37481

ФІЛОСОФІЯ, її ПОХОДЖЕННЯ, ПРОБЛЕМАТИКА ТА ФУНКЦІЇ

Лекция

Логика и философия

Перш за все філософія аналізує людське знання про реально існуючі речі та цікавиться тим ступенем достовірності який може бути тут досягнутий. Дитрих фон Гільдебранд Філософія відрізняється від науки не в тому значенні що апелює до відірваних від життя тверджень а в тому що максимально вірно виражає її зміст. Карл Ясперс Філософія як особлива сфера людського знання і пізнання виникла на основі світоглядних пошуків та орієнтацій людини що постають як необхідність з погляду людського життєвого вибору та самоствердження.

Украинкский

2013-09-24

791.5 KB

20 чел.

ТЕМА 1

 ФІЛОСОФІЯ, її ПОХОДЖЕННЯ, ПРОБЛЕМАТИКА ТА ФУНКЦІЇ

Філософію цікавлять лише ті предмети, які за своєю природою тісно пов 'язані із самим фокусом дійсності. Перш за все, філософія аналізує людське знання про реально існуючі речі та цікавиться тим ступенем достовірності, який може бути тут досягнутий.

Дитрих фон Гільдебранд

Філософія відрізняється від науки не в тому значенні, що апелює до відірваних від життя тверджень, а в тому, що максимально вірно виражає її зміст.

Карл Ясперс

 Філософія як особлива сфера людського знання і пізнання виникла на основі світоглядних пошуків та орієнтацій людини, що постають як необхідність з погляду людського життєвого вибору та самоствердження. Постаючи теоретичною формою світогляду, філософія набуває певних особливостей, таких, як узагальнюючий характер знання, принциповий людиноцентризм, прагнення досягти абсолютів та ін. Ці особливості зумовлюють структуру та функції філософського знання. У кінцевому підсумку філософія постає як глибинне і непереборне прагнення людської душі до прозорості й осмисленості підвалин власного буття.

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні

Знати

 що таке світогляд, його складові та типологія;  співвідношення філософії зі світоглядом, наукою, мистецтвом, релігією та ідеологією;  історичні особливості виникнення філософії;  особливості та характерні риси філософського мислення;  структуру та основні функції філософії.

Вміти  

 розрізняти світоглядні та інші види знання;  виділяти елементи філософського мислення у певних знаннях;

 пояснювати (у тому числі - конкретними прикладами) основні функції філософії;

 застосовувати до конкретних ситуацій ознаки найперших філософських позицій.

Розуміти

1.чому полягають необхідність та неминучість виник
нення у людини світоглядних знань та орієнтацій;

              2.як пов'язані між собою світогляд та філософія;

              3.чим зумовлена наявність у філософії саме таких харак
               терних рис мислення;

     4.внутрішній зв'язок основних функцій філософії між собою;

                5.чим зумовлена саме така структура філософського знання.


КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

# СВІТОГЛЯД - сукупність узагальнених уявлень людини про світ, місце людини у світі,
підвалини людських взаємин зі світом, що виконує функцію людського самоусвідомлення
та світо орієнтування.

ФІЛОСОФІЯ (з давньогрец.: любов до мудрості) - теоретична форма світогляду;
особливий рівень мислення, на якому думка усвідомлює себе саму у своєму ставленні до
дійсності та шукає остаточних, абсолютних засад для власних актів і людського
самоствердження у світі.

РЕФЛЕКСІЯ (з лат.: загинати, обертати) - унікальна здатність людської свідомості
(і думки) у процесі сприйняття дійсності сприймати і себе саму; внаслідок цього людська
свідомість постає водночас і як самосвідомість, думка про щось - як думка про думку,
знання про щось - як знання про саме знання.

# КА ТЕГОРІІ (з давньогрец.: демонструю, виявляю) - гранично широкі, вузлові поняття пев
ної галузі знання, сукупність яких окреслює якісну специфіку предмета пізнання даної галузі.

* ФІЛОСОФІЯ, РЕЛІГІЯ, МИСТЕЦТВО - за Г.Гегелем, три основні форми людської
духовно-практичної діяльності, які фіксують три основні властивості людського
інтелекту: філософія (наука) уособлює здатність розуміти, мистецтво - здатність
переживати дійсність, релігія - здатність відчувати спорідненість людського духу з
фундаментальними печатками буття.

1.1. Особливості становища людини в світі та необхідність її самовизначення

Вивчення філософії як особливої галузі людського знання та інтелектуальної діяльності ми починаємо з питання про людину та її становище в світі. Це зумовлено, перш за все, тим, що ■£ філософія, як і будь-які інші види людської діяльності, постає людською справою: не було би людини, ми не вели би про все це розмову. По-друге, із чим би ми не мали справи - з природою, творчістю, наукою, пізнанням - ^ ми завжди, так чи інакше, маємо справу з людиною. Не в тому сенсі, що людина настільки

егоїстична, що власний голос заглушує їй "грім небесний", а в тому, що ■£ реально ми можемо вести розмову про будь-що лише тоді, коли воно ввійшло в контакт із нами, із нашим сприйняттям.

Людина своєю активністю створює універсум, в якому живе і про який знає, бо ми не знаємо, що є світ сам по собі; ми знаємо той світ, який нам відкрився через нашу діяльність, <=>працю, впізнання, експерименти, фантазію і т. ін. Саме з того огляду слід розуміти твердження А. Шопенгауера про те, що світ є нашим уявленням, або слова Ф. Ніцше про те, що все є лише проявами життя. За влучним висловом М. Хайдеггера, людина є "отвором у бутті", бо на рівні людини та через людину глибинні потенції буття вперше виходять у своє виявлення.

Унаслідок того, що людина постає ніби епіцентром, або зосередженням, універсуму, вона сама виявляє себе надзвичайно по-різному та суперечливо. Можна нескінченно перебирати людські життя та долі, але вони завжди в чомусь виявляться новими, несподіваними. Власне кажучи, саме тому людське самопізнання постає невичерпним за змістом та горизонтами виявлення. Мимоволі виникає питання: завдяки чому людина має такі властивості? Що становить основи її буття? Водночас перед нами постає та окреслюється питання і про те, якими людськими потребами зумовлене існування філософії (яка, за словами французького філософа, математика та фізика Р. Декарта, лише одна відрізняє нас від дикунів).

Намагаючись осмислити людину, ми порівнюємо її з іншими істотами та явищами світу, і в такому порівнянні перед нами вимальовуються деякі фундаментальні особливості становища людини у світі.

% 1. Першою особливістю людини виступає її розумність, здатність усвідомлювати себе і те, що її оточує. В загальному плані розумність постає перед нами як здатність людини не лише жити та діяти, зберігати своє життя та регулювати його, а й як людська можливість не зливатися із дійсністю та власними діями, володіти певними засобами оцінки дійсності.

*■ Розумність людини - це та Ті особливість, яка найчастіше кидається у вічі при міркуваннях про людину і яка зумовлює необхідність людського самоусвідомлення

2. Значною мірою якості людини та її становище в світі пов'язані з її біологічною неспеціалізованістю. Це означає, що в будову людського організму не закладена програма її способу життя та життєвих здійснень.

Коли ми маємо справу з твариною, то можемо лише за особливостями будови її організму визначити, що це за істота і яким може бути спосіб її життєдіяльності (птах літає, риба живе у воді і т. ін.). У тваринному світі досить чітко та однозначно діє закон співвідношення органів та функцій: якщо є певний орган, він повинен виконувати саме такі функції. Коли ж народжується людина, ми можемо прогнозувати можливі варіанти її життя, але ніхто не дасть гарантій щодо здійснення таких прогнозів. Мало того, народжена людина взагалі може "випасти" з людського суспільства і не набути навіть елементарних навичок людської поведінки (пряма хода, користування предметами побуту та ін.), не кажучи вже про опанування культурою, видами людської професійної діяльності та ін. Звичайно, і тут ми бачимо, що народжується саме людина, проте ми розуміємо, що її життя не може бути зведеним до життя її. організму, і яким саме життям вона проживе, того особливості її. анатомічної будови не визначають. Людина може мати певні завдатки, наприклад, чудовий музичний слух, проте це зовсім не зумовлює того, що вона стане музикантом.

 3. Відсутність якоїсь певної (однієї) програми життя робить людину істотою вільною, такою, що має свободу: людина як людина (а не її організм) ні до чого жорстко не прив'язана й однозначно не спонукувана: "Доля людини покладена на неї саму" (Ж.-П. Сартр); "Людина - це передусім проект... "(Ж.-П.Сартр), тобто людина має можливість обирати, певною мірою проектувати своє життя.

4. В іншому аспекті неспеціалізовайість постає як універсальність людини: якщо людина не призначена однозначно ні до чого конкретного, то вона - потенційно, так би мовити, за суттю,- може бути всім. І справді, загалом нормально розвинена людина може оволодіти майже всіма можливими видами та напрямами людської діяльності. Мало того, з огляду на це людина "відкрита "майбутньому, тобто може створювати принципово нові види діяльності та поведінки. Саме завдяки універсальності, різноманітності, незапрограмованості людини існує історія людства; тварини, наприклад, не мають власної історії у тому сенсі, що вони віками, із популяції в популяцію діють одно-

16 ТЕМА 1. ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ, ПРОБЛЕМАТИКА ТА ФУНКЦІЇ

 манітно, а людська історія являє собою досить швидку й динамічну зміну суспільств, культурних досягнень, видів діяльності, способів життя. Певна річ, що за наявності єдиної жорсткої програми життєвих здійснень людини все це було б неможливе.

Той факт, що людина є істотою неспеціалізованою, що вона не реалізує своїм життям певної, заздалегідь наданої їй програми, має не лише позитивне значення, а й свою не дуже приємну сторону: наданої програми життя немає, а тому людина сама повинна її знайти, сформулювати. Якщо ж вона цього чомусь не зможе зробити, то віддасть своє життя невідомо чому - чи-то традиції, чи-то життєвій стихії, але й результат життя у такому випадку також; буде не зовсім належати саме цій людині. Перед нами окреслюється така ситуація: людина є істотою неспеціалізованою, а тому вільною та універсальною. Вона "може бути всім'', але саме тому може бути й нічим. Тому в людській історії, у розвитку окремої людини так гостро стоїть питання про пошуки життєвих орієнтирів, про людський життєвий вибір, людське самовизначення.

 5. Людина як істота розумна є єдиною, хто усвідомлює свою смертність, обмеженість та скінченність свого життя (принаймні - свого земного життя). Цей момент відіграє в історії людства та в житті окремої людини надзвичайно важливе значення: життя надається людині лише один раз, тому ціна життєвого вибору фактично оплачена ціною життя; ми маємо можливість виправдати своє перебування у цьому світі й у цьому житті лише один раз, у єдино можливому для нас варіанті. Тому тема смерті в людській думці невіддільна від теми життя. В аспекті розглянутих особливостей людини вона надзвичайно посилює і загострює проблеми людського самовизначення, пошуку життєвого сенсу. Адже в разі помилки повторити "життєвий експеримент" буде вже неможливо. Звідси - знамениті міркування М. Монтеня: "Розмірковувати про смерть означає розмірковувати про свободу. Хто навчиться помирати, той забуде, що таке бути рабом ". "Міра життя -не в його тривалості, а в тому, як ви його використали''.

Людина сучасної цивілізації майже ніде не стикається з природою в її первісному вигляді: її оточують переважно штучні створіння, результати її праці, пізнання, наснаги. Внаслідок того людина прогресує не за рахунок змін в організмі, а за рахунок розвитку власної діяльності, за рахунок удосконалення соціокультурних надбань. Але ось тут слід звернути увагу на надзви-

ТЕМА 1. ФІЛОСОФІЯ, її ПОХОДЖЕННЯ, ПРОБЛЕМАТИКА ТА ФУНКЦІЇ 17


чайно важливий факт: річ у тім, що павички людської соціокультурної діяльності не передаються генетично. І це пояснюється тим, що предмети культури не становлять частини людського організму, існують поза ним, а генетично передаються лише відомості про будову організму.

Отже, народжуючись, людина, для того щоб стати людиною, повинна опанувати способи соціокультурної поведінки, навчитися діяти з допомогою предметів культури. Вона має навчитися прямої ходи, їсти з посуду, розмовляти, писати, водити автомобіль та ін. Буття людини (саме як людини) тримається на людському зусиллі, людській активності. Ми є людьми настільки, наскільки утримуємо себе в людському статусі буття. Якщо ж ми чомусь не робимо таких зусиль, то, як кажуть, "спускаємося на дно " суспільного життя, певною мірою втрачаючи людські якості. Отже, лише прилучення до культури, але прилучення внутрішньо активне, дійове, вольове та свідоме, робить нас людьми.

Розглянуті особливості становища людини в світі засвідчують, що задля того, щоби бути людиною, треба, звичайно, людиною народитися; проте ця умова є необхідною, але недостатньою: людина не народжується із готовою програмою на життя (якщо ми і віримо у те, що хтось заздалегідь визначив наше життя, ми все одно позбавлені знань про те, що і як саме нам призначено), тому вона сама повинна її знайти, виробити, здійснити свій життєвий вибір, оскільки в кінцевому підсумку лише вона сама має право розпорядитися власним життям. Історичне покликання та глибинне виправдання філософії полягає саме у тому, щоб виробити і надати людині інтелектуальні засоби для свідомого здійснення життєвого вибору.

1.2. Поняття та типологія світогляду.

Світогляд і філософія

На основі розглянутої вище специфіки людського буття в суспільній історії виникають особливі напрями духовного життя, спрямовані на вироблення засад людського життєвого самоутвердження. Ці напрями формують те, що за усталеною термінологією (з подачі німецького філософа І. Канта) називається світоглядом. Саме світогляд, як свідчить про це вже саме слово, включає у себе те, що формує не той світ, про який ведуть розмову астрономи та фізики, а той, в якому живе людина і який ми можемо назвати світом людини (або людським універсумом).

18 ТЕМА 1. ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ, ПРОБЛЕМАТИКА ТА ФУНКЦІЇ

 У загальному плані появу світогляду можна пояснити так: людина, усвідомлюючи дійсність, рано чи пізно починає усвідомлювати і свою унікальність, свою відмінність від усього іншого в світі. В результаті у неї формуються певні уявлення як про основні засади та особливості світу, так і про свої власні риси та особливості. ■£ Отже, світогляд постає формою загального людського самовизначення в світі. Світогляд - це сукупність узагальнених уявлень людини про себе, світ, свої взаємини зі світом, про своє місце в світі та своє життєве призначення.

