36687

МАТЕРІАЛЬНІ ОСНОВИ СУСПІЛЬСТВА. СПОСІБ ВИРОБНИЦТВА ТА ЙОГО СТРУКТУРА

Лекция

Логика и философия

ТЕМА: МАТЕРІАЛЬНІ ОСНОВИ СУСПІЛЬСТВА. Матеріальне виробництво – основа розвитку суспільства. Томуто головним структурним компонентом як суспільства в цілому так і його підсистем є людина.

Украинкский

2013-09-23

108 KB

6 чел.

Міністерство освіти і науки України

Полтавський державний педагогічний університет

імені В.Г. Короленка

Кафедра філософії

Опорний конспект лекції

з курсу «ФІЛОСОФІЯ»

на тему:

«МАТЕРІАЛЬНІ ОСНОВИ СУСПІЛЬСТВА. СПОСІБ ВИРОБНИЦТВА ТА ЙОГО СТРУКТУРА»

для студентів ІІ курсів усіх факультетів

Полтава-2009

ТЕМА: МАТЕРІАЛЬНІ ОСНОВИ СУСПІЛЬСТВА. СПОСІБ ВИРОБНИЦТВА ТА ЙОГО СТРУКТУРА

ПЛАН

1. Суспільство як система.

2. Матеріальне виробництво – основа розвитку суспільства.

3. Науково-технічна революція: сутність та основні напрями розвитку.

1. Суспільство як система

Соціальна філософія вивчає суспільство як систему, що має свою структуру, сфери життєдіяльності, механізми функціонування і розвитку.

Суспільство – це досить складний і багатоплановий соціальний організм, який базується на цілій системі об’єктно-суб’єктних відносин із навколишнім світом. Як об’єкт воно є підсистемою об’єктивної реальності, взаємодіє з природним середовищем, підпорядковане стихійним силам Космосу. Водночас суспільство – результат організованої і цілеспрямованої діяльності людей на основі їх інтересів і потреб. Як соціальний суб’єкт у системі об’єктно-суб’єктних відносин воно не може існувати без людей. Його внутрішня організація, структура включає різні види діяльності людей, суспільні відносини та сфери суспільного життя, інші різновиди життєдіяльності соціуму [Під категорією “соціум” у соціальній філософії розуміється спосіб життя людей, який характеризується свідомістю, діяльністю, спілкуванням]. Тому-то головним структурним компонентом як суспільства в цілому, так і його підсистем є людина.

Кожен член суспільства, як особистість, має специфічні риси характеру, особливості психічного складу, власні здібності, рівень професійної підготовки тощо. А звідси і взаємодія людей відбувається різними сторонами та в різних напрямах, що й приводить до виникнення відповідних суспільних відносин, на основі яких формуються різномасштабні соціальні структури. Саме так здійснюється організація і функціонування різних систем та системних комплексів, створюються цивілізаційні засади розвитку суспільства.

Отже, від діяльності людей залежить функціонування й розвиток кожної соціальної системи (підсистеми), а значить, і суспільства в цілому. З повною підставою можна сказати, що становлення людства як суб’єкта історії зумовило також і становлення системності суспільства. І якщо люди планети Земля завдяки матеріальній, трудовій діяльності згуртувалися у спільноти, властиві всьому суспільству, спілкуються духовно між собою завдяки біосоціальній природі розумової діяльності, то і їх громадська активність зростає від покоління до покоління в процесі становлення й розвитку економічних, політичних, сімейно-побутових, культурних, управлінсько-організаційних та інших структур цілісності суспільства.

При розгляді суспільства як соціальної системи, що саморозвивається, необхідно спинитися на характеристиці головних підрозділів і сфер суспільного життя, взаємодія яких забезпечує становлення й розвиток суспільства як системи на різних етапах світової історії.

Як відомо, без суспільного виробництва не може існувати і суспільство. А це означає, що без провідних видів трудової діяльності та суспільних відносин людей не може відбуватися самоорганізація і саморозвиток суспільства як соціуму. Саме тут знаходяться витоки різних рівнів структурної організації та сфер суспільного життя.

До основних сфер суспільного життя – підсистем суспільства як цілісної системи – належать такі:

Матеріальна – включає матеріально-виробничу діяльність та економічні відносини людей, що складаються в процесі матеріального виробництва, розподілу, обміну й споживання вироблених продуктів. До матеріальної сфери слід віднести також різні види діяльності людей у галузі техніки і технології виробничих процесів, реалізації досягнень науково-технічного прогресу у суспільному виробництві тощо.

Соціально-політична – включає різні види діяльності і відносин людей у суспільстві як соціальної, так і політичної спрямованості.

