні рейтинги залежно від параметрів їх економічного й політичного стану. До числа найбільш відомих ставляться агентства Standard&Poor's й Moody's.

Рейтинг цінних паперів – це система умовних показників оцінки цінних паперів по ступені їхньої надійності, розроблені спеціалізованими рейтинговими агентствами. Рейтинги використається інвесторами та аналітиками.

Розроблено й застосовуються на фондовому ринку різні системи оцінки, шкали й рейтинги, що засвідчують надійність цінного папера й допомагають інвесторів визначити рівень ризику. Агентство  Standard&Poor's привласнює окремі рейтинги облігаціям і привілейованим акціям й окремі звичайним акціям, агентство Moody's має єдину рейтингову шкалу для всіх цінних паперів.

Загальноприйняті позначення кредитних рейтингів та їхнє тлумачення наведені  табл. 3.4. Додатково агентство Moody's використає знаки "1", "2" й "3" для встановлення рейтингу усередині категорії: категорія Aaa1 є найвищою.

Таблиця 3.4

Шкала кредитних рейтингів

Moody's

Standard & Poor's

Тлумачення

1

2

3

Ааа

ААА

Вищий ступінь надійності, мінімальний ризик. Фінансове становище емітента стабільно й заслуговує довіри

Аа

АА

Висока надійність, але ступінь ризику в довгостроковому періоді трохи вище

А

А

Надійність вище за середнє, фінансове становище емітента має багато сильних сторін, але існує деяка уразливість перед змінами ринкової кон'юнктури

Ваа

ВВВ

Середній ступінь надійності, стабільність емітента безсумнівна в даний момент, але може стати неочевидною в довгостроковому періоді

Ва

ВВ

Є присутнім елемент спекулятивності, надійність оцінюється як помірна, але не гарантована

В

В

Емітент платоспроможний у даний момент, але існує ризик дефолта в майбутньому

Саа

ССС

Низька надійність, очевидна небезпека дефолту

Са

СС

Високо спекулятивний характер облігацій, часто спостерігається прострочення платежів

С

С

Найнижча надійність, імовірність виконання емітентом зобов'язань по платежах незначна, хоча в даний момент виплати можуть відбуватися

-

D

Дефолт

Головне завдання рейтингових служб - попередити інвестора про потенційний ризик, з яким зв'язана тих або інших цінних паперів. Привласнений рейтинг має значення не тільки для потенційного інвестора, але й для емітента, оскільки визначає ставку, по якій він буде виплачувати винагороду за запозичені ресурси. Наприклад, якщо розглядати облігації з тим самим строком погашення, можна помітити, що по зобов'язаннях з більше високим рейтингом виплачуються більше низькі відсотки, і їхній власник одержує більше низьку прибутковість. Відповідно, емітент, облігаціям якого привласнений низький рейтинг, для залучення інвесторів повинен запропонувати їм більше високий відсоток прибутковості як компенсація за прийнятий на себе підвищений ризик.

Привласнений рейтинг не є незмінна даність, і одна з небезпек, з якої можуть зштовхнутися власники цінних паперів - зниження рейтинговою компанією оцінки надійності боргових зобов'язань.

Зниження рейтингу відбувається звичайно через погіршення фінансового стану емітента або прийняття їм рішення, що рейтингові агентства порахували помилковим. Зниження оцінки надійності відразу ж спонукує інвестора просити більшу прибутковість за наявні в нього паперу. Ціни на них на вторинному ринку падають, приводячи їхню прибутковість у відповідність із існуючими на даний момент ринковими ставками. Це також означає, що у випадку, якщо емітент із погіршеним рейтингом вирішить здійснити новий випуск боргових зобов'язань, йому для залучення інвесторів прийде пропонувати по них більше високу купонну ставку.

Часовий фактор також відіграє роль при визначенні купонної ставки облігацій. Так, якщо облігації мають однаковий рейтинг, але різні строки погашення, більший відсоток сплачується по облігаціях з більше тривалим «строком життя» як компенсація за більше високий інфляційний ризик і ризик невизначеності.

Література: 2, 3, 13, 19-20, 23, 34-37, 43, 47, 58, 63, 76.

Питання для самоконтролю

  1.   Дайте визначення цінного папера, наведене в Законі України «Про цінні папери і фондовий ринок». Про посвідчення яких прав тут говориться? Яким образом тут передбачена передача цінного паперу?

Назвіть основні ознаки цінного папера.

У чому відмінності основних цінних паперів від похідних?

Дайте поняття емісійного цінного паперу. Про сукупності яких прав говориться в даному визначенні?

Як здійснюється передача іменних цінних паперів? Пред'явницьких? Ордерних?

Назвіть дві форми випуску емісійних цінних паперів?

Дайте поняття сертифіката цінного папера.

Дайте поняття доходу й прибутковості по цінних паперах, поточного і кінцевого доходу, поточної й кінцевої прибутковості.

Змістовий модуль 4. Акції, умови їх випуску та обігу в Україні

4.1. Поняття про акції, види акцій.

4.2. Створення акціонерного капіталу та зміни в його структурі.

4.3. Вартісна оцінка акцій на ринку цінних паперів

4.1. Поняття про акції, види акцій

Акції є найбільш розповсюдженим цінним папером в Україні. Це пов'язано, насамперед, з виникненням у процесі приватизації на базі державних підприємств відкритих акціонерних товариств.

Головною відмінною рисою акцій є те, що їх випуск може здійснювати тільки один вид суб'єктів господарювання – акціонерні товариства. Особливий статус акціонерного товариства багато в чому визначається особливостями формування статутного фонду. Статутний фонд акціонерного товариства формується за рахунок випуску і продажу акцій (на суму статутного фонду). Інші підприємства і господарські товариства не мають права випускати акції. Законодавством України встановлені мінімальні вимоги до розміру статутного фонду акціонерних товариств – він повинен бути не менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної зарплати, що діє на момент створення акціонерного товариства.

Акція – це іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи  право  на  отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді  дивідендів  та  право на отримання частини  майна акціонерного товариства у разі його ліквідації або реорганізації право на управління акціонерним  товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення діяльності акціонерних  товариств (Додаток А).

Це визначення підкреслює наступні фундаментальні властивості акції акціонерних товариств:

Рис. 4.1. Ознаки акцій акціонерних товариств

Акція -  це неподільний цінний папір. Наприклад, якщо дві особи спільно володіють однією акцією, то вони завжди будуть представляти тільки один голос на загальних зборах акціонерів. Інакше кажучи, якщо акція належить декільком особам, те всі вони є єдиним її власником.

Акція надає право власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та підтверджує членство в акціонерному товаристві і надає право на участь в управлінні ним. Це право реалізується через участь у загальних зборах акціонерів.

Акції можуть дробитися і консолідуватися

Дробіння акцій – являє собою зменшення номінальної вартості акцій при одночасному пропорційному збільшенні їх кількості. При дробінні величина статутного фонду не змінюється.

Зворотною операцією дробінню є консолідація. Консолідація приводить до зменшення загальної кількості акцій при одночасному пропорційному збільшенні в таку ж кількість разів номіналу одного цінного папера. При консолідації, також як і при дробленні, зміни величини статутного фонду не відбувається.

Відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства» акціонерне  товариство має право здійснити консолідацію всіх розміщених ним акцій,  внаслідок чого дві або більше акцій конвертуються в одну нову акцію того самого типу і класу. Обов'язковою умовою консолідації є обмін акцій старої номінальної вартості на цілу кількість акцій нової номінальної вартості для кожного з акціонерів.

Акціонерне  товариство  має право здійснити дроблення всіх розміщених ним акцій, внаслідок чого одна акція конвертується у дві або більше акцій того самого типу і класу.

Консолідація та дроблення акцій не повинні призводити до зміни розміру статутного капіталу акціонерного товариства. У разі  консолідації  або  дроблення  акцій  до   статуту  акціонерного  товариства  вносяться  відповідні  зміни  в  частині  номінальної вартості та кількості розміщених акцій.  

Існують обмеження на випуск акції (рис. 4.2):

Рис. 4.2. Обмеження на випуск акцій

Акція має номінальну вартість, установлену в національній валюті.   Мінімальна номінальна вартість акції не може бути меншою, ніж одна копійка.

Акції класифікують по ряду ознак (табл. 4.1).

Таблиця 4.1

Класифікація акцій

Ознака

Види акцій

Вид емітента

акції публічного акціонерного товариства,

акції приватного акціонерного товариства.

Спосіб проведення розміщення

акції, що розміщаються по відкритій підписці,

акції, що розміщаються по закритій підписці.

Форма існування

документарні,

бездокументарні (відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства» випуск акцій в бездокументарній формі дозволено до 30 квітня 2011р.)

Права, що надають своїм власникам

прості,

привілейовані.

Акціонерне товариство розміщує тільки іменні акції. Більшість ринків цінних паперів різних країн використають іменні акції, але, наприклад, особливістю німецького фондового ринку є абсолютна перевага акцій на пред'явника (вільно звертаються, не зареєстровані на конкретного власника, дивіденд виплачується по купону тому власникові акції, який в ньому зазначений). Широко використаються акції на пред'явника також в Швейцарії.

Розрізняють акції відкритих і закритого акціонерних товариств. Вони відрізняються від акцій, розташовуваних по відкритій і закритій підписці. Зіставлення зазначених видів акцій наведено у табл. 4.2.

Таблиця 4.2

Види акцій в залежності від способу та об'єкта емісії

Критерій

Види акцій

1

2

3

Здатність вільно обертатися

Акції публічного акціонерного товариства - можуть переходити від однієї особи до іншої без згоди інших акціонерів

Акції приватного товариства можуть переходити від однієї особи до іншої тільки за згодою більшості акціонерів, якщо інше не обговорено в уставі

Спосіб первинного розміщення цінного папера серед інвесторів при його емісії

Акції, розміщені по відкритій підписці, емітуются у формі відкритого (публічного) розміщення цінних паперів серед потенційно необмеженого кола інвесторів - з публічним оголошенням, рекламною компанією й реєстрацією проспекту емісії

Акції, розміщені по закритій підписці, емітуются у формі закритого (приватного) розміщення - без публічного оголошення, без рекламної компанії, публікації й реєстрації проспекту емісії серед заздалегідь відомого обмеженого кола інвесторів у межах обмеженої суми в грошовому виразі

Можливі взаємозв'язки між зазначеними різновидами акцій розглянуті нижче у табл. 4.3.

Таблиця 4.3

Взаємозв'язки між різними видами акцій

Види підписки

Акції публічного акціонерного товариства

Акції приватного акціонерного товариства

Можливість відкритої підписки (публічного розміщення)

+

-

(Закон України «Про акціонерні товариства»)

Можливість закритої підписки (приватного розміщення)

+

+

У 2008 році в Україні зареєстровано 1155 випуски іменних простих акцій на загальну суму 46,13 млрд. грн. та 6 випусків іменних привілейованих акцій на суму 13 млн. грн.

За формою існування акції поділяються на документарні та бездокументрарні. В разі випуску документарних акцій,  на кожну акцію з випуску  оформлюється бланк. В разі випуску бездокументарних акцій, на визначений обсяг випуску оформлюється сертифікат. Сертифікат акції є свідоцтвом володіння певним числом акцій товариства особою, зазначеною у сертифікаті.

Сертифікат акції не можна плутати із самою акцією або її бланком. По українському законодавству це - самостійний цінний папір. В свою чергу це означає, що сертифікат:

здатний самостійно обертатися (купуватися й продаватися),

часто використається як тимчасовий (або навіть постійний) замінник самої акції (наприклад, до рішення акціонерним товариством проблем з виготовленням акцій).

У сертифікаті  акції   зазначаються   вид   цінного   паперу, найменування та місцезнаходження акціонерного товариства, серія і номер сертифіката,   номер і дата випуску, міжнародний ідентифікаційний  номер цінного паперу,  тип і номінальна вартість акції, ім'я власника, кількість акцій, що випускаються.

У 2008 р. зареєстровано 929 випуски акцій на суму 30,30 млрд. грн. у документарній формі та 232 випусків акцій на суму 15,84 млрд. грн. у бездокументарній (рис. 4.3).

Рис. 4.3. Структура зареєстрованих Комісією з цінних паперів та фондового ринку випусків акцій (за формами випуску), 2008 р.

Акціонерне товариство розміщує акції двох типів - прості та привілейовані (табл. 4.4).

Привілейовані акції надають їх власникам переважні, стосовно  власників простих акцій, права на отримання частини прибутку акціонерного  товариства у вигляді  дивідендів та на отримання  частини  майна  акціонерного  товариства  у  разі  його ліквідації,  а  також  надають  права  на участь в управлінні акціонерним  товариством  у  випадках,  передбачених статутом і законом, який регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Таблиця 4.4

Порівняльна характеристика простих та привілейованих акцій

Ознака

Прості

Привілейовані

1

2

3

Участь в управлінні акціонерним товариством

Дають

Не дають, крім випадків передбачених Законом

Отримання прибутку у вигляді дивідендів

У разі наявності чистого прибутку, після рішення загальних зборів акціонерів

Гарантоване

Черговість задоволення претензій кредиторів

Молодші

Старші

Обмеження на випуск

Немає

Не більше 25 % статутного капіталу акціонерного товариства

Акціонерне  товариство розміщує привілейовані акції різних класів (з різним обсягом прав),  якщо така можливість  передбачена його статутом.  У  такому разі умовою їх розміщення є черговість отримання дивідендів і виплат з майна ліквідованого товариства для кожного класу  привілейованих акцій, розміщених акціонерним товариством, яка встановлюється статутом товариства. Залежно від умов  розміщення привілейовані акції  певних  класів можуть бути конвертовані у  прості  акції  або  у  привілейовані  акції  інших класів.

Прості  акції  надають  їх  власникам  право  на отримання  частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в  правлінні акціонерним товариством, на отримання частини майна акціонерного товариства  у  разі  його  ліквідації  та  інші права, передбачені   законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення  акціонерних  товариств.  Прості  акції надають їх власникам однакові права.

Відповідно до українського законодавства, можуть привілейованих акцій можуть бути такими, що конвертуються.

Привілейована акція, що конвертується – це акція, у рішенні про випуск якої передбачена конвертація привілейованої акції або на прості, або в привілейовані акції іншого класу. Конвертація може проводитися для всього випуску одноразово в певний строк або відповідно до рішення про випуск - на вимогу власника індивідуально.

Конвертована привілейована акція - надає її власникові права на:

нагромадження й наступну отримання невиплачених або не повністю виплачених дивідендів;

участь у загальних зборах акціонерів акціонерного товариства із правом участі у голосуванні з моменту неприйнята рішення про повну виплату накопичених дивідендів.

Прості акції не підлягають конвертації у привілейовані акції або інші цінні папери акціонерного товариства.

Акції приносять своєму власникові прибуток у вигляді дивідендів.

Дивіденд (від англ. devide - розподіляти) - це частина чистого прибутку, що розподіляється між акціонерами відповідно до кількості й категорії акцій, що їм належать.

Положення про те, що акціонерне товариство має право ухвалювати рішення щодо виплаті дивідендів, не означає, що акціонерне товариство зобов'язано це робити. Рішення про виплату або невиплату дивідендів приймається загальними зборами акціонерів.

Товариства мають право приймати рішення про виплату дивідендів один раз на рік або про виплату проміжних дивідендів - за підсумками роботи товариства за квартал чи півріччя.

У випадку ухвалення позитивного рішення, збори визначає розмір річного дивіденду, форму його виплати по акціях кожному класу. При цьому розмір річних дивідендів не може бути більше рекомендованого Радою директорів акціонерного товариства.

Акціонерне товариство зобов'язано виплатити оголошені по кожному класу акцій дивіденди. Якщо дивіденди оголошені загальними зборами акціонерів, товариство стає боржником акціонерів. Тому у разі невиплати дивідендів акціонери мають право звернутися в суд з позовом до товариства.

Таким чином, дивіденди виплачуються:

за рішенням загальних зборів акціонерів, але їхній розмір не може бути більше рекомендованого радою директорів;

з чистого прибутку акціонерного товариства (по привілейованих акціях можуть виплачуватися за рахунок спеціальних фондів акціонерного товариства);

грішми, а у випадках, передбачених уставом - іншим майном,

у строк, певний уставом або рішенням загальних зборів.

акціонерне товариство не має права ухвалювати рішення щодо виплаті (оголошення) дивідендів:

до повної оплати статутного капіталу;

до викупу всіх акцій на вимогу акціонерів;

якщо на день ухвалення рішення акціонерне товариство відповідає ознакам банкрутства або цих ознак з'являться в результаті виплати дивідендів та ін.

Виплата дивідендів - не обов'язкова умова випуску цінного папера. Але виплата оголошених дивідендів - це обов'язкова умова для акціонерного товариства.

Перелік осіб, які мають право одержання річних дивідендів, складається на дату складання переліку осіб, що мають право брати участь у річних загальних зборах акціонерів. Дата складання такого списку встановлюється Радою директорів і збігається зі складанням списку осіб, які мають право брати участь у зборах.

Загальні збори акціонерів вирішують наступні питання щодо виплати дивідендів:

визначають розмір дивідендів по простих акціях,

підтверджують факт невиплати дивідендів по привілейованих акціях,

затверджують дату початку виплати дивідендів.

Дивіденд оголошується без обліку податку.

Дивіденд не виплачується по акціях:

що знаходяться на балансі акціонерного товариства;

що неоплачені на дату оголошення дивідендів.

Якщо розмір дивідендів по простих акціях перевищує розмір по привілейованим, то власникам останніх за рішенням загальних зборів акціонерів може здійснюватися доплата. Статутом акціонерного товариства  може бути передбачено створення спеціального фонду для виплати   дивідендів за привілейованими акціями. Порядок формування та використання такого фонду встановлюється  Державною  комісією  з  цінних  паперів та фондового ринку.  

Реєстрацію  випуску акцій здійснює Державна комісія з цінних  паперів  та  фондового ринку в установленому нею порядку. Обіг акцій дозволяється  після  реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати розміщення акцій та видачі свідоцтва про реєстрацію випуску акцій.

Станом на 31.12.2008 р. Комісією з цінних паперів та фондового ринку зареєстровано випусків акцій на загальну суму 292,08 млрд. грн. (рис. 4.4).

У 2008 році Комісією з цінних паперів та фондового ринку зареєстровано 1 161 випусків акцій на суму 46,14 млрд. грн. Порівняно з 2007 роком обсяг зареєстрованих випусків акцій у 2008 році зменшився на 3,86 млрд. грн. (рис. 4.5).

Підприємства, які зареєстрували найбільші випуски акцій, наведено у табл. 4.5.

Рис. 4.4. Динаміка обсягу зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випусків акцій.

Рис. 4.5. Обсяг зареєстрованих Комісією з цінних паперів та фондового ринку випусків акцій.

Обсяг випусків акцій цих підприємств становив 13,93% від загального обсягу випусків акцій, зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. У п'ятірку підприємств-найбільших емітентів акцій увійшло три комерційні та один державний банки, та одне підприємство виробничої сфери.

Таблиця 4.5

Найбільші емітенти цінних паперів в 2008 р.

Назва емітента

Обсяг емісії, млрд. грн.

ЗАТ Комерційний банк «ПриватБанк»

1 456,63

ВАТ «БТА Банк»

1 350,00

ЗАТ «Телесистеми України»

1 310,66

ЗАТ АБ «ПІТ Банк Україна»

1 208,52

ЗАТ «АБ «Промислово-інвестиційний банк»

1 100,00

У 2008 році найбільші обсяги випусків акцій зареєстровано комерційними банками (відкритими акціонерними товариствами) на суму 17,7 млрд. грн. та відкритими акціонерними товариствами на суму               9,86 млрд. грн. (рис. 4.6).

Рис. 4.6.  Обсяги зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку  випусків акцій у 2008 році, млрд. грн.

Таким чином, можна відмітити, що спостерігається тенденція щодо регулярного спаду випусків акцій кожні три роки, а потім їх зростання майже однаковими темпами.

4.2. Створення акціонерного капіталу та зміни в його структурі

Акціонерний капіталце статутний капітал акціонерного товариства, що  складається з вартості  внесків акціонерів, внаслідок придбання ними акцій.

Статутний капітал акціонерного товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, що гарантує інтереси його кредиторів. Він не може бути менше розміру встановленого законодавством України. При створенні акціонерного товариства всі його акції повинні бути розподілені між засновниками.

Акції в акціонерному товаристві використовуються як для формування статутного капіталу, так і для його збільшення.

У разі заснування акціонерного товариства його акції
підлягають розміщенню виключно серед його засновників шляхом
приватного розміщення. Публічне розміщення акцій товариства може
здійснюватися після отримання свідоцтва про реєстрацію першого
випуску акцій.

Оплата вартості акцій, що розміщуються під час заснування
акціонерного товариства, може здійснюватися грошовими коштами або
майном, майновими і немайновими правами, що мають оцінку, цінними
паперами (крім боргових емісійних цінних паперів, емітентом яких є
засновник, та векселів).

Ціна майна, що вноситься засновниками акціонерного товариства в рахунок оплати акцій товариства, повинна відповідати ринковій вартості цього майна.  Кожний засновник акціонерного товариства повинен  оплатити повну вартість придбаних акцій до дати затвердження результатів розміщення першого випуску акцій. У разі несплати (неповної сплати)  вартості придбаних акцій до дати затвердження результатів розміщення першого випуску акцій акціонерне товариство вважається не  заснованим. До оплати 50 % статутного капіталу товариство не має права здійснювати операції, не пов'язані з його заснуванням.

До реєстрації звіту про результати розміщення акцій засновник має всі права, що засвідчуються акціями, крім права їх відчужувати та обтяжувати зобов'язаннями.

Документ, що засвідчує право власності засновника акціонерного товариства на акції, видається йому після повної оплати вартості таких  акцій  протягом 10 робочих днів з дати отримання товариством свідоцтва про  державну  реєстрацію  випуску акцій.

Мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства становить 1250 мінімальних заробітних плат виходячи  із ставки  мінімальної  заробітної плати, що діє на момент створення (реєстрації) акціонерного товариства. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір  майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів.

Власний капітал (вартість  чистих  активів)  товариства  - різниця  між сукупною вартістю активів товариства та вартістю його зобов'язань перед іншими особами.

