36659

ПРОГНОЗУВАННЯ, ПЛАНУВАННЯ ТА ПРОГРАМУВАННЯ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Лекция

Макроэкономика

Прогнозування розвитку національної економіки 2. Макроекономічне планування розвитку національної економіки 3. Прогнозування розвитку національної економіки В умовах ринкової економіки прогнозування є важливою складовою цілісного механізму управління національною економікою.

Украинкский

2013-09-23

135.5 KB

22 чел.

ТЕМА 8

ПРОГНОЗУВАННЯ, ПЛАНУВАННЯ ТА ПРОГРАМУВАННЯ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

1. Прогнозування розвитку національної економіки

2. Макроекономічне планування розвитку національної економіки

3. Програмування національної економіки

Сутність державного регулювання економіки потребує налагодженого механізму побудови цілей, у тому числі логічного просування від абстрактного загального передбачення (футурології) до конкретного прогнозування, а далі - до макроекономічного планування та програмування.

1. Прогнозування розвитку національної економіки

В умовах ринкової економіки прогнозування є важливою складовою цілісного механізму управління національною економікою.

Воно покликане передбачати ймовірні тенденції при розв’язанні стратегічних завдань її розвитку. Прогнози, з одного боку, є обґрунтуванням соціально-економічних рішень, а з іншого - допоміжним засобом визначення планових показників у процесі розробки проектів планів.

У зарубіжних країнах активне використання макроекономічного прогнозування почалось з 60-х років ХХ ст. (США – з 1960 р., Великобританія – з 1966 р.)

В Україні макроекономічним прогнозуванням займаються:

  •  державні органи (міністерство економічного розвитку та торгівлі, фінансів);
  •  міжнародні організації (представництва МВФ та Світового банку);
  •  наукові та аналітичні організації (ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України та інші);
  •  приватні неурядові аналітичні структури.

Правові, економічні та організаційні засади системи прогнозування визначені Законом України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного та соціального розвитку України».

Прогноз (грец. - передбачення) - це науково обґрунтоване судження про можливий стан та перспективи розвитку об’єкта в майбутньому.

Економічне прогнозування є науковим обґрунтуванням можливих змін або якісного стану національної економіки в майбутньому, а також альтернативних шляхів і термінів досягнення цього стану.

Основним функціями економічного прогнозування є:

  •  науковий аналіз процесів і тенденцій в національній економіці.
  •  дослідження об’єктивних зв’язків явищ в економіці у певний період;
  •  оцінка об’єкта прогнозування;
  •  виявлення альтернатив розвитку економіки;
  •  накопичення наукового матеріалу для підготовки рекомендацій для прийняття адекватних управлінських рішень;
  •  оцінка можливих наслідків прийнятих рішень.

Прогнозування має за мету вирішення трьох взаємопов'язаних завдань:

  •  визначення майбутніх станів об'єкта, що досліджується, на основі вивчення тенденцій та закономірностей його розвитку в минулому та теперішньому і умовне їх перенесення на майбутнє (цільовий прогноз);
  •  визначення альтернативних шляхів і строків досягнення бажаних станів об'єкта прогнозування, які беруться за мету, з урахуванням наявних ресурсів (програмний прогноз);
  •  оцінка прийнятих рішень (програм та планів економічного і соціального розвитку країни) з позицій їх наслідків у прогнозованому періоді (оціночний прогноз).

Процедура прогнозування здійснюється в три етапи: ретроспекція, діагноз, проспекція1.

Ретроспекція - дослідження історії розвитку об'єкта прогнозування для забезпечення його систематизованого опису.

Діагноз - визначення нинішнього стану об'єкта прогнозування.

Проспекція являє собою етап прогнозування, на якому за даними діагнозу розробляються прогнози об'єкта прогнозування, здійснюється верифікація прогнозу, тобто оцінка його адекватності і точності.

