36691

РОСІЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ

Лекция

Логика и философия

Короленка Кафедра філософії Опорний конспект лекції з курсу ФІЛОСОФІЯ на тему: РОСІЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ для студентів ІІ курсів усіх факультетів Полтава2009 ТЕМА: РОСІЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ ПЛАН Загальна характеристика російської філософії. Російська релігійна філософія Російська філософська думка ХХ ст. Російська релігійна філософія. Філософія М.

Украинкский

2013-09-23

73 KB

4 чел.

PAGE  2

Міністерство освіти і науки України

Полтавський державний педагогічний університет

імені В.Г. Короленка

Кафедра філософії

Опорний конспект лекції

з курсу «ФІЛОСОФІЯ»

на тему:

«РОСІЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ»

для студентів ІІ курсів усіх факультетів

Полтава-2009

ТЕМА: РОСІЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ

ПЛАН

Загальна характеристика російської філософії.

Російська релігійна філософія

Російська філософська думка ХХ ст.

Загальна характеристика російської філософії.

Складний історичний шлях пройшла філософська думка російського народу. На ранньому етапі філософське мислення не відокремлюється від інших галузей знання і розвивається на основі світогляду язичників – старослов’янської релігії та міфології. Основний філософський елемент язичництва – наївний пантеїзм і пов’язані з ним початкові натурфілософські уявлення.

Перші проблеми – це сукупність душі, взаємодія душі і тіла. З поширенням (прийнято у 988 р.) християнства коло світоглядних проблем розширилося, налагодилися зв’язки з Візантією, південними слов’янами, народами Європи. Поширення на Русі філософських понять пов’язане з перекладами Іоанна Дамаскіна («Діалектика»), Іоанна Екзарха Болгарського («Шестидень»), Филипа Пустинника («Діоптра») та ін.. Завдяки їм на Русі стали відомими античні вчення, геоцентрична концепція, різнобічні тлумачення взаємозв’язку душі і тіла, різноманітні природничо-наукові знання.

Подальший розвиток російської філософської думки відбувався в руслі морально-практичних настанов і обґрунтувань особливої місії для розвитку світової цивілізації православ’я Русі. Характерною є праця ігумена Філофея (Єліазарівський монастир) про «Москву як третій Рим». Активний процес християнізації вимагав від мислителів того часу теоцентричних уявлень. Реформи Петра І сприяли більш близькому знайомству з досягненнями західноєвропейської філософії, поширилось вольтеріанство, ідеалізм І. Канта, І. Фіхте, Ф. Шеллінга, Г. Гегеля тощо.

У ХVІІІ ст. філософська думка дистанціюється від офіційного релігійного культу і державної ідеології, набуває відносної самостійності, частково орієнтується на західні зразки і традиції. Теоретична свідомість поділяється на дві сфери: природничу і філософсько-гуманістичну.

Перша всебічно і глибоко реалізувалася в науковій діяльності Михайла Ломоносова (1711-1765): відкрив закон збереження матерії і руху, обґрунтував ідею розвитку Землі тощо.

Друга сфера найбільш повно і оригінально відображена в творчості Олександра Радіщева (1749-1802). У філософському трактаті «Про людину, її смертність та безсмертність» зроблена спроба обґрунтувати специфіку мислення, єдність і відмінність логічного та чуттєвого в пізнанні, а також циклічність розвитку суспільства тощо.

Самобутність російської філософії яскраво проявилася в творчості Петра Чаадаєва (1794-1856). У «Філософських листах» він розглядає людину як об’єктивну єдність фізичного і духовного світу. У гносеології філософ відрізняв два види пізнання: дослідне і пізнання через одкровення. Перше проявляється в емпіричних і раціональних формах. Мислитель одним із перших у Росії усвідомив необхідність синтезу східної і західної культур.