Якщо  після  закінчення  другого  та  кожного   наступного фінансового  року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться  меншою,  ніж розмір статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу та зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому законом порядку. Якщо вартість чистих активів стає меншою, ніж мінімальний розмір статутного капіталу, встановлений Законом України «Про акціонерні товариства», товариство зобов'язане протягом 10 місяців з дати настання такої невідповідності усунути її або прийняти рішення про ліквідацію.

Акціонерне товариство може проводити реструктуризацію акціонерного капіталу. При цьому, як правило, досягаються наступні цілі (табл. 4.6).

Таблиця 4.6

Цілі реструктуризації акціонерного капіталу

Потреби емітента

Вид цінного паперу

1

2

Зміна структури акціонерного капіталу:

збільшення частки контролюючого власника,

оптимізація частки держави відповідно до його інтересів й інтересами власника,

включення до складу акціонерного капіталу часток нових партнерів,

викуп акцій у дрібних акціонерів, скорочення часток в акціонерному капіталі небажаних партнерів та ін.

Акції,

конвертовані облігації, опціони на акції,

депозитарні розписки

Стимулювання менеджерів шляхом збільшення їхньої частки в акціонерному капіталі (опціонні плани, нагородження акціями або опціонами на акції керівництва та ін.)

Збереження сфери впливу й забезпечення майнових інтересів вищого менеджменту підприємства через пряму участь в акціонерній власності.

Акції,

конвертовані облігації, опціони на акції

Підготовка підприємства (контрольного пакета акцій) або великого пакета акцій до продажу новому інвесторові:

урегулювання всіх питань, пов'язаних з юридичною чистотою власності на підприємство, проведених емісій цінних паперів і формування акціонерного капіталу,

урегулювання відносин з державними органами - регуляторами ринку цінних паперів і майнових відносин,

Акції,

конвертовані облігації, опціони на акції.

депозитарні розписки

Продовження таблиці 4.6

1

2

включаючи реєстрацію випусків цінних паперів, змін в установчих документах, звітність емітента, розкриття інформації, антимонопольний контроль, дотримання порядку ведення реєстру та ін.,

передпродажна оптимізація структури власності, проведення технічних емісій акцій під додатковий капітал, сформований за рахунок переоцінки основних фондів

незалежна оцінка підприємства, виведення акцій на публічний ринок для того, щоб одержати оцінку ринкової вартості підприємства, одержання при необхідності лістинга на фондовій біржі.

Реструктуризація й обмін боргів на акції

Акції

Порядок збільшення (зменшення) статутного капіталу акціонерного товариства встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Статутний капітал товариства збільшується шляхом підвищення номінальної вартості акцій або розміщення додаткових  акцій  існуючої  номінальної вартості у порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.  

Акціонерне  товариство  має  право  збільшувати  статутний  капітал після реєстрації звітів  про  результати  розміщення  всіх попередніх випусків акцій. Збільшення статутного капіталу відбувається за рахунок (табл. 4.7):

додаткових внесків акціонерів;

реінвестуванні нарахованих дивідендів;

індексації балансової вартості основних фондів.

Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства із залученням  додаткових  внесків  здійснюється  шляхом  розміщення додаткових акцій.

Переважне право акціонерів на придбання акцій, що додатково розміщуються товариством, діє лише в процесі приватного розміщення
акцій та встановлюється законодавством.

Таблиця 4.7

Джерела і шляхи збільшення статутного капіталу акціонерного товариства

Джерело збільшення

статутного капіталу

Шляхи збільшення

статутного капіталу

1

Додаткові внески акціонерів передбачені

Збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості

Додатковими внесками можуть бути: будинку, спорудження, устаткування й інші матеріальні цінності, цінні папери (крім векселів), права користування землею, водою й іншими природними ресурсами, будинками, спорудженнями, устаткуванням, інші майнові права (у тому числі на інтелектуальну власність), кошти.

2

Реінвестиція нарахованих дивідендів (виплата дивідендів акціями додаткового випуску)

Збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості;

Збільшення номінальної вартості акцій

3

Індексація балансової вартості основних засобів відповідно до постанов Кабінету Міністрів

Збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості;

Збільшення номінальної вартості акцій

Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства без залучення додаткових внесків здійснюється шляхом підвищення номінальної вартості акцій.

Акціонерне товариство не має права приймати рішення про
збільшення статутного капіталу шляхом публічного розміщення акцій,
якщо розмір власного капіталу є меншим, ніж розмір його статутного
капіталу.

Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства у разі наявності викуплених товариством акцій не допускається.

Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства для покриття збитків не допускається.

Додаткова емісія за рахунок додаткових внесків акціонерів дозволяє здійснювати перерозподіл прав власності на підприємство. З огляду на що обсяг додаткового випуску не обмежений, можна придбати контрольний пакет акцій товариства і стати його власником.

На відміну від використання додаткових внесків акціонерів, емісія акцій за рахунок реінвестиції нарахованих дивідендів найчастіше не приводить до перерозподілу прав власності на підприємство. Продаж акцій у цих випадках не здійснюється.

При збільшенні статутного капіталу за рахунок індексації балансової вартості основних фондів додаткова кількість акцій розподіляється серед акціонерів пропорційно їхньої частки в статутного капіталу чи здійснюється обмін акцій номінальної вартості попереднього випуску на акції нової номінальної вартості відповідно до кількості, яким володіє акціонер.

Статутний капітал акціонерного товариства зменшується в порядку,  встановленому  Державною  комісією  з  цінних паперів та фондового ринку,  шляхом зменшення номінальної вартості акцій або шляхом анулювання раніше викуплених товариством акцій та зменшення їх загальної кількості, якщо це передбачено статутом товариства.

Після прийняття рішення про зменшення статутного капіталу акціонерного  товариства  виконавчий  орган  протягом  30 днів має письмово   повідомити   кожного   кредитора,   вимоги   якого   до акціонерного  товариства  не  забезпечені  заставою, гарантією чи порукою, про таке рішення.

Кредитор, вимоги якого до акціонерного товариства не забезпечені  договорами застави чи поруки,  протягом 30 днів після надходження йому повідомлення може звернутися до товариства з письмовою вимогою про
здійснення протягом 45  днів  одного  з  таких  заходів  на  вибір товариства:

забезпечення виконання зобов'язань шляхом укладення договору застави чи поруки, дострокового припинення;

виконання зобов'язань перед кредитором, якщо інше не передбачено договором між товариством та кредитором.

У разі, якщо кредитор не звернувся у строк, передбачений законодавством, до товариства з письмовою вимогою, вважається, що він не
вимагає від товариства вчинення додаткових дій щодо зобов'язань перед ним.

Зменшення акціонерним товариством статутного капіталу нижче  встановленого  законом  розміру  має  наслідком  ліквідацію товариства.

Акціонерне товариство має право формувати резервний капітал у  розмірі не менше ніж 15 % статутного капіталу, якщо інше не  визначено статутом товариства. Резервний капітал формується шляхом  щорічних відрахувань від чистого прибутку товариства або за рахунок нерозподіленого прибутку. До досягнення встановленого статутом розміру резервного капіталу розмір щорічних відрахувань не може бути  меншим  ніж  5  %  суми  чистого прибутку товариства за рік.

Резервний капітал створюється для покриття збитків товариства, а також для збільшення статутного  капіталу,  виплати дивідендів за привілейованими акціями,  погашення заборгованості у разі ліквідації товариства тощо.

4.3. Вартісна оцінка акцій на ринку цінних паперів

Питання оцінки акцій тісно пов'язаний з її життєвим циклом, який охоплює випуск, первинне розміщення й обіг акцій.

Тому перша оцінка акцій по українському законодавству в період випуску – це номінальна. Номінал акції - це те, що зазначено на її лице, тому іноді її називають особовою, або загальною, вартістю. Номінальна вартість всіх простих акцій товариства повинна бути однаковою й забезпечувати всім власникам акцій цього товариства рівний обсяг прав.

Відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства» статутний капітал товариства складається з номінальної вартості акцій товариства, придбаних акціонерами, інакше кажучи, дорівнює сумі номіналів акцій в обігу.

Такий порядок вартісної оцінки акцій прийнятий не у всіх країнах.

У деяких країнах, наприклад у США, номінальна вартість не вказується, а в акції оговорюється, що капітал компанії розбитий на кілька частин - акцій.

Підприємство, що випустило акцію із вказівкою її номінальної, тобто загальної, вартості, ще не гарантує її реальну цінність. Таку цінність визначає ринок. Однак номінальна вартість виступає як деякий орієнтир цінності акції, особливо на нерозвиненому, низьколіквидному фондовому ринку. У цьому випадку номінальна вартість тривалий час є базою для визначення наступних вартісних оцінок акції.

Потім вартісна оцінка акцій відбувається при їхньому первинному розміщенні, коли необхідно встановити емісійну вартість - це ціна акції, по якій її купує перший власник. По існуючому законодавству емісійна ціна акції перевищує номінальну вартість або дорівнює їй. Оплата акцій товариства при його заснуванні провадиться його засновниками по їхній номінальній вартості. При всіх наступних випусках реалізація акцій здійснюється по емісійній ціні, орієнтованої на ринкову. Це обумовлюється тим, що власний капітал акціонерного товариства більше статутного, а також тому що в процесі існування акціонерного товариства відбувається збільшення вартості його активів через інфляційні процеси, приєднання нерозподіленого прибутку (реінвестування прибутку) та ін.

Перевищення емісійної ціни над номінальною вартістю називається емісійним виторгом, або емісійним доходом. Він не може бути використаний на меті споживання й повинен бути приєднаний до власного капіталу акціонерного товариства. Емісійна ціна може бути нижче ринкової. Це можливо, по-перше, у випадку, якщо акціонер використає наявне в нього переважне право придбання акцій із знижкою 10% від ринкової вартості. Таким чином, емісійна ціна для нього становить 90% ринкової. По-друге, у випадку розміщення додаткових акцій при участі посередників за ціною, що не може бути нижче їхньої ринкової вартості більш ніж на розмір винагороди посередника. Таким чином, емісійна ціна дорівнює ринковій мінус винагорода посередника (4.1).

Емісійна ціна = Ринкова ціна – Винагорода посередника.        (4.1)

Отже, вже на стадії емісії акцій, визначаючи перспективи продажу нових звичайних акцій і час їхнього випуску, виникає потреба в ринковій оцінці. Потреба в оцінці акції особливо необхідна при:

поглинанні й злитті товариств;

покупці голосуючого пакета акцій;

видачі кредиту під забезпечення акцій;

перетворенні публічного акціонерного товариства на приватне акціонерне товариство;

визначенні доцільності викупу раніше реалізованих власних акцій;

поділі й виділенні товариства;

ліквідації товариства.

Ринковою вартістю майна, включаючи вартість акцій або інших цінних паперів товариства, є ціна, по якій продавець, що має повну інформацію про вартість майна й не зобов'язаний його продавати, згодний був би продати його, а покупець, що має повну інформацію про вартість майна й не зобов'язаний його придбати, згодний був би придбати (рис. 4.7).

Таким чином, на ліквідному ефективному ринку цінних паперів ринкова ціна акції - це вартість у поточних цінах по угодах, укладених у кожний момент часу, тобто, ринкова (курсова) ціна - це ціна, по якій акція продається й купується на вторинному ринку.

Рис. 4.7 . Визначення ціни акцій

Ринкова ціна звичайно встановлюється на торгах на фондовій біржі й відображає дійсну ціну акції за умови великого обсягу угод. Біржовий курс як результат біржового котирування визначається рівноважним співвідношенням попиту та пропозиції. Ціну пропозиції (оферту) (рис. 4.8) установлює продавець, ціну попиту (бід) - покупець.

Продавець

Ціна пропозиції (оферта)

Спред

Ціна попиту (бід)

Покупець

Рис. 4.8. Схема формування курсової ціни акції

Котирування припускає наявність двох цін:

Ціна придбання, по якій покупець виражає бажання придбати акцію, або ціна попиту (bid price) - ціна бід.

Ціна пропозиції, по якій власник, або емітент, акції бажає неї продати - ціна пропозиції (offer price) - оферта.

У зв'язку з тим, що очікування інвестора про прибутковість акції міняються, то міняються й ціни. Як правило, ураховується й ринкова кон'юнктура, тому протягом робочого дня біржі ціна продажу певної акції може мінятися. Ціна, по якій відбувається перша угода, називається ціною відкриття, а ціна, по якій відбувається остання угода, - ціною закриття. Протягом дня встановлюються вища й нижча ціни на акцію (рис. 4.9).

Рис. 4.9. Діаграма цін на акцію протягом робочого дня на біржі

Вища й нижча ціни на акцію визначаються не тільки за день, але й за більш тривалі періоди - тиждень, місяць, квартал, рік. Це дозволяє встановити тенденцію ринкової ціни на ту або іншу акцію. Ціна відкриття поточного дня може істотно відрізнятися від ціни закриття попереднього робочого дня біржі. Зміна ціни є одним з показників біржової активності.

Ринкова ціна акції розраховуючи на 100 грошових одиниць номіналу називається курсом.

Ринкова ціна акцій визначається співвідношенням попиту та пропозиції. У кожен даний момент певна акція має свій курс, і завдання оцінювача-інвестора - спрогнозувати тенденцію, спрямованість його зміни.

При вартісній оцінці акцій важливу роль грає книжкова або балансова, вартість. Її визначають експерти як частка від розподілу вартості чистих активів компанії на кількість випущених акцій, що перебувають в обігу. Така оцінка доступна дуже вузькому колу інвесторів. Якщо курсова ціна перевищує балансову, то це є основою для біржового росту ціни.

Балансову вартість визначають при аудиторських перевірках у тому випадку, якщо емітент має намір пройти лістинг для включення своїх акцій у біржовий список цінних паперів, допущених до біржових торгів, а також при ліквідації акціонерного товариства, щоб визначити частку власності, що доводиться на одну акцію.

Крім того, виділяють ліквідаційну вартість. Вона визначається тільки для привілейованих акцій і встановлюється при емісії.

Особливе значення в теперішній час надається реальній вартості акцій, обумовленої на основі дисконтування потоків платежів, які може забезпечити акція.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть основні властивості акцій.

2. Назвіть найважливіші розходження між привілейованими й простими акціями, використовуючи наступні критерії: строки випуску, права майнові і немайнові, порядок і вид одержуваного доходу, джерела виплати дивідендів.

3. Що таке конвертована привілейована акція?

4. Як відбувається оплата акцій при установі акціонерного товариства?

5. Що відбувається при неповній оплаті акцій акціонерами?

6. Дайте поняття статутного капіталу. Що й кому він гарантує?

7. Хто ухвалює рішення щодо виплати дивідендів?

8. Назвіть джерела виплати дивідендів. Що означає термін «оголошення дивідендів»?

9. Виплата дивідендів по простих акціях - це право або обов'язок акціонерного товариства? Що відбувається при невиплаті дивідендів по привілейованих акціях?

10. Назвіть розходження між номінальною й емісійною вартістю акції, балансовою й ринковою, ринковою й курсовою. У чому різниця між ліквідаційною вартістю простої й привілейованої акції?

Література: 2, 3, 13, 19-20, 23, 34-37, 43, 47, 58, 63, 76.

Змістовий модуль 5. Боргові цінні папери на фондовому ринку України

5.1. Облігації, їх види та особливості обігу

5.2. Властивості векселя в ринковому обігу

5.3. Інвестиційні та ощадні (депозитні) сертифікати

5.4. Похідні цінні папери  та депозитарні розписки, їх властивості

5.1. Облігації, їх види та особливості обігу

Порядок емісії та обігу облігації встановлено Законом України «Про цінні папери і фондовий ринок». Відповідно до ст. 7 цього закону, облігація (додаток Б) - це  цінний  папір, що посвідчує внесення його власником  грошей,  визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість   у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.

Обіг облігацій дозволяється  після  реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати розміщення облігацій та видачі свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій.

Основними властивостями облігацій є наступні:

облігації підтверджують відносини позики, за якою особа, що випустила цей цінний папір, повинна через установлений проміжок часу виплатити як основну суму боргу (номінальну вартість облігації), так і відсотки по ньому;

відсотки з облігацій мають заздалегідь обговорений постійний розмір. Можуть виплачуватися протягом визначених проміжків часу до моменту повного погашення облігацій;

облігація - це терміновий цінний папір, що має кінцевий термін погашення;

облігація відноситься до категорії старших цінних паперів і претензії по ній задовольняються раніше, ніж по привілейованих і простих акціях;

облігації не дають права їх власникам, на відміну, наприклад, від простих акцій, на управління підприємством, що їх випустило;

облігація   має   номінальну   вартість,   визначену    в національній  валюті,  а  якщо  це  передбачено умовами розміщення облігацій - в іноземній  валюті;

облігації в Україні можуть випускатися підприємствами всіх форм власності.

На обіг облігацій в Україні встановлено ряд обмежень:

не допускається випуск облігацій для формування і поповнення статутного фонду емітента;

юридичні особи можуть випускати облігації на суму, яка не перевищує трикратного розміру власного капіталу або розміру забезпечення, що надається їй з цією метою третіми особами;

забороняється випуск облігацій для покриття збитків, зв'язаних з господарською діяльністю підприємства.

Відповідно до законодавства України існують наступні види облігацій (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Види облігацій за різними критеріями порівняння

Критерій

Види облігацій

1

2

За формою випуску

документарні,

бездокументарні.

За видом емітента

облігації внутрішніх та зовнішніх місцевих позик;

державні облігації;

облігації підприємств.

За способом реєстрації власника

іменні;

на пред'явника.

За формою відшкодування запозиченої суми

з відшкодуванням у грошовій формі;

з відшкодуванням у натуральній формі.

За методом виплати доходу

відсоткові облігації;

цільові облігації;

дисконтні облігації.

За забезпеченістю

зезпечені;

незабезпечені.

За способом

погашення

з фіксованим строком погашення;

з достроковим строком  погашення .

За можливістю

обміну на акції

конвертовані облігації;

обмінювані облігації.

За строком обігу

довгострокові;

середньострокові;

короткострокові.

Розглянемо більш детально деякі зі зазначених видів облігацій.

Емітент, у порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, може розміщувати відсоткові, цільові та дисконтні облігації.

Відсоткові облігації - облігації, за якими передбачається виплата відсоткових доходів.

Різновидом відсоткових облігацій – є купонні облігації. Вважається, що купонна облігація містить відрізні купони, по яких після певного строку виплачується процентний доход.

До сертифіката відсоткової облігації на пред'явника додається купон (купонний лист). У купоні (купонному листі) зазначаються серія та  номер  сертифіката  облігації,  за  якою   виплачуються відсотки, найменування і місцезнаходження емітента, строки виплати %. На кожному купоні (купонному листі) зазначається його порядковий номер.

Цільові облігації - облігації, виконання зобов'язань за якими
дозволяється товарами та/або послугами  відповідно  до  вимог, встановлених умовами розміщення таких облігацій.

Дисконтні облігації - облігації, що розміщуються за ціною,
нижчою ніж їх номінальна вартість. Різниця між ціною придбання та
номінальною вартістю облігації виплачується власнику облігації під
час її погашення і становить доход (дисконт) за облігацією.

Облігації можуть розміщуватися з фіксованим строком погашення,  єдиним  для  всього  випуску. Дострокове погашення облігацій  за вимогою їх власників дозволяється у разі, коли така можливість передбачена  умовами   розміщення облігацій, якими визначені порядок встановлення ціни  дострокового  погашення облігацій і строк, у який облігації можуть бути  пред'явлені  для дострокового погашення.

Погашення облігацій може здійснюватися грошима або майном відповідно до умов розміщення облігацій.

Облігація має номінальну вартість, визначену в національній  валюті,  а  якщо  це  передбачено умовами розміщення облігацій - в іноземній  валюті.  Мінімальна номінальна вартість облігації не може бути меншою ніж одна копійка.

Емітент може розміщувати іменні облігації та облігації на пред'явника.  

У сертифікаті облігації зазначаються назва виду цінного паперу,  найменування та місцезнаходження емітента, міжнародний ідентифікаційний   номер цінного паперу, номінальна вартість облігації,  загальна сума  випуску,  строк  погашення, розмір та строки виплати  %  (для  відсоткової  облігації),  дата прийняття  рішення про розміщення облігацій, серія  та   номер сертифіката облігації, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента.

Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку можуть
встановлюватися також додаткові реквізити сертифіката облігації.

У сертифікаті іменної облігації обов'язково зазначається ім'я
власника.

Облігації підприємств розміщуються юридичними особами тільки після повної сплати свого статутного капіталу.

Облігації підприємств підтверджують зобов'язання емітента  за ними та не дають право на участь в управлінні емітентом.

Умови розміщення облігацій, що розміщуються акціонерним товариством, можуть передбачати можливість їх конвертації в акції акціонерного товариства (конвертовані облігації).

Рішення про розміщення облігацій підприємств приймається відповідним органом управління емітента згідно з нормами законів, що регулюють порядок створення, діяльності та припинення юридичних осіб відповідної організаційно-правової форми.

До облігацій місцевих позик належать облігації внутрішніх
та зовнішніх місцевих позик. Рішення про   розміщення  облігацій  місцевих  позик  приймає Верховна  Рада  Автономної  Республіки  Крим   або   міська рада відповідно до вимог, установлених бюджетним законодавством.

Особливості погашення та реалізації прав за облігаціями місцевих позик визначаються умовами їх розміщення.

Державні облігації України можуть бути:

довгострокові - понад п'ять років;

середньострокові - від одного до п'яти років;

короткострокові - до одного року.

Державні облігації України поділяються на облігації внутрішніх державних позик України, облігації зовнішніх державних позик України та  цільові  облігації  внутрішніх  державних  позик України.

Відповідно до Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок», облігації  внутрішніх  державних  позик України – це державні цінні папери,  що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов'язання України щодо відшкодування пред'явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій.

Цільові облігації внутрішніх державних позик України – облігації внутрішніх державних позик, емісія яких є джерелом фінансування  дефіциту державного бюджету в обсягах,  передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та в межах граничного  розміру державного боргу.

Основним реквізитом  цільових  облігацій внутрішніх державних позик України є зазначення  передбаченого  законом  про  Державний бюджет  України  на відповідний рік напряму використання залучених від розміщення таких облігацій коштів.

