37270

Військове середовище та його виховні функції

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Охарактеризуємо більш глибоко проблему взаємозв’язку соціального середовища й особистості. В історії проблема взаємозв’язку суспільства та особистості вирішувалася порізному.Гельвецій визнавали визначальний вплив умов суспільного життя на розвиток особистості. Суспільство по відношенню до особистості індивіда проявляє себе як зовнішня незалежна примусова сила.

Украинкский

2013-09-23

181 KB

5 чел.

PAGE  16

АКАДЕМІЯ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК

ІМЕНІ ГЕТЬМАНА ПЕТРА САГАЙДАЧНОГО

Прим. № _____

ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри морально-психологічного забезпечення діяльності військ

полковник                          О.В. БОЙКО

“____” __________________ 20__ року

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

для проведення семінарського заняття з навчальної дисципліни

«Військове навчання і виховання»

Т Е М А № 2: «Військове виховання».

Заняття №12: “Військове середовище та його виховні функції"

 

 Час: 2 години

Мета заняття:

1. Розкрити педагогічну характеристику соціального середовища .

2. Проаналізувати иховні функції військового середовища .

3  3. Формувати у курсантів риси, необхідні військовому керівнику для професійної діяльності

РОЗПОДІЛ ЧАСУ

з/п

СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ

Час

(хв.)

1.

Вступна частина

до 10

2.

Основна частина

70

Заслуховування доповіді

10

Обговорення (відпрацювання) першого питання: «Педагогічна характеристика соціального середовища».

30

Обговорення (відпрацювання) другого питання: «Виховні функції військового середовища»

30

3.

Заключна частина

10

ІНФОРМАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ:

                    

                    

1. Литвиновський Є.Ю., Попович О.І., Савінцев В.І., Стасюк В.В. Морально-психологічне забезпечення підготовки та ведення бойових дій: Навчально-методичний посібник, видання ІІ, доповнене, у двох частинах: частина І. – К.: ВГІ НАОУ, 2002. – 207 с.

2. Стратієнко О.Ф., Ротань М.П. Морально-психологічне забезпечення бойової підготовки та служби військ: навчально-методичний посібник. – К.: КВГІ, 1998.

3. Войсковой вестник. Сборник учебно-методических материалов. Приложение к военно-публицис-тическому и литературно-художественному журналу “На боевом посту”. – М., 2005.

4. «Военная психология и педагогика», под редакцией П.А. Корчемного, 1998 р.

5. www.soldiering.ru

6. www.lisv_lp.gov.ua сайт кафедри МПЗ діяльності військ

7. http://psychology.net.ru

8. http://www.elective.ru/predmets/voenpsy.htm

9. http://www.milpsy.effcon.ru/literatura.html

10. http://armyrus.ru

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Мультимедійний проектор, ноутбук.

ВСТУПНА ЧАСТИНА:

Прийняти рапорт чергового навчальної групи, перевірити наявність курсантів на занятті, їх зовнішній вигляд, готовність до занять.

Оголосити тему заняття, її актуальність та зв'язок з іншими темами, мету та навчальні питання, які будуть розглянуті. Особливу увагу на занятті необхідно звернути на те, що існує об'єктивна потреба в оволодінні всім офіцерським складом загальними поняттями про психологію спілкування у військовому колективі, а також розкрити сутність, функції та структура спілкування, показати шляхи оптимізація спілкування у військовому середовищі із метою якісного використання цих знань в подальшій діяльності військового керівника.

Спільне життя й діяльність людей передбачає регулювання та спрямування їхніх взаємодій. Універсальним засобом такого регулювання виступає спілкування. Через це воно є одним із центральних проблем у психологічній науці. Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно є засобом передавання суспільного досвіду, а його зміст спрямований на інтеграцію людей та координацію їхніх дій, вироблення спільних норм і правил поведінки та діяльності, передання наступному поколінню соціального досвіду, налагодження контактів з іншими людьми, обмін думками та почуттями тощо.

ОСНОВНА ЧАСТИНА:

Соціальне середовище є однією з основних категорій таких наук, як соціальна психологія, соціальна філософія, соціологія, соціальна і військова педагогіка. Але тільки соціальна педагогіка і теорія виховання, у тому числі й військова, глибоко і всебічно розглядають його педагогічні аспекти, виховний вплив на особистість, обґрунтовують виховні функції. Це пов’язано з тим, що соціальне середовище як постійне джерело поповнення особистого досвіду, знань військовослужбовця є тим об’єктивним фактором, що визначає його життєві настанови, спрямованість, характер потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, реальну поведінку, процес самовизначення і самореалізації. Цей аспект соціального середовища, різновидом якого є військове, обумовлює необхідність визначення важливої групи методів виховання військовослужбовців – методів опосередкованого виховного впливу. Власне зміст цієї групи складає військове середовище. Охарактеризуємо більш глибоко проблему взаємозв’язку соціального середовища й особистості.

В історії проблема взаємозв’язку суспільства та особистості вирішувалася по-різному. В ХVІІІ ст. П.Гольбах та К.Гельвецій визнавали визначальний вплив умов суспільного життя на розвиток особистості. Політичний устрій, форми правлення, матеріальний стан людей вважалися головними факторами виховання людини. Саме ж суспільство представлялось як механічна сума індивідів. Щоб зрозуміти суспільство, на їх думку, необхідно було вивчати природу людини. Таким чином соціальне зводилося до індивідуального. Сутність людини обмежувалась розумінням її перш за все як фізичної істоти, звідси і суспільні закономірності зводилися до природних. Усі існуючі розбіжності між людьми, на думку К.Гельвеція, створюються вихованням, під яким він розумів вплив усіх умов життя.

