36644

Фінансовий аналіз, короткий конспект лекцій

Конспект

Финансы и кредитные отношения

Перехід до ринкової економіки юридичне визначення діяльності підприємства в умовах різних форм власності викликає необхідність високої компетенції в бізнесі. Для того щоб зберегти ринкові позиції в умовах жорсткої конкуренції будьякому виробникові можливо лише за умови прийняття адекватних ситуації ефективних управлінських рішень а для обґрунтованості цих рішень виробник має володіти об’єктивною інформацією про фінансовий стан підприємства мати оцінку фінансових результатів його діяльності. Отже досягнення стабільного фінансового стану...

Украинкский

2015-01-15

469 KB

37 чел.

38

Короткий конспект лекцій для студентів заочної форми навчання

з дисципліни „Фінансовий аналіз”

1. Фінансовий аналіз і його місце в системі економічного     аналізу.

 Перехід до ринкової економіки, юридичне визначення діяльності підприємства в умовах різних форм власності викликає необхідність високої компетенції в бізнесі.

Для того, щоб зберегти ринкові позиції в умовах жорсткої конкуренції будь-якому виробникові можливо лише за умови прийняття адекватних ситуації ефективних управлінських рішень, а для обґрунтованості цих рішень виробник має володіти об’єктивною інформацією про фінансовий стан підприємства, мати оцінку фінансових результатів його діяльності.

Отже, досягнення стабільного фінансового стану і конкурентоспроможності підприємства в сучасних економічних умовах вимагає серед інших факторів, систематичного проведення фінансового аналізу як комплексного аналізу всієї господарської діяльності.

Аналіз  (від грецького) означає розгляд, вивчення, наукове дослідження будь-чого шляхом розчленування, розкладання цілого на його складові частини, що дає змогу з’ясувати внутрішню суть і природу процесів і явищ, їх залежність від різноманітних факторів, оскільки без такого розподілу глибоке вивчення більшості предметів і явищ, що відбуваються у природі і суспільстві, неможливе.

Аналіз фінансово-господарської діяльності

Фінансовий                               управлінський

Порівняльна характеристика видів аналізу (табл.1.1.)

Область порівняння

Фінансовий аналіз

Управлінський аналіз

1. Користувачі інформації

Внутрішні, сторонні, зацікавлені

Керівникі підприємства і його підрозділів

2. Об’єкти інформації

Підприємство як єдине ціле

Підприємство як єдине ціле та його різні підрозділи

3. Джерела інформації

Форми бухгалтерської звітності

Комплекс економічної інформації

4. Одиниці вимірювання для розрахунку показників

Грошова форма

Натуральні і грошові одиниці

5. Періодичність аналізу

Відповідно до дат складання звітності (квартал, рік)

В межах необхідності і для внутрішніх регламентацій

6. Доступність інформації

Доступна для всіх

Суворо конфіденційна (тільки для менеджерів підприємства)

Отже, фінансовий аналіз – це система способів накопичення, опрацювання, трансформації та використання інформації фінансового характеру з метою забезпечення життєдіяльності господарюючого суб’єкта в умовах дії ринку та панування конкуренції.

Мета фінансового аналізу – інформаційно забезпечувати прийняття рішень, на які істотно впливають фактичні або прогнозні дані про фінансовий стан підприємства. Йдеться про отримання відносно невеликої кількості ключових, найінформативніших параметрів, що об’єктивно, всебічно характеризують фінансовий стан підприємства (платоспроможність, фінансову стійкість, ймовірність банкрутства, рентабельність тощо).

Залежно від того, яка інформація використовується у фінансовому аналізі, якими є мета та об’єкти дослідження, суб’єкти користування результатами аналізу розрізняють 2 його види:

Аналіз фінансово-господарської діяльності

                Фінансовий                                       Управлінський

           Зовнішній                          Внутрішній

Основний зміст зовнішнього аналізу – надання інформації зацікавленим користувачам про прибутковість діяльності підприємства, його платоспроможність, фінансову незалежність, ділову активність, ринкову стійкість тощо.

Результати внутрішнього аналізу призначені для керівництва підприємства. Основний зміст цього аналізу – факторний аналіз прибутку (збитку), рентабельності, собівартості виробництва за видами продукції та видами витрат, пошук точки збитковості (критичного обсягу виробництва), фінансовий аналіз інвестиційних проектів.

Якщо метою зовнішнього фінансового аналізу є оцінка та економічна діагностика фінансового стану підприємства за даними лише публічної звітності, поверхневий аналіз прибутку і рентабельності, то в системі внутрішнього фінансового аналізу розв’язується ширше коло питань за рахунок наявності більш глибокої бази даних про діяльність підприємства.

Метод фінансового аналізу – це системне, комплексне дослідження, взаємопов’язаневивчення, опрацювання і використання інформації фінансового характеру з метою виявлення і мобілізації резервів кращого використання фінансових ресурсів і встановлення оптимальної структури їх джерел.

Методи економічного аналізу поділяються на формалізовані та неформалізовані.

Методи економічного аналізу

Формалізовані

(опис аналітичних процедур на основі точних залежностей)

Неформалізовані

(опис аналітичних процедур

на логічному рівні)

Класичні методи аналізу господарської діяльності та фінансового аналізу

Традиційні методи

Економічної статистики

Методи математичної статистики

вивчення звязків

Економетричні методи

Методи економічної кібернетики

і оптимального програмування

Методи дослідження операцій і теорій

прийняття рішень

Експертні оцінки

Імітаційне моделювання

(сценарії, ділові ігри )

Порівняння

Системи показників

Аналітичні таблиці

Рис. Класифікація методів економічного аналізу

За ознакою предмета методи та прийоми фінансового аналізу традиційно пділяють на такі: аналізи вертикальний, горизонтальний, відносних показників (коефіцієнтів), трендовий та факторний, просторовий (схема).

 Вертикальний аналіз полягає у визначенні у відсотках структури досліджуваного обєкта, наприклад стуктури активів, пасивів, прибутку та звичайної діяльності, операційних витрат тощо.

За допомогою вертикального аналізу порівнюють відносні показники за підприємствами, що істотно різняться за абсолютними показниками обсягів виробництва і залучених фінансових ресурсів. Вертикальний аналіз зменшує вплив на вартісні показники інфляційного фактора.

 Горизонтальний аналіз має на меті дослідити зміни показників у часі з розрахунками абсолютних і відносних відхилень (темпів).

Горизонтальний та вертикальний аналізи доповнюють один одного. На практиці складають аналітичні таблиі, де одночасно використовують прийоми вертикального та горизонтального аналізів.

Трендовий аналізпорівняння кожної позиції звітності з минулими періодами і визначення основної тенденції динаміки показника. З допомогою тренда формуються можливі значення показників в майбутньому, а значить, ведеться перспективний (прогнозний) аналіз (метод екстраполяцій).

Факторний аналізаналіз впливу окремих факторів (причин) на результативний показник з допомогою детермінованих (прямі звязки) або стохастичних (непрямі звязки) прийомів.

Просторовий (порівняльний) аналізце як внутрішньогосподарське порівняння окремих показників фірми, дочірніх компаній, цехів, так і міжгосподарське порівняння показників даної фірми з показниками конкурентів, середньогалузевими тощо. 

 Аналіз відносних показників. Відомо понад 200 відносних аналітичних показників, які можна розраховувати на основі фінансової звітності. Фінансовий аналітик не повинен намагатисярозрахувати все, що можливо. Досвід свідчить, що кілька правильно вибраних коефіцієнтів містять потрібну інформацію. Користь кожного конкретного коефіцієнта суворо визначена метою аналізу. Тому до здійснення аналізу потрібно зясувати, з погляду якого користувача він виконується, його мету та регламентовані або рекомендовані кількісні значення показників.

2. Інформаційне забезпечення фінансового аналізу.

   Інформаційне забезпечення  фінансово-господарської діяльності має складну структуру і визначається різними чинниками, а саме: рівнем керівництва, цільовим призначенням інформації, складом користувачів тощо. На рівні підприємства основу інформаційного забезпечення фінансової діяльності становлять бухгалтерські дані. В умовах ринкової економіки до функцій бухгалтерської служби належать не тільки і не стільки ведення саме обліку як системи фіксації фактів господарської діяльності, що має ретроспективний характер, а й проведення фінансових обчислень, які припускають перспективне спрямування та ймовірну природу результатів обчислення.

Залежно від змісту і завдань аналізу використовують такі основні інформаційні джерела: фінансову звітність; статистичну звітність; дані внутрішньогосподарського (управлінського) бухгалтерського обліку; дані з первинної облікової документації (вибіркові дані); експертні оцінки.

Інформаційні потреби основних користувачів фінансових звітів (фрагментарно).

Користувачі звітності.

Інформаційні потреби.

Інвестори власники

Придбання, продаж та володіння цінними паперами. Участь в капіталі підприємства. Оцінка якості управління. Визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу

Керівництво підприємства

Регулювання діяльності підприємства

Банки, постачальники та інші кредитори

Забезпечення зобов’язань підприємства. Оцінки здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання щодо кредитів, відсотків за ними та погашення кредиторської заборгованості

Замовники

Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання

Працівники підприємства

Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання перед працівниками та їх забезпеченням

Органи державного управління

Формування макроекономічних показників

У процесі аналізу фінансового стану підприємства можна відокремити такі основні етапи: оцінку надійності інформації; читання інформації; аналіз інформації.

Оцінка надійності інформації: Даний етап особливо важливий під час проведення аналізу фінансового становища зовнішніми користувачами бухгалтерської інформації, в тому числі банком, який вирішує питання про доцільність кредитування підприємства, а також постачальниками, підводниками, інвесторами. В цьому разі обґрунтованість/приймання рішень буде  значною мірою визначатися достовірністю інформації, в першу чергу — даних бухгалтерського балансу.

Обов'язковими умовами, які забезпечують реальність балансу, є погодженість з бухгалтерськими книгами і документами, насамперед з Головною книгою та обіговою відомістю; відповідність результатам інвентаризації;

відповідність загальновизнаним принципам обліку та чинному законодавству.                          

Тут слід відзначити, що згідно з теорією балансу викривлення інформації поділяються на такі групи: викривлення, які впливають на ясність інформації, але не зачіпають розмірів фінансового результату чи капіталу підприємства (такі прийоми називаються вуалюванняння): викривлення, які являють собою порушення даних звітностей і які пов’язані, як правило, з одержання неправильної цифри фінансового результату. Такі прийоми називаються фальсифікацією.

Основними цілями викривлення балансу звичайно є:

перебільшення або зменшення результатів господарської діяльності за звітний період; „роздвоювання”  чи збільшення суми власного капіталу; приховування тих чи інших особливостей у структурі майна та його джерел;

ретушування майнового становища підприємства, зокрема збільшення обсягу ліквідних активів.

Читання інформації: На цій стадії аналізу формується уявлення про діяльність підприємства, виявляються зміни в складі його майна і джерел його формування, встановлюється взаємозв'язок різних показників. Також визначають відношення окремих статей активу та пасиву балансу, їх питому вагу у загальному підсумку балансу, розраховуються суми відхилень у структурах основних статей балансу у порівнянні з попереднім періодом. Результатам таких розрахунків має бути надана попередня економічна інтерпретація: оцінка співвідношення власних та позичкових коштів підприємства з позиції його фінансової стійкості та кредитоспроможності; загальні висновки щодо платоспроможності та ліквідності підприємства; характеристика тенденцій зміни ліквідності підприємства, а також чинників, які їх визначають.