Духовні пошуки теоретичного самовизначення російської філософії продовжувалися впродовж ХVІ – ХVІІ ст., у ХVІІІ ст. проходили в боротьбі двох тенденцій. Перша концентрувала увагу на самобутності російської думки і пов’язувала самобутність з особливостями російського духовного життя. Прибічники другої тенденції розглядали Росію у контексті розвитку європейської культури. Найбільш рельєфно ці тенденції проявили себе в 40-60 роки ХІХ ст.. Першу представляли слов’янофіли, другу – західники.

Російська релігійна філософія.

Серед слов’янофілів своїм філософським потенціалом виділилися Іван Кірієвський (1806-1856), Олексій Хом’яков (1804-1860) та ін..

Основу філософського світогляду І.Кірієвського є принцип несуперечливої цілісності, викорінення болісних суперечностей між розумом і вірою, істиною духовною та природно-життєвою. Релігія повинна бути духовним лідером. На відміну від роздвоєності духу, науки, держави, сімейних прав і обов’язків, – вважав філософ, – у Росії має місце прагнення до цілісності буття внутрішнього і зовнішнього, постійна пам'ять про відношення всього тимчасового до вічного і людського до Божественного.

Його спадкоємцем став Олексій Хом’яков. Це унікально обдарована особистість: філософ і поет, богослов і літератор, публіцист і історик тощо

Вихідною тезою філософських поглядів є думка про визначальну роль православ’я для розвитку всієї цивілізації. Свобода і необхідність, індивідуальне і церковне начала слугують у мислителя методологічним принципом для розробки поняття соборності. Соборність – це вільна єдність основ церкви у справі сумісного розуміння ними правди і сумісного пошуку шляху до спасіння, єдність, заснована на любові до Христа і Божої праведності. Соборне начало у О.Хом’якова є методологічним принципом і при аналізі соціальних явищ, в тому числі діяльності народу і особистостей в історії.

Особливе місце в історії російської релігійної філософії належить Миколі Федоровичу Федорову (1828-1903). Лейтмотивом усієї релігійної російської філософії була ідея, що Росії визначена особлива історична доля. Федоров з цього приводу вважав, що саме Росія перетворить, змінить не лише суспільство, а і всю Природу, і Космос. Його ідеї ще не достатньо вивчені, хоч у свій час вони справили велике враження на Володимира Соловйова, Федора Достоєвського і Льва Толстого.

М.Федоров – останній представник слов’янофільства. Від нього він сприйняв ідеалізацію селянської общини. Своє вчення пов’язує з християнством, зокрема з православ’ям як релігією, що надає велике значення ідеї воскресіння і вічності життя.

Філософія М.Федорова – це філософія спільної справи, філософія дії, основні тези якої викладені в праці «Філософія спільної справи». Спільною справою є пізнання («Пізнайте один одного»). В основі його філософії лежить оригінальне вчення про родинні зв’язки. Триєдиний Бог християнства – досконалий зразок родинних зв’язків. Відносини Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духу Святого – родинні відносини. Це заповідь для людства, завдання вселенської організації життя. Спасатися потрібно не в одиночку, а усім разом, родиною.

У своїх працях філософ бачить майбутнє, де буде можливим управління метеорологічними процесами, використання сонячної енергії, заселення інших планет тощо.

Учення М.Федорова про родинні зв’язки людей, про активне відношення до природи спрямоване на те, щоб розв’язати центральну проблему всієї філософії – проблему воскресіння мертвих. Воскресити померлих батьків не в переносному, а в буквальному розумінні – оце та спільна справа, яка може об’єднати все людство і породити стосунки справжнього братства. Для воскресіння необхідне моральне об’єднання людей, а також – знання.

У цілому і сам філософ розумів утопічність проекту воскресіння, принаймні на той час. Він обґрунтував зв'язок між життям і розумом, людиною і космосом, прагнув відновити загублене розуміння цілісності буття. Ідеї космізму гаряче підтримував Ф.Достоєвський, В.Соловйов, К.Ціолковський, В.Вернадський та ін.. Письменник-реаліст Л.Толстой пишався тим, що живе «в один час з подібною людиною».

