36666

Загальноприйняті принципи і системи обліку

Лекция

Бухгалтерский учет и финансовый аудит

Загальноприйняті принципи і системи обліку. ПЛАН Роль обліку в системі управління користувачі облікової інформації. Загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку. Міжнародні організації зі стандартизації бухгалтерського обліку і звітності Склад та загальна характеристика міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Украинкский

2013-09-23

255.5 KB

3 чел.

PAGE  5

Лекція за

Темою 1. «Загальноприйняті принципи і системи обліку

ПЛАН

  1.  Роль обліку в системі управління, користувачі облікової інформації.
  2.  Загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку.
  3.  Міжнародні організації зі стандартизації бухгалтерського обліку і звітності
  4.  Склад та загальна характеристика міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.
  5.  Фінансовий та управлінський облік, принципи їх побудови.
  6.  Характеристика систем та моделей бухгалтерського обліку.
  7.  Технологічний процес та процедури фінансового обліку.

Питання 1. «Роль обліку в системі управління, користувачі облікової інформації».

Керівники багатьох всесвітньо відомих компаній, таких як General Motors, PepsiCo та інших, у минулому були бухгалтерами. Набутий досвід бухгалтерської роботи, знання і навички дозволили їм досягти необхідного сьогодні менеджерам рівня компетентності у бізнес-середовищі і відіграли провідну роль у їх кар’єрі. Завдяки обліку, який охоплює всі служби підприємства, ці люди були тісно пов'язані з оперативним плануванням і контролем, здійснювали аналіз ситуацій. Їм були добре відомі всі складові кінцевих фінансових результатів, адже вони мали справу з фінансовою інформацією від першоджерел її надходження.

Інформаційне забезпечення є одним із ресурсів підприємства і належить до основних складових системи управління. Прийняття виважених управлінських рішень можливе лише на основі інформації.

Забезпечення зацікавлених осіб економічною інформацією про підприємство і результати його діяльності здійснює бухгалтерський облік. Він об'єднує між собою господарську діяльність і людей, які приймають рішення. Бухгалтерський облік є засобом комунікації, «мовою» ділового спілкування учасників бізнесу. Бухгалтерський облік (accounting) — це інформаційна система, що здійснює вимір, реєстрацію, опрацювання і передачу фінансової інформації про підприємство.

Метою облікової системи є надання корисної інформації її споживачам для прийняття виважених економічних рішень. Необхідно відрізняти бухгалтерський облік від рахівництва.

Рахівництво (bookkeeping) — це процес реєстрації фінансових операцій, ведення і зберігання фінансової документації. Ця механічна діяльність, що повторюється багато разів, є лише складовою бухгалтерського обліку.

Переорієнтація бухгалтерського обліку з відображення, класифікації, узагальнення та інтерпретації фактів господарської діяльності на використання в управлінні одержаної інформації відбулася за ініціативи Американського інституту сертифікованих бухгалтерів у 1970 році.

Автори одного із найбільш розповсюдженого у США підручників з бухгалтерського обліку Б. Нідлз, X. Андерсон та Д. Колдуел відзначають, що сучасний бухгалтер займається не тільки веденням рахунків, а здійснює планування й прийняття рішень, контроль і привернення уваги керівництва, оцінку, огляд діяльності і створює інформаційну систему, що задовольняє користувача. Його головна мета — аналіз, інтерпретація і використання інформації.

Розвиток ринкових відносин, загострення конкуренції поставили перед системою управління широке коло нових завдань, пов'язаних з визначенням ефективної стратегії і тактики підприємницької діяльності. Це, у свою чергу, створило додаткове навантаження на систему бухгалтерського обліку підприємства, вимагаючи її адаптації до специфічних інформаційних потреб системи управління.

Ефективна організація обліку передбачає створення гнучкої, багатофункціональної системи, орієнтованої на забезпечення вихідною обліковою інформацією користувачів з метою прийняття виважених управлінських рішень.

До користувачів облікової інформації належать менеджери та інші працівники підприємства, його існуючі та потенційні інвестори, кредитори, постачальники, клієнти, уряд та урядові установи, громадськість. Всі вони використовують бухгалтерську інформацію для задоволення своїх потреб у ній. Потреби ці різні і залежать від рішень, що мають бути прийняті на підставі отриманої інформації. З урахуванням цього користувачів облікової інформації можна поділити на дві основні групи: внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх користувачів інформації перш за все належить керівництво підприємства, яке несе відповідальність за ведення справ і досягнення поставленої мети. Менеджери потребують детальної інформації про щоденні витрати з метою контролю за діяльністю підприємства, забезпечення його прибутковості та ліквідності. В той же час, керівництво потребує інформації особливого характеру для здійснення функцій планування, прийняття рішень та контролю. Облікова інформація, що надається керівникам, не потребує приведення її у відповідність з процесуальними нормами підготовки фінансових звітів. Навпаки, вона повинна відповідати особливостям інформаційних запитів адміністрації.

Працівники, у свою чергу, зацікавлені в інформації щодо стабільності та прибутковості роботодавців, здатності підприємства забезпечувати оплату праці, пенсію та зайнятість.

Зовнішні користувачі потребують узагальненої інформації про ресурси компанії та результати її діяльності. Ця інформація буде використана при прийнятті рішень про інвестиції, надання кредитів, укладанні контрактів тощо. Так, особи, які вкладають капітал у компанію (інвестори), та їхні консультанти стурбовані ризиком, властивим інвестиціям і доходам від цих інвестицій. Акціонери цікавляться доцільністю придбання акцій і намагаються визначити здатність підприємства виплачувати дивіденди.

Кредитори зацікавлені в інформації, яка дозволить їм визначити, чи будуть їхні позики та відсотки сплачені вчасно.

Постачальники прагнуть переконатися не тільки в тому, що заборговані їм суми будуть сплачені вчасно, але й у тому, що підприємство й надалі буде їх покупцем.

Клієнти виявляють зацікавленість до інформації про безперервність діяльності підприємства, особливо якщо вони мають довгострокові угоди або залежать від нього.

Уряд та урядові установи зацікавлені у діяльності підприємства, інформація потрібна їм для здійснення регулювання, визначення податкової політики, розподілу ресурсів.

Громадськість цікавиться напрямками розвитку підприємств, їх прибутковістю, оскільки це впливає на інфляцію, забезпеченість місцевого населення роботою, довкілля та якість життя.

Серед зовнішніх користувачів інформації виділяють тих, хто має прямий фінансовий інтерес (інвестори, кредитори, постачальники, покупці, акціонери, податкові органи), і тих, хто не має прямого фінансового інтересу (органи державного управління, громадськість, профспілки, органи статистики, аудиторські фірми тощо).

Відповідальність за підготовку і подання фінансових звітів іншим користувачам несе керівництво підприємства. Зовнішні користувачі покладаються на фінансові звіти, як на основне джерело фінансової інформації у бізнесі. І хоча пристрасті різних категорій зовнішніх користувачів різняться між собою, вважається, що фінансова звітність має загальноцільове призначення і повинна задовольняти загальні потреби більшості користувачів, бути корисною для них.

Комітетом з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку визначені якісні характеристики інформації, що забезпечують її корисність. До них належать: зрозумілість, доречність, достовірність та зіставність.

Зрозумілість. Інформація, наведена у фінансових звітах, має бути зрозумілою для користувачів. В той же час, ступінь зрозумілості визначається також компетентністю користувача. Тому фінансова звітність повинна бути зрозумілою для тих, хто має достатні знання з бізнесу, економічної діяльності та бухгалтерського обліку і прагне ретельно їх вивчити. Інформація про складні поняття, що є корисною для прийняття економічних рішень, не повинна вилучатися лише на тій підставі, що певним користувачам буде важко її зрозуміти.