Під соціальним розуміється такий аспект суспільних відносин, котрий проявляється у спілкуванні людей між собою, в діяльності класів, народностей, націй, у ставленні їх до держави, політичних партій, громадських організацій політичної системи суспільства. Такі явища суспільного життя, як війни, класова боротьба, революції, реформи тощо, є проявами різних сторін соціального і політичного у життєдіяльності людства. До соціальних відносин належать також демографічні, національно-етнічні, екологічні стосунки людей.

Отже, істотним для соціально-політичної сфери є те, що соціальне входить у всі різновиди суспільних відносин, хоча й не зводиться до кожного з них чи до їх суми. Політичний аспект соціальної діяльності, в свою чергу, доповнює, конкретизує і розширює спектр суспільної діяльності різних верств населення, пов’язуючи її з політичною організацією класового суспільства на різних етапах його розвитку.

Сімейно-побутова – охоплює таку важливу сторону життєдіяльності суспільства, як сімейні відносини. Сім’я – одна з провідних форм організації життя людей, важлива для індивіда, особистості, суспільства і не лише у сфері економіки, а й у розвитку моральних, правових, релігійних та інших відносин. Сім’я є важливішим осередком розвитку суспільства насамперед тому, що створює необхідні умови для відтворення людини, продовження людського роду. Сімейно-побутові відносини – одна з найважливіших складових соціальної діяльності людей, розвитку суспільства, надбань культури і цивілізації. Без них важко уявити як буття самої людини, так і буття світу за участю людини.

Духовна – охоплює різні види духовної діяльності людей із задоволення духовних потреб та створення культурних цінностей суспільства. Духовне виробництво як масове, так й індивідуальне, і спеціалізоване (професійне) тісно пов’язане з іншими видами суспільного виробництва, доповнює та збагачує інтелектуальним потенціалом усі сфери суспільного життя.

Духовна сторона суспільного буття, рівень її розвитку – важливий показник зрілості суспільства в цілому. Основу ж духовного життя становить внутрішній світ людини – її духовні цінності, світоглядні орієнтири. І, як підкреслюється в літературі, справжнім змістом духовного життя людей є не боротьба ідей, а обмін думками, ідеями та проблемами.

У соціальній філософії розглядаються й інші сфери суспільного життя, зокрема культурно-побутова та управлінсько-організаційна. Не спиняючись на їх характеристиці, зазначимо, що наявність розгалуженої соціальної діяльності людей, різних сфер суспільного життя, взаємопов’язаних між собою, свідчить не лише про складність структурної організації суспільства, а й про здатність його до самоорганізації і саморозвитку. У зв’язку з цим виникає питання: чим зумовлений цей процес та який механізм його дії на тому чи іншому етапі розвитку соціуму? У сучасній соціальній філософії, зокрема матеріалістичного напряму, переважаючою є думка, що головною детермінантою суспільного розвитку є не географічний чи демографічний чинники, не духовний фактор у тому чи іншому його різновиді, а суспільне виробництво, структурними компонентами якого є матеріальне виробництво, духовне виробництво, виробництво людини як відновлення людства у всьому розмаїтті її потреб та форм спілкування. Звичайно, на життя суспільства значно впливають влада, політика, ідеологія тощо, які сприяють або ж гальмують його життєдіяльність. Але суспільство може існувати і розвиватися насамперед при взаємодії його найважливіших складових, провідну роль серед яких відіграє матеріальне виробництво, що забезпечує необхідні матеріальні потреби людей. І цей складний та суперечливий процес взаємозв’язку й взаємодії різномасштабних соціальних факторів пробиває собі дорогу у вигляді історичної необхідності, де визначну роль відіграють соціальні закони соціуму.

Закони суспільства мають свої відмінні риси, особливості щодо законів природи. Як відомо, закони природи діють об’єктивно, незалежно від волі і бажання людей. Об’єктивність цієї групи законів проявляється, зокрема, через стихійність їх дії відносно діяльності людей. Люди можуть якоюсь мірою передбачити та ліквідувати руйнівні наслідки їх прояву, коли такі мають місце, але не можуть попередити, усунути чи спрямувати в інший бік дію стихійних сил природи. Очевидно, що сучасний розвиток науки, техніки, цивілізації не дає ще можливості взаємодіяти з природою на такому рівні.

Закони суспільства – на відміну від законів природи – не діють незалежно від людей. Об’єктивність їх проявляється в різних формах соціальної діяльності мільйонів людей. Соціальні закони – це закони діяльності людей.

У зв’язку з цим зазначимо, що соціальні закони належать до статистичних законів, тобто виражають зв’язки масових явищ. На відміну від динамічних законів із їх жорсткою детермінацією, вони не дають однозначного передбачення еволюційного процесу. А звідси і в розвитку суспільства закладена не одна, а кілька можливостей, реалізація яких залежить від дії багатьох соціальних факторів.