Особливо рельєфно основні риси російської релігійної філософії втілені в оригінальній філософській системі Володимира Сергійовича Соловйова (1853 – 1900). Він прагнув створити цілісну філософську систему, в якій би воєдино були пов’язані запити релігійного та соціального життя людини. В основі такої системи знання повинне бути християнство як цілісне вчення [а не якісь його конфесії, що засвідчує про екуменістичний (вселенський) характер]. Другою особливістю його вчення є спроба включити в християнський світогляд нові досягнення в галузі філософії, історії, природознавства, тим самим створити специфічний синтез релігії та науки.

Своє вчення В. Соловйов називав філософією всеєдності, де йшла мова про єднання Бога і людства, ідеальних і моральних початків і т.д. Цікавими є аргументи обґрунтування ідеї всеєдності. У праці «Читання про Боголюдство» В. Соловйов пише, що соціалізм – більш справедлива соціальна система, ніж капіталізм. Останній породжує формальну рівність, а соціалізм іде далі (рівні права на саме життя – освіту, здоров’я, житло). Але потрібно визнати, що у світі існує не лише матеріальне, а й вище духовне начало, яке включає в себе Сенс (ним може бути лише Бог). Без таких уявлень людина стає нігілістом, внутрішньо деградує і перестає бути людиною в буквальному розумінні.

Онтологічною основою всеєдності є Трійця. Основним принципом – все є єдиним у Бозі, єдність творця і творіння. Бога В.Соловйов характеризує як космічний розум, істоту надприродну, особливу організуючу силу, що діє у світі. Бог є абсолютно суще, в ньому розрізняють два полюси: перший – самоствердження абсолютного початку і другий – першоматерія. Для останнього вводиться поняття Софії. Софія, ототожнена зі світовою душею. Це матерія абсолютно сущого, що пройшла шлях, на якому вона максимально реалізувала властиву їй різноманітність і разом з ним духовно збагатилась, обоготворилась. Софія в такому сенсі – улюблене поняття Соловйова. Для нього Софія є ідеальне, ідеалізоване людство.

Одне з головних завдань філософії «всеєдності» – вироблення моральних принципів, за допомогою котрих суспільство має перейти до втілення на практиці ідеї єдності природи, Бога і людини, до визнання залежності соціальних сил від надприродного. Духовне суспільство – церква – мусить підкорити собі суспільство мирське, одухотворяючи його. Церква має об’єднати людство і природу в одному «Бого-людському організмі». Через удосконалення моральних установок суспільство може досягти ідеального стану. Для правильної поведінки, крім жалю і співчуття, потрібен ще й сором – найважливіший першоелемент моралі, людяності взагалі. «Я соромлюсь – значить існую», – говорить Соловйов. Сором утримує людину в рамках помірності і моральності. Він створив і всеосяжну філософію любові як вищої духовної потенції людини. «Любов, – говорить він, – це подолання егоїзму, зміст її – створення нової людини, її перетворення».

У сучасних умовах філософію В.Соловйова критикують з різних позицій і атеїсти, і богослови, і матеріалісти і ін.. І все ж необхідно визнати, що ідеї талановитого мислителя мали величезне значення для розвитку російської і світової філософії. Чистота помислів і лицарське служіння загальнолюдським цінностям можуть і повинні стати прикладом боротьби за духовність і високу моральність.

Російська філософська думка ХХ ст.

Перехід в ХХ ст. – це період глибоких суперечностей історичного розвитку. При таких перехідних історичних обставинах проблеми моралі, етики виходять на передній край, вони стають руслом, в якому відбувається оновлення релігійних ідей, їх філософське осмислення. Яскравий сплеск релігійно-філософського ренесансу представлений плеядою видатних філософів: Миколи Лосського, Павла Флоренського, Сергія Булгакова, Семена Франка, Івана Ільїна, Олексія Лосєва і багатьох інших.

