36684

ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ ПРОБЛЕМИ ТА РОЛЬ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА

Лекция

Логика и философия

Короленка Кафедра філософії Опорний конспект лекції з курсу ФІЛОСОФІЯ на тему: ФІЛОСОФІЯ ЇЇ ПРОБЛЕМИ ТА РОЛЬ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА для студентів ІІ курсів усіх факультетів Полтава2009 ТЕМА: ФІЛОСОФІЯ ЇЇ ПРОБЛЕМИ ТА РОЛЬ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА ПЛАН 1. Філософія як любов до мудрості 2. Філософія як форма суспільної свідомості 4. Міф релігія філософія – як етапи сходження людської самосвідомості 1.

Украинкский

2013-09-23

86 KB

5 чел.

PAGE  2

Міністерство освіти і науки України

Полтавський державний педагогічний університет

імені В.Г. Короленка

Кафедра філософії

Опорний конспект лекції

з курсу «ФІЛОСОФІЯ»

на тему:

«ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ ПРОБЛЕМИ ТА РОЛЬ

В ЖИТТІ ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА»

для студентів ІІ курсів усіх факультетів

Полтава-2009

ТЕМА: ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ ПРОБЛЕМИ ТА РОЛЬ В ЖИТТІ

ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА

ПЛАН

1. Філософія як «любов до мудрості»

2. Джерела філософії.

3. Філософія як форма суспільної свідомості

4. Предмет філософії

5. Міф, релігія, філософія – як етапи сходження людської самосвідомості

1. Філософія як «любов до мудрості»

Філософія – одна з найдавніших сфер духовного життя суспільства. Філософія є однією з важливих і стародавніх форм суспільного світогляду. З плином часу її роль не зменшується, а зростає. термін “філософія” походить з давньогрецької (phileo – люблю, sophia – мудрість), що буквально означає „любов до мудрості”. У давні часи любов розглядалася як підстава світобуття, як загальний зв’язок, взаємодія, взаємне проникнення різних процесів та явищ, внаслідок чого існує світ як ціле. Поєднання життєвого досвіду і знань давали людям змогу діяти безпомилково у різних обставинах, постійно збагачуватись новими відкриттями та знаннями – все це мало назву мудрості, або „софійності”. Мудрість у давні часи розумілась як синтетичне явище людського життя, суть якого полягає у проникненні та дослідженні основних засад світоіснування, в умінні спрямовувати здобуті знання на досягнення певної мети.

Однак це етимологічне значення не вичерпує змісту філософії. У ній мова йде про здатність людини осягнути сутність світу, в якому вона живе, та свою власну сутність, піднятися до усвідомлення сенсу свого життя. Саме усвідомлення сутності світу, свого буття і своєї сутності, свого місця у світі, сенсу життя і складає розуміння мудрості.

Термін “філософія” вперше зустрічається у видатного філософа і математика Піфагора, який вважав, що від філософії народжуються три плоди: дарунок добре думати, добре говорити, добре діяти. Пізніше Платон надає цьому поняттю нового значення: наука, що вивчає світ у цілому та місце людини у цьому світі.

Філософія зародилась в VIV ст. до н.е. в Індії, Китаї, Греції в умовах поглиблення поділу праці, руйнування традиційних зв’язків і шаблонів поведінки родового суспільства, а також внаслідок суспільно-історичної необхідності розвитку пізнання, становлення наукового світогляду.

Світогляд – форма суспільної самосвідомості людини, через яку вона сприймає, осмислює та оцінює навколишню дійсність як світ свого буття і діяльності, визначає і сприймає своє місце і призначення в ньому. У свідомість входять узагальнені уявлення про світ і саму людину, про спрямованість ходу подій у світі, про сенс людського життя, історичну долю людства тощо, а також система переконань, принципів та ідеалів. Світогляд – це система принципів, поглядів, цінностей, ідеалів, які визначають як ставлення до дійсності, загальне розуміння світу, так і життєві позиції, програми діяльності людей. Суб’єктами світогляду можуть бути одна людина, соціальні чи професійні групи, етно-національні чи релігійні громади, класи, суспільство в цілому. Отже, світогляд виступає як своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей, розуму і чуття, інтелекту і дії, критичного сумніву і свідомої переконаності.

