38173

Особливості цивільного контролю над воєнною організацією держави

Лекция

Политология и государственное регулирование

Проблема цивільного контролю над збройними силами є частиною більш широкої проблеми військово-цивільних відносин в суспільстві. Ця проблема займає значне місце у політиці будь-якої держави, від розв’язання якої залежить характер розвитку суспільно-політичного устрою, стабільність владних відносин і суспільства в цілому.

Украинкский

2014-12-25

145.5 KB

11 чел.

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

проведення практичного заняття з навчальної дисципліни

«Політологія»

Т Е М А                   Тема№4: «Воєнна організація  держави».

Заняття №3: «Особливості цивільного контролю над воєнною організацією держави».

Час: 2 години

Мета заняття:

1. Закріпити знання, одержані курсантами (студентами) в процесі самостійної роботи над навчальною, методичною і науковою літературою;

2. Сформувати у курсантів навички пошуку, узагальнення, критичного аналізу навча1льного матеріалу, вміння висувати і захищати свої погляди з питань, що розглядаються;

3. Формувати у курсантів риси, необхідні військовому керівнику для професійної діяльності;

4. Формувати світогляд курсантів, спираючись на національні історичні та військово-патріотичні традиції, загальнолюдські цінності;

5. Сприяти розвитку у курсантів почуття свідомої військової дисципліни, відповідальності і цілеспрямованості.

РОЗПОДІЛ ЧАСУ

з/п

СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ

Час

(хв.)

1.

Вступна частина

до 10

2.

Основна частина

70

Обговорення питання №1 “Особливості цивільного контролю над воєнною організацією держави”

70

3.

Заключна частина

10

НФОРМАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ:

1. Актуальні проблеми реалізації політики національної безпеки України в оборонній сфері. Вип. 27 / За заг. ред. В. П. Горбуліна. – К.: ДП „НВЦ „Євроатлантикінформ”, 2006. – 192 с.

2. Конституція України (зі змінами відповідно до Закону України „Про внесення змін до Конституції України” № 2222-IV від 8 грудня 2004 року). – Харків: „Парус”, 2006.

3.Національна безпека України, 1994 - 1996 рр. – К.: НІСД, 1997. – 197 с.

4. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В. П. Горбатенко; За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Ґенеза, 2004. – 736 с.

5. Політологія: підручник для курсантів вищих військових навчальних закладів Збройних Сил України / За заг. ред. В. Ф. Смолянюка. – 1-е видання. - Вінниця: Нова книга, 2002 р. – 446 с.

6. Закон України Про внесення змін до Закону України „Про оборону України” // Народна армія. – 2000. – 28 листопада.

7. Про воєнну доктрину України: Указ Президента України // Армія України. – 2004. – 22 червня.

8. Про основні напрями зовнішньої політики України: Постанова Верховної Ради України // ВВРУ - № 37.

9. Советская Военная Энциклопедия: [в 8 томах]. – М.: Воениздат, 1878. – Т. 5 – 688 с.

10.Дедченко В. П., Кохно В. Д. Воєнна безпека як категорія воєнної науки та складова національної безпеки України // Наука і оборона. – 2000. - № 2. – С. 3 -

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Мультимедійний проектор, ноутбук, Інтернет (за потребою)

ВСТУПНА ЧАСТИНА:

Прийняти рапорт чергового навчальної групи, перевірити наявність курсантів на занятті, їх зовнішній вигляд, готовність до занять.

Оголосити тему заняття, її актуальність та зв'язок з іншими темами, мету та навчальні питання, які будуть розглянуті. Особливу увагу на занятті необхідно звернути на те, що існує об'єктивна потреба в оволодінні всім офіцерським складом загальними поняттями про психологію спілкування у військовому колективі, а також розкрити сутність, функції та структура спілкування, показати шляхи оптимізація спілкування у військовому середовищі із метою якісного використання цих знань в подальшій діяльності військового керівника

Вивчення соціально-психологічних явищ і процесів у військових колективах - один з найбільш складних і відповідальних напрямів діяльності командира підрозділу, органів по роботі з особовим складом. Формування здорового морально-психологічного клімату у військових колективах, підтримання статутного порядку і дисципліни, правильно організована індивідуальна виховна робота з особовим складом - головні чинники профілактики злочинів і подій. У військових колективах командир спільно з офіцерами гуманітарних структур повинен вирішувати завдання діагностики, корекції і формування їх соціально-психологічних характеристик. Головною метою його роботи є оптимізація спільної військової діяльності, міжособистісних взаємин, а також морально-психологічного стану окремих військовослужбовців. Тільки у тісній взаємодії командирів підрозділів з офіцерами з гуманітарних питань, з медичними працівниками можливе вирішення завдань, що стоять перед нами.

ОСНОВНА ЧАСТИНА:

Проблема цивільного контролю над збройними силами є частиною більш широкої проблеми військово-цивільних відносин в суспільстві. Ця проблема займає значне місце у політиці будь-якої держави, від розв’язання якої залежить характер розвитку суспільно-політичного устрою, стабільність владних відносин і суспільства в цілому.

