37427

АРТ-ІНВЕСТУВАННЯ: СВІТОВИЙ КОНТЕКСТ

Дипломная

Банковское дело и рынок ценных бумаг

Характеристика видів творів мистецтва та специфіка артінвестування Основними якостями через які твори образотворчого мистецтва набули популярності в інвестиційній діяльності є їх матеріальне вираження висока динаміка економічного розвитку ринку на якому вони обертаються а також їх відносно висока ліквідність в порівнянні з іншими видами творів мистецтва. Власне це і спрощує процес його обертання на артринку. Введемо поняття артінвестування – інвестиційна діяльність об’єктом якої виступають твори мистецтва. Артінвестування є одним з...

Украинкский

2013-09-24

2.29 MB

26 чел.

РОЗДІЛ Ι. ОСОБЛИВОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ОБЄКТОМ ЯКОЇ ВИСТУПАЮТЬ ТВОРИ МИСТЕЦТВА

1.1 Характеристика видів творів мистецтва та специфіка арт-інвестування

Основними якостями, через які твори образотворчого мистецтва набули популярності в інвестиційній діяльності є їх матеріальне вираження, висока динаміка економічного розвитку ринку, на якому вони обертаються, а також їх відносно висока ліквідність в порівнянні з іншими видами творів мистецтва. Види мистецтва, наведені на рис. 1.1, розділяються на три групи: просторово-часові, часові та образотворче мистецтво [48].

Рис. 1.1. Види творів мистецтва

Робота театрів, філармоній, видання літературних творів, проведення перформансів в переважній більшості випадків залишається неприбутковою діяльністю і потребує масштабної спонсорської підтримки на кожному етапі. Натомість твори образотворчого мистецтва є предметами аукціонної торгівлі, яка широкого впроваджується в країнах з розвинутою економікою.

Матеріальне вираження твору образотворчого мистецтва дає можливість трактувати його як товар. Власне це і спрощує процес його обертання на арт-ринку. «Твір образотворчого мистецтва – це матеріальне вираження художнього образу,… продукт творчої діяльності» [2, ст.472].

Специфіка інвестиційної діяльності, об’єктом якої виступають твори мистецтва вимагає внести певні корективи у визначення ряду базових термінів і положень. Так, за визначенням А. А. Пересади, інвестиції – це вкладення капіталу в об’єкти підприємницької діяльності з метою забезпечення його зростання в майбутньому [17, ст.26].

В такому разі підприємницькою діяльністю стає сам творчий акт, а її об’єктом – твір мистецтва. З економічної точки зору, створення твору мистецтва можна трактувати як специфічну форму підприємницької діяльності. Так, за визначенням підприємницької діяльності Йозефа Шумпетера, «Та чи інша особа… є підприємцем, лише якщо вона «здійснює нову комбінацію»; вона перестає бути такою, коли впроваджена нею «справа» починає далі функціонувати в межах простого колообігу» [29]. Якщо за точку відліку поставити саме ініціативність підприємця, про яку йдеться у класика - вибудовується нескладна і, в той самий час, переконлива аналогія між творчою діяльністю митця та діяльністю підприємця.

Водночас наведене визначення виключає з кола діяльностей, які належать до підприємницької, тиражування або копіювання творів мистецтва. Адже це власне і є тим самим «простим колообігом».

Введемо поняття «арт-інвестування» – інвестиційна діяльність, об’єктом якої виступають твори мистецтва.

Арт-інвестування є одним з основних видів розміщення капіталу у творах мистецтва (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Основні види вкладення в твори мистецтва

Спекуляція здійснюється за принципом «купити дешевше – продати дорожче». В свою чергу метою арт-інвестування є отримання доходу на достатньо високому рівні. Спекулянти мають на меті швидке отримання доходу. В разі, якщо об’єктом спекулятивної діяльності виступають цінні папери, термін їх обороту обмежується кількома місяцями [19, ст.247]. Враховуючи специфіку арт-інвестування, термін спекуляції може розтягнутись до року. Тим не менш, спекулянти як правило «роздувають» ціну на твір мистецтва за рахунок його широкого піару, та інших методів, що спрямовані на підвищення провенансу в ціні твору.

Провенанс – це історія твору мистецтва, яка включає дані про його екс-власників, його неофіційна популярність, часто згадувань у літературних, публіцистичних та ін. джерелах, це вся інформація яка може будь яким чином вплинути на цінність твору мистецтва і його характеристику. Можна сказати, що спекуляція в такому разі відбувається не з самим твором, а перш за все з його провенансом.

Більш радикально арт-інвестування відрізняється від колекціонування та меценатства. Так, колекціонування – це діяльність, в основі якої лежить збирання, систематизація, вивчення колекції предметів, що мають певну цінність принаймні для самого колекціонера. Стратегія колекціонування полягає у розміщенні приватного чи державного капіталу в активи, без раціонального планування виходу таких інвестицій (їх продажу). Саме наявністю раціональних цілей арт-інвестування і відрізняється від колекціонування [49]. Колекціонери керуються лише особистими естетичними, емоційними, патріотичними, тощо мотивами.

Варто відзначити особливу роль колекціонерів у арт-інвестуванні, адже саме вони в більшості випадків виступають покупцями творів мистецтва – останньою інстанцією в циклі їх обертання на арт-ринку. Крім того, кількість та активність колекціонерів на певному арт-ринку свідчить про його розвиток в певному регіоні (Додаток А). Існують приклади, коли колекціонер продає певні твори зі своєї колекції. В такому разі його варто позиціонувати, як арт-інвестора.

Меценатство – це благодійність, що пов’язана з підтримкою культури, мистецтва чи науки. Якщо колекціонер схильний до володіння тим об’єктом, в який він вкладає кошти, то меценат обмежується лише вкладанням коштів без будь якої прямої віддачі, отримуючи натомість моральну реалізацію. Одним з відносно-раціональних мотивів діяльності мецената є підвищення його іміджу. Арт-інвестування і меценатство є двома полюсами. Принциповою відмінністю першого – є замкненість системи вкладання коштів. В свою чергу система фінансування другого – відкрита.

Враховуючи те, що арт-інвестування є альтернативним видом інвестиційної діяльності, воно може розвиватись лише в ефективному інвестиційному середовищі. Адже лише за належного інвестиційного клімату в певному регіоні інвестори можуть зосередитись на пошуку нових альтернативних видів інвестування. Для повноцінного розвитку цього виду інвестиційної діяльності необхідним є належний розвиток арт-ринку в даному регіоні, який би забезпечував всю необхідну інфраструктуру.

Безумовно ступінь розвитку арт-інвестування незрівнянно менший за інвестування у засоби виробництва, нерухомість, тощо. Це підтверджує В. Соловйов, констатуючи факт того, що арт-інвестування «залишилося осторонь від впливу суспільної еволюції» [23, ст.47]. Повільність процесу залучення творів мистецтва до переліку об’єктів реального інвестування серед іншого, пояснюється і тим, що арт-інвестування по-сьогодні залишається альтернативним видом інвестиційної діяльності, і інтерес до нього з’являється лише у разі наявності у потенційного інвестора вільного капіталу.

Найчастіше об’єктом інвестиційної діяльності виступають живописні, графічні та скульптурні твори, фотографія, антикваріат, кіно і музичні твори та театральні постановки [20]. Об’єктом арт-інвестування не можуть позиціонуватись твори, що знаходяться у державній власності, або не відповідають радіаційним, санітарно-гігієнічним та іншим нормам, що встановлені законодавством України [8].

Для того, щоб серед усієї сукупності творів мистецтва виділити ті, які потенційно можуть виступати об’єктами арт-інвестування, визначимо їх, як «твори мистецтва інвестиційної якості». Коли твір мистецтва стає об’єктом інвестиційної діяльності, він розглядається як фінансово економічний інструмент.

Серед видів творів мистецтва найбільший потенціал до генерації прибутку у творів живопису. За ними в рейтингу, який складено професором Прінстонського Університету Джоном Малріджем, що систематизував твори всіх видів мистецтва розташувавши їх за прибутковістю (Рис.1.3), слідують кіно-твори, скульптура, художні ювелірні вироби, художні предмети побуту та ін. [39].

Рис. 1.3. Розподіл творів мистецтва за рівнем прибутковості

Аналогічну думку доводять і дослідження американських економістів Уілла Бомоля та Уінстона Боуена, які проаналізували роботу театрів та симфонічних оркестрів Англії та Америки. В дослідженні вони використали дані про витрати і доходи одинадцяти найпопулярніших симфонічних оркестрів, трьох оперних і однієї танцювальної компаній Америки за 1937 - 1998 роки, в результаті яких зробили висновки про «хронічне перевищення витрат над доходами в їх діяльності» [46]. Крім того, вони акцентували увагу на тому, що ріст динаміки витрат переважає надходження.

Твір мистецтва інвестиційної якості має відповідати таким основним характеристикам:

  •  Відкритий доступ твору на арт-ринок;
  •  Ціна твору має потенціал до зростання у часі;
  •  Його фізичний стан має забезпечити можливість зберігання твору не менше 10 років (середній мінімальний термін арт-інвестиційного циклу);
  •  Легальність;
  •  Оригінальність.

Законодавство України не має визначення твору мистецтва, однак, його можна віднести до об’єктів права інтелектуальної власності, перелік яких визначено в ст. 420 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 за №435-4. Право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом або іншим законом.

Право інтелектуальної власності складається з немайнового та майнового права. Основною статтею немайнового права – є визнання людини творцем (автором, виконавцем, тощо) даного твору, а майнове - надає можливість використання об’єкта права інтелектуальної власності. На відміну від немайнового права – останнє є об’єктом цивільного та господарського обороту.

Таким чином, під час купівлі/продажу твору мистецтва відбувається зміна власника майнового права, в той час, як немайнове право – залишається непорушним. В основу розпорядження майновими правами інтелектуальної власності покладено норми глави 75 Цивільного кодексу України. Отже при укладанні угоди про арт-інвестування, зміни відбуваються саме в майновому праві. Зміни можуть нести постійний (купівля/продаж) чи тимчасовий характер (оренда).  

 Особисті майнові та немайнові права охороняються Законом України «Про авторське право та суміжні права». Обмеження майнових прав встановлені ст. 21-25 Закону України «Про авторське право та суміжні права», здійснюються за умови, що вони не завдаватимуть шкоди використанню твору і не обмежуватимуть безпідставно законні інтереси автора.

В даному дослідженні розглянемо арт-інвестування на прикладі творів живопису, адже саме цей вид творів мистецтва, як об’єкт інвестиційної діяльності набув найбільшого розвитку. Так, живопис складає приблизно 60% лотів на торгах найбільших у світі аукціонів Christies та Sothebys.

Арт-інвестор – фізична або юридична особа, що здійснює інвестування у твір мистецтва.

Мотивація арт-інвестора залежить від того, на яких функціях твору мистецтва він робить акцент: збільшенні вартості з плином часу, естетичній, акумулюванні капіталу, тощо. В найзагальнішому плані мотиви арт-інвестування можна поділити на дві групи: отримання грошового та негрошового прибутку (Рис. 1.4).  

  •  
  •  
  •  
  •  

  •  
  •  
  •  

Рис. 1.4. Основні мотиви арт-інвестиційної діяльності

Так, якщо мета інвестора – отримання прибутку від інвестування коштів у твір мистецтва, він буде позиціонувати його перш за все, як товар, який збільшує свою ціну з плином часу. Відповідно до цього, інвестор отримує прибуток у результаті вигідного продажу твору. З іншого боку, можливий варіант купівлі інвестором творів з метою подальшої передачі їх третім особам на умовах оренди. В такому разі інвестор отримує надходження у вигляді плати за оренду, і крім того, залишає за собою право на продаж твору мистецтва.

У випадку, коли інвестор прагне отримати естетичну віддачу від твору мистецтва – він може або придбати твір мистецтва, або взяти його в оренду. В такому разі він отримує певний «естетичний капітал», який важко піддати грошовій оцінці. Найменшою популярністю користується мотив дарування придбаного твору мистецтва третій особі, що позитивно позначається на авторитеті інвестора, його суспільній ролі, тощо.

Форма – це зовнішній, найбільш загальний вияв певного предмета, який хоч і пов'язаний з внутрішньою суттю, але не розкриває її [21 ст.325]. Таким чином форма арт-інвестування змінюється в залежності від виду мистецтва, до якого відноситься той чи інший твір мистецтва.

В свою чергу вид – це підрозділ, що об’єднує ряд предметів, явищ за спільними ознаками і входить до загального вищого розділу – роду [21 ст.325]. Використовуючи принцип класифікації інвестицій, яка наведена у підручнику «Інвестування» А. А. Пересади, окреслимо і конкретизуємо відмінності між різними видами арт-інвестування.

 Враховуючи специфіку творів мистецтва, їх оригінальність та неповторність, які є одними з їх сталих характеристик, арт-інвестування належить до інноваційних інвестицій (вкладеннями у нововведення), а також до інтелектуальних інвестицій (вкладення у об’єкти інтелектуальної власності), що випливають з авторського, винахідницького і патентного прав [17 ст.28].

За об’єктами вкладення інвестиції поділяються на реальні та фінансові. Об’єктами реальних інвестицій витупають матеріальні і нематеріальні активи [17 ст.25]. Арт-інвестування відноситься до виду реальних інвестицій, які є переважною формою інвестування.

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Рис. 1.5. Основні об’єкти арт-інвестування

Варто уточнити, що до антикваріату відносяться матеріальні об’єкти (твори мистецтва включно), вік яких перевищує 50 років. В роботі, розглядаючи антикваріат, зосередимось лише на тих активах, які мають художню цінність, а отже відносяться до творів мистецтва.

За періодом інвестування арт-інвестиції поділяються на:

  •  короткострокові – до 10 років
  •  довгострокові – від 10 років.

За умови цілеспрямованого інвестування у твори мистецтва, найчастіше термін інвестиційної угоди не перебільшує 10 років [46]. Пов’язано це зі стратегічними змінами у бізнесі інвестора. Так, один раз на десятиріччя трапляються фінансові кризи світового чи регіонального масштабу, що змушують інвестора переглянути активи та пріоритети в своїх інвестиційних стратегіях. Іншим не менш важливим фактором є реорганізація компанії чи фонду, в активі яких присутні твори мистецтва. За даними аналітика арт-ринку Сергія Скатерщікова, 40% творів мистецтва, виведених на арт-ринок подібного роду інституціями, опиняються на ньому через реорганізацію цих компаній [23, 158].

Довгострокові інвестиції характерні для приватних колекцій, коли процедури купівлі/продажу творів мистецтва з власних колекцій здійснюються при їх переході у спадщину. Коли набувачі прав на колекції мистецтва чи антикваріату їх реорганізовують.

В той самий час варто підкреслити, що визначені терміни справедливі лише в разі, якщо об’єктом арт-інвестування виступають матеріальні цінності, ціна яких на спеціалізованих ринках систематично зростає. Але по-перше можливі непередбачувані чинники, які можуть суттєво як зменшити їх вартість (війни; революції; економічні кризи тощо), так і підняти її (смерть автора твору; його визнання; утвердження моди на певний стиль, митця чи епоху). В такому разі можливо значне скорочення терміну інвестиційного проекту.

Вносить свої корективи в терміни арт-інвестиційного проекту і специфіка отримання прибутку по ньому, який може бути отримано двома способами:

  •  послідовно (одразу після завершення інвестицій у повному обсязі);
  •  інтервально (коли між завершенням інвестицій і отриманням прибутку минає певний час).

Процедура продажу твору мистецтва займає певний час, однозначно визначити який неможливо, це і призводить до певного часового лагу між моментом передачі прав володіння на твір мистецтва і отриманням плати за нього. Менш популярне в арт-інвестуванні паралельне отримання прибутку. Отримання прибутку ще до повного завершення інвестиційного проекту можливе, наприклад, у випадку передачі творів мистецтва на правах оренди. В такому разі, однак, не йдеться про отримання саме чистого прибутку, адже якщо і є приклади, коли твір мистецтва було повністю окуплено за рахунок його оренди, то це лише одиничні випадки.  

За формою власності, арт-інвестування відноситься до приватних інвестицій, і лише у виключних випадках може бути державним. Адже, держава не ставить перед собою цілі отримання прибутку від придбання творів мистецтва. Таким чином, в більшості випадків, якщо джерелом арт-інвестування виступають бюджетні кошти - цей проект набуває рис меценатства, або іншого виду вкладання коштів без цілі отримання прибутку. Джерелами приватного арт-інвестування виступають фонди, власне приватні та корпоративні кошти, галереї, підприємства недержавної форми власності, неурядові організації тощо.

У регіональному аспекті розрізняють внутрішні інвестиції (учасники арт-інвестування – суб’єкти даної держави), іноземні (інвесторами виступають іноземні фізичні і юридичні особи, держави, тощо), закордонні (вкладання коштів в об’єкти інвестування за межами території даної країни) [17 ст.27].

За характером участі інвестора в арт-інвестуванні розрізняються прямі і непрямі інвестиції. Прямі – передбачають безпосередню участь інвестора у виборі об’єкта інвестування і вкладення коштів. При цьому інвестори безпосередньо беруть участь у всіх стадіях інвестиційного циклу: передінвестиційних дослідженнях, проектуванні інвестицій, купівлі/продажу твору мистецтва.

За своєю суттю арт-інвестор (інвестор, що розміщує інвестиції в творах мистецтва) нічим не відрізняється від інвесторів, що займаються іншими видами інвестиційної діяльності. До того ж арт-інвестор не має отримувати специфічних ліцензій, дозволів тощо на проведення арт-інвестицій, що, звісно, спрощує його позицію порівняно з іншими інвесторами.  

Непрямі – такі, що здійснюються через різних фінансових посередників, які акумулюють фінансові кошти і розміщують їх на свій розсуд у найбільш ефективний спосіб. Такі посередники беруть участь в управлінні об’єктами інвестування, а отримані доходи розподіляють між клієнтами [17 ст.28].

1.2 Суб’єкти арт-інвестування

Дослідники Фрей (Frey) та Ейченбергер (Eichenberger) роблять висновок про те, що всі покупці творів мистецтва розташовуються між двома полюсами: чисті спекулянти та чисті колекціонери [50].

Продавцями творів мистецтва в арт-інвестуванні виступають перш за все їх автори або особи, які згідно законодавства мають право розпорядження ними. Вони власне і формують так званий продаж твору «першого порядку», коли твір продається вперше. Продаж другого порядку (перепродаж) відбувається, коли його продає інвестор за ціною, вигідною для нього самого. Пропозиція творів мистецтв на арт-ринку дорівнює сукупній пропозиції творів мистецтва при їх продажу першого і другого порядків. Власне арт-інвестування починається з моменту купівлі твору мистецтва інвестором з метою подальшого перепродажу.

Покупцями творів мистецтва можуть виступати: інвестори (фізичні і юридичні особи), колекціонери, держава. Принципова різниця між ними полягає саме у мотивації купівлі твору мистецтва.

Основним мотивом арт-інвестора (фізичної особи) є отримання надприбутку. В той час як, наприклад, інвестиційний фонд, що займається арт-інвестуванням, використовує твори мистецтва переважно за для диверсифікації активів. Існують також нечисленні приклади фондів, основною формою діяльності яких власне і є торгівля творами мистецтва: Art Trading Fund, Fine Art Fund (Лондон), Advanced Capital (Мілан), Meridian Art Partners (Нью-Йорк) та ін.

В країнах з розвинутою економікою держава виступає активним учасником арт-ринку, прагнучи сконцентрувати у своїй власності якомога більшу кількість творів мистецтва.

Залучення посередника в процес арт-інвестування є додатковим важливим фактором, який сприяє коректній організації цієї діяльності. Суб’єктів арт-інвестиційної діяльності можна згрупувати наступним чином (Додаток Б).

Особливістю посередників у арт-інвестуванні є їх кардинальна функціональна відмінність залежно від виду мистецтва, до якого належить об’єкт арт-інвестування. Через те, що функції посередника арт-бізнесу виходять за рамки однієї професії, стається, що посередник виступає лише як організатор процесу арт-інвестування, залучаючи для кожної операції окремого спеціаліста. Загалом, посередників можна поділити на приватних та колективних.

Так, в арт-інвестуванні, об’єктом якого виступають твори образотворчого мистецтва, приватними посередниками виступають переважно арт-менеджери і дилери [20].

Арт-менеджер – професійний учасник арт-ринку, що працює за дорученням клієнта (власне інвестора). Його діяльність полягає у:

  •  Власне посередництві (сприянні укладанню угод між клієнтом та третіми особами);
  •  В укладанні угод для клієнта, організації та реалізації арт-інвестування;
  •  У здійсненні для клієнта інших юридичних чи фактичних дій у визначеній сфері підприємницької діяльності.

Відповідно до цього діяльність арт-менеджера можна умовно поділити на вузьку (таку, що обмежується лише організацією самої угоди купівлі/продажу), та розширену (коли він паралельно здійснює комплекс необхідних заходів: страхування, юридичне оформлення, транспортування, тощо).

Професійний арт-менеджер має розумітись як на мистецтвознавстві, так і на фінансових питаннях. Через досить контрастну комбінацію умінь, діяльність арт-менеджерів як правило спрямована не на самостійне прийняття рішень, а на залучення спеціалістів за для більш адекватної організації інвестиційної діяльності [22]. Вони залучаються переважно в арт-галереї, банки (в яких розвинуто послугу арт-банкінгу), аукціони та інвестиційні фонди, що займаються арт-інвестуванням.

Найбільш розповсюдженим посередником серед суб’єктів арт-інвестування є дилери, які виступають найбільшою рушійною силою арт-ринку. За оцінками Artprice, на світовому арт-ринку фігурує близько 71 тис. арт-дилерів, з урахуванням галерей, брокерів (які беруть твори на комісію) та агентів окремих митців. При цьому близько 75% ринкового обороту визначають не більше чотирьох тисяч найбільших арт-дилерів.

Арт-дилер – юридична чи фізична особа, професійний учасник арт-ринку, що має право здійснювати операції з творами мистецтва від свого імені і за свій рахунок і має ліцензію на здійснення такого виду діяльності. Найважливіші переваги арт-дилера перед іншими посередниками арт-ринку наведені в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Конкурентні переваги арт-дилера перед іншими формами організації продажу творів мистецтва

Форма доступу на ринок

Переваги дилерської моделі

Аукціон

Відсутність сплати комісії;

відсутність плати за розміщення твору

відсутність зобов’язання страхувати твір на час аукціону;

оперативність здійснення продажу;

збереження конфіденційності.

Виставка

необов’язковість прийняття рішення про продаж лише в час проведення виставки;

достатній обсяг часу для вивчення роботи після її купівлі;

відсутність витрат на транспортування, страхування творів.

Купівля в студії митця

можливість оформлення угоди про купівлю одночасно з декількома митцями;

можливість і купівлі і продажу;

суб’єктивне «відсіювання» неякісних творів.

             Джерело: www.kunstam.com

Тим не менш, варто відзначити, що дилерський бізнес більш ризикований ніж аукціонний, не зважаючи на високий рівень експертизи. Додатковим недоліком дилерського бізнесу є порівняно вузька спеціалізація і локалізація в межах однієї країни. Цей та інші чинники стали причиною того, що джерелом приблизно 38% творів мистецтва, що продаються за посередництва арт-дилерів, стали аукціони [43].