У структурі світогляду виділяють такі елементи:

Світорозуміння – пізнавально-інтелектуальний рівень;

Світовідчуття – емоційно-психологічний рівень;

Світовідношення – наявність у світогляді спонук до активності.

Таким чином, світогляд інтегрує пізнавальну, ціннісну і спонукально-діяльну установку людської життєдіяльності.

Різновидами світорозуміння є життєво повсякденний і теоретичний світогляд. Життєво-повсякденний світогляд включає досвід, певні навички, забобони, “пам’ять століть”. Він має стихійний, несистематизований характер, недостатньо захищений від помилок, підданий впливові; емоції перевершують у ньому розум. На відміну від нього теоретичний світогляд – це більш-менш систематизований комплекс уявлень, оцінок, установок, життєвими позиціями, які визначають діяльність людини. Залежність усіх сторін особистості, з яких складається її соціальна, громадянська і культурна зовнішність, від найважливіших орієнтацій світогляду настільки велика, що заслуговує наукового аналізу, що забезпечують цілісне бачення та усвідомлення світу і місця в ньому людини разом з

У порівнянні з без особистістю знань світогляд завжди “чийсь”, він відображує позиції деякого суб’єкту, його ставлення до життєвої реальності, яке виявляється у діях і вчинках. Звідси і єдність поглядів людей, які наділені загальними знаннями. У залежності від соціальної структури суспільства, ступеня культурного та існуючого розвитку виділяють античний, середньовічний та інші типи світогляду.

Світогляд – одна із суспільних форм відображення дійсності людиною. Його специфіка полягає в тому, що він відображує дійсність цілісно: як природничо-суспільний світ життя та діяльності людини і водночас крізь призму її суспільних відносин та життєвих інтересів. Світогляд - невідємний атрибут людської свідомості. Його специфікою є й те, що він, по-перше, - форма суспільної свідомості людини і, по-друге, - спосіб духовно-практичного опанування дійсності.

Філософія ж, досліджуючи відношення свідомості до об’єктивного світу, мислення – до буття, робить своїм предметом усю ту проблематику, яка виникає на ґрунті розвитку світогляду як форми суспільної свідомості. Від свідомості філософія відрізняється й тим, що вона є не “духовно-практичне”, а теоретичне освоєння світу, це форма теоретичного виявлення і розвитку світогляду. Вона постає відповідно як система доказів і знань фундаментальних проблем світогляду.

Отже, філософія дає теоретичне розв’язання питань світогляду з точки зору взаємовідносин людини і світу, мислення і буття, духовного і матеріального, виробляє загальний цілісний погляд на світ, на місце людини в ньому, досліджує практичне, пізнавальне, цілісне, естетичне та етичне ставлення до світу.

Світогляд же відрізняється від філософії не предметним змістом, а зумовленими ним формою і статусом. Він не тільки виникає на рівні теоретичного знання, але й необхідно породжується всім суспільно-політичним життям людей, їх способом існування і тому являє собою духовно-практичну форму освоєння світу і самопізнання суспільної людини. Через це світогляд не зводиться лише до знання про світ і не функціонує у вигляді знання, хоч і вміщує його. Він виконує функцію самопізнання, тобто є духовним інструментом суб’єкта в його практичному самовизначенні в суспільній та природній дійсності. Тому в історії суспільства виникають систематизовані, але нефілософські типи світогляду, такі, як міфологія та релігія.

2. Джерела філософії.

Першою історичною формою філософського мислення була натурфілософія, тобто філософське вчення про природу, філософія природи.

Філософія формувалася на основі релігії, міфів, первинних вірувань людини. Вперше слово “філософія” зустрічається у Піфагора, який вважав, що філософія призначена для розвитку пам’яті, мови людини, її діяльності. Пізніше Платон визначив філософію так – це наука, що вивчає світ у цілому та місце людини у ньому.

Філософія має довгу історію свого розвитку, снує на терені Європи близько трьох тисячоліть. Тому при визначенні її предмета та головних проблем здається, що вони давно вже повністю вивченні і не може бути ніяких підстав для з’ясування їх науковості та місця філософії в системі духовної культури людства. Проте майже кожне нове покоління людства робити спроби по-своєму зрозуміти сутність феномена філософії. Це відбувається насамперед через те, що в історії розвитку наукового знання і філософії в давно вирішених питаннях, на перший погляд, в якісно нові історичні періоди ми не задоволені їх першопочатковим результатом, тому виникає необхідність у постійному їх з’ясуванні.    

