37265

Техніка комунікабельності офіцера

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Оголосити тему заняття, її актуальність та зв'язок з іншими темами, мету та навчальні питання, які будуть розглянуті. Особливу увагу на занятті необхідно звернути на те, що існує об'єктивна потреба в оволодінні всім офіцерським складом загальними поняттями про психологію спілкування у військовому колективі, а також розкрити сутність, функції та структура спілкування

Украинкский

2013-09-23

172.5 KB

1 чел.

17

PAGE  17

АКАДЕМІЯ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК

ІМЕНІ ГЕТЬМАНА ПЕТРА САГАЙДАЧНОГО

Прим. № _____

ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри морально-психологічного забезпечення діяльності військ

полковник                           О.В. БОЙКО

“____” __________________ 2010 року

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

проведення практичного заняття з навчальної дисципліни

«Військове навчання виховання»

Т Е М А №1: «Військове навчання і виховання».

Заняття №18: «Техніка комунікабельності офіцера».

Час: 4 години

Мета заняття:

1. Закріпити знання, одержані курсантами (студентами) в процесі самостійної роботи над навчальною, методичною і науковою літературою;

2. Сформувати у курсантів навички пошуку, узагальнення, критичного аналізу навча1льного матеріалу, вміння висувати і захищати свої погляди з питань, що розглядаються;

3. Формувати у курсантів риси, необхідні військовому керівнику для професійної діяльності;

4. Формувати світогляд курсантів, спираючись на національні історичні та військово-патріотичні традиції, загальнолюдські цінності;

5. Сприяти розвитку у курсантів почуття свідомої військової дисципліни, відповідальності і цілеспрямованості.

РОЗПОДІЛ ЧАСУ

з/п

СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ

Час

(хв.)

1.

Вступна частина

до 10

2.

Основна частина

160

Обговорення питання №1 “Вирішення педагогічних ситуацій і завдань щодо психолого-педагогічного спілкування офіцера”

80

Обговорення питання №2 “Методика психолого-педагогічного спілкування офіцера з сержантами і солдатами”

80

3.

Заключна частина

10

ІНФОРМАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

  1.  В.В. Ягупов «Військова психологія».
  2.  “Управление адаптацией молодежи и военнослужащих к службе в армии” методическое пособие, ОдВО 1995 г.
  3.  А.Г. Караяні «Прикладная военная психология».
  4.  Маклаков А.Г. «Военная психология».
  5.  «Военная психология и педагогика», под редакцией А.В. Барабанщикова, 1986р.
  6.  «Основы военной психологи и педагогики под редакцией А.В. Барабанщикова, 1981 р.
  7.  «Военная психология и педагогика», под редакцией П.А. Корчемного, 1998 р.
  8.  «Военная психология» під ред. В.Шеляги.
  9.  «Основы военно-морской психологии», під ред. В.Грішанова.
  10.  «Психологическая оценка и прогнозирование профессиональной пригодности военных специалистов»: учебное пособие. – М., 1988 р.
  11.  www.soldiering.ru
  12.  www.lisv_lp.gov.ua сайт кафедри МПЗ діяльності військ
  13.  http://psychology.net.ru
  14.  http://www.elective.ru/predmets/voenpsy.htm
  15.  http://www.milpsy.effcon.ru/literatura.html
  16.  http://armyrus.ru

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Мультимедійний проектор, ноутбук, Інтернет (за потребою)

ВСТУПНА ЧАСТИНА:

Прийняти рапорт чергового навчальної групи, перевірити наявність курсантів на занятті, їх зовнішній вигляд, готовність до занять.

Оголосити тему заняття, її актуальність та зв'язок з іншими темами, мету та навчальні питання, які будуть розглянуті. Особливу увагу на занятті необхідно звернути на те, що існує об'єктивна потреба в оволодінні всім офіцерським складом загальними поняттями про психологію спілкування у військовому колективі, а також розкрити сутність, функції та структура спілкування, показати шляхи оптимізація спілкування у військовому середовищі із метою якісного використання цих знань в подальшій діяльності військового керівника

Вивчення соціально-психологічних явищ і процесів у військових колективах - один з найбільш складних і відповідальних напрямів діяльності командира підрозділу, органів по роботі з особовим складом. Формування здорового морально-психологічного клімату у військових колективах, підтримання статутного порядку і дисципліни, правильно організована індивідуальна виховна робота з особовим складом - головні чинники профілактики злочинів і подій. У військових колективах командир спільно з офіцерами гуманітарних структур повинен вирішувати завдання діагностики, корекції і формування їх соціально-психологічних характеристик. Головною метою його роботи є оптимізація спільної військової діяльності, міжособистісних взаємин, а також морально-психологічного стану окремих військовослужбовців. Тільки у тісній взаємодії командирів підрозділів з офіцерами з гуманітарних питань, з медичними працівниками можливе вирішення завдань, що стоять перед нами.

ОСНОВНА ЧАСТИНА:

Якими якостями має володіти командир, щоб його можна було визначити як вчителя і вихователя? Що стоїть за словами ”педагогічна майстерність”?

Безперечно, будь-яка майстерність, у тому числі й педагогічна, розкривається в діяльності, причому в діяльності ефективній. Саме таке розуміння майстерності прийнято в педагогіці. У попередніх главах ми докладно визначили та досить глибоко проаналізували основні компоненти військово-дидактичного процесу, в основі якого лежить військово-навчальна діяльність. Ще раз стисло переглянемо основні з них.

Діяльність — це система взаємодії суб‘єкта зі світом, що постійно змінюється і в процесі якої формується, втілюється в об‘єкті психічний образ та реалізуються відносини суб‘єкта. Розглядаючи способи ведення будь-якої діяльності, у тому числі й військово-дидактичної, слід наголосити, що вона передбачає певне підпорядкування її суб‘єкта і об‘єкта. Об‘єкт — це те, на що спрямована діяльність суб’єкта, який підлягає певному перетворенню, зміні. У військово-дидактичному процесі це воїни, які певною мірою залежні від суб’єкта, тобто військового педагога. У цьому процесі він виступає ініціатором і організатором усього процесу.

В основі дидактичних впливів на об’єкт діяльності знаходиться свідомо сформульована мета, тобто ідеальний образ майбутнього результату дидактичних впливів. Основні цілі військово-дидактичного процесу визначаються змістом діяльності Збройних сил України і сформульовані у відповідних державних документах.

Цілі навчання військовослужбовця зумовлюють зміст цієї діяльності та способи її реалізації. Специфіка військово-професійної діяльності та її характер створюють сприятливі умови для застосування різноманітних прийомів, способів і форм взаємодії суб’єктів і об’єктів з метою реалізації існуючих цілей і змісту. Заключним етапом будь-якої діяльності є її результат. Отже, основними складовими військово-дидактичного процесу є мета, зміст, об’єкт, суб’єкт, результат і сам процес навчально-пізнавальної діяльності. Усі елементи цієї структури більш-менш детально було розглянуто у відповідних главах цього посібника. Не були глибоко і цілеспрямовано проаналізовані тільки суб’єкт дидактичної діяльності та її професійно-педагогічні аспекти.

