36652

Структура національної економіки

Лекция

Макроэкономика

Структура національної економіки ТЕМА 16 СТРУКТУРА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ Структурна політика України. Організаційна структура національної економіки. Структурна політика України Структура національної економіки – це співвідношення які виражають взаємозв'язки та взаємозалежності між окремими частинами економіки окремими її секторами галузями тощо та її зв’язки із зовнішнім світом. Виражені в абсолютних натуральних і вартісних та відносних величинах співвідношення пропорції між певного типу взаємопов'язаними елементами економіки дають...

Украинкский

2013-09-23

380.5 KB

37 чел.

ема 16. Структура національної економіки

ТЕМА 16

СТРУКТУРА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

  1.  Структурна політика України.
  2.  Соціально-економічна структура.
  3.  Організаційна структура національної економіки.
  4.  Відтворювальна структура.
  5.  Структура видів економічної діяльності.
  6.  Регіональна структура.

1. Структурна політика України

Структура національної економіки – це співвідношення, які виражають взаємозв'язки та взаємозалежності між окремими частинами економіки, окремими її секторами, галузями тощо та її зв’язки із зовнішнім світом.

Виражені в абсолютних (натуральних і вартісних) та відносних величинах співвідношення (пропорції) між певного типу взаємопов'язаними елементами економіки дають змогу конкретної якісно-кількісної оцінки структури національної економіки, оцінки її ефективності та оптимальності.

Виділяють декілька економічних структур і відповідних їм складових:

структура ієрархічних рівнів національної економіки:

мезоекономічна структура відображає переважно територіальне розміщення продуктивних сил і є співвідношенням економічних регіонів, районів та інших територіальних утворень, а також великих народногосподарських міжгалузевих і галузевих комплексів.

мікроекономічна структура представлена співвідношенням:

підприємств (фірм) різних форм власності та господарювання, обсягів виробництва і рівнів зайнятості тощо;

домашніх господарств з різним рівнем доходів та обсягами майна.

наноекономічна структура — це співвідношення груп людей, що формуються за ознаками професійності, рівня кваліфікації та доходів, якості та рівня освіти тощо;

відтворювальна структура охоплює співвідношення:

фаз (стадій) суспільного відтворення — виробництва, розподілу, обміну та споживання;

першого (виробництво засобів виробництва) та другого (виробництво предметів споживання) підрозділів;

між проміжним і кінцевим продуктом, споживанням і заощадженнями, валовим і чистим нагромадженням тощо;

галузева структура представлена співвідношенням різних видів економічної діяльності та галузей економіки, зокрема: традиційних, індустріальних і постіндустріальних; трудо-, капітало- та наукомістких; добувних і обробних, експортоорієнтованих та імпорто-заміщуючих;

технологічна структура — співвідношення між технологічними способами виробництва, а також між технологічними (техніко-економічними) укладами національної економіки;

соціально-економічна структура є співвідношенням соціально-економічних укладів: приватно-підприємницького, колективного, дрібнотоварного, державного;

в інституційній структурі найбільш значущими є співвідношення:

інституційних секторів (нефінансових корпорацій, фінансових корпорацій, домашніх господарств, загального державного управління, некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства) та одиниць;

ринкових і неринкових інститутів;

національних ринків, ринкових структур та інфраструктур;

зовнішньоекономічна структура — це співвідношення експортно-імпортних операцій з товарами та послугами, капіталом, фінансовими активами тощо; між національною економікою та економіками інших країн.

Інтегральним показником якості наявної структури економіки є створений на її основі ВВП, який в своєму натурально-речовому та вартісному вимірах формує ресурсне забезпечення нового відтворювального циклу і визначає розширений, простий чи звужений характер суспільного відтворення.

При цьому середньострокова та довгострокова динаміка абсолютних та відносних макроекономічних показників, розрахованих на основі ВВП, служить індикатором для оцінки відповідності наявної діяльнісно-видової та галузевої структур:

а) вимогам об’єктивних процесів (проявам дії закону підвищення потреб, закономірностям розвитку суспільного поділу праці, поглибленню спеціалізації та кооперації виробництва, НТП);

б) цілям національної економіки;

в) зовнішнім викликам та «шокам».

У разі неадекватності та наявності певних протиріч, що стають загрозою збереження цілісності макроекономічної системи, формуються передумови для структурної трансформації та структурних зрушень.

Структурні зрушення — сукупність кількісних та якісних змін, що відбуваються в мезо- й макропропорціях економічної системи, та обумовлюють її перехід в інший якісний стан. Це складне економічне явище, яке має свої чинники, рушійну силу, наслідки, глибину та термін здійснення.

Cтруктурні зрушення відображають становлення принципово нового технологічного способу виробництва, основною продуктивною силою якого є знання людей, втілені в інформаційно-інтелектуальних, комунікаційно-комп’ютерних та автоматизованих технологіях, принципами — інноваційність, ресурсозаощадливість, екологічність, інтенсифікація, інтелектуалізація, гуманізація, а фактичним каталізатором змін — різноманітні інновації.

Серед домінуючих зрушень структури глобальної економіки основними є:

тісна кореляція глобальних тенденцій розвитку зі структурною динамікою країн розвинутого центра, на які припадає близько 68% валового глобального продукту;

прискорені темпи розвитку нових прогресивних наукоємних та високотехнологічних галузей промисловості порівняно із традиційними;

наближення темпів зростання першого і другого підрозділів суспільного виробництва, груп А і Б промисловості. Частка окремих галузей споживчого сектора економіки, насамперед легкої промисловості, поступово зменшується внаслідок переміщення переважної більшості виробництв у країни, що розвиваються, і виграють цінову конкуренцію за рахунок дешевих трудових ресурсів;

інтенсивне формування нової структурної ланки, яку утворюють види діяльності з продуктом нематеріального характеру, що пронизують всі стадії процесу виробництва;

різке скорочення питомої ваги первинної сфери, досить повільне — вторинної за динамічного розширення третинної сфери. При цьому зменшення частки екологічно небезпечних видобувної та обробної промисловості в загальному обсязі промислової продукції супроводжується суттєвим підвищенням якісних параметрів їхнього технологічного озброєння (продуктивності, капіталовіддачі, рентабельності). Паралельно у виробничих процесах спостерігається поступове заміщення частки використаних природних невідтворюваних ресурсів штучними і відтворюваними;

зростання частки соціально-сервісної індустрії, яка «поглинає» в розвинутих країнах до 70% найманих робітників та самозайнятого економічно активного населення. Частково це компенсує зменшення зайнятості у промисловості, зумовлене впровадженням високопродуктивної техніки та технології з низькою нормою комплементарності «праця — капітал».

Статистичні дані 90-х років показують, що трансформаційні процеси мали наступні риси:

суттєво послаблено позиції інвестиційно орієнтованих видів діяльності, що поглиблює технологічну прірву між Україною та розвинутими країнами.

зростає частка найбільш енергоємних та екологічно шкідливих паливно-енергетичного та металургійного комплексів;

стрімке скорочення частки легкої промисловості — галузі, яка безпосередньо орієнтована на задоволення споживчих потреб населення і разом із харчовою промисловістю приймає на себе соціальне навантаження

Ці обставини суттєво відрізняють економіку України від економіки ринкового типу, в якій під час класичної циклічної депресії чи структурної кризи відбувається "творче" руйнування наявної технологічної структури та будується фундамент для подальшого економічного зростання.

Починаючи з 1999 р., ситуація дещо покращується. Цьому значною мірою сприяє прискорення темпів зростання експорту, стабілізація інфляційних процесів, підвищення реальних доходів населення, вдосконалення податково-правового поля та переорієнтація економічної політики у напрямку посилення уваги до фундаментальних відтворювальних процесів. Однак основним джерелом економічного зростання (1999-2004 рр.) були вільні виробничі потужності та види діяльності зі швидким оборотом капіталу за одночасного поступового формування технологічної залежності від імпорту техніки і технологій, що не входять до числа високих, яка формує майбутнє відставання за рахунок підтримання низької конкурентоспроможності. Стратегічний ресурс розвитку — інновації — так і не був задіяний.