Суб’єктами макроекономічного прогнозування є міністерства, центральні та інші органи виконавчої влади. Роль єдиного центру відіграє Міністерство економічного розвитку та торгівлі. Практичний результат роботи міністерства – розроблення узагальненого Прогнозу соціального та економічного розвитку на коротко- та довго строкові періоди та прогнозних основних параметрів функціонування економіки на поточний період. Наукове обґрунтування соціально-економічних прогнозів надає система науково-дослідних інститутів.

Об'єктом макроекономічного прогнозування є:

  •  економічна система в цілому (національна економіка, темпи і динаміка ВВП, ВНП, національного доходу);
  •  економічні підсистеми (економіка регіонів, народногосподарських комплексів, галузей; сектори економіки)
  •  соціально-економічні процеси та явища;
  •  ринки (товарів, капіталу, валюти).

Джерелами інформації для прогнозування є:

накопичені знання і досвід;

фактична і статистична інформація про об'єкт прогнозування;

економіко-математичні моделі.

В сучасній прогностиці виділяють понад 30 класифікаційних ознак прогнозів, зокрема:

  •  за об’єктом прогнозування: прогнози ресурсів, розвитку економіки тощо;
  •  за рівнем агрегування показників: макроекономічні, галузеві, регіональні тощо;
  •  за ознакою відношення до об’єкта прогнозування: активні (передбачають дії держави) та пасивні (враховують закономірності розвитку об’єкта і не передбачають активних дій держави щодо їх зміни);
  •  за функціональною ознакою: пошукові (основані на методі екстраполяції) та нормативні (спочатку встановлюється ціль, а потім шукають способи її досягнення);
  •  за ступенем обґрунтованості доказів і використання вихідної інформації: інтуїтивні та логічні;
  •  за часом: оперативні, коротко-, середньо-, довгострокові;
  •  залежно від умов розвитку економіки: оптимістичні (максимальні), песимістичні (мінімальні) та реалістичні (помірні).

Вибір методу прогнозування ґрунтується насамперед на необхідності забезпечення функціональної повноти, достовірності та точності прогнозу, а також на необхідності зменшити затрати часу та грошових коштів на здійснення процесу прогнозування економічного розвитку.

За ступенем формалізації методи прогнозування поділяються на інтуїтивні та формалізовані. Серед методів прогнозування виділяють (рис. 8.1):

експертний - шляхом опитування спеціалістів стосовно об'єкта прогнозування. Розрізняють індивідуальні та колективні експертні оцінки. До складу індивідуальних експертних оцінок входять: анкетний, інтерв'ю, аналітичний метод, метод написання сценарію, метод прогнозування цілі розвитку об'єкта «дерева цілей». Колективні експертні оцінки включають у себе такі методи: метод «комісій», колективної генерації ідей «мозкової атаки», «Дельфі», матричний.

екстраполяції- збирання інформації про розвиток об'єкта у минулому і перенесення закономірностей цього розвитку на майбутнє;

моделювання - дослідження, що базуються на побудові моделей відповідно до очікуваних змін у його стані.

Укрупнена структура Державного прогнозу соціально-економічного розвитку України на середньо- та короткостроковий періоди складається з таких основних розділів:

  1.  Припущення щодо зовнішньої економічної ситуації та внутрішньої економічної політики.
  2.  Аналіз економічного і соціального розвитку країни за минулий період;
  3.  Прогнозні макроекономічні показники і пропорції
  4.  Висновки щодо основних тенденцій розвитку економіки на прогнозний період.
  5.  Пропозиції щодо визначення напрямів економічної та соціальної політики на прогнозний період
  6.  Умови реалізації прогнозу (ризики реалізації прогнозних показників).

Порядок та строки складання прогнозу соціально-економічного розвитку України встановлюється на сонові рішення КМ України або уповноваженого державного органу.

Рис. 8.1. Класифікація методів прогнозування залежно від ступеня формалізації

2. Макроекономічне планування розвитку національної економіки 

На основі науково обґрунтованих прогнозів здійснюється планування та програмування соціально-економічних процесів.

План - це належним чином оформлене і затверджене управлінське рішення, в якому відображено завдання (система завдань) і конкретизована послідовність його виконання з визначенням необхідних ресурсів, обсягів фінансування, термінів реалізації окремих заходів та виконавців.