Ефективність усіх компонентів військово-дидактичного процесу багато в чому залежить від дій військового педагога – суб’єкта навчання. Він справляє безпосередній змістовний і багатогранний вплив на кожен його компонент. Зміст і характер цих впливів визначають кінцевий результат цього процесу. Головне, він має зробити об’єкт навчання центральною постаттю військово-дидактичного процесу, його активним, свідомим, ініціативним і зацікавленим учасником, тобто перетворити його на архітектора власної освіти. Тому завдання військового педагога полягає у тому, щоб навчити воїна вчитися, формувати у нього мотивацію навчально-пізнавальної діяльності та вдосконалювати власну особистість. Впоратися з цим дуже складним завданням вдається не кожному військовому педагогу, а тільки тим, які є справжніми майстрами своєї справи.

Практичний рівень опанування педагогом досвіду людства виявляється в його конкретних навичках та вміннях проведення різноманітних і багатоаспектних навчально-виховних заходів, що визначається як педагогічна техніка. Це комплекс різних навичок та вмінь, прийомів і засобів, за допомогою яких військовий педагог ефективно впливає на тих, хто навчається, у процесі навчально-виховної роботи.

Про необхідність поєднання знань з практичними прийомами та способами видатний німецький педагог А.Дістервег висловився так: ”...Зі знанням обов’язково повинні бути пов’язані вміння”.

У зміст поняття ”педагогічна техніка” включають дві групи компонентів [18, с.79-80]:

перша група компонентів - це уміння педагога управляти своєю поведінкою: володіння своїм організмом (міміка, пантоміміка); управління емоціями, настроєм (зняття надмірної психологічної напруженості, формування творчого самопочуття); соціально-перцептивні уміння (увага, спостережливість, уява тощо); техніка мови (дихання, постановка голосу, дикція, темп мови тощо);

друга група компонентів педагогічної техніки пов’язана з умінням впливати на особистість і військовий колектив та розкриває технологічний бік процесу навчання і виховання: дидактичні, організаційні, конструктивні, комунікативні уміння; технологічні прийоми висування вимог, управління педагогічними спілкуванням, організації різноманітних творчих колективних справ тощо.

Ці дві групи компонентів педагогічної техніки мають доповнювати одна одну. Наприклад, А.Піз у своїй книзі ”Мова пантоміміки” докладно викладає основні прийоми визначення думок інших людей згідно з їх мімікою та пантомімікою та звертає особливу увагу на цей аспект будь-якої людської діяльності. Надзвичайної важливості ці уміння набувають у педагогічній техніці. А.Піз підкреслює те, що наша міміка і пантоміміка дають близько 80% інформації, що пов’язана з підсвідомістю людини, тому що вони є виявом підсвідомих імпульсів поведінки будь-якої людини. Людина більше вірить тому, що бачить, а не тому, що чує.

Міміка - це мистецтво людини виявляти свої думки, почуття, психічний стан та інші стани за допомогою виразних рухів м’язів обличчя. В міміці воїна яскраво виступають і частково здійснюються мимовільно його емоції, наприклад, радість, сум, гнів тощо. У зв’язку з цим, як свідчить американський психолог Д.Г.Скотт, вираз обличчя і погляду на людину має більший вплив, ніж слова. Образно кажучи, обличчя і очі - це дзеркало душі, через яке педагог може докладно пізнати психічний стан воїна, його почуття, ставлення до навчально-виховних впливів, усвідомлення отриманої інформації тощо. Так само, тільки навпаки, воїн може стежити за психічним станом педагога. Звідси педагогу слід навчитися керувати своєю мімікою, спрямовувати її на доповнення виразності слів та інших власних дій.

Міміка обов’язково має супроводжується пантомімікою. Пантоміміка — це виражальні рухи всього тіла людини або окремих його частин, пластика тіла. Вона буває довільною і мимовільною та є зовнішнім виявом внутрішніх психічних станів людини. Пантоміміка допомагає педагогу виділити основне, намалювати образ. Жести, тобто пантоміміка, бувають описовими та психологічними. Перші допомагають педагогу більш образно довести до воїнів зміст матеріалу, що викладається, другий - спрямований на показ внутрішнього емоційного стану педагога, тобто вони показують його почуттів.

Особливе місце у педагогічній техніці посідає мова педагога, яка має бути докладною, ясною, образною і в той же час — конкретною і змістовною. Володіння мовою - це велике мистецтво. Наприклад, В.О.Ключевський підкреслював, що гармонія душі та слова  — це дуже важлива і часом нерідко фатальна проблема для педагога. Письменник К.Г.Паустовський, згадуючи свого шкільного вчителя історії Клячина, особливо підкреслював його вміння оповідати: ”він кидав слова, як грудки глини” і ”ліпив ними живі статуї”.

Техніку мови педагога можна підсилювати за допомогою правильного дихання, постановки голосу, дикції та ритміки. Класичним прикладом цього є досвід А.С.Макаренка. Усім відомі його слова: ”Я став справжнім майстром тільки тоді, коли навчився говорити ”Йди сюди” з 15-20 відтінками, коли навчився давати 20 нюансів на обличчі, в постаті і в голосі. І тоді я не боявся, що хтось до мене не підійде або не почує того, що треба.” Тобто педагог повинен так спілкуватися, щоб вихованці відчули в його словах волю, культуру, особистість.

В.О.Сухомлинський розвивав ідеї А.С.Макаренка і розробив своєрідний кодекс мовлення педагога. Він вважав, що слово педагога не може бути брутальним і нещирим.

Наступний елемент педагогічної техніки — це уміння педагога управляти як своїм психічним станом, емоціями та настроєм, так і тих, хто навчається. К.Роджерс цей компонент визначає як уміння створити атмосферу психологічної підтримки в навчальній аудиторії. Пристосовуючи ці вміння до військово-педагогічного процесу, можна визначити його таким чином: педагог має створити таку інтелектуальну та емоційну обстановку в аудиторії, щоб у ній панувала атмосфера психологічної підтримки.

Для цього він має керуватися такими засадами:

з самого початку навчального процесу і протягом його демонструвати воїнам свою довіру до них;

допомагати воїнам у формуванні та уточненні дидактичних і виховних цілей як кожного окремого заняття, так і військового навчально-виховного процесу;

завжди виходити з того, що кожен воїн має мотивацію до учіння;

виступати для воїнів як джерело різноманітного життєвого досвіду, до якого завжди можна звертатись за допомогою, коли треба;

бути таким для кожного воїна;

розвивати вміння відчувати емоційний настрій аудиторії та вміти його розшифровувати;

бути активним учасником групової взаємодії;

відкрито виражати в аудиторії свої почуття;

намагатися до емпатії;

добре знати самого себе.