Кошти, залучені до Державного бюджету України від  розміщення цільових облігацій внутрішніх державних  позик України, використовуються   виключно для фінансування державних або регіональних програм і проектів на умовах їх повернення в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України  на відповідний рік. Фінансування здійснюється відповідно до кредитних договорів,  що  укладаються  між  державою  в  особі Міністерства фінансів України та отримувачем коштів.

Умови кредитних договорів повинні відповідати умовам випуску цільових облігацій внутрішніх державних позик України з обов'язковим  встановленням дати обслуговування  та погашення кредиту за п'ять днів до дати обслуговування та погашення цільових облігацій внутрішніх державних позик України.

Облігації зовнішніх державних позик України - державні боргові цінні папери, що розміщуються на міжнародних фондових ринках і  підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій  їх  номінальну  вартість  з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Емісія державних облігацій України є частиною бюджетного процесу  і  не  підлягає  регулюванню  Державною комісією з цінних паперів та фондового  ринку.

Емісія державних облігацій України регулюється законом України про  Державний  бюджет України на відповідний рік,  яким встановлюються граничні   розміри   державного   зовнішнього   та внутрішнього боргу.

Розміщення державних облігацій України здійснюється у разі дотримання  на кінець року граничних  розмірів державного зовнішнього  та  внутрішнього боргу, передбачених Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Умови розміщення та погашення облігацій внутрішніх державних  позик України і цільових облігацій внутрішніх державних позик України,  не визначені умовами розміщення, встановлюються Міністерством фінансів України відповідно до законодавства.

Національний банк України виконує операції з обслуговування державного боргу, пов'язані з розміщенням облігацій внутрішніх державних  позик  та  цільових  облігацій  внутрішніх державних позик України, їх погашенням і виплатою доходів за ними, а також провадить депозитарну діяльність щодо цих цінних паперів. Порядок проведення операцій,  пов'язаних з розміщенням цих облігацій, встановлюється Національним  банком України за погодженням з Міністерством фінансів України.  

Особливості впровадження депозитарної діяльності з державними облігаціями  України  визначаються  Державною  комісією  з  цінних  паперів  та фондового ринку разом з Національним банком України.

Розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністерство фінансів України, яке може залучати для цього банки, інвестиційні компанії тощо. Відносини між  Міністерством фінансів України і цими організаціями регулюються відповідними договорами.

Витрати на підготовку розміщення,  а також на розміщення, погашення  державних  облігацій  України, виплату  доходів здійснюються  відповідно  до умов розміщення державних облігацій України за рахунок коштів,  передбачених на такі цілі у Державному бюджеті України.

Державні облігації України можуть бути іменними або на пред'явника. Державні облігації України розміщуються у документарній або бездокументарній формі.

Рис. 5.1. Обсяги зареєстрованих Комісією випусків облігацій підприємств у 2004-2008 роках, млрд. грн.

Продаж облігацій внутрішніх державних позик здійснюється в національній  валюті,  а  облігацій  зовнішніх  державних  позик України - у валюті запозичення.

Виплата доходів і погашення державних облігацій України
здійснюються грошима  або  державними  облігаціями  України  інших видів за згодою сторін.

Протягом 2008 року Комісією зареєстровано 912 випусків облігацій підприємств на суму 31,35 млрд. грн. (рис. 5.1). Порівняно з 2007 роком обсяг зареєстрованих випусків облігацій підприємств зменшився на 13,13 млрд. грн.

Протягом 2008 року Комісією зареєстровано 15 випусків облігацій місцевих позик на суму 974,00 млн. грн. (рис. 5.2).


Рис. 5.2. Обсяг зареєстрованих випусків облігацій місцевих позик

у 2004-2008 роках, млн. грн.

У структурі обсягу зареєстрованих Комісією випусків облігацій підприємств значна частка належала банкам (22,7% від загального обсягу випусків облігацій). Обсяг зареєстрованих випусків облігацій, здійснений банками, зменшився у 2,5 рази, порівняно з 2007 роком (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Обсяг зареєстрованих випусків облігацій підприємств,  млн. грн.

Вид емітента

2004

2005

2006

2007

2008

Усього

у тому числі:

4 106,59

12 748,28

22 070,80

44 480,51

31 346,27

Банки

217,93

2 564,726

4 994,0

18 869,37

7 115,94

Страхові компанії

112,0

41,9

85,0

50,64

97,5

Інші

3 776,66

10 141,65

16 991,8

25 560,5

24 132,84

Перелік емітентів, що зареєстрували у 2008 році найбільші обсяги випусків облігацій підприємств, наведено у табл. 5.2. Обсяг емісії облігацій цих емітентів становив 8,3% від загального обсягу випусків облігацій, зареєстрованих Комісією.

Таблиця 5.2

Обсяг зареєстрованих випусків облігацій підприємств, 2008 р.

Назва емітента

Обсяг випуску,

млн. грн.

Частка у загальному обсязі емісій, %

ЗАТ «Донецьксталь» - металургійний завод»

600,00

1,92

ТОВ «А.В.С.»

504,34

1,60

ВАТ «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго»

500,00

1,59

ВАТ АКБ «Форум»

500,00

1,59

ВАТ «АКІБ «УкрСиббанк»

500,00

1,59

Таким чином, облігації є найбільш поширеним цінним папером в Україні. Це обумовлено:

по-перше, недостатнім обсягом кредитних ресурсів комерційних банків для фінансування господарської діяльності виробничих підприємств;

по-друге, менш складними, у порівнянні з емісією акцій, порядком випуску облігацій,

по-третє, можливістю випускати облігації підприємствами усіх форм власності.

5.2. Властивості векселя в ринковому обігу

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок, вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі вплатити після скінчення строку обігу визначену суму власнику векселя (векселедержателю) (Додаток В).

Вексель - це складене за встановленим законом формою безумовне й письмове боргове грошове зобов'язання, видане однією стороною. (векселедавцем) іншій стороні (векселедержателеві).

Більше точне правове значення мало визначення векселя, дане ст. 35 - діючих Основ цивільного законодавства  Союзу  РСР і союзних республік (травень 1991 р.).

Векселем визнається цінний папір, що засвідчує нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця (простий вексель) або зазначеного у векселі   платника (переказний вексель) виплатити по закінченні строку обігу певну суму власникові векселя (векселедержателеві).

Розглянемо основні риси векселя, як вони зложилися в Женевській конвенції 1931 р. і прийняті в українській практиці:

абстрактний   характер   зобов'язання, тобто текст векселя не повинен містити посилання на угоду, що є підставою видачі векселя; відповідно, невиконання зобов'язань по основній угоді не може приводити до невиконання зобов'язань за векселем; останнє абстраговано від змісту основної угоди;

безперечний характер зобов'язання за векселем, якщо він є справжнім;

безумовний характер зобов'язання за векселем (вексель містить просту   й нічим не обумовлена пропозиція або обіцянка сплатити певну суму).   Спроби відчинити платіж будь-якій події не мають юридичної чинності. Разом з тим, міжнародна практика знає й інші варіанти, коли, наприклад, законодавство США робить спеціальні застереження, що зберігають безумовний характер векселя у випадках, якщо зазначене джерело платежу за векселем, або зроблені посилання на конкретні договори, з яких виник вексель та ін.;

Вексель - це завжди грошове зобов'язання, що містить пропозицію або обіцянку заплатити певну грошову суму, тобто не може вважатися векселем зобов'язання, по якому сплата боргу відбувається товаром, наданням послуг та ін.);

вексель - це завжди письмовий документ (відповідно, випуск векселя в безготівковій формі, у вигляді записів по рахунках, неможливий);

вексель - це документ, що має строго встановлені обов'язкові реквізити (відсутність хоча б одного з них приводить до невизнання даного документа як векселя, перетворює його у звичайну боргову розписку або наказ про виплату грошових коштів, виводить даний документ зі сфери дії вексельного права й відповідних йому процедур стягнення заборгованості, підкоряє зазначені зобов'язання нормам загального цивільного права);

сторони, зобов'язані за векселем, несуть солідарну відповідальність, тобто, при невиконанні зобов'язання основним боржником, кредитор-векеслеотримувачем може звернутися за стягненням до кожного з колишніх власників векселя, що, у свою чергу, при невиконанні їм векселя отримує право вимоги вексельної суми в кожної з осіб, що проходили у вексельному ланцюжку.

За довгу історію свого життя вексель став:

інструментом переказу коштів,

інструментом комерційного кредиту,

початковою формою, з якої розвилися сучасні паперові гроші.

У теперішній час у міжнародній практиці вексель активно використається в зовнішньоторговельному обігу, а також як засіб прямого, минаючи фінансових посередників, залучення грошових ресурсів. У внутрішньому торговельному обороті індустріальних країн векселя відіграють підлеглу роль. Наприклад, у Франції лише третина товарних поставок оформляється векселями. В активах банківської системи Великої Британії вкладення у векселі становили наприкінці 80-х рр. менш 1% всієї суми активів.

Характеристика режиму випуску та обігу векселів у внутрішньому обороті України наведена в табл. 5.3.

Таблиця 5.3

Режим випуску та обігу векселів в Україні

Критерії

Характеристики векселів

1

2

Види векселів

простий,

переказний,

товарний,

фінансовий,

дружній

бронзовий.

За емітентом

юридичні особи

За власником

юридичні особи, як резиденти, так і не нерезиденти

Грошова одиниця

національна валюта.

Величина номіналу

мінімальна величина номіналу не встановлена

За формою відшкодування запозиченої суми

Векселі погашаються тільки в грошовій формі.

Характер володіння й використання

Вексель може бути виписаний тільки на конкретне ім’я. Він є ордерним цінним папером, звертається по передатному напису. Разом з тім вексель може бути перетворений після виписки в цінний папір на пред’явника, якщо він буде переданий векселедержателем новому власникові з індосаментом (передатний напис) на пред’явника. У цьому випадку обіг векселя й виконання пов’язаних з ним обов’язків будуть здійснюватися на основі простого його вручення.

Продовження таблиці 5.3

1

2

Строки, на які випускаються векселі

короткострокові,

середньострокові,

довгострокові.

Кінцевий строк векселя не обмежений. Вексель може бути виданий на конкретний строк (з погашенням «на певний ден» або «у скільки-то часу від складання») або без вказівки конкретного строку погашення («по пред'явленні» або «у скільки-то часу від пред'явлення»). Вексель строком по пред'явленню повинен бути представлений до погашення протягом року, якщо інше не встановлено векселедавцем.

По можливості обігу

По своїй сутності, вексель є цінним папером, що обертається. Векселедавець може обмежити можливості його обігу, якщо при видачі векселя вкаже в ньому «за наказом», що буде означати неможливість для нового власника векселя передати за своїм наказом (по індосаменту) цей вексель третій особі.

Відсоток і метод виплати відсотка

Процентна ставка може бути зазначена тільки у векселі строком по пред'явленні. Процентна ставка повинна бути зазначена в самому векселі (по суті це означає, що вона має фіксований розмір). На практиці вексельні відносини завжди пов'язані з виплатою відсотка. Відсоток може виплачуватися придбанням векселя з дисконтом проти поминала з наступним погашенням по номіналі. В інших випадках відсоток нараховується до номіналу й

Продовження таблиці 5.3

1

2

установлюється в договорах на покупку-продаж векселя (наприклад, при масовому серійному випуску векселів банком) або в договорах на видачу вексельного кредиту. Відповідно при такому методі виплати відсотка по векселях, він може нараховуватися як по фіксованій ставці, так і ставці, що коливається.

Серійність

Векселі можуть випускатися серіями (тобто мати стандартний зміст, стандартні умови, послідовну серійність та ін.).

Розглянемо більш детально основні види векселів (рис. 5.3). 

Товарний вексель. В основі грошового зобов'язання, вираженого даним векселем, лежить товарна угода, комерційний кредит, наданий продавцем покупцеві при реалізації товару. У цьому випадку вексель може виступати, з одного боку, як знаряддя кредиту, а з іншого боку - виконувати функції розрахункових коштів, багаторазово переходячи з рук у руки й обслуговуючи як грошовий субститут численні акти купівлі - продажу товарів. 

Фінансовий вексель. В основі грошового зобов'язання, вираженого фінансовим векселем, лежить фінансова операція, не пов'язана з купівлею-продажем товарів. Прикладом таких нетоварних фінансових операцій може бути видача кредиту, перерахування в бюджет податків, одержання бюджетного фінансування, заробітної плат, обмін валюти та ін. Коли, наприклад, позичальник своє зобов'язання по погашенню кредиту оформляє векселем, останній виступає як фінансовий вексель.

Рис. 5.3. Види векселів

Дружній вексель. Це вексель, за яким немає ніякої реальної угоди, ніякого реального фінансового зобов'язання, однак особи, які беруть участь у векселі, є реальними. Звичайно дружніми векселями (на рівні суми, строки та ін.) зустрічно обмінюються дві реальних особи, що перебувають у довірчих відносинах, для того, щоб потім урахувати або віддати в заставу цей вексель у банку, одержавши під нього реальні гроші, або використати даний вексель для здійснення платежів за товари. Дружні векселі звичайно виписуються особами, що перебувають у скрутному фінансовому становищі.

Бронзовий вексель. Це вексель, за яким немає ніякої реальної угоди, ніякого реального фінансового зобов'язання, при цьому хоча б одна особа, що бере участь у векселі, є вигаданою. Так само, як і дружні векселі, бронзові векселі виникають при скрутному фінансовому становищі "кредитора" або при проведенні їм шахрайської операції. Мета бронзового векселя - або одержання під нього грошей у банку, або використання фальшивого векселя для погашення боргів по реальних товарних угодах або фінансових зобов'язаннях.

Простий вексель. Це вексель, що містить просту й нічим не обумовлену обіцянку векселедавця (боржника) сплатити певну суму векселеотримувачу (кредиторові) або за його наказом (тобто за наказом кредитора платіж може бути зроблений власником векселя будь-якій третій особі).

Найближчий родич простого векселя, що виражає по суті ті ж зобов'язальні відносини - боргова розписка. Але, боргова розписка не є цінним папером, вексельне законодавство на неї не поширюється, та зобов'язання, оформлені борговими розписками, регулюються загальногромадянськими правовими нормами.

У діючих нормативних актах і сучасній літературі іноді вживається стара назва простого векселя - соло-вексель.

Схема, що відображає зміст і рух простою векселя зображена на              рис. 5.4.

Рис. 5.4. Схема руху простого векселя

Переказний вексель (тратта) - це вексель, що містить просту й нічим не обумовлену пропозицію (точніше - наказ) векселедавця третій особі сплатити певну суму векселеотримувачу за його наказом. Схема, що відображає зміст і рух перекладного векселя зображена на рис. 5.5.

Векселеотримувач, маючи у своєму розпорядженні переказний вексель - наказом на адресу третьої особи зробити платіж, не може бути впевнений у тім, що платіж відбудеться поки майбутній платник не виразить свою згоду на оплату або, як це звичайно говорять, поки він не акцептує вексель.

Рис. 5.5. Схема руху переказного векселя (трати)

Аваль - (від франц. aval - схвалення) - поручительство, гарантія, відповідно до якої аваліст (особа, яка гарантує) приймає на себе відповідальність за оплату векселя перед його власником. Наприклад, особа А взяла гроші в борг в особи B і видала йому вексель (розписку). Якщо третя особа (скажемо, особа С) дає поручительство особі В, гарантує йому повернення позички з боку особи А, то таке поручительство і є аваль.

Поручительство повинне бути засвідчене підписом аваліста на особовому або зворотному боці векселя або на спеціальному гарантійному аркуші, що прикріплює до векселя (аллонже). Аваль покликаний збільшувати надійність векселя. У ролі аваліста може виступати банк.

Акцептувати – це означає виражати згоду на виконання пред'явленого зобов'язання (векселя, рахунку, платіжної вимоги та ін.).

Тому векселеотримувач направляє платникові вексель для того, щоб одержати його назад з написом про акцепт на бланку векселя (вираженням згоди на здійснення платежу).

5.3. Інвестиційні та ощадні (депозитні) сертифікати

Інвестиційний сертифікат - цінний папір, який розміщується інвестиційним   фондом, інвестиційною компанією,  компанією  з управління активами пайового інвестиційного фонду  та  посвідчує право власності  інвестора на частку  в  інвестиційному  фонді, взаємному фонді інвестиційної компанії та пайовому  інвестиційному фонді.

Емітентом  інвестиційних  сертифікатів  виступає інвестиційний  фонд,  інвестиційна компанія або компанія з управління активами пайового інвестиційного фонду.

Кількість проголошених інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду зазначається у проспекті емісії.

Строк розміщення інвестиційних сертифікатів інвестиційних фондів є не обмеженим. Інвестиційні  сертифікати  можуть  надавати  його власнику право на отримання  доходу  у  вигляді  дивідендів

Розміщення похідних (деривативів) цінних паперів, базовим активом  яких є право на отримання інвестиційних сертифікатів,  не допускається.

Станом на 31.12.2008 р. Комісією з цінних паперів і фондового ринку України зареєстровано випуски інвестиційних сертифікатів пайових інвестиційних фондів на загальну суму 139,14 млрд. грн. (рис. 5.6).

Протягом року зареєстровано 350 випуск інвестиційних сертифікатів пайових інвестиційних фондів на суму 65,37 млрд. грн.

Порівняно з 2007 роком обсяг зареєстрованих випусків інвестиційних сертифікатів пайових інвестиційних фондів збільшився на 34,25 млрд. грн. або у 2 рази.

Рис. 5.6. Обсяг зареєстрованих випусків інвестиційних сертифікатів пайових інвестиційних фондів у 2004-2008 роках, млрд. грн.

Тенденція до зростання обсягів випусків цінних паперів інвестиційних фондів та компаній пов'язана, насамперед, з тим, що спостерігається збільшення їхньої кількості, зокрема, у 2008 році до Єдиного державного реєстру інститутів спільного інвестування внесено 381 інвестиційний фонд, що становить 29,95% від загальної кількості зареєстрованих інвестиційних фондів протягом 2004-2008 років.

Ощадний  (депозитний)  сертифікат  -  цінний  папір,  який підтверджує  суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника  сертифіката) на одержання з плином встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом,  у  банку, який його видав.

Ощадні  (депозитні)  сертифікати  розміщуються  на  певний строк  (під відсотки,  передбачені умовами їх розміщення).

Вони можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні ощадні    (депозитні) сертифікати розміщуються у бездокументарній формі, а на пред'явника - у документарній.

В ощадному (депозитному) сертифікаті у документарній формі зазначаються  вид цінного паперу, найменування і місцезнаходження банку, що випустив сертифікат, серія і номер сертифіката, дата випуску, сума депозиту, процентна ставка, строк отримання вкладу, підпис керівника банку або іншої уповноваженої особи,  засвідчений печаткою банку.

Передача ощадного (депозитного) сертифіката здійснюється шляхом укладення договору між особою, що уступає права за сертифікатом, та особою, що набуває ці права.

Дохід за ощадними (депозитними) сертифікатами виплачується
під час пред'явлення їх для оплати в банк, що розмістив ці сертифікати.

У разі дострокового пред'явлення ощадного (депозитного)
сертифіката до оплати банк виплачує суму вкладу та відсотки (за
вкладами на вимогу), якщо умовами випуску сертифіката не передбачено інший розмір %.

Обіг депозитних (ощадних) сертифікатів регулюються банківським законодавством.

Загальні риси депозитних (ощадних) сертифікатів:

депозитний (ощадний) сертифікат - це цінний папір, що випускається винятково банками. Разом з тим існує міжнародна практика видачі ліцензій на здійснення окремих банківських операцій фінансовим компаніям й іншим небанківським фінансовим інститутам. Відповідно, ні інвестиційні компанії, ні інші інститути фондового ринку, що не мають банківської ліцензії, не можуть випускати депозитні (ощадні) сертифікати;

депозитний (ощадний) сертифікат - це завжди письмові документи, що, виключає можливість випуску сертифікатів у безготівковій формі, у вигляді записів по рахунках;

депозитний (ощадний) сертифікат - це цінні папери, що завжди обертаються, тобто право вимоги по яких може уступатися іншим особам. Можливість обігу закладена в самому визначенні депозитних (ощадних) сертифікатів;

депозитні (ощадні) сертифікати не можуть виступати в якості розрахункових й платіжних засобів;

депозитні (ощадні) сертифікати видаються й звертаються тільки серед резидентів. Забороняється вивозити сертифікати за межі України.

Якщо акції й облігації обертаються в основному, шляхом купівлі-продажу, то депозитні (ощадні) сертифікати - шляхом поступки прав вимоги (цесії). Навіть якщо фактично сертифікат буде проданий, то юридичне оформлення угоди буде відбуватися через цесію (рис. 5.7).

Рис. 5.7. Схема поступки вимоги за депозитним (ощадним) сертифікатом (цесії)

Цесія - це поступка вимоги, передача кредитором (цедентом) права вимоги, що йому належить іншій особі (цесіонарію).

Цедент - кредитор, що уступає своє право вимоги іншій особі.

Цесіонарий - особа, що стає кредитором у чинність передачі йому прав вимоги.

Особливість цесії полягає в тому, що це:

двостороння добровільна угода, з одного боку, кредитора, а з іншого боку - особи, якому уступається право вимоги,

згоди боржника на передачу боргів не потрібно,

первинний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність вимоги, але не відповідає за невиконання його боржником (у відмінність, наприклад, від передачі векселя за індосаментом),

поступка вимоги, заснована на угоді, відбувається в писемній формі.

5.4. Похідні цінні папери  та депозитарні розписки, їх властивості

Похідні цінні папери - особлива група цінних паперів, які мають встановлені законодавством реквізити і засвідчують зобов'язання, внаслідок виконання яких відбувається перехід права власності на базовий актив або проводяться розрахунки на підставі ціни (величини) базового активу.

Обіг похідних цінних паперів здійснюється відповідно до законів України «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» та прийнятих відповідно до них актів законодавства України.

Функції первинних цінних паперів задаються потребами фондового ринку та економічним розвитком у цілому. Функції ж похідних виходять з особливостей обігу первинних цінних паперів, полягають у забезпеченні виконання первинними паперами своїх функцій. У зв'язку з цим, можна визначити похідні цінні папери як фінансові інструменти, що обслуговують процес функціонування основних цінних паперів.

