37649

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА ОХОРОНА СЕРЕДОВИЩА СВІТОВОГО ОКЕАНУ, ТВАРИННОГО ТА РОСЛИННОГО СВІТУ

Курсовая

Мировая экономика и международное право

Мета курсової роботи залежить від пошуку ефективних шляхів, вкладених у гарантоване забезпечення сприятливого середовища Світового океану, тваринного та рослинного світу, екологічну безпеку із застосуванням міжнародно-правових екологічних принципів, і норм.

Украинкский

2014-12-25

709.5 KB

16 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 2

Міністерство освіти і науки України

___________________________________________________

Юридичний факультет

Курсова робота

на тему:

«МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА ОХОРОНА СЕРЕДОВИЩА СВІТОВОГО ОКЕАНУ, ТВАРИННОГО ТА РОСЛИННОГО СВІТУ»

Виконала:

Студентка

___ курсу ___ групи

_______ форми навчання

___________ – 2014

ЗМІСТ

ВСТУП

  1.  ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
    1.  Поняття міжнародного права охорони навколишнього середовища
    2.  Принципи міжнародно-правової охорони середовища
  2.  ОБ’ЄКТИ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
    1.  Загальний опис об’єктів охорони навколишнього середовища
    2.  Міжнародно-правова охорона Світового океану
    3.  Міжнародно-правова охорона тваринного і рослинного світу
  3.  МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ ЩОДО ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Тема даної курсової роботи є дуже актуальною, адже забезпечення сприятливої якості довкілля та організації раціонального природокористування є однією із найактуальніших проблем не лише в Україні, а й у всьому світі. Усвідомлення початку глобальної кризи органами влади більшості держав світу у середині уже минулого століття призвело до формування міжнародного співробітництва у сфері охорони навколишнього середовища проживання і динамічній зміні внутрішньодержавного екологічного законодавства більшості країн світу, включно з Україною. Проголошення прав людини на сприятливе середовище в Декларації принципів, прийнятої на Стокгольмській конференції ООН по навколишньому середовищі 1972 р., і навіть підписання низки міжнародних документів зумовило імплементацію міжнародних екологічних стандартів в Українське законодавство. Це формування екологічної правосвідомості серед населення, зростання громадського екологічного руху, і формування судової практики у справах захисту законних інтересів громадян, у сфері охорони навколишнього середовища.

Таким чином, охорона навколишнього природного середовища – діяльність по збереженню та відновленню (коли її порушено) сприятливого стану довкілля, попередження її деградації у процесі суспільного розвитку, підтримці екологічної рівноваги.

Зазначена динаміка отримала свій відбиток в даній курсовій роботі, що містить розгляд сучасних проблем забезпечення екологічної безпеки, обумовленої реаліями ХХІ століття і процесами глобалізації в світі.

Об'єкт даної курсової роботи – навколишнє природне середовище.

Предметом роботи виступає вивчення міжнародних прав у сфері охорони середовища Світового океану, тваринного та рослинного світу.

Мета курсової роботи залежить від пошуку ефективних шляхів, вкладених у гарантоване забезпечення сприятливого середовища Світового океану, тваринного та рослинного світу, екологічну безпеку із застосуванням міжнародно-правових екологічних принципів, і норм.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення наступних завдань:

  •  вивчення ролі міжнародного екологічного права;
  •  розгляд принципів міжнародного права довкілля;
  •  аналіз діяльності відділу міжнародних організацій у сфері охорони навколишнього середовища;
  •  Розгляд об’єктів міжнародно-правової охорони навколишнього середовища;
  •  Характеристика міжнародно-правової охорони Світового океану, тваринного та рослинного світу;
  •  Показ проблематики в міжнародно-правовій охороні середовища Світового океану, тваринного та рослинного світу.

Зазначена проблематика перебуває в полі зору вчених, її різні аспекти досліджувалися в працях таких науковців, як: Андрейцев В.І., Баб'як О.С., Біленчук П.Д., Боголюбов С.А., Бринчук М.М., Дмитренко І.А., Колбасов О.С., Малишко М.І., Тищенко П.В., Чирва Ю.О., Янчук В.З. та інших.

Методологічною основою курсової роботи є праці вчених у галузі права, права довкілля, і навіть нормативні документи, законодавчі акти у сфері екологічного права.

У роботі було використано такі методи: порівняльно-правовий; діалектичний - при вивченні юридичної природи охорони середовища; формально-логічний – при характеристиці охорони середовища Світового океану, тваринного і рослинного світу; формально-догматичний (юридичний) - при здійсненні тлумачення окремих термінів та понять.

Структура даної курсової роботи та її послідовність частин обумовлені об'єктом, метою та завданнями дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, поділених на п’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел.

  1.  ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

  1.  Поняття міжнародного права охорони навколишнього середовища

Зауважимо, що міжнародне право довкілля – це сукупність міжнародно-правових принципів, і норм, регулюючих міжнародні відносини з приводу охорони навколишнього середовища шкідливих впливів, раціонального використання окремих елементів з метою забезпечення оптимальних умов життя і здоров'я окремих індивідів, і навіть існування людства загалом.

Таким чином, вихід на міжнародний рівень питань врегулювання відносин щодо довкілля зумовлено двома основними чинниками:

  •  розвитком науково-технічного прогресу;
  •  різке збільшення популяції людства, що призводить до дисбалансу світових екологічних зв'язків.

Міжнародне право довкілля склалося на підставі принципу «Користуйся так своїм, щоб не шкодити іншому». Питання охорони і видів використання довкілля регулюються національним законодавством до того часу, поки вони не виходять за межі територіальних кордонів держави. Міжнародне право довкілля має самостійний предмет правовим регулюванням - міжнародні екологічні відносини, які можна умовно розділити на три групи:

  •  Відносини профілактики і обмежень шкідливих впливів на стан довкілля, які можна вирішити лише зусиллями всієї міжнародної спільноти (забруднення Світового океану, повітряного басейну і ін.);
  •  Забезпечення раціонального використання міжнародних та власних ресурсів;
  •  Охорона унікальних природних об'єктів шляхом їх консервації від господарського впливу людини (екологічні імунітети).

Підкреслимо, що до суб'єктів міжнародного права довкілля відносять: держави, міжнародні організації, міжнародні неурядові організації.

Міжнародне право довкілля є молодою галуззю, виділена з таких галузей міжнародного права, як міжнародне морське, повітряне, космічне право. Проте дані галузі регулюють відносини з приводу експлуатації елементів природи й мають у своїй основі інші пріоритети - забезпечення реалізації прав держав з використання природних ресурсів. Міжнародне ж право довкілля полягає в використанні природних ресурсів з урахуванням обмежень, вводяться у інтересах міжнародної охорони навколишнього середовища. [6, с.402]

Також необхідно розглянути джерела даного міжнародного права, під ними розуміють відповідні правові форми, у яких виражаються норми міжнародного права - міжнародні звичаї, загальні принципи, міжнародні договори, рішення міжнародних судів, міжнародні доктрини.