Для забезпечення зрозумілості інформації необхідно також, щоб форма подання звітів, заголовки, поняття, терміни відображали сутність питання, не допускали різночитання, були чіткими і не містили зайвих деталей.

Доречність. Щоб бути корисною, інформація має бути доречною для користувачів, допомагати їм оцінити минулі, нинішні чи майбутні події, підтвердити чи скоригувати їх попередні оцінки. Хоча подана у фінансових звітах інформація відображає минулі події, вона може бути використана для прогнозування результатів діяльності у майбутньому.

На доречність інформації впливають її характер та суттєвість. Інформація вважається суттєвою, якщо її виключення вплине на рішення, що приймаються на її основі. Таким чином, суттєвість є певним порогом або критерієм відсікання, а не основною якісною характеристикою корисності інформації.

Своєчасність. Несвоєчасно подана інформація може втратити свою доречність. Керівництву необхідно знаходити оптимальне співвідношення між своєчасністю надання звітності та забезпеченням її повноти. Для досягнення такого співвідношення слід керуватися необхідністю задовольняти потреби користувачів, які приймають рішення на основі поданої інформації. Для користувачів більш цінною є та інформація, яку вони мають у потрібний момент. Для кращого задоволення потреб користувачів і забезпечення своєчасності надання інформації складається проміжна фінансова звітність.

Достовірність. Інформація буде корисною лише за умови її достовірності, тобто якщо вона не містить у собі суттєвих помилок та упередженості.

Достовірність забезпечується:

правдивим поданням. Щоб бути достовірною, інформація має правдиво відображати операції й інші події, які вона розкриває, або, як очікується, зможе розкрити. Суми, використані для запису операцій, завжди мають грунтуватися на об'єктивних і таких, що мають докази, даних, а не на суб'єктивних оцінках;

повнотою надання інформації. Фінансова звітність має містити всю інформацію про фактичні та можливі наслідки операцій та подій, що здатні вплинути на економічні рішення користувачів. Упущення можуть призвести до недостатньої значимості інформації;

превалюванням сутності над формою — операції та інші події необхідно обліковувати та розкривати відповідно до їхньої сутності та економічної реальності, а не лише виходячи з юридичної форми;

нейтральністю (об'єктивністю) — інформація має бути вільною від упередженості, не впливати на вибір і не визначати попередньо будь-який результат;

обачністю — дотриманням достатнього ступеня обережності в умовах невизначеності, щоб активи або доход не були завищені, а зобов'язання чи витрати — не були занижені! Але при цьому фінансові звіти повинні бути нейтральними і не втрачати надійності.

Зіставність дає змогу користувачам проводити як динамічний, так і структурний аналіз. Користувачі повинні мати можливість порівнювати фінансові звіти підприємства за різні періоди для того, щоб визначити тенденції у його фінансовому стані та результатах діяльності. Тому важливо, щоб фінансові звіти відображали відповідну інформацію за попередні періоди.

Користувачі також повинні мати можливість порівнювати фінансові звіти різних підприємств, щоб оцінити їхній відносний фінансовий стан, та зміни у ньому, результати діяльності. Отже, вимір та відображення фінансового впливу подібних операцій та інших подій має виконуватися послідовно в межах підприємства в різні проміжки часу.

Питання 2. «Загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку».

Бухгалтерський облік – це система збирання, вимірювання, обробки, інтерпретації і передачі інформації про господарську діяльність підприємства, установи, організації внутрішнім та зовнішнім користувачам для прийняття оптимальних рішень.

Принципи – це базові концепції, які кладуться в основу відображення в обліку та звітності господарської діяльності підприємства, його активів, зобов’язань, капіталу, доходів, витрат, фінансових результатів. Відомо, що облікові системи формувалися в різних країнах чи групах країн під впливом національних особливостей їхнього економічного і політичного розвитку. Історично формувались і принципи бухгалтерського обліку. Проте процес економічної інтеграції у світовому масштабі, інтернаціоналізація економіки, бізнесу призвели до необхідності інтернаціоналізації та стандартизації обліку, який є мовою бізнесу. Інформаційне взаєморозуміння є важливою передумовою бізнесу, економічної інтеграції країн.

Виходячи з цих обставин, світова практика виробила принципи бухгалтерського обліку, загальноприйняті для всіх країн. Найважливішими з них можна назвати такі:

Принцип автономності підприємства - кожне підприємство (фірма) розглядається як самостійна господарська одиниця, відокремлена від своїх власників та інших підприємств. Рахунки підприємства мають бути відокремлені від рахунків його власників. Зобов’язання та кошти власника не повинні відображуватись в обліку і звітності підприємства.

Принцип безперервності діяльності – означає, що підприємство постійно функціонує і продовжуватиме в майбутньому свою діяльність необмежений період часу. Виходячи з цього принципу, господарські засоби включаються до балансу в оцінці за їх фактичної собівартістю, а не за ринковою ціною. У звіт про прибутки включаються доходи і витрати, зумовлені нормальною поточною діяльністю підприємства.

Принцип двосторонності полягає в тому, що засоби підприємства відображаються у двох напрямках: з одного боку - за їх речовим складом, а з іншого - за джерелами їх формування, що може бути виражена формулою:

Принцип грошового вимірювання означає, що в бухгалтерському обліку відображаються явища, дані, які можуть бути виражені в грошовому вимірі.

Принцип собівартості. В бухгалтерському обліку відображається собівартість (первісна, історична тощо) засобів, а не їхня ринкова вартість.

Принцип нарахування. Цей принцип регулює собою момент визнання доходів і витрат. За цим принципом доходи і витрати відображаються в обліку в тому періоді, в якому вони були нараховані, тобто зроблені чи здійснені, незалежно від того, коли фактично було отримано чи сплачено гроші. Альтернативним методом є касовий метод, за яким доходи визначаються з моменту надходження грошей, а витрати - з моменту сплати грошей.

Принципи реалізації. За цим принципом доходи від реалізації продукції, робіт, послуг обліковують, коли виконано договірні зобов’язання та надіслано рахунок клієнтові. Іншими словами, моментом реалізації та визначення доходу від реалізації є момент відвантаження продукції і переходу права власності на неї від постачальника до клієнта.

Принцип консерватизму (передбачливості, обережності). За цим принципом доходи обліковуються, коли можливість їх отримання стає цілком визначеною подією, фактом, тоді як витрати та втрати повинні відображатись, коли їх здійснення є ймовірною, можливою подією. В основу цієї концепції покладено принцип оцінки об’єктів обліку, який дає змогу уникнути завищення оцінки активів і доходів, а також недооцінки зобов’язань і витрат.

Принцип матеріальності або суттєвості означає, що в бухгалтерському обліку у відповідності з вимогами загальноприйнятих принципів мають бути відображені всі важливі, суттєві події, господарські операції. Водночас незначні, несуттєві події та факти можуть бути відображені в обліку та звітності з відхиленням від загальноприйнятих принципів.

Принцип відповідності - це принцип розмежування доходів і витрат між періодами та узгодження (відповідності) доходів звітного періоду з витратами, завдяки яким одержано ці доходи. Цей принцип має велике значення для правильного визначення фінансових результатів звітного періоду.

Принцип постійності вимагає від підприємства застосування обраної облікової політики протягом тривалого часу. Зміни обраних методів обліку та оцінки мають бути обгрунтовані і докладно описані в додатку до

фінансової звітності.

Принцип періодичності (або облікового періоду) визначає можливість і необхідність поділу безперервної діяльності підприємства на звітні періоди для складання необхідної звітності і виявлення результатів

діяльності.

Принцип превалювання сутності над формою означає, що операції та події мають обліковуватись і подаватись у звітності відповідно до їх економічної сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Принцип повноти висвітлення – фінансова звітність підприємства повинна містити всю необхідну інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

Питания 3. «Міжнародні організації зі стандартизації бухгалтерського обліку і звітності».

