37680

Загальні відомості про виноград і будову його вегетативних органів

Лабораторная работа

Биология и генетика

Класифікація винограду. Ознайомитись з екологогеографічними групами сортів європейськоазіатського винограду Vitis vinifer J. Класифікація винограду. У культурі винограду найбільше значення мають такі види роду Vitis J європейськоазіатський виноград Vitis vіпіfега J.

Украинкский

2013-09-25

256 KB

28 чел.

Лабораторна робота  № 1-2

Тема: Загальні відомості про виноград і будову його вегетативних органів .

  1.  Класифікація винограду.
  2.  Загальна будова виноградного куща.
  3.  Морфологія стебла і листків.

Мета заняття. Вивчити класифікацію родини Yіfасeае Yuss, -  роду Vitis. Ознайомитись з еколого-географічними групами сортів європейсько-азіатського винограду Vitis vinifera J.

1. Класифікація винограду.

 Загальні відомості. Родина Vitis vinifera  -  це сукупність родів виноградних рослин, які мають спільне походження. Вона належить до порядку Жостерові , відділу Покритонасінні, підцарства Вищі рослини , царства Рослини .

Родина виноградних включає 14 родів, які об'єднують 976 видів , що поширені в країнах помірної, теплої і тропічної зон між 52° північної та 43° південної широти.

Рід Vitis J. серед усіх родів найпопулярніший , має найбільш практичне значення в культурі нараховує 75 видів. Рослини роду Vitis J. ростуть у помірних , субтропічних і тропічних широтах північної і південної півкуль.  

Усі види роду Vitis J за своїм географічним розподілом поділяють на три групи: європейсько-азіатську (один вид), східноазіатську (44 види) і американську (30 видів).

Види роду Vitis J мають подібні морфологічні ознаки в будові пагонів, квіток, насіння, розташуванні листків тощо. Вони легко схрещуються між собою, добре зростаються при щепленні. Це свідчить про спільність їхнього походження.

У культурі винограду найбільше значення мають такі види роду Vitis J європейсько-азіатський виноград (Vitis vіпіfега J.), з східноазіатської групи  рід V. amurensis Rups – амурський, з американської – V. labrusca (лабруска) J., V. riparia (ріпаріа)Michx., V. rupestris (рупестріс) Sheele., V. berlandieri (берландієрі) Planch.

Vitis vіпіfега J. (Вітіс вініфера) — європейсько-азіатський виноград. Здебільшого його називають європейським виноградом. Це найбільш поширений вид, ягоди якого мають високі смакові якості і можуть споживатися свіжими, а також переробленими. Його звичайно поділяють на два підвиди: V. vіпіfега silvestris Gmel — дикий виноград та V. vіпіfега sativa. D.С. — культурний виноград .

У північних районах амурський виноград використовують як декоративну рослину. Різні форми його застосовують у селекції. І.В.Мічурін одержав з участю амурського винограду такі морозостійкі сорти, як Буйтур, Арктик, Російський Конкорд, Чорний солодкий та ін. В Українському науково-дослідному інституті виноградарства і виноробства ім.В.Є.Таїрова Є.М. Докучаєвою з участю амурського винограду створено сорти Золотистий устойчивий, Виносливий, Шабський. Селекціонерами Всеросійського НДІ виноградарства і виноробства їм. ЯЛ. Потапенка створені такі зимостійкі сорти, як Фіолетовий ранній, Сапераві сєвєрний, Видвиженець, а у Молдавському НВО «Вієрул» — Негру де Яловень.

Група американських видів роду Vitis об'єднує 30 видів. Проте практичне значення при вирощуванні винограду і для селекції мають лише кілька з них.

У культуру американські види було введено після відкриття Америки. На початку XVII століття робилися спроби вирощувати на американському континенті високоякісні сорти європейсько-азіатського винограду, але позитивних результатів досягнуто не було, бо європейсько-азіатський виноград гинув від філоксери, грибних хвороб і карбонатних ґрунтів.

Проте у Північній Америці внаслідок природної гібридизації почали з'являтися нові форми європейсько-американських гібридів з двостатевим типом квітки, крупними ягодами білого або рожевого забарвлення і порівняно добрими смаковими якостями. Ці гібриди виявилися досить стійкими проти філоксери і грибних хвороб. Вони були введенні у культуру під назвою «американські прямі утворювачі», ягоди яких вживали свіжими та використовували для переробки. Це відомі американські сорти Ізабелла, Конкорд, Катавба, Лідія, Ноа.