Структурно до функцій похідних фінансових інструментів входить:

посвідчення прав, які випливають із володіння первинним цінним папером (наприклад, сертифікат акцій, облігацій);

надання додаткових пільг власникам первинного цінного папера (наприклад, опціон, варрант, ордер);

забезпечення функціонування первинного цінного папера (наприклад, купон);

прогнозування динаміки курсів та страхування власників цінних паперів від їх падіння (наприклад, ф'ючерс, опціон);

можливість заміни основного папера його сурогатною формою (наприклад, сертифікати акцій та облігацій, депозитарні розписки);

забезпечення проникнення первинного цінного папера на іноземні фондові ринки (наприклад, депозитарні розписки).

Похідні цінні папери, як правило, мають більш ризикований характер, ніж первинний цінний папір, оскільки ризик за останнім додається до ризиків за похідними цінними паперами.

Критеріями віднесення фінансового інструменту до групи похідних є:

залежність його ціни безпосередньо або опосередковано від ціни або характеристики базового активу;

стандартизація умов виконання зобов'язань за фінансовим інструментом;

наявність сукупності документів, які мають один базовий актив, однаковий термін обігу і термін виконання зобов'язань;

відповідність обсягу та якості базового активу встановленим стандартам.

До похідних цінних паперів можуть бути віднесені фінансові інструменти, закріплені тільки в бездокументарній формі незалежно від їх найменування, умови виникнення й обігу яких відповідають вищевказаним критеріям.

У практиці фінансового ринку найчастіше використовують такі похідні фінансові інструменти:

опціони,

ф'ючерси,

депозитарні розписки,

варранти.

Опціон - похідний цінний папір, що засвідчує право однієї особи придбати в іншої особи чи продати іншій особі базовий актив у визначений термін із фіксацією ціни під час укладення угоди.

Продавець опціону несе безумовне зобов'язання щодо продажу (купівлі) базового активу, а покупець опціону має право на відмову від купівлі (продажу) базового активу.

В Україні можуть випускатися опціони:

на купівлю - опціони, що засвідчують право власника на купівлю базового активу у продавця опціону;

на продаж - опціони, що засвідчують право власника на продаж базового активу продавцю опціону;

з поставкою базового активу;

без поставки базового активу.

Різновидом опціону – є фондовий варрант. Фондовий варрант - це опціон на купівлю, базовим активом якого є акції або облігації. Фондовий варрант надає його власнику право на купівлю базового активу за ціною виконання у будь-який час до закінчення терміну дії варранта.

Опціон може бути:

з виконанням протягом терміну його дії - опціон, який може бути виконаний у будь-який момент до закінчення терміну його обігу;

з виконанням в обумовлену дату - опціон, який виконується в день, визначений у ньому.

Специфікація опціону обов'язково повинна містити такі відомості:

тип опціону;

базовий актив;

кількісні та якісні характеристики базового активу;

перший та останній день обігу опціону;

порядок визначення ціни для кожного моменту обігу опціону;

мінімальна зміна ціни угоди;

порядок реалізації сторонами своїх прав та виконання зобов'язань за опціоном;

порядок проведення розрахунків за опціонами.

Важливою особливістю опціонного контракту є переважно біржова фондова вартість.

Укладаючи такий контракт, одна із сторін бере на себе зобов'язання продати або купити (та отримати премію за це), а друга сторона отримує право купити або продати базовий актив за визначеною ціною протягом певного терміну (та сплачує премію). Опціонний контракт - це не тільки договір із купівлі-продажу деякого базового активу, а й терміновий контракт із зустрічними стосовно один одного продажем зобов'язань та купівлею прав.

Продавець опціону продає своє зобов'язання купити (продати) де-яку кількість базового активу, а його покупець - своє право продати (купити) цю кількість або відмовляється від продажу (купівлі). Частіше в ролі базового активу виступають прості акції, але можуть бути й інші фінансові інструменти.

Опціон має внутрішню вартість. У її ролі виступає дохід власника опціону, який він міг би отримати за умови негайної реалізації базового активу за поточною ринковою ціною.

Для власника опціону важливою є не проста наявність внутрішньої вартості, а те, щоб її розмір перевищував розмір премії.

Опціони найчастіше застосовуються в умовах рівноважної економіки при епізодичних коливаннях попиту і пропозиції. В умовах стійкого спаду економіки ефективність використання опціонів падає. Наприклад, за хронічної інфляції опціони будуть вигідні тільки покупцям цінних паперів і не вигідні продавцям. I навпаки, при тривалому перевищенні пропозиції над попитом на базові активи опціони вигідні продавцям (тому що ціни падатимуть у перспективі) і не вигідні покупцям.

Випереджаючи курсові коливання фінансових інструментів, опціони дають можливість застрахуватися від небажаних змін цін, а також одержати додаткову вигоду у разі сприятливого розвитку цінової ситуації. Звідси - високі спекулятивні якості опціону. Завдяки цьому опціонами торгують як на біржі, так і поза нею. Завдяки опціону його власник також може розрахувати для себе максимальну величину ризику. Його максимально можливі втрати при цьому дорівнюють розміру премії. Тобто опціон є засобом страхування (хеджування). Премія при цьому може сплачуватися (і враховуватися) окремо від вартості базового активу або включатися до неї. У першому випадку премія сплачується при оформленні опціонного договору, в другому - у момент заяви про відхід від угоди або при її виконанні.

Таким чином, як базовий актив опціону може виступати основний фінансовий інструмент (акція, облігація, державні боргові зобов'язання). Опціон - це пільгове вкладання коштів у капітал емітента.

Ф'ючерс - похідний цінний папір, що засвідчує взаємні зобов'язання покупця, продавця та організатора торгівлі щодо купівлі (продажу) базового активу або проведення грошових розрахунків відповідно до специфікації ф'ючерса. Це один із новітніх фінансових інструментів.

Існують товарні і фінансові ф'ючерси. Товарні ф'ючерси - це ф'ючерсні контракти на сільгосппродукцію, енергоресурси, метали та ін.

Фінансові ф'ючерси - це ф'ючерсні контракти, в основі яких лежать фінансові інструменти - державні й інші цінні папери, біржові індекси, відсотки за банківськими ставками, а також конвертована валюта і золото. Це стандартний біржовий терміновий контракт, відповідно до якого сторони, що його уклали, зобов'язуються поставити й одержати необхідну кількість біржового товару або фінансових інструментів у визначений термін у майбутньому за фіксованою ціною. У деяких ф'ючерсах, наприклад, за банківськими процентними ставками, замість купівлі-одержання товару (фінансового інструмента) або його продажу-постачання може бути передбачена грошова компенсація його вартості.

Ф'ючерсний контракт - це контракт постачання. При цьому його продавець виступає постачальником, а покупець - майбутнім власником товару (фінансового інструмента). Ф'ючерсні контракти суворо типізовані і стандартизовані. У розрізі окремих товарних груп і видів фінансових інструментів обумовленими є: кількість, якість, терміни постачання, місце постачання й ін. У ф'ючерсному контракті не проставляється тільки ціна стандартної партії товару (фінансового інструмента), що є предметом біржового торгу, яка надалі постійно змінюється.

Особливість ф'ючерсних контрактів полягає в тому, що їх звичайно укладають не з метою фізичної купівлі або продажу базового активу, а з метою страхування (хеджування) реальних угод із товаром, а також для одержання спекулятивного прибутку під час перепродажу ф'ючерсів або припинення дії угоди. При страхуванні реальних угод ф'ючерсні угоди здійснюють паралельно на ту ж суму, але з протилежним змістом. При настанні терміну оплати за основною угодою врахування зворотних (офсетних) угод запобігає можливому недоодержанню прибутку, підстраховує його. Використання ф'ючерсів пов'язане зі ступенем розуміння природи фінансових інструментів і активів.

Ф'ючерси дають змогу страхувати цінні папери (фінансові активи) від можливого падіння цін. Кредиторам дають можливість застрахуватися від потенційного падіння процентних ставок.

Специфікація кожного нового класу ф'ючерсів обов'язково повинна містити такі відомості:

вид ф'ючерсу (з поставкою або без поставки базового активу);

базовий актив;

кількісні та якісні характеристики базового активу;

термін виконання зобов'язання за ф'ючерсом;

перший та останній день обігу ф'ючерса;

порядок здійснення сторонами своїх прав та виконання обов'язків за ф'ючерсом;

порядок проведення розрахунків за ф'ючерсом;

спосіб визначення ціни ф'ючерса;

мінімальна зміна ціни ф'ючерса.

Зобов'язання за ф'ючерсом можуть бути виконані шляхом виконання умов постачання відповідно до специфікації ф'ючерса, продажу (купівлі) ф'ючерса, здійснення грошових розрахунків залежно від різниці між ціною виконання та ціною укладення ф'ючерса.

Зобов'язання за ф'ючерсом виконуються тільки через організатора торгівлі цим ф'ючерсом (крім проведення розрахунків у грошовій формі, які здійснюються через розрахунковий банк). Гарантом виконання зобов'язань за ф'ючерсом є юридична особа, яка веде облік прав власності за ф'ючерсом.

Можливість оперативно закрити ф'ючерсний контракт - його відмітна ознака. Це призводить до того, що менш як 5% ф'ючерсних контрактів закінчуються поставкою реального товару.

Ще однією особливістю ф'ючерсної торгівлі є те, що вона виросла з торгових операцій на товарних біржах. Тому торгівля ф'ючерсами в основному проводиться не на фондових, а на товарних біржах.

Розглянемо які спільні та відмінні риси притаманні опціонам і ф'ючерсам (табл.5.4).

Таблиця 5.4

Порівняльна характеристика опціонів і ф'ючерсів

Опціон

Ф'ючерс

1

2

Спільні риси

Похідні, ринкові, біржові, котирувані, комерційні, спекулятивні, масові, термінові фінансові інструменти

Використовується типізований біржовий контракт, продаж здійснюється стандартними лотами, існують можливості відходу від угоди і укладання контрактів на купівлю та продаж ірраціональних фінансових інструментів

Багато спільного в термінології. Так, вважається, що продавець займає коротку, а покупець - довгу позицію; відкритою позицією вважається укладання контракту, а закритою - виконання зобов'язань за ним. Серед дилерів (брокерів) на ринку цих паперів виступають хеджери і спекулянти.

Відмінні риси

Більш складний цінний папір

Менш складний цінний папір

Поширений в біржовій і в позабіржовій торгівлі

Суто біржовий папір

Це право і зобов'язання.

Це тільки зобов'язання однієї сторони поставити певний товар, а другої сторони - купити його за певною ціною в конкретний термін

Продовження таблиці 5.4

1

2

Можливість відходу від угоди

Не містить можливості відходу від угоди

Продавець не страждає в разі зростання ціни та покупець не страждає в разі – її зниження

Продавець не одержує додаткових переваг у разі зростання цін, а покупець - у разі їхнього зниження.

Менш поширені

Більш поширені

Одним з видів фінансових інструментів на ринку цінних паперів є депозитарні розписки.

Депозитарна розписка (свідоцтво) - похідний цінний папір, що засвідчує право власності інвестора-резидента на певну кількість цінних паперів іноземного емітента, загальний обсяг емісії яких обліковується в іноземній валюті.

Емітент депозитарної розписки (свідоцтва) забезпечує її власнику реалізацію його прав, що випливають із права власності на іноземні цінні папери, під які були випущені депозитарні розписки (свідоцтва).

Власник депозитарної розписки (свідоцтва) має право опосередкованого голосування, одержання дивідендів та інші права власності щодо іноземних цінних паперів, на які випущені депозитарні розписки (свідоцтва).

Депозитарні розписки - це документовані еквіваленти цінних паперів іноземного емітента для обігу на міжнародних фондових ринках. Основним папером тут звичайно є акція. Тому можна сказати, що депозитарні розписки - це свідоцтва про депонування іноземних акцій. Ці фінансові інструменти можна визначити і як вкладення в активи емітента-нерезидента і по-середника-резидента за допомогою проміжних документованих форм. Зазвичай ці розписки випускаються місцевими банками замість депонованих ними акцій іноземних емітентів.

Поява депозитарних розписок викликана тим, що на фондових ринках окремих країн існують обмеження на обіг іноземних фондових цінностей. Так, у США заборонено обіг основних фінансових інструментів іноземних емітентів, можуть мати обіг тільки похідні фондові цінності. Великі ж емітенти шукають зовнішні джерел фінансування. У свою чергу, інтерес до закордонних паперів у місцевих інвесторів підтримується необхідністю найприбутковішого вкладення капіталу або посилення вкладень на основі їхньої міжнародної диверсифікації.

Чималий інтерес іноземні цінні папери становлять і для венчурного (пошукового, ризикового) капіталу.

Акції і депозитарні розписки відносно один одного є взаємозамінними паперами. Співвідношення цін депозитарних розписок і основного (материнського) цінного папера не обов'язково становить 1:1. При цьому власник депозитарної розписки є непрямим власником іноземного цінного папера.

Виділяють глобальні (GDR) і американські депозитарні розписки (ADR). Першими звичайно торгують на західноєвропейських біржах, а другими - на Нью-Йоркській фондовій біржі. Особливої різниці між цими різновидами депозитарних розписок немає.

Особливості депозитарних розписок полягають у тому, що вони надають можливість інвесторам брати участь у світовому фондовому ринку, не залишаючи меж вітчизняного. Власник американської депозитарної розписки, яка представляє акції, має права акціонера корпорації-емітента. Власник АДР, яка заміняє облігації іноземного емітента, має права облігаціонера та ін.

У ролі ж номінального власника основних цінних паперів виступає, як правило, спеціальний американський депозитарний банк. Останній є офіційним посередником між іноземним емітентом і американським інвестором. Банк розміщує АДР, збирає і виплачує дивіденди (конвертуючи їх у долари), проводить інвестиційне консультування й інформаційне забезпечення ринку АДР, працює з акціонерами від імені і за дорученням емітента.

Американські депозитарні розписки, як і акції взагалі, можуть бути голосуючими і неголосуючими. Останнє нерідко пояснюється тим, що випуск АДР можуть ініціювати великі акціонери компанії-емітента, не зацікавлені у випуску значної кількості голосуючих акцій.

Вихід на іноземні фондові ринки - досить складна, трудомістка, тривала й дорога процедура. її здійснення для більшості українських емітентів просто не під силу.

Для цього потрібні новий рівень фінансового менеджменту і маркетингу, підготовка всього спектра необхідної документації, готовність до розкриття економічної інформації, глобальна аудиторська перевірка підприємства іноземними фірмами, співробітництво з іноземними інвестиційно-консультаційними фірмами, а також із юридичними компаніями.

Варрант - це похідний цінний папір, що надає власнику право на купівлю цінних паперів за певною ціною й у встановлений термін, а також додаткове свідоцтво, що видається разом із цінним папером. Надає його власнику право на додаткові пільги після закінчення визначеного терміну.

Варрант випускається емітентом одночасно з акцією або облігацією. У цьому разі цей похідний цінний папір надає право власникам цінних паперів обміняти їх у встановлений час за визначеним курсом на відповідну кількість інших паперів (найчастіше простих акцій). Варрант - це різновид конвертованого цінного папера. Він може бути поєднаний з основним цінним папером, а може бути випущений окремо від нього. В останньому випадку він називається відділеним і може мати обіг на фондовому ринку як самостійний цінний папір (останнє, щоправда, не змінює його характеру як похідного фінансового інструмента), тому він має власний курс та інші інвестиційні характеристики, властиві цінним паперам.

Об'єктивна необхідність розвитку ринку похідних цінних паперів в Україні існує давно. За своїм призначенням такий ринок має слугувати механізмом страхування фінансових ризиків в умовах нестабільної економічної кон'юнктури. Функціонування ринку дає змогу суб'єктам господарювання максимально мінімізувати свої ризики. Приваблює він також тим, що пропонує високоприбуткові інструменти інвестування вільних коштів. Особливо важливого значення це набуває за умови портфельного підходу до інвестування.

Але існують певні проблеми на шляху розвитку термінового ринку в Україні.

По-перше, активній роботі на ринку термінових контрактів перешкоджає відсутність обґрунтованої законодавчої бази, яка б відповідала реальній економічній ситуації в Україні та загальноприйнятим у світовій практиці поняттям і регулятивним механізмам, що діють на ринку деривативів, - починаючи від самого тлумачення ф'ючерсного контракту до вирішення проблем мита й оподаткування.

По-друге, досі не вирішено питання бухгалтерського обліку операцій із ф'ючерсними контрактами та іншими похідними фінансовими інструментами.

Необхідною умовою успішної роботи ф'ючерсного ринку є наявність високорозвинених ринків базового активу. Вони повинні відповідати щонайменше трьом критеріям: бути високоліквідними; протягом досить тривалого часу мати чіткі й незмінні правила торгів; характеризуватися прогнозованою динамікою.

Якщо ці умови не будуть виконуватися, ринок термінових контрактів не працюватиме.

Література: 2, 3, 13, 19-20, 23, 34-37, 43, 47, 58, 63, 76.

Питання для самоконтролю

  1.   Дайте визначення облігації. Які майнові права одержує набувач облігації?
  2.  Яки види облігацій ви знаєте?
  3.  Перерахуйте основні властивості облігацій.
  4.  Чи є обмеження на випуск облігацій? Які?
  5.   Перерахуйте основні види державних облігацій, які права вони надають своєму утримовачу?
  6.  Яким чином відбувається випуск та обіг векселів?
  7.  У чому відмінність між простим та переводним векселями?
  8.  У чому відмінність між бронзовим та дутим векселем?
  9.  У чому відмінність між товарним та фінансовим векселем?
  10.  Хто виступає гарантом по вексельній угоді?
  11.   Що таке депозитний (ощадний) сертифікат, хто може виступати його емітентом?
  12.  Яким чином відбувається обіг депозитних (ощадних) сертифікатів?
  13.   Які похідні цінні папери ви знаєте?
  14.  У чому відмінність між опціоном та ф'ючерсом?
  15.  Чим обумовлена необхідність розвитку ринку ф'ючерсних контрактів в Україні?

Змістовий модуль 6. Емісія цінних паперів

6.1. Класифікація емітентів та інвесторів.

6.2. Сутність та основні цілі емісії цінних паперів.

  1.  Основні етапи емісії цінних паперів.
    1.  Проспект емісії цінних паперів та його зміст.
    2.  Розміщення цінних паперів на фондовому ринку.

6.1. Класифікація емітентів та інвесторів

Однією з основних функцій фондового ринку є мобілізація грошових ресурсів. Використовуючи можливості цінних паперів, кошти можуть залучати як різні підприємства, так і держава. Але цінні папери використовуються не тільки для залучення коштів. З їх допомогою емітент може добитися найрізноманітніших цілей: зміни структури управління, росту власного капіталу, перетворення підприємства в іншу організаційно-правову форму.

Згідно ст. 2 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», емітент -  юридична  особа,  Автономна  Республіка  Крим  або міські  ради,  а  також  держава в особі уповноважених нею органів державної влади,  яка від  свого  імені  розміщує  емісійні  цінні папери та бере на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками. Ознаками класифікації емітентів є наступні (табл. 6.1):

Таблиця 6.1

Класифікація емітентів

№ з/п

Ознака

Види емітентів

1

2

3

1

Види емітентів

держава,

органи муніципальної влади,

суб’єкти господарювання

2

Організаційно-правова форма емітента

юридичні особи,

особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.

3

Напрями професійної діяльності емітента

промислові й торговельні компанії,

комерційні банки,

інвестиційні компанії й інвестиційні фонди, страхові компанії, пенсійні фонди та інші інституційні інвестори.

4

Інвестиційна привабливість емітента

високий рівень інвестиційної привабливості,

середній рівень інвестиційної привабливості,

низький рівень інвестиційної привабливості.

5

Політика емітента на ринку цінних паперів

активна, розрахована на залучення стратегічних інвесторів,

подрібнення капіталу,

6

Джерело фінансових ресурсів

спрямована на вітчизняний капітал,

спрямована на іноземний капітал

7

Національна належність емітента

резиденти,

нерезиденти.

Емітенти належать до основних учасників ринку цінних паперів. Вони є тими організаціями, що споживають інвестиційні ресурси, використовуючи їх для реалізації конкретних інвестиційних проектів.

Емітентами цінних паперів в Україні виступають: Кабінет Міністрів України, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, юридичні особи. Емітент дістає право на випуск цінних паперів від моменту реєстрації випуску цінних паперів та присвоєння номера реєстрації у ДКЦПФР.

В теперішній час найактивнішими емітентами виступають промислові підприємства та комерційні банки.

Український ринок цінних паперів поки не відіграє суттєвої ролі у трансформації необхідного капіталу від інвесторів до емітентів.

Згідно ст. 2 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», інвестори в цінні  папери  -  це фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти, які набули права власності на цінні папери з метою отримання  доходу від вкладених коштів та/або набуття відповідних прав, що надаються  власнику цінних паперів відповідно до законодавства.   

Класифікація інвесторів по стилях інвестування наведена в табл. 6.2.

Таблиця 6.2

Класифікація інвесторів по стилях інвестування

Консервативні інвестори

Помірні

інвестори

Агресивні

інвестори

Орієнтація на мінімальні ризики, високу надійність і ліквідність цінних паперів. Перевага більш довгих строків вкладень і пасивного стилю інвестування

Інвестиційними орієнтирами є поєднан-ня помірного ризику з достатньою надійністю, ліквідністю й прибутко-вістю цінних паперів,   з   незначною кількістю фінансових інструменів   з високим ризиком

Поводження як агресивний інвестор, що приймає на себе високі рівні ризиків, що активно працює на нових ринках, з новими видами цінних паперів, продуктами фінансового інжинірингу. Прагнення до активної спекулятивної гри.

З погляду цілей та строків інвестування, інвесторів ділять на групи (табл. 6.3).

Таблиця 6.3.

Класифікація інвесторів по цілям та строкам інвестування

№ з/п

Ознака

Види інвестора

1

2

3

1

Мета інвестування

збереження вкладеного капіталу,

приріст вкладеного капіталу,

одержання процентного (дивідендного) доходу,

диверсифікація ризиків,

одержання пільг по оподатковуванню,

пряме керування дочірньою компанією

2

Завдання інвестування

спекулятивних

неспекулятивних

3

Строки інвестування

короткострокових інвесторів (вкладення до 1 року, носять спекулятивний характер),

середньострокові - (до 5 років),

довгострокових (понад 5 років).

