38184

Воєнна організація держави

Лекция

Политология и государственное регулирование

За роки незалежності відбулося становлення Воєнної організації України загалом. Військові формування можуть виконувати властиві їм функції. Структурні компоненти її продовжують розвиватись, щоб бути готовими відстояти суверенітет України на випадок серйозної воєнної загрози.

Украинкский

2014-12-25

162 KB

2 чел.

ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни

" Політологія"

Т Е М «»Тема №4: «Воєнна організація держави»

Заняття №1:

«Воєнна організація держави»

Час:   2 години

Мета заняття: 

  1.  формувати у курсантів  риси,  необхідні військовому керівнику для професійної діяльності;
  2.  сприяти  розвитку   почуття   свідомої  військової дисципліни, відповідальності і цілеспрямованості;
  3.  формувати світогляд курсантів, спираючись на загальнолюдські цінності.
  4.  формувати світогляд курсантів, спираючись на національні історичні та військово-патріотичні традиції, загальнолюдські цінності;

РОЗПОДІЛ ЧАСУ

з/п

Навчальні питання

Час

(хв.)

1

2

ВСТУПНА ЧАСТИНА

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Сутність і структура воєнної організації

Суспільно-політична роль і соціальне призначення воєнної організації

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

10

70

35

35

10

ІНФОРМАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ:

1. Клаузевиц К. О войне. Пер. с нем. – М., 1997. – С. 56

2. Макиавелли Н. О военном искусстве – М.: Воениздат, 1995. – С. 39.

3. Энгельс Ф. Армия // Маркс К., Энгельс Ф., Соч. – 2-е изд. – Т. 14. – С.

4. Ленин В. И. Задачи революционной молодежи: Полн. собр. соч. – Т. 7. – С. 344.

5. Закон України „Про Збройні Сили України” // Законодавство України з питань військової сфери. Збірник законів та інших нормативно-правових актів. – К.: „Азимут – Україна”. – 2003. – С. 108.

6. Закон України „Про основи національної безпеки України” // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – С. 351.

7. Воєнна доктрина України // Національна безпека і оборона. – 2004. – №8. – С. 2 – 7.

8. Головаха Є. І. Стратегія соціально-політичного розвитку України. – К., Абрис, 1995. – С. 46.

9. Крючков Г. К. Питання законодавчого забезпечення формування і реалізації оборонної політики України // Оборонна політика України: реалії та перспектива: матеріали міжнародної конференції (Київ, 19 вересня 2003 р.) // Національний інститут проблем міжнародної безпеки, Женевський центр демократичного контролю над збройними силами. – К.: НІМБ, DCAF. – С. 25.

10. www.politik.org.ua

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Мультимедійний проектор, ноутбук.

ВСТУПНА ЧАСТИНА:

  •  прийняти рапорт командира групи та привітатися з курсантами;
  •  перевірити наявність особового складу по журналу обліку навчальних занять;
  •  перевірити  форму одягу курсантів, порядок на робочих місцях і в аудиторії;
  •  при необхідності зробити зауваження для усунення недоліків;
  •  нагадати  основну проблематику минулої теми, заняття та зробити логічний перехід до проблеми, яка буде розглядатися на даному занятті;
  •  довести  під запис номер і тему заняття, його навчальні питання;
  •  зосередити увагу курсантів на навчальній меті заняття – тобто на тих знаннях, навичках і вміннях та їх рівні, які вони повинні здобути в результаті заняття;
  •  визначити актуальність теми заняття – тобто для чого знання (навички, вміння) будуть необхідні у подальшому вивченні матеріалів дисципліни, практичному виконанні завдань, подальшій офіцерській службі тощо;
  •  представити наочно та стисло охарактеризувати основні та додаткові джерела інформації (літературу) для вивчення на самостійній підготовці та місця їх отримання, надати під запис назву джерела, його вихідні дані та сторінки (статті статутів, настанов, джерела інформації можуть також представлятися в ході розгляду навчальних питань або в заключній частині заняття – при визначенні завдань для самостійної роботи);
  •  визначити   порядок роботи на занятті та отримання оцінки за нього;
  •  довести  заходи безпеки (при необхідності).

ОСНОВНА ЧАСТИНА:

За роки незалежності відбулося становлення Воєнної організації України загалом. Військові формування можуть виконувати властиві їм функції. Структурні компоненти її продовжують розвиватись, щоб бути готовими відстояти суверенітет України на випадок серйозної воєнної загрози.

Воєнна організація України пройшла непростий процес еволюції: від безсистемної сукупності окремих складових до відносно дієздатної і цілісної структури.

