38111

Психологія спілкування у військовому колективі

Лекция

Военное дело, НВП и гражданская оборона

Військовий підрозділ як мала соціальна група Заняття №14: Психологія спілкування у військовому колективі â€. Ознайомити курсантів студентів із сутністю психології спілкування у військовому середовищі. Надати курсантам знання щодо функцій та структури спілкування. 1 2 ВСТУПНА ЧАСТИНА ОСНОВНА ЧАСТИНА Поняття “спілкування†його різновиди та функції Стилі спілкування у військовому...

Украинкский

2013-09-27

162.5 KB

21 чел.

21

PAGE  20

АКАДЕМІЯ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК

ІМЕНІ ГЕТЬМАНА ПЕТРА САГАЙДАЧНОГО

Прим. № _____

ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри морально-психологічного забезпечення діяльності військ

полковник                                       О.В. БОЙКО

“____” __________________ 20__ року

ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни “Психологія та педагогіка військових колективів”

Т Е М А № 1: «Військовий підрозділ як мала соціальна група»

Заняття №14: „Психологія спілкування у військовому колективі ”.

Час: 2 години

Місце: навчальна аудиторія

Навчальна та виховна мета

 

   1. Ознайомити курсантів (студентів) із сутністю психології спілкування

    у військовому середовищі.  

2. Надати курсантам знання щодо функцій та структури спілкування.

3. Закріпити знання, одержані курсантами (студентами) в процесі самостійної роботи над навчальною, методичною і науковою літературою.

4. Сформувати курсантам (студентам) навички пошуку, узагальнення, критичного аналізу навчального матеріалу, вміння висувати і захищати свої погляди з питань, що розглядаються.

5. Виховувати впевненість у своїх теоретичних знаннях та практичних діях.

  1.  Формувати у курсантів риси, необхідні військовому керівнику для професійної діяльності.

7. Формувати світогляд курсантів, спираючись на національні історичні та військово-патріотичні традиції, загальнолюдські цінності.

8. Сприяти розвитку у курсантів почуття свідомої військової дисципліни, відповідальності і цілеспрямованості.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

№ з/п

Навчальні питання

Час(хв.)

1

2

ВСТУПНА ЧАСТИНА

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Поняття “спілкування”  його різновиди та функції

Стилі спілкування у військовому середовищі

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

10

     60

     30

     30

     20

ІНФОРМАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

1. Варій М.Й. Основи соціальної психології військового колективу / Наукова монографія. − Львів: В-во “Сполом”, 2000. − 250 с.;

2. Військове виховання: історія, теорія та методика: Навч. посібник / За ред. В.В. Ягупова. – К.: Graphic&Design, 2002. – 560 с.;

3. Военная психология и педагогика: Учеб. пособие / Под ред. П.А.Корчемного, Л.Г.Лаптева, В.Г.Михайловского. – М.: Совершенство, 1998. – 384 с.;

4.  Голик М.М., Папікян А.Л. Теоретичні основи психології і педагогіки військового колективу: Курс лекцій. − Львів: ЛВІ, 2006. − 78 с.;

5. Максименко С.Д. Соловієнко В.О. Загальна психологія: Навч. Посіб. – 2-ге вид., стереотип. – К.: МАУП, 2001.- 256 с.

6. Цигульська Т.Ф. Загальна та прикладна психологія. Як допомогти собі та іншим: Курс лекцій. – К.: Наукова думка, - 2000. – 191 с.

7. Ягупов В.В. Військова дидактика: Навч. посіб. – К.: ВПЦ “Київський ун-т”, 2000.; 8. Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посіб. – К.: Либідь, 2002.

  

ВСТУПНА ЧАСТИНА – 10 хв.

Методичні вказівки. Прийняти рапорт чергового навчальної групи, перевірити наявність курсантів на занятті, їх зовнішній вигляд, готовність до занять.

Оголосити тему заняття, її актуальність та зв'язок з іншими навчальними дисциплінами, мету та навчальні питання, які будуть розглянуті. Особливу увагу на занятті необхідно звернути на те, що існує об'єктивна потреба в оволодінні всім офіцерським складом, а також курсантами військових навчальних закладів соціально-психологічними знаннями з метою профілактики небажаних форм поведінки, найбільш повного розкриття внутрішніх сил людини, необхідних для професійної діяльності, успішного виконання військового обов’язку.

ОСНОВНА ЧАСТИНА - 60 хв.

Методичні вказівки. Послідовно викладати основний зміст навчальних питань лекції: основні визначення і формулювання, розкриття теми, висновки з окремих питань і лекції в цілому. Вказати шляхи та способи виконання навчальних та виховних цілей заняття.