Не звертаючи уваги на популярність такого виду бізнесу, за даними Kunst Asset Management, в світі є лише дві компанії, які публічно займаються дилерством: Partridge Fine Arts PLS (Англія) та ARTEMIS Fine Arts S.A. (реєстрація - Люксембург).

Робота цих компаній наочно демонструє ситуацію торгів на арт-ринку. Так, обсяг торгів Partridge Fine Arts міг протягом одного півріччя 2007 р. впасти на 25%, а вже протягом другого – піднятись на 33%. Фінансові звіти компаній свідчать про те, що валовий прибуток дилерських компаній варіює в межах 18-25%.

Арт-дилерський бізнес не має міжнародних глобальних лідерів на кшталт інвестиційних банків чи аукціонних домів. В умовах погано розвинутої інфраструктури арт-ринку, функції згаданих посередників виконує власник арт-галереї. Подібна ситуація спостерігається в Україні.

Певні посередники функціонують лише як юридичні особи, серед яких найактивнішими є:

  •  Аукціони;
  •  Галереї;
  •  Арт-банки;
  •  Фонди;
  •  інші фінансові установи.

Аукціон – (від лат. Auctio – продаж з публічного торгу) – спосіб продажу окремих видів товарів у вигляді публічного торгу, що проводиться у наперед встановленому місці та завчасно визначений час з правом попереднього огляду об’єктів торгу. Товар на аукціоні продається поодинці або партіями (лотами).

Існує два види аукціонних торгів: голландський та англійський. При першому – аукціоніст називає максимальну ціну і поступово її знижує, поки хтось з покупців не погодиться придбати твір за названою ціною. Більш популярною формою є англійський аукціон, за якого рівень ціни під час торгів поступово зростає і власником лоту стає той, хто запропонує найвищу ціну.

Серед аукціонів на світовому арт-ринку беззаперечно домінують Sothebys и Christies, сукупна частка яких складає 27% від обсягу всіх аукціонних продаж в світі. За ними слідують  Phillips de Pury - 6%, та Bonhams – 5%. Всього ж у світі приблизно 5 тисяч аукціонних домів різного рівня. Всі аукціони за своїм впливом на арт-ринок світу чи певної країни розділені на декілька рівнів.

Перший – найвищий - Sothebys та Christies, які впливають на рівень цін на арт-активи та задають світові тенденції на арт-ринку. До другого рівня відносяться національні лідери: Bonhams та McDugalls (Великобританія), Artcurial та Drouot (Франція), Villa Grisebach (Німеччина), Kornfeld (Швейцарія) та ін. Третій рівень включає регіональні аукціонні доми, які частіше за все спеціалізуються на певних сферах чи видах мистецтва. Річний оборот Sotheby’s складає $2–2,2 млрд, він проводить приблизно тисячу аукціонів на рік. Річний оборот Christies в 2009 році склав $4,67 млрд, в свою чергу він провів більше 600 аукціонів.

Комісійні на аукціонах корегуються в залежності від «ціни молотка» (суми, за яку продано твір мистецтва), а також відповідно до ситуації на ринку. При цьому протягом року вони можуть змінюватись декілька разів на рік. Так, при зниженні активності на арт-ринку, аукціони зменшують рівень комісійних. Наприклад аукціонний дім Sothebys корегував комісійні наступним чином: квітень 2000 р: до $50 тис. – 15%, і 10% - на вищі ціни. Червень 2000: 20% - до $15 тис.; 15% - $15-100 тис.; 10% - від $100 тис. 2002 р: 19,5% - до $100 тис.; 10% - від $100 тис.

Художня галерея – простір, який призначено для демонстрації образотворчого мистецтва. Як правило, твори, що експонуються пропонуються для продажу [49]. Найбільша перевага художньої галереї перед аукціоном в тому, що покупець має більший час на остаточне рішення про купівлю твору мистецтва. Крім того, в ситуації, коли твір придбавається з галереї, відсутній ризик завищення ціни, який трапляється на ажіотажних аукціонах.

Крім того, система аукціонних домів розбудовується в тих країнах, де арт-ринок вже впорядковано на належному рівні. В той самий час, як арт-галереї в цьому плані більш незалежні. Перевага арт-галерей також і в тому, що вони більш широко охоплюють арт-ринок і мають більше право на експериментальні експозиції таких творів, які не можуть виставлятись на аукціонах. Недоліком галерей є достатньо висока можливість того, що твір, придбаний в ній буде підробкою.

В залежності від багатьох чинників, арт-галереї, при прийнятті творів в експозицію з можливістю їх продажу, роблять націнку від 10% до 300%. Основним джерелом творів мистецтва в галереї виступають самі митці.

Найменш прибутковим видом арт-інвестування є організація Арт-банку (Art Bank), який надає на умовах оренди твори мистецтва зі свого фонду. Ця сфера діяльності непопулярна серед приватних інвесторів, натомість вона часто виступає інструментом державної політики у сфері популяризації та розвитку мистецтва певної країни.

Перший у світі Арт-банк було створено в Канаді у 1972 році, який зайнявся створенням найбільшої в світі колекції сучасного канадського мистецтва. На сьогодні фонд банку нараховує приблизно 18 тис. творів мистецтва 2500 авторів. Загальна вартість арт-активів фонду складає близько $60 млн. З 2002 року цей Арт-банк є самоокупним за рахунок впровадженої схеми передачі в оренду творів мистецтва приватним та корпоративним клієнтам. Приміром, в 2007-2008 роках на таких умовах було передано приблизно 6400 творів мистецтва більш ніж 200 клієнтам банку.

Фінансові установи стають учасниками арт-інвестування в разі, якщо вони впроваджують в своїй діяльності операції з творами мистецтва. Так, найбільші банки Європи та США розвивають арт-банкінг – комплексний супровід інвестицій у твори мистецтва [41].

В такому разі банк створює спеціалізований структурний підрозділ, спеціалісти якого надають послуги по формуванню колекцій творів мистецтва та антикваріату, а також управлінню ними, їх оцінці та інвентаризації. Арт-банкінг впроваджують також інвестиційні групи (ІГ «Сократ») та фонди.

Арт-банкінг – фінансово консультаційний супровід інвестицій в твори мистецтва, якій запроваджують фінансові установи (більшою мірою банки). Ця послуга є одним з напрямків Private banking. Деякі експерти відносять її до wealth management. Більш детально ця діяльність буде розглянута в третьому розділі.

Не менш важливими в арт-інвестуванні є і ті посередники, які провадять консультаційну діяльність на певному його етапі. Так, до посередників відносяться мистецтвознавці та PR компанії.  

Мистецтвознавець в контексті арт-інвестування виступає експертом, який має право на визначення оригінальності твору мистецтва, в певних випадках – його ціну, дати йому необхідні характеристики, тощо. Складові провенансу визначаються безпосередньо за висновками мистецтвознавців. Саме мистецтвознавець (експерт) є ключовою особою в оформленні сертифікату, що засвідчує його вартість, легальність та інші ознаки необхідні для укладання угоди (Додаток В).   

PR компанії – public relations в сфері арт-ринку мають свій особливий характер, який часом стає визначальним у рівні ціни на твір мистецтва. За для найвигіднішого продажу твору мистецтва інвестору варто приділити особливу увагу його популяризації, яка була б побудована на перетині його історії та сфери інтересів інвестиційної діяльності потенціального покупця даного активу (музея, приватного колекціонера тощо).

Схеми грошових потоків арт-інвестування різняться в залежності від об’єкту інвестицій. Розглянемо схеми грошових потоків при інвестуванні у твір образотворчого мистецтва – картину. Припустимо, що ініціатором створення картини виступає сам автор, а інвестор розглядає як об’єкт інвестиційної діяльності вже завершений твір (Рис. 1.6). Такі умови більш розповсюджені на арт-ринку, ніж ті, коли інвестор фінансує створення об’єкту арт-інвестування з самого початку роботи автора над ним.

Рис. 1.6. Схема арт-інвестування 1

Пункт відліку – початок роботи над твором мистецтва «0». Період від 0 до 1 – створення картини, результатом якого стає завершення твору. Чітких рамок в цьому процесі бути не може, адже він залежить виключно від волі самого автора. В цей час затрати несе переважно сам автор, купуючи необхідні матеріали, залучаючи спеціальні технології, проводячи необхідні дослідження, тощо.

Пункт 2 – момент продажу твору мистецтва. В період між 1 і 2 етапами твір мистецтва виводиться на арт-ринок. Як і попередній період, однозначно визначити його часові рамки неможливо. До настання моменту продажу його власник (автор) несе витрати на зберігання картини, її утримання в належному стані, транспортування, репрезентацію на виставках, страхування, тощо.

Поворотним в обігу твору мистецтва на арт-ринку виступає момент його продажу: для автора (який позиціонується в дослідженні, як підприємець), цей момент стає завершальним у його так званому «виробничому» циклі. В той же час – для покупця (як для арт-інвестора) – початковим.

Варто відмітити, що передача твору мистецтва новому власникові може не збігатися в часі з моментом передачі грошей за нього, адже процес оформлення документації, проведення необхідних експертиз і перевірок займає певний час. Час затримки у зв’язку з усіма необхідними оформленнями може зайняти від декількох днів до місяців. При цьому вартість твору мистецтва не корегується. Витрати на переоформлення може на себе брати як попередній, так і новий власник.

Тепер розглянемо схему грошових потоків з позиції інвестора, який отримав право на володіння твором мистецтва (Рис. 1.7).

Рис. 1.7 Схема арт-інвестування 2

«0» - момент отримання прав власності на твір мистецтва, а грошовий потік А – плата за отримання цих прав. Грошовий потік В – витрати на утримання твору мистецтва (Ownership cost): страхування, обслуговування, реставрація, оформлення, тощо. Умовно розділемо період володіння твором мистецтва на дві частини: до виставлення твору на арт-ринок (від 0 до 1), і перебування на ринку (від 1 до 2). Перша частина періоду арт-інвестування досить тривала і складає не менше пяти років. Тривалість другої – непередбачувана. Точка 2 – момент продажу твору мистецтва інвестором. За умови прибуткової інвестиційної діяльності, грошовий потік D – ціна твору мистецтва при перепродажу має бути більшою від дисконтованої суми сукупних витрат на купівлю і утримання твору мистецтва з урахуванням інфляції, ризиків тощо.

Таким чином розрахунок ціни твору мистецтва при його повторному продажу має наступний вигляд:

Р2 = Р1 +S0 +… + Sm  + T + Premium;      (1.1)

Р1 – ціна купівлі твору мистецтва інвестором, дисконтована на дату його продажу;

S0….m - (service) витрати на обслуговування твору мистецтва (страхування, забезпечення умов зберігання, транспортування, тощо);

Т – (трансакційні витрати) – комісія, що виплачується посередникові.

Premium – премія інветора, його особистий прибуток від інвестиційної діяльності;

В залежності від того, яка компетенція у посередника, змінюється і структура витрат на оформлення угоди про продаж твору мистецтва. Так, якщо твір виставляється на ауккціонні торги, оцінку здійснює сам аукціонний дім, якщо ж організатором продажу виступає інша інституція – можливе спеціалізоване залучення оцінщика. Подібні зміни можуть відбуватись відповідно до кожного з етапів, які складають організацію продажу твору мистецтва.

Крім того, в залежності від специфіки законодавства країни, в якій виконується угода, може зявитись окрема стаття «відрахування авторові твору». Але практика таких відрахуваннь дуже рідка, адже в більшості випадків, покупці творів мистецтва намагаються «обійти» цей фактор, навіть якщо він має місце у торгах.

В залежності від терміну володіння роботою, її ціни, загальні витрати саме на організацію інвестиційної діяльності мають складати від 10% до 30% вартості твору мистецтва [23, ст. 183].

Враховуючи те, що кількість інвесторів, які можуть прийняти участь в операціях з даним твором мистецтва - необмежена, не має обмежень і сама схема арт-інвестування. Зупинити процес перепродажу твору мистецтва може його знищення або суттєве пошкодження, потрапляння в колекцію, яка знаходиться в державній власності (державні колекції не розпродаються), чи воля поточного власника твору не виводити його на арт-ринок.

Кожен інвестор керується власними принципами у виборі того чи іншого твору мистецтва для здійснення інвестиційної діяльності. Так, наприклад С. Скатерщіков у «Керівництві з інвестування на ринку творів мистецтва» обмежує коло творів інвестиційної якості лише тими, які входять до рейтингу 500 найдорожчих картин світу за рейтингом Kunst Asset Management GmbH. До рейтингу потрапили твори, які були продані на аукціонах з 1974 року. Так, підкреслюється доцільність арт-інвестування лише у випадку, коли його об’єктом виступають твори високої вартості.

Відповідно до цього рейтингу, вартість твору інвестиційної якості починається від $7,25 млн. Підкреслюється той факт, що чим дорожчий твір мистецтва, тим менше ризиків в процесі арт-інвестування, об’єктом якого цей твір виступає. В свою чергу твори, ціна яких менша $7 млн. – піддаються маніпулюванню і їх ринок ще недостатньо зрілий. Варто додати, що з кожним роком поріг входу в цей рейтинг піднімається (Додаток Д).

1.3 Особливості арт-ринку, як сфери здійснення арт-інвестування

Арт-ринок (художній ринок) – це система культурних та економічних відносин, що визначають сферу пропозиції та попиту на твори мистецтва, їх грошову вартість, а також специфічні види послуг, що пов’язані з його обслуговуванням [49]. В дослідженні розглядатимемо лише той сегмент арт-ринку, на якому обертаються твори образотворчого мистецтва.

Існування арт-ринку ще не свідчить про повноцінний розвиток арт-інвестування. Однак, впровадження технологій арт-інвестування, свідчить про високий рівень розвитку самого арт-ринку.

Одним з перших деталізованих аналізів арт-ринку можна вважати роботу почесного професора Сорбонського університету Антуана Шнайппера, який детально задокументував його організацію у Франції в 17 ст. Він був першим, хто порівняв динаміку цін на твори мистецтва з динамікою цін на нерухомість, і з рівнем реальних прибутків різних груп покупців творів мистецтва. Крім того він описав розподіл доходів між митцями, дилерами, кураторами колекцій та інвесторами на арт-ринку.

Варто відмітити, що за час існування майже всіх видів інвестиційних ринків в них відбулись колосальні зміни. Їх результатом стала поява додаткових фінансових інструментів, за допомогою яких здійснюються інвестиційні проекти, а також інституцій та посередників, без участі яких інвестиційний процес сьогодні важко уявити. В  той же час, арт-ринок протягом як найменше 400 років свого існування залишився практично осторонь від цих масштабних еволюційних процесів, а організація арт-інвестування мало в чому змінилась з часу своєї появи.

Однозначної оцінки обсягу арт-ринку не існує. Адже кожен з його учасників використовує різні методи оцінки чи акцентує увагу на різних його показниках. Так, за оцінками Kunst AM, обсяг лише живописного сегменту світового арт-ринку складає приблизно $12,5 трлн. Однак частина арт-ринку, на якій розвивається саме арт-інвестування (вартісна оцінка творів, які хоч раз були перепродані) за різними оцінками складає від 0,5 до 2% ($10 - $250 млрд.).

Рис. 1.8. Частка сегменту арт-інвестування на арт-ринку

За цим методом, обсяг арт-ринку визначається шляхом приблизної оцінки сукупної кількості всіх арт-активів світу. Але приблизність такого методу очевидна. Натомість існує метод оцінки, за яким масштаб арт-ринку визначається виходячи з обсягу торгів творами мистецтва.

Однією з визначальних особливостей арт-ринку в порівнянні з іншими, є зворотна залежність попиту та пропозиції: попит на цьому ринку формується відповідно до пропозиції. Адже покупець на арт-ринку може лише задати певну тенденцію, наслідком якої стане підвищення попиту на той чи інший вид мистецтва, стиль, жанр тощо, однак він не в змозі суттєво вплинути на твори, які з’являються на ринку.

Ця особливість має і ряд психологічних причин. Так, однозначно визначити потребу потенціальних покупців творів мистецтва неможливо. Адже метою  їх створення є не стільки (і не тільки) задоволення потреб споживачів, як творча воля самого автора (митця). Під впливом цього протиріччя і формується вартість твору мистецтва інвестиційної якості. Верхня межа ціни твору мистецтва визначається перш  за все потенціалом її росту. Більш детально процес ціноутворення буде розглянуто в другому розділі.

Розглянемо структуру арт-ринку (Рис. 1.9).

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Рис 1.9. Головні сегменти арт-ринку

До антикваріату відносяться предмети, вік яких перебільшує 50 років. Власне до антикваріату, який позиціонується на арт-ринку відносяться тільки ті об’єкти, які мають художню цінність.

В структурі активів арт-ринку частка антикваріату переважає, складаючи в торгах найбільших аукціонів світу приблизно 60-70%. Але на окремих регіональних арт-ринках це відношення може суттєво відрізнятись [50]. За оцінками експертів, сукупний ринок антикваріату зростає в середньому на 20% на рік.

Основною перевагою ринку творів сучасного мистецтва перед ринком антикваріату є те, що в більшості випадків автори перших можуть працювати у відповідності до вимог, потреб та попиту на арт-ринку. Крім того, за живими авторами залишається право висловлювати в своїх творах більш актуальні ідеї.

Виділяють три рівні арт-ринку:

  1.  Найнижчий: торгівля між первісними покупцями та авторами. Як правило відсутнє правове регулювання. Основні суб’єкти: галереї, дилери, приватні колекціонери;
  2.  Середній: торгівля в основних місцях світового арт-ринку, де розвиток необхідної інфраструктури знаходиться на належному рівні: Токіо, Нью-Йорк, Лондон, Париж, тощо;
  3.  Міжнародний рівень: торги найбільших аукціонних домів. Рівень цін – від $1 млн.

Відповідно до популярності того чи іншого стилю, періоду чи напрямку на арт-ринку, його розподілено на наступні сегменти:

  1.  Сучасне мистецтво
  2.  Мистецтво Англії 20 століття
  3.  Європейське мистецтво 19 століття
  4.  Французький імпресіонізм
  5.  Сучасне європейське мистецтво
  6.  Сучасне американське мистецтво
  7.  Старі майстри
  8.  Сюрреалізм
  9.  Інші твори з різних періодів, шкіл, стилів.

За географічним принципом світовий арт-ринок чітко розділяється на місцевий та світовий (який виражено системою локальних ринків). Певні інституції цього ринку мають постійне базування (аукціонні доми, галереї, музеї, тощо), однак ряд не менш важливих та авторитетних мають статус тимчасових чи «кочових». Так, виставки, на кшталт Art-Basel (Швейцарія), Венеціанське бієнале, Maastricht Art (Нідерланди) та ін. функціонують приблизно 1-3 тижні. На цьому ринку не має єдиної розрахункової інфраструктури і чіткої системи допуску творів мистецтва і учасників на ринок, плати за участь і організацію подібного роду фестивалів. Всі ці організаційні особливості мають право визначати самостійно організатори конкретного заходу.

Світовий арт-ринок дуже фрагментарний і відмінність арт-ринків в різних регіонах - надзвичайна. Через це одним з найважливіших критеріїв входу інвестора на певний арт-ринок є його детальний маркетинговий аналіз. Більшість компаній, що займаються арт-інвестуванням, розробляють власну систему індикаторів інвестиційного сегменту ринку предметів мистецтва. Розглянемо варіант такої системи індикаторів, запропонований Kunst Asset Management GmbH:

  •  Рівень капіталізації ринку творів мистецтва – загальна вартість творів мистецтва, які оперують на ринку;
  •  Індекс ширини ринку – обсяг рейтингу митців, що присутні на арт-ринку;
  •  Індекс глибини ринку – оборот за останні 12 місяців у відсотках від ринкової капіталізації (оборот розраховується, як сукупна вартість всіх творів, що внесені в рейтинг Кунст АМ за останні 12 місяців);
  •  Мінімальна ціна твору – мінімальний рівень вартості твору, за якою він допускається на ринок;
  •  Індекс повторних продажів – кількість творів, що були продані два і більше разів протягом останніх 10 років;
  •  Середня річна дохідність – зміна ринкової капіталізації за відповідний період, що приведена до річних відсотків.

Для більш детального аналізу використовують індикатори другого рівня:

  •  Ринкова капіталізація окремих митців;
  •  Індекс капіталізації окремих періодів (напрямів) у мистецтві;
  •  Індекс капіталізації сюжетів;
  •  Індекс «популярності» розмірів;
  •  Індекс капіталізації окремих ринків.

Додаткові індекси визначаються відповідно до специфіки конкретного арт-ринку.

Інфраструктура арт-ринку – це сукупність законодавчої (податкової включно) сфери, торгівельної та розрахункової інфраструктури, а також інформаційного поля, які забезпечують повноцінне функціонування арт-ринку. Основні бізнес-моделі арт-ринку: аукціонна торгівля, фінансові послуги, інформаційний бізнес, дилерський бізнес. Роль кожного з перелічених бізнес моделей на світовому арт-ринку залежить від обсягу виручки, що та чи інша модель генерує (Додаток Е). Кількісно та якісно інфраструктура арт-ринку зростає з року в рік.

Більша частка арт-активів знаходиться у державній власності. Держава зацікавлена в тому, щоб арт-ринок залишався непрозорим. З позиції держави вигідно, щоб на арт-ринок не виводились не тільки ті твори, що належать їй, але й ті, які мають велике історичне значення і важливі для формування музейних колекцій. Таким чином, домінування держави у сфері колекціонування, зберігання і управління вартістю арт-активів на арт-ринку стало причиною відсутності інновацій, а також збереження кастовості на ньому.

В загальному плані, держава виступає природнім регулятором інвестиційних ринків та основним учасником їх вдосконалення. Цим вона не обходить і арт-ринок. За для накопичення національного багатства, держава зацікавлена у скуповуванні творів мистецтва за найменшою ціною. Таким чином вона суттєво впливає на рівень цін на арт-ринку. Розвиток інформаційного забезпечення є одним з ключових питань вдосконалення арт-ринку. Інфраструктура ринку творів мистецтва архаїчна, і як наслідок – інформація про реальні обсяги торгів закрита. Досвід інших інвестиційних ринків показує, що кількість учасників збільшується тільки по мірі удосконалення його інформаційної інфраструктури. По сьогодні закритий доступ до більшої частки необхідної інформації стає одним з основних перепонів розширення арт-ринку.

В останні декілька років дохід деяких аукціонних домів від надання інформаційних послуг більше доходу від фінансових. Сукупна річна виручка компаній, що спеціалізуються на продажу інформації про твори мистецтва в різних країнах складає приблизно $50 млн., не враховуючи медійну продукцію загального плану, художні альбоми а також тематичні журнали. Для арт-ринку характерні елементи інформаційної асиметрії, які використовуються для спекуляції як інтересами, так і цінами на твори мистецтва.

В інформаційному забезпеченні світового арт-ринку домінують Sothebys та Christies, інформаційним підрозділам яких належить по 20% ринку. По 10% - мають компанії Artnet та Artprice. А інші 40% - розділяють між собою інші аукціони та компанії, що орієнтуються в більшій мірі на місцеві арт-ринки. В цілому, інформаційне забезпечення арт-ринку достатньо монополізоване, наслідком чого є невиправна ситуація, коли його посередники володіють набагато більшим обсягом інформації, ніж покупці, які разово виходять на ринок [45].