На початку ХХ століття Е.Дюркгейм розмежовував дві реальності – соціальну (суспільство, держава, колектив) та індивідуальну (особистість). Взаємовідносини між цими двома реальностями, на його думку, характеризуються постійною боротьбою, антагонізмом, протиріччям, непримиренністю. Індивідуальній свідомості протиставлялася колективна. Суспільство по відношенню до особистості, індивіда проявляє себе як зовнішня, незалежна, примусова сила. Воно домінує над особистістю, створює особистість, є джерелом найвищих цінностей для неї. Хоча Е.Дюркгейм і визнавав, що суспільство виникає як результат взаємодії індивідів, проте воно, як тільки виникло, починає жити своїм самостійним життям, за своїми власними законами. З цього моменту все індивідуальне життя визначається соціальною реальністю, певною надіндивідуальною силою. Особистість по відношенню до цієї сили безпорадна, повністю визначається нею та не може виступати активним фактором зміни цієї сили. Вважалося, що індивід не може змінити суть і хід течії соціального життя або може впливати на нього дуже незначно.

Серед суспільних факторів, які визначають життєдіяльність людей і діють як зовнішня примусова сила, Е.Дюркгейм виділяв моральні та етичні норми, типи суспільних зв’язків (сімейні, державні, колективні тощо). Оскільки свідомість і поведінка особистості повністю визначаються суспільством, то стан і характер розвитку особистості повністю залежить від стану та ступеню згуртованості суспільства. Якщо суспільство знаходиться в критичному стані, то для особистості настає також період криз, тому що втрачається значущість соціальних факторів і регламентацій. Звідси нестримність індивідуальних бажань і пристрастей, деградація особистості. Саме такий період переживаємо ми тепер у нашій державі. Період становлення незалежної держави – України, проходить з великими економічними, політичними складнощами, кризою в духовному житті суспільства. Трудності в цих сферах життя впливають на формування та згуртованість Збройних сил України, взагалі, формування та виховання військовослужбовців, зокрема.

Протилежна концепція пов’язана з абсолютизацією відносно самостійного розвитку особистості. Людина розглядається окремо від суспільства. Видатним представником цієї концепції був М.Вебер. Однією з центральних категорій його теорії є категорія соціальна дія, яка означає дію саме індивіду, що спрямована на розв’язання життєвих проблем і протиріч. Головною ознакою соціальної дії є суб’єктивне осмислення індивідом можливих варіантів поведінки людей, які вступають у відносини з суб’єктом. На відміну від Е.Дюркгейма, який особливим суб’єктом соціальної дії визначав суспільство або колектив, М.Вебер однозначно бачить в цій ролі тільки окремих індивідів, тобто соціальне середовище, на його думку, це середовище суб’єктів, які виконують ту чи іншу соціальну дію.

Марксистська концепція людини акцентувала увагу на її соціальній сутності, історичності походження та розвитку, акцентуванні уваги на соціальну детермінанту розвитку, виявила складність і багатство взаємозв’язків людини та суспільства. Індивід є суспільна істота, тому будь-який прояв його життя, навіть якщо він і не виступає в безпосередній формі колективного, яке здійснюється спільно з іншими, є проявом та ствердженням суспільного життя [1, с. 190].

Вже пізніше для характеристики всієї сукупності оточуючих людину суспільних умов його існування, формування та діяльності, що охоплюють суспільно-економічну систему в цілому, матеріальні та духовні умови, суспільну свідомість і культуру в науковій літературі застосовують категорію соціальне середовище. Родовим для поняття соціальне середовище є поняття середовище, яке передбачає сукупність усіх умов, що оточують і мають свій вплив на даний предмет, людину (прямо чи опосередковано). Середовище – частина буття, яка передбачає дещо (речі, тварини, люди тощо), по відношенню до якого воно існує. Без цього дещо поняття середовище втрачає сенс, тому що середовище обов’язково передбачає, що в ньому існує і що на нього впливає. Та частина буття, яка не впливає на предмет, людину, не може називатись їх середовищем. Отже, середовище – все те, що оточує людину від народження до кінця життя, починаючи з сім’ї, ближнього оточення і кінчаючи середовищем соціальним, в якому вона народжується і яке створює умови для її розвитку, соціалізації та формування як особистості. Виходячи з такого розуміння категорії середовище, соціальне середовище можна визначити як всю сукупність суспільних, матеріальних і духовних умов, факторів, відносин тощо, в яких існує особистість, які її оточують і роблять той чи інший вплив на її свідомість, поведінку і діяльність.

Поняття суспільство та соціальне середовище є однопорядковими, але не тотожними, тому що не всі елементи суспільства оточують особистість та спричиняють вплив на неї. Поняття соціальне середовище передбачає та підкреслює існування певного суспільного оточення, сукупності соціальних умов по відношенню до певного соціального суб’єкта (особистості, групи, колективу, класу тощо). Тому для кожного з них зміст соціального середовища буде різний. Ті чи інші елементи суспільства, суспільних умов стають елементами соціального середовища в тому випадку, коли вони спричиняють на нього будь-який вплив.

Соціальне середовище являє собою складне структурне утворення, яке характеризується багаточисельними рівнями, складними зв’язками та відносинами між елементами. Розрізняють соціальне середовище у широкому розумінні – макросередовище, що охоплює всю суспільно-економічну систему, соціум (яскравим прикладом у такому випадку є Збройні сили України), до якого належить воїн, та у вузькому розумінні – мікросередовище, що охоплює безпосереднє соціальне оточення воїна – сім’ю, військово-професійну спільність (наприклад, відділення, взвод, рота, батальйон), неформальну групу (коло ровесників) та ін. Водночас, зміст поняття соціальне середовище включає елементи і суспільного буття, і суспільної свідомості. Тому, стосовно формування індивідуальної свідомості, категорія соціальне середовище найбільш адекватно відображає всю сукупність детермінуючих факторів соціальної дійсності. В структуру соціального середовища входять елементи соціальної структури суспільства: класи, соціальні групи, різного роду колективи, спільноти, родина тощо. До нього також відносяться особливості побутових, територіальних, культурних і демографічних умов життя людей. Серед них особливе місце посідають Збройні сили України, як важлива ланка макросередовища. Формування особистості являє собою процес активної взаємодії всіх умов, факторів, відносин соціального середовища і самого військовослужбовця. Соціальне середовище виступає в якості фактора цього формування в залежності від того об’єктивного стану, який займає особистість у структурі суспільних відносин. Характер його впливу буде відзначатися сукупністю всіх соціальних ролей, до якої залучена особистість. Вплив соціального середовища на особистість буде відрізнятись і в залежності від основних її об’єктивних демографічних характеристик (стать, вік, національність).

