36640

СТАНДАРТИЗАЦІЯ ТА СЕРТИФІКАЦІЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ

Конспект

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Тому проблема забезпечення і підвищення якості продукції актуальна для всіх країн і підприємств. При цьому необхідно врахувати те що підвищення якості продукції задача довгострокова і безперервна. Рівень якості продукції не може бути постійною величиною. Тому вирішувати її традиційними методами тобто лише шляхом контролю якості готової продукції практично не можливо.

Украинкский

2013-09-23

171.1 KB

23 чел.

Л.І. КОСОВЕЦЬ

СТАНДАРТИЗАЦІЯ ТА СЕРТИФІКАЦІЯ

ТОВАРІВ І ПОСЛУГ

КУРС (КОНСПЕКТ) ЛЕКЦІЙ

для студентів спеціальності

„ ”

усіх форм навчання

СХВАЛЕНО

на засіданні кафедри

маркетингу

Протокол №

від

КИЇВ НУХТ 2006

Анотація.

Конспект лекцій написано відповідно до програми навчальної дисципліни „Стандартизація та сертифікація товарів і послуг” для студентів  спеціальності „Комерційна діяльність” вищих навчальних закладів. У ньому висвітлюються теоретичні положення про суть, принципи, предмет, методи, організацію стандартизації та сертифікації товарів і послуг на підприємствах та в організаціях.

Автор.

Ст. викладач Косовець Л.І.

Вступ.

Одне з провідних місць у навчальному процесі посідає „Стандартизація та сертифікація товарів і послуг”, бо  в умовах розвитку міжнародної торгівлі і споріднених їй видів діяльності, успіх окремих підприємств та галузей економіки на зовнішньому та внутрішньому ринках повністю залежить від того, наскільки їх продукція або послуги відповідають стандартам якості. Тому проблема забезпечення і підвищення якості продукції актуальна для всіх країн і підприємств. Від її вирішення в значній мірі залежить успіх і ефективність національної економіки. При цьому необхідно врахувати те, що підвищення якості продукції — задача довгострокова і безперервна. Рівень якості продукції не може бути постійною величиною. Вироби залишаються технічно прогресивними, зручними, красивими, модними до тих пір, доки їм на зміну не прийдуть нові, ще більш досконалі, що обумовлено науково-технічним прогресом в науці і техніці.

З розвитком науково-технічного прогресу проблема якості не спрощується, а, навпаки, стає складнішою. Тому вирішувати її традиційними методами, тобто лише шляхом контролю якості готової продукції, практично не можливо. Повинен бути комплексний, системний підхід, реалізація якого можлива лише в рамках системи управління якістю. На вирішення цієї проблеми націлено такі заходи, як  стандартизація, державний нагляд за якістю, вдосконалення системи розроблення продукції та постачання її на виробництво, організація всебічних випробувань і, нарешті, сертифікація продукції. Саме тому не можна недооцінювати роль цього курсу на шляху до забезпечення конкурентоспроможності  вітчизняних ґалузей виробництва. 

Предметом дисципліни є вивчення методів розроблення та дії стандартів у народному господарстві, їх вплив на якість продукції та послуг, науково-технічний прогрес і шляхи задоволення вимог ринку, забезпечення високої конкурентоспроможності за рахунок сертифікації продукції та систем якості

Мета дисципліни — вивчення і засвоєння науково-теоретичних основ стандартизації і сертифікації продукції і послуг, їх головних методологічних та організаційних положень.

Завдання курсу — надання міцних знань з основ стандартизації та сертифікації продукції та послуг, вивчення принципів державної системи стандартизації, показників якості продукції. Оцінок її рівня та видів контролю якості, набуття студентами навичок самостійного використання нормативно-технічних документів для вирішення практичних завдань.

В результаті вивчення та засвоєння  основних положень дисципліни “Стандартизація та сертифікація товарів і послуг” студент повинен знати:

  1.  сутність стандартизації та сертифікації товарів та послуг;
  2.  основні методи і способи оцінювання якості товарів і послуг;
  3.  міжнародні системи стандартизації і сертифікації.

А також вміти застосовувати теоретичні положення дисципліни у розв’язанні задач практичного характеру, а саме:

  1.  використання методів стандартизації;
  2.  оперування нормативно-технічною документацією;
  3.  оцінювання якості товарів і послуг.

Дисципліна  «Стандартизація та сертифікація товарів і послуг», відіграє дуже велику роль, тому що у комплексі з іншими дисциплінами спеціальності вона створює як теоретичну так і практичну базу для формування майбутнього спеціаліста.  Дана дисципліна тісно повязана з курсами  „Основи економічної теорії”, „Основи маркетингу”, „Економіка підприємства”,  „Мікроекономіка” та „Макроекономіка”.

У результаті вивчення та засвоєння основних положень дисципліни “Стандартизація та сертифікація товарів і послуг ” студент повинен:

знати:

  1.  поняття, визначення, терміни дисципліни;
  2.  законодавчі та нормативні акти, що використовуються для вивчення об’єктів дисципліни;
  3.  сутність стандартизації та сертифікації товарів та послуг;
  4.  основні методи і способи оцінювання якості товарів і послуг;
  5.  міжнародні системи стандартизації і сертифікації.

вміти: 

  1.  оперувати нормативно-технічною документацією;
  2.  проводити розрахунок по оплаті праці з сертифікації;
  3.  організовувати та проводити вивчення та аналіз якості продукції;
  4.  аналізувати показники рівня уніфікації;
  5.  розраховувати ефективність проведення робіт зі стандартизації та сертифікації. розрахунку коефіцієнта дефектності;
  6.  добувати інформацію, щодо стандартизації, сертифікації і якості та захищати її;
  7.  організовувати роботи зі стандартизації та сертифікації;
  8.  самостійно використовувати нормативно-технічні документи для вирішення практичних завдань.

Структура дисципліни

Тема 1: Сутність стандартизації та її роль у розвитку народного господарства.

1.1 Загальні відомості про стандартизацію..

1.2 Органи стандартизації в Україні.

1.3 Роль уніфікації в промисловому виробництві.

1.4 Нормоконтроль технічної документації.

1.5 Техніко-економічна ефективність стандартизації./1,6/

Тема 2: Методичні основи стандартизації.

2.1 Методи стандартизації: уніфікація та агрегатування, взаємозв’язок між ними.

2.2 Міжгалузева, галузева і виробнича уніфікація.

2.3 Показники рівня уніфікації продукції. Поняття про симпліфікацію та типізацію/6,7,11/

Тема3: Національна система стандартизації України

3.1 Сутність Національної системи стандартизації України (НССУ).

3.2 Мета та пріоритети НССУ.

3.3 Структурні елементи НССУ.

3.4 Категорії та види стандартів./2,6/

Тема 4: Якість продукції та її контроль

4.1 Економічне та соціальне значення підвищення якості продукції.

4.2 Класифікація промислової продукції і показників її якості.

4.3 Рівень якості продукції і методи його визначення.

4.4 Оцінка рівня якості продукції на етапах її розроблення, виготовлення, експлуатації та споживання.

4.5 Діяльність метрологічної служби України по забезпеченню якості  /6,9,11/

Тема 5: Державна система сертифікації продукції

5.1 Сутність державної системи сертифікації, її структура, функції та основні принципи продукції.

5.2 Вимоги до органів з сертифікації продукції і систем якості та до нормативних документів на продукцію, що сертифікується.

5.3 Загальні правила схеми та порядок проведення сертифікації.

Вимоги до упаковки, маркірування, етикетування.

Штрихове кодування товарів.

Оплата праці з сертифікації. /2,6/

Тема 6. Міжнародні системи стандартизації і сертифікації

6.1 Значення міжнародних систем стандартизації і сертифікації продукції у підвищенні її якості, конкурентоспроможності.

6.2 Міжнародні організації зі стандартизації, якості та сертифікації.

6.3 Міжнародні та європейські стандарти на системи якості: ISO 9000, MEK 300, EN 29000.

6.4 Обставини створення міжнародних систем якості. /6,7,9/

Основна частина

Лекція 1

Тема 1: Сутність стандартизації та її роль у розвитку народного господарства.

1.1 Загальні відомості про стандартизацію..

1.2 Органи стандартизації в Україні.

1.3 Нормоконтроль технічної документації.

1.4 Техніко-економічна ефективність стандартизації./1,6/

Теоретична та практична частина

1.1 Загальні відомості про стандартизацію..

Згідно із міжнародного стандарту ІSО/ІЕS: "Стандартизація - діяльність, яка спрямована на досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній галузі шляхом встановлення положень для загального і багатократного використання у відношенні реально існуючих або перспективних завдань".

Предмет стандартизації - технічне законодавство та нормативні документи регламентації процесів, методів, способів, правил життєдіяльності людини.

Об'єкти стандартизації це — продукція, процеси та послуги, зокрема матеріали, їхні складники, устаткування, системи, їхня сумісність, правила, процедури, функції, методи чи діяльність.

Основними принципами стандартизації є:

  1.  врахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних вимог, економічної доцільності і ефективності технологічних процесів для виробника, вигоди та безпеки для споживача і держави в цілому;
  2.  гармонізація нормативних документів з стандартизації з міжнародними, регіональними і національними стандартами інших країн; забезпечення відповідності вимог нормативних документів актам законодавства;
  3.  участь у розробленні нормативних документів усіх зацікавлених сторін (розробник, виробник, споживач); взаємозв'язок і узгодженість нормативних документів усіх рівнів; придатність нормативних документів для сертифікації і продукції;
  4.  відкритість інформації про чинні стандарти і програми робіт з стандартизації з урахуванням вимог чинного законодавства;
  5.  відповідність комплексів (систем) стандартів складу та взаємозв'язкам об'єктів стандартизації для певної галузі, раціональність, несуперечність та обгрунтованість вимог стандартів, можливість їх перевірки;
  6.   застосування інформаційних систем і технологій у галузі тандартизації.

Мета та основні завдання стандартизації знаходяться у логічному взаємозв'язку з рівнем розвитку країни та спрямовані на вирішення питань міжнародного співробітництва, внутрішнього розвитку країни та розвитку самої системи стандартизації.

 Мета стандартизації:

  1.  установити положення, що забезпечують відповідність об'єкта стандартизації своїй визначеності та безпечність його щодо життя чи здоров'я людей, тварин, рослин, а також майна й охорони навколишнього природного середовища;
  2.  створити умови для раціонального застосування всіх видів національних ресурсів;
  3.  сприяти усуненню технічних бар'єрів у торгівлі підвищити конкурентоспроможність продукції, робіт та послуг відповідно до рівня розвитку науки, техніки і технологій.

Завдання стандартизації.

  1.  забезпечувати продукцію, процеси та послуги стосовно життя, здоров'я та майна людей, тварин, рослин, довкілля;
  2.  захищати та зберігати майно і продукцію, зокрема під час їх транспортування чи зберігання;
  3.  досягати високої якості продукції, процесів та послуг, відповідної до рівня розвитку науки, техніки, технологій і потреб людей;
  4.  реалізувати права споживачів;
  5.  забезпечувати технічну та інформаційну сумісність і взаємозамінність;
  6.  досягати збіжності та відтворності результатів контролю;
  7.  установлювати оптимальні вимоги до суспільно важливих продукції, процесів та послуг;
  8.  ощаджувати всі види ресурсів, поліпшувати техніко-економічні показники виробництва;
  9.  упроваджувати новітні технологи, оновлювати виробництво та підвищувати його продуктивність;
  10.  забезпечувати господарські об'єкти, складні технічні системи з урахуванням допустимого ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій;
  11.  розвивати міжнародне та регіональне співробітництво;
  12.  усувати технічні бар'єри у торгівлі.

1.2 Органи стандартизації в Україні.

Серед органів стандартизації в Україні розрізняють: органи державної служби стандартизації та органи ґалузевої служби стандартизації.

До органів державної служби стандартизації відносяться:

  1.  Державний комітет України з стандартизації, метрології та
    сертифікації (Держстандарт України);
  2.  Український   науково-дослідний   інститут   стандартизації,
    сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ);
  3.  Державний науково-дослідний інститут "Система"  (ДНДІ
    "Система");
  4.  Український державний науково-виробничий центр стан
    дартизації, метрології та сертифікації (УкрЦСМ);
  5.  Український навчально-науковий центр зі стандартизації,
    метрології та якості продукції;
  6.  технічні комітети зі стандартизації (ТК);
  7.  територіальні центри стандартизації, метрології та серти
    фікації.

До органів галузевої служби стандартизації відносяться:

  1.  служба стандартизації міністерства або відомства;
  2.  головні (базові) організації зі стандартизації;
  3.  служба стандартизації підприємства (організації).

1.3 Нормоконтроль технічної документації.

Технічні документи (конструкторські і технологічні) повинні відповідати ряду вимог; найважливішими з них є:

  1.  вимоги до конструкції, що визначають її раціональність,
    взаємозв'язок елементів,  вірність вибору матеріалів, характер
    оздоблення тощо;
  2.  вимоги до технології, що визначають можливість викори
    стання для виготовлення виробів найбільш прогресивних і еко
    номічних технологічних процесів та устаткування;
  3.  вимоги до оформлення, що визначають чіткість та наоч
    ність зображення на кресленні всіх відомостей, необхідних для
    виготовлення деталі чи виробу.

Щоб розроблювана в процесі проектування технічна документація задовольняла перерахованим вище вимогам, необхід ний постійний, добре організований контроль, — як конструкторський і технологічний, так і нормативний (нормоконтроль).

