36645

Українська літературна мова

Конспект

Иностранные языки, филология и лингвистика

Функції мови. Функції мови. Лексичні норми сучасної української мови в професійному мовленні. Лексичне значення мови.

Украинкский

2013-09-23

583 KB

12 чел.

З М І С Т

          ТЕМА І.   Українська літературна мова. Функції мови.

  1. Українська мова національна мова українського народу.

  2. Мовна норма. Види мовних  норм.

  3. Функції  мови.

           ТЕМА ІІ.   Усне та писемне мовлення.

  1. Усне мовлення та його види.

  2. Писемне ділове спілкування.

  3. Жанри публічних виступів.

  4. Візитна картка як атрибут усного ділового мовлення.

           ТЕМА  ІІІ.  Офіційно-діловий стиль – стиль   ділового

                                мовлення.

            1. Поняття стилю в українській мові.

            2. Офіційно-діловий стиль. Призначення та специфіка ОДС.

             3. Підстилі  ОДС.

ТЕМА IV. Загальні  вимоги  до  укладання  та  оформ-

                  лення документів.

 1. Визначення поняття „документ”.

 2. Функції документів.

 3. Класифікація документів.

           ТЕМА V.  Лексичні норми сучасної української  мови

в професійному мовленні.

            1. Слово. Лексичне значення мови.

2. Синоніми. Пароніми. Синонімічне багатство мови.

3. Власне українська та іншомовна лексика в діловому мовленні.

   ТЕМА V. Скорочування слів і словосполучень.

1. Основні правила скорочування в українській мові.

2. Лексичні скорочення та їх види.

3. Види графічних скорочень.

   ТЕМА VІІ. Морфологічні норми сучасної української

                        мови у професійному спілкуванні.

1. Нормативність вживання іменників.

2. Особливості використання прикметників у ділових паперах.

3. Особливості використання займенників у ділових паперах.

 4. Особливості використання дієслівних форм у ділових паперах.

   ТЕМА VІІІ.   Документи щодо особового складу.

1. Заява. Види заяв. Реквізити.

2. Автобіографія та резюме.

3. Характеристика правила її оформлення.

  ТЕМА ІХ.    Довідково-інформаційні документи.

1. Службові листи та їх види.

2. Протокол як довідково-інформаційний документ.

3. Анотація, рецензія, відгук.

4. Звіт. План. Правила оформлення цих документів.

  ТЕМА Х.    Документи   з   господарсько-договірної   

                      діяльності.

1. Договір. Типи договорів.

2. Трудова угода.

3. Контракт. Порядок укладання контракту.

  ТЕМА ХІ.  Організаційні документи.

1. Положення як організаційний документ.

2. Статут. Види статутів.

3. Інструкція. Посадова інструкція.

 ТЕМА І.   Українська літературна мова. Функції мови.

1. Українська мова національна мова українського народу.

Мова - це скарбниця духовних надбань нації, досвіду співжиття, праці і творчості багатьох поколінь. У її глибинах - філософський розум, витончений естетичний смак, поетичне чуття, сила надзвичайної чутливості до найтонших переливів людських почуттів і явищ природи. Разом із тим мова

це і своєрідний оберіг звичаїв і традицій, запорука інтелектуального зростання, розвою та поступу народу в загальносвітовому житті. Вона характеризується єдністю, взаємозв'язком та взаємозалежністю всіх її складових одиниць. Належачи до так званих вторинних систем, мова існує не сама по собі, а в людському суспільстві, похідним від якого є. Існує вона у вигляді різноманітних актів мовлення, що повторюються усно та фіксуються письмово. Мова є основною формою національної культури й насамперед першоосновою літератури.

Українська мова належить до давньописемних мов, її писемність налічує понад тисячу років. Наша мова, як і будь-яка інша, посідає своє унікальне місце. Вона належить до східнослов'янської підгрупи слов'янської гілки індоєвропейської сім'ї мов, і найближчою до неї є білоруська.

Закон „Про мови в Українській РСР”, який було прийнято 1989р., попри всі негаразди набуває юридичної сили і дає змогу українській мові посісти належне їй місце, що й закарбоване в ст.10 Конституції України: „Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України”.

Мова однієї з найдавніших націй почала втрачати природну якість, натомість у багатьох регіонах утворився її своєрідний покруч – „суржик”. Суржик є небезпечним і шкідливим, бо паразитує на мові, що формувалася впродовж віків, і може призвести до її спотворення та навіть зникнення. Спотворена ж мова робить мислення людини примітивним. Адже мова стимулює свідомість, підпорядковує її собі, формує й розвиває, а не лише виражає думку.

З утратою рідної мови руйнується сам спосіб світосприймання, національного мислення, що, зрештою, призводить до денаціоналізації. Згідно з думкою О. Потебні, для народу, який денаціоналізується, цілком природно складаються надто погані умови для інтелектуального розвитку, його розум перестає бути самостійним, він змушений пристосуватися, зважати, на кон'юнктуру. Та й узагалі, денаціоналізація, як стверджує наш видатний лінгвіст, „зводиться до поганого виховання, до моральної недуги: на неповне використання наявних засобів сприймання, засвоєння чи ослаблення енергії думки, на мерзенність запустіння на місці витіснених, але нічим не замінених форм свідомості, на ослаблення зв'язку підростаючих поколінь із дорослими, що замінюються лише кволим зв'язком із чужими; на дезорганізацію суспільства, аморальність, спідлення”.

Виховувати в собі повагу до мови, якою спілкуємося, це, передусім, шанувати себе, виявляти повагу до народу, його історії, культури. Адже   мова своєрідний генетичний код нації, а не лише засіб спілкування.

Розвиток мови особистості непростий процес. Лише людина, яка невпинно працює над оволодінням мовою, повсякчас прагне правильно говорити, виявляти в усному та писемному мовленні свою індивідуальність, може наблизитися до мовної довершеності. Досягти ж її ілюзорна мрія, оскільки мова це океан, який не має меж.

Нерозумно вважати, що знаєш рідну мову досконало. Як мудро зауважено, іноземну мову можна вивчити за півроку, а свою треба вчити все життя.

                                         

                                Не дуріте самі себе,

                                Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

`

Кобзареві слова ще довго будуть злободенними, оскільки їх адресовано „і живим, і ненародженим”.

Мова не лише одна з ознак нашої національної самобутності, а й дієвий засіб плекання цього почуття.

Будьмо ж розсудливими, не губімо своєї неповторної, Богом даної мови!

2. Мовна норма. Види мовних  норм.

Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв.    Унормованість основна ознака літературної мови.

Норма літературної мови — це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених в процесі суспільної комунікації.

Розрізняють орфоепічні, графічні, лексичні, граматичні, стилістичні, орфографічні та пунктуаційні норми, опанування якими сприяє підвищенню культури мови.

Орфоепічні норми регулюють правильну вимову звуків, звукосполучень та наголошення слів. Для прикладу зосередимо увагу на порушеннях літературної норми у вимові злитих звукосполучень [дж], [дз] та розрізнення приголосних [г], [ґ].

В усному мовленні [дж], з] в позиції на початку слова вимовляються здебільшого правильно: джерело, дзвін. Всередині слова часто ці звуки вимовляються окремо, що є порушенням норми: дослід/ження, поход/ження.

В українській мові слід розрізняти [г] і [ґ]. Літера ґ була вилучена з правопису у 1933 році, але третім виданням "Українського правопису" 1990 року поновлена, проте не всі слова з цією буквою зафіксовані у цьому виданні. Найповніший список слів з цією літерою подається в "Орфографічному словнику української мови", яким варто послугуватися, оскільки сьогодні втрачена літера вживається не лише згідно з нормою, а й на власний розсуд мовців:

Біографія                                                   Ґатунок

Монографія                          але               Ґрунт

Організація                                               Підґрунтя

Акцентуальна норма в українській мові цілком сформована, але найменш усталена, оскільки на наголос впливають діалекти та інші мови. Дедалі скорочується в українській мові кількість слів з дублетним наголосом. Слід пам'ятати, як правильно наголошувати: новий, фаховий, випадок одинадцять, чотирнадцять, рукопис, машинопис, перепис, книжки, шляхи тощо.

Лексичні норми встановлюють правила слововживання. Вони визначаються не тільки стабільністю, консерватизмом, а й рухливою. Лексичні норми фіксуються Словником української мови в 11-ти томах (1970—1980); Російсько-українським словником у 3-х томах (1983—1985): Орфографічним словником української мови (1994) та іншими.

У лексиці офіційно-ділового стилю часто вживаються слова — кальки з російської мови, що є наслідком недостатнього опанування лексичними  нормами, невмілого  використання  синонімів.

Норма                                 Калька

              постачальник                             поставник

              навчальний                                учбовий

       чисельний                                  багаточисельний

               нечисельний                             малочисельний

               захід                                           міроприємство

               збігатися                                    співпадати

               зіставляти                                  співставляти

               наступний                                 слідуючий

               ставитися                                  відноситися

Функціонування переважної більшості кальок в українській мові теоретично обумовлене відповідними словотворчими моделями: підприємство, співіснувати, багатогалузевий тощо.

Граматичні норми передбачають правильне вживання граматичних форм слів, усталену побудову словосполучень, речень. Наприклад, у сучасній українській мові обмежено вживаються активні дієприкметники теперішнього часу, які під час перекладу з інших мов, зокрема з російської, замінюються прикметниками або іменники.

                    Українські                                       Російські

                          відповідники                               дієприкметники

                    вирішальний                                      решающий

                    наступний                                      последующий

                    попередній                              предшествующий

                    бездіяльний                               бездействующий

                    вступник                                         поступающий

                    завідувач                                           заведующий

                    службовець                                          служащий

На особливу увагу заслуговують прийменникові конструкції, поширені насамперед у діловому мовленні. Порушенням норми вважається вживання прийменника по, оскільки в українській мові є чимало прийменників, які є вдалими замінниками, порівняйте:

Українські відповідники              Російські відповідники

на ваш погляд                                     по вашому усмотрению

у службових справах                         по делам служби

зі службового обов'язку                    по долгу службы

за наказом                                           по приказу

за законом                                           по закону

після закінчення терміну                   по истечении строка

через недбалість                                 по небрежности

Стилістичні норми визначають вживання мовних засобів відповідно до стилю мовлення. Наприклад, для офіційно-ділового стилю характерні сталі словосполучення мовні штампи, що зазнають суржикового викривлення внаслідок впливу російської мови.

Норма                                               Порушення норми

укладати згоду                                           заключати угоду

брати участь                                               приймати участь

проваджувати у виробництво                   внедряти у виробництво

відшкодовувати збитки                             возмістити убитки

витяг із протоколу                                     виписка із протоколу

чинне законодавство                                 діюче законодавство

обіймати посаду                                         займати посаду

Орфографічні норми охоплюють правила написания слів та їх частин. Слова в українській мові пишуться за такими принципами:

1) фонетичним (пишуться так, як і вимовляються); випробувати, підрозділ, дата, бланк;

2) морфологічним (позначення на письмі складових частин слова незалежно від їхньої вимови); підписується, укладається, безстроковий, зчитувати;

3) історичним (традиційним) (букви, морфеми, слова пишуться за, традицією, а не відповідно до існуючих норм); дзвінок, рівень, меншості, зосереджений, черговий;

4) смисловим (диференціюючим) (різне написания однозвучних слів, які мають неоднакове значення): напам'ять на пам'ять, вишневе  Вишневе, проте про те.

Пунктуаційні  норми  регулюють вживання розділових знаків: крапки, знака питания, знака оклику, трьох крапок, коми, крапки з комою, двокрапки, тире, дужок, лапок, абзацу; вони полегшують сприймання тексту і виклад думок на папері.

Сучасна українська пунктуація ґрунтується на граматичному, смисловому та інтонаційному принципах.

Розділові знаки, вживані за граматичним принципом, є обов'язковими, бо зумовлені граматичною структурою речення. Вони ставляться: в кінці речення (крапка, знак оклику, знак питания, три крапки); між частинами складного речення (кома, крапка з комою, тире, двокрапка); у простому реченні на місці пропущеного члена речення та між предметом і присудком відповідно до правил (тире); при вставних і вставлених конструкціях, звертаннях, вигуках (кома, тире, дужки, знак оклику); між однорідними членами речення (кома) і при узагальнювальних словах (двокрапка, тире); при відокремлених членах речення (кома, тире). Наприклад: Особисті офіційні документи це документи, за допомогою яких громадяни висловлюють свої пропозиції, прохання, скарги, передають повноваження іншій особі щодо отримання документа, грошей, товарів тощо, закріплюють свої права перед державою, установами, іншими особами.

За смисловим принципом розділові; знаки ставляться з урахуванням семантики речення та його структури, проте досить часто, особливо в рекламних оголошеннях, можна прочитати: Фірма оптом і в роздріб продає дитячий, жіночий, чоловічий, вовняний одяг. Або: Фірма реалізує срібні ложки, ножі, виделки, меблі та сантехніку. Це типовий приклад порушення смислового принципу розстановки розділових знаків та пунктуаційної норми у використанні однорідних членів речення. Правильно було б так: Фірма оптом і в роздріб продає дитячий, .жіночий, чоловічий вовняний одяг. Фірма реалізує меблі, сантехніку та срібні столові набори: ножі, ложки, виделки.

На основі інтонації ставиться крапка, знак питания, знак оклику, три крапки, а іноді й тире. Скажімо, у реченнях: У документах відображено найрізноманітніші прояви життя народу, його нелегку історію можна поставити й тире: У документах відображено найрізноманітніші прояви життя народу його нелегку історію. Цей принцип є допоміжним до граматичного і смислового.

Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною обумовленістю, стабільністю. Але разом з тим літературні норми з часом можуть змінюватися. У зв'язку з цим у межах норми співіснують мовні варіанти, під якими розуміють видозміни однієї і тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному.

Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого і нового в мові.

У словниках українського літературного слововживання розрізняють варіанти: акцентні (алфавіт і алфáвіт), фонематичні (вогонь і огонь), морфологічні (міст, родовий відмінок моста і мосту).

У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюються. Мовні норми найповніше і у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало оволодіти мовними нормами і послідовно дотримуватись їх.

3. Функції  мови.

Жодне суспільство, на якому б рівні воно не було, не може існувати без мови. Це стосується всіх народів, всіх верств і прошарків суспільства і кожної окремої людини.

Оскільки мова це явище суспільне, то не лише загибель суспільства призводить до зникнення мови, а й утримання мови спричиняє зникнення нації, котра не вберегла свою, дану Богом , мову. Мертвою стає мова, якою перестають спілкуватися в усіх сферах. Обслуговуючи потреби суспільства, мова виконує цілу низку, життєво важливих як для цього суспільства, так і для самої мови .

Комунікативна функція. Мова — найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві         (у науковій, технічній, політичній, діловій, освітній та інших галузях життя людства). У цій ролі вона має універсальний характер: нею можна передавати все те, що виражається, наприклад, мімікою, жестами чи словами, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати у вираженні з мовою.

З комунікативного боку слід розглядати й сукупність текстів, як наслідок діяльності комунікантів, здійснюваної шляхом обміну писемною продукцією.

Ідентифікаційна функція виявляється у часовому й у просторовому вимірах. Ми, сучасники, відчуваємо свою спільність і зі своїми попередниками, і з нащадками, і з тими, хто перебуває поряд, і з тими, хто в інших краях. Кожна людина має своєрідний індивідуальний мовний "портрет", мовний "паспорт", у якому відображено всі її                 національно-естетичні, соціальні, культурні, духовні, вікові та інші параметри. Лише для тих, хто знає мову, вона є засобом спілкування, ідентифікації, ототожнення в межах певної спільності. Для тих, хто її не знає зовсім або знає погано, вона може бути причиною роз'єднання, сепарації,  відокремлення, конфліктування  й навіть ворожнечі.

Експресивна функція мови полягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини. Кожний індивід це унікальний неповторний світ, сфокусований у його свідомості, у надрах інтелекту, у гамі емоцій, почуттів, мрій, волі. І цей прихований світ може розкрити для інших лише мова. Що досконаліше володієш мовою, то виразніше, повніше, яскравіше постаєш перед людьми як особистість. Те ж саме можна сказати і про націю, народ. "Говори і я тебе побачу", запевняли мудреці античності.

Гносеологічна функція. Мова є своєрідним засобом пізнання навколишнього світу. На відміну від інших істот, людина користується не лише індивідуальним досвідом і знаннями, а й усім набутком своїх попередників та сучасників, тобто суспільним досвідом. Але за умови досконалого знання мови, й бажано не однієї. Пізнаючи будь-яку мову людина пізнає різнобарвний світ крізь призму саме цієї мови. А оскільки кожна мова є неповторна картина світу зникнення якоїсь Із них збіднює уявлення людини про багатогранність світу, звужує її досвід. Гносеологічна функція мови полягає не лише в сприйнятті й накопиченні досвіду суспільства. Вона безпосередньо пов'язана з функцією мислення, формування та існування думки.