Виявлення впливу різних чинників на економічні показники, а також взаємозв'язок між ними визначаються  зрівнюванням, ланцюговими підстановками, різницями, деталізацією, зведенням, статистичним групуванням абсолютних, відносних чи середніх величин балансового, графічного або економіко-математичного відображення.

Сукупність указаних спеціальних способів та методів, які, використовуються в процесі оброблення аналітичної інформації, становить методику фінансово-економічного аналізу. Розрізняють загальну та часткову методики. За загальною методикою вивчають певні питання на будь-якому підприємстві незалежно від його галузевої підпорядкованості. У частковій методиці загальна методика конкретизується стосовно галузі, типу виробництва, підприємства його структурних підрозділів.

Сам аналіз інформаціцїї.

3. Показники та оцінка фінансового стану підприємства.

 Фінансовий стан підприємства – це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів фінансової системи, фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів, характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Під фінансовим станом підприємства розуміють ступінь забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов’язаннями.

Комплексна оцінка фінансового стану виконується за допомогою спеціальних інструментів (фінансові коефіцієнти або індекси) – показників, що характеризують потенційну і фактичну можливість підприємства розрахуватися за поточними зобов’язаннями, а також його фінансову стійкість в довготривалій перспективі. Результативність роботи підприємства розглядається як з позиції ефективності використання окремих видів ресурсів (трудових, матеріальних і фінансових), так і з позицій його положення на ринку цінних паперів.

Мета такої оцінки – більш докладна характеристика майнового і фінансового стану суб’єкту господарювання, результатів його діяльності в минулому звітному періоді, а також можливість розвитку суб’єкта на перспективу. Він конкретизує, доповнює і розширює окремі процедури експрес аналізу. При цьому ступінь деталізації залежить від бажання аналітика.

В загальному вигляді  програма поглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства може виглядати наступним чином :

1. Попередній огляд економічного та фінансового становища суб’єктів господарювання.

1.1. Характеристика загальної направленості фінансово-господарської діяльності.

1.2. Виявлення „хворих” статей звітності.

2. Оцінка і аналіз економічного потенціалу суб’єкту господарювання .

2.1. оцінка майнового стану .

2.1.1. побудова аналітичного балансу.

2.1.2. вертикальний аналіз балансу.

2.1.3. горизонтальний аналіз балансу.

2.1.4. аналіз якісних зрушень в майновому стані.

2.2. оцінка фінансового стану.

2.2.1. оцінка ліквідності та платоспроможності.

2.2.2. оцінка фінансової стійкості.

3. оцінка та аналіз результативності фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання.

3.1. оцінка виробничої (основної) діяльності.

3.2. аналіз рентабельності.

3.3. оцінка становища на ринку цінних паперів.

Система аналітичних показників (коефіцієнтів) -  провідний елемент аналізу фінансового стану, який застосовується різними групами користувачів.

Відомі десятки цих показників, тому для зручності вони поділяються на декілька груп. Частіше всього виокремлюють 5 груп показників по наступним напрямкам фінансового аналізу.

Аналіз ліквідності. Показники цієї групи дозволяють описати та проаналізувати можливість підприємства відповідати за свої поточні обов’язки. В основу алгоритму розрахунку цих показників закладена ідея співставлення поточних активів (оборотних засобів) з короткостроковими пасивами. В результаті розрахунку встановлюється, чи в достатній мірі забезпечене підприємство оборотними засобами, які необхідні для розрахунків з кредиторами по поточних операціях. Оскільки різні види оборотних засобів володіють різною ступінню ліквідності (властивістю швидкої конвертації в абсолютно ліквідні засоби – грошові кошти), розраховують декілька коефіцієнтів ліквідності.

Аналіз поточної діяльності. З позиції коло оберту засобів діяльність будь-якого підприємства є процесом безперервної трансформації одних видів активів в інші :

... ГК    СС   НВ   ГП   ЗР   ГК...

ГК – грошові кошти

СС – сировина на складі

НВ – незавершене виробництво

ГП – готова продукція

ЗР – засоби в розрахунках

Ефектність поточної господарської діяльності підприємства може бути оцінена тривалістю операційного циклу, яка залежить від оборотності засобів в різних видах активів. При інших умовах прискорення обортаємості засвідчує про підвищення ефективності. Тому основними показниками цієї групи є показники ефективності використання матеріальних, трудових, фінансових ресурсів : виробітку, фондовіддача, коефіцієнти обертаємості засобів  в запасах та розрахунках.

Аналіз фінансової стійкості. За допомогою цих коефіцієнтів оцінюють склад джерел фінансування та динаміку співвідношень між ними. Аналіз базується на тому, що джерела засобів розрізняються за рівнем ціни капіталу, ступінню доступності, рівнем надійності, ступінню ризику та інш.

аналіз рентабельності. Показники цієї групи призначені для оцінки загальної ефективності вкладення засобів в дане підприємство. На відмінц від показників другої групи тут абстрагуються від конкретних видів активів, а аналізують рентабельність капіталу в цілому. Основними показниками тому є рентабельність сукупного капіталу та рентабельність власного капіталу.

Аналіз положення та діяльності на ринку цінних паперів. В межах цього аналізу виконують просторово-часові співставлення показників, які характеризують положення підприємства на ринку цінних паперів : дивідендний дохід, дохід на акцію, цінність акції та інш. Цей фрагмент аналізу виконується головним чином в компаніях, які зареєстровані на біржах цінних паперів та які реалізують там свої акції. Будь-яке підприємство, що має вільні грошові кошти та бажання вкласти їх в цінні папери, також орієнтується на показники цієї групи.

Різноманіття факторів поділяє і саму стійкість по видах. Так, стосовно до підприємства вона може бути в залежності від факторів, що впливають на неї, - внутрішній та зовнішній, загальною (ціновою), фінансовою.

Внутрішня стійкість – це такий загальний фінансовий стан підприємства, при якому забезпечується стабільно високий результат його функціонування. В основі його досягнення лежить принцип активного реагування на зміну внутрішній і зовнішніх факторів.

Зовнішня стійкість підприємства зумовлена стабільністю економічного середовища в межах якого здійснюється його діяльність. Вона досягається відповідною системою управління ринковою економікою в масштабах всієї країни.

Загальна стійкість підприємства – це такий рух грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення поступлення засобів (доходів) над їх витрачанням (витратами).

Фінансова стійкість – це додавання стабільного перевищення доходів над витратами, забезпечує вільне маневрування грошовими коштами підприємства і шляхом ефективного їх використання сприяє безперебійному процесу виробництва та реалізації продукції. Тому фінансова стійкість формується в процесі всієї виробничо-господарської діяльності і є головним компонентом загальної стійкості підприємства.

Аналіз стійкості фінансового стану на ту чи іншу дату дозволяє відповісти на запитання: наскільки правильно підприємство управляло фінансовими ресурсами на протязі періоду, що передував цій даті. Важливо, щоби стан фінансових ресурсів відповідав вимогам ринку і потребам розвитку підприємства, оскільки недостатня фінансова стійкість може привести до неплатоспроможності підприємства і відсутності в нього засобів для розвитку виробництва, а надлишкова – перешкоджати розвитку, збільшуючи витрати підприємства надлишковими запасами та резервами. Таким чином, суть фінансової стійкості визначається ефективним формуванням, розподіленням та використанням фінансових ресурсів, а платоспроможність виступає її зовнішньою проявою.

Зовнішньою формою стійкості підприємства є його спроможність розвиватися в умовах певного внутрішнього та зовнішнього середовища. Для цього воно повинно володіти гнучкою структурою фінансових ресурсів та за необхідністю мати можливість притягати займані засоби, тобто бути кредитоспроможним.

Отже, так як стабільність фінансового стану підприємства залежить від правильності і доцільності вкладення фінансових ресурсів в активи, тому для його оцінки необхідно  передусім вивчити та проаналізувати структуру майна і джерела його утворення, причини зміни складових майна і джерел. Особлива увага при цьому приділяється вивченню тих причин, що негативно впливають на фінансовий стан підприємства.  

Методика аналізу:

За даними балансу (форма 1) складається агрегований баланс – згрупований баланс(таблиця 1) для цілей аналізу і визначається :

 

Таблиця 1

АГРЕГОВАНИЙ ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ БАЛАНС

Номер рядка

Стаття балансу

На

початок звітного періоду

На

кінець звітного періоду

Зміни за звітний період

тис.

грн..

%

тис.

грн..

%

Абсолютні (+/-), тис.грн.

Гр5-гр3

Темп,%

(Гр7/гр3)*100%

Структура,%

(за гр..7)

Частка пунктів

Гр6-гр4

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

Актив

1

Майно разом

147098

100

1814857

100

+1667759

0

1.1

Необоротні активи

62778

42,68

750566

41,36

+687788

-1,32

1.2

Оборотні активи:

84320

57,32

1064291

58,64

+979971

1.2.2

Запаси

69845

751358

+681513

1.2.4

Грошові кошти та іх еквіваленти

14475

312933

+298458

Пасив

2

Джерела майна разом

147098

1814857

2.1

Власний капітал

2.1.1

Статутний капітал

2.1.2

Нерозподілений прибуток

2.1.3

Інші джерела

22

Позиковий капітал

2.2.1

Довгострокові зобов’язання

2.2.2

Короткострокові позики та кридити

2.2.3

Кредиторська заборгованість і поточні зобов’язання

Показник

Алгоритм розрахунку

Реком. значення

Коментар

І. Показники майнового стану підприємства.

1. Всього майна

р 280, р 640 ф 1

(підсумок активу балансу (валюта балансу) і сума джерел утворення цього майна (підсумок пасиву балансу) на певну звітну дату

При аналізі співставляється величина на кінець періоду, що аналізується, з величиною на початок і робиться висновок. Якщо є дані за декілька років, то можливо зробити прогноз цього показника на майбутнє.

Далі визначається відхилення по кожному виду майна і джерелах його утворення, для чого зіставляються дані на кінець звітного періоду з його початком(колонки 3,5,7). Для вивчення структурних змін необхідно додатково визначити питому вагу кожного виду майна в загальній валюті балансу і вивчити причини змін структури майна і джерел їх утворення.

Детальний аналіз цього питання дозволяє встановити, до якої межі можна розраховувати на власні кошти, скільки треба взяти позики, а також наскільки ефективно використовуються кошти – власні і позичені. Це дозволить менеджеру вирішити, чи надійні джерела одержання коштів і що треба зробити, щоб в перспективі забезпечити грошові надходження, наскільки напрямки використання коштів відповідають стратегії підприємства з тим, щоб у разі необхідності вжити заходів для виправлення ситуації.

Модель і етапи аналізу складу і структури можуть бути такими:

Перший етап – загальна оцінка стану майна підприємства та його складових частин :

Аналіз структури майна підприємства може проводитися при згрупуванні майна порівнюючи питому вагу окремих складових майна що дозволить зробити висновки

щодо змін його структури( колонки 4,6).

Другий етап аналізу майна – аналіз виробничого потенціалу до якого відносяться основні засоби, виробничі запаси, незавершене виробництво.

Ці статті складають також реальні активи, що характеризують виробничу потужність підприємства. Виробничій потенціал підприємства аналізується шляхом визначення питомої ваги затрат у цьому показнику.

Третій етап аналізу майна підприємства – розрахунок і аналіз основних показників оцінки майнового стану підприємства.