Мета нормоконтролю — повне додержання в технічних документах вимог чинних стандартів, широке, використання у виробах при проектуванні стандартних і уніфікованих елементів.

Здійснення нормоконтролю обов'язкове для всіх організацій і підприємств, що виконують проектно-конструкторські роботи, незалежно від їх відомчої підпорядкованості.

Нормоконтролю підлягає така конструкторська документація: текстові документи (пояснювальна записка, інструкції, технічний опис і умови, тощо), креслення та інша конструкторська документація.

При нормоконтролі технологічної документації перевіряють: карти технологічних процесів, додержання технологічних нормативів, технологічні креслення, карти розкрою матеріалів, розрахунки з нормування матеріалів тощо.

Нормоконтроль — один із завершальних етапів створення технічної документації, значення якого з розвитком стандартизації постійно зростає. Як один із засобів впровадження і додержання стандартів, нормоконтроль дисциплінує конструктора і технолога, привчає їх до суворого виконання встановлених правил розробки і оформлення технічної документації.

Нормоконтроль на підприємстві може бути як централізованим, так і децентралізованим: це залежить від масштабів підприємства і загальної схеми організації робіт з стандартизації. При централізованому нормоконтролі відділ стандартизації має в своєму складі групу нормоконтролю або відповідального за нормоконтролі,, що підпорядковані керівнику відділу.

При децентралізованому нормоконтролі він здійснюється в різних підрозділах підприємства.

Права і обов'язки працівників нормоконтролю визначаються відповідним положенням і наказом по підприємству. Нормо-контролер повинен бути спеціалістом високої кваліфікації, бездоганно знати своє виробництво, регулярно слідкувати за виданням нових стандартів всіх категорій та інших обов'язкових нормативних документів.

Вказівки нормоконтролера обов'язкові для виконання, суперечки між ним і виконавцем вирішує керівник відділу (бюро, групи) стандартизації підприємства. Його рішення може бути відмінено тільки головним інженером підприємства або директором.

Технічна документація, яка не має підпису нормоконтролера, не приймається до подальшої роботи.

1.4 Техніко-економічна ефективність стандартизації.

Стандартизація є невід'ємною частиною робіт по створенню нової техніки і характеризується в цілому високою економічноюефективністю. Остання визначається тим, що стандартизація дозволяє:

  1.  привести  показники  якості  продукції у  відповідність  з досягненнями науки і техніки;
  2.  комплексно ув'язати властивості сировини, матеріалів, півфабрикатів і готової продукції;
  3.  скоротити строки, трудомісткість розробки і освоєння ви
    робництва нових видів продукції;
  4.  впорядкувати системи документації;
  5.  підвищити рівень спеціалізації виробництва;
  6.  здійснити нагляд за впровадженням і додержанням стан
    дартів в народному господарстві.

Економічна ефективність стандартизації може бути визначена в масштабі всього народного господарства, галузі виробництва або окремого підприємства. Для цього виконують спеціальні економічні розрахунки, які проводяться: при включенні в план робіт з стандартизації конкретної теми, пов'язаної з розробкою стандартів; при поданні проектів стандартів на затвердження; після впровадження стандартів. Розрахунки проводяться у відповідності до існуючих нормативних документів [8].

Економічний ефект від стандартизації складає виражену в грошових чи натуральних показниках економію живої і матеріалізованої праці в суспільному виробництві в результаті впровадження стандарту з урахуванням необхідних затрат. Визначається він на основі тих же принципів, що і економічний ефект науково-технічного прогресу, складовою частиною якого є стандартизація.

Проведення робіт з стандартизації, особливо розробка і впро-надження державних стандартів, має економічні, технічні і соціальні наслідки для всього народного господарства, причому вони можуть бути в різних сферах дуже суперечливі. Якщо впровадження стандарту створює економічний ефект у виробництві і експлуатації стандартизованої продукції, то впровадження його завжди доцільне. Але дуже часто випуск стандартизованої продукції більш високої якості вимагає від промисловості великих затрат, що підвищує собівартість її виготовлення. В той же час в експлуатації така продукція дуже  вигідна,  бо  має  підвищені споживчі властивості. В цьому випадку необхідно встановити, наскільки результати перевищують сумарні затрати, і зробити висновки про доцільність впровадження стандартів не з вузьковідомчих позицій, а з позицій народного господарства в цілому.

При проведенні робіт з стандартизації критерії економічної ефективності повинні бути основними, що визначаючії напрямок цих робіт і рівень показників, що закладаються в стандарти. Тому визначення величини економічного ефекту повинно проводитися, починаючи з початкової стадії, і супроводжувати весь процес розробки стандарту з метою вибору і встановлення оптимального рівня стандартизованих показників.

Вже при розробці планів і програм стандартизації за укрупненими показниками визначається величина очікуваного економічного ефекту, який уточнюється при складанні технічного завдання на розробку кожного конкретного стандарту. В процесі роботи по створенню стандарту проведення техніко-економічних розрахунків має на меті вибір оптимального варіанту вирішення завдань стандартизації.

Розроблений стандарт подається на розгляд і затвердждення з уточненим техніко-екокомічним розрахунком ефективності, який потрібен для прийняття рішення про його затвердження і впровадження в народне господарство на основі значення очікуваного економічного ефекту. Після впровадження стандарту на основі цих даних про фактичні результати, отримані в сфері проектування, виробництва і експлуатації об'єктів стандартизації, може бути розраховане значення фактичного економічного ефекту з метою аналізу змін економічних показників в результаті проведення робіт з стандартизації.

В той же час порядок, що встановлює необхідність проведення техніко-економічних розрахунків, допускає і ряд виключень із загального правила. З урахуванням різноманітності об'єктів стандартизації не завжди є можливим і доцільним визначати економічну ефективність. Це відноситься до:

  1.  стандартів, в яких техніко-економічні показники залиши
    лись без змін в порівнянні з базовими;
  2.  стандартів, що встановлюють підвищені норми для органо
    лептичних властивостей продукції;
  3.  загальнотехнічних і організаційно-методичних стандартів,
    що направлені на встановлення порядку проведення робіт (інст
    рукції, положення, правила і норми виробничо-технічного при
    значення, документація у сфері управління виробництвом, тех-
    ніко-економічна   інформація);   стандартів   на   терміни,   визна- чення, класифікацію, позначення. По вказаних стандартах даються якісні характеристики їх доцільності і затрати на їх розробку і впровадження.

Стимулювання працівників підприємств, проектно-конструкторських і науково-дослідних організацій, міністерств і відомств за своєчасну та якісну розробку і впровадження стандартів проводиться у відповідності з положенням про преміювання за створення і освоєння нової техніки.

Загальна сума премій встановлюється при затвердженні плану робіт з стандартизації, виходячи з попереднього розрахунку очікуваного економічного ефекту в рамках підприємства

Література: [1, 6, 11]

Запитання для самоконтролю

  1.  Які існують органи стандартизації в України?
  2.  Які функції покладені на державні органи стандартизації?
  3.  З якою метою проводиться уніфікація?
  4.  Яким вимогам повинні відповідати технічні документи?

Основна частина

Лекція 2

Тема 2. Методичні основи стандартизації

2.1 Методи стандартизації.

2.2 Види уніфікації.

2.3 Показники рівня уніфікації продукції. Поняття про симпліфікацію та типізацію/6,7,11/

Теоретична та практична частина

2.1 Методи стандартизації.

Згідно з методологією та практичною діяльністю стандартизації для вирішення поставлених перед нею завдань слід виділити низку методичних принципів, а саме:

  1.  принцип плановості;
  2.  принципи перспективності;
  3.  принцип оптимальності;
  4.  принцип динамічності;
  5.  принцип системності;
  6.  принцип обов'язковості.

На основі принципів стандартизації була сформована система її методів,  найбільш значними з яких є уніфікація, агрегатування, типізація, які забезпечують взаємозамінність і спеціалізацію на різних рівнях.

Уніфікація — раціональне скорочення числа типів, видів і розмірів виробів однакового функціонального призначення. Об’єктами уніфікації є вироби, складові частини, деталі, комплектуючі вироби, марки матеріалів, тощо. Уніфікація спрямована на зниження кількості різновидів виробів за рахунок їх комбінування та змін конструкцій.  

У товарознавстві уніфікуються показники, які характеризують якість продукції, харчову цінність та смакові властивості продовольчих товарів, у фінансовій сфері уніфікуються грошові знаки тощо. Уніфікація дає змогу знизити вартість виробництва нових виробів, підвищити серійність та рівень автоматизації виробничих процесів, знизити трудомісткість виготовлення, організувати спеціалізовані виробництва.

Основою уніфікації є систематизація та класифікація.

Систематизація — це розподілення предметів, продукції, явищ чи понять у визначеному порядку та послідовності, які утворюють чітку систему, зручну для використання. Прикладами таких систем можуть слугувати Періодична система хімічних елементів Д.І. Менделєєва, Міжнародна система одиниць фізичних величин (СІ), Сонячна система, Державна система стандартизації, граматична система мови, система управління якістю, система дорожнього руху автомобілів тощо.

Класифікація — це розподілення предметів, продукції, явиш чи понять за групами, розрядами, класами залежно від їх загальних істотних ознак. Мета класифікації полягає в об'єднанні окремих, розрізнених, здавалося б, неоднакових предметів і явищ у споріднені групи. В результаті класифікації безліч об'єктів перетворюється на впорядковану, побудовану за визначеними правилами систему, що значно полегшує здійснення робіт зі стандартизації. Прикладами класифікації можуть бути: класифікація товарів народного споживання; класифікація харчових речовин і харчових продуктів: класифікація конкретних видів товарів (алкогольних напоїв, печива, зерна, овочів та плодів, меблів, посуду та інших); Державні класифікатори України; Міжнародна класифікація стандартів (ІСS); класифікація міждержавних стандартів тощо.

Агрегатування — метод стандартизації, який полягає в утворенні виробів шляхом компонування їх із обмеженої кількості стандартних і уніфікованих деталей, вузлів і агрегатів, що мають геометричну та функціональну взаємозамінність. Агрегатування забезпечує поширення області застосування машин шляхом заміни їх окремих вузлів і блоків, можливістю компонувати машини, прилади, устаткування різного функціонального призначення з окремих вузлів. Цей метод дає змогу також збільшити номенклатуру виробляємих машин і устаткування за рахунок модифікації їх основних типів і утворення різних виконань.

Типізація — метод стандартизації, спрямований на розробку типових конструктивних, технологічних, організаційних й інших рішень на основі загальних технічних характеристик для деяких виробів, процесів, методів управління. Цей метод називають методом «базових конструкцій», адже у процесі типізації вибирається об'єкт, найбільш характерний для цієї сукупності, з оптимальними властивостями.

У результаті робіт з типізації виробляються і закріплюються в нормативному документі відповідні характеристики тих чи інших процесів, виробів та організаційно-методичних питань. Типізація дає змогу скоротити час на проектування і розробку тих чи інших рішень.

Взаємозамінність — це придатність одного виробу, процесу, послуги для використання замість іншого виробу, процесу, послуги з метою виконання одних і тих же вимог. Взаємозамінність досягається за рахунок обробки креслень виробу шляхом розмірних розрахунків, підбору необхідних матеріалів, установлення відповідних технічних вимог, а також застосування таких методів обробки, при яких розкидання розмірів деталей вкладається в поле допуску.

2.2 Види уніфікації.

Розрізняють такі види уніфікації:

  1.  в залежності від проведення:

а) міжгалузева;

б) галузева;

в) заводська;

г) міжнародна;

2.  в залежності від методів здійснення:

а) симпліфікація;

б) типорозмірна;

в) внутрішньотипова;

г) міжтипова.

Найбільш елементарним видом уніфікації є симпліфікація — усунення невиправданої різноманітності однойменних об'єктів шляхом простого скорочення кількості їх різновидів до технічно і економічно необхідної з точки зору задоволення існуючих потреб суспільства. Симпліфікація використовується для раціонального обмеження номенклатури об'єктів при розробці обмежувальних стандартів. Робота з симпліфікації основана на статистиці, яка виявляє типорозміри і типові конструкції виробів, що найчастіше використовуються. Симпліфікація веде до спрощення виробництва шляхом виключення зайвих типорозмірів деталей, особливо в галузі технологічного оснащення, зайвих видів звітів та документації, об'єднання норм запасів матеріалів та інше.

Типорозмірна уніфікація здійснюється у виробах однакового функціонального призначення, які відрізняються один від одного числовим значенням головного параметра.

Внутрішньотипова уніфікація здійснюється у виробах одного й того ж функціонального призначення, що мають однакове числове значення головного параметра, але відрізняються конструктивним виконанням складових частин. Міжтипова уніфікація здійснюється у виробах різного типу і конструктивного виконання.

Робота з уніфікації може здійснюватись на різних рівнях: міжгалузевому, галузевому і заводському. Міжгалузева уніфікація проводиться в масштабі декількох галузей промисловості; галузева — в рамках однієї галузі промисловості; заводська — проводиться в рамках одного підприємства. Останнім часом успішно розвивається міжнародна уніфікація.

2.3 Показники рівня уніфікації продукції.

Показником рівня стандартизації та уніфікації виробів є коефіцієнт застосування, який визначає частку стандартизованих та уніфікованих складових частин у виробі в відсотках.

де n — загальна кількість типорозмірів виробу;

no — кількість оригінальних типорозмірів. До оригінальних належать складові частини, розроблені для одного виробу.