Мислетворча функція. Формуючи думку, людина мислить мовними формами. Мислення є конкретне (образно-чуттєве) й абстрактне (понятійне). Понятійне мислення це оперування поняттями, що позначені певними словами, і які без цих слів перестали б існувати. До того ж, у процесі мислення ці поняття зіставляються, протиставляються, поєднуються, заперечуються, порівнюються тощо за допомогою спеціальних мовних засобів. Тому "мислити" означає "оперувати мовним матеріалом". Відомий вислів "обмінятися думками" насправді означає обмінятися певними мовними одиницями у яких і закодовані думки. Цей обмін не завжди буває корисним для обох співбесідників. Не дарма кажуть: " Хто ясно мислить, той ясно висловлюється " .

Мислить (думає) ж людина тією мовою, яку краще знає рідною. Отже, сам процес мислення має суто національну специфіку, яка обумовлена національним характером мови.

Естетична функція. Мова першоджерело культури, оскільки вона є її знаряддям, і водночас матеріалом створення культурних цінностей. Існування мови у фольклорі, красному письменстві, театрі, пісні тощо дає безперечні підстави стверджувати, що вона є становим хребтом культури її робітнею і храмом. Ось чому виховання відчуття краси мови основа всякого естетичного виховання.

Культуроносна функція. Культура кожного народу знайшла відображення та фіксацію найперше в його мові. Для глибинного пізнання нації необхідне знання його мови ,яка виконує функції своєрідного каналу зв'язку культур між народами. Репрезентуючи свою мову, ми репрезентуємо і власну культуру , її традиції та здобутки , збагачуючи світову культуру.

Через мову передається й естафета духовних цінностей від покоління до покоління. Що повнокровніше функціонує в суспільстві мова, то надійніший зв'язок та багатша духовність наступних поколінь. Дотримання мовних норм, популяризація рідної мови це поступ у розвої загальної культури нації.

Номінативна функція. Все пізнане людиною одержує від неї свою назву й тільки так існує у свідомості. Цей процес називається лінгвілізацією  "омовленням" світу. Мовні одиниці, передусім слова, слугують назвами предметів, процесів, якостей, понять, ознак і под. У назвах зафіксовано не лише певні реалії дійсності, адекватно пізнанні людиною але і її помилкові уявлення, ірреальні, уявні сутності тощо. Безперечно, що кожна мова являє собою неповторну картину дійсності; по різному мовно розчленовані в різних мовах одні й ті ж самі фрагменти світу й т. ін. А тому доля кожної мови, хай найменшої й найекзотичнішої, має бути об'єктом постійної турботи не тільки носіїв цієї мови, але й людства в цілому й кожної порядної людини зокрема.

Народ творить мову, мова творить народ. "Чи багато з тих, хто активно оперує мовою, усвідомлює, що мова перебуває сьогодні на критичному роздоріжжі не лише в тому бути їй чи не бути, а й у виборі своєї майбутньої структури. І кожний із нас, вибираючи ті чи інші слова й форми, голосує за те, якою вона буде... Ми, звичайно, не уявляємо собі, на скільки кожен із нас відповідальний за те, якою буде мова майбутнього, хай у безпечно малій дозі".

Це найголовніші, але далеко не повні мовні функції , усвідомлення яких суттєво впливає на ставлення до мови, глибину її вивчення та використання. Оскільки мова явище системне, усі її функції виступають не ізольовано, а проявляються в тісній взаємодії. Відсутність чи неповнота використання якоїсь з них згубно впливає на мову в цілому, а це, в свою чергу, відбивається на долі народу.

        ТЕМА ІІ.   Усне та писемне мовлення.

1. Усне мовлення та його види.

Люди спілкуються за допомогою мови, обмін думками, досвідом відбувається у процесі мовлення.

МОВЛЕННЯ - це сукупність мовленнєвих дій, мета яких випливає з мети спілкування.

Основу мовлення становить мовленнєва діяльність, яка існує тільки у суспільстві і зумовлена його потребами.

Розрізняють чотири види мовленнєвої діяльності:

1)  слухання;

2)  говоріння;

3)  читання;

4)  письмо.

Безпосереднім виявом мовлення є різноманітні процеси в усній та писемній реалізації.

Звуковою реалізацією мовлення є спілкування.

СПІЛКУВАННЯ  це обмін інформацією.

Формами спілкування є:

  1.  Монолог;
  2.  Діалог;
  3.  Полілог.

За сферами спілкування і застосування можна виділити кілька типів усного мовлення:

1. Спілкування на підприємстві.

2.  Ділова розмова;

3.  Засідання;

4.  Публічний виступ.

Усне мовлення характеризується такими ознаками:

1.  Усному мовленню властива спонтанність.

2. Для усного мовлення характерна посилена ін фор-мативність.

3.  Насиченість різноплановими фактами.

4.  Важливим елементом усного мовлення є інтонація від якої залежить зміст вислову.

5.  Усне мовлення допускає повтори, які використовуються з тією чи іншою метою.

Усне мовлення правника це і живе спілкування з людьми у якому домінує розмовне мовлення, це і публічний виступ, і виголошення промова чиїсь захист, і полеміка з опонентом. Цей перелік можна продовжити, але головне в тому, що усне мовлення юриста поєднує у собі елементи   офіційно-ділового, розмовного, публіцистичного, наукового та часто ораторського стилю, і в кожному з них відчутні певні особливості мовлення, але всі фахівці, спеціалісти повинні пам'ятати, що яким стилем вони б не користувалися на першому плані повинна бути висока культура фахового мовлення.

Існує вислів: „Поетами народжуються, ораторами стають”.

Щоб стати оратором потрібно в першу чергу дотримуватися наступних вимог:

1.  Звертати увагу на темп мовлення (за 1 хв. – 75 слів).

2.  Потрібно   дотримуватись   точності   у   формування   думки,   не двозначності.

3.  Логічність стислість мовлення.

4.  Відповідність між змістом і мовними засобами.

5.  Вживання сталих словосполучень, але не вдаватися до шаблонності у побудові висловлювань.

6. Виразність дикції; потрібно пам’ятати, що дикційна нечіткість це прояв зневажливого ставлення до слухачів.

7.  Відповідність інтонацій ситуації мовлення.

Необхідно, щоб ці вимоги базувалися на знанні літературної норми і відчутті мови. Загальна мовна культура особистості визначається і знаниям норм літературної мови, і ерудицією, і світоглядом людини, і культурою мислення, і технікою мовлення.

2. Писемне ділове спілкування.

ПИСЕМНЕ   МОВЛЕННЯ – це різновид мовного процесу, що дає можливість спілкування з відсутніми співрозмовниками, які є не   лише сучасниками того, хто пише, а й житимуть після нього; це різновид монологічного мовлення, яке здійснюється як писання чи читання написаного, знаків.

Історичне писемне мовлення виникло пізніше, ніж усне і на його ґрунті.

Писемне мовлення має свою специфіку:

1.  Правописні норми.

2.  Оформлення ділової документації.

3.  Створення законів.

Писемне мовлення характеризується такими ознаками:

1.  Писемне мовлення фіксується графічними знаками.

2.  Писемне мовлення завжди спирається на усне.

3. У писемному мовленні чітко виявляється стилістична специфіка тексту.

4. Писемне   мовлення   характеризується   більшою   регламентацією мовних  засобів, точнішим  добором лексики.

5.  У писемному мовленні велике значення має чіткість літер, охайність і акуратність.

3. Жанри публічних виступів.

Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.

Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками та пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв'язання запропонованих проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознайомлені з текстом доповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, посутніх доповнень і плідно виваженого рішення.

Доповідь звітна містить об'єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, слушні й доречні цитати. Варто також укласти загальний план я усі положенні та частини пов'язані в одну струнку систему викладу.

Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення, як програму майбутніх дій на подальший період.

Промова – це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волю слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.

Давньоримська ораторська схема: що, для того, у який спосіб може й нині бути визначальною для промовця. Отже, ураховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголошення.

Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.

Мітингова промова зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оратора - виявити нові, нестандартні аспекти теми, спонукавши присутніх по-новому сприйняти навіть уже відомі факти й реалії.

Успішність мітингової промови безперечно залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використовувати весь арсенал вербальних і невербальних засобів спілкування та майстерності імпровізувати залежно від реакції аудиторії Палка, заклична, актуальна, майстерно виголошена мітингова промова, як свідчить історія, - дієвий чинник впливу на свідомість слухачів.

Агітаційній промові притаманні практично всі складові промови мітингової. Торкаючись актуальних суспільно-політичних проблем, активно впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухача до певної діяльності, до нагальної необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи формувати нові. В агітаційній промові, як правило, роз'яснюють чи з'ясовують певні питання, пропагують певні думки, переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя.   *

Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю спрямування, полемічністю та аргументованістю викладених у ній фактів. На відміну від мітингової та агітаційної ділова промова орієнтована на логічно виважене, а не на емоційно схвильоване сприйняття слухача. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні.

Ювілейна промова присвячується певній даті, пов'язаній з ушануванням окремої людини, групи осіб, урочистостям на честь події з життя та діяльності організації, установи закладу тощо. Якщо це підсумок діяльності — до ювілейної промови можна  включити в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвою та всіляких гараздів.

Доречна пафосність не повинна переходити в заштамповану нудну одноманітність. Слушними в ювілейній промові будуть експромти й імпровізації, тактовні жарти та дотепне акцентування уваги слухачів на своєрідних рисах ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі широкому загалу факти з його життя та діяльності. Форма та зміст ювілейної промови, попри невимушеність і дотепність її викладу, повинні бути морально та етично виважені промовцем, щоб не образити ні ювіляра, ні його близьких, ні слухачів.

Судова промова – це промова, звернена до суду, інших учасників судочинства та присутніх у процесі розгляду кримінальної, цивільної чи адміністративної справи, в якій містяться висновки щодо тієї чи іншої справи.

Виступаючи в суді з промовою, прокурор і адвокат підбивають підсумки не лише судового розгляду справи, але і всієї попередньої праці, аналізують докази, висловлюють свою позицію у справі, міркування з питань, на які суду необхідно дати відповідь під час складання вироку, рішення, постанови, ухвали.

Судові промови бувають таких видів:

•   обвинувальна промова прокурора;

•   захисна промова адвоката;

•   самозахисна промова підсудного;

•   промова потерпілого і його представника;

•   промова цивільного позивача;

•   обвинувачувальна  промова тощо.

Кожна із них має свій зміст і свою структуру.

Предметом судової промови можуть бути: фактичні обставини справи; аналіз та оцінка доказів; юридична оцінка установлених фактичних   обставин кваліфікація злочину; характеристика особи підсудного; питання, пов'язані зі застосуванням кримінального покарання; питання пов'язані з вирішенням цивільного позову тощо. Змістом судової промови завжди € певні думки, ідеї, доводи, міркування, пропозиції, які неминуче пов'язані з особистим ставленням людей до результатів дослідження, з емоційним сприйняттям інформації, психологічним станом переконаності чи не переконаності у правильності зроблених висновків.

4. Візитна картка як атрибут усного ділового мовлення.

На сьогодні візитні картки широко використовуються і стали невід'ємним атрибутом ділового життя. Візитна картка це картка для вручення під час знайомства чи візиту. Здебільшого вона має такі реквізити:

назву підприємства, установи, організації, фірми;

прізвище, ім'я, по батькові власника картки;

посаду;

адресу установи, організації, підприємства, фірми;

номери телефонів, факсу.

Візитні картки бувають різних видів:

1. Стандартна картка. Використовується під час знайомства. Назва фірми, прізвище, ім'я, по батькові друкуються великими літерами; посада, адреса, телефон малими.

Зразок:

Фірмовий знак                                        БОРЩАГІВСЬКИЙ

ХІМІКО-ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ ЗАВОД

                 ВАСИЛЬЧЕНКО

               Олена   Олексіївна

заступник директора з виробництва

вул. Миру, 17, Київ,                         Тел: (044) 471-1-22

Україна, 03134                                                    472-22-11

                                               Факс: (044) 483-70-30

2. Картка, що використовується із представницькою метою. Таку візитну картку вручають, якщо її власник не бажає продовжувати контакт. У ній зазначаються назва фірми, адреса й телефон.

Зразок:

           

ТОВ«МАК-ПРО»                                   Фірмовий знак

                                      

                 

пр. Перемоги, 22, Київ,        Тел/факс: (044) 274-35-24

Україна, 01055

                               

        

Іноді адреса може не зазначатися.

Зразок:

   Асоціація патентних повірених України

                        МАСЛОВА

               Олександра Юріївна

                   повірник патентів

(товарні знаки, винаходи, юридичні послуги)

                      ТЕЛ.: 245-11-13

3. Картка фірми. Використовується для привітання від імені фірми.

Зразок:

                      ЕСТЕТ

Фірмовий знак   

                   

               

Товариство з обмеженою відповідальністю

4. Об'єднана візитна картка. Зазначається прізвище (або прізвища), імена та по батькові чоловіка і дружини; надсилаються або розвозяться переважно жінками.

Зразок:

                    СПІВАК

Юрій Семенович            Ольга Олександрівна

вул. Костянтинівська, 63/12, кв.5,       тел.: 417-79-35

Київ, 04080

Колір візитних карток може бути будь-яким, але згідно з протокольними вимогами вони повинні бути білого кольору, а кольоровим має бути лише фірмовий знак.

Розмір    візитної   картки   регламентується    правилами   етикету.

Найчастіше вони бувають формату 5x9 см, хоч незначні відхилення від стандарту допустимі. Краї візитної картки можуть бути округлими.

Необхідно знати, як поводитися з візитними картками. Обмін ними відбувається зразу після того, як співрозмовники були представлені один одному. Вручається візитна картка так, щоб новий знайомий міг прочитати текст. Візитну картку беруть вказівним та великим пальцями лівої або правої руки, ознайомлюються з текстом і ховають, але в жодному разі не можна м'яти, згинати чужі візитні картки, крутити в руках перед власником, робити помилки. Це сприймається як неповага.

Візитними картками не лише обмінюються, але й надсилають їх після ділового візиту або як супровід до подарунків, книг, журналів, квітів тощо. Іноді їх можна надсилати замість листа, зазначивши у лівому нижньому кутку стандартну міжнародну символіку (літери французьких слів):

р.г. висловлення подяки;

p.f. — привітання;

p.f.n.a. — вітання з Новим роком;

p.f.c.— висловлення задоволення від знайомства;

p.p. — заочне представления, знайомство, рекомендування;

р.р.с. — прощания через від'їзд із країни;

р.с. — висловлення співчуття.

За неофіційних обставин можна зробити інші позначки, написи, але обов'язково у 3-й особі: "Вітає зі святом", "Дякує за вітання".

Візитні картки вручають особисто, можна залишати вдома, якщо адресат відсутній, надсилають з кур'єром і дуже рідко пересилають поштою. Якщо візитну картку завозять особисто, то загинають правий верхній кут, що є знаком найглибшої пошани. Порушенням етикету вважається, якщо загнуту візитну картку завозить кур'єр або водій. На отримані картки треба відповісти своїми візитними картками упродовж 24 годин. Ділові люди повинні мати при собі не менше десяти візитних карток.

           ТЕМА ІІІ.  Офіційно-діловий стиль – стиль   ділового   мовлення.

           1. Поняття стилю в українській мові.

Використовуючи мову у повсякденному житті, люди залежно від потреб вдаються до різних мовних засобів. В залежності від цього відбувається певний добір і комбінування найпридатніших і найпотрібніших для мовної ситуації слів та мовних засобів.

Таке розрізнення називається стилістичною диференціацією мови.

СТИЛЬ це різновид літературної мови (її функціональна підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексика граматика...).

Кожний стиль має:

-   сферу поширення (коло мовців);

-   функціональне призначення;

-   систему мовних засобів;

-   підстилі;

-   стилістичні норми;

-   жанри реалізаації.

ЖАНРИ це різновиди текстів певного стилю, що різняться метою мовлення, сферою свідкування та іншими ознаками.

ОФІЦІЙНО-ДІЛОВИЙ СТИЛЬ (ОДС) – це функціональний різновид мови, який служить для спілкування у державно-політичному, громадському і економічому житті, законодавстві, у сферах управління               адміністративно-господарською діяльністю.

Фахове мовлення правника це поєднання елементів наукового, офіційно-ділового та публіцистичного стилю, оскільки сфера діяльності працівників передбачає спілкування як у правовій галузі так і в політичній, економічній, торговій.

Обслуговуючи потреби суспільства в різних сферах життя, тексти ОДС мають виразні відмінності у межах одного й того самого жанру. Однак для всіх них характерна:

-    стислість;

-   переконливість;

-   точність

яка досягається за допомогою певних мовних засобів. До таких мовних засобів сучасного ділового документа належать:

1. Засоби, позбавлені емоційно-експресивних відтінків, суб’єктивних елементів у ставленні до висловлювання.

2.  Канцеляризми, що забезпечують стандартність викладу думки.

3.  Вживання складних прийменників (відповідно до, згідно з).

4.  Вживання від дієслівних іменників, виконання, завдання.

5.  Вживання дієприслівникових зворотів, особливо на початку речень.

6. Прямий порядок слів.

7. Уживання фахових висловів.