Безперечно, цього не можна досягти, коли у педагога відсутні спостережливість, увага, уявлення. Обличчя й очі воїна для педагога мають бути відкритою книгою, з якої він черпає знання про його емоційно-вольовий стан, наміри, бажання тощо.

Наступний компонент педагогічної техніки стосується технології здійснення різноманітних навчально-виховних заходів, уміння проводити їх на високому методичному і змістовному рівні. Прийоми та способи педагогічного впливу є досить різноманітними, деякі з них було викладено у главах цього посібника, які присвячено основним методам навчання військовослужбовців Збройних сил України. Конкретні прийоми управління психічними явищами людини викладено в інших джерелах [8; 12; 27; 34].

Військовий педагог, просто кажучи, має досконало володіти як традиційними, так і активними методами навчання. Рівень володіння цими дидактичними прийомами та способами свідчить про зрілість педагога і практично показує його майстерність у цій галузі діяльності.

Напевно, під час здійснення цих заходів педагог має керуватися наступними ідеями педагогів-новаторів, таких як Ш.О.Амонашвілі, І.П.Волкова, Є.М.Ільїна, С.М.Лисенкової, В.Ф.Шаталова та інших про те, що учіння має бути без примушення і базуватися на ідеях важкої цілі, опори, вільного вибору, випередження, великих блоків, відповідної форми, самоаналізу, особистісного підходу. Наявність цих цілей у діяльності педагога свідчить про високій рівень його зрілості і про те, що він знаходиться на правильному шляху. Безумовно, майстерність військового педагога має виявитися не у механічному створенні копії цих ідей, а у творчому їх використанні. Найголовніше в їх досвіді — це ідея, яку слід зрозуміти та творчо використати у своїй діяльності. Отже, теоретичний і практичний рівень опанування педагогом педагогічного досвіду людства становить методологічну і технологічну основу його педагогічної діяльності та є важливою передумовою поступового просування до вершин педагогічної майстерності. Напевно, для інших видів людської діяльності цього було б досить для досягнення професійної майстерності, але для педагогічної діяльності - замало. Це пов’язано з двома чинниками: об’єктами військово-педагогічного процесу, які є активними істотами з притаманними тільки індивідуально-психічними якостями, життєвим досвідом, намаганнями, мотивами, мотивацією тощо; по-друге, особистісними якостями та рисами військового педагога, які накладають особливий відбиток на його діяльність і можуть підсилити ефект його роботи або звести нанівець усі його намагання.

Напевно, слід зробити одне суттєве зауваження: педагогічна діяльність - це найвідповідальніша галузь людської діяльності. До неї можна допустити тільки тих осіб, які мають талант та інші особистісні якості, що сприяють цій діяльності. В іншому разі, як завжди, маємо, що маємо. Слід враховувати такий аспект педагогічної діяльності: у складних умовах життєдіяльності військ основним інструментом педагогічного впливу на воїнів є особистість військового педагога, його військово-професійна майстерність, рівень зрілості в педагогічній діяльності та особистісні якості. Тут доречно навести слова К.Д.Ушинського про те, що вихователь має бути сильною особистістю. Він покликаний виховувати сильних людей, міцних душею і тілом, з глибиною пізнання і молодістю, щедрістю душі та ненавистю до казенного та нелюдяного.

Які ж особистісні якості повинен мати педагог, щоб успішно займатись педагогічною діяльністю? Військово-педагогічна практика, передовий досвід педагогів-новаторів сучасності, висновки та рекомендації сучасних концепцій навчання і виховання, опрацювання провідних наукових шкіл свідчать про те, що такими якостями є:

педагогічні здібності;

педагогічна спрямованість та її гуманістичний характер;

педагогічно спрямоване спілкування;

педагогічна творчість.

Заслугою авторів підручника ”Педагогічна майстерність” є те, що вони педагогічні здібності виділили як один із основних елементів педагогічної майстерності [22, с.35]. С.У.Гончаренко під педагогічними здібностями розуміє ”сукупність психічних рис особистості, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення, ...є передумовою для вибору особистістю педагогічної професії” [8, с.253-254].

Безперечно, видатний педагогічний талант, як і військовий, політичний, артистичний чи інженерний, зустрічається досить рідко. Це свідчить про те, що така діяльність потребує особливих якостей від людини. Перша особливість - це педагогічні здібності, тобто, наявність внутрішнього натхнення до цієї діяльності та міцне бажання нею займатися. Він водночас має бути чутливим психологом, тобто, кажучи словами Н.В.Кузьминої, — це чуттєвість до об’єкта навчально-виховного процесу і ставлення до нього як до неповторної та оригінальної особистості. За відсутності цієї чутливості він неспроможний досягти в цій діяльності значних успіхів. Хоча, заради справедливості, слід наголосити, що і не кожен досягає на цій ниві суттєвих результатів. Причина? Безумовно, відсутність мотивації педагогічної спрямованості. Отже, педагогічні здібності мають розвиватися на основі педагогічних інтересів, бажань, намагань, певних педагогічних ідеалів.

Автори підручника ”Педагогічна майстерність” виділяють шість основних визначальних здібностей особистості, які сприяють педагогічній діяльності: комунікативність, перспективність, динамізм, креативність, оптимістичне прогнозування і емоційна стійкість [18, с.13-16]. Деякі ці складові потребують уточнення. Але найважливіше тут — це ідея, про яку можна дискутувати, полемізувати. З авторами цього підручника можна погодитись у тому плані, що здатності до педагогічної діяльності можна виявити шляхом визначення темпів опанування професійних педагогічних знань, наскільки глибоко і міцно майбутній педагог оволодіває основними прийомами та способами педагогічної діяльності. Тут виступає у сукупності вся психіка особистості, яка має суттєве психолого-педагогічне забарвлення, і людина від цієї діяльності отримує велике задоволення, почуття реалізації життєвих намагань і перспектив, бачить шляхи подальшого самовдосконалення в цій складній, але  дуже потрібний та почесній діяльності. Тут доречними є слова Ш.О.Амонашвілі: ”Стати майстром - це не самоціль, ця пристрасть має бути властива фаху педагога як невід’ємна властивість його любові до дітей” [2, с.103].

З вищеперелічених основних провідних педагогічних здібностей особистості, які сприяють педагогічній діяльності, можна погодитися з чотирма, окрім комунікативності та творчості.

Комунікативність — це одна з головних властивостей особистості, яка становить, по-перше, основу формування особистості, по-друге, є підвалиною будь-якої діяльності, особливо-педагогічної, по-третє, усі сучасні концепції навчання грунтуються на демократичному, рівноправному і гуманному спілкуванні. Власне, характер цього спілкування надає їм особливого значення: високу емоційну насиченість, виразний виховний відтинок, особистісно-гуманний підхід до об’єктів навчально-виховного процесу та ін. Цих обставин, на думку автора, досить достатньо для того, щоб вважати комунікативність окремою важливою і суттєвою властивістю  особистості педагога, яка є однорідним поняттям поряд з педагогічними здібностями та творчістю.