Використовують також коефіцієнти з трудомісткості, маси, вартості та кількості деталей. Коефіцієнт міжпроектної (взаємної) уніфікації розраховують за формулою:

де Н- кількість проектів (виробів), що розглядаються;

nі – кількість типорозмірних складових частин в і-му виробі;

Q - кількість типорозмірних складових частин в Н виробах;

qj – кількість різновидів типорозмірів одного найменування в j-тій складовій частині;

m – загальна кількість найменувань складових частину виробах (проектах), які розглядаються;

nmax –максимальна кількість типорозмірів складових частин одного виробу (проекту).

При розрахунку даних коефіцієнтів дрібні деталі, а саме: деталі для кріплення, деталі з’єднання трубопроводів, шпонки, прокладки тощо враховуються окремо.

Література: [1, 5, 6]

Запитання для самоконтролю

  1.  Що являє собою  „уніфікація”, „агрегатування”?
  2.  Які існують види уніфікації?
  3.  З якою метою застосовуються симпліфікація та типізація?

ОСНОВНА ЧАСТИНА

ЛЕКЦІЯ 3

Тема3: Національна система стандартизації України

3.1 Сутність Національної системи стандартизації України (НССУ).

3.2 Мета та пріоритети НССУ.

3.3 Структурні елементи НССУ.

3.4 Категорії та види стандартів.

Теоретична та практична частина

3.1 Сутність Національної системи стандартизації України.

Національна система стандартизації України1 — це система, яка визначає основну мету і принципи управління, форми та загальні організаційно-технічні правила виконання всіх видів робіт зі стандартизації. Вона являє собою комплекс взаємопов'язаних правил і положень, які регламентують організацію та порядок проведення робіт з усіх питань практичної діяльності в галузі стандартизації країни. Зокрема, основні положення Національної системи стандартизації України визначають її основну мету та завдання; об'єкти стандартизації: організацію робіт зі стандартизації: категорії та види стандартів; порядок розробки, затвердження, перегляду та використання стандартів; державний нагляд за додержанням стандартів; міжнародне співробітництво.

Комплекс правил та положень Національної системи стандартизації наведено в основоположних стандартах України ДСТУ «Національна стандартизація...», які розроблено на заміну Державної системи стандартизації України (ДСТУ 1—93) та низки інших пов'язаних з нею нормативних документів:

ДСТУ 1.0:2003. Національна стандартизація. Основні положення.

ДСТУ 1.1:2001. Національна стандартизація. Стандартизація та суміжні види діяльності.

3.2 Мета та пріоритети НССУ.

Метою Національної системи стандартизації України є:

  1.  здійснення єдиної технічної політики;
  2.  захист інтересів вітчизняних виробників та споживачів продукції (процесів, робіт, послуг);
  3.  раціональне використання всіх видів ресурсів; відповідність продукції (процесів, робіт, послуг) світовому рівню якості та надійності;
  4.  гармонізація національних стандартів із світовими аналогами;
  5.  відповідність вимог стандартів законодавчим актам.

Основними пріоритетами Національної системи стандартизації України є:

  1.  встановлення раціональної номенклатури продукції (процесів, робіт, послуг);
  2.  встановлення прогресивних вимог до якості продукції (процесів, робіт, послуг);
  3.  забезпечення комплексності об'єктів стандартизації;
  4.  забезпечення взаємозв'язку та узгодженості нормативних документів на всіх рівнях;
  5.  забезпечення вимог в галузі розробки, виробництва, експлуатації та ремонту продукції (процесів, робіт, послуг) шляхом розробки загально технічних та організаційно-методичних комплексів стандартів і систем класифікації;
  6.  контроль за правильністю використання нормативних документів.

3.3 Структурні елементи Національної системи стандартизації України.

Найважливішими структурними елементами Національної системи стандартизації України є:

  1.  Органи та служби стандартизації.
  2.  Комплекс нормативних документів.
  3.  Система контролю за впровадженням і виконанням нормативних документів.

Об'єкти Національної системи стандартизації України представлені у табл. 3.1.

Таблиця 3.1

Об'єкти Національної системи стандартизації України

№ з/п

Об'єкти

Напрямки

1

Організаційно-методичні та загально-технічні об'єкти
  1.  організація (правила) проведення робіт зі стандартизації;
  2.  термінологічні системи різних галузей знань та діяльності;
  3.  класифікація та кодування техніко-економічної,

соціальної інформації;

  1.  системи та методи забезпечення якості та контролю якості,

методи випробувань;

  1.  метрологічне забезпечення;
  2.  вимоги техніки безпеки, гігієни праці, ергономіки,

технічної естетики;

  1.  системи технічної та іншої документації загального

використання, єдина технічна мова:

  1.  системи величин та одиниць;
  2.  типорозмірні ряди та типові конструкції виробів

загальномашинобудівного застосування;

  1.  інформаційні технології;
  2.  довідкові дані про властивості речовин та матеріалів

2

Продукція міжгалузевого призначення та широкого вжитку

3

Складові елементи народногосподарських об'єктів державного значення, в тому числі банківсько-фінансова система, транспорт, зв'язок, енергосистема, охорона навколишнього середовиша, оборона

4

Об'єкти державних соціально- економічних та державних науково-технічних програм.

■


Центральним органом виконавчої влади у сфері технічного регулювання є Державний Комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт) та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Держспоживстандарт України як національний орган зі стандартизації репрезентує Україну в міжнародних і міждержавних організаціях з питань стандартизації, метрології. акредитації, сертифікації та споживчої політики.

Держспоживстандарт України координує і направляє діяльність галузевих служб, до складу яких входять управління (відділи) стандартизації міністерств (відомств), головні та базові організації. Головні завдання управлінь (відділів) стандартизації міністерств (відомств) — керівництво діяльністю служб у системі міністерства (відомства); вивчення основних напрямків розвитку галузевої стандартизації; організація впровадження стандартів і здійснення контролю за їх впровадженням. Галузеві управління реєструють, розмножують і розповсюджують нормативні документи у своїй галузі.

3.4 Категорії та види стандартів.

Національна система стандартизації України вміщує різноманітні стандарти, в яких встановлені вимоги до конкретних об'єктів стандартизації. Залежно від об'єкта стандартизації. складу, змісту, сфери діяльності та призначення вони поділяються на такі види:

  1.  державні стандарти України — ДСТУ;
  2.  галузеві стандарти України — ГСТУ:
  3.  стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України   СТТУ;
  4.  технічні умови України — ТУУ;
  5.  стандарти підприємств — СТП;
  6.  кодекси усталеної практики.

Державні стандарти України (ДСТУ) — це нормативні документи, які діють на території України і використовуються усіма підприємствами незалежно від форми власності та підпорядкування, громадянами-суб'єктами підприємницької діяльності, міністерствами (відомствами), органами державної виконавчої влади, на діяльність яких поширюється дія стандартів. До державних стандартів прирівнюються державні будівельні норми і правила, а також державні класифікатори техніко-економічної та соціальної інформації. Республіканські стандарти колишнього УРСР застосовуються як державні стандарти України до часу їх заміни або скасування.

Державні стандарти України містять обов'язкові та рекомендовані вимоги. До обов'язкових належать:

  1.  вимоги, що забезпечують безпечність продукції для життя, здоров'я, майна громадян. її сумісність і взаємозамінність, охорону навколишнього природного середовища та вимоги методів випробувань цих показників;
  2.  вимоги техніки безпеки та гігієни праці з посиланням на відповідні норми і правила;
  3.  метрологічні норми, правила, вимоги та положення, що забезпечують достовірність і єдність вимірювань:
  4.  положення, що забезпечують технічну єдність під час розроблення, виготовлення, експлуатації (застосування) продукції.

Обов'язкові вимоги ДСТУ підлягають безумовному виконанню органами державної виконавчої влади, всіма підприємствами та громадянами-суб'єктами підприємницької діяльності, на діяльність яких поширюється дія стандартів.

Рекомендовані вимоги ДСТУ є обов'язковими для виконання, за умови, якщо:

  1.  це передбачено чинними актами законодавства;
  2.  ці вимоги включено до договорів на розроблення, виготовлення та поставку продукції;
  3.  виробником (постачальником) продукції документально заявлено про відповідність продукції цим стандартам.

Галузеві стандарти України (ГСТУ) розробляють на продукцію, послуги в разі відсутності ДСТУ, або за потребою встановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів. Вимоги ГСТУ не повинні суперечити обов'язковим вимогам ДСТУ. ГСТУ є обов'язковими для всіх підприємств і організацій даної галузі, а також для підприємств і організацій інших галузей (замовників), які використовують чи застосовують продукцію цієї галузі

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств (спілок) України (СТТУ) розробляють за потребою розповсюдження та впровадження систематизованих, узагальнених результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних у певних галузях знань та сферах професійних інтересів. Вимоги СТТУ не повинні суперечити обов'язковим вимогам ДСТУ та ГСТУ.

Підприємства застосовують СТТУ добровільно, а окремі громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності, якщо вважають доцільним використовувати нові передові засоби, технології, методи та інші вимоги, які містяться в цих стандартах. Використання СТТУ для виготовлення продукції можливе лише за згодою замовника або споживача цієї продукції, що закріплено договором або іншою угодою.

Технічні умови (ТУ) — нормативний документ, який розробляють для встановлення вимог, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виробником) і споживачем (замовником) продукції, для якої відсутні державні чи галузеві стандарти (або за потребою конкретизації вимог зазначених документів). ТУ затверджують на продукцію, що перебуває на стадії освоєння і виробляється невеликими партіями. ТУ розробляються на один чи кілька конкретних виробів, матеріалів, речовин, послугу чи групу послуг. Запроваджують ТУ в дію на короткі строки, термін їх дії обмежений або встановлюється за погодженням із замовником. Підприємства використовують ТУ незалежно від форми власності та підлеглості, громадяни — суб'єкти господарювання — за договірними зобов'язаннями або ліцензіями на право виготовлення та реалізацію продукції (надання послуг).

Стандарти підприємств (СТП) розробляються на продукцію (процес, роботу, послугу), яку виробляють і застосовують (надають) лише на конкретному підприємстві. СТП не повинні суперечити обов'язковим вимогам ДСТУ та ГСТУ. Об'єктами СТП є складові продукції, технологічне оснащення та інструмент; технологічні процеси; послуги, які надають на певному підприємстві: процеси організації та управління виробництвом. СТП — основний організаційно-методичний документ у діючих на підприємствах системах управління якістю продукції. Як СТП можуть використовуватися міжнародні, регіональні та національні стандарти інших країн на підставі міжнародних угод про співробітництво.

Кодекси усталеної практики розробляють на устаткування, конструкції, технічні системи, які різняться конструктивним виконанням. В кодексах усталеної практики зазначають правила та методи розв'язування завдань щодо координації робіт зі стандартизації та метрології, а також реалізації певних вимог технічних регламентів чи стандартів.

Технічний регламент — це новий вид нормативного документу, який створено з метою розмежування законодавчо регульованої та нерегульованої сфери використання нормативних документів. В одночасно прийнятому Законі України «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 № 2406-111 такий документ названо технічний регламент з підтвердження відповідності і йому надано статус урядового нормативно-правового акту. Тут встановлено, що цей ТР має містити: опис видів продукції, що підлягає обов'язковому підтвердженню відповідності; вимоги до такої продукції, які мають убезпечувати людей, тварин, рослини, майно і довкілля; процедури підтвердження відповідності таким вимогам. Отже технічний регламент - це закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, у якому визначено характеристики продукції або пов'язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг,  включаючи відповідні положення, дотримання яких є обов'язковим. Він може також містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи способу виробництва.

Залежно від специфіки об'єкта стандартизації, призначення, складу та змісту вимог, які встановлені до нього, для різних категорій нормативних документів зі стандартизації розробляють стандарти таких видів:

  1.  основоположні;
  2.  на продукцію, послуги;
  3.  на процеси;
  4.  на методи контролю (випробувань, вимірювань, аналізу)

Основоположні стандарти встановлюють організаційно-методичні та загально-технічні положення для визначеної галузі стандартизації, а також терміни та визначення, загально-технічні вимоги, норми та правила, що забезпечують впорядкованість, сумісність, взаємозв'язок та взаємоузгодженість різних видів технічної та виробничої діяльності під час розроблення, виготовлення, транспортування та утилізації продукції, безпечність продукції, охорону навколишнього середовища.

Стандарти на продукцію, послуги встановлюють вимоги до груп однорідної або певної продукції, послуги, які забезпечують її відповідність своєму призначенню. У них наводяться технічні вимоги до якості продукції (послуг) при її виготовленні, постачанні та використанні; визначаються правила приймання, способи контролю та випробування, вимоги до пакування, маркування, транспортування, зберігання продукції або якості наданих послуг.

Стандарти на процеси встановлюють основні вимоги до послідовності та методів (засобів, режимів, норм) виконання різних робіт (операцій) у процесах, що використовуються у різних видах діяльності та які забезпечують відповідність процесу його призначення.

Стандарти на методи контролю (випробувань, вимірювань, аналізу) регламентують послідовність (операцій), способи (правила, режими, норми) і технічні засоби їх виконання для різних видів та об'єктів контролю продукції, процесів, послуг. У них наводяться уніфіковані методи контролю якості, що засновані на досягненнях сучасної науки і техніки.