У кіпці XIX століття з Америки до Європи була завезена філоксера, що призвело до загибелі насаджень європейсько-азіатського винограду на великих площах. Багаторічна робота з вивчення американських видів дозволила виділити серед них найбільш стійкі проти філоксери і грибних хвороб:  V.  гірагіа Місhх., V. rupestris Scheele., V. Ьегlаndiегі Ріаnch. їх завезли у значній кількості до Європи. Проте ягоди більшості з них були неїстівними, їх намагалися використати як філоксеростійкі підщепи для сортів європейсько-азіатського винограду. Але ці види виявилися малопристосованими до грунтово-кліматичних умов Європи, а прищеплені до них сорти слабко росли і не плодоносили, не маючи належного з ними афінітету (спорідненості).

Лише після тривалої селекційної роботи з відбору американських видів, їх схрещування між собою і з сортами європейсько-азіатського винограду вдалося одержати сорти філоксеростійких підщеп, пристосованих до європейських умов.

Найбільш застосовують такі філоксеростійкі підщепи: Ріпаріа Глухар де монпельє, Ріпаріа Гран Глабр, Рупестріс де Ло, Ріпаріа х Рупестріс 101-14, 3306 та ін.., а також філоксеростійкі, які характеризуються велткою стійкістю до вмісту вапна в грунті: Берландієрі х Ріпарія Кобер 5 ББ, Берландієрі х Ріпарія СО4, Кречуневе 2 та ін..

Дикий виноград росте в Центральній і Південній Європі, Північній Африці і Західній Азії. В Україні він зустрічається по берегах рік Дунаю, Пруту, Дністра, Бугу, Дніпра, в Криму. Рослини дикого винограду дводомні, мають чоловічі та функціонально-жіночі квітки. Листки малі або середнього розміру, цілокраї або слабкорозсічені, 3 - 5-лопатеві, зі слабким павутинистим опушенням або голі. Грона малі, іноді середніх розмірів, ягоди дрібні, чорні, округлі, зрідка овальні, їстівні, кислі або кисло-солодкі, легко загнивають. Шкірочка і насіння важко відокремлюються від м'якуша. Насіння дрібне, з коротким дзьобиком. Ріст кущів і урожайність середні. Проти філоксери нестійкий і сильно пошкоджується грибними хворобами. Морозостійкість порівняно низька, а посухостійкість досить висока. До ґрунтів мало вибагливий, але добре росте на глибоких, пухких, досить зволожених грунтах. Легко схрещується з іншими видами винограду, живці добре вкорінюються. Дикий виноград і у минулому вживався людиною свіжим та перероблявся на вино.

Вважають, що культурний європейсько-азіатський виноград походить від дикого винограду: в процесі тисячолітнього формоутворення і відбору виділялися кращі форми, створювався сортимент винограду.

Культурний виноград на відміну від дикого має двостатеві або функціонально-жіночі квітки, характеризуються різноманітністю морфологічних ознак листків, грон, ягід, насіння.

Йому властивий більший розмір грон, ягід, щільна консистенція м'якуша, специфічний аромат. Культивовані сорти європейсько-азіатського винограду, як і форми дикого, слабкоморозостійкі, сильно уражуються грибними хворобами і пошкоджуються філоксерою. Вони вимогливі до тепла, неоднаково реагують на ґрунтові умови, розрізняються за посухостійкістю, солевитривалістю. В основних районах виноградарства під впливом екологічних умов, тривалого штучного відбору створився місцевий сортимент з характерними морфологічними, біологічними і господарськими ознаками.

Залежно від походження, географічних зон вирощування, а також від морфологічних ознак і біологічних особливостей сорти культурного винограду за класифікацією О.М.Негруля поділено на три еколого-географічні групи : східна група, басейну Чорного моря  і західноєвропейська група . Останнім часом П.М.Грамотенко виділив ще одну екологогеографічну групу сортів — Північної Африки.

Сорти східної групи поширені в Середній Азії, Вірменії, Грузії, Азербайджані, Ірані, Афганістані, країнах Близького Сходу, Африці. Це рослини короткого дня, з довгим періодом вегетації, слабко холодостійкі, іноді відзначаються високою посухостійкістю та солевитривалістю.

Багато сортів з частковою партепокарпією (горошінням), є група безнасінних (кишмиші). Сорти характеризуються невисоким процентом плодоносних пагонів і грон на плодоносному пагоні. Кущі сильнорослі. Урожайність висока.