Закони суспільства поділяються на загальні і специфічні. Загальні соціальні закони діють протягом усіх або ж ряду етапів функціонування і розвитку суспільства. Вони вивчаються соціальною філософією. До загальних законів суспільства слід віднести і деякі економічні закони, наприклад закон відповідності виробничих відносин продуктивним силам суспільства, який вивчається і соціальною філософією, і політичною економією. Причому залежно від специфіки наукового дослідження перевага надається соціальному чи економічному аспектові його прояву. В літературі відмічається, що значним є спектр законів, які функціонують у різних сферах суспільства і вивчаються конкретними соціальними науками – політекономією, демографією, політологією, правознавством та ін.

Важливе місце серед них належить і соціології, яка також вивчає специфічні соціальні закони.

Соціальні закони відіграють значну роль у життєдіяльності суспільства [Мова не йде про абсолютизацію, надмірне перебільшення ролі соціальних законів у житті суспільства. Не можна зображувати їх дію у вигляді якоїсь містичної сили, що фатально впливає на людей. Однак важко погодитися також із твердженнями тих філософів і соціологів, які взагалі заперечують дію соціальних законів функціонування та розвитку суспільства]. Це стосується як загальних, так і специфічних законів. Загальні соціальні закони, здійснюючи регулятивну та прогностичну функції, в тому числі через дію специфічних законів, істотно впливають на самоорганізацію та саморозвиток суспільства як соціальної системи. Вже те, що соціальні закони – це закони діяльності людей, а люди забезпечують функціонування економічної, соціально-політичної та інших сфер суспільного життя, розкриває механізм взаємодії складових суспільства.

Підсумовуючи сказане, можна виділити деякі напрями дії соціальних законів.

Загальні соціальні закони є формами прояву різних видів соціальної діяльності та суспільних відносин людей. Вони пов’язують між собою численні структури і сфери суспільного життя, забезпечують їх функціонування й розвиток на тому чи іншому історичному етапі. Людина – провідне начало суспільного буття. Без неї не може існувати та розвиватися суспільство. А звідси й вплив економічних інтересів, запитів і потреб людей на всі соціальні сфери проявляється у вигляді об’єктивної закономірності розвитку суспільства, якій підпорядкована дія ряду соціальних законів.

Характерною рисою загальних соціальних законів є й те, що вони не тільки пов’язують між собою різні сфери суспільного життя, але і пронизують їх, об’єднуючи всі соціальні структури у цілісний соціальний організм – людське суспільство.

Загальні соціальні закони проявляються через специфічні закони, а останні доповнюють, конкретизують і уточнюють закономірний процес функціонування та розвитку суспільства.

Значне місце в житті суспільства займають такі загальні соціальні закони, як закон матеріального виробництва, закон підвищення потреб і діяльності людей, закон відповідності виробничих відносин характеру й рівню розвитку продуктивних сил. Предметом вивчення соціальної філософії є також закон соціальної революції, закон співвідношення суспільного буття і суспільної свідомості та деякі інші.

У нас немає можливості спинятися на детальній характеристиці цих законів, тому обмежимося розглядом лише деяких із них.

2. Матеріальне виробництво – основа розвитку суспільства

Матеріальне виробництво – базисна основа життєдіяльності соціуму. Воно не тільки забезпечує людей необхідними засобами існування, а й стимулює розвиток економіки, соціальної структури та духовної культури суспільства. Досить хоча б на деякий час порушити матеріально-виробничий процес, як починається економічна криза, а зупинення матеріального виробництва на тривалий період призводить до загибелі надбань людської цивілізації.

Тому-то закон матеріального виробництва, який проявляється у дії конкретних способів виробництва, займає провідне місце в системі соціальних законів. Адже, розкриваючи механізм виробництва й відтворення фізичного і соціального буття людей, він показує залежність від матеріального виробництва інших видів діяльності людей, істотно впливає на всі сфери суспільного життя.

Із цим законом функціонально пов’язаний закон підвищення потреб і діяльності людей. Механізм дії цього закону розкривається такими категоріями, як “діяльність”, “потреба”, “інтерес”, “мета”.

Діяльність – це спосіб активного ставлення людей до оточуючого їх світу з метою пізнання й використання його у власних інтересах. Проблема соціальної діяльності має неоднозначне тлумачення у представників різних течій і шкіл філософії та соціології. Так, відомий німецький соціальний філософ, історик і соціолог Макс Вебер (1864–1920) застосував категорію “соціальна дія” для означення орієнтованої діяльності однієї людини на іншу. На його думку, лише окремі індивіди, а не колективні форми їх спілкування у вигляді сім’ї, трудового чи військового колективу, нації, держави мають статус суб’єкта дії. Оскільки колективи є лише способами організації окремих індивідів, то їм не варто також приписувати статус носіїв колективної думки. Проте не всі дії, за М. Вебером, є соціальними. Сюди не належать дії індивідів стосовно машин чи явищ природи, одинока молитва віруючої людини і т. п.