Практична частина

КЕЙС: «Застосування міжнародних стандартів для підвищення рівня державного управління України на прикладі Держспоживстандарту України»

Останнім часом з метою підвищення рівня державного управління Держспоживстандарт України застосував вже випробувану міжнародну практику запровадження міжнародних стандартів серії IS0 9000 на засадах принципів загального управління якістю (ТQМ). У своїй діяльності він керувався нещодавно введеним у дію ДСТУ- 11 IWA 4:2006 «Системи управління якістю. Настанови щодо застосування IS0 9001:2000 в суб'єктах місцевого самоврядування (IWA 4:2005, LTD)» (ідентичному міжнародній настанові ISO IWA 4, яку було створено для забезпечення місцевих органів влади всього світу послідовним підходом до якісного управління), а також Постановою Кабінету Міністрів України «Про прийняття Програми запровадження системи управління якістю в органах виконавчої влади» від 1 1.05.2006 № 614 (в редакції від 18.06.2008 р. № 548). Виконання Програми органами Держспоживстандарту сприяло значній оптимізації процесів планування, розподілу ресурсів, а також визначенню додаткових підходів до об'єктивного оцінювання результатів їхньої діяльності. Так. наказом «Про забезпечення впровадження в центральному апараті Держспоживстандарту України системи управління якістю» від 25.12.2007 р. № 390 уведено в дію документи СУЯ в центральному апараті та затверджено перелік методик.

Таблиця 3.2

Перелік документів СУЯ центрального апарату Держспоживстандарту України, розроблених відповідно до ДСТУ-П І\А/А 4:2006 «Системи управління якістю. Настанови щодо застосування ІЗО 9001:2000 в суб'єктах місцевого самоврядування»

Ч/ч

Назва документа

Познака документа

1

Політика у сфері якості

ПЯ —5.3 —01

2

Настанова з якості

НЯ — 4.2.2 — 01

3

Методика управління документацією

МЯ—4.2.3 —01

4

Методика управління протоколами

МЯ—4.2.4 —01

5

Методика проведення внутрішнього аудиту

МЯ -8.2.2 — 01

б

Методика управління невідповідною послугою

МЯ —8.3 —01

7

Методика проведення коригувальних та запобіжних дій

МЯ — 8.5.2 — 01,

8

Методика надання послуги розробки та погодження проектів нормативно-правових актів

8.5.3 — 01

9

Методика надання послуги опрацювання запитів громадян та центральних органів виконавчої влади

МП —7.5.1 —01

10

Методика процесу у сфері управління якістю

МП-7.5.1 —02

11

Методика процесу надання послугу сфері стандартизації

МП-7.5.1 -03

12

Методика процесу надання послуг у сфері метрології

МП-7.5.1 -04

13

Методика процесу надання послуг у сфері технічного регулювання

МП -7.5.1 —05

14

Методика процесу надання послуг у сфері споживчої політики та захисту прав споживачів

МП -7.5.1 — Об

15

Методика процесу надання послугу сфері забезпечення діяльності Голови та Колегії Комітету

МП-7.5.1 -07

16

Методика процесу надання послуг у сфері аналізу системних ризиків та координації робіт

МП —7.5.1 —08

17

Методика процесу надання послуг у сфері діловодства

МП-7.5.1 -09

18

Методика процесу надання послуг у сфері моніторингу та забезпечення виконання планів центрального апарату та територіальних органів

МП — 7.5.1 — 10

19

Методика процесу надання послугу сфері стратегічного прогнозування та планування

МП -7.5.1 — 11

20

Методика процесу надання послугу сфері участі в регіональних організаціях, вступу до Світової організації торгівлі та європейської інтеграції

МП -7.5.1 - 12

21

Методика процесу надання послуг у сфері міжнародного співробітництва

МП -7.5.1 - 13

22

Методика процесу надання послугу сфері інформаційних технологій і взаємозв'язків з ТО

МП -7.5.1 - 14

23

Методика процесу надання послуг у сфері зв'язків з громадськістю та ЗМ1

МП -7.5.1 - 15

24

Методика процесу надання послугу сфері правового забезпечення та роботи із зверненнями громадян

МП 7.5.1 - 16

25

Методика процесу надання послугу сфері планово-фінансової політики та бухгалтерського обліку

МП -7.5.1 — 17

26

Методика процесу надання послуг у сфері державного нагляду

МП — 7.5.1 - 18

27

Методика процесу надання послуг у сфері контрольно-ревізійної роботи

МП-7.5.1 - 19

28

Методика процесу надання послуг у сфері аудиту

МП-7.5.1 -20

29

Методика управління персоналом

МП —7.5.1 -21

Література: [2, 6, 11]

Запитання для самоконтролю

  1.  Які основні принципи стандартизації?
  2.  За якими категоріями розподіляються нормативні  документи зі стандартизації?
  3.  Які існують види стандартів та особливості їх використання?
  4.  Яким чинов відбувається організація робіт із стандартизації?

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Лекція 4

Тема 4: Якість продукції та її контроль

4.1 Економічне та соціальне значення підвищення якості продукції.

4.2 Класифікація промислової продукції і показників її якості.

4.3 Рівень якості продукції і методи його визначення.

4.4 Оцінка рівня якості продукції на етапах її розроблення, виготовлення, експлуатації та споживання.

4.5 Діяльність метрологічної служби України по забезпеченню якості  /6,9,11/

Теоретична  та практична частини

«Потребитель должен получить то,

что хочет, когда он это хочет»

Э. Деминг

4.1 Економічне та соціальне значення підвищення якості продукції.

Якість є комплексне поняття, яке характеризує ефективність всіх боків діяльності починаючи із розробки стратегії, організації виробництва, маркетинга та закінчуючи продажем та післяпродажним обслуговуванням. Методичною основою якості є так звана «петля якості».

Проектування якості

Забезпечення якості

Підтримка та реалізація   якості

Рис. 4.1. "Петля якості", або етапи, на яких забезпечується якість та «трикутник якості»

На якість продукції впливає значна кількість факторів,  які діють як самостійно, так і в взаємозв'язку між собою, як на окремих етапах життєвого циклу продукції, так і на кількох. Всі фактори об'єднані в 4 групи: технічні, організаційні, економічні і суб'єктивні.

До технічних факторів належать: конструкція, схема послідовного зв'язку елементів, система резервування, схемні вирішення, технологія виготовлення, засоби технічного обслуговування і ремонту, технічний рівень бази проектування, виготовлення, експлуатації та інші.

 До організаційних факторів належать: розподіл праці і спеціалізація, форми організації виробничих процесів, ритмічність виробництва, форми і методи контролю, порядок пред'явлення і здачі продукції, форми і способи транспортування, зберігання, експлуатації (споживання), технічного обслуговування, ремонту та інші.

До економічних факторів належать: ціна, собівартість, форми і рівень зарплати, рівень затрат на технічне обслуговування і ремонт, ступінь підвищення продуктивності суспільної праці та інше. Економічні фактори одночасно властиві контрольно-аналітичні і стимулюючі властивості. До перших відносять такі, що дозволяють виміряти: затрати праці, засобів, матеріалів на досягнення і забезпечення певного рівня якості виробів. Дія стимулюючих факторів приводить як до підвищення рівня якості, так і до його зниження. Найбільш стимулюючими факторами є ціна і зарплата. Правильно організоване ціноутворення стимулює підвищення якості. При цьому ціна повинна покривати всі витрати підприємства на заходи по підвищенню якості і забезпечувати необхідний рівень рентабельності. В той же час вироби з більш високою ціною повинні бути високої якості.

До суб’єктивних факторів належать: професійна підготовка, фізіологічні і емоційні особливості людини. Наскільки важливі суб'єктивні фактори, свідчить поширена серед виробників думка про економічну вигідність підвищення якості. Якість розглядається при цьому як соціально бажана мета, але її вплив на підвищення рентабельності вважається мінімальним. Пояснюється це недостатньою обізнаністю виробників, які допускаються таких помилок:

1. Більш висока якість обходиться дорожче. Це найпоширеніша думка щодо якості. Важливо зрозуміти, як створюється якість виробу при сучасному масовому виробництві. На основі потреб ринку якість спочатку визначається на папері у вигляді проекту. Потім все це втілюється в реальний виріб за допомогою відповідних виробничих процесів. Вкладання більших коштів в наукові дослідження і дослідні розробки може дати в результаті помітне підвищення якості виробу. Одночасне вдосконалення виробничих процесів може привести до значного зниження собівартості виробу.

2. Акцент на якість веде до зменшення продуктивності. Думка, що якість може бути отримана тільки за рахунок кількості — широко розповсюджена серед керівників виробництва помилка. Якщо зводити управління якістю лише до фізичного огляду кінцевого виробу, то це приведе до відбраковки більшої частини готової продукції. В сучасній структурі управління якістю акцент змінився на попередження недоліків на стадіях розроблення і виготовлення. Тому дефектні вироби, перш за все, не виробляються. Зусилля, потрачені на те, щоб поліпшити якість і зберегти кількість, сприяли тому, що поліпшення якості призводить, як правило, до більш високої продуктивності.

3. На якість впливає культура праці робочої сили. Виробники звертають вину за низьку якість своїх виробів на відсутність розуміння якості і низьку культуру праці своїх працівників. Більш глибокий аналіз цього питання показує, що працівники можуть нести відповідальність тільки в тому випадку, якщо керівництво забезпечило:

  1.  всебічне навчання операторів обладнання;
  2.  працівників детальними інструкціями щодо роботи;
  3.  засобами для перевірки або оцінювання результатів дій цих працівників;
  4.  засобами для регулювання обладнання або процесу у випадку, якщо результат виявляється незадовільним.

Правдива оцінка виробників скоріше всього покаже, що їх керівництво нездатне забезпечити ці дуже важливі вихідні умови на більшості робочих місць. І замість того, щоб шукати винних працівників, компаніям необхідно вивчити слабкі місця своїх систем управління.

4.  Якість може бути забезпечена суворою перевіркою. Контроль був першим офіційним механізмом управління якістю на початку цього століття, і більшість виробників досі впевнені, що якість може бути поліпшена за допомогою суворого контролю. Слід відмітити, що перевірка може привести тільки до відокремлення якісних виробів від неякісних. Сама по собі вона не може поліпшити якість виготовленої продукції. Більш того, тоді як останні дослідження показали, що від 60 до 70% всіх дефектів, виявлених на виробництві, прямо або посередньо відносяться до помилок, допущених на таких ділянках, як проектування, технологічна підготовка виробництва і закупівля матеріалів, майже всі перевірки і дії з управління якістю все-таки спрямовані на виробничу ділянку.

Необхідно підкреслити, що управління якістю — це не ізольований вид діяльності відділу технічного контролю. Управління якістю повинно охоплювати діапазон від постачальників вихідного матеріалу до замовників. Важливо зрозуміти вимоги споживачів і мати точний зворотний зв'язок, який дає інформацію про їхнє сприйняття виробів, які вони отримують.

4.2 Класифікація промислової продукції і показників її якості.

З метою оцінки рівня якості вся промислова продукція поділена на два класи і п'ять груп:

1)продукція, що витрачається при використанні:

а) сировина і природне паливо;

б) матеріали і продукти;

в) видаткові вироби;

2) продукція, що втрачає свій ресурс:

а) вироби, що підлягають ремонту;

б) вироби, що не підлягають ремонту.

Така класифікація промислової продукції необхідна для:

  1.  вибору номенклатури показників певної групи продукції;
  2.  визначення сфери використання продукції;
  3.  обгрунтування можливості вибору конкретного виробу або
    кількох виробів як базових зразків;
  4.  створення системи державних стандартів на номенклатуру показників якості продукції.

Показники якості продукції в залежності від характеру вирішуваних задач по оцінці рівня якості продукції класифікуються таким чином.

  1.  В залежності від властивостей, що характеризуються, —
    на показники призначення; надійності (безвідказності, довговіч
    ності,   ремонтоздатності,   збереження);   ергономічні;   естетичні;
    показники технологічності; транспортабельності; стандартизації
    і уніфікації; патентно-правові; безпеки і економічні.
  2.  В залежності від способу вираження — на показники, що ви
    ражені в натуральних одиницях (кг, м, бали, безрозмірні), і по
    казники, що виражені в вартісних одиницях,

  1.  В залежності від кількості властивостей, що характери
    зуються, — на одиничні і комплексні (групові, узагальнені та ін
    тегральні).
  2.  В залежності від використання для оцінки — на базові і від
    носні.
  3.  В залежності від стадії визначення значень показників —
    на прогнозовані, проектні, виробничі і експлуатаційні.

Номенклатура показників якості продукції встановлює перелік кількісних характеристик її властивостей, що визначають якість. її вибирають з урахуванням:

  1.  призначення і умов використання продукції;
  2.  складу і структури характеризованих властивостей;
  3.  вимог споживачів до якості (результатів вивчення попиту);
  4.  досягнутого рівня якості продукції і завдань управління якістю;
  5.  основних вимог до показників якості.

4.3 Рівень якості продукції і методи його визначення.

Рівень якості продукції — це відносна характеристика її якості, яка грунтується на порівнянні значень показників якості продукції, що оцінюється, з базовими значеннями.

Оцінка рівня якості продукції — це сукупність операцій, які включають вибір номенклатури показників якості продукції, що оцінюється, визначення значень цих показників і співставлення їх з базовими.

Оцінка якості продукції проводиться методами прикладної кваліметрії. Кваліметрія — це наука про вимірювання і оцінку якості продукції. Розрізняють теоретичну і прикладну кваліметрію. Об'єктом теоретичної кваліметрії є філософські та методичні проблеми кількісної оцінки якості. Завданням практичної кваліметрії є розробка конкретних методик і математичних моделей для оцінки якості конкретних об'єктів різного виду і призначення. Якість продукції кількісно визначається:

  1.  технічним рівнем продукції;
  2.  рівнем якості виготовлення продукції;
  3.  рівнем якості продукції в експлуатації або споживанні.