Воєнна організація держави, яка включає в себе Збройні Сили України, Службу безпеки України, внутрішні війська, органи і підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, Прикордонні війська України, інші військові формування, утворені відповідно до Конституції України, забезпечує оборону України, захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості її кордонів; протидіє зовнішнім і внутрішнім загрозам воєнного характеру; бореться з організованою злочинністю.

1.ФУНКЦІЇ ТА ЗАВДАННЯ ВОЄННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВИ

Ефективність діяльності воєнної організації значною мірою залежить від чіткого розмежування повноважень та функцій між її основними військовими формуваннями. Для цього необхідно провести класифікацію функцій щодо захисту національних інтересів у воєнній сфері, виділяючи при цьому зовнішні, внутрішні, основні, неосновні, загальні та специфічні функції. Критерієм поділу функцій на зовнішні та внутрішні є тип загрози, який буває також зовнішнім або внутрішнім.

До зовнішніх функцій належать: оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості її кордонів, протидія іншим зовнішнім загрозам воєнного характеру, зміцнення воєнно-політичної стабільності в регіоні і у світі; захист законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб.

До внутрішніх функцій за певної умовності класифікації відносяться: захист конституційного ладу, територіальної цілісності; захист економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України; боротьба з організованою злочинністю та тероризмом; забезпечення захисту населення на випадок катастроф, стихійного лиха, небезпечних соціальних конфліктів, епідемій; забезпечення внутрішньої політичної стабільності в країні.

Рівень повноважень військових формувань у справі захисту національних інтересів здійснюється на підставі поділу функцій на основні та неосновні.

Основними функціями є такі функції, які визначають основне призначення того чи іншого формування і яким підпорядкована вся їхня діяльність. Неосновними є такі функції, які не визначають основного призначення військового формування, не регламентують його діяльність, носять другорядний характер і можуть виконуватись тільки в разі нагальної необхідності та надзвичайних ситуацій, у випадку, якщо вони не суперечать виконанню основних функцій або збігаються з ними.

Як відомо, на збройні сили традиційно покладались зовнішні функції. І вони завжди вважались для них основними. Виконання ж збройними силами внутрішніх функцій розцінювалось як порушення демократичних принципів суспільства або засіб політичного панування та соціального пригноблення. Тому основні функції тих чи інших військових формувань закріплюються і чітко регламентуються вищими законодавчими актами держави.

Стаття 17 Конституції України визначає: “Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості покладаються на Збройні Сили України”. Виконання зазначеної функції досягається підтримкою Збройних Сил України у постійній готовності до виконання військових завдань та всебічним забезпеченням Збройних Сил України. Ця ж функція покладається також на інші військові формування Воєнної організації держави, які повинні взаємодіяти із Збройними Силами України у воєнний час. Але вона не є для них основною функцією.

До основних функцій збройних сил належать також: зміцнення воєнно-політичної стабільності в регіоні і у світі; протидія іншим зовнішнім загрозам воєнного характеру.

Україна є молодою суверенною європейською країною, яка будує свою державність у досить непростих міжнародних умовах. Україна дуже зацікавлена, щоб ці умови були якомога сприятливішими для цього процесу. Забезпечити воєнно-політичну стабільність для України саме в контексті розбудови своєї державності – значить створювати умови, за яких спільними зусиллями вдається усунути антагоністичні протиріччя та своєчасно запобігти виникненню конфліктів між державами, встановити стосунки рівноправного та взаємовигідного партнерства України з іншими державами у різних сферах життєдіяльності. Окрім того, Україна повинна мати достатньо сил, щоб, по-перше, протистояти посяганням з боку інших держав на її національні інтереси, а по-друге, у разі необхідності надавати допомогу іншим країнам (насамперед, своїм партнерам) під контролем відповідних міжнародних організацій.

До неосновних функцій Збройних Сил України відноситься внутрішня функція. Адже збройні сили є невід’ємною складовою частиною українського суспільства і відіграють важливу роль у розбудові молодої держави. В умовах, коли проходить докорінна перебудова усіх владних механізмів, коли різні сфери життєдіяльності суспільства переживають глибоку кризу, коли ресурси держави надзвичайно обмежені, Збройні Сили України як важливий інструмент державної влади мають бути стабілізуючим чинником, спроможним забезпечити незворотний характер демократичного розвитку суспільства.

Відтак, на підставі визначення основних і неосновних функцій для кожного з видів військових формувань Воєнної організації держави можна провести розмежування їхніх повноважень.