Інакше кажучи, господарська діяльність тільки тоді стає соціальною дією, коли здійснюється з орієнтацією одного індивіда на інший або інших індивідів. Отже, діяльність як спосіб ставлення людини до світу набуває у М. Вебера істотних рис економічної раціональності, які властиві діловим колам капіталістичної системи господарства Заходу з його раціональною релігією протестантизму, раціональною бюрократією, раціональною системою бізнесу тощо.

Концепція соціальної дії М. Вебера викликає певний інтерес, хоча з деякими її положеннями й важко погодитися. Окремі зауваження з цього приводу будуть зроблені дещо пізніше.

Як відомо, соціальна діяльність людей є досить складною, багатоплановою і різнобічною. І зумовлено це насамперед тим, що через неї реалізуються різноманітні потреби та інтереси людей, здійснюються досягнення тієї чи іншої мети людських спільнот.

Потреба – це об’єктивний спонукальний мотив діяльності людей. У літературі досить часто всі потреби людей поділяють на дві групи. До першої групи відносять природні, матеріальні потреби, які породжені природним середовищем і обмежені біологічними можливостями людини (угамування голоду, спраги тощо).

Друга група – потреби, створені історією (сюди входять соціальні й духовні потреби людей). На відміну від потреб першої групи, соціальні потреби людей безмежні, а значить, безмежний духовний потенціал і суспільний поступ людства.

Задоволення першої групи потреб означає підтримання життя людини як біологічної істоти, а другої групи – спосіб розвитку людини як соціальної істоти, суб’єкта історії.

Інтерес – усвідомлена суспільством потреба. Якщо потреба виступає об’єктивним стимулом діяльності людей, то її головною ланкою є інтерес. Що ж стосується мети, то вона проявляється у створенні ідеальної моделі майбутнього результату діяльності людей. Мета – осмислений інтерес. Ясність поставленої мети відображає глибину усвідомлення інтересу.

Отже, соціальна діяльність не зводиться до дії індивіда “в її спрямованості на іншого” (М. Вебер). Суб’єктами соціальних дій є численні соціальні спільноти людей, які об’єднуються в різні форми колективних угруповань (трудовий колектив, сім’я, державні і громадські організації та ін.). У рамках цих різновидів колективної діяльності знаходить свій вияв також й індивідуальна діяльність, творча активність суб’єктів у різних сферах суспільного життя. Абсолютизація ролі окремих індивідів та протиставлення їх колективним формам діяльності людей не має сенсу, не відповідає реальній дійсності.

У соціальній філософії М. Вебера, крім ідеї економічної раціональності, чимало уваги приділялося також соціології релігії, зокрема обґрунтуванню ролі протестантської етики в становленні капіталізму в Західній Європі. Не спиняючись на цій проблемі більш детально, зауважимо, що, як М. Вебер, так і ряд інших мислителів, у тому числі Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, П. Сорокін, Ю. Габермас, сприяли розвитку зарубіжної філософсько-соціологічної думки.

Що ж стосується названих категорій, то вони розкривають не тільки механізм прояву одного із загальних соціальних законів, а й взаємодію провідних засад людського суспільства. Суспільство є системою, що саморозвивається, оскільки кожен крок у підвищенні потреб людей із необхідністю приводить до вдосконалення, зміни та самовідновлення різних видів їх діяльності на новій основі пізнавального і практичного досвіду. Адже кожна задоволена потреба зумовлює появу нової потреби, нового інтересу та нової мети, для реалізації яких необхідні нові практичні зусилля, що й приводить до зміни різних видів діяльності людей, технологій виробничих процесів, організаційно-управлінських, науково-дослідних, культурно-побутових тощо структур, тобто сприяє дальшому розвиткові суспільства.

Суспільне виробництво, головними структурними компонентами якого є матеріальне виробництво, духовне виробництво, виробництво людини, має соціальний, діяльний та історичний характер.

Історично склалося так, що на різних етапах розвитку суспільства на перший план може виходити одна із його головних складових. Матеріальне виробництво є основою існування і розвитку суспільства. Але перебільшення його ролі за рахунок інших чинників суспільного процесу, що характерно для економічного детермінізму, не відповідає реальній дійсності. Хід історичного розвитку свідчить, що необхідно враховувати як матеріальну виробничу діяльність людей, так і інші джерела суспільного розвитку, зокрема духовне виробництво, досягнення в галузі науки, культури, у сфері соціально-політичного життя, розглядати їх у взаємозв’язку й взаємозалежності, а не абсолютизувати та протиставляти одне одному. У свою чергу, якщо визнавати взаємодію усіх чинників і відкидати наявність найважливішого серед них, то це приведе до такого стану, коли, за висловом відомого американського соціолога Деніела Белла, “будь-що розчиняється у взаємодіючих силах”.

