38158

Зміст та напрями морально-психологічного забезпечення застосування військ

Лекция

Военное дело, НВП и гражданская оборона

Про роль духовного фактора у життєдіяльності військ досить влучно підкреслював Н.Коупленд: “…моральний стан – це питання життя і смерті. Ним не можна нехтувати. Кожна добре організована армія зацікавлена у високому рівні бойової підготовки своїх військ і, коли це можливо, в забезпеченні їх кращою зброєю, щоб створити матеріальну перевагу над противником.

Украинкский

2013-09-27

269.5 KB

7 чел.

АКАДЕМІЯ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК ІМЕНІ

ГЕТЬМАНА ПЕТРА САГАЙДАЧНОГО

Прим. № _____

ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри _________________________________

(військове звання, підпис, ініціали, прізвище)

"___" ______________ 20___ року

ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни

"Морально-психологічне забезпечення військової діяльності"

Т Е  №3: « Тема №5: «Морально-психологічне забезпечення застосування підрозділів Сухопутних військ Збройних Сил України»

Заняття №1:

«Зміст та напрями морально-психологічного забезпечення застосування військ»

Час:   2 години

Мета заняття: 

  1.  формувати у курсантів  риси,  необхідні військовому керівнику для професійної діяльності;
  2.  сприяти  розвитку   почуття   свідомої  військової дисципліни, відповідальності і цілеспрямованості;
  3.  формувати світогляд курсантів, спираючись на загальнолюдські цінності.

 

РОЗПОДІЛ ЧАСУ

з/п

Навчальні питання

Час

(хв.)

1

2

3

ВСТУПНА ЧАСТИНА

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Концептуальні положення морально-психологічного забезпечення.

Система морально-психологічного забезпечення застосування військ.

Управління морально-психологічним забезпеченням застосування військ.

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

10

70

25

25

20

10

ІНФОРМАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ:

  1.  Бойовий статут Сухопутних військ Збройних Сил України: частина 2 (батальйон, рота). – К.:2004.
    1.  Литвиновський Є.Ю., Попович О.І., Савінцев В.І., Стасюк В.В. Морально-психологічне забезпечення підготовки та ведення бойових дій: Навчально-методичний посібник, видання ІІ, доповнене, у двох частинах: частина І. – К.: ВГІ НАОУ, 2002. – 207 с.
    2.  Макаревич О.П. Психологічна підготовка особистості до поведінки в складних ситуаціях: Навч.-метод. посіб. – К.: ВГІ НАОУ, 2000. – 188 с.
    3.  Наказ Міністра оборони України від 5.05.99 р. №142 “Про затвердження Концепції морально-психологічного забезпечення підготовки та ведення операцій (бойових дій) Збройних Сил України”.
    4.  Стратієнко О.Ф., Ротань М.П. Морально-психологічне забезпечення бойової підготовки та служби військ: Навчально-методичний посібник. – К.: КВГІ, 1998.

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Мультимедійний проектор, ноутбук.

ВСТУПНА ЧАСТИНА:

  •  прийняти рапорт командира групи та привітатися з курсантами;
  •  перевірити наявність особового складу по журналу обліку навчальних занять;
  •  перевірити  форму одягу курсантів, порядок на робочих місцях і в аудиторії;
  •  при необхідності зробити зауваження для усунення недоліків;
  •  нагадати  основну проблематику минулої теми, заняття та зробити логічний перехід до проблеми, яка буде розглядатися на даному занятті;
  •  довести  під запис номер і тему заняття, його навчальні питання;
  •  зосередити увагу курсантів на навчальній меті заняття – тобто на тих знаннях, навичках і вміннях та їх рівні, які вони повинні здобути в результаті заняття;
  •  визначити актуальність теми заняття – тобто для чого знання (навички, вміння) будуть необхідні у подальшому вивченні матеріалів дисципліни, практичному виконанні завдань, подальшій офіцерській службі тощо;
  •  представити наочно та стисло охарактеризувати основні та додаткові джерела інформації (літературу) для вивчення на самостійній підготовці та місця їх отримання, надати під запис назву джерела, його вихідні дані та сторінки (статті статутів, настанов, джерела інформації можуть також представлятися в ході розгляду навчальних питань або в заключній частині заняття – при визначенні завдань для самостійної роботи);
  •  визначити   порядок роботи на занятті та отримання оцінки за нього;
  •  довести  заходи безпеки (при необхідності).

ОСНОВНА ЧАСТИНА:

Про роль духовного фактора у життєдіяльності військ досить влучно підкреслював Н.Коупленд: “…моральний стан – це питання життя і смерті. Ним не можна нехтувати. Кожна добре організована армія зацікавлена у високому рівні бойової підготовки своїх військ і, коли це можливо, в забезпеченні їх кращою зброєю, щоб створити матеріальну перевагу над противником. Однак матеріальна перевага не так важлива, як моральна. Для армії більш небезпечним є низький моральний стан військ, ніж недостаток боєприпасів”. Історія війн і воєнних конфліктів знає немало прикладів, коли результат бою вирішало не перевага над противником у живій силі та бойовій техніці, а високий морально-психічний стан особового складу як результат ефективного здійснення МПЗ життєдіяльності військ.

Морально-психологічний стан (МПС) – це “…якісна визначеність особистості, колективу, яка характеризує направленість і динаміку психічних процесів, міжособистісних відносин у колективі; виступає конкретною формою прояву і реалізації потенціалу духовного і морального духу армії, важливою характеристикою військ. МПС інтегрує: морально-політичний компонент (оцінка воїном суспільного устрою, розуміння призначення Збройних сил тощо); військово-професійний компонент (оцінку воїном технічної забезпеченості і підготовленості військ, спроможності колективу ефективно діяти у бою та ін.); психологічний компонент (соціально-психологічний клімат у колективі, розповсюдженість і глибина почуттів патріотизму, обов’язку, товариства, впевненість в себе  і товаришах, командирах тощо)… Проблеми укріплення МПС-у вирішуються у процесі морально-психологічної підготовки особового складу і морально-психологічного забезпечення (МПЗ) діяльності військ” .

Для розкриття сутності МПЗ насамперед необхідно визначити зміст та обсяг понять “моральне” і “психологічне”. Це визначення повинно ґрунтуватись, по-перше, не тільки на змістовних ознаках моралі й психіки, але й в їх інтегрованій взаємодії, із врахуванням того, що мораль є водночас складовою і продуктом людської психіки, тобто свідомості. Без людської свідомості моралі не існує, вона є продуктом суспільної свідомості. А свідомість є вищим рівнем розвитку психіки людини, яка є особливим суспільно-історичним утворенням і сутність якої полягає в суб’єктивному відображенні об’єктивної дійсності.

По-друге, на тому, як впливають мораль і моральні якості людини на формування її особистості та на поведінку.

Тому слід розглянути окремо сутність моралі (морального), психічного і морально-психологічного як цілісного психічного явища.

У словнику іншомовних слів мораль визначається таким чином: “мораль (франц. moralе < лат. moralis – моральний < mos (moris) – звичай; воля; закон; властивість) – 1) сукупність норм і принципів поведінки людей; одна з форм суспільної свідомості; 2) перен. повчальний висновок; 3) повчання”.

У філософському словнику мораль визначається, як “... одна з форм суспільної свідомості, соціальний інститут, функцію регулювання поведінки людей в усіх без виключення галузях суспільного життя”.

Мораль (лат. moralis – нравственный; mores – нравы) – предмет вивчення етики; форма суспільної свідомості, суспільний інститут, яка виконує функцію регулювання поведінки людини... Мораль регулює поведінку людини у всіх без винятку сферах її суспільного життя – у праці й повсякденній поведінці, у політиці і науці, у сім’ї та громадських місцях”, – визначається у словнику з етики.

Мораль – це сукупність принципів і норм поведінки людей щодо відношення до інших, до суспільства і природи. Спосіб нормативного регулювання поведінки й свідомості людини у всіх сферах індивідуального і суспільного життя, її взаємин із природою. Мораль – це абсолютна моральність, єдина у всі часи для всіх народів, для всього людства, – підкреслюється авторами словника психофізіології професійної діяльності.