Педагогічне спілкування — це різноманітні форми психологічної взаємодії військового педагога з тими, хто навчається, як під час занять, так і поза ними, які спрямовані на спільне вирішення навчально-виховних задач, формування і всебічний розвиток їх особистості, створення умов для реалізації їхніх творчих здібностей та індивідуальності. У зв’язку з цією дефініцією педагогічного спілкування мудрими є слова Ш.О.Амонашвілі, що спілкування є основою, і сутністю, і інтегральними методом виховання [2, с.62], і підхід В.О.Сухомлинського до спілкування, який мудрість педагога вбачав у збереженні довіри дитини до нього, в її бажанні спілкуватися з педагогом як з другом і наставником. Слово педагога має бути спрямоване не до слуху, а до її серця. Отже, яким є спілкування, таким і є саме виховання. Відповідно, це спілкування має бути проникнуте життєрадісністю, гуманністю, людяністю і оптимізмом.

Педагогічне спілкування виконує такі функції:

взаємопізнання учасників військово-педагогічного процесу;

обмін думками, почуттями та інформацією;

організація і здійснення різноманітних та багатогранних навчально-виховних дій;

самовираження, самовизначення і самоутвердження учасників цього процесу.

Навчитися мистецтву спілкування можна і необхідно. Для цього слід вивчати передовий досвід педагогів-новаторів сучасності, сучасні концепції навчання, відповідну педагогічну і психологічну літературу, постійно вдосконалювати власний стиль спілкування і опрацьовувати ефективні прийоми та способи впливу на воїнів. Наприклад, це книги В.А.Кан-Калика, Д.Карнегі, В.Леві, А.Піза та ін.

За В.А.Кан-Каликом, структура професійно-педагогічного спілкування включає:

прогностичний етап, зміст якого полягає в моделюванні майбутнього спілкування з аудиторією;

комунікативна атака, що передбачає організацію спілкування на початку навчально-виховного заходу;

управлінський етап, сутність якого полягає в здійсненні безпосереднього спілкування протягом навчально-виховного заходу;

заключний етап, смисл якого полягає в аналізі перебігу спілкування та його результатів і внесення відповідних корективів у модель майбутнього спілкування.

Характер спілкування педагога з тими, хто навчається, визначає основні стилі його роботи. Виокремлюють такі стилі:

авторитарний;

демократичний;

ліберальний.

Авторитарний стиль роботи характеризується жорсткою формою управління взаємодією учасників навчально-виховного процесу за допомогою наказів, вказівок, інструкцій тощо. Демократичний стиль виявляється в опорі військового  педагога на навчальний колектив, у намаганні зацікавити воїнів навчально-пізнавальною діяльністю, заохоченні ініціативи та самостійності. Ліберальний стиль характеризується самоусуненням педагога від відповідальності за хід і результати навчально-виховних заходів, формалізмом, потуранням і анархізмом. Найбільш оптимальний стиль, безперечно, це демократичний.

Також можна визначити стилі ставлення педагога до навчального колективу:

стійко-позитивний;

пасивно-позитивний;

нестійкий;

ситуаційно-негативний;

стійко-негативний.

На основі стилю роботи і ставлення педагога до навчального колективу виділяють такі його стилі спілкування:

спілкування на основі захопленості спільною творчою діяльністю;

спілкування на основі дружнього ставлення;

спілкування - дистанція;

спілкування - лякання;

спілкування - загравання.

Узагальненим вираженням стилю спілкування педагога є педагогічний такт, в якому акумулюються всі інші складові педагогічної культури військового педагога і який є одним із основних показників педагогічної майстерності.

Сутність складного психолого-педагогічного явища — педагогічного такту - полягає в педагогічно доцільному ставленні та впливі військового педагога на об’єкти військово-педагогічного процесу, в умінні налагоджувати продуктивний стиль спілкування. К.Д.Ушинський, який володів справжнім педагогічним тактом, писав, що жоден педагог ”ніколи не може стати добрим вихователем-практиком без такту. ...Ніяка психологія неспроможна заступити людині психологічного такту, який є незамінним у практиці в силу того, що діє швидко і умить… і який передбачає приязнь без удаваності, справедливість без прискіпливості, доброта без слабокості, порядок без педантизму і, головне, постійна розумна діяльність” [31, с.259].

Основні показники педагогічного такту військового педагога:

вимогливість без брутальності та прискіпливості;

педагогічний вплив без наказів, навіювань, попереджень, без приниження особистості підлеглого;

уміння виражати розпорядження, вказівки та прохання без упрохування, але і без зарозумілості;

уміння слухати співрозмовника, не виявляючи байдужості та зверхності;

врівноваженість, самовладання і діловий тон спілкування без дратівливості та сухості;

простота в спілкуванні без фамільярності та панібратства;

принциповість і наполегливість без упертості;

уважність і чутливість без їх підкреслення;

гумор без усмішки;

скромність без удаваності.

Отже, педагогічний такт виховується і набувається разом з педагогічною культурою і конкретно виявляється у педагогічно спрямованому спілкуванні. Він є показником зрілості військового педагога як майстра своєї справи. Це великий засіб, за допомогою якого воїнів можна перетворити на своїх спільників чи, навпаки, суперників. Військовий педагог повинен працювати над формуванням власного педагогічного такту і постійно його вдосконалювати. Як немає межі досконалості, так немає і межі виявлення різноманітних і багатогранних сторін педагогічного такту.

Педагогічна творчість є наступною особистісною якістю військового педагога, яка є невичерпним джерелом його ініціативи, активності, інновацій, постійного натхнення для самовдосконалення всього військово-педагогічного процесу. Там, де немає творчості у педагогічній діяльності, там немає живої душі, там педагогіка “безсолдатна”. Обміркування методики і змісту майбутнього навчально-виховного заходу, конкретне їх визначення, планування і проведення - справа досить індивідуальна. Тому як немає двох однакових педагогів, так немає і двох однакових методик. Безперечно, педагог - творча особистість, до кожного навчально-виховного заходу ставиться дуже відповідально, знаючи, що не буває двох однакових навчальних груп, що кожний воїн - це особистість. Звідси він намагається врахувати ці обставини, внести особисте ”Я” до цього заходу і здійснити його оригінально, нестандартно, змістовно і цікаво.

У силу цих обставин, які є досить суттєвими та доречними, автор посібника схильний педагогічну творчість виділити в окрему особистісну властивість військового педагога, а не включати її до педагогічних здібностей, як це роблять автори підручника ”Педагогічна майстерність”. Не даремно Ш.О.Амонашвілі підкреслює: ”Діти страждають від нестачі вчительської творчості” [2, с.102]. Досить образно, але влучно говорив про необхідність цієї особистісної властивості у педагога К.Д.Ушинський: намагання до діяльності та намагання до свободи так тісно пов’язані між собою, що одне без одного існувати не можуть. Діяльність має бути моєю, захоплювати мене, виходити з моєї душі і, відповідно, має бути вільною. Свобода потрібна мені тільки для того, щоб здійснити свою справу. Відберіть у людини свободу, і ви заберете у неї істинну душевну діяльність. Тобто без творчості немає натхненної діяльності. А педагогічна діяльність має бути тільки такою.