Прогнозування і планування соціально-економічного розвитку країни є:

  •  по-перше, взаємодоповнюючими формами державного регулювання, технологічно пов'язаними між собою;
  •  по-друге, з огляду на їх завдання, мають абсолютно самостійний, завершений характер.

Макроекономічне планування широко використовують у регулюванні розвитку як країн з перехідною економікою, так і країн з розвинутою ринковою економікою.

Форми макроекономічного планування: директивне, індикативне, стратегічне.

Директивне планування передбачає розроблення планів, які мають силу закону і є обов'язковими для виконання. Директивне планування набуло розвитку у колишньому СРСР і застосовувалось як безальтернативна форма на рівні підприємства та економіки в цілому. В сучасних умовах директивне планування на макроекономічному рівні може використовуватися для розв'язання окремих найважливіших завдань, які мають загальнонаціональне значення. Але терміни та масштаби такого планування мають бути строго обмежені.

Елементи директивного планування використовувалися європейськими країнами в післявоєнний період для відбудови національних економік. Серед об'єктів такого планування:

  •  ціни у Франції,
  •  централізовані капіталовкладення і імпортні закупівлі в Німеччині,
  •  держзамовлення в Великобританії;
  •  валютний курс в Аргентині;
  •  директивне планування збережено в Китаї і охоплює державний сектор.

В сучасному господарському житті директивне планування застосовується на рівні підприємства і полягає у формуванні обов'язкових для виконання планів щодо обсягів та структури виробництва, термінів виконання, кошторису витрат, конкретних виконавців.

Індикативне планування має рекомендаційний характер, є орієнтиром щодо основних цілей і напрямів розвитку економіки. Процес індикативного планування передбачає формування системи контрольних цифр (індикаторів), досягнення яких є бажаним і відповідає державній соціально-економічній політиці.

Серед індикаторів соціально-економічного розвитку макроекономічні показники, що характеризують кількісні і якісні параметри розвитку економічної системи:

  •  динаміка і структура економіки;
  •  ефективність функціонування реального сектору економіки;
  •  рівень життя населення;
  •  зовнішньоекономічні зв'язки.

Індикативні плани на основі контрольних цифр передбачають альтернативні способи досягнення визначених індикаторами цілей і не мають чіткого ресурсного забезпечення.

Індикативні плани мають низку особливостей, які суттєво відрізняють їх від планів директивних:

  •  індикативний план є комплексом рекомендацій;
  •  рекомендації не мають обов’язкового характеру;
  •  показники плану призначено для інформування суб’єктів господарювання про цілі, пріоритети та наміри держави;
  •  мобільний характер плану передбачає можливість коригування його параметрів відповідно до змін на ринку;
  •  реалізація цілей індикативного плану здійснюється через систему правових та економічних регуляторів.

Рекомендаційний характер індикативних планів, проте, не означає, що суб’єкти господарювання можуть ігнорувати його цілі, пріоритети та систему заходів. Для впливу на діяльність економічних суб’єктів слід ураховувати ступінь зрілості ринкових відносин і вишукувати адекватні методи та засоби державного впливу задля якнайповнішої реалізації намічених планів. У зв’язку з цим макроекономічні плани у постсоціалістичних країнах передбачають можливість використання певних адміністративних методів, притаманних директивному плануванню (норми й нормативи, державні замовлення, державні інвестиції, регульовані ціни і т. д.).

Стратегічне планування розглядається як системний спосіб управління змінами, процес визначення та здійснення найбільш важливих дій, вивчення сильних та слабких сторін, потенційних загроз та можливостей розвитку (SWOP-аналіз)

До основних методів планування відносяться:

  •  метод системного аналізу. Національна економіка розглядається як складна відкрита динамічна організована і керована система. Цей метод передбачає врахування взаємовпливу та взаємозалежності розвитку всіх елементів національної економічної системи;
  •  нормативний метод заснований на визначенні системи матеріальних, трудових і фінансових норм і нормативів, порядку і методів їх використання для розробки та обґрунтування планових рішень;
  •  балансовий метод. Його завдання – забезпечити досягнення оптимальної відповідності (рівності) між сукупністю потреб і загальною сумою джерел їхнього задоволення. В загальній системі балансів розрізняють матеріальні (Баланс попиту та пропонування зерна, м’яса тощо), трудові і вартісні баланси (Зведений баланс фінансових ресурсів України); однопродуктові, зведені і міжгалузеві баланси; натуральні, цінові і натурально-цінові баланси;
  •  програмно - цільовий метод - це спосіб формування системи планових рішень на основі виокремлення пріоритетів економічного, соціального і науково-технічного розвитку і розробки взаємопов'язаних макроекономічних, галузевих і регіональних програм. Саме наявність вад ринкового саморегулювання і вад державного втручання в економіку породжує складні соціально-економічні проблеми, вирішення яких пов’язане з використанням програмно-цільового методу планування. 
  •  економіко-математичний метод. Його суть полягає у побудові математичної моделі економічного об'єкта. Це дозволяє виділити і формально описати причинно-наслідкові зв'язки економічних процесів і визначити параметри залежності змінних.

Становлення національної системи планування

Перший етап - взаємодія планових та ринкових засад. Наукова система планування розвитку національного господарства сформувалася в роки НЕПу (1921-1923). Значним досягненням НЕПу було формування економічної системи, яка забезпечувала взаємодію планових та ринкових засад. У 1920 році було сформовано перший в світі довгостроковий план ГОЕЛРО, який охоплював 17 галузей промисловості і містив систему балансів - трудових, вартісних, матеріальних. Поряд з цим, з метою вирішення нагальних економічних проблем, Держпланом почали розроблятися поточні плани-програми. Першою була продовольча програма 1921 року, в якій основна увага була приділена проблемам заготівлі хліба, подолання дефіциту палива та відновлення транспорту. Перший п'ятирічний план 1929-1932 рр. охоплював 50 галузей і характеризував розвиток промисловості, сільського господарства, торгівлі, освіти, охорони здоров'я, житлового будівництва, державних фінансів. Основою для розробки плану стала стратегія індустріалізації країни. Функціонування економічної системи НЕПу стало практичним підтвердженням можливості і високої ефективності функціонування ринкової економіки на планових засадах.

Другий етап - формування системи жорсткого централізму. Наприкінці 20-х років намітилася тенденція відходу від ринкової організації виробництва. Другий п'ятирічний план (1933-1937 рр.) мав вищий рівень наукового обґрунтування і охоплював вже 120 галузей, планування кредитного і грошового обігу. В рамках плану передбачалось здійснення програми технічної реконструкції народного господарства та програми комплексної перебудови системи управління. Характерною рисою третього п'ятирічного плану (1938-1942 рр.) була його орієнтація на технічний прогрес та пріоритетний розвиток галузей, що його забезпечують. Системою державного планування охоплюється все ширше коло проблем економічного розвитку. Індустріалізація, воєнний період та повоєнне відновлення народного господарства зумовили тотальне одержавлення економіки, відмову від товарно-грошових відносин, використання директивних методів управління, які й стали синонімами планової організації. 

Третій етап розвитку національної системи управління започатковано проведенням реформи в промисловості (вересень 1965 р.) та сільському господарстві. Поставлено питання про необхідність запровадження економічних методів управління, активізації товарно-грошових відносин, надання широких прав підприємствам в сфері планування господарської діяльності.

Четвертий етап - крах адміністративно-командної економіки. В 1985 році проголошено нову економічну стратегію розвитку на засадах «гласності», «прискорення» і «перебудови». Основними її напрямами є:

інтенсифікація народного господарства на основі використання НТП;

орієнтація на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки;

перехід від адміністративно-командних до економічних методів управління;

функціонування підприємств на засадах господарської о розрахунку.

В процесі реалізації намічених цілей, стало очевидним, що неможливо здійснити прогресивні перетворення при збереженні існуючих форм централізованого командного управління. З 1990 року було проголошено курс на формування ринкової економіки. Відхід від адміністративно-командної системи ототожнювався з відмовою від плану. Домінуючою стала концепція несумісності плану та ринку. Суть її полягала у ліквідації Держплану і галузевих міністерств, приватизації власності, лібералізації цін.