Вплив соціального середовища на особистість військовослужбовця та її подальший розвиток неодносторонній, він відбувається через найближчі умови та фактори її безпосереднього оточення, через мікросередовище, яке є суттєвим елементом загального соціального середовища. Загальна соціальна детермінанта пов’язана із впливом на особистість найбільш суттєвих, основних глобальних рис, умов і факторів конкретного суспільства, класу, соціальної спільноти (макросередовища). Цей вплив є підґрунтям формування певного соціального типу особистості вихованця, який містить у собі найважливіші соціальні якості людини, що визначають соціальну спрямованість її свідомості та поведінки. Це ті якості та властивості особистості, які є типовими для неї як для представника Збройних сил України, конкретної соціальної та військово-професійної групи тощо. В умовах військового мікросередовища, де особистість військовослужбовця виступає представником певної групи чи ряду груп і колективів, формуються його особистісні якості, соціально-психічна своєрідність, відбувається самозатвердження військовослужбовця як особистості.

Характер впливу суспільних умов соціальної дійсності на особистість військовослужбовця буде залежати від ступеню відповідності відносин у військовому колективі, що відрізняють середовище найближчого оточення особистості, загальним умовам соціального середовища. В залежності від характеру цієї відповідності, військове мікросередовище буде або виступати перешкодою впливу загального суспільного середовища або стимулювати і забезпечувати адекватність цього впливу відповідно до специфіки військового середовища.

Військове мікросередовище посилює або, навпаки, послаблює детермінуючі впливи макроумов, послаблює або посилює дієвість соціальних вимог. Його вплив може загальмувати формуючий вплив на особистість військовослужбовця об’єктивних умов дійсності. Кожне військове мікросередовище по-своєму перероблює впливи зовнішніх соціальних умов і тим самим може видозмінювати характер соціальних вимог до особистості військовослужбовця, що висуваються, надавати їм різні спрямування, посилювати чи послаблювати дієвість, викривляти зміст вимог.

Не слід протиставляти вплив на особистість макросередовища і військового мікросередовища. Соціальне макросередовище впливає на формування та розвиток особистості військовослужбовця через впливи різного роду військових мікросередовищ, в яких вона діє. Ознакою, яка розділяє макросередовище та військове мікросередовище, є наявність безпосередньої взаємодії середовища з особистістю військовослужбовця. Тому макросередовище спричиняє свій регулюючий і формуючий вплив на особистість через умови найближчого оточення. А для цього зміст макросередовища, соціальна інформація, яка міститься в ньому, повинна бути трансформована у військове мікросередовище. Його дія на формування особистості військовослужбовця, суворо кажучи, теж не носить безпосередній характер, а опосередковується діяльністю чи видами військової діяльності, які виконує воїн в умовах військової служби. Хоча військове мікросередовище є проявом основних суттєвих рис соціального макросередовища, між ними можливі протиріччя, конфлікти, які відбиваються на формуванні особистості. Конкретне військове середовище характеризується власними особливостями, рисами, які спричиняють вплив на формування особистості певного військовослужбовця. Ці особливості соціального середовища, точніше – військового, перш за все, обумовлюють різне об’єктивне положення воїна, яке визначається формами і особливостями впливу соціального середовища на його особистість, конкретним сприйняттям нею цих впливів. До особливостей соціального середовища можна віднести такі: рівень та характер наданих соціальним середовищем можливостей для прояву індивідуальних здібностей і творчого потенціалу особистості; рівень єдності та цілісності складових елементів (соціальних відносин, соціальних сфер) соціального середовища; рівень рівномірності розвитку різних елементів і сфер соціального середовища.

Отже, зміст викладених вище розмірковувань свідчить про те, що суттєвим різновидом соціального середовища є військове середовище, що представляє собою сукупність різноманітних умов, які безпосередньо впливають на особистість воїна під час проходження військової служби. У літературі, щоденній мові, громадській думці ми часто чуємо про виховну роль військової служби. Це, дійсно, так, тому що вона виховує молоду людину фактом свого існування, за характером виконуваних задач, суворими умовами повсякденної життєдіяльності, підвищеними вимогами до особистості воїна, до її духовних, психічних і фізичних якостей. Ці умови можна класифікувати на дві групи: суспільні та матеріально-фізичні. До суспільних умов належать військові колективи, військово-педагогічний процес, військові ритуали, цивільне соціальне середовище конкретного військового гарнізону, і, відповідно, до матеріально-фізичних умов – матеріально-побутові умови життєдіяльності особового складу, військова техніка і озброєння, клімат тощо.

Елементи військового середовища можуть впливати на воїна прямо чи опосередковано, стихійно чи цілеспрямовано. Їх вплив може бути випадковим чи закономірним, носити стійкий або тимчасовий характер. Ефективність їх впливу на формування та розвиток особистості воїна багато в чому визначається єдністю, спільністю визначальної спрямованості об’єктивних умов військового середовища. Військове виховання має послабити асиміляцію факторів впливу соціальних процесів, які обумовлюють поряд із позитивним впливом соціального середовища негативні, дестабілізуючі свідомість і поведінку особистості, моменти.

Процес впливу військового середовища не можна розуміти і обмежувати тільки зовнішнім впливом об’єктивних умов. Вплив військового середовища – це завжди процес взаємодії його з особистістю, і цей процес двохсторонній. Той соціальний досвід, який створений конкретним середовищем, є своєрідним будівельним матеріалом, який активно використовується особистістю військовослужбовця, перероблюється і співвідноситься з її внутрішнім світом, внаслідок чого і формується його особистість у єдності загальних та індивідуальних рис. Особливості внутрішнього світу особистості вихованця, які інтегрують його духовні, фізичні, психічні, біологічні елементи, є відносно самостійним фактором соціальної детермінації свідомості та поведінки конкретної особистості, які інтегрують якісну своєрідність, індивідуальність відбиття у свідомості у особистості зовнішніх умов як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. Усе у психіці особистості, яка формується, так чи інакше обумовлене зовнішньо, але ніщо у її розвитку не виводиться безпосередньо із зовнішніх впливів. Внутрішні умови, які формуються під впливом зовнішніх, не є, проте, їхньою безпосередньою механічною проекцією. Внутрішні умови, які складаються та змінюються в процесі розвитку, самі по собі обумовлюють той специфічний круг зовнішніх впливів, під які підпадає дане явище. Це загальне положення має особливе значення для розуміння розвитку особистості. Закони зовнішньо обумовленого розвитку особистості – це внутрішні закони. З цього повинно виходити дійсне вирішення важливої проблеми розвитку та навчання, розвитку та виховання [2, с. 315-316].