І, навпаки, там де панує рутина, там немає місця творчості, там, домінує сірість, буденність, формалізм, не розвивається думка, відбувається спад у навчально-виховній роботі, викладання перетворюється на нудну одноманітність, а в учінні переважає спрощеність, намагання отримати певні оцінки, а не глибокі та всебічні знання, навички та вміння. Хід таких занять та їх характер формують сірих особистостей, яким чужі порядність, людяність, гуманність і високі моральні ідеали. Сумовито-одноманітна педагогічна діяльність військового педагога, по-перше, знищує його самого як особистість і педагога, по-друге, губить мотивацію учіння і самовдосконалення у об’єктів навчання і, по-третє, формує такі самі особистості, яким і він. Найдужче на воїнів впливають не слова педагога, а його поведінка і ким він є. Слова Г.Кершенштайнера (1854-1932) про те, що вихователь виховує більше ”тим, ким він є, ніж тим, що він вміє”, знаходять у військово-педагогічній практиці повне підтвердження, тому що власний приклад педагога грунтується на його авторитеті. А виховне забарвлення будь-якого навчального виховного заходу спирається на авторитет його керівника. Через це неавторитетним педагогам, у яких панує рутинний стиль діяльності, протипоказана будь-яка робота з людьми, а педагогічна — подвійно. Вони можуть бути чудовими виконавцями в паперовій роботі, у здійсненні певних технологічно складних виробничих завдань, але тільки не в педагогічній діяльності.

Цей порівняний аналіз двох протилежних стилей педагогічної діяльності свідчить про те, що творчість — це найважливіша і найнеобхідніша особистісна якість педагога, яка забезпечує його оригінальність, нестандартність, інноваційність і ефективність.

Безперечно, підвалиною творчості військового педагога є психолого-педагогічне мислення, яке передбачає нестандартний, пошуковий і інноваційний підхід до будь-яких проблем організації та проведення військово-педагогічного процесу і постійне його вдосконалення, всебічний аналіз навчально-виховних заходів з позиції сучасних досягнень психологічної, педагогічної та інших наук, постійне вдосконалення свого психолого-педагогічного досвіду і уміння бачити, знайти щось нове, оригінальне у кожному педагогічному явищі, на перший погляд, у повсякденному. Сучасне психолого-педагогічне мислення також вимагає відмови педагога від уторованих і стандартних шляхів здійснення навчально-виховних заходів і сміливого створення власних ефективних методик, які найбільш повно відповідають його індивідуально-психічним особливостям і витікають із сучасних педагогічних концепцій. Наприклад, стосовно методів навчання військовослужбовців творчість педагога виявляється у широкому застосуванні активних методів навчання, різноманітних прийомів і способів активізації традиційних методів навчання та їх постійному методичному і змістовному вдосконаленні.

Отже, основними характеристиками такого мислення є: ясність; чіткість; логічність; системність; послідовність; самостійність; гнучкість; сміливість; оригінальність.

Ці ведучі властивості творчого мислення військового педагога забезпечують:

постійний і систематичний пошук актуальних навчально-виховних проблем, які потребують розв’язання;

виявлення оригінальних і нестандартних прийомів та способів вирішення навчально-виховних задач;

послідовне, систематичне і безперервне вдосконалення стилю, методів і форм власної дидактичної та виховної діяльності;

творче намагання до інноваційного здійснення навчально-виховних заходів та широке залучення до їх обгрунтування інших педагогів і об’єктів військово-педагогічного процесу;

відкритість для нового і нестандартного, вміння знаходити в них суттєве і перспективне;

послідовну і рішучу відмову від стереотипного стилю мислення, вирішення завдань і здійснення навчально-виховних заходів;

здатність сміливо відмовитися від окремих елементів рутинного стилю діяльності і знаходити оптимальні шляхи подальшої діяльності;

оптимістичне прогнозування майбутніх навчально-виховних дій і передбачення їх результатів тощо.

Сучасний етап розвитку військово-педагогічної думки вимагає такого творчого мислення, без якого неможливими є як її саморозвиток, так і вдосконалення навчально-виховного процесу.

Вищевикладені особистісні якості військового педагога будуть гармонійно розвиватись і матимуть стимул для самовдосконалення тільки за наявності внутрішнього інтересу, потягу, бажання займатися військово-педагогічною діяльністю, неспинного і невтомного намагання досягти в ній значних успіхів, отримання душевного задоволення від досягнутих успіхів і постійного прагнення до цієї діяльності. Узагальнено ці риси особистості військового педагога можна визначити як педагогічну спрямованість, яка являє собою необхідну умову і підвалину військово-педагогічної діяльності.

Стрижень військово-педагогічної спрямованості військового педагога становлять:

психолого-педагогічні переконання;

стійка і змістовна мотивація до педагогічної діяльності;

захопленість військово-педагогічною діяльністю та намагання досягти в ній суттєвих результатів;

гуманно-оптимістичне ставлення до своїх вихованців і велика любов до них.

У сукупності ці складові військово-педагогічної спрямованості надають діяльності педагога цілеспрямованого, послідовного, наполегливого, змістовного і зацікавленого характеру, виступають міцним поштовхом на шляху досягнення успіхів і вершин.

За даними К.Ангеловські, розподіл педагогів з їхнім ставленням до новаторства виглядає таким чином: новатори становлять 6,69%; передовики – 44,74%; помірні - 17,78%; ситуативні – 8,03%; консервативні – 22,75% [3].

Ці дані надають нам можливість зробити такі висновки:

1) військові педагоги достатньо сильно відрізняються між собою;

2) найбільша кількість військових педагогів входить до другої категорії, тобто їх переважна більшість завжди налаштована на нове, нестандартне, тільки треба їх зацікавити, надати можливість для постійного самовдосконалення, заохочувати їх намагання експериментувати, впроваджувати в навчально-виховний процес щось нове, оригінальне та поширювати їх передовий досвід, не перешкоджати їм експериментувати;

3) на протилежних полюсах знаходяться перша і п’ята категорії. У зв’язку з цим вони потребують до себе особливої уваги. Першим не треба перешкоджати, а навпаки, слід підтримувати, постійно заохочувати та популяризувати їх ідеї, методики, авторські школи, концепції. А останніх слід намагатися втягнути до процесу постійного самовдосконалення, формувати психолого-педагогічного мислення і творчість, заохочувати за успіхи, не лякати нестандартними кроками.

Отже, основним джерелом педагогічних нововведень був, є і буде творчий, оригінально мислячий, орієнтований на майбутнє військовий педагог. Там, де є висока педагогічна культура, там з’являється справжній педагог з великої літери. А там, де маємо педагога-майстра, там не має місця сірості, буденності, схематизму, бездуховності, там панує дух навчально-пізнавальної творчості, людяності, радості, відкриття нових знань, оригінальних ідей, там виростають особистості з великої літери.