Світогляд - не просто знання, а деяке інтегральне духовне утворення, оскільки:

а) він повинен надавати людині не стільки поглиблені знан
ня про закони тих чи інших сфер реальності, а знання разом
З
оцінкою, відношенням;

б) предмет світогляду - відношення "людина - світ " постає
майже неозорим, безмежним і тому до певної міри невизначеним.
Чвідси і випливає те, що світогляд ніби
синтезує цілу низку інте
лектуальних утворень, таких як
^знання, ^бажання, ^ін
туїцію, віру, надію,
 життєві мотиви, мету та ін. Через
цс
складовими світогляду постають: • погляди, • переконання,
принципи, ідеали, • цінності, • вірування, • життєві норми
та стереотипи.

ОСНОВНІ СВІТОГЛЯДНІ ПИТАННЯ

(За німецьким філософом І. Кантом)

Місце людини в світі:

Що я можу знайти?

Що я маю робити?

На що я можу сподіватися?

Що таке людина?

Світогляд у цілому постає загальнолюдським явищем, тобто він є притаманним кожній людині в її нормальному стані; зрозуміло, що ми не можемо вести розмову про світогляд новонароджених дітей, а також душевнохворих людей чи людей із серйозними психічними відхиленнями від норми. Але саме загальнолюдський характер світогляду зумовлює його надзвичайно велику різноманітність, адже люди дуже по-різному уявляли та уявляють собі і світ, і себе самих. Якщо б ми поставили собі завданням перерахувати основні види світогляду, нам, напевне, знадобилося б багато часу, тому й виникає потреба у типологізації світогляду.

* Типологія світогляду - це не просте перерахування його можливих видів, а, перш за все, виділення типових ознак, за якими та на основі яких пізніше здійснюється класифікація основних видів світогляду. Тобто, типологія постає у порівнянні із простим переліком більш містким та логічно виправданим способом ознайомлення із світоглядом з метою його подальшого докладнішого вивчення.

Світогляд прийнято класифікувати на основі різних спільних ознак:

За носієм

За рівнем світобачення та усвідомлення

За історичними

епохами

За моральио-ціннісними орієнтирами

індивідуальний

усвідомлений

т архаїчний

# егоїстичний

колективний

неусвідомлений

античний

* альтруїстський

в груповий

частково усвідомлений

т середньовічний

* гуманістичний

національний

буденний

ренесансний

* антигуманний

регіональний та ін.

сформований на засадах наукових знань

ш світогляд XXст.

■* цинічний

філософський та ін.

* шовіністичний та ін.

 За будовою розрізняють світогляд > цілісний, > фрагментарний, > внутрішньо злагоджений, > суперечливий; за ступенем адекватності сприйняття дійсності - > реалістичний, > фантастичний, > викривлений, > адекватний дійсності; за ставленням до визнання існування вищих сутностей - > релігійний, > скептичний, > агностичний, > атеїстичний. Дуже поширеною є також типизація світогляду за ознакою соціальних станів та верств суспільства, за культурно-історичними регіонами та ін. Кожна людина, що вивчає філософію та цікавиться світоглядними питаннями, може додати до наведеної типології світогляду свої додаткові ознаки та вивести на їх основі інші види світогляду. Корисним заняттям було б спробувати охарактеризувати власний світогляд хоча б тому, що це дасть можливість зрозуміти, що це зробити не просто і не легко.

За своїми функціями світогляд постає такою формою духовного освоєння світу, яка покликана:

інтегрувати людину у світ;

надати їй найперших життєвих орієнтирів;

подати дійсність у її людських вимірах та виявленнях.

Досить часто формування світогляду відбувається стихійно: людина народжується, входить у життя і засвоює через батьків, оточення, соціальні зв'язки вітоглядні.уявлення і світоглядні переконання. Більше того, людина інколи навіть не знає про існування світогляду, проте у деяких життєвих ситуаціях уникнути зустрічі з ним просто неможливо. Загалом подібні ситуації називають екстремальними, тобто крайніми, такими, що вимагають від людини кардинальних невідкладних рішень. Це може бути ситуація, коли людину ставлять на межу життя та смерті, коли вона змушена брати на себе відповідальність за життя інших людей та ін. Але світоглядні питання можуть поставати перед людиною й у більш простих та буденних ситуаціях, наприклад, коли йдеться про виховання дітей, неодмінно постають питання, чому вчити дитину, які якості прищеплювати їй насамперед; інколи, коли заходить мова про оцінку дій якоїсь людини, часто звучать слова: "Людина не повинна так робити", тобто при цьому керуються загальними уявленнями про те, якою повинна бути людина, що гідно її, а що не гідно.

ТЕМА 1. ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ, ПРОБЛЕМАТИКА ТА ФУНКЦІЇ 21


Розглянуті характеристики та різновиди світогляду дозволяють помітити, що філософія постає певним видом світогляду. у наведених вище класифікаціях філософія фігурує як світогляд певного рівня, а це значить, що, хоча всі люди мають світогляд, проте далеко не кожна людина прилучена до філософії і, відповідно, не кожна людина виходить на її рівень у своїх світоглядних орієнтуваннях.

* Цей рівень, на якому розгортається філософське осмислення світу і людини, називається теоретичним. Звідси випливає, що у найпершому визначенні філософія постає як теоретична форма світогляду.

Теорія відрізняється від практики та простого міркування тим, що вона аналізує певні явища через поняття, чітко визначені терміни, на засадах певних законів чи їх необхідних внутрішніх зв'язків, тобто теорія постає перш за все аналітико-синтетич-ною інтелектуальною діяльністю. Значить, філософствувати -це не просто думати про світоглядні проблеми, а • усвідомлювати їх необхідність, • їх зв'язки, • їх сторони, • характеристики та • складові, виражені через певну термінологію.

*Отже, філософія: 1) це теоретична форма світогляду, спрямована на критичне дослідження та вирішення світоглядних проблем з метою підвищення ступеню достовірності та надійності таких вирішень; 2) це усвідомлений світогляд; 3) вона повинна прагнути бути => аргументованою, => внутрішньо стрункою, => логічно послідовною. Звідси випливають основні аспекти взаємозв'язку філософії та світогляду: філософія є різновидом світогляду, тобто вона є частиною світогляду, проте частиною особливою; як теорія світогляду, філософія концентрує світогляд, зосереджується на найважливішому в ньому; це позначається в літературі у такий спосіб - "філософія є теоретичним ядром світогляду". З іншого боку можна висловити і прямо протилежне твердження -світогляд є частиною філософії, і це у тому сенсі, що за широтою постановки та вирішення питань, за ступенем їх розробленості філософія є безумовно ширшою за світогляд.

22 ТЕМА 1. ФІЛОСОФІЯ, її ПОХОДЖЕННЯ, ПРОБЛЕМАТИКА ТА ФУНКЦІЇ

 Світогляд у цілому постає духовним ґрунтом для виникнення та розвитку філософії, і філософія не вигадує свої проблеми, вона бере їх із життя, із живого функціонування світоглядних уявлень людини, проте підносить їх на вищий рівень осмислення, вираження та розв'язання.

1.3. Особливості Історичного виникнення філософії. Філософія і міфологія

Із розглянутого вище матеріалу однозначно слідує те, що філософія як теорія не може бути найпершою формою світогляду, бо будь-яка теорія передбачає попереднє існування простіших форм знання. Історично першою формою світогляду прийнято вважати міфологію (від грецьких слів: перекази, оповіді, слово, учення) - розповіді або переповідання про богів, першопредків, початкові події світу та ін.

На перший погляд може здаватися, що міфи - це казки, щось вигадане, фантастичне. Проте для давньої, архаїчної людини міф був єдиною та всеохоплюючою формою світосприйняття. Найпершою особливістю міфологічної свідомості був її синкретизм - "злиття всього з усім"; і справді, в міфі неможливо відокремити натуральне від символічного, реальне від фантастичного, наявне від бажаного, духовне від природного, людське від нелюдського, зло від добра та ін. Через це міф володів такою формою цілісності, яка для інших форм свідомості постає майже неможливою. Окрім того міф для носіїв міфологічної свідомості поставав не думкою чи розповіддю, а самою реальністю, тобто міф мав таку характеристику, яку в деяких видах мистецтвознавства називають "зникненням ефекту рамки" (або "екрану"): коли ми в захопленні від картини чи від кіно, ми можемо на певну мить забути про екран, не бачити рамки, а повністю зануритись у той зміст, який вони нам несуть, можемо навіть щось вигукувати, жестикулювати.

Для людини міфологічної свідомості не існувало окремо дійсності, а окремо - міфу як розповіді про дійсність; ні, міф і був єдиною та єдино можливою дійсністю. Особливою силою володіло в міфі слово, оскільки воно також розглядалось як певний вид реальності, навіть, як ключ, відмичка до проникнення в особливу реальність; виголосити слово дорівнювало тому, щоб заволодіти сутністю речі. Через це міфи зберігались, передавались незмінними та недоторканими із покоління у покоління. Міф інколи називають "машиною для знищення часу", оскільки і справді час над ним ніби не владний.

23


Чим були зумовлені саме такі характерні риси міфологічної свідомості? Можна стверджувати, що вирішальну роль тут

відіграло фактичне з  злиття архаїчної людини з природою:

давня людина поставала майже органічною частиною природних процесів, була Інтегрована у ці процеси, перебувала у великій залежності від них. Між давньою людиною та світом природи не існувало чітких якісних меле, тому ця людина, з одного боку, розглядала саму себе як частину природи, а, з іншого боку, переносила на природу свої власні сили та властивості, наприклад одухотворювала природу, бачила у природних явищах наміри, бажання, прагнення.

Проте вже давня людина не була тотожною із природою

хоча б тому, що вона не лише пристосовувалася до неї, а и

впливала на природ V до певної міри змінювала її. Між людиною та природою існували опосередковуючі ланочки, серед

яких найперше значення мали штучно зроблені знаряддя праці. Згодом сфера штучно створених речей та явищ почала
розростатися та все більше віддаляти людину від природи.

  •  Сферу створену та інструментів людиноюречей, засобів життєдіяльності, знарядь та інструментів, що у відношенні із природою  постають явищами штучними, називають  сферою соціально-культурних процесів.

Означена сфера заснована на технологіях людської діяльності (технологію у  даному випадку слід розуміти у широкому
значенні — як оудь-які  соціально вироблені способи та процедури людської діяльності), а останні вимагають і особливого мислення, не міфологічного, де все здатне переходити в усе, а такого мислення, як
е фіксує себе у своїх послідовних діях. Пізніше таке мислення назвали дискурсивним, таким мисленням, яке рухається послідовно, впорядковано, через чітко фіксовані пункти власного руху до певних результатів.

Дискурсивне мислення суперечить міфологічному, тому

внаслідок історичного розвитку людської діяльності, внаслідок
розростання сфери
соціально-культурних процесів, разом із появою та формуванням дискурсивного мислення міфологічна свідомість починає руйнуватися.

Міф розкладається, й із нього виділяється ціла низка напрямів духовної діяльності, яка постає характерною вже для цивілізаційно розвинених суспільств.

Сфери д)

ховпої

діяльності, які

виділилися із

міфу

, раціональні знання (пранаука) мистецтво релігія

 фольклор

етичні норми та правила правові уявлення філософія

Всі ці напрями духовної діяльності зберігають свою певну і первинну спорідненість із міфологією, тобто всі вони прагнуть до того, щоб репрезентувати реальність, проте вони втрачають вихідні властивості міфу, стають внутрішньо диференційованими та частковими.

Внаслідок того масова суспільна свідомість час від часу відчуває своєрідну ностальгію за міфологією, її цілісністю, її спорідненістю із людськими мріями, бажаннями, за міфологічною одухотвореністю та обжитістю світу. Наприклад, своєрідний "міфологічний ренесанс" Європа пережила у XX ст., коли внаслідок величезної раціоналізації життя, його технізації та технологізації виникла зворотна реакція - підсвідоме прагнення повернутись у живий, цілісний світ, пронизаний бажаннями, душевними пориваннями, живими пристрастями. * Отже, можна зробити висновок про те, що історично філософія виникла шляхом виділення із первинного, синкретичного міфологічного світогляду; причиною її виділення постало формування дискурсивного, тобто принципово нового ~ усвідомленого та послідовно розгорнутого - типу мислення.

Звідси випливають деякі суттєві відмінності між філософією та міфологічним світоглядом, відмінності, які дають можливість краще зрозуміти особливості філософії.

25


Міфологічний світогляд і філософія

Міфологічний
світогляд '

Філософія

відмінності

Формується і функцЬнує стихійно

Постає свідомою та усвідомленою інтелектуальною діяльністю

Міфологія не має авіюра, її творцем є народ (народи)

Є авторською формою мислення та інтелект-туальної творчості

Характеризується відсутністю розмежування і протиставлення світу й людини

Знаменує виділення людини із природи, а окремого індивіда із людської первинної спільності, постає індиві$>альною формою світоглядного самовизначення людини

Пояснює свої твердження

Міф розповідає про явица оточуючого світу

Характеризується дискурсивним, тобто

аналітико-синтетичним м исленням

Міфологічна свідомістьс синкретичною, тобто бачить світ цілісним, універсальним

1.4. Проблема визначення предмету філософії. Характерні риси філософського мислення. Співвідношення філософії, науки, релігії та мистецтва

Термін "філософія" має давньогрецьке походження, бо саме у Стародавній Греції філософія вперше відокремилась від інших сфер інтелектуальної діяльності та набула автономного характеру розвитку. Перша частина цього терміна походить від слова "філо" - схильність, любов, бажання, відданість та слова "софія" - мудрість, яке, у свою чергу, складається із

 

 двох слів і буквально означає - казати, промовляти, цілісно, доречно. Ще у XIX ст. існував слов'янський термін "любо-мудріє", який можна вважати дослівним перекладом слова "філософія".

Розглядаючи історичні корені філософії, ми вже дали її найперші та найпростіші визначення, проте на сьогодні не існує якогось єдиного та загальноприйнятого розуміння та визначення предмету філософії. Цей факт має свої виправдані підстави: якщо у філософії йдеться про пошуки найперших людських життєвих орієнтирів, якщо філософія намагається водночас розробляти виправдані засоби для їх винайдення, то її предмет набуває майже безмежних виявлень. У найпростішому варіанті філософія могла би виконати своє суспільно-історичне призначення тоді, коли вона змогла би співставити між собою світ, з одного боку, та людину, з іншого боку, окреслити їх основні можливі виявлення і на цій основі сказати людині, що вона є і що їй належить робити у цьому житті та у цьому світі. Проте як світ, так, тим більше, і людина постають незавершеними і майже безмежними у своїх характеристиках, діях та проявах. Через це і філософія постає багато в чому незавершеною, або, як кажуть у науці, "відкритою системою знання".

*Справа філософії радше полягає у тому, щоб чітко зафіксувати те, чим вже проявили себе людина та її дійсність як історично, так і в їх інтелектуальних осмисленнях. Через це філософія постає перед нами формою випробовування буттєвих спроможностей людини; вона засвідчує той стан самоосвідчень людського єства, якого останнє спромоглося реально досягнути. Виконуючи цю справу, філософія водночас вибудовує "стартовий майданчик " для руху в майбутнє, даючи до того ж людині дещо на зразок "топографії"людського упіверсуму, тобто допомагає людині зорієнтуватися у власній реальності та отримати певні інтелектуальні інструменти для подальшого життя і діяльності.

