38112

Розвиток і виховання особистості

Лекция

Военное дело, НВП и гражданская оборона

Заняття № 1: “Розвиток і виховання особистості â€.Ознайомити курсантів студентів із загальною характеристикою особистості. Розглянути структуру особистості. 1 2 3 ВСТУПНА ЧАСТИНА ОСНОВНА ЧАСТИНА Загальна характеристика особистості та її структура Основні зарубіжні концепції теорії навчання і виховання.

Украинкский

2013-09-27

110.5 KB

0 чел.

PAGE  7

АКАДЕМІЯ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК

ІМЕНІ ГЕТЬМАНА ПЕТРА САГАЙДАЧНОГО

Прим. № _____

ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри морально-психологічного забезпечення діяльності військ

полковник                           О.В. БОЙКО

“____” __________________ 20__ року

ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни “Психологія та педагогіка військових колективів”

Т Е М А № 10: “Особистість, як педагогічна категорія”.

Заняття № 1: “Розвиток і виховання особистості  ”.

Час: 2 год.

Місце: аудиторія за розкладом занять.

Навчальні та виховні цілі:

1.Ознайомити курсантів (студентів) із загальною характеристикою особистості.

2. Розглянути структуру особистості.

3. Надати курсантам знання щодо предмету, завдань, структури й понятійно-категоріального апарату навчальної дисципліни.

4.Сформувати у курсантів (студентів) прагнення вирішувати психолого-педагогічні проблеми у майбутній професійній діяльності.

5. Сприяти розвитку у курсантів (студентів) морально-психологічних якостей військового педагога.

6.Формувати науковий світогляд курсантів (студентів), спираючись на концепцію особистісно-орієнтованого навчання.

 

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

з/п

Навчальні питання

Час

(хв.)

1

2

3

ВСТУПНА ЧАСТИНА

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Загальна характеристика особистості та її структура

Основні зарубіжні концепції (теорії)  навчання і виховання.

Педагогічна культура офіцера

ЗАВЕРШАЛЬНА ЧАСТИНА

 

5

80

35

35

10

5

     

ІНФОРМАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

   1.Варій М.Й., Зачепа А.М., В.Л. Ординський Основи психології і педагогіки:  Навчальний посібник/ Для студ. вищ. навч. закладів. – Львів: Видавничий дім „Ініціатива”, 2006. – 378 с.

2. Копець Л.В. Психологія особистості: Навч. посіб. Для студ. Вищ. Навч. зал. –   

    К.: Вид. Дім „Києво-Могилянська академія”, 2007. - 460 с.

3. Майерс Д. Социальная психология. 6-е изд., перераб. И доп. –СПб: Питер,    

   2001. – 752 с.  

4.Основи психології: Підручник / За заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. –          

  4-те вид., стереотип. – К.: Либідь, 1999. – 632 с.

5. Савчин М.В. Соціальна писхологія. – Дрогобич: Відродження, 2000. – 274 с.

6. Психология. Словарь / Под общ. Ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. –

    2-е изд., испр. И доп. – М.: Политиздат, 1990. – 494 с.

7. Цибульська Т.Ф. Загальна та прикладна психологія. Як допомогти собі та

   іншим: Курс лекцій. – К.: Наукова думка, - 2000. – 191 с.

 8. Цимбалюк І.М. Психологія: Навчальний посібник. – К.: „Професіонал”, 2004.-216 с.

ВСТУПНА ЧАСТИНА – 5 хв.

Методичні вказівки. Прийняти рапорт чергового навчальної групи, перевірити наявність курсантів на занятті, їх зовнішній вигляд, готовність до занять.

Оголосити тему заняття, її актуальність та зв'язок з іншими навчальними дисциплінами, мету та навчальні питання, які будуть розглянуті. Особливу увагу на занятті необхідно звернути на те, що існує об'єктивна потреба в оволодінні всім офіцерським складом, а також курсантами військових навчальних закладів соціально-психологічними знаннями з метою профілактики небажаних форм поведінки, найбільш повного розкриття внутрішніх сил людини, необхідних для професійної діяльності, успішного виконання військового обов’язку.