РОЗДІЛ ΙΙ.  ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ ТВОРІВ МИСТЕЦТВА

2.1 Оцінка творів мистецтва інвестиційної якості та їх дохідності

Інвестований капітал у твір мистецтва набуває свого вираження у матеріалах і засобах виробництва, які використовувались у його створенні, а також праці, що була витрачена автором для цього. І якщо матеріальна частина має свою визначену вартість, то однозначного визначення вартості творчої праці не існує. На ринку праці такий труд має суб’єктивну оцінку. Сам по собі творчий потенціал автора можна віднести як до праці, так і до засобів виробництва, що залучались у створення твору. Духовні блага мають індивідуальну та соціальну корисність і спроможні створювати зовнішні позитивні ефекти, а тому призводять до плутанини у визначенні їх ціни.

Розглянемо митця (автора твору мистецтва) як підприємство (яке «виробляє» творчі ідеї) з одного боку, і підприємця (безпосередній виробник, що експлуатує це вміння) – з іншого.

Якщо провести аналогію між акцією та твором мистецтва (позиціонуючи його як фінансовий інструмент), то митець виступає своєрідним емітентом специфічних цінних паперів (творів мистецтва), які обертаючись на ринку (арт-ринку), змінюють свою курсову (ринкову) вартість. Якщо причиною росту курсової вартості акції є реінвестування грошового капіталу підприємства-емітента, то за ростом ціни твору мистецтва стоїть так званий «символічний капітал», який генерує сам митець та його твір і який має лише умовно-грошове вираження.

За визначенням французького соціолога П’єра Бурдьє, символічний капітал означає певний кредит довіри, який полегшує будь-який акт соціального обміну і про економічну вигідність якого прийнято мовчати, «…це капітал честі та престижу, який продукує інститут клієнтели» [52]. Модернізуючи це визначення відповідно до реалій сьогодення, буде справедливим позиціонувати поняття «інститут клієнтели» (взаємні правові, соціальні та економічні відносини між патриціями та плебеями в Др. Римі) до більш універсального «соціум». Символічний капітал – це кредит, свого роду аванс чи позика, яку може надати віра певної групи людей тому, хто дав цій ідеї матеріально-символічні гарантії [52]. В контексті арт-інвестування, такий капітал складається з авторитету та відомості самого митця, історії твору мистецтва, його експонування на фестах, в музеях, галереях тощо. Кожен з цих факторів справляє як позитивний, так і негативний вплив на рівень ціни твору мистецтва.

Перевага акції перед твором мистецтва в такому разі полягає у значно більшій прозорості співвідношення її ринкової ціни до внутрішньої ціни активу, адже твори мистецтва більше піддаються спекуляції з визначенням їх ціни.

Першим етапом у визначенні ціни твору мистецтва є його експертна оцінка. Важливою в такому разі є репутація того чи іншого експерта. Якщо процедура оцінки обмежується лише експертним висновком – підвищується ризик суб’єктивізму. Той чи інший мистецтвознавець або галерист в такому випадку може бути зацікавленим у просуванні інтересів певного колекціонера чи автора. Крім того, він може не розпізнати підробку.

Недоліки експертної оцінки творів мистецтва стали причиною для створення ряду раціональних, незалежних та публічно відкритих підходів до оцінки творів мистецтва. Найпоширенішим є метод аналогій, за яким вартість твору визначалась в результаті порівняння двох близьких за рівнем ціни творів. Безумовно для повноцінного функціонування такого методу стало необхідним створення місткої бази даних про твори мистецтва, що на той час вже позиціонувались на арт-ринку. Так, постала потреба у якісній обробці статистичної інформації аукціонних продаж. Натомість роль експерта зводилась до мінімуму (співставлення подібних творів) і ціна визначалась більш адекватно.

Піонерами в систематизації інформації про продаж творів мистецтва стали французькі компанії Artprice та Akoun, а також німецька Artnet. Вони створили ємкі бази даних, які вміщували інформацію про продаж сотень тисяч творів, багатьох художників практично у всіх визнаних аукціонах і галереях світу. Наприклад, до бази даних Artnet входять результати торгів більш ніж 500 міжнародних аукціонних домів з 1985 року, які включають близько 3,5 млн. творів більш ніж 180 тис. митців.

Безпосередньо для оцінки творів живопису, компанії запровадили спосіб визначення вартості квадратного сантиметру полотна певного майстра, відповідно до якого, встановлювалась ціна всього полотна, що суттєво раціанізувало оцінку. Такий спосіб дуже спростив процес оцінки. Легше стало оцінювати картини молодих митців, які виводять на арт-ринок нові твори, з оцінкою яких раніше виникали труднощі. Тим не менш в разі оцінки визнаних високовартісних творів такий метод став лише початковим етапом в комплексі заходів з ціноутворення. Твори написані одним і тим самим митцем в один період можуть відрізнятись за своєю вартістю в рази. На їх ціну впливають провенанс, наявність копій, згадок в інших джерелах (наприклад - літературі), сюжет та пов’язана з ним історія, фізичний стан і десятки інших причин. Проте, скласти адекватний провенанс можливо лише для тих творів, яким не більше 170 років. Адже довести правдивість тих чи інших даних про твір мистецтва, який було датовано початком 19 ст. і раніше важко, а в більшості випадків  - просто неможливо [59].

Для більш коректного визначення цін твору мистецтва існує система коефіцієнтів, за якою корегується експертна ціна. Кожен з дилерів, експертів, аукціонних домів та вищеназваних компаній пропонують свої способи розрахунку коефіцієнтів вартості картини. При цьому різняться як вага кожного з факторів (критеріїв) в загальній вартості твору, так і їх набір. Ці коефіцієнти розраховані на основі регресивного статистичного аналізу статистичної інформації творів мистецтва, що склалась історично.

Проаналізувавши ряд систем оцінки творів мистецтва визначимо набір сталих критеріїв, які зустрічаються найчастіше:

  •  Експертна ціна твору мистецтва;
  •  Ім’я і національність автора;
  •  Вік автора в період створення твору;
  •  Сюжет твору;
  •  Контекстна вартість;
  •  Розмір твору;
  •  Період створення твору;
  •  Ліквідність і ширина ринку робіт автора.

Експертна оцінка твору має найбільш суб’єктивне визначення. Вона виражає індивідуальну думку експерта у відношенні певного твору мистецтва. Ряд методик оцінки творів мистецтва використовують експертну оцінку, як базову для визначення вартості твору мистецтва.

Найважливішими фактором експерти вважають ім’я автора, який складається з наступних індикаторів: вільне обертання, середня ціна робіт митця, стандартне відхилення, національність, живий автор. Найважливішим індикатором серед перелічених є вільне обертання. На вартість творів митця позитивно впливає постійна присутність на відкритому ринку. Через це зростає не тільки популярність самих творів, але й збільшується досвід роботи самих учасників ринку з певним автором.

Ступінь відхилення свідчить про те, на скільки статистичний ряд відхиляється від середньої величини. Однак практична корисність цього показника незначна. Аналізуючи продаж творів мистецтва на світових аукціонах, можна виділити такі «найпопулярніші» та «найдорожчі» національності митців: французи, іспанці, румуни, австріяки, швейцарці, голландці, фламандці, ірландці, італійці, американці, тощо. При цьому безумовним лідером за кількістю митців, що фігурують на аукціонах, виступають французи.

Компанія Kunst AM пропонує наступну систематизацію митців за інтенсивністю вільного обертання їх робіт (Таблиця 2.1).

Таблиця 2.1

Категорія

Імена

Блакитні фішки

Моне, Пікасо, Ван Гог, Сезанн, Ренуар, Модільяні.

Другий ешелон

Матіс, Дега, Гоген, Ротко, Леже, Каналетто, Міро, Уорхол.

Третій ешелон

Мане, Бранкуцці, Кунінг, Джакометті, Рембрандт, Джонс, Бекон.

Нечасті продажі

Тулуз-Лотрек, Поллок, Рубенс, Кандинський, Вламінк, Магрітт.

Випадкові продажі

Вермеер, Сера, Тіціан, Констебль, Леонардо да Вінчі, Монтенья.

Індикатор «живий автор» з одного боку змушує творові поступитись у своїй вартості у співставленні з роботами померлого автора. В той самий час живий автор має перевагу в праві самостійно впливати на свій провенанс, самостійно відрізняти підробку від оригіналу, тощо. До того ж цей індикатор має певні уточнення, адже за підрахунками фахівців, свої найдорожчі роботи митці створюють у віці 35-39 років та 50-54 роки [38].

Роман Кроессл (Roman Kraeussl) та ван Елсланд (van Elsland) пропонують методику оцінки твору на основі лише фактору імені:

              (2.1)

Де: Рі,у – ціна продажу твору і, автором якого є митець у;

Рі,у-1 – ціна продажу твору і, автором якого є співставний митець у-1;

nкількість творів, що аналізуються, автора у;

mкількість творів, що аналізуються, автора у-1;

βjкоефіцієнт регресії характеристики j;

Xij,y – грошове вираження якісної характеристики роботи автора  у;

Xij,y-1 – грошове вираження якісної характеристики роботи автора  у-1.

Формула дозволяє визначити відсоткове відношення вартості твору одного автора до іншого – автором якого є співставний митець. Під співставністю мається на увазі відношення двох або більше авторів до одного періоду, стилю, країни, жанру тощо.

Фактор сюжету: найбільш популярними серед творів живопису залишаються абстракція, жіночий портрет та пейзаж, до яких відноситься більше половини проданих найдорожчих творів. В скульптурі – станкові фігури, у предметах фурнітури – столове срібло та стільці.

За більшістю шкал оцінки творів мистецтва найбільш адекватним вважається фактор контексту ціни. Ряд методик оцінки творів за точку відліку беруть саме середню ціну за аналогічними угодами.  

Фактор врожайності - роки, в які було створено найбільшу кількість творів мистецтва в рейтингу найдорожчих шедеврів. Це – найбільш сумнівний фактор. Адже причиною того, що ряд творів мистецтва було створено в певний рік, хоч і є, часом, прямим наслідком специфічних «культурних хвиль», що мали історичне значення для мистецтва, тим не менш безпосередній вплив на вартість твору мистецтва не справляють.

Розподіл середньої вартості за стандартними розмірами творів живопису відбувається наступним чином (Рис. 2.1):

Розміри полотен: 1 - до 10 см; 2- 10-20 см; 3 – 20-40 см; 4 – 40-100 см; 5 – 100-210 см; 6 – 210 – 300 см; 7 – від 3 метрів.

Дані: www.artprice.com

Рис. 2.1. Градація ціни творів живопису залежно від їх розмірів

Таким чином арт-ринок пропонує премію за шедеври невеликого розміру, підкреслюючи преференцію інвесторам по відношенню до портативної утиліти творів («мобільний капітал»). Крім того, роботи невеликого розміру простіше зберігати і вони більш ліквідні. Деякі довідники цін на твори мистецтва, розраховуючи ціни на твори різних розмірів, беруть за основу точку відліку середнього розміру (на графіку – четвертий розмір). Таким методом керується, наприклад, один з найпопулярніших довідників AKOUN.

Співвідношення цих факторів регламентують спеціально розроблені моделі оцінки творів мистецтва. Розглянемо принцип роботи таких моделей на прикладі Моделі Оцінки Художніх Активів (МОХА), яка використовується лише тоді, коли інвестор продає або купує твір мистецтва з метою отримання прибутку (арт-інвестування). Різниця між видами оцінки творів мистецтва полягає в різних складових ціни. За даної умови не враховуються такі ірраціональні утиліти (спеціальні умови), як «радість володіння», «PR-ефект», «патріотичний чи сентиментальний ефект», «ціна доступу чи ціна статусу». За цією моделлю ціна твору мистецтва (Р) розраховується за формулою 2.2:

                                          P = (FV + IP) x PF                                        (2.2)

FV [fair value] - справедлива ціна твору мистецтва відповідно до МОХА.

IP [irrational premium] - премія за ірраціональність (ціна сприйняття).

PF [provenance factor] - провенанс мультиплікатор, який має значення від 0 до 1, і по суті виступає ставкою дисконтування за ризик автентичності та експропріації, що характерний даному арт-активу. Він не має нічого спільного з самим твором мистецтва, а лише відображає спроможність ринку відслідкувати автентичність та відсутність негативних характеристик твору під час його перебування на вторинному ринку.

Більш детально розглянемо складові формули. FV визначається на основі даних про відомі в світовій практиці аналогічні угоди. В той же час значення премії за ірраціональність та провенанс мультиплікатора визначаються суб’єктивно, адже на ці фактори суттєво впливає сам покупець.

Премія за ірраціональність (IP) – це раціональний алгоритм оцінки емоційних особливостей ціноутворення на ринку творів мистецтва, які не пов’язані безпосередньо з інвестиційними якостями твору мистецтва. По суті ця компонента демонструє, яку екстрасуму покупець готовий заплатити за твір мистецтва. Багато в чому його величина залежить від психологічних факторів самого покупця.

Художній ринок передбачає унікальність продукту, який на ньому фігурує. За теорією П. Бурдьє, саме розуміння унікальності твору та продукування міфів навколо постаті автора і складаються у символічний капітал, про який йшлося на початку цього розділу.

Існує чотири основні ірраціональні мотиви, які можуть наштовхнути покупця викласти суму, яка б перевищувала справедливу вартість твору мистецтва:

  1.  «Радість володіння» - емоційний мотив, який не піддається моделюванню;
  2.  «PR-ефект» - прагматичний ефект, який за рахунок зменшення прибутку на інвестований капітал, отримує додаткові плюси до своєї репутації. Прикладом може виступати дарування коштовного твору, скажімо, бізнесменом в певний музей. Так, цей бізнесмен отримує додаткову репутацію за вартістю самого твору. На відміну від інших ірраціональних мотивів, цей – можна раціонально прорахувати;
  3.  «Патріотичний чи сентиментальний мотив» - найчастіша причина купівлі шедеврів колекціонерами з великою премією. Як правило колекціонери мотивують витрати своїх коштів вищими цілями;
  4.  «Ціна доступу чи ціна статусу» - в цьому разі колекціонер керується мотивами набуття певного статусу в суспільстві. Часто такі мотиви зустрічаються серед бізнесменів, які перебувають у стані первісного накопичення капіталу.

Значення провенанс мультиплікатора (PF) зводиться до однозначного визначення історії твору: чи він є оригінальним, чи знаходиться під слідством, в яких колекціях перебував, на яких умовах передавався у власність наступному своєму власникові, ким реставрувався, тощо.

На ринкову ціну твору мистецтва найбільше впливають ефект сприйняття та контекстна вартість, які є основними складовими провенансу. Контекстна вартість формується за рахунок рівня цитованості, згадування в кіно-, літературних джерелах чи інтернеті.

Цей показник має немале значення, адже 50%-на вірогідність підробки твору мистецтва дуже суттєво знижує його вартість. Розвинутий арт-ринок налічує чимало прикладів, коли є 10%-й шанс купити твір за $100 тис., справедлива ціна якого $3 млн. Через це підвищується роль аукціонів, які в такому разі виступають унікальними посередниками, що здатні за рахунок своєї експертизи та авторитету підняти провенанс-мультиплікатор до максимуму.

Вірогідність похибки зменшується прямо пропорційно збільшенню справедливої ціни на твір мистецтва. За рекомендаціями авторів МОХА, найбільш адекватною оцінка творів мистецтва за цією моделлю буде у разі, якщо справедлива вартість твору не менша $5 млн.

Наглядним свідотством того, яку роль фактори ірраціонального та провенансу відіграють у формуванні ціни, подвоюючи чи потроюючи її по відношенню до справедливої ціни, що розрахована за МОХА, виступає рейтинг найдорожчих творів мистецтва (Додатки Ж, З та И).  

Ця модель залишає можливість раціональної оцінки твору за умови, якщо не враховується провенанс-мультиплікатор. Тоді справедлива ціна твору і його розрахункова ціна стають ідентичними величинами. Однією з переваг моделі є можливість її використання в угодах, що укладаються не лише в межах аукціонних домів. Таким чином в моделі не враховується комісія покупця (buyers premium). Приміром, купуючи твір мистецтва безпосередньо у автора, інвестори фіксують PF на максимальному рівні - 1. Таким чином вони виключають можливість автентичності та експропріації з процесу арт-інвестування.

В цілому МОХА демонструє один з найадекватніших методів виправлення тієї умовності в ціні, яка виникає в її розрахунку за принципом множення вартості одного квадратного сантиметра на загальну площу картини, тощо. Натомість, дана модель не враховує такі важливі чинники твору, як його фізичний стан та вартість володіння ним.

Розглянемо використання даної моделі на прикладі оцінки картини Сезанна «Натюрморт з глеком та драпіровкою» (Додаток К) (Таблиця 2.2).  

Таблиця 2.2

Параметр

Значення, тис. $

Коефіцієнт Kunst AM

Реальна вартість твору

64 993

Ім’я і національність автора

Сезан, француз -16 182

1

Ліквідність і ширина ринку робіт автора

«блакитна фішка» - 16 182

1

Контекстна вартість

світовий шедевр - 16 182

1

Розмір картини

3 – середня ціна 11 888

0,2

Період написання картини

Неоімпресіонізм –

середня ціна – 15 293

0,25

Вік автора в період написання картини

«розквіт майстра»

0,25

Сюжет

натюрморт

0,2

За даними в таблиці розрахуємо справедливу вартість твору:

FV = $16 182 тис. [компонент імені і національності автора, середня «ціна» автору за рейтингом Kunst AM – коефіцієнт 1] +

+ $16 182 тис. [ліквідність і ширина ринку робіт автора, максимальний коефіцієнт 1] +

+ $16 182 тис. [контекстна вартість за максимальним коефіцієнтом 1, на яку вплинули серед іншого, такі характеристики, як неофіційне визнання Сезана «королем натюрмортів»] +

+ $3 236 тис. [0,2 х $16 182 тис.; 0,2 - другий мінімально можливий коефіцієнт, що відповідає даному розміру] +

+ $4 045 тис. [0,25 х $16 182 тис.; 0,25 - максимально можливий коефіцієнт фактору, що характеризує період створення картини] +

+ $4 045 тис. [0,25 х $16 182 тис.; коефіцієнт 0,25 відповідає періоду розквіту майстра] +

+ $3 236 тис. [0,2 х $16 182 тис.; другий мінімально можливий коефіцієнт до середньої «ціни» автора] =

= $63 110 тис.

Розрахована ціна твору приблизно на 2,9% нижча за фактичну аукціонну ціну. Враховуючи інші ціни, що розраховані за цією методикою, можна зробити висновок, що похибка МОХА складає в середньому не більше 5%.

Аналогічну але більш спрощену модель пропонує програма В. Д. Соловйова «Визначник вартості живопису». За цією методикою можна визначити вартість картин 47 тис. світових художників розміром 160x160 см. Весь діапазон вартості розділений на 12 вартісних рівнів. Кожен наступний рівень відрізняється від попереднього вартістю в 1,5-2 рази більшою за попередній. Всі художники за певними ознаками розподілені між собою на 12 груп [23, ст.3]. Особливістю цього методу є його спеціалізація на творах мистецтва країн східної Європи.

Запропонована В. Соловйовим формула, яка враховує всі характеристики твору, виконує спеціальний калькулятор і список поправочних коефіцієнтів, в яких вказуються: прізвище митця, роки життя, країна, номер кривої та поправочний коефіцієнт для масла, номер кривої та поправочний коефіцієнт для акварелі, малюнку, тощо. Кожному коефіцієнтові відповідає певна рухома шкала на калькуляторі. Під час оцінки необхідно співставити коефіцієнти на різних шкалах і отримаємо приблизний рівень ціни на картину. Для більш точної оцінки отриманий результат необхідно помножити на ще 5 коефіцієнтів, які визначаються за додатковими шкалами спеціального калькулятора: якість живопису, попит на сюжет, історико-документальне та художнє значення картини, збереженість картини, а також зміна вартості полотна на ринку по відношенню до минулого періоду.

Недоліком подібних методів оцінки творів мистецтва є те, що кожна система оцінки розповсюджується як правило лише на певний вид творів мистецтва, залишаючись при цьому абсолютно безпорадним у відношенні до інших видів мистецтва. Такі методи можуть стати при нагоді за необхідності оперативного визначення приблизного порядку цін на твори мистецтва. Варто враховувати те, що остаточно визначена ціна твору має бути скорегована за особливими умовами, які притаманні даній картині (її фізичному, правовому, моральному станам). Саме на цьому етапі оцінки твору виникає пряма необхідність у корегуванні його ціни експертом.

Вартість твору мистецтва великою мірою корегується на аукціонних чи позааукціонних торгах. Тому в більшості випадків, визначена ціна твору в умовах аукціону виступає лише нижньою межею, від якої починаються торги (estimate). Натомість у випадку позааукціонного торгу, попередньо визначена ціна виступатиме, як правило, верхньою межею.

Рис. 2.2. Види доходу від арт-інвестування

Рівень грошового прибутку творів мистецтва відображає авторитетний індекс Мея-Мозеса, який складався протягом 50 років (з 1957 по 2007 роки) (Таблиця 2.3). Відповідно до нього середньорічна дохідність інвестицій у твори мистецтва дорівнює 12,06% (Mei/Moses Fine Art Index – індекс арт-ринку, який було розроблено професорами школи бізнесу Леонардо Стерна при Нью-Йоркському університеті Майклом Мозесом та Джаплін Меєм). Для порівняння – фондовий індекс S&P500 за той самий період продемонстрував середньорічну дохідність на рівні 11,7%.

Таблиця 2.3

Порівняння рівнів дохідності різних активів, %

Mei-Moses Index

S&P 500

Держоблігації США

Казначейскі векселі

Золото

1957-2007 рр.

12,06

11,65

6,52

5,43

5,04

1982-2007 рр.

10,99

13,82

9,69

6,52

2,13

2002-2007 рр.

8,67

- 0,68

6,69

3,28

7,57

     Джерело: Art as an Investment by Jianping Mei and Michael Moses.

Якщо порівняти показники дохідності об’єктів нетрадиційних видів інвестиційної діяльності (твори мистецтва, золото) з традиційними (цінні папери), відкривається наступна закономірність: нетрадиційні об’єкти інвестування переважають за прибутковістю на довгострокових (близько 50 років) та короткострокових (5-10 років) проміжках часу, але в той самий час демонструють меншу дохідність в середньострокових періодах (30-40 років). З таблиці видно, що дохідність творів мистецтва найвища за умови інвестування строком на 50 років і на 5 років. Але якщо термін інвестування не довший за 35 років – лідерами за прибутковістю є цінні папери.

До того ж, варто відзначити суттєву перевагу в рівні дохідності творів мистецтва над золотом в середньострокових та довгострокових інвестиціях. Рівень дохідності творів мистецтва підтверджується і одиничними прикладами (Додаток Л).