2. Власні кошти

р 380 ф 1

3.Власні обігові кошти

р 380 ф 1 – р 080 ф 1

4. Позичкові кошти

р 280 ф 1 - р 380 ф 1

5. Обігові кошти, всього в т.ч.:

р 260 ф 1 + р 270* ф 1

5.1. – грошові кошти і їх еквіваленти

р 230 ф 1 + р 240 ф 1

5.2. – кошти  в розрахунках за товари, роботи, послуги

р 150 ф 1 + р 160 ф 1

5.3. – запаси і товари

р.р. з 100 до 140 ф 1

6. Необоротні активи, в т.ч.:

р 080 ф 1

6.1. – основні засоби:

     6.1.1. а) первісна вартість

р 031 ф 1

     6.1.2. б) знос

р 032 ф 1

6.2. – нематеріальні активи (залишкова вартість)

р 010 ф 1

6.3. – довгострокові фінансові інвестиції

р 040 ф 1 + р 045 ф 1

7. К1 – коефіцієнт зносу основних засобів

Збільшення коефіцієнта зносу є ознакою погіршення стану матеріально-технічної бази підприємства. Проте цей коефіцієнт не відображає фактичного зносу ОЗ з низки причин. Наприклад, на законсервоване обладнання і транспортні засоби нараховується амортизація на повне відновлення, тобто фізично ці засоби не зношуються, але загальна оцінка зносу цих ОЗ змінюється.

р 032 ф 1 / р 031 ф 1

знос/первісну вартість основних засобів

Показує, яка частка основних засобів проамортизована.

8. К2 – частка реальної вартості основних засобів в майні підприємства

р 030 ф 1 / р 280 ф 1

Показує, яку частку зі всіх активів складають основні засоби

Основні показники майнового стану підприємства і методика їх розрахунку такі:


Четвертим етапом в характеристиці змін у майновому стані підприємства є аналіз складу і динаміки мобільних (оборотних коштів).

Для цього порівнюються дані балансу на кінець звітного періоду з початком (підсумок розділів 2 і 3 активу) і вивчаються зміни, що відбулися в складі оборотних коштів у цілому, а після цього – в розрізі окремих статей оборотних коштів.

Надходження, набуття, створення майна підприємства здійснюється за власні та позичені кошти, співвідношення яких розкриває його фінансовий стан.

Отже, проаналізувавши склад, структуру майна підприємства і джерела їх утворення можна зробити висновок, що для вивчення цього питання застосовується наступна модель аналізу:

визначення питомих складників майна і джерела його набуття в загальній вартості майна на початок і кінець звітного періоду;

зіставлення даних на кінець звітного періоду з даними на початок  і визначення причин модифікації;

визначення причин модифікації складу і структури майна, джерела його утворення і в першу чергу тих, що негативно позначаються на фінансовому стані підприємства;

доведення до відома керівництва підприємств інформації, яка вимагає прийняття управлінських рішень, спрямованих на усунення причин, що негативно впливають на фінансовий стан підприємства.

Абсолютні показники фінансової стійкості

 Абсолютними показниками фінансової стійкості є показники, що характеризують ступінь забезпеченості запасів джерелами їх формування.

Для оцінки стану запасів використовують дані групи статей IIрозділу активу балансу „Оборотні активи”.

 Для характеристики джерел формування запасів визначають три основних показника:

наявність власних обігових коштів (ВОК, на рос.СОС) – як різницю між капіталом  (I розділ пасиву балансу) та необоротними активами (I розділ активу балансу). Цей показник характеризує чистий оборотний капітал. Його збільшення порівняно з попереднім періодом  свідчить про подальший розвиток діяльності підприємства.

         У формалізованому вигляді наявність оборотних коштів можна записати:

власні обігові кошти = р 380 ф1 – р 080 ф1, тобто

= I розділ пасиву балансу - I розділ активу балансу

наявність власних та довгострокових позикових джерел формування запасів (ВД, на рос.СД) = власні обігові кошти + довгострокові зобов’язання (II та III розділ пасиву балансу)

загальна величина основних джерел формування запасів (ОД, на рос. ОИ) = власні та довгострокові позикові джерела формування запасів +

+ сума короткострокових зобов’язань ( IV розділ пасиву балансу).

Цим трьом показникам наявності джерел формування запасів відповідають три показника забезпечення запасів джерелами їх формування:

надлишок (+) або нестача (-) власних оборотних коштів (∆ ВОК):

∆ ВОК = ВОК – Запаси

надлишок (+) або нестача (-) власних оборотних коштів та довгострокових позикових джерел формування оборотних активів (∆ВД):

     ∆ ВД = ВД – Запаси

надлишок (+) або нестача загальної величини основних джерел формування запасів (∆ ОД):

∆ ОД= ОД – Запаси

Для характеристики фінансової ситуації на підприємстві існує чотири типи фінансової стійкості:

Перший тип :  абсолютна стійкість фінансового стану підприємстіва, що зустрічається в теперішніх умовах розвитку економіки України надзвичайно рідко, задається умовою:

запаси < власні оборотні кошти

Другий тип :нормальна стійкість фінансового стану підприємстіва, що гарантує його платоспроможність, відповідає наступній умові:

запаси < власні оборотні кошти + довгострокова заборгованість

Третій тип :нестійкий фінансовий стан підприємства, що характеризується порушенням платоспроможності, при якому зберігається можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних коштів та збільшення власних обігових коштів:

запаси <=власні оборотні кошти + довгострокова заборгованість + кредити банку під товаро-матеріальні цінності з врахуванням кредитів під товари відвантаженні та частки кредиторської заборгованості, що враховані банком при кредитуванні

довгострокова заборгованість

Фінансова нестійкість вважається допустимою, якщо величина залучених для формування запасів короткострокових зобов’язань не перевищує сумарної вартості сировини, матеріалів, готової продукції, тобто якщо виконується умова:

Сировина + матеріали + готова продукція >= короткостроковим зобов’язання,

Незавершене виробництво + витрати майбутніх періодів <= власних та довгострокових позикових джерел формування запасів.

     Четвертий тип :кризовий фінансовий стан, при якому підприємство знаходиться на межі банкрутства, так як грошові кошти, короткострокові цінні папери та дебіторська заборгованість не покривають навіть його кредиторської заборгованості та прострочених позик:

запаси > власні оборотні кошти + довгострокова заборгованість + кредити банку під товаро-матеріальні цінності з врахуванням кредитів під товари відвантаженні та частки кредиторської заборгованості, що враховані банком при кредитуванні

довгострокова заборгованість

Надходження, набуття, створення майна підприємства здійснюється за власні та позикові кошти, співвідношення яких розкриває фінансовий стан підприємства.

До основних показників, що характеризують структуру капіталу, а отже фінансову стійкість підприємства належать:

1. К3 – коефіцієнт автономії (фінансової незалежності, концентрації власного капіталу)

Частка власників в майні підприємства, показує наскільки власники можуть оцінку своїх активів без нанесення шкоди інтересам кредиторів

р 380 ф 1 / р 280 ф 1

власний капітал/валюта балансу

Якщо =0,5, то ризик кредиторів мінімальний: реалізувавши половину майна,сформованого за власний капітал, підприємство зможе погасити свої боргові зобов’язання.

Показує, в якій мірі підприємство не залежить від своїх кредиторів.

! рекомендоване значення не може братися за правило для всіх: необхідне уточнення з врахуванням галузевої специфіки.

2.Кфінансової стійкості 

[(р 380 + р 430 + р 480)/ р 280]

*100

[(власний капітал + довгостроко-ві зобов’язан-ня)/валюта балансу]*100

Значення коефіцієнту показує питому вагу тих джерел фінансування, які підприємство може використовувати довгий період.

3. К7 – коефіцієнт заборгованості

(р 280 ф 1 – 380 ф  1) / р 280 ф 1

зобов’язання /валюта балансу

0,5

Показує частку позичених коштів у всіх коштах підприємства

4. К8 – коефіцієнт інвестування

Р 080 ф1/ р 380 ф 1

1

Показує, яка частка власних коштів витрачена на необоротні активи

5.К фінансування

(Власний капітал/ позиковий капітал)*100

Показує, яка частка діяльності підприємства фінансується за рахунок власних коштів, а яка – за рахунок позикових.

Ситуація, при якій величина коефіцієнта 1 (більша частина майна підприємства сформована за рахунок позикових коштів ),може свідчити про небезпеку неплатоспроможності  та перешкоджає одержанню кредиту.

 

 Основне призначення цих коефіцієнтів полягає в тому, щоб охарактеризувати рівень захисту інтересів кредиторів.

Проте, необхідно застерегти від буквального розуміння значень поданих коефіцієнтів. В ряді випадків доля власного капіталу в їх загальному обсязі може бути менше половини, і тим не менш підприємство буде зберігати високу фінансову стійкість. Це в першу чергу стосується тих підприємств, діяльність яких характеризується високим оборотом активів, стабільним попитом на продукцію, що реалізується, налагодженими каналами постачання та збуту, низьким рівнем постійних витрат (наприклад, торгівельні та посередницькі підприємства).

Для капіталомістких підприємств з довгим періодом обороту засобів, що мають значну питому вагу активів цільового призначення (наприклад, підприємства машинобудівного комплексу), доля позикових коштів в 40-50% може бути небезпечною для фінансової стабільності.

Особливу увагу при оцінці структури джерел майна підприємства необхідно приділити способу іх розміщення в активах. В цьому проявляється нерозривний зв’язок аналізу активної та пасивної частин балансу. Відомо, що на підприємствах існує частка необоротних та оборотних засобів, що не використовуються. До негативних наслідків цього явища відноситься підвищена потреба в додатковому фінансуванні, яке б покривало відволікання засобів від виробництва. А так як власні засоби підприємства обмежені, то джерелом додаткового фінансування діяльності підприємства стає, як правило, позиковий капітал. В результаті ми отримуємо ефект спіралі: кожен новий віток погіршує поточну платоспроможність підприємства, оскільки в умовах суттєвого відволікання засобів з обігу платоспроможність досягається за рахунок  частини робочого капіталу (засобів в обігу), що залишилась .

6. К4 – Коефіцієнт маневрування власних коштів

(р 380 ф 1 – р080 ф 1) / р 380 ф 1

0,4-0,6

Показує, яка частка власних коштів знаходиться в обігу.

7. К5 – частка власних обігових коштів у всій сумі обігових коштів (коефіцієнт забезпеченості власними коштами)

(р 380 ф 1 – р080 ф 1) / р 260 ф 1 + 270 ф 1

0,1

Показує, в якій мірі обігові кошти сформовані за рахунок власних коштів.

8. К6 – коефіцієнт забезпеченості запасів і товарів власними обіговими коштами

(р 380 ф 1 – р080 ф 1) / рр. з 100 до 140 ф 1

 1

Показує, яка частка запасів придбана за власні кошти.

4 Аналіз стану та використання оборотних коштів підприємства

При розгляді питання про розміщення капіталу в майно підприємства необхідно вивчити деякі компоненти оборотних засобів окремо, якщо передбачається, що з ними можуть бути пов'язані якісь "вузькі місця".

Так дебіторська заборгованість від реалізованої продукції може виявитися далеко не короткостроковим зобов'язанням. Насправді, якщо прийняти всю дебіторську заборгованість за ліквідний оборотний засіб, хоча незначна її частина прострочена до оплати, то загальна ліквідність фірми виявиться завищеною. Дебіторська заборгованість має належати до ліквідних оборотних активів лише у тій мірі, в якій вона може буті погашена за розумний період.