Актуальні проблеми військового виховання, які розглядаються в даному посібнику, безпосередньо торкаються проблем зовнішніх і внутрішніх впливів на особистість військовослужбовця. Тому в наступному підрозділі даної глави ми торкнемося проблем військового колективу як різновиду військового мікросередовища, яке оточує військовослужбовця, його виховних функцій.

11.2. Виховні функції військового середовища

Воїн, який проходить військову службу, становиться членом нового соціального середовища – військового, де домінують специфічні норми і правила поведінки та діяльності. У цьому середовищі домінують формальні цілі і одноособове командування, існують суворі умови життєдіяльності, функціонують правила і норми воїнського етикету. Вся ця специфіка накладає високу відповідальність на воїна, висуває підвищені вимоги до його духовної, психічної та фізичної сфер.

Процес впливу військового середовища на особистість вихованця відбувається якби на двох площинах: у військовому підрозділі та у військовій частині, які є конкретними різновидами військового середовища. Військовий підрозділ у Збройних силах України становить основну ланку організації та проведення військово-навчального процесу, складовою частиною якого є виховний. Але в той же час військовий підрозділ є нероздільною складовою військової частини. Процеси навчання і виховання, які організуються і проводяться у військовій частині та підрозділі є провідними факторами формування і розвитку особистості вихованців. Від їх ефективності, відповідно, залежить змістовність і багатогранність особистості військовослужбовця.

Важливе виховне значення мають також і матеріально-фізичні умови життєдіяльності військовослужбовців. Матеріально-побутові умови створюють сприятливі умови для повноцінного відпочинку особового складу, безпосередньо впливають на формування позитивного морально-психологічного клімату в військовому колективі.

Кліматично-природні умови також мають вплив на військовослужбовців, особливо в тих випадках, коли бойова підготовка організується в несприятливих погодних і кліматичних умовах.

Більш докладно проаналізуємо окремі фактори військового середовища, які мають найбільший вплив на формування і розвиток особистості вихованця. До них, безумовно, належать: статутний порядок життєдіяльності особового складу, військові ритуали; суспільна діяльність; громадська думка.

Статутний порядок життєдіяльності особового складу. Військо, як добре зорганізований суспільний інститут, має великий виховний вплив на воїнів через внутрішній суворий порядок, характер бойової підготовки, особливості підтримання постійної бойової та мобілізаційної готовності, несення різних видів бойового чергування.

Необхідність дотримання визначеного розпорядком дня військової частини правил і норм життєдіяльності особового складу, чіткий порядок і методична обґрунтованість і виховна насиченість занять з бойової та гуманітарної підготовки, підтримання бойової техніки та озброєння в постійної бойової готовності автоматично формують внутрішню самоорганізованість особистості військовослужбовця, сприяють розвитку її навичок і вмінь самовдосконалення. Цей вид виховного впливу надзвичайно важливий, тому що він опосередковано впливає на свідомість вихованця, на формування рис вихованої поведінки, часто діє безпосередньо на його підсвідомість. У цьому полягає виховна цінність статутного порядку у військовому підрозділі.

Військові ритуали формують у військовослужбовців усвідомлення святості та непорушності вимог військової присяги, відданість українському народові, почуття військового товариства, високі морально-бойові якості, готовність захищати Вітчизну ціною власного життя. Вони повинні бути чітко організовані, глибоко продумані, відповідати високому естетичному рівню. В різних видах і родах військ існують специфічні умови для проведення військових ритуалів. Врахувати ці умови і, згідно зі статутами та настановами, розкрити бойові традиції частини (підрозділу) – основна ціль проведення військових ритуалів. В процесі служби військовослужбовців супроводжує чітка система військових ритуалів, які своєю красотою, урочистістю мотивують до обрання військової спеціальності, в подальшому впливають на емоції військовослужбовців, роблять службу більш яскравою, радісною, виражають думки та почуття військовослужбовців, які пов’язані з бойовою, навчально-бойовою та повсякденною діяльністю військ [3, с. 224].

Військові ритуали – постійно діючий, ефективний метод виховання військовослужбовців. Їх виховний вплив міститься в тому, що вони уособлюють красоту військової діяльності, самовідданість при виконанні військового обов’язку. Впливаючи на духовний світ військовослужбовця, звертаючись до його ідеалів, інтересів і переживань, вони допомагають формувати особистість військовослужбовця, здатні в процесі виховання досягати таких цілей, яких складно досягнути іншими методами та формами виховання. Саме військовий ритуал є заходом, головним призначенням якого є не стільки донесення до свідомості воїна змісту наказу, скільки формування позитивно емоційного ставлення до нього.

Найбільший виховний вплив мають такі військові ритуали: прийняття Військової присяги, віддавання честі державним символам, взаємне віддавання честі військовослужбовцями, урочисті збори у державні, військові свята, святкування днів військової частини, урочистий вихід на навчання з бойової стрільбою та повернення з них, урочистий початок і закінчення навчальних періодів і навчального року тощо. І головним завданням вихователів, що його організовують, є визначення природних потреб особистості вихованця та заповнення всіх репрезентативних систем (каналів сприймання) вихованців інформацією про задоволення їхніх потреб, формування позитивної інформації, що підсилює почуття і відповідає змісту події, зменшення впливу сторонніх факторів, що відволікають увагу учасників ритуалу. Це необхідно для позитивної емоційної мотивації вихованців до військової діяльності.