Стан відносин між військовою і цивільною сферами у державі є показником її демократичного правового розвитку. Створення оптимальних цивільно-військових відносин і дієвого цивільного контролю над Збройними Силами України сприяє перетворенню армії та інших військових формувань у відкриті і зрозумілі для суспільства, керовані державою інституції, які діють у відповідності до їх призначення за конституцією України та її законами. Зазначимо, що актуальність цивільно-військових відносин і цивільного контролю значно зростає на переломних етапах розвитку суспільства.

Яким чином співвідносяться поняття „цивільно-військові відносини” і „цивільний контроль над збройними силами”? Перше визначає і характеризує стан цивільної та військової сфер функціонування держави. Друге – спосіб політичного регулювання і громадського впливу на цивільно-військові відносини та управління армією. Таким чином, цивільний контроль над збройними силами являє собою зміст і головну частину цивільно-військових відносин (ЦВВ).

Таким чином, цивільно-військові відносини можуть бути визначені як поєднання загальних відносин між військовими інституціями в одного боку, та цивільним урядом, неурядовими інституціями, організаціями та громадянами – з іншого, ці відносини базуються на формальних і неформальних засадах. Формальні засади регулюються конституцією, законами, договорами тощо. Неформальні відносини являють собою альянси та звязки на зразок військово-промислових, військово-академічних, військово-культурних тощо. На неформальні відносини чинять великий вплив національні, цивільні традиції, особливе сприйняття військовими цивільних а цивільними військовослужбовців.

Військово-цивільні відносини можна класифікувати за наступними ознаками:

  •  за соціальним змістом, тобто за інтересами і цілями стосовно суспільства і армії / спільні, відмінні, правові або неправові, гуманні або антигуманні/;
  •  за сферами / політика, економіка, соціальне і духовне життя/;
  •  за суб’єктами їх реалізації / індивіди, органи цивільної та військової влади, громадські організації/;
  •  за обєктивним співвідношенням військових і цивільних структур, за ставленням одних до інших / пріоритетне становище, диктат, контроль цивільних над військовими/.

В останній час в Україні простежується важливий етап змін цивільно-військових відносин. Відбувається помітне відокремлення влади від насильства як у внутрішньому, так і міжнародному житті держави. Перехід до демократії означає, що авторитет влади все більш буде визначатися не кількістю і якістю зброї та солдатів, а довірою народу, міцністю права і моралі.

На початку XXI ст, знання та інформація стають потужним фактором владарювання порівняно з насильством. Серед інструментів забезпечення безпеки у розвинутих країнах світу армія сьогодні віднесена на 3-4 місце після економіки, науково-технічного прогресу, добробуту народу. Все це об’єктивно змінює роль і місце військових у системі державних і цивільних відносин, знімає їх ореол колишньої „незамінності”, „високого престижу”, „недоторканності”. Таким чином, зявилися нові пріоритети, яким цивільні все більше надають перевагу.

Причини дестабілізації цивільно-військових відносин:

  1.  Позитивні або негативні зміни з міжнародному становищі, що призводять до змін позиції військових, нових акцентів в дискусіях про роль, місце, кількість збройних сил та про обов’язки громадян стосовно виконання ними військових функцій.
  2.  Скорочення збройних сил, що породжує невпевненість і тривогу серед офіцерів щодо їх службового майбутнього, а також проблемами, що пов’язані з інтеграцією звільнених військовослужбовців а запас.
  3.  Незадоволення військовослужбовців цивільним урядом і його політикою, наслідком якої є погіршення соціально-економічного становища та якості їх життя.
  4.  Слабкість і помилковість дій цивільних установ, що впливають на сприйняття військовими законності цивільного уряду.
  5.  Поразка у війні або у важливому воєнному конфлікті, за яку військові і цивільні звинувачують одні одних.

Процес зниження „питомої ваги” військових у системі політичної влади відбувається у більшої сучасних держав, але назвати такий процес рівномірним не можна. В західноєвропейських країнах він майже завершений. У постсоціалістичних державах перебуває на етапі свого розгортання. У Латинській Америці зазнали політичної поразки всі воєнні режими, оскільки довели свою неспроможність в управлінні державними справами.

Світовий досвід свідчить, що домінантна роль військових, у формуванні державної політики може завдати країні значної шкоди, вона зумовлює надмірну мілітаризація суспільства, підрив економічних сил, а також може бути однією з головних причин важкого становища та низького життєвого рівня народу. Тому в демократичних країнах затверджуються непохитні принципи цивільно-військових відносин:

  •  верховенство цивільних структур влади над військовими;
  •  зведення цивільного призначення армії виключно до захисту суспільства, але не до управління ними;
  •  визначення державної політики, в тому числі оборонної, цивільною державною владою.

Для України демократичний цивільний контроль – це вимога сьогодення. Україна взяла на себе міжнародні зобовязання запровадити демократичний цивільний контроль над силовими структурами. Це зафіксовано в ряді документів, серед яких „Партнерство заради миру: рамковий документ” /1994р./, „Кодекс поведінки стосовно воєнно-політичних аспектів безпеки” /Будапештський самміт ОБСЄ, 1994р./, „Хартія про особливе партнерство між Україною і НАТО” /1997р./.