Для аналізу дебіторської заборгованості від реалізації продукції використовують   коефіцієнт   оборотності дебіторської заборгованості (Кодз), який ще називають оборотністю рахунків до отримання:

Кодз = РК/СДЗ,

РК -  реалізація в кредит, обсяг якої беруть із рядка 010 "Звіту про фінансові результати" (адже виручку від реалізації продукції у рядку 010 наведеного звіту визначають у міру відвантаження продукції (товарів, робіт, послуг) покупцям);

СДЗ - середня дебіторська заборгованість від реалізації продукції, яку визначають як середнє арифметичне дебіторських заборгованостей на початок звітного року, та на дату складання фінансової звітності, а   саме,   середня   дебіторська заборгованість

                     СДЗ = [ДЗпоч (рядок 160 стовпчик 3 "Балансу") + ДЗкін (той же рядок, але за стовпчик 4 "Балансу")] / 2, 

де ДЗ - обсяг дебіторської заборгованості від реалізації продукції (рядок 160).

Як правило, для розрахунку СДЗ беруть дані про дебіторську заборгованість на початок звітного року та на дату складання звітності, однак, якщо значну роль відіграє сезонний компонент, то використання цих значень  невиправдано.  В  даному  випадку найправильніше розраховувати середнє значення сальдо дебіторської заборгованості на базі даних про такі сальдо на кінець кожного місяця.

Але все ж таки вважають, що в більшості випадків розрахунок СДЗ за принципом - середнє арифметичне на початок звітного року та дату складання балансу - виправдовує себе.

Показник Кодз  має назву коефіцієнта оборотності тому, що він показує, скільки разів дебіторська заборгованість була зареєстрована, отримана, а потім знову списана протягом періоду (тобто оборотність).

Оборотність рахунків до отримання виражає відношення операцій, що створили дебіторську заборгованість (тобто реалізації в кредит) до середньої суми розгорнутого дебетового сальдо на бухгалтерського рахунку взаєморозрахунків із покупцями, а саме, за рахунком 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками".

Цей коефіцієнт характеризує ефективність діяльності компанії з надання кредитів та інкасації (перетворенні у гроші) заборгованості. Високий рівень коефіцієнта оборотності рахунків до отримання свідчить пре ефективну діяльність щодо їх інкасації. Надання позик при високому кредитному ризикові і неефективні зусилля щодо інкасації дебіторської заборгованості призводять до зниження значення цього коефіцієнта.

Дуже низьке значення Кодз є очевидною проблемою, але й дуже високе його значення також може бути проблемою, адже воно може свідчити про надто сувору кредитну політику яка призводить, як правило, до невикористання всіх можливостей у реалізації та доходах.

Кодз часто переводять на часову основу, відому як середній вік дебіторської заборгованості (СВДЗ) або, іншими словами, рахунків до отримання. Розрахунок здійснюється так:

СВДЗ = КДР /Кодз ,

КДР    - кількість днів у році (365 у невисокосном та 366 у високосному), в якому проводять розрахунки,

СВДЗ показує середнє число днів, протягом яких рахунки дебіторів залишаються неоплаченими.

За допомогою показника СВДЗ  ефективність кредитування та інкасації іноді оцінюють за правилом "великого пальця", тобто середня кількість днів на інкасацію має не перевищувати строки кредиту більш ні у півтора рази.

Наприклад, якщо компанія практикує надання торгових кредитів у більшості випадків строком оплати через 20 днів, то середня кількість днів оплати за кредитами не повинна перевищувати ЗО (тобто не більше 10 днів після строку сплати).

Як і інші правила, "правило великого пальця" має багато винятків. Проте збільшення або зменшення середньої кількості днів на інкасацію буде свідчити про зміни в кредитній політиці та (або) зміни в ефективності інкасацій.

Кодз  та СВДЗ є оберненими один до одного.

Кількість днів у році, поділена на середній період погашення дебіторської заборгованості, дає коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості. Кількість днів у році, поділена на коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості, дає середній період погашення дебіторської заборгованості. Таким чином, для аналізу можна застосувати будь-який із показників.

Поряд із Кодз існує також коефіцієнт оборотності товарно-матеріальних запасівоз), який розраховують так:

Коз = МВРП / СЗ,

МВРП - матеріальні витрати в процесі звичайної діяльності, які відносять на витрати звітного періоду, тобто собівартість реалізованої   продукції,   витрати операційної діяльності та інші витрати звичайної  діяльності   в  розрізі матеріальних   витрат.

Методика розрахунку МВРП є досить складною. Для цього слід визначити частку матеріальних витрат у виробленій  продукції, операційних та інших витратах у процесі звичайної діяльності. Цю частку визначають як відношення рядка 230 "Матеріальні затрати" до рядка 280 „Разом" "Звіту про фінансові результати" за звітний період (стовпчик 3 даного звіту), потім знайдену частку необхідно помножити на суму значень рядків 040, 070, 080, 090, 140, 150 і 160 "Звіту про фінансові результати" за звітний період (стовпчик 3) і в результаті ми отримаємо досить точно обсяг матеріальних витрат у реалізованій продукції, операційних та інших витратах у процесі звичайної діяльності за звітний період.

СЗ     - Середні товарно-матеріальні запаси визначають як середнє арифметичне запасів на початок звітного року (сума рядків 100 "Виробничі запаси" та 11С "Тварини на вирощуванні та відгодівлі" стовпчик 3 "На початок звітного періоду "Балансу") та дату складання фінансове звітності (сума рядків 100 "Виробничі запаси" та 110 "Тварини на вирощуванні та відгодівлі", стовпчик 4 "На кінець звітного періоду" "Балансу"), а саме (3поч+3кін)/2, де 3 - товарно-матеріальні запаси.

Величину, що стоїть у чисельнику формули беруть за період, котрий аналізують, у чисельник ставлять, як правило, середнє із початкової та кінцевої вартості запасів. Але тут, як і у випадку з дебіторської заборгованістю, може бути необхідним складніший розрахунок середнього значення вартості запасів, якщо брати до уваги сезонний елемент.

Коефіцієнт оборотності запасів показує швидкість з якою вони переходять у розряд дебіторське заборгованості в результаті продажу готової продукції.

 Коз, як і Кодз також часто переводять на часову основу, відому як середній строк поповнення запасів (ССПЗ), який розраховують так:

ССПЗ = КДР / Коз  ,

КДР    - кількість днів в році;

Коз     - коефіцієнт оборотності  товарно-матеріальних запасів.

Середній строк поповнення запасів як похідний показник від Коз показує, через скільки днів в середньому товарно-матеріальні запаси реалізовуються у сумі проданої продукції.

ССПЗ обернений до Коз, тому при аналізі ліквідності запасів можна успішно використати два названих показники.

Як правило, чим вища оборотність запасів, тим вища ефективність управління ними. Правда, інколи порівняно високий коефіцієнт оборотності запасів може бути результатом їх незначної кількості, частих вичерпувань запасів, або несуттєвого обсягу їх поповнення. Для фірми може бути вигідніше здійснювати менші інвестиції в запаси і мати при цьому нижчий коефіцієнт оборотності.

Все ж таки потрібно не забувати про необхідність обережного інтерпретування вивченого показника. Так, наприклад, у компаній харчової промисловості (бакалійних крамниць, ресторанів тощо) значення Коз великі, тоді як у компаній, які реалізовують дорогі товари (автомобілі або одяг високої моди), значення цього показника набагато нижчі.

Якщо коефіцієнт оборотності запасів порівняно низький, то це може бути ознакою або повільного обороту запасів, або зносу їх якоїсь частини. Списання зносу обов'язково призводить до переоцінки продукції на складі, що, в свою чергу, не дозволяє розглядати запаси як ліквідний актив.

Оскільки коефіцієнт оборотності дає лише приблизну оцінку, ми повинні особливо вивчати всі "вузькі місця" в управлінні, які тільки можна виявити. В цьому випадку корисно розраховувати коефіцієнти оборотності основних "неблагополучних" компонентів запасів.

Взагалі, якщо виникає хоча б непряма ознака, проблеми, необхідно дослідити її якомога глибше, щоб виявити першопричину, звичайно, за умови наявності необхідних інструментів аналізу, а саме:

  •  даних про об окремих видів запасів,
  •   про обсяги і причини зносу,
  •  уцінкі-дооцінки запасів тощо,

що для зовнішнього користувач фінансової звітності є досить проблематичним.

5.Аналіз платоспроможності та ліквідності підприємства

В умовах ринкових відносин платоспроможність підприємств вважається найважливішою умовою їх господарської діяльності, тобто стійкий фінансовий стан підприємства залежить від раціональної організації та використання його фінансових ресурсів.

Платоспроможність -  це можливість підприємства наявними грошовими ресурсами своєчасно погасити свої строкові зобов’язання.

Коли підприємство має добрий фінансовий стан, то воно стійко платоспроможне.  У разі поганого фінансового стану — вони періодично або постійно є неплатоспро-можним.

У процесі фінансового аналізу вивчається поточна і перспективна платоспроможність.

При дослідженні поточної платоспроможності порівнюються суми платіжних засобів підприємства з строковими зобов'язаннями.

З'ясуємо, що відноситься до платіжних засобів і до строкових зобов'язань підприємства.

Щодо визначення суми платіжних засобів є різні точки зору.

Правильніше до платіжних засобів відносити

грошові кошти,

короткострокові цінні папери (вони можуть бути швидко реалізовані й           перетворені в гроші)

та частину дебіторської заборгованості щодо якої є впевненість у надходженні.

До строкових зобов'язань доцільно включати поточні пасиви;

короткострокові кредити банків,

кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги, бюджету тощо.

Перевищення платіжних засобів над строковими зобов’язаннями свідчить про платоспроможність підприємства. Для проведення такого розрахунку використовується бухгалтерський баланс.

Неплатоспроможність підприємства можна визначити і візуально (відсутність грошей на розрахунковому та інших рахунках в банку, наявність прострочених кредитів банку, позик, заборгованості фінансовим органам, тривале порушення термінів виплати заробітної плати тощо).

Отже, поточна платоспроможність визначається за певний звітний період. Але її можна дослідити і в середині звітного періоду.

Для цього на підприємстві складається платіжний календар і визначається коефіцієнт оперативної платоспроможностіоп):

Коп    = ∑ПЗ   /    ∑ СЗ,

∑ПЗ   — сума платіжних засобів;

     ∑ СЗ — сума строкових зобов'язань.

Платіжний календар складається на основі даних аналітичного обліку, виписок банку і т. ін., тобто такі дослідження можна провести тільки при внутрішньому фінансовому аналізі.

Зовнішні суб'єкти фінансового аналізу не в змозі визначити таким чином стан платоспроможності підприємства і з цією метою використовують аналіз ліквідності господарюючого суб'єкта.

Показники ліквідності характеризують здатність підприємства  виконувати свої короткострокові (поточні) зобов’язання за рахунок поточних активів.

Ліквідність означає ступінь мобільності (або час)  легкість перетворення вартості активів підприємства в готівкову форму, тобто в абсолютно ліквідні засоби. При складанні балансу використовується правило, за яким активи розміщуються за мірою зростання їх ліквідності.

Всі активи підприємства  з точки зору ліквідності поділяються на фіксовані і поточні. До фіксованих активів належать основні засоби та інші необоротні активи, в першу чергу мається на увазі найбільш низьколіквідні елементи, такі як нерухоме майно підприємства (земля, будівлі, споруди, устаткування, незавершене капітальне будівництво, транспортні засоби) , а також довгострокові фінансові вкладення в акції, облігації, статутні фонди інших підприємств.