Зародження філософії припадає на VI–V ст. до н.е. в Індії, Китаї, Греції. З початку свого існування значення філософії було незначне, вона не відрізнялася від природничих наук, які були в її основі. Але поступово, з розвитком суспільства розвивалась і філософія, вона відокремилась в окрему науку, завданням якої було знайти відповіді на питання, які стосувалися життя людини, її діяльності.

Виникнувши на основі релігії та міфології філософія багато в чому була подібна до них. Вона увібрала у себе їх структуру, спосіб мислення (особливо на початковому етапі свого розвитку). Невіддільність природного та суспільного в предметній образності міфів, закріплення їх в таких проявах життя людини, як мова, жест, ритуально-обрядова дія, забезпечували формування світосприймання, світопереживання та світорозуміння людини. Релігія ж являла собою комплексне явище, яке включало різні ідеї, погляди, уявлення про надприродне.

Філософія відрізнялась від міфологічних і релігійних форм світогляду тим, що реалізує свою світоглядну функцію на основі теоретичного відношення до дійсності, звертаючись до фактів логічних побудов, виробляючи гносеологічні і логічні критерії для свідомого пошуку і вибору істинних поглядів. Розвиток філософії не означає, що будь-яка філософська система є об’єктивно істинною і позбавленою міфологічної або релігійної свідомості.

3. Філософія як форма суспільної свідомості

Свідомість первісної людини визначалась перевагою чуттєво-емоціонального над інтелектуально-розумовим. У первісній добі розвитку людства міфологія та, пізніше, релігія займали провідне місце. В цей історичний час ілюзорно-фантастичні образи та релігійна віра передували пізнанню, а позитивно-наукові знання лише зароджувались, являли собою окремі, не пов’язані між собою положення. На думку німецького філософа ХХ ст. К. Ясперса, міфологічна епоха існувала в період між 8 та 2 тисячоліттям до нашої ери. Заміна міфології філософією пояснюється ним зміною в людському бутті, всебічним його одухотворенням.

Відповіді на нові запитання людини про буття вперше дають стародавні мудреці: мислителі Китаю, аскети Індії, пророки Ізраїлю, філософи Греції. Їх відповіді та вчення досить наближені за своєю суттю, змістом та внутрішньою структурою. На цьому етапі історичного розвитку криза міфотворчої свідомості і поява спекулятивного, абстрактного мислення відображується в уявленнях тотожності та водночас протиріччя людини як малого світу, „мікрокосмосу” з природою як величним світом – „макрокосмосом”.

Біля витоків європейської філософії стояли „сім мудреців” – це античні мислителі: Фалес, Солон, Періандр, Ферікід, Пісістрат, Епіменід та Біон. Суть їх мудрування у локоні змах, афористичних відповідях на складні життєві питання. Першим запропонував термі „філософія” Піфагор, а до широкого вжиту йог ввів знаменитий стародавньогрецькій філософ Платон. Піфагор доводив, що доступний людям світ має приховану від безпосереднього споглядання і вивчення особливу душу-мудрість, що керує усім світовим ладом. Людина зі своїм розумом не здатна охопити та пізнати цю мудрість, яка зосереджена у світі, поте вона може пізнавати світ і бути, таким чином, любителем мудрості, тобто філософом.

Пізніше Сократ, а за ним Платон завдання філософії вбачають не тільки у тому. Щоб долучитись до незбагненної світової мудрості-душі, а і в тому, щоб зрозуміти світ людського буття, тобто з’ясувати, як і чому створені людською уявою боги, природні стихії та люди, їх взаємозв’язок. Знання про такий зв’язок вони визначають благо або загальну мудрість. Учень Платона і знаменитий критик його вчення Аристотель вважав, що філософія вивчає причини і засади світобуття, форми морально-етичної поведінки та найкращі організації суспільного життя людей. Отже філософія як сфера духовно-теоретичної діяльності з самого початку вбачала свою мету в тому, щоб дослідити й зрозуміти світ як цілість, визначити його вихідні положення, причини існування, встановити місце людини в оточуючому її світі, допомогти їй обрати надійну „лінію життя”. Античні філософи були одночасно і вчителями, і вихователями молоді, заснували школи: „Стоя” Зенона, Посідонія, „Академія” Платона, „Лікей” Аристотеля.  