Підстилі  ОДС:

1) законодавчий;

2)  дипломатичний;

3)  адміністративно-господарський;

4)  юридичний.

До законодавчого підстилю належать документи, які утверджують норми поведінки у суспільстві і забезпечують правові норми: декрети, закони, укази, постанови, кодекси, конституції. Ці документи виконують функцію настановчо-регулятивну, виражають вольові розпорядження держави.

Дипломатичний об’єднує міжнародні угоди, які мають обов’язковий характер і відображають узгоджене волевиявлення двох або більше держав, а також односторонні дипломатичні документи, що виражають волю однієї держави. Цей підстиль відзначається специфічною лексикою, термінологією, своєрідними формами дипломатичної ввічливості.

Ним укладаються:

-   організаційно-регулювальні (угоди, пакти, конвенції);

-  організаційно-впливові документи   (декларації,   ноти,   міжнародні зайве);

-   інформаційно-смислові документи (меморандуми).

Адміністративно-господарський забезпечує зв’язок організацій, установ у сфері суспільно-політичних, правових, економічних, виробничих відносин, а також зв’язок органів влади з населениям.

2. Офіційно-діловий стиль. Призначення та специфіка ОДС.

У ст. 11 Закону „Про мови в Українській PСP" записано: „Мовою роботи, діловодства й документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ, організацій є українська мова".

Офіційно-діловий стиль (ОДС) - функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до виразно-об'єктивних стилів; виділяється найвищою мірою книжності.

Основне призначення регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах та обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях.

Під функціональним різновидом мови слід розуміти систему мовних одиниць, прийоми їх виокремлення та використання, обумовлених соціальними завданнями мовлення.

Мовленню у сфері управління притаманна низка специфічних особливостей. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління - організації, заклади, підприємства, посадові особи, працівники. Характер і зміст інформаційних зв'язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежить від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності. Ці стосунки стабільні й регламентуються чинними правовими нормами.

Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що незалежно від тато, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація в цілому.

Іншою важливою характеристикою ділового спілкування є конкретна адресність інформації.

Суттєвим фактором ділового спілкування, що впливає на характер управлінської інформації, є повторність дій і ситуацій. Управлінська діяльність це завжди „гра за правилами” Як наслідок цього повторність управлінської інформації приводить до регулярності використовування весь час однакових мовних засобів.

Наступною характерною рисою ділового спілкування є тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це, у свою чергу, є наслідком стабільності її функцій. Отже, можна вирізнити такі властивості управлінської інформації в умовах ділового спілкування:

-    офіційний характер;

-    адресність;

-    повторність;

-    тематична обмеженість.

Специфіка ОДС полягає в певних стильових рисах (ознаках), що притаманні лише йому, а саме:

-  нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;

- точність та ясність повинні поєднуватися з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;

-   документальність (кожен офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;

-  наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висока стандартизація вислову;

- сувора регламентація тексту; для чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти.

Ці основні риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання в текстах ділових (установчих) документів.

Мовознавець Мпилинський зазначав, що першою традиційною ознакою досконалості для групи „нехудожніх стилів”, до яких належить і офіційно діловий, залишається стислість, а також такі вимоги:

  •  додержання   основних   загальномовних    і   функціонально-стилістичних мовних норм;
    •  слова і вирази, що безпосередньо пов'язані з думкою, повинні стояти в тексті якнайближче;
    •  дотримування максимально чіткого, послідовно-логічного і граматичного зв'язку між реченнями, що містять окремі судження;
    •  вставні речення, застереження, супровідні твердження, усякі відхилення від основної думки повинні значно поступатися своїм обсягом перед викладом основної думки.

У результаті багатовікового розвитку в ОДС сформувалися такі мовні засоби та    способи    викладу    змісту,    які    дозволяють    найефективніше    фіксувати управлінську інформацію й відповідати всім вимогам, що до неї висуваються, а саме:

1)  широке використовування суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології (функціонування закладу, узяти участь, регламентація дій);

2)  наявна фразеологія повинна мати специфічний характер (ініціювати питання, висунути пропозицію, поставити до відома);

3) обов'язкова відсутність будь-якої авторської мовної індивідуальності та емоційно-експресивної лексики;

4) синонімія повинна бути зведена до мінімуму й не викликати двозначності сприймання;

5) наявність безособових та наказових форм дієслів у формі теперішнього часу із зазначенням позачерговості, постійності дії;

6)  чітко регламентоване розміщення та будова тексту; обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандартних стійких висловів, певних кліше (що дозволяє, користуватися готовими бланками);

7)  до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним і підрядним зв'язком, натомість широко використовуються безсполучникові, прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення тощо).

            3. Підстилі  ОДС.

ОДС має такі функціональні підстилі:

Законодавчий  використовуються в законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою та приватними і службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах та ін.

Дипломатичний  використовується у сфері міждержавних    офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомлення), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах і т.ін.

Юридичний використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж). Цей підстиль обслуговує і регламентує правові та конфліктні відносини:

- між державою та підприємствами й організаціями всіх форм власності;

-  між підприємствами, організаціями та установами;

-  між державою та приватними особами;

-  між підприємствами, організаціями й установами всіх форм власності та приватними особами;

-  між приватними особами.

Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях та ін.

Адміністративно-канцелярський  використовується у      професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві. Він обслуговує та регламентує:

-    службові (офіційні) відносини між підприємствами одного й різного підпорядкування;

-   службові     відносини     між     структурними     підрозділами     одного підпорядкування;

-  службові    відносини    між    приватною    особою    та    організацією, установою, закладом і навпаки;                                                      

- приватні (неофіційні) відносини між окремими громадянами. Реалізується в офіційній кореспонденції (листах), договорах, контрактах, заявах, автобіографія, характеристиках, дорученнях, розписках та ін.

Сучасна людина, так чи інакше долучена до наукової чи виробничої сфери. Це одна з передумов злиття наукового й офіційно-ділового стилів унаслідок їхнього спільного функціонування в одному часі й просторі. Ці два стилі, не лише функціонально близькі вони є спорідненими з походження, що принципово уможливлює їхнє зближення в умовах історичної потреби. У період свого становлення ці два стилі „поряд із процесами дивергенції завжди показували багато пунктів конвергенції, у результаті чого утворився складний конгломерат схожих спільностей і пізніших сходжень і взаємопроникнень”. Нині відбувається процес відродження на якісно новому рівні книжної мови (а українці, як відомо, мали високорозвинену книжкову мову ще в XIV-XVI ст.).

Той факт, що більшість сучасних людей функціонує в                науково-виробничій сфері, є причиною взаємопроникнення двох інших різновидів мови писемної (книжної) та розмовної (яку не варто обмежувати лише розмовно-побутовим стилем).  Розмовний  стиль уже  має досить  істотно  виявлений  різновид розмовно-офіційний (професійний), тобто мову, якою спілкуються не в побуті, а у виробничій, освітній та інших сферах.

Формулюючи поняття „ділова мова”, слід мати на увазі принаймні три сучасні стилі офіційно-діловий, науковий, розмовний, оскільки ділова мова містить близькі, взаємопроникні й навіть спільні мовні засоби різних рівнів. Уміле використання цих засобів необхідна умова досягнення успіхів у професійній сфері.

Із часу введення курсу „Ділова українська мова” у вищих навчальних закладах (1992) відбулася певна переорієнтація щодо розуміння самого предмета викладання.

Низький рівень культури усної й письмової ділової мови спричинений багатьма чинниками як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру, серед яких основними є:

1) Знання, мови й мовна грамотність не усвідомлюються певною категорією суспільства як такі, що є обов'язковими для досягнення високих щаблів у службовій кар'єрі.

2)  Невміння відділяти явища, одиниці, структури однієї мови від іншої в умовах функціонування на одній території двох і більше мов.

3) Відсутність навичок користування довідковою літературою, недостатність такої, завелика вартість подібних видань (словників, енциклопедій, довідників тощо).

4) Шаблонність, несамостійність мислення, нетворчий підхід у розв'язанні різноманітних проблем як загального характеру, так і в офіційній сфері.

5)  Спрощений підхід до  вивчення як мови документів, так і їхньої структури і як наслідок невміння врахувати конкретні чинники, що впливають на ситуацію.

ТЕМА IV.  Загальні вимоги до укладання та оформлення документів.

1. Визначення поняття „документ”.

Документування та організація роботи з документами, що охоплює сукупність форм, прийомів, способів і методів їх укладання й обробки, називається діловодством (справочинством).

Сучасний термін «документаційне забезпечення управління» є інформаційно-технологічною складовою у сучасній організації діловодства.

Результатом документування є документ зафіксована на матеріальному носієві інформація з-реквізитами, які дозволяють її ідентифікувати. Носій це матеріальний об'єкт, що використовується для закріплення та зберігання на ньому мовної, звукової чи зображувальної інформації, у тому числі в перетвореному вигляді.

Разом з папером зараз широко використовуються і нові носії магнітні стрічки, диски, які дозволяють використовувати для документування технічні й автоматизовані засоби.

Документування регламентований процес запису інформації на папері чи іншому носії, який забезпечує її юридичну силу.

Юридична сила здатність офіційного документа, яка надається йому чинним законодавством, компетенцією органу, що його видав, та встановленим порядком його оформлення. Юридична сила документа забезпечується встановленим для кожної різновидності документів комплексом реквізитів обов'язкових елементів укладання документа.

Державним стандартом установлений не лише склад реквізитів (усього їх 31), але і зони, і послідовність їх розташовування на документі. Сукупність реквізитів і схема їх розташовування на документі складають його формуляр.

Формуляр також регламентований державним стандартом, тому для правильного укладання документі слід знати не лише його реквізити, а й схему (модель) їх розташовування. Наявність формуляра забезпечує спільність документування і спільність документації як у межах одного закладу, так і в цілому в країні.

2. Функції документів.

У соціальному плані будь-який офіційний документ полі-функціональний, тобто одночасно виконує декілька функцій, що й дозволяє йому задовольняти різноманітні людські потреби.

До загальних функцій документа належать:

Інформаційна будь-який документ створюється для збереження інформації, оскільки необхідність її зафіксувати причина укладання документа.

Соціальна документ є соціальне значущим об'єктом, оскільки його поява спричинена тією чи іншою соціальною потребою.

Комунікативна документ виступає як засіб зв'язку між окремими елементами офіційної, громадської структури (закладами, установами, фірмами тощо).

Культурна документ є засобом закріплення та передавання культурних традицій, що найкраще простежується на великих комплексах документів (науково-технічної сфери), де знаходить відображення рівень наукового, технічного і культурного розвитку суспільства.

До специфічних функцій документа належать:

Управлінська — документ є інструментом управління; ця функція притаманна низці управлінських документів (плановим, звітним, організаційно-розпорядчим та ін.), які спеціально створюються для реалізації завдань управління.

Правова документ є засобом закріплення і змін правових норм та правовзаємин у суспільстві ця функція є визначальною у законодавчих та правових нормативних актах, що створюються з метою фіксації правових норм і правовзаємин, а також будь-які документи, які набувають правової функції тимчасово (для використання як судовий доказ).

Історична коли документ є джерелом історичних відомостей про розвиток суспільства; цієї функції набуває певна частина документів лише після того, як вони виконають свою оперативну дієву роль і надійдуть до архіву на збереження.

Будь-який документ є складовою частиною (елементом) відповідної системи документації.

Система документації це сукупність (спільність) певних документів, взаємопов'язаних за ознаками походження, призначення, виду, сфери, діяльності та єдиних вимог до їх оформлення (укладання).

Офіційні (службові) документи залежно від сфери їх застосування і функціонування поділяються на управлінські, наукові, технічні (конструкторські), технологічні, виробничі та ін. Але лише управлінські документи забезпечують порядок управління об'єктів як у межах усієї держави, так і в окремій організації.

Основними комплексами усієї документації є:

-    організаційно-правова документація;

-    планова документація;

-    інформаційно-довідкова і довідково-аналітична документація;

-    звітна документація;

-    документація з особового складу (кадрова);

-    фінансова документація (бухгалтерський облік та звітність);

-    документація з матеріально-технічного забезпечення;

-    договірна документація;                                                      

-    документація з документаційного та інформаційного забезпечення діяльності закладів.

Окрім зазначених є ще спеціалізована (відомча) документація/що відображає діяльність конкретного закладу (медична, військова, театральна та ін.).

3. Класифікація документів.

Мова – суспільне явище, що виникає, розвивається і живе в суспільстві. Форма існування мови – це мовлення, тобто різноманітне використання мови людьми в усіх сферах громадського та особистого життя.

Українська мова – Слов'янська мова вона є національною мовою українського народу.

Літературна мова – це оброблена упорядкована і відшліфована форма загально народної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує, культурне життя народу всі сфери її суспільної діяльності. За функціональним призначенням, це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній і культурній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, ЗМ. Державною мовою в Україні с літературна українська мова, як мова корінного народу.

Основною класифікаційною ознакою конкретного документа є його зміст, зокрема, відношення зафіксованої в ньому інформації до особи, структури, предмета або до напрямку діяльності укладача чи адресата. Відповідно до цього і згідно з унормованими вимогами за ознаками класифікації та групами вирізняють такі види документів:

Ознаки класифікації

Групи

За найменуванням (назвою)

Автобіографія, акт,  довідка,  доручення,  заява, інструкція, лист, протокол та інші.

За змістом і спеціалізацією

Загальні;  з  адміністративних  питань;  з питань планування оперативної  діяльності;  із  питань підготовки та розподілу кадрів; спеціалізовані: з фінансово-розрахункових і комерційних питань, бухгалтерського обліку,   постачально-збутові, зовнішньоторговельної та кредитної діяльності.

За призначенням

Щодо     особового      складу:      організаційно-розпорядчі, кадрово-контракт-ні, довідково-інформаційні,  господарсько-            -договірні, обліково-фінансові, господарсько-    -претинзійні, зовнішньоекономічні.

За походженням

Службові         (офіційні)   –      укладаються        працівниками,  які  офіційно  уповноважені   від  імені     установи,    закладу    це    робити,    для  вирішення службових питань.

Особисті  (приватні)  - укладаються  будь-якою особою для вирішення індивідуальних питань.

За місцем укладання

Внутрішні,    що    мають   чинність    у   ме-жах установи, закладу, де їх укладено.

Зовнішні,   що   є   чинником   або  резуль-татом  спілкування      з      іншими      підпри-ємствами, організаціями, особами.

За напрямом (спрямування)

Вхідні, що надходять до закладу, підприємс-тва, установи, фірми.

Вхідні,   що    адресовані    за    межі    устано-

-ви, організації.

За способом виготовлення, структурни-

ми  ознаками  (формою)   і      ступенем

стандартизації та регламентації

Стандартні,     типові,     -     укладаються      на трафаретних, бланкових паперах із   захисними символами       в       суворо      регламентованій послідовності    (паспорт,    свідоцтво,    атестат, диплом, військовий квиток).

Нестандартні, нерегламентовані  -  лише певна частина даних  готується   заздалегідь   (довідка, перепустка,      типові       листи,        положення, інструкції).

Індивідуальні   -    укладається    за   загальними принципами   й   формою,     але   автор-укладач довільно     добирає     та     компонує     ситуації (автобіографія,    звіт,    протокол,   оголошення, запрошення).

За  ступенем    складності   (кількість

відображених питань, фактів)

Прості   (односкладні)   -   відображають   одне питання чи один факт.

Складні - відображають два й більше питань чи фактів.

За стадіями створення

Оригінали; копії (відпустки, витяги, ублікати)

звичайні       безстрокові       (нетермінові)    -

виконуються в порядку загальної черги.

За ступенем гласності (секретністю)

Звичайні     (несекретні)    -    для    загального

користування;   для   службового   користува-ння (ДСК), секретні (С) та цілком секретні (ЦС) - для обмеженого користування.              

За юридичного силою

Справжні   -   чинні,   не   чинні;   підробні   -

фальсифікати,

За технікою відтворення

Рукописні; відтворенні механічним способом

За терміном зберігання

Тимчасового ( до 10 р.) зберігання; тривалого

(понад 10 р.) зберігання; постійного зберігання.

      У свою чергу, документи поділяються за призначенням та за найменуванням, останні можуть називатися однаково, але виконувати різні функції.

Призначення (спеціалізація)

Назва (найменування)

Документи в управлінській діяльності

Організаційні документи

Положення, Статут, інструкція, правила,

Розпорядчі документи

Постанова,     ухвала,     розпорядження, накази та витяги з наказу, вказівки

Довідково-інформаційні документи

Акти,    відгуки,     висновки,     довідки,

 

доповіді,      службові     доповідні      та

пояснювальні     записки,    запрошення

(повідомлення),       пропозиції,     звіти.

огляди,     плани    робіт,     оголошення,

протоколи   та    витяги    з    протоколу,

службові             листи             (офіційна

кореспонденція),     телеграми,    факси,

телефонограми.

Документи  з  кадрово-контрактових

питань

Автобіографії, заяви, контракти, особові

листи (анкети), угоди.