Поточними активами вважаються оборотні активи, які належать до швидколіквідних і поділяються  на більш ліквідні та  менш ліквідні товарно-матеріальні цінності. В свою чергу серед більш ліквідних активів виділяють гроші в банках та в касі, які повністю готові взяти участь в розрахунках і тому вважаються абсолютно ліквідними. З цієї ж точки зору  розглядаються і короткострокові фінансові вкладення в цінні папери, які теж можна швидко реалізувати і конвертувати в безготівкову форму.

Добре ліквідними активами вважаються дебіторська заборгованість, депозити, видані аванси персоналу підприємства, а також в авансових розрахунках з іншими підприємствами та інші неоплачені рахунки.

Отже, ліквідність можна розглядати:

1) як час, необхідний для продажу активу;

2) як суму, одержану від продажу активу.

Ці аспекти тісно пов'язані між собою: часто можна продати актив дуже швидко за короткий час, але із значною знижкою в ціні.

Тому, ліквідність — це здатність підприємства перетворювати свої активи в гроші для покриття своїх необхідних платежів в міру настання їх строків та швидкість здійснення цього.

Отже, поняття платоспроможності та ліквідності підприємства є дуже близькі, але друге є більш містким: від ступеня ліквідності залежить платоспроможність.

Підприємство, поточний капітал якого складається переважно із грошових коштів, короткострокової дебіторської заборгованості, як правило, вважається більш ліквідним, ніж підприємство, поточні активи якого складаються переважно із запасів.

Наслідками низького рівня ліквідності є нездатність підприємства сплатити

свої поточні борги і зобов'язання, що веде, в свою чергу, до обов'язкового продажу довгострокових фінансових вкладень та активів і, в найгіршому випадку, — до зниження дохідності, до неплатежів і банкрутства.

Усі активи підприємства залежно від ступеня їх ліквідності, від здатності та швидкості перетворення в грошові кошти, можна умовно поділити на такі групи:

І. Найбільш ліквідні активи (А1) — суми по всіх статтях грошових коштів,

які можуть бути використанні для здійснення поточних розрахунків негайно.

В цю групу включають також і короткострокові фінансові вкладення (цінні

папери).

2.Активи, що швидко реалізуються (А2) — активи, для перетворення яких у наявні кошти потрібний визначений час. У цю групу можна включити дебіторську заборгованість, платежі по якій очі куються протягом 12 місяців після звітної дати, та інші оборотні активи. Ліквідність цих активів різна і залежить від суб'єктивних чи об'єктивних факторів:

кваліфікації фінансових робітників,

взаємовідносин підприємства з платниками та їх платоспроможності,

умов надання кредитів покупцям,

організації вексельного обігу та ряду інших факторів.

    3. Активи, що повільно реалізуються (Аз)найменш ліквідні активи — це запаси і витрати майбутніх періодів. Ліквідність цієї групи залежить, від своєчасності відвантаження продукції, швидкості й правильності оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообігу в банку, від якості й попиту на продукцію, її конкурентоспроможності, платоспроможності покупців, форми розрахунків тощо.

4. Активи, що важко реалізуються (А4) — це активи, призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду часу. В цю статтю можна включити статті розділу І активу балансу «Необоротні активи».

Отже, перші три групи активів (А1, А2, а3) є більш ліквідними, ніж інше майно підприємства..

Пасиви балансу залежно від ступеня зростання строків погашення зобов'язань групуються так:

1. Найбільш строкові зобов'язання (П1) — кредиторська заборгованість, позики для працівників, інші короткострокові пасиви.

2. Короткострокові пасиви (П2) — короткострокові позикові кредити банків та інші позики, що підлягають погашенню протягом 12 місяців після звітної дати.

3. Довгострокові пасиви (Пз) — довгострокові кредити банків, позикові кошти та інші довгострокові пасиви.

4. Постійні пасиви (П4) — статті розділу І пасиву балансу.

В загальному випадку підприємство вважається ліквідним, якщо поточні активи перевищують поточні пасиви. Але це перевищення не характеризує ліквідність повною мірою, бо підприємство могло бути більш або менш ліквідним. Тому для ефективного вимірювання ліквідності застосовується відповідна система коефіцієнтів, які відображають співвідношення статей балансу та інших видів фінансової звітності.

Ліквідність балансу — це ступінь покриття боргових зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких в гроші відповідає строку погашення платіжних зобов'язань.

Вона залежить від ступеня відповідності величини наявних платіжних коштів величині боргових зобов'язань.

Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки з кожної групи активів і пасивів.

Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються умови:

а1>пі;

А22;

А33;

А44.

Якщо виконуються перші три нерівності, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то обов'язково виконується остання нерівність. Це означає наявність у підприємства власних оборотних коштів, тобто дотримується мінімальна умова фінансової його стійкості.

Недотримання будь-якої із перших трьох нерівностей означає, що ліквідність балансу більшою або меншою мірою відрізняється від абсолютної.

1.КОЕФІЦІЄНТ ПОТОЧНОЇ ЛІКВІДНОСТІ (Коефіцієнт загальної ліквідності або коефіцієнт покриття) - відношення суми грошових коштів, короткострокових фінансових вкладень, розрахунків з дебіторами та матеріальних оборотних засобів  до розміру короткострокових зобов’язань, тобто відношення поточних активів (а1+ А2+ А3 ) до поточних зобов’язань(пі+П2).

Кп = (а1+ А2+ А3 ) / (пі+П2).

К 11 – коефіцієнт загальної поточної ліквідності (коефіцієнт покриття)

(р 260 ф 1 + р 270* ф 1) / (р 620

ф 1 + р 630* ф 1)

> 0,7-2

Показує, яку частку поточних боргів підприємство може сплатити, якщо для цього використає всі свої оборотні активи. тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на одну грошову одиницю поточних зобов’язань.

Деякі спеціалісти рекомендованим значенням цього показника називають 1, а деякі-2.Але існують види діяльності, у яких підприємства можуть працювати за умовами значно нижчих показників коефіцієнту.

2. коефіцієнт критичної ліквідності (проміжний коефіцієнт покриття(швидкої, суворої, коефіцієнт кислотного тесту))  не враховує товарно-матеріальні запаси і відображає  тільки легко конвертовані в гроші активи , тобто швидколіквідні.

Кпл – коефіцієнт проміжної (розрахункової) ліквідності

(р.р. з 130 до 250 ф 1 + р. 270*    ф 1) / (р 620 ф 1 + р 630* ф 1) або

р260 ф 1 – (р100+р 110+р120+р130+р140) /(р 620 ф 1 + р 630* ф 1) аб

>0,7-0,8

Показує, які частку поточних боргів підприємство може погасити, якщо для цього використовує всі відносно ліквідні активи (крім виробничих запасів сировини і незавершеного виробництва)

3.Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кал). Визначається відношенням найбільш ліквідних активів (А1) до поточної кредиторської заборгованості підприємства (П1 + П2):

Кал = А1  / (П1+П2 ),

К9 – коефіцієнт абсолютної ліквідності (грошової платоспроможності, миттєвої ліквідності)

(р 230 ф 1 + р 240 ф 1) / (р 620 ф1 + р 630* ф 1)

>0,2 – 0,35

Показує, яку частку поточних боргів підприємство може погасити зараз наявними грошовими коштами.


18. К12 – коефіцієнт фінансової стійкості (точніше нестійкості)

(р 430 ф1 + р 480 ф 1 + р 620 ф 1 + р 630* ф 1) / р 380 ф 1

< 1

Показує співвідношення залучених і власних коштів

19. К13 – коефіцієнт фінансової незалежності = 1/К12.

р 380 ф 1 /(р 430 ф1 + р 480 ф 1 +  р 620 ф 1 + р 630* ф 1)

> 1

Показує співвідношення власних і залучених коштів.

21. К 15 – коефіцієнт оборотності оборотних засобів

Р 035 ф 2 / ½ (р 260 ст3 ф 1 +

р 260 ст4 ф 1)

Показує, скільки оборотів за звітний період (як правило за рік) роблять всі оборотні кошти

22. тривалість одного обороту оборотних засобів

365/ (р 035 ф2 / (½ ×(р 260 ст 3      ф 1+ р 260 ст 4 ф 1))

Показує тривалість одного обороту оборотних засобів в днях

23. К16 – коефіцієнт оборотності оборотних запасів

р040 ф2 / (½ × (р.р.100 до 140

ст 3 ф 1 + р.р.100 до 140 ст 4 ф 1))

Показує, скільки оборотів за звітний період роблять оборотні запаси.

24. Тривалість одного обороту оборотних запасів

365 / ( р.040 ф 2 / (½×(р.р. з 100 до 140 ст 3 ф 1 + р.р. з 100 до 140 ст4 ф 1)))

Показує, скільки днів триває один оборот оборотних запасів (якщо спрощено, то на скільки днів утворюються запаси).

25. К17 – коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

р 010 ф 2 / ½ ×(р 161 ст 3 ф 1 +       р 161 ст 4 ф 1)

Показує, скільки разів на звітний період погашається дебіторська заборгованість

26. Тривалість погашення дебіторської заборгованості (тривалість кредиту покупцям)

365/ (р 010 ф 2 / (½ × (р 161 ст 3    ф 1 + р 161 ст 4 ф 1))

Показує, через скільки днів можна в середньому очікувати погашення дебіторської заборгованості або на скільки днів підприємство кредитує своїх покупців (за скільки днів надходить оплата).

27. К18 – коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості

(р 230 ф 1 + р.р. 100 і 140 ст 4

ф 1 – р.р. 100 і 140 ст 3 ф1) / ½ × (р. 530 ст 3 ф 1 + р 530 ст 4 ф 1)

Показує, скільки разів обертається кредиторська заборгованість за звітний період.

28. Тривалість погашення кредиторської заборгованості

365 / (р 230 ф 1 + р.р. 100 і 140    ст 4 ф 1 – р.р. 100 і 140 ст 3 ф1) / ½ × (р. 530 ст 3 ф 1 + р 530 ст 4

ф 1)

Показує, за скільки днів в середньому  підприємство гасить борги по поставках сировини і товарів.

29. К19 – фондовіддача основних фондів

р 035 ф 2 / ½ ×(р 031 ст 3 ф 1 +       р 031 ст 4 ф 1)

Показує, скільки підприємство отримує виручки з 1 грн. основних фондів

30. К20 – коефіцієнт віддачі необоротних активів

р 035 ф 2 / ½ ×(р 080 ст 3 ф 1 +       р 080 ст 4 ф 1)

Показує, скільки виручки підприємство отримує з 1 грн. всіх необоротних активів.

31. К21 – коефіцієнт віддачі оборотних активів

р 035 ф 2 / ½ ×(р 260 ст 3 ф 1 +       р 260 ст 4 ф 1)

Показує, скільки виручки підприємство отримує з 1 грн. оборотних активів.

32. К22 – коефіцієнт віддачі всіх активів

р 035 ф 2 / ½ ×(р 280 ст 3 ф 1 +       р 280 ст 4 ф 1)

Показує, скільки виручки підприємство отримує з 1 грн. всіх активів.


АНАЛІЗ ГРОШОВИХ ПОТОКІВ

Успішне функціонування підприємства в ринкових умовах можливе лише за умов здійснення безперервного руху грошових коштів — їх надходження (приплив) та витрачання (відтік), забезпечення наявності певного вільного залишку на рахунках банку.

Відсутність мінімально необхідного запасу грошових коштів свідчить про серьозних фінансових труднощах. Надмірна величина грошових засобів говорить про те, що реально підприємство терпить збитки, пов’язані в першу чергу, з інфляцією та знеціненням грошей і , в друге, з втраченою можливістю їх вигідного розміщення  та отримання додаткового доходу. В цьому випадку необхідно оцінити раціональність управління грошовими коштами на підприємстві.