Основна функція водночас є загальною, оскільки вона обов’язкова для усіх структурних підрозділів збройних сил і їй підпорядкована уся їхня діяльність. Водночас, загальна функція не тотожна основній функції, оскільки вказує лише на спільність завдань, але не визначає основного призначення того чи іншого виду військового формування. Так, оборона України є загальною функцією для усіх видів військових формувань воєнної організації, але основною вона є тільки для Збройних Сил України.

Загальна функція поєднує в собі взаємодію різних видів Воєнної організації держави. Зміст основної функції виявляється через специфічні функції.

Специфічні функції Збройних Сил являють собою безпосередній механізм реалізації основної (загальної) функції, пов’язаної із захистом національних інтересів України.

Так, функції оборони України та захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості реалізуються через такі специфічні функції:

Ведення розвідки, прогнозування, виявлення та оцінка можливих загроз, дестабілізуючих чинників та конфліктів, причин їх виникнення, а також наслідків їх прояву.

Здійснюється для забезпечення інформацією органів управління на етапах планування, підготовки та застосування Збройних Сил України. Для її виконання залучаються сили та засоби Збройних Сил України, а також канали отримання інформації інших відомств. У рамках такої взаємодії Міністерство оборони України може надавати необхідну і дозволену для розповсюдження інформацію в інші державні органи.

Нагляд за повітряним і морським простором України, надання допомоги Прикордонним військам України в охороні морських і сухопутних кордонів країни.

В мирний час охорону державного кордону України на суші і на морі здійснюють Прикордонні війська України, а повітряних кордонів – Війська Протиповітряної оборони (у складі Збройних Сил України). Частина завдань з охорони морських та повітряних кордонів покладається також на Військово-Морські Сили та Військово-Повітряні Сили України.

У загрозливий період частини Прикордонних військ України можуть передаватися в оперативне підпорядкування командуючим військами оперативних командувань, які з цього часу несуть відповідальність за охорону державного кордону на відповідних ділянках.

У воєнний час охорона та захист державного кордону здійснюється частинами Прикордонних військ України, Внутрішніх військ МВС України та спеціально визначеними для цього частинами Збройних Сил України в рамках виконання завдань територіальної оборони.

Надання допомоги органам державної влади з недопущення порушень територіальної цілісності України.

В окремих випадках, коли створюється загроза порушення територіальної цілісності України шляхом проведення провокаційних дій ззовні, націлених на підтримку сепаратистських настроїв в окремих прикордонних районах України, Збройні Сили України разом з внутрішніми військами, органами і підрозділами Міністерства внутрішніх справ України можуть брати участь у блокуванні району, підсиленні охорони державного кордону з метою запобігти масовій міграції населення і завезенню зброї, в охороні важливих державних, адміністративних, військових, промислових об’єктів та об’єктів підвищеної небезпеки, у підтримці громадського порядку, організації та підтримці комендантського часу і режиму перепусток тощо.

Блокування державного кордону при передбаченні чи на початку воєнного конфлікту на території сусідньої держави з метою не допустити його розповсюдження на територію України.

Основні заходи передбачають перебазування передових з’єднань та частин в район підвищеної небезпеки, підсилення з’єднань і частин, які здійснюють охорону кордону, встановлення комендантського часу і посилення режиму перепусток, активізацію розвідки та проведення (в разі необхідності) заходів з підготовки до евакуації цивільного населення.

Проведення комплексних заходів з метою стримування можливостей агресії або воєнного конфлікту.

Головною метою є стримування потенційного противника від подальшої реалізації ворожих намірів. Основні заходи передбачають оперативне проведення військових навчань (показ сили), проведення спеціальних операцій обмеженого масштабу (демонстрація сили), переведення військ визначеного району у вищі ступені бойової готовності, встановлення комендантської години і посилення режиму перепусток, перебазування літаків дальнього радіолокаційного виявлення, проведення часткової мобілізації у визначених районах, створення угруповання військ і сил та інші заходи. Дії Збройних Сил України тісно координуються з проведенням заходів політичного, економічного, дипломатичного та інформаційного характеру.

Особлива увага має приділятися проведенню спеціальних операцій, до яких відносять, насамперед, психологічні операції, нетрадиційні способи ведення бойових дій та операції цивільної спрямованості. Вони здійснюються під контролем вищого державного керівництва спеціально організованими, навченими та озброєними військовими формуваннями для досягнення воєнних, політичних, економічних або психологічних цілей шляхом ведення нетрадиційних бойових дій.

Відбиття локального вторгнення агресора на територію країни.