ОСНОВНА ЧАСТИНА - 80 хв.

Методичні вказівки. Послідовно викладати основний зміст навчальних питань лекції: основні визначення і формулювання, розкриття теми, висновки з окремих питань і лекції в цілому. Вказати шляхи та способи виконання навчальних та виховних цілей заняття. Розкрити курсантам зміст понять про військовий підрозділ як малу соціальну групу та колектив.

  

  1.  Загальна характеристика особистості та її структура – 35 хв.

Розкрити загальну характеристику особистості та її структуру.

Особистість – це найскладніше психологічне утворення, особлива властивість, що виникає на певному етапі онтогенетичного розвитку людини. Людина в утробі матері ще не є особистістю, не є суб’єктом. Отже, особистістю не народжуються, а народжуються індивідом.

Індивід ( від лат. individuum – „неподільний”) – це окремий самостійний організм, біологічна істота, представник людської спільноти. Індивід – це людина як одинична природна істота, представник виду Homo sapiens, продукт філогенетичного і онтогенетичного розвитку, єдності вродженого і набутого, носій індивідуально своєрідних природних властивостей. У понятті „індивід” окреслено природне тілесне буття людини. Тобто, це означає родову належність новонародженого до людського роду.

Поняття „індивід” означає перш за все біологічні властивості, поняття „особистість” – соціально-психологічні властивості. Індивідом можна вважати новонароджену дитину, дорослу особу, представника племені, що перебуває у стадії дикості, й людину цивілізованої країни. Життя людини в суспільстві створює таке переплетіння відносин, яке формує людину як особистість, що є схожою на інших людей, і водночас відмінною від інших, яка по-іншому думає, діє, страждає.

Для характеристики особистості використовують поняття „суб’єкт”, що найбільш загально тлумачиться як носій станів і властивостей. Особистість є розпорядником своїх психічних можливостей, намірів, дій, ініціатором діяльності та поведінки, і в цьому значенні вона розглядається як суб’єкт. Бути суб’єктом – це означає бути активним, непасивно ставитись до зовнішнього світу, проявляти ініціативу, творчість, самостійність (гра, спілкування, інша діяльність).

Особистість — це конкретний людський індивід з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями. Особистість виникла й розвинулася у процесі суспільно-історичного розвитку людства, у процесі роботи. Належність особистості до певного суспільства, до певної системи суспільних відносин визначає її психологічну та соціальну сутність. Особистість — соціальна істота, суб'єкт пізнання, активний діяч суспільного розвитку. Характерними ознаками особистості є наявність у неї свідомості, виконувані нею суспільні ролі, суспільне корисна спрямованість її діяльності.

Л.І. Божович вважала, що особистістю слід називати людину, яка досягає певного рівня психічного розвитку, для якого характерним є те, що людина в процесі самопізнання сприймає та переживає себе як єдине ціле, відмінне від інших та виражене п понятті „Я”. Такий рівень психічного розвитку відзначається наявністю у людини власних переконань і ставлень, власних моральних вимог та оцінок, що роблять людину стійкою та відносно незалежною від впливів соціального оточення. Особистість орієнтується на власні переконання і здатна сама свідомо впливати на дійсність, змінювати її відповідно до цілей, а також змінювати саму себе відповідно до власних задумів. Тобто особистістю можна вважати тільки ту людину, що досягла такого рівня психічного розвитку, який робить її здатною керувати власною поведінкою та діяльністю, а також певною мірою і власним психічним розвитком.

Особистість визначається тим:

  1.  що вона знає;

2) що вона цінить;

3) що і як вона створює;

4) з ким і як вона спілкується;

5) які її потреби і як вона їх задовольняє.

Однією з найяскравіших характеристик особистості є її індивідуальність, під якою розуміють своєрідне, неповторне поєднання таких психологічних особливостей людини, як характер, темперамент, особливості перебігу психічних процесів (сприймання, пам'яті, мислення, мовлення, почуттів, волі), особливості її мотиваційної сфери, спрямованості.

Особистість завжди конкретно-історична, вона є продуктом тієї доби і тих суспільно-економічних відносин, сучасницею та учасницею яких вона є. Вивчення особистості за суттю — це історичне дослідження процесу становлення особистості за певних соціальних умов доби, певного суспільного ладу.