В середині XX ст. у зв'язку з розвитком міжнародних економічних відносин, спеціалізацією та кооперацією виробництва, створенням транснаціональних корпорацій назріла проблема неузгодженості облікових та аудиторських стандартів. У цей час було зроблено перші кроки у напрямку досягнення гармонізації бухгалтерської практики. Так, у 1966 році сформувалася Міжнародна дослідницька група бухгалтерів, до якої увійшли фахівці Американського Інституту сертифікованих громадських бухгалтерів, а також аналогічних інститутів Великобританії та Канади. Група випустила звіт, в якому дала порівняння практики ведення обліку у цих країнах. Але найкращим засобом для прийняття спільних рішень з бухгалтерських проблем різних країн було створення Комітету з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і Міжнародної федерації бухгалтерів.

Комітет з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (КМСБО — International Accounting Standards CommitteeIASC) був створений у 1973 році провідними професійними бухгалтерськими організаціями Австралії, Канади, Франції, Німеччини, Японії, Мексики, Нідерландів, Великобританії, Ірландії та США.

КМСБО фінансується професійними бухгалтерськими організаціями, що входять до складу його правління, МФБ, а також за рахунок внесків від багатонаціональних компаній, фінансових установ, бухгалтерських фірм та інших організацій.

У 1976 році Комітет об'єднував шість організацій з 23 членами, половина з яких була делегована Інститутом присяжних бухгалтерів Англії та Уельсу. З 1983 по 2000 рік членами КМСБО були всі фахові організації бухгалтерів, що входили до складу Міжнародної федерації бухгалтерів—- усього 143 члени зі 104 країн світу, які представляли понад 2 млн. бухгалтерів.

У травні 2000 році був прийнятий новий статутний, згідно з яким індивідуальне членство було скасоване, а Комітет перейменований на Раду з МСБО.

Основні завдання Комітету з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (відтепер Ради з МСБО) полягають у розробці на потребу суспільства бухгалтерських стандартів, яких необхідно дотримуватися при складанні фінансових звітів; сприяти розповсюдженню їх у всьому світі; проводити роботу із удосконалення та гармонізації бухгалтерського обліку.

Міжнародний комітет з бухгалтерських стандартів здійснив низку проектів, спрямованих на досягнення зіставності фінансових звітів у всьому світі, оприлюднив 41 стандарт, що охоплює методологію і принципи організації бухгалтерського обліку та процедури, пов'язані з поданням фінансових звітів.

У 1981 р. Рада КМСБО створила міжнародну Консультативну групу, яка об'єднує представників міжнародних організацій — розробників і користувачів фінансових звітів, а також представників фондових бірж та організацій, що регулюють обіг цінних паперів. До складу групи також увійшли представники або спостерігачі з агенцій розвитку, органів розробки стандартів та міжурядових організацій. На сьогодні момент членами Консультативної групи є:

Базельський комітет з банківського нагляду;

Підрозділ ООН з транснаціональних корпорацій та інвестицій;

Європейська комісія;

Міжнародна актуарна асоціація;

Міжнародна асоціація страхових інспекторів;

Міжнародна асоціація адвокатів;

Міжнародна асоціація з бухгалтерської освіти та досліджень;

Міжнародна організація комісій з цінних паперів;

Міжнародна конфедерація вільних профспілок та Міжнародна конфедерація праці;

Міжнародна торгова палата;

Міжнародна федерація фондових ринків;

Міжнародна фінансова корпорація;

Міжнародний комітет зі стандартів оцінки;

Міжнародні банківські асоціації;

Організація з економічного співробітництва та розвитку;

Світовий банк;

Федерація банкірів Європейського Союзу.

Консультативна група періодично проводить свої засідання для обговорення з Радою технічних питань стосовно проектів КМСБО, робочої програми комітету та його стратегії. Ця група відіграє важливу роль у процесі розробки комітетом Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та прийнятті розроблених стандартів.

У 1995 році КМСБО створив Міжнародну дорадчу раду — орган високого рівня, до складу якого входять провідні представники бухгалтерської професії, бізнесу, користувачі фінансової звітності, які обіймають керівні посади. Завданням Дорадчої ради є сприяння прийняттю Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та підвищення авторитету діяльності КМСБО шляхом:

а) перегляду та надання коментарів стосовно стратегії і планів Ради для задоволення потреб тих країн, представники яких обрані до КМСБО;

б) підготовки річних звітів щодо ефективності діяльності Ради у досягненні її цілей і дотриманні належних процедур;

в) сприяння участі в роботі комітету і прийняття роботи КМСБО представниками бухгалтерської професії, діловою спільнотою, користувачами фінансових звітів та іншими зацікавленими сторонами;

г) пошуку і забезпечення фінансування діяльності КМСБО таким чином, щоб воно не обмежувало незалежність КМСБО;

д) розгляду бюджетів та фінансових звітів КМСБО.

Дорадча рада забезпечує дотримання незалежності та об'єктивності у прийнятті технічних рішень щодо Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Діяльність Ради підтримує невеликий штат постійних представників, очолюваний Генеральним секретарем, з офісом у Лондоні. До складу технічного штату та інших менеджерів проекту нині входять представники Бермудів, Великобританії, Данії, Канади, Японії та США. Нещодавно до складу технічного штату та консультантів проектів увійшли представники Китаю, Німеччини, Нової Зеландії, Малайзії, Південної Африки та Франції.

Іншою авторитетною міжнародною організацією є Міжнародна федерація бухгалтерів (International Federation of Accoun-tantsIFA), створена в 1977 році у Мюнхені на XI Міжнародному конгресі бухгалтерів. Сферою діяльності цієї організації є розробка етичного, освітнього та аудиторського напрямів у бухгалтерському обліку. У складі Федерації діють: Комітет з узагальнення аудиторської практики та Комітети з професійної підготовки та етики. Вони займаються розробкою міжнародних вимог щодо аудиту, управлінського обліку, освіти та професійної етики. Кожні п'ять років скликається Міжнародний конгрес бухгалтерів, щоб на ньому фахівці з усього світу мали можливість обговорити прогрес у досягненні поставленої мети.

У зв'язку з розширенням впливу транснаціональних корпорацій на світову економіку зацікавленість проблемами обліку і звітності виявляє Організація Об'єднаних Націй. Міжурядова робоча група експертів з міжнародних стандартів обліку і звітності, створена при ній у 1982 році, періодично випускає рекомендації зі стандартизації звітності транснаціональних корпорацій.

Питания 4. «Склад та загальна характеристика міжнародних стандартів бухгалтерського обліку».

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку є результатом процесу економічної інтеграції, створення та функціонування єдиного економічного простору, міжнаціональних корпорацій, вільних економічних зон, спільних підприємств, реалізації спільних проектів.

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (МСБО) розроблені з метою уніфікації порядку надання фінансової інформації про підприємства в усьому світі. Вони визначають загальні правила та процедури бухгалтерського обліку й складання фінансової звітності з метою забезпечення користувачів інформацією для прийняття ними економічних рішень. Зобов'язання, взяті членами КМСБО, передбачають, що у разі дотримання МСБО у всіх важливих аспектах цей факт має розкриватися. Там, де місцеві положення вимагають відхилення від МСБО, місцеві члени КМСБО намагаються переконати відповідні органи у доцільності гармонізації з МСБО.

Удосконалення Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку є безперервним процесом. Станом на 1 жовтня 2005 року радою Комітету з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку оприлюднено сім міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ) та 31 — МСБО (табл. 4.1 та 4.2).