У початковий період завдання вирішуються силами та засобами Прикордонних військ України із залученням сил та засобів Збройних Сил України, які у мирний час перебувають у стані постійної бойової готовності і здатні здійснити своєчасне перегрупування в місця виникнення конфліктних ситуацій.

Основні заходи включають ведення бойових дій з метою знекровлення агресора, стримування вторгнення, розгрому агресора і відновлення ситуації, яка передувала початку агресії: вогневе ураження важливих воєнних об’єктів агресора; проведення заходів з підготовки оборонної операції; приведення у підвищені ступені бойової готовності сил та засобів враження стратегічних об’єктів агресора, угруповань його військ та сил; проведення інженерного обладнання можливого театру воєнних дій; підготовку населених пунктів, важливих промислових та воєнних об’єктів до кругової оборони; проведення часткової мобілізації на визначеній території тощо.

Застосування ударів по воєнних об’єктах на території агресора для нанесення йому непоправних втрат з метою змусити його відмовитися від подальшого ведення війни.

Здійснюється з метою примусити агресора відмовитися від подальшої ескалації воєнного конфлікту, переходу до дипломатичних переговорів, створення умов для завершення цих переговорів на прийнятних для України умовах.

Успішне вирішення завдань передбачає визначення стратегічних цілей на території агресора і розробку планів нанесення по них ударів; воєнно-політичне і правове вирішення питання про момент нанесення “залякуючого” удару та про виключення негативних для України наслідків від цього заходу з боку міжнародного співтовариства; наявність у Збройних Силах України сил та засобів, необхідних для ефективного впливу на “больові точки” агресора та підтримки цих сил у високій стадії боєготовності; завчасне відпрацювання механізмів прийняття відповідних рішень, виправданих з політичної, воєнної, економічної, соціальної та екологічної точок зору.

Організація і проведення оборонної операції на випадок воєнного конфлікту обмеженого масштабу.

Полягає у приведенні в повну бойову готовність Воєнної організації держави (повністю або частково) та у здійсненні під єдиним командуванням сумісних дій з локалізації, деескалації та розв’язання воєнного конфлікту. До вирішення завдань залучаються Збройні Сили України, а також сили та засоби інших силових структур Воєнної організації держави, які виконують зі Збройними Силами України спільні завдання після оголошення воєнного стану.

З початком бойових дій інші силові структури можуть залучатися до проведення операцій спільно з частинами прикриття для утримання в прикордонних районах окремих важливих об’єктів (перевалів, мостів, гідротехнічних споруд), до виконання завдань територіальної оборони (боротьби з диверсійно-розвідувальними групами, десантами, ліквідації наслідків ударів противника по об’єктах, що охороняються).

Мобільна складова Збройних Сил України використовується для створення угруповань сил та засобів на загрозливих напрямках у потрібній кількості та у визначені терміни.

Основні заходи включають: планування оборонної операції, створення угруповань військ та їх оперативне шикування, підготовку системи оборонних рубежів, районів і позицій, вогневого враження противника, оперативне, технічне та тилове забезпечення угруповань військ і сил, створення системи управління військами та зв’язку, ведення оборонної операції.

Стратегічне розгортання Збройних Сил України з початком повномасштабного воєнного конфлікту (з метою проведення оборонної операції по відбиттю агресії за підтримки України з боку дружніх держав і міжнародних організацій).

Стратегічне розгортання включає переведення Збройних Сил України з мирного на воєнний стан, оперативне розгортання військ (сил), перегрупування військ (сил) та розгортання першочергових стратегічних резервів. Стратегічне розгортання полягає в передачі під єдине командування формувань, які входять до складу Воєнної організації держави, у їх доукомплектуванні у визначені терміни особовим складом, у дозабезпеченні озброєнням і військовою технікою, в поповненні матеріальними засобами за рахунок ресурсів, накопичених у мирний час, у злагодженні підрозділів та частин і підготовці їх до вирішення поставлених бойових завдань, у створенні угруповань сил та засобів згідно із стратегічним задумом.

Надання допомоги населенню та місцевим органам державної влади в ході воєнного конфлікту та під час ліквідації його наслідків.

Основні заходи включають участь в евакуації населення та державних органів влади із зони воєнного конфлікту; забезпечення громадського порядку і державної безпеки; залучення громадян до трудової повинності для виконання оборонних робіт; вилучення і використання для потреб оборони транспорту; відселення місцевого населення з прикордонної зони і зони ведення бойових дій; визначення порядку використання сховищ, споруд та інших об’єктів для потреб оборони і укриття населення; участь у відновленні життєво важливих об’єктів та комунікацій; утримання і супровід військовополонених; регулювання режиму роботи підприємств і організацій; надання допомоги в ліквідації наслідків воєнного конфлікту, налагодженні систем забезпечення життєдіяльності, відновленні владних повноважень місцевих органів державної влади тощо.

ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Важливим атрибутом суверенної держави, компонентом воєнної організації, як відомо, є збройні сили, які призначені гарантувати її суверенітет, територіальну цілісність та забезпечити надійний захист національних інтересів від воєнних загроз.

Структура збройних сил як соціальної системи повинна відповідати тим завданням, що покладені на неї, та можливостям держави забезпечити оснащення всім необхідним для їх діяльності.

Успадкувавши від Радянської армії організаційну структуру, Україна з перших днів будівництва власних збройних сил намагається досягти певного балансу основних чинників, які визначають боєздатність армії і флоту.

ПІДГОТОВКА ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ДО ОБОРОНИ

Завдання, склад та стан Збройних Сил значною мірою визначається воєнно-політичною та воєнно-стратегічною обстановкою у світі та поблизу кордонів України. Її прогноз дозволяє зробити висновок, що у найближчій перспективі можливість широкомасштабного застосування воєнної сили проти України є малоймовірною. Проте за певних обставин зберігається імовірність розв’язання на окремих ділянках (напрямках) її кордонів локального конфлікту або втягування нашої держави у регіональні воєнні конфлікти. Саме тому вперше у Державній програмі реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 р. викладено рішення стосовно відмови від організації “рівномірної кругової оборони” території держави і зосередження зусиль на відбитті можливої агресії лише на декількох оперативних напрямках.

Одночасно збройні сили повинні бути постійно готові до участі у миротворчих та гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій силами до однієї бригади (чисельністю 2–3 тис. чоловік).

Президент України, згідно з Конституцією та чинним законодавством, є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України і здійснює керівництво Збройними Силами України. При цьому в особливий період керівництво Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями Президент України може здійснювати через Ставку Верховного Головнокомандувача, робочим органом якої є Генеральний штаб Збройних Сил України.

Безпосереднє керівництво Збройними Силами України у мирний та воєнний час здійснюватиме Головнокомандувач Збройних Сил України. Головнокомандувачем Збройних Сил України за посадою є Міністр оборони України, якщо він військовослужбовець, а в разі, коли Міністром оборони України призначається цивільна особа, начальник Генерального штабу Збройних Сил України.

Управлінська діяльність збройними силами має дві складові: військово-політичну і адміністративну та оперативну.

Військово-політичне і адміністративне управління забезпечують реалізацію воєнно-політичної концепції військового будівництва щодо створення та розвитку матеріальної основи збройних сил через забезпечення їх необхідними для виконання поставлених завдань ресурсами (людськими, озброєння, військової техніки, боєприпасів, матеріально-технічними, фінансовими). Крім того, цей напрям забезпечує втілення в життя соціальних програм і, зокрема, соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей.

Оперативне управління спрямоване на здійснення стратегічного планування застосування Збройних Сил України, організацію заходів щодо підтримання бойової і мобілізаційної готовності, оперативної та бойової підготовки органів управління, військ (сил).

Основним органом військово-політичного і адміністративного управління є Міністерство оборони України. Воно залишиться також центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до виконання покладених на них функцій і завдань.

На Міністерство оборони покладається:

– всебічне забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України, їх функціонування, бойової та мобілізаційної готовності, боєздатності, підготовки до виконання покладених на них завдань та застосування, комплектування особовим складом та його підготовка, постачання озброєнь і військової техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна, згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України, і здійснення контролю за їх ефективним використанням;

– налагодження взаємодії з органами державної влади, громадськими організаціями і громадянами, міжнародного військового і військово-технічного співробітництва, контролю за дотриманням законодавства у Збройних Силах України;

– створення умов для цивільного контролю над Збройними Силами.

Основним органом оперативного управління є Генеральний штаб Збройних Сил України. Генеральний штаб Збройних Сил є головним військовим органом з планування оборони держави, управління застосуванням Збройних Сил України, координації та контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, та правоохоронними органами у межах, визначених законами України та нормативно-правовими актами Президента України, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України [5]. Начальник Генерального штабу Збройних Сил України є членом Ради національної безпеки і оборони України.

Генеральний штаб у воєнний час є робочим органом Верховного Головнокомандувача зі стратегічного планування застосування Збройних Сил та інших військових формувань України та керівництва ними.

Зміни характеру збройної боротьби, форм і способів застосування військ (сил) у сучасних воєнних конфліктах викликали потребу мати у складі збройних сил міжвидові компоненти за функціональним призначенням, а саме: передові та основні сили оборони; стратегічні резерви.