    Людина – не тільки індивід і особистість, а й носій свідомості, суб’єкт діяльності, що продукує матеріальні та духовні цінності. Специфічними ознаками людини, що відрізняють її від решти живого на землі є її духовність, здатність до самоусвідомлення, здатність виготовляти знаряддя, діяти, сказати „ні”, заперечити в певних ситуаціях. Такі специфічні переживання, як свобода від жадоби, співчуття та співпереживання, переживання виходу за межі свого „я” роблять людину людиною. Але найголовнішою сутністю людини є її духовність. Поняття „людина” включає сукупність всіх особливостей, властивих людям, незалежно від того, чи є вони у певної конкретної людини чи немає.

Структуру особистості розглядають по-різному. Одні вважають, що в ній доцільно розглядати лише психологічні компоненти (пізнавальні, емоційно-вольові, спрямованість), інші виокремлюють у ній ще й біологічні аспекти (типологічні особливості нервової системи, вікові зміни в організмі, стать), які не можна ігнорувати у процесі виховання особистості. Однак протиставляти біологічне соціальному в особистості не можна. Природні аспекти та риси існують у структурі особистості як соціальне зумовлені її елементи. Біологічне та соціальне у структурі особистості утворюють єдність і взаємодіють.

Людина — істота природна, але біологічне у процесі історичного розвитку під впливом соціальних умов змінилося, набуло своєрідних специфічно людських особливостей.

У структурі особистості розрізняють типове та індивідуальне. Типове є тим найзагальнішим, що властиве кожній людині і характеризує особистість узагалі: її свідомість, активність, розумові та емоційно-вольові прояви тощо, тобто те, чим одна людина схожа на інших людей. Індивідуальне — це те, що характеризує окрему людину: її фізичні та психологічні особливості, спрямованість, здібності, риси характеру тощо, тобто те, чим одна людина відрізняється від інших людей.

В структурі особистості розрізняють біологічний, соціальний і психологічний компоненти. Вони співвідносяться між собою по-різному на різних ступенях розвитку особистості, у різній діяльності і в різних обставинах.

  Фактори які впливають на особистість: спадковість, середовище, виховання (має провідну роль).        

За М.Варій, М.Козяр, М.Коваль психічна структура особистості складається з наступних підструктур:

1) Біопсихічної.

Біопсихічна підструктура формується з явною перевагою біологічного. До даної структури відноситься: генетичні, вікові й статеві особливості, темперамент, задатки й патологічні утворення

2) Ментально-психічної.

Дана структура охоплює сукупність понять, установок, значень, смислів, духовних цінностей, стереотипів, вірувань, почуттів, взірців і форм поведінки, які сформувались протягом розвитку людства й конкретного етносу (нації) перебувають на несвідомому рівні психіки індивіда та опосередковано впливають на його світовідчуття, світосприймання, світовідчуття і світорозуміння, а значить поведінку і діяльність.

3) Інтраіндивідуальної.

Виражає особливості протікання й прояву всієї сукупності психічних пізнавальних процесів, а також емоційно – вольових процесів та здібностей.

4) Соціопсихічної.

Утримує в собі психічні компоненти особистості, які сформувались переважно у процесі соціалізації і забезпечують її рух в соціальному просторі і часі. Відносять досвід (знання, вміння, навички, звички, цінності, соціальні установки), характер і спрямованість.

5) Свідомість – самосвідомість.

Свідомість є здатністю людини до рефлексії адекватного відображення навколишнього світу, подій, що відбуваються у ньому, своєї Батьківщини, обов’язку та ін., а також вироблення до них свого ставлення. Через свідомість людина здатна пізнати сутність навколишнього світу, розуміти його і одночасно знати про те, що вона знає або не знає. Необхідною складовою свідомості є знання, поза знаннями немає свідомості. Свідомість зводиться не лише до знання, але це й певне оцінкове ставлення, практичному і теоретичному ставленні до оточуючої дійсності, переживання того, що є для людини є значимим.