3. Макроекономічне програмування

Плани, у широкому розумінні слова, є загальним проявом планомірності функціонування і розвитку, притаманної будь-якій економіці, у той час як програма – поодинокий прояв планомірності в рамках розв’язання локальної проблеми.

Поширеною формою планування є програмування - встановлення послідовності конкретних заходів для реалізації планів.

Головними завданнями програмування є підтримання економічної рівноваги, вплив на якісне перетворення економіки, стимулювання її розвитку.

Мета державного програмування – досягнення прийнятного для держави варіанта розвитку економіки.

Програмування розвитку національної економіки:

коригує ринкові перетворення, а не ліквідує їх;

спрямовує діяльність господарюючих суб’єктів, а не керує ними;

є системним і комплексним.

Слід розрізняти державні макроекономічні програми (ДМП) розвитку національної економіки загалом як системи і державні цільові комплексні програми (ДЦКП). Різниця між ними полягає у наступному:

По-перше, цільова програма орієнтована на розв’язання однієї чи кількох соціально-економічних проблем, тоді як макроекономічна програма спрямована вирішувати комплекс завдань економічного та соціального розвитку країни.

В період переходу економіки України до ринку було сформовано низку програм, серед яких планові та ситуаційні:

  •  програма невідкладних заходів виходу економіки країни з кризи,
  •  програма структурної перебудови економіки України,
  •  концепція розвитку науки і пріоритетних напрямів НТП,
  •  програма формування національної конкурентоспроможності.

По-друге, існують розбіжності у формі, за якими розроблені ці програми. ДМП в основному відображає кінцевий результат діяльності, а ДЦКП – крім того, ще й детальне бачення способів і процедур самої діяльності, вона потребує більш деталізованої розробки. В даному аспекті цільова програма схожа на технічні, інвестиційні, інноваційні проекти.

По-третє, макроекономічні програми мають чіткий, заздалегідь визначений плановий період, який залежить лише від виду програми (середньострокова, щорічна, квартальна). На відміну від цього, тривалість програми, терміни її початку і закінчення не задані жорстко, а встановлюються замовниками — органами, які їх затверджують.

По-четверте, цільові програми відрізняються від макроекономічних способом організації їх розробки і реалізації. Якщо ДМП розробляються і контролюються постійними державними органами (Міністерство економічного розвитку та торгівлі України), то для розробки ДЦКП і управління їх реалізацією характерне створення спеціальних структур.

Незважаючи на зазначені відмінності, схожість між ДМП і ДЦКП більш висока, не випадково цільові програми називають проблемно-орієнтованим планом. У той же час державні макроекономічні програми – макроекономічними планами.

Слід зазначити, що в багатьох країнах світу державні макроекономічні програми розробляються на довго-, середньо- та короткострокову перспективу.

Програми на довгострокову перспективу охоплюють період до 10-ти років з коригуванням і продовженням планового горизонту через 4-5 років. У таких програмах визначаються цілі і пріоритети соціально-економічного розвитку та концептуальні положення щодо їх досягнення і реалізації. Програмування на довгострокову перспективу називають стратегічним плануванням.

Програми на середньостроковий період (4-5 років) щороку коригуються і містять обґрунтування цілей та пріоритетів соціально-економічної політики держави, напрями їх реалізації, найважливіші завдання, які потрібно вирішити на державному рівні.

Макроекономічні програми на короткостроковий період (1 рік) розробляються щорічно, як правило, паралельно з проектом державного бюджету.

У разі необхідності програмні документи можуть розроблятися на триваліший період, однак така можливість поки що не була реалізована, застосовується лише щорічне макроекономічне програмування. Разом із тим слід зазначити, що у 2004 р. під керівництвом попередньої влади була розроблена Стратегія економічного і соціального розвитку України на 2004-2015 рр. «Шляхом європейської інтеграції». Над стратегією працювали фахівці провідних науково-дослідних інститутів (Національний інститут стратегічних досліджень, Інститут економічного прогнозування НАН України) та Міністерства економіки. Однак цілісної системи стратегічного планування, унормованої відповідними законами, поки що в нашій країні не існує, а вищезазначений документ скоріше за все не має перспектив, оскільки не був визнаний наступниками.