1. Поняття “спілкування”  його різновиди та функції – 30 хв.

Ознайомити курсантів із поняттям “спілкування”  його різновиами та функціями.

Спілкування є важливою духовною потребою особистості як суспільної істоти. Будь-яка спільна діяльність , і в першу чергу трудова, не може здійснюватись успішно, якщо між тими, хто її виконує, не будуть налагоджені відповідні контакти та взаєморозуміння.

Спілкування – явище глибоко соціальне. Соціальна природа спілкування виражається в тому, що воно завжди відбувається в середовищі людей, де суб’єкти спілкування завжди постають як носії соціального досвіду. Соціальний досвід спілкування виявляється у змісті інформації, що є його предметом (знання, відомості, способи діяльності), у засобах (мовна та немовна комунікація при спілкуванні), у суспільно вироблених у процесі історичного розвитку різновидах спілкування.

Отже, спілкування – це різноманітні контакти між людьми, зумовлені потребами спільної діяльності.

Спілкування − це процес налагодження контактів між людьми, який дає змогу змінити перебіг сумісної діяльності за рахунок погодження індивідуальних дій, розподілу функцій або здійснити цілеспрямований вплив на формування окремих осіб.

Тому воно породжує такі феномени, як сприйняття і зрозуміння людьми один одного; лідерство і керівництво; згуртованість і конфліктність; стосунки та настанови. Таким чином, спілкування є внутрішнім механізмом життя будь-якого колективу (групи).

У процесі спільної трудової діяльності люди вступають у взаємодію, яка є невід’ємною частиною цієї діяльності. Проявом і формою взаємодії виступає спілкування. Результати досліджень свідчать, що від 50%  до 90% робочого часу керівника припадає на спілкування.

В.М. СНЄТКОВ. При цьому, 85% японських, 73% американських і 63% англійських менеджерів вважають комунікативну некомпетентність основною перешкодою на шляху підвищення ефективної діяльності організації.

Спільне життя і діяльність людей передбачає регулювання та спрямування їхніх взаємодій. Засобом такого регулювання виступає спілкування. Через це вона є одним із центральних явищ у системі психологічної науки. Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно виступає засобом передання суспільного досвіду. Його зміст спрямований на інтеграцію людей та координацію їх дій, вироблення спільних норм і правил поведінки та діяльності, передачу підростаючому поколінню соціального досвіду, налагодження контактів з іншими людьми, обмін думками та почуттями тощо. Результатом спілкування є налагодження контактів між людьми.

Спілкування – це форма діяльності, яка здійснюється між людьми як рівними партнерами з метою досягнення психічного контакту, що виявляється в обміні інформацією, взаємовпливі, взаємопереживанні та взаєморозумінні. Психічний контакт забезпечує в процесі спілкування співпереживання, взаємний обмін емоціями. Іншими словами спілкуванняце процес налагодження контактів між людьми, який дає змогу змінити перебіг спільної діяльності за рахунок погодження індивідуальних дій, розподілу функцій або здійснити цілеспрямований вплив на формування окремих осіб. Тому вона породжує такі феномени, як сприйняття і розуміння людьми одне одного; лідерство і управління; згуртованість і конфліктність; стосунки і настанови та ін. Таким чином, спілкування є внутрішнім механізмом життя колективу.

Спілкування між людьми - найбільш важлива ознака саме людського існування. Без нього неможливі діяльність, формування й засвоєння духовних цінностей, формування й розвиток особистості. Наприклад, потреба у спілкуванні є однією з первинних потреб дитини. Вона розвивається від простих форм до більш складних.

 М. І. Лісіна визначила такі стадії розвитку потреби дитини у спілкуванні:

- потреба в увазі та доброзичливості дорослого (перше півріччя життя);

- у співробітництві (ранній дошкільний вік);

- у зацікавленості дорослого запитами дитини (молодший та середній шкільний вік);

- у взаєморозумінні та емпатії (старший шкільний вік). 

Функції спілкування:

1) інструментальна (полягає в тому, щоб організувати діяльність шляхом передачі інформації, суттєвої для виконання дії);

2) синдикативна – функція об’єднання.  Завдяки цій функції  спілкування має на меті укріплення спільності між людьми в рамках певних груп. Об’єднання людей в цьому випадку виступає як передумова для вирішення різних задач;

3) функція самовираження та самоствердження котра зорієнтована на налагодження контактів між людьми,  на їх взаєморозуміння;

4) трансляційна функція – функція передачі особистого та суспільного досвіду наступним. Ця функція лежить в основі як направленої соціалізації (через спілкування відбувається інституціональне навчання, організоване державою), так і стихійної (через спілкування відбувається включення індивідів в різні форми діяльності, в процесі контактів з людьми відбувається передача даному індивідові вмінь, способів діяльності);

5) психологічна функція, яка зумовлює розвиток окремих психологічних процесів і форм психологічної діяльності.