Під технічним рівнем продукції розуміють відносну характеристику якості продудції, основану на співставленні значень показників, які характеризують технічну довершеність продукції, що оцінюється, у відповідності з базовими значеннями.

Для знаходження значень показників якості продукції використовуються дві групи методів: за способами одержання інформації і за джерелами одержання інформації.

В залежності від способу одержання інформації методи поділяються на: вимірювальний, реєстраційний, органолептичний і розрахунковий.

Вимірювальний метод грунтується на використанні інформації, яку одержують з використанням технічних вимірювальних засобів. Він найбільш поширений.

Реєстраційний метод грунтується на використанні інформації, яку одержують шляхом підрахунку кількості подій, предметів або затрат на створення, експлуатацію продукції, кількість частин складного виробу (стандартних, уніфікованих, захищених авторськими свідоцтвами тощо). Цим методом визначають показники уніфікації, патентно-правові тощо.

Органолептичний метод грунтується на використанні інформації, яку одержують за допомогою органів чуття: зору, слуху, нюху, дотику, смаку. При цьому значення показників знаходять методом аналізу одержаних відчуттів на основі колишнього досвіду і виражають в балах. Точність і достовірність цих значень залежить від здібностей, кваліфікації і навичок осіб, що їх визначають. Цей метод не виключає можливості використання деяких технічних, але не вимірювальних і не реєструючих засобів. За його допомогою визначають деякі показники якості харчових продуктів, виробів легкої промисловості, особливо естетичні показники.

Розрахунковий метод грунтується на використанні  інформації, яку одержують за допомогою теоретичних  або емпіричних залежностей. Цим методом користуються в основному при проектуванні продукції, коли остання ще не може бути об'єктом експериментальних досліджень або випробувань.   Ним   можна користуватися для визначення показників продуктивності, довговічності, ремонтоздатності виробу тощо.

В залежності від джерела інформації методи  знаходження значень показників якості продукції поділяються на: традиційні, експертні. соціологічні.

При традиційному методі рахунок показників якості здійснюють спеціалісти лабораторій, конструкторських відділів, обчислювальних центрів тощо, при проведенні випробувань виробів.

При експертному методі показники якості розраховують групи спеціалістів-експертів, які, як правило, користуються експертним методом одержання інформації про якість продукції. Користуються ним у випадках, коли значення показників якості не можуть бути отримані іншими більш об'єктивними методами.

При соціологічному методі показник якості визначають шляхом вивчення попиту фактичних або потенційних споживачів продукції за допомогою усних опитувань або спеціальних анкет.

При необхідності можливе використання кількох названих методів. Для визначення числових значень показників якості використовують статистичні методи.

4.4 Оцінка рівня якості продукції на етапах її розроблення, виготовлення, експлуатації та споживання.

Оцінка рівня якості продукції на етапі її розробки — це порівняння сукупності показників якості цієї продукції з відповідною сукупністю показників базового зразка.

Базовим зразком називається реально досягнута сукупність значень показників якості продукції, що прийнята для порівняння. Вона повинна характеризувати оптимальний рівень якості продукціії на деякий заданий період часу.

Від вибору базового зразка значно залежить результат оцінки рівня якості продукції і характер прийнятого рішення. Базовими і разками можуть бути:

  1.  на стадії розробки — продукція,  що відповідає реально
    досяжним перспективним вимогам (перспективний зразок)   або
    ч.і планована до освоєння продукція, показники якої відображені
    п технічному завданні, технічному або робочому проектах;
  2.  на стадії виготовлення продукції — продукція, яка випускається в країні чи за рубежем і показники якої в момент оцінки
    відповідають самим високим вимогам і яка найбільш ефективна
    в експлуатації чи споживанні, або державні і галузеві стандарти,
    технічні     умови, міжнародні і прогресивні зарубіжні стандарти,
    що регламентують оптимальні значення показників якості продукції.

Базові зразки необхідно постійно переглядати.

При оцінці рівня якості продукції використовують диференційний, комплексний або змішаний методи.

Диференційним називається метод, оснований на використанні одиничних показників якості продукції. При цьому розрахунок проводять для кожного показника за формулою:

qi= Pi/Pib, де

qi – одиничний показник якості;

Pi – значення і-го показника якості продукції, що оцінюється;

Pib – значення і-го  базового показника.

Можливими варіантами можуть бути такі рішення:

  1.  якщо всі значення відносних показників > 1, то рівень якості продукції, що оцінюється, вищий або дорівнює рівню базового зразка,;
  2.  якщо всі значення відносних показників < 1, то рівень якості продукції, що оцінюється, нижчий рівня базового зразка,.
  3.   якщо частина значень відносних показників >1, а частина < 1, то ненеобхідно використовувати інші методи.

Комплексний метод оцінки рівня якості продукції оснований на використанні узагальненого показника якості продукції. Узагальнений показник є функцією від одиничних (групових, комплексних) показників якості продукції. Він може бути виражений:

  1.  головним показником, який відображає основне призначення продукції;
  2.  інтегральним показником якості продукції;
  3.  середньозваженим показником.

В усіх випадках, коли є необхідна інформація, визначають головний показник і встановлюють функціональну залежність його від вихідних показників.

Інтегральний показник використовують тоді, коли відомо сумарний корисний ефект від експлуатації або споживання продукції і сумарні затрати на створення і експлуатацію або споживання продукції.

Середньозважені показники при комплексному методі оцінки рівня якості продукції використовують в тих випадках, коли є труднощі з визначенням головного показника і встановленням його функціональної залежності від вихідних показників якості продукції.

На стадії розробки оцінюють також технічний рівень продукції. Для цього розробляють галузеві методики, в яких для кожного виду продукції встановлюють норми показників. Базою для розробки норми є характеристики базових зразків і аналогів, міжнародних стандартів, матеріали науково-дослідних робіт, вимоги і відгуки споживачів тощо.

Оцінка рівня якості виготовленої продукції — це встановлення міри відповідності вимогам нормативно-технічної документації фактичних значень показників якості продукції до початку її експлуатації або споживання. Для визначення рівня якості виготовлення продукції використовується коефіцієнт дефектності.

Коефіцієнт дефектності — це характеристика середніх витрат,
пов'язаних з наявністю дефектів, які виражені в цінових чи
умовних одиницях — балах, що приходяться на одиницю продукції.

Коефіцієнт дефектності визначається за формулою:

 де

D— число всіх видів дефектів, що зустрічаються в даній продукції або вибірці;

di — кількість дефектів і-го   виду;

Zi — коефіцієнт вагомості і-го дефекту, який може виражатися в грн при ціновій оцінці або в балах при бальній оцінці;

P — обсяг вибірки для визначення коефіцієнту дефектності (число проконтрольованих одиниць продукції).

При прийманні готової продукції оцінку рівня якості її характеризують приймальним рівнем дефектності на основі певного середнього значення коефіцієнта дефектності.

Оцінка рівня якості продукції в експлуатації або споживанні. Під рівнем якості продукції в експлуатації або споживанні розуміють міру відповідності вимогам нормативно-технічної документації фактичних значень показників якості продукції в процесі експлуатації або споживання. При цьому під стадією експлуатації або споживання розуміють всю післявиробничу стадію існування продукції, що включає зберігання, технічне обслуговування, ремонт, транспортування, а також використання за призначенням.

Оцінка рівня якості продукції на цій стадії проводиться в основному за тими ж показниками, що й на стадіях розроблення і виготовлення. Вона здійснюється шляхом порівняння фактичних значень показників якості з тими, які були досягнуті на стадіях розроблення і виготовлення продукції Це дозволяє:

  1.  давати обгрунтований висновок про якість розробки і виготовлення продукції;
  2.  одержати інформацію про стабільність значень показників
    якості продукції на післявиробничій стадії її існування;
  3.  робити висновок про якість використання, зберігання, ремонту, транспортування та інших форм експлуатації або спожи
    вання продукції.

  1.  Діяльність метрологічної служби України по забезпеченню якості

Метрологічна служба України — одна із ланок державного управління, основними завданнями якої є:

  1.  державний метрологічний контроль і нагляд;
  2.  державні випробування засобів вимірювання;
  3.  перевірка засобів вимірювання;
  4.  калібрування засобів вимірювання;
  5.  європейське і міжнародне співробітництво;
  6.  метрологічне забезпечення підготовки виробництва;
  7.  метрологічне забезпечення і атестація нестандартних засобів вимірювання.

В залежності від функцій, які виконує метрологічна служба, її поділяють на державну і відомчу. До державної метрологічної служби належать:

  1.  Держстандарт України;
  2.  Державна служба законодавчої метрології;
  3.  Державна служба єдиного часу та еталонних частот;
  4.  Державна служба стандартних зразків складу і властивостей речовин та матеріалів;
  5.  Державна служба стандартних довідкових даних про фізичні константи і властивості речовин та матеріалів.
  6.  Державні наукові метрологічні центри;
  7.  Територіальні органи Держстандарту.

 

До відомчої метрологічної служби відносяться:

  1.  Служба головного метролога відомства;
    1.  Метрологічна служба підприємства чи відомства.

Література : [6, 9, 10, 11]

Запитання для самоконтролю

  1.  Які фактории здійснюють вплив на якість продукції?
  2.  Що являє собою «петля якості»?
  3.  Як класифікуються показники яості продукції?
  4.  Які існують методи  знаходження показників якості?

Тема 5. Державна система сертифікації продукції

5.1 Сутність державної системи сертифікації, її структура, функції та основні принципи продукції.

В Україні робота з сертифікації стала проводитись після виходу постанови Кабінету Міністрів N 95 від 27.02.92 р. та Декрету Кабінету Міністрів [1], у відповідності з якими були розроблені перші нормативні документи системи сертифікації УкрСЕПРО.

Доцільність економічних і торгових зв'язків між країнами СНД сприяла тому, що 13.02.93 р. між ними була підписана угода про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації, метрології і сертифікації, згідно з якою особлива увага приділяється розробці і погодженню принципів та політики проведення робіт з сертифікації в державах СНД і взаємному визнанні результатів випробувань.

Зараз в Україні діє 25 нормативних документів державної системи сертифікації УкрСЕПРО, 12 нормативних документів комерційної системи сертифікації СовАск та нормативні документи системи сертифікації CERTEX, яка поширюється на, добровільну сертифікацію продукції.

Перші шість нормативних документів системи сертифікації УкрСЕПРО (надалі — Система) розроблені в 1993 р. Українським науково-виробничим центром стандартизації, метрології та сертифікації і Державним науково-дослідним інститутом "Система" Держстандарту України, затверджені і введені в дію Наказом Держстандарту України від 30.06.1993 p. № 94.

До них відносяться:

КНД 50-002-93. Система сертифікації УкрСЕПРО. Основні положення;

КНД 50-003-93. Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до органів з сертифікації продукції та порядок їх акредитації;

КНД 50-004-93. Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до випробувальних лабораторій та порядок їх акредитації;

КНД 50-005-93. Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок проведення сертифікації продукції;

КНД 50-006-93. Система сертифікації УкрСЕПРО. Атестація виробництва. Порядок здійснення;

КНД 50-007-93. Система сертифікації УкрСЕПРО. Реєстр системи.

Система встановлює основні принципи, структуру та правила Української державної системи сертифікації продукції, процесів і послуг (надалі — продукції), призначена для проведення обов'язкової та добровільної сертифікації продукції і є відкритою для вступу до неї органів з сертифікації та випробувальних Лабораторій інших держав і доступу до неї будь-яких підприємств і організацій. Система передбачає, що сертифікація на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів та вимогам, що передбачені чинним законодавством України, проводиться виключно в ній.

Система створена у відповідності до міжнародних нормативних документів ISO/IEC і передбачає такі взаємопов'язані види діяльності:

  1.  сертифікацію продукції (процесів, послуг);
  2.  сертифікацію систем якості;
  3.  атестацію виробництва;
  4.  акредитацію випробувальних лабораторій (центрів);
  5.  акредитацію органів з сертифікації продукції;
  6.  акредитацію органів з сертифікації систем якості;
  7.  атестацію   експертів-аудиторів   за   переліченими   видами діяльності.

Загальне керівництво системи, організацію та координацію робіт з сертифікації здійснює Держстандарт України — Національний орган з сертифікації, а його функції безпосередньо виконує Управління сертифікації Держстандарту.

Організаційну структуру Системи утворюють:

  1.  Національний орган з сертифікації — Держстандарт України;
  2.  науково-технічна комісія;
  3.  органи з сертифікації продукції;
  4.  органи з сертифікації систем якості;
  5.  випробувальні лабораторії (центри);
  6.  експерти-аудитори;
  7.  науково-методичний та інформаційний центр;
  8.  територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації Держстандарту України;
  9.  Український учбово-науковий центр з стандартизації, метрології та сертифікації.

Кожен орган, який входить до складу Системи виконує ряд функцій.