Означена "широта" предмету та завдань філософії дозволяє зрозуміти наступні особливості предмету філософії:

  •  її предмет є історично змінним, оскільки історично змінними постають самовиявлення та самоусвідомлення людини;
  •   уся історія філософії фактично входить у окреслення її предмету, оскільки лише за такої умови ми і здатні окреслити "топографію " людськості;
  •  філософія постає своєрідною формою збереження та забезпечення історичної неперервності людської свідомої само-ідентифікацїі.

Отже, філософія покликана тримати весь час у полі уваги та в актуальному стані всі основні виявлення людини як людини.


Саме тому Р. Декорт був правий, коли стверджував, що лише філософія відрізняє нас від дикунів. Зазначений момент історичного буття філософії виявляється досить важливим з огляду на те, що філософія завжди вписана у певне соціальне життя, функціонує в ньому і певним чином намагається на нього впливати (використовуючи наявний арсенал своїх засобів). Це значить, що філософія має свою активно дійову, практичну сторону, проте не в тому сенсі, що вона стає якоюсь виробничою діяльністю, а в тому, що вона намагається втілюватись у реальні процеси життя.

Через це філософію завжди треба розглядати не лише в аспекті вічного, характерного для людини усвідомлення, айв аспекті конкретних окреслень. І коли ми сьогодні, наприклад, використовуємо здобутки античної філософії, ми повинні розуміти, що це наше саме сьогоднішнє її бачення, а не власне антична філософія, як органічна частина давньої цивілізації.

Зазначені особливості предмету філософії змушують нас не стільки прагнути дати їй одне єдине визначення, скільки спробувати окреслити характерні риси філософського мислення, які дозволять нам побачити внутрішню особливість його самоздійснен-ня. Спираючись на численні існуючі визначення філософії, можна виділити такі найперші риси філософського мислення

Риси філософського мислення.

Має рівень гранично широкого узагальнення (категорії   І принципи), що виходить па межу буття і небуття

Постас формою людського самоусвідомлення, мисленням під кутом зору людини, її життєвого вибору

Окреслює дійсність не лише такою, якою вона є, а й такою, якою має бути

Є бічьшою мірою мисченням про мислення, ніж мисленням та думкою про якусь реальність

Постас внутрішиьозв'язним, логічно послідовним, аргументованим та обгрунтованим

Прагне поставити і розв 'язати граничні, абсолютні проблеми людського буття

 Зазначені риси філософського мислення резюмуються тим, що саме у філософії та за допомогою філософії людина заявляє про своє бажання взяти на себе відповідальність за свідоме вирішення своєї життєвої долі. Тобто тою мірою, якою людина здатна на сьогодні осмислити та зрозуміти себе і своє становище у світі, тою мірою, якою вона пройнялася рішучістю пройти усю можливу дистанцію розумового прояснення своєї життєвої ситуації, - саме тою мірою вона філософствує або постає філософом.

* Означені характерні риси філософського мислення дозволяють нам не лише орієнтуватись у тому, що саме можна вважати філософією, а ще й виразно побачити те, чим філософія відрізняється від інших провідних форм людської інтелектуальної діяльності.

Видатний німецький філософ XIX ст. Г. Гегель вважав, що вищі здатності людського інтелекту проявляються у розумінні (яке втілюється у науку та філософію), переживанні (яке втілюється у мистецтво) та відчутті нашої вихідної спорідненості із найпершими засадами буття (яке втілюється у релігію). Відповідно, найперші риси філософії і проявляються через її порівняння із наукою, мистецтвом та релігією.

*Науку та філософію споріднює те, що вони базуються на дискурсивному мисленні та прагнуть пояснювати дійсність, проте кожна наука має відносно чітко окреслений предмет свого вивчення та дослідження, який постає частиною реальної дійсності, а предмет філософії, як вже зазначалося, постає значною мірою невизначеним, майже безмежним, та ще й історично змінним. Окрім цього, лише філософії властиве гранично широке узагальнення, науки ж, постаючи обмеженими своїми предметами, узагальнюють лише в їх межах.

Хоча науки й прагнуть наблизити людину до істини, надати їй надійні знання, вони не досліджують того, що саме є істиною та знанням, так само як не досліджують вони й питання про становище людини в світі та можливості її самовизначення.

*Філософія та мистецтво схожі між: собою в тому, що вони подають дійсність через людське до неї відношення, а не відсторонено; окрім того, для філософії і мистецтва немає нецікавих або заборонених тем: вони проникають усюди й усюди знаходять предмет своєї уваги.


Важливо відзначити й те, що філософія і мистецтво надають суттєвої ваги людському самовідчуттю та інтуїції, проте розходяться вони у тому, що філософія постає розумовим осягненням світу, а мистецтво подає його через почуття та переживання. Вихідною формою думки для філософії є поняття, а вихідною формою художньої творчості постає художній образ. Мистецтво до того ж надає вирішального значення уяві як творця, так і тої людини, яка сприймає його твори, а тому воно зображує дійсність із значною долею умовності, хоча ця умовність постає своєрідним способом проникнення у глибини процесів дійсності (докладніше про пізнавальні можливості мистецтва мова буде йти у відповідному розділі).

природа, світ, космос

суспільство та суспільна історія

♦ Філософію та релігію споріднює те, що вони постають різновидами світогляду, тобто те, що вони надають людині найважливіші життєві орієнтири. Обидві вони також претендують пароль життєвого наставництва, проте релігія базується на вірі, тобто на безумовному сприйнятті певних положень (догм) у якості істинних, у той час як філософія, базуючись на дискурсивному усвідомленому мисленні, намагається усе розглядати критично та доводити те, що розглядається, до рівня розуміння.

сама людина з її особливостями, здібностями, властивостями

До того ж релігія - це не лише ідеї та погляди, а й соціальний інститут, певні ритуали і навіть певний спосіб життя; філософія ж була та залишається інтелектуальною формою світо-осмислення. Філософія залишає на вирішення самої людини питання про те, з чим вона погодиться, із чим - не погодиться, та, врешті, як саме буде потім вирішувати свої життєві питання.

*Отже, філософія постає безумовно своєрідною, особливою формою людського світоосмислення, формою, яка не дублює інші напрями а     та форми інтелектуальної діяльності. Вона сприяє людському ро-у     зумовому розвитку та життєвлаштуванню, постаючи та залиша-•    ючись при цьому суто людською справою і до певної міри показником того, чого саме досягла людина на певний момент свого історичного самоздійснення.

 1.5. Структура та функції філософського знання. Провідні позиції у філософії

Оскільки філософія покликана перш за все надати людині найперші орієнтири для її життєвого самовизначення, то структура філософського знання визначається виділенням тих сфер реальності, спираючись на які людина (і філософія) може такого роду орієнтири виділити, позначити та дослідити. Відповідно до цих сфер формуються й основні філософські дисципліни або основні розділи філософії.

Сферами реальності

Структура філософського знання

-► онтологія ■ натурфілософія -► космологія

соціологія

соціальна філософія філософія історії культурологія етнофілософія

■філософська антропологія -► антропософія ■структурна антропологія соціобіологія

сфера духовних або інтелектуальних процесів (сфера свідомості)

логіка гносеологія етика естетика філософія релігії філософія права історія філософії ноологія

На основі осмислення природи, світу виникають та формуються онтологія, натурфілософія, космологія (або космогонія).


*Онтологія є філософською наукою про буття, перш за все, буття як таке, а не лише про окремі види чи прояви буття. Тут найпершими постають питання про те, чому взагалі можливе існування, у який спосіб можна розуміти буття, як людина пов 'язана із буттям.

*Натурфілософія, або філософія природи ("натура" - з лат. при
рода), постає різновидом онтології, оскільки зосереджує увагу пе
реважно на тому, що таке природне буття та природа в цілому, як
вибудовується ієрархія проявів природи, існують чи не існують якісь
всезагальні закономірності та якості природи. Проте мимоволі вона
торкається і питань людського буття, і буття суспільства, оскіль
ки останні перебувають в органічних зв 'язках із природою та поза
останньою просто неможливі.

* Космологія може існувати як різновид астрономії, а може поста
вати і як філософські міркування про сутність та природу космосу;
коли ж наголос тут падає на виникнення, походження (чи породжен
ня) космосу, то тоді ми маємо справу із
космогонією.

На основі вивчення та осмислення суспільства та суспільної історії виникають соціологія, соціальна філософія, філософія історії, культурологія, етнофілософія (або філософія етносу).

* Соціологія як окремий напрямок дослідження суспільства і людини
виникла у
XIX ст., хоча намагання осмислити закономірності їх роз
витку присутні у філософії з давніх часів. В своєму реальному розвит
ку соціологія більше тяжіла до того, щоб бути наукою про факти соці
ального життя, тому вона перетворилася на емпіричну соціологію та
соціологію окремих сторін суспільства, наприклад соціологію сім'ї.
* Філософські ж осмислення природи суспільного життя, зв'язків су
спільства та природи, суспільства та людської індивідуальності по
ступово визначилися як
соціальна філософія, хоча і до сьогодні вони
можуть називатися просто соціологією.

* Філософія історії також: ставить граничні питання на адресу історії людства: чому людство перебуває в стані історичного про-цесування, куди прямує історія, хто є їїсуб'єктом.чи існують закони людської історії?

* Культурологія виходить із тези про те, що специфічних якостей
та ознак як людині, так і суспільному життю надає культуротво-
рення, тому вивчення культури постає відмичкою до їх розуміння.
*
Етнофілософія - це новий напрям сучасної філософії, покликаний
окреслити значення та роль етносів в історії людства та виявити
історичний сенс того, що історія розвивається саме у варіанті етніч-

32 ТЕМА 1. ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ, ПРОБЛЕМАТИКА ТА ФУНКЦІЇ

 ної багатоманітності; тут також: стоїть завдання окреслення того, яку свою вихідну екзистенціальну якість привносить кожний етнос у історію людства в цілому.

Філософське осмислення людини приводить до формування таких філософських дисциплін, як філософська антропологія (на відміну від просто антропології - науки, що відокремилась від археології і що спрямована на вивчення особливостей будови та проявів людини як реального, матеріального об'єкта), інколи - антропософія; в наш час до дисциплін цього напряму інколи зараховують структурну антропологію та соціобіологію.

* Філософська антропологія ставить собі завданням вивчати людину у всіх її можливих виявленнях та характеристиках. Тут, зокрема, ставиться питання про визначення сутності людини та про відмінність останньої від природи людини, про її спосіб буття та ін.

*Антропософія претендує на те, щоб не просто вивчати людину,
а щоб збагнути сенс її появи у світі, її всекосмічну функцію та причи
ни саме таких її виявлень. На думку антропософіє, лише таке осмис
лення людини відкриє нам шлях до розуміння і всього іншого в світі.
*
Структурна антропологія вважає, що існує певний, цілком конкрет
ний та сталий набір інтелектуальних та реальних можливостей лю
дини, який слід виокремити із історії, культури, способів людського
життя; означений набір відкриває можливості для виправданого та
надійного вивчення і розуміння людини.

*Соціобіологія, яку сьогодні інколи додають до дисциплін антрополо
гічного напряму, - наука про те, як змінюється людина під впливом соці
альних факторів та на протязі історії. Цю науку далеко не всі згідні
визнавати як філософську, проте заперечувати факт впливу соціаль
них факторів на людину, на її вихідні властивості було б невиправда
ним, а тому й не можна сьогодні не враховувати міркувань та резуль
татів досліджень соціобіології у філософському вивченні людини.

Нарешті, на основі вивчення та осмислення свідомості, духовного життя людини виникає цілий комплекс філософських наук про духовні явища та процеси. Комплекс цих дисциплін є найбільшим у порівнянні із попередніми філософськими дисциплінами, і це зумовлено тим, що філософія постає самоусвідомле-ною, рефлексивною думкою, думкою, що сама утримує себе у стані актуальної дії та у стані безперервної тривалості; сюди

ТЕМА 1. ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ, ПРОБЛЕМАТИКА ТА ФУНКЦІЇ 33

входять логіка, гносеологія (чи епістемологія), етика, естетика, філософія релігії, філософія права, історія філософії.

* Логіка - одна із давніших філософських дисциплін - досліджує
форми, закони та норми правильного мислення; вона посідає одне із
провідних місць у філософії, адже припущення логічних помилок
може зруйнувати всі доведення та аргументації певної філософ
ської концепції.

* Гносеологія - це, у дослівному перекладі, теорія пізнання; вона вивчає питання про природу, чинники та результати людської пізнавальної діяльності, умови продукування та ознаки достовірних знань, про умови та можливості їх практичного використання. Сьогодні ширше використовується термін "епістемологія " (теорія знання); у більшості країн так називають вчення про наукове пізнання, проте цей термін може позначати і певний історичний рівень усвідомлення природи пізнання (про це докладніше мова буде йти у відповідному розділі).

* Етика також належить до найдавніших філософських дисциплін:
це є вчення про норми та засади людських взаємин.

* Естетика досліджує природу людського захоплення красою дійс
ності, шукає корені та причини людського потягу до прекрасного,
гармонії, співмірності форм сущого.

* Філософія релігії, як свідчить назва, опікується питаннями природи та сутності релігії, досліджує причини історичного походження релігії, її конфесійного багатоманіття та ін. 9 Філософія права намагається з'ясувати корені правових норм, людську потребу у правотворенні.

*Історія філософії збирає історичні досягнення філософії, вписуючи їх у сьогодення.

*До цього комплекту філософських дисциплін інколи додають та
кож:
"ноологію" як вчення про природу та сутність людської ро
зумності; коротко кажучи, ноологія постає філософським вченням
про свідомість.

Отже, філософія на сьогодні є розвиненою та розгалуженою сфе-й     рою знання; щоб виконати завдання людського світоорієнтуван-ня, вона повинна включати у свій зміст цілий комплекс наук про основні, найважливіші сфери людського життя.

34 ТЕМА 1. ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ, ПРОБЛЕМАТИКА ТА ФУНКЦІЇ

 Філософія як сфера духовної культури виконує певні функції

* світоглядна (філософія допомагає людині знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей)

*пізнавальна (завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками правильного руху на шляху до надійних, достовірних знань)

*логічна (філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-культурних діалогах)

*соціально-адаптивна (філософія допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію)

*критична (проявляється в опозиції філософії до емпіричної дійсності, до світу повсякденної реальності, руйнуванні звичних стереотипів та забобонів, пошуку шляхів до більш вдосконаленого, людяного світу)  виховна (філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів)

Усі названі функції мають як шдивідуально-особистісне, так і суспільне значення.