Про значення спілкування як комунікативно - зв’язуючої сторони практичної діяльності красномовно розповідається в міфі про Вавілонську башту. В ньому йдеться про те, що люди, володіючи однією мовою, спілкуючись на тому самому наріччі, вирішили зробити серйозну загальну справу – побудувати в місто  Вавилон і башту в місті Вавилоні. Рухала ними гординя: побудувати собі місто  і башту висотою до неба, і зробити собі ім’я. Але за цю гординю їх покарав Бог.  Він зійшов з небес і змішав всі людські мови. Вранці прокинулися будівельники, їх жінки і діти. І виявилось, що вони не розуміють один одного. Немає можливості домовитись – немає загальної діяльності, замість цього у них з’явився страх, вони почали боятись один одного і гуртуватись у невеличкі групи уже незалежно від мови, а в залежності від душевної близькості. Розкидав Господь ці маленькі групки по всій землі, і вони перестали будувати башту.

Отже, предметно-перетворююча діяльність людини, що забезпечує її життя, здійснюється через зв’язок з іншими людьми.

Передавання інформації у процесі спілкування забезпечується за допомогою мови, як основного, специфічно людського знаряддя спілкування, а також немовними засобами.

Вербальна комунікація за допомогою слова – основна і найдосконаліша форма людського спілкування. Паралельно з мовою як засобом спілкування за допомогою слова широко використовуються немовні засоби – жести, міміка, інтонація, паузи, манери, зовнішність. Спілкування як живий процес безпосередньої комунікації суб’єктів закономірно виявляє емоції тих, хто спілкується, утворюючи невербальний аспект обміну інформацією. Засоби невербальної комунікації як „мова почуттів” є продуктом суспільного розвитку людей, вони значно посилюють смисловий ефект вербальної комунікації, а за певних обставин можуть її замінювати.

Комунікативне значення дистанції у спілкуванні вивчає напрямок психології „праксеміка”. Праксеміка виокремлює чотири дистанції у спілкуванні: інтимну; особисту, яка засвідчує, що ті, хто спілкується, є друзями; соціальну, яка характеризує офіційні контакти, що існують між сторонами, які входять у стосунки; публічну, що встановлюється між чужими людьми (епізодичні, ситуаційні контакти).

     Різновиди спілкування:

1.  В залежності від контингенту учасників виокремлюють спілкування:

- міжособистісне (коли люди підтримують між собою безпосередні контакти і спілкуються один з одним);

- особистісно-групове (коли одну із сторін спілкування репрезентує особистість, а іншу – група, наприклад: вчитель з класом, керівник з підлеглими);

- міжгрупове спілкування (участь у процесі двох спільнот, кожна з яких обстоює власну позицію, або ж дві групи намагаються дійти згоди щодо певного питання).

2. За включеністю розрізняють:

  •  безпосереднє
  •   опосередковане спілкування.

Спілкування може відбуватись як взаємодія сторін, між якими встановлюється комунікативний зв’язок, коли співрозмовники безпосередньо сприймають один одного, встановлюють контакти й використовують для цього всі наявні у них засоби. Таке спілкування характеризується як безпосереднє. У безпосередньому спілкуванні функціонує багато каналів зворотного зв’язку, що інформують співрозмовників про ступінь ефективності спілкування.

Опосередковане спілкування – це комунікація, в яку входить проміжна ланка – третя особа, технічний засіб або матеріальна річ. Опосередкування може бути репрезентоване телефоном як засобом зв’язку, написаним текстом (листом), що адресований іншій особі, чи посередником.

3. За тривалістю:

- короткочасне

- довготривале спілкування.

Короткочасним є спілкування, що виникає із ситуаційних потреб діяльності чи взаємодії й розв’язується розв’язанням локальних комунікативних завдань. Такими різновидами спілкування є консультація з певного конкретного питання, обмін враженнями з приводу актуальних подій тощо.

Довготривале спілкування – це взаємодія в межах однієї чи кількох тем, обмін розгорнутою інформацією щодо змісту предмета спілкування. Тривалість комунікативних зв’язків визначається цілями спілкування, потребами взаємодії та характером інформації, якою оперують співрозмовники.

4. За завершеністю:

- завершене

- незавершене.

Спілкування вважається завершеним, коли повністю вичерпано зміст теми, причому його учасники однозначно оцінюють результати взаємодії як вичерпні.