Вирізняють кілька підстав щодо класифікацій джерел міжнародного екологічного права.

Усі джерела міжнародного екологічного права по юридичної силі поділяються на дві групи:

1) Джерела, які містять норми і правила, визнані державами через обов'язкові норми;

2) Джерела, які містять рекомендації з охорони навколишнього середовища (так звані норми міжнародного «м'якого» права). Такі рекомендації виконуються державами у силу їхньої високої «моральної цінності» й авторитету.

Інша класифікація за міжнародним договірним критерієм виділяє зв'язаність предмета регулювання договору з природоохоронною проблематикою. [5, с.134]

Останніми роками збільшується кількість міжнародних договорів з охорони навколишнього середовища. Особливість даних договорів міжнародного права довкілля у тому, що вони встановлюють жорсткіший захисний режим природних об'єктів.

Зауважимо, що дія договорів в галузі охорони середовища, має пряме відношення до однієї з найбільш важливих проблем міжнародних відносин – до проблеми ефективності міжнародного права. Ця проблема доволі довго привертає до себе увагу доктрини. В вітчизняній літературі є відведені розділи в багатьох монографіях і посібниках. Є й присвячені спеціальні праці. [18]

Щодо ефективності міжнародно-правових норм, зокрема в сфері охорони середовища, підтримаємо точку зору Л.Х. Мінгазова, який вважає, що реалізація – це одна з основних засобів ефективності міжнародно-правових принципів і норм.

Велика кількість прийнятих правових актів в сфері охорони середовища свідчить, що правотворча діяльність досить інтенсивна. Однак, разом з позитивними сторонами, активна правотворча діяльність має і ряд недоліків. [20]

  1.  Принципи міжнародно-правової охорони середовища

Принципи міжнародно-правового регулювання загалом прийнято розділяти на три групи: загальні (загальновизнані) принципи міжнародного права; принципи міжнародного права, які мають природоохоронне значення; спеціальні (галузеві) принципи міжнародного права довкілля.

Спеціальні принципи сформульовані в Стокгольмській декларації 1972 р., Всесвітній Хартії природи, прийнятої ГА ООН 28 жовтня 1982 р., Декларації Ріо-де-Жанейро 1992 р. (див. додаток А) та інших документах. Слід розрізняти такі основні засади:

1. Принцип раціонального використання природних ресурсів, який зобов'язує держави здійснювати управління економіки при використанні природних ресурсів (Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 р., Конвенція ООН із морського права 1982 р.).

2. Принцип запобігання забруднення довкілля.

3. Принцип суверенітету держав над своїми природними ресурсами означає суверенне право держав розробляти власні природні ресурси відповідно до своєї політики у сфері природокористування, охорони навколишнього середовища проживання і розвитку. Щоправда, вона вже давно не має повного характеру.

4. Принцип заборони завдавати шкоду навколишньому середовищі поза національною юрисдикцією позначає певні кордони. Якби цей інститут розвивався, і була чутлива шкала оцінки заподіяння шкоди навколишньому середовищі, це забезпечило б проведення відповідної екологічної політики кожної держави.

5. Принцип охорони навколишнього середовища у період воєнних конфліктів прямо випливає з наведеного вище. Він найповніше сформульований в Конвенції 1976 р. про заборону військового чи іншого ворожого використання засобів впливу на довкілля.

6. Принцип оцінки на довкілля. Останніми роками зростає кількість загальновизнаних принципів міжнародного екологічного права запобіжного характеру, тобто, які пов'язані зі сплатою вже заподіяної шкоди. Цей принцип закладений у Конвенції оцінки на довкілля в транс-прикордонному контексті 1991 р., Конвенції ООН із морського права 1982 р. (ст. 206), соціальній та численних регіональних договорах - Конвенції з захисту навколишнього середовища регіону Червоного моря, Конвенції з збереження та розвитку морського середовища регіону Карибського басейну 1983 р. тощо.

7. Принцип відповідальності за збитки системам довкілля інших держав чи міжнародним просторам. У системі заходів відповідальності з права не застосовуються кримінальна чи адміністративна відповідальність. Основний вид відповідальності за міжнародне екологічне правопорушення - відшкодування майнової шкоди. Найбільш розробленим і найчастіше використовуваним виглядом відповідальності є відшкодування збитків, заподіяної у разі забруднення моря нафтою й за збитки, заподіяні використанням ядерних енергетичних установок (див. наприклад, Віденська конвенція про відповідальність за ядерну шкоду 1963 р.).

Оскільки суперечки між державами з питань заподіяння майнової шкоди неминучі, з метою реалізації цього принципу у липні 1993 р. в Міжнародному Суді ООН була створена спеціальна колегія, розглядає міждержавні суперечки у сфері охорони навколишнього середовища. Одна з перших розглянутих судом справ стосувалася відшкодування збитків, заподіяної навколишньому середовищі деградацією земель острова Науру, допущених на той час, коли Австралія керувала островом. [13, с.436]

Іншим варіантом дозволу міжнародних екологічних суперечок є розгляд справ у Міжнародний суд екологічного арбітражу і примирення, який було створено як неурядова організація у листопаді 1994 р. Розгляд суперечок ведеться за принципом третейського суду, тобто, сторони заздалегідь визнають рішення обов’язковими.

  1.  ОБ’ЄКТИ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

  1.  Загальний опис об’єктів охорони навколишнього середовища

Зауважимо, що проблема охорони навколишнього середовища не є проблемою окремих країн або окремого регіону, а виходить за рамки національних меж і набуває глобального характеру, що в свою чергу зумовлює активізацію міжнародного співробітництва при вирішенні екологічних проблем.

Саме, глобальні заходи, які приймаються і які будуть прийматися з метою пом'якшення та вирішення екологічної кризи, повинні ґрунтуватися на договорі зацікавлених держав, так як вони реалізуються в рамках окремих держав. [5, с. 136]

Об'єкти міжнародної правової охорони навколишнього середовища - це природні об'єкти, з приводу яких у суб'єктів міжнародного права (держав і міжнародних організацій) формуються екологічні відносини. Наприклад, у складі державних природних заповідників виділяються біосферні заповідники, офіційно визнані ЮНЕСКО в якості складових частин міжнародної мережі станцій спостереження для стеження за змінами стану навколишнього природного середовища під впливом людської діяльності.