Сорти східної групи, які належать до підгрупи антазіатика — столові транспортабельні і столово-ізюмні сорти — Хусайне, Німранг, Катта-Курган, Тайфі рожевий. Сорти, що належать до підгрупи каспіка — столово-винні —Баян ширей, Сояки, Хиндогни, Воскеат.

Сорти басейну Чорного моря — поширені у Молдові, Грузії, Румунії, Болгарії, Греції, Угорщині, Туреччині. Рослини цих сортів мають коротший період вегетації і морозостійкіші, ніж сорти східної групи.

Є сорти з частковою партенокарпією (горошінням) і повною партенокарпією — облігатною (група коринок).

Сорти відзначаються високим процентом плодоносних пагонів з великою кількістю грон на плодоносний пагін. Кущі сильнорослі. Урожайність порівняно висока.

Група басейну Чорного моря представлена в основному винними сортами, наприклад, Сапераві, Ркацителі, Оджалеші, Чинурі, Александроулі та винно-столовими — Чауш білий, Шабаш, Галан, Жемчуг Саба, Пухляківський, Плавай та ін.

Сорти західноєвропейської групи  поширені в країнах Західної Європи — Франції, Німеччині, Іспанії, Португалії, Італії та ін.

Рослини цієї групи сортів належать до рослин довгого дня, короткого вегетаційного періоду, досить холодостійкі.

Сортів з частковою партенокарпією майже немає. Безнасіннєві сорти відсутні.

Сорти характеризуються високим процентом плодоносних пагонів з великою кількістю грон на них. Кущі середньої сили росту, урожайність їх нижча, як у попередніх груп.

Це виключно винні сорти — Аліготе, група Піно, Каберне Совіньйон, Рислінг, Шардоне, Семільйон та ін.

Група сортів Північної Африки представлена в основному рослинами з довгим періодом вегетації, пізнім опаданням листків, зі слабкою стійкістю проти морозів, грибних захворювань. Переважно це столові сорти.

Vitis amurensis Rupr (Вітіс амурензіс) — амурський або усурійський виноград. У дикому вигляді росте в північно-східиій частині Китаю, Кореї, Японії, Індії, Приморському краї Росії. Це — могутні ліани завдовжки понад 20 м з товщиною стовбура до 18 см. Рослини дводомні з чоловічими і функціонально-жіночими квітками, зустрічаються і з двостатевими квітками. Ягоди кислі, їстівні, нагромаджують до 10 — 15 г/100 мл цукру за кислотності 20 г/л.

Рослини витримують морози до 40°С, вологолюбні, з коротким періодом вегетації. Навесні бруньки у цього виду розпускаються за температури 7 —8°С, а у V. vinifera при 10°С.

Нестійкий проти філоксери, але порівняно мало уражується мільдью. Розмножується в основному відсадками, оскільки живці вкорінюються слабко, а при щепленні погано зрощуються з іншими видами.

До найбільш характерних ознак виду належать: грубошорсткі пузирчасті листки з темно-зеленим забарвленням, яке восени стає яскраво-червоним.

2. Загальна будова виноградного куща

Мета заняття: Вивчити особливості будови куща винограду в культурі, засвоїти назви окремих частин та їх роль і функції.

Загальні відомості. За особливостями будови, росту і розвитку стебла виноград являє собою багаторічну деревоподібну ліану. У природних умовах лісу виноград розвиває довгі (до 10 — 15 м) порівняно топкі стовбури — ліани, оголені знизу на значній довжині. Ліана приймає форму, що відповідає опорі, на якій розміщуються пагони.

При вирощуванні в культурі для одержання високих урожаїв гарної якості, зручності виконання ручних прийомів по догляду за кущем, забезпечення можливості механізації догляду за виноградником, створення сприятливого мікроклімату виноградному кущу штучно придається визначена форма і застосовується та або інша система ведення (неукривна, умовно укривна, укривна).

Розрізняють надземну і підземну частини куща. Будова підземної частини залежить від способу розмноження винограду (мал.1)

Мал. 1.  Підземна частина куща винограду: а  - при  насіннєвому розмноженні; б - при вегетативному розмноженні (чубуком):  1 - підземний штамб; 2 - п'ятка; 3 - головні (основні, п'яткові) корені; 4 - середні (бічні) корені; 5 - поверхневі (росяні) корені.

При насіннєвому розмноженні  підземна частина молодих сіянців є стрижневою кореневою системою. З віком стрижнева будова поступово втрачається і переходить у мичкувату.