При незавершеному спілкуванні зміст теми розмови залишається нерозкритим до завершення спілкування і не відповідає очікуванням сторін. Незавершеним спілкування може бути з об’єктивних причин, коли між співрозмовниками виникають просторові проблеми (роз’єднаність людей) або проблеми щодо засобів зв’язку та стосовно інших необхідних умов для підтримування контактів. До суб’єктивних причин належать заборона, небажання комунікаторів продовжувати спілкування, усвідомлення необхідності припинити спілкування.

 Висновок. Таким чином, ми з вами бачимо, що  спілкування є духовною потребою кожної особистості і має свою структуру та функції.

Після доведення положень навчального питання викликати 1-2 курсантів для контролю засвоєння даного питання. Контрольні запитання: Які Ви знаєте функції спілкування?

2.Стилі спілкування у військовому середовищі – 30 хв

Ознайомити курсантів із стилями спілкування у військовому середовищі.

   

Форма і зміст стилів управління

Форма

Зміст

Авторитарний стиль

Короткі ділові розпорядження.

Заборони із загрозою.

Непривітне спілкування з підлеглими.

Похвала й осудження суб’єктивні.

Позиція керівника – із зовні групи, вище групи.

Справи в групі плануються керівником заздалегідь.

Рішення приймаються одноосібно.

Останнє слово за керівником.

Визначаються тільки безпосередні цілі, подальші – невідомі.

Демократичний стиль

Інструкції складені у формі пропозицій.

Товариське спілкування, поважне і уважне ставлення до підлеглих.

Розпорядження і заборони – через дискусії.

Похвала й осудження – через поради.

Позиція керівника – в оточенні групи.

Заходи плануються не заздалегідь, а в групі.

Рішення приймаються на основі колегіальності.

За реалізацію пропозицій відповідають всі (і керівник, і підлеглі).

Ліберально-анархічний стиль

Похвала і осудження не застосовуються.

Повне ухилення керівника від справ колективу.

Відсутнє співробітництво.

Справи в колективі йдуть самі по собі.

Керівник не дає вказівок.

Діяльність учасників групи складається з окремих інтересів лідерів підгруп.

Непослідовний (алогічний) стиль

Не передбачуваний перехід керівника від одного стилю до іншого.

Можлива розбіжність форми і змісту дій керівника.

Досить низькі результати спільної діяльності і максимальна кількість конфліктів і проблем.

Наприклад, зовні використовується форма демократичного стилю управління (демонстрування ввічливості до підлеглих, обговорення проблем тощо), але в дійсності керівником вже давно одноосібно прийняте рішення (застосував маскування авторитарного стиля керування демократичним).

В структурі спілкування виділяють три взаємопов’язані властивості:

1) комунікативну (спілкування як обмін інформацією);

2) інтерактивна (спілкування як взаємодія);

3) перцептивна (спілкування як сприймання один одного).

Комунікація (від лат. communication – повідомлення, передача) – це передача інформації від однієї системи до іншої через посередництво спеціальних матеріальних носіїв, сигналів. Виділення комунікативної властивості свідчить, що у процесі сумісної діяльності люди обмінюються між собою різними уявленнями, ідеями, інтересами, настроями, почуттями.

У комунікативному процесі індивідів, кожний з яких є активним суб’єктом, відбувається не просто рух інформації, а як мінімум активний обмін нею. Велику роль при цьому відіграє значущість інформації. Під час спілкування люди не просто „обмінюються” значеннями, а прагнуть при цьому знайти загальний сенс. Це можливо лише за умови, що інформація не тільки прийнята, але й осмислена і зрозуміла. Тому в кожному комунікативному процесі реальні в єдності: діяльність, спілкування, пізнання.

Характер обміну інформацією між людьми визначається тим, що посередництвом системи знаків партнери можуть впливати один на одного. Інакше кажучи, обмін такою інформацією обов’язково припускає вплив на поведінку партнера. Таким чином, знак змінює стан учасників комунікативного процесу. Комунікативний вплив, який тут виникає, є не що інше, як психологічний вплив одного комунікатора на іншого з метою змінення його поведінки. Ефективність комунікації вимірюється тим, наскільки вдався цей вплив. Це означає зміну самого типу відносин між учасниками комунікації.

Комунікативний вплив, як результат обміну інформацією, можливий лише тоді, коли людина, яка спрямує інформацію, та людина, яка приймає її мають єдину або східну систему кодування та декодування інформації. На буденній мові це виражається так: „всі повинні розмовляти однією мовою”. Але внаслідок соціальних, політичних та виховних особливостей, навіть знання значень одних і тих же слів люди можуть розуміти не однаково. Тому в осіб, які спілкуються, повинні бути ідентичними не тільки лексична та синтаксична системи, а й однакове розуміння ситуації спілкування. А це можливо лише у випадку включення комунікації в певну одну систему діяльності.