Із розглядуваними законами функціонально пов’язані інші соціальні закони, зокрема закон відповідності виробничих відносин характерові і рівню розвитку продуктивних сил суспільства.

Як відомо, матеріальне виробництво існує у вигляді конкретних способів виробництва на тому чи іншому етапі розвитку суспільства. Спосіб виробництва включає дві тісно взаємопов’язані сторони матеріально-виробничої діяльності людей – продуктивні сили і виробничі відносини.

Продуктивні сили – це знаряддя й засоби виробництва та самі люди, які є головною продуктивною силою суспільства. Від знань, досвіду, трудових навичок людей залежить весь хід виробничого процесу, його початок і кінець.

Виробничі відносини – це економічні відносини, які складаються між людьми в процесі виробництва. Як відомо, існують різні види суспільних відносин: політичні, економічні, моральні, релігійні, сімейно-побутові, технічні та ін. Головне місце серед них належить матеріальним, економічним відносинам, які є базисними, фундаментальними в суспільстві. Якщо продуктивні сили виражають ставлення людей до природи, то виробничі відносини визначально впливають на розвиток виробництва і соціально-економічну природу суспільства. В основі виробничих відносин лежать відносини власності, які знаходять конкретний вияв у різних формах власності на знаряддя і засоби виробництва. Від форм власності, від того, кому належать засоби виробництва, залежить і обмін діяльністю людей, відносини розподілу й споживання вироблених продуктів, уся сукупність економічних відносин, що входять до складу матеріальних, об’єктивно існуючих виробничих відносин на тому чи іншому етапі розвитку суспільства.

Продуктивні сили і виробничі відносини знаходяться у постійній взаємодії та зміні. Діалектика їх розвитку відображає істотні сторони цього суперечливого процесу, а саме:

1. Зміни в матеріальному виробництві починаються з продуктивних сил, які є змістом суспільного виробництва, з удосконалення людьми знарядь і засобів праці з метою задоволення своїх постійно зростаючих запитів, потреб, інтересів. Одночасно люди поглиблюють свої знання, розширюють кругозір, удосконалюють досвід трудової діяльності як суб’єктів виробництва.

2. Виробничі відносини активно впливають на розвиток продуктивних сил. Як суспільна форма їх розвитку, вони або ж сприяють, або ж гальмують процес їх удосконалення. Останнє має місце тоді, коли виробничі відносини, відстаючи від рівня розвитку продуктивних сил, застарівають і втрачають свою регулятивну роль у суспільстві. В цьому полягає одна із важливих функцій виробничих відносин щодо продуктивних сил на різних етапах історичного процесу.

3. Діалектика взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин втілюється в загальносоціологічному законі відповідності виробничих відносин характеру та рівню розвитку продуктивних сил суспільства. Дія цього закону визначається суперечливим розвитком продуктивних сил і виробничих відносин. Продуктивні сили, про що мова йшла раніше, є найбільш рухомим, динамічним елементом виробництва, в своєму розвитку вони випереджають виробничі відносини, які мають здатність відставати від продуктивних сил не тільки за своїм рівнем, а й за характером розвитку.

Історія людства знає чимало різних соціальних потрясінь, у тому числі соціальних революцій при переході від одного суспільного устрою до іншого, економічною основою яких став конфлікт між новими продуктивними силами і застарілими виробничими відносинами.

4. При розгляді цієї проблеми в сучасних умовах необхідно звернути увагу на три групи суперечностей способу виробництва. Насамперед, це стосується суперечностей у продуктивних силах, зокрема між працівниками виробництва і предметами праці (нераціональне використання природних ресурсів, джерел енергії, забруднення навколишнього середовища та ін.). Загострення цих суперечностей у наш час призвело до глибокої екологічної кризи, що загрожує існуванню людської цивілізації.

Друга група суперечностей – між структурними компонентами виробничих відносин, у тому числі різними формами власності на знаряддя й засоби виробництва. Загострення суперечностей між приватною і суспільною формами власності, а також розбазарювання державної власності корумпованими чиновниками та мафіозними структурами сприяло посиленню анархії виробництва, поглибленню економічної кризи, загостренню соціальних конфліктів у суспільстві.

Третя група суперечностей – між продуктивними силами і виробничими відносинами. Аналіз цих суперечностей у контексті всіх суперечностей способу виробництва дає можливість простежити визрівання економічних передумов заміни одного суспільства іншим. Саме тут криються витоки відчуження не тільки працівників від засобів виробництва, а й широких верств населення від влади, що при відповідних умовах (наявність революційної ситуації) може призвести до соціальних потрясінь національного масштабу. Революції і термідори властиві різним етапам розвитку класового суспільства. Як відомо, вони мали місце при феодалізмі, капіталістичному і соціалістичному суспільствах. Соціальна революція, як форма переходу від одного суспільного устрою до іншого, в тій чи іншій своїй різновидності проявляється і в сучасних умовах у системі соціальних закономірностей розвитку суспільства.