Особисті офіційні документи

Характеристики,   доручення,   заповіти, заяви, посвідчення,

розписки, списки.

                Спеціалізована документація

Документи   з   господарсько-договірної діяльності.

Договір на постачання, договір підряду, договір на спільну діяльність, договори  оренди  облад-      нання,  транспорту приміщення, договори щодо створення нових        форм        господарювання,

господарські    договори     в    науковій    діяль-ності,  договори    про взаємовідносини підприє-

мств і банку.

Документи з посередницької діяльності.

Договори про надання посередницьких послуг,     договір    про    інформаційне обслуговування.

Документи з господарсько-претензійної діяльності.

Протоколи розбіжностей до договорів, комерційні   акти,    претензійні   листи, позовні заяви.                          

Документ в банківській діяльності.

Договір      на     здійснення     кредитно-розрахун-кового  обслуговування,  договір  на   депозитний вклад,   кредитний   договір,  договір  про спільну діяльність,   договір   лізингу   (лізингова   угода), договір про пайовий внесок.

Обліково-фінансові документи.

Акт,   відмова   від   акцепту,  відомість, гарантій-ний лист, заява-зобов'язання, заявка, квитанція, накладна, оформлення відкриття рахунка в банку, заява, картка зі   зразками   підписів,   чекові   книжки  (чеки), реєстр чеків, платіжне доручення

Документи  з організації

зовнішньоекономічної ді-яльності.

Контракти,    додаток   (до   контракту),

запис бесіди, протокол намірів, договір,

статут.

Документи в рекламаційній діяльності.

Договір, угода.

ТЕМА V.  Лексичні норми сучасної української  мови в професійному мовленні.

     1. Слово. Лексичне значення мови.

Сукупність усіх слів, наявних у будь-якій мові, називається лексикою (від гр. Lexis   слово), або – словниковим складом цієї мови.

Лексикологія  (від гр. Lexis   словесний, словниковий і logos  слово, вчення) –  розділ мовознавства, що вивчає слово як основну одиницю мови і словниковий склад мови –  лексику.

Лексикологія історична досліджує закономірності формування, розвитку і збагачення словника мови від найдавніших часів.

Лексикологія сучасної мови вивчає лексичний склад мови сучасного періоду.

Слово є однією з одиниць мови.

Фердинанд де Соссюр писав: "Слово, незважаючи на всі труднощі, пов'язані з визначенням цього поняття, являє собою одиницю, яка невідступно уявляється нашому розумінню як щось найреальніше в механізмі мови".

Слово  це основна функціонально-структурна і семантична одиниця мови, що становить звук або комплекс звуків і служить для найменування предметів, дій, процесів, властивостей: наказ, договір, вислів, постачати, адресат.

Розрізняють матеріальне, лексичне значення, яке виражає зміст слова, що його   вклав у слово досвід усього колективу, і додатковим, загальним, абстрактним, яке слово виявляє в реченні, вступаючи в зв'язок з іншим словом.

У повнозначних, самостійних словах переважає лексичне значення. У службових словах переважає граматичне.

Лексичне значення слова  це основна сторона загального значення слова, яка являє собою узагальнене, опосередковане відображення предметів та явищ об'єктивної дійсності. Лексичне значення може виражати як конкретні, так і абстрактні поняття. Лексичне значення виражається здебільшого основою слова.

Лексичне значення – категорія історично змінна. Різні причини (соціально-історичні, психологічні, власне лінгвістичні) стимулюючи формування різних типів змін значення слова, приводять їх до різних результатів ( звуження і розширення, "поліпшення" і "погіршення" та. ін.)

Лексичний склад української мови репрезентується у писемному та усному мовленні людей. Залежно від змісту й мети висловлювання у процесі мовлення відбувається певний відбір і комбінування найточніших, найвлучніших саме для цієї мовної ситуації слів. Іноді дуже важко підібрати певне слово, щоб точно не двозначно висловити думку. Зумовлено це багатьма причинами: недостатнім володінням рідної мови, впливом російської мови, незнанням синонімічного багатства мови, яке є "одним із невичерпних джерел урізноманітнення вислову", культурним надбанням народу, його інтелектуальною зброєю.

2. Синоніми. Пароніми. Синонімічне багатство мови.

Для ділового мовлення важливе явище синонімів, адже воно покликане якнайточніше  відтворювати відтінки людської думки.

Синоніми - (від гр. Synonymos – однойменний) це слова, що різні за звучанням, але мають близьке або тотожне значення:

проживати – мешкати,

бажати – хотіти,

властивий – притаманний,

башта – вежа.

Синоніми є лексичні і контекстуальні.

Лексичні це такі, що належать до однієї частини мови і мають відмінності у значенні (говорити, балакати, архітектор зодчий).

Контекстуальні такі, що лише в певному контекстні мають близьке значення

Наприклад: А Давидові спогади - зелені, весняні

                                                                      ( А. Головко)

                    Думки, високі, солодкі, змінювали одна одну

                                                                      (Ю. Збанацький)

Слова, що мають однакове або подібне значення, утворюють синонімічний ряд: гарний - красивий - чарівний - чудовий - хороший - гожий - вродливий.

Тут є стрижневе слово.

Незнання синонімічних можливостей слова часто призводять до помилок. Уміле використання синонімів робить мовлення багатим, досконалішим.

Володіти синонімічним багатством мови значить уміти:

-   уникнути малозрозумілого, особливо іншомовного, слова;

- уникнути  тавтології (невиправдане повторення спільнокореневих слів) та плеоназму (вживання зайвих слів);

-   знайти слово з певним забарвленням, відтінком у значенні;

-   відшукати найвлучніше слово;

-   якнайточніше висловити свою думку;

Під час складання ділової документації певні труднощі викликають пароніми.

Пароніми  це слова (пари слів), які мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням. Вони переважно належать до однієї частини мови, мають однакові граматичні ознаки.

Незначна різниця у вимові ускладнює їх засвоєння, призводить до неправильного вживання слова. Між паронімами неможлива взаємозамінність (що властиво синонімам)

Компанія – сукупність заходів, спрямованих на виконання завдання:

Виборча компанія.

Компанія – 1) група осіб, пов'язаних певними інтересами;

                   2) торговельне товариство.

Чомусь вважається, наприклад, що оволодіння синонімічним багатством української мови – це вже компетенція художнього слова, а для ділового мовлення синоніми  це зайва розкіш.

Насправді синоніміка – це явище, властиве усім сталям мови, воно притаманне лексиці нашої мови, загалом, а не лише лексиці художньої літератури й публіцистики. Адже явище синоніміки означає висловлення, покликане якнайточніше відтворювати всі відтінки людської думки.

Велику кількість близьких за значенням слів ми розрізняємо добре; відмінності між ними очевидні, переплутати ці слова важко.  Наприклад: робітник – людина, що працює на промисловому підприємстві; працівник – ширше поняття, ніж робітник (газетний працівник, наук, працівник тощо).

Але вже такі слова, як замісник і заступник, примусять декого замислитися, перш ніж відповісти на питання, чи ці слова абсолютно тотожні за змістом. Виявляється, що замісник – це людина, яка тимчасово виконує чиїсь обов'язки, а заступник – це офіційна назва постійної посади; заступник працює водночас з керівником, а замісник заступає відсутнього керівника.

Поняття "близькозначне слово" для кожної людини дещо інше, визначається воно насамперед ступенем знання мови.

Легко уявити собі, що було б, якби в документі при перекладі були переплутані щойно названі слова: документ втратив би свою цілеспрямованість, точність.

Чим менше виразне предметне значення слова, тим важче шляхом логічних роздумувань відрізнити значення одного слова від іншого. Ці значення слів треба запам'ятати, щоб точно і правильно ними користуватися.

Багато сумнівів звичайно викликає вибір серед слід тепер, зараз, нині, сьогодні. Дехто вважає, що "законне право на існування" має лише слово тепер. Виявляється, що ці слова різняться значенням, а не місцем вживання: зараз – це у момент розмови (цієї миті, секунди, хвилини); тепер – у наш час, останнім часом (з цим же значенням вживається нині й сьогодні). /При зіставленні двох часових періодів вживається тепер (колись – тепер); при зміні дій, процесів, станів також вживається тепер (Тепер переходимо...).

Буває, що два слова різняться лише префіксами, але не є взаємопов'язаними; тут треба бути особливо обережними й уважними, бо від наявності чи відсутності навіть однієї літери у слові може змінитися значення всього тексту.

На перший погляд дуже незначна відмінність між словами зупинятися і спинятися, запитання і питання. І справді, у прямому значенні це дуже близькі за змістом слова, які вільно взаємо замінюються. Проте у переносному значенні вживається лише спинятися (спинимося на цьому питанні, він ні перед чим не спиняється), питання (проблема, справа), а зупинятися і запитання – у прямому.

Синоніми служать не лише для найточнішого висловлення думки, вони допомагають також знайти найдоречніший спосіб висловлення,

У певних ситуаціях звичайне загальновживане слово може виявитися аж надто прямолінійним, навіть жорстоким, тоді йому підшукують відповідну синонімічну заміну (наприклад: у некролозі неповтрюється слово помер, його замінюють після першого вживання словами зворотами – пішов від нас, залишив нас, пішов з життя та ін.).

Деякі загальновживані слова мають виразно експресивний характер і тому не придатні для ділового документа. Так, слово п'яний у нашій уяві пов’язується зі словами п'яниця, пиячити, пиятика тощо, які є досить експресивними рядом. Тому в ділових паперах до них добираються описові без емоційні звороти: у нетверезому стані, під ідею алкоголю, у стані сп'яніння тощо.

Часом виникає пом'якшити наказ, порівняйте:

Не курити!

Палити забороняється!

Просимо не курити.

У нас не курять.

Проте пошуки пом'якшуючих синонімів для ділового папера не завжди виправдані об'єктивними причинами, а пояснюються часом надмірною делікатністю того, хто пише.

Таким чином, пом'якшуючі синоніми доречні в діловому документі насамперед у тих випадках, коли загальновживане слово аж надто експресивне або викликає небажані побутові асоціації. Оскільки ж пом'якшуючі синоніми – це переважно описові кількаслівні словосполучення, то вони, до всього іншого, ще й громіздкі. Тому кількість їх у тексті повинна бути мінімальною.

Близькозвучні слова (пароніми). Серед слів нашої мови є досить таких, які мають однаковий корінь, а різняться лише суфіксом, кількома літерами в закінченні, префіксом, наявністю чи відсутністю частини -ся та ін. При читанні тексту з такими словами труднощів не виникає, бо словесне оточення допомагає уточнити, конкретизувати значення цього – загалом знайомого слова.

Приклад. Здавалося б, що труднощі повинні виникати при розмежуванні слів - дипломат - дипломант, проте, виявляється, найчастіше не розрізняють досить віддалену за звучанням пару: дипломант (конкурсу) і дипломник (автор дипломної роботи), дипломат же – слово відоме і рідко викликає труднощів при відмежуванні від двох інших близькозвучний слів.

Отже, нерозрізнення досить велика небезпека. Уникнути її можна лише тоді, коли людина усвідомлює цю небезпеку і завжди, відчуваючи її, перевіряє себе за словником.

Найчастіше в ділових паперах трапляються такі пароніми:

Виборний  виборна агітація, виборна посада, виборність і звітність правлінь та ін.;

виборчий  виборча компанія, виборчий бюлетень, загальне виборче право та ін.

Виключно  лише, тільки (...виключно для членів правління...);

винятково - дуже, особливо, надзвичайно (це питання має винятково важливе значення).

Громадський  від "громада"; не державний, не службовий, добровільний (громадські інтереси, громадські організації);

громадянський  від "громадянин", такий, що має стосунок до людини як громадянина (громадянські права, громадянська війна).

Дільниця  адміністративно самостійний об'єкт, або виробничий вузол на будівництві, шахті, залізниці (виборча дільниця);

ділянка  частина поверхні, площі чогось (дослідна ділянка, ділянка франту).

Загальноприйнятий  визнаний усіма, узвичаєний;

загальноприйнятний  такий, що його всі можуть визначити, прийняти.

Особистий  такий, що стосується окремої людини, її долі, почуттів, переживань (особистий підпис, особисте життя);

особовий  найчастіше дані людини, які зберігаються в установі, (особовий склад тощо).

Позбавити – відібрати щось у когось (позбавити прав);

позбавитися  запобігти чомусь, попередити щось неприємне (позбавитися аварійного стану).

Показник  наочне вираження чогось (у цифрах, графічно); у переносному значенні - те, з чого можна судити про розвиток і хід певного явища (економічний показник, показник можливостей);

покажчик  напис, стрілка та ін., що вказують на щось; довідник;

Повноваження  права певної особи на дії від імені когось (строк повноважень продовжено);

Уповноваження  надання якійсь особі діяти від імені того, хто це доручає (за уповноваженням райвиконкому відряджається...).

3. Власне українська та іншомовна лексика в діловому мовленні.

Неологізми - слова, що позначають нові поняття і предмети, поділяють на дві групи: неологізми, які стали термінами, та неологізми-професіоналізми, або слова професійного жаргону. Використання нових слів у тексті документа повинно ґрунтуватися на оцінці того, чи є слово терміном, чи називає поняття, яке має усталене позначення в мові.

Неологізми першої групи доцільно використовувати в діловій мові. Це слова типу автосалон, прес-секретар, телефакс, супутникова інформація, фінанси, прогрес, політика, демократія, бюджет, баланс, авізо, бандероль, бланк, шифр, номер, серія, комп’ютер, робот та ін.

Неологізми другої групи не варто вживати в офіційній діловій мові, якщо в українській мові є їхні прямі відповідники усталеного традиційного значення

авторитет                                повага, пошана, вага

анархія                                     безладдя

апеляція                                   звернення

аргумент                                  підстава, мотив, доказ

асортимент                              набір

баланс                                      рівновага

бартер                                      обмін

бізнес                                       справа, діяльність

дебати                                      обговорення

дефект                                      вада, недолік, пошкодження

домінувати                              переважати

експеримент                            дослід, спроба

ексклюзивний                         виключний

екстраординарність                особливість

електорат                                 виборці

ідентичний                              тотожний, рівнозначний, однаковий

компенсація                             відшкодування, оплата, покриття

конвенція                                 угода

координувати                          погоджувати

лаконічний                              стислий, короткий, небагатослівний

лімітувати                               обмежувати

превентивний                         запобіжний

прерогатива                            перевага, виключне слово

пріоритет                                 першість, переважне слово

пролонгація                             продовження

репродуктувати                      відтворювати

симптом                                  ознака, риса, прояв, знак                              

спонсор                                   доброчинець, попечитель, меценат

декілька порад щодо вживання неологізмів, іншомовних слів у діловій мові та в науковому стилі:

1) не слід використовувати іншомовні слова, якщо в українській мові є їхні прямі відповідники;

2) треба використовувати іншомовні слова лише в тому значенні, у якому вони зафіксовані в сучасних словниках, а якщо є синоніми - добирати потрібно найточніші відповідники, виходячи з контексту;

3) не можна використовувати в одному документі іншомовне слово та його український відповідник.

Перевага надається державній мові, що значною мірою полегшить ведення діловодства й допоможе уникнути небажаних двозначностей і помилок.

 ТЕМА V. Скорочування слів і словосполучень.

1. Основні правила скорочування в українській мові.

Дотримуючись вимоги лаконічного максимально стислого письма, під час укладання ділових паперів на позначення понять чи значень широко використовують систему скорочень, яка розроблена й рекомендована Держстандартом України, що чинний від 1998 року .

Види скорочень

Розглянемо такі види скорочень, як загальновживані, спеціальні й локальні.

До загальновживаних, які використовуються в більшості видів літератури, належать:

а) після переліків; б) перед іменами та прізвищами;

в)  перед географічними  назвами; г)   при цифрах; д)  при посиланнях.

Основні правила скорочення

1.  Скороченню підлягають різні частини мови. Одне й те саме скорочення застосовується для всіх граматичних форм одного й того самого слова, незалежно від роду, числа, відмінка й часу.

2.   Неприпустиме одне скорочення для двох різних за значенням слів без додаткового пояснення.

3.  У скороченому слові слід залишати не менше ніж дві букви, незалежно від прийому, який використовується. Під час відсікання   крапка ставиться, а під час стягування ні.

4.  Скорочення слова   до однієї початкової літери припускається тільки для загальноприйнятих скорочень:

К. (карта), м. (місто),с. (сторінка ) та інш.

5. Іменники та інші частини мови, крім прикметників і дієприкметників, скорочують лише за наявності їх у переліку особливих випадків скорочень слів. Під час скорочення іменників ураховуються відмінкові закінчення однини або множини:

д-р (доктор) Ю, д-ри (доктори)

6. Прикметники і й дієприкметники, що закінчуються на:

-авський               -ентальний            -ільський

-адський               -енький                  -інський

-ажний                  -ерський                -ірський

скорочують відсіканням цієї частини слів.

7. Прикметники, що закінчуються на: -графічний,                     -логічний, -номічний, -навчий скорочують відсіканням частини слова: -афічний,  -огічний, -омічний, -авчий:

географічний геогр., соціологічний соціол. і под.