Самосвідомість – це здатність людини усвідомити саму себе, своє „Я”, свої потреби, інтереси, цінності, своє буття і його смисл, власну поведінку і переживання та ін. Якщо свідомість є знанням про іншого, то самосвідомість – знання людини про саму себе.

Психологічна структура особистості дуже складна і багатогранна. Пізнавальна, емоційно-вольова діяльність особистості, її потреби, інтереси, ідеали та переконання, самосвідомість тощо — складові духовного життя особистості, які перебувають у складній взаємодії і в своїй єдності становлять її "Я", яке керує всіма аспектами внутрішнього життя та проявами його в діяльності та стосунках з іншими.

   Психологічна структура особистості

Спрямованість особистості: 

- домінуючі потреби

- домінують цілі

Індивідуально-типологічні          особливості:

- темперамент          

- характер

Мотиви: 

- інтереси            - звички

- переконання - установки -

- ідеали

Можливості особистості:

- здібності

- знання, вміння, навички

Система саморегуляції -

самосвідомість

Психічні процеси:

- пізнавальні - емоційно-вольові

  

 Висновок. Таким чином особистість - це найскладніше психологічне утворення, особлива властивість, що виникає на певному етапі онтогенетичного розвитку людини. Її структура є багатогранна і здійснює визначний вплив на все життя людини.

Після доведення положень першого питання викликати 1-2 курсантів для контролю засвоєння даного питання. Контрольні запитання: Яка різниця між поняттями: „особистість”, „індивід”, „індивідуальність”, „суб’єкт”? З яких психологічних підструктур складається особистість?

\

2. Основні зарубіжні концепції (теорії)  навчання і виховання – 35 хв.

Розкрити основні зарубіжні концепції формування особистості

1) асоціативна психологія (Вундт). Центральним поняттям є асоціація, що означає зв'язок, з’єднування. Механізм асоціації полягає в установленні зв’язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості. Виділяють три типи асоціацій: за суміжністю, схожістю та контрастом, причинно-наслідкові асоціації.

2) прагматична психологія (Джеймс, досвід, практика).

3) теорія спроб і помилок Торндайка. Ситуації в як4их опиняється людина, породжують у неї інстинктивні, безумовні та умовні реакції. Організм послідовно випробує кожну з них й автоматично оцінює досягнутий результат (оптимальне пристосування організму до ситуації), виокремлюються се5ред інших і закріплюються в досвіді. Таким шляхом людина часто виробляє досить складні вміння та навички.

4) біхевіоризм (Уотсон, Левін, Скінер, поведінка). Представники даного напрямку зводили психічний розвиток до засвоєння навичок: чим їх більше і досконаліше вони відпрацьовані, тим краще дитина пристосована до життя, більш розвинута. Скінер описав основні процеси оперантного навчання: заохочення, його типи і схеми. Він виходив з того, що схвалення педагогом дій дитини стимулює її відповідну реакцію. Його проявами є демонстрування уваги до дитини, визнання її тощо. Він вважав, що покарання не є ефективним способом подолання незадовільної поведінки. Позитивне заохочення належної поведінки є більш прийнятною формою контролю за нею, ніж покарання. Припинення позитивного заохочення є альтернативою покаранню. Свідоме ігнорування небажаної поведінки зумовлює зникнення її.

5) психоаналіз . Фройд (людиною керують несвідомі інстинкти і життя людини залежить від її дитинства – від стадій розвитку). Мотивація людини повністю ґрунтується на енергії збудження, яка викликана тілесними потребами, що вимагають розрядки. Поведінку особистості зумовлює неусвідомлюване напруження, а її дії спрямовані на зменшення напруження. Мета будь-якої форми поведінки – зменшити психічне напруження, спричинене спонтанним зростанням кількості енергії. В основі мотивації лежить прагнення задовольнити вроджені інстинкти. Значна частина психічної енергії, що виникає з тілесних потреб, витрачається на  розумову діяльність, яка дозволяє знизити рівень збудження, викликаного цими потребами. Виконання професійної діяльності може задовольнити і сексуальні, і агресивні інстинкти. У визначенні напряму поведінки беруть участь всі три інстанції особистості: Ід, Его, СуперЕго.