У виробництві використовують тільки вегетативне розмноження винограду. У цьому випадку підземна частина куща винограду складається з підземного штамба і адвентивних коренів, що відходять від нього. Підземний штамб має стеблове походження, і формується з частини чубука сорту, який знаходиться в ґрунті.

У перші роки на чубуку, який укорінявся, виникає 20 — 40 придаткових коренів. Але падалі їхнє число зменшується внаслідок часткового відмирання. На дорослих кущах звичайно залишається 10 — 12 коренів, які розгалужуються до 6 —7 порядку. Вони охоплюють великий об'єм ґрунту і забезпечують нормальну життєдіяльність куща.

У залежності від положення коренів па підземному штамбі вони називаються по-різному. На нижньому кінці підземного штамба, який називається п'яткою, формуються головні (основні, п'яткові) корені, на вузлах у середній частині — середні (бічні) корені, а вгорі — поверхневі (росяні) корені. Поверхневі корені піддаються періодичному впливу посух, морозів і не можуть забезпечити надійного існування куща. Вони можуть досягати значного розвитку, що спричинює шкоду основним (п'ятковим) кореням. З метою сильного розвитку п'яткових коренів проводять катаровку — видалення поверхневих (росяних) коренів, починаючи з раннього віку кущів.

Складові частини виноградного куща. Будова надземної частини залежить від клімату і способу культури (рис. 2). У неукривній зоні формують надземний штамб.

Штамб (надземний) — багаторічна стеблова кістякова частина куща від поверхні грунту до першого розгалуження.

Надземний штамб є продовженням підземного штамба і може бути різної висоти (довжини):

низьким — до 40 см;

середнім — від 41 до 80 см;

високим — понад 80 см.

Відповідно форми куща і виноградники будуть називатися низько-, середньо- і високоштамбовими. Як правило, штамб вертикальний, проте деякі форми мають похилий штамб. Іноді кущі формують із двома штамбами та більше.

Форми кущів, у яких відсутній штамб називають безштамбовими (так само і виноградники). Використовуються такі форми в укривній зоні для зручності укриття їх землею від  морозів.

Голова — верхня розширена і потовщена частина підземного або надземного штамба, від якої починаються розгалуження.

Голова утворюється в результаті постійного короткого обрізування (головчаста форма) і може не мати відгалужень. Голова добре розвинена у форм головчастого, чашоподібного і віялового типу.

Рукави — основні багаторічні відгалуження, що відходять від підземного і надземного штамба.

Рукави можуть бути різної товщини, довжини і розташовуватися похило, горизонтально або вертикально відносно поверхні ґрунту. Якщо рукав має постійну довжину, то він називається плечем.

Ріжок — короткий дворічний або багаторічний пагін, що несе навантаження у вигляді сучків, стрілок або ліз плодоношення.

На плечах ріжки розташовуються через визначені проміжки.

Лоза плодоношення — однорічний визрілий пагін, що обрізано на 8 і більше вічок.

Однорічний пагін, який обрізано на 5 — 7 вічок, називається стрілкою.

Сучок — це також однолітній визрілий пагін, що обрізано па 1 — 4 вічка.

У наступний рік із пагонів, що розвинулися на сучку, формують плодові ланки. У залежності від призначення сучки носять різні назви: заміщення, омолодження, відновлення. В основі рукавів, штамбів, ріжків для їхньої заміни, скорочення, відновлення можуть бути залишені сучки відновлення (омолодження).

Рис. 2. Будова надземної частини куща винограду: а - віялова безштамбова форма; б - кордонна штамбова форма; в - віялова штамбова форма: / - надземний штамб; 2 - голова куща; З ~ рукави; 4 - кордони; 5 - ріжки; б - плодові лози; 7 - сучки заміщення; 8 - основні (головні) пагони; 9 - жирові пагони (вовчки); 10 - порослеві

пагони;    11 - пасинок;  12 - листок;  13 - зимуючі вічка;  14 - суцвіття (гроно).

Плодова ланка — це сполучення па одному ріжку лози плодоношення або стрілки і розташованого нижче сучка, що у цьому випадку буде називатися сучком заміщення. Така плодова ланка називається простою.

Посилена плодова ланка — сполучення на одному ріжку двох ліз плодоношення або стрілок і одного сучка заміщення, розташованого нижче (рис.3)

Рис. 3. Плодові ланки: а - проста; б - посилена.

Обрізку на плодову ланку називають змішаною.