3. Науково-технічна революція: сутність та основні напрями розвитку

Соціальні революції не тотожні технологічним революціям і революціям у галузі науки й техніки. Вони істотно відрізняються як за своїм призначенням, так і за соціальними наслідками. Слід, проте, зазначити, що у свій час такі буржуазні революції, як англійська XVІІ ст., французька XVІІІ ст., американська XVІІІ ст., відкрили нову історичну епоху – епоху панування нового класу суспільства, а промислова революція кінця XVІІІ – початку ХІХ століття розчистила шлях для індустріальної епохи розвитку суспільства.

Науково-технічна революція (НТР) займає значне місце в науково-технічному прогресі.

За своєю суттю науково-технічна революція – це корінний переворот у пізнанні й використанні законів природи, у системі продуктивних сил, який здійснився внаслідок злиття наукової і технічної революції в єдиний процес.

Сучасна науково-технічна революція була підготовлена революцією в науці, зокрема у фізиці, наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. Почалася ж вона, тобто наступив переломний етап науково-технічного прогресу, в післявоєнні роки. Саме тоді з’явилися перші комп’ютери на термоелектронних лампах. А з другої половини ХХ століття розповсюдилася комп’ютерна техніка на транзисторних схемах, з’являються “кремнієві чіпи”, виникають мікропроцесори тощо. Ці досягнення в техніці і новітніх технологіях отримали досить широке застосування у різних галузях промисловості, військовій справі, бізнесі, науці, техніці, культурі, побуті цивілізованих країн Заходу.

Слід зауважити, що за деякими показниками використання науки і техніки у виробництві, Радянський Союз на той час займав передові позиції у світі (космонавтика, атомна енергетика, військова справа). Та з часом грубі помилки тоталітарного режиму, зокрема щодо таких наук, як кібернетика, генетика, призвели до того, що країни, які входили до складу СРСР, значно відстали від інформаційних технологій Заходу.

Цілком очевидно, що науково-технічна революція – це важливий рубіж техногенної цивілізації. Вона привела до суттєвих змін у житті людей. Завдяки її досягненням людство вступило в нову технологічну епоху всесвітньої історії.

Сутність науково-технічної революції розкривається в основних напрямах її розвитку, до яких слід віднести:

Використання нових джерел енергії. Мова йде насамперед про освоєння енергії термоядерного синтезу, яка здатна розв’язати енергетичні проблеми цивілізації. Термоядерний синтез – це енергія Сонця і зірок. Ядра водню, стикуючись між собою, звільняють величезну кількість енергії. В сучасних умовах міжнародним проектом використання “сонячного синтезу” (учасники – США, Росія, Японія, організація Євроатом) передбачено будівництво експериментальної електростанції на термоядерній енергії. Створення такої електростанції – це революція, яку можна порівняти хіба що з винаходом парової машини чи комп’ютера. На відміну від газу і вугілля енергія термоядерного синтезу невичерпна, порівняно з атомною енергією екологічно безпечна.

Як відомо, Чорнобильська катастрофа, ряд інших аварій на АЕС у світі показали реальність і серйозність небезпеки при використанні енергії атома. В сучасних умовах поряд з освоєнням термоядерної енергії все більше приділяється уваги енергії сонця, вітру, води з метою раціонального використання природних ресурсів та збереження екологічного середовища життєдіяльності людей.

Автоматизація виробництва. Науково-технічна революція органічно пов’язана з новітніми досягненнями науки і техніки. Без цього неможливе розроблення нових методів та впровадження прогресивних технологій у виробничий процес. Наука в наш час стала продуктивною силою суспільства і головним цехом виробництва. Так, у сучасній промисловості механічна обробка металів різанням витісняється застосуванням різних методів порошкової, плазменної, лазерної технології, здійснюється перехід до конвертерного методу виплавки сталі, виробляються штучні алмази, застосовується у різних галузях виробництва атомна енергія і т.п. Робітник сучасного підприємства, який має справу з надвисокими тисками і температурами, мікроточними операціями, величезними швидкостями і потужностями, забезпечує виробничий процес завдяки застосуванню автоматичних систем.

Автоматизація – засіб нового управління виробництвом. Людина поступово виходить із виробничого циклу, зберігаючи за собою функції контролю за роботою машин і механізмів. Отже, автоматизація веде до зміни місця і ролі людини у виробництві, збільшує частку розумової праці та вільного часу у членів суспільства, сприяє зростанню творчих здібностей людей, їх професійного та культурного рівня.