Передові сили оборони – найбільш боєздатна функціональна структура Збройних Сил України, яка призначена для негайного реагування на зміни воєнно-стратегічної обстановки та застосування у збройному конфлікті з метою його нейтралізації на ранній стадії і недопущення переростання у локальну або регіональну війну. Вони включають: стратегічні неядерні сили стримування, сили швидкого реагування (СШР) та війська прикриття.

Стратегічні неядерні сили стримування призначені для стримування евентуального агресора від намірів застосувати проти України військову силу шляхом постійної загрози завдати таких збитків, які не відповідатимуть очікуваним результатам агресії. Зокрема, до цих сил увійшла нещодавно створена 1-а ракетна дивізія [6].

Призначення сил швидкого реагування полягає у підтриманні бойового потенціалу Збройних Сил України на рівні, достатньому для запобігання агресії, та ведення самостійних операцій і бойових дій у збройних конфліктах або локальній війні. Їх завданнями є локалізація і воєнно-силова нейтралізація збройних конфліктів ще на ранній стадії, а також забезпечення розгортання основних сил оборони.

До складу СШР будуть входити не окремі частини та підрозділи видів збройних сил, а цілі організаційні структури – оперативно-тактичні об’єднання з органами управління, бойовими з’єднаннями й частинами та з’єднаннями й установами забезпечення та обслуговування. Передбачається мати чотири компоненти сил – сухопутний, повітряний, морський і протиповітряний. Зокрема, сухопутний компонент складатиме корпус швидкого реагування (на базі армійського корпусу); повітряний – авіаційна група оперативного призначення; морський – ескадра різнорідних сил від Військово-Морських Сил. Війська ППО будуть представлені частинами винищувальної авіації та зенітних ракетних військ [7].

Загальна чисельність сил швидкого реагування з урахуванням сил і засобів підсилення може досягти: особового складу – 40-45 тисяч осіб, бойових броньованих машин – понад 500, бойових літаків – 50-60, транспортних літаків – 20, вертольотів – 40, бойових кораблів – 20 одиниць.

Сили швидкого реагування розглядаються як основний елемент майбутніх Збройних Сил України. Із завершенням їх створення, укомплектуванням новітніми зразками озброєння і військової техніки та поступовим переходом до служби за контрактом можна впевнено порушувати питання про подальше скорочення збройних сил з одночасною перебудовою мобілізаційної роботи.

До складу військ прикриття входять з’єднання та частини, призначені для виконання завдань, у тому числі у складі сил швидкого реагування, на одному із оперативних напрямків (районів) з метою забезпечення оперативного розгортання першого оперативного ешелону основних сил оборони.

Основні сили оборони – об’єднання, з’єднання і частини видів збройних сил, родів військ і спеціальних військ, оперативного, технічного, тилового і медичного забезпечення, які призначені для застосування у локальній (регіональній) війні.

Стратегічні резерви (резерви Верховного Головнокомандування) – органи управління, об’єднання, з’єднання, військові частини і установи, які розгортаються напередодні або у ході збройного конфлікту (війни) і призначені для підсилення (заміни) військ із складу основних сил оборони.

Ведеться цілеспрямована підготовка видів збройних сил до виконання завдань за функціональним призначенням.

Основні зусилля Сухопутні війська зосереджують на виконанні заходів будівництва та розвитку органів управління, військ та підготовки їх на такому рівні, який забезпечує готовність об’єднань, з’єднань і частин виконати конституційний обов’язок щодо захисту державного суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України.

Головним завданням Сухопутних військ було і залишається недопущення зниження існуючого рівня бойової та мобілізаційної готовності з’єднань і частин, подальше вдосконалення організації та способів гарантованого переведення військ з мирного на воєнний стан, їх мобілізаційного розгортання, приведення в бойову готовність та підготовка до виконання бойових завдань за оперативним (бойовим) призначенням.

Протягом останніх п’яти років заходи оперативної підготовки виконувалися у повному обсязі і були спрямовані на удосконалення знань і навичок офіцерів оперативних та оперативно-тактичних штабів у галузі воєнного мистецтва; узгодження органів і пунктів управління військами у складних умовах обстановки з застосуванням сучасних засобів зв’язку та автоматизованих систем управління; дослідження нових способів і форм ведення операцій (бойових дій), а також виконання завдань у новій організаційно-штатній структурі.