Які особливості сучасного етапу розвитку українського суспільства і Збройних сил України треба мати на увазі, щоб цей процес був сталим і плідним?

1. Корінні зміни, що відбуваються у всіх сферах духовного, суспільного, економічного життя та які справляють суттєвий вплив на освіту. На жаль, сьогодні більшість цих змін у нашому суспільстві має негативний вплив на освітні процеси. Це й зменшення коштів на освіту, падіння мотивації отримання справжніх глибоких знань, зневага до фаху педагога та ін.

2. Суспільний клімат як в українському суспільстві у цілому, так й в Збройних силах України. Коли існує сприятливий морально-психологічний клімат у суспільстві, то завжди є місце новаторству, творчості, удосконаленню справжніх педагогів-майстрів. Коли суспільство ставиться байдуже до педагогічного новаторства, зникає мотивація такої діяльності. Сьогодні, на жаль, це також має місце на практиці.

3. Характер виховання, який є конкретним виявом попередніх особливостей. Проблеми ідеалу, мети та змісту виховання завжди цікавили людство. У результаті корінних змін у всіх сферах суспільного життя, свідомості народу України старі цінності відійшли, а нових обгрунтованих не має. Тому науковці України має надзвичайно важливе завдання: всебічно проаналізувати історичний досвід народу України та на основі цього обгрунтувати загальнонародні мету, ідеал і зміст виховання в українському суспільстві. Ця проблема є наріжним каменем і військової педагогіки, тому що такі самі проблеми існують у сфері військового виховання в Збройних силах України.

4. Завдання і призначення Збройних сил України. Хоча ці проблеми відображено у цілому ряді державних документів, вони не отримали достатнього відбиття у суспільної свідомості народу України. Як наслідок цього, ми маємо зниження авторитету Збройних сил України в очах суспільства, падіння у молоді мотивації до служби в її лавах, падіння престижу офіцерського статусу та ін.

5. Мета нововведень, тобто на що спрямовано ці заходи. У цьому аспекти сучасний етап будівництва і розвитку Збройних сил України створює позитивні передумови для навчання і виховання військовослужбовців. Достатньо глибоко в них відбуваються процеси гуманізації та гуманітаризації, здійснилася переоцінка ролі духовного фактора у військовій справі. Яскравий приклад – Концепція виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України, яка надала нового імпульсу всієї системи військового виховання. Через це сучасний етап є надзвичайно сприятливим для педагогічного новаторства, існують широкі можливості для експериментування у галузі освіти та виховання військовослужбовців.

6. Методика впровадження педагогічних нововедень. Ця проблема є досить актуальною і складною, тому що чимало новаторських педагогічних починань було втрачено на цьому етапі. Тут вимагається позитивне ставлення до педагогічних нововведень з боку усього суспільства. У зв’язку з цим до них треба підготувати громадськість, формувати позитивну громадську думку, розширяти психолого-педагогічні знання, цілеспрямовано впливати на розвиток мотивації новаторської діяльності.

7. Мотивація військових педагогів. Від особистості військового педагога вимагається великий ентузіазм, постійне прагнення до нового, до відкриття нових знань, отримання душевного задоволення від власної діяльності, постійний пошук нових прийомів, способів та форм навчання і виховання військовослужбовців. Тому, не маючи великого бажання займатися військово-педагогічною діяльністю, важко бути педагогом-новатором, джерелом постійної творчості, стати автором нових оригінальних авторських шкіл і методик. У той самий час процес формування мотивації військово-педагогічної діяльності є надзвичайно складним. Він має знаходитися під постійним контролем відповідних командирів і начальників,  які, у свою  чергу, мають створити достатньо матеріальних, соціальних і організаційних передумов для цілеспрямованої та змістовної військово-педагогічної діяльності. Головне – від навчально-виховної діяльності військові педагоги мають отримати задоволення, відчуття реалізації життєвих намірів та намагатися реалізувати в ній особистісний смисл життя. За наявності цих передумов у них обов’язково будуть формуватися мотиви педагогічної діяльності, які згодом перетворяться на міцну, особистісну емоційно забарвлену мотивацію військово-педагогічної діяльності.

Таким чином, на що  мають бути спрямовані новаторські дії у військово-дидактичному процесі? Відповідь, з одного боку, є надто простою, тобто – спрямованою на всі компоненти цього складного соціально-педагогічного явища,  а з іншого – у цій простоті й криється її складність, тобто необхідно вибирати пріоритетні аспекти цієї роботи та цілеспрямовано працювати над їх втіленням в життя.

Перший аспект, напевно, має стосується змістовного компоненту військового-дидактичного процесу. Для цього існуює ряд причин.

1. Відповідальні завдання, які ставляться конкретно перед військовою освітою Державною національною програмою “Освіта” (“Україна ХХІ ст.”) та її вимогами гуманізації і гуманітаризації всього освітнього процесу в українському суспільстві. Через це виникає актуальна і складна проблема сполучення вузько військово-професійних предметів із циклом гуманітарних дисциплін та їх гуманізація, тобто проблеми простої людини, її життя та життєві орієнтири мають стати пріоритетними у бойовій і гуманітарній підготовці військовослужбовців.

2. Необхідність формування особистості військовослужбовця Збройних сил України, а не якусь узагальнену особистість без імені, без життєвих цінностей, без Батьківщини, без менталітету народу України. Перед військово-педагогічною та іншими галузями суспільно-гуманітарних наук стоїть надзвичайно складна проблема: яким чином у процесі проходження молодою людиною служби в лавах Збройних сил України формувати з неї воїна-патріота України, який має менталітет народу України, тобто проблема виховуючого навчання військовослужбовців набуває справу державного рівня.

3. Збільшення обсягу загальної та науково-технічної інформації, яка стосується Збройних сил України, та необхідність раціональної її подачі об’єктам навчання. Згідно з вимогами сучасної інноваційної дидактики, програми навчання військовослужбовців не повинні перетворюватися на енциклопедію знань, але залежно від обсягу службових обов’язків, посади та попередньої освіти військовослужбовців мають формувати військову інтелігенцію, їх уміння мислити самостійно, творчо та інноваційно, діяти рішуче і сміливо в екстремальних умовах та ін.

4. Негативними тенденціями у загальній освіти молоді в України, тобто зниженням рівня освіти призовників. Виникає достатньо критична ситуація. З одного боку, обсяг службової інформації для воїнів збільшується, військово-дидактичний процес стає більш змістовним, багатогранним, кількість службових обов’язків також зростає, а з іншого – їх інтелектуальні та фізичні можливості не відповідають цим вимогам, вони у ряді випадків просто не спроможні ефективно займатися навчально-пізнавальною діяльністю.