Основні групи інвесторів, з погляду участі в керуванні компаніями, в акції яких вкладені кошти, наведені на рис. 6.1.

Оптові інвестори

власники великих пакетів

Роздрібні інвестори

Корпоративні

Інституціональні

Індивідуальні

Зовнішні

Працівники

кредитні

інвестори

менеджери

інвестори

компанії

інститути/

нефінансові

компанії

Рис. 6.1. Групи інвесторів, з погляду участі в управлінні компаніями

Більш докладна характеристика окремих видів інвесторів в акціонерні капітали наведена в табл. 6.4.

Таблиця 6.4

Класифікація видів інвесторів в акціонерні капітали

Власники великих часток акціонерних капіталів

1

2

Оптові інвестори

Акціонери-власники великих пакетів (stakeholders) - в акціонерних капіталах, що мають кускову або грубозернисту структуру (при відсутності або незначної (для впливу на компанію) частки дуже дрібних роздрібних пакетів акцій).

Інституціональні інвестори

Юридичні особи й трастові структури, у яких по характеру діяльності виникають довгострокові великі залишки коштів, які вони звичайно на професійній основі вкладають у цінні папери. До числа інституціональних інвесторів звичайно відносять страхові компанії,

Індивідуальні

інвестори/

Менеджери

У більшості країн світу корпорації в типовому випадку мають контролюючих власників, які часто є засновниками корпорацій або їхніми нащадками.

Власність менеджерів виникає у результаті використання для них різних компенсаційних планів стимулювання акціями, у результаті викупу компаній менеджерами, у результаті приватизаційних угод.

Власники дрібних часток акціонерних капіталів

Роздрібний інвестор

Фізична особа, що від свого імені й за власний рахунок вкладає грошові кошти у фінансові активи, у т.ч. у прості акції. Акціонери володіють при цьому незначними, дуже дрібними частками в акціонерних капіталах.

Продовження таблиці 6.4

1

2

Працівники компанії

Власність на акції працівників створюється  у результаті компенсаційних планів стимулювання акціями, орієнтованих на трудовий колектив. В українській практиці власність працівників є результатом приватизації

Прямі й портфельні інвестори

Прямий інвестор /стратегічний інвестор

Фізична   або   юридична   особа   або   їхня   асоційована   група,   які в сукупності володіючи 10 або більше відсотками простих акцій або відповідною часткою голосів,  здійснюють інвестування коштів в акціонерний капітал на довгостроковій основі, у значній мірі й протягом відчутного періоду часу впливають на   прийняття  рішень, керування  й операції підприємства.  Звичайно здійснюють перенесення технологій, систем   керування й інших ресурсів для використання

підприємствами, у які вкладені кошти. Переслідують не тільки цілі приросту вартості підприємства й прибутку, але й цілі приросту доходу за рахунок перерозподілу ресурсів, операцій, прибутку, ніш ринку в групі (у т.ч. транснаціональній групі) підприємств, що є об'єктами інвестицій прямого інвестора.

інвестиційні й пенсійні фонди, благодійні фонди, грошові фонди профспілкових організацій, пенсійні, інвестиційні й компенсаційні фонди, засновані роботодавцями для своїх працівників. У перспективі частка інституціональних інвесторів в акціонерних капіталах, фінансових активах й операціях на ринку цінних паперів постійно зростає.

Продовження таблиці 6.4

1

2

Портфельний інвестор

Фізична   або   юридична   особа   або   їхня   асоційована   група,   які в сукупності володіючи менше 10 % звичайних акцій або відповідної частки голосів. Переслідують насамперед цілі приросту й збереження вартості інвестицій, підтримки їхньої стабільної прибутковості й ліквідності, можливості легкої й без значних втрат продажу інвестицій для того, щоб перейти до вкладень в інші фінансові об'єкти.

Не здійснюють інвестування коштів в акціонерний капітал на довгостроковій основі. Не впливають на прийняття рішень, керування й операції підприємства. Не здійснюють перенесення технологій, систем керування й інших ресурсів для використання підприємствами, у які вкладені кошти.

Таким чином, емітенти та інвестори можуть переслідувати різні цілі в процесі емісії та придбання цінних паперів.

6.2. Сутність та основні цілі емісії цінних паперів

Згідно ст. 1 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», емісія – це установлена законодавством послідовність дій емітента щодо випуску та розміщення емісійних цінних паперів.

При випуску цінних паперів емітенти звичайно вирішують наступні завдання:

залучення інвестицій (в оборотні кошти й капітальні проекти, у дочірні компанії),

реструктуризація власності й керування (тобто закріплення на користь контролюючих або інших груп власників, продаж підприємства або пакета акцій, реорганізація компанії),

оцінка й підвищення ринкової вартості підприємства й акцій,

реструктуризація боргів, перерозподіл активів, маркетинг імені компанії, підвищення прибутковості підприємства, оптимізація фінансових потоків й ін.

Короткострокові дефіцити коштів, які можуть покриватися випуском цінних паперів наведено у табл. 6.5.

Таблиця 6.5

Короткострокові дефіцити коштів, які можуть покриватися випуском цінних паперів

Потреба емітента в грошових ресурсах

Вид цінного паперу

1

2

Дефіцит ліквідності, обумовлений щоденними коливаннями в доходах і витратах, і викликаний наявністю джерел оборотних коштів лише в мінімально необхідних  розмірах.

Вексель

Дефіцит ліквідності у зв'язку із сезонними коливаннями в доходах і витратах (сезонність виробництва, сезонність попиту, сезонність надходження сировини).

Вексель

Дефіцити ліквідності, обумовлені коливаннями в грошових надходженнях і витратах, які, у свою чергу, викликані тривалими циклами виробництва продукції.

Вексель,

короткострокова облігація

Розбіжності в надходженні виторгу й здійсненні витрат, викликані внутрішньоквартальною й внутрішньорічною неритмічністю у виробництві й реалізації продукції.

Вексель

Продовження таблиці 6.6

1

2

Розбіжність потреби в коштах і строках фінансових надходжень (з бюджету, позабюджетних фондів, від інвесторів та ін.).

Вексель

Форс-мажорні обставини (у т.ч. у зв'язку з неплатежами, коливаннями фінансового ринку, тимчасовими проблемами з ліквідністю, фінансовими ризиками та ін.).

Вексель

Покриття середньо- і довгострокового дефіциту грошових ресурсів здійснюється шляхом:

фінансування оборотних коштів,

фінансування реструктуризації підприємств,

фінансування капітальних вкладень (проектне фінансування).

Фінансування оборотних коштів, що може покриватися випуском цінних паперів наведене у табл. 6.7.

Таблиця 6.7

Фінансування оборотних коштів, що може покриватися випуском цінних паперів

Потреба емітента в грошових ресурсах

Вид цінного паперу

Більш повне завантаження наявних потужностей або відновлення оборотних коштів (покриття недоліку оборотних коштів), доведення їх до мінімально необхідної величини.

Акції,

облігації,

депозитарні розписки

Ринкова зміна структури джерел оборотних коштів (зниження    частки    банківського    кредиту, збільшення частки фінансування за рахунок випуску цінних паперів, сек'юритизація дебіторської, кредиторської заборгованості).

Акції,

облігації,

векселя,

депозитарні розписки

Фінансування реструктуризації й підвищення ефективності звичайної діяльності підприємств, що може здійснюватися на основі випуску цінних паперів наведено у табл. 6.8.

Таблиця 6.8

Фінансування діяльності підприємства за рахунок емісії цінних паперів

Потреба емітента в грошових ресурсах

Вид цінного паперу

1

2

Реструктуризація діяльності підприємств

Закриття безперспективних підприємств й їхніх підрозділів, виключення з експлуатації несприятливих, з погляду економічної ефективності, запасів ресурсів  (мінеральних, паливних, лісових та ін.),

реорганізація підприємства (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення),

Акції,

облігації, депозитарні розписки

фінансова реструктуризація (формування ліквідної застави у формі цінних паперів, сек'юритизація неліквідних активів (перетворення в цінні папери й забезпечення на цій основі ліквідності), покриття збитків, обмін активів, реструктуризація боргів.

Розвиток звичайної діяльності

Введення або придбання нових потужностей,

реконструкція, модернізація, ремонт потужностей, у т.ч. на підтримку рівня виробництва основної продукції,

відновлення й реконструкція підрозділів, що забезпечують енергетичне господарство, транспорт, будівництво, ремонт, сільське господарство, соціальну сферу.

Акції,

облігації, депозитарні розписки

Продовження таблиці 6.8

1

2

Соціальні проекти

Житлове будівництво,

соціальна інфраструктура,

екологічні проекти.

Акції,

облігації, депозитарні розписки

Інноваційні проекти, диверсифікація діяльності

Створення нових підприємств, дочірніх компаній або структурних підрозділів по виробництву продукції, що не є основною (здійснення інвестиційних проектів, створення нових робочих місць, часткове або повне   перепрофілювання існуючих потужностей).

Акції, облігації, депозитарні розписки

Стороння  діяльність (здача майна в оренду, виробниче або комерційне використання земельних ділянок і виробничих площ, прав на розробку надр, операції з нерухомістю,  торговельно-збутова діяльність).

Акції,

облігації, депозитарні розписки

Створення фінансової інфраструктури підприємства (дочірні фінансові інститути, розвиток фінансових   операцій з метою диверсифікації доходів, мобілізації грошових ресурсів на потреби підприємства).

Акції,

облігації, депозитарні розписки

Особливу роль грають цінні папери в довгостроковому фінансуванні двох видів компаній:

молодих компаній росту,

високотехнологічних компаній.

Через ринок цінних паперів можуть покриватися наступні потреби підприємств, пов'язані з інтересами їхніх власників:

реструктуризація акціонерного капіталу,

створення груп пов'язаних підприємств,

оцінка ринкової вартості підприємства в інтересах власника.

Створення груп пов'язаних підприємств також засновано на випуску цінних паперів (табл. 6.9).

Таблиця 6.9

Створення груп пов'язаних підприємств

Потреби емітента

Вид цінного паперу

Створення акціонерних товариств

Акції

Створення систем горизонтальних і вертикальних учасників, конгломератів (холдинги, фінансово - промислові групи, дочірні й залежні суспільства, об'єднання комерційних організацій),

забезпечення перехресної власності, перехресного директорату, створення організацій, що перебувають у частковій власності та ін.

Акції

Створення систем керування групами підприємств, заснованих на довірчому керуванні або передачі виконавчих функцій керуючої організації.

Акції

Оцінка ринкової вартості підприємства:

з метою визначення ринкової вартості майна контролюючого акціонера,

як показник діяльності підприємства, зростання ринкової вартості, що є основою для організації відносин з акціонерами,

при передпродажній підготовці підприємства, як база для ведення переговорів із прямими інвесторами.

Акції,

депозитарні

розписки

До інших цілей виходу підприємства на ринок цінних паперів можуть бути віднесені:

маркетинг підприємства,

створення біржової історії для одержання більше пільгових умов приватного фінансування.

Зокрема, маркетингові цілі, реалізовані через ринок цінних паперів, можуть бути уточнені в такий спосіб (табл. 6.10):

Таблиця 6.10

Маркетингові цілі, що реалізуються через ринок цінних паперів

Потреби емітента

Вид цінного паперу

Притягнення уваги до імені підприємства, маркетинг продукції, позиціювання на продуктовому й фінансовому ринках, включення підприємства в біржові індекси, публічна   оцінка  підприємства фінансовими аналітиками.

Акції,

облігації,

депозитарні

розписки

При створенні біржової історії можуть вирішуватися наступні завдання (табл. 6.11):

Таблиця 6.11

Створення біржової історії шляхом емісії цінних паперів

Потреби емітента

Вид цінного паперу

Забезпечення публічності підприємства,

політики максимально можливого розкриття інформації,

створення історії лістинга й біржових котирувань або кредитної історії по облігаціях,

належна організація корпоративного управління й відносин з акціонерами.

Акції,

Облігації,

депозитарні

розписки

Така політика звичайно приводить до того, що кредитори (насамперед іноземні) надають позикове або часткове фінансування більш охоче й на більше пільгових умовах. Кредитори або часткові інвестори віддають перевагу відкритим, позитивно настроєним до них підприємствам, справедливо вважаючи, що в цьому випадку фінансові ризики, які вони несуть, значно нижче.

Маючи історію вітчизняного лістинга, простіше виводити акції або депозитарні розписки на закордонні фінансові ринки, на яких обсяг грошових ресурсів більше, ніж на внутрішньому ринку. Підприємство стає «зрозуміліше» інвесторам, умови, на яких воно фінансується, є більше пільговими.

6.3. Основні види та етапи емісії цінних паперів

Акціонерне товариство може здійснювати емісію в наступних випадках (рис. 6.2).

Рис. 6.2. Емісія цінних паперів акціонерними товариствами

Відповідно до Законів України «Про акціонерні товариства» та «Цінні папери та фондовий ринок» розрізняють: публічне (відкрите) розміщення цінних паперів, приватне (закрите) розміщення цінних паперів.

Публічне (відкрите) розміщення цінних паперів – це їх відчуження  на підставі опублікування в засобах масової інформації або оголошення будь-яким іншим способом  повідомлення  про продаж цінних паперів,  зверненого до заздалегідь не визначеної кількості осіб.

Рис. 6.2.  Схема відкритого (публічного) розміщення цінних паперів

.

У разі відкритого (публічного) розміщення цінних паперів серед  заздалегідь не визначеного кола осіб, емісія здійснюється за такими етапами (рис. 6.2).

Рис. 6.3. Схема закритого (приватного) розміщення цінних паперів

Приватне (закрите) розміщення цінних паперів - розміщення цінних паперів шляхом  безпосередньої  пропозиції  цінних  паперів заздалегідь визначеному колу осіб. У разі закритого (приватного) розміщення цінних паперів серед заздалегідь визначеного кола осіб, емісія  здійснюється  за  такими етапами (рис. 6.3).

Таким чином, з рис. 6.2 та 6.3 видно, що в разі закритого (приватного) розміщення цінних паперів, відсутні 5, 9 та 17 етапи емісії, які стосуються розкриття інформації процедуру та результати емісії акцій акціонерним товариством.

Стосовно кожного розміщення цінних паперів емітентом приймається рішення, яке оформляється протоколом. Вимоги до змісту протоколу встановлюються Державною комісією з цінних  паперів та фондового  ринку.  Емітент не має права змінювати прийняте рішення про розміщення цінних паперів у частині обсягу прав за цінними паперами, умов розміщення та  кількості цінних паперів одного випуску, крім випадків, передбачених     законами і нормативно-правовими актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Забороняється обмежувати доступ власників цінних паперів до
оригіналу рішення про розміщення цінних паперів, який зберігається
в емітента.

Перше розміщення акцій відкритого акціонерного товариства
є виключно закритим (приватним) серед засновників.

Державна комісія  з  цінних  паперів  та  фондового  ринку протягом 30 днів після отримання заяви і всіх необхідних документів для реєстрації  випуску  та  проспекту емісії  цінних паперів  здійснює одночасно реєстрацію їх випуску та проспекту емісії або відмовляє в реєстрації.

Реєстрація Державною комісією з цінних паперів  та фондового ринку випуску та проспекту емісії цінних паперів не може розглядатися як гарантія їх вартості. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідає лише за повноту інформації, що міститься у зареєстрованих нею   документах, та за її відповідність вимогам законодавства. Відповідальність   за достовірність відомостей, наведених у документах, що подаються для реєстрації  випуску  та  проспекту емісії цінних паперів,  несуть особи, які підписали ці документи.

Перелік документів, необхідних для реєстрації випуску та проспекту емісії цінних паперів, а також порядок їх реєстрації встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Додаткові вимоги до реєстрації випуску та проспекту емісії цінних паперів банків установлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України.

Вся інформація щодо випуску цінних паперів повинна бути відображена у проспекті емісії.

У проспекті емісії цінних паперів повинна міститися інформація про емітента, його фінансово-господарський стан, інформація про цінні папери,  щодо  яких  прийнято рішення  про відкрите (публічне) розміщення.

Вимоги до розкриття інформації про емітента та його фінансово-господарський стан установлює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

До інформації про цінні папери належить інформація, що стосується:

виду, форми випуску, типу, кількості та номінальної вартості цінних паперів, щодо яких прийнято рішення про відкрите (публічне) розміщення;

дати прийняття рішення  про  відкрите  (публічне)  розміщення цінних паперів;

строки початку та закінчення відкритого (публічного) розміщення цінних паперів;

порядок і форма виплати доходу за цінними паперами.

У проспекті емісії цінних  паперів  мають  міститися  інші відомості, що визначають особливості відкритого (публічного) розміщення певних видів цінних паперів, та/або нормативно-правовими актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Проспект емісії цінних паперів підписується керівником емітента (головою виконавчого органу), аудитором та засвідчується печаткою емітента. Особи, що підписали проспект емісії, тим самим підтверджують достовірність відомостей,  які в ньому містяться,  а аудитор - достовірність перевірених ним відомостей.

У разі коли емітент користується послугами андеррайтера щодо відкритого (публічного) розміщення випуску цінних паперів, проспект емісії погоджується з андеррайтером.

Особи, винні в поданні недостовірних відомостей у проспекті емісії цінних паперів, несуть відповідальність згідно із законами України.

Проспект емісії цінних паперів реєструється Державною комісією з   цінних  паперів та фондового ринку одночасно з реєстрацією випуску цінних паперів.

Після реєстрації емітент публікує проспект емісії цінних паперів у повному обсязі в офіційному друкованому виданні Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку не менш як за  10  днів  до початку відкритого (публічного) розміщення цінних паперів.

У разі внесення до проспекту емісії цінних паперів змін емітент повинен зареєструвати їх та опублікувати інформацію про ці зміни протягом 10 днів після опублікування проспекту  емісії,  але не   менш  як  за  10  днів  до  початку  відкритого  (публічного) розміщення  цінних  паперів.  Якщо  це   неможливо   здійснити   у зазначений   строк,  до  змін  також  включається  інформація  про перенесення  строків  відкритого (публічного)  розміщення  цінних паперів. Підставою  для  відмови у реєстрації змін до проспекту емісії  цінних паперів є невідповідність документів вимогам законодавства або порушення встановленого Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку порядку  прийняття  рішення  про внесення змін.

До реєстрації та опублікування інформації про внесення змін до проспекту емісії цінних паперів емітент  не  має  права здійснювати відкрите (публічне) розміщення цінних паперів.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку веде Державний реєстр випусків цінних паперів у встановленому нею порядку.

Державна  комісія  з  цінних  паперів  та  фондового ринку встановлює порядок та забезпечує відкритий і безоплатний доступ учасників ринку  цінних  паперів  до  інформації,  що міститься в реєстрі.

Особливості розміщення акцій передбачаються законом, який регулює питання створення, діяльності та припинення діяльності акціонерних товариств, і законодавством про інститути спільного інвестування.

Емітент повинен закінчити розміщення цінних  паперів у строк, передбачений рішенням про їх розміщення, але не пізніше ніж протягом двох місяців з дня початку розміщення.

Під час розміщення пайові цінні папери не можуть продаватися за ціною меншою, ніж їх номінальна вартість.

Частиною 3 ст. 81 Господарського кодексу України встановлено переважне право акціонерів приватних (закритих) акціонерних товариств на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства, проте не встановлено порядку реалізації цього права.

Фахівці, як правило, радять визначати процедуру реалізації акціонерами переважного права на придбання акцій в установчих документах акціонерного товариства. Але, далеко не всі товариства регламентують цю процедуру у статуті.

За таких умов доцільно застосовувати за аналогією норми Цивільного кодексу України про переважне право учасників товариства з обмеженою відповідальністю на придбання частки, що відчужується одним із учасників (абз. 2 ч. 2 ст. 147 Цивільного кодексу), а також норми Цивільного кодексу України, що визначають переважне право на придбання частки у праві спільної часткової власності (ст. 362). Отже, можна зробити висновок про такі особливості реалізації переважного права на придбання акцій:

переважне право існує тільки у разі продажу акцій, тобто на інші засоби їх відчуження воно не поширюється;

переважне право полягає у тому, що кожен акціонер зачиненого (приватного) акціонерного товариства має право на придбання акцій, що відчужуються, пропорційно до його участі у закритому (приватному) акціонерному товаристві (кількості належних йому акцій);

акціонер, який бажає продати свої акції, зобов’язаний повідомити про це інших акціонерів та запропонувати їм реалізувати своє переважне право, вказавши умови продажу акцій (кількість, ціну, строк);

якщо протягом одного місяця (30 днів) з дня отримання акціонерами повідомлення вони не здійснять своє переважне право, акціонер може продати акції третім особам.

Будь-яке інше встановлення переважного права на придбання цінних паперів одними інвесторами стосовно інших забороняється.

Фактична кількість розміщених цінних паперів зазначається у звіті про результати розміщення цінних паперів, який затверджується органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення, та подається Державній  комісії  з  цінних паперів та фондового ринку.

Розміщення цінних паперів здійснюється емітентом самостійно або через андеррайтера,  що уклав з емітентом договір про андеррайтинг.

Договір про андеррайтинг повинен відповідати вимогам типового договору, затвердженого Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Забороняється розміщення цінних паперів  раніше ніж через 10 днів після опублікування проспекту їх емісії відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок».

Кількість розміщених цінних паперів не повинна перевищувати  кількості  цінних  паперів,  визначеної  у проспекті емісії цінних  паперів.  Фактично  розміщених  цінних паперів може бути менше, іж кількість цінних паперів, визначена у проспекті їх емісії.

Під час відкритого (публічного) розміщення цінних паперів емітент має право користуватися послугами андеррайтера. Вимоги  до операцій,  що  здійснює  андеррайтер, встановлюються Державною комісією з цінних  паперів та фондового ринку.