Виховна цінність військових ритуалів залежить від способів їх реалізації: організації, форми, змісту, емоційної насиченості, урочистої обстановки тощо.

Суспільна діяльність. Взаємовідносини у військовому підрозділі – це різні види стосунків особистості та мiкрогруп у формi розподiлу внутрiшньогрупових ролей та обов'язкiв. Такий розподiл у будь-якому військовому підрозділі пов'язаний окрім із службовою діяльністю також із предметом суспiльної дiяльностi. Суспільна діяльність спрямована на задоволення різноманітних потреб військовослужбовців, пов’язана з внутрішньою потребою особистості будь-якого воїна у самовираженні, намаганні заповнити позаслужбовий час корисною діяльністю, що направлена на самовдосконалення. З цією метою проводяться загальні збори військовослужбовців, спортивні та культурні заходи, різні контакти з цивільним населенням, технічні гуртки тощо. Виховний вплив цих заходів полягає у всебічному задоволенні потреб вихованців, розвитку їх розумових, естетичних, фізичних та інших здібностей, формуванні навичок і вмінь організації та проведення колективних заходів.

Громадська думка. Важливу роль у формуванні особистості вихованця грає громадська думка. Вона виступає у якості зворотного зв’язку особистості та колективу: інформація, яка йде від колективу до особистості, може мати форму оцінки, похвали, схвалення, осудження тощо. Вона коригує, контролює та спрямовує вчинки та поведінку військовослужбовця згідно з вимогами колективу. Вплив колективної думки на особистість військовослужбовця визначається: по-перше, тим, що колективна думка є концентрованим виразом ідей, поглядів та волі військового колективу, вона одночасно поєднує в собі і переконання, і психічний примус. По-друге, систематичністю, повсякденністю та оперативністю впливу моральних оцінок дій і вчинків окремих військовослужбовців. По-третє, об’єктивністю та незаперечністю цих оцінок. І по-четверте, тим, що колективна думка викликає у військовослужбовця, навіть при негативній оцінці не тільки негативні емоції, але й позитивні: бажання виправитися та заслужити позитивну оцінку, почуття відповідальності перед колективом. А позитивна оцінка викликає почуття законних гордощів, підйому, задоволення.

Загальна думка у військовому колективі утворюється пiд впливом як об'єктивних, так i суб'єктивних факторiв. Умовою цього процесу є взаємодiя вiйськовослужбовцiв мiж собою. Колективна думка має висловлюватись у першу чергу в публiчних виступах командирiв. Вони мають задавати тон у формуваннi громадської думки.

Формування громадської думки – тривалий і важкий процес. Сформувавшись, вона стає сильним засобом впливу на кожного члена колективу. Сила громадської думки криється в соцiальнiй природi особистостi, оскільки людина тяжко сприймає осуд, висмiювання, невизнання з боку громадської думки конкретного вчинку, мотиву, якi зачіпають самолюбство, репутацiю. Тому кожен воїн не може бути нейтральним стосовно соцiальних оцiнок його поведiнки. Саме вони примушують воїна прислухатися до думки товаришів по службi, змiнювати свою поведiнку.

Основні виховні функції військового середовища. Світоглядна, чи ціннісно-орієнтаційна функція розкриває змiст моральної спрямованостi військового підрозділу – соцiальну цiннiсть, iнтегративну єднiсть її мети, цiлей, мотивiв, цiннiсних орiєнтацiй; перспективи розвитку військового колективу. У військовому середовищі формується громадська думка щодо різноманітних суспільно-політичних явищ у державі, збройних силах, військовому підрозділі. Ці явища в колективі обговорюються, переживаються і формуються загальні погляди. Загальні думки мають безпосередній вплив на формування ціннісних орієнтацій особистості, сприйняття політичних явищ, здатні забезпечити всебічний, гармонійний розвиток особистості військовослужбовця в колективі та через колектив, прийняття членами даного колективу групових норм i цінностей.

Адаптаційна функція військового середовища проявляється у забезпеченні входження призовників у ритм армійського життя, їх психологічній сумісності у рiзних видах військової дiяльностi. Така потреба виникає з необхідністю пристосування свідомості, психіки та анатомічно-фізіологічної сфери молодого воїна до суворих умов військової служби. Призовник має перебудувати ритм власного життя, змінити навички та звички щоденної поведінки, підпорядкуватись умовам підтримання постійної бойової та мобілізаційної готовності. Це пристосування може бути формальним і активним. Безперечно, вихователі мають намагатися сприяти активному пристосуванню молодих воїнів до військового життя. У такому випадку воїн буде намагатися сумлінно виконувати вимоги військової служби та досягти в ній значних успіхів. Якість цього процесу залежить переважно від соціального оточення військовослужбовця.

Адаптація воїна до умов військової служби може бути тимчасовою, постійною, байдужою, ситуаційною і фрагментарною. Процес адаптації і реадаптації військовослужбовців продовжується протягом всієї служби, тому що характер їх дій постійно змінюється, становиться емоційно насиченішим.

Функція емоційного розвантаження. Ця функція у військовому середовищі реалізується через позитивний соцiально-психологiчний клiмат і доброзичливу морально-психологічну атмосферу, що визначає самопочуття кожної особистостi у ньому, її задоволення групою, вiдчуття комфорту вiд перебування в нiй, характер мiжособистiсного сприймання i налагодження взаєморозумiння, емоцiйний настрiй. Особливо цьому сприяють змістовні культурно-виховні заходи.

Організаційна функція сприяє процесам самоорганiзацiї, самоуправлiння, самовдосконалення особистості військовослужбовця і зумовлена сприятливими умовами для виявлення здiбностей кожного, взаємною вiдповiдальнiстю, взаємовиручкою та взаємним доповненням. Потенцiйна ефективнiсть вiйськового колективу повністю проявляється в сумiсностi, злагодженості, взаємодопомозi, виконаннi в разi потреби функцiй товаришiв по службi, у тому числi й командирiв.