Негрошовий дохід від арт-інвестування досліджували Стейн (Stein, 1977), Гресер (Graeser, 1993), Фрей та Ейченергер (Frey та Eichenberger, 1995), погляди яких на «психічний дохід» (psychic return) збігались на тому, що найбільш адекватно грошове вираження цьому благові дають орендатори творів мистецтва. Скільки орендатор може заплатити за тимчасове володіння твором – стільки і складає психічна віддача від нього. Головні фактори психічного прибутку – можливість споглядання та престиж, якого набуває те чи інше приміщення, в якому розташовується твір мистецтва. Коли було створено перший в світі фонд мистецтва, який спеціалізувався на оренді творів мистецтва (Mayberry Fine Art (Manitoba, Canada). Рівень цієї дохідності почали розраховувати відповідно до процентних ставок, встановлених цим фондом. Середній рівень орендної плати за найбільшими компаніями-орендодавцями творів мистецтва процентна плата становить 1-2% від вартості твору мистецтва на місяць або 12-24% на рік.

Баумоль (Baumol) у 1986 році розрахував середній рівень дохідності творів мистецтва в період з 1650 по 1960 роки. За його висновками він ледь перевищив 0,5%. При цьому рівень дохідності за облігаціями за ці ж три століття склала менше 2%. Дослідник пояснив, що різниця між цими рівнями дохідності (близько 1,5%) компенсується специфічними доходом, який не має грошового вираження – психічний дохід. Проте висновок, що твори мистецтва завжди демонструють рівень дохідності нижчий за традиційні фінансові інструменти з часом було спростовано і такі дослідники, як Фрей та Ейченергер в 1995 р. і Буеленс та Гінсбург (Buelens, Ginsburg) в 1993 р. переглянули цю теорію. Дослідники умовно поділили всіх арт-інвесторів на чистих спекулянтів (для яких головне завдання – отримання прибутку) і чистих колекціонерів (для яких головне – отримання психічного прибутку). Саме мотивація того чи іншого арт-інвестора визначає вид прибутку, який інвестор прагнутиме отримати.

В 2004 році Ходгсон (Hodgson) та Воркінк (Vorkink) визначили місце психічного прибутку за допомогою моделі ринку CAPM:

                                            Rit = αi + βiRMt + εit                                                              (2.3)

Де: Rit – дохідність активу і за період t;

RMt - дохідність ринкового портфеля М за період t;

 αi – неринкова складова дохідності активу;  

εit – випадкова помилка (специфічний ризик);

βiвплив зміни ринкової дохідності на дохідність і-го активу у разі змін ринкового портфелю.

Показник αi в цій формулі виступає вираженням психічного прибутку, але не в чистому вигляді, а з урахуванням трансакційних витрат, витрат на зберігання, страхування, тощо.          

2.2 Особливості інвестиційного портфелю з творами мистецтва

Аналітики найбільших банків світу дають рекомендації про вигідність залучення до інвестиційних портфелів нестандартні активи, серед яких і твори мистецтва. Адже дохідність інвестиційного портфелю на 90% залежить від його структури, і лише на 10% - від якості.

Інвестиційний портфель з творами мистецтва не можна однозначно віднести до спеціального або дохідного. Адже навіть тоді, коли вони використовуються лише як вигідне вкладання коштів, самі по собі вони є колекцією, яка може експонуватись, задовольняючи інші (нераціональні) потреби власника. Тим не менш, коли твір мистецтва придбано колекціонером без будь-яких раціональних мотивів – з часом вони можуть змінитись. При цьому ріст вартості твору мистецтва відбувається незалежно від мотиву, з яким його придбано.

Сучасна портфельна теорія висуває на перше місце оцінку дохідності та ризику інвестиційного активу, а не просто передбачення майбутніх дивідендів або ціни. За рівнем дохідності твори мистецтва дуже широко різняться в залежності від їх вартості, терміну арт-інвестицій, тощо. Так в контексті довготермінових інвестицій, арт-інвестування порівняно більш прибуткове.

Введемо поняття арт-інвестиційний портфель - інвестиційний портфель, до складу якого включені твори мистецтва.

Рис. 2.3. Основні види арт-інвестиційного портфелю

Ендрю С. Ворсінгтон (Andrew C. Warthington) та Хелен Хіггс (Helen Higgs) проаналізували особливості формування цих двох видів інвестиційних портфелів. Розглядаючи основні статистичні показники портфелю, що складається суто з творів мистецтва (Додаток М) можна зробити наступні висновки. Рівень показника середнє арифметичне ранжується з 1,9 (Сюрреалісти) до 4,22 (Сучасні майстри). Показники середнього геометричного за всіма пунктами нижчі за середнє арифметичне. Отже період, що аналізується відзначається високим рівнем волатильності. Мінімум середньої геометричної у Сюрреалістів – 1,25 та Сучасних майстрів Європи – 1,49. Найвищі значення продемонстрували Сучасні майстри – 3,73 та мистецтво Англії 20 століття – 2,85. Стандартне відхилення коливається від 7,24 (мистецтво Англії 20 століття) до 13,86 (Французький імпресіонізм). Найнижчий коефіцієнт варіації у творів мистецтва, що відносяться до сегменту Англійське мистецтво 20 століття (2,34) і Сучасне мистецтво (2,48). Найвищий – у Сюрреалістів (5,96). Показник контрольованості ризику продемонстрував зворотній порядок. Так, за сегментом Англійське мистецтво 20 століття – він дорівнює 0,43, а за Сучасними майстрами – 0,4. В той самий час Сюрреалісти – 0,17 і сучасні Європейські майстри – 0,19 [44].

Аналізуючи показники кореляції пар активів (Додаток Н) можна зробити висновки про те, що всі коефіцієнти позитивні та розташовуються в діапазоні від 0,41 до 0,86. Твори в сегменті Французькі імпресіоністи продемонстрували високий коефіцієнт кореляції з Європейськими творами 19 століття – 0,86. Дещо менший коефіцієнт у пари Сучасне мистецтво – Сюрреалісти: 0,83. Найменший рівень кореляції (0,41) між Сучасними європейськими майстрами та Старими майстрами. На тому самому рівні кореляція англійського мистецтва 20 століття та сучасного Американського мистецтва [44]. На базі вищенаведених розрахунків можна зробити висновок про те, що комбінування творів мистецтва з різних сегментів арт-ринку в інвестпортфелі не завжди сприяє підвищенню його прибутковості.

За допомогою портфельної теорії Марковіца на графіку побудовано ефективну границю з різних комбінацій активів восьми сегментів арт-ринку. При побудові цієї кривої використовувались показники 104 інвестиційних портфелів [44]. Криву побудовано за допомогою програми M-V Optimiser на базі Microsoft Excel.

      *- СМ - Сучасне мистецтво, FІ - Французький імпресіонізм, МE - Сучасне Європейське мистецтво, NE - Європейське мистецтво 19 століття, OМ - Старі майстри, SR – Сюрреалісти, TE - мистецтво Англії 20 століття, US - Сучасне американське мистецтво, EQW – портфель, який сформовано за рівноважної участі активів з усіх сегментів ринку.

Рис. 2.4. Ефективна границя інвестиційного портфелю, що складається суто з творів мистецтва

Діапазон ризику від 6,44% до 10,47%. Діапазон прибутку від 2,71% до 4,22%. Тільки портфель з творів сучасного мистецтва, що продемонстрував найвищі рівні ризику та прибутку розташувався на ефективній границі. Найбільш віддалені від кривої портфелі сформовані з творів французьких імпресіоністів та американського мистецтва, що свідчить про те, що інвестування в ці портфелі доцільніше здійснювати без залучення творів з інших сегментів ринку.

Наприклад, коли прибуток складає 2,71% (точка А), в інвестиційний портфель складають активи в наступних пропорціях: Європейське мистецтво 19 століття – 21,12%, Старі майстри – 27,45% і мистецтво Англії 20 століття – 51,43%.

Точка В (прибуток 3,16%): Сучасні майстри – 19,27%, Старі майстри – 20,38% і мистецтво Англії 20 століття – 60,35%;

Точка С: Сучасні майстри - 52,74% і мистецтво Англії 20 століття – 47, 26%;

Точка D: Сучасні майстри – 68,94% і мистецтво Англії 20 століття – 31,06%;

Точка Е: суто твори Сучасних майстрів [44].

Таким чином, якщо інвестор схильний до ризику, то за об’єкт інвестування може обрати твори сучасних майстрів, якщо ж він бажає більш надійних інвестицій – йому буде доцільно інвестувати в мистецтво Англії 20 століття. Твори чотирьох сегментів арт-ринку демонструють високі ризики за відносно невисоких рівнів дохідності: Французький імпресіонізм, Сюрреалісти, Сучасне Європейське мистецтво та Сучасне американське мистецтво. Власне через це вони не включаються до ефективної границі.

Арт-інвестиційний портфель, який сформовано суто з творів мистецтва можна віднести до портфелю зростання. Проте, в такому разі зменшується і рівень ліквідності портфеля. Якісний портфель має бути представлений не менш ніж десятьма роботами. Отже, оптимальна сума для початку його формування складає не менше ніж $100 тис.

Розглянемо статистичні показники складових арт-інвестиційного портфелю, до якого включено як твори мистецтва так і традиційні фінансові інструменти (акції та облігації) (Додаток О). Найвищий рівень серенього геометричного належить малим акціям (16,82) та великим компаніям (13,19). Найменший – творам мистецтва (2,54) та казначейським білетам (6,49). Стандартне відхилення акцій малих компаній демонструє максимум (15,29), а казначейських білетів – мінімум (2,62). Найнижчий коефіцієнт варіації у казначейських білетів (0,401) і акцій малих компаній (0,856). Найбільший – у творів мистецтва. В той самий час виділяється абсолютне домінування контрольованості ризику у казначейських білетів (2,49) і акцій малих компаній (1,16). На противагу яким, у творів мистецтва цей показник складає 0,3.

Діапазон кореляцій активів, що складають такий інвестиційний портфель (Додаток П) переважно позитивний: від -0,3 до 0,96. Негативна кореляція лише між акціями малих компаній і довготерміновими держоблігаціями з одного боку та творами мистецтва з іншого. А також між довготерміновими корпоративними облігаціями та творами мистецтва. Побудуємо ефективну границю, залучивши показники прибутковості та ризику цінних паперів та творів мистецтва. Крива була побудована на основі даних про 105 інвестиційних портфелів. Діапазон ризику: 2,54% – 15,29%. Діапазон прибутку: 6,87% – 17,86% [44].

           *- LCS - Акції великих компаній, SCS - Акції малих компаній, LCB - довготермінові корпоративні облігації, LGB - довготермінові держоблігації, TBL - Казначейські білети, АRT - твори мистецтва.

Рис. 2.5. Ефективна границя інвестиційного портфелю, який сформовано із залученням творів мистецтва

В усіх п’яти ефективних портфелях (точки A, B, C, D, Е на графіку) доля цінних паперів в середньому складає: казначейські білети – 34,54%, Акції малих компаній – 44,69%, Акції великих компаній – 10,43%, довготермінові корпоративні облігації – 5,04% і довготермінові держоблігації – 5,29%.

В точках А і В (з низьким рівнем ризику) в портфелях домінують казначейські білети, а в точках C, D і Е (високий рівень ризику) - акції малих компаній. При цьому до жодної з комбінацій інвестиційних портфелів не включаються твори мистецтва. Пояснюється це тим, що вони мають або дуже невисоку, або навіть негативну кореляцію з інструментами фінансового ринку [44].

Ефективна границя Марковіца свідчить про обмежений потенціал творів мистецтва до диверсифікації інвестиційного портфелю.

Мотивом до залучення творів мистецтва у інвестиційний портфель є специфіка їх чутливості. Так, на відміну від цінних паперів, вони не чутливі до більшості індивідуальних чинників, які впливають на дохідність кожного окремого цінного паперу. Крім того, більшість творів мистецтва не чутливі і до загальноринкових чинників, під впливом яких перебувають усі без винятку фінансові інструменти.

Якщо твори мистецтва – лише одна зі складових інвестиційного портфелю – вони додають йому з одного боку агресивності через високий рівень дохідності, з іншого – більшої ризикованості.

Узагальнюючи, можна зробити висновок, що з ростом кількості та різноманітності творів мистецтва в інвестиційному портфелі, його ліквідність зростає. На рівень прибутковості того чи іншого твору мистецтва також суттєво впливає поточна ситуація на ринку, сьогоднішня популярність певного стилю, напрямку, тощо.

Особливого значення набувають і характеристики самих творів мистецтва, що залучаються в інвестиційний портфель. Крім того, на дохідність та ліквідність портфелю впливає і контекстна вартість. Діє так званий провенанс портфелю.  

Одним з основних мотивів включення арт-активів в інвестиційний портфель є їх низька кореляція з іншими фінансовими активами, що як додає ліквідність, так і знижує ризик портфелю в екстремальних ситуаціях та в час ринкової нестабільності. Цю тезу підтверджує традиційне зростання активності на арт-ринках під час фінансових криз.

Враховуючи особливості прибутковості арт-активів, їх використання при формуванні інвестиційного портфелю доцільне за принципами «сходів» (різноманітний розподіл портфельних інвестицій між активами різної строковості [18. ст.57] чи «штани» (коли поєднуються довго- і короткотермінові підходи до інвестуваня). При цьому короткотерміновий портфель забезпечує ліквідність, а довготерміновий – дохідність. Власне арт-інвестування і генерує суттєвий прибуток лише на тривалих відрізках часу. Враховуючи це, забезпечується постійне рефінансування портфеля. Однак, враховуючи те, що твори мистецтва не мають певного чітко визначеного моменту продажу (терміну погашення, як у цінних паперів), принцип довготерміновості в цьому випадку доцільно замінити на термін «безтерміновості, як результат довготривалості інвестицій». Тобто, коли твір мистецтва знаходиться у власності інвестора не менше 10-15 років, його продаж стає доцільним в будь-який момент. Звичайно, ця перевага надає додаткової гнучкості інвестиційному портфелю.

Зважаючи на специфіку творів мистецтва, велику увагу інвесторові варто приділити підтриманню загального рівня ліквідності портфелю. На думку експертів з арт-банкінгу «Газпромбанку», оптимальний термін вкладень має становити п’ять—десять років. Але інвесторові варто враховувати те, що сформовану колекцію неможливо продати миттєво — навіть якщо за кілька років ціна твору значно зросла. На пошук покупця через галерею або приватного дилера піде час, прогнозувати який неможливо, процес виставляння на аукціон також складе не менше половини року.

Для підвищення ліквідності арт-інвестиційного портфелю використовуються ті ж методи, які діють і на кожен твір окремо. Проте в контексті арт-інвестиційного портфелю вони мають певні особливості. Так, на його ліквідності позитивно позначається відбір творів мистецтва за певною ознакою (стиль, митець, період створення, тощо). Пакет творів мистецтва (за аналогією з пакетом акцій) тим ліквідніший і має тим більший потенціал до здороження, чим більша в ньому кількість робіт, розмаїття авторів та стилів. Виключною ситуацією є варіант, коли в колекцію зосереджений певний цикл чи серія творів мистецтва.

За оцінками Mei and Michael Moses, вкладення в арт-активи надають можливість знизити середньорічну волатільність інвестиційного портфелю на 20%.   

Порівнюючи твори мистецтва з акціями, в разі перших, у інвестора є більше можливостей впливати на вартість об’єкту інвестицій. В свою чергу спроможність вплинути на вартість акцій у інвестора з’являється в залежності від їх кількості, яка йому належить. А арт-інвестор може суттєво підняти рівень провенансу за рахунок обміркованої PR-стратегії та детального маркетингового дослідження, незалежно від будь-яких чинників.

Арт-активи за останні 50 років продемонстрували свою здатність бути «схованкою для капіталу», за своєю прибутковістю перевищуючи ряд інших активів, про що йшлося вище. Крім суто раціональних причин вибору альтернативних інвестицій, на думку голови компанії Affordable Art Fair Уілла Рамсея, важливими також є бажання інвестора акумулювати капітал в «…чомусь, що красиво виглядає і є джерелом гарного настрою» [47]. Через порівняно високі ризики такого виду фінансових інструментів, схильність інвестора до залучення творів мистецтва до інвестиційного портфелю може пояснюватись його азартом.

За підрахунками Р. Кроессла, середній рівень бетта-коефіцієнта для арт-активів складає 0,7. При цьому перевищують цей показник, за його підрахунками, лише два види інвестицій: в нерухомість - 0,89 та в акції приватних компаній – 1,06.  

Прибутковість арт-інвестицій в великій мірі залежить від ризику на який згоден піти інвестор. Р. Кроессл та Д. Лі розробили два сценарії формування арт-інвестиційного портфелю:

  1.  Без обмеження на обсяг залучення того чи іншого активу в портфель;
  2.  З діючим обмеженням обсягу кожного з активів в портфелі, яке складає 15%.

За першим сценарієм, інвестиційний портфель варто формувати із залученням арт-активів за наступними пропорціями (Рис. 2.6 та Рис. 2.7):

            

23,14% - твори мистецтва;

76,65% - хедж-фонди;

0,22% - держоблігації.

8,83% - твори мистецтва;

62,99% - хедж-фонди;

28,18% - держоблігації.


Рис. 2.6, Рис. 2.7. Частки залучення основних активів в інвестиційний портфель за різних рівнів ризику  

За другим сценарієм доля творів мистецтва в інвестиційному портфелі складає 15% при низькому рівні ризику, 13,41% при середньому рівні та 5,55% при високому рівні ризику.  

Таким чином при будь якій стратегії формування інвестиційного портфелю та при різних рівнях ризику, залучення творів мистецтва до інвестиційного портфелю є доцільним.

2.3 Ризики арт-інвестування

Одним з основних мотивів арт-інвестування є потреба диверсифікувати ризики на традиційних для ринках: цінних паперів, нерухомості, тощо. Якщо рівень прибутку від арт-інвестування передбачити важко і діапазон його коливання достатньо широкий, ризики, натомість, завжди залишаються високими. Ризик – це вірогідність збитків або недоотримання очікуваного доходу.

Через те, що академічне дослідження ризиків безпосередньо арт-інвестування в Україні досі не проводилось, систематизуємо їх за аналогією з ризиками фінансових інвестицій. Західні економісти розрізняють дві категорії ризику: систематичний і несистематичний, що складають в підсумку загальний ризик інвестиції. Систематичний пов'язаний із загальною економічною і політичною ситуацією в країні і світі, до яких відносять ризик зміни процентної ставки, ризик падіння загально ринкових цін і ризик інфляції. Несистематичні ризики пов'язані з фінансовим станом конкретного емітента цінних паперів: ризик ліквідності, галузевий і фінансовий ризики [17 ст.156].

Систематичні ризики в контексті арт-інвестування:

  1.  Процентний ризик зумовлений невизначеністю у майбутньому стосовно напряму та рівня процентних ставок [17, 156]. В контексті ж арт-інвестування його можна трактувати, як невизначеність у майбутніх змінах рівня індексів, за якими буде визначатись ціна на твір мистецтва;
  2.  Ризик падіння загальноринкових цін на арт-ринку. Ціна твору мистецтва залежить від багатьох факторів, вплив яких малопередбачуваний: активність продавця, наявність посередника, провенанс, ситуація на аукціонних торгах, тощо. Протягом 2009 року, в час виходу зі стану світової фінансової кризи, рівень цін на світовому арт-ринку спостерігався загальний спад цін не тільки на арт-ринку, але й на інших ринках [36];
  3.  Чутливість до інфляції. Твори мистецтва не мають чітко визначеного рівня ціни, а при оцінці набувають вартості, яка не завжди встановлюється з урахуванням рівня інфляції.

До цих трьох ризиків варто додати ризик зміни курсу валюти, адже ціни на місцевих аукціонах визначають з щільною прив’язкою до курсу долара США або фунту стерлінгів.

В свою чергу несистематичні ризики можна характеризувати, як такі, що пов'язані зі станом, що склався на арт-ринку (фінансовим станом) творів мистецтва (цінних паперів) певного митця (емітента) [17, 157].

З відповідними для арт-ринку уточненнями варто згрупувати і самі ризики. Так, найбільше значення в арт-інвестуванні має ризик ліквідності – можлива затримка реалізації твору мистецтва на арт-ринку. Найменший рівень цього ризику у творів, що відносяться до сегменту арт-ринку «Французький імпресіонізм» та «сучасне мистецтво». За підрахунками експертів, на торгах найбільших аукціонних домів в середньому реалізовується 63-65% лотів (доречно підкреслити наближеність цієї пропорції до закону золотого перетину: 0,62/0,38).

Крім того, варто визначити цінові межі арт-інвестування. Так, за даними Kunst АМ, за останні 25 років жодна картина вартістю вище $20-25 млн. не була перепродана. Таким чином можна зробити висновок, що за мірою наближення ціни твору мистецтва до $25 млн., знижується його ліквідність.

На ліквідність також впливають інші два специфічні ризики: підробки та старіння. Так, недбале ставлення до експертизи творів мистецтва при купівлі твору може призвести до того, що він при перепродажі виявиться за висновками інших авторитетних експертів підробкою. Наприклад, на вітчизняному арт-ринку приблизно 30% всього живопису – підробки. Ризик цей зростає відповідно до росту популярності певного митця. Приміром, французький художник Коро написав за власними підрахунками близько 5 тис. полотен, а на арт-ринку, в музеях та приватних колекціях нараховується не менше 15 тис. творів з його підписом, відрізнити оригінали серед яких важко навіть найтитулованішим експертам.  

Ризик старіння твору виникає за умови його зберігання та обслуговування неналежним чином. Ризик збільшується відповідно до віку твору мистецтва та матеріалів, з яких його зроблено. Так, в приміщенні, де зберігається твір має бути температурний контроль, відповідний рівень вологості, освітлення, твір має оглядатись експертом, тощо.

Непрямий вплив на ліквідність справляє ризик викрадення, оскільки твори живопису достатньо портативні і в той же час високовартісні. Крім того в світі розвинуто гігантський ринок торгівлі викраденими творами. За даними ФБР, його оберти складають близько $6 млрд на рік. При цьому легальний арт-ринок складає приблизно $70 млрд.

Галузевий ризик пов'язаний зі зміною стану справ в окремій галузі економіки [17, ст.157]. Трансформуючи цей ризик в контексті арт-інвестування, об’єктом якого виступають твори живопису, його можна розділити на ризик стилю та територіальний ризик:

  •  Ризик стилю визначається, як постійна зміна популярності стилів творів мистецтва на світовому арт-ринку, відповідно до чого змінюється і їх ціна. Так, протягом 1915-1925 років ціни на твори імпресіоністів зроси в 70-100 разів. Але після цього ривка, вони так само несподівано зупинились, а протягом 1950-1960 років показали найменшу динаміку росту в порівнянні з творами інших стилів мистецтва. Починаючи з 1990-х років ціни на ці твори знову зростають більш активними темпами порівняно з іншими;
  •  Велике значення на світовому арт-ринку відіграє територіальний ризик, який полягає у продажу твору мистецтва не на авторитетних аукціонах, галереях чи фестивалях. При цьому ризик зменшення можливої ціни продажу твору зменшується прямопропорційно віддаленості місця укладання угоди про його продаж від центрів арт-ринку (Нью-Йорк, Лондон, Париж) в сторону місцевих ринків. Так, порядок цін на одні і ті ж твори мистецтва на аукціонах Sothebys або Christies будуть вищими за ціни, що можуть бути за них запропоновані на наприклад німецькому аукціоні Villa Grisebach, не кажучи вже про ціни, які зможуть запропонувати покупці на вітчизняних аукціонах.