Таблиця 4.1

МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

Назва стандарту

Дата набирання чинності

МСФЗ 1

Застосування міжнародних стандартів фінансової звітності вперше

01.01.2004

МСФЗ 2

Виплати з використанням акцій

01.01.2005

МСФЗЗ

Об'єднання підприємств

01.03.2004

МСФЗ 4

Страхові контракти

01.01.2005

МСФЗ 5

Непоточні активи, призначені для продажу, і діяльність, що припиняється

01.01.2005

МСФЗ 6

Дослідження та оцінка корисних копалин

01.01.2006

МСФЗ 7

Фінансові інструменти: розкриття

01.01.2007

Таблиця 5.1

МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

п/п

Назва стандарту

Дата набрання чинності після останнього перегляду

1

МСБО 1 Подання фінансових звітів

01.01.2005

2

МСБО 2 Запаси

01.01.2005

3

МСБО 7 Звіт про рух грошових коштів

01.01.1994

4

МСБО 8 Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки

01.01.2005

5

МСБО 10 Події після дати проведення балансу

01.01.2005

6

МСБО 11 Будівельні контракти

01.01.1995

7

МСБО 12 Податки на прибуток

01.01.1998

8

МСБО 14 Звітність за сегментами

01.07.1998

9

МСБО 16 Основні засоби

01.01.2005

10

МСБО 17 Оренда

01.01.2005

11

МСБО 18 Дохід

01.01.1995

12

МСБО 19 Виплати працівникам

01.01.1999

13

МСБО 20 Облік державних грантів і розкриття інформації про державну допомогу

01.01.1984

14

МСБО 21 Вплив змін валютних курсів

01.01.2005

15

МСБО 23 Витрати на позики

01.01.1995

16

МСБО 24 Розкриття інформації щодо взаємопов'язаних сторін

01.01.2005

17

МСБО 26 Облік та звітність щодо програм пенсійного забезпечення

01.01.1998

18

МСБО 27 Консолідовані фінансові звіти та облік інвестицій у дочірні підприємства

01.01.2005

19

МСБО 28 Облік інвестицій в асоційовані компанії

01.01.2005

20

МСБО 29 Фінансова звітність в умовах гіперінфляції

01.01.1990

21

МСБО 30 Розкриття інформації у фінансових звітах банків та подібних установ

01.01.1991

22

МСБО 31 Фінансова звітність про частки у спільних підприємствах

01.01.2005

23

МСБО 32 Фінансові інструменти: розкриття та подання

01.01.2005

24

МСБО 33 Прибуток на акцію

01.01.2005

25

МСБО 34 Проміжна фінансова звітність

01.01.1999

26

МСБО 36 Зменшення корисності активів

31.03.1999

27

МСБО 37 Забезпечення, непередбачені зобов'язання та непередбачені активи

01.01.1999

28

МСБО 38 Нематеріальні активи

31.03.2004

29

МСБО 39 Фінансові інструменти: визнання та оцінка

01.01.2005

30

МСБО 40 Інвестиційна нерухомість

01.01.2005

31

МСБО 41 Сільське господарство

01.01.2003

У 2001 році, після реорганізації, рада МСБО перейменувала Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (МСБО) у Міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ). Перший Міжнародний стандарт фінансової звітності був затверджений 19 червня 2003 року, і він поширюється на фінансову звітність починаючи з

2004 року. Водночас, стандарти, випущені до цього, зберігають свою колишню назву (МСБО) і замінюватимуться на МСФЗ поступово.

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку можна згрупувати за темами (табл. 4.3).

Таблиця 4.3

ГРУПУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ТА ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ ЗА ТЕМАМИ

1) Фінансова звітність та облікова політика

МСФЗ 1 Застосування міжнародних стандартів фінансової звітності вперше

МСБО 1 Подання фінансових звітів

МСБО 7 Звіт про рух грошових коштів

МСБО 8 Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки

МСБО 14 Звітність за сегментами

МСБО 29 Фінансова звітність в умовах гіперінфляції

МСБО ЗО Розкриття інформації у фінансових звітах банків та подібних установ

МСБО 33 Прибуток на акцію

МСБО 34 Проміжна фінансова звітність

2) Основні стандарти

МСБО 2 Запаси

МСБО 11 Будівельні контракти

МСБО 12 Податки на прибуток

МСБО 16 Основні засоби

МСБО 17 Оренда

МСФЗ 5 Непоточні активи, призначені для продажу, і діяльність, що припиняється

МСБО 40 Інвестиційна нерухомість

МСБО 38 Нематеріальні активи

МСБО 36 Зменшення корисності активів

МСБО 18 Дохід

МСБО 37 Забезпечення, непередбачені зобов'язання та непередбачені активи

МСБО 23 Витрати на позики

МСБО 20 Облік державних фантів і розкриття інформації про державну допомогу

МСФЗ 7 Фінансові інструменти: розкриття

МСБО 32 Фінансові інструменти: розкриття та подання

МСБО 39 Фінансові інструменти: визнання та оцінка

3) Оплата праці

МСБО 19 Виплати працівникам

МСБО 26 Облік та звітність щодо програм пенсійного забезпечення

МСФЗ 2 Виплати з використанням акцій

4) Розкриття інформації

МСБО 10 Події після дати балансу

МСБО 21 Вплив змін валютних курсів

МСБО 24 Розкриття інформації щодо взаємопов'язаних сторін

5) Галузеві стандарти

МСБО 41 Сільське господарство

МСФЗ 4 Страхові контракти

МСФЗ 6 Дослідження та оцінка корисних копалин

6) Стандарти з консолідації

МСФЗ 3 Об'єднання підприємств

МСБО 27 Консолідовані фінансові звіти та облік інвестицій у дочірні підприємства

МСБО 28 Облік інвестицій в асоційовані компанії

МСБО 31 Фінансова звітність про частки у спільних підприємствах

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і фінансової звітності мають характер рекомендацій, вони не домінують над місцевими Положеннями з бухгалтерського обліку. Але якщо фінансові звіти випускаються не тільки для внутрішнього використання, а призначені для акціонерів, кредиторів, широкої громадськості, вони мають відповідати Міжнародним стандартам.

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і фінансової звітності широко використовуються в усьому світі. Вони є методологічною основою бухгалтерського обліку і орієнтиром для розробки національних стандартів (положень).

В Європі роботу з гармонізації бухгалтерського обліку з 1957 року проводить Європейське Економічне Співробітництво (ЄЕС), згодом Європейський Союз (ЄС). Інтеграційні процеси в країнах Західної Європи об'єктивно вимагали перегляду як законодавства цих країн, так і системи обліку, звітності та статистики. Після створення Європейського Союзу значно активізувалися процеси уніфікації та стандартизації законодавства, а також обліку, звітності і статистики європейських країн.

Зусилля ЄС в напрямку упорядкування обліку та звітності фірм привели до прийняття директив, обов'язкових для всіх країн-учасниць.

Так, перша директива містить положення з реєстрації та публікації основної інформації про компанії. Друга директива обумовлює питання створення компаній з обмеженою відповідальністю, підтримки і функціонування їх капіталу. До неї включено положення, що регулюють збільшення чи зменшення статутного капіталу, випуск акцій, одержання дивідендів тощо. Третя директива регламентує аспекти злиття компаній країн—членів ЄС; визначає гарантії для кредиторів, найманих працівників, акціонерів, розглядає питання відображення відповідної фінансової інформації.

Четверта директива вважається фундаментом корпоративного законодавства ЄС. Вона містить положення про форму річних звітів, принципи обліку, аудиту, вимагає оприлюднення інформації для тих, на чий добробут впливає робота компанії. П'ята директива містить основні напрямки проведення річного аудиту, питання призначення та оплати аудиторів, забезпечення їх незалежності. Шоста директива встановлює норми, яких необхідно дотримуватися при виділенні із компанії дочірнього підприємства, а також випуску на ньому акцій з подальшим розповсюдженням їх серед акціонерів материнської компанії. Інші директиви встановлюють єдині правила для складання, подання, оприлюднення та аудиту консолідованої фінансової звітності у державах—членах Європейського Союзу (директива № 7), методи оцінки кваліфікації аудиторів (директива № 8), висвітлюють питання формування груп компаній та заходи захисту прав меншості (директива № 9), розглядають питання міжнародного злиття компаній (директива № 10) та вимагають відображення інформації про зарубіжні відділення компаній (директива № 11).