Коригуюча функція враховує ступінь розвитку групових норм – загальних правил поведiнки, яких додержуються військовослужбовці у підрозділі (груповi думки, традицiї і правила поведiнки); групових процесів (етапи виникнення, розвитку та розпаду малої групи, рiвнi розвитку малої групи, керiвництво та лiдерство); систему санкцiй. Характер військової служби також передбачає прямий виховний вплив на військовослужбовців, не допускає неорганізованості, недисциплінованості. Тому військове середовище безпосередньо здійснює соціалізаційні, ресоціалізаційні та профілактичні функції до кожного військовослужбовця.

Важливим різновидом як соціального, так і військового середовища є військові колективи. Специфіка їх функціонування і педагогічний зміст діяльності свідчить про те, що вищезазначені функції військового середовища за своїм характером є об‘єктивними. Розглянемо їх більш глибоко на прикладі військового колективу. Характер соціального життя нашого суспільства, сучасні відносини між людьми призводять до того, що колективи різного типу грають все більшу роль у сучасному житті, в тому числі й у Збройних силах України в силу їх специфіки функціонування та колективного характеру задач, які вони виконують. Вони в певній мірі формують особистість військовослужбовця. Але таке формування рис і особливостей особистості може відбуватися стихійно тільки в силу її перебування в колективі. Проте воно може (і повинно) стати об’єктом цілеспрямованих зусиль, тобто виховання. Через відповідну організацію життя військового колективу, в діяльність якого залучена та чи інша особистість, ми можемо впливати на її психологічний вигляд, вносити деякі бажані риси в особливості її поведінки і духовного складу.

Але військові колективи не завжди здійснюють виховний вплив на своїх членів. Треба провести чітке розмежування між фактором впливу військового колективу на військовослужбовця, який залучений до його складу, та між процесом виховання цього військовослужбовця колективом. Під вихованням розуміється, перш за все, такий вплив оточуючих військовослужбовців на індивіда, який спрямований на зміну поведінки, рис його індивідуального складу, який узгоджувався б із нормами військової, національної та загальнолюдської моралі, норм і правил поведінки. Не кожний військовий колектив і, тим більше, соціальна група виховують військовослужбовця, і далеко не кожний вплив, який він здійснює, може стати плідним.

Реальний процес виховання особистості у військовому колективі можливий при певних умовах, які пов’язані з особливостями як військового колективу, так і самої особистості військовослужбовця. Сутність військового колективу полягає у наявності підпорядкованій інтересам суспільства головної мети діяльності, та заснованій на цьому підпорядкуванні єдності його зовнішньої (у смислі регламентованої суспільством, офіційної, статутної) та внутрішньої (психологічній міжособистісній) структурі. Саме головна особливість, що визначає духовні сили та згуртованість військових колективів, їх бойові можливості – це особливо висока соціальна значущість загальної мети їх діяльності – захист Батьківщини. Інша особливість військового колективу полягає у жорсткій та вельми детальній регламентації колективної, групової діяльності. Причому цілі діяльності, як і організаційна структура групи та норми взаємовідносин привносяться в кожний військовий колектив (підрозділ, частину),  вносяться ззовні, тобто являють собою частину цілей та задач, які вирішуються більш загальною групою – з’єднанням, об’єднанням, Збройними силами в цілому. Військовий колектив завжди пред’являє до особистості систему вимог, які у своїй основі визначаються цілями, мотивами та умовами спільної діяльності.

Вплив військового колективу на військовослужбовця може носити неусвідомлюваний характер, тобто сам індивід не усвідомлює, які зміни з’явилися в його поведінці, в характері його відносин до тих чи інших боків служби. Але цей же вплив колективу може дуже добре усвідомлюватися і військовослужбовцем. Таке усвідомлення можуть відбуватися у двох формах. Воїн просто помічає в собі самому, які з ним відбулися зміни в тих чи інших аспектах його психічного життя, приймаючи це як факт, який уже здійснився. При цьому виникає позитивне відношення до змін, які відбулися. Він ставить перед собою свідомі цілі та задачі з їх укріплення й розвитку. В цьому випадку вплив колективу виступає у вигляді процесу, який спонукає до самовиховання військовослужбовця.

Слід підкреслити, що ступінь впливу колективу знаходиться в залежності від ставлення самої особистості до даного колективу. Питання про характер виховного впливу колективу на особистість військовослужбовця торкається, по-перше, проблеми колективу – що він собою являє, яка його організація та структура, ступінь його згуртованості, якими є ідеї, які його живлять, який є характер пануючих у ньому настанов. По-друге, він стосується проблеми особистості вихованця – яка вона є у її відношенні до колективу, до зв’язків її з його членами, до впливів колективу. При постановці конкретної задачі перед тим чи іншим колективом у відношенні виховного впливу на його членів обидва ці моменти повинні бути враховані та прийняті до уваги для того, щоб можна було отримати необхідний результат. Впливи військового колективу, які носять виховний характер, можуть відображатися у таких ознаках (параметрах):

зміна зовнішньої поведінки військовослужбовця, прищеплювання певних рис поведінки, яких не було раніше. Формуються певні навички, звички та форми звернення до військовослужбовців, форми спілкування з ними (так звана командирська мова, статутні вимоги до правил спілкування у військовому колективі, дотримання норм воїнського етикету);

зміна важливих рис внутрішнього складу людини. Такі зміни особистості вихованця в межах військового колективу носять глибокий характер і стосуються суттєвих рівнів та боків його особистості (формування нових вольових якостей характеру, тренування певних рис характеру, дуже часто – зміна мотивації службової діяльності). В більш широкому плані ці зміни можуть характеризуватися новими видами настанов у відношенні значущих аспектів соціального життя, виникнення нових ціннісних орієнтирів, нових інтересів, запитів та потреб у різних сферах життя;

подолання настанов і відносин, які склались у минулому, до ряду явищ у житті, які не узгоджуються з принципами поведінки військовослужбовців, принципами моралі, прийнятими у даному військовому колективі. Якщо військовослужбовець своєю поведінкою не відповідає нормам і моралі даного військового колективу, то вступає в дію соціальний контроль. У ньому треба відрізняти норми-правила та норми-очікування. 