Але російська філософія ХХ ст. не зводиться лише до релігійної тематики. Вона включає практично все різноманіття течій і напрямів, що аналізували найважливіші смисло-життєві питання, і тому була на рівні європейської і світової філософської думки ХХ ст., а в деяких аспектах випереджувала її. Глибоко вивчалися проблеми онтології, гносеології, антропології, історіософії, морального, релігійного і естетичного досвіду, інтуїції тощо. Оригінальними були концепції і системи філософії права, інтуїтивізму, матеріалізму, марксизму, позитивізму, персоналізму, екзистенціалізму, космізму і т.д.

Ствердження тоталітарної суспільно політичної системи, примусова і добровільна еміграція, знищення багатьох філософів стиснули, але не зупинили розвиток філософської думки. Радянські мислителі, долаючи догматизм, політичну цензуру, внесли вагомий внесок у розвиток світової філософської культури. Сучасний підйом філософської творчості в Росії був би неможливим без історично-філософської традиції, коріння якої у глибокому минулому.

Видатним представником інтуїтивістського персоналізму у Росії був Микола Онуфрійович Лосський (1870-1965). Вихідними принципами всієї світоглядної системи М.Лосського є ідеї: іманентність усього всьому; подолання дуалізму між свідомістю і буттям в акті інтуїції; містичний емпіризм. Містицизм і емпіризм є головними характерними особливостями гносеології інтуїтивізму М.Лосського. Він звертає увагу на те, що термін містичний емпіризм слугує виключно для позначення тих особливостей теорії пізнання, які обумовлюються визнанням містичного сприйняття, тобто ствердженням, – що транссуб’єктивний світ пізнається так же безпосередньо (інтуїтивно), як і суб’єктивний світ. Світ не-Я (включаючи і Бога) пізнається так же безпосередньо, як і світ Я.

Філософ створив оригінальну етико-релігійну систему філософії, спрямовану на удосконалення людини і людства, що прагне до Божої благодаті. В основі вчення про цінності – абсолютна цінність – Царство Боже. Воно і є найвищою цінністю людського буття. А верховна цінність – Бог. Там, де зникають уявлення про вищі цінності та ідеали, стверджується моральний хаос і безмежний егоїзм, жорстокість  взаєминах між людьми, злочинність, спустошення внутрішнього світу людини, бездуховність, моральна деградація особистості. На початку ХХІ ст. моральні ідеї М.Лосського надзвичайно актуальні.

Специфічним продовженням метафізики всеєдності і софіології В. Соловйова є філософія Павла Олександровича Флор енського (1882-1937). Ця специфіка полягає в протиставленні інтеллектуалістичної тенденції – антиінтеллектуалістичній парадигмі, початок якої у слов’янофільстві.

П.Флоренський вважав, що раціоналізм, тобто філософія понять і розсудку, філософія речі і нежиттєвої нерухомості, – всеціло пов’язана з законами тотожності і може бути стисло охарактеризована як філософія плоті. Навпаки, християнська філософія, тобто філософія ідеї і розуму, філософія особистості і творчого подвигу, спирається на можливість подолання закону тотожності – це філософія духовна.

Оригінальною є онтологічна гносеологія П.Флоренського. Основна її ідея: любов лежить в основі пізнання. Шлях до Істини важкий. Це шлях християнського вчення про Бога. Любов – це та духовна діяльність, в якій і через яку пізнається Стовп Істини. Така істина можлива лише на небі. На Землі – множина істин, осколків Істини, які суперечать одна одній. Лише завдяки Богові (осяянню) суперечності в розумі можна видалити. Це надприродний спосіб.

Ідею всеєдності поглиблює концепція історичного разом з ученням про буття та пізнання П.Флоренського. Завдяки Божому промислу універсальний вчений, богослов може вибудувати сторичний шлях (загальний хід розвитку історії) до осмислення поза історичного, Божественного.

Поза логічне осягнення людського буття було ідеєю ще одного видатного православного філософа Сергія Миколайовича Булгакова (1871-1944). Його світогляд еволюціонував від легального марксизму до ортодоксально-християнського. Його основний мотив – виправдання світу: Земного буття і матеріального  космосу, тобто виправдання матерії з позиції Бога. Тому свій світогляд він називає релігійним матеріалізмом. Античне тлумачення матерії залучається ним для тлумачення біблейської доктрини створення. Бог – лише початковий творець, подальший процес розгортається за творчої участі матерії.