Інтерес науковців до комунікативних процесів існує з стародавніх часів. Уже Аристотель в „Риториці” відмітив, що будь-яке спілкування передбачає принаймні три елементи: того, хто говорить, повідомлення і того, кому це повідомлення призначено.

Повне описання комунікації включає наступні фази:            

         1) докомунікативну, в якій відбивається формування цілей і потреб в обміні інформацією і намічаються способи їх реалізації;

2) власне комунікаційну фазу, що включає створення, передачу і прийом повідомлення;  

3) післякомунікативну фазу, коли виявляються наслідки (ефекти) комунікації і утворюється зворотний зв’язок.

Є різні структурні моделі комунікації, але найбільш поширена та, що запропонована Г.Д. Лассуеллом, яка включає 5 елементів:

1) хто? (передає повідомлення) – комунікатор;

2) що? (передається) – зміст комунікації;

3) як? (здійснюється передача) – засоби комунікації;

4) кому? (направлено повідомлення) – аудиторія;

5) з яким ефектом? – ефект впливу.

Комунікативний акт завжди складається як мінімум х двох партнерів, які пов’язані між собою єдиним інформаційним простором. Людина, яка в процесі спілкування передає партнеру інформацію, в соціальній психології іменується „комунікатором”. Партнер, який приймає й інтерпретує інформацію – реципієнт.

Зворотній зв’язок – це інформація про те, як реципієнт сприймає комунікатора, як оцінює його поведінку і слова.

Кожний учасник комунікативного процесу передбачає у своєму партнері не якийсь об’єкт, а активного діяча, і на цю його активність потрібно орієнтуватись, направляючи йому інформацію, тобто аналізувати його мотиви, цілі, установки.

Друга особливість між особистісної комунікації полягає в тім, що в її процесі кожен з учасників отримує нову інформацію на ту, що ними посилається, яка утворюється від прибавки до неї нового смислу в залежності від значимості інформації для учасників спілкування.

Третя особливість між особистісної комунікації визначається тим, що характер обміну інформацією, є ніщо інше як психологічний вплив однієї людини на іншу. Цей вплив здійснюється „семантично значущою інформацією”  яка може бути двох видів: спонукальною і констатуючою, і може спрямовуватись як на окремого індивіда (аксіальна інформація), так і на багатьох реципієнтів (ретинальна інформація).

Четверта особливість між особистісної комунікації полягає в тому, що відбуватиметься лише за умови єдиної системи кодування та декодування знаків. Ефективність спілкування визначається тим, чи знайдено спільний смисл значень і знаків.

П’ята особливість між особистісної комунікації визначається можливістю виникнення комунікативних бар’єрів як психологічних перепон різного походження, які реципієнт встановлює на шляху небажаної, стомлюючої або небезпечної інформації. Такі бар’єри можуть виникати через відсутність розуміння між учасниками спілкування, яке виникає на грунті соціальних, релігійних, професійних відмінностей, які породжують різне світовідчуття, світорозуміння, світогляд взагалі. Бар’єри спілкування можуть виникати через індивідуальні психологічні особливості тих, хто спілкується (недовіра, образа, підозра та ін.).

Найчастіше зустрічаються такі бар’єри між особистісної комунікації:

- уникнення (уникнення контактів з небажаними особами, забування (не слухати);

- авторитет (обезцінення інформації за рахунок зниження авторитету комунікатора);

- нерозуміння, яке може виникати внаслідок різних причин, зокрема, фонетичного бар’єру (невиразність мови, мова з великою кількістю слів-паразитів);

- семантичний бар’єр (різниця в існуючих системах значень партнерів спілкування, тобто ідентичне розуміння), жаргон, сленг;

- стилістичний бар’єр (наприклад, критичні зауваження, не емоційність читання казки дітям, використання імперативного стилю („ти повинен”), категоричні слова;

- логічний бар’єр (логіка є або дуже складною, або спрощеною; є чоловіча, жіноча, дитяча логіка, бідних і багатих, здорових і хворих).

Існують дві моделі комунікації – одностороння і двостороння. Одностороння – це така, під час якої той, хто говорить, не отримує зворотного зв’язку. Двостороння – це комунікація, під час якої слухач забезпечує тому, хто говорить, зворотний зв’язок, а потім сам стає тим, хто говорить.

Низхідна комунікація – це передача повідомлень від керівників до робітників.

Висхідна комунікація – це передача інформації від робітників керівникам.