8. Прикметники,що утворені від власних імен, скорочуються відсіканням частини -ський:

шевченківський Шевченків. Франківський франків, і под.

9.  У прикметників, утворених від географічних назв і назв народів зберігають найповнішу для розуміння форму скорочення:

грузинський народ грузин. народ

Якщо назви району й області збігаються, то вони скорочуються ідентично:

Харківська область Харк. обл.

10.   Якщо відсіченій частині слова передує літера й або голосний, то слід зберігати наступний за ним приголосний:

калійний калійн., олійний олійн.

11. Якщо скороченню підлягає тільки одна літера, то слово не скорочують:

вищий вищ., але вища не скорочують

12. Якщо відсіченій частині слова передує апостроф, то слід зберігати наступний за ним голосний і приголосний:

торф’яний торф’ян.

13. Якщо відсіченій частині передує літера ь, то скорочувати слід на приголосний, що стоїть перед ним:

грецький грец.

14. Якщо відсіченій частині передує подвоєний приголосний, то скорочуване слово зберігає один із приголосних:

законний закон.

15. Якщо слово може скорочуватися відсіканням різної кількості літер, то відсікають максимальну, слідкуючи лише за тим, щоб не затемнювалося безпосереднє значення скорочуваного слова:

експериментальний експерим., а не експериментал., експеримент.

16. У складних іменниках, що пишуться через дефіс, відсікають кожну складову частину або одну з них.

17. У словосполученні скорочують кожне слово:

 видавничий відділ вид. від.

В   окремих   усталених    словосполученнях   слова   скорочують тільки в складі даного словосполучення:

без року б. р.

18.   У географічних назвах, що пишуться через дефіс, відсікають другу складову частину, якщо вона має закінчення -ський:

місто Кам’янець-Подільськийм. Кам’янець-Поділ.

19.  У   складних    прикметниках,    що   пишуться    через   дефіс, відсікають   кожну   складову   частину   або   одну   з   них відповідно до загальних правил скорочення:

греко-католицький греко-католиц.

20. У складних прикметниках, що пишуться разом, відсікають другу     частину     слова     відповідно     до     загальних     правил скорочення:

агролісомеліоративний агролісомеліор.

21. Однокорінні       прикметники       та       дієприкметники,       що відрізняються лише префіксами, скорочуються однаково:

карпатський карпат., закарпатський закарпат.

22. У   складних   словах,   що   пишуться   разом,   скорочують або першу, або останню частину слова чи залишають перші літери слів, які утворюють складне слово:

відеофонограма відеофоногр.

23. Відсікати   слово   до   однієї   початкової   літери   не   можна, окрім слів, що наведені в додатку 2.

24. Якщо   слово   є   єдиним   членом  речення (у   відомостях,   що відносяться до назви), його не відсікають:

Безпека    життєдіяльності:  Підручник, а не  Безпека життєдіяльності: Підруч.

2. Лексичні скорочення та їх види.

Лексичні  скорочення (абревіатури) функціонують   як   самостійні слова. Графічні ж скорочення не є словами й використовуються лише  на  письмі. На  відміну  від  лексичних  вони  обов’язково розшифровуються та читаються повністю.

Лексичні скорочення бувають декількох типів.

1. Ініціальні утворені  з   початкових   букв   слів,   що   означають поняття; вони, у свою чергу, поділяються на:

а) буквенні читаючи їх, треба вимовляти букви:

          КБ, ЖБК, ХТЗ;

б)  звукові — читаючи їх, вимовляють звуки:

          ЗАГС, ЦУМ;

в) буквенно-звукові — частина слова вимовляється за буквами,  частина звуками:

          ЖЕК, ТЕЦ.

2. Складові скорочення — утворені з частин складів слів:

          завгар, техред, лінкор, міськком.

3. Частково  скорочені  слова утворені  з   частини  або  частин слів і повного слова:

          Донвугілля, Татнафта.

4. Відсікання (усічення ): зам., зав., пом.

5. Телескопічні   скорочення утворені  з  початкової   та  кінцевої частини слів: рація (із pa\діостан\ція)

6. Змішаного типу (комбіновані): НДІторгмаш, ХарБТІ.

3. Види графічних скорочень.

Розрізняють декілька типів графічних скорочень:

-крапкові: ст., див.,

-дефісні: з- д,б-ка,

-скіснолінійні (дробові) на   позначення   фізичних,   метричних величин, валют лише після цифрових назв:

7 хв., 78 кг.

Графічні   скорочення   не   подвоюються, виняток   становлять рр. (роки).

У  документах припускається використання лише загальнонормативних     графічних   скорочень, зафіксованих   у державних стандартах та словниках.

Не можна перевантажувати текст графічними скороченнями.

Не можна скорочувати:

1. Імена    та    по    батькові    (крім    ініціалів):

не    Мих. Серг. Грушевський, а М.С. Грушевський.

2. Псевдоніми:                                                                         

не Ж. Занд, а Жорж Занд.

3. Подвійні  прізвища:

не Б.-Хом’як, а Богачевська-Хом’як.

ТЕМА VІІ. Морфологічні норми сучасної української мови у професій-ному спілкуванні.

1. Нормативність вживання іменників.

ІМЕННИКИ – це слова, що мають значення предметності й відповідають на питання хто? що?

Іменник. Рід іменників. Назви осіб за професією, посадою, званням та ін., як правило, утворюють паралельні форми чоловічого та жіночого роду.

При виборі однієї з цих форм слід орієнтуватися на такі правила:

1. Офіційними, основними назвами посад, професій і звань служать іменники чоловічого роду: секретар, бухгалтер, водій, комбайнер, директор, професор та інші. У ділових офіційних документах вони вживаються незалежно від статі особи, позначуваної цим іменником (зарахувати тов. Іванову О.М. на посаду лаборанта, звільнити тов. Іванову О.М. від виконання обов’язків  диспетчера).

2. Текст набуває строгого офіційного характеру, якщо слова, залежні  від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду, і тих випадках, коли мова йде про жінок (головний технолог дозволив, змінний інженер закінчив). Проте, якщо в  документі вкажуть прізвище жінки, яка займає названу посаду, то підпорядковані слова узгоджуються з прізвищем і вживаються у формі жіночого роду.

3.  Вживання найменувань жіночого роду виправдано в тих текстах, для яких вказівка на стать є бажаною, але не може бути виражена іншими засобами (виступ відомої співачки).

4.  Не вживають в офіційних ділових паперах найменування осіб за ознакою місця проживання або місця роботи типу сельчани, заводчани, дистанційники. Ці  слова є розмовними варіантами офіційних складних найменувань (мешканці села, заводські робітники).

Число іменників. У ділових паперах зустрічаються випадки необґрунтованого вибору форм однини там, де повинні вживатися іменники у множині.

Однина іменників в українській мові, як і в російській, може вживатися на позначення не одного, а багатьох предметів (... зібрано цукрового буряка на площі... увесь урожай викопні у кількості 60 тонн здано на консервний завод).

У цих випадках однина служить засобом узагальнення, вона вказує на цілісність, нерозчленованість ряду однорідних  предметів (цукровий буряк, викопні корені).

Вживання форм не можна вважати виправданим, хоч і з’являється воно під впливом деяких документів, у яких його можна вважати цілком грамотним і логічно обґрунтованим.

Деякі речовинні іменники (масло, сіль, нафта, вода) набувають загалом невластивих для них форм множини на позначення видів, сортів типів речовин (мінеральні солі, сухі вина, машинні масла). Таке вживання форми множини в ділових документах не є порушенням норм літературної мови.

ВИПАДКИ КЕРУВАННЯ ІМЕННИКІВ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ. За своїм смисловим значенням і граматичними властивостями іменники поділяються на дві групи: загальні і власні.

Іменники на позначення узагальнених назв однорідних предметів, явищ, понять називаються ЗАГАЛЬНИМИ. Їх у мові переважна кількість: програміст, зварник, учитель, номер, параграф.

Іменники на позначення назв окремих осіб та одиничних предметів, явищ – називаються ВЛАСНИМИ. Вони становлять меншу групу: Руслан, Шевченко, Київ, Україна, Дніпро, Росія.

ЗБІРНІ ІМЕННИКИ  позначають сукупністю однакових чи подібних предметів, які сприймають як одне ціле.

 Збірні іменники, що означають сукупність людей, відповідають на  питання хто? {малеча, робітництво, селянство}.

Збірні іменники, що означають сукупність тварин і неживих предметів, речей   відповідають   на   питання   що?   (інвентар,   апаратура,   горішник садовина, терник).

Відмінювання іменників, Найбільше помилок припадає на форми давального відмінка однини іменників чоловічого та жіночого роду.

У діловому стилі виразно переважає закінчення -у (-ю): директору, інженеру, документу.

Проте бувають випадки, коли і в діловому стилі слід писати -ові (-еві,   -єві), а не -у (-ю). Трапляється це тоді, коли виникає небезпека появи двозначності в тексті документа.

Тому в тих випадках,  коли є небезпека появи двозначності  в тексті документа, для давального відмінка закінчення -ові (-еві, -єві) стає обов’язковим.

Багато помилок припадає на закінчення родового відмінка однини іменників чоловічого роду, де одні з них мають закінчення -а, -я (абзаца, акта, варіанта, об’єкта), інші -у (-ю) (проекту, протоколу, пункту та ін.), до того ж багатозначний іменник може мати два різних закінчення в родовому відмінку: нема аркуша паперу – ділового папера.

У   родовому   відмінку   множини   іменники   жіночого   роду   мають закінчення -ей (доповідей, галузей, статей), а не -ев.                                                       

Іменник – самостійна частина мови, що об'єднує слова, які називають предмети, опредмечені знаки, процеси, дії та відповідають  на питання хто?    що?

Слід пам'ятати, що ОДС вимагає:

1. Перевагу віддавати абстрактним, неемоційним, однозначним іменникам книжкового походження: автор, біографія, варіант, габарит, гарант, довідка, екзотика, екскурсія, ємність, єство, журі, звершення, зона, інгредієнт, компрометація, кон'юнктура, лабораторія, маркетинг, номенклатура, об'єктивність, поборник, прецедент та ін.

неправильно                                         правильно

анонімка                                                 анонімний лист

сотня гривень                                        сто гривень

залікова                                                  залікова книжка

маршрутка                                            маршрутне таксі

фарбовка                                                фарбування

кадровик                                                 кадровий працівник

астматик                                              хворий на астму

хитрун                                                    хитрий

забудько                                                 людина, яка забуває

пустуха                                                  дівчина (жінка), яка пустує

горбань                                                  людина з горбом  

                                                              (горбата людина)

водичка                                                  вода

злодюга                                                  злодій

Отже треба уникати вживання іменників із розмовного стилю, із суфіксами збільшеності чи зменшеності, з усіченою основою тощо й заміняти їх нейтральними, книжними іменниками або іншими частинами мови чи розгорнутими пояснювальними конструкціями.

2. Написання іменників на означення статусу, професії, посади, звання (у більшості випадків) в чоловічому роді, наприклад:

неправильно                                           правильно

викладачка хімії                                     викладач хімії

касирка (касирша)                                 касир

лаборантка (лаборантша)                   лаборант

бригадирка (бригадирша)                     бригадир

працівниця                                             працівник                              

учителька                                               учитель

Слова (прикметник, дієслово), залежні від найменування посади чи звання, узгоджуються із цим найменуванням лише в чоловічому роді, наприклад: завідувач кафедри української мови доцент Креч Тетяна Василівна зазначила, що...

Слід звертати увагу на контекст уживання професії чи статусу, наприклад: До кабінету було запрошено секретарку директора Полякову Л.О. і До кабінету було запрошено секретаря комісії  Полякову Л.О.

Жіночий рід мають слова: авторка, аспірантка, вихованка, дипломантка, дисертантка, кравчиха, поетеса, студентка, учениця та ін.

3. Збірні іменники, що позначають:

а) сукупність однакових або подібних понять, істот, тварин. Предметів тощо заміняти іменниками у формі множини, наприклад:

неправильно                                          правильно

студентство                                           студенти

професура                                                професори

дітвора, дітва                                        діти

малеча                                                      малі діти

піхота                                                      піхотинці

комашня                                                  комахи

птаство                                                  птахи

б) сукупні поняття професійної діяльності, назви осіб за фахом і місцем роботи, проживання та національною приналежністю треба передавати за допомогою додаткових слів, що пояснюють узагальнення, наприклад:

неправильно                                            правильно

акторство                                              гра на кону театру

                                                                та в кіно

поштарі                                                  працівники пошти

циркачі                                                    працівники цирку

горожани                                                мешканці міста

заводчани                                                працівники заводу

4. Уживати форму відмінка тільки у звертанні до осіб, називаючи:

статус – знавцю, колего, товаришу

посаду – директоре, завідувачу, голово        

звання  професоре, капітане, академіку

професію - лаборанте, перекладачу, секретарю

родича - батьку, мати, сестро, тітко

ім'я - Ігорю, Миколо, Юрію, Маріє, Ольго, Наталю

ім'я по батькові - Іллічу, Анатолійовичу, Ігоровичу, Євгеновичу

         прізвище - Сороко, Каркачу, Бондаре 

Наприклад: Шановний пане полковнику !

                    Вельмишановна, панно Інго!

                    Дорога пані Валеріє ! Колего Дмитре!

                    Добродію Бондаре.

5. Указувати   час   за   роком,   узгоджувати  іменник   із   числівником, займенником   чи   прикметником не в місцевому   відмінку   з прийменником у (в),  а в  родовому відмінку без прийменника, наприклад:

неправильно                                            правильно

У 2001 р. (році)...                                   2001 р. (року)...

У першому році...                                   Першого року...

У цьому (тому) році...                           Цього (того) року ...

У наступному році...                             Наступного року

Але: у четвер, у неділю, у грудні, у липні (без слова місяці).

6.  Нульового закінчення для іменників чоловічого роду II відміни у знаменному відмінку однини:

підписали акт, отримав лист, узяв олівець, видав наказ.

7.  Уживати   іменник,   дотримуючись   унормованих   форм   числа, наприклад:

неправильно                                          правильно

придбали нову                                        придбали нові

шкіряну мебель                                      шкіряні меблі

                                       

зробили позначки                                  зробили позначки

           різними чорнилами                               різним чорнилом

похорони призначили на...              похорон призначили на...

8. Пам'ятати, що:

- кількісний іменник раз у сполученні із числівником та іменником половина має форму рази: Продуктивність підприємства збільшилася у два з половиною рази. Якщо дробовий числівник виражений десятковим дробом, то маємо форму раза. Продуктивність підприємства збільшилася у два й чотири десятих раза;

- в Ор. Відмінку множини іменників II відміни та множинних іменників слід використовувати лише закінчення -оми (-еми), -има, наприклад:

неправильно                                          правильно

з п'ятьма колісьми                                 із п'ятьма колесами

літак з іноземними                                літак з іноземними

гістьми                                                  гостями

повернулись з грішми                     повернулись із грошима

- одиниці виміру мають паралельну форму в родовому відмінку множини: децибелів і децибел, ватів і ват, але лише бітів, гаусів, джоулів, ергів, байтів.

Форма множини може позначати не саму речовину, а її конкретні види, сорти, типи: Залізницею прибули мінеральні добрива, машинні оливи, грузинські вина. Але, Наприкінці XX й на початку XXI cm. (століття а не століть), бо однорідними членами є не числівники, а іменники кінець, початок;

- не можна відмінювати неживі предмети як живі істоти, наприклад:

неправильно                                           правильно

Для транспортування                  Для транспортування

будматеріалів                               будматеріалів

використовували                           використовували

потужних КрАЗів і МАЗів.          потужні КрАЗи й МАЗи.

9. Надавати перевагу не дієсловам, а віддієслівним іменникам, які забезпечують однозначністю і водночас узагальненість змісту, наприклад:

неправильно                                          правильно

допомагати                                            надавати допомогу

доручити                                                дати доручення

змагатися                                               провести змагання

Хоча в наказах, розпорядженнях та інших документах припускається форма наказового способу дієслова (доручити, оглянути та ін.).

10.  Іменник (додаток) після дієслів повідомляти, сповіщати ставити в знаменному відмінку, а не в давальному, наприклад:

неправильно                                          правильно

повідомити студентові             повідомити студента

сповістити інженерові              сповістити інженера

Карпенку Б.Т.                               Карпенка Б. Т.

11. Іменники з дієсловами відмовлятися, ухилятися слід уживати в родовому відмінку з прийменником, наприклад:

неправильно                                          правильно

ухилятися навчання                  ухилятися від навчання

відмовлятися подорожі           відмовлятися від подорожі

12.  Прізвища, що дорівнюють назвам істот, предметів або явищ, слід уживати в поєднанні з ім'ям, назвою посади, тощо: Викликати водія Зайця; Завершити дослід лаборантові Комарю.

2. Особливості використання прикметників у ділових паперах.

1. Перевага надається прикметникам книжного походження: автобіографічний, балансовий, валютний, гарантійний, дезорієнтований, зоологічний, ідеальний, конфіденційний, легітимний, маршрутний, нейтральний, організаційний, парламентський та ін.