Цілком зрозуміло, що мова йде про нормальне функціювання виробничого процесу, без глибокої економічної кризи, фінансових та політичних потрясінь у суспільстві.

Освоєння космічного простору. Цей напрям науково-технічного прогресу започатковано дослідженнями К. Ціолковського, В. Вернадського, М. Федорова, працями ентузіаста космонавтики Ю. Кондратюка, польотом першого космонавта Ю. Гагаріна, діяльністю одного із засновників практичної космонавтики, видатного науковця С. Корольова та його колективу, успіхами радянських і американських дослідників Космосу.

Слід, проте, зазначити, що при розгляді цієї проблеми недоцільно абсолютизувати і протиставляти земну та космічну діяльність людей. Саме з цих позицій “філософія космізму”, яка перекликається з окультизмом і теософією, використовує такі поняття, як “космічна свідомість”, “космічне мислення”, “космічне громадянство” тощо для однобічної орієнтації людей на дію надприродних, містичних сил.

Ще на початку ХІХ ст. французький соціаліст-утопіст Ш. Фур’є розвиток людства поєднував з включенням людської цивілізації у спільноти космічних цивілізацій, які знаходяться на більш високому рівні. Ці ж ідеї перекликалися з думками О.Блаватської, яка вважала, що наша свідомість походить від космічного мислення, а також з іншими вченнями представників космізму. Якоюсь мірою ідеї антропокосмізму поділяв і К. Ціолковський, хоча він і не був прихильником містики й окультизму. Проникнення людини у Всесвіт зовсім не означає, що людство нездатне розв’язати земні справи і, позбавляючи себе від труднощів земного буття, намагається залишити свою планету. Освоєння космосу має інше призначення. Космічні дослідження потрібно максимально використовувати в інтересах людства з метою досягнення істотних зрушень у подоланні екологічної кризи, ліквідації надмірного забруднення навколишнього середовища, поліпшенні вивчення природних ресурсів і т. ін. Цілком очевидно, що отримана інформація вимагає широкого використання в різних галузях наукового пізнання і, насамперед, у техніці й технології дослідницької діяльності космонавтів. У свій час акад. А. Сахаров звернув увагу на необхідність використання різних шляхів для встановлення контактів з іншими цивілізаціями. Це й спроби отримати від них сигнали та розроблення випромінювальних установок, пошук у космосі інформаційних снарядів, установлення на космічних наукових станціях або на Місяці потужних телескопів та ін. “Информация, полученная “извне”, – відмічав А. Сахаров, – может оказать революционизирующее воздействие на все стороны человеческой жизни – на науку, технику, может быть полезна в смысле обмена социального опыта”.

До основних напрямів науково-технічної революції, як відмічається в літературі, слід віднести революційні зміни в предметах праці, що пов’язані із створенням штучних матеріалів із наперед заданими властивостями, а також біологізацію і хімізацію виробництва.

Новий етап розвитку науково-технічної революції, початок якого припадає на 70–80-ті роки, отримав назву науково-технологічної революції. Його поява означає, що досягнуто нового рівня поєднання науки з виробництвом. Наука не просто використовується як необхідний матеріал в інженерно-технічних рішеннях, як це мало місце на ранній стадії науково-технічної революції, а стає фундаментальною основою сучасного технологічного процесу. Й атомна енергетика, і синтез нових хімічних речовин, інженерна генетика, біотехнологія і космонавтика вимагають такого обсягу та якості розрахунково-обчислювальної діяльності, які не можуть бути здійснені такими традиційними засобами переробки інформації, як мозок людини та допоміжними інструментами у вигляді логарифмічної лінійки й арифмометра.

Усе це стало реальністю завдяки комп’ютеризації виробництва. Інформаційна технологія займає настільки важливе місце в сучасних наукоємних технологіях, що науково-технологічну революцію часто називають інформаційно-технологічною революцією. Науково-технічний прогрес у наш час не мислимий без комп’ютеризації та інформатики. Від діагностики хвороб до контролювання виплавки сталі, керування польотами літаків, супутників Землі, космічних кораблів, виконання ряду інших операцій покладено на комп’ютери. Науковці також вважають, що система сучасних суперкомп’ютерів змогла б запам’ятати інформацію, яка закладена в бібліотеках світу, тобто фактично здатна оволодіти всією історичною пам’яттю людства. Більше того, в 1996 р. був створений перший людино-еквівалентний комп’ютер (ЛЕК) фірмою “Інтел” (США).