Об'єктом міжнародно-правової охорони є вся природа планети Земля і навколоземного космічного простору в межах, в яких людина реально впливає на матеріальний світ. Але оскільки природне середовище має ряд внутрішніх структурних підрозділів, розрізняються її елементи і об'єкти, що охороняються. У тому числі Світовий океан, який займає 2 / 3 площі поверхні земної кулі.

Поняттям «Світовий океан» охоплюються всі чотири наявних на землі океану: Атлантичний, Індійський, Тихий і Північний Льодовитий, а також всі пов'язані з ними моря. Світовий океан містить величезну кількість корисних копалин, біологічних ресурсів, енергії. Освоєння Світового океану має проводитися в інтересах усього людства.

Материки, які складають основний і безпосереднє життєвий простір для розвитку людства. Традиційно цим поняттям охоплюється весь природний комплекс, міцно пов'язаний з сухопутною поверхнею Землі, тобто ґрунту, надра землі, водні ресурси, рослинний і тваринний світ.

Однак за останні роки відбувається диференціація природних об'єктів у сфері міжнародно-правової охорони, і поступово отримують самостійне визнання як об'єктів, що охороняються міжнародні річки та інші водойми материкові, мігруючі тварини, які проводять окремі періоди життя на території різних країн і в міжнародних просторах, інші природні багатства, що належать двом або декільком країнам.

Антарктиду справедливо називають материком миру та міжнародного співробітництва. У Договорі про Антарктиду (1959 р.) проголошено свободу наукових досліджень, використання цього материка тільки в мирних цілях, визначено міжнародно-правовий режим Антарктиди. Нові, жорсткіші заходи з охорони тваринного і рослинного світу, видалення відходів та попередження забруднення відображені в Протоколі, підписаному в жовтні 1991 р. в Мадриді за підсумками міжнародного співробітництва в Антарктиді.

Атмосферне повітря - газоподібна оболонка земної кулі, лежить між поверхнею Землі і космічним простором. Склад газів атмосферного повітря є відносно постійним, містить в певних пропорціях кисень, азот, вуглекислий газ, завдяки чому забезпечується одна з основних фізіологічних потреб живих організмів - дихання, а також ряд процесів обміну речовин в природі.

Космос - весь матеріальний простір, що лежить за межами Землі і її атмосфери. Космічний простір нескінченний. Але сфера впливу людей обмежена найближчим до Землі районам. Тому при сучасному рівні розвитку продуктивних сил, який обумовлює процеси проникнення людини в космос, у міжнародно-правовій охороні потребує лише частина космосу, а саме, навколоземний космічний простір, природний супутник Землі - Місяць, планети Сонячної системи, поверхні яких досягають космічні кораблі.
У зв'язку з цим рамки міжнародно-правового врегулювання охорони навколишнього середовища теж поширюється на космічний простір, відповідні об'єкти охоплює Землю, повітряний простір і космічний простір.
Незалежно від наведеної класифікації природні об'єкти з урахуванням відмінностей в їх правовому режимі поділяються на перебувають під національною юрисдикцією або контролем окремих держав - внутрідержавні природні об'єкти і знаходяться поза національної юрисдикції або контролю - міжнародні, інтернаціональні природні об'єкти.

До об'єктів, що знаходяться під національною юрисдикцією або контролем, належать природні багатства материків на території окремих держав, багатства, що знаходяться в межах прибережних територіальних морських вод, континентального шельфу і виняткових економічних зон.

Правовий режим внутрішньодержавних природних об'єктів визначається внутрішнім правом кожної країни. Відповідно до норм внутрішнього права вирішується питання про власність на природні об'єкти: вони можуть належати державі, приватним особам, державним, кооперативним, громадським організаціям, а іноді і міжнародним співтовариствам. Внутрішнє право встановлює порядок володіння, розпорядження та користування природними об'єктами.

У правовому регулюванні використання та охорони внутрішньодержавних природних об'єктів є частка участі і норм міжнародного права. Тут існує співвідношення і взаємодія норм внутрішнього та міжнародного права. Зазвичай вироблені світовою практикою, отримали загальне визнання і закріплені в міжнародно-правових актах прогресивні принципи трансформуються в норми внутрішнього права і таким шляхом проводяться в життя.

До числа природних об'єктів, що знаходяться поза національної юрисдикції і контролю, за межами сфери виняткового суверенітету окремих держав, відносяться в основному ті з них, які знаходяться в інтернаціональних просторах: Світовий океан з усіма його багатствами, за межами територіальних вод, континентального шельфу і економічних зон , окремі материки, наприклад, Антарктида, частина атмосфери Землі і космос.

Правовий режим міжнародних природних об'єктів визначається в основному нормами міжнародного права. Питання про власність на ці об'єкти тривалий час взагалі не виникало. Панувало мовчазне визнання інтернаціональних природних об'єктів нічиєю річчю і згода з правом будь-якої країни на захоплення цих об'єктів.

Але в сучасних умовах таке положення все менше стало відповідати інтересам і потребам народів світу. Були вироблені і поступово впроваджені в практику деякі міжнародно-правові принципи, що обмежують можливість довільних дій відносно міжнародних природних об'єктів.

  1.  Міжнародно-правова охорона Світового океану

Світовий океан - це сукупність океанів і морів Землі, води яких утворюють безперервну океаносферу, навколишнє всі материки і острови. Він характеризується: величезною поверхнею, складовою 361 млн. кв. км або 70,8% поверхні Землі; великими глибинами (середня глибина 3,7 км) і величезним обсягом вод (1,3 млрд. куб. км); своєрідним геологічним і геоморфологічними будовою; солоністю води і постійністю сольового складу; наявністю життя аж до максимальної глибини (11 км); єдністю і безперервністю всіх властивостей, що забезпечується рухом вод; різноманіттям природних умов і внутрішніх процесів, активною взаємодією з атмосферою, граючим величезну роль в природі Землі. [21, с.24]

Охороні й раціональному використанню середовища Світового океану держави почали приділяти увагу після Другої Світової війни. Вже в Лондонській конвенції про запобігання забрудненню моря нафтою 1954 р. було гостро поставлено питання про збереження морських просторів від забруднення. [19, с. 530]

Норми щодо охорони морського середовища містяться як у загальних конвенціях з морського права (Женевських конвенціях 1958 р., Конвенції ООН з морського права 1973 р, 1982 р.), так і спеціальних угодах (Конвенція по запобіганню забруднення моря скидами відходів та інших матеріалів 1972, Конвенція про рибальство у Північно-Західній частині Атлантичного океану 1977 р., Конвенція про рибальство й охорону живих ресурсів відкритого моря 1982 р. і ін.) [11, с. 226] 

У Женевських конвенціях і Конвенції ООН з морського права 1982 р. визначаються режим морських просторів, загальні положення щодо запобігання їх забруднення та забезпечення раціонального використання.
Конвенцією ООН з морського права (1973 р.) визнається суверенне право прибережних держав на біоресурси в 200-мильних прибережних зонах. Підтверджено непорушність принципу вільного мореплавства (за винятком територіальних вод, зовнішня межа яких встановлена ​​на 12 - мильному відстані від берега).
[22, с.106]

Спеціальні угоди регламентують питання охорони окремих компонентів морського середовища, захист моря від конкретних забруднювачів і т.д.
Міжнародна конвенція по запобіганню забруднення моря нафтою 1954 р. передбачає заходи для устаткування портів пристроями для прийняття з суден забруднених нафтою залишків.