Адлер (поведінка визначається не минулим, а спадковістю і оточенням; комплекс неповноцінності; потяг до влади, переваги – це фундаментальний закон людського життя і єдина мотиваційна сила в житті особистості. Психологічне здоров’я основане на здорових соціальних стосунках. Якщо прагнення до досконалості поєднується із соціальним інтересом і турботою про оточення, воно розвивається у конструктивному (позитивному) напрямку. Особистість мотивована таким чином, прагне рости, розвиватись, допомагати іншим людям, формує конструктивний підхід та стиль життя.

6) гештальтпсихологія  (Вертгеймер, Кофка, Піаже, ми сприймаємо образ як цілісну структуру, яка не зводиться до суми окремих частин).

7) гуманістична психологія. Маслоу: ієрархія потреб – людину мотивують потреби: самоактуалізація, любов і творчість, бути прийнятим, безпека і захист, фізіологічні потреби. Віра у себе і реалізація творчого потенціалу.

Роджерс: Я-концепція формується у процесі взаємодії людини з навколишнім середовищем і є механізмом саморегуляції поведінки.Якщо є розбіжності в Я-концепції між Я-реальним і Я-ідеальним – це приводить до психологічної дезадаптації.

8) культурно-історична (Виготського).  Розвиток і навчання - незалежні процеси (розвиток дитини, як і дозрівання, підпорядкований природним законам, а можливості, які виникають у його процесі, використовує навчання); навчання і розвиток зливаються воєдино (дитина розвинена настільки, наскільки вона навчена, навчання є розвитком, а розвиток є навчання); нгавчання може відбуватися не тільки вслід за розвитком, а й випереджувати його, стимулюючи виникнення новоутворень.

9) діяльнісна  (Леонтьєва, зміст запам’ятованого матеріалу визначається не лише тим, який він є, а від того як він включений в діяльність).

10) теорія розвивального навчання (Замкова). Навчання має вестись на значному рівні труднощів. Успіхи у психічному розвитку є основою свідомого і міцного засвоєння знань, процес загального розвитку залежить від спостереження, розумової діяльності і практичних дій. Принципи:

а) принцип навчання на високому рівні труднощів.

б) принцип провідної ролі теоретичних знань у навчанні. Цей принцип спрямовує вчителя на організацію пошуку закономірностей, суттєвих зв’язків, підведення учнів до узагальнень не тільки при вивченні однієї теми або предмета, а й ряду предметів.

в) принцип «просуватися в перед швидким темпом» - дає змогу мобілізувати внутрішні ресурси, розкрити різні сторони засвоюваних знань, поглиблюючи і об’єднуючи їх;

г) принцип усвідомленості школярами процесу свого навчання.

д) принцип «створення простору для індивідуальності» - розвивати індивідуальність кожного в залежності від його можливостей.

11) теорія оптимального навчання (Давидова-Ельконіна). Пізнавальна діяльність школярів, за традиційною системою, спрямована переважно на перехід від конкретного, одиничного, до загального, абстрактного, цілого; від випадку, факту – до системи; від явища – до суті. У процесі такого навчання розвивається емпіричне мислення дитини. Розвивальне навчання реалізується як єдність елементів, без якої неможливе забезпечення у навчанні очікувального розвивального ефекту. Елементами цієї єдності є:

а) зміст навчання, спроможний забезпечити розвиток у школярів теоретичного мислення і творчих здібностей;

б) власні активні дії учня у розв’язуванні навчальних завдань, що призводять до засвоєння змісту навчання, спрямовані на розумовий розвиток, зокрема розвиток теоретичного мислення;

в) формування в учнів уміння вчитися: раціонально будувати навчальні дії, самостійно здобувати наукові знання, орієнтуватися в будь-якій інформації;

г) використання методик, що передбачають сходження від абстрактного до конкретного, забезпечують навчання, яке випереджає розвиток.

3. Педагогічна культура офіцера - 10 хв.

Розкрити особливості педагогічної культури офіцера

Успіх в навчанні і вихованні воїнів, в підготовці підрозділів та частин до бою залежить від багатьох факторів. Одним з них є педагогічна культура офіцера.