Демократичний цивільний контроль над Збройними Силами України у державних документах формулюється як стратегічний напрямок розвитку України на близьку і подальшу перспективу.

Це зафіксовано в деяких правових актах. Зокрема, закон України „Про основи національної безпеки України” (19 червня 2003) / визначив демократичний цивільний контроль за воєнною сферою одним а принципів національної безпеки. Державна програма реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2015 р, передбачає визначення ролі та місця ЗС України у загальній системі держави та створення реального механізму цивільного контролю.

Розрізняють американський і німецький варіанти цивільного контролю.

Американський варіант полягає в наступному:

по-перше, конгресу надано право обговорювати і затверджувати військовий бюджет, вимагати звіту вищих військових чинів про стан справ в армії, видавати статути, порадники, що регламентують дії військ;

по-друге, цивільне міністерство оборони, де міністр, його заступники є цивільними особами, здійснює безпосереднє військово-політичне управління військами;

по-третє, політичні права і свободи військовослужбовців мають значні правові обмеження.

Німецький варіант відрізняється, передусім, тим, що, крім законодавчих прав парламенту, встановлений спеціальний інститут уповноваженого бундестагу з оборони „для захисту основних прав і як допоміжний орган бундестагу при здійсненні ним парламентського контролю”. Він обирається парламентом терміном на пять років і підпорядковується тільки йому, володіючи великими повноваженнями. Крім того, міністр оборони цивільна особа, а його заступники та інші армійські керівники військові. Довіра до них з боку політичного керівництва виходить із прагнення не підірвати ефективність військового управління. Нарешті, військовослужбовці вважаються громадянами у військовій формі. Їм гарантуються рівні права, в тому числі і вступу до політичних партій (при цьому забороняється агітувати в інтересах партії на службі), участі в політичних заходах у позаслужбовий час. Не допускаються агітація, політичні промови, розповсюдження друкованих матеріалів, суміщення служби з депутатською діяльністю.

Цивільний контроль сприяє здійсненню армією політичної ролі чи, як говориться в Конституції Італії, „відповідати демократичному духу Республіки”. Свій реальний прояв це знаходить у підтримці законно обраної народом влади, захисті конституційного устрою і порядку, забезпеченні стабільності суспільно-політичної обстановки. Варто підкреслити, що стабілізуюча роль армії не зводиться до силової реакції на дії, які загрожують суспільству зсередини, які небезпечні великою, безглуздою кров’ю. Армія забезпечує стабільність суспільства своєю неучастю в політичній боротьбі, відсутністю партійних симпатій і антипатій, неможливістю використання її в політичних та інших цілях, твердістю і послідовністю політичних позицій, орієнтованих на підтримку закону, держави, її законодавчої і виконавчої влади.

У найбільш загальному виді необхідно відзначити, що система цивільного контролю припускає:

по-перше, контроль і керівництво армією з боку законодавчої влади (парламент приймає концепцію національної воєнної політики, призначає чи затверджує військове командування, затверджує військовий бюджет, визначає повноваження збройних сил у надзвичайних обставинах), з боку виконавчої влади (керівництво збройних сил підлегле цивільному уряду; керування військовою адміністрацією здійснює один із членів уряду – також цивільна особа) і з боку судової влади (контроль за тим, щоб діяльність армії не порушувала основних прав і свобод громадян; захист прав і свобод військовослужбовців);

по-друге, вище керівництво збройними силами здійснюється політичними керівниками, що несуть відповідальність перед парламентом і виборцями;

по-третє, створення всередині збройних сил системи обмежень, що ускладнюють чи виключають використання армії в антиконституційних цілях;

по-четверте, безпосередній контроль за армією з боку суспільства.

У демократичних правових державах, до яких відповідно до статті 1 вітчизняної Конституції відноситься Російська Федерація, важливе місце в забезпеченні військової безпеки займає цивільний контроль над військовою організацією. Необхідність цивільного контролю над військовою організацією закріплена на міжнародно-правовому рівні в документах, підписаних за участю Російської Федерації.

Так, Парламентська Асамблея СБСЕ на своїй сесії у Відні 4–8 липня 1994 року прийняла резолюцію «Політичні питання і безпека», пунктом 59 якою була підкреслена необхідність створення і ухвалення Кодексу поведінки для цивілізованого використання озброєних сил і демократичного контролю за цим, забезпечення гармонійного контролю за озброєннями як на регіональному, так і на ширшому рівні. Пунктом 71 цієї резолюції вказано, що система стандартів СБСЕ повинна включати міжнародні правила здійснення демократичного контролю над озброєннями.

На Будапештській зустрічі на вищому рівні 6 грудня 1994 року розділу держав і урядів держав – учасників Наради по безпеці і співпраці в Європі прийняли «Кодекс поведінки, що стосується військово-політичних аспектів безпеки», в якому висловлюються принципи, що визначають роль озброєних сил в демократичному суспільстві У вказаному Кодексі закріплена норма про демократичний, політичний контроль над озброєними силами, який є елементом безпеки і стабільності і покликаний сприяти інтеграції озброєних сил держав, – учасників СБСЕ в цивільне суспільство.