Міжнародна конвенція щодо втручання у відкритому морі у випадках аварій, що призводять до забруднення нафтою, 1969 р. встановлює комплекс заходів щодо запобігання та зменшення наслідків забруднення моря нафтою внаслідок морських аварій. Прибережні держави повинні консультуватися з іншими державами, чиї інтереси порушені морською аварією, і Міжнародною морською організацією, здійснювати всі можливі дії для зниження ризику забруднення та зменшення розміру збитку. До вказаної Конвенції в 1973 р. був прийнятий Протокол про втручання у випадках аварій, що призводять до забруднення речовинами іншими, ніж нафта.

У 1972 р. була підписана Конвенція (Лондонська конвенція 1972 р.) щодо запобігання забруднення моря скидами відходів та інших матеріалів (з трьома додатками - Переліку). Конвенція регулює два види навмисного поховання відходів: скидання відходів із суден, літаків, платформ і ін. штучних споруд і затоплення в море суден, літаків і т.д.

Зокрема, в результаті тристоронньої співпраці між Росією, Норвегією і США практично завершені роботи з модернізації діючих та будівництва нових споруд для переробки рідких радіоактивних відходів (РРВ) малої активності в Мурманську. Активно здійснюється співпраця по аналогічну проблему з Японією, яка надає допомогу Росії як Стороні Конвенції у створенні відповідних потужностей з переробки РРВ на Далекому Сході.

Конвенція встановила три категорії екологічно шкідливих для моря речовин:

  •  Найнебезпечніші речовини (сира і паливна нафта, важке дизельне паливо і масла, відходи високої радіоактивності, ртуть та її сполуки, стійкі пластмаси, матеріали, виготовлені для ведення хімічної й біологічної війни, відходи ядерного палива і т.п.);
  •  Речовини, викиди яких у море можуть спричинити небезпеку для морського середовища. Для подібних викидів необхідний спеціальний дозвіл уповноваженого на такі дозволи національного органу в кожному конкретному випадкові;
  •  Речовини, викиди яких у море не можуть спричинити небезпеки для морського середовища (у Конвенції спеціально не перелічуються). [19, с. 531-532]

Більш детально підкреслимо, що важливим етапом у розвитку правового захисту морського середовища було прийняття Конвенції ООН з морського права 1982 р. Конвенція зобов’язала держави захищати й оберігати морське середовище (ст. 192), визначила основні заходи, яких держави повинні вживати для запобігання викидам шкідливих, отруйних, токсичних речовин з суходолу або через атмосферу; для запобігання забрудненню морського середовища з установок і пристроїв, що експлуатуються в морі; запобігання забрудненню з установок і пристроїв, що використовуються для розвідки і добування природних ресурсів з морського дна та його надр; запобігання забрудненню з суден. Перелік заходів досить широкий: вони стосуються попередження аварій, ліквідації надзвичайних ситуацій, гарантування безпеки робіт, регламентації проектування, конструювання, комплектування екіпажів та експлуатації суден; попередження свідомих і неумисних викидів і т.д. [19, с. 533]

Оскільки поняття, Світовий океан включає в себе все водне середовище Земної кулі: океани, моря, води річок (наземні й підземні), озера, то не завадило б зупинитися також на захисті середовища міжнародних річок і озер .

Активний наступ розпочали держави у справі забезпечення охорони міжнародних річок і озер. За підрахунками вчених, понад 100 міжнародних угод діє в цій сфері на сьогодні. Характерною рисою охорони середовища міжнародних річок і озер є відсутність єдиного правового режиму, єдиних міжнародних норм і стандартів. [19, с. 534]

У міжнародно-правовій доктрині широко поширене поняття «транскордонний» щодо річок як різновиду водотоку. Це поняття застосовується також до забруднення та іншого негативного впливу, якщо він виходять за межі кордонів однієї держави або простягається за територію під юрисдикцією однієї держави. При визначенні транскордонного забруднення вказують на факт перетину забруднюючими речовинами державного кордону і завдання екологічної шкоди за межами юрисдикції держави походження. Європейські інтеграційні процеси сприяють посиленню ролі транскордонного співробітництва. [25, с.23]

В Європі таке співробітництво здійснюється на основі регіональних двосторонніх і багатосторонніх угод і національних законів, які посідають значне місце у правовій охороні міжнародних водних систем [3, с. 28]

Гельсінська конвенція про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер, яка укладена в рамках Європейської економічної комісії ООН, є основним організуючим засобом співробітництва в галузі формування міжнародної політики щодо охорони та ощадливого використання водних ресурсів.

В Європейському Союзі існує розвинуте законодавство щодо запобігання транскордонного впливу на довкілля. Правила щодо запобігання транскордонному впливу в Європейському Союзі встановлює Директива Ради 85/337/ЄЕС від 27.06.1985 року щодо оцінки впливу деяких державних і приватних проектів на навколишнє середовище. [22, с.108]

Враховуючи досвід управління водними ресурсами країн Євросоюзу, впровадження нових підходів у практику державного управління водними ресурсами буде проводитися поступово за детально опрацьованим перспективним планом дій. Принцип басейнового управління реалізовуватиме функції: вивчення стану водних ресурсів, ведення їх обліку, видачу дозволів на спеціальне водокористування, охорону вод, зупинку підприємств, які порушують встановлені вимоги, забезпечення захисту від шкідливої дії вод, моніторинг вод, паспортизацію, кадастр та ін. [1]

  1.  Міжнародно-правова охорона тваринного і рослинного світу

Зауважимо, що на сьогодні через варварську експлуатацію природи людство назавжди втратило тисячі видів тварин і рослин. Майже третина сухопутної території внаслідок діяльності людини перетворена на пустелю. Вплив на тваринний світ морів і річок призвів до повного зникнення тисяч його видів, а існування стількох же видів як популяцій стало майже неможливим. Таким чином, в даному підрозділі ми й розглянемо дані проблеми та опишемо охорону тваринного та рослинного світу в міжнародному значенні. [19, с. 505]

Тваринний світ своїми біологічними та екологічними ознаками є складовою навколишнього природного середовища, зокрема біологічного різноманіття. 3 ним пов'язане функціонування екологічних систем, оскільки тваринний світ є необхідним компонентом у процесі круговороту речовин і енергії природи, який активно впливає на функціонування природних угруповань, структуру і природну родючість ґрунтів, формування рослинного покрову, біологічні властивості води і якість навколишнього природного середовища в цілому.