17 травня 2006 року Європарламент та Рада ЄС схвалили Директиву 2006/43/ЄС щодо обов'язкового аудиту річних фінансових звітів і консолідованих звітів, яка вносить зміни до Четвертої (Директива 78/660/ЄЕС) і Сьомої (Директива 83/349/ЄЕС) Директив та замінює Восьму Директиву (Директива 84/253/ЄЕС).

Ставлячи за мету створення єдиного європейського ринку, ЄС приділяє велику увагу уніфікації і зіставності фінансової звітності. Удосконалення, узгодженість показників фінансової звітності в усьому світі з метою задоволення потреб різних її користувачів є центральною проблемою, на вирішення якої передусім спрямована діяльність міжнародних організацій зі стандартизації бухгалтерського обліку.

З 1 січня 2005 року відповідно до Регламенту ЄС 1606/2002 від 19 липня 2002 року про застосування Міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ), консолідовані фінансові звіти товариств, акції яких знаходяться на лістингу на регульованому ринку держави—члена ЄС, повинні складатися за МСФЗ.

Питания 5. «Фінансовий та управлінський облік, принципи їх побудови»

Методологічно і організаційно бухгалтерський облік поділяється на фінансовий і управлінський. Це дві галузі єдиної системи обліку, кожна з яких має своє призначення і відіграє свою роль в управлінні підприємством, у забезпеченні необхідною інформацією різнопланових користувачів.

Фінансовий облік – це сукупність правил та процедур, які забезпечують підготовку, оприлюднення інформації про результати діяльності підприємства (установи, організації) та його фінансовий стан відповідно до вимог законодавчих актів і стандартів бухгалтерського обліку.

Іншими словами, фінансовий облік – це комплексний системний облік господарської діяльності підприємства. Організація фінансового обліку повинна забезпечити: суцільне, повне і безперервне відображення усіх господарських операцій, які відбулися за звітний період; складання встановленої фінансової (бухгалтерської) звітності; постачання необхідною та достовірною інформацією користувачів.

Принципово важливим питанням фінансового обліку є методологія і організація обліку витрат і доходів. Саме в цьому питанні проявляються відмінності побудови фінансового обліку.

Базовим варіантом побудови фінансового обліку є облік витрат за елементами та доходів за видами. При цьому для фінансового обліку розробляється детальна номенклатура елементів витрат і кожному елементові витрат призначається бухгалтерський рахунок. Таким чином, створюється система рахунків витрат за елементами. Прикладом елементів витрат і, відповідно, рахунків можуть бути “Матеріальні витрати”, “Роботи і послуги зі сторони”, “Витрати на оплату праці”, “Відрахування на соціальні  потреби”, “Витрати на амортизацію”, “Податки, збори та інші обов’язкові відрахування”, “Фінансові витрати”, “Інші операційні витрати” та інші. Кожний з них в аналітичному плані може поділятися на більш детальні елементи витрат за видами матеріальних витрат, витрат на оплату праці, робіт і послуг зі сторони, фінансових витрат тощо.

У фінансовому обліку, побудованому за принципом “витрати–випуск”, нарахована заробітна плата, наприклад, відображається записом:

Д-т рах. “Витрати на оплату праці”   80000

К-т рах “Розрахунки по оплаті праці”  80000

Такі ж відмінності в обліку при нарахуванні амортизації основних засобів, використанні складських виробничих запасів, відображенні усіх інших витрат. На рахунках витрат накопичуються витрати за елементами протягом звітного періоду.

Доходи обліковуються за їх видами загалом по підприємству. Розробляється детальна номенклатура доходів за їх видами і створюється відповідна система рахунків. На цих рахунках накопичуються доходи підприємства впродовж звітного періоду (доходи від реалізації, фінансові доходи, інші операційні доходи та інші).

Наприкінці звітного періоду (кварталу, року) доходи звітного періоду порівнюються з витратами і визначається фінансовий результат. Таке співставлення доходів та витрат здійснюється на рахунку “Фінансові результати звітного періоду”, куди переносяться доходи з рахунків доходів і витрати з рахунків витрат. Зрозуміло, що в разі необхідності до такого перерахування доходів і витрат роблять коригувальні записи для уточнення сум, що стосуються звітного періоду.

Другим варіантом побудови фінансового обліку є облік витрат за їх цільовим призначенням і видами діяльності із застосуванням відповідної системи рахунків: “Виробництво”, “Собівартість реалізації”, “Загальновиробничі витрати”, “Адміністративні витрати”, “Витрати на збут” та інші. Доходи обліковуються за їх видами на рахунках доходів. Накопичені дані звітного періоду про витрати і доходи узагальнюються на рахунку фінансових результатів.

І, нарешті, третій варіант передбачає використання рахунків витрат за елементами, рахунків витрат за цільовим призначенням і рахунків доходів за видами. При цьому рахунки витрат за елементами є проміжними, відображені на них витрати одночасно відносяться на рахунки витрат за їх цільовим призначенням.

За даними фінансового обліку складається фінансова (бухгалтерська) звітність підприємства, інформація якої не є комерційною таємницею та   призначена як для внутрішніх, так і зовнішніх користувачів.

Управлінський облік – це сукупність методів та процедур, які забезпечують підготовку і надання інформації для планування, контролю і прийняття рішень на різних рівнях управління підприємством, установою, організацією.

Синонімами управлінського обліку є внутрішній облік, внутрішньогосподарський облік, виробничий облік, аналітичний господарський облік. Порівняльну характеристику фінансового і управлінського обліку наведено в таблиці 1.

Таблиця 1.

Порівняльна характеристика фінансового і управлінського обліку

Ознака

Фінансовий облік

Управлінський облік

1.

Головні користувачі інформації

Менеджери підприємства і зовнішні користувачі

Менеджери різних рівнів підприємств

2.

Обмеження

Загальноприйняті принципи (стандарти) і нормативні акти

Ніяких обмежень

3.

Використання вимірників

Єдиний грошовий вимірник

Різні вимірники (в тому числі якісні показники)

4.

Об’єкт аналізу

Господарська одиниця в цілому

Структурні підрозділи підприємства (центри відповідальності)

5.

Періодичність складання звітів

Регулярно, як правило, річний або квартальний інтервал

Змінний інтервал, оперативна інформація

6.

Націленість

Оцінка майбутнього

На майбутнє (прогнозування)

7.

Відкритість даних

Більшість даних доступна усім

Комерційна таємниця

Отже, управлінський облік – це внутрішній облік, який ведеться для задоволення потреб в більш аналітичній інформації керівництва всього підприємства та його структурних підрозділів.  Основними об’єктами управлінського обліку є витрати і доходи, які були уже відображені у фінансовому обліку вцілому по підприємству. Проте в управлінському обліку вони перегруповуються за видами продукції (робіт, послуг), центрами відповідальності (структурними підрозділами) видами діяльності і т.ін.

Підприємство самостійно, виходячи із своїх потреб, визначає організаційну форму управлінського обліку, а також системи обліку витрат, внутрішньої звітності та контролю.

Питания 6. «Характеристика систем та моделей бухгалтерського обліку».

У системах бухгалтерського обліку і звітності різних країн існують суттєві відмінності, обумовлені впливом численних факторів, до яких можна віднести: правове регулювання, фінансову та податкову системи, професійну підготовку бухгалтерів та аудиторів, загальну економічну ситуацію у країні, потреби користувачів облікової інформації, вплив інших держав тощо.

Системи обліку різняться за організаційною будовою, складом і кількістю об'єктів та суб'єктів, рівнем сумісності облікової інформації, сферами дії, характером взаємодії із зовнішнім середовищем тощо.