Емітент  подає  Державній  комісії  з  цінних  паперів  та фондового ринку у 15-денний строк з дня реєстрації змін до статуту в органах державної реєстрації звіт про результати відкритого (публічного)  розміщення,  а  також інші документи, визначені Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, необхідні для реєстрації  звіту.  Державна  комісія  з цінних  паперів та фондового  ринку  встановлює  вимоги  до розкриття інформації, що міститься у звіті про результати відкритого (публічного) розміщення цінних паперів.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку протягом 15 днів після отримання від емітента необхідних документів зобов'язана прийняти рішення про реєстрацію звіту або відмову в реєстрації.

Підставою для відмови в реєстрації звіту про результати відкритого (публічного) розміщення цінних паперів є порушення вимог законодавства, пов'язане з розміщенням цінних паперів.

Державна комісія з цінних паперів  та  фондового ринку у двотижневий строк з дня реєстрації звіту про результати відкритого (публічного) розміщення цінних паперів видає емітенту свідоцтво про реєстрацію випуску цінних паперів.

У разі відкритого (публічного) розміщення облігацій емітент протягом 15 днів після закінчення погашення облігацій подає Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку звіт про наслідки погашення облігацій.

У разі закритого (приватного) розміщення цінних паперів емітент  подає  Державній  комісії з цінних паперів та фондового ринку  у  визначений строк звіт про результати закритого (приватного) розміщення.

У двотижневий строк після подання емітентом звіту про результати закритого (приватного) розміщення цінних паперів йому видається свідоцтво про реєстрацію випуску цінних паперів.

Недобросовісна емісія цінних паперів – це дії, що порушують процедуру емісії, встановлену Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок», і є підставою для прийняття рішення про відмову в реєстрації проспекту емісії та випуску цінних паперів,  зупинення  відкритого (публічного) розміщення цінних паперів.

Підставами  для визнання емісії  цінних  паперів недобросовісною є:

порушення емітентом вимог цього Закону, невідповідність поданих  емітентом документів або відомостей,  що в них містяться, вимогам  законодавства  та/або  переліку,  визначеному   Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

    порушення порядку прийняття рішення про відкрите (публічне) розміщення цінних паперів;

внесення недостовірних відомостей до проспекту емісії  цінних паперів та документів, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів і проспекту їх емісії;

систематичне або грубе порушення емітентом прав інвесторів.

Порядок  прийняття  рішення про відмову в реєстрації проспекту  емісії та випуску цінних паперів, зупинення відкритого (публічного) їх розміщення встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

У  разі  недобросовісної емісії Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку має право тимчасово  зупинити  відкрите (публічне) розміщення цінних паперів.

Зупинене відкрите (публічне) розміщення цінних паперів поновлюється за рішенням Державної комісії  з  цінних  паперів  та фондового  ринку  лише  до закінчення строку розміщення цінних паперів, установленого проспектом їх емісії,  за  умови  усунення порушень, що стали підставою для зупинення відкритого (публічного) розміщення.

У разі коли порушення, що стали підставою  для  зупинення відкритого  (публічного) розміщення цінних паперів, не усунені протягом 15 днів після прийняття Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку відповідного рішення або Комісії не надіслані документи, що підтверджують  усунення  порушень,  вона  приймає рішення про визнання емісії цінних паперів недійсною.

Дозвіл на розміщення за межами України  цінних   паперів українських емітентів видається за умови виконання таких вимог:

проведення реєстрації випуску цінних паперів;

допущення цінних паперів до біржових  торгів  на  одній  з українських фондових бірж;

відповідність кількості цінних паперів, які розміщуються  за межами  України, нормативу, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

  1.  Проспект емісії цінних паперів та його зміст

Проспект емісії акцій - це документ, в якому публічне акціонерне товариство, яке здійснює публічне розміщення акцій в Україні, зобов'язане розкрити інформацію про себе і свою діяльність, а також про умови розміщення акцій. Проспект емісії акцій підлягає реєстрації Державною комісією з цінних паперів України (або її територіальним відділенням) до його опублікування. Розкриття товариством інформації, що міститься в проспекті емісії акцій, здійснюється шляхом опублікування зареєстрованого проспекту емісії акцій в повному обсязі в офіційному друкованому виданні Державної комісії з цінних паперів не менше як за 10 днів до початку відкритого (публічного) розміщення акцій. Реєстрація і публікація проспекту здійснюється завжди під час публічного розміщення акцій за уніфікованою процедурою, яка застосовується рівною мірою до всіх категорій емітентів, незалежно від таких факторів, як емісійна історія емітенту, величина ринкової капіталізації емітенту або розмір емісії тощо.

Проспект емісії акцій повинен містити таку інформацію:

1. Характеристика емітента:

повне та скорочене (у разі наявності) найменування; місцезнаходження, номери телефону (факсу або електронної пошти); дата державної реєстрації товариства та орган, що здійснив його реєстрацію; предмет та цілі діяльності; розмір статутного капіталу; чисельність штатних працівників (за станом на останнє число кварталу, що передував кварталу, у якому подаються документи); чисельність акціонерів (за станом на останнє число кварталу, що передував кварталу, у якому подаються документи).

2. Дані про посадових осіб емітента, а саме: голову та членів виконавчого органу, голову та членів ради (спостережної ради) товариства (у разі її створення), голову ревізійної комісії та головного бухгалтера: прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, кваліфікація, виробничий стаж, стаж роботи на даній посаді, посада, яку особа займає на основному місці роботи.

3. Відомості про середню заробітну плату членів виконавчого органу за останній квартал та завершений фінансовий рік, що передував поданню документів.

4. Перелік ліцензій (дозволів) емітента на провадження певних видів діяльності із зазначенням терміну закінчення їх дії.

5. Відомості про участь емітента в холдингових компаніях, концернах, асоціаціях тощо.

6. Відомості про юридичних осіб, у яких емітент володіє більше ніж 10 % статутного капіталу (активів), у тому числі про дочірні підприємства.

7. Відомості про філії та представництва емітента.

8. Опис діяльності емітента за станом на кінець звітного періоду, що передував кварталу, у якому подаються документи для реєстрації випуску акцій та проспекту про їх емісію, а саме дані про: обсяг основних видів продукції (послуг, робіт), що виробляє (надає, здійснює) емітент; ринки збуту та особливості розвитку галузі, у якій здійснює діяльність емітент; обсяги та напрями інвестиційної діяльності емітента; стратегію щодо досліджень та розробок.

9. Можливі фактори ризику в діяльності емітента.

10. Перспективи діяльності емітента на поточний та наступні роки.

11. Баланс та звіт про фінансові результати за звітний період, що передував кварталу, у якому подаються документи для реєстрації випуску акцій та проспекту про їх емісію.

12. Баланс та звіт про фінансові результати за звітний рік, що передував року, у якому подаються документи для реєстрації випуску акцій та проспекту про їх емісію.

13. Дані про розміщення акцій:

дата та номер протоколу рішення загальних зборів акціонерів про збільшення розміру статутного капіталу шляхом відкритого (публічного) розміщення акцій (із зазначенням кількості та відсотка голосів акціонерів, якими приймалось рішення про відкрите (публічне) розміщення акцій);

загальна номінальна вартість акцій, що пропонуються до розміщення;

мета використання фінансових ресурсів, залучених від розміщення акцій (конкретні обсяги та напрями використання);

зобов'язання емітента щодо невикористання коштів, залучених від розміщення акцій, для покриття збитків товариства;

зазначення типу та кількості акцій (простих та привілейованих), що пропонуються до розміщення;

форма існування акцій (документарна або бездокументарна);

номінальна вартість акцій;

серії та порядкові номери акцій;

перелік засновників із зазначенням кількості, типу належних їм акцій на дату прийняття рішення про розміщення акцій;

права, що надаються власникам простих та привілейованих акцій;

адреси місць, дата початку та закінчення відкритого (публічного) розміщення акцій;

запланована ціна розміщення акцій (яка не може бути нижче номінальної вартості);

відомості щодо ринкової вартості акцій (за наявності);

докладний опис порядку розміщення акцій та їх оплати (подання заяви уповноваженим особам товариства, укладання договору купівлі-продажу, строк та порядок здійснення оплати акцій відповідно до умов розміщення із зазначенням найменування банку та номера поточного рахунку, на який вноситься оплата за акції (у разі оплати акцій грошовими коштами; якщо оплата облігацій здійснюється у національній валюті та іноземній валюті, - окремо вказуються номери рахунків у національній та іноземній валютах), порядок здійснення оцінки негрошових внесків в оплату за акції);

дії в разі недосягнення запланованого обсягу відкритого (публічного) розміщення акцій,

дії в разі дострокового закінчення відкритого (публічного) розміщення акцій;

відомості про андеррайтера (якщо емітент користується його послугами щодо розміщення даного випуску) із зазначенням найменування андеррайтера, його місцезнаходження, номерів телефонів та факсів, ідентифікаційного коду за ЄДРПОУ, номера та дати видачі ліцензії на провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з торгівлі цінними паперами, а саме андеррайтингу;

терміни, порядок та адреси місць виплати дивідендів за підсумками календарного року.

14. Дані про розміщення раніше випущених в обіг цінних паперів (перелік і результати попередніх випусків цінних паперів із зазначенням номерів та дат свідоцтв про реєстрацію випуску цінних паперів та органів, що видали відповідні свідоцтва, із зазначенням за кожним випуском кількості цінних паперів, номінальної вартості, загальної суми випуску, форми випуску).

15. Кількість акцій, що перебувають у власності членів виконавчого органу, та перелік осіб, частки яких у статутному фонді перевищують 5 %, із зазначенням % за кожною такою особою.

16. Відомості про реєстратора (при розміщенні акцій у документарній формі) або депозитарій (при бездокументарній формі), із зазначенням повного найменування, його місцезнаходження, номерів телефонів та/або факсів, ідентифікаційного коду за ЄДРПОУ, номера та дати видачі ліцензії на провадження професійної діяльності на фондовому ринку - депозитарної діяльності, а саме діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів (ліцензії на провадження професійної діяльності на фондовому ринку - депозитарної діяльності, а саме депозитарної діяльності депозитарію цінних паперів).

17. Дані про відповідальних за проспект емісії акцій осіб (для фізичних осіб - прізвище, ім'я та по батькові, посада; для юридичних осіб - повне найменування, місцезнаходження, номери телефонів та факсів, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ).

18. Відомості про грошові зобов'язання емітента (кредитна історія емітента) крім банків):

а) які існують на дату прийняття рішення про розміщення акцій:

кредитні правочини та зміни до них (номер і дата укладання правочинну, сторони, вид правочину); кредитор за кожним укладеним кредитним правочином; сума зобов'язання за кожним укладеним кредитним правочином; вид валюти зобов'язання; строк і порядок виконання кредитного правочину; відомості про остаточну суму зобов'язання за кредитним правочином; рішення судів, що стосуються виникнення, виконання та припинення зобов'язань за укладеним кредитним правочином;

б) які не були виконані:

кредитні правочини та зміни до них (номер і дата укладання правочину, сторони, вид правочину); кредитор за кожним укладеним кредитним правочином; сума зобов'язання за кожним укладеним кредитним правочином; вид валюти зобов'язання; строк і порядок виконання кредитного правочину; дата виникнення прострочення зобов'язання за кредитним правочином, його розмір і стадія погашення; рішення судів, що стосуються виникнення, виконання та припинення зобов'язань за укладеним кредитним правочином.

19. Відомості про дивідендну політику емітента за останні п'ять років (інформація про нараховані та виплачені дивіденди, розмір дивідендів на одну акцію).

20. Відомості щодо організаторів торгівлі, на яких продавались або продаються цінні папери цього емітента (у разі здійснення таких операцій).

21. Відомості щодо осіб, відповідальних за проведення аудиту емітента (найменування аудиторської фірми або прізвище, ім'я та по батькові аудитора, місцезнаходження, номери телефонів та факсів, номер та дата видачі свідоцтва про внесення до реєстру аудиторів та аудиторських фірм, які можуть проводити аудиторські перевірки фінансових установ, що здійснюють діяльність на ринку цінних паперів (якщо емітент є фінансовою установою, що здійснює діяльність на ринку цінних паперів), або номер та дата видачі Свідоцтва про внесення в Реєстр аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги, виданого Аудиторською палатою України).

22. Відомості про провадження у справі про банкрутство або про застосування санації до товариства чи попереднього суб'єкта господарювання, у результаті реорганізації якого утворилося товариство, протягом трьох років, що передували року здійснення розміщення акцій.

6.5. Розміщення цінних паперів на фондовому ринку

Публічне розміщення цінних паперів не фондовому ринку  - IPO (від англ. Initial Public Offering - зовнішнє публічне розміщення) -  це публічний продаж акцій компанії, зокрема у формі продажу депозитарних розписок на акції. Продаж акцій може здійснюватися як через розміщення додаткового випуску акцій шляхом відкритої підписки, так і шляхом публічного продажу існуючого випуску акціонерами компанії.

IРО  - це ефективний механізм залучення коштів на основі виходу компанії на відкритий ринок і розміщення акцій серед інвесторів. При цьому IРО є джерелом залучення грошових коштів не тільки в окремі підприємства, але й в економіку держави в цілому. Таким чином, це дієвий засіб поліпшення інвестиційного клімату країни.

У теорії і практиці фінансового менеджменту виділяють декілька видів IPO (рис. 6.4).

Рис. 6.4. Види публічного розміщення цінних паперів

Іноді термін „публічне розміщення” тлумачать ширше, маючи на увазі IPO взагалі. Це пов'язано з тим, що деякі публічні розміщення додаткового випуску цінних паперів розглядають як класичне IPO, а інші способи - як відхилення від „класичної” моделі.  Для цілей даної роботи надалі будемо ототожнювати IРО з будь-яким публічним розміщенням акцій.

Історично виникнення та розповсюдження IPO пов'язано з виходом на ринок „доткомів” (від англ. dotcom, dot-com, dot.com - назва компанії, чия бізнес-модель цілком ґрунтується на роботі в рамках мережі Інтернет) в кінці 90-х рр. XX ст., коли на ринок вперше вийшли понад 200 компаній та привернули близько 200 млрд. дол. США.

Розвиток IPO обумовлено також тим, що він є найбільш привабливим засобом залучення суттєвого обсягу коштів для реалізації довгострокових цілей на більш вигідних умовах (табл. 6.12).

Таблиця 6.12

Переваги та недоліки різних способів фінансування компанії

Спосіб

Переваги

Недоліки

Банківський кредит

Легкість залучення коштів: відсутність необхідності в дотриманні формальностей, потрібних при випуску емісійних цінних паперів.

Висока процентна ставка;

термін кредиту недостат-ній для реалізації довго-строкових планів і проек-тів.

Випуск векселів

Не вимагає дотримання формальностей по проведенню корпоративних зборів і по реєстрації випуску цінних паперів, як при випуску емісійних цінних паперів;

низькі часові витрати.

Доступ до широкого круга інвесторів через фондовий ринок неможливий.

Випуск облігацій

Доступ до широкого круга інвесторів через фондовий ринок;

акціонери зберігають повний контроль над компанією;

виплати % по позиках відносять на собівартість;

кредитори не беруть участь в розподілі прибутку компанії.

Витрати на організацію і державну реєстрацію випуску облігацій;

необхідність гарантій і забезпечень;

ризик невиконання обов’язків по позиці (ризик дефолту).

IРО є засобом розвитку акціонерного капіталу в структурі власності, що не створює боргового тягаря та  підвищує фінансову стійкість компаній. Однак цей засіб залучення ресурсів, разом з численними перевагами, має певні недоліки (табл. 6.13).

Таблиця 6.13

Переваги та недоліки IPO

Переваги

Недоліки

привернуті кошти складають власний капітал компанії;

немає необхідності повертати залучені кошти інвесторам;

доступ до широкого кола інвесторів через фондовий ринок;

джерело довгострокового фінансу-вання;

можливість визначити реальну ринкову вартість акцій і реалізувати частину вартості акціонерної власно-сті;

немає необхідності в обов'язкових щорічних дивідендних виплатах (по простих акціях).

частка акціонерного капіталу, запропонована до публічного розмі-щення, «разводняє» акціонерний капітал і може призвести до зниження рівня контролю над компанією з боку діючих акціонерів;

високі часові витрати

дотримання низки суворих вимог фондових бірж, у тому числі до розкриття інформації;

значні фінансові витрати, включа-ючи винагороди консультантам і андеррайтерам, платежі за здійснення лістингу на біржі та ін.;

ціна розміщуваних цінних паперів залежить від кон'юнктури ринку в період розміщення.

Інтерес до інструменту IPO зростає як серед компаній-емітентів, так і серед потенційних інвесторів. При цьому вирішуються відразу декілька завдань, починаючи від придбання додаткових внутрішньогалузевих переваг над конкурентами у вигляді підвищення конкурентоспроможності компанії, і закінчуючи можливістю для власників трансформувати компанію у товар, який має ціну і який можна продати всім зацікавлених особам, реалізуючи при цьому намічені цілі.

Існує декілька основних чинників, що стимулюють компанії до IPO:

по-перше, прагнення компаній привернути дешеві інвестиційні кошти для придбання нових активів і впровадження інноваційних технологій  виробництва;

по-друге, подорожчання банківського кредиту;

по-третє, підвищення капіталізації компанії,

по-четверте, забезпечення ліквідного ринку цінних паперів емітента.

Резюмуючи вищевикладене, необхідно відзначити, що розвиток інституту первинних публічних розміщень - один з найпривабливіших засобів залучення додаткових ресурсів для українських підприємств, що дозволяє побудувати ефективну корпоративну структуру управління, диверсифікувати галузеві ризики, підвищити вартість бізнесу.

Порівняно з публічним розміщенням, приватне розміщення акцій РР (від англ. private placement - приватне розміщення) - простіший, швидший і менш витратний інструмент залучення акціонерного капіталу та й обсяг ресурсу в кілька разів менший. Суб’єкти господарювання віддають перевагу приватним розміщенням перед IPO з двох причин: не бажають ставати публічними або поки що не мають такої можливості. Багато компаній перехідних економік (зокрема, з України) не готові до публічності, однак мають потребу у фінансовому підживленні.

Приватне розміщення - це продаж міноритарного пакета акцій компанії інвесторам. Компанія продає кільком західним інвестиційним фондам по 3-5% акцій (загальний пакет акцій не перевищує 10-15 %).

Основна відмінність РР від IPO полягає у кількості покупців акцій. У процесі підготовки до приватного розміщення покупців визначають заздалегідь, тому їх небагато - 5-10. У разі публічного розміщення покупців значно більше: акції компанії на фондовій біржі купують сотні, а то й тисячі інвесторів. За результатами РР можливо залучити щонайбільше 100 млн. дол. США, при цьому вартість РР – в середньому 1 млн. дол. США (табл. 6.14). Саме тому приватні розміщення - це інструмент для середніх компаній.

Таблиця 6.14

Вартість приватного розміщення цінних паперів

Послуги

Вартість

Послуги юристів

20 тис. дол. США

Аудит за міжнародними стандартами

50 тис. дол. США (послуги великої четвірки - 120-150 тис. дол. США)

Програма депозитарних розписок

25-30 тис. дол. США

Послуги інвестиційного банку

до 5 % суми угоди, або 0,5-1,5 млн. дол. США

Разом

0,6 -1,9 млн. дол. США

Приватне розміщення багато в чому нагадує IPO, однак простіше від нього. Готуючись до РР, власники компанії домовляються з потенційними інвесторами про ціну, умови продажу та подальшу співпрацю. Іноземні власники невеликих пакетів акцій після цього не втручаються у справи компанії і не вимагають виплати дивідендів, розраховуючи на зростання вартості компанії в майбутньому.

Основними учасниками ринку приватних розміщень є компанії середньої капіталізації. Середня сума приватного розміщення українськими компаніями складає близько 25-35 млн. дол. США. Зазвичай це представники нової економіки: підприємства споживчого сектору, невеликі банки, виробники харчової продукції. Інвестиційний попит на акції фінансових і споживчих компаній високий, що обумовлено зростанням внутрішнього споживання в Україні, а тому західні інвестиційні фонди роблять ставку на компанії FMCG-сектору (від англ. Fast Moving Consumer Goods - товари широкого споживання, як наприклад продукти харчування, побутова хімія, тощо) та банки.

Процедура приватного розміщення полягає у наступному. Прийнявши рішення залучити фінансування, компанія звертається до організаторів розміщення – інвестиційних банків та компаній. Аналітики досліджують актив (місце на ринку, фінансові показники, слабкі та сильні сторони тощо) й оцінюють бізнес. Потім компанія впорядковує структуру власності (розкриває її, іноді переводить активи в холдинг чи позбувається непрофільних активів), структуру корпоративного управління (визначає повноваження топ-менеджерів і керівників середньої ланки), проводить міжнародний аудит за останній рік.

На наступному етапі – інвестиційний посередник і власник визначають інвесторів, яких залучать до приватного розміщення. Далі менеджери разом із посередниками проводять серію зустрічей представників компанії з потенційними інвесторами, на яких здійснюється презентація компанії, знайомство з основними показниками її діяльності і характеристиками розміщення акцій компанії серед західних інвесторів.

Література: 2, 10, 18, 20, 27, 33, 40, 42, 43, 44, 50, 63, 72.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття «емітент». Які цілі ставить перед собою емітент на ринку цінних паперів?

2. Дайте визначення поняття «інвестор». Які цілі ставить перед собою інвестор на ринку цінних паперів?

3. Які Ви знаєте стилі інвестування.

4. Які Ви знаєте групи інвесторів з погляду участі в управління компаніями?

5. Які Ви знаєте основні цілі емісії цінних паперів?

6. У чому розходження між відкритим і закритим розміщенням цінних паперів?

7. Зрівняєте переваги й недоліки відкритого й закритого розміщення.

8. У чому особливості публічного розміщення цінних паперів?

9. Чим відрізняються етапи процедури емісії цінних паперів при відкритому й закритому розміщенні цінних паперів?

10. Назвіть основні розділи документа «Проспект емісії цінних паперів».

11. Яки види IPO Ви знаєте?

12. У чому відмінність між IPO та PP?

Тести для контролю знань студентів

1. Емісія цінних паперів здійснюється для:

А/ формування власного капіталу;

Б/ поліпшення структури капіталу;

В/ розширення можливостей фінансування;

Г/ всі, зазначене вище.

2. Цінний папір на пред'явника звертається:

А/ вільно;

Б/ з обмеженнями, установлюваними біржею;

В/ за умовами, установленим емітентом;

Г/ вільно, але тільки на біржах у торгово-інформаційних системах.