С.Е.Крапівенський про мораль пише: “Мораль – форма суспільної свідомості, в якій знаходять своє відображення погляди і уявлення, норми і оцінки поведінки окремих індивідів, соціальних груп і суспільства в цілому”. Мораль – така регулятивна система, яка обов’язкова для кожного формаційного і цивілізаційного ступеня розвитку суспільства. Право не є атрибутом тільки “державних формацій”. Моральні норми поведінки підтримуються лише суспільною думкою. Моральна санкція (схвалення чи засудження) має ідеально-духовний характер: людина повинна усвідомити оцінку поведінки суспільною думкою, прийняти її внутрішньо і скорегувати свою поведінку на майбутнє. Основними оціночними категоріями моралі є добро, зло, справедливість, обов’язок, совість, честь, гідність, щастя, смисл життя.

Моральні норми розповсюджуються на всі відносини між людьми. Мораль не обмежується якимось предметним уособленням або іншою локалізованою сферою явищ. Навпаки, вона присутня в усіх сферах діяльності військовослужбовців та актах їх поведінки.

В моралі ми маємо справу не лише з певною сукупністю категорій, понять та інших чинників, які взаємодіють між собою у певній єдиній площині, а оперуємо з багаторівневою та багатосистемною структурою, що має різні залежності субординації і кореляції, котрі проявляються як щось цілісне, моральне. Мораль немовбито визначає змістовний аксіологічний і деонтологічний потенціал вчинку, дії, діяльності. Це відбувається через поняття добра або зла, справедливого або несправедливого, гідного або негідного тощо. Вона впливає на людську поведінку через принципи, норми, через імперативні вимоги, оцінки та ідеали. Вона виконує скеровуючий, соціально-інтегрований вплив на мотиви і внутрішній вибір особистості. Моральне регулювання передбачає усвідомлення особистістю моральних цінностей, внаслідок чого домінує внутрішній мотив поведінки, а не просто сила конформізму.

В змісті морального кристалізуються суще людське і людяне, прогресивне гуманістичне світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння, почуття Батьківщини і обов’язку перед нею, відданості народу і відповідальності за його долю, ставлення до світу, Вітчизни, народу, колективу та інших людей, до обов’язку, війни та ін. Отож, у моралі знаходять своє відображення різні чинники зовнішнього і внутрішнього соціального середовища: політичні, матеріальні, духовні, ідеологічні, національні, військові, бойові та ін.

Таким чином моральне реалізує єдність об'єктивного і суб'єктивного. Об'єктивний його бік складає загальнолюдське, цивілізаційне в суспільстві, соціальних відносинах, об'єктивних соціальних потребах, інтересах та цінностях. Він проявляється в реальних станах, конкретних вчинках, поведінці людей, у тому числі в ході війни. Суб’єктивний бік морального проявляється у особистісному світовідчутті, світосприйнятті і світорозумінні конкретного військовослужбовця, у його готовності до відповідних моральних дій та визначається як моральна свідомість.

“Моральна свідомість – одна із форм суспільної свідомості, яка відображає особливості суспільного буття, рівень розвитку міжлюдських взаємин, суспільно сформовані уявлення про відповідну поведінку, рекомендательно-оціночне відношення до поведінки членів даного суспільства”.

Але будь-яка моральна дія окремої людини або соціальної спільноти чи відмова від неї, відбувається внаслідок відповідної психічної або соціально-психологічної настанови. Американський учений Ноуел-Сміт стверджує, що будь-яка дія, яка виконана проявами моралі, є наслідком відповідної “настанови” до виконання даної дії або відмови від неї. Практично цієї точки зору дотримувався радянський психолог Д.М.Узнадзе (1886-1950) – автор загальнопсихологічної теорії настанови, який у якості центрального пояснювального принципу психології ввів поняття “настанова” як цілісну модифікацію суб’єкта, його готовності сприймати дійсність і діяти певним чином. У настанові, на думку Узнадзе, об’єднуються свідома і несвідома сфера психіки людини. Тому поняття “настанова” необхідне для обґрунтування і навіть виправдання будь-якого вчинку чи дії: особистість військовослужбовця вчинила саме так, тому що мала настанову до здійснення такого роду вчинку і ухиляється від іншого в силу того, що мала установку ухилитися від подібних вчинків.

Як відомо, мораль має поліфункціональну природу, яка відповідно відображається на її структурі і функціях. До основних функцій моралі належать: пізнавальна, регулятивна, гуманістична, нормативно-оціночна. Кожна з них в ході своєї реалізації спирається і на психічне. Наприклад, пізнавальна функція включає відображення, яке відбувається на основі психічного, регулятивна і гуманістична – певні соціально-психічні настанови, вольові процеси та ін., нормативно-оціночна – відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, стереотипи тощо.

Інша специфічна особливість моралі полягає в її ідеально-спонукальному характері, бо створює деякі ідеальні моделі, взірці й норми поведінки людей в соціальних спільнотах та суспільстві, а також спонукає дотримуватись їх, співвідносити і порівнювати з ними свої дії, вчинки і поведінку.

“...Моральна поведінка, – пише О.Г.Дробницький, – ...не може бути виділеною емпірично, як факт, безпосередньо відмінний від інших: поняття моральної поведінки є теоретична абстракція, яка вичленує який-небудь бік в багатоманітних явищах суспільного життя. Мораль – це не уособлена сфера діяльності людини, її поведінка, а специфічний спосіб її регуляції, котра не залежить від предметного змісту дій. Мораль це особлива форма соціальних відносин, що регулюють діяльність людей в найбільш різних галузях суспільного життя”.

Мораль відображає суспільну дійсність, соціальні процеси, події і факти, соціальні об'єкти та ін., не тільки в об'єктивному їх стані, а такими, що пройшли через призму всього морального. Як зауважує О.Г.Дробицький, “мораль – утворення досить багатомірне, яке не піддається редуціюванню до будь-якої однієї площини явищ. Різноплановість способів її знаходження і робить неможливим емпіричне її визначення”.

В моралі має місце дещо таке, що і вбирає, і виражає через себе різні явища. Але це вираження є уже орієнтованим, з моральними і психічними відбитками. Мораль у психіці окремої людини і соціально-психологічних явищах соціальних груп (колективів) проявляється як специфічне відображення суспільного буття, як специфіка самого цього відображення і як суспільна свідомість.

Роль регулятора відносин мораль виконує за допомогою так званої нормативної системи моральних цінностей – добра, ідеалу, обов'язку, честі, гідності, совісті, щастя. Але кожен з цих компонентів не існує абстрактно, а проходить через людську психіку, має свою психічну структуру, емоційні і вольові компоненти. Таким чином мораль регулює і спрямовує вчинки та поведінку військовослужбовців, впливає на сутність, характер протікання соціально-психологічних явищ у військовому колективі.

Нормативний характер моралі проявляється в тому, що на явища і процеси, котрі протікають у військовому підрозділі (колективі) і частині, на діяльність окремих військовослужбовців і військово-соціальних груп, вона справляє вплив через поняття добра, зла, ідеалу, обов'язку, свободи, честі, совісті, відповідальності та ін., свої критерії, відносно яких оцінюються будь-які явища і процеси. Але й тут регулювання за допомогою моральних форм відбувається через їх трансформацію у відповідну настанову, яка входить у систему психічного.

Моральні принципи і норми, якими керується окрема особистість чи група, – це стійкі мотиви їх вчинків і поведінки. Вони формують відповідну соціально-психічну настанову. Рівень її актуалізації, сила прояву залежать від самої особистості з одного боку, і оточуючого середовища – з іншого. Отож прояв морального завжди має і психічний компонент.

Стосовно збройних сил, навчально-бойової і бойової діяльності військ у мирний і воєнний час часто вплив і дія всього морального визначається як моральний фактор. Що включає в себе цей фактор? Він, на нашу думку, включає моральну свідомість, моральні принципи, ідеї, норми, оцінки, настанови, почуття, погляди, відносини, ставлення і якості, які виступають в інтегрованій взаємодії та безпосередньо впливають на характер дій військовослужбовця в будь-яких умовах діяльності, у тому числі й бойової.

Психологічний фактор у бойовій діяльності включає індивідуально-психічні особливості військовослужбовців, їх психічні процеси, стани, властивості й утворення, прояв різних соціально-психологічних явищ військово-соціальних груп (соціально-психологічну атмосферу, соціально-психічні стани, морально-психологічний клімат та ін.), а також всю сукупність соціально-психологічних і психічних явищ у їх взаємодії і взаємовпливі.

Прикметник “психологічний” формується від поняття “психологія”, яке означає науку про психіку. Відповідно, поняття “психологічний” характеризує все, що належить до науки “психологія”. Основними складовими психіки людини є психічні процеси, стани, властивості й утворення. Вищим рівнем її розвитку є свідомість.