Для богословської концепції історії С. Булгакова характерні дві особливості: по-перше, різке заперечення історичного прогресу і, по-друге, вчення про спасіння всіх.

Семен Людвігович Франк (1877-1950) свої погляди визначає як християнський реалізм, в якому визнання божественної основи всього конкретного сущого поєднується з роковою недосконалістю його емпіричного стану і обмеженістю можливостей його чисто людського удосконалення. Філософські роздуми базуються на концепції надраціональної всеєдності. Теорію пізнання він перетворює в онтологію, вчення про  одкровення.

У питаннях соціальної філософії С.Франк виходить із світогляду християнського реалізму. Мета суспільного розвитку – якомога повніше втілення в общинному людському житті повноти божественної справедливості, реалізація самого життя в гармонії  свободі його небесної першопочаткової основи.

Багата творчість Олексія Федоровича Лосєва (1893-1988) ще чекає глибокого осмислення. Він всебічно дослідив діалектичний метод, основою якого вважав логіку суперечностей, антиномій. О.Лосєв глибоко з позицій діалектики проаналізував міф, довів, що його діалектика неможлива без соціології міфу. Прийшов до висновку, що міф знаходиться у самій гущі історичного процесу.

У багатоаспектних пошуках сенсу особливе місце посідають праці О.Лосєва, присвячені музиці, мистецтву, естетиці. У праці «Життя» (опублікована після смерті) головними стали питання філософської антропології, які актуальні і нині, зокрема думки мислителя про жертовність, любов до Вітчизни, любимої в усій її недосконалості, хворобах, невлаштованості і навіть рубищі.

Визначним релігійним філософом, правознавцем був Іван Олександрович Ільїн (1882-1954). Смисл філософії І.Ільїн вбачає в пізнанні Бога і божественної основи світу – істини, добра, краси. Також він створює оригінальну концепцію правової держави.

Отже, починаючи з ХІХ ст. у культурному житті Росії помітнішою стає роль поза церковного або філософського містицизму, який пропонував духовно-містичний варіант порятунку людства : рух людини до Бога. Містика – це поза наукова духовна практика, що свідомо знімає протилежність суб’єкта і об’єкта пізнання і діяльності: це своєрідне створення унікальної духовної реальності, що існує поряд з природною реальністю та реальністю культурного світу. Містик очищує свідомість від об’єктивно-наукових та інших культурних передумов мислення, відшукуючи «по той бік душі» омріяну над емпіричну реальність.

З початку ХХ ст. і пізніше серед філософсько-містичних течій були наступні: теософія О.Блаватської, вчення «Живої етики» Реріхів, «четвертий шлях» Г. Гурджієва, антропософія Р. Штейнера, східні школи містики тощо.

Олена Блаватська 1875р. заснувала «Всесвітнє теософське товариство» з метою отримання «таємних знань», вивчення прихованих здібностей людини, створення нового братства людей незалежно від расової, національної, релігійної приналежності. За Блаватською, дійсна природа людини вміщує три тіла: фізичне, астральне (душа), ментальне (духовне). Під керівництвом Учителя людина здатна стати ясновидцем і проникнути у вищу окультні сфери.

Микола Реріх та Олена Реріх вважали, що Всесвіт складається з трьох світів – фізичного, тонкого (астрального) та «вогняного». За своїм змістом Всесвіт є сукупністю різнорідних енергетичних структур, включаючи психоенергетичні. У ХХ ст. людина переходить до нової, шостої раси – раси Вогняного Духу, ядро якої складається в Росії.