Відмінності практики ведення бухгалтерського обліку та її наслідків проілюстрував ще у 1990 році Д’Ільєрс (D'llliers), який навів приклад розрахунку прибутку на акцію, базуючись на правилах різних систем бухгалтерського обліку. Результат був таким:

за німецькими правилами — З ЕКЮ;

за французькими — 4 ЕКЮ;

за британськими — 6 ЕКЮ.

Відмінності бухгалтерських правил різних країн впливають на інформацію фінансової звітності, ставлячи під сумнів її надійність, що гальмує вільний потік капіталів, та ділову активність у бізнесі.

Перші спроби класифікувати системи бухгалтерського обліку різних країн були зроблені ще на початку XX ст. Тоді американський учений Генрі Ренд Хетфілд (Hatfield) виділив три групи: Великобританія, США, континентальна Європа. Критерії класифікації ним не були визначені.

Наприкінці 1960-х років Матлер (Mutller) запропонував свій варіант класифікації систем бухгалтерського обліку, виділивши в ній чотири групи:

  1.  системи бухгалтерського обліку і звітності, що базуються на макроекономічному підході. Такий підхід означає, що система бухгалтерського обліку є інструментом формування національної економічної політики (Швеція);
  2.  системи бухгалтерського обліку і звітності, що базуються на мікроекономічному підході. Такий підхід є характерним для країн з ринковою економікою і значною питомою вагою малого та середнього бізнесу. При цьому все більше проявляється тенденція оцінки активів за поточною вартістю (Нідерланди);
  3.  бухгалтерський облік як незалежна дисципліна, що розвивається, виходячи із практичних завдань бізнесу (США, Великобританія);
  4.  уніфікована система бухгалтерського обліку. Такі системи існують у країнах, де облік і звітність використовується урядом для моніторингу та контролю за економікою (Франція).

Американською асоціацією бухгалтерів у 1977 році була запропонована класифікація систем бухгалтерського обліку «за зонами впливу» з виділенням п'яти зон:

британська;

франко-іспансько-португальська;

німецько-голландська;

американська;

комуністична.

З 1978 по 1990-ті роки розробкою класифікацій бухгалтерських систем займалися Да Коста (Da Costa), Ноубс (Nobes), Hep (Nair), Франк (Frank) та ін.

Українські дослідники М. Лучко та І. Бенько виділяють шість національних і міжнародних бухгалтерських систем:

  1.  Країни Східної Європи — єдина бухгалтерія; витратна база плану рахунків; мета облікової системи — зниження собівартості.
  2.  Країни Європейського Союзу (ЄЄ) — дві бухгалтерії (загальна й аналітична); прибуткова база плану рахунків; мета облікової системи — збільшення прибутку.
  3.  Англосаксонська система — дві бухгалтерії (фінансова й управлінська); прибуткова база плану рахунків; мета облікової системи — збільшення прибутку.
  4.  Французька система — дві бухгалтерії; виробнича база плану рахунків; мета бухгалтерії — збільшення доходу.
  5.  Країни Африканського Союзу — дві бухгалтерії; виробнича база плану рахунків; мета бухгалтерії — збільшення доходу.

6. Організація Об'єднаних Націй (ООН) — дві бухгалтерії; виробнича база плану рахунків; мета облікової системи — збільшення доходу.

Із наведених класифікацій систем бухгалтерського обліку сучасні економісти виділяють такі моделі обліку: британо-американську. континентальну та південноамериканську.

Британо-американська модель (Велика Британія, США, Нідерланди) зорієнтована на інформаційні запити інвесторів і кредиторів, завдання інформаційного забезпечення потреб держави (податкових органів) винесено за межі фінансового обліку та звітності. Застосовується професійне, а не державне регулювання бухгалтерського обліку, значна увага приділяється визначенню реального фінансового результату діяльності. Розвиненість ринків цінних паперів зумовила високий професіоналізм не тільки бухгалтерів, а й користувачів облікової інформації.

Континентальна модель застосовується у більшості країн Європи та в Японії. Бухгалтерська звітність орієнтована у першу чергу на задоволення потреб податкових та інших органів державної влади, а потім - на запити інвесторів і кредиторів. Бухгалтерський облік регламентується законодавчо, відрізняється консервативністю та високим ступенем втручання держави в облікову практику. Характерним є тісні зв'язки бізнесу з банками та відмінності практики обліку в різних країнах.

Південноамериканська модель застосовується у країнах, які об'єднує спільне минуле та іспанська мова (за винятком Бразилії, де державною є португальська мова). В цілому облік орієнтований на потреби державних і податкових органів, регламентований законодавчо, уніфікований. Особливістю організації обліку за цією моделлю є коригування даних бухгалтерської звітності відповідно до темпів інфляції.

Різні підходи до формування систем обліку ускладнюють роботу міжнародних аналітиків та спілкування національних підприємств на міжнародному рівні, вихід надсвітові ринки капіталів, спільну діяльність компаній різних країн, створюють проблеми на шляху міжнародних інвестицій.

Засобом нівелювання відмінностей різних систем бухгалтерського обліку є його гармонізація і стандартизація.

Спроби міжнародної координації обліку ведуться вже більше ста років. Одним із її засобів є проведення міжнародних конгресів бухгалтерів, перший із яких відбувся у 1904 році у місті Луїс (США). Від 1952 року ці конгреси проходять кожні п'ять років, останній відбувся у 2002 році Конгреси Європейської асоціації бухгалтерів проводяться щороку.

Все більшого поширення набувають Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і звітності. У багатьох країнах вони використані як основа побудови національних положень. Це відноситься у першу чергу до країн, що розвиваються або «нових індустріальних країн», таких як Малайзія, Пакистан, Уругвай, Таїланд тощо. Використовуючи для формування облікових та звітних даних міжнародні підходи, ці країни намагаються бути привабливими для інвесторів шляхом максимальної адаптації своїх бухгалтерських систем міжнародним вимогам.

Аналогічні причини спонукали країни соціалістичного табору до прийняття МСБО чи розробки на їх основі національних стандартів з метою прискореного переходу на ринкову модель розвитку.

Вплив МСБО на бухгалтерські системи розвинених капіталістичних систем є менш значним. Так, незначний вплив МСБО на облік у США, Канаді і Великій Британії пов'язаний з тим, що міжнародні стандарти містять у собі велику кількість ідей, закладених у національних стандартах цих країн. Незважаючи на все більше поширення МСБО, ці країни не поспішають на них переходити.

Питания 7. «Технологічний процес і процедури фінансового обліку»

Інформація, необхідна для прийняття управлінських рішень повинна накопичуватися, зберігатися і бути готовою для використання. Для цього й існує облікова система. Функціями її є:

збір, реєстрація та зберігання інформації;

її систематизація;

виконання математичних дій та узагальнення даних;

підготовка фінансових звітів. Ці процедури повторюються у кожному звітному періоді.

Збір та опрацювання облікової інформації протягом звітного періоду називають циклом опрацювання облікової інформації.

Початковою фазою цього циклу є збір первинної інформації про кожну операцію на підприємстві. Добре організована система збору має істотне значення, від її оперативності залежить якість інформації на виході з облікової системи.

Кожна господарська операція звичайно оформлюється первинним документом, що містить важливі дані щодо цієї операції. Такими документами можуть бути рахунки постачальників, квитанції про сплату, касові ордери та ін. Документи також можуть відображати використання на підприємстві товарно-матеріальних запасів, нарахування амортизації основних засобів тощо. Різноманітна інформація породжується різними оперативними функціями підприємства. Реєстрація та зберігання первинної інформації здійснюється в три етапи:

1) складання первинного документа на кожну господарську операцію;

2) аналіз кожної господарської операції;

3) запис економічних наслідків кожної операції в хронологічному порядку (протоколювання).