На вузлах однорічних визрілих пагонів знаходяться зимуючі вічка, що сформувалися в період вегетації пагонів. Бруньки зимуючих вічок розвинуться в майбутньому році і сформують пагони. При цьому, як правило, розвиваються центральні, а при їх загибелі — заміщуючи бруньки. Іноді 2 або навіть 3 бруньки зимуючого вічка утворюють пагони — двійники або трійники.

У винограду розрізняють три типи пагонів (мал. 2)

— основні (головні) — розташовані на дворічних пагонах і розвиваються із зимуючих вічок;

— жируючі (вовчки) — розташовані на багаторічних утвореннях надземної частини виноградного куща і розвиваються зі сплячих бруньок. Пагони, що виникають з підземного штамба, називаються — порослевими;

— пасинкові — пагони другого порядку. Розвиваються на основних, жируючих і порослевих пагонах майже одночасно з ними в пазухах листів із пасинкових бруньок. При нормальному стані куща пасинки ростуть слабко, не визрівають і опадають восени разом Із листками.

Виноградні пагони несуть на собі листки, бруньки, суцвіття (грона), вусики, пасинки. Іноді навпроти місця прикріплення листка на вузлах замість вусиків формуються позапазушні пагони.

Сполучення багаторічних і однорічних частин куща утворюють його форму.

 

3. Морфологія і анатомія стебла і листків

Мета заняття.  Вивчити морфологічні особливості та анатомічну будову молодих і старих частин стебла винограду і листків.

Рис. 4. Вегетуючий плодонос-                                    Рис. 5. Серцевина і діафрагма

ний пагін винограду:   1 - ву-                            пагона   винограду:   1   -  неви-

зол; 2 - міжвузля; 3 - листки;                            повнена діафрагма на вузлі без

4 - пазушні бруньки; 5 - па-                                      вусика;   2  -   виповнена   діа-

зушний  пагін  (пасинок);   6 -                            фрагма на вузлі з вусиком,

вусик;  7 - суцвіття; 8 - верхівка пагона;

 9 - торішній пагін (лоза).

Загальні відомості. Стебло виноградної рослини за зовнішнім виглядом має характерні для ліани ознаки, воно досить тонке, гнучке, швидкоростуче. По стеблу від коренів подається вода з розчиненими в ній мінеральними солями. З листків по стеблу проводяться в корені розчини органічних сполук. У стеблі відкладається запас поживних речовин і, крім того, стебло винограду як багаторічної рослини виконує механічну роль.

Стебло виноградної рослини складається з багаторічних і однорічних частин. У дикого винограду воно має вигляд довгих оголених стовбурів, у культивованого може мати вигляд штамба з потовщенням (голова) і багаторічними гілками (рукави); однорічна частина стебла представлена зеленими і визрілими пагонами (лоза).

Однорічні пагони членисті, складаються з вузлів і міжвузлів. На вузлах вегетуючих пагонів розташовуються листки, суцвіття (що розвиваються потім у грона), вусики, пасинки і бруньки (рис. 4). Міжвузля пагонів ніяких органів не мають. Вегетуючі пагони з суцвіттями (гронами) називаються плодоносними, без суцвіть (грон) — безплідними.

У середині вузла є перегородка (діафрагма). На вузлах, на яких розміщені вусики чи суцвіття, діафрагма суцільна, виповнена, на вузлах без вусиків — невиповнена (рис. 5). Діафрагма складається з багатих на крохмаль паренхімних клітин.

Однорічні пагони мають у поперечному розрізі округлу форму з чітко вираженою асиметричністю боків: черевним, спинним, плоским, жолобковим . На жолобковому боці розміщений листок, а в його пазусі — пасинок і зимуюча брунька (вічко), яка обернена до черевного боку пагона. Черевний бік стебла завжди більш розвинутий, ніж спинний. Верхівка пагона завжди вигинається на черевний бік внаслідок швидшого росту в довжину спинного боку. На плоскому боці розміщені вусик і гроно.

Стебло виноградної рослини має сильний ріст у довжину. Спочатку при розпусканні бруньок ріст відбувається за рахунок поділу в конусі наростання клітин верхівкової меристеми. В результаті поділу клітин утворюються у відповідному порядку зародки листків, суцвіть і вусиків у вигляді горбиків, вузли та міжвузля.

Подальше подовження стебла відбувається в результаті іятеркалярного (вставного) росту міжвузлів шляхом розтягування клітин.

Рис.6.Схема виноградного   пагона,  на якій  видно   його  моноподіально-симподіальну будову.