Тваринний світ є багатством, джерелом духовного та естетичного збагачення і виховання людей, об'єктом наукових досліджень, а також важливою базою для одержання промислової і лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних цінностей. Такі ознаки вказують на велике економічне значення тваринного світу як природного ресурсу для мисливства, рибальства та інших видів господарювання. [12, с. 326]

Підкреслимо, що у законодавстві поряд з тваринним світом закріплено правовий режим такого найбільш поширеного природного ресурсу (об'єкта), як рослинний світ.

Рослинний світ як природний об'єкт визначається як сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території.

Зауважимо, що під час здійснення діяльності, яка впливає на стан охорони, використання та відтворення рослинного світу, необхідно дотримуватися таких основних вимог:

- збереження природної просторової, видової, популяційної та ценотичної різноманітності об’єктів рослинного світу;

- збереження умов місцезростання дикорослих рослин і природних рослинних угруповань;

- науково обґрунтованого, невиснажливого використання природних рослинних ресурсів;

- здійснення заходів щодо запобігання негативному впливу господарської діяльності на рослинний світ;

- охорони об’єктів рослинного світу від пожеж, захист від шкідників і хвороб;

- здійснення заходів щодо відтворення об’єктів рослинного світу;

- регулювання поширення та чисельності дикорослих рослин і використання їх запасів з врахуванням інтересів охорони здоров’я населення.

Вказані вимоги враховуються під час розробки проектів законодавчих актів, загальнодержавних, міждержавних, регіональних програм та здійснення заходів з охорони, використання та відтворення рослинного світу. [7]

Міжнародно-правова охорона тваринного і рослинного світу розвивається за такими основними напрямками:

1. Охорона природних комплексів;

2. Охорона рідкісних і зникаючих видів тварин і рослин;

3. Забезпечення раціонального використання природних ресурсів.

Відносини у галузі охорони і використання тваринного світу, а також у сфері збереження та відновлення середовища її проживання з метою забезпечення біологічного різноманіття, сталого існування тваринного світу, збереження генетичного фонду диких тварин та захисту тваринного світу регулюється як універсальними, так і двосторонніми угодами, в більшості з яких бере участь наша держава. [11, с. 261]

В загальному плані, важливою подією в захисті тваринного і рослинного світу стало прийняття Конвенції про збереження фауни і флори в їх природному стані 1933 р. Конвенція зобов’язала держави-учасниці створювати національні парки, заповідники, регулювати мисливство і колекціонування видів флори і фауни, проводити моніторинг населених пунктів, заохочувала одомашнення диких тварин, акцентувала увагу країн-метрополій на природозахисних заходах у їхніх володіннях на Африканському континенті. Конвенція заборонила деякі види полювань і закликала держави встановити контроль над торгівлею і виготовленням виробів із представників тваринного світу.

Дана Конвенція справила відчутний вплив на Вашингтонську конвенцію про захист природи і збереження фауни і флори Західної півкулі 1940 р. Відтворивши її настанови щодо захисту фауни і флори, Вашингтонська конвенція акцентувала увагу на збереженні суто американської флори і фауни, особливо рідкісних видів, які можуть зникнути, на збереженні мальовничих районів перебування, геологічних утворень, географічних місцевостей, що мають особливу наукову, історичну та естетичну цінність.

Друга світова війна перервала міжнародну діяльність із захисту навколишнього середовища. Але вже в 1946 р. було укладено Міжнародну конвенцію про регулювання китобійного промислу.

Укладення у 1951 р. Міжнародна конвенція про захист рослин зобов’язала держави створити офіційну організацію з охорони рослин для інспекції культивованих площ і партій, рослин у міжнародній торгівлі на наявність шкідників чи захворювань рослин, для видачі посвідчень про фіто санітарний стан і походження рослин і продуктів з них, проведення досліджень у галузі охорони рослин. [19, с. 525-526]

Прорив у міжнародно-правовому забезпеченні природоохоронних зусиль держав було зроблено в 70-ті роки минулого століття. В 1971 р. укладено Конвенцію про водно-болотні угіддя, які мають міжнародне значення головним чином як місця перебування водоплавних птахів. [19, с. 527]

У березні 1973 року, у Вашингтоні була прийнята Конвенція з міжнародної торгівлі видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (СІТЕС), поправки до додатків якої були прийняті на 11-й конференції сторін СІТЕС (Найробі, 10-20 квітня 2001 ), вступили в силу з 19 липня 2000 р. (згідно з додатками 1 і 2), і 13 вересня 2000 р. (по додатку 3). [11]

Держави, що підписали дану Конвенцію, визнають, що дика фауна і флора в їх чисельних, прекрасних і різних формах, є незамінною частиною природних систем землі, які повинні охоронятися для справжніх і майбутніх, поколінь; усвідомлюють збільшується цінність дикої фауни і флори для всіх народів Землі з усіх точок зору - естетики, науки, культури, відпочинку та економіки; визнають, що саме народи і держави мають найкращим чином охороняти власну дику флору і фауну, а також визнають важливість міжнародного співробітництва, необхідного для захисту деяких видів дикої фауни і флори від надмірної експлуатації їх в між народною торгівлі, переконані в необхідності об'єднання зусиль та прийняття відповідних заходів з цією метою.

Для реалізації цих цілей розроблені Програми, що містять списки видів дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення. Так, включені всі види, що знаходяться під загрозою вимирання і торгівля якими надає або може вплинути на їхнє існування. Торгівля зразками цих видів має перебувати під особливо суворим контролем з тим, щоб не піддавати небезпеку їх виживання, і може бути дозволена тільки у виняткових обставинах. Також включено:

  •  всі види, які хоча в даний час не перебувають обов'язково під безпосередньою загрозою вимирання, але можуть стати такими, якщо торгівля зразками таких видів не буде строго регулюватися з метою запобігання їх використання, несумісного з їх виживанням;
  •  інші види, які повинні бути предметом контролю з тим, щоб торгівлі зразками тих видів, які зазначені вище, могла б контролюватися.

Також, включені всі види, які за визначенням будь-якої держави повинні піддатися регулюванню в межах її власної юрисдикції з метою попередження чи обмеження експлуатації і які потребують співпраці інших сторін у регулюванні торгівлі. При цьому торгівля зразками видів, що містяться у всіх додатках, може здійснюватися тільки відповідно до положень цієї Конвенції.
Будь-яка торгівля зразками таких видів повинна здійснюватися під неухильним наглядом наукових компетентних та адміністративних органів держав-учасниць Конвенції і кожного окремо.