Також існують і інші причини, але вищевизначені є головними. Тому цей компонент потребує інноваційного ставлення до вирішення цих відповідальних задач військово-дидактичного процесу. Необхідно творчо підходити до складання навчальних програм, програм бойової та гуманітарної підготовки для різних категорій військовослужбовців, тематичних планів вивчення відповідних предметів бойової та гуманітарної підготовки. Зміст планів і програм бойової та гуманітарної підготовки мають бути оптимально пов’язані з характером діяльності військовослужбовців у сучасній війні, завданням Збройних сил України у мирних умовах, індивідуально-психічними особливостями військовослужбовців та сприяти формуванню гармонійно розвинутої особистості громадянина України.

Одночасно з інноваційним підходом до змістовного компоненту військово-дидактичного процесу необхідно оптимізувати його процесуальний компонент, тобто звертати особливу увагу на методи і методику організації та проведення бойової і гуманітарної підготовки у військах і навчально-виховного процесу у вищих військових навчальних закладах. Цей компонент забезпечує реалізацію всіх інших інноваційних заходів у навчанні та вихованні військовослужбовців. За відсутності цілеспрямованої роботи у цьому напрямку більшість інноваційних заходів у військовій педагогіці позостаються тільки на папері та планах їх авторів, тому що будь-які добрі починання у навчанні та вихованні військовослужбовців потребують організаційно-методичного забезпечення.

Ця сфера військової педагогіки є найбільш консервативною, важко піддається нововведення, вимагає певної мужності з боку військових педагогів при впровадженні нових і нестандартних прийомів, способів та форм навчання. Але в той самий час специфіка військової служби, характер навчально-бойових задач і тематика бойової та гуманітарної підготовки створюють оптимальні передумови для впровадження у військово-дидактичний процес нових та вдосконалення традиційних методів і форм навчання. Серед них широкого застосування набули активні методи навчання, різні прийоми активізації навчально-пізнавальної діяльності об’єктів навчання. Вони мають бути інтегровані в традиційні методи навчання військовослужбовців і використовуватися у комплексі.

З цих двох попередніх напрямків інноваційного підходу до військово-дидактичного процесу автоматично випливає такий напрямок – інтеграція змісту навчання військовослужбовців із загальними цілями освіти в українському суспільстві, з військово-професійними задачами навчання у Збройних силах України, з комплексним підходом до викладання предметів бойової та гуманітарної підготовки, тому що специфіка військової служби та особливості сучасної війни вимагають наявності у військовослужбовців високих людяних, морально-психічних якостей і комплексних військово-професійних знань, навичок і вмінь. Інтегроване навчання військовослужбовців, яке відбувається в умовах, наближених до бойових, створює, по-перше, виключно позитивні передумови для комплексного вивчення різних предметів, по-друге, сам характер бойової діяльності, військових і командно-штабних навчань вимагає міцних, гнучких і комплексних військово-професійних знань, навичок, вмінь і високих морально-психічних якостей військовослужбовця та військового колективу. По-третє, у цих навчаннях і заняттях водночас вдосконалюють свою бойову майстерність різні рівні військового управління, командири та підлеглі, окремі військовослужбовці та військові підрозділи і частини, опрацьовуються як тактичні, так й оперативні та стратегічні задачі й завдання. Усе це створює оптимальні та вигідні умови для інноваційного підходу як до змісту навчання військовослужбовців, так і для вибору найбільш оптимальних прийомів, способів і форм впровадження цього змісту  в військово-дидактичний процес та застосування активних методів навчання.

Водночас, виходячи з конкретних реалій сьогодення, необхідно молодь у лавах Збройних сил України готувати до повноцінного життя у суспільстві, дати їм відповідну фахову підготовку, формувати громадянина української держави, тобто має відбуватися інтеграція військової та загальної освіти.

Військово-дидактичний процес – це процес цілеспрямований, організований, систематизований і плановий. У зв’язку з цим постає нагальна потреба оптимізації процесу визначення мети навчання військовослужбовців, планування та координації зусиль різних командирів, штабів і служб, які займаються його плануванням, організацією і всебічним забезпеченням. До цих планів мають входити у методично обгрунтованій послідовності систематичні, комплексно передбачені головні військово-дидактичні заходи, які забезпечують як формування індивідуальної бойової майстерності, так і колективної в різноманітних кліматичних і бойових умовах. Всебічно обгрунтовані методично складені плани бойової та гуманітарної підготовки є важливою передумовою успішного проведення військово-дидактичного процесу у  військових підрозділах і частинах, формування військово-професійної майстерності військовослужбовців.

Наступний важливий напрямок інноваційного підходу до військово-дидактичного процесу – це вимір його результатів. Військова педагогіка потребує конкретних критеріїв оцінки результатів бойової та гуманітарної підготовки.

На своє інноваційне розв’язання очікують такі проблеми військової дидактики. Диференційоване навчання військовослужбовців як строкової служби, так і курсантів вищих навчальних закладів залежно від їх інтелектуальних можливостей. Ця диференціація має відбуватися за:

здібностями;

майбутньою професією;

інтересами об’єктів навчання;

талантами об’єктів навчання.

Як наслідок попередньої у вищих військових навчальних закладах виникає проблема навчання найбільш обдарованих курсантів (слухачів), тобто таких, які мають підвищені навчальні можливості. Вони характеризуються порівняно високим розвитком мислення, добрими навичками самостійної творчої роботи над навчальним матеріалом, великою працездатністю тощо. Для них характерною є неординарність, свобода вираження, багатство уяви, чіткість функціонування різних видів пам’яті, швидкість реакції, постійне вміння піддавати сумніву і науковому осмисленню різні явища, відсутність стереотипів і догм у мисленні тощо.

Такі курсанти мають сприятливі індивідуально-психічні можливості для цілеспрямованої активної навчально-пізнавальної діяльності та ці можливості дозволяють виконати роботу більшу за обсягом та інтенсивністю, з тим щоб навчальне навантаження сприяло розвитку їх навчально-пізнавальних можливостей, а не, навпаки, затримувало б цей процес через недостатню завантаженість курсантів.

Отже, відносно цих курсантів потрібен інноваційний підхід до визначення змісту їх навчання, обгрунтування відповідних цьому змісту методів, форм і методик як колективної, так й індивідуальної навчально-пізнавальної діяльності. Тут мають також існувати певні державні нормативні документи, які регламентували б цей процес, але у ніякому разі не гальмували б його. На жаль, на сьогоднішній день у Збройних силах України такого документу не має, і через це у цьому напрямку переважно відбуваються тільки певні дискусії, а не має цілеспрямованої роботи.

Існує також проблема відставання воїнів у навчанні. Тут є кілька причин. Найголовніші серед них, це падіння рівня освіти серед призовників, слабкий стан здоров’я, недоліки фізичного розвитку, недостатній рівень вихованості і як наслідок цього – низька мотивація військової служби та навчально-пізнавальної діяльності, недоліки у діяльності дидактичної системи у війську, негативний вплив соціального оточення. Тут, напевно, більше повинна працювати педагогічна психологія і надати військовій дидактиці конкретні психолого-педагогічні обгрунтовані рекомендації щодо роботи з цією категорією воїнів.