СУТТЄВО

Висновки

Отже, філософія є насамперед концептуальним вираженням світоглядних проблем. Як особлива сфера духовної культури, вона не зводиться до інших подібних сфер та напрямів, а доповнює і розвиває їх. Використовуючи такий специфічний вид мислення, як світоглядна рефлексія, філософія шукає відповіді на смислотворчі проблеми людського буття. Філософське знання розкриває реальний та духовний світ людини в їхньому взаємозв 'язку та розвитку, має вільний, критичний, проблемний і творчий характер.

ТЕМА 1. ФІЛОСОФІЯ, її ПОХОДЖЕННЯ, ПРОБЛЕМАТИКА ТА ФУНКЦІЇ35


ТЕМА 2

 ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

... Ми відчуваємо, що Схід - це щось дуже своєрідне й відмінне від нашого західного світу...

Сергій Ольденбург

У мудрості Сходу та Заходу ми бачимо вже не ворожії сили, а полюси, між: якими пульсує життя.

Герман Гессе

 XX століття особливо гостро поставило питання про буттєві засади людини, що спричинило підвищення інтересу до різних форм людського самовиявлення та самоусвідомлення. Деякі особливості східного філософствування (домінування цілого над частковим, афо- ристичність думки та ін.) змушують звертатися до нього в пошуку  відповідей на наболілі проблеми сьогодення. Адже східна філософська думка перебуває ближче до вихідних джерел філософії, до безпосереднього зображення місця людини у світі, ніж: західна. Особливо цінними в цьому аспекті постають оригінальні набутки філософської думки Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю.

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні

Знати:

* особливості та характерні риси західного та східного

типу цивілізацій;

* найперші джерела філософської думки Стародавньої

Індії та Стародавнього Китаю;

* найперші проблеми, які ставила та вирішувала

давньосхідна філософська думка.

Вміти

* порівнювати між собою провідні ідеї філософських шкіл Стародавнього Сходу;

'*виділяти у філософських текстах саме те, що є характерним для східного типу мислення;

* оцінювати світоглядну цінність ідей давньосхідної філософії.

умови й особливості зародження і можливі форми вираження світоглядної проблематики; особливості східного та західного філософствування та їх певну взаємодоповнюваність; багатовимірність як людського світосприйняття, так і теоретичного осмислення світу.

  1.  


КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

* ТРАДИЦЮНАЛІСТСЬКИЙ ТА ПРОҐРЕСИСТСЬКИЙ ТИПИ ЦИВІЛІЗАЦІЇ -
характеристики цивілізацій за їх фундаментальними ціннісними установками, запро
поновані
Рене Геноном: традиціоналістська цивілізація цінує традицію і обернена
скоріше до минулого, прогресистська цивілізація цінує новації і більше орієнтована на
майбутнє. Традиціоналістські орієнтації характерні для східних цивілізацій, проґре-
систські — для західних.

ДУХОВНИЙ КАНОН ЖИТТЯ, або канонічне джерело - у межах деяких, переважно
традиціоналістичних цивілізацій - збірка найдавніших, освячених авторитетом, часом
і традицією переказів, настанов на життя, міфів, розповідей про богів або божественні
об'явлення, що виконує роль нормативу -регулятора життєдіяльності людей в усіх
сферах суспільного життя ("Веди" - у Стародавній Індії, "П'ятикнижжя" - у Старо
давньому Китаї, "Коран" - у мусульманських країнах).

■* САНСАРА - зафіксовані в текстах "Вед" давньоіндійські уявлення про переселення душі з тіла в інше при його смерті; душа, на відміну від тіла, вважається безсмертною. Подальше для душі втілення може підносити або знижувати статус попереднього життя залежно від добрих або поганих вчинків людини. Вже в давні часи сансара була усвідомлена скоріше в негативних оцінках, ніж позитивних: нескінченне блукання душі поставало як лише накопичення страждань. Тому в середині І тисячоліття до Р.Х. у Стародавній Індії виникли духовні течії (або рухи), що шукали шляхів подолання сансари.

КАРМА - в уявленнях про сансару - закон універсального причинного зв'язку, згідно
з яким все, що здійснює душа під час її актуального існування у певному тілі, становить
її життєвий контекст: нічого не губиться, нічого не зникає, тому все погане і все добре
впливає на долю душі в її подальших втіленнях.

# МОКЦІА - стан вічного щастя і блаженства, якого можуть досягнути ті душі, які у
своїх життєвих втіленнях запобігли злу, чинили лише благодіяння.

* БРАХМАН — у давньоіндійських уявленнях про світ єдиний духовно^інтелектуальний
початок світу.

АТМАН - індивідуальні, конкретні виявлення брахмана.

ДА О - вихідне поняття філософії даосизму і дуже важливе для духовної культури
Китаю. Ієрогліф, що позначає "дао", поєднує знак людини і знак шляху, але це розуміння
людського шляху набуває у даосизмі всеохоплюючого смислу: весь Космос постає
упорядкованим саме таким чином, що він припускає буття людини та певний тип її
поведінки. Отже, "дао" - закон буття, початок Космосу, життєва доля людини і те,
що повинно бути основою правильного людського мислення.

НЕБО І ЗЕМЛЯ - у давньокитайських уявленнях про світ - універсальні сутності,
що виконують оцінні та орієнтовні функції: небо
- це сфера чистих, ідеальних, пра
вильних, вічних рухів та явищ, земля - сфера змішаних, часткових, кінцевих, неправильних
рухів та явищ. Життя людини відбувається у проміжку між: Небом та Землею, тому
людина розглядається причетною як до ідеального, так і до хаотичного. Самоназва
Стародавнього Китаю - "Піднебесна країна".

 2.1. Проблема «Схід-Захід» в сучасній філософії

та культурології. Особливості східного

та західного типів філософствування

Проблема "Схід-Захід", на думку багатьох дослідників культури, є однією з наскрізних для людства. Уже давньогрецькі історики зафіксували її у своїх творах, привертаючи увагу до суттєвих відмінностей між Сходом і Заходом •* у способах життя, ■*• характері політичного правління і, головне, ¥ у способі світоосмислення.

Упродовж тисячоліть людської історії Схід і Захід досить конфліктно протистояли один одному, і напруження цього протистояння значною мірою визначало розвиток культури та політичних процесів суспільства. Водночас їх взаємодія і взаємовпливи ніколи надовго не переривалися. Врешті-решт суть проблеми "Схід-Захід" полягає у тому, що людство, будучи єдиним анатомічно та фізіологічно, постає разюче відмінним і несхожим у своїх східних і західних соціокультурних проявах. І ця несхожість змушує, з одного боку, ► розширювати і збагачувати наші уявлення про людину та її можливості, а з іншого - ► намагатися зрозуміти її причини, шукати шляхів людського взаємоприйнятного спілкування.

Ф Для філософії проблема "Схід-Захід " постає перги за все як проблема пошуку глибинних засад та механізмів діяльності людського інтелекту, адже з точки зору фізики ми, всі люди, живемо в єдиному космосі, проте, виявляється, що сприйматися, розумітися та осмислюватися він може неоднозначно.

Що Еплизає на виникнення та прояви такої неоднозначності? Чи означає це, що сама реальність світу є багатовимірною? Чи, можливо, це є свідченням лише того, що людське мислення має певну свободу власних дій і що воно не підпорядковане прямо і однозначно впливам зовнішнього світу? Нарешті, як можна скористатися відмінностями між західною та східною філософією задля того, щоб зробити людську думку більш гнучкою, активною та результативною? - Усі ці питання і постають перед філософією, коли вона звертається до порівняння західного та східного типів філософствування.


В історії самоосмислення та філософствування особливості західного та східного типів мислення зводять до більш загальних особливостей типів цивілізацій, а останні Р. Генон класифікував як традиціоналістські (східні) та прогресистські (західні).

Основні відмінності між східними та західними типами цивілізації

Наведене порівняння засвідчує існування досить контрастних відмінностей у самому фундаменті того способу життя, який сформувався та розвинувся у вигляді різних типів цивілізації. Зазначені відмінності приводять врешті до дещо іншої, а інколи - принципово іншої людської поведінки. Усі зазначені характеристики можна віднести і до особливостей західної і

42 ТЕМА 2. ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

Західні цивілізації

Відносна автономність різних сфер суспільного життя (політики, економіки та ін.)

Відданість новаціям, цінування нового, орієнтація на майбутнє (прогресизм)

Активізм, прагнення змінювати дійсність

Домінування індивідуального над загальним

Раціональне, аналітичне, логічно послідовне мислення

 Східні цивілізації

Наявність єдиного духовного канону життя, якому підпорядковані всі основні сфери

Відданість традиціям, цінування старого, освяченого віками, орієнтація на минуле (традиціоналізм)

Самозаглиблення, прагнення від -датись природному ходу речей

Домінування цілого (загального) над індивідуальним

Образний, притчовий, афористичний стиль мислення

 східної філософій. Так, східна філософія орієнтується вихідні канонічні джерела, що регламентують функціонування всіх сфер суспільного життя (Коран, Веди, китайське П'яти-книжжя), =Фцінує найбільше те, що освячене віками, ^намагається підпорядкувати індивідуальне цілому або навіть розчинити індивідуальне в світовому цілому. При тому стиль східної філософії ближчий до художньо-образного, ніж до наукового, а сама філософія максимально наближена до морального повчання та навіть техніки людського удосконалення у певному способі життя. Західна філософія, навпаки, тяжіє до раціонально-логічних та аналітичних досліджень, теоретичних систематизацій, має абстрактно-понятійний характер і виходить із певної автономності основних сфер як індивідуального, так і суспільного життя. У зв'язку з цим західна філософія має переважно індивідуальне спрямування і постає саме індивідуально-особистісним засобом життєвого самоутвердження.

Історично філософія розвивалася у контексті саме цього протистояння цивілізацій: відомо, наприклад, що деякі філософи Стародавньої Греції мали контакти із східними мудрецями; не виключено, що й вони чинили на них певний вплив. Відомо також і те, що в інтелектуальному обігу античного світу функціонували деякі образи та міфологеми Стародавнього Сходу. Тому співставлення вихідних ідей східної та західної філософії допомагає нам глибше зрозуміти джерела філософського мислення та його фундаментальні особливості.

Із розглянутих відмінностей стає зрозуміло, чому саме західна філософія сприяла виникненню сучасної науки, а східна філософія сформувала привабливий образ "гуру" - духовного вчителя, наставника життя; чому західна філософія цінувала оптимістичний активізм, а східна була більше просякнута відстороненим життєвим спогляданням, сповненим зачаруванням грандіозністю світобудови як у просторі, так і в часі.

При осмисленні даного питання слід враховувати дискусійний характер даної проблеми; існує досить велика кількість культурологів та філософів, які вважають, що зазначені відмінності є перебільшеними, що на Заході інколи люди відрізняються між собою більше, ніж у порівнянні із представниками Сходу. Проте дана проблема не вигадана, її прояви ми бачимо й сьогодні на прикладі певних політичних подій. Але слід враховувати, що вказати в наш час країни із "чисто" східним або західним цив-ілізаційним типом практично неможливо, але є сенс виділяти в їх житті панівні риси або тенденції.


"^ Протистояння "Схід-Захід " не вичерпує всієї строкатої картини життя сучасного людства, але воно є найвпливовішим і контрастним. Певною мірою з цим протистоянням пов 'язана й історія України: чим далі ми йдемо в минуле, тим тіснішими виявляються її зв 'язки зі східною культурою (контакти з хозарами, половцями, кримськими татарами, Туреччиною та ін.), але вже в епоху Нового часу і далі Україна все більше наближалась до західноєвропейської культури. Отже, розуміння проблеми "Схід-Захід" дає нам змогу уважніше придивитись до певних аспектів української культури і філософії.

Наприкінці XVIII - на початку XIX ст. Європа відкрила для себе своєрідний, у чомусь екзотичний і багато в чому незрозумілий світ давньосхідної філософії. З того часу інтерес до неї не згасає. У чому секрет цієї привабливості давньосхідної філософії? Який особливий філософський акцент вносить вона у філософію взагалі?

незацікавлене духовне самозаглиблення

поєне розчинення індивідуального в загальному

перебування в полоні чистих сенсів

Насамперед не може не викликати симпатій властивий східній думці момент незацікавленого духовного самозаглиблення, якогось невтомного прагнення шукати найцінніше у глибинах людського духу, шукати заради самого пошуку. Ця "незацікавлена відстороненість" - вічна таємниця східної філософії.

По-друге, парадоксальним виглядає прагнення східної мудрості досягти стану повного розчинення індивідуального в загальному, прагнення зануритися в якусь первісну порожнечу, первісну світову тишу. Герман Гессе, німецький письменник і знавець східної думки, окреслював зазначений момент так: "Коли власне "Я" буде цілком подолане й умре, коли змовкнуть у серці всі порухи й пристрасті, тоді має прокинутись заповідне в людському єстві, найпотаємніше, що вже перестало бути власним "Я", - прокинеться велика таїна".

Французький філософ і мислитель XX ст. Жорж Батай відзначав, що це зосередження на порожнечі приводить до ефекту надзвичайної чутливості до

44 ТЕМА 2. ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

 найдрібніших проявів реальності: "Завдяки відірваності від усього, що затор-кує відчуття, чуттєвість ця стає настільки внутрішньою, що всілякі рухи ззовні — падіння шпильки або тріск — супроводжуються пайсильнішим і далекосяжним відлунням..". Ця велика світова тиша або безмежна ніч нірвани виконують роль піднесення кожної життєвої дрібниці до рівня всесвітньої події. Нарешті, не може не вражати побудова східної думки, яка нібито розчиняє слова, залишаючи нас у полоні чистих сенсів. Наприклад: "Одногоразу Чжуану Чжоу наснилося, що він -метелик, метелик, що весело пурхає. Вінмасолоджувався від усього серця і не усвідомлював, що він Чжоу. Раптом прокинувся, здивувався що він - Чжоу, і не міг зрозуміти: чи снилося Чжоу, що він - метелик, чи метеликові, що він - Чжоу. Це й зветься перетворенням речей...",.

•£ Отже, можна стверджувати, що особливості давньосхідної філософії дають можливість західній філософській думці краще усвідомити себе і відкрити дещо зовсім неочевидне як у людині, так і в людському мисленні. Безперечно, оцінюючи значення філософії Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю, не слід впадати у крайнощі і підкреслювати лише позитивні моменти. Традиціоналізм, консерватизм, які були притаманними мислителям Стародавнього Китаю та Індії, суттєво вплинули на подальший розвиток філософської думки. Скажімо, необхідність "культурноїреволюції"у Китаї 70-хрр. XX ст. обґрунтовувалась посиланнями на авторитет стародавньої філософії. Тому не слід забувати, що давньоіндійська та давньокитайська філософії були продуктами своєї епохи і мали відповідні особливості свого розвитку.