Тоді ж було укладено укладено низку міжнародних угод про охорону флори і фауни в окремих регіонах Землі чи охорону окремих популяцій. Це, наприклад, Угода про збереження білих ведмедів 1973 р., Конвенція про риболовство і збереження морських живих ресурсів у Балтійському морі і Бельтах 1973 р., Конвенція про охорону тюленів Антарктики 1972 р. та ін..

У 1979 р. було прийнято Боннську конвенцію про охорону мігруючих видів диких тварин. Вона зобов’язала держави-учасниці дотримуватися єдиних норм поведінки щодо мігруючих через їх кордони диких тварин, встановила види тварин, які підлягають збереженню і мисливство на які обмежується, а також види диких мігруючих тварин, щодо захисту яких прикордонні держави повинні укладати міжнародні угоди (понад 300 видів); поклала на держави обов’язок забезпечити статус захищеності для кожного конкретного мігруючого виду, вказавши конкретний зміст відповідної угоди. [19, с. 528]

Певним підсумком міжнародно-правової діяльності із захисту флори і фауни планети стало укладення на конференції в Ріо-де-Жанейро Конвенції про охорону біологічної різноманітності 1992 р. [19, с. 529]

Таким чином Конвенції, визначають об'єкти тваринного та рослинного світу, порядок їх використання, встановлюють заходи щодо охорони середовища їх проживання, передбачають форми державного регулювання використання живих ресурсів.

Так, цілями Конвенції про біологічне різноманіття 1992 р. є збереження біологічного різноманіття, стале використання його компонентів і спільне одержання на справедливій і рівній основі вигод, пов'язаних з використанням генетичних ресурсів. Держави визначають компоненти біологічного різноманіття, вживають заходів щодо їх збереження і раціонального їх використання, здійснюють оцінку впливу і зведення до мінімуму несприятливих наслідків, регулюють застосування біотехнологій та ін.. По лінії Конвенції про біологічне різноманіття завершена робота над Протоколом з біобезпеки (Картахенський протокол), який регламентує безпечне переміщення генетично модифікованих організмів у транскордонному контексті. [22, с.144-145]

  1.  МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ ЩОДО ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Підкреслимо, що досить часто об’єкти охорони навколишнього середовища важко поділити на національні і міжнародні. Це стосується не тільки Світового океану, а й досить часто тваринного і рослинного світу. Тому в правовому регулюванні відносин охорони середовища спостерігається досить чітка взаємодія міжнародного і внутрішнього державного права. Проте, оскільки національна експлуатація природи майже ніколи не ізольована цілком від міжнародної, у процесі регулювання експлуатації об’єктів природи держави дедалі частіше віддають перевагу міжнародним стандартам. [19, с. 506]

Відтак, професор Буткевич В.Г. в праці «Актуальна проблема сучасного міжнародного права», підкреслює цей зв’язок й взаємодію, що призвела до різкого зросту зв’язків в галузі охорони навколишнього середовища.

З ростом цих зв’язків росте значення національного і міжнародного права. Процес їх взаємодії стає практично постійним. [9]

Професор Кияниця І.І. також приділив достатню увагу розгляду питання про співвідношення джерел міжнародного і внутрішньодержавного права в регулюванні внутрішньодержавних відносин. [14]

Певні сфери дії міжнародного права мають велике значення як для теорії, так і для практики, для ефективності міжнародного права і для його взаємодії з національним правом. Пока як в теорії, так і в практиці відсутня ясність і данному питанні. Правда література і практика стали приділяти йому більше уваги. Під сферою діяльності міжнародного права розуміється область застосування міжнародно-правових  засобів взаємодії на об'єкт регулювання. [16]

Україна бере участь у міжнародному співробітництві в галузі охорони навколишнього природного середовища на державному і громадському рівнях відповідно до законодавства України та міжнародного права.

Якщо міжнародним договором, укладеним Україною, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про охорону навколишнього природного середовища, то застосовуються правила міжнародного договору.

Україна здійснює заходи щодо розвитку та зміцнення міжнародного співробітництва у галузі охорони навколишнього природного середовища з іншими державами, а також у рамках природоохоронної діяльності ООН та організацій, що входять до її системи, інших урядових і неурядових міжнародних організацій.

Міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля почалося ще в 1913 р. на Першій природоохоронній конференції в Берні і було продовжене 1972 р. на Стокгольмській конференції ООН з проблем навколишнього середовища, на якій прийнято Стокгольмську декларацію. На цій конференції не тільки були прийняті важливі документи (Декларацію, що містить 27 принципів екологічно коректної поведінки держав, і Програму дій), але саме вона послужила джерелом формування міжнародного екологічного права.

Потужним поштовхом до співробітництва у справі охорони довкілля на міжнародному рівні стала Конференція ООН з навколишнього середовища та розвитку в Ріо-де-Жанейро (саміт "Планета Земля" 1992 p.), на якій визначено програму дій "Порядок денний на XXI століття" ("Agenda 21"), або, інакше кажучи, довгострокову стратегію сталого розвитку, яку схвалила міжнародна спільнота. Через п'ять років на дев'ятнадцятій спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН (23-28 червня 1997 р.) прийнято Програму дій з подальшого впровадження "Порядку денного на XXI століття" (Rio + 5). Всесвітній саміт зі сталого розвитку, що проходив у Йоганнесбурзі, ПАР (з 26 серпня по 4 вересня 2002 p.), за формулою саміту "Rio + 10", передбачав, з одного боку, його спадкоємність стосовно першого саміту в Ріо-де-Жанейро (1992 p.), а з іншого - аналіз досягнутого у світі за минулі 10 років і пошуки нових шляхів розвитку. Підсумковими документами Саміту стали політична Декларація і План дій.

Україна проводить активну багатосторонню політику в рамках універсальних та регіональних міжнародних організацій. Україна також має на меті регіональне лідерство та просування в регіоні європейських цінностей.

На двосторонньому рівні Україна прагне використовувати весь потенціал стратегічного партнерства на основі взаємного інтересу та спільних підходів до розвитку відносин з країнами-партнерами, досягти і підтримувати добрі відносини з країнами-сусідами в атмосфері поваги до їхнього суверенітету та територіальної цілісності.

Україна бере активну участь у міжнародному співробітництві в галузі охорони довкілля, наприклад, шляхом підготовки та проведення в м. Києві у травні 2003 р. 5-ї Всеєвропейської конференції міністрів охорони навколишнього середовища "Довкілля для Європи". Цей форум мав особливе значення для розвитку міжнародного співробітництва та розв'язання актуальних екологічних проблем в Україні. До нього наша країна спеціально підготувала "Національну доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства в навколишньому природному середовищі".

Чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана ВР України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Україна знаходиться у центрі Європи і тому екологічні проблеми наших сусідів тією чи іншою мірою, рано чи пізно обов'язково відображаються на нас. Таким же чином і безконтрольне забруднення довкілля України негативно впливає на життя та здоров'я мешканців Європи.

Відповідно до Статуту ООН і принципів міжнародного права, держави зобов'язані турбуватися про те, щоб будь-яка діяльність, яка ведеться під їх юрисдикцією чи контролем, не завдавала шкоди навколишньому природному середовищу інших країн чи районів, які знаходяться за їх межами.

Якщо важливе значення захисту Чорного моря для нашої держави є беззаперечним, то взяті на себе зобов'язання щодо захисту Балтійського моря у багатьох можуть викликати закономірні питання, оскільки наша країна дійсно не має безпосереднього виходу до його акваторії. Але довкілля не визнає державних кордонів. У Європі, де антропогенне та техногенне навантаження на біосферу перевершує всі уявні межі, забруднення навколишнього природного середовища на території якої-небудь країни невідворотно спричинить настання екологічно шкідливих наслідків у суміжних країнах, а інколи і у всіх європейських країнах.

Територія західних областей України знаходиться у водозбірному басейні Балтійського моря. Річки Сян та Західний Буг, які є правими притоками р. Вісла, протікають по території Львівської та Волинської областей, мають розвинуту мережу притоків, що є малими річками. Тому Україна безпосередньо зацікавлена у захисті вод цих річок від забруднення прикордонними державами і сама зобов'язана турбуватися про недопущення порушень вимог екологічного законодавства на своїй території. Ці обставини обумовили участь України як країни-спостерігача у Конвенції про захист морського середовища району Балтійського моря 1992 року.

Україна здійснює міжнародне співробітництво з охорони спеціальних природних об'єктів:

- Світового океану;

- навколишнього середовища від радіоактивного забруднення;

- навколишнього середовища у космосі;

- тваринного світу;

- рослинного світу;

- біологічного різноманіття;

- природних ресурсів Антарктики.  [26]

ВИСНОВКИ

Отже, під час написання курсової роботи були розглянуті такі основні питання:

  •  поняття охорони навколишнього середовища, Світового океану, рослинного і тваринного світу;
  •  характеристика охорони середовища Світового океану, рослинного і тваринного світу;
  •  органи, які здійснюють контроль за охороною рослинного світу;
  •  участь України у міжнародному співробітництві у сфері охорони довкілля.

Таким чином, на сьогодні охорона середовища є однією з головних завдань світової спільноти.

Проблеми охорони навколишнього середовища не обмежуються рамками країн чи регіонів – вони набули глобального характеру. Необхідність рішення на загальноплановому масштабі передбачає об'єднання зусиль міжнародного співтовариства, розвиток міжнародного співробітництва у цілях охорони навколишнього середовища. Об'єктивні закони природи визначають екологічні вимоги. Навколишнє середовище є єдине ціле, є складовою частиною планетарної екологічної системи.

Важливою основою співробітництва держав у сфері охорони навколишнього середовища є його міжнародно-правове регулювання. Воно усе чіткіше формується, як міжнародне екологічне право, що представляє самостійну галузь права.

Розвиток міжнародного законодавства у галузі охорони навколишнього середовища зумовлено проблемами розростання екологічної кризи.

Перелічені проблеми курсової роботи вимагають невідкладних заходів зі скорочення ступеня екологічної небезпеки.

Всі заходи охорони середовища Світового океану, тваринного і рослинного світу спрямовані на забезпечення екологічно сталого розвитку, включаючи перехід від соціально-економічного до соціально-екологічного розвитку, що базується на природо зберігаючому економічному механізмі задоволення потреб у науково-технічному прогресі, екологічній освіті, міжнародному управлінні екологічним ризиком, переважно, ризиком господарської діяльності й природних стихійних процесів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Директива 2000/60/ ЄС Європейського Парламенту і Ради, що встановлює рамки дій Співтовариства у сфері водної політики // ОЛІ*327/22/12/ 2000
  2.  Закон України «Про охорону природного навколишнього середовища» від 26.06.1991 р. // ВВРУ. – 1991. - №41
  3.  Авраменко И.В. Международное экологическое право / И.В. Авраменко. — Ростов-на-Дону : Феникс, 2005. — С. 28
  4.  Андрейцев В.І. Екологічне право. Особлива частина. К: Видавництво «Істина». – 2001 р. ст. 413.
  5.  Анісімов О.П., Риженков А.Я., Чорноморець А.Є. Екологічний право: курс лекцій. – Волгоград: «Панорама», 2006. – 288 с.
  6.  Ахатов О.Г. Екологія і міжнародний право. — М.:АСТ-ПРЕСС, 1996 .— 512 с.
  7.   Баб’як О.С., Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України. – К: «Атіка». – 2000 р.
  8.  Бекяшев К.А. Принципи і джерела міжнародного екологічного права. - В кн.: Міжнародне публічне право. Видання друге, перероблене і доповнене / За ред. Бекяшева К.А. -М.: Проспект, 1999.
  9.  Буткевич В.Г. Актуальная проблема современного международного права / В.Г. Буткевич // Весн. Киев. Ун. – та. Сер. Междун. Отношения и междунар. Право. 1976. - .3. – С.82-86
  10.  Бринчук М.М. Экологическое право. – М. – 1998 г.
  11.  Дубовик О.Л. Екологічне право в запитаннях і відповідях: Навчальний посібник. - М.: ТК Велбі, Вид-во Проспект, 2004.
  12.  Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. - К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2008. - 720 с.
  13.  Єрофєєв Б.В. Екологічне право. Підручник. Видання друге, перероб. І доп. – М.: «Юрист», 1996. – 624 с.
  14.  Кияниця І. Внутрішньодержавне значення джерел міжнародного публічного права // Український часопис міжнародного права, 2001. №1, - С.19-24
  15.  Копилов М.М. Право на розвиток і екологічна безпека країн, що розвиваються (міжнародно-правові питання)-М.: Екон, 2000.
  16.  Лукашик И.И. Сфера действия международного права // Сов.Ежегодник международного права. 1985. – М. 1986. – 83-101
  17.  Малишко М.І. Екологічне право . – К: «Видавничий Дім». – 2001 р. – ст. 392.
  18.  Марочкин С.Ю. Проблемы эффективности норм международного права. – Иркутск.; Издательство Иркутского университета 1988, - 148с.
  19.  Міжнародне право: основні галузі / за ред. В.Г. Буткевича – Київ, «Либідь», 2004
  20.  Мингазов Л.Х. Эффективность норм международного права. – Казань: Издательство Казанского университета, 1990. – 207с.
  21.  М.І.Савченко. Морське право, 2008, с.24
  22.  Сурілова О.О, Порівняльне екологічне право: Навчальний посібник. — О : Фєникс, 2010. — 220 с., с.106
  23.  Тищенко П.В. Екологічне право. – К: НОМА. – 1999 р. – ст. 456.
  24.  Трусов А.Г. Міжнародне екологічне право. - М.: Изд-во МНЕПУ, 1999.
  25.  Шишко А.А. Предупреждение трансграничного загрязнения (международно-правовые проблеми) / А.А. Шишко. — К., 1990. — с. 100
  26.  Електронний ресурс - http://pidruchniki.com/1779052852737/ pravo/mizhnarodno_pravova_ohorona_dovkillya