Суцвіття і вусик — однотипні органи. Утворюються вони з плодового горбика відчленованого конусом наростання пагона. За сприятливих умов живлення з цього горбика формується суцвіття; за нестачі пластичних речовин утворюється вусик. Вусики чи суцвіття розташовуються на вузлах пагона: в двох вузлах є суцвіття чи вусик, наступний вузол не має їх, потім знову два вузли з вусиком, один без вусика і т. д. (рис.6). Вусики знаходяться на вузлах пагона протилежно листкам.

Переривчасте розташування вусиків по довжині пагона пояснюється характерним для виноградної рослини мопоподіально-симлодіальним ростом пагонів. При моноподіальному рості приблизно до другого — п'ятого вузла пагін росте верхівковою точкою. Починаючи з третього — шостого вузла, мопоподіаьний ріст змінюється симподіальним. У цей період росту основна вісь стебла зміщується вбік, утворюючи вусики чи суцвіття. Утворена нова точка росту продовжує ріст до наступного вузла, де знову нова точка росту зміщує його, утворюючи нове суцвіття чи вусик. Такий ріст пагона називається симподіальним. На третьому вузлі точка росту знову продовжує рости вверх, і вусик не утворюється, тобто відбувається моноподіальний ріст і т. д. Зміна моноподіального росту симподіальним і зумовлює закономірне чергування вузлів на пагоні, що мають на собі суцвіття чи вусики або не мають їх.

У плодоносних рослин винограду пагони розвиваються з бруньок, розміщених як на однорічних, так і на багаторічних частинах стебла.

При розпусканні бруньок і рості пагона найнижчі листочки його залишаються недорозвиненими у вигляді маленьких лусочок. Розташовані між цими листочками міжвузля майже не розвиваються. Невеликі за розміром нижні бруньки пагона називаються кутовими. Наступні від основи пагона два міжвузля ростуть недовго і залишаються вкороченими, а недорозвинені листочки на нижніх вузлах у вигляді світло-зелених лусочок потім всихають. Наступні міжвузля мають нормальну довжину, а листки набувають нормальної будови. Молоді ростучі пагони зелені, трав'янисті і ламкі із звислою верхівкою, що вигинається.

Галуження стебла відбувається за рахунок екзогенного закладання па конусі наростання в пазусі зародкових листків, горбочків пазушних бруньок, що утворюють пазушні пагони — пасинки, які можуть бути першого, другого і наступних порядків (рис. 7). Залежно від умов пасинкові бруньки іноді не розвиваються, але частіше утворюють пасинки, які можуть на початку свого розвитку засохнути і відпасти чи розвиватися нормально і дати урожай. Пасинок на відміну від основного пагона має звичайно слабкіший ріст, який тим слабкіший, чим вище пасинок розміщений на головному пагоні. Морфологічні відмінності між пасинком і головним пагоном полягають у тому, що в основі пасинка є тільки один недорозвинений листочок у вигляді лусочки, а в основі головного пагона — дві лусочки. Площини розташування листків у пасинків і основних пагонів не суміщаються.

Рис. 7. Пасинок:   1  - основа  черешка листка; 2 - зимуюче вічко; 3 - недорозвинутий листок;   4 -  пасинок; 5 - пагін поточного

   року

Вусики на пасинках з'являються, починаючи з другого вузла від основи пагона, а на головних пагонах — починаючи з третього — п'ятого вузла.

Пагони виноградної рослини — основні, пасинкові, а також вусики — нерідко мають різні ненормальності і потворності (аномалії). Найчастіше зустрічаються аномалії у вигляді фасціацій (утворюється подвійна верхівка, а весь пагін неначе складається з двох зрослих пагонів, що разом ростуть).

Визріле стебло виноградної рослини є не тільки об'єктом розмноження і навантаження кущів, а також важливою ампелографічною ознакою. Однорічне стебло — досить характерна ознака для сорту. Так, сорт винограду можна визначити за товщиною стебла, довжиною міжвузлів, забарвленням вузлів І міжвузлів і другими ознаками. Для характеристики сорту відбирають найбільш типові однорічні пагони.

Листок виноградної рослини складається з черешка і пластинки. Пластинка листка є основним органом, що виробляє органічні речовини (вуглеводи). Черешком листок закріплюється на стеблі. По черешку проходить провідна система (судинно-волокнисті пучки), яка входить у листкову пластинку, утворюючи п'ять головних жилок. Жилки, розгалужуючись на тонші, пронизують всю листкову пластинку. По них надходить у листок вода з мінеральними солями і відводяться вироблені листками продукти асиміляції. Ефективність фотосинтезу залежить від площі листкової поверхні куща. Чим більше листків на кущі і чим інтенсивніша їх асиміляційна діяльність, тим більше вуглеводів виробляє кущ, тим вищий урожай і краща якість винограду.