2.2. Джерела, провідні ідеї та напрями філософської думки Стародавньої Індії

Вже у II тисячолітті до Р. X. на території Індії склались дрібні державні утворення. Староіндійське суспільство мало кастовий характер. Світоглядом цього суспільства була міфологія, викладена у "Ведах" - збірниках міфів.

Зародки філософського мислення Індії сягають у глибоку давнину (середина І тис. до Р. X.). Проте, варто звернути увагу на такий факт: давньосхідна та давньогрецька філо-


софії виникають практично одночасно, але існує давня традиція починати історію філософії саме зі Сходу. Чим це можна пояснити?

По-перше, тим, що східна філософія була значно тісніше переплетена із іншими сферами життя та духовної діяльності суспільства - із міфологією, релігією, магією, певними традиціями та обрядами; звертаючись до перших кроків давньосхідної філософської думки, ми знаходимо її у процесі формування, що дозволяє краще зрозуміти природу філософської рефлексії.

По-друге, філософська думка Стародавнього Сходу спиралась, як вже вказувалося, на деякі попередні традиційні тексти та канонічні духовні джерела, і в цьому сенсі вона сягала своїм корінням значно далі, ніж антична. Тобто, тут ми маємо можливість "зазирнути" у досить віддалені глибини людської ментальності, побачити якісь первинні зародки людської раціональності.

Відомо, що найдавнішими цивілізаціями, дослідженими сьогодні наукою, були Шумер та Стародавній Єгипет; знайомство з їх духовною спадщиною дозволяє стверджувати, що саме тут вже були присутні деякі найперші філософеми, тобто зародки майбутніх філософських ідей та концепцій. Зокрема, в Шумері вже існувала перша відома нам універсальна класифікація світових стихій (небо, гроза, вода, земля), у відповідність яким були поставлені боги, властивості людини та характеристики держави. Окрім того, знаменитий епос про шумерського царя Гільгамеша чи не вперше з надзвичайною гостротою та емоційністю змальовує почуття людини, яка раптом просякнулася думкою про неминучість смерті.

У Стародавньому Єгипті важливу роль відігравав міф про Осиріса - бога, що вмирав та воскресав, а також існували уявлення про неодномірність людського єства. Проте, як вже було сказано, це були лише перші паростки філософської думки. Значно далі вона пішла в Стародавній Індії та Стародавньому Китаї.

Канонічним духовним джерелом Стародавньої Індії є "Веди " (із їх назвою споріднено наше слово "відати", "знати"), записані на листях пальми приблизно за 1,5 тис. років до Р. X. До "Вед" входять міфи, розповіді про предків, богів, гімни, заклинання і т. ін. Сюди входять також і певні тлумачення

 давніх світоглядних уявлень. З філософського погляду найцікавішими є тексти під назвою "Упанішади" (від слова "сидіти поруч"; мається на увазі - поруч з учителем, тобто це тексти-пояснення таємних знань, що містяться в основних текстах "Вед" - самхітах).

Містять

Упанішади

найдавніші версії виникнення світу, серед яких важливе значення мали: виникнення світу із яйця (ідея про самозародження всього, осмисленого в якості живого); виникнення світу внаслідок глибокого самозосередження (тапасу) первинного духу; виникнення світу внаслідок жертвопринесення (ідея, згідно якої народження та смерть невід 'ємні одне від одного)

^. трактування першооснови буття як універсального абстрактного принципу (Брахман), який ототожнюється з індивідуальною духовною сутністю людини, з її душею (атман)

^. певне бачення життєвої долі людини: концепція безмежного кола перевтілень душі (сансара і закон карми)

-^. позитивну оцінку ролі пізнання як самозосередження на первинних сутностях світу (необхідність усвідомлення єдності Брахмана й атмана як умови "звільнення " від безмежного кола перевтілень)

-р. думку про можливості та умови здійснення людської свободи, яка здатна подолати космічний закон карми

-]► міркування про співвідношення дії, активності людини і свободи

■£ Таким чином, вже у найдавніших духовних джерелах Стародавньої Індії йдеться про фундаментальні моральні ідеї, про певне осмислення становища людини у світі, про різні шляхи звільнення від кармінних законів долі, найкращим з яких є шлях дійового самовдосконалення. В цілому тут роздуми про людину превалюють над роздумами про зовнішній світ, а людське "Я" стає ключем до пояснення природи. Виникненню філософських шкіл Стародавньої Індії передували впливові духовні рухи, які містили певні філософсько-світоглядні ідеї і були спрямовані на одне: на звільнення


людини від нескінченних перевтілень-блукань душі і досягнення нею стану "мокші" - повного блаженства. До таких рухів належали джайнізм, йога та буддизм.

# Джайнізм (від слова "джіна " - переможець) закликав людину підпорядкувати своє життя суворим аскетичним регламентаціям. Якщо людина здатна це витримати та ще й не заподіяти шкоди жодній істоті, вона ставала переможцем карми.

0 Йога також: ставила перед людиною подібну мету, але шляхом Ті досягнення вважала впорядкування (це один із перекладів слова "йога",), гармонізацію фізичного, психічного та духовного станів людини. Відомо, що в цій справі йоги досягали і досягають вражаючих результатів. Значним досягненням йоги (засновник -Патанджалі) була спроба дослідити людину як систему ( "мікрокосмос"), що складається з чотирьох підсистем: "мінерало-лю-дини", "рослино-людини", "тварино-людини" і "людино-людини", ідея про синтез їх у вищій підсистемі — "людино-людині". Це була одна з перших спроб філософського обгрунтування розуміння людини як саморухливої та самоорганізованої системи.

•£ Але найважливішим з погляду розвитку філософської думки постає буддизм. За переказами, його засновником був принц Гаута-ма Сіддхартха з роду Шак'їв (563-483 рр. до Р. X.). Життя Га-утами настільки оповите легендами, що про нього майже немає реальних відомостей. Більш-менш достовірним є те, що захищений з дитинства від життєвих прикрощів та негараздів, він був вражений випадково побаченими фактами людського старіння і смерті. Пройшовши через сповідування різних етичних учень, Гаутама врешті-решт сів під сандаловим деревом, давши собі слово не зрушити з місця доти, доки не знайде відповіді на основні питання життя. Тут на нього найшло просвітлення, і він став Буддою (просвітленим, знаючим), проголосивши учням чотири основні ("'діамантові") істини.

■*■ Людина, яка здатна пройти вказаним шляхом, стає Буддою і досягає стану "нірвани" — повного припинення будь-яких хвилювань та розчинення у невимовній початковій тиші світу.

Буддизм створив оригінальне трактування світобудови. Реальність, доступна чуттєвому спогляданню, є несправжньою, ілюзорною. Насправді існують лише енергетичні "крапки", згущення під назвою "дхарми". Вони

48 ТЕМА 2. ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

 життя - це страждання (народження, хвороба, старість і т. д.)

причиною страждань є бажання і жага життя

Основні істини, проголошені Гаутамою Сіддхартхою

припинення страждань можливе лише шляхом подолання жаги життя

шлях до позбавлення страждань є восьмиразовим (правильне судження, правильне рішення, правильна мова, правильне устремління, правильне життя, правильна увага, правильне зосередження, правильний шлях в житті)

перебувають у збудженому, динамічному стані і тому вступають між собою в з'єднання та переплетення. Уся навколишня реальність, як і людина, постає певними вузликами енергетичних зв'язків дхарм. Людина може свідомими зусиллями розв'язати їх сплетіння і випустити дхарми у вільний стан. Це і буде нірвана. Іноді нірвану описують так: у суцільній темряві на поверхні океану плаває лампа з вогником, що ледве освітлює невеличку частину простору. Олія у лампі поступово вигоряє, і вогник згасає. Коли він згасне остаточно, ніхто не зможе сказати де небо, де вода, а де лампа. Все розчиниться у всьому.

Серед філософських шкіл Стародавньої Індії провідне місце належало школі санкх'я (обчислення, точне знання), засновником якої вважають Капілу (VII ст. до Р. X.). На першому плані в судженнях школи - питання про вихідні сутності світу, з яких складається світобудова та на котрі повинна орієнтуватися людина у своїх діях. Таких сутностей дві:

"пракріті", або "прадхана" (природа)

та "пуруша " (свідомість, споглядання).

Обидві ці сутності вічні, але породжують світ лише у взаємодії, оскільки ніби складають разом свої можливості і переваги. Зв'язок між "пракріті" та "пурушею" нагадує союз сліпого та кульгавого: "перший переносив на спині другого, а той вказував йому дорогу. Так само пуруша (чиста душа) не здатний діяти

ТЕМА 2. ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ 49


санкх 'я (обчислення, точне знання)

червака-локоята

(заперечення

існування Бога)

ньяя (в центрі

уваги питання

логіки та пізнання)

вайшешіка

(школа своєрідного

атомізму)

сам по собі, а нібито втягується в активність матерії (пракріті), залишаючись насправді зовсім не порушеним нею". Зв'язок пракріті та пуруші призводить до виявлення їх якостей: маси (та-мас), енергії (раджас) та прояснення (саттва). Останні породжують п'ять світових стихій (або елементів): • вогонь, • повітря, * воду, * землю та • ефір. Але в союзі пракріті та пуруші останній виявляється могутнішим. Проявляючись у людському "Я", пуруша спрямовує його до самозаглиблення та подолання карми.

Школу чарвака-локаята (засновник Бріхаспаті, VIIVI ст. до Р. X.) відносять до натуралістичних: її прихильники вважають, що "не існує ні бога, ні визволення (від карми), ні дхар-ми, ні недхарми, а також немає винагороди за благочинне оюит-тя..." Представники школи визнавали існування лише того, що можна сприйняти чуттям ("лока"), а все існуюче вважали лише поєднанням чотирьох елементів: землі, води, повітря та вогню. Поєднанням зазначених елементів вони пояснювали людину з її якостями, навіть - людську душу: "... як від змішування частин напоїв виникає сила сп 'яніння, так із поєднанням землі та інших елементів виникають тіло і "Я" (атмата) ". Зі смертю людини елементи роз'єднуються і зникає те, що називають душею.

І

-* Отже, потойбічного світу і життя не існує. Слід насолоджуватись єдиним - земним життям. Але найбільшою насолодою деякі представники "черваки-локаяти" вважали вміння уникати страждань.

Питання логіки та пізнання перебували в центрі уваги школи ньяя (засновник Готаліа, III ст. до Р. X.). Тут докладно розглядали => основи та засоби пізнання, => форми умовиводів, => ознаки достовірності знань та ін. Засоби пізнання поділя-

50 ТЕМА 2. ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

 ли на чотири види: • сприйняття, виведення, аналогія та • усне свідчення.

Деякі твердження школи вайшешіка (засновник Канада, VI-V ст. до Р. X.) дають підстави вважати її школою своєрідного атомізму: "...щодо особливостей: воістину вони-одиничні, і визначаються як те, що лежить в основі субстанцій".

е, філософські школи та духовні рухи Стародавньої Індії мали в колі своїх міркувань найважливіші світоглядні проблеми: ♦ початок буття, ♦ будова світу, ♦ особливості людини, ♦ роль і зміст людського пізнання. Водночас досить очевидно, що превалює у цій проблематиці пошук шляхів людського звільнення від невблаганних імперативів життя, хоча звільнення це розуміли значною мірою як подолання людської окремішності та індивідуального протистояння загальному.

2.3. Канонічні джерела, провідні ідеї та напрями філософії Стародавнього Китаю

Духовним каноном життя Стародавнього Китаю є так зване "П^ятикнижжя " ( "У-цзінь ",).

Давньокитаиські

канонічне "П'ятикнижжя "

"^ Ші-цзінь (Книга пісень або віршів)

І-цзінь (Книга змін)

Чунь-цю (Книга літописів)

Шу-цзінь (Книга історій)
^ Лі-шу (Книга ритуалів)

У "П'ятикнижжГ в образно-міфологічній формі подано най-фундаментальніші складники давньокитайського світобачення. В одній із версій, що мала важливе значення для китайської культури, світ утворив першопредок Пань-Гу, який, розколовши первинне яйце, відділив Небо від Землі. На Небі запанували ідеальні закони буття, на Землі навпаки - панують стихійність і випадковість. Китайська держава - це "Серединне царство ", тобто людина і держава по-

єднують у собі властивості як Неба, так і Землі. Тому перед людиною відкривається можливість вибору між двома відмінними типами поведінки.


Все на світі є результатом взаємодії двох протилежних по-чатків буття - Інь і Ян. Інь уособлює темний, вологий, пасивний (жіночий) початок буття, а Ян - світлий, сухий, активний (чоловічий). Внаслідок взаємодії Інь таЯн утворюють 5 світових стихій: ■*■ вогонь, & воду, ■£ землю, + дерево та •£ метал. Може здатися, що перелік названих стихій не відповідає єдиному вихідному принципові їх виділення, але в такому разі засоби людської дії -дерево та метал - вписано у світові процеси, а це означає, що людину розглядають як органічну частину Космосу.

Давньокитайська філософія порівняно з давньоіндійською виглядає стрункішою, деталізованішою (аж до нумерології та побудови вичерпних систем комбінаторики подвійних символічних елементів світобудови) та більше зануреною у глибину суперечливого, парадоксального мислення.

Серед усіх філософських шкіл Стародавнього Китаю (а таких давні джерела налічували до ста, хоча конкретно називали лише шість) найважливішими були дві, до розгляду ідей яких ми і звернемося.

Конфуціанство заснував Кон-Фу-цзи, або Конфуцій (551-479 рр. до Р. X.). Це була школа соціально-етичного спрямування, тобто на першому плані тут - проблеми людських стосунків та норм людської поведінки. Конфу-цієві приписують визначення людини як істоти, котра у своїх діях керується внутрішніми

мотивами. Водночас вирішальну роль у люд- КОНФУІТТЙ

ському житті відіграє закон (або повеління)

Неба. Людина повинна навчитися сприймати й розуміти цей закон і вибудовувати свою поведінку відповідно до волі Неба. Якщо людина спроможна це робити, вона постає як "шляхетна "- цзюнь-цзи, тобто така, у душі якої діє доброчинність ("де"): "Небо породило в мені де."

*• Отже, шляхетна людина у своїх діях внутрішніми чинниками має певні життєві принципи, серед яких обов 'язковими є: "жень " - людинолюбство; "сяо" - повага до батьків (старших); "лі" - виконання ритуалів. Виконання ритуалів передбачало дотримування обов'язкових норм та правил спілкування як між: окремими людьми, так і в межах суспільних відносин.

І Ш

52 ТЕМА 2. ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

 

Низька людина

Погляди Конфуція на людину

Шляхетна людина

не має внутрішніх переконань

діє під впливом юрби або безпосередніх життєвих потреб

вибудовує свою поведінку
відповідно до волі Неба

в її душі діє доброчинність

дбає лише про зиск

*■ живе за принципами поваги до батьків, людинолюбства, виконання ритуалів

Шляхетній людині протистоїть низька людина, яка не має внутрішніх переконань, а діє під впливом юрби або безпосередніх життєвих потреб: "Шляхетний муж; дбає про обов 'язок, а низька людина — про зиск". На запитання, чи можна одним лише реченням виразити правило, якого треба дотримуватися усе життя, -учитель відповів: "Людино! Чого не бажаєш собі, того не роби й іншому".