3. Відповідно до діючого українського законодавства цінними паперами є:

а) акції;

б) облігації;

в) опціони;

г) інвестиційні сертифікати;

д) векселя;

е) ф'ючерси.

А/ тільки а), б), д);  Б/ тільки а), б), г), д);  В/ тільки а), б); Г/ всі названі.

4. Що звичайно вважається найбільш ризикованими формами інвестицій:

А/ акції, які котируються на біржах;

Б/ ощадні рахунки в комерційних банках;

В/ корпоративні облігації;

Г/ державні облігації з рейтингом ААА.

5. В Україні фізичні особи можуть бути емітентами наступних цінних паперів:

А/ фізичні особи не можуть бути емітентами цінних паперів;

Б/ фізичні особи можуть бути емітентами будь-яких цінних паперів;

В/ фізичні особи можуть випускати тільки векселя;

Г/ фізичні особи можуть бути емітентами будь-яких цінних паперів на пред'явника.

6. Строк існування акцій встановлює при емісії:

А/ Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

Б/ Міністерство фінансів України;

В/ емітент;

Г/акції не мають кінцевого строку обігу.

7. Облігації місцевих позик випускаються:

А/ на пред'явника;

Б/ іменними в документарной формі;

В/ іменними в бездокументарной формі;

Г/ форма не регламентується.

8. Інвестиційні сертифікати - це:

А/ боргові цінні папери;

Б/ часткові цінні папери;

В/ приватизаційні цінні папери;

Г/ похідні цінні папери.

9. Казначейські зобов'язання - це:

А/ боргові цінні папери;

Б/ часткові цінні папери;

В/ приватизаційні цінні папери;

Г/ похідні цінні папери.

10. Ордерні цінні папери передаються шляхом:

А/ простим врученням;

Б/ шляхом виконання індосаменту в реєстрі власників іменних цінних паперів;

В/ шляхом виконання індосаменту на самому цінному папері;

Г/ всі відповіді неправильні.

11. Емітент - це:

А/ особа, що робить послуги з організації емісії цінних паперів;

Б/ особа, що погоджує порядок емісії й обігу цінних паперів;

В/ особу, що від свого імені випускає цінні папери;

Г/ всі відповіді правильні.

12. Середній рівень ризику по корпоративних облігаціях:

А/ нижче, ніж по державних облігаціях;

Б/ такий же, як по акціях, але прибутковість вище;

В/ значно нижче, ніж по казначейських векселях;

Г/ нижче, ніж по акціях і ці облігації мають нижче прибутковість.

13. Держава і його органи можуть випускати наступні цінні папери:

А/ боргові цінні папери;

Б/ часткові цінні папери;

В/ похідні цінні папери;

Г/ інвестиційні цінні папери.

14. Акція - це цінний папір, що надає право:

А/ на одержання дивідендів, якщо акціонерне товариство приймає рішення про їхню виплату;

Б/ на участь у керуванні акціонерного товариства;

В/ на пільги, передбачені уставом акціонерного товариства;

Г/ всі, зазначене вище.

15. Акціонерне товариство може випустити привілейовані акції на суму:

А/ не більше 1000 неоподатковуваних мінімумів;

Б/ не більше 25% від статутного фонду;

В/ не більше 30% від статутного фонду;

Г/ не більше 30% від вартості емісії простих акцій.

16. Проста акція дає її власникові право:

А/ на одержання заздалегідь певних дивідендів;

Б/ у будь-який момент зажадати викуп акцій;

В/ на одержання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів;

Г/ все зазначене вище.

17. За рахунок емісії акцій утворяться наступні фонди акціонерного товариства:

А/ резервний фонд;

Б/ статутний фонд;

В/ фонд розвитку виробництва;

Г/ всі, зазначене вище.

18. Емітентами акцій можуть бути:

А/ держава і його органи керування;

Б/ товариства з обмеженою відповідальністю;

В/ товариства з додатковою відповідальністю;

Г/ акціонерні товариства.

19. Чи має право акціонерного товариства приймати від засновників на сплату акцій матеріальні цінності й нематеріальні активи?

А/ не має права;

Б/ має право;

В/ має право за умови, якщо воно діє у формі закритого (приватного) акціонерного товариства;

Г/ має право тільки за умови, якщо воно діє у формі відкритого (публічного) акціонерного товариства.

20. Розмір дивідендів по простих акціях розраховується як:

А/ відсоток до курсової вартості на дату нарахування дивідендів;

Б/ частка від розподілу частини чистого прибутку па загальна кількість акцій в акціонерів;

В/ частку від розподілу балансового прибутку на кількість акцій;

Г/ частка від розподілу чистого прибутку акціонерного товариства на кількість акцій.

21. Зменшення номінальної вартості акцій розподілом існуючих акцій на трохи нові називається:

А/ дроблення;

Б/ консолідація;

В/ конвертація;

Г/ анулювання.

22. Чи може акціонерне товариство викуповувати приналежному акціонерові акції для їхнього анулювання?

А/ так, може;

Б/ ні, не може;

В/ може тільки за рішенням господарського суду;

Г/ може тільки в результаті рішення про ліквідацію суспільства.

23. Яка з перерахованих нижче корпоративних операцій може залучити кошти в акціонерне товариство?

А/ дроблення акції;

Б/ випуск корпоративних прав;

В/ емісія акцій з метою індексації;

Г/ бонусна емісія.

24. Акція може одночасно належати:

А/ тільки одній особі;

Б/ не більш ніж двом особам;

В/ не більш ніж трьом особам;

Г/ будь-якій кількості осіб.

25. Акції закритих (приватних) акціонерних товариств:

А/ можуть купуватися й продаватися на фондовій біржі;

Б/ не можуть вільно звертатися на ринку;

В/ можуть продаватися й купуватися на позабіржовому ринку;

Г/ не мають обмежень на місце торгівлі.

26. На одержання фіксованих дивідендів мають право власники:

А/ простих акцій;

Б/ конвертованих облігацій;

В/ ощадних сертифікатів;

Г/ привілейованих акцій.

27. Акціонери відповідають по зобов'язаннях товариства:

А/ у межах вартості акцій, що їм належать;

Б/ додатково майном, що їм належать;

В/ в обсягах, установлюваних загальними зборами акціонерів;

Г/ у межах, установлюваних господарським судом.

28. В Україні облігації можуть випускатися в:

А/ національній валюті;

Б/ валюті інших держав;

В/ подвійній номінації;

Г/ всі, зазначене вище.

29. При емісії облігацій забезпеченням може служити:

А/ майно, що належить емітенту;

Б/ цінні папери, випущені й приналежний емітент;

В/ цінні папери, випущені емітентом і звертаються на ринку;

Г/ всі, зазначене вище.

30. Рішення про емісії облігацій підприємства приймається:

А/ емітентом;

Б/ емітентом при узгодженні з місцевими органами влади;

В/ відповідно до рішень уряду;

Г/ за вказівкою Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Теми для індивідуальної та самостійної роботи студентів

  1.  Проаналізуйте особливості розвитку ринку акцій в розвинутих країнах світу (США, Велика Британія, Німеччина, Японія).
    1.  Визначте основні тенденції розвитку світового ринку похідних цінних паперів.
      1.  Охарактеризуйте переваги та можливості використання депозитарних розписок використовуючи іноземний досвід.
        1.  Які основні недоліки вітчизняного законодавства стосовно емісії цінних паперів.
        2.  Охарактеризуйте особливості інвестиційної діяльності на фондовому ринку України.
        3.  Визначте основні шляхи підвищення інвестиційної привабливості вітчизняних емітентів.

ЗАЛІКОВИЙ МОДУЛЬ 3. Інфраструктура ринку цінних паперів в Україні

Змістовий модуль 7. Торговельна система на ринку цінних паперів

7.1. Види професійної діяльності на ринку цінних паперів.

7.2. Брокерська та дилерська діяльність торговця цінними паперами. Андеррайтинг.

7.3. Інститути спільного інвестування на ринку цінних паперів.

7.4. Діяльність комерційних банків на фондовому ринку: світова та вітчизняна практика.

  1.  Види професійної діяльності на ринку цінних паперів

Абсолютна більшість економічних агентів мають право випускати цінні папери, інвестувати в них кошти, продавати їх і надавати окремі послуги із приводу випуску й обігу цінних паперів.

Разом з тим, цінні папери - один із найскладніших видів товарів, що вимагає професіоналізації діяльності, пов'язаної з ними. Відповідно, виникають професійні учасники ринку цінних паперів, що здійснюють фінансове посередництво між емітентами й інвесторами, що розподіляють і зм'якшують фінансові ризики й, нарешті, які здійснюють діяльність на ринку цінних паперів на кваліфікованій, професійній основі.

Конструювання цінних паперів, керування ризиками, реалізація інвестиційних проектів, заснованих на інструментах фондового ринку, підтримка його стабільності й технічне обслуговування мільйонів угод з фінансовими цінностями, - все це часто більш складні завдання, чим навіть витончені інженерні проекти.

Професійна діяльність на ринку цінних паперів - це спеціалізована діяльність на фондовому ринку щодо перерозподілу грошових ресурсів на основі цінних паперів, щодо організаційно-технічного й інформаційного обслуговування випуску й обігу цінних паперів. Як правило, вона повинна здійснюватися на винятковій або переважній основі, становлячи стрижень роботи учасника ринку цінних паперів, що претендує на вступ у члени професійного співтовариства.

Дана діяльність повинна визнаватися в якості професійної державою й учасниками фондового ринку. Таким чином, професійна діяльність повинна відповідати наступним вимогам (рис. 7.1):

Рис. 7.1. Вимоги до професійної діяльності на ринку цінних паперів

Відповідно до українського законодавства, професійною діяльністю на ринку цінних паперів визнаються (рис. 7.2.). Більш детальна характеристика видів професійної діяльності та типів професійних учасників на ринку цінних паперів України наведена у табл. 7.1.

Рис. 7.2. Види професійної діяльності на фондовому ринку України

 

Таблиця 7.1

Основні види професійної діяльності на ринку цінних паперів в Україні

Вид професійної діяльності

Характеристика виду професійної діяльності

Тип професійних учасників

1

2

3

Торговельна діяльність

Брокерська діяльність

Здійснення угод із цінними паперами на основі договорів комісії та доручення.

Фінансовий брокер, інвестиційна компанія

Дилерська діяльність

Здійснення угод купівлі-продажу цінних паперів від свого імені й за свій рахунок шляхом публічного оголошення цін покупки й продажу цінних паперів із зобов'язанням покупки й продажу цих цінних паперів за оголошеними цінами.

Фінансовий брокер,

інвестиційна компанія

Продовження таблиці 7.1

1

2

3

Андеррайтинг

Первинне розміщення  (підпис-ка,  продаж)  цінних паперів тор-говцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента.

Фінансовий брокер,

інвестиційна компанія

Діяльність з управління цінними паперами

Діяльність, яка провадиться  від  свого імені за винагороду  протя-гом  визначеного  строку на підставі договору про управлін-ня переданими йому цінними паперами та грошовими  кош-тами, призначеними для інвес-тування в цінні папери, а також отриманими в процесі цього управління цінними паперами  та  грошовими  коштами, які  нале-жать  на  праві власності уста-новнику управління, в його
інтересах або в інтересах третіх осіб.

Фінансовий брокер,

інвестиційна компанія

Облікова діяльність

Депозитарна діяльність

Діяльність по зберіганню цінних паперів й/або обліку прав по цінних паперах.

Спеціалізовані депози-тарії, розрахунково-депозитарні органі-зації, депозитарії

Діяльність з веден-ня й зберігання реєстру акціонерів

Діяльність власника реєстру акціонерів.

Спеціалізовані реєстри

Продовження таблиці 7.1

1

2

3

Розрахунково-клірінгова діяльність з цінних паперах

Діяльність по визначенню взаємних зобов'язань по поставці цінних паперів учасників операцій із цінними паперами.

Розрахунково-депози-тарні організації, клі-рингові палати, банки й кредитні установи

Розрахунково-клірінгова діяльність по коштах

Діяльність по визначенню взаємних зобов'язань й/або по поставці (перекладу) коштів у зв'язку з операціями із цінними паперами.

Розрахунково-депозитарні організації, клірингові палати, банки й кредитні установи

Організація торгівлі

Діяльність з організації торгівлі цінними паперами

Створення організаційних, технологічних, інформаційних,  правових  та  інших умов для збирання та поширення інформації щодо попиту  і пропозицій,  проведення   регу-лярних торгів   фінансовими  інструментами  за  встано-вленими  правилами, централізо-ваного укладання і виконання договорів  щодо  фінансових інструментів,  у  тому числі здійснення клірингу та розра-хунків за ними, розв'язання спорів між членами організатора торгівлі.

Фондові біржі, фондові відділи товарних і валютних бірж, торгово-інформаційні системи

Продовження таблиці 7.1

1

2

3

Діяльність з управління активами інституційних інвесторів

Діяльність з управління активами інституційних інвесторів

Управління активами інституці-йних інвесторів, що проводиться за винагороду від  свого імені  або  на  підставі  відповідного  договору  про управління акти-вами інституційних інвесторів.

Компанії з управління активами

Таким чином, професійна діяльність на фондовому ринку - це діяльність юридичних  осіб  з надання фінансових  та  інших  послуг у сфері розміщення та обігу цінних паперів, обліку прав за цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, що відповідає вимогам, установленим законодавством.

Вимоги до професійних учасників ринку цінних паперів наведено в табл. 7.2.

Таблиця 7.2

Вимоги до професійних учасників ринку цінних паперів

Вид професійної діяльності

Організаційно-правова форма

Мінімальний розмір статутного фонду

1

2

3

Брокерська діяльність

Господарські товариства                    (в акціонерних статутний фонд формується винятково за

рахунок іменних акцій)

не менш ніж 300 тис. грн. (сплачений коштами)

Дилерська діяльність

не менш ніж 120 тис. грн. (сплачений коштами)

Андеррайтинг

не менш ніж 600 тис. грн. (сплачений коштами)

Діяльність з управління цінними паперами

не менш ніж 300 тис. грн. (сплачений коштами)

Продовження таблиці 7.2

1

2

3

Діяльність з управління активами інституційних інвесторів

Господарські товариства

200000 ЄВРО і формується винятково коштами

Депозитарна діяльність депозитарію

Відкрите акціонерне товариство, учасником якого є не менш 10 зберігачів

500000 грн.

Депозитарна діяльність зберігача

Комерційні банки, що мають ліцензію торговця, торговці цінними паперами

Торговець цінними паперами – 100000 ЄВРО,

Інвестиційна компанія – 200000 ЄВРО (формується винятково коштами)

Розрахунково-клірингова діяльність

Депозитарій (який одержив статус клірингового), фондова біржа

Мінімальна сума для здійснення професійної діяльності торговця цінними паперами 500000 ЄВРО (формується винятково коштами), для фондової біржі  - не менш ніж 6 млн. грн.

Діяльність з ведення реєстру

Господарські товариства

1250 неоподатковуваних мінімумів (формується винятково коштами)

Продовження таблиці 7.2

1

2

3

Діяльність з організації торгівлі цінними паперами

Фондові біржі (акціонерне товариство, з не менш 20 заснов-никами торговцями ЦП за умови внеску не більше ніж 5% статутного капіталу фондової біржи).

не менш ніж 3 млн. грн.

Торгово-інформаційні системи (акціонерне товариство або товариство з обмеженою відповідальністю, засновниками яких є не менш ніж 20 торговцями цінними паперами, що мають  ліцензію чи дочірні підпри-ємства – об'єднання торгівців цінними паперами, що мають статус саморегулівної організації).

5 000 неоподатковуваних мінімумів

Професійна діяльність на фондовому ринку здійснюється виключно на підставі ліцензії, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Перелік документів, необхідних для отримання ліцензії,   порядок її видачі та анулювання встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Відповідно до Законів України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» та «Про ліцензування певних  видів господарської  діяльності», Державна комісія  з  цінних  паперів  та  фондового  ринку  у
встановленому нею порядку, в разі здійснення професійними учасниками  ринку  цінних  паперів  декількох  видів   діяльності, може видавати один бланк ліцензії на такі види  діяльності.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку приймає
рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі у строк не
пізніше ніж 30 календарних днів від дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, перелік яких нею встановлюється.  

Строк  дії  ліцензії  встановлюється Кабінетом Міністрів  України  за поданням Державної комісії з цінних паперів та  фондового  ринку,  але  не  може  бути  меншим,  ніж 3 роки.

  1.  Брокерська та дилерська діяльність торговця цінними паперами. Андеррайтинг

Професійна  діяльність  з  торгівлі  цінними  паперами  на фондовому  ринку провадиться торговцями цінними паперами - господарськими товариствами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності, або комерційними банками.

Згідно рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Про затвердження Правил (умов) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами» професійні посередники здійснюють операції по купівлі-продажу цінних паперів згідно наступних видів діяльності (рис. 7.3):

дилерська діяльність – це професійна діяльність, яка передбачає укладення торговцем цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу, крім випадків, передбачених законом. В рамках даного виду діяльності професійний посередник укладає дилерський договір - договір купівлі-продажу (міни) цінних паперів, що укладається торговцем від свого імені та за свій рахунок, крім випадків, передбачених законом.

Рис. 7.3. Схема видів професійної діяльності з торгівлі цінними паперами

брокерська діяльність - це професійна діяльність, яка передбачає укладення торговцем цивільно-правових договорів (зокрема договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи.

В рамках брокерської діяльності, фінансовий посередник укладає наступні договори:

договір доручення - договір, за яким одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити щодо цінних паперів від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії;

договір комісії - договір, за яким одна сторона (комісіонер) зобов'язана за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або декілька правочинів щодо цінних паперів від свого імені, за рахунок комітента;

договір на брокерське обслуговування - договір, укладений між торговцем та клієнтом на визначений строк, який передбачає надання послуг клієнту щодо укладання правочинів з цінними паперами на підставі разових замовлень клієнта.

договір на виконання - договір купівлі-продажу (міни) цінних паперів, який укладається торговцем з третьою особою на виконання умов договору (комісії, доручення, андеррайтингу, договору управління) та разового замовлення.

Андеррайтинг - це професійна діяльність, яка передбачає первинне розміщення (підписка, продаж) цінних паперів торговцем за дорученням, від імені та за рахунок емітента. Існують різні види  андеррайтинга (табл. 7.3).

Таблиця 7.3

Види андеррайтингу в Україні

Андеррайтинг

«на базі твердих зобов'язань»

Андеррайтинг

«на базі кращих умов»

Андеррайтер несе тверді зобов'язання щодо викупу  всього або частини випуски за фіксованими цінами. Якщо частина випуску виявиться нероз-повсюдженною первинними інвес-торами, то андеррайтер зобов'язаний його придбати, приймаючи тим самим фінансові ризики разміщення цінних паперів. Якщо ж момент первинного розмі-щення за фіксован-ими цінами збіга-ється з різким зниженням курсів на вторинному ринку, то андеррайтер бере на себе усі витрати.

Андеррайтер не несе ніяких зобов'язань щодо викупу нерозповсюдженої частини емісії. Фінансові ризики, пов'язані з нерозміщеною частиною цінних паперів, повністю лягають на емітента. Обов'язком андеррайтера є прикласти всі максимальні зусилля для разміщення цінних паперів. Однак, фінансової відповідальності за кінцевий результат андеррайтер не несе.

У світовій практиці виділяють ще кілька різновидів андерайтингу:

андеррайтинг «стенд-бан» - при цій формі андеррайтинга, андеррайтер зобов'язується викупити для наступного розміщення частину емісії, що призначалася для реалізації передплатних прав і залишається не викупленою акціонерами або тими, хто придбав у них передплатні права;

андеррайтинг на принципах «все або нічого» - дія угоди по андеррайтингу припиняється, якщо андеррайтеру не вдасться розподілити всю емісію;

договірний андеррайтинг - при цій формі андеррайтинга цінові умови емісії (ціна випуску акцій в емітента, спред між зазначеною ціною й ціною, по якій розміщають емісію) встановлюється на основі переговорів між емітентом й єдиним менеджером андеррайтера;

конкурентний андеррайтинг - при цьому виді андеррайтинга підготовку емісії на конкурентних основах ведуть кілька андеррайтерів, кожний з яких формує свої цінові умови. Емітент вибирає андеррайтера по конкурсу заявок на проведення андеррайтинга, звичайно орієнтуючись на кращі цінові й інші умови. Наприклад, якщо андеррайтер А при інших рівних пропонує встановити ціну викупу цінних паперів в емітента по 10 тис. грн., а андеррайтер Б по 9,5 тис. грн, то емітент вибирає андеррайтера А.

В рамках андеррайтингу, посередник укладає договір андеррайтингу – це договір, який укладається між торговцем (андеррайтером) та емітентом, щодо розміщення цінних паперів торговцем за дорученням, від імені та за рахунок емітента за винагороду.