Певний досвід в здійсненні цивільного контролю над військовою організацією держави є і у ряді країн СНД. Більшою мірою це відноситься до України, єдиної зі всіх країн СНД тієї, що має діючий закон, регулюючий питання цивільного контролю над силовими структурами держави. Так, парламентом (Верховною Радою) України в 2003 році був прийнятий закон «Про демократичний цивільний контроль над військовою організацією і правоохоронними органами держави». Відповідно до вказаного закону на посаду міністра оборони і інші керівні пости в озброєних силах України і військових формуваннях, а також в правоохоронних органах можуть призначатися цивільні особи. Для здійснення контролю за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина у сфері національної безпеки, оборони і правоохоронної діяльності введена посада представника Верховної Ради України у справах захисту прав військовослужбовців.

У інших державах – учасниках СНД, окрім Російської Федерації реальних спроб законодавчого закріплення обов'язковості державного контролю над військовою організацією держави ще не робилося.

Розглянемо погляди провідних російських військових учених і фахівців на проблему полягання в Російській Федерації цивільного контролю над Озброєними Силами.

Доктор юридичних наук А. В. Кудашкин вважає, що оскільки історія Росії не знає аналогів системи цивільного контролю, то доцільно використовувати позитивний зарубіжний досвід правового регулювання суспільних відносин в даній області. На його думку, безпосередньою діяльністю по здійсненню контролю за виконання має рацію і свобод військовослужбовців в Росії повинен займатися парламентський уповноважений у справах військовослужбовців, як, наприклад, встановлено у Федеральній Республіці Німеччини.

Так, основним законом (конституцією) ФРН закріплена норма (ст. 45b), що для захисту основних прав військовослужбовців як допоміжний орган Бундестагу при здійсненні парламентського контролю призначається уповноважений Бундестагу по обороні (омбудсмен). Його повноваження встановлені законом ФРН від 16 червня 1982 р. «О Уповноваженому Бундестагу по обороні», відповідно до якого омбудсмен по обороні має право діяти за власним розсудом, якщо йому стають відомі факти порушення основних прав військовослужбовців. Військовослужбовцем бундесверу вирішується безпосередньо, минувши своїх безпосередніх начальників, звертатися до уповноваженому Бундестагу по обороні з петиціями (скаргами) на утиск їх законних прав. Уповноважений Бундестагу по обороні має право у будь-який час і без попереднього попередження відвідувати війська, штаби, інші об'єкти і адміністративні установи німецької  армії вимагати надання інформації, що цікавить його. Міністр оборони ФРН зобов'язаний повідомляти його про всі серйозні події у військах[.

З думкою А. В. Кудашкина солідарна і голова суспільного об'єднання «Громадяни за національну безпеку» М. М. Осипова, яка пропонує прийняти Федеральний закон «Про парламентського (державному) уповноваженого у справах військовослужбовців», де доцільно визначити статус вказаного уповноваженого посадовця, заснувати при нім консультаційну раду з представників цивільного суспільства і визначити їх основні функції

Проте позицію А. В. Кудашкина і М. М. Осипової про необхідність використання німецького досвіду правового регулювання цивільного контролю над військовою організацією держави розділяють далеко не всі.

На думку доктора юридичних наук В. А. Золотарева система контролю над армією в нашій державі була достатньо надійною ще в радянського періоду. Тоді контроль над збройними Силами СРСР здійснювався по наступних трьом основним напрямам:

1) політичний контроль – по лінії политорганов, через партійні, комсомольські і профспілкові організації, якими надійно займалося Головне військово-політичне управління СА і ВМФ, що працювало на правах відділу ЦК КПРС;

2) адміністративний контроль – по командно-адміністративній лінії здійснював відділ адміністративних органів ЦК КПРС;

3) правовий контроль – по лінії військової прокуратури і органів держбезпеки[8].

Проведений нами аналіз нині чинної вітчизняної нормативної правової бази показує, що сьогодні ні в одному із законів або підзаконних нормативних правових актів не тільки не закріплений юридичний зміст терміну «цивільний контроль», але і взагалі відсутня згадка про таке. До теперішнього часу поки немає і спеціального федерального закону, що регламентує питання цивільного контролю у військовій області. Саме цей пропуск в законодавстві намагаються заповнити окремі депутати російського парламенту. Так, депутатами Державної Думи Російської Федерації А. Р. Арбатовим, Н. М. Безбородовим, Э. А. Воробйовим, Е. А. Зеленовим, Е. Р. Зябліцевим, Л. Я. Рохліним, М. З. Бабаковим, А. І. Ярошенко був підготовлений проект федерального закону «Про цивільний контроль і управління військовою організацією і діяльністю в Російській Федерації», який був представлений до розгляду Державною Думою ще 3 червня 1997 року, проте через низку обставин вказаний законопроект так і не був прийнятий.