Національний орган з сертифікації виконує такі основні функції:

  1.  розробляє стратегію розвитку сертифікації в Україні;
  2.  організує, веде та координує роботи щодо забезпечення
    функціонування Системи;
  3.  взаємодіє з національними органами з сертифікації інших
    держав та міжнародними організаціями, що здійснюють діяльність з сертифікації;
  4.  організує розробку та удосконалення організаційно-методичних документів Системи;
  5.  приймає рішення щодо приєднання до міжнародних систем
    та угод з сертифікації;     ; :
  6.  встановлює основні принципи, правила та структуру системи, а також знак відповідності та правила його застосування;
  7.  встановлює правові та економічні основи функціонування Системи;
  8.  формує та затверджує склад науково-технічної комісії;
  9.  акредитує органи з сертифікації та випробувальні лабораторії (центри), атестує експертів-аудиторів, здійснює інспекційний контроль за діяльністю цих органів та осіб;
  10.  веде реєстр Системи;
  11.  організує роботи з сертифікації продукції, в разі відсутності органу з сертифікації певного виду продукції;
  12.   затверджує  перелік продукції,  що підлягає  обов'язковій
    сертифікації;
  13.    розглядає апеляції щодо виконання правил Системи;
  14.    організує інформаційне забезпечення діяльності з сертифікації в Системі;
  15.    несе відповідальність від імені держави за дотримання правил та порядку сертифікації продукції, що встановлені в Системі.

Науково-технічна комісія формується та затверджується Національним органом з сертифікації і виконує такі функції:

  1.  формує єдину політику з питань побудови, функціонування та удосконалення Системи;
  2.  вносить пропозиції щодо взаємодії з національними органами інших держав та міжнародними організаціями з сертифікації.

Органи з сертифікації продукції призначаються та акредитуються Національним органом з сертифікації виконують такі основні функції.

  1.  здійснює управління системою сертифікації закріпленої за
    ним номенклатури продукції та несе відповідальність за її функціонування;
  2.  розробляє організаційно-методичні документи з сертифікації закріпленої продукції;
  3.  проводить за дорученням Національного органу з сертифікації акредитацію випробувальних лабораторій (центрів);
  4.  назначає схему та порядок проведення сертифікації закріпленої продукції;
  5.  організує та проводить атестацію виробництв;
  6.  здійснює технічний нагляд за сертифікованою продукцією
    та її виробництвом;
  7.  видає сертифікати відповідності на продукцію та атестати
    виробництв.

Органи з сертифікації систем якості призначаються та акредитуються Національним органом з сертифікації. Орган з сертифікації систем якості виконує такі основні функції:

  1.  розробляє організаційно-методичні документи з сертифікації систем якості;
  2.  організує та проводить сертифікацію систем якості;
  3.  організує та проводить за пропозицією органу з сертифікації продукції атестацію виробництв;
  4.  здійснює технічний нагляд за сертифікованими системами
    якості та атестованими виробництвами;
  5.  видає сертифікат на системи якості.

Випробувальні лабораторії (центри) акредитуються Національним органом з сертифікації або за його дорученням — органом з сертифікації продукції та виконують такі основні функції:

  1.  проводять випробування продукції, що сертифікується відповідно до галузі акредитації, та видають протоколи випробувань;
  2.  беруть участь за пропозицією органу з сертифікації в проведенні  технічного  нагляду  за  виробництвом  сертифікованої
    продукції, а за пропозицією Національного органу з сертифікації — в проведенні інспекційного контролю;
  3.  беруть участь за пропозицією органу з сертифікації в атестації виробництва продукції, що сертифікується.

Експерти-аудитори, які атестовані в Системі та занесені до реєстру Системи, за дорученням Національного органу з сертифікації можуть виконувати окремі роботи, що пов'язані з сертифікацією продукції.

Науково-методичним та інформаційним центром в Системі є Український науково-дослідний інститут з стандартизації, сертифікації та інформатики Держстандарту України (УкрНДІССІ). Він виконує такі основні функції:

  1.  здійснює розробку та удосконалення організаційно-методичних документів Системи;
  2.  підготовляє та подає в Національний орган з сертифікації
    пропозиці та проекти законодавчих актів в галузі сертифікації;
  3.  проводить аналіз можливостей підприємств та організацій
    щодо призначення їх органами з сертифікації, виконання функцій випробувальних лабораторій (центрів), здійснює експертизу
    їх вихідних документів та готує пропозиції Національного органу з сертифікації щодо їх акредитації в Системі;
  4.  підготовляє пропозиції з номенклатури продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації;
  5.  приймає участь на договірній основі в підготовці органів з
    сертифікації та випробувальних лабораторій (центрів) до акредитації, а також у підготовці підприємств до сертифікації продукції та систем якості;
  6.   бере участь в акредитації органів з сертифікації, випробувальних лабораторій, а також в інспекційному контролі за їх
    діяльністю за дорученням Національного органу з сертифікації.

Територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації Держстандарту України виконують у Системі такі основні функції:

  1.  проводять за дорученням Національного органу з сертифікації інспекційний контроль за додержанням правил Системи;
  2.  проводять за пропозицією органу з сертифікації продукції
    технічний нагляд за сталістю показників сертифікованої продукції під час ЇЇ виробництва;
  3.  надають  на договірній  основі  методичну допомогу  підприємствам у підготовці до акредитації їх випробувальних лабораторій, сертифікації продукції, систем якості та атестації виробництва.

Український учбово-науковий центр з стандартизації, метрології та сертифікації проводить навчання та підвищення кваліфікації фахівців у галузі сертифікації

Основні  принципи та загальні правила Системи регламентуються КНД 50-002-93. Згідно цього нормативного документу:

  1.  сертифікація в Системі передбачає підтвердження третьою
    стороною показників характеристик та властивостей продукції,
    процесів, послуг на підставі випробувань, атестації виробництва
    та сертифікації систем якості;
  2.  право проведення робіт з сертифікації продукції надається
    органам  з  сертифікації,  випробувальним лабораторіям   (центрам) та екпертам-аудиторам, що акредитовані в Системі та занесені до реєстру Системи;
  3.  органами з сертифікації в Системі можуть бути акредитовані організації та підприємства державної форми власності, а
    випробувальними  лабораторіями   (центрами)   —   акредитовані
    організації та підприємства будь-яких форм власності;
  4.  якщо в Системі акредитовано декілька органів з сертифікації однієї і тієї ж продукції, то заявник має право провести
    сертифікацію продукції в будь-якому з цих органів;
  5.  визнання органів з сертифікації та випробувальних лабораторій  (центрів),  сертифікатів  відповідності,  а також  знаків
    відповідності інших держав здійснюється на основі багатосторонніх та двосторонніх угод про взаємне визнання результатів робіт з сертифікації, при цьому свідченням визнання закордонних  сертифікатів  є  сертифікат  відповідності,   що  виданий у Системі, або свідоцтво про його визнання;
  6.  роботи з сертифікації в Системі організовуються шляхом
    створення органами з сертифікації систем сертифікації спорідненої продукції, які повинні бути побудовані з урахуванням правил діючих міжнародних систем сертифікації;
  7.  на сертифіковану в Системі продукцію видається сертифікат відповідності та наноситься знак відповідності, технічні
    вимоги до якого, порядок та правила його застосування встановлено державним стандартом України;
  8.  роботи щодо сертифікації продукції, систем якості, атестації виробництв, акредитації органів з сертифікації та випробувальних лабораторій (центрів) виконуються за договорами;
  9.  технічний нагляд за виробництвом сертифікованої продукції в Системі виконує орган з сертифікації цієї продукції або за
    його дорученням інші організації (органи з сертифікації систем
    якості, територіальні центри Держстандарту);
  10.  під час проведення технічного нагляду враховується інформація щодо якості продукції, яка надходить від органів державного нагляду, товариств споживачів та інших зацікавлених організацій;
  11.  основою інформаційного забезпечення Системи є реєстр,
    дані якого та інформацію про діяльність з сертифікації Держстандарт періодично публікує в своїх інформаційних виданнях;
  12.   Система   передбачає   конфіденційність   інформації   про
    результати робіт з сертифікації;
  13.  апеляції щодо застосування стандартів якості сертифікованої продукції,  а також виконання правил Системи розглядаються органами з сертифікації;
  14.  у разі незгоди однієї з сторін з результатами розгляду, подальше розв'язання суперечки здійснюється комісією з апеляцій, яка створюється Національним органом з сертифікації з залученням представників органів з сертифікації та інших зацікавлених сторін;
  15.  офіційною мовою Системи є державна мова, а в разі потреби документи можуть супроводжуватись автентичним текстом на будь-якій іншій мові, при цьому тексти мають однакову
    силу.

В Системі встановлено такий розподіл відповідальності:

  1.  виробник (виконавець, постачальник) несе відповідальність
    за невідповідність сертифікованої продукції вимогам нормативних документів та застосування сертифікатів і знаків відповідності з порушенням правил Системи;
  2.  продавець несе відповідальність за відсутність сертифікату
    або знаку відповідності на продукцію, що реалізується, якщо
    вона підлягає обов'язковій сертифікації;
  3.  випробувальна лабораторія (центр) несе відповідальність за
    недостовірність та необ'єктивність результатів випробувань сертифікованої продукції;
  4.  орган з сертифікації несе відповідальність за необгрунтовану
    чи неправомірну видачу сертифікатів відповідності, атестатів виробництва та підтвердження їх дії, а також за порушення правил
    Системи;
  5.  органи,  лабораторії,   експерти-аудитори,  підприємства та
    організації, що порушують правила Системи, виключаються з
    реєстру Системи та несуть відповідальність відповідно до чинного в Україні законодавства.

5.2 Вимоги до органів з сертифікації продукції і систем якості та до нормативних документів на продукцію, що сертифікується.

Вимоги до органів з сертифікації та порядок їх акредитації регламентуються КНД 50-003-93 та КНД 50-034-94.

Згідно цих документів органи з сертифікації створюються на базі державних організацій, що мають статус юридичної особи та можуть бути визнані третьою стороною. Діяльність органу з сертифікації здійснюється під керівництвом Національного органу сертифікації на підставі укладеної з ним ліцензійної угоди.

Орган з сертифікації повинен забезпечувати конфіденційність інформації, що становить комерційну або професійну таємницю.

Організаційна структура органу з сертифікації (в загальному випадку її утворюють):

  1.  керівник;
  2.  Рада;
  3.  виконавчі групи.

До складу органу з сертифікації може входити акредитована випробувальна лабораторія (центр).

Керівник органу з сертифікації здійснює управління діяльністю органу та несе відповідальність за його функціонування перед Національним органом з сертифікації. Він призначається на посаду та звільнюється з посади за погодженням з Національним органом з сертифікації.

Раду органу з сертифікації очолює керівник органу, який підзвітний Раді у своїй діяльності.

Склад Ради затверджується Національним органом з сертифікації та включає, як правило, представника Національного органу з сертифікації, представників виконавчих груп, випробувальної лабораторії (центру).

Функціями Ради органу з сертифікації є:

  1.  формування політики органу з сертифікації та здійснення контролю за її проведенням;
  2.  розроблення пропозиції щодо розширення галузі акредитації
    органу з сертифікації;
  3.  розроблення пропозиції щодо удосконалення роботи органу з  сертифікації;
  4.  участь у проведенні внутрішніх перевірок на відповідність органу з сертифікації встановленим вимогам;
  5.  здійснення обміну досвідом виконання робіт з сертифікації з
    іншими органами та організаціями.

Виконавчі   групи   в   загальному   випадку   здійснюють   такі функції:

  1.  формують та актуалізують фонд нормативних документів,
    що використовуються під час сертифікації продукції  (систем
    якості) в галузі акредитації;
  2.  розробляють та ведуть організаційно-методичні та керівні
    документи органу з сертифікації;
  3.  приймають та розглядають заявки на сертифікацію продукції (системи якості), готують рішення щодо них та взаємодіють
    з заявниками під час проведення сертифікації;
  4.  взаємодіють з органами з сертифікації систем якості, акредитованими випробувальними лабораторіями (центрами), територіальними центрами Держстандарту України під час проведення робіт з сертифікації;
  5.  оформляють та видають сертифікати відповідності, атестати виробництва;
  6.  готують рішення щодо визнання зарубіжних сертифікатів
    та доводять прийняті рішення до заявників;
  7.  проводять або організують проведення технічного нагляду
    за виробництвом та випробуваннями сертифікованої продукції
    (систем якості);
  8.  готують рішення про скасування або припинення дії виданих сертифікатів відповідності та інформацію про прийняті органом рішення Національному органу з сертифікації, територіальному центру Держстандарту України і заявнику;
  9.  погоджують проведення коригуючих заходів по усуненню
    причин невідповідностей та порушень встановлених вимог, що
    виявлені під час проведення технічного нагляду за виробництвом сертифікованої продукції (систем якості);
  10.  проводять експертизу нормативних документів на продукцію, що сертифікується, та змін до них;
  11.  проводять експертизу претензій та рекламацій від споживачів на продукцію, що сертифікована цим органом;
  12.  беруть участь у роботі технічного комітету зі стандартизації
    продукції в галузі акредитації;
  13.  інформують виробників та постачальників сертифікованої
    продукції про заплановані зміни нормативних документів на цю
    продукцію;
  14.  здійснюють нагляд за проведенням випробувань продукції,
    що сертифікується, з метою забезпечення об'єктивності та достовірності результатів випробувань;
  15.  здійснюють технічний нагляд, за атестованим виробництвом;
  16.  ведуть реєстр сертифікованої продукції (систем якості);
  17.  ведуть фінансову діяльність та діловодство;
  18.  організують підвищення кваліфікації та атестацію персоналу;
  19.  приймають до розгляду апеляції з питань сертифікації про
    дукції (систем якості) в галузі акредитації органу;
  20.  готують звіти про результати діяльності органу з сертифі
    кації для Національного органу з сертифікації.