Регулювання структурних зрушень в економіці є завданням структурної політики.

Структурна політика держави - це обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень, визначення комплексу заходів щодо підтримки розвитку тих елементів економічної системи, які забезпечують економічне зростання та вирішення актуальних проблем сьогодення.

Існує два типи структурної політики:

  •  Пасивна структурна політика (американський варіант). Держава створює правову базу для вільного переливання капіталу та праці з одних галузей в інші, але безпосередньо не втручається в інвестиційні процеси. Структура змінюється внаслідок змін у нормах прибутку.

Переваги - ринкове саморегулювання забезпечує найвідповіднішу вимогам ринку структуру економіки.

Недоліки - цей шлях пов’язаний зі значними соціально-економічними проблемами та тривалий за часом.

  •  Активна структурна політика (японський варіант). Держава широко застосовує всі важелі впливу для прискорення прогресивних структурних зрушень.

Держава може здійснювати активну структурну політику за допомогою інструментами прямого та непрямого регулювання.

До інструментів прямого регулювання належать:

  •  надання фінансової допомоги у вигляді інвестиційних надбавок, субсидій, дотацій, позичок на розвиток окремих галузей, виробництв, регіонів;
  •  використання системи державних замовлень та закупівель;
  •  методи індикативного планування тощо.

До інструментів непрямого регулювання належать:

  •  надання податкових і кредитних пільг з диференціацією за відповідними галузями й виробництвами, які визнані пріоритетними;
  •  здійснення політики прискореної амортизації;
  •  здійснення цінової та експортно-імпортної політики, у тому числі встановлення різних імпортних та експортних тарифів тощо.

Для визначення моделі структурної політики та обґрунтування заходів щодо майбутнього структурних елементів застосовуються три альтернативи (варіанти) рішень:

  1.  Стратегія обмеженого зростання - встановлення цілей «від досягнутого» рівня.
  2.  Стратегія зростання - значне підвищення рівня коротко- і довгострокових цілей розвитку над рівнем фактичного стану базового періоду.
  3.  Стратегія скорочення - цілі на майбутнє встановлюються на рівні, нижчому в порівнянні з фактичним станом базового періоду.

Концепція активної структурної політики ґрунтується на чіткому визначенні найбільш ефективних напрямів структурної трансформації економіки. Стратегічна мета структурної політики України полягає у створенні сучасного, інтегрованого у світове виробництво і здатного до саморозвитку промислового комплексу України.

Базовим довгостроковим критерієм здійснення відповідних структурно-інноваційних змін є забезпечення системної модернізації промислового виробництва, його відповідності сучасним вимогам науково-технологічного прогресу та постіндустріального розвитку.

Вплив структурних зрушень в економіці на економічні показники називається структурним ефектом. Він відображує зв’язок між змінами структури економіки та динамікою показників обсягу виробництва продукції, передусім таких, як валовий випуск (ВВ), валовий внутрішній продукт (ВВП) і чистий внутрішній продукт (ЧВП).

Найпростіший метод вимірювання структурних змін ґрунтується на використанні як індикатора індексу структурних змін (Іс.з), що визначається за формулою

де  — абсолютна величина зміни питомої ваги і-го елемента структури економіки;

n — кількість структурних елементів.

Для порівняння структурних змін в економіках різних країн або у секторах (видах економічної діяльності) національної економіки розраховується індекс структурного ефекту (Іс.е). Він показує співвідношення темпів зростання (падіння) обсягу продукції до індексу структурних змін.

Розрахувати індекс структурного ефекту можна за формулою

,

де ІВВП — індекс валового внутрішнього продукту національної економіки (валової доданої вартості секторів економіки або видів економічної діяльності).

У поглиблених дослідженнях структурного ефекту розраховується кореляційне рівняння та коефіцієнт кореляції, який показує міру зв’язку між індексом структурних змін та динамікою обсягу продукції.

Структурний ефект позитивний, якщо швидке зростання індексу структурних змін супроводжується високими темпами зростання економіки.

Він негативний, якщо індекс структурних змін має невелику величину, при цьому економічні пропорції консервативні, спостерігається застій або зниження обсягів виробництва.

2. Соціально-економічна структура

Соціально-економічна структура відображає розподіл національної економіки за формами власності та за рівнем доходів населення. 

Від форм власності, що утвердились у суспільстві, залежать форми розподілу, обміну та споживання. Право на власність визначає можливість доступу певних класів, верств і груп у суспільстві до використання усіх факторів виробництва, їхній соціальний статус та рівень доходів.

У національній економіці переважає приватна власність, що є однією з головних ознак її ринкового характеру. Так, починаючи з 1997 р. (закінчення масової приватизації), питома вага підприємств та організацій у приватній власності становила понад 84 % та мала сталу тенденцію до збільшення (табл. 16.1).

Таблиця 16.1

СТРУКТУРА ПІДПРИЄМСТВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ

ЗА ФОРМАМИ ВЛАСНОСТІ1 (на початок року)

Рік

Усього
(одиниць)

За формами власності (відсотків до підсумку)

приватна

державна

Комунальна

1997

615 686

84,2

8,6

7,2

2001

834 886

87,2

5,2

7,6

2002

889 330

87,7

4,9

7,4

2003

935 578

87,9

4,5

7,5

2004

981 054

88,1

4,4

7,5

2005

1 023 396

88,3

4,2

7,5

Таблиця 16.2

СТРУКТУРА НАЙМАНИХ ПРАЦІВНИКІВ В ЕКОНОМІЦІ
ЗА ФОРМАМИ ВЛАСНОСТІ (відсотків до підсумку)

Рік

За формами власності

Приватна

державна

Комунальна

1995

41,8

43,9

14,3

2000

51,1

29,9

19,0

2001

49,9

28,1

22,0

2002

48,2

27,5

24,3

2003

46,7

27,7

25,6

2004

48,7

27,6

23,7

Іншою характеристикою соціальної структури економіки є співвідношення, які визначають розподіл доходів серед населення.

По-перше, людина і її розвиток є найважливішою сферою суспільного прогресу, а підвищення рівня її добробуту має бути головною метою економічного розвитку будь-якої країни. 

По-друге, питання розподілу доходів є зворотною стороною проблеми створення ефективного попиту. Занадто велика диференціація доходів породжує неефективний попит, тим самим гальмуючи темпи економічного зростання. В Україні процеси диференціації доходів відбувалися на тлі значного зниження реальних доходів населення. Частка населення із середньодушовими грошовими витратами, нижчими рівня забезпечення прожиткового мінімуму, хоча й має тенденцію до зниження та й досі ще залишається на рівні слаборозвинутих країн.

Таблиця 16.3

Розподіл населення (%) за рівнем середньодушових загальних доходів у місяць1, грн.

1999

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

до 300,0

94,2

86,6

80,9

76,5

68,0

51,9

29,2

19,7

3,7

0,9

0,5

0,2

300,1–480,0

5,8

13,4

19,1

23,5

32,0

48,1

34,9

32,2

17,9

6,1

4,3

2,0

480,1–660,0

18,8

23,0

28,9

15,0

12,5

6,5

660,1–840,0

17,1

25,1

21,2

19,5

19,0

13,0

840,1–1020,0

28,3

18,2

18,3

17,0

1020,1–1200,0

12,7

13,9

16,9

1200,1–1380,0

9,3

9,7

12,6

1380,1–1560,0

5,9

6,7

9,1

1560,1–1740,0

3,7

5,1

5,7

1740,1–1920,0

2,6

2,9

4,6

понад 1920,0

6,1

7,1

12,4

1 У 1999–2006рр. в якості критерію диференціації застосовувався показник „середньодушові сукупні витрати”.