Наступна проблема стосується оптимізації військово-дидактичного процесу. Проблема є актуальною, її розуміння у військовому середовищі існує, але бракує конкретних опрацювань у цьому напрямку. Оптимізація навчання військовослужбовців має відбуватися за ефективністю військово-дидактичного процесу, за якістю навчання, за оптимальністю витрат часу та зусиль воїнів на вирішення навчально-пізнавальних завдань.

Наприклад, оптимізація цілісної структури військово-дидактичного процесу має врахувати такі вимоги:

цілісне охоплення процедурою вибору всіх складових військово-дидактичного процесу;

опора на всі принципи військової дидактики;

послідовне врахування військово-професійних та загальних цілей навчання військовослужбовців Збройних сил України, можливостей військово-дидактичної системи, завдань навчання, специфіки змісту, методів і форм організації;

переважна спрямованість всіх основних складових військово-дидактичного процесу на конкретний  практичний результат, це – забезпечення постійної бойової та мобілізаційної готовності військових підрозділів  і частин, гармонійне формування і розвиток особистості військовослужбовця та ін.

Отже, творча увага до інноваційного розв’язання військово-дидактичних проблем створює надзвичайно позитивні передумови для подальшого розвитку як теорії, так і практики військової педагогіки, відкриває нові горизонти цієї науки. Цей процес безпосередньо пов’язаний з особистісним фактором, тобто цілком залежить від військових педагогів. Тому існує безпосередня залежність між ними: там, де є творчий педагог, там є дух нововведень, там відбувається творчий невпинний пошук нових ідей у військовій дидактиці, там є місце новаторству, і навпаки. Тому проблема формування високої педагогічної культури у офіцерів є державною пріоритетною проблемою. Тільки справжні педагоги-майстри спроможні формувати гармонійно розвинутих особистостей, справжніх патріотів нашої Батьківщини, майбутніх творчих фахівців. Тільки творчі педагоги формують творчу особистість. У зв’язку з цим воїни більше шанують таких педагогів, шикуються на них, активно працюють на тих дидактичних заняттях, які вони організують і проводять. Ці заняття, окрім дидактичних цілей, мають значний виховний аспект і потенціал. Таким чином реалізується одна з основних закономірностей військово-дидактичного процесу – єдність навчання, виховання, розвитку і психологічної підготовки військовослужбовців.

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА:

  •  визначаю ступінь досягнення навчальної мети заняття в цілому та даю загальна оцінка організації його проведення;
  •  зосереджую увагу на позитивних результатах заняття та загальних недоліках і їх причинах;
  •  оголошую оцінки курсантів за заняття, відзначаю не тільки кращих, а й тих, хто має гірші результати;
  •  довожу оцінки;
  •  даю відповіді на запитання курсантів;
  •  довожу під запис завдання курсантам для подальшої самостійної роботи над темою заняття та командира групи з її організації;
  •  оголошую час і місце відпрацювання завдань (звітування за засвоєння матеріалів теми) тими курсантами, які були відсутні на занятті;
  •  записую завдання для самостійної роботи в журнал обліку навчальних занять та, в разі необхідності, зауваження щодо підготовки та дисципліни курсантів.

____________________________________________________________________

Розробив:

Інженер навчальної лабораторії кафедри МПЗ діяльності військ

ст. лейтенант      А. Підлісний

“____”______________20_____ року

Розглянуто і ухвалено на засіданні кафедри МПЗ діяльності військ

Протокол     від "28" серпня 2010 року №1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

68277. ГРА ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СЛАБОЗОРИХ ДІТЕЙ 144.5 KB
  У Національній доктрині розвитку освіти в Україні у XXI столітті наголошується на необхідності посилення уваги на освіті дітей з відхиленнями психофізичного розвитку забезпечення їхнього повноцінного життя соціального захисту створення умов для належної реабілітації.
68278. УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ПІДПРИЄМСТВ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТНОГО МАШИНОБУДУВАННЯ 719 KB
  Стабілізація вітчизняної економіки та поступове збільшення економічного потенціалу держави безпосередньо пов’язані зі стабільним розвитком промисловості. Недосконала законодавча база, непропорційна система оподаткування, нерозвинена виробнича інфраструктура ззовні, а також неефективне...
68279. Методи та ярусно-паралельні моделі прискореної обробки напівтонових зображень 517 KB
  Метою дисертаційної роботи є розробка моделей і методів інтелектуальної прискореної обробки напівтонових зображень які здатні аналізувати інформацію про розмір зображення та завантаженість потоків для рівномірного адаптивного розподілення завдань по потоках.
68280. Формування та механізми функціонування партійної системи Європейського Союзу 185 KB
  Прямим наслідком цього є поява та функціонування наднаціональної політичної системи Європейського Союзу ЄС яка тісно пов’язана з національними політичними системи основним джерелом її легітимності. Політичні партії є одними з важливих елементів політичної системи демократичного суспільства...
68281. ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИКИ ТАЙВАНЮ ЩОДО КНР 151.5 KB
  Зростання економічної й політичної могутності Китайської Народної Республіки КНР безперечно є однією з найважливіших ознак сучасних міжнародних відносин. Феномен зростання Китаю зокрема спричинює зміни в політиці Тайваню щодо КНР адже для Китайської Республіки КР на Тайвані політика щодо зростаючого...
68282. ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОЦІНЮВАННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ 238.5 KB
  В умовах переходу економіки України до інноваційної моделі розвитку та постійного зростання інтелектуальної складової у кінцевій продукції найважливіших галузей національного господарства масштаби та якісний рівень об’єктів інтелектуальної власності як об’єктів майна суб’єктів господарювання...
68283. ПРОБЛЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ В РЕГІОНАЛЬНІЙ ПОЛІТИЦІ АРЄ 160.5 KB
  Оскільки АРЄ діє на міжнародній арені як передусім регіональна держава, для адекватного аналізу безпекових пріоритетів країни основну увагу необхідно зосереджувати саме на регіональному рівні зовнішньої політики Єгипту, де зосереджено основні безпекові інтереси, та звідки походить більшість загроз безпеці країни.
68284. Пряма та непряма реваскуляризація при стегно-підколінно-гомілковій оклюзії в умовах хронічної критичної ішемії 327 KB
  Відсутність комплексних досліджень стосовно з’ясування основних патогенетично обґрунтованих критеріїв застосування аутовени низхідної артерії коліна реваскуляризуючої остеоперфорації трансплантації кісткового мозку великогомілкової кістки при лікуванні хворих на хронічну...
68285. ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФІНІШНОЇ ОБРОБКИ ВНУТРІШНІХ ЦИЛІНДРИЧНИХ ПОВЕРХОНЬ ДЕТАЛЕЙ РЕДУКТОРІВ 725.5 KB
  Створення сучасних високонадійних машин і систем вимагає застосування ефективних технологій механічної обробки деталей які забезпечують необхідну точність якість і продуктивність їх обробки.