Бойова підготовка з’єднань і частин Сухопутних військ спрямована на підвищення рівня особистої підготовки військовослужбовців, злагодженості у діях частин, підрозділів і штабів при відбитті агресії у складних умовах обстановки вдень і вночі, удосконалення тактики дій з’єднань і частин з урахуванням змін в їх організаційно-штатній структурі і технічному оснащенні. Незважаючи на складне економічне становище у державі, заходи бойової підготовки в цілому здійснювалися в повному обсязі. При цьому проводилися ротні, батальйонні та полкові тактичні навчання з бойовою стрільбою в механізованих і танкових військах; тактичні навчання ракетних бригад з бойовими пусками ракет і польові табірні збори частин та підрозділів ракетних військ і артилерії з проведенням контрольних занять зі стрільби та управління вогнем і табірні збори частин та підрозділів спеціальних військ; здійснювалася повітряно-десантна підготовка аеромобільних військ та льотна підготовка з’єднань і частин армійської авіації.

У мирний час Сухопутні війська складають основу миротворчих сил України при виконанні операцій під егідою ООН. Їх підрозділи і представники брали участь у заходах на території Югославії, Демократичної Республіки Конго, Лівії.

Сухопутні війська беруть активну участь у міжнародному військовому співробітництві, а також у заходах Програми “Партнерство заради миру”.

Військово-Повітряні Сили України. Наявність значних бойових можливостей ВПС України є одним із головних факторів, що впливають на виконання завдань стримування та відбиття можливої агресії [8]. На жаль, скрутне соціально-економічне становище у державі не дає Військово-Повітряним Силам можливості одержувати достатні фінансові ресурси. Гостро стоять питання забезпечення пально-мастильними матеріалами, заборгованості перед авіаремонтними заводами, утримання аеродромів, підтримання бойової готовності техніки, соціальні питання.

Основними напрямками реформування ВПС мають бути:

– удосконалення та підвищення ефективності керівництва ВПС за рахунок оптимізації структури органів управління в ланках командування ВПС – авіаційний корпус – авіаційний полк;

оптимізація структури та чисельності ВПС, в основу якої покладається зменшення витрат на її утримання за рахунок виведення з бойового складу застарілих зразків авіаційного озброєння та військової техніки; скорочення дублюючих органів управління, військових частин та установ;

– удосконалення системи підготовки авіаційних кадрів на базі єдиного багатопрофільного навчального закладу;

– модернізація основних типів бойових літаків і способів забезпечення польотів.

Незважаючи на економічну скруту, починаючи з 1996 р. вдалося зупинити падіння рівня натренованості льотчиків і зниження боєготовності авіаційної техніки і стабілізувати їх. ВПС зуміли відновити натренованість екіпажів у застосуванні керованих засобів враження наземних цілей. Проте наліт кожного льотчика все ще залишається досить низьким.

Командування ВПС знаходить можливість вирішення фінансових проблем за рахунок внутрішніх ресурсів: надання в оренду деяких військових об’єктів; реалізації авіаційної та автомобільної техніки; використання військово-транспортної авіації для перевезень на так званих комерційних маршрутах. За рахунок цього значною мірою вдається підтримувати технічний стан літаків, проводити заходи бойової підготовки, здійснювати модернізацію літаків.

Війська Протиповітряної оборони були створені зразу ж після набуття Україною незалежності i до цього часу пильно вартують мирне небо та здійснюють охорону державного кордону України у повітряному просторі.

Напружені бойові будні – характерний стан Військ ППО України. Про це свідчать такі дані: щодобово на бойове чергування заступає майже 3000 воїнів протиповітряної оборони. Частини та підрозділи Військ ППО України прикривають державний кордон протяжністю близько 7000 км, здійснюють контроль за польотами авіації всіх відомств у повітряному просторі України та при перетинанні державного кордону із 7 суміжними державами. Постійно удосконалюють свої професійні якості, виконуючи бойові стрільби на полігоні Військ ППО України.

Матеріально-технічна база Військ ППО України є досить сучасною. Вона дозволяє не тільки підвищувати професіоналізм особового складу і боєздатність частин Протиповітряної оборони, але й вести науково-дослідницьку діяльність, модернізувати існуючу зброю і проводити перспективні розробки техніки, яка надійно захистить небо України від будь-яких зазіхань.

Таким чином, розвиток Збройних Сил України, підготовка їх до виконання властивих завдань є сьогодні виваженим, плановим, поетапним, всебічно обґрунтованим та прозорим для суспільства процесом. Завдяки реалізації основних положень Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 р. в Україні повинні бути створені сучасні, з характерними ознаками євроатлантичної моделі Збройні Сили – оптимальні за чисельністю, багатофункціональні, мобільні, професійно підготовлені, добре озброєні, всебічно забезпечені, спроможні виконувати покладені на них завдання у будь-яких умовах і в той же час не надто обтяжливі для держави.