Основними ознаками свідомості є:

– категоріальне відображення дійсності через узагальнений суспільний досвід;

– узагальнене відображення суттєвих, закономірних зв’язків дійсності;

– передбачення явищ, усвідомлення цілі діяльності;

– взаємозв’язок індивідуальної й суспільної свідомості (наука, ідеологія, мистецтво, релігія, мораль, право);

– самосвідомість.

Основними функціями свідомості є відбивна, креативна, регулятивно-оціночна, комунікативна і рефлексивна.

Професор В. І. Зінченко (1903-1969) виокремлює 2 шари свідомості (рис. 1.1).

Перший – побутова свідомість (свідомість для буття), що включає, по-перше, біодинамічні властивості руху, досвід дій, по-друге, почуттєві уявлення.

Другий – рефлексивна свідомість (свідомість для свідомості), яка включає, по-перше, значення, по-друге, смисл.

Отже, свідомість має свою структуру. На думку російського психолога академіка А.В.Петровського, вона містить сукупність знань про світ; відмінність суб’єкта щодо суб’єкта й об’єкта;  здатність до цілеспрямованої діяльності.

Свідомість можна правильно зрозуміти й адекватно пояснити, якщо розглядати її як продукт і результат розвитку діяльності. Свідомість і діяльність не протилежні одна до одної, але вони й не тотожні. Тут існує певна єдність і взаємозалежності. Єдність свідомості та діяльності полягає в тому, що свідомість виникає і проявляється в процесі трудової діяльності, а діяльність формує свідомість. Крім того, єдність свідомості й діяльності проявляється в тому, що діяльність є формою і проявом активної свідомості.

Рис. 1.1. Структура свідомості (за В.І.Зінченком)

Свідомість має суспільну природу, оскільки виникає і розвивається лише в людському суспільстві.

Мозок сам по собі як складова частина організму не має свідомості. Матеріальним субстратом свідомості він стає лише тоді, коли людина в процесі активної діяльності набуває досвіду й культури народу. Зрозуміло, що для розвитку свідомості потрібний нормальний мозок.

Основними рівнями людської свідомості є несвідоме, підсвідоме і свідоме. Як вони співвідносяться?

Свідомість та підсвідоме.  У процесі життєдіяльності ми бачимо не лише прояви усвідомлених явищ, а й таких, яких людина не усвідомлює. Саме поняття “підсвідоме” зазвичай передбачає сукупність актуально неусвідомлюваних психічних процесів і станів, здатних активно впливати на поведінку людини і зміст її свідомості. До них належать реакції на подразники, які виразно не відчуваються. Це, зокрема, автоматичні дії, сон та інші патологічні явища (марення, галюцинації тощо).

Свідомість та несвідоме. Несвідоме – це сукупність психічних явищ, які відсутні у свідомості людини і лежать поза сферою розуму, непідзвітні їй і принаймні в даний момент не піддаються контролю. Несвідомі процеси реалізують специфічну функцію людської психіки, сутність якої полягає в адекватному відображенні людиною дійсності й ефективному регулюванні її стосунків з цією дійсністю, що відбуваються поза порогом свідомості. До них належать наслідування, творче натхнення, мимовільне згадування тощо. Кінцевим результатом несвідомого відображення й пізнання є пристосування до дійсності, засноване на неосмисленому врахуванні інформації про самого себе і зовнішній світ. Несвідомі процеси виконують якби охоронну функцію щодо психіки, позбавляючи її від постійного напруження свідомості при дії й поведінці в стандартних ситуаціях.  

Свідомість та самосвідомість. Якщо результатом свідомості є знання про світ, то самосвідомість відображає знання людини про саму себе і свої реальні та потенційні можливості. Такі показники самосвідомості, як самопізнання, самоконтроль, самовдосконалення, є вершиною розвитку людської психіки.

Отже, у функціонуванні психіки військовослужбовця, значної сукупності соціально-психологічних явищ групи військовослужбовців безпосередньо чи опосередковано проявляється моральне, особливо в тих, які пов’язані з їх ставленням до світу, людей, колективу, товаришів, до себе, військового обов'язку, а також їх вчинків і поведінки. Моральне немовби пронизує психіку кожного військовослужбовця, являючись “диспетчером”, тобто регулятором її функціонування. Саме тому моральне набуває психічного змісту в емоціях, почуттях, переживаннях, настроях, настановах, волі, так, що на виході утворюється цілісне морально-психічне явище, яке за формою прояву набуває цілісного інтегрованого соціально-психологічного змісту.

Таким чином, у діяльності військовослужбовця і груп військовослужбовців моральний і психологічний фактори виділені досить умовно, вони реально проявляються як ціле морально-психологічне. У морально-психологічному концентруються потреби, інтереси, цінності, цілі, думки, емоції, почуття, настанови як людських спільнот (різних соціальних груп), так і окремої особистості, які є похідними від інтегрованої взаємодії духовних, політичних, ідеологічних, соціальних, економічних, військово-службових, навчально-бойових (у воєнний час бойових), різних моральних, соціально-психологічних і психічних чинників, та в цілому виражаються у змісті й динамічності (ступені значущості та енергетичності) ставлення до світу, до свого та інших народів, різних соціальних груп і колективів, до інших людей, до соціальних явищ і процесів, подій і фактів, ситуацій і відносин, до цілей війни і своєї Батьківщини, до її свободи і незалежності, до обов’язку, до смислу свого буття та ін.

Морально-психологічне проявляється в інтегрованій єдності морального і психічного. У моральному викристалізувані високі ідеї, ідеали, принципи, норми, погляди тощо, які трансформуються у сферу психічного - емоцій, почуттів і волі, переконаності і віри, рішучості і стійкості.

Кожне морально-психологічне явище має три підсистеми:

– морально-перцептивну,

– чуттєво-спонукальну,

– духовно-практичну.

Морально-перцептивний бік морально-психологічного як явища полягає у сприйнятті, розумінні, оцінці та переживанні окремими людьми і соціальними групами моралі (і моральності) інших людей, соціальних груп, колективів, їх намірів, настанов, дій, думок, традицій, їх відносин, соціальних явищ, подій і фактів, а також своєї.

Чуттєво-спонукальний бік полягає в тому, що дійсність, соціальне буття “відчуваються” людиною чи соціальною групою (людиною і соціальною спільнотою), сприймаються й усвідомлюються через дію різних моральних категорій та понять і переживаються, на основі чого з’являються нові спонукання. Відчуття розриву, невідповідності між моральними утвореннями і реальною дійсністю призводить в одному випадку до морального скептицизму, тобто зневіри, сумнівів тощо, а в іншому – до оптимістичної позиції, яка полягає в діяльності для покращення світу, себе, відносин, боротьбі з недоліками, злом, аморальністю, порушеннями норм моралі тощо. І в першому, і в другому випадках породжуються супровідні емоції, почуття, переживання. Моральне незадоволення, протест трансформуються у відповідну соціальну поведінку, а моральний мотив служить передумовою і поштовхом до активних дій.

Духовно-практичний бік морально-психологічного відображає сукупність критеріїв відповідного морального виміру свого соціального буття в процесі його практичного засвоєння і реалізацію ставлення до світу, до суспільства, до колективу і самого себе, до інших людей, народів, держав, їх свободи і майбутнього, національної гідності, до мови, до військової служби й армії, до війни, ворога та ін.

Морально-психологічне явище спирається на стійкий, передусім, моральний мотив або певну сукупність стійких мотивів, кожний з яких має два боки: змістовний і динамічний. Змістовний бік виражає смислову сутність мотиву, його зміст та положення в ієрархічній структурі мотиваційної системи військовослужбовця чи військово-соціальної групи (військового колективу роти та рівних їй підрозділів тощо).

Динамічний бік віддзеркалює ступінь значущості даного мотиву чи сукупності мотивів для військовослужбовця або військово-соціальної групи через відповідний рівень сили, потенціалу його емоційного вираження й впливу на конкретну поведінку військовослужбовця.

Змістовний і динамічний аспекти у своїй взаємодії утворюють енергетично-психологічний потенціал даного спонукання, який трансформується у відповідну настанову з таким самим потенціалом.

Морально-психологічне як цілісне явище має пізнавально-відображаючу, нормативно-оціночну, регулятивну, ідейно-спонукальну, комунікативну, орієнтуючу, мобілізуючу, формуючу, прогнозуючу функції.

Морально-психологічні явища, їх накладення і прояв у інтегральній взаємодії формують в окремих військовослужбовців та в соціальній психології військових колективів (різних військово-соціальних груп) певні моральні бойові якості та їх морально-психічні стани.