неправильно                             правильно

роботящий                                працьовитий

малюсінький                              дуже малого розміру

довготелесий                            високий на зріст

безвихідне становище              безпорадне становище

головатий                                  розумний

згоден                                        згодний

молодії                                       молоді

Отже, треба уникати вживання прикметників із розмовної, зниженої лексики, двозначним змістом, суфіксами збільшеності, зменшеності й пестливого забарвлення, стягнених повних та усічених форм, замінюючи їх однозначними, неемоційними прикметниками або розгорнутими пояснювальними конструкціями з інших частин мови.

2.   У використанні ступенів  порівняння окремих якісних прикметників перевага   надається   аналітичним   формам,   які   утворюються   за   допомогою прислівників: дуже, надто, більш, менш та ін.

неправильно                     правильно

працьовитіший                 дуже працьовитий

завеликіший                       надто великий

невдаліший                        менш вдалий

3. Складена форма вищого й найвищого ступенів порівняння утворюється за допомогою прислівників: більш, найбільш, менш, найменш, але слід уникати вживання суфікса -іш-.

неправильно                             правильно

більш рішучіший                        більш рішучий

менш оптимальніший               менш оптимальний

найменш продуктивніший        найменш продуктивний

4.  Прикметник двосторонній уживається тільки тоді, коли стосується двох сторін у значенні - особа, група осіб, організація, яка представляється в певному відношенні іншій особі, особам, організації. Поєднується зі словами: договір, угода, домовленість, співробітництво, відносини, взаємини, стосунки, зустрічі, зв'язки, обов'язки, переговори.

5. У формах М. відмінка однини чоловічого та середнього роду слід використовувати закінчення -ому.

неправильно                               правильно

на попереднім з'їзді                    на попередньому з'їзді

на старім обладнанні                   на старому обладнанні

6. Замість розмовної форми треба користуватися конкретним визначенням.

неправильно                         правильно

чималий, чималенький,             великий, більший за...,

великуватий, завеликий            дуже великий

7.  Слово "самий" на означення вищого ступеня ніколи не вживається із прикметниками. Його заступає частка най -.

неправильно                   правильно

самий високий                  найвищий

самий чорний                   найчорніший

самий довгий                   найдовший

8. Уникають уживання присвійних прикметників, замінюючи їх іменниками або відповідними прикметниковими формами. Якщо потрібне точне означення, іменник-прізвище (посада, звання тощо) ставлять у родовому відмінку, це ж стосується тих випадків, коли є кілька однорідних членів.

неправильно                                правильно

студентові досягнення                  досягнення студента або

                                            студентські досягнення

Петренкові пропозиції                  пропозиції Петренка В. П.

директорові розпорядження        розпорядження директора

материна, батькова                      поради матері, батька

і другова поради                             і друга

Але усталеним є вживання присвійних прикметників:

а)  у термінологічних словосполученнях: адамове яблуко, архімедова спіраль, базедова хвороба, бертолетова сіль, вейєрштрассова сигма-функція, ермітів многочлен, гурвіців критерій, жорданова лема, карданова передача, кесарів розтин, клейнова пляшка, ланхранжові дужки, Петрові батоги, рентгенівський апарат, фредгольмів мінор, штрумова система та ін.;

б)  у крилатих висловах: аріаднина нитка, авгієві стайні, езопівська мова, дамоклів меч, прокрустове ложе, сісіфова праця та ін.

9.  Уникають уживання прикметників, що походять від географічних назв з додатковим роз'яснюючим іменником.

неправильно                             правильно

білоцерківський житель              житель м. Біла Церква

кременчуцькі цигарки                   цигарки з м. Кременчук

брестська адреса                         адреса в м. Брест

Але усталеним є вживання подібних прикметників, які означають географічні назви, що походять:

а) від топонімів та інших географічних назв:

Харківська область, Великобурлуцький район, Красноярський край.  Київський проспект. Керченська протока, Казахська  затока.   Дніпровський   лиман, Чукотський півострів та под.;

б) від імен, прізвищ чи псевдонімів:

Соломонові острови, Магелланова протока, Баренцове море, місто Корсунь-Шевченківський, селище Гоголеве, селище Кіровське та под.

10. Прикметник узгоджується з іменником на означення певних професій, посад та звань жінок лише в чоловічому роді.

неправильно                             правильно

старша викладачка                    старший викладач

досвідчена інженер                     досвідчений інженер

нова професорша                        новий професор

11.  Усі прикметники (у ролі означень), що вживаються у сполуках із числівниками два, три, чотири, стоять у Н. та 3. відмінках множини й мають переважно закінчення , а не -их. Це ж стосується і прикметника останній із числівником п'ять і більше.

Два нестандартні вироби

Експонувалося три оригінальні розробки

Чотири великі контейнери

Останні десятеро працівників

За останні вісімдесят років

12.  Для визначення часу треба: а) уживати відповідні прикметники в  Р. відмінку без прийменника у (в), або ж прислівник;

б) щоб прикметник стояв не в М., а Р. відмінку без прийменника.

неправильно                                    правильно

у позаминулому році                         позаторік

у тому місяці                                    того місяця

у наступному кварталі                   наступного кварталу

13. Треба слідкувати за узгодженням прикметникових закінчень з іменниками на позначення невизначеної кількості однорідних предметів, що існують у певній сукупності.

неправильно                                    правильно

медичні приладдя                              медичне приладдя

величезні каміння                              величезне каміння

пошкоджені коріння                         пошкоджене коріння

3. Особливості використання займенників у ділових паперах.

1.Слід уникати використання займенників (якщо можна) або в їх значенні вживати інші частини мови (особливо в автобіографії, заяві, службових записках).

неправильно                                    правильно

Я пропоную усунути                         Пропоную усунути

п. Куліша В.Д. з посади                     п. Куліша В.Д. з посади

лаборанта, яку він обіймав,              лаборанта у зв'язку з

у зв'язку з його неодноразовими        неодноразовим

порушеннями своїх службових          порушенням службових  

обов'язків і перевести його на...       обов'язків і перевести на ....

         

2. Слід уникати вживання займенників:

-   із суфіксами зменшеності: такесенький, самісінький, нікогісінько;

- складних неозначених форм: абиякий, абихто, казна-хто, сякий-такий, хтозна-який, хто-небудь і под.;

-  усічених форм прикметникових займенників: на моїм, у тім, на цім, тої, тою, у всім, на чим і под.

3.   Треба   використовувати   тільки   нормативні форми займенників, уникаючи розмовних, діалектних варіантів:

неправильно                                  правильно

на моїм                                           на моєму

сей захід                                         цей захід

           у кожнім                                          у кожному

которий день поспіль                    котрий день поспіль

був відсутній якийсь час               був відсутній деякий час

у чиїм                                               у чийому 

свойого зобов'язання                    свого зобов'язання

воно сталося випадково               це сталося випадково

невідь-скільки часу                       невідомо скільки часу

сі продукти                                   ці продукти

цеї ночі                                          цієї ночі

казна-який звіт                            невідомо який звіт

абичим завершили                       невідомо чим завершили

котрогось із присутніх              декого із присутніх

тая нарада                                  та нарада

тії розробки                                тієї розробки

            4. Дійова особа в реченні, виражена займенником, повинна стояти в   Н., а не в Ор. відмінку.

неправильно                                     правильно

мною запроваджено                         я запровадив

нами запропоновано                         ми запропонували

ними привезено                                  вони привезли

5. Уникати двозначності, що може виникнути:

а) якщо займенник віддалений від слова, із яким синонімічне пов'язаний:

неправильно                                        правильно

        Значна кількість учених                 У багатьох секційних  

        взяла активну участь                     засіданнях взяла участь

        у секційних засіданнях,                   значна кількість учених.

        їх виявилося багато.

       Пенсіонерка мешкає                       Аварійна квартира,

        в аварійній квартирі,                    у якій мешкає пенсіонерка,

       її треба відремонтувати.             потребує ремонту.

б) якщо можливе співвіднесення займенника з будь-яким зі слів, однаково граматично вираженим:

неправильно                                         правильно

Лаборант Горобець В. О.                Голова зборів відхилив

внесла пропозицію. Головуючий      пропозицію лаборанта

з нею не погодився.                           Горобець В. О.

в) якщо замість особового займенника вжито присвійний:

неправильно                                        правильно

Моїм отриманим завданням       Я отримав завдання...

було...                                            Завдання, що я отримав...

г) якщо вжито зворотно-присвійний займенник свій:

неправильно                                        правильно

Він своїми руками                  Він власноруч відремонтував

відремонтував                         особисту машину.

           свою машину,                                        

Директор попросив                  Директор запропонував

присутніх прокоментувати   присутнім прокоментувати

свої   пропозиції.                       їх пропозиції.

д) якщо вжито зворотний займенник із неконкретним співвіднесенням:

неправильно                                          правильно

Комісія запропонувала        Комісія запропонувала надати

адміністрації взяти            послуги адміністрації

на себе функції щодо           в розслідуванні НП.

розслідування НП

є) якщо неправильно узгоджено займенник зі збірним іменником:

 неправильно                                        правильно

Цими гіллями закрили канаву.  Цим гіллям закрили канаву.

                                             

ж) якщо є невиправдане використання займенника у формі     Ор. відмінка:

неправильно                                        правильно

Усією групою пішли              Група в повному складі пішла

на заняття.                                                        на заняття.

Виконано за однією моєю       Виконано за умови або

умовою.                                    Виконано лише за умови.

6.  Не слід використовувати займенники 3-ї особи в присутності тих, про кого йдеться.

Без займенника, як правило, укладаються ділові листи, які починаються

дієсловом у 1-й особі множини (від імені організації, установи, закладу –Нагадуємо..., Надсипаємо..., Повідомляємо...). Паралельно вживається форма 3-ї особи однини (Адміністрація повідомляє.... Ректорат просить.... Об'єднання інформує...).

Без займенника я укладаються розпорядження і накази, які розпочинаються дієсловом у 1-й особі однини (Доручаю..., Пропоную..,, Наказую...).

Науковий стиль вимагає заміни авторського я на ми, залучаючи читача (слухача) до участі в міркуваннях.

Нормативним є шанобливе використання щодо осіб категорії:

Ви, колего, зачекайте, будь ласка. Мати надіслали листа. Вам, пане професоре, зателефонують з Одеси.

Пам'ятайте: використання чи невикористання займенників змінює тональність ділових текстів, може підсилювати або пом'якшувати категоричність наказу, вимоги, прохання, поради тощо.

Увага! Запам'ятайте правильну форму займенників у таких словосполученнях:

неправильно                                             правильно

Дякую Вас.                                                 Дякую Вам.

Пробачте мене.                                        Пробачте мені.

На котру годину                                       О котрій годині

призначили...                                              призначили...           

Скільки годин ?                                         Котра година ?

Властивий для нього.                               Властивий йому.

Характерний йому.                         Характерний для нього.

Телефонував до нього.                             Телефонував йому.

Вибачити його.                                        Вибачити йому.

Кепкувати над ним.                                 Кепкувати з нього.

Окремі учасники.                                      Деякі учасники

Правильний наголос у займенниках це не тільки культура мовлення, а й засіб уникнення двозначності.

У Р. й Д. відмінках однини займенників то, те, цей, це наголос падає на кінцевий склад: того, тому, цього, цьому, А в М. та Р. відмінках із прийменниками наголос переходить на перший склад: на тому, у цьому, біля того, для цього, до того, із цього, не без того, не від того.

7. Для уникання зайвого   паралелізму, краще в діловому мовленні додержуватися Р. чи 3. відмінків їх ніж присвійного займенника їхній.

неправильно                                     правильно

їхнє обладнання                                 їх обладнання

Надійшли їхні пропозиції                 Надійшли їх пропозиції

Реалізовано їхню продукцію         Реалізовано їх продукцію

Оглянуто їхній об'єкт                      Оглянуто їх об'єкт

4. Особливості використання дієслівних форм у ділових паперах.

1.Треба використовувати тільки книжні дієслова та їх форми:

активізувати, дезінформувати, деномінувати, добирається, домінувати, дрейфуючи, знаменувати, подається, регламентувати символізувати, формулюючи.

    неправильно                                    правильно

          важити                                             звáжувати

    рихтуватися                                     збирáтися

   балакати                                            говорúти

   слабувати                                          хворíти

   договорюватися                                домовлятися

         поспівати                                           устигáти

   пришедші                                            які(що)прийшлú 

   позичати                                            авансувáти

   відчитуватися                                  звітувáти

   повідати                                            розповідáти,  

                                                               повідомляти

   тикати                                              говорúти «ти»

   сидя                                                    сúдячи

   шоферувати                                     працювáти шофéром

   сипонути                                           насúпати

2. Уникати умовного способу:

          неправильно                                     правильно

Підприємства змогли б  виконати        Підприємства виконають

замовлення, якби....                                  (зможуть виконати)

                                                                 замовлення, якщо...

Виконавець повідомив би                    Завчасне повідомлення

 Вас завчасно, коли б...                         виконавця можливе лише

                                                               за умов...

3. Уживаючи ті чи інші форми наказового способу, слід ураховувати конкретну ситуацію, умови спілкування та норми мовного етикету.

4. В   актах, наказах  розпорядженнях, службових   листах   інструкціях, дорученнях та под. уживають неозначену форму дієслова (інфінітив). Але слід пам'ятати, що нормативною є форма на-ти, а не на на-ть:

неправильно                                    правильно

говорить                                            говорити

запроваджувать                               запроваджувати

5. У документів більшість дієслів має форму 3-ї особи однини, але неприпустиме використання коротких форм:

неправильно                                 правильно

допомога                                         допомагає

оббіга                                              оббігає

6. Надавати перевагу активним конструкціям над пасивними або ж використовувати безособову конструкцію з дієслівними формами на -но, -то. У таких текстах ідеться про наслідки якихось заходів чи подій у момент мовлення:

неправильно                                  правильно

Завдання було достроковано        Наша група достроково

виконане нашою групою                 виконала завдання.

Головна увага ним приді-               Головну увагу він при-

ляється...                                         ділив...

                                                         

Інспектори, які призначають-     Інспектори, яких

ся комісією...                                  призначає комісія...

                                   

Випробування проводяться          Випробування проводять

у    запланованому режимі          (прове- дено)

                                                        у запланованому режимі

7. Не вживати розмовних (калькованих) та дієслівних форм теперішнього часу:

неправильно                                   правильно

носе                                                   носить

робе                                                   робить

8. Уживати теперішній час на позначення майбутнього, якщо акцент-тується обов'язковість чогось: Мітинг розпочинається завтра об 11.00.

9. Уникати вживання форм давноминулого часу:

неправильно                                     правильно

інформація надходила була              інформація надходила

я виконав був                                      я виконав

проект(були) узгодили були              проект узгодили

звернення надійшло було                  звернення надійшло

10. Не порушувати норми вживання форм залежного слова:

неправильно                                     правильно

свідчити факти                                свідчити про факти

відзначати про успіхи                      відзначати успіхи

довести про інформацію                  довести інформацію

опанувати професією                       опанувати професію

доторкатися приладу                  доторкатися до приладу

піклуватися за ( кого)                     піклуватися про( кого)

шкодувати гроші                             шкодувати грошей

11. Надавати перевагу складеним формам дієслів недоконаного виду в майбутньому часі:

неправильно                                       правильно

завтра відпочиватимемо        завтра будемо відпочивати

перерахуватимемо                   будемо перераховувати

працюватимем сьогодні          будемо працювати сьогодні

розпочинатиметься                 буде розпочинатися

12. Широко використовувати дієприкметники та дієприслівники, але уникати ненормативних форм або заміняти їх іменниками, іменниками з прийменниками(описова конструкція), дієсловами:

неправильно                                         правильно

     оточуюче середовище          довкілля; навколишнє середовище

    знаючий працівник                 обізнаний працівник; тямущий

                                                    (тямкий) працівник, який добре

                                                    знає (розбирається, володіє)

керуючий відділом                             керівник відділу

бувші учасники                                 колишні учасники

запитуючий                    запитувач; який(той, хто)

                                        запитує(задає запитання)

          подорожуючий              подорожній; той, хто подорожує

          граючий                                             який грає; гравець

          рахуючий прибутки                         рахівник; який

                                                                   (хто) рахує прибутки

          головуючий зборами                         голова зборів

          пануюча думка                                  панівна думка

          знеболюючий засіб                           засіб знеболення

         перемігший                            переможець; який (що) переміг

         ріжучий інструмент                       різальний інструмент

         спрямовуюча рейка                           напрямна рейка

         кажучий промову                  мовець; який (хто) говорить

         початкуючий поет                          поет-початківець

         відстаючий клас                               клас, котрий (який, що)

                                                        відстає, відсталий клас

         захоплюючий краєвид                     захопливий, привабливий,

                                                       принадний краєвид

         хвилюючі враження                        зворушливі враження

         хвилюючий стан                             бентежний стан

         хвилююча новина                 животрепетна (збудна) новина

         не дивлячись на                   незважаючий (невважаючи)на

         об'єктивні причини            об'єктивні причини

         ведучий архітектор                       провідний архітектор

        лікуючі властивості                        лікувальні властивості

 Однак окремі форми роботи активних дієприкметників теперішнього часу з суфіксами -уч (-юч), -ач (-яч) почали використовуватиме у функції означення, а не головного компонента дієприкметникового звороту наприклад:

неправильно                                     правильно

добробут, зростаючий                    зростаючий щороку

щороку                                               добробут

                                                          (або добробут, що

                                                          зростає  щорічно)

                                                       

Це ж стосується й активних дієприкметників минулого часу із  суфіксом -л-:

неправильно                                       правильно

яблука, замерзлі від морозу               замерзлі яблука

                                                           (або яблука, що

                                                          замерзли від морозу)

Сфера використання активних дієприкметників – в основному термінологічна лексика: блукáючий нéрв, крокýючий екскавáтор, ведýче кóлесо, рíжучий дúск, тонізýючі речовúни, резонýюча кáмера, дíючий вулкáн, несýча повéрхня крилá, працюючий двигýн, планерýючий літáк, лімітýючий режúм.