2. Організаційна структура національної економіки

Ринкова організація національної економіки відображається у пропорціях між:

  •  інституційними секторами (секторна структура);
  •  показниками концентрації виробництва (структура бізнесу);
  •  співвідношенням організаційно-правових форм господарювання у підприємницькому секторі.

Секторна структура. Узагальнено ринкова економіка може бути зображена у вигляді інституційних секторів. Методологічною основою секторного поділу економіки є Система національних рахунків (СНР), прийнята міжнародними організаціями у 1993 р.

Відповідно до СНР виділяють такі інституційні сектори економіки: нефінансові корпорації, фінансові корпорації, сектор загального державного управління, сектор домашніх господарств, некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства.

З даних таблиці 16.4 видно, що найбільша питома вага у виробництві валової доданої вартості2 припадала на нефінансові корпорації і залишалася відносно стабільною на рівні 2/3 ВВП країни. У той же час стрімко розвивалися фінансові корпорації (кредитні установи та страхові компанії). Такі тенденції є цілком природними для розвитку ринкової економіки, адже фінансовий сектор в економіці України ще й досі залишається недостатньо розвинутим для формування власного потужного інвестиційного ресурсу.

Таблиця 16.4

СТРУКТУРА ВИРОБНИЦТВА ВАЛОВОЇ ДОДАНОЇ ВАРТОСТІ
ЗА ІНСТИТУЦІЙНИМИ СЕКТОРАМИ ЕКОНОМІКИ (% до ВВП)

Сектори економіки

2000

2002

2004

2006

2008

2009

Нефінансові корпорації

67,3

66,2

65,9

65,6

63,4

62,4

Фінансові корпорації

2,1

3,1

6,8

5,3

8,3

8,3

Сектор загального державного управління

12,5

13,5

13,6

15,5

15,1

17,5

Домашні господарства

17,7

17,2

14,5

15,7

17,1

17,7

Некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства

1,6

1,5

1,1

0,6

0,5

0,5

Оплата послуг фінансових посередників

– 1,2

– 1,5

-1,7

-2,7

-4,4

-6,4

Структура бізнесу. Відповідно до чисельності працівників і обсягів господарського обороту підприємства (незалежно від форм власності), воно може бути віднесеним до категорії малих, середніх або великих підприємств.

Відповідно до Господарського кодексу України від 16.01. 2003 р. № 436-ІV малими підприємствами визнаються новостворювані та діючі підприємства незалежно від форм власності, в яких середня облікова чисельність працівників за звітний рік не перевищує 50 осіб, а обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом НБУ.

Великими підприємствами визнаються за законодавством України такі, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро. Решта підприємств належать до середніх. Проте ця класифікація має занадто широкий діапазон критеріальних параметрів для групи середніх підприємств, унаслідок чого майже 95 % сучасних підприємств у національній економіці відносяться до середніх.

Структурування економіки за ознаками величини її інституційних одиниць дає можливість зробити висновок про ступінь концентрації виробництва. В економіці будь-якої країни процеси концентрації і деконцентрації виробництва відбуваються одночасно. В одних сферах чи видах діяльності переважають процеси укрупнення підприємств, в інших, навпаки, — диференціації. Те саме стосується і процесів концентрації капіталу та робочої сили. Тому при оцінці структури бізнесу національної економіки можна говорити лише про ступінь переважання одного з них.

Зрушення в структурі бізнесу в Україні характеризуються ознаками деконцентрації виробництва та децентралізації капіталу. Більшу частину обсягу валового внутрішнього продукту, як за показниками випуску, так і валової доданої вартості, виробляють великі підприємства. На великих підприємствах працює більше половини працівників. На них припадає й переважна частина вартості основних засобів. Проте питома вага великих підприємств у структурі бізнесу неухильно скорочується за всіма показниками.

Таблиця 16.5

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ - СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ЗА РОЗМІРАМИ У 2010 РОЦІ

 

Великі підприємства

Середні підприємства

Малі підприємства

Кількість підприємств на 10 тис. осіб наявного населення, одиниць

1

4

63

Частка кількості підприємств відповідного розміру у загальній кількості, %

0,6

6,5

92,9

 % до загальної кількості зайнятих працівників (штатні, позаштатні та неоплачувані працівники)

41,9

31,8

26,3

Середньомісячна заробітна плата найманих працівників, грн.

2909,35

1866,25

1249,88

Фонд оплати праці, млн. грн.

115392,6

56128,2

29885,1

у % до загального обсягу реалізованої продукції (робіт, послуг)

48,8

37,0

14,2

Водночас відбувається інтенсивний розвиток малого бізнесу, прискорюється процес його ротації. Роль малого бізнесу залежить від того, яке місце він посідає в національній економіці. Малий бізнес – важлива складова сучасної ринкової економіки.

По-перше, він формує конкурентне середовище, сприяє утвердженню конкурентних відносин, оскільки є антимонопольним за своєю природою.

По-друге, малі підприємства надають ринковій економіці необхідної гнучкості.

По-третє, малі підприємства створюють 50 – 80% робочих місць.

По-четверте, він сприяє підвищенню продуктивності праці та прискорює впровадження досягнень НТП за рахунок високої спеціалізації, гнучкості, швидкого реагування на технічні досягнення.

По-п’яте, дуже важливу функцію відіграють малі підприємства в пом’якшенні соціальної напруженості та демократизації ринкових відносин.

По-шосте, є фундаментальною основою утворення середнього класу.

Незважаючи на те, що питома вага малих підприємств у 2010 році становила 92,9 % усіх підприємств, зареєстрованих в Україні, частка продукції малих підприємств у загальних обсягах реалізованої продукції (робіт, послуг) становила всього 14,2 %. На малих підприємствах працювало 26,3 % працівників. Відбувається розукрупнення і самих малих підприємств: середня кількість працівників у розрахунку на одне мале підприємство у 1995 р. становила 12 осіб, у 2000-2002 рр. - 8 осіб, тоді як у 2003-2004 рр. - лише 7 осіб3. Однією з причин такого розукрупнення малого бізнесу є занадто складний порядок ліквідації малих підприємств, які з різних причин припинили свою роботу, внаслідок чого їх власники часто не проводять процедуру ліквідації.

Усі наведені структурні характеристики свідчать, що сфера малого бізнесу в Україні ще тільки формується і не повною мірою відповідає стандартам країн із розвинутою ринковою економікою.

Основною суперечністю малого підприємництва (бізнесу) є суперечність між об’єктивно високою економічною та соціально-політичною значущістю його стабілізаційної ролі в перехідній економіці й активною інноваційною діяльністю в умовах розвиненої ринкової економіки та слабкою життєздатністю його суб’єктів, їхньою вразливістю щодо економічної кон’юнктури й тиску з боку великих корпорацій, а також адміністративних перешкод.

Головними формами розв’язання основної суперечності малого підприємництва є:

  •  державна підтримка (правова, фінансово-кредитна допомога, інформаційне, кадрове забезпечення);
  •  інтеграційна підтримка (субпідряд, лізинг, франчайзинг, венчурне фінансування);
  •  самоорганізація та кооперування на політичних та економічних засадах;
  •  міжнародна фінансова та технічна допомога.

Структура організаційно-правових форм господарювання вказує на переважаючі способи привласнення результатів виробництва.

Законодавство України визначає 40 організаційно-правових форм господарювання. До основних організаційно-правових форм господарювання належать: приватне підприємство, державне підприємство, комунальне підприємство, іноземне підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство, акціонерне товариство та інші.