Існують різні способи такого аналізу. Зокрема, таким барометром виникнення фінансових труднощів є тенденція скорочення долі грошових коштів в складі оборотних активів підприємства при зростаючому обсягу його поточних зобов’язань. Тому щомісячний аналіз співвідношення грошових коштів та найбільш строкових зобов’язань (строк яких закінчується в наступному місяці) може дати достатньо красномовну картину надлишку чи недостачі грошових коштів на підприємстві.

Інший спосіб оцінки достатності грошових оборотів полягає у визначенні тривалості періоду обороту. З цією метою використовується формула:

Період обороту = середні залишки грошових коштів  х тривалість періоду

                                                   Оборот за період

Тривалість періоду складає: 360днів – при розрахунку показника за рік;

                                                   90 днів – при розрахунку за квартал;

                                                    30 днів  - за місяць.

Для розрахунку беруться внутрішні облікові дані про величину залишків на початок та кінець періоду (бажано місяця) по рахункам грошових коштів 30 „Каса”, 31 „Рахунки в банках”. Для цього використовується наступна формула:

Середні залишки ГК = ОД1+ОД2+...+ОДп

                                                                              п-1

де ОДп – залишки грошових коштів на початок місяця п,

п – кількість місяців в періоді.

Для визначення величини середнього обороту необхідно використовувати кредитовий оборот за період, що аналізується, по рахунку 31 „Рахунки в банках”, вважаючи, що більшість підприємств здійснюють безготівкові розрахунки зі своїми контрагентами, а видачі ГК через касу передує попереднє їх отримання в банку.

Розрахунок періоду обороту ГК на підприємстві показаний у таблиці 1.

Зміна тривалості оберту   ГК підприємства по місяцям

Місяць

Залишки ГК,

тис. грн.

Оборот за місяць,

Тис.грн.

Період обороту,

дні

Січень

87340

1404480

1,87

Лютий

81020

1803020

1,35

Березень

86880

1808150

1,45

Період обороту=87340*30/1404480 = 1,87.

Як свідчать дані, період обороту ГК на протязі кварталу коливається в межах від 1,35 до 1,87 дня. Іншими словами, з моменту поступлення грошей на рахунок підприємства до моменту їх вибуття проходило в середньому не більше 2 днів. Вірогідно, це свідчить про недостатність засобів у підприємства, що є досить небезпечним при значному обсягу кредиторської заборгованості. Будь-яка серьозна затримка платежу може вивести підприємство з стану фінансової стійкості.

Для того, щоб розкрити реальний рух ГК на підприємстві, оцінити синхронність поступлення та витрачання ГК, а також ув’язати величину отриманого фінансового результату із станом ГК, необхідно виділити та проаналізувати всі напрямки поступлення (притоку) та вибуття (відтоку) ГК.     

Аналіз руху потоків грошових коштів дає змогу вивчити:

їх динаміку,

визначити суму перевищення надходжень над витратами (сплатами), що дозволяє робити висновки про можливості внутрішнього самофінансування.

Є декілька визначень сутності грошового потоку:

1. Грошовий потік — це рух ліквідних грошових коштів, тобто їх надходження і витрачання в процесі господарської діяльності.

2. Грошовий потік — це міра ліквідності підприємства. Складається з чистого прибутку та амортизаційних відрахувань.

3. Грошовий потік — це рух грошей в процесі господарське" діяльності.

Згідно з П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів» під грошовими потоками розуміють надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів.

І це є найбільш точним і повним визначенням сутності грошових потоків.

У П(С)БО 4 дається визначення грошових коштів та їх еквівалентів.

Грошові кошти включають кошти в касі та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій.

 Еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертованими у певну суму коштів І мають незначний ризик щодо зміни вартості. Такими еквівалентами, як правило, є високоліквідні інвестиції в цінні папери на строк, що не перевищує З місяці.

Негрошові операції – це операції, які не потребують використання грошових коштів або їхніх еквівалентів.

Прикладом таких операцій є:

бартерні операції;

надходження ОЗ на умовах фінансового лізингу;

перетворення зобов’язань на власний капітал.

Не грошові операції не включаються до Звіту про рух грошових коштів.

Не грошові операції пов’язані з інвестиційною та фінансовою діяльностями слід розкривати в примітках до фінансової звітності.

Внутрішні зміни у складі грошових коштів не розглядаються у Звіті про рух грошових коштів.

Наприклад, надходження коштів з банку до каси підприємства не розглядається як рух грошових коштів  в результаті операційної діяльності

Звіт про рух грошових коштів — це документ фінансової звітності, в якому відображаються надходження і витрачання грошових коштів у ході поточної господарської, інвестиційної та фінансової діяльності. Ці зміни відображаються таким чином, що дають змогу встановити взаємозв'язок між залишками грошових коштів на початок і кінець звітного періоду.

Можна також сказати, що звіт про рух грошових коштів — це звіт про зміни фінансового стану підприємства, що складається на основі методу руху грошових коштів. Він дає можливість оцінити майбутні надходження грошових коштів, проаналізувати здатність підприємства погасити свою короткострокову заборгованість і сплатити дивіденди, оцінити необхідність залучення додаткових фінансових ресурсів. Використання такого звіту дає змогу точніше оцінювати перспективну платоспроможність і тим самим знижувати фінансовий ризик.

Для ціле як внутрішнього, так і зовнішнього аналізу платоспроможності підприємства необхідно знати, яким чином і з яких джерел підприємство одержує ГК і які основні напрямки їх витрачання. Згідно з П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових  коштів», рух коштів відображається в розрізі трьох видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової .

Операційна діяльність— це основна діяльність підприємства, а також інша діяльність, яка не є інвестиційною та фінансовою, тобто це основна статутна діяльність підприємства, що пов’язана з отриманням доходу.

Притік ГК в рамках поточної діяльності пов’язаний:

з отриманням коштів від реалізації продукції, робіт,послуг;

з надходженням коштів за надання права користування активами (оренда, ліцензії);

   Відтік ГК:

платежі постачальникам;

виплати працівникам;

розрахунки з бюджетом...

Інвестиційна діяльність — це сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів.

Притік ГК:

надходження коштів від продажу необоротних активів;

надходження коштів від фінансових інвестицій.

Відтік ГК:

платежі, пов’язані з придбанням ОЗ і НА;

надання позик іншим підприємствам.

Фінансова діяльність — це сукупність операцій, які приводять до зміни величини і складу власного та позикового капіталу.

 Притік ГК:

отримання позик;

випуск акцій.

   Відтік ГК:

погашення позик;

викуп акцій власної емісії;

виплати дивідендів.

Аналіз, проведений за такою схемою руху, допоможе об'єктивно оцінити надходження та вибуття грошових коштів підприємства, можливості його внутрішнього самофінансування, перспективну платоспроможність та ступінь ризику укладання договорів, контрактів та угод.

Метод прямого рахунку використовується у внутрішньому аналізі.

Сутність його полягає в прямому зіставленні надходження (припливу) грошових коштів з їх витрачанням (платежами). В якості джерел інформації виступають дані поточного бухгалтерського обліку (обороти по відповідних рахунках) та баланс. Прямий метод застосовано на обчисленні припливу (виручка від реалізації продукції, робіт і послуг, аванси отримані та ін.) і відтоку (оплата рахунків постачальників, повернення отриманих короткострокових позик та н.) грошових коштів. Вихідним елементом є виручка.

Аналіз руху грошових коштів за непрямим методом полягає в перетворенні величини чистого прибутку на величину грошових коштів.

Непрямий метод значно складніший і тому необхідно усвідомити причини, з яких здійснюється відповідне коригування прибутку (збитку) від звичайної діяльності з метою визначення чистого руху ГК від операційної діяльності. Річ у тім, що сутність непрямого методу якраз і полягає у визначенні грошової складової прибутку, іншими словами, чи забезпечений прибуток грошима (якщо він є) чи ні. Виходили з того, що в діяльності кожного підприємства існують окремі види витрат і доходів, які зменшують (збільшують) прибуток підприємства, не торкаючись величини його грошових коштів. У процесі аналізу на суму вказаних витрат (доходів) здійснюють коригування величини чистого прибутку на статті витрат, не пов'язані з відтоком коштів, і статті доходів, що не супроводжуються припливом коштів.

Для аналізу використовуються дані бухгалтерського балансу (ф. № 1), Звіту про фінансові результати (ф. № 2), Звіт про власний капітал (ф. № 3), дані Головної книги. Визначаються рух коштів за кожним напрямом діяльності та сукупний результат.

Аналіз починається з оцінки змін, що відбулися у складі активів підприємства та його джерелах. Далі необхідно визначити, як відхилення по кожній статті активу і пасиву відобразилися на стані грошових коштів підприємства та його чистого прибутку. Вплив цих відхилень, що коригують величину чистого прибутку, повинен привести до відображення результатів зміни грошових коштів.

Алгоритм визначення ГК від операційної діяльності:

ГК операційної діяльності

=

прибуток/збиток від операційної діяльності (ф.№2 р.170/175)

+/-

зменшення/збільшення статей оборотних активів(ф№1 р. 100-140,р.150,р.160,р.170,р.180,р.200,р.210,р.250)

+/-

збільшення/зменшення поточних зобов’язань (ф№1 р.520,530,540,550,560,570,580,600,610)

+/-

коригування на не грошові статті і результат від не операційної діяльності:

амортизацію необоротних активів (ф.№2р.260)

збільшення/зменшення забезпечень (ф.31 р.400,410,420)

збиток/прибуток від нереалізованих курсових різниць (ф32 р.090,160,060,130)

збиток/прибуток від не операційної діяльності(ф.№2 ).

Тобто алгоритм показує, що прибуток(збиток) від звичайної діяльності, тобто вся сума прибутку, отримана підприємством, коригується в два етапи:

на не грошові статті і результат від не операційної діяльності;

на суму змін в чистих оборотних активах, тому що їх збільшення або зменшення теж впливає на надходження чи витрачання грошей.

Існує кілька способів визначення фінансової потреби підприємства. Одним із поширених є метод визначення мінімальної суми грошових коштів, необхідної підприємству для здійснення запланованих господарських процесів.

За цим методом мінімальна сума грошових коштів визначається як відношення операційних витрат за рік до обертання грошових коштів.

Операційні витрати визначаються як сума затрат грошей, або витрати на покупку товарів і сировини, заробітної плати, процентів і дивідендів.

Обертання грошових коштів — це кількість оборотів грошей підприємства за аналізований період. Для його визначення необхідно обсяг реалізації продукції поділити на середній залишок грошей за такий же період.

Порядок розрахунку мінімально необхідної суми грошей агрофірми наведено в табл.

Таблиця

РОЗРАХУНОК МІНІМАЛЬНО НЕОБХІДНОЇ СУМИ ГРОШЕЙ НА НАСТУПНИЙ РІК

№ п/п

Показник

Сума, тис. грн.

1

Операційні витрати

10000

2

Обсяг реалізації продукції за мінусом ПДВ та АЗ

18000

3

Середні залишки грошових коштів та дебіторської заборгованості

6000

4

Обертання грошових коштів, разів (ряд 2 : ряд 3)

3,0

5

Мінімально необхідна сума грошей (ряд 1 : ряд 4)

3333

Отже, для успішної діяльності агрофірми на наступний рік їй потрібно як мінімум 3333 тис. грн.

П оказники рентабельності

Множинність показників прибутку безумовно відображається на інформаційній корисності повідомлень, в яких прибуток використовується як основа для прийняття управлінського рішення. Безумовно здатність отримувати прибуток впливає на короткострокову і довгострокову платоспроможність підприємства.