Взагалі, з соціальної точки зору, містика – це спосіб вирішення життєвих проблем, в тому числі набуття морального сенсу життя, проблем психологічної адаптації та збереження людиною себе як єдиної особистісної цілісності, проблем, що пов’язані з психічними травмами та страхами, коли відсутні загальноприйняті засоби їх вирішення. Проте в цілому ж будь-якого роду містичні прояви характерні для періодів соціальних негараздів, неблагополуччя, культурних зламів, що супроводжуються апокаліпсичними, упередницькими настроями.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

33797. Государственное социальное обеспечение и социальное страхование 14.87 KB
  представляет собой систему пенсий пособий и других выплат гражданам Республики Беларусь за счет средств государственных внебюджетных фондов социального страхования в случаях предусмотренных настоящим Законом. Основными принципами государственного социального страхования являются: обязательное участие работодателей и работающих граждан в формировании государственных внебюджетных фондов социального страхования; распределение средств от трудоспособных граждан к нетрудоспособным от работающих к неработающим; гарантированность пенсий пособий и...
33798. Трудовая дисциплина и материальная ответственность рабочих и служащих 14.58 KB
  Трудовая дисциплина – обязательное для всех работников подчинение установленному трудовому распорядку и надлежащее выполнение своих обязанностей. За противоправное виновное неисполнение или ненадлежащее исполнение работником своих трудовых обязанностей дисциплинарный проступок устанавливается дисциплинарная ответственность.
33799. Материальная ответственность работника 15.11 KB
  Ограниченную материальную ответственность несут: 1 работники – в размере причиненного ущерба но не выше своей среднемесячной зарплаты за порчу или повреждение по небрежности материалов полуфабрикатов изделий инструментов измерительных приборов спецодежды и др. 2 руководители – в размере причиненного по их вине ущерба но не свыше 3х месячных зарплат. Полная материальная ответственность возникает в случаях: 1 письменного соглашения между нанимателем и работником о полной материальной ответственности; 2 получения имущества под отчет...
33800. Предмет и сущность общей теории государства и права 14.89 KB
  Общая теория государства и права это система обобщенных знаний о наиболее общих закономерностях возникновения развития и функционирования права и государства вообще их сущности а также связанных с ними государственноправовых явлений. Теория государства и права наука общественная. Объектом изучения теории права как и всех общественных наук является общество в целом.
33801. Понятие норм права, их структура и виды 16.66 KB
  Признаки правовой нормы: Устанавливается и санкционируется государством. Структура правовой нормы: Гипотеза элемент нормы устанавливающий условия применения нормы тоесть условия применения правила изложенного в норме. Диспозиция элемент нормы содержащий собственно само правило поведения при условии наступления событий изложенных в гипотезе. Санкция элемент нормы устанавливающий ответственность или меры государственного принуждения применяемые к нарушителю правила предусмотренного в диспозиции.
33802. Сущность государства. Понятие и основные признаки государства 15.98 KB
  Понятие и основные признаки государства Госвоесть политическая организацияассоциация члены которой объединяются в единое целое публичновластными отношениями и структурами. Признаки госва: 1террит. основа госва вкл .
33803. Понятие функций государства и их классификация 17.72 KB
  Функции государства – это основное направление деятельности государства в котором выражается сущность и социальное назначение государственного управления обществом. функции носят объективный характер; 2. функции носят систематический постоянный характер; 3. функции возникают и развиваются в соответствии с задачами и целями государства; 5.
33804. Формы государства. Государственный аппарат. Источники права 17.7 KB
  Источники права Форма государства внешняя структура способ организации государственной власти выражающаяся в построении верховных ор ганов государства распределении власти меяаду различными уровнями государственных органов общем режиме управления страной. Механизм государства призван надежно гарантировать и охранять законные интересы и права своих граждан. Источник права Источник форма права способ с помощью которого закрепляются находят внешнее выражение нормы права. Некоторые учёные отождествляют источник и форму выражения...
33805. Понятие, сущность и структура Конституции Республики Беларусь 17.02 KB
  Конституция Республики Беларусь белор. Канстытуцыя Рэспублікі Беларусь основной закон Республики Беларусь. Конституция Социалистической Советской Республики Белоруссии 1919 года Первая Конституция Социалистической Советской Республики Белоруссии ССРБ была принята на I Всебелорусском съезде Советов 3 февраля 1919 г.