13. Форми 2-ї особи однини, 1-ї та 2-ї особи множини дозволяють уни-кити форми давайте в наказовому способі. Обійтися без неї можна й за допомогою додаткових слів.

неправильно                                     правильно

давайте проголосуємо                     проголосуймо

давайте почнемо                              є пропозиція почати

                                                           або пропоную почати  

         давайте привітаємо                          прошу привітати

         нашу гостю                                         нашу гостю

                                                                    або вітання нашій гості

Дієслово давайте вживайте лише у своєму прямому значенні, коли ця форма заохоти поєднується з іменником, що означає певні премети:  Давайте ваші посвідчення; Розрахунки і креслення давайте мені.

Хоча й у цих випадках інтонаційно та за допомогою невербальних засобів (жесту)можна спонукати до дії: Ваші посвідчення, будь ласка; Прошу розрахунки і креслення.

14. Існує дві рівнозначні форми написання дієслів із числівниками:   а) Шість бригад не виконало (не виконали) план. Але за непрямого порядку слів лише – Не виконало план шість бригад; б) Двоє студентів пішли до їдальні (сумісна дія – пішли разом); Двоє студентів пішли до їдальні (роз'єднана дія – кожен пішов окремо).

15. Із кількісними словами ряд, низка, більшість, меншість, багато, мало, кількість дієслова вживаються в однині ряд підприємств надіслав, більшість працівників з'явилося.

16. Якщо субстантивне слово виражено числівниками: сто, тисяча,  мільйон, мільярд та под., то дієслово слід уживати в однині: сто гривень витрачено; тисячу тонн завезено.

17. 3а наявності слів разом, спільно дієслово(присудок)ставиться в однині: Адміністрація заводу спільно із профкомом розглянула.., Але ставиться у множині, коли однорідні підмети вжиті через кому або через сполучники і, й (та у значенні і): Адміністрація заводу та профком розглянули...

18. Дієслово вибачаюсь(-ся) має у своєму складі колишній займенник ся, що був формою від себе — я, порівняйте: збираюся (я збираю себе), умиваюся (я вмиваю себе).Отже:

неправильно                                  правильно

Я вибачаюсь (-ся),                       Вибачте мені(даруйте,

                                                     перепрошую); прошу

                                                     вибачення, пробачте.

За це треба вибачитися            За це треба попросити

                                                     пробачення або

                                                     треба перепросити.

Я хочу вибачитися                    Даруйте, завинив

                                               (винуватий). Я не хотів

                                                     завдати Вам прикрощів

                                                     (Вас образити)!

                                        Прошу Вас, не  

                                        ображайтеся.

                                        Я завинив перед Вами.  

                                        Мені дуже прикро

                                        (жаль, шкода),

                                        що так сталося.

                               Я завдав Вам стільки  

                            клопоту (прикрощів,

                              турботи, хвилювань,  

                      неприємностей)!

                                        Я відчуваю провину

                                        перед Вами.

19. Слід уникати лінгвістично необґрунтованого вживання частки             -ся,  -сь:

неправильно                                правильно

Робота аналізується за                 Роботу аналізують за

такими вимогами.                             такими вимогами.

                   

20. Дія, названа присудком, і дія, названа дієприслівником, обов'язково мають виконуватися одним суб'єктом:

неправильно                                правильно

Замовляючи проспекти у            Замовляючи проспекти у

видавництві «Майдан»,               видавництві  «Майдан»,

           вони вам коштуватимуть          ви заплатите за них

           на 30 % дешевше.                          на 30 % менше.

         

        Узагальнюючи довідкові                  Узагальнюючи довідкові

        матеріали, нашу увагу                        матеріали, ми звернули

        привернув минулорічний акт              увагу на минулорічний

        інвентаризації.                                     акт інвентаризації.

 

 ТЕМА VІІІ. Документи щодо особового складу.

1. Заява. Види заяв. Реквізити.

Документи щодо особового складу  це документи, які безпосередньо стосуються конкретної особи. Вони містять особисті відомості про людину, її життя і діяльність, інформацію про трудову діяльність, характеристику моральних та ділових якостей. До цієї групи документів відносять: заяву, характеристику, резюме, автобіографію, трудову книжку, особовий лист і скаргу.

Заява це документ у якому особа через державні приватні чи громадські організації проголошує свої інтереси чи зачитує надані їй права. Заява пишеться власноруч і в одному примірнику.

Реквізити заяви:

1)  адресат;

2)  адресант (ПІБ повністю);

3)  назва виду документа;

4)  текст;

5)  додатки;

6)  дата;

7)  підпис.

Автобіографія  це документ у якому особа у хронологічному порядку подає стислий опис свого життя та діяльності. Реквізити автобіографії:

1)  назва виду документа;

2)  ПІБ особи;

3)  дата народження;

4)  місце народження;

5)  перелік навчальних закладів по рангах та спеціальності;

6)  відомості про перебування на військовій службі;

7)  відомості про трудову діяльність;

8)  відомості про склад сім'ї;

9) домашня адреса;                                                                       

10) дата;

11) підпис.

Головні вимоги до написання автобіографії - це вичерпність потрібних відомостей.

Резюме  це документ, який надається при влаштуванні на роботу, для участі в конкурсі, на заміщення вакантної посади. Реквізити резюме:

1)  назва документа;

2)  мета;

3)  ПІБ;

4)  дата і місце народження;

5)  домашня адреса і телефон;

6)  родинний стан;

7)  освіта і навчання;

8)  досвід роботи за спеціальністю;

9)  додаткові відомості;

10) дата;

11) підпис.

Характеристика   це  документ у  якому дається оцінка ділових  та моральних якостей працівника як члена колективу за період, який він відпрацював на даному підприємстві. Реквізити характеристики:

1)  назва;

2)  ПІБ (у родовому відмінку);

3)  статус, посада, вчений ступінь;

4)  рік народження і національність;

5)  текст;

6)  дата і підпис керівника установи;

7)  гербова печатка;

Оголошення   це документ в якому подається потрібна інформація, в якій викладена та чи інша пропозиція.

2. Автобіографія та резюме.

Автобіографія

Я, Шевченко Василь Павлович, народився 3 листопада 1980 року в м. Мукачево Закарпатської області.

1987 року пішов у перший клас ЗОШ № 5 м. Мукачева. Після закінчення 9 класу у 1995 році вступив на навчання до Мукачівського державного аграрного технікуму на відділ „Ветеринарна медицина".

У 1999 році закінчив навчання у МДАТ і цього ж року вступив до Львівського державного університету.

Склад сім'ї:

батько   Шевченко Павло Іванович, 1955 року народження, вчитель ЗОШ № 5 м. Мукачева;

мати   Шевченко АнтонІна Василівна, 1958 року народжен- ня, бухгалтер ДП „Кераміка" ;

брат   Шевченко Іван Павлович, 1987 року народження, студент МТІ.

       Домашня адреса: 89600, м. Мукачево, вул. Ужгородська, 28.

     

    25.03.2004 р.                                          Підпис

Резюме

Василь Олександрович Хайнас

Індустріальна 12, кв. 16

м. Мукачево    89600                                   тел. 3-57-68

Дата і місце народження: Закарпатська обл., м.Мукачево,

                                             24 грудня 1985 р.

Сімейний стан:  неодружений.

Посада, на яку претендую:  касир-бухгалтер.

Освіта:  2001-2004, Мукачівський державний аграрний технікум.

Досвід роботи:   2004-2005р  „ПриватБанк”, бухгалтер        

Додаткові відомості: стаж роботи  1 рік. Навчаюсь у МТІ на факультеті „Фінанси і кредит”. Маю досвід роботи з ПК. Володію англійською мовою вільно.

        25.07.2006р.                                    Підпис

3. Характеристика правила її оформлення.

Характеристика

Бабілі Наталії Іванівни,

студентки Мукачівського державного

аграрного коледжу

відділу „Агрономія", групи АГ-31

1989 року народження.

Бабіля Н.І. навчається у Мукачівському державі аграрному коледжі з 2004 року. За час навчання виявила сумлінною і старанною студенткою. Систематично готується до занять, постійно підвищує свій професійний рівень. Багато часу відводить для самостійної творчої і пошукової роботи. Про це свідчить її відмінне навчання у продовж двох років.

Бабіля Н.І. має неабиякі організаторські здібності. Вона чесно і. сумлінно виконує доручення старости. Активно співпрацює з студентами: групи, є ініціатором і організатором виховних заходів, що проводяться в групі.

Студентка Бабіля Н.І. бере активну участь у громадській роботі коледжу.

Приємна, доброзичлива, має багато друзів, користується авторитетом серед студентів групи, коледжу та викладачів навчального закладу.

Адміністрація та педагогічна рада МДАК рекомендує Бабілю Н.І., студентку агрономічного відділу для призначення їй іменної стипендії    ім. М.О. Посмітного.

Директор Мукачівського

державного аграрної о коледжу                Н.Й.Балаж

                  

Заступник директора з

виховної роботи МДАК                            В.В. Воронов

куратор групи                                                А.В. Чорі

       

ТЕМА ІХ.   Довідково-інформаційні документи.

1. Службові листи та їх види.

Лист це поширений вид документації, один із засобів обміну інформацією.

За функціональними ознаками службові листи поділяються на такі, що потребують відповіді, й такі, що не потребують її.

До перших належать листи-прохання, листи-звертання, листи-пропозиції, листи-запити, листи-вимоги. Серед тих що не потребують відповіді, листи-попередження, листи-відмови, листи-повідомлення, супровідні листи, гарантійні листи, листи-розпорядження.

За кількістю адресатів розрізняють звичайні, циркулярні й колективні листи. Звичайні листи належать до однієї інстанції. Циркулярний лист надсилається цілій низці установ. Колективний лист надсилається на одну адресу, але пишеться від імені керівників кількох установ.

Найчастіше листи друкують на бланках або на чистих аркушах паперу.

Лист має такі реквізити:

1)  назва і адреса організації-відправника;

2)  номер і дата листа;

3)  назва й адреса одержувача;

4)  заголовок;

5)  текст листа;

6)  перелік додатків (якщо вони є) із зазначенням кількості сторінок;

7)  підпис керівника організації;

8)  печатка.

Листи-запити і листи-відповіді найпоширеніший вид службової кореспонденції. Листи-відповіді повинні містити посилання на номер і дату вхідного документа, а також стислий зміст листа. Це дає змогу при отриманні листа-відповіді швидко відшукати лист-запит у справі.

Лист-інформація являє собою повідомлення про хід якихось справ, виконання планів.

Гарантійні листи укладаються з метою підтвердження певних обов'язків або умов і адресуються до певної організації чи установи. Як правило, гарантується сплачування банківських кредитів, оплата праці за виконану роботу.

2. Протокол як довідково-інформаційний документ.

Протокол це документ колегіальних органів, у якому фіксують місце, час, мету й результат проведення зборів, конференцій, засідань, нарад та ін. У протоколі занотовують склад присутніх і відсутніх, зміст доповідей, що заслухані, та винесені ухвали з обговорених питань. Зміст інших протоколів об'єктивний опис певного факту чи події.

Протоколом також оформляється певна діяльність адміністративних, державних, міждержавних структур, слідчих, міліцейських та судових органів.

Відповідно до обсягу фіксованих даних усі протоколи поділяються на три групи:

Стислі (короткі), тексти яких містить лише назви обговорених питань (під рубрикою «Слухали:» ) та ухвалу або поширену резолюцію щодо цих питань( під рубрикою «Ухвалили:»).

Повні, у тексті яких окрім ухвал стисло записують виступи доповідачів та інших учасників зібрання. До повного протоколу залежать також запитання доповідача та конспективний запис виступів під час обговорення.

Стенографічні, у яких дослівно зафіксовані виступи, репліки, запитання, обговорення на весь хід засідання, зборів.


3. Анотація, рецензія, відгук.

Анотація це коротка, стисла характеристика змісту книги, статті, рукопису тощо. В ній зосереджується увага на найсуттєвішому: викладається зміст роботи та її мета. Анотація суттєво допомагає під час добору та вивчення літератури з того чи іншого питання та ознайомлення зі змістом книги.

У кінці анотації обов'язково зазначають користувачів, яким рекомендовано роботу.

Отже, якщо вам швидко треба ознайомитися зі змістом книжки й мати про неї певне уявлення, читайте анотацію.

Рецензія це критичний відгук на художній, науковий або інший твір, що містить зауваження, пропозиції тощо.

Мета рецензії - рекомендація твору до друку, захисту.

Реквізити рецензії такі:

1.  Назва документа;

2.  Заголовок, що містить:

•   назву рецензованої роботи;

•   прізвище та ініціали її автора;

•   видавництво та рік публікації;

•   кількість сторінок.

3.  Текст, що складається з двох частин:

•   короткий виклад змісту роботи;

•   зауваження, пропозиції, висновки автора рецензії.

4.  Підпис особи, яка рецензувала роботу.

5.  Дата.

У разі необхідності підпис завіряють печаткою.

Відгук це висновок уповноваженої особи (кількох осіб) про наукові роботи, вистави, фільми, представлені на розгляд чи до захисту. Реквізити відгуку такі:

1. Назва документа.

2. Заголовок, що містить:

•   назву роботи;

•   прізвище, ім'я та по батькові її автора;

•   рік написання;

•   кількість сторінок.

3. Текст, що містить;

•   вступ;

•   стислий виклад змісту роботи;

•   критичні зауваження;

•   висновки з пропозиціями.

4. Підпис, що завіряється печаткою.

5. Дата.

4. Звіт. План. Правила оформлення цих документів.

Звіт це письмове повідомлення про виконання якоїсь роботи. Звіти бувають статистичні (цифрові) й текстові. Статистичні звіти пишуться на спеціальних, виготовлених друкарським способом бланках, текстові на звичайному папері. Матеріал звіту охоплює точно визначений період часу.

Схема звіту така:

1)  у заголовку, крім слова „Звіт”, подаються відомості про те, яка організація чи установа звітує, за який період, за який вид роботи;

2)  у вступній частині вказується коло завдань, які було поставлено перед організацією чи установою за звітній період;

3) наступна частина звіту має містити точний опис виконаної роботи із зазначенням позитивних і негативних прикладів;

4) у звіті мають бути висновки, пропозиції, перспективи на майбутнє;

5)  підпис відповідальної особи установи чи організації або службової особи, яка писала звіт;

6) дата складання звіту;

7) печатка установи (якщо це потрібно).

Звіт має характеризуватися чіткістю побудови, логічною послідовністю викладу матеріалу й містити вичерпні відповіді на всі запитання схеми, а також узагальнення і висновки.

        Якщо звіт дуже великий за обсягом, частини його матимуть заголовки, які повинні бути короткими й відповідати змістові.

Звіт допомагає вивчити, перевірити й узагальнити чиюсь роботу, знайти в ній позитивне та негативне, зробити висновки, намітити перспективи.

План це заздалегідь накреслена програма заходів, що передбачає порядок, обсяг і термін здійснення їх.

Слово план ще може означати порядок розміщення частин якого-небудь викладу, його композицію.

За терміном виконання плани поділяються на:

•   перспективні (охоплюють декілька років);

•   річні (календарний, фінансовий, навчальний);

•   піврічні (семестрові);

•   квартальні;

•   місячні;

•   тижневі;

•   щоденні.

Зміст плану викладається у формі тексту або таблиці. Кожний пункт плану складається з трьох обов'язкових частин:

•   зміст роботи;

•   термін виконання;

•   відповідальні за виконання.

Плани підписуються особами, що відповідають за їх виконання, або керівником установи.

Затверджується план колегіальним органом або керівником установи (структурного підрозділу). Затверджені плани групуються у справах окремо від проекту їх.

Реквізити плану такі:

1.  Гриф затвердження.

2.  Назва документа.

3.  Назва установи чи структурного підрозділу.

4.  Заголовок (вказується термін, на який складено план).

5.  Текст (зміст плану).

6.  Підпис(и).

7.  Дата складання.  

ТЕМА Х.  Документи з господарсько-договірної   

                  діяльності.