Рентабельність - це прибутковість , це якісний показник ефективності роботи підприємства.

Формула

42. К32 – коефіцієнт рентабельності продукції

р 050 ф 2 / р 040 ф 2

валовий прибуток / собівартість реалізованої продукції

Показує, скільки прибутку в операційній діяльності підприємство отримує з кожної гривні витрат.

корисна тим, що дозволяє визначити відносну величину прибутку, одержаного на кожну гривню, що була витрачена (точніше, вкладена) у виробництві кінцевого продукту. Так визначається рентабельність (прибутковість) понесених витрат.

Проте лише показника рентабельності витрат замало для аналізу, результатами якого користуються керівники або інвестори (замовники, акціонери).

Рентабельність як показник дає уявлення про достатність (недостатність) прибутку порівняно з іншими окремими величинами, які впливають на виробництво, реалізацію і взагалі на фінансово-господарську діяльність підприємства. При визначенні показника рентабельності прибуток (у чисельнику) співвідноситься з чинниками, які мають найбільший вплив на його отримання. Безумовно, одним з таких чинників є витрати. Адже від того, що і скільки ми вкладаємо, залежить величина прибутку, який нам надходить у ціні реалізації разом з компенсацією понесених витрат.

Загальноприйнятих значень рентабельності, на які можна орієнтуватися при аналізі, не існує, тому зростання вищезгаданих показників у динаміці за періодами звітності розглядається як позитивна тенденція.

А отже, в залежності з чим порівнюється обраний показник прибутку розрізняють :

Рентабельність продажу;

Рентабельність активів;

Рентабельність інвестицій.

Розглянемо показники рентабельності.

1.Рентабельність продажу ще називають маржею прибутку (profit margin) або коефіцієнт „прибуток/продаж”, норма чистого прибутку. Вона показує, скільки прибутку приносить кожна гривня обсягів реалізації. Маржу прибутку, як правило, визначають окремо за кожним видом діяльності або за кожною групою реалізованої продукції.

37. К27 – коефіцієнт валового прибутку

р 050 ф 2 / р 035 ф 2

валовий прибуток/чистий дохід від реалізації

Характеризує прогресивність техніки і технології.

38. К28 – прибутковість операційної діяльності

р 100 ф 2 / р 035 ф 2

прибуток операційної діяльності /чистий дохід від реалізації

Характеризує ступінь прибутковості всієї операційної діяльності.

39. К29 – прибутковість звичайної діяльності

р 170 ф 2 / р 035 ф 2

прибуток звичайної діяльності /чистий дохід від реалізації

Характеризує ступінь прибутковості всієї звичайної діяльності підприємства

43. К32 – коефіцієнт рентабельності продаж

рентабельність підприємства

р 190 ф 2 / р 035 ф 2=

прибуток від реалізації продукції/виручка від реалізації

Показує, скільки прибутку підприємство отримує з 1 грн. виручки від реалізації.

Наприклад, для підприємства А рентабельність продажу в 2002 році склала:

Рентабельність продажу = 52500 : 350000 = 0,15 (15 %). Це означає, що після вирахування з отриманого доходу всіх витрат залишається 15 копійок від кожної гривні продажу.

Рентабельність продажу

2001

2002

прибуток звичайної діяльності

51200

52500

чистий дохід від реалізації

320000

350000

Рентабельність продажу

0,16

0,15

З таблиці видно, що рентабельність продажу знизилась з 16 % у 2001 році до 15% у 2002р.

2. Перш ніж розглянути рентабельність активів нагадаємо коефіцієнт оборотності активів – він характеризує наскільки ефективно  використовуються активи  з точки зору обсягів реалізації, оскільки показує скільки гривень реалізації припадає на кожну гривню, вкладену в активи підприємства. Іншими словами, скільки разів за звітний період активи обернулися у процесі реалізації продукції.  Чим вищий оборот, тим ефективніше використовуються активи.

Даний коефіцієнт може бути визначений як відношення чистої виручки від реалізації /(Активи на початок періоду + Активи на кінець періоду):2 =

= (035 ф.2)/ (р.080 +260+270 гр.3 ф.1  +  р.080 +260+270 гр.4 ф.1):2

Зміна коефіцієнта оборотності активів :

коефіцієнт оборотності активів

2001

2002

чистий дохід від реалізації

320000

350000

Середньорічна вартість активів

150000

188000

коефіцієнт оборотності активів

2,13

1,86

З таблиці видно, що оборотність активів зменшилась, тобто знизилась ефективність їх використання.

Рнтабельність  активів

33. К23 – коефіцієнт ефективності (рентабельності) використання активів (ROARetun on aassets

р 190 ф 2 (або р 220 ф 2 ) /½×(р 280 ст 3 ф 1 + р 280 ст 4 ф 1)

Показує, скільки прибутків підприємство отримує з 1 грн. активів.

Для підприємства А рентабельність  активів:

рентабельність  активів

2001

2002

прибуток звичайної діяльності

51200

52500

Середньорічна вартість активів

150000

188000

рентабельність  активів

0,34

0,28

Дані таблиці свідчать про зниження коефіцієнта ROA.

Хто погодиться з тим, що активи підприємства - це різні форми вкладеного (інвестованого) в бізнес власного і запозиченого капіталу разом, тому цікаво буде визначити його прибутковість (рентабельність).

Показник рентабельності сумарного інвестованого капіталу визначає продуктивність усього капіталу, яким володіє підприємство, незалежно від джерел його надходження. Він показує, скільки прибутку приносить кожна гривня, інвестована (вкладена) в активи.

Зазначимо, що коефіцієнт ROA об’єднує два показники : частку прибутку в одній гривні реалізації (рентабельність продаж) та оборот активів, тобто добуток цих коефіцієнтів дорівнює значенню коефіцієнта ROA:

рентабельність  активів (ROA) =  Рентабельність продажу х коефіцієнт оборотності активів =  прибуток звичайної діяльності/ чистий дохід від реалізації х чистий дохід від реалізації / активи = прибуток звичайної діяльності / активи.

ROЕ Дану залежність можна використати для аналізу причин зміни рентабельність  активів:

Роки

рентабельність  активів(3х4)

Рентабельність

продажу

коефіцієнт оборотності активів

2001

0,34

0,16

2,13

2002

0,28

0,15

1,86

На зниження рентабельності активів у 2002 році вплинуло як зменшення рентабельності продажу, так і зменшення оборотності активів.

3.Рентабельність капіталу (ROE – return on equity)/

Однак ми знаємо, що витрачатися на виробництво (торгівлю чи інший вид звичайної діяльності) можна лише за умови наявності коштів для здійснення таких витрат. Кошти, вкладені в бізнес, називаються інвестиціями. Зрозуміло, що кожному з інвесторів набагато цікавіше знати прибутковість (рентабельність) його власних інвестицій, аніж рентабельність понесених підприємством витрат.

Слід зазначити, що слова "інвестиція" і "вкладення" - синоніми. Тому собівартість готової продукції - це не що інше, як вкладення (інвестиції) підприємства у вже виготовлену ним продукцію. А власний капітал підприємства - це вкладення (інвестиції) в діяльність підприємства в цілому. Засновники (акціонери) інвестують свої кошти в підприємство, а підприємство, своєю чергою, як самостійна інституція інвестує як ці, так і інші фінансові ресурси в продукт своєї діяльності.

Якщо досі серед показників рентабельності найбільш поширеним був згаданий вище показник прибутковості інвестицій підприємства у вже виготовлений, а іноді навіть реалізований кінцевий продукт, то нині дедалі більшого значення набуває показник прибутковості коштів, інвестованих засновниками (акціонерами) в діяльність підприємства загалом.

Річ у тім, що перший з цих показників, як би він не задовольняв керівника, не дає уявлення про ефективність використання капіталу. Адже значна його частина залишилася за межами витрат на реалізовану продукцію: в товарах, запасах, коштах і дебіторах. Розмір оборотного (робочого) капіталу не повинен бути ні великим, ні малим, він має бути оптимальним. Можна досягти великої рентабельності витрат на готову (або реалізовану) продукцію - і водночас мати вельми низьку рентабельність власного капіталу через те, що значна його частина не працює, а здебільшого лежить на складах або ж (чого доброго!) надто довго кредитує покупців.

Кожен інвестор має право сказати: "Мене мало цікавить, скільки прибутку приносять кошти, інвестовані підприємством у виготовлення того чи іншого продукту, я хочу знати, скільки прибутку приносять підприємству мої власні вкладення у бізнес".

У зв'язку з такою постановкою питання розглянемо кілька окремих показників рентабельності інвестицій (капіталу).

Прибуток на власний (акціонерний) капітал

Це показник рентабельності будь-яких інвестицій: як підприємства в цілому, так і окремої інвестиції конкретного суб'єкта, наприклад, засновника. Можна ним скористатися також для оцінки рентабельності однієї окремої угоди.

Власний капітал підприємства - це і є інвестиції засновників у бізнес. Адже інвестиції засновників (акціонерів) не обмежуються внесками до статутного фонду чи придбанням акцій. Весь власний капітал підприємства - це кошти, зароблені в процесі діяльності завдяки початковим інвестиціям. Отже, власний капітал підприємства є цілком законною власністю тих осіб, які цим підприємством володіють.

Середня арифметична величина між підсумками статей власного капіталу на початок і кінець звітного періоду дасть середній власний капітал підприємства. Порівнюючи чистий прибуток з цією величиною, ми визначаємо рентабельність власного (акціонерного) капіталу підприємства.

Прибуток на власний капітал підприємства = чистий прибуток (р. 220 ф. 2) / середній власний капітал (власний капітал на поч. + власний капітал на кін.):2

Показує ефективність використання підприємством власного капіталу.

Для підприємства А рентабельність  капіталу:

рентабельність  капіталу

2001

2002

прибуток звичайної діяльності

51200

52500

Середньорічна вартість капіталу

70000

80000

рентабельність  капіталу

0,73

0,65

Дані таблиці свідчать про зниження коефіцієнта ROЕ.

До складу статей власного капіталу підприємства входять: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний капітал і нерозподілений прибуток (тобто значення рядків 300 - 350 ф.1). У разі якщо на балансі з'явилося сальдо за нарахованими, але ще не виплаченими дивідендами (р. 590 ф. 1- поточні зобов'язання за розрахунками з учасниками), - цю суму теж слід враховувати, адже, будучи ще не виплаченими, дивіденди "працювали" на спільну справу.

34. К24 – коефіцієнт ефективності (рентабельності) використання власного капіталу (ROЕ)

р 190 ф 2 (або р 220 ф 2 ) /½×(р 380 ст 3 ф 1 + р 380 ст 4 ф 1)

Показує, скільки прибутків підприємство отримує з 1 грн. власного капіталу.

35. К25 – коефіцієнт ефективності використання статутного фонду

р 220 ф 2 / ½×(р 300 ст 3 ф 1 +        р 300 ст 4 ф 1)

Показує, скільки прибутків підприємство отримує на 1 грн. статутного капіталу.

36. К26 – коефіцієнт ефективності (рентабельності) використання власного і позиченого (залученого) капіталу (ROСЕ)

р 190 ф 2 (або р 220 ф 2 ) /½×(р.р. 380 і 480 ст 3 ф 1 + р.р. 380  і 480 ст 4 ф 1)

Показує, скільки прибутків підприємство отримує на 1 грн. всього авансованого капіталу (власного і позиченого).

Щоб визначити рентабельність інвестицій у майбутній проект, очікуваний від його здійснення, прибуток порівнюють з величиною виділених для цієї справи коштів.