Велику увагу Конфуцій приділяв проблемам суспільного та державного життя. Держава і сім 'я в аспекті взаємин між людьми були для нього неподільні. А вихідним принципом організації суспільного життя він вважав шанування традицій: "Той, хто повторює старе і довідується про нове, може бути проводирем ". І про себе він казав: "Я наслідую старовину, а не вигадую, вірю у старовину та полюбляю її". Найпершою умовою щасливого життя у державі Конфуцій вважав дотримання принципу "виправлення імен ": "Правитель завжди буде правителем, слуга - слугою, батько - батьком, а син - сином ". Сьогодні ми могли б передати цей принцип висловом: кожен повинен займатися тією справою, для якої його призначила суспільна роль. Порушення цього принципу, за Конфуцієм, веде до безладдя. УII ст. до Р.Х. вчення Конфуція було канонізоване й донині відіграє важливу роль у духовній культурі Китаю.

Іншу важливу школу Стародавнього Китаю заснував Лао-Цзи (VI-V ст. до Р. X.) - майже легендарна особа, бо про нього немає достовірних відомостей. У цій школі на першому плані стояли ідеї світобудови; людину з її діями виведено з космічних законів. Вихідне поняття школи "дао " (звідси - і і іазва школи) не має однозначного визначення. У трактаті "Дао-де-дзин" його пояснено так: "Дао, яке можна виразити словами, не є стале дао. Ім'я, яке

НІМА 2. ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ 53


можна назвати, не є стале ім 'я. Лише те, що не має імені, може бути початком неба і землі... Дао породжує єдине. Єдине породжує два початки: інь і ян. Двоє породжують третє. Третє породжує усе, що існує... ".

Звичайно ці рядки коментують так: під "дао" розуміється єдиний і універсальний початок буття. Якщо це так, то саме "дао" не може мати ніякого визначення, адже визначення є лише там, де є межа і відмінність. Якщо є межа, то "дао" буде обмеженим і не зможе породжувати все без винятку; якщо є відмінність, то "дао" буде змінним і втратить якість універсального єдиного. Тому "перше дао" є єдність інь та ян. Інь та ян - два протилежні початки всього, що існує. Інь уособлює собою страждальне, пасивне, вологе, темне - загалом жіноче начало. Ян, відповідно, - активне, ділове, сухе, світле, тобто чоловіче начало. їх об'єднання дає частину "ці" - щось на зразок атома. Якщо в ній переважає інь, вона зветься інь-ці, якщо ян -ян-ці. Взаємодія інь-ці та ян-ці утворює уже згадані п'ять стихій: • вогонь, воду, землю, дерево та • метал. Названі елементи, або стихії, утворюють усе існуюче.

■#- Але на цьому визначення "дао" не закінчено. Його тлумачать також: як універсальний закон світобудови, як людську долю і, нарешті, як закон правильного мислення (або правильної свідомості). Тобто "дао" пронизує собою все, що існує, знаходячи, врешті, своє виявлення у правильному спрямуванні думки. Тому саме слово "дао" передається ієрогліфом, що поєднує шлях та голову людини.

Конкретні виявлення "дао" в речах та процесах позначають як "де", котре, як уже згадано, у людській поведінці постає у вигляді доброчесності. Життєве завдання людини - осягнути "дао" (своє і космічне) і йти за ним. Із вихідного розуміння "дао" випливає також даоський принцип недіяння як першої якості мудреця: "Не виходячи за браму, можна знати про справи Піднебесної. Не виходячи з вікна, можна бачити природне дао. Чим далі йдеш, тим менше пізнаєш. Тому велемудрий (мудрець) не шукає знань, але пізнає усе; не виставляє себе на оглядання, але всім відомий; не діє, але досягає успіху".

Удержавних справах Лао-цзи також віддавав перевагу зменшенню активності. Він вважав, що маленькі держави з нечисленним та недійовим населенням житимуть стабільним, урівноваженим життям. Просвітництво та виконання ритуалів Лао-цзи вважав ознаками розбрату, незадоволення і занепаду держав. Звідси випливає мотив протистояння даосизму та конфуціанства в культурній історії Китаю. Але ці великі школи радше розвивали свої ідеї як взаємовпливами, так і своїми дискусіями.

Крім конфуціанства і даосизму у філософії Китаю існували

 й інші течії - моїсти, легісти (законники), натурфілософи та ін. Вони значно відрізнялись у поглядах на суспільство і суспільні відносини, але поняття дао, жень, лі, протилежні часточки ян та інь посідають значне місце і в цих вченнях.

Філософські школи

Стародавнього

Китаю

Даосизм ("Дао-де-цзя ") Конфуціанство ("Жу-цзя ") Інь-Янь-цзя (натурфілософістська) '■Моїсти ("Мо-цзя ") Легісти ("Фа-цзя ") Софісти ("Мін-цзя ")

Всі інші філософські школи Стародавнього Китаю у своєму змісті так чи інакше відбивали ідеї і світоглядну спрямованість даосизму та конфуціанства.

& Отже, давньокитайська філософія розробила цілу низку впливових філософських ідей та запровадила у пізнання та мислення важливі філософські поняття; в цілому вони дозволяли осмислювати людину в її єдності із засадами та універсальними законами світу, а також: орієнтували людину в сфері суспільно-політичного життя.

Висновки

£п Філософія Стародавнього Сходу являє собою своєрідне культурно-історичне утворення. Вона яскраво демонструє велич і могутність людського духу, розкриває його творчі можливості та багате змістове наповнення. У філософській думці Стародавнього Сходу розроблені глибокі та оригінальні уявлення про світобудову, вихідні початки буття. При тому людина органічно вписувалась у світову цілісність, орієнтуючись на фундаментальні підвалини буття, намагаючись виконати повеління вищих законів світу, змінити себе і ввести у стан гармонійної досконалості. Як звичайно, це пов'язувалось із подоланням людської сваволі та людської окремішності.


АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ

 Антична філософія, висунувши та розробивши цілу низку ідей, являє собою колиску не лише європейської філософії, а й культури загалом. Вивчаючи вихідні ідеї античної філософії, можна простежити розвиток людського мислення від простої єдності до диференційованої багатоманітності та свідомої деталізації. Ідеї античної філософії донині пронизують науку, філософію, духовне життя суспільства.

Вільна філософська наука, так само, як і смак, і наше вільне мистецтво, і любов до останнього мають свої корені у грецькому житті.

Георг Гегель

Усі філософські питання починаються з давньогрецьких натурфілософів. У їх поетичних висловлюваннях народжується західний світ.

Мартін Хайдеггер

 СУТТЄВО №Я

^ Після вивчення матеріалу теми Ви повинні

і> на яких загальнокультурних засадах виникла та отримала початкові імпульси розвитку антична філософія;

Ь> в чому полягає відмінність між поняттями "антична філософія" та "давньогрецька філософія";

Ь якими були основні етапи розвитку античної філософії та як змінювалась на цих етапах її проблематика;

Ь проблематику основних філософських шкіл античної філософії, їх найперших представників та термінологічне визначення їх позицій.

^ провести порівняння вихідних ідей античної та давньо-східної філософії;

®° продемонструвати (в тому числі - прикладами) сучасне значення ідей античної філософії;

®° аргументовано виявляти особливості історичного розвитку людської думки;

^ застосовувати характеристики провідних філософських позицій до аналізу світоглядних ідей.

загальні умови та чинники розвитку філософської думки;

закономірності розвитку як процесу, так і предмета мис
лення;

внутрішній зв'язок між різними спрямуваннями люд
ського пізнання (на природу, людину, форми мис
лення та ін.);

евристичне (творчо-пошукове) значення філософ
ських ідей і теорій античного світу.


[_| План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

  1.  Поняття античної філософії. Етапи її розвитку та за
    гальні особливості.
  2.  Розвиток ідей у натурфілософських ("фізичних") шко
    лах Стародавньої Греції.
  3.  Ідеї та представники високої класики в розвитку антич
    ної філософії.
  4.  Завершальний цикл розвитку античної філософії: шко
    ли, ідеї, представники.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

ФІЗИС (або ФЮЗИС) (з давньогрец. - природа) - у вихідному значенні те, що стано
вить основу будь-чого, що довільно, без впливу ззовні діє, проявляє активність, зростає,
розширюється, породжує свої різноманітні прояви.

* АРХЕ (з давньогрец. - початок; перший, вихідний, головний пункт; засада) -у давньо
грецькій філософії - універсальний початок усього сущого.

■♦ А ТОМ - дослівно: неподільний, неруйнівний; найменша частинка речовини, яка не підлягає ніяким змінам; за Демокрітом, наявність такої частинки є запорукою незнищуваності світу.

КОСМОС (з давньогрец.- порядок, краса, влаштування, оздоблення) -розуміння Все
світу як розумно та закономірно впорядкованого.

ІДЕЯ (або ЕЙДОС) - дослівно: вид, вигляд; основне поняття філософії Платона, що
позначає внутрішню неподільну цілісність будь-чого, завершену, одвічну його сутність;
за дещо модернізованим тлумаченням - сукупність необхідних та достатніх елементів
будь-якого явища або його конструктивний принцип.

*• ГІЛЕМОРФІЗМ (з давньогрец.- гіле та морфе) - за Арістотелем, вихідні складові будь-якого сущого; матерія - невизначений пасивний матеріал; форма - активне впорядкування матерії.

* НООС (або НУС) (з давньогрец. -розсудок, розум, мудрість) -у давньогрецькій філо
софії
- Світовий розум, розпорядник та впорядник усього сущого у світі.

А ТАРАКСІЯ - незворушність, безпристрасність; у школах завершального циклу антич
ної філософії - душевний стан,до якого повинен спрямовувати своє самовдосконалення
прихильник мудрості.

3.1. Поняття античної філософії. Етапи її розвитку та загальні особливості

Слово "античний" в перекладі з латинської означає "давній ". Але у звуженому й усталеному вживанні воно позначає початок європейської культури та цивілізації, греко-римський давній світ. Відповідно до "античної філософії" входять філо-

 софські здобутки цього світу. Зауважимо, що поняття "антична філософія" ширше від поняття "давньогрецька філософія", бо охоплює, крім давньогрецької, ще елліністичну, римську й олександрійську філософії. Зазначену відмінність понять чітко видно у розгляді етапів розвитку античної філософії.

Етапи розвитку античної філософії

натурфілософський (фізичний) або рання класика (УП-Уст. доР.Х.)

висока класика (У-ІУ ст. до. Р.Х.)

пізня класика або завершальний цикл античної філософії.

До нього входять періоди:

• елліністична філософія (ІУ—Іст.доР.Х). • олександрійська філософія (І ст. до Р.Х.— V- VI ст.). 'римська філософія (ІVIст.).

Отже, на двох перших етапах розвитку поняття античної філософи збігається з поняттям давньогрецької філософії, а в подальшому історичному розвитку сюди додалися і філософські досягнення інших, культурно споріднених із Грецією регіонів. Проте і надалі грецька філософія була не простою, а основною складовою античної філософії, оскільки поставала як вихідна інтелектуальна засада та освячений традицією взірець і філософствування, і філософської поведінки.

Набула автономного (щодо інших сфер суспільного життя) характеру розвитку; завдяки цьому вона вперше отримала тут свою назву

Постала відкритою та доступною: всі вільні громадяни, окрім жінок, мали право займатися філософією

 Терпимо ставилась до різних ідей та позицій (окрім атеїзму)

Була надзвичайно пластичною, тобто здатною набувати різних форм та виявлень

Була надзвичайно динамічною у розвитку (саме тому, що приймалися різні позиції і відбувалося швидке нарощування ідей, знань, проблем)


Чому ж завдячує антична філософія такими своїми якостями? Відповісти на це запитання означає зрозуміти, які умови й донині необхідні для нормального розвитку філософії, і побачити в історії античної філософії деякі виходи на сучасність.

Умови, що сприяли появі феномену античної філософії

'*■ & географічно-кліматичні -розміщення Балканського півострова, де починався розвиток античної філософії, на перетині трьох континентів (Європа, Азія, Африка); сприятливий клімат; наявність різноманітних природних зон (гори, долини, ріки, морські затоки), що, врешті, створювало ефект своєрідної "природної лабораторії" для випробовування людської кмітливості, розумності та активності

► ■£ культурно-історичні - Стародавня Греція перебувала в інтенсивних контактах із давнішими цивілізаціями, зверталась до їх здобутків та вміла їх оцінити, переосмислити і використати; сама вона у цьому плані була "цивілізацією другого порядку "

' ■£ соціальні - високий рівень розвитку соціальних стосунків та діяльності, різноманітність напрямів життєдіяльності; існування полісної (невеличкі міста-держави) форми організації життя та інтенсивні контакти між: полісами; демократичний устрій життя у більшості полісів, що сприяло спілкуванню між: людьми, культивуванню навичок формування ясних, виразних думок, їх аргументації та доведенню (у демократичних полісах найважливіші державні рішення приймалися на загальних зборах, де всі законні громадяни мали право висловити свою позицію)

- * відносна зрозумілість античної міфології та її близькість до людини  талановитість, активність та рухливість стародавніх греків

Отже,  антична філософія є першою історичною формою європейської філософії;

?

аг в античному суспільстві філософія вперше відокремилась від інших сфер життєдіяльності людини та набула автономного характеру роз-•        витку;

■*■ завдяки сприятливим умовам розвитку вона дала початок багатьом ідеям і напрямам європейської науки та філософії.

 3.2. Розвиток ідей у натурфілософських ("фізичних") школах Стародавньої Греції

Класичний характер розвитку античної філософії виявився, зокрема, у тому, що в ній чітко й виразно продемонстровано логіку розвитку людського мислення. Розпочинається антична філософія з появи натурфілософських ідей та шкіл у Стародавній Греції.

Натурфілософія - це філософське осмислення природи ("натури" -лат.).

Грецькою мовою слово природа звучить як "фізис ", тому гаку філософію у Стародавній Греції називали "фізичною ", а філософів цього періоду - "фізиками". Світ природи з його масштабом, розмаїтістю та міццю найперше впадає в око допитливій людині, тому й думка, що осягає буття, розпочинається з осмислення природи. Для ранньої давньогрецької думки природа поставала як "все". Із чого ж може розпочати свої дії думка, яка хоче охопити "все"? Вона й повинна розпочати з деякого "початку", тобто з того, з чого може це "все" постати або початися: з "архе" - найпершого, або давнього.

^ Отже, на першому етапі розвитку античної філософії природа постала як її об'єкт, а першою проблемою цієї філософії - проблема пошуку вихідного початку буття ("архе").