Аналіз основних теорій особистості свідчить про правомірність даного положення. У переважній більшості сучасних теорій особистості моральні якості займають у людини провідне місце (гуманістичні теорії особистості К.Роджерса, Г.Олпорта й А.Маслоу, культурно-історична теорія розвитку психіки людини Л.С.Виготського, логотерапії В.Франкла, теорії особистості С.Л.Рубінштейна, О.М.Леонтьєва, К.К.Платонова, Г.С.Костюка тощо). Коротко проаналізуємо деякі ці теорії щодо моральних якостей особистості.

К.Роджерс (1902-1987) – представник гуманістичної теорії особистості центральною ланкою особистості вважав самооцінку, уявлення людини про себе, “Я-концепція”, що породжується у взаємодії з іншими людьми. Здатність до гнучкої самооцінки, вміння під тиском досвіду переоцінювати систему цінностей, що виникла раніше, є, на його думку, важливою умовою цілісності особистості та її психічного здоров’я в різних життєвих ситуаціях. Як відомо, в основі самооцінки, в першу чергу лежать, моральні принципи та критерії.

Наступний представник гуманістичної теорії особистості А.Маслоу (1908-1970) вважав, що ядро особистості утворюють гуманістичні потребі в добрі, моральності, доброзичливості.

Видатний радянський психолог Л.С.Виготський (1896-1934) безпосередньо підкреслював необхідність опанування людиною історично-культурним досвідом для того, щоб стати особистістю. Згідно нього, розвиток і побудова вищих психічних функцій, які є основним ядром особистості, відбуваються шляхом переходу від безпосередніх, природних форм поведінки до опосередкованих, штучних, що виникають у процесі культурного розвитку психічних функцій. Цей період в онтогенезі відповідає процесові історичного розвитку людської поведінки, вдосконалення існуючих форм і засобів мислення та вироблення нових, що спирається на мову або на іншу систему знаків (у тому числі й моральних).

Особистість у логотерапії австрійського психолога і психіатра В.Франкла (р.1905) знаходиться у постійному пошуку Логосу, смислу життя, що є рушійною силою людської поведінки й діяльності. Пошук смислу життя здійснюється шляхом актуалізації цінностей, які існують у даному суспільстві. Тому людина не вибирає смисл свого існування, а швидше виявляє, знаходить його.

За радянським психологом С.Л.Рубінштейном (1889-1960), особистість зумовлена історично, тому вона є тим більш значущою, чим більше в індивідуальному заломленні в ній представлене загальне, суспільне.  Серед цих чинників у нього провідними є система мотивів і завдань, що зумовлюють вчинки людей.

За радянським психологом О.М.Леонтьєвим (1903-1979) – автора діяльнісного підходу у психології, психологічну підструктуру особистості складають темперамент, потреби, потяги, емоційні переживання й інтереси, навички та звички, моральні риси характеру тощо, які виявляють себе в конкретних умовах життєдіяльності особистості. Також, коли в особистості йде боротьба мотивів, власне моральні принципи й цінності визначають остаточний вибір конкретного мотиву, що особливо важливе для військової діяльності.

Практично такої ж точки зору дотримувалися видатний український психолог Г.С.Костюк (1899-1982) і радянський психолог К.К.Платонов. За Костюком, важливою підсистемою структури особистості є спрямованість, яка визначається потребами й інтересами, ціннісними орієнтаціями, цілями й настановами, моральними й іншими почуттями. За Платоновим, спрямованість і досвід особистості є першою і другою її підструктурою.

Таким чином, з точки зору цілісності психіки та багатогранності особистості моральне займає стрижньове місце у особистості військовослужбовця. Тому, з одного боку, а власне з точки зору структури психіки військовослужбовця моральне є безпосередньою її складовою, а, з іншого – з точки зору ефективного функціонування психіки моральне є регулятором свідомості й поведінки військовослужбовця. Тому правомірно говорити як про психологічне забезпечення, так і про морально-психологічне. Практично, обидва поняття є тотожними у плані забезпечення життєдіяльності військ.

Морально-психологічне забезпечення діяльності військ – це система заходів, спрямованих на формування і підтримання високого морального духу армії, МПС-у і дисципліни особового складу, правопорядку військового, на згуртування військових колективів і протидію інформаційно-психологічному впливу противника”

Викликати 1-2 слухача для контролю засвоєння даного питання.

2. Концепція виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України про виховну роботу і МПЗ – 35 хв

З метою підвищення рівня виховної роботи у Збройних силах та інших військових формуваннях України, визначення напрямів і засад її перебудови відповідно до сучасних вимог Президент України затвердив Концепцію виховної роботи у Збройних силах та інших військових формуваннях України. Згідно цього Указу Міністрові оборони, Командувачу Національної гвардії, Голові Державного комітету у справах охорони державного кордону, Міністрові внутрішніх справ, Голові Служби безпеки, Міністрові з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи запропоновано вжити заходи до усунення серйозних недоліків у виховній роботі у військових підрозділах, перебудови її згідно Концепції, зміцнення органів виховної роботи та підвищення їх статусу.

Передумовами опрацювання концепції були наявність серйозних недоліків та упущень у виховній роботі з військовослужбовцями Збройних сил та інших військових формувань України, низька її ефективність. Про це свідчили факти нестатутних взаємин і грубих порушень військової дисципліни серед військовослужбовців. Водночас, мали місце падіння престижу військової служби в українському суспільстві, зниження мотивації військово-професійної діяльності серед військовослужбовців.

Це певною мірою було пов’язано з наявністю низки невирішених проблем, які стосуються всієї системи виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України. До них перш за все належали:

відсутність єдиної системи поглядів на завдання, напрями та порядок управління духовними процесами;

недосконалість нормативно-правової бази військово-гуманітарної діяльності;

нагальна потреба розвитку кадрового, інтелектуального, технічного, науково-аналітичного потенціалу органів виховної роботи, підвищення їх престижу, авторитету і статусу.

У зв’язку з цим виникла необхідність концептуального визначення єдиних підходів до виховання захисника Батьківщини з урахуванням економічної, суспільно-політичної, демографічної ситуації, становища молоді в суспільстві, формування нового світогляду, морально-етичних, національно-історичних основ поведінки.

Мета Концепції. Вона має накреслити шляхи та засоби перебудови виховної роботи у військових формуваннях та привести її у відповідність із вимогами забезпечення оборони держави, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості.

Метою Концепції є:

забезпечення єдності навчання, виховання, розвитку і психологічної підготовки військовослужбовців;

координація зусиль та опрацювання однакових поглядів на проблему виховання військовослужбовців, визначення ролі органів виховної роботи, що створюються при управліннях військових формувань;

створення та вдосконалення психолого-педагогічних засобів, форм і методів виховання військовослужбовців, узгодження дій державних і військових органів управління щодо цілеспрямованої підготовки молоді до військової служби.

Виховну роботу у Збройних силах та інших військових формуваннях України Концепція визначає як систему організаційних, морально-психологічних, інформаційних, педагогічних, правових, культурно-просвітницьких та військово-соціальних заходів, спрямованих на формування й розвиток у воїнів професійно необхідних психічних якостей, моральної самосвідомості, що має забезпечити високу бойову і мобілізаційну готовність органів управління, з’єднань і частин, зміцнення військової дисципліни та правопорядку, згуртування військових колективів.

Система виховної роботи у військових формуваннях включає:

суб’єктів виховного процесу (вихователів);

програму діяльності (мету, завдання і зміст виховної роботи);

організацію та керівництво виховною роботою;

об’єктів виховної роботи (вихованців).

До суб’єктів виховної роботи належать командувачі, командири (начальники), штаби, органи виховної роботи.

Об’єктом виховної роботи є особистість військовослужбовця, всі категорії особового складу та працівники військових формувань України, члени їхніх сімей та колективи в цілому.

Виховна робота організовується і здійснюється на підставі Конституції та законів України, Воєнної доктрини держави, нормативно-правових актів Президента та Уряду України. Вона є невід’ємною частиною повсякденної діяльності Збройних сил та інших збройних формувань України у мирний та воєнний час.

Права й обов’язки, програма та порядок діяльності суб’єктів виховної роботи визначаються наказами та директивами, які розробляються у військових формуваннях на підставі Концепції та Положення про органи виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України.

Ця робота повинна здійснюватися відповідно до вимог Конституції та законів України, Воєнної доктрини України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, стати невід’ємною складовою повсякденної діяльності Збройних сил та інших військових формувань України.