За спрямованістю державні цільові програми поділяють:

  •  економічні (розв'язання комплексних галузевих та міжгалузевих проблем: Комплексна державна програма енергозбереження в Україні; Державна програма розвитку промисловості);
  •  науково-технічні (розв'язання наукових і технічних проблем, впровадження досягнень науки і техніки у виробництво, формування нового технологічного укладу: Державна цільова науково-технічна програма «Нанотехнології та наноматеріали» на 2010-2014 роки);
  •  соціальні (розв’язання проблем підвищення рівня та якості життя, проблем безробіття, посилення соціального захисту: Державна програма зайнятості; Державна програма забезпечення молоді житлом);
  •  національно-культурні (розв’язання проблем національно-культурного розвитку, збереження національної культурної спадщини);
  •  екологічні (передбачають проведення комплексу заходів природоохоронного характеру: Загальнодержавна програма «Питна вода України» на 2006-2010 роки);
  •  оборонні (розробляються з метою посилення обороноздатності держави: Державна програма переходу Збройних Сил України до укомплектування військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом);
  •  правоохоронні (спрямовані на забезпечення правоохоронної діяльності, боротьби із злочинністю та державної безпеки);
  •  регіональні (розробляються з метою виявлення конкурентних переваг регіонів: Стратегія сталого розвитку Рівненської області «Західна брама»).

В залежності від масштабів виокремлюють наступні типи цільових комплексних програм: міжнародні; народногосподарські; галузеві; регіональні.

Аналіз існуючих в Україні ЦКП свідчить про те, що під час розробки багатьох із них було допущено серйозні прорахунки на стадіях формулювання проблем, цілей, побудови цілереалізуючої системи, контролю. Значні недоліки мали місце і в процесі забезпечення програмних заходів наявними ресурсами. Подолання названих недоліків потребує чіткого додержання всіх правил і процедур програмно-цільового методу планування, а також удосконалення діяльності державного апарату.

1 Равікович Є.І., Присенко Г.В. Макроекономічне прогнозування: На-вч.посібник. - К.: КНЕУ, 2002. - С. 18.