Співвідношення організаційно-правових форм господарювання має істотне значення для розвитку національної економіки, оскільки саме воно визначає джерела, масштаби та спосіб залучення інвестицій, які акумулюються у статутних фондах підприємств. За ознакою способу формування статутного фонду усі підприємства можна поділити на унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне майно. Унітарними є фермерські, приватні, державні, комунальні підприємства. До унітарних належать підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації тощо.

Корпоративне підприємство утворюється зазвичай двома або більше засновниками за їхнім спільним рішенням (договором). Корпоративними підприємствами є кооперативи, акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, інші форми господарських товариств.

Таблиця 16.6

СТРУКТУРА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИХ ФОРМ ГОСПОДАРЮВАННЯ 
(на початок року, % до загальної кількості)

Організаційно-правові форми

2001 р.

2002 р.

2003 р.

2004 р.

2005 р.

Фермерське господарство

4,62

4,83

4,89

4,78

4,67

Приватне підприємство

23,02

23,18

24,35

23,37

23,25

Державне підприємство

1,19

1,05

0,91

0,82

0,76

Комунальне підприємство

1,64

1,64

1,62

1,64

1,61

Іноземне підприємство

0,29

0,27

0,27

0,23

0,23

Акціонерне товариство

4,19

3,95

3,74

3,53

3,38

Товариство з обмеженою відповідальністю

26,58

27,19

27,92

28,65

29,60

Кооператив

3,58

3,41

3,35

3,02

2,95

Організація (установа, заклад)

8,31

8,10

8,09

8,18

8,12

Громадська організація

3,48

3,72

3,91

4,10

4,22

Інші організаційно-правові форми

23,10

22,66

20,95

21,68

21,21

4. Відтворювальна структура

Відтворювальна структура національної економіки – це співвідношення елементів, сторін, підрозділів процесу суспільного відтворення. Процес відтворення охоплює розширене відтворення: сукупного суспільного продукту; трудових ресурсів; виробничих відносин; природних умов економічного зростання.

До основних відтворювальних пропорцій, що характеризують розвиток національної економіки, належать співвідношення:

  •  між основними стадіями руху сукупного суспільного продукту (стадіями виробництва, розподілу та обміну, споживання);
  •  між формами сукупного суспільного продукту за натурально-речовим складом (засобами виробництва та предметами споживання);
  •  між елементами та формами сукупного суспільного продукту за функціональною роллю (фондом заміщення, фондом споживання та фондом нагромадження);
  •  між складовими частинами суспільного виробництва (матеріальне та нематеріальне виробництво);
  •  між заміщенням використаних засобів виробництва та новоствореною продукцією.

Матеріальною основою неперервного відтворення і розвитку виробництва виступає відтворення сукупного суспільного продукту, яке формується на чотирьох стадіях його руху:

  •  виробництво – це характер організації виробництва з врахуванням технологічного його способу та соціально-економічних принципів розвитку економіки країни;
  •  розподілу – це сукупність зв'язків, що пов'язані з розподілом та перерозподілом результатів виробництва між членами суспільства;
  •  обігу – це сукупність механізмів чи інститутів, за допомогою яких здійснюється обіг економічних ресурсів, товарів та послуг, грошей та капіталу;
  •  споживання – остання стадія руху сукупного суспільного продуту, що пов'язана зі задоволенням споживчих потреб.

Пропорція між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання. Тривалий час у СРСР дотримувалися думки, що умовою розширеного відтворення є переважне зростання виробництва засобів виробництва (I підрозділу) порівняно з виробництвом предметів споживання (ІІ підрозділом). Реалізація цього принципу призвела до того, що питома вага І підрозділу в економіці України досягла у 1986 р. максимального рівня, але адекватного зростання суспільного продукту так і не сталося, навпаки, спостерігалося перенагромадження засобів виробництва та зниження їх віддачі.

Насправді структурні зрушення у співвідношеннях між І і ІІ підрозділами економіки, а також між складовими цих підрозділів відбуваються під впливом певних історичних умов розвитку країни та багатьох інших чинників.

Пропорція між споживанням основного капіталу та доданою вартістю характеризує розподіл валового внутрішнього продукту на чистий внутрішній продукт та вартість спожитого основного капіталу (амортизацію основних засобів за рік).

Таблиця 16.7

РОЗПОДІЛ ВАЛОВОГО ВНУТРІШНЬОГО ПРОДУКТУ УКРАЇНИ

Показники

1995

2000

2002

2004

2006

2008

2009

2010

млрд. крб.

млн. грн.

ВВП (у ринкових цінах)

5 451 642

170070

225810

345113

544153

948056

913345

1094607

Споживання основного
капіталу

995 543

30223

36160

46576

58265

87914

96705

-

Споживання основного
капіталу, у % до ВВП

18,3

17,8

16,0

13,5

10,7

9,3

10,6

-

Ступінь зносу,%

43,7

47,2

49,3

51,5

61,2

60,0

74,9

З даних таблиці 16.7 видно, що питома вага нарахованої амортизації у складі валового внутрішнього продукту України протягом 2000-2009 рр. мала стійку тенденцію до зменшення, що свідчить про:

- уповільнення процесів відновлення зношених основних засобів у наслідок прийняття в 1996 р. нового порядку нарахування амортизації за методом «залишку, що зменшується».

- не вся нарахована амортизація використовується за цільовим призначенням на відновлення зношених основних засобів. А збільшення використання прибутку та інших джерел на інвестиційні цілі поки що не компенсувало втрати ролі амортизаційних нарахувань у відтворенні основного капіталу. Як наслідок – ступінь зносу основних засобів в економіці України збільшується.

Таблиця 16.8

СТАН ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ЗА 2010 РІК

Ступінь зносу у %

Усього

74,9

сільське господарство, мисливство, лісове господарство

40,8

сільське господарство, мисливство та пов’язані з ними послуги

40,7

лісове господарство та пов’язані з ним послуги

49,3

рибальство, рибництво

54,2

промисловість

63,0

  •  добувна

47,8

  •  переробна

66,8

  •  виробництво та розподілення електроенергії, газу та води

60,7

будівництво

50,1

торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку

32,1

діяльність готелів та ресторанів

43,4

діяльність транспорту та зв’язку

94,4

фінансова діяльність

28,7

операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям

44,2

державне управління

46,6

освіта

62,5

охорона здоров’я та надання соціальної допомоги

50,8

надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту

7,4

Пропорція між нагромадженням та споживанням виражає співвідношення частин валового внутрішнього продукту (за винятком сальдо зовнішньої торгівлі), які спрямовуються на валове нагромадження і на кінцеве споживання товарів і послуг. Пропорція між споживанням та нагромадженням, з одного боку, визначає темпи економічного зростання, а з іншого — рівень споживчого попиту, можливості задоволення поточних потреб у межах національної економіки.

Співвідношення між споживанням та нагромадженням залежить від багатьох чинників, головні з яких:

  •  величина доходів та податків;
  •  вартість факторів виробництва — матеріальних ресурсів, робочої сили, капіталу (рівня процентної ставки);
  •  обсяги нематеріальних активів (інформація, технології і т. п.);
  •  співвідношення між попитом і пропозицією;
  •  стабільність грошового обігу;
  •  стабільність політичної ситуації й законодавства;
  •  стан навколишнього природного середовища тощо.

Чим більша частка нагромадження, тим меншою стає частка споживання. Проте за певних умов збільшення ВВП, співвідношення між споживанням та нагромадженням може залишатися незмінним, тобто абсолютна сума споживання й нагромадження може зростати одночасно.

До відтворювальних пропорцій, що зумовлюють темпи структурних зрушень в економіці, відносять також пропорцію між виробництвом продукції в матеріальній формі та діяльністю, що забезпечує їх функціонування (інфраструктурою). Інфраструктура поділяється на дві групи: виробничу та невиробничу.