1. Договір. Типи договорів.

ДОГОВІР – це письмова угода двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення господарських взаємовідносин. Договір може бути укладений між приватними особами і організацією та між організаціями.

Цивільний кодекс передбачає такі договори: поставки, купівлі-продажу, закупівлі сільськогосподарської продукції, позики, наймання житлового приміщення, підряду.

Відповідно до нормативних актів договори повинні мати такі реквізити:

1)  назва документа;

2)  зазначення місця укладання і дати;

3) вступну частину (точні 8 повні назви сторін, їх представників (прізвище, ім'я, по батькові), повноваження, на підставі яких вони діють);

4)  зміст договору;

5)  термін виконання договору;

6)  кількісні та якісні показники продукції;

7)  зазначення ціни роботи (продукції) і загальної суми;

8) порядок виконання роботи;

9) порядок розрахунків між сторонами;

10) додаткові умови до договору;

11) вказівка  на   майнову   відповідальність   за   повне  або  часткове  невиконання договору;

12) порядок і місце розв'язання суперечок;

13) загальний термін дії договору;

14) юридичні адреси сторін, що укладають договір;

15) власноручні підписи сторін;

16) печатки установи або обох сторін, які укладають договір.

Договір вважають укладеним тоді, коли сторони дійшли згоди з усіх пунктів і відповідно оформили його письмово.

2. Трудова угода.

ТРУДОВА УГОДА укладається між організацією й людиною, яка не працює в цій організації. Кола в організації чи уставові бракує фахівців з певної галузі, вона залучає для виконання деяких видів робіт працівників інших установ.

Трудова угода містить такі реквізити:

1)  назва документа;

2)  дата і місце його складання;

3)  перелік сторін, що уклади угоду;

4)  зміст угоди із зазначенням обов'язків виконавця і замовника;

5)  юридичні адреси сторін;

6)  підписи сторін;

7)  печатка підприємства або організації.

Трудова угода складається у кількох примірниках, один – виконавцеві, інші зберігаються у справах організації замовника.

3. Контракт. Порядок укладання контракту.

Контракт — це особлива форма трудового договору, в якому термін його дії, права та обов'язки і відповідальність сторін (утому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору встановлюються угодою сторін. Сторонами в контракті є підприємство (роботодавець) в особі керівника та працівник.

Положення про порядок укладання контрактів під час прийняття (наймання) на роботу працівників, затверджене Кабінетом Міністрів України від 19 березня 1994 р. № 170, визначає порядок укладання контрактів з працівниками незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності підприємства, установи.

Реквізити контракту такі:

1.  Назва документа із стислим обґрунтуванням його призначення (на виконання обов'язків ..., на управління підприємством тощо).

2.  Дата й місце підписання.

3.  Орган, що наймає керівника.

4.  Посада, прізвище, ім'я та по батькові того, кого наймають.

5.  Текст.

6.  Підписи сторін укладачів контракту.

7.  Печатка.

Порядок укладання контракту.

Контракт може укладатися як з ініціативи керівника підприємства, установи, так і особи, яка наймається на роботу.

Відповідно до статті 24 Кодексу законів про працю України контракт укладається у письмовій формі й підписується роботодавцем та працівником, якого наймають на роботу за контрактом. За згодою працівника копію укладеного з ним контракту може бути передано профспілковому чи іншому органові, уповноваженому працівником представляти його інтереси, для здійснення контролю за додержанням умов контракту.

Усі умови контракту обов'язково мають погоджуватися сторонами.

Оформляється він у двох примірниках, що мають однакову юридичну чинність, і зберігаються у кожної із сторін контракту.

Контракт набуває чинності з моменту його підписання або з дати, обумовленої сторонами у контракті.

Контракт може бути змінений тільки за угодою сторін, складеною у письмовій формі.

Контракт є підставою для видання наказу про прийняття працівника на роботу з дня, встановленого у контракті за угодою сторін.

 ТЕМА ХІ.  Організаційні документи.

1. Положення як організаційний документ.

Організаційні документи – це документи, що закріплюють функції, обов'язки та права органів на тривалий час. Усі організації и підприємства у своїй діяльності поряд з актами органів державної влади керуються положеннями, статутами, правилами та інструкціями.

Положення

ПОЛОЖЕННЯ – правовий акт, що визначає основні правила організації та діяльності державних органів, структурних підрозділів органу, а також установ, організацій і підприємств (філії), які їм підпорядковуються.

Положення можуть бути як типовими, так І індивідуальними. Індивідуальні положення для окремих установ, організацій, підприємств складаються на базі типових і затверджуються керівниками цих установ. Типові положення розробляються для системи установ підприємств і затверджуються вищими органами управління.

Положення мають такі реквізити:

1) герб;

2) назва підприємства, організації, структурного підрозділу;

3) гриф затвердження;

4) назва виду документа (положення);

5) місце видання;

6) дата;

7) індекс;

8) заголовок до тексту;

9) текст;

10) підпис;

11) відмітка про положення.

Текст положення має свою структуру і складається з таких розділів:

1. Загальні положення.

2. Основні завдання.

3. Функції.

4. Права та обов'язки.

5. Керівництво.

6. Взаємовідносини, зв'язок.

7. Майно і кошти.

8. Контроль, перевірка та ревізування діяльності.

9. Реорганізація і ліквідація.

У першому розділі визначається мета створення підприємства, установи, організації або їх структурних підрозділів, головні завдання, функціональні зв'язки з іншими організаціями і т. ін.

У другому розділі наводяться дані про основні та обігові кошти, порядок придбання власності, амортизаційні відрахування та їхнє призначення, прибуток, відрахування на преміювання робітників і службовців, житловий фонд, службові приміщення, порядок розпоряджання надлишками не використовуваних обігових коштів.

В останніх розділах регламентується виробничо-господарська діяльність підприємства, визначаються завдання щодо якості виробленої продукції.

Залежно від специфіки діяльності органів можуть відображатися: хід капітального виробництва, винахідництво і раціоналізаторство; стан матеріально-технічного забезпечення; трудовий режим; порядок розподілу житлової площі; організація соціального страхування; оплата кредитів та ін.

Визначається також правовий статус тимчасово створених комісій, груп, бюро і т. п.

2. Статут. Види статутів.

СТАТУТ – юридичний акт, що є зведенням правил, які регулюють діяльність організацій, установ, товариства, громадян, їхні відносини з іншими організаціями та громадянами, права й обов'язки у певній сфері державного управління або господарської діяльності.

Статути можуть бути типові та індивідуальні.

Типові статути розробляються для певних систем установ чи підприємства і затверджуються вищими органами державної влади та управління, з'їздами громадських організацій.

Індивідуальний статут укладається для певної організації чи установи шляхом конкретизації типових статутів ї затверджується вищою установою, якій підпорядковується ця організація.

Статути після затвердження їх підлягають обов'язковій реєстрації в органах Міністерства фінансів України. Лише після реєстрації новостворена організація може розпочинати свою діяльність.

Реквізити статуту:

1) гриф затвердження вищою установою чи органом управління;

2) назва виду документа (статут);

3) заголовок;

4) текст;

5) відмітки про погодження та реєстрацію;

6) дата.

Статут є основою для розробки положення.

Структура тексту статуту:

1. Загальні положення.

2. Мета і завдання діяльності.

3. Функції.

4.  Створення і використання коштів. Майно підприємства,

5.  Управління.

6. Створення та використання пайового фонду.

7. Членство. Права й обов'язки.

8. Звіт, звітність і контроль.

9. Виробничо-господарська, зовнішньоекономічна діяльність.

10.  Реорганізація та ліквідація.

Статути є основою діяльності керівних громадських кооперативних організацій, спортивних добровільних товариств, радгоспів, колгоспів.

Статути господарських організацій мають свої особливості. В цих статутах визначаються порядок вступу в організацію, права та обов'язки її членів, органи управління, порядок виборів, оплати членських внесків та ін.

Статут орендного підприємства визначає: мету і завдання підприємства, виробничо-господарську діяльність, утворення і використання коштів, створення і використання пайового фонду, членство у підприємстві, відповідальність працівників, органи самоврядування, права й обов'язки загальних зборів орендарів, права й обов'язки дирекції, права й обов'язки директора, відповідальність органів самоврядування і їхніх членів, прийняття ухвал і передавання повноважень.

Статут про заснування малого підприємства визначає:   засновників – юридичних осіб, громадян, із зазначенням, чи підприємство є заново створеним, чи виділеним із складу діючого; завдання і функції підприємства; майно підприємства; управління підприємством; організацію і оплату праці; звіт, звітність і контроль; зовнішньоекономічну діяльність: реорганізацію і припинення діяльності підприємства.

Статут колективного підприємства, статут товариства з обмеженою відповідальністю, статут акціонерного товариства складаються за тією схемою, що й попередні. Гриф "ПОГОДЖЕНО" пишуть у лівому куті документа великими літерами, великими літерами у правому куті пишуть і слова "СТАТУТ  ЗАРЕЄСТРОВАНО" .

3. Інструкція. Посадова інструкція.


ІНСТРУКЦІЯ – документ, у якому викладають правила, що регулюють спеціальні сторони діяльності і стосунки установ чи поведінку працівників при виконанні службових обов'язків; це зведення правил, детальні настанови, приписи керівного органу чи особи службовим особам або органам, обов'язкові для виконання. Розрізняють відомчі й міжвідомчі інструкції. До відомчих належать інструкції, обов'язкові для системи одного відомства (міністерства). Міжвідомчими називають інструкції, які видаються спільно двома або кількома організаціями різних систем. Такі інструкції обов'язкові для організацій і підприємств цих систем.

Відомчі інструкцій бувають:

1) посадові;

2) з техніки безпеки;

3) з експлуатації обладнання та ін. Інструкція затверджується вищими органами або керівниками організацій (чи їхнім наказом із зазначенням номера та дати видання). На інструкції може бути помітка про те, що вона є додатком до розпорядчого документа. При затвердженні інструкції розпорядчим документом у ньому встановлюється термін введення інструкції, зазначаються відповідальні виконавці.

Інструкція містить спеціальні розділи за групами певних операцій. Розділ у свою чергу складається з окремих пунктів із зазначенням способів та порядку виконання тих чи інших видів робіт (відхилення від дій, передбачених пунктами інструкцій, не дозволяються й кваліфікуються як порушення дисципліни).

Реквізити інструкцій:

1) назва виду документа (інструкція);

2) гриф затвердження;

3) заголовок;

4) дата, індекс, місце видання;

5) текст;

6) підпис;

7) види погодження.

Текст викладається у вказівно-наказовому стилі із формулюваннями на зразок "повинен, слід, необхідно, не дозволено". Текст документа має бути стислим, точним, зрозумілим, оскільки він призначений для постійного користування. Зміст викладається від 2-ї, 3-ї особи, рідше – у безособовій формі.

Структура тексту інструкції:

1. Загальні положення (основні завдання працівника; порядок посідання посади; професійні вимоги; кому підпорядковується; основні керівні документи).

2.  Функції (предмет, зміст, перелік видів робіт).

3.  Права.

4. Посадові обов'язки.

5. Відповідальність.

6. Взаємини ( зв'язки за посадою).

Окрему групу становлять посадові інструкції.

Посадова інструкція – це документ, що визначає, організаційно-правове становище працівника у структурному підрозділі і забезпечує умови для його ефективної праці. Посадова інструкція складається з таких розділів; загальна частина; функції; обов'язки; права; взаємовідносини; відповідальність працівника; оцінка працівника.

У загальній частині зазначають: основні завдання працівника; порядок призначення на посаду; професійні вимоги; кому підпорядковується; основні керівні документи.

У розділі "Функції" зазначають предмет, зміст і обсяг обов'язків.

Інструкцію підписує керівник організації.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  1.  Шевчук С.В. – Ділове мовлення для державних службовців: Навчальний посібник. – К.: Літера ЛТД, 2004. – 400 с.
  2.  Ботвена Н.В. – Офіційно-діловий та науковий стилі української мови: Навчальний посібник.- К., Київ 1998.
  3.  Венжинович  Н.Ф. Сучасна українська літературна мова: Конспект лекцій для студентів гуманітарних факультетів. – Ужгород: Закарпаття, 2001 .
  4.  Глущик С.В.  Сучасні ділові папери: Навчальний посібник. – Київ: "А.С.К.", 2002.
  5.  Ділова українська мова: Навчальний посібник/ За редакцією професора Д.Горбула. – К.: Знання, 2001.
  6.  Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова. – Донецьк, 2005.
  7.  Мацюк З., Станкович Н. Українська мова професійного спрямування. Київ "Каравела" 2008.
  8.  Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К., 1993.
  9.  Токарська А.С., Кочан І.М. Культура фахового мовлення правника: Навчальний посібник. – Львів: Світ, 2003.

PAGE  94


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

52793. Влияние духовной жизни на здоровье человека 33.5 KB
  Донецка Интегрированный урок курсов Этика и Основы здоровья в 5м классе на тему Влияние духовной жизни на здоровье человека Подготовила: учитель Пак В. Тема: Влияние духовной жизни на здоровье человека. Цель урока: рассказать ученикам о влиянии духовной жизни на здоровье человека; подвести их к выводу о взаимосвязи духовного и физического здоровья; привить стремление к духовнонравственному благополучию; формировать ответственность за свое здоровье жизнь и здоровье других людей. На прошлом уроке мы с вами говорили о том что...
52794. Урок духовності. Весна – красна 53 KB
  Хід уроку Учитель: Доброго дня учні Доброго дня гості Сьогодні ми побуваємо в гостях у наших предків ознайомимося з національними скарбами українського народу щоб зрозуміти наскільки багата наша культура і невичерпна духовність. Пісня В саду гуляла Учитель: Традиції залишаються вірними собі. Пісня Два кольори Учитель: традиції залишаються а земля змінюється і оновлюється. Учитель: 1 березня 14 березня за новим стилем день Явдохи це свято є вісником весни.
52795. СТАНОВЛЕНННЯ ДУХОВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ 32 KB
  Вибір соціальногуманістичного змісту життя диктує шляхи й засоби реалізації високого суспільного ідеалу – виховання вільної гармонійної духовноінтелектуальної високоморальної творчої особистості адаптованої до нових умов різнобічно розвиненої соціально зрілої яка успішно засвоює цінніснонормативний досвід попередніх поколінь людства й свого народу виробляючи свій власний досвід діяльності творчості спілкування. Де пролягає шлях до духовності учня Насамперед через духовність вчителя мудрого наставника який...
52796. Наша дума, наша пісня – не вмре, не загине 57.5 KB
  Київ В сценарії висвітлено роль значення і невичерпну силу пісні в житті людини від прапрадівських часів до наших днів. Армійські маршові пісні. Стрілецькі пісні. Пісні про Велику Вітчизняну війну.
52797. Любов’ю збережемо здоров’я нації 37.5 KB
  Але набагато страшнішим є те що люди не лише ламають свою вагу а й втручаються в роботу дитячих ваг ламаючи їх в присутності дітей зважують своєю зламаною вагою вчинки інших нав’язуючи свої помилкові твердження словом грають на струнах дитячих душ. Ми вчителі дуже раділи коли за такий короткий час підготували дітей до виступу. Та як ми були здивовані спостерігаючи за реакцією батьків на виступ дітей. А ця неприязнь до чужих дітей передається власним діткам.
52798. Древнейшие государства Двуречья 95 KB
  Ожидаемые результаты: После этого урока учащиеся смогут: характеризовать природно-климатические условия и географическое положение государств Двуречья; называть племена которые населяли Двуречье в древности первые цивилизации в долинах Тигра и Евфрата; определять закономерности развития цивилизаций в долинах рек на примерах изучаемой страны; продолжать работу с атласом и контурной картой – показывать на настенной демонстрируемой карте и в атласе территорию Двуречья отмечать ее на контурной карте; применять и объяснять понятия и...
52799. СЦЕНАРІЙ ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКОГО ЗАХОДУ «ДЖЕРЕЛО ТВОРЧОСТІ» 176.5 KB
  Якою джерельною чистою мовою говориш ти сьогодні. 1ша ведуча Звичайно джерельною А ти взагалі бачив джерельце Ти бачив те маленьке диво чудо природи Як воно ніжне але таке сильне виплескує на землю воду потім утворює струмок напуває річку несе воду до моря А море живить океан – океан життя океан творчості 2й ведучий Твоя розповідь нагадала мені як у нашому житті з’являється творча особистість як проходить її становлення як вона самореалізується. 2й ведучий Ласкаво просимо з нами побувати у мандрівці Разом з...
52800. Сценарій свята Останнього дзвоника 96 KB
  Ведучий 1: Увага Увага Увага Учень: День сьогодні такий незвичний Сонце встало умите в росі Скликав в школу нас дзвоник останній І зібрались на свято усі. Ведучий 2: Але стривайте Яке ж свято без випускників початкової школи Тож давайте запросимо їх на урочисту лінійку Ведучий 1: Злинь же музико в небо гучніше В добру пору лунай в добрий час Вище голови Йдіть веселіше Бо усі вже чекають на вас Звучить музика. Ведучий 2: Свято...