Пластинка листка має різні форму і розсіченість, які визначаються переважно довжиною і розташуванням його головних жилок (рис. 8).

Рис. 8. Листок винограду: 1 - середня жилка; 2 - верхня пара головних жилок; 3 - нижня пара головних жилок; 4 - середня (кінцева) лопать; 5 - верхні бокові вирізки; 6 - нижні бокові вирізки; 7 - черешкова виїмка; 8 - зубці на кінцях лопатей; 9 - крайові зубчики; 10 - основа черешкової виїмки.

Листки бувають від майже цільних до сильнорозсічених. Частіше зустрічаються листки три - і п'ятилопатеві. Між лопатями знаходяться вирізки — дві верхні, дві нижні і черешкова виїмки. Краї листової пластинки обрамлені різними за величиною і формою зубчиками. Поверхня листків буває гладенькою, сітчасто-зморшкуватою або пухирчастою, з опушенням чи без нього. Частіше опушений тільки нижній бік пластинки листка. Забарвлення листків буває від світло-зелено) до темно-зеленого. До кінця вегетації листки набувають характерного осіннього забарвлення (у білих і рожевих сортів воно звичайно жовте і золотисто-жовте, у сортів з темнозабарвленими ягодами — червоне. Зміна забарвлення листків відбувається внаслідок руйнування хлоропластів і пігментів, а в деяких випадках — у результаті збагачення клітинного соку антоціаном.

Перед опаданням листків у місці відділення черешка від пагона утворюється помітний рубець коркового відділювального шару, з листків майже повністю відтікає крохмаль та цукор, вміст азоту і фосфору різко зменшується.

Листок утворюється з горбочка зародка листка верхівки пагона, що росте. Молоді листочки, що розвиваються, захищені від несприятливих умов середовища двома плівчастими прилистниками, які після розвитку листків опадають.

Найнижчі листки пагона розвиваються із зародкових листочків бруньки, вони недорозвинені, як і нижні міжвузля пагона.

Завдання.

  1.  Вивчити класифікацію родини виноградних, характеристику роду Vitis.
  2.  Визначити види , які належать до європейсько-азіатської, східноазіатської та американської груп, ознайомитись з їхніми біологічними властивостями і напрямком використання.
  3.  Замалювати виноградні кущі, позначити на малюнку: підземний штамб, придаткові корені, місце спайки, порослеві пагони, надземний штамб, голову куща, рукави, кордони, багаторічні ріжки, дворічні пагони, однорічні пагони – основні, жируючі, пасинкові.
  4.  Вивчити і замалювати морфологічну будову вегетуючого пагона, відмітивши на ньому вузли, міжвузля, листки, пасинки, вічка, вусики і суцвіття (грона).
  5.  Обвести олівцем контур виноградного листка (бажано розсіченого). На малюнку визначити головні жилки, середні і нижні лопаті, верхню лопать, верхні і нижні бокові вирізки, черешкову виїмку, черешок, кінцеві і крайові зубці лопатей.

Література: 1, 3, 6, 12, 13,  19.

Матеріали і обладнання:

  1.  Малюнки листків з родів і видів винограду.
  2.  Муляжі грон різних видівЮ родів і сортів винограду.
  3.  Плакати, макети виноградних кущів, ручки, лінійки, олівці.
  4.  Вегетуючі пагони сортів Vitis vinifera  з верхівками (точки росту). Листками, вусиками, суцвіттями (гронами), пасинками і бруньками.
  5.  Гербарій живих і засушених типових листків різних сортів винограда.