Фінансовий ризик - збитки у зв’язку із нерентабельністю або банкрутством емітента цінних паперів [17, ст.157]. При розгляді арт-інвестування він трансформується у ризик знецінення творів мистецтва певного митця. Такі приклади мають виключний характер. Тим не менш, трапляються випадки, коли досить відомий митець згодом втрачає позиції на арт-ринку через втрату свого авторитету на фоні інших митців, які амбіційно виходять на арт-ринок. Крім того, твори митця можуть просто перестати бути модними, або трапляється, що проти нього починають цілеспрямовано впроваджувати технології чорного піару, і – як наслідок – ціни знижуються.

В певних випадках ціна перепродажу твору мистецтва може бути «перегріта» під час останнього продажу і подальший продаж даного твору можливий або через значний проміжок часу, або з ретельно продуманою стратегією торгів. Прикладом може бути угода про продаж твору «Портрет Доктора Гаше» Вінсента ван Гога, який придбав один колекціонер за $82,5 млн. лише через історію зображеного доктора, в якій колекціонер почув щось особисте. Лише через це він підняв на торгах ціну твору майже в 2,5 рази.

До несистематичних ризиків також треба віднести так званий ризик «збиткового складу» - перевищення складських запасів над обсягами потенціальних продажів. Так, на кінець 2004 року запаси компанії Partridge Fine Arts PLS в 3,5 рази перевищували її річну виручку. Такий ризик залишає компанію-дилера незахищеною перед негативними змінами кон’юнктури ринку.

З інших ризиків, що притаманні арт-інвестуванню, варто відзначити ризик невчасного виставлення на продаж, небажаним для інвестора наслідком якого можуть стати втрати від непродуманої стратегії продажу твору. За для запобігання цьому ризикові, інвестору слід проводити деталізований маркетинговий аналіз ситуації на ринку та історії продажу аналогічних творів.  

Одним з основних недоліків арт-інвестування є те, що інвестор одразу бере на себе зобов’язання по обслуговуванню від’ємного грошового потоку (т. з. вартості володіння), яке невигідно відрізняється від інших видів інвестиційної діяльності, адже придбані твори мистецтва потребують особливих умов обслуговування. Затрати на страхування, охорону, збереження, реставрацію можуть скласти від 1% до 10% на рік від вартості самого твору. При цьому в арт-інвестуванні неможлива ситуація, коли витрати на купівлю твору мистецтва повністю збалансовані з доходом від його експлуатації. В інвестуванні в комерційну нерухомість існують приклади, коли витрати на її придбання повністю покривались за рахунок здавання будівлі оренду протягом 10-15 років.  

Власне через високі витрати на володіння творами мистецтва, їх зберігання та обслуговування, більшість інвесторів прагнуть на них заощадити, через що, однак, наражаються на додаткові ризики.

Різноманітність ризиків, перед якими опиняється інвестор при інвестуванні в твори мистецтва, надзвичайно велика. Для їх мінімізації використовується ряд методів, в основі яких лежать наступні принципи:   

  •  Безумовна оригінальність (присутність в авторитетних каталогах, надійність експертних підтверджень);
  •  Добрячий провенанс;
  •  Справедливий рівень ціни;
  •  Продумана інвестиційна перспектива;
  •  Ліквідність твору, що купується;
  •  Легітимність угоди;
  •  Забезпечення необхідних умов збереження;
  •  Страхування творів мистецтва.

Основними способами запобігання ризикам арт-інвестування є:

  •  Гарантування продажу твору мистецтва на аукціоні;
  •  Страхування творів мистецтва;
  •  PR- стратегії;
  •  Організація арт-інвестування лише на розвинутих арт-ринках.

Страхування творів мистецтва (живопису, гобеленів, гравюр, антикваріату тощо) відноситься до майнового страхування. Якщо в умовах страхування твори мистецтва виділяються в окрему графу, то їх власник, відповідно, має гарантувати особливі умови їх зберігання та обслуговування: наявність сигналізацій (пожежної та охоронної), системи телевізійного нагляду, контролю доступу, тощо.

Для страхування творів мистецтва та об’єктів культурної спадщини розроблені спеціальні правила та форми полісів, адже звичайні умови страхування майна не враховують ряд специфічних ризиків. Таким чином в полісі перераховуються специфічні страхові випадки. В більшості випадків це практикується за умови, коли ціна  об’єкта страхування перевищує $100 тис.

Таким чином, якщо страховий тариф для звичайного майна складає 0,25–1,5%, то в разі страхування творів мистецтва  - 2-3% на рік від його вартості. До того ж страхування передбачає публічне визнання приватної колекції мистецтва, а більшість власників творів мистецтва через ряд причин не бажають заявляти про свої колекції. Тому цей вид страхування по досі полишається непопулярним. За даними страхових компаній в їх портфелях є одиниці полісів на страхування творів мистецтва. В більшості випадків вони страхуються як цінні об’єкти, але за стандартними правилами страхування домашнього майна.

Досі не утвердилась практика визначення розміру справедливих виплат від пошкодження чи втрати твору мистецтва.

За умови транспортування творів, страхування відбувається як правило за формулою Wall to wall. При цьому вартість страхового полісу суттєво зростає прямопропорційно навіть при несуттєвому збільшенню твору, що транспортується. Ціна страхування комплексу ризиків дещо менша, ніж страхування кожного з них.

За умови страхування звичайної власності, її оцінку здійснює страхувальник. Якщо її вартість не є великою, то оцінка може бути здійснена навіть заочно за відпрацьованими методиками. В таких випадках оцінка власності переважно безкоштовна для власника об’єкту страхування. Але коли страхується твір мистецтва, для нього оцінка завжди має бути підтверджена експертом. При цьому враховується як ринкова, так і аукціонна ціна твору.

Не дивлячись на те, що страхування є одним з основних видів діяльності на арт-ринку, головні інвестиційні ризики при арт-інвестуванні не страхуються. В світі не існує жодної публічної торгової компанії, основним бізнесом якої було б кредитування чи страхування операцій з арт-активами.

Переважна більшість угод про страхування творів мистецтва укладається не за волевиявленням їх власників, а щоб задовольнити необхідні формальності. Такі, що мають бути укладені відповідно до законодавства чи договорів про передачу у тимчасову чи постійну власність іншим фізичним чи юридичним особам наприклад на час експонування на виставці. Учасником більшої частини такого роду угод на території СНД є державні музеї, фонди та ін., які зобов’язані застраховувати твори мистецтва та культурні цінності при їх передачі, транспортуванні, експонуванні, тощо.

За оцінками експертів, якщо страхуватись будуть всі твори мистецтва що обертаються на арт-ринку, обсяг ринку страхування творів мистецтва може вирости до $1,5 млрд. Але перешкодами для виходу приватних колекцій на ринок страхування є той факт, що багато творів придбаваються неофіційно, і тому їх офіційне оформлення може викликати певні труднощі.

Одним з основних ризиків, які страхуються подібного роду полісами є викрадення. В той самий час, крадіжки з приватних колекцій трапляються нечасто. Так, з 2007 року в Україні було викрадено не більше п’яти творів мистецтва з приватних колекцій [41]. При цьому не було жодного цілеспрямованого викрадення творів. Але ж в країнах де арт-ринок набув значно більшого розвитку цей ризик має суттєве значення. За даними «Брокбізнесбанку», щороку в світі викрадається близько 10 тис. творів мистецтва.

В Україні найбільшим страховиком, що займається страхуванням творів мистецтва є компанія «Брокбізнес». В її активі – страхування всіх творів, що експонувались на виставках «Арт-Київ 2007, 2008» та інших експозиціях.

Якщо твір мистецтва реалізується на арт-ринку, який має добре налагоджену інфраструктуру, експертну базу, інформаційне забезпечення, тощо, то це знижує цілий ряд можливих ризиків. Такий арт-ринок залучає більшу кількість клієнтів, що впливає на ліквідність арт-активів, знижує ризик потрапляння на ринок підробок, підвищує адекватність оцінки і т. д. Таким чином на світовому арт-ринку визначилась суттєва перевага обсягу торгів на двох найбільших аукціонах.

В арт-інвестуванні зовсім не розвинуті ані похідні цінні папери, предметом яких виступали б твори образотворчого мистецтва, ані будь які гарантійні схеми продажу творів мистецтва, за виключенням двох схем гарантування продажу (досить примітивних за своєю структурою), які можуть запропонувати лише найбільші аукціони світу.

Різниця між схемами гарантування продажу твору мистецтва полягає у тому, хто бере на себе зобов’язання придбати твір: сам аукціонний дім чи третя особа. Коли гарантом продажу твору мистецтва виступає аукціонний дім, в разі якщо за результатами торгів твір так і не знайде нового власника, організатор торгів придбає його за раніше оговореною мінімальною ціною. В такому разі в каталозі торгів цей лот позначається певним символом. В такому разі, якщо лот було продано за суму, що перевищує обумовлену мінімальну ціну, то продавець віддає аукціонному дому певну частину виручки.

На початку 1990-х років аукціонним домом Sotheby’s була розроблена інша схема гарантування продажів творів мистецтва на аукціонах – так звана, система «безвідкличних ставок», коли гарантом продажу виступає не аукціонний дім, а третя особа. Лише у 2008 році вона увійшла в дію і напроти кожного лоту, у якого був гарантований покупець, що був готовий зробити невідкличну ставку (irrevocable bid), з’явились маленькі значки і вигляді підкови (). За словами голови фінансового відділу Sotheby’s, Mitchell Zuckerman, такого роду гарантії вносять прозорість у торги. В свою чергу Christie’s ввів таку практику ще в середині 2000 років.

У разі якщо третя особа гарантує купівлю твору за якоюсь визначеною ціною, і ця ціна стає найвищою із запропонованих (чи за умови, якщо гарантований покупець виходить переможцем в торгах) – йому необхідно виплатити всю суму і плюс Buyers Premium. Якщо ж робота пішла до іншого учасника торгів, що назвав більшу суму, гарант продажу отримає частину різниці між своєю гарантією та «ціною молотка». Суб’єктам, які виступили страхувальниками в угоді, аукціонні доми виплачують певну винагороду.

Аукціонні доми не афішують своїх гарантодавців. Тим не менш відомо, що в більшості випадків гарантують продажі одні і ті ж самі особи - масштабні арт-дилери та колекціонери (Steve Cohen, Robert Mnuchin, William Acquavella, Nahmad family).

В роки «арт-бума» (2005-2008 роки) Sotheby’s и Christie’s видали гарантій на декілька мільярдів доларів. Протягом березня-травня 2008 року гарантій було видано на  $700 млн. Але сьогодні аукціонні доми все частіше схиляються до невідкличних ставок з залученням третьої особи. Використання схем гарантування продажів на аукціонах активізувалась в зв’язку з початком світової фінансової кризи.

Одним з екстремальних способів запобігання ризикам арт-інвестування є планування смерті автора творів, результатом якої стане суттєве підвищення, як цін на твори, так і рівня ліквідності.

Аукціони та банки в більшій мірі, а також інші фінансові установи можуть видавати кредити під заставу творів мистецтва. На сьогодні цей вид кредитування знаходиться в зародковому стані, однак з кожним роком він набуває все більшої популярності. Непопулярності такого виду займу сприяє невисока ліквідність творів мистецтва та високий рівень ризику, на які наражається кредитор.

В розвинутих країнах Європи налагоджені схеми, за якими наприклад галереї тісно співпрацюють з банками, які кредитують їх чи покупців під заставу творів мистецтва на повну чи часткову вартість твору. Схема кредитування покупців в такому разі схожа на схему споживчого кредитування. За рахунок цього в галереї підтримується попит на мистецтво, а банк отримує додаткову клієнтуру. Cхеми кредитування в галереях діють вже протягом 300 років [21].

Низька ліквідність та висока волатільність цін на твори мистецтва фактично обмежують кредитування на ринку творів мистецтва короткостроковими позичками. При цьому заставна вартість творів мистецтва в кредитних угодах ніколи не перевищує 50% від виплаченої власником твору ціни, а частіше навіть складає значно менше навіть такого рівня. Найбільші гравці світового ринку арт-кредитування наведені в Додатку Р.

Кредитування під заставу творів мистецтва є незначним бізнесом – наприклад виручка Sothebys від такого способу кредитування в 2004 році склала $5,9 млн., а загальний розмір кредитного портфелю дорівнює $82,5 млн. При цьому за останні 15 років Sotheby’s щорічно видавав кредитів приблизно на $125 млн.. В основному це були короткострокові кредити в період перед аукціонами. Тобто, аукціонні доми надавали своїм клієнтам кредити на купівлю творів мистецтва власне на своїх торгах. Аукціонні доми виставляють заставлені твори мистецтва на торги. При цьому Christies звичайно видає позичальникові аванс розміром від 30 до 50% від нижньої межі естімейту твору, що представлений на аукціон, а Sothebys – 50-60%, в залежності від ризику. Якщо роботу не продано на торгах, а позичальник не в змозі погасити заборгованість, аукціонний дім разом з ним розробляє стратегію перепродажу в одиничному порядку або на найближчих торгах. В такому випадку особа, що отримала кредит, може надати на заміну інший твір аналогічної вартості, який може бути переданий на зберігання чи виставлений на продаж.  

Банки США, країн західної Європи та деяких інших розвинутих країн в основному видають кредити під забезпечення творів мистецтва, що не передбачені для продажу (Додаток Р). З метою захисту інтересів аукціонних домів та банків, кредитні угоди вносяться в страхове свідотство позичальника. В цьому разі, якщо твір буде пошкоджено чи викрадено, вони зможуть отримати страхові виплати. В разі, якщо позичальник знаходиться закордоном, аукціонний дім отримує тимчасове право володіння заставленим твором мистецтва.

За останні роки обсяг позичок, що видаються під заставу творів мистецтва суттєво зріс. За результатами 2007 року загальна сума займів, виданих Sotheby’s, склала $176,8 млн., в той час як в 2004 році ця сума дорівнювала $92,3 млн. Експерти ринку пов’язують ріст обсягу цього виду кредитів зі значним збільшенням цін на твори мистецтва. В свою чергу Christies на сьогоднішній день видає кредити під заставу тільки тих творів мистецтва, які будуть виставлені на торгах [37].

Кредитор, під час угоди про кредитування під заставу творів мистецтва, бере на себе такі ризики:

  •  ризик помилки при оцінці твору мистецтва;
  •  ризик зміни макроекономічної ситуації, що може негативно відобразитись на купівельну спроможність інвестора; ризик псування чи підробки;
  •  ризик портативності застави (таку заставу легше викрасти, ніж, наприклад, пакет акцій);
  •  ризик попередніх обов’язків та боргів за цим твором мистецтва.  

Адекватний прибуток в арт-інвестуванні можливий лише за умови чіткого дотримання спеціальних підходів при відборі творів мистецтва та управління їх колекціями. Багато в чому ризик виникає через дуже велику неоднозначність у визначенні ціни арт-активу.

Найпопулярнішим способом забезпечення повернення наданої позики є продаж заставленого твору мистецтва на аукціоні. Проте особливості аукціонних торгів не завжди гарантують повернення усієї суми, на яку було надано кредит. Таким чином під реалії арт-кредитування був прилаштований кредитний дефолтний своп (Credit Default Swap, CDS).

Сутність такої угоди полягає у передачі ризикового активу (в даному випадку твору мистецтва) третій особі на умовах, що вона приймає на себе відповідальність за зміну вартості цього активу. Так, якщо ціна твору мистецтва буде нижчою за передбачуваний рівень – третя особа (гарантодавець) матиме компенсувати різницю.

Відповідно до CDS, кредитор - покупець захисту (protection buyer) виплачує разові або регулярні внески (сплачує премію за кредитний ризик) на користь третьої особи - продавця захисту (protection seller). Другий зобов’язується компенсувати кредитору втрати, в разі настання кредитного випадку, або погасити весь кредит, в разі неможливості погашення кредиту самим боржником (дефолт третьої сторони). Кредитор отримує цінний папір — свого роду страховку, яка гарантує обов'язкове повернення суми виданого раніше кредиту або  купленого боргового зобов'язання. У разі дефолта, кредитор передасть гаранту боргові папери (кредитний договір, облігації, векселі), а в обмін отримає від нього компенсацію на суму боргу разом з несплаченими процентами, а також тими, які повинні нараховуватись до дати запланованого погашення. Дефолтні свопи схожі на страхування, тому що можуть використовуватися кредиторами для хеджування ризиків неплатежу по позиках. Таким чином можна засвідчити тенденцію, коли фінансові інструменти традиційних ринків прилаштовуються до специфіки арт-ринку.

Рис. 2.8. Схема кредитного дефолтного свопу, об’єктом якого є твір мистецтва

РОЗДІЛ ΙΙΙ. АРТ-ІНВЕСТУВАННЯ: СВІТОВИЙ КОНТЕКСТ

Арт-ринок доцільно розглядати як високо ризикову сферу приватного інвестування, оптимальний розмір таких інвестицій складає $100 млн. [48]. Головним недоліком арт-інвестування, у порівнянні з іншими ринками альтернативних інвестицій (окрім його невисокої ємності та ліквідності), є неможливість забезпечувати прозорий процес купівлі і продажу активів.

Однією з найбільших проблем арт-інвестування залишаються підробки, які в залежності від цивілізованості арт-ринку складають від 10 до 40% його сукупних художніх активів. Особливого значення цей фактор набуває в країнах, що тільки впроваджують технології арт-ринку. Як правило, невисокий рівень розвитку необхідної інфраструктури, що забезпечує експертизу, оцінку, систему продажу, зберігання, тощо стає основною причиною наповнення арт-ринку фальшивими або некоректно оціненими творами.

Цінові тенденції на світовому арт-ринку непередбачувані. Ціни на ньому змінюються несподіваними важко передбачуваними стрибками. «Стрибки» можливі у випадку як окремих періодів, так і стилів, імен, напрямів, тощо. Один з таких стрибків мав місце в історії арт-ринку у 1958 р., коли на аукціонах було встановлено новий суттєво вищий рівень цін на твори мистецтва. Картина Сезана тоді була придбана за 220 тис. фунтів стерлінгів. На той час ця сума в п’ять разів перевищувала найбільшу ціну, будь-коли виплачену за твір мистецтва. Дисконтуючи тогочасну ціну картини на 2005 р., отримаємо ціну $4,2 млн., проте якщо б ця картина потрапила на аукціон сьогодні – вона б коштувала орієнтовно $3-3,5 млн.[23, ст.115].

Аналізуючи рейтинг 500 найдорожчих творів мистецтва за версією Kunst AM, які були створені в період з 15 ст. до середини 20 ст. та позиціонувались на арт-ринку за останні 25 років, можна зробити висновок, що їх середня ціна знаходиться в діапазоні $12-14 млн. Натомість варто відзначити, що вартість творів, дата виготовлення яких відноситься до другої половини минулого століття в середньому на чверть вища. Специфічність формування цін виражається не тільки через часову приналежність, але й їх стиль. Так, приблизно на 20% дешевше середньої ціни твори поп-арту (1950-1960-ті роки), і на 40% - постмодерні роботи. Причини цього полягають не стільки в особливостях стилю, скільки у відносній «молодості» цих творів. Однак вони мають більший потенціал до зростання вартості ніж інші твори мистецтва.

Очевидно, саме ця можливість інвесторів отримати значний дохід від капіталу, інвестованого в твори мистецтва останніх 60-ти років, – суттєве джерело підтримки активності в арт-інвестуванні в цьому сегменті.

Однією з найпопулярніших махінацій на арт-ринку залишається переоцінка творів мистецтва. При цьому можливі як прості схеми, коли експерт призначає неадекватну ціну за певний твір. Так і складні, коли власник твору мистецтва виставляє його на аукціон і купляє у себе самого за більшою ціною, обіграючи штучні торги. Таким чином, власник твору, сплачуючи комісійні аукціонному дому, отримує офіційно підтверджену нову, значно вищу ціну арт-активу. Використовуються завищені ціни творів найчастіше для вирівнювання балансу певного фонду, компанії, тощо.   

3.1 Арт-інвестування в контексті міжнародного руху капіталу

Велику роль в функціонуванні арт-ринку грає рух творів мистецтва. Міжнародний арт-ринок – один з найглобальніших ринків економіки з різними обсягами та формами в кожній країні. Імпорт та експорт творів мистецтва найінтенсивніше розвинутий в Європі. Лідерами в цій тенденції виступають Великобританія і Франція.

Основною умовою сталого розвитку експортно-імпортних схем руху творів мистецтва є законодавство кожної окремої країни. Так, в США через відсутність мита на ввезення та вивезення творів мистецтва та дуже несуттєві обмеження в цій сфері, обсяги обороту у вартісному вираженні складають до 45% світового арт-ринку. При цьому безумовним лідером за обсягами торгів на світовому арт-ринку виступає Нью-Йорк.

У 1990-х роках найбільшими експортерами та імпортерами товарів і послуг культурного призначення були Японія, США, Німеччина, Великобританія, Південна Корея, Франція, Сингапур, Нідерланди, Італія, Канада, Китай. Загалом, доля цих країн складала більше ніж 40% всього світового товарообігу. Однією з основних причин розвитку ринку товарів і послуг культурного призначення стало залучення до нього країн Центральної та Східної Європи, а також країн Співдружності Незалежних Держав. Обсяг культурно-рекреаційних товарів, які в США виступають однією з найважливіших експортних статей, в цей час зросли приблизно в двічі [4, 36].

Протягом останнього десятиліття найсуттєвіші зміни відбулись на арт-ринку Китаю, оборот на якому в період з 2003 по 2008 роки зріс в 100 разів. В свою чергу це одразу позначилось на динаміці популярності китайських майстрів на міжнародному арт-ринку [30, ст.49]. За даними регіонального відділення Christie's Asia, громадяни КНР на аукціоні, що проходив в жовтні 2009 року стали власниками найдорожчих лотів, при цьому в 1,5-2 рази збільшивши витрати на твори мистецтва. Наслідком цієї тенденції став вихід на третє місце в світі за обсягом торгів відділення Christie's в Гонконгу після нью-йоркського і лондонського. Крім того, варто констатувати розширення діапазону творів, до яких виявляють увагу жителі Піднебесної.

Перша хвиля активності на арт-ринку східного регіону пройшла в Японії. В кінці 1980-х рр.. японські інвестори почали масово виходити на арт-ринок, за рахунок чого на ньому суттєво виросли ціни. Особливо це позначилось на сегменті найдорожчого живопису. Так, 30 березня 1987 року японська корпорація Yashido Fire & Marine встановила на аукціоні Christie's нову топову ціну, придбавши «Сонячники» Ван Гога за $39,4 млн.

До початку 2008 року, на світовому арт-ринку спостерігалось стабільне зростання активності. Воно відбувалось як через природне збільшення кількості потенційних інвесторів, так і за рахунок залучення інвесторів з інших ринків через особливість умов інвестування на ньому (Додаток С).

В період фінансових криз та падіння фондових ринків підвищується цікавість до альтернативних інвестицій і до ринків, які не корелюються фондовим. Інвестори прагнуть знайти певну «схованку» для свого капіталу. Так було і в Велику депресію, і під час кризи 1980-х років, тощо [48].