Думається, що якщо Генеральний штаб Озброєних Сил Російської Федерації і інші органи військового управління, як пропонувалося в законопроекті, усунути від участі в розробці питань військового будівництва, а також порядку використання військової сили, то через відсутність необхідної військової підготовки і досвіду професійної військової діяльності цивільні посадовці можуть допустити істотні прорахунки, як в питаннях військового будівництва, так і в питаннях застосування Озброєних Сил.

Друга спроба ухвалення Федерального закону «Про цивільний контроль і управління військовою організацією і діяльністю в Російській Федерації» була зроблена через три роки – протоколом засідання Ради Державної Думи № 55 від 30 листопада 2000 року він був повторно прийнятий до розгляду, проте незабаром знов відхилений як через свою недосконалість, так і унаслідок відсутності підтримки з боку Президента Російської Федерації, а також федерального уряду.

Таким чином впродовж вже багатьох років законодавча ініціатива ухвалення федерального закону про цивільний контроль над військовою організацією не знаходить підтримки у федеральних властей. За цей час російське суспільство неодноразово приголомшували факти явного неблагополуччя в російському військовому відомстві, найбільш пам'ятними з яких є: загибель екіпажа підводного атомохода «Курськ», провали в здійсненні контртерористичної операції на Північному Кавказі, неодноразові розстріли військовослужбовцями своїх командирів і товаришів по службі, фінансові зловживання в Міноборони Росії та інші. Навіть далеким від армії людям стало очевидне, що встановлення стабільних і ефективних форм демократичного цивільного контролю у військовій області є одним з найважливіших компонентів військової реформи, здійснення якої проголошене одному з пріоритетних завдань державної політики.

У посланні Президента Російській Федерації Федеральним Зборам Російської Федерації від 26 травня 2004 року В. В. Путін особливо підкреслив: «Для успішної модернізації всієї військової організації держави нам необхідно чітко знати, як витрачаються чималі гроші, зокрема на забезпечення військовослужбовців житлом, на військову медицину, на освіту. Об'єми засобів, що витрачаються, інтереси обороноздатності країни, а також важливі соціальні параметри реформи роблять обов'язковою наявність цивільного контролю за ефективністю перетворень, що йдуть в армії».

Таким чином, необхідність встановлення дієвого цивільного контролю над військовою організацією в даний час в Росії признається вже всіма, як на рівні вищого державного керівництва, так і в самому суспільстві.

На наш погляд, в Російській Федерації цивільний контроль над силовими структурами повинен здійснюватися комплексно законодавчою, старанною і судовою гілками влади, а також громадськими організаціями. Слід визнати, що вже сьогодні контроль над військовою організацією з боку виконавчої і судової влади, а також прокурорський нагляд здійснюються достатньо ефективно.

Разом з тим, в системі здійснення цивільного контролю над військовою організацією ще явно недостатня роль законодавчої влади. Участь Федеральних Зборів Російської Федерації в здійсненні цивільного контролю над силовими структурами поки обмежується ухваленням Федерального бюджету, організацією парламентських слухань і парламентських розслідувань з питань військового будівництва, організацією роботи парламентських комісій з розслідування фактів надзвичайних подій в армії і на флоті, заслуховуванням вищих військових посадовців, напрямом депутатських запитів в органи військового управління, ухваленням палатами парламенту спеціальних ухвал з питань оборони і безпеки. Представляється, що Федеральні Збори Російської Федерації винні також безпосередньо брати участь в контролі за використанням Федерального бюджету в частині, що стосується фінансування Озброєних Сил, правильністю витрачання грошових і матеріально-технічних коштів, що виділяються, а також в контролі за належним використанням військового майна.

Парламентський контроль над військовою організацією держави є центральним компонентом демократичного цивільного контролю над військовою організацією держави. При здійсненні цивільного контролю над військовою організацією державам – учасникам СНД слід орієнтуватися на модельний закон «Про парламентський контроль над військовою організацією держави», прийнятий на вісімнадцятому пленарному засіданні Міжпарламентської асамблеї держав – учасників СНД.

Вказаний модельний закон був направлений всім парламентам держав – учасників СНД і рекомендований для його використання. Пунктом 2 статті 1 вказаного модельного закону указується, що парламентський контроль над військовою організацією держави є центральним компонентом демократичного цивільного контролю і трактується як діяльність по створенню і забезпеченню адекватного застосування системи правових встановлень і адміністративних заходів, здійснюваних парламентом у взаємодії з іншими органами державної влади і інститутами цивільного суспільства.

З деякими з вказаних організацій Міноборони Росії вже налагоджує конструктивний діалог. Так, наказом Міністра оборони Російської Федерації від 16 листопада 2006 року № 490 при Міністерстві оборони Російської Федерації була утворена Суспільна рада. Відповідно до Положення про Суспільну раду при Міністерстві оборони Російської Федерації на нього покладається забезпечення взаємодії російських громадян з військовим відомством в цілях захисту їх прав, а також прав суспільних об'єднань при формуванні і реалізації державної політики в області оборони. Також на Суспільну раду покладається здійснення суспільного контролю за діяльністю Міністерства оборони Російської Федерації, проте механізм такого контролю в Положенні про Суспільну раду не прописаний.