Основними складовими виховної роботи є:

МПЗ бойової та мобілізаційної готовності військ (сил), бойового чергування, бойової служби, оперативної та бойової підготовки, специфічної діяльності військових формувань;

МПЗ військової дисципліни та профілактика правопорушень;

інформаційно-пропагандистське забезпечення;

культурно-виховна і просвітницька робота;

військово-соціальна робота.

Отже, МПЗ в Збройних силах України – це один із найважливіших видів забезпечення їх життєдіяльності, яке в якості наукового терміну з’явилося в оперативних і плануючих документах у 1995 році. Необхідно визначитися співвідношеннями понять “військове виховання” і “МПЗ життєдіяльності особового складу в мирний і воєнний час”, затвердити нормативно-правову базу, організаційно-штатні структури та організувати чітку систему підготовки офіцерських кадрів для цієї структури, забезпечити надійні механізми взаємодії органів військового управління Збройних сил України з іншими військовим формуваннями держави щодо координації заходів МПЗ, організувати вивчення зарубіжного досвіду його організації і міжнародне співробітництво з питань організації.

Проблема кадрів надзвичайно актуальна, тому що в цій сфері мають працювати і служити професіонали у галузі суспільних і гуманітарних наук, особливо фахівці з психології, педагогіки, соціології, політології як загальної, так і військової. За минулі роки накопичений певний досвід організації МПЗ у видах збройних сил і родах військ, у ході командно-штабних навчань і тренувань відпрацьовується весь комплекс заходів щодо його планування, організації та управління в різних умовах тактичної та оперативної обстановки. Військовий досвід свідчить про те, що сьогодні воно разом з оперативним, технічним, тиловим і медичним забезпеченням є суттєвим фактором підтримання боєздатності військ, обов’язковою умовою успішного виконання бойових і навчально-бойових завдань.

Щодо масштабів і потреб держави МПЗ являє собою комплекс взаємопов’язаних і узгоджених заходів державного і військового керівництва, органів військового управління з метою досягнення достатнього рівня морально-психічного стану особового складу Збройних сил та всього населення України для забезпечення обороноздатності держави в мирний і воєнний час, максимальне зниження психічних втрат у військах та досягнення й утримання морально-психологічної переваги над противником з метою ефективного виконання бойових та інших завдань.

Ці різноманітні заходи мають бути узгоджені за цілями, послідовностями, силами, методами та засобами в різних структурах військового і цивільного управління. МПЗ охоплює духовну і психічну сферу підготовки населення України та її Збройних сил. Її мета, характер, зміст і спрямованість визначаються Конституцією України, Законами України про Збройні сили України та про оборону України, Концепцією виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України, Положеннями про органи виховної роботи Збройних силах та інших військових формуваннях України, наказами та директивами Міністра оборони України та інших посадових осіб, низкою інших документів та конкретною військово-політичною ситуацією.

Керівництво МПЗ у військах здійснюється командиром (начальником) через структури виховної роботи.

Безпосереднім його організатором є заступник командира (начальника) з виховної роботи. Основний комплекс заходів щодо організації та проведення МПЗ в Збройних силах та інших військових формуваннях України визначені у Концепції виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України і включає організаційні, виховні та соціально-психологічні заходи, які спрямовані на підтримання постійної бойової готовності органів управління, об’єднань, з’єднань, частин і підрозділів, установ і закладів, реалізацію духовного і професійного потенціалу особового складу під час виконання навчально-бойових завдань.

Система і модель МПЗ. МПЗ, являючись певним комплексом взаємопов’язаних і узгоджених дій органів державного і військового управління, представляє певну систему. Будь-яка система складається з певних елементів і представляє стрункій ряд, що пов’язує у ціле конкретну модель функціонування. Для розкриття цієї системи та представлення її конкретної моделі необхідно докладно з’ясувати мету і результат МПЗ життєдіяльності Збройних сил України (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Принципова модель МПЗ

Метою МПЗ життєдіяльності військ має бути забезпечення досягнення їх перемоги у воєнний час, досягнення і підтримання морально-психологічної переваги над противником в умовах загрози суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості України, забезпечення високої бойової та мобілізаційної готовності, ефективності бойової та гуманітарної підготовки, формування гармонійної духовної культури та свідомої військової дисципліни особового складу військових підрозділів і частин у мирний час шляхом формування високого морально-психічного стану, бойових і морально-психічних якостей.

Результатом МПЗ є високий моральний дух чи високий МПС населення і військовослужбовців України, як складова бойового потенціалу держави та її Збройних сил. Тому доречні слова Н.Коупленда про те, що армія не розбита, поки вона не перейнялася свідомістю поразки, тому що поразка – це висновок розуму, а не фізичний стан . У зв’язку з цим ці два поняття “МПЗ” і “МПС” мають знаходитись у безпосередньому діалектичному взаємозв’язку та аналізуватись у сукупності.

У МПС-і особового складу відображаються соціальні, політичні, економічні, матеріально-технічні, природні, різні індивідуально-психічні та соціально-психологічні явища, які виступають у комплексі в певному проміжку часу та характеризують певну статику у психіці воїна і морально-психологічну атмосферу у військовому колективі. Воно характеризує всебічну готовність і здатність воїна, військового колективу до виконання поставлених бойових, навчально-бойових та інших завдань, які пов’язані з забезпеченням обороноздатності Української держави.

Після цих обмірковувань можна підійти до загального визначення принципової моделі МПЗ в Збройних силах України. Ця модель складається ряду елементів. Відправною точкою є загальна мета МПЗ, яку складає досягнення високого морально-психічного стану особового складу, що дозволяє йому ефективно виконувати бойові та інші завдання в мирний і воєнний час. Наступні елементи – завдання і зміст МПЗ – визначаються загальною метою, які формуються з урахуванням внутрішньої структури МПС як окремого воїна, так і цілого військового підрозділу (частини), тісно поєднують взаємообумовлені духовні та психічні компоненти конкретної людини, військового колективу.

Загальними завданнями МПЗ у мирний і воєнний час є:

формування у особового складу віри в політичне та військове керівництво держави, вірність Військової присязі та військовому обов’язку, високої відповідальності за захист Батьківщини;

інформування і роз’яснення особовому складу військово-політичної та морально-психологічної обстановки, яка склалася в даний час, та про основні заходи, які приймаються держаним і воєнним керівництвом щодо підготовки та ведення бойових дій;

підтримання на високому рівні процесу бойової та гуманітарної підготовки, індивідуальної та колективної дисциплінованості, згуртованості навколо національних і державних ідей;

сприяння підвищенню бойової активності та напруги військовослужбовців у ході виконання поставлених завдань;

формування у особового складу високих морально-психічних якостей, відданості народу України, ненависті до його ворогів, витримки і самоволодіння, розвиток відповідальності за підтримку високої бойової та мобілізаційної готовності, несення бойового чергування, вартової та внутрішньої служб;

вивчення, оцінка і прогнозування МПС військ як в мирний, так і воєнний час;

формування високого рівня морально-психічної стійкості та готовності особового складу до виконання бойових та інших завдань;

забезпечення і реалізація правових гарантій військовослужбовців, які передбачені законами та правовими актами мирного чи воєнного часу, підтримка постійної взаємодії органами державної влади і управління з метою вирішення соціальних проблем військовослужбовців та членів їх сімей, забезпечення військ всім необхідним для ведення бойових дій;

проведення заходів щодо зриву та послаблення інформаційно-психологічного впливу противника, прогнозування, профілактика і попередження дезінформації та деморалізації особового складу;

організація психологічної допомоги військовослужбовцям і психологічної реабілітації у воєнний час;

організація роботи у бойовій обстановці системи радіомовлення, поліграфічного устаткування, воєнної печаті, центрів культури та дозвілля, забезпечення військ засобами інформації та МПЗ, їх своєчасний ремонт і поновлення тощо.