Міру відвертості учасників процесу комунікації можна проаналізувати за допомогою так званого  вікна Джогарі:

                     Те, що відоме                                     Невідоме

                     самій людині                                   самій людині

                   

                 I

                    Явне

                

                   II

      Несвідоме

           

                     III

 Приховане

                 

                  IV

 Таємне

         

   Відоме

оточуючим

Невідоме

оточуючим

Сектор I. Явне. Цей сектор описує такі аспекти поведінки і характеристики людини, які він сам усвідомлює  і які є явними для оточуючих (колір очей, стать). Тут буде місце для почуттів і переживань в тій мірі, в якій співрозмовники захочуть ними поділитися.

Сектор II. Несвідоме. Цей сектор описує такі аспекти поведінки людини, які очевидні для інших людей, але не помітні їй самій (наприклад, улюдини є звичка щось крутити в руках під час розмови).

Сектор III. Приховане. Цей сектор описує такі аспекти поведінки і характеристики людини, які йому відомі, але приховуються від оточуючих (почуття, вчинки, думки, про які людина не хоче розповідати , боячись осудження). Нещирість може утруднювати спілкування між людьми.

Сектор IV. Таємне. Цей сектор об’єднує в собі мотиви поведінки людини, які не відомі ні їй самій, ні оточуючим їй людям. Це, головним чином, неусвідомлені почуття і бажання.

Розмір кожного сектора може змінюватись у відповідності з тим, які стосунки створюються між партнерами з комунікації.

Правила і техніки спілкування:

1. Говорити мовою партнера (повинна бути зрозуміла всім суб’єктам спілкування, тобто використовувати термінологію яка є зрозуміла всім).

2. Виявлення поваги до партнера (готовність до зустрічі – заготовлені матеріали, попередні записи).

3. Позиція „рівних” (підкреслюється значимість партнера і повага до нього).

4. Виявлення інтересу до проблем партнера.

5. Демонстрація спільності (інтереси, цілі, задачі, точки зору, особистісні особливості, ототожнення себе з певним „ми” – групою).

6. Активне слухання („Так, я Вас розумію”, „Ага”).

7. Група правил які стосуються етикету спілкування:

- не говоріть про те, чого не знаєте;

- менше говорити і більше слухайте;

- не розмовляйте, ніби говорите з „коришами”;

- одяг який підходить на уік-енд не годиться для роботи;

- який би бардак не був у Вас вдома, Ваше робоче місце повинно бути в ідеальному порядку.

8. Засоби фасцинації (наприклад, створення емоційного стану, що підсилює позитивну мотивацію партнерів спілкування).

9. Спонукальна інформація:

- своєчасна (чутки можуть викривлювати інформацію);

- правило „хто перший” (спрацьовує інформація від першого комунікатора);

- бар’єр пересиченості (спрацьовує ефект „бумеранга”).

10.Техніки вирівнювання напруги:

- вербалізація емоційного стану;

- пропозиція конкретного виходу з ситуації.

11. Уникання „дефектів”:

- відповідь яка починається словом „ні”;

- „питання на питання”;

- „техніка Франкліна” (починати відповідь зі слова „так”, - позитивна оцінка ідеї співрозмовника і обґрунтування свого позитивного ставлення – чим саме ця ідея виявилась привабливою – описання умов, за яких запропоноване рішення було б найкращим – плавний перехід до описання реальних умов без відношення до запропонованої ідеї – пропонується нове, змінене рішення у відповідності з конкретними, тільки що описаними умовами.

12. Стратегії уникнення конфліктів (у конфліктній ситуації потрібно бути твердим, чесним і дружелюбним).

Інтеракція ( від англ. Interaction - означає взаємодію) – це сторона спілкування яка фіксує не тільки обмін інформацією, але і організацію сумісних дій, що дозволяє реалізувати деяку загальну для партнерів ціль (умовний термін, який позначає характеристику тих компонентів спілкування, які пов’язані із взаємодією людей з безпосередньою організацією їх сумісної діяльності). Центральна думка цього боку спілкування полягає в тому, що особистість формується у взаємодії з іншими особистостями. Стратегія взаємодії визначається характером суспільних відносин, які представлені виконуючою соціальною діяльністю. Тактика визначається безпосередніми уявленнями про партнера.

Компоненти взаємодії за Вебером: люди, їх зв’язок, вплив один на одного і, як наслідок, їх зміни.