До виробничої входять галузі, які безпосередньо обслуговують матеріальне виробництво: зв’язок, залізничний та автомобільний транспорт, шляхове господарство, енерго-, водо- та газопостачання, природоохоронні споруди тощо.

До невиробничої входять галузі, які опосередковано пов’язані з виробництвом: загальна й професійна освіта, охорона здоров’я та ін.

Розвиток економіки, її ефективність безпосередньо залежать від стану та рівня розвитку інфраструктури. 3 іншого боку, розвиток інфраструктури потребує великих капітальних вкладень і, як правило, не дає швидкої віддачі. Однак скорочення інвестицій в інфраструктуру, що призводить до занепаду цієї сфери, негативно позначається на ефективності виробництва, темпах науково-технічного прогресу, якості продукції. Тому в більшості промислово розвинутих країн світу динамічний розвиток інфраструктури є одним з головних напрямків державної інвестиційної політики.

Важливою характеристикою прогресивності відтворювальних пропорцій є технологічна структура економіки. За своїм змістом технологічна структура економіки характеризує співвідношення між сукупностями технологічно пов’язаних процесів (від видобування природних ресурсів і професійної підготовки кадрів до невиробничого споживання).

На практиці для визначення технологічної структури економіки користуються принципом розподілу видів економічної діяльності за прогресивністю технологічних процесів, котрі в них використовуються, на підставі обчислення показника наукомісткості.4 За показником наукомісткості визначають високо-, середньо- та низькотехнологічні види економічної діяльності.

Дослідження змін у структурі технологічних рівнів проводяться окремо у кожній групі видів економічної діяльності (сільському господарстві, промисловості, транспорті та зв’язку тощо).

Найбільш показовою для оцінки технологічної структури економіки є співвідношення технологічних рівнів в обробній промисловості. Аналіз структури технологічних рівнів в обробній промисловості України, виконаний Інститутом економічного прогнозування НАН України у 2002 р., свідчить, що питома вага високотехнологічних виробництв майже втричі менша порівняно з США та країнами Західної Європи, й у 1,5 раза менша, ніж у країнах Східної Європи (табл. 16.9). Особливо небезпечною є тенденція скорочення питомої ваги як високих, так і середніх технологій.

Таблиця 16.9

СТРУКТУРА ТЕХНОЛОГІЧНИХ РІВНІВ В ОБРОБНІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ5

Технологічні рівні

1998 р.

1999 р.

2000 р.

Високі технології

12,67

12,04

10,03

Середні технології

17,42

15,85

15,33

Низькі технології

69,13

71,20

73,99

Інші виробництва промисловості

0,77

0,91

0,65

Технологічний рівень національної економіки відображається у структурі зовнішньої торгівлі. Структура зовнішньої торгівлі це співвідношення обсягів товарної номенклатури експорту та імпорту.

Для індустріально розвинутих країн характерна висока питома вага експорту наукомісткої промислової продукції, особливо кінцевої, із високим технологічним рівнем. В експорті більшості країн, що розвиваються, переважають сировина та матеріали, у ціні яких частка доданої вартості в розрахунку на одиницю витрат праці набагато менша, ніж у продукції високого технологічного рівня, яку вони імпортують. У результаті поглиблюється економічна нерівність між індустріально розвинутими країнами й тими, що розвиваються.

Питома вага України у світовій торгівлі дуже мала і становила у 2004 р. 0,6 %, тоді як, наприклад, Франція має 4,3 %, а Іспанія — 2,1 %.6 Основною причиною такого стану зовнішньої торгівлі України є низька конкурентоспроможність вітчизняних промислових товарів вищих технологічних рівнів, які мають високу додану вартість.

Питома вага зовнішній торгівлі послугами, незважаючи на статус України як транзитної держави між азійським регіоном та Європою, поки що не є визначальним у зовнішньої торгівлі.

Аналіз товарної структури української зовнішньої торгівлі протягом останніх років свідчить про хоча й не значні, але певні позитивні зрушення (табл. 16.10, 16.11).

Таблиця 16.10

ТОВАРНА СТРУКТУРА ЕКСПОРТУ УКРАЇНИ 
(частка у загальному обсязі, %)

Найменування груп товарів

2009 р.

2010 р. 

2011 р. (ІІ кв.)

Продовольчі товари та сировина для їх виробництва

23,8

21,9

17,0

Мінеральні продукти

10,2

11,2

14,5

Продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості

8,5

9,3

9,1

Деревина та вироби з неї

3,3

3,2

3,3

Промислові вироби

2,4

2,3

2,3

Чорні й кольорові метали та вироби з них

30,0

30,4

34,1

Машини, устаткування, транспортні засоби та прилади

17,9

17,9

16,4

Різне

3,9

3,8

3,2

Найбільша частка в експорті України припадає на чорні метали та вироби з них. Проте попит на цю продукцію у світі, як і ціни, є дуже мінливими. Протягом 1998—1999 рр. та 2008-2010рр. попит на продукцію з чорних металів значно скоротився, унаслідок чого обсяги українського експорту знизилися.

Важливою складовою українського експорту є продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості. Питома вага експорту хімічної продукції стабільна на рівні 9-10 %, що все ж таки значно менше експортних можливостей України.

На початку 90-х років минулого століття суттєво скоротилися обсяги експорту машин та обладнання внаслідок втрати Україною традиційних для неї ринків країн СНД та Східної Європи, сприятливо для неї розташованих і відповідних їй за рівнем технічного розвитку. У той же час світові ринки машин і обладнання у тих галузях, де Україна має технічні досягнення, залишаються для неї зачиненими і вельми ефективно охороняються складною системою протекціоністських обмежень. Лише з 2001 рр. вдалося збільшити експорт з України машин та обладнання з 14,4 до 17,9%, тоді як в індустріально розвинутих країнах ця товарна група становить 45-60% експорту.

Таблиця 16.11

ТОВАРНА СТРУКТУРА ІМПОРТУ УКРАЇНИ 
(частка у загальному обсязі, %)

Групи товарів

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

Сільськогосподарські та готові харчові продукти

6,5%

7,1%

6,6%

9,4%

6,6%

7,4%

7,0%

6,8%

7,5%

10,9%

Мінеральні продукти

46,9%

42,6%

41,5%

36,8%

37,4%

32,0%

30,0%

28,5%

29,7%

34,5%

Продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості

10,9%

11,6%

12,4%

12,2%

12,6%

13,9%

14,2%

14,4%

13,4%

17,6%

Продукція споживчого характеру

8,8%

9,8%

10,3%

9,7%

8,4%

9,7%

8,8%

7,8%

7,6%

9,1%

Дорогоцінне або напівдорогоцінне каміння, дорогоцінні метали та вироби з них

-

0,0%

0,0%

0,0%

0,0%

0,6%

0,4%

0,4%

1,2%

0,4%

Недорогоцінні метали та вироби з них

4,9%

5,2%

4,8%

5,2%

6,0%

6,8%

7,4%

7,8%

7,5%

5,9%

Машини та обладнання

18,8%

21,5%

22,3%

24,9%

26,9%

27,9%

30,5%

32,6%

31,2%

20,0%

Інші

3,2%

2,2%

2,1%

1,8%

2,1%

1,6%

1,7%

1,6%

1,8%

1,7%

В імпорті товарів в Україну основними статтями є паливно-енергетичні ресурси, машини, обладнання, прилади та транспортні засоби, кольорові метали, каучук, окремі види мінеральної сировини, яких бракує національній економіці, промислові та споживчі товари тощо. 

В експорті послуг головне місце займають транспортні послуги, зокрема, транзит нафти і газу через територію України до країн Європи.

У структурі імпорту послуг основними видами є: транспортні (залізничного та авіатранспорту) та технічні (консультації та технічна допомога).