Слід, однак, зазначити, що розвиток науки і техніки все більше показує як досягнення, так і потребу подальшого вдосконалення комп’ютерної техніки. Як відомо, з кібернетикою та інформатикою пов’язана ідея автоматизації різних сфер науки і практики, віра в можливість їх радикальної перебудови, розв’язання ряду невідкладних проблем сучасності. Комп’ютеризація також докорінно змінює всю інформаційну систему сучасної цивілізації. Поряд із цим, як показує практика, автоматизація охоплює лише частину трудової діяльності, а штучний розум комп’ютерних систем має свої рубежі, він неспроможний повністю перевести людські знання у комп’ютерні програми.

Аналіз різних видів діяльності показує, що формалізовані знання не завжди дають можливість досягнути поставленої мети. Так, на думку хірургів, якість їх роботи багато в чому залежить від навиків лікаря як ремісника. А метеорологи вважають, що “внутрішня картина погоди”, яку вони складають на основі власного досвіду, точніша, ніж та, яка отримується за допомогою нової техніки.

На таємниці професіоналізму, ірраціональні, інтуїтивні підходи в творчій діяльності орієнтуються також дизайнери і скульптори, поети і художники, інші діячі культури.

Необхідно звернути увагу на неоднозначний, суперечливий характер соціальних наслідків комп’ютеризації. Навряд чи можна примиритися з тим, що з появою нових технологій часто втрачаються корисні надбання діяльності попередніх поколінь. Так, очевидно, назавжди забутий секрет дамаської сталі. Фактично втрачені норми поведінки людей у суворих умовах Півночі, які забезпечували їм власне існування й екологічну стабільність природного середовища. За обставин, коли відбувається якісна зміна технологій, втрата “таємниці професій” і набутої віками майстерності можуть стати небезпечними для людства. Адже ми не знаємо, що чекає нас у наступному тисячолітті, яке майбутнє людської цивілізації.

Не можна недооцінювати і такий соціальний феномен сучасності, як посилення “інтелектуальної стратифікації” у суспільстві, що призводить до поглиблення соціального розшарування серед різних верств населення: збільшується кількість фахівців, які володіють комп’ютерною технікою, поряд із зростанням комп’ютерної неграмотності і культурної відсталості населення, з витісненням значної маси людей на периферію цивілізації.

Закінчуючи розгляд питань даної теми, доцільно нагадати, що науково-технічна революція, особливо на етапі інформаційно-технологічної революції, значно вплинула на розвиток суспільства.

Комп’ютеризація поставила перед людством низку проблем, від розв’язання яких залежить майбутнє народів і країн. Через декілька десятків років електронне суспільство стане реальністю на планеті Земля. І чимало буде залежати від того, наскільки людські спільноти, підпорядковуючи собі комп’ютерну техніку, залишать людині людське, а машині – машинне. Людина в умовах техногенної цивілізації повинна розглядатися не як істота – носій пам’яті, програм, звичок, що порівняно легко моделюються на комп’ютері, а як унікальна і неповторна особистість, надбання багатовікової історії земної цивілізації.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

38121. Морально-психологічний вплив на війська в ході наступальних і оборонних дій 135.5 KB
  Мета заняття: ознайомити курсантів із психологічною стійкістю колективу в бою; – надати курсантам знання щодо стану страху та шляхів його подолання. Обговорення другого питання: Стан страху шляхи його подолання 40 хв. Мета заняття: ознайомити курсантів із психологічною стійкістю колективу в бою; – надати курсантам знання щодо стану страху та шляхів його подолання. Основна частина 80 Психологічна стійкість колективу в бою 40 Стан страху шляхи його подолання 40 3.
38122. Військове виховання 136.5 KB
  Виховання – це процес планомірного і цілеспрямованого впливу на свідомість, почуття і волю воїнів з метою формування у них наукового світогляду, навичок і звичок поведінки у відповідності до вимог моралі, підготовки їх до виконання військового обов’язку.
38123. Навчання у військах як військово-дидактичний процес 153.5 KB
  Військовопедагогічні процеси Заняття № 12: Навчання у військах як військоводидактичний процес Час: 2 години Мета заняття: 1. Обговорення першого питання: Форми організації навчання 30 хв. Обговорення другого питання: Методи навчання 30 хв. Обговорення третього питання: Контроль та оцінка військового навчання.
38125. Психологія спілкування у військовому колективі 154 KB
  Військовий підрозділ як мала соціальна група Заняття № 18: Психологія спілкування у військовому колективі Час: 2 години Мета заняття: 1. Обговорення першого питання: Комунікативний компонент спілкування 30 хв. Відповідають на запитання Приймають участь у дискусії Обговорення другого питання: Інтерактивний компонент спілкування 30 хв....
38127. Кондиционеры. Типы кондиционеров 158 KB
  Современное понятие «кондиционер» (air conditioner, от англ. air — воздух и condition — состояние) как обозначение устройства для поддержания заданной температуры в помещении, существует достаточно давно. Интересно, что впервые слово кондиционер было произнесено вслух ещё в 1815 году.