Загальноприйнятим в соціальній психології є дослідження взаємодії в двох аспектах. Перший аспект – це розглядання взаємодії як контакту двох або більше осіб, в результаті якого відбуваються взаємні зміни їх поведінки, діяльності, стосунків, установок. Існують різні види контактів:

- просторові

Для того щоб взаємодіяти з іншими людьми, кожен індивід повинен визначити їх у певному просторі – де вони і скільки їх, і виражається це у зміні поведінки в присутності інших. Є два типи просторових контактів: 1) можливий (здогадний) – коли поведінка людини змінюється через здогадку про присутність індивідів в якомусь місці (начальник відділу кадрів, знаючи про існування потенційної робочої сили, дає об’яву про запрошення на роботу); 2) візуальний просторовий контакт – коли поведінка індивіда змінюється під впливом візуального спостереження інших людей.

- контакти зацікавленості

Їх сутність полягає у виборі соціального об’єкту, який має певні цінності або риси, що відповідають потребам даного індивіда. Цей індивід може зацікавити, наприклад, своєю зовнішністю, чи наявністю у неї цінної для вас інформації.

  •  контакти обміну

Специфічний вид соціальних взаємозв’язків, в яких індивіди обмінюються цінностями, не маючи прагнення змінити поведінку інших людей. Увага індивіда концентрується на самому предметі обміну, а не на іншому індивіді, який вступає в обмін.

Другий аспект – це розглядання взаємодії як організації діяльності. В цьому аспекті взаємодія розглядається як такий процес, в якому відбувається взаємне зумовлювання індивідуальних дій, які пов’язані циклічною залежністю (спочатку один є суб’єктом, а інший – об’єктом впливу, а потім – навпаки). Соціальна взаємодія як соціальна організація діяльності між людьми складається з таких елементів: діюча особа, потреба в активізації поведінки, ціль діяльності, метод діяльності, інша діюча особа, на яку спрямована дія, результат діяльності. Крім того, елементом організації діяльності є також зовнішнє оточення діючої особи, або ситуація.

Соціальна взаємодія, на відміну від імпульсивних, рефлексивних дій, ніколи не відбувається миттєво. До її здійснення у свідомості діючої особи повинна виникнути досить стійка спонука до активності. Так, спонука здійснення дій називається мотивацією. Мотивація – це сила, що штовхає індивіда до здійснення певних дій. Отже, механізм соціальної взаємодії складається з потреби, мотивації і самої дії. Цей механізм можна представити у такому вигляді:

 Вплив ситуації        Ціль

           |        |

Потреба   |      Актуалізація     |    Мотиваційна       Соціальна

   -----    -----     Інтерес   -----        -----  

індивіда   мотиву   установка     взаємодія

Будь-яка соціальна дія починається з виникнення в індивіда потреби, яка надає йому певну спрямованість: це можуть бути, наприклад, фізичні потреби (в їжі, сні), потреби в безпеці, спілкуванні, досягнення певного статусу та ін. Об’єкт + мотив викликає інтерес – поява конкретної цілі – активність – взаємодія.

Розрізняють два основних типи взаємодії: співробітництво (кооперація) і суперництво (конкуренція). Співробітництво передбачає взаємопов’язані дії індивідів, що спрямовані на досягнення загальних цілей зі взаємною вигодою для взаємодіючих сторін. Взаємодія на основі суперництва включає в себе спроби відсторонення, випередження або придушення суперника, який прагне до ідентичних цілей.

Перцепція – це елемент цілісного процесу пізнання людини людиною упри взаємодії і суб’єктивного осмислення світу. Соціальна перцепція – це багатофункціональний процес, який передбачає сприйняття зовнішніх ознак людини, співвіднесення їх з її особистісними характеристиками, інтерпритацію і прогнозування на цій основі її вчинків.

Дослідження процесу соціальної перцепції включає характеристики об’єкта і суб’єкта сприйняття, вивчення механізмів процесу міжособистісної перцепції, а також ефе6ктів, що супроводжують цей процес.

Процес соціальної перцепції М.Р. Бітянова представила у такій схемі:

Сприйняття зовнішнього вигляду і поведінки об’єкта спостереження

                  
                                                         
|

    Оцінка                                 |

Створення уявлень про психологічні       особливості стан об’єкта спостереження

                                                 |

   Оцінка                                  |

  Створення уявлень про причини і наслідки


 
                           |

   Оцінка                                  |

     Створення стратегії власної поведінки

Об’єкт соціальної перцепції  - це автор повідомлень, які сприймаються, інтерпретуються спостерігачем. У об’єкта сприйняття доступними для спостереження є лише зовнішні ознаки, серед яких найінформативнішим є зовнішній вигляд (фізичні дані, одяг) і поведінкові (дії, експресивні реакції). Сприймаючи ці ознаки, спостерігач (суб’єкт сприйняття) оцінює їх і робить деякі висновки (іноді неусвідомлено) про внутрішні психологічні властивості партнера. На основі цього він сформовує певне ставлення до об’єкта сприйняття.