Окремою статтею імпорту послуг є послуги у сфері державного управління, які надають інші країни та міжнародні організації українським органам державної влади. Ці витрати становлять для України 420-500 млн. доларів США щорічно, що, безумовно, є характерним для країн із недостатньо розвинутими ринковими відносинами.

Характеризуючи структуру зовнішньої торгівлі України в цілому, слід зазначити:

  •  украй вразлива структура експорту з його концентрацією на тих товарних групах, які мають цінову конкурентоспроможність. Тобто, саме ціна, а не технологічний рівень виробництва чи якісні характеристики товару виступають головним чинником конкурентних переваг українських товарів на світовому ринку;
  •  відносно невелика частка інвестиційних товарів в імпорті, що є свідченням його неоптимальної структури, а отже, й невикористаних можливостей економічного зростання.

Таблиця 16.12

ГЕОГРАФІЧНА СТРУКТУРА ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ ТОВАРАМИ ЗА СІЧЕНЬ-ВЕРЕСЕНЬ 2011 РОКУ

 

Експорт

Імпорт

Сальдо

тис.дол. США

Всього

49951838,1

59494805,6

–9542967,5

Країни СНД

19176571,8

27177237,8

–8000666,0

Російська Федерація

14674606,2

21600139,2

–6925533,1

Iншi країни свiту, у тому числі

30775266,3

32317567,8

–1542301,5

Європа, у тому числі

14120139,3

19206729,7

–5086590,5

Iталiя

2380841

1378318,3

1002522,7

Нiмеччина

1376450,7

4785597,6

–3409146,9

Азія, у тому числі

12568083,5

9321552

3246531,5

Iндiя

1486047,7

573428

912619,7

Iран, Ісламська Республiка

815092

33370,6

781721,5

Китай

1459995,2

4468937

–3008941,8

Лiван

961424,8

2261,7

959163,1

Туреччина

2816664,3

1048137,3

1768527

Африка, у тому числі

2021192,9

724114,6

1297078,4

Єгипет

716312

83313,6

632998,4

Америка, у тому числі

1963363,3

2924721,6

–961358,3

Вiрґiнськi Острови (Брит.)

122686,1

400,6

122285,6

Мексика

287413,1

66739,6

220673,6

США

803368,5

1914158,3

–1110789,8

Австралія і Океанія, у тому числі

20903

139232,4

–118329,4

Австралiя

16808,8

127450,3

–110641,4

Інші

81584,3

1217,5

80366,8

5. Структура видів економічної діяльності

Структура національної економіки за видами економічної діяльності пов’язана з суспільним поділом праці. Основу галузевої структури сьогодні становлять макропропорції між видами економічної діяльності та їх групами, що мають однакові економічні характеристики.

Для аналізу прогресивності структурних змін у національній економіці види економічної діяльності об’єднують у три групи:

  1.  діяльність, пов’язана з видобуванням ресурсів;
  2.  діяльність з перероблення цих ресурсів та виготовлення готової продукції;
  3.  сфера послуг у широкому розумінні, включаючи інформаційне обслуговування виробництва.

Науково-технічна революція породжує зміну співвідношень між названими групами. Вона зумовлює скорочення питомої ваги першої групи та хоч і повільне, але також зменшення частки другої групи. Водночас швидко зростає питома вага третьої групи, виникають різноманітні нові види послуг (інформаційних, науково-технічних, комунікаційних, фінансових тощо). Важливі зміни відбуваються на рівні виробництв, які витрачають багато коштів на наукові дослідження (так звані наукомісткі виробництва).

В економіці України структура зайнятих за видами економічної діяльності ще не повною мірою відповідає показникам країн з розвиненою ринковою економікою (табл. 16.13). Насамперед це стосується сільського господарства. Якщо в Україні у сільському господарстві 2004 року було зайнято 19,7 %, то, наприклад, у Франції - усього 3,5 %. В той же час частка сільського господарства у сумі валової доданої вартості України скоротилась з 12% у 2000 р. до 7,2% у 2010 р.

Таблиця 16.13

СТРУКТУРА ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ЗА ВИДАМИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (%)

Види економічної діяльності

1990

1995

2000

2004

Усього зайнятих в економіці

100

100

100

100

Сільське господарство, мисливство та лісове господарство

19,7

24,1

26,5

19,7

Промисловість

30,7

26,4

22,2

20,2

Будівництво

9,4

6,8

4,9

4,4

Оптова та роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами,
послуги з ремонту цих засобів

7,5

7,3

7,0

19,7

Транспорт і зв’язок

7,1

6,4

6,5

6,9

Освіта

11,8

11,8

11,9

8,4

Охорона здоров’я та соціальна допомога

5,9

6,8

7,5

6,4

Державне управління

1,6

3,2

4,3

5,4

Інші види економічної діяльності

6,3

7,2

9,2

8,9

Аналіз структурної динаміки валової доданої вартості за укрупненими видами економічної діяльності свідчить про певні позитивні зміни, що відбулися в економіці України протягом 2001-2010 рр.

Передусім це стосується зменшення питомої ваги видів економічної діяльності, пов’язаних із видобуванням ресурсів (І група). У національній економіці до них належать: сільське господарство, мисливство та лісове господарство; добувна промисловість; виробництво та розподілення електроенергії, газу та води. Частка І групи видів економічної діяльності у валовій доданій вартості скоротилася з 22,5% у 2002 р. до 15,2 % у 2009 р.

Одночасно збільшилася частка ІІ групи видів економічної діяльності, що пов’язані з обробкою ресурсів. До неї відносяться обробна промисловість та будівництво. Їх питома вага збільшилася з 21,3 у 2002 р. до 24,1% у 2007 р. та подальше скорочення питомої ваги до 17,9 % у 2009 р.

Також збільшилася за цей період на 3 пункти й частка ІІІ групи - сфери послуг (табл. 16.14).

Таблиця 16.14

СТРУКТУРА ВАЛОВОЇ ДОДАНОЇ ВАРТОСТІ ЗА ВИДАМИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (% до ВВП)

 

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

Усього

100,0%

100,0%

100,0%

100,0%

100,0%

100,0%

100,0%

100,0%

Сільське господарство, мисливство, лісове господарство, рибальство, рибництво

13,0%

10,9%

10,8%

9,2%

7,5%

6,6%

6,9%

7,2%

Добувна промисловість

4,4%

4,1%

3,6%

4,1%

4,1%

4,4%

5,7%

4,5%

Переробна промисловість

17,9%

18,6%

18,6%

19,7%

20,1%

19,9%

17,4%

15,5%

Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води

5,1%

4,6%

3,6%

3,4%

3,4%

3,2%

3,0%

3,5%

Будівництво

3,4%

3,8%

4,2%

3,7%

3,9%

4,2%

3,1%

2,4%

Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку

10,9%

11,8%

11,9%

12,7%

12,6%

13,2%

13,8%

14,2%

Діяльність транспорту та зв'язку

12,2%

13,1%

12,4%

10,7%

10,3%

9,7%

9,2%

10,6%

Освіта

4,8%

5,2%

4,7%

4,7%

4,8%

4,6%

4,6%

5,4%

Охорона здоров’я та надання соціальної допомоги

3,3%

3,4%

3,2%

3,2%

3,3%

3,1%

3,1%

3,8%

Інші види економічної діяльності

15,6%

16,0%

19,3%

18,3%

19,5%

22,2%

24,0%

25,7%

Оплата послуг фінансовим посередниках

-1,4%

-1,6%

-1,5%

-1,7%

-2,4%

-3,1%

-3,9%

-5,6%

Податки на продукти - субсидії на продукти

10,9%

10,1%

9,3%

12,0%

12,9%

11,9%

13,1%

12,8%

Однією з основних причин низької ефективності сільського господарства України є недостатня озброєність праці основними засобами, через що у більшості господарств залишається незадовільним рівень механізації робіт. З таблиці 16.15 видно, що питома вага основних засобів сільського господарства скоротилася з 12% у 2000 р. до 1,7% у 2010 р.