До складу вказаної ради наказом Міністра оборони включено 51 людину. У їх числі 12 артистів естради, театру і кіно, 10 керівників суспільних фондів і організацій, 8 бізнесменів і банкірів, 7 політологів і 7 керівників засобів масової інформації, 3 релігійних діяча, 2 спортсмени. У раду включені лише один адвокат (А. Кучерена) і всього один письменник (Ю. Поляків). Навіть збіглий аналіз складу вказаної ради свідчить, що що складається переважно з артистів, бізнесменів і керівників засобів масової інформації суспільний орган не виконуватиме яких-небудь контрольних функцій над військовою організацією.

Таким чином, сформована зверху Суспільна рада є не контрольним, а дорадчим органом, а його рішення носять виключно рекомендаційний характер.

Розглянувши полягання правового регулювання будівництва Озброєних Сил Російської Федерації в сучасних умовах, приходимо до наступних висновків:

1. До теперішнього часу закладені основи правового регулювання оборони, будівництва Озброєних Сил Російської Федерації і забезпечення військової безпеки Росії, які складають Конституція Російської Федерації, федеральні конституційні і федеральні закони, а також укази Президента Російської Федерації, ухвали і розпорядження Уряди Російської Федерації, відомчі і інші нормативні правові акти в області оборони і військової безпеки.

В концентрованому вигляді планові засади демократичного цивільного контролю над воєнною організацією і правоохоронними органами держави викладені в законі України „Про демократичний цивільний контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами держави ” схваленому Верховною Радою України 19 червня 2003 року.

Структура цього закону включає:

  1.  Вступ.
  2.  Розділ 1 „Основи демократичного цивільного контролю над воєнною організацією і правоохоронними органами держави” /ст. 1-7/.
  3.  Розділ 2 „Парламентський контроль” /ст. 8-12/.
  4.  Розділ 3 „Контроль, здійснюваний Президентом України /ст. 13-14/.
  5.  Розділ 4 „Контроль, здійснюваний органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування /ст. 15-18/.
  6.  Розділ 5 „Громадський контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами держави /ст.19-20/.
  7.  Розділ 6 „Гарантії здійснення цивільного контролю над воєнною організацією і правоохоронними органами держави /ст.21-23/.
  8.  Розділ 7 „Прикінцеві положення”.

Обсяг лекції не дозволяє розглянути усі положення цього закону. Тому розглянемо його основні положення.

Закон визначає демократичний цивільний контроль над воєнною організацією (далі – цивільний контроль) як комплекс здійснюваних відповідно до Конституції і законів України правових, організаційних, інформаційних заходів для забезпечення неухильного дотримання законності й відкритості в діяльності всіх складових частин Воєнної організації та правоохоронних органів держави, сприяння їхній ефективній діяльності і виконанню покладеннях на них функцій, зміцненню державної та військової дисципліни.

Цивільний контроль має забезпечити:

- пріоритет політичних підходів до вирішення питань військового будівництва, спрямування діяльності всіх складових частин воєнної організації на реалізацію завдань внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони;

- дотримання законності в діяльності всіх складових частин воєнної організації: підтримання політичної стабільності в суспільстві, створення умов, які унеможливлюють використання Збройних Сил України та інших військових формувань для обмеження прав і свобод громадян, або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності, а також в інтересах окремих осіб, політичних партій, громадських організацій;

- попередження порушень конституційних прав і свобод, захист законних інтересів громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України, осіб, звільнених з військової служби, а також членів їхніх сімей;

- урахування громадської думки, пропозицій громадян та громадських організацій при обговоренні й ухваленні рішень з питань діяльності Збройних Сил України;

- виділення відповідно до законів у необхідних обсягах і раціональне використання бюджетних коштів, спрямованих на утримання і функціонування воєнної організації;

- своєчасне, повне і достовірне інформування органів державної влади та суспільства про діяльність Збройних Сил України.

Цивільний контроль над воєнною організацією держави здійснюється на основі /принципах/:

  •  верховенства прав, неухильного дотримання вимог законодавства;
  •  розмежування функцій і повноважень політичного керівництва воєнною організацією держави та професійного військового управління Збройними Силами України, унеможливлення дублювання їхніх функцій;
  •  взаємодії і відповідальності органів державної влади та органів військового управління за здійснення оборонної політики;
  •  деполітизації та деідеологізація контролю. Службові /посадові/ особи, здійснюючи функції контролю у сфері оборони не можуть бути зв’язані рішеннями політичних партій чи громадських організацій;
  •  прозорості видатків на національну безпеку;
  •  здійснення діяльності ЗС України на принципах єдиноначальництва і суворої дисципліни;
  •  відкритості для суспільства інформації про діяльність ЗС України, яка не становить державну таємницю;
  •  відповідальності посадових осіб за своєчасність, повноту і достовірність інформації, що надається, та за реагування на звернення громадян, громадських організацій, виступи ЗМІ.