У соціальній перцепції важливу роль відіграє візуальна психодіагностика як система практичних знань і технік пізнання людей за їх зовнішніми ознаками.

Суб’єкт соціальної перцепції – це активно діюча особистість, яка вступає у взаємовідносини з іншою особистістю (об’єктом сприймання). У відповідності з ситуацією соціальної перцепції суб’єктом можуть використовуватись різні механізми сприйняття іншої людини. В ситуації формування першого враження виникає ряд ефектів., які опосередковують процес сприйняття людини людиною. Ефект ореолу полягає в тім, що образ сприйняття вбудовується попередній досвід суб’єкта. Ефект стерео типізації полягає в тім, що побудова образу сприйняття відбувається на основі вже існуючих схем, стійких уявлень.

В ситуаціях нерозуміння, яка виникає в сумісній діяльності, застосовується механізм казуальної атрибуції – своєрідна інтерпретація та оцінка людиною причин та мотивів поведінки інших на ґрунті буденного досвіду. Феномен атрибуції (приписування) виникає тоді, коли у людини є дефіцит інформації про іншу людину(приписування причину дій внутрішнім диспозиціям людини або зовнішнім ситуаціям).

Основні моменти, які мають бути відображені під час підведення підсумків практичного заняття:

Визначити найкращі виступи і поставлені питання.

Відмітити структурованість, логічність, обґрунтованість виступів та інформаційних повідомлень, їх цікавість і науковість.

___________________________________________________________________

Розробив:

“____”______________20_____ року

Розглянуто і ухвалено на засіданні кафедри МПЗ діяльності військ

Протокол     від "30" серпня 2011 року №6


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

41618. Автоматизация кодирования графа переходов 145 KB
  В результате выполнения данной лабораторной работы я приобрёл навыки по автоматизации соседнего кодирования графа переходов автомата Мили. Соседнее кодирование реализовано по алгоритму, описаному выше...
41619. Текстовий редактор 122.58 KB
  Лістинг програми fn=String::Empty; textChnged=flse; } prgm endregion privte: System::Void копіюватиToolStripMenuItem_ClickSystem::Object^ sender System::Eventrgs^ e { textBox1 Copy; } privte: System::Void копіюватиToolStripMenuItem1_ClickSystem::Object^ sender System::Eventrgs^ e { textBox1 Copy; } privte: System::Void вирізатиToolStripMenuItem_ClickSystem::Object^ sender System::Eventrgs^ e { textBox1 Cut; } privte: System::Void...
41620. Решение задачи Дирихле для уравнения Пуассона методом Чебышева 103.07 KB
  Разностную задачу 5 будем решать явным итерационным методом с чебышевским набором параметров который выражается следующей формулой: 10 где заданное число итераций . 11 Результаты: В вычислениях использовался следующий алгоритм: Задаём количество итераций полагаем тогда шаг сетки =01. Полученный ответ с точностью до...
41621. Генерация таблицы переходов и функций возбуждения тригеров 141.5 KB
  В результате выполнения данной лабораторной работы я приобрёл навыки анализа графовых структур и автоматизации процедуры построения таблицы переходов. Мной был разработан класс для генерации таблицы переходов.
41622. Решение первой начальной краевой задачи для уравнения теплопроводности по схеме Кранка-Николсона 102.29 KB
  Задача: Используя метод простых итераций метод Чебышева и метод наискорейшего спуска найти по схеме КранкаНиколсона приближенное решение задачи: 1 2...
41623. Дослідження структури поля в металевих хвилеводах і резонаторах 179.46 KB
  Київ 2010 Мета роботи – дослідити розподіл електромагнітного поля в призматичних та циліндричних хвилеводах та резонаторах методом електричного зонду. Структура поля досліджується за допомогою електричного зонду з детекторною голівкою.
41624. Робота з операторами INSERT, UPDATE, DELETE 47.12 KB
  VLUES із списком з декількох значень підтримується у версії MySQL 3. Синтаксис виразу col_nme=expression підтримується у версії MySQL 3. У MySQL завжди передбачено значення за умовчанням для кожного поля. Ця вимога нав'язана MySQL щоб забезпечити можливість роботи як з таблицями які підтримують транзакції так і з таблицями що не підтримують їх.
41625. Створення резервної копії та відновлення даних з неї 218.34 KB
  Вибрати базу даних. У вікні Загрузка файла вибрати Сохранить та вказати місце на диску для збереження дампу бази даних. Відновлення бази даних за допомогою програми phpMydmin Щоб виконати відновлення бази даних потрібно: Вилучити існуючу базу даних.