Вимоги до персоналу органу з сертифікації. Персонал органу з сертифікації має бути підготовлений для компетентного виконання обов'язків, що закріплені за ним. Органом з сертифікації повинен вестись облік відомостей про кваліфікацію, навчання та професійний досвід співробітників.

Орган з сертифікації повинен мати постійний персонал, вільний від контролю тих осіб, у яких є або може бути зацікавленість у результатах сертифікації продукції (систем якості).

Вимоги до документації органу з сертифікації. Орган з сертифікації повинен мати "Положення про орган з сертифікації..." згідно з вимогами [16], а також "Керівництво з якості", яке в загальному випадку містить:

  1.  заяву про політику в галузі якості;
  2.  повноваження Ради органу з сертифікації;
  3.  розподіл відповідальності між виконавчими групами;
  4.  копії атестатів акредитації та паспортів випробувальних лабораторій (центрів), що зайняті в проведенні випробувань продукції, яка сертифікується;
  5.  перелік субпідрядників, копій атестатів їх акредитації або
    інших документів, що підтверджують їх компетентність;
  6.  посадові інструкції персоналу,  що визначають службові
    обов'язки та відповідальність.

Орган з сертифікації повинен мати фонд актуалізованих нормативних документівна продукцію (системи якості), що сертифікується, та методи її випробувань; підтримувати в робочому стані систему реєстрації протоколювання, при цьому протоколів та реєстраційні записи повинні зберігатись на протязі встановленого строку; мати систему контролю за документацією, що забезпечує наявність на робочих місцях необхідних діючих документів.

Акредитація органу з сертифікації в Системі є офіційним визнанням його правомірності проводити сертифікацію продукції (систем якості) на відповідність вимогам нормативних документів, її організує і проводить Національний орган з сертифікації.

Акредитація органу з сертифікації передбачає такі основні етапи:

  1.  подання та експертиза документів;
  2.  перевірка органу з сертифікації;
  3.  розгляд результатів перевірки;
  4.  оформлення та видача атестату акредитації.

При акредитації визначається порядок інспекційного контролю за діяльністю органу з сертифікації на протязі строку акредитації.

Подання та експертиза документів. Орган з сертифікації подає заявку та комплект документів, що містить:

  1.    проект "Положення про орган з сертифікації...";
  2.    проект "Порядок сертифікації...";
  3.    "Керівництво з якості";
  4.  копію наказу керівника організації-заявника про створення на її базі структурного підрозділу — органу з сертифікації (при необхідності);
  5.  відомості про експертів-аудиторів (в разі наявності).

За результатами експертизи документів, що подані, складаєть
ся експертний висновок з оцінкою відповідності органу з сертифікації вимогам, що встановлені КНД 50-003-93 та КНД 50-034-94.

Перевірка органу з сертифікації. Здійснюється комісією, що складається з компетентних фахівців та призначається наказом Голови Держстандарту України, він же затверджує програму роботи комісії.

Перевіркою встановлюється відповідність фактичного стану органу з сертифікації поданим документам та його здатність виконувати заявлені функції. За результатами перевірки складається акт, який підписується членами комісії та доводиться до відома керівника органу з сертифікації.

Розгляд результатів перевірки. Національний орган з сертифікації розглядає результати перевірки та в разі позитивного рішення про акредитацію проводить:

  1.  Затвердження "Положення про  орган сертифікації..." та "Порядок сертифікації...";
  2.  підписання ліцензійної угоди між органом сертифікації та
    Держстандартом України;
  3.  оформлення та видачу атестату акредитації.

Орган з сертифікації реєструється в Реєстрі Системи. Інспекційний контроль за діяльністю акредитованого органу з сертифікації здійснює Держстандарт України, або, за його дорученням, інша організація.

В разі порушення умов акредитації та ліцензійної угоди Держстандарт України приймає рішення про припинення дії або скасування атестату акредитації та розірвання ліцензійної угоди. Орган з сертифікації може подати в зв'язку з цим апеляцію до Національного органу  з сертифікації.

За шість місяців до закінчення строку дії атестату з акредитації орган з сертифікації, що має намір продовжити дію акредитації, подає відповідну заявку. Порядок повторної акредитації встановлюється залежно від результатів інспекційного контролю і вона може проводитись за повною або скороченою процедурою.

5.3 Загальні правила схеми та порядок проведення сертифікації.

Сертифікація проводиться за однією із п'яти схем (моделей), які наведені в табл.3.1. При виборі схеми сертифікації рекомендується керуватися такими правилами:

  1.  сертифікат на одиничний виріб видається на підставі позитивних результатів випробувань цього виробу, що проведені у
    випробувальній лабораторії;
  2.  сертифікат на партію продукції (виробів) видається на підставі   позитивних   результатів   випробувань   зразків   продукції
    (виробів), що відібрані від партії в порядку та кількості, які визначені органом з сертифікації і проведені у випробувальній
    лабораторії;
  3.  розмір партії {штук, кг, м, кв.м, тощо)  наводиться заявником у заявці на сертифікацію;
  4.  коли заявка подається на партію продукції (виробів), що
    планується до виготовлення, орган з сертифікації разом з заявником вирішують питання про економічну доцільність атестації
    виробництва цієї продукції;
  5.       ліцензія на право застосування сертифікату відповідності
    щодо продукції (виробів), яка виготовляється виробником серійно протягом встановленого ліцензією строку, надається органом
    з сертифікації на підставі позитивних результатів первісних випробувань в  акредитованій лабораторії зразків  продукції,  що
    відбираються з виробництва або з торгівлі у кількості, в строки
    і в порядку, які встановлені органом з сертифікації.

Одиницею продукції вважається:

  1.  один штучний виріб;
  2.  партія продукції, що супроводжується одним сертифікатом
    відповідності   або   одним   супроводжувальним   документом,   в якому є посилання на сертифікат відповідності;
  3.  партія продукції, що виготовлена з однієї й тієї самої партії
    вихідної сировини, матеріалів тощо.

Таблиця 4.1 – Схеми сертифікації продукції в системі УкрСЕПРО

Серійність продукції, що сертифі-кується

Обов’язковість проведення робіт щодо продукції, яка сертифікується з

Документи, що видаються органом з сертифікації продукції

Обстеження її виробництва

Атестації її виробництва

Сертифікації системи якості її виробництва

Її випробувань з метою сертифікації

Технічного нагляду за її виробництвом

1

2

3

4

5

6

7

Одиничний виріб

Не проводиться

Не проводиться

Не проводиться

Проводяться по кожному виробу

Не проводиться

Сертифікат відповідностя на кожний виріб

Партія продукції (виробів)

Не проводиться

Проводиться, якщо вирішено органом з сертифікації та заявником

Не проводиться

Проводяться на зразкач, що відібрані в порядку і в кількості, які встановлені органом з сертифікації

Проводяться тільки прм наявності угоди між замовником та органом з сертифікації щодо атестації виробництва в порядку, зазначеному органом з сертифікації

Сертифікат відповідності на партію продукції (виробів) з наведенням розміру сертифікаваної партії

Продукція, що випускається серійно

проводиться

Не проводиться

Не проводиться

Проводяться на зразках, що відібрані в порядку і в кількості, які встановлені органом з сертифікації

Проводяться в порядку, що визначений органом сертифікації

Сертифікат з терміном дії, що встановлюється ліцензійною угодою (до одного року)

Не проводиться

проводиться

Не проводиться

Проводяться на зразках, що відібрані в порядку і в кількості, які встановлені органом з сертифікації

Проводяться в порядку, що визначений органом сертифікації

Сертифікат з терміном дії, що встановлюється ліцензійною угодою з урахуванням терміну дії атестату виробництва (до двох років)

Не проводиться

Не проводиться

Проводяться  органом з сертифікації систем якості

Проводяться на зразках, що відібрані в порядку і в кількості, які встановлені органом з сертифікації

Проводяться в порядку, що визначений органом сертифікації

Сертифікат з терміном дії, що встановлюється ліцензійною угодою з урахуванням терміну дії атестату виробництва (до трьох років)

Порядок проведення робіт з сертифікації продукції регламентується нормативним документом ДСТУ 3413-96 і в загальному випадку містить:

  1.  подання та розгляд заявки на сертифікацію продукції;
  2.  прийняття рішення за заявкою з зазначенням схеми (мо
    дуля) сертифікації;
  3.  атестацію виробництва продукції, що сертифікується, або
    сертифікацію системи якості, якщо це передбачено схемою сертифікації;
  4.  відбирання, ідентифікацію зразків продукції та їх випробування;
  5.  аналіз одержаних результатів та прийняття рішення про можливість видачі сертифікату відповідності та надання ліцензій;
  6.  видачу сертифікату відповідності, надання ліцензій та занесення сертифікованої продукції до Реєстру Системи;
  7.  визнання сертифікату відповідності, що виданий закордонним або міжнародним органом;
  8.  технічний нагляд за сертифікованою продукцією під час її
    виробництва;
  9.  інформацію про результати робіт з сертифікації.

Подання та розгляд заявки. Для проведення сертифікації продукції заявник (включно іноземний) подає до акредитованого органу з сертифікації продукції заявку відповідної форми, яка повинна бути розглянута, і не пізніше одного місяця після її подання заявник повинен одержати рішення, яке містить основні умови сертифікації. Копії рішення направляються:

  1.  до органу з сертифікації систем якості  (в разі необхідності);
  2.  до випробувальної лабораторії, що буде проводити випробування;

—до територіального центру Держстандарту за місцем розташування заявника.

Якщо є декілька акредитованих органів з сертифікації конкретного виду продукції, що діють в різних регіонах, заявник має право подати заявку до будь-якого з них.

Сертифікація системи якості проводиться з метою забезпечення певності органу з сертифікації продукції в тому, що продукція, яка випускається підприємством, відповідає обов'язковим вимогам нормативних документів, всі технічні, адміністративні і людські чинники, що впливають на якість продукції, знаходяться під контролем, продукція незадовільної якості своєчасно виявляється, а підприємство вживає заходів по запобіганню виготовлення такої продукції   на постійній основі.

Сертифікація системи якості проводиться у відповідності з ДСТУ 3419-96 органами, що акредитовані в Системі на право проведення цих робіт, та виконується за ініціативою заявника або за рішенням органу з сертифікації продукції. Результати сертифікації системи якості оформляються сертифікатом на систему якості, який направляється заявнику та в копії — органу з сертифікації продукції.

Проведення випробувань з метою сертифікації. Здійснює випробувальна лабораторія. Заявник надає зразки (проби) продукції для випробувань та технічну документацію на них. Кількість зразків для випробувань та правила їх відбирання встановлюються органом з сертифікації. Продукція, що імпортується, теж проходить випробування, якщо не існує угоди щодо взаємного визнання результатів випробувань.

При позитивних результатах протоколи випробувань передаються органу з сертифікації продукції і в копії — заявнику.

В разі отримання негативних результатів хоча б по одному з показників, випробування з метою сертифікації припиняються, інформація про негативні результати подається заявнику та органу з сертифікації продукції, який скасовує заявку. Повторні випробування можуть бути проведені тільки після подання нової заявки та надання органу з сертифікації продукції переконливих доказів проведення підприємствами коригуючих заходів щодо усунення причин, що викликали невідповідність.

Видача сертифікату відповідності. При наявності протоколів з позитивними результатами випробувань, сертифікату на системи якості або атестату виробництва, залежно від прийнятої схеми (модуля) сертифікації, орган з сертифікації продукції оформляє сертифікат відповідності, реєструє його в Реєстрі Системи та видає заявнику, який після цього має право маркувати продукцію, тару, упаковку, супровідну документацію та рекламні матеріали знаком відповідності.

Згідно ДСТУ 2296-93 встановлено такі зображення знаку відповідності:

  1.  для продукції, яка відповідає обов'язковим вимогам нормативних документів та вимогам, що передбачені чинними законодавчими актами України, за якими встановлено обов'язкову
    сертифікацію, —     рис. 3.2:,
  2.  для продукції, яка відповідає усім вимогам нормативних
    документів, що поширюються на дану продукцію, —     рис. 3.3.

Рис. 3.3.

Рис. 3.2.

Знак відповідності, зображений на рис. 3.2, застосовується також для позначення продукції, яка не підлягає обов'язковій сертифікації, проте сертифікована з ініціативи виробника (виконавця), продавця (постачальника) чи споживача продукції (добровільна сертифікація).

Визнання сертифікату відповідності, виданого закордонним або міжнародним органом на продукцію, що виготовлена в Україні, чи ту, що імпортується в Україну, приймає орган з сертифікації продукції, керуючись діючими нормативними документами.

Технічний нагляд за стабільностю показників сертифікованої продукції при її виробництві здійснює орган, який видав сертифікат, або за його пропозицією органи з сертифікації систем якості чи територіальні центри Держстандарту. До участі в проведенні технічного нагляду можуть залучатися фахівці Держна-глядохоронпраці, Держсаннагляду тощо.

За результатами нагляду орган з сертифікації продукції може зупинити або скасувати дію ліцензії чи сертифікату у випадках:

  1.  порушення вимог, що ставляться до продукції при обов'язковій сертифікації;
  2.  порушення вимог з технології виготовлення, правил приймання, методів контролю та випробувань, позначення продукції,
    що узгоджені з органом сертифікації під час проведення сертифікації продукції;
  3.  зміни нормативних документів на продукцію або на методи
    її випробувань без попереднього погодження з органом сертифікації продукції;
  4.  зміни конструкції  (складу)  комплектності або технології
    виготовлення продукції без попереднього погодження з органом
    сертифікації продукції.