Проте для аналізу причини змін коефіцієнта ROЕ  доцільно застосувати рівняння Дюпона:

ROЕ = ROА х (активи : власний капітал)

 У рівнянні Дюпона  ROЕ розкладений на дві складові: ROА – рентабельність активів та коефіцієнт фінансового важеля (фінансового левереджу).

Тобто це рівняння наочно показує, що прибутковість власного капіталу залежить від прибутковості активів та фінансового левереджу.

ROЕ = рентабельність  активів х активи / власний капітал =

            =  прибуток звичайної діяльності / активи х активи / власний капітал =

            = прибуток звичайної діяльності/ власний капітал

Фінансовий леверидж як показник переваги рентабельності власного капіталу над рентабельністю всіх активів у нас майже не застосовується через дуже нестабільну і мало гнучку кредитну політику. Недоступність для більшості приватних підприємств банківських кредитів і їх дорожнеча, а також відсутність кредитних взаємовідносин між самими суб'єктами господарювання (постачальники не зобов'язують своїх покупців платити відсотки за наданими їм відстрочками) зводять нанівець зацікавленість показником фінансового левериджу. Кожному суб'єкту і без того зрозуміло, що в наших умовах набагато вигідніше використовувати власні фінансові ресурси, ніж вдаватися до позик. Ми навіть не знаємо, що "у них" часом дуже вигідно робити навпаки. 

Щодо розрахунків з постачальниками, то багатьом з наших бізнесменів може здатися, що тривалість затримки платежів за отримані поставки за відсутності "лічильника" відсотків не має для підприємства-покупця жодного значення (крім ризику втратити гідність - якщо це для когось важливо).

Зрозуміло, що в ситуації, коли кошти, зазначені у р. ІІ пасиву, надто дорогі, а кошти, зазначені у р. ІІІ пасиву, зовсім дармові, розмова про фінансовий леверидж не має сенсу.

Питання, що робити у разі виникнення потреби в додаткових фінансових ресурсах, у нас вирішується без вагань: недобросовісний бізнесмен надто довго затримує оплату своїм постачальникам і таким чином користується дармовими кредитами, а добросовісний спочатку офіційно реєструє збільшення статутного фонду, а потім вносить відповідну додаткову суму. Акціонерні товариства в таких випадках випускають додаткову кількість акцій на продаж. А от власник контрольного пакета акцій американської корпорації має можливість подумати: а чи варто допускати таким чином, нехай навіть тимчасове, пониження рентабельності власного капіталу і водночас брати нові зобов'язання з виплати дивідендів акціонерам, якщо можна скористатися відносно недорогими кредитами? У прийнятті рішення йому допоможе показник фінансового левериджу як показник переваги чи недоліку у використанні власних і позичених коштів.

Зауважимо, що термін "леверидж" (leverage - система важелів, засіб впливу, сила впливу) нам чомусь дуже сподобався і його можна зустріти в численних методиках фінансового аналізу і взагалі у новітній економічній літературі. Щоправда, у більшості наших розробок показник фінансового левериджу має зовсім інший зміст. Наприклад, дуже часто фінансовим левериджем називають коефіцієнт залежності від довгострокових зобов'язань (про це нижче). Ці два показники не можна назвати близькими між собою навіть з великою натяжкою. Як неможливо за допомогою коефіцієнта залежності від довгострокових зобов'язань прийняти рішення про шляхи пошуків додаткових фінансових ресурсів, так само неможливо назвати цей коефіцієнт позитивним чи негативним leverage.

Тож відкладемо до кращих часів цей дуже важливий показник рентабельності. Будемо сподіватися, що пом'якшення кредитно-інвестиційного клімату чекати недовго.

Щож до аналізу зміні рентабельності капіталу , то зробимо розрахунок коефіцієнта ROЕ за допомогою рівняння Дюпона:

Роки

рентабельність  капіталу (3х4)

рентабельність  активів

коефіцієнт фінансового левереджу

2001

0,73

0,34

150000/70000 = 2,14

2002

0,65

0,28

188000/80000 = 2,35

Отже, незважаючи на збільшення коефіцієнта фінансового левереджу в 2002 р., зниження рентабельність  активів   потягло за собою зниження рентабельності  капіталу.

8. Оцінка ймовірності банкрутства

Відповідно  до  Закону України  "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", банкрутство - це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Суб'єктом банкрутства або банкрутом виступає боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена арбітражним судом. Суб'єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо). Відповідно, боржник - це суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів),   протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Банкрутство наступає в разі неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності після настання встановленого строку сплатити грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)  не  інакше як через відновлення платоспроможності.

Процес побудови моделі прогнозування ймовірності банкрутства   підприємства   з   використанням   методу дискримінантного аналізу включає в себе наступні етапи:

1. Формування вибірки підприємств аналогічного типу, що складалась із збанкрутілих та незбанкрутілих підприємств.'

2. Визначення складу показників, що характеризують фінансовий стан підприємств.

3. Розбивка сформованої сукупності підприємств на дві групи: підприємства-банкрути і підприємства, які подолали кризу, їх опис за допомогою вибраної системи фінансових показників'

4. Формалізоване подання вихідних даних у вигляді деяких формальних конструкцій.

5. Побудова дискримінантної функції і її ідентифікація.

6. Визначення статистичних оцінок параметрів розподілу дискримінантної функції.

Постановка і вирішення задачі прогнозування банкрутства запропоновані американським економістом Е. Альтманом. При цьому використовуються два фінансових показники:

1) коефіцієнт покриття Кп, рівний відношенню поточних активів до короткострокових зобов'язань;

2)  коефіцієнт  фінансової залежності  Кфз,  рівний відношенню позичкових коштів до загальної вартості активів.

Перший показник характеризує ліквідність, другий -фінансову стабільність. Очевидно, що при рівності усіх інших умов ймовірність банкрутства тим менша, чим більший Кп і менший Кфз, і навпаки.

Прийомами дискримінантного аналізу були визначені параметри лінійної і дискримінантної функції

Z1= - 0,3877 - 1,0736 Кп + 0,0579 Кфз             (1)

Рівняння граничної прямої, що відділяє групу підприємств-банкрутів від групи підприємств, які побороли кризу, Z=0. Для підприємств, у яких Z=0, ймовірність банкрутства - 50%. Якщо Z<0, то ймовірність банкрутства менша 50% і далі зменшується в міру зменшення Z. Якщо Z>0, то ймовірність банкрутства більша 50% і зростає з ростом Z.

Поряд із даним рівнянням  існує також наступна п'ятифакторна модель прогнозування банкрутства:

Z2= 1,2 Коб + 1,4 Кнп + 3,3 Кр+ 0,6 Кпа + Кв,     (2)

де Коб частка оборотних коштів в активах, тобто відношення поточних активів до загальної суми активів;

Кнп   —   рентабельність   активів,   обрахована   за нерозподіленим прибутком, тобто відношення нерозподіленого прибутку (чистий прибуток з урахуванням дивідендів) до загальної суми активів;

Кр - рентабельність активів, розрахована за балансовим прибутком, тобто відношення балансового прибутку (до відрахування податків) до загал ьноїсум^и активів;

Кпа - коефіцієнт покриття за ринковою вартістю власного капіталу, тобто відношення ринкової вартості акціонерного капіталу (загальна ринкова вартість акцій підприємства) до короткострокових зобов'язань;

Кв - віддача всіх активів, тобто відношення виручки від реалізації до загальної суми активів.

В залежності від значення Z, встановлюються наступні зони:

Z<1,81 - ймовірність банкрутства дуже висока;

1,81<Z<2,765 - ймовірність банкрутства середня;

2,765<Z<2,99 - ймовірність банкрутства невисока;

Z>2,99 - ймовірність банкрутства мінімальна.

Розроблені в США моделі прогнозування банкрутства відповідають умовам розвинутої ринкової економіки. Для умов перехідної економіки України потрібно розробити адекватні вітчизняним умовам моделі прогнозування. Для запобігання банкрутству розпочинають з наступного:

- позбуваються збиткової продукції і підрозділів;

- розробляють і здійснюють програму скорочення витрат;

- поліпшують керування активами.

У кризовій ситуації підприємству можна рекомендувати капіталовкладення позиковим шляхом. Іншим напрямком роботи, спрямованої на запобігання банкрутству, є проведення правильної маркетингової політики. І, нарешті, третій напрямок - забезпечення швидкої оборотності капіталу. Одна з розповсюджених причин, чому підприємства отримують невисокий прибуток, полягає в тому, що занадто велика сума засобів у них нерухома. Занадто багато устаткування не використовується, занадто великий запас сировини, занадто багато будинків і т.п. Усе це означає бездіяльний капітал. Іноді буває, що дві третини капіталу змертвіли, і все навантаження лягає на третину, що залишилася. Немає ніякої вигоди перетримувати товар, крім тих випадків, коли ціни ростуть. Цінність   устаткування   будинку   залежить   від   його використання, а не від того, скільки воно коштує. Суттю бізнесу є обмін. Норма прибутку більше залежить від швидкості продажу, ніж від висоти ціни. Тому завищення ціни - прямий шлях до банкрутства, а більш висока швидкість оборотності капіталу допоможе уникнути банкрутства.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

4502. Команды передачи управления на языке ассемблера 45.32 KB
  Команды передачи управления на языке ассемблера На предыдущих уроках мы познакомились с некоторыми командами, из которых формируются линейные участки программы. Каждая из них в общем случае выполняет некоторые действия по преобразованию или пересылк...
4503. Цепочечные команды в языке ассемблер 63.95 KB
  Цепочечные команды в языке ассемблер Эти команды также называют командами обработки строк символов. Названия почти синонимичны. Отличие в том, что под строкой символов здесь понимается последовательность байт, а цепочка — это более общее назван...
4504. Путеводитель по философии: версия Секацкого 401 KB
  Путеводитель по философии: версия Секацкого. 1. Отправляясь в путь. Путеводители предназначены для заезжих и праздных гостей, для посетителей. Сегодня, по большей части, - для туристов, в связи с чем идея путеводителя оказалась столь же дискредитиро...
4505. Бертран Рассел о философии (из книги История западной философии Рассел Б.) 33.5 KB
  Бертран Рассел о философии (из книги История западной философии Рассел Б.) Концепции жизни и мира, которые мы называем философскими, являются продуктом двух факторов: один из них представляет собой унаследованные религиозные и этические концепции,...
4506. Введение в философию 191.5 KB
  Введение в философию Предназначенные как читателю, так и самому себе Иногда говорят, что философия – не школьная наука. Ее - де может постичь только человек, умудренный жизненным опытом и долгими размышлениями. Конечно, ни то, ни другое не помеша...
4508. Разработка Windows-программ. Знакомство с Delphi 75.13 KB
  Разработка Windows-программ. Знакомство с Delphi Основой системы разработки является VCL. Визуальный конструктор форм позволяет брать компоненты-заготовки из палитры компонентов, размещать на форму, изменять свойства, добавлять методы обработки собы...
4509. Проектирование смесительных производств 2.79 MB
  Введение Технология строительных материалов, изделий и конструкций включает стадию приготовления многообразных видов формовочных смесей. В частности, технология бетона и железобетона предусматривает возможности изготовления тяжелого, легкого...
4510. Сертификация и надежность программного обеспечения 239.94 KB
  Проблемы надежности ПО Оценка надежности ПО. Определение факторов, влияющих на достижение заданной надежности. Совершенствование методов повышения надежности в процессе проектирования и в процессе эксплуатации разработанного ПО. Направления исследов...