Фахівцям необхідно бути обізнаними з деякими особливостями, що склалися у світовій практиці в оформленні первинних документів:

  1.  Записи цифр. При запису цифр на нерозграфленому аркуші для відмежування тисяч використовуються коми, а для десятих — крапки.
  2.  Знак грошової одиниці (доларів, фунтів та ін.) ставиться перед числом. Наприклад, число 5875,96 дол., відповідно до західної практики, буде записане яке $5875,96. Коли використовуються розграфлені бланки, коми та крапки не обов'язкові.
  3.  Виділення підсумків. Число, після якого вказується підсумок, підкреслюється однією лінією. Це вказує, що наступне за підкресленим числом є результатом додавання або віднімання. Кінцевий підсумок підкреслюється двома лініями.

Наприклад: $180

120

$300

4. Позначення грошових одиниць у таблицях. Грошова одиниця позначається перед першою сумою в кожній колонці, а також перед останньою підсумковою сумою. Позначення грошової одиниці не використовується в регістрах бухгалтерського обліку — журналах та Головній книзі.

Документування господарських операцій — це перший крок в реєстрації та зберіганні інформації. Другим кроком є аналіз операції. Кожна господарська операція змінює відповідні показники Балансу і складові його рівняння. Під час такого аналізу з'ясовується вплив операції на активи, зобов'язання і капітал підприємства. В результаті аналізу приймається рішення — який рахунок дебетується, а який кредитується. При цьому мають зберігатися дві основні балансові тотожності.

Третім етапом реєстрації є запис у хронологічному порядку кожної операції та її економічних наслідків. Відомості про кожну операцію заносяться в Журнал. Журнал — це бухгалтерський реєстр початкового запису (всі операції реєструються в ньому відразу після оформлення та аналізу первинних документів). Процедура опису операції в Журналі називається протоколюванням.

Існує декілька видів Журналів. Вибір одного з них залежить від обсягу і характеру господарських операцій підприємства. Записи здійснюються в журналі по кожній господарській операції або по сукупності однорідних операцій (таблиця 7.1).

Таблиця 7.1

Журнал реєстрації операції

Дата

Зміст операції

F

Дебет

Кредит

2003 р.

Квітень

01

Грошові кошти

Статутний капітал

(внесок до статутного капіталу)

15000

15000

Правила заповнення Журналу:

  1.  Сторінки Журналу нумеруються. У Головній книзі, куди потім розносяться операції, вказують сторінку Журналу, на якій вони записані.
  2.  На початку кожної сторінки Журналу в колонці «Дата» записується рік.
  3.  Після року вказується місяць. Наступний запис місяця на сторінці здійснюється тільки після його зміни.
  4.  Назву рахунку, що дебетується, вказують відразу після дати з самого початку рядка в колонці «Назви рахунків і пояснення».
  5.  Назву кредитованого рахунку розміщують під назвою дебетованого рахунку із зміщенням вправо.
  6.  Коротке пояснення починається в наступному після кредитованого рахунку рядку. В ньому має бути посилання на первинний документ.
  7.  Графа «Фоліо» залишається не заповненою на момент, коли здійснюється запис у Журнал. Ця колонка використовується під час перенесення даних до Головної книги для зображення, що відповідне перенесення вже зроблено, та надання можливості простежити, куди саме перенесені дані.

8. Після кожної операції повинен залишатися вільний рядок. Його наявність виділяє в окремий блок кожну операцію і полегшує прочитання Журналу.

Розглянуті процедури чітко відображають проміжну роль Журналу між первинним документом і Головною книгою. Може виникнути запитання: «Навіщо потрібний Журнал, якщо операція може бути записана безпосередньо з первинного документа у Головну книгу?» Відповідь дають переваги застосування Журналу:

  1.  Журнал— це збірка записів про господарські операції, в той час як Головна книга — збірка рахунків.
  2.  Журнал забезпечує хронологічну реєстрацію усіх господарських операцій підприємства. Якщо виникає потреба знайти дані

про господарську операцію, що відбулася кілька місяців чи років тому, необхідно знайти дату операції в Журналі.

  1.  В журнальному записі міститься повна інформація про господарську операцію, дебет і кредит зареєстровані разом, а в Головній книзі — на різних рахунках. Оскільки Головна книга може мати значну кількість рахунків, в ній важко знайти дані про конкретну операцію.
  2.  Використання Журналу допомагає попередити помилки, пропуски дебету чи кредиту або їх запис двічі.

Таким чином, запис у Журналі — це спосіб аналізу, реєстрації та зберігання інформації про господарські операції, що мали місце на підприємстві.

Для підготовки фінансових звітів необхідне розуміння значення кожного їх елементу, тому для кожної статті Балансу та Звіту про прибутки та збитки ведеться окремий рахунок. Всі рахунки зібрані у Головній книзі. За умов комп'ютеризованої форми бухгалтерського обліку дані Головної книги знаходяться в електронній пам'яті. В цьому випадку також розрізняють окремі бухгалтерські рахунки.

Рахунки відкривають на кожний вид активів, зобов'язань і власного капіталу фірми, а також на кожний вид доходів і витрат. Інформація, записана в Журналі у хронологічній послідовності, при перенесенні у Головну книгу систематизується за її видами на рахунках. Застосування рахунків дає можливість накопичувати інформацію, згруповану за економічно однорідними групами, контролювати її, зберігати і використовувати для подальшого опрацювання з метою підготовки фінансової звітності.

Рахунки розміщують у Головній книзі в послідовності наведення відповідних статей у фінансових звітах, тобто: активи, зобов'язання, власний капітал, доходи і витрати. Кількість рахунків, необхідних підприємству залежить від його розмірів, характеру операцій і від того, наскільки і для яких органів управління і контролю потрібна детальна класифікація інформації. Підприємства, виходячи зі своїх потреб, розробляють власні плани рахунків. Кожний рахунок має назву і номер. Як правило, перша цифра номера рахунку означає належність його до одного із головних розділів Балансу чи Звіту про прибутки та збитки.

Наприклад, рахунки, номери яких починаються з цифри 1, застосовуються для обліку активів, з цифри 2 — для обліку зобов'язань і т. д.

На великих підприємствах з більшою кількістю рахунків використовують восьми або десятицифрову нумерацію, де кожна цифра має певне значення. План рахунків складається на початку побудови облікової системи і вказує перелік статей, з яких необхідно організувати облік на підприємстві. Він обов'язково повинен мати резервні номери.

Рахунки, які ведуться у Головній книзі для обліку статей Балансу, називаються постійними. По них в кінці кожного звітного періоду визначається сальдо. Суми цих сальдо будуть відображені у Балансі, з них починатимуться записи на рахунках в новому обліковому періоді.

Рахунки, що ведуться для обліку статей Звіту про прибутки та збитки, часто називають транзитними (номінальними), оскільки вони використовуються для накопичення даних тільки за поточний обліковий період. В кінці кожного облікового періоду їх кінцеве сальдо переноситься до рахунку «Нерозподілений прибуток» (рахунки закриваються). Якщо доходи та витрати, що виникають в процесі господарювання, відразу відносити на рахунок «Нерозподілений прибуток», це призведе до змішування різних специфічних статей, необхідних для складання Звіту про прибутки та збитки, і втрати наочності відображення джерел формування доходів та напрямів здійснення витрат.

Таким чином, рахунок Головної книги — це спосіб систематизації інформації про зміни конкретного активу, зобов'язання, певного виду капіталу, доходу чи витрат.

Форма рахунку, що застосовується на практиці, відрізняється від звичної двосторонньої Т-форми. Т-рахунок, на якому всі збільшення відображаються з одного боку, а зменшення — з іншого, застосовується в міжнародній практиці тільки для навчальних цілей. У діючих системах бухгалтерського обліку використовується комп'ютерна форма рахунку (рис. 7.1).