PAGE  5


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

24695. УКАЗАТЕЛЬНЫЕ РЕЛЕ 101 KB
  20 показано указательное реле типа РУ21 сигнализирующее действие РЗ на отключение выключателя. При срабатывании РЗ по обмотке реле 3 проходит ток приводящий реле в действие. Ввиду кратковременности прохождения тока в обмотке указательных реле они выполняются так что сигнальный флажок и контакты реле остаются в сработанном состоянии до тех пор пока их не возвратит на место обслуживающий персонал.
24696. НЕОБХОДИМОСТЬ И СПОСОБЫ РЕЗЕРВИРОВАНИЯ 177 KB
  С ними нельзя не считаться поскольку отказ РЗ или выключателя означает неотключение КЗ а следовательно длительное прохождение токов КЗ и снижение напряжения в сети. Наряду с принятием мер по повышению надежности действия РЗ и выключателей особо важное значение приобретает резервирование отключения КЗ в случае отказа выключателя или действующей на него РЗ. Применяются два способа резервирования: дальнее осуществляемое РЗ и выключателями смежных участков установленными на соседних энергообъектах; ближнее осуществляемое РЗ и...
24697. НАЗНАЧЕНИЕ ЗАЩИТЫ ШИН 380.5 KB
  ДИФФЕРЕНЦИАЛЬНАЯ ЗАЩИТА ШИН Дифференциальная РЗ шин ДЗШ рис. Для питания ДЗШ на всех присоединениях устанавливаются ТТ с одинаковым коэффициентом трансформации К независимо от мощности присоединения. Тогда при внешних КЗ X 1пр = 0 и реле не будет действовать а при КЗ в зоне на шинах равна сумме токов КЗ притекающих к месту повреждения и ДЗШ работает. Вторичные токи направлены в обмотке реле одинаково поэтому ток в реле равен их сумме: Так както Выражение показывает что При КЗ на шинах ДЗШ реагирует на...
24698. 34 ЗАЩИТА АД 110 KB
  Наиболее просто токовая отсечка выполняется с реле прямого действия встроенными в привод выключателя. С реле косвенного действия отсечка выполняется с независимыми токовыми реле по схемам на рис.7; Iпуск пусковой ток электродвигателя; k0TC коэффициент отстройки Токовую РЗ электродвигателей мощностью до 2000 кВт следует выполнять как правило по наиболее простой и дешевой однорелейной схеме рис. На электродвигателях мощностью 20005000 кВт токовая отсечка выполняется двухрелейной.
24699. Основные особенности выполнения РЗ на блоках 88 KB
  2 отсутствие электрической связи между генератором и сетью имеющее место в блочных схемах облегчает решение вопросов селективности РЗ генератора от замыканий на землю вследствие высокой стоимости мощных генераторов и трансформаторов повышенные требования в части чувствительности быстродействия и надежности на блоках без поперечных связей необходимость действия на останов блока в целом; На блоках малой мощности до 30 МВт включительно в качестве РЗ от внешних КЗ применяется МТЗ с комбинированным пуском по напряжению. На блоках...
24700. ЗАЩИТА РОТОРА от замыкания на корпус 63 KB
  Для периодического контроля за состоянием изоляции цепей возбуждения используется вольтметр один зажим которого соединен с землей а второй поочередно подключается к полюсам ротора. Если изоляция ротора достаточно высока замеры вольтметра в обоих случаях будут близки к нулю. Второй конец обмотки токового реле заземляется через специальную щетку имеющую электрический контакт с валом ротора.
24701. Защита ротора от перегрузки 38 KB
  Для предотвращения повреждения ротора при перегрузке предусматривается специальная РЗ а также выполняется ограничение длительности форсировки возбуждения. Наиболее полноценную РЗ ротора от перегрузки можно осуществить с помощью реле имеющего характеристику соответствующую перегрузочной характеристике ротора. Выдержка времени первой ступени при одних и тех же значениях тока ротора примерно на 20 меньше выдержки времени второй ступени.
24702. ПОВРЕЖДЕНИЯ И НЕНОРМАЛЬНЫЕ РЕЖИМЫ РАБОТЫ ГЕН-В, ОСНОВНЫЕ ТРЕБОВАНИЯ К ЗАЩИТЕ ГЕНЕРАТОРОВ 41.5 KB
  Обмотка ротора гена находится под сравнительно невысоким напряжением и поэтому ее изоляция имеет значительно больший запас элой прочности чем изоляция статорной обмотки. Однако изза значительных механических усилий обусловленных большой частотой вращения роторов турбогенов относительно часто наблюдаются случаи повреждения изоляции и замя обмотки ротора на корпус т. Замыкание на корпус в одной точке обмотки ротора неопасно так как ток в месте замыкания очень мал и нормальная работа генератора не нарушается. При двойных...
24703. Общие принципы работы реле. Работа реле на переменном токе 91.5 KB
  Общие принципы работы реле. Работа реле на переменном токе. В устройствах РЗ и электрической автоматики применяются реле на базе электромеханических конструкций полупроводниковых приборах из отдельных диодов транзисторов и др. Электромеханические реле обладают большими габаритами значительным потреблением мощности требуют тщательного ухода имеют ограниченное быстродействие и чувствительность.