ДОДАТКИ

Додаток А

Принципи Ріо

У червні 1992 р. в Ріо-де-Жанейро відбулася Конференція ООН з навколишнього середовища, що прийняла Декларацію про навколишнє середовище і розвиток.

Додаток Б

Принципи міжнародного екологічного права

Додаток В

Об'єкти навколишнього середовища,

що потребують міжнародно-правової охорони

Додаток Г

Джерела міжнародного екологічного права


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

14888. ТҮРКІСТАННЫҢ ИСЛАМ ӘЛЕМІНДЕГІ ЕРЕКШЕ ОРНЫ 101.5 KB
  ТҮРКІСТАННЫҢ ИСЛАМ ӘЛЕМІНДЕГІ ЕРЕКШЕ ОРНЫ Мұртаза БҰЛҰТАЙ Ислами әдебиеттерде көбінесе €œЙесе€ Йеси деп аталатын заманауи Түркістан шаһарының діни тарихи әлеуметтік маңызын екшемес бұрын €œТүркістан€ сөзінің мағнасын сәл талдап көрелік. VIIғасырда Орта Аз
14889. ҚАЗАҚТЫҢ ҰЛТТЫҚ АҒАШ ОЮ-ӨРНЕГІНІҢ ЭТНО-МӘДЕНИ ҚЫЗМЕТІ 56.5 KB
  ҚАЗАҚТЫҢ ҰЛТТЫҚ АҒАШ ОЮӨРНЕГІНІҢ ЭТНОМӘДЕНИ ҚЫЗМЕТІ F. Құрманқұлова Ы.Алтынсарин атындағы № 49 мектепгимназия Тараз қ. Қазақстан Республикасының Президенті Н.Назарбаев өзінің 2003 жылғы 4 сәуірде Қазақстан халқына арналған Жолдауында Біз өз мәдениетіміздің құ...
14890. ҰЛТТЫҚ ҚОЛ ӨНЕР - ЭСТЕТИКАЛЫҚ ТӘРБИЕНІҢ НЕГІЗІ 40.5 KB
  ҰЛТТЫҚ ҚОЛ ӨНЕР ЭСТЕТИКАЛЫҚ ТӘРБИЕНІҢ НЕГІЗІ Ахман Сұхбан Л.Н.Гумилев атындағы Еуразия Ұлттық университеті Астана қаласы Халқымыз қолөнерді ертеден қастерлеп бағалай білген. Атадан балаға ұласып келе жатқан осы дәстүр кейбір жерлерде ұмытыла бастағ...
14891. ЭТНОМӘДЕНИЕТ ҚҰНДЫЛЫҚТАРЫ – ОТАНСҮЙГІШТІК ҚАСИЕТТЕРДІ ҚАЛЫПТАСТЫРУ ҚҰРАЛЫ 44 KB
  ЭТНОМӘДЕНИЕТ ҚҰНДЫЛЫҚТАРЫ – ОТАНСҮЙГІШТІК ҚАСИЕТТЕРДІ ҚАЛЫПТАСТЫРУ ҚҰРАЛЫ Ә.О. Қамақ Тараз мемлекеттік педагогикалық институты Тараз қ. Адамзат тарихының беттерін ақтара отырып әлем құрлықтарында өмір кешкен халықтар ғасырлар бойы тәуелсіздік үшін күрес
14892. ҰЛТТЫҚ ӨНЕР ШЕБЕРІ С.А. ТӨЛЕНБАЕВТЫҢ ШЫҒАРМАШЫЛЫҒЫ 50.5 KB
  ҰЛТТЫҚ ӨНЕР ШЕБЕРІ С.А. ТӨЛЕНБАЕВТЫҢ ШЫҒАРМАШЫЛЫҒЫ А.Ә. Сихаев. Н.Б. Раимов Тараз мемлекеттік педагогикалық институты Тараз қ. Бұл мақаладағы біздің мақсатымыз қазақтың топ оюөрнек өнерінің тарихи сыры мен оны дамытушы шеберлердің маңызын аша түсу болып санала
14893. Ұлттық суретшілердің рухани әлемі 126.5 KB
  Ұлттық суретшілердің рухани әлемі Қазақстан Республикасы мемлекеттік саясатының әлеуметтікмәдени дамуы жөніндегі тұғырнамасында Республикада тұратын барлық халықтар мәдениетінің өзіндік ерекшелігіне тиісті көңіл бөлінетіндігі және кез келген мәдениет қайтала
14894. Ұлттық театрды дамытудағы шешендік өнердің орны 197.5 KB
  Ұлттық театрды дамытудағы шешендік өнердің орны Жұмыстың жалпы сипаттамасы Зерттеудің өзектілігі. Театр мен шешендік өнер адам баласының ақылой мен сезім пернелерін сөз бен іс арқылы білдіруге талпынған пиғылынан туындаған рухани негізі ортақ екі түрл...
14895. Этнос туралы ұғым. Этностардың пайда болу заңдылықтары 199 KB
  €œЭтнос€ туралы ұғым. Этностардың пайда болу заңдылықтары €œЭтнос€ гректiң – еtпоs тайпа халық деген сөзiнен шыққан. Ғылымда €œхалық€ терминiнiң орнына €œэтнос€ терминi орынды қолданыла бастады. Бұл термин этностың негiзгi тарихи түрi – €œтайпа€ €œұлыс€ €œнар
14896. АДАСТЫРУШЫ ДІНИ АҒЫМДАР 64 KB
  Мұртаза БҰЛҰТАЙФилософия ғылымдарыныңкандидаты дінтанушыАДАСТЫРУШЫ ДІНИ АҒЫМДАРБүгінгі археология антропология ғылымдары діни сенімнаным жолдары мен жүйелерінің тым ерте дәуірлерден бері адамзаттың даму өркендеу және кемелдену барысымен біте қайнаса жалғасып ке