НАЗВА РАХУНКУ РАХУНОК №

Дата

Зміст

Фоліо, або підстава для запису

Дебет

Кредит

Сальдо

Місяць

Число

Пояснення незвичайних

операцій

Джерело інформації

Сума

Сума

Сума залишку

Рис. 7.1. Схема комп'ютерної форми рахунка

Дата господарської операції фіксується, як і в Журналі (назва місяця вказується лише при його зміні). Колонка «Зміст» — пояснення операції потрібна лише для надзвичайних випадків і в багатьох компаніях використовується рідко. Застосування колонки «Фоліо» полегшує на пошуки джерела інформації і другої частини подвійного запису. В цій колонці проти кожного запису вказується номер сторінки Журналу, на якій знаходяться дані про певну господарську операцію. Наведена форма наочно відображає поточний залишок рахунку на будь-яку дату, що допомагає в оперативному використанні інформації.

Головна книга, як обов’язковий регістр, призначена для обліку операцій в системі синтетичних рахунків. Записи в Головній кризі здійснюються на основі Журналу реєстрації операцій (таблиця 7.2).

Таблиця 7.2

Головна книга. Рахунок: Грошові кошти

Дата

Зміст операції

F

Дебет

Кредит

Залишок

1 квітня 2003р.

Внесено кошти до статутного капіталу

Ж10

15000

15000

Процедура перенесення інформації із Журналу до Головної книги (posting) виконується у такій послідовності (її можна відстежити, використавши матеріал навчального прикладу, наведеного нижче):

1. Знаходять у Головній книзі рахунок, що дебетується.

2. На рахунку проставляють дату здійснення господарської операції, у графі «Фоліо» — номер сторінки Журналу, із якої перенесено запис, у графі «Дебет» — записують суму, відображену в Журналі.

3. У графі «Фоліо» проставляють номер рахунка, на який було перенесено запис за дебетом.

4. Аналогічна процедура здійснюється для рахунка, що кредитується.

Після того, як всі операції, зафіксовані в Журналі, перенесено до Головної книги, складається перелік усіх рахунків Головної книги з відображенням кінцевого сальдо по кожному рахунку. Цей перелік має назву первинного пробного балансу.

Метою складання первинного пробного балансу є перевірка рівності дебетових і кредитових сальдо, а також забезпечення виписки інформації з Головної книги для подальшого її опрацювання і підготовки фінансової звітності.

Якщо все ж таки пробний баланс вказує на допущену помилку (дебетові сальдо не дорівнюють кредитовим), то пошуки її рекомендується проводити у такому порядку:

  1.  Перевірити правильність сум обох колонок пробного балансу шляхом додавання їх у зворотному порядку.
  2.  Якщо встановлено, що помилка не у додаванні, то треба визначити точну суму дисбалансу — нерідко вона буває ключем до пошуку помилки. Так, якщо знайдена різниця ділиться на 9, то помилка може бути в перестановці цифр, наприклад, замість 275 записано 257. Різниця транспозиції (18) ділиться на 9. Якщо різниця між дебетовими і кредитовими сальдо ділиться на 2, то помилка могла бути допущена внаслідок запису суми в колонку «Дебет» замість колонки «Кредит», або навпаки, а також якщо операцію занесено лише на один рахунок, тобто не виконано подвійного запису операції.
  3.  Порівняти суми пробного балансу із залишками рахунків Головної книги. Пересвідчитись, що залишки рахунків правильно перенесені у відповідну колонку пробного балансу.
  4.  Перерахувати сальдо кожного рахунку Головної книги.
  5.  Перевірити правильність перенесення операцій із Журналу до Головної книги, відмічаючи як у Журналі, так і в Головній книзі кожну перевірену цифру. При цьому увагу треба звертати не тільки на правильність цифр, а й на їх запис у відповідні колонки «Дебет» чи «Кредит».

Пробний баланс складають наприкінці облікового періоду, але він ще не є завершальною фазою облікового циклу.

Сальдо рахунків, зібрані в пробному балансі, надають узагальнену інформацію і не містять детальних даних. На практиці підприємства мають тисячі клієнтів і на рахунках відображається велика кількість схожих операцій, які потребують деталізованого обліку.

В західній практиці рахунки Головної книги називають контрольними, інколи — зведеними. Подробиці інформації розміщуються у допоміжних реєстрах. Формат рахунків допоміжних реєстрів такий, як і в Головну книзі.

При застосуванні допоміжних реєстрів інформацію з первинних документів спочатку записують у Журнал, потім переносять до Головної книги. Кожний рахунок і квитанція про оплату відображається у допоміжному реєстрі на сторінці, що відноситься до даного клієнта чи постачальника. Щоб відмітити, що сума перенесена у допоміжний реєстр, в примітках до журнальних записів ставиться зірочка (*) біля відповідного числа.

Допоміжна книга містить стільки індивідуальних рахунків, скільки дебіторів чи кредиторів підприємство. Сума сальдо всіх індивідуальних рахунків допоміжного реєстру повинна дорівнювати сальдо відповідного контрольного рахунка Головної книги. Для перевірки такої відповідності складають зведену відомість індивідуальних рахунків. Підсумкова сума у допоміжній книзі повинна дорівнювати сальдо контрольного рахунка. Наявність розбіжності свідчить про допущену помилку. Разом з тим, узгодженість даних не є повною гарантією відсутності помилки.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

75807. Виникнення держави і розвиток економіки 72.5 KB
  З найдавніших часів важливу господарську роль у Стародавній Індії відігравало також тваринництво. Уже за ведійської доби в долині Гангу існували велетенські тваринницькі ферми на десятки тисяч голів великої рогатої худоби. Населення країни тримало так багато корів і буйволів...
75808. Атопический дерматит у собак 139.5 KB
  Атопический дерматит – хроническое рецидивирующее заболевание, характеризующееся высыпаниями, зудом и сухостью кожи. Впервые его диагностируют у собак в возрасте от 6 месяцев до 3 лет (у шарпея заболевание регистрируют в 3-х месячном возрасте).
75809. Реформы местного управления в XVIII в 27 KB
  Реформы местного управления в XVIII в. продолжала действовать следующая система местных органов управления: воеводское управление и система областных приказов. Реорганизация местных органов управления произошла в начале XVIII в. Провинции стали основными единицами управления.
75810. СЕВЕРНАЯ ВОЙНА (1700-1721гг) 45 KB
  Причины: 1) необходимость выхода в Балтийское море 2) желание вернуть древнерусские земли в Прибалтике 3) заключение Северного союза: Дания, Саксония, Польша, Россия 4) заключение 30-летнего перемирия с Турцией(Украинцев «Крепость»...
75811. Денсаулық сақтау және фармацевтикалық қызмет көрсету салалары жұмыстарын реттейтін құқықтық және этикалық негіздер 34.9 KB
  ХХІ ғасырда еліміздің экономикалық алдының стратегиялық міндеттері халықтың денсаулығын нығайтуды талап етеді. Халық денсаулығы елдің ұттық қауіпсіздігі мен өркендеуін қамтамасыз ететін негізгі фактор болып саналады.
75812. Инновациялық қызметтің мемлекетке қолдаудың шетелдік тәжірибесі 51.68 KB
  Инновациялық дамудың келесі түрі «тасымалдау» стратегиясы болып табылады және олкейбір елдерде: Оңтүстік Шығыс, Азия және Қытайда қолданылады. Бұл стратегия ғылыми-техникалық қайта жұмыстарды қажет етпейтіндіктен өте қарапайым болып табылады.
75813. Анализ требований и состояния рынка автоматизированных банковских систем в России 142.77 KB
  Для своевременной и качественной переработки возрастающих объемов поступающей в банки информации требуется применение все более совершенных технических и программных средств. Результатом развития программно-аппаратных средств стало создание автоматизированных банковских систем (АБС).
75814. Международное образовательное право 80 KB
  Основным источником международного права по вопросам образования является нормативный договор. Положения образовательных доктрин находят отражение в региональных договорах и соглашениях. Практика применения судебного прецедент по вопросам образования находит применение...