Основні вимоги щодо цілеспрямованої, наукової та методично правильної організації МПЗ містяться у його принципах: 

науковість, тобто обґрунтованість як змісту, так і його організації з рахуванням сучасних досягнень науки та техніки, особливостей сучасного бою, специфіки функціонування психіки людини та протікання різноманітних соціально-психологічних явищ в умовах сучасної війни;

цілеспрямованість, активність і конкретність МПЗ, тобто врахування характеру діяльності кожного військовослужбовця, специфіки діяльності кожного окремого підрозділу та конкретного змісту кожного бойового завдання;

практичність, тобто постійна спрямованість МПЗ на підтримку високої бойової та мобілізаційної готовності, на виконання бойових і навчально-бойових завдань;

комплексність, тобто вміле сполучення і використання різноманітних умов життєдіяльності особового складу і засобів бойової та гуманітарної підготовки для формування бойової майстерності;

систематичність, поступовість і послідовність МПЗ, які цілеспрямовано і комплексно впливають на емоційно-почуттєву, вольову, інтелектуальну, мотиваційну і психофізіологічну сфери особистості військовослужбовця;

спадкоємність, тобто вміле використання досвіду здійснення МПЗ в сучасних розвинених країнах і воєнних конфліктах, врахування в ньому раніше набутих військово-професійних знань, навичок і умінь, емоційно-вольової стійкості;

гуманність, тобто признання життя людини та її життєвих орієнтирів як найвищої цінності суспільства, поважне ставлення до гідності особистості як військовослужбовців, так і цивільного населення;

наступальність, тобто, коли питання стоїть про життя і смерть людини, необхідно своєчасно і цілеспрямовано формувати конкретне уявлення про противника, опереджати його морально-психологічні заходи та своєчасно їх нейтралізувати та ін.

Мета, конкретні завдання та принципи МПЗ уточнюються в залежності від виду збройних сил, роду військ, особливостей конкретного підрозділу і особливостей наявної військово-політичної обстановки та визначають конкретний зміст МПЗ, який має бути спрямованим на створення сприятливих морально-психологічних умов ефективного вирішення збройними силами завдань, які стоять перед ними. Але для цього слід чітко уявляти об’єкт МПЗ і предмет морально-психологічного впливу.

Стосовно Збройних сил України основними об’єктами МПЗ є особистість військовослужбовця, її духовний світ, психо- і психофізіологічні якості та військовий колектив, його соціально-психологічні властивості та якості. Отже, психіка військовослужбовця та його морально-психічний стан і різноманітні характеристики психології військового колективу є конкретним предметом морально-психологічного впливу. Форми прояву психічного світу військовослужбовця і соціально-психологічних явищ військового колективу надзвичайно різноманітні та багатогранні. У зв’язку з цим зміст МПЗ у Збройних силах України є різноманітним і багатогранним, торкається всіх сфер життєдіяльності військовослужбовця і військового колективу, організації та проведення бойових і навчально-бойових задач. Ця різноманітність і багатогранність також знаходить своє відбиття в структурі МПЗ бойових дій, основними складовими якої є:

інформаційно-пропагандистське забезпечення;

психологічне забезпечення;

воєнно-соціальна та правова робота;

культурно-виховна робота;

інформаційно-психологічна протидія.

Таким чином, МПЗ спрямовано на підтримання високої боєздатності та готовності військ до виконання бойових і навчально-бойових завдань шляхом створення високого МПС власних військ і морально-психологічного приголомшення військ противника.

Викликати 1-2 курсантів для контролю засвоєння даного питання.

3.Основні напрями виховної роботи в Збройних силах України –10 хв.

Основними напрямками виховної роботи згідно Концепції виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України є:

МПЗ бойової і мобілізаційної готовності військ (сил), бойового чергування, бойової служби, оперативної та бойової підготовки, специфічної діяльності військових формувань;

МПЗ військової дисципліни та профілактика правопорушень;

інформаційно-пропагандистське забезпечення;

культурно-виховна і просвітницька робота;

військово-соціальна робота.

МПЗ бойової і мобілізаційних готовності військ (сил), бойового чергування, бойової служби, оперативної та бойової підготовки, специфічної діяльності військових формувань включає комплекс організаційних, виховних і соціально-психологічних заходів, спрямованих на підтримання постійної бойової готовності органів управління, об’єднань, з’єднань, частин та підрозділів, установ і закладів, реалізацію духовного і професійного потенціалу особливого складу під час виконання навчально-бойових завдань.

Бойова готовність – це стан військ (сил), який дозволяє їх в встановлені строки почати бойові дії, у ході яких успішно виконувати бойові завдання”. Існують кілька ступенів (півнів) бойової готовності. Ступень бойової готовності у мирний час забезпечує своєчасний перевід військ (сил) з мирного на воєнний стан, розгортання і вступ у війну. Нарощування бойової готовності військових підрозділів, частин, з’єднань здійснюється їх переводом як послідовно від нижчого до вищого ступені бойової готовності, так і безпосередньо у вищий ступень бойової готовності, мінуючи проміжний, шляхом проведення комплексу організаційних, мобілізаційних, технічних і інших заходів у встановлені планами терміни. Чим вищий ступінь бойової готовності військ (сил), тим менше часу необхідно їм для підготовки до виконання бойових задач. Найвищий ступінь бойової готовності визначається спроможністю військ (сил) до негайного виконання бойових завдань.

Мобілізаційна готовність – це спроможність держави, її органів влади і місцевого самоуправління, підприємств і Збройних сил… до проведення мобілізації; стан військ (сил), які дозволяє їм у встановлені терміни здійснити перехід на організаційно-штатну структуру воєнного часу ”.

Рівень мобілізаційної готовності військ (сил) залежить від стану мобілізаційних можливостей держави, ступені укомплектованості підрозділів, частин і з’єднань особовим складом, оснащеності зброєю і воєнною технікою за штатом мирного часу, їх бойової злагодженості, рівня підготовки органів управління до виконання задач щодо мобілізаційного розгортання і приведенню військ (сил) в бойову готовність.

Обсяг заходів, порядок переходу і часові нормативи визначаються мобілізаційними планами, які розробляються в мирний час.

Бойове чергування – це особливий  вид чергування (діяльності) спеціально виділених сил і засобів, які знаходяться у більш високих у порівнянні з іншими силами і засобами ступенях бойової готовності до рішення запланованих або неочікуваного виниклих задач і введення бойових дій. Воно організується з метою своєчасного виявлення нападу противника, негайної поразки найбільш важливих об’єктів, припинення порушення сухопутного, повітряного і морських кордонів”.

Бойова служба – це комплекс заходів, що проводяться військами (силами) у мирний час для попередження неочікуваного нападу противника, зриву та ослаблення його ударів, а також забезпечення інтересів держави в найбільш важливих аспектах її функціонування.

Оперативна підготовка – основний вид підготовки генералів, адміралів, офіцерів і органів управління стратегічного, оперативно-стратегічного, оперативного і оперативно-тактичного ланок. Головною ціллю оперативної підготовки є: набуття тими, хто навчається, глибоких оперативно-стратегічних і оперативно-тактичних знань у сполученні з опрацюванням умінь реалізовувати їх у практичній діяльності в різній обстановці; підтримання органів управління у постійній бойової готовності до командування військами (силами) у процесі рішення ними оперативних задач”.

Вона включає вивчення: теоретичних основ воєнної стратегії і оперативного мистецтва; будівництва своїх Збройних сил, воєнної географії, ТВД і особливостей обладнання; збройних сил інших держав, можливого характеру і способів їх бойових; вдосконалення практичних навичок посадових осіб в управлінні військами під час приведення їх в різні ступені бойової готовності, розгортанні, підготовці і введенні операцій (бойових дій).

Організаційні заходи, форми, методи оперативної підготовки:

командирська підготовка генералів, адміралів, офіцерів;

групові командирські заняття і збори, участь у науковій роботі;

підготовка генералів, адміралів, офіцерів в академіях та ін.;

підготовка органів управління шляхом проведення командно-штабних навчань, у тому числі й комп’ютерних, тренувань, оперативно-тактичних навчань тощо.

Бойова підготовка – це цілеспрямований і організований процес військового навчання і виховання особового складу, бойового злагодження підрозділів, частин, з’єднань та їх органів управління для виконання бойових завдань і забезпечення бойових дій у відповідності з їх призначенням.

Основна її мета – забезпечення постійної бойової готовності військ (сил) і органів управління, підвищення їх боєздатності. Вона проводиться як мирний, так і воєнний час. У мирний час бойова підготовка складає основний зміст повсякденної діяльності військ (сил).