Тим не менш, через те, що арт-ринок має певні риси як товарного, так і фінансового ринків, світова фінансова криза не могла не вплинути на нього. Через падіння купівельної спроможності та загального зменшення грошової маси, з другої половини 2008 року відбулось глобальне «звужчення» світового арт-ринку [11, ст..58].

За дослідженнями Chanel, макроситуація на фінансовому ринку повторюється на арт-ринку з лагом в 1 рік. Таким чином варто відзначити другорядність арт-ринку в загально світовому економічному контексті. Це власне, продиктовується тим, що джерелом капіталу на арт-ринку є «вільні кошти», що і закріплює його на позиції альтернативного ринку.  Як видно з таблиці 3.1, активність на арт-ринку зросла протягом кризових років.

Таблиця 3.1

Частки сукупних капіталів, які були спрямовані на арт-інвестування

 Регіон

Рік

Європа

Латинська Америка

Північна Америка

Близький Схід

Азія

2007

22

21

11

10

13

2009

30

27

21

17

23

Дані: Cap Gemini

За підсумками другого півріччя 2008 року, активність на арт-ринку впала на 7% (дані – Асоціація арт-галерей України), що в порівнянні з іншими ринками є досить високим показником. В той самий час негативні тенденції на ринку стабілізувались вже в січні-лютому 2009 року. Коливання активності детально відображено на графіку (Додаток Т).

Розбіжність у динаміках впливу кризи на фондовий ринок та арт-ринок пояснюється тим, що твори мистецтва використовувались потенційними арт-інвесторами, як «засіб захисту» вивільненого з фондових ринків капіталу.

Незважаючи на загальну тенденцію до зниження вартості творів мистецтва та антикваріату, зниження ринку арт-інвестицій стало значно меншим, ніж інших. Пошук альтернативних напрямків інвестування в періоди фінансових, політичних, соціальних та інших криз стає одним з факторів великої цікавості до творів мистецтва, як об’єкту інвестиційної діяльності.

Доцільність таких вкладів підтверджують показники сукупного середньорічного доходу від вкладень в твори мистецтва, який за останні 5 і 10 років склав відповідно 11,7 і 9,5%. В той самий час власники усереднених пакетів акцій, що входять в індекс S&P 500 втратили 2,2 і 1,4% відповідно.

Наслідком світової фінансової кризи для арт-ринку стало суттєве просідання цін на твори через зменшення активності на ньому. Рівень цін зменшився перш за все на недорогі твори, ціна яких знаходиться в діапазоні від $100 тыс. до $1 млн, їх ціни знизились на 25-30%. Падіння також продемонстрували сумнівні або малопідтверджені ціни на твори. Твори, які коштували від $1 млн і вище, впали в ціні в середньому на 7%.

В цілому ж, за даними Аrtprice, цінові індекси першої половини 2009 року в порівнянні з 2008 роком (коли спостерігалась активність на арт-ринку) впали на 15-50%. На всьому ринку сучасного мистецтва аналітики фіксували спад на 75%. Так, умовно $100, вкладені в твори Деміена Херста в 1998 році в січні 2008 року виросли до пікових $1520. В березні 2009 року відбулось їх зниження до $1213, а в серпні 2009 року - до $1037, після чого ціна знову почала зростати. Таким чином, загальний рівень падіння склав 32,2%.

В той самий час, ціни на високовартісні твори за підсумками минулого року продемонстрували або менший спад, або навіть незначне зростання. Так, ціни на твори старих майстрів уникнули цінової турбулентності. Наприклад, $100, вкладені в роботи Жана-Мішеля Баскії в 1998 році, до серпня 2009 року вирости до $780. При цьому пікове значення ціни становило $938 на початку 2008 року. Падіння становило 16,8%. За висновками експертів, не останню роль в цьому зіграв фактор обмеженої кількості цих творів мистецтва на ринку, через те, що їх автори вже мертві. Так, за результатами червневих торгів (власне тоді, коли арт-ринок поступовим ростом компенсував кризовий спад цін) на Sothebys та Christies виручка від торгів старих майстрів склала £39 млн., що в декілька разів перевищує результати торгів сучасним мистецтвом.

У загальній тенденції спаду цін були і виключення. Так в середині вересня Sothebys провів аукціон суто творів сучасного митця Деміена Херста. За його результатами, з 223 лотів, що були представлені на аукціоні, було продано 218, на загальну суму $200 млн. Це практично в два рази перевищило максимальний естімейт торгів (Додаток У).

Найменше зниження протягом 2009 року продемонстрував сектор IMP&MOD (Impressionism & Modern Art) – імпресіонізм та мистецтво XX століття –, обсяги яких знизились на 12 та 10% відповідно. За географічним чинником – найменше попит знизився на твори американських митців. Це пояснюється масовим відходом інвесторів США та Канади в арт-інвестування [37]. При цьому найбільше в США та Канаді просів ринок старих майстрів та сучасного мистецтва, падіння яких склало 30% та 29% відповідно.

Зміни в різних сегментах арт-ринку відбуваються нерівномірно. Наведемо приклад динаміки індексів творів мистецтва, що належать до різних жанрів в період з 1971 по 1996 роки (Додаток Ф). В цілому, середній рівень росту цін в цей період склав 7%. Проте з 1971 р. по 1989р. середньорічне зростання склало 10%. Потім, після піку в 1989 році, середній рівень цін почав поступове зниження до рівня кінця 1970-х років. Надалі, рівні цін 1988 та 1996 років продемонстрували практично однаковий рівень.

Наслідком фінансової кризи стало зменшення ліквідності арт-ринку через суттєве зменшення кількості покупців. При цьому кількість лотів на аукціонах зменшилась приблизно вдвічі. Одним з найпопулярніших методів підтримки попиту на арт-активи в такому разі було надання продавцем суттєвого дисконту.

Світовий арт-ринок розвивається циклічно. Протягом останніх двадцяти років його середньорічний обсяг складав близько $22-27 млрд. Останнім циклічним піком на світовому арт-ринку були 1989-1990 роки, коли його обсяг досяг $43 млрд.  

Протягом першої половини 2010 року експерти передбачають поступовий ріст активності на торгах та збільшення учасників ринку за рахунок росту їх купівельної спроможності.

Одним з прискорюючих факторів цієї тенденції стане «пружина відкладеного попиту», адже колекціонери приблизно рік (з кінця 2008 р. по кінець 2009 р.) знаходились в пасивному стані, а за цей час на ринку відбулись не менші за значенням зміни, ніж протягом років, коли він активно розвивався. Про відновлення активності свідчить і той факт, що 2010 рік аукціонні доми Christies та Sothebys відкрили великими торгами, які в свою чергу продемонстрували суттєве підвищення естімейтів. До того ж було встановлено дві рекордні суми продажів в $104 і $106 млн.

3.2 Зародження арт-інвестування в Україні

На сьогодні арт-ринок в Україні знаходиться на стадії зародження. В той самий час арт-інвестування може розвиватись на теренах лише такого арт-ринку, в якому відпрацьовані технології повторних продажів творів мистецтва. В нашій країні зараз відбувається процес становлення необхідної для арт-інвестування інфраструктури. Узагальнюючи, вітчизняний арт-ринок можна охарактеризувати, як «вільний простір зустрічі» колекціонерів та митців. До того ж серед інвесторів, які потенційно можуть виступити арт-інвесторами, робота з творами мистецтва видається надзвичайно ризикованою та мало зрозумілою  [20].

Ряд галерей свідчать про те, що трапляються поодинокі випадки, коли покупець твору мистецтва приносить його через декілька років після його зворотнього продажу через галерею. Але це відбувається переважно не задля отримання прибутку, а через певні суб’єктивні причини (смак, забаганки, тощо).

Таким чином треба констатувати, що хоча вартість твору мистецтва з часом і зростає (про що відомо лише теоретично), довести це в контексті реалій вітчизняного арт-ринку документально чи статистично неможливо. Про показники росту чи зниження цін можна судити лише за методом експертної оцінки. Адже відсутня як адекватна статистика аукціонних торгів, так і відкритий доступ до інформації про перепродажі творів мистецтва.

Наслідком недосконалості арт-ринку є підвищення ризиків арт-інвестування. Потенційний арт-інвестор в Україні найчастіше натикається на такі основні ризики:

  •  ризик адекватної оцінки твору мистецтва;
  •  ризик ліквідності;
  •  невідповідність рівнів дохідності і ризику арт-інвестицій.

Становлення арт-ринку в Україні як і в будь якій пострадянській країні має особливе значення в контексті розвитку культури країни. В українському суспільстві довгий час обмежувались демократичні свободи, а над духовною та інтелектуальною діяльністю царювала офіційна соціалістична ідеологія. Культура ж країни залежить не стільки від рівня розвитку самого мистецтва, скільки від ступеню її організації [5, ст.218].

Подією, яку можна вважати моментом зародженням вітчизняного арт-ринку, є заснування перших українських арт-галерей. У 1988-1990 роках було відкрито галереї в Одесі, Львові, Києві («Совіарт», «Карась» «Триптих», «ІнкоАрт»), а також у Харкові («Вернісаж») [20].

Від самого зародження арт-ринку в Україні, процес його становлення в нашій країні пішов за іншим сценарієм, ніж в інших економічно більш розвинутих країнах. Причиною цього стали своєрідна гібридність економічних відносин, що почали виникати на ньому. Арт-ринку бракувало розвинутої належним чином інфраструктури, а також відповідного нормативно-правового регулювання. Крім того, процес розвитку арт-ринку було дизгармонізовано хаотичним запозиченням світового досвіду. Ідеологічні наслідки такої стратегії точно описує американський соціолог М. Леві, який в концепції «осучаснення навздогін» слушно зауважує, що традиційні суспільства, спокушаючись досягненнями індустріальних, включають до своїх систем окремі її елементи. А вторгнення готових індустріальних («модернізованих моделей») підриває структуру традиційного суспільства. В такому разі виникає ефект «квазі»: квазідіяльність, квазіекономіка, квазіринок, тощо. В українських реаліях ця концепція здійснилась наполовину: підриву структури суспільства не відбулось, але й повноцінного розвитку арт-ринок України не набув. Можливо, подальше масштабне впровадження структури арт-ринку може видатись тією самою «підривною» силою, що негативно вплине на вітчизняну економіку. Власне, ефект «квазі» і став наслідком безсистемного запозичення європейського досвіду в організації вітчизняного арт-ринку. В свою чергу твори мистецтва на сьогоднішній день справедливо охарактеризувати, лише як квазіобєкти інвестиційної діяльності в Україні.

В той самий час варто зазначити, що з початку 1990-х років, коли в Україні починались процеси комерціалізації культури, що виражались соціально-економічним «звиканням» з технологіями арт-інвестування, залученням світового досвіду та закладенням основ (а враховуючи динаміку цього процесу, що в повній мірі не завершився ще й по досі – лише «початком закладення основ») для розвитку арт-ринку, в економічно розвинутих країнах проходив зворотній процес де-комерціалізації мистецтва. В США та країнах західної Європи, які постійно займають передові позиції у тенденціях розвитку світового арт-ринку, активно розвивались як некомерційні види мистецтва, так і пошук інших шляхів розвитку традиційних видів мистецтва, які б оминали комерцію. Тому свої перші кроки вітчизняний арт-ринок здійснював якщо не абсолютно самостійно, то принаймні не «на хвилі» світових тенденцій.

Ініціаторами процесу впровадження арт-ринку в нашій країні виступили самі автори творів мистецтва. При цьому осторонь залишались законодавчі органи (держава, міжнародні організації), економічні суб’єкти, які в процесі своєї діяльності акумулюють масштабні обсяги капіталу (фонди, інвестиційні компанії, страхові компанії тощо), організації, що мають безпосереднє відношення до організації та забезпечення арт-інвестиційних процесів (страхові компанії, банки, тощо) а також мистецтвознавці та спеціалізовані експертні інституції, які дуже повільно пристосовуються до ролі безпосереднього учасника арт-ринку. Як наслідок, процес формування арт-ринку в Україні дуже повільний. Таким чином, ініціатива як до створення, так і до розвитку арт-ринку в нашій країні надходить знизу, не зустрічаючи належної підтримки «зверху».

Те, що ініціатором та активним учасником процесу становлення арт-ринку в Україні не виступає держава чи не найбільше відрізняє його модель в нашій країні від інших. В багатьох економічно-розвинутих країнах розвиток арт-ринку був вигідним перш за все державі адже це давало їй право на утвердження свого монопольного права контролювати розподіл творів мистецтва, що знаходяться на її території. В такому разі держава суттєво впливає на цінові тенденції на арт-ринку.

Основні причини пасивної позиції держави – її економічна слабкість та пасивність політики щодо культурних цінностей. Тим не менш, ця байдужість інституту держави не забезпечує автономності вітчизняного арт-ринку. На мою думку, існує дві негативні тенденції, які розвинуті існуючою державною політикою відносно вітчизняного арт-ринку:

  1.  Збереження системи організації культури та економічних відносин в ній, яка склалась ще за радянських часів. Адже схема фінансування культури по суті залишилась такою, як і 20 років тому. При цьому лише значно зменшились його обсяги [1, ст.62];
  2.  Відсутність змін в законодавстві, яке здійснює безпосередній вплив на роботу арт-ринку, що формується.

Бездіяльність держави на арт-ринку стала основною причиною того, що його «левова частка» знаходиться в тіні.

Нормативно-правові акти, які хоч і мають безпосередній вплив на функціонування арт-ринку, по своїй суті не розраховані на те, щоб якимось чином сприяти його розвитку, задовольняючи запити сучасності. В цілому, треба відзначити комплексну недосконалість вітчизняної законодавчої бази.

Таким чином арт-ринок в Україні набув унікального в порівнянні з західноєвропейськими країнами права формуватись переважно за ринковими законами, без, натомість, суттєвого впливу держави. З одного боку, в цьому – його перевага, оскільки він набуває більшої незалежності. З іншого – існує підвищений ризик несистемності у процесі його становлення. Жодна з існуючих на сьогоднішній день інституцій не в змозі зайняти місце системо утворюючої ланки в його утворенні.

В цілому, розвиток арт-ринку в Україні – несистемний. На мою думку, дисгармонійність цього процесу проявляється в трьох напрямках:

  •  Географічний;
  •  Хронологічний;
  •  Функціональний.

За даними Асоціації Артгалерей України зі 105 художніх галерей, що зареєстровані в Асоціації станом на 2007 рік, в Києві знаходиться 64 (61%). При цьому немає жодної художньої галереї у таких обласних центрах, як Житомир, Кіровоград, Сімферополь, Тернопіль, Хмельницький, Черкаси. Натомість мережа арт-галерей розвивається в курортних містах: Ялті, Хусті, Нікополі, тощо. Тому ринок є надзвичайно централізованим. В цілому, якщо в Україні близько 500 міст, то галерей не мають близько 400.

Хронологічна дисгармонійність проявилась у невідповідності темпів появи та становлення ряду інституцій. Ще до того як вітчизняні навчальні заклади почали випускати спеціалістів з арт-менеджменту, вже почався підйом галерейної справи. Законодавча база по сьогодні не врегульовує певні базові положення торгівлі творами мистецтва. Потреба у страхуванні певних угод з арт-інвестування не задовольняється існуючими страховими компаніями, і такі приклади можна продовжувати. Але головним наслідком цієї неузгодженості стало неприродне розширення компетенції художніх галерей.

Негатив функціональної несистемності проявляється в тому, що арт-галереї, як найбільш комерціалізована ланка арт-ринку, вимушені брати на себе нестандартні функції (займатись систематизацією, популяризацією мистецтва, фінансувати спеціальні видання, проводити мистецькі акції і т. і.).

Цей «хаос» у діяльності галерей (та в інфраструктурі арт-ринку загалом) з одного боку дезорієнтує його учасників, з іншого – дає можливість активно впроваджувати більш прогресивні системи діяльності арт-галерей. Але ж позитив останнього повністю перекреслюється негативними наслідками «збитих орієнтирів».

Особливості формування арт-ринку в Україні доповнюються ще й тим, що розвиток арт-інвестування справляє прямий вплив на мистецтвознавчу думку, в той час як в економічно розвинутих країнах, де мистецтвознавча інституція самостійна, цей процес має зворотній характер. Так, арт-інвестування передбачає формування специфічної ієрархії творів мистецтва, що продиктована ринком та який очолюють найдорожчі або найліквідніші твори. Оскільки інституція мистецтвознавства з усіма необхідними для її повноцінного функціонування інституціями сьогодні знаходиться на стадії формування, можна передбачити, що арт-інвестування внесе свої корективи в мистецтвознавчі канони. Звісно, процес узгодження цих двох інституцій буде тим коротший, чим динамічніше буде розвиватись кожна з них. Але через несистемність у процесі формування арт-ринку, про яку йшлось вище, невідповідність між ним та мистецтвознавством буде ще довго залишатись невирішеною.

Оцінкою творів мистецтва на вітчизняному арт-ринку окрім приватних експертів та мистецтвознавців, спеціалізовано займаються художні музеї та існуючі аукціонні доми. Галереї в більшості випадків можуть надати лише орієнтовну оцінку твору. До того ж вони як правило орієнтовані або на певний сегмент творів мистецтва в антикваріаті або на сучасне вітчизняне мистецтво. Але запропоновані кожною з перелічених установ рівні вартості одного і того самого твору мистецтва може суттєво відрізнятись. Серед усіх них однозначного авторитета не має жодна з інституцій. Таким чином склалась ситуація, коли твори мистецтва оцінюються дуже суб’єктивно, що стає додатковим ризиком арт-інвестування і посилює його негативний імідж. Крім того суб’єктивна експертна оцінка часто має разовий характер, адже вона по суті ніким більше, окрім самого оцінщика не контрольована. Загалом, система оцінки творів мистецтва в Україні потребує централізації.

В той самий час, за відсутності всіх перелічених вище джерел інформації, а також необхідних складових інфраструктури арт-ринку, додаткового значення набувають посередники арт-ринку. Із звичайного організатора купівлі/продажу твору мистецтва роль арт-менеджера в реаліях нерозвинутого арт-ринку набуває значно більшого значення вже тільки через те, що вони мають виключні права доступу до закритих інформаційних джерел арт-ринку. Цим, власне, і пояснюється часом завищена плата за послуги, що ними надаються. За наявності авторитетних видань та каталогів, які б систематизували наявні на ринку предмети мистецтва, публікація як цін, так і рейтингів митців стала б доступною, що стало б додатковим стимулом для розвитку арт-інвестування.

На відміну від України, в країнах з розвинутим арт-ринком існують спеціальні рейтинги цін на твори мистецтва, що складаються на основі даних аукціонних торгів. Вони провадять необхідну для повноцінної арт-інвестиційної діяльності систематизацію цінових тенденцій на арт-ринку.

Всі ці недоліки в комплексі виливаються в неадекватну оцінку творів мистецтва (як їх базової ціни, так і провенансу). Підставами для зростання вартості твору мистецтва в перспективі є його експертна оцінка. Коли ж визначити її адекватно неможливо, зникає одна з основних умов арт-інвестування – динаміка здороження творів мистецтва з часом.

Таким чином, для пришвидшення темпів становлення арт-ринку в Україні, окрім залучення капіталу та розбудови інфраструктури, нагальною залишається проблема налагодження специфічної співпраці із суміжними науками.

На шляху формування арт-ринку в країнах Західної Європи та Америки необхідні для його повноцінного функціонування інституції утворювались залежно від актуальних економічних потреб, та відповідно до запитів самого арт-ринку. В свою чергу в Україні, коли ще остаточно не сформовані основні закони його функціонування та принципи регулювання - з’являються ті інституції, котрі мають закладатись на базі вже розвинутого арт-ринку. Наприклад, робота аукціону неможлива без чіткої систематизації творів мистецтва, які на ньому виставляються; функціонування системи оренди творів мистецтва – без достатньо розвитку діяльності страхових компаній; становлення ж арт-банкінгу має ще ширший спектр необхідних умов.

Не дивлячись на те, що аукціонний бізнес в Україні існує вже близько 20 років, він так і не набув належного розвитку, який би відповідав запитам сучасності. Головною умовою існування аукціонів є значне накопичення капіталу і потреба в його розподілі між багатьма членами суспільства. Проте функціонування аукціонів можливе лише в тих країнах, де існує сприятлива правова база. В першу чергу це стосується контролю держави над переходом спадщини.

Податок на спадщину – ось головний чинник процвітання аукціонного бізнесу. Цей податок є перешкодою для концентрації багатства в одній родині, адже спадкоємці зобов’язані сплачувати великі податки на неї [35]. В зв’язку з цим великого розвитку набула аукціонна справа. В Голландії, Франції, Німеччині, Великобританії існує міцна правова база, яка чітко визначає умови діяльності аукціон, дозволяючи їм залишатись досить гнучкими ринковими структурами. Натомість в Україні не існує ні такого податку, ні соціально-історичних умов для його появи. Відповідно, і головні передумови для розвитку мережі аукціонів – відсутні.

Іншою важливою перепоною для розвитку аукціонів в Україні є відсутність середнього класу, який традиційно є основним учасником цього бізнесу. Як показує практика закордонних аукціонних домів – вони існують лише за рахунок щоденних продаж звичайних побутових предметів, а торгівля творами мистецтва є іміджевою справою кожного аукціонного дому. Однак в нашій країні такий формат продаж залишається нетрадиційним через ряд соціальних, історичних, ментальних та ін. причин.

Першим аукціонним домом в Україні став «Антік центр», який провів перші торги у 1994 році. У 2005 році з’явився аукціонний дім «Золотое Сечение». Через те, що аукціонні доми не проходять процедури ліцензування, їх виникнення часом має разовий локальний характер. Однак є і такі, що займаються цим системно: аукціонні доми «Дукат», «Конгрес».

Крім цих спеціалізованих установ, аукціони проводять певні галереї, фонди. Переважну частину лотів на вітчизняних аукціонах складають твори мистецтва стилю соцреалізм, а також ікони. Сьогодні на аукціонах активізуються продажі сучасного українського мистецтва.

Неадекватність українського законодавства стала причиною того, що у вітчизняних аукціонах немає сенсу приймати участь іноземцям, адже вивіз творів, яким більше 50 років – заборонено, а на інші твори мистецтва потрібен особливий дозвіл, з отриманням якого можуть виникнути бюрократичні складнощі. Категорична заборона на вивіз діє на ті твори, що внесені до культурної спадщини. Найпопулярнішими представниками таких творів є роботи Шишка, Глущенка, Яблонської, Примаченко та ін.

Недієве та малорозвинуте законодавство, що регулює відносини з творами мистецтва в Україні робить аукціонний бізнес в нашій країні з одного боку достатньо ризикованим, з іншого - надзвичайно проблематичним для усіх суб’єктів інвестування.

Законодавча база України встановила порівняно з іншими державами досить жорсткі обмеження для розвитку торгівлі творами мистецтва. Найпринциповішими позиціями законодавства стали обмеження на ввезення\вивезення творів мистецтва в країну, оподаткування купівлі\продажу творів, тощо. Натомість в країнах західної Європи не існує жодних заборон на імпорт або експорт творів мистецтва. В Україні вільно можна ввезти лише той твір мистецтва, який куплено для особистих цілей, а не задля комерції. Вивезти можна твір молодший за сто років. Заборона на вивіз стопорить і ввіз творів: люди, які купують твори мистецтва, бажають володіти ними і мати можливість розпоряджатись, а якщо об’єкт не можна вивезти чи продати - це вже неповне право власності.