Однією з форм культури особистості офіцера є педагогічна культура. Це складне утворення, що являє собою певну ступінь опанування офіцером військово-педагогічним досвідом, ступінь його досконалості у військово-педагогічній діяльності, досягнутий рівень розвитку його особистості як військового педагога.

Синтезуючи в собі різні елементи свідомості і практичної діяльності, педагогічна культура містить у своїй основі світоглядну, моральну, професійну, інтелектуальну, емоційну, естетичну і фізичну сторони. В структурному плані педагогічна культура являє собою синтез психолого-педагогічних переконань і майстерності, загального розвитку і професійних якостей, етики і системи багатогранних відносин, стиля діяльності і поведінки.

Фундаментом педагогічної культури, її внутрішнім стержнем є світогляд офіцера, його ідейність – сплав знань, переконань і практичної дії. Обумовлено це тим, світогляд людини визначає його помисли і почуття, моральні якості і громадянську відповідальність за результати своєї праці.

Педагогічна культура командирів базується також на глибоких знаннях військової справи. Глибоке знання загальних основ військової справи, особливостей бойових дій свого виду Збройних Сил і роду військ, властивостей і можливостей зброї і бойової техніки, способів їх ефективного застосування дозволяє офіцеру на заняттях створювати реальну картину сучасного бою і на цій основі педагогічно грамотно вирішувати задачі навчання і виховання підлеглих.

Без сумніву, що основою педагогічної культури є загальна культура офіцера. Педагогічна культура є проявом загальної культури в умовах військово-педагогічного процесу. Але у той час, неправильно було б вважати, що кожний офіцер, який характеризується високою загальною культурою, володіє і педагогічною культурою. Остання має свої аспекти і характеристики. Основними складовими педагогічної культури офіцера є:

- педагогічна спрямованість особистості;

- широкий кругозір, психолого-педагогічна ерудиція і інтелігентність;

- висока моральність;

- гармонія раціонального і емоційного, етичного і естетичного;

- висока педагогічна майстерність і організованість у повсякденній діяльності;

- вміння грамотно поєднувати учбово-виховну діяльність з науковими пошуками шляхів її удосконалення;

- система професійно-педагогічних якостей (здатність працювати цілеспрямовано, з перспективою і повною віддачею, вміння до тонкостей розбиратись у складних питаннях, здатність підхоплювати думку підлеглого, відкритість, дружелюбність, готовність до сумісної роботи та ін.);

- педагогічна спрямованість спілкування і поведінки;

- підвищена вимогливість до себе, розвинута потреба до самовдосконалення, вміння систематично розширювати та поглиблювати своє духовне багатство.

Педагогічну спрямованість особистості офіцера складають передусім позитивне відношення до військово-педагогічної діяльності, активне прагнення займатися нею, глибока повага підлеглих, щоденна турбота щодо їхнього спілкування і спеціального розвитку.

Офіцеру високої педагогічної культури притаманна висока моральність, в основі якої лежать принципи і норми моралі, вимоги військової присяги і уставів. Для неї характерними є активна життєва позиція, єдність слова і діла, дисциплінованість, організованість, правдивість, скромність, працелюбність, достойна поведінка та інші моральні якості.

Важливе має значення інтелігентність, тобто вміння широко мислити, вивчати і розуміти явища в їх зв’язках, поєднувати творчий пошук з активним гуманізмом, з повагою уважно відноситись до людей. Прагнення підвищити їх культуру. Інтелігентність – динамічна морально-інтелектуальна якість людини. Інтелігентний офіцер – це людина, яка володіє великим духовним багатством і високою культурою почуттів.

Ці та інші етичні якості офіцера високої педагогічної культури проявляються в єдності з естетичними відношеннями до дійсності. Естетичне виховання – необхідна умова інтелігентності людини, сильний імпульс до творчого пошуку. Офіцер вчить воїнів правильно розуміти і оцінювати прекрасне і потворне у суспільному та особистому житті, формувати в них естетичне відношення до дійсності.