У середньовічній філософії основна її проблематика дослідження зводилась до з’ясування питання співвідношення „людина-Бог”. Людина – це результат божого творіння. Визначальним у ній є душа, ідеальний початок, а тіло її , протилежно душі – гріховне. Філософія середньовіччя спиралась на християнський світогляд, проблеми віри були домінуючими по відношенню до розумового та чуттєвого-емпіричного пізнання. Проте вже в ті історичні часи в філософській думці виділяють дві протилежні тенденції – номіналізм що визнає а першопочаткове одиничні сутності, та реалізм, представники якого вважають первинним загальні, універсальні поняття. Між ними ведеться безкомпромісна боротьба.

Розпочинаючи з періоду Відродження – XIVXV ст., в Європі визначення предмета філософського знання наближається до розуміння дослідного і теоретичного природознавства. Філософія започатковується як наукова дисципліна. Таке її розуміння характерне для англійських філософів-емпіриків XVІ–XVІІ ст. – Ф Бекона, Д. Локка, Т. Гоббса, та філософів-раціоналістів Нового часу – Р. Декарта, Б. Спінози, Г. Лейбніца. Прагнення до створення цілісних, надійно обґрунтованих філософських систем зберігається у представників німецької класичної філософії кінця XVІІІ – початку ХІХ ст., зокрема у творчості І. Канта, Й. Фіхте, Ф. Шеллінга, Г. Гегеля. Подібний підхід до пояснення природи філософського знання з другої половини ХІХ ст. Закріплюється у філософії позитивізму. Яка ставила перед собою мету вивчення загальних законів світобуття, однаково властивих як природі, так і суспільству.

Водночас, починаючи з середини ХІХ ст. і донині, наростає розмаїття в розумінні філософії. Деякі філософські школи навіть відмовляються від вживання самого терміну „філософія”. Наприклад, один із засновників сучасного екзистенціалізму А. Камю наголошував, що екзистенціалізм – це не філософія, а скоріше світосприймання, у центрі якого – буття людських одиничностей. Марксистсько-ленінська філософія, навпаки, розуміє предмет філософії не тільки в межах теоретичного обґрунтування світогляду, а насамперед як науки про загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення. В українській філософській думці І.Я. Франко пропонує при розкритті суті філософських течій та їх взаємовпливів виходити з принципу історичного поступу, головним для якого є полі центричність, плюралізм у визначенні філософського процесу, існування різноголосся концепцій, напрямків та шкіл. Світоглядний зміст поступу при вивченні філософії полягає в тому, що він дає можливість зрозуміти неабияку складність, досить часто суперечливість, неоднолінійність та нерівномірність істотко-філософського процесу. Таким чином виходячи з короткого екскурсу до питання зміни предмета філософського знання, можна зробити загальний висновок, що переважає розмаїття, принципи плюралізму щодо з’ясування сутності філософії, з притаманним їй постійним збагаченням різноманітного змісту її предмета дослідження.

4. Предмет філософії

Першою історичною формою філософського мислення була натур філософія, тобто філософське вчення про природу, філософія природи. Вона являла собою цілісне неподільне знання про природу і її розвиток, фактично зливалась з природничими науками. Французький філософ ХVII ст. Декарт порівнював філософію з деревом, корінь якого – метафізика, а гілки – всі інші науки. Такий широкий предмет філософії виправдовувався недостатнім розвитком конкретних знань. В античному світі філософія була “наукою наук”, але потім від неї в ході історичного розвитку відокремлювалися одна за одною спеціальні галузі наукових знань – астрономія, фізика, хімія, біологія, історія, соціологія, логіка і т.д. У цих умовах філософія опинилась ніби в становищі шекспірівського короля Ліра, який на старість роздав дочкам своє царство, а вони вигнали його, як жебрака, на вулицю. Але розмежування між філософією і спеціальними науками, безсумнівно, сприяло формуванню специфічного предмету філософського дослідження: Що становить сутність природи, Всесвіту? У яких стосунках перебувають свідомість і зовнішній світ? Що таке людина і яке її місце в світі? Чи здатна вона пізнати і перетворити світ, і якщо так, то яким чином?