При виконанні операцій з цінними паперами торговці зобов'язані:

діяти в інтересах клієнта (домагатися найкращого виконання
замовлень та договорів), враховуючи умови, зазначені в договорі, кон'юнктуру  фондового ринку,  умови здійснення розрахунково-клірингових операцій, надання депозитарних послуг, ризик вибору контрагентів та інші фактори ризику;

узгоджувати з клієнтом рівень можливого ризику щодо виконання операцій купівлі-продажу або міни цінних паперів, у тому числі щодо ліквідності цінних паперів, що купуватимуться, якщо інше не передбачено договором;

попереджати клієнтів про ризики конкретного правочину з цінними паперами, без зазначення конкретних причин, якщо ця умова передбачена договором;

надавати клієнтові інформацію щодо ринкової вартості цінних паперів;

виконувати договори та разові замовлення клієнтів у порядку їх надходження, якщо інше не передбачено договором;

у першу чергу виконувати операції з  цінними  паперами за договорами  та разовими замовленнями клієнтів, а потім власні операції з такими ж цінними паперами;

у разі наявності у торговця зацікавленості, яка перешкоджає йому виконати договір та/або разове замовлення клієнта на найбільш вигідних  умовах, торговець зобов'язаний негайно повідомити про це клієнта. Попередження   клієнта   повинно відбуватися за допомогою засобів зв'язку, визначених договором, з обов'язковим наступним письмовим підтвердженням;

відкривати окремий поточний рахунок в грошових коштах, що
перебувають в управлінні торговця;

дотримуватися вимог щодо показників ліквідності, встановлених відповідними нормативно-правовими актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

вести облік грошових коштів клієнтів, що перебувають в управлінні   торговця, на окремих поточних рахунках, які відкриваються торговцем в банку;

у разі отримання разового замовлення (укладання  договору) торговець  зобов'язаний ідентифікувати особу клієнта (контрагента) та встановити повноваження клієнта щодо цих цінних паперів;

при укладенні договору інформувати клієнта про наявність у нього права на отримання звітів, передбачених законодавством;

надавати інформацію щодо  стану  виконання  будь-якого  із  разових  замовлень цього клієнта;

дотримуватись встановлених законодавством  нормативів достатності власних коштів та інших показників (нормативів),  які обмежують ризики  по  операціях з цінними паперами;

подавати відомості щодо своєї діяльності у обсязі і  терміни,  передбачені  нормативно-правовими актами;

здійснювати заходи відповідно до вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Торговці не мають права:

розголошувати комерційну таємницю клієнтів, за винятком надання такої інформації у випадках, передбачених законодавством;

запевняти клієнтів у беззаперечному отриманні доходу по цінних паперах (чи його певного розміру) або у відсутності збитків від інвестування  в цінні папери, робити заяви, які можуть бути розцінені як гарантії зазначеного;

при виконанні договору брокерського обслуговування здійснювати  операції  за  рахунок та в інтересах  клієнта  без отримання від нього разового замовлення;

використовувати грошові кошти та цінні папери клієнтів для здійснення власних операцій або операції в інтересах інших клієнтів, або  як  забезпечення,  якщо інше не передбачено законодавством;

здійснювати операції з цінними  паперами  та  коштами клієнтів не в  інтересах  клієнта, а виключно з метою отримання винагороди;

купувати цінні папери тих видів та обсягів, які не передбачені інвестиційною декларацією;

безоплатно відчужувати цінні папери, що знаходяться в його управлінні;

задовольняти вимоги кредиторів за рахунок цінних паперів та грошових коштів, що належать клієнтам;

передовіряти виконання замовлень третім особам, якщо це не обумовлено умовами договору з клієнтом;

здійснювати  діяльність з  цінними паперами, які не зареєстровані в установленому законодавством порядку або емісія яких визнана недобросовісною;

здійснювати купівлю-продаж цінних паперів, емітентом яких є торговець (крім первинного розміщення та викупу);

укладати договори міни у разі, якщо емітентом цінних паперів є торговець;

здійснювати торгівлю цінними паперами з іншими торговцями, якщо  частка володіння юридичної чи фізичної особи, що не має ліцензії на провадження професійної діяльності на ринку  цінних паперів, в   статутному   фонді кожного із торговців перевищує 10 %, крім випадків, визначених законами України;

здійснювати торгівлю цінними паперами того емітента,  в якому він безпосередньо або побічно володіє більше 10 % статутного фонду;

здійснювати  види діяльності, не передбачені законодавством.

Працівники торговця, які безпосередньо здійснюють операції з  цінними  паперами,  керівні  посадові  особи  торговця  повинні відповідати  кваліфікаційним вимогам та вимогам щодо професійних критеріїв, що  встановлено нормативно-правовими актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Під  час провадження  діяльності  з  управління  цінними паперами по договору  управління,  управитель не має права здійснювати такі операції:

купувати за рахунок грошових коштів, що знаходяться у нього в управлінні, цінні папери, власником яких він є;

відчужувати цінні папери, що знаходяться в його управлінні, у свою власність, у власність осіб, що володіють більше 10 % статутного фонду цього торговця;

виступати одночасно як брокер та/або комісіонер на стороні іншої особи;

купувати за рахунок грошових коштів, що знаходяться у нього в управлінні, цінні папери, емітентом яких є його засновник, за виключенням цінних паперів, які знаходяться в лістингу;

купувати за рахунок грошових коштів, що знаходяться у нього в управлінні, цінні папери  емітентів,  що  знаходяться  в процесі  припинення обігу,  у тому числі відповідно до законодавства про банкрутство, якщо інформація про це була опублікована  відповідно до законодавства;

відчужувати цінні папери, що знаходяться у нього в управлінні, з відстрочкою платежу більш ніж на 30 днів, якщо інше не передбачено договором;

заставляти цінні папери, що знаходяться у нього в управлінні, в  рахунок забезпечення виконання  своїх  особистих зобов'язань  (за  винятком  зобов'язань, що виникають у зв'язку з виконанням  управителем  відповідного  договору  про управління), зобов'язань своїх засновників, та інших третіх осіб;

передавати право управління третій особі;

передавати   грошові  кошти,  що  знаходяться  у  нього  в управлінні,  на користь третіх осіб або вносити зазначені кошти на рахунок (рахунки),  розпорядником  якого  визначено  третю  особу (осіб);

укладати за рахунок грошових коштів, що знаходяться у нього в управлінні, договори страхування (придбавати страхові поліси), отримувачем відшкодування згідно з яким визначені треті особи.

без попередньої згоди з установниками управління  здійснювати  операції, у яких  управитель  одночасно представляє інтереси двох сторін, з якими ним укладено договір про управління.

В Україні обсяг виконаних договорів торговцями на ринку цінних паперів у 2008 р. становив 883,42 млрд. грн., що більше на 129,11 млрд. грн. порівняно з обсягом виконаних договорів у 2007 р. (рис. 7.4).

Рис. 7.4. Обсяг виконаних договорів торговців цінних паперів

На ринку цінних паперів України в 2008 р. переважали брокерська та дилерська діяльності, частка яких становила 53,27 % та 45,21 % відповідно (рис. 7.5).

Рис. 7.5. Обсяги виконаних договорів торговцями цінних паперів у 2007-2008 рр.

Обсяг виконаних договорів торговцями цінних паперів (крім комерційних банків та інвестиційних компаній) становив 535,03 млрд. грн. (60,57 % від загального обсягу виконаних договорів у 2008 р.) (рис. 7.6).

Рис. 7.6. Обсяги виконаних договорів торговцями цінних паперів

(за видами торговців).

Порівняно з 2007 р. у 2008 р. збільшилась частка виконаних договорів з цінними паперами інвестиційними компаніями з 3,45% до 5,36% від загального обсягу.

Таким чином, аналіз діяльності торгівців на фондовому ринку України свідчить про активізацію операцій з цінним  паперами протягом останніх років. Особливо помітними темпами збільшуються обсяги брокерської діяльності та операції, що здійснюються на ринку цінних паперів комерційними банками.

7.3. Інститутів спільного інвестування на ринку цінних паперів

До інститутів спільного інвестування (ІСІ) відносяться інвестиційні фонди, що проводить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) коштів інвесторів з метою одержання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права і нерухомість.

ІСІ в залежності від порядку здійснення його діяльності може бути (рис. 7.7):

Рис. 7.7. Види інститутів спільного інвестування

ІСІ належить до відкритого типу, якщо він (чи компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати в будь-який час за вимогою інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (чи компанією з управління його активами).

ІСІ належить до інтервальному типу, якщо він (чи компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати за вимогою інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (чи компанією з управління його активами) протягом обумовленого в проспекті емісії терміну, але не рідше одного разу на рік.

ІСІ належить до закритого типу, якщо він (чи компанія з управління його активами) не бере на себе зобов'язань з питань викупу цінних паперів, емітованих цим ІСІ (чи компанією з управління його активами) до моменту його реорганізації чи ліквідації.

Строковий ІСІ створюється на певний строк, встановлений у регламенті ІСІ. Після закінчення строку, зазначений ІСІ припиняє свою діяльність. Подовження терміну діяльності строкового ІСІ дозволяється лише у разі зменшення вартості чистих активів ІСІ на 20 % та більше протягом останніх 12 місяців діяльності ІСІ. У такому разі ІСІ зобов'язаний здійснити викуп власних цінних паперів у акціонерів (учасників), які голосували проти прийняття такого рішення, а також у акціонерів (учасників),  які  не  брали участі  в  голосуванні  по  такому  рішенню, та вимагають від ІСІ викупу його цінних паперів. Порядок обов'язкового викупу цінних паперів ІСІ встановлюється Комісією з цінних паперів та фондового ринку. Подовження терміну діяльності строкового ІСІ здійснюється у порядку, встановленому Комісією з цінних паперів та фондового ринку. Повторне подовження терміну діяльності  строкового  ІСІ  заборонено. Забороняється змінювати вид та тип ІСІ.

Безстроковий ІСІ створюється на невизначений строк. ІСІ закритого типу може бути лише строковим.

ІСІ вважається диверсифікованим, якщо він одночасно відповідає вимогам, наведеним на рис. 7.8.

Диверсифікованим ІСІ забороняється:

тримати  в  грошових коштах, на банківських  депозитних рахунках, в  ощадних  (депозитних) сертифікатах та банківських металах  більше  ніж 50% загальної вартості активів ІСІ, при цьому не більш як 10 % загальної вартості активів ІСІ в  зобов'язаннях одного банку;

придбавати або додатково інвестувати в цінні папери та зобов'язання   однієї юридичної особи більше ніж 5 % загальної  вартості   активів   ІСІ;   

 

Рис. 7.8. Вимоги до диверсифікованих ІСІ

придбавати або додатково інвестувати у державні цінні папери, цінні  папери, доходи  за  якими  гарантовано Кабінетом Міністрів України,  більше ніж 50 % загальної вартості активів ІСІ. При цьому забороняється інвестувати понад 10 % загальної вартості  активів ІСІ у  цінні  папери  одного  випуску;

придбавати або додатково інвестувати в цінні папери органів місцевого самоврядування більше ніж 40 % загальної вартості активів ІСІ. При цьому забороняється інвестувати понад 10 % загальної вартості активів ІСІ у цінні папери органів місцевого самоврядування одного випуску;

придбавати або додатково інвестувати в цінні папери, доходи за якими гарантовано урядами іноземних держав, більше ніж 20 % загальної вартості активів ІСІ;

придбавати або  додатково  інвестувати  в  акції та облігації іноземних емітентів, які допущені до торгів на організованих фондових ринках іноземних  держав,  більше  ніж  20  % загальної вартості активів ІСІ;

придбавати або додатково інвестувати в інші активи, дозволені законодавством України, більше ніж 5 % активів ІСІ;

придбавати або додатково інвестувати в цінні папери, доходи за якими гарантовано урядом однієї іноземної держави, більше ніж 10 % загальної вартості активів ІСІ;

придбавати або додатково інвестувати в об'єкти нерухомості більше  ніж 10 % загальної вартості активів ІСІ;

придбавати або обмінювати цінні папери, емітентами яких є пов'язані особи ІСІ, компанії з управління активами або зберігача.

ІСІ, які не мають усіх ознак диверсифікованого ІСІ, є недиверсифікованими. 

Недиверсифікований ІСІ закритого типу, який здійснює виключно приватне  (закрите)  розміщення цінних паперів ІСІ серед юридичних осіб та фізичних осіб, є венчурним фондом. Фізична особа може бути учасником  венчурного фонду виключно за умови придбання цінних паперів  такого  фонду  на  суму не менше ніж 1500 мінімальних заробітних  плат.  

Дивіденди по  цінних  паперах ІСІ відкритого та інтервального типу не нараховуються і не сплачуються.

ІСІ відкритого та інтервального типу можуть бути тільки диверсифіковані ІСІ.

Корпоративний інвестиційний фонд – це ІСІ, що створюється у формі відкритого акціонерного товариства і проводить винятково діяльність з питань спільного інвестування.

Початковий статутний капітал (фонд) корпоративного інвестиційного   фонду формується за рахунок грошових коштів, державних цінних  паперів, цінних  паперів інших емітентів, що допущені до торгів на фондовій біржі, та об'єктів нерухомості, необхідних для забезпечення статутної діяльності.

Розмір початкового статутного капіталу (фонду) корпоративного
інвестиційного фонду не може бути менше розміру, встановленого законодавством для відкритих акціонерних товариств. Збільшення статутного капіталу (фонду) корпоративного інвестиційного фонду здійснюється виключно за рахунок грошових коштів акціонерів, внесених шляхом придбання ними акцій.

Пайовий інвестиційний фонд – це інвестиційний фонд, активи якого належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами і враховуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності.

Мінімальний обсяг активів пайового інвестиційного фонду не може  бути меншим розміру початкового статутного капіталу (фонду) корпоративного інвестиційного фонду.

Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою.

Рис. 7.9. Розподіл ІСІ за регіонами у 2008 р.

Станом на 31.12.2008 р. в Україні ІСІ проводили свою діяльність у 11 областях України, найбільша кількість ІСІ зосереджена в м. Києві - 191 (рис. 7.9).

Загальна сума активів ІСІ становить 5,25 млрд. грн., сума чистих активів ІСІ - 4,73 млрд. грн. (табл. 7.4).

Таблиця 7.4

Розподіл активів фондів ІСІ у 2008 р.

Назва активу

Відсоток від загальної суми активів

Державні цінні папери

1,21

Акції

46.88

Облігації підприємств

15,59

Грошові кошти

8,14

Векселі

2,76

Інші цінні папери

1,47

Банківські метали

0,06

Нерухомість

0,09

Інші інвестиції

23,80

Усього

100

Станом на 31.12.2008 р. в Україні Комісією з цінних паперів та фондового ринку зареєстровано випуски інвестиційних сертифікатів пайових Інвестиційних фондів на загальну суму 139,14 млрд. грн.

Протягом  року  зареєстровано 350  випуск інвестиційних сертифікатів пайових інвестиційних фондів на суму 65,37 млрд. грн. (рис. 7.10).

Порівняно з 2007 р. зареєстрованих випусків інвестиційних сертифікатів пайових інвестиційних фондів збільшився на 34,25 млрд. грн. або у 2 рази.

Рис. 7.10. Обсяг випусків сертифікатів пайових інвестиційних фондів

Протягом 2008 р. зареєстровано 164 випуски акцій корпоративних інвестиційних фондів на суму 8,89 млрд. грн. (рис. 7.11).

Рис. 7.11. Обсяг випусків акцій корпоративних інвестиційних фондів

Порівняно з 2007 р. обсяг випусків акцій корпоративних інвестиційних фондів збільшився на 3,41 млрд. грн.

Тенденція до зростання обсягів випусків цінних паперів інститутів спільного інвестування пов'язана, насамперед, з тим, що спостерігається збільшення кількості інститутів спільного інвестування, зокрема, у 2008 р. до Єдиного державного реєстру інститутів спільного інвестування внесено 381 інвестиційний фонд, що становить 29,95% від загальної кількості зареєстрованих інвестиційних фондів протягом 2004-2008 рр.

7.4.  Діяльність комерційних банків на фондовому ринку: світова й вітчизняна практика

Комерційний банк - невід’ємний і обов’язковий елемент будь-якої схеми фінансової трансакції за умов централізованого ринку цінних паперів.

Банки як фінансові посередники акумулюють кошти вкладників і забезпечують спрямування заощаджених капіталів у інвестиції. У більшості країн на сьогодні доходи комерційних банків від операцій із цінними паперами відіграють дедалі більшу роль у формуванні прибутку. Проте в різних країнах роль і місце комерційних банків на фондовому ринку різні. Так, залежно від розмежування функцій фінансового посередництва (депозитно-позикової, емісійної й інвестиційної) між фінансово-кредитними установами, доволі чітко вирізняють три моделі: німецьку, англійську й американську (рис. 7.12).

Рис. 7.12. Типи банківських систем світу

Для англійських фінансових інститутів притаманна чітка спеціалізація. Депозитно-позикова й емісійна функції закріплені за банківським сектором. Усередині банківського сектору теж існує очевидне розмежування, зокрема емісійна функція - це прерогатива торгових банків. Хоча їхня діяльність не зумовлена жодними законодавчими нормами, англійські торгові банки завжди займалися операціями, відмінними від тих, що проводять комерційні.

Англійським комерційним банкам законодавчо не забороняється мати промислові акції, утім, вони дуже неохоче беруться за такі операції, бо вважають їх дуже ризиковими. Принципи організації британського ринку цінних паперів не надають певних переваг конкретним типам фінансових інститутів. Утім, саме небанківські фінансові інститути є провідними фігурантами на фондовому ринку країни, виконуючи функцію контролера з боку фінансового ринку над виробничим сектором економіки. Головний принцип володіння акціями - формування дисперсного портфеля. Останнім часом спостерігається тенденція до диверсифікації діяльності комерційних банків - вони почали проникати на ринки інвестиційних банків, скуповуючи або створюючи торгові банки.

У США існує законодавче розмежування функцій фінансового посередництва. Під впливом кризових явищ за часів Великої депресії у країні виникла потреба захисту інтересів суспільства й окремих інвесторів від ризиків на фінансовому ринку. З огляду на це було ухвалено Закон Гласса-Стігала (1933 р.) та Закон про цінні папери (1933 р.). Закон Гласса-Стігала обмежував участь комерційних банків в операціях із цінними паперами. Федеральним банкам було заборонено гарантувати розміщення цінних паперів (за винятком зобов’язань казначейства США і деяких урядових зобов’язань), а також здійснювати операції із цінними паперами за свій рахунок. Обмеження поширюються й на банки штатів, які входять до Федеральної резервної системи.

Дозвіл існує на окремі види висококласних боргових зобов’язань, включно з паперами корпорацій, проте заборонено гарантувати їх розміщення. Саме тому 90 % інвестиційного портфеля банків становлять зобов’язання федерального уряду і федеральних агенцій, цінні папери штатів і муніципальні облігації. Банкам також дозволено виконувати деякі функції брокерів, купуючи й продаючи акції та облігації промислових компаній за рахунок клієнтів. Американські комерційні банки також здійснюють значний обсяг трастових послуг (операції з управління портфелем цінних паперів за дорученням клієнтів), фактично виступають власниками великих пакетів акцій промислових фірм.

Після обмеження діяльності універсальних банків у США, поряд із комерційними з’явилися інвестиційні банки (Investment Banks), які спеціалізуються переважно на довготермінових вкладеннях у фінансові активи та емісійних операціях (ролі класичних комерційних банків вони не виконують).

Останнім часом загострилися суперечності між комерційними та інвестиційними банками. За сучасних умов ізоляція будь-яких банківських інститутів від фондового ринку є недоречною, що зумовлює необхідність перегляду чинних законодавчих актів.

У Німеччині діють універсальні банки, в яких зосереджено всі три функції фінансового посередництва. Універсальні банки надають довготермінові кредити, вкладають кошти у власний капітал підприємства, що дає змогу банкам стежити за фінансовим станом підприємства, його виробничою діяльністю й підвищує конкурентоспроможність німецьких корпорацій на світовому ринку. Комерційні банки мають право здійснювати всі види операцій із цінними паперами. Оскільки в країні не існує посередницьких брокерських фірм, усі їхні функції перебрали на себе банки. Вони виступають найбільшими інвесторами і власниками інвестиційних груп, здійснюють більшість операцій із цінними паперами, включно із їх розповсюдженням.

В загалі 67 % акцій, що перебувають у національних фінансових установах, припадає на банки. Небанківські фінансові інститути не зорієнтовані на інвестиційну функцію (частка акцій у їхніх активах становить близько 5 %). Принцип володіння акціями у німецьких банках - формування концентрованого портфеля (найчастіше блоками по 25 % акцій капіталу компанії плюс одна акція, бо відповідно до німецького законодавства ця частка дає право вето при голосуванні). Банки є головними учасниками торгів, реєстрація цінних паперів на біржі дозволяється лише після спільного звернення компанії та діючого банку на біржу. Фізичні особи можуть укладати угоди лише за участі банківського посередництва. У Німеччині також існує перехресна система володіння акціями, яка посилює вплив банків на промисловість, бо дає їм змогу тримати великі блоки акцій у невеликій групі ключових компаній. Таким чином, універсальні банки посідають провідне місце у грошово-кредитній системі Німеччини.

Окрім Німеччини принцип універсалізму втілено в банківському законодавстві Франції, Швейцарії та інших країнах континентальної Європи - Бельгії, Італії, Австрії тощо.

В Україні створені основи для реалізації банківської системи континентального типу, в якій функціонують банки які є універсальні за своєю суттю і що мають право на операції з цінними паперами, тобто банки одночасно виступають і інвесторами, і професійними учасниками ринку цінних паперів.

Банки в цих країнах мають статус прямого учасника фондового ринку і можливість відкривати власні брокерські та дилерські підрозділи, здійснювати відповідне зберігання цінних паперів і кліринг.

Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІІІ банки за умови отримання письмового дозволу НБУ мають право виконувати такі операції із цінними паперами:

емісію власних цінних паперів;

організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

операції на ринку цінних паперів від свого імені (включно з андеррайтингом);

інвестування у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;

операції за дорученням клієнтів або від свого імені з інструментами грошового ринку і з фінансовими ф’ючерсами та опціонами;

довірче управління цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

депозитарну діяльність і діяльність із ведення реєстрів власників іменних цінних паперів;

надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

Як свідчать статистичні дані, найбільшими емітентами корпоративних облігацій в Україні є комерційні банки (22,63 % облігацій). Лідерами річного рейтингу учасників торгів ПФТС є ЗАТ «АКІБ «УкрСибБанк», ТОВ «КБ «Фінансова ініціатива», ЗАТ «АБ «ІНГ Банк Україна», ЗАТ «ПУМБ» та ват «Банк «БІГ Енергія». Крім того, лідером річного рейтингу корпоративних облігацій котирувального листа першого рівня списку ПФТС теж є комерційний банк – ВАТ «КБ «Хрещатик».

У структурі обсягу зареєстрованих Комісією з цінних паперів та фондового ринку випусків облігацій підприємств значна частка належала банкам (22,7% від загального обсягу випусків облігацій). Хоча, обсяг зареєстрованих випусків облігацій, здійснений банками, зменшився у 2,5 рази, порівняно з 2007 р. (табл. 7.5).

Таблиця 7.5

Обсяг зареєстрованих випусків облігацій підприємствами, млн. грн.

Вид емітента

2004

2005

2006

2007

2008

Усього

у тому числі:

4 106,59

12 748,28

22 070,80

44 480,51

31 346,27

Банки

217,93

2 564,726

4 994,0