Основні напрямки МПЗ бойової та мобілізаційної готовності військ (сил), бойового чергування, бойової служби, оперативної та бойової підготовки, специфічної діяльності військових формувань:

виховання у військовослужбовців глибокого почуття любові до України, її народу, бойових якостей, духовної та психічної готовності зі зброєю в руках захищати Українську державу;

здійснення військово-професійної орієнтації та військово-патріотичного виховання військовослужбовців і призовників;

роз’яснення особовому складу внутрішньої та зовнішньої політики держави й необхідності підтримання органів управління, з’єднань і частин у постійній готовності до виконання завдань за призначенням, виховання високої пильності та дотримання військової таємниці;

вивчення, аналіз і прогнозування суспільно-політичної обстановки в регіонах, морально-психологічного і релігійного стану у військах, їх можливого впливу на виконання військовими формуваннями поставлених завдань;

визначення оптимальних напрямів професійної та службової діяльності кожного військовослужбовця строкової служби і за контрактом, забезпечення психологічної адаптації молодого поповнення відповідно до військового фаху, індивідуальних нервово-психічних особливостей, проведення з ними необхідної профілактичної та корекційної роботи;

підвищення особистої відповідальності генералів, адміралів, офіцерів органів управління, військ (сил) і військових комісаріатів за якість відпрацювання відповідних бойових документів, вивчення морально-психічних особливостей і підготовку необхідних ресурсів для виконання завдань особливого періоду, організацію мобілізаційної підготовки офіцерського складу;

організаційне і методичне забезпечення психологічної підготовки військовослужбовців для успішної військово-професійної діяльності у повсякденному житті та в екстремальних умовах;

навчання командного складу, офіцерів виховних структур методиці та методам МПЗ занять з бойової підготовки військ (сил), а саме – під час проведення стрільб (пусків), водіння бойових машин, тактичних (тактико-спеціальних) навчань, польових виходів, морських походів, польотів, технічної та спеціальної підготовки;

роз’яснення особовому складу навчально-бойових нормативів і заходів безпеки при організації бойової підготовки та службово-бойової діяльності;

надання допомоги командирам і штабам в організації змагань на визначення найкращого фахівця, передову частину, підрозділ;

створення та підтримання на належному рівні необхідної матеріально-технічної бази МПЗ, розробка і зберігання сучасних технічних засобів виховання й поліграфії та методик їх використання;

забезпечення зразковості офіцерів, усього особового складу під час виконання навчально-бойових завдань, бойового чергування, бойової та вартової служби, службово-бойової діяльності;

виховання у особового складу бережливого ставлення до навчально-матеріальної бази, бойової техніки, озброєння, їх майстерного застосування;

науковий аналіз та впровадження в практику передового досвіду МПЗ дій підрозділів і частин збройних сил інших держав у локальних війнах і воєнних конфліктах, а також миротворчих дій підрозділів Збройних сил України та Колективних сил по підтримці миру СНД;

організація взаємодії органів військового управління з органами державної влади, місцевого самоврядування, громадськими організаціями, рухами та партіями державницького спрямування з питань МПЗ життєдіяльності військ, військово-патріотичного виховання допризовної та армійської молоді;

вивчення і розповсюдження передового досвіду роботи командирів, штабів, органів виховної роботи з питань підтримання військових частин і підрозділів у постійній бойовій готовності, якісного вирішення завдань оперативної та бойової підготовки.

МПЗ військової дисципліни та профілактика правопорушень – це система організаційних, соціально-правових і виховних заходів щодо формування й розвитку у військовослужбовців особистої відповідальності за свідоме виконання вимог Конституції та законів України, військових статутів, Військової присяги, функціональних і службових обов’язків, наказів командирів і начальників, досягнення такого рівня МПС-у особового складу військ (сил), який забезпечуватиме своєчасне, повне і якісне вирішення поставлених завдань.

Військова дисципліна є бездоганним і неухильним додержанням всіма військовослужбовцями порядку і правил, установлених законодавством України та військовими статутами. Вона ґрунтується на усвідомленні кожним військовослужбовцем свого військового обов’язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, їх вірності Військовій присязі.

Основні напрямки МПЗ військової дисципліни та профілактики правопорушень:

роз’яснення особовому складу сутності, значення військової дисципліни, вимог Конституції України, законів, загальновійськових статутів, наказів командирів (начальників) щодо її зміцнення, підтримання у військових частинах і підрозділах здорового морально-психологічного клімату;

виховання у військовослужбовців високих морально-бойових якостей на історичних традиціях українського народу, свідомого ставлення до виконання військового обов’язку та слухняності перед командирами (начальниками);

формування в особового складу усвідомлення необхідності та постійної потреби підтримання у військових частинах і підрозділах статутного порядку, гордості за належність до Збройних сил України, вірності бойовим традиціям і Бойовому прапору військової частини, ефективне використання з цією метою військових ритуалів;

забезпечення зразковості офіцерів, прапорщиків (мічманів), молодших командирів у виконанні своїх службових обов’язків, бездоганної поведінки та справедливого ставлення до підлеглих;

вивчення та корегування соціально-психологічного клімату у військових підрозділах, їх згуртування, утвердження пріоритетності високоморальних, загальнолюдських гуманних норм у взаєминах військовослужбовців, формування високої культури поведінки та воїнського етикету;

вивчення і прогнозування соціально-психологічних процесів у військових і трудових колективах, профілактика негативних проявів у поведінці особового складу, зняття психічних і психофізіологічних навантажень;

оцінка соціально-побутових умов служби, їх впливу на стан військової дисципліни, проведення відповідних заходів щодо її покрашення;

забезпечення соціально-психологічної та психофізіологічної адаптації молодого поповнення до військового середовища та соціально-психологічного супроводу військово-професійної діяльності особового складу;

організація та проведення правової підготовки військовослужбовців усіх категорій, співпраця з військовими юристами, правоохоронними органами з проблеми профілактики правопорушень;

розробка методик та участь у проведенні військово-професійного добору та комплектуванню військових частин і підрозділів;

роз’яснення військовослужбовцям особливостей виконання навчально-бойових завдань, інших військових обов’язків та заходів безпеки з метою збереження їх життя та здоров’я і запобігання випадкам травмування;

вивчення й аналіз МПС-у особового складу та військової дисципліни у військових частинах і підрозділах, надання методичної допомоги посадовим особам з проблем удосконалення системи, стилю, форм і методів роботи з підлеглими;

систематичне проведення заходів з особовим складом, спрямованих на успішне виконання завдань гарнізонної, вартової та внутрішньої служб;

навчання офіцерів, прапорщиків і сержантів системному підходу до зміцнення військової дисципліни, формам і методам роботи з підлеглими, впровадження передового досвіду роботи командирів, штабів, органів виховної роботи всіх рівнів щодо зміцнення військової дисципліни та правопорядку у військах.

Інформаційно-пропагандистське забезпечення полягає у здійсненні державними органами, військовим управлінням, командувачами, командирами (начальниками), штабами, органами виховної роботи, ЗМІ заходів щодо впровадження гуманітарної політики держави у Збройних силах України через систему інформації, військово-патріотичного виховання особового складу з метою формування у військовослужбовців громадянської свідомості та відповідальності.

Основні напрямки інформаційно-пропагандистського забезпечення:

доведення та роз’яснення особовому складу державної політики, вимог Конституції України, військового законодавства, наказів керівників військових формувань і мобілізації його на виконання поставлених завдань;

формування переконань військовослужбовців на основі ідеології державного будівництва, виховання їх на національно-історичних традиціях українського народу, вивчення історії України та її Збройних сил, забезпечення всебічного розвитку та функціонування української мови у військах (силах), оволодіння військовослужбовцями українською військовою термінологією;

організація гуманітарної підготовки та інформування всіх категорій військовослужбовців, службовців і робітників та членів їхніх сімей;

системне військово-політичне інформування особового складу;

проведення інформаційно-пропагандистських акцій і роз’яснювальної роботи на підтримку державної воєнної політики, формування суспільної думки в інтересах оборони держави, підняття авторитету та престижу військової служби;

організація та здійснення заходів протидії інформаційно-психологічному впливу негативної інформації на особовий склад військових формувань, вивчення, аналіз і прогнозування соціально-психологічного та релігійного стану у військах (силах), суспільно-політичної обстановки в районах їх дислокації;

налагодження та підтримка взаємодії з центральними та місцевими засобами масової інформації;

ефективне використання у виховній роботі технічних засобів виховання і поліграфії, забезпечення військ (сил) культурно-просвітницьким майном, задоволення потреб особового складу в кіно-радіообслуговуванні, забезпечення друкованими засобами масової інформації та методичними матеріалами з питань МПЗ.

Гуманітарна підготовка є одним із основних предметів навчання військовослужбовців. Це важлива форма виховання і формування у особового складу високих моральних якостей, глибокого розуміння свого військового обов’язку, вивчення історії України і військових традицій збройного захисту держави. Вона організовується і проводиться згідно з типовими тематичними планами.