Стаття 5 Закону визначає предмет цивільного контролю у сфері оборони і безпеки, тобто те, що підлягає цивільному контролю: хід виконання програм реформування ЗС України, вирішення проблем соціальної і професіональної адаптації військовослужбовців, стан військово-патріотичного виховання молоді, підготовка громадян до захисту Батьківщини, дотримання вимог Конституції та законів України стосовно прав і свобод громадян, які перебувають на службі в Збройних Силах України, стану правової і соціальної захищеності осіб, які підлягають призову на військову службу, проходять військову службу або знаходяться в запасі, а також звільнених з військової служби та членів їхніх сімей тощо.

Система цивільного контролю над воєнною організацією держави складається з :

  •  парламентського контролю;
  •  контролю, здійснюваного Президентом України;
  •  контролю з боку органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;
  •  контролю а боку судових органів та нагляду з боку органів прокуратури;
  •  громадського контролю.

Субєктами цивільного контролю над воєнною організацією і правоохоронними органами держави є:

  •  Верховна Рада України;
  •  Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
  •  Президент України;
  •  Рада національної безпеки і оборони України;
  •  Кабінет Міністрів України;
  •  центральні та місцеві органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом;
  •  органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом;
  •  прокуратура У країни;
  •  судові органи України;
  •  громадяни України та громадські організації, утворенні відповідно до Конституції України;
  •  засоби масової інформації.

Разом а тим, Закон визначає особливості та обмеження у здійсненні контролю. Йдеться про те, що субєкти цивільного контролю здійснюють свої повноваження в сфері контролю з дотриманням встановленого законодавством України режиму доступу до інформації, яка віднесена до державної таємниці, а також обмежень, встановлених законом для захисту стратегічних інтересів держави, у тому числі в разі введення надзвичайного і воєнного стану.

Оперативні та мобілізаційні плани ЗС України, інших військових формувань контролю з боку громадян та громадських організацій не підлягають.

В розділах закону України „Про демократичний цивільній контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами держави” визначає повноваження суб’єктів цивільного контролю, щодо контролю за діяльністю Сил України. Визначені пріоритети державної політики України щодо інтеграції до євроатлантичних структур безпеки внесли відповідні корективи як у формування воєнної політики України в цілому, так і в питання удосконалення системи оборонного планування зокрема.

Одним із головних заходів у цьому плані є проведення Оборонного огляду у Збройних Силах України.

Оборонний огляд - це інтелектуальний аналітичний процес перегляду та визначення завдань, структури, бойового та чисельного складу Збройних Сил та інших військових формувань України з перспективою на 10-15 років.

Мета Оборонного огляду полягає у створенні такої Воєнної організації держави, завдання, структура та бойовий і чисельний склад якої гарантували б запобігання, недопущення, нейтралізацію або ліквідацію існуючих і потенційних загроз воєнного характеру національній безпеці України, а також у повній мірі були б забезпечені відповідними ресурсами, з урахуванням економічних можливостей держави і не були обтяжливими для неї.

Основа Оборонного огляду - приведення воєнної організації держави у відповідність із її ресурсними можливостями. Серед концептуальних завдань проведення Оборонного огляду у Збройних Силах та інших військових формувань України: 

- чітке окреслення існуючих та потенційних викликів і загроз воєнній безпеці України з перспективою на 10-15 років;

- визначення оптимальної моделі реагування Воєнної організації держави щодо їх запобігання, недопущення, нейтралізації та ліквідації (так званий "амбіційний рівень");

- раціональний розподіл функцій та завдань між відповідними міністерствами і відомствами у загальнодержавній системі оборони;

- визначення оптимального рівня ресурсного забезпечення оборонної сфери держави в цілому та кожної складової Воєнної організації України, що бере участь в обороні держави, зокрема;

- досягнення збалансованості вартості утримання Воєнної організації держави "амбіційного рівня" з її можливостями по ресурсному забезпеченню;

- розробка та реалізація довго-, середньо- та короткострокових цільових програм структурної перебудови Збройних Сил та інших військових формувань України;

- підготовка програм модернізації та розвитку озброєння і військової техніки;

- вирішення завдань перехідного періоду.

Основні зусилля було зосереджено на чіткому визначенні викликів та загроз національній безпеці України, що надасть можливість просуватись далі у проведенні Оборонного огляду.

В основу аналітичного процесу Оборонного огляду покладено ітеративний принцип планування. Його суть полягає у застосуванні методу "прямого та зворотного зв'язку" при визначенні завдань у сфері оборони, розробці амбіційних та оптимальних структур Воєнної організації держави, що здатні їх виконати, окресленні можливих форм та способів застосування сил і засобів Воєнної організації, а також раціональне формування завдань розвитку всіх компонентів Воєнної організації та визначення оптимальних варіантів обсягу ресурсного забезпечення цього процесу.