Цілком очевидно, що саме такі Збройні Сили України відповідатимуть тій воєнно-політичній та воєнно-стратегічній обстановці, яка прогнозується на найближчу перспективу.

Розробив:

“____”______________20____ року

Розглянуто і ухвалено на засіданні кафедри МПЗ діяльності військ

Протокол     від "30" серпня 2011 року №6



 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

65509. РОЗВИТОК МЕТОДІВ РОЗРАХУНКУ МАЛОЦИКЛІЧНИХ РЕЖИМІВ ХОЛОДНОЇ ВАЛКОВОЇ ПРОКАТКИ І ПРАВКИ ПРИ ВИГОТОВЛЕННІ ТЕПЛООБМІННИХ ТРУБ З РЕГЛАМЕНТОВАНИМИ ПОКАЗНИКАМИ ЯКОСТІ 254 KB
  До безшовних теплообмінних труб які отримують на станах типу ХПТ, ставляться підвищені вимоги щодо точності розмірів, якості поверхні, механічних і структурних властивостей металу. Зазвичай, вони виготовляються у багатоциклічних технологічних процесах, які включають прокатку, термічну обробку та правку.
65510. СИСТЕМА МОДЕЛЮВАННЯ ПРОГНОЗУ РОСТУ ШТУЧНИХ СОСНОВИХ ЛІСОСТАНІВ ПОЛІССЯ УКРАЇНИ 365 KB
  Поглиблене вивчення закономірностей росту модальних деревостанів має особливе значення при проведенні безперервного лісовпорядкування оскільки воно враховує не лише сучасний стан насаджень а й їх зміну в динаміці.
65511. Індукція генних мутацій зразками копчених ковбасних виробів різних технологій виробництва 6.29 MB
  Мета дослідження –встановити закономірності мутагенної дії зразків копчених ковбасних виробів трьох технологій виробництва. Вивчити сумарну мутагенну дію зразків неорганічної і органічної фракцій варенокопчених ковбас ВК.
65512. ЧЕРВОНИХ СТОЛОВИХ ВИН НА ОСНОВІ ВИКОРИСТАННЯ ВУГЛЕКИСЛОТНОЇ МАЦЕРАЦІЇ 932 KB
  Найважливішою тенденцією розвитку сучасної виноробної галузі є підвищення якості та розширення асортименту виноградних вин. Основний об'єм столових вин України складають вина, які випускають без витримки і реалізують не раніше 1 січня наступного за врожаєм року.
65513. СПЕЦИФІКА ЛЮДСЬКОГО ІСНУВАННЯ У РЕЛІГІЙНІЙ ФІЛОСОФІЇ В. РОЗАНОВА 211 KB
  Розанова провидця що у своїх численних замальовках зумів передбачити багато епохальних у тому числі й філософських подій ХХ ст. Розанова актуально й для сучасної культури. Розанова як ідеолога національного і особистого самовизначення який шукав зміст народної душі...
65514. ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ МІЛІЦІЇ 184.5 KB
  Держава керуючись невідкладними завданнями які вона ставить перед собою в певний період розвитку має контролювати їхнє виконання консолідувати зусилля на подолання перешкод а також визначати і завдання контролю та механізм його здійснення.
65515. МЕТОД РОЗРАХУНКУ ТЕМПЕРАТУРНОГО НАПРУЖЕНО-ДЕФОРМОВАНОГО СТАНУ КОМПОЗИТНИХ СТРИНГЕРІВ ПАНЕЛЕЙ ОБШИВКИ 1.26 MB
  Наукова новизна одержаних результатів полягає у такому: уперше виявлено і обґрунтовано механізм виникнення згинально-крутильних деформацій композитних стержнів з неоднорідним перерізом при зміні температури та або внаслідок усадки...
65516. ФОРМУВАННЯ ДУХОВНО-ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В ТРАНСФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ 154 KB
  Зрозуміло кожен з нас зацікавлений щоб цей вигляд був гуманістичним культурним людським і людяним і оскільки це так кожен зацікавлений у формуванні відповідних норм в свідомості та поведінці молоді у більш широкому розумінні...
65517. Методи та алгоритми диспетчеризації завдань у розподілених комп’ютерних системах 572.5 KB
  Сьогодні участь у міжнародних програмах стає стратегічним питанням інформаційного розвитку держав. Україна також стоїть на шляху науково-технічної інтеграції у європейський та світовий простір, про що говорить низка проектів, в яких Україна є повноправним учасником.