Культурно-виховна і просвітницька робота забезпечує формування у військовослужбовців високої духовної культури і моральних якостей, почуття патріотизму, вірності традиціям українського народу і задоволення їх естетичних і культурних потреб шляхом проведення культурно-просвітницьких заходів та організації дозвілля особового складу. Вона сприяє залученню воїнів до культурних і духовних цінностей, самодіяльній художній творчості, формуванню у них високих моральних якостей, позитивно впливає на МПС особового складу, на стан військової дисципліни, бойової готовності військових підрозділів і частин. Культурно-виховна і просвітницька робота виконує інформаційно-просвітницьку, культурно-творчу і дозвільну функції.

Основні напрямки культурно-виховної та просвітницької роботи, організації дозвілля:

упровадження комплексу культурно-просвітницьких заходів у систему військового виховання, а саме керівництва діяльністю військових закладів культури;

виховання військовослужбовців і молоді на національно-історичних і патріотичних традиціях українського народу, формування у них позитивного ставлення до військової служби;

організація дозвілля особового складу, створення та розвиток самодіяльної художньої творчості у військових частинах і підрозділах, сприяння подальшому розвитку української культури, культур національних і етнічних груп України;

поширення передового досвіду культурно-виховної та просвітницької роботи;

організація та розвиток шефських відносин видів Збройних сил, об’єднань, частин з регіонами України, колективами громадських і професійних об’єднань, навчальних закладів, творчими просвітницькими та ветеранськими організаціями.

Військово-соціальна робота передбачає здійснення соціально-правових, інформаційних і організаційних заходів щодо сприяння військовослужбовцям і працівникам Збройних сил України, членам їх сімей у реалізації встановлених законами України, іншими законодавчими актами прав і пільг, одержанні ними соціальної допомоги та відповідних компенсацій, створенні у військових і трудових колективах соціальних умов і гарантій, які б забезпечили їх нормальну життєдіяльність, сумлінне ставлення до виконання функціональних та службових обов’язків.

Основні напрямки військово-соціальної роботи:

участь у розробці проектів цільових комплексних програм соціального розвитку Збройних сил України;

забезпечення в межах компетентності правового й соціального захисту військовослужбовців, працівників Збройних сил України, членів їх сімей, ветеранів силових міністерств і відомств, дотримання соціальної справедливості у вирішенні соціально-побутових проблем, співпраця з цих проблем з відповідними державними та громадськими організаціями;

розгляд відповідних пропозицій, скарг і заяв військовослужбовців, працівників Збройних сил України, членів їх сімей, здійснення прийому з особистих питань і вживання заходів щодо усунення причин, які викликають скарги, участь в їх усуненні в межах компетенції;

соціально-професійна адаптація військовослужбовців до умов військової служби на етапі підготовки до неї, під час служби та після звільнення в запас;

співпраця у визначених межах із закордонними державними органами і громадськими організаціями щодо вирішення проблем військово-соціальної роботи та вивчення міжнародного досвіду.

Основними принципами виховної роботи згідно Концепції виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України є:

державна і патріотична спрямованість виховного процесу;

взаємозалежність змісту, форм і методів виховної роботи;

повага до особистості, конституційних прав і свобод військовослужбовця, орієнтація на ідеали демократії та гуманізму, загальнолюдські моральні цінності;

безперервність і спадкоємність у виховній роботі, органічне поєднання у виховному процесі національних, історичних та культурних традицій з почуттям нового;

конкретність та узгодженість змісту, форм і методів виховної роботи;

об’єктивно-науковий підхід до планування, здійснення та оцінки результатів виховної роботи.

Завдання виховної роботи визначаються Положенням про органи виховної роботи в Збройних силах України, яке затверджується Міністром оборони України на основі Концепції виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України.

Результативність виховної роботи досягається поєднанням зусиль командирів (начальників), штабів, органів виховної роботи. При цьому:

а) загальне керівництво виховною роботою здійснюють командири (начальники);

б) планування та організацію навчального процесу і виховної роботи забезпечують штаби разом з органами виховної роботи;

в) безпосередніми організаторами виховної роботи і відповідальними за планування, методичне забезпечення, якість та ефективність її проведення, дієвість заходів щодо зміцнення військової дисципліни є органи виховної роботи. Вони забезпечують взаємодію з органами виконавчої влади, громадськими, творчими, просвітницькими організаціями, релігійними конфесіями та засобами масової інформації.

Науково-методичне забезпечення виховної роботи, координація зусиль зацікавлених міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, громадських організацій, засобів масової інформації у сфері військового виховання покладаються на Головне управління виховної роботи Міністерства оборони України.

Викликати 1-2 курсантів для контролю засвоєння даного питання.

Загальний висновок Ми розглянули лише деякі сторони щодо проблем організації та здійснення МПЗ діяльності військ. як бачимо МПЗ – це є комплексний вплив на свідомість військовослужбовців, що має забезпечувати його ефективну службово-бойову діяльність.

Викликати 1-2 курсантів для контролю засвоєння матеріалу лекції.

ЗАВЕРШАЛЬНА ЧАСТИНА – 5 хв.

1. Підвести підсумок заняття.

2. Відповісти на запитання курсантів.

3. Дати завдання курсантам для їх самостійної роботи.

Розробив:

“____”______________20_____ року

Розглянуто і ухвалено на засіданні кафедри МПЗ діяльності військ

Протокол     від "30" серпня 2011 року №6


АМОСВІДОМІСТЬ

РЕФЛЕКСИВНА

СВІДОМІСТЬ

ЗНАЧЕННЯ

СМИСЛ

ПОБУТОВА

СВІДОМІСТЬ

ПОЧУТТЕВІ

ОБРАЗИ

СВІТ

ПЕРЕЖИВАНЬ

ТА ЕМОЦІЙ

СВІТ

ІДЕЙ, НАУКОВИХ ЗНАНЬ

СВІТ

УЯВЛЕНЬ, КУЛЬТУРНИХ

СИМВОЛІВ

БІОДИНАМІЧНІ

ВЛАСТИВОСТІ РУХУ, ДОСВІД ДІЙ

СВІТ

ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

62695. Вправляння у розборі дієслова як частини мови 32.33 KB
  Хто мені їх прочитає Згаяного конем наздоженеш часу не Спробуйте скласти з цих слів прислів’я. Згаяного часу конем не наздоженеш Як ви думаєте що воно означає Дітки назвіть дієслово в прислів’ї. Згаяного часу конем не наздоженеш...
62696. Дзеепрыслоўе як асобная форма дзеяслова 19.17 KB
  Мэты: пазнаёміць вучняў з неазначальнай формай дзеяслова дзеепрыслоўем, даць яму пэўнае азначэнне і характарыстыку; закрапіць атрыманыя падчас урока веды, уменні, навыкі; выхоўваць матывы навучання.
62697. Музика передає почуття людини 60.56 KB
  Обладнання: загадки про дзвіночок ілюстрації дзвіночка школи та школярів аудіо записи двох мелодій Віктора Косенко: €œНе хочуть купити ведмедика і Купили ведмедика малюнки ведмедика. Прослухайте твори Віктора Косенка...
62699. Музика польського народу 28.84 KB
  Розвивати уміння: працювати з текстом знаходити в ньому головні думки і опорні слова виразно виконувати музичний твір звуковедення дикція спів в унісон фразування динаміка інтонація ритм; аналізувати музичний твір.
62700. Спорідненість музики словянських народів. Розучування пісні «Не щебечи соловейку» (слова Н. Забіли, муз. М. Глінки). Слухання музики: концерт для оркестру «Пустотливі частівки» Р. Щедріна, українські коломийки 20.95 KB
  Мета: поглиблювати тему семестру; розвивати ритмічне і ладове відчуття учнів слух память вокально хорові навики дикцію частоту інтонування; прививати любов до народної пісні збагачувати музичний кругозір.
62701. Современный урок музыки, его типы и структура 23.05 KB
  В организации процесса музыкального образования решающее значение приобретают вопросы построения урока музыки. Конкретная реализация любой темы урока предполагает множественность решений.
62702. Театр оперы и балета 20.05 KB
  Введение новой темы Ребята кто нибудь из вас был в театре А что такое театр как вы думаете Театр мир сказок удивительных приключений и превращений мир добрых и злых волшебников. Ребята а как вы думаете что это за театр...
62703. Музыкальное путешествие в весенний лес 21.64 KB
  Ребята Послушайте загадку: Зажурчали ручейки в овражке Прилетают с юга пташки Греет солнышко с утра В гости к нам пришла Дети: Весна Ждёт нас в гости друг зелёный Ждут берёзки липы клёны Травы птицы и цветы Небывалой красоты Сосны ели до небес Ждёт...