Норми-правила є найважливішими нормами колективу. В військовому колективі, це – Статути Збройних сил України, настанови, накази, інструкції командирів. Порушення норм-правил несе за собою суворе покарання (дисциплінарне стягнення, кримінальну відповідальність). Норми-очікування – це норми, так би мовити, індивідуальної поведінки особи (наприклад, надмірна грубість або зверхність в спілкуванні). Порушення норм-очікувань несе за собою погіршення в стосунках між членами військового колективу, конфлікти, остракізм (відторгнення) порушника групових правил і норм від колективу. Суворість покарання залежить, головним чином, від типу порушеної норми;

виникнення нових форм спілкування з товаришами по службі (службове та позаслужбове спілкування, спілкування в трьох рівнях командир – підлеглий, підлеглий – командир, військовослужбовець – військовослужбовець).

Які ж можна виокремити психологічні засади виховного процесу у військовому колективі, ті шляхи зв’язку за якими відбуваються процес виховного впливу? Реальним підґрунтям виховного впливу військового колективу на особистість можна вважати такі:

об’єктивні вимоги, які висуваються до військовослужбовця, якого залучили до відповідного військового колективу, основні форми службових відносин з товаришами по службі. Ці службові відносини, зовнішньо визначені метою і змістом діяльності, що виконується, регламентується відповідними статутами і нормами. Такі відносини передбачають усвідомлення необхідності виконання пов’язаних з діяльністю обов’язків, тобто наявність дисципліни, відповідальності за коло обов’язків, які виконуються, відповідальності, працелюбності, активності, вміння стримувати в собі бажання, які пов’язані з порушенням перебігу службової діяльності;

суттєву передумову виховного впливу військового колективу створює сприятливий морально-психологічний клімат;

важливою засадою, що створює можливість зміни певних боків психічного життя особистості, є формування загальних поглядів (на засадах перебування у колективі та спілкування з його членами) на ті чи інші факти соціальної дійсності, виникнення нових видів емоційного ставлення до різних явищ суспільного життя, моральних та естетичних цінностей, тобто формування колективної громадської думки.

Безпосередньо ті, хто здійснюють виховну роботу у військовому колективі (працівники органів виховної роботи Збройних сил України, насамперед – психологи, заступники командирів підрозділів з виховної роботи, соціальні психологи, юристи та ін.), повинні враховувати не тільки фактори, які позитивно впливають на формування особистості військовослужбовця, але й чинники, які об’єктивно існують у військовому колективі та можуть заважати розвитку особистості військовослужбовця в бажаному напрямку. Це можуть бути проблеми нерівномірного перебігу фізичного, психічного та соціального розвитку особистості, формування розумових здібностей, психосексуального розвитку особистості, закріплення стереотипів прояву емоційних станів, соціальної адаптації. Результатом нерівномірності, часом суперечливості цих процесів досить часто стають проблеми у спілкуванні, адаптації військовослужбовців, непокори командирам. Виникають психологічно-вікова, соціологічна та індивідуально-психічна проблеми адаптації військовослужбовців у військовому колективі.

Психологічно-вікова проблема пов’язана з тим, що в процесі створення стійкого образу "Я", який здійснюється саме в призовному віці, виникають такі фактори, що можуть викликати труднощі у виховному процесі особистості вихованця: занижену нестійку самооцінку, що призводить до депресивних і невротичних реакцій; завищену самооцінку, яка призводить до агресивності, соціальної дезадаптації.

Соціологічна проблема пов’язана з тим, що в процесі соціального становлення воїн залучається до тієї чи іншої групи військовослужбовців. За спрямованістю такі групи можна поділити на: соціально позитивні, байдужі до соціального життя і антисоціальні. Ця структура малих груп формується й у військовому колективі. Це відбувається тому, що відповідно спрямовані на порушення чи додержання військової дисципліни представники цих груп потрапляють на строкову службу і впливають на своїх товаришів по службі.

Будь-який військовий колектив має двосторонню систему внутрішніх відносин. Тобто існує формальна та неформальна система відносин у колективі. Офіційні відносини у військовому колективі ґрунтуються на принципі єдиноначальності та суворої субординації, регламентуються статутами, наказами, настановами, інструкціями та розпорядженнями і здійснюється шляхом нормативної поведінки.

Проте існують стосунки, які неможливо урегулювати адміністративно. Це неформальні стосунки, які часом переходять межі норм статутів і починають носити позастатутний характер. Вони обумовлюються неформальною структурою колективу і виявляються методами соціометрії. Неформальні міжособистісні відносини у військових підрозділах можуть відігравати важливу як позитивну, так і негативну роль у згуртованості, організованості, підвищенні бойової готовності та зміцненні дисципліни.

Військовий колектив за своєю організацією тим нижче спускається до рівня групи, чим гірший у ньому соціально-психологічний клімат. Наприклад, явище, яке вчені назвали “порядок клювання” буває у багатьох колективах з низькою дисципліною, неблагополучним соціально-психологічним кліматом. Урахування цих негативних боків військового колективу є необхідною умовою ефективності військово-педагогічного процесу.

Механізм впливу колективу на особистість загалом ще не достатньо вивчений. Можна виділити такі його елементи: навіювання, пов’язане з прийняттям особистістю військовослужбовця авторитету лідера (в ідеальному варіанті – командира) та основної маси членів колективу; наслідування, яке пов’язане із засвоєнням стилю поводження з товаришами по службі, манери триматися, розмовляти, спілкуватися, які розповсюджені у військовому колективі. Але наслідування охоплює тільки зовнішні аспекти поведінки воїна, зміни ж емоційного відношення індивіду до тих чи інших явищ соціального цим не можна пояснити; ідентифікація, яка пов’язана з процесом входження в духовний світ військового колективу, порівняння та ототожнювання з ним, з його соціальними цінностями, симпатіями та інтересами. Таким чином виникають основи для засвоєння цього світу цінностей.