PAGE  2


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

37892. Определение отношения теплоемкостей газа при постоянном давлении и постоянном объеме резонансным методом 1.34 MB
  12 Лабораторная работа № 119 Определение отношения теплоемкостей газа при постоянном давлении и постоянном объеме резонансным методом 1. Теплоемкость и коэффициент Пуассона газа Для характеристики тепловых свойств вещества наряду с другими величинами используют молярную и удельную теплоемкости. Теплоемкость газа зависит от природы его молекул и от того как происходит его нагревание.1 Внутренняя энергия идеального газа – это энергия теплового движения его молекул и атомов в молекулах.
37893. ОПРЕДЕЛЕНИЕ ТЕПЛОТЫ ПАРООБРАЗОВАНИЯ ВОДЫ 115 KB
  12 ЛАБОРАТОРНАЯ РАБОТА № 122 ОПРЕДЕЛЕНИЕ ТЕПЛОТЫ ПАРООБРАЗОВАНИЯ ВОДЫ Цель работы Определение удельной и молярной теплоты парообразования воды при фазовом переходе первого рода по экспериментально полученной зависимости давления насыщенных паров от температуры.11 Полученная формула устанавливает связь между молярной теплотой парообразования воды давлением и температурой водяного пара. Изменяя температуру пара T необходимо построить график зависимости по угловому коэффициенту которого можно определить молярную теплоту парообразования...
37894. ОПРЕДЕЛЕНИЕ КОЭФФИЦИЕНТА ВЯЗКОСТИ ВОЗДУХА КАПИЛЛЯРНЫМ МЕТОДОМ 2.7 MB
  Изучение внутреннего трения воздуха как одного из явлений переноса в газах. При протекании жидкости или газа в узкой прямолинейной цилиндрической трубе капилляре при малых скоростях потока течение является ламинарным т. поток газа движется отдельными слоями которые не смешиваются между собой. Для идеального газа  υТ  2.
37895. ОПРЕДЕЛЕНИЕ МОЛЯРНОЙ МАССЫ И ПЛОТНОСТИ ГАЗА МЕТОДОМ ОТКАЧКИ 140 KB
  10 ЛАБОРАТОРНАЯ РАБОТА № 124 ОПРЕДЕЛЕНИЕ МОЛЯРНОЙ МАССЫ И ПЛОТНОСТИ ГАЗА МЕТОДОМ ОТКАЧКИ 1. Цель работы Ознакомление с одним из методов определения молярной массы и плотности газа. Теоретическая часть Состояние некоторой массы газа определяется значениями трёх параметров: давлением P под которым находится газ его температурой T и объёмом V.1 представляет собой уравнение состояния данной массы газа.
37896. ОПРЕДЕЛЕНИЕ ТЕПЛОЁМКОСТИ ТВЁРДЫХ ТЕЛ 440.5 KB
  Если температура калориметра с исследуемым образцом очень медленно увеличивать от начальной T0 на ∆T то энергия электрического тока пойдет на нагревание образца калориметра: 2.18 где I и U – ток и напряжение нагревателя τ – время нагревания m0 и m – массы калориметра и исследуемого образца c0 c – удельные теплоёмкости калориметра и исследуемого образца ∆Q – потери тепла в теплоизоляцию калориметра и в окружающее пространство.18 количества теплоты расходованной на нагрев калориметра и потери теплоты в окружающее...
37897. ОПРЕДЕЛЕНИЕ КОЭФФИЦИЕНТА ТЕПЛОПРОВОДНОСТИ ГАЗА МЕТОДОМ НАГРЕТОЙ НИТИ 268.5 KB
  12 ЛАБОРАТОРНАЯ РАБОТА № 127 ОПРЕДЕЛЕНИЕ КОЭФФИЦИЕНТА ТЕПЛОПРОВОДНОСТИ ГАЗА МЕТОДОМ НАГРЕТОЙ НИТИ Цель работы Изучение теплопроводности в газах и определение коэффициента теплопроводности воздуха. В твердых телах распространение тепла может происходить как путем теплопроводности так и путем конвекции или того и другого способа одновременно. Основным законом теплопроводности является закон Фурье который в одномерном случае распространения тепла в одном направлении пусть вдоль оси х имеет вид:...
37898. ИЗУЧЕНИЕ ПРИНЦИПА РАБОТЫ ТУННЕЛЬНОГО ДИОДА 3.81 MB
  Если полная энергия частицы Е U0 то с классической точки зрения частица может двигаться либо в области I где х 0 либо в области III где х d. Частица полная энергия которой меньше высоты потенциального барьера U0 не может с классической точки зрения перейти барьер из области I в область III. Волновая функция в этом случае отлична от нуля и в области II даже при значениях Е U0.1 для области II...
37899. Исследование космического излучения 1.03 MB
  Изучение поглощения космического излучения в свинце9 3. Изучение углового распределения интенсивности космического излучения.12 Лабораторная работа № 88 Исследование космического излучения 1. Цель работы 1 изучение зависимости интенсивности космического излучения от толщины пройденных им свинцовых пластин; 2 проверка феноменологической формулы зависимости интенсивности космического излучения от угла наблюдения.
37900. ИЗУЧЕНИЕ ПРОБЕГА -ЧАСТИЦ В ВОЗДУХЕ 568.16 KB
  Методические указания знакомят студентов с явлением радиоактивности и с механизмами потери энергии электронов при их прохождении через вещество. Студентам предоставляется возможность эксперементально исследовать зависимость интенсивности лучей от толщины слоя воздуха и определить линейный коэффициент поглащения а также оценить верхнюю границу энергии –спектра и выявить наиболее важный механизм потерь энергии электронов при их движении в воздухе. Оценить верхнюю границу энергии –спектра и выявить наиболее важный механизм...