Першим філософом Стародавньої Греції, за загальним визнанням, був Фалес із Мілета (місто на узбережжі Малої Азії; 624-526 рр. до Р.Х.).

Від нього до нас дійшло дві тези: "Усе з води" та "Усе має душу". Філософом Фалеса називають не лише тому, що мислитель висунув думку про першопочаток ("архе") гніту, а насамперед тому, що він почав це обґрунтовувати, доводити, посилаючись на Ге, що без води немає життя, що агрегатні стани води (тверде тіло, рідина та газ) вичерпують можливі стани природної речовини. Друга теза засвідчує, що Фалес замислювався і над причинами змін та рухів, що відбуваються у природі, і шукав такі причини у внутрішній природі речей.

Учень Фалеса - Анаксімандр (610-546 рр. до Р.Х.), стверджував, що "архе" саме по собі не схоже ні на що; це - "апейрон", не-визначене та безмежне. Думка Анаксімандра була проникливою, але вона не могла задовольнити людей того часу через неможливість пересвідчитись у реальному існуванні "апепрона".


Третій представник мілетської школи Анаксімен (585-525 рр. до Р.Х.) синтезував ідеї своїх учителів: початок буття має бути досить невизначений, але доступний для сприйняття, необхідний для життя і рухливий. На думку Анаксімена, саме таким є повітря, яке він і визначив як першопочаток усього.

Діячі мілетської школи висловлювали продуктивні ідеї й у сфері інших питань, наприклад Фалес був видатним математиком та астрономом. І все ж головний їх здобуток - розроблення ідей про світобудову, таке розроблення, що виявляєм* людської думки від конкретного через абстрактне до поглибленого усвідомлення реальності.

ПІФАГОР

До того ж мілетці підготували ідейний грунт для появи дуже сміливої і дуже продуктивної для науки та філософії тези про те, що "все подібне до числа або пропорції". Ця теза вводила в науку математичне обчислення, а належить вона Піфагору (570 - бл. 500 рр. до Р.Х.). Як Піфагор прийшов до ідеї числа як вихідного виміру всього, що існує? Якщо виходити з міркувань його попередників і вважати, що "есе" є щось "одне", то тоді світ ("все") стає однорідним, тобто постає в одній якості; у такому разі відмінності між: речами вже не якісні, а кількісні, усе можна виміряти числом. *Піфагор уперше визначив умови застосування для пізнання математичного обчислення, а також відокремив думку від наочного, адже число, хоч воно й пов'язане з речами, є невидиме само по собі, тобто абстрактне. Піфагор визначив також числове співвідношення музичних тонів, ввів в обіг такі поняття, як "космос", "гармонія", "філософія". Давні джерела переповідають, що саме Піфагор уперше назвав себе немудрим, а любителем та шукачем мудрості (філософом).

Високий рівень абстрактності вчення Піфагора змушував грецьких філософів шукати зв'язків між абстракціями і життям Сучасник Піфагора - Геракліт Ефеський (544-483 рр. до Р X ) використав ідеї своїх попередників для побудови цілісної філософської концепції, що поєднувала високий рівень абстрактних міркувань із наочністю.

 

Оскільки до Геракліта вже були створені філософські вчення, відмінні між собою, то він вважав за необхідне в розумінні світобудови перенести акцент із питання "Що?" (Що є світ? Що є початком світу?) на питання "Як?"(Як слід мислити, щоб мати достовірні знання?).

Питання "Що?" і "Як?" від часів Геракліта Ефеського стають основними питаннями пізнання (у тому числі й наукового), що перебувають в органічній єдності між собою.

ГЕРАКЛІТ

На думку Геракліта, світ слід розуміти як потік, що весь час тече: "Усе тече, усе змінюється". Розгортаючи свої думки, Геракліт дає відповідь на запитання, що саме тече, як тече, куди тече. У течії, у становленні перебувають чотири світові стихії: вогонь, повітря, вода і земля. Вони переходять одна в одну, але не хаотично, а мірами, і загалом виходить, що світовий кругообіг здійснюється через виміряний рух від протилежного до протилежного: від рухомого, світлого, гарячого вогню-до інертної, темної, вологої землі і навпаки. Енергію усьому рухові дає вогонь як найперша і най-динамічніша стихія: "Весь цей Космос... є нічим іншим, як вогнем, що мірами спалахує та мірами згасає". Оскільки світовий рух відбувається не хаотично, то це свідчить про наявність єдиного світового закону - "логосу ". "Логос " - це слово, мовлення, хід думки, і, отже, - розумний порядок. Саме логос визначає міри поєднання протилежностей у світі.

Повітр

Цю і ряд інших схем запозичено з книги "Світова філософія. Фундаментальні про-блеми філософії" /За ред. В.Л, Петрушенко. - Львів, 1988.

БУДОВА СВІТУ (за Гераклітом Ефеським) *


Такий погляд на світ, у якому він постає динамічним, змінним унаслідок боротьби та поєднання протилежностей, дістав назву діалектики: "Війна - всьому батько ".

■*■ Отже, Геракліт є засновником діалектичного мислення, мислення, яке намагається різноманітність сущого звести до певної його внутрішньої енергетики.

У реальному світі логос проявляє себе у вигляді блискавки -особливої дії особливого вогню (згадаймо, що Зевс керує світом за допомогою блискавки). Геракліт пояснював дією вогняної стихії все, у т. ч. душу людини (особливий, сухий і чистий вогонь) і роботу інтелекту (просвітлення, "спалахи" при усвідомленні й т. ін.).

Після Геракліта філософські вирішення питання про світобудову розвивалися через поєднання питань "Що?" і "Як?".

Особливу увагу в період подальшого розвитку античної натурфілософії слід звернути на чотири школи.

# Елейська школа (за назвою міста Елея). Найвідоміші представники Парменід (540-
450 рр. до Р.Х.) та
Зенон (490-430 рр. до Р.Х.). Парменід стверджував, що за належної
уваги до процесу мислення ми змушені будемо визнати:
"Лише буття є, а небуття
узагалі немає".
Бо про що б ми не мислили, думка буде непорожня. Навіть мислячи про
небуття, ми вводимо його в ранг буття, бо воно в цей момент існує для самого мислен
ня як його предмет. Отже, усюди є лише
буття, що дорівнює собі самому і є незмінне й
невичерпне.
Погляди на засади сущого як у своїй основі на нерухливі, незмінні, само-
тотожні згодом (у німецького філософа
Г. Регеля) дістали назву метафізичного світо
бачення,
яке за вихідними спрямуваннями протистоїть діалектиці. Парменіда вважа
ють одним із зачинателів
метафізики як стилю мислення.

Зенон спрямував свої зусилля на захист ідей Парменіда через розроблення оригінальних задач-головоломок ("апорії Зеиона"), які доводили немислимість руху і змін.

Школа атомізму. Найвідоміший давньогрецький атоміст Демокріт (480-390 рр. до
Р.Х.) виходив із тези, що
"ніщо не виникає з нічого і не перетворюється у ніщо". Якщо у
світі не було б чогось стійкого і незмінного, світ не утримався б у бутті. Можна ділити і
дробити речовину, але не нескінченно; край,
межа можливого поділу - атом (неподіль
ний); його існування - запорука незнищенності світу. З атомів утворюються світові стихії,
а з останніх - усе, що існує.
А. Ейнштейн назвав ідею атомізму однією з найпродуктив
ніших в історії науки, бо вона справді дає можливість пояснити багато явищ.

вся природа складається з атомів

/^ атоми мають  кількісні властивості  і  не мають якісних

властивістю атомів є рух

атоми відрізняються один від одного формою, місцем знаходження

атоми рухаються  в  порожнечі,  яка,  як і атоми, є матеріальною

 ■* Школа еволюціонізму. Розробив її ідеї Емпедокл (483-423 рр. до Р.Х.), який вважав, що всі процеси світу можна пояснити через взаємодію чотирьох стихій, або елементів (вогонь, повітря, вода й земля), та двох сил протилежного спрямування (любов і ворожнеча). Під дією любові подібне з'єднується із подібним, а під дією ворожнечі навпаки - у світі панують роз'єднання, розпад. Любов та ворожнеча почергово встановлюють своє панування у світі, а останній перебуває у періодичних станах прямування або до досконалості (так виникають Космос і всі форми життя), або до розпаду (який неминучий після панування любові).

* Школа ноології, або концепції всесвітнього розуму. Розробив її Анаксагор (500-428 рр. до Р.Х.), на думку котрого все, що існує, складається з частинок, які містять у собі всі якості та властивості світу, - із гомеомерій (частково подібних до всього). Тому ми й бачимо різноманітність світу. Але конкретне поєднання гомеомерій зумовлене дією світового розуму - Нуса, або Нооса; саме він постає мірою для усього сущого. На початку XX ст. акад. В. Вернадський використає термін "поон" для позначення ноосфери - тієї частини біосфери Землі, що створюється завдяки культуротворчіп діяльності людини.

МІЛЕТСЬКА ШКОЛА

Тз чого все?"

Анаксімандр

(початок усього -"апейрон")

Фалес

("усе з води")

Анаксімен

("початок усього повітря")

І

Піфагор

(усе подібне до числа або має пропорцію)

|

Геракліт

(світ є колообіг 4-х стихій; слід думати не лише над тим, що є світ, а й як треба його сприймати і розуміти)

ЩО? у  ЯК?

Елеати

Атомізм

Еволюціонізм

Ноологія

(Парменід, Зенон)

(Демокріт)

(Емпедокл)

(Анаксагор)

Є лише буття,

Ніщо не виникає

Унаслідок

Світовий розум

вічно тотожне со-

з нічого;

поєднання стихій

упорядковує Кос-

бі самому

запорука буття

та космічних сил

мос,

світу- атом -

світ проходить

використовуючи

неподільний, не-

різні стадії

"гомеомерІг" -

змінний,

формування

частинки, які ма-

неруйнівний

ють якості всього


-*■ Отже, давньогрецька натурфілософія розвивалась динамічно, демонструючи при цьому деякі загальні закономірності руху людського мислення - від простого => до складного, від конкретного => до абстрактного, від недиференційованої проблематики => до диференційованої, від неусвідомленого => до усвідомленого, висунувши цілу низку продуктивних для європейської цивілізації ідей і теорій.

3.3. Ідеї та представники високої класики в розвитку античної філософії

■    У період високої класики об'єктом осмислення для філософії ста-Ф     ють усі сфери людської життєдіяльності.

Першими повернення проблематики від пізнання природи (космосу) в напрямі людини (мікрокосма) та реалій її буття здійснили софісти - платні вчителі мудрості. Нагромаджене у філософії знання вони пустили у практику, почавши вчити риторики, мистецтва аргументації та доведення виправданості власної позиції. їх більше цікавило саме це, а не пошук істини, але вони сприяли поширенню знань і поглибленню людських уявлень про суспільство, державу, людську доброчесність. Теза Протагора (481-411 рр. до Р.Х.) "людина є мірою усіх речей" вважається яскравим виявленням суб'єктивізму та релятивізму (принцип "все є відносним") у позиції софістів.

Саме проти цих принципів виступив Сократ (469-399 рр. до Р.Х.), який вважав, що ♦ людина повинна ґрунтувати свою поведінку на надійних знаннях, а останні повинні бути остаточними, незмінними та завершеними; ♦ мінливі ж уявлення нашої душі слід вважати гадкою, але саме через їх мінливість вони не можуть бути підставою для виправданого життєвого вибору та поведінки людини. ♦ Справжні знання, за Сокра-том, слід шукати в собі ("Пізнай себеГ), оскільки безсмертна душа людини, пройшовши повне коло "космічних перевтілень", потенційно знає усе. Слід примусити її згадати забуте внаслідок вмирань та нових народжень, а для того треба поставити людину в ситуацію су-СОКРА Т      перечності із самою собою. Це й робив Сократ

 у своїх нескінченних бесідах із сучасниками ("сократичні бесіди"), бо вважав, що людина, яка через власні міркування зайшла в суперечність із самою собою, буде змушена відчувати внутрішню напруженість, прагнути розв'язати цю суперечність.

Не знайшовши належного знання у своїх співбесідників, Сократ проголосив: "Я знаю лише те, що я нічого не знаю, але інші не знають навіть і того". Було би помилкою вважати дану тезу Сократа виявленням його тотального скепсису (сумніву в усьому); звернемо увагу на те, що теза починається ствердно - "Я знаю". Але що знає Сократі - Про своє незнання, а це свідчить, принаймні, про те, що у нього є критерій для того, щоб відрізнити справжнє знання від незнання; цей критерій ми вже позначили вище і також зазначили, що Сократ не зустрівся із такими людськими знаннями, які б витримали належну перевірку на надійність. Проте вимогу ставитись до знання прискіпливо, виробляти критерії його оцінки - все це можна вважати важливим і виправданим.

Сократа вважають уособленням філософії, і не лише тому, що він був виразником невпокореного духу, і також не тільки тому, що він шукав неочевидного, глибинного, початкового. Сократ жив так, як філософствував, а філософствував так, як жив. Його непохитне служіння вищим принципам, демонстрація співвітчизникам несправжності їх знань призвели до того, що за хибним звинуваченням він був засуджений до страти. У в'язниці Сократ вів свої останні бесіди з учнями; смерть він прийняв мужньо і спокійно. Деякі культурологи й історики схильні бачити у страті Сократа певну аналогію з невинною жертвою Ісуса Христа. У будь-якому разі ми можемо стверджувати: життя і смерть Сократа постають колосальним чинником морального і культурного розвитку людства.

Платон (427-347 рр. до Р.Х.), кращий учень Сократа, поділяючи вихідні думки останнього, вважав, що вимогам Сократа щодо справжніх знань можуть відповідати ідеї - незмінні сутнісні основи буття всього сущого. Речі течуть і змінюються, міркував Платон, але світ не зникає; отже, в основі речей лежать деякі ідеальні незмінні сутності. їх не можна побачити, але можна осягнути розумом, адже, розуміючи сутність речей, ми можемо впіз- ПЛАТОН нати їх у змінних образах та з'явленнях. Ідеї постають як умови переходу від сприйняття речей до їх осмислення.


Чим є ідеї за змістом? - Це миттєво схоплена повнота та єдність кожної речі (^"ейдос" - вигляд). Можна було б сказати, що це є сукупність елементів, необхідних і достатніх для існування певних речей, якщо, знову-таки, побачити їх у необхідній єдності. "Єдине Платона є синонімом ідеї. Продовжуючи лінію міркувань своїх попередників, Платон відділив справжнє буття від того, що надано нам у сприйняттях. Світ ідей - це особлива, надчуттєва реальність, яка своєю повнотою і досконалістю перевищує усе чуттєве. Речі лише тіні ідей.