Показниками (ознаками), які свідчать про зміни в особистості вихованця, що відбулися завдяки виховному впливу військового колективу, можна вважати такі:

позитивні зміни у характері діяльності, яка відбувається в колективі (більш інтенсивно, якісно тощо). За цими позитивними змінами стоїть зміна мотивації даної діяльності, пов’язана з виникненням нових ціннісних орієнтирів у воїна;

нове відношення до загальнолюдських, національних, військових, моральних, цивільних, естетичних цінностей, які виражені у різних формах (виконання вимог присяги, відношення до свого військового обов’язку, зміна у зовнішньому вигляді вихованця);

готовність до виконання таких задач у житті військового колективу, які раніше відкидались, або виконувалися без будь-якого інтересу, формально;

нове ставлення до оточуючих членів колективу, яке відбивається в нових, позитивних якостях спілкування з товаришами по службі, прояві уваги, інтересу, співчуття;

зміна поведінки в цілому, її почерку, стилю, що свідчить про те, що в особистості даного вихованця відбулися зрушення в його звичках інтересах, потребах і запитах.

________________     _____________________________________________       ______

Розробив:

“____”______________20_____ року

Розглянуто і ухвалено на засіданні кафедри МПЗ діяльності військ

Протокол     від "28" серпня 2011 року №6


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

81243. Стандарт школьного образования по информатике. Назначение и функции общеобразовательного стандарта в школе 34.46 KB
  Общеобразовательный стандарт по информатике является нормативным документом определяющим требования: к месту базового курса информатики в учебном плане школы; к содержанию базового курса информатики в виде обязательного минимума содержания базового образования; к уровню подготовки учащихся в виде набора требований к ЗУНам и научным представлениям школьников; к технологии и средствам проверки и оценки достижений учащихся. технологии в обществе. и Информационные технологии: обработка текста; обработка графики; мультимедийные...
81244. Пропедевтика основ информатики в начальной школе: цели и задачи, анализ учебных и методических пособий 36.98 KB
  Рассмотрим программу курса информатики для III IV классов начальной общеобразовательной школы составители: а. Первин Цель этого курса развитие алгоритмического подхода к решению задач формирование представлений об информационной картине мира практическое освоение компьютера как инструмента деятельности. Содержание программы курса формировалось вокруг четырех основных направлений пронизывающих все темы курса: 1. Содержание и методика курса нацелены на формирование творческих исследовательских качеств.
81245. Место курса информатики в системе учебных дисциплин. Базисные учебные планы. Анализ школьных программ по информатике в общеобразовательной школе 37.67 KB
  А в это же самое время уже шла работа над созданием новой концепции так называемого базисного учебного плана БУП. утвердило и ввело в действие первую версию российского БУП общеобразовательных учреждений в котором в максимальной степени должны были учитываться и интересы государства и интересы региона и интересы образовательного учреждения т. БУП сам по себе не является рабочим учебным планом для школы он лишь представляет собой основу для разработки регионального базисного учебного плана на основе которого в свою очередь школа...
81246. Программное обеспечение курса информатики в общеобразовательной школе. Оборудование школьного кабинета информатики: материальная база и санитарные нормы 37.59 KB
  Помимо компьютерного оборудования кабинет информатики рекомендуется оснащать: Набором учебных программ для изучения курса информатики и отдельных разделов иных учебных предметов; Заданиями для осуществления индивидуального подхода при обучении организации самостоятельных работ и упражнений за ПЭВМ; Комплектом учебнометодической научнопопулярной справочной литературы; Журналом вводного и периодического инструктажей учащихся по технике безопасности; Журналом использования КУВТ на каждом рабочем месте; Журналом сведений об отказах...
81247. Методическая система и организация обучения информатике в школе: урок как основная форма обучения информатике. Подготовка к уроку информатики. Дидактические особенности учебных занятий по информатике 38.5 KB
  Школьный урок образует основу классноурочной системы обучения характерными признаками которой являются: постоянный состав учебных групп учащихся; строгое определение содержания обучения в каждом классе; определенное расписание учебных занятий; сочетание индивидуальной и коллективной форм работы учащихся; ведущая роль учителя; систематическая проверка и оценка знаний учащихся. Роль учителя во время фронтальной лабораторной работы наблюдение за работой учащихся в том числе и через локальную сеть КВТ а также оказание им оперативной...
81248. Понятие педагогического программного средства (ППС). Типы ППС. Требования к разработке ППС 39.36 KB
  Например в институте средств обучения РАО выделили несколько классификационных критериев типологии педагогических программных средств: По предметному содержанию; По функции: диагностические контролирующие обучающие демонстрационные справочноинформационные формирующие тренажерные; По степени активности учащихся которая определяется структурой и характером деятельности программы рассчитанные на минимальную степень активности демонстрационные на максимальную степень конструирующие программы; По целевой группе пользователя ...
81249. Цели и основные формы дополнительного изучения основ информатики и её приложений в средней школе. Организационные формы и содержание внеклассной работы 38.38 KB
  Организационные формы и содержание внеклассной работы. Кружок по информатике предназначен для привлечения учащихся младших классов для формирования пропедевтических навыков работы с компьютером. Кружковая работа со старшеклассниками возможна при организации групп для работы в телекоммуникационных сетях. Все большее значение в организации внеурочной работы со школьниками приобретает участие в телекоммуникационных проектах конкурсах грантов и пр.
81250. Понятие информационных и коммуникационных технологий. Направления внедрения ИКТ в образование. Дистанционные технологии в образовании 37.12 KB
  Хуторской выделяет следующие принципы дистанционного обучения: Принцип создания дистантным учащимся образовательной продукции в изучаемых предметных и образовательных областях. Принцип соответствия внешнего образовательного продукта ученика его внутренним личностным приращениям. Принцип приоритета деятельностного содержания перед информационным. Принцип креативного характера учебной деятельности.
81251. Инструментальные средства для разработки ППС, их достоинства и недостатки. Экспертная оценка ППС 35.7 KB
  Экспертная оценка ППС. Зайнутдинова предлагает различать 3 типа компьютерных обучающих программ: педагогические программные средства ППС компьютерные учебные программы одноцелевого назначения: сервисные контролирующие тренажеры моделирующие демонстрационные и т. Процесс создания ППС Педагогический сценарий детализирует структуру учебного материала и последовательность его изложения Технологический сценарий детализируетя технология представления Кодирование технологического сценария Технология разработки ППС рассмотрение принципов...