Зародження філософії історично збігається з розвитком наукових знань, з формуванням потреби в теоретичному дослідженні. Спочатку філософія відповідала на питання, які були вже поставлені релігійно-міфологічним світоглядом. Однак спосіб розв’язання цих питань у філософії був вже іншим, він ґрунтувався на теоретичному аналізі цих питань, котрий погоджувався з логікою і практикою. Перші мислителі античного світу прагнули головним чином зрозуміти походження різноманітних природних явищ.

З розвитком філософії відбувається також поглиблення, збагачення власних філософських уявлень, виникають різні філософські теорії, формуються такі філософські дисципліни: онтологія – вчення про буття, або про сутність усього існуючого; гносеологія – теорія пізнання; логіка – наука про форми правильного, послідовного мислення. Крім того, з плином часу формуються специфічні галузі філософського знання. Це – філософія історії, предметом якої є виявлення закономірностей історичного процесу, вивчення специфіки, природи і форм історичного знання, а також з’ясування сенсу і спрямованості історії людства. Специфічною галуззю є філософія культури, що досліджує специфіку становлення культури, її сутність і значення, а також особливості і закономірності культурно-історичного прогресу. Філософія науки розглядає проблеми розвитку науки, яка виробляє і теоретично систематизує об’єктивні знання про дійсність. об’єктом вивчення етики є мораль як форма суспільної свідомості, одна з найважливіших сторін життєдіяльності людини, специфічне явище суспільного життя. Естетика вивчає два взаємопов’язаних кола явищ: сферу естетичного, як специфічного вияву ціннісного ставлення людини до світу і сферу художньої діяльності людини.

У історії філософії існувала спроба виділити основне питання філософії. Воно було сформульоване Ф. Енгельса у праці “Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії”. За Ф. Енгельсом, основне питання філософії – це питання про відношення мислення до буття, свідомості до матерії, природи. Основне питання філософії, згідно з Енгельсом, розглядається з двох боків: Що є первинним – мислення чи буття, природа чи дух, що кого породжує і визначає, тобто, що чому передує: матеріальний світ свідомості чи свідомість матеріальному світові? Як відносяться наші думки про світ, що нас оточує, до самого цього світу? Чи спроможне наше мислення пізнати дійсний світ, дати вірне відображення дійсності? Доступний чи недоступний оточуючий світ для пізнання?

Залежно від розв’язання основного питання філософії в історії філософії виділяють дві основні лінії, два основних табори – матеріалізм, що первинним вважає природу, буття, матерію, та ідеалізм, що вбачає першооснову в дусі, свідомості. Розрізняють об’єктивний і суб’єктивний ідеалізм. Представники об’єктивного ідеалізму вважають матерію вторинною; первинними, на їх погляд, є ідеї, світовий розум, Бог. Першооснову об’єктивні ідеалісти вбачають у якійсь ідеальній силі, що існує об’єктивно, зовні, незалежно від свідомості суб’єкта. До об’єктивних ідеалістів належить Платон, Фома Аквінський, Гегель та ін. Представники суб’єктивного ідеалізму первинним вважають свідомість, тобто ідеї, погляди, відчуття суб’єкта.  

Таким чином предметом філософії є найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства, мислення людини.

5. Міф, релігія, філософія – як етапи сходження людської самосвідомості

Міфом ми називаємо щось нереальне, вигадане, чого не було в історичній дійсності. У давніх греків слово “міф” означало: слово, промова, порада, намір, чутка, оповідання, переказ, зміст.

Міф – історично перша світоглядна форма відображення дійсності, в якій художнє, моральне, пізнавальне та практично-перетворююче освоєння світу постає в синкретичній, взаємоопосередкованій єдності.

Міф є духовно-практичним засобом освоєння форм спільної життєдіяльності, форм взаємовідносин людини і природи, людини і суспільства.

Міф відображує історично першу специфічну для людини форму її зв’язків з природою, що фіксує не будь-яке емпіричне ставлення до природи, а лише загальне, тобто цінне для всього суспільства (роду).