Такий стан законів фактично виключає можливість виходу на вітчизняний арт-ринок нерезидентів країни. Адже їм доводиться нести такі витрати на страхування, транспортування, експертизу і митні витрати, в наслідок яких купівля/продаж твору мистецтва для потенційного арт-інвестора нерезидента стає невигідною. Наприклад, якщо іноземець наважиться продати в Україні творів мистецтва на $40 млн, то одних лише податків треба буде заплатити близько $12 млн. [29, ст.50]. Тому закони про ввезення та вивезення творів мистецтва потребують корінного перегляду з подальшою їх лібералізацією.

Скасування всіх податків на ввезення та вивезення творів мистецтва в Україну, спрощення бюрократичних процедур оформлення угод з творами мистецтва (якщо в результаті лишиться один податок на торгівлю творами мистецтва, який відповідно до законодавства складає 15%) за оцінками експертів, може призвести до суттєвого росту податкових надходжень. Адже в такому разі значно зросте привабливість вітчизняного арт-ринку, що принесе більші прибутки, ніж ті, які генерує діюча податкова система.

Однак недоліки законодавства не позначаються на зниженні цікавості іноземних колекціонерів та арт-інвесторів до вітчизняного мистецтва. Через недоліки вітчизняного арт-ринку укладання угод між закордонними інвесторами та українськими авторами відбувається в інших країнах. Паралельно до цього в Україні процвітають схеми тіньової торгівлі творами мистецтва.

Стимулом до виходу на іноземні ринки вітчизняних арт-інвесторів є і фактор вищого рівня цін. Погана інформаційна забезпеченість арт-ринку України та неналагоджена система відносин між його суб’єктами призвели до того, що твори мистецтва на вітчизняних торгах недооцінені на 100—200% в порівнянні з цінами на світових аукціонах. Таким чином складається ситуація, за якої твори не тільки з Європи, але й з Росії, за умови їх рівноправного позиціювання на зарубіжному аукціоні, автоматично в два і більше разів дорожче вітчизняних лише через географічний фактор. Наприклад, різниця у вартості картин відомих російських та українських художників 19-20-го століть, за даними Sotheby’s, може становити до 150% на користь наших північних сусідів.

Через це зростають масштаби нелегального вивезення творів мистецтва на закордонні аукціони, де і організація торгівлі краща, і ціни на самі твори значно вищі  [19].

Варто зазначити, що динаміка експансії вітчизняних митців на європейському та американському ринках (саме на них переважно і позиціонується українське мистецтво) позначається і на розвиткові вітчизняного арт-ринку. Саме тоді, коли твори вітчизняних авторів почали набувати більшої популярності на авторитетних світових аукціонах, з’являтись у всесвітньовідомих музеях та приймати участь у міжнародних арт-фестивалях, обсяг українського арт-ринку динамічно зростав, крім того, відносини на арт-ринку набули більшої цивілізованості.

Одним з прикладів офіційного шляху уникнення бюрократично-правових складнощів торгівлі творами мистецтва є діяльність аукціонного дому MacDougalls, який спеціалізується на торгівлі творами східноєвропейського мистецтва. Торги він проводить в Лондоні і (рідше) Москві. MacDougalls налагодив схему, за якою твори мистецтва скуповуються в Україні і перевозяться до Лондона, де виставляються на торги. Традиційно, на європейських аукціонах позиціонується живопис українських та російських художників 19-20 століть та ікони.

Іноземні інвестори та колекціонери, хоча й зацікавлені в українському мистецтві, тим не менш на вітчизняний арт-ринок виходити не бажають. Таким чином відшуковуються шляхи вивезення творів мистецтва з України на більш зручні для них ринки. Негативними наслідками розбудови подібного роду інвестиційних відносин є з одного боку відтік капіталу на арт-ринки інших країн, з іншого, вивезення на них творів мистецтва з України. Цим і пояснюється відтік вітчизняних митців на закордонні арт-ринки.

В минулому році пройшли перші торги авторитетних світових аукціонів, на яких було представлене сучасне вітчизняне мистецтво. Так, наприклад, живописний твір Олександра Косолапова «McLenin's» був проданий на аукціоні Phillips de Pury за 12 тис. фунтів, а картина «Соломінка» Арсена Савадова – за 22,5 тис. фунтів. Не менший інтерес проявили на західних аукціонах і до класичних творів, яки прибули на торги з України. Дві картини Наталії Гончарової «Натюрморт з фруктами» та «Збирання яблук» в червні 2009 року були продані за 2,3 і 4,9 млн. фунтів стерлінгів відповідно. Велике полотно Айвазовського «Вид Одеси» (авторська репродукція відомого твору) на аукционі MacDougall's пішло з молотка майже за 1,3 млн. євро.

Активно розвиватись вітчизняний арт-ринок почав приблизно з 2002-2003 років. Пов’язано це було з тим, що на ринку мистецтва активізувалась участь колекціонерів. Окрім приватного інтересу до мистецтва, розвиватись почали і фонди, які виділились в окремий (хоч і невеличкий) сегмент арт-ринку. Динамічніше почали працювати галереї, які сьогодні власне і виступають основним оплотом арт-ринку.

Якщо річний оборот на світовому ринку мистецтва коливається в межах $22-27 млрд., то для України цей показник за даними відділу арт-інвестування ОТР-банку, обсяг лише вітчизняного ринку живопису складає приблизно $200-300 млн. В той же час в Росії його обсяг складає $1,5 млрд., що свідчить про більшу активність у розвиткові арт-ринку в наших північних сусідів. Однак реальні розміри цих ринків визначити неможливо, адже великі продажі відбуваються переважно неофіційно. При цьому загальний обсяг вітчизняного арт-ринку становить близько $230 млн. Цільова група покупців в Україні складає близько 50 тис. чол. (в т.ч. нерезиденти).

Найширше представлений на вітчизняному арт-ринку живопис ХIX—XX ст. та антикваріат (ікони, предмети побуту, тощо). Більше половини арт-ринку нашої країни займає живопис. Вітчизняний живопис продається в середньому по $10 тис. за картину, вартість лише окремих сягає $150 тис. (картини Шишко, Глущенко, Яблонської, скульптури Архіпенко, тощо). При цьому прослідковується тенденція постійного зменшення на арт-ринку з року в рік обсягу творів вітчизняного живопису, які було написано до 1980 року.

В дослідженнях зарубіжних економістів український арт-ринок не фігурує. Це пояснюється як тим, що він за своїм обсягом не стає в жодне порівняння з арт-ринками країн Європи і Америки, так і тим, що він досі залишається тіньовим і провести хоч якесь адекватне його дослідження неможливо.

Підводячи попередні підсумки, можна констатувати, що шлях розвитку арт-ринку за сприяння та контролю держави в Україні так і не відбувся. Галереї, які виступають основними учасниками художнього ринку не можуть вирішити макрозадачі, які натомість були покладені на них на самому початку формування арт-ринку. Розвиток аукціонів в Україні надзвичайно повільний і як показав час, стати системо утворюючою ланкою у становленні арт-ринку саме ця інституція не може.

На мою думку одним з найефективніших способів інтенсифікувати процес формування арт-ринку в Україні може розвиток арт-банкінгу.

Як вже зазначалось в першому розділі, арт-банкінг – фінансово консультаційний супровід інвестицій в твори мистецтва, якій запроваджують фінансові установи. Форма організації арт-банкінгу складається зі створення фінанасовою установою спеціального відділу, який спеціалізується на організації інвестиційної діяльності, об’єктом якої виступають твори образотворчого мистецтва (в світовій практиці поки що не було прикладів, щоб об’єктом арт-банкінгу виступав твір необразотворчого мистецтва). В цей відділ входять спеціалісти з інвестування і експерти-мистецтвознавці, які на замовлення клієнта організовують його арт-інвестиційну діяльність. При цьому клієнт надає певну суму, яку б він бажав спрямувати у твір мистецтва та встановлює (за бажанням) певні умови до тих творів мистецтва, які виступатимуть об’єктом інвестиційної діяльності. Банк купує для клієнта твори мистецтва, страхує твір, проводить необхідні експертизи та інші процедури, юридично оформляє угоду та надає клієнтові прогнозний план зміни вартості даного твору мистецтва, за яким він може орієнтуватись з подальшим продажем даного твору (колекції творів). Крім цього, банк організовує для клієнта і продаж придбаних раніше творів. Можливе також зберігання творів мистецтва в самому банку. За надані послуги банк отримує комісійні. Їх рівень коливається в залежності від специфіки кожної окремо арт-банківської угоди. Орієнтовно комісійні можуть складати від 0% до 30%.

Ризики розподіляються між клієнтом та фінустановою відповідно до їх відповідальності. Так, банк несе відповідальність за оформлення документації, адекватність оцінки, доставку, страхування, тощо. В свою чергу клієнт несе ризик знецінення твору, його ліквідність, зміну його місця на ринку, які залежать не від банку, який організовував процес купівлі/продажу твору мистецтва, а від ситуації на арт-ринку.

Арт-банкінг почав розвиватись на початку 1980 років. Піонерами цієї послуги стали швейцарський банк UBS та Deutsche Bank. Американський Citi Bank створив консультаційну службу в сфері мистецтва у 1979 році. На сьогодні цю послугу надають близько двадцяти крупних фінінституцій світу. В Росії цей напрям вже декілька років активно розвивають Банк Москви, УралСібБанк та Импексбанк.

Поява цієї послуги безпосередньо вплине як на систематизацію вітчизняного арт-ринку, так і на його капіталізацію, а крім того інтенсифікує розвиток його інфраструктури. В українському арт-ринку переважають приватні інвестори через те, що цей ринок не пристосовано до учасників з більшими капіталами. Натомість банк є стійкою фінансовою установою, в порівнянні з іншими економічними суб’єктами, тому крупний арт-інвестор скоріше довірить управління своїми активами саме йому ніж галереї чи приватному посередникові. Сьогодні основними конкурентами фінустанов, що запровадили таку послугу є аукціонні доми.

Надання послуги арт-банкінгу буде вигідним не лише для самого інвестора, який перекладатиме в такому разі частину своїх ризиків на банк, але й для останнього, адже в такому разі суттєво підвищиться його імідж. Проблема іміджу банку в українських реаліях має велике значення через їх актуальні намагання переконати клієнтів у своїй стабільності в післякризовий час, а також отримати додаткові переваги перед іншими численними банками в Україні.

Крім того, арт-банкінг на декілька щаблів підвищить рівень організації аукціонів. Основним недоліком аукціонів залишається квола організація, в результаті якої порушується один з основних принципів аукціонних торгів – принцип чітких часових рамок торгів. Адже самі аукціони стають лише початком цих торгів і більшість угод як правило укладається вже після їх проведення. В найгіршому випадку аукціони в Україні зводяться до суто інформаційного, «ознайомчого» сеансів, після яких потенційний покупець може звернутись до галерей, власника твору або безпосередньо до його автора неофіційно придбати його.

Відповідно до закордонного досвіду аукціонних торгів, які ініціюються банками, сам цей захід є єдиною можливістю продажу твору мистецтва знайти свого нового власника, після якого доступ потенційних покупців до нього закривається. Аукціон організовується банком цілеспрямовано задля продажу творів мистецтва, які належать або банку, або його клієнтові, за дорученням якого, він і проводить аукціон [31]. Вплинути на організаційний рівень аукціонів банк зможе за рахунок обмеження доступу на нього творів мистецтва і їх чітку регламентацію. А однією з нагальних проблем вітчизняних аукціонів є надзвичайно широке розмаїття творів, що залучаються для торгів.

Ледь не основним недоліком сьогоднішнього способу формування колекцій залишається неадекватність експертизи та юридичного оформлення акту купівлі/продажу творів мистецтва. В той час як банки надають ці (і не тільки) послуги в комплексі, і при цьому несуть більшу ніж інші інституції арт-ринку відповідальність за весь процес оформлення.

Розвиток арт-банкінгу в Україні розвивався за ініціативою:

  •  закордонних фінустанов;
  •  вітчизняних фінустанов.

Серед закордонних банків, які, разом з приходом в Україну, впроваджують традиційні для себе види банківської діяльності, включаючи і арт-банкінг, в результаті опитування банківських установ стало відомо лише про ОТР банк. Цей банк надає послугу арт-банкінгу з 2009 року. Відділ банку, що займається арт-банкінгом працює за принципом разового дистанційного залучення експертів за для проведення необхідних процедур. Так, банк налагодив відносини з реставраційними фірмами, страховими компаніями, антикварними салонами, тощо. Найбільші банки світу, які мають довгу історію арт-банківськї діяльності, більшість послуг надають самостійно, без допомоги інших установ. Така їх політика виправдовується постійним попитом на послугу арт-банкінгу, адже в іншому випадку, мати в своєму штаті на постійних умовах мистецтвознавця, реставратора (з усім необхідним обладнанням) та інших спеціалістів з небанківських послуг не рентабельно.   

Як показує діяльність фінансових установ Росії, більші перспективи для розвитку цієї послуги відкриваються саме у закордонних банках. Наведу приклад Deuche Bank, який, основуючись на вже здобутому досвіді, досить швидко пристосував цю послугу до реалій російського арт-ринку. З приходом в Росію цей банк почав створювати колекцію сучасного російського мистецтва, продовжуючи традиційний для нього досвід. Сьогодні він займає провідне місце серед банків, що провадять купівлю/продаж творів мистецтва у наших північних сусідів.

З іншого боку, його розвиток ініціювали і вітчизняні фінустанови. На сьогодні цю послугу в Україні надають інвестиційна група «Сократ» та аукціонний дім «Золотое Сечение». Другий надає цю послугу з 2005 року. Специфіка діяльності цієї установи дає їй право відповідно до запитів клієнтів проводити тематичні аукціони. Так, з підвищенням цікавості до сучасного українського мистецтва серед потенційних арт-інвесторів, компанія проводила восени 2009 року відповідний аукціон, на якому клієнти самостійно за своїми уподобаннями обирали твори мистецтва. В свою чергу ІГ «Сократ» не відкриває дані про діяльність відділу арт-банкінг, однак відомо, що компанія займається ним вже не один рік, хоч тимчасово і призупиняла його в час загострення світової фінансової кризи.

Безпосередньо банки теж були близькі до того, щоб розпочати розвиток арт-банкінгу, але за результатами опитування українських банків не виявилось жодного, який би займався нею. Перші кроки експансії творів мистецтва в банківську справу в Україні відбулись на початку 1990 років, коли Перший Українській Міжнародний Банк (ПУМБом) та Градобанк створили колекції українського сучасного мистецтва (Додаток Х). Більшість банків, які сьогодні впроваджують найпрогресивніші технології інвестування, починали впровадження арт-банкінгу саме зі створення власної колекції творів мистецтва. Для банків України в свою чергу, колекціонування може стати першим кроком на шляху розвитку арт-банкінгу. Проте з цих двох, «Градобанк» - розвалився, а за всю 15-ти річну існування ПУМБівської галереї, послуга супроводу інвестицій в твори мистецтва ним впроваджена так і не була. Окрім перелічених вище варіантів прямого впливу арт-банкінгу на вітчизняний арт-ринок, не менш важливим є і опосередкований вплив. Так з появою на ринку такого масштабного гравця, як банки, суттєво підвищиться довіра до арт-інвестування інших інвесторів і значно зросте імідж цього виду інвестиційної діяльності.

За результатами опитування компаній та банку, які займаються арт-банкінгом, з’ясувались наступні його особливості в українських реаліях. Найбільш популярним в нашій країні є інвестування в живопис (соцреалізм та сучасне українське мистецтво), на другому місці за попитом розташувалась скульптура. Набуває популярності нестандартний для нашої країни жанр фотографії.

В середньому комісійні за послугу арт-банкінгу складають 10-15%. Хоча існують приклади, коли банк зовсім не брав комісійних за надані послуги, коли її об’єктом виступав дешевий твір (вартістю до $500), а також клієнтом виступала людина, з якою у фіну станови склались довгі відносини. Нижня межа, з якої варто починати арт-інвестування складає приблизно $10 тис.

3.3 Подальший розвиток арт-ринку

В подальшому світовий арт-ринок буде географічно розширюватись і його регіональні сегменти прискорять свій розвиток. Цей процес можливо складе декілька десятиліть, при цьому він не омине і України [19]. Протягом останніх років намітились тенденції зміщення центрів торгів в сторону країн Далекого Сходу.

На сьогоднішній день, світовий арт-ринок набув значної централізації, він має своїх авторитетів та мережу посередників. Коли ж тенденція зміщення ключових торгових майданчиків світового арт-ринку в сторону країн, що розвиваються набуде більших темпів, існуюча система арт-ринку зазнає суттєвих змін.

Через те, що провідні світові аукціони не бажають віддавати свої сфери впливу іншим гравцям арт-ринку, можливо певний час на ньому спостерігатиметься розкол між аукціонами зі столітньою історією та такими, що тільки-но вийшли на ринок. Перевага «молодих» аукціонних домів полягатиме у значному впливі на арт-інвестиційні відносини в певному регіоні. Не виключено і те, що цей процес відбуватиметься за іншим сценарієм:  Christies, Sothebys або інший авторитетний аукціон посилять свою експансію на Схід і географічні зміни в улаштуванні світового арт-ринку не відобразяться на ієрархії його авторитетів.  

Інтеграція арт-ринку в країни що розвиваються буде копіювати досвід розвинених країн в організації арт-ринків з подальшим його пристосуванням до власних умов. Подібний процес, власне, спостерігається і в Україні.

Варто відмітити і ті складові арт-ринку, темп еволюції яких зовсім не залежить від переулаштування арт-ринку. Так, на інший якісний рівень вийде продюсування (просування на ринок нових сучасних авторів). Найбільше воно виявлятиметься у ціноутворенні, вирівнюючи ціни на твори «старих майстрів» та сучасних авторів. Ця діяльність власне і запобігає тому, щоб на арт-ринку не склалась ситуація, коли твори яким більше 100 років автоматично набуватимуть дуже високого провенансу, який надзвичайно завищує їх вартість в порівнянні з відносно дешевими творами сучасників.

З іншого боку, виникає дуже важливе питання адекватного відбору серед сучасних авторів таких, що можуть стати поруч з визнаними майстрами. Це в свою чергу можуть визначити лише мистецтвознавці, а, відповідно, їх роль у формуванні тенденцій арт-ринку набуватиме все більшого значення.

Розвиток продюсування призведе до таких змін на арт-ринку:

  1.  Формування відкритих реєстрів творів мистецтва (що спростить визначення автентичності творів мистецтва);
  2.  Використання нових технологій для контролю місцезнаходження та автентичності творів.

Варто відзначити також майбутнє становлення дилерських компаній світового масштабу. За формою діяльності вони будуть гібридами міжнародного інвестиційного банку і продюсерської компанії. З часом їх основною компетенцією стануть проекти глобального продюсування великих колекцій творів мистецтва.

Великі за рівнем капіталізації дилери завдяки своїй репутації та доступу на ринок капіталів зможуть дозволити собі стати прямими посередниками між покупцями та продавцями світових шедеврів. Наслідком процесу консолідації великих дилерських компаній стане виникнення зовнішньої конкуренції для олігополії міжнародних аукціонних домів в сегменті найдорожчих творів мистецтва. Тим не менш до моменту появи великих світових дилерських компаній, аукціонна олігополія буде продовжувати своє існування.

Наслідком еволюції арт-ринку стане вдосконалення схем функціонування закладів культури. Так, можливим є вихід на самоокупність музеїв і фестивалів, що потребує вдосконалення гнучкості інфраструктури арт-ринку. На сьогодні з основних учасників арт-ринку, самоокупними є лише галереї, певні арт-банки, дилерські компанії та аукціонні доми.  

Щорічно в світі відкривається близько п’яти інвестфондів, які спеціалізуються на арт-інвестуванні. Географія їх функціонування співпадає з зонами найпрогрессивнішого розвитку арт-ринку. Поки що динаміку їх розвитку не можна характеризувати як тенденцію, але недалекому майбутньому такий рух в світі мистецтва матиме місце.   

Сьогодні можна констатувати поступову втрату базових засад традиційного художнього ринку. Особливістю сьогоднішнього етапу розвитку арт-ринку є масштабне вироблення тиражних копій  творів мистецтва (більшою мірою відомих та високовартісних). Наслідком цієї тенденції може стати подальший поділ функцій твору мистецтва. Так, для задоволення естетичних функцій, людина зможе придбати високоякісну репродукцію, або копію цього твору. Відповідно, сам арт-ринок буде сегментовано і копії та репродукції, високовартісні твори мистецтва отримують свої долі на ньому. Власне арт-інвестування розвиватиметься тільки в сегменті оригіналів, адже копії не мають потенціалу до здороження. На арт-ринках розвинутих країн вони отримали спеціальну дефініцію «giclees».

Із розвитком медіамистецтва комерційний аспект, який є не останнім у соціокультурній сфері функціонування мистецтва, зазнає істотних змін, звична система художнього ринку суттєво трансформується [11, ст.239]. В контексті арт-інвестування медійне мистецтво в певних випадках є навіть більш розвинутим, ніж інвестування в твори живопису (сегмент ринку, який домінує лише через ряд соціально-історичних причин). Технології фінансування медіа мистецтв в певних випадках більш прогресивні через те, що поява та розвиток цього напряму в мистецтві позбавили його необхідності проходити процес звикання з технологіями та законами ринку, який не був простим для інших видів творів мистецтва. В той самий час медійне мистецтво не позбавлене і ряду недоліків.  

Традиційне мистецтво можна аналізувати, атрибутувати й класифікувати, тоді як новітні медіа технології практично позбавляють фахівців дослідників традиційної аналітичної роботи. Ускладнює ситуацію ще й надзвичайна швидкість, з якою з’являються нові медіа-твори.

Сьогодні можна констатувати перехідний період художнього ринку, адже з того моменту, коли художній твір став товаром, його найвищу цінність стала визначати саме ринкова ціна (не-без-абсурдний мікс символічної цінності твору мистецтва, власне ринкової ціни та духовного значення, яке визначається загальнолюдськими цінностями). Але сьогодні, коли актуальним засобом творення стають медіа, змінюється й система координат функціонування художнього ринку: відтепер ринкова цінність креативного продукту залежить не від авторства, оригінальності твору чи ваги в історії культури, а від суб’єктивного його прочитання реципієнтом, що ускладнене згаданим процесом «викриття підозри». Зрозуміло, що в цих умовах традиційний формат художнього ринку трансформується, хоча не зрозуміло, яким шляхом він рушить далі. [1 ст.66].    

Одним з прикладів вдосконалення інфраструктури арт-ринку може бути пропозиція В. Д. Соловйова створити міжнародний центр сертифікації живопису, де група кваліфікованих експертів видавала б сертифікати якості живопису, які б стали основою для оцінки картин [24, ст.3]. Таким чином система коефіцієнтів в оцінці творів мистецтва набуде міжнародного значення і процедура оцінки твору буде менш суперечливою. В той же час це сприятиме монополізації арт-ринку. Існування подібного центру в міжнародному контексті більш вірогідно, ніж в реаліях окремого регіонального арт-ринку, адже в такому разі утримується анонімність та незалежність оцінки, сертифікації та інших важливих в арт-інвестуванні процедур. Місцеві експерти часто бувають зацікавлені в неадекватній оцінці.