Важливим компонентом сутності педагогічної культури офіцера є педагогічна майстерність. Це її діяльнісна сторона, обумовлена характером військово-педагогічної роботи – складної розумової діяльності, в якій проявляється особистість офіцера в цілому. Військово-педагогічна робота вимагає від нього глибоких знань цілі і задач підготовки підлеглих, вміння знайти і сконструювати відповідний учбовий матеріал, логічно його викласти, використовуючи при необхідності різні посібники і технічні засоби, зразково показати способи виконання різних прийомів, встановити правильні взаємовідносини з підлеглими і викликати у них бажання самостійно набувати необхідні знання і навички, перевіряти і оцінювати рівень їхньої підготовки, здійснювати на воїнів ідейний вплив, скеровувати їхню повсякденну службову, учбову і суспільну діяльність.

Важливим компонентом педагогічної культури є педагогічна спрямованість спілкування і поведінки офіцера. Спілкування і поведінка образно і конкретно виражають особистість вихователя в цілому. Саме цим і обумовлюються високі вимоги до поведінки офіцера і культури його спілкування з різними людьми, особливо підлеглими. Усім своїм виглядом, манерою розмовляти, тримати себе, звертатися до оточуючих вони стверджують уставні високоморальні відносини. Це комунікабельна людина, яка завжди вміє знаходити правильний тон у бесідах з людьми. Він простий і доступний, оцінює себе самокритично, вміє на ходу підхоплювати думку підлеглого, вимагати від воїна в термін і якісного виконання завдань, проявляючи при цьому чутливість і поважаючи його особисте достоїнство. Іншими словами, офіцеру високої педагогічної культури притаманний педагогічний такт, в основі якого лежить педагогічно обумовлена міра виховного впливу. Сприяючи успішному протіканню учбово-виховного процесу, педагогічний такт сприяє встановленню контактів і взаєморозумінню з підлеглими, дозволяє офіцеру знаходити правильний тон з ними: не умовляти, а переконувати, не розмірковувати, а вимагати, не підлаштовуватися, а вести.

Підвищена вимогливість до себе, розвинута потреба в самовдосконаленні (гармонія в розвитку розуму, почуттів, волі і фізичних сил), вміння орієнтуватись в науковій і політичній інформації, послідовно поглиблювати і розширювати свій кругозір, професійну підготовленість, своє духовне багатство – все це такі ж показники педагогічної культури, запорука успіху офіцера.

Висновок. Таким чином, ми з вами бачимо, що педагогічна культура офіцера має багато складових які взаємопов’язані між собою і взаємовпливають один на одного та становлять гармонію у всіх сферах життєдіяльності офіцера.

Після доведення положень навчального питання викликати 1 курсанта для контролю засвоєння даного питання. Контрольні запитання: Які складові педагогічної культури офіцера Ви знаєте?

Висновки до заняття.

Таким чином, закінчуючи розгляд навчальних питань лекції, ми можемо сказати, що психологія як наука покликана озброїти психологічними знаннями офіцерів, які, застосовуючи їх на практиці, зобов’язані забезпечити бойову та мобілізаційну готовність підрозділів і здоровий морально-психологічний стан.

ЗАВЕРШАЛЬНА ЧАСТИНА – 10 хв.

1. Підвести підсумок заняття.

2. Відповісти на запитання курсантів.

3. Дати завдання курсантам для їх самостійної роботи.

Розробив:

“____”______________20_____ року

Розглянуто і ухвалено на засіданні кафедри МПЗ діяльності військ

Протокол     від "30" серпня 2011 року №6


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

40406. Война Первой коалиции 193.28 KB
  союзные войска в общем до 250 тыс. Французская регулярная армия не превышала тогда 125 тыс. Он издал грозную прокламацию которая имела целью устрашить французов но произвела обратное действие: её вызывающий тон возбудил сильнейшее негодование; всякий кто мог взялся за оружие и менее чем через 2 месяца численность французских войск превзошла уже 400 тыс. капитулировал имея в распоряжении 18 тыс.
40407. Предыстория объединения 77.04 KB
  под эгидой Пруссии был заключенТаможенный союз куда вошли Пруссия Бавария Саксония и другие государства. Королевство Пруссия Ядром Пруссии стало Маркграфство Бранденбург которое образовалось в XII веке на славянских землях бодричей и лютичей между Эльбой и Одером в результате экспансии немецких рыцарей на восток. В 1618 году в результате династического брака сына маркграфа Бранденбурга и дочери герцога Пруссии из другой ветви Гогенцоллернов образовалось наследственное владение БранденбургПруссия. ВТридцатилетней войне относительно...
40408. Австро-венгерское соглашение 1867 года (Австро-венгерский компромисс) 34.97 KB
  kiegyezés договор заключённый 15 марта 1867 годамежду австрийским императором ФранцемИосифом I и представителями венгерского национального движения во главе с Ференцем Деаком в соответствии с которым Австрийская империя преобразовывалась в дуалистическую монархию АвстроВенгрия. Создание АвстроВенгрии было способом преодоления затяжного кризиса империи вызванного подъёмом национальных движений народов страны укреплением национальных элит военными поражениями в австроиталофранцузской 1859 года и австропрусской 1866 года войнах...
40409. Зависимость от Испании 1580—1640 456.5 KB
  Иберийская или пиренейская уния современное обозначение династической унии корон Испании и Португалии в 1580 1640 годах. Приход к власти Габсбургов в Португалии После того как в 1578 году молодой португальский король Себастьян I сложил голову при ЭльКсарэльКебире правящая Ависская династия оказалась на грани угасания. Он обеспечил португальское представительство в управлении единым государством позволил Португалии сохранить собственные законы и денежную единицу; одно время даже обсуждалась идея переноса столицы в Лиссабон. Династия...
40410. Венский конгресс 1814—1815 гг. 24.67 KB
  Гумбольдт Францию Шарль Морис де ТалейранПеригор Португалию Педро де Соуза Гольштейн де Палмела Решения Европа после Венского конгресса Все решения Венского Конгресса были собраны в Заключительном акте Венского Конгресса. В результате конгресса сложилась Венская система международных отношений и был создан Священный союз европейских государств имевший целью обеспечение незыблемости европейских монархий.
40411. Вестфальская система международных отношений 51.36 KB
  Назревание войны Аугсбургский религиозный мир 1555 на время завершил открытое соперничество лютеран и католиков в Германии. Периоды войны. Ход войны Чешский период 1618 1625 23 мая 1618 оппозиционные дворяне во главе с графом Турном выбросили из окон Чешской канцелярии в ров королевских наместниковВильгельма Славату Мартиницу и их секретаря Фабриция Вторая пражская дефенестрация.
40412. Война́ за незави́симость США 38.68 KB
  В том же 1765 году в НьюЙорке собрался Конгресс против штемпельного сбора представлявший собою большую часть колоний; он выработал Декларацию прав колоний. В 1767 году Англия обложила таможенными пошлинами ввозимые в американские колонии стекло свинец бумагу краски и чай; затем когда ньюйоркское законодательное собрание отказало в субсидии английскому гарнизону английский парламент ответил отказом в утверждении каких бы то ни было постановлений ньюйоркского законодательного собрания пока оно не смирится; в то же время министерство...
40413. Война́ за австри́йское насле́дство 115.2 KB
  Претензии сторон После смерти императора Карла VI 20 октября 1740 года его старшая дочь Мария Терезия вступила согласно постановлениюПрагматической санкции во владение всеми землями австрийской монархии но её наследственные права стали оспариваться с разных сторон а одновременно с тем заявлены были и разные другие притязания. Прусский король Фридрих II Великий прежде всех воспользовался этим случаем чтобы заявить древние права своего дома на силезские герцогства Лигниц Волау Бриг и Егерндорф и в декабре 1740 годавступил в Силезию....
40414. Английская революция XVII века 262.06 KB
  Гражданская война Начало войны Большое число роялистов присоединилось к армии короля. Один из офицеров парламентской армии Оливер Кромвель обратил внимание на вражескую кавалерию. Солдаты Армии нового образца получали должную военную подготовку и в бою вели себя очень дисциплинированно. Раньше офицерами становились солдаты из благополучных и знатных семей но в Армии нового образца они выдвигались по службе по мере своих заслуг на поле боя и боевых качеств.