Міфологія відбивала дійсність в її цілісності, яка включала в себе природу і родоплемінні відносини. Але цей природно-суспільний світ міфологія відбивала, враховуючи не його об’єктивність, а його цінність, значення для даного родового колективу, тобто через призму докорінних інтересів роду. Міфологія була покликана доповнити або полегшити процес матеріально-практичного освоєння світу. Здійснюючи духовно-практичне перетворення дійсності, вона була способом і засобом духовної видозміни всього світопорядку.

Міфи – це узагальнені образи, які включають в себе не тільки світ наявного буття, котре часто виступає чимось ворожим для людини, але і світ бажаний, світ надій і сподівань, в якому вільно здійснюються докорінні життєві інтереси родового колективу. Міф не можна розглядати як первісну форму науки або філософії. Тим більше недопустимо інтерпретувати міф як простий вимисел. свідомість первісного суспільства єдина. Вона не знає роздвоєння. Первісний колектив не відокремлює себе від природи, на яку переносяться внутрішньо-родові відносини. Можна вважати, що міфологія як зібрання міфів відображає погляди первісних людей на явища природи і життя, зародки наукових знань, релігійні і моральні уявлення, які панували в родовій общині, і художньо-естетичні почуття людей на початку їхньої історії.

Таким чином, передумовами міфологічної “логіки” можна вважати, по-перше, нездатність людини виділити себе з оточуючого середовища і, по-друге, - цілісність міфологічного мислення, яке не відокремлене від емоційної, афективної сфери.

Міфи відрізняються від казки, оскільки в ньому є спроба пояснити світ. Він відрізняється й від легенди, бо в його основі не лежить конкретне явище, подія.  

Існують космогонічні, антропологічні, етнологічні міфи про походження, а також створення та впорядкування світу міфічними персонажами; календарні міфи пов’язані з осмисленням природно-господарських ритмів та циклів змін життя, закріпленням їх у ритуально-обрядових діях; есхатологічні міфи як закріплення уяви про потойбічний світ та майбутнє, їхню традиційну зверненість у минуле; культово-біографічні міфи про життєві випробування міфічних персонажів, що стають надбанням окремих індивідів через їх ритуально-обрядове відтворення. Наприклад, давні греки по різному пояснювали виникнення світу.

Міфи оповідають також і про перетворення неживих речей на живих людей (наприклад, оживлення статуї, яку вирізьбив Пігмаліон), або речей та істот – на зірки, сузір’я.

Спільність міфів різних народів, класичне відбиття в них тих чи інших проявів первісної свідомості обумовлені спільністю смисложиттєвих питань та предметів, що усвідомлювались у міфах, єдністю принципів і засобів опредмечування міфічного світогляду і спільністю походження (греки, кельти, слов’яни).

Як спосіб духовно-практичного освоєння світу міф є специфічною формою світоперетворення, опанування та олюднення світу, що виростає з надії, мрії про вільну реалізацію життєвих цілей.

Міфологічна свідомість практично поставила всі основні світоглядні питання: про походження світу і людини; про її місце і призначення в світі; про шляхи і засоби виникнення найважливіших явищ природи і суспільного життя, культури та інше.

Другим типом світогляду є релігія. Термін “релігія” походить від лат.: religio – благочестя, побожність.

Основною ознакою будь-якої релігії є віра в надприродне, в Бога. Від фольклорних і літературних образів надприродного релігія відрізняється тим, що проголошує його реальність, можливість впливу його на долю людини і можливість людини впливати на нього, одержувати від нього допомогу. Релігія являє собою комплексне явище, яке включає: ідеї, погляди, уявлення про надприродне; викликані ними переживання, почуття, емоції, настрої; відповідні їм культові дії – молитви, обряди, свята, богослужіння; побутові традиції; організації, що об’єднують, спрямовують і контролюють віруючих.

Таким чином, релігія – це більш-менш струнка система, яка включає, по-перше, релігійні ідеї, по-друге, релігійні почуття, по-третє, релігійні дії.

Релігія виникла в епоху верхнього палеоліту (кам’яний вік) 40–50 тис. років тому на відносно високому ступені розвитку первісного суспільства.

Первинним об’єктом релігійного ставлення був реально існуючий предмет, наділений надчуттєвими властивостями (фетиш). Фетишизм тісно пов'язаний з магією (намір впливати на події, чаклунство, заклинання).