Таблиця 16.15

СТРУКТУРА ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ УКРАЇНИ ЗА ВИДАМИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (%)

 

2000

2002

2004

2006

2008

2010

Усього

100%

100%

100%

100%

100%

100%

Сільське господарство, мисливство, лісове господарство, рибальство, рибництво

12,0%

9,1%

6,7%

4,9%

3,1%

1,7%

Промисловість

34,4%

35,2%

36,8%

33,5%

24,1%

16,6%

Добувна

6,7%

6,5%

6,6%

5,6%

3,5%

2,1%

Переробна

20,0%

18,8%

19,7%

18,8%

13,9%

10,6%

виробництво та розподілення електроенергії, газу та води

7,7%

9,9%

10,6%

9,1%

6,7%

3,8%

Будівництво

1,9%

1,8%

1,8%

1,9%

1,7%

0,9%

Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку

2,4%

2,2%

2,8%

2,8%

2,8%

1,6%

Діяльність готелів та ресторанів

0,6%

0,7%

0,7%

1,0%

0,7%

0,5%

Діяльність транспорту та зв'язку

13,7%

14,7%

14,7%

19,6%

38,4%

57,4%

Фінансова діяльність

0,8%

0,8%

1,1%

1,5%

1,5%

0,8%

Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям

20,2%

22,2%

21,6%

23,2%

19,3%

12,0%

Державне управління

4,1%

3,4%

3,0%

2,4%

1,3%

0,8%

Освіта

5,5%

4,7%

4,3%

3,4%

2,0%

1,1%

Охорона здоров’я та надання соціальної допомоги

2,6%

2,6%

3,0%

2,7%

2,0%

0,9%

Надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту

1,8%

1,8%

1,8%

1,6%

1,1%

4,1%

Наведені тенденції структурної динаміки видів економічної діяльності вказують на те, що в Україні й досі залишаються невирішеними ключові проблеми забезпечення позитивних структурних зрушень на основі реалізації моделі інноваційного розвитку економіки, пов’язані, насамперед, із відсутністю дієвого механізму державного регулювання пропорцій між видами економічної діяльності.

6. Регіональна структура

Територіальне розміщення суб’єктів господарювання, різноманітність цих суб’єктів, а також їхні зв’язки з певною геосистемою країни формують економічну основу регіональної структури економіки.

Регіональні економічні пропорції відображають особливості концентрації виробництва продукції, які склалися в результаті дії територіального поділу праці.

У національній економіці існують два типи регіональних систем:

1. територія України поділяється на адміністративно-територіальні одиниці: Автономна Республіка Крим, 24 області, райони, міста, селища міського типу та села.

2. територія України поділяється на територіально-виробничі одиниці різних рівнів. До них належать:

  •  промисловий пункт;
  •  промисловий центр;
  •  промисловий вузол;
  •  територіально-виробничий комплекс;
  •  агломерація, спеціалізований район (зона);
  •  інтегральний економічний район.

Промисловий пункт формується на базі певного виробництва і населення, яке біля нього розміщено. Це найбільш характерно для промислових пунктів-поселень, коли, наприклад, біля підприємства формуються поселення людей, які на ньому працюють.

Промисловий центр може об’єднувати кілька промислових підприємств одного або різних видів економічної діяльності.

Промисловий вузол включає промисловий центр і населені пункти зі спільними об’єктами інфраструктури.

Територіально-виробничий комплекс - розміщені на невеликій території декілька промислових вузлів.

Ще більшими за площею і потужнішими за виробничим потенціалом, а також складнішими за композицією є такі територіально-виробничі утворення, як промислова агломерація і промисловий район, до складу яких входять територіально-виробничі комплекси нижчого рангу. Ці регіональні одиниці — результат високої територіальної концентрації господарства і населення, виробничих і невиробничих видів діяльності та різноманітних функцій.

Найкрупнішою одиницею поділу національної економіки за регіональними формами організації господарства є інтегральні економічні райони. Вони виділені на основі особливостей економічного розвитку різних частин території України і є об’єктами економічного аналізу, прогнозування і державного регулювання регіонального розвитку.

В Україні виділено вісім економічних районів, у які інтегруються адміністративно-територіальні одиниці:

  •   Донецький — Донецька і Луганська області;
  •   Придніпровський — Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області;
  •   Східний — Полтавська, Сумська, Харківська області;
  •   Центральний — Київська область, місто Київ, Черкаська область;
  •   Поліський — Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області;
  •   Подільський — Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області;
  •   Карпатський — Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області;
  •   Причорноморський — Автономна Республіка Крим, місто Севастополь, Миколаївська, Одеська, Херсонська області.

В окрему групу територіальних одиниць виділяють регіони, які виникли в результаті формування транснаціональних економічних відносин:

  •  єврорегіони «Буг» та «Карпатський»
  •  прикордонні регіони з Російською Федерацією
  •  спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ)7
  •  території пріоритетного розвитку (ТПР)8
  •  проблемні території (Чорнобильська зона, депресивні території) тощо.

Створення СЕЗ передбачає досягнення трьох основних цілей:

  •  економічного зростання в певному регіоні і здійснення позитивного впливу (безпосереднього чи опосередкованого) на розвиток країни;
  •  вирішення соціальних проблем;
  •  екологічне оздоровлення.

Реалізація цих цілей проводиться за допомогою введення на території СВЕЗ спеціального режиму державного регулювання економічної діяльності, який полягає у пільговому оподаткуванні, сприянні інвестуванню, зниженні митних ставок та спрощенні порядку зовнішньої торгівлі, активізації науково-технічного обміну, підтримці раціонального використання природно-ресурсного потенціалу тощо.

ТПР створюються для:

  •  подолання депресивного господарства;
  •  зміни нераціональної структури видів економічної діяльності;
  •  вирішення проблем зайнятості;
  •  збереження і відтворення науково-технічного потенціалу;
  •  подолання наслідків техногенних і природних катастроф.

На ТПР запроваджується особливий (пільговий) режим інвестиційної діяльності, спрямований на забезпечення соціально-економічного розвитку регіону.

Найбільш загальною характеристикою розвитку всіх економічних районів в останні роки є зростання обсягів випуску промислової продукції, зокрема, товарів кінцевого споживання, особливо непродовольчих товарів. Відбулися позитивні зрушення й в інших сферах діяльності: збільшилися інвестиції, зросли обсяги житлового будівництва, швидко розвивається сфера послуг, у більшості регіонів зросли обсяги продукції сільського господарства. Проте у кожному регіоні ці зрушення характеризуються різною динамікою та неоднозначними структурними змінами.

Аналіз регіональної структури національної економіки вказує на значну диференціацію інтегральних економічних районів як за структурою видів діяльності, так і за рівнем економічного розвитку.

Таблиця 16.16

СТРУКТУРА РЕГІОНАЛЬНОГО ВВП (2009 р.)

ЕКОНОМІЧНІ РАЙОНИ

Питома вага

Захід

Центр

Схід

Південь

Донецький

15,6%

15,6%

Придніпровський

15,8%

15,8%

Східний

11,9%

11,9%

Центральний

24,7%

24,7%

Поліський

6,0%

6,0%

Причорноморський

12,7%

12,7%

Подільський

5,1%

5,1%

Карпатський

8,1%

8,0%

 Всього

100,0%

14,1%

29,8%

43,3%

12,7%

Таблиця 16.17

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ РЕГІОНАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ У 2009 р.