Комплексність інфраструктури, яка справляє визначальний вплив на активність арт-ринку в тому чи іншому регіоні, є прямим наслідком рівня впливовості того чи іншого міста. Тож, ієрархію найвпливовіших центрів арт-ринку справедливо співвіднести з рейтингом найвпливовіших міст світу. Так, у «Звіті про багатство 2010 р.», який випустив Citi Private Bank, наведено наступний рейтинг найвпливовіших в світі міст: 1- Нью-Йорк, 2- Лондон, 3- Париж, 4- Токіо, 5- Лос-Анджелес.

За географією продажів на арт-ринку своє безумовне лідерство демонструє Нью-Йорк. Така ситуація обумовлена особливим розвитком необхідної інфраструктури, за наявності якої оформлення угод з купівлі/продажу творів мистецтва найменш ризикове. Через це найбільші за грошовим вираженням (від $5-6 млн.) угоди укладаються тільки в Нью-Йорку. Угоди такого масштабу потребують особливі умови аутентифікації, страхування, транспортування, оподаткування та проведення розрахунку. В свою чергу укладання угод на подібну суму в іншому місті може суттєво знизити ціну твору мистецтва.

ДОДАТКИ

Додаток А

Top-200 колекціонерів творів мистецтва за версією журналу ARTnews

Країна

Кількість колекціонерів у рейтингу

США

106

Германія

14

Великобританія

13

Швейцарія

12

Франція

9

Іспанія

4

Італія

4

Канада

4

Нідерланди

4

Росія

3

Україна

1 (Віктор Пінчук)

Інші країни

26

                                 Джерело: www.kunstam.com

Додаток Б

Суб’єкти арт-інвестування, об’єктом якого виступають твори образотворчого мистецтва

Власник твору мистецтва

Посередник

Інвестор

Автор твору;

Фізична або юридична особа, що має право розпоряджатись матеріальним правом на твір мистецтва;

Арт-менеджер

Дилер

Брокер

Галерея

Аукціонний дім

Банк

Арт-інвестор

Приватний:

Приватна особа;

Фонд;

Галерея;

Державний:

Міністерство культури України;

Музеї;

Інші державні установи;

Додаток В

Бланк експертної оцінки твору мистецтва

 Додаток Д

Динаміка капіталізації Kunst Asset Management TOP-500

Дата/ Показник

2005

2006

2007

2008

Капіталізація 500 робіт, $ млрд

8,62

9,33

11,55

13

Приріст, %

5,3

8,3

23,8

12,6

Вхідний поріг в топ-500, $ млн

5,3

5,74

6,81

7,25

Підвищення вхідного порогу,%

3,3

8,3

18,6

6,46

                         Дані: www.skatepress.com

  

Додаток Е

Основні бізнес моделі арт-ринку

Сегмент

Виручка станом на 2007р., $ млрд.

Компанії

Аукціонна торгівля

2,5

Sothebys, Christies,

E-Bay, Dorotheum, Bukowskis, та ін..

Фінансові послуги

1

AIG, Allianz, UBS, AXA, Deutsche Bank, та ін..

Інформаційний бізнес

0,05

Sothebys, Christies, Artnet, Artprice, та ін..

Дилерський бізнес (приватні колекції та музеї включно)

Близько 3

Десятки тисяч компаній

                    Джерело: www.kunstam.com

Додаток Ж

Найдорожчі твори образотворчого мистецтва в історії світового арт-ринку, що були продані на аукціонах

Аукціонна ціна ($ млн.)

Назва твору

Художник

1

104,7

Крокуюча людина 2

Альберто Джакометті

2

104,168

Хлопець з люлькою

Пабло Пікассо

3

87,936

Портрет Аделі Блох-Бауэр II

Густав Клімт

4

86,281

Триптих 1976

Френсіс Бекон

5

82,5

Портрет доктора Гаше

Вінсент ван Гог

6

80,45

Ставок з лататтям

Клод Моне

7

78,1

Мулен де ля Галетт

Пєр Огюст Ренуар

8

76,671

Побиття немовлят

Пітер Пауль Рубенс

9

72,84

Білий центр (жовтий, рожевий і блідо-ліловий на темно-рожевому)

Марк Ротко

10

71,72

Зелена автокатастрофа (зелена машина, що горить - 1)

Енді Уорхол

11

63,11

Натюрморт з глеком та драпіровкою

Поль Сезанн

            Джерело: www.skatepress.com

Додаток З

Найдорожчі скульптурні твори в історії світового арт-ринку, $ млн.

Ціна

Твір

Художник

1

104,7

Крокуюча людина

Альберто Джакометті

2

57,161

Львиця Гуеннола

Невідомий

(Стародавня Месопотамія)

3

29,161

Голова жінки (Дора Маар)

Пабло Пікасо

4

28,6

Артеміда з ланью

невідомий

5

27,481

Велика жінка, що стоїть II

Альберто Джакометті

6

27,456

Птах в просторі

Константин Бранкуцці

7

25,783

Квітка з повітряної кульки (Пурпур)

Джефф Кунс

8

23,816

Cubi XXVIII

Девід Сміт

9

23,561

Підвісне серце

Джефф Кунс

10

19,213

Весіння колискова

Дэміен Херст

Додаток И

Найдорожчі твори образотворчого мистецтва митців, що живі сьогодні

Художник

Твір

Ціна продажу, млн $

1

Лусієн Фрейд

«Інспектор по пенсіям, що спить»; холст, олія

33,6

2

Джефф Кунс

«Квітка з повітряної кульки (Пурпур)»; нержавіюча сталь, напівпрозоре кольорове покриття

25,65

3

Деміен Херст

Инсталяція: «Золоте ягня»; ягня в формальдегіді із золоченими рогами

18

4

Джаспер Джонс

«Цифра 4»; холст, олія

17,4

5

Герхард Ріхтер

«Свічка»; холст, олія

7,97

            Джерело: www.sothebys.com

Додаток К

«Натюрморт з глеком та драпіровкою» Поль Сезанн

Додаток Л

Повторні продажі творів мистецтва у 2007-2008 рр.

Митець

Твір

Ціна попереднього продажу,         тис.

Дата попереднього продажу

Ціна останнього продажу,              тис.

Дата останнього продажу

Приріст вартості, %

Дохідність річних, %

Хаім Сутін

Юна полячка

420

5.11. 2003

2700

25.06. 2008

642

142

Люсєн Фрейд

Портрет оголеної

3 603,8

09.12. 1998

13 272

30.06.2008

368

38,7

Піт Мондріан

Композиція з жовтим і червоним

871, 14

13.05. 1997

2 524,1

04.02.2008

289

27,5

Клод Моне

Міст Ватерлоо

2 353,8

13.11. 1990

23 633,6

18.06.2007

1 004

61

Енді Уорхол

Ліз

3 683

11.11. 2001

14 378,7

13.11.2007

390

65

Марк Ротко

№7 (Темне над світлим)

1 365,7

19.11. 1998

12 838,1

13.11.2007

940

104

Макс Ернст

Коханці

55,9

24.06. 1997

242,6

06.02.2007

434

47

Амедео Моділяні

Молода дівчина, що сидить в сорочці

3 990, 3

12.05. 1998

10 356

06.11.2007

260

27

Пєр Боннар

Натюрморт з динею

957,5

05.11. 2003

2 572

08.05.2007

269

77

             Джерело: www.skatepress.com

Додаток М

Описові статистичні дані про твори мистецтва різних сегментів арт-ринку

Сегмент арт-ринку*

СМ

ФІ

СЄМ

ЄМ

СтМ

Ср

МА

САМ

Середнє арифметичне

0,042

0,033

0,021

0,022

0,023

0,019

0,031

0,028

Середнє геометричне

0,037

0,022

0,014

0,019

0,02

0,012

0,028

0,02

Медіана

0,039

0,06

0,027

0,011

0,031

0,027

0,048

0,015

Максимум

0,29

0,34

0,21

0,17

0,18

0,22

0,12

0,26

Мінімум

-0,15

-0,4

-0,23

-0,16

-0,14

-0,29

-0,11

-0,27

Стандартне відхилення

0,104

0,138

0,112

0,073

0,082

0,113

0,072

0,129

Відхилення від середнього (skewness)

0,48

-0,83

-0,42

-0,03

0,085

-0,65

-0,53

-0,07

Ексцес (Kurtosis, волатільність волатільності)

3,5

5,56

2,58

3,26

2,2

3,8

2,02

2,73

Коефіцієнт варіації

2,47

4,19

5,3

3,29

3,52

5,96

2,33

4,56

Контрольованість ризику

0,4

0,23

0,18

0,3

0,28

0,16

0,42

0,21

*- СМ - Сучасне мистецтво, ФІ - Французький імпресіонізм, СЄМ - Сучасне Європейське мистецтво, ЄМ - Європейське мистецтво 19 століття, СтМ - Старі майстри, Ср – Сюрреалісти, МА - мистецтво Англії 20 століття, САМ - Сучасне американське мистецтво.

Додаток  Н

Кореляція активів інвестиційного портфелю, який складається суцільно з творів мистецтва

Сегмент арт-ринку

СМ

ФІ

СЄМ

ЄМ

СтМ

Ср

МА

САМ

Сучасне мистецтво

1

-

-

-

-

-

-

-

Французький імпресіонізм

0,74

1

-

-

-

-

-

-

Сучасне Європейське мистецтво

0,69

0,7

1

-

-

-

-

-

Європейське мистецтво 19 століття

0,76

0,86

0,74

1

-

-

-

-

Старі майстри

0,5

0,54

0,4

0,73

1

-

-

-

Сюрреалісти

0,82

0,66

0,76

0,69

0,51

1

-

-

Мистецтво Англії 20 століття

0,56

0,63

0,72

0,65

0,43

0,61

1

-

Сучасне американське мистецтво

0,65

0,54

0,44

0,54

0,43

0,41

0,41

1

Додаток О

Описові статистичні дані активів, з яких складається інвестиційний портфель

Актив*

АRT

АВК

АМК

ДКО

ДДО

КБ

Середнє арифметичне

0,03

0,139

0,178

0,096

0,097

0,065

Середнє геометричне

0,025

0,131

0,168

0,091

0,091

0,064

Медіана

0,03

0,169

0,223

0,104

0,088

0,056

Максимум

0,228

0,323

0,392

0,367

0,348

0,138

Мінімум

-0,21

-0,1

-0,22

-0,07

-0,09

-0,02

Стандартне відхилення

0,101

0,132

0,152

0,105

0,116

0,026

Відхилення від середнього (skewness)

-0,31

-0,35

-0,76

0,52

0,32

0,97

Ексцес (Kurtosis, волатільність волатільності)

2,897

1,96

3,089

3,11

2,258

3,507

Коефіцієнт варіації

3,341

0,946

0,856

1,09

1,19

0,401

Контрольованість ризику

0,299

1,056

1,16

0,91

0,83

2,49

         *- Акції великих компаній (АВК), Акції малих компаній (АМК), довготермінові корпоративні облігації (ДКО), довготермінові держоблігації (ДДО), Казначейські білети (КБ) і твори мистецтва (АRT).  

Додаток П

Кореляція активів інвестиційного портфелю, який складається з традиційних фінансових активів та творів мистецтва

Актив

АRT

АВК

АМК

ДКО

ДДО

КБ

АRT

1

-

-

-

-

-

АВК

0,16

1

-

-

-

-

АМК

-0,3

0,3

1

-

-

-

ДКО

-0,07

0,32

0,01

1

-

-

ДДО

0,022

0,33

-0,02

0,96

1

-

КБ

0,3

0,08

0,08

0,02

0,04

1

Додаток Р

Найбільші в світі арт-кредитори

Компанія

Ставка

Умови

Додаткові умови

Art capital group

8%-12%

Сума позики: до 50% естімейту.

Строк: від 3 міс. до 3 років.

Оцінку твору мистецтва проводить компанія

Sotheby’s

Визначається індивідуально

Сума позики: 40% естімейту.

Строк визначається індивідуально

Мінімальний рівень позики – $1 млн.

Christies

Залежно від клієнта

Ціна заставного твору мистецтва має бути в 2-2,5 рази вище суми позики

Можливе використання схеми при купівлі твору мистецтва на аукціонних торгах

Citigroup

Private bank

Змінний коефіцієнт відношення до кредитної ставки London Interbank

Сума позики: 50% від вартості твору мистецтва.

Бажаний рівень позики – від $5 млн.

Можливе комбінування активів для формування належної застави

Bank of America Private bank

Змінний коефіцієнт відношення до кредитної ставки London Interbank

Сума позики: до 50% від вартості твору мистецтва.

Переважно надається сталим клієнтам банку.

Додаток С

Динаміка індексу активності на світовому арт-ринку

(щоквартальні дані)

Мін. – 83,07 (1 квартал 1986 р.)  

Макс – 1226,32 (квартал 2007 р.)

Додаток Т

                 Джерело: www.artinvestment.com

Додаток У

 

                          Джерело:www.artprice.com

Додаток Ф

Динаміка індексів на твори мистецтва різних жанрів та сюжетів

Рік

Жанр

Рівень індексу

Пейзаж

Мариністика

Дика природа

Портрет

Натюрморт

Авангард

Нижня межа

Верхня межа

1971

1

1

1

1

1

1

1

1

1972

1,25

0.94

0.96

1.83

2.67

1.52

1.2

1.7

1973

1,66

2.24

1.56

2.06

2.72

1.93

1.51

2.31

1974

1,6

1.36

0.91

2.17

2.34

2.19

1.56

2.74

1975

1,1

1.01

0.74

1.33

1.79

1.53

1.22

3.05

1976

1,19

1.01

1.06

1.28

2.05

1.12

1.06

2.34

1977

0,59

0.71

0.53

0.76

1.12

0.77

0.77

2.88

1978

0,56

0.62

0.52

0.65

1.65

053

0.68

2.98

1979

0,56

0.69

0.53

0.69

1.71

0.69

0.82

3.82

1980

0,82

0.96

0.66

0.92

1.96

0.72

0.94

4.38

1981

1,03

1.25

0.56

1.09

3.41

0.76

1.16

5.45

1982

0,92

1.08

0.61

0.95

2.72

0.69

0.96

4.94

1983

1,17

1.37

1.07

1.19

3.07

0.81

1.12

5.45

1984

1

1.08

0.75

1.11

3.33

0.87

1.15

5.83

1985

1,03

1.3

0.74

1.18

3.12

1.04

1.15

6.35

1986

1,05

1.22

1.01

1.33

3.68

1.32

1.41

6.73

1987

1,26

1.49

1.41

1.8

3.55

1.87

1.8

8.66

1988

1,52

1.77

1.34

2.29

3.51

3.04

2.12

10.14

1989

2,65

2.29

2.77

3.36

7.61

4.7

2.75

13.16

1990

1,67

1.88

1.98

2.4

5.97

3.76

2.5

14.26

1991

1,19

1.39

1.25

1.7

5.36

2.18

1.79

10.3

1992

1,13

1.26

1.16

1.41

3.48

2.35

1.87

10.13

1993

1,52

1.8

1.3

2.01

4

1.78

1.75

9.32

1994

1,5

1.57

0.69

1.84

3.64

2.1

1.73

10.21

1995

1,79

2.05

1.55

2.01

4.05

2.07

1.87

9.74

1996

1,66

1.8

1.85

2.3

4.67

2

1.98

11.99

Додаток Х

Банки, які цілеспрямовано займаються колекціонуванням творів мистецтва

Банк

Країна реєстрації банку

Принцип відбору творів мистецтва

Обсяг колекції банку

1

Deutsche Bank

Німеччина

Сучасне мистецтво. (інноваційні твори)

53 тис. експонатів

2

UBS

Швейцарія

Живопис та графіка різних часів

45 тис. творів (ціна – близько $200 млн)

3

JP Morgan

США

Живопис, графіка (твори 18-20 століть)

Близько 35 тис. експонатів

4

Banca Intesa S.p.A.

Італія

від античного (5 ст. до н. е.) до сучасного (20 ст.) мистецтва

близько 2,5 тис. творів

5

ING

Нідерланди

Сучасне Європейське мистецтво

н/д

6

Інкомбанк

Росія

Концептуальне мистецтво

н/д

7

Міжрегіональний торгівельно-промисловий банк

Росія

московський нефігуративний живопис 1980-1990 рр.

н/д

8

Тверуніверсалбанк

Росія

російські портрети 18-20 ст.

н/д

9

Восток

Росія (Уфа)

башкирське мистецтво

н/д

Градобанк (ліквідовано)

Україна

Твори сучасного вітчизняного мистецтва

Близько 800 експонатів (вартість $5,152 млн станом на 1999 рік)

Перший Український міжнародний банк (ПУМБ)

Україна

Твори сучасного вітчизняного мистецтва

н/д

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Балашова Є. Д. - Живопис на вітчизняному арт-ринку // Галерея., №35-36. 2003 - ст. 66.
  2.  Безклубенко С.Д. - Політекономія мистецтва - Київ.:НАОМІА, 2004.
  3.  Власов С. И. – Энциклопедия изобразительного искусства. – т.7 – СПБ: Азбука, 2007.
  4.  Гасратян К. М. - Сфера культуры в современной рыночной экономике – Москва, 2006.
  5.  Герасимчук А. А. - Філософські основи менеджменту і бізнесу – Київ., 1999.
  6.  Гессе Г. – Собрание починений в 8 томах // т.8 – Харьков: Фолио, 1995.
  7.  Гибсон Стюард - Финансирование культуры в период перехода к рыночной экономике – ЮНЕСКО, 1994.
  8.  Гудзинський О. Д. – Актуальні проблеми сучасного менеджменту – Київ, 2005.
  9.  Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р. за №1560-12 // Голос України – 21.11.1991.
  10.  Закон України «Про авторське право та суміжні права» від 23.12.1993 р. за № 3792 -12 // Голос України – 23.02.1994. 
  11.   Збірка доповідей Міжнародна науково  – практична конференція Contemporary art - Нові території. –К. EIDOS, 2006
  12.   Зиновьев И. Ф. – Виды рынков и их функционирование – Симферополь, 2005. 
  13.   Кагарлицкая С.Я., Шапинская Е.Н. – Пьер Бурдьє: художественный вкус и культурный капитал - Массовая культура и массовое искусство. "За" и "против". — М.: Изд-во "Гуманитарий" Академии гуманитарных исследований, 2003.
  14.   Колбер Ф. -  Маркетинг культуры и искусства – СПб.: Азбука, 2004. 
  15.  Мороз А.М. - Банківські операції: Підручник – К.: КНЕУ, 2000.
  16.   Новотный О., Фишер Я. - Экономика культуры - Москва, 1987.
  17.   Пересада А. А. – Інвестування: Навчальний посібник. – К.:КНЕУ, 2004.
  18.   Пересада А. А., Шевченко О.Г. – Портфельне інвестування: Підручник. – К.: КНЕУ, 2004.
  19.   Пересада А. А., Коваленко Ю. М. – Фінансові інвестиції: Підручник. – К.: КНЕУ, 2006.  
  20.   Побожій С. – Банкіри і банківський капітал на арт-ринку. // Галерея, №4 (26) 2006.
  21.   Савлук М. – Гроші і кредит К.: КНЕУ, 2002.
  22.   Святенко А. - Гарні інвестиції. Новий для України фінансовий інструмент — арт-банкінг // Дзеркало тижня, № 45 (724), 2008.
  23.  Скатерщиков С. – Руководство по инвестированию на рынке предметов искусства – Москва, 2006.
  24.   Соловьёв В. Д. – Определитель стоимости живописи – Днепропетровск, 2000.
  25.   Скибинський С. В. - Сегментування ринку: Навчальний посібникЛьвів, 2003.
  26.    Царев В. В. – Оценка экономической эффективности инвестиций – СПб: Питер, 2004.
  27.   Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. за № 435-4 //Офіційний вісник України - № 11, 28.03.2003.
  28.   Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. за № 435-4 //Офіційний вісник України - № 11, 28.03.2003.
  29.   Шумпетер Й. – Теория экономического развития. – М.: Прогресс, 1982.
  30.   Шэвур Э. - Формування цивілізованого арт-ринку: проблеми і перспективи // Art Ukraine, ст. 46-51 –1 (2)/2008.
  31.   Andrew C. Worthington, Helen Higgs – Risk, return and portfolio diversification in major paintings markets. 2003
  32.  Вamford Martin – Brilliant investing – Parson education limited London, 2008.
  33.   Вaumol W.J. Preface. Recent Developments in the Economics of the Performing Arts\\ The Economics of the Arts\ Ed. M. Blaug. – L.: Martin Robertson & Company Ltd., 1976.
  34.  Benjamin R. Mandel – Art as an investment and conspicuous consumtion good. 2007
  35.   Сhristies – Property from the estate of J. Irvin and Xenia S. Miller – London: Manson and Woods Ltd., 2007.
  36.   Сynthia Saltzman: "Portrait of Dr. Gachet: the story of a van Gogh masterpiece" - Penguin Books, 1999.
  37.   Erdal Atukeren, Aylin Seckin - On the valuation of psychic returns to art market investments. 2007. Economics bulletin
  38.   Fine Art №1 2007 Едуард Димшиц «Зберігайте гроші в полотнах» ст. 26-33.
  39.  Marilena Locatelli-Biey: The market of sculptures: an adjacent year regression index – university of Torino. Italy. 2000
  40.   Miles Brignall The fine art of investing // The Guardian, 22 August 2009
  41.  Rachel A.J. Campbell, Christian Wiehenkam - Credit Default Swaps and an application to the Art market. 2007
  42.  Renata Leite Barbosa, Nauro F. Campos – Paintings and numbers an econometric investigation of sales rates, prices and returns. 2008
  43.  Richard J. Agnello – Investment returns and risk for art: evidence from auction of American paintings. 2002
  44.  Roman Kraeussl, Jonathan Lee - Art as an investment. February 2010
  45.  Takato Hiraki, Akitoshi Ito - How did Japanese investments influence international art prices?. 2005
  46.  Wall street - Art Market Still Suffering Recession-Induced Blue Period// KELLY CROW - JANUARY 4, 2010.  
  47.  William N. Goetzmann, Luc Renneboog – Art and money. 2009
  48.  http://www.fineartinvestments.org
  49.   http://www.investmentu.com/IUEL/2005/20051110.html
  50.   http://www.invest-in-art-now.com/art-investments.html
  51.  http:// www.forum.artinvestment.ru/showthread.php?t=30695
  52.  http:// www.art-finance.ru/analitika/3
  53.  http://www.finansmag.ru/articles/27959
  54.  http://www.forbesrussia.ru/forbes/issue/2009-11/28287-vypusk-2009
  55.  http://www.artprice.com 
  56.  http://www.skatepress.com
  57.  http://www.artinvestment.ru/en/invest/law/20080727_borrowing_against_art_article.html
  58.  http://www.sothebys.com/app/live/lot/LotResultsDetailList.jsp?event_id=29940&sale_number=L10005
  59.   http://www.situation.ru/app/j_art_325.htm

_

 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

2571. Изучение взаимодействия тел при ударе 112.5 KB
  Цель работы: Изучить законы сохранения энергии и импульса; определить экспериментально работу деформации, коэффициент восстановления скорости, время и силу взаимодействия тел при ударе.