У ранньому класовому суспільстві існували племінні, а потім національно державні релігії (конфуціанство, іудаїзм, індуїзм). На пізнішій стадії історичного розвитку формуються світові, наднаціональні релігії: буддизм у VI-V ст. до н.е., християнство у І ст., іслам у VII ст.

Отже, можна зробити деякі висновки. Способом існування будь-якої релігії є віра. На відміну від міфів релігія розділяє світ на два рівні – реальний і потойбічний, орієнтує людей на потойбічне життя. Релігія являє собою фантастичне відображення пануючих над людьми природних і соціальних сил. Як соціально-історичне явище релігія змінювалася разом із зміною форм суспільного життя, які вона спотворено відображала. Етапами її еволюції були первісні вірування (тотемізм, магія, фетишизм, анімізм), національні (іудаїзм, індуїзм, синтоїзм, даосизм, конфуціанство), світові релігії (буддизм, християнство, іслам).

Філософія від міфологічних і релігійних форм світогляду відрізняється тим, що реалізує свою світоглядну функцію на основі теоретичного відношення до дійсності, звертаючись до фактів логічних побудов, виробляючи гносеологічні і логічні критерії для свідомого пошуку і вибору істинних поглядів. Отже, за способом опанування дійсністю філософія є наукою, котра створює теоретичний світогляд шляхом раціонального осягнення дійсності. Але це не означає, що будь-яка філософська система є об’єктивно істинною і позбавлена впливу міфологічної або релігійної свідомості.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

18661. Формы и средства электронного бизнеса 15.75 KB
  Формы и средства электронного бизнеса. Электронный бизнес это предпринимательская деятельность в которой используются возможности информационных технологий с целью создания прибыли.Основными секторами рынка или моделями взаимодействия субъектов рынка в компью...
18662. Бюджетирование. Долгосрочное планирование. Стратегическое планирование. Стратегический менеджмент. Отличия между ними 15.42 KB
  Бюджетирование. Долгосрочное планирование. Стратегическое планирование. Стратегический менеджмент. Отличия между ними. Бюджетирование планирование финансов. Разрабатывая бюджет на следующий период следует принимать решение заблаговременно до начала деятельности ...
18663. Наиболее распространённые стеки протоколов 15.83 KB
  Наиболее распространённые стеки протоколов Иерархически организованная совокупность протоколов решающих задачу взаимодействия узлов сети называется стеком коммуникационных протоколов. Протокол определяет временные характеристики сигналов и структуру пер
18664. Понятие, значение и цели технико-финансового анализа результатов деятельности предприятия 14.49 KB
  Понятие значение и цели техникофинансового анализа результатов деятельности предприятия. Главной целью деятельности любого коммерческого предприятия является получение прибыли. В современных условиях дороговизны кредитов предоставляемых банками прибыль
18665. Реляционная модель базы данных 14.88 KB
  Реляционная модель базы данных. Реляционные модели данных как уже было сказано в настоящее время приобрели наибольшую популярность и практически все современные СУБД ориентированны именно на такое представление данных. Реляционную модель можно представить как особы...
18666. Диаграммы IDEF0 и их применение для реинжиниринга 14.3 KB
  Диаграммы IDEF0 и их применение для реинжиниринга. Методология SADT технология структурного анализа и проектирования изначально создавалась для проектирования систем более общего назначения по сравнению с другими структурными методами выросшими из проектирования прог
18667. Амортизация основных фондов. Норма амортизационных отчислений 17.22 KB
  Амортизация основных фондов. Норма амортизационных отчислений. Амортизация – это денежное возмещение износа основных средств путем включения части их стоимости в затраты на выпуск продукции. Следовательно амортизация есть денежное выражение физического и морального...
18668. Основные стандартные технологии ЛВС 15.16 KB
  Основные стандартные технологии ЛВС. Архитектуры или технологии локальных сетей можно разделить на два поколения. К первому поколению относятся архитектуры обеспечивающие низкую и среднюю скорость передачи информации: Ethernet 10 Мбит/с Token Ring 16 Мбит/с и ARC net 25 Мбит/с.
18669. Анализ финансовой устойчивости предприятия 14.55 KB
  Анализ финансовой устойчивости предприятия. Анализ финансовой устойчивости Финансовая устойчивость выступает важнейшей характеристикой стабильного положения организации. Финансовая устойчивость характеризуется непрерывным превышением доходов над расходами сво...