Інтегральні
економічні
райони

Трудові
ресурси

Інвестицій в основний капітал

Виробництво промислової продукції

Виробництво сільськогосподарської
продукції

Валовий регіональний продукт

Донецький

14,9%

11,4%

29,1%

6,2%

15,6%

Придніпровський

13,7%

13,6%

25,8%

13,6%

15,8%

Східний

12,0%

12,0%

13,0%

17,9%

11,9%

Центральний

13,2%

27,2%

10,3%

11,5%

24,7%

Поліський

9,8%

5,9%

4,6%

12,9%

6,0%

Причорноморський

15,4%

15,2%

8,1%

14,3%

12,7%

Подільський

8,5%

5,0%

3,5%

16,2%

5,1%

Карпатський

12,5%

9,7%

5,3%

7,5%

8,1%

Питання для обговорення та самоконтролю:

  1.  Охарактеризуйте соціальну та організаційну структуру економіки
  2.  Структура яких елементів національної економіки може охарактеризувати ступінь концентрації
  3.  Види та інструменти структурної політики.
  4.  Стратегічна мета та тактичні цілі структурної політики України
  5.  Які основні етапи структурно-інноваційної перебудови економіки України
  6.  Який показник зображує структурні зміни в економіці?

1 Складено за даними: Статистичний щорічник України за 2004 рік. — К.: Консультант, 2005. — С. 319.

2 Сумарна валова додана вартість суб’єктів національної економіки (секторів або видів економічної діяльності чи регіонів) згідно з методологією обрахунку та даними, що наводяться Держкомстатом України у статистичних щорічниках, відрізняється від валового внутрішнього продукту країни на величину податків на продукти за винятком субсидій на продукти (див.: Статистичний щорічник України за 2004 рік. — К.: Консультант, 2005. — С. 31).

3 Статистичний щорічник України за 2004 рік. — К.: Консультант, 2005. — С. 329—338.

4 Дана методика визначення структури технологічних рівнів у економіці запропонована у другій половині 80-х років ХХ ст. Організацією економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). Рівень наукомісткості розраховується як співвідношення витрат на наукові дослідження й розробки до валової доданої вартості у певному виді економічної діяльності. На підставі рівня наукомісткості здійснюється ранжування видів економічної діяльності за вказаними групами технологічного рівня та розраховується питома вага кожної групи у загальному обсязі виробленої продукції.

5 Економічна оцінка державних пріоритетів технологічного розвитку. — К.: Ін-т екон. прогнозів, 2002. — С. 50.

6 Розраховано на основі прогнозу Світового банку щодо обсягів світової торгівлі на 2001—2005 роки.

7 Нині в Україні діють СВЕЗ зовнішньоторговельного, торговельно-виробничого, науково-технічного, рекреаційно-туристичного спрямування. Це СВЕЗ «Курортополіс Трускавець», «Яворів» (Львівська область), «Донецьк», «Азов» (Донецька область), «Порто-франко», «Рені» (Одеська область), «Закарпаття» (Закарпатська область), «Миколаїв» (Миколаївська область), «Інтерпорт Ковель» (Волинська область), «Порт Крим» (м. Керч), «Сиваш» (АР Крим), «Славутич» (м. Славутич, Київська область).

8 ТПР визнано 56 міст, селищ та районів у Донецькій, Луганській, Житомирській, Чернігівській, Закарпатській областях та АР Крим.

PAGE  1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

23217. Своєрідність філософії українського духу 30.5 KB
  Філософія Укр.1 українська філософія створює оригінальне вчення про духовність. 3українська філософія створює оригінальну ідею сродної праці€. Українська філософія класична тим що сама має оригінальний екзистенціональний вимір і включає в себе філософію віри надії любові які заключаються в свободі.
23218. Марксистська філософія:сучасне осмислення нових положень 33.5 KB
  Згідно із матеріалістичним розумінням історія розвитку людства класифікується як суспільнофрмаційний процес. Під суспільноекономічною формацією марксизм розуміє історичний етап розвитку людства який визначається взаємодією співвідношення економічного базиса з політичною надбудовою. марксизм визначає джерело розвитку суспільноекономічної формації і цим джерелом є класова боротьба. Маркс дає цілком працездатне визначення комунізму як мети соціального розвитку стверджуючи що комунізм це такий етап розвитку людства таке...
23219. Філософська антропологія як напрямок сучасної філософії 34 KB
  €œФілософська антропологія€ як напрямок сучасної філософії сутність антропологічного підходу зводиться до спроби визначити специфіку основи та сфери власне людського буття людської індивідуальності творчих можливостей людини виходячи із самої людини і через неї пояснити її власну природу та природу навколишнього світу. філософська антропологія в широкому значенні це філософське вчення про природу і сутність людини. історія суспільство та його установи це форми доповнення біологічної недостатності людини. в антисуспільній...
23220. Філософія екзистенціалізму – історія та проблеми 37 KB
  Філософія екзистенціалізму – історія та проблеми. Хоч історичні корені екзистенціалізму сягають Давньої Греції як філософське вчення він був уголос артикульований починаючи з епохи Просвітництва. На основі їхніх славетних ключових працьБуття і час 1927 таБуття і ніщо 1943 можна вивести головні принципи екзистенціалізму. Можливо головний парадокс екзистенціалізму полягає в тім що екзистенціалісти відчувають себе здатними виробляти в рамках цього доситьтаки похмурого погляду на умови людського буття більш позитивні настанови.
23221. Філософія життя – формування нової філософської парадигми 35 KB
  Філософія життя€ – формування нової філософської парадигми. Одним із основних джерел філософії життя є ірраціоналістичнопесімістична філософія Шопенгауєра. Філософія мислення€ замінюєфілософія життя€. Основа життя за концепцією Ніцше– це воля.
23222. Філософські ідеї психоаналізу 39 KB
  Психоаналітичний підхід є однією із найвидатніших теорій особистості. У анатомії особистості він виділяв три взаємодіючі компоненти: 1. Філософські ідеї психааналізу: 1Позитивні моменти: положення про складність та багатоплановість структури особистості; про свідоме та несвідоме; про внутрішні суперечності розвитку особистості. Далі виникла потреба у подоланні біологізаторських поглядів на особистість у соціалізації фрейдистської теорії особистості що і було здійснено неофрейдистами: К.
23223. Герменевтика як напрям сучасної філософії 31.5 KB
  Герменевтика як напрям сучасної філософії Принципове положення про історичну конкретність теоретичної діяльності та про облік широкого контексту різноманітного практичного життя суб'єкта в рамках теорії пізнання було вперше чітко сформульовано в марксистськоленінській філософії. Критикуючи вузький методологізм попередньої буржуазної філософії К. Одне з найбільш впливових в сучасної буржуазної філософії напрямків герменевтична філософія претендує на не менш ніж справді адекватне критичне розуміння наукового nізнання і самої проблеми...
23224. Структуралізм 58.5 KB
  Структуралізм методологія гуманітарних наук яка намагається аналізувати певну специфічну галузь наприклад міфологію як складну систему взаємопов'язаних частин. Таким чином структуралізм став не просто методом а інтелектуальним рухом який в 60х роках XXго століття прийшов на заміну екзистенціалізму. В 1970х роках структуралізм потрапив під вогонь критики. Проте чимало теоретиків структуралізму таких як Мішель Фуко йЖак Лакан продовжують впливати на європейську філософію .
23225. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу 33 KB
  Світогляд як духовнопрактичний спосіб освоєння світу Філософія має органічний зв’язок зі світоглядом. Що ж таке світогляд Слід підкреслити що у визначенні цього поняття немає чіткості. У сучасних філософських працях про світогляд мовиться таке: €œсвітогляд– це форма суспільної відомості; €œсвітогляд– це форма самоусвідомлення особистості€; €œсвітогляд– це система поглядів на світ і на місце людини у цьому світі€; €œсвітогляд– це система принципів діяльності людини€; €œ світогляд– це погляд людини на світ як ціле€; світогляд– це...