Інформація про результати сертифікації продукції. Орган з сертифікації продукції веде облік виданих ним сертифікатів та направляє їх копії до Держстандарту України, який видає довідники, що містять інформацію щодо сертифікованої продукції.

Орган з сертифікації продукції та організації, що діють за його дорученням, несуть відповідальність за розголошення професійної таємниці, відносно конфіденційності інформації.

Якщо заявник бажає опротестувати заходи щодо його заявки на сертифікацію продукції, визнання сертифікату або рішення про скасування ліцензії, він повинен подати письмову апеляцію до органу з сертифікації продукції не пізніше одного місяця після одержання повідомлення про прийняте рішення. Подання апеляції не зупиняє дії прийнятого рішення.

Апеляційна комісія для розгляду апеляції повинна мати такі документи:

  1.  апеляцію заявника;
  2.  листування щодо спірного питання між заявником, випробувальною лабораторією та органом з сертифікації продукції;
  3.  протоколи випробувань продукції;
  4.  зразки або фотознімки продукції;
  5.  технічну документацію на продукцію (в разі необхідності).

Заявник має право бути заслуханим на засіданні комісії. Апеляційна комісія розглядає спірні питання конфіденційно. Під час прийняття рішення мають бути присутні тільки члени комісії і в повному складі. Апеляційна комісія, як правило, приймає одне з таких рішень:

  1.  видати сертифікат (ліцензію);
  2.  відмовити у видачі сертифікату (ліцензії);.
  3.  скасувати видану ліцензію.

В разі незгоди з рішенням апеляційної комісії заявник має право звернутися до Комісії з апеляцій Національного органу з сертифікації.

Усі роботи з сертифікації продукції оплачуються заявником за договорами на проведення робіт, що укладаються з органом з сертифікації продукції, органом з сертифікації систем якості та випробувальними лабораторіями. Витрати заявника на проведення робіт з сертифікації продукції відносяться, на собівартість продукції.

Література: [3, 4,  6, 7]

Запитання для самоконтролю

  1.  Яка організаційна структура системи УкрСЕПРО?
  2.  Які основні функції органів Системи?
  3.  Хто утворює організаційну структуру органу з сертифікації?
  4.  За якими схемами проводиться сертифікація?

Тема 6. Міжнародні системи стандартизації і сертифікації

Стандарти ISO серії 9000 були розроблені технічним комітетом ISO/TK 176 в результаті узагальнення накопичення національного досвіду різних країн щодо розроблення, впровадження та функціонування систем якості. Ці стандарти не стосуються конкретного сектору промисловості чи економіки і являють собою настанови з управління якістю та загальні вимоги щодо забезпечення якості, вибору і побудови елементів систем якості.

До міжнародних стандартів, які знаходять з кожним роком все більше поширення, відносяться стандарти SA серії 8000, розроблені Радою Економічного Пріоритету.

Література: [6, 9 ]

Запитання для самоконтролю

  1.  В яких роках та країнах були створені перші національні організації зі стандартизації?
  2.  Які основні сучасні тенденції розвитку робіт зі стандартизації?
  3.  Які особливості застосування стандартів ISO серії 9000, 10000, 14000 та SA 8000?

 4.ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ

ДО ІСПИТУ І ЗАЛІКУ

  1.  Роль стандартизації у прискоренні науково-технічного прогресу та підвищення якості продукції та послуг.
  2.  Мета та завдання стандартизації.
  3.  Органи стандартизації в Україні.
  4.  Сутність та види уніфікації продукції.
  5.  Зміст та значення нормо контролю.
  6.  Техніко-економічна ефективність стандартизації.
  7.  Методи стандартизації.
  8.  Сутність державної системи стандартизації в Україні.
  9.  Принципи державної системи стандартизації в Україні.
  10.  Мета державної системи стандартизації в Україні.
  11.  Об’єкти стандартизації в державній системі стандартизації в Україні.
  12.  Категорії нормативних документів зі стандартизації в Україні.
  13.  Вимоги, які містяться у державних стандартах України.
  14.  Види стандартів.
  15.  Особливості використання стандартів.
  16.  Організація робіт зі стандартизації.
  17.  Державний нагляд за додержанням стандартів.
  18.  Економічне та соціальне значення підвищення якості продукції.
  19.  Сутність управління якістю продукції і послуг.
  20.  Зміст та значення понять „якість”, „рівень якості” та „система якості”.
  21.  Складові елементи „петлі якості”.
  22.  Фактори, які впливають на якість продукції.
  23.  Класифікація техніко-економічних показників якості.
  24.  Методи оцінювання якості продукції.
  25.  Оцінювання рівня якості на етапах розроблення, виготовлення, експлуатації або споживання.
  26.  Значення метрологічного забезпечення виробництва.
  27.  Основні завдання метрологічної служби України.
  28.  Специфіка діяльності державної метрологічної служби.
  29.  Склад та завдання відомчої метрологічної служби.
  30.  Роль кваліметрії у визначенні якості продукції.
  31.  Поняття про сертифікацію, її призначення.
  32.  Види сертифікації.
  33.  Сутність державної системи сертифікації в Україні.
  34.  Функції державної системи сертифікації.
  35.  Сутність системи сертифікації УкрСЕПРО.
  36.  Організаційна структура системи УкрСЕПРО.
  37.  Основні принципи та загальні правила системи УкрСЕПРО.
  38.  Вимоги до органів з сертифікації продукції та послуг.
  39.  Загальні правила і схеми проведення сертифікації продукції.
  40.  Порядок проведення робіт з сертифікації продукції.
  41.  Сутність і значення міжнародних систем стандартизації та сертифікації.
  42.  Міжнародні організації із стандартизації, якості та сертифікації.
  43.  Основні тенденції розвитку міжнародної стандартизації систем якості.
  44.  Міжнародні стандарти ISO серії 9000, 10000 та 14000 та SA 8000.
  45.  Вибір та застосування стандартів ISO серії 9000 і 10000.

Список літератури

Основна література.

  1.  Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05є1993 №46-93// Урядовий кур’єр. – 1993. – 22 травня.
  2.  Державна система стандартизації України. – К.: Держстандарт України, 1993.
  3.  Керівний нормативний документ. Система сертифікації УкрСЕПРО. – К.: Держстандарт України, 1993.
  4.  Положення про штрихове кодування товарів // Урядовий кур’єр. – 1996. – 3 жовтня.
  5.  Сертификация продукции. Основные положения. Нормативы. Организация. Методика и практика. Ч. 1. – М.: Изд-во стандартов, 1990.
  6.  Шаповал М.І. Основи стандартизації, управління якістю і сертифікації: Підручник. – 3-є вид., перероб. і доп. – Вид-во Європ. Ун-ту, 2001.– 174 с.

Допоміжна література.

  1.  Жданов А.А. Изобретательство — стандартизация — патентирование. — М.: Изд. Стандартов, 1982.
  2.  Котлер Ф. Управление маркетингом. — М.: Экономика, 1980.
  3.  Крылова Г.Д. Зарубежный опыт управления качеством. — М.: Изд. Сиандартов, 1992.
  4.  Кардаш В.Я. Маркетингова товарна політика: Навч.посібник. — К.: КНЕУ, 1997. — 156 с.
  5.  Кардаш В.Я. Стандартизация и урпавление качеством продукции.—К.: Вища шк., 1985.


Агрегатування – створення різноманітних об’єктів шляхом компоновки з обмеженої кількості стандартних елементів.

Верифікатор штрихового коду – пристрій, призначений для контролю якості штрих-кодових позначок за основними параметрами.

Взаємозамінність – придатність одного виробу, процексу, послуги  для використання замість іншого з метою виконання одних і тих самих вимог.

Відповідність – додержання всіх встановлених вимог до продукції, процесів, послуг.

Двонапрямний штриховий код – штриховий код, який може зчитуватися як зліва направо, так і справа наліво.

Державна система стандартизації – це система, яка визначає основну мету і принципи управління, форми та загальні організаційно-технічні правила виконання всіх видів робіт зі стандартизації.

Дискретний штриховий код – штриховий код, у якому знаки відокремлені роздільними проміжками.

Зчитувальний пристрій штрихового коду – оптико-електронний пристрій, що перетворює оптичні сигнали, здобуті в результаті сканування штрихової позначки, в електричні сигнали для їх наступного декодування.

Інтегральний показник якості – комплексний показник, що відображує відношення сумарного корисного ефекту від експлуатації або використання продукції до сумарних затрат на її створення та експлуатацію або використання.

Комплексна стандартизація - стандартизація, при якій здійснюється цілеспрямоване і планомірне встановлення і використання систем взаємопов’язаних вимог як до самого об’єкту в цілому, так і його основних елементів з метою оптимального вирішення конкретної проблеми. Основним методом є розробка програм комплексної стандартизації.

Міжнародна стандартизація – стандартизація, участь в якій  є відкритою для віповідних органів усіх країн.

Національна стандартизація – стандартизація, яка проводиться на рівні однієї конкретної держави.

Нормативний документ – документ, що встановлює правила, загальні принципи чи характеристики щодо різних видів діяльності або їх результатів.

Об’єкт стандартизації – предмет (продукція, процес, послуга), який підлягає стандартизації.

Петля якості – концептуальна модель взаємозалежних видів діяльності, що впливають на якість на різних етапах життєвого циклу продукції, послуг від визначення потреби до оцінювання.

Програма комплексної стандартизації – плановий документ, що містить перелік взаємопов’язаних робіт, терміни їх виконанняі склад виконавців.

Регіональна стандартизація – стандартизація, участь в якій є відкритою для відповідних органів країн лише одного географічного, або економічного простору.

Сертифікат відповідності – документ, виданий у відповідності до правил системи сертифікації, який вказує, що забезпечується необхідна впевненість в тому, що належним чином ідентифікована продукція, процес або послуга відповідають конкретному стандарту чи іншому нормативному документу.

Сертифікація – процедура, за допомогою якої третя сторона дає письмову гарантію, що продукція, процес чи послуга відповідають заданим вимогам.

Система якості – сукупність організаційної структури, методик, ресурсів, необхідних для здійснення управління якістю.

Стандарт – нормативний документ, розроблений, як правило, на засадах відсутності протиріч з істотних питань з боку більшості зацікавлених сторін і затверджений визнаним органом, в якому встановлені для загального й багаторазового використання привила, вимоги, загальні принципи чи характеристики, що стосуються різних видів діяльності або їх результатів для досягнення оптимального ступеня упорядкування в певній галузі.

Стандартизація – діяльність з метою досягнення оптимального ступеня упорядкування в певній галузі шляхом встановлення положень для загального і багаторазового використання щодо реально існуючих чи можливих завдань.

Сумісність – придатність продукції, процесів, послуг до спільного використання, що не викликає небажаних взаємодій, за заданих умов для виконання встановлених вимог.

Третя сторона – особа або орган, які визнані незалежними від сторін, що приймають участь у розгляді певного питання.

Уніфікація – виріб оптимальної кількості різновидів продукції, процесів, послуг, значень їх параметрів та розмірів.

Управління якістю – такі напрямки діяльності функції загального управління, які визначають політику в галузі якості, мету і відповідальність, а також здійснюють їх за допомогою таких засобів, як планування якості, керування якістю, забезпечення якості та поліпшення якості в межах системи якості.

Штрихове кодування – подання інформації за допомогою штрихового коду.

Штриховий код – комбінація послідовно розташованих паралельних штрихів, розміри та розташування яких встановлено певними правилами.

Якість – сукупність характеристик об’єкта, які стосуються його здатності задовольняти установлені і передбачені потреби.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

66013. Инвестиционный рейтинг регионов 97.5 KB
  Рейтинг крупнейшего независимого агентства Эксперт РА это взаимосвязанная оценка двух осей инвестиционной привлекательности: риска и потенциала. Им в ходе оценки составляющих инвестиционного климате инвестиционного риска и потенциала используется около двух сотен исходных количественных и качественных характеристик.
66014. Внутренний долг РФ с 2007-2012 года 55.46 KB
  Структура и динамика государственного внутреннего долга по состоянию на 1 мая 2007 года в части государственных ценных бумаг номинированных в валюте Российской Федерации Виды государственных ценных бумаг млрд.
66015. Внешняя задолженность 28.59 KB
  В случае внешнего государственного долга кредиторами правительства выступают: иностранные государства иностранные юридические лица международные финансовые институты МВФ связанный с ним Парижский клуб Лондонский клуб Всемирный банк.
66016. Международный валютный фонд, МВФ 33.27 KB
  На Бреттон-Вудской конференции ООН по валютно-финансовым вопросам 22 июля 1944 года была разработана основа соглашения Хартия МВФ. Наиболее существенный вклад в разработку концепции МВФ внесли Джон Мейнард Кейнс возглавлявший британскую делегацию...
66017. Антикризисная программа Китая 34 KB
  Учитывая что промышленность этой страны в большей части ориентирована на экспорт а мировой и в первую очередь американский спрос с учетом кризиса существенно снизился китайское правительство в своих планах по поддержке экономики сделало ставку...
66018. Бюджетные системы зарубежных стран 31 KB
  Принцип обязательного облечения бюджета в форму акта, принимаемого представительным органом власти, означает требование законодательного оформления бюджета. В большинстве стран бюджет принимается в виде закона
66019. Особые экономические зоны. Свободные экономические зоны РФ, оффшоры 57 KB
  Развитием особых экономических зон в России занимается специально созданная управляющая компания Особые экономические зоны единственным акционером которого является государство. На территории ОЭЗ действует особый режим осуществления предпринимательской деятельности...