Цей процес можна умовно назвати як "рух назустріч один одному". З одного боку, Воєнна організація в цілому не повинна визначати надумані завдання, і звідси - роздмухані структури, чисельність особового складу та кількість озброєння і військової техніки. А її складові частини, у тому числі Збройні Сили України, не повинні тягнути на себе "зайву ковдру" і братися за виконання непритаманних або дублюючих завдань. З іншого боку - бюджет Воєнної організації і її складових частин повинен бути оптимальним, не завищеним, але й не заниженим.

Розробив:

“____”______________20____ року

Розглянуто і ухвалено на засіданні кафедри МПЗ діяльності військ

Протокол     від "30" серпня 2011 року №6


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

28926. Смутное время, его причины и последствия 28 KB
  Это первая в истории России гражданская война В апреле 1605 года царь Борис Годунов умер трон перешел к его сыну Федору В июне 1605 года Лжедмитрий с огромным войском вступил в Москву. Лжедмитрий 1 щедро раздавал деньги и земли дворянству чтобы заручиться его поддержкой был деятельным и энергичным. Шуйским подняли народ против поляков Лжедмитрий 1 был убит. В 1607 году появляется новый самозванец Лжедмитрий II личность которого так и не была установлена.
28927. Приход к власти в России царской династии Романовых. Становление российского абсолютизма 28.5 KB
  21 февраля казаки ворвались на заседание Земского собора и потребовали избрать царем 16летнего Михаила Федоровича Романова сына патриарха Филарета родственника царя Федора Ивановича. Избрание Михаила не было случайностью: один из бояр писал что Михаил молод разумом еще не дошел и будет нам удобен; отсутствие у Михаила ярких талантов жесткого характера устраивало всех: страна устала от жестокости и хотела осторожной политики; избрание Михаила обещало всеобщее согласие и спокойствие; царская власть опять становилась...
28928. Причины и основные этапы установления крепостного права в России 22.25 KB
  Причины и основные этапы установления крепостного права в России Крепостничество представляет собой любую зависимость крестьян от землевладельца запрет менять прописку и хозяина. установившая правило €œЮрьева дня€ осенний праздник представляющий собой определенный и очень ограниченный срок перехода крестьян к другому землевладельцу после расчета с прежним. вводятся €œзаповедные лета€ в течение которых даже установленный переход крестьян запрещался. писцовые книги стали документальным основанием в процессе прикрепления крестьян.
28929. Петровская модернизация России, ее особенности и значение для дальнейшего развития страны 38 KB
  Это был верховный орган управления страной состоящий из девяти человек назначаемых царем. Каждая коллегия ведала определенной отраслью управления. была изменена система местного управления. Главную роль в системе управления играл царь Петр I.
28930. Внешняя политика Петра I. Становление Российской империи 29.5 KB
  Внешняя политика Петра I. Во внешней политике Петра I можно выделить 4 основных события: Азовские походы Великое посольство Северная война Каспийский поход. Однако уже в 1696 предварительно создав эскадру из 2 крупных кораблей 23 галер и более чем 1000 барок вдвое увеличив и оснастив армию Петр взял Азов и тля удержания захваченных земель приказал возвести крепость Таганрог. Весной 1697 посольство из 250 человек среди которых под именем Петра Михайлова был и царь отправилось в Европу.
28931. Дворцовые перевороты (1725—1762) 45 KB
  со смерти Петра I в России начинается эпоха дворцовых переворотов смена царствующих особ которая сопровождалась ожесточенной борьбой между различными группировками придворной знати. Старая знать Голицыны Долгоруковы выступала за царевича Петра сына Алексея. возвела на престол жену Петра Великого Екатерину I. Незадолго до смерти она выбрала своим преемником 12летнего царевича Петра сына убитого царевича Алексея.
28932. Россия в эпоху дворцовых переворотов 27 KB
  Среди претендентов на престол были: Екатерина – жена Петра I муж дочери Петра Анны герцог Гольштейн –Готторпский вторая дочь Петра I Елизавета внук Петра I Петр Алексеевич сын убитого царевича Алексея и наконец племянница Петра I Анна Иоанновна дочь Ивана Алексеевича брата царя. Спасло ее лишь воцарение Петра III в России. Сделав ставку на его жену Екатерину Орловы при помощи гвардии свергли Петра III позже он был €œслучайно€ убит в Ропше.
28933. Реформы Екатерины II. Государственное управление. Уложенная комиссия 35.5 KB
  Екатерина хотела претворить в жизнь идеал философа на троне который был весьма распространен во второй половине XVIII в. Екатерина отвергла проект создания Совета увидев в нем попытку ограничить самодержавную власть но при этом понимала что реформа государственного управления необходима. Тем самым Екатерина ослабила Сенат превратив его из законодательного в простой административный орган. Екатерина провела вторую секуляризацию монастырских земель забрав их в казну.
28934. Эпоха просвещенного абсолютизма Екатерины II 25 KB
  Население России увеличилось к концу XVIII до 36 000 000 человек. В условиях веянья идей этих философов в России строилась законная самодержавная монархия. Кроме того в условиях отмирания крепостного права в Европе в России оно лишь усилилось. Целью было реформирование законодательства России но когда был затронут крестьянский вопрос комиссию распустили.