Відповідно до теорії ідей Платон розглядав людину (тіло - в'язниця для душі), суспільство, мистецтво і т.ін. Платона вважають одним із фундаторів утопічного мислення, бо він розробив проект "ідеальної" (а тому - і неможливої) держави, в якій, поряд із культом вищої мудрості (правити державою повинні філософи, бо вони здатні споглядати ідеї), він уводив певні елементи казарменного - тоталітарного правління (наприклад, кращою музикою вважались військові марші, воїни та службовці жили в загальних приміщеннях та ін.). В усякому разі можна стверджувати, що саме Платон відкрив світ умоглядного (теоретичного) бачення реальності, багато зробив для розуміння пізнання та людської діяльності.

СХЕМА ОСНОВНИХ ЗМІСТОВИХ АКЦЕНТІВ У ФІЛОСОФІЇ ПЛА ТОН А

несправжнє буття

Істинне буття

вища сходинка в

пізнавальному

сукупність необхідних та

достатніх елементів речі

взірці, за якими

Бог-деміург

упорядковує світ І

добро

істина        краса

БЛАГО

сходженні люд ини

 Платон у 386 р. до Р.Х. відкрив в Афінах Академію - перший вищий навчальний заклад.

Арістотель (384-322 рр. до Р.Х.) провів в Академії Платона близько 20 років і мав славу одного з найкращих його учнів. Але, прийнявши цілу низку думок учителя, Арістотель не прийняв його теорії ідей ( "Платон мій друг, але істина дорожча").

АРІСТОТЕЛЬ

Арістотель проголосив, що ідея та річ -це те ж саме, тільки річ існує у реальності, а ідея - у нашому пізнанні і позначає передусім не єдине, а загальне в різних речах. Якщо ідея і річ тотожні, то пізнання слід спрямувати на вивчення внутрішньої будови речей та їх причин і дій. За своєю будовою речі складаються з матерії і форми. Матерія є пасивним матеріалом; поза формою вона лише чиста можливість; разом із формою матерія постає у визначеності матеріалу (субстрату) для певної форми (як мідь, глина, мармур для скульптора). Отже, дійсність речей більше пов'язана з формами, що їх продукує "форма всіх форм ", або світовий розум, який, мислячи себе самого, й утворює усі можливі форми. Буття ж конкретних речей зумовлене дією чотирьох причин: причина матеріальна, формальна (вже згадані), причина дійова (з'єднує форму та матерію) і фінальна, або цільова, причина. Остання, за Арістотелем, є найважливішою, бо вона визначає місце конкретної речі в універсумі, тобто її сенс та виправданість. Рух речей зумовлений насамперед тим, що всі вони прагнуть виконати своє призначення.

Ототожнивши річ та ідею, Арістотель справедливо вважав, що ми можемо здобувати певні знання про реальність, оперуючи лише ідеями / не звертаючись до речей. Він створив науку про закони та форми правильного мислення, назвавши її логікою.

■♦ В основу логіки покладено вчення про три форми (поняття, судження та умовиводи) та про три закони мислення (закон тотожності предмета думки, неприпущення суперечності та виключеного третього). Крім того, Арістотель розробляв етику, політію, поетику, вчення про душу. У335р. до Р.Х. він відкрив в Афінах свою вищу школу під назвою Ліцей.


Платон і Арістотель - неперевершені мислителі античної філософії, їхні думки багато в чому визначили і визначають духовну атмосферу Європи, а їх учення окреслюють гранично відмінні орієнтири європейського мислення: Платон розробив екзистенціально-містичний тип мислення, багато в чому образний, символічний, Арістотель - стиль раціонально-логічний, чіткий та детально продуманий.

Багатогранна творчість Платона і Арістотеля завершує собою ^класичний період у давньогрецькій філософії. Це був час найбільш інтенсивної, різнобічної і продуктивної творчості у сфері філософського духу.

ВИХІДНІ ПОЧАТКИ БУТТЯ ЗА АРІСТОТЕЛЕМ

 3.4. Завершальний цикл розвитку античної філософії: школи, ідеї, представники

Філософія завершального циклу розвитку античної філософії була чітко орієнтована на захист окремого індивіда в умовах поступового руйнування класичного античного полісу {Олександр Македонський завоював не лише більшість полісів, а й колосальні території за межами Греції, створивши грандіозну імперію). Пізня антична філософія поставала індивідуалістичною, суб'єктивно забарвленою. Через це тут не стільки продукували нові ідеї, скільки використовували вже наявні (епігонство), які часто сполучали між собою без достатньої внутрішньої єдності (еклектика). Зупинимося на ідеях найавторитетніших шкіл цього етапу.

Форма всіх, форм (світовий розум)

Будова речей

Форма

Матерія

Перша матерія (можливість бути)

 <

 > О

Причини речей

матеріальна

формальна

дійова

цільова

 

^^Іх основний ^^^  зміст

Школи   ^^,

„           .          Висновки, що Основи світо- 1

г <       ..          випливають будови в їх         .        . . .           для людини з значенні для .            1 такого розумін-людини                .    . . II ня світобудови

Життєві завдання людини

Епікуреїзм

Смерті не існує, тому що в основі світу лежать невмирущі атоми

Слід позбутися життєвих страхів

Досягнення атараксії -душевної незворушності

Скептицизм

Кожна річ є не більше такою, ніж: будь-якою іншою

Треба утримуватися від будь-яких суджень про речі

Треба зберігати стан автаркії (самовладності)

Стоїцизм

Світ пронизаний божественною пневмою, у ньому панує фатум — невблаганний закон долі

Не варто опиратись фатуму: того, хто бажає, доля вабить, хто не бажає - тягне

Треба зберігати мужність духу, оскільки дух автономний стосовно обставин життя

Неоплатонізм

Світ є послідовним "виливанням " божественного Єдиного

Слід намагатися наблизитись до Бога

Треба прямувати шляхом духовного самовдосконалення


ЕПІКУР

Епікурейство заснував Епікур (342-271 рр. до Р.Х.) і продовжив римлянин Типі Лукрецій Кар (95-55 рр. до Р.Х.). Епікур ставив собі завдання захистити людину від можливих страхів життя, для чого доводив невмирущість матерії, а, значить, і певне безсмертя людини (посилаючись на атомізм), відсутність фатуму та необхідності в космосі (припускаючи, що атом володіє здатністю довільно відхилятись від траєкторії свого польоту), можливість різних пояснень тих самих явищ через відсутність тісного зв'язку думки з фактами та відчут-V тям. Найбільше, чого може досягти людина в житті, -це звільнити себе від страхів та неприємних відчуттів, отримувати від життя насолоди, серед яких найбільша - уміння запобігати стражданням та зберігати душевну рівновагу, незворушність і безпристрасність (давньогрецькою мовою - досягнення стану "атараксії').

Скептицизм (від давньогрецького "сумнів"), що його заснував Піррон (360-270 рр. до Р.Х.), звертав увагу на те, що всі філософи запевняли в істинності своїх теорій, але висували різні ідеї; звідси випливав висновок про неможливість створення істинної філософії. В основі всіх суджень скептицизму лежали три знамениті запитання з трьома відповідями:

  1.  Якими є всі речі ? - Не більше такими, ніж: ТИТ ЛУКРЕЦІЙ КАР
    будь-якими іншими.
  2.  Що можна сказати про такі речі ?-Краще не казати нічого, утриму
    ючись від суджень.
  3.  Що робити людині, яка перебуває у стосунках з такими речами? - Збе
    рігати самовладність (автаркію).

Скептики всебічно обґрунтовували свою позицію сумніву в можливостях пізнання, але врешті-решт, за Геґелем, своєю вимогою у всьому сумніватися сприяли розвитку наукового критичного мислення.

Більш поширеним у цю епоху був стоїцизм, що його заснував Зенон-стоїк (340-265 рр. до Р.Х.). У Римі його послідовниками були Луцій Аней Сенека (4р. до Р.Х. - 65 р.), Епіктет (5-138) та Марк А врелій Антонін (121-180). Стоїцизм також закликав людину до життєвої мудрості та самовладності, але з позиції зовсім іншого розуміння і буття, і людини. Скептики вважали, що весь світ пронизаний єдиним потоком вогняної пневми (дихання), що несе всьому закон і долю. Дія долі неминуча й невблаганна. Тому людині не варто впадати у відчай, адже змінити долю неможливо. ( "Того, хто бажає, доля приваб-

 

лює, того, хто не бажає, штовхає "). Стоїки поясню
вали свою думку притчею про карету та собаку: соба
ка прив'язаний до карети, що їде; як би не смикався
пес, рух визначає карета, тому втрачають сенс смикан
ня, опір руху, відчайдушні крики. Через це і людині в
її відношенні до долі лишається одне: визначити
внутрішнє ставлення до того, чого змінити не можна.
Гідне для людини ставлення до будь-чого - спокій, не
зворушність, зберігання внутрішньої автономії. Сто
їки сприяли систематизації філософського знання;
вони поділили філософію на
фізику, логіку та етику,
СЕНЕКА
залучивши до логіки і розуміння пізнання.

Неоплатонізм довів до ретельних деталізацій і логічної стрункості провідні думки Платона. Усе сутнє являє собою результат виливання (еманації) Єдиного, яке тотожне благу, не знає ніякого ушкодження та змін. Першим продуктом Єдиного постає світовий Розум, у деяких тлумаченнях - Дух, а він еманує у світову Душу. Душа оживляє все сутнє, роблячи світ внутрішньо пов'язаним. Через душу все, що існує, прагне повернутися до вищого -до Єдиного, бо там його вихідна батьківщина, його корені. Людина ж являє собою уособлення світобудови, бо до її єства входять тіло, душа та розум; останній і дає людині спрямування - прагнути до єдиного, до блага. Основні творці неоплатонізму - Плотін (205-270) та Прокл (412-485).

■*■ Отже, можна констатувати: школи завершального циклу були чітко спрямовані на те, щоб перетворити філософію на інструмент людського індивідуального самоутвердження. Саме на цьому шляху пізня антична філософія зробила своє основне відкриття: дух може бути автономним від обставин життя, протистояти цим обставинам (за Сенекою, дух сам собі володар). Це відкриття, очевидно, перекидає місток інтелектуальних досягнень наступній епосі - християнському європейському Середньовіччю. Бо саме епоха Середньовіччя, як ніяка інша в європейській історії, була зосереджена на духовному як першому початку буття.

СУТТЄВО І«Є

Висновки

А) Антична філософія - великий ідейний здобуток людства. Вона не лише вперше відкрила широкі обрії людського інтелектуального світоосмислення, а й зафіксувала великі прозріння у межах цих обріїв. Антична філософія вперше окреслила основні напрями філософської проблематики, визначивши на віки людське розуміння світу, Космосу, при-


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

41803. Adobe Photoshop: Анимация 583.59 KB
  Поэтому прежде чем приступить к анимации вам необходимо вызвать палитру Слои. задайте инструменту этот размер в панели опций инструмента рис.1 Рис. Сделайте дубликат слоя и дайте команду Фильтр – Пластика и в панели инструментов выберите инструмент Вздутие рис.
41804. Проверка выполнения внутренних соединений обмоток электрических машин 53.42 KB
  Укладку в пазы секций обмоток и соединение их а также изоляцию соединений производят по инструкции предприятия изготовителя. Проверку выполнения внутренних соединений обмоток приходится производить в следующих случаях: после капитального ремонта электрических машин если по каким-либо причинам отсутствует или перепутана маркировка выводов а также когда нарушен нормальный режим работы машины выявленный при пуске и испытаниях. Проверка правильно выполненных внутренних соединений обмоток и выводов машин Постоянного тока производится указанными...
41805. Настройка зубодолбёжного станка 5А12 на нарезание зубчатого колеса 531.85 KB
  Зацепление сопровождается следующими рабочими движениями: Возвратнопоступательных движением долбяка главное движение осуществляющим процесс резания. Вращением долбяка являющимся круговым движением подачи. Вращением заготовки согласованным с вращением долбяка движение обкатки. Радикальным врезанием долбяка в заготовку на полную высоту зуба если колесо обрабатывается за один проход или на часть высоты если колесо обрабатывается в несколько проходов.
41806. Система питания бензинового двигателя 231.95 KB
  Система питания автомобилей ВАЗ-21213 включает приборы подачи топлива и воздуха, приготовления горючей смеси и выпуска отработавших газов. Система питания состоит из топливного бака 34, топливного насоса 27, топливопроводов, воздушного фильтра, карбюратора 26, глушителей и трубопроводов. Система с обратным сливом части топлива от карбюратора 26 через калиброванное отверстие патрубка карбюратора в топливный бак. Ось рычага механической подкачки топлива; 2. Рычаг механической подкачки топлива; 3. Рычаг ручной подкачки топлива; 15. Фильтр тонкой очистки топлива; 29.
41808. Статистические функции MS Excel 2010. Построение рядов данных 495.52 KB
  Формат записи функции: МИН число1; число2; Количество допустимых аргументов среди которых находится минимальное значение равно 255. Формат записи функции: МАКС число1; число2; Количество допустимых аргументов среди которых находится максимальное значение равно 255. Формат записи функции: СРЗНАЧчисло1; число2; Количество допустимых аргументов среди которых находится среднее значение равно 255. Формат записи функции: СЧЕТчисло1; число2; Количество допустимых аргументов среди которых находится среднее значение равно 255.
41809. Команды черчения элементов конструкции в программе AutoCAD 69.08 KB
  После этого в командной строке появиться приглашение Specify strt point:.0000 Specify next point or [rc Close Hlfwidth Length Undo Width]: Программа сообщает что текущая толщина полилинии равна 0 и предлагает указать следующую точку линии. После ввода А rc в командной строке появляется подсказка с предложением выбрать метод построения дуги: Specify endpoint of rc or [ngle Center Close Direction Hlfwidth Line Rdius Second pt Undo Width]: В данном случае доступны следующие методы. В командной строке отобразится следующая подсказка: Specify...
41810. Продукт компании SkyBiz-2000 368.42 KB
  Компания предоставляет годовой абонемент на использование пакета InterNetуслуг стоимостью 100. Став членом клуба каждый получает доступ к постоянно обновляемым ресурсам InterNet. Это также ряд онлайновых учебных пособий возможность приобрести практические навыки ведения бизнеса в InterNet включая рекламу. Кроме того клуб предоставляет возможность обмена опытом с InterNetбизнесменами различных стран.
41811. Программная реализация несложного алгоритма 112.6 KB
  Листов 7 Лабораторная работа №7 Тема: Программная реализация несложного алгоритма Цель:изучить на основе готовой программы операторы циклической структуры языка QBsic и научиться составлять программы с использованием операторов цикла ДО и ПОКА. Теоретические сведения к лабораторной работе Определение циклической программы Если необходимо выполнить одинаковые действия в которых изменяется только какаялибо величина то применяются операторы цикла. Виды операторов цикла Оператор цикла ДО Общий вид оператора: FOR K=Kнач TO Kкон STEP...